Жінка в Берліні

В трьох густо списаних шкільних зошитах містяться записи авторки від 20 квітня по 22 червня 1945 року. В липні 1945 року вона передрукувала їх на друкарській машинці для близької їй особи. Тоді ж ключові слова й фрази було розшифровано й перетворено на речення, натяки — уточнено, додано окремі спогади. Неприкріплені аркуші з кривулями зайняли належне їм місце. Так з’явилася 121 сторінка машинопису з невеликими інтервалами між рядками, надрукована на сірому воєнному папері. По декількох роках ці записи потрапили на очі знайомим авторки, зокрема письменникові Куртові В. Мареку (псевдонім — К. В. Керам), який дійшов висновку, що ці сторінки, крім того що фіксують особисті переживання, є також важливим документом свого часу. Він передав нотатки видавцеві в Нью-Йорку. І там восени 1954 року друком вийшов переклад їх англійською. Влітку 1955-го щоденники видали вже у Великій Британії. Відтоді з’явилися переклади шведською, норвезькою, нідерландською, італійською, японською, іспанською, французькою та фінською мовами.

Співчутливе і вирозуміле сприйняття цих щоденникових записів у стількох країнах, а також віра в цілющу силу часу, який відтоді минув, переконали авторку погодитися і на німецькомовне видання. З огляду на повагу до людських почуттів усі імена й численні деталі в рукописі було змінено місцями чи переінакшено. Те, що авторка побажала залишитися анонімною, зрозуміло, мабуть, кожному читачеві. Власне, її реальна особа не має принципового значення ще й тому, що зображено тут не цікавий унікальний випадок, а спільну похмуру долю незліченних жінок. Без цих записів хроніка нашого часу, яку досі майже завжди вели суто з чоловічої перспективи, була б односторонньою та неповною.