Жінки їхніх чоловіків

Пояснювальна записка

Причини.

1. Мене звати Ілона, а я хотіла б називатися Ісидора Коварубіо де Лос-Ланос (яка кохає Моріса Джеральда, який кохає Луїзу Пойндекстер, брат якої, Генрі Пойндекстер, їздить верхи на коні, абсолютно без голови).

2. Карл Євстахійович, мій чоловік, має чорні, густі та пишні, настовбурчені та тверді вуса. Через ці вуса за Карлом Євстахійовичем гинуть одружені, пухкі, як булки, жіночки, а також молоді, сухі, ніби таранька, балерини, для котрих Карл Євстахійович у вільний від роботи час грає на піаніно вальси та мазурки. Мені відомо, що час від часу — не занадто часто, але й не рідко, якраз достатньо для того, щоб підтримувати вуса у гідній формі — Карл Євстахійович ласкаво вшановує своєю увагою певних дзвінкоголосих особин у цвітастих спідницях (К. Є. до вподоби жінки веселі, прудкі, метикуваті, з лукавими бісиками в очах, з краплинами роси на вустах). Однак мене це, попри суспільні переконання; анітрохи не засмучує, а навпаки задовольняє. Карл Євстахійович, по-перше, притримується суворих консервативних поглядів, він мужчина глибоко моральний і сім'я для нього завше залишається на першому місці; по-друге, я знаю, що чоловіки ніколи не йдуть від дружин, оскільки дружини — це їхні великі мами, в яких вони завжди можуть спати на м'яких животах; по-третє, Карл Євстахійович цілковито задоволений мною як дружиною, він часто повторює у перервах між мазурками, оглядаючи балерин тяжким, сповненим відчуття власної гідності поглядом, що я хороша господиня, турботлива мати, пристрасна в ліжку та вірна в житті. Я Карла Євстахійовича не зраджую, оскільки навіть думка про інших Карлів Євстахійовичів наганяє на мене нудьгу; жінка може витримати одну пару чорних, густих та пишних вусів, але навіщо їй розплоджувати навколо себе цілий виводок цих вусів, якщо у кожних з них застрягають ті самі крихти хліба? Жінка, яка оточує себе багатьма вусатими ротами, боїться поглянути в дзеркало і побачити там шкурку нутрії. Хоровод з вусатих ротів допомагає сповнитися відчуттям важливості та значущості немарно прожитого життя. Вуса — ознака вагома. Жінка, яка оточує себе кількома вусатими ротами, бачить себе велетенським м'яким гостинним животом, успішним у всіх відношеннях (кар'єра, шлюб, добробут; розум — непересічна особистість, гідна всілякої повага). Я не хочу бути гідною усілякої поваги, оскільки це наганяє на мене нудьгу.

3. Я часто і по-різному дивлюся на себе в дзеркало, і це єдине, що мене цікавить.

4. Анжела — шкурка нутрії. У неї навіть риси обличчя щурячі: гострий носик з горбинкою, тонкі губки, рухливі очка. Щовечора я зітхаю, коли згадую про неї. Часом на знак жалю за Анжелою моєю щокою стікає велика сльоза.

5. Карл Євстахійович любить дивитися, як я підливаю вазони. Він сидить у своєму плетеному кріслі-гойдалці, накритий вишневим пледом у клітинку вбраний у махровий темно-зелений халат, і курить люльку К. Є. знає, що все це надає йому поважного та величного вигляду. Карл Євстахійович не здогадується, що від нього завжди трішки смердить калом. Це дещо псує пафос ситуації.

6. Я підливаю вазонки пластмасовою червоною лійкою, вбрана в тонку сукню і мереживний фартушок. Волосся гарно зібране па потилиці. На ніжках капці з помпонами. Я не люблю підливати квіти, але підливаю, щоб потішити Карла Євстахійовича, хоч це й смішить мене до нестями. З кожним днем усе важче і важче стає стримувати регіт. Пустивши сльозу за Анжелою, я зачиняюсь у ванні й регочу над поливанням вазонків. Щоб ніхто в домі не чув мого реготу, відкручую обидва крани і навіть кран в умивальнику.

7. Я вийшла за Карла Євстахійовича, хоч могла вийти за Григорія Миколайовича, Василя Тарасовича чи Ігоря Вікторовича. Не пам'ятаю, чому саме Карл Євстахійович виявився моїм чоловіком. Хоч як напружую пам'ять, пригадати не можу. Але це не має жодного значення. Карл Євстахійович анітрохи не гірший за Григорія Миколайовича, Василя Тарасовича чи Ігоря Вікторовича. Я не жалкую.

8. На нашому з Карлом Євстахійовичем весіллі були велика бочка з пивом і троїсті музики. Тамадою, як завжди, запросили Григорія Миколайовича. Він жартував і веселив гостей. Гостей назбиралося з дві сотні, я майже нікого не знала, танцювала з усіма чоловіками, хоча й хотіла танцювати з дітками і жінками. Aнжела перекинула на мій вельон миску з грибною підливою (до голубців). Бризки потрапили па сукню, матуся Карла Євстахійовича, Алла Федорівна, заголосила, але у мене тільки стислося серце, від ніжності до Анжели бризнули сльози і я легенько погладила її по голому коліну під столом. Анжела запросила Карла Євстахійовича до танцю. Він почервонів, але пішов. Анжела була вбрана в маленьку сукенку з декольте. її груди весь час випадали. Я хотіла попідбирати їх (таких малесеньких і бліденьких, як і її щічки) і поцілувати. Ігор Вікторович запросив мене до танцю і шепотів, що я мусила вийти заміж за нього, бо він хотів подарувати мені норкову шапку. Я думала про Анжелині груди і посміхалася бідному Ігореві Вікторовичу. Він наступав мені на ноги і на вельон, забризканий грибною підливою (до голубців). Всі бавились у весільні ігри, пили горілку і танцювали. Скрипаль перечепився через Анжелине стегно і розбив скрипку. Алла Федорівна цілувала мою маму. Татусь Карла Євстахійовича, Євстахій Васильович, цілував Луїзу. Луїзі тоді було тринадцять років, у неї тільки-но почали рости груди, але Євстахієві Васильовичу вони неабияк припали до смаку. Бавилися в «голубку». Роман Романович виблював на стіл квашеними огірками. Алла Федорівна заголосила. Карл Євстахійович весь час хотів бути біля мене й усіляко показував, що я — його наречена (клав руку на плече, лоскотав вусами, тримав за долоні, цілував за вушком). Анжела підійшла і перекинула на мене холодець. Він уже розтанув і був майже як зупа. Анжела копнула маленькою туфелькою шматок телячого м'яса і заплакала, а тоді побігла в туалет. Я пішла за нею, з мене скрапував холодець. Не плач, Анжелочко, сказала я і поцілувала її в чоло. Сука, сука, сичала Анжела (туш розтеклася). Я йду спати, сказала я. А я все одно буду спати з Карлом Євстахійовичем! — закричала Анжела (сукенка опинилася на талії, груди дивилися на мене сумними рожевими оченятами). Будеш, будеш, звісно, сказала я, стримуючись, щоб не позіхнути, і поцілувала на прощання Анжелу в праве рожеве очко. Потім попрощалася з гостями (Карл Євстахійович танцював з Луїзою, а Євстахій Васильович — з моєю мамою) і пішла спати. Весілля вийшло дуже хорошим, людям сподобалося, Карл Євстахійович був задоволений.

9- Коли мені було шість років, ми з мамою вигнали тата з дому, бо він нам набрид. Він любив вигулювати наших псів.

10. Луїзі тепер двадцять один рік, груди у неї вже виросли, і вона приносить пряники нашим з Карлом Євстахійовичем дітям (своїм племінникам). Луїза не може мати дітей, бо її колись побив і зґвалтував Євстахій Васильович. Алла Федорівна сказала, що це брехня, пішла до отця Онишкова і попросила, щоб Луїзу, мене і маму відлучили від церкви, оскільки ми — породження пекла, ниці істоти.

11. Якось ми з Карлом Євстахійовичем їхали в потязі. На нижніх полицях нашого купе лежало дві закриті труни. Провідниця сказала, що це дід і баба, які жили щасливо, в коханні та мирі, та й повмирали в один день. Провідниця не знала, куди тепер їдуть їхні тіла, але сказала, що, напевно, на Байкове кладовище, щоб їх там поховали. Не бійтеся, сказала моторна провідниця, ласа до вусів Карла Євстахійовича, в Києві їх зустрінуть. Вночі Карл Євстахійович злазив з верхньої полиці, щоб піти в туалет, потяг смикнувся, і К. Є. упав на одну труну Віко проломилося і відпало разом з Карлом Євстахійовичем. У трупі лежала маленька зморщена бабуся у весільному вбранні і вельоні. В руках тримала букетик штучних фіалок. Пам'ятаєш, як ми з тобою одружувалися, сказав Карл Євстахійович.

12. Раз на два тижні Карл Євстахійович дряпає мене своїми чорними, густими та пишними, настовбурченими та твердими вусами. Я заплющую очі й уявляю собі маленьких голих дівчаток, або грубих бридких мужчин з великими животами, або що він стукає в двері, вона відчиняє, він каже: добрий день, я прийшов до Вас у гості, я Ваш співробітник, вона каже: дуже приємно, заходьте, я нагодую Вас зупою і крабовими паличками, вони сідають у м'який куточок і посміхаються, він каже: радий Вас бачити, шановна співробітнице, а вона каже: я Вас теж, цей куточок я купила собі минулого місяця, а тоді він кладе руку їй на стегно, а вона рухає погою, щоб йому було вільніше, і вони дивляться телевізор, там показують концерт у палаці «Україна», і він просуває руку їй під спідницю, а вона так лягає, аж стає видно, що вона без трусів, або що вона стоїть нахилена і прополює грядку, а він підходить і трошки задирає її коричневу спідницю, а там білі трусики, а тоді він пальцем відхиляє ті трусики, а вона прополює грядку і нахиляється ще нижче. Карл Євстахійович задоволений: яке чудо! Яка пристрасна у мене дружина! Ні в кого більше такої немає, каже він, весь червоний, блискучий. Від нього знову трошки чути калом. Я одягаю сукенку і йду підливати квіти.

13. Більше мені подобається уявляти те все у ванній перед дзеркалом. Набагато солодше.

14. У нас з Карлом Євстахійовичем двоє дітей. Хлопчик і дівчинка. Хлопчикові вісім років і він називається Діма, а Русланці три. Обоє — викапані карлики євстахійовичі. Діма недавно приніс додому задушеного кролика. Сказав, що впіймав його на городі. Довелося змащувати дитину зеленкою — кролик страшно його подряпав. Коли Русланка побачила свого зеленого братика, почала реготати, впала з ліжечка і вдарилася головою до рогу. Діма розлютився, заверещав, підбіг до дівчинки і копнув її ногою. Карл Євстахійович насупив брови, відклав люльку, підвівся зі свого крісла-гойдалки, наблизився до дітей і добряче стукнув обох по плечах. Увечері ми вчотирьох сидимо перед телевізором, дивимося концерти і їмо сирнички з родзинками, які приносить нам Алла Федорівна.

15. Карл Євстахійович хоче завести третю дитину, хлопчика.

16. Анжела приходить раз на тиждень. Вона па сьомому місяці. Не каже, хто батько, тільки посміхається і дивиться на великий портрет Карла Євстахійовича, намальований олійними фарбами. Це малював Роман Романович — він відомий художник-портрєтист. На портреті вуса Карла Євстахійовича схожі на дві великі товсті какашки, але я жодного разу не натякнула про це К. Є. Не хочу його засмучувати.

17. Луїза Пойндекстер — теж шкурка нутрії.

18. Щоліта ми їздимо відпочивати на море. Я люблю море. Деколи мені вдається вночі самій піти на пляж. Я роздягаюся і плаваю гола. Хвилі лоскочуть мене і гладять. Морська вода — моя шкіра. Я хотіла б випадково втопитися, але надто добре плаваю. Я хотіла б загинути від цунамі.

19. Я люблю дивитися па фотографії голих жінок. Карл Євстахійович має шухлядку, яка зачиняється на ключик. Цей ключик він тримає у футлярі для окулярів. Я викрадаю ключик, відчиняю шухлядку і нишком розглядаю фотографії. Жінки гарні.

20. Часом я ходжу до жіночої лазні.

21. Чоловіки негарні, але я люблю дивитися, коли вони доторкаються до жіночих стегон.

22. Анжела прийшла і сказала, що за тиждень народить хлопчика від Карла Євстахійовича. Карл Євстахійович ударив її і закричав, хай не бреше. Я допомогла Анжелі піднятись, обняла її і зітхнула з полегшенням. Довго цілувала її щурячу мордочку. Анжела підстригла гривку, але в неї завжди був занадто широкий таз.

23. Карл Євстахійович сказав, що цього літа ми не поїдемо відпочивати на море. Це мене засмутило.

Ось чому я стала порноакторкою.