Місяця листопада у 1-ий день

Житіє та чудеса святих безсрібленників та чудотворців Косьми і Даміяна

Ті святі, Косьма та Даміян, брати були плоттю, родом із Азії, батька мали елліна, матір же християнку на ймення Теодотія. Коли після смерті свого чоловіка вдовувала, маючи вільний і сприятливий час до стараннішої Христової служби, все своє життя на те обернула, аби добровгодити Богові, і була як та вдовиця, яку похваляє апостол: "А вдовиця правдива і самотня надію складає на Бога та перебуває день і ніч у молитвах", а оскільки сама боговгодно жила, так навчала й улюблених своїх дітей Косьму та Даміяна, виховала їх у добрій науці, у вірі християнській і у повчанні Божественних писань, і навчила їх усілякої чесноти. Вони ж, у дорослий вік прийшовши і звикши до непорочного в законі Господнього життя, були як два світильники на землі, котрі сяють добрими ділами. Прийняли-бо від Бога дар зцілення і подавали здоров'я душам і тілам, лікуючи всілякі хвороби і зціляючи всяку недугу й кожну виразку на людях, і лукавих духів проганяючи. Не лише людям допомагали, але й худобі, і чогось за те ні від кого не приймали, чинили-бо те не задля маєтків, аби золотом та сріблом збагатитися, але Бога ради, щоб явити до Нього любов любов'ю до ближнього. Також і слави собі тим лікарюванням не шукали від людей, а слави Божої, і зцілювали недуги заради слави імені Господа свого, який дарував їм таку силу в лікуванні. Не так і зіллям, як іменням Господнім од хвороб збавляли, без мзди та воздаяння, дармо, виконуючи заповідь Того, що сказав: "Ви дармо дістали, дармо й давайте". Через це і безоплатними лікарями й безсрібленниками од вірних були названі і, так добре життя своє пройшовши, благочестиво в мирі померли.

Не тільки за життя свого, але й після смерті прославилися багатьма чудесами, через що річною пам'яттю в церкві пошановуються як старанні сприятливі й добрі лікарі хвороб наших душевних та тілесних. Про їхнє нестяжальне життя й безоплатне лікування є така повість.

Одна жінка, на ймення Паладія, лежала на ложі хвороби багато років і не мала жодної помочі від усіляких лікарів. Почула про цих святих, котрі всі хвороби зцілюють, і послала до них із проханням, щоб відвідали її, була-бо вже близько смерті. Святі ж послухалися прохання її, пішли в її дім, відтак жінка ця, за вірою своєю, коли прийшли до неї святі лікарі, встала здорова, славлячи Бога, який дарував рабам своїм таку благодать зцілення. Бувши вдячна своїм лікарям за ту милість, хотіла її дарунком віддати, але ті ніколи ні від кого нічого не взяли, бо не продавали благодаті, яку мали від Бога. Намислила жінка отож хоч одного із них переконати молінням, щоб прийняв од неї вельми малий дар, і, взявши три яйця, прийшла потай до святого Даміяна і, заклинаючи його Богом, просила, щоб узяв од неї ті три яйця в ім'я святої Тройці. Даміян же, почувши ім'я Боже в Тройці єдиного, взяв од жінки малий той дар заради великого її заклинання, яким закляла його. Довідався про те святий Косьма і запечалився з того вельми. Коли ж настав час святому Косьмі вмерти, заповів при відході своєму від тіла, щоб не клали поблизу нього Даміяна, коли помре, бо той знищив Господню заповідь і прийняв мзду від жінки за зцілення. Як помер у Господі святий Косьма, згодом прийшов час відійти й Даміяну, і перейшов від дочасного до вічного життя. Люди ж гадали, де поховати його, знали-бо заповіта святого Косьми і не посміли покласти при ньому брата його, святого Даміяна. І тоді, коли не відали, що чинити, прийшов раптом верблюд, котрий раніше збішений був, але вилікуваний од святих, — той проказав людським голосом, щоб без сумніву поклали Даміяна поблизу Косьми, оскільки не заради мзди взяв од жінки три яйця, а заради Божого ймення. І так укупі покладені були чесні їхні мощі на місці, що звалося Фереман. Якось один чоловік із тих місць вийшов під час жнив жати ниву свою; від сонячної спеки знеміг і пішов під дуба, бажаючи спочити. І ліг, і заснув міцно. До розтулених вуст його приповз змій, увійшов у вуста й поселивсь у череві його. Він же, прокинувшись, не розумів, що сталося, й пішов до ниви та й жав до вечора. Коли ж настав вечір, ліг на ложі. Як спочивав він, почав змій терзати його всередині — він же кричав із болю. Пробудилися всі й прибігли до нього, мацали й не могли пізнати, що то за хвороба така. Він же великим голосом закричав, кажучи: "Святі лікарі, Косьмо та Даміяне, допоможіте мені!" І тоді приспіли святі із поміччю своєю і приспали його вельми, щоб тим-таки шляхом вийшов змій, яким зайшов, і чоловік, спавши, мав розтулені вуста. Божа ж сила молитвами святих Косьми та Даміяна вигнала змія із чоловіка. І виповз змій із вуст його — це бачили всі, котрі нагодилися, і жахалися від того страшного чуда. Коли ж вийшов змій, прокинувся той муж і здоровий став цілковито за допомогою святих безсрібленників.

Був інший чоловік на тому місці, на ймення Малх, жив поблизу церкви святих лікарів Косьми та Даміяна у Феремані. Той, бажаючи відійти кудись у далеку дорогу, повів жінку свою до церкви та й каже їй: "Це я відхожу в далеку дорогу, тебе ж віддаю святим Косьмі та Даміяну в захист; сиди-бо вдома, доки не пришлю тобі знаку від себе — його пізнаєш, що від мене. І коли захоче Бог, пришлю тобі знака і до себе тебе заберу". Так доручив святим Малх жінку свою й відійшов у дорогу. Минуло декілька днів, диявол перетворився в одного знайомого чоловіка і прийшов до Малхової жінки, показав їй такого знака, якого чоловік їй визначив, і сказав: "Пришлю тобі знака і заберу тебе до себе". Його ж бо показав диявол і повелів їй, аби йшла за ним до свого чоловіка. "Мене, — каже, — прислав чоловік твій по тебе, щоб відвів до нього". Жінка ж сказала: "Знака цього знаю, але не хочу йти, доручена-бо святим безсрібленникам Косьмі та Даміяну, а коли хочеш, щоб пішла з тобою до чоловіка, то іди зі мною до церкви святих і візьмися за край олтаря і поклянися, що не вчиниш мені в дорозі ніякого зла". Диявол пообіцяв те й пішов із нею до церкви, взявся за край олтаря і поклявся, кажучи: "Свідчуся силами Косьми й Даміяна: не вчиню тобі зла в дорозі, але відведу тебе до чоловіка твого". Почувши клятву, жінка пойняла віру брехливому бісу, котрий був ув образі знайомого чоловіка, і пішла з ним у дорогу. Звабник же, взявши її, завів у порожнє й непрохідне місце і хотів там зло їй учинити і вбити її. Вона ж, бачачи себе у крайній біді, звела очі до неба і закричала від серця до Бога, мовлячи: "Боже, допоможи мені молитвами Косьми та Даміяна і поспіши збавити мене з рук цього вбивці!" І тоді з'явилися швидкі помічники, святі безсрібленники Косьма та Даміян, кричачи на диявола. Він-бо, побачивши їх, покинув жінку й побіг. Вискочив-бо на високого берега, упав у прірву і зник, а святі, узявши жінку, повели її в дім. І сказала жінка, кланяючись їм: "Дякую вам, панове мої, що збавили мене від гіркої пагуби; молю-бо вас: скажіте мені, хто ви є, щоб знала, кому буду до кінця життя свого подяку віддавати?" Вони ж мовили: "Ми є раби Христові Косьма та Даміян, яким доручив тебе чоловік твій, відходячи в дорогу, через це подбали приспішити на поміч тобі і від диявола збавили тебе Божою благодаттю". Жінка-бо, почувши те, впала на землю зі страху та радості; вони ж бо невидимі стали. І закричала жінка, хвалу посилаючи і дякуючи Богові і святим рабам його Косьмі та Даміяну; побігла до церкви, припала зі слізьми до ікони святих і всім повідала, що сталося, як учинив Господь милість із нею молитвами угодників своїх. Казала-бо в молитві такі слова: "Боже отців наших, Авраама, та Ісаака, та Якова, і сімені їхнього праведного, котрий погасив піч вогненну трьом юнакам і допоміг рабі своїй Теклі на арені, дякую Тобі, що й мене, грішну, з диявольської сіті Ти вибавив догідним тобі Косьмою та Даміяном! Поклоняюся Тобі, котрий творить дивні й преславні чудеса, і славлю Тебе, Отця, і Сина, і Святого Духа навіки! Амінь".


У той-таки день страждання святого мученика Єрминігільда, готського царевича

Єрминігільд, син царя готського Ливігільда, був навернений від аріянської єресі до православної віри Леандром, єпископом іспалитанським. Опечалився Ливігільд, той аріянин, що його син покинув аріянське зловір'я, і намагався відвернути його від православ'я і до своєї єресі знову навернути. Ласкаво-бо його, люб'язними словами, як батько, молив і напоумлював, щоб залишив католицьку віру і з ним єдиномудрствував, як і раніше. А коли побачив його непохитним, погрозами страшив його, муками та ранами залякував. Той-бо, ніби стовп у вірі пробуваючи несхитно, ласки та погрози мав у ніщо. Роз'ятрився тож батько його вельми, спершу від царського престолу та співцарювання відставив сина свого, спадку та всіх маєтків позбавив, а коли побачив його розумом несхитного, шию, і руки, й ноги йому закував залізними вузами і вкинув до тісної й похмурої темниці. Єрминігільд же блаженний, хоча і юний був літами, одначе старий розумом, зневажив земне царство, шукаючи усіма бажаннями небесного, і лежав зв'язаний у темниці, молячись до всесильного Бога, щоб укріпив його в тому стражданні. Коли ж настало велике свято святої Пасхи, Ливігільд-цар закликав одного єпископа зі свого зловір'я і послав його вночі до сина свого в темницю, щоб Єрминігільд прийняв із рук того єпископа їхнє аріянське єретичне причастя, а коли того причаститься, знову стане повернений до давнішої батьківської любові й до давнішої честі. Святий же страстотерпець цілком збридив аріянського єпископа і, добре викривши його зловір'я, відігнав його від себе, не прийнявши їхнього єретичного причастя. Причащений був пречистих і Животворящих таїн Тіла й Крові Христової одним православним пресвітером, якого таємно до нього прислав святий Леандр, єпископ, а єпископ аріянський посоромлений повернувся до царя й оповів йому все, що від сина його чув. Тоді цар наповнився невимовної ярості і, заскреготавши зубами, знову послав від бояр нарошними мужами, повеліваючи їм Єрминігільда, сина свого, вбити в темниці. Ті ж бо, прийшовши, сокирою відсікли йому чесну голову. І чутно було над святим тілом його пресолодкі голоси святих ангелів, які співали, і запалені свічки видно було уночі. Це видячи, вірні раділи й дякували Богові, що прославив такими чудами святого правовірного раба свого після страждальницької кончини його; зловірні ж соромилися й жахалися. Дітовбивця ж батько, хоча й розкаявся у неповинно учиненім убивстві і впав у хворобу з печалі, ще й хотів відкинутися аріянства і прийняти благочестя, боячись зловірного роду свого, не сподобився стати правовірним. Коли ж наблизилася його кончина, в той час прикликав чесно до себе блаженного єпископа Леандра, його ж бо спершу вельми не любив та гонив, в той час до себе чесно закликав та й молив його, щоб Рекхадера, молодшого сина, якого наслідником свого царства учинив, наставив, як і Єрминігільда, богоодуховленим своїм ученням до православ'я. І помер Ливігільд, а Рекхадер зацарював, відтак прийняв православну віру за настановою святого Леандра, єпископа, і всю землю Готську, котра була уражена Арієвою єрессю, привів до благочестя, і тіло святого Єрминігільда, старшого брата свого, належно пошановував честю, як мученика Христового; на ньому-бо збулося євангельське слово: "Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одно зостається; як умре — плід рясний принесе". Той страстотерпець Христовий, як зерно пшеничне, один із готів за Христа помер і плід приніс — життя правовірне всьому народові тієї землі. Всі відтак почали православно вірити у Христа, Бога Отця та Святого Духа, єдиносущного та рівночесного, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той-таки день святих двох жінок-мучениць Кирієни та Юліяни. Кирієна була із Тарса — міста Киликійської єпархії, Юліянія ж від міста Россона; їх-бо в Максиміянове царство схопив Маркіян-ігемон, принуджуючи відкинутися Христа, — і не покорилися. Повелів-бо Киріяні обстригти голову із віями, голу водити по всьому Тарсійському місту на сміх та наругу, відтак із Юліянією повели їх в місто Россон, вогню їх віддали — і так померли.

І святих мучеників Кесарія, Дасія та інших п'яти, які після різних мук були посічені мечем за Христа в Дамаску.

І святих священномучеників Івана, єпископа, і Якова, пресвітера, званого Ревнителем, — постраждали в землі Персидській від царя Саворія.


Загрузка...