Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Розділ двадцятий Цілунок Дементора

Гаррі ще ніколи не брав участі в такій дивній процесії. Криволапик спускався першим. За ним ішли Люпин, Петіґру й Рон, нагадуючи якусь химерну шестилапу комаху. Слідом плив професор Снейп, бамкаючи ногами по кожній сходинці; він тримався в повітрі завдяки власній чарівній паличці, що її скеровував на нього Сіріус. Завершували процесію Гаррі й Герміона.

Знову зайти в тунель було непросто. Люпин, Петіґру й Рон мусили рухатися боком, до того ж Люпин ні на мить не відводив від Петіґру своєї чарівної палички. Гаррі бачив, як вони незграбно протискалися один за одним. Гаррі йшов за Сіріусом, що керував Снейпом, голова якого раз по раз черкала об низьку стелю. Гаррі здалося, що Блек навіть не намагався цьому запобігати.

— Розумієш, що це означає? — зненацька запитав Сіріус Гаррі, коли вони повільно просувалися тунелем. — Що означає арешт Петіґру?

— Те, що ви тепер вільні, — відповів Гаррі.

— Так… А ще я… не знаю, чи тобі про це казали… я… твій хрещений батько.

— Так, я знаю.

— Ну… і твої батьки призначили мене твоїм опікуном, — з певною незручністю зізнався Сіріус. — На той випадок, якби з ними щось трапилося…

Гаррі не вірив своїм вухам. Невже це правда?

— Я, звісно, зрозумію, якщо ти захочеш залишитися з тіткою й дядьком, — сказав Сіріус. — Але… все ж… подумай… Тільки-но я відновлю свою репутацію… якщо ти забажаєш… мати інший дім…

У Гарріних грудях неначе щось вибухнуло.

— Що… я можу мешкати з вами? — вигукнув він, гупнувшись головою об якийсь камінь на стелі. — Залишити Дурслів?

— Я так і думав, що ти не захочеш, — почав виправдовуватися Сіріус. — Я розумію. Я просто думав…

— Що?! Та навпаки!.. — мовив Гаррі майже так само хрипко, як і Сіріус. — Я давно мрію покинути Дурслів! А ви маєте де жити? Я можу туди приїхати?

Сіріус зупинився і глянув на Гаррі. Снейпова голова заскородила по стелі, але Сіріус на те не зважав.

— Ти — за?! — перепитав Блек. — Справді?

— Та звичайно!

І Гаррі вперше побачив, як виснажене обличчя Сіріуса осяяла щира усмішка. Різниця була вражаюча, мовби крізь кістляву маску раптом прозирнула молодша років на десять особа. На якусь мить він став схожий на того чоловіка, що усміхався на весіллі Гарріних батьків.

Вони більше не промовили й слова аж до кінця тунелю. Криволапик вистрибнув перший. Мабуть, він натиснув лапою сучок на стовбурі, бо коли Люпин, Петіґру й Рон вилізли з тунелю, Верба їх не атакувала.

Сіріус проштовхнув Снейпа крізь отвір і пропустив поперед себе Гаррі й Герміону. Нарешті, всі вилізли з тунелю.

Довкола було темно, світло виднілося лише з далеких вікон замку. Вони мовчки рушили вперед. Петіґру й далі сопів і постогнував. А в Гарріній голові все аж гуло: він піде від Дурслів і житиме з Сіріусом Блеком, найкращим другом його батьків… Що станеться з Дурслями, коли він скаже, що житиме в злочинця, якого вони бачили по телевізору!

— Бодай один хибний крок… — погрозливо мовив Люпин. Його паличка й далі була націлена на Петіґру.

Вони мовчки йшли галявиною. Замкові вогні дедалі ближчали. Снейп химерно плинув перед Сіріусом, калатаючи об груди власним підборіддям.

Аж тут… У хмарах з’явився просвіт і на галявину впали їхні невиразні тіні. Усіх залило місячне світло.

Снейп наштовхнувся на Люпина, Петіґру й Рона, які раптово зупинилися. Сіріус завмер на місці, давши знак рукою Гаррі й Герміоні, щоб і вони не рухалися. Гаррі бачив Люпинів силует, що на мить застиг, а далі несамовито затіпався.

— О, Боже… — вжахнулася Герміона. — Він же не випив сьогодні зілля! Він небезпечний!

— Тікайте! — прошепотів Сіріус. — Негайно тікайте!

Але Гаррі тікати не міг, адже Рон був прикутий до Петіґру й Люпина. Він стрибнув уперед, але Сіріус обхопив його за груди і віджбурнув назад.

— Залиш це мені… ТІКАЙ!

Пролунало жахливе гарчання. Люпинова голова видовжувалася. Тіло теж. Плечі горбилися, обличчя й руки вкривалися шерстю. Руки ставали пазуристими лапами. Криволапик знову настовбурчився і позадкував…

Вовкулака припав до землі, клацнувши страшними щелепами. Сіріус раптово зник — замість нього постав величезний, як ведмідь, пес. Вовкулака вирвався з наручників… Пес схопив його за загривок і відтяг назад, подалі від Рона й Петіґру. Вони зчепилися щелепами, деручи один одного пазурями…

Гаррі приголомшено заціпенів. Прикипівши очима до сутички, він більше нічого не помічав. Його повернув до тями Герміонин вереск…

Петіґру стрибнув до чарівної палички Люпина, що лежала на землі. Рон з перев’язаною ногою не втримав рівноваги і впав. Щось ляснуло, спалахнуло… і Рон зомлів. Знову пролунав ляскіт… Криволапик злетів у повітря і безладно бухнувся додолу.

— Експеліармус! — заволав Гаррі, націливши на Петіґру свою чарівну паличку. Люпинова паличка відлетіла й зникла. — Не рухайся! — крикнув Гаррі і кинувся до нього.

Та було вже пізно. Петіґру встиг перевтілитися. Гаррі лише побачив, як його лисий щурячий хвіст прослизнув крізь наручники на обм’яклій Роновій руці, а тоді почув шелестіння в траві.

І тут тишу пронизало виття й ошаліле гарчання. Гаррі озирнувся — вовкулака тікав до лісу…

— Сіріусе, він зник! Петіґру перевтілився! — закричав Гаррі.

Сіріус стікав кров’ю. Його писок і спина були в глибоких ранах, але з Гарріними словами він знову зірвався на ноги й помчав — гупання його лап поступово віддалялося і врешті затихло.

Гаррі й Герміона підбігли до Рона.

— Що він йому зробив? — прошепотіла Герміона. Ронові очі були приплющені. Він лежав з роззявленим ротом. Був живий — вони чули його дихання, але, здавалося, нікого не впізнавав.

— Я не знаю. — Гаррі у відчаї роззирнувся. Блек з Люпином зникли… з ними не було нікого, крім Снейпа, що й досі непритомно висів у повітрі.

— Треба, мабуть, доправити їх до замку і комусь розповісти, — сказав Гаррі, відкидаючи з очей волосся. Він намагався зібратися з думками. — Що ж, ходімо…

Але тут з пітьми долинуло зболене скавчання пса…

— Сіріус.. — Гаррі пильно вдивлявся у темряву.

Він на мить завагався: Ронові вони зараз нічим не зарадять, а Блек, судячи з усього, потрапив у біду…

Гаррі кинувся бігти, Герміона за ним. Скавчання долинало десь від озера. Вони помчали туди. Гаррі летів як навіжений, і не розумів, чому його мовби охоплює якийсь холод…

Скавчання зненацька урвалося. Вибігши на берег озера, вони побачили Сіріуса. Той знову перевтілився в людину і, припавши до землі, обхопив голову руками.

— Ні-і-і-і, — стогнав він. — Ні-і-і-і… будь ласка…

І тут Гаррі побачив їх. Дементори, не менше сотні, чорною зграєю наближалися до них берегом озера. Гаррі озирнувся, і знайомий крижаний холод пронизав його нутро, а в очах з’явився густий туман. З пітьми, оточуючи їх, насувалися все нові постаті.

— Герміоно, думай про щось найкраще! — Гаррі підняв чарівну паличку й шалено закліпав, щоб прояснити свій зір. Він затряс головою — мусив позбутися ледь чутного крику, що вже починав лунати…

«Я житиму зі своїм хрещеним батьком. Я піду від Дурслів». Усі його думки зосередилися на Сіріусі, і він вигукнув:

— Експекто патронум! Експекто патронум!

Блек здригнувся, перевернувся на спину і завмер на землі, блідий як смерть.

«Він виживе. Я житиму в нього».

— Експекто патронум! Герміоно, повторюй! Експекто патронум!

— Експекто… — зашепотіла Герміона, — експекто… експекто…

Але це мало допомагало. Дементори були вже за три метри від них. Вони оточували Гаррі й Герміону щільною стіною…

— ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! — горлав Гаррі, намагаючись заглушити крик, що лунав у його вухах. — ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!

Тоненька смужка срібла вирвалася з його чарівної палички й зависла перед ним, немов серпанок. Тієї ж миті Гаррі відчув, як поруч знепритомніла Герміона. Він залишився сам… сам-один…

— Експекто… експекто патронум…

Гаррі відчув, як його коліна торкнулися холодної трави. Очі затьмарював туман. Неймовірним зусиллям він намагався не забути… «Сіріус не винен… не винен… ми встоїмо… я житиму в нього…»

— Експекто патронум! — видихнув він.

У тьмяному сяйві слабенького патронуса він побачив, як зовсім неподалік зупинився дементор. Він не міг пройти крізь хмарку срібної мряки, що її вичаклував Гаррі. Але з-під плаща висунулася мертва слизька рука, що спробувала відсунути патронуса.

— Ні… ні… — промовляв Гаррі. — Він не винен… експекто… експекто патронум…

Він відчував, як вони стежили за ним, їхній хрипкий віддих нагадував подув зловісного вітру. Найближчий дементор, здавалося, вагався, що з ним робити. Тоді підняв свої зогнилі руки… і відкинув каптур.

Там, де мали бути очі, виднілася лише тонка, сіра, в струпах шкіра, що облягала порожні очні ями. Але був рот — безформна зяюча діра, що засмоктувала повітря зі звуком передсмертного хрипу.

Гаррі заціпенів від жаху, не в змозі ні поворухнутися, ані заговорити. Його патронус замерехтів і згас.

Його засліпив білий туман… Треба боротися… експекто патронум… він нічого не бачив… неподалік почулося знайоме благання… експекто патронум… він намацав руку Сіріуса… Вони його не дістануть!..

І раптом Гаррі відчув на своїй шиї сильні й липкі долоні. Вони намагалися підняти вгору його обличчя… Він відчував хрипке дихання… Отже, спочатку вони вирішили позбутися його… смердючий віддих… мамині крики у вухах… її голос — то останнє, що він почує…

Аж тут йому здалося, ніби в цьому суцільному тумані він побачив сріблясте світло… воно дедалі яскравішало… Він упав обличчям у траву..

Гаррі був ледь живий, його нудило, він тремтів, але розплющив очі. Усе довкола нього було залите сліпучим сяйвом… Крики в голові стихли, поступово відступав холод…

Щось відганяло дементорів і захищало його, Сіріуса й Герміону… хрипке свистяче дихання стихало вдалині. Вони їх залишали… повітря знову просякало теплом…

З останніх сил Гаррі підняв голову й побачив тварину, що віддалялася в тому сяйві поверхнею озера. Піт заливав йому очі, та він намагався розгледіти… то було щось дуже світле, наче одноріг. Намагаючись не знепритомніти, Гаррі ще побачив, як той таємничий звір зупинився на другому березі.

На якусь мить Гаррі помітив у відблиску його сяйва чиїсь невиразні обриси… хтось погладив звіра… хтось на диво знайомий… але ж ні, цього не може бути…

Гаррі нічого не розумів і більше не міг думати. Він відчув, як його покидають останні сили. Голова впала на землю і він зомлів.