Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Розділ тринадцятий Ґрифіндор проти Рейвенклову

Здавалося, що дружбі між Роном і Герміоною настав кінець. Вони були такі сердиті одне на одного, що Гаррі вже й не сподівався їх помирити.

Рона обурювало, що Герміона ніколи не ставилася серйозно до Криволапикових намагань з’їсти Скеберса. Навіть тепер вона наполягала, що Криволапик ні в чому не винен, і порадила Ронові пошукати Скеберса під ліжками в спальні. Герміона затято доводила: Рон не має ніяких доказів, що Криволапик з’їв Скеберса, адже руді шерстинки могли залишитися там ще з Різдва, і що Рон узагалі не злюбив Криволапика ще відтоді, як той стрибнув йому на голову в «Магічному звіринці».

Гаррі не сумнівався, що Криволапик таки зжер Скеберса, адже все виглядало саме так. Та коли він сказав про це Герміоні, вона страшенно збісилася.

— Ну, звичайно, ти ж заодно з Роном, я так і знала! Спочатку «Вогнеблискавка», тепер Скеберс — у всьому винна тільки я, аякже! Краще відчепися від мене, у мене повно роботи!

Рон дуже переживав утрату пацючка.

— Перестань, Роне, ти ж сам постійно нарікав, що Скеберс — страшенний зануда, — розраджував його Фред. — Він уже віддавна марнів просто на очах. Для нього, мабуть, і краще, що все так швидко скінчилося. Гам — і все! Він, мабуть, нічого й не відчув.

— Фред! — обурилася Джіні.

— Ти ж сам казав, що він лише спить і їсть, — докинув Джордж.

— А колись, щоб нас захистити, він покусав Ґойла! — заперечив бідолашний Рон. — Пам’ятаєш, Гаррі?

— Так, це правда, — підтвердив Гаррі.

— То була його зоряна година, — ледь не пирхнув зі сміху Фред. — Нехай шрам на Ґойловому пальці буде вічним пам’ятником Скеберсу. Поїдеш у Гоґсмід і купиш собі нового. Було б чим перейматися!

Щоб підбадьорити Рона, Гаррі запросив його на останнє тренування ґрифіндорської команди перед грою з Рейвенкловом і пообіцяв, що після тренування дасть політати на «Вогнеблискавці». Це подіяло на всі сто («Класно! А можна, я на ній зроблю кілька ударів по воротах?»), і вони попрямували на стадіон.

Мадам Гуч, що й далі опікувалася Гаррі на ґрифіндорських тренуваннях, була, як і всі, вражена «Вогнеблискавкою». Вона взяла мітлу в руки і почала роздивлятися її як фахівець.

— Гляньте, як тут усе збалансовано! «Німбуси» мають одну малесеньку ваду — легенький крен хвоста, з роками це трохи уповільнює рух. О, держак теж удосконалили, він тепер трохи тонший, ніж у «Клінсвіпів», нагадує мені старі моделі «Срібних стріл» — шкода, що їх уже не випускають. Я вчилася літати на «Срібній стрілі», то була чудова мітла…

Мадам Гуч не могла зупинитися.

— Е-е… мадам Гуч? — втрутився Вуд. — Можна, Гаррі сяде на «Вогнеблискавку»? Нам треба починати…

— А… ну, так… тримай, Поттере, — схаменулася мадам Гуч. — А ми тут посидимо з Візлі…

Удвох з Роном вони пішли на трибуни, а вся команда оточила Вуда, щоб послухати останні настанови перед завтрашнім матчем.

— Гаррі, я щойно довідався, що в Рейвенклові ловцем буде Чо Чанґ. Вона четвертокласниця і непоганий гравець… Я, чесно кажучи, сподівався, що вона ще не в формі, у неї були серйозні травми. — Вуд насупився: він був явно невдоволений, що Чо Чанґ так несвоєчасно видужала. — Але, з іншого боку, — додав він, — у неї ж «Комета-260», яку смішно й порівнювати з «Вогнеблискавкою». — Вуд кинув захоплений погляд на Гарріну мітлу. — А тепер — полетіли…

Нарешті Гаррі осідлав свою мітлу і відштовхнувся від землі. Таке йому не могло й наснитися. «Вогнеблискавка» підкорялася найменшому порухові, здавалося, вона відчуває його думки. Вона мчала з такою швидкістю, що трибуни зливалися в зелено-сіру смугу. Гаррі так різко розвернувся, що Алісія Спінет аж зойкнула, а тоді помчав до самісінької землі, черкнув пальцями по траві і знову рвонув у повітря — десять, п’ятнадцять, двадцять метрів…

— Гаррі, я випускаю снича! — крикнув Вуд.

Гаррі повернув і гайнув за бладжером, завиграшки його випередив, побачив, як з Вудових рук стрілою вирвався снич, і за якихось десять секунд уже міцно стискав його в долоні.

Команда захоплено закричала. Гаррі знову відпустив снича, дав йому хвилинну фору, а тоді помчав навздогін, прослизаючи між гравцями. Побачив, як снич причаївся біля коліна Кеті Бел, розвернувся довкола неї і відразу його впіймав.

Це було найкраще їхнє тренування. Команда, натхненна ловцем на «Вогнеблискавці», бездоганно виконувала всі маневри, тож, коли вони приземлилися, Вуд не мав жодного зауваження. «Це таке вперше!» — здивувався Джордж Візлі.

— Я не бачу, що нас може завтра зупинити! — знизав плечима Вуд. — Хіба що… Гаррі, у тебе вже не буде проблем з дементорами, ні?

— Не буде, — відповів Гаррі, а сам подумав, що йому не завадив би трохи потужніший патронує.

— Дементори тут більше не з’являться, Олівере, — запевнив Фред, — Дамблдор цього не стерпить.

— Будемо сподіватися, — погодився Вуд. — А тепер повертаємося в замок і лягаємо спати. Ми сьогодні добре попрацювали…

— Я ще затримаюся, Рон хоче трохи політати, — сказав Гаррі.

Усі поспішили в роздягальню. Гаррі пішов до Рона, що перестрибнув через бар’єр і підбіг до нього. Мадам Гуч дрімала на трибуні.

— На, — Гаррі простяг Ронові «Вогнеблискавку».

Рон, сяючи від захоплення, осідлав мітлу і злетів у сутінкове небо. Гаррі йшов краєчком поля, спостерігаючи за ним. Було вже зовсім темно, коли мадам Гуч зненацька прокинулася, дала хлопцям прочуханки, що її не розбудили, і звеліла вертатися до замку.

Рон і Гаррі з «Вогнеблискавкою» на плечі покинули темний стадіон, обговорюючи неймовірну летючість «Вогнеблискавки», її феноменальну швидкість і точність маневру. На півдорозі Гаррі глянув ліворуч і в нього похололо серце — з темряви дивилося двоє палаючих очей.

Гаррі завмер на місці.

— Що сталося? — здивувався Рон.

Гаррі кивнув на очі. Рон витяг чарівну паличку.

— Лумос! — пробурмотів він.

Струмінь світла впав на траву, піднявся вгору стовбуром дерева і освітив гілки. Там серед галузок сидів принишклий Криволапик.

— Тпррусь! — заревів Рон, нахилився й підняв грудку. Але кинути її не встиг — Криволапик махнув своїм довгим рудим хвостом і щез у пітьмі.

— Ти бачив? — розлючено запитав Рон, пожбуривши грудку. — Вона й далі дозволяє йому лазити, куди заманеться!.. Мабуть, вирішив закусити Скеберса пташенятами…

Гаррі промовчав. Він лише полегшено зітхнув, бо на якусь мить йому здалося, що то були очі Ґрима. Гаррі було трохи соромно за свій раптовий переляк, тож він нічого не казав Ронові і не озирався, аж доки вони увійшли до освітленого вестибюлю.

Наступного ранку Гаррі прийшов на сніданок у супроводі хлопців зі своєї спальні: хлопці вирішили, що «Вогнеблискавка» гідна почесної варти. Усі голови повернулися до «Вогнеблискавки», почувся захоплений гул. Гаррі з превеликою втіхою зауважив, як це приголомшило слизеринців.

— Ти бачив його обличчя? — весело озирнувся на Мелфоя Рон. — Він просто очманів! Оце кайф!

Вуд також пишався фурором «Вогнеблискавки».

— Гаррі, дай її сюди, — сказав він і поклав мітлу посеред столу так, щоб усім було видно назву. Невдовзі до столу почали підходити рейвенкловці і гафелпафці. Седрік Діґорі привітав Гаррі з такою шикарною заміною «Німбуса», а рейвенкловська приятелька Персі, Пенелопа Клірвотер, попросила потримати «Вогнеблискавку».

— Дивись, Пенні, нічого не зламай! — реготнув Персі, коли вона стала уважно її розглядати. — Ми з Пенелопою зробили ставки на цей матч, — пояснив він. — Хто виграє, отримає десять ґалеонів!

Пенелопа відклала «Вогнеблискавку», подякувала Гаррі й вернулася до свого столу.

— Гаррі… ви мусите перемогти, — палко зашепотів Персі. — Я не маю десяти ґалеонів… Іду, йду, Пенні! — І він метушливо поквапився до неї.

— Карочє, Поттер, а ця техніка для тебе не заскладна? — пролунав холодний, лінивий голос.

Це підійшов Драко Мелфой з Кребом та Ґойлом.

— Там, кажуть, до неї купа додаткових причандалів? — зблиснув очима Мелфой. — Шкода, що нема парашута… бо ж раптом з’явиться дементор…

Креб і Ґойл загиготіли.

— Жаль, Мелфою, що ти ніяк не причепиш собі додаткову руку, — сказав Гаррі. — Може, хоч тоді зумієш піймати снича.

Ґрифіндорці голосно зареготали. Мелфой злісно примружив свої вицвілі очиці і поспішно відійшов. Його оточили слизеринські гравці, щоб розпитати, чи то справжня «Вогнеблискавка».

За чверть одинадцята ґрифіндорська команда рушила в роздягальню. Погода видалася зовсім інша, ніж під час матчу з Гафелпафом. День був ясний і прохолодний, повівав легенький вітерець. Видимість була чудова, і Гаррі, хоч і нервував, починав відчувати знайоме збудження, що з’являлося тільки на квідичі. Було чути, як заповнюється стадіон. Гаррі зняв чорну шкільну мантію, витяг чарівну паличку і запхав її під футболку, поверх якої одягнув квідичну форму. Мав надію, що паличка не знадобиться. «Цікаво, чи прийшов Люпин?» — раптом подумав Гаррі.

— Ви й так усе знаєте, — сказав Вуд перед виходом. — Якщо програємо — вибуваємо з боротьби за кубок. Просто… просто грайте так, як учора на тренуванні, і все буде клас!

Вони вийшли на поле під бурхливі оплески. Одягнена в блакитну форму команда Рейвенклову уже стояла в центрі поля. Їхній ловець Чо Чанґ була єдиною дівчиною в команді. Вона була майже на голову нижча за Гаррі, а ще — і це зразу впадало в очі — неймовірно гарна. Команди вишикувалися одна проти одної, і Чо Чанґ усміхнулася Гаррі. Йому раптом перехопило дух. Але це не було звичне передматчеве хвилювання.

— Вуд і Дейвіс, потисніть один одному руки! — жваво гукнула мадам Гуч.

Капітани обмінялися потиском рук.

— Сідлайте мітли… Після свистка… Три… два… один…

Гаррі відштовхнувся від землі, і «Вогнеблискавка» зринула в небо швидше й вище за всіх. Він поплив над стадіоном, видивляючись, де снич і наслухаючи коментар Лі Джордана, приятеля близнюків Візлі.

— Команди злетіли в небо, найбільша увага прикута до «Вогнеблискавки», на якій виступає ґрифіндорський ловець Гаррі Поттер. Як пише «Чарівна мітла», на цьогорічному чемпіонаті світу більшість національних збірних літатиме саме на цій моделі…

— Джордане, чи не міг би ти коментувати матч? — почувся голос професорки Макґонеґел.

— О, звичайно, пані професорко… просто це була досить важлива інформація. До речі, у «Вогнеблискавку» вмонтовано автоматичні гальма і…

— Джордане!

— О’кей, о’кей… Ґрифіндор володіє м’ячем, Кеті Бел мчить до воріт…

Гаррі промайнув повз Кеті, приглядаючись, чи не зблисне десь золотавий снич. Він помітив, що Чо Чанґ літала за ним, як приклеєна. Вона, без сумніву, була дуже добрим гравцем — постійно перетинала йому шлях, змушуючи змінювати напрям.

— Покажи їй свою швидкість, Гаррі! — крикнув Фред, переслідуючи бладжер, що полював за Алісією.

Коли вони облітали рейвенкловські ворота, Гаррі прискорився, і Чо помітно відстала. Саме в цей час Кеті забила перший гол і ґрифіндорські трибуни почали шаленіти… І тут Гаррі побачив його — снич пурхав біля одного з бар’єрів над самісінькою землею.

Гаррі пішов у піке. Чо Чанґ це помітила і ринула за ним. Гаррі набирав швидкість і раював — піке було його коником. Йому залишалося три метри…

І тут раптом виринув бладжер, запущений кимось із суперників. Гаррі звернув убік, і цих кількох секунд було досить, щоб снич знову зник.

Ґрифіндорські трибуни розчаровано зітхнули, а рейвенкловці палко заплескали своєму відбивачеві. Щоб розрядити невдоволення, Джордж Візлі запустив бладжером просто у кривдника, котрий уникнув зіткнення, зробивши сальто.

— Ґрифіндор виграє з рахунком 80:0, — торохтів коментатор. — Але ви погляньте на цю «Вогнеблискавку»! Гаррі Поттер демонструє нам її можливості. Який поворот!.. Горопашні «Комети»!.. Ідеальна збалансованість «Вогнеблискавки» особливо виявляється у цих довгих…

— ДЖОРДАН! ТОБІ ЩО, ЗАПЛАТИЛИ ЗА РЕКЛАМУ «ВОГНЕБЛИСКАВКИ»?! КОМЕНТУЙ ГРУ!

Рейвенклов потроху вирівнював гру. Вони забили три голи і тепер відставали від Ґрифіндору тільки на п’ятдесят очок. Якщо Чанґ піймає снича, то Рейвенклов переможе. Гаррі знизився, ледь не зіткнувшись із рейвенкловським загоничем. Він пожадливо шукав снича… Зблиснуло золото, замерехтіли крихітні крильця — снич кружляв над ґрифіндорськими воротами…

Гаррі наддав швидкості, не спускаючи очей із золотої цяточки. Але тут невідомо звідки виринула Чо, і Гаррі, уникаючи зіткнення, відхилився…

— ГАРРІ, НЕ ВДАВАЙ ІЗ СЕБЕ ДЖЕНТЛЬМЕНА! — заревів Вуд. — ЯКЩО ТРЕБА — СКИНЬ ЇЇ З МІТЛИ!

Гаррі розвернувся й побачив Чо Чанґ. Вона знов усміхалася, а снич знову зник. Гаррі зринув угору і піднявся високо-високо над усіма гравцями. Краєм ока він помітив, як Чо полетіла за ним… Гаррі зрозумів: вона не шукає снича сама, а прилаштовується в нього на хвості. Ну, що ж, нехай начувається…

Він знову пірнув донизу. Чо вирішила, що він побачив снича і кинулася за ним. Гаррі різко вийшов з піке, і вона пролетіла повз нього. Він знову кулею помчав угору і втретє побачив снича: він поблискував високо над полем біля рейвенкловських воріт.

Гаррі набрав швидкості. Чо, котра була далеко внизу, зробила те саме. Та хіба можна було його наздогнати?.. Гаррі з кожною миттю наближався до снича… і тут…

— О-о-ой!!! — раптом заверещала Чо. Гаррі глянув униз.

На нього дивилися три дементори, три високі чорні дементори в каптурах.

Він не гаявся й секунди — вихопив з-під мантії чарівну паличку і закричав:

— Експекто патронум!

Щось величезне й сріблясто-біле вирвалося з кінчика його палички. Він знав, що воно полетіло просто в дементорів, тож навіть не озирався. Голова його була й далі на диво ясна, він глянув уперед — лишалося зовсім небагато. Гаррі простяг руку, що й досі стискала чарівну паличку, і таки встиг схопити маленького снича, який відчайдушно пручався.

Пролунав свисток мадам Гуч, Гаррі перекрутився в повітрі й побачив, що на нього мчать шість яскраво-червоних постатей. Вони накинулися на нього з такою силою, що ледве не стягли з мітли. Далеко внизу захоплено ревіли ґрифіндорські трибуни.

— Молодець! — горлав Вуд.

Алісія, Анжеліна й Кеті кинулися його цілувати, а Фред так рвучко стис в обіймах, що мало не зірвав голови. У такій сплутаній веремії команда й приземлилася. Гаррі зіскочив з мітли й побачив, що назустріч біжить ціла ґрифіндорська зграя з Роном на чолі. За мить його оточила радісна юрба.

— Є! — верещав Рон і торсав Гаррі за руку. — Є! Є!

— Чудово, Гаррі! — задоволено вигукнув Персі. — Десять ґалеонів мої! Вибач, але я мушу знайти Пенні…

— Гаррі, ти просто супер! — ревів Шеймус Фініґан.

— Але ж то було файно! — гудів над головами ґрифіндорців Геґрід.

— Це був дуже непоганий патронус, — шепнув йому хтось на вухо.

Гаррі озирнувся й побачив професора Люпина, що здавався враженим і щасливим водночас.

— Дементори нічого мені не зробили! — збуджено вигукнув Гаррі. — Я взагалі нічого не відчув!

— Тому, що вони… е-е… не були дементорами, — усміхнувся Люпин. — Ходімо, глянеш… — і він вивів Гаррі з натовпу.

— Ти добряче перелякав містера Мелфоя, — сказав він.

Гаррі придивився. На землі чорною купою лежали Мелфой, Креб, Ґойл і капітан слизеринської команди Маркус Флінт. Усі вони безладно намагалися вивільнитися з-під довгих чорних мантій з каптурами. Мелфой, здається, товкся просто по Ґойлових плечах. А над ними всіма височіла смертельно розлючена професорка Макґонеґел.

— Нікчемний маскарад! — репетувала вона. — Підла й боягузлива спроба зашкодити ґрифіндорському ловцеві! Вас усіх суворо покарають, а зі Слизерину я знімаю п’ятдесят очок! Я поговорю про вашу поведінку з професором Дамблдором, можете не сумніватися! Ось він, до речі, сам сюди йде!

Це вже була справжня кульмінація ґрифіндорської перемоги. Рон, що ледве проштовхався до Гаррі, мало не вмер зі сміху, коли побачив, як Мелфой намагався виповзти з мантії, раз по раз наступаючи на голову Ґойла.

— Гаррі, ходи! — крикнув Джордж. — Треба відсвяткувати! Збираємося в нашій вітальні!

— Іду! — вигукнув Гаррі. Щасливий, як ніколи, він вийшов зі стадіону на чолі команди в яскраво-червоній формі і рушив до замку.

Здавалося, ніби вони вже здобули Кубок. Святкування затяглося до пізньої ночі. Фред із Джорджем кудись зникли, а за пару годин повернулися з цілою батареєю пляшок маслопива, гарбузовою шипучкою та кількома торбами цукерок з «Медових руць».

— Як вам це вдалося? — запищала Анжеліна Джонсон, коли Джордж почав жбурляти в юрбу м’ятні карамельки у формі жабок.

— Нам трошки допомогли Муні, Червохвіст, Гультяй і Золоторіг, — прошепотів Фред на вухо Гаррі.

І лиш одна особа не святкувала разом з усіма. Герміона, хоч як це дивно, сиділа в кутку і намагалася читати величезну книгу «Життя і звички британських маґлів». Гаррі вийшов з-за столу, де Фред і Джордж почали жонглювати пляшками з маслопивом, і підійшов до неї.

— А ти хоч була на грі? — поцікавився він.

— Звичайно, була, — неприродно високим голосом озвалася Герміона, не підводячи голови. — Я дуже рада, що ми виграли і що ти так чудово зіграв, але до понеділка мушу це прочитати.

— Слухай, Герміоно, йди до нас, — мовив Гаррі, дивлячись на Рона і сподіваючись, що той має достатньо гарний настрій для мирної угоди.

— Гаррі, я не можу! Мені ще треба прочитати чотириста двадцять дві сторінки! — майже істерично вигукнула Герміона. — До того ж… — зиркнула вона на Рона, — він буде проти.

З цим важко було сперечатися, бо саме тієї миті Рон голосно сказав:

— Якби Скеберс був живий, то міг би скуштувати цих «шоколадних мушок», він їх так любив…

Герміона залилася слізьми. Гаррі не встиг навіть відкрити рота, як вона схопила свою книженцію і, ридаючи, кинулася до сходів, що вели в дівочу спальню.

— Може, досить її діставати? — тихо запитав Гаррі.

— Ні, — категорично заперечив Рон. — Якби вона хоч вибачилась… Але ж Герміона ніколи не визнає своєї вини. Вона й далі вдає, ніби Скеберс просто пішов погуляти.

Ґрифіндорське святкування завершилося лише тоді, коли о першій ночі там з’явилася професорка Макґонеґел. У картатому халаті й сіточці для волосся, вона звеліла всім негайно лягати спати. Дорогою до спальні Гаррі з Роном не переставали обговорювати матч. Нарешті виснажений Гаррі ліг на своє ліжко, опустив запони, щоб заховатися від місячного світла, і майже відразу заснув…

Йому наснився дуже химерний сон. З «Вогнеблискавкою» на плечі він ішов лісом услід за чимось сріблясто-білим. Воно звивалося поміж дерев, і Гаррі тільки іноді помічав його відблиски серед листя. Він захотів його впіймати і наддав ходи, але воно також почало рухатися швидше. Гаррі побіг і почув, як попереду часто затупотіли копита. Ось він уже мчав з усієї сили, але тупіт копит пришвидшився теж. Тут він вискочив на якусь галявину і…

— О-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-ой! Ні-і-і-і-і-і-і-і-і-і!

Гаррі прокинувся зненацька, мовби хтось дав йому ляпаса. Розгубившись у суцільній пітьмі, він намацав запону, а тоді почув довкола себе якусь метушню.

— Що сталося? — з протилежного кінця кімнати долинув голос Шеймуса Фініґана.

Гаррі здалося, що грюкнули двері спальні. Він нарешті спромігся розсунути запону, і тієї ж миті Дін Томас засвітив ліхтарик.

Рон з нажаханим обличчям сидів на ліжку, а його запона з одного боку була роздерта.

— Блек! Сіріус Блек! З ножем!

— Що?!

— Тут! Щойно! Порізав запону! Розбудив мене!

— Роне, може, тобі наснилося? — засумнівався Дін.

— Гляньте на запону! Я ж кажу, що він був тут!

Усі зірвалися з ліжок. Гаррі першим підбіг до дверей, і вони помчали сходами донизу. Позаду відчинялися двері й лунали заспані голоси.

— Хто кричав?

— Що тут діється?

Порожня вітальня, яку освітлював дотліваючий камін, була захаращена залишками святкування.

— Рон, ти впевнений, що тобі не наснилося?

— Кажу ж тобі: я його бачив!

— Що тут за галас?

— Професорка Макґонеґел звеліла всім спати!

Сходами зійшло кілька дівчат, позіхаючи й запинаючи халати. Посходилися також і хлопці.

— Чудово, ми що, продовжуємо? — зрадів Фред.

— Усім негайно нагору! — скомандував Персі, що поспіхом забіг до вітальні, пришпилюючи до піжами значок шкільного старости.

— Персі… Сіріус Блек! — ледь чутно вимовив Рон. — У нашій спальні! З ножем! Розбудив мене!

У вітальні запала тиша.

— Дурниці! — приголомшено гиркнув Персі. — Ти переїв, Роне… а тепер бачиш кошмари…

— Кажу ж тобі…

Знову з’явилася професорка Макґонеґел. Вона грюкнула портретом і люто роззирнулася довкола.

— Я, звичайно, рада, що Ґрифіндор переміг, але це вже переходить усякі межі! Персі, я була про тебе кращої думки!

— Я їм не дозволяв, пані професорко! — обурено набундючився Персі. — Навпаки, я наказав негайно лягати! Моєму братові Рону приснився кошмар…

— ЦЕ НЕ КОШМАР! — заверещав Рон. — ПАНІ ПРОФЕСОРКО, Я ПРОКИНУВСЯ, А НАДІ МНОЮ СТОЯВ СІРІУС БЛЕК І ТРИМАВ НОЖА!

Професорка Макґонеґел втупилася в Рона.

— Не мели дурниць, Роне! Як він міг проникнути крізь отвір за портретом?

— А ви спитайте в нього! — показав Рон тремтячим пальцем на портрет сера Кадоґана. — Запитайте, чи він бачив…

Підозріло зиркаючи на Рона, професорка Макґонеґел штовхнула портрет і вийшла. Уся вітальня затамувала віддих.

— Сер Кадоґан, чи впускали ви щойно у ґрифіндорську вежу якогось чоловіка?

— Авжеж, милостива пані! — вигукнув сер Кадоґан. Запала приголомшлива тиша.

— Ви… ви це зробили? Але… а як же пароль?..

— Він знав усі паролі! — гордо повідомив сер Кадоґан. — На цілий тиждень, люба пані! Вони були в нього записані на папері!

Професорка Макґонеґел знову пройшла крізь отвір і стала перед ошелешеними учнями. Вона була біла мов крейда.

— Хто з вас… — почала вона тремтячим голосом, — який найбезпросвітніший телепень записав паролі на цілий тиждень і всюди їх порозкидав?!

Мертву тишу порушив ледь чутний переляканий писк. Невіл Лонґботом, тремтячи з голови до своїх пухнастих капців, повільно підняв руку.