ЕПІЛОГ


Зафрахтований Індонезією в Японії супертанкер «Сікока-мару» віз до Австралії експортну нафту — півмільйона тонн одразу! Озброєним охоронникам і екіпажу вже здавалося, що небезпека зосталася позаду. Проминули острів Різдва, до австралійського порту Перт лишилось менше трьох тисяч кілометрів. Малоймовірно, щоб у цих водах могли появитися пірати. І от, коли притупилася пильність, ті й напали вночі, з двох бортів пришвартувавшись до танкера. Уся охорона і частина екіпажу була перебита, танкер завернули на південний захід, у напрямку Південно-Африканської Республіки. Можна було зірвати величезний куш, коли загнати расистам стільки нафти.

Минав третій день після захоплення танкера, коли на Раї і на Гірському відбулися щойно описані події.

Минав четвертий день плавання танкера під охороною піратських катерів, коли Абдула і Янг потрапили до Натачі на ту далеку плантацію кокосів. Не могли не піти туди, дуже просив Янг. Треба було показатися їй і Натачиним батькам — мовляв, ось я, живий і майже здоровий. Не переживайте і не горюйте.

І добре, що сходили. Натачу, виявляється, тримали цілодобово у курені, прив'язану і зв'язану, щоб не втекла знову на те озеро, не захлинулася ще й сама. А вона у відповідь оголосила голодовку, нічого не їла, воду, щоправда, пила і твердо вирішила померти. Не могла вона жити й утішатися усім живим, коли не було на світі Янга. І могла б померти, упертості в неї вистачило б, якби Янг сам не з'явився з того світу.

І був сміх крізь плач, і плач крізь сміх, була істерика.

— Янг, любий, ти чи не ти?! Зніми ті окуляри, я не впізнаю тебе… — і сама зняла чорні окуляри і цілувала його в сплющені повіки (не міг він ще без чорних окулярів дивитися на білий світ), а Янг червонів і потів — кидало в жар. Абдула делікатно вибрався з куреня і сидів під стінкою, посвистуючи: хай налагоджують стосунки.

Потім були нескінченні розпитування, і доводилося Янгові знов і знов розказувати печерну епопею.

— І всі-всі дельфіни загинули?! — не могла повірити Натача.

— Усі… — гірко зітхнув Янг. — Бобі дуже шкода — як братик мені був! — він засовував пальці під скельця окулярів, витирав сльози. — Тільки ось… Іграшку мені виніс із дна, на дракончика схожа, — пригадав Янг ту річ, що засунув собі за пояс у печері.

Почувши це Абдула враз опинився в курені.

— Так це ж золото!!! — вигукнув він, узявши в Янга тремтячими руками дракончика. — Зливок золота! Самородок… Ось, оббито, бачите, як горить? А важкий!

Передавали з рук у руки, оглядали з усіх боків, колупали нігтями. Абдула витягнув шию в той бік, де на його думку було озеро. Зітхнув.

— І ти стільки терпів оцю вагу за поясом і не міг досі згадати про самородок?! — накричав на Янга.

— Я ще й не таке терпів… — спокійно відповів Янг. Чомусь золото не викликало в нього ніяких емоцій.

Минав п'ятий день плавання украденого танкера, коли, переночувавши біля Натачиного куреня, хлопці прийшли з Натачею в Кампонг, у лікарню.

А Радж цілу ніч був у палаті коло Амари. Лікарі дозволили переночувати біля нього, понаглядати після операції. Переливали Амарі кров — два літри! Хотів Радж поділитися з другом своєю, а лікарі взяли пробу і сказали — не підходить.

І ось другий день після операції, Амарі стало трошки краще. Янг, Абдула і Натача просять головного лікаря, щоб пустив їх до хворого — хоч на п'ять хвилинок. Вони хочуть тільки побачити Амару, переконатися, що він живий, — і більше нічого не треба.

І допросилися, пустили їх. І побачили, хвилюючись, як одразу посунув до них по простині знесилену руку Амара. Четверо рук кинулися назустріч його руці, і всі п'ять сплелися в одному гарячому потиску.

— Завдав я вам клопоту… — тремтить на устах Амари усмішка. — І як тільки розплатимося ми за операцію, за кров, за лікарню?

— Ти не забивай собі цим голову. Все буде гаразд, — каже Радж.

— І гроші знайдуться, — тоном мільйонера говорить Янг, але з-за пояса нічого не дістає, не показує. Вони в палаті не самі, є і чужі, у кутках стоять ще чотири ліжка.

— Може, хтось побачить моїх… наших… Не кажіть, що зі мною таке. Що підсковзнувся… — попросив Амара. — А гроші вам поверну. Одужаю і зароблю.

Чотири кулаки потягнулися до його носа.

— Не буду… Не буду… — кволо усміхається Амара.

— Твоє завдання зараз — видужати, — сказав Янг.

— Якнайшвидше, — додав Абдула.

— Я до тебе щодня приходитиму, — пообіцяла Натача. — Казатиму, сестра твоя.

— Видужуй, друже. Багато у нас справ попереду, багато роботи, — багатозначно мовив Радж.

— А ти, Радж, остерігайся… знаєш кого. Тричі будь пильним. Ти теж потрібний для справи.

— Ну, ми підемо. Горбоносий дав два дні і наказав, щоб з'явилися на Раї в поліцейську дільницю одразу, як тільки приїдемо. Розмова в них ще є… І акваланг десь у них…

Уже заглядала в двері сестра, кивком кликала всіх до виходу, але друзі ніяк не могли розстатися. Нарешті пішли.

На вулиці, йдучи до причалів, коли трапилося більш-менш затишне місце, Янг показав Раджу «дракончика».

Приголомшений Радж довго мовчав, виважуючи «залізяку» в руці.

— Янге… Усі твої страждання були недаремні… Прив'яжи добре, з-за пояса може й випасти. У мене поки що… — поплескав по голих грудях, — заховати нікуди, а з кишені стирчатиме. Гроші нам будуть потрібні. 6 одна велика, свята справа… Коли-небудь скажу і вам.

Натача, довівши їх до причалів, подала кожному з них руку. Янгова рука довгенько затримала її руку, очі дивилися в очі так, що дівчинка засоромилася, вирвала свою, подалася з місця бігом.

Була четверта година опівдні, коли друзі добралися до Рая. Довелося спеціально наймати моторку, бо в таку пору попутних човнів не знайшлося.

У цей час захоплений піратами танкер і їхні катери були за п'ять кілометрів від Рая, збиралися вже обходити півострів з півдня. І тут їх перестріли катери берегової охорони султанату, яких послали на перехоплення, мабуть, за найвищим наказом. Зав'язався бій, і був він швидкоплинний. Невдовзі два з трьох султанських катерів були потоплені торпедами. Третій відійшов якомога далі і чогось чекав. За цей час танкер наблизився до острова на відстань двох кілометрів…

І тут з'явилися бойові вертольоти, знову зав'язався бій. Піратські катери були розстріляні зверху ракетами й затоплені.

Ніхто не міг потім сказати, від чийого пострілу на танкері спалахнула пожежа. А може, його підпалили самі пірати, що були на борту, — гинути так з музикою! Довжелезний некерований танкер вітер і хвилі погнали просто на Рай. Течія теж була зі сходу, і все це допомагало одне одному. Сміливці, що перебралися з третього султанського катера на танкер, нічим зарадити не могли: і штурвал, і всякі пульти були підірвані.

Тим часом довжелезна хмара чорного задушливого диму досягла Рая. Сунулася вона низько, по самій воді і землі, за короткі хвилини застелила всі вулиці, закутала будинки. У готелях і пансіонатах почалася паніка… Різношерста публіка ринула в порт. «Катастрофа! Катастрофа!» — було у всіх на устах, і це слово зв'язувалося не тільки з танкером, але й з самим островом.

Земля, місяць і сонце на той час стояли на одній прямій. Починався найвищий за півроку прилив. А вітер зі сходу дедалі дужчав. Починався шторм, який збирався вже кілька днів.

Вітер приніс якесь полегшення, бо трішечки відвернув від острова зловісну задушливу хмару. Але прийшло друге лихо: некерований танкер розпоровся на рифах, проломи були у багатьох танках, бо в море ринули потоки нафти. А буря ніби навмисно ще кілька разів розвернула танкер і так, і сяк, підіймаючи то ніс, то корму, і нарешті танкер розламався на дві половини. І ці величезні половини вже кожна окремо скреготали, оберталися, западали набік.

Спалахнула нафта і на воді. Широкий палаючий потік почав охоплювати острів з півночі, де пляжі, і з півдня, де був порт.

А в порту панував уже дикий розгардіяш і паніка, люди з боєм захоплювали все, що могло плисти чи триматися на воді, сподіваючись вибратися з вогняного напівкільця, поки палаюча нафта не відрізала шлях до відступу. Деякі судна з пасажирами, а деякі і без них пощастило вивести до західних секторів. Не солодко було їм у розбурханому морі, але поступово судна пробивалися у напрямку до Головного острова.

Почали горіти джонки, з плавучого селища здійнявся лемент і зойк людських голосів…


Радж і Янг розлучилися з Абдулою, як тільки висадилися на Раї. Побіг Абдула повинитися перед синьйорою. А вони заглянули в дельфінарій. Устигли побачити тільки Абрахамса. Він неухильно ніс службу, годував дельфінів. Сказали йому про загибель Судзіра, і Абрахамс заойкав і заайкав: «А як же тепер дельфінарій? А як же я… ми всі?!»

До поліцейської дільниці не дійшли, почули рокотання вертольотних моторів і далеку стрілянину. Повернули в бік порту, куди бігли вже і діти, й дорослі і звідки добре було видно, що діється на рейді і аж до самого обрію. І вся катастрофа з танкером відбулася на їхніх очах…

Потім, коли очманілий натовп почав тягати їх з собою то туди, то сюди, їм ледве пощастило вхопитися один за одного, щоб не загубитися в людському вирі. Чуманіючи від криків і галасу, пробилися до восьмого сектору, де палали від підпаленої нафти рибальські джонки-хатини. Хотілося допомогти рибалкам у цьому апокаліпсисі[26] допомогти Гугу, його сім'ї. Про свій порятунок брати не думали. Приймали на руки чиїхось дітей, якісь клунки, відносили щонайвище від берега, знову пробивалися до води… Човни спалахували дедалі ближче. У димовій кіптяві люди метушилися, мов чорти. Ніхто не знав, чи все населення човнів урятувалося, ніхто нічого не міг сказати про Гугу і його сім'ю.

Потім стомлені, замурзані пленталися кільцевою дорогою на захід, куди прямували й люди. На пляж навскоси йшли перемішані з нафтою водяні вали, нафтою був залитий уже весь пісок до роздягалень і душових, і навіть будочки-роздягальні. Нафта тут ще не горіла, та лихо від неї було не менше. Славнозвісним на весь океан пляжам настав кінець.

Десь у четвертому чи п'ятому секторі зустріли Абдулу. Протовпився назустріч людському потокові з Тота на руках. Його очі перелякано обмацували кожного стрічного. Побачив Раджа і Янга — і аж собачку впустив з радощів.

— Немає ніде синьйори… А Тота в коридорі спіймав, бігав і скавучав, бігав і плакав.

— Може, встигла виїхати, — сказав Радж.

Пройшли і п'ятий і шостий сектори, тут було найбільше збіговисько людей. Тут не було диму, не дійшла сюди ще й нафта.

Посідали всі троє на бетонний парапет, який захищав дорогу від хвиль прибою. Дивилися, як котяться на берег брудні вали, дивилися ліворуч, на дельфінарій. Він ще був цілий, ще нібито існував, але здавалося, що його вже й не було.

«Що ж далі? Чим усе закінчиться?» — боляче нило в кожного серце.

Одне тільки знали хлопці: вони не туристи, утікати їм нікуди. Їхня доля зв'язана з Раєм, з архіпелагом Веселим.

І майбутнє Веселого зв'язане з ними…

Сонце було над самим заходом. Воно раз у раз ховалося за чорні, страшні клуби диму. На таке сонце і Янг уже міг дивитися без окулярів.

Сховається сонце, але настане ранок, і воно знову зійде.

І сходитиме ще не один раз…


1980–1982 рр.



Загрузка...