Живи і дай померти

Потім випростався на м’якому піску й увімкнув ліхтарик. Акула цілком могла наблизитися на небезпечну для нього відстань, однак їй у тісноті нíкуди було б встромити тупий ніс. Вона просто не змогла б сюди протиснутися, бо навіть така хижачка не насмілилася б подряпати власну шкіру об гострі корали. А Бонд матиме тут достатньо часу і можливостей всадити кинджал у її холодні очі.

Бонд спрямував світло ліхтарика на стіни та стелю печери. Вона однозначно була витвором людських рук: зроблена або, принаймні, викінчена. У Бонда склалося враження, що вона починається десь у глибині острова.

— Залишилося ще ярдів із двадцять, хлопці! — певно, казав «Кривавий Морґан» своїм людям. А коли гострі кийки нарешті несподівано пробили товщу скель і в отвір хлинула вода — багато ротів затихли навіки і свідків уже більше не зосталося...

Великий валун було поставлено біля зовнішнього входу в печеру, щоби навіки його запечатати. Той рибалка, який півроку тому раптом зник у бухті Акул, напевно, виявив цей вхід — а валун від «дверей» було відкинуто штормом або зрушено силою землетрусу.

І тоді рибалка зрозумів, що знайшов скарб, і знав, що потребуватиме допомоги, аби скористатися ним. Але білий неодмінно його обдурить, а тому краще піти до «великого боса» в Гарлемі й укласти з ним найкращу угоду. Золото належить чорним, які за нього й померли. Тож воно просто мусить повернутися до своїх законних власників.

Стоячи тут і розхитуючись під слабким натиском води у коридорі, Бонд здогадався, що не одна бочка з цементом була викинута в каламутні води Гарлем-рівер.

Й отоді-то він і почув биття барабанів.

Ще у воді вловлював віддалений гуркіт, який лише наростав, коли він увійшов у печеру. Але вважав, що це лише плескіт хвиль, котрі б’ються об підніжжя острова — та йому і так було про що подумати.

Однак тепер він міг розрізнити певний ритм: звук поступово наростав та оповивав його приглушеним гуркотом, неначе Бонд сам був поміщений у велетенські литаври. Здавалося, що навіть вода навкруги вібрувала. Бонд здогадався, що так зроблено з двох причин: цим звуком приваблювали риб, коли поблизу були непрохані гості, щоби ще більше збудити акул. Кворрел розповідав Бондові, що рибалки уночі луплять веслами по боках своїх каное, аби риба прокинулася та підпливала ближче до човнів. Це, напевно, саме той випадок. Водночас звук тамтамів — зловісне попередження вуду людям на березі, особливо дійове ще й тоді, коли наступного ранку обгризене тіло приб’є до берега.

Чергове вдосконалення «Містера Біґа», подумав Бонд. Іще один прояв його блискучого розуму.

Принаймні, тепер він знав, до чого готуватися. Биття барабанів вказувало на те, що його викрито. Що подумають Стренґвейз та Кворрел, почувши цей звук? Вони просто сидітимуть і клястимуть «Біґа» на всі заставки. Бонд і раніше здогадувався, що вся ця вистава з барабанами — якийсь незбагненний трюк, і взяв зі своїх друзів обіцянку не втручатись у ніщо аж до того моменту, коли яхта «Секатур» не зніметься з якоря. І лише її благополучне відплиття означало б, що операція зазнала краху. Бонд ще раніше повідомив Стренґвейзу про контейнери із золотом, тож яхту зможуть обшукати й у відкритому морі.

Тепер ворог був насторожі, але вони не знали, хто саме тут, біля них, і чи він ще живий. Але Бонд продов­жуватиме свою операцію — хоча б лише для того, щоб не дати Солітер змоги ступити на борт приреченої яхти.

Бонд поглянув на годинник. Було лише пів на першу, але здавалося, що він вирушив у свою самотню підводну подорож не менше тижня тому. Відчувши холодний дотик «беретти» під пахвою, подумав, а чи не надто намокла вона від води, що вже просочилася під гідрокостюм у місце, вирване зубами баракуди.

Тепер, коли гуркіт барабанів усе наростав, Бонд зайшов у печеру. Ліхтарик відкидав крихітне світло.

Не пройшовши й десяти ярдів, він побачив попереду себе слабке сяйво. Бонд вимкнув ліхтарик і почав повільно просуватися вперед. Піщане дно під ногами круто підіймалось, а світло яскравішало. Тепер він розрізняв десятки рибок, які пустували навколо нього, і вода кишіла ними, привабленими в печеру світлом. Краби виглядали з маленьких розколин у скелях, а невеличкий восьминіг фосфоресцентною зіркою розпластався на стелі.

Нарешті Бонд зміг побачити задню стінку печери: широкий сяйливий потік світла вихопив із темряви білосніжний пісок на її дні. Биття барабанів ставало оглушливим. Бонд зупинився в тіні при вході у печеру і лише за кілька дюймів від себе побачив поверхню землі й те, що вогні були спрямовані на водну гладінь басейну.

Бонд опинився у скрутному становищі. Ще крок — і його побачать усі, хто дивиться в басейн. Поки отак стояв, вагаючись, то зі жахом помітив, що у нього з-за плеча підіймається хмарка крові. Він і забув про рану, а тепер вона пульсуючим болем давала про себе знати. Коли Бонд хитнув рукою, біль прошив йому плече. Від балонів із повітрям відходили зрадливі бульбашки, але Бонд сподівався, що вони не дуже помітні у вирі при вході.

Щойно він зробить хоч крок уперед, майбутнє його відразу ж вирішиться.

Так і сталося. Над його головою пролунав сильний сплеск, і двоє негрів — цілковито оголених, за винятком масок на обличчях — накинулися на нього, а в руках у них зблиснули довгі кинджали, що нагадували ланцети хірурга.

Іще до того, як Бонд сягнув до свого кинджала на поясі, його схопили за руки і потягли на поверхню. Майже безпорадно він дозволив витягти себе з басейну. Його рвучко поставили на підлогу і різко розчахнули на ньому гідрокостюм, зірвавши з обличчя маску. З голови здерли шолом та зірвали кобуру з-під пахви, і раптово Бонд опинився серед залишків свого гідрокостюма — наче змія, котра скинула шкіру, — цілком оголений, якщо не брати до уваги коротких купальних плавок. Кров цівочкою стікала з пораненого плеча. Коли зірвали шолом, Бонда мало не оглушив грім барабанів. Шум був і навколо нього, і в ньому. Монотонний синкопований ритм пульсуючим болем віддавався у скронях. Гуркіт був такий, що, здається, міг розбудити усю Ямайку. Бонд здригнувся, намагаючись хоч якось захиститися від пекельного шуму. Тоді охоронці розвернули його, і Бонд побачив видовище таке незвичайне, що на мить навіть забув про оглушливий шум, а зосередився лише на побаченому.

Просто перед ним за карточним столиком, застеленим грубим зеленим сукном і заваленим паперами, сидів на розкладному стільчикові «Містер Біґ», тримаючи в руках перо, і холодно дивився на Бонда. Одягнений «Містер Біґ» був у бежевий «тропічний» костюм гарного крою, білу сорочку та чорну в’язану шовкову краватку. Широке підборіддя підперте лівою рукою. Глянув на Бонда невдоволено — так, наче один із його службовців вимагав надбавки платні. Вигляд мав увічливий, але втомлений.

За кілька кроків од «Біґа», цілком недоречно і зловісно, стирчало на скелі опудало Барона Самеді, вирячуючись з-під старого пошарпаного капелюха-«казанка».

«Містер Біґ» забрав руку з-під підборіддя і похмуро оглянув Бонда з голови до ніг.

— Доброго ранку, містере Джеймсе Бонд! — нарешті озвався він, намагаючись перекричати крещендо барабанів. — Муха надто довго летіла до свого павука — чи то краще сказати: дрібна рибка надто довго пливла на обід до свого кита? Ви залишали надто багато бульбашок над рифами!

Відкинувшись на стільці, «Біґ» замовк. Тамтами глухо калатали і рокотали.

Отож, битва зі спрутом таки видала Бонда. Його розум автоматично відзначив це, й очі помандрували повз чоловіка за столом. Печера, видовбана у скелі, була величезна, наче склепіння церкви. Половину її займав басейн чистої прозорої води, з якого Бонд і вийшов, а далі, ближче до чорного підводного виходу, відливала аквамарином та блакиттю дальня, глибша частина печери. Бонд стояв на вузькій смузі піску; підлога довкруж — відполірована скеля — була нерівною, з виступами сіро-білих сталагмітів.

За спиною у «Містера Біґа», на певній віддалі від нього, круто вгору підіймалися сходи; зі склепінчастої стелі звисали невеликі вапнякові сталактити. З їхніх білих сосків безперервно скапувала вода — в басейн чи на вістря сталагмітів, що стирчали з води.

Дюжина яскравих ламп була прикріплена до стін печери, відкидаючи сліпуче світло на оголені груди негрів-охоронців, котрі стояли зліва від «Біґа». Негри дико поводили виряченими очима, втупившись у Бонда, і зуби їхні хижо вишкірювалися.

Довкола їхніх босих чорних ніг з рожевими п’ятками, серед уламків деревини та іржавих залізних обручів, цвілої шкіри й розірваної парусини розкинулося море монет — ярди, купи, каскади круглих золотих, поміж яких, мов обгорілі колони серед пожежі, виділялися ноги охоронців.

Поруч нагромаджувалися ряди пласких дерев’яних підносів. Деякі з них — особливо, ті, що лежали на підлозі, — були частково навантажені золотом. Біля підніжжя сходів один із негрів так і застиг із лотком, на якому чотирма рядами лежали золоті монети. Він наче приготував їх на продаж, тримаючи лоток на витягнутих руках.

Трохи далі ліворуч, в кутку печери, стояли двоє негрів, схилившись над залізним казанком, підвішеним над трьома паяльними лампами, і дно його було розпечене до червоного. В руках вони тримали залізні щипці, до середини вкриті рідкою позолотою. Поруч із ними вивищувалася безладна суміш різних золотих прикрас: тарілок, цінних речей з вівтаря, чаш, розп’ять та хрестів, а також золотих злитків різних розмірів. Уздовж стін стояли металеві підноси для охолоджування злитків, і їхні блискучі поверхні вилискували золотом, а поруч із казаном лежали порожня таця і великий ківш, держак якого був заляпаний розтопленим золотом та обмотаний брудною шматиною.

Сидячи навпочіпки недалеко від «Містера Біґа», самотній негр крутив ув одній руці кинджал, а в іншій — інкрустований келих. Поруч із ним на мідній тарелі лежала гірка коштовностей, яка тьмяно вилискувала червоним, блакитним та зеленим.

У великій печері було тепло й безвітряно, одначе Бонд мимоволі здригнувся, охопивши поглядом усю сцену: яскраві фіолетово-білі вогні світильників; мерехтливу бронзу оголених тіл; сліпуче сяйво золота, веселковий блиск коштовностей та молочно-аквамаринову поверхню басейну. Він здригнувся від пишноти усього цього, від моторошної краси багатств «Кривавого Морґана».

Очі Бонда знову повернулися до зеленого оксамиту столика та великого лику зомбі, й він навіть поглянув у жовтаві очі зомбі з певною долею страху та благоговіння.

— Зупиніть платівку! — звелів «Містер Біґ», не звертаючись ні до кого конкретно. Звуки відразу ж затихли мало не до півшепоту, а ледь чутні удари барабанів майже збігалися з ритмом серця. Один із негрів зробив два непевні кроки повз монети і схилився. На підлозі стояв портативний програвач з потужним підсилювачем, притуленим до скелі. Почулося ледь чутне клацання, і звук барабанів затих. Закривши кришку програвача, негр повернувся на місце.

— Продовжуйте свою роботу, — знову наказав «Містер Біґ», і всі присутні продовжили свої заняття — наче в отвір грального автомата опустили монетку. Помішували вариво у казанку; складали монети на піддони, а потім у ящики; чоловік із кубком заклопотано підняв його, розглядаючи на світло, а негр із тацею, що почав підійматися сходами, пішов собі далі.

Бонд стояв нерухомо, і йому з плеча повільно скапувала кров, змішуючись із потом.

«Містер Біґ» схилився над паперами, що лежали перед ним на столі, й дописав кілька цифр. Ворухнувшись, Бонд відчув укол кинджала в себе під ребрами.

«Містер Біґ» відклав ручку і повільно підвівся. Відійшов від столу.

— Писатимеш за мене, — звелів одному з оголених охоронців. Той підійшов, сів на місце «Містера Біґа» і взяв ручку.

— Тягніть його нагору! — наказав «Біґ», пішов до сходів і почав підніматися.

Бонд знову відчув укол у нирку. Він переступив через залишки свого гідрокостюма і повільно пішов за велетнем.

Ніхто й очей не відірвав від роботи. Ніхто не розслабився, коли «Містер Біґ» зник. Ніхто не сховав монетку або коштовний камінь у рот чи кишеню.

За всім пильнував Барон Самеді.

Печеру полишила лише його тінь — Зомбі.

«На добраніч вам обом!»

Вони повільно підіймалися сходами — повз відчинені двері, що вели нагору, і пройшли вже майже сорок футів, коли зупинилися на широкому сходовому майданчикові. Тут негр із карбідною лампою розкладав підноси з грошима в ємності для риб; десятки таких контейнерів стояли уздовж стін.

Поки вони чекали, ще два негри спустилися сходами, підняли заповнену ємність і віднесли кудись.

Бонд здогадався, що ємності заповнюють піском, водоростями та рибою десь нагорі, а тоді живим ланцюгом передають на судно.

Також зауважив, що деякі з контейнерів заповнюють золотом по центру; в інші накладають ще й коштовні камені, та, прикинувши вартість вантажу, збільшив його чотирикратно — до майже чотирьох мільйонів фунтів стерлінгів.

«Містер Біґ» простояв кілька хвилин на майданчикові, не відриваючи очей від кам’яної підлоги. Його дихання було важким, але контрольованим; потім вони продовжили сходження.

Ще через двадцять кроків опинились на іншому, меншому майданчикові, в кінці якого були двері з новісіньким ланцюгом та висячим замком. Двері були зроблені з металевих пластин — коричневих і заіржавлених. «Містер Біґ» знову зупинився, й тепер вони стояли на невеличкому виступі скелі бік у бік.

На якусь мить Бонд подумав про втечу, однак, неначе прочитавши ці міркування, охоронець-негр відтіснив його від «Біґа» до стіни. Бонд прекрасно усвідомлював, що його головне завдання — залишитися живим, дістатися Солітер і якимось чином завадити їй ступити на приречений корабель, де кислота вже почала повільно роз’їдати мідний дротик магнітної міни.

Звідкілясь згори подув холодний струмінь повітря, і Бонд відчув, що на ньому висох піт. Правицею він доторкнувся до рани на лівому плечі, не зважаючи на більш як відчутний дотик кинджала під ребрами. Кров засохла, і рана вкрилася кірочкою, а рука задерев’яніла та страшенно боліла.

«Містер Біґ» нарешті заговорив.

— Цей вітер, містере Бонд, — кинув, — відомий на Ямайці як Вітер-Могильник.

Бонд здвигнув здоровим плечем, намагаючись стримати дихання.

«Містер Біґ» повернувся до залізних дверей, вийняв з кишені ключ і відімкнув замок. Зайшов усередину. Бонд та охоронці ступили за ним.

Це була вузька, довга кімната, що нагадувала коридор, і на однакових відстанях — приблизно ярд — на стінах у ній стирчали кайданки. У дальньому кінці кімнати — там, де зі стелі звисав ліхтар-«блискавка» — на підлозі, прикрита ковдрою, лежала нерухома фігурка. Біля дверей, просто над ними, звисав іще один ліхтар, і тут стояв запах вологого каменю, й давніх тортур, і смерті.

— Солітер, — просто сказав «Містер Біґ».

Бондове серце тріпонулось, і він рвонув уперед, але величезна рука схопила його за плече.

— Вважай-но, білий чоловіче! — роздратовано гримнув охоронець і заломив Бондову руку за лопатку, піднімаючи її все вище й вище, аж поки Бонд не витримав та не копнув його лівою ногою в гомілку, спричинив собі біль більший, аніж охоронцеві.

«Містер Біґ» розвернувся. У величезній лапищі він тримав маленький пістолет.

— Відпусти його, — спокійно мовив «Біґ». — Якщо хочете мати додатковий рубець, містере Бонд, то ви його отримаєте. У мене тут шість патронів.

Бонд шарпнувся вперед. Солітер скочила на ноги — назустріч йому. Зуздрівши його, вона розплакалася, простягаючи до нього руки.

— Джеймсе! — схлипувала. — О Джеймсе!

Вона мало не заточилась. Їхні руки сплелися.

— Принесіть мотузку! — звелів «Містер Біґ» у дверях.

— Усе буде гаразд, Солітер! — запевнив Бонд, знаючи, що нічого хорошого не буде. — Усе в порядку — я тепер тут, із тобою.

Він допоміг дівчині втриматися на ногах і стояв, піддержуючи її за руку. Ліва рука пекельно боліла. Дівчина була бліда і розтріпана. На її чолі темнів синець, під очима залягли глибокі чорні тіні. Обличчя Солітер змарніло, й на ньому виднілися сліди сліз. Жодної косметики. Одягнена вона була в брудний білий лляний костюм, а взута у сандалі на босу ногу. Дівчина якось змізерніла.

— Що цей виродок робив із тобою? — запитав Бонд та міцно пригорнув її до себе. Вона припала до нього, сховавши голову на його плечі.

Потім відсахнулася й поглянула на свою руку.

— Та ти весь у крові! — вигукнула. — Що з тобою?

Вона повернула його до себе і зауважила кров, що запеклася на його плечі, та чорну смугу на руці.

— Мій любий, що з тобою?

Солітер знову почала плакати, жалісно та безнадійно, раптово усвідомивши, що вони обоє програли.

— Зв’яжіть їх, — наказав од дверей «Містер Біґ». — Ось тут, під ліхтарем. Я маю ще дещо їм сказати.

До них підійшов негр, і Бонд повернувся до нього. Чи варто було щось затівати? У негра в руках була лише мотузка. Але «Містер Біґ» відійшов убік, спостерігаючи за Бондом, а пістолет був спрямований у підлогу.

— Ні, містере Бонд! — коротко кинув «Біґ». — Нічого у вас не вийде.

Бонд оглянув негра і подумки прикинув стан Солітер та своє поранене плече.

Підійшов охоронець, і Бонд дозволив зав’язати руки у себе за спиною. То були міцні вузли — жодної слабинки. Вони боляче впивались у шкіру.

Бонд посміхнувся Солітер, підморгнувши їй. Це була лише пуста бравада, але він помітив промінь надії в її заплаканих очах.

Негр підвів Бонда до дверей.

— Сюди, — показав на кайданки «Містер Біґ».

Негр різко підсік Бондові ноги, і той упав на болюче плече. Негр сіпнув лежачого Бонда до кайданків, протягнув крізь них, попередньо випробувавши на міцність, мотузку, обмотав її ще й навколо Бондових щиколоток та міцно зав’язав. Схопивши кинджал, що стирчав із розколини скелі, обрізав зайву мотузку. Потім підійшов до Солітер.

Бонд тепер сидів на кам’яній підлозі, витягнувши ноги вперед: руки вивернуті й заведені за спину. Кров знову почала скапували з рани, що відкрилася. Лише залишки амфетаміну в крові не дозволили Бондові зімліти.

Солітер також обв’язали мотузкою і посадили навпроти Бонда. Між ними був якийсь ярд.

Коли все це зробили, «Містер Біґ» поглянув на годинник.

— Залиш нас самих, — сказав охоронцеві. Зачинивши за ним двері, сперся до одвірка.

Бонд із Солітер дивились одне на одного, і «Біґ» задумливо вивчав їх.

Після тривалого мовчання нарешті заговорив. Бонд звів на нього очі. Величезна сіра, схожа на футбольний м’яч, голова «Біґа» при світлі ліхтаря-«блискавки» нагадувала зловісну вогненну кулю, що зависла у повітрі, жовтаві очі палали рівним полум’ям, а фігура залишалась оповита темрявою. Бонд навіть змушений був нагадати самому собі, що на власні вуха чув биття цього серця, чув дихання цього організму і бачив піт на сірій лискучій шкірі. Це був лише чоловік — такий самий, як він сам: правда, велетень із блискучим розумом, але все-таки живий чоловік, котрий ходив так само, як і він, та мав ті самі природні потреби: це був смертний із хворим серцем.

Великий, наче гумовий, рот розтягнувся, і пласкі, трохи вивернуті губи оголили великі білі зуби.

— Ви — найкращий фахівець із тих, кого будь-коли підсилали до мене, — визнав «Містер Біґ». Його спокійний голос звучав виважено та розсудливо. — І ви стали причиною смерті чотирьох моїх людей. Мої послідовники вважають, що таке неможливе. Пора зрівняти рахунок. Того, що сталось із американцем, мені замало. Зрада цієї дівчини, — він усе ще не зводив очей з Бонда, — котру я знайшов у помийній ямі та підготував собі як помічницю, — також поставила під сумнів мою непогрішимість. Я саме розмірковував, як вона мусить померти, коли провидіння — чи то сам Барон Самеді, як вважатимуть мої послідовники, — привело вас на вівтар моєї помсти: тож ви готові покласти свою голову на плаху.

Він на хвильку замовк, і губи його розтулились, оголивши зуби. Бонд бачив, що він готовий сказати щось іще.

— Отож, буде зручно, якщо ви помрете разом, — підсумував «Містер Біґ». — А це станеться так, як я задумав, — він поглянув на годинник, — за дві з половиною години. О шостій — плюс-мінус кілька хвилин.

— Що ж — насолоджуймося цими хвилинами, — зронив Бонд. — Я дуже люблю життя.

— В історії визвольної боротьби негрів, — невимушено провадив «Містер Біґ», — уже є великі атлети і видатні музиканти, славетні письменники, вчені й лікарі. Свого часу, — як і в історії розвитку будь-якої раси, — з’являться визначні люди й в інших галузях. — Він зробив паузу, потому продовжив: — Звісно ж, вам не поталанило, містере Бонд, — так само, як і цій дівчині — зустріти на своєму шляху великого негра-злочинця. Я спеціально послуговуюся цим примітивним словом, містере Бонд, бо ви свого роду теж поліцейський і самі б ужили його. Але я вважаю себе особою, яка має особливі здібності, певну моральну силу і здатність встановлювати власні закони та діяти відповідно до них, а не до тих правил, що відповідають інстинктам найпримітивніших з людей. Без сумніву, містере Бонд, ви читали книгу Троттера «Інстинкти натовпу в часи війни та миру»113. Отже, за складом характеру я належу до вовків і волію жити згідно із законами вовчої зграї. Природно, що для отари овець такий вовк — злочинець.

— І правда полягає в тому, містере Бонд, — після хвилі мовчання провадив далі «Містер Біґ», — що я не тільки виживаю у цьому світі, а й дуже успішний, хоча і протистою мільйонам овець — усім цим я завдячую володінню найсучаснішими прийомами, які змалював при нашій останній зустрічі, а також завдяки своїй безмежній працездатності. Це не марудна рутинна робота, а праця художника — тонка і творча. І я вважаю, містере Бонд, що зовсім неважко перехитрити овець, скільки б їх не було, якщо готовий присвятити своє життя головній справі й технічно дуже добре оснащений вовк.

— Дозвольте мені продемонструвати вам, як працює мій розум. Розгляньмо, скажімо, спосіб, який я вибрав для того, щоб умертвити вас. Це — сучасний варіант того старого методу, який застосовував ще мій далекий предок, сер Генрі Морґан. Уже в ті часи такий метод був відомий як «протягування під кілем».

— Прошу вас, продовжуйте, — озвався Бонд, не дивлячись на Солітер.

— На борту нашої яхти є параван, — провадив далі «Містер Біґ», наче хірург, який змальовує своїм студентам деталі майбутньої операції, — котрий ми використовуємо для ловлі акул та іншої великої риби. Параван, як вам, певно, відомо — це великий плавучий пристрій у формі торпеди, прив’язаний канатом до судна, здатний утримувати кінець тральної сітки і притягувати її до яхти, коли судно рухається, а також пристосований для того, щоб перерізати линви мін у часи війни.

— Тож я й маю намір, — буденним тоном сказав «Містер Біґ», — прив’язати вас до паравана і протягнути морем, аж поки обох не зжеруть акули.

Він укотре зупинився і оглянув пару зв’язаних. Солітер дивилася широко розплющеними очима на Бонда, а Бонд напружено розмірковував, намагаючись уявити, що на них чекає. Відчував, що мусить щось сказати.

— Ви — велика людина, — врешті мовив, — і одного дня помрете великою, жахливою смертю. Якщо вб’єте нас, то ваша смерть настане швидко: я про це вже потурбувався. Ви або невдовзі збожеволієте, або таки побачите, до чого призведе наша смерть.

Бонд говорив, але розум його продовжував напружено працювати, відлічуючи години й хвилини, бо він знав, що смерть самого «Містера Біґа» невблаганно наближається, адже кислота неухильно роз’їдає мідний дротик міни — тож остання мить життя «Біґа» вже близько. Але чи будуть вони із Солітер іще живі до того моменту? Для їхньої смерті потрібні лише хвилини, а може, навіть секунди. Піт стікав чолом Бонда, скапуючи на шию. Бонд посміхнувся Солітер. Вона невидющими очима глянула у відповідь.

Раптово вона жахливо закричала, від чого Бонд аж здригнувся.

— Я не знаю! — крикнула вона. — Я не можу того побачити, але вона вже близько... зовсім поруч! Однак...

— Солітер! — гукнув Бонд, наляканий тим, що жахіття, котрі вона побачила в майбутньому, можуть якимось чином попередити «Містера Біґа». — Тримай себе в руках!

У його голосі почулися роздратовані нотки

Очі Солітер прояснилися, й вона глянула на нього, не розуміючи.

«Містер Біґ», заговоривши знову рівним тоном,

сказав:

— Я не маю наміру збожеволіти, містере Бонд. І що б ви не замислили, це не зіб’є мене з пантелику. Ви помрете десь за рифами, і свідків цього не буде. Я тягатиму морем ваші рештки доти, доки від них нічого не залишиться. В цьому і є суть моєї геніальної задумки. Ви, певно, знаєте, що баракудам й акулам відведена певна роль у вудуїзмі. Ваші жертви виявляться прийнятими, і Барон Самеді буде умиротворений. Такий розвиток подій задовольнить також моїх послідовників. Я ж лише продовжу свої експерименти з кровожерливими рибами. Знаю, що вони нападають лише тоді, коли вчувають у воді запах крові. Тож ваші тіла тягнутимуть від самого острова на буксирі. Параван відкине їх на гострі рифи. Гадаю, що ви не зазнаєте ушкоджень між рифами. Але ми кинемо у воду потрухи та виллємо туди кров — як це робимо щоночі — тож акули заковтнуть усе це. Таким чином, коли ваші тіла проминуть рифи, боюся, що вони кровитимуть і виглядатимуть дуже непривабливо. Заодно ми перевіримо правильність моєї теорії.

«Містер Біґ» поклав руку на двері й розчахнув їх.

— А тепер я вас полишаю, — сказав, — щоб ви подумали про бездоганність методу вашої спільної смерті. Будуть дві смерті, але — жодних підтверджень цього. Забобонів дотримано. Мої послідовники також задоволені. Тіла використано для наукових потреб.

— Ось що я мав на увазі, містере Джеймсе Бонд, коли говорив про свою безмежну вигадливість й артистизм.

Він зупинився у дверях і востаннє глянув на них.

— Коротко кажучи: на добраніч вам обом!

Терор на морі

Було ще темно, коли обидва охоронці прийшли за ними. Їм перерізали мотузки на ногах, але руки й далі були зв’язані. Повели кам’яними сходами нагору. Тут Бонд із Солітер стояли серед нечисленних дерев, і Бонд із насолодою вдихав прохолодне вранішнє повітря. Він дивився крізь дерева на схід, підмічаючи, що зорі там зблідли, а горизонт посвітлішав. Нічна пісня цвіркунів уже була майже доспівана, і десь углибині острова перші трелі виводив пересмішник.

Бонд вирішив, що зараз десь пів на шосту.

Так вони простояли кілька хвилин. Повз них проходили негри, несучи кошики з домашнім скарбом і заплічні мішки, збуджено перемовляючись. Двері вкритих пальмовим листям хатинок між деревами були розчахнуті. Чоловіки поспішали у бік пристані — направо від того місця, де стояли Бонд і Солітер — та зникали за урвищем. Вони не поверталися. Це скидалося на евакуацію. Табір згортався.

Бонд потерся оголеним плечем об Солітер, і вона притиснулася до нього. Після нічної в’язниці було прохолодно, і Бонд зіщулився. Але все-таки тут почувався краще, ніж унизу, в очікуванні.

Вони обидвоє знали, що буде далі — й знали правила гри.

Коли «Біґ» полишив їх, Бонд не марнував часу. Пошепки оповів дівчині про магнітну міну на корпусі яхти, котра мала вибухнути за кілька хвилин по шостій, і пояснив, які фактори вирішально вплинуть на те, хто помре цього ранку.

По-перше, він розраховував на маніакальну педантичність та схильність «Містера Біґа» до точності. «Секатур» має відплисти точнісінько о шостій. На небі не має бути ні хмаринки, бо тоді видимість у районі рифів виявиться недостатньою для безпечного проходження поміж скелями, отож, «Містер Біґ» може відкласти відбуття. Якщо в момент вибуху Бонд та Солітер будуть на пристані поруч із «Містером Біґом», то неминуче загинуть.

Але якщо яхта відбуде все-таки чітко за графіком, то де саме будуть підвішені їхні тіла і на якій відстані від корпусу яхти? Певно, з боку порту, щоб параван безпечно проминув рифи. Бонд ризикнув припустити, що довжина линви паравана має бути п’ятдесят ярдів, а вони перебуватимуть за двадцять–тридцять ярдів позаду паравана.

Якщо його припущення правильні, то їх протягнуть між рифами через п’ятдесят ярдів після того, як прохід подолає «Секатур». Швидкість яхти в цьому місці становитиме приблизно три морські вузли, а потім збільшиться до десяти і навіть двадцяти. Спочатку їхні тіла проминуть острів, описавши плавну дугу, перевертаючись та перекручуючись на кінці линви. Але коли параван вирівняється і яхта промине рифи, вони все ще наближатимуться до скель. Прохід між скелями параван подолає лише тоді, коли самé судно буде вже за сорок ярдів од нього. Їх тягтимуть слідом за параваном. Бонд здригнувся, уявивши, яких каліцтв зазнають їхні тіла, подолавши десять ярдів гострих, як леза бритви, коралових рифів та дерев. Принаймні, шкіра на їхніх спинах та ногах буде геть зідрана.

Пробравшись крізь рифи, вони стануть суцільною гігантською кровоточивою наживкою, і вже за кілька хвилин перша-ліпша акула чи баракуда накинеться на них.

А «Містер Біґ» тим часом спокійнісінько сидітиме собі на кормі, спостерігаючи за кривавою виставою — можливо, навіть у бінокль — і лічитиме хвилини й секунди, дивлячись, як людська наживка ставатиме все меншою й меншою та поки якась рибина остаточно не перегризе закривавлений канат.

І з них урешті-решт не залишиться нічого!

Тоді параван піднімуть на палубу, і яхта граційно попливе собі в далекі порти — на острів Флорида-Кіс, мис Сейбл чи на висушену сонцем пристань у гавані Сент-Пітерсберга.

А якщо міна вибухне, коли вони все ще перебуватимуть у воді — лише за п’ятдесят ярдів од яхти? Яким буде вплив вибухової хвилі на їхні тіла? Він може виявитися й несмертельним. Корпус судна візьме на себе основний удар, а рифи навіть можуть захистити.

Тож Бондові тільки й залишалося, що гадати та припускати.

Передусім їм слід було просто вижити. Вони будь-що мали дихати, коли їх зв’язаними протягуватимуть морем. Багато залежало від того, як саме їх зв’яжуть. «Містер Біґ» був зацікавлений у тому, щоб вони якомога довше залишалися живими — до чого йому мертва наживка?

Якщо ж вони будуть усе ще живі, коли на поверхню вигулькне перший плавник акули, то Бонд вирішив, що втопить Солітер: підімне її під себе і триматиме так, поки вона не захлинеться. Тоді спробує втонути і сам, підпірнувши під її мертве тіло.

Жахи увесь час переслідували його — при кожному повороті думки збудженого мозку, адже «Великий злочинець» приготував для них по-справжньому моторошну смерть. Однак Бонд знав, що мусить залишатися холоднокровним та рішучим, аби до кінця боротися за їхнє життя. Його гріла лише думка про те, що і «Містер Біґ», і його люди також помруть. І бриніла надія, що їм із Солітер усе-таки вдасться вижити. Для ворога ж надії вижити майже не було — хіба би міна не спрацювала.

Упродовж останньої години перед виходом з печери усі ці думки, припущення і плани вихором крутились у голові Бонда. Він поділився із Солітер надіями — але не побоюваннями.

Вона лежала навпроти, не зводячи з нього втомлених блакитних очей, покірна, довірлива; вбираючи, мов губка, його слова, милуючись ним, — податлива та любляча.

— Не турбуйся про мене, коханий, — сказала, коли за ними прийшли. — Я щаслива бути з тобою знову. Моє серце сповнене тобою. Чомусь я зовсім не боюся — хоча навкруги лише смерть. Чи любиш ти мене хоч трохи?

— Так, — відповів Бонд. — І ми ще насолоджуватимемося нашою любов’ю!

— Встати! — гаркнув один із охоронців.

Надворі дедалі світлішало, і Бонд почув, як за скелями заводять дизельні двигуни яхти. З навітряного боку подув легенький вітерець, однак з підвітряного — там, де стояла яхта — був повний штиль, і поверхня води нагадувала дзеркало.

На пристань прибув «Містер Біґ» зі шкіряною валізкою у правиці. Якусь мить постояв нерухомо, відновлюючи дихання. На Бонда, Солітер та двох охоронців із пістолетами в руках він не звертав жодної уваги.

Поглянувши на небо, раптом гукнув голосним та чистим голосом, дивлячись на вогненний край сонця, що сходило.

— Дякую тобі, сер Генрі Морґан! Твій скарб буде гідно витрачено! Пошли нам іще попутного вітру!

Негри-охоронці здивовано вирячили очі.

— Невдовзі подме Вітер-Могильник, — зауважив Бонд.

«Містер Біґ» мовчки поглянув на нього.

— Усе перенесене? — запитав охоронців.

— Так, хазяїне, — озвався один з них.

— Ведіть їх, — наказав «Біґ».

Вони усі підійшли до краю скелі й почали спускатися крутими сходами — один охоронець спереду, інший — позаду. «Містер Біґ» ішов останнім.

Двигуни довгої граційної яхти тихо пихкали, вихлопні гази тоненькою цівочкою виривались у повітря.

Двоє негрів на пірсі відв’язували швартови. На сірому вузенькому капітанському містку стояли, крім капітана та лоцмана, лише троє матросів. Усю палубу довкруж, за винятком спеціального стільчика на кормі для ловлі риби, займали ємності з рибками. Червоний прапор торговельного флоту Великої Британії тріпотів на реї; смуги та зірки американського прапора поки що залишалися спущеними.

За кілька ярдів від яхти погойдувався на хвилях довгий — завдовжки шість футів — червоний параван-торпеда. У непевному світанковому світлі він виглядав аквамариновим. Параван був причеплений до великої бухти двожильного кабелю на кормі, скрученого у кілька витків. Його, як на Бонда, було не менше п’ятдесяти ярдів. Вода навкруги була кришталево-чистою — жодної риби в полі зору.

Вітер-Могильник майже завмер. Невдовзі почне дути Вітер-Лікар із моря. «Але коли саме? — подумав Бонд. —

І чи стане він добрим знаком?»

Десь за деревами Бонд розгледів дах «Бо Дезерт», але пірс, яхта та скелі все ще були огорнені глибокою темрявою. Він іще подумав, чи можна їх розгледіти в морський бінокль нічного бачення? Якщо так, то що тоді подумає Стренґвейз?

Стоячи на пірсі, «Містер Біґ» спостерігав за тим, як їх прив’язують одне до одного.

— Роздягніть її, — наказав «Біґ» охоронцеві Солітер.

Бонд здригнувся. Крадькома кинув погляд на наручний годинник «Біґа». Була за десять шоста. Бонд мовчав. Отже, навіть хвилинної затримки не буде.

— Киньте одяг на човен, — звелів «Містер Біґ». —

І зав’яжіть йому плече. Поки що мені кров у воді ні до чого.

Ножем охоронець розрізав одяг на Солітер. Тепер дівчина стояла бліда та оголена. Вона похилила голову, і важке чорне волосся закрило їй обличчя. Плече Бонда нашвидкуруч перев’язали клаптями лляної спідниці Солітер.

— Виродок! — процідив Бонд крізь зуби.

«Містер Біґ» звелів вивільнити їм руки. Тіла їхні притисли одне до одного — обличчям до обличчя. Руками вони обійнялися за талію, і тоді їх міцно зв’язали.

Бонд відчув, як м’які груди Солітер притулилися до нього. Дівчина поклала підборіддя на його праве плече.

— Я не так собі це уявляла, — прошепотіла вона тремтливим голосом.

Бонд нічого не відповів. Він напружено відлічував секунди.

На пірсі лежала бухта з канатом, призначеним для прикріплення паравана. Кінець мотузки звисав із пристані й губився десь у піску, подалі від торпеди.

Вільний кінець каната пропустили їм між пахви та міцно зав’язали позаду шиї. Усе було зроблене дуже ретельно — жодного шансу вивільнитися.

Бонд продовжував відлічувати секунди. Нарахував чи то п’ять, чи то шість. «Містер Біґ» нарешті глянув на них і проказав:

— Ноги можете їм не зв’язувати. Так вони будуть апетитнішою приманкою.

І зійшов з пірса на борт яхти.

Обидва охоронці також ступили на судно. Двоє матросів на пірсі, відв’язавши канат, пішли услід. Гвинти розрізали воду, двигуни загуркотіли сильніше, і яхта плавно відчалила від берега.

«Містер Біґ» пройшов на корму та всівся у маленький стільчик для ловлі риби. Вони могли бачити, що його очі прикуті до них. Він сидів мовчки і не рухався. Просто дивився.

«Секатур» прямувала у бік рифів. Бонд бачив, як канат паравана змією розкручується, сповзаючи з поверхні пірса. Тепер уже й параван почав неквапний рух. Спочатку він запоров носом, потім вирівнявся та відійшов на певну відстань від судна, набираючи швидкість.

Кінець каната поруч із Бондом та Солітер ожив.

— Тримайся міцніше! — гукнув Бонд, міцніше притискаючись до дівчини.

Їм мало не вивихнуло плечові суглоби, коли зі силою жбурнуло з пірса у море.

На якусь мить вони зникли під водою, а потім їхні зв’язані тіла із плюскотом викинуло на поверхню.

Бонд, захлинувшись, хапнув ротом повітря, намагаючись не заковтнути воду. Поруч зі своїм вухом почув важке дихання Солітер.

— Дихай! Дихай! — кричав крізь гуркіт води. — Тримайся за мене ногами!

Вона почула його й обхопила ногами стегна Бонда. Відтак Солітер зайшлася давким кашлем, потім нарешті відновила дихання, і її серце поруч із його почало битися ритмічніше. В той самий час їхній рух дещо сповільнився.

— Контролюй своє дихання! — прокричав Бонд. —

Я мушу якось поглянути на яхту! Готова?

Солітер відповіла йому легким потиском руки. Бонд відчув, як вона набрала у груди якомога більше повітря.

Із усіх сил він крутонув у воді її тіло так, щоб висунути свою голову з води.

Вони рухалися зі швидкістю приблизно три вузли, і коли їх підкинуло на хвилі, Бонд глянув на яхту.

«Секатур» саме досягла проходу між рифами — десь за вісім ярдів од них, прикинув Бонд. Параван ковзав справа від судна. Ще якихось тридцять ярдів, і червона торпеда долатиме прохід між рифами. А ще за тридцять вони вийдуть у відкрите море.

Отож, усього залишалося шістдесят ярдів.

Бонд знову крутнувся — так, щоб на поверхню вийшла голова Солітер. Дівчина жадібно хапала ротом повітря.

Вони повільно долали відстань, що зосталася.

П’ять ярдів, десять, п’ятнадцять, двадцять...

До коралових рифів тепер було сорок ярдів. «Секатур» їх, певно, вже проминула. Бонд затамував дихання. Тепер, напевно, було вже по шостій. Що сталося з тією клятою міною? Бонд гарячково почав молитися. Боже, збережи нас! — сказав, нахилившись до води.

Раптом відчув, як трос під ними натягнувся.

— Дихай, Солітер! Дихай же! — закричав Бонд, коли вони пірнали під воду, зі шумом розсікаючи її.

Тепер вони мчали на виступи рифів.

Відбулася невелика заминка. Бонд припустив, що параван налетів на якийсь виступ у коралових заростях. Їхні тіла знову міцно переплелися в смертельних обіймах.

До проходу залишалося тридцять ярдів, двадцять, десять...

«Боже мій, — подумав Бонд. — Нам таки слід буде це пережити». Він напружив м’язи, щоб витримати зіт­кнення й наступний пронизливий біль, і притиснув Солітер до себе, щоби хоч якось її захистити.

Раптово наче могутній кулак садонув йому під дихало й підняв Солітер над поверхнею моря так, що вона буквально вискочила з води, а потім знову впала на нього. За мить сліпуча блискавка пронизала небо, і пролунав оглушливий вибух!

Вони завмерли на воді, й Бонд відчув, що не ослаблий канат тягне їх на дно. Ноги під Бондом утратили силу, і вода хлинула в його роззявлений рот.

Саме це і привело Бонда до тями. Він почав різко відштовхуватись у воді ногами, і вони зі Солітер випірнули на поверхню. Дівчина каменем повисла у нього на руках. Бонд відчайдушно молотив воду навколо себе, безперестанку озираючись та підтримуючи голову Солітер у себе на плечі.

Перше, що він побачив, — рифи були вже не далі, ніж за п’ять ярдів од них. Якби не ці скелі, їх би давно змило вибуховою хвилею. Бонд відчув водоверть під ногами. Він відчайдушно чинив спротив течії, жадібно хапаючи ротом повітря. Його груди пекли від напруги, і в очах у нього стояв червоний туман. Канат тягнув його на дно, а волосся дівчини, набиваючись йому в рот, заважало дихати.

Раптом Бонд відчув, як гострі корали дряпають йому ноги. Він відчайдушно намагався зачепитися за щось ногами, дедалі сильніше обдираючи шкіру. Але болю майже не відчував.

Тепер він обідрав шкіру вже й на спині та руках. Борсався, намагаючись виплутатись, у легенях аж пекло від напруження. Підошви торкнулися килима з голок. Він доклав усіх сил, аби стати на нього й не піддатися водоверті. Йому вдалося таки втриматися, і спиною він відчув скелю. Задихаючись, обперся об неї, і кров зафарбувала воду довкола. Відчував холодне, майже безживне тіло дівчини поруч із собою.

На мить він із вдячністю Господові перепочив, й очі його були заплющені. Бонд безперестанку кашляв, і кров із силою пульсувала в жилах. Він намагався якнайскоріше прийти до тями. Перше, про що подумав, це про кров навколо них. Але здогадався, що велика риба не протиснеться крізь рифи. Та, зрештою, Бонд ніяк не міг цьому зарадити.

І тоді поглянув на море.

Яхти ніде не було видно.

Високо у небі завис, схожий на гриб, стовп диму, який Вітер-Лікар поступово відносив у бік острова.

Усюди плавали якісь речі, різні уламки, й кілька голів з’являлося на поверхні там і сям, а море довкруж було всіяне черевцями оглушеної чи то дохлої риби. У повітрі завис запах вибухівки. І посеред усіх цих уламків на хвилях мирно погойдувався, кормою вниз, червоний параван, прив’язаний до каната; інший кінець його покоївся десь на дні. Фонтани бульбашок раз у раз з’являлися на дзеркальній поверхні моря.

До кола з людських голів та мертвої риби швидко наближалися перші трикутні плавники акул. Їх прибувало все більше і більше. Бонд помітив огидну пащу, яка вхопила щось на воді та швидко зникла зі здобиччю. Хватонувши ласий шматок, акули здіймали купу бризок. Раптом у повітрі мелькнули дві чорні руки і тут же зникли. Почулися розпачливі крики. Ще кілька пар рук заходилися затято молотити по воді, намагаючись дістатися скель. Один із чоловіків різко зупинився, намагаючись влупити тильним боком долоні рибину. Потім руки зникли під водою. Чоловік заволав, і його тіло почало смикатись у воді. Баракуда таки дістала його, — мелькнуло в затуманеному мозкові Бонда.

Утім, одна з голів таки наближалася до рифів, намагаючись зачепитися за скелю, де стояв Бонд і буруни омивали його торс, а волосся Солітер хвилями спадало йому на спину.

Це була велика голова, і кров, заливаючи обличчя, струменіла з чималої рани на круглому лисому черепі.

Бонд мовчки спостерігав за головою.

«Містер Біґ» незграбно плив брасом, здіймаючи стільки бризок, що здатний був привабити до себе будь-яку «незайняту» рибу.

Бонд гадав, чи вдасться тому доплисти. Але Бондові очі звузились, а дихання заспокоїлося, коли він побачив, що тут вирішуватиме безжальне море.

Величезна голова наближалася. Бонд міг уже бачити вищирені в агонії зуби та божевільний погляд. Кров заливала вирячені очі. Бонд майже виразно чув калатання велетенського хворого серця під сірувато-чорною шкірою. Чи витримає воно, поки «наживка» не буде з’їдена?

«Містер Біґ» був усе ближче. Плечі оголені, одяг, як гадав Бонд, було зірвано під час вибуху, однак чорна шовкова краватка і далі метлялася навколо могутньої шиї, обплутавшись круг голови, наче кіска китайця.

Сплеск води змив йому з очей криваву плівку. Тепер очі «Біґа» були широко розплющені й безтямно втуплені у Бонда. В них не було благання про допомогу — лише страшне фізичне напруження.

Очі «Містера Біґа» були вже ярдів за десять від Бонда. Зненацька вони заплющились, і велике обличчя спотворила гримаса болю.

— А-а-а! — вирвалось із перекривленого рота.

Руки перестали гребти, голова зникла, потім виринула знову. Кривава хмарка оповила те місце, затемнивши воду. Дві тонкі шестифутові коричневі тіні накрили хмарку й пірнули в неї. Тіло у воді почало сіпатися врізнобіч. З води висунулася ліва рука «Біґа». На ній не було кисті, зап’ястя, годинника.

Але велика, схожа на ріпу голова з роззявленим ротом та двома рядами білосніжних зубів була все ще жива. Тепер вона кричала, видаючи протяжний булькотливий звук щоразу, коли баракуда встромляла у розчленоване тіло гострі зуби.

Із бухти за спиною Бонда пролунав далекий крик. Бонд не звернув на нього жодної уваги: всі його почуття були зосереджені на жахові, що відбувався у нього перед очима.

За кілька ярдів мелькнув та різко зупинився ще один плавник.

Бонд бачив, що акула винюхувала повітря, мов собака, і її короткозорі рожеві очі намагалися проникнути крізь хмарку крові та оцінити розміри своєї жертви. Раптово рибина підпірнула під «наживку», і велика волаюча голова тієї ж миті зникла з поверхні, мов поплавок.

Лише бульбашки повітря розійшлися поверхнею.

Велетенська леопардова акула, змахнувши поцяткованим хвостом, відринула назад, заковтуючи шматок, і знову кинулася в атаку.

Голова вкотре спливла на поверхню. Тепер рот був стулений, але жовті очі, здавалося, продовжували дивитися на Бонда.

Рило акули випірнуло з води і помчало до людської голови, готове заковтнути здобич — вигнута нижня щелепа розчахнута, зуби виблискують. Почувся жахливий хрускіт і шумний сплеск. Опісля запала тиша.

Розширені від жаху очі Бонда продовжували дивитися на темну криваво-коричневу пляму, що розповзалася на поверхні води.

Але застогнала Солітер, і Бонд перевів увагу на неї.

Почувши далекий крик, що пролунав з боку бухти, Бонд повернув голову на звук.

Це кричав Кворрел, і його блискучий коричневий торс вивищувався над корпусом каное, а руки вправно тримали весла, розсікаючи ними воду. Десятки інших човнів із бухти Акул погойдувалися на хвилях, порушуючи дзеркальну гладінь моря.

Подув свіжий пасат, і сонце яскраво освітило бірюзу води та м’які ніжно-зелені пагорби Ямайки.

Сльози проступили у сіро-блакитних очах Джеймса Бонда і потекли впалими щоками в забруднене кров’ю море. Це були перші його сльози з часів дитинства.

«Пристрасна» відпустка

Мов смарагдові підвіски, дві меткі пташки колібрі здійснювали останній обліт гібікуса, тим часом пересмішник на верхівці п’янко-пахкого куща жасмину саме розпочинав вечірню пісеньку — солодшу за трелі солов’я.

Зубчаста тінь птаха-фрегата114 майнула над галявиною зеленої багамської трави. Купаючись у повітряних струменях, птах поважно прямував до далекої колонії, а блакитний зимородок розгнівано заджеркотів, побачивши чоловіка, який сидів у шезлонзі на галявині. Птах різко змінив траєкторію польоту і звернув у бік острова. Сизокрилий метелик грайливо пурхав у пурпурових тінях під пальмами.

Блакитна поверхня бухти була спокійною — абсолютно гладкою. У променях призахідного сонця рожевіли скелі коралового острова.

Після спекотного дня повіяло вечірньою прохолодою, і ледь уловимий запах торфу змішувався з ароматом маніоку115, котрий готували у селищі справа від рибалки.

Із будиночка вийшла Солітер і босоніж пройшлася галявиною. В руках вона тримала тацю зі змішаним коктейлем та двома склянками. Поставила усе це на бамбуковий столик перед Бондом.

— Сподіваюсь, я зробила все як слід, — сказала. — Шість до одного — надто міцно. Я ніколи раніше не пила горілку, змішану з мартіні.

Бонд глянув на неї знизу догори. Дівчина була у його білій шовковій піжамі — завеликій для неї. В ній Солітер виглядала абсурдно юною.

Дівчина розсміялася.

— То як тобі подобається моя помада, придбана в порту Марія? — поцікавилась. — І очі, підведені дуже твердим чорним олівцем? Більше я нічого не змогла для себе зробити — хіба що помитись як слід.

— Виглядаєш просто чудово, — озвався Бонд. — Ти — найгарніша дівчина в усій бухті Акул. Якби я був спроможний порухати хоч рукою чи ногою, то негайно б підвівся і розцілував тебе.

Солітер нахилилась і запечатала його вуста довгим поцілунком, обхопивши йому шию руками. Потім випросталася, відкинувши назад гривку волосся, що впало йому на чоло.

Хвилину вони дивились одне на одного, тоді вона повернулася до столика і налила Бондові коктейлю. Наливши півсклянки й собі, сіла на теплу траву, поклавши голову Бондові на коліна. Правицею він гладив її волосся, й вони довгенько сиділи так, дивлячись поміж пальми на море та сутінковий острів навпроти.

Цілісінький день витратили на те, щоб зализати рани та ліквідувати наслідки морської катастрофи.

Коли Кворрел висадив їх на маленькому пляжі поблизу «Бо Дезерт», Бонд через усю галявину проніс на руках Солітер до хатинки. Набрав повну ванну теплої води. Ретельно намилив тіло та волосся дівчини. Змивши з неї морську сіль і налиплі корали, він допоміг їй вийти з ванни, витер рушником і наніс мертиолатову мазь на всі порізи — зі стегнами та сідницями охопно. Тоді дав їй снодійне і поклав оголеною на чисте простирадло власного ліжка. Наостанок поцілував. Не встиг він іще опустити жалюзі, як вона вже міцно спала.

Потім заліз у ванну сам, і Стренґвейз помив його з милом та змастив усього мертиолатом. Тіло Бонда кровило, на ньому було не менше сотні порізів, а ліва рука заніміла від укусу баракуди. На плечі в нього було вирвано добрий шматок м’яса. Печіння, викликане метриолатом, змусило Бонда зціпити зуби.

Він накинув на себе халат, і Кворрел відвіз його в госпіталь порту Марія. Але перед від’їздом вони ситно поснідали, і Бонд затягнувся першою за тривалий час омріяною сигаретою. У машині він заснув і спав навіть на операційному столі й на лікарняному ліжку, куди врешті перенесли його — суцільні бинти та хірургічна вата.

По обіді Кворрел привіз Бонда додому. До того часу Стренґвейз устиг опрацювати отриману від нього інформацію. На острові Сюрпризів було відділення поліції, тож уламки яхти «Секатур», розкидані на відстані двадцяти морських сажнів, оточили буями, і територію патрулювала берегова охорона порту Марія. Буксир та загін рятувальників-нирців уже були на шляху з Кінґстона. Для репортерів місцевих газет влаштували брифінг, наряд поліцейських чергував при в’їзді у «Бо Дезерт», готовий відбити справжню атаку журналістів, які мали ось-ось прибути на Ямайку, аби повідомити усьому світові сенсаційну історію.

Тим часом детальний рапорт було надіслано М. у Лондон та у Вашингтон, з підтвердженням того, що імперія «Містера Біґа» у Гарлемі й Сент-Пітерсберзі припинила своє існування і що поплічникам «Біґа» можна висунути звинувачення в контрабанді золота.

З яхти «Секатур» не врятувався ніхто, тим часом місцеві рибалки того ранку зібрали не менше тонни оглушеної риби.

Ямайка сповнювалася чутками. Уздовж скель і на пляжі тісними рядами стояли авто. Стало відомо не тільки про захований тут скарб «Кривавого Морґана», а й про зграї акул і баракуд, які стерегли золото. Через це не знайшлося жодного плавця, котрий наважився б під прикриттям темряви підплисти до уламків яхти.

Солітер навідав лікар і з’ясував, що дівчину найбільше непокоїть те, що вона не має одягу та помади потрібного відтінку. Тож Стренґвейз домовився, що наступного дня усе це надішлють їй з Кінґстона. А поки що вона експериментувала зі вмістом валізи Бонда, прикрашаючи його речі квітами гібіскуса.

Стренґвейз повернувся з Кінґстона невдовзі після прибуття з госпіталю Бонда. Він привіз від М. шифровку. В ній було таке:

«Пропонуємо вам заповнити заявку на отримання частини скарбу від імені «Юніверсал Експорт» крапка розпочніть справу негайно крапка ми найняли хорошого адвоката щоб довести наші права у Держскарбниці та Міністерстві колоній США крапка дуже добре все виконано крапка гарантуємо двотижневу «пристрасну» відпустку крапка».

— Гадаю, вони мали на увазі «лікувальну» відпустку, — зауважив Бонд.

Стренґвейз мав серйозний вигляд.

— На мою думку, це справді так, — погодився він.

Я подав детальний звіт про ушкодження, що ви отримали. А також про всі ті, яких зазнала дівчина, — додав.

— Гм-м-м, — протягнув Бонд. — Шифрувальниці М. рідко добирають не ті слова. Одначе зараз...

Стренґвейз уважно дивився у вікно.

— Це так схоже на того старого диявола М. — думати спершу про гроші, — зауважив Бонд. — Він, певно, гадає, що ми зможемо використати ці гроші й компенсувати зменшення видатків на секретні служби під час наступних парламентських виборів. Але гадаю, що на тяжбу із Держскарбницею піде половина його життя. Однак — яка миттєва реакція з його боку!

— Я відразу ж заповнив заявку від вашого імені, тільки-но прочитав шифровку, — сказав Стренґвейз. — Але все це буде нелегко. У справу, крім Англії, неодмінно втрутиться Америка — оскільки «Біґ» був громадянином США. У будь-якому разі це буде тривалий процес.

Вони ще трохи побалакали, і Стренґвейз поїхав, а Бонд із зусиллям вийшов на галявину, щоби трохи посидіти на сонечку і дати лад думкам.

Ще й ще раз прокрутив у голові всі небезпеки, на які наражався, переслідуючи «Містера Біґа» і казковий скарб у кінці цього довгого шляху. Знову й знову перед його очима мелькали всі епізоди, коли він дивився смерті в обличчя.

Тепер нарешті все було позаду, і він ніжився на сонечку серед тропічних квітів, а коло ніг на нього очікував головний приз — та, чиє довге волосся він ніжно гладив рукою. Бонд насолоджувався цим. А також уявляв ще чотирнадцять таких самих ранків, коли вони будуть лише удвох.

Із кухні почувся брязкіт розбитого посуду, і голос Кворрела, який гримав на когось.

— Бідний Кворрел, — сказала Солітер. — Він найняв найкращого кухаря в селищі, оббігав усі ринки в пошуках чогось ласого для нас. Йому навіть удалося розшукати чорних крабів — уперше в цьому сезоні. Саме зараз він запікає для нас поросятко і готує салат із авокадо та груш, а на десерт мають бути ґуави та кокосовий крем. Із цієї нагоди капітан Стренґвейз навіть дістав нам ящик найкращого на Ямайці шампанського. У мене вже слинка тече. Але не забудь, що це має бути сюрприз. Я випадково забрела на кухню і побачила, що Кворрел довів кухаря мало не до сліз.

— Він упродовж нашої «пристрасної» відпустки перебуватиме з нами, — сказав Бонд. І розповів Солітер про шифровку М. — Плануємо відпочити в чудовому будиночку на палях — і навколо нас будуть лише пальми та милі золотавого піску. Й тобі доведеться дуже добре про мене піклуватися, бо я не зможу займатися з тобою любов’ю, володіючи лише одною рукою.

Солітер звела на нього очі. У них зблиснула жага. Дів­чина цнотливо посміхнулася.

— А як же ж моя спина?

1 «Боїнг-377».

2 B.O.A.C. — абревіатура від British Overseas Airways Cor­poration — Державна авіакомпанія Великої Британії, діяла з 1939 до 1974 року, злилась із British European Airways Corporation (BEA).

3 Американська благодійна організація, котру Ф. Д. Рузвельт заснував для підтримки недоношених немовлят та їх матерів; дайм — дрібна монета у 10 центів.

4 Американська таксомоторна компанія. Власником Checker Taxi був іммігрант із Росії Моріс Маркін, якому належала також автомобілебудівна компанія Checker Motors Corporation, авто котрої використовували у таксопарку Checker Taxі.

5 Див. роман «Казино Руаяль». (Прим. автора).

6 Джон Едгар Гувер (англ. John Edgar Hoover (1895–1972) — американський державний діяч, який обіймав посаду директора Федерального бюро розслідувань упродовж майже півстоліття, з 1924 року до своєї смерті в 1972 році.

7 Легке біле рейнське вино.

8 Промовисте прізвисько, що приблизно можна передати як міс Копійочка-Всі-Гроші.

9 Старовинна англійська золота монета з восьмипелюстковою трояндою на реверсі.

10 Нумізмат.: «срібний вершник», або дукатон.

11 Гéнрі Мóрган (англ. Henry Morgan; 1635–1688) — англійський пірат, губернатор Ямайки, Образ Генрі Моргана використав Рафаель Сабатіні у книзі «Одіссея капітана Блада».

12 Пьєр ле Гран (Pierre le Grand; 17 століття), більше відомий як Пьєр Француз, був підприємливим французьким піратом. Але хоча він і народився в Нормандії (Франція), доля його склалася так, що став буканьєром, тобто карибським піратом

13 Spink & Son; «Спінк і син» — найстаріший британський акціонерний дім, де продають нумізматичні колекції.

14 Блекбіерд (англ. Black Beard) — «Чорна Борода» — знаменитий англійський пірат, що діяв у районі Карибського моря.

15 Берегова братія, або «Берегове братство» — вільна коаліція піратів і каперів (морських розбійників), відомих як буканьєри, що дуже активно діяло у XVII та XVIII століттях в Атлантичному океані, Карибському морі та Мексиканській затоці.

16 Барон Самеді або Барон Субота (фр. samedi — субота) — в релігії вуду Барон (Baron) пов’язаний зі смертю та мертвими. Його часто зображують як добре одягненого афроамериканця.

17 Сухий закон у США — національна заборона на продаж, виробництво і транспортування алкоголю, що діяла у США протягом 1920–1933 років.

18 Філі́пп Пете́н (повне ім’я фр. Henri Philippe Benoni Omer Joseph Pétain); 1856–1951 — французький військовий і політичний діяч. Маршал Франції з 1918 року. В 1940 році, після поразки Франції, став на шлях колабораціонізму з нацистською Німеччиною. Засновник так званого режиму Віші (фр. régime de Vichy).

19 Форт-Нокс (англ. Fort Knox) — військова база США, розташована майже в центрі військового містечка Форт-Нокс.

До 2010 року її використовували як школу танкістів.

20 The Traveller’s Tree by Patrick Leigh Fermor (1950) — добре відома в ті часи книга про подорожі автора малодослідженими Карибськими островами.

21 У релігії вуду дух (лоа) родючості та смерті.

22 Осі́ріс (Озіріс; єгипет. wsjr, дав.-гр. Ὄσιρις, лат. Osiris) — у давньоєгипетській міфології бог відродження, цар потойбічного світу Дуат. Традиційно зображали як мумію із зеленим обличчям і короною, іноді з головою бика.

23 «Книга мертвих» (єг. Ер ну перет ем херу) — збірник єгипетських гімнів та релігійних текстів, який вміщували до гробниці для допомогти померлому здолати всі небезпеки потойбічного світу й отримати умиротворення і благополуччя вічного життя.

24 Музичний інструмент на кшталт брязкальця, зроблений із висушеного калебаса; неодмінний атрибут культу вуду.

25 Дослівно: «Змій, що пожирає свій хвіст та наживка для нього».

26 MI-5, або Військова розвідка, Секція № 5 — державне відомство британської контррозвідки.

27 Скотланд-Ярд, Скотленд-Ярд — штаб-квартира Міської поліції Лондона.

28 Розмовне: восьма частина долара, помножена на три, тобто приблизно 37 центів.

29 «Sugar Ray’s» — добре відомий у 50-ті роки заклад, власником якого був знаменитий негритянський боксер «Шугар Рей» Робінсон (справжнє ім’я — Волкер Сміт-молодший); він же володів цілим кварталом довкола.

30 Haig & Haig Pinchbottle — найвідоміше у світі шотландське віскі, розлите в унікальну трикутну пляшку.

31 В оригіналі символом міщанського благополуччя слугує рослина «аспідістра» — чи то «дружна сімейка».

32 Продукт (фіксатуар) для вкладання волосся однойменної косметичної фірми, яку 1933 року заснувала мадам «Вашингтон» — чорношкіра бізнесвумен-мільйонерка.

33 Мішкуваті штани, піджаки до колін.

34 Лінді-хоп — афро-американський парний танець, поширений у Нью-Йорку в 20-30-ті роки XX сторіччя, різновид свінгу

35 Негритянський танець, схожий на регтайм.

36 Різновид степу.

37 «Шег», або «Кароліна шег» — різновид свінгу.

38 Американський джазовий співак.

39 Афро-американський джазовий композитор, співак і драматург.

40 Американський піаніст, керівник оркестру та композитор.

41 Англ. Yeah Man — «Покиван».

42 Кладовище (англ.).

43 Алюзія на найвідоміші картини Ель Греко (ісп. El Greco — грек, справжнє ім’я Доменікос Теотокопулос (1541–1614) — іспанського художника грецького походження): «Вигляд Толедо», або «Толедо в грозу» (1614) та «Вигляд і план Толедо» (1610–1614).

44 «Лімі», або «лимон» — скорочено від lime-juice — так у часи Другої світової війни презирливо називали англійців; імовірно, тому, що вони на військових суднах пили лимонний сік для профілактики цинги.

45 Фут=30, 48 см, тобто 1 метр 98 см.

46 Стоун = 14 фунтам, 1 фунт = 453,6 г, тобто приблизно 127 кг.

47 Можна перекласти і як самотність, і як коштовність.

48 Вислів бере початок від 15 – 16 століть, коли при англійському дворі були спеціальні хлопчики, яких карали за провини принца – адже той мав, як вважали, божественне походження.

49 Eastern Air Lines (EAL) — нині скасована авіакомпанія США, що діяла від 1927 до 1991 року. Будучи однією з найбільших авіакомпаній країни, належала до «Великої четвірки»; основним її аеропортом був Маямі (штат Флорида).

50 «Старомодні» коктейлі, або «Олд фешн» (англ. Old fashioned) — алкогольний коктейль на основі бурбона чи житнього шотландського віскі та бітера. Класифікують як аперитив.

51 «Старий дідусь».

52 Піддражнювання (фр.).

53 Різновид спіритизму на Ямайці; міалісти, або люди-міал, розмовляють із духами та мертвими.

54 Вудуїстський храм — здебільшого звичайне житло.

55 Спотворене міс.

56 Тут автор допустив помилку — парфуми Vent Vert (фр. «Зелений вітер») 1947 року створив французький модельєр Пьєр Бальмен.

57 Піддражнювання (фр.).

58 «Еверґлейдс», або «Болотисті низовини Флориди» — субтропічна заболочена територія в південній частині американського штату Флорида; тут — назва пансіонату для літніх людей.

59 Гра з пересуванням дерев’яних кружечків по розміченій дошці.

60 Канаста — карткова гра.

61 Будинок відпочинку для людей похилого віку.

62 «Старолітка», «ветерана», старигана — в оригіналі вжито слово oldster: old +youngster=«старий підліток».

63 Англ. Bournemouth — місто у графстві Дорсет, добре відомий серед англійців курорт на березі Ла-Маншу. Особливо популярне місто серед пенсіонерів. Зокрема, тут помер Толкін.

64 Англ. Torquay — місто на південному узбережжі Англії у графстві Девон. Тривалий час було модним морським курортом і через свій клімат отримало назвище «Англійської Рив’єри». Завдяки Гольфстріму має незвичайно м’який клімат; тут тягнуться 35 км берегової лінії з пальмами, соснами та кипарисами. Найвідоміший уродженець міста — Агата Крісті.

65 Гра, схожа на лото.

66 Крислатий фетровий капелюх з високою тулією; ковбойський капелюх.

67 Промовисте прізвисько; перекладається як «Грабіжник», «Розбійник».

68 Томпсон М1 — американський пістолет-кулемет, який розробив капітан Джон Томпсон у 1916 році; цю зброю широко використовували як гангстери, так і берегова охорона США.

69 Розмовна назва ручної гранати, що за формою нагадує ананас.

70 Страва з дрібно посіченого м’яса.

71 Свобода особистості (лат.); назва закону про свободу особистості, який англійський парламент прийняв у 1679 році, — за першими словами тексту.

72 Авто однойменної американської автомобільної компанії, яка випускала дорогі машини з 1924 року; але збанкрутіла в 1941 році.

73 «Сорочки а ля Трумен», чи так звані «гавайські сорочки», мали зазвичай тропічний візерунок із нанесеними на них пейзажами екзотичних Гавайських островів.

74 Навісні та зломостійкі замки Лінуса Йєля випускають у США з 1868 року, і вони відзначаються підвищеною надійністю.

75 Волтер Вінчелл (1897–1972) — американський радіоведучий; тривалий час вів колонки пліток у газетах. Можливо, тут ідеться про Пола Вінчелла (Вільчинського; 1922–2005) — американського актора телебачення та дубляжу, черевомовця, відомого жартівника; деякий час він працював навіть лікарем-гіпнотизером.

76 Їстівні морські молюски.

77 Генерують розряд струму напругою 300 — 650 V і силою

0,1 — 1 А.

78 Кілька променів спинного та анального плавників риба використовує як отруйні жала, котрі вона виставляє у разі небезпеки. Отрута може бути смертельною для людей, вона одразу ж викликає дуже сильний біль, що довго не минає. Навіть через багато місяців можуть виникати схожий на напад біль та порушення циркуляції крові.

79 Пандан, або гвинтова пальма — декоративне тропічне дерево.

80 Рід деревних і чагарникових рослин родини казуаринових.

81 Місто на острові Ньюфаундленд в однойменній канадській провінції.

82 Pan American World Airways — одна з найбільших авіакомпаній США. Була заснована в 1927, перестала існувати в 1991 році. Перший рейс — «Кі-Вест–Гавана».

83 Нідерландська авіакомпанія, заснована 1919 року.

84 Сучасна назва — Гаїті; другий за площею і населенням острів Антильських островів, розташований між островами Куба на заході й Пуерто-Рико на сході. Західну третину острова займає країна Гаїті, а дві східні третини — Домініканська Республіка.

85 Естуарій, що утворився при злитті річок Уругвай і Парана. Також місто в Аргентині, адміністративний центр провінції Буенос-Айрес.

86 З ісп. Maracaibo — друге за величиною місто Венесуели після Каракаса та столиця штату Сулія, розташоване на березі озера Маракайбо.

87 Із фр. «табу» — традиційний термін вест-індійських релігій.

88 Із гаїт. «заворожений», «зачарований».

89 Кайманові Острови (англ. Cayman Islands) — британська заморська територія у Вест-Індії на островах Великий Кайман, Малий Кайман і Кайман Брак у Карибському морі. Розташовані на південь від Куби й на північному заході від Ямайки. Столиця — Джорджтаун. Один з головних офшорних фінансових центрів Карибів.

90 З анг. Quarrel — сварливий, суперечка, сварка, розбрат, але також і алмаз для різання скла.

91 «Зоряне яблуко», або кайміто — екзотичний фрукт родини сапотових завбільшки як персик; шкірка блискуча, зеленаво-фіолетова; м’якоть соковита, солодка; в розрізі видно дрібні кісточки (їх зазвичай вісім), розмішені у формі зірки — звідси й назва.

92 Гуава, гуаява, псидіум — рід вічнозелених або напівлисто­опадних дерев родини миртових. Плід — грушоподібна ягода завбільшки 4–15 см, солодка, з ароматом лимона; широко використовують для приготування желе та джемів.

93 Із шотл. поміщик, власник спадкоємного маєтку.

94 Англ. Flame of the Forest — «Лісове полум’я», або бутея — рослина сімейства бобових з яскраво-червоними чи оранжевими квітками; в період цвітіння нагадує полум’я.

95 Лат. Talipariti elatum — національне дерево Ямайки.

96 Лат. Haematoxylum campechianu — «криваве дерево»; належить до сімейства бобових, містить гематоксилін; використовують як барвник.

97 Англ. trap-door spider; інша назва — ктенізіди — сімейство мегаломорфних павуків, що мають гострі шипи на хеліцерах, за допомогою яких спроможні копати землю. Живуть у нірках, закритих люками з павутиння, ґрунту та рослинного матеріа­лу — звідси й назва.

98 Чоловічі квіти мають довгі, тонкі стебла з кількома невеликими квітами. Жіночі зазвичай великі й розташовані дуже близько до стовбура.

99 Скорочено від «капітан».

100 Великий метелик із розмаїтим забарвленням.

101 Даппі — в карибському фольклорі живий мрець, спроможний набирати різних подоб, наприклад: триногого коня, жінки з грудьми аж до землі, людини з ланцюгом на шиї або вершника триногого коня. Загалом це істота, на яку перетворюється мрець.

102 Книга Ганса Хасса «Підводне полювання» була видана в Німеччині 1939 року.

103 Інша назва — хвостокол; риба, біля хвоста якої є великий твердий гострий шип з отруйними залозами.

104 Речовина, яку використовують для приготування вакцин.

105 Скорочено від баракуда.

106 Гарна пустеля (фр.).

107 Бугенвілія (лат. Bougainvillea) — рід вічнозелених рослин родини Nyctaginaceae (Ночеквітні). Поширені у Південній Америці.

108 Морські анемони — коралові поліпи.

109 Риба-жаба, або опсанус — риба сімейства батрахових, має отруйні шипи; спроможна видавати звуки, схожі на гудок, які за силою звучання досягають більше 100 децибел, що є болючим для вуха людини.

110 «Португальський військовий кораблик», або фізалія — вид колоніальних гідроїдних із загону сифонофор, колонія яких складається з поліпоїдних та медузоїдних особин.

111 Скелезубові, або риби-собаки: родина променеперих риб ряду Скелезубоподібні (Tetraodontiformes). Родина охоплює понад 120 тропічних видів у 19 родах. Окремі види займають друге місце за отруйністю серед хребетних.

112 Alcyonacea — загін коралових поліпів із підкласу восьмипроменевих.

113 Відома книга англійського хірурга Вілфреда Троттера, надрукована 1916 року.

114 Фрегат (Fregata) — численний рід птахів, які мешкають у тропіках та субтропіках; фрегати споріднені з пеліканами і бакланами.

115 Маніок (маніока), або касава — важлива харчова коренеплідна тропічна рослина.