Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Розділ сімнадцятий Кіт, пацюк і пес

Від шоку Гаррі потьмарилося в голові. Усі троє, приголомшені жахом, завмерли під плащем-невидимкою. Останні сонячні промені залишали криваві відблиски на помережаній довжелезними тінями галявині. А тоді до них долинуло нестямне виття.

— Геґрід, — вимовив Гаррі. Не роздумуючи над тим, що робить, він кинувся назад, але Рон з Герміоною схопили його за руки.

— Не можна, — Рон був білий як папір. — Якщо вони дізнаються, що ми там були — Геґрідові кінець…

— Як… вони… могли? — задихалася Герміона. — Як вони могли?

Поволі, щоб випадково не вилізти з-під плаща, вони знову рушили до замку. Швидко сутеніло і невдовзі їх огорнула суцільна пітьма.

— Скеберсе, вгамуйся! — шипів Рон, притискаючи нагрудну кишеню. Пацюк несамовито звивався. Рон зупинився і спробував запхнути його глибше. — Що це з тобою, дурний щуряко? Сиди тихо!.. ОЙ! Він мене вкусив!

— Рон, не кричи! — тривожно зашепотіла Герміона. — От-от надійде Фадж…

— Таж він не хоче… сидіти… на місці…

Скеберс був явно сам не свій. Він борсався як навіжений і намагався вирватися з Ронових рук.

— Та що з ним таке?

І тут Гаррі побачив: припадаючи до землі і зловісно блимаючи великими жовтими очима, до них підкрадався Криволапик. Гаррі не знав, чи він їх почув, чи орієнтувався тільки на Скеберсів писк.

— Криволапику! — застогнала Герміона. — Тпрусь!

Але кіт наближався…

— Скеберсе… НІ!

Запізно… Пацюк вислизнув з-поміж Ронових пальців, стрибнув на землю і дременув. Криволапик кинувся за ним, і перш ніж схаменулися Гаррі з Герміоною, Рон вискочив з-під плаща-невидимки і стрілою зник у пітьмі.

— Рон! — простогнала Герміона.

Вони з Гаррі перезирнулася й кинулися слідом. Їм заважав плащ — вони його стягли, і тепер він розвівався у них за спинами, як прапор. Попереду чулося Ронове тупотіння і крик:

— Криволапе… геть!.. Скеберсе, ану сюди!..

Почувся звук падіння.

— Ховайся!.. Тпрусь, смердючий котяро…

Гаррі й Герміона мало не впали, наштовхнувшись на Рона. Він лежав на землі, але Скеберс був знову в безпеці. Рон притис обидві руки до тремтячої грудки в своїй кишені.

— Роне… швидко… під плащ… — захекано проказала Герміона. — Дамблдор… міністр… вони ось-ось будуть тут…

Але вони не встигли ані сховатися під плащем, ані перевести дух, бо тієї ж миті почулося гупання величезних лап. На них з пітьми стрибонув гігантський чорний пес із тьмяними очима.

Гаррі потягся по чарівну паличку, але запізнився. Стрибнувши, пес передніми лапами штурхонув його в груди, Гаррі упав на спину й опинився під волохатою тварюкою. Він відчував її гарячий віддих, бачив довжелезні ікла…

Але стрибок був такий потужний, що пес перекотився через Гаррі. Очманілий Гаррі, якому здалося, що в нього зламані ребра, спробував підвестися. Пес гарчав зовсім поруч, розвертаючись для нового стрибка.

Рон зірвався на ноги. Коли пес кинувся знову, він відштовхнув Гаррі вбік, і псячі щелепи зімкнулися на витягнутій Роновій руці. Гаррі кинувся на звіра, вхопив його за шерсть, але пес поволік Рона з такою легкістю, ніби той був ганчірною лялькою…

І тут зненацька Гаррі щось ударило в обличчя з такою силою, що знову збило його з ніг. Він почув, як, падаючи, заверещала з болю Герміона. Гаррі намацав чарівну паличку, витираючи з чола кров…

— Лумос! — прошепотів він.

Чарівна паличка освітила стовбур густого дерева. Вони загнали Скеберса просто під Войовничу Вербу, гілки якої рипіли, ніби від сильного вітру, і люто батожили все довкола.

А під стовбуром пес затягував Рона у велику нору між корінням Верби… Рон упирався з останніх сил, але його голови й тулуба вже не було видно…

— Рон! — закричав Гаррі, кидаючись на допомогу, та здоровенна гілляка, що ошаліло розгойдувалася в повітрі, не давала йому підійти.

Вони бачили тільки Ронову ногу, якою він зачепився за корінь і з останніх сил не давав псові затягти себе далі під землю. Раптом щось жаско хруснуло, мовби стрілила рушниця, Ронова нога зламалася і зникла з очей.

— Гаррі… треба бігти по допомогу… — крикнула Герміона. Вона теж була закривавлена — Верба подерла їй плече.

— Ти що?! Та тварюка може його загризти, нема часу!

— А як ми туди потрапимо?..

Ще одна гілляка замахнулася на них, стиснувши, мов кулаки, свої галузочки.

— Якщо той псяра зумів туди пролізти, то й ми зможемо, — захекано метався Гаррі, марно намагаючись проскочити крізь норовисті гілки.

— Рятуйте, допоможіть, — у відчаї шепотіла Герміона, розгублено пританцьовуючи на одному місці. — Будь ласка…

Криволапик раптом метнувся вперед. Він змією прослизнув поміж знавіснілих гілок і торкнувся лапою якогось сучка на стовбурі.

Зненацька дерево завмерло і мовби скам’яніло. На ньому не ворушився жоден листочок.

— Криволапику! — розгублено прошепотіла Герміона і боляче стиснула Гарріну руку. — Звідки він це знав?

— Він приятелює з тим псом, — похмуро озвався Гаррі. — Я бачив їх разом. Ходімо… Тільки тримай напоготові чарівну паличку…

Вони підбігли до стовбура, але Криволапик їх випередив — махнувши своїм пухнастим хвостом, він зник у норі. Гаррі кинувся за ним. Він проліз туди вперед головою і земляним схилом з’їхав на дно низенького тунелю. Криволапик чекав попереду, поблискуючи очима у сяйві чарівної палички Гаррі. Наступної миті до нього сповзла Герміона.

— Де Рон? — перелякано запитала вона.

— Десь там, — зігнувся Гаррі і подався за котом.

— Куди цей тунель веде? — ледь чутно видихнула Герміона.

— Не знаю… він позначений на Карті мародера, але Фред із Джорджем казали, що ним ще ніхто не користувався. Він веде за межі карти, начебто до Гоґсміда…

Вони дуже поспішали, хоч пересувалися мало не рачки. Попереду то з’являвся, то зникав Криволапиків хвіст. Тунель ніяк не закінчувався. Здавалося, він був не коротший, аніж перехід до «Медових руць». Але Гаррі думав тільки про Рона і про те, що з ним може зробити той псисько… Уривчасто дихаючи, вони бігли, пригинаючись до землі…

І ось тунель почав підійматися вгору, тоді зазміївся, і Криволапик десь зник. Гаррі побачив невиразну цятку світла, що пробивалося крізь маленький отвір. Вони з Герміоною, відсапуючись, на хвильку зупинилися, підняли чарівні палички й зазирнули всередину.

Там була кімната — запилюжена й захаращена кімната з обдертими шпалерами, з мовби навмисне поламаними меблями та вікнами, забитими дошками.

Гаррі глянув на Герміону, що хоч і мала переляканий вигляд, проте кивнула головою.

Гаррі визирнув з отвору й роззирнувся довкола. Кімната здавалася порожньою, але праворуч були відчинені двері, що вели в темний передпокій. Раптом Герміона знову схопила Гаррі за руку. Вона злякано розглядала забиті дошками вікна.

— Гаррі, — прошепотіла вона, — здається, ми у Верескливій Халупі.

Гаррі ще раз роззирнувся. Неподалік стояло дерев’яне пошарпане крісло на трьох ніжках. Хтось видер з нього цілі шматки.

— Привиди такого не роблять, — проказав він. Тієї миті нагорі щось рипнуло. Вони втупилися в стелю. Герміона так міцно вчепилася Гаррі за руку, що в нього заніміли пальці. Він знову глянув на неї, запитально звівши брови. Герміона знову кивнула і відпустила його руку.

Якомога тихіше вони пробралися в передпокій і почали підійматися хиткими сходами. Усе було вкрите товстим шаром пилюки, але на підлозі залишилася широка чиста смуга, мовби тут щось тягли нагору.

Дійшли до темного сходового майданчика.

— Нокс, — прошепотіли вони разом, і світло на кінцях їхніх паличок погасло. Одні-єдині двері перед ними були відчинені. Підкравшись, вони почули там якийсь шурхіт, тихенький стогін і гучне протяжне муркотіння. Востаннє обмінялися поглядами і помахами голів.

Міцно стискаючи перед собою чарівну паличку, Гаррі штурхнув ногою двері.

На розкішному ліжку з брудною запоною і стовпчиком на кожному куті розлігся Криволапик і голосно до них муркотів. На підлозі біля нього, тримаючись за ногу, що стирчала під неприродним кутом, сидів Рон.

Гаррі з Герміоною кинулися до нього.

— Роне… що з тобою?

— А де пес?

— То… не пес, — простогнав Рон, скриплячи зубами від болю. — Гаррі, це пастка…

— Що?..

— Це він пес… Він — анімаг…

Рон дивився за Гарріну спину. Гаррі озирнувся: якийсь чоловік, схований в затінку, зачинив двері.

Брудне скуйовджене волосся звисало йому аж до пояса. Якби у глибоких і темних очницях не поблискували білки очей, його можна було б сприйняти за трупа — воскового кольору шкіра так щільно обтягувала кістки обличчя, що воно нагадувало череп. Його жовті зуби вишкірилися в посмішці. Це був Сіріус Блек.

— Експеліармус! — гаркнув він, спрямувавши на них Ронову чарівну паличку.

Палички Гаррі й Герміони вирвалися з їхніх рук і, злетівши в повітря, опинилися в Блека. Не спускаючи очей з Гаррі, він наблизився до них.

— Я знав, що ти прийдеш на допомогу другові. — Голос Блека звучав так неприродно, ніби він давно вже ним не користувався. — Твій батько вчинив би так само заради мене. Сміливо, що й казати: ти навіть не побіг по вчителів. Я вдячний… це значно полегшує справу..

Глузлива згадка про батька обпалила Гаррі, наче блискавка. В його душі закипіла хвиля ненависті, витіснивши страх. Уперше в житті він прагнув мати в руці чарівну паличку не задля оборони, а щоб напасти… і вбити. Не роздумуючи, він кинувся вперед, але його відразу ж схопили дві пари рук.

— Гаррі, не треба! — нажахано прошепотіла Герміона, але тут, насилу зводячись на ноги, до Блека заговорив Рон.

— Якщо хочеш убити Гаррі, тобі доведеться вбити й нас! — розлючено вигукнув він, захитавшись від виснажливого болю.

Щось блиснуло в затьмарених Блекових очах.

— Краще ляж, — тихо промовив він. — Бо так ти ще гірше пошкодиш ногу.

— Ти чув? — кволо вимовив Рон, хапаючись за Гаррі, щоб утриматися на ногах. — Тобі доведеться убити нас трьох!

— Сьогодні тут буде тільки одне вбивство, — вишкірився Блек.

— А чого б це?! — Гаррі вивільнився з рук Рона й Герміони. — Минулого разу тобі було на таке начхати! Ти не вагався, коли вбивав тих маґлів довкола Петіґру… Невже в Азкабані ти розм’як?

— Гаррі! — заскімлила Герміона. — Мовчи!

— ВІН УБИВ МОЇХ МАМУ Й ТАТА! — заревів Гаррі, вирвався від Рона з Герміоною і кинувся вперед…

Він забув про магію… забув, що був худеньким тринадцятирічним хлопцем, а Блек — високим дорослим чоловіком. Тієї миті він прагнув єдиного — завдати Блекові якнайсильнішого болю, і байдуже, що станеться з ним самим…

Блек явно не очікував такої безглуздої атаки, тож не встиг підняти чарівну паличку вчасно. Однією рукою Гаррі схопив Блека за худющий зап’ясток, відхиляючи вбік чарівні палички. Другою рукою, стиснутою в кулак, він заїхав Блекові в скроню, і вони обидва відлетіли до стіни…

Герміона заверещала, закричав і Рон. Бухнув сліпучий спалах — із чарівних паличок у Блековій руці ринув вогняний струмінь, що пролетів біля самого Гарріного обличчя. Він відчував, як жилава Блекова рука вивертається з його пальців, але не відпускав її, а другою рукою молотив Блека всюди, куди міг.

Але тут Блек дотягся до Гарріного горла…

— Е, ні, — заревів він. — Я так довго чекав… — Його пальці стискалися, Гаррі задихався, його окуляри збилися набік.

Він помітив, як Герміона замахнулася ногою, і Блек, захрипівши з болю, відпустив Гаррі. Рон наліг на ту руку, в якій Блек стискав чарівні палички, почувся легенький хрускіт…

Гаррі вивільнився з-під клубка тіл і побачив свою чарівну паличку, що відкотилася далі. Він кинувся до неї, але…

— Ой!

У битву встряг Криволапик — його пазурі вп’ялися в Гарріну руку. Гаррі віджбурнув його, і тоді Криволапик шугнув до чарівної палички…

— ТПРРРУСЬ! — заревів Гаррі і копнув його ногою. Криволапик відскочив, бризкаючи слиною. Гаррі схопив чарівну паличку й обернувся. — Відійдіть! — крикнув він Ронові й Герміоні.

Їм не треба було повторювати двічі. Захекана Герміона з закривавленою губою відскочила набік, схопивши їхні з Роном палички. Рон підповз до ліжка й, важко дихаючи, простягся біля нього. Його бліде обличчя від болю позеленіло, він підтримував свою зламану ногу.

Блек лежав під самою стіною. Уривчасто дихаючи, він стежив за Гаррі, який повільно підійшов до нього й націлив чарівну паличку просто Блекові в серце.

— Хочеш мене вбити, Гаррі? — прошепотів він.

Гаррі зупинився над Блеком, не відводячи палички. Довкола лівого Блекового ока розпливався великий синець, а з носа текла кров.

— Ти вбив моїх батьків, — сказав Гаррі, і голос його ледь-ледь затремтів, але рука з чарівною паличкою не здригнулася.

Блек дивився на нього запалими очима.

— Не буду заперечувати, — сказав він дуже спокійно. — Та якби ти знав, що сталося насправді…

— Насправді? — Гаррі відчув шалене гупання в скронях. — Ти продав їх Волдемортові, ось що сталося!

— Ти повинен мене вислухати, — в голосі Блека пролунали наполегливі нотки. — Щоб потім не шкодувати… ти не розумієш…

— Я все розумію краще, ніж ти гадаєш, — заперечив Гаррі, а голос його ще більше затремтів. — Ти ж її ні разу не чув, правда? Мою маму… як вона благає, щоб Волдеморт мене не вбивав… і це ти зробив… це ти…

Тієї миті щось руде метнулося повз Гаррі — Криволапик стрибнув Блекові на груди, мовби захищаючи йому серце. Блек кліпнув і зиркнув на кота.

— Відійди! — буркнув він, намагаючись його зіштовхнути.

Але Криволапик міцно вчепився пазурями в Блекову мантію. Повернувши до Гаррі свій приплюснутий писок, він витріщився на нього жовтими очиськами. Збоку схлипнула Герміона.

Гаррі не зводив очей з Блека та Криволапика і ще міцніше стиснув паличку. Невже доведеться вбивати й кота? Він явно у спілці з Блеком… якщо він збирається вмерти, захищаючи Блека, то нехай пропадає… а якщо Блек хоче його рятувати, то виходить, що Криволапик важить для нього більше, ніж Гарріні батьки…

Гаррі підняв паличку. Треба це зробити. Настала мить помститися за маму й тата. Він уб’є Блека. Мусить убити. Це виняткова нагода…

Минали секунди, а Гаррі й далі заціпеніло стояв з піднятою паличкою. Блек з Криволапиком на грудях дивилися йому у вічі. Біля ліжка важко дихав Рон. Герміона затамувала подих.

Раптом знизу долинули приглушені кроки… хтось підіймався по сходах.

— МИ ТУТ! — несподівано закричала Герміона. — МИ НАГОРІ… СІРІУС БЛЕК… ШВИДШЕ!

Блек здригнувся і мало не скинув Криволапика. Гаррі конвульсивно стиснув чарівну паличку… «Врешті зроби це!» — пролунало йому в голові. Кроки на сходах наближалися, а він усе ще не наважувався…

Двері розчахнулися, і в зливі червоних іскор до кімнати заскочив професор Люпин, тримаючи напоготові чарівну паличку. Він кинув погляд на Рона, що лежав на підлозі, на Герміону, яка зіщулилася біля дверей, на Гаррі, що тримав Блека під прицілом чарівної палички, і спинився на самому Блекові, що, заюшений кров’ю з носа, простягся біля Гарріних ніг.

— Експеліармус! — вигукнув Люпин.

Чарівна паличка Гаррі знову вилетіла йому з рук. Таке ж сталося і з тими двома, що тримала Герміона. Люпин спритно їх упіймав і пройшов углиб кімнати, не спускаючи очей з Блека, чиї груди й далі захищав Криволапик.

Гаррі стояв, відчуваючи мертвотну хвилю спустошеності. Він цього не зробив. Не наважився. І тепер Блека віддадуть дементорам.

Люпин заговорив незвичним, напруженим голосом:

— Де він, Сіріусе?

Гаррі зиркнув на Люпина: що він каже? Про кого? Він знову глянув на Блека.

Блекове обличчя мовби завмерло. Кілька секунд він узагалі не рухався. Тоді дуже повільно підняв руку і вказав на Рона. Гаррі спантеличено зиркнув на Рона, що теж видавався геть очманілим.

— Але ж тоді… — Люпин дивився на Блека так пильно, ніби намагався прочитати його думки, — …чому він і досі себе не виказав? Хіба що… — Люпинові очі раптом розширилися, ніби він побачив за спиною Блека щось таке, чого не бачив ніхто інший. — Хіба що це був він… а ти помінявся… не сказавши мені?..

Не відводячи запалих очей від Люпина, Блек кивнув головою.

— Пане професоре, — враз не витерпів Гаррі, — що це все означає?..

Але він не договорив, бо побачив таке, від чого всі слова застрягли йому в горлі. Опустивши чарівну паличку, Люпин підійшов до Блека, взяв його за руку, допоміг звестися на ноги (Криволапик при цьому бухнувся на підлогу) і обняв Блека, наче рідного брата.

У Гаррі всередині все обірвалося.

— НЕ МОЖЕ ТАКОГО БУТИ! — крикнула Герміона.

Люпин відпустив Блека й повернувся до неї. Герміона рвучко підвелася, втупившись у Люпина широко розплющеними очима.

— ВИ… ВИ…

— Герміоно…

— …ви з ним!

— Герміоно, заспокойся…

— Я нікому нічого не сказала! — заверещала Герміона. — Я покривала вас…

— Герміоно, будь ласка, вислухай мене! — вигукнув Люпин. — Я зараз усе поясню…

Гаррі охопило тремтіння, але не зі страху, а з люті.

— Я вам вірив! — його голос зривався від хвилювання, — а ви увесь цей час були його другом!

— Це не так, — заперечив Люпин. — Я не був йому другом аж дванадцять років, але тепер знову ним став… дозволь, я поясню…

— НІ! — заверещала Герміона, — Гаррі, не вір йому, він допоміг Блекові проникнути в замок, він теж хоче твоєї смерті… Він вовкулака!

Запала дзвінка тиша. Тепер усі дивилися на Люпина, що був на диво спокійним, хоч трохи й зблід.

— Не все так однозначно, Герміоно, — озвався він. — Правильне лише одне з трьох твоїх припущень. Я не допомагав Сіріусові проникнути в замок і, звісно ж, не бажаю Гаррі смерті… — дивна судома перебігла його обличчям. — Але не стану заперечувати — я вовкулака.

Рон зробив геройське зусилля, щоб підвестися, але впав навзнак, застогнавши від болю. Люпин стурбовано кинувся до нього, але Рон простогнав:

— Геть, вовкулако!

Люпин завмер на місці. Тоді важко глянув на Герміону й запитав:

— Давно ти про це дізналася?

— Давно, — прошепотіла Герміона. — Відколи написала реферат для професора Снейпа…

— О, він зрадіє, — холодно зауважив Люпин. — Адже він загадав вам цей реферат з надією, що хтось збагне, про що свідчать симптоми моєї хвороби. Ти перевірила місячні фази і зрозуміла, що я завжди хворію під час повного місяця? Чи, може, помітила, що ховчик, коли мене бачить, завжди перетворюється на місяць?

— І те, і те, — тихо відказала Герміона.

Люпин силувано всміхнувся.

— Я ще не зустрічав такої розумної чаклунки твого віку, Герміоно.

— На жаль, це не так. Якби я була хоч трішечки розумніша, я б усім розповіла, хто ви такий!

— Але ж вони це знають, — сказав Люпин. — Принаймні вчителі.

— Дамблдор прийняв вас на цю посаду, знаючи, що ви вовкулака? — здивувався Рон. — Він що, божевільний?

— Багато хто саме так і думає, — зізнався Люпин. — Він ледве переконав деяких учителів, що мені можна довіряти…

— АЛЕ ВІН ПОМИЛИВСЯ! — закричав Гаррі. — УВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС ВИ ДОПОМАГАЛИ ЙОМУ! — Він показав на Блека, що підійшов і впав на ліжко, затуливши обличчя тремтячою рукою. Криволапик стрибнув до нього і, муркочучи, вмостився на його колінах. Рон, притримуючи ногу, почав від них відповзати.

— Я не допомагав Сіріусу, — повторив Люпин. — І якщо ви дасте мені змогу, я поясню. Ось…

Він кинув Гаррі, Ронові й Герміоні їхні чарівні палички. Гаррі приголомшено впіймав свою.

— Отож, — сказав Люпин і застромив за пояс свою паличку. — Ви — озброєні, а ми — ні. Тепер ви мене вислухаєте?

Гаррі не знав, що й думати. Може, це чергова пастка?

— Якщо ви йому не допомагали, — люто зиркнув він на Блека, — то як дізналися, що він тут?

— З карти, — пояснив Люпин. — 3 Карти мародера. Я роздивлявся її в своєму кабінеті…

— Ви знаєте, як вона діє? — підозріло запитав Гаррі.

— Авжеж, знаю, — нетерпляче махнув рукою Люпин. — Я ж допомагав її малювати. Муні — то я. Мене так прозивали мої шкільні друзі.

— Ви її малювали?..

— Найголовніше, що я цілий вечір не відводив від неї очей, оскільки здогадувався, що ти, Рон і Герміона спробуєте таємно вибратися з замку, щоб підтримати Геґріда перед стратою гіпогрифа. І я мав рацію, чи не так?

Він почав міряти кроками кімнату, здіймаючи хмарки пилюки й поглядаючи на друзів.

— Ти, Гаррі, певно, був у батьковім плащі-невидимці…

— Як ви дізналися про плащ?

— Скільки разів я бачив, як Джеймс під ним зникав… — знову нетерпляче махнув рукою Люпин. — Хитрість у тім що, навіть коли ви сховані під плащем-невидимкою, то на Карті мародера вас однак видно. Я бачив, як ви перетнули галявину й зайшли в Геґрідову хатину. Через двадцять хвилин ви звідти вийшли і рушили назад до замку. Але тепер з вами був іще хтось…

— Що? — здивувався Гаррі. — Нікого там не було!

— Я не повірив своїм очам, — вів далі Люпин, крокуючи кімнатою й не звертаючи уваги на Гарріні слова. — Я навіть подумав, що з картою щось сталося. Як він міг опинитися з вами?

— З нами нікого не було! — вигукнув Гаррі.

— І тут я помітив ще одну цяточку. Вона стрімко наближалася до вас і була підписана Сіріус Блек… Я бачив, як ви зіткнулися, і як вона затягла двох із вас під Войовничу Вербу..

— Одного з нас! — сердито озвався Рон.

— Ні, Роне. Двох.

Люпин раптом зупинився і вп’явся очима в Рона.

— Чи не міг би я глянути на твого пацюка? — спокійно запитав він.

— Що? — перепитав Рон. — А до чого тут Скеберс?

— До всього, — відповів Люпин. — Будь ласка, можу я на нього поглянути?

Повагавшись, Рон запхав руку в кишеню, і на світ з’явився Скеберс, — він шалено звивався, аж Рон мусив ухопити його за довгий лисий хвіст. Криволапик настовбурчився на Блекових колінах і стиха зашипів.

Люпин підійшов до Рона. Затамувавши віддих, він пильно розглядав Скеберса.

— Ну що? — знову спитав Рон, перелякано притискаючи Скеберса до грудей. — До чого тут мій пацюк?

— Це не пацюк, — раптом процідив Сіріус Блек.

— Як це?.. Звичайно ж, пацюк…

— Ні, не пацюк, — спокійно підтвердив Люпин. — Це чарівник.

— Анімаг, — додав Блек, — а звати його Пітер Петіґру.