ФСБ підриває Росію

Отже, один з мішків був надрізаний. Всередину вкладений годинниковий підривний пристрій кустарного виробництва. Він складався з трьох батарейок, електронного годинника і саморобного детонатора. Годинник був встановлений на 5.30 ранку четверга. Вибухотехніки інженерно-технологічного відділу міліції УВС Рязанської області під керівництвом начальника відділу старшого лейтенанта міліції Юрія Ткаченко за одинадцять хвилин знешкодили бомбу і відразу, приблизно об 11 вечора, зробили спробний підрив суміші. Він не викликав детонації чи то через малу кількість проби, чи то через те, що сапери взяли пробу речовини з верхніх шарів, тоді як основна концентрація гексогену могла знаходитися внизу мішка. Експрес-аналіз речовини, що знаходилася в мішках, зроблений за допомогою газового аналізатора, показав «пари вибухової речовини типу гексоген». Помилки бути не могло: прилади були сучасними і справними, а кваліфікація фахівців, що проводили дослідження, високою.

Зовні вміст мішків не був схожий на цукровий пісок. Свідки пізніше в один голос стверджували, що в мішках була речовина жовтого кольору, у гранулах, що нагадували дрібну вермішель. Саме так виглядає гексоген. Прес-центр МВС Росії 23 вересня також зробив заяву про те, що «при дослідженні зазначеної речовини виявлена наявність парів гексогену», а вибуховий пристрій знешкоджений. Іншими словами, в ніч на 23 вересня силами місцевих експертів було визначено, що детонатор був бойовим, а «цукор» — вибуховою сумішшю. «Наш попередній огляд показав наявність вибухових речовин. […] Ми вважали, що погроза вибуху була реальна», — заявив згодом начальник Жовтневого РОВД Рязані підполковник Сергій Кабашов.

Будинок № 14/16 по вулиці Новосьолов в Рязані для мінування був обраний не випадково: типовий, у непрестижному районі міста, населений простими людьми. До першого поверху був прибудований цілодобовий магазин, що торгує продуктами харчування. Мешканці не повинні були запідозрити терористів у людях, що розвантажують товар біля люка складу цілодобового гастроному. Будинок стояв на майдані, прозваному в народі «Старе коло», на окраїні Рязані, на невеликій височині. Побудований був із силікатної цегли. Мішки з вибухівкою в підвалі були покладені біля опори будинку. У випадку вибуху обрушився б весь будинок. Не виключено, що постраждав би і сусідній житловий будинок, побудований на слабкому, піщаному ґрунті, на схилі.

Отже, мешканці рязанського будинку серед ночі були підняті по тривозі й у двадцять хвилин евакуйовані, хто в чому, на вулицю. От як описувала цю сцену газета «Праця»:

«Людей за лічені хвилини, навіть не давши зібрати речі (чим потім і скористалися злодії), змусили залишити квартири і зібрали біля будинку, спорожнілого і темного. Жінки, старі, діти тупцювали в під’їзді, не зважуючись іти в невідомість. Деякі були не тільки без верхнього одягу, але навіть босоніж. […] Кілька годин тупцювали на льодовому вітрі, а інваліди, яких знесли вниз у колясках, плакали і проклинали все на світі».

Навколо будинку було виставлене оточення. Було холодно. Директор місцевого кінотеатру «Жовтень» пожаліла людей і впустила їх до залу. Вона ж організувала роздачу чаю. В будинку залишилося трохи старих-інвалідів, що були фізично не в змозі залишити квартири, в тому числі одна паралізована жінка, чия дочка, Алла Савіна, простояла всю ніч з оточенням в очікуванні вибуху. От її спогади:

«Об одинадцятій годині вечора співробітники міліції обходили квартири і просили скоріше вийти на вулицю. Я як була в нічній сорочці, так лише накинула плащ і вибігла. В дворі довідалася, що наш будинок замінований. А в мене в квартирі залишилася мама, що сама не може піднятися з ліжка. Я вжахнувшись кинулася до міліціонерів: “Пустіть в будинок, допоможіть маму винести!” Мене назад не пускають. Тільки о пів на третю стали по черзі обходити разом з мешканцями кожну квартиру, оглядати: немає чи там чого підозрілого. Пішли і до мене. Показала міліціонерові хвору маму і сказала, що без неї нікуди не піду. Той спокійно щось записав собі до блокнотика і зник. А я раптом так чітко усвідомила, що, напевно, тільки ми вдвох із матір’ю знаходимося в замінованому будинку. Страшно стало нестерпно… Але тут зненацька — дзвоник у двері. На порозі стоять два старших офіцери міліції. Запитують суворо: “Ви що, жінко, заживо себе поховати вирішили?!” У мене ноги підкошуються від страху, а все рівно стою на своєму — без матері нікуди. І вони раптом змилостивилися: “Ладно, залишайтеся, ваш будинок вже знешкодили”. Виявилося, детонатори з “заряду” витягли ще до огляду квартир. Отут вже я сама кинулася на вулицю…»

До будинку з’їхалися всілякі надзвичайні служби і керівники. Після того як експертиза визначила наявність гексогена, оточенню була дана команда розширити зону на випадок вибуху. Начальник місцевого УФСБ генерал-майор Олександр Сергєєв привітав мешканців із другим народженням. Герою дня Картофєльнікову повідомили, що він народився в сорочці (і через кілька днів від імені адміністрації міста вручили за виявлення бомби коштовний подарунок — кольоровий телевізор вітчизняного виробництва). А одне з російських телеграфних агентств сповістило про щасливу знахідку все людство:

«В Рязані відвернений теракт: у підвалі житлового будинку міліція знайшла мішки із сумішшю цукрового піску з гексогеном. Як повідомив кореспонденту ІТАР-ТАРС перший заступник штабу у справах цивільної оборони і надзвичайних ситуацій Рязанської області полковник Юрій Карпєєв, проводиться експертиза знайденої в мішках речовини. За словами оперативного чергового МНС РФ в Москві, знайдений детонатор був встановлений на ранок четверга, на 05.30 мск. Встановлено марку, колір і номер автомобіля, на якому була привезена вибухівка, повідомив кореспонденту ІТАР-ТАРС в.о. начальника УВС Рязанської області Олексій Савін. За його словами, фахівці проводять серію експертиз по визначенню складу і вибухонебезпечності виявленої в мішках суміші. […] За словами першого заступника голови адміністрації області Володимира Маркова, обстановка в Рязані спокійна. Мешканці будинку, що негайно були евакуйовані з квартир відразу ж після виявлення можливої вибухівки, повернулися до своїх квартир. Були перевірені всі сусідні будинки. За його словами, саме мешканці повинні бути головною опорою правоохоронних органів, щоб бороти з цим “злом, що з’явилося в нашій країні. […] Чим уважнішими ми будемо, тим надійнішим буде захист”».

О п’ять хвилин на першу мішки з підвалу винесли і повантажили в пожежну машину. Однак до 4-ї ранку вирішувалося питання про те, куди вивозити виявлену вибухівку. ОМОН, ФСБ і місцеві військові частини відмовлялися брати мішки до себе. Зрештою, їх перевезли у двір Головного управління цивільної оборони і надзвичайних ситуацій (ГУ Гоичс) Рязані, прибрали в гараж і виставили охорону. Як згадували потім рятувальники, попили б вони з цим цукром чайку, так експертиза показала домішку гексогена.

Мішки пролежали в них на базі кілька днів. Потім їх відвезли в Москву, в експертно-криміналістичний центр МВС. Утім, прес-служба УВС Рязанської області повідомляла, що в Москву мішки відвезли ще 23 вересня. О 8.30 ранку роботи з розмінування і перевірки дома були закінчені, і мешканцям дозволили повернутися у свої квартири.

Вже ввечері 22 вересня в Рязані були підняті по тривозі 1.200 міліціонерів введений план «перехоплення», складені фотороботи трьох підозрюваних, виставлені пікети на дорогах. Показання очевидців були досить докладні. З’явилася надія, що зловмисників схоплять.

На боротьбу з терористами губернатором області й адміністрацією міста були виділені додаткові засоби. До охорони житлових будинків міста притягнуті військовослужбовці, організоване нічне чергування жителів всіх будинків, проведений додатковий огляд всього мікрорайону, насамперед житлових будинків (80% будинків міста до п’ятниці були перевірені). Спорожніли міські ринки. За словами заступника голови адміністрації Рязані Анатолія Баранова, «практично все місто не спало, а ніч на вулиці провели не тільки жителі цього будинку, але і весь 30-тисячний мікрорайон Дашково-Песочня, в якому він розташований». У місті підсилилися панічні настрої: ходили чутки, що Рязань обрана для терактів через перебування тут 137-го гвардійського парашутно-десантного полку, що воював в Дагестані. До того ж під Рязанню був розташований Дягилевський військовий аеродром, з якого війська перекидалися на Кавказ. Автодорога з Рязані була забита, тому що міліція перевіряла всі автомобілі, що виїжджали з міста. Однак операція «перехоплення» результатів не дала, машина терористів знайдена не була, самі терористи зникли.

Ранком 23 вересня інформаційні агентства Росії переказали сенсаційну новину про те, що «в Рязані відвернений теракт». З 8 годин ранку телевізійні канали почали передавати подробиці про злодіяння, що зірвалося: «За словами співробітників правоохоронних органів Рязанського УВС, біла кристалічна речовина, що знаходилася в мішках, є гексогеном», передали всі теле і радіомовні програми Росії.

О 13:00 програма «Вєсті» державного каналу РТР взяла інтерв’ю в прямому ефірі у С. Кабашова: «Отже, дані орієнтування, попередні, на затримку автомобіля, який за прикметами вказали мешканці. Поки результатів немає». «Вибухотехніки муніципальної міліції, — повідомляють «Вєсті»,— провели попередній аналіз і підтвердили наявність гексогену. Зараз вміст мішків відправлений до московської лабораторії ФСБ для одержання точного висновку. Тим часом в Рязані голова адміністрації Павло Дмитрович Маматов провів екстрену нараду зі своїми заступниками, розпорядився закрити всі підвали в місті і більш ретельно перевірити орендовані приміщення».

Отже, вміст мішків пересланий на експертизу не тільки в лабораторію МВС, але й у лабораторію ФСБ.

Маматов відповідає на питання журналістів: «Якої би служби ми сьогодні ні задіяли, протягом одного тижня провести всі заходи щодо закриття горищ, підвалів, ремонту, встановлення ґрат і таке інше — це можна зробити тільки за однієї умови: об’єднати всі наші з вами зусилля».

Іншими словами, на 13 годин дня 23 вересня вся Рязань знаходиться на облоговому положенні. Шукають терористів і їхній автомобіль, перевіряють горища і підвали. О 17:00 «Вєсті» вийшли в ефір, в цілому повторивши новини 13 годин.

О 19:00 «Вєсті» виходять в ефір з черговою інформаційною програмою: «Сьогодні про авіаудари по грозненському аеропорту говорив російський прем’єр Володимир Путин». Виявляється, поки в Рязані шукають терористів, російські літаки бомблять Грозний. Рязанці відомщені! Їхня безсонна ніч і зіпсований день дорого обійдуться організаторам теракту!

Путін відповідає на питання журналістів: «Що стосується удару по аеропорту Грозного, то прокоментувати його не можу. Я знаю, що є загальна установка, що бандити будуть переслідуватися там, де вони знаходяться. Я просто зовсім не в курсі, але якщо вони виявилися в аеропорту, то, значить — в аеропорту. Мені важко додати до того, що вже було сказано». Видимо, Путіну як прем’єр-міністру відомо те, чого не знає ще населення країни: терористи відсиджуються в грозненському аеропорту.

Путін прокоментував і останню надзвичайну подію в Рязані: «Що стосується подій в Рязані. Я не думаю, що це якийсь прокол. Якщо ці мішки, в яких виявилася вибухівка, були помічені, — це значить, що всетаки плюс є хоча б в тім, що населення реагує правильно на події, що сьогодні відбуваються в країні. Скористаюся вашим питанням для того, щоб подякувати населенню країни за це. Ми в неоплаченому боргу перед людьми і за те, що не вберегли тих, хто загинув, і вдячні їм за ту реакцію, що ми спостерігаємо. А ця реакція дуже правильна. Ніякої паніки, ніякої полегкості бандитам. Це настрой на боротьбу з ними до кінця. До перемоги. Ми обов’язково це зробимо».

Сумбурно, але зміст ясний. Запобігання теракту в Рязані це не прокол спецслужб, що прогледіли закладку вибухівки, а перемога всього російського народу, що пильно відслідковує жорстоких ворогів навіть у таких провінційних містах, як Рязан. І за це прем’єр-міністр виражає населенню подяку.

Тут доречно зробити перші висновки. ФСБ згодом стверджувала, що в Рязані проводилися навчання. Проти цього свідчать наступні обставини. Увечері 22 вересня, після виявлення мішків з вибухівкою в підвалі житлового будинку, ФСБ не зробила заяви про те, що в Рязані проводяться навчання, у мішках звичайний цукор, а детонатор є муляжем. Друга можливість заявити про навчання у ФСБ з’явилася 23 вересня, коли інформаційні агентства усього світу повідомляли про відвернений в Рязані теракті. ФСБ не виступила зі спростуванням і не заявила, що в Рязані проводилися навчання. На 23 вересня включно прем’єр-міністр Росії і спадкоємець Єльцина на посаді президента країни — Путін — підтримував версію ФСБ і щиро вважав (чи робив вид), що в Рязані відвернена спроба терористичного акту.

Уявімо тільки на хвилину, що в Рязані дійсно проводилися навчання. Чи можна припустити, що все 23 вересня, поки світ кричав про відвернений теракт, ФСБ мовчала? Ні, таке уявити неможливо. Чи можна припустити, що про «навчання» не було б доведено до відома прем’єр-міністра Росії і колишнього директора ФСБ, до того ж зв’язаного з Патрушевим особистими відносинами? Ні, і таке не можна собі уявити навіть в самому фантастичному сні. Це був би відкритий жест нелояльності Патрушева по відношенню до Путіна. Після цього хтось із них повинний був би піти з політичної арени. Те, що на 7 годин вечора 23 вересня 1999 року з боку Путіна не пішла заява про проведення навчання, було самою вагомою вказівкою на користь версії про невдалу спробу ФСБ підірвати житловий будинок.

Про «навчання» ФСБ в Рязані не було повідомлено мерові Москви Лужкову, що має непогані зв’язки в силових відомствах. Навпаки, 23 вересня влада Москви розпорядилася активізувати роботу із запобігання терористичним актам в столиці насамперед тому, що, на думку представників правоохоронних органів, в Москві і Рязані малася схожість складу вибухівки і способу її встановлення. Співробітники столичної міліції отримали розпорядження більш ретельно перевіряти горища, підвали і нежилі приміщення будинків і більш серйозному огляду піддавати весь вантажний транспорт на в’їзді в місто. В Москві на події в Рязані дивилися як на відвернений теракт.

Але що саме дивне, про навчання в Рязані нічого не знав Рушайло, що очолював комісію з боротьби з тероризмом і курирував операцією «Віхрь-Антитерор». «Для нас, для рязанців і [для] центрального апарата, це повна несподіванка, відпрацьовували як серйозний злочин», — сказав згодом начальник Управління інформації МВС Росії Олег Аксьонов. 23 вересня Аксьонов як прес-секретар МВС неодноразово спілкувався з пресою. На сором Рушайло, Аксьонов повідомив, що міністр, ознайомивши із ситуацією, дав команду протягом дня знову перевірити в Рязані всі підвали і горища і підсилити пильність. Виконання наказу буде ретельно проконтрольовано, підкреслив Аксьонов, оскільки «за дрібне нехлюйство люди можуть поплатитися життям».

Навіть 24 вересня, виступаючи на Першій всеросійській нараді по боротьбі з організованою злочинністю, Рушайло говорить про відвернений в Рязані теракті. За його словами, «допущено ряд серйозних прорахунків в діяльності органів внутрішніх справ», зроблені «тверді висновки». Вказавши на прорахунки органів, що недоглянули закладку вибухівки, Рушайло, слідом за Путіним, похвалив рязанців, що вчасно запобігли теракт. «Боротьба з тероризмом не є винятково прерогативою органів внутрішніх справ», — сказав Рушайло. Значна роль у цьому питанні приділяється «місцевим органам влади і управління, в роботі яких, однак, теж маються значні вади». Рушайло запропонував тим, що зібралися «негайно створити міжвідомчі контрольно-інспекторські групи, що з виїздом у регіони перевіряли б виконання рішень на місцях і надавали б практичну допомогу». В МВС така робота вже ведеться, уточнив Рушайло, і є певні зрушення — наприклад, запобігання вибуху житлового будинку в Рязані. «Запобігання нових терактів і покарання винних у вже зроблених злочинах — основна задача МВС Росії на даному етапі», — з гордістю підкреслив міністр внутрішніх справ Росії Володимир Рушайло, на рахунку якого тепер був один відвернений теракт — в Рязані.

Якщо на рязанський епізод дивився як на відвернений теракт сам міністр, що й казати про обласний УВС. Заклики, написані революційним складом, просилися бути зачитаними під музику «Вставай, страна огромная…» всім трудящим Росії. Прямо, хоч гвинтівку хапай! Тільки незрозуміло, в кого стріляти, що охороняти і від чого оберігатися:

«Війна, оголошена тероризмом народові Росії, продовжується. Отже, об’єднання всіх сил суспільства і держави для відсічі підступному ворогові — це нагальна потреба сьогоднішнього дня. Боротьба з тероризмом не може залишатися справою тільки міліції і спецслужб. Найбільш яскраве підтвердження цьому — повідомлення про відвернений завдяки пильності громадян вибух житлового будинку в Рязані. 23 вересня в Рязані […] нарядом міліції під час перевірки підвалу житлового багатоповерхового будинку був виявлений вибуховий пристрій, що складався з трьох мішків з гексогеном і годинникового механізму, встановленого на 5 годин 30 хвилин ранку. Запобігти теракту вдалося завдяки мешканцям будинку, який злочинці обрали своєю мішенню. Напередодні ввечері вони звернули увагу на незнайомих людей, що перетаскували з автомобіля «Жигулі» із заклеєним папером номером у підвал якісь мішки. Мешканці негайно звернулися в міліцію. Попередній аналіз вмісту мішків показав, що в них дійсно впереміш з цукровим піском міститься речовина, що нагадує гексоген. Мішки відразу ж були відправлені під охороною в Москву. Після проведення експертизи співробітники лабораторії ФСБ дадуть остаточну відповідь, чи була це спроба теракту чи просто провокація.

У зв’язку з цим Управління внутрішніх справ області ще раз нагадує громадянам про необхідність збереження спокою й організованого ділового підходу до забезпечення своєї безпеки. Кращою відповіддю терористам буде наша з вами пильність. Для цього необхідно лише уважніше придивлятися до оточуючих, звертати увагу на незнайомих людей, помічених в під’їзді, на горищі чи в підвалі вашого будинку, автомобілі, припарковані без нагляду в безпосередній близькості від житлових будинків. При будь-яких підозрах негайно дзвоніть в міліцію.

В жодному разі не намагайтеся вивчити вміст виявлених вами підозрілих коробок, пакетів та інших непізнаних предметів. У подібних ситуаціях варто обмежити до них доступ сторонніх і викликати міліцію.

Створення будинкових комітетів, що організують охорону будинків і прилягаючої території в нічний час, також дозволить значно знизити можливість терористичних проявів у нашому місті. Пам’ятайте: сьогодні від кожного з нас залежить, наскільки ефективна буде боротьба зі злом.

Інформаційна група УВС»

На своє нещастя, 23 вересня 1999 року начальник Центра суспільних зв’язків ФСБ Росії генерал Олександр Зданович повинний був виступати в програмі «Герой дня» на телеканалі НТВ. Завдяки цьому в нас є ще одне важливе свідчення того, що ФСБ планувало тихо відсидітися і віддати рязанцям і журналістам на поживу версію про відвернений чеченський теракт. Очевидно, що до моменту виступу Здановича ФСБ не збиралася сповіщати про «навчання». Розрахунок був простий: терористів із ФСБ рязанська міліція не знайшла, машину — теж. Версія про відвернений теракт поки ще працювала і, головне, усіх влаштовувала, оскільки частку заслуги в запобіганні теракту кожен радий був приписати собі, навіть Рушайло.

Тим часом Зданович одержав вказівку керівництва спробувати прощупати реакцію суспільства на казку про «навчання» на випадок витоку інформації про причетність ФСБ до теракту в Рязані. Звернемо увагу на те, як м’яко став натякати Зданович на відсутність в Рязані складу злочину при спробі підірвати будинок, як би переконуючи, що шуміти не через що. За попереднім висновком, заявив прес-секретар ФСБ, гексогена в мішках, виявлених у підвалі одного з житлових будинків міста, не було, а були «схожі пристрої з дистанційним керуванням». Детонатора теж не було: можна зараз стверджувати, що виявлено «деякі елементи детонатора».

Разом з тим Зданович підкреслив, що остаточну відповідь повинні дати експерти — колеги Здановича з лабораторії ФСБ в Москві, підлеглі Патрушева. Яку саме «остаточну відповідь» дадуть феесбешні експерти, Зданович дуже добре знав: ту, котру накаже дати керівництво (нам цю відповідь повідомлять з деяким запізненням — 21 березня 2000 року, через півроку після теракту, що невідбувся, і за п’ять днів до президентських виборів).

І все-таки до початку передачі «Герой дня» Зданович не мав інформацію про те, що ФСБ, виявляється, проводило в Рязані «навчання». Навіть натяків на те, що мова може йти про навчання, Зданович не зробив. Сумніву щодо того, що в мішках була вибухівка, а детонатор був бойовим, в інтерв’ю Здановича пролунали. Але про можливі навчання він не заїкнувся. Ця невідповідність стала ще однією вказівкою на те, що в Рязані спецслужбами готувався терористичний акт. Припустити, що керівництво ФСБ тримало в таємниці від Здановича інформацію про навчаннях в Рязані, які вже завершилися, воістину неможливо.

До вечора 23 вересня ще одна безглуздість. Агентство РІА «Новини», що передало в ефір роздруківку інтерв’ю НТВ із генералом Здановичем, повідомляє, що план «перехоплення» з пошуку білої моделі ВАЗ-2107 усе ще продовжується. «У всій цій історії багато туманного». Зокрема, свідки по-різному описують колір автомобіля і його марку. З’явилися також сумніви в тім, що номер машини був заклеєний. Разом з тим, як відзначили в прес-центрі, розшук автомобіля «для відновлення об’єктивної картини» не припиняється.

Отже, незважаючи на запевняння Здановича про відсутність вибухівки і детонатора, рязанське УФСБ усе ще не може «відновити об’єктивну картину». Ранкові газети 24 вересня повідомляють подробиці запобігання в Рязані теракту, а заяви ФСБ про навчання немає.

Тільки опівдні 24 вересня директор ФСБ Патрушев нарешті приймає рішення оголосити події в Рязані «навчаннями». Що ж змусило Патрушева змінити лінію поводження? По-перше, основні докази — три мішки з вибухівкою і бойовий детонатор — доставили в Москву в лапи Патрушева. Це було гарною для ФСБ новиною.

Тепер можна було підмінити мішки і впевнено стверджувати, що рязанські провінціали помилилися і їхня експертиза дала неправильний висновок. Друга новина була поганою: рязанське УФСБ затримало двох терористів.

Спробуємо допомогти ФСБ досконально встановити «об’єктивну картину», що так завзято приховується від народу. В спрощеному варіанті ця сама блискуча частина проведеної рязанською міліцією й обласним рязанським УФСБ спільної операції виглядає в такий спосіб.

Після виявлення в Рязані мішків з вибухівкою і бойового детонатора в місті був оголошений план «Перехоплення». Старший офіцер по зв’язках із громадськістю (прес-секретар) УФСБ Рязанської області Юрій Блудов повідомив, що заява Патрушева була для місцевих співробітників органів держбезпеки повною несподіванкою. «До останнього моменту ми працювали в тісному контакті з міліцією по повній програмі, так, немовби погроза теракту була реальною, склали фотороботи трьох підозрюваних терористів; на підставі результатів експертизи порушили кримінальну справу за статтею 205 КК РФ (тероризм); вели пошук машини і терористів».

Коли виїзди з міста були вже перекриті, сили оперативних підрозділів рязанського УВС і УФСБ намагалися встановити точне місцезнаходження розшукуваних терористів. Не обійшлося без щасливих випадків. Співробітниця АТ «Електрозв’язок», телефоністка Надія Юханова, зареєструвала підозрілий дзвінок в Москву. «Виїжджайте по одному, скрізь перехоплення», — відповів голос на іншому кінці проводу. Юханова негайно повідомила про дзвінок в рязанське УФСБ. Все інше було вже «справою техніки». Підозрілий телефон був негайно поставлений на контроль. В оперативників не було сумнівів, що вони знайшли терористів. Однак складності виникли через те, що засобами технічного контролю був визначений московський телефон, по якому дзвонили терористи. Це був номер одного зі службових приміщень столичної ФСБ.

Залишивши 22 вересня на початку десятого вечора вулицю Новосьолов, терористи не ризикнули поїхати в Москву, тому що на пустельному нічному шосе самотня машина завжди помітна і шансів бути зупиненими на одному з постів ДАІ було занадто багато. Вночі будь-яка зупинена машина, навіть якщо там сидять співробітники ФСБ чи якихось інших спецслужб, буде відзначена в щоденнику чергового, і наступного дня, коли пройде повідомлення про вибух, постовий, безумовно, згадає про зупинену машину з трьома пасажирами. А якщо з’являться ще і показання свідків з Рязані, то відразу ж вийдуть і на машину, і на пасажирів. Терористи повинні були чекати ранку, тим більше що не можна було залишити об’єкт до проведення вибуху. Бойова задача була ще не виконана. Ранком на шосе буде багато машин. Через теракт перші кілька годин буде паніка. Якщо свідки і засікли двох чоловіків і жінку в машині, орієнтування міліції буде дано на трьох терористів; шукати будуть саме двох чоловіків і жінку. Одна людина на машині завжди вислизне від будь-якої облави.

Саме так описувала газета «Труд» операцію «Перехоплення» в дії:

«Напруга в Рязані досягла меж. Вулицями йшли посилені патрулі міліції і курсанти місцевих військових інститутів. Всі в’їзди і виїзди в місто були блоковані озброєною до зубів патрульно-постовою службою та автоінспекторами. Зібралися багатокілометрові пробки легкових і вантажних машин, що рухалися вбік Москви і назад. Обшукували всі салони і кузови. Шукали трьох терористів, двох чоловіків і жінку, чиї прикмети були розвішані ледь не на кожному стовпі».

Отримавши інструкції, один із трьох терористів виїхав 23 вересня в напрямку Москви, кинув машину в районі Коломни і безперешкодно дістався до Москви в якийсь інший спосіб. Від рязанської міліції, таким чином, один з терористів вислизнув і відвіз машину. Ввечері 23 вересня на трасі Москва-Рязань в районі Коломни, приблизно на півшляху від Москви, машина була знайдена міліцією — без пасажирів. Це була та сама машина «із заклеєними номерами, на якій перевозилася вибухівка», — повідомляв Блудов. Виявилося, автомобіль числився в розшуку. Іншими словами, терористи проводили операцію на викраденій машині (класичний для теракту випадок).

Угін машини під Коломну — не випадковість. Якщо машина була вкрадена в Москві чи Московській області, міліція поверне машину хазяям за місцем проживання. Нікому, швидше за все, на розум не спаде, що саме на цій машині невідомі терористи перевозили гексоген для вибуху будинку в зовсім іншій області, в Рязанській. Відповідно, не стануть проводити аналіз на зміст в машині мікрочастинок гексогена й інших вибухових речовин. За двома терористами, що залишилися в Рязані, спільник зможе повернутися наступного дня на звичайній оперативній машині ФСБ і вивезти їх в Москву без ризику бути схопленими. З іншого боку, якби виявилося, що саме на машині, знайденій під Коломною, був зроблений теракт, кинута на півшляху до Москви машина вказувала б на те, що терористи пішли. Кільце оточення навколо Рязані повинне було б розтиснутися, і це в усіх випадках полегшило б відхід двох терористів, що залишилися.

Отже, двоє терористів залишилися в Рязані. З наданої нам рязанським УФСБ інформації ми знаємо, що в Рязані терористи затаїлися на заздалегідь знятій квартирі, а не скитались у ніч з 22 на 23 вересня по під’їздах будинків у незнайомому місті. Можна зробити висновок, що місце проживання терористи забезпечили собі завчасно. Зрозуміло, що тоді в них був час і для вибору об’єкта, далеко не випадкового, і для підготовки теракту. Захоплені операцією «Перехоплення» на гарячому, терористи вирішили перечекати в місті. Аргументація, що підтверджує цю версію, наступна.

Очевидно, що про вибух, який готується в Рязані (всі офіційні учасники подій, співробітники силових відомств, дипломатично використовують слово «навчання»), керівництво Рязанської області не знало. Губернатор області В. Н. Любимов заявив про це 24 вересня в інтерв’ю в прямому ефірі: «Про це навчання не знав навіть я». Голова адміністрації Рязані Маматов був відверто роздратований: «З нас зробили піддослідних кроликів. Перевірили Рязань “на вошивість”. Я не проти навчань — сам служив в армії, приймав у них участь, але подібного ніколи не бачив».

Керування ФСБ по Рязанській області також не було поінформоване. Ю. Блудов повідомив, що «ФСБ не було заздалегідь інформоване про те, що в місті проводилися навчання». Начальник рязанського УФСБ генерал-майор А. В. Сергєєв спочатку повідомив в інтерв’ю місцевої телестудії «Ока», що йому нічого не відомо про проведені «навчаннях». І тільки пізніше на питання журналістів, чи має він який-небудь офіційний документ, що підтверджує проведення в Рязані навчань, через свого прес-секретаря відповів, що доказом навчань для нього є телевізійне інтерв’ю директора ФСБ Патрушева. З цієї причини місцеве ФСБ, за спогадами однієї з жительок будинку 14/16, Марини Віталіївни Северіної, ходило потім по квартирах і перепрошувало: «Приходили до нас із ФСБ — кілька людей на чолі з полковником. Перепрошували. Говорили, що самі нічого не знали». І це той випадок, коли ми віримо співробітникам ФСБ, і віримо в їхню щирість.

Обласне УФСБ розуміло, що рязанців підставили, що в організації вибуху генпрокуратура Росії і громадськість можуть обвинуватити рязанське УФСБ. Вражені підступництвом своїх московських колег, рязанці вирішили забезпечити собі алібі й оголосити усьому світу, що акція готувалася в Москві. Тільки так можна пояснити заяву УФСБ по Рязанській області, що з’явилася незабаром після інтерв’ю Патрушева про «навчання» в Рязані. Приведемо текст заяви рязанського УФСБ цілком:

«Як стало відомо, закладка виявленого 22.09.99 р. імітатора вибухового пристрою виявилася частиною проведеного міжрегіонального навчання. Повідомлення про це стало для нас несподіванкою і надійшло в той момент, коли Управлінням ФСБ були виявлені місця проживання в місті Рязані причетних до закладки вибухового пристрою особ і готувалося їхнє затримання. Це стало можливим завдяки пильності і допомозі багатьох жителів міста Рязані, взаємодії з органами внутрішніх справ, професіоналізму наших співробітників. Дякуємо всім, хто сприяв нам в цій роботі. Ми і надалі будемо робити все можливе, щоб забезпечити безпекв Рязанців».

Цей унікальний документ дозволяє нам відповісти на головні питання, що нас цікавлять.

По-перше, рязанське УФСБ не мало відносин до операції по підриву будинку в Рязані.

По-друге, принаймні два терористи були виявлені в Рязані.

По-третє, терористи проживали в Рязані, нехай тимчасово, причому виявлена, видимо, була ціла мережа конспіративних квартир, принаймні не менш двох.

По-четверте, в момент, коли готувалася затримка терористів, з Москви пішов наказ терористів не затримувати, оскільки теракт в Рязані — «навчання» ФСБ.

Щоб у нас не було сумніву в невипадковому і безпомилковому характері заяви УФСБ, рязанське керівництво майже дослівне повторило його в форматі інтерв’ю. 21 березня 2000 року, за п’ять днів до президентських виборів, коли тема вибуху, що зірвався, в Рязані була висунута на порядок денний політичними мотивами конкуруючих за владу сторін, начальник слідчого відділення УФСБ РФ по Рязанській області підполковник Юрій Валентинович Максимов повідомив:

«Цим людям можна тільки поспівчувати і принести вибачення. І нам непросто в цій ситуації. Ми сприймали всі події тієї ночі всерйоз, як бойову обстановку. Повідомлення про навчання ФСБ РФ стало для нас повною несподіванкою і надійшло в той момент, коли Управлінням ФСБ були виявлені місця проживання в Рязані причетних до закладки імітаційного (як пізніше з’ясувалося) пристрою і готувалося їхнє затримання. Це стало можливим завдяки пильності і допомозі багатьох жителів Рязані, взаємодії з органами внутрішніх справ, професіоналізму наших співробітників».

Таким чином, двічі документально було підтверджено, що терористи, що замінували будинок в Рязані, були співробітниками ФСБ, що на момент проведення операції вони проживали в Рязані і що місця їхнього проживання були обчислені співробітниками УФСБ по Рязанській області. Це дає нам можливість спіймати Патрушева на очевидній неправді. 25 вересня в інтерв’ю одній з телекомпаній він заявив, що «ті люди, яких, по ідеї, повинні були відразу розшукати, знаходилися серед мешканців, що вийшли на вулицю, будинку, в якому нібито був закладений вибуховий пристрій. Вони брали участь в процесі складання своїх фотороботів, розмовляли зі співробітниками правоохоронних органів».

Дійсність була зовсім іншою. Терористи розбіглися по конспіративних квартирах. Але в той момент, коли керівництво рязанського УФСБ повідомило за обов’язком служби Патрушеву в Москву про неминучу затримку терористів, Патрушев віддав наказ терористів не заарештовувати й оголосив відвернений в Рязані теракт «навчаннями». Можна собі представити вирази обличчя співробітника рязанського УФСБ (а швидше за все Патрушеву доповідав сам генерал-майор Сергєєв), коли йому віддали наказ відпустити терористів!

Поклавши слухавку, Патрушев негайно дав своє перше в ті дні інтерв’ю телекомпанії НТВ: «Інцидент в Рязані не був вибухом, не було і запобігання вибуху. Це були навчання. Там був цукор, вибухової речовини там не було. Такі навчання проводяться не тільки в Рязані. Але до честі рязанських правоохоронних органів і населення — вони чітко відреагували. Я вважаю, що навчання повинні бути наближеними до того, що відбувається в житті, тому що інакше ми нічого не знайдемо і ніде не відреагуємо ні на що».

На день пізніше Патрушев додав, що «навчання» в Рязані викликані інформацією про майбутні терористичні акти в Росії . В Чечні вже підготовлені кілька груп терористів, що «повинні висунутися на російську територію і зробити ряд терактів. […] Дана інформація і підвела нас до того, що необхідно провести навчання, причому не такі, як були до цього, і провести їх у твердій формі. […] Нам необхідна готовність нашого особового складу, треба виявити ті недоліки, що є в організації роботи, внести корективи в її організацію».

У «Московського комсомольця» (МК) вистачило гумору: «24 вересня 1999 р. голова ФСБ Микола Патрушев виступив із сенсаційною заявою: спроба вибуху в Рязані зовсім не була такою. Це було навчання. […] У той же день міністр МВС Володимир Рушайло привітав своїх працівників з успішним порятунком будинку в Рязані від неминучого вибуху».

В Рязані, звичайно ж, було не до сміху. Очевидно, що, незважаючи на заборону Патрушева, рязанці для страховки успішно провели затримання терористів. Кого, де, скільки всього людей і що ще знайшли рязанські співробітники УФСБ в тих квартирах, ми, напевно, ніколи не довідаємося. Під час арешту терористи пред’явили «документи прикриття» і були затримані до прибуття з Москви офіцерів центрального апарату з документами, що дозволяють забрати пійманих по гарячих слідах співробітників ФСБ в Москву.

Далі наше розслідування впирається в звичний гриф «абсолютно секретно». Кримінальну справу, збуджену в УФСБ РФ по Рязанській області за фактом виявлення вибухової речовини за статтею «тероризм» (ст. 205 КК РФ) засекречено. Матеріали справи недоступні громадськості. Імена терористів (співробітників ФСБ) приховуються. Ми навіть не знаємо, чи були вони допитані і що вони сказали на цьому допиті. А приховувати Патрушеву було що. «Хлопці, нічого не можу зробити. В аналізі — вибухові речовини, я зобов’язаний порушити кримінальну справу», — уперто заявляв колегам з Москви слідчий місцевого ФСБ, коли на нього тиснули. Тоді з центрального апарата ФСБ надіслали людей і попросту конфіскували результати експертизи.

29 вересня 1999 року газети «Челябінський робітник», «Красноярський робітник» і самарская «Волзька комуна» (1 жовтня) помістили ідентичні статті:

«Як стало відомо з добре інформованого джерела в МВС Росії, ніхто з оперативних працівників МВС і їхніх колег УФСБ Рязані не вірить ні в які “учбові” закладки вибухівки в місті. […] На думку високопоставлених співробітників МВС Росії, насправді в Рязані житловий будинок був реально замінований невідомими з застосуванням дійсної вибухівки» і «тих же детонаторів, що і в Москві […] Побічно цю теорію підтверджує і те, що збуджена в Рязані кримінальна справа за статтею “терроризм” дотепер не закрита. Мало того, результати первісної експертизи вмісту мішків, проведеної на першому етапі експертами місцевого МВС, вилучені співробітниками ФСБ, що прибули з Москви, і негайно засекречені. А міліціонери, які спілкувалися зі своїми колегами-криміналістами, що проводили першу експертизу мішків, як і раніше стверджують, що в них дійсно був гексоген, і помилки бути не може».

Справлення тиску на слідство і засекречування кримінальної справи були незаконними діяннями. Відповідно до статті 7-й закону РФ «Про державну таємницю», прийнятого 21 липня 1993 року, «не підлягає віднесенню до державної таємниці і засекречування інформація […] про надзвичайні події і катастрофи, що загрожують безпеці і здоров’ю громадян, і їхні наслідки; […] про факти порушення прав і свобод людини і громадянина; […] про факти порушення законності органами державної влади і їх посадовими особами».

Більш того, як написано в тім же законі: «Посадові особи, що прийняли рішення про засекречування перерахованих зведень або про включення їх з цією метою у носії зведень, що складають державну таємницю, несуть карну, адміністративну чи дисциплінарну відповідальність в залежності від заподіяного суспільству, державі і громадянам матеріального і морального збитку. Громадяни вправі оскаржити такі рішення в суді».

На жаль, схоже, що особи, що засекретили кримінальну справу, не понесуть відповідальності відповідно до закону 1993 року.

В березні 2000 року (перед самими виборами) виборцям продемонстрували одного з трьох терористів — «співробітника спеццентра ФСБ», що розповів, що всі троє терористів виїхали з Москви в Рязань ввечері 22 вересня, що вони знайшли випадково незамкнений підвал; на ринку купили мішки з цукровим піском, а в рязанському збройовому магазині «Кольчуга» — патрон, з якого відразу зробили «муляжі вибухового пристрою. Всі ці речі були сконцентровані разом для проведення даного заходу… Це не диверсія, а навчання. Ми особливо і не ховалися».

22 березня (до виборів чотири дні) на захист рязанських навчань ФСБ виступила Асоціація ветеранів групи «Альфа» в особі колишнього командира підрозділу «Вимпел» ФСБ Росії генерал-лейтенанта запасу Дмитра Герасимова і колишнього командира групи «Альфа» героя Радянського Союзу генерал-майора у відставці Геннадія Зайцева. Герасимов заявив, що бойові детонатори на навчаннях в Рязані не застосовувалися, а замість них використовувався «патрон з кульковим наповнювачем», що мав справити «шокуючу дію». Шокуючу дію детонатор дійсно справив, так що з цього погляду «навчання» пройшли успішно.

Версія про наявність бойових детонаторів під час навчань виникла, на думку Зайцева, через несправність вимірювальних приладів, що застосовувалися співробітниками УФСБ по Рязанській області. Зайцев повідомив, що навчання в Рязані проводилися в тому числі і службовцями «Вимпела», для чого в Рязань напередодні зазначених подій ввечері того ж дня на приватній машині виїхала спеціальна група. При цьому до групи навмисно намагалися привернути увагу. В магазині «Кольчуга» був куплений патрон з кульковим наповнювачем; «нещасливий цукровий пісок, згодом названий деякими ЗМІ гексогеном, був куплений спецгрупою на місцевому базарі. І тому ніяк не міг бути вибухівкою. Просто експерти порушили елементарні правила і скористалися брудними приладами, на яких були залишки вибухових речовин від попередньої експертизи. За подібну недбалість експерти вже одержали по заслугах. За даним фактом порушена кримінальна справа».

Наївність інтерв’ю «співробітника спеццентра» і простота заяв Герасимова і Зайцева воістину захоплюють. Насамперед, цілком може бути, що троє офіцерів «Вимпела» дійсно виїхали на приватній машині в Рязань ввечері 22 вересня і що ними були закуплені три мішки з цукровим піском і патрон в магазині «Кольчуга». Вони намагалися привернути увагу? Цікаво, чим саме, якщо вони купували цукор? Адже на ринку їм продали цукор, а не гексоген! Чим же тут можна привернути увагу? Одним купленим в магазині патроном для мисливської рушниці?

Патрушев, видимо, теж вважав, що в країні, де щодня відбуваються голосні вбивства і вибухають будинки із сотнями жителів, підозру повинні викликати люди, що купують цукор на ринку і мисливський патрон у крамниці: «Усе, що заклали умовні терористи, вони придбали саме в Рязані — це і мішки з цукром, і патрони, при покупці яких в них ніхто не запитав, чи є право на їхнє придбання». Дріб’язок, звичайно, але от загадка: скільки патронів купили співробітники ФСБ, один чи трохи? (Закупівлі могли бути операцією прикриття дійсних терористів, що закладали в підвал рязанського будинку зовсім інші мішки — з вибухівкою і до «Вимпела» ніякого відношення не мали. Самі «вимпелівці» в цьому випадку могли не знати, у чому саме зміст даного їм завдання по закупівлі одного патрона і трьох мішків цукру.)

Нарешті, Зайцев вводив читачів в оману, стверджуючи, що кримінальна справа була порушена проти вибухотехника інженерно-технологічного відділу старшого лейтенанта міліції Юрія Ткаченко за неправильно проведену експертизу, у той час як порушеною вона була проти терористів, що виявилися співробітниками ФСБ, а Ткаченко і другий вибухотехнік рязанської міліції, Петро Житников, 30 вересня 1999 року були нагороджені грошовими преміями за виявлену мужність при знешкодженні вибухового пристрою. До речі, грошовою премією за допомогу в захопленні терористів була нагороджена і Надія Юханова, що перехопила телефонний дзвінок терористів в Москву.

У виправдання Зайцева можна сказати тільки те, що експерт дійсно несе кримінальну відповідальність за якість і об’єктивність результатів експертизи. І якби Ткаченко провів неякісну експертизу і видав би неправильний результат, проти нього, дійсно, збудили б кримінальну справу. Як ми знаємо, його не збудили, і саме тому, що експертиза дала правильний висновок: у мішках була вибухова речовина.

В показаннях «співробітника спеццентра» і Зайцева серйозна проблема виникає з нестиковкою часу. Терористів засікли в будинку в Рязані ввечері, на самому початку десятого. 180 км від Москви до Рязані ввечері в будній день терористи могли подолати найшвидше за три години. А ще їм потрібно було вибрати будинок у незнайомому місті, купити мішки з цукром, купити патрон у «Кольчузі», змайструвати муляжі. А ринок в Рязані закривається в будній день саме пізніше о п’ятій. А збройовий магазин «Кольчуга» закривається саме пізніше в шостій. Коли ж саме і як був куплений цукор? Коли був куплений у «Кольчузі» патрон? Коли виїхали терористи з Москви? Скільки вони їхали? В скількох прибули до Рязані?

Очевидно, що вся історія про вечірній виїзд співробітників «Вимпела» з Москви була вигадана від початку до кінця. Формально-юридичні докази цьому надав сам Зайцев. 28 вересня 1999 року в офісі коломенської охоронної фірми «Оскордъ» відбулася прес-конференція співробітників силових відомств, де представник Асоціації ветеранів групи «Альфа» Г. Н. Зайцев пояснив свою позицію у відношенні «інциденту» в Рязані: «Такого роду навчання мене вкрай обурюють. Не можна вправлятися на живих людях!» 7 жовтня репортаж про цю прес-конференцію опублікувала місцева коломенська газета «Ять». З цієї заяви обуреного Зайцева приходиться зробити висновок, що в рязанській витівці він не брав участь. Лише за чотири дні до президентських виборів, коли для організації перемоги Путіна були мобілізовані всі сили, Зайцева змусили виступити на прес-конференції і прийняти на себе і «вимпеловців» провину за рязанські «навчання». Ті, хто залучав Зайцева до пропагандистської акції, про його прес-конференцію в Коломні, звичайно, не знали.

Своїм лжесвідченням 22 березня 2000 року Зайцев продемонстрував головне: співробітники спецслужб можуть брехати, якщо цього вимагають інтереси органів державної безпеки і якщо отримано відповідний наказ.

В Росії половина злочинців «косить» під божевільних чи непрохідних дурнів. Так вірніше: дають менші терміни, а то і просто відпускають («що з дурня взяти»). Патрушев справедливо розсудив, що за тероризм проти власного народу можна одержати довічне ув’язнення, а за ідіотизм в Росії навіть з роботи не знімуть. (А хто, власне, міг звільнити Патрушева? Тільки Путін!) І дійсно, через рязанську витівку не був звільнений жоден співробітник ФСБ. Більше того, незабаром Патрушев одержав «Героя Росії», а недавно — ще і звання генерала армії!

Психологічний розрахунок Патрушева виявився правильним. Політичній еліті Росії комфортніше було вважати Патрушева не лиходієм, а ідіотом. «Мені уявляється, що це дивовижно, — прокоментував у прямому ефірі радіостанції «Ехо Москви» заяву Патрушева про «навчання» керівник депутатської групи «Російські регіони» Олег Морозов. — Я розумію, що спецслужби мають право на перевірку діяльності, але не стільки нашої власної, скільки своєї власної». Крім того, складно «представити себе на місці цих людей» (в Рязані), тому «не варто, не можна було платити таку ціну за перевірку» дій ФСБ і пильності громадян.

Морозов заявив, що дії ФСБ можна буде пробачити, якщо ФСБ гарантує, що теракти більше не повторяться. І це було головне в його промові. Росіян потрібно було рятувати від терору ФСБ. Тонкий дипломат Морозов запропонував терористу Патрушеву угоду: ми вас не караємо і закриваємо очі на вибухи, що вже відбулися в Росії, а ви припиняєте операції з підриву в Росії житлових будинків. Патрушев почув Морозова: вибухи припинилися. Патрушев залишився сидіти у своєму кріслі з клеймом «дурня». Однак питання про те, хто саме в цій ситуації виявився дурнем, можна вважати відкритим.

Правда, були люди, що дотримувалися думки, що Патрушев не ідіот, а божевільний. 25 вересня 1999 року «Новые известия» помістили статтю Сергія Агафонова, на яку Патрушев в ситуації, що склалася, навіть не образився: «Цікаво, наскільки чітко орієнтується сам глава ФСБ в тім, що відбувається в житті? Чи адекватно керівник спецслужби сприймає навколишню його дійсність? Чи не плутає кольори, чи впізнає рідних? Ці тривожні питання непокоять душу, оскільки розумно пояснити всеросійську педагогічну спецоперацию ФСБ на живих людях не представляється можливим». Агафонов припустив, що «генерал Патрушев серйозно хворий» і «його треба терміново лікувати, звільнивши від непосильних обов’язків».

У ФСБ, звичайно ж, не могло бути єдності щодо проведеної Патрушевым операції. Після провалу в Рязані навіть підлеглі готові були піддати керівництво критиці (а Патрушеву приходилося цю критику зносити). Так, начальник ЦОС УФСБ по Москві і Московській області Сергій Богданов назвав «навчання» в Рязані «грубою і непродуманою роботою» (раз спіймалися — груба робота). Начальник УФСБ по Ярославській області генералмайор А. А. Котельников на питання про «навчання» відповів: «У мене є своя точка зору щодо рязанських навчань, але коментувати дії своїх колег я б не хотів» (спробував би він їх прокоментувати!).

Звернемо увагу на те, що ніхто з діючих чи відставних керівників ФСБ не став проводити серйозного критичного аналізу дій «колег». Цю почесну роботу професіонали силового відомства надали журналістам. Останні, піддаючись нападкам з боку ФСБ, як могли робили свою справу. Почали, зрозуміло, з цукру.

Три мішки з цукровим піском спокою нікому не давали. Терористи з ФСБ повідомили (швидше за все це були зовсім інші феесбешники), що купили цукор на місцевому ринку і що був він виробництва Колпянського цукрового заводу в Орловській області. Але якщо цукор був самий звичайний, з Орловської області, навіщо ж його відсилали на експертизу в Москву? І, що важливіше, навіщо лабораторія на експертизу його прийняла? Так не одна лабораторія, а дві — різні відомства (МВС і ФСБ). І навіщо проводили пізніше повторну експертизу? Невже з першого разу не можна було розпізнати цукор?

І чому все це тяглося кілька місяців? Забрати цукор для експертизи в Москву Патрушеву мало сенс лише для того, щоб позбавити рязанців речовинних доказів, і тільки в тому випадку, якщо в мішках була вибухівка.

Тим часом із прес-служби ФСБ надійшло повідомлення, що для перевірки вміств Рязанських мішків їх вивезли на полігон і спробували підірвати. Вибуху не вийшло, тому що в них був звичайний цукор — переможно рапортувала ФСБ. «Цікаво, який ідіот повезе підривати на полігон три мішки звичайного цукру?» — іронічно зауважувала газета «Версія». Дійсно, навіщо ж ФСБ відсилала мішки на полігон, якщо знала, що в Рязані проводилися «навчання», а в мішках був цукор, куплений співробітниками «Вимпела» на місцевому базарі?

А тут ще, і знову під Рязанню, знайшли нові мішки з гексогеном. До того ж їх було багато, і відгонило зв’язком із ГРУ. На військовому складі 137-го Рязанського полку ВДВ, розташованому під Рязанню, на території спеціалізованої бази для підготовки розвідувально-диверсійних загонів, зберігався гексоген, розфасований у 50-кілограмові мішки з-під цукру, подібні знайденим на вулиці Новосьолов.

Восени 1999 року рядовий повітряно-десантних військ (військова частина 59236) Олексій Піняєв і його товариші по службі були відряджені з Підмосков’я в Рязань саме в цей полк. Охороняючи в листопаді 1999 року «склад зі зброєю і боєприпасами» Піняєв із приятелем проникнули на склад скоріше з цікавості і побачили в приміщенні ті самі мішки з написом «Цукор».

Воїни-десантники багнетом-ножем проробили дірку в одному з мішків і відсипали в пластиковий пакет трохи казенного цукру. Однак чай із краденим цукром виявився дивного смаку і не солодкий. Перелякані бійці віднесли кульок командиру взводу. Той, запідозривши погане, благо історія про вибухи в усіх була на слуху, вирішив перевірити «цукор» у фахівця-підривника. Речовина виявилася гексогеном.

Офіцер доклав по начальству. У частину наскочили співробітники ФСБ із Москви і Тули (де, як і в Рязані, стояла повітряно-десантна дивізія). Полкових особистів до розслідування не допустили. Десантників, що знайшли гексоген, тягали на допити за «розкриття державної таємниці». «Ви навіть не здогадуєтеся, хлопці, у яку серйозну справу влізли», — сказав один з офіцерів. Пресі оголосили, що солдата на прізвище Піняєв в частині взагалі немає, а інформація про знайдені на військовому складі мішки з гексогеном — вигадка журналіста «Нової газети» Павла Волошина. ФСБ за даним інцидентом провела службове розслідування. Питання про вибухівку успішно зам’яли, а командира і товаришів по службі Піняєва відправили служити в Чечню.

Самому Піняєву придумали більш болісне покарання. Спочатку його змусили відмовитися від своїх слів (можна уявити, який тиск був на нього з боку ФСБ!). Потім начальник Слідчого управління ФСБ РФ заявив, що «солдат буде допитаний в рамках порушеної проти нього кримінальної справи». А співробітниця ЦОС ФСБ підбила підсумок: «Попав солдатик…»

Кримінальну справу проти Піняєва розпочали в березні 2000 року за крадіжку з армійського складу з боєприпасами… кулька з цукром. Все-таки в дотепності ФСБ не відмовиш. Тільки важко зрозуміти, яке відношення до дрібної крадіжки продуктів харчування мало Слідче управління ФСБ Росії.

Як стверджували рязанські сапери, вибухівку в 50-кілограмових мішках не тримають, не упаковують і не перевозять — занадто небезпечно. Для підриву невеликої будівлі досить 500 г вибухової суміші. 50-кілограмові мішки, замасковані під цукор, потрібні винятково для терористичних актів. Видимо саме з цього складу і були отримані три мішки, покладені потім під несущу опору будинку в Рязані. Прилади рязанських експертів не помилилися.

Історія з 137-м полком ВДВ мала своє продовження. У березні 2000 року, перед самими виборами, десантники подали в суд на «Нову газету», що опублікувала інтерв’ю з Піняєвим. Позовну заяву «Про захист честі, достоїнства і ділової репутації» було подано в Басманний міжмуніципальний суд командуванням полку. Як заявив командир полку Олег Чурилов, дана стаття образила не тільки честь полку, але і всієї російської армії, оскільки такого рядового в вересні 1999 року в полку не було. «І те, що солдат може проникнути на склад, де зберігається озброєння і вибухові речовини, не відповідає дійсності, тому що він не має права в нього ввійти під час несення вартової служби».

Загалом, Піняєва не було, але під суд його віддали. У мішках був цукор, але мало місце «розкриття державної таємниці». А в суд на «Нову газету» 137-й полк подав не через статі про гексоген, а тому, що вартовий під час служби не має права зайти на охоронюваний ним склад, і зворотні твердження на цю тему ображали російську армію.

З детонаторами теж виходило не гладко. Детонатор, як би не намагався переконати у зворотному Зданович, був справжній, бойовий, про що твердо заявив в інтерв’ю агентству «Інтерфакс» 24 вересня голова Рязанської обласної Думи Володимир Федоткін: «Це був самий справжній вибуховий пристрій, ніяких навчань».

Детонатор — дуже важливий формальний момент. За інструкцією навчання з бойовим детонатором на цивільному об’єкті і з цивільним населенням проводити не можна. Поміркуйте самі, детонатор можуть вкрасти (тоді за це хтось повинний нести відповідальність), його можуть підірвати діти чи бомжі, якщо знайдуть детонатор у мішках з цукром. Якби детонатор не був бойовим, кримінальну справу не могли б розпочати за статтею 205-ю КК РФ (тероризм), вона була б порушена за фактом виявлення вибухівки і передана в МВС, а не у ФСБ. Зрештою, якщо говорити про «навчання», пильність рязанців перевірялася на швидке виявлення мішків з вибуховою речовиною, а не на роботу з детонатором. З бойовим детонатором таку перевірку ФСБ проводити не могла.

Щоб переконатися, що це дійсно так, «Нова газета» звернулася до одного з військових фахівців, полковника, і задала йому питання, «чи проводяться навчання із застосуванням реальних вибухових речовин» і «чи існують інструкції і постанови, що регламентують подібну активність». От що відповів полковник:

«Потужні вибухові пристрої не використовують навіть у навчаннях з бойовою стріляниною. Обходяться вибуховими пакетами. Якщо ж потрібно перевірити вміння знаходити і знешкоджувати вибуховий пристрій, наприклад міну, використовують макети, в яких немає ані детонатора, ані тротилу. Заняття з підривної справи, звичайно, включають реальний підрив досить сильних вибухових пристроїв (фахівці повинні вміти їх знищувати). Але […] проводяться такі навчання локально, без сторонніх. Присутні винятково підготовлені люди. Про залучення цивільного населення і мови не йде. Усе це строго регламентовано. Є наставляння з інженерного забезпечення, наставляння з розмінування, що відповідають інструкції і накази. Безумовно, для армії і спецслужб вони подібні».

Непосвяченому важко зрозуміти, що ховається за безвинною фразою «порушена кримінальна справа за ст. 205». Насамперед це означає, що слідство буде проводитися не по лінії МВС, а по лінії ФСБ, тому що теракт — це підслідність ФСБ. ФСБ й так перевантажена справами, зайвої справи не візьме. І якщо вона прийняла справу, то, виходить, підстави були вагомі (цими вагомими підставами були результати експертизи). Нагляд за слідством ФСБ здійснює прокуратура, а розшук злочинців разом із ФСБ здійснює МВС. Злочин, за яким порушена кримінальна справа, протягом доби доповідається черговому по ФСБ Росії за телефонами (095) 224-3858 і 224-1869; або за телефонами оперативного зв’язку 890-726 і 890-818; або за телефоном високочастотного зв’язку 52816. Про всі повідомлення, що надійшли, черговий доповідає щоранку у формі складеного ним зведення особисто директору ФСБ. Якщо ж відбувається щось серйозне, наприклад, запобігання теракту в Рязані, черговий вправі зателефонувати директору ФСБ додому, навіть вночі. Окремим зведенням щодня доповідаються матеріали ЗМІ про ФСБ і про співробітників ФСБ.

Протягом декількох діб з дня порушення кримінальної справи по лінії ФСБ складається ще й аналітична довідка по лініях роботи. Наприклад, начальник відділу з боротьбі з тероризмом рязанського УФСБ складає довідку на ім’я начальника Управління з боротьбі з тероризмом ФСБ Росії. Ця довідка потім надходить через секретаріат заступнику директора ФСБ, що курирує відповідний департамент. Відтіля довідка надходить директору ФСБ. Тож про виявлення в підвалі рязанського будинку мішків з вибухівкою і бойового детонатора Патрушев знав не пізніше 7 години ранку 23 вересня. Коли навкруги вибухи, підлеглому не докласти нагору про відвернений теракт — рівносильно самогубству. Адже запобігання теракту — радісна подія. Це і нагороди, і підвищення в посаді, і преміальні. І суспільний резонанс, нарешті.

А тут замість свята — незручна ситуація. У зв’язку з інцидентом в Рязані Зданович заявив 24 вересня, що ФСБ вибачається перед жителями міста. Звернімо увагу на те, що ще добу назад в інтерв’ю НТВ Зданович не перепрошував. Отже, директива звести все до ідіотизму, щоб не отримати обвинувачення в тероризмі, Здановичу була спущена Патрушевим саме 24 вересня:

«Генерал Олександр Зданович вибачився сьогодні від імені Федеральної служби безпеки Росії перед жителями Рязані за заподіяні ним в ході антитерористичних навчань вимушені незручності, а також пережиту ними психологічну напругу. “Спецслужба дякує рязанцям за виявлені пильність, витримку і терпіння”,— підкреслив він. В той же час Зданович закликав росіян поставитися із розумінням до необхідності проведення “в твердому режимі” перевірки рівня готовності, в першу чергу правоохоронних органів, до забезпечення безпеки населення, а також пильності самих громадян в умовах тероризму, що активізувався. Генерал розповів, що на цьому тижні ФСБ РФ провела в ряді міст Росії в рамках операції “Віхрь-Антитерор” заходи щодо перевірки реакції місцевих правоохоронних органів, включаючи територіальні підрозділи самої ФСБ, і населення на “змодульовані” дії терористів по встановленню вибухових пристроїв. Як констатував представник спецслужби, при цьому “були виявлені серйозні недоліки”. “Нажаль, в деяких з перевірених міст ніякої реакції на «потенційні закладки» правоохоронними органами проявлено не було”. ФСБ, за словами Здановича, проводила операцію в максимально наближених до реальної терористичної загрози умовах — інакше не було би ніякого сенсу в подібних перевірках. Природньо, що при цьому ані місцеві органи влади, ані місцеві правоохоронні структури не були поінформовані про “терористів”. Саме тому результати перевірки дають правдиву картину забезпеченості рівня безпеки росіян в різних містах країни. Остання в ряду перевірених міст, Рязань, виявилася, як підкреслив генерал, далеко не останньою за пильністю населення, але, на жаль, не настільки ж благополучною в діях правоохоронних органів. В даний час у ФСБ РФ йде аналіз результатів проведеної перевірки для того, щоб терміново внести необхідні корективи в роботу правоохоронних органів по забезпеченню безпеки життя росіян. Після підведення підсумків і з’ясування причин “збоїв” в самій операції, завірив Олександр Зданович, негайно буде вжито належних заходів».

Таким чином, ФСБ зробила неоднозначну заяву про те, що Рязань була останнім містом, в якому проводилися навчання. Тим часом саме з 23 вересня ФСБ починає в терміновому порядку (і всупереч заяві Здановича) організовувати навчання з перевірки пильності населення. Преса майорить повідомленнями про «навчальні закладки», що зовсім неможливо відрізнити від хуліганських витівок телефонних терористів: то в одному, то в іншім людному місці — на поштах, в установах, у крамницях — закладаються муляжі бомб, а наступного дня в ЗМІ даються барвисті описи того, як саме змучені жителі не звернули на муляж уваги. Це Патрушев забезпечував собі алібі — намагався довести, що рязанські «навчання» були ланкою в ланцюзі перевірок, організованих дурною ФСБ по всій Росії.

Як тільки не збиткувалися журналісти. Як тільки вони не обзивали цих тупих феесбешників, що не спіймали жодного справжнього терориста, але натомість проводять дурні військові ігри в країні, де дійсно орудує тероризм. Назви типу «Підлість і тупість ФСБ», «Федеральна служба провокацій», «Країна наляканих ідіотів», «Людина людині — собака Павлова» чи «Спецслужби поімєлі рязанців» — не сильно виділялися на загальному тлі. Але «підле і тупе» керівництво ФСБ із разючою впертістю проводило все нові й нові «навчальні закладки» і чомусь не занадто ображалося на журналістів, що осміліли. Крім одного випадку: коли вони писали про Рязань.

От кілька типових «навчань» кінця вересня — жовтня 1999 року.

— У Москві співробітники ФСБ прийшли у відділення міліції з коробкою, на якій було написано «бомба». Їм дозволили пройти в приміщення, де перевіряючі залишили вантаж в одному з кабінетів, і вийшли. Знайшли коробку тільки через два дні.

— Муляж вибухового пристрою підкладений в Москві в піцерії на Волхонці (не виявлений).

— В підмосковній Балашихе на початку жовтня знайшли закинутий будинок, зробили вигляд, що в ньому був вибух, і проводили потім в будинку і довкола нього навчання з залученням міліції, ФСБ і МНС з порятунку потерпілих від вибуху, що відбувся.

— Чи то навчання, чи то хуліганства з підкладанням муляжів бомб неодноразово відбувалися в Тулі та в Челябінську.

— Наприкінці жовтня в Омську співробітники Управління ФСБ Омської області за фальшивими документами безперешкодно заїхали на автомобілі на територію підприємства Омськводоканал і, долаючи трьохрівневий захист підприємства, «підірвали» ємності з рідким хлором.

— В Іванові феесбешники заклали мішки з цукровим піском у підвал п’ятиповерхового житлового будинку (не виявлені).

— Там же муляж вибухового пристрою був залишений в тролейбусі. Пильні пасажири відразу помітили коробку з дротами і віддали її водієві. Той забрав її до себе в кабіну і їздив з нею весь день. Потім привіз коробку на кінцеву зупинку і сам її розібрав.

— Знову в Іванові залишили в таксі коробку з муляжем бомби. Водій возив її цілий день, а потім викинув на узбіччя, де вона пролежала ще кілька годин, так і не помічена перехожими.

— 22 вересня в туалеті Центрального ринку в Іванові знайшли вибуховий пристрій. Ринок оточили, всіх продавців і покупців терміново евакуювали. Прибулим військовим потрібна була година, щоб розібратися, з якою саме бомбою вони мають справу. Бомба виявилася муляжем. Правоохоронні органи взялися з’ясовувати, хто так професійно «пожартував», тим більше що муляж знаходився в туалеті, призначеному для вузького кола працівників ринку, і зачинявся на замок. На пошуки зловмисників кинули весь особовий склад іванівської міліції. У розпал операції представники ФСБ Москви зробили офіційну заяву: на ринку проходили навчання. Муляж підклали московські співробітники ФСБ.

— В Тол’яті «замінували» Волзький автозавод (ВАЗ). Муляж вибухового пристрою знайшли і знешкодили. Там же «підірвали» один з міських готелів, у якому знаходилося до 50 чоловік. На «порятунок» відвели півтори години. У навчаннях брали участь міліція, пожежні, МНС, «швидка допомога» і газовики. На Чапаєвському м’ясокомбінаті теж провели учбове мінування. Працівник, що знайшов «вибуховий пристрій», розібрав його, а годинниковий механізм, закладений у муляжі, забрав собі.

— У Новомосковську Тульської області співробітник ФСБ, що переодягся в диверсанта, проникнув на хімічний комбінат «Азот», написав на цистерні з аміаком «заміноване» і, ніким не помічений, зник. За два тижні до навчань на засіданні губернської антитерористичної комісії представник «Азоту» заявив, що власними силами вони не в змозі охороняти підприємство, а на позавідомчу охорону грошей немає.

Навчання з наслідками були проведені в Санкт-Петербурзі. Вантажівку з номером іншого міста, наповнену мішками з умовною вибухівкою, припаркували на спецстоянці перед будинком Слідчого управління ГУВД і УФСБ Санкт-Петербурга і Ленінградської області на Захар’євській вулиці. Машина «терористів», не привертаючи уваги, простояла там цілу добу, хоча вантажівок на відомчій стоянці ніколи не було. Результатом проведеного навчання було звільнення з посади начальника ГУВД Санкт-Петербурга і Ленінградської області генерал-майора міліції Віктора Власова (заради цього, власне, і припаркували до ГУВД вантажівку).

Кожний теракт, що не відбувся чи був відвернений, а то й просто бандитську витівку тепер легко списували на можливе навчання ФСБ. На початку жовтня з дев’ятиповерхового будинку № 4 по 3-й Гражданській вулиці в Москві були спішно евакуйовані мешканці. На кам’яних сходинках, що ведуть у підвал, хтось знайшов чотири шухляди з 288 мінними детонаторами. Такої кількості вибухівки було достатньо, щоб підірвати будинок.

Як стверджували мешканці, у дворі їхнього будинку зупинилися дві автомашини «Жигулі». Кілька міцних чоловіків витягли з багажників машин чотири масивних дерев’яних ящики, оббитих залізом, і, залишивши їх на підвальних сходинках, зникли. Через півтори хвилини перші міліцейські наряди вже працювали на місці події. Ще через п’ятнадцять хвилин ящики оглядали спеціалісти вибухотехніки ФСБ, а навколо будинку була створена так звана зона відторгнення.

Міліція не змогла встановити, кому належать машини, з яких вивантажували боєприпаси. Фотороботи терористів спортивної статури скласти також не удалося. А в міліціонерів, що вели розслідування, крім традиційної версії про «чеченський слід» з’явилася ще і версія про перевірку пильності, проведену спецслужбами.

Звернемо увагу на те, в якому режимі працювали правоохоронні органи Рязані в дні, коли Патрушев вирішив провести там «навчання». В період з 13 по 22 вересня рязанські спецгрупи більш сорока разів виїжджали на повідомлення жителів про закладені вибухові пристрої. Так, 13 вересня протягом 20 хвилин з будинку № 18 по вулиці Костюшко і прилягаючих до нього будинків були евакуйовані всі жителі. За півтори години будинок був обстежений від підвалів до горищ. В операції взяли участь курсанти ВДВ, наряди міліції, бригади «швидкої допомоги», співробітники ГОиЧС, сапери ОМОНа. Подібна евакуація була проведена також з будинку по вулиці Інтернаціональної. У ці ж дні довелося евакуювати редакцію газети «Вечірня Рязань» і учнів школи № 45. Усюди тривога виявилася помилковою.

В один з під’їздів будинку № 32 на Станкозаводской школярі з бешкетництва підкинули бойовий снаряд РГД-22.

Операція по розмінуванню проводилася також в центрі міста, на Майдані Перемоги. Там підозрілим предметом виявився вкопаний в землю порожній газовий балон.

Крім цього в місті йшла операція «Віхрь-Антитерор» по напрямках «Динаміт» та «Іноземець». Спецзагони щодоби три рази на день перевіряли 3.812 міських підвалів і 4.430 горищ.

Вдень 22 вересня з московського ФСБ в Рязань прийшло повідомлення, що за наявною в Москві інформацією один з будинків по вулиці Бірюзова замінований. Який саме, невідомо. В Рязані негайно почалася перевірка всіх будинків вулиці. Тимчасово були евакуйовані тисячі людей, перевірені всі квартири. Знайдено нічого не було. Пізніше з’ясувалося, що тривога була помилковою, а організував її телефонний терорист. Отут-то Патрушев і вирішив перевірити пильність рязанців в нічних умовах.

Закладка мішків у житловому будинку в Рязані не могла бути навчальною з ряду формальних обставин. При проведенні навчань в обов’язковому порядку повинен бути заздалегідь складений план навчань. В ньому повинні бути визначені: керівник навчань, його заступник, спостерігачі і ті, кого перевіряють (жителі Рязані, співробітники УФСБ по Рязанській області і т.ін.). В плані повинні бути розписані питання, що підлягають перевірці. План повинний мати так звану легенду, своєрідний сценарій спектаклю, що ставиться. У випадку з Рязанню — сценарій закладання в підвал житлового будинку мішків з цукровим піском. В плані повинне бути обговорене матеріальне забезпечення навчань: автотранспорт, кошти (наприклад, на покупку трьох мішків цукру по 50 кг кожний), харчування (якщо в навчаннях бере участь велика кількість людей), озброєння, засоби зв’язку, система кодового зв’язку (кодові таблиці).

Після того весь цей план затверджується у вищестоящого керівництва, і тільки потім, на підставі затвердженого плану, видається письмовий (і тільки письмовий) наказ про проведення навчань. Перед безпосереднім початком навчань особі, що затвердила план навчань і віддала наказ про їхнє проведення, доповідається про початок навчань. Після закінчення навчань — доповідається про їхнє закінчення. В обов’язковому порядку складається доповідна записка про результати навчань, де визначаються позитивні підсумки і недоліки, заохочуються ті, що відрізнилися, караються ті, що провинилися. Цим же наказом списуються матеріальні цінності, витрачені чи знищені в ході навчань (в Рязанському випадку — як мінімум три мішки з цукровим піском і патрон для детонатора).

Про плановане проведення навчань обов’язково повинен бути поінформований начальник місцевого УФСБ. Він перебуває в прямому підпорядкуванні у директора ФСБ, і перевіряти Сергєєва без санкції Патрушева ніхто не має права. Точно так само без санкції Сергєєва не мають права перевіряти співробітників рязанського УФСБ, підлеглих Сергєєва. Виходить, Патрушев і Сергєєв повинні були бути в курсі «навчань» і зобов’язані були зробити заяву про проведені «навчання» вже ввечері 22 вересня. Тим часом з боку Патрушева така заява пішла тільки 24 вересня, а з боку Сергєєва не пішла зовсім, тому що про «навчання» він нічого не знав.

Відповідно до положення ФСБ має право перевіряти тільки себе. Вона не може перевіряти інші структури чи приватних громадян. Якщо ФСБ перевіряє МВС (наприклад, рязанську міліцію), то це вже спільні з МВС навчання, і про їх інформуються ще й відповідні керівники МВС в центрі і на місцях. Якщо навчання стосуються цивільного населення (як було в Рязані), то залучаються ще й служби цивільної оборони і МНС. В усіх випадках, складається спільний план навчань, що підписується керівниками всіх відомств. Затверджується цей план в особи, що курирує всі залучені до навчання силові структури.

Навчання можуть бути максимально наближеними до реальної ситуації, наприклад навчання з бойовою стріляниною. Однак проводити навчання, при яких можуть постраждати чи люди ж може виникнути небезпека зараження навколишнього середовища, категорично забороняється. Особливо обговорена заборона на проведення навчань у відношенні військовослужбовців і підрозділів, що несуть бойову службу, чи кораблів, що коштують на бойовій вахті. Якщо прикордонник коштує на посаді, заборонено заради перевірки його пильності імітувати перехід границі. Якщо є охоронюваний об’єкт, не можна в рамках навчань нападати на об’єкт.

Бойова служба відрізняється від навчань тим, що під час служби розв’язуються бойові задачі з бойовою зброєю. В кожному роді військ (і в міліції) є статут бойової служби, в якому усе розписано до деталей. 22—23 вересня 1999 року в Рязані рязанські міліцейські патрулі несли бойову службу зі зброєю і спеціальними засобами, які мали право застосовувати при затримці співробітників ФСБ, що закладають незрозумілі мішки в підвал житлового будинку. Вся міліція Рязані після серії вибухів в Росії працювала в посиленому режимі, в умовах реальної небезпеки здійснення терактів. А виходить, при проведенні неоголошених навчань невдачливих співробітників ФСБ могли просто пристрілити.

А тут ще кримінальна справа за ст. 205. Це означає, що слідчий виписав постанову про розшук і затримку підозрюваних і що їх при затримці могли вбити. Підстави про порушення кримінальної справи чітко визначені в Кримінально-процесуальному кодексі (УПК) РФ. Там немає підпункту про порушення кримінальної справи в ході навчань чи в зв’язку з навчаннями. Необґрунтоване чи незаконне порушення кримінальної справи є злочин саме по собі, так само як і його незаконне припинення.

І нарешті, навчання не могли проходити без спостерігачів, тобто тих, хто з боку оцінює результати навчань, складає потім звіти про досягнення і промахи, заохочує, стягує, робить висновки. В Рязані спостерігачів не було.

Якби Патрушев, всупереч всім існуючим нормам, статутам і положенням наважився все-таки віддати наказ про проведення таємних навчань, його вчинок варто було б вважати злочином. Почнемо з того, що Патрушев порушив «Федеральний закон про органи Федеральної служби безпеки в Російській Федерації», прийнятий Державною думою 22 лютого 1995 року і затверджений президентом. Стаття 8 цього закону говорить, що «діяльність органів Федеральної служби безпеки, застосовувані ними методи і засоби не повинні заподіювати збиток для життя і здоров’я людей і наносити шкоду навколишньому середовищу». Стаття 6 цього ж закону докладно описує обов’язки ФСБ і права громадян:

«Держава гарантує дотримання прав і свобод людини і громадянина при здійсненні органами Федеральної служби безпеки своєї діяльності. Не допускається обмеження прав і свобод людини і громадянина, за винятком випадків, передбачених федеральними конституційними законами і федеральними законами.

Особа, яка вважає, що органами Федеральної служби безпеки або їх посадовими особами порушені її права і волі, має право оскаржити дії зазначених органів і посадових осіб у вищому органі Федеральної служби безпеки, прокуратурі чи суді.

Державні органи, підприємства, установи й організації, незалежно від форм власності, а також суспільні об’єднання і громадяни мають право відповідно до законодавства Російської Федерації одержувати роз’яснення й інформацію від органів Федеральної служби безпеки у випадку обмеження своїх прав і свобод. […]

У випадку порушення співробітниками органів федеральної служби безпеки прав і свобод людини і громадянина керівник відповідного органа Федеральної служби безпеки, чи прокурор суддя зобов’язані вжити заходів по відновленню цих прав і свобод, відшкодуванню заподіяного збитку і притягненню винних до відповідальності, передбаченої законодавством Російської Федерації.

Посадові особи органів федеральної служби безпеки, що допустили зловживання владою чи перевищення службових повноважень, несуть відповідальність, передбачену законодавством Російської Федерації».

Відповідно до статей КК РФ описані в 6-й статті федерального закону про ФСБ злочини підпадають під наступні статті кримінального кодексу:

Ст. 286. Перевищення посадових повноважень.

Здійснення посадовою особою дій, що явно виходять за межі її повноважень і призвели до істотного порушення прав і законних інтересів громадян чи організацій […]. Те ж діяння, вчинене особою, що займає державну посаду Російської Федерації […] із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування; із застосуванням зброї чи спеціальних засобів; із заподіянням тяжких наслідків, карається позбавленням волі на термін від трьох до десяти років з позбавленням права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю на термін до трьох років.

Ст. 207. Свідомо не правдиве повідомлення про акт тероризму.

Свідомо не правдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу чи про інші дії, що створюють небезпеку загибелі людей, заподіяння значного майнового збитку […] карається штрафом […] або позбавленням волі на термін до трьох років.

І, нарешті, стаття 213.

Хуліганство — грубе порушення суспільного порядку, що виражає явну неповагу до суспільства, […] карається […] позбавленням волі на термін до двох років.

Посадова особа, що займає державну посаду — директор ФСБ Патрушев, — віддав наказ про проведення за допомогою спеціальних засобів (мішків з незрозумілим вмістом і мисливським патроном) насильницького виселення на всю ніч мешканців рязанського будинку. Результатом цієї абсолютно протиправної дії, не передбаченої військовими чи цивільними статутами, положеннями і законами, були тяжкі наслідки у формі збитку здоров’ю і психологічних потрясінь громадян, зокрема серйозна застуда однієї дитини, яку мати за наказом міліції витягла на вулицю прямо з ванни, не встигнувши його толком одягти, а також серцеві приступи і гіпертонічні кризи в декількох мешканців.

Принаймні два фахівці-медики дали висновки щодо психологічних наслідків «навчань» для вигнаних з будинку людей. На думку глави організаційної служби психотерапевтичної допомоги Комітету охорони здоров’я Москви Миколи Кирова, мешканці будинку в Рязані одержали серйозну психологічну травму: «Це порівняно з тим, що люди пережили б під час дійсного теракту. А люди, що пережили вибух, — це вже зовсім інші люди, вони безпосередньо наблизилися до межі життя і смерті. Такі серйозні моменти вже ніколи не залишають свідомість.

Хоча б в середині експерименту треба було повідомити мешканцям будинку, що тривога не дійсна, а навчальна».

Головний психотерапевт Москви Юрій Бойко намалював навіть більш безрадісну картину: «В результаті непевності і страху різко збільшиться споживання нікотину, спиртного і просто продуктів харчування. Частина населення вже сьогодні прагне одержати допомогу в непрофесіоналів: зростає інтерес людей до різного роду сект, магів, ворожок». (Від трьох до десяти років зі звільненням з посади на три роки.)

Знаючи про те, що в Рязані проводяться навчання, Патрушев протягом півтори доби не сповіщав про це громадськості і жителям будинку в Рязані, а це рівнозначно свідомо не правдивому повідомленню про теракт. (Обмежимося грошовим штрафом.)

Ну і згідно 213-ї статті за явну неповагу до суспільства — ще два роки.

Відзначимо також, що відповідно до частини IV «Положення про Федеральну службу безпеки Російської Федерації» від 6 липня 1998 року «Директор ФСБ Росії несе персональну відповідальність за виконання задач, покладених на ФСБ Росії й органи Федеральної служби безпеки». Цікаво, чи візьметься за цю справу генпрокуратура Росії?

Щоб порівняти те, що відбулося в Рязані зі світовою практикою, приведемо витримки з інтерв’ю бригадного генерала Джона О’коннора, що очолював так званий летючий загін британського Скотланд-Ярду — спецназ, що використовується в боротьбі з терористами й особливо небезпечними злочинцями. На питання, що він думає про події в Рязані, генерал відповів:

«Я був абсолютно шокований. […] Якби щось подібне трапилося у Великобританії, то організатор такої провокації був би відданий за це до суду. За 38 років служби в поліції я жодного разу не чув ні про що подібне. Причому не тільки в британській поліцейській практиці, але й у поліцейській практиці інших європейських країн. Мені навіть важко зрозуміти можливі мотиви, якими керувалися організатори цієї акції. Навіть якщо вони хотіли перевірити пильність населення, його реакцію на можливу знахідку бомби і вибухової речовини, то таку реакцію підказує елементарна логіка. Це може породити лише страх і паніку. Можлива реакція населення на потенційні теракти повинна вивчатися психологами і соціологами, а не перевірятися безвідповідальними людьми за допомогою незаконних і, я б навіть сказав, злочинних методів. Адже організатори цієї так званої перевірки пильності, можливо, самі того не бажаючи, стирають грань між терористами й поліцією. З погляду професійної моралі вони використовували методи тих сил, з якими покликані боротися».

Навчання не могли проводитися на викраденій машині. Викрадення автомашини згідно КК РФ є злочином, крадіжкою. Особа, що вчинила такий злочин, несе кримінальну відповідальність. За законом про ФСБ вчиняти злочини співробітники не мають права навіть при вирішенні бойових задач. При проведенні оперативних навчань з оперативним складом використовується тільки службовий транспорт ФСБ (в тому числі оперативні автомашини, яких у ФСБ два автопарки тільки в центральному апараті). Якщо таку машину зупиняє ДАІ, наприклад, за перевищення швидкості на трасі Рязань, чи ж затримує рязанська міліція, через те, що московський номер машини заклеєний підозрілим папірцем, машина відразу визначається як така, що перебуває на спецобліку. Для будь-якого міліціонера це завжди вказівка на те, що машина є оперативним транспортом правоохоронних органів чи спецслужб.

Навчання неодмінно проводилися б на оперативному транспортному засобі. Навпроти, теракт на оперативній машині ФСБ робити не могла. Машину могли помітити (і помітили), визначити (і визначили). І як би некрасиво виглядало, якби терористи підірвали будинок в Рязані, використовуючи машину, що числиться за автопарком ФСБ. А якщо терористи підривають будинок на викраденій машині, це звично і природньо. З іншого боку, якщо співробітників ФСБ вдень (не вночі) зупинять на викраденій машині для рутинної перевірки чи за перевищення швидкості, вони покажуть свої службові посвідчення чи «документи прикриття», і ніякий міліціонер не стане перевіряти документацію на машину, а тому не довідається, що машина в розшуку.

На оперативній роботі в співробітників ФСБ у виді «документа прикриття» в кишені часто лежить посвідчення працівника МУРу, видрукуване в спеціальній лабораторії ФСБ. Саме мурівське посвідчення капітана карного розшуку Олександра Євгеновича Матвєєва, видане ГУВД Москви за номером 03726, показав при затримці 14 травня 1999 року журналіст «Московського комсомольця» Хінштейн, відомий своєю надзвичайною і далеко не випадковою поінформованістю в справах, що зберігаються в сейфах спецслужб. До речі, у Хінштейна був ще й спецталон, що забороняє міліції оглядати машину. На питання міліції про походження документів Хінштейн чесно відповів, що вони належать йому і є «документами прикриття».

Якщо такі службові посвідчення знайшлися в Хінштейна, можна собі уявити, який арсенал «документів прикриття» мали при собі феесбешники, що відправляються на вибух будинку в Рязані. А якщо раптом при перевірці документів на машину відкривається, що вона викрадена, завжди можна сказати, що машину тільки що знайшли і женуть, щоб повернути власнику.

Автомашина, на якій приїхали терористи, — єдиний доказ, що залишається після вибуху житлового будинку. Єдиний слід, що може вивести на злочинців. Автомашина — найслабкіша ланка в підготовці і проведенні будь-якого терористичного акту. Інакше як на викраденій машині не можна було підривати будинок в Рязані.

На закінчення хотілося б привести думку колишнього генерального прокурора Росії Ю. И. Скуратова, висловлену ним в інтерв’ю паризькій газеті «Російська думка» (опублікована 29 жовтня 1999 року):

«Мене дуже сильно збентежило й насторожило те, що сталося в Рязані. Тут дійсно можна вибудувати схему: самі спецслужби були причетні до підготовки вибуху в Рязані, а коли їх притисли, вони дуже незграбно виправдувалися. Мене дуже дивує, чому прокуратура так до кінця і не розібралася з цим епізодом. Це її задача».

Таким чином, немає ніяких вказівок на те, що в Рязані проводилися навчання, крім голослівних заяв керівника ФСБ Патрушева, Здановича і деяких інших офіцерів ФСБ. Навпаки, все говорить за те, що в Рязані дійсно був відвернений теракт. Залишилося тільки, щоб замовники, організатори, винуватці й посібники цього злочину постали перед судом і були засуджені. Оскільки ми знаємо їхні імена, посади, службові і домашні адреси, затримати підозрюваних злочинців буде не важко.

Глава 6

ФСБ вдається до масового терору: Буйнакськ, Москва, Волгодонськ

Це не люди, це справжні виродки, яких, як скажених собак, треба просто відстрілювати. Але оскільки ми діємо в рамках закону, то, природно, треба їх викрити та щоб вони постали перед судом. Терористи … якісь системи страховки можуть придумати. В тому числі знищення безпосередніх виконавців. Я цього цілком не виключаю.

З інтерв’ю А. Здановича радіостанції «Эхо Москвы» 16 вересня 1999 р.

У Буйнакську, Москві та Волгодонську виконавців терактів не знайшли. А про організаторів ми можемо здогадуватися лише за аналогією з Рязанню. В цих трьох містах рязанський варіант «навчань» було доведено до запланованого кінця — що обірвав та скалічив життя кількох сотень людей.

У серпні 1999 року на свободі були всі учасники угруповання Лазовського, навіть Воробйов. Тоді саме завершувалася чергова військова операція в Дагестані, куди проникли чеченські сепаратисти. Відтоді багато було сказано про вторгнення чеченців у Дагестан. Стверджували, що ця операція була спланована в Кремлі й спровокована спецслужбами. Російські ЗМІ рясніли статтями про конспіративну зустріч Шаміля Басаєва з керівником адміністрації президента Олександром Волошиним у Франції, організовану співробітником російської розвідки А. Суріковим. Фактів для однозначних висновків маємо небагато. Точка зору російського уряду щодо питання про вторгнення чеченців у Дагестан відома. Тому ми подамо думку чеченської сторони, зокрема Ільяса Ахмадова — чеченського міністра закордонних справ в уряді Аслана Масхадова:

«Керівництво Чечні засудило дагестанський похід. Для нас це справді велика проблема. Але пригадайте, що було в липні, коли російська армія знищила наш блокпост, а потім на нашу територію увійшов цілий батальйон російських солдатів. Хіба це не провокація? До Басаєва приходили паломники з Дагестану з проханням звільнити їх від “російського ярма”, а коли він розпочав похід, з екрана телевізора почали говорити, що їм цього не треба й вони хочуть жити в Росії. Це шито білими нитками».

На думку Абдурашида Саїдова, засновника та колишнього голови Ісламсько-Демократичної партії Дагестану, починаючи з 1997 року, після прийняття парламентом Дагестану відомого закону «Про боротьбу з ісламським фундаменталізмом», відбувалося активне «витискування» релігійної меншості (ваххабітів) з Дагестану в Чечню. Ваххабітам у Дагестані створювали нестерпні умови життя, їх переслідували та загрожували фізичною розправою. При цьому керівництво Дагестану чудово розуміло, що в Чечні ваххабітів зустрінуть із радістю. «Витиснуті» до Чечні дагестанські ісламісти ставали опозиціонерами, і згодом готові були повернутися до Дагестану, але вже як нові керівники держави. Чутки про майбутнє вторгнення з Чечні ходили Дагестаном уже в 1997—1998 роках. Тоді ж Росія оголила кордони з Чечнею в Цумадинському, Ботлихському, Казбеківському районах Дагестану. Активісти радикальної дагестанської опозиції вільно пересувалися територією двох республік. Але ФСБ, яку тоді очолював Путін, на це не реагувала. Не виключено, що в оточенні лідера дагестанських ісламістів-радикалів Багаудіна, що переховувався в Чечні від переслідувань, були провокатори, які виконували завдання певних російських силових відомств, і що саме ці люди в потрібний момент підштовхнули Багаудіна, а через нього — Басаєва й Хаттаба — до вторгнення в Дагестан. З травня-червня 1999 року в Грозному вже кожен базарний торговець знав, що вторгнення до Дагестану неминуче. Тільки російські спецслужби чомусь про це не здогадувалися. З липня в дагестанському селі Ечеда, в Росії, перебували кількасот озброєних ваххабітів-дагестанців, які заздалегідь окопалися, закріпилися у важкодоступних ущелинах на кордоні з Чечнею та Грузією. Задовго до приходу в Цумадинський район ісламських заколотників ці місця були нашпиговані зброєю. Наприкінці липня, в розпал паливної кризи в районі, просто під вікнами УВС і УФСБ Цумадинського району багатотонні вантажівки доставляли паливо в табори бойовиків. ФСБ і на це не реагувала, оскільки очікувана збройна сутичка між чеченцями й дагестанцями Кремлю була вигідна.

У той же час Багаудін отримував обнадійливі повідомлення від агентів: «Окрім працівників міліції, в Цумада нікого немає, та вони своїх чіпати й не будуть. Ми на раз будемо в райцентрі. Це твій рідний район, народ чекає тебе, підтримка забезпечена, вперед!». І Багаудін потрапив у пастку. До речі, напередодні вторгнення Басаєв пропонував Багаудіну спільні дії, але той відмовився від допомоги, і тому Басаєв з Хаттабом змушені були виступити окремо, в Ботлихському напрямі, дуже доречно й дуже вчасно для російського керівництва та організаторів передвиборчої кампанії Путіна. Тут і почалися в Росії небачені досі теракти.

Мотивацію вересневих терактів подала сама ФСБ. В офіційній довідці УФСБ в Москві та області було сформульовано цілі терористів, котрі підірвали житлові будинки в Москві у вересні 1999 року: «Однією з основних версій, які розглядає слідство, є здійснення терористичного акту, спрямованого на дестабілізацію обстановки в Москві, залякування населення та здійснення впливу на прийняття владою певних рішень, вигідних організаторам акції». Таку ж думку, але на рівні фейлетона, сформулювала газета «Вечерняя Москва»: «Головна мета терористів — створити в суспільстві гнітючу й огидну атмосферу. Щоби я, злякавшися, дав у пику моєму сусідові-кавказцю, а він би схопив “кінжал”, і пішло-поїхало… Щоби партія ідіотів вийшла з підпілля й почалися масові арешти. Не питай, що це за партія, і де воно, це підпілля».

Зрозуміло, на які «певні рішення» влади можна було вплинути вибухами, а на які — не можна. На рішення про введення військ Чечню вибухами вплинути було легко. А ось вплинути потрібним для чеченців чином на рішення про надання Чечні формальної незалежності (неформальна незалежність у Чечні на той час була) терактами було цілком неможливо. Інакше кажучи, вибухи були потрібні спецслужбам у Росії для початку війни з Чечнею, а не повстанцям у Чечні для юридичного визнання незалежності республіки. Що це саме так, довів час: війна почалася, спецслужби прийшли до влади в Росії, незалежність Чечні закінчилася. І все це — результат проведених у вересні терактів.

31 серпня 1999 року проводиться випробувальний теракт у торгівельному комплексі «Охотный ряд», на Манежній площі. Загинула одна людина, 40 отримали поранення. Уряд негайно запропонував на розгляд «чеченську версію», хоча важко було припустити, що чеченці влаштовуватимуть теракт у комплексі, генеральним директором якого є відомий чеченець Умар Джабраїлов. За підготовку та проведення теракту згодом був заарештований «такий собі Риженков», який, згідно з версією ФСБ, «видає себе за генерала ФСБ». Тим часом про генерала ФСБ Риженкова, що «напевно працює» на терористів, ще в 1996 році доповідав ФСБ полковник Микола Васильович Зеленько, начальник військової розвідки 8-го армійського корпусу генерала Рохліна.

Військова розвідка справді займається оперативною роботою, в тому числі й на території Росії, і має власну агентуру. 8-й армійський корпус дислокувався у Волгограді, воював у Чечні та особливо активно займався вербуванням агентів серед чеченців. У Волгограді на полігоні ГРУ проходив підготовку Шаміль Басаєв перед грузино-абхазьким конфліктом, причому його навчання проводила саме військова розвідка. Якщо Зеленько дізнався щось про організаторів теракту в «Охотному ряду» та про Риженкова або ж про теракти взагалі, він, безумовно, доповів про це генералу Рохліну, оскільки той був головою комітету Держдуми з питань оборони. Риженкова тоді не затримали. Навпаки, заарештували самого Зеленька.

Майже всю службу Зеленько відбув на Кавказі. Побував у всіх гарячих точках: Карабасі, Баку, Тбілісі, Абхазії, Дагестані та Чечні. У Грозному побувати не встиг, оскільки був важко поранений. До пораненого Зеленька на двадцятий день по операції на серці в госпіталь їм. Бурденка в Москві прийшли працівники ФСБ, звинуватили його у зберіганні незареєстрованого пістолета та намірі здійснити вбивство якогось бізнесмена й відвезли подалі від Москви — до тюрми в Челябінськ.

За що ж був заарештований Зеленько? Рохлін підтримував дружні стосунки з Володимиром Івановичем Петрищевим, який тоді був начальником військової контррозвідки ФСБ. Про інформацію, отриману від Зеленька, Рохлін зобов’язаний був доповісти Петрищеву. Тоді і почалися дивні історії. Спочатку був заарештований Зеленько, потім 3 липня 1998 року вбитий генерал Рохлін.

ФСБ сама підтвердила, що арешт Зеленька, вбивство Рохліна та терористичні акти в Росії пов’язані між собою. Всі справи вів один слідчий генпрокуратури — Н. П. Індюков, що мав великий досвід у розслідуванні замовних справ, у яких важливо було направити слідство хибним слідом. Саме Індюкову доручили вести слідство в справі Тамари Павлівни Рохліної, обвинуваченої в убивстві чоловіка. Віхи цього шедевра російської юриспруденції добре відомі. Після вбивства генерала Тамару Рохліну було заарештовано, в листопаді 2000 року засуджено на вісім років позбавлення волі. У грудні термін ув’язнення було скорочено вдвічі. 7 червня 2001 року Верховний суд РФ скасував вирок Рохліної, і 8 червня її було звільнено з-під варти. Версію про те, що генерала вбили троє невідомих у масках, Індюков розслідувати не став.

Але найбільш дивно, що й справу Зеленька, заарештованого за зовсім іншими звинуваченнями, що тягнуть на звичайний кримінал, також вів Індюков, причому до суду справу не довели, а після смерті Рохліна Зеленька без зайвого галасу звільнили.

На тлі цих дивних убивств, спірних розслідувань та спровокованих вторгнень 4 вересня 1999 року в військовому містечку в Буйнакську, в Дагестані, вибухає будинок. Загинули 64 його мешканці. Цей теракт однозначно пов’язували з поразкою загонів чеченських бойовиків у Дагестані, хоча чеченців серед виконавців терактів не було, а звинувачені в організації вибуху люди стверджували, що вони невинні. Того ж дня в Буйнакську виявили замінований автомобіль ЗІЛ-130, з 2,706 кг вибухової речовини. Автомобіль стояв на стоянці в районі житлових будинків та військового госпіталю. Вибуху запобігли тільки завдяки пильності місцевих громадян. Інакше кажучи, на заваді другому теракту в Буйнакську стали не спецслужби, а громадяни, так само, як і в Рязані.

У ніч на 9 вересня в Москві злетів у повітря дев’ятиповерховий житловий будинок № 19 по вулиці Гур’янова. Від вибуху бомби загинули 94 людини, 164 отримали поранення. Найперша версія: вибух газу. Проте вже наступного дня УФСБ в Москві та Московській області повідомило, що «руйнування 3-го та 4-го під’їздів будинку відбулося в результаті підриву бризантної суміші масою близько 350 кг. Вибуховий пристрій розміщувався на рівні 1-го поверху. В результаті проведення фізико-хімічних досліджень вилучених на місці події об’єктів на їхній поверхні виявлено сліди […] гексогена та тротилу».

Відразу ж після першого вибуху житлового будинку стало зрозуміло, що теракт – робота професіоналів. Йшлося не так про виконання теракту, як про його організацію та підготовку. Великий теракт, у якому використано сотні кілограмів вибухівки, транспорт і люди, важко підготувати швидко. На думку багатьох колишніх і дійсних працівників спецслужб, у тому числі колишнього співробітника ГРУ, полковника у відставці Роберта Бикова, терористи мали завозити вибухівку до Москви кількома партіями, протягом чотирьох-шести місяців. Моделювання терактів показало, що підготувати вибухи такого типу швидше, ніж за шість місяців, було неможливо. При побудові моделі враховувалися всі етапи: отримання замовлення, початковий розрахунок за планом будинку, виїзд на місце, коригування розрахунку, визначення оптимального складу вибухівки, замовлення на її виготовлення, остаточний розрахунок із поправкою на реальний склад вибухівки, оренда приміщення, завезення туди вибухівки тощо. Отже, підготовку мали розпочати ще навесні 1999 року. На той час чеченці ніяк не могли готуватися до терактів у відповідь на контрнаступ російських військ, оскільки вони тоді ще навіть не ввійшли в Дагестан.

Чутки про майбутні теракти витали в повітрі задовго до перших вибухів. 2 липня 1999 року журналіст Олександр Жилін отримав у своє розпорядження якийсь документ, датований 29 червня 1999 року. Жилін вважав, що документ походить з Кремля, що витік інформації організував Сергій Звєрєв, заступник глави президентської адміністрації, і що за це його було відправлено у відставку.

Зміст документа викликав здивування. Проте Жилін передав його віце-прем’єру московського уряду Сергію Ястржембському. Реакції Ястржембського не було (а ще за якийсь час Ястржембський пішов від Лужкова, що не дивно, і був узятий роботу Путіним — а ось це вже дивно). Якби документ оприлюднили після вибухів, усі б вирішили, що він є пізнішою фальсифікацією. До вибухів опублікувати документ під назвою «Буря в Москві» наважилася 22 липня «Московская правда»:

“Конфіденційно. Деяка інформація про плани щодо Лужкова Ю. М. та обстановки в Москві

З надійних джерел стало відомо наступне. Однією з аналітичних груп, що працюють на адміністрацію президента, розроблено план дискредитації Лужкова за допомогою провокаційних заходів, покликаних дестабілізувати соціально-психологічну ситуацію в Москві. Між собою розробники називають його “Буря в Москві”.

За повідомленням джерел, на місто чекають потрясіння. Так, планується проведення гучних терористичних актів (чи спроб терактів) стосовно низки державних установ: будинків ФСБ, МВС, Ради Федерації, Мосміськсуду, Московського арбітражного суду, низки будівель. Передбачається викрадення відомих людей та звичайних громадян “чеченськими бойовиками”.

Окремим розділом розписано “кримінально-силові” дії проти комерційних структур та бізнесменів, які підтримують Лужкова. Подано команду підняти й напрацювати додатково “оперативний” матеріал по Кобзону, Гусинському та Мост-медіа, Джабраїлову, Лучанському, Тарпіщеву, Таранцеву, Орджонікідзе, Батуриній (дружині Лужкова), Громову, Євтушенкову, П. Гусєву та інших персонах. Зокрема інциденти поблизу офісу Кобзона та “Русского золота” нібито відбулися згідно з планом, про який ідеться. Мета — створити тверду впевненість, що бізнес тих, хто підтримує Лужкова, буде зруйновано, а безпека його однодумців не є гарантованою.

Розроблено окрему програму, спрямовану на стравлювання між собою організованих злочинних груп, що діють у Москві, та провокування війни між ними, що, за задумом авторів, створить у столиці нестерпну криміногенну обстановку, з одного боку, та дозволить прикрити сплановані теракти проти держустанов кримінальними розбірками й хаосом — з іншого.

Ці “заходи” мають кілька цілей. Створення в Москві атмосфери страху та ілюзії кримінального свавілля. Ініціювання усунення з посту нинішнього глави УВС Москви. Нав’язування москвичам переконання, що Лужков втратив контроль над ситуацією в місті.

Крім того, за інформацією джерел, паралельно з цим у пресу буде вкинуто інформацію про те, хто в уряді Москви пов’язаний з мафією та організованою злочинністю. Зокрема головним куратором етнічних організованих злочинних груп буде зображений п.Орджонікідзе, якого в пресі пов’яжуть у тому числі з чеченськими злочинцями, “які отримали в розпорядження Київський вокзал, готель «Редиссон-Славянская», торговий комплекс на Манежній площі” тощо. Через “червону” та “патріотичну” пресу підуть матеріали про засилля Москви кавказцями, про їхнє свавілля в столиці на шкоду безпеці та добробуту москвичів. Статистика з цього приводу в МВС уже підбирається. Крім того, через цей самий канал будуть реалізовані вже сфабриковані матеріали про “зв’язки Лужкова з всесвітньою сіоністською чи сектантською організаціями”».

За кілька днів до вибухів з депутатом Держдуми Костянтином Боровим зустрівся один із офіцерів ГРУ та передав йому список учасників теракту, що містив кілька прізвищ. Боровий відразу ж передав список до ФСБ, але наслідків це попередження не мало. Боровий вважає, що він не був єдиним каналом, за яким у спецслужби йшли попередження про підготовку теракту, але жодних заходів щодо запобігання вибухам не було вжито.

Точку зору Борового можна було б ігнорувати, якби такої ж думки не дотримувався один із найвідоміших російських фахівців у галузі диверсійно-терористичної діяльності, колишній співробітник ГРУ, полковник у відставці Ілля Старинов. Він заявив, що в його відомстві просто не могли не знати про майбутні вибухи. Таке фатальне ігнорування сигналів про теракти можна пояснити лише тим, що їх готувала сама ФСБ.

Не виключено, що одним із організаторів вибухів у Москві був майор ФСБ Володимир Кондратьєв. 11 березня 2000 року по інтернету він надіслав свого покаянного листа «Я підірвав Москву!» в електронне видання «Агентство федеральних розслідувань» (FLB — FreeLance Bureau). Як і личить громадянам-патріотам, працівники сайту FLB негайно повідомили про лист у ФСБ. Про зміст листа сповістили Патрушева. З ФСБ прибули двоє спеціалістів-комп’ютерників, «скачали» листа та обіцяли в усьому розібратися. Більше їх ніхто не бачив. Наведемо витяги з цього листа. Треба, однак, підкреслити, що незалежної інформації про те, чи лист є справжнім, у нас немає.

«Так, це я підірвав будинок по вулиці Гур’янова в Москві. Я не чеченець, не араб, і не дагестанець, а найсправжнісінький росіянин — Володимир Кондратьєв, майор ФСБ, співробітник суворо засекреченого відділу К-20. Наш відділ було створено відразу після підписання Хасав’юртівських угод. Перед нами було поставлено завдання — організація та проведення операцій з дискредитації Чеченської Республіки з метою недопущення її світового визнання. Для цього нам були надані дуже широкі повноваження і майже необмежені фінансові та технічні можливості.

Одна з найперших розроблених нами та вдало здійснених операцій називалася “Ковпак”. Суть її полягала в тому, що ми їздили всіма колоніями Росії та вербували кримінальників (перевага надавалася особам кавказьких національностей), комплектували їх у групи, давали їм зброю, гроші, потім відвозили на територію Чечні й там їх випускали з єдиним конкретно поставленим завданням — викрадення людей, зокрема іноземців. І треба сказати, наші вихованці дуже вдало з цим впоралися.

Масхадов та його люди їздили по всьому світу, марно намагаючись заручитися закордонною підтримкою, а в цей час на території їхньої республіки зникали іноземці. Найбільш ефектну крапку в операції поставили викрадення та вбивство британських і новозеландського інженерів, здійснені за нашим наказом.

У червні минулого року наш відділ отримав нове завдання — викликати в країні загальну ненависть до Чечні та чеченців. При розробці ідей у нашому відділі ефективно практикувався brainstorm. Так під час чергової “мозкової атаки” народилися кілька ідей, серед яких: поширення по всій країні листівок із погрозами з боку чеченців, убивство загальної улюблениці Алли Пугачової, вибухи в житлових будинках; усе це планувалося скинути потім на чеченців. Про всі пропозиції було повідомлено керівництву ФСБ, яке зупинило свій вибір на останній ідеї як найбільш ефективній і дало нам “добро” на її здійснення.

Нами були заплановані вибухи в Москві, Волгодонську, Рязані, Самарі, а також у Дагестані та Інгушетії. Були вибрані конкретні будинки, підібрано та розраховано вибухівку. Операції дали кодову назву “Хіросіма”. Безпосереднє ж її здійснення було доручено мені, оскільки я був єдиний у нашому відділі фахівець із вибухової справи, до того ж я маю порівняно великий досвід. Хоча в душі я й не погоджувався з ідеєю підиву житлових будинків, але не міг відмовитися від виконання наказу, адже кожен співробітник нашого відділу з перших днів його створення був поставлений в такі умови, що зобов’язаний був виконувати будь-який наказ. Інакше його просто перетворювали на Вічне Мовчання. І я виконав наказ!

Наступного дня після вибуху я поїхав на місце проведення операції з метою її оцінки та аналізу результатів. Але побачене там вразило мене. Я вже казав, що мені й раніше доводилося підривати, але це були не житлові об’єкти, до того ж за межами Росії. А тут я підірвав російський будинок, убив російських людей, і російські жінки, ридаючи над російськими трупами, рідною мені мовою проклинали того, хто це зробив. І я, стоячи поруч із ними, фізично відчував, як прокляття огортає мене, проникає в голову, груди, заповнює все моє тіло, пронизує кожну мою клітину. І я зрозумів, що Я — ПРОКЛЯТИЙ! Повернувшися до відділу, замість звіту про виконану операцію я написав рапорт з проханням перевести мене до іншого відділу, пояснивши це моральною та фізичною втомою. Розуміючи мій стан, мене тимчасово усунули від участі в усіх операціях, а здійснення другого вибуху, який був запланований на понеділок, доручили моєму напарникові. Мене ж, щоб я не зміг цьому перешкодити, вирішили просто ліквідувати.

В суботу, аби, залишившись наодинці з собою, подумати над тим, що ж мені робити далі, і прийти до тями, я поїхав на дачу. По дорозі я відчув, що в моєї машини, за якою я завжди старанно доглядав і яка мене ніколи не підводила, раптом відмовили гальма.

Я зрозумів, що мене вирішили прибрати класичним методом, заведеним у нашій організації. І я, точнісінько так, як нас навчали робити в таких ситуаціях, скерував машину в воду, на щастя річка трапилася по дорозі, а сам щасливо вибрався на берег. Потім на попутці дістався Москви і того самого дня через оперативні канали залишив Росію. Зараз я живу за тисячі кілометрів від Батьківщини. З документами в мене все в порядку — тепер я офіційно є громадянином цієї невеликої країни. В мене неросійські ім’я та прізвище, і тут ніхто не здогадується, хто я насправді такий. Я знаю, що ФСБ здатна на все, але сподіваюся, що мої колеги не знайдуть мене тут.

На моїй новій батьківщині я почав власний невеличкий бізнес, гроші в мене є, і тепер я можу спокійно прожити тут до кінця своїх днів. Тоді навіщо ж пишу Вам усе це, ризикуючи засвітитися? (Хоча я й ужив заходів безпеки, відправляючи листа з третьої країни та через треті руки).

[…] Я вже згадував Самару серед інших підготовлених до вибуху міст. Жертвами тоді мали стати мешканці будинку по вулиці Ново-Вокзальна. Хоча не виключаю, що після невдалої спроби вибуху будинку в Рязані наш відділ міг повністю відмовитися від подібних операцій. Але все-таки вважаю своїм обов’язком попередити про неї».

Після публікації листа Кондратьєва в Інтернеті Асоціація ветеранів «Альфи» за кілька днів до президентських виборів виступила зі спростуванням, у якому, зокрема, вказувалося, що відділу К-20 в спецслужбах не існує. Тут треба вказати на історію створення Управління «К».

Ще 1996 року в ФСБ на базі Управління по боротьбі з тероризмом створено так званий Антитерористичний центр (АТЦ), до складу якого входили Оперативне управління (ОУ), що займалося розробкою та розшуком терористів, а також Управління по захисту конституційного ладу (Управління «К»), колишнє 5-те Управління КДБ, яке працювало з політичними та релігійними групами й організаціями, в тому числі з дисидентами. Згодом АТЦ було перетворено (точніше, просто перейменовано) на Департамент по боротьбі з тероризмом та Управління конституційної безпеки (Управління «К»). 28 серпня 1999 року, перед початком «вересневої» хвилі вибухів, відбулося нове перетворення — на департамент із захисту конституційного ладу та по боротьбі з тероризмом.

Численні реорганізації не слід вважати випадковими. Переформовуючи різні «департаменти» та «управління», ФСБ банально ховала сліди. Розібратися в тому, хто за що відповідальний, хто чим керує, хто віддає накази і хто в чиєму підпорядкуванні, — при такій частоті перетворень сторонній людині було неможливо. Спеціально створювалися складні та плутані назви, схожі одна на одну. Все це робилося ще й для того, аби збити зі сліду журналістів. А насправді всі люди залишалися на своїх місцях, і офіцери держбезпеки як сиділи в своїх кабінетах на 7-му та 9-му поверхах Великої Луб’янки, 1, де ще за часів Сталіна працював Судоплатов, так і сидять. Нічого не змінилося. Новий департамент очолив віце-адмірал Герман Олексійович Угрюмов, що помер у своєму робочому кабінеті в Чечні, в Ханкалі, 31 травня 2001 року. Відразу по його смерті з’явилася інформація про те, що Угрюмов наклав на себе руки. Повідомлялося, що о 13.00 до кабінету Угрюмова увійшов чоловік у цивільному. Він залишив кабінет за півгодини, а ще за 15-20 хвилин віце-адмірал застрелився.

Якщо колишнім співробітникам 5-го Управління КДБ була доручена боротьба з тероризмом та захист конституційного ладу демократичної Росії, можна бути впевненим у тому, що Управління «К» нічим, окрім організації терактів та боротьби з демократією, не займалося. Як сказав свого часу Собчак, ідеться про людей, для яких слова «законність» та «демократія» не мають сенсу. «Для них існують лише накази, а закони й права є для них перешкодою». Чи означає це, що, крім таємного відділу «К-20», про який згадує майор Кондратьєв, існували ще принаймні 19 спецгруп?

Дивно, але самі чекісти вважали теракти роботою ФСБ. Журналіст «Московської правди» Ерік Котляр у статті 10 лютого 2000 року розповів про один епізод:

«Торік восени мені довелося зустрітися з працівником суперсекретної служби. […] І ось що він розповів: “Того вечора я приїхав пізно. Вдома нікого не було. Дочка, дружина й теща на дачі. Щойно розбив яєчню на сковорідку, як за вікном пролунав гучний вибух. Склопакети просто влетіли в кімнати з хмарами кіптяви й пилюки! Вибіг на сходи, там сусіди в паніці. Чомусь викликають ліфт. Я їм кричу: «Спускайтеся сходами, ліфт може зірватися!» […] Вибіг надвір, а від середини будинку навпроти майже нічого не залишилося! […] Наступного дня де в чому розібрався й твердо вирішив: сім’ю вивезу з Росії, жити тут небезпечно, а дочка у мене одна!”

— Але ж це чеченці влаштували вибухи в Москві…

— Які там в … чеченці, — рубнув він рукою».

Котляр дійшов висновку, що його приятель щось знає. Вже 10 вересня губернатор Алтайського краю Олександр Суриков заявив, що «вибухи в Москві пов’язані з відголосками з Дагестану», але що люди, зацікавлені в терактах, перебувають у Росії та в Москві. Суриков запропонував зібрати позачергове засідання Ради Федерації для обговорення питання про запровадження в країні надзвичайного стану. У ніч на 13 вересня газета «Московский комсомолец» підготувала до друку статтю під назвою «Таємна версія вибуху», де було зроблено спробу проаналізувати те, що сталося: «Безпосередньо в підготовці теракту чеченські бойовики участі не брали. Судячи з картини вибуху, бомбу закладали фахівці, що пройшли підготовку в російських секретних відомствах. Справа в тому, що всі попередні теракти, котрі, як заведено думати, мають, чеченський слід, здійснювалися за одним і тим самим сценарієм: поблизу будинку вибухав автомобіль з начинкою. Така машина зазвичай паркується перед гаданим об’єктом вибуху всього за кілька годин. Детонатор обладнується годинниковим механізмом. Навіть у разі виявлення пересувної міни в розміновувачів залишаються лічені хвилини, щоб її знешкодити (як це сталося минулої неділі біля будинку військового госпіталю в Буйнакську). […] Така любов до замінованих машин пояснюється дуже просто. Вибухівка сьогодні досить дорога, а терористи за кожен кілограм тротилу чи іншої речовини платять готівкою. І мінування об’єкта хоча б за добу до “години ікс” загрожує провалом — занадто великий ризик того, що бомбу виявлять. […] А картина вибуху на вулиці Гур’янова дозволяє припустити, що його готували люди, які не звикли заощаджувати, — тобто працівники спецслужб. […] Експерти встановили, що основний заряд у будинку на Гур’янова закладено в орендованому приміщенні — магазині на 1-му поверсі. Причому вибухівка потрапила туди задовго до вибуху. Очевидно, злочинці не зважали на витрати — в разі виявлення вибухівки аналогічну акцію просто перенесли б до іншого району столиці. Така тактика подібна до використання конспіративних квартир, що їх так полюбляють спецслужби всього світу. В разі провалу однієї з них операція відбувається в іншому районі. Фахівці, здатні здійснити такий теракт, за часів СРСР служили як у КДБ, так і в 2-му Головному управлінні генштабу (більш відомому як ГРУ)».