Галицько-Волинське князівство

ВІЙСЬКО

Військо в Галицько–Волинському князівстві було організоване, як в інших землях Русі, але відзначалося деякою місцевою специфікою.

Основними формами військової організації були «вої» і «дружина». «Вої» — це загальне народне ополчення, яке князь використовував у воєнних діях в час особливої потреби. Починаючи боротьбу проти угорських військ, які захопили Галич 1230 р., Данило закликав все ополчення: «зібрав Галицьку землю... і зібрав від Бібрки аж до річки Ушиці і Пруту, і обляг (Галич) тяжкою силою» [Іпат., с. 506.]. 1245 р. Ростислав Михайлович йшов у похід на Ярослав, «зібравши багатьох тубільців» [Іпат., с. 532.].

Дружина складалася з бояр. Як уже з’ясовано в іншому місці, князь надавав боярам землі, а за те вони мали обов’язок виконувати військову службу, яка полягала переважно в участі у воєнних походах князя. 1211 р. у війську Василька Романовича були бояри Вячеслав Товстий, Мирослав, Воротислав, Дем’ян та «багато інших бояр» [Іпат., с. 485.]. Літописець підкреслює: «військо Данила було більше і міцніше, бо були в ньому всі великі бояри його батька» [Іпат., с. 488.].

Бояри брали участь у воєнних походах не лише особисто, а приводили і свої військові частини. «Великі» бояри держали інколи на утриманні цілі полки. Так, галицький боярин Володислав мав своє наймане військо. У дворі Судислава знайдено цілий арсенал зброї — списів і стріл, що служили на потреби його воїнів [Іпат., с. 488, 506.].

Середні бояри, як видно із пізнішої традиції, були зобов’язані на заклик князя йти у похід з одним–двома воїнами — оружниками або стрільцями[205].

При такій організації військових сил князь був залежний від доброї волі бояр, які могли дати йому допомогу або її відмовити. Маючи своє власне військо, «великі» бояри неодноразово повставали проти князя. 1231 р. всі галицькі бояри покинули Данила так, що при ньому залишилося тільки 18 вірних «отроків» [Іпат., с. 509.].

Щоб позбутися залежності від бояр, князі намагалися організувати своє власне військо. Частково цю потребу забезпечували іноземні наймані загони. 1208 р. Роман Ігорович їздив в Угорщину і привіз з собою найманих угрів[206] [Іпат., с. 482.]. Часто князі користувалися допомогою степових орд — переважно половців. Завдяки половецькій допомозі 1099 р. Ростиславичі перемогли угрів під Перемишлем; пізніше полки половців закликали до себе Ігоровичі, Мстислав Мстиславич, а деколи також Данило[207].

Але іноземним загонам не завжди можна було довіряти, вони не раз руйнували землі князів, яким приходили на допомогу: так, 1236 р. половецькі союзники пограбували «всю Галицьку землю» [Іпат., с. 516.].

Щоб не бути залежними ні від іноземців, ні від бояр, князі почали організовувати свої власні полки. Етапів цієї організації ми точно не знаємо, але бачимо їх результат — створення сильних військ, підвладних лише князю.

Ці зміни в організації сил провів в першу чергу Данило Романович. Ведучи довголітню боротьбу проти засилля галицьких бояр, а далі примушений захищати своє князівство від нападів ординців, Данило присвячував особливу увагу поліпшенню військової справи.

Військо Данила поділялося на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців». Оружники, у кольчугах і шоломах, з списами, мечами і щитами входили у бій на конях. Перший удар виконували списами, коли ж списи ламалися, продовжували січу мечами[208].

Часом вершники перед боєм сходили із коней і йшли у бій як піхотинці [Іпат., с. 540.]. Удар важкоозброєного війська, як правило, вирішував хід битви.

Легкоозброєні частини, стрільці, мали за зброю луки. Вони починали бій, вражаючи ворога стрілами[209].

Формування важкоозброєних і легкоозброєних військ існували на Русі ще з XI–XII ст. Але у війську Галицько–Волинського князівства XIII ст. помітний прогрес і в озброєнні війська, і в його тактиці. Зображення важкоозброєних воїнів, які бачимо на печатках XIV ст. [Болеслав–Юрий II, табл. 1, 5–7.], показують значне удосконалення зброї: так, наприклад, шолом вершника менший, ніж у раніших часах, і краще забезпечує голову; щит також менший і легше ним воювати. З літопису знаємо, що були три роди списів: копія, сулиця і рогтиця [Іпат., с. 512, 533, 534, 538, 549, 552, 566.]. Легкоозброєні стрільці одержали також нову зброю — рожанці [Іпат., с. 540.], якісь поліпшені луки.

Дії оружників і: стрільців були тісно координовані у бою. Стрільці не лише створювали передні полки війська, але також ставали на крилах оружників, захищаючи їх з флангів.

Літопис багато разів описує зовнішній вигляд тогочасного війська. На укріпленнях міста Володимира, які оглядав Бела IV, «стояли оружники — блищали щити і оружники були подібні до сонця» [Іпат., с. 510.]. У битві під Шумськом 1233 р. описано військо Данила: його «великий полк» «мав хоробрих людей і світлу зброю» [Іпат., с. 512.]. У поході проти ятвягів 1248 р.: «все військо зійшло із коней, озброїлося, як піхотинці (і вийшло) з табору: щити їх були як зоря, шоломи — як сходяче сонце, держали в руках списи як безліч тростин; а стрільці йшли по боках дороги, тримали в руках свої рожанці (луки) і наклали на них свої стріли проти ворогів» [Іпат., с. 540.].

Шварно Данилович разом з Володимиром Васильковичем «пішов у тяжкій силі», полки ж були «аки боро†велицЂи» [Іпат., с. 572.]. Ці війська здобули ряд перемог у походах Данила на Польщу і Сілезію, під Ярославом 1245 р., у походах на ятвягів, у боротьбі з ординцями.

Нове військо було княжим військом. У походах Данила 1240–х і дальших років немає згадок про боярські полки. Всім військом порядкував сам князь. На військовій раді воїни говорили Данилові: «Ти, король, голова всім полкам. Якщо кого з нас пошлеш уперед, як не послухати: бо ти знаєш військовий порядок, знаєш звичай війни, і кожний тебе засоромиться і налякається». Данило вів командування: «впорядкував полки і, кому з яким полком іти» [Іпат., с. 551.]. Також інші князі призначали воєвод і посилали у похід [Іпат., с. 574, 586, 614.].

Данило організував нове військо на основі народного ополчення — у склад його входили селяни і дрібні бояри. Це було в згоді з соціальною політикою Данила. У боротьбі проти великих бояр він шукав союзників серед селян і дрібних бояр, експлуатованих боярською верхівкою, з них він організував свої полки. За участь у війську воїни одержували платню грішми чи іншими засобами. Вже вище згадано, що прибутки із прикарпатських солеварень Данило і Василько призначали «на роздавання оружникам» [Іпат., с. 525.].

Одночасно з новою організацією збройних сил проходило також поліпшення фортифікаційних споруд. Гради, тобто замки, ранішого періоду складалися в основному з земляних валів, з якими були з’єднані дерев’яні городниці, ворота, зведені мости тощо. В літописі знаходимо згадку про могутні укріплення Володимира, яким дивувався угорський король Бела: «такого града не знайшов я і в німецьких країнах». Ординці, вважаючи такі укріплення небезпечними для себе, не лише спалили дерев’яні споруди Володимира, але й розкопали вали [Іпат., с. 510, 562–563.]. Такі ж міцні укріплення були в Галичі і в інших містах [Ратич, с. 25, 49.]. Існували спеціалісти високої кваліфікації, які «рубили гради», як згаданий у літописі Олекса, який побудував багато укріплень [Іпат., с. 578.].

Але дерев’яні «гради» виявлялися вже слабими проти поліпшених засобів наступу, які мали у розпорядженні ординці. Підготовляючи боротьбу проти орди, Данило почав будувати міцніші укріплення — кам’яні. Найпоширенішим типом кам’яної споруди став «стовп», тобто вежа, побудована з каміння і цегли. Розбудовуючи Холм, Данило поставив посередині міста високу вежу, яка мала кам’яну підбудову, але в цілому була споруджена з дерева: це був перехідний тип споруди, в якому з’єднувалися камінь і дерево. Але недалеко під Холмом (у Білавино) Данило побудував «стовп» із самого каміння [Іпат., с. 559.]. З того ж часу походили, правдоподібно, кам’яні башти у с. Стовп’є[210]. Володимир Василькович побудував муровані стовпи у Кам’янці (Литовському) і Бересті, Мстислав Данилович у Чорторийську[211] [Іпат., с. 609, 610, 616.]. Подібним способом побудовані й інші укріплення, яких і татари не відважувалися здобувати (Холм, Крем’янець, Данилів) [Іпат., с. 523, 558.].

В ті ж часи поліпшено також засоби здобування міст; з’явилися різноманітні машини для метання каміння і стріл — «сосуди ратні і градні», пороки, пращі, самостріли [Іпат., с. 513, 515, 529, 532, 543, 557–558, 563–564.], яких техніка не досліджена.