Житловий кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 05.05.2011 р

Стаття 191. Порядок вирішення житлових спорів

Житлові спори вирішуються відповідно до закону.

Стаття, що коментується, має відсилочний характер та відсилає до положень законодавства для визначення порядку вирішення житлових спорів. Застосування тих чи інших положень закону залежить від характеру житлових спорів.

Житлові спори - особливий різновид спорів; це конфліктні ситуації, що виникають у процесі експлуатації житлового фонду при недотриманні встановлених нормативів власниками, наймачами і орендарями жилих і нежилих приміщень у жилих будинках[6].

Основним органом, що розглядає житлові спори, є суд. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Житлові спори, що підлягають розгляду в суді, залежать від правових підстав виникнення і обсягу повноважень сторін. За цим критерієм виділяють спори, що випливають із Житлового кодексу, Цивільного кодексу, Сімейного кодексу[7].

Так, із положень ЖК випливають спори стосовно ордера на жиле приміщення, спори щодо змін у складі житлового фонду, спори щодо переведення житла у нежитловий фонд (ст. 8 ЖК), спори щодо права фізичних осіб (громадян) на отримання житла у будинках державного і комунального житлового фонду, спори, що випливають із договору найму жилого приміщення державного чи комунального житлового фонду, спори щодо користування гуртожитками та службовими жилими приміщеннями, спори щодо приватизації житла (що випливають також із положень Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду") тощо. Деякі положення ЖК встановлюють виключно судовий порядок розгляду певних категорій спорів (наприклад, статті 108, 109 ЖК).

Спори, що випливають із ЦК України, можуть бути пов'язані із дотриманням права власності на житло (зокрема, права спільної сумісної та спільної часткової власності), а також із порушенням різного роду цивільно-правових зобов'язань (купівлі-продажу, міни, довічного утримання, безоплатного користування житлом, житлового комерційного найму) та правил спадкування.

Спори, що виникають із Сімейного кодексу України, можуть бути пов'язані із порядком користування житлом подружжям, якому воно належить на праві спільної сумісної власності, поділом квартири (жилого будинку) в разі розірвання шлюбу, користуванням житлом подружжям, що перебуває у фактичному шлюбі, влаштуванням дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав, тощо.

При розгляді житлових спорів суди також мають враховувати положення постанов Пленуму Верховного Суду України:

• "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2;

• "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 року № 9;

• "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 року № 7;

• "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року № 9.

Крім судового розгляду, житлові спори можуть вирішуватися також в адміністративному порядку. Органами, уповноваженими розглядати житлові спори, є, перш за все, місцеві державні адміністрації та виконкоми місцевих рад. Вони вирішують спори з питань обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, про виселення із з будинків (жилих приміщень), що загрожують обвалом (ст. 112 ЖК), тощо. Разом з тим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суб'єкти житлових спорів вправі на власний розсуд вирішувати, звертатися їм для вирішення житлових спорів в адміністративному порядку чи обрати судовий захист порушених прав.