Кароліна намагалась не заснути, але її повіки ставали дедалі важчі, трохи боліли очі, і вона кілька разів позіхнула. Вряди-годи вона поглядала на свій будильник, і їй здавалося, що час плине дуже повільно.
«Який дивний той час! — думала дівчинка. — Коли гуляєш, він минає так швидко, що не встигнеш розгулятися, як треба йти додому, а коли нетерпляче чогось чекаєш, наприклад, кінця уроку математики або, як сьогодні, надзвичайної пригоди, він наче спиняється…»
Дівчинка на мить заплющила очі, щоб вони відпочили.
Можливо, вона задрімала. Очі її розплющились саме в ту мить, коли Адоніс тихо захрипів — так завжди бувало перед тим, як він мав видзвонювати удари; може, він був старий і трохи застуджений? А може, прочищав отак горло, щоб мати дзвінкіший голос?
Кароліна скочила з ліжка, босоніж кинулась до годинника і ледве встигла розгорнути на долонях свою гарненьку хусточку.
Адоніс повільно, співуче відбив дванадцять ударів.
Перед очима в Кароліни затанцював золотий пилок, але вона питала себе, чи це не той сонячний пилок, що ріже очі, коли хочеться спати. Бабуся тоді каже: «Кароліно, мабуть, у нас уже побував добрий гном».
Це той гном, про якого співають у дитячій пісеньці:
Старенький гном, потішний гном
Блукає, кажуть, бродить світом
І очі посипа піском
Потомленим маленьким дітям.
Гном у торбі піску набирає
І всіх малюків посипає.
А пісок шурхотить,
Мерехтить та кружляє.
Гном у торбі піску набирає
І всіх малюків посипає…
І є там такі ще слова:
Дідусю гноме, годі, йдіть, —
Моє дитя уже дрімає.
Ви краще діток тих приспіть,
Хто крутиться, не засинає.
Гном у торбі піску набирає
І всіх малюків посипає…
Тим часом годинник віддзвонив; тепер він стояв і спокійнісінько собі цокав.
Кароліна пильно подивилася на Адоніса, проте він навіть не підморгнув їй.
Дівчинка зрозуміла, що більше нічого не буде і що їй уже час лягати спати. Вона згорнула хусточку, зав’язала всі чотири кутики, поклала її під подушку, лягла і вмить заснула.
Їй снився Адоніс, золотий пилок і сад, залитий місячним сяйвом.