Феєрія для іншого разу

Феєрія для іншого разу II (Норманс)

Розповідати про все по роках… легко сказати!.. легко сказати!.. Ще досі відлунює… брррум!.. Досі в голові гуркоче… навіть по семи роках… у макітрі!.. час — це ніщо, а от спогади!.. і світові струси!.. люди, яких ми втратили… смуток… розкидані по всіх усюдах друзяки… добрі… недобрі… забули нас… крила вітряків… і ще відлуння, яке вас стрясає… Я й до могили з ним піду… Клятий вітрюган! повна голова!.. повні груди… Брррум!.. відчуваю… терплю… тремчу всіма кістками, отут у ліжку… але з вами не пориваю!.. познаходжу хоч тут, хоч там… у цьому вся штука! вдача! від уламків до буревіїв! можна й так сказати! брррум!.. отож, кажу, перенесли мене нагору… Несли, мов Мальбрука…

пригадуєте? тільки того несли у землю… а мене нагору!.. учотирьох… лицарі вп'ятьох і дами в генінах… Лілі розповіла… сім поверхів… Я впав у шахту ліфта, двері не зачинені… ні!.. ще нижче… упав ще нижче!.. у підвал!.. Брррум!.. гукав Лілі… гукав Бебера… усіх гукав… Підібрали мене надворі… чотири лицарі й дами несли додому… Зі мною брррум! і раніше траплявся… ще в чотирнадцятому, направду… у листопаді чотирнадцятого… брррум! Злетів від вибуху, сторчака! Підкинуло!.. чималим! «сто сьомим»! із сідла на «Демолісьйоні»… так кобилу звали… ми замикали марш! Шаблею наголо! Як пір'їнка! Летів! людська доля! Ох, спогади захитали… побачите… все пригадаю!.. злечу!.. нікого не обмину!.. ні уламків чотирнадцятого!.. ні вісімнадцятого!.. ні тридцять п'ятого!.. ні сорок четвертого!.. атож, рахую!.. перераховую!.. усе згадаю!.. як спіднє в день прання… як ноти на Жюлевому флюгельгорні!.. мерщій!.. чоловік-уламок!.. такий!.. сякий!.. кальсони!.. до-дієз!.. хусточки!.. одну з одної висмикую!.. рукою чарівника!.. вправною!.. маєте хусточку!.. бездоганно!.. у захваті будете!.. я старатимуся… схоплю тут!.. висмикну там!.. Брррум!.. глибокий струс, удар на весь квартал Ґут-д'Ор! і Кар'єрів! Кажу вам! І «Дюфаєль»! Сказати б, навіть далі! вище! у голові гикавка! Ах, Сакре-Кер! «Савояр», космічний дзвін[154]! знаєте? дзвін-сполох на всю Гірку!.. аж дрижить будинок!.. то що про голову казати!.. принесли мене! з доброго наміру! сказали!.. до нас додому! вісім поверхів будинок! я їм сказав би: покиньте! їх було шестеро… Оттавіо, Шармуаз… пан Влюв, і пані Жандрон, і Арлетта… я впав на кабіну ліфта!.. щастя, що та благословенна кабіна стояла на шостому!.. якби нижче, то вбився б! пірнув лише на шість метрів!.. міг би руки-ноги поламати… і вдруге голову розбити!.. а вони питали: «Ти цілий? ти цілий?» доречне запитання!

— Ні! А Бебер?

Отакий я відданий і тілом, і душею… дбаю… перша думка: мій кіт.

— Та облиш Бебера… Ти сам як?

Непокоїлися, а надто Оттавіо і Шармуаз, знали, що я охляв, перевтомився так, що сам Бог не знає! і потім, звиняйте! подряпини, плями, синці, набряки… вони бачили!..

— Нічого не поламав, любий? Не поламав?

Я сам лікар, чи не так? я лікар! уже не міг очей розплющити… упав, забив лоба, брову розкраяв! а так усе ціле! ціле! тільки кров'ю вмився, а так нічого… надто на скронях… стікала… наче стусанів надавали… аби нижче, убився б!.. аби ліфт опинився нижче… десь на другому!.. кажу вам!.. пощастило!.. але макітру забив добряче!.. наслідки запаморочення!.. у ліжку нудило… усе кепсько, знаю!.. нема ради! мужність передусім!.. розплющую око, дивлюся навколо… комода біля стіни нема… пішов вальсом комод!.. посунув через двері… польку витинає на сходах!.. Будинок добряче струсонуло! хитнуло ще й як! і сходи!

— Лілі, як це? Лілі, як це? що сталося? комод що, пішов вальсом?

Відповідають усі разом… нічого не второпаю… шум у вухах… розпластався на ліжку… Не тільки комод, інші меблі теж у танці… штовхаються, ніжки ламаються!.. бомбардування[155]… а комод не дурень… вертається назад додому!..

Отже, я кажу, Оттавіо, Шармуаз, панство Жандрон перенесли мене до ліжка… Підібрали над риштаком напроти Жюля… Арлетта заварює мені ромашку… Арлетта — це Лілі… вона направду найдобріша з усіх наймиліших душ, Арлетта, Лілі… несе обережно повну чашку, щоб не розхлюпати!.. бо коридор гойдається з кінця в кінець… хилиться… мов на хвилі… Ох, нехай Лілі вважає на комод… але вона — сама вправність, та Лілі!

— Ромашки вип'єш, Фердінане? Ромашки?

Усі наполягають, аби я попив гарячого…

— Га, Фердінане? Га, Фердінане?

Не знаю, чи це від поштовхів, але вони здаються мені ще очманілішими, ніж я сам, мої друзі-санітари… тільки й знають, що га Фердінане? га? га? У мене ще свої шуми… я вам казав… а ще й бомби! сиплються без упину! ґроно за ґроном! І не тільки комод коридором совається, а й відлуння вибухів, і Лілі з чашкою… дзень! дзень!.. ага, чую, тривоги вже нема… але даруйте! а бомби!.. уповільнені, як вони кажуть… Брррум!.. нівроку!..

— Лілі! Лілі!

Гукаю.

— Біс з нею, з ромашкою!

Не хочу, щоб мене покинула!.. Не хочу, аби знову пішла до Жюля! Води досить, молока досить! А коли не стане, якось перебудемося!

В очах мерехтить, а ще кров, синці… вона цілує мене, не перестає цілувати! кров, вії, посічену брову… скроні… ніжно лиже, палко… обожнення… обожнює мене…

Обожнення бачиш краще, коли життя вислизає… Не був певен, що живим лишуся! забився добряче!.. дісталося! А ще й голову маю чутливу! надбиту! упав у ліфт! Ах, Арлетта кохає мене, обожнює… я її теж кохаю, на свій лад, я не те щоб дуже витончений… Люблю Бебера, своїх хворих пацієнтів, усе якось безладно… гамузом!.. до душі не часто зазираю… клопоти обсіли, рутинне життя, нехитре щастя, гаразди й негаразди… З Лілі направду підфортунило, життя Жюля підкинуло теж, по сусідству, покидька підступного!.. кажу вам, брудний тип! нестерпний!.. Але який не є, та мені дорогий… ох, геть не маю ілюзій… обрубок, Карабос!.. смердючий серцем і душею! егоїст, свинтус, що й казати! ница натура… але до кнура не дотягає!.. отож, як бачите… пияк, брехло, крутій, фігляр, але чарівник, злий і веселий… але не весь час… годину з десяти!.. ловіть момент!.. таке чудовисько тримати… у клітці чи в сіні… я б його під сіном ховав, як індуси своїх кобр, з якими їм незмога розлучитися… Жюль окрім інших опороків, він ще й пияк без розбору, хтивий, лінивий, зауважте… а ще й скупердяй, якого пошукати!.. тобто пречудова вдача!.. і додам: крадій!.. де що не так лежить!..

Може, поцікавитися, що з ним?.. я без самолюбства, хоч він і повівся бридко… як він Лілі мацав у мене перед очима… користаючись нагодою…

— А з Жюлем усе гаразд, Лілі?

Так, у нього все якнайкраще, здається…

Я пролежав без пам'яті зо три чверті години перед його будинком… Він мені на поміч не поспішив!.. тепер бачу, майже звечоріло… бачу сад за вікном… сонце сідає… Сакре-Кер бовваніє… такий вид з мого ліжка… я добряче забився, що й казати, лежу, страждаю… голові найбільше дісталося…

— Він у «Прюн», з ним усе гаразд!

Це новини знизу, від консьєржки… та я не дуже й непокоївся… але всі його вишкірені шанувальники!.. і розлючені не знати з чого! через статуетки?.. акварелі?.. через піддивляння?.. не досить сідниць побачили!.. Ага, справді!.. не досить сідниць побачили!..

— Але ж, скажи, він тебе виліпив?

— Так, Луї!.. Так, Луї!.. не перевтомлюйся!

Завжди говорить мені про перевтому!..

— Де ви були?

— У «Прюн»!

«Прюн» — це в кінці вулиці Ортанс… збіговисько митців, балачки! гамір! веремія!

— Жюль мене не пожалів?

— Скоріше ні…

Ніколи мені не бреше.

— Що казав?

— О, ти ж знаєш…

Гадаю, то був жах, уся огуда, яку на мене звів цей фігляр! горбань заздрісний, ядучий обрубок, доки я здихав на хіднику! Вона нізащо не перекаже… та я й не зрозумію… падіння в ліфт мене доконало!.. мені кінець… більш не підведуся…

— Тобі краще, Фердінане? Нічого не поламано? Як голова?

Це Оттавіо каже… голосно запитує, ще й на вухо…

— Так… так… уже краще.

Заспокоюю його. Ах, Оттавіо! оце друзяка!.. справжній!.. а ще атлет!.. і відданий!..

Чай допито.

— Ну що ж, Фердінане, ми пішли! Тобі краще!.. Поспи!.. Лілі з тобою…

У них свої справи… пішли… Шармуаз, Оттавіо, пані Влюв… і пані Жандрон, і Арлетта… сади за вікном ще пливуть, гойдаються… нічого не скажу… боюся за голову… коридор теж гойдається… чи це враження мого мозку?.. а стіни вже не так хитаються… здається…

— Дуже бомбило?

Це я запитую.

— Та ні, коло нас не дуже… більше Сент-Уен…

Це так, насправді затихло все… Тільки трохи відлуння… тільки брум-брум десь удалині… вікна відчинені, співає соловей… це не літературний прийом… соловей!.. не якийсь там горобець чи синиця… хазяїн чагарів за майданчиком для гри в кулі!.. щоліта, щовечора, ви тільки підіть туди поночі… за завулком Дюранта почуєте… на липах… бравого соловейка… його тріолети, щойно замовкнуть сирени тривоги… я чую його навіть звідси, лежачи на спині, крізь шум у вухах…

Намагаюся почути.

Брррум!..

Знову падають! і знову брррум!..

— Ти ба, це ще не кінець!..

— Це у тебе, любий, у твоїй голові!

Лілі знає, у мене голова, часом вчувається, часом дзвін, це після поранення… але це знадвору! я певен!.. вибухи з боку Mo…

— Піди глянь, люба!

— Твоя правда, але це далеко… отам… заграва… за «Рено»… здається…

За «Рено» чи деінде! не дуже розуміється!..

— Але ж ти чуєш сирени? Я ж не вигадую сирен! знову гудуть! усе знову!

Вона погоджується…

— Скажи, Лілі, ми ж не підемо! Годі вже! Не підемо донизу!

Пальцями піднімаю повіки… хочу бачити вогні етеру… ах, усе знову засяяло… жовтим… жовтим… нарцисово-жовтим… усе повітря!.. усе небо!.. Сакре-Кер!.. усе!.. яскраве!.. яскраве!.. сліпуче!.. і знову ба-бах!.. даруйте!.. усе спочатку!.. І електричний струм зайвий… від електричної компанії!.. Домівка освітлена, як за білого дня!.. струму все одно немає!.. хотів спочити… мені справді зле… не просто заслаб!.. зле!.. не буду знову з подробицями!.. до того ж, працював ночами майже тиждень… без сну… бомбили Ренжіс… знесилився, справді!.. тепер вони знову за своє, от свині!.. все знову ходить ходором!.. шафа знову совається й хитається…

— Поглянь, Арлетто, поглянь на шафу! шафа кульгає до дверей!.. іде від нас! суне! чіпляється об стінку! ні?.. я що, марю, Лілі, чи що?.. куди вона?..

Меблі оживають, хитаються… соваються… і стіни!.. стіни теж!..

— Та ні, ні, Луї…

— Та де ж ні!.. Так!..

Я певен!

Брррум!.. Ага, оце вже щось! серія вибухів! Я трохи розуміюся на звуках війни! ППО відповідає! Дзинь! Гав! і гав! знову гавкіт!

За вікном нове видовище!.. гігантські серпантини потріскують, вигинаються… шукають ножиць прожекторів… бліді борозна… бачу! бачу! вирячуюся щосили… силою тримаю очі розплющеними…

— Бачиш, Лілі? Ти ж бачиш?

Щоб сісти й краще бачити, я підводжуся, потім стаю на ноги, спираюся на неї… ступаю до вікна… з боку Ґавено, авеню Ґавено… отам, там світліше, ніж удень!.. світло нарцисово-жовте, яскраве, таке яскраве!.. на все повітря! на все небо!.. на всі дахи!.. на весь Париж! вас би засліпило!.. самі дахи! відблиски на черепиці!.. смарагди! діаманти!.. бомби вибухають букетами квітів! червоних! червоних! гвоздик!

Он що цивільна оборона виробляє!

— Дивися, бомби, Лілі! Дивися! Це над «Рено»!.. Літаки скидають тонни бомб!.. білі… білі метелики-літаки!.. над «Рено» палає так, що гай-гай! аж до хмар! полум'я синє! оранжеве! зелене!.. і зигзаги величезних свічок… шукають на жовтому темні плямки… ах, які єроплани!.. ох! ох! грім небесний!.. грім падає просто на нас!.. гігантський моноплан ніби нафарширований, обліплений моторами!.. майже на нас! будьмо точними!.. виринає від впадини Коленкуру!.. стрімке піке! так! стрімке! на повній швидкості!.. врррум!.. чуєте!.. вискакує з боку Маркаде… страховисько! дирчить! лютує! з боку Маркаде! ви ніколи не бачили такого страхіття!.. з нього щось випало… Брррум!.. Уся рівнина, вся впадина, Фурш, Пекер гучно відлунюють!.. він повертається, ковзає ніби навпаки! нявкаючи! курс на Сакре-Кер! Махіна! величезний літак з широченними крилами весь блідий, тьмяний на жовтому тлі неба!.. жовтого етеру! мало не чіпляється за дах, за наш дах!.. черкає об нас… увесь дім тремтить! тільки за Потопу восьмиповерховий будинок може так стрясати! уявляєте?.. від даху до підвалу дім дрижить!.. від вибухових хвиль репаються стіни! чого ж тоді шафі не пританцьовувати!.. я ж не збожеволів!.. вона стукається об стіну… потім об іншу! потріскує! зараз лусне! гарна старовинна шафа.

— Вона не зламалася, Лілі?.. Поглянь!

Бачу, як Лілі йде до шафи… її похитує… штовхає… ах!.. підлога дрижить, гойдається, це очевидно!.. уся наша халабуда ходить ходором… ого! он луснула шибка! розлетілася на друзки!..

— Мені не ввижається, Лілі?

З долини нова атака… з боку Франкеру… Щонайменше десять, двадцять літаків!.. А тріску!… піке!.. скидають свою нечисть… під крилами видно ліхтарі… ліхтар синій… ліхтар бузковий… черкають об наш дах… вррр! вррр!.. стрілою вилітають знизу з несамовитим свистом, і весь дім дрижить!.. пекельно!.. пробую вам пояснити!.. і не можу відірватися від вікна!.. будинки з авеню Ґавено злітають слідом за літаками!.. достоту!.. летять за ними!.. вище й вище! з усієї авеню!.. усі готельчики скачуть тінями!.. фантасмагорично!.. більші будинки теж підносяться!.. піднімаються, ринуть!.. найміцніші будинки!.. декотрі вчетверо більші за наш!.. жовті!.. зелені!.. сині!.. і брррум!.. у повітря! усе пливе!.. гірлянда звивається між зорями… зорями жовто-нарцисового кольору… у небі море нарцисів… вітряки теж відриваються від землі!.. вириваються з трави!.. усі три вітряки!.. бачу, як вони відлітають! два бачу!.. ні!.. чотири бачу!.. на певній висоті вони подвоюються… крутяться у вирі, крила! підпірки!.. у небі!.. і їхні жорна з піщаника!.. усе у небі!.. фарандола!.. ого, шість бачу! жовтих… червоних… охряних… рожево-лілових… пурхають… ми опинилися якраз напроти й вище!.. на балконі… тепер ми знизу! перелякані!.. але над садами… сади потріскують, пломеніють… ми над ними… чагарники, зарості… підмурки вітряків… танці на природі… невеличка естрада для пісень…

Свист літаків мимо, вони наздоганяють і переганяють з такою швидкістю, що не чути навіть бомб!.. бомб, які тим часом вибухають під нами! у Коленкурській впадині!.. Їм то що, небесним чудовиськам-мисливцям!.. Вигулькують над площею Тертр, між дзвіницею і Сакре-Кер!.. Їхній маршрут… по радіо сказали: вони летять на північ! на північ! Кале! Лондон!.. Залпи зеніток женуться за ними крізь хмари… зеленими, синіми, оранжевими борознами… серпантином… гарним серпантином!.. тріскучими папільйотками… Зенітки скаженіють!.. сирени і собі нявчать безперестану, але не в тон літакам, але майже… весь небокрай у мереживі… тонкому світлому плетиві… прожекторів… тріску пострілів… добре видно Анґ'єнські пагорби!.. і прогалина до Манта, Мелана, срібна у вигинах Сена… тепер від бомб Сена вирує!.. оцініть ефект!.. мені не вчулося!.. це поза мною!.. мені у вухах так ніколи не гримить!.. отаким брррумом!.. кажу про це Лілі…

— Це не в мене! це отам!..

Ніколи не чув такої стрілянини! гатять гірше, ніж у чотирнадцятому… гірше!.. жовтим!.. і зеленим!.. і ліловим!.. миті, музичні залпи! негучні звуки!.. неначе цикади… а потім велетенські пориви!.. кастаньєти на все небо!

— Ти диви! Біля Кардіне щось палає!..

Я трохи знаю те місце, нічого дивного!.. тепер світліше, ніж серед дня!.. золоте сяйво!.. ніби яскравий жовтавий полудень!..

— Ходи, Лілі! ходи поглянь із цього балкона!..

Наш балкон на вулицю Берти… і вулицю Сент-Елетер… вулицю Барб… вся бруківка сяяла, виблискувала від неба… сказати б насичено нарцисово-жовтим лиском! уявляєте собі ті місця?.. наше помешкання, як той ліхтар… один балкон на вулицю Берти, інший на Брюана, на дорогу до Сакре-Кер… шлях паломників… йдете вдовж муру Міє, бузкового саду… феєрія барв літа… цвітіння квітів, агов, поети!.. тепер приском сипле! сліпучі сині ручаї!.. зелень аж відсвічує, буквально! ефекти неба… ефекти розплавленої сірки… хмарами!.. зливами!.. А ще Нонозове дерево, величезне дерево[156]…

і завулок Туманів… Нонозове дерево, з ним усе просто, крона не пропускає жодного променя сонця! уявляєте крону!.. Під такою нічого не посадиш!.. А крім Нонозового саду помилуйтеся садом Синьої Бороди! а ще й іншими зеленими закутками, добре доглянутими… я вам змальовую, що видно з наших вікон… такий собі ескіз художника… тисячі й тисячі квітів, таких іскристих!.. такими полум'яними барвами!.. он де під сліпучим небом сяйво ширше!.. ширше!.. я сам на очі не дуже чутливий, але тут зачудовуюсь!.. ця зелень б’є по сітківці!.. вирячуюсь… кажу Лілі: «Хочу все бачити!..» а тут вррр! вррр!.. знову летючі страхіття!.. випурхують з низини… розкидають вогняні конфетті… залпами!.. лишають після себе… південь… північ!.. вилітають з низини!.. захмарна карусель!.. злітаються якраз над нашим дахом!.. забризкують нас!.. безліччю конфеті!.. безліччю іскорок!.. жахна картина!

— Назад, Лілі! Назад!

Три кроки разом з нею, назад!.. конфеті тріскотять… незвичайні конфеті!.. підлога гикає, стовбурчиться… літак з ревом виринає з провалля Маркаде… летить назад, напрямок на північ!.. між Сакре-Кер і дзвіницею… З дзвіниці брум! урочиста меса!.. як на похорон архієпископа!.. брум!.. сьогодні ховаємо всіх! брум!.. ще два літаки виринають з Коленкурської впадини!.. скинули бомбу! дві! три!.. ті спалахують і розлітаються!.. бризками брррумм! ви знаєте!.. зливою шрапнелів… ескадри летять до Лондона… дім хитається і дрижить… від поштовхів із земних глибин… Фурш маю на увазі, розумієте, де це?.. геодезична точка!.. камера резонансу це площа Пекер!.. там зосереджуються всі бруми!.. і відлунюють гонгом у хмарах!.. із впадини в долині!.. літаки, як я казав, пролітають, мов кажани, іще блідіші!.. блідіші!.. за кожним женуться п'ятнадцять-двадцять променів, не відстають… а ще й серпантини й світні кулі зигзагами!.. полюють одні на одних!.. вище!.. вище!.. курс на північ!.. ви б сказали, мов сто оскаженілих моторів! дім дрижить!.. ходить ходором… Гірка — мов кратер бурхливого вулкану! і не скажеш, що не красиво… ні!.. навіть я, геть далекий від живопису, а приголомшений барвами!.. кажу собі: яка велич!.. такого не часто побачиш!.. кажу собі: який шал! і скільки витрат!.. не забуваю, скільки все це варте… не раз бачив феєрверки з Нового мосту! чув ревище юрби! юрба й тепер ревіла б!.. юрби! аби мали силу! але вони в метро, всі юрби!.. якщо будинки заваляться, то юрби правильно сховалися! завмерли у водостоках! я б і сам туди подався, якби, як вам відомо, не моя «німецька колаборацька» репутація смертника!.. можуть у метро полінчувати, якщо надибають!.. та і як зійти, коли сходи трусить! і зигзагами водить!.. запізно!.. бомбиться з-під нас і аж до Шапельських воріт!.. цілять у залізничні станції Шапель і Батіньоль!.. замахнулися!.. підіть походіть там, вас ураз покришить… на перший погляд, їх навмання кидають, оті бомби, міни, гранати!.. але це не так!.. підхід стратегічний! від А до Я!.. спочатку довкола Батіньоля!.. Мені Шармуаз казав: він знає таємницю їхніх замірів… вони б'ють у «ціль» лише насамкінець!.. спочатку все довкола має запалати, отож, ураховуючи, де ми є, ще можна трохи посміятися… вітряки зникають у полум'ї… червоному… жовтому… аж до хмар!.. чотири!.. п'ять! шість вітряків!.. усі садки навколо порудіють!.. І Синьої Бороди теж!.. усі гортензії на попіл! уже!.. дерева тріщать у вогні… а соловейко?.. там був соловейко!.. побачимо згодом!.. побачимо… а тим часом сипле й сипле! вам не уявити, як у повітрі ревуть п'ятдесят двигунів!.. п'ятдесят?.. сто!.. у нарцисово-жовтому світлі!.. даруйте!.. шалене ревище! стогін! свист!.. у повітрі все тремтить! гикає!.. будинок дрижить! рипить! Я повторююся? але небеса теж повторюються!.. стіни стираються на порох! і що?.. ескадри драконів стрічаються, зринають з боку Батіньоля, стрімко підносяться до Фурша! стрілою!.. стрімкою!.. акробатично!.. скидають ґрона бомб і зникають! боягузи! страхопуди! свинтуси! тікають на північ!.. тіні будинків женуться за ними! видовжуються!.. височіють!.. ще вище!.. вище хмар! оце враження!.. таке варто побачити!.. промені ППО схрещуються й нишпорять зенітами!.. списи ста прожекторів! неоціненне видовище, якби отак на свято! потім тріщать ланцюжки вогників!.. ланцюжки у формі О… U… S… з усіх горизонтів півночі… півдня!.. грандіозний феєрверк, от як усе сприймається чуттями!.. але зі смертельним мелінітом!.. нехай заберуть звідти мелініт! хай йому всячина!.. Брррум! в одного вцілили! у повітрі! в небі! метелик палає і падає! смолоскипом!.. синім!.. обертається… все окружжя обрію пломеніє від вибухів! північ, а тепер достоту схід… я лише простий свідок видовища… літаки, власне, випурхують із заходу… зі сходу!.. нова траєкторія! лету жаринок і куль!.. куль-світлячків! двадцяти кольорів!.. женуться за літаками! не відстають! не лише кулі! електричні прожектори! гострими білими списами світла!.. літаки вже мов привиди! надпрозорі!.. таке враження!.. справді! проштрикнуті білим! хто там був, то бачив, як і я!.. крила проштрикнуто і фюзеляж!.. і залпи віялом довкола!.. ого, іще одному дісталося! дзень! вибухає червоним! і летить додолу просто на Сент-Уен! цей у метелика не грався! не встиг покружляти! у червоних язиках, бабах! на будинки! і відразу гейзер! синій! зелений!.. а за ним циклон гармат… шаленіють десять! сто батарей! щосили! з розмахом! кажу знову: незабутнє враження! Пліній чи не Пліній! Фердінан! Кліші! це треба побачити! Та знайдеться пів сотні нечемних, сто тисяч нечемних, хто скаже протилежне, але то будуть нікчеми, невігласи, не зачудовані, от і все! От по цьому й видно людину, її вдачу, здібності, вроджену здатність до розваг… відбитки світла із заводів, вогні, що сходять над Сент-Уеном… і атмосферні міражі, неначе сад Синьої Бороди, що під нами, підноситься на Небеса!.. це все тільки враження, я не хиблю!.. хмарна рефракція!.. оптичне явище!.. так! явище!.. наголошую!.. на всьому мушу вам наголошувати!.. сад Синьої Бороди підноситься на Небеса… Брррум!.. Перекидається, мов млинець! перекидом! цикламени! герань! троянди! і купа інших квітів інших кольорів!..

— Поглянь-но, Лілі! його неначе вивернуло!

Вирячуюся, бачу… Це справді сад Синьої Бороди!.. ломиніс… герань… волошки… та інші квіти!.. невідомі!.. ох! ще той Синя Борода! Лілі не заперечить! ніколи в Синьої Бороди не було герані! це результат феєрії! чудеса гри світла… тепер уся вулиця Лепіка підноситься! і візки торговців… купи капусти, томатів, полуниць!.. їх не існує?.. це оптичний ефект? нехай!.. але ж він на сітківці, чи ні? га?.. а підлога? те, як вона хитається, гикає, стовбурчиться під нами?.. фізичне явище? чи сейсмічне? усе вам треба пояснити! пояснюю! пізніше вони куплять мої книжки, значно пізніше, після моєї смерті, аби вивчити, що то було — перші тектонічні струси кінця і підлість людського єства, і вибухи з глибин душі… не знали, то дізнаються!.. не спостеріг, як слід, потоп — проґавив цілу еру!.. усе стражденне людство тільки хробакам і придалося!.. От вам богохула і все найгірше! Слава Плінію[157]!

Біля нашого вікна ми як у першій ложі, але все ж глибини Гірки… те, що за Кар'єрами, лишається таємницею!.. Уже два століття, як там щось довбають! добувають не знати що!.. жах земних глибин!.. навіть не можна знати!.. причина: карту втрачено… таємну карту… порожнин, бо Гірка стоїть на бульбашці! хочуть її зрівняти й поготів!.. вона завалиться!.. нічого на поверхні не залишать… усе піде в гіпсові провалля, попід водостоки!.. ні шматка стіни, нічого не знайдете!.. нічого!.. попереджаю Лілі!..

— Ніхто нічого не знайде!..

Жодного уламка потрощеного метро! от вам дія катаклізмів! кажу вам! погляньте лише нижче, на Сент-Уен!.. Безлад пожеж! вони потрощать Безон, я вже готуюся!.. думаю про Безон… вони навіть Сену можуть закип'ятити!.. якщо весь вогонь у воду! Ох, уже бачу абатство Сен-Дені, воно проступає крізь полум'я! величезним опалом! раптом!.. фантастична прикраса, скажете!.. я не вигадую! усе як є!

— Це Сен-Дені, Лілі! це Сен-Дені!

Прикипів до лутки, усе хочу бачити!..

— І ніхто більше не знайде Сакре-Кер!

Віщую! що казати про такий будинок, як наш!.. цегла! мозаїка!.. ліфт! куди нас занесе? навіть міна неподалік, і полетимо на небеса! будувалося в легку добу!.. навіть те, як літаки мало не чіпляються, чиркають об наш дах!.. усе тремтить! черепиця! фундамент! тарілки! і що? передчуваю, що все піде в провалля! та ще пригода, катакомби! полетимо туди без перешкод! такі спалахи перевищують спроможності людини! усякий тільки рота роззявить і чекатиме найстрашнішого… отак! Лілі теж… та я у неї не питаю… потоп розворушує землю й небо… видовище, а потім усе… шрапнелі летять у полум'я, мерехтять синім, жовтим… червоним…

— Тримайся! просить вона мене, тримайся!

— А тепер поцілуй мене!

Цього мало. Вона хоче, щоб із пристрастю! після усього стиду щойно!.. отакий катаклізм! і брум! і брум! гаразд! цілую, як вона хоче… мовчу, мовчу, але думаю… вона схотіла, щоб її виліпили, по сідницях ляпали! і хто! Жюль! горбань! виродок! обрубок! сцикун! це могло б мене до смерті розгнівати… Мусив стерпіти!.. для свого ж порятунку, власне…

— Хай йому біс! Хай йому біс! і сто тисяч осором!

Ремствую.

Будинок саме тепер гикає, смикається неначе, схоже, він кудись рушає!.. ні!.. ми тут біля вікна… ми б побачили… Ох і видовище! неозоре! Я згадував 14 Липня! Париж-корабель[158] лине небом і атмосферою! дурничка порівняно з тим, що діється, оті п'ятсот світних списів у нас перед очима, які ламаються один об одного із гуркотливим бадабумом! от тобі й Париж-корабель! усі ці манірності!.. дитяча хлопавка! знову думаю про Жюля… як далеко він зайшов! потоп чи не потоп! не маю часу довго міркувати про ницість цієї напівлюдини… бо інші будинки злітають!.. вириваються із землі, десятками!.. і здіймаються до хмар!

— Диво! ви б тільки скрикнули! диво!

Диво! але в мене перед очима!.. без вибухів міг би сумніватися… але мені не примарилося!.. а ще тисяча тріскучих ракет! вони бабахкають на весь горизонт! Я бачив тропічні грози! Я бачив бомбування іншої війни, вони перевертали небо і пейзажі, але цей безмежний вулканічний феєричний шал потребує участі Розуму!.. Зречення Добра! поклику до Зла! Зло є не в усіх! я знаю одне Зло у візку! отам, красунчик наш!.. пияк, сцикун, свиня, бахур! оцупок! виродок!.. он він на вітряку! овва!

Не час розбалакувати! спускатися треба!.. йти донизу та й годі! спочатку в коридор, сходи і потім у метро!.. «Ламарк»?.. «Абес»?..

Кажу Лілі.

— Ходімо донизу!

Та Лілі не хоче йти донизу! ніяк не хоче!.. тільки меблі хочуть! шафа, комод, три стільці… у передпокої, у коридорі вальсують! погрюкують!

— Не хочеш іти, а раптом тебе звіє вітер!

Справді, пориви шугають зусібіч! справжні торнадо між вікнами!..

— Раптом тебе забере порив, га?

— Ти хочеш іти до Жюля?

Це вона у мене таке запитує! світ догори дриґом!

— Я? до Жюля?

— Він у повітрі! Ти що, не бачиш його на вітряку[159]? — Більш ніколи до нього не піду!..

Скоро дражнитиме мене жюлістом! співучасником його гидот!

— Очі болять?

Це вона в мене запитує.

— Так, болять, але я все одно дивлюся!

Усе хочу побачити! хочу побачити безонську ґуму! завод! хочу побачити газове сховище! хочу побачити всі закрути Сени!

— Бо через тебе ми лишаємося!

Але вона вже не хоче дивитися на південь, а хоче дивитися на північний бік, біля іншого вікна! рушаємо до нього… не просто!.. шкутильгаючи!.. потім поповзом… по битому склу!.. люстра розлетілася на скалки, це просто!.. венеційська люстра… Вид на північ того вартий, правду кажучи! там велетенське виверження!.. удесятеро, удвадцятеро більше, ніж кратер на місці «Рено»! а бомби знову падають ґронами! і спалахують зеленим! синім! гейзери крізь хмари!.. ах, жахлива фантастика! феєрії так перенасичені барвами, що навіть я, нехай і не художник, а думаю собі: дивина з дивини, хай йому біс! ці спалахи безцінні! ці виверження краси стрясають цілий всесвіт! інші покоління, либонь, побачать більше й краще… іще?.. іще?..

Забув сказати про вид на Мелан… прогалину Сени… там інші сліпучі заграви… оранжеві!.. може, там інші бомби?.. Хай там як, а Сена закипає!.. бачу її оранжевою! оранжево спіненою!.. у всіх вигинах!.. до Ельбефа!.. І Руан смолоскипом!

Овва, саме цієї миті якісь неначе свічники… гойдаються, повисають, блідо-зелені!.. Ох, це найгірше віщування!.. ми про це доста говорили!.. вони наче гірлянди різдвяної ялинки… вони провіщають перехід в ніщо… тотальний! Отак! але різдвяні ялинки не як завжди!.. ні! навпаки!.. це вмить справдилося, бо літаки відразу затакували, їх з упадини Маркаде вигулькує вдесятеро більше!.. Вррромб! відчули б ви цей подув! цей шал, це ревище! проліт двадцяти, ста страхіть! і бомби навмання! як зіткнення поїздів, але в повітрі! вибухово!.. ви б сказали: так не буває… ці свічники накликали Потоп! а Жуляка накликав ті свічники!.. на небесах є знаки!.. треба вміти їх читати, от і все! це правда, обов'язок! Відразу кажу Лілі! передусім спостереження подій!

— Жюль твій горбань оцупок пияк бридкий лапач кераміст відьмак мусить згоріти! спочатку він! гукни йому, нехай стрибає! щоб більше не бачити його кривлянь!

От я який! науковець назирці! і передусім! зирю на велике! і на мале!.. вам стинають голову… для прикладу!.. ви не зводите очей з ножа гільйотини!.. він тупий!..

— Кате, гукаєте ви, нехлюю! чому не нагострив?

І бачите, як кат тікає, усравшися від страху!

Вас розстрілюють дванадцять недорік, вони ціляться, тремтять!

— Поціляйте! У серце! недоріки!

Такий ваш крик!

У цьому геній Архімедів, Ньютонів і Паскалів — навпростець до мети!..

Я все ж повертаюся до своєї думки:

— Лілі, нам краще зійти донизу!..

— Ні!

Вона пройнялася цікавістю, як і я, хоче побачити, як літаки виринають з Коленкурської впадини… що скидають на вершечок Гірки! їй цікаво!.. а Гірка вулканиться! напинається… осідає… шафа, комод, три стільці гуляють… танцюють, аж ніжки відламуються!.. однаково ригодонять!.. паркет набухає, випухає… сходовий майданчик переповнено… розтуди його! перетуди! я трохи лаюсь! бачу невеличку бержерку, вона суне нагору сходами! буквально, сходами!.. бо спуститися незмога… суне на горішній поверх! ого, два вазони кидаються один на одного, лускають!.. краса! І в небі веремія, хмари знову закручуються в бік Іссі!.. я суджу, не дуже помиляюся, за напрямком світних ланцюжків… букети! гірлянди шаленим розсипом і з тріском! зигзагами! потім дими… потім геть нічого…

Вони завзято шинкують околиці, закидають Сент-Уен, гай-гай, нескінченні низки мін, бомб, гранат! але зараз буде щось інше! це все тільки передмова!.. коли вони все вивергнуть у серце! Коли Текел промовиться… Фарес! Мене!.. тоді всі почують!.. тоді очі нам вилізуть… я знову кажу до Лілі!

— Злива фосфору! скажи Жюлеві, нехай усе припинить! Гукни йому у вікно!

Вона гукає… він не чує… ураган вирує! отак! шрапнелі цокотять по стінах… фасад репається… цеглини відпадають, летять у безодню!..

— Ти ба, нарікав, що печі не має? Тепер Жюль має піч!

Кажу це Лілі…

— Твій любий кераміст! увесь у глині!..

— Либонь, пити хоче!

Відповідає мені…

— А пити нічого…

Як дбає про його добробут!..

Тоді я горлаю йому:

— Випити хочеш, блазню? у горлі не пересохло?

Відстань така, що можна гукнути! триста чи чотириста метрів!.. той опецьок нагорі, немов на спостережній вежі!

— Там і здохне! передбачаю я. Остогид! Біс із ним! уявляю, як він там конає у вогняній завії!.. жар! жар!.. куди вже там пити! підсмажуватися треба! як свиня! он як кружляє! на своєму візочку! безногий акробат! там йому й місце! чудове! мистець, ось і маєш! А літаків скільки зусібіч! а вибухів! злітаються цілими ескадрами! кружляють! вирують між шрапнелями, мало не чіпляються за дахи!.. бризки! до хмар! зелені! жовті! хіба не рай для художника? Йому там дуже добре, гадаю, Жюлеві! он скільки в нього творчого жару! пити хоче? ну то й що? Звісно! хто йому випивку понесе нагору?.. крізь пожежі… метрів триста чагарів, які стікають сліпучими потоками! а ще бомби без упину… ширяють врррунб! усе стрясають!.. понести Жюлю випивки?.. гадаю, це було б занадто… міркую… нехай милується видовищем і підсмажується! так міркую! він чогось схожого і за тисячу років не побачить! от я бував і на Іподромі, і в Зимовому цирку з бабусею, то була епоха, можу твердити, коли вміли ставити феєрії, тоді показували, наприклад, «Штурм Пекіна»! коли з-поза лаштунків на сцену опускався цілий крейсер з екіпажем, такелажем і всіма прапорцями! з електричним освітленням! тисяча лампочок! так от, то була дурничка порівняно з тим, що тепер діється отам над Іссі! Пюто! Ґренель! усе видно з наших вікон, і той теж з вітряка бачить розмах, огром, велич декорацій! овва! кераміст сраний! нехай віражі виписує у смердючому візку! такого і за десять століть не побачить!

Ти ба, знову ціла ескадра, чи не сто літаків налітає… білі… білі… над Отеєм!.. за ними женуться прожектори… промені схрещуються на крилах… весь Отей видно під крилами… весь Отей, весь збілілий… вулиці… церкву… світло таке сліпуче, що й людей би розгледіли… якби хтось вийшов! та вулиці напрочуд безлюдні!.. гай-гай, геть безлюдні! але яка надзвичайна чіткість!.. ви бачите вітрини… газові ліхтарі… ніби вони у вас під вікнами… чіткіше, як на вулиці Ламарка… уявляєте? все у віддзеркаленні якоїсь миті… і ще все погойдується… справді!.. увесь будинок під нами погойдується… так і є! саме погойдується! усе одно дивлюся напроти! щоб побачити, чи вітряк злітає разом із Жюлем… чи вистояв перед поривами? саме так, шановна пані! він їде, задкуючи, от Жуляка! потім їде вперед! врізається в поручень! і вранг! мало не вилітає з візка!.. але знову в нього падає! і знову мчить! кружляє! влаштував карусель на підмостку!

— Стрибай! гукаю йому… Стрибай! мистцю! стрибай до своєї печі!

Це я для сміху.

Якби стрибнув, може, полетів би?.. Карабос на все здатен!.. далебі не дурний! не поспішає! поручнів не рушить!

Кажу ще раз: від величезного вогнища на Ґренель на нас котиться торнадо! Спрага! не в самого Жюля! у нас теж спрага! крани сухі! пляшки порожні!.. що йому віднести? що запропонувати?.. і потім, чому він нагорі? як його туди виперли? на руках? на спині несли? чи на канатах піднімали? Брам! забиває дух, скажу вам! нас відкидає назад! бранг! утискує у стіну!.. тримаюся за Лілі… прилітає хмарка шрапнелей… тріщать на всю кімнату… у жахному безладі! видовище чи не видовище? нічого не вигадую… яка ніч!.. рух фантастичних сил! куди там літакам, напханим пікратами, менілітами, фосфором осяйним! навіть котрі стикаються так, що хмари спалахують сліпучими зірницями! а тут сплески громів щомиті злітають із землі до неба!.. і струси такі жахливі, що, схоже, жоден дім не встоїть! і всі полинуть в атмосферу… по вісім… десять… по дванадцять від одного пориву! зірвані дахи! льохи в повітрі!.. це наводить на роздуми!.. що Жюль причетний?.. можливо! він нагорі! певно!.. певно!.. махає руками… ви б побачили… сказали б: він щось знає!.. він комунікує зі стихіями!.. він ними диригує! блискавки спрямовує!.. атаки літаків! прожектори!.. і залпи ППО!.. заграви зелéні… жовті… він сам один на вітряку, той Жюль! один над катаклізмом, над паланням горизонту!.. усе бачить, задерши носяру!.. вивищується над Парижем!.. і над подіями! гай-гай, ще й пити хоче, оцупок!

— Стрибай, ведмедю! стрибай!

Якщо очманіє від спраги, то стрибне!.. а стрибне, то підсмажиться! руками більше не махатиме! громи не скеровуватиме! єроплани не спрямовуватиме! сигнали подає! сигнали семафора! ти ба, скульптор-оцупок з глинища! сміливіше! до печі!

Та він не дурний, гидотник такий! шугає у своїй гондолі!.. пурхає!.. пів кола! ще раз! а вітряк таки хитає!.. як на морі!.. та він тримає рівновагу!.. за поручень не падає!..

Але я забув про авеню Ґавено! надміру заговорився про Жюля… вошивого оцупка у сциклинах! А Гірка? палає? десять малих вулканів вивергаються із розщелин Гірки між авеню і Сакре-Кер!

— Скажи-но, твій скульптор, твій хтивець! журився, що не має печі! тепер має!

Це я кажу Лілі…

— Скільки жару! якщо не стрибне, то загине! у нього нагорі спрага сильніша, ніж у нас! увесь пекучий ураган рине на нього!.. он, поглянь, язик! як висолопив!

Справді.

— Він підрум'яниться на малому вогні! ніхто пити не принесе! проси не проси!.. дивись, як метушиться!.. казиться від спраги, от що! йому лишилося тільки у вогонь стрибнути, кажу тобі, Лілі!..

Достоту, відвагу має! нехай загине мужньо!.. підсвинок! кнурець!

З упадини Маркаде несе такі пориви суховію, що він на такому жарі підсмажиться до хрусткості, як шкварка, у своїй гондолі!.. Це не складно передбачити!

— Якщо хтось втрапив випхати його нагору, то чому не перенесе назад додолу?

Може, там сходи всередині? може, вітряк занадто трусонуло?.. хитнуло й колихнуло спереду і ззаду… може, вони зламалися?.. на друзки?..

— Тоді, трясця, нехай тікає звідти! чого він там вовтузиться?

Він мав два способи сконати: висушитися нагорі… чи підсмажитися долі… мав вирішити!.. гадаю, хоч так, хоч сяк, а радше полетіти!.. ну подряпався б об чагарі! але він мав таємний план, я певен, хотів побачити… аби кинувся згори, то, може, повис би в повітрі? у леті? як птах?.. га?.. висів би?.. гойдався на вітрі?.. літаки б перехоплював, хтозна? усю небесну сновидність!.. чарівний Жюль-звабник!

— Збоченець! волаю я йому, кокотка!

Чого мені соромитися?

Як усе почалося? як усе?.. Жюль видерся на вітряк! яким чином видерся?.. я бачив його вдома!.. де були інші? але які інші? Либонь, магічні сили!.. Не лише прозорі літаки і громи нескінченних низок бомб крізь хмари!.. ні! ні!

— Збоченцю! гукаю йому… агов, чарівнику!

Чого мені соромитися?

Маю про запас іще одну образу… брррум!.. ще один вибух!..

— Батіньоль!

Це Лілі каже… знову шалений порив! нас кидає на підлогу! карамболем! у стінку ліворуч! і врамб! тепер праворуч! громова веремія!.. стривай, блазню горбатий, я тебе дістану!.. у візку! без візка! але все ж загадка! загадка? хто його здійняв нагору? як він там тримається?.. і крутиться на всі боки! малий підмосток отакий завбільшки!.. ви скажете, як два столи завширшки… три столи… акробат! не зупиняється!.. з кожним новим поривом маневрує… розгулює… праворуч!.. ліворуч!.. зачарував усі стихії!.. хто б інший витримав таке!..

— Агов, Жюлю! Агов, Жюлю!

Міг би й відповісти.

— Погукай ти!

Махає рукою, мовляв, дайте спокій… образився… образився…

— Відчепіться!

Добре його чую… між двома жахними вибухами… тиша… він хоче пити! Ага, пити?.. дзуськи!

Увесь сад палає, усі чагарі…

Украй дивно, що він зі своєю гондолою не спалахнув на вітряку! вогнем! бо в повітрі безліч жаринок!

— Жюльку у візку! гей! стрибай! кокоточко!

Він мене фріцом дражнив, шпигуном! запроданцем! я теж його можу хоч ким обізвати!

— Гівнюк! гей, гівнюче!

— Припини, Фердінане! припини!..

Завжди мене стримує! мене, такого справедливого, такого правдивого!.. той мене жорстоко скривдив! і привселюдно! і навмисно!..

— Сподіваюся, що він там згорить, твій ведмідь! твій ведмедик! ви ж змовилися? скажи-но! скажи!

— Та ні, Луї, поміркуй! звісно, ні!

— Ну то нехай твій блазень і палає! ліпило! щоб я бачив, як він обпікатиметься, мов глиняна статуетка! на своєму місці!

Вррромб! Вррромб!

Вам може здатися одноманітним… змальовую вам усю вакханалію… а як інакше? як було насправді!.. над нами пролітає двадцять ескадр несамовитих…

Овва, вітряк хилиться! і ми теж! весь наш будинок!.. сильний порух повітря! він теж хилиться коло поручня! здається, зараз проламає, упаде… але ні! ударяється і з'їжджає на інший бік!.. заспраг був гондольєр, та тепер, либонь, ще тяжче! мабуть уже язика не відчуває!.. отакий самум з Леваллуа! і навіть ми тут у кімнаті, здається, тушкуємося від такого жару!.. очі передусім! очі! вії вже не опускаються!.. я геть нічого не вигадую!.. хто там був, вам скаже: виверження! п'ятдесяти… ста кратерів від бомб, звідки до небес злітають снопи жару!.. і не тільки до небес, а й навколо! але вітряк усе одно не горить! он дивіться: Жюль на всіх своїх коліщатах! як він снує! обертається! крутиться! але поручня не збиває!.. ні! де там!..

— Навіжений! Навіжений!

Кричу йому!

А він собі каруселить! підмосток хитає, гойдає, хиляє, а він на ньому в гондолі! від перила до перила!.. і на якому вітрі! дме від заводу «Рено»! з заходу, справді, як із печі! торнадо за торнадо! я не вигадую! Виверження по всій околиці… не якийсь один квартал!.. заводи, мов смолоскипи!.. усе летить на нього, на блазня у візку… просто в пику! він із завітряного боку, більше, ніж ми… вітряк хилиться від вихорів!.. увесь цілковито… і велика підпора, і драбина!.. О, той нагорі їздить, хитається, знову рушає! раптом вітряк нахилиться, той фіґляр полетить сторчака! у бузок! у бузок у полум'ї і форсфорі! але ні, хапається за поручень! розвертається! знову рушає! гай-гай, жонглер усіх стихій! аби розлютився, кинувся б додолу!.. лаю його на всі заставки! він петляє вихилясом… міркую собі… міркую… усе-таки!.. це ж треба було втрапити, щоб випхати його нагору… чи він попросив друзяк? от загадка!.. є сили, хвилі, є ще багато чого!.. мене нічого не здивує після Жюлевих витівок! як він утримується на вітряку… акробат-мистець!

— Стрибай, кровопивцю!

Ніби трохи стихло… вітряк стає на місце… але порив тепер зринає з іншого боку, від «Дюфаєля»… потужне відбиття!.. такий удар, що я думаю, це вже кінець!

Гей! Морем плавець!

Ходовий вітерець!

Співаю йому… та йому плювати!.. він кидається на інший поручень! на нього падає світло на тулуб, на лице, на ніс… тільки його видно над Парижем… звісно, ген нагорі, у повітрі! обсипаного жаринками! порив за поривом!… навіть нам до кімнати у вікно залітає чимало! потріскують! ми теж можемо загорітися! нам щастить, як і Жюлю!

— Хочу пити, Лілі!.. ти не хочеш пити?

Вона мовчить… я її торсаю… тримаю обома руками…

— Ти хочеш пити, Лілі?

Вона тільки на Жюля дивиться!.. очей з Жюля не зводить! Жюль горішній, жонглер бомбами! я теж кричу Жюлеві!

— Нумо, кокоточка! стрімголов!

Справді, він зволікає, от мудень!.. спонукаю його!.. він шугає зигзагами, знову! от так пригода!.. ніколи не проламає поручня!.. хоч він і хиткий…

— Агов, мокра курко!

Кричу йому.

— Іди під три чорти!

Це його відповідь.

А от це особиста образа!.. мене охоплює гнів! кров закипає!

— Зараз піду!

Попереджаю Лілі.

— Ти його звідти забереш? Забереш?

Рішення ухвалено.

Вона здивована.

— Ти? Ти?..

— Більше нікому? Ти?

— Так, іду! рішення остаточне!

Але цієї миті: Брррум!.. перед нами! вибух! отам, просто внизу… хотів із ним поговорити… дихання сперло!.. хапаюся за балкон… ледь не падаю!.. мені зле!.. справді зле!.. але не хочу, щоб вона туди рушала, тобто Лілі!.. щоб вона згоріла заради того брудного ведмедя?.. ти ба, спрага його палить? горлянку пора промити?

— Пити? Пити хоче?

Що за світ!

Звісно, той розбишака хоче пити! А мене не пускає!

— Кидайся донизу, гей, глек сциклин! мистець!

Оговтуюся…

— Звідник! боягуз!

От моя відвертість! і крізь яке торнадо!..

А він водить пальцем коло рота!.. мовляв, не проти випити!.. Демонструє нам!..

— Ти ба! у нього спрага!

— У мене теж спрага, відьмо! я теж не маю що випити!..

Їй байдуже до моєї спраги!

— Жюлю! Жюлю!

Вона його гукає.

Ох, негідники!… брррум! і вранг! одна за одною!.. будинок знову хилиться!.. одна з віконниць відривається разом з цеглиною!.. не тільки підлога! стіни! стеля! усе ходором!.. Не тільки Жюля водить з боку в бік!.. він, може, й спраглий… а ми що, може, не спраглі?

— Не хочеш умирати, свинтусе?

Кричу йому.

Геть не хоче вмирати! кружляє несамовито у візку…

Спрага! спрага!.. показує рукою!

Над вітряком той самий пекучий вітер, що і в нас! у нас не більше питва, ніж у нього!

— Стрибай-но, лапальнику! що, в штани напудив?

Боягуз, це про нього! страхопуд! у своєму кублі ще тримався!.. гарненько його випхали на вітряк!.. там уже газової лампи «Ауер» немає! там, як у печі! пика вже ясно-червона!.. нехай шугає туди-сюди!.. шукає, де прохолодніше! не в скруті у юті!.. три на три метри простору! але, перепрошую, вид! увесь розжарений Париж! весь Париж у вогняному морі! а горизонт!

Його обвили пекучі повіви, пляшки буде замало!

— Йду! Йду!

— Ні, не підеш!

Сперечаємося.

— Нехай йому вогонь спалить хоч пику, хоч легені, хоч селезінку, не підеш! так йому й треба! так йому й треба!

Тепер я розлютився, по-справжньому! усі зневаги пригадалися, усі страшні кривди, які я мав від того Карабоса! гівняний опецьок падлючий там, нагорі, махлює з літаками! це він у всьому винен! у катаклізмі і громі небесному! Та Лілі це не зворушує!.. Жюлю, бачте пити кортить, вона його жаліє!.. Переживає серцем за Жюля!.. розумієте?.. тільки за Жюля! Овва, на вітряк війнуло західним вітром… порив з боку з-під Левалуа, що все звіває, нагинає… ніби за мить перекинеться… вітряк! і підмосток упаде додолу… і Жюль разом із ним!.. та він тримається! чіпляється! неймовірно! от його єство!.. і він усьому причина!.. так! він! він! вітряк вирівнюється… важко повірити, але це так!.. а Жюль знову розмахує руками!.. диригента корчить! спрямовує своїм дрючком… ще один порив… брррум!.. от!.. і ще один!.. принаджує зграю літаків… цілий циклон!.. з-поза Пассі! як на мене, не менш як п'ятдесят літаків! підлітають із ревом, свистом, шалом…

— Шахрай! Зарізяка! Душогуб!

Заслужив! Прикидається, що це не через нього! ні! це його рук справа! конвульсії стихій! з-позанебесний шал! а тепер хоче нас розжалобити! попити просить! Лукавець! Лукавець! кажу! кажу! ще й у гондолі! розбурхує стихії! і вирує! і не перекидається! ах, Жуляка! Спраглий Жуляка!

— Арлетто!.. Арлетто!

Гукає її.

Вона не піде!

— Лілі! ціпу-ціпу!

Це він її так прикликає!

— Що за світ! — скрикнете ви! Справді! цілком згоден! що правда, то правда! Я ж вам сказав: нічого не збрешу… надприродні явища недосяжні вашому розумінню, та й по всьому! безголові свідки применшують, розжовують, здрібнюють події! Тоді як я, ваш покірний служник… аж ніяк! шаную велич!.. бачу, Жюль знову закружляв… воднораз позиваючись до хмар! помахами! оркестром! розповідаю вам… тепер з двома дрючками!.. диригує… і Лілі, що, йти у вогонь, аби понести йому пити?.. що пити? нехай вогню трохи вип'є! з небесних каскадів! цієї миті велике літакове крило виринає з Коленкурської впадини… і відразу променисті снопи… блискають за ним… десять… двадцять прожекторів!.. і кулеметні сальви!.. Бзім!.. бзім!.. свято в Неї аж до небес!.. кимвали!.. свято в Неї виворотом аж до вежі!.. Ага, літак!.. крило ламається… з кінця!.. він хилиться, перекидається… далеко не залетить!.. сторчака в Коленкурську впадину!.. а звідти гикає, гавкає, із Коленкурської впадини!.. мінімум дві батареї ППО… Гав! Гав!.. рахую залпи… неймовірно, скільки сальв і пострілів! і так зблизька, і нічого не горить! Тобто вітряк і ми теж… усе грімкоче з-за туманів, довжелезні сувої диму, вервечки сліпучих смолоскипів, і думаєш собі, а чи це правда? Мара чи не мара? міріади магнезії, бомб, пікратів, ракет, яскравіших від сонця! Гай-гай, мають чим нас спопелити!

Пити! не пити, дивлюся на вітряк! їй-богу, він мене дражнить! Фіґляр-гондольєр! носа показує! от наслідки катастрофи! безсоромний покидьок! ні крихти докорів! носа показує! носа показує! от його єство! і весь час махає, диригує! достоту! диригує! керує! навіть по ста роках прийде й казатиме: то був не я! то був не я! — звиняй, я відповім: твоя вина! у всьому винен! я бачив, як ти махав руками із гондоли! як їх спрямовував!

Нехай собі суди влаштовують! я винуватих не переплутаю! Навмисно окуляри на себе чіпляють, щоб применшити обставини! щоб нічого не побачити! бояться, що й казати! бояться! щодо мене, то я спостерігаю за Жулякою, розповідаю вам поетапно… Він хилиться разом з усім вітряком… з усім ютом! своїм візком! і не перекидається!.. ніколи не перекинеться!.. хіба не чудодійно? хіба не феєрично? Його щось утримує при небі?.. і підхоплює на вітряку… там якийсь магніт! магніт! бррум! бомба теж!

— Стрибай, йолопе! Стрибай!

Як він тримається? чи вже не всоте мало не…

А навколо все аж шкварчить!.. і нижче! підсмажиться якраз, як треба!.. якраз до кісток!..

Нести йому щось попити Лілі не піде, це вже напевно! я теж не піду! хочу подивитися, скільки він ще триматиметься, чіплятиметься, метушитиметься там, нагорі!

— Агов, свинтусе, ще не підсмажився?

Гукаю йому.

Носа мені показує! йому хоч би що!.. і знову рушає… заднім ходом!.. від поручня!.. до іншого!.. хитається разом з вітряком… от його єство!.. каскади, жаринки, спалахи, вітер, йому плювати! метляється, шугає з боку в бік… до перил… стукається… їде назад!.. на ньому вся ілюмінація! горбатий оцупок! усіх відтінків!.. зелених… бузкових… червоних… відблиски вибухів у повітрі!.. на землі!..

Ага, знову подає знаки, що спраглий!.. нам самим нічого пити! до біса! до біса! тепер вітряк сяє, блищить! ніби щойно пофарбований, ви б сказали, бризками спалахів… але не горить! тільки виблискує! виблискує! ніби щойно пофарбований у блискуче!

Жюль теж сяє на вітряку! виблискує! дражню його всіма словами…

— Негідник фарбований!

Це правда! ураган барв! Він п'яний! Був п'яний! вони його п'яного туди випхали, його друзяки… п'яний, але знову хоче пити! Так і згорить, подумали вони собі… нечисть!.. а ні, то стрибне!

Знають його.

— Обрубок! бузувір! ревнивець! крадій!.. ще й п'яниця!

Що за пляшкою з Ейфелевої вежі шугоне!.. звісно!.. от щойно спрага, так відразу і пити, манія така!.. ого, та він нікуди не кидається!.. он як чіпляється!.. у бузок падати не хоче!.. а там багаття гарне… а як тріщить!.. друзякам уже остогид!.. ніколи не стрибне!.. пливтиме у своєму юті понад пожежами! метушливий, але поміркований! пливи, гондоло! он як руками розмахує! оркестр кориться! ураган! огром ескадр!..

Випхали його нагору, не журись! жартівливі дружки! а тепер погляньте на горбатого Карабоса! Дрючками вимахує, бурю нам грає! жаринки ринуть на нього роєм… поривами… на візок!.. і на голову! і нічого не загоряється! вітряк мав зайнятися… він же сухіший сухішого, той вітряк! століттями сохне! згинається, хилиться… не займається!.. не ламається! жаринки налітають поривами!.. на Жюля з візком рясно! рясно!.. хитається, хилиться… мало не перекидається… фосфор тече… перетікає… заливає весь підмосток!..

А дружки, мабуть, подумали собі:

— Чортяка сраколап пліткар злюка пияк, такого позбутися не гріх!..

І випхали нагору!.. була нагода!..

Думали, він звідти плигне, гаплик акробату! А той і туди, і сюди! гай-гай! на один кінець! на інший! ще! а ловкий! шугає… гасає!.. мало не перекидається… гоп!.. гойдається разом з вітряком!.. ширяє посеред полум'я!.. цирк «Медрано» у небі! високе мистецтво! так, мистецтво! і в якому палючому повітрі, прошу дуже!..

— Підсвинок!.. шкварка! оселедець!

Горлаю йому!

Усе, що вудиться!

Бачте, я не криюсь, шпечу його од душі!

— Бахур!

Молодці, що випхали його туди!.. дере в горлянці? правильно!.. у мене в самого в горлянці горить, хоч не всі вітри на мене!.. кузня в горлі! буквально! Лілі теж хоче пити! Лілі…

— Так, трохи…

Ще один ватаг літаків!.. тепер зі сходу! за ними тисячі жаринок… спалахують у леті й розсипаються… і серпантини… сині, оранжеві, небо струменить, бороздиться… ви б сказали, ніби схоплене сіттю… від одного крайобрію до іншого… прудкі хвилясті спалахи у хмарах синіх, зелених, жовтих… упереміш… густим роєм… якщо це не феєрія, то я геть здурів!..

— Ох, неймовірно, Лілі!

Очікую, що вона зачарується!.. а той, напроти, сигнальник, я його навчу язика показувати!.. оркестром диригувати, руками вимахувати, грози на нас накликати!

— Крутій, кнур, хтивець! агов, Жюлю! падлюко!

Нехай знає…

Тепер той зух мені огидний! хай лусне!.. Намагався врятувати йому життя… від пиятики відвадити!.. до тями привести!.. спромігся впливати на нього, місяцями… він уже так не пив… а потім, після Сталінграда, особливо після Ароманша, знову в пиятику вдарився, а ще на мене напускався! «Лікарем-болимакітрою» дражнився… на заклад хотів іти, що питиме все! не тільки шампанське… коньяк… бензин! а й свої розчинники! з флаконів! усе вип'є! буль-буль! гик! щоб я йшов зі своїми порадами! а ще й хтивець, яких пошукати!.. і хам несусвітній!..

— Ніжки стрункі! цицьки пружні!

Це він так вульгарно з дівчатами розмовляв! А мене як шпетив!

— Карабос, віролом, кабаліст! у піч! у піч!

Так уже хотів мати піч! маєш! маєш! лізь у вогонь!

Саме в мить навали літаків я бачив, як він махнув! я його саме взивав Карабосом обпеченим!.. з упадини Маркаде… двадцять літаків! п'ятдесят! гримлять, ячать просто над нами… розкидають кульки на все небо… кульки бенгальських вогнів!.. вервечками, ланцюжками… веселенькими… а ще вир жаринок… бомби? безліч із-за хмар!.. падають і падають! рабадабум! але відлуння вже трохи не таке, глухіше… глибше… мабуть, пробили вулиці… бомби вибухають у метро, я певен!.. і в кар'єрах… глибших… іще глибших… у криптах перших християн-мучеників… там є крипти!.. є!.. викопані тисячі років тому… а той нагорі не мученик, весляр-гондольєр!.. борсається, фокуси показує! гоп! на гребені хвилі! підмосток сторч від пориву!.. і знову йде колом!.. у вирі!.. гойдається!.. кидається… додолу… ні!.. от його єство! мистець!.. пустотливі рученята, хай тобі грець!.. бачив, як він з паннами поводиться! просто між ніг!.. сила геркулесова в руках!..

— Позуй мені, Ллі! позуй мені! у тебе чудові ніжки!

І це перед десь тридцятьма людьми!.. такий собі мадригал! ті слова досі мені відлунюють… от навіть цієї миті чую… та мене відкидає до стінки… брум! з кожним вибухом!.. не можу забути такої кривди!.. о-го-го, сила геркулесова в руках!.. а він там ще тримається… ледь-ледь!.. ледь-ледь! над прірвою… вертиться на межі… але стривайте, а флюгельгорн! флюгельгорн?.. у нього нема флюгельгорна?.. Чекаю миті затишшя… нарешті трохи стихло, він почує… кричу йому:

— Сурма! Де твоя сурма?

— Га? Га?

Почув.

Покинув флюгельгорна в майстерні? Не взяв із собою?.. Узяв! Узяв!.. показує мені… ось де!.. на ремінці!.. тільки наливку забув!.. от музúка-чарівник! на хвилях! знову зринає ураган!.. увесь ют хилиться… перехиляється!.. того притискає до перил! упритул! і відкидає назад.

Оце видовище!

— Ну то я йду!

— Що? Що?

Їй мало? ще хоче? що за світ! що за світ! Лясь!.. Ляпас! ох! не стримався! ах! це занадто! і ляп! іще один! плаче… Брррум! Будинок саме хитнуло… віконницею мені по носі… стояв біля вікна, уявіть собі! бум! кров цебенить… аж бризкає з носа… ковтаю… їй смішно! сміється! і з того, що нас і далі хитає! ригодонить! увесь дім гойдається, хилиться, вихиляється! майже так само, як Жюлів вітряк… гай-гай, гарне помешкання! дві рами зриваються з гвіздків! дві картини… дзень!.. на скалки!.. ще одна! новий порив, нова картина! летить! буквально! у вікно! Я мав мистецькі твори, як-не-як! майже невеличку колекцію… подув від бомб чи від лопатнів літаків?.. коли все кудись рине! ширяє! не можу роздивитися… не тільки ніздрі кривавлять… лоб теж! усе бачу червоним… ого, велика картина впала!.. навпомацки вдовж стінки… намацую… фото, де ми з батьком!.. полетіло у вікно!.. з вітром! з вітром! фото, де я вершник-кирасир!.. полетіло!.. полетіло!..

— Добре провітрює! роблю я ремарку, добре провітрює!..

Аби показати вам свій характер…

Вромб! Нас приплющило! притисло! порив! ураган! ще один!.. ще літак! мало не чіпляється об дах!.. хвиля від лопатнів у кімнату! щастя, що ми тісно притиснулися… а то б полетіли, як картини!.. нас кидає від стінки до стінки… ох, починаю трохи бачити… знову бачу… Жуляку! обрубка-атлета онде нагорі!.. веслує, хилиться, випростується… ті ж рухи! лопатні ще ближче, ніж до нас… жоден не стинає йому голови!.. йому шпетно було б без голови! безголовий акробат-гондольєр!..

— Грай! Грай!

Це я йому наказую.

— Що ти йому гукаєш?

— Що ти його любиш!

Вона мене цілує… Вона мене цілує…

— Фердінане! Фердінане, кохаю палко!

От вам дамські почуття.

Не час їх обмірковувати…

Вона знову про Жюля непокоїться!.. відразу… як він борсається… опирається вирові!.. ого, чудово! сила! яка сила! звісно, це обрубок Геркулеса! Геркулес-гондольєр!.. і раз! з усього несамовитого маху!.. прасками! дрючками! Гай-гай, шугає!

Тренує біцепси! плечі!.. навіть за нормальних умов! мав манію! вжик! бувало, прожогом скотиться до площі Бланш… і видереться назад за яких десять хвилин! з двома прасками, все! грюк! і вжик! його тротуарні весла! сильні рухи, легкість, тренування, просто любчик!

— У нього гарний торс, га, Лілі?

Кепкую.

— І носяра гарний! гостренький! правда ж? гостренький! правда ж? отакий!

Показую! пальцями!.. як він потикався, нишпорив, намацував… Я ж бачив! ще й як бачив!

— Хіба ні? Хіба ні? Головою тобі під спідницю заліз!

Досить, піду дам йому чортів, ще й як!

— Сиди тут!

Брррум! нас знову шугнуло, притисло… поривом!.. відкинуло від вікна!.. разом! обох! аж до передпокою, разом із шафою! дістається нам!..

— Ти знаєш, це через нього! через отого підсвинка! нагорі! бачила? бачила, як сигнали подає? як їх сюди прикликає?

Ще поговоримо про Жюлеве зачарування!.. зловісне зачарування! він усю нечисть принаджує! з небесної глибіні! з упадини в Ла Фурш! справа! зліва! а самого не зачіпає! самого! урагани його оминають! облітають! його! жоден лопатень голову не крає! не перекидає разом з дрючками, у чагарі не звіює… на підсмажку! на підсмажку! Ще б пак! ухиляється від усіх ударів! поривів… тільки крутиться! вррр! перекочується на інший бік!

Літаки саме мчать зі сходу з-понад «Дюфаєль»… з-за хмар на сході!.. і Жуляка відразу закручується, мов дзиґа! у бік, звідки атака!.. ти ба, ні миті не гає! махає до нас! на нас! отак! показує, щоб не переплутали!

— Ти ба, який диригент, Лілі! бачиш? кажу тобі, Лілі! це він! він! поглянь!

Вона дивиться.

— Ти не хочеш донизу?

— Ні, не піду нікуди!..

А потім так!.. Передумала, хоче йти донизу… але щоб Жюля забрати!

— Він хоче пити, розумієш?.. він хоче пити!

Я знаю, що він хоче пити, кабан солоний! підсвинок солоний!

Уже дотиркала, хай їй біс! годі базікати! мене проймає дрож! але не від холоду, сто чортів! не від холоду! від люті!

— Розтуди його! шльондра скажена!

Зараз у вікно викину, нехай іде по Жюля! ударити не можу… але якщо випущу з рук?.. її звіє вітер! танцюйте, панночко!

— Він тебе бив? сильно бив, га? Я бачив, як він тебе ляскав по сідницях!

Сміється… сміється з мого запитання…

Брум! браум! знову бомби! і бомби!.. з боку Кардіне…

Я вам розповідаю за течією спогадів… мінливостей настрою… не лише ураганів стихій… а й гроз пристрастей… наприклад, от перечитую, і мені здається, що я несправедливий, бо, може, ви подумаєте, що Арлетта поводилася легковажно, цинічно… одне слово, шльондра!.. ні! ні! ні! чутлива! жаліслива, от!.. Жаліла Жюля, от і все… жалість, її слабина…

До Жюля жалість!

— Обвуглюйся, гей, недоноску! гей, холеро! що, пити хочеш?

Ми знову біля вікна… нас хитає за віссю північ — південь!..

Чує мене… подає знак: так! так!

Ширінка! киваю на свою ширінку!

— Заходь, наллю!

Чує мене.

Він так Лілі гукав… зі своєї майстерні… на першому поверсі… «Заходь, наллю!»

Тепер ось має!

— Припини, Луї… припини, Луї!..

Стримує, щоб не кривдив надміру… захищає! у моїх обіймах, отут, от шльондра! от шльондра!

— Любиш його! признайся! захоплюєшся! дбаєш про того гівнюка!

Нас знову відкидає до передпокою… і знов разом із шафою! і трьома стільцями… усе в польці до стінки… бабах! знову!

— Я тобі з нього опудало зроблю, чуєш, опудало! випатраю! соломою напхаю! більше не метлятиметься! занадто метляється, от що! занадто метушиться! зроблю з нього птаха й поставлю на полиці!

Овва, їй знову смішно! отже, я смішний? нехай скаже! із себе треба сміятися! саме час сміятися! жартувати! бо нас зараз розплющить — і поготів!.. перемеле… от сміх! сміх та й годі!

Треба, щоб настав Потоп, аби скласти уявлення про людей. Він почав з того, що прозивав мене… тепер принаджує циклони! жаринки… світні кулі! спалахи! а його візок не загоряється!.. це вже край! край! його спрага замучила, от і все!.. якби мене туди нагору, до того юта, я б не втримався… а той вивертається, вирує, вихиляється на хвилях… сюди праскою махнув! туди дрючком махнув! з гондоли! об поручень б'ється!.. поручень прогинається! але не ламається!

— Гівнюк! Засранець! Курдупель! Ґвалтівник!

Мої почуття!

— Ти не підеш, Лілі! не підеш! от підступний підсвинок! Ах, причаровує тебе! я тобі його розчарую, лишень постривай! зачекай, доки все скінчиться… Гай-гай, та він прикликає літаки! подивись! придивись уважно!

Це правда, чиста правда! він їх приманював з півдня… з-поза Берсі… вони на його знаки зліталися!.. мов несамовиті!.. усі зліталися!.. згруповував їх з-поза хмар… щоб усе на нас скидали!.. смерчі! каскади!.. вири жовті… спочатку нарцисово-жовті… смерчі, що перевертали землю, зелені! сині!.. з кожним сильним подмухом… його гондола ставала сторчака… та він її виправляв!.. закрутом! заворотом!..

Щоразу здавалося, що все, гаплик!.. та де там!.. таки стрибнув?.. та ні!

— Я тобі з нього сувенір, Лілі! Чуперадло зроблю, чуєш? музейне чупепадло з твого зуха! випатраю! всі нутрощі вительбушу! серце зможеш зжерти!

Це я аж надто категорично.

— Він фріцом мене назвав! а ти хочеш йому пити понести?

— Ні, Фердінане! ні, Фердінане!

Цілує мене… цілує…

— Він тебе не звабив? кажи! я ж бачив!

Не думав, що такий ревнивий… самому дивно… соромно…

— Я цього не казав, Лілі!.. не казав!..

Два вибухи! зовсім поряд! і два гавкання… про психологію трохи згодом!.. невже нас поцілять, от супостати! це «75-ті мобільні», здається… Ні! ці гармати басовитіші… і хрипкіші!.. схоже, б'ють від Сакре-Кер… хоча ні!.. скоріше, з площі Бланш… здається… вони на «автоплатформах» у всякому разі…

— Може, нам таки піти донизу?..

Знову запитує в мене… Гай-гай!

— Щоб його забрати?

— Та ні, не його! Бебера! може, він унизу!

Справді, а де Бебер?.. Де Бебер?

Це привід, і доречний, але той там нагорі, диспетчер блискавиць! нечема напасть бусурман! на своєму юті! капость! дрючки, помахи! усе! він на нас поскидає все, що схоче! ніколи звідти не впаде! з флюгельгорном чи без нього!

— Ану ж заграй!

Не може, язик геть пересох! і дрючки доведеться відкласти… а він ними маневрує! встромляє один посеред підмостка… і крутиться навколо, як дзиґа! отакий акробат! гарно! клятий бусурман опецьок, аби він задихнувся у фосфорі, аби наковтався донесхочу! аби згорів ізсередини! геть увесь вигорів! наковтався пекучого! а я його розітну! випатраю! гей, злий ниций сурмачу півкнуре бусурмане на коліщатках! знатимеш, як мистця корчити! як причаровувати!

— Ти з'їси його посмажене серце, Лілі! посмажене! чуєш?

Та той лантух із салом не хоче стрибати! горіти не хоче! ну то нехай тушкується! неопалимої купини боїться! гай-гай! донощик!

— Юда! волаю йому, шістка!

Моя черга!..

Пекучий циклон налітає звіддаля, від Манту, такий, що зараз усе звіє, і того дуподола, свиню вуджену! гондольєра! коло поручня! на вітряку!

Ти диви! загруз! сам себе замкнув дрючками в кутку між поручнями! замкнув дрючками! упоперек стали!.. вже не поворухнеться!.. тепер весь ют має розвалитися! осипатися!

Я вам розповідаю наживо… натурально… схотів би передати всі звуки, то потребував би вулкана під боком!.. на цьому нещасному аркуші хіба вивергнеш вулкан! Везувій! чи єроплани, повні бомб!.. з хмар, з долин, з далини… цілі ескадри на поклик Жюля… мчать до нього! мало крилами не чіпляють… Ти ба, бридкий обрубок, його затиснуло в кутку, та він борсається… знаки подає… це він до нас… уже до неба не махає!.. до нас позивається!

— Більше не можу! Більше не можу!

Ще й волає! його черга волати!

— Кидайся додолу, дурню! нумо! кривляко!

Уже дві години чекаємо! та він усе не наважується! хоч його і трусить добряче!

Вітряк дуже похилився… ледь тримається… дрючок зламався… один з його дрючків… показує мені… стрясає цуркою… і що?

— Гей, телепню! гей, рушай!

Він знову рушає, однією рукою тримається за поручень… другою рухає сам себе й обертається… цирк! іншим дрючком уже не послуговується… ні прасками… ох, який потішний! вітряк халабудиться, хилиться наперед з кожною хвилею… кожним поривом зі сходу…

Жюль, от вдача! янгол! запевняю вас! зараз полетить!..

— Ну то йди, іди подивися на нього!

Тепер я її напучую! аби наважилася!

Ні! Уже не наважується!

Пританцьовуємо, хитаємося так само, як і Жюль… і паркет теж! і стіни! вибарачайте!.. але йому все ж гірше… покидьок мистець трясця його матері! аби випити! палець!.. смокче свого пальця!.. показує.

— Кидайся додолу, боягузе!

Усе, що на думці!.. мій голос чути… хоч і грім!.. гарматний!.. голос «для полігону», як про мене казали у 12-му полку!.. я був колись дебелим.

Ох, а з квартирою що діється!.. стеля відривається… і пластинами, і крихтами… цеглини падають з іншого боку… з будинку на розі вулиці Дерера… і шматки ринви… відскакують від стін… а ще й жаринки… я вам уже казав… з кожним поривом усе здригається, вирує! знову вилітає геть!.. вулиця вирує!.. виром жовтої лави згори, з вершини Гірки, у ній пливе повно меблів, ванн, цілих господарств… усе, що перекидається, випадає з вікон… люди теж? можливо?.. без сумніву… чітко не розгледиш… кажу вам… кажу… сліпучі спалахи… червоні… жовті… зелені…

Ого, тепер узялися трохи за Левалуа! тепер! ще те багаття розпалили! не менш як двадцять кратерів підряд… «летючі фортеці» женуться одна за одною… у вогняних бризках! у хмарах! у зорях!..

Ви скажете: весь час те ж саме!.. не цілком! не цілком, повірте… тільки художник, аби змалювати вам усі барви… палітру… і навіть звуки!.. мінливі звуки… якоїсь миті це грозовий брум… а потім поїзди… поїзди гуркочуть на стрілках… крізь хмари… етер здригається, прошу дуже! не тільки мури! це вже не повітря, це щось загусле, затвердле, закам'яніле!

Два літаки не розминулися над Біянкуром! от бачите, це вже нове… нове… посеред неба… горять велетенською червоною кулею! куля падає на будинки… відскакує!.. ще й як високо!.. як Ейфелева вежа!

Якби й Жюлю таку саму!.. гадаю, і він би високо злетів!.. от якби його на Ейфелеву вежу… щоб підстрибував… підстрибував… як яйце! і він, і його візок, щоб усе стрибало! святкове видовище!

Я вам казав про потяги в повітрі… п'ятнадцять… двадцять швидких… отакий гуркіт… які там семафори… ніби мчать тунелем у високості, у хмарах… ефект відлуння! відлуння на інші заводи йде… Жат!.. Тепер на Жат скидають!.. тепер далі від наших пагорбів… шкода!.. шкода!.. тепер шанують Гірку, вітряки… у певному сенсі… бомблять решетять хитають… але не розпалюють справжнього кратера… хоч той згори їм подає знаки… знову їх кличе!.. каверзний, як баба, з істериками обрубок у гондолі! гавкає до них! у бік Жавеля!.. я ж чую! щоб мерщій!.. щоб прилетіли!..

Та ба! дурнем почувається… вони вже не коряться…

— Послухай його! поглянь на нього, Лілі!

Кричу їй на вухо.

Літаки на нас уже не мчать… скидають ґрона бомб отам… гейзери… на заході! геть на заході! червоні… сині… жовті… знову на заводи! на заводи! на перший!.. другий! третій!.. четвертий!

— От бач, він весь час за піччю побивався!

Гадаю, він отримав, що просив, той кераміст! Тепер нехай обпікає біля Паризької богоматері, Опери, Тріумфальної арки, Валер'єнського пагорба!

Он де їх видно ясніше, ніж удень, сліпучих від вогню!

— Скажи, і це мистець, га? мистець?

Питаю в неї… але гуркіт загучний! відповідає мені, говорить ліве вухо… я лівим нічого не чую… тільки грім… Нас тепер трусить дужче, ніж його… дім ходить ходором гірше, як вітряк… це через наші надра… надра — то слабке місце… Карабос на коліщатках там нагорі виграє! виграє!.. але прагне більшого! катастрофи! щоб літаки пробили Гірку… щоб розтрощили провалили Сакре-Кер!.. він лиходійніший, ніж справді могло здатися! от тепер я бачу! бачу! розрізняю! ага, двоє вже послухалися!.. два літаки відриваються від інших… з півночі! ви б побачили ці розлогі крила!.. крила більш як білі, аж прозорі!.. прожектори з Анґ'єнських пагорбів… промені женуться, полюють, простромлюють… спорт! змагання! зі стріляниною!.. усе вирує! це літаки зі скількома моторами? Ага, зенітки не стихають!.. віяла спалахів довкола! з вулиці Лепіка відгикуються як мінімум три батареї… в повітрі все дрижить, і наша хижа теж!.. велика шафа знову в танці… танцює польку зі столом і двома стільцями… суне до дверей… і вже! вже коло сходів! усе ковзає і совається… будинки дуже хиляться! усе розбурхане! сп'яніння від тяжіння! трусимось від страху не менше Жюля! а в нас іще все кришиться… цеглини, стеля!.. нас водить однаково, так би мовити, але він у гондолі, прошу дуже!

— Крутись, пливи, вальсуй, свинюко!

Ділюся з ним своїм захопленням.

Спрага чи не спрага, я пильную, пильную… він поручня не рушить! схоже, що таки зараз… але ні! ні! ні!

Плюм! і плоф! неначе відкоркували пляшку! величезний корок! у Коленкурській впадині! так!.. у Коленкурській впадині! новий шум! неначе пляшку величезну, що й не уявиш… не насмілишся таку уявити! гігантську, що сказати! неймовірно гігантську! аби сказав, що фантастичний шум, то був би оповідний прийом, банальний!.. так, банальний!.. я лише описую події і не більше!.. направду неймовірний шум, от!.. гігантський корок, у Батіньолі відкоркували страхітливу пляшку!.. флуууф! іще одну!.. у Коленкурській впадині! Жюль таки свого домігся!.. напаскудив! он чого махав руками!.. ще й як махав! мене не надуриш! з дрючками чи без дрючків!.. бомби корилися його порухам… помахам! тарадарабум! сам бачив! обидві руки догори! знак: сюди! сюди!

І не тільки Коленкур… ще Кардіне… і вулиця Дюгема… нижче… мені все видно!.. щонайменше чотири будинки злітають! зі звуком корку: плоф!.. і на їх місці кратер, відразу!.. виникає! і лава, вивергаються потоки лави! високо! високо! усе забризкують навколо! увесь квартал! аж до церкви… і до мерії… і всієї площі, уявляєте? і метро! усе залито!.. у тунелі має бути жарко!.. а всі там!.. уся площа закипає бенгальськими вогнями… вулканічними бризками!.. Це все Жюль! йому вдалося! Ого, і квартал Ґут-д'Ор почастували! але з мерією на Жофрена найгірше! палає смолоскипом!.. і Маркаде теж! Кюстіна! Орнано!.. Слава нареченій! Жюлеві кричу…

— Стрибай, боягузе! через поручень і гоп!

Я знову: «Стрибай!»… але ж він безногий!

Жартую! а він що, ніколи не жартує?.. тільки те й робить!..

Агов, матросе-замазуро!

Щоб з нього тільки сніп вогню, з вітряка, з крил, з гондоли, от чого я волів би!.. щоб знав, як зачакловувати, памороки забивати бідненькій Арлетті і всім її танцівницям! і мене дражнити фріцом при людях!

А скільки, власне, їх тоді було в майстерні? Сто? Тисяча? не пригадую!.. клієнти… шпики… туристи… дівчата…

— Гей, глиняна душа! гей, ліпило! гей, недоріка! потолоч! Почесний легіонер! Брехло! Ландрю!

Гукаю між двох ударів грому! маю запас репертуару!.. тепер або ніколи!.. ніколи, бо он який поворот подій!.. Гірку рухає, як і меблі… не саму авеню, але й надра, глибини! Дзвіницю, Сакре-Кер… з кожним вибухом усе грюкає, скрипить, репає… чути, як каміння котиться, стрибає по авеню… все зараз завалиться… і що?.. і раз! і вітряк! більше ніколи не побачу дворогого сурмача у візку! глека зі сциклинами!

Небо розчахується ліворуч, якраз отам!.. брррак! на півдні! Отже, Дрансі! Тепер Дрансі вигрібає! золотий водоспад згори… річка хмар… жовта… потім зелена… рідко коли побачиш, щоб така маса вогню каскадом, виром, зливою… проте, я вам розповідав… але тут справді неначе все небо тане… і потім знизу видно, як вулиці підіймаються… відриваються… підносяться зміїстими вогнями… кружляють… заламуються від хмари до хмари… ціла церква підноситься, перекидається, гостра дзвіниця у вогні схожа на палець!.. надзвичайно! перекидається на нас!.. Отейська церква… я вам розповідав!.. вивертом!.. але вона не те щоб палає… самі відблиски… ви ж бачите, це інакше… пливе!.. злітає… річ у тім, що я не художник, візії передаю погано… ефекти! щоб змалювати Потоп, мене замало! якби ще образотворчий жанр… маю лише невеличкий дар літописця… але Жуляка, той такий, що за ним тільки пильнуй, за мистцем! більш як мистцем! очей не зводжу! як гойдається! як вихиляється! та мене не надуриш!

Брум! нас знову відкидає від вікна! в інший бік!.. весь поверх! ах, опис подій! літопис! і все! Лілі! я! усе!.. забилися!.. не зачепило!.. беркиць!… шкереберть!.. у вікно! мало не перекинулися!.. мало не впали!.. поручень прогнувся… іще мить!.. хапаюся за шафу! за ніжку шафи! вона повернулася зі сходів… сама повернулася!.. випхана звідти іншими меблями… бачите, як польку танцюють… навіть зі сходів назад пританцювали!.. от вам хвилі катаклізму… шафа врятувала мені життя!.. мало не випали з вікна… а якби я не тримав Лілі за талію?..

Стривайте, я Жуляку з поля зору геть не випускаю!.. хто перший полетить сторчака?.. б'ємося об заклад!.. вся авеню в полум'ї! часом направду бурхливий вир! і в повітрі! і шрапнелі!.. і церкви догори дриґом! і що? що? хочу, щоб Лілі побачила… щоб і того побачила! свого любчика у візку! як його соває, коли вітряк гне до самої землі… тобто майже… згори!.. хилиться… і випростується! і оркестр у Небесах воднораз! порухом пальця! помахом дрючка! як він усім керує! помахом дрючка! дрючка! новий струс! з висот Жантії!.. армада літаків!.. спочатку світлячки!.. і вррромб!.. напинаються… надимаються… ревуть! він їх відганяє!.. ще помах!.. десять блискавиць на заводи… північніше!.. і грім ста двигунів! його робота!.. і водночас… чи майже… над Аньєром три, чотири вибухи спалахують синім… і потім червоним… і полум'я спадає й вивергається понад Кліші… бачу будинки, уявіть собі, я ж знаю ці будинки, їх висмикує, їх підносить, їх перевертає… ген у височінь! ген-ген! Упізнаю Лорренський бульвар!.. усе кружляє!.. цілий квартал у повітрі! навиворіт!.. а ще кільцеві бульвари… і шматки околиць, і газосховища… і заводські комини, мов смолоскипи… світочі! і авеню Ґавено тінями!.. нашими! я ж знаю! відбиття! оптичні ефекти, все! усі будівлі аж до Франкера… і крамниці, і дерева… уривчастою сарабандою… усе рине понад хмари! тіні всього!.. усього, що горить знизу!.. гай-гай, це дуже невторопливо для оміражнених умів… та це не про мене, хай йому всячина! аж ніяк!.. я розуміюся на оптиці! дивовижна штука оптика! бомб і вирв! будівлі вже не опадають з неба, ні будинки, ні церкви… ні Жуляка із семафору!.. сарабанда!.. бамбула бомб і вирв! пробивання поверхонь! він користається! примовляє! вихиляється… шугає… гойдається… поручні не горять!.. поручні підмостка… тільки один дрючок утратив!.. весь сад під ним палає! весь сад навколо! жар!.. і урагани звіддалік!.. хоче пити? ну то й що? ми теж! донизу не кидається? з розгону? Скільки я його не лаю, усе, що накипіло! не кидається!.. вітряк хитає, підкидає, обертає… він крутиться між вітрами… тримається! регоче!.. регоче, поганець такий!

— Поглянь-но, Лілі! Він на нас дивиться!

Та не просто дивиться, а зневажливо! глузує з нас! збиткується! і підкидає дрючок! той, котрий лишився! і ловить його! фокусник-жонглер! тамбур-мажор! дрючок три оберти в повітрі! три оберти! брррум! і небо осипається на Шантії!.. на іподром! достоту! бачу бар'єри! бачу ліс! струс іще той! їй-богу! його ют стрясає, хилить! хилить!.. та ба, він не перекидається! навпаки, радіє! радіє! баламутить всі сторони світу! тепер через розрив у бік Манту… зараз його добре видно, тобто розрив… а Сена як кипить і курить! там пагорби обабіч, знаєте? впізнаєте Мант?.. особливо віддзеркалений у хмарах… Мант на землі… і Мант на небі… тільки навиверт!.. треба трохи розумітися на фізиці… колись казали фантаскопія… ось до чого Жюль довів! до фантаскопії! ударом блискавки! і не лише над Мантом!.. далі Пуассі… злива вогню навколо Пуассі… ви трохи зачудовані… роти пороззявляли, як він одним помахом руки, порухом пальця! брррум! на Бісетр!.. з іншого боку! дві-три блискавки! справді!.. Кремлен-Бісетр! Монруж! ціла лавина з півдня!

Жюль що хоче, те й робить.

— Бачила, як він крутонувся?

Справді, він розвернувся туди, в бік Палезо, Массі… ще трохи — і заволав би до нього: ще!.. це правда, я на нього залихопомив!.. а що якби він блискавкою вдарив аптекарку пані Уш, котра мене обікрала?..

Де там, не стане Жюль моїми клопотами перейматися!.. Можна бути спокійним за пані Уш! вона й на тому світі мене оббиратиме!.. сповідана, причащена… незгоди пролетять над нею і сивої волосинки не звіють з пані Уш! стерв'ятникам рай і на землі, і на небі… таке не вмирає, гидота, справжнє падло з раю до раю переходить разом зі статками, автами, покоївками… квиточка купить і вжик! усе відпущено, бувайте! Їм лайно до черевика ніколи не прилипне!.. а ще від природи дар оминати пекло і на цьому світі, і на тому… тільки жирують і хлипають… над накраденим! нічого не втратять!.. за ваше здоров'я! здоров'ячко! не поминайте! розумієш, але запізно…

Зробив невеличкий відступ про пані Уш… бачив блискавки над Массі… згадав про свої грошики… скільки ж вона з мене їх витягла, відьма!.. і скільки й досі краде! усі, хто горя мені завдав, ошукав, зрікся, поцупив, ті ні від чого не постраждали… ніколи не постраждають!.. за мовчазною згодою, можна сказати!.. мене обібрати — ключ до щастя!

Ох, перепрошую! гармонія світу — це геть не те, що нам уявляється… от дивлюся, бачу, як вилискують зухи, що заслужили по сто шибениць за те, як мене грабували, пакостили, окрадали… а ще й оббріхували!.. а тепер вони на видноті! тепер пошановані, одарені, омільярднені, уславлені! до них черга салонних шанувальників і нощно, і денно! аж їм уже обридло!..

Я доведу вам, коли схочете, що Бог існує, від супротивного… як я бачу догори дригом мерію на вулиці Жоффрена[160] і вежу там, у люстрі неба…

Даруйте мені за цей відступ… я трохи завівся… але швидко оговтуюся до нормального стану, тобто радше доброзичливого… отож, я розповідав вам про вітряк… який крутиться, обертається… підпірка зламана… драбина… ют!.. розвернутий тепер на південь, на Берсі… і в усіх гамах кольорів… справжня палітра, їй-же право! і шрапнелі в повітрі, й вибухи на околиці… і яскраве мерехтіння дахів… бузкове… оранжеве… синє… такого вже не побачиш… сказати б, ультра-кольори, від яких потім темно в очах… сліпота хвилинами… хвилинами… що ви й блискавок не бачите… блискавиць… а потім усе сіре… і саме тієї миті з землі зриваються вогняні дерева!.. і злітають! і обертаються під небом… з корінням!.. і чагарі, й галяви… усе під хмарами! навиворіт!.. феєрія в етері!.. я недарма спостерігаю!.. такого більше не побачиш!..

І Жуляка он теж бачить! метушливий кнурець! підсвинок! але жвавіший, хіба ні? не тільки зирить! один лиш порух, скрут, звив — і ураган ураз на південь! на північ!.. на захід!.. сигнали подає, от що! сигнали подає!

— П'ята колона! горлаю до нього.

А хіба не так? це правда! повітряний крутій, посіпака! бач, руками метляє! бач, диригент оркестру!

Його було за що картати! годинами спостерігав за ним!

Овва, та його дрюк кудись летить! злітає! даруйте! останній, другий дрюк! я бачу! бачу його лет! пролинає впритул до нашого вікна!.. вжжжих! з тріском! з іскрами! видовжується… довшає… вище… вище!.. вже зовсім довгий… тонкий! такий тонкий! випустив з рук!.. лине небом його дрюк… вже тільки риска у височині!.. крізь жовте!.. червоне!.. крізь хмари… знову крізь хмари!.. пролітає крізь усе!.. нанизує усе!.. і мінарет на Сакре-Кер!.. знаєте, там така башта на вершечку?.. надбудова на самій вершині бані… Жюлів дрюк крізь неї пролітає… як нитка у вушко… вогненним проблиском… іскри слідом… а потім вище! усе вище… аж за хмари! Жюлів дрюк то ловка штука! так! прудка!.. з фантазією! довшає… дедалі довшає… на північ! північ! куди всі літаки… будинки на авеню знову проймає дрож… вони вже повернулися і стали на свої підвалини! на свої місця… тепер знову рушають!.. от Жюль який заводіяка!.. всіх звеселяє!.. і дім сестер-черниць!.. ви ж знаєте, де дім сестер-черниць? як монастир? впритул до майстерні Пульбо[161]? так і та халабуда злітає! ширяє! брррум! пливе! як від розриву бомби!.. і саме над Жулякою!.. каплиця! келії! ліжка! кухня! дванадцять крісел… п'ятнадцять молитовних стільчиків… у повітрі легко полічити! небесна фарандола! всі меблі! весь монастир!.. і дванадцять очіпків!.. ні! п'ятнадцять!.. ого, та жодної сестри-черниці! жодної! тільки очіпки!.. п'ятнадцять штук!.. вервечкою!.. і все від Жюлевого дрючка… це все Жуляка, присягаю вірою! Жуляка в усьому винен!.. такого капосника пошукати… хтивий мистець Карабос!.. ще й заклинання промовляє! заклинання, он як! заклинає вже без дрючків!.. самими рухами! його добре видно, чи не так? на вершині всіх пожеж! диво, що він там тримається, не проламує поручня… не летить сторч у полум'я… бо навколо все палає!.. зеленим… червоним… Жюль має щось надприродне, он як тримає рівновагу, випростується, вивищується, шугає колом і кругом! туди! сюди! поворот! пірует!.. як він демонстрував шедеври в майстерні, свої маячливі марення… як мені здавалося… так то було ніщо поряд з теперішніми вибриками! що він нам над Парижем показав! як бурю поганяв, небо забрьохував синім, зеленим, жовтим! як гейзери вивергав!.. де хотів! як хотів! помахом дрючка! руки!.. літаки підганяв! залпи схрещував!.. заводи руйнував!.. церкви на Небеса закидав!.. з дзвіницями догори дриґом! Я колись бачив, як він розцяцьковував свої картини… я повний профан, на живописі не розуміюся, але тоді подумав: це навмисно! на буржуа ману напустити! малював автобус на Крижаному морі… й самі Альпи під снігом бузковим, оранжевим, карміновим, і корів, які пасуться лезами!.. сталевими лезами! кинджалами, що таяться в ніжній траві!.. тепер він нас інакше зачакловує! гримкими ревучими літаками, цілими ескадрами і зливами справжніх бомб, які на землі все перевертають, будинки рухають і пам'ятники! і мерію! і все злітає на небо гамузом і навпаки! і монастирі! страшніше від його гуашів! сміливіше! ревучі «літаки-фортеці»! я вже казав: я мирний телепень, мене страшать жахливі веремії! на землі! у повітрі! чи під землею! цей капосний пройдисвіт Жюль, як я хотів, щоб він стрибнув, це все! я б його штовхнув з того помосту! але ж… але ж…

— Лантух сала!

кричу йому… а Лілі наказую: «Ходи сюди! ходи сюди!» як не слухатимеш, то спечемося!

Вона згодна… нас хитає… підкидає… відриває від балкона… стрімким поривом… шафа підкоряється, рухається, суне, величне поріддя! і тягне за собою стола… два стільці! двері загороджено! повністю! у передпокій не пройдеш! ми в пастці! і все тріщить! хилитається, скрипить… скррр! а ще цегла зграями! це розкришується будинок напроти!.. щастя, її звіює вітер!.. пориви ринуть!.. пориви ринуть!.. і каскади!.. а ще жаринки!.. ховаймося під столом, на колінах!.. моє рішення! рикошети! шрапнелі! снаряди їх розсипають у повітрі! стіни смертельні! не перестаю спостерігати і все! голова на місці!.. і вам розповідаю достоту, як було, без ошелешення! а ще той шарлатан нагорі! страшний! ви його знаєте!.. отож з-під низу, звідси!.. з-під столу дивлюся на вітряк… недалеко… можливо, метрів з двісті… і в якому сліпучому повітрі!.. але кажу вам так, як бачу… он крила рухаються!.. обертаються…

— Скажи-но, Лілі! скажи-но! крила крутяться?

Спочатку був не певен… але справді! факт!

— Що крутиться?

— Крила!

Вже років сто стояли нерухомі!.. Сто років з лишком!

Якраз як ми під стіл… сюди, скрючившись… ганебно, гидко… а вони саме закрутилися!..

— Мені не мариться, Лілі? вони крутяться?..

Вона теж чудово бачить! крутяться!.. крутяться і навіть з плюмажем… плюмаж на кожному крилі! аж шелестить! геть не примарилось! чудово бачу! чудово бачу! пір'я розлітається… на всі Небеса… зелені… жовті… сині!.. тріскучим пасмом! я вам казав про феєрверк!.. феєрію феєрверку! ах, люба пані, я цієї миті хотів би стати чаклуном!.. я б пролетів по атмосфері й надавав би копняків, тобто Жуляці!.. вхопив би міцно за барки! витягнув би з візка!

— Покидьок! пияк! бахур!

Плаф! я задав би йому траєкторію! відому! їх багато! повні Небеса!.. повні урагани! бахур! збирач блискавок! я б йому показав чаклування! що, через поручень несила перекинутися? то нехай буря звіє! з гондолою! теж мені диригент! і брррум!

Шафа відсувається від дверей! Порядок! ми теж рухаємося! мов крила вітряка! мов крила! нас усмоктує у передпокій! щастя, що я тримаю Лілі! і дедалі міцніше!.. обома руками!

— Ходімо донизу, Лілі!.. донизу!..

Богу дякувати, Лілі дуже брава!.. природжений героїзм!.. пройнята, сказати б, відвагою… я бачив у 12-му таких солдатів і офіцерів, які перли у вогонь, під кулі, і це їх п'янило… Лілі така ж!.. хоч дім гикає… підстрибує… шрапнелі січуть стіни… стеля репає, паркет рипить, брижиться, стовбурчиться, а вона на сьомому небі, так би мовити… дивиться на все, як на балет!.. не скажу, що я дуже полохливий… це було б ганебно… але я спочатку міркую!.. я шаную свій обов'язок, від смерті не ховався, вів у атаку з шаблею наголо, навіть зголосився на прорив, через укріплення, це вам не абищо!.. галопом! мене контузило! Лоріак так не вчинить! ані Тартрон! ані Ларанг!.. Вони обрали гарний бік буття — окозамильний!.. та я не шкодую… що було, то було! але зважте: голова… та коли про сп'яніння, оте безрозсудне піднесення, то я захоплююся тими, хто на нього здатен… шаную… а сам беру стоїцизмом, холоднокровністю, отак! гоп!.. загроза смерті! скажімо прямо: епатаж!.. тоді як Лілі — саме піднесення! танець! загроза! смерть! життя!.. за це її любив… є заздрі, завидливі до дару інших, гризуть самі себе, караються… я не такий!.. візьміть живопис, музику… я вам уже казав… не маю талану, так і є!.. але я тим не мучуся!.. дивлюся й захоплююся… наприклад оперетою… обдарування не маю… прикро… та нічого! радію тому, що мені дано… не так багато!.. та мені все одно заздрять, Боже!.. який злочин!

Та мушу міцно тримати Лілі… це я просторікую… пустую!.. а потім цілую її… щоб її не затягнуло кудись, не звіяло… і щоб мені корилася!..

— Ходімо шукати Бебера!

Заради Бебера вона наважиться!.. зараз саме час!.. дуже час! (c'est trus le moment) стрілянина й рикошети! аж по каструлях грюкають… нам якраз звідси видно… з передпокою… на кухні вже немає вікна…

— Донизу, Лілі! мерщій! усі йдуть донизу!

Справді, всі родини з горішніх поверхів… і з долішніх теж… спускаються! ніхто вдома не лишається!.. чую кроки на сходах… інстинктивно!.. навіть найвпертіші, найдурніші наважилися… покинути свої гніздечка… пробираються, виповзають… між меблями… сходовий майданчик! сходи!.. сходинка!.. знову сходинка!.. великий шкереберть!.. бабусі, малеча попереду, батьки сімейств позаду щось мекають…

А кляті птахолітаки кружляють і серуть на землю! вогнефосфором! страхітливим послідом! мерзотне поріддя! жахолітаки! бракує слів! вигадую! усе! хай йому біс!.. сиділи тихо по домівках… тепер наплювали на своє любе майно!.. урозтіч, он як! перепуджені! тікають!..

А з-поза хмар нова зграя! зграя за зграєю!.. бомби гамузом! шрапнелі! блискавки!.. геть подуріли нагорі!.. істоти неначе не з нашого світу!..

Нехай тепер родини верещать!.. скочуються зі сходів!.. я б теж заверещав, та маю трохи інші обов'язки… мабуть, вже сотня хворих чекає… обпечені й поранені! але в небі всі здорові… розтудипілоти!.. а до мене повно в черзі стоїть! страждальниці, страждальці, варикозники, кашельні, колічні, невротичні, простровані, аддісонові, виразкові, жовчоміхурні… усіх не перелічиш!.. і ті, в кого нічого, хто хоче просто прийти, почути заспокійливе слово…

А тим нагорі чхати на Бекон! на мій диспансер! крилаті страхіття!.. поскидали, крилами блиснули і бувайте!.. Бачу величезне полум'я отам! невже усе обвуглилось? і що?.. я трохи розуміюся на обгорілих… їх розпізнати то мистецтво, вони всі сірі, скорчені, не більші, як Жюль у своєму візку… а якщо тільки згорілі?.. найделікатніша справа!.. перший… другий… третій ступінь!.. крики… морфій… мазь… зібгані, забарвлені у сіре, я їх упізнáю! упізнáю і на кладовищі! наслідок горючого магнезію… сам розтин проведу… розкрию… грудну клітку навпіл! ребра набік… легені геть сірі…

Якби упав у полум'я, згорів би до сірого Жюль, тулуб, волосся, очі, гондола! як у печі, акуратно! наслідки були б разючі!.. та то такий, що не впаде! бридкий мерзотник! крутиться, кружляє! Нехай з неба сиплються цілі тонни магнію і фосфору, а до нього самі жаринки долітають… він їх обтрушує! і гоп! до іншого кінця підмостка! Бекон завтра, я спокійний! матиму, либонь, десятків зо два розтинів… а може, й п'ятдесят… Сена звивається й кипить… бачу, як баржі набухають, підносяться!.. валкою летять разом з будинками з берега… і шлюзи… і два заводи… я не вигадую… ходіть і подивіться, що там іще лишилося, крім вирв завбільшки з кратер і місива з будинків! від Женневільє до Екуена!..

То все видовище, але як мені бути, поміркуйте! мій клопіт: як завтра дістатись до Бекона, якщо автобуси не ходять? може, уже й шляхів немає! їм же плювати, отим нагорі, з королівських повітряних сил! усе розмазали! вулкани чи не вулкани! А ще маю поспати! хоч трохи покуняти… як розтинати, коли сил нема?.. розтини — то річ страшенно копітка… натруджуся завтра! а ще і хворі, й обгорілі! у стані шоку теж… якщо буду перемелений, без сну, з шумами у вухах, що інших не почую й бачитиму подвійно чи потрійно… от з мене посміються! подумають, з похмілля!.. навіть тепер, може, Жюль мені примарився… то був не він? і крила вітряка не оберталися?.. такого не було? ох, зараз усе виблюю в коридорі, перш ніж спускатися… бо справді на межі сил!.. шпетно завтра виглядатиму в диспансері! брррум! і брррум! спалахи блимають зиґзаґами!.. ППО відгавкується!.. Жюль хибається у своєму візку! Мені аби виблювати все до решти! памороки виблювати!.. кажу Лілі… кажу їй: «Знаєш, просто падаю!»… Аби дали поспати трохи… наприклад, годинку… чи дві… щоб відновити рівновагу… але на мене напосілись особисто скажені ревучі літуни! навіть якщо дістанусь до Бекона, то слухати не зможу! дзвін у вухах перекриє всі звуки ззовні! бомби! шрапнелі! бомби отам унизу! то як до подиху дослухатися! до тонкого шерехтіння ендокард! у мене там тонкі ендокардитні… дуже тонкі… діди, баби… якщо вони всіх хворих не повбивали… мені видно палаючий Бекон… видно через вікно на захід… і Безон теж… упізнаю завод «Лоррен і Каучук»… два найбільші кратери, звідки бризки аж до Сен-Дені! це не ілюзія!.. літаки мчать над нами, аж тремтить будинок, пориви, шквали від пропелерів, що нас з Лілі закочує під шафу, а потім викочує з такою ж силою! і кидає посеред кімнати, як пакунки! м'ясні пакунки! достоту! не примарилося! ґулі, забиття, подряпини! хоч вий від болю!.. ми стоїки, але страждаємо! уже три години нас трусить, хилить, випростує і бррранг! не менш, як три години! циклон і залпи батарей… у повітрі! знизу!.. здалеку!.. з-поза хмар… і які струси з глибин!.. Вигулькує ще одна ескадра! кінця немає! з-понад «Дюфаєля» у напрямку на захід! о, тепер я справді повторююся… чую постріли зеніток… зачепили Північний вокзал!.. і потім описали коло… через західне вікно знову бачу їх у хмарах… небо проштрикується променями! це ППО на них полює! цькує! ого, вони втрачають висоту!.. мені відома справжня ціль рейду!.. вони кому тільки не казали, що поруйнують Батіньоль!.. у друзки! ви теж чули?.. тепер розвертаються з заходу на схід… і знову надлітають… метод усіх птахів… вони таки зруйнують Батіньоль!.. ми зовсім не птахи… лишатися більше неможливо… тут гірше, ніж на вітряку, гірше, ніж Жюлів підмосток… буря ще лихіша! хитавиця!.. сходи, решітки, все тремтить! дрижить! не витримує! нас трусить більше, ніж вітряк, здається… зауважте ситуацію!.. через нас перелізло не менш як четверо родин…

— Треба йти за ними! кажу я… Лілі! Ми під ударом!

Не лише фасад, не лише дах, усе завалиться! увесь базар! один лиш постріл з перельотом… з недольотом!.. літак завалюється на крило й мало не падає на сад Лепіка… знову чиркає об дах… спалахне весь куток! три, чотири будинки! весь куток! і весь квартал! На місці Гірки лишиться велика вирва! У ній церква! і дзвіниця! і танці біля вітряка[162]! і авеню! від Сен-П'єра до Франкера! і кісток не знайдуть! досить прислухатися… усі британські королівські літаки мчать на Батіньоль!.. а що туди скидають! а раптом уже земну кору пробили! перепрошую! усі кар'єри й крипти!.. ми саме над ними! де вона тонка й хистка!.. бомби на катакомби! ви б бачили, як надимається! розпирає! не тільки авеню Ґавено гойдається! хибається! асфальт! гудрон! і в полум'ї! і хвилями! авеню Франкера разом з бруківкою провалюється у водостоки… і на вулиці Дерера, Берт розтопилися всі хідники! і потекли потоками!.. ви скажете, що я повторююся… я уточнив, як було… це тривало лише хвилину… і тягнеться вже сім годин, відколи мені стало зле… як довго тривав великий Потоп? сім років? сім днів? ніхто не знає достеменно… У всякому разі Ной врятувався! і вся сімейка!.. я це кричу Лілі… «Ной! Ной!»… я зовсім не схибнувся! знаю, що кажу!.. я не здивуюсь, якщо Жюль виживе! нічого спільного з Ноєм! лише пияк… і потім, Потоп — то вода!.. а тепер полум'я! пасма райдугою! і повні урагани шрапнельних голубок! Бібліє, чи ти збрехала, у Бога в душу? думаю собі… у всякому разі завулок Трене теж мав завалитися в глибини! скільки на нього скинули того добра! не менш, як три, чотири бомбові ескадри! уже має бути під метро! нехай піде… хай накопає собі глини, той Жюль!.. серденько Жюль!.. ліпило! сурмач! серцеїд аматорок мистецтва! даремно бариться! не стрибає враз зі свого бельведеру! щоб побачити, який з нього в полум'ї мистець! а Гірка спорожніла… по всьому видно… будинок весь гойдає… був з каменю, а тепер як з тіста!.. з рідини… лава… ще не всі втекли! усі перекидом у шалених шквалах! диво природи, що нас не змело! не звіяло! Утім, я теж хотів би бути в повітрі, у небі вкупі з Жюлем! сказав би йому, що думаю… гондольєру, любчику! Карабосу! винен у всьому, чортяка! тасувальник хмар! я б подивився, який він вразливий! подивився б, як Лілі його прив'язує, умощує в його візочку! зачудовується ним, схиливши голову… я йому притисну прутень кілометровий, десятикілометровий! я! а потім обом! тим часом начуваюсь! усе у друзки! грандіозні вибухи! Рятуйся, хто може! хай йому біс! у підвал! усі в підвал! родинні зойки!.. а мені аби годинку сну! у підвалі! чи під підвалом! у найглибшій вирві Гірки! такій глибокій, щоб ніхто не знайшов! щоб ніхто не додумався! Я знову торочу? я вас дратую? гай-гай… але ж завважте, ви тільки глядачі в фотелях! вигідно влаштувалися! у замислених позах! я б подивився, які з вас філософи на вулканних вершинах! на розхитаних поверхах! я вас би поздоровив! корони почепив! на голови! на відірвані голови!

Усе просто, вся Гірка всередині порожнява! Базиліка, кар'єри, як несвіжий грюєр! тисячу років! дві тисячі років її зміцнюють! ховають! мучеників, крадіїв, злодіїв, збоченців, утікачів! Брррум! дві тисячі років!

А мені аби годинку покуняти!.. чи дві… не сто років! ні тисячу! але ж Лілі? як її не триматиму, вона полетить!.. протяг у коридорі, шквал при кожній бомбі! як не звіє, то дивовижа!.. на вітряку крила крутяться!.. крутяться!.. я казав, не певен… тепер бачу! бачу!.. з вогняними снопами! на кінцях… зеленими! червоними! нам звідси добре видно! хоч ми й долі… кинуло під стінку! під іншу!.. бранг! ох, ребра! руки! на сходи вже не вийдеш через двері… дві шафи їх загородили… грюкаються одна об одну, пхаються, репаються! врррак! грррюк! теж донизу хочуть! якщо підлаштуватись під хитання, можна додрейфувати, досунутися до шаф… але нас там перемеле! бо даруйте! врррак! і грррюк! злющі шафи! їх уже троє біля дверей! крррак! і врррак! це перепона для мого обов'язку!.. мій обов'язок у Беконі! під загрозою… і в Аньєрі теж! я ніколи не зраджував довіри, ніколи не кидав справи!.. ні хворого, ні солдата, ні тварини!.. ціаністий калій про запас, з радістю, але ніколи на вулицю кота обдертого, вошивого й нявкучого, найжахливішу з бридких напастей! краще нехай лежить біля мене і страждає за мої гріхи… якщо про людей, то тільки хворі мене цікавлять… решта, ходячі, то тільки опорок і злість… тримаюся подалі від їхніх підступів… такі каверзи розводять, що несила існувати, проживати на землі, на небі чи в коридорі! а ще як про кохання заходяться розводитися у віршах, прозі, музиці, і безперестану! і гонор! і породжують! запеклі постачальники для пекла! і базікають! і безкінечно обіцяють!.. і всім пишаються! слиною бризкають і хвоста розпускають! Тільки коли зляжуть здихаючі й заслаблі, то трохи втрачають людські ґанджі й стають нещасними тваринами, отоді до них можна підійти… тому люблю Безон… Бекон… а ще Аньєр, і ще Аркей… у мене там серйозні пацієнти… люди делікатні, які сподіваються мого лікування, порад… нічого не кажу про умови… тільки інтереси хворих! Рецепти, рентген і три дипломовані медсестри!.. і відвідування немовлят… тепер усе це в полум'ї! і швидка допомога!.. от що наробили ті ходячі! гарматами! рушницями! бомбами! на додаток до обрубка Жуляки-гондоляки, то найгірший з усіх «ходячих»! на коліщатках, громи метає! у потопах, мов у себе вдома! як у своїй розпусницькій майстерні! ліпило, сцикун на куксах! диригент фосфорних бомб! ото ще надприродний кнур! ні стоячи, ні лежачи… тільки їздить, крутиться! у мене зуб на Жюля, скажете ви… я зло пам'ятаю! і що це негарно! і що він не навмисно? якби його заткнув, коли він мене «фріцом» назвав унизу… у своєму свинарнику… біля канапи… у присутності не менше двох з половиною десятків… я б йому прутня притис… він би тепер не вирував!.. літаків би не прикликав… знаки їм, руками махаючи, не подавав! я вам про Жюля розповідаю, анафему таку, про танцівниць розповідаю, про родини на сходах, розповідаю про Бебера, розповідаю про авеню Ґавено у вогняних потоках, усе разом розповідаю! яка картина! ви стежите за дією? Бо є сюжетна лінія достоту!.. усе туті-фруті? добре!.. але оскільки все безпосередньо, то тут правдивість літописця! ви оціните! по порядку чи не по порядку!.. це мені нагадало, що я призабув, коли оповідав свої різноманітні справи, як я ще був лікарем допомогової медицини між Ґран-Сер і Уй!.. і всього «острова Морю»… і всі «констатації» Аркей-ла-Плен… околиця околиці, коротше кажучи… а ще «Національна служба порятунку»… на вокзалах… якщо лишилися вокзали!.. скільки роботи звалювалося з неба!.. ґрона бомб годинами!.. а я тут, як останній пришелепуватий дурень! від стінки до стінки! от так хвиля!.. мене відхитнуло!.. якраз головою об люстру! на щастя, дуже легку люстру… Венеційську! я й не зчувся, як вона провисла! стеля осіла! а над нами прогалини!.. і стелі немає!

— Ходімо, Лілі! Ходімо!

Нумо, хапаю її… силою тягну до дверей… між шафами! куди там розмірковувати!.. тепер уже кінець!.. сам каркас!.. кліть ліфта хитається! вигинається! і сходи теж!..

— Ходімо, Лілі! Ходімо!

Тягну за собою!.. вона боїться шаф… шафи штовхаються, це небезпечно! польку витинають! пхаються! бррранг! але тепер не до того!

— Хапайся за поручень, Лілі! не відпускай! Я тебе тримаю!..

Сходинка! друга!..

О, ліфт! металева сітка! це небезпека! ліфтова шахта! вся з металевої сітки!.. зважте! мацаю сітку… хапаюся… гаряча!.. А Лілі міцно тримається за поручень… вдовж стіни… сходи… хитаються!.. хиляються… сходи! таке треба побачити, як вони хиляються… яка гнучкість! металева сітка! стіна! сходи!.. а раптом сходинка зламається, ота, раз і все?.. це дуб… ох, уже не встоїш на ногах… Поповзом донизу!.. Плазом! Головою вперед!.. коли вухо близько до сходинок, чути, як вони потріскують!.. Вісім поверхів! та нас засипле, мене з Лілі, доки ми доповземо до першого!.. я не волатиму, що мені страшно!.. ні! ні! відвага! холоднокровність! за виняткових обставин ніколи не боюся повторити, і не для вихваляння, але ніхто не бачив, щоб я обісрався, зблід, похнюпився, ніколи!.. скоріше з гумором… померти мені байдуже… я й не проти… бути переможеним нестерпно… он як блазень Жюль мене принизив, вигнав… що я аж обблювався! з сорому! отут я не примирюся! хай мені трапиться… непереливки буде… кров аж закипає! ніхто мене не стримає! розтрощу макітру! осоружний бридкий покруч!

Але, стривайте, щоб ніякого запаморочення! двері ліфта, онде, відчинені! ліфт! а знизу в глибині все жовте! яскраве!.. треба триматися, вчепитися! хитає чи не хитає!.. якщо на ліфті, то гаплик!.. не поїдемо!

Поручень! поручень!

— Тримайся за поручень, Лілі! Не відпускай!

Тримаю її!.. а вона мене! Бо вона біля поручня!.. поручень вигинається, звивається! кучерявиться поручень!

— Не відпускай руку, Лілі! не відпускай, мила!

Їй вказівки не потрібні! От я розводжуся про свою сміливість, я, боягуз! а Лілі не така! вона про сміливість не розводиться, вона смілива й поготів!

Отже, сходами, сходимо… три… чотири сходинки… і потім ще три… зі струсами!.. сходи трусить!.. сходинки вигинаються… роз'їжджаються вискакують!.. вони з дуба!.. я вам казав… справжня якість! вісім поверхів дубових сходів! уточнюю… уточнюю… таргану чи мокриці було б простіше! цієї миті… саме цієї миті!.. дуб чи не дуб! коли в тебе дванадцять чи п'ятнадцять пар ніг!.. те, що треба за катастрофи: п'ятнадцять, двадцять пар ніг!.. я вже заздрив стоногам на війні в чотирнадцятому… там теж багато плазували! забагато! і теж під спалахами й громами… але тільки в шанцях… у кишкоподібних… і в прямих… тепер сходами повзти, котитися!.. видно краще, ніж у чотирнадцятому!.. слід сказати чесно!.. ракети в чотирнадцятому? свічки! каганці! лампадки! це тепер, прошу дуже, справжні водоспади світла! дійсно, крізь потрісканий вітраж, тепер побитий знизу догори, завжди світило сонце й заливало сходи… на всі вісім поверхів!..

Одна лиш халепа… бите скло! його вибухи так дрібно перетерли, що всі сходи неначе під лискучим інеєм… і на долонях теж повно, люба пані! і на колінах! тут уже санчата потрібні! аби донизу зісковзнути!.. тоді б порятувалися, ще й по-спортивному! отак! та годі жартувати, бо вррронг! нас відкидає на п'ять чи шість сходинок нагору!.. контрудар із земних надр!.. знадвору страшний гуркіт!.. знову вибухи… ого, та ми на поверх нижче!.. я й не помітив!.. через гуркіт стихії… миті непритомності… звуковий шок… вам здається, слава Богу! затихло! а потім вррранг! вас переносить в інший світ!

То лиш попередження, то лиш інший поверх!.. двері настіж, вікно настіж… вид на вітряк! і той горобець, істота у візку, досі там! ти ба, досі не звалився!.. досі на підмостку! запальний! займистий! ні! не займистий! навколо нього кружляють жаринки! вирують! і все! не запалюють! і що його береже, негідника такого?.. який на ньому чар? це я так сказав… а от на нас немає чару! от бачите: повернулися нагору на чотири сходинки!.. і потім знову з'їхали донизу… і потім беркиць до стінки! тільки і встиг, що Жюля побачити! Гидкого гондольєра Карабоса шляк би його трафив! катастрофи накликає… він! бомби принаджує! без помахів дрючками… або з помахами! одним лиш жестом! чи рухом пальця! робить, що хоче!

Аби Отавіо нагодився, то пішов би і привів! думаю про це… Згріб його в оберемок і приніс би сюди нашого володаря Жюля-велителя блискавок! і кінець заклинанням! і бомбам! і громам! і ескадрам!

Це я марю тут, міркую… попри шум у вухах… і безугавний гуркіт хвилями!.. вибухи!.. знадвору! Думаю про Оттавіо… він би врятував ситуацію… аби пішов по того, горішнього! приніс би в оберемку!.. я сказав би йому кілька слів… аби приніс мені!.. сходами!.. Жуляку разом з його спрагою!.. і гондолою! і куксами!.. він би в мене помахав руками, той Жуляка, але тільки мені! на ліфті б покатав! по вертикалі!.. щоб решітку пробив!.. щоправда, решітки вже майже немає… лиш трохи розгойдати…

— Ти бачила, Лілі, скажи! ти його бачила?

Чудово бачила, як і я! чудово бачила його на вітряку… шибайголову! провокатора! кнура! сигнальника усього всім! шаленого семафора! і що? що? Думаю про Безон… нема дурних! більш не поїду… чіпляємося… тримаємося… це вже занадто! досить!

— Бачила його флюгельгорн?

Нічого не бачила!

От вам жінки! ніякої моралі!.. клятого оцупка! запального сурмача і звідника! не бачила!

— Він тобі любий! іди до нього!

Кричу їй… впритул! щоб почула…

— Лукавиця!

Вона пирскає… ледве стримує сміх!.. який я кумедний!.. мені двоїться! ясно бачу! Жюля бачу! трясця! троїться! усе злітає! брррум! передаю вам звукові враження… я? комічний?.. рачки, сходами!.. і лясссь! у темряві! по спині! щастя, що я її прикриваю, свою лукаву Лілі!.. прикриваю голову… бережу її голову… обволікаю її! дбаю! Щоправда, запаморочення, так! достоту!.. але все ж… я що, не бачив? не чув, як він мене шпетив! оцупок-монстр! і перед скількома людьми!

— Рушай світ за очі, недолюдку!

Гай-гай, кричу лунко!.. не чує… тепер від нього далі… на два поверхи нижче…

— Ревнуєш! кричить мені… вона, Лілі! хоч і в моїх обіймах… на вухо кричить! і сміється! сміється! не з Жуляки! на нас скочуються двоє… перекидаються через нас… з тих, хто забарився, з горішніх поверхів… мов боліди!.. удар! влоффф! з розгону!.. пробивають двері!.. двері ліфта на поверсі… і вррранг! у шахту! брррум! нещасні!.. новий удар!.. ще хтось летить у провалля!.. ліфт утягує, мов вир… тут не до запаморочень!.. тримаю Лілі!.. іншою рукою за поручень!..

— Задки, любонько! задки!

От який я альпініст!.. і везувієвіст на додачу! радше везувієвіст!

— Чим не Луна-парк!

Раз вона жартівливо налаштована!.. вона молода, спортивна і відважна!.. а я вже підтоптався!.. почуваюся безсилим отут, на сходах… коли водить, носить!.. підносить!.. а ще почуття обов'язку!.. аби таке в театрі показати, сенсація! переживання! збурення емоцій! але тут, даруйте, які вже тут емоції!.. сходи!.. сітка ліфта… погляньте!.. як оті попадали!

Ти ба, Норманси! він огрядний… його жінка… наші сусіди… теж намагаються… їх водить… скочуються на кілька сходинок… їх вертає назад! задом наперед! ще не пристосувалися до струсів, от їх і повертає на чотири сходинки нагору!.. однак він важить!.. сто шістдесят кіло!.. він мені казав, приходив на консультацію, як схуднути… за нинішніх нестач можна і схуднути… але де там!.. сто шістдесят кіло, баласт!.. тож і не може зійти… його підіймає!.. підкидає! струс! іще один! земне тяжіння навпаки, от дія циклону!.. а його жіночка тендітненька, тримається за нього! на шиї висить! сама мов соломинка, вже давно було б звіяло! здається, він її зараз роздушить!.. такий собі жан-покиван! врррауф! роздушить!.. ні!.. ні!.. ні!.. обачний слон, от вам Норманс, он, бачу… бере на себе всі удари!..

— Андре! Андре! Тримай мене!..

Усе одно боїться!.. у них повна злагода!.. нехай тільки не відпускає! вони одне ціле, як ми з Арлеттою… та він геть інший за статурою! мені б його розмах, вагу, фактуру! власне, там більш, як сто шістдесят, певно! сто вісімдесят, я б сказав!.. може двісті… він приховує, але жере за десятьох!.. за двадцятьох!.. він як усі, бо всі брешуть! а цей бреше на всі двісті кіло! що, сто шістдесят?.. сто шістдесят шість? за кого він мене має? бачу його, придивляюся… він комісіонер… брррум!… на гуртовому ринку! і що?.. курятина!.. але наминає не саму курятину!.. це в нього жінка курчатко!.. а він, мабуть, по два окости на день лигає! по три окости! вага! поміркуйте-но! «комісіонер»! нехай тільки по нас не котиться! бо нам буде кінець — і мені, й Лілі… навіть його жінка тремтить…

— Андре, стій!.. Андре, стій!

Їй далеко до блаженства!

Він стоїть, а от будинок хитає! навіть, припустімо, двісті кіло! що він важить усі двісті… все одно водить!.. уперед, потім задкує! ним буря крутить, як і нами… стихія! це вам не бегемот! тонна — то соломинка для стихії! його хитає… зараз упаде!.. он його дурепа як злякалася!..

— Андре, стій!

Тут не просто стояти треба! а тримати удар!

— Стій тут, любий! стій тут, любий!

Вона думає, що це він спричинює бурю!.. та він тільки об стіни стукається, от і все!.. треба їй пояснити! дурепі схарапудженій!

— Та то не ваш гладун! То отой на вітряку! Жуляка горішній! погляньте-но!

Хай побачить, як він метушиться!.. як єроплани накликає!.. усе через нього… і вррранг! будинок хилиться… поштовх!.. усе свистить… згори торнадо… тепер вітер згори спадає!.. мабуть, пробило дах… Норманс підстрибує! мало не на нас! майже впритул! а його жіночка! у крик! «Андре! Андре!..» вони нас мало не розквасили! справді!.. але їх відкинуло!.. коли будинок хитнуло! слава Господу! літак мало не чиркає об дах… зі свистом! з писком! благослови тебе, єроплане! ти нам урятував життя!.. інакше Норманси просто на нас! розквасили б! кляті сходи! кожен вибух бомби — то шанс… чи під шафою опинитися, чи на три поверхи скотитися, чи під «комісіонером» розкваситися… а меблі нагорі… чути, як вони шкребуть підлогу… на третьому?.. четвертому?.. хтозна… як там що, там дивні вальси… чули б ви ті човгання!.. танці на сходовому майданчику!.. не до сміху… літак, що мало нас не зачепив от зараз… з Кліші? звідки він летів?.. із заходу?.. від Батіньоля? та сортувальна вже мала обернутися на порох, відколи її трощать! бомбують! годинами решетять!.. і навіть з-під низу, із-під нас, з долини Маркаде полум'я вище хмар! на небачену висоту!.. Уже мали поруйнувати Батіньоль!.. тоді навіщо знову налітають? не досить накидали? мало вирв нарили? ще гучніше гуркочуть, гримлять, виють! невже не досить? жахна феєрія насправді… хай би всі одне в одного поврізалися!.. й розпалися!

Як згадаю, яку мав слабинку до того брудного каверзного хтивця обрубка скульптора без печі! Здоров був, друзяко!

Он бачу нагорі, як він творить!

Я вам розповідаю про те, про се, про свої роздуми… а тієї ж миті! тієї ж!.. гонг! велетенський гонг! будинок сіпається, підноситься, поточується!.. раз!.. другий! ого, нас знову повело! і кинуло!.. і це не літаки згори! а гармати знизу… поряд… власне, не зовсім поряд… з площі Тертр… чи з Барбеса?.. я вам уже пояснював… Гірка порожня… мов дзвін достоту! і бррранг! і брррум! майже голову зриває з плечей… Він у мене налигається бенгальських вогнів, той Жюль! глитатиме всі кольори!.. із димом! Уже без дрючків! Самі руки!.. до Неба покликається… глаголить до Небес! брррум! знову гуркіт! він піруетить! фігляр! не падає! аби ми, як він, тобто на коліщатках, аби були безногими, то теж тримали б рівновагу! не довелося б плазувати… з'їхали б на поверх!.. на два… три поверхи!..

Куди поділися Норманси?.. ти ба, їх затримано! перепинено! на поверх вище!.. дві чи три шафи поперек сходів… «Андре! Андре!»… це Дельфіна гукає! забув сказати: її звуть Дельфіна… на них сиплються якісь предмети! скляний посуд! ще!.. їм не позаздриш! затиснуті між шафами! всі три квартири на тому поверсі вивергають кухонне начиння… двері настіж, усе гуляє дзень!.. наслідок несамовитості небес!.. «Андре! Андре!» і літаки в повітрі!.. щоразу мало не зачіпляються об наш дах… знову вибухи каскадом!.. і меблі гамузом! знову! добре, що вони мов барикада, тобто здоровань і його жінка! інакше все попадало б на нас! егоїстичне міркування! гармидер такий нестримний, що нерви вибухають… Розумію Дельфіну… але в мене Лілі, перепрошую! не тільки власна голова!.. чи в мене спершу відданість, а потім егоїзм?.. хтозна… хтозна… але є незаперечне: шрапнелі!.. вони спалахують хризантемами… розбивають вітраж!.. летять скалки вітража… ззовні все сліпуче… схил Міє… бачу вулицю Берт… Сакре-Кер… червоні спалахи!.. над величним яйцем!.. і знову сальви! аж до «Ґомона»!.. усе кружляє в повітрі!.. зелене! бузкове… «Андре! Андре!»… та Норманси не кружляють, на них все сиплеться і напирає… вони обороняються! змушені! «Тир! Дир!» шафи!.. «Андре! Андре!» він вигукує «гох! гех!», той Андре! так, мов Геркулес! а на нього що тільки не суне!.. усі меблі з шостого поверху!.. із сьомого!.. нас теж затиснуло!.. трьома стільцями!.. навіть чотирма! п'ятьма креденсами! раптом нахил… будинок хилиться!.. квартири випльовуть свої меблі, подушки, ковдри! непотріб! капці! у провалля! лавина! які б «гох! гех!» наш мастодонт не видавав! вррранг! усе зривається з місця! шарварок! письмовий стіл! скриня! лавина!..

— Тримайся за поручень!

Кричу Лілі… вона ухиляється! цього мало: ухиляйся… ухиляйся… щоб тебе не захопив потік меблів!.. ти диви, наш комод! наше ліжко! два стільці! все, що лишилося нагорі, у нас… все це вкупі суне на Нормансів!.. Дельфіна! в розпалі борні!.. Норманс несе на собі шафу! на спині! і крутиться!.. удар об решітку… удар об стінку…

— Андре! Андре!.. чекай, Андре!

— Помовч!

Вони під нами… на третьому… по пояс у мисках, посуді… каструлях… воюють запекліше, ніж ми!.. опираються масивним меблям… трьом столам і одному креденсу! «гох! гех!» безщадно! відпихають! упираються! я вам не передаю всіх вррроб!.. без упину… як у поліцейському фургоні… трусить і хилитає! Бачу Люксембурзький сад у небі… ніби він над нами!.. але догори дриґом… сліпучий Люксембурзький сад… у хмарах… дерева червоні… сині… жовті… справжнє свято!.. Он двері настіж… і вікно… вам видно небо…

— Докторе! докторе!

Дельфіна мене гукає… у них там танці!.. меблі натикаються одні на одних, перемішуються, ходять колом… танцювальний майданчик, а не сходовий! вигинається від ударів… дибки стає від поштовхів! і від меблів!.. о, «гох! гех!» Дельфіна! посуд!

— Докторе! докторе!

Несила зійти!.. і важко встояти, бо тягне догори! бо висмоктує навспак! протяг із глибин! їх затиснуло! дуже пощастило! у боротьбі з шафами!.. а нас зносить до ліфта… бачу поверхи… всі вісім… згинаються… згортаються… ми вже не вдома! справді! підвладні урагану! він має силу! робить що заманеться з людьми… з ліфтом… речами! туалетними відрами! із «гох! гех!» теж, бо він колос! і з вітряком на горі!.. грім небесний! і тільки Жуляка сильніший від усього!.. Ти ба! нас проминає мій комод у стилі Людовіка XV… ого, масивна мебля!.. стрибає сходинками на трьох ніжках… розгулює!.. меткий джигун, чухрає куди хоче! їй-бо! між бррранг! і брррум! мало мене не подряпав!.. якби напер раптово, перемолов би всі кістки! Ти ба, вальсом! полькою! пустун!

Ти диви, панна Блез!.. ні!.. не вона… нарешті хтось інший, крім Нормансів… мушу бачити ясніше, бо все мерехтить! туди! сюди!.. надворі! не кажу вам про сирени!.. усі чують сирени?

Бабаххх! барабаххх! гармати знову за своє!.. знову з-під Міє!.. здається… з парку… ні! помилився…

— Агов, Нормансе! Нормансе!

Гукаю його… волаю.

— Звідки вони стріляють?

Огрядний дурень, звідки йому знати!..

— Га? га?

— Гармати?

Брррум! брррум!

— От бегемот, хай йому грець!

Не поговориш.

А от і тарілки посипалися каскадом!.. вальсом пішли, випурхнули з коридору… потанцювали у прірву… у прірву ліфта…

— А де Бебер?

Де цей король котів?.. ох і Бебер! розбишака ще загадковіший, як Жюль!.. і зрадливий!.. куди подівся? десь нагорі? у мансарді? не йти ж на пошуки!.. диво, що ми злізли на третій поверх… майже на третій…

Лілі його гукає.

— Бебер! Бебер!

Марна справа! За таких циклонів над головою! Агов! Котику! Котику! Ревище… який там котик! йому аби свобода! начхав на нас!.. може, він нас і чує… Котику! Котику!.. ми й під землею, з останнім подихом гукатимемо… Котику! Котику! та він не відповість… в осерді безодні…

Досить поезії! Норманс бореться! з усіх сил! «Гох! гех!»… вільна боротьба! перекидається разом зі столиком, бачу, а над ним дві масивні шафи… дві!… тепер.

— Андре! Андре! Чекай! Чекай!

— Гох! Гех! Хррр!

Хрипить.

— Тримай мене, Андре! не відпускай!

Вррромб! Ще той струс!.. врррамб! у стінку!..

— Гох! Гех!

Обоє… вона теж видає «гох»…

— Лілі! Лілі!

Донизу! уже близько! Бебер знайдеться! а стіни як хиляться! як їх розхитує, а сходинки як репаються… цілковита руїна!.. вже не надовго! а сітка ліфта!.. розжарилася, аж побіліла!.. доторкуюся… ага, чиїсь голоси… Пан і пані Клео… Клео-Депастр… хай йому біс! переплутав поверх! ми ще на четвертому! вони виходять зі свого помешкання… не страшно! нічого!.. у них двері розламалися!.. виходить, нас піднесло? а потім опустило?.. але нижче! нижче, ніж нам треба! тепер спробуємо всі гуртом!.. разом на тобогані, хором!.. але ж! але ж сходи! звиняйте! це сходи? це пружини!.. тільки станьте, вони вас підкидають, відкидають!.. і вас знову випхано нагору, вивищено!

— Це Луна-парк, Лілі! Це парк розваг!

Жартую собі! дотепи! тобто коли не лютую…

— Нумо, Лілі, гоп! разом!..

Нам треба, як Норманс і його Дельфіна… заліземо на шафу… з'їдемо на ній донизу… але не під нею! верхи!.. нехай нас везе! поганяймо! мерщій! гоп! ковзаймо!.. Лілі вагається… брррум! повітряна хвиля… справді пневматичний протяг! знизу! з глибочіні! нас висуває, випихає на поверх вище!.. знову й знову! там, де повно меблів… там Норманси!.. яка зустріч!.. ох, проте коротка… новий потужний протяг… котимося донизу… знову удар повітря, контрпротяг!.. це, що й казати, це справжня битва!.. Я не просто тримаюся за Лілі… обіймаю! Сам Бог знає! не відпускаю… мені зле й голова обертом! зараз усе виблюю!.. повне запаморочення!.. буде знову, як тоді біля риштака… після того мерзенного випадку… але тепер Лілі зі мною… я бачив, як риштак глибшав, просідав… провалля!.. здорованів воно якось вабить, але мене з моїми ґанджами!.. провалля… Тільки Жуляка хоч би коли схитнувся!.. он дивіться: сидить собі на вітряку! мене у вухо як поранило, то хитає часом, слабую з листопада чотирнадцятого!.. «завитка внутрішнього вуха, хвороба Меньєра» з оркестром… і таке інше, я вам уже розповідав! щойно хвиля мене підносить, то й нудота і трусить, і все догори ногами! думки теж! як будинок, коли хилиться… викидає все, що має!.. я теж! душу й усе решту!.. але добрішаю, коли нудить!.. навіть якби Жуляку, онде, обійняв би… і все виблював йому на голову… ох, провалля риштака біля його майстерні! я бачив стік, руру й глибше! ще глибше з'їдемо, коли цей бісів стіл, який перегороджує нам сходи, ковзне донизу з тріском і тррр! і нас потягне за собою! застряг ніжкою в решітці ліфта! бореться! бореться, як Андре! о, відчіпляється! перекидається! суне донизу! та я не посуну! нізащо!.. Лілі теж!.. Жюль теж… але от мерехтіти, будь ласка!.. з чотирнадцятого року в мене мерехтіння!.. он вітряк на горі, я б давно звідти сторчака! якраз думаю! думаю! справді! аж раптом мене підхоплює хвиля! так! хапає!.. вириває з рук Арлетту… повітряна хвиля!.. з моїх рук!.. а я думав!.. думав!.. про провалля! лечу! так! я! я! брррум! ми на поверсі… двері настіж… шахта ліфта… провалля… і раптом хвиля! раптова!.. поверх… двері настіж… я вам казав, провалля ліфта… не бачив, що двері настіж… тепер… спалах!.. ох, бачу! і вррранг! бідне моє тіло!.. кінець! кінець! ні! жахливо… поверх… два!.. а-а-а! волаю, волаю!.. біль волає… голосніше від мене!.. чую свої волання!.. куди я гримнув?.. куди я гримнув?.. сторчоголов?.. на ліфт! дивлюся нагору!.. ліфтова шахта! кабіна!.. поверх?.. два?.. три?.. де моя тяма?… отямлююся…

— Лілі! Лілі!

От вона… прибігла… це який поверх?.. простягає руки!.. щоб я видряпався з провалля… витягає мене… ми знову разом… на другому поверсі!.. на майданчику другого поверху!.. під низом, нижче вхід!.. великий вестибюль з мозаїкою… там усі меблі! вони з'їхали, за нас спритніші!.. згуртувалися, і посуд теж!.. і срібло! срібні куверти, усе гамузом!.. усе видзвонює!.. аж луна під склепінням!.. дзвін з усіх усюд! і люди! і зойки! дітлахи… веремія в глибіні каналізації!.. не зовсім у глибіні! найглибше під метро «Абес[163]»!.. не для нас! купа лайна! не для нас! дриґайтесь, халепи!.. обмацую себе… торкаюся… ще на спині!.. схотів би, все одно не підвівся б… ніг не чую… забив ноги, як упав… гірше, ніж голову… мацаю праву… мацаю ліву… не моя! не моя нога!.. не Арлеттина… інше тіло… придивляюся… це Клео! знову він! Депастр з дружиною… таки дісталися донизу!.. от вони!

— Ви на ліфті?

Не відповідають… брррум! їх знову підкидає!.. вррромб! падають! отак! два… три струси! догори ногами… потім на животі… весь будинок тіпає… так ніколи донизу не потрапимо!.. справжня катастрофа!

— Агов, Клео! Клео!

Я притомний!

— Буде що відбудовувати!

Він архітектор і лауреат Римської премії, Клео-Депастр!

Я ж бо думаю про майбуття! він теж мусить! пентюх! тремтить, обмацую його… тремтять обоє!.. Їм, бач, страшно! слабодухи! страхопуди! злякалися буфета! ще більш, як ліфта! провалля ліфтової шахти!

А уроки катастрофи? відбудова? чи не відбудова?.. це його справа, архітектора, лауреата недоробленого! йому катастрофа не на вжиток? а мені в ужиток! бо побачив, що є істотним: блювати!.. страшенно помогло біля майстерні Жюля… я б і падіння гірше переніс, аби завчасно не поблював! проте це не применшує злочину! не знімає вини з бомбарів… страшних розривачів усесвіту! грімких! це не виправдає Клео, якщо не відбудує! не відрихтує! не відфарбує!.. знову кричу йому, мало не на вухо… нас торсає, штовхає одне на одного… знову Норманси!.. котяться нагору… не знаю… ох, від них краще подалі!.. не затримуються! гримлять донизу!.. новий удар… велетенський Норманс, мов м'ячик!.. кулька!.. з усім салом! мов ґумовий! хвиля! вітровій! і ми вже під склепінням! гамузом!.. скільки родин? догори ногами! і брррам! знову перекидом! з мене досить! як докочуся, мені стане зле… спалахи креслять небо… кружляють!.. бач, як добре видно! куди подінешся, прокинешся! Пані Туазель, її помешкання он праворуч, ой Боже, скільки там люду!.. як дивно… юрба сусідів і ще когось, ніколи їх не бачив… а дітей! а дитячого вереску!.. а дорослої сварки!.. сліз!.. «Мало мене не задушив! хам!»… і стогін! і рев!.. хтось загавкав… «гав! гав!..» а хтось «рятуйте! рятуйте!»… теж хоче зайти до консьєржки! теж!.. його витягли… правильно зробили!.. нестерпні гавкуни!.. я вже розповідав вище… пізніше?.. забув… у тюрмі!.. я вам казав… гавкуни все захоплюють!.. непримиренні гавкуни!.. тільки у псів права! де пси? у помешканні консьєржки?.. а кіт Бебер? а що як вилаяти всіх? з коридору, де ми плазуємо… котимося… брррум! нас підкидає, несе! і геп на купу тіл! їх там скільки? двадцять? тридцять? більше?.. навалених зачеплених за стільці… жмутом водоростей… вони пливуть, безладно розтягуються… на хвилях… десять… двадцять… п'ятдесят тіл… як водорості після відпливу!.. не хочуть ховатися в підвалі… лементують, що не хочуть до підвалу! «не до підвалу! не до підвалу!» підвал — то провалля… як вулиця Дюгема… три будинки провалилися від бомби враз! всі поверхи від першого до восьмого! тільки дві мансарди ще бовваніють!.. невідомо, скільки людей… от вам і підвал!.. от вони всі до консьєржки, настрашені проваллям ліфтової шахти! туди затягує фатальним протягом!.. годинник? бомба-перебомба! де мій годинник? раптом жах! мій тік-так? хух, цілий-цілісінький! намацую… виймаю… північ!.. а видно краще, ніж на сонці! на ясному сонці! усюди спалахи! на дверях, стінах, на бруківці… потоками, ще вище хмар!.. захлюпують Ейфелеву вежу!.. навколо хвилі… здіймаються… захлюпують Ейфелеву вежу!

Звикаємо до хаосу… звикаємо… приходимо до тями… вже не засліплені… а від консьєржки Жюля теж добре видно!.. вивищується! семафорить! стерновий капітан!.. велитель хвиль… володар усього! гондоли й блискавиць! всієї атмосфери! а крила крутяться!.. так близько! близько! колом… колом! а на кінцях неначе пір'я… жмути пір'я… вогняні!.. полум'яні!.. тріскучі!.. вітряк неначе велетенська шапка! бутафорська шапка!.. Париж у шапці!.. Трясця, де ми?.. Брррум! знов починається, вони мають добре Жюля зирити від Опери… від Трініте!.. і ще далі!.. набагато далі!.. околиці по той бік… південні… Робенсон… Палезо… Вільжюїф… це просто, лише глянь на небо… все відбивається!.. навколо Со…

А Жюль виставу дає на вітряку! а як петляє… хиляє… хилиться… і не перекидається!.. у вогняній стихії!.. віртуоз-катаклізматик!.. збочення на коліщатках!..

Кричу це всім, аби вони хоч трохи знали… лантухи з салом… щоб усвідомлювали…

— Якщо все згине, то через Жюля! Погляньте на нього! літаки, бомби, це все через Жюля!

Категоричніше не скажеш!..

— Лілі! Лілі! Гукни йому, нехай стрибає!

— Та ти збожеволів, любий! збожеволів!

Не так уже й збожеволів! от дивіться: брррум! нас знову відкинуло назад! шарпнуло…

— Звідник! кровопивця! обрубок! гнила срака!

Сам мушу до нього звертатися! що ж! добре! добре!

Ось тобі! несподівані черги! зенітки з вулиці Лепіка! не менше шести батарей! брррум! і ця стінка, і та!.. хитає! знову загальна штовханина!.. бррро! ой лишенько, тіла на тіла! сальтисони! тісто! м'ясо з випічкою!.. з десяток!.. зокрема, двадцять п'ятеро сусідів!.. штовхаються, мов ті машинки на атракціоні! даруйте! можу заревіти! у мене славна голосина!.. гармати шаленіють зовсім поряд, отут! а по чому шмаляють?.. ні по чому!.. по якомусь нещасному літачку! а їх тисяча кружляє, пекло нам скидають! ревіти? я можу! я! голос маю! викрити того мавполюда! на мою голосину йому плювати! чхати! володар вітряка і горизонтів! От якби Оттавіо був поряд! мій друг Оттавіо! справа кількох хвилин! хана була б горбатому на коліщатках! без дрючків! стрибок! тому що він, як Геркулес, тобто Оттавіо! не хто попало! Геркулес нервами і м'язами! не лантух сала, як Норманс! Оттавіо туди б виліз! завиграшки! Жюля мені б вислав! як посилку! тоді кінець циклонам! фантазіям із помахами рук! кінець! і де чорти носять того Оттавіо? Ото ще нехлюй! біс його бери! лаю Оттавіо… і вррронг! подих урагану, знову! скляні заґратовані двері, котрі вхідні під аркою, на скалки! розлітаються! на друзки! можуть поранити! на весь коридор! хто повиходив, хто відповз від дверей консьєржки, знов назад! лізуть під стола! одне на одного… шиї! ноги!.. руки!.. голови!..

— Душогуби!

Лаються!

Є чемні: «Пробачте!» і Дельфіна! вже її не бачив!.. «Сиди, Андре!» Голос… Сидять обоє під столом, вона зі своїм чудовиськом… ото маса! ото вага! може інших подушити!

— Клодіно! Ґастоне! Жюльєне! Марі!

Імена рідні, всі когось шукають… жахливе скупчення!.. особливо старі, діти…

— Сиди, Андре!

Ох, знову стрілянина! літаки все змітають з вулиць… Здається, це «Москіто[164]»… двомоторні літаки… під столом є хто розуміється на техніці… «знавці»… визираю надвір… нічого не хочу проґавити!.. бачу нові фосфорні багаття!.. щойно розквітли! урозсип фульмінати! пікрати!.. нехай би й Жюля покропили, оті «Москіто»! і «Мародери[165]»! нумо! бо мені до дупи!

Вони там що, англійську штудіюють? так! справді! під столом!.. у них там розмовник «Берліц» під столом! нагромаджені, настрашені, нашаровані!.. «шарований пиріг» із мешканців зі сциклинами й лайном! гамузом!.. а ще й балакають! розпатякують! по повній!

— Це «Москіто», пані! «Москіто»!

Якась торочить.

Пролітають, Жюля мало не черкають, але не поціляють! хоч «Москіто», хоч не «Москіто»! Жюль сам на весь Париж! оцініть зухвальство! Імператор пломенів на крилах! крилах вітряка з плюмажем на кінцях! і з тріском! Я вам не брешу! Кажу вам правду!.. он оцупок як радіє! виклик долі! вовтузиться у візку, човгається! до наступної хвилі! ще однієї! від поручня до поручня! шугає! от дивіться! брррум! крилом вітряка голову мало не зітнуло!.. але ні… фіґляр!.. бачив, як він п'яним шматував свої шедеври-пастелі! власні різнобарвні, кольорові оргії! п'яним шаленів і все шматував! був би зараз п'яний, точно кинувся б униз! але чорта лисого! якраз не п'яний! а випив би охоче! он горло як дере!

— Ходи, вип'ємо! ходи, вип'ємо!

Гукаю, мені що!

Сусіди під столом не розуміють його капостей! що він сидить на вітряку, що він усе тасує!.. громи розворушує! ніхто не дивиться у вікно!.. ніхто Жюля не бачить!.. чорта лисого бачать!.. навіть буфета не бачать, коли той підноситься, хитається… буфет здіймається… розміром з буфет! завеликий для помешкання консьєржки!.. якщо перекинеться, якщо впаде, він у стилі Генріха III, довоєнний… то буде повна каша! тобто під столом!.. то буде «шарований пиріг» із мешканців! могильник у власному соку! Нічого не бачать! геть собою перейняті, своїм кишінням… своїм задушенням і смиканням руками, головами, ногами…

— Душогуб! Мені в око! ох, розбишака! тримай мене, Андре! Хам! мій милий! Пане! «Москіто»! моя дитина! моя любове! Аделе!..

— Яка там дитина! це все Жюль! це Жюль!

Є ті, хто перші бачить згубу! я з них! я з них! чому? Як не прикро! Заздрощі! мене ніхто не слухає! аби трохи завзяття, гідності, усі б кинулися на штурм! поривом!.. у вогонь! у вогонь! бридкий чаклун обрубок акробат! у піч!.. повторюю для них!.. кричу їм!..

— Це все Жюль! Це все Жюль! На штурм!

Брррум! Брррум! моя оповідь була б суцільним брррумом, якби я дав себе затуркати!.. але де там! ні! подробиці! уточнення! я вас брррумами не баламучу!.. мішанина під столом, схарапуджені сальтисони нічого не бачать і не розуміють… правдива небезпека, але де там! перетасовуються одне під одним… мнуть, місять хто кого!.. буфета їм не видно!.. а я бачу!.. він підноситься!.. на метр!.. кажу вам! а може, й вище! я не придивляюся! метр щонайменше!.. у мить глибинного удару! і врррак! і готово! він розпадається, осипається! і вррранг! розламується! от що діється!

А ті, що під столом, у крик! З'являється Дельфіна! її виштовхує стиснуте повітря! і відлітає! рине коридором! плаф! долілиць!.. я тут, я бачу, і вона гукає: «Маріусе!.. о-о-ох! Рене! Жюстене! Клемане! докторе! докторе!»

Багато нас, кого вона згадала…

— Що вам треба?

Лілі відповідає за неї:

— Кави! кави!

Ох! кави! яке слово!

— Хвойда! Шльондра!

Дав би їй кілька стусанів!..

— Жюлю! Кави! Піди і принеси, от стерво!

— Вогні, Луї! Поглянь, яка заграва!

Жінки швидко міняють тему! Не добираєте! уперед не йдете! більше не існуєте…

— Га? га? Яка заграва?

Це правда, це нові вогні… відколи вони оглушують, пікратять, ще не було заграв рожево-фіалкових… нехай «фіалкових»! біс забирай! вони вже котру годину нас трусять? У тих, що під столом, запитувати марно!.. скельце на годиннику? луснуло!.. луснуло!.. а ті під столом свої голови намацують… де чиї ноги перевіряють…

— Посуньтеся, от хам! замовкни, дурепо! який негідник!

Схоже, в моєму казанку ревуть відлунням літаки у небі, а ще й вітряк напроти! скажене ячання вітряка! крил! диво, що його не вирвало із землі! чотири велетенські крила! і сигнальник громам! гай-гай, він у безпеці! капосний! з вітряка не злетить!

Я саме згадав про шуми, я одні чую краще, ніж інші… неначе цілий завод у голові… ви б підтвердили, якби таке ж мали!.. часом неначе верстати, молоти, колеса, конвеєри… якби не моя вдача оптиміста, хоч і не схоже, і Арлетта, і ревнощі, і порахунки з таким собі Жюлем, а ще й кіт-розбишака десь утік, і рукописи, здуру покинуті недописаними нагорі, тобто самі клопоти в голові, плюс мої хворі в диспансері, то може, я б упав у розпуку? в манію? аби не клопоти, я б утратив розум! але це не про мене!.. мені тепер би у Бекон! от що мене бентежить! не тут моє місце, не тут, щоб хитало від стінки до стінки з оцими нікчемами! моє місце в Беконі, де мій Обов'язок!

Ти диви, знову млість бере…

— Лілі! Лілі! мені знову зле!

А Лілі сміється… сміється… от настрій у жіночки!.. весела! приязна… люб'язна!.. люб'язна, так!.. брррум! брррум! небеса розверзлися!.. полум'я… жаринки… спалахи… а вона приязна!.. Сміється з Жюля! Акробат у гондолі, ще й на вітряку!.. та за негідника його не має! вважає, що я до нього надто безжальний!..

Брррум! уся консьєржчина квартира підскакує, гикає, сіпається!.. землетрус і підлоготрус!.. і стіл, і Норманси під низом! усе підскакує! кудись суне! і буфет! усе їде! перекидається! навалюється… Ох, та їх із двадцять п'ять! п'ятдесят… жінки… діти… гамузом… скоцюблені!.. стоять, обтрушуються… натикаються… спотикаються… велетень Норманс не може оговтатися… осідає на стілець… жінка його обіймає… пригортає! у нього на колінах… щастя, що буфет став на місце… його підпирають… але він не цілий… половина!.. інша пішла за вітром! на вулицю!.. розколовся Генріх III!.. навпіл!.. та однаково гарна мебля!

— Сиди тут, Андре! Сиди тут!

Плаче.

Брррум! новий поштовх землетрусу! усю халабуду хилить! усі сусіди знову долі! відкинуті під стіл! а нові прибувають з поверхів… і знадвору!.. мала Туанон! ах, і вона!.. дівчисько Мюрбат! Туанон Мюрбат! і її пес! пройшов крізь полум'я, тобто пес!.. хвіст іще горить… з того боку вулиці… Лілі вгашає хвоста своєю спідницею… бо те дівчисько про свого пса не дбає… відразу кидається під стіл, де інші, де мішанина ший і ніг… маленька Туанон! зникає під столом! Пірам теж хоче десь сховатися… слідом за хазяйкою, нюшить… скиглить… не може!.. немає місця! тільки зойки!

— Леоне! Рука! Жане! Емільєнно! Коліно! Артуре! ох! рррох!..

Суцільна маса, жмут ніг, в'язки рук… суцільна маса волаючих пащек.

— Ааах!.. рррох!.. коліно! Шарлю! Ніні! Жозефе!

На стільці, на колінах у свого велетня Дельфіна, все торочить: «Андре! Андре!»

І трррак! брррум! сліпучі спалахи! знадвору, недалечко… може, Маркаде? чи може, ближче?.. фульмінати!.. мерехтить в очах… жовтим… синім… зеленим… що ваші гарні очі вже мов жаби!.. жаб'ячі очі!.. вії вже не опускаються!..

Шармуаз! Архітектор Шармуаз! він архітектор! щосили пхається під стіл… він теж! теж!..

— Агов, Шармуазе! Шармуазе!

Навіщо здався той Шармуаз? він катастрофами не опікується! навіть на вітряк не дивиться!.. не бачить отого мартопляса на вітряку!.. під стола зиркає!.. аби сховатися! допомогти йому підсрачником? щось він завагався!.. завагався… не знає, як туди втовпитися… хиляється на колінах, на ліктях?… як весь будинок укупі з підмурівком… та йому плювати на будинок!.. нічим не переймається той Шармуаз! геть нічим! Жюлевою зрадою?.. клекотом у небесах?.. жаринками під носом?.. навіть не дивиться! егоїст!.. «Під стіл! під стіл!» тільки це й знає!

Усе всім до лампочки!..

— Ви що, не бачите розверзнутих небес?..

— Сиди, Андре! сиди, Андре!

— Шармуазе! Шармуазе! Вони все розтовчуть!

Попереджаю, попри все попереджаю!

— Дельфіно! Дельфіно! Ти мене задушиш!

Такого задушити!

— Водостік уже задушили! роззяви! страхопуди!

Лаю їх.

— Не знаєте? Зруйнували! бомба влучила! колектор на всю Гірку!

Хіба не катастрофа?.. триста метрів під нами! а ще базиліку перекинуло? її баня тепер знизу!

Вигукую для них новини! нехай вилазять! нехай чкуряють звідси!

— Усе поруйновано!

Досить!.. та вони вовтузяться!.. ще гірше втовкуються!.. з кожною бомбою, ще! ще!..

— «Савояра» звіяло поривом!

Усе мусять знати! правда! сам бачив, як за поривом ринув велетенський дзвін! скільки тонн?.. бо на пагорб Тертр його колись тягнули шістдесят п'ять коней! це історія! я не вигадую! тепер він поринув! з дзвіницею! сила бурі! от що діється… нехай знають, які згуби з неба! з-під землі! звідусіль! купа тупаків! Бе! бе! бе! кають!.. «Ах! Ах! Андре!» Ага, власне, Андре! Андре! він уже не на гуртовому ринку! помилочка! звиняйте! уже не на гуртовому! ретельний літописець на чатах!.. errare humanum!.. літописець мало не схибив!.. він уже у паперовій справі, той Норманс!.. птицею вже не торгує! іншу працю має!.. він тепер папір розподіляє[166], прошу дуже!.. ох, трясця! випало з голови!.. вона ж мені разів двадцять казала, пані Туазель!.. «Він птицею вже не займається»…

Оцініть розісраність епох, часів і катастроф, і скільки плутанини! щось знаєте про чоловіка, а потім раз, його вже звуть інакше! він уже деінде! і ціну має іншу! але огрядність та ж! чи ще огрядніший? жирніший? папір… папір!.. а мені так папір потрібен! як я міг забути?.. замість слухати свої барабани, рюмсати над ґанджами, було б ухопити його за барки, враз, кабана такого! З Дельфіною на колінах! «Паперу, Нормансе! паперу або смерть!»

Не схотів би, то буфетом!.. я б на нього буфет перекинув!

Любі мої покинуті рукописи! три шедеври лірики, іронії, там, нагорі!.. «Легенди й клопоти»… «Король Кроґольд»… «Похід на смерть»… «Банда ґіньолів»… недописані!.. нема паперу!

Причмелений фульмінатами! пікратами! в облозі ревнощів, а нагода пролетіла! проґавив велетня Норманса! і зостався бевзь бевзем! і Дельфіна на колінах!.. казна-що в квіточки! пошився в дурні! а як велетень Норманс помандрує собі вкупі з буфетом, каструлями, двадцятьма п'ятьма сусідами! і брамою!.. і кованими дверима! до небес! а я лишуся, як останній йолоп, у неславі!

— Агов, пане Норманс! підкиньте паперу!

Зібрав усі сили й відвагу! Кричу йому!

Брррум! ми гуртом з Лілі, і Шармуазом, і пані Клео, нас відкидає, приплющуює в інший куток! ох, знову мішанина! купа! купа тіл! а стіл вррранг! прямо на нас! на ньому повно дітей! і одна матір! а лементу!

— Малятко! Малятко! ой! ой!

Що ой?

А в іншому кутку дорослі.

— Хамло! Оскаженів! Дурило!

Стиснутий, здавлений, навкруги стогін, отут під столом, я все ж мислю! стоїцизм! хто заперечить?.. виходить, я схибив! не можу собі пробачити! проґавив Норманса і папір!

— Паперу! Паперу!

Брррум!

— Агов, Нормансе!

У повітрі все гримить загучно! і знизу! він мене не чує!

— Буфет! Пів буфета!

— Сиди тут, Андре!

Пані Туазель мені казала, і не раз, що з птицею покінчено!.. а я, жалюгідний телепень із дзвоном у вухах, усе проґавив! я теж міг дзявкати «Андре! Андре!»… брррум! проґавити таке багатство! бо ж Деноель, мій любий Робер, нічого не може видати! застій у справах! хоч видавництво закривай! і Памела, служниця, теж мені казала… двічі!.. тричі!.. що він уже не на гуртовому! що птицею вже не торгує!.. овва! сам винен, дурень дурнем і ще гірше! щоб мене звіяло до біса! таке знайомство! по сусідству! проспав! бомблять чи не бомблять! «Паперу, шановний! Паперу! дуже прошу!» для моїх пуезій! ні пачки! ні аркуша!.. Муз нема!.. покупців нема! бувайте, гонорари! Ох, який я недоріка! плач не плач!

Жаль! Жаль! Бідний Йорик! Череп і слова!

Я видав вам тираду, і що?.. тим часом оті решетять нашу авеню! дзвенить у вухах! всюди рикошетить!.. навіть у помешканні консьєржки… Жуляка катається у візку… туди! сюди!.. над ним линуть літаки… по ньому не стріляють! лише черкають… аби хоч раз пальнули!.. тррр!.. дулі з маком! обминають… пролітають… повертають… ячать… квилять… махають крилами… вллллуф!.. і промайнули!

А та Дельфіна нестерпна зі своїми «Андре! Андре!»… Але Жуляка, от хто справжній паливода, покруч, покидьок, отам, чаклун, бур підбурювач, бомб і менілітів з хмар!.. а ще й бахур! бахур!

— Бахур! Бахур!

Треба йому нагадати… вихиляюся навмисно з вікна…

— Бахур! Бахур!

Сусіди не слухають!..

— Нумо! лінюхи! підводьтеся!

Хоч би хто поворухнувся…

— Заберімо його з вітряка! покидаємо туди-сюди! і раз! мерзенний чаклун! напучувач єропланів! побачимо, як він літає! перелітає! відлітає! побачимо! побачимо!

Обіцяю, всі радітимуть! брррум! аби я вам передавав усі бррруми, вас би приголомшило, ви б не витримали! ошелешені, белькотливі, укляклі… отупілі, як і я! ви б теж стола шукали, куди б залізти!.. ви б століттями бубоніли: «Що? Що?.. як це?» Я не обтяжую вас і тисячною брррумів! І зір ваш не бентежу… миттю світлових потоків… миттю синіх… жовтих… червоних… ви б місяцями ходили й кліпали! он як вони бояться глянути! повстромляли голови в дупи… інстинкт самозбереження!.. ет, сітківко, сітківко!

Базиліка розкололася!

Їм плювати!

Хмара шрапнелей… вони ще глибше зариваються… їх ніщо не витягне! ніщо… сплющуються, скулюються ще більше! більше!..

— Агов, хто тут при папері? біс тебе бери!

Це я звертаюся до Норманса!.. міг би дослухатися!.. він не у масі сала під столом!.. на стільчику он височить… Гегемот!

— Паперу! Гей, котрий при папері!

Крррак!.. Брррум!.. клята німчура… це я імітую тріск зеніток… кляті бомбардувальники теж, усі склади, бач, палять! Тепер вже янкі! того місяця в Дравеї чотирнадцять тонн спалили!.. у кожного свій інтерес! папір! папір! брррум! Деноель казав мені у вівторок… чи в середу… у нього сім тонн згоріло за один рейд, за один-єдиний! справжній циклон між Дравеєм і Ла Жонк'єром! Такий сховок, хто б здогадався… у старому форті сімдесятих років!.. ущент! і тридцять тисяч примірників «Подорожі» видрукувані й складені у старому вагоні, у саду, без коліс, біля воріт Іссі… ще одна хитрість Деноеля! змело! бомбою! в кінці квітня! не пощастило! Робере, Робере! звіяло! і що ви скажете, шановна пані?.. підстрибуйте хоч до небес!.. вррромб! усе плюндрують! душі, тіла, пуезію, сховища газу, станції!.. ні перед чим не спиняються!.. але якою ціною всіх видовищ! усе в повітрі, догори! догори дриґом! до хмар! зирте лячно! Опера!.. Пантеон, акведук! Булонський ліс!.. Трибуни!.. Ох! Тріумфальну арку… усе перекинуто! і Невідомого? того, котрого всі знають? висить скелетом попід хмарами! без ноги! Феєрія! Ні свічка! Ні кочерга! Брррум!..

— Нахаба! Хамло! Стерво!..

Сварка вкрай дошкульна! Зойки розчавлених з-під столу… жахливі!.. нічого не бачать… а я бачу! бачу тридцять шість свічок і тисячі, і тисячі!.. на таких неначе канделябрах… жовтих, зелених, червоних… прегарних жирандолях!.. ви б глянули, як вони гойдаються десь над Мадленою… над Бастилією! аби проскочити між променями, між серпантинами цивільної оборони… у плетиві тисяч і тисяч борозен!.. батареї зеніток не вгавають! десь приблизно біля парку Монсо… бачу лет бомб… ціляться у «Квіткову віллу»!.. люблю цю місцинку… і її сплюндрують!.. газони з маргаритками… непоказні маленькі вілли, як «Квіткова вілла»!.. уцілять!.. не терплять нічого малого й гарного… великого не зачіпають… я знаю, де неймовірна Краса… але не скажу! ні! ні! ні! але вона існує! разюча! вони не точать зуби на Лувр, на Банк Франції, на «Табарен[167]»… а лише на маленьке й гарненьке… чи вони нічого не второпали? і їм усе до лампочки? «Квіткова вілла», Сент-Есташ, міст Альми, Епінет!.. от їхні цінні цілі!.. скидають! без ліку!.. тринітрати! мелініти! свічки! гульба! вррромб! роздрібнюють! закручують! проштрикують! мчать на північ! курс на Сакре-Кер! Лондон! sweet home! повітряна street! з якими громами, з якими блискавицями з-під дуп!.. кінець усім будівлям!.. від самих лише глибинних струсів!.. наш будинок міцний, цегла, метал, піщаник… але здригається, підноситься!.. мало не перекидається на авеню!.. хитається, як буфет над Нормансом!.. вам зрозуміло? стежите за оповіддю? я щохвилини про вас дбаю!.. квартира консьєржки… вікно настіж… авеню… вітряк… крила… давно вже мали б полетіти, ті крила!

— Гей, патапуфе! звертаюсь я до товстуна… там, під столом!.. крила! крила!

Нехай хоч раз поглянуть!

— Сиди, Андре! Сиди, Андре!

— Папір, картон хто має, той остолоп!

Це я від себе… Його треба скривдити!

Брррум!.. лавина тіл! людей! лавина!.. не меблів!.. не цегли!.. м'яса-сала! раптова! скільки? десять… дванадцять… п'ятнадцять душ! з четвертого! були застрягли! прорвалися! порив! грррюк! двері! усі шкереберть! нещасливий поверх, четвертий! за тиждень перед тим, попередній наліт, дитину звіяло! хлопчика порив забрав із підвіконня!..

Відразу мене помічають, відразу: «Докторе! докторе! Рене? Рене?» Та я почім знаю!.. не знаю… скажений літак… зовсім низько… за білого дня!.. полудня… вррр!… я лікував його… анемічна дитина…

— Погляньте, пані! Гляньте назовні! Гляньте вгору!

Та матір, звісно, тільки про свого Рене думає! звісно! можна зрозуміти! з балкона серед дня!.. злетів!.. убився!

Я вам розповідаю оце, розповідаю… аж тут нові події… неначе велетенські бурдюки, а з них потоки всіх відтінків… ще вище, ніж з-поза хмар… вище яскравих пензлів цивільної оборони… вище всіх траєкторій… і потім розсіюються… розлітаються… у мереживо… тонке… тонке… плетивом з кінця в кінець обрію…

Ах, як зворушливо!.. небо помережане вогнем… десь від Версаля до Орлі… і від Анґ'єна на північ до Сюренна… перегукуються потужні батареї!.. усе небо у вогневих тенетах!.. літаки ловляться, заплутуються і гургур! на землю!.. величезна ватра… ще одна!.. ще!.. фестиваль «Роял ейр форс» і фріців, і мерикосів!.. куди там феєрверкам з Нового мосту!.. ескадра за ескадрою! ще дещиця — і вони скинули б Жуляку! але зась! табу! от що треба побачити! витерпіти! світ — це не тільки навпаки земля і небо! голови теж! мораль! хоч туди! хоч сюди! обрубок у візку, гоп! хвиля! вал! помах! грім небесний заглушує відлуння! і три будинки, і завод! от наш Ґаврош! а він собі на захід… до того поручня… у бік Пуассі!.. і катастрофа!.. помах… це знак!.. от його єство! безчестя і зрада — два чоботи пара!.. етер бринить, наче затверд… ви ж відчуваєте!.. вас трусить, вам торсає все тіло… вибух за вибухом! Мерщій, хлопці! без пощади! бррромб! брррум! бррранг! у долині Маркаде!..

Не тільки вдалині відлуння… перед нами, під нами, під схилами!.. не шкодують! у долині Маркаде! і знову налітають!.. з писком!.. курс на Базиліку… London Street!.. сто разів таке зробили!.. тисячу!.. крилами!.. розмахом! дедалі ближче… і на північ! на північ! звідки прилетіли з дому!.. завертають на баню… на мармурове яйце… на авеню лишають тінь… на Сакре-Кер… десять… дванадцять… двадцять тіней!.. застують бенгальські спалахи… прошмигують! прошмигують! бувайте! брррум!.. Жуляка зі своїм носярою… лице? більш його не бачу!.. знову бачу! радість мавполюда! руками махає? ще й як! онде! що думаю? звиняйте!.. мов дзиґа! туди! сюди! гоп! до поручня!.. схопився! останньої миті схопився! перекидається? ні!.. задній хід!.. хтивий акробат!.. що тут скажеш!.. як він підкорив циклони?.. і небо, з якого все на нас спадає? бенгальські вогні! бррруми! пікрати! порухом пальця! його пальця! небо як бутафорська стеля! десять! п'ятнадцять!.. двадцять церков навиверт!.. і Люксембурзький сад! вам здається, я прибільшую?.. уся Гірка напинається й вихиляється!.. асфальт, стоки, вітрини покраяні, як і небо!.. а що суне по авеню!.. не повірите! все кипить! овва! знаєте місце, де багато бузку? зарості? там танці завжди були! біля ресторану! усе навиверт!.. ви не знали… і ще більше вогню! гримучого! тріскучого!.. хто там був, вам скаже!.. Слухайте людей надійних, з вільним розумом… не фанатиків «лондонських» радіохвиль, що втратили усе людське! що й по двадцяти роках у них очі не свої від зизуватості… косоокості… оманливості… химерності!.. а вуха? ще несамовитіші, ніж у мене! геть не те чують!.. і не звідти!.. з півдня! із заходу! зі сходу!.. Трапезунд!.. Мармара!.. Черчілль!.. Мікадо! полюси!.. усенезнайки!

Обов'язок — от людський дороговказ! від дурниць застерігає… Мій Обов'язок — то був Безон, мої пацієнти, мої вірні хворі…

Розбурханість стихій, потопи, валки літаків, розхлюп червоних злив! зелених! синіх! земні глибини вибухають лавою, небо вивертається, що вдієш! покинь мою душу! дай спокій! ні! ні! ні! лишайся тут, любонько! не ремствуй! поглянь лише, он як Безон палає! жахливі руїни від Уя до Аржантея! кажу тобі! і весь б'єф! уся вода! від Сартрувілля після закрутини… далі за Круассі… Кар'єри! береги! сто заводів! «Лоррен»! «Оксидрік»!.. Вулкан… не менше двадцяти страшенних вибухів… я згадав про береги… а рибалки? піднесені в повітря! висять на димарях!.. десяток! два! на кожному димарі!.. разом з гачками, люба пані!.. вогняна верховодка! ловиться добре, клює вогняна верховодка! от рибалкам радість! десять, двадцять метрів над пожежею!.. якраз над нею!.. отакий злодійський і руйнівний феномен у хмарах, звідки сиплються бомби!..

Я знаю, що кажу!

— Стрибай-но! гей! нумо! підрум'янений! обрубок-страхопуд!

Нуль уваги!.. йому плювати на мій заклик… він собі на вітряку… викрутасом… вихилясом…

Я надміру виню Жюля?.. а може, Норманс іще гірший?… з двома жінками на руках… Дельфіна і Гортензія… утрьох буфет підпирають… власне, пів буфета… а Норманс нічого не робить, а хропе… хропе, хропе, так, хіба це не цинізм?.. та ще й так гучно! неймовірно! що навіть крізь гуркіт бомб я одним вухом чую!.. «хррр!.. гррр!..» прокашлюється… трохи був застудився… от бачите, я точний… вас дратують дрібні деталі? так і буде! так і буде!.. я не корчу в кого в романі все в тумані! «був там-то, трапилося таке-то», от моє правило!

Жюль піруетив на вітряку, рибалки з димарів ловили верховодку… ми з Лілі стояли й дивилися з вікна, Пірам із нами і всі сусіди під столом, і Норманс підпирав собою буфет…

Більше чи менше, то вже була б брехня.

То був Потоп.

Товстун викоханий, випещений… це важливо!.. з двома кокотками в себе на колінах… ні! не кокотками!.. з дружиною і своячкою!.. Норманс-хропун хропе, харчить!.. бач, дарма, що весь будинок труситься, тушкується, стелі провисають! чорта лисого прокинеться! он усі під столом перелякані… тільки здушені зойки… «Рятуйте!»

Нехай вилазять! мокрозібгані! одне на одного глянуть! гидкі! одне в одного у дупах…

— Агов, сплющені! агов, боягузи, усі! вилазьте! ноги в руки! сурма сурмить! усі на вітряк! усе димить від Сен-Клу до Венсенна! до Монфермея! до Монлері! до Сен-Дені! ворушіть сраками! повстаньте, боягузи!

Та їм кажи не кажи!.. нуль уваги! утовплюються, утовкуються ще більше!

«Чш-ш-ш», це своячка!.. щоб я замовк!.. має рацію… якщо той патапуф заворушиться, захропе гучніше, то буфет поїде далі… пів буфета… і що буде? людська каша під столом!.. хай підпирає! хай підпирає!.. філософія! брррум! мереживо шрапнелей спалахує якраз над крилами вітряка… здається, це вирішальний удар… та де там! Жуляка крутиться, вертиться… вигинається!.. у гондолі! біля поручня, якраз!.. не падає! перил не рушить!.. король жахіть! господар!.. Під ним Париж, сповитий бурею… і Батіньоль, і Бекон, і Понтуаз на краю… і Мелан… дев'ятий вал повинен його змити!.. він хитається… та не перекидається! вихиляється! а «фортеці» йому коряться… його поруху… пальця! «Отуди! отуди! Північніше! північніше!»

Навколо нього кружляє тисяча жаринок!.. він верховодки не ловить!.. «Його горб!»… він не жартує[168]!… «фортеці», ними бавиться! у леті! у леті! принаджує їх!.. вони мчать на нього! прямо з хмар!.. чиркають вітряк… і далі валкою!..

— Молодець!.. молодець!..

Що йому гукнути?

Вжик! вжик! вжик! та жодна лопать йому голови не зітне!

— Андре! все небо в повітрі!

— Не в повітрі, пані! долі! ми на ньому сидимо!

Доводиться все розставляти по місцях!

Краса! Краса Апокаліпсису! Невже безумство не має меж? Ні! має певні межі… «У повітрі! у повітрі!»

— Жюль! повітря маєш! повітря! чому не дмеш у флюгельгорн?

Кричу на все горло з вікна… вона мене обурила! своїм «у повітрі!»…

Уже не знаю, що до чого.

— Жюль! повітря маєш! повітря! чому не дмеш у флюгельгорн?

Плутаю повітря з подувом! любов до музики, удари, хитання, завивання, у мене плутанина! у повітрі! небо попід нами! ми на ньому сидимо!.. а той сидить без флюгельгорна! і без фортепіано… ані флейти! так янголи не прилетять ніколи!.. нізащо не зійдуть!.. а лише бомби! і міни! мушу думати про все!..

Що нас іще не перемололо — квартиру консьєржки, буфет, сусідів, — це диво дивне! янголи чи не янголи! свині та їм подібні!..

— Мовчи, Андре! мовчи!

Годі спати! шморгає, тепер сякається! жінка утирає йому носа… він не хоче!.. пручається!.. хоче спати…

А ті, що мов оселедці в бочці, голосять з-під столу!

— Небо прорвало! небо прорвало!

Спізнилися!.. почули мої слова… тепер ми на ньому сидимо…

— Воно тепер під нами, телепні! небо!

Даю їм відсіч! і сильну!.. якщо образяться, то так і буде!.. нехай усвідомлять обставини! революцію в космосі… тепер усе на світі перекинулося!.. тепер льохи у небі! а дахи в метро!

Ти ба, вони огризаються! не згодні! хоч і стиснуті, а на все горло, мовляв, небо, воно в повітрі! не розуміють, що таке світ догори дриґом!

— Пані Туазель! Пані Туазель!

Кличуть її на допомогу!

— Небо плавиться, пані Туазель! плавиться!

Бо вона не знала.

— Лякливі телепні! засранці! воно під нами плавиться, те небо!

Можливо, це трохи трагічно… але правда понад усе! я так вважаю!.. приховувати найгірше!.. це найгірше!.. повторюю їм: небо під нами! Пані, панове! ми сидимо на ньому!

Знову втовкуються, втасовутоться… утрамбовуються… ноги!.. пахи!.. голови… кусаються від страху… обкушуються… «Ай!.. хам!.. моя дитина!.. Ой!.. душать!»

— Пані Туазель! Метро «Абес»!

Моя черга! моя черга! нехай послухає! нехай подумає!.. учинок! нехай виявить геройство! чорт забирай! Жанна д'Арк! хоч трохи!

Слухається… от вона!.. похитується… виходить з кухні… кульгає… і падає!.. рачки!..

— До вікна, пані! До вікна!

Вона тут… Лілі… я… і Пріам… він хотів був залізти під стіл… сховатись між тілами… його там привітали!.. копняками! від хазяйки ні на крок… та вона… вона вгреблася, повірте! плювати їй на свого песика!

— Докторе! докторе!

Якраз вона гукає!.. з-під усіх!.. о, бачу її… задихається!.. хапаю її… за ногу! тягну… витягаю…

— Ах, докторе! дякую! дякую!

Цілує мене… плаче… Пірам гавкає… йому радість!.. хазяйка знайшлася! скаче, носа їй лиже!.. аж тут струс! він її перекидає!.. котяться котком… до тієї стінки…

— Капосний Пірам! Капосний Пірам! і бум бум! навідліг по морді! буде знати!.. ногою! по морді!.. отак! отак! Брррум! усі летять назад на товстуна Норманса… на стільці… з двома жінками… та це його не будить… ніяк! хропе собі… отак… брррум!.. гукаю йому впритул… просто у вухо… «Гірка вивергається! Кар'єри розчахнуто! Скинули чотири низки бомб!»…

Хіба не вражаюча новина?

Йому байдуже! байдуже! хропе собі…

— Гей, Туанон! стервочко, поглянь!

Ця хоч щось бачить! вікно настіж… вдивляється… вражена… кліпає очима… і знову під стіл, але її вже не пускають!.. відбиваються ногами! кулаками! вона дає відсіч!.. «Бум! бам!» твоя черга, любко… вона репетує… Пірам, не лихопомний, скавчить із нею… відданий… скиглить, що хазяйка постраждала… ба більше… більше!.. риє під столом, риє двома лапами, між тілами, під тілами!.. аж тут динггг!.. пінггг!… копняк у відповідь! міцний!

— Піраме, сиди тут!.. сиди біля нас!..

Він тремтить, дрижить!..

— Сюди, Піраме! до мене!

Тепер ми разом при вікні… тобто Лілі, Туанон, пані Туазель, Пірам, я… дивимося, кліпаємо… дивимося, кліпаємо… Дивимося нагору, на того фігляра за роботою!.. повелителя ураганів!.. чарівника в гондолі, заклинача бомб!..

Шкодую, що Оттавіо не з нами!.. де його чорти носять, того Оттавіо?.. щигля йому, тому Оттавіо! Жюль без флюгельгорна! з флюгельгорном! на коліщатках! у гондолі! барабани! брррум! стусани! вррранг! от і все свято! сурми!

Але якби вкинути його у вогонь, мені б якось попустило… як його туди занесло… ніколи не дізнаюся… таїна!.. Пан Приязний! злостивий підлотник, скульптор із піччю! Він забере із собою у вогонь ту таїну… га?.. це вам не жарти — приклúкати Потоп, принадити ескадру за ескадрою з чотирьох кінців виднокраю! порухом пальця!.. спробуйте! от спробуйте! Ви скажете, що я втішаюся, що я теж катаклізматик… і брррум! крррак!.. метро «Жоффрен»… бомба щойно провалила станцію… дев'яносто вісім метрів під землею!.. перебільшено?.. я уточнив… біди не так багато… але тієї миті?.. тієї миті? ви були б не менш нажахані! ви б так само вигукували «Жоффрен! Жоффрен!» за гірших і трагічніших обставин знання безпосереднє!.. минуле, теперішнє, майбутнє, усе разом!.. срач та й годі! шосте відчуття насправді є, але треба, щоб земля дрижала… буденності це недоступно! надзвичайно! от смисл! Норманс теж надзвичайний!.. хропучим огромом! землетрус не землетрус! блискавичні літаки, потоки фосфору, розколоті небеса, зруйноване метро, завалені склепіння… пішло під землю… грім угорі, внизу, всередині, Норманс усе одно хропе!.. от сильна психіка, не те що ті нікчеми під столом!.. скільки там родин? белькочуть, душаться, смердять… він незворушний, серйозного штабу, той Норманс! Гора сала величезна плюс сон, от! упевненість!.. І дружина, і своячка його обожують… вони б і за царство з його колін не злізли б! за тридцять шість блискавиць!

— Сиди, Андре, сиди!

Смішне доповнює трагічне… от перечитую, що написав, і не пишаюся… боюся, що люди розсердяться! розпашіють! почорніють! пожовтіють! позеленіють! і все скінчиться, ох! так кепсько!.. і мій твір до чотирьохсот чортів! повна неслава! рака! непотріб! на набережних сотня за п'ять су, не більше… запитуйте Феєрію!.. Ах, запаморочливо і грайливо! і правда, і неправда!.. космомедіумні бурі! спадає злива бомб, вітряк обертається, Жуляка не горить! Гай-гай, із флюгельгорном чи без нього! безчесний жартівник! окозамилювач, наклепник і шахрай!..

Очікую найгіршого!

Але я все добре бачив! і хто чесний, той теж бачив!

— Він страшна людина, пані Туазель.

Наполягаю, або вона поглянула… на нього! на непристойність цього мавполюда, палія всього Парижа! палія Гірки! це все його вина!.. це через нього!.. і Батіньоль… літаки йому покірні… його порухові!.. кожному порухові!.. обидві руки догори, он гляньте! гляньте!

— Погляньте на нього, пані Туазель!

Та вона на мене дивиться, зі злістю!

— Ви вигадуєте!

Звинувачує мене!

— А газосховище в Кліші? я вигадав? вона нічого не свідома! злочин! Везувій з газосховища! потоки лави аж до Сен-Дені! а несамовитість літаків? я п'яний? мені примарилося? наліт за нальотом! прибив би, от дурепа!

— Погляньте-но! на пальці! на кінчики! іскор хіба не бачите?

Брррум! не знаю, що треба, аби вона повірила! Жюль пекельний! Не бачить? Не бачить? а тріскотня пострілів? Не чує? Не чує? рикошетом по хіднику? коли б у вітряк поцілили, його ігрищам був би край!.. він би навчився чемності, якби трохи свинцю у мізки! Жонглер на вітряку! більш нічого б не поруйнував, наш адмірал громів! Гірку було б урятовано! і авеню! і весь «ґросс Паріс», і всі газосховища навколо! і Женневільє! і Нотр-Дам! і наш будинок на вісім поверхів! хіба неправда?

— Він хоче пити, докторе! він хоче пити!

Усе, що вона бачить, от омлетна пика! зім'ята… жовта, розмазана…

Він подавав знаки, що хоче пити… ну то й що? що? пальця смоктав! нехай би рвонув! раз! шугнув! додолу! там би розібрався!.. чи наздогнав би літаки? у леті? бо ж він спритник! бо ж чарівник!

— Докторе! докторе!

Його гондола гойдається, хитається… ну то й що?

— Він згорить!

Вона в паніці! всі зморшки розійшлися… омлет у голові розлізся… вона не вірить… тепер аж гикає, не дихає зі страху…

— Він згорить!

Теж мені новина!.. клятий ґіньоль!.. тепер хоч трохи посміюся!.. біс забирай! маю бажання!.. а ми, а нас як трусить, хитає, чавить! отак! і ще більше! він нас жаліє? бррранг!.. брррум!.. при кожній бомбі Норманс гарчить, харчить… ще голосніше!

— Хропи! хропи, Андре! сиди, Андре!

«Хррр!.. Гррр!» відповідає він… сусіди під столом уже не знають, як квилити…

— Ох! Ох! Ах! Ах! ой! ай! о-о-о!

— Замовкніть, сплющені!

Ось що я думаю.

А церберка нажахана:

— Обережно! Обережно!

Жюлеві! вона гукає Жюлеві! застерігає Жюля! мені що, розчулитися? з його підступності?.. він нагорі вже не одну годину! шугає! хиляється! вертиться! і потім, як він туди заліз? га? вона не знає… омлетна мармиза! Жюлева таємниця! й інші вітряки нагорі на вивернутих хмарах… вище хмар… «Бриз Мі»… «Ролен»… «Блют-фен»… «Сен-Евлетерп[169]»! десять… дванадцять… усі навиверт! пагорби навиверт… і Пантеон… і «Велике колесо»… і величезна «Галерея машин»! майже пів неба… північне сяйво!.. і «Монументальна брама» і «Рухомий тротуар[170]»… усе разом!.. Весь 1900 рік навиверт!.. а ще пожежі в нас на очах… і Сена повністю у хмарах… геть високо! он там!.. у полум'ї!.. і баржі!.. і Сюрен!.. і гребля… і розпухлі потопельники! розбухлі!.. пухкі, мов хмари… надуті небом!.. їхні пенсне і щелепи злітають до зірок… космічно, чи не так?.. і квіти шрапнелей у атмосфері! снопи! букети іскор! бачу, звідки все береться, хоч і підсліпуватий… вибухи етеру! гаразд! тепер помовчу! але пані Туазель?.. що вона думає?

— Ох, месьє Жюль! ох, месьє Жюль!

Усе, про що думає! гукає! запопадає перед бомбовим бусурманом! захоплюється, як він вправно циклони тасує! кивком пальця зграї ескадр приманює!

Небо прорвало? ну то й що? стихії пройдуть наскрізь! і «фортеці» пролетять, лишивши порох, лють і срач! тисяча моторів! веремія! London Street! Барбес! Сакре-Кер!

Горить, здається, на Анг'єнському узгір'ї, у всій долині аж до Орлі.

— Ви ж не підете на вулицю, пані? на прогулянку?..

Двадцять кварталів тріскотять! від Люксембургу сама троянда! неопалима троянда!.. Академія плавиться… бежевим… зеленим… стікає набережною… до Сени… шатро пливе… перекидається! зникає під водою!.. Гай-гай, і Мадлена, і Палата!.. вони неначе злітають… розпухлі, мов монгольф'єри… поступово підносяться… гойдаються… синіють! червоніють! біліють! репають!

А от інші феєрверки! світні залпи здалеку… дивними траєкторіями… спіраллю!.. гармати з боку Пуассі, ще далі!.. враження, що вони зшивають хмари… зшивають докупи… оторочують!.. синім!.. бузковим! жовто-нарцисовим!

Знову брязкіт!.. скажете, я навмисно?.. ні! огром кимвалів… неначе Небо і Земля зіткнулися! бзззин! брррум! зударилися!.. понад нами! і під нами! а Гірка, уявляєте? відлунює! хистка поверхня!.. таке хоч раз почути, як Земля зіштовхується з Небом!.. буквально! що казати про крипти Гірки… про всі порожнини!.. як барабан! немає слів! вас пошинковано! оглушено! голова! плечі! ноги! розкидані бзззином!.. Так от, ви не повірите: Норманс хропе собі!.. рохкає, гарчить на кожен бзззин! два, три гучні удари… «гррр! хррр!» і знов хропе.

— Спи, Андре! Спи, Андре!

Аби прокинувся, усе б перекинулося! буфет догори ніжками! він підпирає буфет! Йому аби спати… спати і край!.. хропіти!.. жінка і своячка обіймають його міцно… міцно…

Спи, Андре!

Усі інші під столом не знають, що Небо і Земля тепер кимвали! думають, що це з провалля метро!.. зі сходів!.. з ліфта!.. що це протяг… чи щось таке… що я маю зачинити вікно…

— Докторе! докторе! зачиніть вікно!

— Ні вікна вам, ні чорту кочерги…

Брррум!

Закопуються… утовкуються… після кожного бзззину! стіл підноситься! і все сало під ним! усе кубло! і знову осідає після брррангу! із зойками! зойками!.. бідний Пірам струс за струсом від стіни до стіни, брррам! здуріти можна! вжжжик! забивається! котиться під стіл… бжжжик! нюхає!.. всі лапи догори! хазяйка не з'являється! наплювала на свого собаку! хоч дещицю серця!.. зарилася! ще глибше!.. так перелякалася, як була надворі! як вони вулицю перебігали! боїться навіть у вікно зиркнути! скоцюбилася й нічого не чує!.. гукаю її!..

— Туанон! Туанон!

Пірам скавчить… скиглить… і собі хоче до людей… під тіла… до своєї хазяйки!.. овва! самі копняки!.. самі копняки!..

— Докторе! докторе! віконниці!

Що віконниці?.. Нема віконниць… вікон нема! що за ілюзії?

— Віконниці! віконниці, докторе!

Не варто й відповідати…

Пірам… Пірам, от молодець!.. він з нами, з пані Туазель, з Лілі, зі мною… між нами… його перекочує, перекидає з нами!.. аби Беберу така ж вірність! але де там! на прогулянці Бебер, не знати де!.. завіявся! хитрун!.. Бебер, відколи почали бомбити, утік та й поготів! жодної довіри до господарів! хоч куди! нагорі, на даху, у мансарді… і ще в підвалі… і винюхує!.. чути, як нявчить!.. деінде! невловимий!.. а ми Беберові раби!.. можна так сказати!.. тоді як гляньте на Пірама… ніжна відданість!.. хоч і гнаний звідусіль! його Туанон сховалася, пролізла, десь між тілами, шукай, Піраме! винюхуй!.. не скавчи!.. тремтить разом із нами… тремтить з розпуки… ти ба, он нога його хазяйки! шкарпетка… черевика вже нема… хапаю ногу… тягну!.. за ногу… вже коліно… вррромб! кого куди! мене відштовхує під стінку!.. Пірама теж… і Лілі… усе покинув! жахливий поштовх… землетрус, вулкан!.. це вже не бомба… радше схоже… під нами вибух… дванадцять поверхів під нами!.. ні! гірше! під метро! уявляєте?.. ще глибше!.. у підземних порожнинах, у тунелях, аж до Анґ'єнських пагорбів!.. крипти під криптами! й інші підземелля аж до Бельфорського лева! гіпс!.. крейда… глибочіні, яким по три… по чотири тисячоліття!.. удари бомб у тридцять, сорок тонн!.. уявляєте, як усе вальсує під ногами! як хилитаються будинки! гойдаються… як іде брижами хідник! Гоп! усе стає на місце!.. завмирає… розколоте, похилене, криве, задумане… і тарабрррум! новий удар, і все знову хибається! ураган! оркестр! інші будинки врозтіч, крутяться… зависають!.. і з нами може трапитися!.. інша річ будинки, котрі ковзають… розтягаються!.. видовжуються… вивищуються… рахат-лукум!.. злітають і перемішуються в небі з кожним брррумом! гай-гай! загортаються, смикаються, розгортаються! вакханалія вище небес!.. якби ви побачили, то сказали б: десь над Венсенном… і далі небо палає… південніше… якраз над Шуазі… Атісом… ага, і над Корбеєм!.. Упізнаю церкву, вони скидають трохи на Корбей!.. о, «фортеці»… а ППО знай собі шмаляє!.. феєрверк! міріади куль-світлячків… зиґзаґи! серпантин! конфеті! іскри… а які комети, з якими шлейфами! білі-білі, сліпучіші від бенгальських зблисків! схрещуються у спалахах… від «Редуту» в Левалуа… не менш як двадцять батарей! Світне мереживо в безодні неба!.. і видовжені, розтягнуті будинки, рахат-лукум!.. якась хибна балістика, таке розвіювання кварталів, піднесення будинків поривами повітря, але ж і Потоп не кожен день! ні! а нас як водить і кидає сторчака! отак! баххх! траххх!… від стіни до столу!.. Нормансу на коліна! до дверей! струс і знову струс! ми натикаємося! якась дивна балістика насправді! і несамовитість кимвалів! Небо об Землю! таке хоч раз побачити! почути! це не про тих засранців, що зліпилися попід буфетом, які і так усе забудуть! А Норманс, хропливий бегемот, від кожного удару хилиться, гарчить… хррр!.. все, на що здатен! от і все… хоча ні! він мацає… свою своячку мацає й хропе… його хитає, та зі стільця не рухає, бо заважкий! буфет утримує, на щастя… пів буфета… і своячку Гортензію…

У нас є вибір, якщо це кінець… отже: катапульта до зірок для всіх, хто тут присутній, гарматний ураган по повній!.. або ж нас висмокче у коридор, утягне в шахту ліфта і вкине у безодню!.. кричу їм… брррум!.. вибухає так, що сам себе не чую… Пірам гавкає!.. я теж!.. «Гав! гав!» вірні собі! відвага — це сміх!.. уміння посміятися! «Гав!»

— Нас засмокче вкупі з усіма речами! ми зникнемо у глибині безодні!

Мушу попередити!.. голосом! своїм гучним голосом!.. зв'язки стомлені від крику! чую себе!.. гавкнути гучніше від гармат? спробуйте! шрапнелей он майже не чути, бо відлуння розтовчене, посічене, перемелене! бомба за бомбою! наче глухо репають дитячі кульки!

Можу охрипнути!

Нас розтовче — і все! мішки сала під столом! нас котитиме від стінки до стінки! або в провалля! під метро! оті з-під столу не дивляться! не знають, що діється… нагорі чи на долині!.. під низом… знадвору!.. нічого!.. очі заплющили, одне одного душать… зліплюються щотісніше… ми ж бо бачимо, нас троє — Лілі, пані Туазель… бачимо, як млин халабудиться, сунеться… дах хилиться… ніби чемно вклоняється… дзвіночком чи не до землі… та потім стає на місце!.. а Жуляка вчепився в поручень… ого, ледве не… ще трохи… ні! ні!.. крила вітряка тасують жаринки… щодужче!.. щодужче!.. щодужче!.. три крила! хвацько крутяться!.. ти ба, будинок Лютрі відлітає… упізнаю його… вирвався одним махом!.. який порив!.. я не помиляюся… це номер 30 на вулиці Бюрка! і навіть ніби заляпаний ліловим!.. синім! червоним!.. полум'ям!.. полум'ям!.. можна впізнати! упізнати по шатру… шатру над мансардами… мов обсерваторія, чи що… давня, на старий лад… професор Монеста… ас по зірках часу моєї молодості!.. може, й вашої теж?.. «Спостереження за небом для всіх»?.. журнал «Сідера»?.. мабуть, це вже майже нічого не нагадує, але все ж, коли по справедливості, то були «високі миті Науки»! каталізатори ентузіазму, якби таких сьогодні, бо тепер все тільки атоми, а планетам лише крихти!.. всесвіт зроблений не тільки з атомів! трясця! біс його бери! цей скандал колись вибухне! Наука хибить? дуже добре! стежте за продовженням! Що ж, атом думає, що це вже все. Утім, у моєму скрутному становищі не варто наживати нових ворогів! атоми чи не атоми! нехай уже як буде! трясця! флюгельгорн! тьху!

Відбудуться астральні репресії, нічого не вдієш!

Спокійно продовжую оповідь… отже, Монеста вмирає… з квартирою ще той клопіт, заваленою телескопами, спектроскопами, секстантами, ртутними ваннами, а ще рукописами, усе в такому безладі, що Монеста не мав де спати… і помер у готелі тут неподалік, на вулиці Гарант… за все береться його учень Лютрі! віник і завзяття! оселяється з дружиною і двома дочками… як вони вмістилися? над приладами, під приладами… хтозна… їсти варили на сходах… спали під телескопами… жили на небі, власне… а тепер ще більш на небі! дочекалися! бачив, як високо ширяло шатро! ще вище! і що? Лютрі може «обсервувати»! щось бачити! усе, що пролетіло крізь розрив у небі…

— Небо репнуло!

Знову моя манія!.. попереджати!

— Біля вікна! хамило! дурень! затисло ногу! замовкніть!

От і вся подяка від цих засранців! повторюю: засранців!.. смердючих… склеєних!.. який сморід!.. один сморід, ще інший сморід, уявіть собі!.. порох… бенгальські спалахи… сірка! дванадцять… двадцять… п'ятдесят! ще й під столом!

— Лютрі полинув!.. Лютрі в повітрі!.. летить над вокзалом Орсе!.. набирає висоти… чотири тисячі метрів! пролітає в розрив… з дружиною, двома дочками!.. бачу їх!.. повідомляю всім!.. бачу їх!.. уже не бачу!

Хіба не попередив усіх по-чесному?

Уже мансард не видно! шатрів уже не видно! усе зникло в Небесах! а ми? усе для Лютрі! усе Лютрі! хмари! хмари! телескопи! Місяць!.. якщо нас не засмокче до підвалу!.. крізь прірву ліфта!

Я перебільшую?

— Дві безодні! дві безодні[171]! гівнюки!

Можу ображати їх отак і гірше, вони з-під столу не виштовхаються навіть за тридцять шість бомб!

Он бачите, що з Лютрі сталося, як усе злетіло! увесь будинок! усе гайнуло до зірок! усе причандалля! вирвало з землі! з усіма секстантами! нехай ринуть! нехай ризикують! так улаштовано світ! сопливий, вирячкуватий, ледачий!

Тепер він обсервує упритул, отой Лютрі! планети, аероліти й таке інше… він пролинув крізь зеніт… і траєкторії! оминув ескадри літаків, повних бомб ревучих і гримких!.. тепер розповідатиме про свій небесний досвід! ми теж, пікратів їм у печінку, крізь усе полетимо! парабола того, що під столом! трясця! землетрус! рій шрапнелей! якщо усе не запалає бзззим! одним тараном з неба! бзззам! у катакомби! залежить від кимвалів! Неба і Землі! Пані Туазель має знати! бачила! на те й консьєржка! у вікно дивитися… та вона тільки Жюля бачить!.. зачарована!

— Відчиніть браму! Відчиніть!

Хапаю її і торсаю… кричу їй:

— Відчиніть браму! Відчиніть!

Можу її торсати, смикати, вона терпить…

— Докторе! докторе!

Плаче… Лілі теж плаче… чому плачуть?..

— Ох! Ах! Він пити хоче, докторе! пити хоче!

Це нищівно, це пранцювато! Так не розумітися в речах! у вікно їх викинути обох! Лілі! і церберку!.. і пса! і хазяйку!.. і всіх скигліїв! усе сало! геть надвір!.. під фосфор! мене першого! для початку! й інших!.. для прикладу! притьмом! я перший! кров чотирнадцятого! штурм млина! що, пити хоче? мистець заспраг!

— Стривай, малятку!

Я дедалі шалію! Удар занадто болючий!.. Життя вже не рахується! Лілі, церберка бачать, що я вже не жартую!.. хапаються за мене, мало не душать! справді! злякалися, що я таки залізу на вітряк! застрибну! заберу Жюля! кусають мене!.. барадрум! нас відкидає від вікна!.. штовхає назад! у коридор!.. приплющує до стінки! на мені Лілі, на мені консьєржка!.. Лілі стискує мене стегнами… у неї сильні стегна! стискує мені шию… «хррра!» задихаюся…

— Лишайся тут, любий! лишайся тут! не йдіть туди, докторе!

Це їхнє гасло: «нікуди не йти»?.. «спи, Андре!»… А хто піде, якщо всі тут сидітимуть? Андре? Так на ньому тримається буфет! на мені стінка і пес тримаються… консьєржка, Лілі котяться по мені… знову перекидаються! кожен струс!.. вррранг! через мене перекочуються… мов пакунки… знову!.. зударяються!

— Не йдіть, докторе! Не йди, Фердінане!

Гримить, шинкує, кидає, перевертає!.. а у них тільки про Жюля думка!.. зараз піду по нього, гномика! мистця, хтивця всім любого! він у мене далеко полетить! Родину Лютрі наздожене!

— Ви збожеволіли, докторе, збожеволіли!

Це вона мені гикає впритул!.. її враження про мене: знавіснів!.. брррум! знову кинуло! усіх трьох! перетасувало, приплющило до стінки… майже біля виходу… майже надворі… добрих метрів на п'ять кинуло… бенгальські вогні прямо в вічі!.. удари по сітківці! значно болючіші, гостріші від усіх забиттів оці кидання! туди! сюди! до кісток! у стінки, у столи, у шафи… кажу як знавець! такі осліплення з такої відстані впритул, це невимовно!.. свідомість навтьоки! ви вже не ви… лиш зблиск! стрибаю до Туанон, ніби збоку себе бачу, нарешті висмикую її з-під столу! тікаю! її з собою! викрадення! покидаю там Лілі й собак!.. уявляєте собі розпад, зміну вдачі від одного лиш зблиску прямо в очі! втрата волі! нестяма! мов старий сатир! від бенгальського зблиску! тільки! пуффф! «Це неймовірно» вигукнули б ви… та всяка маячня є неймовірною! а що, Потоп вам імовірний?.. отакої!.. а що потім?.. муки совісті? так? до біса!.. неповнолітня? ну то й що? під столом!.. засліплений її задком!

— Кнур! Кнур!

Брррунг! Брррам! чую! і що? коли все осипається, завалюється, усім привіт! це менше, ніж «одна хвилина чотири секунди», менше, ніж «дві секунди»!.. можу рушати! моя бентега!.. ні церберка, ні Лілі не дивляться… їм тільки одне: любий Жюль! щоб я не вискочив, не рвонув, не вистрибнув! щоб не скинув звідти «гівнюка-оцупка»! не закинув його на небо! попетляти гарними траєкторіями… захід! південь! північ!.. вздовж London Street!

Аби вони видобулися з-під столу! вони! гукнули б йому: «Заграй щось!» може, то був би Страшний Суд? флюгельгорн при ньому! хоч буря, хоч землетрус, хоч блискавка! на шию почепив… на ремінці! так що? що?.. моя черга посміятися!

— Що вас смішить?

— А те, що ми гарно потанцюємо! з буфетом! з квартирою! і з вашою пикою! омлетною! і з вітряком! полька мистця-скульптора, що побивається за піччю!

Та ба, я здаюся їй вар'ятом! та ба, вже посміятися не можна! трохи звеселитися!.. попустувати! попростувати!.. Брррум! небо осипається шматками! і крила! три крила!..

— Гей, мастодонте курячий! хропак!

Гукаю йому…

— Ні, не курячий, докторе! паперовий!

— Гай-гай, паперовий! полетить! згорить! і курятина теж!..

— Піраме, ходи сюди! сиди коло нас!

— До печі товстуна! але не Пірама!

Пригортаю Пірама! цілую… тільки в нього справжнє серце!.. скиглить за своєю шльондрочкою! плювати їй на пса! зарилася! зарилася!.. хазяєчка! радіймо! радіймо! ми всі з рогами! ригодон! брррум! нехай усе завалиться, це буде фантастично!

Авеню репається, вже підгорає!.. подавайте бомби! а тим розвага, тільки це й уміють літачки! тисячами й тисячами линуть понад морями, понад океанами, Букентаврами, Альпами, щоб скинути на нас усю вакханалію! а ті пломбіри-ескімо гикають їм навперейми!.. Грррик!.. Грррик!.. Хррра!.. літачки тупі й огидні… на нас! хай живе метро! хай живе Жоффрен!

А ті бридці під столом так і борсаються у власному лайні! ніколи не виборсаються! здушені, спечені, смердючі, так і здохнуть! Брррум!

— Сиди, Андре!

Цей теж не рушить!.. а в церберки тільки про Жюля думка, більш ні про кого, тривожиться за Жюля!..

— Бідненький Жюль!.. бідненький Жюль!

Він притягає громи, смерть… от вам жінки… був би впорав його у слушний час, притис би йому прутня у майстерні, тепер би не сидів на вітряку! армадами «Роял ейр форс» нас би не чавив!

— Бідненький Жюль!.. бідненький Жюль!

Лілі теж собі! зворушена Жюлем!

Але стривайте, як він туди виліз?.. не сам же?.. не по драбині ж?.. а руки в нього аж шкварчать… пальці іскряться… наелектризовані!..

— Мовчи, Піраме! мовчи!

Гавкає до своєї Туанон… щоб вилізла… він хоче… дурна собача вірність… я сто разів бачив, яка Туанон з ним злюка!.. повсякчас!.. по морді!.. бум бум!… повідком… ні за що… часто їх зустрічав неподалік… вона його виводила… навмисно його била при мені… «Не бий його! Дай спокій!» Скільки років Туанон?.. Одинадцять, знаю, я всіх їх лікував!.. усю родину… матір, тітку, батька, її… Туанон Мюрбат, чемна дівчинка!.. а у Пірама ніс поранений, зі шрамом, тріщиною, чутливе місце… доторкуюся носа, мацаю, тримаю в руці, отут…

— Нумо, Піраме, не скигли, дурнику!..

Але він до неї хоче, а не до мене!.. під столом її знайти…

А тут якраз таррр! ваффф! оберемок бомб!.. на авеню…

Ми всі в помешканні консьєржки… перекидом… і так, і сяк… хтозна… оповідаю факти… будинок хитається… гикає…

— Він це вже казав!

Чую!.. ну то й що? ви все одно забудете, а я зіб'юся!.. не маю персонального кіно, аби все вам показувати, розсівшися… з комфортом… чи як уві сні… з озвучкою… ні оплачуваних критиків, здатних намастити тисячу громонебесних похвал моєї геніальності!.. я маю тільки ворожість світу і катастрофи! не буде катастрофи — я пропав!.. зефіри і слова!

— Розбишака! шарлатан! жиголо!

Отакого на мене навішаєте, як не застанете в консьєржчиній квартирі у повному розбурханні стихій! не хочу, щоб ви вирішили, що я деінде!.. а щодо почуттів, даруйте!.. я б так Туанонку відшмагав, надовго б запам'ятала! щоб скиглила і вила удесятеро гірше, ніж Пірам! і негайно! якби не остерігався її батька… я вже казав… уже казав… вистьобав би десять разів! сто разів!.. мене дратує це дівчисько… підступне, лукаве… знає… навмисно трапляється… на цій вулиці… на іншій… ніби із собакою гуляє… він і сам би погуляв, її собака!.. чи ніби її послали до крамниці… ага!.. ага!.. «Драстуйте, пане доктор!»… випадково? ага!.. ага!.. усе навмисно!.. усе продумано… батько… ох і батько!.. ну гаразд!.. усе ясно!… лихий похмурий затятий хамовитий!.. Памела — впевнена, що він у «мережі»… так, він! тупий похмурий і нещирий… що він там навіть «капітан»… Памела це моя хатня робітниця… і ніби сказав: «Кишки йому випущу»!.. це про мене… можливо, це не абсолютно точно, але є певна й точна річ, а саме, коли біля нього проходжу, кажу: «Добридень!»… він не відповідає!.. міни корчить!.. я констатую… він завжди за прилавком, найменше бістро на вулиці Бон, знаєте, де це?.. «Турель» зветься… на розі з Труа-Фрер… Кафе… дрова-вугілля… Проходжу повз нього від метро… «Добридень»!.. навмисно вітаюся… очі відводить… особливо після Сталінграда… і його жінка теж… значить, підлаштовано, щоб його дівчисько весь час мені траплялося на вулиці… «Драстуйте, докторе!»… з собакою на повідці… била його наче навмисно, щоб я бачив!.. ніби щоб я втрутився і дав їй потиличника… я відтоді часто це обмірковував, схоже, батько мене люто ненавидить, і не тільки через «Рух опору», а ще й тому, що я п'ю тільки воду… не часто вбити хочуть за якусь велику справу… мабуть, усе так і було…

Щоб вас зненавидіти, багато не треба… майже нічого не треба… як і з любов'ю… щось приховане… і смертельно, прошу пані!.. тільки воду п'ю, то таке… а от якби його доці дав ляпаса, убив би мене!.. стежив, щоб я його доцю не скривдив!.. чи шукав нагоди вбити… бо ж він «капітан»… «шеф»… Памела казала… й інші «подейкували»… «підпільний вільний стрілець»… Ламбреказ теж казав, гравер, що певен: «Остерігайся!»… чого остерігатися?.. за таких катастрофних трафунків, підпільник він чи ні, Мюрбата теж може закинути, як і нас, аж до хмар!.. чи засмоктати у велике провалля!.. з усім мотлохом! з величезним шинквасом у «Турель»! і всім вугіллям! і всіма лікерами! ах, налийте ґроґу, будь ласка! всіма напитками! фуксиновими пійлами! до Пекла! шахрай ще той… Капітан Мюрбат криво кроєний!.. я більше про нього знаю… не все кажу… він був старшим з цивільної оборони на чотирьох дільницях, це майже цілий «сектор»!.. але не на тому схилі, що Шармуаз… Шармуаз «командував» південно-західним сектором… так би мовити!.. так би мовити постійно… станція «Абес»… «Піґаль», вулиця Еннера!.. до «Медрано» чотирнадцять вулиць і сімнадцять водостоків!.. їх добряче трусило, ті чотирнадцять вулиць!.. барррабум! цукерочка!.. Мюрбат відповідав за північний схил… теж добряче потрушений, побитий… «Дюфаєль»… Кардіне… Франкер… двадцять п'ять вулиць плюс водостоки… шість!.. від чого, від кого вони звільнятимуть, коли все вже розтане в повітрі?.. і їх самих випорсне подалі!.. атмосферним порохом!.. чи до вирв! отакі химери бомбової пори, коли хаос нічого не важить, лишаються тільки фізичні, математичні й моральні несподіванки! забаганки й мінливості! нема ради, Ісусе!

Я вихиляюся з вікна!

— Пияк! Ландрю! Полішинель!

Голос готовий зірвати… найгіршою лайкою! вррранг! брррум!.. усе осипається! і бзззим! бзззам! брязкіт кимвалів! тепер кимвали! от я й кажу!.. Лілі з консьєржкою обіймають мене.

— Нікуди не йдіть, докторе! прошу тебе, Фердінане!

Як Дельфінка зі своячкою… затримують мене обіймами й цілунками… та я і не пройшов би… це вже не вулиця… потік!.. вогняний потік… навіть не намагайтеся поглянути… відвертаюся, прикриваю очі… але тут усередині так само мерехтить, затьмарює… буфет сліпить!.. і молитовний стільчик… тут є молитовний стільчик… абажур хитається, коливається над столом… скляний, дзенькає об стелю!.. зараз утече красунчик!.. шатро! ще одне шатро! рожеве! думаю про Лютрі! його шатро!.. його родину… люстру пані Туазель… я верзу? вам здається, що я верзу… шатро!.. парашут!.. капут!.. де тепер родина Лютрі?.. висить під шатром! у нас тут своє шатро! скляний рожевий абажур пані Туазель!.. він гойдається! дзень! дзень-дзелень! об стелю дзинь! диво, що така крихка річ іще ціла!

— Ваш абажур, пані Туазель!

Це диво дивне в шанувальниці Жуляки! що в неї такий чудовий абажур!..

— Сміливіш, церберко!.. я вам допоможу!..

Хочу підсадити її на стіл, щоб вона втримала свій абажур… але ні! не хоче відходити від вікна…

— Він хоче пити, докторе! він хоче пити!

Брррум!

Вони всі мене стомили, от що!.. зараз викину звідси цю брудну омлетину!.. скину в потік!..

— У нього руки стали довші, пані!

Коли вона ним зачарована, хай зауважить руки!.. вже удвічі довші!.. від махання в атмосферу!.. аж шкварчать…

— Громозвід! Дурисвіт!

Гукнув би, але дуже пече в горлі… покидаю вікно… рачкую задки… нехай Лілі дивиться собі… нехай консьєржка дивиться… відпускають мене… розтискають обійми… мене кидає об стінку… брррам! удар!.. не передаю вам гуркіт… невгамовний!.. глухий удар потім три, чотири черги в небо… чи в саду… сад? вогняний вир напроти… це вже не сад… свічки дерев у вирві!.. навколо вітряка… ударом мене гепнуло об стінку, розплющило… відплющило… брррум! хвиля мало не заштовхує під стіл… мене теж! мене там пошинкують… немає гірших душогубів, як ті зліплені зібгані! гарчать, хукають, але які кулаки! а зуби! хто новий поткнеться, то розірвуть! тільки велетню Нормансу хоч би що! «такому монстру»!.. бачу три голови! я вражений… одна шия… вони так скупчилися всі троє… його своячка… жінка… а голова одна!.. Лютрі теж було троє… де вони тепер?.. у якій вирві неба? справді! проминули туманності, мережива зірок, тепер панують над зенітом!.. отак!.. їм там свіжо… вони не сконають, як ми, від опіків і удушень… а ще спраги і лайна!.. вони хоч стиснуті, а серуть од душі!.. там справжня купа гною! їх там двадцять… сто! не тільки магнієм смердить… і горілою ґумою!.. і Коленкурським газосховищем… нагромаджені несамовито б'ються… хочуть розплутатися… вигинаються! стіл трусить! підкидає!..

— Агов! агов! кричу їм, любі друзі! вам не видно Жюля?

Нехай хоч раз поглянуть… нехай виборсаються! виплазують… виповзуть, біс їх забирай! нехай застрибнуть на вітряк! усі на вітряк! моя ідея! хай скинуть і драбину, і чаклуна блискавиць! його гондолу, підмосток і дзвінок! його дзвіночок! нехай його потрусять для розваги! тамбурмажора!.. хай перевірять, чи вправно ловить свого дрючка! і флюгельгорна! чи не падає в піч! чи прикликає літачки! чи він знічев'я небо розколов? чи з таємним наміром?..

— Сміливіше, друзі, шушваль!

Закликаю їх, сам підіймаюся… подаю приклад! приклад!

— Мерщій! Мерщій! Монжуа[172]!

Історичний заклик!

Аж тут барррадрум! баххх! уаффф! валування ще те! під брамою! не собаче! зенітка на вантажівці!.. на розі Дерера… десь там… яке відлуння!.. ніби решетять наш будинок… і всі будинки на авеню один за одним!.. а що їм! згори відразу відсіч! з повітря… дир-дир-дир! паф! десять!.. дванадцять!.. плюються кулями!

— Мо!.. Мо!.. Мос!.. кі! кі!..

Зойки!.. зойки!.. з-під столу!.. бе! бе! бекають!.. Мос! мос! москіти!

Бачу таку піротехніку, що Жуляку освітлює, мов удень!.. ще побачать і посічуть!.. тисяча дірок!.. га? га? і візок у гівні! і вітряк у вогні! та ба, від клятих зеніток вони ще більше знічені, оті зліплені в клубок! під столом! ще гірше під столом! усе засрано! їм до лампочки і я, і мої заклики до штурму! уаффф! вауффф! ще більше скоцюбилися!.. Уявіть собі, усі будинки один за одним! дрож! задкую, плазуючи! досить! поповзом до сходів! до підвалу! обираю підвал!.. на Небеса вже не здіймаюся! але стривайте: поповзом? легко сказати поповзом… якась калюжа!.. паркет: калюжа!.. калюжа, як ставок… хвилями! клекотом!

— Це ви, пані! свинюка! як можна!.. це ви, пане!

Винять одне одного… викривають чуже лайно!..

— Стримайтеся, пані! стримайтеся!

Брррум!

Ухопити б мені малу на ходу… затягнути у провалля… пролажу між двома тілами… рукою… обома руками!.. мацаю… Пірам нюшить… він чує, псюра! чує! пхає морду… глибше… не помилився!.. там!.. вона!.. нога!.. вона!.. Туанон!… сідничка… мацаю… пролажу… її затиснуло між трьома частинами тіла… дві… три голови… чиясь нога… шестеро грудей… усе мокре… сциклини й кров… я не помилився: кров!

— Це ти, Туанон? Це ти, капосна?.. га?..

Кричу, я не певен… щипаю… Пірам нюшить… скиглить… Брррум!

Комісіонер не допоможе!..

— Нормансе!.. Нормансе!

Аби лиш трохи підвівся… бабах! стіл перекинувся б!.. стіл — то їхній панцир, захист лантухів із салом!

— Сиди, Андре!

Примушують його сидіти дружина і своячка!..

— Поцюняй, дорогий! поцюняй!

Хочуть, щоб він висцявся на місці… сидячи… опущу подробиці… але видовище незвичайне, піклування жінок із материнськими нахилами, які хочуть, аби він висцявся вві сні, хропучи… з кожним струсом він потроху відливає… а вони йому: «пісь-пісь-пісь!»

— Сиди, Андре!

Струмінь! другий!.. тріск зеніток! тріск зеніток! але тільки б не прокинувся… не збудився… і щоб сцяв собі… весь будинок хилить, підкидає, водить… а дім напроти ще гірше!.. он балкон висить, гойдається… відірваний снарядом! сам бачив! ригодон! струс, ви не уявляєте! з усіх сил! Норманс ворухнувся, наче почав підводитися! осів! не прокинувся! хропе собі!

— Пі-пі! пі-пі! сиди, Андре!

Він собі піпікає, ще й немало… ціла калюжа! я мало в неї не потрапив!.. мені треба далі! брррум! мене котить… підкочує! попід пані Туазель! біля вікна… під її спідницю…

— Ги-ги!.. га! га! докторе!.. він хоче пити!..

От і вся реакція, що я її схопив! ущипнув… їй аби Жюль!

— Зараз доставлю його сюди!

Утім, ні, не піду!.. повзу собі любенько до підвалу… не відволікатимусь!.. був би під ліфтом, он де порятунок!..

— Усім гаплик, церберко! хтива курво! збігайте за ним, коли він вам такий любий! нам з Лілі зась! нам рятуватися-спасатися! з телепнями не водитися!

І без того задовго вагаємося!

— На «Абес», Лілі! на «Абес»!

— Яким чином? З Пірамом у метро?

Справді, у метро з собакою не пустять!

— Ти що, покинеш Бебера?

Куди поділося моє сумління?.. про все повинно думати сумління! жодного спочинку для сумління!.. Міг сипати чортами! богохулити!.. «До дупи пса! До дупи кота! До дупи Туанон! До дупи її батька!..» а сам заплутався, заляпався, заплівся у замороки гірші, ніж отой нагорі у візку, бо сам жалюгідніший за нього… задушений, зашморгнутий своїм сумлінням, не те що ті верескуни з-під столу, оті «кожен за себе», скупчені, сплетені ноги, голови, дупи… а я ні перднути вільно не міг, ні бовкнути! Бо сумління геть ізгризло…

Був би наважився слушної миті порішити Жюля, то враз позбувся б тягаря і дивовижно оздоровив би не тільки горизонт, але й усі жахні підземельності!.. проґавив нагоду! лишається клясти решту й винити всіх довкола!..

— Гей, засранці! гукаю їм під стіл, самі винні, що Жюль розкраяв Небеса! і ти, Нормансе! мішок із салом! фарширований рулет! на гуртовий підеш по окіст! по солоне масло! по паштет! папір! папір! рябчики! копчені яйця! тебе там на гак почеплять! а я відпочиваю! тебе в сраці маю! навіть якщо більше перо не вмочатиму! прощавайте, чорні від правок сторінки! пачки паперу! розділові знаки! прощавай, головний біль! прощавайте, осоружні видавці!.. бувайте, читасрачі! Гехперегех! Доля перемагає!

Вам чути, як здаля лунає на Шапель? як їх товче циклон! трощить! перемелює залізницю!.. Небо навиверт… дзвін кимвалів над Шапель! раптом смерч скляних скалок… ніби весь всесвіт — то лиш вітрина… вдрузки, он!.. вррр! вррр! тинннг! брррам! хочу, аби вони знали, доки я не втік… утік куди?.. не до «Абес»?.. тоді куди?..

— Підітріться! нещасні! пальці!..

Понюхав пальці!.. геть замастився!.. трясця!.. замазухи!.. свині!..

Якась одна співає! спіднизу!.. хоча ні! це не спіднизу!.. зі стільця!.. своячка Гортензія… мекає!.. мекає!.. отак! феє! феє!.. феє!..

— Сиди, Андре! Замовкни, Гортензіє!

Дельфіна не хоче, щоб сестра мекала… співала! мекала?.. це часом не Бебер? він мекає? були б ви, як я, на моєму місці… я трохи в поволоці… втома несе плутанину… ви у слідчого, він вас вимотує, він підступний, вводить в оману, все, що говорить, неправда, але все ж, все ж, через утому ви йому пробачаєте! мало не янголом його вважаєте… досить стомленим янголом… і що ви обоє схожі!.. маєте любити одне одного… це і є Мир — Небеса, Прощення, кінець усім утомам!.. так і Потопи… ви читали, який не так давно був галас, мовляв, знайшли Ковчег!.. але це біс і чудасія щось знайти доби Потопу… чи побачити бодай дещицю… так і звідси, з вікна ви б подивитися спробували… може, зір би втратили… то ж поміркуйте про Ковчег! навіть вітряк, жахливо! стікає фосфором…

Не радив би дивитися!

До помешкання вривається хвиля… з усього розмаху! і з трісками! ох і порив!.. буфет аж піднесло… водить! і Норманс з двома жінками… і все вкупі падає! гримає!.. буфет і все інше! троє на стільці… товстун не прокинувся! хропе удвічі гучніше! глибше… «хррр! гррр!»

— Сиди, Андре!

Ви скажете: скандал!..

Ніякого скандалу, якби Оттавіо був тут! кінець музиці, кимвалам! громам! спалахам! Я сказав би:

— Стрибай! чого вкляк, от бовдур!

І кінець справі! але що я міг зробити сам?..

А що Норманс розхропівся удвічі гучніше, то й інші під столом… свинячий конкурс!

— Боягузи! боягузи!

Що за поріддя? а та ще виспівує!

Це вже не Гортензія… це з-під столу… співачку щось уриває… Бррронг! бррранг!.. знову виводить…

От вам катастрофи історії, справжні… страховиддя як починаються, то здається, що вже кінець і гай-гай! у голові все навпаки і співи! Перікола з-під столу! вірите? не вірите? осліпіться!.. сяйвом і шрапнелями! риштак, хідник, брук… я вам казав? по той бік Манта? аби ще мали очі, зачудувалися би сходом сонця… як воно зринає з заходу!.. усе в магнезії! з заходу!.. таке треба побачити!

— Ходімо, Лілі!.. ходімо!

Думка… мушу сказати, мене крутить запаморочення… кружляє навколо мене, хапаюся за раму…

— Ходімо, Лілі!.. ходімо!

Забагато дивився… були б узяли штурмом вітряк, жбурнули б Жуляку в атмосферу, і всьому кінець! турніру мін, бомб, лютих літаків! і перекинутим церквам! Не наважилися! були мляві!.. драма втрачених нагод…

Знову! під столом! з-під столу! скажете, в мене тонкий слух… не хизуюся, але це так!.. Наголошую: це не в голові в мене, це з-під столу! справді співачка! але хто? хто?

У метро хочу! не співачки! бігом у метро! станція «Абес»! нумо! Лілі!.. доки буфет усіх не подушив! доки будинки не звіяло, не понесло!.. доки вони не заступили огляд, що ми нічого не побачимо! на «Абес»! на «Абес»! я трохи посплю на «Абес»!.. годинку… дві… і потім мерщій!.. Безон! у путь! як вони там у Безоні?.. без лікаря? у них точно немає лікаря! усі згоріли загинули! що на Безон поскидали? я бачив! удесятеро більше! лиш вогняний обшир аж до Сартрувіля… заводи? вогні червоні сині зелені… а вілли? безліч вогників… від б'єфу до б'єфу!.. великий закрут Сени, мости, баржі вдовж берега, буксири… їхня стратегія! вони сказали! проревли! на всіх хвилях! від Томська до Кемпера й Фіністера… від Лібревілля до Едінбурґу! що вони все зітруть на порох! це не дивина! це метод, серйозна справа, ефективність… і їм до лампочки мій сон! Летять додому, щоб поспати! он дивіться, як поспішають, аж свистить! над вирвами не баряться! прожогом шпаркою вервечкою!.. London Street! ескадра за ескадрою!.. усе гримить! плювати їм, що я не спав, на мій обов'язок і стан! що не лишилося в Безоні лікарів, вони їх всіх обвуглили!.. що я назавтра буду такий порубаний, не зможу рухатися, ногами совати, а де вже хворих лікувати, так це не їхній клопіт, джентльмени! бомблять, палять і бувайте!.. не сплю вже тиждень… а ще стриманий… чемний… не сплю не те що тиждень, з листопада 1915-го не сплю… відтоді, як дали медаль… «Відвага. Обов'язок»… Відвага — це вже ніколи не спати… і фаховий обов'язок на додачу! тривога? тривога? у мене завжди тривога!.. щонайменше! не тільки Небеса! не кажу всього! не тільки єроплани! армійські корпуси! не тільки Небеса! є море! надпливають неймовірні панцерники, де повно війська! кінець повітряним коридам! висадка! масова! уже оголосили!

— Вони звільняють пляжі! вони звільняють пляжі!

Кричу їм, щоб вони нарешті порозплутувалися, повиборсувалися з купи, боягузи!

О, любий, коханий, тобі присягаююууусь…

Уся відповідь!.. співачки! співачки? чим вона там дише?.. наспівує… не може до ладу вдихнути…

Тра… ля! тра ля!.. тра ля!

Покинути все… покинути… хай їм усячина… але Бебер?..

Няяяяв! бррруммм! няявв!

Але з'являються літаки, а не Бербер! вони виринають з Коленкурської долини… а не кіт!.. зображую вам усе, я попереджав… літаки повертають на вітряк… кружляють навколо Жюля… В'юууу!.. шугають! мчать!.. на Сакре-Кер! London!.. грім моторів слідом… описував уже сотні разів… та треба тисячу разів, щоб ви запам'ятали, щоб відчули хоч трохи, як ми сіпалися, тремтіли!.. чиркають об наш дах! ще волосинка!.. у них маршрут!.. а ще струси від бомб… бо вони скидають усе, що мають! у долину Маркаде! а по них зенітки!.. десять… двадцять… тридцять… скільки є… лящать!.. гримлять!..

А дама собі про любого-коханого, а товстун собі хропе!.. і Дельфіна не вгаває зі своїм «Сиди!»…

Бо направду безжальне життяяаа!..

— Фальшує! фальшує! кричу: вона фальшує!

Я не співак, але слух маю!

— Mi-бемоль! мі-бемоль, шановна пані!

Сам співаю в тон… я цю пісню знаю, ще б пак!

Нещасні ми, нещасні!..

Немає гарнішої мелодії у світі!..

І всім серцем кохаю тебе!..

Бомби чи не бомби, не можу змиритися!.. отак понівечити пісню! треба просто мі!

О, любий, коханий, тобі присягаююууусь…

Починаю спочатку! Усе їй співаю спочатку!

— Фердінане, Бебер! Бебер!

Знов урвала! як не Жюлем, то котом! от вам жінки: аби вас урвати!

— Бебер! Бебер!..

Не хоче ховатися в метро, ризикувати, що воно завалиться, хоче шукати Бебера в мансарді!.. відважніша, ніж я!.. я сміливий, однак, я сміливий! це доведено, що я сміливий!.. але в неї безрозсудна відвага!.. вона довго не думає… тільки каже: я йду!.. і йде!

— Ти Жюля не бачиш?

Нехай подивиться на Жюля! Але плювати їй на Жюля, що їй Жюль! усе заради Бебера! лише заради Бебера! А на Жюля цікаво глянути… учепився в поручень… силкується підтягнутися… щоб виглядати більшим… височіти!.. тягнеться… тяжко, коли у візку!.. силою рук!.. ах, а ще грати на флюгельгорні!.. тягне за шнурок… підносить його до вуст!.. хоче заграти!.. хоче… хоче!.. не може!.. хоче сплюнути… та нічим!.. повертається до нас…

— Фердінане! Фердінане!

Мене гукає, я певен… підносить ліктя… дає знак: спрага! спрага! пальцем показує! промочити б горло!.. показує на флюгельгорн… не може грати!.. несила! пересохло! дере! пити!

— Гей, Карабосе! гей, кролику у винному соусі! гей, сала шматок! стрибай! Мене розжалити хочеш? брррум!..

І всім серцем кохаю тебе!..

Я бадьорий! бадьорий! і дама під столом теж… співаю з нею! але вона фальшує! а я ні! розжалитися такої миті? ти ба, який знайшовся, мавполюд у візку! пів мавполюда! от нахаба! показую йому з вікна, на!.. своє оте! свою ту штуку!

— Посмокчи! Посмокчи!

Хіба це не зухвало для істоти, для пів істоти, котра існує тільки у візку, накликати зло і катастрофи! скульптор без печі!

Бо хто розкраяв атмосферу, виднокруг і небосхил? хто накликав грім оркестрів у безмежжі неба? і підземель? урагани бомб? хіба не Карабос на коліщатках?.. що, спрага? пити хоче!

— Стрибай! ужар!..

Обурює мене!..

— Пограй на цьому!

Знову показую йому!

Розкраяв небо, а тепер, бач, пити хоче!

— Дрючок! де твій дрючок, фіґляр такий?

Кричу йому… волаю… кого він хоче надурити?.. свого дрючка пожбурив! я бачив! бачив! розкраяв ним неба вись!.. чи це не злочин?.. нехай тепер страждає!.. побачили б ви потоки барв і річки фосфору, що витікають із розламів!.. а літаки мчать, бомблять, збурюють потоки!.. «фортеці»! туди й назад!.. і все це Жюлів злочин! його відповідальність! ще й пити просить, от нахаба! на додачу!

— Пити? Авжеж! ось, попий!

А що мені соромитися! йому до лампочки!.. спрага! спрага! і все!

— Постривай, красунчику!

Я б рвонув!.. Пройшов би крізь вогонь, якби Лілі мене пустила… Лілі відволікає мою увагу…

— Бебер! Бебер!

Нав'язлива ідея! Я мушу шукати їй Бебера! передусім! передусім!

О, любий, коханий, тобі присягаюсь…

Знову з-під столу! і не в тон! більше, як не в тон! у ре!

— Ні! Ні! отак:

Співаю як слід!

Тобі присягаюсь!..

Брррам! каскад вибухів! ціла низка!.. брррак!.. брррам!.. мене урвали! збили дихання!.. знову заводжу, але фальшую, сам фальшую!..

І всім серцем кохаю тебе!..

У ре, як вона!..

…всім серцем кохаю…

Не в тон! це ясно! бррруам! ще вибух! тепер у тон!

…всім серцем кохаю…

Дарма… бо бомби низка за низкою! тож і спів не в тон! щоб її дід Бабай забрав! і потім, хто це? не бачу… жінка, це певно! Пані Клео?.. панна Блез?..

Ах, ще вирва! і не одна!.. три!.. чотири!..

«Рено»! Вони казали «Рено»!.. уже з місяць казали по радіо! «Рено»! «Рено»!.. видно, як вони над ним кружляють… карусель… карусель жахів… скидають жахи!.. високі спалахи!.. з Ейфелеву вежу!.. і мерщій тікають!.. на північ! на північ!.. такий маневр!.. ще один тікає!.. іще!.. один одному навперейми… шугають!.. виринають із сяйва фосфору… кадриль… подвійна кадриль… тут уже не до співу, правда ж?.. нехай ота Перікола фальшує і квокче!.. нехай Перікола від душі!.. відлуння таке, що де вже там бемоль чи не бемоль!.. та треба хоч трохи розсудливості навіть за таких подій, як бачите, «тарахкосмічних», небо навиверт, річки закипають, метро за хмарами і теде! ніколи не насміхатися з читача! ніколи не перебільшувати! краще применшити, ніж перестаратися!.. отож усі розповіді про Потоп слід сприймати зі стриманістю… і це не пророцтво, коли вам навіщують і запевнять, мовляв, проживете, скажімо, ще кілька місяців, то ще не те побачите! тоді ще й як згадаєте мене і скажете: «Ти ба, а Фердінан таки мав рацію!» отак! кара Історії! жахливі оповідки! «Рено» палає, вибухає! і що? цього б геть не сталося, аби я рішився, якби вискочив на вітряк, стриб! і гоп-ля! забрав би Жюля з підмостка! послав би подалі! у політ! і його дуду! усе! гондолу!.. забракло сміливості… тепер волію, щоб він сам… з розгону! сам злетів на хвилі гніву!..

— Стрибай! гівнюк! страшко!

Не чує… спрага! спрага! все, що йому важить…

— Рушаю! рушаю!

Біс із ним, з «Рено»! вирви, злети в небо, дуже високі, як дві, як три Ейфелеві вежі!.. і жар! жар ще той! сказати, який? такий, що шпалери в консьєржки відклеюються, скручуються…

Торсаю Норманса, хапаю за коліна.

— «Рено»! «Рено»!

— Хрррр!

Його відповідь… харчить, як із каналізації… і знов хропе!..

О, витикається чиясь голова… виявляється… голова Клео! це він!.. і ще голова!.. його дружини!..

— Там малі діти! малі діти!

Які малі діти?.. прислухаюся!.. правда!.. «Вуа! вуа!» діти!.. чиї це діти? я знаю всіх сусідських… у Клео дітей немає… у Нормансів теж… у Бреколь теж… у Ксантипів з п'ятого теж… тільки на восьмому в іспанців, у Зулаґасів є дівчинка, недавно народилася, але я їх не знаю… вона там? присідаю… розпластуюся, аби роздивитися… стукаємося з Клео лобами… забиваємося! з Клео-Депастром, архітектором…

— Та? га?.. там є діти? Туанон під вами?

Гукаю… брррум!.. як незручно!.. знов лобами!.. як на морі… хитає, мов на хвилях! не лише скульптора хитає… колихає… шаленого… на вітряку!..

— «Рено» горить!

Провіщаю їм! криком!

— Вони танки виробляють! у «Рено»!

Здається, мені відповідає Перікола… її голос… не скажу точно… запускаю глибоко руку поміж тіл… поміж сала… у сплетіння… порпаюся мацаю… голови… ноги… овва! гола нога!.. Туанон!.. гола… нога… стегно… щипаю!.. зойкає… «Докторе! докторе!»… хапаю і тягну… не тягнеться… їй боляче… «Докторе! докторе!» заповзаю з іншого боку… кучерява розпатлана голівка… хапаю нижче… за плечі!.. не витягається!.. її здавило, затиснуло… гай-гай, ще тяжче, аніж пологи!.. знову переповзаю… «варіант»? спробувати інший варіант!.. між Депастром і його дружиною… її тазом!.. оце жах у практиці! «ноги підібгані випрямлені»!.. і не виходить!.. навіть коли бомби вибухають!.. і нехай воно невеличке, в слизі, у клейкій каші з сечі, калу, крові!.. не вислизає!.. навіть рука загрузла!.. хоч виривай!.. зліплюються все тісніше з кожним вибухом… і з кожним залпом знизу… з глибіні…

І діти в цій мішанині? «Вуа! вуа!»? і дамський спів?..

Що признаюсь?.. хрипла канарка! «фальшувальниця»! передусім! я ж трохи розуміюся, ви здогадалися!.. «Фортуніо[175]»!

— Ну що ж, Лілі!.. Ходімо звідси!

Справді, безглуздя якесь! чи згинемо, чи провалимося, чи злетимо, ті люди під столом нас ненавидять!.. і ненавидитимуть у небі, як і під землею!.. щоб нас укупі з ними перемололо? і привіт! прийняти це? ніколи! бути ошуканими? нізащо!

— Чкуряймо звідси, Лілі! нумо!

— А як же Пірам, Луї? Пірам? А Бебер?

А раптом не пустять у метро з Пірамом і Бебером?.. Пірам поряд, плаче мені в руку… моя рука лежить на його великій голові… скиглить… не тремтить, але відчуває… якщо ми з Лілі підемо, пані Туазель його вижене… не любить Пірама… було колись, іще цуценям обісцяв їй килимок… куди піде гнаний Пірам?.. згорить? згорить надворі?.. тепер і вулицю не перейдеш… ніхто не перейде… строкатий потік фосфору, магнію, в якому все пливе — дивани, ванни, піаніно, ліжка… отак! дивне видиво!

Насправді над «Рено» неначе стихає! гігантського полум'я вже не видно…

— Поглянь-но! Поглянь на Жюля!

Тепер уже Опера! справи не краще!.. ніхто не дивиться на Жюля… овва! вигукнете ви, цей нещасний марить! його нажаханий міражами розум міражить! дедалі більше! здурів! він бачить? бреше! брудний зрадник і кнур! галюцинує зі злості рогоносця! кпить з нашого прекрасного Жюля! який же бравий у нас Жюль! який гарт! герой громів! поборювач циклонів! яка майстерність! «фортеці» пікірують на нього! хочуть забрати із собою в політ! схопити! пречудового нашого, от! а цей його неславить! насмілюється! наклепи на нього зводить! замість кинутися на допомогу! обов'язок друга! яке ж нице створіння цей Фердінан! свою зрадницьку шкуру плекає й береже!

Чую вас!.. дуже добре чую.

Що ж, хай спалить і Оперу! біс із нею! флюгер з флюгельгорном!.. ми з вами ніколи не порозуміємося! ви заслужили цю катастрофу!

І не тільки Опера, зауважте! Рапе теж! і Берсі!.. цівки вогню аж до розриву в хмарах! це за наказом Жюля!.. так, повторюю, за його сигналом з вітряка!.. Жюля спраглого! злочинного, кажу вам!.. у чому злочин?.. а амністія! нехай! але все зроблено порухом пальця! його пальця! це вам не атом і напалм! Потоп порухом пальця! його пальця! бачу, як ви знову наїжачилися!

— Брехня! він паплюжить чудового друга! падлюка! он який! ні стиду ні совісті!..

Можете обливати мене брудом… а зруйнований Париж? так! так! кажіть що хочете, але я бачив! і який уже не є, а нотувальник історичних фактів вам каже: за два-три покоління той, хто прийде… чи ті… чи та… хто пройде поганським плугом місцями, про які я мовлю, лише вигукне: єдиний, хто все побачив, хто все вгледів, єдиний правдивий, доречний, побачив не тільки синє, не тільки жовте!.. не осліпився червоним!.. зеленим… хто усвідомив усю тяжкість!.. брррум і бррранг!.. єдиний філософ «пратабрумів» — це Фердінан!

Я не очікую подяки від недоумків цього дня! де там! ні завтрашнього дня! вони ховалися в найглибших водостоках!.. їх уже не буде, погризених! або перекидом аж до хмар… звіяних догори сраками!.. хороші свідки! сама думка про них убиває… що за людці! що за світ!.. для таких правдивість, обов'язок, чесноти! я їх вам бажаю!..

Я мав обов'язок і навіть більше! мої безонці! мої аржантейці! хто піде, як не я? не оці! і не Лютрі, котрі в зеніті! ніхто!..

— Дорогенький мій, думав я собі, на ймення Фердінан, ти ж так здохнеш!..

Свою молитву проказав, перехрестився, і знов за своє… так і з романами, вони починаються більш-менш добре, а потім кінчаються не знати як… недоїдками.

Нехай знайдуть свій тон! а потім вже як буде!

— Хитруєте! Не відволікайтеся! нечесно! філолог абракадабричний! або серйозно, або тпрусь!.. вирішуйте!..

— Ну тоді дайте хоч передрімати!.. дурниць не верзтиму, як спатиму… відновлюючи сили… виснажений безсонням, от і не доберу, що до чого… уже більше тижня… більше тижня вже не сплю… геть не сплю… від перевтоми… шуму у вухах… і потім, трохи з переляку… від «повідомлень про смерть»… від «мініатюрних трун»!.. розумієте?.. Мюрбат, батько Туанон, напевно стежить за моїм душевним станом… «Наженіть на нього страху!»… він «командир»… у нього є куткові… у нас мабуть, найлихіший… безперестану погрози… пані Туазель їх отримує і передає мені… «Вручити особисто» написано… не маю захисту… що, і мені Мюрбату привіт передати? це легко, я винахідливий… але гризотно для сумління, коли ви, саме ви нікому зла не робите… і всі цим користаються!.. усе люте в житті припадає на вас… а всі радощі й лінощі іншим!..

Варикози, розсіяні склерози, грижі, ускладнення й запалення сідничного нерву, а бронхіти які! просити кого? що? і про що? у Безоні, Беконі, Анржантеї, Сартрувілі, Уй… скільки навіжених? і нетерплячих! розлютяться гірше, ніж Мюрбат, якщо там не з'явлюся!.. теж погрози мені надсилатимуть і мініатюрні труни… чи, може, всі згоріли? тоді інший клопіт… знову мій! на мою голову! розтини всім робити… бо я «присяжний» лікар.

Без мене на небо не полетять…

Усім розтини пороблю! навіть порваних на шмаття ідентифікую!.. вже мав десять чи дванадцять випадків… сірі, обвуглені, наче пофарбовані, обмазані… може, там будуть рибалки верховодок, ті, що з димарів попадали?.. просто в полум'я?.. ідентифікую, засвідчу, підпишу…

Два століття… три століття… і все піде на краще!.. Ратаї великого Майбуття не будуть розбиратися, хто там хто! удовольняться моїми довідками від руки! а потім на аукціоні рукописи за ціною золота! таким є хід Історії і брррум!

Утраплять накупити собі «атомних» машинок за мої «дозволи на поховання»! і веселої відпустки!

Лише сон чогось вартує! і негайно! не за сто сім років!.. спати — це трохи померти, і щоб нічого не наснилося, спати, як туша… я б собі викроїв хоч мент божественної сплячки, якби не Жуляка на вітряку, жонглер громами! і найгірше й наймерзенніше, що цьому фігляру все сходить з рук!.. цьому клоуну-обрубку, що знавіснів від спалахів! крутію на коліщатках, який від самого початку й безперестану нам накликав, он слухайте брррам!.. всю веремію, усі бомби на наш будинок! уже без вікон, без дверей, ще трохи — й стін не буде… яка несправедливість!.. Був би тут Оттавіо, одне лиш слово! Він би скочив! він би того ліпила спровадив просто в піч! тільки б пшик лишився! від Жуляки! котлета на грилі!.. і пити вже не треба! спрагу як рукою!

Ого! ви скрикнете, от мерзотник! добалакався, скажений рогоносець!.. нічого такого не було!.. вигадує! патякає! наклепує! нажовчує! нашпечує! там був не тільки він! були й інші! і не бачили такого! ні вітряка! ні Жюля! ні Потопу! навіть фріців! усе об'їздили! Біянкур! нижню Булонь! Іссі, Берсі… усі квартали, які ви згадали, і казали, як там гарно і навіть чудесно, може, правда, трохи заяскраво, але ні краплі катаклізму!.. усе оглянули!.. Ґренель… жару не більше, ніж пропитих грошей!.. як розваляло велодром, не бачили!.. ні як кипіла Сена! ні як дриґалася Тріумфальна арка!.. ні метро, повне серафимів, як усі станції у хмарах погоріли!.. нічого такого! брехло! вайло! лайно!

— Ми не маємо стосунку до тих лайдакі-і-і-в! ви про них говорите лише собі на захист! вони не чубилися під столом! ні біля буфета! ні пів буфета! не чули хропіння-харкання Норманса, ні вибухів у долині Маркаде!.. вони всі в каналізації сиділи, ваші лайдаки! трясця! казна-що! під бомбами не шпацирували!.. ні на Жавелі… ні в Сен-Клу… ні у Венсенні… десь значно нижче сиділи ваші персонажі! ще глибше нір сліпих щурів, щурів-печерників, які сховалися від усього!.. тільки пізніше вони оговталися, знов набралися страшенного нахабства, злигалися, замайоріли прапори, пішли паради!..

«От ми, сміливці з-під пачулі! хто проти? покидьок!»…

Підіть погляньте, як святкують маси! Героїв тепер маси! Баяр не вартий і кольки! тисячі кольок!..

— Він не злякався?

— Зрадник! запроданець! бунтівник, бо не обісравсь зі страху! у петлю!

От вам виверт ідеалів… душі навиверт!.. світ навиверт! не тільки квартира пані Туазель! сонце блукає із заходу на схід! гадаєте, ви все бачили? дзуськи! дзуськи! дзуськи! це лише початок!.. Апокаліпсис проводиться любенько по районах!.. тринадцятий уже в повітрі!.. і шістнадцятий! і сімнадцятий!

— Ти ба, як розходився!

— Гай-гай, я не прибільшую! Усі дива попереду!.. Я лише ледь доторкнувся… це ще не пшик! у повітря! усього себе! не просто так!.. у мене унікальні спогади!.. мало хто врятувався!.. і мало хто не бреше… я, Лілі, Бебер і мало хто! Пірам!

Якщо про жар, про полум'я, ви б подивились на Бебера!.. спина і хвіст геть підгорілі!.. що навіть через Німеччину, яку ми переїхали з півдня на північ рік потому і де потрапили під добрих два десятки бомбардувань, і все шалено палахкотіло, клянусь вам! він так не обпікався… вуса справа вже не відростають, та він не зважає…

Отакі справи… мусите відчути атмосферу… на небі, де розрив, довге вогняне пасмо розтягується над усім Парижем… вихоплюється з розриву, зникає в ньому… досить, щоб осліпити тих, хто бачить!.. літуни, по-перше! певен! їх сліпить першими!.. тому скидають бомби навмання… де нема нічого стратегічного… якщо гримлять на схилах Кардіне… і внизу вулиці Ламарка… і вулички позаду… Монкальм, Рюїссо… Мон-Сені… вирва на вирві!.. мовляв, «сію-посіваю»! сліпуче! там нема заводів! нема нічого! всліпу! навмання! коли навмання, то будь-який будинок можуть! бомба, одна-єдина, бррранг! прямо в будинок!.. це їх би вигнало з-під столу! це й Норманса б звіяло! і буфет! і своячку! і нас із ними!.. та навіть снаряд, коли впритул!.. а де гармата? до речі! уже не гримить! вона вже не на розі Дерера? мушу знайти Туанон під столом!.. мушу знайти і співачку!.. знову рачки лізти… витикаються якісь голови… жодної знайомої!.. ба, ні! одна! якраз! співачка!..

кого насміливсь покохати…

Вдихнула повітря!.. брррум! і з кожним ударом задихається! «о-о-ох»! стогне!.. і знову за своє!

я і за царство не скажу, як її звати…

Наче на той світ зібралася!.. крррра! знадвору ніби щось осипається…

як її звати…

Вони там, як розмазаний пудинг… а запах!.. Я досить чутливий до запахів… порох і вогонь… власне… і гудрон теж… оце вам Потопи, запахи і ще якісь нові… знахідки… о, ніби дух смаженого м'яса!.. запитую у них від голови до голови: «Хто горить? Перевірте, хто горить? хто підгорає?» і оголошую подію, тобто пасмо, яке виринуло з Небес! розстелилося на весь Париж! із дірки в Небесах!..

— Ви бачите у небі пасмо?

Що бачать?.. проте воно світилося чарівно зеленим, синім, оранжевим, мінливим, те пасмо!.. понад усім Парижем… червоним… зеленим… оранжевим… тріскучим! і безліччю жаринок по краях… аби визирнули у вікно, то загорлали б: «чудо!»… яке лизнуло вулицю!.. мить!.. у якусь мить здійнялося! ширяло… з'являлося деінде!.. пролинало аж під Тріумфальною аркою!.. мов нитка крізь голку… пролітало на той бік! без останку!.. уявіть собі ефект!.. і ще мить! два пориви… Опера!.. Військова школа!.. Сальпетрієр!.. воно б могло злизати Жуляку враз! ураз!.. чаклуна!.. щоб він сам кинувся в піч!.. кинувся? кинувся? скільки я не горлав!.. годинами гукав йому стрибай!.. а пасмо його майже огорнуло!.. а над ним шалено мчали літаки!.. мало не чиркали… він їх спрямовував! і от!.. вогняне пасмо!.. удар за ударом! та пасмо його не зачіпало! але жадібно сьорбало всі літаки! у леті! на повному леті!.. як мух!.. велетенським язиком! рої літаків!.. злизувало собі в нутро… розрив у небі… але не Жюля! фантасмагорично це чи ні? потім величезний язик згорнувся! у розрив у небі! знову літаки, знову громи! з того краю неба женуть! женуть! строчать навсібіч!.. скидають!.. вогнем поливають!.. гай-гай, але не Жюля! гай-гай, не поливають! але так! так! спалахує одне крило!.. одне з чотирьох крил вітряка! палає! іскриться!.. ага, таки! таки! два крила!.. сувої диму з кінців! бузкового диму!.. а крила обертаються! хоча вітряк стояв без руху з 1813 року!.. хилиться під поривами! хилиться!.. увесь вітряк!.. і вирівнюється!.. будинок напроти, номер шістнадцять, теж хилиться… хилиться з балконом… балкон п'ятого поверху звисає!.. як гамак!.. як тент над вітриною! а нас, нас як хилитає! від стрімких літакових зграй!.. від сарабанди бомб і залпів!.. усе на нас скидають! шугають! зникають!.. струси з боку впадини за Орденером!.. поки я вам усе змальовую, вже добрі дві години вони закидають Орденер!.. поливають Маркаде, але не так… і знов шугають назад на північ!.. тільки свист над нами… між нами й Жюлем… розмай! бенкет! гульба!.. та все ж краще, ніж пасмо, величезний вогняний язик у небі!.. бомби — це зрозуміло, але не вогняний язик!.. і не вітряний вир, либонь найстрашніший!.. без бомб, без язика, отак, у повітрі! вир нас кидає вдовж коридору, мов несамовита довбня!.. брррам! і повно шрапнелей, повно шиферу!.. злива цегли!.. так що ви, розмазаний по стінці шмат м'яса, волаєте від болю!.. та літакам у повітрі хоч би що!.. ганяються один за одним! і з громом блискавок щезають!.. лиш риски в небі, а вони вже далеко! на північ! на північ! Курнев!.. «Дюфаєль»! за ваше здоров'ячко!

Я вам змальовую все як було, година по годині… як усе діялося… жахливим зизом!.. якщо ви стежите уважно за сюжетом, я розповідатиму далі… не стежите, не допомагаєте мені? тоді під три чорти! я припиняю! до біса клоунади і армади! тарабум! нічого не дізнаєтеся і бувайте!.. За такого жару, палахкотіння, свічок, струсів, що стеля валиться шматками… паркет дибки і мозаїки вдрузки!.. бувайте!.. були б ви у долині Орденера… я навіть не посилаю вас до долини Маркаде… були б у центрі свята!.. без проблем! ви б тоді не ремствували! скажімо, добігли до метро… а станція вже завалилася!.. і що? чи на вітряк до Жюля?.. він би з вами панькався?.. де там!.. рачки з нами і без розмов! не вище!.. поповзом по коридору! там, де вам краще… може буде… і пекельні хвилі вітру… га? це природно!.. ви скажете: «Ну от! ще мить, і він смажений кабан!.. млинець!.. га?..» бррранг! на інший бік! кинуло добряче! іншим боком! враз! миттю! протилежна стінка!.. що аж повітря твердне! від стискання!.. твердне, кажу вам! камінь!.. і саме зараз удрузки двері до нашої брами! ковані двері, погляньте! дррринь! дрррень! двері до брами!.. вигнуло! побило!.. на тисячу кристалів! з кришталевого скла були! кришталю! від струсу! удрузки! від шрапнелей якраз отам по всій бруківці! перед нами! на хіднику!.. і сліпучі зблиски проштрикують вам голову!.. голову і очі!.. сітківку!..

— Тебе не поранило, Лілі? не поранило?

Кличу її…

Слід зауважити… я зауважую… у миті, коли всьому вже край, коли, схоже, нічого не лишиться, признаюся… сказав: не збрешу… думаю про себе!.. спершу думаю про себе!.. потім про Лілі… потім про Бебера… коли мова про почуття, моральний поступ і героїзм, коли я думатиму спершу про Лілі, потім про Бебера і потім уже про себе, то буде поступ, суттєвий поступ!.. ницому людству полегшає… що я, піщинка з ніц, упаду ще глибше ниць, це для Загалу велика справа!.. оскільки бути чи ні педерастом ввижається таким важливим, що вам і слава, і Нобелівська залежно, яким боком ви «це робите[176]»… чи вам на все плювати, тоді все ж, мабуть, можна занотувати, що be not to be це все ж трохи серйозніше! а ще й бути «паном Спочатку я»! отож як почались циклони, я собі сказав: егоїзму край! Ти частинка цілого!.. мені голову відірве біля вікна чи на сходах!.. чи я Мюрбату кину виклик, скажу йому: «Ну, вбий мене, падлюко!..», чи доплазую до кованих дверей до брами, аби вона на мене обвалилася! і то б був кінець, отак!.. кінець цькуванням… переслідуванням… углиб! і вшир! без кінця… по моїх слідах не мчали б швори!.. аж до Пер-Лашеза… чи до Баньоле? чи ще далі?

— От хитрун! шахрай! у нас уже слинка потекла!

— Слинка? слинка?

— А де ж продовження?..

— Але ви не допомагаєте!.. коли я задихаюся, харчу!.. і під чим? уже не збагну!.. під сусідами? під меблями?.. ви мене не витягаєте!.. і навіть не намагаєтеся!.. жодного бррруму! сам мушу все робити! циклони! фосфорні зливи!.. аж до Жюлевих чаклунських фокусів! його мімічних фантасмагорій… я б його гондолу ще більше!.. ви відбиваєте охоту в оповідача… ви змовилися!.. змовилися! коли так, то більше не розповідатиму! отак! не буде Історії!.. Ах, зітхання! більше, ніж брехня небезсторонніх! більше, ніж вигадки безголових!.. закляклих у глибинах у метро!.. о, пані Клео, Музо, все втрачено! місце монголам!.. оті вже церемонитися не будуть! поставлять раком звичаї, потопи і базари, та так, що за три-чотири століття не встигне за гідом! туристи з Марса вважатимуть Трокадеро кладовищем, а Обеліск атомізованою Ейфелевою вежею!.. Терми Юліана вокзалом… так вам і треба!.. так і треба! ви потурали! і де ви будете за два-три століття?.. де я вас знайду? Пан Ренан ридав над руїнами Пантеону, ви над своїми не заплачете!.. нехай завалиться ваша доба! з усіма красотами!.. з усіма роззявами!.. і кованими воротами!.. Президентів, генералів, незаміжніх матерів, кузенів, Титанів велоперегонів, комісарів, торговців, архиєпископів, books, фотографів — до буцегарні! усіх! усе! до водостоків! до глибин! до найглибших! ще! до найщуріших!

Ах, спогади! страшна штука! та з вами хіба запам'ятаєш!.. можу все згубити!.. так і буде! неслави боїтеся? даремно!.. три, чотири століття, це таки щось! у мене там друзі, давні друзяки, кажу їм: обережно зі спогадами!.. ох, відповідають, дерево весни не пам'ятає, ні осінніх злив, коли вже листя облетіло, ось і маєш!.. усе!.. птахи не сідають, дерево мовчить!.. ви, Фердінане, у вас грошви немає, нема чого базікати!.. ви дерево безлисте!.. тиша!.. зима, друзяко! зима!..

— У мене спогади на продаж, а ви що думали! роззяви! їсти ж треба, і мені, й тваринам! а я так хотів лишитися неназваним…

— Тоді це справжній сором!

Усі обурені.

— А всі їхні ренти? не сором? пенсії, страхові поліси і все таке?

На друзів подивитися, як вони живуть, швидко станеш страхіттям матеріалізму… Пліткарі й компанія! Пустуни-жартівники! у голові нічого, усе в кишенях!

— Та відчепіться вже з вашими докорами! Розкажіть краще, як усе завалювалося!

— Маєте рацію, любий читачу! покупцю! продовжую з того самого місця! точно з того самого!

Отож не так у бомбах, не так у Жюлевому чаклунстві, не так у руйнуванні дверей до брами, не так у велетенському шинкуванні!.. полягала ця подія! уже ніякої помилки, аби себе заколисати… Господь Бог нам перегорнув сторінку!..

— Історія! історія! послухайте його! він перегорнув сторінку! як сам Господь Бог!..

Богохула! Богохула!..

Брррам!

— Нема ради! нема ради! від вас ніякої підтримки! цвірінькатиму самотужки! самотнім птахом! як завалилася Доба?.. я переконаний, і не тільки я! погнуте залізо! кованих дверей до брами!.. сказав собі: «Фердінане, це кінець!..» робота неповторна… нічого такого чи подібного на всій авеню!.. «мистецька довершеність», емаль, вигини… самі завіси вартували цілого статку!.. а ручки! навіть будинки тієї ж доби, а архітектори тоді не озиралися, тоді робили «або як слід, або ніяк!»… не тільки брами, як у нас!.. це треба сказати! такі лише біля парку Монсо?.. і ще!.. авеню де Вільє… Віктора Гюґо?.. можливо?.. такі монументальні брами?.. з рослинним орнаментом, мідь, емаль, тростини, іриси, конвалії, аканти!.. уявляєте?.. так от я бачив, як шрапнелями усе погнуло, скрутило, перекосило, позбивало попід браму!.. на друзки!.. кришталеве скло, якого вже не роблять!.. уся статечність того часу!

Отож наша брама розчахнута, розвержена, наш будинок потрісканий, мистецькі оздоби злетіли на Небеса!.. рослинні візерунки, пелюстки, тріскучі ланцюжки, даруйте! і розсипи зірок!.. маленьких пустотливих миготливих! з Дрансі, з південних пагорбів аж понад Сен-Дені… від виднокраю до виднокраю тобто!.. діряве, порешечене настільки небо саме б не втрималося! саме! кажу вам! воно б осипалося, як наші двері! і над головою нічого не лишилося б! отож воно тримається на шрапнелях, які його пришпилили до склепіння, до зеніту!.. Овва!

Звісно, хто ховався в метро, той нічого не побачив!.. ото ще! щури закляклі! але ці особи будуть нахабно сперечатися! заперечувати!.. що нічого не трусилося!.. не бризкало! не друзкало! що небокрай безкраїй і що мені примарилося! хризантеми, розсипи, троянди! не більш пришпилені шрапнелями, ніж будь-що інше! що це в моїй макітрі струси й збурення! балачки й вигадки! брехун! Але я повторюю й наполягаю! шрапнелі й вогняні мережива від краю до краю небокраю! і безліч світлячків… і миготливих іскорок бузкових… ах!.. від Марни на схід до Сюренна… феєричне небо!.. і в ньому повно літаків… сліпучих спалахів від бомб! розквітлих!.. вирви до небес! над лісом!.. прошу дуже! пані й панове!.. над Булонським! мелініти!.. а зенітки у відповідь іще гримкіші!.. шаленіші!.. довкола!.. всі пагорби!.. У Анг'єні виверження!.. усе летить аж до Массі… Жуенвілля… Венсенна, до замку геть почорнілого на тлі пожеж!..

Як усім трохи маразматикам, мені найлюб'язніше, найчарівніше — це побазікати про минуле!.. отож усі ці пірожахи мене розчулили… брутальні, звісно! загрозливі!.. але ностальгійні… як квіткові баталії, ще до війни… не до останньої несправжньої недовійни!.. а справжньої! чотирнадцятого! тоді авеню називалася Лісовою! офіцери! чистокровні рисаки! форкання! а що за екіпажі! а що за пасажирки! а що за оберемки гвоздик! бузку! троянд! що ввечері потому пелюсток було насипано на метр! Від площі Зірки до воріт Дофін! ви могли б сказати: багата нація!.. офіцери, гарні жінки і квіти!.. справжні троянди, справжні азалії, нарциси… і всі клієнтки з «Пасажу»… наші клієнтки… Мати впізнавала свої гіпюри, вуальки, тюлі, «шарлотки»… усі свої фасони «ручної роботи»… таких тонкощів уже немає… та й хто б їх оцінив?.. хіба нинішні «квапливі» зможуть зачаруватися мереживом?.. до пікніку не придасться!.. красуні, моторизовані створіння! їм треба мчати! дир-дир!.. скрип гальм тут! скрип гальм там! стрімголов у дерево!.. стрімголов у небеса!.. стрімголов у підземелля!.. стрімголов усюди!.. більше нічого не відчувати… нічого не бачити… горлати… втекти ще далі… утекти від себе… утекти від смерті… а що самі вже мертві, то втікати одна від одної… чортівня!.. не спиняються і дир-дир-дир!..

І не лізьте зі своїми родзинками!.. хронічно хворі вразливі! несамовиті в маячні й запамороченні… усе небо вогняним садом їм подавай!.. ах, де Лісова авеню! ах, де пелюстки! де гортензії! де мережива! лише мелінітові квіти спалахують за десять тисяч… сто тисяч метрів!.. проривають усе! розривають усе! мстяться! кришать етерне безладдя! туманність Бога милосердного, купа гною, для дурнів пастка, ніч, янголи, Діва Марія і весь базар! матеріалісти! мертві і привіт!

До речі, про Лютрі, котрі в повітрі, їм там, либонь, до біса весело! либонь, кружляють над туманами, променями прожекторів, сліпучими пасмами, десь біля розриву в Небесах… а які зірки спостерігають!.. усе за ними полетіло, весь «інтер'єр»: крісла, білизна, круглий стіл… усе кружляє у вишині разом із шатром і телескопом… люди практичні, усе взяли з собою!.. бомби, меленіти, тридцять п'ять громів!.. люди дбайливі, що почім знають, бо нове купувати — зі статку зіб'єшся, якщо з собою не взяти!.. Не з тих, хто без нічого вирушає, хто до хмар злітає без білизни, без запасу! і одягу для села, і посуду! «Усевишній» збурює, що хоче! Небеса проштрикує!.. моря осушує… але сталі звички сильніші!.. Наприклад Лютрі… у одного ока немає… у іншого носа… у дівчинки сіднички… та все одно бачу їх у високості, на хмарах, як вони опоряджують «інтер'єр»… можливо, навіть більший, ніж був, бо більше простору… на одну-дві кімнати більше?.. вони мріяли, я знаю, про вітальню… мабуть, уже мають?.. А Лютрі любив себе послухати, повиступати, може, він саме читає лекцію?.. його базікання на завтра!.. в омріяній вітальні?.. жінка й дочка ним пишаються… щоправда, одна без носа, інша без сідниці… завжди чули його лекції першими…

А я, сміх та й годі! я весь із такту! зі своїми ляпами! ідіотськими інвективами…

— Земля перекинулася!

Оголошую… їм оголошую! і вам уже разів із сто гукаю!.. Пані Туазель навіть не слухає! Нагору дивиться, на Жюля! і все! на Жюля! на стратега на вітряку!.. на його шугання!

— Він розпанахав Небеса, пані!

— Замовкніть, докторе! замовкніть!

Це я феномен! але бррронг! брррамг! її хапає хитавиця! її водить!.. церберку водить!.. повів її забирає!.. і мене з нею!.. летимо в іншу стінку! на купу брухту й битого кришталю!.. кристалики перекочуються з одного боку в інший!.. пересипаються! струмують! з кожним струсом! а ще пориви від літаків! щоразу! тепер повітряні витяжки! Тільки повітряні! але з будинку напроти дощ цеглин! скільки шрапнелей! танг! тинг! тунг!.. це щось нове!.. під нашою брамою!..

Пірам поряд, не ворушиться, затиснутий між тілами… двома тілами… і стіною… і стільцем… повзу… хапаю його… обмацую… велику голову… морду… крові немає… але він сопе! винюхує! його Туанон і не думає вилазити з-під столу… де там!.. ні! ніяк!.. а консьєржка тільки Жюлем переймається!.. А Пірам тільки про Туанон дбає! Отакі тиранічні прив'язання… усі серця!.. трясця!.. пристрасті, яка нудьга!.. природжені пристрасті!.. якби лишень не стрілянина, не ППО, не артилерія з пагорбів, не ревище по всьому віночку навколо Парижа!.. не громи!.. Гірше від літаків та артилерія! якби вони це розуміли під столом! мов оселедці в бочці! хоч трохи… під низом! якби поглянули! страхоскуті! як сліпуче знадвору! онде! гляньте!

— Погляньте на Ґонес, пані й панове! погляньте на Монтрету! погляньте на Монлері!.. погляньте на дірку в Небесах над Обервіллем!.. розрив буде закрито, пані й панове… уже ніхто не пролетить!.. жоден єроплан!

Я цицероню, і це правда! не перебільшую ні на снаряд!.. Віллакубле… Атіс… Ґарш!.. справді важко збагнути, скільки петард витрачено! ракет! а наступного разу що?.. побачите! наступного разу!.. знадобиться міцний дух!.. наступного разу!.. розкраять Небеса з кінця в кінець! весь небокрай!.. наступного разу не на половину! і що?

Так собі думаю…

Овва, але раптом ніяких брррумів!.. тиша!.. нічого вже не хитається… не підскакує… не рипить… не скрипить… чи майже… затишшя… паркет іще трохи стовбурчиться, халабудиться… але не різко… це вже не буря… але ще трохи хвиль… помірних… хапаю Пірама… мушу послухати Пірама… у собаки серце б'ється швидше, ніж у людини… маю фізіологічний інтерес, завжди!.. незалежно від обставин!.. як натрапляю на серце, то слухаю… я вислухав тисячу котячих сердець… ото делікатність!.. у них пульс може вмить стати «невимірним»… знали? у собаки серцебиття залежить переважно від голосу хазяїна більше, ніж, власне, від зусилля… собаки сентиментальні… але я готовий вислухати слона… крокодила… мишу… тільки часу не вистачає!.. люблю фізіологію живих істот… а від патології сумую…

— Ти ба, як тонко вдає щирого! геть схибив!

Я вас чую… Брррум! мене уриває!.. ішов вислухати Дельфіну… Дельфіну на колінах у товстуна… майже був доповз.

— Докторе! докторе! будь ласка! сиди, Андре!.. сиди!

Я його теж хотів вислухати… товстуна! самого!

Знову грім! знову все спочатку! думали, кінець… аякже!.. кінець!.. знову за своє!..

Дивлюся крізь браму… не тільки гармати! гуркоче бузкове пасмо! гримить! через усе небо… приблизно від Пантеона до Саннуа з іншого боку!.. оцініть розмах!.. таке ж пасмо, як я розповідав… але тепер бузкове… а зенітки по ньому луплять, решетять, кришать!.. море шрапнелей!.. гуркочуть!.. громом!.. над Парижем… упоперек зі сходу на захід… а ще пускають кульки!

— Вони репають, пані й панове! вони репають на Ейфелевій вежі! нічого не вигадую! вибухають червоним! між дугами Ейфелевої вежі! кульки! нічого не вигадую! вибухають червоним! між опорами!

Оголошую!.. Чатую!.. мій обов'язок!..

— Агов, здушені! напуджені! вилазьте! вилазьте!

Звертаюся до Лілі…

— Нумо, ходімо! ну ж!

З нею безнадійно!.. Її Бебер! її Бебер кудись утік!.. загинемо через котища!..

Думав, усе скінчилося… та все спочатку… весь будинок знову гикає!.. знову хиляється! паркет знову вигинається… стовбурчиться… стіни знову хитаються…

— Лілі! Лілі!

Не йде! Не хоче! Трясця! сам подамся геть! нехай шукає свого Бебера! засранця! тим паче, що йому до лампочки! ще й як! що він десь у підвалі… чи в мансарді нагорі… він за нас не переживає!.. великодушність безпорадних дурнів, так! от! дивлюся на стелю… на стелі справи кращі… але все одно схожа на гамак… коли обвалиться, коли прийде мить, вага чимала! весь другий поверх!.. і люстра!.. значно більша, ніж буфет!.. буде з чого сміятися тим, хто під столом… брррум! четверо дибають… зійшли по сходах… тримаються за стінку… «Лягайте!» гукаю їм! «долі!» як їм пощастило зійти? хіба сходи не згоріли? не розхиталися? не завалилися?.. не лишилися самі цурки? вони неначе п'яні… задихаються… потрапили у дим! їх не двоє, четверо!.. це я не додивився… двоє чоловіків і двоє жінок… двоє дівчат… тоді шестеро?.. ні! четверо!.. ага, упізнаю!..

— Ви не бачили Бебера?

Це двоє дівчат з восьмого поверху… може, вони бачили Бебера… на восьмому… Бебер… на ринві… не бачили нічого!..

— Ні, пане! ні!

Коли люди вже не кажуть мені «докторе», а тільки «пане»… це значить, камінь за пазухою мають!.. ще трохи — й кривдити почнуть… ці дівчата вже два місяці… три місяці… дивно на мене поглядають… коли зустрічаються на сходах…

— Добридень, панни!

Проходять… я завжди страшенно чемний… а тут бачу вовком дивляться… пики набурмосили… ясно, як божий день!.. після певних подій супляться!.. зокрема, після Сталінграда… атож!.. аби росіян побили, «професором» би називали… видатним фізіотерапевтом, генієм і таке інше!.. у таких дівуль за душею тільки, як правильно сприйняти значні події… як ваші справи і весь базар?.. якщо погано, то на шибеницю, а якщо добре, в обіймах душать, насолоджуються вами, дишуть вами, квітнуть кожним вашим словом… милують всі ваші органи, засироплюють любовним медом, не вгавають з ніжностями дуп, вуст і душ з кучерявими епітетами вашої найвартіснішої цінності й обожненням вас більше від самого Бога, скарбу аж до зомлівання, як бачать вас зблизька… «скарбу відчуттів»!.. і коли бачать, що ви поводитеся, мов пересічна звичайна людина!.. о, це неймовірно! справді неймовірно! невимовно!.. ви дихаєте поряд! тим самим повітрям поряд! виглядаєте, як усі!.. як усі!.. і відкушуєте круасан! і жуєте! і смакуєте! і відсьорбуєте кави!.. і йдете за потребою… за малою… овва, яка висока простота…

Та начувайся, зуху! лиш мить! негідник! один лиш поворот! Трафальгар! події проти тебе! колесо фортуни! твої регалії! ти ба, простота! мішок з лайном! зміна долі! усе на твою голову! які харчки! бачив? по пиці! на якій помийці? оцей з манерами? до вигрібної ями цього писарчука! буревій! ураган!

Брррум! Я вже казав, усе спочатку! а я вас стомлюю своїми відступами! творю навкоси! косо-криво! вислуховую! і тягну вас до коридору, де тільки безлад і дівчата, шматки заліза, хтось рачкує, і бита цегла!..

— Гаразд, а де ж продовження? продовження!

— Я охоче… але ж Бебер? і Лілі?.. і собаки? що скажете?

— Ти ба, у нього знову муки сумління!

— Не треба відчаю! я тієї ж думки! не такий уже недоріка, повірте! раз Лілі не могла… не хотіла втікати… тоді до підвалу! до підвалу!

— Пані Туазель! ключі, прошу! до підвалу! до підвалу!

— Заборонено! до підвалу заборонено! Цивільна оборона не дозволяє!

Не дає…

— Дайте!.. дайте!..

Наполягаю.

— Ні! Перекриття не витримає! пожежники сказали!..

— Ах, пожежники! Пожежники! та ну їх! ключі! ключі!

Я знаю, що то за підвали на замку!.. хисткі перекриття! ага, хисткі від грюєру, еге ж! від маргарину! макаронів! консервів! повно!.. моркви, варення… і вугілля!.. тонни вугілля! звичайно, не хоче таке показувати!.. а я свій погріб у підвалі можу показати!.. та хто мені покаже свій?..

— Гей, Нормансе, що у тебе у погребі?

— Хррра! Хррру!..

Нехай собі хропе, кабан такий! «хррра! хррру!» Пані Туазель має всі ключі! і ключі Нормансів! їй, бач, довірили, омлетній пиці!..

— Гей, де ключі сховала, консьєржко?

Утупилася в мене, відповідає:

— Не дам ключів! А особливо вам! нізащо! у вас у погребі нема нічого! нема чого ходити!

Бррранг! Бзззинг! Брррум!..

От де істина Потопів! нічого в погребі!.. і жодних прав!.. і бррранг і брррунг! Небо розривається, та це не зробить мене кращим, не додасть пошани, не відведе підозр, мені нема чого робити у підвалі, бо погріб мій порожній… це правда, яку мені горлає пані Туазель…

— Заборонено! заборонено!

Брррунг! бррранг! мене знову повело!.. і вдарило!.. бррранг! голова! кінець короткому затишшю… звиняйте! знову сирени…

— Сирени! сирени! знову! набрид!

— Та ні! та ні! де там набрид!.. у мене нотаток іще на тисячу сторінок!.. як мінімум!.. із сиренами!.. усе як було! година по годині!.. я вам казав: у підвалах!.. під склепіннями! гори делікатесів! ви не повірите навіть зараз, скільки там ховали грюєрів, шинки, рулетів, гусятини у смальці, рокфорів!.. сардин в олії і цибулі!.. не банками! а ящиками і ящиками! щасливих наїдків на багато років!

Мені Памела все розповіла, тобто моя служниця.

Коли всі опиняться в ямі, у найглибшій безодні, з різними ногами, з головою від одного і з яйцями від іншого, коли Гірка стане дном кратера… усі під руїнами Тертру, тоді вже не відбрешешся, тоді побачимо, хто що приховав, хто запас томатів, ананасів, самогону, анісівки й Беберову шкурку! Беберову шкурку! проте попереджаю! може, не встигну всього розповісти! бомбові бурі, пориви, блискавиці, хитавиці! любов і жах, усе однаково… один раз іще нічого… якщо довго, то непереливки!.. «Бібісі», єроплани, громи, «москіто», що полюють на серпанки… Цивільна оборона… тріскучі ланцюжки і всім привіт!

— А як же вітряк? Жуляка нагорі?

— Він там і є! Шугає по підмостку! на південь! на захід! буремний гондольєр! «знесилений феєрією»! я вас розумію, це занадто! А мені… вітер проти вітру! вітряк он який чемний… так, чемний! і смішний… хилиться, вклоняється, вітає літаки… махає крилами і пір'ям… коли летять! іскриться! кланяється до землі!.. усіма крилами!.. і випростується!.. «летючим фортецям» привіт! Жюль теж хилиться… кланяється! разом з підмостком і гондолою! разом з усім!.. і не падає!.. хоч вихори шугають… а йому нічого!.. обертається… вертиться… вихори підносять його вище! з вітряком!.. щоразу справжні чудеса!..

Уже не зважаю на фальшивий наспів… Вона собі фальшує!.. під столом… нехай як знає! я їй у відповідь уже проспівав у тон… з мене досить! якщо пискучий проклятущий літачок залетить нам до вікна! чи під склепіння!.. усе готове настіж! з розгону, отак!.. брррум! вона вже не співатиме!.. віконниць вже нема… без перешкоди!.. ми як на долоні просто неба… під розривом у небі!

— Брехун! брехун!

— Так! Так! Гаразд!.. але скажіть самі, аби ви опинилися, як я, перед консьєржкою з омлетним писком, яка не хоче давати вам ключів?.. а та фальшиво скиглить із-під столу?..

Що б ви учинили на моєму місці?.. а ще безжально травмований абсолютно майже непритомний… брррам! у консьєржчину квартиру! пінггг! у стінку напроти!

— Він міражує!.. міражує!..

Якщо всі опинимося в метро, то буде не міраж, шановні пані!.. дев'яносто шість метрів глибше водостоку!.. чи у «стратосферному пасмі»?.. про яке я вже розповідав, яке простягається бомбами й вогнем з-понад Робенсона майже до Анґ'єна! і встромляється в Анґ'єнське озеро, на півночі… пасмо аж до казино… гай-гай!.. ті, хто не бачив, звісно, заперечать!.. із заздрощів!.. стеля осипається, всесвіт вибухає!

— Не було такого! не було! не було!

Їх послухати, то здається, наче зі слідчим розмовляєш… Такі ж чванливі! нічому не вірять! біс із ними! Світ є клубком примар, що витанцьовують на неправді, крутяться, як яйце на ярмарку в тирі… і уявіть собі вразливість світу! і вразливість вибору! і розмаїття всіх неправд! Я бачив, як родина Лютрі відлітала, злітала, пролітала крізь шрапнелі разом із шатром, з усім науковим приладдям і меблями… траєкторія з кінця в кінець, крізь усі Небеса! крізь великий розлам воднораз із тридцятьма літаками! і до речі, а як же Бебер? його з ними часом не засмоктало в небо? раз і все! під час прогулянки дахами? можливо? вихором від ста пропелерів!

— Літаки його не звіяли?

Гукаю до Лілі.

— Та ні! Він був у сусідок, у дівчат! запитай у них! запитай!

— Ви не бачили Бебера?

Кошмарний чортяка, невдячний котище! такий же кошмарний, як «жулятко на коліщатках»! до речі! треба гукнути дивакові! гукнути Жюлеві! бррранг! мене саме хитнуло… хвиля усе викидає надвір!.. усіх з помешкання консьєржки! усі лантухи із салом! усі котяться під браму!

— Агов, кидайся вниз, ніг не поламаєш!

Разів із сто! з тисячу! кричав йому! Жюлю премилому!

— Пити! пити!

Знаки мені подає…

— У погребі багато є, га, розбишако! і того! і того!

Показую йому… але досить, годі… ви ж розумієте?.. у мене у світі чимало ворогів, готових роздзявкатися… «О, це замах!»… не скажу більше!.. хоч їхні дупи й не до такого звичні!.. але що дозволено, чи не так! із іншими! і мені таке ж? овва! мені? якщо той фіґляр, про якого мова, пиндючиться, підступний, він перший заволає, який я «хіросимний» провокатор!..

«Устромляйте одне одному»! усюди так…

Цілими академіями встромляють обопільно, ушановуються і обдаровуються… та якби я щось не те бовкнув на кшталт «Диви, яка принадна, я б їй теє… на кілька сантиметрів»! Катаклізм! Неймовірний! гірший, ніж розрив у Небесах! гірший, ніж після двадцяти «фортець»! мов крик із пісуара!

— Ви чули цього збудженого збоченця? справді? як можна? який виродок!

І от я з п'ятнадцятьма викликами в суд на дупі…

Отож вибавте мене від цих подробиць… нехай і далі сцить під себе…

— Спини їх, гей, обрубку! спини їх!

Закликаю спинити літаки! йому тільки рукою махнути!.. «фортеці» його поруху пальцем коряться… і «москіто»… кружляють навколо нього!.. і знову злітають у вись!.. і жоден по ньому не стріляє! і жодна бомба не падає на вітряк!..

Під столом справжня клоака, гики, стогони, лайно… нічого не розуміють… не бачать, яка над нами веремія… у них голови між ногами… серуть собі в руки… скупчуються, стасовуються… сплітаються, ще тісніше!.. ще клейкіше…

— Він пхається!.. от свиня! душить! нахаба!

І брррум! одне за одного хапаються…

— Волосся! волосся! відпустіть!

Перегукуються.

Потім мить тиші… пісня… знову та співає…

— Що?

Я теж можу сказати, що думаю!.. я трохи більше від неї потерпів! котра співає… і вже не можу співати! занадто болить… я — суцільний синець, усе тіло!..

— Що ти? гей, дурепо! кажи! кажи!

Я почуваюся синім, зеленим, жовтим, це від забиттів! весь час кидає від стінки до стінки! я не лізу під стіл! я дивлюся на небо! і все бачу! у мене голова неначе подвоєна від ґуль і набряків… і обидві щиколотки надбиті, достоту… не доторкнешся… уявіть собі, з третього поверху у ліфт! брррум! навіть не скрикнув… прийняв удар, авжеж! та потім, коли мене поклали, хвилина спокою, то відчув, як набухають і руки, й ноги… і всі суглоби!.. іще!.. іще!.. жодного місця на тілі, найменшого, з поштову марку, не можу торкнутися, щоб не скрикнути… і нехай стеля обвалиться, якщо хоче, і люстра відірветься, і буфет!.. і кнур Норманс із двома бабами!.. хоч більше не болітиме, і поготів!.. ми — жертви Жюля у візку! міг би йому гукнути: Жюлю, твоя взяла!.. однак він заслужив лише на люту лайку!..

— Донощик! Карабос! посіпака! диверсант!

Тому що літаки мали летіти над Коленкуром, якраз над упадиною!.. і нічого не скидати на Епінет! додому повертати… на північ! на північ!.. а він збивав їх з курсу! збивав із курсу!.. так їх направляв, що вони зударялися… вибухали… брррум! і ратрррум! зіткнення! мов зіткнення комет! ми бачили… три! чотири! шугають, петляють і брррум! зіштовхуються з усього лету!.. ми б це швидко припинили, аби Оттавіо був тут!.. кінець шарварку! але де чорти носять Оттавіо?.. чудовий друг, але що за баболюб! завжди в якоїсь між цицьок!.. а в бомбосховищах скількох полапав!.. уявіть собі! у сховищах завжди повно сідниць! уявіть! от і чекай на нього!.. з переповнених сховищ!.. і що? і що? забагато принад для Оттавіо!..

А сторожиха знову чіпляється…

— Він хоче пити, докторе!.. він хоче пити!

І Лілі…

— Бебер, Фердінане! Де наш Бебер?..

Кому що! небо не розривається, підлога не гойдається! кожному свої фантазії! манії головніше! головніше! у голові! а на додачу ота з-під столу виводить собі:

Ще фальшивіше! фальшивіше! у соль!

А я, бач, усім найбільше завинив!.. визнаю… маю особисті причини… що дав Жуляці вислизнути з рук! лайнюку на коліщатках! Жюлю! коли лежав у ліжку! у моїй милості! от тоді його б і задушити!.. сам напрошувався!.. налягти, та й поготів! не шугав би тепер на вітряку! не накликав би громів!.. і бомб на все видноколо! нічого б не було!.. з Коленкурської впадини! ні ескадрилей… десяти… ста ескадрилей… жах, що діється… скільки шалу!.. і все через Жуляку! справді! принаджує їх! зіштовхує між собою!.. я ж вам казав… казав… от і все!.. я знову торочу?.. так і буде!.. аби вітряк у танці закрутили! якби схотіли… тобто літачки! звихрили лопатями! а насправді тільки хилять… змушують до реверансів… і Жуляку, мов дзиґу, крутять, ганяють колом! забава! громового акробата! але з вітряка не звівають! хоча могли б завиграшки! але розвертаються за його знаком! пальця! коряться!.. десять… двадцять «фортець»!.. почули б ви, як хитає! жаскі вихори! вервечкою!.. молотять і ревуть!.. вас би знудило, я певен… Я й сам пішов би поблював, бо так хитає… і земля реве, і небо, і стіни, й шибки, і підлога, душу крає… це не висока психологія, а тільки мить: страшенна дурість, поза всіма межами!.. смак речей… усе гамузом!.. уже нічого не пам'ятаєте… хай йому біс! бувайте!

Не мав би я Лілі, от… і Бебера… і, мабуть, Пірама… давно пішов би сам!.. на захід! на південь! на північ!.. зоставайтеся здорові! але найжахливіше то сумління… навіть не наважуюся поблювати… тоді б полегшало! «Відвага, дисципліна, без розмов!»… обов'язок солдата у світі, де кривди, зради і неправди через край?.. підступників, циніків, задострахопудів, провокаторів повна лавка!.. і все вам, на вашу голову! старомодну, дурну, наївну! тільки Жуляка на вітряку раює! обрубок! кнур!

— Гидотник! Жан д'Арк! прокопчений! стрибай!

Та йому до лампочки всі мої заклики, тому махляру громів! тримається! зиґзаґи витинає! орієнтує! ага, пити хоче! знаки подає!

— Крутій! палій! підступник!

Кричи не кричи! йому плювати, блазню!.. кидається до поручня!.. акробат!.. на всіх коліщатках! на волосину від провалля! цього разу мало не летить донизу… але ні!.. якщо полетить-згорить, літаки не знатимуть, куди і як!.. може, цілі переплутають? вогнища? вітряк?.. може Сакре-Кер поцілять?

Ти ба, знову!.. слова згадала! чарівниця!

Я теж любив наспівувати… свого часу… співав якраз цю пісню верхи, у 12-у полку! якщо гадаєте… і не тільки цю! а ще й модерніші!..

Може, колись по дворах співатиму?.. трохи в Нантеррі… трохи пісні… трохи раку… не в усіх же майбутнє в рожевому світлі!.. готуймося до старості… раз бомби не втрапили нас покришити!..

Уже не першу годину вам пояснюю!.. я попереджав!.. річ у тім, що у Господа свої заміри!.. і може так статися, що співатиму по дворах…

— Тоді інші мотиви будуть у моді, недоріко!

Я вас дратую! я не вмираю!

Гай-гай, аби лишень знайти кота, ми пішли б собі, усе було б скінчено, ми б ризикнули! але лихий котище! Лілі не хоче! геть не хоче!.. без Бебера! її швидше завалить тут, під брамою… під сусідами… під буфетом… ніж піти й покинути котища… бачили б ви ту штовханину!.. рух по коридору!.. не тільки Жюль на вітряку мусить хапатися за поручень!.. нам, мабуть, ще гірше, бо в нас хитає стіни!.. ет, якби Оттавіо був поряд!.. чи хоч десь поблизу… може, він шукає нас у метро?..

— Пані Туазель! пані Туазель!

Хапаю її за шиньйон!.. ох, не відпущу, доки не скаже! кричу їй у вухо:

— Він що, в метро, Оттавіо? на якій станції? знаєте? «Кардіне»?.. «Барбес»?..

Її поки за горло не візьмеш.

— Чи він у борделі, кажи! Мерзотнице!

— Та що ви, ні, докторе!.. він на чергуванні, сирену крутить!..

Сирену! точно! правда! от я дурень! наклепнув! він сам казав: «Я пішов на сирену, Фердіне!» От що значить, коли тебе цькують, гонять, тоді стаєш ущипливим, несправедливим!.. любий Оттавіо! любий Оттавіо! попрошу в нього пробачення! справді, сирена! його сирена! як я міг забути?.. «Волонтер на сирені»!.. крутить своїми руками! силою рук! електрики немає, крути собі! він записався «волонтером» після бомбардування Сент-Уена… коли підстанцію зруйнувало! отож нуль електрики для сирени на Тертр! «генератор» став!.. він зголосився «волонтером»… він же мені розповідав! усе! як вона працює! йому пускали ракету з-понад Пека! йому! тільки йому!.. таємну ракету!.. фіолетову… телефон уже не працює… він її бачив і крутив! мерщій! рукопаш! от і вся механіка!.. тобто провіщав тривогу!.. і її кінець!.. і часткову тривогу!.. усі ночі там вартував… аж на вершечку бані, уявляєте?.. там такий закуток… фіолетова ракета з Пека — і мерщій! уа-уа-уа! сирена нівроку! може, найгучніша в Парижі! рукопаш! уся машинерія рукопаш!.. і не тільки за ракетою з Пека… не тільки за сигналом тривоги з Сен-Жермена!.. з Гонесса теж, з іншого боку! і з Аркея на півдні!.. а я таке бовкнув! думав, він ховається в глибинах метро… який я наклепник! він мені казав разів з десяток!..

— Фердінане, коли ти чуєш уа-уа-уа! уа-уа-уа! це я! на вершку бані!

Тупак, наклепник, брехло! соромно! чи не ганьба? чи не ницість? про нього, повну протилежність Жюлю! бо ж він нагорі з обов'язку! не для того, щоб блискавки привертати! а щоб сирену крутити! щоб нас не покришило! нам життя врятувати! а вам сказав, що він баболюб, лапальник по сховищах і станціях метро! яка людська натура ница! і навіть я, переважно моральний, критичний, педантичний, а тут на тобі, аж дивно, скільки жовчі й лайки вилив на Оттавіо!..

Раптом він дізнається!

— Він мав бути тут! мав бути!

— Хто мав би?

— Оттавіо! Ет, омлетна ви пико!..

Не насмілюється відповісти! брррум!

Тепер чую краще… чую краще… уже не так фальшує… і надворі не так гуркоче!.. та це оманливо… уже не стану оголошувати… все вже не так сліпучо… Ах, але, наприклад, рівновага!.. не буду твердити… на який бік усе хилиться? у бік вулиці?.. у бік вітряка?.. паркет уже не так стовбурчиться… але жар і спрага наростають так, що вибачайте! розумію, що тому дере горлянку! нагорі! а нам?.. хіба нам не дере? не гірше?

— Консьєржко! Ключі!

— У мене їх немає, докторе! немає!

— Брехуха! вбивця! підвал! там повно пляшок!

— Води немає! Крани перекрито!

Відповідає невпопад! я не про кран кажу! а про підвал! підвал! ключі! я сам знаю, розтуди його, що нема води! що Цивільна оборона перекрила воду!.. і до ватерклозету вже не підеш! та я не про воду! ясно, що води немає! але в людей є в запасі пиво! і сидр!.. і все інше!.. я знаю!

— Пані Туазель! пані Туазель!

Уже не слухає… хитати, гойдати стало менше, вона цим користається… суне до вікна… рачкує… уже не так сліпуче… Жюля хоче побачити!.. Жюля!.. і от раптом обертається!.. і язика показує, мовляв, хоче пити!.. теж!.. у неї в горлі дере!.. теж дере!.. розжалити мене хоче!.. гівнючка!

— Ключі! ключі, негіднице!

Лише ключі!.. вона мене добре чує… хоча ще гримить… чи радше відлунює… глухо… здаля… майже стихає… ага, от і сирена!.. часткова тривога… це Оттавіо! це саме у-у-у-у! часткової тривоги… сирена… але не так різко, як раніше!.. як до руйнування Сент-Уена! Оттавіо, звісно, атлет… та хто електрику замінить! га?..

Тепер уже нема причини тут товктися, ґав ловити, галасувати! дурнів клеїти!..

Консьєржка не пускає до підвалу, тоді в метро! тепер антракт… якщо не скористаємося, не рвонемо в метро, то нас ніхто не порятує! якщо при наступному нальоті нас кине в небо, ми там і Лютрі не зустрінемо! вони проскочили саме вчасно! з меблями, з телескопом, з шатром!.. головне — вчасно проскочити! Небеса століттями розгорнутими не лишаться! довго мізками ворушити, теревені розводити, вони й згорнуться! Усім привіт!

Чи ви дам будете кохати, чи на вічність кандидувати, вам ніколи не набридне! Туди-назад, життю заряд! погралися! закон всесвіту! мухи, дірки!.. це Жюль зробив у небі дірку… дрючком!.. дірку! дірку! я бачив!.. але не для того, щоб туди перший-ліпший пхався, проскакував по той бік! Лютрі — то справжнє диво! вони проскочили в розрив, але нумо без штовханини, будь ласка! перепрошую! це щоб літаки проскакували, він атмосферу простромив! а не для того, щоб усі на серафимів перевернулися!.. а-я-яй! він!.

Усе це, звісно, фантазійно — Лютрі, розрив у Небесах!.. тільки метро було, я певен!.. «Барбес»?.. «Ламарк»?.. я б кинувся крізь полум'я, забрав би Пірама, дівчисько нехай лишається під столом, нецікаве й підозріле, нишпорка, батько доручив за мною підглядати, певно!.. місяцями піддивлялася, тож нехай, так краще! хай сидить під купою сала!.. але Пірам, мабуть, не схоче йти?.. не схоче кидати хазяйку!.. Лілі он без Бебера ніяк… ото ще поріддя, ще одна життєва катастрофа, зв'язок дружби, звичка відданості… власне, залежить, яка людина чи яка тварина… не робитиму висновку… нехай йому! під стола лізти?.. пролазити під липке шмаття?.. пудинг!.. чи залізти товстуну на коліна?.. з Гортензією і Дельфіною… от так-так! легко сказати!.. Замислений Гамлет, хотів би його побачити в гримерній, так, not to be! громи згори, бомби знизу, я б глянув на його пику! not to be! здолав би свої комплекси?.. заліз би на Норманса?.. я думав про це, зауважте, думав… не така вже трагедія, коли якоїсь миті все шкереберть, коли всесвіт сама гризота… навіщо ми?.. навіть те, що небо розірвало, не дуже помогло… я й не хотів… але будинок тріщить, стіни гондолять, які тут сумніви… ані балкон напроти, у шістнадцятому номері, який тримається хтозна на чому… і люстра коливається собі! гойдається!.. туди й назад! дзень! з боку в бік! от де справжня небезпека! люстра над столом! дзинь! дзень! диво, що не падає… величезна скляна зелена куля… та співачку це не бентежить!..

нізащо у світі!..

Скільки їх під столом, спресованих, склеєних? Може, десятеро?.. дванадцятеро?.. п'ятнадцятеро родин?.. стіл не такий великий… багато кого знудило! характерні «бе-е-е!», як при морській хворобі… знаю, що то є, морська хвороба… зауважте, я ніколи не наголошую навмисно на відразливих подробицях, ніколи!.. маю дрібних заздрісників, які це люблять!.. і додають!.. я їх називаю «слизогінними»… вони з усього роблять слиз!.. я не такий! нічого спільного!.. маю чудове пружне божество, моє завзяття!.. і з музикою!.. у формі оперети!

Але головне — історія! мушу оповісти вам історію! я в консьєржчиній квартирі, усе гойдається й хитається… не деінде!.. не дурю вас, і не брешу!.. трагедія!

Хтось лише один співає… може, двоє… це все!.. інші харчать… не схоже на мелодійний романс… харчать як можуть… Перікола крякає… певен, що заковтує речовини…

А от рипіння будинків, я бував на кораблях, що тонуть, чув тріск трюмів, коли все репає, коли бруси й бантини трощаться… так от, повірте, то лише шерех порівняно з тим, коли будинок товче і меле! такий будинок, як наш!.. на схилі вулкана! зловісне враження!.. від будинку не очікують, щоб його хитало, мов у морі… він не для того… сходи провалюються, дахи розколюються, балкони відчахуються, цегла дощем, пригнічення навіки, що несила жити… вам здається, що страждання матерії — то ваша вина, і ви ніколи не забудете, і ваш сум вічний…

Я чув такі звуки пізніше… в іншому місці… такі шуми, неначе стовбури дерев розчахуються від тридцяти шести ударів… поклики не знати звідки? і геть не веселі… шуми, що вивертають нутрощі… проте стогони будинків гірші… коли не знають, куди хилитися, падати, перекидатися… що робити без стіни?.. без двох?.. без трьох?.. це трагедія матерії… глибин світу, які вас благають… колись розповісте…

А тим часом усе знову палає всіма вогнями!.. літаки скидають усе, що мають!.. і тут не тільки «Жюль-семафор»!.. збиває їх із курсу, це очевидно… але ще п'яні літуни! я певен!.. поцілити не здатні! посипають навмання!.. куди попало!

— Вони там п'яні у ваших Королівських повітряних силах!

Оті он під столом мусять добре знати!.. Кричу їм! знову і знову! та вони якнайгірше це сприймають!.. хоч і душать там одне одного, та мають сили відповісти! не чекав…

— Зрадник! зрадник! гукають мені, душогуб!

— Вони Сену бомбардують!

Захищаюся.

— Ні, вони чудово ціляться!

Навіть Туанон, салака мала! теж втручається!..

— Так, саме так!.. так, саме так!..

Її голос!

— Ходи сюди! тут твій пес! ти! мерщій сюди!

Мало не вхопив її за ноги… бачив її ноги… силою хотів… якраз нагода… та мене спиняє зойк!.. два зойки!.. безліч зойків!.. неначе справді вбивають!.. з-під столу… досі вже зойкали, але не так гучно!..

— Докторе! докторе! швидше!

По інший бік… до буфета… плазую… брррум!… плазую… з Пірамом… бачу, що пані Норманс гепнулася! Дельфіна!.. навзнак! головою об підлогу!.. її своячка Гортензія теж!.. дві непритомні водночас… дві дами! горілиць!.. з колін товстуна… їм стало зле воднораз…

— Це гази, докторе!.. гази!..

Гази! звідки тут гази? кричать мені!

— Фріци пустили гази!.. де протигази? мерщій! протигази!

Ні в кого немає!..

— Та це від вашого лайна, свині ви такі! це від вас гази! пхе, сморід розвели!

А чого мені з ними панькатися! Нахаби смердючі!.. мушу їм пояснити! це від них гази! гази!..

— Це гази, докторе! гази!

Стоять на своєму!

Двоє дівчат, я про них казав, двійко гарпій з восьмого поверху якось виборсалися з-під столу і рачкують до провалля!.. що під ліфтом! кричать мені:

— Гази! гази! це гази, докторе!

— Ага, «гірчичні гази»! любоньки мої!

Знаю, що то! гірчиця й оцет, і харчки!

— І цегли не лишиться! уся вам на голови попадає!

Оголошую їм.

— Докторе! докторе! швидше заштрик!

Перікола дратується, що я стою й нічого не роблю… я лікар чи кавалок лайна?

— Штрикніть їх, ну ж! зробіть заштрик!

Але ж вони попадали обидві, мені що, на товстуна їх знову підносити!.. на коліна йому садити! і потім, заштрик? чого заштрик?.. товстун нічого не помітив… але факт, що хропе вже не так… хропе менше… ага, моргає… мені моргає… прокидається, от мішок сала! похитується… розплющує широко очі… позіхає!.. добре поспав… щось намацує… намацує… де жінка?..

— Докторе! докторе!.. Дельфіна! Дельфіна!

Бачить, що його жінка сторчака… ногами догори… упала з його коліна… а Гортензія з другого… обидві покотом.

— Ох! ох! докторе! ох, докторе! хай йому біс, як хочу пити, докторе! хочу пити!

— Ключі у пані Туазель!

Показую йому на вікно… ого, та там не тільки ключниця!.. ще двоє на нас дивляться… Родольф і Мімі… справді вони!.. він у циліндрі… вона в капелюшку, така гарненька… перед нами!.. мені не мариться!.. і не ілюзиться!.. справді!.. Родольф і Мімі…

— Ви їх бачите? бачите?

Нічого не бачить.

— У мене спрага, хай йому біс! страшна спрага! докторе!

Хіба не Родольф і Мімі?.. ще поговоримо про них!.. але оті під столом, мов оселедці в бочці, що мене кривдять, мені примарилося?.. двійко гарпій з восьмого?.. і весь цей набрід як мене шпетив, аби я щось зробив із газами? гірчичними? вони певні, що гірчичними! а дві непритомні?.. це насправді?.. бо тепер отам, перепрошую! тепер лежать долі, з'їхали на підлогу! ногами догори, з товстунових колін з'їхали… розпласталися…

— Зробіть заштрик, докторе!.. Заштрик! Зробіть хоч щось! я хочу пити, сто чортів, я хочу пити!

Така від нього поміч! величезний егоїст!

— Гірчичний газ! газ!

Я й сам чую, що гірчичний! кричу йому!

— Нині сто тисяч непритомних! в усіх сховищах вісімнадцятого району! і дванадцятого! а ще більше у водостоках! тупаки!

Отак їх треба лаяти, отак! ображати, щоб на мене не напускалися! а той гладун, потрійний чоловік, він що, від стільця не може відірватися? Гегемот гівняний!

Але стривайте, маю трохи спинитися… маю вам розповісти… небо вже не так гуркоче… будинок уже не так гикає, хитається, цікаво, скільки протриває оце «вже менше бомб»? це слушна мить! хай користається!.. нехай збирає своїх кокоток, нехай нахилиться, гегемот такий, нехай їх підведе!

— Агов! Нормансе!..

Форкає… кориться… спирається… на буфет… на буфет? чи пів буфета?.. я забув про буфет!..

— Спиніться, Нормансе! Спиніться! Спиніться!

— Зробіть їм заштрик, докторе! заштрик!

Він не мусить надто ворушитися, опудало таке! не треба! буфет!.. буфет!..

— Сидіть на місці, Нормансе! не рухайтеся!

Плазую до нього… він реве мені впритул… нехай собі реве, біс його бери, але сидячи!

Волає мені у вухо…

— З нею буває, докторе! буває! коли місячні!

А Гортензія? своячка? у неї теж місячні, у Гортензії? теж он лежить горічерева! плювати йому на Гортензію!

— Дельфіна, докторе! моя Дельфіна! дайте щось від серця, пані Туазель! чарку рому!

Що йому заманулося? чарку рому! оригінальна думка в гегемота!

— А може, тобі ще шампанського, Нормансе? у будинку ні краплі води! і ключів катма! второпав? ключів!..

— Ключі, пані!

Даю йому зрозуміти!

— Ключі, сторожихо! ключі, стара відьмо!

Клео-Депастр оживає!.. розтулив йому рота обома руками… голова стирчить з-під столу… кличе мене…

— Доктре! докторе! Ганусівки!

А цьому ганусівки! не Гортензії! не Дельфіні! а йому!

— Чарку кіршу! чарку ґрапи! коньяку! докторе!

Отакі прохання отримую з провалля… хто там сховався… з провалля, що під ліфтом.

— Грудочку цукру в кірші!

— Тоді до підвалу! до підвалу!

Шестеро… чи восьмеро… чи десятеро пропонують кіршу! неймовірно, скільки мають кіршу! навипередки пропонують! одні одним! тож до підвалу!.. до підвалу!..

— Ключі, пані! ключі, мерзотнице! змовнице! ключі! підвал не завалиться!

Повторюю.

— Не завалиться, мерзотнице! сама все випила! п'яна брехуха! підвали цілі, курво!

Пересварка.

— Ще й як завалиться! сам мерзотник! страхопуд!

Он як відповідає! грубіянка!.. ніхто не піде перевіряти!.. знає!.. а надто скорчені під столом! оселедці в бочці!.. ніколи ніщо їх не витягне! хіба що бомба!.. та й то не певно!.. якщо вцілить! Пліній мав рідкісну відвагу… а Галілей!.. і навіть Клод Бернар[177]… люди ховаються, задихаються, нічим не цікавляться!.. самоскупість така… що знають, їм того досить…

— Зробіть їй заштрик, докторе! заштрик!

А до підвалу охочих немає!.. і на вітряк теж нікого… жодного «волонтера»… аби тільки наказувати!.. аби з мене кпити з-під ліфта… з квартири консьєржки… вимоги звучать воднораз… між ними боротьба… проти мене… криком!..

— Ганусівки, докторе! кіршу, ну ж бо! ґрапи! рому! цукру!

А той ще й камфори вимагає, тобто товстун!

— Камфори! камфори! заштрик! моїй дружині! моїй Дельфіні!

Гай-гай! Я не проти! я за все! але це занадто, дотиркали мене, трясця! усі!.. увесь світ, тридцять шість світів нехай злітають у повітря, вибухають, підносяться до хмар — бульбашки, балачки, усе благословиться!.. купа зляканих, згідливих змовників! усе з їхньої вини! з тією Дельфіною разом! і з Гортензією!

— Небо розірвалося, пані!

Мій науковий обов'язок! казати правду!

— Небо розірвалося, а не підвал! ви все повипивали, омлетна пико!

Звинувачую! Мене загубленими ключами не надуриш! крадійка! відьма!.. а де Лілі?.. на поверсі? на даху?.. міркую! міркую!.. Гукнути Жюлеві?.. все одно не знає… хоч і має вид! На вітряку в гондолі!.. дахи бачить! падлюка, гівнюк безногий!.. чи Лілі не там?.. чи в метро? чи її затягнуло під стіл?.. непритомна?.. теж непритомна? ах, повзу назад! задній хід… залажу… головою вперед у щільну масу… ти ба, їх уже не стільки, здається… не так нагромаджено, не так зліплено… може, є такі, що їх викинуло?.. перекотилися на авеню… певно, обсмажилися!.. у потоці! чи в розриві неба? паркет уже менше брижиться… пролажу під чиїмось тілом… піднімаю… аж тут бррранг! просто по носі! забіяка! ліктем!.. і потім піді мною щось судомиться!.. вивертається!.. мене затисло!.. втягнуло!.. мене обвиває багато рук… хапаються за мене… я теж хапаюся… мацаю… стегно!.. пеніс!.. ти ба!.. холодний… крижаний… комусь зле… хтось знепритомнів… намацую криж… сідницю… плече… тулуб… пахву… лоскочу… справді, тіло цілком інертне… але я там не для «констатації»… я Лілі шукаю… хочу гукнути голосно… не можу…

— Лілі!.. Лілі!..

Вуппп! вуппп! знадвору знову гуркіт! це гармати поряд… зовсім поряд!.. це зенітки пересувні… знаю їхній гавкіт… вони піднялися якою вулицею? Лепіка? Турлака?.. а тут лантухи сала, от… от!.. вилазити не хочуть!.. овва! ще тісніше згруджуються! склеюються! ковзкі вони!.. тісніше! тісніше!.. дуже гарячі, дуже холодні… дуже теплі…

— Лілі! Лілі! кричу! гази!

Не знаходжу її тіла… я б упізнав… перевертаю… обмацую… комусь залажу під спідницю… під іще одну… штани… чоловік… пелюшки… дитина… вона не каже «уф»… паркет ворушиться! знову… стіни хитаються… не кажу про стелю!.. а під столом атракціон! жани-перекидани! «американські гірки…» біля воріт Майо[178]… Брррум! публіка в захваті! феєрверк! сто тисяч свічок! з носа кров сочиться, я певен!.. бррранг! ще удар прямо в пику!.. вони навмисно, тепер ясно! навмисно! отож, там не тільки непритомні… є ще злі боксери!.. тепер і з лоба кров… треба обмацати голову… витягаю одну руку… мацаю!.. волосся злиплося… брову розбили! треба знайти цього забіяку… голову йому перевірити… якщо не дати відсіч, можуть і вбити! Ох, вони навмисно!.. а один у мене між колінами!.. хамська пика! лапаю носа, очні ямки… ще маю силу в ногах… злим звіром бути мало!.. звіра можна і приборкати! от голова! оця! голова! зараз зверну щелепу… «а-а-а!» гикає… та двоє інших хапають за руку, давлять… за поранену руку! як по голому нерву! ще й перегукуються!

— П'єро! Анжело! Габі!

Це не про мене. Вони своє подружжя шукають… чи ще когось?.. брата?.. сина?.. піді мною!.. ноги… животи… спини… коліна… суміш!.. сплітаються і розплітаються з кожним поштовхом… одне одного вже не впізнають.

— Габі! Анжело! П’єро! Марі! Пити! Пити!

Чого їм?.. «Пити, Ремоне!» Це хтось Ремона Депастра гукає! перегукується! Ремон Депастр! з-під мене… він піді мною… себе шукає… «Ремоне! Ремоне! Пити! Пити!» Уже не знає, чи то він, чи ні!.. просить пити й не знає… та заодно мене стискає… пролазить поміж лантухів із салом, просувається!.. усіх добряче трусить! Кажу вам!.. це щось!.. усю консьєржчину квартиру! і знову злива бомб! це ППО винна!.. вона заблизько! заблизько! Вуаф! Вуаф! При кожному вуафі Ремон мукає, схлипує… «Ремон! Ремон!» кричить мені під носа…

— Ви — це ви! ви — це ви!

Не мені вірить!.. стогне з муки і знову за своє. «Пити!» знову волає!.. хапає мене за шию… стискує… має силу! обома руками! здоровило!.. або тепер, або ніколи! Якщо не врізати, він скрутить мені шию!.. не на того напав!.. Я вигинаюся!.. і вжик! відскакую! рвучко! назад! у стінку!.. головою! бранг! вириваюся з Ремонових рук!.. і з інших!.. з усієї купи!.. хто згори!.. хто знизу!.. щонайменше вісім… дванадцять тіл!.. відчайдушна спроба!.. я сам! га? сам! а як мене тримали! злі зліплені!.. вправним рухом! точним! головою в стінку! з розмаху в стінку… порятунок!.. та мене ловить інша хвиля і кидає аж у той кінець під ліфт, у провалля шахти ліфта! не повірите!.. Я вирвався! я викрутився! диво! та тепер знову опинився у проваллі! і не сам! чимало люду в цьому чані!.. схоже, стільки ж, скільки під столом!.. стиснуті, здавлені… і двійко гарпій теж там! обидві! дівчата з восьмого поверху!..

Ви можете мені сказати: ваша хроніка якась невпорядкована!.. А що впорядковане під час Потопу?.. у такі миті?.. бо будьте певні, той страшне брехло, хто вам оповідає повагом, як усе зникало, по порядку! як розбурхана стихія спадала на його дурну голову!.. нумо! нумо!.. адже насправді воднораз траплялося сто речей!.. доказ: мій останній кидок!.. як виривався з рук Ремона, котрий сам себе шукав!.. і як порив мене підніс і кинув у провалля ліфта! от і спробуйте оповісти таке по порядку!.. як він мені під столом відкручував голову!.. Ремон! Ремон!.. де там уже до глузду! Тільки бррранг і вррромб! коли усе циклон і фосфор? або втямили, або бувайте!.. я ж вам казав: траплялися затишшя… звісно! звісно!.. як тепер!..

Хочу погукати Лілі, хочу крикнути… Лілі!.. але ж! отак! у роті повно крові?.. Той канібал Ремон розплющив мені носа, вискуб кілька жмутів чуба, розсік брову і зламав три зуби!.. щонайменше три! от його єство! але найгірше! з усього!.. як я сам себе прибив!.. як виривався!.. не дивно, що після цього мізки набакир і думки теж!..

І потім, зважте-но, у самому проваллі… бачив, як сам ліфт ходив угору-вниз, величезна кабіна ліфта, квадратна, лакована… наді мною… думав собі: чи це так насправді, чи ні?.. я був не сам у ямі, я вже казав… але хто?.. але що?.. а інші? а справді, оті дві гарпії! дві сестри!.. їхні обличчя наближалися… віддалялися… дві величезні мармизи… потім дві малесенькі мармизи…

— Годі про галюцинації, йолопе! Затям! ти на дні ліфтової шахти! ну то вилазь!

Завжди до себе дуже суворо ставлюся…

«Відпочив, полежав, от і добре! Ремона позбувся не для того, щоб тебе ліфт розчавив! годі мліти! мерщій! ставай на ноги!»

— Лілі! Піраме! Бебере!

Волаю! так! так! запевняю вас… так і є! волаю!.. у крові писок чи не в крові! справа вдачі!.. чую себе… слухаю… «Лілі! Лілі!..» відповіді нема… ні звуку з-під столу… тоді вперед! треба підвестися!.. годі лежати… чи перейматись іншими! поштовх!.. гоп! підстриб звідкись із глибіні!.. Боже, як болить!.. ох, забиття, садна, синці! але Лілі важливіша! але Лілі!.. не відгукується!.. Пірам не гавкає… о, нарешті!.. одна рука… друга!.. от я… плазом… ще коридору!.. бачу чималу розколину!.. просто посеред коридору… утричі ширшу, ніж щойно… вона меншає… вужчає… розгортається і згортається… удовж усього коридора! аж до вулиці… до бруківки… рухоме провалля посеред коридору!.. я не брешу… провалля… гукаю… гукаю…

— Лілі!.. Лілі!..

Уже не до сміху!.. перейшла на той бік?.. чи повернулася?.. до мене?.. мерщій, одним поривом! синці, забиття, садна! був повз, а тепер стриб! через розколину! пфлам! мов жаба!.. на той бік! плюхаюся назад до помешкання консьєржки!.. «Лілі! Лілі!» гукаю… Тарарабум! стеля? ні! якась маса падає на мене! чиєсь тіло!.. і я під ним зникаю!.. щось величезне на додачу!.. ох і вага! буфет? ні!.. тіло!.. це не ліфт! це чоловік! він! Норманс! а я злякався, як упав під ліфт! а тут Норманс, усією масою! я під ним! під вагою! зник під ним!..

— Докторе! докторе! прошу вас!

Як він мене злапав! повністю вкрив! щоб я не втік! не відповз!.. і кричить!..

— Заштрик, докторе! Рятуйте її! заштрик! мою дружину! мою Дельфіну!

Уже не хропе, говорить… щойно гучно хропів, а тепер говорить, але ледь чутно!.. щось наче белькоче, товстун такий!

— Дооооокторе!.. будь лас… лас… лас…

Але руками не белькоче! за горло мене вхопив… у них манія у всіх мене душити!.. а ще мушу їх рятувати!.. кричить до мене і шию мені скручує… підводить мене!.. потім знову навалюється! чавить мені груди, от Норманс… аж підскакує!

— Рятуйте її, докторе! Рятуйте! у неї слабке серце! серце! рятуйте!

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Це я охаю… кавкаю…

— Професор Брамс сказав! знаєте професора Брамса?.. його рецепт вам показати?

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Умираю…

— Рецепт у нас удома! у неї серце! серце!

— Тааак!.. Тааак!

Утрапляю видихнути тааак…

— Їй треба укол уабаїну!.. у вас є уабаїн?

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Ледве дихаю… Кінець… з бика завважки… у мене на грудях…

— О-о-о-х… а-а-а-к…

— У неї серце, докторе! серце!.. ви знаєте професора Брамса?.. У нас є його рецепт!

І здушує ще гірше! гірше! «О-о-х! а-а-х!» йому відповідаю!.. мовляв, я згоден.

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Рятунок долі! брррум! брррам! будинок зазнає удару! хилиться! справді! увесь паркет сторчма! Норманса підкидає, мене під ним!.. перекидає! і всі мішки із салом!

— О-о-о-х… а-а-а-к…

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Нарешті можу дихати! дихаю!.. ми роз'єдналися!.. я головою в батарею… бррранг! і донггг! тепер у двері… маленькі, до комірки… де віники!..

— У мене немає, пане Норманс! нічого немає! нічого! кричу йому… ні штрикалки!.. ні голки!

Боюся, знову навалиться! нехай знає… аби лиш відчепився! так! баста!.. знову накочується! ба більше! хапає за матню!.. у гніві!

— Рятуйте мені жінку! рятуйте мені жінку!

Трусить мене, силує! тягне! волочить! усе знову гойдається! гойдається!

— Дельфіна! Дельфіна!

Своячка отямилася… і теж щось бекає, як і він… «Дельфіна! Дельфіна!»… бекають разом!.. мабуть, це від вибухів!.. Гортензія, своячка, я вам казав… яка теж була впала… тепер лягла… поряд з непритомною… інші сусіди тут… копошаться, метушаться, комашаться, белькочуть… бекають…

— Вона жива, докторе? Жива?

Мушу щось робити!.. але жахливо боюся товстуна!.. уявіть, нависає наді мною, поки її вислуховую! гай-гай, він не бариться, йолоп такий! хапає мене за руку… за поранену!.. як Ремон! тільки те й роблять, що мене мордують! оскаженіли всі!

— Облиште мене, Нормансе, мушу її вислухати!

Відпускає.

Схиляюся над непритомною… вислуховую груди… нічого не скажу!.. ні!.. вислуховую і мовчу… зиркаю на товстуна… очей з мене не зводить! вислуховую серце Дельфіни… схилився… голову схилив… спочатку грудна клітка… серце… потім лівіше… не кажу ні слова… тільки «чш-ш-ш!»… слухаю… у мене одне вухо вже ніяке, але друге чує дуже добре!..

— Жива?.. жива?

— Цить!.. Цить!..

Сказати чесно, не певен… відлуння струсів з-під землі, бомб звіддалеки, звукові враження, відгомін із глибіні ледь чутний, стишений, усе бринить, можна й помилитися… та й потім, зважте, моя розбитість! забиття душі і тіла! іще цей здоровило нависає, втупився!

— Жива?.. жива?

І всі сусіди несамовиті! і своячка!

— Дельфіна! Дельфіна!

Щоб я ще раз її вислухав!..

— Жива, докторе?.. жива?

Це він питає! уже сердиться!..

— Так! Так! кричу йому… щоб мене не вбив… сплітає руки… так, сплітає!.. вузлом!.. величезні руки!

Уже не вислуховую… сідаю долі… мацаю пульс…

— Померла, докторе? померла?

І вррромб! його кидає на мене! усю масу!

— Ні! ні!

Гадаєте, почув?.. накидається!.. уявіть собі слона з руками!.. хоче схопити за горлянку… схопив!.. підносить мене… тримаючи за шию! вишу! на його ручищах! Пані Туазель оговтується! стрибок! врізається йому в міжніжжя! хапає за ноги!

— Він не може дихати, ви що! не може говорити!

Вона так вважає… розуміє!

— Облиште його! облиште! їй треба якогось лікувального бальзаму! бальзаму!

Єдина, хто має глузд!.. і до кого прислухаються! більше, ніж до інших! голосніше інших!.. пані Туазель не бекає!.. Норманс бекає, хоче щось відповісти… белькоче «Ба!.. ба!.. ба!..» наче заціпило!.. «Ба!.. ба!.. ба!..» А вона йому кричить: «Бальзаму!»… відпускає мою горлянку… вона йому ноги!.. брррум!.. падаю!.. не чекаю! Норманс уже не душить! повзу далі!.. плазую!.. з останніх сил!.. усіх!.. у коридор!.. у коридор, мерщій! знаю! кричу!

— Вона має рацію! має рацію!.. бальзаму! бальзаму, пані!

Гукаю їм з кінця коридору, і вони всі лементують… з глибини, з-під ліфта… з-під столу…

— Бальзаму! бальзаму!

Які спраглі, хай їм біс! спраглі! казна-що!

Але стривайте, маю перепросити! маю перепросити! бо вже двічі чи тричі оголошував, що все вщухає, що вже не така шалена стрілянина, і що не так пече, як у печі, надворі… помилочка! помилочка! усе знов спочатку! вибачайте!

— Зануда! базікало! сліпак!

Ремствуйте, ремствуйте!..

— Ще й нудний!

Приймаю вашу критику, ваші кривди, але за неодмінної умови, що ви не з тих, хто позичає, заникує, цупить книжки! чумне поріддя! якщо ви їх видурюєте, «ой-дайте-почитати-я-поверну», тоді вам краще помовчати… звісно, добропорядність на вашому боці! можна спокійно твердити, що книжки не купуються, а цупляться… і це така собі «справа честі» — ніколи не купувати книжок за гроші. Хоч би одна людина з двадцятьох, яка вас прочитала, купивши книжку! хіба не сумна картина? от візьміть шинку, поцікавтеся, чи одна скибка, вона для двадцяти персон?.. чи одне місце в кіно, воно для сорока сідниць?.. бувай здоров, нещасний обікрадений! пиши собі, пиши! а ще гірше гіршого, — це зневага, бо дісталося задурно!.. як паплюжать ваш твір, зневажають, підтираються, ні біса в ньому не розуміють, а потім бігом перепродати на набережних… ви скажете: існує засіб! утопити в Сені хто позичає, і хто бере! і тих, і тих! а хто заплатив, той тільки скривиться!.. що ж!.. бакалійник не дивується, як хочуть оселедця якнайдешевше… але спробуйте вкрадіть! поліція!.. от я тут перед вами розпинаюся, кривляюся задурно, хіба це не жахливо? я, котрий уже стільки заплатив!.. як згадаю, як мене обібрали, то блідну, задихаюся гірше, як у лапах людоїда!.. у мене кров холоне, і серце, і нерви… ще гірше, як у Дельфіни!.. непритомнію, як хтось припреться: О, дайте почитати!.. а потім ще дивіться, зауважте! теплота оповіді захоплює! я вам роблю цей відступ просто так! філософські міркування!.. дарую! Дурнощедра тринькувата Муза, тьху!

Там навколо Дельфіни дивні речі, ви ж здогадалися!.. але щоб я усе переказував? ні!.. тільки епізод з бальзамом…

— Бальзаму! бальзаму!

Чули б ви ті зойки!.. усім заманулося бальзаму! всі, хто був у квартирі в пані Туазель!.. хто під столом… і хто під ліфтом…

— Але де взяти? де?

— У Леони!

Консьєржка знає краще, ніж будь-хто! брехлива курва, а ще заперечувала…

— У неї нема! нема!

— Є! є! у неї є!.. ні! ні!..

Самі не знають… тільки «о-о-о-х! а-а-а-к!.. бррром!..» я горлаю: «У неї є! є!..» Остерігаюся товстуна, між іншим!.. страшна маса… він на мене зиркає скоса… скоса…

— Отам! отам!

Показую йому! Двері Леони… пальцем… «бррром! бррром!…» бальзаму для його дружини!.. а як він мене мордував!.. тримав підвішеним! бідна моя шия!.. бідна моя шия!..

— Уааах! уааах! у неї є! у неї є!

Стою на своєму.

Двері он там, двері, отам!.. у кінці коридору!.. не деінде!

— Ключнице, ключа! ключа, Туазелько!

Вона тримає в себе всі ключі!

— Відмикайте!

Оті під столом усе знають…

— Ідіть! ідіть! відмикайте!

У Леони де Зейс завжди був бальзам…

— Ні! ні! не буду!

Не буде!.. коридор важко перейти!.. через розлам перескочити… і потім пройти вдовж стінки!.. стінки, яка тріскається, вигинається… за мить осиплеться… ти ба, не буде! ні!.. ні!..

Але вони так люто репетують, що вона наважується, стає рачки… і суне… брррум!.. її відкинуло! притисло! вррранг!.. бррранг! шрапнельна хмара приблизно десь над Фурш!.. і знову!.. вррранг!.. іще!.. вихор спалахів!..

— Купа страхопудів! бандити! крадії! звідники!

Овва! овва! вона! раптовий гнів!

— Свині!.. ледарі!..

Але вона ще нічого… я Норманса стережуся… я між Пірамом і буфетом… розтягнувся… тихенько кличу: «Лілі… Лілі…» а казав антракт!.. що все вщухає!.. от! от! що будинок не розкришило?.. не порепало?.. а «Галет»! «Галет»! Жюль! на вітряку! брррум!.. дудка! флюгель-горн! гондола! брррум!..

Верзу що хочу! гаразд! але де «підпільники» насправді? чи «мурувальники»? мої вороги! самі замурувалися?.. Мюрбат і компанія? люті змовники!.. товариство «Мюрбат і компанія»!.. а його доця? філерка? Туанон? не замурувалася з татом?.. у провалля не попадали? і собаки! і вся кліка! і всі! всі! люті з нашого кутка!.. сміх та й годі! навіть за таких умов, сміх та й годі!.. побачили б ви коридор!.. стіни схожі на акордеон… від струсів! нових струсів! з кінця в кінець! таке треба побачити!

— Гей, там, під низом! Мішки сала! вилазьте!

Хотів, щоб вони звідти виборсалися!.. щоб подивилися… щоб побачили розлам з кінця в кінець!.. розлам уже не на Небесах! він отут! якраз… варто лише підвестися! перекотитися! по скалках… я вам казав, тут повно скалок! із засклених дверей! на цілу тачку! купа! так от, їх майже не лишилось!.. засмоктані в провалля! у розлам! ефект усіх струсів коридору…

— Ну ж бо, пані Туазель! сміливіше!

Спонукаю… беру командування на себе! двері де Зейс! напроти! в кінці!.. якщо вона і далі буде чухатися, мньохатися, нас ображати замість піти по бальзам, то буде пізно, от консьєржка! усе піде під землю!.. і непритомніти вже буде нікому!.. нічого не лишиться… варто подивитись на розлам!.. він стуляється й розтуляється! на очах! і все піде під землю! і привіт! усе!..

— Ах, Мюрбат десь бариться! от мурувальники! от диваки!..

Сміюся… сміюся… до нестями!.. Норманс чує… і всією вагою! брррик! знову!.. знаю його вагу! навалюється на мене! здається, з мене зараз вилізуть легені! до того ж він підстрибує! і знову на мене! товче мене! геп! О, щастя! ковзає… котиться!.. і ми знову в помешканні консьєржки!.. назад!.. покотом!.. я! він!.. ох і вага!.. нехай лишить хоч шмат легень… де там! всідається…

— Фердінане! Фердінане!

Голос… це Лілі!.. вона!.. хочу відгукнутися… не можу… стогну… вона бачить, що я під мастодонтом… який мене додушує… я з останніх сил… підстрибує в мене на грудях… а я тільки «уааах! уааах!» а вона одним рухом! метким! що значить танцівниця! умить! на стіл!.. хапається за люстру! гойдає! розгойдує! і бдзинь! по комісіонеру!.. той обмацує собі голову! я користаюся моментом… вислизаю з-під нього… у коридор! мерщій у коридор! повзу… повзу!

— Ти в порядку, любий?

Це вона, це Лілі… відразу потрібне слово… ніжність…

— А Бебер? Бебер?

Моя черга… непокоюся… їй доводиться кричати, аби я почув! розколина оглушлива! звідти лунають металеві шуми! і скляні! залізячні з глибіні! і гуркіт з іще більшої глибочіні!.. справді вулканічний гуркіт!.. гуррр!.. що ми одне одного не чуємо!.. правда!.. врешті-решт, слово, друге… вона бачила Бебера на четвертому поверсі!.. із «лічильницею квасолі»… на сходах…

— Що вони робили?.. бавилися?.. Він не схотів іти з тобою?

— Ні!…

Коли Бебер розважається, він і за царство не послухається!.. Задоволення важливіше, от як… ще й очі вам видряпає за дрібницю… чи Лілі, чи не Лілі!

— Ти його не забрала?

— Ні!

Лічильниця квасолі сама на сходах, без нікого, притому, що вона ніколи з квартири не виходить, це значить, що її двері зламалися!.. двері зламалися!.. цікаво, де її дочка? зять?… вони б її не випустили… я лікував її від бронхіту, я знаю… ах, вони з нею добре поводяться!.. їй цілими днями тільки й діла, що лічити й перелічувати торбинки! безліч торбинок! велику… дрібну квасолю! цілими жменями! весь передпокій!.. вся кухня… по кімнатах… попід меблями… килимами… і так цілий ранок… потім обід, час спочинку… навіть може трохи поговорити… і мерщій! швидко кави! і на коліна! усе поскладати до торбинок!.. позбирати квасолини! познаходити! щоб жодної не забракло!.. як хоч однієї не знайде, то спати не ляже! ото морока!.. і дочка, і зять утрьох попід ліжками!.. шукають квасолину… дві… три квасолини! А тепер на сходах з Бебером? грається?..

— Ти певна, Лілі? певна?

— Так! Так! Так!

— Не змогла його забрати?

— Ні! Ні!

— А ти звідки спустилася?

— З восьмого!

— Як?

— По перилах!

Невже ще є перила?..

Кричить мені впритул… у моє здорове вухо… запитую: а сходові майданчики?.. поверхи?.. чи довго протримаються?

— Хочеш, піду подивлюся?

Вона готова!.. Та ні! ні! що за вигадка!.. коли він нагорі, нехай там і сидить! Бебер — розбалуваний котисько! йому на нас плювати й поготів!

— Докторе! докторе! зробіть хоч щось!

Знайшли-таки мене! дорачкували до мене вдовж розламу… навалюються на мене… просто згори на мене… майже на мене… Пані Туазель, Шармуаз, його жінка… Клео-Депастр і оті дві з-під ліфта, мої двійко гарпій… мовляв, невідкладно!

— Зробіть хоч щось!.. зробіть хоч щось!

Це вони про Дельфіну! тільки про Дельфіну! чому я нічого не роблю… не роблю заштрика…

— А ваш бальзам де? Га?

Починаю сердитися!

— А звідки в мене ампули? а звідки штрикалка?

А чоловік?.. де цей бик? я ж бо знаю! знаю! вага! показують мені, онде він!.. у помешканні консьєржки… обмацує собі голову, сидить долі… витягає з волосся скалки… бо в нього скляна шевелюра! повно скалок зі скляної кулі! з люстри! і кров сочиться з носа, як у мене щойно…

Саме тієї миті, пригадую, будинок починає хилитися… хилиться вперед! він так ще не хилився!.. згинається, буквально! «а-а-а!» кричать усі… дах завалюється на нас… з ринвами!.. уявіть, як хилиться!.. і меблі каскадами із вікон… лавиною! бах! трах!.. у фосфор!.. у потік на авеню… повно меблів, біс його бери!

А по авеню все пливе! потік лави! від Тертр через завулок Дельме… вся авеню Гавено, ушир!.. що тільки не пливе! ванни, шафи, кухні, казанки… усе рикошетить, гойдається… що з дерева, те палає… є на що подивитися!.. дивлюся собі, от і все… дивлюся, от… для очей це випроба, повірте!.. навіть коли отак лежиш долі, за голову тримаєшся…

— Ви нічого не робите! ви нічого не робите! ви наче з місяця впали, докторе!

Не падав я з місяця! але очі! задивився!.. засліпило… знову засліпило!

— Розбудіть його! він спить! спить!

Поспиш тут!..

Ляп! ляпас! плаф! ще один!..

Якщо поворухнуся, усе пропало…

— Докторе! докторе!

Ляп! Плаф!

— Геее! геее!

Стогну!.. бачать, що я реагую… тинь! динь! тепер кóпають!

— Докторе! докторе!

Це не Клео… не Шармуаз… це інший голос… це Норманс! знову Норманс! голову вже не обмацує, скалок з чуба не витягає… нависає наді мною… ага, у нього наче інший голос!.. зауважую… вже не слабенький голосочок… белькотливий… а голосина груба, огрядності до пари!.. голос інший, бо той був полиняв!.. зауважте, це цікаво! існує безліч спостережень, як голос міниться залежно від емоцій!

— З місяця? питає він… і відразу гух! кулаком у спину!.. Обертаюся!.. кулаком у живіт! цей знає, як мене збудити!.. щойно душив, а тепер лупить! і водночас волає…

— Докторе! докторе!

— Лілі! Лілі!

Уже несила крикнути!.. мекаю… гекаю… «бги!»… при кожному стусані! бо Норманс гукнув інших! «Нумо! Нумо!» аби допомогли! тинь! динь! шаленіють!.. десятеро… дванадцятеро?.. п'ятнадцятеро?.. кóпають гуртом!.. бух! гух! щоб я поліз удовж розколини… між стіною й розколиною…

— Рятуйте її, докторе! Рятуйте!..

Страшенно жалісливі… щоб я повернувся до потерпілої!..

— Рятуйте її, докторе! Рятуйте!..

І знову ногами!.. кóпають добряче! тепер руки! хапають за що можуть! не тільки за руки! усе мені викручують!.. я коли падав під ліфт, то подумав: «гаплик! усі рахунки підбито!» але де там! здорові були! ці луплять дошкульніше! гамселять не менше дюжини! отут! уточнюю! шарпають, товчуть об стіну так, що лишиться саме шмаття…

— Неймовірно, шановна пані, який нехлюй!

Оті двоє, чув, що казали… одна зовсім близько… верещить несамовито!.. «Погань! Погань!»… це одна з двох дівчат з восьмого.

— Не лікар, а свиня якась!..

Це хтось інший… інший голос… може, Перікола?.. галас, громи в небесах, гуркіт в атмосфері, вибухи надворі, можу помилитися… а ще натовкли мене, набили, накóпали!.. чи той голос, чи цей?.. усіх голоси!.. лемент!.. звіринець!.. певен лише того, що всі гуртом!.. на мене! на мене, лежачого!.. бррранг! по ребрах! бо штрикалки не маю!.. а у них що, бальзам є?.. нічого не можуть? а я повинен усе могти! все! маю обов'язок!.. не могли до Зейс збігати? двері виламати? напроти? по той бік!.. на мене! накинулися з досади! бо який ризик? тупі, дурні, злі!

Поштовх! Усі котяться в інший кінець брами.

— Бальзаму! бальзаму!

Я відхекався трохи… кричу їм, що маю на думці…

— Бальзаму! бальзаму! телепні!

Це правда! нехай поворушаться, так їх і перетак! саме час! бо хитає менше… нехай виламають двері! удесятеро… удванадцятеро!..

— Ваша оповідь якась розхристана!..

Чую вас… прислухаюся… я згадував Родольфа… і Мімі… раптом бачу їх біля вікна!.. я бачу їх он тепер!.. бачу!.. рима і розум! як вони там опинилися?.. були на другому поверсі… як спустилися? аж на хідник, онде?.. не знаю… я розповім про цих двох сусідів — Родольфа й Мімі… жахливо, як я міг забути!.. я ще не розповів і «сотої», і «тисячної» того бомбардування! але нікуди не дінетеся, зачекаєте! повернуся до вас трохи згодом!.. рима і розум! почули б ви ті бррруми! вас би теж трохи сп'янило!.. сп'янило?.. сп'янило?.. і мене, котрий не п'є!

— Послухайте її, докторе! послухайте її!

Ага, послухати! послухати! Родольф і Мімі наполягають, наказують мені! обоє!.. ви б їх побачили, мушу розповісти, вони в костюмах із «Богеми»! так, з «Богеми»!.. звідки вони взялися?.. «От у чім питання…» не бачив, як вони спустилися, мали «репетицію» у себе вдома… так! так! це я знав… репетицію сцени зі співами… я не помиляюся, це вони, вони були там… над нами!.. а як вирядилися!.. він у якомусь рединготі, ти ба, у старовинному!.. і перуці з буклями!.. вона вбрана у молоденьку «Мімі», білявеньку! грайливу… хоч за віком, як моя матір… я лікував її!.. напади жару й таке інше… навіть трохи фіброма… і раптом така помолоділа!.. покликання! покликання!.. і залози?.. не знаю… але вражаюче!.. разюче молода!.. неймовірно! мабуть гормони? опотерапія, диявольська штука!.. завжди удвох… і незговірливі!

— Рятуйте її, докторе! рятуйте!

Мімі нахиляється наді мною… ближче… ближче… до вуха…

— Рятуйте її, докторе! Я вас кохаю!

І лясь!.. ляпаса мені! і, підводячись, гарчить!.. «гррр!..» пікантно? ні? припускаю, що такі циклони годинами можуть довести людей до краю… нерви перекрутити! а потім, ще спрага?.. вони хочуть пити… але я теж хочу пити!.. а ще той на вітряку, той більше за всіх хоче пити! спрага! спрага! зловісний! зловісний винуватець усього! чи майже всього! безногий сигнальник! картаю його впродовж всієї оповіді… невблаганно скажете… Невблаганно? трясця! колись це стане історією! у школі вчитимуть! атестата про середню освіту не отримаєте, доки цього факту не засвоїте! закарбованого в граніті!..

— Ану скажіть, хто зруйнував Париж, столицю елегантности?

— Жюль!

— Молодець! вигукнуть екзаменатори! маєш атестат! найвидатніший учень! відмінник почесних грамот! вище голову! не ходи більше по грішній землі! професор! розповісти на всю країну! орел! лети!

І от маєте шістдесят років успіху, краватка на краватці й золоте руно! облизування, табу, мільярди, лаври! ви вирушаєте в Стокгольм, з королями в один пісуар ходите! а може, й більше!

Та прийде смерть… вас поховають… виголосять промови… тепер черга сина:

— Ану скажіть, хто зруйнував Париж?

— Жюль з вітряка! хто ж іще?.. Чортяка Жюль!

А потім і онук! і пра-!.. отак триває тяглість націй, традиції і музика… екзамени!..

Я бачив факти! все, що сипалося з неба!.. самі лише погляньте… Брррум! самі! злива за зливою вогню! погляньте на авеню!.. золотом блищить… переливається! синім! зеленим! бузковим! потоки! і у них ванни! гойдаються! пливуть! перекидаються!.. зустрічаються! із потоку в потік!.. будинки вже не розтягуються, зауважте!.. привертаю вашу увагу! може, ви подумали… ні! ні! уже не злітають у небо… тепер надимаються… розбухають… обертаються на кулі… особливо палац Ламбреказа… справжній палац невеличкий… номер шістнадцять на авеню… карарський мармур рожевий з прожилками… окраса нашого кутка, треба сказати… набухає рожевим… потім жовтим… але не злітає!.. не підноситься! стоїть на місці… між майстернею Фремона і «Гараж де Бют»… він дивовижно дбав про свій будинок, той Ламбреказ! прошу пробачення!.. жодної дешевої витребеньки!.. жодного несправжнього килима! жодного сумнівного «перського» чи хоч доріжки… до останньої дрібнички!.. я знаю, про що кажу… я підробку носом чую за двадцять п'ять метрів… я зростав серед достотного… у часи бабусі фальшиве мало особливий запах, а тепер уже ніякого!.. якби воно й нині пахло, довелося б позачиняти всі музеї!..

А сам Ламбреказ — то уособлена витонченість, чарівний друг, щедрий, чутливий, але відразу сум, дражливість, якщо ви в брудних черевиках… я теж дратувався, коли траплялося до нього… коли лишав брудні сліди повсюди!.. його матір лікував, він цінував мене, але після кожного візиту боліли ноги від викручування… звихнутих пальців!.. від ходіння навшпиньках! з кімнати до кімнати… від «Смірни» до «Смірни»… я дуже добре лікував його матір… вони дуже дякували… вона пішла, коли мене не було… я трохи відхиляюся… але не дуже!.. я казав: палац, тобто номер шістнадцять, нікуди не летить, а тільки надимається… але заждіть! заждіть!.. він хитається, зрушується, відривається! дивина! овва! підноситься! чортівня! я помилився… він ширяє!.. от він над Курнев! я знаю Курнев! він ускочить в розрив неба… ні! повертає… кружляє… проскакує між літаками… прожекторами… хиляється над вітряком!.. ого!.. повисає якраз напроти свого місця! між дванадцятим і п'ятнадцятим номерами… опускається… точно на те саме місце… труситься, дрижить… і стає!.. але вже здутий!.. він геть здувся!.. зовсім схуд! зібгався!.. а фронтон лишився в хмарах!.. дуже гарний фронтон із гербом з однорогом і пантерою!.. як Ламбреказ тепер журитиметься!.. то була, можна сказати, його вивіска: «Одноріг і пантера»!.. відома на всю Європу! найвидатніший гравер Європи і «геральдист»… і що?.. згадував це, доки дивився на піруети малого палацу!.. Згадував… думав про це… як лежав… долілиць… тинь! динь!.. двічі по пиці!.. по моїй! от тобі маєш!.. Родольфу набридло, що я досі лежу… не довго думав!.. тинь! і динь! і знову!

— Телепню! Жюль винен! сліпий кретин!

Я протестую! навіщо він мене товче, от дурило!

— Покинув помирати пані Норманс!

Мімі його підбурює!.. уже мене не кохає…

— А у вас що, є ампули? чи, може, бальзам? чи тільки срака? кокетка! шльондра!

Маю дати відсіч!.. досить з мене ляпасів!

Коли мене виводять зі звичного стану, тобто щирого, філософського, я себе уже не впізнаю…

— Пранцювата! Істеричка!

Додаю…

Саме цієї миті нас знову кидає!.. будинок знову хитає! як ніколи брутально!.. усі навпочіпки і рачки!.. ураз! умить! нічого не відчули! гамузом! усі під ліфт! усі, хто є! п'ятдесят душ! галасливі й склеєні! намацую!.. знову обома руками… хапаю… пхаю… ох, знову чийсь роззявлений рот! Тарррабум! нас знову кидає в коридор!.. звідкись навалюються три тіла! зненацька! з усього розмаху!.. але вважаймо! розлам поряд!.. тримаюся за стінку… знаю… три тіла перекидаються!.. я вже ледь дихав… нехай карамболять деінде!.. розплющую очі… хочу бачити… занадто сліпуче, пекуче!.. «Пірам! Пірам!» Пірам тут… велика морда… ні, це не Пірам… якась дама… дама з кучериками… хапаю… обмацую голову… переходжу до іншої!.. ще одна… чоловіча… ні! такі вуха, це таки Пірам!.. я вам не сказав про Пірама, що в нього радше медвежа морда? кругла, кошлата, оченята малі… але вуха довгі, як у спанієля… назагал не дуже гарний псюра… особливо ззаду… круп вищий… задні лапи довші від передніх… довгий хвіст гладкий, довгий-предовгий… теж на кшталт спанієля… і шерсть кучериками, коротка шерсть кучериками… на конкурсі «Красуні й собаки» першого місця не посів би… Красуні теж, скажіть-но, голі!.. я б їм зробив медичний огляд, тим «красуням» із собаками! я б їх відучив, як напоказ себе виставляти, хизуватися! нічого ганебнішого, як зиркати на «красунь» розібраних! гай-гай, геть не смішно, стільки атрофій! розпач, ті цибаті! справді, прутні з пуття зводять! зводять! щоб людство не продовжувалося, щоб закохані заспокоїлися, щоб голод більше не завивав під дверима, аби щоранку не додавалося вісімдесят тисяч душ, яких треба годувати… усе просто, досить заснувати Журі з розбирання й дефілювання красунь… нехай ногами кренделі крутять!.. ні!.. ні!.. такі як є!.. справді атрофічні!

Отож Піраму, нехай і кумедному, цигейково-спанієльному, нема чого боятися… а ще приязному й чутливому… ми знову полізли під стіл, я шукав йому Туанон, його Туанон… він зі мною… лазив… рився… скавчав… не могли знайти…

— Це ти, Піраме? це ти?

— Гав! Гав!

Він бачив, що я намагаюся, але там задушно…

— Ну ж бо, Піраме, назад!

І гоп! на хвилі!.. вдовж розламу… відкочуємося!.. он лантух сала, он… другий… три… чотири… котимося разом… а знадвору золота заграва! золоті снопи!.. Думаю про Кремоїля… я вам не розповів про Кремоїля? але ж він найважливіший! який я забудько!.. що все навколо Кремоїля! уся ця оповідь!.. а не про самі громи й літаки!.. і про Жюля-обрубка! і Цивільну оборону, і Періколу… ні! ні! Кремоїль теж важить!.. Скоріше важить!.. Кремоїль — король нічних клубів!.. його слова мені відлунюють! слова Седіба Кремоїля! мені «дін! дон!» у макітрі… брррум! брррум! відлуння… Але Кремоїль теж!

— Багато золота, Жюлю! саме золото!

Це моя вина, що ви не знаєте!.. Не розповів про Кремоїля!.. Кремоїля й Жюля!.. Жюль мав розписати йому стіни… стіни його нового клубу… як я міг забути?.. претендую на хронікера!.. а таких персонажів забуваю! Кремоїль саме вскочив у халепу… його «Джунглі»! фіаско! на вулиці Трюдена… хоч і хвацький заклад… розташування, опорядження, усі лялечки з «Адама», з «Тентена», усі справжні хлопці з вулиці Скріба… бездоганний нічний клуб, для тієї епохи… двісті тисяч на меблі й оздоби!.. і всі свої в «Рітц»! знайомства! найважливіші гості зі Сходу! Та як не крути, катастрофа! хоч і весь «Мажестік»!.. Чорта лисого! ніхто не заходить!.. чому? чому?.. Кремоїль зрозумів: погане оздоблення! атмосфера! «не заклична», як він казав… але приміщення шикарне!.. у серці кварталу розваг!.. нуль! його «Нічні джунглі»!.. фіаско!.. однозначне!

— Тепер тільки золотистим, Жюлю! більше, ніж золотистим! я вирішив! ще більше, ніж золотистим, розмалювати! щоб не виглядало сумно!

«Джунглі» розписували… пів року розписували! Замакович декоратор…

— Я витягнув його з Алеппо!.. кузен! хай йому біс! казав йому: без срібла, Замо! щоб нічого сріблястого!.. а він усе розмалював сріблом! з патьоками!..

Тепер головне, щоб не сталося такого самого з Жюлем!.. «Сміх янголів», вулиця Сент-Етерп! і щоб нічого, крім золотистого!.. та Замо скопіював був «Неан»! божевільний! кабаре не кабаретить! цілий статок! тепер такого вже не станеться!.. за Сент-Етерпом особисто простежить!..

— Приходять, ніби нічого… три місяці в Парижі — і кінець!.. нікого!

Потім чути не міг про свого алепського кузена!..

— Ще на п'ятдесят тисяч мене розкрутив! Щоб я його через Лінію[179] переправив!

— Їдь і чекай мене в Марселі! сказав йому… за п'ятдесят тисяч ушився! погодився!.. а то сидів би тут до скону!..

До речі, а той флюгер нагорі, щось я перестав дивитися… гукати йому… що він подумає?

— Агов, срака на коліщатках! бахур! у позолоті! у повній позолоті!

Обертається… добре мене бачить…

— Лілі не бачив?

Він же нагорі, хіба ні? вивищується над усім!..

Мене згрібає чиясь рука… дві!.. три!.. десять рук!.. і шпурляють мене, штовхають мене в коридор!.. а коридор гойдає, кажу вам!.. і мене викочує з коридора до риштака!.. Пані Туазель усе мені згадала!.. неначе оскаженіла!.. я кричу, як вона викручує мені руку!.. «Ой! ой!» а інші чобітьми своїми! човг! і бух! і вжух! і все по ребрах! кричати вже несила, так луплять! чобітьми, водоспад ударів! і бух! і вжух! що від мене лишиться!.. але у певний спосіб вони мене обожують!.. це для мого добра! для мого добра!

— З нами! ну ж бо! з нами!

Мушу лишитися з ними!

— Бальзаму! бальзаму!

Двері в кінці коридору! лементують безперестану, мовляв, треба! несамовито всі! квартира Армелли! У Армелли повно лікувальних бальзамів! усе забито бальзамами! це всім відомо! можу їм допомогти! попри все! посунути з ними! ключ має пані Туазель… але забула, де поклала?.. і що? і що?.. і двері скособочило!.. стеля просіла… хіба що всім навалитися гуртом! Гей! я можу, хоч і рачки! можу! повзу! сміливіше! усі! отак! гуртом! двері вже хитаються, піддаються… зараз розлетяться! і стінка разом з ними! я готовий, але консьєржка мене стримує… та ті не бачать! хапають за чуба! інші кóпають! і товстун із ними! товстун лупить кулаками і бух! і вжух! і ще! я не марю… це не гармата в кінці вулиці… бах! гах! гамселять від душі!.. пробуджують мене, це правда… бо вже був знепритомнів!.. чую удари, зсередини, із себе… і ззовні, з неба…

— То що, увесь час про те саме?

— Так! так! саме так! мордують мене… Армеллині двері скособочило… і це моя вина?

— Ламайте, ну ж! ламайте!

Не хочу нічого ламати!..

Консьєржка найзавзятіша…

— У неї повно, справді! у неї повно!..

Та мені що! мені аби чкурнути звідти!.. нехай самі Армеллині двері трощать!..

Доповзти до хідника!.. уздовж стіни… «долізти або померти»… здається, так було в законі чотирнадцятого року?..

— Дурепа! Дурепа!

Ага, це не до мене… Це Родольф шпетить нашу консьєржку…

— Ключі! ключі!

Нема! Нема!.. жодного ключа!..

— У вас ключі!

Вона пручається!.. він дістає ключа… пробує… другий! колупається в замку… не ті двері! коридор не той! Армеллині двері по інший бік!

— Йолоп! недотепа! тупак!

Не може витягнути ключа!.. надходить хвиля!.. його хитає й кидає в інший куток!.. падає долілиць і не ворушиться… ключ зламався й застряг у замку…

— Панна де Зейс десь поїхала!..

Усе, що може сказати, от тупак!..

— Звісно, поїхала! от дурень! волатий!

Краще не скажеш! усі інші, і Клео-Депастр!.. що не втрапив відімкнути!.. бо двері не ті!..

— Роззява! злодій! недотепа!

От як картають!.. а він лежить долілиць… чекає, щоб перестало хитати… щоб будинок не танцював… щоб уже не переплутати! але яким ключем?

— Хто мене дражнить волатим?

Лють! дійшло!.. але без спорів!.. немає часу! хвиля! порив! такої сили, що склепіння брами розбухає! так, розбухає! збільшується! так! справді!.. розбухає удвічі! Родольфа підводить з плит, отак, з підлоги… несе і викидає аж на вулицю!.. а інші повзучі, скрючені, скоцюблені сплітаються, зліплюються ще гірше… ще гірше! може, це нагода все скінчити! Гоп! до дверей! напирай! на правильні двері! вони не переплутають, як Родольф!.. мерщій! руки, ноги, голови, груди! хай зіб'ються докупи в одне тіло!.. скільки їх? тридцять?.. п'ятдесят сусідів? діти… старі… і кілька дебелих… але жодного завважки з Норманса!.. а той спить… знову заснув… уже не біля жінки… а під ліфтом… спить сидячи… хропе… оцей би двері висадив! силу має!.. лінивий мастодонт! до біса, то ж його Дельфіна врешті-решт!.. Дельфіну треба рятувати! це ж для неї всі бальзаму шукають!

— Пані Туазель! скажіть-но! скажіть-но!

Кому ж як не йому виламувати двері!.. ого, усі гуртом кидаються! туди! брррум! туди, усі! Не чекають!.. пускаються! метаються… їх п'ятдесят! упереміш голови, руки, ноги — одним вузлом! бррранг! у двері! у ті, що треба!.. двері не встоять…

Скрегіт… скрип… штурх!.. ти ба, їх відкинуло! усіх відкинуло! увесь клубок!.. тіл! їм боляче! кричать!.. «ой-ой-ой!» двері, мов пружина… нема ради!.. «ой-ой-ой!» лантухи сала!.. стогнуть… усі попадали й лежать! та нехай розворушать Норманса, ту гору жиру! трясця!.. нехай поторсають, присилують! кому ж як не йому ламати двері!.. знову гукаю… рачкують до нього, їх десятеро… п'ятнадцятеро… двадцятеро… торсають товстуна… хитають… бабах! товстун завалюється! спав, спершись спиною на клітку ліфта… ударився головою! прокинувся! не дайте йому знову заснути!.. щипають! штрикають шпильками! жирну дупу! штрикають у дупу!.. а він хропе! хропе… знову заснув!.. от феномен!.. вони беруться вдесятьох… удванадцятьох… підпирають!.. підводять! ого! підтримують!.. ставлять, аби тримався рачки!.. головою вперед!.. для тарану! його пузище звисає майже до килимка… справжній гіпопотам!.. без перебільшення! головою вперед! так краще… і бабах! скособочені чи не скособочені… двері піддадуться! він проламає!.. тільки б захотіти! вони трохи відступають… усе кубло… підпирають його… і знову пхають у сраку! гуртом… удесятьох… удванадцятьох… пхають… уявіть собі ту масу!.. розумію їх замір… вони бачили мої спроби… як я протистояв стихії! дочекатися пориву! і дррринь! і головою в двері! всі пхають його в сраку! із завзяттям… їх уже десь сорок його пхає — і раз! стратегія гурту… уловлюють поштовхи… відступають… очікують миті!.. мерщій! дррринь! головою!.. «о-о-о!» головою!.. «р-р-р-а!» хрипить!.. двері схитнулися… але стоять!.. і всіх знову відкидає!.. відпружинює!.. усіх! товстуна! розлітаються! падають хто де!

— Хай вам біс, слимаки безголові! ну ще раз! і хором!

Нема ради!.. групую їх за сракою… сміливіше! хором! хором! за сракою! велетенський кабан, уперед! рвійно! добре, якби його гарбуз репнув! не тільки двері!.. мене он як душив! важливий спогад! незабутній! я б його почастував бальзамом! щоб краще таранив двері! щоб розтрощив їх! треба штовхати! уперед! отак! розтрощити двері! ох, бальзам!.. подуріли від бальзаму… у Зейсихи його повно!.. повно! у Леони де Зейс! правда! правда! і я хочу!.. їх збадьорити! ентузіазму додати!.. великих зрушень без ентузіазму не стається!.. приєднуюся до войовничої фаланги… втираюся між тілами… і всі пхають товстуна у сраку! і дррринь! і не впоперек!.. вчіпляюся добряче… хапаюся за що можу… мала грудна клітка… маленькі цицьки… і гоп! і гоп!.. напираємо чи ні?.. напирають… мляво!.. ні! ні! от справжній порив!.. тут Клео-Депастр Ремон… Ремон себе вже не шукає, уже знайшов!.. він тут, майже біля мене… тут Шармуаз на два тіла далі… ах, пані Нантон, молочниця!.. теж тут! не з нашого будинку! Еліза Нантон, молочниця… шукає свою тітку… прийшла шукати тітку… «Тітонько! Тітонько!»… її крамниця на вулиці Моке… не близько!.. вся вулиця згоріла… жодної цеглини! жодної віконниці! лементує!.. лементує!.. у неї чоловік негр… негр на війні з Німеччиною!.. гаїтянин… таким чином, ворог Німеччини!.. «Я гаїтянка! я гаїтянка!…» кричить часом…

— Усе одно пхайте! пхайте! кава з молоком! пхайте!

От як я її називаю!

Пану Хіменесу, пані Брант плювати, що вона гаїтянка!.. коли треба двері ламати!.. дурна молочниця!.. Еліза Нантон! і величезна Нормансова срака!.. нехай пхає! ми ж бо пхаємо? пхаємо!.. потім шукатиме тітоньку!.. «Тітонько! Тітонько!»… на шостому!.. коли щось лишиться!.. і її негра теж, коли щось лишиться!.. бо на вулиці Моке нічого не лишилося, як вона каже!.. лементує!.. а ми гуртуємося за сракою велетня!.. але ще не налягли!.. зосереджуємося… усе нагромадження тіл, отут!… зосереджуємося… щоб не попхнути впоперек!.. ми тісно сплетені…

— Напирайте! напирайте!

Пані Туазель! сама рішучість!..

— Ні! ні!

Краще б ключі знайшла, клята церберка!

Це Родольф вигулькнув! звідки він узявся?.. на штурм! у нього ще один ключ!

Знову колупається в замку… дзвякає…

— Це не ті двері!.. не ті!

Знову зойки.

— Та як не ті? ті!

Він має рацію…

АРМЕЛЛА ДЕ ЗЕЙС

Ясно написано!.. синім по червоному… видно ж!.. великими літерами… «Армелла де Зейс»… який телепень цей Родольф!.. крррак! звичайно, ключ ламається!.. знову!.. відповзає на три метри назад…

— Її нема! її нема!

Усе, що може сказати, точніше, прорепетувати! от дурень!

— Що? що, кого нема? її нема? звісно, її нема, от дурень волатий!..

Ага, цей голос не тремкий! це голос магістра Візіоса!.. упізнаю цей голос… отже, він теж тут штовхачем велетенської Нормансової сраки?.. Магістр Візіос?.. своїх думок не приховує!..

— Шахраї! засранці!..

Ситуація дедалі отруйніша… він норовиться!.. звісно!.. гонористий!.. спирається на стінку… на стінку, яка халабудиться, вихиляється…

— Хто сказав, що я волатий?

Не встигає!.. бррранг! гримає додолу!

— Хто сказав?.. хто?..

Влаф!.. його кидає пластом… дурило! чванько! кривляка! розтягнувся на весь зріст!

— Хто сказав?.. хто?..

Белькоче!

— Та я!.. Та я!..

Парататрах! Влуф! чи не найрізкіший порив! його підносить! несе!.. на той край коридору!.. ширяє! ударяється! банггг!.. гепається!.. репетує!.. забився!.. та ми, штовхачі, не поступаємося! упираємося, тримаємося! більше! ще більше! дочекатися миті… попхнути! попхнути!.. завзятіше, усі! і вррромб! уловити порив!.. але штовхачі верещать! репетують, що їм зле!.. ти ба! сміливіше! сміливіше! чого їм зле?.. товстун має розтрощити двері! головою!.. і «раз!» даю команду!.. даю команду! ні на що не здатні! уклякли!.. «Пхайте! раз!» голова точно спрямована? гаразд! вррронг! нарешті! поштовх! сміливіше! головою! він спав… тепер бекає!.. «бе-е-е!» реве!.. двері прогинаються… але не репаються!.. треба знову!..

— Пхайте! Ну ж бо, пхайте, докторе!

Це мені хтось накази віддає! мені! цікаво! недоумки, недоноски, покручі, поріддя! якщо товстунові голову розтрощимо, хто буде вбивця? бач, знайшли бевзя, на мене хочуть звалити! усі тридцять шестеро! на мене! розігналися! дзузьки! навіть оті двійко гарпій мене напучують!

— Пхайте його, докторе! ну ж бо!..

І знову «доктором» звуть, щоб я добряче пхав товстуна у сраку! щоб я йому макітру розтрощив! знайшли найдужішого! ти ба! аякже! мене не надуриш! не буду! інстинкт злостивості! ненависні й хитрі! як мене ненавидять! упритул! тут не казати, тут відчувати треба! я пхати можу, але не якнайдужче! не дужче, ніж ці тридцять шестеро тут! музику вже написано! і сценарій! як тому голову розкраять, то винен я! а як двері розламають, то їхня заслуга!.. як Дельфіну врятувати, то вони!.. а як вона умре, то я!.. немає більше справедливості на землі, є тільки змови… кубла опороку… до біса ту Дельфіну!.. знепритомніла, велике діло!.. але Лілі?.. Лілі передусім! де Лілі?.. на якому поверсі?.. ніхто з юрби мені не скаже… я її бачив… ми розмовляли… вона знайшла Бебера… і потім?.. потім?.. чекайте… чекайте… що мені казала?.. новий удар!.. усе знову в поволоці! що я бачив?.. чи не бачив?.. Лілі?.. Брррум! годі мньохатися!.. відірватися від них негайно! міг відірватися одним порухом… перекотитися на хідник! силком!.. ризиковано! наздоженуть, то буде не до жартів, візьмуть і приб'ють!.. не втечеш! від таких несамовитих!.. що не пхав того у сраку, як вони! і двійко гарпій упритул до мене!.. і Клео, який знайшовся, і Ремон… «Отак! отак!» гукав він… насправді він опинився у мене між ногами… у міжніжжі… ми становили одне ціле позаду Нормансової сраки… його знову бере страх! це я про Ремона… «Це ж він, докторе? це він?» він уже не певен, чи це Нормансова срака… чи чиясь інша?..

— Та він! хто ще! сміливіше! пхай!

Але вони якось неохоче, без завзяття!.. таке враження… враження!.. усі! сперечаються…

— А вона давно поїхала?..

Відмовки-перемовки!

— Тиждень?

— Ні, два!

— Ні, три!

Точно не відомо. Це про Армеллу… і куди? брррум! у Шаранту!.. та в яку там Шаранту! ні! до своячки, у Вандею! дурниця! яка дурниця! до дядька у Люневіль!.. овва! Люневіля вже немає! вона в Оверні! рятується в Оверні! а її мавпа?.. по банани поїхала? ги-ги-ги! по банани! кому банани? канарці? дурниці! банани в Люневілі! ні! зерно! Бонзо, її мавпа! банани! уявіть собі, яка брехуха! по ґрапу поїхала!.. не можуть дійти згоди!.. товстун тим часом ледь тримається рачки… хилиться… усією масою… мало не перекидається… хропе… «Тривога, слиньку!»

Ну а двері? що з дверима?.. усі чекають попутного поштовху… так би мовити… але не пильно… балакають… обговорюють, по що Армелла поїхала на північ, на південь… чи на схід?.. щонайменше двадцять, двадцять п'ять думок!.. Магістр Візіос знову за своє:

— У Люневілі немає бананів!..

— Вона не казала про Люненвіль! Казала, ненадовго… «поїду, бо тут дуже відлунює!» отак вона висловилася, як їхала, Клер Армелла де Зейс… такі були її слова… написано на табличці… «Я поїхала»… готичними літерами… ну то й що?.. непроста особа, та Армелла де Зейс! не тільки з бананами для мавпи… куди насправді подалася? хтозна!

— Докторе! докторе! нумо! пхаймо!

Клео раптом розлютився! хапає мене за вухо і крутить! і за яйце! другою рукою! отак! відразу! здурів!..

— Хитає вже менше! кричить… нумо! пхаймо!

Я й сам бачу, от йолоп несусвітній! що вже не так хитає! краще від нього!..

— Докторе… докторе…

Думав про Армеллу, ви не повірите!.. відволік мене!.. що їй робити у Шаранті?.. замріявся, зі мною буває… а цей йолоп крутить мені тарахкальця!..

Безліч фосфорних спалахів у хмарах… вибух за вибухом… можна звикнути… але викручування трахкалець — до такого не звикнеш, ні!

Брррам! трррам!.. думаю про Армеллу!.. гороскопи! вррромб! але це не бомба! це товстун! велетенський!.. не тільки його срака… голова… головою грюкнувся!.. не у двері, об підлогу! кам'яну!.. головою об підлогу… мастодонт! криво попхали… двері не зламав, а завалився! сам завалився!.. з Ремоновим халатом на голові… він пом'якшив удар… йому тюрбан нахлобучили… з халата тюрбан накрутили… щось подібне до тюрбана! треба обстежити голову… коли Ремон мене відпустить… плюх! це я йому відважую бебеха просто по носі, дринь! каблуком!

— Докторе! докторе!

Тепер він у крові!.. а в Норманса де рана? хапаю його голову обома руками… обмацую… обмацую… тюрбан весь у крові… оглядаю лице… малинове, набрякле… таке ж велике, як і срака! а ще він говорить!.. щось говорить!..

— Докторе! докторе! будь ласка!

Зауважте, він тепер люб'язний…

Але в небі? бомби? а знизу?

— Ситуація не кращає! Вррромб! і бррранг! не кращає! відлуння гучніше й гучніше!

— Овва! овва!.. чи не пора змінити трохи тон! бррранг! брррум! скільки можна гриміти? бомбами! торпедами! скільки сторінок самих тільки брррумів! якийсь велетенський барабан, а не письменник!

— Потерпіть, будь ласка! потерпіть!

Як і Норманс, я теж тепер люб'язний!..

— Не посилайте мене до біса! найшикарніше попереду!.. не нищіть правдивого хронікера!.. погляньте на Плінія Старшого, роки минули, доки він наважився на велику справу… піти й понюхати Везувій! переконатися, що там справді сірка… я у вас не прошу такої жертви!.. смерті вашої не прагну!..

Отут, у коридорі, звідки я оповідаю, тут пікрати, вуглець… і трохи сірки… але не стільки, щоб умерти!.. але краще не співати!.. доказ: Перікола заткнула пельку… найнебезпечніше: осколки!.. ми, згруджені тіла, захищені!.. хоч і кóпаємося, і навкулачки!.. напруга!.. Так, треба боронитися!.. але Дельфіна?.. де Дельфіна?.. і Лілі?.. і Бебер? де всі?.. важко пригадати, бо стільки бомб… нічого не згадаєш!.. особливо я, уже скільки років як контужений!.. хай воно сказиться!.. а тут іще осоружний Потоп!.. де Армелла?.. так, а де бальзам?.. жирний кнур і гегемот Норманс даремно голову собі забив? бо двері цілі!.. він їх не зруйнував!..

— Ти їх пробив, товстуне? га?..

Мовчить.

Хапаю за тюрбан, трушу!.. от як зірву з голови закривавлений халат!..

— Згляньтеся! каже він, згляньтеся! згляньтеся!

От чорт! він не історик!

От Пліній Старший був героєм!.. хоч йому ніколи не пробачили, що в розпал виверження попхався з цілим флотом принюхатися до лави й сірки, не повіривши ніяким балачкам! справжній вчений! скінчив погано, але піднесено!.. хочу його уславити!.. є присвята на початку книжки!.. як порівняти з нашим мастодонтом, котрого тридцятеро пхають в сраку, то справжня велич, той Пліній! Пліній — герой сірки, вулканів і так далі. У Норманса слабка вдача! двері встояли! ще й як! хоч ми правильно його всі пхали! рішуче! під правильним кутом! але не досить рвійно?.. не слід його винити надміру?.. міркую… аж тут увесь будинок підкидає! ще раз!.. пробачте за повтор!.. нас підносить!.. вище, пані!.. тоді як над Абес каскад громів! знову!.. підносить! кидає! поривом! усіх! плазом! мастодонта… нас усіх!.. у коридорі! і вррромб! і бінггг! долі! усі, хто є в помешканні консьєржки! мене знову притисло до гегемота!

— Ковбасний велетню, де наш бальзам?

Запитую у нього!.. він не зламав дверей!

— Моя дружина, докторе! дружина! Дельфіна!

Наважився! наважився! вимагає!.. харкає мені в пику!.. самою кров'ю!

— А ти двері виламав, хирляк такий?

А що, неправда?.. його поставили, прилаштували! коли ще буде така нагода, щоб голова якраз напроти дверей, а ми усі позаду його сраки? і щоб поштовх підоспів?.. удалий! щоб нас кинуло втридцятьох! уп'ятдесятьох! щільною масою!

Він же погодився бути попереду! це по-перше! раз! його Дельфіна! його голова! його жінка! трясця! заради неї нехай розтрощить двері! бальзам, це ж для неї! для його Дельфіни! щоб хитнуло добряче! і ми його прилаштували саме так, головою якраз напроти дверей! гай-гай, товстун-нездара!.. навіть ті двійко гарпій і пані Туазель так послужливо навпочіпки теж пхали!.. «ну ж бо гей!»… але надто зволікали!.. не вловили слушного поштовху?.. втім, не знаю… і знов чекали! чого?.. на тому кінці… там… на тому кінці!.. попадавши… тільки Родольф і Мімі на ногах… ті двійко ні хвилини спокою…

— Хвойда! кривдить він її, безталанна!

— Рогоносець! Блазень!

Не знаю, що там у них за ревнощі…

Хіба це не вкрай гидко? Замість об'єднатися, стати рачки й поперти на двері!.. задля порятунку Дельфіни! а як горлали!.. «Бальзаму! бальзаму!» і що? і що?.. зараз їх провчу! зараз натовчу!

— Усі навпочіпки, телепні! мастодонта наперед! зібратися в купу!

Так, але товстун упоперек!.. треба поставити як слід! бо він хилиться… хитається… треба підперти!.. і голова щоб саме напроти дверей! Від Мімі й Родольфа ніякої помочі!.. занадто метушливі! збуджені!.. хай їм біс!..

— Мерщій! На коліна! сюди! не метушіться!

А де Пірам? І Лілі?.. і Бебер? і всі?

Везіння! шанс! скористатися!.. чую, як насувається хвиля… бачу мур!..

— Ну ж бо, гей!

Гукаю!..

Пхають! усі пхають! крррак!

Неповторно! щойно вишикувалися, попхали як один! усі сорок як один! проламали двері! товстун у проламі! головою! шия у проламі! ще поштовх! нова хвиля! є! «гррра!» усі стогнуть! є! шия! тулуб!.. зад! упхали!.. повністю товстуна! інші за ним, за його сракою! навала! двадцять! тридцять шість тіл! ще хвиля! усі в квартирі! усі в Армелли! перекидом! ті ще перекиди!.. боляче, кажу вам! так! лемент! але двері вибито!.. як йому вдалося?.. товстуну! Нормансу! а де він? де? як голова? що з голово?.. Ага, і Туанон тут! так! на килимку! забилася? а двійко дівчат з восьмого… розкуйовджені, кажу вам… коси на очі!.. ого, й Пірам, он… усі покотилися! сторчака!.. як він пробив двері? я бачив шию у проламі… Гегемот? шия!.. а решта? зад? і всі ми? усі покотом хто де… попід столами, під ліжком… але ж товстун, а голова? голова! аж перед скляною шафою… закотився аж туди… лежить в калюжі крові… не ворушиться… барилом догори… артилерія знадвору скаженіє, скажу вам!.. знову ППО на вулиці? чи з авеню? з площі Тертр? не знаю… ні, нижче… з боку Барбеса… ще з Барбеса… паркет знову ворушиться… меблі пані де Зейс підскакують і грюкаються одні об одних… але виламані двері міцні були… ми пройшли!.. як?.. тепер усе ригодонить! скляні шафи!.. цяцьки й витребеньки!.. крісла!.. усе танцює польку в коридорі!..

— Агов, Лілі! Агов, Лілі!

Гукаю… відповіді немає… Норманс, який лежав барилом догори, перекидається, повертається й блює… у свій тюрбан!.. усе у свій тюрбан… Ремонів халат! упав з голови у згустках крові… він туди блює!

— Бальзаму не хочеш, чоловіче?

Справді! Має право!.. питаю в нього… але де бальзам?.. для початку!..

— Пані Туазель! Сторожихо! Опудало! де бальзам захований? Омлетна пика!

Усі шукають бальзаму! вісімнадцять рук! шістдесят рук! навпомацки! під меблями… під шафою! під килимом… знайти не можуть… неймовірно! веремія! у Армелли все гамузом!.. меблі!.. усього подвійно!.. потрійно!… чотири шафи!.. двадцять стільців!.. вона торгувала? не може бути?.. чим? проте нічого не можуть знайти… повзають… стикаються одне з одним… «отам! отут! ні! нема!» Куди стара карга сховала?.. де бальзам? Я буцнув Норманса… визнаю… визнаю… через очі… дуже болять очі! сліпучі спалахи — це дуже тяжко!.. фосфору й магнію!.. товстун своїм барилом усе перегородив! блював, тепер не ворушиться…

— Хто бачив пляшки?.. шукайте пляшки! де в біса можуть бути? флакони!..

Тепер звинувачення в крадіжці… Ніхто не співає!.. ница пересварка, що хтось усе покрав… нічого не знайшли… от я, я врівноважений! міркую логічно! навіщо всім отам лазити? і сваритися! Аби хтось один шукав, то знайшов би! аби шукав ретельно! а так нічого не знайдеш! кривляки свині боягузи лінюхи! жодного флакона! здається, мали бути флакони… не можу шукати! очі страх як болять! кричу їм:

— Не можу шукати!

І цього досить, щоб вони накинулися зграєю!.. стоноги! членистоногі!.. накидаються!.. знову ламають двері! ховаюся!.. обороняюся!.. відбиваюся ногами від несамовитих! Буц! Гуц! по пиках!.. відступають! намацую… Пірам, його голова!.. його вуха… обмацую Норманса… голову Норманса… пов'язую назад тюрбан… у нього щось на голові! згусток засохлої крові! схоже на форштевень буксира!.. Уже не блює… лежить у власній калюжі, голова на килимі… у власній калюжі… уже не хропе, може, послухати його? Ні!.. Спочатку хвора… заради якої вибивали двері!.. заради якої пхали мастодонта!.. заслуги невеликі! от чорт! поміркуймо! він тільки дав себе попхати, це все! а бальзам? не знайшли?.. а про хвору вже не згадують!.. хіба не сором?

— Бальзаму! бальзаму!

Знову гукаю… шпечу всіх!..

— У шафі! у шафі!

Гукаю їм… аби шукали!.. не знаходять… нишпорять… усе падає!.. повно цяцьок і витребеньок… амулети, дурнички, емальки, мініатюрки!.. брязкалець, як у циганки, у Армелли! їй-бо! не одна скляна шафа дріб'язку… чотири шафи! які танцюють польку, онде! підскакують! хочуть утекти!.. а плазуни порпаються, торсаються… а дріб'язок сиплеться каскадом… перекинули одну шафу… це не вони… сама нахилилася! праворуч! потім назад!.. несамовито! весь будинок! вир речей!.. усе ураз висипається з шаф! усі Армеллині цяцьки і витребеньки! усе у коридор! і ми теж! усі плазуни, і я, і товстун! мій бастіон! гамір! нас різко кидає! тіла, речі, шафи! і Туанон, і її псюру! і всі шибки! усе вивергається на нас, закидає! притрушує! увесь Армеллин мотлох! Ох, я боюся тільки розламу!.. що він знову розверзнеться отут! трохи… так!..

— Не пхайтеся! не пхайтеся, от дурні!

Щастя, що не попадали туди! усі!

— Не пхайтеся! не пхайтеся!

Порив!.. брррум! і стіни!.. на щастя, в інший бік! стіни і кахлі вдовж… усього коридору… уже немає кованих дверей до брами… вони розсипалися, я вже казав… провалилися в розлам… посеред коридору… он там розлам!.. Ми теж можемо там зникнути! усі ми! усі! нас скільки?.. десять? дванадцять?.. п'ятдесят?.. і Пірам!.. і купа брухту! вррромб! ковані двері! у розлам!.. я вже розповідав… весь час розповідаю про розлами, які я бачу… от і розрив у Небесах!.. розлам у підлозі коридору!.. і провалля шахти ліфта!..

Але назагал справи краще… прошу зауважити… бомб менше… громів теж поменшало… грози не минули, ще десять воднораз!.. але вже наче віддаляються…

— Вам аби грози! брррум! і брррум!

Чую вас…

— А Небеса з розривом на всю шир?..

Не можу сказати, що небо стуляється назад!.. Ні! ні! інформую вас про певне затишшя, от і все!.. Дивлюсь назовні… дивлюся в простір… велика роззявленість «захід-схід» на видноті!.. літаки влітають і вилітають, як заманеться!.. так, у Небеса!.. з Небес! крізь розрив Небес! крізь розверзнутість!.. на ґрунті, на землі все ж краще… великий сад біля вітряка вже не так палає… не так тріскоче, зауважте… вітряк стоїть… трохи похилився… але стоїть!.. Після всіх хвиль, які його хитали!.. бракує одного крила! вирвало!.. це все!.. бачив, як воно летіло і палало! а той шахрай з гондолою лишився без піджака!.. тепер він голий!.. король атмосфер! як є! крутиться! обертається! розважається!.. от персонаж!.. поручні позносило!.. він вистояв!.. балюстради більш нема!.. візок на коліщатках тримає рівновагу!.. на межі провалля!.. на межі вогню!.. на весь сад!.. але він хоче пити! ти ба, знаки подає!.. заспраг!.. у провалля не полетів! а ще й поручень! зауважте!.. підмосток не такий широкий! за такого каскаду ураганів!.. розриви бомб навколо!.. торнадо літаків!.. от його єство! бридкий обрубок! і провокатор! знову провокує! відчепив дзвоника!.. дзвоника згори, із самого верху! між двома крилами! там дзвоник на вітряку! і дзень! і дзинь! дзвонить, з руки в руку перекидає!.. знайшов розвагу!.. кумедний акробат!.. і водночас петляє у гондолі… зиґзаґує!.. дзвонить на всю долину!.. на всю долину під низом! на весь Париж! і для нас, біс його бери! для нас також!.. бачить, як ми дивимося!.. от персонаж!.. а довкола все горить!.. звіддалеки!.. надто в бік Аньєра… але палає вже не так!.. але все ж палає!.. час від часу спалахи!.. і димить густо!.. його лахи згоріли, фокуси не помогли! я вже казав, я бачив, як то було!.. один рукав спочатку! потім другий рукав!.. тому тепер і голий, без нічого! голий тулуб!..

— Гей, безсоромник! сальтисон! ковбасон! індик! віслюк!

За те, що не перекинувся, виродок такий! він як у себе вдома там, де всім паморочиться! без палиць! а що йому! без перил… і безперестану! шугає! шмигає! на межі провалля!.. тримає рівновагу! чхати хотів на мою лайку!.. Заспраг! подає знаки! Пити хоче? ну то й що!

— Стрибай, агов, малюк! ти Лілі не бачив?

Не бачив!.. ні! не бачив!

— Стрибай та й приходь попити! мерщій сюди!

Показую літрівку… тут під брамою повно пляшок… повно пляшок з помешкання де Зейс… тільки я нічого не пив!.. і не доторкнувся!.. п'ю тільки воду!.. усі сусіди напилися й нічого не побачать… чекатиму, доки з крана знову потече!.. сила волі або смерть, от моя вдача! так хай і знають! як Пліній!.. не хочу спостерігати захмелілий! ми в розпал Потопу… без води! та мене уриває Пірам… міркував собі… міркував… носом у підлогу… «гррр!..» Пірам гарчить…

— Що ти хочеш? Теж пити?

Хоче вийти!..

— Що тобі, собако?

Обмацую… він скиглить… ран немає… він сцяти хоче… акуратний пес… мацаю члена… пружний! пружний!.. повен сечі…

— Сци собі! сци, синку! Сци отам! пссс!.. пссс!.. пссс!..

Хідник пекучий… нехай там посцить… але Норманс усе перегородив… майже все… притис нас до стіни ліворуч… ти ба, а інші повернулися назад, відповзли… назад до Армелли!.. мов краби! раптом «га! га!» згуки радості!..

— Га? що? що?

— Знайшли! знайшли!

Розтрощили якусь меблю!.. і не тільки меблю, а й стінку позаду!.. натрапили на схованку флаконів! звідти випадає сила-силенна флаконів!.. і не тільки бальзаму!.. усього! у коридорі карамболі! і дзень! і дзинь! об стіни! церковний передзвін! ага, а той собі бавиться!.. своїм дзвіночком! та тут інший дзвін б'є!.. клін! клен! бабах! це плазуни раптом розлютилися! усе патрають у Армелли!.. де Зейс затайлива нещира заховайлива! ану диван! ліжко! матраци! усе перевертають! усюди схованки! і які хитрі!.. Ремон, так, він! розпоров диван… ножем! кухонним! а потім фссст! і матрац!.. десять пляшок коньячного спирту! а тепер сейф! гнів наростає! сейф опирається! беруть підставку для парасоль… предмет масивний, бронзовий, так просто не піднесеш! беруться вшістьох! пинг! сейф не витримує! а там скільки пляшок! море!.. кірш! коньяк! куштують… прицмокують! а вона нічого не сказала, от складувальниця!.. ах, гороскопниця! мала чим горлянку полоскати! велике стерво! от що ховала! Я задоволений, усі зайняті… мене забули… меблями Армелли переймаються!.. тепер уже молотком, даруйте!.. ах, і скляні шафи! знову скляні шафи! там чи не сотня флаконів!.. іще! іще! ти ба, «Мадмуазель Нітуш»! корчила невинну! прийдешнє! теревені!.. брехуха!… а ось і карти!.. ворожила! усі вкрай розлючені, кажу вам! от її карти, карти Таро!.. іще раз перевертають ліжко! казяться! хочуть розкрити всі таємниці! вони її спалили б, якби їм трапилася, бісова підступна стара шахрайка!..

— І бальзам! бальзам!

Кричу їм… саме час! бо нічого не лишиться! трощать! трощать! уже не розуміють, що роблять!.. п'яні! геть п'яні! довго не пили, але тепер!.. «Буль-буль-буль!» усе, на що натраплять… п'ють як не в себе!.. уже й рачкувати не здатні… лежать… лижуть підлогу! усе! де є хоч крапелька чогось!..

— Нормансе! Норансе! бальзам!

Він тут! уявляєте?.. хропе… харчить… не озивається… а ті все трощать… а його жінка?..

— Де твоя жінка? де твоя жінка? ведмедю такий!

Сіпай його, не сіпай!.. хапаю за тюрбан, він знову його насунув, трясу його… марно!

— Бальзам, Нормансе!

А ті жадають коньячного спирту, кіршу! еліксиру «Распай»! ти ба, які смаки!.. віскі! от що їм до вподоби!.. галас!.. віскі! віскі в моді!.. а у мене почуття Обов'язку…

— Бальзаму! бальзаму!

Ніхто мене не чує… вони перекидаються, перекочуються від стінки до стінки! брррум! галас! спробуйте тут знайти бальзаму!

— Банда! потолоч! погромники!.. злочинці! а хвора?

Їм кажи не кажи!.. Коло шафи заходилися!.. на частини розбирають!.. знову проштрикують диван… десятьма… п'ятнадцятьма ножами!.. винюхують!.. винюхують!.. ага, ще перина! величезна!.. майже з пів Норманса! з пуху! розривають! розрізають! з неї хмара! хмара пір'я!.. Ага, і флакончик!.. показують мені… і карафка!.. «От бачите! от бачите!»… розмахують… і флакончик!.. із зеленою етикеткою… «От бачите! от бачите!»… самі що знають?.. зграя горобців!.. так, це… бачу!.. «Бальзам»… он етикетка! от як добре… Бррром! Вррру! черговий порив!.. такий протяг, що склепіння неначе надимається!.. прошу дуже! хмара осколків!.. шквал градин!.. справді градин, червоних!.. вогняних градин!.. і всього скляного від Армелли!.. тут гарно під склепінням!.. і розлам посередині!.. уздовж!.. знаєте… чимало збитків… аби все не покотилося в розлам! до ями! і ми вкупі!.. є від чого заволати! та вони не розуміють, бо геть п'яні… волають, бо пляшки покотилися… волають, бо ще хочуть пити… усе потрощили, от пияки!.. бурдюки алкоголю!.. ти ба, гороскопниця!.. запасла напої для Перемоги! Армелла де Зейс! хитро запасла, Армелла де ла Клер де Зейс! гамериканцям думала продати! за долари! от вам сп'яніння Перемогою! так само і Кремоїль! я саме думав… міркував потроху… вони все запасли! скільки алкоголю! потоки алкоголю!.. відтак і доларів!.. Мюрбат теж щось запас? мій «мурувальник»! коли мене «замурує», то розживеться на Перемозі! Патріотизм, Помста, Багатство!

— Гей, Туазелько! Гей, омлетна пико! а ти що припасла, га?

Не відповідає…

— Ти де, консьєржко? ти де, стара корово? де ключі?

Гукаю… неголосно гукаю, бо спрага допікає!.. спрага не до кіршу… зауважте! спрага до води, от і все!.. я коридор не лизатиму!.. краплі алкоголю! Пірам теж не буде!.. ми хочемо води! лише води! Ми з Пірамом! він висолопив язика… я висолопив язика!

— Води, стара відьмо! води!

Не просто спрага… усвідомте! спрага просмажена!.. спрага пропечена!.. У Пірама теж… не тільки від фосфору, від палкого потоку по авеню, а від пекельності вітру… останній порив найпекучіший… від вибухів, з вирв, здалеку… ще далі, ніж з-поза Пуассі!.. ви б глянули, які там барви, які виверження!.. а я думав, усе стихає… ага, здоровенькі були!.. з новою силою!.. і з далини знову насувається! не повірите… он там два… три бррруми… яка в них ціль?.. знову Сент-Уен?.. я бачив немало феєрверків… нічого схожого!

А гівнюку на коліщатках, звиняйте, наплювати! нагорі! усе до лампочки, ні стиду ні совісті! без поручнів! без дрючків! без прасок!.. ходором ходить! дзиґою крутиться! не падає! на межі провалля!.. робить що хоче! увесь поміст йому, отакий завширшки! шмигає по столу, можна сказати! під ним усе місто, уся долина… уся в пожежах, у вогні під ним!.. аж до Сени!.. він вивищується! панує! і смикається! дзвонить! дзень! дзинь! регоче! бачу, як регоче… увесь голий у гондолі… дзвонить!.. ага, і пити хоче!.. знаки подає, що пити хоче!.. язика висолопив… язика! а у нас що? не язики?.. теж є! показую свого! висолоплюю! спрага! а Пірам! теж висолопив?

— Агов, злодію! бусурмене! гівнюче! дзвонарю! крадію! давай сюди, бахуре! стрибай, мазило!

Ганьблю його на всі заставки!.. аби розлютився, то стрибнув би… може?.. може?..

— Мерзотнику, приходь вип'ємо! мерзотнику! ще трохи є! поглянь! поглянь!

Ще є на денці… показую…

— Замовкніть, докторе! замовкніть!

А їй що?.. Це Мімійка!.. не хоче, щоб я Жюлю інвективи виголошував!

— Замовкніть, докторе!

Затискає мені рот рукою! щоб не кричав!

— Нумо, на коліна! на коліна!

Наказує мені… поряд із собою! на коліна, як вона! біля вікна…

— Моліться за нього! моліться!

І підносить руки до Жюля… і складає долоні…

— Моліться за нього! моліться!

Ага, молитва недовга! перепрошую! пліф! плаф! пара ляпасів! з розмаху! Родольфику! Родольфик казиться! тинь! динь! дає здачі! консьєржка, саме поряд, кидається йому під ноги!.. вона мене була порятувала від Нормансища трагічної миті… тепер кидається під Родольфика!.. важко пояснити… ви б бачили, в якому він стані!.. кипучий!.. його жінка молила Небеса за Жюля!.. Родольфик несамовитий з люті! отак! навкулачки!.. тягають одне одного за волосся — консьєржка, Мімі, він сам… б'ються не жартома!.. тинь! динь!.. під канонаду!.. духопеляться… котяться! клубком… кублом… коридором!..

— Там розлам! розлам!

Кричу їм… та їм кричи не кричи!.. хай летять у безодню!.. хай їм біс!.. вони закочуються у куток… в кінці коридору… і далі чубляться… Родольф викручує Мімі руку! та верещить! ще й як верещить! іншою рукою хапає консьєржку за шиньйон! а та хапає його за яйця!.. я все бачу… уміє битися!.. тепер не можуть виборсатися з кутка, притиснуті Нормансищем!.. усією масою!.. між товстуном і стінкою!.. погано чую, як вони одне одного шпетять, а тільки лихе дзявкання… наче дитячий вереск… наче з дитини шкуру здирають!.. легко здогадатися… це Туанон!.. упізнаю голос… мене гукає… «Докторе! докторе!..» звідки гукає? з того кінця! з Армеллиної квартири!.. її чимось привалило… чимось… так, схоже! балдахіном? комодом? ліжком у стилі ампір!.. перетовченим ліжком ампір! голос дитячий пронизливий! рушаємо туди з Пірамом поповзом… відштовхуюся від товстуна… відштовхуюся від інших, котрі чубляться… відбиваюся від них, хвицаю!.. тинь! динь! коли вони такі скажені, то безжально! два… три стусани!.. це вже не люди, а істоти! тинь! бринь!.. усе карамболем! чотири! п'ять разів!.. у повітрі повно пір'я! і повно скалок на паркеті! усе маринується в алкоголі! гай-гай, помешкання «ясновидиці»! ліжко було впоперек, а тепер сторчака від струсів… а на ньому кучугура всього! дві шафи! чотири чи п'ять стільців, а ще комод!.. і під низом дівчисько!

— Пані Туазель! дівчинка! дитина!

Коли вона така вже «рятівниця»! хай рятує не тільки Мімі! а й дитину! дитину! малу Туанон, доцю «мурувальника»! їй більша загроза!.. невже не бачить? не чує? вона задихається! під горою меблів! їх треба познімати! усі! «рятуйте! рятуйте!» це вам не битися! п'яні кретини!

— Сюди, пані! Сюди!

Показую… Тримаю малу за ногу… тримаю… ухопився, не відпускаю!..

— Нумо, пані! Нумо! гоп!

Треба підійняти меблі!.. інші теж! гуртом!.. хапаю другу ногу!.. другу!..

Але там не одна нога! і не дві! там дванадцять! п'ятнадцять ніг!.. щонайменше сім чи вісім тіл вилазить… їм байдуже до Мюрбатової доці!.. вони думають, чи стати на бік за!.. чи проти!.. вагаються, чи Мімі натовкти, чи Родольфа… а ще й гикають!.. усі гикають!

— До ями всі! Негідники! кретини!

Лаю їх!.. лаю!

Дивляться на мене… сходяться… щоб прибити?.. ні!..

— Ну ж бо! Де ваша чуйність? Врятуймо дівчинку!

Показую їм ліжко… гамузом усі меблі… он скільки роботи!.. троє підходять упритул… серед них Ремон… мала вже не кричить… а тільки стогне… треба познімати всі меблі, от!.. поперекидати! побачимо під низом! усі троє, серед них Ремон, хапаються за ліжко… а сторожиха де? де сторожиха?

— Чортова дурепа! де вона?

Придибує… не знаю, що вона пила… чи її Ремон прибив?.. обоє мляві… ці меблів не подужать! дивлюся на консьєржку зблизька… на її омлетну пику… аж тут брррум! шафа схитується!.. хилиться! перекидається! завалюється! але не завдяки їм! весь будинок трусить! усю будівлю! поштовх із самих глибин! ліжко повертається… новий каскад пляшок! невичерпне ліжко! котрих були не знайшли! не здогадалися про цю схованку Армелли! це не марення! дзенькають на весь коридор! синь! дзинь! по всіх стінках! і не якогось там негодящого червоного! «К'янті»! Не повірите! марочні! і «шамп»… я думав, вони вже напилися… де там! знову жлуктять! як не в себе… глитають… попід стінкою… рачкують… ласують… флакони б'ються… дім хитається!.. і жоден не гримне в розколину! ні! жоден! як і Жюль на вітряку не посковзнеться! це просто неймовірно, але це так! це більше, ніж везіння, це щось інше… дивина… Ага, от вона, мале стерво!

— Це ти? це ти?

Вислизнула з-під шафи… з-під ліжка… з-під усього… а Пірам який щасливий! як б'є своїм хвостищем! хоче її всю облизати! і лице!.. не може!.. язик сухий!.. лиже насухо… йому болить… їй теж… гавкає… гавкає!.. Норманс теж поруч… між стінкою і нами бурдюком лежить!.. тюрбан пристав до стінки… голова тримається.

— Агов, комісіонере, папір є?

Згадую раптом про папір!.. кричу йому… брррум! і брррам! що з того? мені бракує паперу!.. нехай знає! спить? хропе? бомби! чи не бомби! він нечемний, що тут скажеш! убити мене хотів! як і Жюль! тому винен мені паперу, я певен! нехай знає! носиться зі своєю жінкою! а моя де? моя що, не рахується?.. і Бебер? у небі вибухи і спалахи, і що? що?.. виверження! війна на небі! але ж у мене тиражі!.. а у Деноеля більш нема паперу!.. нехай знає, гегемот такий!.. я не жартую! а той хропе! «хррра!» все одно докричуся! він мене почує! «фріци забрали в нас шість тонн»!.. Деноель Робер, уже покійний, добре кметив, та все одно пропало десять тонн у грибоварні в Ені… десять тонн! схованку таку ніхто не знайде, казав він!.. а десять тонн згоріло!.. у тунелях, де років з двадцять як уже не вирощували грибів!.. хіба не гарна схованка? і що?

— Гей, гладкий бурдюче! лежиш! хропеш! усе байдуже? спекулянт!

Його варто потрусити… нехай послухає, мішок із салом ушестеро! удесятеро більший! а голова!.. хай йому біс!.. що на голові!.. кров не тільки з голови… з рота теж, я бачу… і з носа!.. увесь заюшений!.. і костюм, і штани… не лише халат! тюрбан на голові! крові, як з бика!

— Треба все з нього зняти! усе зняти, пані! роздягнути! гігієна!

Мерщій! гігієна!.. я так вважаю! навіть до лікування!

— Будинок зараз завалиться, докторе!

— А що тобі до того, дурепо, потолоче! випивохо! крадійко! німфоманко! омлетна пико! давай ключі, почваро!

Досить гарних манер! усі лицеміри! хай знають, що я думаю! тридцять шість тисяч шрапнелей! дррр! дррр! бах!

— Ключі! бальзаму!

Він же так благав, гладкий бурдюк! просив бальзаму!

— Професор Брамс!

Реву їй.

— Шукайте, консьєржко! бальзаму!

Погрожую! тільки це і розуміє!.. погрози!

Пляшки вальсують, передзенькують! Хапаю одну за горло! Спираюся півколесом на стінку…

— Шукайте бальзаму! недоріко!

Це її коридор, зрештою!

— Ви теж, шукайте! шукайте!

Мене не чують… досьорбують залишки… струмочки!.. між розламом і стіною… місиво! усе вилизали! а лилось струмками!.. і з товстуна кров! увесь бруд!.. твань!.. усе, крім води! нас мучить спрага, Пірама і мене…

— Гей, Жюлю! гей, дивися!

Бачить мене… чудово мене бачить… Я без дзвіночка… але повторюю його рухи…трушу, махаю пляшкою, вона такої ж форми… отак от… дзень! дзелень!

— Ну ж бо! Приходь, вип'ємо!

Дзинь! Об стінку! розбиваю! на скалки… щоб побачив, як тече!.. бачить… та не стрибає!.. не наміряється!..

Та ба, у Армелли знову зойки! нові скарби алкоголю!.. досхочу «Кюрасао»! повно шампанського! нові запаси! від струсу зі стінки випали цеглини!.. ніхто не забився! хоч і сипалося… Повипадало на них… вони вже не можуть пити… нічого вже не можуть… вже напилися… корчаться зі сміху… блюють… клянуть Армеллу відьму, мерзотницю підступну, що її кірш отруйний!.. жахливо! так вона ще й зрадниця!.. хай тільки повернеться додому!.. з мавпою, канаркою, бананами!.. зараз все її житло потрощимо!.. для початку! за зіпсутий алкоголь! відшмагаємо, як з'явиться! за справедливість!

— Усе потрощили, йолопи! а де бальзам? що, випили?

Не мають ні найменшого поняття… мекають… гризуться… і все… і блюють!.. падають у биті пляшки… дзень… дзинь! ріжуться об них… волають…

— Стерво! потолоч! свиня! підлота!

Між собою чи де Зейс клянуть?.. не знаю… не задоволені, це точно! брррум! удар з-позаду… нас котить до іншого кута, усіх!.. назад!.. тіла… пляшки… Туанон… Пірама… і мене!.. у шахту ліфта! попід ліфт! схоже, уся Гірка напнулася, розбухла… потім зібгалася… струси, хвилі, уявіть собі!..

— Це чи не тисячний порив!

— Еге ж! еге ж! що поробиш? тисячний! пориви з провалля біля «Дюфаєля»!..

Усі це знають! увесь район! що найгірше провалля під «Дюфаєлем»… три кар'єри один над одним!.. три кар'єри розбухають! як бомба проб'є, то так трусоне! і вся Гірка може завалитися! а що тоді наш розлам! ми навколо нього плазуємо хто куди! лишилося тільки Провидіння! але ті пияки начхали на Провидіння… хто блює… хто лиже… їх може забрати вкупі зі склянками і меблями… бо трусить не тільки в Армелли!.. згори, з поверхів!.. може затягнути у вогонь!.. на авеню!.. але ні!.. ні!.. зачепилися… згрудилися і оббльовуються… досить хоч раз визирнути назовні… я визираю, як я вже казав, визираю!.. розповідаю вам!.. там і далі бенгальські спалахи… шрапнелі… скільки вже наблимали!.. про жар навіть не кажу!.. як у печі!.. і гірше!.. я, котрий не пив і краплі ні джину, ні коньяку… нічого!.. мені б трохи води!.. тільки води!.. мені й Піраму!.. тільки води!..

— Пані Туазель! згляньтеся, хоч трохи води!

Де ця сторожиха?..

— Лілі! Лілі! Лілі!

Ага, Лілі!.. бачу її!.. була отам!.. ні!.. не вона!.. самі відблиски!.. бенгальські відблиски… сині! примарилося, либонь, примарилося? привіт! тоді кричу в повітря, до того… бомби чи не бомби!.. він почує!

— Ти не бачиш Лілі?..

Ні! спраглий! спраглий! подає мені знаки, що хоче пити! ти ба який! усі хочуть пити! кнур! ців кнура!

— Стрибай, гей! сальтисоне! ковбасоне!

Дуже хочу, щоб стрибнув! з розгону! розгін!.. з гондолою!.. ні? ні?.. бо він голий… то попливе!

— Стрибай і пливи!

Якщо злетить, то полетить!

— Монгольф'єр!

Як полетить у полум'я, то поп'є!.. як полетить ген високо… ще вище!.. у глибінь Небес… родину Лютрі зустріне поза Небесами!.. посміється!.. ми теж гучно порегочемо! жовто! червоної синьо!.. така феєрія!.. а тут мчать знову літаки!.. посипають!.. притрушують!.. червоним! жовтим! синім! зеленим! це трохи більше, ніж у Плінія! У нас сто Везувіїв за раз!.. і з усіх боків небокраю! він отруївся сірководнем, той Пліній! а ми? ми?.. теж мені, натураліст недороблений! Везувій — то лиш мініатюра поряд з тим, як земля під нами здіймається, вивергається, вирує з-поза Анделіса на заході до Кретея на півночі! і ще двадцять гейзерів! у Венсенні замок зринає, неначе з хвилі полум'я! і стає чорним, геть чорним на тлі вогню! уже неначе привид замку!

— Хіба це не полотно, гей, пришелепуватий? Так? ні? хіба не полотно? агов, митець із піччю!

Мій голос не долинає… він не чує!.. забагато відлуння під брамою!.. отут, під нашою!… і розлам! і вся вакханалія у глибині! у глибині розламу! танці! а на дні ліфта теж!.. речі з поверхів!.. є також і люди, це певно!.. у розламі! у глибині розламу, з речами…

— А де Пірам?

— Онде!..

Хтось мені відповідає.

— Нормансе! Нормансе!

Повзу, підповзаю, торсаю Норманса… голова прилипла… тюрбан прилип… величезна туша похитується від струсів… мов буй гойдається на хвилях коридору… припалений до стінки… своїм тюрбаном! хропе? спить? не чую його… ага, от! він видає «Буааа»!… але це не доказ! це ніщо! чи це я «Буааа»?.. на власні вуха!..

Мені, власне, до лампочки Норманс! але от дві дурепи мене дратують… колись замовкнуть?.. «Вони чудово ціляться!»… знову за своє!.. тремтять, стерви!.. «вони ці… ці… ці…!» зубами цокотять!.. ах, вони ці?.. ці?.. ці?.. зараз заткну їх!.. я їм зараз поці… як візьму за горлянку!.. однією лівою!.. одну точно задушу! одну сестру! хоча б одну!.. уже рушив… рушив… але консьєржка саме гукає… знову вона!

— Докторе!.. Докторе!…

— Що, докторе?..

— Бальзам!

Показує флакон! знайшла!.. нарешті!.. етикетка «Бальзам»… бачу флакон, світло сліпуче!.. але він не повний… це теж бачу… треба дати непритомній!.. але як її напоїти?.. як перетнути коридор?.. там же розлам!.. їх там не менше десяти… дванадцяти… п'ятнадцяти… по той бік, навколо нещасної непритомної, кричать, що вона мусить попити!.. чого? адже бальзам у нас!.. по наш бік!.. де я із консьєржкою! Ну що ж! ви скажете: «Стрибайте! чого ви чухаєтеся? перестрибуйте розлам, одним стрибком! розлам!.. там усі нездари по той бік! ні на що без нас не здатні!» без мене!.. особливо без мене!.. я лікар, чи не так?.. гукають мені: «Докторе! докторе!» тим часом пробують розтулити їй уста… не можуть… вона не піддається!.. хапають за обидві щелепи, щоб розціпити зуби… пробують підважити, щоб розціпити зуби… ложкою!.. двома ложками!.. її заціпило!.. стисла зуби… ляпають її по стегнах… по щоках… навіщо?

— Розтуліть їй рота! волають вони мені…

Я лікар чи не лікар? Біс його бери!.. махають двома! вісьмома! дванадцятьма ложечками!.. аби я стрибнув, перестрибнув розлам!.. драстуйте!.. я розповідав про коридор… розколотий навпіл! до кінця уздовж!.. аж до вулиці.. але ми по цей бік, а вони по той!.. вимагають: «Сюди! сюди! розтуліть їй рота! хвора задихається! рятуйте!» гарні поради! але її чоловік, те одоробло, він не йде!.. і не ворухнеться!.. міг би хоч трохи допомогти! міг би заповнити розлам, закрити!.. як? та своїм тілом! хай йому біс! хай йому біс!.. ми б по ньому перейшли!.. а він прилип до стінки своїм тюрбаном… згустком крові… хропе собі… але його маса корисна, з цим погоджуюся… усі осколки з вулиці, усі жаринки зі згарища летять на нього! рикошетять об його барило… якби не він, може, нас би проштрикнуло… зрешетило б з ніг до голови!

— Пані Туазель, стрибайте! спочатку ви!

Показую місце, де можна спробувати! Ну ж бо! гоп! але де там! не хоче й край! а ті боягузи обісралися зі страху, їм допекло, вони ображені! бо не хочу стрибати!

— Ви її не лікуєте! не вмієте! роззява! професор Брамс сказав!

Що сказав професор Брамс? Вони що, знають професора Брамса?

— Він сказав камфори! камфори! заштрик!

— Чим заштрик? прутнем?

Нічого під рукою… нічого… ні лікарської валізки! ні штрикалки!

Бррранг! брррум! мало не забув про оркестр у небі! барабанний дріб шрапнелей… оглушливий!.. що ті напроти змушені горлати…

— Кофеїну, докторе! ерготину! кураре!

Що мушу робити… вони знають ліпше за мене! що повинен робити, чого не повинен!.. злість бере!

— Ось!.. ось маєте!

Зриваю з товстуна тюрбан! смикаю щосили! остобісіли їхні поради! цей велетень — знаряддя, як ним скористатися?.. ану, допоможи здолати розлам!.. він сильний, коли схоче!.. кров'янить, хропе… вся з нього користь!.. кров стікає з голови! з маківки, я бачу!.. але такі дрібниці його не будять… буркоче, мурмоче і все.

— Кат! потолоч! садист!

От! от що вони про мене кажуть з того боку розламу!.. що ж! що ж!.. а тим часом плити розлазяться! плити вдовж розламу… і плити попід стінками!.. по той бік! зараз усе завалиться!..

— То хоч послухайте її!

Дрозди співочі, я вас слухаю!.. мені товстун потрібен у розламі! сперш! повністю! нехай його туди запхають! у розлам!.. з його барилом!.. тоді я по ньому перейду! ризикну!.. нехай затулить собою розлам… але зараз у такому стані, розпростертий у калюжі, він ні до чого не корисний!.. а скільки крові втратив!.. бачу… бачу… розтікся не тільки алкоголь, а й кров!.. і не лише… каша! з усього!.. жах!.. слизько… Пірам теж ковзає!.. У нього шерсть злиплася, склеїлася від кіршу й крові… як йому тепер стрибнути! навіть йому, собацюрі! несила! то що вже про нас, про консьєржку і про мене… ні, нема й мови!.. ще раз дивлюся назовні… авеню… вітряк… поворот на Дерера… навала меблів проминула… проїзд вільний… завдяки струсам! бомбам! небо вже не так відсвічує… не так палає… менше бенгальських спалахів… здається!.. чи це в мене очі?.. занадто засліплені? що я гірше бачу?.. не час виходити надвір!.. притискаюсь до стіни… скорчуюся… дарма мене гукають всі сусіди!.. Пані Туазель теж ані кроку… притулилася до товстуна, між стінкою і товстуном, лежить в його калюжі… з бальзамом не розлучається!.. струс! знову струс! притискає до серця флакон, кутає у хустку… Пірам сидить між нами… повзає, як ми!.. я чого боюся, так отого розламу! Хотів би, щоб Норманс туди скотився! але розлам то розтуляється, то стуляється! від глибинних вибухів! з кожним вибухом думаю собі: от зараз! буде слушна мить! якісь дивні поштовхи зринають з глибин, із найглибших, із крипт! бомби вже не затримуються на поверхні! падають відразу у провалля… просто до катакомб!..

— Це не Гірка, а справжнє решето! Панове й пані!

Я попереджаю! гукаю їм! та тим йолопам начхати! їх цікавить, коли я перестрибну розлам! коли я розженуся! а як же камфора? чи вони забули? заштрик? етер? нічого під рукою! лише бальзам!.. у консьєржки у флаконі…

— Ну ж бо! ти! стрибай!

Обертаюся до Жюля, до іншого кінця брами… до Жюля нагорі, он височіє! безногий гондольєр! вивищується! йому теж пора стрибнути! він усьому причина! у дуже дивні ігри грає!.. з сигналами для стратосфери!.. гай-гай, непевними сигналами!.. ет, був би тут Оттавіо, усе б уладналось за якусь хвилину!.. за хвилину сюди його б доставив! ув оберемку! не те що цей Норманс, бо ж Оттавіо, то людина, відвага, усе! не купа сала, як Норманс!.. у Норманса сила, визнаю!.. але до чого?.. стіни розхитати?.. проламати двері? бо справжня сила, правдива, то геть інша річ!.. це не тільки сало! Був би тут Оттавіо, то я сказав би: Мерщій! і стягнув би того фігляра! і дуже швидко! «обрубка у гондолі»! ув оберемку!.. отоді б ми трохи поговорили!.. він би в мене обирав, «обрубок-гондольєр», або перемахнути враз через розколину, коли він такий акробат, або забиратися к бісу! мчати у візку по авеню! самотужки! розтинаючи вогонь!.. він же цілий час торочив про піч! нарікав, що не має печі… справжньої, «гончарської»! тепер матиме!.. нехай покаже, як уміє вогонь використовувати!

Та Оттавіо поряд не було… Він чергував-вахтував на самому вершечку Сакре-Кер!.. крутив сирену рукопаш!.. тривоги оголошував!

Отож, що робити з товстуном-Нормансом? самому пхати його у розщелину? перекинути туди?.. з таким об'ємом!.. дивлюся на його барило… такого треба вдесятьох! удванадцятьох! уп'ятнадцятьох!.. та ті п'ятнадцятеро тепер по інший бік розламу!.. а з цього боку тільки консьєржка, я й Пірам… але якщо не зіпхнути його до ями, він нас роздушить!.. я це передбачаю… коли хитне з глибин… він скотиться на нас!.. смертоносний монстр! а все навколо тріскається… осипається!.. всі стіни!.. репаються! коли думаю, як мене засудили до «замурування»!.. чудово!.. живого! рішення організації! Памела була певна, бо сама чула… «замурувати»! трясця! нас усіх зараз замурує! хором! досить глянути на коридор! як він закручується! хиляється! організація! чи не організація! і стеля!.. а з-під столу ще гучніший дамський лемент!.. не тому, що я не поруч! не тільки за Дельфіну, котру я не рятую!.. а тому, що все завалюється! і в глибині!.. скільки ще флаконів випадає звідусіль! з нових поруйнованих схованок!.. що висипається у Армелли!.. усе, що позаховувала та ворожиха!.. хто б здогадався! арманьяк!.. ганусівка!.. віскі!.. вони не все потрощили! безліч пляшок! лавина впадає до потоку на авеню!.. провалюється у розщелину! яка то ширшає, то вужчає!.. справді як жива! гарна картина!..

Слід визнати очевидне: гамерикоси не дивляться! закидають ліворуч і праворуч! скільки мелінітів вихлюпують!.. от де багатство! достаток! прислухайтеся лишень до тих ескадр!..

Саме у мить, як я міркую, розлам у коридорі стуляється!.. ще раз! у консьєржки всі казяться! хочуть похапати флакони!.. кидаються в коридор! хапають! «Пити! пити!»… підводяться… хитаються… і мала Туанон теж, мерзотниця!.. мало не штовхає мене… блює… вона теж блює! переступає через мене… новий струс! вррромб!.. розлам розходиться!.. перейшли! от їх затиснуло з нами!.. нас усіх разом! затиснуло! ще й як! затиснуті під стінкою зі мною і товстуном Нормансом, і з пані Туазель, і Пірамом… по той бік під столом тільки непритомна…

Чекайте! Пані Туазель теж там! скористалася миттю, як розлам зійшовся, і перескочила до себе додому!.. пляшки бальзаму з рук не випустила… тепер вона у своїй квартирі поряд з непритомною… показує мені пляшку, бальзам!.. «Докторе! докторе!..» нічого без мене не може!

— Докторе, розтуліть їй рота! влийте в неї!

Бачу її звідти, де ми тепер… добре бачу… не втрапляє розціпити рота… пробує… пробує… десять… двадцять разів! щелепи стиснуті наглухо…

— Нумо гоп! усі гуртом! беріться за руки! за ноги!

Закликаю… знаю маневр! п'яні чи не п'яні, мусять згуртуватися! щойно яку велич показали! злигалися і розгулялися так, що тепер здатні на всі чудеса! я ж бачив, як Армеллині двері трощили! гегемота штовхали удвадцятьох п'ятьох!.. тепер мова вже не про двері… їх уже нема! тепер Дельфіну треба рятувати, на той бік усім дістатися! розщелину здолати!.. починаю розуміти тактику!.. взятися за руки хрест-навхрест! утворити стоногу!.. присісти, ноги прямокутно: «усі гуртом — або смерть!» непереможною фалангою! розлам нехай розтуляється чи стуляється, ми перескочимо! усім геройським гуртом!.. та й по всьому!.. аби були тут Лютрі замість перекидатися у хмарах разом з шатром!.. ми мали б шість… вісім… дванадцять додаткових ніг! негайно до нашої стоноги!.. це вам не по Небесах ширяти!.. це інша річ!.. на Небеса всякий може полетіти!.. їх занесло на Небеса!.. та нас туди ніхто не понесе, на Небеса! ніхто! ніхто не перенесе до помешкання консьєржки! через розлам не переправить! тільки героїзм! порив! стоногою фалангою! один порив сорока ніг! уявіть собі! Не перелічу всіх, хто став до нашої стоноги, але передусім це я, Родольф, Мімі, Туанон, яка вже не блює, пані Клео й молочниця… щодо цих я певен… але без лічильниці квасолин!.. без пані Ксантіп!.. вони були? чи не були?.. і ще п'ятнадцять, двадцять інших… ще двоє моїх недотеп! обоє!.. і Пірам!.. тепер фаланга має рушити! пора!.. за моєю командою! коли будинок похитнеться… і розлам повужчає!.. стулиться!.. бо інакше фаланга розпадеться… не доскочить!.. і поглинеться проваллям!.. це ризик! Беру командування на себе!.. усе ясно!.. холоднокровність — моя вдача!.. урятувати хвору? Так?.. ні? Пані Туазель сама не втрапить… бачу її по той бік!.. безсилу!.. схилилась над Дельфіною, хоче, аби та попила… але де там! Дельфіна не просто непритомна!.. їй звело щелепи! гай-гай!.. це значно гірше!.. я б залив у неї бальзаму!.. певно! але як дістатися на той бік!..

— Нумо! Гоп! гуртом!

Мусять учепитися одне в одного, переплестися… і вловити слушну мить… коли будинок похитнеться…

Я зможу Дельфіну напоїти!.. розтулити щелепи! десятьма! двадцятьма! двадцятьма п'ятьма ложками, як треба! ти ба, зсудомило! а товстун, тобто чоловік, Нормансище, йому до лампочки, що його жінка не може пити! чи вона отямиться, чи ні! він через розлам не скочить! лежить у калюжі попід стінкою! хлюпає, хропе… єдиний, хто б нас позбавив, скинув би його в провалля, гегемота! але його десь нема! Оттавіо! сирену крутить! от невдача! але стривайте, я сирени щось не чую! є така справа… «волонтер сирени»!.. він так каже! каже! волонтер по сідницях, так! ще й який!.. волонтер по сховищах у метро! правда з правд! сідниць сідниць сідниць повно у метро! на кожній станції! отам Оттавіо й забарився! загубився у сідницях!.. тепер його не дочекаєшся!..

Аж ось надходить великий струс… бачу по стінах… по візерунках тріщин… час гуртуватися в фалангу!.. Руки, голови, лікті, усе укупі!.. усі вкупі перескочимо або провалимося! всі гуртом!.. розганяємося і гоп!… «А-а-а-а!» зойки! які зойки! не дострибнули!.. наскочили на перешкоду!.. у розламі!.. просто посеред розламу! «ай!.. ой!..» у розламі!.. посеред розламу!.. бронзовий столик!.. не помітили!.. Армеллин столик!.. упав… загруз… отам!.. і ми на нього наскочили! уся наша стонога! з розгону! бубух! уся наша стонога фаланга! ох і забилися! подряпалися!.. катастрофа!.. відлетіли назад! Так! уся когорта! розкидана попід стінками! А стогону! а скиглення! а люті! і недарма!.. адже так вправно стрибнули!.. певно б, перескочили! аби не той клятий столик! що ж, нова спроба!.. спершу витягнемо столик!.. вибору немає!.. витягнемо та й поготів!.. тим часом бранці шахти ліфта гукають на допомогу…

— Сюди! Ходіть сюди!

Хотіли б голосніше, та не можуть… занадто стиснуті, занадто розгублені!.. з останніх сил пнуться видертися з-під ліфта… ось хтось один виткнувся!.. потім двоє… потім троє!.. їх вабить консьєржчина квартира… а не нам допомогти, от негідники!.. не клятий столик витягти… ні! рачкують битим склом… порпаються… зашпортуються… смішно дивитися… власне, певним чином… доповзуть?.. не доповзуть?.. налазять одні на одних… а якщо попадають у розлам?.. чіпляються за товстуна… хапаються…

— Гей, недоріки! недоріки! сюди! до нас!

Нехай би допомогли! і той теж міг би підсобити! отой згори! атмосферна кара! обрубок у гондолі! Небеса міг би втихомирити! єроплани назад завернути! міг би, але за таких обставин марно хоч на когось покладатися!.. от де капость! не допоможе жодне чудо! серйозного лишилося тільки гармати! а які несамовиті, прошу дуже! увесь вісімнадцятий район вивертають! що з Тертром виробляють! потім раптом цілять у вулицю Франкера!.. і навіть іще ближче! колишню майстерню Делатра! розумієте, вулиця вгору… у нас під вікнами… майданчик для гри в кулі… схоже, вони тепер грають у шрапнелі й закидають їх у чагарі, у хмари! куди хоч!.. на пустир…

— Який ще пустир?

Гай-гай, все змальовую докладно!.. хіба вже немало розповів? бо я тут розказую, розказую… ледь про Дельфіну не забув! вона під столом, Дельфіна… напроти!.. от ви, ви б той розлам перестрибнули! ураз! атлетичним стрибком!.. ми б замилувалися!.. а столик?.. столик там собі стирчить! будинок хилиться, розлам хитає і гойдає, та столик міцно вгруз!.. як ми забилися об нього! уся стонога! і що? і що? не думайте, що я прибільшую!.. ні на хвильку! були б ви тут зі мною на межі прірви… ви б не втішалися… біля провалля поміж плитками, яке то ширшає, то вужчає!.. і його ще перескочити!.. хочу відштовхнутися від Нормансового живота! хочу стрибнути! з його барила! розумієте! з його барила, як із трампліна! відштовхнутися! збираю всю свою енергію! зосереджуюся! перескочу! але Ремон не пускає! не хоче, щоб я стрибав! раптом! хапає мене за торохкалки! «Раз, два, нумо!» тримає! щоб я витягав столика! я теж! укупі з ним! із ними! обов'язково!

— Докторе! докторе!

Гуртом! гуртом! не дають мені стрибнути! Трясця! а чоловік? товстун? хай нам допоможе, гегемот такий!.. навіть з розбитою головою!.. ні?.. як він двері розтрощив! як свою силу показав! він і столика може витягнути! я бачив, як він двері розтрощив! трррісь! але про нього вже ніхто не дбає! тільки про Дельфіну! тільки про Дельфіну!.. марно їм кажу, що він хропе, перевертається, втрачає кров, їм начхати! наплювати! переймаються тільки Дельфіною!.. за мною стежать… хто розсудомить щелепи? я! хто ще? хто має дати їй бальзаму? Усі хочуть долучитися! усі!.. гаразд!.. хай по-їхньому!.. не заперечую… вррромб! хвиля нас хапає, підіймає! ставить на ноги біля стінки!.. і знову кидає під браму! за яких чотири секунди… від ліфта біля старого входу!.. аж до вулиці!.. знову отримую по голові! мене знову кидає, б'є об усе, що є! страшний біль, ви не уявляєте! боюся подумати про перелами… схоже, що двох ребер!.. що казати про голову! голова!.. з одного боку так краще, вже нічого не чую… лежу біля входу до коридору… не потрапив у розлам, не натрапив на столик!.. але скалки!.. відчуваю бите скло!.. обтиканий скалками!.. користаюся, що опинився тут, майже надворі, гукаю Жюлю…

— Гей ти, обрубку! мерзотнику! злочинцю! ти Лілі не бачив?

— Пити хочу! пити!

Уся відповідь… лише про себе думає!

— А Бебера? Бебера?..

Усі інші тільки столиком переймаються…

— Ходіть, докторе, ходіть мерщій!

Гукають до себе… та я вже від них натерпівся! Хай їм біс!

— Ходіть! ходіть! докторе!

Мабуть, хочуть штовхнути мене в розколину, аби я витягнув столика! Маю підстави начуватися…

— Ну ж бо! ну ж! ну ж! ну ж!

— Візьміть Норманса!

Нехай його залучать, гегемота такого!

— Ні! ні! ні!

Відмовляються! їм тільки аби Дельфіна! переживають тільки про Дельфіну! і щоб я кинувся її рятувати!.. і щоб столика витягнув на ходу! передусім! передусім!.. ото вигадали!

— Нумо, докторе! мерщій, докторе!

Їх тільки шестеро тягнуть… інші тремтять, рачкують, перекочуються… нічого не тягнуть!.. столик загруз… міцно!.. застряг між плитами! мали б удесятьох! уп'ятдесятьох!.. дивні люди!.. цієї миті… саме цієї миті звідкись береться безліч карт! ширяють! звідкись з кінця коридору! з помешкання Армелли! безліч карт під склепінням!.. гральних карт!.. рої карт! жир! тузи! повно тузів! я вже їх щойно спостерігав… вони вже пурхали… але не так багато!.. а тепер злива карт! цілі колоди! як сполохані птахи! пурхають аж до авеню! до авеню! ох і карт у неї, тобто в Армелли! карт прийдешнього! тепер карти прийдешнього провітрюються! може, вона провиділа, що тут станеться, коли від'їжджала, провидиця? як її схованки потрощать! провиділа! чи не провиділа? як її пляшки поцуплять? і решту!.. сусіди! що її фотелі розпанахають?.. поруйнують найхитріші схованки!.. і ліжка, і перини!.. перини за вітром полетіли, коридором розстелилися! повен коридор! пір'я в повітрі! мерзлякувата Сивілла! нічого зі свого мотлоху не знайде! ні подушки! ані чашки! гай-гай, криївниця!.. ані краплі лікеру!.. усе вижлуктили, вилизали!.. решта покотилася на авеню!.. і в розколину!.. і під ліфт!.. а скільки побилося! на скалки!.. тачками!.. а сторожиха, отам, чого чекає?.. віник у руки, шановна пані!

— Яке безладдя, пані Туазель! яка гидота у вас у брамі!

Кричу їй!.. вона стоїть з флаконом у руках, чекає, доки перескочимо… доки я перескочу!.. доки витягну столика!

— Яка гидота!.. у вас у брамі, сором!

Наполягаю… Треба знати, яка вона маніячка!.. не дай Бог не витерти ноги на вході! у дощові дні, мов фурія! сказ на ґрунті килимка! ладна повернути вас з другого… з третього поверху!.. упівголоса кляне вас… «свиня! замазура! паразит!»… а тепер що робиться!

— Мітлу в руки, пані! мітлу!

Казна-що під брамою!.. шматки перил, уламки сходинок, кухонне начиння, посуд, шмаття у калюжах алкоголю, гасу і сечі… несила всього перелічити! усе маринується під брамою, розтікається!.. а сходи! вона що, не бачить?.. ба, саме тепер!.. дивиться! помітила! випускає з рук флакон!.. ложки… зараз стрибне!.. несила… стовбичить над непритомною… стрибне?.. ні!.. вирячилася!..

— Агов, омлетна пико! нумо! де віник? ворушися!

Омлетна пика, кажу!.. вона схожа! я не прибільшую!.. зморшки, жовта шкіра… відблиски знадвору!

Чисто там, де гарно прибирають!

Знову вибух! ще один! може, ви думаєте, що я верзу?.. ні! брррум! обох кидає… її в квартиру, на буфет… мене до коридору… ох, клята брама! яка веремія обабіч розламу! меблі з восьми поверхів! потрощені! навалені! ти диви! і поручень утік! великий поручень! згорнувся!.. лише згорнувся! закучерявився! з самого верху! аж донизу!.. з восьмого! нехай консьєржка переймається! не моя справа!.. мій клопіт — то Дельфіна… напроти, у консьєржчиній квартирі… під столом!

— Вам аби на той бік!

Інші теж наполягають, щоб я перескочив! з ними!.. але якщо стану на край розламу, мене туди турнуть!.. у них гидкі інстинкти… краще не ризикувати!.. вагаюся… вагаюся… поки вагаюся, нова хвиля!.. і новий порив! мене знову кудись кидає! підносить!.. перелітаю через столик! нарешті! мов птах! у леті мало не чіпляюся за нього!.. роблю пірует у повітрі… нарешті!.. я у помешканні консьєржки! і не відчув!.. ляппп! тепер відчуваю! що не птах!.. кістки!.. падаю! вию!.. виючи, дивлюся на Дельфіну… Дельфіна тут… непритомна, он… під столом… вона нічого не відчула, та Дельфіна!.. мені боляче і я кричу!.. от доказ!.. «Нормансе! Нормансе!..» гукаю до нього! він лишився лежати в калюжі по інший бік, її чоловік, онде!.. не відповідає!.. дивлюся на все, дивлюся пильно… столик відділився і піднісся!.. так, підскочив! і полетів на авеню, у полум'я!.. обертаючись! перекидаючись!.. таким чином, коридор розчищено! надлюдські зусилля вже не потрібні! розламу вже немає!.. як і столика!.. краї розколини зійшлися! завдяки гику з-під землі! брррум! розколина стулилася!.. мабуть, тепер усі прийдуть сюди! гуртом!.. ну ж бо! обмацують себе… не йдуть! проте загроза вже минула!.. ні! ні!.. вони чують бррруми… справді!.. з боку Тертр… бояться ворухнутися, рвонути… укупі не так страшно… увесь цей безлад, усі ці людці!.. у товстуновій калюжі!.. сидять там, злиплися… коридор не перейдуть і «за ца-а-а-рство»!..

— Це американці! гура! це американці, докторе!.. вони чудово ціляться!

Дві сестри зловтішаються проти мене! Так! проти мене! мене викривають!.. що я не люблю американців… он як пащекують! базікають! стерви!.. а самих аж трусить!.. і пащекують!

— Це… це!..

А інші гукають одні одних… перегукуються…

— П'єро!.. Гортензіє!.. Анжело!..

Наче загубилися!.. Занадто зліпилися шиї, голови, животи, ноги!.. з кожним поштовхом там щось мелеться… «Гортензіє! Гортензіє! Ремоне!»… розтиснутися не можуть… бояться, що розлам знову розтулиться… може бути!.. треба вважати… бояться, що їх живцем засмокче… їм байдуже до консьєржки… їм байдуже до Дельфіни…

— Бальзаму! Бальзаму!

Хтось мусить це зробити! я!.. він тут!.. він біля мене, той бальзам! але я сам не впораюся! розтулити їй рота самотужки не зможу!.. кричу їм!.. гукаю в бурю! потребую допомоги! вррромб! замість допомоги просто на мене падає Ремон!.. з усього розмаху! і гукає сам себе! волає сам до себе! «Ремоне! Ремоне!»… досі себе шукає!..

Загубився!

— Замовкни!

Заспокоюю… він хапає Пірама… за голову!

— Це ти, дорогенький! це ти, Ремоне?

Це він запитує в Пірама!.. вважає себе Пірамом!.. Пірам тікає…

— Ви свою жінку шукаєте, от кретин! клятий маразматик!

Один із повзучих впізнає його…

— Так! так! її! Денізу!

Погоджується! згадав! він не себе шукав! ані Пірама! ні! ні! і від самих перших бомб! свою дружину Денізу! свою любу Денізу! це «провал» у пам'яті! струс думок!

— Ви — це ви! Ремоне!

Треба його переконати.

— І-а! і-а!

Це його відповідь!.. мов віслюк!.. але це не відповідь!.. і вррромб!.. зенітка відповідає! удовж всієї авеню!.. мало не забув про неї… гримить уже не так гучно, але все ж… ґрунт хитає менше… трусить менше… розколина не розгортається… та я не довіряю таким затишшям… Потоп може повернутися!.. інші теж не дуже вірять… зліпилися і вклякли он напроти… між череванем, чоловіком і стінкою.

— Кнур! сутенер!

— Фіґлярка! шльондра!

А от знову Родольф і Мімі!.. цікаво, де вони досі були?.. шпетять одне одного! на порозі там! біля вікна!.. рвуть одне на одному костюми!.. хапають, роздирають!.. У Мімі пазурі, мов у тигриці! бачу! бачу! ого, а на Родольфі редингот!

— Дикун! Тупак!

Картає без жалю!.. і заразом здирає одяг!.. вже вилоги повідривала!.. гарні, шовкові… а він тягнеться до її перуки! гай-гай, але ж пазурі в Мімійки! він відступає! тільки один кучерик відірвав! білявий кучерик! він не вправніший у бійці!.. проте дає їй ляпаса! іще одного! з усього маху! плаф! плюх! Мімі хитається!.. але контратакує! хапає його за редингот!.. хитається!.. шматує редингот!.. він до перуки не дотягнеться!.. тільки білявий кучерик! тільки один! і боа не пошматує! ні сукню з великими воланами… ані мантилью… нічого!.. Мімі перемагає! ляпас за ляпас!.. але він лишається без редингота!.. усе пошматовано… не тільки вилоги!

— Дикун! дикун!

Як вона його лає!.. і водночас рве на ньому все! іще шмат рединготу!.. хитається на ногах від мордачів, але не відступає! ще зусилля!.. перемагає!.. перемагає!..

— У тебе? у тебе?..

Що у нього?.. звинувачує, що він має!.. що має?

— Ключ! ключ!

— Не в мене! не в мене! у неї!

У неї! У неї! У неї! у консьєржки, от вона стоїть… зараз про все довідаюся!.. га? який ключ? нічого не доберу… вони занадто шварґотять… і знову хтось співає! хтось у коридорі, хтось із плазунів… Перікола!.. вона!

О, любий, коханий, тобі…

Знову біля мене… Перікола!.. рачки!..

— Крадійка! крадійка!..

Ні, це не Перікола гукає… це знову Мімі!.. дала спокій Родольфу… за консьєржку взялася… не зважає на Родольфа… чому «крадійка»?.. «бальзам! бальзам!»

— Це для Дельфіни, звісно!

— Крадійка! крадійка!..

Звинувачує в крадіжці! «Бандитка!» а та дибки!.. і вже!.. кидаються одна на одну в пір'ї… овва! Мімі дістає прочухана!.. два стусани в ніс!.. дамська баталія, є така річ!.. ще два ляпаси!.. Родольф, хоч і був битий, хоч у лахмітті замість редингота, іде в наступ! він проти, щоб його жінку били! справа честі! зараз провчить заразу Туазельку!.. хапає її! валить!.. щойно падає, а вже знову на ногах!.. Родольф на неї! справжня битва! уже не в повітрі битва, ні! не на Небесах, ні! у брамі! «плюгава! халява!..» ляпаси! і товченики!.. «ферт! жевжик!» Родольфу дістається!.. дає здачі!.. заточується!.. вона теж ледве стоїть… «Бальзаму, мерзотнице!.. бальзаму!» не знаю, хто тут мерзотниця?.. хто тут крадійка? Туазелька криво посміхається! їй-бо! «Свиня! Задрипа! Обмовниця!» Родольфа товчуть, але він бравий!.. плюх! бух! це характери — Мімі, Родольф, церберка!.. але ніхто не дбає про мою пацієнтку! негідники! брррум! брранг! нас знову трусить! це знадвору! коридор уже не розколюється, а тільки гойдається!.. гармата гримить!.. я вам казав, мовляв, скінчилося… Де там! щастя, що лежу! на кахлях!.. може підвестися?.. нехай б'ються хоч до смерті!.. втрутитися?.. гай-гай, не варт! ага, от вони! «а-а-а!» перекочуються через мене! ураз! усі троє! перекочуються! клубком! «Гівнючка! п'яничка! лайно!»… отак шпетять одне одного… уже не чубляться… сил уже не мають… але ж тільки Бог знає, які дурні!.. аж до відрази… до нудоти… підлога хитається теж до нудоти… безперестану!.. підіймається! тобто підлога! і опускається! кахлі! хвилями!.. американські гірки! я вам казав, що все скінчилося! дулі з маком!.. ще більше сиплеться!.. і ближче, ніж раніше… схоже, біля резервуара!.. знаєте, де це?.. тобто вище від Тертру… вухом до землі… слухаю землю… і потім далі… північніше… ти ба, ніколи не скінчиться!.. а ще й колотнеча у брамі!.. троє несамовитих — Родольф, церберка, Мімі! знову б'ються! відсапалися!.. душили мене!.. уже не душать! хоч щось!.. схоже, перемагає консьєржка… найдошкульніша!.. найдошкульніша!.. Мімі на ногах, але хитається… майже не відповідає на стусани: динь! по щоці! вона підставляє! другу щоку! «Босячка! босячка!» це вся відповідь… похнюпилася… похнюпилася… її Родольф теж понурий… сидить… задом на підлозі спиною до стінки… Пані Туазель вивищується! вивищується! лайкою, стусанами, усім!.. от яка ситуація…

Коли я вам оголосив, що все краще… мені здавалося… таке враження від неба… тепер краще бачу… дивлюся… спостерігаю… у хмарах менше бенгальських вогнів… певно! і на землі, на ґрунті… значно менше!.. небо забарвлюється в сіре… не піротехнічне, а природне, коли під ранок сіріє!.. от!.. між хмарами ще хиляються свічки… зелені… жовті… то тут, то там… але вже не блискучі й не тріскучі… на сірому тлі світанку видно їх парашути… ширяють отак… в один бік… у інший… але слабкі!.. тліють… феєрверк закінчено! видиво!.. а тим часом нас добряче кидало, притискало, котило від стінки до стінки! хоч кістки при собі, барило ціле, не як редингот! не лахміття! оце диво, так диво! кажу дуже відверто, міркую… та міркування уриваються… одне уааа! два уааа! три!.. чотири!.. сирени!.. справді сирени! Востаннє завивали ще до опівночі… я думав, вони всі повклякали… де там! квилять! ще й як!.. а одна отут поблизу писклява… не з таким звуком, як інші… сирена Оттавіо, чорт забирай! сирена Сакре-Кер! достоту!.. аж на вершечку бані!.. ручна сирена… на вершечку бані, там є такий закуток…

Світанок, кінець… усіх сирен!.. попереджаю плазунів!

— Агов, скоцюблені, кінець! кінець! гей, пияки!

А ті ще не напилися, от бісові душі!.. відповідають: «Ммм!.. Ммм!» почули мене… котрі під столом… стасовані, сплетені, зліплені… скільки їх туди закотилося? шість… вісім… дванадцять… наважуються… визирають у вікно… ага, чотири дами виходять з туалету!.. малесенького туалету між умивальником і коміркою… не падають… ні! ні… а як їх інші лають, котрі так настрахалися…

— Ми тут мало не померли! ми мало не померли!

А ті захищаються…

— Та ні! Та ні! От дурепи!

Усе, чого вартують!.. бо недооцінили небезпеки! відважні з-під столу не терплять докорів! їм треба додому… бо тривога скінчилася! і це все! отже? зводяться на ноги… четверо дам перегородили коридор… «ану! з дороги! з дороги!»… Пірам теж неспокійний… йому треба знайти хазяйку! завзято махає хвостом якраз мені по носі!.. тільки я не підводжуся! я обережний… а він хвостом махає!.. не хвіст, а справжній віник! аж до болю!.. помічає! лиже мені обличчя… ухиляюся від його хвоста… від язика!.. аж тут ціла юрба! купа людей з вулиці… усі під брамою!.. безладдя!.. піднімаються на поверхи! піднімаються!.. усі на сходах! додому! додому! а я зіщулююся, мовчу собі!.. нехай спочатку порозходяться! геть!.. саме цієї миті мене хапає чиясь рука!.. дві руки! знову Клео, от пришелепуватий!.. «Моя дружина, докторе! де моя дружина?» Коли сам себе знайшов, то й жінку свою хай шукає!.. треба постаратися!..

— Ви її не бачили?

От причепився.

— А Лілі? ви її не бачили? ви?

Зауважте, перша думка про Лілі! запитую про свою… він не може стерпіти! хапає мене за руку! за чутливу! і трусить мене!.. з люті!.. там, де шрам!

— Де моя? де моя?

Тільки своєю переймається! моя не рахується! щастя, що розлам стулився! бо він би! штовхнув би мене та й по всьому! на його боці сила, я під ним!

— І-а! і-a! і-і-і! а-а-а!

Знову віслюка корчить! віслюків рев! і знову руку мені крутить! Ти ба, доведеться провчити!.. Віслюка! осла! канака!.. у мене ця рука — то справжня мука! вигинаюся! зараз покажу Ремону!.. удар у груди! він корчить віслюка, я прикинуся конем! Побачимо!

— Ремоне! Ремоне!

Голос його жінки!.. він відпускає мені руку! звідки вона взялася?.. «Ремоне! Ремоне!»… захекана… бігла…

— Ремоне! Ремоне! свідоцтво! Ремоне!

Звідки вона прибігла? з якого сховища?

— Де ти була?

Запитує він.

— Свідоцтво, Ремоне! свідоцтво! де ти поклав свідоцтво?

— Яке свідоцтво?

Не розуміє… витріщився…

— Свідоцтво про шлюб, дурню!

— Де ти була, люба? Звідки ти прибігла?

— З метро «Піґаль», от роззява!

Дистанція!.. справжній спринт, Піґаль! менше двох хвилин, як прогули сирени! зрозуміло, чому така захекана!.. вулицею Дюрантена… вулицею Дерера!.. вулицею Борн!.. і все під гору!

— Люба моя, люба! бурмоче.

— Воно не в тебе? воно не в тебе?

Це вже край!.. вона кидається на нього… нишпорить у нього по кишенях!.. обмацує!.. піджак… штани… нема! він не опирається… нічого не знайшла!..

— Люба!.. люба!..

Дурень дурнем з отим «люба»! вона про свідоцтво запитує!.. досить!.. досить!.. вона кидається… до сходів!.. до сходів!.. долає сходинку… дві сходинки! залишки сходинок!.. вона ще метка, та Деніза!..

— Люба!.. люба!..

Пішла! він її гукає… яка прудка! уже на третьому.

— Денізо! Денізо!

Гукає Денізу… волає… «Люба! Люба!»

— Ви бачили, докторе? це вона?

— Так, вона!

Свідчу йому, щоб не сумнівався!.. «Так! так! так!»

— Люба! люба Денізо!

Аби відповіла!.. вони мешкають на четвертому… сходи відлунюють глухо!.. згори донизу! а де всі інші?.. піднялися по вцілілих сходинках? зникли, як у казці! нікого в брамі не лишилося! жодного плазуна?.. вони піднеслися, це певно!.. родини, літні дами, мої дві гарпії, панна Блез…

— Денізо! люба Денізо!

— Іди до біса! до біса!

О, це її голос! вона!

Кричу, щоб він зрозумів!

— А може, свідоцтво згоріло?

Дотиркав мене своїми сумнівами!

— А ваша Лілі? Не згоріла?

Аж тут новий потік сусідів! новий потік! у будинку так багато не живе!.. і всі якісь спантеличені… нерішучі… белькочуть… хочуть… відступають!.. Сердяться через сходи!.. «які розхитані… іще димляться!..» і перила погнуті й закучерявлені… матусі репетують, верещать!.. не хочуть пускати дітей… а батьки всіх тягнуть! навмання! смикають! нам краще, ми в помешканні консьєржки! тут я, Пірам, Родольф, Мімі, пані Туазель коло буфета під стінкою і пані Норманс непритомна під столом… товстун чоловік напроти… по той бік коридора, напроти! не виліз із кривавої каші! як і раніше, в калюжі… голова! у нього величезна голова! не голова, а згусток крові! тюрбан ще більш роздувся!.. від крові!.. згусток крові на всю голову!.. тільки дірочка напроти рота!.. він з неї хропе… хропе!.. ох, чортів бурдюк, нехай хропе! так краще! сто чортів!.. як він мене розквасив! товк, кривдив, бо я, бач, не опікувався його жінкою! його дорогою Дельфіною! йому плювати на Дельфіну! Геть совість утратив! Хропе! а мені крутитися! його жінку рятувати! бальзамом лікувати! його Дельфіну! бальзамом! треба ще знайти флакон! і послухати її! де ця нещасна? де вона? та ось поряд!.. я не помітив! лиш нахилитися!.. трясця! ударився лобом!.. об стіл! вона під ним!.. от роззява!.. може, трохи в очах туманиться? зізнаюся… на щастя, Пірам має нюх… він її винюхав!.. Дельфіну! Дельфіну!.. вона справді там… лежить… Пірам знову б'є по мені хвостом!.. своїм віялом! з розмаху!.. з розмаху!.. «Пірам! Пірам!»… нарешті я на місці: ліва грудь непритомної… вислуховую! слухаю… слухаю… безпомилково… не сприймаю особисті шуми за стукіт її серця… мої особисті шуми в голові!.. ні! увага! відрізняю безпомильно! маю витончений слух! але що за бурмотіння?.. справді!.. хтось бурмоче!.. в іншому кутку… біля товстуна… це пані Ксантіп молиться!.. їй-бо! «Боже наш, що єси на небесах!…» це вона на підлозі… на мішку цивільної оборони! мішку піску… принесла мішок піску зі сховища в метро.

— Агов! чекайте! хвилинку! не бурмочіть! я слухаю, пані! слухаю!

Справді! Припав вухом до грудей… Нехай пані Ксантіп помовчить!.. але консьєржка теж бурмоче!.. але не молитву! прокльони!.. на мою адресу! не до Небес, де там! до мене! до мене!

— Ви хоч колись замовкнете, підмітальнице?

Знову припадаю вухом якраз отут… гаразд!.. до грудей! добре! воднораз рахую пульс… я не помиляюся… «Гм! гм! гм!» нічого не кажу… Пірам задкує з-під столу… задом наперед… потім розвертається!.. насторожився!.. бачу, що зараз гавкне!.. примушую, аби сидів спокійно… і це все! він скиглить… не то що Дельфіна!.. йому треба силою пащеку затуляти!.. обома руками!.. «Ну ж бо, ну, що тобі?»… тремтить… пригортаю його… з ним тільки так, тобто ласкою!.. гладжу… заспокоївся… та це не все… може, пора нагору?.. і мені пора нагору! можливо, там щось лишилося?.. не все згоріло?… штрикалка? ампули?.. камфора?.. адже інші он сходами діти, старі, огрядні дами… але спочатку бальзаму!.. флакон!.. де церберка?.. зараз її потрушу! приведу до тями! отримала чимало мордачів!.. хитається, хилиться… мовчить… кудись рушає…

— Пані Туазель! двері! двері!

Єдине слово, щоб отямилася: двері! Гукніть їй: двері! і з пекла вискочить!.. Щоправда, у нашому будинку вже нема такого пристрою! вона випросила, щоб «автоматично»… усі відмикають самотужки… натисканням ґудзика!.. ще за два роки до війни!.. але у неї ненависть лишилася!.. одне слово! ладна кусатися!

— Двері! Двері!

Даремно гукаю… жодної відповіді!.. куди консьєржка пропала?.. куди поскакала? не знаю… пішла допивати?.. увесь бальзам? у неї ж була пляшка у руках?.. тримала міцно! о, бачу її… по той бік авеню… перейшла!

— Двері! Двері!

Усе одно гукаю!.. щоб розсердилася і прийшла! але вона показує, що дуже зайнята! бо вони й далі чубляться! з Мімі й Родольфом!.. досі!.. тож мій голос! де там! де там! навряд почують! бо вони шаленіють! жах! жах! руками махають!.. усі троє! пахне смаленим!.. на хіднику… бачу, мов удень… на світанку… погано бачив Мімі, тепер бачу… кринолін, волани… усе на ній!.. і боа, і мантилька, і капор… я казав, що консьєржка бере гору… але не цілком!.. На Мімі перлове намисто!.. і перука!.. і готова далі битися!.. місця тепер досить! не то що в коридорі! чи в консьєржки! на авеню місця досить!.. і клекотливого потоку фосфору вже немає! лише кілька жаринок!.. отут!.. отам!.. на бруківці… як недопалки!.. дерева геть обгорілі… жодного листочка!.. троє знавіснілих забіяк там, між платаном і пожежним «сигналізатором»… залишками платана… Родольф у самому лахмітті… порваний редингот теліпається… на штанах тільки одна штанина… але це його не стримує, де там!.. вони, ви ж уявляєте, де все діється, перед в'їздом до гаража… уже не б'ються, але як шпетять одне одного! марно сподіватися, що дочекаюся їх на поміч!.. не прийдуть і бальзаму не принесуть! мені Гортензія тут більше стала б у пригоді… Гортензія своячка… думаю… я б їй сказав: «Панно Гортензіє, хворій не краще!» вона відразу зрозуміла б… я ретельно зважую слова… я не лікар «хоч-так-хоч-сяк»!.. зауважте, я присяжний лікар!.. у районі недалеко, звідки пишу!.. берег Сени… десять… дванадцять довідок на день!.. «Я, що підписався нижче… і т. д.»

— Ви знову забалакалися! так ви ніколи не закінчите!

— Ні! ні! нічого такого!.. я не забалакався, я лише викладаю факти у послідовності! легкома дві тисячі сторінок, якби з комфортом… тішив би вас оповіддю!.. Подумайте лишень, яка катастрофа!.. більше половини міста в порох!.. а тепер порівняйте з бучею, яку вони вчиняють, щойно похитнувся уряд!.. чи з нагоди століття якогось несусвіття! чи як хтось пердне на «Тур де Франс»! я б теж так міг! але навіть не тягне! Я працюю тільки серйозно!.. серйозність! хронологія! Розповідаю про Родольфа, церберку, Мімі, як вони чубляться на тому боці… і не вгавають! під спаленим платаном… звитяжна битва! Гукай чи не гукай «Двері!», гай-гай, і не почують!.. трусяться, підскакують із люті… он яке видовище!.. я вже казав, саме почало світати… тепер насправді ніч минає… поети подумали про все… ніч минає!..

— До діла! до діла!..

Забіяки зайняли всю авеню… усю авеню! я вам казав, що платани, липи теж геть обгоріли… увесь ряд… і всі сади… безлисте гілля… весь парк навколо вітряка, вершок усього Парижа! уявляєте?.. будинки менше потерпіли, але кути пооббивало… балкони звисли… димарі десь поскидало… але всі поставали на свої місця, точно на свої місця! всі, тобто будинки! спустилися назад з Небес… потанцювавши ригодон! надзвичайно!.. А про погоду я сказав?.. Погода буде гарна! от! хороша! це ясно! після ночей найгірших жахів, найруйнівніших катаклізмів знову сяє сонце! і все виграє геть по-новому! без бенгальських спалахів! справжнє сяйво!.. не хімічне й фосфоричне!.. чудове сонце оновлення! навіть обвуглені й замурзані будинки повеселішали… і навіть обгоріле листя на платанах неодмінно відросте… і розчахнуті дерева… квіти знов запахнуть… ломиніс, ясмин… знову п'янитимуть панянок… дрозди знову заспівають! отак! до біса спогади! що сумного лишиться?.. непотрібне лахміття… спогади! природі байдуже до спогадів! вінки суму віднесіть на кладовище! усі витребеньки до могили! і всі похнюпленості! три су можливо для поховального бюро? Чи варто?.. чи варто?.. усе! усе!.. увесь набір!.. спогади!.. спогади!.. а я хочу вам їх продати!.. я саме вчасно!.. і бонус: моя судова справа… от якби за зґвалтування негренятка!.. звичайно! браво!.. але у «політичній справі»? погляньте-но!.. осуд!.. єдиний французький письменник, який сидів у ці зловісні роки, повторюю: єдиний!.. і не день! два роки, прошу пані! і без причини! саме так, люба пані! кажу: письменник! не журналіст! письменник! ні більше ні менше… ані церемоніймейстер…

— Ну й фанфарон!..

— Бог усе бачить!

— Розповідайте про щось інше!

— Обіцяю! домовилися! більше ні слова про гауптвахту! такт і коректність! без свинства! ні про «заанґажованих» письменників, у яких по п'ять «квитків» у кишенях… непогана страховка на все життя… «партійних»! гірше хвойд… не говоритиму ні про що незручне…

— Усі так кажуть!.. але природа! галопом повертається природа! ах, нетривкість обіцянок!

Лише пекар, обліковець газу і бакалійник є надійними! мені здається! ото люди тривкі і серйозного штибу! шаную!.. з вас стільки-то… а за це стільки-то… без розмов! у вас немає булли? здохніть!.. достоту серйозна розмова!.. багатії теж серйозні!.. грошики — це все, що вони знають, але не розкажуть! заводять вас на манівці, оповідають вам про те… про се… про почуття, порядки, мораль, совість, але ні слова про кляту буллу!.. як дурять, де ховають… гай-гай, злочинні хитрощі! злилися з грішми, а їхні душі — то магазини!.. а я хочу продати їм спогади! уявіть собі! яка нудота!.. як мене зустрінуть!.. Аби знову до буцегарні не запроторили!.. вони все можуть! що поробиш! що поробиш! жереб кинуто! застарий! отож продовжую!

Ну ж, моя оповіде!.. отже, на хіднику напроти колотяться троє несамовитих! ага, не троє, а четверо!.. біля пожежного «сигналізатора»!.. просуваються хідником і лаються, махають руками, уже біля наступного ліхтаря… майже біля Ламбреказа… ви ж уявляєте, де це?.. до речі, його палаццо дісталося добряче!.. хмари не пішли на користь… прогулянка у хмарах!.. фронтон десь згубився! і рожевий колір… тепер сіро-зелений і забрьоханий… після круїзу в етері!.. але чудово, що повернувся на своє місце, став точно там, де був! між гаражем «Ґарансьє» і Жимолодними сходами… хилиться трохи вперед… слід зауважити… і всі шибки вибито!.. хай йому біс! відволікся від поточних подій! сварка триває, їх троє! четверо!.. уже не б'ються, але руками махають!.. ще й як!.. торосають одне одного!.. щось шукають… щось… виривають з рук!.. своячка з ними… я вже казав… Гортензія!.. а я її шукаю!.. скільки вже гукав: Гортензіє!.. то вона вже не під столом… ага, второпав, що вони шукають усі четверо!.. пляшку! гоп! бачу! виривають одне в одного! пляшка переходить з рук у руки!.. який же я дурень!.. Зараз вона в Родольфа! ні! вже у консьєржки!.. У Мімі! Мімі!.. у неї! у неї! тікає з пляшкою! дає драла! з пляшкою під пахвою! задерла кринолін!.. притисла підборіддям!.. розігналася! газель! один! два! три стрибки! інші репетують: «Мімі! Мімі!», але їй байдуже! летить! мчить!.. бачимо тільки боа, пір'їни, які за нею в'ються!.. який порив! вона вже посеред авеню… а ті розгубилися!.. трійко недорік!.. стовбичать біля пожежного «сигналізатора»… знічені… «Бальзам! Бальзам!»… бекають… не думав, що Мімі така прудка… а ще безстрашна! вони побоялися!.. злякалися… на середині авеню вона ще вище задирає спідницю!.. і гоп! ногою! і гоп! другою!.. канкан посеред авеню!.. з пляшкою під пахвою!.. бачу пляшку!.. а ті на тротуарі роти пороззявляли і вклякли!.. їм заціпило!.. Мімі співає! гоп-ля-ля! канкан! І гоп! другою ногою! собі підспівує! бум-ля-ля! сама на всю авеню!.. а інші полякалися! але не Мімі!.. ноги догори! метко! стрімко! у ритм!

Дзинь бадабум! там! дам! дзинь динь!

Дзинь динь! бім! бом!

Ти ба яка! як витанцьовує! задерла всі свої спідниці! запал!.. ті аж роти пороззявляли ошелешено!.. стовбичать біля тієї штуки… а Мімі з музикою! і співає, і танцює!

Дзинь бадабум! бім! бом!

Стривайте, але ж не в тон! не в тон співає! не в соль, чорт забирай! не в соль! ритм тримає… але не в тон!.. треба не в соль!.. у ре-мажор!.. сам співаю!.. якнайгучніше!.. з-під брами!

— У ре, у ре! Дзинь бадабум! бім! бом! там! дам!

Та їй байдуже, що фальшує!.. фальшує собі далі!

Дзинь бадабум! бім! бом!

І кружляє! вертиться, мов дзиґа! бім! бом! там! дам! нога догори!.. який шпетний черевичок!.. дзинь! бзинь! знову! а під ногами клейка каша… уже не горить, але якась клейка маса! Та Мімі не прилипає! не ковзає! дзинь! бзинь!.. пляшку до себе пригортає!.. бавиться!.. а ті троє показують, де ще горить.. он!.. он там!..

Дзинь бадабум! бім! бом! там! дам!

Мімі на них не чекає!.. то не така, що бариться!.. збирає докупи свої подоли і спідниці, боа, капор — і шмиг! у кущі! мигом! чкуряє до вітряка! через тліючі багаття! розумієте, про що я?.. крутосхилом!.. великою драбиною!.. уже там!.. уже на великій драбині!.. хапається!.. за щабель!.. за наступний!.. заплутується в криноліні… розриває!.. таку спідницю!.. ще щабель… два! три! трясця! далі немає щаблів! чіпляється! тримається! підтягається! однією рукою! оце сила!.. пляшку міцно тримає!.. в другій руці!.. підіймається!.. два… три… чотири цурки від щаблів! повисає на руці… не втримається?.. Де там! підтягається!.. уже на середині драбини… іще!.. а драбина височенька!.. і вертикальна! встояла! у якісь миті гнулася, складалася!.. і вирівнювалася! у вогняних поривах! можна навіть сказати, у бенгальських циклонах! але не згоріла! тільки нахилилася, дістала до землі! сам бачив!.. Мімі підіймається! Мімі справжня акробатка… вже на три чверті!.. три чверті висоти! ну ж бо! напрочуд гнучка та Мімі! на диво еластична та Мімі! драбина хилиться… Мімі разом з нею!.. а ті трійко вирячилися на хіднику і своїм банькам не вірять!.. «Зараз упаде!» Ні! не впаде!.. завмирає, переводить подих… як птах на гілці! у пір'ї! у всьому! у боа!.. понад Парижем!.. ух!.. лишилася чверть висоти… вітряк майже цілий… стоїть міцно… дивлюся… все ж трохи скособочився… схилився був до самої землі, я дивився згори, з шостого!.. я все бачив! і знизу, з коридору теж бачив! був схилився до самої землі!.. як і драбина тепер!.. бачив, як його звіяв ураган! та він повернувся! цілий! вітряк! неборак!.. тільки одне крило десь відірвалося!.. от бачите!.. Мімі не бариться!.. йде до кінця! останні щаблі!.. відхекалася… Харцизяка нагорі, себто Жуляка, її виглядає!.. схилився над драбиною… виглядає голий з візка… Мімі дотягнулася до краю… до краю даху, до краю Жюлевого помосту… останнє зусилля!.. видерлася!.. однією рукою!.. бо другою бальзам тримала… вихилялася, вигиналася від щабля до щабля… де були щаблі!.. однією рукою! і ліктями! і колінами!.. пригортаючи пляшку до серця!.. вилізла!.. до краю даху!.. нам знизу добре видно… усе видно!.. вона на самому вершечку драбини!.. на всіх вітрах!.. там нагорі ще той вітер!.. несила пригладити спідницю!.. видно ноги!… усе видно! тендітні! пружні!.. як підіймалася!.. Жюль нахиляється, аби допомогти… останні щаблі! ще дещиця!.. тепер уже зовсім розвиднілося… вона ще не долізла… але вже на рівні даху… вони про щось говорять… ага, Жюль ґав не ловить! хапає у неї з рук пляшку!.. і від'їжджає назад!.. і п'є! буль-буль-буль!.. втамовує спрагу!.. блискавично! покинув Мімі на драбині!.. нехай самотужки на дах вилазить!.. бо вона тільки по пояс! висить!.. ноги теліпаються!.. та йому байдуже!.. п'є… барило собі гладить!.. «Тепер добре!»… витягає Мімі повністю!.. нарешті вона на даху!.. таки вилізла! він саме допив пляшку! показує нам! махає порожньою пляшкою!.. показує, що йому краще! «Добре! добре!» гукає… але з Мімі не все… подолавши три останні цурки щаблів!.. і раз! самотужки! тепер на даху!.. починає розбиратися!.. усе з себе скидає! сама перука лишилася!.. усе поскидала!.. кринолін! спідницю! мантилью! геть гола!.. поряд із Жюлем… Жюль там на вітрі… у візку! насовує на Жюля свою перуку! на голову! нагачує! він не хоче! але мусить! вона сердиться! хоче, щоб він одягнувся! щоб не сидів невбраний! без одежі! нумо! боа! спідницю! навколо шиї! Жюлеві навколо шиї! вона може бути голою, але не він! має прикрити тіло! мантилья! пристойне вбрання! шати! і не вередувати! тепер вона орудує! він лишився без ціпків! без прасок! буде нарікати, полетить додолу! погрожує!.. хоч він і чортяка Жюль! нехай тримається пристойно! а ні, то полетить! буде знати, як із себе корчити! дивне видовище Мімійка поряд з ним на вітряку гола-голісінька! буде знати! хоч він і чортяка Жюль! він уже не шугає в гондолі, завмер! не рухається! він уже не панує над усім! Тепер Мімі його до розуму доводить! під яскравим сонцем! щоб усі милувалися! справді усталилася чудова погода! сонце оновлення! У Мімі теж оновлення! у розпалі весни! я з-під брами добре бачу… як вона порядкує на вітряку!.. між крилами! Жюль уже ніхто, уже не шугає, уже не гасає… боїться, щоб вона не розлютилася! бо тоді скине у прірву!.. а недавно на все небо дрючками розмахував! ескадрами й громами порухом пальця орудував! уже нічим не керує! ні! ні! ні!.. притих… і навіть укляк!.. хоч і гарно вбраний, і в перуці, а завзяття втратив!.. сидить, як усравшись, у візку, я певен… не чекав, що на дресирувальницю натрапить, а щойно аж Потопом керував! а тепер один щиголь — і полетить!.. у безодню! у безодню! передчуває! тож і принишк, обвитий її шматтям, а спідниця в нього плечах тріпоче на вітрі! надимається! Тільки милуйся! На Мімі теж варто глянути… невимушена!.. упевнена, як у себе вдома!.. Небом ще пропливають великі пасма диму, неначе сувої, з заходу на схід… шлях літаків… але розрив у небі затулився… як розлам у підлозі в нашій брамі… зауважте: чудовий ранок! Мімійка хизується!.. весь Париж під нею!.. перед її очима!.. височить над ним! не тільки я її бачу й ті троє роззяв з авеню… увесь Париж її бачить!.. особливо якоїсь миті, забувши про Жюля, вона кидається до іншого краю! краю підмостка!.. який неначе висить над Парижем!.. той, що над вулицею Бюрка, над широким каскадом дахів… Піґаль… Трініте… Сена… неповторна перспектива!.. невже Мімі заради неї видерлася нагору? і роздягнулася догола!.. вона, сказати б, зеленкувата! тілом… а голова оранжева!.. ефект відблисків із саду… бо там ще палає!.. вона височить з боку середмістя на краю даху… хапається за одне крило, тримається!.. геть гола… в оранжевих відблисках!..

— Мовчи, Мімі, крадійка! хвойда!

Я бачу, що зараз буде! вона співатиме!.. кричу їй! Родольф теж кричить знизу, з хідника… що це скандал!.. він там… дивиться на свою дружину… не втримує! терпець уривається!.. він тупає ногами, волає!

— Мімі! Ґабі! Кароліно! Амелі!

Називає її стількома іменами…

— Сто чортів! Хвойда! вертайся! злазь! дурепа!

Розлючений!.. несамовитий… зараз рушить!.. похитується!.. кидається! два стрибки — і він біля драбини! він теж! неймовірно! хапається за драбину! обома руками! за жердини… стрясає! я ще ніколи не бачив такого силака! драбина витримала бурю… десять бур! він її хитає… смикає! і відриває! величезну драбину! справді! достоту! вона коливається згори! згори! і трррісь!.. він кидає її в провалля!.. таку довгу! таку важку! потужним поштовхом!.. власноруч! драбина колихається, хилиться й падає на дахи!.. так, на дахи!.. аж донизу!.. ще нижче! розбивається об дахи! розлітається! довжелезна драбина! уламки розвіюються на весь Париж!.. от що значить Родольфова сила, розбурхана гнівом!.. Він викинув драбину, яка вистояла перед циклонами! у пориві гніву! він, взірець терпіння… драбина не встояла! сам бачив! Мімі вже не до співу куплетів! думала, що Родольф теж лізе на вітряк! нічого такого! нічого подібного! йому аби накивати! і швиденько! дати драла! лівим хідником по авеню!.. ви б бачили! ото дивак! зламав драбину! та й по всьому! по всьому! редингот теліпається ззаду! з розрізом ззаду! на штанях лише одна штанина!.. йде геть, накульгує! у дранті! трохи нижче, на розі Дерера переходить на інший бік… і все!.. зникає!.. на хіднику більше нікого… роззяви напроти будинку теж кудись поділися!.. ні церберки, ні своячки біля Ламбреказа вже нема!.. зникли, мов у фокусі! сказати б… випарувалися? неймовірно! лишилося тільки двоє там нагорі — гола й безногий!.. а знизу ми з Пірамом… і Дельфінка, о, до речі! Дельфіна? досі під столом?.. дивні речі діються… чи, може, вже пішла додому? лізу рачки… під стіл… перевірити!.. ні! досі там… під столом!.. не зайве було б її вислухати! власне, прикласти хоч вухо до грудей! а Туанон? до речі! Туанон? нехай би вже забрала свого пса!.. безладдя, так, страшне безладдя! усі недоріки! страхопуди! хитруни! але Лілі?.. де Лілі?.. а бальзам? а штрикалка? а камфора? Не знаю… а професор Брамс?.. це авторитет, професор Брамс! гай-гай!.. скільки клопоту!.. а Бебер? я не маю сили Родольфа! напад гніву в Родольфа і все стрясається! Я бачив! Бачив, як він розхитував вітряк! як драбина летіла над Парижем!.. і кружляла! А в мене нічого не кружляє… ледве повзаю!.. попід стіною!.. дивлюся на авеню!.. будинки вже не рухаються… дивлюся нагору, на вітряк… Вони там удвох… Мімі хоче поцюняти… сідає навпочіпки… розповідаю вам, як є… на ній лишилися чорні панчохи… лише чорні панчохи!.. отак навпочіпки вона якраз напроти Жюля, лицем до лиця… вона його голубить, цілує!.. поправляє на ньому спідницю, мантилью, усе, в що його загорнула! щоб не змерз! нагачує як слід йому перуку… бо вітер! рвучкий вітер нагорі! ти ба, він не пручається!.. слухняний!.. вона панує! може одним махом його під три чорти! він знає!.. сторчака!.. вона лізе рукою до його візка… щось намацує між куксами… щось шукає… шарпає… їй треба… між куксами… пляшку? кепські справи!.. ні! ні! не пляшку! він розбив пляшку! пляшки вже нема! дзвіночка! дзвіночка, який був на поручні… причеплений до поручня… дзвіночок вітряка!.. він його вмить дістає, витягає!.. дзень-дзелень! дзвонить! трусить Мімі перед носом! бавить її! а вона собі нишпорить між куксами! усе одно!.. обома руками! витягає пригорщами карти з-поміж кукс, багато гральних карт!.. карти, які він ховав між куксами… які залетіли… залетіти аж туди з коридора! Армеллині карти!.. вона хапає їх і розкидає!.. карти кружляють! тисяча карт! понад дахами! дзень! дзень-дзелень! а він їй дзвонить у дзвіночок!.. дуже чемно!.. показує мені… знаки подає… «Тепер усе гаразд!» а ще гукає: «Агов! агов!» і раптом хапає Мімі за сідниці… чому ж не скористатися!.. ляпає по сідницях… вона підвелася біля нього… вихиляси робить на даху… мало не канкан танцює… бім! бом! там! дам! він міг би кинутися, за ноги її обняти, але не наважується, фігляр такий! дзень-дзелень! дзвонить! пустує! він теж!.. вона вигинається… радіє! усім радісно!.. справді чудовий ранок… чисте повітря… жодного диму… навкруг панує супокій, от… видно всі дахи Парижа, всі!.. Мадлен… Опери… зеленкуваті дахи… Валь-де-Ґрас, он там, напроти… Сена між… і міст… два мости… три… Інваліди… оце перспектива!.. Нотр-Дам!.. Мімі стоїть, уже не танцює, милується… зараз заспіває!.. пробує голос… спирається на погнуте крило… Жюль її вже злить своїм дзвіночком!.. нехай припинить! кориться… о! починає спів! Що заспіває? починає! і не в тон! от корова!.. кричу їй!..

О, любий, коханий, тобі присягаюсь!

Це ж пісня Періколи! не її пісня! а де тепер Перікола? ніде! десь на поверсі? Перікола співала правильно! Мімі вкрала її пісню!.. але не здатна проспівати… а тепер «Фортуніо»! взялася за «Фортуніо»!

…кого насмілююсь кохати!..

Ще більше фальшу! От нездара! а голос сильний! перед нею весь Париж! відлунює! а закутаний півкнур, обрубок пирскає! від'їхав на той кінець підмостка!.. на той край!.. «Злазь звідти, розбишако!» кричу йому!.. а як він злізе?.. драбини вже немає!.. та й потім… як він туди заліз?.. Га?

— І тобі не соромно, халамиднику? ти ж смердиш!

Кричу йому… він принюхується… нічого не відчуває…

— Ти теж смердиш, Мімі!

Повертається до мене… принюхується… вже не співає…

— Ґіньолі! розпусники!

Я так вважаю!.. я ж бо сам! геть один! видовища нікому не влаштовую… не височію над усім Парижем! сам на сам із своїм сумлінням! є люди зі спокійним сумлінням, самовдоволені, такі вас ні за що ні про що розстріляють!.. моє ж сумління незговірливе, за все мене гризе… мені не весело, коли ті двоє блазнів нагорі одне одного по сраках ляскають замість мені допомогти! може, вони бачать, де Лілі?

— Лілі! ви не бачите Лілі?

Мімі регоче!.. а той ригодонить! з усього маху! із дзвіночком! гай-гай! а потім знову ляпає Мімійку по сраці! он які в них ігрища! посеред даху на вітряку! а я сам-один!.. я сам! тільки Пірам зі мною, он… скавулить, винюхує Пірам… шукає свою Туанон… до біса! Мене Лілі тривожить… можу сказати! і потім, ще Бебер… і потім, ще Дельфіна… бачив її під столом, тобто Дельфіну… нерухому!.. я б іще раз її вислухав, якби це було доречним, але нічого не маю під рукою, ніякого приладдя! а бальзам?.. вони випили бальзам! бальзам натуральний! обрубок і соромітниця!.. я не легковажу, готовий виконати свій обов'язок, але не маю ліків!.. що поробиш! що поробиш!.. вирушаю!.. покидаю хідник! до під'їзду! сходинки під'їзду… одна… дві сходинки!.. тяжко стояти на ногах… болять ребра… рука… вуха… очі не так… очі натерпілися! спалахи магнію!.. тепер вже добре видно, але не надто!.. добре бачу вхід і арку… початок поручня… тротуар уже не хитає, ані коридор… тиша… спокій, я б сказав… де можуть бути всі сусіди? розійшлися по домівках?.. лічильниця квасолі?.. пан Вісуа?.. молочниця? пані Ксантіп?.. Перікола?.. де цей набрід?.. у водостоках?.. у метро?.. на «Жоффрені»?.. чи на «Піґаль»?.. і панна Вуаз, яка була отам біля платана? Гортензія? і Туанон?.. не бачив, щоб хтось виходив… повна тиша… не гурчить жоден літак… тільки Жюль-дзвонар бентежить тишу! дзень-дзелень! дзвіночком! скільки може! Мімійку бавить… дзень-дзелень!.. вони там як у себе вдома! дах вітряка і весь Париж! з висоти пташиного лету!.. Сена… усі пам'ятки!.. розваги! вона любить, як її ляскають по сідницях!.. який він пустотливий!.. «Це репетиція!»… гукає він мені… «Це репетиція!»… але мені не смішно!.. Дельфінка під столом!.. покинули мені Дельфінку!.. повісять на мене Дельфінку!.. певен… хто буде винен в її смерті?.. хто, як не я! винен! бо нічого не зробив!.. що мав зробити!.. бо я лікар, отже, мусив!.. що сам випив весь бальзам! до того ж!.. я!.. вони мене оббрешуть! ох, мерщій знайти її під столом, мерщій вислухати Дельфінку!.. беру із собою Пірама… нехай не відходить! там!.. там!.. так! отам! Дельфіна… простягаюся… вдовж Дельфіни… припадаю вухом до грудей, слухаю… піднімаю віко… око нерухоме… хочу притиснути передрам'я до руки… ох, знаю! ох, маю навичку! «трясця! трясця! трясця!» от вам сумління: трясця! трясця!.. ніколи, ніде не міг примиритися зі смертю… ніколи нікого не покидав… смерть для мене, особиста, то щаслива знахідка, але чужа смерть кривдна… і по правді правд і самій суті, саме за те вони чути про мене не можуть, казяться, вишукуючи за мною тисячі злочинів, бо я побиваюся над чужою смертю… навіть коли столітні відходять, ніколи не приймаю їхньої смерті!.. я проти будь-якої смерті… трясця! трясця! трясця!

Учинили мені халепу Мімі, Родольф, усі сусіди! і чоловік! і вся зграя! підсунули мені Дельфіну! знали, що роблять… а тепер нікого!.. хоч би хтось під брамою!.. хоч у шахті ліфта!.. усі накивали! як це? як це? та з ляку! я ж бачив, як їх трусило й ціпило зі страху! сцяли і срали собі в штанці з розпуки!.. втративши всі відчуття… а потім позникали! геть чисто! усі будинки повернулися! поставали на свої місця! точно на свої місця… але не сусіди! жоден!.. я розповідав вам про будинки… як вони ширяли! цілими кварталами! фарандолили в атмосфері! семи-, восьмиповерхові будинки! висмикнуті з фундаментів! хараш-лукумом! усіх кольорів! крізь бомби! крізь тисячі траєкторій, спалахів, мережив шрапнелей, на весь небокрай! пролітали крізь розрив у небесах! і поверталися!.. усі повернулися!.. трохи подряпані, надщерблені… надкушені хараш-лукуми! палаццо Ламбреказа зазнав шалених струсів!.. загубив фронтон у хмарах!.. але став точнісінько в лінію!.. не загруз в розламі неба… за літаками ген не полетів!.. пошарпаний, звичайно!.. вже не такий рожевий!.. сіро-зеленуватий! з балконом навкоси… на всіх будинках на авеню балкони набакир! і фасади жовті! зелені! сірі! такі поневіряння!.. та не біда!.. набагато гірше, як на мене, це як дали драла сусіди… зрадлива втеча… куди вони поділися?.. особливо церберка!.. сторожиха омлетна пика!.. тільки троє нас лишилося! я, Пірам і хвора! ого, а черевань не зник! я вам казав, що кудись подівся!.. я просто не помітив!.. он він лежить в калюжі!.. приклеївся тюрбаном до стіни… прилип до неї… і хропе!.. як я міг його забути!.. адже він голосно хропів! і як не перекинувся, коли розколина ще існувала! хропів би тридцять шостим знизу! хропів би десь у катакомбах! не перегороджував би коридор! може, і пробували пхати! якби всі згрупувалися, можливо!.. його порятував тюрбан! закривавлений Ремонів халат! не халат, а згусток крові! грудка крові!.. тож пхай не пхай!.. він влип… приклеївся! і гарчить, хропе дедалі голосніше!.. а ще надимається! надимається! розпухає! саме так!.. думав, такі речі неможливі… мастодонт!..

— Норманс! Норманс зараз лусне!

Гукаю їм нагору… тим жалюгідним фанфаронам!..

— Дельфіна! Дельфіна вмирає!

Нехай знають! не скажуть, мовляв, їх не попередили… пізніше! пізніше! негайно свідків! мені потрібні свідки! нехай прийдуть! нехай побачать!.. не відповідають, десь кубляться… а той ганяється за нею у гондолі! на всіх коліщатках! зиґзаґи й віражі на межі провалля! вона верещить… от радість!.. які ж вони грайливі!.. він уже без дрючків, без прасок, відштовхується руками! ривками! м'язистий обрубок… справжня вистава під чудовим ранковим сонцем! у них же «репетиція»! неймовірно, яка вона худа, стара і сіра… «атракціон» буде незабутній!.. а ще й дратівлива!

— Соромітники, гукаю їм, вам звідти Лілі не видно?

Не чую відповіді, бо голосно хропе Норманс… склепіння відбиває звук! склепіння навіть тремтить! від хропіння! це так!.. від нього!

— Стара шкапо! Мімі! Стара шкапо! Мімі! тут хвора!

Їм плювати! кричи не кричи! показують, що їм нічого пити! бо бальзам випили!..

— Соромітники, покидьки! тут хвора!

Обурюють мене, справді!.. та їм ні холодно ні жарко! увесь результат моїх образ… він її піддрочує! щоб вона відскочила!.. женеться за нею!.. наздоганяє!.. регоче!.. женеться… по колу!.. по колу!.. широкими змахами рук!.. палиць не має, прасок не має! і гоп! відштовхується! не перекидається!.. у своїй гондолі, я вам казав… а поручнів немає!.. який спритний обрубок!.. до того ж він укутаний у кринолін, який прикриває йому лице! і боа! перука з'їхала на ніс!.. не бачить, де Мімі!.. пускається за нею!.. вона скрикує… він хапає її за сідницю!.. ляпає! ляпає знову!.. підбурює!.. а вона хихоче!.. я не чую, але бачу обличчя!.. роззявляє рота!..

— Бальзаму! волаю я їм… тут хвора!

— У нас репетиція! репетиція! гукає він мені…

Навмисно глузує! хоче, щоб Мімі звивалася, вигиналася… ще більше!.. вище ногу підіймала!.. скакала по всьому даху!.. з усіх сил!.. на межі провалля!..

— Який ти славетний, так! славетний бузувір!

Складаю долоні руркою…

— Тут репетиція! репетиція!

Звісно, знаю! знаю історію! він сто разів повторював! що «репетиція»!.. це було архівідомо! для «Притулку янголів»! кабаре Аарона Кремоїля, вулиця Сент-Евтергі… але як обрано час!.. і місце! над усім Парижем… а рухи в тієї шкапи! ще й бальзаму напилися! на тридцять шість тисяч пик! натурального бальзаму! і пляшку пожбурили! а в мене хвора під столом! а я лікар без нічого! і мастодонт у коридорі!.. і Лілі десь поділася!.. добре ж я виглядаю!.. вони мені не коряться!.. зірки на вітряку! вище Гірки! вище всього Парижа!.. вимальовувалися на тлі неба… вивищені над усіма дахами!.. нічого не скажеш!.. але Мімі враз спиняється… набридло хвицати… різко обертається! і фляк! Жюлю! ляпаса!.. тепер брутальна роль! нехай відчепиться! не щипається!.. співати хоче, тільки співати! хапається за крило млина… тримається… зараз співатиме…

Мене зовуть Мімі!..

І знову не в тон! геть не в тон! от шкапа! шкапа!.. кумкає!.. пустотлива буде вистава у «Притулку янголів»! у «Кабаре Перемоги!»… публіку матиме Кремоїль!.. купу гамериканців! а я тим часом освищу його янгольську Мімі! освищу від душі!.. між зубами «вссссс»! від душі! пронизливо, що й мертвий прокинеться! у Лондоні навчився у справжніх чемпіонів свисту!.. вони пересвистувалися через річку для різних потреб… згадую Минуле!.. усе минуло, але не свист! свищу не менш пронизливо, ніж тоді… цікаво, а на Дельфіну подіяло?.. «вссссс! «вссссс»!.. ні!.. але ті нагорі почули!.. ті ексцентричні.. годі їм уже одне одного ляпати по сраці, нехай прийдуть і допоможуть… не лишають мене самого, на самоті… не хочу самоти!

— Померла, агов, вам ясно? пустуни! ходіть подивіться!

Родольф скинув драбину!.. як вони тепер злізуть?.. мають виправдання!..

— Пияки безсоромні! померла! померла, он!

Показую їм… он! он! під столом! щоб до них дійшло! щоб потім язиками не ляпали, мовляв, я їм не сказав! усі підступні, лицемірні, підлі! не тільки той пияк! не цілком! одоробло!.. а ще хтивець! так! хтивець!.. «пити! пити! пити!» усе, що почув у відповідь! і язика показують! показують! а мені що, пити не кортить? мені язик не пересох?

Мене зовуть Мімі!..

Шльондра! знову за свій куплет! і знову з фальшем! а той теж собі! Жюль!.. дуетом!.. свищу так різко, що вони вмовкають!

— Не заважай! волає він мені… не заважай!.. ми співаємо!

— Ходи сюди! злазь звідти! ти! пияк!

Ось має! хіба не вижлуктив усю пляшку?

Є багато інших пляшок! інших пляшок! показую йому на коридор, запрошую!.. як хоче пити, нехай стрибає!

— Як ти туди видерся?

Мене все цікавить, хай там що!.. хто його випхав на вітряк?..

— Як ти туди заліз?

Мімі користається тим, що я не свищу.

Відома арія…

Тон інший!.. голос швендяє не в тон!.. справді нестерпно! «біс! біс!» гукаю… от я свищу у тон! навіть свист у мене в голові у тон!.. не терплю фальшивих нот! не можу!.. Мімійка, ця шкапа, зловживає! користається, що вилізла нагору!.. посилає звуки до етеру! на чверть тону вище! це найгірше! і потім на чверть тону нижче! це відразливо! кричу їй «біс! біс!» Піраму не подобаються мої «біс! біс!»… гавкає… Гав! гав! от бачите!.. розсердився!.. під брамою відлунює!.. Жюль нас почув… на даху вітряка… дістає дзвіночка і дзень-дзелень! з усієї сили!.. видзвонює! Піраму не до шмиги!.. гавкає ще голосніше! голосніше! стривайте, але тут щось є! щось ворушиться! чиєсь тіло! рухається в наш бік!.. у коридорі, онде!.. от чому Пірам розгавкався… розвалувався! тепер ясно! що це?.. Норманс прокинувся! велетенський!.. відклеївся від стінки!.. бачу голову!.. всю голову… суцільний згусток, як я уже казав, згусток крові… що й очей не видно… тільки дірку рота!.. згусток крові й дірка!.. звідти гарчання… дихання… гарчить гучніше, ніж Пірам! який він велетень! неймовірно! огрядний!.. завширшки з двері! завбільшки з браму! і далі надимається! і гарчить! гарчить! суне!.. рухається… до нас іде!.. хитається, гарчить… гарчить гучніше, ніж Пірам!.. гучніше!.. мабуть, не знає, куди йде… кірка крові вкриває все лице… тільки дірка рота для гарчання… раптом гавкає! уже не гарчить!.. гавкає так голосно, що його аж хитає… спирається плечем на стінку і тупцює!.. йде до Пірама… хоче накинутися на Пірама… вони гавкають одне на одного!.. Пірам шкірить ікла!.. хоч Пірам не злий собака… о, геть не злий!.. якщо шкірить ікла, значить, на нього нападають! усе відлунює у брамі!.. «рооо! рааа!…» зараз розірвуть одне одного!

— Агов, пане Норманс! гей, Нормансе! тут ваша дружина!

Це щоб його розчулити!.. він хитається і суне на нас! він нас роздушить, нас з Пірамом… він уже мало мене не задушив… одного разу!.. і пані Туазель десь немає!

— Стійте, Нормансе! Стійте, чоловіче!

Спотикається… здається, зараз упаде… ні! встояв!.. рушає! так! майже біля нас!

— Піраме, замовкни! заспокойся!

Гавкіт їх обопільно збуджує!.. якщо так, нехай обидва вийдуть! на авеню! ті теж, хочу, щоб вони замовкли нагорі!.. безногий і Мімі!.. і щоб злізли!.. співають дедалі голосніше! причепилися обоє до крила!..

душа п'янка… а… а…

А той ще й дзвіночком калатає! він! дзень-дзелень! грайливо! залажу під стіл… заповзаю під стіл… нехай порвуть одне одного на шмаття, тобто пес і чоловік!.. але вони тільки гарчать… і все!.. знову припадаю вухом до Дельфіни, до грудей… мушу почути серце!..

Гей, Нормансе! Нормансе! тут ваша дружина!

Буххх! ураз! геххх! якраз! усією тушею на нас із псом! і на стіл! даремно гукав!.. валиться на стіл… всією своєю масою! я під ним!.. «ааах! рооох!» всією масою! не можу дихати! мене завалило під низом! він не гає часу, хапає мене за шию і стискає! однією рукою!.. як і того разу! точно! як того разу! а пані Туазель десь немає!.. нема нікого! вона мене боронила попри все! «рооох!» він мене задушить! крутить мені шию!.. і витягає з-під столу!.. за шию!.. і сідає на мене! і товче, гойдається! лягає! повністю вкриває! ох і вага! ах! аааах! другою рукою хапає мене за руку! за хвору руку!.. вхопив! і викручує!.. я кричу!.. кричу!.. не стримую крику! він кричить зі мною! ще голосніше! якраз проти мого обличчя, згусток затуляє мені рота! не можу дихати! а він ще й скиглить!

— Пити! пити!

Вимагає!..

— Пити, докторе!

От чого він накинувся!.. от навіщо мене скрутив! «Пити!»… плювати на Дельфіну!

— У мене немає!

Хриплю! кричу! утрапляю крикнути… він розуміє! трохи підводиться… ух, дихаю нарешті!.. стає на коліна… спочатку на коліна… «ах! аааах!…» відхекуюся! на ноги! він стає на ноги!.. який величезний! який жахливий! він розбухає!.. надимається!.. груди! черево! боюся поворухнутися! не ворушуся!.. він задкує… поточується і задкує… хибається… тюрбан тремтить, хилиться… на голові!.. ще задкує!.. хоче спертися на стінку, відштовхнутися!.. спирається… і кидається!.. на мене!.. піднімає одну ногу! і лупить! під столом! я скорчуюсь… він спирається на стіл… і вррранг! новий штовхан!.. штовхан за штовханом! по ребрах! з розмаху!.. і знову! бух! вжух! от він який!.. це занадто!.. «рооо! рааа!» гикаю! він знову за своє!.. хоче добити!.. не дав йому, бач, пити!.. на голову заміряється!.. хоче голову розкраяти!.. щастя, що вона застрягла, опинилася під стільцем! за перекладинками! не дістає до голови! ребра може потовкти! бух! вжух! шаленіє! кажу вам!.. шаленіє! два зуби вибито! щонайменше два! відколи впав у шахту ліфта! на ліфт… і потім на сходах… коли на мене насунув комод! у груди!..

— Пити, докторе! пити!

Вигукує при кожному ударі…

— Пити! пити!

Мене тримає тільки біль… це правда! аби не біль, давно б був знепритомнів! знову б'є по руці… по хворій!.. кричу, але він не чує… не маю сил кричати… хоче витягнути мене з-під стільця… бо дістає тільки до ребер, сам бачить! хоче по голові!.. геркулес, це правда! згадайте: все, що він витримав!.. трощення дверей! штурм квартири де Зейс! але моєї голови йому не бачити!.. не далі ребер… голова захищена! завдяки перекладинкам стільця!.. знову б'є! і знову! бех! вжех! ребра! щойно йому голову розбили, тепер він мені ребра!

— У мене нічого немає! нічого немає!

Кричи не кричи, він не вгаває!.. бух! вжух! з кожним стусаном мало не падає від розгойдування велетенського черева… і згустка крові на голові! Ремонів халат!.. із кожним копняком поточується… але не падає!.. ще дужче напирає!.. і водночас шпетить…

— Падлюка! покидьок! лікар! свиня!

Відступає до стінки… ти ба, забився! мацає ногу… щиколотку… схиляє голову… зі схиленої голови падає тюрбан, під ним голий череп… скальп!.. кров бризкає!.. бризкає далеко!.. з маківки!.. і з ока!.. аж цебенить! артеріальна!.. інтенсивність артеріальної кровотечі! не цівкою, справжнім струменем!.. десять струменів з-під згустка крові!

— Пити! пити, докторе!

Хоче перетнути коридор… не може…

— Брутальний розбишака!

Усе, що можу в цьому жахітті!.. хоч до моєї голови так і не дістався!

— Піраме! Піраме!

Чортів псюра! от він! Гав! гав! гавкає! може й погавкати! може! Гав! гав! безпородний сучий сину, ти де вештався? поки мене тут калічили!.. хвіст кучерявий віялом! може, сцяти ходив? по нужді? га? Туанон шукав?

— Ф'ють! ф'ють!

Хтось видає «ф'ють! ф'ють!»… але це не я! тоді хто?.. і не тільки «ф’ють! ф’ють!», але і слова… легіт голосів під брамою!.. люди… звідки вони взялися?.. звідки прийшли?.. раптом гамір!.. юрма! розплющую одне око, усе в поволоці… бачу людей… повно людей… бачу Норманса напроти, він геть не може ходити… сперся на стінку й хитається, робить крок, задкує… кров стікає звідусіль… а ще й з правого ока…

— Пити! пити!

Нехай просить!.. у людей! у тих… їх скільки?.. десять? п'ятдесят? нікого не знаю! але стривайте! Ламбреказ! сам Ламбреказ! голос!.. звідки всі взялися? ага, ще голос малої Туанон!.. її! і пана Візіоса! і двох гарпій з восьмого! точно! і голос Оттавіо, чорт забирай! ах, він! зліз зі свого маяка! нарешті! нарешті! сирену вже не крутить! він тут! справді він!.. але начуваюся! черевань теж тут! сперся на стінку… чую його «Пити! пити!» а що як прийде і доб'є!.. може, прикидається, що ноги не тримають… ніби «непритомний»?.. і кровотеча не стримає! коли кров била, як з бика! трапляються неймовірні стрибки енергії! навіть такий хирляк, як Родольф, як ухопив драбину, а вона ж велетенська! відірвав! послав у ритмі вальсу над Парижем!.. і що? тоді цьому гегемоту!.. усе під силу! лежу на боці, мовчу! начуваюся! начуваюся! як поворухнуся, він мене доб'є! не дістав мене завдяки стільцеві… а то б голову відірвав… Мав такий намір! і досі має!.. стежу за ним! стежу!.. за гегемотом, за закривавленим… озираю браму… скільки їх тут навколо?.. базікають!.. перегукуються! хто з ким! звідки всі взялися?.. може, бачили Лілі?.. вони?.. може, запитати?.. не тепер!.. страхопуди, балакуни, сусіди срані!.. звідки вилізли? з якого сховку? з-під «Ґомона»?.. з кладовища?.. з глибочіні водостоку?.. то такі, як мене помітять, то можуть поквитатися!.. що я навмисно лишився!.. і гала-гала!.. щастя, що не помічають… але чую, як промовляють моє ім'я!.. мені не мариться… справді моє ім'я!.. справді голоси сусідів!.. не голоси, що могли вчутися, не мої особисті шуми… я свої шуми добре впізнаю!.. реальних сусідів, не вигаданих! от вони!.. Пані Ксантіп… Панна Вуаз… молочниця… лічильниця квасолі… Клео… Ремон! але не Перікола! але й голос Оттавіо достоту!.. от чорт! увага! начуваюся! начуваюся! не певен у Оттавіо! може, передумав?.. може, подався в «мурувальники»?.. він теж! нема нічого певного!.. може, мене шукає, аби задушити? він теж!.. по-дружньому!.. той не проґавить!.. як знати? міркую… ризик є! що змінив думку, поки сидів там і крутив сирену? можливо!.. що пристав до «мурувальників», Мюрбата і «Бі-бі-сі»?.. як Клео!.. і Туазелька!.. і Норманс!.. як усі! хтозна! але Оттавіо, зауважте! атлет, не те що Родольф! сила! меткість! це вам не кривавий мастодонт!.. отож, ухвалюю рішення не підводитися!.. і ні звуку… лежатиму як є біля Дельфіни!.. ніби знепритомнів… я, власне, майже непритомний… я б знепритомнів, якби не біль… біль пробуджує… справжні спалахи! невроми!.. невроми руки! як він її викручував, той гегемот! та я його надурив! на мою голову замірявся!.. та дотягнувся тільки до руки й до ребер! мене порятував стілець!.. бідна моя голова!.. з чотирнадцятого на неї полювання! на мою голову! на голову! ціляться в голову! усі! усі! лють!.. спочатку тільки придивляються… маєте чутливе місце, отож вони туди б'ють, товчуть, ламають! ваше чутливе місце!.. інстинкт вашої слабинки! серце, голова чи палець на нозі, вони не церемоняться!.. ріжуть по живому!.. от їхнє єство! і спосіб дії!.. ох, я їх знаю!.. але ще не досить, от бачите!.. хочу побачити Оттавіо, його лице… між іншими… під брамою… а гамору! під брамою! а лементу!.. Нормансище, хитаючись, іде собі!.. їй-бо! виходить! на вулицю!.. хотів пити… пішов шукати!.. чи, може, жінку шукати?.. ні! вона тут!.. от свинюка-егоїст!.. далеко не зайде!.. он як кривавить… повзу, виповзаю з-під столу… плазую до калюжі по той бік… де він щойно хропів… чалапаю по калюжі… по липкій!.. прилипаю!.. ох і крові втратив! куди подався?.. що шукати?.. бальзаму?.. професора Брамса?.. у такому стані?.. а зі мною що?.. я на видноті!.. сусіди можуть побачити!.. під столом не бачили!.. плазую… яка дурість!.. Оттавіо теж може побачити!.. був другом, так!.. може, уже ні?.. такі жахливі катастрофи й на друзяках відбиваються! був щирим другом, усім серцем, аж раптом ненависть?.. і вже жахливий ворог, неславить вас, виказує, спить і бачить, як із вас зроблять ескалоп!.. зжерти вас готовий! і забути, стерти! прокляття на все життя, ви ніколи не зналися! і присягає! і плює на землю! і підтирається вами! привселюдно!.. Раптом Оттавіо в тому закутку, у бані, на Сакре-Кер змінив віру? став «Мурувальником»? «Бі-бі-сиком»?… хтозна!.. затурканий десятьма тисячами ескадр? громами літунів із Лондона? хтозна! а ще ручна сирена! спробуй покрути! може, присягнув Мюрбату, його «групам помсти»?.. на що я схожий у калюжі рачки! дивак, неборак, осоружний!.. бо сусіди — нема мови — терпіти мене не можуть!.. Може, то найгрізніші, саме сусіди!.. побачать і вколошкають!.. отож, утискаюся у стінку… зливаюся зі стінкою!.. може, подумають: лікар помер!.. тоді я врятувався! саме час додати крові, обмазатися!.. рясно гегемотовою кров'ю!.. не розплющувати очей… Гай-гай, чую розмови!.. пащекують!.. про мене!.. з неприязню! скільки жовчі! переймаються мною… лихомовлять… відлуння під брамою!.. ліфт, бачите, згорів!.. резонанс!.. шахта ліфта порожня… схоже, вона прокопана аж до скельних порід крізь ґрунти… єдина ліфтова шахта в Парижі, диво буріння (парова система Вінслоу 1896 року)… ніхто ніколи не бачив дна… сходи теж згоріли… тільки уламки сходів… цурки… але всі дісталися до своїх квартир… удесяте!.. усі родини вдома… не всі!.. іще під брамою чимало… цікавляться… мною переймаються… «Що зі мною?».. так! так!.. я їх не знаю… «Ви його не бачили?»… це про мене… «Як? цей негідник! посіпака!»…

— Так його ж повісили!

Відлуння під брамою… не час витикатися… мені й у калюжі непогано… скоцюблююся ще більше… забрьохуюся… вдаю грудку крові… у калюжі крові… аби лишень не бите скло! але скалки по всій підлозі!.. не перекидатися! менше ворушитися… тулюся до стіни, тісніше до стіни… якщо подивляться, побачать саму купу… а ще тут повно тиньку… та вони не дивляться, ні на що не дивляться, тільки сваряться… лаються! між собою!.. почалося з мене, з мого приводу, а тепер про товстуна, раптом зацікавилися… «А де Норманс?»… а вони його знають? вони звідси?.. шукають його… «Він пішов!» міг би їм сказати… але не буду себе виказувати!.. звідки взялися ці цікаві?.. з метро?.. з довколишніх будинків?.. може, з дахів?.. може, бачили Лілі?.. і Бебера? може? о, впізнаю один голос!.. два голоси!.. ніби не такі невідомі… я б їм крикнув: «товстун кудись подався! його жінка мертва! під столом його мертва жінка!»… отоді вони вмить прибіжать і укоськають мене!.. досить прислухатися!.. у стані озвіріння!.. одне слово, і пошматують!.. якщо втручуся!.. ага, упізнаю ще інші голоси!.. два пискляві голоси… ага, це мої дві гарпії з восьмого!

— Двері! двері панни де Зейс!

Показують усім, що двері Армелли розбито… а я думав, вони десь на горішніх поверхах!.. десь нагорі! аякже!.. вони справді тут, от стерво! обидві тут! цокотухи! метушаться!.. «Армеллині двері хтось виламав!» повторюють! ніхто не бачив… «У неї було повно випивки!» ти ба! знають!.. звичайно, усім хотілося випити! усім! «Це грабунок! це грабунок!» Репетують!.. хто виламав двері? хочуть з'ясувати!.. довідатися!.. такої товщини, з металом! мацають… украй обурені!.. «Неймовірно!.. крадії, покидьки! кримінальники! неймовірно!»… репетують… а бите скло повсюди?.. а пляшки?.. порожні!.. а сміття!.. га? що за люди!.. і що за липка калюжа? що за твань?.. а хто це накаляв?.. насцяв цілі озера?.. чия це кров?.. о-ля-ля!.. хто ці нехлюї?.. хочуть з'ясувати!.. «Це не ви, пані?.. це не ви?.. ви до кого звертаєтеся, свинюко?.. нахаба!.. шльондра!..»

Сварка!.. ніхто не ламав! усі відпекуються… «Варвари! злодії! потолоч!» лаються завзято!.. хтось кричить: «це той запроданець!» ого, запроданець!.. це кепсько!.. я скулююсь… треба сплющитися ще!.. зникнути в калюжі, під калюжею… під підлогою… якщо помітять, буде непереливки!.. «запроданець!» запроданець! це я!.. більше не дихаю чи майже… піді мною стільки крові, бруду, сміття… притрушений тиньком… він ще опадає… і шматки мозаїки!.. хай що, аби купа!.. зрадника шукатимуть! а якщо знайдуть, витягнуть?.. я дверей не ламав, не пив ні краплі, можу їм гукнути: «Я нічого не пив!..» і все! ненавидять мене, і цього досить!.. мовчатиму, то схоплять і шкуру здеруть!.. ненависть і все!.. вдовж стінки попід стінкою мушу злитися з уламками, рештками меблів, ганчір'ям, скалками… мушу злитися з тванню… наскільки це можливо!.. затасуватися під грязюку… що поробиш… а як знайдуть?.. Мати Божа!..

гав! гав!

Гавкіт!.. знову!.. Пірам!.. Це Пірам!.. він не надворі?.. я бачив, як він виходив…

— Пірам! Пірам!

Кличу… тихенько… біс із ними, якщо почують! хочу торкнутися Пірама!.. якщо це він… це він? голова його?.. інші так завзято лаються, про що? про кого?.. «хто виламав двері? хто все випив? це не ми!»… тоді хто?.. хто все випив? треба з'ясувати!.. їм не до мене!.. не тільки Армеллу пограбували!.. і погреби!

Вони вже чули!.. лементують на всі усюди!.. не знаю про погреби, мене там не було!.. кажуть, усе винесли… спускаються, піднімаються з погребів, кричать: «нічого! нічого не лишилося!» геть-чисто все забрали! повертаються з порожніми пляшками… повне розграбування! а нагорі?.. міг би сказати… вони ж нічого не бачили!.. яке плюндрування!.. страшні дикуни! не забарилися! а тепер у метро! вони всі в метро!

— Доктор з ними!

Така думка під брамою… за інтонаціями, здається, ці люди не звідси!.. крім двох сестер… упізнаю голоси двох сестер! інші нічого не знають, вигадують!.. усе діялося не так, як вони кажуть… що поробиш!.. не буду заперечувати… я в калюжі, я прилип!.. тільки Пірама гукаю: «Піраме!..» без ризику… бо та шушваль так гучно репетує! а в нього тонке вухо, у Пірама… він мій голос почує… усе одно остерігаюся… кличу тихенько… а велика пересранка удвічі гучніша!.. «Авжеж! Авжеж!» якась дама когось винить… у чому?.. у чому?.. «П'ята колона»!.. так називає… Лясь!.. Ой-ой-ой! усе закипає!.. Ще ляпас! два ляпаси… не дамські ляпаси, а чоловічі! хтось розлютився за «п'яту колону»!.. іще!.. іще!.. «Головоріз! Негідник! Педераст!»… хто там педераст?.. не ворушуся, не підводжуся… лежатиму в калюжі та й поготів!.. у калюжі!.. вони навіть не з нашого будинку, оті з ляпасами… Хоча хтозна!.. упізнаю деякі голоси… від учора скільки мордасів пороздавали!.. але мені будуть не просто мордаси, якщо з калюжі витягнуть!.. уколошкають!.. після всього, що про мене казали, треба начуватися!.. вони й одне одного сварять, мов навіжені… від першої сирени пики товчуть… я все нотую, бо інші розповідатимуть усе навпаки, мовляв, усі були вкрай чемними у шалі катаклізмів… наполягаю: коли їх тридцятеро ховалось під столом… п'ятдесятеро!.. коли верещали, репетували, обсиралися, то не так бундючно виглядали!.. факт!.. крім співачок… фальшували, правда!.. але голоси! жінка Клео, Періколка, Мімійка… де всі поділися?.. а ті, котрі галасували в брамі, котрі казилися зі спраги!.. і з заздрощів!.. звісно, Армелла мала повно питва!.. усе випито, ось маєте!.. решта посипалася каскадом? у розлам?.. углиб розламу? є від чого шаленіти!.. вони розлите з землі не вицідять, ті спраглі йолопи!.. а нагорі, на поверхах не влаштували полювання на пляшки? а раптом? нехай підуть пошукають!

Та одна з них і так знає…

— На поверхах усе розграбовано!

— Не може бути!

Гукаю я… не можу стриматися!.. з калюжі… заперечую!..

— Нічого не розграбовано!

Хочу їм дошкулити! на щастя, мене ніхто не чує!.. а я думав, мене нічим уже не здивуєш!.. як товстун трощив Армеллині двері, а всі сусіди його перли ззаду!.. усі перли!.. мені не примарилося! стоногою!.. «стоногою лавою»! будинок саме нахилився!.. пляшки покотилися!.. карамболем коридором! передзвоном!.. хмільними хвилями!.. самі собою, так би мовити… ніхто не винен!.. крім гегемотової голови!.. усі пили просто з підлоги… а я ні!.. п'ю тільки воду!.. міцне пече занадто язика… як є! мені ніхто не дорікне!.. нічого міцного! ніколи! утім тепер?.. тепер би випив!.. спробував би… та вже як є! тепер! хай йому біс! терпіти несила!.. у роті пересохло!.. і в горлянці дере не гірше, ніж у тих, хто пив!.. пекельно!.. язик напух і набух, немов горить!.. так, як уночі горіло в небі!.. трохи перебільшую… хочу, аби ви відчули, як я!.. ладен пити що завгодно! зі спиртом чи без спирту! але де там!.. вони все випили! все випили!.. лицеміри, злодії, усі! свині! брехуни! крадії! послухайте лишень! яке нахабство! не бачили нічого!.. нікого там не було… ні в мить поштовху, коли будинок став на місце, ні потім, як від нового струсу знов схилився… коли з нього сипалися меблі! цілі поверхи майна!.. не самі пляшки!.. і все пливло по авеню в потоці фосфору! ні коли чотирнадцятий, дванадцятий і шістнадцятий хилилися отак!.. можу показати!.. майже як вітряк… отож?.. ні, їх там не було!.. а тепер верзуть казна-що! і більше! але спробуй запереч!.. що буде!.. тисячі скандалів!.. накинуться!.. з'їдять!.. цілком!.. от їхнє єство!.. трохи чую їх… вони не бачили, як пляшки видзвонювали і карам-болили по коридору до розламу!.. чого тільки він не наковтався!.. розлам посеред коридору!.. і не самі пляшки!.. а ще меблі, посуд, усе!.. бездонний… мабуть, люди теж… говорять тільки про Армеллу, якій виламали двері! і що?.. і що?.. велике діло!.. багато всього трапилося!.. хіба ні?.. але не згадують Дельфіну, ні її чоловіка, закривавленого гладуна… його бачили… чи не бачили? а говорять лише про Армеллу, про злам її квартири… що за вандали?.. взяти й випити все!.. і флакони побити!.. дивіться: повсюди скалки! купи битих пляшок! і калюжа лікеру!.. червона від крові!.. а що їм кров!.. то такі, що все питимуть… нишпорили… жодної повної пляшки!.. лютували!.. справжні бандити! погромники! далі нікуди!.. сущі варвари, такі, що й пляшки не лишили! усе вижлуктили!.. адже тут були хворі, хіба ні?.. хворі стогнали… страждали!.. цілу ніч потерпали від спраги!.. мучилися!.. але все-таки притомні!..

«А в мене грижа, уявляєте собі!.. завжди лягаю о восьмій!», а та собі: «а в мене міхур!», а інша: «о, міхур, а я взагалі мала бути в Баньолі! уже місяць, як мала там бути!.. і не кажіть, не сплю вже чотири ночі! на ногах! у мене нога терпне, страшенно! це гірше, ніж спрага чи безсоння! і не кажіть! а у мене заткнення судин, пані!.. одну ніч у тунелі на «Сен-Жорж»!.. іншу ніч на «Абес»… ще одну у водостоку!.. а завтра вранці шістдесят сім років! пані! ви зі своїми стражданнями!..» «А у мене, шановний, видалено пів шлунка! переживання можуть мене вбити! хірург попереджав… професор Ландовірскі… ви не знаєте? звичайно!.. це зовсім інша сфера!.. зовсім інша сфера! цілковито інша!.. то вас розбалували, кажу вам!.. наслухалася! про вас і ваші нутрощі… у мене дві подвійні грижі, дівчинко!.. і не сплю вже тиждень! тиждень! чуєте?.. я вам казала про свій зад!.. неотеса! а не про ваш!.. макака!.. замазура!.. це я замазура?.. свиня!.. нахаба!.. послухайте лишень! у мене брудний зад?.. я людина вихована! пані! затямте собі! якби Франція була такою ж чистою, такою ж освіченою, як я, ми б не опинилися там, де ми тепер! пані!.. що ви верзете, мавпа ви така?.. бувають же такі нікчемні істоти! сама розводилася про свій зад!..»

— Трохи!.. можливо!.. але все ж!

— Отакої! нічого подібного! брехуха!.. провокує мене!.. божевільна!

Але це не спільна думка… дехто вважає цю даму досить розсудливою… а отой з Баньоля заїдається з нею, і це неприпустимо!.. дама має захисників!.. пфляк! дзвінкий ляпас!.. іще один!.. але чомусь мляві, слід сказати!.. блям! блюк!.. ляпаси млявих людей!.. я теж такий… млявий!.. знесилений… млявозневірений… більше не горлаю, не ворушуся… стогну в калюжі… ребра! перепрошую! яке чудовисько Норманс!.. не крикну того гучно!.. кричу гучно… а голова? є багато прибитіших, ніж я… це правда!.. більш хворий, менш хворий, нікому нема діла, де я… ніхто не дивиться під стінкою… ніхто не бачить мене під шпаклівкою… треба цим скористатися!.. на мені теж багато крові… кажу вам! кажу! торочу!.. злиплася… отакий шар!.. крові товстуна… потроху відклеююся від калюжі… тихенько… він стінки… де Оттавіо?.. справді! я його не бачу!.. усі горлають… у всіх нервовий зрив… усе почалося з Армелли… хто насправді зламав її двері?.. бідна жінка!.. що за знавіснілі пияки? хто вижлуктив стільки пляшок?.. бо від учора нічого не пили! від спраги мало не померли! змова! от! підступний задум запроданців!.. іще один!.. підступний задум!.. якби тільки це!.. а їхні грижі й діабети? а в метро як натерпілися!.. в тунелях!.. це вам не на поверхні!.. гай-гай!.. а у водостоках!.. а тим часом тут усі пиячили! паплюжили! ламали двері! помешкання, льохи!.. усе!.. уявіть лишень, вони не спали три доби поспіль! тривога за тривогою! без їжі й без питва!.. а найгірше — приходимо, а тут нічого немає! хоч би флакончик! усе згоріло, усе потрощене!.. з жодного крана не тече! ні краплі!..

Пожежа робить що хоче, біс його бери! остолопи! грабіжники! співучасники! самі ж і підпалили!

От що кажуть у брамі… хотів би їх під бомбами побачити!.. нічого не кажу… а вони собі:

«Вони з фріцами заодно!.. тому й не полізли до сховищ! ні!.. вона за Віші, шановна пані!.. я вам не кажу про воду, шановний пане! я кажу про Петена, телепню!.. я кажу вам про Шершиля, пані!.. я нічого не боюся, пане!… я вам не кажу про воду, телепню в кубі! коли такі страждання від шлунка, як у мене!.. а ви мою грижу собі не візьмете?.. вам би хоч трохи розуму!.. а вам би мій варикоз! хоч на годину! хоч на годину!»…

За отим з Баньоля залишається останнє слово… він відомий! дає ляпаса!.. і не млявого!.. дзвінкого! ляпаса!.. ще одного!.. ще!.. але кому?.. треба глянути… не наважуюся надто витикатися… вже й так виткнувся!.. Пірам гавкає… тепер на кого?.. я міг би доповзти до консьєржчиних дверей… вони не дивляться… але як боляче!.. не трохи! насправді!.. особливо лівий бік!.. а якщо Оттавіо мене помітить?.. трохи сумніваюся в Оттавіо… що поробиш! треба ризикнути!.. відклеююся від калюжі, від місива… обтрушую шпаклівку… вона прилипла до волосся… відриваю! «Ай!»… і до вуха!.. закривавлене!.. нічого не чую!.. таки підводжу голову… овва!.. гарпії, знов мої дві гарпії!.. от вони!.. наді мною! справді! мало не падають на мене!.. побачили!.. схилилися!.. удаю непритомного… «Докторе!.. Докторе!..» гукають… заплющив очі!.. лежу в калюжі!.. на весь зріст… не відгукнуся!.. та вони не гають часу!.. дринь! у скроню! просто в скроню!.. а я: «рааах!» вони за своє!.. інша сестра теж! дринь! дринь! мене бито!.. їх двоє!.. б'ють! «ай! ай!» не стримую крику!.. тікають… обидві!.. ховаються в юрбі сусідів! украй збуджених сусідів!.. кажу вам! ви б почули! лайка! зойки! стусани!..

— Негідник! Нахаба! Брехуха! Дурепа!

Сваряться!.. я занадто висунувся… поспішив!.. знову лізу під тиньк… занадто висунувся… нещастя!.. кров тече на очі!.. з лоба!.. і зі скронь!.. як ці дві гарпії мене розмалювали! силкуюся розплющити очі… але повіки склеїлися кров'ю… я певен, що Оттавіо десь тут… це ж його голос, це він!.. тепла кров, ковтаю свіжу кров… свою, не ту, що в калюжі… в калюжі вона згусла й холодна… мушу подивитися!.. що вдієш!.. ледь-ледь підводжу голову… що вдієш!.. спираюся на лікті… це Оттав! це він!.. справді він!.. бачу!.. червоним бачу через кров… кров на очі… і всі біля Оттава!.. бачу їх! бачу всіх!.. усі його кривдять!.. та ще й якими словами!.. він терпляче слухає… вони йому ледь до плеча… пояснюють:

— Так! так! Оттавіо! саме так!

Про що це?.. про кого?.. треба підсунутися ближче… підповзти… наважитися… про кого?.. про що?.. мова знову про мене…

— Негідник! Страхополох! Нездара! Брінон! Покидьок!

Якого біса тут де Брінон?.. мене називають!.. раз… двічі!.. я ж чую!.. десять разів моє ім'я!.. про мої звички… базікають… коли з дому виходжу… коли повертаюся… справді, про мене… мені про це вже писали… надсилали «вироки» з «відстрочками», вправно сформульовані!.. відточені!.. видрукувані!.. але ці верзуть щось несусвітне!.. схоже, не дуже розуміють, що до чого!.. хтось тутешній… декілька… інші не з нашого будинку!.. є з Пантена, бо згадують Пантен… є з Гарен… вони так кажуть… є з околиці Сент-Антуан… люди, які слухають радіо… усе знають з радіо!.. перекручене!.. усе перекручене!.. і радіо більше не працює!.. «казали по радіо!…» неправда! брешуть!.. по радіо казали, але не те, що вони переказують!.. я радіо теж слухав, то німців переможуть? чи вони переможуть?.. більше не знаю… але вони, мовляв, знають!.. упевнені! навіть більше!.. що з Лондона передали мою адресу! це вони таке кажуть… і не тільки з Лондона! з Браззавіля теж!.. і що я бридкий порнограф… збочене лібідо, а ще і зрадник, найганебніший зрадник століття!.. що всі пісуари червоніють! і що слід вибавити Францію і французьку мову від аморального сексографа, від зухвалого антиграматика, який паплюжить священну Батьківщину та її літературний спадок!.. бо Франція не буде більше Францією, як не зарізати цього кнура! тобто кнур, це я! Вони це чули… і кричать це Оттаву, щоб до нього нарешті дійшло! А Оттав нічого не каже… а вони казяться, що він і собі не обурюється!

— А може, цей Оттав теж із ним?

Логічне запитання.

Теж посіпака! зрештою! спільник доктора! чорт забирай!

Тепер зрозуміло! Хапай його! зараз за нього візьмуться! хоч він і в Цивільній обороні! «Волонтер» на «сирені»!.. бо більш нема електрики… її треба самому крутити, рукопаш!.. Ну то й що! негідник! викрили ще одного негідника! зараз каратимуть!

— Макаронник! Муссолініст! Ґорґонзола! Ніж у спину!

Хай знає, хто він є!

— Так! Так! Так!

У всьому винен! що зараз буде! непереливки буде! отут, у брамі!

Мої дві гарпії, мої дві навіжені уже мною не переймаються!.. розбили мені голову… а що якби очі вийняли?.. бо бачу добре!.. хоча ні!.. неясно, усе червоне… справді!.. Оттавіо бачу червоного!.. я вам уже казав! повторююся… треба переписати весь розділ! привіт! привіт!.. таки бачу!.. він вивищується над цією потолоччю на дві… на три голови… така статура в Оттавіо!.. їх десятеро! двадцятеро!.. у нього під носом!.. та це його не бентежить… а вони його кривдять дедалі гучніше!

Ага! Це вже занадто! занадто! Оттав розлютився! лице міняється…

— Цюєте? усі! піллота! піллота!.. Ферді… і… і…н! прузяка! цюєте?

Щоб уторопали!.. не приховує акценту!.. і я кричу йому з калюжі… «Оттаве! Оттаве! молодець!..» наважуюся… і відклеююся! знаходжу в собі сили!..

— Молодець!.. молодець!

Перемагаю біль… мить більш ніж трагічна… Якби цієї миті він зрікся, якби не мав за друзяку, тоді кінець!.. вони б мене подерли!.. бачили б ви ту оскаженілу зграю!.. аж дим ішов від люті! і бульбашки летіли з пащек!.. Нормансище мене не здолав, хоч і справжній людожер! ні ті двоє гарпій… але ці, коли їх п'ятнадцять… двадцять… тридцять!.. шкуру вмить здеруть! ні Мюрбат не потрібен, ні хтось інший!.. але Оттав їх стримає!

— Зрадник! зрадник! зрадник!

Стоять на своєму!.. доводять, що вся біда в мені!.. Пірам гавкає! крім усього! нічого не чутно! лемент неймовірний! Оттав опускає голову… прислухається… йому набридло! біс його бери!

— Брехня! ви всі помиляєтеся!

Остобісіло! кричить їм, що думає!

Та ті вже не здатні вгамуватися!

— Макаронник! посіпака! ганьба! ганьба!

Оттава не бояться!.. ага, отак?.. терпець урвався!

— Зараз когось таки приб'ю!..

Попереджає і готується!.. зараз якогось ухопить! на ходу! чи якусь! хай йому біс, яка картина!.. уся ця потолоч кричить йому під носа!.. зараз кинеться! навально! бачу, кажу вам!.. бачу червоним… кров… кров із брів і зі скронь… вони мене добряче потовкли, от відьми!.. підступні! зрадливі вбивиці!.. де вони тепер? Не чую їх!.. начуваюся… сховалися… ага, вже чую…

— Це все доктор, пане Оттав! доктор!

Виказують мене і роблять це чемно… вони!.. справді вони!.. стоять он біля самих сходів… біля їхніх залишків…

— А де Фердііін?..

Кричить Оттав!.. не зважає на тих двох сорок!..

— Казіть, засранці!

— Він усе вкрав!

Знову ці дві відьми! виказують мене, украв! наполягають! як злобують на мене! примітили мене, а це серйозно! він мене не чує, але вони! перепрошую! тонке вухо мають!.. у всіх відьом тонке вухо! навіть крізь таку веремію почули… я вже казав, бучна колотнеча триває! мордаси відлунюють! під брамою! уявіть собі! не так голосно, як зенітки вночі! але все ж… але надворі тихо… тепер тихо… вночі гули гармати, безліч вибухів, фантастична піротехніка, бомби, хлопавки, важко повірити, але тепер тихо… можна сказати… порівняно… бо було жахливо! хтось би сказав, я б не повірив!.. я туману не напускаю, розповідаю, як було… тепер просто під брамою… зграя войовничих, справді несамовитих!.. а ще й дедалі діткнутіших!.. розлючених на мене й на Оттава!.. Оттав попереджає:

— Яксо хто хоць пальцем зацепить Ферді…і…на!

Попереджає!.. Якщо Оттавіо розлютиться, то ховайся!.. багато хто знає, бо не всі прибилися з інших районів… якоїсь миті здалося… здалося!.. ні! ні!.. ці несамовиті, це наші!.. з нашого будинку!.. З Оттавом намірилися порахуватися!.. чесне слово!

— Яксо хто хоць один підійде!

Нехай начуваються!.. він не жартує!.. хоче припинити… щоб усі замовкли…

— Гайда! Геть усі звідси! забирайтеся! забирайтеся!

Годі гратися!

— Забирайтеся! Хами! Волусіть слаками! Волусіть!

Бурчать, але задкують… Оттав може чортів дати одному… двом… нема потреби!.. задкують… так розходилися, що на все здатні… проте ні!.. ні!.. притихли!.. відступають!.. щось бурмочуть… Оттав показує вихід… в кінці брами… хідник!.. далі!.. ще далі!.. коряться…

— Оттавіо! Оттавіо!..

Покажуся йому… гадаю, можна ризикнути! бо лишаюся його другом… але паморочиться! страшенно паморочиться! якщо підведуся!.. ох, знову зле!.. як біля Жюлевої майстерні!.. без різких рухів… ніхто не дивиться… спочатку на коліна… підлога відразу халабудиться, гойдається… думаю: зараз знову буде вгору-вниз, як біля Жюля!.. це знак, я знаю, що це в мозку халабудиться, гойдається!.. це не підлога!.. я не помиляюся!.. знепритомнів біля майстерні Жюля!.. жертва власної голови!.. обережно!.. я знаю! а як блював! і знову свист у вухах! свист… чую тільки свист… у вухах!.. не помиляюся!.. хитаюся, тремчу, не встою навіть на колінах… якщо в такій позі на мене знову нападе Норманс? га? якщо накинеться?.. може повернутися!.. раптово повернутися!.. він може!.. це гірше, ніж дві сестри!.. хоч які жахні тварюки, підступні й безголові!.. кажу! але Норманс?.. вага Норманса!.. а якщо він на Оттавіо накинеться?

— Оттавіо! Оттавіо!..

Треба попередити… «Норманс! Норманс!» хоч як кричу, він не чує!.. наплював на мене, чи що?.. розпластуюся в калюжі… закопуюся у шпаклівку!.. скоцюблююся… нічого вже не чую… уклякаю, Оттава вже не чую… може, він теж пішов?.. усі кудись пішли!.. але ні! знову лемент!.. тепер з вулиці!.. з дороги… лемент… знову бійка?.. ні!.. нехай повбивають одне одного! туди їм і дорога!.. знову щось!.. галасують!.. погрожують одне одному? уже не слухаю… про Оттава думаю… Оттав, ото клубок енергії!.. якщо кинеться в бійку, то нікому на здоров'я не піде!.. не такий тюхтій, як Норманс!.. хоча небезпечний тюхтій!.. я ж бо знаю!.. такий гіпопотам, як Норманс! тільки стережися!.. задушить і не моргне!.. он зі мною що зробив!.. мабуть, ребер не лишилося!.. а ще голову, як футбольний м'яч! під столом! з усієї сили!.. отак: бум! бам! А що йому! власне, він мене не так придушив, як відгамселив! отаке чудовисько! якщо знову прийде? знайде мене під купою тиньку?.. признаюся, страшно… гукаю:

— Оттаве! Оттаве!

Куди він подівся?.. нехай рятує, якщо друг!.. не можу виборсатися з калюжі… кров згусла… кров і шпаклівка зі стелі… каша!.. повно шпаклівки по стінах, а ще й тиньку… я влип головою, тулубом, ногами… якщо не прийде, не відліпить мене, не витягне, чортів Оттав! мені гаплик!.. ніколи не вилізу!.. либонь, там стільки всього наді мною, піді мною і навколо, що мене не видно? що мене так обліпило… усе насипалося, злиплося…

Надворі б'ються… здається… не сваряться… а б'ються… по-справжньому!.. тумаки! нарешті! справжні!.. навсібіч!.. чую… бум! бам!.. відлунює!.. це діється ліворуч на авеню… нижче, ліворуч… пересунулися від нашої брами… зійшли з хідника… вони, схоже, на вулиці Лепіка… здається… а бійка ще та! перепрошую! справжня халазія!.. бум! бам! вжах! а ще і сварка!.. прислухаюся…

— Свиня! ай!.. хвойда!.. хуліган!.. відпустіть ногу!.. уах!.. уах!..

Якби глянути! трясця! глянути! о, нарешті! бачу!.. авеню спорожніла… перепрошую!.. ні!.. там Мімі і Жюль… на хіднику напроти! біля пожежного «сигналізатора»… Мімі і Жюль… злізли з вітряка… вони!.. він не загубив перуки!.. ні кринолінового піджака!.. вона поряд гола… хто допоміг їм злізти?.. драбини вже немає!.. бачу вітряк, он… похилений, он!.. пошкодило добряче!.. усім вітрякам вітряк! стоїть!.. крил уже немає, драбини теж! придивляюся… так, це Мімі!.. лиса й гола… Жюль впритул до неї у гондолі… гондола не зламалася!.. однак… поплавав непогано!.. хто їх звідти дістав?.. вони ж таки були на вітряку!.. скільки я йому гукав!.. а він гасав, мало звідти не впав… марення?.. а вона співала на весь Париж! «Луїзу» і півня пускала! ще й як!.. пригадую… є що пригадати… а от церберка перетинає авеню!.. іде до них!.. і не одна вона!.. дві відьми з нею! мої дві гарпії! їх тепер там четверо, біля «сигналізатора»… он яке добірне товариство!.. ті, що чубилися на вулиці Лепіка? то вже скінчили? тепер тільки базікають!.. бесідують!.. між платаном і «сигналізатором»… платаном? не те слово… насправді не більш як обсмиканий віник!.. навіть «сигналізатор» підсмажився!.. зменшився, скрутився на хіднику!.. зібгався… від потоку фосфору!.. обвуглення і плавлення!.. на корок схожий… ніхто не заперечить!..

Але річ не в тому!.. сам забалакався! факти, факти!.. отже, їх четверо на хіднику… Мімі вже не співає, не танцює, а плаче!.. так, плаче!.. бачу!.. ридма ридає!.. Жюль теж рюмсає!.. з ним буває!.. витирає очі білявою перукою… що за драма?.. церберка відходить… перетинає авеню… ступає по попелу… бо садок тепер суцільний попіл!.. дерева, кущі, усе!.. церберка ступає по попелу, нахиляється, нишпорить… щось шукає! сестри теж наважуються… переходять… Жюль гукає їм здаля: «Туди! туди!», показує… вони блукають між кущами… перебирають попіл… пересипають! просіюють!.. чого шукають?.. «Отам! отам!» кричить Жюль… шукайте!.. ага, праска!.. звичайна праска!.. його праска!.. він нею відштовхується!.. знайшли! показують!.. махають! а ще одна? ще одна праска?.. не знайшли… хоч і шукали… а дзвінок?.. дзвінок? церберка знайшла! дзвіночок з вітряка, у який Жюль дзвонив нагорі, видзвонював безперестану… от він… от!.. хай подивиться!.. ще дзвонить!.. Жюль махає, щоб вони верталися і принесли все йому!.. дзвіночок і все інше! без розмов! а вони не несуть! не хочуть! нехай сам приїде! по свої речі! але той не хоче покидати хідника! свого хідника! Мімі так само! і церберка, і сестри не хочуть переходити назад!.. ти ба! нехай він до них іде!.. ні! ні! «ходіть сюди! ходіть!» відмовляються!.. не буде йому дзвіночка!.. Мімі не піде!.. з хідника не зійде!.. свинський характер! не відійде від «сигналізатора»! і навіть… сідає на нього!.. плаче!.. скиглить!.. не пускає Жюля!.. хапає за боа, затягує йому на шиї… нехай і не поворухнеться!.. сидить у візку! у візку отут! Мімі тримає його за горло! а той уже додому хоче… вони біля його домівки… перед майстернею… просить дозволу… Мімі не згодна! кричить!.. сварка… вимагає, щоб він їхав донизу… схилом… з'їхав! довгим схилом до метро… легко!.. на коліщатках… мало не підштовхує його на схил… гадаю, свого Родольфа хоче знайти… хитра! вона бачила, він туди подався, як потрощив драбину… там внизу «Ламарк», тобто станція метро… Жюль уже без палиць, без прасок, самостійно рухатися не годен! він на милості Мімі!.. штовхне, він і покотиться!.. мусить коритися Мімі!.. і мовчати!.. отуди!.. каже вона… отуди! Жюлю!.. мерщій!.. униз по авеню!.. схил достатній!.. тримає за горлянку несамовитого Жюля!.. боа на шиї затягнуте!.. боа з жовтого пір'я!.. Жуляка як на повідку!.. як пручатиметься, то сам покотиться!.. на всіх коліщатках!.. схил хідника достатній!.. бо Мімі його притримує! керує ним!.. трохи навкоси рухаються, але рухаються! зникають за рогом Дерера, там крутий скрут… я маю на увазі для нього!.. вона притримує його за плечі… проїхали! далі легше… майже відразу метро… та я не бачу, що діється ліворуч… битва на вулиці Лепіка!.. не видно, але чути… усе спочатку!.. знову загальна колотнеча!.. їх дедалі більше… звук падіння тіл!.. шляп!.. зойки!.. у чому річ?.. чому?.. про що?.. що за суперечка?.. про бальзам?.. про Армеллу?.. її двері?.. про Норманса?.. про Дельфіну під столом?.. про мене?.. не знаю, але певен, що колотнеча!.. і не тільки глухі удари!.. а з криками!.. з розмаху!.. зойки!.. і знову згуки, неначе душать! «пробі! пробі!» чоловічі й жіночі…

Оттавіо теж у колотні! чую його! марно гукати! такий лемент, що ніхто не почує… але я чую Пірама!.. він з ними! гавкає! але і люди гавкають! «Уаф! Уаф!» ні, я помилився!.. якийсь інший вигук… спільний… вигук зусилля хором! «Раз, два, нумо» неначе щось підіймають!.. ніби щось пхають!.. наближаються!.. от халепа… от вони!.. сюди йдуть… я втискаюся в стінку, в усю довжину… заходять у браму… «Раз, два, нумо» їм тяжко… щось несуть?.. зиркаю надвір, на авеню, на садок напроти… власне, обвуглені кущі… он їх троє виходить… переходять авеню, дві сестри і церберка… уже накопирсалися в попелі! відьми! переходять! у них дзвіночок і праска!.. хай їм грець! ґвалт! хочуть мене добити?.. можливо… що, усі?.. хором? а інші що пересувають?.. не бачу звідси… щось несуть… я здогадувався!.. на випростаних руках… не бачу… небезпечно дуже витикатися… доведеться!.. доведеться!.. розплющую собі очі… силою тримаю розплющеними… були злиплися… повіки! розліплюю… що несуть?.. над головами, мов на щиті! величезне барило! метляється й бовтається!.. мов на щиті!.. ось-ось перекинеться!.. як їм тяжко! узялися удвадцятьох… утридцятьох… піднесли! гукали весь час «Раз, два, нумо! обережно!» барило на випростаних руках!.. угорі!.. над собою!.. аби не хитнутися!.. заходять обережно під браму… аби не спіткнутися… посковзнутися! три сходинки!.. по одній… «отак! отак! добре!» на висоті величезне барило!.. навіть об стіни треться барило!.. це Нормансище!.. хто інший?.. барило!.. бачив… несуть із вулиці Лепіка!.. на випростаних руках!.. геть випростаних! де покладуть?.. у консьєржчиній квартирі? запхають до підвалу?.. чи вкинуть під ліфт?.. у шахту ліфта?.. тоді проминатимуть мою калюжу!.. ступатимуть по калюжі… впритул до мене… до стінки… це Нормансище, це певно! мов на щиті, догори барилом! сміх та й годі, ото барило!.. «Комісіонере! чекай, комісіонере!» відчуваю, що мушу гукнути! мішка із салом з гуртового!

— Нормансе! гей! Нормансе!

Хотів знати… аби він відповів!.. хотів мене убити! ще й як! Норманс із гуртового!.. тепер його несуть, мов на щиті!.. на випростаних руках!.. опасисте тіло бовтається, хилиться… що вони мало не падають! хух! хух!.. ох! ох!.. мало не падають разом із ним! непевними кроками… страшенно тяжко «ще крок! вважайте!» ступають непевно… хочу, аби то був справді він!.. Гегемот Норманс! ніхто інший!.. прибили його, помстилися… уколошкали Гегемота!.. так і треба!.. і зараз закинуть тушу до провалля!.. наближаються… таки він! так, він!.. достоту він!.. Норманс! у тюрбані! впізнаю! згусток крові на голові!.. він, мов на щиті!.. на піднесених руках!.. і всім керує Оттавіо!..

— Нумо! лінюхи! до ями! до ями!

Його слова, я не плутаю!.. яма в кінці коридору!.. шахта ліфта… я так і думав… яма!.. інших тут нема!.. розколина між плитами удовж усього коридору вже стулилася… таки стулилася… є тільки яма під ліфтом… вони туди!.. йдуть туди!… авжеж!.. кинуть його до ями!.. от які! якби Оттавіо мене помітив!.. от він!.. віддає команди… мене не чує… за ними під браму вдирається ціла юрба!.. Скільки їх, несамовито галасливих?.. скільки?.. йдуть за тілом, яке несуть, мов на щиті!.. нівроку тіло! надимається!.. знову надимається!.. мов бурдюк!.. мов п'ять… чи шість перин!.. ще огрядніше на видноті, ніж у калюжі… це я в калюжі… Оттавіо мене не бачить.

— Молодці! молодці!

Гукаю! щиро! благословення неймовірне, що його таки прибили! авжеж! авжеж! достоту! не когось іншого! бачу закривавлений тюрбан, який звисає з шиї і гойдається! гойдається! звисає! тіло на випростаних руках!.. п'ятдесятьох руках!.. несуть, а голова теліпається, мов дармовис! він мертвий? чи живий? жорстокий хижий звір живий!.. як він мене не вбив?.. такий самий збочений, як ті дві гарпії, але стократ дужчий!.. якщо не зламав мені принаймні три ребра, нехай мене шляк трафить!.. якби не той стілець, що я прикрився, був би розтоптав і грудну клітку розтрощив… ух! гух!.. і легені роздушив… досі не можу зрозуміти.

— Уперед! уперед! не баріться! до ями!

Носії на мене не зважають… Оттавіо їх запекло підганяє!.. їх щонайменше п'ятнадцятеро носіїв!.. двадцятеро!.. і по моїй калюжі брьохають… мене забризкують.

— Ну ж бо! ну ж бо!

Бачу, що їм перешкоджає… товстунове барило дістає до стелі… треться… чіпляється! я бачу!.. спиняються… разом задкують!.. стеля далі не пускає!..

— Нумо! раз!

— Уперед! лінюхи!

Вони коряться! уже добре, що не перекинулися! бо тоді товстун усіх роздушить!.. Бурдюк з усіма тельбухами звисає з рук… правіше!.. підібгують!.. ще перед сходинками… старої сходової клітини!.. яма!.. ліфта вже немає! передні носії затримуються… згинають руки! трохи опускають… натикаються на решітку… на залишки решітки…

— Мерщій!.. мерщій!.. до ями!

Оттавіо їх підганяє!

— Порка мадонна! Нумо! Престо! нероби! Вам сцьо, вставити?

Жахливо, коли він лютиться!.. вони не проти, але не мають змоги!.. їх четверо чи шестеро загрузли, зачепилися за сітку… злякалися! що товстун їх потягне за собою!.. он як!.. п'ять чи шість передніх… перших! відпускають! задкують! кричать!

— Оттаве! Оттаве!

Зникають… я їх ще чую… галас у глибині! велетень загруз упоперек ями! перекрив її!.. усі волають!

— Недоріки! нікчеми! ганчірки!

Оттавіо обурений!.. що робити?.. нехай ще відступлять… самі винні, що Норманс застряг! упоперек!.. не падає!.. треба брати за ноги… піднімати!.. і в провалля! головою вперед!

— Мацапури! покидьки! душогуби!

Душогубами їх зве!.. а ті мусять усе з початку! нарешті!.. підносять його над головами, велетенське черево!.. тепер тільки кинути… аби не схибити! за його командою!.. на випростаних руках!.. вправний маневр!..

— Нумо! нумо! раз! два!

Оттав порядкує… занести товстуна над ямою… якраз над нею!.. якраз!.. якраз! піднесли його, і голову, і барило, але в самих уже нема снаги! похитуються, бачу, їх п'ятнадцятеро… двадцятеро… тридцятеро… бачу Норманса на витягнутих руках, голова теліпається… одне око вибите! висить на кінчику повіки!.. бачу око!.. і п'ятнадцятеро носіїв зашпортуються… перечіпляються! недоріки! наступають на ноги «бодай тобі! йолоп!» лаються… відступають…

— Гицелі! Недотепи! Раз! два! нумо!..

Пхають… напирають… якась балка поперек ями… знову клопіт! Оттавіо хапає балку! і гур-гур! до ями! увесь будинок здригається від удару! отепер нумо! уперед! хибаються… не наважуються… задкують!.. підвладні Нормансовій вазі!.. «ааах! ааах!» скрикують… край ями!.. зі страху!.. черево важче від них усіх!.. величезне барило головою вперед зі згустком крові… кидають!.. у провалля!.. бім! бам! бум!… сторчака!.. перекидається!.. не думав, що яма така глибока… відлуння по всьому будинку!.. нарешті досягає дна… і бум! і брум! дна ями… бум! брум! як вибух!.. млявий вибух… сальтисонний вибух…

— Аах!.. аах!.. оох!..

Усі ахають і охають!.. стоять здивовані край ями… як бахкають вибухи, вони знають… але такі мляві бруми… і не вщухають!.. сальтисонні бруми відлунюють… коротка тиша… до десяти не порахували і ф'ююю! велетенський сніп іскор! отакої! букет іскор! з глибіні ями! яскраві бризки! на весь коридор!.. сині!.. зелені!.. червоні!.. ледве встигли заплющити очі!.. невже знову спалахне?.. ні!.. тоді підходять до ями… ступають!.. наважуються… зазирають… юрмляться край ями, тобто всі, хто ніс… і всі інші… напирають… щоб побачити дно… чи хоч щось… я не ворушуся, зливаюся зі стіною… Пірам гавкає… клятий псюра!… уаф! уаф!.. ніяк не нагавкається… підходить, обслинює мене!.. вилизує лице… знову гавкає!.. хоче, щоб я поворушився! але я не хочу!.. мала Туанон з ним… ми знову разом!.. він винюхав мене під тиньком… задоволений, от клятий псюра!.. церберка і дві відьми теж припхалися!.. почули гавкіт… та, що розсікла мені брову, то Камілла… розумію… чую їх… не ворушуся… іншу звати Роза, яка знайшла праску… Камілла й Роза… церберка дзвонить у дзвіночок, вона в доброму гуморі… зараз як зацідить мені дзвіночком!.. я її знаю… не ворушуся! не ворушуся…

— Що сталося?.. що сталося?

Це вона запитує.

— Він що, мертвий?

Хоче зрозуміти, чи варто… схиляється наді мною… сестри теж схиляються наді мною!.. придивляються… я не гарний, а що про коридор казати! їй, консьєржці, тепер прибирати і прибирати! лопата знадобиться! причепендя ключниця плюгавка… їй тут і шпаклівка, і сміття, і биті пляшки! усе разом! усе злиплося!.. аж по коліно!.. Але чи я помер?.. це вони хочуть з'ясувати… А от Пірам знає!.. гавкає… думає, я хочу з ним погратися… а котра розбила мені брову?.. Роза!.. котра мене лупила каблуком? мало не вибила око?.. інша? Камілла?.. хтозна… коридор саме перекидався!.. справді!.. не поцілила!.. слід з'ясувати… котра?.. котра?.. Роза чи Камілла?.. вона б не схибила, аби не хитнувся коридор! не нахилився на п'ятдесят градусів… я начувався!.. котра з двох? але тепер загроза — це Туазель!.. Дзень-дзелень!.. Дзень-дзелень!.. а я просто під нею… не ворушуся… усі інші біля ями щосили лементують!

— Хто його кинув?

А бодай вам! самі ж і кинули! міг би їм гукнути… і власне, що він їм зробив?.. тепер розбираються… він, тобто черевань!.. не знають! нічого не бачили… мене хотів на той світ спровадити! «Він розтрощив Армеллині двері!» кричу їм… не чують!.. «своєю головою!»… церберка теж не чує!.. стовбичить наді мною з дзвіночком!.. ти ба, йде пошук винних! вона горлає:

— Він що, помер?

Гукає іншим… вагається… мертвого не б'ють… Роза каже, що ні… Камілла каже: так! Справи кепські!.. але найголовніше питання — це Норманс! суперечка про Норманса! він виламав двері?.. головою?.. чи ногами?.. він усе випив?.. ще запитання!.. одне одного не слухають!.. справжній мітинг!.. хто все випив? «Ні, панно!.. Ні, пане!»

— А я хочу пити, пане!..

— Ні! пані!..

— Моя дитина потребує більше рідини!.. вибачайте!.. уже три дні нічого не пила!.. погляньте на язик!..

— Що ви верзете?..

— Уже не може висолопити язика!.. ви жалюгідний тип, пане!..

— Егоїстка!.. дурепа!.. за вами божевільня плаче!.. заткніть пельку, плюгавко!

— Поглянь-но, Ежене!.. він нас паплюжить, а ти мовчиш!.. Де ти, Ежене?.. Ежене!.. Ежене!.. пробі!.. він погрожує нашому любому дитинчатку!.. ах!.. а-а-а!..

— Ваш Ежен у ямі!.. у ямі, пранцювата!.. скажена!.. відьма!.. дурепа!.. і дитина з ним!

Не переказую всю лайку! широкий вибір! і який запал! по-перше, не знаю ніякого Ежена! не знаю жодного Ежена в нас у будинку… ні його жінки… вони не звідси!..

Пані Ежен побачила прутня!.. он! раптом! вона волає, обурюється!

— Що за ницості! тут повно дітей, пані, тут! істеричка! зважайте на дітей!

Усі її шпетять!

— Я не розпусна! це ви, пане!

— Повісити мало! і щовище! таку божевільну!

Пані Туазель мусить втрутитися!.. тим краще! тим краще!.. вона з дзвіночком… «повісити щовище! мерщій!»… а та за своє… тобто Еженова жінка… Ежен, якого ніхто не знає… є аргументи «за»! але є і «проти»!.. галас!.. Еженова жінка такого не стерпить!..

— Злодій! Свиня! Пияк!..

Звинувачує.

— Звідки вона взялася?..

— А ви самі звідки взялися? сутенер! скандаліст! Рясна лайка!.. звинувачення… «Він усе випив!»… хто все випив?.. не каже… ніхто не знає…

— Він п'яний! кривдить мене!

— Досить, пані! я його знаю! він завжди такий!

Голос розсудливої особи… котра знає… здається, мова про прутень… уточнення…

— Він маніяк… повсюди в парках показує!

— Яке там «повсюди»? показує, так, але тільки на Трініте!

Упевнено… але про кого мова?..

— Ні, пані! на Трініте якийсь негр показує!

Безапеляційно!.. спір не вщухає!

— Я знаю сквер Трініте краще від вас, шановний! Я все дитинство там гралася! і ніколи не бачила ніякого негра!

Знову!

— Послухайте-но! яке сороміцтво! шльондра! надивилася прутнів у Трініте! О-ля-ля! бувають же такі розпусниці!..

Усі регочуть!.. от утнула!.. навіть хто край ями чи аж у кінці брами, пирскають зі сміху!..

— А той, хто зійшовся з китайцем?.. знаєте його?.. на площі Бланш?..

Перемовляються… але там є справжні хами!.. хто жартів не розуміє! знову бійка!.. під брамою… отам під брамою!.. чути «ооох»! кидаються хто на кого!.. чубляться!.. овва!.. нехай повбивають одне одного! кажу! нехай попадають!.. вони на краю ями… ну ж! хапаються!

— До ями! до ями!

Кричу!.. годі вагатися! до інших! зграя сраних тюхтіїв! стрибайте!.. мене ніхто не чує… лементують… б'ються!.. час іти!.. Роза теж там коло ями із сестрою, з праскою, і церберка з дзвіночком!.. бачу їх!.. схоже, вони збираються когось убити… та куди їм! тільки вимахують тими предметами… і все! погрожують… і все… репетують… і все! а проте яма широко зяє!.. під ними!.. видно, яке там справжнє провалля!.. запаморочливої глибини!.. їх із п'ятдесят край ями… вже не навкулачуються, а замислилися… белькочуть… мовчу собі… раптом побачать, раптом підійдуть? у політ, шановна пані! Проте нехай би Оттавіо мене побачив!

— Молодець, Оттаве! Молодець, Оттаве!

Тільки додають лементу!

— Ні! ні! шановна!

— Так! так! шановний!

— Хуліган! шльондра! пришелепуватий!

Обмін думками…

Але от Оттав… на сходах… він!.. таки він!.. на першій сходинці!.. на першій півсходинці!.. збирається нагору!.. уточнюю… уламок сходинки!.. низ сходів пригорів!.. добряче!.. Оттав вивищується над іншими!.. на три головище вище… на чотири!.. прямо височить над іншими!.. монументально виглядає Оттав!.. посудіть… весь м'язистий!.. стрункий!.. як тигр!.. не те що Норманс, даруйте! там лише вага, гора сала!.. ні! тут сила стрімка, миттєва!.. такого до ями не вкинуть!.. навіть було б їх сто п'ятдесят сусідів навіжених ревучих готових на все!.. до біса! Оттав їх зовсім не боїться!.. отак!.. вдача! кидає їм виклик…

— Уперед! уперед! от недоноски!

Не йдуть… він допитується…

— Остобісіли ці мньохання! коров'ячі коржі, всі!.. викидні, всі! у чому річ?

Я нічого не чую з калюжі… хтось сказав?.. що сказав?.. чудернацька лайка… але яка саме?.. Оттав завжди допитується!.. не жартує… розлютився!.. бачу, зараз ухопить когось! ураз! з купи! вихопить когось, жбурне до ями!.. не до жартів… їх було чи не п'ятдесят під ним…

— Ну! Хто?.. хто?

Усі ні гу-гу!.. тільки бурмотіння… лише один голос, який можна зрозуміти…

— Макаронник!

Потім ще якийсь…

— Фашист! Муссолініст!

На лихо нахопляються!

— Хто цказав Муссоліні? Хто фацистом назвав? цорти! заби! злодюги!..

Говорить не голосно, але чітко… зблід… ніколи не бачив, щоб він блід…

— Слухайте всі, засранці! слухайте увазно! яксцо не перепросите негайно! відразу!.. на колінах! уціх до ями запроторю!

Перешіптуються… на коліна ніхто не став…

— Ага, так це ти?.. ти?..

Тикає в них! у першого!.. другого!.. третього!.. пальцем тикає… хоче знати, хто сказав?..

— Ти, сторожихо?.. це ти, отам, з праскою?..

Це Камілла «з праскою»! Праска у Камілли!.. Клео-Депастр не хилиться… і навіть випростується!.. носа підводить!

— Ага, це ти?… ти, лантух із салом?

— Ні, не я!.. але стривайте! а де мій халат?

Згадав! доречно!.. про халат! Нормансів тюрбан! у

ямі твій халат!

— Ваша вина! ваша вина!

Ще й Оттава винить! наважується! із себе виходить… аж тіпається…

— Негідник!.. негідник!

Кричить він.

— Негідник?.. негідник?.. що?.. цараз я тобі показу твій халат! Кретино!

Гадаю, зараз комусь буде непереливки! зараз Клео дістане прочухана! Оттав жахливий, коли розлютиться!

— На коліна! на коліна!

Волає він!.. Клео здається… стає на одне коліно… неохоче!.. втупився в Оттава… схитнувся… хнюпить носа… понурює очі… гонор куди й подівся!

— Яка гидота!

«Пробачте, пробачте!..» благає Клео…

— Голосніше!.. голосніше! голосніше кажи!

Оттав наказує…

— Усі на коліна! на коліна!

Дивиться на них… по одному… схиляють голови… але опираються, на коліна не стають! тільки Клео на колінах і в сльозах… кляті свинячі голови! ось хто вони!..

— А Фердінан де?.. де він? питаю, куди його поділи?

Допитується.

— Он там! там! там! там!

Ти ба, як відповідають!.. усі разом!.. чудово знають, де я лежу, не тільки церберка і ті дві гарпії!.. але чи варто покладатися на Оттава?.. може, щось таке має на думці?.. може, теж хоче зі мною покінчити?.. тому мене й шукає?.. наполягає… може, і він став несамовитим, збоченим, зарізяцьким, як усі інші?.. стережуся!.. стережуся!.. стережуся!.. іще дужче скарлючуюся!.. рукою тиньк, сміття… збираю… нагортаю на себе… усе, що позлипалося! на обличчя… вимащуюся… брудом!.. камуфляж…

— От він, от він, пане Оттав!

Видивилися таки… і «паном» його називають!.. я помітив… показують йому купу тиньку, калюжу… мовляв, я тут! всередині!.. твердять!.. мою схованку!..

— Онде! онде! заховався, пане Оттав!..

Я кричу тоді, кричу! нічого не поробиш!

— Оттавіо, так! так!.. я тут!..

Жереб кинуто!

— Ах, друцяко! Ах! друцяко! це ти! це ти!

Відповідає мені! задоволений!.. нарешті!.. але як мені тепер?.. я повсюди прилип!.. приклеївся кров'ю, одягом, тиньком!.. тиньк, мов панцир… хтось має потягнути, висмикнути!.. але дуже болять ребра!.. як зведуся на ноги, не ступлю й трьох кроків!.. голова обертом!.. ще гірше, як біля Жюлевої майстерні!.. але і тут лишатися не хочу!.. ти ба… ще гірше, як біля Жюля!.. о, ні!.. о, ні!.. мені треба на сьомий! От чого я хочу!.. знайти Лілі й кота!.. певен, що Лілі нагорі… але скільки поверхів між?.. шість?.. п'ять?.. не знаю!.. мабуть, були руйнування!.. мабуть, поверхи потовклися! ми чули згори! як їх товкло! перетирало на жахні руїни! вона не може зійти крізь них! он як!

— Нумо! Гей там, допоможіть-но йому!

Оттав наказує… лишається собою!.. височить на сходинці, на обрубку сходинки… по той бік ями…

— Сюди, друдзяко! нумо, Фердіне! не бійся! нумо! помагайте!

Хапають мене вдесятьох! удванадцятьох! відклеюють мене! силоміць! «ай! ай!..» болить!.. відривають з-під стінки!.. «ай! ай!..» піджак відривають зі шкірою!.. усе злиплося!.. там їм байдуже!.. «нумо, раз! нумо, два!»

Відривають мене частинами з тиньком! відчуваю, що все здеруть з мене догола!.. гірш, як догола! і шкуру здеруть!.. голішим від Жюля буду без шкури!.. Жюлю так-сяк, у нього візок, його гондола!.. і шкура ціла!.. а в мене не буде!.. здеруть!.. підносять мене над калюжею!.. рішуче!.. і несуть на інший бік ями!.. слухаються Оттава… міцно тримають… дбайливо несуть… Оттав стежить… але на мені лише половина штанів!.. відчуваю протяг!.. половина штанів, як у Родольфа!.. несуть на випростаних руках!.. понад ямою… вона вже не іскриться… присягаюся!.. але крижаний протяг!.. Це щось нове!.. щастя, що не перекидають до ями!.. Оттав стежить… маю час глянути до ями… і довкола!.. на всіх, хто скупчився поблизу… там пані Туазель з дзвіночком… мої дві гарпії… сколінений Клео-Депастр… пані Ксантіп і лічильниця квасолі… маю нагоду всіх побачити!.. однак, їй-богу, я ошелешений… але впізнаю!.. усіх сусідів!.. вони кладуть мене до ніг Оттавіо… якраз під ним… він височить на рештках сходів!

— Віднести тебе додому, Фердіне?

Запитує в мене… звичайно, віднести!..

— Авжеж, Оттаве! авжеж!

— Тоді зачекай!

Але ноша нелегка!.. бачу сходи звідти, де я нині… власне, тільки один просвіт… просвіт вище Оттава… сходи подірявлені!.. не на всяку сходинку ступиш!.. а десь їх геть немає!.. самі підсмажені цурки!.. як мене несгимуть?

— Ану ж бо!

Хапає мене враз попід шию!.. підіймає, підносить однією рукою!.. без розмов!.. закидає на плече, як сакви!.. «ай!.. ай!..» ще порух, я волаю!.. йому плювати!.. тулуб на один бік, ноги на інший!.. уявляєте?.. позу!.. моя голова теліпається напроти його живота!.. щоправда, не така масивна, як у Норманса!.. не така, як згусток крові! ні!.. мені ж не дали халата Клео!.. даруйте!.. розтуди його! як боляче!.. як боляче… тюрбана не маю!

— Оттаве, мені боляче!

Власне, якщо направду, я б зомлів, аби справді боляче… особливо два чи три ребра! три? схоже, весь бік потовчений! Он як! потовчений! Норманс постарався!.. щоб він здох, бик такий!.. Та Оттав не зважає!.. трусить мене!.. розганяється, щоб перескочити виламані сходинки… щонайменше шість!.. я, мов сакви в нього на плечі!.. на два боки.. уявляєте собі?.. уявляєте?.. рушає!.. може ступати тільки уламками… вправно!.. пружно!.. «ай!.. ай!..» уявляєте?.. я, мов сакви!.. скрикую… ще крок!.. чотири сходинки!.. «гоп! гоп!» під залишками сходинок порожнеча, звисаю головою донизу і бачу весь сходовий просвіт… порожнечу!.. і в той же час глибінь! провалля!.. раптом він оступиться, не туди стане, полетимо обидва!.. до Норманса!.. цурки сходів мало чого варті!.. що не крок, то скрип і рип!.. скррр! скррр!.. хитаються! ой, невже? так і думав! ламається! ні!.. Оттав ступає гнучко… дуже гнучко!.. сталеві литки! тигр!.. наш рятунок!.. теліпаюся на два боки, мов сакви, голова сюди, ноги туди, мушу сказати, ми піднімаємося з акробатичною гнучкістю!.. ступив би він брутально, то сходинки, які є, наполовину спалені, розвіялися б попелом! і бувайте! та він не мньохається! рухається!.. уже поверх!.. ще один! думаю собі: ще трохи — і впадемо! але де там! дулі з маком!.. злітаємо!.. ще поверх!.. та я бачу дедалі ширші просвіти!.. голова розпухає!.. занотовую… звертаю вашу увагу! не так, як у Норманса, звісно, але все ж!.. це тому, що вона донизу… і забиття, і рани… ні, не кричатиму!.. ні! ні… ще поверх!.. четвертий?.. тут теж не всі сходинки на місці!..

— Ми де?

Оттавіо запитує… не бачу головою донизу!.. не можу роздивитися!.. він теж не може!.. він!.. ні!.. не може!.. до того ж він не вміє читати, зауважте…

— Піднеси мені голову, тоді я гляну!

Прошу його! догори ногами не вчитаю номер поверху!.. він підіймає мені голову… мало не викручує шию… дивлюся… «6-й поверх»… написано…

— Ми на шостому!..

Гукаю…

Відпускає голову…

— Дурень!.. Це п'ятий! п'ятий!

Ображає!.. мовляв, він краще знає!..

— Я рахував із самого низу!..

Заперечує мені! він, бач, рахував!.. я серджуся!.. навіть у такому стані не поступлюся!..

— До сраки твій рахунок! теж мені! Тарзан! це шостий!

Я певен! проголошую! він заперечує, збиває з пантелику! я вже сам не знаю! п'ятий?.. шостий? єдине, чого певен, що всі двері вирвано! не лишилося ніде дверей!.. бачу навіть головою навиверт!.. бачу пройми замість дверей… двері кудись полетіли! самі пройми! Оттавіо плавно мене скидає… я зісковзую з його плеча… спочатку голова… потім тулуб… бік, бік!.. «ой!»… ноги… лежу!.. бодай йому! мені зле! навіть дуже зле!.. все болить… перед очима подірявлені сходи!.. вибиті сходинки… пробую порахувати… два… три!.. чотири!.. збиваюся!.. несила!.. і спрага?.. неначе!.. неначе!

— Оттаве!.. Оттаве! пити!

— Що пити?

Що пити?.. нехай подивиться! може, десь є кран? нехай піде! мене вже не несе! дверей же нема! вода має бути!.. жах, як хочу пити! раптом певність! наполягаю! стогну!.. але звиняйте! так не піде! не здихати ж мені тут! ні!

— Разом! разом!

Зараз напружуся, спробую підвестися!.. спираюся на поручень… уже на колінах… спиною до стінки, отак!.. і ногу на підлогу, от!.. на підлозі не всі дошки!.. тепер другу ногу!.. отак… готово!.. але відразу зашпортуюся!.. нога за ногу!.. Оттав мене підхоплює!.. і тягне!.. мені паморочиться, от у чім річ… лоб іще кривавить… «Нумо! нумо! ступай!»… от хто ніколи не вагається! тягне мене, тягне!.. «нумо! нумо! ступай!..» здається, якийсь коридор, куди він мене тягне?.. чи це наш поверх? не впізнаю!.. четвертий?.. третій?.. трясця! бодай йому! «Пити!»… коридор, як наш… неначе… неначе… невеликий передпокій… погано бачу, майже нічого вже не бачу через кров… як він мене волочить, це нестерпно!.. нехай би поклав, чи я став би на коліна… кажу йому… він згоден… я на колінах…

— Оттаве, ти переплутав! от!.. не твоя вина, ти просто телепень!.. це не шостий!.. це п'ятий!.. нескінченна суперечка! однак я бачив! маю рацію! це не наш поверх! ми на поверх нижче, сумніву нема! у Ксантіпів!.. чи у Котте?.. справді!.. може бути?.. уже не певен… Котте з іншого боку!.. знав… уже не знаю… несила пригадати!..

— Дай води, Оттаве!..

Кориться, лишає мене випростаного… лежати легше, ніж на колінах… на колінах хитає і гойдає… і стіни хиляться…

Чекаю на Оттава, який десь нишпорить… завзято гримить каструлями! мабуть, десь у кухні?..

— Ти кран знайшов?

— Так, але води немає!

От і все!.. так і буде!.. води немає!.. рури поперебивало!.. у будинку ні краплі води!.. на жодному поверсі! отакий фарс!

— Mo', хоч яка пляшка?

Нехай подивиться!.. знову брязкіт каструль!.. шукає далі!… міркую… думаю… отака думка!.. ідіотська… що все було викинуто з вікон у мить найбільшого струсу… крім каструль!.. Тому все, що лишилось, це каструлі!.. Еврика!.. досить пригадати… як підскакував будинок! від жахливих брррангів!.. усе повилітало через вікна!.. умить!.. вир мотлоху!.. шаф!.. дріб'язку!.. буфетів!.. килимів!.. усе надвір!.. під фосфор!.. якби ми не скупчилися всі!… не зліпилися!.. під брамою! нас би так само викинуло! будинок спорожнів би… крім каструль! чую їх брязкіт! це доказ!.. чи, може, їх звідкись принесло? з іншого місця?… з іншого будинку?.. знизу? Оттав і далі нишпорить… гримить каструлями! знову каструлі! крамниця залізних виробів!.. гірше! тепер! грюкає!.. б'є каструлями одна в одну! чи по чомусь лупить… бац! буц! бумц!.. стінка?.. перегородка?.. чи, може, кран?.. знайшов хоч якийсь справний?.. де є вода?..

— Молодець! молодець!

Так! але голова?.. раптом голова? пити? якщо знайде? справді… але ж голова?.. голова?.. боляче лежати! аби приніс якусь подушку?.. а то ходить по кімнатах і б'є в каструлі!.. спрага!.. і голова? болить!.. це не примха! головний біль гірший від спраги?

— Оттаве! Оттаве! подушку!

Доводиться весь час гукати!.. подушка — це краще, ніж попити!.. бажаніше! набагато бажаніше! ще чую звіддаля… ще далі… от чорт! ген у глибині!.. б'є в каструлі!.. у дві каструлі!.. б’є по рурі…

— Оттаве! Оттаве! Вважай!

Аби не розбив газову руру!

— Це не газова рура, Оттаве?

А то ще газову руру розіб'є!

— Газ перекрили, Фердіне! воду перекрили! усе перекрили! розтуди його!

Це його лютить ще більше, здається!.. лупить! але вже по стінках… і по стелі! над собою!.. двома каструлями лупить! щосили! бац! буц! над собою! а там наша квартира, я певен! власне, здається, наша… це ж п'ятий поверх… пробиває стелю… вивертає!.. не вгаває!.. пробиває стелю!.. звідти падає повно паклі!.. пробив-таки!… і повно тиньку падає, осипається… цілими шматками… як перед тим у коридорі!.. великі шматки тиньку! осипаються! гарна робота!.. а пилу!.. вже задихаюся!..

— Оттаве! Оттаве! ти що, здурів?

Несамовитий! їй-бо!.. грюкає собі…

— Годі, Оттаве! годі! ти здурів? навіщо?

Не зважає… лупить!.. і бац! і буц! дужче! ще дужче!.. голос згори!.. зі стелі… раптом! голос з горішнього поверху!

— Це ти, Лілі? це ти?

Вона!

— Так, я! я! я вдома!

Не підводжуся!.. лежу… але впізнаю!..

— Стрибай! Стрибай! сюди!

Уже стрибнула!.. на купу тиньку! у розлам! але скільки грації! грації!.. вона вже була тут!.. тільки я не бачив!.. через пилюку!.. тепер бачу!.. і Бебер! де Бебер?

Стрибнув разом з нею!.. треться об мене… муркоче… Лілі бере його… тримає на руках, не відпускає…

— Ти не хочеш пити, Лілі?

— Звісно, хочу! і Бебер теж!..

Це рідкість, щоб Бебер просив пити… щоб язика висолоплював…

— Оттаве! Ти кран знайшов?

З'являється Оттав… уже нагрюкався… але з каструлями в руках… він білий з ніг до голови…

— Нагорі нема води?..

Запитую Лілі.

— Лілі, як там нагорі?

Хочу знати… Усе вилетіло у вікна?.. вона пояснює… по-перше, вікон уже немає!.. навіть рам!.. усе звіяло!.. не лишилося ніяких меблів! і сьомий поверх завалився на наш!.. зі сходовим майданчиком! весь сьомий… і все вилетіло крізь вікна! у мить великого струсу! весь мотлох! отак! ми знизу бачили ту лавину!.. Лілі не було внизу!.. але вона втрималася! і це диво дивне! що її не звіяло разом з усім причандаллям, це диво дивне!

— Де ти була, Лілі?

— На даху!

— А Бебер?

— Зі мною!..

Розповідає…

— Навіть коли завалювалися димарі?

— Так!

Але вогонь?.. і шрапнелі? і торнадо, скажи-но? і літаки?.. усе бачила з даху!.. усе! абсолютно! бачила вогняне пасмо в небі!.. вогняне пасмо від Іссі аж до Шапель… власне, я їй кажу… розповідаю, вона повторює… не знає достеменно… направду!… направду! увесь час була там!.. увесь час!.. тримаю її за руху… в другій руці в неї Бебер… усе решта, хай йому грець! до біса!.. Оттав теж поряд… кудись поривається!.. буквально!.. мовляв, тепер не до балачок!

— А ти знаєш, як тепер спуститися? ти знаєш? несамовитий! що наробив! чого стоїш? увесь білий! з каструлями!

Звертаюся до нього.

— Ти будинок поруйнував! тепер задоволений? задоволений?

Звинувачую… для сміху!..

— Що тепер робити?

Запитує… нічого не кажу, міркую… раптом згадую про меблі!.. бачив, як вони самі їздили, наші меблі!.. під брамою внизу!.. усе попадало з вікон!.. та ні!.. мій сланцевий стіл?.. так ним дорожив!.. може, він повернувся?.. сам піднявся назад?.. хай йому грець! усе загиджено!.. не знаю!.. силкуюся…

— Ти певна, Лілі? Ти певна?

Хвилювання трохи… мабуть, її спантеличило?.. була на даху протягом усього Потопу… он як!.. от вам катастрофа… усе правда — з одного погляду, усе неправда з іншого!..

— А де мої шприци, Лілі? ти не бачила шприців?

Оттав нас уриває…

— Ну то ви йдете чи ні, розтуди його!

Грубіян…

Я цілковито розбитий, що є, то є!.. але цілком притомний!

— Помовч, Оттаве, ти ні біса не розумієш!

Не люблю нахабства!..

— Шприци, Лілі?.. ти не бачила моїх шприців?

Не забуваю про Дельфіну…

— Не знаю, Луї!.. як у такому безладі?..

— Де ти була, як бомби падали?

— На восьмому!.. а потім вилізли…

— Ще вище?

— Так!

— Через віконця?

— І куди дісталися?

— До вулиці Сімона Леандра…

— Дахами?.. а як родина Лютрі відлітала, бачила?

— Так, учора ввечері!

— Разом із шатром?

— Так, Луї!

На все каже мені «так»!.. прибив би!..

Із самої злості, просто! не з образи! але ще зарано… я лише покидьок… покидьок отут! Долі!.. а вона відважна!.. от бачите! бачите!.. вистояла перед циклонами… і якими циклонами! на даху!

— Стрибнула з Бебером?

— Ти ж бачив!

Звичайно, бачив!.. повторююся…

— Щастя, що ти така вправна, така гнучка!

Уважність… комплімент…

Повторюю те саме… уже чотириста сторінок хоч так, хоч так вставляю! утовкмачую! що Лілі — то ідеал гнучкості! а як танцює! обожнюю її!.. щастя, що в мене є Лілі для написання книжки! про неї книжки!.. переважно!

— Щастя, що ти така гнучка!

Знову те ж саме…

— Оттаве! Оттаве! Ну скажи, щастя, що вона така гнучка!

Хочу, щоб він знав! щоб погодився!

— А ти? Що будемо робити? Фердінане?

Нетерплячка.

— Але ти теж акробат!

Треба його підбадьорити!.. і навіть акробат-віртуоз! так! і Лілі мусить це знати…

— Слухай-но, Лілі, слухай!

А ті дикуни так репетують внизу, що не перекричиш!

— Негідники! потолоч! Муссоліністи! нацисти! покидьки!

Нам гукають!.. чекають на нас!.. уся зграя! під брамою!.. чекають на нас… з'юрмилися під брамою! як налаштовані!.. аж ревуть! ми ані кроку…

О, уже не так галасують… трохи затихли… Лілі запитує, де мені болить?.. пробую все розповісти…

— Ти не бачила! нічого не бачила!..

Плутаюся… а ще горло! у такому стані!..

— Чекай, мій маленький… що в тебе болить?

— Усе, Лілі!.. усе!..

— А голова?..

— Як завжди!..

Голова завжди болить… вона знає… сказати про ребра!.. як мене Нормансище кóпав!.. топтав… направду!.. мовчу…

— У тебе кров, Луї!

Помітила…

— Забився!

Вона поранилася, теж поранилася на кухні, скалка скла, є поріз, показує мені… хочу оглянути… не можу… знову беруся розповідати… а внизу вже не так репетують…

— Подивилася б ти на Оттавіо, от кому не паморочиться!.. надзвичайно! а несамовитих не бачила?

— Яких несамовитих?

— Усіх!

Не розуміє…

— А яма?

— Яка яма?

— Та, що під ліфтом!

Не варто наполягати! була на даху!.. їй не зрозуміло…

Саме цієї миті Бебер стрибає! Лілі тримала його на руках.. тікає!.. перестрибує через мене!..

— Бебере! Бебере!

Он він… побіг… грається… котяча вдача… занудився, побіг гратися…

— Оттаве, прошу, злови його!

Оттав іде… але Бебер утікає… Оттав вертається…

— А я думав, ти спритний!

— А ти всюди кривавиш!

Я кривавлю!.. факт!.. правда!.. я вже не помічав!.. штани розстібнуті… лежу на спині…

— Хочеш, ми тебе вмиємо, милий?

— Насмішила!

Звісно, кров сочиться, тече, але не так, як у Норманса!.. от з нього справді цебеніло!.. і не тільки з прутня! з голови теж! з голови!.. увесь халат, який дав Клео… просяк! не те що в мене! не порівняєш! згусток крові!.. направду, мов губка… пізніше розповім Лілі! тюрбан! слухатиме мене! нічого не знає!.. думає, що я марю… але це не так!.. от і зараз гукаю їй… гукаю гучно: «тепер або ніколи!»…

— Що тепер?

— Якщо не втечемо тепер!.. чуєш? тепер!.. нас усіх пошматують!

Вона знає, але не каже!.. знає краще всіх!..

— Сходів уже нема!

От чорт! от чорт!

— Шостий потовкло!

Чую, що верзу… чую себе… вррромб! вррромб! осипається тиньк… усе біле! лавина!.. нічого не видно… Оттава більше не бачу… він у хмарі… ми у хмарі!.. Лілі тримає мене за руку…

— Ти пробив стелю?

Кричу йому… не відповідає…

— Оттав з каструлями?.. де він узяв каструлі?

Хочу все знати… А Оттав розходився! лютий! зухвалий! стук!.. грюк!.. бах!.. трах!.. і знову!.. нестримний!.. навіщо? невже мало потрощив?.. скоро не буде стелі!.. ми під шостим!.. нас засипле! от! Оттав, мов Титан! мов Тарзан! навіжений! кажу вам!

— Припини, Оттаве! Годі! Годі!

Та де там! мої заклики його вкрай збуджують!.. лупить іще дужче! бах!.. трах!.. добуває воду з крана? що знайшов?.. аби не пробив газову трубу!..

— Газ, Лілі? газ? не чуєш запаху?..

Усе трощить!.. усе, що лишилося!

— Фердіне! Лілі!

Гукає нас… навіщо? знайшов кран? цілі сходи? запасні сходи?..

— Фердіне! Фердіне!

Знову гукає… що ж, гаразд! гаразд! рушаю!.. якщо раптом сходи?.. мушу відновити рівновагу… знову падаю на коліна… незмога!.. у хмарі вапна!.. уявіть собі!.. Лілі не бачу… не бачу навіть стінки!.. однак у стоїчному пориві оговтуюся!.. спинаюся на ноги!.. готово!

— Уперед! коли ти так хочеш!..

Воля Лілі!.. дибаю! уперед… бере мене за руку… у повітрі саме вапно, і не вдихнеш!.. схоже, стеля й далі осипається шматками!.. лавиною!.. від Оттавової люті! тепер! за стінку взявся! трощить каструлею!

— Фердіне! Лілі!

Схоже, про допомогу просить, щоб ми ламали разом!.. ага, от і ми!.. на поміч!.. вибиває чимало цеглин!.. в стіні широкий пролам!.. настіж!.. нас гукає, щоб ми подивилися? побачили?.. що побачили?.. що стінка розпанахана!.. самою лиш каструлею!.. хоча вона і так ледве стояла!.. от, ми стоїмо біля неї!.. і що бачимо?

— Дивіться! дивіться!

Знову грюкає!..

— Ходи поглянь, Фердіне!

Напосівся!.. дивлюся… подає мені руку… готово!.. дивиться на мене!.. стук!.. грюк!..

— Ну годі грюкати!

Переді мною кімната… умебльована!.. досить велика… прибрана!.. ні пилинки!.. велика й чиста… нічого не пошкоджено!.. це в будинку, прилеглому до нашого!.. це не мана! чудово бачу… недоторкана!.. вітальня!.. справжня вітальня!.. цей будинок не зачепило! заявляю однозначно…

— Ти бачиш, Лілі? ти бачиш, Лілі?

— А ти, ти бачиш? ти бачиш?

Отак перепитуємо одне в одного… кому не мариться?

— Норбера не бачиш[180]?

Не вірю своїм очам… справді! справді! Норбер! Сидить за столом!.. за цим столом!.. вона має рацію…

— Ти що, недобачаєш?

Оттав мене питає… хапає мене за голову й повертає, аби я побачив! аби придивився! підштовхує до проламу… на такій самій висоті!.. неймовірно, але це так!.. Норбер за столом!.. Стіл стоїть якраз отам… під люстрою…

— Лілі, ти його бачиш?

— Бачу! бачу!

Гаразд!.. Норбер так Норбер! але чому він там?.. а стіл як накрито!.. погляньте! мереживна скатертина!.. карафки!.. тарілки… чому він сам?.. чого чекає? чого чекає?.. аби йому подали страву?

— Бачиш? бачиш?

Він сидить замислено… із застиглим поглядом… здається, дивиться на нас, проте ні, не дивиться…

— Мовчить!.. зауважує Лілі… заговори до нього! тоді він відповість!

До столу недалеко… може, чотири метри… п'ять метрів!.. пролізти крізь отвір… звертаюся до нього!

— Агов, Норбере! Норбере!

Мовчить… Замріявся…

— Лізьмо туди!

Рішення Оттава… Бебер уже там одним стрибком! перший!.. стриб!.. стрибок на стіл! Норбер не ворухнеться… застиг, сидить… Бебер обходить усі куверти… і всідається… спочатку на одному стільці… потім у кріслі… вигризає блощицю…

— Ходімо!

Оттав наполягає…

— Потинькований, стривай-но! потинькований!

Хочу трохи поміркувати!.. не слід довірятися першому враженню… тим паче у нашому теперішньому становищі!..

— А це не пастка?

Хтозна! це геть неймовірно, цей дім упритул до нашого, але вистояв перед глибинними струсами! і якими струсами!.. там недоторкана вітальня! і Норбер, як на церемонії!.. так! як на церемонії!.. у вечірньому вбранні! я бачу!.. і Великий хрест Почесного легіону… справді! якого біса? розповідаю вам, як є… будинок точнісінько впритул до нашого! на вулиці Бюрка!.. мур до муру!.. отак!.. катаклізмічні чудернацькості… це може бути… нехай… але все ж!.. усе згодом проясниться!.. Гірка — це суцільні несподіванки, зиґзаґи й крутосхили!.. це ясно! відомо!.. і під землею, під низом склепіння!.. гай-гай, склепіння! величезні нагромадження порожнин направду! а ще метро і водостоки! тож уявіть собі! за таких розривів!.. бомб!.. що сипалися з-поза хмар!.. ми бачили! аж до глибин! до глибіні глибин! ясно, що поверхня набухала, сіпалася! ми бачили! репалася! рвалася!.. а тут будинок упритул до нашого лишився недоторканим! неймовірно! однак… це очевидно!.. якби Норбер нам пояснив!.. адже він тут був!..

— Норбере! агов, Норбере!

Мовчить… але їх теж трусило! дивіться: шибки!.. жодної шибки не лишилося!.. тут у вітальні! завіси маять на вітрі! на протязі!.. там дме, самум із дірки у стіні!.. і люстра не побилася!.. і все наряддя на столі, карафки, куверти, весь дріб'язок!.. і неушкоджений Норбер! у вечірньому вбранні… чого він тут сидить?..

— Хіба він не від'їжджав?.. де він був?

Лілі запитує у мене… запитання… це правда, він був зник… справді! так би мовити… хтось казав, що він від'їхав… його вже не бачили… місяців зо два… зо три… «Ви не бачили Норбера?» хтось казав, що він у Римі… а хтось, що в Аргентині… а хтось що у Берліні… де він знімався в німців!.. так би мовити… а хтось, що він ховався на Північному вокзалі… на самому Північному вокзалі!.. хтось що в макі подався!.. що далі, то дурніше!.. а тепер он він, сидить за столом!.. отут у вітальні! у нас перед очима! як є! будинок упритул до нашого! але не в себе вдома!.. зауважте! він мешкав, його адреса — це авеню Гавено, номер вісім, тобто не в цьому будинку!.. навіть в іншому секторі Цивільної оборони… отже, тут у гостях?.. отак у фраку? що за нагода?.. під час тривоги я його не бачив!.. зовсім не бачив! як він сюди дістався?.. випадково?.. коли бабахало, він не ховався у помешканні консьєржки… чи в нього тут побачення?.. отак, за столом?.. із ким?.. хто тут живе? передусім!.. перше запитання!.. не знаю! узагалі він дивний… справді! ми його трохи знали, він завжди дивував!.. завжди дивний вигляд, застиглий погляд… ніби має два, три, чотири види! особливо, як готувався до нової ролі, як «входив у образ», але не втрапляв «увійти»!.. що вам аж моторошно ставало!.. шукав себе! врешті-решт нас дотиркували ті перевтілення! два! чотири! шість!.. він вагався… тижнями!.. що йому не скажи, відповідав невпопад!.. навмисно!.. безглуздо!.. шукав образ!.. знаходив! тинявся, вештався… втілювався… перевтілювався… безперестану входив і виходив з образу то для одного фільму, то для іншого… бувало, з ним розмовляєш, він стоїть перед тобою… раптом бац себе по лобі! і мерщій геть! «Знайшов! знайшов!»… гукав вам… за хвилину повертався в розпачі, наче батька вбив: «згубив! згубив!»… і обіймав вас у сльозах!..

Отакий дивак!.. хто його не знав, хто випадково натрапляв на нього, коли той, мов сновида, плів нісенітниці, то пантеличився, не розумів… лякався… не знав, що той «входить в образ», а він добряче «входив»… аж занадто, сказати б… що якоїсь миті ставало лячно… ніби він вас забирав із собою в інший світ… слід зізнатися!.. актор направду надзвичайний… подивишся на нього, потім сну немає!.. принаймні перші ночі три… чотири! не давав спокою!..

От яка артистична натура і на сцені, і в студії, хоч у «Комеді франсез», хоч у Жуенвілі[181]!.. «Незабутній невідомий»… не те що «скоростиглі» нові, які не те що до щиколотку, до його п'ятки не діставали!.. усі, хто його знав, вам скажуть… жоден з модних «натхненних», не тим натхненних, хто міг би дорівнятися… де там!.. Тому називаю просто Норбером! а назви справжнє прізвище повністю, то накличеш вибух тисячі нестям! громів небесних! заздрощів… а ще люті, зненависті, цькувань, бідний Норбер!.. хоч усю свою кров виблюй, що тебе не порівняєш з іншими!.. лихо за лихом!.. навіть нині, коли він ніщо, коли він десь у біса і нікому вже не допече, коли він лише тільки спогад, не дай Бог нагадати, що він існував!.. це вам так не минеться!.. ви почуєте такі сурми, що втратите і слух, і смак до спогадів!.. вам буде непереливки!..

Хай там як, тримаймося мужньо!.. що трапиться, те й трапиться! хто не бачив Норбера, тому лише поспівчуваю! Кажу вам! коли Норбер виходив на сцену, там нічого не лишалося! нічого! тільки він!.. а Театр у собі носив!..

Я зворушуюся від спогадів!.. але все ж з теми не збиваюся!.. ні!.. чудово знаю, що розповідаю!.. будь ласка: факти!.. факти!.. отак!… змальовую Норбера, він за столом… у фраку!.. і Бебер вигризає блощицю, влаштувавшись у фотелі неподалік… не відволікаюся… запитую в Оттава…

— Якого біса він там сидить?

— Хто?

— Та Норбер же!

— Може, там кінознімання?

Це Лілі запитує!.. звісно, він знімається!.. це очевидно!.. вона не знає… знімається просто так? як є? за столом?.. один, за столом?.. а де всі інші?.. де масовка?.. він же не сам знімається? він мав нас почути, певно! ми наробили чимало шуму! але йому до нас байдуже!.. навпаки!.. він трохи змінив позу, тепер бачимо в профіль… підборіддя лівіше… підборіддя видніше… його обрис — то його тріумф!.. і застиглий погляд, застиглий!.. і бентежний вираз… такі знайомі!

— Норбере, ти що?.. от дурень!.. чого мовчиш? поворушися!.. геть здурів?

Нехай прокинеться!.. нехай розкаже, де тут сходи!.. спочатку!.. по-перше!.. нам більшого не треба!.. обрис… його обрис!.. сходи!.. годі химери гнати! Оттав теж дратується!.. давно на Норбера зуб має! з його зарисами!.. а ще винним чується… це ж він стіну пробив!.. Оттав тобто… справді!.. і чого домігся? що Бебер там сидить і блощиць вигризає!.. але Бебер уже зник! он він аж у кутку!.. здається!.. здається!..

— Агов, Норбере! Норбере! ти на зніманні?

Оттав йому гукає… що за «кіно»?… це знімання?.. але з ким?..

— Ти сам?

О, нарешті!.. наважився… підводиться! Норбер наважився! а то сидні справляв… заворушився!.. іде до нас, радіє!.. йде до пробоїни в стіні… простягає руки… усміхається… вітає…

— Я на вас чекав!

Отак!.. перші слова!

— Заходьте ж, заходьте!

Лізти через дірку?.. запрошує! гаразд!.. пролазимо! ми вже у вітальні…

Коли він такий приязний… хтозна… він нам пояснить…

— Скажи-но!.. що тут діється?..

Кажу йому…

— Що діється? де?

Здивований.

— А ти не чув? ти десь їздив? тебе тут не було?

Повторюю…

Клеїть дурня.

— Ти не чув, як усе падало? не бачив фосфору? не був під бомбами?

Усе йому треба пояснювати!

У нього застиглий погляд… з ким я розмовляю?..

— Друзі мої, ви що, здуріли?

Він вигукує!..

— Нічого не було!.. ви все наплутали! отак! ви наплутали!.. нічого не було! а тільки буде! так! достоту! буде! тільки буде!

Наголошує на тільки буде!.. прикладає пальця до вуст… але це цілком таємно!.. і що я… я! загучно розмовляю!.. занадто!.. прихиляється мені до вуха… шепоче…

— Ви все переплутали!.. чш-чш-чш!.. ви ж чули! залпи!.. урочистий салют! отак-от! бум! бум! бум!… отак-от!..

Тобто ми повні дурні!

Щоб продемонструвати свій бум! бум! він складає руки рупором!.. навшпиньки стає… і нам вичитує!..

— Усе переплутали! одумайтеся, нічого не було!.. чш-чш!.. усе тільки буде!

Таке схвильоване все тільки буде!

— Що буде?

— Чш-чш! чш-чш!

Слова не дає сказати, от дивак!.. мене аж трусить!..

— Чш-чш!.. вони скоро прийдуть! я чекаю!

— Кого чекаєш, блазню?

Терпець мені урвався!.. дам йому кілька стусанів! оцими руками!.. хоч який я кволий, з розхитаними ребрами, а дам чортів… за такі жарти!.. він похитується… похитується… не відповідає… підводить очі до стелі… мовляв, який я жалюгідний!.. аж ось я знову падаю на коліна… не із захвату! з немочі!.. хоч не рачки… між Лілі і ним!.. бачу всю вітальню!.. і себе бачу в люстрі… що я в лахмітті!.. навіть без штанів, схоже… де я був?.. величезне ціле люстро, зауважте!.. як і вся вітальня ціла-цілісінька?.. але не вікна! о, ні! не вікна! жодної шибки!.. повторюю… хоч і будинок упритул до нашого!.. найближчий сусід!.. стіна до стіни!..

Це як блискавка, її не вгадаєш!.. сюди не вдарить! туди влучить!.. метр туди, метр сюди, вас понесе в етер або будете п'ятдесят років тягатися до Лурду й пащекувати про чудо, згарки купувати, свічки з них робити і ставити як нові, і знову пащекувати… чудо за метр, навіть за сантиметр!.. за міліметр, який вартує життя!.. пустощі земної кори неймовірні! а що як зараз знову почнеться? отут?.. поки я вам розповідаю про те та се? розбурханість глибіні?.. шалені рої шрапнелей?..

— Норбере! Норбере! То це знімання чи ні?

Оттавіо допікає спрага!..

— Тут є що випити? є що випити?

— Отам! отам! охолоджується!

Ми його дратуємо… наші вигуки!.. киває нам углиб квартири… нам пити!.. аби щось!.. Оттав попереду! це було б доречно, стало б краще, якби освіжитися!.. і умитися!.. відтинькуватися!.. відсякатися! ну гаразд!.. корюся! йду… повзу… посуваюся… оце так вітальня!.. справжня вітальня… бачу!.. навіщо він сидить у вітальні? Норбер… у гримі, вбраний!.. у гримі, кажу вам! брови підмальовано!.. якщо для кіно, він сам не може зніматися!.. де всі інші?.. сам посуд! без гостей!.. а камера?.. не бачу камери!.. лише один Норбер у фраку! ходить туди-сюди по вітальні.

— Граєш на самоті?

Мене дратує його ходіння!.. не відповідає!.. що ж! біс із ним!.. нічого не питатиму!.. тікати треба!.. але кудою?.. знову озираю вітальню, велике люстро над коминком… я вже казав, це дивно… не буду торочити!.. будинок упритул до нашого!.. повірите мені, як схочете, годинник ще йде! тік-так! тік-так! однак вибухи мали добряче потрусити і цей будинок! після лету ста!.. двоста літаків!.. а годинник собі цокає! от вам реальність! будинок на такій самій відстані від вітряка!.. від підмостка чортяки Жюля, він їм махав, куди летіти, урагани насилав!.. було! було! а тепер поясніть! їм тільки шибки повибивало!.. от як! гукаю «Оттаве! Оттаве! зачекай!..» Повзу до вікна… визираю… там вулиця Поля Тюранта… за дахами вулиці Бюрка… уявляєте? це не марення… дахів поменшало!.. стало менше, ніж зазвичай…

Обертаюся, аби крикнути Норберові:

— Скажи-но, а де оператор? ти ж на Франкера знімаєшся[182]?

Чи то щось приватне? а що?

— Це для «порно»?

Хочу скривдити його, щоб він схаменувся! не відповідає… його кіностудія на вулиці Франкера… а не у квартирі!.. у нього дивний вираз… от тепер, якщо придивитися… але нічого виняткового… це артистичний жанр… кажу вам! кажу! але якщо він «знімався»?.. щоб робити фільм, потрібні інші!.. чи він просто бавився?.. грим, вбрання, поза?.. може бути… примха! я б показав йому примху!.. а може, справді саме так і є? він справді когось чекав?.. чи був у гостях у друзів? він про них ніколи не розповідав?.. про цих друзів… у будинку поруч?.. що за друзі? я мав про що поміркувати отут, рачки… але ж чекайте, його ніхто не бачив уже кілька тижнів!.. де він був?.. у Буенос-Айресі?.. в Берліні?.. у макі?.. усяке говорили!.. нісенітниці!.. виходить, він у сусідньому будинку!.. якщо й так, то де друзі?.. чому я їх не бачу?..

— Лілі, ти бачиш його друзів?

Ні, не бачить… може, поїхали за місто!.. можливо!.. як Армелла!.. це можливо!.. усе можливо!.. їх тут нема!..

— Оттаве, ти когось бачиш?

— Ні, нема нікого!

Клятий Норбер, перестав відповідати!

— Норбере, агов, Норбере!

Кричи не кричи! зник! начисто! щойно був отут поряд з нами!.. походжав!.. гай-гай, зачарована квартира!

— Норбере! Норбере! пити! пити!

Сказав, мовляв, є що пити… «отам! отам! охолоджується!» може, він туди й подався освіжитися! чортів дивак! може, він на кухні? на іншій кухні? там кран, отам! отам?

Повертаю голову, він знову тут! у тій самій позі!.. здуріти можна!.. сидить перед кувертом!.. за столом! мені мариться?..

— Лілі! Бачиш його? Ти Норбера бачиш?

— Бачу, це він!

Не ворушиться… наче завмер… із застиглим поглядом… це гра?.. не може бути!.. він і раніше так робив цілими тижнями! «загадковий»! «замкнений і неговіркий» але стривайте! не в такій формі! отак-от!.. тільки коли виношував… коли готував роль!.. але зараз ніякої ролі!

— Норбере! гей, Норбере, чого сидиш?

Йому плювати на мої заклики!.. розмірковує!.. творчість?.. творчість чого?.. як отой на вітряку! теж творець!.. шахрай чортів!

Нас не обділило «артистичними» враженнями!.. я не навмисно, слово честі!.. у мене наукові схильності, не люблю мальовничості… мальовничість мене злить… ледь-ледь терплю мальовничість… на жаль!.. Он Пліній теж терпів Везувій!..

Може, Норбер відповідає? може, я не чую?.. оглушений власними шумами?.. у всякому разі то справді Норбер! Норбер за столом!.. у роздумах!.. чортів фігляр!.. скільки не гукай! чого чекає?.. він не знімається! сумніву немає!.. коли знімають, це помітно… чи, може, він прийшов у гості!.. до друзів?.. ніколи не говорив про друзів… він потайний, знаю!.. але все ж!.. у сусідньому будинку! це більш ніж дивно!.. і як у себе вдома!.. грим, образ…

— Норбере! Норбере!

Гукай не гукай!.. он хтось гукає! Оттав! десь у глибині квартири!

— Фердіне, ходи! ванна!

Знайшов ванну… не дуже вірю… зрештою, дибаю… навпомацки… це праворуч!.. має рацію: ванна… налита ванна… вода!.. повна води!.. і це не все!.. пляшки!.. плаває повно пляшок… охолоджуються!.. плавають!.. як сказав Норбер!.. повно пляшок… «аперитиви»… вина теж… Оттав хапає пляшку… їх як у Армелли!.. але мені тільки води… тільки води!.. не вина!.. пляшку води!.. немає!.. все одно тамуватиму спрагу!.. просто з ванни питиму!.. стаю скраю на коліна… Лілі й Оттав п'ють шампанське! у кожного по пляшці!.. нахильці! нашвидку!.. за здоров'я! я з ванни… щось бачу!.. на дні!.. так! так! бачу! мені не мариться! у глибині ванни голова!.. жіноча голова… волосся довге… немолода… волосся сиве… вода прозора… добре бачу!.. мені не мариться!.. у мене з вухами негаразд, але не з очима!.. протираю як слід, відтиньковую… чудово бачу… жіноча голова, достоту!.. і жіноче тіло, вона не молода!.. лежить на дні… роблю «констатацію»!.. утоплениця… недавня! кілька годин!

— Гей, Оттаве, поглянь!.. поглянь-но!

Там не тільки пляшки!

— Гадаєш, вона мертва?

У нього сумніви…

Нехай посумнівається!.. У Лілі інша думка!..

— Будемо витягати?

— Ніколи не чіпайте небіжчика! так велить закон!

Я теж маю думку!

— Гадаєш, Фердінане, вона мертва?

— Що тут гадати! певен! посвідчую, що мертва!

Не люблю, коли моїм словам не вірять!.. особливо коли я «посвідчую»!.. тут я, можна сказати, невблаганний!

— Померла від бомбардування, думаєш? чи просто у сні?..

Дурниці!.. ляпають, що перше на думку спаде… гадки… «може, дивилася у вікно і впала горілиць!..» Лілі припускає, що від кулі!.. не виключається!.. кулеметом з літака!.. фантазують!.. крові немає, вода не забарвлена!.. що тоді?.. не відкидаю жодної гіпотези… не буду їм пояснювати!.. гай-гай!.. У Лілі ще одна гадка… що старій стало зле, коли приймала ванну! переляк!.. гаразд! добре!.. «маєш рацію, маєш рацію!»… не сперечаюся…

Наповнена ванна, то був наказ Цивільної оборони! «наповнити ванни і розкласти мішки з піском!»… це весь час казали і писали!.. так, але звідки пляшки?.. і потім, що, ця літня дама приймала холодну ванну?..

— Ти її знав?

— Кого?

— Утопленицю, оно?..

Запитую в Оттава…

— Трохи знав… бачив, як вона гуляла із собакою…

— Як її прізвище?

— Пані Жендр… у неї є служниця…

Ляпає себе по лобі…

— А може, газ?

Теж мені здогад!

— Газ уже два місяці як перекрили!..

Ах, справді!.. погоджуються… маю рацію!.. вона ж не лежить у воді два місяці!..

— А служниця? де служниця?

Норбер знає служницю! здається, знає! здається!.. треба запитати… але він знову за столом, Норбер… з нами більше не розмовляє… чекає перед своїм кувертом… уже не в профіль, а зі спини!.. зараз ти в мене обернешся! у вічі нам подивишся!

— Норбере! Норбере! агов!

Кричу до нього…

— Я чекаю візиту! замовкніть!

Яка зневага!.. ну, зараз!.. маю намір…

— Піди стусони його, Оттаве! піди!

Нехай краще Оттав!.. але їх хитає, і Лілі, і Оттава!.. напилися, їй-богу!.. напилися!.. а я не пив… п'ю тільки воду! але води немає!.. у мене все пересохло без води!.. я не нарікаю!.. але язик!.. це не язик, а тертушка!..

— Ти не знайшов води, Оттаве?..

Безглуздя!.. ванна є! двісті літрів води!.. міркую… міркую…

— Ходи сюди! ходи!

Ще одне «ходи сюди»!..

— Куди? навіщо? навіщо? знову?

— Служниця, диви, служниця!..

Знайшов служницю! за дверима!.. Оттав знайшов служницю!.. за дверима!.. на кухні знайшов!.. на кухні!.. тримаюся за стінку!..

— Ходи глянь, Фердінане!..

Дибаю!.. йду подивитися!.. останні двері!.. ой Боже! скільки мотлоху! завали! усе гамузом!.. у чотирьох стінах! руїни! усе перекинуто!.. стеля осипалася!.. от тобі й кухня!.. усе на купі посередині… точно, як під брамою у будинку!.. посуд, віники, миски, шафки!.. етажерки впереміш! страшенний гармидер!.. на кахляній підлозі! цій кухні дісталося добряче! гай-гай!.. абсолютно, як нашому шостому поверху!.. є речі звідси, а є і згори!.. впізнаю наші власні речі!.. і під низом тіло!.. так! тіло! голова виглядає! бачу голову!.. ноги по той бік!.. лице розпухле, налите… величезні губи… дівчина… схоже, померла від задушення… задихнулася під купою мотлоху?.. не знаю… не скажу… не слід поспішати… бачу руки, руки почервонілі, стиснуті… смерть настала чотири… п'ять годин тому… можливо…

— Що скажеш, Фердінане?

— Нічого не скажу, Оттаве!

Коли перекидалася шафа, впали дві виварки для білизни!.. бачу… повно білизни!.. і дорогої!.. ця пані Жендр мала гарну білизну!.. біс його бери!.. он які рушники!.. ґав не ловлю, бо мені холодно, цуплю один!.. не розмірковую!.. кому від того гірше… я ж у лахмітті!.. дрижу… змоклий, закривавлений, ошелешений… забиття, перелом ребер, точно!.. і лихоманка теж, без сумніву… я вам уточнюю, як бачите, уточнюю!.. слід віддати мені належне по справедливості, до речі зауважу, урахувати, скільки дірок я затикав у найбридкіших закутках… з гордощів і самолюбства, і здуру теж, з чистісінького дуру… доказ: погляньте лиш на мене!..

«О! о! ви скрикнете, він знову розводиться надміру, от зануда!.. забирає у нас час!»…

Даєте хиби! це геть не так!.. я в розпалі оповіді!.. хапаю рушник у ногах бонни, під купою!.. величезний волохатий рушник!.. проштрикую ножем! посередині! тррр! маю дірку!.. просовую голову! маю тогу!.. у певні миті все просто, за катастроф історії лишається єдина корисна шмата, це рушник! але щоб великий! це важливо… щоб кров усотував, тіло зігрівав, людину рятував!.. згадайте, Норманс пішов собі з халатом, узятим у Клео, я вам розповідав! на голові! я послугувався ним інакше! овва!.. ви б мене побачили!.. хоч не так холодно… але спрага! нема чим зарадити!.. жахливій спразі!

Оттав з Лілі напилися… пияки! а я з водою жертва ситуації!.. не пити ж воду, де утоплена… чи піти попити… до ванної?.. а кран на кухні?.. запитую в Оттава…

— Піди попий! спробуй!

Майже не тече… все-таки висмоктую дві… три краплини!.. смокчу, висьорбую!.. нарешті вода!.. щасливий будинок, хоч його й похитало! посмикало! але не так, як наш!.. трохи базікаю!.. розумію!.. не заперечую, згоден!.. однак вікнам дісталося! он бачите: служниця!.. і хазяйка навзнаки! осколками?.. вибуховою хвилею? обох змело?.. є тисяча припущень!.. мене там не було!.. так чи інакше, прощавайте, обидві!.. служниця під купою причандалля, хазяйка на дні ванни… доля! доля!.. мені не зайве промити очі… хоч трохи відбрьохатися… усе бачу в каламуті… в заволоці… знову!.. і жар по всьому тілу… раптово!.. мабуть, пітнію… реакція… аби якось обмитися…

— Лілі, допоможи!

Нехай задере мені тогу спереду… у тоги забагато складок!.. зашпортуюся в ній!.. трясця!.. ні!.. зомліваю…

— Не ворушись, Лілі! бо мені паморочиться!

Думаю про цей будинок… якому справді пощастило!.. і де є хоч кілька крапель води!.. біс його бери! а де Норбер?.. Норбер онде у вітальні!.. хіба не вкрай дивна справа?.. Норбер у фраку, за столом, з орденом Почесного легіону!.. не хоче розмовляти… не хоче шуму!.. хоче тиші… спокою! гай-гай, сумнівно! сумнівно!.. красунчик, як намальований! гроза служниць!.. підкреслюю: служниць!.. каже, що чекає… чого чекає?.. мого стусана? чи щоб його смикнули за борідку… за брови?.. вони всі мене лютять, це по-перше! усі! на мені фраку немає!.. сам рушник!.. великий і цупкий!.. такий широкий, звисає навсібіч… важкий! аж страшно!.. розповідаю вам усе, як було… я не дуже скромний?.. ну то й що?.. скромністю нічого не здобудеш! а тільки дурним фальшем!.. на правду попиту немає… а лишень хмари омани, що проливаються словесами, ото всім до шмиги, тоді ваш човен сам пливе до Золотого руна…

Я ослаб, геть ослаб і т. д. вітрила пошарпані, бригантина без стерна, клівер зібганий… на мене бридко глянути!.. без облуди!.. дай щигля, і мене немає!.. під три чорти!.. ледве стою біля стіни… хочу відштовхнутися, але не можу! зашпортуюся!.. де взяти сили хоч на крок? у тридцяти шести тисяч служниць із того світу! і у мільйона старих шкап, які втопилися!.. дурень дурнем!.. уявіть собі цей довгий коридор!.. Лілі хоче мене кудись відвести! мені на сходи треба!

— Де сходи? де Оттав? сходи не згоріли?

— Ні! сходи на місці!

Лілі підтверджує: усе гаразд!.. сама бачила…

— Тоді донизу!

— А Норбер?

Оттав переймається Норбером!.. ще цим манекеном опікуватися? нема чого тут товктися! ми що, забули про загрозу?.. донизу! донизу враз! от що я кажу! з Норбером чи без нього! у метро! поки сходи ще на місці! переважно!

— Скажи-но, що він тут робить?

— Хто? Норбер?

Знову за своє!.. хоче зрозуміти, чого Норбер сидить за столом, отам…

— Прикидається, агов, блазню!

Що за клопіт з тим Норбером! вже досить часу згаяли, поки дивилися на нього і у фас, і в профіль!..

— Ходімо, Оттаве! нумо!

Рятуватися треба! рятуватися!

Загинемо через загадкового Норбера!

Оцей Оттав, як його зрушити?.. випер мене нагору! нехай тепер несе донизу! так ні, хоче подивитися, як Норбер «знімається» в кіно!.. що в лісі має здохнути, щоб його зрушити з місця!

— Та він тут не знімається, бельбасе! ти ж знаєш! поміркуй!.. його студія на вулиці Франкера!..

Оттав не згоден!.. сперечається… спускатися не хоче…

— Вони вже не фільмують на Франкера, Фердіне! вони переїхали!.. тепер фільмують де можуть! через війну!

Він, бач, знає… знає!.. як мені звідси видобутися? Норбер його чарує!..

— Для фільмування потрібна камера! ти десь бачиш камеру?.. чи статистів?.. хоч когось бачиш?

Хай там що: без нього я не спущуся!.. бо полечу зі сходів! від запаморочення! сторчака! запитую в нього:

— Ти бачив служницю й ту стару шкапу? може, вони теж грають?.. як гадаєш? твоя думка?..

Як цей Оттав нас марудить! здуріти можна! упертий макаронник!.. як його зрушити? гукаю до Норбера, бачу його онде у вітальні…

— То ти знімаєшся чи ні? га, недоріко?

Оттав певен!

— Знімається! знімається!

Певен! Захоплений!.. хоче бачити, як Норбер знімається! фільмується!..

Затявся, чортяка!

— Та яке тут фільмування, от бельбас! звідки фільмування?.. з балкона?.. його більш нема!.. балкон зірвало!.. а світло, на хвилиночку?.. подумав?.. електрики нема!.. це ти мусиш знати!.. світло вимкнуто!

Оце він знає! знає, бо сирена! електрики нема! він крутив сирену рукопаш! завивав урукопаш! і що? електрики нема! це правда!..

— Фердіне! правду кажеш!

От, допер нарешті… тепер він рушить!..

— Але стривай! стривай!

Про щось згадує! знову!.. що ще?..

— А жінка у ванній? а служниця? як із ними?.. невже лишити?

Нова завада!.. не може так піти… покинути потерпілих…

— Не переймайся, Оттаве! вони мертві! ти їм не допоможеш!.. вибухи!

Якщо знову почне думати, то це на годину! як до зірок полетимо, то він ще думатиме! з ним треба говорити просто! і категорично!

— Це від вибухів!

Повторюю йому… він сумнівається… все ж сумнівається!.. тупцює… поганий знак… як він мене дратує!..

— А Норбер? кажу йому… а Норбер?.. ти ванну бачив? він там пляшки охолоджує!

Зараз я тобі наставлю запитань! зараз мізки прочищу!

— Слухай, Оттаве! слухай!

Час підбити певні підсумки!..

— От дивися, поміркуй, Оттаве, поміркуй! ти хотів пити! правда! хотів пити! проблему розв'язано!.. ти попив!.. Лілі хотіла пити! вона попила!.. я теж попив! завдяки тобі! з крана! і трохи відчистився! навіть посцяв у вмивальник! з кров'ю у сечі! це зветься гематурія!..

— Як зветься?

— Гематурія!..

Проти терміна не заперечиш…

— Так, так, Фердінане, правду кажеш…

Продовжую.

— Поглянь, мені було холодно, тепер зігрівся! розжився рушником! який лежав на служниці! під посудом! якісний! ось помацай!

Мацає… погоджується…

— Отже, який наш клопіт, Оттаве? поміркуй! мене ноги не тримають, а ти мені допоможи!.. любенько!.. ти сильний і ти герой!.. ти людина правдивих подвигів і справжній друг! ти мене ніс нагору, тепер неси донизу!

Краще не скажеш!

— Так! так! Фердіне!.. але служниця?

— Хай тобі біс! ти затявся, Оттаве! служницю прикидало! нехай лежить! а стара у ванній!.. і Дельфінка під столом? про них теж будеш думати? я тобі кажу хоч слово? а Норманс у прірві, її чоловік? якого ти в провалля скинув! я тобі про нього щось кажу?

Бачу, що спантеличив його… бо він уже й призабув!.. знову думає…

— А Мімі куди зникла?.. скажи-но!.. скажи!.. а Родольф? а Перікола? де всі вони?.. а церберка Туазель з дзвіночком? га?

Не знає… нічого не знає!

— Тебе там не було! скажи, що тебе там не було! що ти крутив сирену!.. і Жуляка-гондольєр на вітряку?.. ти бачив, як він там шугав? нічого не бачив! зізнайся! і вітряк, і чотири крила?.. чотири? чотири?.. ні! тільки три!.. тебе там не було! скажи чесно!

Не знає, що відповісти… щось бурмоче… а я своєї!..

— А дві гарпії-слухачки «бібісі», які мені скроні мало не пробили?.. дві дівиці з восьмого? Розіна одну звуть, а іншу Камілла!.. біс їх бери!.. от чорт! переплутав!.. їх не так звуть!.. вже не так… вони змінили імена!.. а кафешник Мюрбат?.. а його доця Туанон лукава? і її пес Пірам? де всі?.. га? кажи, хай тобі біс!

Дивиться на мене, ніби не впізнає! доти я був стриманий, тепер кінець! більше не терпітиму!.. вже натерпівся!.. тепер у відчаї!.. Лілі сміється! з чого? з чого? що тут смішного?.. хочу донизу, та й по всьому!.. чого нам тут лишатися ґав ловити!

— І тебе теж там не було, швендя така!

Їй теж треба сказати, як є! акробатка!

— І того теж не було!

Киваю на Норбера у вітальні!.. он де сидить… за столом… з орденом! причепурився!

— Прикидько! провокатор! ходи сюди! неробо!

Кричу йому!.. а він і не поворухнеться!..

— Це він знайшов пляшки!..

Слід визнати, його заслуга! нумо! геть!

— Нумо, Оттаве! мерщій! досить! кажеш, не згоріли? сходи ще тримаються! вірю тобі! сади мене собі на спину!

Сам подаю репліки і сам відповідаю…

— Так, Фердінане! але любка? спочатку любку! вона всюди проскочить! її спочатку!

— Яку любку?

Нехай повторить…

— Твою акробатку, кого ж іще!

Я здивований, що він називає її любкою!.. це не в його стилі називати її любкою… він називає її Лілі… а не любкою… мені не подобається… я розлючуюся!.. а ще життя мені врятував!.. отакої!.. а тепер з якою зневагою ставиться… а якщо насварити, «Оттаве, ти що?» було б ще гірше!.. образився б відразу!.. а мені самотужки спускатися!.. і прямо в провалля летіти! там точно бракує сходинок!.. дивні просвіти!.. уцілію?.. уцілію?.. чи провалюся? діло нехитре! з мене, грішного, буде «баласт»!.. сходи цілі? нехай стануть на них! любенько! нехай стануть!.. я бачив Норманса у вигляді «баласту»! бачив! звиняйте!.. як він туди летів! ага, сторчака! сам бачив! і я так полечу!.. може, сходи й цілі, але смертельні!.. не такі биті, як наші, але коли дивитися по вікнах, тут теж була гроза! розтрощена кухня! і служниця під купою посуду! Норбер нічого не пояснює… так і сидить отам за столом… але тут трусило менше, ніж у нас… але все ж! усе ж!.. може, нижче тільки уламки? долішні поверхи? самотужки точно не злізу!

— Ага, добряче напудилися!

Чую вас… слухаю… справді!.. але хто б не напудився?.. у моєму стані?.. тож не соромно!.. тисячу разів перестрашилися!.. уявіть себе на моєму місці!.. з пораненими скронями, з гудінням на всю голову! і щонайменше трьома зламаними ребрами!.. і з обваленою стелею! і старою у ванні! і служницею під горою посуду!.. і я передбачав кінець кінця: приліт тисячі літаків!.. певно!.. точно!.. то лише затишшя, от що!.. начуваймося!.. рятуйся, хто може!.. зволікати самогубно!.. кричу Оттаву!.. «лишайся! мньохайся! хоч здохни!.. недоумку! я спускаюся сам!»…

Одна нога! друга!.. рушаю!.. саме цієї миті… грюк — грюк-грюк! у двері… і дзень-дзелень! у дзвоник!.. у дзвіночок!.. хто стукає?.. хто дзвонить?..

— Піди, Лілі! піди глянь!

Не варто!

— Це я, докторе! це я!

Власною персоною! церберка у дверях! стара Туазелька!

— Відімкни їй!..

Лілі не може… двері перекосило!.. заїло!..

— Оттаве! Оттаве!

Знову закляк! Замислився!

— Плечем наляж! відчиняй! от роззява!

— Га? га?

Налягає!.. удар плечем!.. готово!.. справу зроблено!

— Це ви, докторе?.. це ви?.. вам пошта!

От чого вона нас шукає!.. знайшла!.. мені пошта!..

— Хто вам сказав, пані Туазель?.. хто вам сказав?

Хочу знати…

— Туанон, докторе!

— Вона знає, де ми?

— Вона внизу!

Отака відповідь!

Як Туанон довідалася? знизу! чи не знизу! капосне дівчисько, коли вона від мене відчепиться? ніколи! місяцями стежить!.. із собакою! чи без собаки!.. і всюди знаходить!

— Скажіть-но, пані Туазель! скажіть-но!

Не знає!.. пошта для мене, от і все… але оберемки! оберемки! в обох руках!.. усе кидає мені під ноги! плювати мені на ту пошту! вдивляюся церберці в обличчя!.. ще гірше мого в церберки обличчя! я бачив себе в дзеркало!.. у неї направду омлетна пика! зморшкувата й жовта!.. зморшки й синці!.. багрові і зелені!

— Ви у дзеркало на себе хоч подивилися, га, Туазель?

Мовчить… кидає мені стоси листів і паперів… іще і ще!.. позбувається!.. стоси всього!.. рахунків!.. «попереджень»… чернеток… повідомлень… цілі шухляди!..

— Звідки це?

— Повно на вулиці!.. повно перед будинком!.. ви б бачили, як усе літало!.. ви б бачили!..

Як весело… кумедна новина… їх, мабуть, видмухнуло з нашої квартири!.. згори! з нашого поверху!.. у мене в кімнаті було повно паперів!.. усе збирався порозкладати!.. дивлюся, що за папери… є сторінки з «Короля Кроґольда»… «Воля короля Кроґольда»… твір, початий тридцять років тому!.. його кінець… різні «приписи»… папір… реклама… і цілий розділ «Походу на війну»!.. от що мені Омлетка принесла!.. нічого не згоріло!.. найдивніше!.. найдивніше!..

— І все оце літало?

Допитуюся в неї…

Весь дах злетів, докторе…

Тринди-ринди, коржі з маком, так і є! правду каже! біс його бери, справді! усе розлетілося вмить! і крила вітряка! я бачив, як вони ширяли в небі! і Жюлеві ціпки! і вся сім'я Лютрі! ширяли в повітрі! перекидалися, мов у цирку! усі разом! балаган! от сміх! розвага!

— А отой? ви його знаєте?

Киваю на Норбера там за столом!

Бо справа не лише в моїх паперах… у поверненні моїх шедеврів… справа в іншому!

— Гукніть його! гукніть його, пані!

Хочу подивитися, чи вона справить на нього враження… чи він поверне до неї голову!.. ага, і не поворухнувся!.. не дивиться… ніякої реакції!..

Омлетка не здивована… і навіть коментує!..

— Він такий самий у всіх фільмах… до нього всі кричать… а він мовчить… чує все, але йому плювати!.. усі галасують, щоб він щось сказав… він і бровою не веде!.. як у німих фільмах, так тепер у звукових!.. усі його гукають, він мовчить… він не зірка, га! учорашнього дня!.. скажіть-но! скажіть!.. він…

Вона добре його знає…

— От, наприклад, у «Ґупі-сині руки[183]» нічого не каже… скільки б вони не гукали! або, наприклад, у «Бароні Сольстрісі» чоловік із п'ятдесят його гукає!.. а він так само… як за столом!.. отам!.. ані руху!.. ані пари з вуст!.. як у німому кіно!.. він грає, як у німому! та ж манера!.. може, хоч слово скаже?.. два слова… не більше!.. Я тричі ходила на «Барона Сольстріса»!.. спочатку біля нас, на Жонк'єр… потім на Піґаль… потім на вулицю Курсель, з племінницею, до «Електри»… ані слова!.. усі навколо гомоніли, як у театрі… справді!.. а він ні слова!.. він був великим артистом у німому… у звуковому він ще краще!.. зачаровує! я ще раз піду на «Барона Сольстріса»! учетверте!.. навіть сама!.. а раз навіть полаялася, до речі!.. хтось казав: він мусить говорити! а я кажу: ні, не мусить! Але докторе!..

— Що?

— Він не в Берліні?

— Звісно, не в Берліні!

Оттав заперечує… та хто сказав у Берліні? цікавиться!.. що вона торочить, стара сорока! дурепа! Оттав раптом розлютився, який у біса Берлін! Норбер — це його «друцяка»! теж! щоб усі собі затямили!.. добре затямили!.. вона не знає що говорить! дурепа! потолоч! розізлила Оттава!.. он як! Бо він, він Норбера бачив! на власні очі бачив!.. і не пізніше, як того тижня!.. ясно бачив!.. абсолютно та ж постава, сидів, нерухомо, так само! у фраку, як є! на лаві у сквері імені Ежена Карр'єра! не пізніше як у п'ятницю по обіді! отак! для певності ще гукнув йому зі свого ваговоза на газі:

— Норбере! Норбере!

Норбер не відповів! як от тепер!

А стосовно хто знає!.. звиняйте! звиняйте! Оттав такого не потерпить!.. ніхто його не знає ліпше, як він сам!

— Знаю його трохи краще від вас! від вас усіх! уже двадцять років знаю! коли він у роздумах, то як скульптура!

Відчуваю, зараз знову буде сварка… «хто?.. кого?… кому?.. що?… ідіот! дурепа!»

— Замовкніть, ви, брудна ганчірко!

Це він сказав!.. Гай-гай, обоє мене вкрай дотиркали!.. лють мене бере, безмежна, розтуди вас так усіх! терпіти несила!

— Він бомб не чув!.. от було б дивно! скоріше!..

Втручаюся!.. остобісіли балачки!.. не можу стриматися!.. беру її за шиньйон! її! брудна пліткарка, все вона знає!.. трушу її! зараз іще про щось дізнається!

— Двірничко!.. двірничко!.. ходіть-но!.. сюди!.. погляньте у ванну!.. подивіться!.. лізьте туди! залазьте!.. пірнайте!.. пірнайте!..

Показую їй, де саме!.. отам!.. не бійтеся! двері ліворуч!

Нехай подивиться!

— Другі двері!.. не стійте у передпокої!.. тут самі протяги!.. де ваш дзвіночок?.. калатайте ним, біс його бери! дзвоніть! і всю пошту! отам! отам! покиньте! вам заважає моя пошта!.. потім позбираємо!.. вона не полетить!.. але йдіть! дзвоніть!.. сміливіше!.. щоб вас чули!.. на Сакре-Кер уже немає дзвонів… ви до речі!.. лишився тільки ваш дзвіночок!.. будіть усіх!.. нехай не сплять!.. дзень-дзелень! дзень-дзелень!.. а ще служниця, двері напроти!.. не забудьте!.. під посудом!.. і Норбер у вітальні!.. Король німого!.. він не хропе! а прикидається! сама стара хропе! у себе в ванні! ви її вчора бачили? яка гарна!.. дзвоніть! дзвоніть! дзень-дзелень!.. волію вас чути!..

— Так! так, докторе! але ж унизу, там пані Норманс під столом!

Чого вона знову це торочить, от ненормальна!

— Замовкніть, стара шкапо! заразо зморшкувата!.. хочу чути тільки ваш дзвіночок! я вам не кажу про пані Норманс! не кажу про її огрядного чоловіка!.. не кажу про Армеллу де Зейс! ні про бальзам! ні про Мімі!.. ні про Родольфа, руйнівника драбини! ні про своячку! ні про двох убивць згори, котрі потрощили мені скроні! ні?.. ні про Батіньольську товарну станцію!.. ні про провалля під ліфтом!.. ні про абсенти у підвалі! вельми добірні, це вам відомо! ті, що були ще до чотирнадцятого! крадійко негіднице торбохватко! дзвоніть-но у дзвіночок і дзелень! і мовчки! роз'їдена сечею смердюча аміачка пиячка донощиця крадійка щуриха провокаторка, що гірше не знайдеш!.. дзвоніть-но у дзвіночок! і ні в що інше!

Отак я її терпіти не можу, цю стару почвару, бач, припхалася!.. та зараз посміємося!..

— Калатайте дзвіночком!.. теленькайте!.. сильніше! гучніше!.. калатайте!

Оттаву набридли наші балачки!..

— Годі базікати! ти тут загруз! га? спускаєшся? лишаєшся?

Хоче зрозуміти… гаразд!.. рушаймо!.. мушу залізти на нього!.. озираюся…

— А Туанон? Туанон? де Туанон?

Справді, Туанон?.. це серйозно… Туанон!.. усі спускаємося! недотепи! недотепи! але де це капосне дівчисько?.. унизу на нас пантрує?.. з батьком, а той зі своєю командою?.. на щастя, маю ясний розум!.. щойно ступаємо за двері!.. хапаю ключницю за шиньйон!.. трушу її голову!.. щоб сказала!.. трушу її, як вона трусила дзвіночком…

— Ти Туанон бачила, га, кажи, негіднице!

Насправді справа вкрай серйозна з Туанон!.. схоже, це підступна пастка!.. і на нас унизу пантрують?.. удесятьох?.. чи, може, удвадцятьох?.. а двірничка прийшла пронюхати?.. що тут до чого?.. а Мюрбат і всі інші під брамою?.. і, мабуть, усі сусіди?.. з обох будинків?.. така собі пастка підступна?.. «Мюрбат і К^о»?

— Зраднице, готуйся до смерті!.. зараз полетиш з вікна!

От як я з нею розмовляю!

І плюх! плюю їй у пику! хапаю за руку! щоб не втекла!

— От для чого припхалася! пронюхати! донощиця! зараз у мене за вікном дзвонитимеш у свій коров'ячий дзвіночок! Оттаве! Оттаве! поможи!

Потребую допомоги! самотужки не впораюся! Оттав мусить допомогти… але чорта з два! стає між нами!

— Не треба, Фердінане! не треба!

Умовляє!.. він мене вмовляє!.. заспокоює!.. мовляв, досить лютитися, усім! а що мене до відчаю довели, усі! тепер я лютую! я лютую! тримаю справжню мерзотницю, її буде покарано! почвара з віником! нишпорка! потолоч! лютую! лютую!..

— Фердінане! Фердінане! стривай! одумайся, Фердінане!

Іще чийсь голос! іще один, щоб я одумався! чий же?.. овва! Норберів! Норберчик особисто! підвівся зі стільця… у вітальні!.. от він!..

— Ще хоч слово, задушу!

Отак йому відповідаю… чітко! проте від моїх слів йому ні холодно ні жарко… не рухається… стоїть переді мною, носа догори… борідка!.. у «позі»! у «позі»! хоче справити враження! на мене! на мене!.. своїм орденом Почесного легіону!..

— Фердінане! Фердінане! це брутально!

А що, нехай попіруетить? з пташечками політає! потвора! жахна і спереду, і ззаду! збочена! біс її бери! біс її бери!

Бачу його, бачу упритул!.. упритул!.. у фраку, я вже казав…

— Ти кого граєш?

Запитую у нього.

— Дипломата!

Схоже, він у це вірить!.. борідка, фрак!.. і не тільки Почесний легіон!.. ще повно інших нагород!.. його вже бачили в такому образі!.. у подібному!.. у студії й на афішах!.. «Норбер такий-то… у фільмі «Барон Сольстріс»… фільм німий і звуковий… яка подія!.. у фраку, церемоніальний, застиглий погляд, так само! у такому дусі… злий застиглий погляд… пронизливий! він чарував… бентежив!.. і ще раз нагадую: у фільмах, де всі багато говорили… він втілював мовчання!.. ну, може, лише два-три слова…

— Фердінане, слухай!

Шепоче…

— Нехай всі йдуть! а ти лишайся!

Наказує!.. мені знову наказують!..

— Чш! чш! украй важливо! чш! чш!

От чому в нього таємничий вираз! щоб ніхто не підслухав!.. схоже, сам хоче втекти!.. отак!.. маю думку… раптову думку: він знає вихід… таємні двері!.. у глибині квартири?.. де саме?.. це ж не блеф, не маскарад! для мене!.. «чш!.. чш!..»

— Кажи-но, Арлекіне такий, кажи! маєш потайний вихід? нумо, не корч загадкового, кажи!.. службові сходи? чи шнурова драбина? признавайся!

Брови насупив!.. не відповідає… ага, знову корчить стороннього? напосідаюся!.. сам винен!..

— Що ти робив у ванній? кажи! кажи!

Шепочу йому! на вухо! не по-китайському ж?… кажи!..

— З тобою розмовляють!

За дурня мене має! справді! це вже занадто!

— Слухай-но мене, спокуснику покоївок!

Доведеться привести цього зуха до тями!

— Я до тебе звертаюся! гостей чекаєш? кого? кого? кажи!

Відвертість за відвертість, може тоді?

— Кого чекаєш?

— Чш! чш!.. вони скоро прибудуть!

— Хто вони?

— Чекаю!..

Я нахиляюся до нього… він бурмоче імена…

— Ти гадаєш?

Кажу йому…

А він в образу!

— Ти мені не віриш?..

Він блефує!.. навіть якщо здурів, то це занадто!.. називає імена!.. шепоче знову й знову! одне!.. друге!.. третє!.. три імені!.. і які! це було б справді надзвичайно!.. і очима поводить!.. чи сміється з мене?..

— Нікому не кажи, Фердінане! чш! чш!..

Застерігає.

— Повтори! кажу йому… Хто прийде? Папа… кричу навмисно… присягаєшся?

Він не має сумніву! цілком серйозний, навпаки!.. і не тільки Папа! Черчілль і Рузвельт! прибудуть! сюди! він мені каже! і твердить! що вони домовилися! справді!.. може, я сумніваюся? отакої! він ображається! на мою скептичну міну!.. прикладає мені руку до рота… мені до рота!.. «чш! чш!..» аби я нікому не переказав!

— Тому нехай вони всі йдуть, Фердінане!.. і потім, власне!.. ти теж! знахар!..

Я так і знав… він нахабніє!.. хоче лишитися сам!.. єдине бажання!..

— Ще слово! залиш мені Лілі, вона допоможе їх як слід прийняти!

От як! Лілі йому знадобилася! як хазяйка!.. я тільки бачу, що він кнур… хоче лишитися сам-на-сам з Лілі… вигадав!.. очі вирячив! химер напускає!.. це вже край!.. мене це не вражає! перепрошую! остобісіла ця таємничість!

— Ходімо краще з нами!

Це моє рішення! а що!

— Чш! чш!.. вони скоро прибудуть!

Не хоче йти донизу! чи замислив якусь капость?

— Не спускаєшся з нами?

— Ні! Ні! Неможливо! Я на них чекаю!

І все спочатку!.. підводить очі до неба!.. до вікна!.. з вибитими шибками… вигукує:

— Мир, діти мої!.. Мир!

Підносить обидві руки!.. до неба! піднесений! піднесений!.. показує мені… бо я сумніваюся!..

— Мир, Фердінане! Мир!

Киває на вітальню!.. накритий стіл… чарки… карафки…

— Мир настав, Фердіне! Мир!

Говорить, як Оттав!..

— Я охолоджую пляшки!

— Так! так! я бачив!

— Ага, ти бачив? а що саме?

— Усе!

Думав, це його похитне! ні! ні! незворушний! гадає, я не насмілюся запитати про стару у ванні?.. ні про служницю? який чванливий!.. звертається до тітоньки Туазель, он вона, уклякла з дзвоником у руках… захоплена… він багато говорить, не те що в фільмі!.. він дивиться на неї… от дурепа… дає вказівку!

— А, ви тут, пані Туазель!.. спускайтеся у сад!

І мерщій!

— Мені потрібні квіти!.. багато квітів! не тільки листя! ясно? не тільки листя! гортензій! мімоз!.. гладіолусів!.. чуєте? десять хвилин! даю десять хвилин!.. не баріться!

Буквально!

— Але квітів немає, пане Норбер!

Оттаву здається, що Норбер здурів!

— Але ж, Норбере, усе згоріло! ти що, не бачив? де ти був?

Таких запитань він стерпіти не може! я вже зауважував! обурюється! вигукує!

— Що за дурниці! послухайте лишень! ви божевільні!

Але мене це не вражає!

— Ти не чув вибухів бомб? не бачив парашутів? не бачив пожеж? Опери?.. Як горіла Сена?.. і «Гомон»? не бачив, як кружляли літаки? як кидались на нас? не бачив Жюля на вітряку? Мімі не бачив?

— Тебе треба замкнути в божевільні, Фердінане!.. ти сказився!..

От його враження!.. він мене жахається!.. сахається!.. захищається!.. руками відмахується! щойно очі мав застиглі, а тепер як зиркає!.. і задкує! задкує!

— Йдеш назад до вітальні, пришелепуватий?

Запитую у нього…

Усе підлаштовано, я певен!.. доказ: він зовсім не спантеличений!.. він ніколи так не волав!..

— Ви що, не зрозуміли повідомлень радіо?.. бім-бам-бом!

Імітує Радіо-Лондон!

— Радіо відлунює в гарбузі! ги! ги! ги! бім-бам-бом!

Насміхається з нас! посміхається!

— От ваша гармата! бім-бам-бом!

Він дуже добре імітує Радіо-Лондон…

— Геть усі! геть, потолоч! дин-дон! дин-дон!

Він копіює бій «Біг Бена» тепер! якраз вчасно! десята година!.. десята ранку… дин-дон! дин-дон!

Ми його розсердили! жене нас!.. раптом заспокоюється… передумує…

— Ти, любий Фердінане, ходи сюди! ось послухай!

Щось не віриться… що за хитрість?

— Ти не міг би з ним законтактувати?

Законтактувати?.. шепоче… хоче, щоб я зателефонував у Рим… Папі… він вважає, що Папи задовго немає…

— Він усе одно прибуде!.. ти ж певен!..

Це я висуваю аргумент.

— Так, але все ж!.. скажімо… нехай підтвердить!

Ну, коли так, я потребую інструкцій! справжніх інструкцій!.. коли мова про Папу!.. подзвоню з Сент-Есташа! Папі!.. Гаразд! але з інструкціями!.. нехай дасть мені інструкції!

— Ходи, Фердінане!.. ходи сюди!..

Оттав нас уриває. Йому набридли наші перешіптування! він рушає донизу… Лілі тримає Бебера на руках… Оттав нестиме мене на спині!.. консьєржка дзвонить у дзвіночок!.. от ці зрадливі сходи!.. мені лишається три… чотири кроки коридором!.. хитаюся… поточуюся… ще трохи!

— Берися за мене! берися як слід! кричить мені Оттав…

Я беруся!.. йому за шию! міцно чіпляюся… якщо не втримає, я полечу в порожнечу!.. бачу порожнечу!.. порожнеч багато!.. мене ваблять порожнечі!.. ти ба, я думав, що ці сходи вціліли… де там!.. халепа! проламані повсюди!.. триматимуся, висітиму, як сакви!.. як під час підйому… ноги позаду за його спиною… голова попереду!.. теліпатиметься!.. він згоден!.. готово!.. я на місці!.. у нього на плечі, удвоє, як є!.. та ж поза… заплющую очі… навряд чи багато важу… гаразд!.. гаразд!.. Оттав тримає рівновагу!.. не хитається… сходинок не пропускає… а коли йти донизу, то це чудо!.. я метляюся в нього на животі… тобто голова!.. голова!..

Пригадую дуже точно… коли я так теліпався, залунали завивання! уа-уа-уа! уа-уа-уа! знадвору завивання!.. сирени!.. справжні! не в мене в голові!

Уа-уа-уа! уа-уа-уа!

Чи таки в мене в голові?.. треба переконатися… кричу Оттаву…

— Чуєш, сирени виють?

Сурми на всі сходи!.. і через вікна!.. і через вітраж!.. чи у мене галюцинація?.. запитую і Лілі…

— Ти чуєш?

— Чую!.. чую!..

Ага, добре, я не здурів! Лілі теж чує!

— Не зважай, Оттаве! швидше! швидше!

Підганяю, але не так, щоб він мене зронив! чи сам упав у провалля!.. бо якщо зволікати, усі позбираються внизу… на нас пантруватимуть! вся юрба! з такими іклами!..

— Сирени, Оттаве! сирени!

— А як же моя?

Що «моя»?

Усе, що каже!.. незадоволений!.. ураз зупиняється… вже не спускається… на уламку сходинки… міркує…

— А як же моя?.. моя?..

Укляк на місці!.. я вишу, мов сакви!.. головою донизу!

— Нікуди не дінеться твоя! її ніхто не вкраде!

Мої втішання не діють, він завмер на місці!..

— Ходімо, Оттаве! потім підеш до сирени! потім!

Тут відчуваю, що серце заплітається! бо голова висить донизу! аби не знудило!.. ні!.. не стало зле! ні!.. а тепер іще жінки засперечалися!.. Лілі і церберка!.. так! через поверх!.. чи це четвертий, чи п'ятий?.. от морока! недоречна сварка!.. хай йому біс, привиділося!.. думав, ми вже значно нижче… Оттав бариться!.. ніколи б не подумав… уповільнюється!.. а щойно піднявся прудконогіше!..

— Ви ж тут щойно піднімалися, омлетна пико! і не впізнали поверх? піднімалися цими сходами? не цими? у вас голова донизу не висить! і вас не нудить!

Думав її присоромити… їй начхати…

Дивлюся на неї… доводиться… майже під носа!.. у неї під пахвою вся моя пошта! от відьма!.. стоси!.. усе зібрала! і дзвіночок!.. усе забрала!.. бачу її бридку брудну пику… жовті зморшки і складки… і ще синці!.. червоні, сині, зелені!..

Уа-уа-уа! уа-уа-уа!

Сирени знадвору! Звуки вам передаю, як можу… але не один раз уа-уа! а двадцять! сто уа-уа!.. уявляєте?.. здається, гудуть зі сходу… з іншого напрямку!.. але хоч би один вибух!.. чи випал!.. поки що!.. і літаків теж не чути…

— Нумо! Фердінане!.. спускаймося!

Підганяє мене!.. і сам несе!.. усе переплутав!..

— Ти сам ворушишся, агов, телепню!

Правда, він стоїть на місці!.. дзень-дзелень! церберка калатає дзвіночком!.. ще й як!.. з усіх сил! неначе в трансі!.. моя пошта розсипається!.. не втримала! розлітається!.. крізь вітраж!.. крізь двері!.. ніколи б не повірив, що маю стільки пошти!.. сміх та й годі!.. рій паперів крізь вікно!.. усе на авеню!

— Тобі плювати! тобі плювати, ключнице!

— Спускаймося, спускаймося, докторе!..

Тепер вона заквапилася!.. я не проти!.. але Оттав вагається… ступає на сходинку…

— До біса! Оттаве, скажи-но!.. сходинки поламані? чи взагалі нема?

Та я не дивлюся… нікуди не дивлюся… Лілі мусить спускатися сама… держу її за руку… паморочиться… мені часто… я схильний! мушу терпіти й висіти!

— Скажи-но, Лілі, от ти, ти бачиш?

— Так, бачу!

— Сходинки бачиш?

— Бачу! бачу!

— Сирени чуєш?

— Звісно! чую!

Таким чином я, з головою донизу, бачу вершечок сходів!.. можу порахувати!.. з головою донизу!.. дві!.. три!.. а ще Норберчика бачу! нагорі! над нами!.. схилився через поручень… бачу його борідку… і густі брови!.. і орден Почесного легіону!..

— Фердінане! Фердінане! послухай!

Гукає мені!

— Ти не лишаєш мені Лілі? не лишаєш мені Лілі?

Он чого він хоче!.. повторює! «Лілі! Лілі!» підморгує!.. бридко!

— Чш! чш!

Пальця прикладає до вуст!

У цьому районі повно розпусників! припускаю!.. припускаю! це ясно!.. бомби чи не бомби!.. міркую собі на спині Оттава!.. міркую… повно розпусників!.. великих… і малих!.. майже всіх знаю… пригадую одного за одним… поки Оттав ступає на сходинку… і на наступні!.. обережно ступає!.. спирається на стінку… я не ворухнуся!.. не ворухнуся!.. сходинка за сходинкою… тримаю Лілі за руку… думаю… звісно, у районі повно розпусників!.. Кремоїль розпусник, достоту!.. і Жуляка!.. звиняйте!.. цей обрубок-гондольєр!.. козел скажений! хіба ні?.. а Родольф?.. трохи є!.. згоден!.. а своячка?.. бачив її з Дельфіною!.. під столом!.. як вона терлася об неї?.. розпусно! отож!..

— Ти, Оттаве, часом не розпусник?

Думаю собі… якби трохи блудив, я б не здивувався… розпусники! розпусниці!.. весь район!

Уа-уа! уа-уа!

Чим я переймаюся!.. он знову літаки летять!.. не чую їх… але сирени!.. он як завивають!.. попереджають!.. достоту як минулої ночі!.. очевидно!..

— Оттаве! тривога!

Якби спускався через сходинку, було б швидше! аби поквапився!.. вони здаються надійними!.. тримаються!.. і поручень теж!.. і стіни!..

Цей будинок не такий пошкоджений!.. он як!.. крім вікон!.. уточнюю для вас!.. зауважте… передусім спостереження!.. я передусім спостерігач! науковий підхід!.. безпосереднє спостереження!.. я уважний, без перебільшень і до речі! навіть як тепер, з головою навпаки!.. слід спостерігати явища з великою увагою, особливо коли вони «катаклізмні»! щоб ніхто не насмілився потім спростовувати… по десяти!.. дванадцяти століттях!.. ніхто не спростовує Плінія Старшого! він лишається авторитетом!.. зі мною, грішним, станеться так само у році 53–54… чи тритисячному!.. він поплатився за свої «феномени», Пліній Старший!.. я теж трохи поплатився… зараховується тільки сплачене!.. якщо задарма, то це «Непотріб і К^о»! блабалакуни, шарлатани, вся кліка!.. на перегній! усіх! на перегній!.. і не слухати!.. хор пердунів!.. кажу вам!.. кажу!..

Тим часом Оттав намацує… не спускається… намацує сходинки… я в нього на спині… ви ж не забули?.. він сопе… зітхає… може, когось побачив… нижче?..

— Ти що, заснув, Оттаве? ти заснув?

Гукаю йому!.. мушу гукати!.. не заснув, а дивиться на напис… ми на якому поверсі?.. не може прочитати!.. я навіть навпаки бачу, на якому!.. на третьому!.. і водночас бачу Норберчика нагорі, біля поручня, схиленого над нами!.. на три поверхи вище!..

— Агов, солодуне немитий! злазь звідти! покидьку!

Кричу йому!.. я вам нічого не вигадую!.. ото ще розпусник, прошу дуже!.. «Незабутній барон Сольстріс»!.. не знайдеш рівного цьому «зіркуну» ні в Берліні, ні в Нью-Йорку, ні в Трапезунді, ні в Жуенвіллі! ні у звуковому… ні в Епіне, ні ніде… ні в німому… як заціджу йому по пиці по-німому!.. і по-звуковому по дупі!.. он я який!.. тепер я розлютився!.. кнур! бовваніє біля поручня!.. іще пришелепкуватіший, ніж раніше, кажу вам!..

— Оттаве! назад! нагору, дурню! за нами шпигують!

Наказую йому!.. Норбер подає знак, що йде донизу!.. під три чорти!.. смикає собі біля поручня! отакий от «образ»! над нами!.. у трансі!..

— Хай Лілі прийде! хай Лілі прийде! кричить! водночас!

Нахабство!..

— Негайно застебнися!..

— Чш! чш!

А ще мене вважає непристойним!.. що заголосно кричу! він так вважає! так вважає!..

От у якому стані наш Норберчик!.. і це не набалачка… я просто правдивий, от і все!.. спостерігаю!.. не прикрашаю!.. після таких струсів у мистців можуть траплятися страшні переживання!.. ви спостерігали у Жюля! і багатьох інших!.. не варто дивуватися!.. і зауважте!.. не тільки у мистців! Жюля!.. Норбера!.. Родольфа!.. навіть у туристів! і в роззяв!.. і в небі у літунів!.. у героїв етеру!.. аби їх літаки могли пригальмувати, аби могли з Небес присісти на землю, то ще й як із красуньками поборюкались!.. на все готові, аби потамувати нерви!.. у лавах борців повно Пріапів!.. он наш Норберчик прихилився до поручня і смикає себе за інструмент!.. і багато інших!.. багато інших!.. я базікаю? ні! не відволікаюся!.. Оттав сопе! отак! нарешті! пробує намацати сходинку… пробує ступити… ще на одну! іще!.. здається, лишився тільки поверх?.. здається!.. нарахував п'ятдесят дві сходинки… здається… шістдесят дві?.. мене вже марудить, бо я складений удвоє, згорнутий донизу головою!.. здається, ти при тямі, а потім раптом ні!.. здається, усе бачиш, як є… а насправді поволока!.. та хай там як, а Оттав не спіткнувся! жодної сходинки не пропустив!.. здається… здається…

— Не поспішай, Оттавіо!

Це його лихоманить чи мене?.. хто кого стримує?.. так чи інакше, хтось тремтить!.. може, від утоми?.. він?.. чи я?.. ми як одне ціле… він часом не поранений?..

— Оттаве, ти часом не поранений?..

— Ні! ні!..

Відповідь тверда! добре!

— Спускайся! не дивися на нього!

Це я про Норбера… Оттав не солодун, це певно! це я так ляпнув!.. ще сходинка!.. іще одна!.. має лишитися тільки один поверх… здається!.. У Оттава справді спритні ноги… бачу, він тримає рівновагу… бачу ноги… і голову бачу!.. захоплююся ним ще більше, ніж коли він ніс мене нагору! у нього бліде обличчя!..

— Тебе не поранило, Оттаве?

— Ні! Ні!

— Не поспішай!..

«Перш за все обачність!»… це моя думка!.. будь-що!.. він жодного разу не спіткнувся!.. церберка теж!.. бодай їй! мало її не забув!.. вона весь час із нами!.. із дзвіночком!.. тіпає ним, їй-богу! і сама тіпається! усім салом! усіма зморшками!

— А моя пошта, недоріко?

Десь загубила!..

— Куди ви все викинули, дурепо?..

Не знає… забула… усе забула!.. знає лише, що треба нас триматися!.. спускається, як ми, сходинка за сходинкою… не дивиться донизу, а тільки в стіну…

— Гей, Оттаве! ти мене трясеш!

Тепер він надто поспішає!.. послухався мене! але занадто! через сходинки!..

— Мене зараз знудить, Оттаве!

Попереджаю… на нього знудить!.. овва, та ми вже прийшли!.. я й не помітив… прийшли! під браму! під таку саму, як у нас!.. точнісінько таку ж… але не пошкоджену!.. прийшли!.. відчуваю, що з'їжджаю… що він мене потроху скидає… відчуваю, що опускає долі… долі?.. так, на плити!.. такі ж плити, як у нас… брама… справді, будинки однакові!.. близнюки… один не зачепило, як я бачив, а інший мало не покришило!.. розумієте?.. а землетрус той самий!.. циклони ті самі! літаки-вихори ті самі!.. і бомби, й катаклізми, і громи!..

Розпластавшись отак на підлозі, я міркую… пригадую… на п'ятому: утоплена і служниця під купою посуду… Норберчик з Почесним легіоном… пригадую… доказ, що мені не так уже туманиться!.. бадьорюся!.. бачу стінки… бачу склепіння!.. холоднокровність! холоднокровність! настрій! ги! ги! до біса! на ноги! моральний тріумф, от що!.. не такий вже я затурканий!.. доказ: ще мислю! тим краще!.. нам ніхто не стрівся!.. як так?.. як так?.. де люди? на п'ятому утоплена… і Норбер! і служниця!.. я плутаю? плутаю? здається… здається… не певен… піду переконаюся!.. а що мені! а що!.. як мене зустрінуть?.. вони там з характером! треба обережно!.. завбачливо!.. спочатку роздивлюся браму! огляну!.. стеля без жодної тріщини!.. мацаю плити на підлозі… обома руками!.. хоча б одна розколинка!.. цілі-цілісінькі!.. я на спині, потім на животі… з усіма зручностями!.. повторюю: сусідній будинок! упритул до нашого, позаду!.. неймовірно!.. а де мешканці?.. у метро, всі?.. нас тільки четверо під брамою — я, Оттав, Лілі, консьєржка… і Бебер! забув Бебера!.. Лілі його міцно тримає!.. Бебер рідко коли сидить отак на руках… хіба лише коли в повітрі шугає небезпека!..

— У повітрі щось шугає?

Ніхто не відповідає… Лілі тримає Бебера, я вже казав… Лілі не тремтить…

— Бебер цілий?

Запитую я… так!.. усе гаразд… чекає… Туазель десь мою пошту викинула, то, може, і дзвіночка викине?.. тільки дзеленькання й чути під склепінням!.. бридка епілептична гівнючка! дзень-дзелень! ви б послухали! ви б уторопали суть речей… речей? речей?.. пліткувати? Єдина суть, це накивати звідси! отак!.. а хто звідси накиває?.. легко сказати!.. спертися на стінку, так! перша річ!.. ступити крок, правдиве чудо! це друга річ!.. з такими ребрами… звиняйте! у такому стані! звиняйте! а ще ноги!.. насміхаюся з Омлетини, і зі свого стану міг би посміятися!.. під брамою здається, що вона величезна, тобто моя голова! отака розбухла! а в мене ще тріщини, звиняйте! на додачу! а от на склепінні хоч би одна! хоч би десь тиньк репнув… хоч би луснув!.. бачу!.. плити цілі, я на них лежу! жодної розколини! два будинки впритул! один біля одного! диво дивне!.. один розмазаний!.. іншому хоч би що!.. іншому нічого!.. як я оповідаю!.. спостережливість!.. ретельність, завжди! дивлюся… ретельність, от моя сила!.. усе вам змальовую!.. жодної подробиці не пропускаю… ретельний щодо чесності! маніяк чесності, скажуть вороги… сто чортів! а коридор все ж трохи тремтить… починає тремтіти, здається! здається… зауважую!.. добре, що спираюся на стінку!.. хитаюся… тримаюся за стінку… відпускаю шию Оттава… відпускаю руку Лілі… мушу стати на ноги самотужки!.. отак!.. вийти самотужки на авеню! маю побачити, що там діється!.. Церберка теж рушає, здається!.. і дзвонить у дзвіночок! з усіх сил! дзвонить собі!.. несамовито, от дурепа!.. дзень-дзелень! але й сирени! суперниці! уа-уа! уа-уа! отаке виття! звиняйте!.. уа-уа! уа-уа!

— Дзвоніть, пані! дзвоніть!

Дзвонить! бореться з сиренами!.. дзвіночком! смішна! нестямно дзвонить!

— До сраки, церберко! до сраки, відьмо!

Кричу їй… щоб роздрочити! хочу до сказу довести!

— Нумо, Омлетина! нумо, дурепо! сирену не передзвониш!

Її дзень-дзеленя вже не чути!.. його пересиренює уа-уа! хоч вона й вихиляється всім тілом посеред хідника!.. нехай вихиляється!.. бо лунають не менше ста!.. двохсот сирен, вони ревуть, виють і писком, і басом! на всю атмосферу!.. де там її дзвіночку!.. та й навіщо?.. навіщо?.. крутійка, донощиця, підступниця! щоб усі зібралися?.. усі пішли в метро!.. будинки порожні!.. авеню безлюдна!

— У метро! у метро!

Кричу їй… та вона вигинається собі… у них точно якась змова з Туанон… я не бачу Туанон!.. чи з її батьком?.. усе може бути!.. дзень-дзелень!

— Дзеленькай! дзеленькай, омлетино! дзвони! дзвони, донощице!

Підбурюю її!

— Нумо! нумо! дурепо!

Ніхто не йде… авеню так і є безлюдна… ніхто не розмовляє… тільки лемент сирен! Що за веремія! божевільне уа-уа! ще більше сирен неначе… з півночі!.. і зі сходу особливо!.. лавина! жахна вакханалія! хоч кричи! хоч волай навіть!.. стогін землі на все небо… кажу Лілі… впритул до неї… на вухо… вона не чує!.. через уа-уа! гучніше, ніж учора… певен!..

— «Ламарк»! «Ламарк»!

Відповідає мені!.. її я чую! станція метро «Ламарк»… каже, що треба спуститися туди!

— Та ні! на «Кар'єри», Лілі!..

Який «Ламарк»! так близько!.. там, либонь, усе обвалилося!.. вона не певна! не знає точно?.. нічого не знає!.. та й що там знати! шалена церберка-віслючка хоче передзвонити уа-уа! попереду нас!.. на п'ять кроків попереду… аж зі шкіри пнеться! смикається! ви б бачили!

— Сирени! сирени!

Це Оттав гукає!.. показує на небо… знаки подає!.. знаки, що він іде й нас покидає!.. так! покидає нас! що в нього справи!.. по той бік! вище! вище по той бік Гірки!.. нам не по дорозі!..

— Куди ти йдеш, дурню!

— До своєї сирени!

Чортів тенор!.. от його я чую!.. чудово чую… кричить ще голосніше від мене!.. голосніше від усіх уа-уа! а де його сирена? де саме? забув… але ж він мені стільки розповідав! про свою сирену!.. торочив!.. на вершечку Сакре-Кер!.. на самому вершечку! там є закуток! ручна сирена!.. він туди рушає!.. крутити! свою сирену!..

— Ти там уже не потрібен, от телепень!

Не слухає… затявся… пішов… повз нас… це шлях до Сакре-Кер… угору… повз наш будинок… учепився у свою сирену!.. у своє уа-уа! уа-уа! рукопаш!.. він у Цивільній обороні! що ж!.. «волонтером»!

— Твою шарманку все одно не почують! от бевзь!

Не чує!.. пішов, широким кроком!.. онде міць і гнучкість!.. нема такого іншого Оттава!.. крокує вулицею Сент-Елетер… іде нагору й повертає… зникає з очей…

— Скажи-но, Лілі, ти чуєш?

Справжній ураган уа-уа!.. такої сили, що не повіриш! що аж сам дрижиш! так! дрижиш! наскрізь! приголомшений! що аж повітря твердне!.. точне відчуття!.. і вас колише разом з ним! уа-уа у вас усередині!.. хвилями!.. навіть я, глухенький, чую те уа-уа!.. і бачу обох — церберку й Лілі з гримасами болю!.. їх теж проймає наскрізь!.. бгає! церберка уже не дзеленчить… не хиляється… плаче… уже не дзеленчить… тепер ми троє, як є, хідник зі схилом перед нами донизу доведе нас до метро!.. сподіваюся!.. тунель!.. вхід у метро!.. спробуємо!.. авеню Гавено… вулиця Борн… потім поворот… сквер Сен-Джеймс… майже дійшли!.. ще хвильку думаю про Оттава… от же впертий!.. от тип!.. на біса крутити на Сакре-Кер ручну сирену? коли всі інші навколо скаженіють!.. тисячі інших!.. і коли навколо нічого не чути… коли атмосфера твердне від уа-уа! уа-уа! часом верескливого!.. високочастотного!.. і розливається не тільки по авеню… над усіма дахами!.. над усім Парижем!.. усі приголомшені тим уа-уа! уа-уа! і скуті… не поворухнуться… кроку не ступлять!.. не поточаться!.. стоять сторопілі, он, не ворухнуться… церберка вже не дзеленчить… Лілі дивиться на мене… я на неї… У Лілі на руках кіт… маємо дурнуватий вигляд та й по всьому!.. за хвилину можуть знову посходитися сусіди… бо церберка вже не дзвонить, отже, всі знову припхаються!.. хто звідки! юрбою! юрбою! як і раніше, ще озвіріліші!.. ще озвіріліші!.. любенько буде! думаю собі… саме цієї миті церберка знову починає смикатися! сіпатися! цієї миті! вихилятися! з отим своїм!.. і за п'ять… за метрів попереду! знову калатає у дзвіночок!.. калатає, мов несамовита… бореться з сиренами!.. широко розмахує рукою!.. дзень-дзелень! дзень-дзелень!

— Агов, стара шкапо! агов, стара дурепо!..

Нехай чує!.. попереджаю!.. що все знаю!.. навіщо дзвонить!.. щоб скликати сусідів! щоб вони нас роздерли!..

— Гучніше!.. гучніше!.. потолоч!

Біс її бери!.. нехай дзеньдзеленькає!.. а які міни корчить водночас! розпачливі! голівка маленька, та розпухла отак-от! і вся в зморшках!.. жовтих!.. червоних!.. зелених!

— Ховайтеся в метро, курко вискубана! замість дзвонити!.. так буде краще!.. усі сусіди померли!

Надриваю горло!.. але уа-уа! уа-уа! сирени!.. повні вуха!.. отак!.. усюди сирени!.. більше, ніж цієї ночі, це певно… буде денний наліт… вони казали, вже кілька місяців, як попереджали!.. але в небі жодного літака!.. ах, дивлюсь я на небо!.. хоч би яка хмарка!.. буде чудова днина… Омлетина захекалася… уже несила, припиняє дзень-дзелень!.. я тримаюся за стінку, просуваюся… не прудко!.. але просуваюся!.. крок! ще один!.. доходжу до Омлетини!.. впритул!

— Омлетино! стрибай… кажу їй… стрибай, гівнючко!.. якщо вони прийдуть, то тебе пошинкують! шкуру здеруть! проси Бога, щоб їх трясця схопила, щоб вони все метро засрали!.. і там і загрузли!.. дай-но мені дзвіночка!..

Вириваю у неї з рук!.. вдало!.. різким рухом!

— Ходімо з нами! не стовбич тут!.. дзвіночок у мене буде! годі гратися! а то приб'ю ним!.. ану, забери!..

Не наважується…

Ага, придивляється… остерігається!..

— Ану йди по мітлу, Туазелько! і вимети всю авеню!.. чисто вимети! бач, як тут брудно!.. бач, скільки папірців?.. вимети все!

Це наказ!.. не жарти!.. але мітла? де мітла?

— А де мітла, докторе?

От де притичина!.. я віддаю накази, а не роздаю причандалля!

— Ти гарна любка, гарна курва! підметеш вулицю, приходь!.. зрадниця! у метро!

В очах пливе… все в очах пливе… стінка пливе… спираюся, все пливе… вітрина… вітрина хилиться… це саме те місце, точно те місце, де мені стало так зле…

— У вас є мітла, докторе?

Бачить, як мене хитає, підбігає, висмикує на льоту!.. дзвіночок!.. ти ба, яка метка, от відьма! і тікає!.. ага, недалеко!.. два… три кроки… я поворухнутися не можу, бо все пливе… і тремчу… але все одно точний!.. ви помітили? усе одно точний!.. усвідомлюєте? те місце! точно те місце, де мені стало так зле… напроти Жюля… точніше, біля майстерні Жюля… між липою і вітряком… не хочу, щоб Омлетина стояла поряд… здасть нас сусідам!.. це її намір!.. коли вони прийдуть!.. усе, на що здатна ця потолоч, — зрада.

— Ходи, Туазель! ходи!..

Не хоче!.. знову дзвонить у дзвіночок!..

— Поглянь у небо! поглянь, Туазель!

— Там нічого немає! нічого немає!

— Та є!

Шкандибаю туди… мало не гримаю додолу… вона мене бадьорить… торкаюся до дзвіночка… хочу забрати!.. дулі!.. знову висмикує!..

— От зараза! ти нічого вгорі не побачила?

— Бачила! бачила! горобців, докторе! горобці прилетіли!.. ви не бачите?.. один!.. два!.. три горобці!.. і голуби!..

Це так! достоту!.. летять голуби!.. і безліч горобців! на все небо! і папери! безліч паперів!.. так!… безліч паперів! високо згори!.. невже мої?… з самої гори, вище від нашого будинку!.. інших будинків… бачу дах нашого будинку!.. точніше, великий розлам даху… звідки вилітає безліч паперів!.. як потрощило наш будинок!.. побачили б ви те безладдя!.. комини і ринви звисають!.. над п'ятим поверхом… добре зробили, що пішли!.. і ріг висить… цілий ріг будинку… цілий ріг, який мало не осипався на вулицю!.. з балконами!.. з двома!.. одним над одним!.. ба, як трусонуло!.. увесь будинок похилився!.. уперед!.. так і стоїть… ми відчували!.. не здалося!.. жан-покиван!.. є над чим поміркувати трохи… от і стою міркую, спершись на пані Туазель… міркую, а все пливе… тисяча паперів у повітрі!.. та що там!.. тисячі… і тисячі!.. пурхають разом із горобцями!.. там повно горобців! водночас! усе вилітає десь згори! з висоти!.. широко ширяє в повітрі!.. іще!.. іще!.. на всю авеню!

— Тримайте мене, Омлетино!.. Лілі, тримай за другу руку!

Нехай не відпускають…

Мусимо наважитися!.. уже принаймні разів з десять робили спробу!.. зволікаємо!.. вагаємося!..

— Дзвони-но у дзвіночок, Омлетино!..

Я передумав!.. нехай дзвонить! нехай усіх переполошить! і що швидше! і що швидше!

— Церберко, тобі страшно! у штанці напудила! ганьба! чого боятися?.. сусідів? сирен?.. голубів?.. сусідів ніколи вже не буде! усі підсмажилися в метро!..

Омлетина припиняє… міркує… звертаюся до неї!..

— Ходімте вниз по авеню, стара засранко! якщо і є сусіди, я з ними впораюся одним махом! церберко! і з Мюрбатом заразом!

Попереджаю.

— І з його доцею!.. Туанон!.. ти її знаєш? так і буде!.. дізнаються, який я сміливець!

Хоч мене й хитає, та жах навести можу!

— Ходімте вниз по авеню!

Бебер навіть не пробує вирватися… він на руках у Лілі… уже казав! повторююся…

— Він не поранений?

Запитую…

— Ні! зовсім ні!..

Знову озираюсь на нашу халабуду… отак звіддаля краще видно… навіть коли пливе!.. немає ні сьомого… ні восьмого!.. їх пошматовано, цегла, черепиця, все… і широкі діри в даху… кажу: з них вилітає безліч паперів! ширяють! де можуть… а авеню якась неначе непрозора… іншого боку вже не видно… неймовірно!.. вихори зблисків… овва! а Норберчик на балконі!.. бачу, він, справді!.. знаки подає!.. розмахує руками!.. широко!.. на балконі сусіднього будинку… зупиняю дам…

— Чекайте, любоньки! чекайте!

— Чш! чш! шипить він мені згори, тобто Норбер… з пальцем на вустах… і чш! чш!.. чому? чому?.. не пам'ятаю… він мені щось радив… що саме?.. що?..

— Що він нам радив, Лілі?..

Теж не пригадує… усе плутає… я також… збираю всі думки докупи… чекайте!.. там була пані Жендр… нагорі… і Дельфіна… і служниця… але пан Норманс?.. не пам'ятаю… унизу?.. у біса?..

Там точно був схил!.. онде, онде схил!.. хідник!.. і метро в кінці вулиці!..

Лілі й Омлетина торсають мене!.. спускаємося зашвидко!.. от зануди, обидві!

Сирени ревуть собі… я вже казав… консьєржка калатає дзвоником… це навіть не звуки!.. кволе дзень-дзелень!.. навіщо?.. кричу їй:

— Облиште, ніхто не прийде! вони загинули в метро!

Хочу їй хоч якось пояснити!.. аби знала!.. та маю ще один клопіт… не знаю імені служниці!.. я її не знаю! запитати в Норбера? він має знати!

Гукаю:

— Агов, Норбере! Норбере! як служницю звали?

Коли гукав, задер занадто голову! ураз і різко!.. бачу не так щоб у поволоці… а зиґзаґом… авеню!.. хідник!.. Норберчик нагорі!..

— Дівчата, стійте! стійте!

Ясність розуму!.. аби виблював стільки ж, скільки того разу, вони б звідси накивали!.. їх насправді скільки тут жінок?.. не знаю.. дві?.. три?.. чотири?.. треба з'ясувати!.. у поволоці!.. не в поволоці!.. і скільки Омлетин?.. не доберу нічого… їх скільки мене торсає?.. поки мене водить із боку в бік!.. скільки поганяє?.. на схилі хідника… це безглуздо на схилі!.. на схилі слід поміркувати… кудись штовхають!.. рівноваги не тримаю!.. зауважте, це не від сп'яніння!.. я не пив… тільки з крана!.. бачу все в поволоці й у зигзагах… це не від сп'яніння! ні! п'яний чи не п'яний, але більше потерпаю від холоду, ніж від спраги!.. на мені замало одягу… сама лиш туніка звисає, сповиває… цікаво, звідки вона взялася? де я її знайшов?

— Терпіння, терпіння, кізоньки мої?.. де я її взяв?

That is the question для Радіо-Лондон!.. ці дві тітки не знають!.. нічого не знають!..

Тримаюся за стіну… випростуюся… ще одна стіна!.. вітрина… може, ці кумоньки чують вибухи?.. може, знову прилетіли літаки?.. я не бачу… нічого не бачу… самі папери!.. знову папери!.. торнадо за торнадо з самих паперів!.. що вулиця вже не прозора… все повітря!.. бачу біле небо… так! біле від паперів!.. але мені так холодно!.. тремчу!.. до кісток!

— Потерпіть! потерпіть!

Аякже! Аякже!.. яке там терпіння! торсають мене… щоб я ворушився, хочуть! щоб спускався!.. підтюпцем хочуть!.. до метро!.. до метро!.. і все!.. лиш одна думка в дупі!.. але я не ловлю ґав біля вітрини!.. біс його бери! я на дахи вирячився! на висоту будинків!.. на повислі балкони… пробую впізнати фасади… моя вдача!.. спостерігати, от!.. це їх дратує!.. їм наплювати на руйнування! їм!.. а я чутливий! я страждаю!.. бо повно спогадів про все, чого нема!.. Лютрі з телескопом, родиною, обсерваторією, як усе могло злетіти?.. усе це?.. усе це?.. вервечкою за хмари!.. через дірку в небі!.. разом з дрючком безногого!.. оплакую Лютрі!.. навіть отут, посеред вулиці!.. та в інших інші почуття!.. мої дві супутниці, їм наплювати!.. торсають мене! щоб я рухався! щоб ворушився!.. навіщо? у метро!.. у метро!.. це сором, дамські забаганки!.. не дають поміркувати!.. присісти на хвилинку… тут є на що присісти… отакої товщини!.. дуже зручно! можна! на папери!.. присісти!.. зануритись у папери!.. а інші досі кружляють у повітрі!.. віхола за віхолою!.. я вже казав і хочу повторити!.. оплакуватиму Лютрі… зараз заридаю…

— Нумо, тримайся! нумо, тримайся! мерщій! мерщій!

Лілі вважає, що я смішний… ми відійшли будинків на дванадцять від нашого… чи, може, на п'ять… шістсот метрів до жаданого метро!.. «Кардіне»? «Ламарк»?.. не знаю!.. знаю тільки, що хідник похилий…

У цю мить! у цю мить! несподіванка!.. розповідаю вам усе!.. консьєржка розвертається і підходить до мене!.. я мало не хапаю її дзвіночок!.. так!.. не подумайте, що це гра!.. а що як тріснути її по голові?.. бум!.. але цю курву не надуриш!.. ухиляється!.. тікає!.. сміється!.. радісінька!..

— Ще й смієшся? а Норманс? скажи-но! негіднице! убивця!

Вона в мене посміється!

— Що трапилося з Нормансом?

Нехай повертається! я їй поясню!.. і дзвіночок поцуплю!.. ще раз!.. це привід… розмова!..

— Ходи сюди, гівнючко! ходи, любонько мила!

Аякже!.. дулі з маком!.. накиває!..

уе-уе! уе-уе!

Це якісь інші сирени… про що попереджають?.. про що саме?.. про бомби? бомби не летять!.. папери летять! і все! ще більше!.. подвійна, потрійна лавина! і злива!.. на всю авеню!.. на все небо!.. я вже розповідав… сам не ясно бачу… геть не ясно… бачу непрозоро… непрозорість сітківки?.. хтозна!.. хтозна!..

— Агов, церберко! церберко!

Так і знав, що втече!.. накиває!

— Церберко! Церберко! ти де?

Гай-гай, нишпорко!.. якщо вона не поряд, то краще начуватися! але вже нікому мене штовхати!.. теж небезпека!.. куди вона мене штовхала? черевики мої не вкрала?.. не маю більше черевиків!.. факт! у мене вкрали черевики!.. ноги мерзнуть!.. а були черевики? там нагорі були!.. де я їх загубив?.. самі десь загубилися?.. коли мене ніс Оттав… коли ноги теліпалися! от чорт!..

— Церберко! Церберко! це не ти?

Не відповідає… її немає… зникла у віхолі паперів… з дзвіночком!.. регочу!

— Чого ти смієшся?

А це Лілі… голос Лілі!.. вона недалеко… зовсім поряд, під стіною… тепер бачу!..

— Чого смієшся?

— Сміюся з Дельфіни під столом!.. знепритомніла і впала на свою своячку! га-га! ти бачила!.. пригадуєш?.. га-га-га!

Лілі не смішно… не можу розсмішити… вона запитує…

— Чому Норбер лишився?

— Бо він чекає Папу!..

— Ти з мене смієшся?

— Папу власного персоною! і не тільки Папу… Черчілля на літаку!.. розповідаю їй деталі… і президента Америки! тому й нап'яв на себе фрак!.. ти бачила? причепурився! і тому хотів, щоб ти лишилася! для прийому високих гостей!.. і щоб консьєржка принесла квітів…

— Гадаєш, це правда?

— А що гадати?.. Досить глянути! он Норбер на балконі! бачиш! підведи голову!.. тобі не паморочиться! він на балконі чи ні? Га? він сам?..

— Бачу, он де він… руками махає!.. сам… сам-самісінький!.. але поглянь, скільки паперів з неба!..

Ага, вона теж бачить папери! отже, це не просто ілюзія!.. Папа! трясця! до біса!.. не тільки паморочиться!.. ще лавини з Небес.

— А Папа? а Папа? ти Папу не бачиш?

Запитую в неї… Папу не бачить… тільки Норберчика бачить!.. значить, збрехав, от чортів клоун!.. ніякого Папу він не чекає!.. це щоб вигнати нас на вулицю!.. на хіднику Папи немає… ні президента Америки!.. і Миру теж немає, я певен!..

— Нас заманили в пастку! Ніякого Папи на хіднику! а нас просто повбивають!.. тікаймо, Лілі! не дивися вгору!

Маю відчуття, що не слід втрачати ні хвилини!..

— Дай руку! не дивися вгору!

— Стривай! Норбер показує нам «чш-чш»!

Лілі відважна, але вперта!.. і надто цікава!..

— Облиш, Лілі!.. облиш!.. повір!.. він тільки й знає, що «чш-чш»! нехай сиренам зробить «чш-чш»!.. нам що, вмирати за його «чш-чш»?.. йому заплатили, от наївна, щоб він робив нам «чш-чш»!.. ти не здогадалася?..

— Як заплатили?..

Хоче подробиць!.. невчасна цікавість!..

— Докторе! докторе! черевик!

Уриває мене… церберка мене гукає! крізь паперову зливу… що знайшла черевик!.. не вірю я в черевик!.. мерзотна зрадниця!.. новий підступ!.. чийсь черевик!.. я босий, це ясно… але не вірю в черевик!.. збиває з пантелику… от… пастка!

— Ідіть під три чорти, проклята! калатайте дзвіночком! дзвоніть! від усього серця дзвоніть! нехай сходяться сусіди! щоб я їх побачив!

Сама підходить!.. проривається крізь паперову лавину!.. перетинає авеню… від риштака напроти… там, де знайшла черевик!.. і папери!.. знову папери!.. і підбирає ще папери!.. оберемки паперів! неймовірно!

— Покиньте все! покиньте! пані Туазель! досить паперів, пані Туазель! самі ходіть до мене!.. до нас, пані Туазель!

Дивиться… почула… сирени виють не так гучно…

— Ходіть, ходіть до нас, пані Туазель!

Хочу, аби допомогла мені на сходах… ми дійшли до сходів… не до сходів у метро… а до сходів на вулиці Дерера… метро трохи нижче… доведеться намацувати сходинки!.. ще й паперів скільки насипало!.. уявіть собі, за стільки годин!.. віхола за віхолою!.. насипало!.. завалило!.. але я ніколи не мав стільки паперів!.. просто неможливо!.. а церберка збирає і збирає!.. мені на поміч не приходить!.. і приносить оберемками!.. даремно я кричу «годі! годі!»… ідіть під три чорти! кудись біжить!.. і знову приносить!..

— Це вам! це вам, докторе!

Затялася!.. наполягає… кидає мені під ноги!.. між ноги! оберемки паперів!.. тепер і кроку не ступлю…

— Коли ви вже припините? убити вас мало!

— Ні! складайте їх собі у халат!

Командує мною!..

— Здуріла!.. здуріла!.. більше не хочу!

Обороняюся!..

— Це ваші! ваші!

Уперлася! зараз відгамселю!..

— Та що ви, докторе!.. це ваші!.. почерк ваш!..

Забиває мені памороки!.. їй-бо!.. падлюка!.. хапає полу моєї тоги і наміряється покласти!.. покласти оберемок паперів!.. так!.. так!.. насипати! у складку! насипати!..

— Відчепіться! відчепіться! бо дам прочухана!

— Це ваш почерк, докторе!..

— Дзвони в дзвіночок! холера! геть!

І сідаю на брівку край хідника… здається, це край хідника… не маю сил іти далі… ніхто не допомагає… хіба що Лілі… а де Лілі?.. тільки, Туазель, засранка, причепилася!.. а де Лілі?.. не бачу… не бачу того боку авеню… усі зникають!.. папери опадають… кружляють… знову!.. безперестану!.. сирени вже не лементують… чую дзвіночок Туазельки… далі… далі… дзвінок надбитий… здається… здається… дзвонить хрипко, як надбитий…

— У вас голова надбита, пані Туазель!..

— Ні, докторе! ні! де там! і я вам видряпаю очі!

Отака-от відповідь!

Я думав, ця падлюка вже далеко!.. аж ніяк! сидить поряд зі мною!..

От зараза!

— Слухайте! слухайте, докторе! сирену Оттава!

Нашорошую вухо… своє єдине… не скажу, що не чую… дивний шум… неначе стогін… гучний і хрипкий… рооох! рооох!

— Хіба це сирена Оттава?

Мовчить… стає на коліна у струмок… переді мною… і підбирає папери!.. з землі! і перебирає… мої окремо!.. а інші! інші рве… прибирає на авеню…

— Але пані, навіщо?

— А ви не бачите, що воно падає з неба?

Прикликає мене в свідки… папери опадають… вона ніколи їх не розсортує!.. вони як дощ!.. злива за зливою…

— Пані Туазель! Лілі! Лілі!

Насправді Лілі немає!.. зникла!.. от морока! куди поділася Лілі?.. вони весь час зникають! з'являються!.. Лілі мене покинула!.. я не довірю церберці! раптом відведе до двох сестер? де тепер дві сестри?.. ховаються під зливою паперів… підступно заховалися… мене чигають, от що! чи вони по той бік авеню?.. передчуваю!.. сиджу, як я вам казав, міркую… міркую на брівці хідника!.. здається, це край хідника… здається… стара Туазель копирсається… копирсається!.. її я бачу!.. чую… але сестри?.. як їх звуть? справді… Роза і Клементина?.. справді! справді! але ж! але ж!.. маю сумнів… Роза і Клементина?.. котра мене била по голові?.. аж скрикую!.. мушу пригадати!..

— Клементина чи Розалі?

Лілі мені відповідає!.. так!.. вона!.. що за світ!.. вона поряд! вона теж!.. а я не відчував!.. в очах пливе!.. усе пливе!.. і якоїсь миті я поплив!.. розлютився! не терплю, коли мене повчають!.. вона мене повчала! от я й розлютився!.. мав від чого! так! мав від чого!

— Ага, то не Роза і Клементина, і не Естель і Вероніка?

Теж можу ставити запитання!.. а що! трясця! сто чортів! розтуди! привіт!.. буває!.. не завжди… але завжди ті ж самі!

Співаю! Співаю їй! я цю пісню трохи знаю! ага, то не Роза і Клементина?.. гаразд! гаразд! побачимо!..

Церберка знову тут!.. тієї ж миті!.. не повірите! підходить… заперечує! так! заперечує мені! наважується!

— Не «панове», а «пане»!

Знає пісеньку краще від мене!

Отак! Зухвало! дозволяє собі!.. але дістати її, падлюку!.. гоп! дзень-дзелень! вириваю з рук дзвіночка! ага, нарешті! і жбурляю якомога далі!.. він летить на брук!.. падає!.. підскакує!.. Туазель біжить за ним!.. ще й як біжить!.. ловить значно нижче… майже біля площі Кліші… мені сказали!.. мені сказали! поліція розповіла… вже потім!.. значно пізніше!.. і що я вчинив страшний скандал… я!.. мені так сказали!.. хоч я й не маю такої звички!.. ненавиджу скандали!.. я тільки протестував! особливо за обставин!.. врятувавшись від катаклізму! поміркуйте, наскільки це вірогідно!.. пліткування! наклепи! люди вигадують не знати що!.. несусвітні брехуни!.. ми йшли до метро, це все!.. і в повітрі літало безліч паперів, от!.. віхола! моїх паперів! і чужих! що навіть того боку вулиці не бачив!.. наполягаю на цьому!.. то було вкрай небезпечно!.. сирени знову мали заревіти… ні, не сирени, а літаки!.. і що я мав зателефонувати! і навіть поривався, у дільниці… та поліцаї не дали!.. от факти, самі тільки факти…