Житія Святих - Листопад

Пам'ять святого мученика Парамона і тих, що з ним були

У царство злочестивого царя Декія був на сході князь Аквілин, який вельми гонив християн. Якось той зібрав у темницю християн числом триста і сімдесят. Пішов, отож, у Валсатійську лазню й повелів вести зі собою й мучеників: мав-бо йти повз Посейдонове требище і там хотів примусити їх до ідольської жертви. Досяг, отож, поганого того требища і примушував святих довгий час, щоб принесли жертву ідолу мерзького їхнього бога Посейдона, але не зміг їх ані ласкою, ані загрозою схилити до своєї нечестивої волі. Трапилося там мимо іти одному чесному мужу, на ймення Парамон, вірою християнину; той, побачивши таку кількість святих мучеників, приготованих на заколення, став перед ідольським тим храмом і великим голосом заволав: "О, як багато праведників поганий князь заколює неповинно, бо бездумним та німим його ідолам не поклоняються!" Те сказавши, щоб усі чули, пішов своєю дорогою. Князь же, ті Парамонові слова почувши, розпалився ярістю й повелів слугам своїм, щоб догнали його та вбили. Блаженний же Парамон, того повеління княжого не відаючи, йшов собі своєю дорогою. Тут наздогнали його нечестиві слуги нечестивого князя і схопили його. Спершу — бо язика, який викрив і докорив мучителя, силою із вуст витягши, гострою тростиною пробили, тоді й в усі вуди його такі ж тростини вбили, потому списами покололи його. І так святий мученик Парамон віддав чесну свою душу в Божі руки. Тоді ж і згаданих святих мучеників триста й сімдесят при Посейдоновому требищі мечами посікли через Христове ісповідання.

У той-таки день святого мученика Філумена, який жив у царство Авриліяна в Ликаонії і жито продавав у Галатійській країні, в місті Анкирі, оббріханий був ігемону Филіксу і сповідав себе християнином. Підвішений був, і шарпаний, і у вогонь великий укинений, але, за благодаттю Христовою, здоровий вийшов, а потім нацвяхували голову його, і руки, й ноги цвяхами. І так тридцять поприщ був гонений, доки кров'ю не зійшов, знеміг та й віддав Богові духа свого.

У той-таки день пам'ять преподобного отця Акакія Синайського

Блаженний Іван Листвичник у книзі своїй пише про цього ченця преподобного Акакія таке:

"Великий Іван Саваїт повідав мені правдиву й слуху достойну річ, кажучи: "Був один старець вельми ледачий і мав учня юного на ймення Акакій, простого норовом і цнотливого розумом, котрий так багато від того старця терпів злого, що багато хто не вірив, що це могло бути: не тільки-бо безчестям та докорами старець йому долягав, але щодня ранами мучив його. Було ж не без розуму терпіння його, бо Акакій тим своїм без нарікань стражданням здобував собі благодать Божу, яка звільняла його від вічного мучення. Я ж, — пише Іван Саваїт до Івана Листвичника, — бачачи його щодня такого, як купленого раба чи полоняника, який останню біду страждає, навмисне зустрічав його й запитував: "Як ся маєш, брате Акакію? Як нинішній день провадиш?" Він же відповідав мені, кажучи: "Як перед Господом Богом, так мені добре є". І показував мені часом очі в синцях, часом шию, а іноді поранену голову. Знав-бо його я, що діяч він чесноти, і сказав до нього: "Добре, добре, терпи, брате, нехай спасіння тобі буде!" Пробув, отож, блаженний цей Акакій у немилостивого того старця дев'ять років і перед кончиною, трохи похворівши, відійшов до Бога. Поховали його в гробниці отецькій.

Старець же його після п'яти днів пішов до одного із великих отців, які там були, й каже йому: "Отче, брат Акакій, учень мій, помер". Отець же, коли почув це, відповів: "Не вірю тобі, старче! Акакій-бо не помер". Рече ж старець: "Отче, коли не ймеш мені віри, то прийди сам і подивись на гріб його". Великий — бо той отець устав скоро й пішов до гробниці блаженного трудника і заголосив над Акакієвим гробом, як до живого, кажучи: "Брате, Акакію, чи ж ти помер?" Добророзумний же послушник, вказуючи, відповів: "Не помер, отче, бо діятелю послушання не можна вмерти". Почувши це, Акакієвий старець приляканий був і впав лицем на землю зі слізьми. Відтак випросив ув ігумена поблизу гробівця того келію, і в ній зачинився, та й жив добре, дбаючи про спасіння душі своєї, і, багато вчинивши подвигів, відійшов до Господа Бога, Йому ж бо слава навіки. Амінь.