ФСБ підриває Росію

Інакше кажучи, «МК» дуже м’яко натякала на те, що за вибухами стоїть ФСБ.

12 вересня в московській міліції пролунав дзвінок. Телефонували мешканці будинку по Каширському шосе, 6/3: «У нас у підвалі щось не в порядку», — повідомили громадяни. Приїхав наряд міліції. Біля входу в підвал їх зустрів, як вони вважали, один з працівників районного експлуатаційного управління (РЕУ) та сказав, що в підвалі все гаразд, там «свої». Міліція поштовхалася біля входу в підвал, всередину не ввійшла й невдовзі поїхала.

Рано-вранці, коли газету «МК» зі статтею «Таємна версія вибуху» розвозили по кіосках Москви, злетів у повітря восьмиповерховий будинок по Каширському шосе, 6/3, той самий, у під’їзді якого чемний «співробітник РЕУ» розмовляв із міліціонерами. По-своєму він мав рацію: в підвалі все виявилося «в порядку» — для здійснення теракту.

Через кілька днів «МК» намагалася розшукати спритного «співробітника РЕУ»: «Я зустрічався з головами управ у районі Каширки, — розповідав кореспондент газети. — Досі не можемо вирахувати, хто з працівників РЕУ прикривав людину, яка тишком-нишком винаймала “в суборенду” приміщення в підвалі будинку № 6. Ніхто не зізнається. Це або технік, або майстер, або начальник дільниці». Не знайшли ані «співробітника», ані тих, хто здавав підвал.

На 14.00 за московським часом 13 вересня з-під уламків підірваного на Каширці будинку було вийнято 119 загиблих та 13 фрагментів тіл. Серед загиблих було 12 дітей. Експерти відразу ж встановили, що характер обох вибухів повністю ідентичний, як і склад вибухівки. Почалися тотальні перевірки будинків, горищ, підвалів. За однією з адрес — на вулиці Борисовські ставки, 16/2 — було виявлено склад вибухівки. Крім гексогенової суміші та 8 кг пластиту, який використовувався як детонатор, там знайшли шість електронних таймерів, виготовлених з портативних будильників «Casio». П’ять із них вже були запрограмовані на певний час. Терористам треба було лише розвезти таймери за адресами та під’єднати їх до детонаторів. Зокрема, було заміновано будинок на Краснодарській вулиці.

Останнім терористи збиралися зруйнувати будинок на вулиці Борисовські ставки — 21 вересня о четвертій годині 5 хвилин ранку. Дивно, що ФСБ, яка проводила в Москві пошук терористів, замість того, щоб залишити на Борисовських ставках засідку й затримати терористів, які безумовно рано чи пізно прийшли б за детонаторами, поспішила через засоби масової інформації оповістити злочинців, що склад на Борисовських ставках викрито. Припустити, що заява ФСБ про виявлення конспіративного складу терористів - випадковість, абсолютно неможливо. Такої помилки не припустився б навіть рядовий слідчий-початківець.

Інформація про знайдену після терактів вибухівку та її кількість була суперечлива. У Москві знайшли 13 тонн вибухівки. Три-чотири тонни — в будинку на Борисовських ставках, ще більше — на складі в Любліно, чотири тонни – в гаражному боксі в Капотні. Згодом було встановлено, що шість тонн гептилу (ракетного палива, одним із компонентів якого є гексоген) було вивезено з Невинномиського хімічного комбінату Ставропольського краю. З шести тонн гептилу можна зробити десять тонн вибухової речовини. На кухні, в гаражі, в підпільній лабораторії шість тонн гептилу на десять тонн вибухівки не переробиш. Перероблювали гептил, напевно, десь на армійському складі. Потім мішки потрібно було завантажити в машини, вивезти на очах в охорони, пред’явити якісь документи. Для перевезення потрібні були водії та вантажівки. Коротше, до операції було залучено цілу групу людей, а якщо так, то інформація мала надійти і по лінії агентури ФСБ, і по лінії агентури армійської контррозвідки.

У Москві вибухівку було розфасовано в мішки для цукру з написом «Черкесский сахарный завод». Але такого заводу не існує. Якби «цукор» у таких мішках везли через усю Росію, та ще й з підробленою документацією, занадто багато було б шансів засипатись. Простіше було б підготувати документацію для «цукру» зі справжнього, існуючого заводу. З цього факту можна зробити відразу кілька висновків, наприклад, що терористи хотіли направити слідство саме в КЧР, оскільки було очевидно, що рано чи пізно хоча б один мішок «Черкесского сахарного завода» потрапить до рук слідчих; що терористи не боялися везти мішки з фальшивим написом та документацією до Москви, оскільки, напевне, були абсолютно спокійні за власну безпеку, так само як і за збереження свого товару. Нарешті, можна було зробити припущення, що вибухівку розфасовували в мішки в Москві.

Фінансування теракту важко було здійснити, не залишивши слідів. Про зникнення великої кількості гептилу чи гексогена зі складів розвідка мала б чути хоч щось, бо безкоштовно терористам вибухівку ніхто б не дав. Безкоштовно з заводу чи зі складу гексоген могли отримати лише органи держбезпеки або військові.

Саме до таких висновків приходили численні журналісти та фахівці, що ламали голову над хитромудрими схемами про поставки гексогена до Москви. А схема ця виявилася до примітивного простою, бо розроблена була самою ФСБ. Суть її полягала в наступному.

24 жовтня 1991 року в Москві було засновано науково-дослідний інститут Росконверсвибухцентр. Інститут розташовувався в самому центрі міста — за адресою: Велика Луб’янка, буд. 18, будова 3 — і був створений для «утилізації конверсованих вибухових матеріалів у народному господарстві». Незмінним керівником інституту з 1991 по 2000 рік був Ю.Г. Щукін. Насправді інститут був прикриттям, ширмою — буфером-посередником між армією та «споживачем» — і займався незаконною торгівлею вибухівкою. Через інститут проводилися сотні тисяч тонн вибухових речовин, переважно тротилу. Інститут купував вибухівку в військових частинах для утилізації та конверсії або в хімічних заводів для «дослідження». А потім продавав споживачам вибухівки, серед яких були легальні та реальні комерційні структури, наприклад білоруське державне підприємство «Граніт». Зрозуміло, інститут не мав права займатися продажем вибухівки. Але на це чомусь дивилися крізь пальці всі, в тому числі й керівники силових відомств, включно з Патрушевим.

Серед численних великих контрактів на поставки сотень тисяч тонн тротилу та тротилових шашок, підписаних інститутом з постачальниками (армією) та споживачами (комерційними структурами), чомусь траплялися дрібні контракти на одну-дві тонни тротилових шашок, з докладно розписаними зобов’язаннями сторін, хоча за тонну «товару» отримували всього 300—350 доларів, заради яких і машину ганяти не варто. Ці дрібні контракти на постачання «тротилових шашок» саме й були угодами про поставки гексогена. Через інститут гексоген закуповувався в армії і передавався терористам для підриву будинків у Москві та інших містах Росії. Ці поставки були можливі лише тому, що НДІ Росконверсвибухцентр Ю.Г. Щукіна було створено спецслужбами, а терористи, які отримували «тротилові шашки», були співробітниками ФСБ.

Отже… Гексоген, розфасований у 50-кілограмові мішки з написом «Цукор», перебував там, де лише й міг бути, — на складах військових частин, що охороняються озброєною вартою. Одним із таких складів був склад 137-го рязанського повітряно-десантного полку. Одним із таких вартових — рядовий Олексій Піняєв. За ціною тротилових шашок, а саме 8.900 рублів за тонну, тобто приблизно за 300—350 доларів, інститут закуповував гексосен зі складу військової частини формально для дослідницької роботи. В накладних гексоген проходив як тротилові шашки. Доручення виписувалися на «отримувача» — посередника між інститутом та терористами. У дорученнях тротилові шашки позначалися невинним маркуванням А-IX-1. Лише дуже вузьке коло осіб знало про те, що маркуванням А-IX-1 позначається гексоген. Не виключено, що посередники, які вивозили гексоген на власному автотранспорті зі складів військових частин, про це теж не знали.

Вивезені зі складів військових частин дрібні партії «тротилових шашок» (гексогена) буквально зникали (передавалися терористам). Дрібні замовлення по 300-600 доларів у загальних потоках у сотні тисяч тонн тротилових шашок відстежити було неможливо. Журналісти намагалися зрозуміти, яким чином терористи перевозили гексоген теренами Росії. А його й не треба було перевозити. Гексоген використовувався за місцем розташування. Так, гексоген зі складу 137-го рязанського ПДП використовувався на вулиці Новоселів міста Рязані. Гексоген зі складів підмосковних військових частин опинявся в Москві… Система була до геніального простою. В ній передбачалося все, крім, напевно, зовсім випадкових проколів, які, звісно ж, не варто було враховувати: спостережливого водія Олексія Картофєльнікова, допитливого рядового Олексія Піняєва, безстрашного журналіста «Нової газети» Павла Волошина. І вже абсолютно неможливо було передбачити виїзд до Лондона з документами та відеоматеріалами агента ФСБ і члена консультативної ради комісії Державної думи по боротьбі з корупцією Н.З. Чекуліна, який за іронією долі в 2000-2001 роках виконував обов’язки директора Росконверсвибухцентра.

Тим часом у Москві після вибуху двох житлових будинків далі тривала перевірка житлового фонду. За одну добу столична міліція перевірила 26561 квартиру. Особливої уваги було надано нежитловим приміщенням на перших поверхах будинків, підвалам та напівпідвалам, тобто місцям, які часто використовують під склади. Таких приміщень перевірили 7908. Перевірялися також громадські заклади — 180 готелів, 415 гуртожитків, 548 місць розваг (казино, барів, кафе). Ця робота проводилася в рамках пошуку підозрюваних у причетності до терактів у Москві. У перевірці взяли участь 14,5 тисяч працівників ГУВС та 9,5 тисяч військовослужбовців внутрішніх військ, у тому числі окремої дивізії оперативного призначення (колишня дивізія імені Ф.Е. Дзержинського). Працівники МВС та ГУВС працювали без вихідних по дванадцять годин на добу.

Були знайдені приміщення, заміновані терористами. За офіційною версією слідства (яка, можливо, взагалі не має нічого спільного з дійсністю), їх орендував Ачимез (Мухіт) Шагабанович Гочіяєв (Лайпанов). Справжній Лайпанов народився в Карачаєво-Черкеській республіці (КЧР) і загинув у лютому 1999 року в автомобільній катастрофі в Краснодарському краї. Документи загиблого Лайпанова стали «документами прикриття» справжнього терориста. «Така практика є звичайною схемою легалізації агентів усіх спецслужб світу. Це класика, описана в усіх підручниках. Так, ніби загиблій людині дарують нове життя», — коментував це колишній працівник ГРУ, який усе життя займався розгортанням агентурної мережі за кордоном.

Ще в липні 1999 року Гочіяєв-Лайпанов звернувся до одного з московських агентств з оренди нерухомості, розташованого на вулиці Біговій, і отримав там інформацію про 41 приміщення. 38 приміщень після першого вибуху були перевірені слідчими на наявність там вибухівки.

Встановлений був і молодий напарник «Лайпанова». За твердженням ФСБ, ним був вимушений переселенець з Узбекистану, колишній послушник медресе «Йолдиз» у Татарстані, в Набережних Челнах, росіянин по матері та башкир по батьку, 21-річний Денис Сайтаков. ФСБ вважала, що саме він під час підготовки теракту зняв разом із «Лайпановим» номер у готелі «Алтай» та активно обдзвонював фірми, які здають в оренду вантажівки. І хоча КДБ Татарстану наступного ж дня після теракту на вимогу Москви почав розшукувати підозрюваного, татарстанський КДБ не мав упевненості, що Сайтаков причетний до вибухів. Принаймні заступник голови КДБ Татарстану Ільгіз Мінуллін підкреслив: «Ніхто не може оголошувати Сайтакова терористом, доки його провину не доведено. […] На сьогодні органи безпеки фактів, що вказують на причетність до терористичних актів у Москві […] учнів медресе “Йолдиз”, не мають». КДБ Набережних Челнів теж видав заяву, в якій вказував, що звинувачення жителів Татарстану в сприянні терористам не має підстав і що інформації про причетність жителів республіки до вибухів татарстанський КДБ не має.

Терористи, які готували вересневі вибухи, пішли шляхом найменшого опору. Спочатку вони за «документами прикриття» орендували кілька підвальних та напівпідвальних приміщень, у тому числі на вулиці Гур’янова та на Каширському шосе. Потім завезли туди вибухівку, обклавши ящики з гексогеном харчовими продуктами (мiшками з цукром та чаєм) і упаковками з сантехнікою (так було на вулиці Гур’янова). Об’єкти диверсій було обрано ідеально. Ймовірність зустрічі з міліцією біля будинків у нереспектабельних «спальних» районах зазвичай була невисока, в під’їздах, як правило, не було консьєржок. Як вважав Старинов, «розташування цих будинків та обстановка навколо них» відповідала «двом найнеобхіднішим для терористів-підривників умовам — це вразливість та доступність». Терористи заклали стільки вибухівки, скільки було необхідно для повного зруйнування об’єктів. Диверсант Старинов припустив, що вибухи можна було здійснити силами трьох чоловік. Схоже, що терористи мали прекрасну підготовку, причому не лише диверсійну, а й розвідувальну: вміли уникати спостереження, жити під «легендою»… Навчитися всьому цьому неможливо навіть за рік, пройшовши курс підготовки в найкращому спеццентрі. Москвичі стали жертвою терористів-професіоналів. А такі на російській території працювали лише в системі ФСБ та ГРУ.

Петра Прохазкова, чеська журналістка, яка брала інтерв’ю в Хаттаба саме в дні вибухів, запам’ятала приголомшливу реакцію Хаттаба на повідомлення про теракти в Москві. Він змінився на обличчі, і переляк цей був непідробний. Це був щирий переляк людини, яка зрозуміла, що тепер на неї спишуть усе. Хаттаб, як одностайно твердять люди, які його знають, не актор, він не зміг би зобразити подив і страх. Чеченцям було невигідно здійснювати теракти. Громадська думка була на їхньому боці. Громадська думка, як російська, так і міжнародна, була цінніша за дві-три сотні підірваних життів. Саме тому чеченці не могли стояти за терактами у вересні 1999 року. Ось що сказав із цього приводу міністр закордонних справ в уряді Аслана Масхадова Ільяс Ахмадов:

«Питання: У Франції ви кажете, ніби всім відомо, що теракти в Москві та Волгодонську було організовано російськими спецслужбами […]. У вас є докази?

Відповідь: Безумовно. У нас за час минулої війни ніколи не було зазіхань на подібні речі. Але якби це організували Басаєв чи Хаттаб, я вас запевняю, вони б не посоромилися зізнатися в цьому Росії. Крім того, всі знають, що не здійснений вибух в Рязані було організовано СБ. […] Я сам служив в армії підривником на випробувальному полігоні й чудово знаю, як сильно відрізняється вибухова речовина від цукру».

Ось думка ще однієї поінформованої особи, з якою важко не погодитися — міністра оборони Чечні, командира президентської гвардії Магомета Хамбієва:

«Тепер про вибухи в Москві. Чому чеченці не здійснюють теракти зараз, коли відбувається знищення нашого народу? Чому російська влада залишила без уваги інцидент з гексогеном у Рязані, коли міліція затримала співробітника спецслужби з цією вибухівкою? Адже немає жодного доказу так званого чеченського сліду цих вибухів. І найменше ці вибухи були вигідні чеченцям. Але таємне обов’язково стане явним. Я запевняю вас, що виконавці та організатори вибухів у Москві та інших містах Росії стануть відомі зі зміною політичного режиму в Кремлі. Тому що замовників потрібно шукати саме в кремлівських коридорах. Ці вибухи потрібні були для того, щоб розпочати війну, аби відволікти увагу росіян і всього світу від скандалів та брудних махінацій у Кремлі».

У Москві тим часом з’явилися підозри, що вибухи здійснюють люди, які намагаються примусити уряд запровадити надзвичайний стан та скасувати вибори. З боку ряду політиків пішли спростування: «Я не погоджуюся з заявами деяких аналітиків, які пов’язують ці теракти з чиїмись намірами запровадити надзвичайний стан в Росії та скасувати вибори в Державну думу», — заявив колишній міністр внутрішніх справ Росії Куліков в інтерв’ю «Независимой газете» 11 вересня.

Ні до президентських виборів, ні до запровадження надзвичайного стану в Росії чеченці стосунку мати не могли. 1996 року за скасування виборів виступало угруповання Коржакова—Барсукова—Сосковця та спецслужби, які стоять за ними. Хто ж намагався спровокувати запровадження надзвичайного стану в 1999-му?

Міністр оборони Ігор Сєргєєв не виключав, що в Москві можуть з’явитися військові патрулі. «Разом із силами МВС у патрулюванні міста можуть взяти участь військові», — заявив він журналістам після зустрічі в Кремлі з Борисом Єльциним. Перед військовими «поставлено завдання» взяти участь у захисті громадян від терористичної діяльності, повідомив міністр. Ігор Сєргєєв сказав, що по лінії ГРУ «проводиться дуже активна робота» щодо встановлення можливих контактів організаторів вибухів у російських містах із міжнародними терористами (натяк на іноземних диверсантів!).

Захист військовими мирних громадян від терористів нагадував запровадження воєнного стану. Одночасно Ігор Сєргєєв виступив «за проведення широкомасштабних антитерористичних акцій та антитерористичних операцій». Інакше кажучи, міністр оборони Росії закликав до війни з неназваним супротивником, хоча кожному було зрозуміло, що закликають до війни з Чечнею.

Остаточне рішення з усіх питань залишалося за Єльциним. Проте спецслужби мали практично необмежені можливості для підтасування чи фальсифікації інформації, яку подають президенту. Це підтвердив в інтерв’ю 12 листопада 1999 року, в тому, що стосується чеченської проблеми, президент Грузії, колишній керівник КДБ Грузинської РСР Едуард Шеварднадзе:

«Зазвичай посилаються на те, що є такі дані в ГРУ. Я знаю, якими даними ГРУ історично користувалося, як вони вигадуються, як вони доповідаються спочатку генштабу, потім міністру оборони, потім верховному головнокомандувачу. Я знаю, що є великі фальсифікації».

Інакше сформулювала свої сумніви ще одна поінформована людина, кандидат у президенти на виборах 2000 року, колишній прем’єр-міністр, колишній міністр закордонних справ та колишній керівник СВР Євгеній Прімаков. Коли його попросили прокоментувати теракти в Москві, він висловив думку, що вибухами в Москві не обійдеться; що вони можуть прогриміти по всій Росії; й однією з причин створення такої ситуації є зв’язок людей з правоохоронних органів із злочинним світом.

Отже, Прімаков визнав, що вибухами в Росії займаються люди, пов’язані зі спецслужбами. Те саме підтвердив президент Грузії Едуард Шеварднадзе під час виступу на національному телебаченні 15 листопада 1999 року: «Я ще на зустрічі в Кишиневі інформував Бориса Єльцина про те, що його спецслужби контактують із чеченськими терористами. Але Росія не слухає друзів». Дипломатична етика не дозволила більш різкої заяви.

Поза тим очевидно, що Шеварднадзе підозрював в організації вибухів саме російські спецслужби. Справа в тому, що, за наявною інформацією, спецслужби Росії були причетні до двох замахів на самого Шеварднадзе.

Щоб не бути голослівними, подамо думку колишнього директора Національної служби безпеки США, генерал-лейтенанта у відставці Вільяма Одома, висловлену ним у жовтні 1999 року:

«Прем’єр-міністр Путін та його оточення з числа військових використовують цю чеченську кампанію для того, щоб чинити жорсткий тиск на Шеварднадзе. Вони вже спробували розчленувати Грузію, відібравши в неї Абхазію та Південну Осетію. Зараз вони хочуть використати чеченські події для того, щоби розмістити там війська, проти чого виступає нинішній президент Грузії. Російський уряд, починаючи з часів правління Прімакова, зробив принаймні дві спроби здійснити замах на Шеварднадзе. Керівництво Грузії надало урядам ряду закордонних країн переконливі докази. Прімаков особисто був втягнутий у це. Він використовував агентуру російської зовнішньої розвідки в Білорусі; з його відома було здійснено замах у травні на Шеварднадзе та деяких осіб з його оточення. Ми маємо плівки з записами розмов, які зробили самі кілери, що виконували замах. І за рік до цього перша спроба вбити Шеварднадзе була здійснена аж ніяк не аматорами, а справжніми професіоналами, добре підготовленими військовими групами. Вони могли бути підготовлені лише в Росії. Крім того, є безліч речових доказів, зібраних на місці злочину, які все це підтверджують».

Те, що посоромився сказати про вибухи в Москві Шеварднадзе, заявив Лєбєдь. На запитання французької газети «Фігаро»: «Ви хочете сказати, що за вибухами стоїть чинна влада?» — Лєбєдь відповів: «У цьому я майже переконаний». Лєбєдь вказав, що за вибухами житлових будинків у Москві та Волгодонську видно не чеченських терористів, а «руку влади», точніше, Кремля і президента, який «по шию в г….», повністю ізольований та разом із «сім’єю» має перед собою «лише одну мету — дестабілізувати становище з тим, щоб уникнути виборів».

14 вересня ФСБ та МВС зробили ту саму заяву, заради якої здійснювалися вибухи: правоохоронні органи не сумніваються, що серія вибухів від Буйнакська до будинку на Каширському шосе в Москві є «широкомасштабною терористичною операцією, ініційованою бойовиками Басаєва та Хаттаба на підтримку своїх військових дій у Дагестані», — повідомив Зданович. «Зараз ми поза всяким сумнівом можемо заявити, що за цими вибухами стоять Басаєв і Хаттаб», — підтвердив заступник міністра внутрішніх справ Росії Ігор Зубов.

Твердження Здановича та Зубова не відповідали дійсності. За день по тому начальник ГУБОЗ МВС Росії Володимир Козлов повідомив, що «встановлено ряд осіб, причетних до цих терактів», і що йдеться про групу терористів, які мають зв’язки в столиці та сусідніх з Москвою регіонах і містах. Ні Чечню, ні навіть Дагестан Козлов не згадував. Зданович та Зубов займалися відвертою дезінформацією.

Висновки ФСБ не були переконливі, а дії силових відомств по затриманню злочинців виглядали анекдотично. На тлі античеченской істерії в Москві, через кілька днів після другого вибуху, працівники ФСБ та ГУБОЗ затримали двох підозрюваних у здійсненні московських терактів, причому їхні імена без побоювання зашкодити слідству були відразу ж публічно названі: вихідці з Грозного 32-річний Тимур Дахкільгов та його тесть, 40-річний Бекмарс Саунтієв.

Тимур Дахкільгов, інгуш, народився та жив у Чечні, в грозненському районі Трампарк. Перебрався до Москви. Був фарбувальником на комбінаті «Красный суконщик». 10 вересня, відразу після теракту на вулиці Гур’янова, до Дахкільгових заїхав Саунтієв, сказав, що всім треба їхати до відділення міліції Північне Бутово на перереєстрацію. В міліції Тимура Дахкільгова та його дружину Ліду сфотографували, зняли відбитки пальців, зробили змиви з долонь та відпустили. Незабаром після другого вибуху до Дахкільгових та Саунтієва заявились оперативники, сказали, що в Тимура Дахкільгова на руках сліди гексогена (адже він фарбувальник!) і заарештували. У Саунтієва гексогена на руках не було, тому в нього під ванною знайшли пістолет, а на на дверній ручці його квартири, щоправда ззовні, тобто на сходовій клітці, — сліди гексогена. Підозрюваних допитували три доби. Саунтієва потім відпустили, забувши про знайдений у нього пістолет. Тимура Дахкільгова відвезли на Петрівку, 38 і звинуватили у зберіганні вибухівки та в тероризмі. Весь цей час його показували по телебаченню як упійманого злочинця, а Рушайло навіть доповів про затримання терориста в Раді Федерації.

За словами Дахкільгова, з ним працювали троє слідчих, які йому не представлялися і навіть не зверталися один до одного на ім’я. Подумки він називав їх Старим, Рудим і Ввічливим. Останній отримав своє прізвисько за те, що жодного разу Дахкільгова не вдарив. Так минули три дні, після чого Дахкільгова перевели в СІЗО ФСБ Лефортово. Для ФСБ було вкрай важливо протримати Дахкільгова у в’язниці якомога довше, оскільки інгуш Дахкільгов був єдиною підставою для версії про «чеченський слід». Почалася внутрікамерна розробка Дахкільгова, про що той, зрозуміло, не знав. До камери посадили агента-внутрікамерника, який представився «авторитетним» кримінальником. Агент налаштував до себе інгуша, і той розповів про обставини своєї справи і про те, що до вибухів жодного стосунку не має. А ще через деякий час Дахкільгова відпустили. Експертиза змиву з його долонь підтвердила присутність гексана — розчинника, який використовується на комбінаті для очищення вовни. Гексогена на руках не було. «Чеченський слід» було втрачено. Але війна з Чечнею вже йшла повним ходом, тож Дахкільгов у в’язниці відсидів недаремно.

Коли 16 березня 2000 року керівництво ФСБ звітувало перед громадськістю про хід розслідування вересневих вибухів, один із журналістів поставив запитання заступникові начальника Слідчого управління ФСБ Миколі Георгійовичу Сапожкову: «Скажіть, будь ласка, чому Тимур Дахкільгов три місяці просидів у в’язниці як терорист?» Те, що відповів Сапожков, який уже кілька місяців займався розслідуванням терактів у складі групи з кількох десятків слідчих, засмутило журналістів, оскільки стало ясно, що слідство йде хибним шляхом:

«Можу пояснити. Проти нього були прямі свідчення тих осіб, які привезли цукор та вибухівку до Москви…

— Тобто вони називали його прізвище? — Ні, вони його… Йдеться про прямі свідчення — вони його впізнавали в обличчя як людину, яка брала участь у розвантаженні цих мішків. Отже, згодом, коли ми ретельніше… Ну, ви знаєте, що там гексоген на руках і, значить, інші деталі, які однозначно тоді давали підстави для роботи з ним як із підозрюваним. Згодом ми дуже старанно попрацювали в напрямку Дахкільгова. Довелося перевірити ще раз, пред’явити для упізнання вже в спокійній обстановці. І ми переконалися, що ті ознаки, за якими його пізнавали, вони для осіб слов’янської національності, що впізнають так званих кавказців, коли дали такі ось сумніви для тих, хто давав свідчення на нього, і ми шляхом ретельного дослідження, встановлення його алібі, дійшли висновку про те, що до цього злочину він не причетний. Це було розглянуто за участі працівників генеральної прокуратури. Вони погодилися з нашими доводами».

Ми змушені вибачитися перед читачами за російську мову Сапожкова. Планував Сапожков сказати таке: коли слідчі заарештували Дахкільгова і почали «пред’являти» його жителям будинків, щоб вони встановили, чи це не він закладав мішки з вибухівкою й таймери з детонаторами, жителі, для яких усі кавказці на одне лице, визнали в ньому людину, причетну до терактів. З Дахкільговим «старанно попрацювали» (ми знаємо, що його допитували, били, катували, надягали поліетиленові мішки на голову, душили, проводили внутрікамерну розробку). Але головне — тягнули час. Через три місяці Дахкільгов був вже нікому не потрібен, і за погодженням з генпрокуратурою його відпустили, а справу проти нього закрили.

Отже, Дахкільгов сидів з двох причин. По-перше, натовп упізнав у ньому зловмисника, по-друге, на руках його знайшли гексоген. Проте з вибуховою речовиною в ФСБ не все було благополучно. Незабаром після вибухів у ЗМІ почали з’являтися матеріали про те, що «версія з гексогеном, за твердженням ФСБ, є відволікаючою. Насправді в усіх вибухах терористи використовували іншу вибухову речовину». Західні оглядачі вказували, що уламки будинків у Москві розібрали та вивезли з блискавичною для Росії швидкістю — за три доби. Недовірливим іноземцям здавалося, що коли в Росії працюють настільки ретельно, тоді неодмінно мають заплутувати сліди. «Відволікаючою» версія ФСБ була для громадськості. Терористи добре знали, яку вибухову речовину вони використовували, і приховувати від них компоненти вибухівки не було сенсу.

У якості вибухової речовини під час вересневих вибухів використовувався гексоген, який у Росії виробляли на закритих військових підприємствах. «Гексоген ретельно охороняється, а його використання ретельно контролюється», — підтвердили у вересні 1999 року на російському науково-виробничому підприємстві «Регіон», де працювали з гексогеном. Там були переконані, що “витік” гексогена з так званих номерних оборонних заводів практично неможливий.

Оскільки гексоген терористи використовували у великих кількостях, неважко було встановити, хто саме закупив чи отримав гексоген, тим більше фахівці завжди могли визначити, де саме виготовлена та чи інша партія. Вкрасти десятки тонн гексогена непомітно було неможливо. Тисячі тонн суміші ТГ (тротил-гексоген) зберігалися на військових складах та складах збройових заводів для наступного використання в боєголовках ракет, мінах і торпедах, снарядах. Але гексоген, добутий з готових боєприпасів, мав специфічний вигляд, і в великих кількостях добувати його важко й ризиковано. Наведемо кілька прикладів. 8 жовтня 1999 року одне з інформаційних агентств повідомило, що Головна військова прокуратура порушила справу проти ряду посадових осіб центрального апарату військ протиповітряної оборони (ППО). За повідомленням головного військового прокурора Ю.Дьоміна, використовуючи своє службове становище, шляхом підробки та фальсифікації звітних документів, протягом декількох років високопоставлені військові викрадали запасне майно для різноманітних зенітно-ракетних комплексів, яке потім реалізовували комерційним фірмам та приватним підприємцям. Лише за деякими епізодами злочинної діяльності цієї групи державі було завдано збитків на загальну суму понад два мільйони доларів. Можна легко уявити, які саме «комерційні структури та приватні підприємці» купували крадені запчастини для зенітно-ракетних комплексів. І цілком очевидно, що без участі ФСБ та ГРУ кілька років розкрадати засоби ППО було неможливо.

28 вересня 1999 року працівники Рязанського управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ) заарештували начальника майстерні з ремонту автомобільної техніки складу авіаційних засобів ураження 35-річного прапорщика В’ячеслава Корнєва, який служив на військовому аеродромі в Дягілеві, де базувалися бомбардувальники. Під час затримання при ньому було виявлено 11 кг тротилу. Корнєв зізнався, що тротил викрадено з військового складу, і що група співробітників, до якої належав Корнєв, добувала його з фугасних бомб ФАБ-300, що зберігалися на складі під відкритим небом.

Того ж дня військовий суд Рязанського гарнізону оголосив вирок начальнику польового витратного складу Рязанського інституту ПДВ прапорщику А. Ашаріну, що вкрав понад три кілограми тротилу та намагався збути його за три тисячі доларів. Хоча відповідна стаття КК РФ передбачала покарання терміном від 3-х до 7-ми років, військовослужбовця оштрафували на 20 тисяч рублів.

Отже, красти тротил-гексоген дрібними порціями було складно. Вивозити великими — легко, але маючи на це відповідні дозволи, а отже — неодмінно залишаючи сліди. Ці сліди могли привести в ФСБ. Багато представників російського військово-промислового комплексу стверджували після вибухів, що така кількість вибухових речовин могла бути викрадена лише за участі високих посадовців. 15 вересня начальник Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю (ГУБОЗ) МВС Володимир Козлов підтвердив, що при підриві будинку на вулиці Гур’янова використовувалася не піротехнічна суміш кустарного виробництва, а промислова вибухівка.

Щоб збити зі сліду всюдисущих журналістів та сумлінних працівників карного розшуку, ФСБ підкинула в ЗМІ повідомлення про гексоген як «відволікаючу версію»: мовляв, насправді вибуховою речовиною була аміачна селітра. Справа в тому, що аміачна селітра що є добривом, могла закуповуватися, перевозитися та зберігатися відкрито. Вона мала хороший фугасний ефект і при додаванні до неї гексогена, тротилу чи алюмінієвої пудри ставала потужною вибухівкою. Щоправда, детонатор до неї потрібен був складний, не кожен терорист із таким детонатором уміє працювати.

Чому ж спочатку було оголошено про гексоген? А тому, що підривали будинки одні працівники ФСБ, експертизу вибухівки (разом із карним розшуком) проводили інші, а пропагандистське (чи, як зараз кажуть, піарне) висвітлення терактів здійснювали треті. Перша група успішно (за винятком Рязані) здійснила теракти. Друга легко визначила, що підривали гексогеном. А третя схаменулася, що гексоген роблять у Росії на закритих військових підприємствах, тому встановити, хто саме й коли купив той гексоген, яким підірвали будинки, дуже легко. Тут почалася паніка. За три дні вивезли всі речові докази (підірвані будинки), терміново закинули в ЗМІ версію про аміачну селітру. 16 березня 2000 року перший заступник начальника другого департаменту (по захисту конституційного ладу та по боротьбі з тероризмом — Управління «К») та Оперативно-розшукового управління ФСБ Олександр Дмитрович Шагако заявив на прес-конференції, що вибухову речовину, яка використовувалася в абсолютно всіх вибухах у Росії, визначено, і ця речовина — селітра: «Мені хочеться зазначити, що в результаті проведених криміналістичних досліджень фахівцями ФСБ Росії отримані підтвердження того, що склад вибухових речовин, застосованих у Москві, та склад вибухових речовин, виявлених у підвальному приміщенні будинку по вулиці Борисовські ставки в Москві, а також склад вибухових речовин, виявлених у місті Буйнакську 4 вересня в автомобілі ЗІЛ-130, який не вибухнув, вони ідентичні, тобто до складу всіх цих речовин входить аміачна селітра, алюмінієва пудра, в окремих випадках є добавки гексогена та в окремих випадках є добавки тротилу».

Залишалося лише визначити, звідки селітра взялася в Москві та інших містах Росії. З цим завданням Шагако та присутній на прес-конференції Зданович успішно впоралися. «Чи були розкрадання цієї вибухівки з державних заводів, де вона виробляється за певними технологіями? — запитав себе Зданович і сам же відповів: — Відразу можу сказати — не було, або принаймні в нас таких даних у розпорядженні слідства немає».

Встановити виробника та покупців-зловмисників за селітрою неможливо. Занадто її багато по всій країні, в тому числі й у Чечні. Невеликі кількості тротилу, гексогена та алюмінієвої пудри міг украсти хто завгодно з будь-якого військового складу (про що з подачі ФСБ та Головної військової прокуратури було організовано кілька публікацій у ЗМІ). Дезінформуючи громадську думку щодо питання про склад вибухової речовини, ФСБ відводила від себе підозри в організації та виконанні терактів. Усе, що потрібно було тепер зробити, це знайти на території Чечні склад хімічних добрив. Виявилося, що й це вже зроблено, і дуже вдало, що встигли завершити розслідування за кілька днів до президентських виборів:

«Мені хотілося б при цьому звернути ваше увагу на те, — повідомив Шагако, — що два місяці тому тому співробітниками Федеральної служби безпеки в Урус-Мартані було виявлено центр із підготовки підривників. На території цього центру було виявлено п’ять тонн аміачної селітри. Там же було виявлено робочі механізми, аналогічні тим механізмам, які використовувалися в перелічених мною вибухах. […] Робочі механізми, виявлені в автомобілі ЗІЛ-130 у місті Буйнакську, а також робочі механізми, виявлені в підвальному приміщенні в місті Москві по вулиці Борисовські ставки, в ході криміналістичного дослідження доведено їх ідентичність. В усіх цих робочих механізмах використовувалися в якості сповільнювача електронні годинники типу «Касіо». В усіх цих робочих механізмах використовувалися світлодіоди однакової конструкції, електронні плати, навіть кольори дротів, які використовувалися для пайки, — вони мають один і той самий колір в усіх механізмах. Я хочу вашу увагу при цьому звернути на те, що кілька днів тому тому співробітниками Федеральної служби безпеки на території Чеченської республіки було виявлено серед речей загиблих бойовиків, які проривалися з оточення з міста Грозного, було виявлено кілька робочих механізмів. Проведені дослідження фахівцями Федеральної служби безпеки показали, що робочі механізми, вилучені в Грозному, та робочі механізми, вилучені в автомобілі ЗІЛ-130 у Буйнакську, а також робочі механізми, вилучені на Борисовських ставках у місті Москві, — вони всі є однієї конструкції. Вони всі між собою ідентичні. […] У березні місяці в населеному пункті Дуба-Юрт було виявлено будівлю, в якій знайдено літературу з мінно-підривної справи арабською мовою, інструкції з військової підготовки, і, крім цього, в тому ж приміщенні було знайдено інструкції з використання годинників «Касіо». Дані годинники, як я раніше вам говорив, — вони активно використовувалися злочинцями в усіх перелічених вибухах. У березні місяці на території населеного пункту Чірі-Юрт було виявлено будівлю, обнесену залізним муром, всередині якої з’ясовано і виявлено і знайдено 50 мішків з аміачною селітрою, це десь дві з половиною тонни».

Якби терористи справді використовували аміачну селітру, слідчі РУОЗу не шукали б гексоген на руках Дахкільгова та Саунтієва, а зосередилися б на селітрі. Гексоген на руках заарештованих міліція шукала саме тому, що експертиза в Москві видала слідству офіційний висновок: при підриві будинків використовувався гексоген. Жодні пізніші експертизи не могли бути більш точними, в тому числі повторні експертизи, які проводилися згодом слідчими органами ФСБ та були оприлюднені в березні 2000 року. Навпаки, є всі підстави вважати, що в березні 2000 року, за кілька днів до президентських виборів, ФСБ займалася свідомою дезінформацією.

13 вересня 1999 року Лужковим у Москві було підписано три нормативні документи, що суперечать Конституції та законам РФ. Згідно з першим актом у Москві було оголошено перереєстрацію біженців та переселенців. Другий документ вимагав виселення з столиці людей, які порушили адміністративні правила реєстрації. Третій — припиняв реєстрацію в Москві біженців та переселенців. Того ж дня губернатор Підмосков’я Анатолій Тяжлов підписав розпорядження про затримання осіб, які не мають прописки в Москві чи області. Чеченців, звісно ж, нормативні документи не згадували. Кавказців — так само.

З 15 вересня в Москві почалося спільне патрулювання міліції та військових, а по всій території Росії почали проводити із залученням внутрішніх військ антитерористичну операцію «Вихрь-Антитеррор». Москвичі тоді ще не знали, що хвиля терору в столиці на цьому закінчилася. Прийшла черга провінції. Рано-вранці 16 вересня було здійснено підрив житлового багатоквартирного будинку в Ростовській області, в Волгодонську. Сімнадцять чоловік загинули.

На позачерговому засіданні Ради Федерації, яке проходило в закритому режимі 17 вересня за участі глави уряду та силових міністрів, РФ схвалила пропозиції щодо створення «рад громадянської безпеки» в російських регіонах. Голова РФ Єгор Строєв зазначив, що сенатори мають намір «дати політичну оцінку подіям і запропонувати низку конкретних економічних та соціальних заходів у зоні конфлікту, в тому числі на підтримку мирного населення та армії». Спікер зазначив, що вибух у Волгодонську «посилив налаштованість сенаторів щодо необхідності більш рішучих та жорстких дій для боротьби з тероризмом». Строєв не звинувачував в організації терактів чеченців, але цілком очевидно пов’язував «зону конфлікту» в Дагестані та «боротьбу з тероризмом».

На засіданні з доповіддю виступив голова уряду Росії Володимир Путін. Як «заходи захисту від тероризму» він запропонував встановити «санітарний кордон» по периметру всього російсько-чеченського кордону, а також активізувати авіабомбардування та артилерійські обстріли території Чечні. Отже, Путін оголосив Чеченську республіку відповідальною за теракти та закликав до початку військових дій проти Чечні.

Після закінчення засідання Путін заявив, що члени РФ підтримали дії «найжорсткішого характеру» для врегулювання ситуації на Північному Кавказі, в тому числі й «пропозицію запровадження карантину навколо Чечні». Відповідаючи на запитання журналістів, Путін підкреслив, що превентивні удари по базах бандитів у Чечні «завдавалися й будуть завдаватися», але питання про можливість введення військ на територію Чеченської республіки на засіданні РФ не обговорювалося.

Путін підкреслив, що «бандити мають бути знищені — тут не може бути жодних інших дій». Під бандитами Путін розумів чеченську армію, а не терористів. Інакше кажучи, уряд зупинився на єдиній версії вибухів: чеченській, причому ладен був використовувати вибухи як привід до війни. Керівники північнокавказьких регіонів розуміли, що Росія починає нову війну проти Чеченської республіки. 20 вересня на зустрічі в Інгушетії, в Магасі, А. Масхадова, А. Дзасохова та Р. Аушева президенти Інгушетії та Північної Осетії підтримали ідею Масхадова про необхідність переговорів між Масхадовим та Єльциним. Крім того, Дзасохов та Аушев мали намір організувати зустріч президента Чечні з прем’єр-міністром Путіним в Нальчику або П’ятигорську не пізніше кінця вересня 1999 року. На зустрічі мали бути присутні всі північнокавказькі лідери.

Зрозуміло, що політичні переговори могли запобігти війні та пролити світло на теракти, які відбулися в Росії. Саме тому ФСБ зробила все від неї залежне, щоб зустріч керівників північнокавказьких регіонів не відбулася. До кінця вересня передбачалося підірвати житлові будівлі в Рязані, Тулі, Пскові та Самарі. Як завжди, коли готувався великий теракт, у якому брали участь групи терористів, відбувся витік інформації. «За нашим даними, саме Рязань була вибрана терористами для наступного вибуху. Через Рязанське училище ПДВ», — розповідав глава адміністрації Рязані Маматов. Цим «наступним вибухом» мав бути відвернений увечері 22 вересня вибух на вулиці Новоселів. 23 вересня Зданович повідомив, що ФСБ встановила всіх учасників терактів у Буйнакську, Москві та Волгодонську. «Жодного етнічного чеченця серед них немає». Жодного. Після цього, зрозуміло, було вибачення генерала ФСБ перед чеченським народом та чеченською діаспорою в Росії… Ні, звісно. Після цього Зданович почав із затятістю двієчника шукати «чеченський слід». І треба віддати йому належне, Зданович «чеченський слід» знайшов. Він не заперечував, що після здійснення вибухів терористи, котрі готували свої акції з середини серпня, мали шляхи відходу. Можливо, вони зникли в країнах СНД, але найбільш імовірним є те, що вони, мабуть, пішли до Чечні. Загалом, чеченців бомбили через те, що, на думку Здановича, туди, вірогідно, пішли терористи (серед яких етнічних чеченців не було). Але чому ж тоді не бомбили країни СНД?

«Ми маємо певні джерела інформації на території Чечні та знаємо, що там відбувається», — підкреслив Зданович. З 1991 по 1994 роки ФСК фактично не проводила оперативної роботи на території цієї республіки, але потім «ми певну роботу виконали». Ми знаємо про тих людей, які розробляють терористичні операції, здійснюють фінансові вливання, вербують найманців, готують вибухівку. Сьогодні в країні легко отримати інформацію про виготовлення вибухового пристрою, і, крім цього, є безліч людей, які воювали в гарячих точках, які мають необхідні знання та навички. Багато з них воювали в Карабасі, Таджикистані та Чечні. Це не означає, що хтось звинувачує населення Чечні чи Аслана Масхадова. «Ми звинувачуємо конкретних злочинців, терористів, які перебувають на території Чечні. Ось звідки з’явилася назва «чеченський слід», — закінчив Зданович, так і не назвавши жодного «конкретного» злочинця.

Використовувати «імовірний» відхід терористів в Чечню як привід для початку війни проти чеченського народу, визнаючи при цьому, що вибухи здійснено не чеченцями, — верх цинізму. Якщо через це «мабуть» уряд Путіна вважав за можливе почати другу чеченську війну, треба розуміти, що вибухи були лише приводом, а війна — давно спланованою в генштабі операцією. Трохи світла на це питання пролив у січні 2000 року Стєпашин, повідомивши, що політичне «рішення про вторгнення в Чечню було прийнято ще в березні 1999 року»; що інтервенція була «запланована» на «серпень-вересень» і що «це сталося б, навіть якби не було вибухів у Москві». «Я готувався до активної інтервенції, — розповідав Стєпашин. — Ми планували бути на північ від Терека в серпні-вересні» 1999 року. Путін, «який був на той час директором ФСБ, володів цією інформацією».

Свідчення колишнього керівника ФСК та колишнього прем’єр-міністра Стєпашина розходяться зі свідченнями колишнього керівника ФСБ та колишнього прем’єр-міністра Путіна: «Влітку минулого року ми почали боротьбу не проти самостійності Чечні, а проти агресивних устремлінь, які почали зароджуватися на цій території. Ми не нападаємо. Ми захищаємось. І ми їх вибили з Дагестану. […] А коли дали їм серйозно по зубах, вони підірвали будинки в Москві, в Буйнакську, в Волгодонську.

Питання: Рішення продовжити операцію в Чечні ви приймали до вибухів будинків чи після?

Відповідь: Після.

Питання: Чи знаєте Ви, що існує версія про те, що будинки вибухали не випадково, а щоб виправдати початок військових дій в Чечні? Тобто це нібито робили російські спецслужби?

Відповідь: Що?! Підривали свої ж будинки? Ну, знаєте… Нісенітниця! Маячня якась. Немає в російських спецслужбах людей, котрі були б здатні на такий злочин проти свого народу. Навіть припущення про це – аморальне і по суті своій не що інше, як елемент інформаційної війни проти Росії».

Коли-небудь, коли відкриються архіви міністерства оборони, ми побачимо ці військові документи: карти, плани, директиви, накази по військах про завдання повітряних ударів та про розгортання сухопутних сил. Там будуть вказані дати. Ми остаточно встановимо, наскільки спонтанним було рішення російського уряду почати сухопутні операції в Чечні та чи не було так, що генштаб закінчив розробку військових дій до першого вересневого вибуху. Ми запитаємо себе, чому вибухи відбувалися до передвиборчої кампанії та до вторгнення в Чечню (коли це було невигідно чеченцям) і припинилися після обрання Путіна президентом та повномасштабної війни з Чеченською республікою (коли чеченці, власне, й мали б почати мститися загарбникам). Але на ці питання, а їх дуже багато, вичерпні відповіді ми зможемо отримати лише після зміни влади в Росії.

Глава 7

ФСБ проти народу

Висвітлення деякими засобами масової інформації конкретних терористичних акцій несе в собі часом не менш небезпечний потенціал, чим самі терористи. У цьому зв’язку інтересам забезпечення безпеки суспільства відповідає продуктивна взаємодія засобів масової інформації з владою, у тому числі і правоохоронних органах.

Н. П. Патрушев З про мови на міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародний тероризм: джерела і протидія». Санкт-Петербург, 18 квітня 2001 р.

Отже, терористи не визначені, точніше, визначені як не чеченці. Вибух, що невідбувся, у Рязані дає всі підстави думати, що за вибухами стоїть ФСБ. Для «партії війни» це сигнал до того, що велику війну в Чечні потрібно починати негайно. Не випадково саме на 24 вересня, і як якби вибух у Рязані відбувся, був призначений жорсткий виступ Путина і всіх силових міністрів.

24 вересня, як у добре спланованому спектаклі, російські політики починають дружно вимагати війни. Патрушев повідомляє, що терористи, що здійснили вибухи житлових будинків у Москві, у даний час знаходяться в Чечні. Ми знаємо, що це неправда. Джерела інформації Патрушев не вказує, тому що їхній немає. Доказів не приводить. Його прес-секретар Зданович говорив лише про можливий чи ймовірний відхід терористів у Чечню (чи в країни СНД). Але Патрушеву потрібно починати війну, і він стверджує, що Чечня перетворилася в розсадник тероризму.

Рушайло вказує, що оргзлочинність, у тому числі і закордонна, спираючись на чеченський плацдарм, розгорнула «широкомасштабну підривну діяльність проти Росії. […] Правоохоронні органи і збройні сили мають достатній потенціал для захисту інтересів Росії на Північному Кавказу. […] Федеральні сили готові до проведення силових операцій». Іншими словами, МВС збирається воювати з Чечнею в рамках боротьби з організованою злочинністю, у тому числі і з міжнародними ОЗУ. Можна подумати, що на всій іншій території Росії зі злочинністю все благополучно.

Про ситуацію на Північному Кавказу і можливі наслідки для Росії в інтерв’ю газеті «Сьогодні» розповідає голова комітету РФ по безпеці і обороні Олександр Рябов. На його думку, відбувається геополітичний переділ світу під прикриттям мусульманських гасел. Для ворогів Росії головне — створити в «м’якому підчерев’ї» Росії слабку зону. Це вже схоже на змову Сіонських мудреців, тільки мусульманських. «Геополітичний переділ світу» — це серйозно. Отут без великої війни ніяк не обійтися.

Газета «Вік» публікує інтерв’ю віце-президента колегії військових експертів Олександра Владимирова, що вважає, що кращий вихід зараз — це маленька переможна війна в Чечні. На його думку, санітарний кордон навколо Чечні, пропонований Путіним, — добре, але це повинно бути тільки першим кроком, тому що кордон заради кордону — заняття безглузде. (Точку зору Владимирова, безумовно, узяли до уваги і почали відразу ж з другого кроку — повномасштабної війни.)

Останній вирішальний голос за війну був поданий в Астані прем’єр-міністром Путіним, що в той час там перебував:

«Російська держава не має наміру спускати ситуацію на гальмах. […] неспровоковані напади, що відбувалися в останній час, на суміжній з Чечнею території, варварські акції, що привели до людських жертв серед мирного населення, поставили терористів не тільки поза рамками закону, але і поза рамками людського суспільства і сучасної цивілізації». Авіаудари наносяться «винятково по базах бойовиків, і це буде продовжуватися, де б терористи не знаходилися. […] Ми будемо переслідувати терористів усюди. Якщо, пардон, в туалеті спіймаємо, то і в туалеті їх замочимо».

Настрій у суспільстві в ті дні найкраще характеризував той факт, що після крилатої фрази «в туалеті замочимо» рейтинг Путіна виріс. Пропагандистська кампанія прихильників війни досягала бажаного результату. Відповідно до опитування, проведеного Всеросійським центральним інститутом суспільної думки (ВЦИОМ), майже половина росіян була переконана у тому, що вибухи в російських містах здійснювали бойовики Басаєва, ще третина звинувачувала в цьому ваххабітів на чолі з Хаттабом. 88% відсотків опитаних побоювалися стати жертвою теракту. 64% згодні були з тим, що всіх чеченців варто вислати з країни. Такий же відсоток висловився за масовані бомбардування Чечні.

Вибухи будинків переломили суспільну думку. Маленька переможна війна здавалася природним і єдиним способом боротьби з тероризмом. Те, що терористи не чеченці, а війни не буде маленької і переможної, одурманена країна ще не знала.

Звернімо увагу на волаючу відсутність логіки. Чеченське керівництво заперечує свою причетність до терактів. Зданович підтверджує, що чеченців серед виконавців теракту немає. Чечню поки що, починають бомбити. Масхадов заявляє про готовність вести переговори, але його не чують. ФСБ важливо втягти Росію у війну якомога швидше, щоб вибори президента Росії відбувалися на тлі великої війни і щоб новий президент, що прийшов до влади, одержав у спадщину війну разом з тими політичними наслідками, що вона в собі несе: опору президента на силові структури. Тільки через війну влада в країні остаточно може захопити ФСБ. Мова йде про банальну змову з метою захоплення влади колишнім КДБ під прапором боротьби з чеченським тероризмом.

4 жовтня переворот завершився перемогою змовників: у цей день російські війська перейшли кордон Чечні. Більшість населення підтримало рішення колишнього керівника ФСБ прем’єр-міністра Путіна, директора ФСБ Патрушева і генерала ФСБ глави СБ Сергія Іванова.

У цей непростий для російської політичної еліти час визначилися ті, хто виступив категорично проти війни. «Нову газету» варто назвати однієї із самих принципових супротивників війни з Чеченською республікою:

«Підполковник КДБ із блатною лексикою, чудом опинившись на чолі великої країни, поспішає скористатися зробленим ефектом. Будь-який воєначальник чи політик, що планує воєнну операцію, завжди прагне зменшити кількість своїх ворогів і збільшити кількість союзників. Путін свідомо бомбить Грозний, щоб унеможливити переговори з Масхадовим, щоб у кривавій бойні поховати всі попередні злочини режиму. Режим, що іде, прагне злочином, що готується — геноцидом чеченського народу — пов’язати кров’ю весь російський народ, зробити його своїм спільником і заручником. Ще не пізно зупинитися на шляху до загибелі Росії».

Пізно, було вже пізно. Костянтин Тітов, губернатор Самарской області, вважав, що наземна операція в Чечні — для Росії катастрофа. «Я взагалі не вірю в чисто силові методи вирішення глобальних проблем. І в Самарі ніколи не допущу таких етнічних чисток, як у Москві». (Костянтин Тітов, зрозуміло, не знав, що для вибуху житлового будинку в Самарі, на вулиці Нововокзальній, у ті дні усе було готове, але після провалу в Рязані ФСБ призупинило теракти.)

Настрій стурбованої частини демократичного суспільства описав у ті дні відомий російський адвокат Анатолій Кучерена:

«КОЛИ ГУРКОЧУТЬ ГАРМАТИ, ПРОКУРОРИ МОВЧАТЬ. Наййяскравіша ілюстрація — “навчань”, проведених ФСБ у Рязані. Ця акція свідчить про глибочезну деградацію, в першу чергу моральну, вітчизняних спецслужб. Спецслужби як і раніше відчувають себе “державою в державі”. Їхнім керівникам, імовірно, здається, що вони не підкоряються ніяким законам і діють винятково на основі політичної доцільності, як у ті славні часи, коли органи організовували викрадення і політичні убивства на території інших держав, “легендували” неіснуючі антирадянські організації, писали сценарії показових процесів.

Численні “шпигунські справи” останніх років — Платона Обухова, Григорія Пасько, капітана Нікітіна; операція “мордою у сніг”; різні антиправові акції напередодні президентських виборів 1996 року, такі, як спроба “опечатати” Державну думу; авантюра з вербуванням російських військовослужбовців для штурму Грозного силами так званої антидудаївскої опозиції в листопаді 1994 року — усе це свідчить про те, що антиправові тенденції в діяльності спецслужб зберігаються і донині.

Складається враження, що і діюча влада, і так звана опозиція думають, що на демократичному проекті в Росії можна ставити хрест. Влада не здатна навести порядок, заснований на Законі, не в її силах побудувати правова держава. Альтернатива правовій державі — держава бандитсько-полицейська, тобто такий стан справ, коли дії терористів, бандитів, з одного боку, і правоохоронних органів — з іншого, уже не відрізняються ні по цілям, ні по використовуваним методам. У суспільстві наростає масове переконання, що демократія як форма правління себе не виправдала.

А коли з демократичним проектом нічого не вийшло, у багатьох політичних гравців виникає спокуса покінчити з ним раз і назавжди. Кожний з них при цьому переслідує свої цілі, але об’єктивно вектор їхніх зусиль збігається. Когось страшить переділ власності, що насувається, хтось хоче уникнути відповідальності за вчинені протиправні діяння, хтось бачить у собі нового Бонапарта чи Піночета, і йому не терпится “порулити” залізною рукою.

Правління за допомогою демократичних установ у чергов раз у Росії не вдалося. Настає час правління за допомогою страху. Час терору — як бандитського, так і державного. А може бути, це і є “политический проект” діючої влади для нової Росії?»

Якщо побоювання демократичної частини населення сформулював Кучерена, цілі і плани змовників, що відстояли вторгнення в Чечню, розкрив 8 березня 2000 року в статті «Країні потрібний новий КДБ» член Державної думи і колишній керівник СБП Коржаков:

«У підготовці до президентських виборів спостерігається одна принципово важлива особливість. Характеризуючи кандидата номер один на вищу державну посаду Володимира Путіна, практично ніхто не висловлює незадоволення тим, що він виходець із спецслужб, а точніше, з надр КДБ. Років декілька тому назад таке й уявити собі було неможливо. А тепер у наявності симпатії суспільної думки до політичного діяча, що почав свій шлях у спецслужбі. Високий рейтинг Володимира Путіна свідчить у першу чергу про те, що в ньому, виходцю з КДБ, люди бачать державного діяча, здатного навести в країні порядок, організувати роботу всіх владних структур таким чином, щоб почати нарешті реально виходити із суспільно-політичної кризи. Висування колишнього співробітника КДБ на вищу державну посаду дає мені привід ще раз привернути увагу до деяких моментів діяльності спецслужб і їхньої ролі в цілому на сучасному етапі нашого економічного і політичного розвитку.

Відомі випадки з вибухами будинків у Москві й у інших містах країни, що потягнули за собою загибель десятків мирних, ні в чому неповинних людей, продовжується вивіз національного багатства з країни за кордон, процвітає махровим кольором корупція в державних структурах, випадки работоргівлі і торгівлі дітьми — усе це викликає законне обурення громадян країни. Люди зі здивуванням запитують: де ж наші спецслужби, що для того й існують, щоб боротися з подібного роду явищами? І сил, і необхідних спецслужб у нас досить: ФСБ, МВС, ГРУ, СВР, ФАПСИ — усі вони здатні вирішувати самі складні задачі. Проблема в тому, що спецслужби діють розрізнено, за принципом розціпленого пястука.

У свій час нашу демократичну громадськість страшно лякало існування КДБ. Тоді вирішили зруйнувати “монстра”, щоб убезпечити себе від усякого роду несподіванок. Декому здавалося, що так буде легше контролювати діяльність спецслужб. Однак з контролем, так як задумувалося, не вийшло, і з координацією дій спецслужб справа далеко не пішло. Підтвердження тому — хрестоматійні помилки і провали, допущені в боротьбі з чеченськими і міжнародними терористами. Тепер навіть самим затятим супротивникам КДБ стає зрозуміло, що руйнування цієї структури нічого корисного нам не дало. Не випадково Олександр Солженіцин помітив один раз у вузькому колі, що нам не вистачає КДБ.

Є й інша реальність. Накрадені і вивезені за рубіж наші загальнонародні кошти ніхто і ніколи добровільно в країну не поверне. Жодна іноземна спецслужба ніколи не упустить шанс одержати в нас важливі секретні відомості з наукової чи іншої важливої області, якщо не перекрити їй шлях до наших секретів. Корупція буде існувати доти, доки відповідні служби, на яких покладено виявляти хабарників, будуть діяти розрізнено, кожна сама по собі. Казнокрадство буде продовжуватися доти, поки наші закони будуть гуманними стосовно аматорів сунути свої граблі в державну скарбницю.

Підтримуючи кандидатуру Володимира Путина на посаду президента країни, наші люди тим самим дають сигнал владі, зміст якого зовсім зрозумілий: пора нарешті зібрати спецслужби в єдиного пястука і вдарити ним по тих, хто заважає нам нормально будувати своє життя. Росії потрібний свій КДБ! Настав час сказати про це без соромязливості! Розділяючи подібну думку, вважаю, що першим кроком на шляху створення нового Комітету державної безпеки повинне бути утворення Координаційної ради спецслужб (КСС) при Раді безпеки з безпосереднім підпорядкуванням главі держави. Це дозволить сформувати структуру майбутнього КДБ, визначити його функції і задачі. У випадку створення Координаційної ради спецслужб уже найближчим часом можна буде більш ефективно вирішувати проблему повернення в країну незаконно вивезених капіталів. Говорю це з впевненістю, оскільки у свій час Служба безпеки президента почала працювати в цьому напрямку і домоглася конкретних результатів. Служба на ділі довела, що повертати капітали в країну не тільки потрібно, але і можна, якщо займатися цим серйозно.

Друга першорядна задача — боротьба з тероризмом специфічними методами і засобами, що виключають застосування великих військових сил і загибель мирного населення. Ніхто не сумнівається в тім, що чеченські і міжнародні терористи будуть розбиті. Однак на цьому погроза тероризму не зникне. Не слід забувати, що в Чечні уже виросло покоління молодих людей в умовах війни і ненависті до росіян. Прагнення сьогоднішніх чеченських хлопчиськ помститися “обідчикам” будь-яким способом буде виявлятися не тільки на території Чечні. Використовувати армію для боротьби з локальними проявами тероризму більше не можна, ліміт таких можливостей вичерпаний. Цим будуть займатися спецслужби.

Третя задача — виявлення фактів незаконної приватизації об’єктів стратегічного значення, штучного банкрутства заводів, фабрик, шахт з метою захоплення їх в особисту власність. Практика показала, що без участі спецслужб у цій роботі нам теж не обійтися».

Кучерена вважає, що лиха Росії від бандитско-полицейского держави. Коржаков стверджує, що всі нещастя — від недостатньо твердої руки влади, тому що спецслужби діють «за принципом розціпленого пястука». Він пропонує стиснути пястуки, створити Координаційну раду спецслужб (КСС), підкорити його секретарю СБ (генералу ФСБ Сергію Іванову). Можна припустити, що на чолі цього нового органу Коржаков бачить себе, підкреслюючи, що очолювана ним раніше СБП працювала саме в цьому напрямку і домоглася конкретних результатів. Іншими словами, Коржаков визнає, що зловживав владою і перевищував посадові повноваження, що згідно російського законодавства вважається злочином і карає позбавленням волі (у функції Коржакова входила охорона президента і членів його родини).

Тільки з цієї заяви стає зрозуміло, чим насправді займалися всі ці роки СБП на чолі з Коржаковим, а потім і сам Коржаков — на правах приватного громадянина зі зв’язками в силових структурах. Назвемо речі своїми іменами. Виявившись поза владними структурами, відсторонені від держслужби, Сосковець разом з відставними генералами Коржаковим і Борсуковим за допомогою раніше використовуваних ними Попів, типу «Стелс», намагалися активно втрутитися в переділ власності в Росії з метою встановлення контролю над бізнесами і отримання особистих фінансових вигод. Фінансування їхньої діяльності здійснювалося «Ізмайлівською» ОЗУ. Агентурно-оперативною роботою займалися різні Попи. Інформаційно-пропагандистське прикриття здійснювалося рядом підконтрольних чи куплених ЗМІ. Бойове забезпечення надавали організовані кримінальні групи й окремі бойовики з числа колишніх співробітників спецпідрозділів МО, ФСБ і МВС.

Повернення капіталу зза кордону «по Коржакову» — насправді банальне вимагання. На практиці, одержавши через спецслужби конфіденційну фінансову інформацію, Коржаков викликав бізнесмена до себе, говорив, що йому відомо про «вивезені» за кордон гроші і вимагав повернути їх у Росію. Однак дуже важливо зрозуміти, що бізнесмен повертав гроші не на казенні рахунки, а на рахунки, зазначені Коржаковим.

Коржаков розкрив і політичні цілі своєї структури. Перша: підпорядкування всіх спецслужб Службі безпеки президента (чи новій структурі — КСС). Друга: картбланш на каральні акції по всій країні, тобто диктаторські повноваження. Більш того, Коржаков відкрито заявив, що державною політикою Росії повинен стати геноцид чеченського народу. Вчитаємося ще раз: «Не слід забувати, що в Чечні вже виросло покоління молодих людей в умовах війни і ненависті до росіян. Прагнення сьогоднішніх чеченських хлопчисьок помститися “обідчикам” будь-яким способом буде виявлятися не тільки на території Чечні». Схоже, що чеченських «хлопчисьок» Коржаков хоче відстрілювати по всій території Росії, щоб вони не доростали до віку, коли зможуть помститися за вбитих батьків і розорену батьківщину.

Те, що звертання Коржакова «Країні потрібний новий КДБ» не випадковість, а тенденція, продемонстрував у липні 2001 року кадровий співробітник ФСБ, директор Інституту проблем економічної безпеки Ю. Овченко. На зустрічі з вузьким колом журналістів він повідомив, що ряд чиновників, що мають «вихід на презедента» і зв’язаних із силовими структурами, у тому числі заступник директора ФСБ Ю. Заостровцев, мають намір кардинально змінити економічну політику уряду і перейти «від олігархічної системи до національної». Відповідно до газети «Аргументи і факти», Овченко сказав буквально наступне:

«Особливо важлива роль спецслужб у процесі деприватизации і розшуку незаконно вивезеного капіталу. Контроль над процесом зміни власників повинний бути переданий у систему ФСБ. […] Функції контролю за результатами приватизації необхідно передати в Совбез, секретарем якого повинний бути людина системи ФСБ. […] Щоб зупинити подальший витік капіталу, необхідно передати під реальний контроль системи Центральний банк і Державний митний комітет Росії. […] До складу керівництва цих органів повинні бути введені представники економічної безпеки, що мають повну інформацію про уже вивезені ресурси й, у стані говорити з олігархами на зрозумілому останнім мові. […] При тому, що пропоновані заходи […] будуть надзвичайно популярні серед населення, їхнє рішення зажадає встановлення контролю держави над основними електронними медіа. Варто було б законодавчо заборонити приватному капіталу мати у власності контрольні пакети акцій метрових каналів і газет з тиражем вище 200 тис. экз.».

На питання про терміни реалізації плану Овченко відповів: «Під кінець року зміни будуть. Але, можливо, і раніше, якщо дозріють передумови».

Суспільство розділилося. Одні вимагали відбудувати нові спецслужби. Інші вважали, що і старі — гірше будь-яких терористів. Однак далі їдких журналістських статей справа не йшла. Адвокат Павло Астахов спробував зробити у ФСБ запит про те, які оперативні дії стали причиною порушення прав громадян Рязані, відправлених на вулицю в той холодний осінній вечір. ФСБ послалася на закон «Про оперативно-розшукову діяльність». Виходило, що відповідно до цього закону ФСБ мала право проводити навчання де завгодно і коли завгодно. І на цей закон у народу управи немає.

Тим часом інцидент у Рязані не вписувався в рамки федерального законодавства і у компетенцію ФСБ. У «Федеральному законі про Федеральну службу безпеки» написано, що діяльність органів ФСБ «здійснюється відповідно до закону РФ «Про оперативно-розшукову діяльність у Російській Федерації», карним і карнопроцессуальным законодавством Російської Федерації, а також дійсним федеральним законом». У жодному з цих документів, так само як і в «Положенні про Федеральну службу безпеки Російської Федерації», не передбачалася можливість проведення навчань. Більш того, у законі «Про оперативно-розшукову діяльність», на який неодноразово посилалися керівники ФСБ, про навчання не говорилося ні слова. При цьому 5-я стаття закону — про «дотримання прав і свобод людини і громадянина при здійсненні оперативно-розшукової діяльності» — надавала громадянам формальні гарантії того, що з боку правоохоронних органів не буде зловживань:

«Органи (посадові особи), що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, при проведенні оперативно-розшукових заходів повинні забезпечувати дотримання прав людину і громадянина на недоторканність особистого життя, […] недоторканність житла […]. Не допускається здійснення оперативно-розшукової діяльності для досягнення цілей і рішення задач, не передбачених даним федеральним законом. Особа, що думає, що дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, привели до порушення його прав і свобод, вправі оскаржити ці дії у вищий орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, прокуратуру чи суд. […] При порушені органом (чи посадовою особою), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб вищий орган, прокурор або суддя відповідно до законодавства Російської Федерації зобов’язані вжити заходів по відновленню цих прав і законних інтересів, відшкодуванню заподіяної шкоди. Порушення дійсного Федерального закону при здійсненні оперативно-розшукової діяльності тягнуть відповідальність, передбачену законодавством Російської Федерації».

Таким чином, Зданович, а разом з ним і Патрушев, відверто брехали, коли посилалися на російське законодавство.

Забути рязанську історію Путіну і Патрушеву не давали до самих президентських виборів. У ніч на 4 жовтня 1999 року в Надтеречном районі Чечні без звістки пропали три офіцери ГРУ — полковник Зурико Іванов, майор Віктор Пахомов, старший лейтенант Олексій Галкін і співробітник ГРУ, чеченець по національності, Терезами Абдулаев.

Керівник групи Зурико Іванов закінчив Рязанське училище ВДВ, потрапив у розвідку спеціального призначення, служив у відомій ще по Афганістану 15-й бригаді спецназу, потім у Північно-Кавказькому військовому окрузі. Керував особистою охороною зв’язаного з Москвою Доку Завгаєва. Незадовго до початку другої чеченської війни Іванова перевели в центральний апарат, у Москву. Його нова посада не допускала рейдів по ворожих тилах, але як тільки почали готувати наземну операцію в Чечні, Іванов потрібен був у зоні конфлікту.

19 жовтня в Грозному керівник прес-центру збройних сил Чечні Ваха Ібрагімов від імені військового командування повідомив журналістам, що ці офіцери ГРУ «ініціативно вийшли на контакт із чеченськими військовими» і виявили бажання співробітничати з чеченською владою. Ібрагімов стверджував, що офіцери ГРУ і їхній агент готові надати інформацію про організаторів вибухів у Москві, Буйнакську і Волгодонську. Міністерство оборони Росії назвало заяву чеченської сторони провокацією, спрямованої на дискредитацію внутрішньої політики російського керівництва і дій федеральних сил на Північному Кавказу. Однак наприкінці грудня 1999 року ГРУ офіційно визнало факт загибелі керівника групи Іванова: федеральним силам був переданий обезголовлений труп людини і залите кров’ю посвідчення особи полковника Зурико Амирановича Іванова (відрубану голову офіцера знайшли пізніше). 24 березня 2000 року Зданович повідомив, що вся група співробітників ГРУ була страчена чеченцями.

6 січня 2000 р. вихідна в Лондоні газета «The Independent» опублікувала статті кореспондентки Олени Вомак «Російські агенти підірвали будинки у Москві»:

«“The Independent” одержала відеоплівку, на якій російський офіцер, захоплений чеченцями, “признаєтся”, що російські спецслужби зробили в Москві вибухи житлових будинків, що розпалили нинішню війну в Чечні і привели Володимира Путіна в Кремль. На плівці, знятої турецьким журналістом [Седатом Аралем] минулого місяця, до того, як Грозний був остаточно відрізаний російськими військами, полонений росіянин називає себе співробітником ГРУ (Головне розвідувальне управління) Олексієм Галтиним [Галкін]. Зарослий бородою полонений визнає, і це підтверджується його власними документами, котрі демонструються чеченцями, що він “старший лейтенант спецназу, військ спеціального призначення генерального штабу Російської Федерації”. Міністерство оборони вчора займалося перевіркою того, чи існує в дійсності такий офіцер ГРУ. “навіть якщо він існує, ви розумієте, які методи могли бути до нього застосовані в полоні”, — сказав один з молодших офіцерів, що просив не називати його імені.

Полковник Яків Фірсов з Міністерства оборони формально заявив наступне: “чеченскі бандити почувають, що їм приходить кінець, і в інформаційній війні використовують будь-як брудні прийоми. Це провокація. Це брехня. Російські збройні сили захищають людей. Неможливо припустити, що вони воюють із власним народом”.

На відеоплівці лейтенант Галтин говорить, що він був полонений на чечено-дагестанському кордоні, коли виконував завдання по мінуванню місцевості. “я не приймав участі у вибухах будинків у Москві і Дагестані, але в мене є про це інформація. Я знаю, хто відповідальний за вибухи в Москві (і Дагестану). За вибухи у Волгодонську і Москві відповідальне ФСБ (Федеральна служба безпеки) разом із ГРУ”. Після цього він назвав інших офіцерів ГРУ. Біля трьохсот чоловік загинуло, коли чотири багатоповерхових будинки були висаджені терористами у вересні. Ці теракти дали можливість пану Путіну, за місяць до того ставшому прем’єр-міністром, почати нову війну в Чечні.

Фотограф агентства новин ISF Седат Арал сказав, що він відзняв цю відеоплівку в бункері в місті Грозному, де він зустрівся з керівником чеченської служби безпеки Абу Мовсаєвим. Пан Мовсаєв сказав, що чеченці можуть довести, що не причетно до вибухів багатоквартирних будинків.

Російська громадськість підтримує “антитеррористичну кампанію” у Чечні, що настільки різко підняла популярність її автора пана Путіна, що Борис Єльцин достроково пішов у відставку, щоб поступитися місцем обраному ним спадкоємцю. Війна почалася з явною вигодою пана Путіна. Колишній керівник Служби безпеки Росії тепер готовий реалізовувати свої президентські амбіції».

Оглядач Бі-бі-сі Хезлетт, коментуючи статті, стверджував, що гіпотеза змови спецслужб існувала з тих самих пір, як відбулися вибухи, оскільки ФСБ могла підкласти бомби, щоб виправдати воєнну операцію в Чечні. У цьому зв’язку Хэзлетт відзначив, що влади дотепер не представили переконливих доказів причетності чеченців до вибухів, а Шаміль Басаєв — один з тих, кого обвинувачують у цих злодіяннях, — категорично заперечував своє до них відношення. Хэзлетт думав, що в передодні президентських виборів репутація Путина може сильно постраждати через скандал з відеозаписом показань Галкіна, оскільки популярність Путіна — донедавна маловідомого офіцера ФСБ — значно зросла після початку воєнних дій у Чечні.

Французька газета «Ле Монд» також писала про небезпеку для Путіна викриттів про причетність спецслужб до вересневих вибухів: «Зміцнивши свою популярність і перемігши на виборах у Державну думу в результаті війни, розв’язаної проти чеченського народу, Володимир Путін розуміє, що є тільки дві причини, що можуть перешкодити йому стати президентом на виборах у березні. Це великі військові невдачі і втрати в живій силі в Чечні, а також визнання можливої причетності російських спецслужб до вибухів житлових будинків, що забрали життя біля трьохсот чоловік у вересні минулого року і послужили офіційним обґрунтуванням для початку антитерористичної операції» у Чечні.

Цікаво, що в справі про вибухи в Москві ані Лазовский, ані хто-небудь з його людей не допитувався, хоча можна було припустити, що за цими терактами стоять ті ж люди, що і за терактами 1994—1996 років. Тільки навесні 2000 року прокуратура дала згоду на арешт Лазовского. Одночасно тими, хто стояв за Лазовским, а очевидно, що за Лазовским стояло насамперед московське УФСБ, було прийняте рішення не допустити затримання Лазовского. За оперативною інформацією, відразу ж після того, як був виписаний ордер на арешт Лазовского, його убили: 28 квітня 2000 року на порозі Успенськ собору у своєму селищі він був розстріляний з автомата Калашникова з глушником і оптичним прицілом. Чотири кулі, одна з яких потрапила в горло, були смертельними. Стрілянина велася з заростей чагарнику з відстані приблизно 150 м. Джипу з охороною, що невідступно слідував за Лазовским останнім часом, поруч чомусь не виявилося. Убивця кинув зброю і зник. Хтось відтягнув закривавлене тіло до лікарні неподалік і поклав на лавку. Місцева міліція залучила для огляду трупу лікаря з одинцовскої поліклініки. Документи огляду убитого й огляду місця події були складені вкрай неохайно і непрофесійно, і це дало привід стверджувати, що вбитий не Лазовский, а його двійник.

Увечері 22 травня 2000 року в засідку спецназу ГРУ в районі між селищами Сержень-Юрт і Шалі потрапив невеликий загін бойовиків. У результаті швидкоплинного бою десять бойовиків були убиті, інші розсіяні. Серед убитих виявився 38-літній польовий командир і глава військової контррозвідки Чечні Абу Мовсаєв, що допитував старшого лейтенанта Галкіна і, напевно, що володів додатковою інформацією про вибухи. Місцеві жителі розповідали, що в травні Мовсаєв декілька разів тайком приходив ночувати до проживаючих в Шалі родичів. Один з членів місцевої адміністрації сповістив про це уповноваженому УФСБ. Той не вжив заходів. Коли спецназ ГРУ спробував захопити польового командира, ФСБ виступило проти. Вибухнув скандал, справу передали в Москву, де прийняли рішення Мовсаєва брати. Однак живим його не взяли.

9 березня 2000 року при зльоті в Москві розбився літак, на борті якого знаходилося дев’ять чоловік: президент холдингу «Совершенно секретно» Артем Боровик, глава холдингу АТ «Група Альянс» чеченець по національності Зія Бажаєв, два його охоронці і п’ять членів екіпажу.

Як-40, біля року тому орендований Бажаєвим у Вологодського авіапідприємства через столичну авіакомпанію «Аэротекс», повинен був вилетіти в Київ. У повідомленні комісії з розслідування пригод на повітряному транспорті говорилося, що вологодські авіатехніки перед зльотом не обробили літак спеціальною рідиною проти зледеніння, а його закрилки були випущені усього на 10 градусів при необхідних для зльоту 20 градусах. Тим часом ранком 9 березня в Шереметьєво було всего чотири градуси морозу, без опадів. І обробляти літак рідиною «Арктика» не було необхідності. Крім того, Як-40 без проблем можна було підняти в повітря і при випущених на 10 градусів закрилках: просто подовжився б розбіг, а зліт став би «ледачим». Судячи з того, що літак завалився приблизно на середині злітної смуги, що у Шереметьєво має довжину 3,6 км, розбіг у літака був штатний — близько 800 м.

Довідавшись про трагедію, лідер «Яблука» і депутат Державної думи Григорій Явлінський заявив, що останнім часом Боровик і його команда займалися незалежним розслідуванням вибухів у Москві. До яких висновків прийшов би Боровик, залишається тільки здогадуватися.

Колишній генерал КДБ Олег Калугін на питання про вибухи мав свою думку. Він вважав, що ФСБ, як організація, не була безпосередньо причетна до організації терактів і що вибухи були замовлені одним з «угруповань російської влади», що були зацікавлені в підвищенні політичного рейтингу Путіна. Не виключено, що замовники терактів використовували окремих фахівців ФСБ чи колишнього КДБ, однак сама державна структура була підключена до операції тільки після провалу в Рязані і “забезпечувала прикриття проваленої операції і її організаторів”.

Звичайно, виникає питання про те, що ж це було за «угруповання» і хто на чолі нього стояв, якщо після провалу в Рязані вся ФСБ, та й інші силові відомства, були кинуті на «прикриття проваленої операції і її організаторів». Зрозуміло, що керувати таким «угрупованням» повинен був Путін і що в «угруповання російської влади», що підвищує рейтинг Путіна, входили ті, хто сьогодні стоїть при владі в Росії, продовжує війну в Чечні і стискає в кулак спецслужби.

Свої професійні міркування про вибух у Рязані висловили неназвані співробітники ФСБ в інтерв’ю журналістам «Нової газети»:

«Якби вибух у Рязані дійсно готували спецслужби, то для цього повинна була бути створена добре законспірована група (5—6 чоловік), що складає з офіцерів-фанатиків двох категорій. Перших — безпосередніх виконавців — повинні були б відразу ж знищити. І, зрозуміло, керівництво не давало б їм безпосередніх інструкцій». Крім того, «існує малоймовірна, але в наших умовах дуже можлива версія рязанських подій. Розруха усередині спецслужб привела до того, що усередині, наприклад, ФСБ виникла група офіцерів”патріотів”, що вийшли з-під контролю. (Нинішній ступінь скоординованості дій в середині цієї структури дозволяє зробити таке припущеня.) Допустимо, вона була досить законспірованою, автономною, виконувала визначені негласні завдання, але крім своєї основної діяльності стала займатися відсебенькками. Приміром, деякі подібні “автономії” у вільний від роботи час можуть проявляти себе як невловимі злочинні групи. А ці з розуміння політичної доцільності захотіли підірвати будинок, для того щоб підвищити бойовий дух нації і т.д. Навіть якщо керівництво ФСБ виявить нерегламентовану діяльність такої групи, що відкололася, то ніколи не визнає факту її існування. Звичайно, на розкольників оголосять полювання і у підсумку ліквідують, але без зайвого шуму. Цю таємницю, якби вона існувала, зберігали б особливо ревно. А на спроби її розкрити реагували б приблизно так само, як зараз».

І все-таки теорія змови усередині ФСБ розбивається об очевидне заступництво вищого керівництва ФСБ і держави. Тай неправильно припускати, що в самому ФСБ проґавили настільки велику внутрішню змову. Щоб дослужитися до генерала ФСБ, потрібно пройти такі мідні труби і мати такий нюх, що будь-яку змову підлеглих уловлюєш на великій відстані. До того ж внутрішньовідомче виказування у ФСБ поставлено на широку ногу. П’ять-шість чоловік самостійно домовитися про теракт не можуть. А вибухи в чотирьох містах це вже не п’ять-шість чоловік, а багато більше.

Депутат Державної думи Володимир Волков також вважав, що вересневі вибухи були справою спецслужб: «От уже двічі підряд президентські вибори немов би випадково збігаються з загостренням подій у Чечні. Цього разу чеченську кампанію випередили теракти в Москві, Буйнакську, Волгодонську, Ростові… Але чомусь зірвався вибух житлового будинку в Рязані, нині видаваний за навчання. Як військовий, знаю, що жодне навчання не проводиться з справжніми вибуховими пристроями, що про навчання обов’язково повинна була знати місцева міліція і ФСБ. На жаль, у Рязані усе було по-іншому, і преса вже у відкриту висловлюється про те, що всі “чеченські” теракти в російських містах — справа спецслужб, що підготовлювали “маленьку войнушку” під Путіна. Пошук відповіді на ці підозри ще має бути, але вже сьогодні зрозуміло, що замість білого коня Путіну підсунули червоного, надмірно скропленого народною кров’ю».

По-своєму відзначаючи річницю вибухів у Буйнакську, Москві і Волгодонську, співробітники ФСБ, відомі по «документах прикриття» як майор Ісмаилов і капітан Федоров, 8 серпня 2000 року вчинили теракт у підземному переході Пушкінської площі. Тринадцять чоловік загинули, більше ста одержали поранення різної ваги. Неподалік від місця вибуху фахівці Московського УФСБ знайшли ще два вибухових пристрої і розстріляли їх з гідрогармати.

Вибух на Пушкінській був пострілом у серце. «Невідомі поки зловмисники дуже точно вибрали місце для своєї акції, — писав 12 серпня в київській газеті «Дзеркало тижня» Віталій Портніков. — Для того щоб зрозуміти, що таке Пушкінська площа для жителя російської столиці, потрібно, звичайно ж, бути москвичем. Тому що Червона площа, Олександрівский сад, підземний комплекс в Охотнічому ряді, старий Арбат — скоріше місця туристичних прогулянок. Москвичі призначають зустрічі на Пушкінської […]. Старий кінотеатр “Россия”, перелицьований у “Пушкинский” і ультрасучасний “Кодак-Киномир”, місце молодіжної “тусовки”, перший в СРСР “Макдональдс” і східна закусочна системи “Елки-Палки”, кав’ярні і офіс “Мобильных телесистем”, Ленком і доронінський МХАТ, бутики в галереї “Актер” і самий модний у середовищі політичної еліти ресторан російської національної кухні “Пушкин” — саме в ньому московський мер Юрій Лужков домовлявся з міністром друку Михайлом Лесіним про долю свого телеканалу ТВ-центр… Пушкінська — не просто центр міста, площа чи станція метро. Це середовище проживання […]. Підірвати середовище проживання для терориста важливіше, ніж навіть підкласти бомбу під житловий будинок. Тому що будинок може виявитися сусідським, а середовище проживання — завжди ваше».

Юрій Лужков поспішно спробував списати і цей вибух на чеченців: «На 100 відсотків це — Чечня». Утомлені від постійних обвинувачень чеченці цього разу вирішили урезонити мера. Голова адміністрації Чечні Ахмад Кадиров виразив обурення тим, що у вибуху бездоказово знову обвинувачують чеченців. Представник Кадирова при російському уряді, що колись був міністром закордонних справ в адміністрації Джохара Дудаєва Шаміль Бено пригрозив демонстрацією чеченців у Москві, а голова Держради Чечні Малик Сайдуллаєв пообіцяв значну премію за інформацію про справжніх організаторів вибуху. Аслан Масхадов також відмежувався від теракту і виразив співчуття росіянам.

5 серпня 2000 року дванадцять чоловік — члени спецгруппи Андрія Олександровича Морєва, що прибули на Петровку, 38 для інструктажу перед черговою операцією, — стали свідками розмови Ісмаілова і Федорова про роботу на Пушкінській площі. Через три дні там дійсно відбувся теракт, а у фотороботах Морєв пізнав двох офіцерів ФСБ. Тільки ця випадковість дозволяє нам сьогодні стверджувати, що за вибухом на Пушкінській площі стояли спецслужби, а не чеченці.

Пройдуть роки. Росія, звичайно ж, буде іншою. У неї буде інше політичне керівництво. І якщо ми ще будемо живі, нас запитають наші діти: чому ви мовчали? Коли вас підривали в Москві, Волгодонську, Буйнакську, Рязані — чому ви мовчали?

Ми не мовчали. Ми обурювалися, кричали, писали… Жителі будинку № 14/16 по вулиці Новосьолов подали в суд на ФСБ. У листі, відправленому в генпрокуратуру Росії, говорилося: «Над нами поставили жахливий експеримент, у якому двомстам сорока ні в чому не винних людей відвели роль статистів. Усім нам нанесли не тільки важку психічну травму, але і непоправну шкоду здоров’ю». Рязанців підтримала адміністрація Рязанської області. Однак далі слів справа не пішла, а колективна заява в прокуратурі загубилося.

18 березня депутати фракції «Яблуко» Сергій Іваненко і Юрій Щекочіхин підготували проект постанови Держдуми про парламентський запит в. о. генерального прокурора Володимирові Устинову «Про факт виявлення в м. Рязані 22 вересня 1999 року вибухової речовини і обставини його розслідування». Іваненко і Щекочіхин пропонували депутатам Держдуми одержати відповіді на наступні питання: «на якій стадії знаходиться кримінальна справа по факту виявлення в Рязані вибухової речовини 22 вересня 1999 р.; чи проводилася експертиза знайденої речовини; хто і коли віддав наказ про проведення навчань, які були мета і задачі навчань; які засоби і речовини — вибухові чи імитуючі їх — використовувалися при проведенні навчань; провести перевірку публікацій «Нової газети» №10 за 2000 м. про те, що на складі зброї і боєприпасів однієї з навчальних частин ВДВ зберігався гексоген, розфасований у мішки з-під цукру».

У проекті запиту говорилося також про те, що керівництво ФСБ протягом двох днів з дня події змінило офіційну позицію. Відповідно до першої версії 22 вересня 1999 р. був успішно відвернений терористичний акт. Відповідно до другого — у Рязані проводилися навчання по перевірці боєздатності правоохоронних органів. «Ряд приведених фактів ставить під сумнів офіційну версію подій, що відбулися в Рязані», — говорилося в запиті. Інформація, пов’язана з навчаннями, закрита. Недоступні матеріали кримінальної справи, порушеної УФСБ по Рязанській області по факту виявлення вибухових речовин. Не названі особи, що заклали імітаційний вибуховий пристрій, а також ті, хто віддав наказ про проведення навчань. «Заява керівництва ФСБ про те, що знайдена в Рязані речовина складалася з цукрового піску, не витримує критики». Зокрема, прилад, використаний для аналізу знайденої речовини, указував на наявність гексогену і був справний, а детонатор вибухового пристрою не був імітатором.

На жаль, більшість членів Думи проголосувало запит не робити. Проти направлення запиту виступила проурядова фракція «Єдність», група «Народний депутат», частина фракції «Регіони Росії» і частина Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР). «За» запит висловилися «Яблуко», Союз правих сил (СПС), комуністи (КПРФ) і Аграрно-промислова група (АПГ). У результаті прихильники Щекочіхина й Іваненко набрали 103 парламентські голоси (при необхідних 226). Членів російського парламенту правда про вересневі вибухи чомусь не цікавила.

Друга спроба порушити питання на голосуванні, зроблена 31 березня, наблизила Щекочіхина й Іваненко до мети, але перемогою не увінчалася. При голосуванні на пленарному засіданні Думи, незважаючи на підтримку КПРФ, АПГ і «Яблука», а також часткову підтримку фракцій «Батьківщина — уся Росія» (ОВР) і СПС, проект запиту набрав 197 голосів проти 137, при одному утримавшомуся. З фракції «Єдність» «за» не проголосувала жодна людина.

16 березня 2000 року Зданович вказав в одному із своїх інтерв’ю, що по наявній у ФСБ інформації журналіст Микола Миколаїв, що веде на НТВ цикл передач «Незалежне розслідування», має намір у найближчі дні, ще до президентських виборів, провести розслідування рязанських навчань у студії НТВ. Програму було призначено на 24 березня. Не дивно, що за кілька днів до цього прийшла звістка, якої чекали багато місяців. 21 березня Федеральне агентство новин (ФАН) передало повідомлення про результати експертизи зразків цукру, знайденого в Рязані 22 вересня 1999 року. У ФАН інформація прийшла з Рязанської області, від начальника УФСБ по Рязанській області генерал-майора Сергеєва. За його словами, експертизою було встановлено, що в знайдених мішках містився цукор без домішок яких-небудь вибухових речовин. «У результаті проведених досліджень зразків цукру слідів тротилу, гексогену, нітрогліцерину й інших вибухових речовин не виявлено», — було відрапортовано у висновку експертів. Крім того, за словами Сергеєва, експертиза підтвердила, що вибуховий пристрій, знайдений разом з мішками з цукром, булв муляжем. «Отже, можна зробити висновок, що даний пристрій вибуховим не булв, тому що в ньому були відсутні заряд вибухової речовини і засіб висадження», — говорилося у висновку.

Поступово ставало ясно, що ФСБ намагається закрити кримінальну справу до програми Миколаєва і президентських виборів. Кримінальна справа, порушена 23 вересня 1999 року начальником слідчого відділення УФСБ РФ у Рязанській області підполковником Максимовим, після заяви Патрушева про «навчання» було 27 вересня припинено. Однак 2 грудня, тобто через два з лишком місяця, генпрокуратура порахувала, що кримінальну справу припинено передчасно, і, скасувавши постанову рязанського УФСБ від 27 вересня, відновила розслідування, давши зрозуміти, що з версією про «навчання» у ФСБ не все гаразд. Правда, «дослідування» було доручено не незалежному слідчому (такого не існує), а зацікавленій стороні — ФСБ, структурі, обвинувачуваної в плануванні теракту. І все-таки справу закрито не було.

Рязанське УФСБ повторно запросило в лабораторії ФСБ у Москві результати повної експертизи речовини, що находились у мішках з-під цукру, і механічного пристрою, знайденого при них. 15 березня 2000 року УФСБ одержало з Москви довгоочікувану відповідь (на яку так сподівалося керівництво): «Встановлено, що речовина у всіх зразках (взятих із трьох мішків) являє собою сахарозу — основу цукру, одержуваного з бурячної й очеретяної сировини. По хімічному складі і зовнішньому вигляді досліджувана речовина відповідає цукру у виді харчового продукту. У представлених зразках слідів вибухових речовин не виявлено. Ініціюючий пристрій не міг бути використаний як засіб висадження, тому що в ньому немає заряду вибухової речовини. Отже, реально мешканцям ніщо не загрожувало». А виходить, немає ознак «тероризму».

«На мій погляд, ми одержали досить вагомі підстави для того, щоб справу припинити у зв’язку з навчальним характером подій, що мали місце 22 вересня 1999 року в будинку по вулиці Новосьолов»,— повідомив в інтерв’ю 21 березня 2000 року слідчий Максимов, котрий порушив справу.

Тепер потрібно було дезавуати результати експертизи, проведеної Ткаченко. Ця честь також випала 21 березня на долю Максимова: «Аналіз проводив начальник ІТО [інженерно-технічного відділу] Юрій Васильович Ткаченко. На його руках, як пізніше з’ясувалося, після добового чергування залишалися сліди пластиту, до складу якого входить гексоген. Необхідно відзначити, що подібне «тло» у виді мікрочастинок може бути присутнім на шкірі тривалий час — до трьох місяців. Чистоти проведеного аналізу можна було досягти тільки при роботі в одноразових рукавичках. На жаль, вони не входять у робочий комплект спеціаліста-вибухотехніка, а засобів на їхнє придбання немає. Ми дійшли до висновку, що тільки тому міліціонери “поставили діагноз” — наявність вибухової речовини».

Напевно, саме так написав Максимов у супровідній документації в генпрокуратуру, пояснюючи необхідність закриття справи проти ФСБ по статті «тероризм». Вимагати від слідчого героїзму ми не вправі. У Максимова, як і в усіх нас, родина. Йти проти керівництва ФСБ було непрактично і ризиковано. Однак слід зазначити, що думка Максимова розходиться з точкою зору Ткаченко, якого ніяк не можна запідозрити в зацікавленості в цьому питанні. Нічого, крім неприємностей, принциповість Ткаченко принести йому не могла. І дійсно — після рязанського епізоду він був відряджений у Чечню.

Рязанське відділення спеціалістов-вибухотехніків, яким керував Ткаченко, було унікальним не тільки для Рязані, але і для всіх прилеглих областей. У ньому трудилися тринадцять чоловік саперів-професіоналів, що мали великий досвід роботи, котрі неодноразово проходила курси підвищення кваліфікації в Москві на базі науково-технічного центру «Взрывиспытание» і раз у два роки здавали спеціальні іспити. Ткаченко стверджував, що техніка в його відділі була на світовому рівні. Використаний для аналізу знайденої речовини газовий аналізатор — прилад, що коштує близько 20 тисяч доларів, — був повністю справний (інакше і бути не могло, тому що життя сапера залежить від справності техніки). Відповідно до своїх технічних характеристик газовий аналізатор має високу надійність і точністю, тому результати аналізу, котрий показав наявність випарів гексогену у вмісті мішків, сумнівів викликати не повинні. Отже, до складу імітаційного заряду входило бойова, а не навчальна, вибухова речовина. Знешкоджений специалистами-вибухотехніками детонатор, за словами Ткаченко, також був виготовлений на професійному рівні і муляжем не був.

Теоретично помилка могла відбутися у випадку, якщо за технікою не було належного догляду і якщо газовий аналізатор «зберіг» сліди попереднього дослідження. Відповідаючи на задане з цього приводу питання, Ткаченко сказав наступне: «Технічне обслуговування газового аналізатора проводить тільки вузький фахівець і строго за графіком: є планові роботи, є профілактичні перевірки, оскільки в приладі існує джерело постійної радіації». «Сліди» залишитися не могли ще і тому, що в практиці будь-якої лабораторії визначення випарів гексогену досить рідкісний випадок. Пригадати, коли б довелося визначати приладом гексоген, Ткаченко і його співробітники не змогли.

20 березня мешканці будинку по вулиці Новосьолов зібралися для запису програми «Незалежне розслідування» у студії НТВ. Разом з ними на телебачення прибули представники ФСБ. В ефір програма вийшла 24-го. У публічному телерозслідуванні брали участь Олександр Зданович, перший заступник начальника Слідчого управління ФСБ Станіслав Воронов, Юрій Щекочіхин, Олег Калугін, Савостьянов, глава рязанського УФСБ Сергеєв, слідчі й експерти ФСБ, незалежні експерти, юристи, правозахисники і психологи.

Виступаючи без масок і без зброї, співробітники ФСБ очевидним образом програли битву з населенням. Експертиза над цукром, що проводився майже півроку, виглядала анекдотично. «Якщо ви стверджуєте, що в мішках був цукор, то кримінальна справа за обвинуваченням у тероризмі повинна бути припиненою. Але кримінальна справа дотепер не припинена. Виходить, там був не цукор», — вигукував адвокат Павло Астахов, що ще не знав про те, що 21-го справу закриють. Було очевидно, що на повторну експертизу в Москву пішли інші мішки, не ті, котрі знайшли в Рязані. Тільки довести цю очевидність ніхто не міг.

Присутній у залі експерт-підривник “Трансвзрывпрома” Рафаель Гільманов підтвердив, що гексоген зовсім неможливо переплутати з цукром. Навіть по зовнішньому вигляді вони не схожі. Версію слідчих ФСБ про те, що під час першої експертизи забруднена валіза піротехника «дала слід», експерт назвав неправдоподібною. Настільки ж неправдоподібно виглядали і твердження представників ФСБ про те, що сапери, викликані на місце події, прийняли муляж за дійсний вибуховий пристрій. Співробітники ФСБ пояснили, що генерал Сергеєв, котрий повідомив про детонатор і є присутнім тепер у залі, «не є тонким фахівцем в області вибухових пристроїв» і 22 вересня просто помилився. Генерал Сергеєв на обвинувачення у свою адресу в непрофесіоналізмі чомусь не образився, хоча 22 вересня робив публічну заяву про детонатор, ґрунтуючись на висновках підлеглих йому експертів, у професіоналізмі котрих сумнівів не було.

Виявилося, що в залі багато військових. Вони з впевненістю заявляли, що, те що выдбулося в Рязані не схоже навіть на самі «максимально наближені» до бойових навчання. Підготовка бойових навчань завжди супроводжується обов’язковими підготовчими заходами, зокрема, на випадок можливих НП готується швидка медична допомога, медикаменти, перев’язні засоби, теплий одяг. Навіть найважливіші навчання, якщо вони пов’язані з заходами серед цивільного населення, обов’язково узгоджуються з місцевим керівництвом і зацікавленими відомствами. У даному випадку нічого не підготовлювалося і не узгоджувалося. Так навчання не проводяться — категорично заявив один з мешканців будинку, професійний військовий.

У цілому, аргументи співробітників ФСБ були настільки безглузді, що один з мешканців підсумки підвів по-своєму: «Не треба нам вішати локшину на вуха». От невеликий уривок з теледебатів:

«Народ: Слідче управління ФСБ порушило кримінальну справу. Воно що, порушило справу проти самої себе?

ФСБ: Кримінальна справа була порушена по факту виявлення.

Народ: Але якщо це були навчання, то по якому факту?

ФСБ: Ви не дослухали. Навчання проводилися з метою перевірки взаємодії різних правоохоронних органів. На той момент, коли порушувалася кримінальна справа, ні міліція Рязані, ні федеральні органи не знали, що це навчання…

Народ: Так, проти кого ж порушено справа?

ФСБ: Я ще раз говорю — кримінальну справу порушувалася по факту виявлення.

Народ: По якому факті? По факту навчань у Рязані?

ФСБ: Людині, що не розбирається в карно-процесуальному законодавстві, даремно пояснювати…

Народ: У чому ж полягала безпека громадян, що усю ніч провели на вулиці, у чому безпека тут для фізичного і психічного здоров’я? І друге — ви обурені тим, що дзвонять телефонні терористи і грозять вибухами, а чим ви від них відрізняєтеся?

ФСБ: Що таке забезпечення безпеки громадян? Це якийсь кінцевий ефект, коли вибухи не прогримлять…

Народ: Я сам колишній військовий. Навчань провів за 28 років, ну знаєте скількох, і те, що тут розповідають солідні люди, генерали, про навчання, ви знаєте, вуха в’януть!

ФСБ: Ви як колишній військовий проводили, напевно, військові навчання. У нас спеціальна служба, і в цій службі використовуються спеціальні сили і засоби на підставі закону про оперативно-розшукову діяльність…

(Втрутимося в суперечку народу з ФСБ і ще раз підкреслимо, що в законі «Про оперативно-розшукову діяльність у Російській Федерації» про навчання не говориться.)

Народ: Якщо хтось фіксував хід навчань, те де ці люди?

ФСБ: Якби, звичайно, нам раз у 10 збільшити особовий склад, то, звичайно…

Народ: Не треба нам локшину вішати на вуха! Люди, що бачили гексоген, ніколи його з цукром не поплутають…

ФСБ: Порошок насипали на кришку валізи, з яким вони з 95-го року їздили на всі навчання. І в Чечню у свій час брали. Коротше, папірці зреагували на пари гексогена…

Народ: Я бачив мішки з трьох метрів. По-перше, жовтуваті. По-друге, дрібні гранули, як вермішель.

ФСБ: Цукор виробництва Курської області. Цукор виробництва Воронезької області відрізняється. А цукор, що роблять у нас на Кубі, він узагалі жовтий!»

Присутній у студії рязанський журналіст Олександр Баданів писав наступного дня у місцевій рязанській газеті:

«Що ж усе-таки відбулося? — намагалися з’ясувати на телепередачі рязанці. Однак на більшість їхніх питань представники ФСБ не дали задовільної відповіді. […] За словами Здановича, ФСБ розслідує зараз кримінальну справа по факту вересневих подій у Рязані. Абсурд, можливий, імовірно, тільки в Росії: ФСБ розслідує кримінальну справу по факту навчань, проведених нею ж! Але ж справа може бути порушено лише по факту передбачуваних протиправних дій. Як же ж тоді відноситися до усіх попередніх заяв високопоставлених спецслужбістів про те, що ніяких порушень закону при проведенні навчань не було? Мешканці будинку №14 намагалися подати в Рязанську прокуратуру позов до ФСБ із вимогою відшкодування заподіяного морального збитку. Мешканцям сказали, що позов відповідно до процесуальних норм вони можуть пред’явити тільки до конкретної людини, що віддала наказ про проведення навчань. Шість разів Здановичу і Сергеєву задавався одне і те саме запитання: хто віддав наказ провести в Рязані навчання? Шість разів Зданович і Сергеєв ухилялися від відповіді, мотивуючи це інтересами слідства. […] Відсутність правдивої інформації породило версію про те, що спецслужби дійсно хотіли підірвати житловий будинок у Рязані для виправдання наступу федеральних військ у Чечні і підняття бойового духу солдат. “я бачив вміст мішків, на цукор це ніяк не схоже, — сказав на закінчення Олексій Картофелников. — Я впевнений у тому, що в мішках був не цукор, а справжній гексоген”. З ним згодні інші мешканці будинку. Так що, здається, в інтересах самої ФСБ було б назвати того, хто підписав наказ про проведення навчань, що підірвали довіру і престиж російських спецслужб».

Практичним результатом зустрічі в студії стало втручання адвоката Астахова в старий колективний позов рязанцев. Потерпіла сторона попросила генпрокуратуру роз’яснити їй ціль операції, а також визначити розміри і форму компенсації морального збитку. Цього разу відповідь прийшли підозріло швидко: «Співробітники ФСБ діяли в рамках своєї компетенції»,— повідомила генпрокуратура. І ясно, чому вона квапилася. На 24 березня була запланована прес-конференція Здановича, на якій керівництво ФСБ планувало «наїхати» на ЗМІ, а на 26 березня 2000 року були призначені президентські вибори.

Після ганебної поразки Здановича і його колег у студії Миколаєва керівництво ФСБ прийняло рішення у відкритих дебатах з населенням більше не брати участі і в НТВ не їздити. Більш того, видимо, саме в ці фатальні для всієї країни дні ФСБ вирішила почати планомірне знищення НТВ. 26 березня, у ніч після президентських виборів, про небезпеку закриття НТВ владою в зв’язку з показом програми Миколаєва «Рязанський цукор — навчання спецслужб чи невдалий вибух?» відкрито заявив у «Підсумках» Євгенія Кисельова Борис Нємцов: «Я не знаю, що буде з НТВ. Після того як один з авторів, по-моєму Миколаїв його прізвище, виклав свою версію вибухів у Москві й інших містах. Я думаю, що над НТВ нависла реальна загроза… Я вважаю своїм обов’язком захищати НТВ, якщо будуть якісь спроби його закрити. А я не виключаю, що така можливість існує. Принаймні стосовно ряду журналістів подібні спроби, може, не з боку Путіна, але з боку його оточення робилися».

У неформальній обстановці генерали ФСБ визнавалися, що ними прийняте рішення про «витіснення» з Росії керівників НТВ Гусинского, Ігоря Малашенко і Кисельова. Буквально наступного дня після приходу до влади Путін дійсно приступив до розгрому НТВ і імперії Гусинского «Міст», а з названих керівників каналу в Росії зумів утриматися тільки Кисельов.

До 24 березня 2000 року Здановичу було вкрай необхідно мати на руках постанова генпрокуратури Росії про законність проведення ФСБ «навчань» у Рязані у вересні 1999 року. І Зданович цей документ одержав перед самою прес-конференцією, 23 березня. Генеральна прокуратура Росії відмовила жителям Рязані в порушенні кримінальної справи у відношенні співробітників ФСБ «за відсутністю складу злочину». Прокуратура прийшла до висновку, що дії співробітників органів безпеки по перевірці ефективності прийнятих органами правопорядка заходів були здійснені в рамках компетенції органів ФСБ Росії в зв’язку з проводимим «комплексом попереджувальнопрофілактичних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки громадян» у ході операції «Вихрь-Антитерор» «у зв’язку з різким ускладненням оперативної обстановки в країні, викликаних серією терористичних актів». З огляду на це, а також те, що дії співробітників ФСБ не мали суспільно-небезпечних наслідків і не спричинили порушення прав і інтересів громадян, генпрокуратура прийняла рішення про відмовлення в порушенні кримінальної справи.

У той же день начальник Управління генпрокуратури по нагляду за ФСБ Володимир Тітов переможно відрапортував про це державному телеканалу РТР у 17-годинних новинах. У переказі РТР і Тітова знайома усім рязанська історія від 22 вересня виглядала рядовою подією, невартою уваги громадськості і журналістів:

РТР: Мешканців евакуювали. Прибувший вибухотехнік не знайшов у мішках вибухової речовини. Міліціонери спочатку хотіли оголосити цей інцидент чиїмось дурним жартом.

Тітов: Разом з тим на місце приїхав начальник відділу експертизи Ткаченко. Наявним у нього приладом перевірив мішки. Прилад показав наявність гексогена.

РТР: З кожного мішка взяли по кілограму вмісту і відвезли на полігон. Але речовина не сдетонувала. У мішках знаходився цукор. Два дні згодом директор ФСБ Микола Патрушев заявив, що в Рязані проводилися контртерористичні навчання. І експерти пояснили, чому прилад, яким користувався Ткаченко, показали наявність гексогену.

Титов: Цей начальник постійно займався проведенням експертиз, і прилад спрацював на наявність мікрочастинок на його руках.

РТР: Сьогодні у справі про «Рязанський гексоген» поставлена крапка. Копії постанови генпрокуратури відсилають у Рязанське УФСБ і для депутатів фракції «Яблуко», що підготували запит про хід перевірки.

Первісні висновки експертів про те, що в мішках, виявлених у підвалі житлового будинку в Рязані, знаходився гексоген, у ході перевірки генпрокуратури спростовані. Повторна експертиза довела, що мішки були наповнені цукром. Однак у пресі і на телебаченні з’явилися повідомлення про те, що на навчаннях використовувався гексоген і ФСБ проводила ці навчання з ризиком для населення.

Тітов: Можна зробити тільки один висновок — зацікавленість певних кореспондентів, я б навіть сказав несумлінність… просто подавати смажену фактуру, тільки і всього… для підняття тиражу.

РТР: Тепер жителі будинку номер 14 дріб 16 по вулиці Новосьолова, нарешті, довідаються, заради чого їм довелося провести всю ніч на вулиці, очікуючи вибуху.

Тітов: Це була перевірка начальника місцевого УФСБ. Треба було подивитися, як він буде діяти в екстремальних ситуаціях.

РТР: У підсумку генпрокуратура ухвалила, що ці навчання проводилися без суспільно-небезпечних наслідків і в рамках компетенції спецслужб. Слідча справа по статті «тероризм», котру рязанські слідчі завели восени минулого року, буде закрито.

24 вересня, маючи у своєму розпорядженні своєрідну індульгенцію — документ про відмовлення генпрокуратурою рязанцам у праві подання позову проти ФСБ, — Зданович перейшов у настання проти журналістів. Сильно нервуючи, на огидній російській мові, він приступив до відвертих погроз:

«Я б хотів звернути вашу увагу на те, що ми не залишали і не залишимо надалі — я хочу це офіційно заявити — без уваги ні одну провокацію, що проти державної служби, державного інституту організують окремі журналісти. […] Виходить, щоб конкретно вказати: от з “новой газети” кореспондент, що публікував ці статті, я не боюся називати його провокатором, оскільки в нас зараз є цілком показання того солдата, що потім, так сказати, був використаний як переспів й у “Загальній газеті”, як усі відбувалося і як з нього витягали, так сказати, ці слова і що йому обіцяли за все це. Це усе доведено. У рамках кримінальної справи, що існує по цій… по ваших же публікаціях, може, не вашим, а по іншим — кримінальна справа — воно буде довершено на початку квітня. Виходить, у рамках цієї кримінальної справи буде допитаний сам кореспондент, чому він такі дії, так сказати, робив. І в рамках цього вже є визначені позови з боку представників повітряно-десантних військ, і, коли це все буде закріплено процесуально і ляже у вигляді протоколів у кримінальну справу і буде оцінено відповідним чином і прокуратурою і нашими представниками Договірноправового управління, я не виключаю зовсім, що ми пред’явимо певні позови, у тому числі й у судовому порядку, тому що провокаціями займатися нікому не дозволене».

Вислухавши погрози Здановича, один із присутніх на брифінгу журналістів, видно, що не сильно злякавшись, запитав: «Я от, чесно кажучи, не хотів вам ставити запитання з приводу Рязані, мене ця тема як би мало цікавить, але ви самі вступили в полеміку. Поясніть мені, будь ласка, от припустимо, у мене є в селі свій приватний будинок, ви можете там провести навчальну тривогу і підкласти от під мій будинок навчальну бомбу, маєте ви законні підстави?»

Відповідь Здановича ще раз продемонструвала, що ФСБ і російське суспільство говорять різними мовами, хоча і живуть в одній державі:

«Виходить, я зрозумів, виходить, я ще раз говорю, що ми діяли строго в рамках закону по боротьбі з тероризмом. Усі наші дії […] досліджені прокуратурою, і жодної дії, яка б порушувало той чи інший закон, не зафіксовано. От я вам можу таку відповідь дати».

Занадто багато подій нашарувалося на другу половину березня 2000 року. Видно, саме через вибори 26 березня не вийшов черговий номер опальної «Нової газети», що містить матеріали про фінансування передвиборної кампанії Путіна і про ФСБ. 17 березня невідомі хакеры зламали комп’ютер газети і знищили комп’ютерну верстку випуску. Щекочихин на це заявив, що злам комп’ютерної системи став останнім у цілому ряді інцидентів, спрямованих на те, щоб перешкодити газеті нормально працювати. Зокрема, не дуже давно офіс газети був зламаний, а комп’ютер, що містив інформацію про рекламодавців, викрадений. За останні два роки податкова поліція чотири рази проводила перевірки в офісі «Нової газети», а від деяких її спонсорів Кремль вимагав припинення фінансування непокірливого органу.

Керівництво «Нової газети» спробувало зрозуміти, що саме завело його в настільки серйозне протистояння з ФСБ. З проханням проаналізувати ситуацію журналісти «Нової газети» звернулися до самих співробітників відомства. Відповідь, що одержала газета, варто назвати відвертою: