Феєрія для іншого разу

Феєрія для іншого разу І

Мене жахає реальність!

Усі місця, імена, дійові особи, змальовані в цьому романі, є уявними! Цілковито уявними! Жодного стосунку до дійсності! Це лише «Феєрія»… до того ж!.. для іншого разу!

Це Клеманс Арлон. Ми однолітки, чи майже… Дивний візит! Бо тепер… Утім, ні, не дивний… Вона приїхала, хоч і повітряні тривоги, і погано ходить метро, і перекриті вулиці… і з такого здалеку! з Ванв… Клеманс майже ніколи мене не навідує… її чоловік теж, Марсель… прийшла не сама, з сином, з П'єром… Сидить отут, перед столом, син стоїть спиною до стіни. Йому зручніше дивитися на мене скоса. Якісь ніякові відвідини… Вона теж дивиться на мене скоса, бо сидить трохи боком… обоє стривожені, у них щось на думці… у людей завжди щось на думці, а ще зустрічі, знайомства, у такий час… Уже місяців зо три чи й чотири, як у всіх щось на думці, і вони дивляться на мене скоса… це наслідок подій, отак. Людські істоти поводяться в той самий час так само… з тими ж смиками… Як каченята коло качки на Доменільському ставу чи в Булонському лісі, всі враз голівки праворуч!.. голівки ліворуч!.. хоч їх десятеро, дванадцятеро, п'ятнадцятеро! ураз!.. усі голівки праворуч! умить! Клеманс Арлон дивиться на мене скоса… такий час… Аби мала десятеро! дванадцятеро… п'ятнадцятеро!.. синів… усі однаково косили б на мене оком! Коли про мене поголос, мовляв, звісний запроданець, зрадник, трутень, котрого вб'ють завтра… чи позавтра… чи за тиждень… Їх чарує зрадник скоса… А той П'єр таки скидається на матір і на вигляд, і мораллю, достоту… але в неї гарніші риси — тонкіші, правильніші… Я атенянин, я вибагливий до рис… А до моралі ой Боже вже як буде… Але їм мораль допікає, отож і хочуть моєї смерті… не власне Клеманс! син! усі!.. хоч під тим приводом, хоч під іншим, тепер війна, фріци, де Брінон[1]… мученики чорного ринку! Оборонці Монрузького форту[2]! Привід завжди під рукою….

Отже, Клеманс колись була гарненька… свого часу… нашої молодості!.. Придивляюся до синка… відгонить фальшем… та й інстинкти ті ж, що й у матері. Не захотів сідати, стовбичить під стіною, йому ніяково… Похитується… одна рука в кишені… Вони говорили про мене вдома, за обідом, з друзями, з сусідами… І все те ж саме, та ж ницість, та ж тупість водночас, у всіх разом… Уже не перший місяць пащекують, чому й навіщо і який зиск, якщо мене убити, от забава! патріотична!.. чи мені баньки видряпати, чи четвертувати, чи живим закопати, ніяк не дійдуть згоди… Є про що базікати в родинах, у двірницьких, в коридорах метро (повітряні тривоги)… Отож, звісно, Арлони, котрі знають мене років із тридцять, мають що сказати про мої слабкості, звиклості, бридкості! Постійна тема! У Ванв відкрито університет моїх нечуваних хиб, блазенств, збоченств… єдиний мій ґандж вартий тисячі! десяти тисяч мотузок! Друзі — живі поліцейські протоколи… гарячі, звіряча гарячість…

Синок стоїть, підступний, на юридичному вчиться… Може, колись і в судді виб'ється. Він уперше роздивляється вішальника впритул… завтрашнього вішальника… що, таки повісять?.. хтозна… По радіо казали всяко… повісять? шкуру здеруть? четвертують?.. Хай там що, а покарання не забариться… Питання кількох годин… Із Браззавіля, Берна і Тобольська, з усіх вікон кварталу все реве, репетує, квокче… Радіо сміливців з Лондона[3]: на палю! А з Нью-Йорка найжахніше атю: «Замордувати Монмартрського монстра!»

Отож їх двійко і припхалося… Клеманс із сином… Мабуть, уже от-от-от… Я не часто слухаю радіо, але від хворих вістей чую більше. У них у Ванв цілий день «смертоносні радіохвилі!» Звитяжно! Вікна настіж! Мерщій! «Фріцам капут! Готуйте списки зрадників!» О, у Ванв[4] люди з характером… а ще й у Безоні! мої пацієнти!.. і тут, на Гірці[5], що вже казати! просто у мене в будинку!.. я при нагоді розповім… отож, у передчутті… патрання старого друга… Клеманс із сином… Хлопак не втрапить уколошкати мене відразу й нагло! Бах! Може, у нього мініатюрний револьвер? Він щось намацує в кишені… Не вірю… Вид підступний, але не знавіснілий… Тільки навісний може вбити впритул… Там треба навіженства… Цей не навіжений… Я б помітив… Було б їх троє-четверо, ото вже навіжені… А коли сам, то… дурень дурнем!..

— Що, хлопче, вугри обсіли?

Простягаю пальця до його підборіддя, торкаюся… Повно прищів…

— Свербить?

— Що?… Що?… Що?… — аж тремтить він… аж труситься… з нічого.

— Бридке щеня! Гівнюк!

Я знаю, що кажу: з хлопчини буде горлоріз тільки вчотирьох чи вп'ятьох. Їй-бо'! Чого вони припхалися з такого здалеку? По спадок? Може, вже мене загнали на той світ?.. думали собі… Тому й припхалися, йолопи?.. а тут що?.. Клеманс, можливо, по старій пам'яті? Давній ніжності? попередити про небезпеку? Але вираз у неї геть не ніжний… не за горами! По радіо казали разів із двадцять…

Ах, люба Клеманс!.. Ах, любий Марселю! Ах, любий юначе!.. Нам є що згадати!.. Чи вони прийдуть на мою могилу? Отака думка… Можливо?.. не певен… Для початку, по-перше, могили не буде!.. пошматують і викинуть собакам… Собаки нині голодні… не тільки сусіди! Це у всіх повідомленнях радіохвиль! О такій-то годині чудовисько обернулося на купу кісток! Ми й зітхнути не встигли!

Отже, Клеманс із хлопцем поспішили, але лиш трохи… Думали, раніше всіх, доки нема натовпу… Бо який сенс знати мене, дружити ще з чотирнадцятого! Хлопець нишком підступним оком зиркає на мої книжки на похилених полицях… У Клеманс буде порядок! Книжки не лежатимуть, де не слід! Ні! Це у мене все гамузом! Вони прийшли, як «дочасні спадкоємці»… У Клеманс усе бездоганно! У неї в «інтер'єрі»… Але чорт забирай, я вже кажуся! Занадто простодушний! Хлопець! Шибениця! Радіо-Браззавіль! Гільйотина! Спадок! До біса їхню цікавість! Я дивлюся на Клеманс, пильно вдивляюся… Більш ні тіні вроди… набряки, зморшки, блідість… Зараз скажу їй: похмура потворо, ти лиш огрядна хвора хвойда! Забирайся звідси! І ти, і твій виплодок! Геть!

Вони варті брутальності! Прийшли подивитися на смерть приреченого, назавтра повішеного, але сама вже майже мертва!.. від протікань, підтирань, гнилих клімаксань! Від жовчі! Жінки восковіють, псуються, тануть, розтікаються, заковбашуються, сочаться під себе! ядуче лукавство, отрута, сморід, фіброми, брижі, молитви… Огидне видиво, як догоряє свічка, жінка теж… Месу відправлено… Ідіть собі! Ідіть! Нема чого посміхатися!..

Та вони все ще тут обоє… Ну ж? Ну ж? Щось скажуть? не скажуть? Чого їм нарешті і врешті-решт треба? Тпрусь! У них мало рішучості!

— Ну ж бо! Ну ж бо!

Підганяю їх…

Мовчать!

А знайомі ми вже давненько, тобто Клеманс і я… вже тридцять два роки, я полічив… тридцять два роки, це не абищо… Будинок, якому тридцять два роки, це вже дата! Нужники протікають, ліфт уже не ходить, двірничка вже бридка баба… Це для порівняння… усе вичовгується…

Далеко той день, коли ми вперше стрілися… У мене пам’ять дай Боже, усе закарбовую, нічого не можу забути… Це не доказ великого розуму… Пам'яттю не розживешся… та вже як є… Називаю число, місяць травень, п'ятнадцяте, Валь… лікарня Валь-де-Ґрас… Давно це було, Валь!.. Та не хочу заводити вас у спогади…

Знову дивлюся на хлопця отам під стіною, невдячного телепня… Не змальовую його докладно, він того не вартий… Нишпорить у кишені… нехай собі… всі хлопці нишпорять в кишенях… револьвер? ерекція? А вугрі… Щось прописати?.. Втім, ні, не варт… Нехай вже йдуть… Вони за де Ґолля… вся родина… За кого їм іще бути! Це на часі… Ненависть на часі! Ненависть завжди однакова, але тепер на часі!.. Їх у Парижі чотири мільйони, і всі киплять тією ж ненавистю, тією, що на часі… Це не абищиця — чотири мільйони ненавистей!.. Останній фріц у Вілет[6], і всі мерщій на кухню по ножі! Це святе! Рогатки, шахраї, принципи, Честь, Батьківщина! Я учасник всенародного повстання, мої нирки, голова, аорта… Обіцяно грубий шмат м'яса з метр завтовшки на площі Згоди! Привселюдне членування зрадницької туші! Усе по хвилинах, усе гарантовано, не те що смикання на Марні чи порпання «по-верденському». Лóви на сто тисяч проти одного! Абсолютно без ризику! Сповнення мрій усіх панянок, пань і великих чинбарних цехів! Чинбарство — гордість національних промислів! Суцільна насолода! Полювання на спутаного й безголосого звіра, здобич на тарелі! Піднесення, Батьківщина, Шал!

Може, у нього браунінг, у хлопця, он, з підступним виглядом. А чим він важить? А нічим! Слава? Медаль! Упритул, бабах! Свинцю в серце! Він не марить! Їх не шестеро-семеро! Їх не юрба… він би не проти… А Клеманс поклала око на мої апартаменти, вид на Париж, із ліфтом, метро поруч… У них чотири кімнати у Ванв… зі зручностями, звісно, та тіснувато! Вона мріє крізь моє розчахнуте вікно… потім знову оглядає меблі, стелю, цю стінку можна прибрати… вона все облаштує…

Радіохвилі розпалили апетити, що моя хата звільниться, вулиця Ґавено, № 18, Монмартр, вони називають і поверх — восьмий!.. навіть поверх.

Це можливо, це навіть імовірно, вони штовхнуть мене з вікна… і вже на тротуарі пошинкують…

Пані Есмеральда з п'ятнадцятого будинку, яка завжди зі мною люб'язна, переказала мені через даму, чийого прізвища я наразі не можу назвати… Пані Есмеральда манікюрниця, її клієнтки знають геть усе… Про висадку[7] відомі час і точне місце… Жодного сумніву. А ще балакуни! кафе, юрба, тротуари! Велетенський лемент… Фріцам капут! Усіх решту заріжемо! Радіохвилі до хрипоти від Томська до Сіднея, Австралії, від Абердіна до Чаду, мовляв, буде м'ясорубка, якої не бачили вже три століття! Ось чекайте, як кров пустимо, які потоки розбурхаються, яке шмаття полетить! гидота! нацистські покидьки! уся кліка! «Готуйте списки!» Висадкою запахло!

Я теж спец по запахах! Я все уявляю! Я вже пливу! Не тільки пані Есмеральда! Чимало інших шляхетних персон натякали мені більш ніж прозоро… що я ще дрихну!.. А ще й радіо! Тридцятьма шістьома мовами! Відразу після висадки широке загальнонаціональне забиття! усіх запроданців на бійню! Мінімум п'ятнадцять трупів на куток! Можна й більше! по одному на поверх! Це наказ! Це майбутнє! За всеосяжну радість! У мене вже обмаль кредитних годин! Франція не може дихати!.. три чи чотири місяці як мене ревно вистежують… Під дверима черга цікавих. Грюк-грюк-грюк!

Стукають.

— Добридень, докторе!

І скоса дивляться… найбільш рішучим ніяково, поки що… змовилися. Душі різників… Я їх чарую, коли дивитись під кутом. Чоловіки мимрять, тремтять, белькочуть, а жінки збуджені! уявляєте?.. а дівчата й поготів! Вони вже уявляють, як я вишу на гаку, четвертований, кастрований. Мерщій! Мерщій! повторюють вони. Язик! А тепер очі! Вони підходять з вихилясом, сідають на коліна, ніжно так цілують!.. навіть на вулиці гукають… але стиха… знайомі чи ні, з ким я майже ніколи не розмовляв… можна вас на кілька слів… Знайомі позирки, підморгування…

Фріци похитнулися давно, але тільки три-чотири місяці як можна сказати, що їм справді капут… і вже три-чотири місяці я мацаю цицьки жагучих дам…

Просто неймовірно, скільки приходить люду!.. Грюк-грюк не замовкає… Двері! Двері! Я не те щоб гостинний, навіть нечемний, швидше! швидше…

— Кажіть про головне! швидко! до побачення! бувайте!

Грюк-грюк! Іще хтось! Іще хтось!

— Будь ласка, докторе!

Трагедія, скажу вам, у тому, що я давно вже мусив бути далеченько… в Лапландії… у Португалії… з пори перших «підглядальних» візитів… перших позиркувачів скоса… То головні ознаки!.. Цікавість у людей жорстока, їм кортить побачитись зі смертю, тією, що вже у вас сидить… заприятелювати зі смертю, аби вона їм не дошкулила, їхньому любому «їм», як прийде час… їхній час… покуматися з нею!.. Поусміхатися смерті, але вашій, встигнути, поки вона тут, потоваришувати… Вони вас їй здають, усього… радять міцненько ухопити, не відпускати… щоб їм вона зарахувала їхнє шакальство… Щоб вона їх мала на хорошому рахунку, щоб для вас ешафот. Тільки для вас! А вони прийдуть у долоні поплескати, із завзяттям… Аби схвалити вашу страту!.. А їм ще хоч годиночку пожити! Їм!.. Пакт Інстинктів!

От вайло, не дременув, доки був час! От і вся мораль!

Власне, зі мною все гаразд, притомний, тільки перевтома… І потім, геть старорежимна чемність, що в мені сидить… не знаю звідки… Але всіх за двері!.. підсрачником! Для самоповаги! До біса їхню цікавість! Міг би нікого не приймати… Перевтома, вона в мене з чотирнадцятого року, у мене тисяча причин бути неґречним, брудним, осоружним. А я все одно відчиняю! Грюк! Грюк! у двері! Хай вам грець! Підсрачника!..

То була б мудрість, єдина! Чого їм треба? І не тільки вдома, у клініці теж! У Безоні! Десять, дванадцять, п'ятнадцять візитів! Скільки їм не кажи: «Прийому немає!» Геть! Де там! Мертва хватка! От що значить без п'яти хвилин вішальник! Позліталися й нюшать!.. А заговориш з ними, так вони белькочуть… треба більше стриманості… більше такту! вдавати, що не помічаєш, як тебе обнюхують… тлінь нюшать… І Клеманс, он де, те ж саме… крім балачок про стару дружбу… сидить… мовчить… похитується на стільці, скоса… бурмоче кілька слів… і знов мовчить… Я усміхаюсь… Я б усміхався…

— Ну ж бо, Клеманс! Не мовчіть!

Допомагаю їй. Кахикаю. А що як показати свого перця? взяти і скинути штани? Ураз! Це розплутало б їй комплекси? Хтозна… Хтозна… Ох, і стомився ж я! охляв!.. скільки зусиль! «Ах! Ах!» сказала б вона. І все. Отакої! Вона заслуговує на копняка! У мені мало запалу. А колись був таким запальним… От біда, розтринькав я характер і там, і тут… І тепер усе вагаюсь і вагаюсь… Можливо, від недосипання… Дивно, що не прийшов Марсель, її чоловік… Знайшов виправдання… Переміг на хатньому конкурсі слабкодухості…

— Ну гаразд, я пішла! — каже вона.

Але чого їм, власне, треба? Марсель, син, уся родина, всі заодно… Ось вона, відвага!.. Усі за де Ґолля! Звісно!.. ґоллісти підпільники грім небесний!.. Марсель прикупив бістро, тобто бістро, яким володіли євреї, через підставних осіб, а до бістро ще й склад!.. Він мені казав… Років зо два тому, ще до Сталінграда… після того більше не приходив… після Сталінграда… Усе пішло якось не так після Сталінграда… Буває… Слушна нагода… А оскільки в районі все відомо, він урізноманітнює… тільки про мене і говорить… Балакун, пияк, фанфарон… Розповідає на весь Ванв, яка з мене продажна свиня! А були давніми друзями… Але коли я став «нацистом»… ах! а тепер усьому фініш! фінібус!

А до війни як хизувався… «Селін, це ж мій друзяка!»… Тепер же нічичирк! Це правда, ми давні друзі… Разом лежали у Валь-де-Ґрас. Операція, шана, медалі за справжні рани справжньої війни, без розрахунку, можна сказати, без сантиму зиску… та тепер епоха інша. Він навіть не прийшов до мене… Скажу, що думаю!.. Усе, що на душі!.. Я не звик мовчати… Франція, якщо сказати просто, вона йшла від Святої Женев'єви на пагорбі до Вердена сімнадцятого року, а потім набігли якісь химерні люди, якісь нещирі віряни. От я й дивлюсь на них — косих, на хлопця, на матір, чиста мерзота!.. це для прикладу… З ними, їй же Богу, як ні з ким, я завжди був щедрим, дружнім, чуйним… а вони припхалися у ролі цвинтарних копачів! Вони й усі інші! Я не вів реєстру своєї доброчинності, це в Бога в душу неможливо! Усе втратив! Чи так, чи сяк, чи силоміць, чи ласкою… дивіться: на кóні сама шкура! Підсумок: тюрма! Усе в нормі!

— Ви ж насолодилися!

— Можливо!

— Маєте рацію!

— А заслуги?

Господь з ними! Я тільки собі міркую, саме нагода, придивляюся. Перерву оповідь. Зі мною люди не дуже гарно повелися. Цькували по повній, пекельно! А все почалося в чотирнадцятому! Був би привід! Гарматами, плітками, поліцією! Я ж хотів урятувати їх від згуби, люди! Їхні смердючі пельки, лайнисті душі, відвести від них Бійню… для того й мої книжки.

— Дуже палкий?.. — ремствують вони. — Першого на палю!..

Брати мої во плоті, я обожнюю вас. Любове моїх безсонь, слава тобі! Зажену Каїна в зеніт! Порскай, гною! Тріумф! я тебе бачу! Заради Бога! Розкрай мені голову, та щоширше! Ширше, брате, ширше! Щоб усе небо помістилось! Хочеш зірку? хочеш? чи моє життя у дар! Чи я маю більше? Обніми мене! Якби я дав хлопцеві замашного молотка і сказав розтрощити мені макітру? Сам би сказав, отут, тепер? Він би не посмів… Злякався б… Прийдуть інші, заберуть одним махом усе, всі книжки… Міркую… Уявляю наперед… Щоб я нічого не просив, відріжуть язика, для сміху очі виколють і викинуть з вікна, а вже на тротуарі… інші довершать справу… мене прив'яжуть до коня і ньо-о-о! стрімким галопом! по авеню Опери, площі Згоди, як королеву Брунгільду! Це я вчив з історії, у школі в сквері Лувуа, у комунальній школі, це щоб ви знали, що я тутешній, маю атестат про освіту й таке інше!

І все це перед величезним натовпом, усім святковим містом! Ах, я так захопився, екзальтація — моя природа… але я не полишаю ні оповіді, ні своїх візитерів, ні вас.

— От розбазікався чоловік!

Це було б образливо… судити про мене поспіхом!.. ви ще побачите продовження. У якому напрямку я рухаюся… Звірити курс!..

— Ого, та ви задалеко запливли у мареннях!

— Я? Я не марю! Я тільки бачу Клеманс із сином, які винюхують!.. Принюхуються до моєї бібліотеки, мотлоху, цінних цікавинок… Вони колись уже скористалися… (О, це важлива ремінісценція!) іншим лихом!.. моєю руїною в Рюеї! Троща була ще та! Ах, клініка! моя чудова клініка!.. А вони думають: і цього разу так трапиться!.. Мерщій, доки не набіг натовп, аукціон, розпродаж!.. такі оказії трапляються не часто! Їх десять тисяч налетить на розграбування! Лік уже на години!

— Поспішай-но, Клеманс…

Я знову думаю про Рюей, від самої тільки думки… гарні дерева… баржі біля берега… Моя клініка! от лихо! Хлопець саме закінчував ліцей… і саме успадкував усю мою бібліотеку… Фатум життя: нічого не можу затримати, ніколи, ніде, жодної книжки… Усе доля цупить! Кредитор усе хотів продати… я до них: друзі, приїздіть, беріть! Вивезли всю бібліотеку… буде що хлопцеві читати! А матері все причандалля з кухні! А Марселю все, що у пивниці!

Мене нічого так не п'янить, як лиха недоля, мене нещастя надихають, не те щоб я шукав їх, але вони самі приходять, як друзі з певними на вас правами… Отож я згадував Рюей, коли усе ішло на дно! Ах, клініка! Судові виконавці із Шату, як п'явки! Гукаю своїх славних друзів… Тобто Арлона, Клеманс, синка… Вже й печатки на дверях! розпродаж завтра! Не баріться! Усе заради дружби! Летять… прудконогі! Навіть тітоньку з Нанта привезли, на два дні у себе поселили! Тербічать усе добро! за одну тільки ніч! голова обертом! з Рюея аж до них додому! чарівно! на горбу, на тачці, туди й назад, на три ваговози набралося б! Книжки і чи не дванадцять ящиків вина, а ще п'ять шаф із ліками, стерилізатор «Пупінель», дві парові камери для дезінфекції, двадцять чотири ліжка й ціла кухня…

Аж паморочиться… До сходу сонця я зостався лише з півсотнею номерів «Ревю де Де Монд»… тобто в гарних палітурках, у хорошому стані, мотоциклом з коляскою, тонометром «Пашон» і п'ятьма штрикавками… Щоб не сказали, що нічого не лишилося з майна… добра на дві місячні оренди. Халепа так халепа! Та я хоч трохи тішився, що Марсель, його жінка, і хлопець, і тітка врятували! не для мене! для себе! Я особисто не люблю речей на пам'ять… мені здається, що вони тарабанять з собою нещастя… а я хотів почати з початку, атакувати життя з іншого боку… вже не завзяттям!.. А впертим старанням! ні! І вже без ускладнень, без ідеальностей! мрій про комети!.. Їдальня, вітальня, двадцять кімнат, буржуазний побут, податки!.. до біса! Тільки стетоскоп, ручка, білий дерев'яний стіл… мінімум витрат!.. мінімум меблів!

Не витикайтеся! Не базікайте! Та вся дурня знову обвалюється вам на голову! життя наздоганяє! Безжальне! Ви знову скочуєтеся з гірки, рачкуєте, набиваєте ґулі, шукаєте берега! ще нижче! мордачі, лахміття, вискубані пасма! Доля — це щораз гірше і по колу, ще й по слизькому…

Упасти нижче, ніж тюрма, це тяжко. На додачу до вигнання!.. Дитя-пестунчик! І скільки ж я скочувався з тобогану? П'ятдесят років запеклої праці, жахливих надлюдських зусиль… Догрався! Банкрут, ненависник, охлялий йолоп, і щастя, що я ще трохи мекаю… Сердешна моя дружина на лікарняному ліжку, танцівниця моя, щойно з операційної… У середні віки було краще… Кантилену написав і живи… а тепер пиши цілий том… ви ж знаєте вулицю Реомюра, де був Двір чудес? Тепер там кіно! Милостині більше не дають! До епохи Визволень одне слово принца — і ви вже не в буцегарні! Різдвяне диво! А тепер! Погляньте! Божевільна пора! І вже з одного слова короля Олафа вас не випустять на волю! Натовп відшмагає його за найменшу витівку. «Сюди того чоловіка! Укоротімо йому віку».

Насправді я пишу вам звідусіль! З дому, з Монмартру! з глибин своєї балтавської неволі[8]! і водночас з морського узбережжя, з нашої хатинки! Змішання часу, місць. От трясця! Це ж феєрія, розумієте… Отака феєрія… майбуття! Минуле! Неправда! Правда! Утома! Та я все ж собі міркую, що навіть найбродячіший пес, що п'є з калюжі й нишпорить, що б погризти, назвімо його Пірамом, навіть йому спокійніше, ніж мені… гнаному не як собака! Не за кличку Пірам!.. Пірам — нормальна кличка!.. Пірам — не катастрофа!

Та річ не тільки в моєму ненависному імені! А хвороби! а заздрощі! а нишпорки звідусіль… Ви побачите в наступних розділах… Скільки я підступів розкрив! як далеко їздив! Намандрувались ми!.. Лілі й Улісс… І пікантні епізоди будуть, інакше від вас не дочекаєшся… бо вам як не розвага, то не станете мене читати! Але купуйте тільки підпільно! Бо наклад конфісковано завчасно (ухвала від 23 лютого) і сто тисяч боргу ще не сплачено! і ще й нові ухвали і апеляції до Супер-суду і т. ін.! Плюс тюрма! Позбавити всіх прав! Скасувати всі відзнаки! Усе!.. І щойно на тобогані, ви в полоні тяжіння порожнечі й кружляння горизонтів, гамсеління по пиці й ребрах, і ви зісковзуєте нижче і нижче, ви тільки місиво і сльози.

Уявіть! Вир ненависті!

І руки опускаються, останній подих… Точно! Певно! Тільки гикнете — і душа відлетить і Спасіння! Ходімо, люба, там, де вітерець!

Та болі не минають, гострі, збуджують красномовство! уштрикують, мов коркотяг! Ви шаленієте! Вас порятовано! Ненависть! це не блискуче… це не морально… Розтуди його! Скажіть-но! До біса самокопання! пульсування! Повернімося до фактів! Отже, я розповідав, що після Рюея — банкрутство, безгрошів'я, меблі і т. д. — я вже звивався, як тільки міг, за що лиш не хапався, забув був про Науку, про дух!.. Підміняв, підробляв, нічим не гребував… у місті, по селах, полях, скільки стежок сходив, скільки сходів, перейнятий мистецтвом лікувати, перев'язувати, утішати, приймати пологи, прописувати, лапати теж… Бій болю! мікробам! утомі! смерті! щонайменше двадцяти п'яти формам розпуки!.. Ах, писання, терзання! дурниці! лайниці! Боже правий! Зиску катма, купа халеп задарма! Усюди поскубли!..

Єдина перспективна справа, можна сказати, яка скинула б із п'єдесталу всі ті Бурбулі, Неріси, Котере, навіть Анґен з його озером і сіркою! Уявіть собі: Саннуа — аеріум для астматиків! Мон-Дор[9] за кілька автобусних зупинок! королівський курорт для тонких гаманців! Два кроки від Парижа! І всі «малозабезпечені» хронічні катари мої! навала хворих з ранньої весни! та що там з весни! цілий рік! Місце — мрія! Ви ж знаєте піски за Аржантеєм, піщані розколини, природна сухість! срібно-білі піщані гори, ще й повернуті на південь! Із заводу, з крамниці, прямо до мене, мерщій, дві години процедури! Природне лікування, лежи собі в гамаку… тепле піщане повітря, от і весь секрет! Знайдіть хоч одного астматика в Сахарі! Дихайте піску гарячим духом! Пошліть до біса всі курорти! А для грошовитіших персон я мав будинок, ліжка, «Нічний санаторій»! вікна настіж, на південь! Тільки на південь!

Хоч раз усе було розумно. Усе працювало на здорових засадах. Фортуна усміхнулася мені… Аж гульк — сезон дощів! Злива за зливою! Пісок змиває все до Сени. Піщані селі від самого Саннуа! Унікальний дощовий рік! Раз на століття! Береги Сени поруйновано! Повінь у липні! Троє катарників, які все одно хочуть, які наполягають на процедурі, загрузають на середині схилу, засмоктані у мул, закуті в гіпс! Жоден не видерся до гамака! Лютощі дощу! Природна аномалія! Перечекав рік і знову загамачив лікування на піску! Потоп щороку не повторюється! Аби мені тоді сто тисяч франків, Мон-Дор уже б не існував! Аржантей-Саннуа — королівство здорових бронхів!.. Курорт у межах міста! Треба було вичекати!.. Та я ніколи, ніколи не вмів чекати! чекання — це гроші! «Курорт для еліти й народу»! Людина, яка вміє чекати, має щось від Бога. У нього час на терезах… У кого нема Часу, того хитає! У вас скільки Часу? Якщо по правді, якщо точніше, треба було протриматися три роки… Два наступні літа видалися зимовими… я вже не кажу про інші свої медично-соціальні спроби… деякі геть химерні… інші менш…

О, та я зовсім не збився на манівці! не думайте, що я забалаблакався!.. Просто Клеманс навіяла спогади… А саме її прихід… я хочу, щоб ви зрозуміли, що то за людина… наші відносини…

Звісно, за плином розповіді я переходжу до більш особистих тем… так би мовити, майже інтимних… Вибачайте! Може, я вас спантеличу, я не знаю, хто ви за фахом, ваших смаків, дрібниць життя, рангу… то різні світи — ранги, характери, здоров'я, а ще статки! а ще вік! А ще й космічні безумства на додачу! Народний гнів!.. Я не знаю, чи ви фігурували в списках… Не знаю родоводу. На чий бік ви стали?.. Якою сідницею на яку плаху сіли? Чи обома? під якою шибеницею стояли і так далі? Надивився я! Чи ви зазнали ярлика, ганебного стовпа, забивання в диби, чи стали світовим жахіттям, гидким прокляттям, людоїдом, Ґоґом і Маґоґом, підлим покидьком, гестапістом, ландрюподібним покручем[10], виразкою, що честі спати не дає? Країна, Армія, Вілет, найзаможніші квартали аж до Блошиного ринку, на північ за цирком Медрано, Барбес (і вулиця Трюден), південні широти аж до Антіб, Ла Сіота? мабуть, ви мене зрозумієте… уявіть собі!

Одне слово, найниціший зрадник, який би схрумав із сіллю самого Петіо[11], продав би Дім інвалідів на вагу, віддав би Абетцу[12] Почесний легіон, зміняв би площу Зірки на гараж, Невідомого солдата на двадцять марок, лінію Мажино на поцілунок! Тоді б ви не волали: він здурів! ні, він щось знає! Еге ж! Якби й за вами мчали гончаки, пані й тічковиті панянки, давні друзі в заїдах, некромани, викопувачі, що вже чують дух ваших останків, ви б мене зрозуміли! воліючи всього відразу! залоз, яєць, ваших останніх соків, тремтячи й кректячи з нетерплячки, коли вже вас шинкуватимуть, аж до втрати пристойного вигляду… Уявляючи, як ви будете конвульсити й вибльовувати печінки… рахуючи всі ваші тіпання!.. ваш слиз і кров на тротуарі… готові? Розумієте? Це буде магічно! кипуче! божественно! і особливо для добродіїв! а ще й для добродійок і для молоді теж!

Я знав щонайменше дванадцятеро прекрасних пружних дів і аполлонів шкільного віку, готових до екстазу, аби я тільки схотів попустувати з ними в певний спосіб напередодні страти! Тисяча б набігла, якби дати оголошення… отакий світ і його злети. У вас удома і колізей, і мученик, дарма казати: маю невелике помешкання… Десять мільйонів спраглих чують вашу кров крізь стіни! Гай-гай, цькування має свої звичаї!

— Так! Так! Так! Так! але вони існують. У вас схибнутий розум! Збоченець! Кнур!

— Наразі ні! У всякім разі не наразі!

Кохальних, підглядальних, розмовляльних, зазиральних, богорятувальних — не люблю візитів. Ніколи не був до них ласий направду! Тоді дійсно! Скажіть-но! Краще двадцять візитів до хворих, ніж один любовний… Ненавиджу сентименти! Ще й приправлені жаданням моїх пожитків.

Я вас мало не забув! Я мало не забув про шуми за лаштунками! Рев гармат! Барабанний дріб… Уже зо два тижні… Я жив у Африці і знаю, що таке чоловіча вечеря під там-тами! Все! Я мало не забув канонаду вдалині, за західно-південною околицею! О, я поезет, це ж ясно! Маю свої гучні ремінісценції, а ще роздратування, втому і свій дзвін у вухах… але мені не все примарилось!.. Через свою служницю Памелу я знав про підготовку по сусідству… і навіть по всій Гірці… як саме мене «оформлять»… а ще й труни, «некрологи»? Мені не наснилося! А урочисті «засудження на смерть», але без підпису? Знайшлись, хто вихвалявся, вже пізніше, що злапали мене в підвалі!.. Це геть не так! Може, когось іншого! Усі падлюки — вигадники й романтики, придумують собі життя заднім числом, із блиском, звитяжці-кампеадори в масштабі одного під'їзду[13]! Зі злочином на думці, без ризику, з кинджалом із Блошиного ринку! Я за себе не дуже боявся, не думайте! я був у курсі всіх жахів і підлого фатуму, злостивості ще гіршої, ніж у чотирнадцятому… і що? і що? знав? що горизонти фальшиві, небо теж, і люди, й коридори… і двері, що саме зачинялися… повсюди пастка… Так, звісно, після чотирнадцятого слід визнати, слід погодитися, що люди такі, як я, це вже баласт!.. це нахабство, що ми досі не померли… звичайно, звучить двозначно!..

— Гей, отам! Агов-агов! забутий! не пересмикуй!

Не дають спокою… Ясно! Бувайте!

Але Арлетта була не чотирнадцятого! їй чого вмирати? Потойбічного рахунку не мала! Я не скорився щодо неї… цілком невинна, але їй розпороли б живота, як у різниці. Вона гарненька, от і все… Коли гарненька, це вже тяжко… А моя майже сліпа мати, вони і її помордували б для розваги. У Тулузі були курси «тортури для старих»… нехай мене в чому завгодно винуватять… вони жахи робили матерям… А ще й Бебер, теж не винуватець… мій кіт. Ви скажете, з кота хоч шкурка… Та де там! Кіт — то саме чаклунство, чуття крізь хвилі… це тільки мова «гртт-гртт»… Бебер розмовляв отим «гртт», справді. Відповідав на ваші запитання… Тепер він «гртт-гртт» сам із собою… Вже не відповідає… Розмовляє сам про себе… як і я… спантеличений, як і я… На всій Гірці тільки один ще був такий кіт, такий же вишуканий, у Амп'єма[14], Марка Амп’єма, Альфонсом звався.

Альфонс чим був славний, так це стрибками!.. Стриб на ручку на дверях! вони відчиняються, і він іде собі… Але не такий дивний, як Бебер, котрий і розумів… і розмовляв «гртт-«гртт»… і красень з такими вусами!.. Моя гордість… А що мав особливого — він любив гуляти, тинятися, ходити за нами слідом… але не вдень, а тільки ввечері і за умови, що з ним розмовлють… «Бебер?» «Гртт-гртт»… О, він то любив!.. До площі Бланш, до Трініте, раз навіть до Бульварів… та потім уже місяців зо три… чотири… ми сиділи вдома вечорами… відколи почалися замахи… після шостої ні кроку… А Бебер який був незадоволений! Нявкав на всі заставки!.. на весь коридор… Йому байдуже до причин… Він нічна тварина… але тільки не на самоті… з нами… тільки з нами… і зупинявся поговорити що десять метрів… двадцять метрів… «гртт-«гртт»… одного разу майже до площі Зірки… Боявся тільки мотоциклів… Бува, ледь вчує мотоцикла, нехай іще далеко, то кидався на мене, розчепіривши пазурі, застрибував, як на дерево… Часом довгі прогулянки, аж до набережних, аж до Мае[15], це все ж рідкість для кота — набережні… Вони не люблять Сени… Та повернімось до Амп'єма, ви ж зрозуміли, мова про Марка Амп'єма, письменника, хазяїна Альфонса… Він жив на дві вулиці нижче від нас… Я розповім вам про Марка Амп'єма, зроблю відступ! Однак не далекий! Ах! друг! і пречудовий!.. Поясню тільки його смаки… Щоб ви не блукали!.. Не знаю нікого, хто був би, як Марк у нинішньому красному письменстві! Жодного такого на все французьке скрипоперство і промокальництво. Жодного суперника! Проза, драма, вірші, комедія!.. Жод! Ного! наскільки я знаю! і за останні пів століття! його ліра чарує! Він ширить марення, як фея… Є Мопассан і потім тільки Марк. Навколо? раніше? ще? серед? нікчеми!.. Тому цілком природно, що він себе плекає, леліє, пестує, нічого не цурається — ні полювань, ні яхт, ні зáмків… Я трохи заздрю… не за зáмки, а за хворобу!.. Він набагато хворіший, ніж я, а видає на-гора, мов Гомер! Я з головними болями, безсоннями, які мене шелешать, нищать, а він — що менше спить, то більше шедеврить! Ми всі Сізіфи! звісно! і прóкляті пхачі на гору брили! Мені вона гуркоче просто в пику, та брила! гур-гур і до прокуратури! Хоч і на ладан дише, а дістається вершини! Раз — і все! і закидає свою брилу у зеніт! легкома! Овація горизонтів! Олімпійський чемпіон брили! Тисяча вистав у «Амбіґю»! Неминуче! Продовження без ліку! Клондайк у кіно! Ураган у книгарнях! Нехай напише тільки чверть від пів роману, то видавці все вирвуть із руками, і всі податкові шкали полетять шкереберть! сто! двісті тисяч… чотириста! Усе просто! його «рідкісні», його «з Японії», натовп усе рве на шмаття! від захвату! аукціон вирує! Усі знають про сейфи, де вони сховані! Ага, хотів би, але зась! Ох і комедія! Марнопереславство! Перезаздрощі! Переревнощі! Як у Жюля! О, суцільна омано! мені праглося не мистецтва! моє покликання — це медицина!.. але домігся я далеко не всього… а медицина без пацієнтів!.. Прийшов роман… Я писав, гай-гай! спочатку жалюгідні заробітки, потім кайданки! камера! ненависть! покиньте писати!

Ще напочатку, на самому початку, я наспівував… Я думав, усе буде оперета… Настільки менше клопоту!.. та через ніяковість і брак знайомств я загруз у лібрето… а потім тяжка праця і ще тяжча праця, аж потім звідки їх наплодилися — три тисячі писак, і всі пишуть прозу!.. і від прози до прози все сумніше й сумніше! чорніше! роман! Уявляєте натовп? Гай-гай, ви знаєте, що було далі! Спочатку зле, а там усе гірше й гірше, від лайки до грому небесного, все вилилося у повну неславу, страдництво, хамство… Отож, і мови нема, щоб я дорівнявся до тебе, Марку! Скандаліст дивак бридота? А потім? повісять? чи як?

Це гарненько і природно, що з Марка визрів Марк-аед! Тріумф і таке інше! Нехай у нього вдома, як у музеї, музикальні золоті тарелі, я вважав би це природним! Я розумію.

Мені часто казали:

— Ви лише полова! Куди вам до справжнього твору, театральної п'єси, сонета!

— До біса! До біса! Це правда!

— Он подивіться на Марка!

Мене це тільки бісить! Додає жовчі! Усе відносно! Але все-таки… ох! ой! Брила знову котиться у пику!.. Я не можу вергнути її до зірок, як Марк… вона знову на мене скотиться, розчавить! Брилопад! моє покликання — медицина! У мене здібності, та не ті! навіть моє каліцтво мені шкодить, нищить… Марк напряму з Музами лигається, хоч і хворий… Неначе у нього вдома Голконди скарбів, як сміття, спеціальна каплиця для роззявлених сколінених шанувальників, і то було б у яблучко, і поготів! У світі досить славолипів, що торжествують, усталюють, обтяжують славу, кони, енциклопедії, міністерські біде і навіть тюрми! то нехай хоч когось одного уславлять по-справедливому! Зеніт йому одному!

Хвороба йому в творчу поміч… мені — у неміч… от я і в'яну, в'яну… все те ж торочу… Погляньте на цю сторінку!.. У нього страждання, як острога, у мене біль — знемога… Уявляю себе на хресті, я й там буду нудним, чи під стовпом, де спроможуся на банальні грубощі, а не на піднесену промову! Такого мученика, як я, освищуть! От візьміть наприклад, оцю книжку, навряд щоб це не було фіаско!.. катастрофа! Ви ніколи за неї не заплатите, скільки треба, правки, друкарка, папір, податки… щастя, якщо не почнеться війна і якщо її не розгромить преса! (Ти ба, манія якась, уже вп'ятнадцяте.) І все погане, що вам про неї скажуть! Жах, скільки в мене ворогів, і образливо, хто має більше. У них вже й наче слини не стає, щоб плюватися, ви ж знаєте! але я підготую для них справжній удар! аякже! зла агонія! Вовк, здихаючи, уже не виє, але це не про мене!

Ви все проґавили, роззяви! не вгледіли правдивого страховиська! отого Селіна, засранці! а йому начхати! Та були б ви страшніше сльотавих і спраглих вампірів хоч у тисячу разів, і жахніше усіх африканських порід і азійських шакалів, і всіх Америк, шулік і драконів, а йому хоч би що! Це тільки доктору Детушу[16] дошкуляє! Ви б тільки на його диплом замахнулися, отоді б уже фініш і смерть! А коли то лише залаштункове допікання, нице атюкання привида, лунатичне патрання, то на що ображатися? Я шмагону ще дужче! Щоб вишкварило ще булькіше! Числіте! А-тю, привиде! кривався, кров’яни, горлай гучніше! Рви нирку, але не моїм коштом! Коштом Місяця! гієнно! Хай ще більше куриться, хрипиться, казиться! Іскриться! Сто чортів! Ріг! Сурми у ріг! Щоб лящало! Дуй у дуду! Дми в Оліфант!

Яка краса — гоніння примар, от я дивлюся, це легко, це хиба, я вас гонитиму вже з ями, я з вас здеру іще димучу шкуру! Це видовище для «Одеону»! Для «Ґран-Ґіньйоля»! Для «Казино»? Ні? «Шайо»! Хоча мені більше до шмиги оперета! Зазвичай я веселий і пустотливий, задерикуватий, каламбурний, мов Вермо[17], і витівливий! А ще плекаю пристрасть до кордебалету! О, не люблю застиглості! Щоб усе гойдалось! На дівчат люблю дивитися, коли танцюють, такі рожевенькі, гнучкі, пружні, граційні, музикальні!

О, легкосте! о, грайливосте! м'якість, стегна, усмішки, іскрометність! аж дух спирає! Утіха й ліпота! Гівняний ріг! з глибин лісів! горлиці! брудні обгортки папір! сичі!

— Ви так і до тюрми дограєтеся!

— Дайте спокій! дякую, свинюко! без приказок!

— Ах! Ох! Читачу, моє шанування! Даруйте за цю мить високого мистецтва, за цих вішальників, за невимовний сум!.. маленькі пікантності теж… Я зовсім не збивав вас з пантелику!.. ви тут, зі мною, нагорі, на восьмому поверсі, вид на парк… мій стіл… Клеманс… я розповідаю… її син… прийдешнє розграбування… Я міркував про час «нуль-нуль», о, зовсім не вигаданий! всі радіостанції ревли про нього… «час нуль-нуль», «час нуль-нуль»!.. з одного кінця світу до іншого… Упевненість! без дрібниць! у патранні запроданців! обіцяно напевно! гори трупів на площі Трону, площах Револьту й Бастилії! і щоб то було свято найвелелюдніше, найпереможніше, найпалахкіше з усіх доти бачених! і з парадами, і карманьйолами, від площі Згоди до Паризької богоматері, від самого коронування Людовіка XVI! Щоб до всіх доперло, що таке Народ, і Месники, і Батьківщина! І щоб Народні гуляння на два тижні на вулицях і на дахах! І щоб багаття палало десять років! Підсмажка м'яса запроданців заввишки з Тріумфальну арку! І щоб усі тремтіли від кортіння! Щоб тіпало на всіх поверхах, вагонах метро і двірницьких.

От тому вони і прийшли обоє — Клеманс і син! Припхалися на всенародне тіпання.

— Машина на газі добре працює?

Я уриваю мовчанку. Я не вагаюсь.

— Марсель дістав собі аусвайс?

— Так, — зітхає вона.

— Тоді чому він не прийшов?

Люблю доторкуватися до чутливих місць, медична звичка… о, може, то не так вже й просто! Мабуть, спочатку мене мали порішити? Оцей хлопчисько? чи інший?.. Упритул! Хлопчисько з місією вбивці? Ні, бліденький, бліденький… От чорт, вони прийшли й не йдуть! Убивці чи ні! може, я вигадав? Нароманив?.. Марсель лишився вдома… ну то й що? Як його справи? ділове посередництво? перевезення вин? дедалі рідше… та є інші клопоти! переоформлення торговельних закладів! страшна морока! божевільні ризики! тільки встигай прикривати сраку! Підмазати німців, євреїв, французів півночі і півдня, у Віші й на узбережжі, у портах, плюс у готелі «Мажестік[18]»! і Рахункову палату в Брюсселі! хоч тікай з Європи! Ах, нема сил! репетував мені! ще до Сталінграда… коли був час відвертості… отож я зі своїм мотлохом! своїми цікавими претензіями!

Та все ж його дружина сидить переді мною.

— Піди! Піди до нього! Сам спитай!

— Що?

Ах, бібібісі! the question! Рецепт? цілунок? невеличка послуга?

Ох, які ж вони котячі, безжальні, вразливі — дружини друзів! Ви ніколи нічого не бачили, доки хоч чимось не потрафили дружині друга! Бо тоді краще мати репутацію тритисячократного Синього Бороди! Шахрая без авто! переможеного маршала! смердюка ніг, зубів і подиху! Кажу вам!

Ах, відмовити в маленькій послузі дружині друга! в маленькій послузі!.. довго шкодуватимете! Орест, фурії — сміх та й годі! Дама на «пішов четвертий місяць» — це хтось!.. Ви нічого не зрозуміли в античних трагедіях, доки на вас не зиркнули, не просвердлили, вас, огидного лякливого недопса! Прокляття! Ви стогнатимете до скону віку!

Ви зробите мені маленьку послугу?

Ериній на вашу голову, негіднику! хай роздеруть вас! Лікар? А для чого ви ще потрібні? Гай! Гай! Гай! Образа в трансі! як шарлатан! бевзь! зрадник! неймовірно, скільки вад вона у вас знайде! відкриє! Насправді, якщо поміркувати, жінки, тобто ще в молодості, поділяються на два види, на тих, хто вмирає, бо в них є діти, і тих, хто вмирає, бо їх позбувся… Від цього не втечеш… Однак з Клеманс це було б дивно… в них у друзях інші лікарі… І потім, усе ж, вона прийшла б сама… а потім її «місячні»?.. місячні трохи?.. Але ж вік… наш вік! вагітна? вагітна? та вже пора онуків! підтопталася! як я! роки!.. місяці годувальниці!.. аборт?.. тоді що? просто зайшла провідати? та ну! де там! О, а може, прив'язаність? Я вже й не думав! Останній сплеск дружби?.. бо я сиджу, як дурень, як бовдур, в облозі згуб і нічогісінько не тямлю? сновида!.. вона хоче запропонувати мені від'їзд? можливість втечі до Португалії?.. «рятуйся, хто може» в Парагвай?.. Нідерланди?.. Гваделупу?.. Уже в тюрмі, а я так і не знаю… події промайнули… промайнули… я переглядаю… Чому вона прийшла? Вибрати меблі?.. Тоді б Марсель приїхав з нею!.. І з вантажівкою, аби все забрати!.. Як тоді в Рюеї!.. Життя складається з повторень, аж до смерті… Підсовує людей, тих самих чи дублерів, коли ті вже вмерли, ті ж рухи, ті ж веремії… спершу проґавив вихід на кін, потім з кону, і пішла недоля! книжок не купують! освистують!.. Ви можете зіграти свою п'єсу тільки раз! Один-єдиний!

Справді, він би на ваговозі приїхав мої речі рятувати, Марсель… Тепер фініш, я їх вже не побачу… Бо з «довічною конфіскацією» моє майбутнє більш ніж передбачене!.. Вони — дружні грабіжники!.. мерщій! мерщій! Марсель! Ваговоза!.. Може, десь іще ліжко лишилося… коли розумієш, вже пізно… Ти ба, сам собі вибираєш убивць!.. Боги все роблять м'яко, ви що, не зрозуміли? До пекла! йолопе!.. Клеманс розраховувала на шанс… вона, либонь, і портрет моєї матері забрала… бо в мене його більш нема.

Стривайте, оскільки я від вас нічого не приховую: у мене вдома, на вулиці Ґавено, на восьмому поверсі, побувало п'ятнадцять бригад з пограбування… по одній щомісяця!.. уявіть собі цей vacuumclining! Усі паркетини перетрусили!.. мої скарби шукали! Сидіння розпороли, меблі розібрали, усе обдерли, випатрали! килимки, завіси! сказ! сказ! викрутили навіть унітаз!.. Як я тепер виглядаю, жебрак жебраком… І жодного тижня без привселюдних принижень!.. Вже не рахую підлот правосуддя… П’ять чи шість «браків складу злочину», справи розсипались в порох… «Період ув'язнення зараховується»! «Період ув'язнення більше не зараховується»! Та я знаю не менше п'ятдесяти пришелепуватих, які повісилися б за набагато менше від того, що я зазнав — обіцянок, кпинів, глузів, наруг, плювків… Вони мене садять, я застоююсь, загноююсь, облажу… Витягають назад, знову садять!.. до камери! а хоч і в морг! У вухах відлуння Палацу правосуддя… «Засідання Урочистої палати»…» Це ще стервозніше від бібісі! «З конфіскацією геть усього…» у цього кнура! на віки вічні! позбавлення без меж, кайдани, ганебний стовп, загальнонаціональний покидьок! Його медаль за мужність — на Блошиний ринок! Порозрізати назад усі рани! Ага, був поранений! ага! сімдесят п'ять! ага, відсотків! Гучніш, барабани! Знову порвати всі рани! Знову зідрати шкуру! шпигуй! перцю! Ура! Ура! Ура! Yes! Дві тисячі процентів!

Це не наводить вас на роздуми? Тоді ще раз… Навіть газової плитки не лишили! на чому тепер штрикавки кип'ятити? я ж думаю про медичну практику…

— А ваш диплом?

Диплом вони мені лишили, дегенерати! Якби були забрали, я б із вами тепер не розмовляв… Я вже був би в дії! велике Повстання!.. знаєте Тіні честі? Французька армія, велика, штани маренового кольору! як у чотирнадцятому! Були б наважилися на найвищу кривду, я б напустив на них усю Європу! Я б розігнав усю шпану! повна тиша, коли звучить мій голос! Степи! Москва під рукою! зі збереженням усього! дзвони! Кремль! решта! нічого не палити! наскоком! тактика! душа! однострій! ви б побачили, якби вони зазіхнули на мого диплома! Нехай дякують небу! Вони не штовхнули мене в табір екстремістів!

У кожного свої мінливості, звісно… Є Доля, є хто тільки мацає, є хто дрочить, є хто торочить, є у кого «брак складу злочину»!.. От візьміть, наприклад, Дено-еля[19], убили його і квит!.. Я нікого не вбивав, у мене немає «складу злочину»!.. Рам! Страм! Грам! Ох, я маю про це певну думку, тверду і щиру… Вони б і її вбили, коли б могли!.. але ні мене, ні мою думку, шановна пані!

О! Життя — це вам не витівки! Я вас чую! Животіти? Процвітати? Триматися? Тоді купіть у мене, люба Лізон, три, чотири Феєрії, і це буде удвічі хитріше, щоб я вижив, а ви за це заплатили! О, так! велосипед! мій старий велосипед! моя вілла! все! Ох! повсюди пустощі! Я вражений, фізично немічний, але покину пустощі, коли скелетом стану! останній подих! доказ — одна восьма зблиску, з сочінням з-під куприка, з-під пахв, з ліктів теж, з кровоточінням з очей, з найвогкішої з ям, із насвистуванням! ви мене почуєте! Дрізд!.. Стоїчний комедіант! нехай! ну то й що? Мене ніколи не гонитимуть пісно! мене, невтомного капосника!

О! І не тільки пелагра на дупі! Стаття 75 і прокуратура! чотири ордери на арешт скасовані, поновлені! і Ґаетан Серж д'Ортензія, чорношкірий асесор амбасади, представник союзу хлясів дипломатичних, політичних колоніальних і ектоплазмічних, який шпетить мене від сходу сонця[20]! і це не наслання, і хто б навіть морально витривалий не піддався б зневірі грубого безумства дрожу сивини! На світанку настане Ортензія! Він залітає у віконце, глузує… гримаси корчить, ви б побачили! чорно-білі! а що ви жартів не розумієте, то загукали б: швидше смерть! і він навалюється ще на світанку… якраз коли отой сусіда репетує менше… коли нова зміна тюремників ще п'є какаву… коли можна побути насамоті… У мене марення?.. У мене неймовірний слух? та це для сміху! не більше! Маю природний сміх… прояснення на небі підлості… це не для всіх!.. отже, купуйте Феєрію за три франки! Скажімо, три франки! Ті три франки, що були до великої війни! вважайте, задарма! От я і сиджу задарма! отак! від однієї поступочки до іншої! О, це не тому, що ви мені такі любі! ви завдали мені багато кривд! від віроломства до віроломства і до овечого переляку! можете здихати! я скажу: от вам і корейці[21]! від усього серця! Але ж книгарні — це важливо! Купуйте Феєрію! Текст вас ображає? Це ваш клопіт! Я ж кепкую із себе, це я скелет у дерматозі, у струпах! Найкумедніше — це доля, в яку я провалився! після п'ятдесяти років несамовитої праці, знахідок, сумління й честі, героїзму, медаль дали раніше від Петена, а тепер прикутий до стовпа ганьби людцями, які самі там мають бути! Обпльований такими, хто драла давав навипередки, хто на Брюгге, а хто на Байонну, та так, що й підтиратись не встигали! Овва!

Облишмо ці дрібниці!..

Найгірше — очі…

Важко писати, витріщуюсь…

— У шахті ще темніше!

Ваша дошкульність усім відома! Зі стін тече, я витираю калюжі… рачки, потім ледве підводжуся…

— Ти ба, в ув'язненні!.. а нарікає!.. трапився б він нам на віллі Саїд[22]!

— А ви там були, на віллі Саїд? з якого боку? Нетактовне запитання?

— А як щодо Луппенталя[23], га?

Я вас дратую. Сварка не скінчилась. Удар за удар. Мерщій! Аж до ефеса! і все лезо, і встроміть собі! у груди! а ви де були у серпні чотирнадцятого?.. Питаю ще раз! не у Фландрії?.. не в Шарлеруа[24]?.. Спробуй, утни, що вони вам шиють! куди пускають стріли! Ви коментатор-месник? зі статусом? з ліцензією? з успіхом? шість партквитків шести різних партій? Месник при мікрофоні? До мікрофона! всі месники на хвилях етеру! у пакет! перманент! кучерики! ямочки! плямочки! готово! Танки зупинити нікому, але поза тим наступ вулканічний! furia canto на все небо! грім на мільярд кілоциклів! злива блабалачок!

Шал, натовп і ті ж самі на Гревську площу на загальнонаціональну вичинку шкур! виколупування очей переможеним! Величні оргазми обачних! Армія Сада на пікніку історії! Спеціальну церкву збудуємо років так за десять… п'ятнадцять… двадцять! Петіо — у папи! «Мулен-Руж» на всю Європу!

— А святий Мартин[25] що, уже не рахується? святий всіх Ґаллів?.. Ні, не бульвар! не повіїні ворота! ні! святий! а йому нічого? Знов споганилися, але без ідолів! як це гірко! Новий вид сміху — з палі! Ах, лишіть усе собі! Проте Феєрія? мій велосипед?.. Ох, а то б ви реготали, перелюбствували, шаліли! ще й задурно, якби вони мене поволочили на площу Бланш, розклали б, пригадуєте, там така решітка, мої тельбухи чотками, інші органи плетивом… і великі, й малі… повирізали б по живому перед рестораном «Дюкеке». Щоб мої волання лунали від пагорбів Анґ'єна аж до Пор-Руаяля!.. щоб не менш як п'ять мільйонів хвилювалися, злягалися, невдахи психоаналізу, фригідні до коки, до кóли, Майоля[26], різок, пісуарів, обісцяних окрайців! усього! Геть, зневірені!.. Я обдобродіяв п'ятсот тисяч родин! Та ба, розчарував! Не тільки поблизу, отут, на Гірці, схилах, на Коленкура… Кюстіна… до «Дюфаєля[27]»!.. На всій дальній околиці, й на ближній! Мені ще злопам'ятять, люди пишуть мені з обуренням! Ти — злинялий втікач! розбійник! боягуз! атю!

Я обділив їх по палі й по скальпу! Такого не пробачають!

Мученики, Голгофи, це радість, це Небеса! Родинне щастя ніколи так не борсається, душі не голубляться, сідниці й пипки не покусуються, пальці ніг не обціловуються, як поблизу різницької мучеників! і більше крові! нумо! щоб ручаями! ще батогом! лясь! плюх! і ще блаженніше! іще квітліше!

— Яка програма, мила?

Ах, неонові насолодощі! суцільні грайливощі! Ох, курочко! Ах, люби мене! любо-мило! Ах, бери мене всю! Люби-бери! Любери! У нутро! у! у! у! в тебе чотири! десять! двадцять! сто! товстих! Ах! Ох! Гох! у! усе!

Уявіть собі від Анґ'єна до Маркаде! бастіони! Пантен! Сен-Мішель!.. а ще інші!.. братів тачками! парад… вози з випатраними жертвами! гарячі тельбухи!.. Що невинніші, то краще нюхаються, то більше щастя! Четвертувати всіх Янсусів! Що більше їхні зойки рвуть повітря, то голосніше Жюльєтта хекає, марить, раює, а Ромео знай вганяє! Галопом любощі, сідниць пом’ятощі! Вганяй! Ах! Люби-бери! Любери! І серце! вогонь! спазм! соки! Небо! ах! ах! лишись, вганяй! на всю! Диявол! Сюсю!

— Овва, та цей дивак зневажив усі межі!

— Тоді забудьмо! але факт незаперечний, обіцянку підписано, нотаріусом засвідчено, радіопоширено через двісті тридцять приймачів! мої яйця у годину «Г» повиснуть як трофей на шиї найзапеклішого месника шалу й очищення — від Альфорських воріт до Фламандського мосту!.. Східний сектор: Кар'єри-Ґут-д’Ор! Судіть про розмах! мережі! Ох, та ці часи минули! свята трупів у тунелях стоків! Я мудрагелю! Нічні Варфоломіївці на швидкуруч, без дзвонів, отченаш і сурм!

Тепер потрібен інший сміх… читачів розвеселити, це як з бегемотом пострибати! За ваше здоров'я, блазню! стількох намірились забити, але тепер аби не їм мерців тягати!.. Побачать Доменільський став, заповнений напередодні страченими на ста паризьких гільйотинах, так скажуть, пхе, смердить! І все! повна зневага!.. то ж не забудьте, купіть мої книжки!.. про мене і мої дрібні халепи… байки, звісно… і хай тільки тримаються за черево, коли їх тіпатиме від неминучих нападів реготу, бо з веселощів вони закаляються, обцюняються в знемозі по салонах, по вокзалах під пильним поглядом податкових інспекторів. А скажіть-но, закладаємося, що вас посадять! Що ви сконвульситеся, наприклад, як реготатимете над моїми дотепами на весь парк Тюїльрі!.. аж до втрати благопристойності! що вас затримають і запитають з чого?

— Це все Феє!.. Феє!.. Феє!..

Ви гримнете додолу, здихаючи від сміху з моїм творінням у руках!

Про це напише Рейтер… Навала натовпу! книгарні розтрощено!..

— Дайте примірник! ще один! іще! віддаю все за Феє…! Феє…! дочку! корову! привілеї! Мені всі позичають! Мене друкують на всіх паперах — туалетному, «Лафума», японському рисовому! Я потопаю в достатку! Я знову гордий, самолюбний, міністр приходить із візитом, даю йому підсрачника — дринь! Прекрасна епоха! А чи не викупити свого велосипеда? Поміркуйте! і дві вілли в Сен-Мало! Ну, тоді вже, і двох служниць, щоб двері відчиняли! Великий «Пашон» міряти тиск! Чотирнадцять термометрів у золотих футлярах! Двадцять п'ять мес на рік для мене одного! для мене одного! для моєї душі і напастей! у церкві, де небо і дощ через дірку в даху, сонця менше, а Бога нема, світить, не світить! Срані месники! Одну месу для моїх убивць! жодної для малюка Нартра[28]! Сто для бездомних тварин, стільки ж для людей, хто в тюрмі, тридцять шість для тітоньки Амелії і мого друга пана Вердо, і багатьох інших, серйозних і менш… Балакуне мій, а імена? вам треба? Катма!

Хизуюся! П'янію від своїх думок! Розганяю хмари! П'ю тільки воду, але марю! я вас забув! і свій сюжет! і епізод! хлопець у мене в кімнаті, прищі, із матір'ю! Марсель! Ні! не Марсель!.. Їхні кручені манери… я не все сказав… зосередьтеся, читачу! Читачу! До мене! на вулицю Ґавено! восьмий поверх!.. Мав розповісти про наш Вихід!.. власне, втечу… Довелося… за три місяці до всіх інших!.. ох і клопіт! Вінфлінґ-Одер… Бларингем… Нойрупін… Росток…

— Він ще нарікає! стиду ні краплі! Ошукав усю Європу!.. (А що робитимете, як танки прийдуть… з Іваном у Тюїльрі?) Мене чигали на площі Палі, власне, на площі Бланш… а також на Піґаль… і в парку Монсо!.. цілі трибуни знавців! захеканих!.. звір, що втік з Арени, що заслужив? дременув від пік, від вил, трибун роззяв, Кармен, донів Хосе і всіх алькальдів, разом узятих? Не тягне навіть на тирсу, коло по манежу, тельбухи довкруг! І підсумок: забуття, де я скнію, обдертий, стікаю соками у смерку… дайте мені спокій…

Якби не д'Ортензія, асесор амбасади, що викликає мене до віконця побачень весь чорний, весь схудлий, удосвіта, аби зневажити ще більше… а гримаси! а погрози! а я кажу: у мене все забрало забуття! Хай живе Безодня! Та д'Ортензія знов виринає! і я тільки чую!

— Я Людовік XV! Я Людовік XV, каналія!

Це він так до мене звертається.

— Обніми мене! Обніми мене!

Голос масний і хрипкий! звичайний, сказав би! як для Людовіка XV, правда ж?.. як для Людовіка XV!..

— Я — Франція! Я — всі колонії!

Якби не д'Ортензія, я б сказав, що мене всі покинули… Хіба що ще тюремник… Він показує на мигах, як мене розстрілює, і робить це десять разів на день!.. Блазенський тик…

О, та я знаю дистанцію! За вами право сильнішого, мій мстивий читачу! Ви кажете: «Цей балакун забиває нам баки»! Тоді я покажу вам дупу! Я попереджав: у мене підтікання!.. У вас зіркіші очі, ніж у мене! навіть у такому сутінку ви мусите побачити!.. яскраво-червоне — то пелагра… жовто-сіре — то лишай! Так, захворювання не поширене!.. Висипання слабке папульозне! Це ще з Бларингема. Там мав п'ятнадцять… шістнадцять випадків! сверблячка! майже тисяча! От вам і окупована дупа! а ще на ліктях! на потилиці!

— Скажіть-но, але ж у Ауґсбурґу були не папульозні висипання! там було повне шматування! всі шкіри на лампи для АА[29]! На абажури, палітурки, свищики, Валькірії, Одінів шабаш і газові печі!

Заявляю, що я до цього не причетний! ні своєю дупою, ні Ауґсбурґом! Я війни не оголошував, я геть нічого не проголошував, крім «Хай живе Франція і Курбевуа[30]! Геть Бійню!»

Двічі йшов добровольцем, інвалід на сімдесят п'ять відсотків, Петюну[31] не присягав, ні фон Хольтітцу[32], ні Папі! Ні тому, котрий д'Ортензія, який весь час викликає мене до віконця побачень… ні божевільному напроти… ні «єоп-єоп» із сімдесят третьої! До біса, хто б його придушив!.. Ви з корпусу «К»[33] чи ні?.. «Засуджені до страти», так записано!

Тут усіх не убивають! Я вам розповім, що на дні ями, бо ви весь час хихочете, тіло заростає пліснявою, тобто руки, ноги, тулуб, шкіра і, гай-гай, очі! але от серце, перепрошую! серце з бронзи! серце чотирнадцятого!

— А де ви були в чотирнадцятому? Чи я даремно напосідюсь?.. Ви не були… чи на інших широтах! інші чуття, інші легенди… Знавіснілий стариган, з якого тече, хвицючий, хто вас так уже лікуватиме! мої вії, нехай, беріть! вони кривавляться, злипаються… я витріщаюсь… торгувати очима тепер у моді…

— Ну гаразд, а Кассель[34]? непереливки було!

— А ви де були, соколику мій? Про тортури нікому ні слова! Чекайте своєї чергочки! Ця епоха не щедра ні на що, крім м'ясарень, винокурень, чинбарень, які повсюди, куди не глянь!.. дочекайтеся хоча б кайданків!.. Поспішність усе псує!.. Не біжіть поперед подій, бо з петлею на шиї думки будуть геть інші, ніж зараз! Геть інші! Тру-лю-лю, Гертрудо!

— Хай йому біс, він з нас збиткується! нахабний мавполюд! дошкульний покидьок! Про підвал! Про дупу! Про марення! Негайно вислати! Раз — і по всьому! Порвати! Попроштрикувати! Обдерти! Стратити! Двічі! Та ні! дванадцять разів, шістнадцять!

— Яка програма, мила?

Я вас чую.

— А табір у Саторі[35], непосидо? А Кадудаль[36]? А Рокет[37]? і Ґамбетта на повітряній кулі! і Сара Бернар на одній нозі? хіба то не були найвищі злети? екзальтація, що надимає душі удвічі і стократ до Батьківщини палкість? Та мали б ви хоч відблиск того атома, мільярдну крихту — і все б порятувалось! Від набережної Оде у Кемпері до Берингової протоки! до найдальшого вошивого алеута на острівці у морі, останній земній п'яді! Три континенти, це ж так просто! тільки серце! Я ж казав!

А ви б відмовились від цього?… завагалися б?

— Він містифікатор…

Я згадую Ґамбетту, тюрму Рокет, я згадую Ландрю, я згадую Петена — героя Вердена, покидька Петіо, велич Фонтенуа, подвиг на Марні, розкіш Рамбує, президента Ґалубе, який везе Гітлера на таксі на обід із Ґальєні[38], плюс Лартрона! і його жінку на острові Є! Всюди оди!

— Яка розумова анархія!

— Мені нема чого дбати про ранг! Я не маю виднокругу, ані хмар! ніхто не зааплодує, як я здійматимуся… Я пролив кров за прапор! За найславніший! Сьомої піхотної дивізії! Він зберігається у Домі інвалідів, пошматований, як і я, з мене зірвали медаль, лишили кулю в голові і дзвін у вухах… Ніхто не заплеще в долоні, як я здійматимуся… І в землі, у казематі я без вогню, а то б посмажив брехливих стоязиких ігуан і саламандр! Гільйотини теж не маю! У мене склеюється дупа… кажу вам про свої маленькі клопоти… удень іще нічого… тут дно суспільства, арештанти, камери, кайданки… хто хоч раз того зазнав!.. лікарні, хворі, це я в курсі… війна теж… перш ніж врізати дуба, слід усього спізнати!.. без жалю!.. Ах, це самолюбство, яке несеш із собою з останнім подихом, з піднесенням! Верценгеториг! Петен! Вольтер! Бланкі! Оскар Вайльд! Лекуен! Жорес! Торез! Пан Браґе! Франциск І! Сакко! всі попередники, хоч трохи! та інші! і Латюд[39]! Хто не сидів у камері, а лиш маніриться і корчить із себе… той лиш жалюгідний пердун… балакун… що він знає… нічим не перейматися і жартувати! Балачки, брéхні, от вся машинерія!.. тому світ і лишається таким дурним…

Отже, як я уже казав: удень ще так-сяк… а от уночі! Нічні крикуни, нахабні кривдники! морські котики в неволі! А ще все відлунює! Зважте: тюрма — порожнина! все лунко! і чути усе! а ще й люті пси знадвору! Ах! Шеньє, його «Бранка»! послухав би він мою бранку напроти! З дев'яносто другої! Він би вкляк зі своїми віршами! «Єоп! Єоп!» сама себе душить… звертайтеся до Муз!.. і до гавкоту догів! Ах, я просто жахаюся ночі… Близько четвертої завивання стихають… чотири дзвіночки… суп… віконце… заходить тюремник, забирає мої аркуші, дошку, олівці, все! замикає двері кр! кр! крак! наче замикає цілий Венсенський форт!.. Три Мон-Сен-Мішелі! Як ливарник із Ле Крезо!.. І через вічко мене шпетить… Це у нього таке «на добраніч» балданською мовою… мовляв, я покидьок! смерджу!.. Гай-гай, коли це на чужій говірці, вся справа в інтонації!.. коли людина занепала, їй уже байдуже до розуміння… відразу все іде до серця напрямки! природно!.. образи, облуди, добрóти… у первісному тваринному сенсі… слова без крему…

Отож кажу вам: о четвертій усе… Ніч приходить, справжня… Ще трохи багряного в оці, потім сіре і потім чорне… Перекидаюся з табурета… Якщо приклеївся до дупи, то разом із ним… На сінник! ковдра! годиться! чекаю… Чорнота снів… Якраз для поета! п'янка туга? Без насолоди? Хай йому грець! та я, зі своїм обдаруванням? Та тю, я скаргу напишу, а що! Остобісіли «судові постанови» лише про мене! якщо про покидьків, то я їх знав чимало, тих покидьків! юрба юрбенна ще гірших ренегатів, гангрен, прищеплених від стиду, подвійних, потрійних, сорок списків! Звідників! Мене дратує, що «судові постанови» лише про мене!.. Я ніколи не був хоч кимось, лежу-пригадую на сіннику… ні амбасадором, ні міністром, ні учасникістом, ні зіркою, ні у Віші, ані в Легі[40], ані посланцем до швейцарських сирків[41], чи завтра ще ким! Ніц! ні ворожим дезертиром!

— От оцього тобі й бракує! Недоріка!

Я ніколи не розмінював засад, тих, що з бетону, ні святої віри, ні піраміди, ні домовини Наполеона, ні Аржантейського дерев'яного мосту, ні антени пані Табуа[42], ні Тулонського порту разом з водою, ні Дарланівського флоту[43] разом з дірками! Нікс! Повертаюся до подробиць… Набігли Іконоборці, сп'янілі з Чеснот, із Правди, ти ба, знайшли собі монстра на восьмому поверсі, гіршого за тиф!.. Мерщій багаття! гасу! сірки! або нічого!

Украли все, що подужали винести, і потрощили, що було затяжким!.. попалили рукописи… усе на смітник — Гіньйолів, Крогольда, Похід на смерть[44]! мої дари!

Запал століть, от він! Багаття, різанина, помийниця! Ще більше, як крадіжка! Іслам, Пор-Руаяль, Примирення і Згода, Чингізхан, атом, фосфор, це вам не абищо! Щоб спалити требник, Іліаду свиням, вилизати Діву, вставити Петрарці в дупу, все як по маслу! Сказано — зроблено! Хрестовий похід! хрестімо! Вішальники! вішаймо! Хто завагавсь — нікчема! Подумайте-но, я в тюремному підземеллі, а податкова править плату! Двадцять другий район! Десятина! Фонд конфіскованого майна! мільйони! з усіх моїх понищених писань! «Засудити на три життя, щоб відробив усі податки», а потім зітнути голову! От вам людська природа!

А найкращий доказ, що це не жарти, це те, що вони пускають з молотка материне ліжко!

Продають повітря, привидів… Аби відправити до них свого Ортензію, то спродали б його за ціною Людовіка XV! Бач, витончені, як ті горили! що мають, те і палять! Одначе скільки реверансів! Яке поклоніння ситуа-а-а-ації! то їхня верховна Богиня! глибинна сутність їхніх душ! Вони її вбивають повсякдень. Що маю ще тобі віддати, Батьківщино! Мій любий податківце! (він править з мене Петенові борги!) я пасую! Беберова шкурка не варта й ста су! Ста су? Це я розмахнувся! Розмахнувся, як у чотирнадцятому!

Сучасні люди — то справжній злочин! Якби сьогодні, вони б лишили Бастилію на місці і замкнули б там всіх нечестивих, закували б! усіх дурноголових писак, до роботи! батогом! двадцять шедеврів щодня! і начисто, і анонімно! Не спати! У вежу, арешт, хлясь, як у вісімдесят дев'ятому! Вони не забули!.. Може, вже зробили… Отут, де я тепер, наглядач страшне мурло! Геть не з тих, хто читатиме мій рукопис! Балданський йолоп! Приносить вранці мої папери і гамузом жбурляє мені межи очі… і вони ширяють по камері! і регоче, коли я рачки їх збираю… і показує, що мене розстріляють… і всі інші так само… Це у них у газетах мої фотографії, злочини й сотні подробиць… Як я продав план «Три чорти», Укську фортецю, Па-де-Кале, Ейфелеву вежу… й потаємні думки Ґамелена[45]…

Тепер вони мене бачать отут!.. і що?.. Усе доведено!.. От вона, правда речей: тюрма!.. «Він сидить!»

Мені до дупи їхні глибинні почуття! але зануда з сімдесят третьої, ото ревун! як сто віслюків! загострює мій біль! Загриз би! а писклява з сорок восьмої! Чую удари, гамсеління двічі на день… нова зміна… потім година-дві тиші, а потім знову!.. пронизливе бабське виття! дядьки гикають… Я знаю «дзвонарів», їх троє бовдурів, мов голі Геркулеси, у білих блузах, прийшли якось увечері, як споночіло… підняли з ліжника… усе порозкидали! усе літало в повітрі! сінник! ганчірки! Ах, я відчув, що молодію! знущання із «салаги»! дванадцятий полк! Діти! Які з балданців вояки!.. військове мистецтво ними не знане… Роблять спроби!.. чисто діти!.. та де там!.. от я вмію перевертати матраци!.. умів!.. Аж наче їх трохи шкода!..

Кривдили! «Ми ще прийдемо»!.. Шукали цигарки!.. О, я чую їхню роботу!.. тут… там… на поверсі… на іншому… гонг ударів, завивання! а потім тиша… спокій, накинутий силоміць! ідуть з поверху на поверх… але от що химерно, так це коли самогубство… смерч! уся сторожа! сходи гуркочуть! на всі п'ять поверхів!.. вся зграя!.. уся тюрма здригається від біганини! і десять будинків з клітками! «Повісився!» Увесь шурумбурум! усі до камери невдахи! У вішальника купа гостей! і музика! Сирени! сюрчки! собаки! Опера!

— А ви, любий Аеде, чого сподіваєтесь ви? Хіба ви ще не натерпілися? Ні? Герцог Аєр Вандомський[46] воліє, аби ви ґиґнулись на вулиці Репо[47]… ви повернетеся?.. здурів! рогоносець! правильна дія! Ну ж бо! У вас не забрали паска!.. а от і бантина! петля! і бувайте!.. Зауважте, ніхто не обіцяє, що вас підстрелять на вулиці Репо, як Деноеля біля Інвалідів!.. Це був би привілей!.. А може, на площі Згоди і п'ятсот тисяч глядачів!.. Ах, ностальгіє! туга за рідним краєм! стримуйте зітхання! Наступного року в Парижі! затямте, поете, в Парижі дурість, королева, а дурість — це не абищо! все одно доправлять мертвим! найкорисніше, найкраще зроблено!.. Ваша французька батьківщина, саме ваша, це Пер-Лашез… єдине місце, де вас не скривдять…

— Але труну оглянуть і тіло перевірять, чи це справді ви! саме ви! а потім спокій, справжній…

Інакше мовлячи, на вашу думку і здоровий глузд, я тут лишуся до скону днів своїх? Днів? пів днів! чверть днів!.. Ні, я чиню опір! Ні, йдіть до біса! Я починаю спротив! відповідальність? обов'язок? У мене Бебер, у мене Арлетта на свободі! У мене п'ять онуків у Лісі! мама, яку скільки не бачив, татка Фернана біля неї, я нікого не забув, шановний! ні солдата, ні хворого, ні коханки, ні клопоту, ні померлого! Нікого! Ні тридцять шість тисяч ніг, якими мені кортить дати вам дупняків!

— Крутійник! Боягузник! Відбрехач! нещирник! кнур!

— Не так прудко, любко! Приходьте зі своїми байками! за двадцять п'ять кроків вас продірявлять! Двадцять п'ять кроків? їх треба мати! Двадцять п'ять кроків де? у камері? тільки чотири!

Гаразд, передаю вас у потойбіччя! цьом-цьом, малята! Кляті свинства! усі здохнуть! Я всього зазнав! але з розмовами! З Ортензія, коли він виникає з душника! з ревучим, «касаційною скаргою» з двадцять шостої! з причинною шпигункою з тридцять другої! і з шістдесят четвертої! сусід — морський котик! проходить крізь стіну! точно!

— До каналізації! вию туди. Заважає творити. Хоч колись замовкне? я його чарую! зрештою, пробую чарами!.. Співаю пісню… Я вам натякав на її зміст вище… у мене є пісні… (усі з застереженими правами!), от, наприклад, такий куплет: «Між нами кажучи».

Агресивно для цих місць?.. можливо… але ж приспів? чисте зачарування! майже солодкаво!.. ось слухайте!.. і музика!..

(саме цієї миті артист здивований!.. сценічна гра!.. він когось побачив!)

(сценічна гра: Ет, нехай іде до біса, потолоч!)

Правда ж, кінець вийшов піднесений, бадьоренький! кружливий!

Я пообіцяв цю пісню Револю[48]… Пісня високого штабу, можу твердити… і дуже тактовна!.. вся з тонкощів!.. не пісняк на всі смаки! Він мав би мені заспівати в Беконі[49], на Бенефісі! «На підтримку незаможних бранців»… і потім, правда ж, події!.. Було ще шість колоритних куплетів, їй-бо! Якби мене заспівали в «Європейці» — ото слава!..

А чом би й ні!

Я все проревів ревучому, всю пісню, всю, до сусідньої камери!.. Часом він замовкає… чверть години… година… і потім знову репетує! ще гучніше! О, та я можу все переспівати, пробачте! маю чим! грудна клітка! і коли справді терпіти несила, коли справді страждаю, коли не ходив на сідало, наприклад, десять, дванадцять днів… траплялося й тринадцять днів! і якщо вони не дають промивання, тоді я гавкаю!

Мені його впорскують майже гарячим, чи не п'ятдесят градусів, зумисно! зумисно! а мені хоч би що! Це ж проносне!.. Якщо я загавкаю, певен, вони прийдуть!.. гучніше всіх ревучих! я дикий звір, коли загавкаю!.. сторожові пси відповідають… три-чотири швори… той ще ґвалт! «Гав! Гав! Гав!» Уламується сторожа, чотири автомати, показую їм знаками: я прилипаю! не можу підвестися! ні впасти! фініш! кудись виходять, ідуть шукати дам!.. Ноші!.. ну от!.. Нагадує Африку і Фландрію… Іпр, чотирнадцятий… Кожному свої нещастя! І в Безоні теж після Роял Ер Форс… усе на мені! склеював шматки, руки, прутні, голови!.. «присяжний»! і це не все! кантон Аржантей! «сертифікати», все я! Бездоганно! свідомість! характер!

Життя — це панорама! Ви самі себе бачите… які декорації!.. Нагорі, у тюремному лазареті, мої хвороби знають, розуміють… поводяться з певною увагою… крім коли загаряча вода!.. лікарі не такі тупаки, як інші, хоч щось кумекають у бідах, у правді нещасть… хоч ніколи ні слова, але ж бачать… дають п'ятнадцять ампул на три дні, ще два промивання, сім пляшок поживного пива і обмазування струпів «фіолетовим кристалом»… Як є в запасі божевільний, нехай би підселили, поставили ще ліжко, будемо удвох… я його годуватиму, розважатиму… оце повага, довіра, лікарі все бачать… Нехай отого велетня несамовитого, його звуть Барабас, він росіянин, швець, можу сказати: я врятував йому життя… Поштрикав собі виделкою променеву… а потім узявся за стегно, під ковдрою… шматував себе… Оцініть характер! рішучість! А натрапив би на феморальну, і вже без вороття!.. У мене за два дні оклигав!.. завдяки впливу! переконання, пантоміма! уявляєте, якої сили я людям додаю!.. уже й суп знову їв!.. але пізніше таки вкоротив собі віку, я чув… по двох тижнях… стрибнув під потяг… в тунелі… зламав собі кайданки… коли його везли передавати…

А ви б побачили, як я збадьорився! запал! надія! вітамінний коктейль! м'яке барило! промивання! молодість! Я вершу дивовижі! Уже й морського котика не чую!..

Аж тут знову Ортензія…

— Геть! Жиголо! кричу йому… Епілептик! Псих! Асесор сраний!

Отак я його шпечу!

— Вішист! Нігерієць! Сигарник! Чорнопикий! Іди, нехай тобі встромлять… Карибець! реготун! нечемний? Джаз-бенд!

От як бадьорять вітаміни! Він розгубився… Такий нік, як і чема! Ах, Людовік XIV і ду-ду-ду! Ах, візії! Від них я теж лікую!

— Сімдесят п'ята стаття! Це я його так кривджу.

Це вже фінал!

Зникає…

Оцініть завзяття, тонус! п'ять, шість днів у шпетній формі! снага! аплодисменти! списую сторінку за сторінкою!.. олівцем високого престижу, ось він! а потім уже не так хвацько… затим ще гірше… знов імла в очах… бачу розпливчато… бачу в тумані… нічого не бачу… знову гавкаю, несуть у лазарет!.. На ношах!.. Якби у Френ[50], було б гірше?.. У сто разів!

— А у Вуппенталі[51], бешкетнику?

— А ваша піхвочка-тістечко? Зважте, я знав «Прозорого», коли вас уже потягнуло на нюанси, людину з Лондона, того, що відсидів тридцять років «у глибинах»! Дванадцять ходок! І кожного разу виходив свіжий, блідий, прозорий, аж світився, усі лиш задивлялись!.. «прозорий, наче бабка» жартував сам про себе! сам жартував! Ото вдача, ото оптимізм! чотирнадцять арештів! дванадцять ходок! А потім усе спочатку!

— Ну чисто янгол! захоплювалися всі…

І кінець кінцем відлетів… Конкретно!.. Його знайшли під ранок… уже холодного… майже нічого… майже не шкіра… кимось назвати вже не повертався язик… такий охлялий… і поховали вдягненим, у плащі, у капелюсі, в черевиках, у всьому!.. особливий привілей!.. капелан не схотів ховати голим… я теж худючий і теж не знаю капелана!.. втратив сорок вісім кіло! хоч би раз прийшов, падлюка! лютеранин за посадою! і папіста нема! Нікого…

Якщо серйозно, зізнаймося собі, двадцять місяців у камері, тридцять місяців, тридцять років, для вас це що!.. Ви ж іззовні!.. Це ж божий еліксир, коли ви ззовні!.. Вони ж усі дуріють від самолюбства, усі, хто ззовні! вони й не розмовляють! У них у всіх на пузі амулет, і вони гадають, що ніколи не впадуть!.. Приємних марень! Моліться й таке інше! Нехай триває Лурдське диво!.. Зірки тримають небо, без них воно б упало!.. на все цвяхи потрібні! Не баріться! Терезонька з Лізьє[52] ще виробляє химерні чудеса!.. А Вельзевул собі! Обоє завзяті! Головне, щоб усе танцювалося! подвійна гра! Я таких прагнень не маю, мені аби хоч трохи краще бачити і щоб не так паморочилося… і щоб пелагри трохи, не стільки… на перший погляд, наче нічого такого… Філіпп-Авґуст теж нажив пелагру… Вирушав у хрестовий похід красенем, а вернувся бридким, у зморшках, яга-бабним, золотушним… Я теж, як повернуся, то зле буде дивитися!.. А Жюль як утішиться!.. Жюль — мій особистий заздрісник, це навіть смішно… що я гарний, то він піниться, кривиться… «Ти ба, який Фердін гарний! Нічого не скажеш!» І вже! вже зуби клацають, уже себе ледь стримує!.. дали б ножа, убив би! найвище зло, абсцес! аж синіє! Нестримний… Радів би, якби я без зубів… Кожного ранку по три… по чотири… висмикую собі!.. Маю роботу! маю… розхиталися… О, звісно, є речі тяжчі!.. кокетство! Особиста повага!.. От ви, я бачу, не зворушені! Так, можна добре жити й без зубів! справді? Особливо в тюрмі! Тисячі й тисячі років в'язні втрачають зуби! а ви що хотіли?.. Нічого твердого в їжі, тільки перетерте! каші! ітеде… пухке! м'яке! пухке! саме м'яке!..

— А звідки це ви мовите, джентльмене, де це ви причаїлися-схоронилися від закону? доколи?

Чую запитання… Та я ні пари з вуст не звустну!.. усі газети торочили, і всі комюніке, і навіть так звані детективи, що я на такій-то паралелі, у такій-то країні, у такій-то фортеці!.. Маячня!..

Я високо на півночі, це все!.. Ще вище! Ні міста! Ні місця! Підкажи вам дещицю орієнтиру, абищицю азимуту, найвужчу стежку край села, найменшу гілку на кущі… і по всьому! скін! усі мокриці вже в дорозі! аж скачуть! репортери, шкуродери, мародери, легіонери! а я згорів!

Еге, він бачить, як я охляв!.. Не вагається, базікає! яку несправедливість я терплю!

— Ах, шановний магістре, Франція здуріла!.. Пекельне кіпрокво!.. ваш геній несе світло Європі!.. Бікіні для роману! Ах, знали б ви, як цього року берберам лічать ребра[53]!.. Ах! бо! бо! боли! болить! шановний магістре! Ах, це жах! гляньте-но, мені аж сли! сли! на! сохне! Жа! Жа! Люгі! Гідний! Жаху гідний!.. Всі ж бачать, як ва! ва! ва! вас! чавлять!.. А ваших во! во! рогів! на па! па! лю! Ах, скажіть мені, магістре! поговоріть зі мною! Ба! ба! Бастилія! Не знаю, що кажу! мівесяць! емоції, магістре! емоції! Скажіть мені, що певні! Тюрма — це так! ніщо! Надія! Свобода! ви ж не зрікаєтесь, магістре? Ах, я знав, що ви потішитесь! Запал! Слава! Честь! Перемога! Рака! Що! Що! Поки! де! Покидь! ки! Рака! Буце! гарня! Бачу гарно! Ні так, ні сяк! Ваш вид збляк! Чи їх краще на шам! шам! пур! чи на па! па! лю! Скажіть, магістре! Ах, мав би я тут апарата! ви ж знаєте?.. ваш голос! на платівку… кажіть! говоріть зі мною! з довірою! їх не оплакує жоден француз!.. до чого вас довели!.. Магістре! магістре! е! емоції!.. бідні ваші очі!.. усіх у піч! усе! тисячі печей! бридко! Мок[54]! ро! бридко!.. скажіть-но! скажіть же!.. крикніть! що ви найсильніший! присягніться, магістре! Ах, усьому край! без жодного жалю про жоден Кассель! десять тисяч! сто тисяч! двісті тисяч грилів! Ви б бачили сьогодні Францію! Ви б прилетіли до Бурже[55]! сорок тисяч букетів! нестимуть дівчатка! кайданки і все! Ви не уявляєте, як вас усюди славлять! Письменникус століття! не якась там замітка! «на першу шпальту!» на всю сторінку фотографій! і вашого кота! і жінки! і вашого блідого виду! і довгих патлів! і в палаці! і у Френі! про вас усі думки! Вам завдали такої кривди, що Франція тепер не може спати! Забрали! Утоптали! Обплювали! Та що там Бразіяк[56], він уже помер! Усім потрібні фото! платівки! слова! Усі хочуть м'яса й фотографій! Покажіть-но сідницю, де кровотеча! Ставайте тут, магістре! Магістре! Скидайте штани! Ставайте на коліна!.. На коліна! На коліна! Щоб краще було видно! Щоб усе було видно! і ваш вид теж, магістре! плачте! табурет теж! добре! ваш планшет! око!.. тріть!.. до крові!.. тля! ваше фото! вас скоро випустять? як ви гадаєте? Так! так! так! так!.. повторюйте отак за мною: «Я їх ненавиджу!»… з більшим виразом, дорогий магістре! з виразом!.. а тепер пустіть сльозу! заплачте!.. Ах, любий магістре, як на вас усі чекають! Ваш прутень звис?.. Можна так і написати? Хвороба? Морок? Померла мати? і дочка? й онуки? і дружина? плачте! лийте сльози! От! от! вже маю! Ах! Вінець розради! Звісно, він буде ваш! Пантеон для вас самого! Всіх інших винесуть! Не хочете? Голову в театр! ноги до біса! лоб до Сент-Шапель! який ви красень!.. а купер до Сорбонни!.. Ах, ваші вороги тепер вас шанують!.. Ах, ви побачите амністію! Еге ж?.. Еге ж?.. Еге ж?.. у вас смумніви? Але ж ми маємо підтримку пані Абетц! і графа Даладуль-д'Аєра[57]! і пана Тонтона з вулиці Абес! і архипатріарха Арсу! А поза тим то був кошмар! Я пришлю вам вітамінів! три пігулки щодень! і краплі! ви не проти? прийматимете? вас пройматиме? краплі «од усього»? знаєте? «од усього»? «од усього»? ви ж лікар? А як ваш роман? Феєрія? Феєрія ж?.. Все буде! Збадьоріться! Радійте! Ви молодий, магістре! Ще й який молодий! Хай живе! Орден! буде! у вас буде! побачите! Я вам усе прочитав!.. нагоди будуть! я принесу платівку! звук! голос! Обіймаю вас! Я вас обожнюю, магістре! Магістре! Я в сльозах! Обожнюю! Пишіть для нас! Пишіть красиво! Радійте. Магістре, радійте!

Тюремнику набридло… приходить, виводить.

Я знову сам.

Готовий вам довіритись! Маю маленькі таємниці, повірте!.. Чорт зродився не сам, а з поговору!.. Уся біда — зайві слова!.. Я розповім про температуру й навіть про вологість свого каземату! Ну от! десять… дванадцять… двадцять… мокриць пролазять попід дверима… Мені кінець!.. мокрицям плювати на замки!.. вони у себе вдома!

Цюняю під себе, ух! довго терпів… Він каже збадьоріться!.. Радійте! Молодий!.. Молодий мусить добре цюняти!

Я знову сам.

Та дружбан з камери напроти, з сімнадцятої, ото срач смертельний!.. «Єоп! Єоп!» без упину!.. От якби крок через коридор та й задушити?.. де взяти сили?.. спочатку оклигати!.. відірвати три, чотири клапті ран… щоб тюремник відчепився… той ніколи не відчепиться! дикун!.. а ще той бідний репортер! так мене полюбив! моє лице! мою пошинковану сраку! очі! сльози! усе полюбив!

Отож, усе зваживши, ба навіть обміркувавши, ні слова, ви не дізнаєтесь нічого! ні міста… ні місця… хоч приблизно… нічого!.. навіть про бриніння атмосфери… шелестіння верхів'їв… регіт мартинів на вітрі… шерех сніжинок… бо ж вони шерехтять!.. а вам зась!.. ні поховального дзень-дзеня… ні цвинтарних дзвонів… ні дзвіночків… я про цвинтар не навмисно… совине ухання… я про сов не навмисно… тут навколо ліси… і десь далеко, ген у далині, кораблі… я про кораблі не навмисно… і сирени нічні й денні… Ох, я романтизую не навмисно… Ви б прийшли й сказали: «Так! Він не бреше!» нарешті правду каже! Правду каже! От покидьок! вєрно! Нахристосити його! мученик! і музики! Насмілився! Наважився!.. Беру на зуб!

— На палю його!

Ви тільки це і знаєте!..

— Нехай! нехай! але спочатку два слова, пане президенте! два слова! Я міркую з президентом, я не з вами розмовляю! Я навіть з Лавалем розмовляв! Я його лікував! Я знаю, як говорити з президентами! З усіма президентами! Звертатись треба якомога вище! Мати померла з туги на самоті, на лаві на авеню Кліші, поки ви наліво і направо… і що? і що? Мені більше нікуди повертатися… у моїй квартирі на вулиці Ґавено шістнадцять разів мінялись пожильці… я вам казав про це на сторінці X! Y! Z! восьмий поверх, двері ліворуч!.. усе винесли, піди глянь! зашморгнули! пограбували! потрощили! страм без строку! Зачекайте з Історією! Це не все! Я теж Історія! Дошка для запису жахів! Та що там квартира на Ґавено, вона завжди була мені байдужа! Це тільки щоб вам дошкулити! зловісним вам усім злодюгам! і по одному, і всім разом! домудрували — «довічна конфіскація»! так тепер я вас люблю досмертно! як казав отой, що, схоже, забув прийти, мій так званий «чистильник[58]», гордий зі свого автомата шпанюк, сп'янілий від «мені нічо не буде», переможець у «жовтого карлика[59]», дістав би мого копняка, аби трапився: помста неминуча!

А візьміть мою матір, її житло на вулиці Терези, 14, де вона мешкала років із сорок, я хотів був довідатися… О-ля-ля, відповіли мені, там дуже порядні люди… «обачніше! обачніше!» а потім десь по двох тижнях: «Ваша мати померла на лаві… от і все! і мовчіть!»… Отакі новини з далекого звіддаля… усі таємниці, що чекать… вас чекають… чекайте сто років, Ленотре[60], доки всі, хто мене знає, повмирають…

Я сто років не чекатиму, дулі з маком!

Я відхилю завісу над усім, і одним махом! і кружляйте у вальсі! Я син пасажу Шуазель за школою і вихованням! син Пюто завдяки пані Жуо, моїй годувальниці (проїзд Бержер), і син Курбевуа, де народився. Ніякої вини за матір'ю нема, без сумніву, і по факту, і по душі, як і за мною! Прошу дуже! Я пустився навтьоки, довелося, месники були напоготові, юрмилися й били копитом у мене під вікном… сотнями! тисячами! готові все спалити, а сусідів пошматувати! бо вони там теж були! і бачили! шал! хитруни передбачення! весь поверх, весь будинок намірялися… вони б половину Гірки висадили в повітря! Вибухівку вже були заклали! месники з підпілля! бочки! вибухівку! бікфордів шнур! і бах! Убили б Арлетту, убили б Бебера, убили б Жюля Ларпанта[61], щоб нічого не напатякав… убили б консьєржку…

Оргія, погодьтесь! Кров! кілолітрами! Якби лишився, то було б масове безумство! скільки життів порятував тільки тому, що дременув!.. Коли лють у небесах (треба було чути ті єроплани!), тоді вона фатально на землі й під нею! у глибині аж до тунелів водостоку! і в усіх умах! та що там єроплани! вагони метро, повні бомб! Гуркіт, лють, залізяччя! і все інше! «Летючі фортеці»! так їх назвали… хіба не знаки кінця світу? «Летючі фортеці»?.. Приємно, що «фортеці»!.. Гуркотіли, скреготали на все небо сотнями й тисячами диявольських кастаньєт!

— Він злякався, сказали, написали, зважилися!

— Я врятував двісті двадцять душ, бо дременув! (Вони б уже тепер не дзявкали!) Не кажучи про статуї у скверах, які всі вимагають розтрощити, але маю право на одну, скромну з тону, не золоту, але серйозну і зворушливу.

На площі Дерер.

— Злякався, що йому кров пустять! це найбільший закид… Він сам, а нас тисячі! (додайте месника-гравця в «жовтого карлика»). Його наздогнали біля скверу Вовенара і пошинкували на вулиці Феваля!

Гей, утихомиртесь!.. За і проти!.. Люди в пору гону жорстокості, це всі комуністи, як є! «Увсевірячі»! у міражі, тельбухи, кістки, усе ковтають! Причастя без хліба, гаряче і м'ясне! Отак! Слава Ісусу! на дві тисячі літ!

— Злякався! злякався!

Я поїхав із чистої люб'язності, лицарства, сусідського альтруїтарства! правда! правда! доказ: статуя! аби нікого замість мене не розіпнулили! не пошинкували! абощо! Великі зрушення достоту! Аби затримався на тиждень, їх тисяча убивць набігла б: триста тисяч! загроза безладу! Штурмують мій будинок… Вибивають двері… хапають… тягнуть на мордування… на палю? вам це ніщо! шматування теж!.. четвертування й поготів!.. Ешафот! Ку-ку! Шибениця? Кульбіт із перекидом! Гойдалка! Я ж бачу, як вас реготи беруть! як ви качаєтесь зі сміху!

Ох, змагатися з вами! де снаги узяти? Куди мені до ваших чеснот! Випроби зламали мене, це правда… втім, я знову про маму… не можу звикнути до суму… її поховали на Пер-Лашез, ділянка 20, ряд 14… Якби мені «перепустку»… щоб тільки на могилу подивитись…

Усе відбулося якось… вона так і не знала, що мене спіткало… я принесу їй горщик маргариток… її улюблених маргариток… Маргарита Луїза Селін-Ґію… Померла з туги за мною і від сердечної втоми… від аритмії, від тривоги… від усіх «розмов»… уявіть собі людей на авеню Кліші!.. лави… громадська думка!..

Вона так і не дізналась, що зі мною сталося… того вечора вона пішла, рушила вулицею Дюрантена, потім спустилася до вулиці Ламарка… і потім усе, назавжди… не спала кілька місяців… Вона завжди мало спала… тепер вже спить… Була, як я, дбайлива, аж надто клопітлива… Вона так особливо сміялася, тихенько, а в мене сміх гучний… Як доказ, у підвалі каземату, не думайте, я теж сміюся, якщо хочу, коли про вас згадаю, о, чарівні, як вас корчі скрутять, як ви захвицаєте, коли заграє флейта оту мелодію згори, вам ще невідому… Сміх або властивий вам, або його нема… Я бачив, як вона хихоче над мереживом — малійським, брюзьким, над тонким павутинням, вузликами, плетивом, моя мама, псувала собі зір… і виникали велетенські покривала, райські хащі, граціозні вигини… філігранні візерунки… яких тепер уже ніхто не розуміє!.. все відійшло з Епохою!.. залегке… Прекрасною!.. то музика без нот, без звуку… усе в очах… вона була такою… мало не осліпла під кінець… шістдесят років над мереживом!.. Я спадкував слабкі очі, тільки що — сльози, від червоного, від сірого, від холоду… Ледве пишу… ох, я теж засну! як надійде час супокою!.. який я заслужив… «Недостойний!», більш як недостойний! зрадник! тринди-ринди! ніхто не відверне моєї смерті! Конфіскувати! все! До люлі! Я виграв!

Якби мені «перепустку» на Пер-Лашез, побачити надгробок, напис… Ох, яке зухвальство! аж задихаються! Гівнюк! волають, геть з Батьківщини!.. Мене? Та я ж з Курбевуа! самі з якихось купогноївок, які ніколи не з'являться на мапі! з півстепової тоскної глухомані без електрики! без туалетів! без боліт! без грамоти! Моя пиха, моя погибель! побачите! побачите звірство цих виродків! якщо я вмру, то від подиву! щоб усе можна!.. учорашні підніжки!..

Вони знають тільки брутальні слова.

Досить з мене таких д'Ортензій! І сороміцьких пропозицій крізь ґрати, отут! на світанку!

— Я — Людовік XV! Я — Людовік XV! старий чортяко! люби мене!

Незвичайні слова.

— Йди поцілуй мене, розбійнику! Лілія! Франція і всі колонії! Дюбуа врядує[62]!

Це його точні слова.

Лізе зі своїми маніями! Навмисно підісланий з Парижа, з Нервової набережної…

— А потім тобі зітнуть голову!

Хоч цей не золотить пігулку, він воліє мою дупу, а потім голову!..

От кого вони мені підсилають, усі ті асесорки з Нервової набережної в Парижі!.. наполохати святих у казематі! у формі ектоплазми! для цього потрібна буремна епоха!

— Я молитовствую! кричу я. Я молитовствую!

Хреста на себе покладаю… Зникни! Зникни!

Регоче.

Я знову впокорююся.

— В ім'я великого Помпона! волаю я… Сильнішого від Бога!

Тепер він уклякає… зникає на три… чотири хвилини…

— Гей, Бразіяку, досить тирад! хіба він не трохи більше потерпів?

— Та відчепіться зі своїм Бразіяком! Він навіть застудитися не встиг, тепленького і розстріляли! а я роками скнію в казематі з морськими котиками праворуч, ліворуч, напроти, яких терпіть несила! і сторожу із сюрчками теж! А ще д’Ортензія і дорікання! і виття, яким відлунюють всі стіни! сирени, цвинтарні дзвони! Навіть за мого стану падіння це нестерпно, несказанно! крім сміху, звісно!

А Андре-флюгер[63] шпетний і дотепний, теж сміливець! жертва! замурований! тринди-ринди! оперетка чи ні? а пан Аєр де Віньєт[64]?

О, та вони збіса зручно влаштувалися! Честь і справедливість у готелі «Рітц» і на Вандомській площі! Піднесімо келих! Піднесімо другий! Колона бронзова й висока, та їм із неї не стрибати!

— Не судилося мені міністром стати!

— А кардинал Ла Балю? А Бланкі на Мон-Сен-Мішель?

Ах, якщо ви покликаєтеся на Історію! у всі епохи було доста невільників! їй-бо'! їй-бо'! ото дурничка! А Барбес? А ще Латюд[65]? А Ріп ван Вінкле з бородою[66]? І пан Капет! кати в Парижі не нудились! чимало мали! кого збезмакітрили, кого розчетверили, кого надибили! зокропили! ви з якої секти будете? до якого сповідку належите? три чверті? цинкова сіль? половина? вазелін? ні за, ні проти? зизоокі? флюгери? Мурня! Зигзагність уподобань?..

Гаразд, кілька слів, по-дружньому… засторога, необхідна саме зараз… погляньте на ґрати!.. тисячі, правда ж? мільйони людей за ґратами в усі часи!.. і мільйони ще там будуть!.. Пора б уже доперти, що так треба, бо така потреба, з неба… Але де там! Зойки зусібіч! Волання! Страшні біди! Драми!

— Абсурд! Рачки, дітки! І поготів! Рачки! Не зітхати! Прийшла тваринна ера! І що? Зооантропологія! Поповзом або смерть!

Історія — це пам'ять про події. Чотирнадцятий — це дата. Пласкокам'яна епоха, Кісткова епоха, Оселедцева доба, Навколішня доба, Доба соборів, і Порохова доба, Танкова доба, Шанцева доба, Поповзна доба, Заґратна доба!

От вам і кінець Доби чотирнадцятого!

Увесь рід людський у зоопарку! Потоп без ковчега, Нова зміна[67] зоомучеників, шинкування Освічених.

Велика моральна революція[68]?.. Дух святий! іще побачимо!..

Зауважте, я це кажу не просто так, це взірець модерного режиму дня… Щодня десять хвилин на свіжому повітрі і двадцять три години п'ятдесят хвилин у несвіжому… глибоко затхлому… на вас чигає вдих! ковток повітря!.. і аж паморочиться! аж наче хміль! крізь ґрати, небо, високе ширяння мартинів! у сині! і ви гукаєте: «Слава Творцеві!» Та цей порив не до вподоби! До вас кидається тюремник з автоматом: «Підор! Підор!» верещить він (це геть не правда!) Maul! Maul! («морда» по-німецькому)… розлючений… ділиться почуттями!.. міжлюдське нерозуміння… Хоч літо, небо, мартини… біс з нею, з кривдою!.. заґратна насолода, прошу дуже! Але взимку гидко, це правда… вас хапає, крутить вами, піруетить і жбурляє по кутках якийсь цикло-турбо-вир, і тоді вам справді кепсько!.. це вам не поліцай!.. Комусь дебелому може й нічого, але хирлявому, схудлому, шкура й кості, це вже скон, стук! грюк! ну й музика! голова! ґрати! жахно! Упав! оговтався! підвівся! а те хамло знай тільки шкіриться з вишки! З дванадцятьох сміється! прогулянка! дванадцятеро ледве плентаються, дванадцятеро заґратників, хитаються, кружляють, як один! рачки, поповзом, вереском… Щоправда, ви мало що відчуєте після п'ятнадцяти, двадцяти міцних стусанів… Сніг неначе залітає вам у нутрощі, здригання, тремтіння! Вітер, мороз… У парку Тюїльрі було б кумедно — танок сніговика! але між ґратами, три на три метри, дурне діло! уся балданська зима, то дурне діло! спочатку! раніше! одна! Велетенська чорно-людожерна і жахна пора! Убезоднення! Квіточки, пташечки, літечко, осінь! усе! весна!.. Брудний злочинець утікач крикун! задвірки! кажу вам! осоружний! кажу ще раз! задвірки! Натерпівся! З глибини я волаю до тебе!

Хто задушить це крикливе страхіття? цього ревуна! маскарадника шаленого душокола, балданську зиму!

Скручений, відкинутий! (це я про клітку) тюремнику набридло!.. десять хвилин! сюрчить! набавилися! Тюремники біжать, усіх докупи! хто навпочіпки, хто впав, хто причепився! хто вчепився! і раз! У шерег! Задубілі дибають!.. уздовж, уздовж! і круть! це вже ваші двері! круть! у вас! сидіти! спокійно, плавно!.. О, не думайте, знущання, негуманні наміри! бала-бала! зима і лютий вітер! варварський природний клімат! я не засуджую клітки! Я нарікаю на пелагру, дзвін у вухах, запаморочення і неврому правої руки… Тобто переважно на війну чотирнадцятого! За неї я й повстав! не стримав гніву! Бога-душу! щоб більш такого не було! Я хотів перешкодити Бійні! Чорт забирай, і що дістав! Показали, де бійні зимують! де євангелісти вартують! моє підступне перо! Овва! відьомство! сірка! мотузка! дрова! смола! І це не все! я не нарікатиму на режим, суворий, звісно! продух, ґрати, Ортензія, хтиві епізоди… але антракти? Я не врахую? Тоді я гавкаю! Гавкаю! І вони біжать! беруть із ліжника! ноші — і раз! Хіба це не прихильність?.. тюрма мене докінчить… Гай! гай! гай! це природно! п'ятдесят сім років геройства! Піднесеності війни і миру!.. вони мене не доконають?

— А хто тебе просив, негіднику, балакуне!

— Власне! Власне! буквально!..

Марно нарікати на умови!.. Я без клітки б і не дихав!.. Я б уже сконав!.. Якби не десять хвилин прогулянки по клітці, я б укрився мохом!.. Порвався б на шматки!.. що там вітер! і мої вибрики!.. Тюремники врятували моє існування! Силували виходити… заходити… Слава десяти хвилинам клітки!

— О, завзяття зігріває! Може, у вас покликання? Я бачу вас! Я бачу вас у Сибіру! лікар! місіонер! ведмідь! мрець!

— Ах, ви відкрили мені Ідеал! Ах, ми будемо щасливі разом! там тисячі і тисячі! разом говорять по-французькому! Радість! Радість! Радість! Ми обіймемося! моя вада, зізнаюся, єдина вада: французька говірка!

Якщо кат заговорить до мене по-французькому, я чи не все йому пробачу… ненавиджу інші мови! всі неймовірні шварготіння! яка облуда!

— О, Сибір вас збуджує! Вас вабить не тільки Ортензія! Сибір туди! Сибір сюди!

— Та ви туди весь світ готові заслати, у Сибір! А хто сам схоче? Перше запитання! Хто? Монтандон[69], який увесь його проїхав, розповідав, як у заметіль сани зриваються зі снігу, злітають, ширяють в небі! трійка! подорожні! усе! розтинаючи повітря! кружляючи на сто, на двісті верст! і плавно знову сідають на снігову колію… У мене дивний вигляд, мої сніжинки, клітка, сміховинні халепи!.. тільки що — назад до камери! ноші! лазарет! мерщій! мерщій! плід під загрозою!.. я мав би мовчати… Від нещастя до невдячності лиш один поковз… Я не з’їду!.. Лікування, промивання, ампули, я визнаю!.. але ж, скажіть-но, я ж свого завзяття додаю!.. я несу їм завзяття!.. Мене вся лікарня знає!.. веселощі! оптимізм! хто голодує — до мене!.. хто повіситись хотів, хто вени розпатрав, пригнічений, аж очі згасли і застигли — до мене! я ж лікар від природи!.. мій коник — психотерапія!.. два-три слова по-німецькому, а решта — пантоміма!.. скажу вам: я врятував останньої миті насправді безмежно нещасних, готових на все, на безодню!.. і ліжка поряд… геть ізольована камера, і правдиві скажені, клінічні!.. робота день і ніч… погодувати, поголити! чи владністю! чи жартом!.. Я з Партії життя, отак! а часом і піснею… мелодією!.. Можу похвалитись: імітую піаніно самим ротом, ще й без зубів!.. Особиста веселість! характер — справжній дар! Людяність — це медицина! Так сказав Декарт! І Крюшен[70] теж!

Мені розповіли, у скільки стає такий бранець, як я… майже двісті динарів на день!.. в Сибіру буде менше… та й клітки не потрібні!.. Казав, нас там багато набереться? Забігаю наперед!.. нас буде, може, з дюжину… не більше!… десятеро?.. п'ятеро?.. а може, тільки двоє?.. може, тільки Ремір і я… що за Ремір?.. один з найвідданіших!.. доктор Ремір… відданість, це як пальці на руці… на робітничій руці, чи не так?.. у сорок років уже не всі пальці… два, три, повідривало… там… тут… циркулярна пилка… фрезерний верстат…

Хто нічого не віддає, хто нічого не робить, у тих і руки, і пальці, у тих усе при них…

Та ба! І на каторзі трапляються завзяті! можливо… так!.. Ви, може, зачаруєтесь Сибіром?.. смаками, барвами!.. Достоєвський був у захваті від Сибіру й листи писав цареві Батьку народів, таточку! розливався подяками і зачудовувався, як там добре! одкровення! душа! кнут! гнила картопля! падуча! батьковбивство! скорбут! усе! воші! кайдани… Може, ви також будете?.. «Батьку народів! Таточку! іще! іще!» От дивіться, покійний Монтандон, мій друзяка, що дослідив увесь той край, увесь Сибір, уздовж і впоперек, тільки про те і говорив!.. Ах, тундра! тільки і зітхав… феєрія… повторював… заметілі, які все змітають! усе злітає в повітря! ширяє в атмосфері… сани, візники, подорожні… сто п'ятдесят… двісті верст!.. а потім знову стає на снігову колію!.. Він там бачив тільки біле!.. Антрополог Монтандон… навіжений у степах, таке буває!.. Він би до Томська пішки рушив, той антрополог Монтандон, аби побачити «далі, ніж геть нічого»… Він же страждав на своїй «околичці»… в Кламарі!.. уявляєте?.. Але не встиг потуристичити до «мінливих горизонтів»… ставки зроблено!.. Я любив Монтандона!.. блискучий науковий розум! (крім маячні про тундру!) Сконав у Фульді, у Німеччині, люта смерть… Насправді вбитий двічі, спочатку у Кламарі, пострілом упритул, потім перевезення, жахливі болі!.. потяг підірвали у дорозі!.. а потім у Фульді, вже від раку!.. недоріки зі скальпелями! невправні вбивці! Червоний Хрест! карабіни! потяг під укіс!.. і пожежа у лікарні!

Перипетії Доби!..

— Але ж, насправді, ви нас кудись заводите!

Та де там!.. це канва Часу… Часу! мереживо Часу!.. кров, музика й мережива!.. я вам їх розгортаю, розкладаю, розкрилюю… Кламар!.. Фульда! дивіться! зоріть!… Пора, канва!.. знали б ви ту безвихідь… місця, де два плюс два буде три… ви б менше чудувалися… а потім чотири! а потім сім, а потім хтозна!.. ви б погодились… світ перемальовано, хвилі перемережено… можливо?… але ні!.. зауважте, жодного мотивчика!.. ні хвильки Часу без ноти!… Мереживо Часу — це музика… Глухувата, можливо… жвава, а потім усе… ку-ку, стукіт ходиків, вашого серця, хвиля в облавок, дитячий плач, Сієсова арфа… північ! дванадцять ударів! дванадцять куль!.. дванадцять солдатів у шерезі! кінець пригоді!.. і що?.. і більш не чути коваля? шанс! ні підкови, ні коня! весла на галері!.. звуки затихли і привиди соромляться привидитися… вже ні гу-гу… а може, «водяні млини» буль-буль!.. всі меровінги!.. Ті згаслі ритми?.. вас не пробирають?.. ви не містик, ні, щось інше!.. ні Папусист?.. ні Анкосієць[71]?.. ви не знали Делатра[72]?.. його майстерні в провулку Клоїс?.. А «Сарських езотеричних публікацій»?.. тепер там пустка… руїна… бур'яни… Монмартр… там чути солов'їв, дроздів, ґедзів, гравців у кулі, та це вам ні про що не каже!..

«Харциз!» ви б загукали!.. Він нас дурить! Крутій, на манівці заводить!.. свою канву приплів! канву! круть-круть! мотузка! вжик! його балкон! він нас обманює! квартира! восьмий поверх! він там мешкав!.. нахаба! і його там не повісили? ні… птахам! крукам! шулікам! гинь, гний, гойдайся, тхни! ах, це обурливо! а солов'ї? солов'ї? що він верзе?.. А Краєвид! та він нас за дурнів має!

І вид на все, на весь Париж, такого вам ніхто не подарує!

— Цинічний зрадник! вже не варто! суд! останній доказ! нищівний! такий краєвид! Мав, що хотів! О-ля-ля! І не повісили!

Чудовисько! Неймовірний трутень! Неуявленний!.. На виднокраї Мант на пагорбі… Дрансі на півдні… усе місто!.. схили, мов шлейф у феї!.. тисячі й тисячі дахів… червоні, чорні!.. ніжно-сірі… Сена, відблиски бузкові… рожеві… Нотр-Дам!.. от, свиняче рило!.. Пантеон!.. сутенер! вся жовч!.. Інваліди!.. бач… і площа Зірки!… неподобство!.. І він там мешкав?..

Аж руки опускаються.

Я вам розповідав про ще одного у будинку, погрози, про мого вбивцю-сопливця!.. дивака-гравця в «жовтого карлика»… вам не осоружний убивця-сопливець!.. боїтеся вбивці-сопливця… у нього зв'язки, за ним партія[73]… а я сам-один… тоді скажіть, чим можу вас розрадити… чи я вас збуджую?.. мене убити — це дурничка!.. це задарма!.. тому ж і метушня-ворушня, і зойки… чудова мішень!..

Одне слово, ви бридкі, небезпечні, підступні… Гаразд! Я більше там не житиму! Обіцяю! Не піду живим докором винюхувати, з'ясовувати, як ви мене обплювали, обікрали, оббрехали, підло зрадили… Та й, потім, я там біса що впізнáю… подумати лишень — «ударні команди»!.. двадцять… сто… двісті… які все засрали! Тільки Фонд конфіскації майна ще ширяє привидом!.. Прокуратура, нишпорки… моя тінь — то сенс їхнього існування, зітхання, ситуа-а-а-ація!.. відсилають папери до порожніх кімнат… весни сподіваються?.. не знаю… коли все відросте!

Та в мене інша вдача. Мені треба ціле життя відбудувати! усе перезаснувати! домівку, меблі, клієнтів, приладдя!.. ото ж нарікання!.. і життя Арлетти! Як я поруйнував її життя! у неї були учні! школа грації!

І Бебер лишився без зубів, без вусів!.. (як і я!)… знову молодість, щоб знову зацвіло!.. Я вам казав про канву Часу… приязний вид!

— То ж публікуйте! Нумо!

— А ви купуйте! і галасуйте!.. але спочатку роззирніться, чи там не надмір ненависті, заздрощів… інших вад: «Він здохне!» — ви додасте… «Він доходить, але забавний!»… «Забава століття»!.. а не пів століття! це слабо — «пів століття»!.. це як «півбог»… ніщо!.. не згадуйте, що я геній!.. всі вулиці рояться геніями!.. це мені не вигідно!.. «Купуйте!» і все… стисло! ясно! буду повік вам вдячний… й отари потяглися до книгарень… забирають усе гуртом! Я на коні!.. сідниці заживають, лікоть теж!.. Феєрія!… Феєрія!… моя неврома?.. трохи є… ускладнення!… але Таєфер оперує… я повертаюся до стану «практично здоровий»… ясно бачу, як мене витягають із ями, опікуються… я купую велосипед, котедж, служниця відчиняє двері… я вже не іду до Сибіру!.. відкриваю практику на Смарагдовому узбережжі[74]! Та ви в один голос: «От утнув!» дідько з ним, із Монтадоном, кулею, раком, Кламаром-в-Азії, шляк! Тундра! Фульда! дуля! Зазов! хай там і буде!

Так, Монтандон сміятися не вмів, вид мав завжди сірий, комір, плащ, черевики, все… але який чудовий розум! весь сірий, звісно! але жодне слово не вище попереднього! досконала точність! Він приходив, я його прослуховував. Щойно відкладав портфеля, як Бебер стрибав йому на коліна і «мур-мур, мур-мур» ти найкращий! Бебер, котрий бував і злим! який то кіт, щоб не дряпався і не кусався!.. але він відчував «зачарування Монтандона»… І якщо той став примарою у глибині степів чи щось таке, мене це не захопить, Монтандоне!.. мені то що! хай там і буде! я не поїду! я оселюся там, де вже сказав! Звиняйте! до біса! я досить натерпівся! мені таку місцину, щоб камелії, мімози, гвоздики цілий рік!.. ба, ідеал! ба, це зовсім просто! Між То Бріяном і Бідуаном[75]!.. гарний вибір?.. ви ж знаєте це місце? Рокшаб… рифи… Бе… ворота Сен-Венсан… Кіканґронь[76]… зупинка трамвая… причал яхт… погода!.. купальниці!.. піски!.. золотий півмісяць до Канкаля!.. чи майже!.. золото на смарагдах!.. краса ви не повірите!.. а що вже про казино казати!.. пам'ятка зачудування!.. арморикансько-амальгамний стиль, граніт, кабошони, химери, менгіри, камінь, сланець!.. і тисячі люкарн, виступів, закапелків… Стоїть над Океаном, Піраміда Доби, мавзолей Королев Чорних Панчіх[77]. То були справжні Клеопатри, я їх знав по пасажу Шуазеля, Королев Чорних Панчіх!.. вони ходили по тістечка до Шарвена… потім по романи до Лемерра[78]… потім до моєї матері по мережива… От і казино! Там треба побувати! граніт, кабошони, химери, то неабищо в позолоті, з вальсами!.. цигани, транссильванські принци!.. ви пам'ятаєте Ріґо[79]?.. лишився дух, це як на кухні, епохи теж, у них свій дух і чад… Ах, любі друзі, дорогі мої, не довго вам уже принюхуватись, і ваші витівки не вічні!.. Отож не зловтішайтесь!.. бо знадобляться азалії, гортензії і троянди!.. навіть на скромне кладовище!.. і не хизуйтесь, день минає, «одного» виносять!.. а троянди ще гарніші! відразу!.. оберемками!.. нічого не забудьмо!.. мерщій! не забудьмо любку! милу незабудку!

О, та я зовсім не хотів нагнати суму! Я лише про казино, незграбне, кумедне, цілий всесвіт!.. і про 1900 рік!.. ви б глянули, який там гардероб!.. Скільки парасольок!.. забутих!.. а лорнетів і біноклів!.. диво дивне!.. скелети «загублених дітей[80]»!.. прапорці «російського альянсу»! безліч!.. безкінечні стрічки серпантину… вуса хоч якого штибу… ґальські… «а-ля Вільгельм», «а-ля Шапелін»! Увіть собі ті котильйони! два білі бурнуси, три сутани, чотири «няні»!

Кінець! Кінець зачаруванню… цигани, барони, навіть будара!.. і не тільки герань і красоля отам, ще вище… звились… по всіх колонах… і лампи, мов тюльпани… все імітоване, нічого справжнього… але все ж кілька троянд, чудових троянд, у чайно-танцювальному салоні… Я чимало набачився по світах, але таких красних троянд, як у серці того жахного казино… А що, Гольфстрім під боком?.. м'яке повітря, помірний клімат, затока… троянда справді вища квітка… кошики, з п'ятої по сьому, вінки, не повірите!.. від колиски до з глибини я волаю! троянда відповість за вас на небесах… І не перечити, манірники, мерзляки, мумії!.. де найкращі троянди, там усі приходять, проходять, задивляються, духу пускаються… Казино, пагода, менгір, дольмен, пісуар, порятунок — два десятки троянд! Піраміда Королев Чорних Панчіх!.. У Бретані вже немає циган, уже років з п'ятдесят… Казино, фея Карабосса, хтось босий, казна-що! Мамонт! Попотам, ту милу вічність я люблю!.. хвилі колом, золото на смарагді аж до Канкаля… скільки сягає око дюни, і тільки бурі все стрясають!.. брижі моря! Сійон, Шосе[81] несхитні!.. трамваї сторчака… шал стихії, аж граніт тремтить! і репає!.. злива розбурхано лютує від Сезамбра й геть на захід… пориви з півночі! З Менк'є[82]! вали валують і тремтять, молотять моли… розлітаються водним мереживом! забризкують піною вулиці, трамваї, дахи!.. Незугарне казино біліє й піниться своїми кабошонами, фаянсами, дахом, мов плезіозавр, склепіннями у стилі «казна-що», гіпсовими бюстами… чудуйтесь із чудес пристрастей!.. з морської оргії!.. всі ці потворності, малі менгіри з кальмаром на вершку! а баню оком не охопиш! «Монументальна брама», страховисько з лайна! от вона перед щасливим ураганом, тремтить і піниться, вирвана з часу, і тіпається… яскрить і розтікається міріадами перлів… блискіток, вогників, діамантів, смарагдів!.. якби ви бачили! Звичайно, є й одурені… Є джаз-банди…. Є всього… та головне — це спогади… промисел Богів… Зведення казино… азійський храм мармурово-мурний, мавританський, потворний, не потворний, дворогий, недоладний і троянди! прошу дуже! інтер'єр!.. гірлянди… і все інше! неміряно! урозсип! і парасольок безліч у гардеробі… і лорнетів, і біноклів… і панам… і молочних пляшечок, і сумочок для скелетів… Місце таке, що тільки зітхати, чаруватися, сльозу пускати, неначе, таке, поезети, поезетки, і віки! і так є! і навіть «Альбатрос» Бріяна-видавця!.. і Арлетта Доржер, і Лантельм[83] (з її журі), і примара Ла Серізе, тодішнього єпископа!..

І легіт, і скрипки, і люди здаля, з Корнуолу, з Леона, Бокажу й аж до Нанту приїздять сюди покурортити!.. але ж іще не для душі?.. для екзальтації?..

Напої не дорогі.

— Ого, здурів? отут? люди? які тут люди! троянди! та які троянди?

Я мешкав, можна сказати, впритул, точніше, над банею, пам'ятаєте старі склади? «Мерлен і сини»?.. Три кімнати зі сволоками на стелі, суборенда у старої подружки панянки Марі… Уявіть, як я наслухався! мелодій і зітхань! і криків мартинів, і штормового вітру!

Літні сезони жахливі, суцільні романси! Яке рівнодення!..

Скляна баня просто напроти вікна!..

Благаю, повернися!

Порив вітру і…

Без тебе не життя!

Я вкинувся у спогади, пробачте… То були назагал щасливі години…

Ночами тут, звідки я вам пишу, із ями, усе бринить у вухах знову й знову… нема ради… і скрипок протяжні рида-а-а-а-ння[84]! аж нявчання!.. і гугняві ріжки на набережній! і дир-дир-кахи-кахи, астма!.. і перегони до Канкаля!.. радісні згуки! юрба!.. отаке старе кіно!.. новини з минулого!.. кахикання моторів!.. імітації!.. і фортепіано!… і модні мотиви…

Прожитий час не відпускає вас… троянди теж… прислухайтесь, вони волають навкруги, я певен… собаки варти й мученики казематів… і троє засуджених на смерть — з чотирнадцятої… шістнадцятої… і тридцять другої… Під три чорти!… бентежний спогад про ридання скрипок і акорди фортепіано… О, не подумайте, я не впав у ностальгію!.. Ніякого жалю за тундрою! ні за каторгою! хай йому всячина!.. Щойно з'їхав з Гірки, аж тут всі обернулись на вампірів… затялися пустити мені кров… та я перечекаю в Сен-Мало!.. Не хочуть мене бачити на вулиці Гавено? ні на Контрескарп? Я не журитимусь з таких дрібниць!.. Я носій місії! Мій фах! Моє мистецтво!.. Ніхто, як я, не зцілить вашого бронхіту!.. а ще сідничного нерва! дуже болісна штука!.. Мене цінуватиме весь Смарагдовий берег! А надто, коли матиму віллу!.. О, ні, із Казино я не зведу очей!.. Хто заходить, хто виходить… мої пацієнти!.. примари — кістяки… чи без кісток… чи живі!.. з віолами! з лютнями! із совами! усі! маю віллу, я шанована людина!.. Примари люблять декор!.. Приклад: Опера! примари водяться не тільки в руїнах!.. я ж чув гуркіт… неначе трощаться величні мури! напередодні арешту… як моя Доля летіла до пекла… щоб ви збагнули їхні смаки… примарам імітації «під сосну» не до шмиги!.. тільки щоб цільне дерево, високого стилю, он як!..

Я сам прихильник стилю! це в мене манія! Он казино, ото стиль! мамонт і восьминіг упереміш з менгірами!.. Граніт, сланець, цегла!.. ви скрикуєте: «це жах!» перепрошую! прилітає буря й забирає все! минулі роки, пристрасті, троянди… дахи, горища, все тремтить! співає!.. смичком по шибках! ринви — то гобої! піна шерехтить на вітрі!.. Пливуть волинки… гітари… лорнети!.. Ботрель!.. млинці… Дівчата з Пемполя… Фраґсон[85]… Поштове судно з Джерсі скоро буде… вимальовується… ковзає горизонтом… мало не перевертає буя, «ревуна»… змагається з валунами… більшає, вирізняється на тлі Сезамбра… Навколо пінне шмаття… тисяча рифів і Форт-Руаяль!.. велична посудина вже біля причалу… звідти вискакують і розбігаються тисяча міс, блискаючи литками… і підстрибують!.. регочуть!.. верещать!.. з якогось пансіону?.. десь заскочені негодою!.. навколо гарцюють два негри! мандолінять під «мінестрелів»!.. старі дурниці… й учениці!..

Не знаю, чи ви теж так бачите?.. це чарівна затока…

Отам біля причалу гниє стара рибальська шхуна, до Нової Землі ходила, над палубою реї звисли, хитаються безсилі… трюми порожні, бушприт розбитий… зовні не схоже, але там повно люду…

Ах, до чого пам'ятні місця… візьміть хоч бакалію «Віль д'Іс» і сестер Ле Коз, чарівниць мідій… смакота… ледь-ледь підсмажені і з перцем!.. А той Рене[86]? у маленькій могилці? з видом на скелю? а на сто метрів нижче місце, де він лежав у колисці… усе справжнє!.. Ото Рене труду доклав!.. за все життя здолав сто метрів!..

Уся затока мені як рідна: і дзвони, й руйнування, і вежі вже нема, і Корсарського палацу… Ах, я так і знав… ми так і знали… на такі величні штуки завжди хтось зазіхає… у вухах ще лунає «Ахтунг!» повітряної тривоги!.. ніби з велетенського грамофона. У нас один такий був на даху… не замовкав ні вдень, ні вночі… Бебер під ним сидів годинами… хотів збагнути… та воно й не забарилося! все занапащено, потрощено, полум'я до хмар!.. І було б не дивно, якби Рене, і могила, і колиска, і всі милі пам'ятки, усе зашкварчало! обернулося на порох!

Усе минає і зникає!

Ах, як я тішився помешканням!.. коли мова про ошатні житла… у формі вежі! Я звідти бачив усе, що прибувало до міських воріт! Дінан! Сен-Венсан! уявляєте? мебльовані кімнати без блощиць!.. врятуватися від бліх у Сен-Мало! це диво!.. Зачарування смарагдовою затокою не обмине нікого!.. Захват піднесення!.. клімат!.. барви!.. розбурханість моря!.. та помста — блощиці!.. Три дні на пляжі — й вас обсіли водянки, і то вже не життя! От зважте, мав друга Ребеля, князя Ребеля! Скажу вам, ніколи не бачив такої бонбоньєрочки, як його курортна квартира… чотири кімнати, суцільний стиль, чистий ампір! морський ампір! ніби в оправі валу!.. з видом на Форт-Національ… і навкруги: Ранс… обрії… Сен-Каст… Фреєль!..

А як він мордувався! блощиці!.. боки, литки, промежина, дійшло до гнійників! та виду з вікон не зрікався!.. дедалі гірші гнійники!.. люди сміялися, як бачили… як він усюди чухався! несамовито! Не випускаючи монокля!.. гідність! постава!.. як він шпацирував вулицею, єдиною, Сен-Венсан… і врешті-решт помер у вересні, на рівнодення… від септицемії… від ран… Казав же я йому:

— Тікайте звідси, князю!

— Та я вже їх не відчуваю!..

Блощиці його з'їли! Вони обсіли не тільки князя, але й усіх живих істот! і птахів! Я бачив, як мартин на ребрі даху під моїм вікном чухмарився годинами й годинами!.. шляхетний птах! по той бік казино! походжав туди-сюди, як той Ребель, перебираючи лапками… уже й по рибу не літав… клював огризки, покидьки… мартин на пенсії… а на ніч ледве видирався… до заглибини у стіні казино!.. під дахом… і там спав…

А потім повний швах! останні дні, фосфорні бомби!.. Він був не з тих, хто тікає… там, мабуть, і згинув, як був… якби був феніксом!.. подумайте-но, фенікс!.. тепер уже ніщо не фенікс!.. Тим паче Сен-Мало!.. і не Тодт[87], що все замислив! Трагічний епізод!.. Я вас спохмурнюю… не похмурнійте!.. Я розповім щось інше!.. Щось веселіше, от, приміром… Єпископ де Ла Серізе вертав з конклаву… надовго був затримався у Римі… Ах, як він тішився дорогою назад! Звівся на ноги у кареті… несила стримати захоплення: «Ах, дяка Богу! Ах, дяка небесам! Ах, святому духу! Ах, Сен-Мало! Ах, нарешті бачу миле місто!»

І геп! І падає з розчулення! і вже не дише!

От надприродна ваба цього міста… Але тепер, коли б він раптом повернувся в Сен-Мало, монсиньйора де Ла Серізе апоплексія б не спіткала!.. бо тут нічого не вціліло!..

— Все відбудуємо! кричать вони повсюди… Той зрадник, хто в це не вірить! Усі будівничі, громадські і цегельні комітети, усі достойники, що зводять догори, аби вивищити, що були винищили! гаразд! гаразд! я іже з ними! Відтворимо, створимо, спотворимо! Іже з тими, хто перезасновує, перелицьовує міста, мури, домівки, курники, жорству, цеглу, піщаник, пісківниці… За все беруся! Мене нічого не відтручує! Всім тисну руку! «Він колаборант! Я колаборант!» Слава згоді! Слава кераміці й черепиці! піщанику! гудрону! відходам будівництва! навіть тим, хто в мене все громив, я припускаю! От який я відбудовник! Але мені «ордер на арешт» на дупу приліпили!.. Усе налагодиться!.. ви мені тільки славу відбудуйте!.. «Фердінан-Конвульсотворець!» і мільйонні продажі, що аж інфляція! вальс мільйонів! Я знову багатію! і книгарні вже не знають, що робити… і сорок мільйонів французів (а ще й вісімдесят із заморських територій) вимагають кожен по дві! по три Феєрії!.. (як авта в Америці)… І тут з'являється Ісая… У нього у портфелі чотири книжки… чотири Феєрії!.. там у тюрмі… благає присвяти!.. це невідкладно!..

— Мені на літак! вам на літак! гукає.

Прямим рейсом.

— Ах, магістре любий, я вас обіймаю!.. Ось ваш карт-бланш.

— А ордер?.. Ордер?..

Це я прискіпуюсь.

— Там ним хіба підтертися! Підтертися!

Щойно це почув, як штанці скидає і шурх! отим! і глибоко!

— Слава Фердінанові! Слава Вандомській колонні! Слава юстиції! Слава ліхтарикам!

Це дослівно!

— Слава ліхтарям! я, моя черга! Любов! Любов! Свобода!

Ох і ретельний, забирає мене!.. без порушення присяги, нічого такого!.. без убивчого дзвінка по телефону!.. ніякого свинства по «прибуттю» до Бурже!.. квіти!.. Ох, я навіть не вирушу на Гірку! Я рвону просто на Ренн, на Сен-Мало… А там Ейнар у сльозах[88], так би мовити, знесилений з плачу… навпочіпки в руїнах… ворушить попіл… вже кілька років копирсається… копає… щось знаходить… скалку з пляшки, ніжку столу… То був його «Музей і Бістро»… клавішу піаніно!.. модель «Сюркуфа», чи не правда, мореплавство, абордаж, поплив до вогняного моря!.. А Ейнар плаче й плаче!.. Я копняком його виводжу з марень!..

— Мені маєток, швидко! це наказ! і щоб під боком плюскотіли хвилі!.. Досить копатися в уламках! оновлюймо! оновлюймо!

Я будь-що потребую домівки!

А він сидить у скалках і черепках! викопує з руїн… і ніби їх складає до уявних скринь… та скалки випадають з рук… Ой, ой, ой! він стогне, це ж була пляшка «Бону»! пляшка «Мому»! остання «Сен-Жоржа»! «Нюї[89]»! іще одна «Нюї»!

— Мерщій! даю ще копняка, досить нидіти! дві газові плити! дві фаянсові ванни! дві служниці, щоб двері відчиняли!

Маю дедалі ширші заміри!

— Два гаражі для чотирьох моїх велосипедів! Щоб усе було до Великодня! Чуєш! За затримку дванадцять мільйонів пені щоденно! і щоб без бліх!

От і вирішено справжню справу!

Усе з граніту! додаю я, ти архітектор чи руїна?

А ще і меблі! і «консолі»! і секретери!

У мене не лишилось жодних меблів! випарувалися всі стільці! комоди! балдахіни!.. судові виконавці, вуличні повстанці, або щось комусь на спогад, хто любить сувеніри… ліжка, простирадла, жах!.. Три столи а-ля Генріх І з цільного дерева, на аукціоні не було б ціни!.. Успадкували найцінніше, хоч я ще не помер… Так! врешті-решт помер!.. розподіл спадку відкрито… читайте оголошення в газеті… забрали ліжко моєї матері Маргарити і продали!.. наважилися все на!

Доля! Мушу здихати просто неба!..

Та ба, я знов вилажу на манеж! усе триває! грай, музико!.. я розкриваю карти, маю трьох тузів! я оселюся в са жу! в сажу! прикутий до стіни! він і труною мені буде!.. бетон чи цегла? Побачимо! Невикорінений! Що в мене заберуть іще у фонд держави?.. Я їх дістану і з потойбіччя!..

Як моя медаль за відвагу, неподобство і жандарми, нахаби і балакуни… один припхався до мого дядька Артура (сімдесят вісім років) і вимагав, щоб «я її більше не носив»!.. і щоб написав мені, мовляв, я «втратив гідність», як смердючий свинський герой, у чотирнадцятому і в тридцять дев'ятому, осоромив канцлера Почесного легіону, осквернив свої рани, втратив право на пенсію, а все решту вони в мене вкрали!..

З громадською зненавистю не жартують! такі пильні, що навіть у казематі за півтори тисячі кілометрів уздріли мою жовто-зелену стрічку!.. і хай кіт десь нявкне, то нашорошилися! Він побачив тінь! мою!

— От він!.. сторожові пси, сюди!.. поліцаї! безумство! бульбашки! відлучення! хапай Привида!

Вони самі себе підвищили й попризначали Ґійотенами, вішальниками, амбасадорами, обвинувачами, брехунами, та ще й як шпетно! зверхньо! Генріхи четверті! восьмі! дванадцяті! геркулеси мікрофонів! сталеві голоси!.. Бояться тільки астробомб! Але ж і завбачливі! утікачливі! думаєте, ви їх скрутили, взяли за горло!.. а вони вже у Нью-Мексико!.. Стратосферні зебри!..

Цей дезертир, умить, як на «Кометі[90]»! висаджує вас на Лабрадорі, рятівник Бекону-ле-Брюєр, Дароносцевих заводів Ґрама і Брома[91], «Кодексу шаноб», мережі «Батьківщина-хоч-би-що»… І ще й «Списки» має в патронташі! план нової Тріумфальної арки!.. «величезний сікач» під склепінням! дві тисячі голів стинає одним разом! Дринь! Ото прогрес від часу страт на площі Згоди! А ви вже не модерний! Тим гірше для вас!

Я розважаюся, розповідаю вам, витинаю… а той поряд за стінкою, той не пустує!.. каторжник-сусід!.. йому що, кидається головою на стіну! Грюк! а потім знову! І знову скрикує! і знову головою в стінку! Ах, голова! наслано!.. аж стіна здригається! Вважає мене підозрілим? шпигуном? злочинцем?.. це жах, уся ця ненависть… зауважте, крім асесора, отого негра Ортензії з амбасади, маю ще одного ненависника… засуджений на смерть із шістнадцятої… «ненавиджу всіх французів» мекає він… служив у повітряній армії Герінґа… йому відтяли вуха десь біля Буржа… на мене особиста образа!.. тутешні засудили на смерть, чекає розстрілу… уже не витиме… мені плювати на його ненависть!.. я в розпачі від ненависті Франції… на багатті хочуть мене бачити, і не тільки палестинці, а й корінні французи! століттями! Фаріґу, Дондюрани, Дюмени! Мене й мої книжки!.. самі благочестиві, порядні, з лискучими табличками!.. Аж раптом екзальтація — і корінним французам уже не спиться! Братів палити починають… для зачарування Туристів, для вишуканих іноземців, хай пригощаються, жеруть, втішаються! додому нехай не вертаються! «Качка з кров'яною підливкою» страва знана, а що казати про «француза з кров'яною підливкою»! рецепт той самий! прес! вогонь! Дівиця Жанна д'Арк його зазнала! Досі згадуємо! облизуємо губи! Руанська качка!

— Ти ба, яка відвертість! яка животрепетність усіх нещасть!

— Мовчіть! Найгірші й найстрашніші! на хрест вас хочуть! пошинкованого! живцем кастрованого, щоб тельбухи звисали!.. Дивіться, як мене трактують! листи! мені приходять: «Запроданець! Шахрай!» шпетять… бач, шанувальникам яких страждань завдав! знеславив і т. д.

Скількох друзяк утратив без надії! немислимо! і їм подібних… скількох убивць! це ще не все! докори не скінчились!

Міністри, судові виконавці, збирачі податків, еротомани, фіскали, черниці, кого тільки нема в цих стінах!.. усе відлунює!..

Міркуючи отут у казематі… злочини, докори… Боже, скільки гіркоти!.. все думаю і думаю про те ж!.. А друзі кажуть, куди ти вгруз!.. не з того боку дув у флейту!.. й не тих щурів прикликав… якби утнув туди, як треба, то привабив би правдивих, надихнув еліту духу й чистоти сердець… і кинув їх під танки, на бійню, фосфорні бомби, кишкорубку і підсмажку, права людини і братерство! тоді відбою б не було від нагород, краваток, видавців і частувань! У залізній завісі мав би дірку! туди-сюди катався б, як схотів!.. та бач, не з того боку дмухнув!

Коли вже я отут міркую… згадую… поцупили медаль… три чарівні слова! «вашу медаль скасовано!» аби мені шепнули те ж саме про рани голови, я б тепер цього не верз… не бачив би тепер оцих людей у мурах… ні отого зринаючого д'Ортензію, що пропонує содомнощі а-ля Людовік XV! Я б виглядав логічно, благопристойно!.. Я укладав би оди, як Дароносець, постачав би Штюпнаґелю двигуни і купу єдвабних черевичків… і мав би «тюремні суфле», як Саса… належав би до старої гвардії Філіппа, як Одюк… чи до папських зуавів?.. рантьє, хтозна, мо' у Фіґаро? Як святий Франсуа «нематеріальний[92]»… на що іще я міг претендувати?.. заступити Петена на острові Ре й до ста, як він, прожити?.. А всього діла дмухнути у флейту з іншого кінця!.. І ходи на куктейлі до Леві[93]… й ніхто б не рушив ні мої ліжка, ні чистовиків п'яти романів, ні шани генерала бен-канцлера Почесного легіону… Солодкі мрії! Ні ключа від вугільного складу… так, на вулиці Ґавено, як на духу, я мав запасу більш як тонну… ні тієї приязні, що єднала мене з пані Туазель[94]… Чи я туди вернуся?.. і що?.. Я всіх лише обтяжу!.. Уми збентежу… в умах у друзів повно «складів злочину»… вони мене вколошкають… А потім, зручності?.. там уже нема кухняного начиння… ні білизни… ні плити… каструлі… Уявіть собі!

— Ах, йому каструлі! просто манія якась!

— О, ні! о, ні! це мій фах! кип'ятити шприци! От зважте, у Бларінгемі, чого мені відхрещуватися від Бларингема, їм усім туди кортіло! аж зі шкури пнулися! не довелося! до лампочки їхні «мозкові закрути», нехай конвульсуються й епілепсуються від своїх збочених фантазій. Я приймав хворих у себе в кімнаті, у заїзді, у Бларінгемі. Ох, як там гнилим смерділо, з туалету напроти переливалося й текло коридором! Там неможливо було жити! «Це для біженців» казали… «Біженці», як свині, всюди. У найбридкіший саж! нації чорні, жовті, сині! хоч лікар, хоч не лікар! для вас усе наймерзенніше!.. «Біженці»!.. лихий погляд, смердючий віддих! щось мертвотне й криводушне! і блазенське! «Біженці»!

Отож я приймав у себе в кімнаті всіх хворих, вони сиділи на підлозі, знесилені… стільців не було!.. повітряні тривоги!.. (пересиджували ночами в навколишніх лісах…) найнемічніші в моєму ліжку… кумедні ліжка, мов для цирку, сам матрац! продавлений! стирчать пружини!

Аж раптом вигулькує дама! Ах, з великим червоним хрестом на лобі! Ах, у величній пелерині! Ах, русява! Ах, ступає, мов зірка! тон! порухи! принцеса!

— Докторе Селін! докторе? це ви? просіть усе, що хочете! ви в таких страшних умовах! це жахливо! це страхітливо! у мене безмежні повноваження! Просіть! Я панна Герінґ!.. Будьмо знайомі!.. сестра маршала!.. Кажіть! Просіть! усе, що хочете!

— Мені потрібна каструля, панно!

— Ах, біжу! вам зараз принесуть!

Зникає… більше не з'являється…

Те ж саме мав би і на Гірці…у Сартрувіллі… П'єрфітті чи Уй[95]… якби повернувся…

— Каструлю!

І кінець!.. (Це я кажу вже після атомного удару.)

— Я Цезар власною персоною! Я Королева в капелюшку із вуаллю… кажіть, що вам потрібно?

— Каструлю!

— Він що, схибнувся?.. відразу в обрáзи!.. і однак!.. «Царство за коня!» звучало добре… а «Європу за каструлю»?

А для промивання?.. коли два тижні не випорожнявся, то весь світ віддав би за клістир! От який егоїст!..

Але все це, так би мовити, «ліричні відступи»! дрібні подробиці!..

— А в Люнебурзі, розбишако, як вас прийняли?

— А ви там були, у Люнебурзі? Там самі мертві, у Люнебурзі! Ви їх замінили?.. месники, замісники, це однаково… ілюзіоністи історії!.. Як отой лобур, звільнений від війська (яким чином?) за другою категорією, у тридцять дев'ятому тікав так швидко, що кишки мало не повивертав, ще й сльози лив із жалю, от він тепер — громометальник Судової палати, що відправляє нещасних зухів до праотців! на каторгу! і теде!.. голе зухвальство! і головує!.. Хто що скаже!.. лотерея!..

Люнебурґ, ну що ж, я відповім! у Люнебурзі[96] були ще й повії, не тільки купи трупів!

І жах був повний!.. Усе кляте Середньовіччя місцями, щоб полюбохатись, служили кладовища!.. Про ці пікантності тепер мовчать, чимало пустощів лишаються в тіні з поваги до людини! А даремно! геть даремно! Річ не лише в повазі до людини!.. у мене це промивання! імперативи! два тижні без промивання, і я готовий вмерти… а потім воно таке гаряче, що я кричу…

— А у Клаунау[97]?

— Правда! Правда! я стогну, про мене дбають! а ви були у Кланау?.. Де там! зате волаєте несамовито й тисячократно!

— А в Браззавілі? А у Чаді? ви там були у розпалі борні? і під якими комарами, пані! Лепра! амебіаз! мухи це-це! всюди яки! крокодили! і вампіри!.. От тільки я, коли про мене мова, я вас не бачив у Камеруні! Чудеса ще ті! і не вчорашні! давні! ви собі не уявляєте! у сімнадцятому! ви тоді ще не народилися! ги-ги-ги! як фріців ми пошинкували! шістдесят ступенів на сонці! о-го-го, ще й у білих касках! До мене, Бобійо! Саворнян! Канонік[98]! На поміч! Моя честь! Ріо-Крібі, я один! Бікобімбо[99]! Якби я перелічив свої титули, всі свої титули! вас більше не було б! ви із сорому крізь землю провалилися б! і сифоном по пиці! і макітри нема! я б усе погромив! ваш столик! разом з мармуром! я б усе ваше «Кафе дю коммерс» на друзки потрощив! лють покути! за лицемірство!.. Я людина з містиків, котрі не платять… Дарієві «невдячні» всюди!.. нічого не було б без Дарія! Торговці тютюном з Ножана-сюр-Ліс… мов грім небесний піднялися! вергають громи з вершин Суду!.. а ще недавно були б щасливі подавати на терасах… кельнерами… підмітальниками… мріяли продавати пилососи… стригти собак… а тепер, мов кузени Дожа, мила пані! Дивляться з підозрою… б'ють на сполох! загальний збір! біля міської вежі!… тисяча катів! Даріусові невдячні всюди!.. «Лицарі щирої дяки!»… О, то таємний і безжальний культ! Я знаю кар'єр біля Монтрея, де вони світять свої свічки… моляться опівночі… заклинають… знімають з Дарія покров… умиг!.. бюст… вусики… О, таємний і безжальний культ!.. Тамплієри пів століття!.. хай йому грець! я вам усе розкрив!.. не повернусь ніколи!.. так і буде!..

А може, все ж хоч одне коло?..

— Та вас на місці пошматують! ви ж, схоже, Атлантичний вал хоч трохи мурували… два-три аеродроми збудували… можете послатись на Лаваля… але нічого не продавали… і петицій не підписували? і у «цайтунґу» хоч яку статейку не надрукували? вас ніхто не захистить!

Я знаю, я знаю, що це — тюгукання, не раз спостерігав за ловами, коли ще бував «вершником»… ніхто не стане на захист оленя… що більше його шматують, то більша радість, що більше сотні гончих його рве, а серце ще живе й тріпоче, то більше чару! Ах, яка чудова агонія!..

— Чи зволите прийняти ногу, герцогине[100]? Для мене вся Європа — ліс і зграя ловчих… доказ: гляньте на ці стіни… Ці риданя!.. і сурми! а мені сміх! як загавкаю!.. галоп зіб'ю зі сліду… як заграю у ріжок… так! корови, ви мої, корови! схлипуй, мідь! Я б герцогинь підняв на роги! палити! дерти! так! каструлі! смоли! щоб кипіло! казани! усе!

— Цей криводух нас кривдить! Ріж його! на шматки! а потім хай висить, доки не позеленіє!

Я вас чую.

— Щоб було видно, як це стерво ще ворушиться!

Та ви не знаєте моєї вдачі! Я вам так швидко не позеленію!.. Недооцінюєте мої смикання!

Якось у лазареті інтерни жартували… просто так… але… молодість!.. Вони обстежували прохід, тобто анус… я просив промивання… ще й кровотеча… Насупилися…

— О, так це ж рак! Рак!

Перевіряли мою витримку.

Ні раз, ні два! палець у дупу! зачепив лайна! і їм мазнув на носа!

— Це у вас рак такий? пустуни! віслюни! а запах? чим пахне? sui generis? пелагра! сучі діти! пелагра!

Щоб знали!

А я ще видобуваю і їм під носа!.. а вони навтьоки!

Клініка, вона або є, або її нема! «санітари-душогуби!» Це я їх так називаю… Заскочити мене хотіли, знайшли вразливого! мене, уособлення лікарського мистецтва! послідовника доктора Фолле! Особистого учня Бруарделя, Шарко, Лаперсона…

Бузувірчики!

Замикають двері камери… кра-а-а! кра-а-к! кра-а-к!

Хоч когось у тюрмі побачили! а я лишаюся зі своїми феноменами, страйкарями харчу! Сцють і серуть собі в котелки… У Росію не хочуть вертатися… росіяни! Їм краще смерть! Отакі справи! А я, я хіба про Францію так мовлю?.. Ану ж, мерщій! Досить! Раз! два! три! уперед, локшино! мусять їсти! такий закон природи!.. а ні, то я їм швидко покажу!.. прив'яжуть, спутають і силоміць годуватимуть! Бо Батьківщина є і буде! Мішель Строгофф у «Шатле» як казав? «За Бога, за царя, за локшину!» Звучить ясно і високо! А оці, скуті і прибиті, я поверну їм смак до існування! і локшину у воду!.. мати, коли ми мешкали в пасажі Шуазель, як мене нею годувала!..

— Не їстимеш?.. не виростеш!.. і потиличника!.. Може, й цим по пиці дати? чи як?.. жалюгідні!.. таких уже не б'ють!..

А ті лікарчуки, що тут були у мене, отих не зайве і провчити!.. пихаті!.. хлопчаки!.. не знають свого фаху!.. є кривди, що мене лютять! засранці!.. пелагри мене вчити? Мене вчити? Боже мій! Боже!.. клініцисти! інтелектуальна еліта! зачіпають за саме живе! Це легко! Неуки! От у мене вчителі були!.. Мої навчителі!.. Я не прощаю непошани!.. у безодні занепаду що вам сто тисяч діамантів!.. арфа… тон… тонкощі… світло, що ти забрав із собою… сенс цього… того… тонкий нюанс, який вам розкрив померлий… і лишився без подяки… Живі завжди зневажені… сенс життя не зважений… як і мої найпотаємніші картання… Курсьяль… Фолле… Елізабета… Едіта… Жаніна[101]… це вам не сто років тюрми!.. Я таки потолоч… Навіть Жюль, який уже не хамелеон підступний і ядучий, я йому винен певну мудрість!.. дяку!.. Я заслужив лихі слова… немало напаплюжив! отакий попсуйко!.. Як іздаля Харон мене побачить: «Прийди!» гукне мені… і хлясь! по пиці… і повеслує!.. хлясь! ще раз!.. розплата за нехлюйство!.. Час поспішати, хай йому Стікс!.. Не хочу вмерти з тухлою душею!.. Мертвяк ніщо, а от невдячність — все!.. Мені б повагу повернути!.. самоповагу!.. а ще й пошану мені рівних!.. крісло в Академії!.. Хоч у якійсь!.. у будь-якій!.. посвячення!.. очищення!.. хай моя рідня спочила хоч трохи втішиться!.. я не так повівся!.. недопіклувався!.. і матір перш за все!.. нехай поставляться інакше!..

«Ти ба, він не такий уже й лихий!» вони промовлять… то інші — справжні покидьки!.. озлився від страждань… кислодушний мудрагель, дурисвіт… вибляк від біди…

До Пантеону? Добре! Даю згоду!.. офіційне вшанозавивання!.. за життя знечещеного! вулиця мого імені! авеню мого імені! Але стривайте! не мене одного!.. а за законом альтруїзму! вимагаю два мільйони вулиць із іменами двох мільйонів героїв чотирнадцятого!.. і щоб з веселими серцемоніями!.. Веселість — моя сила!.. Вони навіть у тюрмі збагнули: веселість — моя сила!.. хоч у камері, чи й у лазареті, мій фах і користь іншим — то веселість! у безодні занепаду… веселковість!.. променистість! Глибокодепресивці, самогубці, до мене!.. знов за їжу! хто на ладан дише!.. юшки, маргарину, оселедця! знову жеруть!.. метод переконання! Психогигичний! Скільки мав собак, котів, усього!.. як їх не насмішиш — не їстимуть… як люди… от звідси, чи не так, звідки я пишу, тут всі «засуджені на смерть»… Порядок невблаганний: щоб усі їли!.. Директор ніч не спить… тюремники очей не зводять… «У мить страти це має бути не скелет!»… Преса, судді, пастори… далебі!.. їх треба годувати!.. Громадська думка вимагає, аби були вгодовані!.. Я даю собі раду, даю… терпіння й історії… Три мушкетери!.. чарівні Три мушкетери!.. Сто разів переказував іншим!.. Німецькою говіркою спочатку… потім пантомімою… Є такі слова, вони усюди зрозумілі… Кардинал… Букінгем… д'Артаньян… Портос… ах, Портос!..

Та найзапекліше з найзахланнішими з-поміж цієї публіки — з абонентами морфію, кокаїну, етеру!.. то вже геть отупілі, здичавілі, збридлі… епілептики злочину!.. не люблять, хто смішки справляє… убити наміряються… хоч і мляві, але звідки стократ сили свій жбан у вас жбурнути! і дзень! на тисячу окрушин! на міліметр від голови!.. а потім самі себе під ковдрою шматують черепком!.. що роблять, як гадаєте?.. жили собі розпанахують!.. егоїсти щастя!.. Уся кров у сінник, як у губку!.. та врешті-решт, хіба це не моє ремесло?.. лікар, він і є лікар!.. виняткових заслуг не надбав, але пригнічені, зневірені — моє покликання!.. Утім, у мене інше є обдарування, так би мовити, особистий козир!.. так скроєна нервосистема, що як зимно, коли хапаю дрижаки, як усі, то я тоді сміюся!.. нічого не можу з собою вдіяти… глибоко притаманна диспозиція… без хизування… нікого не прагну здивувати, бо нíкого… бо тут самі «засуджені на смерть»… усі в окремих камерах… і тільки на десять хвилин щодня виводять у дворик заґратований згори… вертаєтесь до камери, я вам казав, сніговиком… потім годину треба, щоб відтанути… часом півтори… Ви скажете: сніг не завжди йде!.. як дощ у Руані, чи майже… краще відтавати… а от тремтіти, то я пирскаю… історія спада на думку… трушуся й користаюся! уявляю поворот сюжету!.. бурлескну ситуацію… якщо пирскаю загучно, з'являється тюремник, бо не любить, коли сміються… імітує жестами мій розстріл… «іди до сраки…» та я звик… замикає двері… він не розуміє «іди до сраки»… ще один плюс! втім, я чудово можу сміятися наодинці… навіть коли не дуже холодно… тільки завивальники дошкуляють… тхорячий виск ліворуч і праворуч!.. Та щойно запанує тиша, у мене миттю зроджується сюжет… я його відточую і сміюся… Якби вони не вили навкруги!.. я враз за дошку й за роботу! Пишу Феєрію, на яку ви всі накинетеся!.. бо ж, чи не так, все передбачено!.. друкарні, книгарні, гуртовики, кіоски!.. і гонорари наперед! я невблаганний! на смітник балачки!.. рублі чи долари, залежно від країни! Я хочу більше, ніж валюти переможців! О, ви побачите, як я заживу high life! побачите мій гардероб! і вишуканість крою! як у шаха! манікюр! Пірати все забрали, я вам казав, білизну, інструменти, нерухомість! Лють доби! Нехай Феєрія мерщій продасться! Я знову на коні! пробачте! оновлення! клопоти? дурнички! Усі заклякнуть з подиву! й підвестися не зможуть! і все моє кухняне начиння! салони і служниці, щоб двері відчиняли! і велосипед такий легкий, що сам покотиться, відчувши, що його зараз осідлають!.. марка «Імпондер»… невагомий… прудкіший, ніж Арлетта в спринті! побачите! Арлетта — сильфіда на велосипеді!.. Від церкви Трініте на Гірку: у сім порухів! бриз… вона! один лиш повів! промайнула! вже на підйомі!

От мені кажуть: у вас же буде авто! Ні! Авто неоковирне, черевате, майже катафалк! Не хочу катафалкувати! Невагомий! Мій велик! Усе! Виклик до хворого! Я вже лечу! рефлекс! литки! сталеві легені! Зціляю інших і зціляюсь сам! одним махом двох зайців! велопанацея! долаю ревматизм! не описати! несказанно! лікті, щиколотки, мов у лещатах, щоб змусити до зізнання… гірш, ніж несамовитий мордівник, що скліщує тобі коліна!.. А от спорт! Клац! Від свіжого повітря мені знову тридцять! я знову ентузіаст-чоловіколюбець!

Хоч і покручений життям, я ще добре виглядаю, ви тільки гляньте, практики! змолодження через завзяття! сила! реакція! шал! думка! серце! нове створіння!

Ви ж бачили на водах в Аксі, у Баньолі стариганів, їх пхають у візках, закутані уламки, артрит на милицях, покручені подагрою, зав'язані вузлами, смердять сечею, мордуються і стогнуть, акробати пекла із виряченими баньками химер готичного собору, бридкі від мук… Аж тут з'являється Святий Венсан де Поль, усе це бачить… «Геть, покручі! штовхає їх… усі у старостинець! Чорт забирай! мерщій! і щоб куріло!»

Такі от чудеса! либонь гадаєте, я містик, така пика! завзяття! мене не треба підганяти копняками! стрибатиму, мов жаба! Ви тільки ґрати заберіть!

— Бігом! Іржава скрипкá потворо!

Це я собою так керую.

Ентузіазм — це Бог у нас! Я сам — лиш шмат ентузіазму!

— О, та він забалакується, далебі!

Це ваше міркування.

— Я сам зціляюся, коли зціляю інших!

— Це марення облудне! Здається, його бачили в Ла Ное[102]!

— Вигадки! а ну ж бо! розкривайте карти! показуйте усе! щоб я краще пригадав, хто я?..

— Святий Венсан, це ж треба! з Кліші! це вам не міни строїти! той на галерах гарував! веслував щосили! друг! каторга — це не абищиця! друзяка! так! друзяка! ваша осоружна пика! от ваша делікатність! балакайте! Святий Венсан, любімо одне одного! ви все спаплюжили, звичайно! чуттєвість, хто б казав!.. тридцять шість тисяч свинарників, он де ваша сила! а ще й бійні!

Архангели вас бачать… стенають плечима… у них крила опускаються… У молитві прощення все прощається… вас знов пробачити?.. Та я вже все стер із пам'яті! Тоді докиньте лепту! І то добрячу!.. а там побачимо! Я уявляю, я забігаю наперед, скажімо, якщо я не помру тут у в'язниці… це буде надзвичайний фарт з моїм гнилим здоров'ям… виходжу на свободу… і до вас!.. перший же візит!.. ваша усмішка!.. і що ж ви робите? на канапі корчитесь зі зміху, вчепившись у Феєрією!.. видираючи сторінки!.. дуріючи від задоволення, перекидаєтеся, аж задихаєтеся…

— Рятуйте! Рятуйте!

Я залишаю вас із вашим нападом… харчанням… плазуванням… Дарма!.. Біжу до іншого… Чарівного створіння, рум'янця «жовтого карлика», наприклад, свого убивці-з-автоматом-під-дверима…

Одне лише запитання.

— Ну що, знайшов, де сквер Жюно, малюче? брехло!

І по пиці!

Уся розмова.

Я виношую плани, це для підтримки духу, але якщо геть осліпну, тоді звиняйте! Зашморгнуся і повисну! Так і знайте! Розплющу очі в іншім світі, але фатально знову вас побачу, як метушливо сповнюючи мрії, ви приторговуєте лютнями, ореолами! невинністю Серафимів! Терезонькою з Лізьє й гарненькою Оділь!.. зиск з усього!.. нічо' святого!.. усе на продаж! Молочний шлях! Пон-Неф!.. монастир Сесилії!.. бали і раути на білих хмаринках! ніжних хлопчиків-церковних хористів — на лотерею… гуртовий розпродаж часо-простору суперштейнових вигинів!.. Чимало трапилось трафунків, чимало дивних вод спливло попід мостами і патлатих риб!.. Від Муліно аж до Раппе[103]!.. і довгих!.. дам книжку почитати!.. ви або кешем банкнотнете, або вам буде не до сміху!.. Я вже розповідав про свої очі… сутінки… цвіль… самотиння… півголод… куди дивиться Червоний Хрест?.. такий старий, як я?.. Ти ба, він ще й питає?.. Червоний Хрест частує чаєм!.. Гарден партіз на Лонґ-Айленді!.. Де справедливість?.. А як же справжні страдники?.. от я — стражденний мордуванець! офтальміт! а я працюю!.. ретиніт!.. пелагра атакує очі… не тільки лікті й дупу!.. хвороба тюрем, розумію, але у мене ще з Африки!.. Як там потерпав!.. три кон'юнктивіти в Камеруні! Бікобімбо, Ріо-Крібі, поцікавтесь! місцинки дуже милі! тут сліпну від сліпання, а там сліпнув від сонця.

— Ох, і набрид! кінчаймо з ним! наслухались! під плиту мармуру! Замурувати!

— Осягаю вас! Нехай! Прозекторуйте! Вік! Запеклість! Особистість! усе є! Розтин? Браво! і моя неврома! Слава Дюпюїтрену[104]! Ах, і війни! І ваша підлість!

Доказ: роздають мій спадок!.. Ідіть лишень до палацу й запитайте такі собі «листи»… «Поза законом вважається померлим»… у «Великому реєстрі»… «Засуджений на все!» більш за все! Феміда кривосуду не цурається!

— На шматки його! Банки! формол!

Ви мною гидуєте? а мені дарма! Волаю! Валую!

— А амебна дезинтерія? У мене й це є! Ось послухайте! уявіть собі, надивися країв! не раз за прапором Франції ішов! до чорта! Ах, три кольори, любко! За мною! За мною! Епопея? Поразка? Байдуже! Синє! Біле! Червоне! все! я всюди високо їх ніс! і в миті слави! і не дуже слави! я огортався поразками! у прапора є складки, але моє сумління їх не має! Виходь із шерегу, хто корчить міну?.. де я тільки не ніс своєї віри? мої тілеса?.. дипломи?.. Щирість, приязнь! Збадьорись! Бардак!.. І регіт наостанок!.. поранення і нагороду я мав раніше від Петена, то ж ідіть до дупи!

— Проштрикнути його невідкладно! четвертувати!

— А як же моя пенсія? направляю до вас магістра Катлакомба, виконавця ув'язнень!.. побачите, що в нього за пика!.. як матимете з ним до діла, то завиєте, як з десяти камер!.. Слово Вельзевула!.. бо як здушити крики з тридцятої!.. з сорок восьмої!.. з сімдесят третьої!.. які мене дійняли!.. теж головою битиметеся!.. і знову! і грюк! аж стіни задрижать!.. і сходи захитаються!.. і не на день чи два!.. а на століття!.. за все зло, котрого ви мені завдали!.. та може, коли ви купите Феєрію, я замовлю бісові словечко… він вам скоротить термін головобиття об мури на двадцять років чи на п'ятдесят!.. Поміркуйте!..

— Ти ба, цей покруч з нас кепкує! фанфарон! роззява! йолоп! не треба було туди пхатись! про що він думав тоді, у чотирнадцятому? наївнячисько! ніхто його не силував іти в герої! глянув би напроти!.. до ворога, і гоп! все здати! усе фріцам! усе, що мав! зброю! плюмаж! каску! і що? нічого не придумав?.. або піти у дезертири!.. один хороший вчинок тягне за собою наступний… повернутися до природного життя, бефштексити двох-трьох кокоток… було ж обдарування, баньки, нем'який кулак, міг заспівати… десятка жир!.. Господи, в наш час!.. Маєток з вежами в Солоні! Амазонки, а які хутра!.. два особисті гелікоптери!..

От голоси свідомості… у буцегарні добре мислиться!.. якби ще той не волав за стінкою… не знаю, що його мордує… «Єоп! Єоп!»… безперестанку!.. вночі ще гірше!.. після відбою завжди гірше… шоста вечора… дзвякання, валування псів, кладовище зачиняється, сторожа, на всі п'ять поверхів дрижать залізні сходи, передають ключі, все залізяччя! двічі й іще двічі три тисячі дверей, три оберти! в усю висоту! крак! крак! шістнадцять переходів! Я не зумисно! цвинтар зачиняється, ми теж! ковчег, весь запечатаний і зашпарований, повільно входить в ніч… Тюрма як корабель, вона пливе… ніч не вульгарна дама… говорить до вас лише в третій особі…

— Чи він на сутенерство збився о такій порі!..

Ви слухаєте, кажете: це я! а надто опівночі… Зважте, майже завжди опівночі перед очима жінчина сестра… обставини… це життєва трудність — щось витягати з випадковості… розплутувати… Я її не бачив роки й роки… і за кілька днів перед від'їздом, на початку червня, союзники уже були в Руані… сорок четвертий… уявляєте клімат!.. повсюди вбивці!.. тобто мене убивці!.. на всіх вулицях довкола… на чатах… по черзі… двоє, троє тут!.. двоє, троє там!.. а постава!.. От на розі вулиці Ермет чотири туареги в рединготах… Уявіть… і бурнус поверх! і шпори, і тюрбани!.. Коли я йшов повз них, вони нишпорили… у складках бурнусів!.. Власне, я не мав потреби кудись іти… Просто вигадав собі… Зійшов до вулиці Абес… звична прогулянка… я оглядав аванпости… тільки «вистежуваним» був я… ворог… я розумію, вас це засмутило… Іще один, геть дивний, на площі Вентімільї годинами чигав на мене… годинами… появи… на площі Вентімільї… об'їзд на мотоциклі… маршрутом автобуса AJ[105]… Стежив назирці з пісуара… я гальмував… він утікав!.. Я згодом наздогнав його… він мав жовту сатинову маску… сховався в брамі… зник!.. дивно почуватися ворогом… у себе вдома! це нестерпно… це неймовірно… Я йшов, аби переконатись, що це правда… що на мене звідусіль чигають… коли мене побачать, то нишпорять в кишенях… від зграї до зграї… переважно іноземці, дунайські пики чи зі східного базару… а ще жінки і психи… з божевільними очима… от вам тріада нашої доби — хто судить, хто розстрілює, хто нівечить: жінка, псих і чужоземець… все навпаки, зрештою, Диявол… мрійте!

Стривайте, я відволікся від своєї оповіді!.. Замріявся! Я був згадав про жінчину сестру!.. Я піднімався вулицею Равіньяна, настрій невеселий, похмурий, скажімо… піднімався вулицею Равіньяна, чую, хтось гукає, агов!.. я такого не люблю!.. озираюся.

— Марі-Луїза!

Ах, кажу, це ти! Обнімаємося… Я її цілую… Хочу, аби ви почули! від усього серця… і відразу… ніби спішила сказати, що мала на думці… вона була трохи в курсі подій… переважно.

— Ах, якби ти був лишився з нами!..

Це вона про Лондон у кінці сімнадцятого року…

— От бачиш, Луї, от бачиш!..

Докори… і сльози… моє ім'я для найближчих: Луї.

— Жаніна б не померла!

Її сестра Жаніна… ми розпрощалися давно… Ми розійшлися на Лайчестерській площі… покинуті — вона з сестрою… Я знову бачу дерево, лаву, квіти… горобців… незабудки, герань… це в серці Лондона, ви ж знаєте?.. покинуті напризволяще, зосиротілі чоловіком… Я не художник, але маю пам'ять на квіти… Жаніна… Марі-Луїза… справжні дами… вони перед очима… клумба… й довкола рух… яскраво-червоні велетні-автобуси… і «вербувальники» червоні! сержанти!.. усе в русі! в русі!.. і музика!.. життя — це візерунки, те, що чітко записано, вартує мало, прозорість важливіша… мереживо Часу, як мовиться… «біле» мереживо, власне, ви ж знаєте? тонке-тонке! з прядки, чутливе, хто доторкнеться, то порве!.. і його вже не відновиш… от вам і молодість!.. незабудки, герань, лава й кінець… летіть, горобчики!.. таке тонке мереживо…

Я вирвався тоді з резону, осмислено, так би мовити, з міркувань чесності й моралі, я бачив своє майбутнє вже інакше!.. справжнє майбутнє!..

Ти диви! Тюхтій, гівнюк, йолоп! от і здохни, міркувальнику! Ми розуміли одне одного, цього достатньо! Жаніна, Марі-Луїза і я сам! Розумітися, от і все! Це більше, ніж Земля і янголи, й мільярди зорепадів, і мерехтіння, та що поробиш! бідненькі ми! трати Всесвіту — то не про нас!.. тоді як Марі-Луїза, Жаніна… це мій в житті єдиний злочин, один-єдиний, справжній… як покинув своячечок своїх, бідних дівчаток, у листопаді сімнадцятого… а не якихось там креветок-крутійок!.. ах, де там, ні! квітчастих лялечок! гарненькі личка!.. блиск! свіжість! бісики!.. одна чорнява і вуста!.. Марі-Луїза! гнучка і жвава, плечі, все! майже циганка… стегна — на ногах не встоїш, так би мовити… Жаніна золотиста… як вони разом танцювали у «Сіросі», кружляли у вальсі, аж столики самі совалися… і всім клуб-менам дихання спирало… і келихи удрузки!.. і пляшки! уже пізніше це стали називати «сексапільністю», усі аж дрижали… дурні незграби! що вони бачили! тепер жінки уже не ті! столи уже не обертаються і голови вже обертом не йдуть… турботи все перебирають, підбирають!.. усмішки, трам-пам-пам!

Ах, ці картання! Ах, споминання!

— Гей, годі копирсатись! кінчайте! паска не забрали! Віддавайте кінці! Вішайтеся! он і бантина! отам! над головою!

Слід визнати, якби був час…

Тюремники вже не дивляться у вічко… бувало, тижнями чигали… тижнями… А потім знудились… на чому мене заскакувати… не курю, не метушуся… укляк на гнилій дупі… взимку, влітку… Та я, вважай, «взірцевий в'язень», хіба що часом трохи заспіваю, чи виголошу інвективу, чи вилаю «несамовитого» за стінкою… щоб макітру не трощив собі… Тільки для промивань я гавкаю!.. і вся швора враз гавкає й собі! «Гав! Гав!» і вся наволоч! із автоматами! і з ношами! Моя взяла!.. а як не гавкаю, то міг би й у петлю!.. ніхто ж не дивиться!.. вже цілу вічність, слід визнати! Ох, все міркую… визнаю… вішання мені знайоме… я вже вам про це казав два слова… ви собі не уявляєте, скільки це часу і мороки, щоб зняти вішальника!.. Штука не з простих!.. Доводилося по роботі, кажу вам… як лікар для «цивільного стану», скільки довідок підписав про самогубців! яких цілком іще б порятували, якби навколо люди не такі тупі, не такі байдужі… сусіди знизу… згори… це річ відома! Я вже розповідав… Не буду сам себе перечитувати!.. Присяжний лікар в Уй, Ла Гаренн, Кар'єр… кантон Аржантей Версальського округу… Я, лікар такий-то, такого-то числа, свідчу смерть через удушення такого-то чи такої-то… найчастіше вже на другий день! чи навіть на третій!.. Знаєте пісеньку?

Ду-ду-ду-ду! та ні: поліз!..

Годинами! днями висіли!

Воно відразу ніколи не з'ясовувалося. У вішальників сильна відрижка, такий собі гик… якщо ви неподалік, то здивовані… неспокійні… думаєте: вода в раковині! чи в трубах щось гуде… Гучний густий гик, гротескний… це треба почути! Я чув… Не скажу де… І кожен сам собі гадає… сусіди думають: «Це щось у водогоні»… женуть від себе думку… хай потім! згодом!.. страх… години минають, доки хтось наважиться… спочатку стукають… грюкають… виламують двері! дивляться, а там кінець! Потім ви приходите, як дурень, констатувати смерть… і бачите голову подвійно, потрійно, чорну, синю!.. а з рота завтовшки з руку язик… червоний! зелений! висолоплений!.. отакий завтовшки! Кілька годин вже минуло!.. Отож, зважте, я в казематі під завивання з шістнадцятої і з сімдесят четвертої! ще й двадцять четвертої!.. Мав би більше часу!.. один лише, той, що головою в стіну, той заглушить усі гики!.. Він голови не розкраює! нічого не ранить! але голосистий! тхори! віслюки! барани! прощення! А «дисциплінарна» камера! дванадцята! коли вбивають!.. коли ґвалтують, ото, клянусь вам, жахлива мить! Хоч би четверо, п'ятеро повісилися враз, ніхто б не почув, усе б перекрилося і заглушилося! усе! Цим виттям, мов на бійні! я і сам би, зважте, коли б заверещав, як різана свиня, вони б відразу не прибігли… доки всіх розбудили б! лазарет!.. ах, мав би час! і навіть щоб воскреснути! (жарт!)

— А Арлетта?.. А Бебер?.. А Жаніна?.. мій душевний тягар?

— Він лукавить! викручується! Серун! Маріонетка!

— О, інвективи! у мене на них імунітет!.. подумайте, випроби!.. я більш не чую! ви мене не знітите, я вас люблю!.. Хочу вас знов побачити… Поговорити про таємне… ви почуєте… чутлива справа… секрет… на вухо! кілька слів… так треба!.. Якщо я вмру без цього… о, бідні люди! і віками вам буде невтямки… невже він нас увів в оману? чи не ввів? він нас розважив? чи забив нам памороки? га? витівки? фарс? тоді як вас зустрівши, шепну вам щось пікантне… Ох, і буде ж у вас вираз, якщо сам-на-сам!.. Теж хочу посміятися хоч трохи… тепер моя черга!.. моя!.. як на каруселі!.. не все ж вам!

Їй-богу! я вас знайду! справа честі! хоч би й у формі гнилих кавалків! посинілих тельбухів, з жалюгідним тваром, я вас знайду! навіть якщо вас розчавило танками, подерло, попалило напалмом, я вас знайду! я найвірніший у почуттях!.. навіть якщо вас стовкло у ступі, ваш будинок упав, ви під ним, я розворушу ваш порох, як Ейнар своє зруйноване бістро!.. Ви собі не уявляєте, який я запеклий! матиму спеціальний жезл — скіпетр для помийниці… з гаком на кінці!.. я вас знайду і підчеплю… ваш попіл просію крізь сито… якщо треба! ні перед чим не зупинюся! і навіть якщо ви виживете, миршаві, мізерні, розбещені сп'янінням від іонів… я вас впізнаю!.. нюхом вчую: ви!.. волосся! гар! посмішку теж!.. зухвалу!.. неповторну!.. яка мене гнітила десять років! Вона завмре у вас на тварі!.. О, з-поміж мільйонів обіймаю вас!.. ви усміхаєтесь!.. цілую вдруге!.. радість стрічі! уявляєте… і багато чого станеться! Ах, Трібуле[106]!.. Я не хиблю!.. зустрітися в таких безмежжях!.. диво! таке збентеження… знову разом!..

Жартую!.. Пустую!.. Та лишаюся серйозним!.. серйозність — це моя вілла!.. між нами, довірю дещо з планів на майбутнє… дві служниці… два велосипеди…

Критика покраїть мої твори? Дарма!.. Нічого не напише? Дарма-дарма!.. Вони вже стільки виблювали ненависті, скільки могли, місяцями, щоднями, щохвилинами, аж осушили всі отруйні залози… А я саме хотів, щоб іще поплювалися! стократ більше! щоб потоки!.. я купаюсь у їхній ворожості! її потоки то шумлять, то тихнуть, а мій ковчег пливе! головне, щоб чвиркало! чвиркало!.. Злість мене зваблює! найвірніша, найупертіша й найневідразливіша супутниця світу!.. любка знавіснілих ненависників: Я! я! я!.. убивця з кинджалом! гранатою! кураре! і звеселяє, і пащекує, і гарцює на всіх балах і гулях!.. ярмарках! у сафічних глибинах!..

— Його треба читати в гамівній сорочці! Ворог загалу! викриймо його! викриймо! шок! кардіозол! марнуємо! ах, як цінуємо! ах, як мордуємо! тарабаруємо! облизуємо! купуємо!..

Ото вже психи і психулі! те що треба! а кіно? то інша річ! Шухер! Більш не граю! Мінотавр і лабіринт! хто пожирає наших читачів? обкручує, висмоктує, ковтає? Усюдисуще кіно! Не кажу про тижневики-монстри в кіосках, що підступно захоплюють одурілих роззяв, а тут їх засилля кіно додавило! Мізки, гаманці!..

Гіпнотизери темряви!.. вільгість, вогкість, плюш, солодіння, зело, золото!..

Конкуренція!

Завдання з обов'язкового читання виконали! Маєте гарний вигляд! Погляньте на цих розімлілих глядачів і глядачок, вони, хиткі і бляклі, виринають із мороку глибин, вже не знають, де північ, де південь, де захід! все плутають! ліхтарі!.. метро!.. штани, спідниці!.. навпомацки! будинки!.. статі!.. поверхи!.. що голова, що дупа!.. їм тільки б знову там сидіти… Ах, ще помаринуватись! помліти! ще! побліднути! бліді, іще блідіші!.. забутися!.. розм'якнути! розтектися… уже все тече по килимах…

Аж тут з'являюсь я! зі своїми месницькими стансами! Всі слухають! Судіть самі! Мою дошкульну ліру!

На щастя, легіон злостивців, зненависників і мудраґельців мене ніколи не полишить! я мушу дати їм поживи! і ще додати на додачу! І усміхатись! І усміхатись! Як їх причинять у божевільні, я пропав! Мушу їх злапати раніше! щоб вони встигли купити Феєрію!

А потім нехай електрошокуються і просто шокуються! мій хліб уже спечено! Ви ж бачите, як він тяжко мені дався!.. Крім пелагри й інших заморок! ще той тхір, що грюкає мені у стіну! повний набір! А ще й податкова, і фонд конфіскованого майна, і арешт «усього, що є, і більше»! і позбавлення всіх громадянських прав! І грабунки, і плагіатунки! і Арлетта, й душевні муки…

Були б у мене вільні руки! Мені всі бурі по коліна! але тепер у моєму стані — підсліпуватий, скутий, весь світ на мене гавкає й чекає під вікном нагоди мене роздерти…

Та я загавкаю удесятеро дужче!

Не тільки на сторожу і на мури я нарікаю! на класиків, мислителів передусім! їм стрелило у голову запаморочливе диво: Петрарці, Данте! Гомеру! Пруст-тпрусю! Ні тпру ні ну! несправедливість із глибини віків! Вони, бач, вимарили пекло, а нам тепер у нім горіти! і демонів там скільки хоч! орди, юрби, міріади! смокчуть сірку, мов молоко! аж щурі здихають!.. бідні тваринки!.. он що воно — стік… ми у стоках — я, Робіньоль[107], тисячі інших і ще тисячі нещасніших, ніхто ні слова, ніхто не сміє, здихаємо у камерах, хоч муками вже тисячно спокутували злочини, яких ми не вчинили! Покидаю роздуми! Про що скандал? До дупи! Куди доблукаєте? Нікчеми! Безладдя ладує та нічого не діється! демони бавляться! Небо вже не блискавичить!

О, та я когось забув, когось забув! Фальсифікантів, диверсантів-«перекласрачів»? Це теж ганебні орди! Крадії читачів! Гамериканські романи стільки-то за сторінку! Лихо на службі хаосу! зрадливий люд! хіба не підозріло? сплавляють залишки Золя вінвінним янкі! жахлива жрачка! подача «Дайджесту[108]»! Ошуканство з отруїнством! весь наш зжовклий літературний віск, як вафлі-томати! Європа-досхочу! жере, лиже геть усе! Обдирайте Мопассана, тупі йолопи! Пастор гангстер жуйкумастер! Свята Женев'єва у вигляді красуні-вамп в автомобілі та її овечки у Атілли, куктейль і гуни! Ще не те побачимо!.. і корсет!.. Ґвалт! Манон[109] і Жанна д'Арк у парі закомплексовані, пропсихоаналізовані, підсмажувані Кошоном[110] на повільному вогні…

Завтра роти пороззявляєте!.. і барила теж! жахні страхіття? читайте Івана Богослова! Бібліотекарі-киргизи готують вам такі лукавства! такі фокуси! Це додасть вам пихи! Повісять за середню освіту! Будете знати, що то вченість, ренегатство й перебіжництво… й дупочитання російських романів, а ще й фінуських, англуських, америкуських, плагіуських, проти-ваських! всі зради вилізуть вам боком!

Данденам по заслугах[111]!

Французька мова королівська! і нащо нам інші поганські діалекти! якими мовлять змовники! зайди! пранцюваті!.. Вам їх треба, вам до душі? Трясця! від них і здохнете! Це ще не звинувачувальний акт! Усякому злочину своя пора! Завтра! Завтра! Усякій дурості своя година! Спочатку моя вілла! невідкладно! потрібна вишукана назва, чи не так? «Кубло»! виклик небу!.. Бог — це не сумно!.. Тому ні миті! А я тягну, перебираю!.. А вік своє бере… Я знов програв!.. Халепа, вілли вже нема! лиш кухоль пива, і це все! Мисливська здобич — не самі чоловіки!.. А Час гризе!.. Крім коли ти ще зовсім немовля! часом, зізнаюсь, сум ранить жалом… моя бідненька Арлетта без даху над головою вся тремтить, і ніхто не хоче прихистити!.. у місті, де більш мільйона душ!.. Кажу вам!.. на ній прокляття, на мені прокляття!.. Ледве знайшла комірчину в мансарді, де була майстерня паспарту… там холод крижаний… Тепер мені кортить у стіну головою!.. Бабах!.. не так, як отой тхір!.. не схиблю!.. Тхір кидається з усього розгону! аж стіна здригається, подряпав голову, йде кров, але кидається не від усього серця!.. якби від усього серця, то вже б розбив напевно!.. я ж лікар, поміркуйте, я ж то знаю!.. коли б я взявся за це діло, я б удруге стіну не стрясав! Один стрибок! і лусь! я знаю спосіб розколоти череп! Привіт, друзяко! Є герої! є хто-зна хто!

Горлаю це йому!.. Та балданцю все до дупи! Не розуміти інших мов — це інша річ, ніж стінка!.. Побачимось у лазареті… Я все йому скажу!.. Він дзявкає? Я вмію гірше!.. Для таких перців стаття 75!.. Ото борня!.. Стаття зрадників!.. Мені її зачитували в судовій канцелярії, а ще перелік моїх зрад, підкреслених червоним олівцем… І скільки ж здав я міст! флотилій! генералів! батальйонів!.. Тулонський порт!.. Па-де-Кале і частково Пюї-де-Дом!.. везли мене в кайданках через усю столицю Балтавії! площі широченні! вулиці довжелезні! а який натовп! у заґратованому шарабані на замку щонайменше п'ять чи десять разів! вислухати звинувачення… Це справді надзвичайно — все, що я скоїв… продав газети ворогу!.. сто п'ятдесят!.. сто двадцять!.. вже не пам'ятаю!.. і видавництво «Деноель»!.. убив Робера[113] і пані Терезу-адміралку, управительку, лукаву фею кварталу Інвалідів[114]… Ох, після третього, четвертого провозу я вже не знав, де чорне, а де біле, де автомати, де букети квітів! усіх кольорів! туті-фруті!.. безформність вас бере… «Що той сказав?.. Що я сказав?»… ви лиш набряклий шмат докорів! що розбухає! чиї докори?.. чого докори?.. ви вже не розумієте… вам не відомо!.. «Що той сказав?.. Що я сказав?» На табуреті в казематі чи в заґратованому шарабані, в облозі докорів ні про що… «Що той сказав?.. Що я сказав?» це фатум, усе закрутилося по-слов'янському, це слов'янський процес[115]… От візьміть мене, от я, млявий і затурканий, зі склеєною дупою, я б уже повісився з докорів ні про що!.. а ще той у віконці, Ортензія! шпетить мене від імені Людовіка XIV!.. це нестерпні ситуації!.. Коли вони вбивають у одинадцятій-дванадцятій, мені неначе стає легше… у «спеціальних» камерах, я вам уже казав… ото справді останні передсмертні крики!.. але сирени і сичі, і шум у вухах… і сідниці, що відпадають по шматочку, біфштексом, зелена шкіра… на що це схоже?.. а неврома правої руки?.. і очі кровоточать… чи це кінець всьому?.. Вони схопили Арлетту… «Мерщій, за ґрати! зрадникова шльондра!»

На що вони наважились!.. неймовірно! Янгол!.. Янгол!.. і вся їхня поліція! Хай зізнається!..

Що? Що? У чому зізнаватися?

— Не знаєте?.. А лінія Мажино?.. А Пюї-де-Дом?.. А Тулонський порт?..

Вони міняють одне одного, вона в кайданках.

— Ваш чоловік таке сказав! і написав!… ваш чоловік хіба підпільно аборти не робив?.. він педераст?.. він сутенер?..

Хай признається!

— Що? Що? Не знаєте?.. Він виказав усі плани!

— Плани чого?

А інший, ще кмітливіший:

— Він виказував французів! Підписуйте! Підписуйте! Він висадив у повітря дамбу!

— Яку ще дамбу?

— Де Казино! В Дінарі! У Сен-Мало! Ви були в Дінарі? Заперечуєте? Заперечуєте?

Беруть на виснаження, вона вже нічого не тямить.

— Так! Так! Так!

От, а ми ж казали!

— А ці шприци? шприци? Ви заперечуєте? Заперечуєте?

Усе розкладають на підлозі… всю мою лікарську валізку!

Просто театр!

— А морфій? А кокаїн?

У них вираз переможців.

Звичайно, був у мене морфій! і беладона, і все інше! і зонди! і скальпелі! А з чим би я практикував у Бларингемі, йолопи?

На щастя, Арлетта — то сама розсудливість! Ні марення, ні істерії, ніколи!.. Гармонійна від природи, танцівниця душею й тілом, вся з благородства! Вона б померла двадцять разів, ніж почуття свої зібгати… Людина класицизму… У неї героїзм, як танець, і елегантність, і люб'язність… Найвища витримка… Ні недоладності, ні сумніву під звуки свого серця…

Вони від неї нічого й не домоглися, ті лиходії!

Коли переконалися після двадцяти допитів і десятьох місяців тюрми в одиночці, що я не продавав ні Альп, ні Ейфелевої вежі, ні пагорба Сен-Валер'єн, не вбивав дітей, не виробляв, ні чхального газу: «На вулицю! гукнули вони їй, дівулю! Ідіть і хоч повісьтесь!»

Уявіть собі мої переживання!.. Що робиться! Що їй робити?.. ніхто не розмовляє, не запрошує… одна в усьому світі, от і все… у всьому світі!.. а я за ґратами!.. На ній прокляття!.. Як і на мені!.. законний чоловік… у мерії 16-го району, зі свідками і все таке!.. а я мріяв про оперету! скажіть-но! все погано!.. Ледве знайшла кімнатку у мансарді… У Бебера кашель, у неї кашель… чекає вівторка, дня побачень… приходить із Бебером… сім хвилин… Бебер у сумці… Він не повинен і поворушитись!.. повна нерухомість… сторожа назирці… і потім, заборона говорити по-французькому, тобто мені й Арлетті!.. тільки англійською!.. французькою не можна!.. Ми по-англійському?.. Та вона від народження француженка-француженка-француженка, народжена на вулиці Сен-Луї-ан-л'Іль!.. я на Рамп-дю-Пон, 11 у Курбевуа!.. Бебер у «Самарітені»! примушувати нас до англійської!.. мене жахають іноземні мови!.. нещирі й калічні шварготіння!.. Тотальне приниження! Нас, уродженців Паризької округи, як нікого!..

Монмартр, нехай!.. але англійська мова!.. По-перше, Арлетта не говорить англійською!.. ну, може, два-три слова… мене просто верне від цього сюкання-зюкання-слинобризкання! Такий мій стан!.. який говориться! Тільки дворушники говорять англійською й німецькою, китайською, чортзнаякойською і, звісно ж, фільмівською!.. Голівуйською!.. чому не балданською?.. Отож ми розмовляємо на мигах… Ба, Арлетта володіє мигами, на щастя!.. танцівниці справжні, природжені, вони мов хвилі, так би мовити!.. не тільки з плоті, рожевості, піруетності!.. а ще руки, пальці… ви ж розумієте!.. Стає в пригоді у лиху годину… поза словами! вже без слів! тільки руки! пальці… жест, грація… і все… Квіт єства… І ваше серце стукотить, ви оживаєте!.. Глухий? Безсловесний? У кайданах? Тоді… Вас порятує танцівниця! Доказ!.. Тисяча доказів!.. і послань! чи, може, ви непрозорий?.. ворожий до флюїдів… вам краще вити, як божевільному з чотирнадцятої… і грюк! у мою стінку? Бо навкруги всі завивальники!.. і завивальниці!.. Ви, мабуть, теж?.. А от я не вию!.. я гавкаю!.. Кажу вам! і тільки тоді, про що ви знаєте! Бо без «гав-гав» не мав би промивання! Я імітую псів на свій манер! І я ж казав: тоді всі на ногах! вся псарня, вся сторожа!.. на всю висоту вежі! П'ять маршів!.. і ураган сюрчків!.. біжать по сходах, спотикаються і шкереберть… і вже внизу всі падають у купу! сторожа й пси! Що за звуки? «Гав! Гав!» Алярм! Сирени довкруги, вали! і аж до залізниці!.. до пожежної команди… швидкої допомоги… дзвонів кладовища…

О, та я вас розважаю… але час не жде! Лихо старить чоловіка… воно його вбиває… Не хочу вмерти, не здобувши вілли!.. мій розум, звісно, похитнувся, але не патріотичні почуття! ні поклик Відбудови… «Кубло»!.. Сен-Мало-і-Плюскіт-Хвиль!.. отож, чи не так! До біса витребеньки! всі до праці! я вас зневолюю! Ви зробите мені шалену рекламу!

О, пожежники! Браві пожежники! Дійшов до пожежників, і ось маєш! от вони! засурмили в мене в голові! оце розповідаю вам, захоплююсь, «гав! гав!» хай воно сказиться! загальна тривога! Я загавкав! ненароком! усіх збентежив… Отаке! Але гавкать мушу, сумніву нема! та не занадто! не занадто! бо ж кричати — марна справа! ніхто не слухає! Бо тут усі кричать! на всіх поверхах, у всіх камерах! Не дивина! Загавкати — то інша річ… Сторожа думає собі: що, в камері собака?.. негайно перевірити… Але не зловживати! Раз на тиждень! не частіше! Бо щойно — це чисто випадково! я вам розповідав і захопився!.. відправлю їх назад: Нікс! Нікс!.. якщо зловжити, все пропало!.. більш проносного не дадуть!.. раз на тиждень… на ношах, лазарет, вийшло на моє!.. даю їм спокій решту днів… Творю!.. ви б бачили, як я сліпаю над аркушем, шкрябаю олівцем… не марную ні миті денного світла… власне, чверть світла, те світло, мов брудна вода… навіть улітку… тут немає літа… до цієї канави воно не зазирає!.. по стінах щось більш-менш стікає, от і все! Надворі з клітки неба все одно не видно, а тільки ґрати, сніг чи дощ… зрідка промінь сонця… таке бувало… мартин ген-ген у високості… і кілька горобців, скажу для справедливості, що залітають поклювати… це заборонено… якусь дрібку крихт!.. та все одно кидаємо… вартовий на вишці супиться… у цих людей то підсвідомо, вони повинні нас гнобити!.. порушення дисципліни!.. Я думаю про нього знову й знову, про отого на вартівні!.. У казематі я думаю про нього, а потім забуваю… Творю… творю! Дароносець так сказав би: я творю! а потім кинувся б молитись!.. на колінах, я бачив! Моторний Дароносець!.. Б'є себе у груди! «Більш не буду! mea culpa!» А як він сере, той Дароносець, до речі? Це ж головне: випорожнятися… як його побачу, то спитаю!.. Та навіщо цим мізки забивати! маю досить власних ґанджів! Свій клопіт? Гавкаю!.. Не здихати ж тут, як кажуть… шкіра злазить… м'ясо зникає з сідниць… зуби випадають… м'язів теж нема… до вітру не ходжу… але ж я не помер, не думайте… ось доказ!

А ці слова запам'ятаєте?

На дні каземату є музика!.. я танцюватиму, їй-богу!.. я ж не руїна… Не такий герой, як Арлетта, але все ж пнуся:

Швидше, олівець! От як я олівцюю! дрібними літерами… шкрябаю, закреслюю, дописую!

— Ноти! А тепер ноти! скрипковий ключ!.. наспівую…

Це я звертаюся до сусіда-тхора! симулянт розбитої голови! той собі макітри не розіб'є!

— Прикидаєшся, падлюко!.. Прикидаєшся!.. це я до нього гукаю…

Поміркую в лазареті!.. Так хочеться, щоб він таки розколов собі макітру! Та він цього не зробить! Це зроблю я! Мені геройства не позичати!

І хай реве, брехло! блад! блад! волає: кров! Зустрінемося в лазареті! Я скажу йому всю правду!.. а мені, значить, 75-та стаття?.. я теж умію бути гончаком… стаття про зраду!.. фатальна! список усього, що я продав! крім особистих злочинів! здача цілих амбасад! флотів із якорями! неприступних фортець! Усі міста відкриті… окуповуйте досхочу!.. Що ще? Здачі ворогу незлічимі! всіх генералів разом із кухарами! і з літаками! і роялями! чи ж не мені головою об стіну?.. стільки злочинів! і геп! і хрясь! але лиш після нього! після тхора! Хай першим свого качана розквасить! Набридло всюди бути першим! Завжди! У всьому! Він реготатиме, якщо я себе ґиґну first! Уже п'ятдесят років, як я лечу поперед всіх! Тепер уже годі! Годі! нехай спочатку він! Я його заохочую! Образами!

— Нумо, потолоч, об стінку!

Та він тільки лоба обдирає! А макітра ціла!.. Лиш галас і метушню зчиняє! Мене збиває з пантелику, злети натхнення уриває!.. У мене революція у голові! А в нього розбивання! Та він її лиш трохи надбиває! У мене в голові думки полум'яніють, і сміх, і жарт!

— Негідник! Бузувір! гукаю я йому…

Бабах! знов за своє. От де мій кошмар! Не зануджуся зі склеєною дупою, коли складаю музику для книжок! Зважте на мої думки! Досить прози! пісень повсюди! як Роланд[116]! Як Арістід! тріумф слів і мелодій!

Є вуличка Арістіда, зауважмо!.. Арістіда Брюана[117]! але немає вулиці Роланда… Мене це зачіпає!.. Захоплююся вулицями! авеню, скверами!.. несправедливість! слава? Чому Арістід, а не Роланд? Пов'язано з тюрмою?.. ні той, ні інший не сидів… Я цим займуся! Я цим займуся! Обміркую! Обміркую! От якби тільки той не завивав, той тхір! Стінострясач несамовитий! Та черепа не трощить! Нічого не трощить! Клятий упертюх! Що на думці має! Вийти, а не вмерти! Його виття мені байдуже! Бо я лікар! Всі істерії знаю! Він не з усього розгону! Я б приловчився… ви б мене удруге не почули! Я б стіну не обдирав! «повний вперед!»… Знов міркую про Роланда… як невірні його підстерегли і зранили!.. Він сурмив у ріг, як випускав останній подих… Якщо я не зроблю ка-ка, загавкаю! Я ж сказав! Отак я дію! Тут у ріг ніхто не дме, лише сирени! І не часто! але сюрчки наприклад! Вдень і вночі! Залпи! Кулеметні черги! і дзвінки й дзвіночки! ухкання сови… і все кладовище навколо! Яке кладовище? Я не навмисно!.. Фантастичний звукопейзаж!.. Який пейзаж був у Роланда? Ронсевальське міжгір'я!.. Відважний Роланд!.. Уражав своїм Дюрандалем[118]! Удар такої сили, що Піренеї луснули! і голови невірних порозлітались навсібіч! Ганелон, Турпін і всі васали! Усюди так написано! Ось Роланд! Доблесний паладин! Ар'єргард Карла Великого у 768 році, порубаний васконцями!

Мій інший за стіною симулянт нічого не трощить! Тхір!

О, ні, де там утішилася! Це ще не все! Ні провулка, ні парку!.. ница невдячність франків!.. а хіба нинішні лицарі вдячні? У що вони сурмлять? Що рушать? Що співають?.. Франсуа? Рауль? Андре? Каналь? величні особистості! Вони сурмлять в «Суец»! Вони сурмлять у «Беєрс»! у «Сен-Ґобен[120]»! Оспівують швейцарські банки! Танцюють і лалайодлюють! Величні постаті! Франсуа! Родольф! Андре! Каналь! Нехай би в моєму казематі заспівали… Франсуа, Родольф, Андре, Каналь! Нехай би обмінялись облігаціями!.. Я б їх відшмагав і посміявся!.. Безсмертні, маклери, бундючні члени всіх наглядових рад! Вони б мені призналися про оборудки і причетності! Я б знюхався, як і вони!.. дворіг з пером і шпага й таке інше[121]! як у них! Їм пощастило, чим я гірший? Мистецтво успіху? І я успішний! Ще й відшмагаю їх! Вони пережили потоп і знову злотосяють? Лискучі козирі, трувери голосисті, усі в стрічках, усі рантьє… сутенери фей! Вам буде смішно, як їм дам по сраці?.. Зайдетеся від сміху!.. Ви не регочете? Я ж не по-справжньому! Кінець забаві!

— Він нудний!

Знесилений! Не витримую! Банкручу! Якби не ця тюрма!.. Утрачена сітчатка! Олівці! Пелагра! Гримаси! Клоунада!

О, Клементина! але ж Клементина! аж ось вони! ось вони всі! Андре, Франсуа, Каналь, Родольф! і всі інші з пісні! Бравий Тото! Тітонька Естрема! Маленький Лео! Заходять до мене крізь мур! Кидаються на мене! Відривають від табурета! Гай-гай! хапають… не хочуть, щоб я ще співав!

А я співаю! А я співаю! Хай їм грець! Вони розлючені!.. Гамселять мене!.. моє поетичне єство!.. вантажать мене на тачку!.. утовкують!.. У них усе знаряддя — лопати, кирки, мітли! Вони пекельні, їй-бо! Вишкрібають усе й вичищають поза ліжником, під парашею, по кутках… Усе м'ясо мені перековбасують! Усе знову припасовують і зліплюють!.. І знов мене всаджують, вкладають! і гоп! усе в тачку!.. Їдуть собі!.. І мене забирають, от дивина!.. Ого, та вони виїжджають з тюрми!.. Величезні ворота розчахнулися самі!.. Магія!.. Сторожа й собаки тільки глипають!.. Ні тобі «гав»! ні тобі «сюр-р-р»! бруківка, шлях, мерщій! трусить! бруківка геть нерівна… підкидає! та вони по ній чухрають! гарцюють!.. Тачка підскакує, підстрибує!.. іде галопом!.. А вони на кожній вибоїні пирскають! що я стогну, бо мені всі тельбухи перевертає від трясіння! Шкіряться! І далі пхають по вибоях, щоб мене трусило! З лопатою! Із киркою! Дринь! Дринь! Бешкетники! Каналь! Тітка Естрема, Тото, всі!

— Ще далі, ніж Ашер[122], ще далі завеземо!

Це вони мені гукають… А вісь у тачки аж димиться… Нехай би луснула, а тачка щоб згоріла! Вісь скрипить… Сторожа летить! Уся!

— Ще далі, ніж Ашер, ще далі завеземо!

А мені все болить! Неначе киркою б'є, але плазом! Хрясь! Хрясь! поки мене везуть! трусять!

— Ще далі, ніж Ашер!..

Бідні мої тухлі тельбухи!.. звідки мене витягли! з могили! мене, мої тухлі тельбухи, ще далі, ніж Ашер! уявляєте!.. шлях не близький! от сміх! Вони по черзі пхають тачку… Родольф, Андре, Франсуа, Каналь… От харцизяки на весь світ! Краще помовчу!.. Справжні перегони!.. я чую, як вони гризуться між собою…

— У цибулю! Ні! У ріпу!..

Немає згоди.

— У капусту!

Хочуть мене десь викинути!.. а тачка курить! а вісь димить! У них сраки парують, їм там пече! Мерщій! іще шпаркіш! іще шпаркіше! Щастя, що я вже просто каша!.. Дрижу на дні тачки… О, та я знаю ашерську цибулю!.. це ще далі, у долині!..

— У моркву! У моркву!

Родольф хоче мене в моркву!.. Він вищить так, що не чутно скрипу тачки! Але морква теж у долині! Хай йому грець! Тут справжня змова! Городнє божевілля! Та ба, я розрізняю! Та ба, я впізнаю! Я телевізуалізую! Я можу розповісти, бо телевізуалізую! По мені не скажеш, але бачу крізь стіни! майбутнє бачу! минуле! усіх лихих! Вам передаю! І що? мої власні стіни! все наперед! не те що жалюгідного тхора!.. Ловлю «частоту» агонії!.. У тхора не агонія! Він удає! симулянт! прикидається! Ні за що не розіб'є муру! Ні за що не зуміє кинутись на мур! Не зможе кинутись у танок! Ні біса не зможе! Тюремний жевжик! Не вмре ніколи! Я бачу все! Людей! Розкидачів перегною!.. і розкидачок! Бачу Дароносця з його Фарисейкою!.. Бачу Франсуа в єдвабних черевичках… Нарта-зародка і Ларанґона[123]!.. Бачу тітку Естрему!.. і малого Лео!..

— Де вони, віщуне?

— У підвалах академії! Пишуть фальшивословник[124]!

— Ого! Отакої!

Не ого, отакої! Залиште смішки при собі! Вони вам збіса пригодяться! Не тринькайте своїх тонких дотепів!.. я вас на хресті провідаю, розважусь!.. згодом! особисто! особисто! Як глядач! уже призначено! призначено!.. згодом!.. згодом! наразі маю тут обов'язки! священні справи! ви чуєте Роландів ріг? А завивальника і страдника, фальшивого головобійника, який ображатиме мою сторону? Нікого! А шпигунку згори, з тридцять шостої?.. А абортницю з сімдесят другої? найголосистішу з усіх корпусів! «K»! «W»!.. «Y»!.. і «U»!.. Верещить, як цілі дитячі ясла! У мене в голові теж шум дитячих ясел, а ще і струнних! і духових! і двох паровозів!

— Гірке творіння! Пхе! Вас верне!.. Ліролірність! Падаю. Моє шанування!.. перекидаюсь у «Фантомів»!… Є вихід!.. На службу на вулицю Сен-Домінік[125]!.. моїми ланцюгами вам по пиці!.. Вас попереджено! ви потрощили мої мрії?.. Ясно! мої велосипеди?.. прощавай, вілло! от халепа! служниці! бурі! Ґран-Бе! Нехай! Бувай, Тео! Прощавай, Марі! Все роздаю! Ніхто не хоче ні на що мене вимінювати! Стільки молився коту під хвіст? рвався? страждав нестерпно! тачка! тичка! Щастя, що я прилип до дна! Усіма кишками! і Андре! і Франсуа! і Жюль! за мною! за мною! навколо! усі з Французької академії, моя стіна збрехала! а мене призначили в Ашер! от знову тітонька Естрема! і Клеманс з маленьким Лео! Хай їм грець, несамовитим! Ламають двері! Знову кидаються на мене!.. Усе з початку!.. Відривають від табурета! «Богохульник! у цибулю його!.. До тачки! покидьок!» Знову шпетять, уже вкотре! «Гарну річ повторити не зайве»! «Гарну річ повторити не зайве»!.. Дароносець репетує! Слава рухові! Слава моторам!.. уперед зі співами! з моєю власною піснею! це вже край!

Перебріхують мій текст! Знову перевичищають мені камеру!.. іще шмат м'яса!.. Знову перезліплюють мене докупи! Кості! жили! і до тачки! і знову в путь! І мене знову трусить! Скільки шалу! А бруківка ще грубіша, матері твоїй ковінька! Брук набух! Підкидає, аж страх! я вкляк! укляк! з півночі, де я, до Женевільє! поміркуйте! Підкидає! а там сам брук! Трусить! Андре! Франсуа! Каналь! Родольф!.. і маленький Лео! і малюк Нартр!

— Це ви вже розповідали!

І не на одній сторінці! Не на одній! та й потім я верзу дурниці, це природно… після всіх мук! Я не криюсь! Мене кривдять, я відбиваюся! Більше напишу, більше заплатять! Business first! та й з першого читання ви все одно нічого не второпаєте! Знаю, про що кажу! Хворі! Рецепти! стократ! той самий рецепт стократ по складах, а вони не запам'ятали! хіба що його проспівати, того рецепта! змусити вивчити напам'ять! хором! так і ви! Надто конкретно, без нотаток, ви вже втекли! голівонька вже бо-бо!.. Я вас вже не знаходжу!.. Вам усе треба наспівати! знов і знов! Отож я вас трактую обачливо, описую по-свійському, з усім тяганням за собою! тачка!.. це образно, чи не так! Образно! Андре! Франсуа! Каналь! Родольф!.. усі з Французької академії! і без проволоки, запевняю вас, усе бігом-бігом! Ньо! Ньо! Обмінюються сороміцькими жартами! Вершки культури у галопі! І мерщій! а я потерпаю! а мене підкидає! купа моїх тельбухів і всі органи теж! і кінцівки, яких я вже не чую!

А вони сміються, от чоловікожери!

— Підеш! Підеш на цибулю! як добриво! бридота!

Чисто верхогони!

Це у них така дорожня пісня!

Ох, чую! Ох, чую! Я лише купка, грудка холодцю на дні тачки! і стук-грюк! Ох, бруківка! Ох, я ж знав! і малі! й величезні!.. лаппонські степи під Аррасом[126]! подумайте!.. Тачка заточується! вулиця! рух! вони пхають її просто під трамвай! навмисно! і бабах!!! здуріти можна! а вони по черзі, засукують рукава! «пхаю-не-зітхаю!» Марафон! супернавмисно! Чисте злочинство! Зарубав би стару бабу-процентницю, вони б зі мною краще повелися! замість мене патріотично приносити у жертву! отож, усе навмисно! Бачу малюка Бартра і дівчисько Ельзу[127]… з дна тачки бачу! Бачу! Вони женуться!.. хоч і добряче відстали! Гукають!.. Виказують мене деревам!.. Кричать!.. зубами скреготять! На мене кивають! Мене викривають!

— Йому заплатили! йому заплатили!..

А мої штовхачі не чекають!.. Без зупинок… без передишок!.. «Нумо, тачко! Нумо, падлюко!» Я ж кажу, вони по черзі мене котять!.. зі співом, зі скрипом, з галопом!.. фокусоподібно! Андре! Каналь! Естрема! Родольф! усі з Французької академії!.. Грандіозні й полум'яні!.. підтюпцем, їй-бо!.. шлях на Гонесс із Парижа!.. тачка димить!.. Ретонд!.. Комп'єнь!.. Труский ефект швидкості!.. Мене наскрізь стрясає!.. Підкидає, перемелює!.. я вже як каша!.. пелагра, підгнивання… весь букет! гноївка! як вони кажуть!..

— Зухвалець! гівнюк! нездара! твоя Батьківщина!

Співають! Співають!

Дорожню пісню.

Ох, Сена! Ох, от і Сена!.. Міст!.. Нарешті!.. Дефанс!.. І долина!.. Ні, це Неї!.. це ще не тут! ліворуч! ліворуч! вдовж берега… Сміливіше! Сміливіше!

— Лайнівка! Твоя душа лайнівка!

Ох, нарешті й поля!.. Ох, де розкидання перегною!.. доріжки… а вони не заблукали! Дошка! ще одна! і ще!.. Ох, рівновага! Вони тачку вже майже несуть!.. обережненько підносять… як копи авто Оріоля у Вашингтоні[128]… ви бачили? щоб нічого не теє!.. вчепилися всі в тачку!.. а я в ній сиджу!.. семеро! восьмеро! дванадцятеро! тридцять восьмеро рук! буквально мене підносять! і одним махом! плюх! перекидають!.. у гноївку плюх! От негідники! От харцизяки! раз — і все! одним махом! утопили! утопили! ковтаю! захлинаюся! Уаааа! По вуха у гноївці!.. Бачу їх біля краю ями! а себе в гноївці! вони регочуть! Дароносець і його Фарисейка! Захлинаються від сміху! Франсуа в єдвабних черевиках!.. Малюк Нарт!.. Убрані по-тирольському!.. у штанцях!.. і дворогих шапках!.. Двороги я вже бачив, але от штанці?.. Я їх з тачки не помітив… ти ба!.. вони геть шпарко хвицали! у туманному галопі! їхній галоп туманний! Усе в тумані!.. Та я їх чудово бачив біля краю!.. Височіли наді мною! І на мене сцяли!.. у мене дуже сильна воля!.. Вони на мене сцяли… усі! і малюк Нарт, і дівчисько Ельза… Втім, вона ні!.. Тільки не вона! Спіднє! їй не щастило скинути штанці! а вони мерщій їй помагати! а Ельза в сльози! от біда! а вони їй ґудзики повідривали і штанці подерли! несамовиті! Бачили б ви Дароносця! Франсуа! як їх корчі брали і Ларанґона! навіть поміч Нарта не придалася! Він сцяв згори на мене! став наді мною й цюняв, я бачив сам! і аж тремтів!

— Йому заплатили! Йому заплатили! — волав він. І кивав на мене пальцем! а я захлинався в гноївці, тонув! От вона — мерзенність буття! Усі припхалися! усім кортить посцяти! і Естремі, і малому Лео!.. Тягнуть Ельзу за штанці!.. Скандал на гноєвищі! Усі здирають з неї штанці!.. щоб усе обісцяти! Ельза! Розпука Ельзи!.. її штанці не піддаються й десятьом! двадцятьом! тридцятьом: ридання Ельзи[129]! Хочуть, щоб вона теж страждала! І звиваються вшістьох, увісьмох! хапають за міжніжжя! А Ельза верещить! Я верещу з нею! Я не марю!.. І той теж заволав! сусід! і абортниця з шістнадцятої! Пі-пі! піііі! пі-піііі! це по-балданському! Я не марив!.. Я не марив!.. Я сидів!.. Я все бачив!.. Я все чув!.. та ба, куди поділась тачка?.. Я ж тут! Отут! Отут! на табуреті! Отут! Отут! Я не їхав! чи не дивно?.. чи не дивно?.. Верещав із ними вголос… з шістнадцятою!.. з вісімнадцятою і сто тридцятою!.. Перекричав тхора… стінотруса… «Аюлав'ю!» кричу йому!.. це з Шекспіра!.. «Аюлав'ю!» А він у стіну! з розгону! тобто тхір-сусіда! Та я всіх бачу! Ах, іще як бачу! Пику Франсуа у єдвабних черевичках і тирольському костюмі, і в дворозі… І Дароносця зі Штюпнаґелем під сходами у Комеді-Франсез! пустують, звідникують! Пі-пі! Пі-пі! містичні й таємничі далі нікуди!.. що не кажи, а ще ті капосники, що викрали мене в лапонців! І вивезли через Ретонд до Ашера! мої кишки кашею!.. пробили тюремні мури! Мене, відомого розбійника! тихого зрадника! Без бешкету! тільки гавкав, щоб домогтись промивання, а мене попхали шляхами! кавалькада! в якому стані! Скандал з бруківкою на всю Фландрію[130]! утікач силоміць! я нічого не просив у великих воріт!.. які чарівно розчахнулися самі!.. а тут тачка і гоп! уперед! вісь горить! і вся чортівня скрипить, димить! навтьоки! дванадцять тисяч кілометрів, як злодії! сором! сором! звісно, сирени завивають!.. і собаки, і тривога в порту! і поліція сюрчить зусібіч! і пожежники летять в усі боки містом Балтавія з великими й малими драбинами! «Затримати шаленців! у лазарет! у лазарет!» і дванадцять собачих зграй мчать полями! кладовищами! Ого, як я вас розважаю!.. і зважаю!.. а як же Час? Час прийшов до мене… лихо людину виснажує, убиває… Я не хочу померти без вілли!.. мій розум схитнувся, та розуміння порядку речей при мені…

А ще отой зі своєю Фарисейкою!.. Перепрошую за подробиці… Адже я все бачу!.. Я бачу все крізь стіни…

— Ну й де вони тепер, наш ясновидцю?..

— Я вам казав! Я вам казав! Я їх викрив! І описав! Усе! Тачка! Цибуля!.. У грязюку ген за Ашером! перехилили отак і бубух!.. А ще весь час хрестилися!.. і сцяли на мене з краю ями!.. Я їх бачив! я чув! З глибини я волаю! З глибини!.. в тірольській одежі й дворогах! Я зі стіни очей не зводжу!.. уже не надурять із тачкою!.. з лопатою! з божевільним галопом!.. Я протестую! Я протестую! Вони знову тербічать мене півпритомного! Я чую стогін звідусіль!.. а мою мелодію хто почує? Ніхто! Не я?.. ніхто… Усім начхати!.. «Єоп! Єоп!» нехай собі порвуть горлянки!.. усі в'язні!.. мотузки!.. хай виблюють собі легені!.. моя мелодія нікому не потішить слуху!.. Нехай собі розквасить качана, той тхір! у ґвалті жахів, бувайте!.. Ніхто й не скривиться!.. Ви опинилися на дні падіння, отож мовчіть!.. Ви у корпусі «К»!.. Ви не по той бік могил?.. по той бік кладовища?.. де ошатні будинки?.. бачите ошатні будинки?.. Вісім поверхів, усі вигоди… Проте даруйте!.. Ви дивитесь із камери… не з ошатного будинку… ви десь за три… чотири кілометри… за кладовищем… от де квітучий краєвид!.. Тобто з тюрми, де ви… за кладовищем… попервах я мав ще якусь силу, дотягувався й дивися крізь ґрати і добре бачив, добре бачив… «вісім поверхів», десь за три… чотири кілометри!.. Тепер уже немає сил… і Ортензія раптом залетить і мене задушить… він увесь час біля моїх ґрат… я бачив ті будинки, я вам нічого не брешу… таких будинків вам бажаю!.. Ми згадували рай?.. що він існує?.. чи не існує?.. Рай — нехитре місце, це будинки за три кілометри заселені вісім поверхів! усі вигоди! вікна, віконниці, ліфт, краєвид, не те що з-за ґрат визирати… Я вже не годен дотягнутися… Струпи прилипли… Я оце щойно говорив, мовляв, повіситися!.. Самохвальство!.. але ж Ортензія та інші?.. двороги?.. тирольці?.. Прибіжать і схоплять!.. а ще й Лео, Тото, Жюль!.. а ще Естрема!.. Куди подітися?.. Знову кинуть у тачку і гай-гай! у путь!

Тільки стіни!.. Отак!.. і все!.. Довіряю тільки стінам!.. Замикаюся у стінах!.. Замикаюся у стінах!.. і прислухаюсь!.. і щось ввижається!.. все вловлюю!.. крім особистих звуків товарні поїзди… другий… третій!.. усе, що маневрує під бульваром Батіньоль… під мостом Фландрії… у трьох тунелях неподалік… свистки не плутаю!.. у тюрмі одні, на залізниці інші, у мене в вухах треті… уявні, справжні… Щоб ви не сумнівалися!.. Витонченість слуху!.. Як у диригента, власне!.. крім недолюдка-тхора й виття на всіх поверхах!.. зважте, ота внизу абортниця, як двадцять п'ять немовлят!.. ці крики!.. з двадцять восьмої! уже казав?.. дарма!.. Маю тонке вухо, от і все!.. Усі писки захоплюють мене… врахуйте, скільки років у Тарньє!.. з Брендо, Лантюежулем[131]… перші крики… перший крик! Мокрі й у слизі… моя справа!.. мацюпусінькі голівки червоногарячі, сині, неначе їх життя вже душить!.. скільком істотам допоміг я народитись!.. Як вони приходять!.. ви нагнали на мене спогадів! «Тужтеся, дамочко! Тужтеся!..» Я чув немало зойків… я людина вуха… але породільний дует мами й дитятка у пам'яті назавжди… щойно мати перестала кричати, як вступає писклятко… Я вам підсовую не літературні ефекти на кшталт «життя триває і так далі»… Я вас пощаджу… До біса розрахунок!.. На деякі звуки я скупий, а інші роздаю… звуків із Камеруну скільки схочете! Оркестровки лісу!.. нічні особливо!.. нічні!.. треба хоч раз почути грандіозне ревище тваринного кохання!.. буря інстинктів! а тубільці по селах ласують власним м'ясом!.. Там-там! у танок! гоп!.. і ритм з підскоками шалених танців… краще не дивитись!.. Бабуся на повільному вогні… Ще той шарварок!.. Даю вам двадцятьох тубільців зі свого села — і почуєте той галас!.. істоти й звірі, котрі кохаються, хапаються, між собою поїдаються… А ще можу змалювати велике місячне сяйво, те велетенське люстро ночі таке, що ліс наче підноситься до неба!.. і тамтами, і шістнадцять чаклунів… Тоді виття не те що на сімох! на десяти поверхах в'язниці!.. це всі охриплі у в'язниці!.. всі поверхи… зрадники, злочинці, крадії, збоченці, невинуваті, всі охриплі!.. тхір теж охриплий!.. абортниця хрипить на два тони: «аї! ао!» тоді як лісові тубільці на галяві тільки на весь голос! високий, світлий!.. Пригадайте назву… село Бікобімбо!.. Ріо-Крібі!.. справжні співці! уночі, звичайно ж, уночі!.. з глибин природи!.. Це треба хоч раз у житті почути!.. Треба почути!.. щоб збагнути інстинкти, супровід, вокаліз: «Денга!.. бує!.. саоа!.. бує!.. денг… а!.. бує! Денг… а!.. бує!» і все природно барабаниться! на порожньому стовбурі шістнадцятьма паличками!.. отож чаклунство!.. але остерігайтесь!.. Я за сто метрів був, тобто моя хижа, та ніколи не ходив дивитися!.. порожнина відлуння — то святе!.. не те що дебільне відлуння тюрми!.. Утім, я вмію співати по-тубільському… Ще можу!.. «Денг… а! бує!.. і сао а!.. бує!..» Надихає, їй-богу!.. Ніколи не спостерігав тих свят, там були тільки вони… Вони цінують людятину, але інше м'ясо теж, я певен… кіз, кабанів, буйволів… пітонів… Мав докази!.. Не треба лізти в чужі справи!.. не на показ!.. не на показ!.. і без вигадок… Я нічого не вигадую… самі факти… Бікобімбо, 1916 рік!.. Людське м'ясо їли на вулиці Коленкура… На вулиці Шарбоньєр… Вулиці Клода Бернара… посеред Парижа по тридцяти роках!.. отож первісні племена! Гай-гай! Без прикрашань!.. безжальність інстинктів!.. Отут! Тепер! Моя мила! шкури не рахуються! м'ясо! м'ясо! Тамтами і вожді племен!.. Міркую собі, мені кумедно, я сміюся!.. Але реально, і це факт: на вулиці Коленкура вони не знали ні пропасниці, ні жовтої лихоманки, ні мухи цеце! Антропофаги — то таке, але ж муха це-це!.. Отож слава всій вулиці Коленкура! Слава людському м'ясу!

Ви скажете мені: це маячня у лихоманці!.. Так! Так! Звісно! але тамтам також!.. Ви ніколи не бачили того інструмента!.. Порожній величезний стовбур… відлунює, мов у соборі!.. додайте хор нічних гурманів, який проте, перекриває тваринна вакханалія кишкорвання, загризання, парування, як у двадцяти п'яти зоопарках! леви, шакали, слони, птахи в глибинах мороку!.. Ах, звуки лісу — це вам не абищо!.. мене навіть переконували, що найгучніший звук там, уночі в лісі, дає гігантський равлик-павлик! Уявіть собі!.. А я тремтів у себе в хижі від лихоманки, від триденної… крутився на «Піко»… Ви не знаєте розкладного ліжка «Піко»?.. «Піко» — колоніальне ліжко, завдяки йому ми маємо імперію!.. «Піко» клацає на всі лади!.. воно все з таких маленьких рейок, які подзенькують!.. а вашим боям сміх!.. ви теж кумедно виглядаєте! зуби, коліна, каркас, усе смикається і труситься… Є з чого боям покепкувати!.. Скрипіть! Скрипіть! Скрипіть, любасю!.. точно, як Дароносцева тачка!.. теж подзенькувальна, хіба ні? усюди подзенькування… А як вони мене везли, ті бузувіри! по брукові! та ще й по якому!.. і всі торнадо насуваються!.. отут я певен! крізь стіни бачу!.. От, мерзенні мухи! Знову ті жахи! верески тубільців і тварин, найгірші!.. весільні сатурналії, загризання в глибинах мороку!.. А ще висота лісів!.. Удесятеро… удвадцятеро вищі від венсенських дубів!.. Ото роздирання під ними!.. і воркотіння! і стогони!.. Це ще агонічніше, ніж тюрма… Несамовитіше, ніж Шарлеруа, Марна, Сен-Ґон, Нагасакі[132]!.. люди відстають від тварин… я порівнюю… порівнюю… без вагання!.. без вагання!.. звуки, котрі тримаю в голові!.. невідчепний стогін!.. він мною заволодіває до запаморочення, падаю! кричу!.. спершу витримка, характер!.. та звуки перемагають, неначе п'яний, здаюся… покиньте лави! ви скажете… ясно!.. а ескадрон?.. крик полковника сам по собі на двадцять метрів поперед знамена?.. бойове розгортання!.. шаблі наголо!

— До бо-о-о-ю-ю-ю!

Порядок ескадронів!.. «Другий! Перший!.. Третій!.. Четвертий!..»

Величне віяло атаки!.. трепет!.. грім! і три бригади! ешелони!.. дивізія!.. двадцять тисяч коней, мов грім! Армійський корпус!.. ви чуєте квиління землі?.. неначе здіймається стоголосий стогін… наростає копитний вихор… стогін надр, який все гасить… навіть «летючих» на підтримку артилерії, які саме відкрили вогонь… лунає тільки стогін землі… стогін заповнює все!.. все відлуння… це треба знов почути!.. І вас несе, стискує, атака, коліно до коліна!.. нестримно!.. луна до неба! до неба! Тагададам! Тагададам! Це треба знов почути!.. Я роблю, що хочу, все знову чую!.. Можу тропічні урагани… Творю атаки великих маневрів!.. Роблю, що хочу, у себе в камері!.. підтримку артилерії! Геть тачку Дароносця!.. диваків з цибулячих полів!.. І їхнього сцяння теж досить!.. Хорового сцяння! Пхе! Бешкетники! Назад Ельзу! До біса Тото!.. досить з мене ураганів!.. повна макітра!.. А після дзвону в вухах і після тамтамів маю широкий вибір спогадів про вітер!.. після бурі в вухах ще чимало інших!.. чимало інших!.. зітхання по багатьох особах… тихі зітхання… сильніші… дідусі-бабусі доживають… не один! двадцять! десять! сто!.. тихий хрип — і все, кінець, подавай наступних!.. я вам розповідав про гики… І хрипіння, яких уже не чути! задихання від старого крупу!.. може бути… ще можна почути у двох-трьох лікарнях для дітей… історичні шуми фактично… як млини тисячного року і дзвін ковадл… музейні звуки… «Агов, ковалі!»… і дзень!.. Вже не стало Вулканів! кінець кованим залізякам! О, кавалеріє! звуки минулого, і ось маєте!.. звуки з музею!.. Ох, та я вас ретроспектую!.. міфологізую!.. багато собі дозволив!.. тільки сто п'ятнадцята не міфологічна! а що про сорокову казати, розтуди-перетуди! а про жіночку з шістдесят третьої! закуту і закутану у гамівну сорочку… але найгірше, найгірше це — ізолятор, сімнадцята! Отам гавкають! Дозволу не питають! «Угааав! Угааав!» і з якою силою! як я! Це не пройде!.. У мене навчилися! Сам їм розкраю горло! «Мугав! Мугав!» отаке!.. Лиш перетнути коридор! У мене скалка з глека схована під сінником… «Мугав! Мугав!» Відклеюся від табурета… Перейду коридор, провчу за плагіат! я немало потерпав від плагіаторів! Особливо від одного! найголосистішого! «Угааав!» горло розітну! Ще посмієтеся, який з мене вбивця!.. зі своїх останніх сил!.. він більше не мордуватиметься у сімнадцятій!.. але нехай би сторожа мене віднесла… і медсестра!.. нехай мене на нього перекинуть… на «сімнадцятого»! Мерщій ноші!.. бо самотужки я через два кроки завалюсь… нехай мене везуть, як на тачці!.. нехай мене на нього скинуть, а я його задушу! чи хряпну по трахеї!.. Але нехай сторожа допоможе… і медсестра, і двоє інших гицелів… і щоб протокол уклали… я того тхора навчу жити! Я!.. Як вертатимусь, зайду до нього… І теж заріжу! він не чемний!.. тут гавкаю тільки я, отак! Усе! Закон! Тільки я!.. Він більше не страждатиме! «Угав! Угав!» Бо раптом собаки сплутають? і вся псюрня загавкає із ним? тоді мені кінець!.. тоді я більш ніколи не одержу промивань! мною більш ніхто не перейматиметься!.. я можу, любко, гавкати і десять років!.. Нечувана злостивість і лукавство жалюгідних і пропащих створінь! нумо! аби тільки вас скривдити!.. Гавкаю тільки я, інакше здохну! Ну, мені так здається… я думаю… хочу… але ніхто не прийде на допомогу… сам себе розлючую… Стрясаю стіну!.. бридня! бридня! он тхір теж стрясає стіну!.. та ще й своїм брудним качаном!.. що вона аж дрижить! ото ще! збиває мене з роботи, з думки… медитацію мені псує!.. йому аби з розгону кинутись, падлюці! три великі потужні стрибки!.. Грюк! усім тілом!.. Міг би! Він міг би, йолоп!.. Стрімголов!.. Йому голова заважає! Гарний гарбуз!.. мільйонам людей голова заважає… всесвітня катастрофа, всім заважає голова!.. і що?.. і що?.. Так от: нічого!.. Я відшукаю тхора! Знайду!.. Бачив його на прогулянці у клітці… такий собі похмурий молодик, увесь у зморшках… у лазареті я його наспію… у лазареті!.. у нього лоб лиш ледь надбитий… от і все, що він собі пошкодив — тільки шкіру розтяв, кістка ціла… і що?.. і що?.. обтюрбанили, заватили… якби трепанація, ото ремонт!.. ремонт голови, і що?.. і що?.. Це гірше! Гірше! години через нього згаяв, через цього шибаймакітру!.. і в Ортензія теж ще та голова! розпусник-негр Людовіка XV, короля Франції, чим тільки мене не зваблював через віконце… от задушив би, що б він тоді?.. лиш треба дотягнутися!.. чи скористатися й повіситись?… вся справа у висоті! у правильній висоті! ґрати! Будинки вдалині!.. Будинки, от і все!.. Бачу, як живуть справжні люди — Боги!.. О, ні, ніяких заздрощів!.. хтось, може, й нарікає, ну то й що? та я ні звуку, ні бешкету, хіба що для промивання!.. от ви якщо два тижні і без випорожнення, хіба не загавкаєте?.. Не думайте, я не прагну вас розчулити!.. незворушність ящера!.. кілька дрібних клопотів! зрозуміло! Я, хай йому біс, занадто благородної закваски, щоб наді мною хтось лив сльози… досить того, що обісцяли, хіба ні? обісцяли рясно!.. Купуйте, от і все!.. квит і привіт!.. Я схуд на п'ятдесят два кіло! пелагра і переживання!.. пует-шкелет!.. повів вітру — і я лечу!.. даремно вантажили мене до тачки!.. скільки труду їм завдав! дорога така, що на кожній вибоїні я вже кудись летів!.. а вони знов мене вкладали в тачку… Отож, у підсумку й по-чесному, мені вам дякувати не випадає… лиш поміркуйте — пелагра, легенда, тачка, каземат… і бонус — пісня!.. хочете скористатися?.. з Феєрією включно!.. але ще квіточка!.. зауважте станси! станси!

Пелагра — це забавно, але тільки у певному сенсі…

Слово, але і річ також… ви ж трохи знаєте історію? пелагра, портсмутські понтонери, бранці Великої армії[133], це вас ніскілечки не зворушує?.. Тільки Бог знає, як ті сміливці страждали, ще жорстокіше й гірше, як я!.. Вони від пелагри не здихали!.. У душник не зазирали!.. У клітці не гуляли!.. П'яти хвилин прогулянки не мали! Жалюгідний ілюмінатор один для ста!.. умови гірші, ніж для щурів…

— Вітаю бравих бранців тих епох! Брати у муках! Слава Франції! сорок два кіло м'яса! Шику-у-у-уйсь!

Я б так не зміг! полонені в Портсмуті теж!.. Важка кавалерія!.. Легкі батареї!.. Понтонери генерала Ебле!.. Білі драгуни імператриці!.. Стрільці чахлі хиряві підсліпуваті… збагніть-но, а у ролі кірасира?.. Ах, уже навіть гусаром не візьмуть! Уже не можу верхи! І непоказний зовні! Я з сідла вилечу в повітря!.. А ще як коник баский!.. Де людина?.. у повітрі! до шерегу вже не поставиш! Хіба що манекеном у Будинку Інвалідів?.. Чи на картину? У штрафний батальйон? У музей Гревена?.. Ні!.. До «фантомів»!.. «Перша фантомна палата»? може бути!.. Начуваюсь!.. Остерігаюсь!

Засідання!.. Рада!.. Пояснення!.. а от тепер і перегляд справи…

— Провина!.. Куди медаль поділи?.. Яка пенсія?.. Клас військовослужбовця?.. Струнко!..

Це вони так зі мною розмовляють!

— Клас 10?

Я не в захваті.

— Посвідчення? Клас 10? Пред'явіть!..

У цих місцях остерігайтеся ухильних відмовок! тільки категорично! факти!.. Правосуддя! Точність!

— Де, в біса, ваша медаль?.. ваше звання? Знову заповзялися…

— Поранення? Відзнаки? Шеврони?

Безжальні.

Чемно, але наполегливо, я ж кажу! тільки факти! Без просторікувань! пацієнти не рахуються! нема ради, панове! нема ради, пані!.. усі жахи, котрих зазнав!

Вони аж заходяться, як таке чують… Ах, з моєї добротливості збиткуються!..

— Співучасник! гидота! лекодух! паразит!

Це їхній комісар мене коментує.

Кричить на всю пащеку!

Я мурмочу, зойкаю… Блазень!.. неможливо, щоб вас порятувати!.. затурканий у тюрмі!.. треба грати!.. усе спробувати!.. Та голові суду начхати!.. Я все заперечую! Відступаю… усе беру на себе!.. Уявіть собі!.. судді так само!.. Тричі доводжу їх до стану фурій!.. Вирок і гоп! Спокута!

— Горе знечеснику геройства! вогневі рани Непримиренцям!

Отакий вирок.

— Згляньтеся на нього! Згляньтеся на нього!

Я вас не покидаю, я благаю!

Та ви вже запалилися звідусіль!.. Я плачу, лементую!.. всі ваші пори вже горять!.. а я неначе рачки, з кляпом, у ланцюгах!.. Я знаю, як це, рачки, коли все пече!.. Мені пелагра теж пече!.. як по живому!.. Ніби шкіра рветься, уявляєте!.. рветься!.. я мив камеру, рачки лазив!.. скільки міг… дупу вмочав у відро… більш не можу… розумію ваш біль…

Та в голови суду нетерплячка.

— Розпочинайте свято!

Йому набридло моє квоктання…

А ви, ви ж бачите? Дивіться все! Нічого з вистави не проґавте… ви добре бачите, тільки коли рачки! Колона скручується з площі, підноситься, підноситься! сама! зовсім сама! і гур-гур! падає просто на нього!.. увляєте?.. це космомедіумна буря!.. жахлива відплата!.. Та це не через мене! Я не винен!.. Я не прагнув вивільняти сили!.. певні сили! Я чемно всіх попереджав наліво й направо, всіх зацікавлених осіб… ви не станете заперечувати… ну ж бо! ну ж! впираєтесь?… Цок!.. Цок!.. Цок!.. годинник?.. що за звуки?.. справжній годинник?.. Я не збирався вивільняти сили… але ви! тупаєте, трощите, репетуєте, ви поза всім!.. вийдіть із Часу!.. прорвіть Канву!..

— Крихти!.. Крихти!.. волаєте ви… тоді й лабораторію теж!.. пробірки, реторти, тонкі кристали… а ви з сокирою! палкий! з усього розмаху! перемелювання, тонкощі, соромливості, хвилі! Вас несе! мене теж!.. уже гуркоче космомедіумна буря!.. Колона підноситься до восьмого поверху! і грим! додолу! пробиває асфальт!.. прориває глибинність речей! ви під уламками!

Усі катастрофи Історії — то лиш жовчність Затятих! ви теж дещо схожі на Біса! і теж затяті, як ніхто!.. але не настільки, щоб мені стіну розбивати!.. затяті, та не до смерті!.. тільки рухнути трохи, як той тхір! але не більше! але не більше! тільки ледь надіб'єте, дві-три цеглини!.. але не більше! але не більше! нічого не проб'єте! тільки для скандалу, і ви щасливі! Тхір тільки прикидається, коли кидається! вдає! щосили? ні!.. Так, щоб не вбитися, от штука!.. щоб не вбитися!.. І ви, як він… Якби він справді кидався щосили, то розколошкав би собі макітру!.. і його музиці кінець!.. я творив би спокійно!.. ви б теж не кидалися, вирячений мудрагелю!.. гурман, але не до безумства!.. інтриган, ще й до тонкощів!..

Проте, чи не так, суд усе оцінить у слушний час! Не те, що я скажу чи не скажу, врятує честь вашого мундира! Гай-гай, моя тітонька! Ох, моє довготерпіння! що я базікаю до нестями?.. балабалакаю стільки, що сто років голова пухнутиме? О, мій красний виде! базікання намарно — це ж саме життя! Милі балабалакання! Тоді що? Тоді що? Вирок і гоп! «Подавати на стіл гарячим!» Куди вони відправлять вас як є?.. щоб душа в хрумкій скоринці і щоб вогник мерехтів на голові?.. пританцьовуючи? красний вид! красний вид!.. у «Ту-ту-фо[134]»? Мене це не здивує!.. Ото кружляння і фігури без кінця!.. Не казатиму наперед, але частенько всесвітні дворушники у «Ту-ту-фо»… і у «Між двох стільців»!.. ще один танець-перекиданець!.. там усі танці від століття до століття… три, чотири століття!.. якщо ви тільки встигнете оцінити!..

ще й у шатах того часу! з мінами! сценічними ефектами! з мертвими зеленими очима! з позатойсвітніми вогнями! Нічого не лишити! повний парад Першого фантомного!

Пригадуєте?

Усе це в ритмі ригодону! Витримано!

Я співаю з місця, не підводжуся, прилип… Але як буду з вами, я закручу вас у танці, маркізе! срака вже розклеїться!.. побачите, який з мене кавалер!.. бо зараз я сам собі акомпаную, мугикаю… я гримну додолу, якщо підведуся… паморочиться у голові, враз! упаду й зблюю!.. добре, що задом прилип!.. хитаюся, гойдаюся, компоную… не потребую дрожу й хвилювання, холоду до кісток і такого іншого… природний спів!.. Митець усупереч всьому! Співаю під тортурами!.. Кокотка теж співає під тортурами!.. А що казати про Ранґона!.. і його тітку!.. Вона вже сороміцькою стає, оця «Тортурна пісня[135]»… отож мені краще не слід!.. особливо мені, уже і так наклепаному! У моїх мурах відлунювала плітка з Батіньоля, мовляв, зазвичай я пияк… та я ніколи, крім води, нічого не пив!.. от бачите, як зненависть швидка на вигадки!.. Нехай ще приліплять мені, що садист, правда, пікантно, у камері? тоді ще плюс десять років у «Фантомі»! І всім привіт! Я стоїк, звісно, але пристойний! Я не реву з такою силою, як тхір! де там! він ще стіну ламає!.. я казав… якщо він кинеться з розгону, тобто з усіх сил, з глибини каземату!.. тоді скажу: це від душі! тепер усе гаразд!.. свій череп у жертву!.. добре! ясно! От якби я кинувся, ви б побачили!.. то була б неабищиця!.. Лише… лише… під духовий оркестр! Ох, мій стан! з фанфарами! зі ста п'ятдесятьма шістьома сурмами, трембітами й цимбалами! з великим духовим оркестром!..

— Гусари до бою! В ата-а-а-ку!..

Шаблі наголо! Та хто мене візьме в гусари?.. Ніхто!.. Більше нікому… То хоч у кірасири? Ото сміх! з ламкими кістками! з прогнилою шкурою! Хіба що зварять у кирасі! куди іти? куди рушати? а насправді, це ж душа, це все разом, атака! «В ата-а-а-ку!» полковник дез Антрай далеко попереду ескадрону! стоячи на стременах! палаші виблискують! плюмаж біліє! грива в'ється! команда! «В ата-а-а-ку!» Чотирнадцять батальйонів враз рушають… і летять вихором!.. Тхір теж іде до бою в сусідній камері!.. і грим!.. гримнув додолу!.. і знов за своє!.. от сміх!.. стрясає мою стінку!… три цеглини… ворушаться… от сміх!..

— Нумо, сусіде!

Ламати стіни слід з душею!.. самого сміху ще не досить!.. головне — розгін!.. якщо подумати… а марення… де був такий розгін?.. він мене змушує!.. змушує міркувати про час… справді, де був той розгін? де був розгін? на іподромі Лоншан, звісно! Лоншан із сурмами і барабанним дробом! усе перед очима! Лоншан перед святом Великого Липня! Млин! Млин! «В ата-а-а-ку!» полковник дез Антрай неначе наяву! Палаш виблискує! Команда лине! «Ескадрони!» і драгуни! і «легка»! Генерал дез Урбаль «сьома легка окрема» займає все крило розгортання! Двадцять сім ескадронів умить! Вся кавалерія Парижа і гвардія, і одинадцять духових оркестрів мчать до трибун! «Йдучи на смерть, шлемо усім вітання!» Шістнадцять полків осаджують коней і як один враз завмирають перед президентом! Дванадцять тисяч коней куряться фіміамом, іржуть і струшують до неба білопінну зливу… усе забризкують! усе заклапчують!.. інфантерію! понтонерів!.. аж до «сосиски» на шворці, припнутої до землі! і тяжким зусиллям, бо їх тримають п'ятдесят медонських понтонерів[136]. Усі фургони вкриті піною! У піні, мов бокали!.. полковник дез Антрай, генерал дез Урбаль підвелися на стременах і салютують шаблями! гримлять гармати! сонце вергає на метал на кираси на мідь барабани такі вогняні сліпучі зблиски, що очі мружаться й по тридцяти роках! душа схвильована… давності нема… трибуни всі неначе затремтіли… ура у натовпі!.. і барви!.. випар видихів… патріотичне маячіння й тупотіння… сто тисяч роззявлених ротів… двісті тисяч… вогкий серпанок… я бачу наскрізь! бачу!… парасольки й пера в капелюхах… бачу боа… хвилі пір'я… синього… зеленого… рожевого… каскад трибун!.. мода! висока мода!.. і муслін… складки помаранчу… бузку… елегантність згори донизу… вишуканість…

А тепер «Самбра і Маас»! і «Сіді-Брагим» стрільців[137]! і на лету зайняття бойової позиції!.. Овва! Легіон! Овва! морська піхота! лунає велетенський лемент! ух! бух! продух! міцніші від гармат!.. це весь народ! піднесення!.. увесь Булонський ліс!.. і пагорби Сен-Клу… легіт лине! вихлюпується! і далі йде луною… У вирі виднокраю й зелених пагорбів Анґена!.. ще трохи, і нас звіє хвиля лементу!.. це сила!.. вже й небеса розбурхались, зарухались і розверзлися від згуків «Слава Франції!»…

З трибуни сам-один під пурпуровим балдахіном згори усіх вітає президент Пуанкаре!

Я вам змальовую захоплення, піт, трибуни, сонце, боа, шоломи, каски, кінну артилерію, драгунів, атаку… «ви бачите їх?» широкий рух безмежних лав!.. охоплення… чотири ескадрони як один! блискавично!.. прорив!.. Пепіньєр, Венсен, Дюплекс[138]… двадцять полків!.. емблеми!.. дванадцятий! сьомий! сто другий! слава, якої вже не побачимо! дві сотні сурм!.. які пронизливі! Далебі не те, що Роланд Ронсевальський!.. З писклявим ріжком! без барабанного відлуння!

Отже, як бачите, я вам змальовую усе!.. все… щоб ви не померли, не дізнавшись, що то видовище найвищих злетів! Франція! У липні! і піднесені родини, що повилазили на млин, повисли на крилах, на плющі, вигукують! Бувають же такі високі миті, от і все!.. еліта, дипломати, ви уособлення всієї величі!.. весь Генеральний штаб Парижа!.. є спогади, що так виснажують… згадуєте, збиваєтеся, хитаєтеся зі схвилювання!.. у мене дупа прилипла, то мені нічого!.. хитаюся, гойдаюся! але не падаю!.. тулуб уперед!.. тулуб назад!.. не впаду!.. «До бо-о-о-ю-ю-ю!»… весь Генеральний штаб!.. на найвищій трибуні ота темна фігурка, це він!.. це президент!.. сіренький м'якуш то його лице!.. його циліндрик: Батьківщина!.. ви задихаєтеся з шаленого захоплення!.. В ата-а-а-ку! ви ж бачите щирість пориву! ви ж бачите — Фландрія!.. В ата-а-а-ку! Генерал дез Урбаль! одна! дві бригади! фланг!.. плюмаж! Антрай! Антрай!.. приймайте командування! генерала поранено!.. прорив на Кран[139]!… «Під знамена! Шикуйсь!» у вас вагання?.. дарма! екскадрони летять!.. Час!.. Час!.. вас захоплює вихор, закручує, кидає, мало не до чорта!.. я вас не раз попереджав!.. остання відстрочка!.. після таємної наради присяжних, марна справа! Що б я зміг? Вирок та й поготів! виконання! де доведеться викопувати ваші кістки? знавіснілі зі зненависті! вам потрібен великий бал! буде вам бал! з тіткою Естремою і всіма іншими! Вирішуйте, хай вам грець!.. рахую від трьох!… два!.. один!.. як точний час із Ейфелевої вежі!.. І вже пізно позиркувати!.. усі позови марні! У присяжних із «першої фантомної палати» ланцюг замість чоток, вони моляться!.. й моляться!.. упродовж усього процесу!.. кожна намистина — то плюс століття!.. ще на одне століття ваші Муки будуть довші!.. що довше ви впираєтесь, то більшає століть… це вони знайшли в обов'язку розвагу… там, поміркуйте лишень, по ядру на нозі з ланцюгом, то їх помста!.. і хто схибив тільки в дрібничках… а спокутує вічність… і щоночі тербічить возами залізо!.. думаєте, їм легко сидіти отам і дивитись на вас, як ви вибрьохуєтеся і відбріхуєтеся… Я вже бачу ваш гарненький саван!.. Ваші в'юнкі виверти!.. не хочете по щирості? вам же гірше!.. спокути хочете, щоб одним махом?..

«Слава Фердінану! Купуйте! Феєрія! Феєрія! Фердінанові слава й мільярди!»

Гукнули б ви оце мені на всі груди й від усього серця, то набагато б краще виглядали!.. Це ще не спокута! Ні! але зрештою, ваш віддих… від вас відгонило б не так… Кращий запах допоможе… Хоча до святості ще далеко!.. та зрештою… зрештою… тоді як зараз, як ви є… ви уявляєте себе в суді? погибель!.. Розгазетнений, обпліткований, язик у задниці, поширювач нечуваних дурниць, ницих наклепів, божевільних виказів і дедалі закаляніший! викритий до мозку кісток! випорожнений! гик! гик! гик! старий патефон! ви любчик!.. уявляю, як я вертітимусь і вибачатимусь! жахлива справа! карколомна!.. давайте, напишу!..

«Грабував, паплюжив, цькував, розпинав, ганьбив, правдивий герой! учинив тисячі диявольств, тисячі й тисячі кривд і безчесть!»

Як на вас дивиться суд! Як верховний прокурор проштрикує вас рожном погляду! як причмокує! затикає! Що я заперечу?.. Усе зафотографовано на хвилях! пустування, піруетики, підозри, діяння! Навіть наміри!.. я бачу, ви грайливо налаштований!.. вас неможливо захищати!.. Та ні, я зовсім не комижуся, вивертаюся.. викручуюся… де там! далебі ні! а може? Ніколи! Навпаки, мої емоції киплять! я блазнюю! обсцикаюся!.. ану ж бо, зачепімо цих зеленохмурих!.. струсонімо цих присяжних з потойбіччя!..

— Мерщій у транс, зуху! кажуть вони мені! У транс! ти нас гарно бавиш!..

Вони бачать усе ваше нутро, уявляєте, як це весело?.. у них пронизливі «міліметричні» хвилі!.. я вам казав!.. от і белькочи скільки хоч!

— От ґевал! аж бряжчать вони! дзенькають!.. кістками стукають одна об одну!.. це вони так загнуздують свої думки…

До того ж ви ще й, звісно, хибите!..

— З нього зірвали медаль!..

І от ви знову шалено регочете! коркотяг!.. навіть більше не жахаєтесь своїх злочинів!..

— Згляньтеся над ним! Згляньтеся над ним!

Сам себе компрометую… нема ради! нема ради!

Це жахливо — опинитися у вашій ситуації…

Голова суду стукає молоточком, вискакують три поліцаї, такі собі циклопи…

— Згляньтеся над ним!

Моє останнє слово.

Вас хапають, зв'язують, чистять, як картоплину, по живому! аж шкура димить!..

Так записано, це кодекс… «Кривда відважним: Перелицювання…» «Кодекс фантомів»… не три! десять покаянь!.. одне-єдине!.. і до дупи «обставини»!.. Закон і все! Я запекло опираюся, хочу, щоб вам хоча б повернули шкуру! Я піднесений, ви ж не заперечите?..

До бісової матері!

— Довжина? ширина? Писарю! записуйте!

Усе, чого домігся… «Зобов'язання відсутні»!

А ви отам тільки волаєте, аж дим іде! і розпочнімо!.. усе здирання, підрум'янення!.. підхрустіння і проштрикування!.. роз'ятрювання глибоких ран з притрушуванням особливими спеціями… ви шалено хвицаєте! які вибрикування!.. ніякої млявості на публіці!.. вони цього не воліють! шмагають вас у фарандолі! комічно! нестримно! усі навколо прокурора!.. потім різновид тарантели!.. жвавенькими крочками!.. в іншій тональності!.. під інші лютні!.. а потім зненацька! сто тромбонів! несподівано! гучні громи! вас наче підкидає, а ви голий! крутить у вирі на найвищих нотах «бро-о-о-о!» крутить так, що ви схожі на яйце!.. на яйце! Ах, шахрайський присуд під хор і регіт! під смішки фіолетові! жовті! зелені! червоні! укляклі шельми! смішки хтиві, із рохканням, з пирсканням, смішки якнайдурніші, несказанні, аж дерев'яні, коли замість голови скринька із кришкою! хря-я-я-п!.. хря-я-я-п!.. без упину хряпає кришкою!.. хря-я-я-п!.. хря-я-я-п!.. і ще дебільніші… такі, що здохнеш з нудьги, як почуєш, навіть скривавлений, пошматований, для вас такий дебільний сміх — то справжня кривда… але писар не дає вам померти… Знову шмагає!.. зі свистом!.. робота! бичування найвищої зради!.. у нього тріскучий батіг, на ньому кінчик жевріє!.. полум'яніє!

— Сміятимешся, як шкуру здеруть, балакуне? Синьо сміятимешся?.. Зелено сміятимешся?.. Силувано сміятимешся?..

І знов на дибу!.. і знову шпички-кольки!.. всі члени наввипередки додають вам жару полум'яним батіжком!.. вас крутить так, що гай-гай!.. уявляєте?.. спеціальна фігура ригодону!.. ваша дупа — саме сире м'ясо…

Не вдаватиму, що мені до вподоби… Жодним чином!.. вас шпигують, вас обсмажують… потім для різноманітності дригають вас по живому, це у них така насолода… я вас любенько попереджав!.. Остання мить!

Мерщій зрікайся своїх паскудств, доки тебе не заковтнуло пекло! зрікайся криком! меканням! що не крутій, не роздвоєний дворушник, не жовчний підбрехач, не продажник, не дурничник…

Начувайся! каяття не пошепки! без придурювань! Ні! Горлай гарно! Суремноголосо! Щоб гучна луна ішла! Щоб завмирала!.. і знов лунала!.. лунала!..

«Дюратон відкидає облуди! відмовляється! відчищається! випростується! Присягається!»

Краще, ніж сто п'ятнадцяту, вас чую! дає жару! голосніше, як двадцять сьома! голосніше від Тхора!..

«Дюратон відкидає облуди! Дюрантон уникає облуди! Присягається!.. Присягається!.. Присягається!..»

Зречення тишком-нишком не пройде! Ні! Ні! давай суремноголосо!

«Купуйте Феєрію! купуйте Феєрію! Ця книжка вам душу відсвіжить, кишки розвеселить! негаразди припудрить!.. настрої, скрути! утрати!.. зрум'янить, нирки й жовч розрадить! похондрить! не тридцять шість діянь! не тридцять шість слів! Феєрія!»

Категорично.

Не мляве бубоніння собі під дупу, засранцю!.. ні! ні! ні!.. На перехресті, у парку, у Тюїльрі, наприклад!.. втім, на гуртовому ринку ще краще!.. коли саме розпродаж, у рибних рядах!.. Ви домінуєте, екзальтуєте, чути тільки ваш голос… ви долаєте ураган горлань, торгів, возів, перекупників…

— Піст і Феєрія! Феєрія чуттів і пристрастей! і реготу! Хто читає Феєрію, той вечеряє! Хто читає Феєрію, той уже не голодний! Ніколи! покиньте куріпок!.. уланських курчат, рулети, котлети, тільки Феєрія! Покиньте вибльовувати печінки, міхури (в якому вони стані!), тільки Феєрія! Мерщій гукніть черниць, вони вас зцілять від отрути! відмовтеся від переїду! баранячої ноги! квасолі! трюфелів! куріпок! Пийте відвари! У Сент-Есташ, усе! У Венсан-де-Поль[140]! перепілок, найдорожчий брі, бенедиктин, медок, фазанів! Пожертвуйте усім! Купіть Феєрію!

Революція на Каро-дю-Тампль! і це ще не все! Тільки початок!.. лиш один стрибок! Біржа, о першій! Три стрибки! сходи! Я бачу, ви завмерли й суремно ревете!

— До біса акції! До біса «Ріос»! До біса «Тінтос»! Маклери, кретини, ошукані, ошелешені, купите інші — вам гаплик! Пильнуйте курс!

Храм приречено! Навала пропащих!.. Колони тріскаються, розсипаються!.. кінець!.. Величезна хмара над Парижем… небо темніє до чорноти… це «Акції»! це порох… Пролийте одну сльозу, буде досить! Потім похопіться і раз! починається ваша євангелізація! тільки починається!.. Єлисейські поля!.. Інша юрба! Магараджі! аперитиви! режисери… саме час!.. Постановники, постави, підстави! постали! ставки! Стрімкий старт! портвейн! стаут! фліп!.. налітай на тераси!.. столики!

Біля ваших ніг подивовані й звойовані, найфатовіші у світі, найзавзятіші з наймарнославніших…

— Хто не має Феєрії, той жалюгідний селюк! Лайнаха, невдаха, невіглас, дикун! гівноїд без горизонту!

Це ваша привселюдна сповідь!

А як усе пішло ходором!.. а ви за своє… своєї правите!..

— Феєрія! Феєрія дала удвічі більше!

Вони озираються.

Я бачу, як ви вивищуєтеся над цими роззявами, картаєте їх за все! Яке видовище!..

Вони йдуть вервечкою, чомукаючи, сичачи, скриплячи…

— Феєрія! Феєрія! передусім!

Божевільниці й божевільці!

Шугонули освистати голову суду! похитати йому загорожу! Париж закипає!.. Але ви ще не розплатилися!.. Восьма година! Пам'ятник, площа Терн!.. Отам ваша остання відозва! велике мурашіння, чорна лихоманка, закупорка виходу з метро! розкупорка! кіно! мітинги! театри, де голяка чи майже!.. якщо виходить, то заходь!.. ви все спиняєте!.. Бачу вас, імпозантного згори! промовця з лави!

— Куди це вас несе, блощики? блощиці?.. збуджені служниці, нервові кюре, психуваті обліковці, сафічні ліцеїстки, простатичні вдівці, жертовне поголів'я Фуальдеса[141], крамарки без прибутку, селянки без яєць, застуджені нотаріуси, куди ви пхаєтеся?.. Тринькати не свої гроші на вистави, де фальшиві перса, фальшиві пекла, фальшиві депутати, фальшиві одурені, фальшива музика! Отямтеся, фальшиві цікавці! придбайте Феєрію! і все! Ідіть додому! Феєрію куплено!.. І не сперечайтеся про те, про се! хто! що! чого! Міркувати зась! розуміти теж!.. обходьтесь без причастя! обходьтеся без поглядів у небо!.. униз… довкруж!.. литки за півтора метра!.. літаки за десять, двадцять, тисячу метрів!.. пхайте носа в гаманця!.. купіть Феєрію! спаліть все інше!.. усе інше! Без вагань! громадяни! дянки! хвойдюки! ойди!

Ваші слова всі гаряче вітають! А яка хвальба! А як вас, ідола юрби, стягують згори!

— У каталажку! негідник! брехун!

А як вас штурхають, спутують, гамселять!.. Та ви, як ніхто, ви з породи лев'ячих! гарчите! кусаєте! роздираєте!

— Феєрія! Феєрія! До біса Кодекс!

Поліцаї вибивають вам сім-вісім кликів… Преса інформує… це вже не просто вихід книжки, це смерч… Я знов у виправному суді, ви зі мною! нечувана пригода!

От що діялося зі мною, недорікою, та уявіть собі щось інше… що вам справді непереливки… хворий, лежачий, похмурий… це може бути!.. вас не оминуло, вам тривожно… Тут уже не до сміху!.. бридка недуга вас спіткала… скажімо, рак… не вдавайте подиву!.. у вас уже давно манія!.. скільки вже згаяли годин, вдивляючись у дірку в дупі?.. ви вихиляєтесь із дзеркалом то спереду, то ззаду, навпочіпки, навприсядки, в сльозах, встромивши носа в геморой, принюхуютеся знов і знов?..

Не сперечайтесь! Це про мене! про мене! Одна корисна фізкультура, як надійде тривожна мить: на коліна! прогинання у формі О! а потім Z! весь торс, як арка, як місток, до стегон! голова між ногами, згинання-розгинання аж до яєць… усе тіло у формі J! і Y! ваш ніс упирається аж у міжсраччя! у руру! у формі старовинного пістоля, у плямах, о Боже! у яких? тільки там і все! лайно чи кров?.. і всесвіт! іще раз!.. хекаєте з напруги, у глибинах дупи, з вивернутим торсом! носом! ще! ще! скрутилися вчетверо!.. ушестеро!.. всемеро!.. нюхаєте!.. ще! ще! із хрипом!.. серцебиття!.. биття!.. «Бінотубі»? але кому в що вірити? ні в що!.. ні в що!.. тільки в дірку в дупі!.. у руру!.. сміливіше пхайте носа!.. прогинайтеся!.. легені стиснуто!.. задихайтеся! і прогинайтеся! з усіх сил до дупи!

— Рятуйте! Рятуйте! що?.. що? мою дупу?..

Носом у грудочку засохлого чого? чийого?

— Чи? Чи? Боже! Вседержителю! О, моє все! Що? Що? про що?

У лещатах сідниць, виворотом, ніби повішений животом назад з безнадії…

Не один фахівець потрібен… десять! двадцять! сто!

«Що… що, мій зад?» Лікар вас уже дивився… «Магі-і-істре! Магі-і-істре!.. дочку! дружину! матір! Люсьєна небожа! свої замки Луари! свої дванадцять сейфів! віддаю все за новий зад! задарма віддаю! задарма!..»

Лікарі вас разів двадцять оглядали! Всю вашу дупу обдивилися… хмурилися, головами хитали… стискували-розтискували, впихали десять… двадцять свічок!.. нюх?.. нюх?.. і знов хитали, нюхали… тривога наростала… ви рвонули at home!..

— До Ларуса! До Ларуса[142]! На поміч!

Ви зжерли двадцять Ларусів! нових, старих!.. від страху дупа стислася, й туди треба запхати більше! іще більше!

— Ах, стервозність! Ах, залізна спина! Назад! Назад до дірки в дупі! Дивись! Дивись! Кажи! О, Сфінксе дупи! усе!

І от ви знову склалися учетверо! увосьмеро! Ох, гімнастика із люстром! на три чверті додолу удвоє попід спереду! Клятий Ларус!.. Ох, божество, був би гібоном! Ви ремствуєте на всесвіт! справді гібоном! безмежна гнучкість!.. радикуліт вас крутить, прибиває, ви акробат-скиглій, носом у дупу, лайно і кров! безпомильно! глибше! ще глибше!.. дворогий, скоцюблений, судомний! ніби роги вилазять з поясниці!.. «а-а-а-а!» з вас рветься крик… «а-а-а-а!» ви гримаєте додолу непритомний… та біль знов бере за поперек! приводить до тями!.. лікар стоїть над вами і дивиться.

— Тримайтеся! — каже він вам. — Тримайтеся!

Тримайтеся? Тримайтеся? щипці? клинок? а хто рве вам м'ясо з попереку? Він не каже хто!.. м'ясо і кістки?.. Він не знає…

— Сміливіше, друже! Нумо, на ноги! Приписую вам прогулянки!

Ви слухняний… Спочатку рачки… а потім, скоцюбившись, на двох ціпках… тисячолітньою аркою!.. двічі сторічний по стражданнях… плачучи бурмочучи харкаючи… скоцюбившись, на двох ціпках… хто йде повз не розуміє? озирається?.. ви не до них говорите! до себе! усе! всю правду! весь жах, коли ви там! невідступні думки! ще і ще!

— Звичайний геморой, як у бабусі?

Овва, вас раптом заливає радість! Стрясає! Ви дибаєте на милицях! радість! така радість! звичайний геморой, як у бабусі?.. феєрично! чарівно! вас розпирає захват!.. благодійне відпруження, як у Ансельма, Едуардового кузена? Чом би й ні? чорт! чом би й ні? Ви вже не стримуєтеся! Ах, новоснага! Ах, новонадія!

Але агов! аж надто гарно! тряский оптимізм! ви задихаєтеся! засильно! зависоко! заекзальтовано! Ви хекаєте… вас трусить… ви знову на дні! безодня! безодня! Паскаль назавжди!

— Пухлина, як в Ельвіри? Полевої сестри?.. велетенська пухлина, фантастично кривава, яка випирає з-під ребер, зі спини, з розверзнутих роз'їдених легень…

Тривога наздоганяє вас, перекидає.

— А-а-а-а! А-а-а-а! Ларус! Ларус!

Ви ледве зводитеся й белькочете…

— Ларус! Ларус!

Підтюпцем! Галопом! До Ларуса!

Ви знову рушили на милицях, накульгуючи…

— Додому! Додому!

Ви знову зарилися в сторінки!.. У томи! У томи!.. зображення!.. слова!.. ще глибше!.. Хай йому біс!.. глибше!.. на останньому подиху!.. знання завжди неповне! Як виглядає ваша дуподірка?.. Знову рачки! Сміливець!.. генетист! анатоміст! гімнастист! патологіст-компаративіст! Сторінку вирвано одним ривком! з Ларуса! і виворотом тіла ваше лице між сідницями: порівняння! друга частина вправи! Згусточок крові на кінчику носа… свіжа проба in vivo… правда!.. купа родинних спогадів!.. а на мамин анус схоже? в її останні миті! на вирвану сторінку, отам!.. дивитеся скоса!.. одним оком косите на сторінку… іншим у дірку… І знову спогади про дядька! Чудового дядечка! останні дні!.. з тривогою і сумом у горлі… і спогадами про кузена Поля, який помер у таксі… але як?.. казали, від аневризму?.. а хто перевіряв? максимальний нахил шиї, вся, власне, схилена попід вас, і ніс, мов гачок, там само…

Якщо ви міркуєте по-свійському!.. Дедалі гарячковіше, запекліше… Родинний альбом!.. Альбом! справжній!.. єдиний!.. Альбом — погляд назад! як? як насправді померла Леона? найменші деталі агонії… материна сестра чи тільки наполовину?.. расист, генеалогіст ненаситний, ваш ніс усе щось ворушить у нескінченному пошуку…

— А як саме померла Леона?.. пам'ять затримала мало… Ох, шалена молодість!.. подивування!.. Сумніви, краще не казати!.. Ух, Святий Дух!.. Шарль!.. Мао!.. Йосип!.. дві тисячі Сфінксів!.. час уже не той!.. Минув! Нічого!.. Все!.. Небо за геморой!.. але епітеліома, як у Еміля?.. зрештою, можливо… Його вдова сказала: епітеліома!..

Ух, Святий Дух!.. Шарль!.. Мао!.. Йосип!.. Еміль, хто б подумав! такий Геркулес, мов із каменю!.. Життєва сила! а яке добре серце! щире, мов на долоні!.. сестра тоді сказала: щось заслаб!.. Бабах! От ви й занурюєтеся у зворотний відлік!.. занадто Еміля! занадто роздумів!.. Ваш ніс застряг у задньому проході… а ви ще сподівалися… Де там! Де там! усі жахи тут як тут!.. з глибини! задихаючись молячись…

— Бог тут! Бог ти! Зад! Анус!..

Вас чують.

— Тільки не я, Боже милосердний! Тільки не я, дупо милосердна!

Ваші благання! крики!

— Візьми всі дупи! мою облиш! мою облиш! дочку! дружину! зятя! мене облиш! мене облиш! Мою подружку Сухозлотицю бери! бери! мене облиш! мене облиш! мого собаку! мого маленького Андре теж! бери! бери!

Єдина палкість, піднесена і щира, єдина молитва, а не балачки в повітря уже два тисячоліття!..

Якщо ваш Творець вас слухає!

— Двадцять царств за одну здорову дупу! можу дати й тридцять! Тисячу! тільки щоб геморой!.. Забери мій лайноапарат! І дай один новий! дай два! за все, що хочеш!..

Ваша щирість безмежна! як простори Паскаля?.. ви в них!.. нажахані! провалля! безодня! усе! Можна стати святим задарма… аби на краплю крові менше з дірки в дупі!

Отож, я вам кажу, як є насправді!.. Ганьба тому, хто крутить! Статистика не бреше!.. Вітайте!.. Скоро рак буде частіше, ніж чиряк! От вам і світ!.. правду і тільки правду! Шукаєте квартиру?.. Дурничка! ваша дупа! спочатку ваша дупа! на коліна і зазирайте скоса в дірку! одне люстро спереду! інше у три чверті! правда! безодня! Паскаль! Рак наступає!.. число жертв росте й росте… шестеро, семеро з десятка помирають!.. і зауважте, не самі старці!.. повно немовлят, повно ще до першого причастя… От яка насмішлива природа! Образилась за щось на вас, то полоскоче два-три атоми, а ви вже в паніці і вже не знаєте, як бути!.. росте друга селезінка, третя!.. чи око у глибинах шлунку!.. усе вам найдорожче хитається і рветься!.. природа вас маскарадить… зсередини… два їжатці народжуються в плеврі, оселяються, гризуть вам діафрагму… фантасмагорія перемагає!.. пів лиця кривавиться, розлазиться, набрякає… ваша посмішка завмирає смердючими складками… посмішка природи!

— Ого, яка плодючість зловісних подробиць! ви скручено закопуєтеся в торф у тремтінні й хрипі.

— Лайно природи! Лайно природи!

Кривдно.

Та досить радощів про людське око!

Насправді, ваші справи кепські… Далі… ви лежите… природа собі точить те та се… вносить розмаїття… видовище у нутрощах, в очерев'ї, не в думках! думок уже нема!.. драма у вашому барилі, не деінде!.. і підшлункова вже завбільшки з голову… і що?..

Рідня приходить «з другої до третьої»… час відвідин… більш не прийдуть… у сльозах… від вас занадто тхне!.. і зауважте, не як від мене, не фальшивою, не пелагрою! Ні! Ні! Ні!.. справжньою, ядучою, вона притягує, тримає, перекидає… Уже з «позасвіття», так би мовити… сама по собі… з таким жахливим духом, що у рідні вилазять очі!.. вилазять, блимають і зирять на всі боки… отак: очі!.. як у краба! кузени, свояки, маленький Лео, тітка Естрема!.. Ти ба, вони вже не співають! Ти ба, вони вже не танцюють!.. свято! свято! Мали знов прийти, та не приходять, ви вже їх не ждете, вже геть нічого ви не ждете… а під очима синці кінця з відтінком, темно-бурі… у вас останні муки… останній гик, і ви вже матеріал для лекції про розтин, основної лекції! стажисти не відривають погляду від вашого пупа… ті двоє вас надріжуть так… у них суперечка… двоє інших думають інакше, вони вважають, що згори, з груднини… удовж манубріуму… отже, широкий розріз… грудна клітка на два боки, всі ваші нутрощі перевертом! з формолом… а перевага для підшлункової з її величиною, вона лишиться так, як є… це справа техніки… у вас немає особистого смаку… санітарка криво зиркає на вас… ви зволікаєте, вона так думає… ваше ліжко потрібне для наступних «операбельних»… і родичі тупцюють біля лікарні… ціла юрба чекає, доки ви заберетеся геть!.. у вас шухляди геть обнишпорені, перетрушені, перелопачені, сто разів!.. ваш годинник уже ніби пішов… ви уже відверто цюняєте під себе… без урильника!.. вам вже не міряють температури… головний лікар проходить коридором… ледь торкаючись ваших дверей… вже не заходить… і не пускає санітарок… вже досить…

Кліка дурнів суне далі… бурчить…

Та й вам уже набридло! от халепа!

— Свині! Зрадці! Боягузи! ваш крик… ваш крик! ви вже не можете!

— Нероби! Кровопивці!

Ви п'яні від морфіну й болю!.. Лютого болю… такого терміна немає в словнику… але це був багатий термін, він нагадував про лють… він не забувався… та змовники його закреслили… так треба!.. так треба!.. їхнє завдання!.. збліднити, збіднити нашу мову!.. щоб навіть у агонії ви вже скоро не змогли стогнати так, як слід… щоб уживали запозичень з німецької, сирійсько-перської, англоландської…

О, країно окупованої душі! О, обтесування упокорених народів! О, нелюдські умови!.. Нехай! Історики чухаються… мацають… не знають, з якого боку ухопити Францію… а як же Феєрія зрештою! Феєрія!

З Феєрією все є іншим!.. обставини трагічні, але ви більш як на висоті!.. ваш моральний дух незрівнянний!.. Підступний! гикаєте! окозамилювач! Смерть? Та тю!.. з правильного боку!..

— Благословення! Віра агонізуючого! свиня оповіла!..

От що люди кажуть, і це правда, як ви беретеся за справи… такого блазня пошукати!.. завдяки Феєрії! Два фунти фіфті! ви перетворюєтеся на такого собі Сократа геть без помпи завдяки Феєрії!.. файна агонія!.. Античні герої конають марудно… згадайте іспит на бакалавра, уроки моралі!.. усі згодні, крім отця Франсуа і П'єра Лаваля… А от і мітла! цить! цимбали! творімо!.. смерть блазня! от ідея! смерть пересмішника! отож прошу вас! Мій пам'ятник! мій сквер! мої еспланади! моє місто! Селінград! Селінград справді! не менше! столиця! Ми або у славі, або нас нема! чотирнадцять найцнотливіших дів і орфеон! Тож колаборуйте відразу! Допоможіть мені! зробіть зусилля! без бубнявого бубоніння собі під дупу! Ні! Гучніше! Ще гучніше! Щоб луна йшла навкруги! щоб грюкотіло! гуркотіло! хмарилося! грóзилося! з-під Гонесса до Вріосіми! Від Камчазакі[143] до Бекона!

— Не думайте померти, доки не прочитаєте Феєрії!

От яких слів чекаю я від вас! книжку видано! Я вас обіймаю! Увесь Монмартр схвильований!.. на всіх азимутах!.. на полюсах!.. у тропіках!.. усі дають!.. покупці прибувають звідусіль!.. ніхто не хоче вмирати, не посміявшись!.. гуртові книготорговці в битвах на вершинах пірамід із моїх творів!.. залишки на складах залито кров'ю!.. Я знов на злеті попри ненависть, плювобалачки Артронів! Я піднімаюсь до мільйона примірників… уявіть собі, хто сумує-доживає! а їх чимало! чимало!.. і що тут думати!.. Вони Феєрії воліють! і музики!.. партитуру на два, три голоси… пісню! До речі, ви мусите її вивчити, себто пісню!.. Тут я вас не навчатиму!.. з прилиплим задом! Тільки наспіваю і все… з нутрощами, зав'язлими в лайні… вже два тижні не ходив… вже не кажу про божевільних, які мене тривожать!.. я маю на увазі з камер зліва й справа… крики збожеволілих заґратованих… бідна моя макітра… на додаток до персонального стугону… дзвону барабанних перетинок!.. барабанних моїх вух!.. барабани і рани!.. мікроскопічний завиток!.. але дзвону на двадцять п'ять духових оркестрів!.. а ще і потяг, звісно!.. не один!.. два, три, часом чотири!.. А там ще Тхір наміриться нарешті! з розгону! трощити голову! проб'є стіну! Овва! Чудасія! полегшення! реальний тхір! зауважте! сплющений гарбуз! правдивий справжній тхір, в'язень-сусід! кумедно? зовсім не кумедно! він розвалив би стінку щиро! Мені б таких тридцять шість, як він! розквашують пики! розтрощують голови!.. хай знову прийде тиша!.. і хай сторожа не така безтямна, не свистить з причини й без причини й не бряжчить ключами у тисячах замків… і хай отруять сім несамовитих швор!.. ох, сім собачих швор! Сім швор, котрі завжди валують!.. тоді я з вами говорив би щиро… щоб ніхто не заважав!.. бо це саме приниження брутальність далі нікуди дурієш і в тисячу разів гостріше бряжчання у замках! скр-р-р-р! скр-р-р-р! ні на мить не замовкає! це сторожа так розважається і круть і верть!.. по ґратах, мов на арфі! тільки ключем!.. скр-р-р-р! скр-р-р-р! всі трюми велетенської галери м'яса бряжчать і дзвякають… уже без нападів сюрчання!.. ви б почули!.. якби вони не грюкали дверима, вже б не лунали кастаньєти!.. замки у них — то кастаньєти!.. грюк! і скр-р-р-р! то брязкіт кастаньєт!.. Як вас навчити своєї пісеньки отут, в такому шумі?.. а дзвін копит по сходах?.. копита без кінця… я вам не говорив… вервечкою… грюк! грюк! ніби над тюрмою нагорі місток у повітрі… вони там тупцюють… грюк! грюк! в'язні вервечкою… як діти шиком руки за спиною… так наче там у повітрі є місток, місточок нагорі над скляним дахом… ідуть повз мої двері… впритул… грюк! грюк! минають і піднімаються цим боком… іншим!.. проходять верхом і знову сходять до своїх кліток… грюк!.. грюк!.. караван… ще одна валка… ще!.. від світання до смеркання… це рух у трюмах корабля, в глибинах велетенського ковчега пожирання часу з людьми всередині вервечкою і грюком… грюк! як діти шиком руки за спиною повз мої двері… впритул… замки бряжчать… бряжчать… один круть! два!.. двері й інші… завжди інші!.. ніби там танцюють, але вам не видно! сюрчок — і вони рухаються швидше!.. балет проходів… як діти… грюк!.. грюк!.. Втім, не забуду і Ортензія! мого ектохтивого асесора посольства, Людовіка XV! Провокує мене біля інших ґрат… через мій персональний душник:

— Я на високих каблучках, любчику! на високих каблучках!

Знов і знов торочить! не можу вам всього переказати…

— Кохай Людовіка XV! вимагає він від мене, кохай Людовіка XV!

— Який Людовік XV! покидьок! брехун!

Я брикаюсь.

— Вампір! Купа гною! Шахрай! Свиняче рило!

Мої слова!

Хоч я і дуже низько впав, та хто на кого зведе наклеп, зі мною матиме до діла! Я припускаю, що в Людовіка XV буяло лібідо, але ж не так вульгарно? Нізащо!

Він усвідомлює, що схибив.

— Тоді візьми Людовіка XVI! Візьми Людовіка XVI! Візьми Генріха IV!

Йому, аби я короля! Підсовує мені Людовіка Товстого!.. Карла X!.. Шарпає своє жабо.

— Генріха III!

Казна-що робить у ролі ектоплазми… чіпляє собі борідку… зриває…

— Тоді Дагобера? Дагобера?

Чіпляє собі невеличку корону.

— Нікого не хочу дрючити, бридотнику!.. Геть! Чортяко!

Ось як я виглядаю! завзяття над усе! честь! у мить розпуки, гіршої за гіршу!.. Я припускаю, що він ектоплазма… що він має права біля душника… ну то й що? а манери?

Був би він святим Людовіком, що це міняє! Святий Людовік, котрий сказав: «Уставте їм! і все таке!» Бо натуру бездоганну маю! зась! незайману, сказати б… Приходить знов назавтра у сльозах… удосвіта…

— Не хочеш віддати себе Франції? не хочеш?

Патріотизмом хоче взяти, священною слабинкою, від якої я вже здихаю… Він чув, що говорили, от чудовисько!.. мій фольклоризм!.. крізь сльози торочить про Безон! скиглить, скиглить!.. це жахливо, коли негр ридає… немов тварина, котру б'ють… він Людовік XV, негр, ектоплазма…

— Через тебе мене виженуть з роботи! Ох!.. Ох!.. Через тебе я просеру асесора, свою посаду! будь ласкавий… пожертвуй життям!

Отакі от слова через душник…

— Безсердечний! кпить з мене…

Чого тільки не пробує!

— Повертайся до Франції!

Ностальгією мене штрикає!.. ви ж знаєте, які вона дає мені простріли!.. давно тужу, що я далеко!.. що не маю пліток, підлот коло себе, навколо своїх, околиці, пройдисвітів, зайд, покидьків, звідників, донощиків… ах, люба Естрема!

Туга така, що гірш, як біль у спині, як злипла дупа, хиткі зуби, драглисті м'язи, сльозливі очі, поїзди, які зламались і стоять в тунелі і свистять, свистять: спадковий ґандж! гірший за все!

Проте насправді, думаю собі, ти що, здурів! Я розкажу вам про такі страждання й муки за два фунти фіфті? і вам не буде соромно? із піснею? словами? музикою?

Та шість фунтів або дуля з маком! От моя ціна! О, ні! О, чорта з два! не часто феєричні подарунки! бігом!

Поміркуйте лишень, що люд читає! від чого плаче, пирскає, еротизується у потягах і в журі літературних премій! Премій самокоронованих геніїв! сто чортів! сто чортів! та моїм пригодам ціни нема! прямо французькою, без перекладу? овва!.. а ще й гумор!.. Давайте мені не одну віллу, а дві! На Смарагдовому березі! усезагальний бадьорий збір коштів! і чотири служниці, щоб двері відчиняли, ще й телефон, щоб місцеві й регіональні дзвінки задурно і без зазначення в довіднику! Я навіть уже й могили Рене не хочу! його ями десь на Бе… мені запропонують більше! волію мавзолей для себе особисто, освітлений удень і вночі, отам, ви розумієте, про яке місце я кажу, там, де влітку кіно, куди всі сходяться родини, закохані й п'яниці, де песики обсцикають консолі й столики, а люди альтанки, де показують чотири фільми водночас, а голови так крутяться, що мало не відкручуються… круть-верть! мов дзиґи!.. і щоб над терасами леготів шерех шийокрутіння, згуки шалу… все хочу чути з мавзолею!.. Не хочу нидіти десь на відлюдді!

Отож-бо Рене і сумує, він на відшибі! Мені шалений регіт подавай! усього подавай! щоб гикалось! і шум потилиць!.. тссс! тссс! жаги всіх чотирьох стрічок… ляскіт ляпасів хлясь! хлясь! а коли бійка, то конфлікт смаків!.. борня!.. запал! нехай шумлять тераси!.. нехай свистить поліція!.. нехай карафки дзень! літають! і вціляють! хай голови роками крутяться круть-верть! і після фільмів без карафок! Та раптом завмирають! і столики летять, мов випущені з пращі, і все трощать! вітрини! аматори гангстерів не терплять прихильників Чапліна, зачаровані вамп Дейзі рвуть екрани інших фільмів, атакують зали зачудованих поряд! а ще й знавіснілих шанувальників Лі Помс! Ця битва лишиться в історії!

Ви ж знаєте Ґран-Плас? Там, де дві альтанки? Навіть якщо вали перемололо і вони скочили до хмар, мій дух там буде і поготів!.. Волію мавзолею тільки там! 14 Липня — то лиш один день? Дарма! Вони придумають нові свята! іще файніші! ще збудливіші!.. юрби як ніколи! Свята — це нескінченна радість серця!.. Вони придумають чудовіші! і собаки з родинами прийдуть саме туди, куди кажу, щоб пити, плескати в долоні, сцяти… Альтанки поперекидаються й лежатимуть, як потопельники на березі, іржаві, і для сцяння лишуся тільки я… удень до мене прилітатимуть морські птахи… а Рене, де його прилаштували на самоті, без ліхтарів, гадаєте, туди хтось прийде?.. нескінченна дефіляда, ідилічні «рука в руці[144]» чи ті, хто більше любить самоту… сумні мрійники… і вся ця публіка насере на граніт!.. Мені не хочеться, щоб мене закаляли! Нехай лиш обсцикають!

— Тоді подавайте кандидатуру на Пантеон!

— Треба поміркувати! Поміркувати! Я не дуже люблю порожнечу і славу!.. Місцина бездоганна, але сумна, той ваш Пантеон… під замком, за печатями і теде… О, та самотність серед мертвих! Ні! Хай йому чорт! Я потребую товариства!

От бачите, я промовляю до вас із довірою, розкриваю хід речей… та ви ж не телепні, ви теж, мабуть, прийдете до валів? до альтанок?.. чекати мене?.. Неймовірно, скільки люду приходить до воріт Сен-Мало!.. Ви чекатимете на події… чекатимете на мою появу… на вéлику! на «ультралегкому» вéлику!.. я крутитиму педалі, ви не повірите!.. мій «Імпондер»! ви тільки за… забелькочете!..

— Це він?.. Це він?.. Це?.. Це?.. помер?.. помер?.. живий?.. поховали?.. у мавзолеї?.. його?.. його?..

Вирячилися!

Я ж бо ні від чого не відмовляюся!.. Живий?.. Мертвий?.. для мене, агов! жодної різниці!.. Вийду звідси, й Феєрія мене звіє!.. і ви взирите мене лиш на велосипеді… на двох, на трьох велосипедах!.. Гей, і жодних тачок!.. Жодних Дароносцевих паскудств!.. Жодних бузувірів з Академії! у дворогах чи без! Оди на продаж!.. Орденоносців на флюгери! Простат Богомольця!.. Чумної шпани! Прожену тітку Естрему з її бандою! усіх запакую! і пісні! Лишу собі тільки велосипед!.. два велосипеди! служницю теж!.. двох служниць, щоб двері відчиняли!.. каструлю для кип'ятіння штрикалок!.. вірний лікарській практиці!.. речений!.. приречений!.. виклики вдень і вночі!.. та все ж про все ж хоч трохи прогулянок… Не лишу Гірку просто так!.. У мене спогади, зобов'язання… Злажу з поїзда на Монпарнасі і проїжджаю весь Париж на велосипеді… сенсація!.. Рейнська вулиця… «Самарітен»… заїзд до церкви Сен-Луї на острові… Потім вулицею Ріволі… хвилинка у Пале-Руаяль… у мене там перед гарматою лава для роздумів… Ох, підозрюю, що мене впізнають… Як вітерець! У сідло!.. Римська вулиця!.. одним махом!.. Римська вулиця! Міст Європи!.. окрилений старий!.. привид!.. Коленкурський міст!.. Їду! Жюльчик про це знає!.. знає!.. бачить, як я перевалююся з педалі на педаль!.. зі мною більш не розмовляє!.. насупився… ховається в собі самому… свою гримасу в шию завертає глибоко, ще глибше! перекошений з прихованої ненависті… він тільки щось страшне і кругле без голови… голова десь у животі, у власних нутрощах і бурчить… бурчить!.. збитий докупи… біля лавки у своїй гондолі… з прасками в обох руках, щоб мене прибити… пращі безногого каліки… побачив, що я їду… стежить за мною від Пон-Нефа… більш не розмовляє… бурчить на мене… бурчить… бачить, як повертаю біля «Ґомону[145]»… бурчить на мене… за два кілометри… Жюлю-брате, сердешний мій, моя слабинка… от його заздрощі!.. готовий годинами сидіти у візку на тротуарі біля лави, щоб я під'їхав, а він мені перепиляє раму і приб'є! казиться від завидків!.. не тільки на мій велик!.. на все!.. навіть мій десятий клас призову до війська не може мені подарувати! бо він одинадцятого класу!.. я медаль отримав раніше від нього, щоправда, в мене її забрали, ет!.. тоді б заспокоївся… баста!.. йому дали Почесного легіона на відзнаку героїзму й поранення «на сто тридцять відсотків», коли він втратив ноги… отака виходить компенсація!.. я справді втішався!.. був щасливий за його Почесний легіон!.. Увечері почув по радіо… Думаю: «Завтра вранці! раненько!» я тоді ще жив у матері… удосвіта угору по Піґаль, грюкаю, а він ще спить!

— Це ж треба! Це ж треба!

Поздоровляю його! плачу з розчулення!

— Плювати на Легіон! каже він мені, а тобі що? міняю на твої очі!

До чого тут що? До чого тут мої очі?

А потім ні сіло, ні пало:

— Мою натурницю не перестрів?

Чия натурниця? яка натурниця?.. До чого тут натурниця? Та в нього їх з десяток, натурниць! Три десятки! Сильвіну?.. Фарінетту?.. Манон?.. Прийшов привітати, а він на мене, мовляв, дівчат у нього відбиваю! ото зустріч! ото неприязнь!.. сам ще й як жінкам памороки забивав!.. Так, певне! власне, у певний спосіб… а ще звинувачує!.. казав, що я «зачаровую очима»… жінки розповідали йому про мої очі… пліткарки… брехухи… знайшли, кому розповідати!..

— Ах, як він учора на мене дивився!

І готово!.. уже закипав! від нестями!.. не через мої очі, а щось інше!.. причини заздрощів то або це, або… що?.. Ще б пак!.. що у мене дві ноги, а в нього жодної! Вважав це злочином! Так, злочином! але ж у нього дві руки, а у мене тільки одна!.. зрештою, не зовсім… вже як є! що йому обидві ноги відпиляли, то це вже край! тотальна ненависть! мої очі! мої шанси! мій шарм! уявіть собі! Побачив би мене тепер у буцегарні зі сракою у струпах, сказав би? ти ба, вава! Болить? а гарні очі? Схуд на сорок п'ять кіло? який стрункий! дівчатам до смаку!

Але я визнаю, його мистецтво, тобто скульптура, ліпити, сидячи у візку, це тяжко, майже неможливо, ліпити, сидячи майже на підлозі! і на підлозі повно глини, справжня каша!.. Навіть у носі, потім колупався, вишкрябував… увечері геть замурзаний, наче в масці, аж до волосся, усіх смішив… клоун у візку!.. ображався… мав смак до кокетства… якби його причепурити, помити… він розумів, що виграв би від цього… ну й, звичайно, очі… елегантність, добре скроєний піджак!.. жінки спокутуються на манекенів… він був природженим клубменом… і не розлучався з дзеркальцем, з люстерком на ланцюжку… мені заздрив, що я не скульптор, мовляв, тільки пацієнток мацаю, скільки хочеш піхв!.. тільки й думав, як я пацієнток мацаю! ще й обома руками!

— Ні, тільки однією, еротомане!

Та йому кажи не кажи!..

— Ще трохи, ти мої горщики лапатимеш! чи онде глину! чи олійні креми! чому в тебе рот у помаді, ненажеро! трахання! місячні! що таке?

Йому ввижалася помада в мене на губах! примарювалася! На все нарікав, та найгіркіше: скоро геть не стачить глини! витрачає останні грудки!.. жилу закрили, його особливу жилу, єдину «для статуеток» на Гірці! Він знав ту розколину, єдину розколину! тільки він! і Паско Ріо, але той уже помер… у кінці тупика Трене зліва… Ет, мені він не покаже точного місця! навіть мені! вхід до розколини!.. єдина глина, яка йому годиться!..

— Коли всі дурниці скінчаться!.. а ще піч!

Його піч, остання на Гірці!.. може, не зовсім остання, але майже!.. у всякому разі, єдина для такого типу глини… завалилася у тридцять дев'ятому!.. але ж цегла! де взяти цегли! цегла, піч! усього бракувало!

— Формую, воно сохне, все коту під хвіст!

Хоч трохи заробляв гуашами, коли була нагода… клієнти часом зазирали… Але він хотів ліпити й випалювати! тільки з випеченої глини!

— Я буду останнім керамістом!

Відливав у форми просто долі… весь паркет затиканий статуетками… і малював долі, полотно ставив під стінкою… він же не міг малювати на мольберті!.. а ще весь час човгався, вертівся, як дзиґа!.. то до пляшки!.. до лаку!.. тюбика!.. пензлика!.. усе перекидав!.. чавив свої макети… роздирав полотна!

А ще як розлютиться!

— Геть звідси всі!

А коли хто ремствував, то справжня битва! усе тільки летіло! праски! бляшанки з фарбою!.. у вікно! баталія! а потім приносьте купу подарунків… щоб він не сердився… з шампанським… і буль-буль-буль!..

Святкова нагода!

І совався по підлозі зигзагами… щоб усі бачили, який він вправний…

— Пливи, моя гондоло!

Чиюсь ногу зачепить! чи живіт! чи горщик!

— Ану вкуси мене за ногу!

А як, бувало, накидався на замовників! З криком! А ще завжди бензин мав під рукою! як розчинник… говорив про піч, про вогонь!.. і бензин під рукою! і курив люльку за люлькою! сигари! жартував з вогнем! митці — то небезпечний вид істот, геть несподівані, хтось скаже, цей спокійний… насправді зовсім ні!.. он знову десь копирсається, щось перемішує… витягає щось із-під канапи… згорток… лист… ставить на місце… до біса, каже, викинути в море! у вікно! Увечері, як закінчував творити, завжди дуже пізно, як хамелеон у візку — жовтий, оранжевий, ліловий, лице у глині… нас було тільки двоє, він і я, на всіх інших він нагримав… нікого… і тільки газова лампа… він ще мав газове освітлення, унизу, під сходами, де колись була кухня… із муфтою, зі свистом… це нагадувало мені пасаж Шуазеля, у нас теж висіли такі лампи в пасажі Шуазеля, тоді освітлення було ще газовим, і безліч ліхтарів… на Масницю в пасажі юрмилися всі замазури з Великих бульварів, щось вигукували, клоуни, арлекіни, маркізи… ціла сарабанда! і тітки, і старці, і молодь! А гамору! Від газу світло не місячне, від газу все мертвотно-зелене і гнітить… гнітить… дивна картина… ніби люди ні мертві, ні живі, ні нічого… Мене зачаровували ті зеленовиді крикуни… їх безліч! на весь пасаж… епоха була інша… Масниця! маскарадні кольори ще гірші, як на Жюлевому виді! а ще й мертвотно-зелений відтінок газового світла… Я описав вам Жюлеву майстерню… справжній капернаум!.. сам винен!.. приступи люті в гондолі… безглузде розкидання бляшанок з фарбами… повсюди глина!.. статуетки! вся майстерня в бруді!.. плюс тюбики фарби… олії!..

— Якби ще й конфеті!

Як на Масницю у Шуазельському пасажі.

— Ніяких конфеті! Мені потрібна піч!

До того ж, я вже казав, він сидів у візку, у своїй гондолі, і між куксами бляшанки з фарбами!.. так зручніше, казав він… але так вовтузився, що геть замащувався в жовте! у барви! у червоне!.. і фарби розливалися калюжею!..

— Я сам собі коробка з фарбами! Хіба не так?

— Так! Так!

— У Рембрандта хіба то барви? От у мене барви!

І відразу за дзеркальце.

Претензії на Рембрандта…

— Та гарний, гарний!

Він сцяв під себе, у візок… не дертися ж йому до ватерклозету самотужки! бо тоді його треба виймати з візка, допомагати, бодай раз на день…

— Але хоч серу не під себе!

Ніби тим пишався.

— Це ти у нас на океанських лайнерах катаєшся!

Закидав мені подорожі, розкоші… супер-люкс!.. що життя мене балувало, що завжди мав, що хотів, а йому судилося під себе сцяти! візок, звісно, протікав… на глину, повно на підлозі, на тюбиках з фарбами.

Він творив імпульсивно, як справжній митець, безугавно, він не міг зупинятись! розумію! розумію!.. доки його б несли на горішній поверх! злочин! натхнення — вередлива річ, сам Бог не знає, наскільки вередлива!.. До того ж від алкоголю він ставав упертим, задирливим! Печінка, шлунок!.. там уже й печінки не було, тільки місце, сам слиз!.. алкогольна губка! і біль, як я торкався! але по-справжньому він гнав химери, коли йшлось про піч!.. ото був артистичний гнів! Він мало не вискакував з візка! візок підскакував із ним, гойдався, мов гондола!

— Я її відбудую, друже! от тільки знайдем цегли! коли уся дурня скінчиться! вся геніальність у глині! у руці! у глині!

Але глина щоб особлива, ота, його глина, його! з його жили! з глинища у тупику Трене, з його таємної розколини… Але туди вже не дістанешся… замурували! Цивільна оборона!

А з цеглою що?.. що?.. що?.. З Па-де-Кале возили цеглу… оту, котра йому потрібна! Німчура окупувала й цеглу! теж! як і всі заводи!.. все окупували! то ж хто зна, коли та піч ізнов загуготить!

Митець, то страшний клопіт! забував тільки про одне: про спокій! треба доробити! або: виноградної горілки! а потім ще і ще! шампанського! так, шампанського!.. а хто прибрав до рук усе шампанське? «Усе, що могли, забрали!»

А мені що казати! у мене книжки! нострадамність! зв'язки!.. єдине слово скепсису? і маєш! скипає, мов молочний суп!

— Паразит! сутенер!..

— Гаразд! Гаразд! Бувай!..

А інші вже товпилися перед дверима… не пройти… шанувальники, цінувальники, пришелепуваті, люди світу, моделі, галерейники… Так у більшості майстерень… хтось заходить, хтось виходить… фіскал… консьєржка… кому плітки, кому дупці, кому запис у досьє… люди світу, п'яниці, балачки, донощики, набрід…

— Я творю в кориті, Фердінане!

Він усе розумів.

— Ще чарку білого, Жюлю?

Раптом відмовляється! вина більш не хоче! наїжджає на всіх своїм візочком! з розгону!.. на шанувальників!

— Геть усі!

Але їх забагато… двері не такі широкі!.. Штовхаються, мало не падають!..

Рятуйся, хто може! Стрибають на стільці, канапу… і на натурниць! на голих! Зойки звідусіль!

Він хоче побути на самоті! Сам-один. Поміркувати, мати спокій! Він хоче самоти!.. натхнення…

Коли вже я почав розповідати, то опишу вам… зроблю екскурсію його майстернею… там стеля була така, що не забудеш… уся з пейзажів навпаки!.. усі картини були на стелі… колекція його «Епох»!.. консьєрж йому поприкріпляв…

— Не забувай: я скульптор! З живописом я нещасливий!.. простір!.. подумай! простір! Так жити неможливо, мені потрібен простір!.. ти ж з тарганячої породи!.. породи мерзенних пик! знаєш, ти створений для шпар! Я бачу тебе в шпарці! у піхві, в шпарці!.. стиснутий, люб'язний…

Мав достоту епічні приступи гніву! позбавлений глини, печі, всього!..

Накидався на покупців… Мстився на клієнтах!..

— Ви робите дуже гарні речі, Жюлю!

Мерія, 14 Липня, уся в стрічках, прапорах, з ярмарковим стовпом…

— Це що за базар, га? Чому в мене під вікнами?

Усе, що потрапляло під руку, у вікно! праски! з розмаху! та ще й з прокльонами!

— Негідники! Злодії! Душогуби! Принесіть усе назад!

Там і поранені були.

З аквареллю не так небезпечно… Тільки обливав усіх! кольоровою водою!..

— Мені що, не можна тонувати?..

Забризкував усім піджаки!.. і сукні!.. тротуар нагадував веселку…

— Ну то поставте мені жалюзі! Що, вже не можна тони добирати?

Жалюзі розхиталися, висіли косо-криво… з часів Комуни… та й не тільки жалюзі!.. вся халабуда!.. усе хиталося, пліснявіло… усе потребувало перебудови, весь куток і все Макі[146] позаду… збиралися ще з часів Комуни… та минули чотири війни, чотири повоєнні «доби»…

— Чому не лагодите мені жалюзі?

Не лише все найгірше, не лише заздрощі, не лише прикутість до візка, йому ще й жалюзі, теж привід для гніву!

Страшенний песиміст, Жюль, зрештою… я кажу, як друг, як вірний!.. мов зла стара дівка, ще й кисло-ядуча… люстерко завжди під рукою, кокетство, зазирав по сто разів на день…

— Я псуюся, мов Рембрандт!

Він був у розпачі.

— Дай-но пляшку!

Бо для таких випадків мав джин!.. чарочку!.. другу!..

— Я дивлюся в дзеркальце, я себе бачу, а ти нічого не бачиш! Я бачу себе велетенським!.. потім малесеньким!.. горошиною себе бачу!.. бо справжній митець самотвориться!.. от ти тарган, тарган бачить себе тільки тарганом!.. Я, друже, сам перестворюся!.. Матиму жилу!.. піч!.. Картини? вода! олія! холод!..

Справді жалюгідні субстанції!

Посміхався…

— Кераміка, друже! вогонь!.. Я пишу тільки задля буль-буль! для пляшки! глина Творця? На коліна! Я Адам і виліплю собі Єву!.. Я не скажу тобі, де моя жила!.. Бо ти розкажеш фріцам!.. при тобі тільки гуаш… тільки гуаш! усе! Вода!

І лихим оком на мене зиркав…

Він багато малював інфант… Великий попит на інфант… малював майже безногими… майже долі, маленьких і горбатих… як сам.

— Мені б такі волани, то дуже був би схожий!.. і на гондолі під спідницями!

Справді, це його висота… робив їм фігури, як у самого…

— Ти уявляєш мене у вигляді «Інфанти»? От зачекай, як буде в мене піч!

Манія!.. Інфант ліпив би з глини!

— Такого ніхто ще не робив!

А іншого місяця були «Марш новобранців у селі»! теж «великий попит»!.. або «Фініш велоперегонів»… Якоїсь пори сталася переоцінка… вже не дивився у люстерко… переглядав свої «епохи»… Епоха на фортифікаціях… на стелі… тиняння околицями… набирався тем, доки його не обпиляли!.. малював усі ворота!.. Сен-Дені!.. Шапель!.. Отей!.. всі еспланади… всі бастіони… а потім «морський» період… Трепор… рінь… моли… трохи Дьєпп… Досить було глянути на стелю…

— Монументаліст! ти не знав?.. я монументаліст!.. Я тобі Сикстинську капелу розписав би легкома! Усім би отакого показав! Від Папи!

І зображав якого! згинаючи руку! отак! на!

Найчастіше неминуче і фатально просто дрібні підробітки… ви заходили… мазня нашвидкуруч!.. Мерія у святковий день… знамена, прапорці, ліхтарики!.. аж бризки навсібіч!.. і на ваш костюмчик! Невдоволення? Нарікання?.. Ригодон! Усе літало по майстерні! усіх сраною мітлою!

Хоч і безногий, що казати! Усіх долав!

— Рятуйте! — ще й волав він! — Гаспиди! Крадії! Зарізяки!

Піднімав проти вас усю вулицю!

Надто гучний скандал… з ним не посперечаєшся!.. навтьоки! навтьоки!.. Гай-гай, мерзенна вдача! ще й милувався собою… губка, просякнута абсентом! не кажучи про літри червоного!.. вихаркувався годинами… а скільки ще отрут смоктав! лаки, фарби, пасти… Причмеленим усе лизав!.. Не ту пляшку хапав і мало не бензин ковтав замість білого!.. Білого «Вувре»! Біле, фарби, розчинники!.. Я колись займався отруєнням фарбами… піддослідна тварина здохла б від усього, що Жюль смоктав!..

А ще й нігті гриз!

— Не гризи нігті!

Гаразд! Тоді він чухав стегна, свої зболілі кукси… ще одна манія…

— Дивись не подряпайся! Не подряпайся!

Вовтузився безперестану у своєму візку, в глині, в сечі… а потім виразки!.. інфекція… Я знав, що то були за кукси!

— Не чіпай! Не чіпай!

— Іди в ср…

І показував мені, куди саме! Сміх та й годі! Чортів пустун, свинюка той Жюль! Смішив усіх! клієнтів! натурниць! уся майстерня дзвеніла сміхом! Незрівнянний Жюль… Ніхто не ображався… А він радів, аж підскакував у візку… переможний грайливий славетний Жюль!

— У нього б і небіжчики сміялись!

І під вікнами завжди повно цікавих… диваків, зарізяк, наркоманів, півгомів, роззяв, шпиків…

А от коли я бачив його справді похмурим, можна сказати, пригніченим, це коли він не давав собі ради з гуашшю… не втрапляв розкрити мистецьку загадку… Тоді міг би вбити! особливо спекотної пори… у липні чи серпні, наприклад, у жахливих на Гірці липні чи серпні!.. хоч яєшню смаж на авеню Ґавено! тротуари аж димилися!..

І тоді надходила альпійська криза!.. Мерщій у гори!.. льодовики!.. І тоді він бачив тільки вершини Ангандину… блакитне марево… геть інша палітра барв!.. він брав жахливі білила!.. страшенно отруйні!.. хоч пацюків труї!.. і їх смоктав! лизав!.. Необачність!.. Хапався за свого візка!.. чіплявся, мимрив!.. кольки!.. раптовий біль! мерщій промитися… іще! іще!.. промитися можна було лише шампанським!.. тоді пробі!… і лайна повна гондола!..

— Шампанського, бо вмираю!

І шанувальники кидалися навсібіч, друзяки, натурниці, галерейники, перевертали Париж догори ногами! дістати йому «Мумм»!.. і тільки «Мумм» брют!..

І діставали!.. от тиран!.. дехто забирав останнє у родини, у батьків, у матерів!.. у кого в запасі остання пляшка… на випадок хвороби… хтось вициганював у друзів! Усе для Жюля! і хоч би спасибі! де там! Випивав сам ураз!.. Буль-буль! Гик! Та й поготів… Цікаві заходили, теж сподівалися випити!.. Щось казали… слово… друге… спалах гніву!

— Заходьте, паразити!

Хто не знав… наважувався… ще хтось…

Вікно… залазили… а тоді бах! бух! усе, що під рукою! праски! палиці! пляшки! у пику!..

Ох! Ах! Ох! Ах! Жюль безногий та не безрукий!.. та ще й який вправний, не повірите!.. мавпяча меткість!.. жах!.. завжди влучав!.. Мав мавпячі вуха, слух і нюх!.. І силу мав!.. і хитрість!.. всі розбігалися! з криком! а хтось і з кров'ю…

— Пробі! Убивають!

Це Жюль гукав навздогін, щоб люди зловили! додали!.. і уявляєте, з'являюсь я! у нього! з квіткою в петлиці!.. міркую… Я з'являюся з боку вулиці Бюрк у ритмі спринту! гнучкість!.. Уявляєте?.. На велосипеді? Він мені трощить раму й обидва колеса!.. рве, мов павутиння… увесь велик: п'ять кіло! Ламкий, не витримав!.. Б'є з боків! Підкидає! Перемолочує! Коли у нього раж, бац! буц! він би й автобус розтрощив, звідки стільки сили! Я ж не буду зайвий раз дражнити? Бо тоді кінець!

Зайшов би я на «Франсе»! Він би знав!.. Тобто на площу Театр-Франсе… Здогадливий, як та макака! Слух! надтонкий!.. Він би підготувався!.. По заслугах! не сперечаюсь!.. це ж він, як фея Карабосса!.. бридкий, жорстокий, безрозсудний, гримасник, відразливий, але ж безногий і в лайні… обпиляли в чотирнадцятому!.. такому непосиді! такого бігуна ще пошукати!.. його мольберт усюди!.. від фортифікацій до Робенсона… до Арпажона… Буживаля… берегів… аж до Сюрена… а тепер казиться у візку й вихаркується…

Такого важко вговорити.

— Безногий з Марни, це тобі не абищо!.. Інвалідність сто сорок відсотків! пенсія!.. Орден Почесного легіону!..

— Заткни пельку!

Я заперечував…

— А в мене голова! а рука!

Теж правда!

— А ти тільки на сімдесят п'ять відсотків! А коли б, як я? Як та сосиска!

Нарікання без кінця!.. як потвора з «Двору чудасій», що не терпить інших потвор… нацькував би на мене… були б ми опинилися поряд… «Двір чудасій» тільки йому!.. нехай би я тисячократ чумний чи пранцюватий!.. і мене спалити, як всіх інших!.. «Двір чудасій» тільки йому!.. йому самому!.. хай навколо самі ґвалтівники, бузувіри! сіркою смердять!.. юрба бридких покручів! жалюгідних ненажер і покидьків! шахраїв! а я не такий! я дорогий його друзяка! Він би нацькував на мене враз! Папу! Короля! Диявола! Зі шкури б ліз, аби мене четвертували!

Але от коли було вже не до сміху, тобто я маю на увазі геть не до сміху, як він надокучливо, мов папуга, мені так здавалося, це коли він починав нарікати на любасок, мовляв, які вони до нього безсердечні!.. що гидують ним! і так далі, і так далі!.. це при тому, що від них відбою не було, звиняйте!.. просилися, щоб їх намалював! а він іще й перебирав!.. і без плати!.. а гарненькі!.. а граційні!.. Будь здоров! Щоправда, мав особливий смак, йому непоказні, зачухані, щоб ребрами світили… А як малював гарних, квітучих, у тілі, то асоціював зі мною, з танцівницями… дратувався… не любив здорових!.. та тішився ще й як! і не вуличними, а свіжими-гарними! і з пристойних родин!.. з чудовим відтінком шкіри… добре вгодованими… хоч і воєнний час! і повторюю: не за гроші себе пропонували Жюлю, а з пустощів… голими! та ще й у яких позах! гай-гай! під його масні жарти! хіба не збудливо! не те що вдома…

— Ах, месьє Жюль! Ах, месьє Жюль!

Ще й подружок приводили… Удвох! утрьох бувало позували!.. пустотливі дівчатка!.. він їх зачаровував! їй-бо!..

— Та ти чарівник, ти — як фея Карабосса!

Це я йому казав.

Що соромнітніші жарти він утинав, то ревніше вони здригалися і зойкали! Я й сам, бувало, торопів, додуматися до таких брудних фантазій!

— Ти їх повідлякуєш!

Та вони знову приходили! Зачаровані!

Він міг мені докорити за очі! за пустотливі руки… От харцизяка!.. У самого повен диван цілух, приязних і голих… а не шмаркатих і вошивих шльондр! Де там!.. Освічені! З хорошими манерами! У родинах служниці, автомобілі, коні!.. і це в воєнний час! Регочуть на все горло від Жюлевих вигадок! вихиляються! захлинаються! а які жваві, стрункі, гнучкі тілом!.. рвійні!.. я цінував усе, як лікар, достоту!.. бездоганний епідерміс! рожеве чи матове тіло!.. молодість!.. позувати Жюлю в шістнадцять років! Схоже, у нього побували учениці всіх ліцеїв… ваба гріховного лігва… Распутін! Він їх карав! за непослух!

— Наступного разу з тістечками! Сент-Оноре! Діставайте де хочете, кокоточки мої!

Іншим разом ананас!.. Іншим разом ромова баба! зі справжнім ромом!

— Грошики у вас є, грошики є!

— Бач воно як! Усе беруть до серця, все виконують! Зачакловані!

— Та вони приходять на забаву, отакої! Щоб їм там полоскотало! Дурепи!

— Звісно! Звісно! Тобі аби піхви! Звісно!

Ні на шеляг вдячності! Та й звідки, коли він западав не на здорових, а на охлялих, худорлявих… І поготів!..

Смак.

— А оцю я бачу в каоліні! У дрезденському, чуєш? Зроблю форми, тільки почну! А обпечу пізніше! Чуєш? пізніше! коли матиму свою піч!

Своя піч!

— Відхаркуєш, Мандаринко? червоним? жовтим? сірим?.. скоро?

Питання.

Його улюблена Мандаринка худюща, млява, негарна, з хронічним кашлем…

— Скоро?

Приходила часто, але за гонорар! Жюлева натурниця! постійна! Три луїдори за один сеанс!.. Жила далеко, десь аж за площею Нації, доводилося на метро! годинами в метро, Мандаринка! а повітряні тривоги! Якось на цілий день… чи майже… приходила опівночі… спали разом… Я вважав, йому навіщо ревнувати, мої очі, моє те та се!.. Він не був обділений!.. Любив туберкульозних, як Мандаринка! А ще епілептичок! Я її лікував… власне, трохи… гарденал, ретропітуїн… тоді так лікували… краплі… Звісно, ніхто ніколи не дякував!.. А Мандаринка ще та гарпія, напосідала на мене!.. Може, було їй живота надути!.. Усі вони про це шкодують! що їх не чіпають! дітей їм не роблять! Попасся б я на Жюлевому городі, а що йому… та у мене лондонська виправка, даю дамам спокій, я не клієнт… та щодо інших зачарованих, то їх не бракувало, тому чортяці! і гарненьких! Кажу вам! візьміть хоч танцівниць, учениць Арлетти! мав до них пристрасть, відбивав у неї! відбивав! щоб не йшли до неї на заняття!.. щоб під вікном у нього спинялися, базікали, заходили на хвилину, позували… Він на них чекав, чигав… носом чув… вчасно…

— Агов! Агов!

Чіплявся!.. здаля виглядав… Агов! Кармен! Сюди! Жюстіно! Сюди!

А ті вдавали несподіванку…

— Ах, Жюлю! Ах, Жюлю!

Отакі собі «мадмуазель Нітуш»!.. так маніжно, несміло переходили вулицю… похитуючи стегнами, мов істоти іншої породи! не прості жінки, а для Олімпу!.. з тонкими щиколотками, самі тендітні, витончені, чуттєві… наполохані грайливі пташечки, мов у танці! бруком дріботять!.. А авеню Ґавено таки широка! широка і простора авеню!.. жінці перейти не просто, хіба на кізку обернутися! чи корову! щоб перейти авеню Ґавено! Катастрофа!.. хіба що танцівниці!.. перейти авеню!.. То жах для жінки — груба бруківка!.. брід для напівбогинь!.. для створінь… а іншим біда! шкандибають! човг-човг! незграбно дибають, спотикаються!

Дух зла, от тобі Жюль!

— Сюди, дівчатка! сюди!

Жвавість, гнучкість, ото танцівниці! до Жюля лиш стрибок! до його вікна!..

— Роздягайся! Роздягайся! На хвилинку! Тільки олівцем!

Брехливий спокусник!

— Мені замовили! Мені замовили! Дайте заробити!

Зачіпав за саме серце… благодійністю розчулював…

— Ах, Жюлю! Ах, Жюлю!

Компонував їх, як хотів.

— Ти, ногу от сюди! Ти, голову отак!

Переплітав їх.

— Міфологія! Це мої Грації!

Бо малював не тільки мерії, Альпи, корів, Ангенське озеро, йому й богинь, бувало, замовляли! Їх зі скелетів не змалюєш! замовники не потребують Мандаринки! замовники воліють, щоб зігрівало! вигинів, округлостей, доладних колін і дебелих стегон! ярмаркової естетики! циркових вершниць!

— Це поневолення тілом! Їм тільки плоті!.. справді!.. як тобі!..

Тільки що не так, відразу я!

Нічого кращого, як Арлеттині танцівниці! тим паче, що в цих любок тільки й думки, як заняття прогуляти!.. привід!.. вже й так пішки від самої Опери… стомилися… їм саме полежати, розважитися, освіжитися, хай навіть грубим червоним! а тут саме Жюль!.. а дотепний, а пікантний!.. завжди цигарки і цукерки! Усе мав!.. Бо Арлетта зі своїми курсами!.. нехай уже! перекладина! стійка! малі батмани! шість! сім! вісім! піруети!.. А тут дівчатам сама розвага! а там вісім поверхів без ліфта! накрутиш сракою! А тут Жюль! збивач з прямого шляху! згубник! позування! звів красунечок! лежать! а він ще показував, як лягти, розкинутися! заплющіть очі!.. Міфологія! на канапі!.. цигарки… портвейн… а в які пози ставив!..

— Голівку нахили отак! отак! Жюстіно!

Справді, пози більш ніж барочні!.. вигадані безногим і горбатим у маренні про свої ноги…

А вони собі пирскали!

— Серйозний вираз! наказував він, серйозний! Для міфології! Без жартів!

Вони й не жартували, їм би дихнути, одна одну не задушити в позах! стегнах! як він примушував їх позувати!

Який контраст із тим, що вони мають вдома!.. де саме суворе виховання.

— Ось чекайте, буде в мене піч! Зроблю з вас, як в Танагрі, з альбійського піщаника! Це тільки ескіз, дорогенькі! ескіз! а тепер до форми! я переллю вас у форму! тепер уже руками! руками! усе в руках! Так треба! Треба!

І лясь! лясь! завзято ляпав по сідницях!.. сміх богинь! потішник! з візка зручно, якраз на рівні, напроти сідниць! на канапу! і лясь! лясь! по-дорослому!

Неслухняні дівчатка, нема ради! Покарати!

— Ой, жорстокий! Ой, безжальний!

Але ці талії! ці вигини! ця іскрометність! ці здригання!

Я був у захваті! І лясь! лясь! Вони не тікали.

— У тебе ліпший задок, ніж у «Мулен-Руж», стрункіші ніжки, ніж у Опері!

Не гаяв нагоди!..

— Не хлипай!.. люблю тебе!..

Правда, хай йому грець! Ще та грайливість! сентименти!

Я казав, як він пив, смоктав тюбики, бензин! усе! спантеличення! не Бургейське вино! пляшку нахильці! другу! міг переплутати! куштував… твердив, що оманливе світло… що йому бракує світла…

— Бач, тобі підфартило з хатою, живеш кум королю! на сонці! А в цьому світі багато нещасних! Хто живе у брудних халупах! Бувають же егоїсти!..

Так, його халупа була темна, визнаю, але не така темна, як тут, звідки я вам пишу!.. Дно дна!.. і вогкість! на хвилиночку! Та ба! от Жюляка!..

Усі шльондри, всі повії, цей люд надворі! От кого можна до смерті ненавидіти! кажу вам! Заслужили тисячу разів!.. Безногий, не безногий! Хоч на стрічці орден, хоч без стрічки! усі однакові!.. От і просторікуй про егоїзм, як Жюль! сволота!.. як Клоріак[147]! як Дароносець! як Ларанґон! Чудовиська! Усі чудовиська! У шовках! Кендюхи на молитовних стільчиках! Скелети з вишитими черевичками для розп'яття ніжногубими хлопчиками-хористами!

Хоч і мешкав у напівтемному локалі, та стежка до Жюля не заростала! Стражденник! Я, щоправда, був на своєму «восьмому», повітря! краєвид! даль! на сто кілометрів! усі пагорби аж до Манта! Та скільки нелюбові той краєвид мені приніс! бач, краєвид!.. досі не пробачили!.. у нього по стінах стікало… вологість, ручаї!.. Ах, хіба не патетично!

— Тут і собаку ніхто б не тримав!

— Так, але ти ж без ніг! як би ти на восьмий поверх піднімався?

— А ліфт?

— Неправда! Не бреши! Та де? Він уже три роки як не ходить!

Він це добре знав… ліфт — то тільки привід. Будинку заздрив… усьому, що там було! клумбі перед входом… фігурним ґратам із химерами, мозаїці на брамі!.. величі під'їзду!.. оздобленню у стилі «1900»! бронзовим світильникам-ірисам, але ж у нього вся богема! хіба це не рахується?.. а гонорари? буквально з тротуару підбирав! із-під вікна! краще, ніж на вулиці Тебу! краще, ніж на Боєсі! у нього всі роззяви-аматори пейзажів зиркали, питали, слинки пускали… Вони ж не знічев'я приїздили з Канзаса і з долини Маасу! ще його лайку вислуховували! Пішов би на «Картинки1»[148] Жуляка! Жульок-візок! побачив би різницю! Його статуетки! По три Родени на дерево на «Картинках»! і двадцять Коро! а тут тільки він! сам-один! його пика! без конкурентів! прямий аукціон! Розмахував глиняними статуетками… навіть не обпаленими, вогкими! тисяча франків! вигукував ціну… тисяча! пізніше обпалю!.. пізніше!.. беру і золото! п'ять луїдорів!

А ті лише роти роззявляли бе-е-е! спантеличені… мовчали…

— Не торгуватися! Я мушу працювати!.. Чи вам до вподоби акварель?

«Альпи», «Свято квітів»…

Якщо вони ще белькотали:

— Бачу, куди хилите! не совісно? Сутужно з грішми? У мене теж! Не маю на що жити! Ось гляньте! гляньте! от майстерня! пензлі! фарби! все дорогезне! чим платити? а підставки! а глина! більш не маю глини! страшні витрати! а обслуга! а візок! от зазирніть! схиліться, гляньте!

Вони мусили оглянути його візок! зазираючи у вікно!.. з вулиці… зігнутися удвоє… оглянути його гондолу… нижче! нижче! хай налягають на живіт…

— Нижче! Нижче!

Хто знав, тікали зразу! Мерщій!

— Негідники! скнари! злодії!

Лемент!

— Крадуть у мене час! Крадуть у мене світло! Усе крадуть у мене!

Звісно, на Гірці він почувавсь як удома… народився в шостому номері на розі вулиць Мобеля і Зієма, де мати була пралею, міг на кого хоч нагримати нівроку, весь район, вісімсот тисяч душ, усі, здається, хоч раз зазирнули у вікно до його хижі чи носа в жалюзі встромили…

Тепер це все легенда… нікого на Гірці не боявся… ніхто не був таким уродженцем Момартру… барвистішим, ніж він… і його мати, й батько теж… «Хай живе! Душа! Я все тут обісцяв з дитинства! Якщо ти не звідси, чухрай до свого собору Бога й матері!» Отака пристрасть наших днів! Запеклість колориту! До неба зась! Усе на землі! Уособлення монмартрського фольклору, той Жюль! А як ним зловживав! запекло!.. Сам себе слухав, свою «програму», як одкоша давав котромусь з чемних!.. з цілком приязних!.. до сліз доводив! такий мав ґандж!.. а як хотів, то вмів зачарувати!.. сам знав своє обдарування… як звабити, наприклад… тембр, голос, все!.. Грав на емоціях! Я знаю, бувало, підігравав йому самою лівою, бо він мав піаніно!.. напіврозвалене… та ще бриньчало… Ах, музикант!.. та чим він дивував, то флюгельгорном! флюгельгорном!.. правдивий віртуоз!.. і не малим, із кислим звуком… ні! а великим! із м'яким звучанням… імпровізував з нічого, з далекого відлуння кількох нот… щемкі мелодії… з відлуння дзвонів знизу, з боку Батіньоля… чи жвавенькі мотивчики… а потім інші, мелодійні, замріяні… колискові… Ах, умів причарувати! Хто б подумав… Обрубок у бруді, тільки глянути?.. не люб'язний?.. а тут флюгельгорн, а тут шарм, ви б уявили?.. я от уявляю, отут, у казематі! Ще чую свій акомпанемент лівою рукою… наші концерти!..

І річ не тільки в алкоголі чи в тому, що він труївся фарбами… та манія лизати фарби!.. ні!.. це ще не пояснення…

— Язик, друже мій!.. язик!

Хотів, аби я захоплювався його язиком, показував мені… язика… довгого… довгого, як у вішальника… ото ж то й добре грав на флюгельгорні!.. він так вважав!.. язик!.. язик!.. що він ним виробляв!.. Ушестеро міг скласти!.. увосьмеро!.. краї загорнути!.. кінчик!..

— Усе в язику!..

Ото ж то пустощі так швидко починалися, як він давав уроки гри на флюгельгорні! язиком! Дівчата хотіли вчитися на флюгельгорні! на флюгельгорні вигравати, гарненькі модельки!

— Тримай язик, як я! дивись, отак! Роби так язиком!

І вкручував глибокого цілунка! Гай-гай, Ромео — то лиш жалюгідний дівич! троянд драбина! смертельний подвиг! он поглянь на Жюля у візку і на його уроки гри на флюгельгорні! от забавлявся! ото життя!

— Отак язиком, отак! тепер ти! Ось дивись!

І Джульєтти на канапі! і свіжі, й тремтливі! ще й голісінькі! і шістнадцяти не буде! п'ятнадцять!.. на флюгельгорні! з закрученими язичками… вльооо!… вльооо! наче нявчать.

А той немитий опецьок іще скиглив!

Не заперечую, він був нещасний, визнаю! визнаю! він шукав ласки… що ж! але коли він мене пантеличив, можна сказати, і я кажу, це коли шукав, із ким злягтися, та не з гарненькою й пухкенькою!.. де там! ні! з якоюсь рум'яненькою гарненькою красунечкою!.. аякже! западав на незугарну, з відхаркуванням!.. що тільки-но з лікарні, ще й недолікована… Овва! Оце мене обурювало! Мене — лікаря, анатоміста, гігієніста! фетишиста досконалих тіл! мене це не обходило, звичайно! але обурювало!

Бачите, які в нас різні смаки!

Йому світ клином зійшовся на Мандаринці! на його Мандаринці!

— Та тобі аби м'ясо! Чав! Чав!.. і далі ляпав красунь по сідничках!.. зі злістю!.. а ті собі тішилися! визнаю! визнаю! ще й хвицали! пирскали! стегнами колихали!.. здригались!.. повні снаги!

Він проголошував:

— Цих дівчаток вигодувано на тістечках Сент-Оноре, на вершках! на вершках!

Виробляв що хотів, отой опецьок Жюль! Мистецтво! нехай! флюгельгорн! нещастя!.. Я ні на чому не грав… усе — музика!.. Тільки трохи на піаніно лівою… не гучно… крім того, я не був брутальним! коли згадати дам! там треба не тільки чар, треба ще й гарячу кров, акордеон на бійні, от їхній смак… бо я, моя натура — то оперета… я багато розтинав, звичайно, але яка з небіжчиків розвага… знаходжу щастя тільки в опереті — грайливій, легкій, шелест суконь, зухвалій, але в міру… Якби комусь позаздрив, то Маленькому герцогу… Періколі… Став би я якогось дня несамовитим, то було б дамам до смаку, а мене б гидило, що вони надто люблять кров!.. а доки до того дійде, тепер, зі склеєною дупою, я собі міркую… міркую… у казематі, вдесятеро чорнішому, ніж Жюлева майстерня… який уже там газ у біса!.. які там лампи!.. які там дівчата!.. Тільки сочаться стіни! удесятеро гірше, як у Жюля! Подивився б я на нього в такій тюрмі, як ця! А що? із флюгельгорном або без! Грав би жалібних пісень! свіжо б виглядав! з такою пащекою!.. чи й тут би горлопанив? чи сурмив би у флюгельгорн? чи зворушив би моїх сусідів?.. чи пройняв би жалем?.. чи пробив би стіни?.. у вальсі… усіх! усіх інших!.. моїх!.. виказників-шакалів… у польці… отоді усі прийшли б…

І у такт! правда ж? у такт! не так, як я, зі склеєним задом!.. ні отой у гондолі!

Останні рими у вихорі! вихрові! три такти! чотири такти! жваво! жваво!

А щодо Жуляки, коли про нього мова, про брудного засранця, він людей мордує і розважається! от де різниця в наших вдачах!.. два характери!.. Прилетів би до нього янгол, він би й з ним повівся гірше, ніж із рибиною на сковороді!.. Не міг, щоб красуньок не принизити, не скривдити… або вкладав поряд молоду зі старою… теж для міфології!..

— Не рухайтесь, богинечки мої!.. Тісніше!.. Притуліться як слід, пташечки!..

У неймовірних позах.

— Їх з ріпи вирізьбити б, чуєш? із ріпи! а не в бронзі! у саксенській! із ріпи! О, мій Олімпе! якби ж то мені піч!

Він уявляв свої моделі тільки в глині, із печі! хтось його відволікав… зазирав у вікно…

— Це що таке?.. що?.. ви?.. піддивляєтесь?.. На дупи зиркаєте?.. на дівчат? на красунь? ні?.. Месьє захоплюється пластикою?.. не пластикою?.. Намалювати вам герань?.. Гуашшю?.. Вам все одно? Тоді не заважайте!..

І нишпорив під канапою… мав там запас гуаші… і гукав звідти:

— «Перехід Червоного моря»?.. Який мотив? Як?.. Який мотив?.. Щоб яскраві кольори?.. Синє? жовте? чи вам подобається блідіше? геть бліде?.. Є! Маю! німфи!

Бач, швидко все знаходив, не барився!

— Дві тисячі!.. Удома будете дивитись, що до чого!.. час митця безцінний!.. нічого не тямите!.. вам не тільки продай, а ще й розкажи!.. що за манери! ви що, не бачите, у мене голі дами!

Пристойність!

Бувало, клієнтів виганяв десять! двадцять разів! цілком вартісних клієнтів! надзвичайно люб'язних персон!.. спантеличених його манерами!.. весь час напідпитку… ба гірше! гірше! навіть не впізнавав! бувало… лаяв!.. і саме тих, хто справді цінував його мистецтво!.. в яких усі салони затикані його творами! які купували тільки в нього! сотні статуеток… фрески!.. знаходили йому виправдання… усе йому прощали, майже все… Часом стоять, чекають… бояться підійти, стоять на розі, дехто, траплялось, тричі Гірку обійде, доки наважиться підійти до вікна… їх багато мене знали… чекали мене у сквері Вінтимільї, чигали… як повертався з диспансера…

— Який він сьогодні?

— Мерзенний!

Усе одно мало не поклонялися.

— А п'яний?

— Гай-гай!

Я завжди йшов вулицею Кюстіна… провулком Пілона… Вінтимільї… дякували мені… а іншим разом траплялося, коли не дуже п'яний… коли хороший настрій:

— Заходьте, пані та панове! Прошу! Частую кавою! навіть у Абетца такої нема! Пригощаю!

І правда! мокко! та не всі наважувалися!.. Жюлева люб'язність?.. краще постояти перед вікном… пили каву стоячи…

— О, який пан Жюль чудовий!

— Радий, що вам подобається!

Чемність.

Але щоб не затримувалися!

— Ну ж бо, швидше! Гляньте, яка Танагра! Обпалю її вам після війни! Беріть як є! М'яка? що м'яка? м'яка? а ви, ви тверді?.. це у вас гроші м'які!.. гроші!..

Платіть і бувайте здорові! Раз-два! і без розмов!

Отут, у казематі, сиджу й міркую. От що тюрма: міркуй собі… Міг би мати гіркі спогади… Власне, маю!.. а щодо Жюля? думаю, думаю собі!.. Не певен, що він мене ненавидів… радше заздрив! Певно!.. і часом до найгіршої ворожості… зжер би… усе пов'язане зі мною… медаль! очі! мою сьому піхотну дивізію! мою Арлетту! її танцівниць! зривав заняття… розбещував… з вікна визирав, носярою водив, вичікував…

— Агов! Агов!

… щоб зайшли до нього… а не йшли на курси…

— Сюди! сюди, дівчатка! У мене є цукерки!.. Солодощі! Цигарки із золотими кінчиками! Помаранчі! Кава! Ви ж стомилися, красуні! Вам треба відпочити!

Вони підходили, розмовляли.

— На кілька слів!.. на кілька слів!

Пішки від самої Опери! До Арлетти, знов по сходах, знову «перекладина»? «Раз! Два! Дівчата!.. Пліє!.. Пірует! Пірует! Танде! Танде! Арабеска! два оберти, отак! вище! Три оберти!.. Позиція! Отак!»

А думаєте, ті дівчатка не піддавалися вмовлянням?.. От Жюль… А от канапа… от безе… причарування!.. його взяла! Крок! Два кроки! Вікно!.. бо він мав безе, чортяка! справжні, з кремом!

— Лягайте, панночки! Куди вам ще по сходах! дивіться, як уже захекались! Лягайте! Малюнок олівцем! Скидайте одяг! Хвилина! Мить! Ескіз!

Його взяла.

У нього навіть були баби! з ромом!..

І нехай Арлетта робить що хоче на своїх курсах! прогуляти! її уроки! стійки! пуанти!

Найгірше, що він сам-на-сам мене звинувачував, що я там пасуся! дупці мацаю! пачки задираю! дівчат зваблюю!

— Та ти що, вони приходять до Арлетти на уроки танцю!

Ще й виправдовувався.

Заспокоював його, пояснював, як усе насправді.

— Ну, то все одно зиркаєш, піддивляєшся! Лицемір! Підглядальник!

— Та не підглядаю я, не вигадуй! вампір! це ти їх очима пожираєш!

Я знав, що кажу!.. але йому кажи не кажи!.. чесність і Жюль!.. Це правда, я дивився на танець, завжди-бо любив танцівниць… ну то й що?.. ці позатілесні форми, міражі, створіння не те щоб з плоті!.. не ті, хто лишається, а ті, хто зникає!.. ну то й що?.. кому це шкодить?.. усе добропорядно!.. Хіба я не пует?.. Так чи не так? не митець, як Жюль, звісно! не скульптор і все таке!.. я не лапаю як пует, хіба що як лікар, але трохи!.. Лікар мусить доторкатися! мацати! та я цим не користався! Вони приходили до Арлетти, а не до мене!.. вчитись танцю, хореографії суворій! професійній, прошу врахувати!.. не для дурних дригань! фуете! круазе у п'ятій! на другу! на пуанти! вони аж тремтіли, любоньки, стомлені, спітнілі… сеанс тортур!..

Такі тонкощі, це не про Жюляку!

От я, чистота танцю, це я розумію… По суті, я такий самий кнур, що й він, як Жюль, як будь-хто, але для мене танець — то релігія. Без танцю — смерть! Гай-гай! у мене двадцять не станцьованих балетів! і їх ніколи не покажуть! отож суто духовно! Геть поза зиском, поза славою, от де я є! Що, хтось заперечить? Жюляка, може, заперечить? ласолюбний мавполюд, самі інстинкти! Псувач прекрасного! я б теж хотів! От звір! Чекайте! Гірше! я тремчу від гніву на своїх струпах, як думаю про це! на саму думку! Я пам'ятаю! найгірше! найгірше! Кубок! Пляшка! Праця! Лілі! Арлетта! Ох, згадую свої помилки! пастки! гріхи буття! а треба! треба! Чесність над усе! факти! факти! Подумати, Арлетта! Чи, може, я несправедливий? Він напосівся на Арлетту! з якого дива? раптом! нема ради! розкажу вам! усю історію! Арлетта його бачила щодня! була йому, сказати б, як сестра, моя дружина, не кокетка, нічого такого, просто гарна, показна!.. Але щоб бісики, то ні, де там! просто привітна з ним, дуже привітна.

— Бідолашний Жюль! Бідолашний Жюль!

Переймалася ним… його бідою… його жахливим козирем!.. бідний Жюль, прощала йому більше, ніж я, звичайно! я б сказав… По-сестринському! Як сестра! Вона заходила, йшла далі… дорогою додому… як благодійниця…

— Ну що, Жюлю? Як вам ведеться?..

І трохи докору:

— Жюлю, ви крадете в мене учениць!.. Спочатку Мішліну… потім Мірей… переймав у неї, направду! перехоплював! крав!.. на «агов, заходьте»!

Коли заставала, як вони голими йому позують і курять цигарки із золотими кінчиками.

— Ми зараз ідемо, Арлетто! Ми зараз ідемо!..

Обіцяли.

— Жюлю, ви людоїд!..

Щодня…

— Так, я людоїд!.. я людоїд!

І кидався їй під ноги зі своїм візком! з розгону! з усіх сил!

— Я ще й пустунчик! Я пустунчик!

І враз хапав її за ноги! руками під спідницю!

— Зараз з'їм! Зараз з'їм!

Це для сміху! завжди для сміху! а потім якогось дня таке… таке…

— Я тебе кохаю! Кохаю! Не йди, Арлетто! Не йди! Обожнюю тебе!

Освідчення.

Стискає її, стискає в обіймах… це було просто на вулиці… розумієте?..

— Зачекай, люба! Не йди! Не йди!

Розвага перехожим! На щастя, вони дивилися кудись угору, здається, у хмарах точився бій! Чи здалося… здалося!.. Дивилися уважно! Носи позадирали! Всі догори! До неба! Отам! отам! отам! тикали пальцями в хмару… та де там! вигуки!.. а тут якраз я, пробираюсь крізь юрбу!.. Ішов з метро!.. раз! і два! вони хотіли піднятись вище! вище! всі!.. увесь натовп! до Сакре-Кер! до Святого серця! там ширший краєвид! мерщій!.. мерщій!.. інші вже вертались… від Святого перця!.. сутичка двох натовпів!.. хто нагору! хто на метро!.. штовхались! лаялись! гай-гай! а свинтус Жюль репетував:

— Обожнюю тебе! Обожнюю! просто в міжніжжі у Арлетти! під спідницею! Досі чую… Я! досі чую! Нахиляюсь… Бачу! Вчепився в неї посеред юрби… посеред наброду… заліз їй під спідницю.

— Обожнюю! Обожнюю!

На візку! На щастя, ніхто не дивиться! Всі дивляться у небо! і лаються! поганими словами! гівнюк! сліпий! глухий! дорогою не поступаються! яка ганьба! немає слів!..

Обожнюю! Обожнюю тебе! волає Жюль… з-під її спідниці… із міжніжжя… зарився… цілує! обціловує! я бачу!.. нахиляюся… Арлетта не може ворухнутися, ступити крок… ні, може!.. могла б!.. має сильні стегна!.. могла б розквасити йому обличчя! юрба завмерла… зустрічні хвилі натовпу… траєкторії!.. борозни на небі! на все небо! величезні дуги «S»!… кола «О»!… зигзаги «Z»!.. «Чиї це літаки?» Га? Га?.. між хмар… натовп ще тісніший… «Чиї це літаки?»… Сперечаються! Чиї аероплани?.. траєкторії із крижаної пари! неймовірна швидкість!.. Виписують зигзаги!.. кола!.. віражі!.. але це означає!.. це слова! Здогадалися!.. розшифрували!.. роздивились! Це «О»! Це «Z»! Англійці вже у Ніцці! Росіяни за дванадцять кроків від Потсдама!.. небесне письмо!.. усі носи угору!.. «Не знаєте?.. Нічого?» Як це захопливо! «Вони вже йдуть!.. Вони вже йдуть!..» Це все. Дивлюсь у небо… дивлюсь на землю… дивлюсь під ноги людям… бачу, як Жюль вчепився у Арлетту… тримає!.. стискує! запхавши носа їй між стегон… горлає: «Обожнюю! Обожнюю!..» Інші кричать: «Вони вже в Форж! Вони вже в О! от вони! у Mo! от вони! От дурень, дивіться вище! Вони вже в Гарш! Не штовхайтесь! Дивіться вище!» Стислися, зчавилися… Оточили Жюля й Арлетту… Я не міг дотягнутись до Жюля… схопити його за патюльку!

— Ох, Томмі! Ах, Семмі!

А з вікон кричать іще гучніше! гучніше, аніж натовп! Радіо з вікон… «Вони вже в Ло! у Ло-Ламанші! Вони вже всюди!.. Вони в повітрі! он де! У повітрі!.. Вони на танках! На ешелонах!.. Мон-Сен-Мішель зруйновано!.. Радіодивізії пливуть по Сені! Вони вже у Форж! Вони в Мелені!»

Набридло це овече бекання! Хотів дістатись до Арлетти! Розштовхують трьох-чотирьох… а їх уже дванадцятеро вкупі! двадцятеро! сотня! Дивлюсь донизу… тягнуся!.. Жюляку бачу! в піхві у Лілі! завмер в її міжніжжі! їх стиснула юрба, натовп, тіснота. Вона стоїть… він у своїй гондолі…

— Обожнюю тебе, моя маленька! Обожнюю! Волає… Волає… Могла б йому зламати носа! розчавити! розквасити! Один удар коліна! нокаут кнурові!.. мала велику силу в стегнах! Ох, поштовх безнадії!.. а я проштовхуюся між людьми!.. відпихаю!.. пробираюсь до Лілі, підходжу! впритул! хапаю Жюля у візку! Він мов прилип! прилип! тягну до себе! тягну! відриваю! хочу відірвати!

— Обережніше, Луї! Обережніше!

Це в Арлетти такі перші слова! Спочатку Жюль! Жюль!

А я збирався схопити його за патюльку! аж тут раптом знову натовп напирає! і знову! справжня навала наброду! Пруть знизу, від вулиці Бюрка, й галасують!.. «Вони вже в О!.. Вони вже у Форж!»… ідуть на Сакре-Кер! йдуть найкоротшим шляхом, вулицею Бюрка! Вливаються в наш натовп! несподівано! біда! штурхають! відпихають! «Хами! Хами!» якнайшвидше до Сакре-Кер!

А ще пруть від вулиці Дюранта! іще грубіші! «Вони вже в Брюгге!.. Вони вже в Мері!.. армія під Арроманшем[149]!»… Ніби вони вже бачили! усе! згори! згори! від площі Тертр! А тепер горлають! Бачили, як куріли будинки! Бачили танки! піхоту! літаки! Бачили, як горить Фалез! Вулиця вирує хвилями юрби… вся авеню Ґавено! потік, котрий тече нагору, дивина! Усі хочуть поперед інших дістатись площі Тертр! А іншим треба ще видніше! їм мало виду з площі Тертр! їм треба на метро! Круговерть! Карамболь! Вир орди! орда на орду! «Дурні! Паразити! Зрадники!» на всі боки клапті одягу! «Дикуни! Покидьки! Навіжені!» Жюля і Арлетту натиск натовпу нарешті відриває одне від одного! Жюля відриває з-під Арлетти!.. з-під її спідниці!.. разом з гондолою!.. котиться назад!.. його візок задкує!.. заднім ходом заїжджає до нього додому!.. одним махом!.. рух, чолов'яго! просто до глини! до статуеток! задом назад до майстерні! відкинутий натовпом! не барися! з розмаху! беркиць! обрубок тут, а візок ген далі! Знову! відв'язався! він під канапою!.. обрубок… виє!..

— Рятуй мене, Арлетто! Люба моя! Люба! Арлетто! Лілі! Рятуй! Обожнюю тебе! Обожнюю!

Кидаюсь на допомогу! не роздумуючи!.. Зі мною десятеро! п'ятнадцятеро зі мною… роззяв… тридцятеро йому на поміч!.. щоб витягти його із-під канапи…

— Вам боляче? Де? Забилися? Кажіть! Жюлю! Кажіть! Жюлю?..

Треба знов попристебувати його… це не просто!.. посадити у правильний бік візка! бо є правильний бік! Бо візок не квадратний, а з виступом! як ніс корабля… добросердці навколо не знають цього… пристібають неправильно… йому боляче.

— От Арлетто, ти вмієш! Ти! ти вмієш!

Вона мусить показати!.. як його спутати!.. ремінцями!.. мотузками…

— Лишайся позувати, Лілі! Лишайся позувати!

Відразу за своє! вже вимагає! манія! і перед людьми! перед всіма роззявами! на всю майстерню! і надворі чути!

До краю, от! Довів мене до краю! Казна-що!

— Ну ж бо, ну ж!

Більш нічого не можу промовити! От чорт!

Ніколи в його свинарнику не бачив стільки люду! Туристи! Роззяви! Черниці! Шпики! Солдати! Німці!

— Попозуй йому! Нумо! Попозуй!

Бачу, вона не наважується роздягнутись… хоч вона майже роздягнута! одяг пошарпався у тисняві!..

— Ну ж бо!

Якщо треба наказати, я наказую! Він белькоче! А я б белькотів?

А от, власне, й він! у візку! лють! Хапаю! І відкидаю подалі дужим ривком! скаженим! покидьок! котися! і він котиться! по бляшанках з фарбами! усе розтікається! він відстібається! ремінці! мотузки! рвуться! обрубок, голова, усе у фарбах!.. як завжди! От замазура!.. як жаба, черевом догори!.. Верещить! Знов за своє!

— Дай мені Лілі! Дай мені Лілі!

У мене просить! геть сказився! перед усіма!.. і біля вікон повно люду! Гай-гай!

— Бери, свинюко! Бери!

Довів мене.

— Фріц! Фріц! шепоче він мені… Фріц! з-під канапи, звідти, куди упав, замазаний у глину, у лайно! й показує мені на двері!

Це вже занадто!

— Геть!

Наказує він.

— І ви всі також геть! тпрусь!

Усіх виганяє! Щоб нікого в майстерні!

Командує отак! із-під канапи!

— Геть усі!

У гніві.

— Геть! Геть!

Отак це сталося… Таким він був… Усе пригадую!.. скандал! Усе, немов перед очима!..

Чи я обурився? Чи напустивсь на нього?.. А весь набрід навколо, уся шушваль!.. вони б мене подерли!

Усе розрахував, от трутний обрубок! підступний покидьок! Усвідомлював, що ляпнув! що назвав мене зрадником! назвав! я враз побачив ікла! ікла у людей! роззявлені пащеки! ще слово, і вони мене б роздерли!.. напоготові! напоготові! ще й інші, що поверталися від краєвиду… згори! з найвищих сходів Сакре-Кер! від виднокраю… від димів над Сансом! зважте! зважте! на їхній настрій! бачили, як горять будинки… у Фонтенбло також!.. і танки! і бомби! і все інше! І уявіть той сказ!.. ще одне слово Жюля, що я фріц, і мене б полінчували! Досить було глянути на вишкірені ікла! і цівки слини!.. Мов дикі звірі! А тут Жуляка дражнить мене зрадником! от і кінець!.. Ніколи ще не бачив настільки гнівних екземплярів! котрі прийшли від собору Святого Серця! Відлягло, як він їх вигнав.

— Забирайтеся! Забирайтеся всі!

Позадкували, загарчавши, захрипівши… з іклами!.. і неохоче!

— Ну ж бо! Ну ж бо! За поріг! За поріг!

Командував з гондоли! Я його знову попристебував, добряче затягнув!..

— А ти чому ще тут? Геть звідси! Остогид! Цинічний негідник! Потолоч! Потолоч!

Дивлюсь на нього, на обрубка, опецька, потвору! Розгатити б йому макітру! Теж мені скульптор! Стрибнути обома ногами, та й по всьому! Трісь! жаба!

— Забирайся! Забирайся!

Не стало сил! Уже не стало сил! Він би гукнув по допомогу на всю вулицю, усі роззяви знов прибігли б! Становище йому на користь! Юрба на його боці! Туристи! Домогосподарки! Усі, що раптом стали за англійців!.. і за американців!.. за кружляння їхніх літаків!.. триста моторів… гур-гур-гур! Усе йому на користь!.. Завжди мене ненавидів, це ясно! ясно! У всьому винуватив!.. кажу про всі ці речі… міркую… усі цькування! тільки я! не він!.. всі хиби тільки я! краще не витикатися!.. щоб натовп не полінчував!.. назвімо речі! поміркуймо!.. холоднокровність! цькування, то був я, не він!.. він скористався! його взяла! а я запроданець! я!.. і все таке…

— Ходи, позуй, Лілі! Ходи, позуй! Роздягайся!

Лілі, забув сказати, то було домашнє ім'я Арлетти…

Удома називали Лілі, просто так… ви, мабуть, здогадалися…

І що там роздягатись… Уже в тисняві подерся одяг!..

Він наказував! А я стояв, дивився… він був мені якраз по пояс… у своїй гондолі якраз піді мною… його пика… якраз мені по пояс… нахаба!..

— Нумо, Лілі! Мерщій!

Вона вагалася… я бачив, що цей смердючий кнур все хоче роз'ятрити!.. Роззяви знову з'юрмилися біля вікна… усе спочатку!.. інші без церемоній заходили в майстерню, штовхалися у дверях… тикали у мене пальцем!..

— Ну ж бо, Арлетто! Ну ж! Позуй! А ти повиганяй усіх! Жюлю! Ну ж! Ні?

Я передчував скандал.

— Нумо, дай мені обидві праски!

Вони лежали під канапою, його праски… у закутку під канапою… дістаю, передаю йому… він їх хапає… Усі роззяви врозтіч! Он як! вуаєристи!.. нікого не лишилося! розлетілися, як зграя горобців!..

— Ходи, Арлетто! Ходи сюди!.. Любаско! А ти пристебни мене!

Він знову відстебнувся!.. порвався ремінець!.. зав'язую… прикручую…

— Арлетто, а ти сюди! сюди!

Він хотів у колишній кухні, де була газова лампа, лампа «Ауер»… не хотів у майстерні… щоб позувала на розкладному ліжку… він не часто просив там позувати… тільки щоб мати спокій, щоб геть ніхто не турбував… і з вулиці ніхто не бачив… нічого… і при газовій лампі… природного освітлення там не було! геть не було! Тільки лампа, що свистіла… і заливала все зеленкуватим світлом!.. синюватим!.. жіноче тіло у світлі газової лампи! шкіра! плоть! потворність!

— Лягай, Арлетто! Простягнись!..

— Вона ж зелена, глянь-но!..

Не можу стриматися від ремарки!.. Мені не вподоби зеленаве світло!..

— Я узагальню образ в ескізі!.. Зелена, кажеш? зелена? та що ти розумієш? ти що, своєї жінки ніколи не бачив?

— Що ти узагальниш? кого ти бачив?

Він насміхається! чортяка! Карабосса! Казиться! Я б його почастував тими прасками!

Краще їх облишити…

— Ідеш? Ти йдеш? Ну й біс з тобою! Геть! Іди собі!

Тиран! котрих мало!

— Спочатку виліпити, недоріко! Утяв? Спочатку наче з тіста! потім з глини! година часу! усе тобі роз'яснюй! Нічого, прийдеш знову! Йди в метро!

— Я зроблю тобі голову з кераміки, так і знай, засранцю!

Щоб знав! це моя відповідь! момент! усе ж!

— Так… так… так… Я його дратую… моя різкість, ах, я його дратую!..

— Балакай! Ляпай язиком! А ти, Лілі, лягай, як я скажу… побачиш розмір, коли я обпалю скульптуру після війни!

І показує рукою, як це буде! показує мені! «Сторч! Сторч!» Як пружний прутень!

Вульгарність.

Це не випадково! Навмисно ображає! прибив би! наривається! наривається! провокує, чи наважусь!..

— Побачиш розмір!.. зачекай, як обпалю!

І крутиться, мов дзиґа, у візку! на всі боки! Повертається до Лілі, хапає за стегна… обома руками!.. і мне її, і пестить, а вона лежить, простягнувшись…

— Побачиш після печі! побачиш!

Весь час про піч торочить!

— Я обожнюю її, так і знай! Обожнюю!..

Сам напрошувався, щоб я розгатив йому пику!.. кохання!.. нас лишилось тільки троє у кімнаті… троє…

— Фріц! Фріц! белькотить він… а потім голосніше: Фріц! Фріц!

— А йому: а ти покидьок! потолоч! потвора! обмовник! Приб'ю!

— Ну, ну, давай, відказує він спокійно й видивляється в люстерко… гримаси корчить, кривляється…

Я його не чіпаю… не чіпаю… Тупцюю… Ще досі відчуваю, як тупцював… Потім припинив гримаси корчити… Повертається до ліжка…

— Розсунь! Розсунь ширше! ще ширше! отак! кокоточко! щоб я добре виліпив!

Він розчепірює їй стегна… широко… стегна…

— Обпалю в печі! і знову її мацає, поправляє сідниці навмисно, щоб я бачив! що це його право!

Я не такий щоб запальний, не такий, що казиться з усякої дурної вихватки! ні! не дратівливий! скоріше мирний… шанобливий… але ж він зумисно!.. Я розумію: він дивакуватий… шарлатан… Розумію: істеричний!.. Розумію творчу натуру!.. всі вони вар'ятів корчать!.. грають роль!.. грають!.. Нехай!.. публіці розвага! пікантно! нехай! краще купуватимуть! але тоді там Жюль мені допік! Щоб мене ревнощі взяли!.. щоб я від ревнощів казився!.. грубощами, образами навмисно!.. щоб я відгамселив його!.. відгамселив!..

— Гаразд, засранцю, напросився! Хапаю кочергу! беру міцно в руку! його залізяку!.. коцюбу!.. Ах, молодість!.. Сьогодні так би не вчинив!.. замашна!.. залізяка! а він бачить!.. добре мене бачить… я над ним!.. згори!.. над головою!.. з таким прутом залізним!.. тримаю, мов списа!..

— Що так слабо? Що так слабо?.. кричить мені.

Тоді затоплюю йому в пику!.. Підводить носа… роззявляє пащеку! навмисно!.. навмисно! роздратовує мене!.. Я з розмаху обома руками! Буц!.. умився юшкою!..

— Що так слабо? Що так слабо?..

Арлетта на ліжку, он, гола, розчепірена… заходиться реготом! нестримним, гучним!.. дзвінким!.. і вже обоє!.. регочуть! регочуть!

— От Фердинан утнув! Ото утнув! Ги-ги-ги! га-га-га!

Стою, як дурень! Вони сміються, аж заливаються!.. обоє!.. Сміються з мене!.. я кумедний! Аж задихаються!.. Жбурляю кочергу у двері! у стулку! Вона падає! підскакує! Жюль їде за нею!.. Підбирає й подає мені, мовляв, давай іще… От блазень! Та кочерга мені вже не потрібна! Тоді він її підносить! Погрожує мені! Тиче, неначе хоче виколоти очі! для сміху! для сміху! Він! Він! з підлоги! з-під мене! із гондоли! От жартівник!

Лілі регоче й пирскає! пирскає! Заходиться від сміху! Тріпоче, наче рибка! Ліжко ходить ходором!

— А тепер забирайся!

Я їм обом набрид!.. Уже нареготалися!.. Направду!..

— А тепер забирайся!

Знову каже… шмат лайна!.. падлюка!.. гаразд!.. гаразд!.. справді! Бачу… вони заодно… гаразд!.. гаразд!.. Іду… Іду…

Тепер уже виходжу…

Отже, саме час… отож я міркую… саме про цю мить… саме цю!.. і потім продовження… все, що трапилося потім… пішли жахи… справжні жахи!.. як ми стали тими гнаними… хочу сказати навіть цькованими, нещаснішими за диких звірів!.. і не місяць!.. десять місяців!.. десять років!.. А потім іще «Срацасійний суд»… Ми вигодували багато звірів! Покинутих там і тут, котрі загубилися цьковані… багатьох підібрали… жоден з них не випробував того, що ми, наших страждань… Це впливає на характер, а як інакше… люди геть не уявляють собі, що таке десять років атюкання…

— А тепер забирайся! пришелепуватий! геть!

Досі чую.

Чотири рази викидав мене за двері!

А я ніяк не міг піти…

— Я виліплю тобі із глини твою Арлетку! з лакованої глини! Ось дивись!..

Гукає мені з вікна… прочиненого… Я на тротуарі… стою знетямлений.

— Язиком полакую, втямив, убивце! отак! Язиком!

Назвав мене убивцею! Мене!

Знав я його язика. Знав. Показує, як він його закручує!.. І руркою!.. і зигзагом!.. і вигином!.. і кінчиком!

Я стою… Цікаво подивитися! Він мене вабить.

Гукає Арлетту.

— Ходи сюди, Лілі! Ходи!

Щоб вона голою підійшла до вікна… вона підходить… сміється… вдоволена…

Гай-гай, вони заодно… заодно!.. На тротуарі більш нікого… Тільки я… Як телепень…

— Дивися, отак! Лапами! Лапами!

Показує, як ліпитиме! і лясь! по сідницях! по стегнах!.. а вона сміється… сміється! у неї сильні стегна, стегна дай Боже!.. носа розплющить одним порухом коліна! буц! і іскри в очах! Не вірите? а вона сміється!

— Гаразд, вертайся! нехай позує… хоче, щоб я бачив, як вона позує… іще!.. іще!.. щоб я знову зайшов… розважається… як ставиться до мене!.. обоє розважаються!.. обоє!.. та ось на вулиці з'являються постаті… в кінці вулиці… там, де завулок Ажіль… а щойно не було!.. та це поліцаї!.. заходжу назад! Він зачиняє жалюзі… власне спускає, припасовує… вони погано тримаються!.. працюватиме в глибині кімнати! у глибині і тільки у світлі газової лампи!… мерщій!.. поліція!.. світломаскування!.. зачиняйте все!

— Повертайся до ліжка! Лягай! Лягай!..

Знову в газовому світлі… розсунуті стегна… цицьки… шия… плечі… усе зелене… синє… трохи рожеве… плоть.

— Уявляєш задум?

— Поки що бачу все зеленим…

Кажу йому… як він її зобразить? зеленою? сірою?

— Вона тобі не подобається? Кажи, не соромся!..

— Знаєш… Знаєш…

— Тобі потрібна яловичина з кров'ю!.. чи герань!.. Певен, ти любиш герань!.. Квіти любиш, правда ж?.. га? троянди? не любиш троянд?..

Зненацька запитання… Навіть не знаю!.. Не знаю!.. мої естетичні смаки!.. не люблю зеленого і край!..

— Герань? мимрю я… герань?..

Він кидається до ліжка й копирсається під ним… у нього під ліжком купа акварелей… дістає гуаш у червоних тонах… квітку… азалію, здається… азалію…

— Тримай, дарую!

Він ніколи нічого мені не дарував…

— Так! Так! Бери! Убивце!

Кого убивця? Кого хотів убити? До чого це?

— Бери і йди! Іди, убивце! Дай нам спокій!

Ти ба! Знову виганяє!

— Згорни її! Згорни!

— Що згорни?

— Гуаш! Гуаш, телепню! правильним боком!

Є правильний бік…

— Чекай! Ще статуетку!..

Знову копирсається, дістає статуетку… із-під ліжка!.. Закидає мене подарунками!..

— Забирайся!

У мене обидві руки зайняті.

— Тпрусь! Тпрусь!

Не виходжу… Я у дверях… в інших… Я на тротуарі…

— Що? Що?

— Бігом! Бігом! Поліція! От телепень! Поліція! тривога!

Я не чув сирени… чи не дочув… Дивлюсь у небо… Він сказав тривога!.. Літаків не бачу… А ні, он якась смуга! Справді! Смуга! У формі велетенського «V»… але сирен не чув…

— Бігом! Бігом! От телепень! Бігом!

У мене дзвін у вухах, міг недочути… Каже біжи в метро. Не маю довіри до сирен… ніколи не мав!.. Плутаю… Вулиця безлюдна, це точно… поліція кудись поділася!.. Справді, ні душі!.. Отож таки тривога?… але ж тривоги цілий час!.. сирени!.. гучне нявчання!.. у мене теж свої сирени! свої власні! теж гучне нявчання!.. часом вуха ними геть забиті! гучним нявчанням!.. і не часом… часом годинами!.. в мене у вухах!.. І все ж… і все ж… «У метро! У метро!»… Наважуюсь… крок… другий… спотикаюсь… упускаю акварель!.. дарунок… «У метро! У метро!»… Упускаю статуетку… Мене хитає… крок… другий… випростуюсь!.. і бе-е-е! блюю! Несподівана нудота!.. там, недалеко… за двадцять кроків від його дверей… бачу тільки тротуар… і більш нічого… усе вибльовую на тротуар… стою рачки!.. рачки… треба б у риштак… бо тривога! це в мене у вухах чи це сирена?.. Таки тривога!.. А я блюю, як той п'яниця! Знаю! і тому не п'ю! Ніколи! Ні краплі! Паморочиться! До сраки його акварель! Перейду на той бік! Все одно перейду! У браму напроти!.. у браму!.. у браму!.. Сирени!.. не сирени!.. А мене верне, так і є!.. Верне!.. але сирени?.. до брівки… брівки… розумієте?.. до стоку!.. до струмка!.. Струмок раптом велетенський!.. Вир!.. вир підіймається… міцнішає!.. догори!.. донизу! паморочиться!.. Ейфелева вежа, сказати б, а зникає у потоці!.. у глибині маленький отвір, стічна канава!.. а потім величезна і затим гігантська!.. неосяжна!.. весь Париж!.. стічна канава!.. на дні стоку!.. я ж бо знаю!.. хапаюся!.. тисячі вогників!.. свічок!.. брівка!.. браво!.. не падаю в канаву! Вир мене не забирає! браво!.. блюю!.. блюю в безодню! свист у вухах!.. памороки! борюсь із запамороченням! Меньєрове запаморочення це зветься!.. будинки обертаться!.. ну то й що?.. підносяться! підносяться! ну й що? будинки вже в повітрі! «Меньєр! Меньєр!» а тротуари сторчака!.. чую ваш сміх… Ні! Ні! Ні! Я чіпляюся і таки перейду!

Мене ваш сміх не зачіпає! Я пливу! Пливу! і пісня!.. Ви смієтеся, чую! ноти вам потрібні? ноти! Вони у мене теж у голові! Я напишу вам ноти, транспоную!.. Знайдете фортепіано… вони ще десь існують… Тільки до Жюля не ідіть! Не ходіть до Жюля… Фальшиві звуки в піаніно в Жюля! Не ходіть! Я рачкую, блюю, це нічого!.. у Жюля все фальшиве!.. зіграйте правильну ноту! справжню! а потім іншу! і всю пісню!

Знайдіть же піаніно! Зіграйте одним пальцем!.. Вони ж не всі померли, себто піаніно! Їхні звуки ще існують! мі! ре!.. Бо є звуки, котрим кінець… але не піаніно! одним пальцем! другим! Є звуки, яких вже не існує!.. та піаніно: фа-дієз і соль!.. даю вам ноти в соль! Вважайте! Одним пальцем! Одним! Нумо! Нумо! Слухаю вас звідти, де я тепер! Браво! Браво! Ви краса! Погляньте у люстерко! маленьке й кругле знаєте? Ги-ги! як у Жюля!.. Та я теж приємний!..

Усе це гарні балачки, проте ніхто не прагне мене тут замінити, на дні тюрми!.. шанувальники покинули мене здихати!.. з піснями, без пісень!.. Всі згодні!.. Дупа в гною, сліпий, глухий!.. ненависники, шанувальники, вороги, один чорт! Корида — все, що їм потрібно!.. зрадник, постачальник шибениці, найголовніший Юда: я!.. Бачив вишкірені ікла! ворожі! пащеки, які кричать атю! негідники на ловах! збоченці насолодилися до крові! Я все це бачив! Новий доказ: Палата інвектив! у той четвер! Нехай їхні імена вирізьблять і позолотять! на граніті каплиці Сент-Шапель! для напучування простакуватих дурнів, щедрих, самовідданих, палких, щоб знали, що їм буде, як вони кинуться на жерла, на сурму, на жертовник!.. Волію ще одну плиту для карбування ймень отих, що торгували одами на обидва боки, у кого на колінах сиділи всі члени Останнього Суду… Ото урок історії! Ото туризм, що не минув даремно!.. як вона обходиться із добровольцями, бійцями обох воєн, що сто разів в огонь стрибали, аби ця суча Батьківщина знову розцвіла, але не розпродажами, не ярмарками ошуканства і не балами зрад! Ах, герой сімдесят п'ять відсотків, якщо Останній Суд не розчавить ваше серце! вашу амністію, аби підтертись! Щойно просурмить сурма, скликаючи поранених двох воєн і тих, кого на сімдесят п'ять відсотків у чотирнадцятому! от сутенерам буде сміху! велика втіха Будівничих[150]! Про це у Дайджесті ні слова! Та я, котрий усіх переживе, я закарбую їх у мармурі і позолоті! Шанувальників, роззяв, ненависників! ніхто не хоче побути замість мене в буцегарні! Покинули мене тут на погибель! Змовилися! Дупа в гною, зубів нема, сліпий, глухий! Корида — все, що їм потрібно!.. зрадник, продавець шибениць, найголовніший Юда на палі, а потім на дрібному шинкуванні! Вони не зізнаються, бо надто легкодухі! Отож наполягаю: їхні імена, підвищення по службі і ранг садистів, хто прикриває і частку власності, усе це золотими літерами на граніті у Сент-Шапель! Як обходяться з героями і скільки зненависті додають! скільки помсти! Оті, у котрих усе рента і все золото! Слабкі їх збуджують! Вони воліють, аби слабкі ще вили! Я вию! Я хриплю! слабкий! Я витиму у Сент-Шапель! А от Мартен Дароносець не виє! отримує жетони Ґрамма й Брома без виття! Мотори постачає без виття, хоч трохи посоромився б! а скільки пихи! Останній Суд теж задніх не пасе, героїв чотирнадцятого четвертує, не моргнувши! Хто намолотив мільярди за окупації, теж не виють! Чекають наступної війни! Носять хутра шиншили! уже! Одне одному вглиб дупи зазирають, збираються для цього в особливих клубах, щоб складки сала порівняти! «Кровотеча є? Нема?» Усе готово до наступної війни! Їхні зв'язки, мандати, куплені депутати і вже готові вироки Останнього Суду, лиш підписати! Їхні вертольоти! Їхні оди! Засідають, заробляють, прирікають! Вони у мене все забрали! сорочку! шкуру! роки!.. чоловічу снагу! вже не стоїть!.. усе взяла пелагра!

— Розплатишся за всіх! вони мені сказали!

Усі, це хто? Усі, це що?

У Франції є повно таємниць… таємниця листування… Я ніколи не розпечатував свої листи… Консьєржка пані Туазель робила це за мене, але їй швидко остогидло… новини про людей завжди відгонять облудою, піддивлянням, злодійством… А особливо листи чемні, солодкаві, привітні… від чемних листів у мене сказ… так наче з поліції писали. Пані Туазель їх місяцями відкривала… казав їй: «Приносьте тільки «повідомлення про смерть» — мініатюрні труни!» Оскому вже набили «повідомлення про смерть»! а скількох отак до смерті довели, хто брав таке до серця… Мені казали, що й до сьогодні лишились люди, котрі на самоті від жаху виють! від телеграм! від маленьких трун! їх можна побачити в метро, знічених… зацькованих! Тож вийте, жіночки! до ноги! Он Артрон не виє ніколи! Холодним сцить! Він інших змушує стогнати у своїх п'єсах! Викриває, грошви наживає! Він кокотка! То ж вийте, жіночки, коли вам млосно! Не стримуйте себе! Це крик тваринний, крик життя! Ганьба тихим міщанським зітханням! Ви ж кричите, коли народжуєте! ще голосніше перед смертю! і це все одно нізащо не дорівняється до ваших зойків, млінь і хизувань, аби позбиткуватися з героя, покинутого гнити на хресті й котрий хотів добра для Батьківщини! Це має надзвичайну вартість! Це має аукціонну вартість! Треба бути найголовнішим Юдою, ганьбою Гірки, як я, губителем Парижа, аби пізнати всі таємниці ненависті! Всі зречення! Я написав усе, що міг, віддав усе, що мав! молодість, кров, поетезію! більш, ніж усі гомські кафе! ніж усі театри, де млоїть солодко! ніж усі газетки спереду і ззаду! ніж суди, де мене проштрикують і рубають! чекають нової війни, щоб скористатись і передати справу «Будівничим»! Хай живе рак! хай рак роз'їсть їм сраки, легені, язики й горлянки! Бог мене чує, я дивлюсь йому у вічі! Я ще не сказав йому: давай! Тим часом кліка судить, засуджує, краде меблі і квартири! от доказ! У мене й шкури не лишилось! Ні сорочки! Ані зубів! але є в пам'яті наспіви від матері!

Коротка мить і все життя… мати ніколи не шукала втіх і задоволень… вона пройшли повз… як і я, її син… усе на самопожертвах!.. жіночий хтивий і розпусний стогін дорівнює агонії… Та мені стане ненависті, я напишу, за всіх помщуся, із залиплим задом, усім історичним іменам на мармурі і в позолоті… у Сент-Шапель!.. влада письменника така слабка! поет недужий, найслабший із усіх! Начувайтеся, величні Геркулеси в тогах! Я доможуся, щоб ваші імена закарбували в позолоті! Скасували мою амністію… ухвалили, що я не достраждав, що потерпів недосить, що мало харкав кров'ю!.. рахунок між Богом і мною!.. Маю медаль, маю копію! медаль — то нагорода Жоффра у листопаді чотирнадцятого!.. взірець звитяги!.. Якоїсь ночі ввійшов тюремник, поторсав, щоб я підписав прохання про перегляд справи… балтавський документ… що було робити?.. Міг відхилити хоч один абзац?.. Кийком по голові! Бачив, як б'ють і підганяють в Африці! Не люблю, як підганяють, ще й кийками!.. Краще антропофагія… Бачив, як у жінок стегна з'їдали їхні ж сутенери з великої любові… Я сам ніколи не їв стегон… інстинкт, чуття, от і все!.. А от Жюль жер стегна… Я вже казав, як моя консьєржка довго читала адресовані мені листи, а потім стомилася… відкладала для мене набік тільки «повідомлення про смерть»… найядучіші отрути… Гай-гай, як швидко вас знесилюють отрути, злість, удари! Або колесування!.. Колесовані вже навіть не волають!.. А я тримаюся тільки на дигіталісі, а систоли дедалі слабші!.. бе!.. ме!.. бе!.. ме!..

Може, мені не стачить часу написати все, що мушу, Лілі, вона була для мене справжнім янголом… Розповідаю вам усе відразу… Мав би усе перечитати! Чи не правда?… Тримаюсь тільки на дигіталісі… у суддів Останнього Суду мій пісочний годинник в руках!.. вони кажуть: «Огидний блазень! Потягнемо ще місяць! Іще не вмер! Негідник!»

Самі собі дивуються… Обурюються! от їхня думка про мене! але я викарбую їхні імена у Сент-Шапель! імена у золоті! так улаштована вічність світу… вони не втечуть!.. люди в нескінченній крові!.. ніколи не втішаються на повну… їм цирк давай, атлетів, масивних м'язів на четвертування!.. Я вам усе згодом поясню, якщо мене пелагра не здолає…

Можливо, зможу ходити з двома ціпками… хитаючись і трусячись… маю звичку… і виблюю надворі у риштак…

— От трясця! Хто б його довів до смерті! Усе вже в нього відібрали! списали! зреклися!.. Перекрийте йому воду!

Вже перекрили!.. живу без води… не роблю ка-ка… не сцю… Три тижні, знаю… і зад прилип до табурета… струпами!.. як вийду, якщо я вийду, напишу петицію, щоб ви мене утримували до скону! ні біса більш робить не хочу!.. ні Бебер, ні Капуста, ні Нінів, це ще один кіт, ні собака Бессі… знов буду непомітним лікарем у передмісті? можливо?.. лікуватиму тільки від ревматизму?..

Дружина провідувала мене тут у перші місяці, а потім заборонили.

— Він погано їсть! сказали вони… Він не випорожнюється!..

Тюремні прискіпування!..

Промивання двічі на місяць, майже окропом… отакі ліки!..

Докори доконають вас…

Арлетта про все дбає, дзвонить, захищає мене, букети в подарунок розсилає… Це вона в суді перевертає пісочного годинника, коли я от-от ґиґнусь…

— Та цей ніколи не помре!

Живий тільки завдяки їй… уже не маю тіла!.. і душі майже не лишилося… Світ виявився зажорстоким. Патрачів не бракує! Мені траплялися жахливі істоти…

А от Жуляка був ще тим тираном! Я вам казав!.. та я знав його уже на схилку сил… Міг би очі йому видряпати, коли він м'яв голу Арлетту… щоб я вибухнув, щоб кров йому пустив! хотів, щоб очі йому вийняв!.. навмисно дражнив мене зі свого візка… ото ще збоченець… щоб я його коцюбою… дринь! прямо у вічі! Навмисно мене фріцем дражнив перед усіма, перед консьєржкою! Було б його порішити!.. Тоді хоч знав би, за що сиджу… Якби я прочитав усі сторінки, що вони вимагають, то знайшов би там потаємні думки… Проте воно вам ні до чого! де ритм, а де ви! в душі в людини повно зле дистильованих отрут… звідти всі забрьохані думки… Я тіло й душу положив за порятунок ваших дорогих життів! Нічого ні в кого не поцупив!.. Ніколи нікого не одурив! Навіть чайових не мав… як доказ, усі гуаші й статуетки… на смітник! усе!

— Позуй, Арлетто! Позуй йому! Нумо! Голою!

Я її напучував… Досі чую свої слова…

А вона таки красива голою… навіть зовсім зелена під газовою лампою… питала в мене дозволу… дивна штука дозвіл… на своє тіло!.. я ніколи ні в чому їй не відмовляв… нічого не забороняв…

— Позуй йому, Лілі!

Хотіла від мене почути… була сексуальною… театр завжди сексуальна річ… це не перешкоджає почуттям… це так!.. тисячократно так!..

— Нумо! Нумо! Позуй йому!

Добре пригадую, я наполіг… на складному ліжку… які вигини, які сідниці!.. довгі пружні ноги! плід довгих вправ і грації…

— Я зроблю тобі статуетку! тільки для тебе!

Глиняну статуетки Арлетти.

— Коли знову прийдеш?

А тепер заговорив про мій вибір… стало зрозуміло… хотів узяти собі Арлетту… може, так було б і краще… міркую… Не зазнала б стількох нещасть, аби тоді зійшлася з Жюлем… була б захищена! Жюль мав захист! як Папа! принаймні чотири мережі! Якось би жили… і колесо фортуни оберталося!

Це підло, я так собі міркую в казематі, хоч трохи ухилитися від зграї гончих псів! усі на вас! всі гони!.. картаюся, картаюся до крові! Кохаю я Лілі, кохаю як нікого, але ж я їй поруйнував життя… Вона з відвагою за мене і віддано, навіть побожно, я того не вартував! приходила до мене в цю смердючу яму із тістечком, із помаранчею, не боялася! Сік з помаранчі — це життя, коли ви важите лиш тридцять кілограмів!.. Розповідаю гамузом! Не певен, це вже було вище приблизно на сторінці 212!.. Цілую вас, а далі розбирайтеся самі!.. Маю стільки всього розповісти, що мусив би прожити сто двадцять років і безперестану писати, аби окреслити для вас передумови… двісті років, аби добре розпочати… і ви всього не зрозумієте!.. Консиліум огудників однаково б і злапав, і запроторив би до цитаделі петлю на шию ніж у живіт… навіть тут, на балтавській землі!.. Усе одно б не замовчав! А уславляв би їхні імена у позолоті! І асесора посольства! і міністра! і римлянина цибулячого! Маю причини! Теж уславляю у романі! безперестану! Міркую й слухаю вухом, припавши до мармуру, і чую все! Пригадую… як він спромігся звабити Арлетту, цей безногий у сциклинах Жюль?.. кава подіяла! певно! навіть коли б цієї миті накинули петлю на шию, я б сказав: це дія кави! він діставав мокко, як більш ніде ні в кого! справжня арабська кава-фільтр!.. як я пішов, вони, мабуть, посмакували кавою! і кіршем! а вона ж не п'є! він її змусив! я певен! зворушив її! Вона розтанула! У звичайний час мені було б плювати, але ж неслава по селу! [мається на увазі Монмартр] Я вам казав: дві авеню, чотирнадцять вулиць і двадцять два провулки! З тих трунків, що двох крапель досить, щоб убити! найжахливіший хутір всесвіту за лютістю чуток! нічого схожого в усьому світі! найзліші язики! Арлетта голяка позує, розклавшись у нього в ліжку! із піхвою нарозхрист!.. я в ролі звідника! коштом її стегон і сідниць! до чого дійшов!.. міркую… міркую… вони були заодно… інстинктивно!.. нехай!.. у крові сутенерство, аби гроші: це про мене!.. раз-два і готово!..

— Приторговує вабами своєї жіночки! Приторговує військовими таємницями! невже? їй-бо! Бере гроші за стегна своєї Лілі! За її янгольські усмішки!.. Загрібає грошву у чотири руки!.. Патріотів виказує… Ганьба для Гірки і всієї нації — цей Фердінан!

А тут іще щохвилини хвилі з Лондона!.. Досить стати й послухати під вікнами!.. бі-бі-сікання з вікон першого поверху!.. Немає більш негідного й повішуваного, ніж я, адреса: будинок 14, авеню Ґавено, 8-й поверх… доказ, що все моє продали! меблі, квартиру, білизну, посуд!.. Сім рукописів! і обіцяно, що все в мене заберуть: конфіскація ad aeternam! пристрасть!.. твори!.. навіть моїх котів! Уже про це був вереск на всі боки з бризканням слиною і фритюрною олією! усе бі-бі-сікало! Від станції метро «Фурш» до Північного вокзалу… що навіть новини про Роммеля йшли тільки після опису моїх звитяг! Мерзотний Селін! найсмердючіший найнеймовірніший найнеуявленніший фріцівський прихвостень! як доказ, вони прийшли, не встигли ми з Арлеттою поїхати 22 березня, велика Бригада чистки! Вигнали сліпу матір, усе розікрали, спалили сім рукописів, білизну збули з рук на Блошиному, не знали про Банду ґіньолів, ні про Крогольда, ані про Похід на смерть… Решту відвезли на склад, але оскільки не мали на нього грошей, усе гамузом пішло з молотка у залі «Друо». Так, я в курсі оборудок… Є такі родини «очищувачів», у них є повно моїх дрібних речей!.. Не можу ж я сказати Палаті інвектив: ви захищаєте піратів!.. Бо вони вліплять мені ще штраф за наклеп і так далі, а мені й без того платити і платити! за дві, за три, за чотири республіки! Так і не викуплю назад хоча б ліжка!.. І материного спадку! Її вигнали! вигнали матусю незадовго до її смерті! О, та я дуже вважаю! Не нарікаю безпідставно й навмання! Ви скажете: вас так принижено, що тільки самому із собою покінчити!.. Можливо!.. Коли це станеться, я вам скажу, що думав про тварин, не про людей! Про Капусту, Нану, Сару, це кішечка, втекла якогось вечора, і більш її не бачили, про коней на фермі, про тварин-помічників людей, котрі страждали тисячократ, як людські істоти! кролики, сови, дрозди! провели з нами стільки зим! на краю світу!.. смерть мені буде ніжною… чи ж не віддав я своє серце всім… спекаюся ваших персон, ваших поривань, ваших облуді.. Спекаюся тітки Естреми! Клеманс! брутального Тото!.. Вони більш не танцюватимуть мені у стінах!.. Тхір не роздовбуватиме собі голову… Не хочу, щоб смерть прийшла до мене від людей, бо забагато брешуть! вони не зможуть мені дати нескінченність!

Маю для вас інші розповіді, ще патетичніші, зі словами й музикою… добре продумані… коли ви купите Феєрію!.. не все відразу! не раніше! ненажери! у вас замалі голівки… маленькі низькі лобики… і потім, ваша ганебна манера читання… запам'ятовуєте одне слово з двадцяти… кидаєте оком у далину, вже стомлені… ви ж не митці, як Жюль… він не забував, що бачив! Доказ: Арлеттині стегна, цицьки, сідниці, вигини… всі порухи левиці… я б радше віддав клятому смердючому паскудному обрубку, аніж Дароносцю, члену Академії! Бачу у вас іще один страшний недолік: одвічна скнарість… ви друзям позичаєте книжки… казна-що! грабуєте поетів, нехай, мовляв, хоч здохнуть!.. О, й мені уже кортить померти! та не за вас! А за Бебера, за Капусту, за Вальбі, котів бездомних, і за Сару, священну кішечку, і за всіх тварин на фермі… Мій стиль шокує? а моя пелагра і мій скротум, котрі облазять і гангренять? ви думаєте, що ви вічні? Вже уявляю, як ви дивитесь у дзеркало на свої писки!.. Я викликаю у вас відразу? Надто тваринний?.. а може, ви ліпите, як Жюль? чи я колись про це дізнаюсь? Чи вже у глині з завулка Трене?.. з потаємної Жюлевої жили? Чи ви волієте розчепірену Лілі в зеленому світлі газової лампи?.. Зазнали б ви отого світла, і вам кінець!.. Одна стара, інша молода, ви посередині!.. негр Геркулес в амплуа Пріапа!.. Фатальний дар натхнення! Люллі і Куперен теж творили! але ви мало обізнані із глиною! ще менше з піщаним гіпсом!.. кінець ваш буде із відварами, сарсапереллю і чотириквітником!.. і з дигіталісом, однопроцентним розчином… традиційне пійло… для впорядкованої смерті!

А от я знаю, де Жюлева жила! Я бачив там тітку Естрему, Дароносця і малого Лео!.. Бачив там Клеманс!.. Утім із нотами.

Вам теж пора швиденько накивати!..

Я вам дам усі ноти, куплети й рефрени.

Вам буде трохи бентежно спочатку… Праву ногу догори!.. потім один день!.. такий собі «вальс-лансьє»… Не даю вам відразу ноти! подумаєте, що вам усе можна! Знов мене пошлете на танці, на вила. Знов випхаєте мене на променад! «Дароносець, Ларанґон! Уперед!» скажете ви! Променад! Аршер! У цибулю! Ні! і знову ліпитимете Арлетту! досить! годі! Погляньте на себе в люстерко! таке, як у Жюля! Оцініть сліди часу! не дайтесь ампутації, герої! хоча які з вас герої! де там! ніякої «війни чотирнадцятого», більш ні слова! Я вже дав тональність? Соль мажор! І що? Я вам догоджаю, а ви мене оббрешете! Гірше, як Жюляка! повстромляєте в мене довгі голки! підкупите мого Бебера й накупите біфштексів! Він мені видряпає очі!.. і синиця теж! вона кмітливіша, ніж може здатися, і вільшанка Лілі, що прилітає нас провідати щоранку… Ет, вагаюся чи соль! мі!.. соль!.. соль!.. ви ні в чому не сумніваєтеся! звісно! пестунчик долі! героїв обмовляєте! ув'язнених! умираючих! ні, не дам вам своїх приказок! усіх своїх приказок! ви тоді станете нестерпними!.. Я акомпанував Жюлеві лівою рукою… я розповідав… особливо лівою!.. він грав на флюгельгорні бездоганно!.. я розповідав… аби двома руками, він мене б ще гірше ненавидів!.. він же обома руками лапав! Так розминав усіх дам, що будь здоров!..

— Іди вже, каже мені! Іди геть! Ти тут зайвий!

Повторюю… Стисло… це стиль Дайджеста… для тих, хто має час тільки на тридцять сторінок… здається… не більше!.. у них такий стандарт!.. якщо дебілити шістнадцять годин на добу, спати, трахатися решту часу, то звідки його стане, щоб прочитати сто сторінок? а ще й посрати, мало не забув! до того ж! а рак, який вони шукають у себе в сраці, скрутившись в три погибелі, мов акробати? «Люба дупо! Люба дупо!» а хто ще й солодить на додачу! хто марить, як хтиво цілує й страждає до крові! годинами! у мороку кіно! а потім купу грошей на чищення штанів! привидів вампірів, які померли двадцять років тому! виходять з темряви розквашені і збиті з пантелику! автобус в них сідає чи навпаки, уже не знають!

Я поверну Мистецтву його справжню цінність! Я вже попереджав! не все для Жюля! і його замовників! Його натурниці у мене будуть всі рожеві! моделі! жовтіші! зеленіші! Жюль з натурницями! і з засцяним своїм візком-гондолою!

— Щось у мене кукси сьогодні болять! Ги-ги! навмисно їх щипав! щоб дівчата потім помацали…

Його віконниці завжди погано зачинялися… тобто геть не повністю… якраз щоб підглядальники могли позиркати… дівчата гарні, аж дрож бере… й навіщо знов приходять?.. лише причинені віконниці, це не дрібниця!.. треба було… а ще й трохи зухвальства!

— Не ходіть до Фердінана, люба Фердіно, бо високо по сходах! Не ходіть до нього, янголята! Він вас шмагатиме! Він вас з'їсть! Він людоїд!..

Я нікого не шмагав! Це він їх ляскав безперестану!

Я підсумовую всі моральні збитки, всі кривди, що я від нього мав… Даю вам резюме першого тому, трохи слів, трохи музики… Якщо моя надбита макітра тремтить, якщо мене хитає й нудить, то це не жанрова ознака, повірте! це від матеріальної втоми, від безнастанного нагадування, що було, про вас і не про вас… Феєрія красива назва, але ж про вас і не про вас! рахунок за газ! за телефон! Мав би статки, більш нічого не писав би!.. І не заощаджував!.. навіть без вілли в Сен-Мало! щойно б приїхав, дві служниці, щойно б купив два велосипеди, і уявіть собі весь поголос! Видавництво напосідає, вимагає три… чотири томи! і музику! з моєю надбитою макітрою! а ще хочуть Дайджест!.. Хрумкий Констеласьйон[151]!.. сто п'ятдесят сторінок у тридцяти рядках.

— Викладіть мені Подорож двадцятьма словами!.. і з фотографіями!

Усе скорочую! Стискую! Оцініть злочин! Був би Вовенаргом, Лабрюєром, шанувальники воліють двадцять п'ять рядків, дівчину-пінап і нейлонове трико! тілесного кольору! От вам смаки!

Арлетта могла б мені допомогти! я нещасний лірик, комічна флейта! Як це століття мене потрактувало! Маю час на спогади про Жюля, але сказав би вам усе про нього, то Палата інвектив тим скористалася б, щоб перекинути мого пісочного годинника.

— Ми всі вже на небі! Гірку висадять у повітря! усе заміновано!.. Від Батіньоля до «Дюфаєля»!

Переказую вам Жюлеві слова…

Усе знав… усе передбачав… мав страшенно міцні зв'язки… Палата інвектив біля ноги! Одне Жюлеве слово — і мене відпустять… навіть отут і тепер, де я!.. відправлять тачку назад!.. удесятьох, уп'ятнадцятьох попхають мене назад!.. подалі від Ашер! або ж розтрощать голову! Отут, у казематі! Між другою і третьою ночі! Під виглядом провідування! вони таке зробили «божевільному» зі сто шістнадцятої… на ранок його бачив на ношах… ношах, укритих гребінним полотном… його несли до моргу… містика зі сто шістнадцятої… дарував свої муки небу… що більш страждав, то більш втішався! Отримав по повній!.. Та для мене будуть інші муки. Я набагато відоміший, ніж той містик!.. Я більше не побачу тітоньку Естрему, ні Клеманс, ні славного Тото!.. Тхір не руйнуватиме мені стіну! Якби він її таки проломив, я міг би звершити свій твір!.. Але він нічого ніколи не проломить.

Я його викрив у лазареті.

— Ти ледь подряпався, брехун!

Оглядаю його рану…

Сім поем утрачено! сім! там, нагорі, у смітті, на Ґавено!.. сім епохальних поем натхненної душі, що піднесли б людину до небес, століття! і маєш! іконоборська лють! Верховна палата з пісочним годинником! Сім безцінних поем! Я недаремно нарікаю! Я б не наважився! Нехай мене почує тітонька Естрема, і Клеманс, і малий Тото! вони готують мені помсту!

Та я захищатимусь! Перепрошую!

це я до Жюля так звертаюся.

Це я радше пом'якшую… Притлумлюю…

— Давайте якнайкоротше, у ритмі Дайджесті! Візьміться за голову обома руками!

Сміх та й годі, «Енереф[152]»! Тоді питання інтерну? сто слів? нічого не пропустив?

Гамериканці ганебно відстали! На два століття відстали, йолопи! брехливі спікери!

На двісті… триста років ми попереду! ми! от сміх! З нами Лабрюєр! Матч виграно! матч культури! Навіть не хочу надуживати своєю силою, перевагами!

Утім, я більше б розважався, якби не склеєна дупа, не суха гангрена, без струпів! Я дивився б, як Папа! Кажу вам! Кажу! Якби не кишки, забиті сухим калом, ще й дизентерійним! Якби слух не приглох від зграй швидких поїздів! Ото ще блаженство! Проте, я вже скаржився тисячократ… І буду скаржитися ще! На все!.. На те, як ви попхались на війну і я не міг вам перешкодити, що ви вернулись биті трясцею, смішні без зброї й прапора, що потім ви мене пограбували, самого запроторили в тюрму, а ще відправили на тачці до Ділера на перегній на грядки ранньої цибулі!..

Хіба це по-лицарському?.. Я розповідав про Роланда… Пепіна Короткого… Баяра[153]!.. баста!.. ви нічого не запам'ятали!.. цибулеві грядки… тачка!.. отак!.. Якщо вони знову по мене прийдуть, я відмовлюся!.. не піду, чіплятимусь, за що зможу!.. голову собі розіб'ю!.. Я можу!.. Не так, як Тхір!..

Знаю всі провокації!

Знаю Людовіка XV при віконці, який просить його пестити… Не буду його пестити!

— О, гожий в'язню, кохаю тебе палко!

Жадає мене, жере очима!

— Хтивий асесоре облуднику чорна свиняка облиш мене!

Я хворий, голова б'є бубном, сурмить сурмою, але дух? га? незламний!

— Слава полковникові дез Антраю! Вище голови!

У мене сумління, як той прапор, як тичинка без жодної зморшки! а хтивому зась! і Лартрону! і Дароносцю! навіть Грамму з Бромом і всім флюгерам!.. Лоріаку теж дворогому! Я непорочний! Не повторю вам непристойності безмежні й хтиві їхніх од! Ви скажете, прибутки обліковуються щоденно! Жюль поряд з ними немовля! Жюль, який, однак, забрав мою Лілі! Мацав її і ставив догори й донизу!.. і м'яв її у мене на очах! під світлом газової лампи! нарочито! пожадливо! щоб я не пішов, доки не побачу, як вони заодно!.. Він пообіцяв, що обпалить! у своїй печі!

Якщо вони ще довго протримають мене в тюрмі, оті подести з пісочним годинником, то скажуть: та це ж уже не він!.. це вже не Фердінан!.. не впізнати! Половина кишок зав'язалась, це правда! Майже пів сідниці нема й пів стегна… погнили! і що? Я напишу скаргу до Повноважного бюро у справах, нікого поіменно не назву, та вони мене знають… викличуть до палацу… нічого не побачу… Арлетта мене впізнає… вона сама… а інші ні!.. і не треба!.. знов мордуватимуть!.. до тачки! гоп!..

Подумайте про Дароносця! Ларанґона! Тітку Естрему! малого Лео з асесором! Я триматимусь так, наче я інший! без пам'яті, огірок, дитина!.. і Жуляка, який так мене кривдив, який досі свистить мені у стінах… навмисно мою пісеньку насвистує…

Я можу згадувати лише уривками… ляскіт у вухах загучний… і ще й виття по камерах! Перекидаюся разом з табуретом на мозаїчну підлогу… На ліжник не подужаю… Простягаюся на мозаїці… а табурет приклеївся до дупи… так і спочиваю… Слухаю, припадаю вухом до мозаїки, усе чую! всю тюрму!.. На ліжнику мені занадто зле… дуже болить права рука… Мені б вітамінів, хоча б сто двадцять п'ять грамів на день! а ще й промивання… із заціпеніння й перекидання рву собі шкіру… Але є інші, звісно! Є ще інші!.. Я лише дрібний мученик… Арлетта настраждалася більше за мене… а Капуста? а тварини на фермі!.. Людина зманіжена! Саме так! Я міг би з вами поділитися сюрчками і скрипучим ляскотом крізь стіни, що пиляють вам макітру? мозкову макітру, звісно! Ох! Узявсь уже за голову обома руками… обидві тім'яні… потилична… уся макітра тремтить тарабанить… це не дихання… не пригніченість… це мозок, у ньому бубон!.. сурми! труби! і чотири паровози Чмих! Чмих!.. пелагра вириває дупу!.. саме так: вириває!..

— Так йому і треба! Для такого це ще не зажорстоко! Заслужив!

Ви направду, як Останній Суд! Dura Іех! Стривайте, знову сюрчки, поки я міркую… це сторожа!.. Знову трус і екзекуція!.. Кулаком по пиці!.. Буц! Буц! Два ваговози шарудять по жорстві… таки трус!.. Уже, мабуть, за пів ночі… відвар!.. Я ж бо добре чую на одне вухо, отак, якщо припасти ним до бруку… табурет прилип до дупи, бач, не відпускає! Я не приховую! струпи… Уже, мабуть, за пів ночі… Ваговози шарудять по жорстві… іншим вухом чую, що знадвору… чую!.. Чую сирену в порту!.. І сов на кладовищі… Це не романтичний прийом… по камерах агонія, кажу вам! Завтра побачимо тіла, покриті, безформні… перед відправкою до моргу… облич не буде видно… їх попроштрикують… сторожа… особливо жінки, їм доводиться… Я все це знаю, це нормально… це не для туристів… туристи такого не бачать… не вважають… не думають… Виходять з автобусів щось п'ють сідають в автобуси… «До побачення, панове!» А як жінок ґвалтують присмерті прикутих і спутаних, туристи такого ніколи не бачать!.. Хоч і три тисячоліття історії!.. Туризм — це рай!..

— А в раю гарно, пане?

— Ще й як! Я знову туди збираюсь!

Хто не помре після відвару, кому порвали тіло, але серце витримало, їм хоч трохи обмитися, хоч трохи гігієни! Холодною водою, зі шланга, крижаною! щоб збадьорити!.. собаки виють у дворі! уся швора! так треба! знову б'ють кийками! Усе ходить ходором під холодними струменями! собаки знай собі валують! Я не кажу про малі камери, вони там тихенько руки на себе накладають… вени перерізають… може, одне зітхання і смерть, хто знає… тільки назавтра під полотном… саван розтину… але є і мученики серйозні! наприклад, абортниця зі сто п'ятнадцятої!.. її виття гучніше від гавкоту!.. чи шпигунка з триста дванадцятої! сторожа напоготові! двері навстіж! кийки свистять, всі інші стогнуть, гикають, вмовкають… буц! буц! ви добре чуєте дубці!.. груди! ноги! я добре чую, слухаю підлогу! Усе дзвенить! Усе чую, припавши вухом до підлоги!.. Простягнутися на ліжнику не можу, я вам казав… падаю набік, як є! із табуретом, що прилип до дупи… Здираю шкірки, підводячись, як вони знов свистять, коли світає… десь близько п'ятої… А ще надокучають, крім шумів, мабуть, мої кишки, закрепи днів на дванадцять чи й два тижні… такі важкі в кишковику закрути… Потім промивання з окропом і п'ятнадцять ампул спеціального екстракту. І потім знову в каземат… Аби не вимагав тих промивань, то був би здох від закупорювання кишок, від завороту!.. І що? Тоді б ви не почули моєї пісеньки! мі! до! до! соль! ані звуку! Ні про Лео, ні про тітоньку Естрему!

А ще Тхір ламає мені стіну! Зустрінемось у лазареті! Знайду його так чи інакше! Завжди його знаходжу! Він звик до мого ставлення!

— Негіднику бешкетнику ти мене турбуєш! Ти розганяєш моїх муз! Руйнівник мистецтва! Гун!

— Візьми мене! відповідає він.

— Я нікого не беру! Ти як Людовік XV асесор-негр! лише еротика на думці, хай там що!

А ще у нього дефекація така, як слід, у Тхора! Сморід на весь лазарет! кал бездоганний густий і однорідний! а я, подумайте, зі своїм амібіазом! Мав тисячократно тисячу причин, щоб заздрити!.. такому калу! Міг би заздрити і Жюлю, який сцить у свій візок, коли закортить! А мені як сцяти, коли табурет приклеївся до дупи! Гай-гай! Де там! От спробуйте! Та я не заздрю! Он Арлетту як причарував, мене там не було, але я певен!.. Краще не думати! Бідненька любонька красунька потерпіла! а ще від моєї ницості, тисячу разів, як я! моїх дурних патріотичних вибриків!

Вони були заодно, вона з Жюлем! Це ясно… Певне співучасництво… Ну і естетика, і глина… уся історія скульптури… ліплення!.. була ще інша змова, про що не знаю… Повторюю… його жила… жила! у провулку Трене… Мушу вказати точне місце! повторюю!.. щоб ви не шкодували про свої шість фунтів! і резюме на останніх сторінках! останніх тридцяти!

«У соль-мажорі! Все у соль-мажорі!»

Його піч для кераміки ще не відбудована! не полагоджена! але мі! ре! мі! соль! Усе, що хочу! Стривайте, вам же потрібні слова! Згоден! Згоден!

Вони існують!

Не тільки Жюль заздрить моїм видивам, інші теж! інші камери! у всіх манія, щоб я здох!.. а вони щоб жили! І шукали втіх! і щоб піч теж! Запал! Ах, якби вони знали Лілі! Пружність! гармонія! панчохи тілесного відтінку! і ця усмішка! спокуслива, як жодна інша!

У мене все болить, це очевидно!.. Чую, як гамселять в'язнів! Чую, як ухають сови! Чую сирену в порту! але стоїчно, гармонійно, люб'язно… Немало знаю!.. Пригадую немало компромату! Думаю про Жюля, думаю про Лілі… шкодую тільки, долілиць припавши вухом до підлоги, що не все побачив!.. Був би наполіг, зробив би він усе переді мною, я б його потім задушив!

Це чуття рук! це чуття!.. Він чудово ліпив, та я хапав його за патюльку? порвав би горлянку! і поготів! Хвалюся! Хвалюся! Мої руки не для задушування… Я не зміг би отак… хр-р-р-р! останній хрип! У мене руки робочі!.. руки дурня… хоча, якщо розохотитися! двома руками, може, й придушив би?.. взяв би за горлянку!.. була б обом їм насолода… вони хотіли… хотіли довести до кінця… досить мене подратували!.. Я б видряпав йому баньки! а потім задушив би! Він достатньо з мене позбиткувався!.. навмисно її голу у світлі газової лампи… Я б видряпав йому баньки? Історія… обставини!..

Я зупинився на пестощах… Отак… отак!.. на пестощах!.. Був страх як збуджений!.. От і все!.. збуджений! як клієнт! життя минає… кров тече… забирає із собою…