Життя з Алісою поза дзеркалом

4. Життя з Алісою повне вибоїн і ям

Я людина ліберальна і з легким нахилом до богемізму. Але філософія навчила мене інтелектуальної дисципліни. А це значить, що люблю встановляти кожну деталь щоденної рутини. І жінка, яка живе зі мною, мусить вкладатися в мій розпорядок. Мусить знати, що мені не можна приносити до ліжка сніданок, бо я люблю довго поспати. Мусить знати, що полуденок треба ставити на стіл точно о дванадцятій годині, а обід о п'ятій, бо точно о шостій я йду до корчми. Коли опівночі приходжу назад додому, вона повинна роздягнути мене й повести до ванни, наповненої приємно теплою водою. А найголовніше, повинна знати, коли розкрачувати ноги, а коли стискати їх, тобто повинна відчувати мої сексуальні потреби й неспроможності. Життя — це наче гра на арфі. Коли пропустиш одну ноту або вставиш зайву, то ціла мелодія летить шкереберть.

Аліса ж тільки те й робила, що пропускала цілі серії нот або впихала свої, цілком дисонансні. Правда, вона не завжди поводилася так неприємно. Бували вечори, коли я обожнював її, -

ставив на п'єдестал, тобто на стіл і возвеличував: лизав їй ноги, литки, стегна і там трохи вище. У такі вечори вона роздягала мене з захопленням, а не з неохотою, як звичайно, начеб відбувала неприємну повинність. У такі вечори, кажу, вона ніжно пестила моє тіло й полоскала його розпущеним волоссям, наче золотими хвилями. А у ванні обмазувала мене піною з мила, лягала на мене зверху і впихала мого члена у свою стать. О, яка благодать! М'яка піна, ще м'якша Аліса і обвогчена м'якою рідиною стать, яка вібрувала і приємно стискала мого члена. Я певний, що ні в раю, ні в небі нема таких божественних щедрот!

Але такі вечори траплялися зрідка, — коли Алісу окутувало еротичне запаморочення. Звичайно ж вона робила тільки те, що нервувало й лютило мене. Останньої суботи, наприклад, я перебрав трохи в корчмі й дуже довго блудив по містечку, заки добрався до свого помешкання. Коли відімкнув двері, а це взяло мені з півгодини, і зайшов до вітальні, там було, як звичайно, освітлено. Але голої Аліси у вітальні не було. Я доплентався якось до лазнички, думаючи, що вона чекала на мене у ванні, наповненій теплою водою. Але ванна була порожнісінька, ні натяку на теплу воду в ній не було. Це мене неабияк обурило! Що вона собі гадала? Що може отак собі, ні з сього ні з того, занедбувати свої любовні обов'язки? Підтримуючися за меблі, я дійшов до спальні й, звичайно, як треба було сподіватися, застав Алісу в ліжку: вона преспокійно й солодко спала собі. Такого я не міг дозволити! Розлючений, я кинувся на неї й почав торсати її оголене плече.

— Не заважай мені спати, — простогнала Аліса і відштовхнула мене ліктем.

— Якщо я дозволю тобі спати, то як ти мене роздягнеш і поведеш до лазнички? — поставив я риторичне питання, гордий тим, що мій розум навіть у найкритичніших обставинах працював логічно.

— Роздягайся сам.

— Як я можу сам роздягнутися?

— А ти не маєш рук?

Я не міг стерпіти такої сирої нелогічности:

— Ти чудово знаєш, що я маю руки! — кричав я, задихаючись від люті.

— То вживай їх.

— Ти також чудово знаєш, що мої руки не завжди підпорядковуються мені!

Вона тільки позіхнула у відповідь і натягнула на плече ковдру. Така її поведінка ніяк не влаштовувала мене, але що я міг зробити в такому стані, як я був? Та все-таки я вирішив вживати свої руки, як вимагала Аліса. Мені пощастило зняти з ніг черевики, але далі нічого не виходило. Тож, зодягнений, я поліз до ліжка. Але й такий компроміс не подобався Алісі. Вона зіпхала мене колінами на підлогу, де я й проспав до ранку. Можете собі уявити, як на другий день мені боліли кості!

Такі припадки, а вони траплялися майже щоденно, вибивали мене з нормального порядку речей. Я лютився, бігав по вітальні й викрикував. Аліса, не можучи зносити мене, зникала з мешкання. У такому настрої я не усвідомлював, коли вибивала дванадцята година та що я нічого не їв на полуденок. Щойно коли починало сутеніти, я відчував нестерпний голод і йшов до забігайлівки за рогом на віденські шніцелі. Зрозуміло, що я приходив до корчми значно пізніше, ніж звичайно. Шинкарка Ліза, думаючи, що мені притрапилося щось лихе, хвилювалася, переживала, а коли я являвся, вітала мене зі сльозами в очах. Та й мої компаньйони не були щасливі — вони ж чекали на ту першу плящину від полудня.

Та передучора трапилося ще гірше. Пополудні Аліса пішла до міста й повернулася щойно перед шостою годиною. Рознервований, я крокував ціле пополуднє по вітальні й не усвідомлював, яка була година, то й не пішов вчасно до забігайлівки на вечерю. Тепер же час було йти до корчми, а я від полудня не мав нічого в устах. Мене кинуло в подвійний шал ще й те, що вона прийшла вистроєна, мов пава: в новій темно-зеленій плюшевій суконці і в туфлях з крокодилячої шкіри. Вона не тільки занедбувала мене, а й розтрачала мої гроші! Ми сварилися з нею понад годину. Щойно коли надворі зовсім стемніло, я опам'ятався й побіг до корчми. Співчуваючи своїм компаньйонам, та й собі, я того вечора купив четверту пляшку.

Коли повернувся пізно додому, я ще якось спромігся відімкнути двері, але переступити поріг мені вже не пощастило. Я повалився на підлогу й залементував:

— Алісо, Алісочко! Поможи мені!

1 що, ви думаєте, та курва зробила? Викопнула мене на коридор і замкнула зсередини двері. Це мене раптово отверезило. Я не хотів гримати в двері й улаштовувати видовище для сусідів. Я також маю свою гордість! Натомість, щоб допекти Алісі, я пішов до Гільди.

Гільда була висока тридцятирічна молодичка, яка мала тонкий стан, пропорційно оформлені стегна й сідниці та (дякувати Богу!) досить помітні груди. Її чорна коса сягала до сідниць, а карі очі вивершували красу її грецького обличчя. Гільда вважалася красунею в містечку. Я мав деякі застереження щодо цього (вона була трішки захуда для мене), але в загальному вона мені подобалася. Гільда стала славною й загальновідомою завдяки тому, що приймала на ніч мужчин. Я не назвав би її дім готелем, бо в неї було лише одно солідне ліжко, але оплата за нічліг була заздалегідь встановлена і включена у «список послуг», який висів на дверях.

Я не раз уже заходив до Гільди в тяжкі хвилини життя. Тож вона точно знала «протокол»: відразу роздягнула мене й повела до ванни. Я був безмежно вдячний їй за це, бо за цілу ніч поневірянь у корчмі й на брудному коридорі в мене просякнуло багато неприємних запахів, і треба було вимочувати їх з тіла і вивітрювати з одягу, що Гільда й робила. Підозрюю, що в цьому ритуалі Гільда брала до уваги й свої гігієнічні звички: вона любила приємні запахи парфумів і чистоту. Коли я достатньо вимочився, Гільда витерла мене шорстким рушником і повела до ліжка.

Я шанував Гільду за те, що вона дуже тонко відчувала спроможності й неспроможності своїх мужчин. Тож у ліжку вона дозволила мені відразу заснути, а взялася до мене щойно перед полуднем, коли я нарешті пробудився.

Гільда була темпераментна жінка. Коли розпалювалася, то їй не було стриму. Не було також меж Гільдиній винахідливості: вона спершу кинулася верхи на мене, тоді потягнула мене на себе, відтак

лягла животом униз, і я був зобов'язаний брати її задок. Вона мала ще вибагливіші й вишуканіші прийоми, але мені соромно говорити про них. Я кожної миті дякував Богу, що, після доброго сну, міг вдоволяти Гільдині вимога.

Гільдине тіло було ніжне й приємне на дотик. Всі лінії тіла були ідеально виведені, всі заокруглення були пругкі і втримані у відповідних малого формату формах, а плоский живіт дозволяв візуальні подорожування в нижніх смугах… Правда, я любив більші, м'якші й розлізліші форми в жінок. Але, будучи філософом, я прийняв настанову, що треба любуватися всякою красою. Особливо, коли нема вибору.

Ми кохалися в ліжку ціле пополуднє. Нарешті Гільда наситилася і змилосердилася наді мною. Вискочила з ліжка, прийняла ванну й почала варити вечерю. Приготувала своє «спеціаліте» — налисники з м'ясом у грибному соусі. Наївшися досхочу, я поцілував Гільду в уста й пішов до корчми.

Отже, день мій почався ідеально, але кінчався катастрофічно. Після другої пляшки я купив для компаньйонів третю, а сам пішов додому. Я вирішив поговорити на тверезий розум із Алісою й вигнати її з мешкання. Вона нічим не підходила мені! Робила, що хотіла й коли хотіла, а це розбивало мою щоденну рутину й не дозволяло мені концентруватися на глибших виявах буття. Так жити неможливо. Правду сказати, Гільда далеко ідеальніше підходила б мені, якби вона тільки мала монументальніші пропорції тіла! Та, на жаль, ідеальної жінки на світі нема. Принаймні випадок, я на таку не натрапляв.

По дорозі додому думки пхалися мені в голову, і я ніяк не міг впорядкувати їх. З одного боку, шкода мені було позбуватися Аліси, — вона мала таке зворушливе тіло, що я діставав задоволення, з якого боку до неї не брався. Але характер у неї був препаскудний — вона тільки й думала над тим, щоб мене розлютити. А може, вона не робила того зумисне. Може, її природна поведінка дратувала мене безнастанно, а вона була безневинна. Так чи так, жити з нею неможливо. Зрозуміло, що вона сьогодні не чекає на мене у вітальні. Вона або сидить на кухні й вижидає, щоб накинутися на мене, як яструб, або спить преспокійно й має мене десь…

Коли я зайшов до мешкання, — всюди світилося. Як я передбачував, Аліси у вітальні не було. Я пішов на кухню — і там її не було. Я тоді побіг до спальні, але ліжко було застелене. Невже вона покинула мене? — майнула думка, і жаль стиснув мені горло. Зневірений, я поплентався до лазнички, щоб викупатися й піти до ліжка. Я був виснажений після всіх сьогоднішніх переживань. Зайшовши до лазнички, я ледь не покотився на підлогу! Гола Аліса розкішно лежала у ванні і спокусливо усміхалася до мене. Але, замість радіти, я розкричався:

— Що ти тут робиш?

— Чекаю на тебе, — сказала байдуже.

— Як ти знала, що я прийду сьогодні раніше?

— В мене сильно розвинене шосте чуття.

— Тобто яке?

— Інтуїція.

— А чи інтуїція не каже тобі, що нормальна жінка повинна накинутися на мене з кулаками, кричати, докоряти. Чи інтуїція не каже тобі, як мені догоджати, коли роздягати, коли вести до ванни? Чи та твоя розвинена інтуїція не говорить тобі, що мене не можна дражнити, бо тоді я вибиваюся з колії й не знаю, як перебути день і що з собою робити?

Вона начеб не чула мене і спитала невинно:

— Чи Гільда гарніша за мене?

— Звідки ти знаєш про Гільду? — бовкнув я недоречно.

Вона цілком обеззброїла мене. І справді, звідки вона знала, що я був у Гільди? Слідкувала за мною? Але ні, це неправдоподібне. Вона ж учора замкнулася й пішла спати.

— Чи вона ліпша за мене в коханні?

— Ліпша! — сказав я, щоб досолити їй.

Аліса тільки піднесла розкинені ноги, оперлася ними об бильця ванни й, усміхаючись лукаво, глянула на мене. Це мене так зворушило й розпалило, що я втратив голову й поліз до неї у ванну, забувши стягнути черевики.