Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар

Стаття 9. Поняття адміністративного правопорушення

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається про­типравна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

[У частину першу статті 9 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

[У частину другу статті 9 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

У цій статті Кодексу міститься поняття адміністративного правопорушення з метою забезпечення правильного й обґрунтованого застосування заходів адміністративної відповідальності. Адміністративне правопорушення законодавець позначає ще одним терміном: «адміністративний проступок», що дає можливість зіставити поняття «проступок» і «злочин», що мають принципові, істотні розходження. Водночас і проступок, і злочин за своєю суттю є діяннями протиправними, тобто правопорушеннями.

Законодавець розкриває поняття адміністративного проступку шляхом визначення його основних характеристик. Це насамперед дія або бездіяльність, що при наявності певних ознак розглядається законом як порушення встановлених правил поведінки громадян у певних сферах громадського життя. До таких правил, наприклад, належать правила поведінки в громадських місцях, зокрема на громадському транспорті, правила дорожнього руху, правила торгівлі, санітарні, протипожежні правила, норми й правила, спрямовані на забезпечення безпеки робіт в окремих галузях промисловості, у сільському господарстві тощо. Особливе значення для всього суспільства має дотримання вимог законодавства в сфері охорони праці і здоров’я населення, охорони, використання природних ресурсів тощо. Треба зазначити, що ці правила встановлюються як законами України, так і підзаконними правовими актами (наприклад, Правила благоустрою території населеного пункту, які розробляються для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються органами місцевого самоврядування, Правила торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України та Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105 тощо). Дія або бездіяльність посадової особи або громадянина найчастіше безпосередньо пов’язана з невиконанням тих або інших правових приписань, що містяться в зазначених правилах.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправною дією (бездіяльністю), тобто діянням, забороненим законом або іншим нормативним правовим актом. Громадянин, що вчинює протиправну дію, порушує свій конституційний обов’язок, оскільки норми ч. 1 ст. 68 Конституції України встановлюють, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У свою чергу виконання цього обов’язку обумовлює необхідність дотримання всіх правил, прийнятих у встановленому законом порядку. Оцінка порушення вимог законів і підзаконних актів як протиправного діяння обумовлює необхідність застосування відповідного примусового заходу і притягнення винного у вчиненому до одного з видів юридичної відповідальності, у цьому випадку - до адміністративної відповідальності.

Закон розглядає протиправну дію (бездіяльність), вчинену певною особою, як адміністративний проступок лише в тому випадку, якщо має місце вина цієї особи, тобто якщо вчинене було здійснено навмисно або з необережності. Наявність вини є невід’ємною ознакою складу адміністративного проступку. Форми вини докладно розглянуті в ст. 10 і 11 Кодексу (див. коментар до зазначених статей).

У коментованій статті розкривається й соціальна характеристика адміністративного проступку як діяння, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. Треба при цьому враховувати, що в тексті статті знайшли відбиття не всі об’єкти протиправних посягань, до яких, зокрема, необхідно віднести і природне середовище, природні ресурси, пам’ятки історії та культури.

Адміністративне правопорушення з погляду його складу може бути проаналізоване у такий спосіб. Структура цього складу містить: 1) об’єкт правопорушення (суспільні відносини в тій чи іншій сфері, на нормальний розвиток яких посягає правопорушення); 2) об’єктивну сторону (конкретні дії, що виразилися в порушенні встановлених правил); 3) суб’єкт правопорушення - конкретна осудна фізична особа, що досягла 16-річного віку; 4) суб’єктивну сторону складу (є ставленням особи до вчиненого нею діяння, тобто вину у формі умислу або необережності). Всі перераховані ознаки визначають у сукупності склад адміністративного правопорушення (проступку).

Об’єкт адміністративного правопорушення - це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Адміністративний проступок завдає шкоди або створює загрозу п заподіяння суспільним відносинам, які і становлять об’єкт проступку. Засобами адміністративної відповідальності охороняються суспільні відносини, які регулюються нормами не лише тільки адміністративного права, а й багатьма іншими: цивільного, екологічного, трудового, фінансового тощо.

Об’єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.

Основною і обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність її виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Це може бути як дія (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях), так і бездіяльність, коли закон вимагає активних дій (ухилення свідка від явки в суд або орган попереднього слідства чи дізнання). Всі інші ознаки мають факультативний характер, тобто вони обов’язкові лише в тих випадках, коли прямо передбачені законом. Так, шкідливі наслідки і причинний зв’язок обов’язкові тільки для так званих матеріальних складів проступків, у результаті яких завжди заподіюється матеріальна шкода (наприклад, дрібне розкрадання, пошкодження телефонів-автоматів, потрава посівів тощо). Більшість адміністративних правопорушень характеризується недодержанням різних загальнообов’язкових правил, коли діяння становить склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків матеріального характеру (порушення правил охорони праці, торгівлі, дорожнього руху, митних, паспортних, санітарних тощо). Ці склади формулюються в статтях особливої частини розділу II КпАП лише вказівкою на протиправну дію чи бездіяльність («порушення правил», «невиконання правил» тощо). В деяких статтях міститься вказівка лише на шкідливі наслідки («пошкодження», «знищення», «псування» тощо), діяння розуміється саме собою.

Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов’язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діяння визнаються адміністративними правопорушеннями лише в разі вчинення їх в громадському місці, часто в КпАП називається спосіб вчинення проступку - грубе, злісне порушення, прихована передача тощо); в інших випадках вони можуть визнаватися обставинами, які пом’якшують або обтяжують відповідальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин обтяжує адміністративну відповідальність).

Окремі статті КпАП передбачають адміністративну відповідальність за незакінчені дії (ст. 188 - за спробу передачі заборонених предметів у виправно-трудові установи і ст. 209 - за приготування до контрабанди), загальної норми про стадії адміністративного правопорушення немає, що цілком виправдано.

Суб’єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов’язана із його вчиненням психічна діяльність особи. До ознак, які характеризують суб’єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.

Вина - основна і обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого адмі­ністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. Поняття цих форм вини розкривається в статтях 10 і 11 КпАП. Мотив і мета вчинення адміністративного правопорушення - факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу проступку. Під мотивом розуміється усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керувалася під час вчинення проступку. Мета - це протиправний результат, наслідок, якого прагне досягти особа вчиненням адміністративного правопорушення. Мотив і мета частіше за все до складу проступку не входять, хоча в деяких випадках лише вчинення діяння з певним мотивом або метою становить склад адміністративного правопорушення (наприклад, ст. 103і КпАП передбачає відповідальність за самовільне використання з корисливою метою електричної чи теплової енергії або газу, ст. 132 - за самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів чи інших машин, що належать організаціям, тощо). Окремі статті КпАП передбачають відповідальність за вчинення діяння в разі відсутності певної мети: ст. 44 - за незаконне придбання або зберігання наркотичних засобів без мети збуту і ст. 176 - за виготовлення або зберігання без тієї самої мети самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення або апаратів для їх виготовлення. В деяких статтях КпАП мотив і мета проступку не називаються, але маються на увазі (наприклад, дрібне розкрадання, азартні ігри, проституція завжди мають корисливі мотив і мету).

Суб’єктом адміністративного правопорушення чинний КпАП визнає фізичну осудну особу, яка досягла на момент вчинення проступку віку, з якого настає адміністративна відповідальність. Ознаки, які характеризують суб’єкта проступку, поділяють на загальні і спеціальні. Перші властиві будь-якому суб’єктові. Суб’єктом проступку може бути, по-перше, лише фізична особа, людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Необхідно зауважити, що в наш час численні штрафні санкції в адміністративному порядку застосовуються також до юридичних осіб, тобто законодавством вони вже визнаються суб’єктами адміністративної відповідальності. В нормативних актах не визначено загальних положень їх відповідальності. Дія КпАП України поширюється тільки на фізичних осіб. Тому в наш час стоїть нагальна проблема належно врегулювати підстави, заходи та процедури адміністративної відповідальності юридичних осіб. По-друге, суб’єктом адміністративного проступку може бути не будь-яка особа, а лише осудна. В законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає з визначення неосудності. В ст. 20 КпАП під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. З огляду на це можна зробити висновок, що осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, а значить і нести за них відповідальність. По-третє, суб’єктом проступку може бути особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Крім цих загальних ознак у конкретних складах, суб’єкт може характеризуватися ще й додатковими специфічними властивостями. Такі суб’єкти називаються спеціальними. До них можна віднести, наприклад, посадових осіб, водіїв, керівників, капітанів суден, батьків, військовозобов’язаних тощо.

Важливе значення для правозастосовчої практики має розмежування понять «адміністративне правопорушення» і «злочин». Стаття 11 Кримінального кодексу України визначає, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Отже, загальними ознаками адміністративного правопорушення і злочину є вина, протиправність та суспільна шкідливість. Крім того, багато спільного й в характері заходів впливу (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи, передбачені в ст. 24 КпАП як заходи адміністративного стягнення, а в ст. 51 Кримінального кодексу України - як види кримінального покарання). Однак порівняння близьких за характером діянь - адміністративних правопорушень і злочинів - чітко показує їх відмінність у ступені суспільної небезпечності, а відповідно, і різний ступінь суворості однойменних заходів впливу. Так, особлива важливість ряду об’єктів, наприклад, основ національної безпеки України, життя людини, виключає визнання посягань на них адміністративними правопорушеннями. Тому державна зрада, вбивство, тяжке тілесне ушкодження можуть вважатися лише злочинами. Посягання на інші об’єкти, наприклад, власність, громадський порядок, господарську діяльність, можуть бути як злочинами, так і адміністративними правопорушеннями. Однак у цих випадках їх правову природу визначають тяжкість шкоди, небезпечність способів, форма і ступінь вини, мотиви, мета, повторність та інші ознаки. Основним критерієм розмежування злочину та адмі­ністративного правопорушення є така юридична категорія, як суспільна небезпека. До того ж необхідно враховувати елементи суспільної небезпеки: її ступінь (обсяг), а також кількісний фактор (повторність, рецидив правопорушення). Адміністративні проступки відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки, відсутністю великої шкоди для суспільства, яку завдають йому злочини. Ця різниця проявляється у всіх ознаках протиправних діянь обох видів: об’єкті, об’єктивній стороні, суб’єкті та суб’єктивній стороні.

Різний ступінь суспільної небезпеки, спричиненої одним і тим суспільним відносинам адміністративними проступками та злочинами, можна проілюструвати порівнянням дрібного хуліганства за ст. 173 КпАП та хуліганства за ст. 296 Кримінального кодексу України. Об’єктом протиправних посягань цих правопорушень є суспільні відносини в сфері громадського порядку. Проте при вчиненні кримінально караного хуліганства спостерігається більша дезорганізація суспільних відносин, ніж при дрібному хуліганстві, оскільки в першому випадку дії правопорушника мають брутальніший харак­тер, виражають його явну неповагу до суспільства, іноді поєднуються з виключним цинізмом, з особливою зухвалістю тощо. Дрібне хуліганство виражається в нецензурній лайці, в непристойній поведінці, в образливому чіплянні до громадян у громадських місцях.

Необхідно також ураховувати, що не спричиняють адміністративної відповідальності протиправні дії, які подібні за своїми ознаками до адміністративних проступків, але не є такими. Маються на увазі дії, які відбуваються в обставинах крайньої необхідності та необхідної оборони (див. коментарі до ст. 18 і 19), а також у стані неосудності (див. коментар до ст. 20).

Стаття 10. Вчинення адміністративного правопорушення умисно

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

1. У ст. 9 КпАП йдеться, що однією з найважливіших ознак адміністративного правопорушення є вина у формі умислу або необережності. У коментованій статті розкривається поняття умислу, наявність якого необхідна у всіх випадках, коли особа притягається до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, що може бути зроблено тільки навмисно. У деяких статтях Особливої частини Кодексу прямо вказується на форму вини у вигляді умислу. Це такі склади адміністративних правопорушень, як навмисне знищення документів, пов’язаних з укладанням чи виконанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання, на підставі яких були отримані дозволи, висновки чи міжнародні імпортні сертифікати, до закінчення строку їх зберігання, передбаченого законом (ст. 212-4), умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця (ст. 164-3), вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого (ст 173-2), умисне псування паспорта (ст. 198), умисне псування обліково-військових документів (ст. 211). Однак у більшості випадків висновок про суб’єктивну сторону складу правопорушення можна зробити лише на основі аналізу всіх ознак, наведених у відповідній статті Особливої частини. Про навмисну вину може свідчити характер здійснення вини, наприклад, жорстоке поводження з тваринами, їх мордування або вчинення інших дій, що призвели до їх мучення, каліцтва чи загибелі (ст. 89), відмова від надання за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством (ст. 91-4), обман покупця чи замовника (ст 155-2), відмова працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам- споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів (ст. 156-1) тощо. У складах адміністративних правопорушень, які можуть бути зроблені як умисно, так з необережності, наявність навмисної вини може служити підставою для накладення на винного більш суворого стягнення.

2. Зміст вини у формі умислу залежить від того, як адміністративне правопорушення сконструйоване в законодавстві. Всі склади адміністративних проступків як і злочинів можна умовно розділити на формальні й матеріальні. Для наявності перших (в адміністративному праві їх переважна більшість) достатньо вчинення зазначеної в законодавстві дії або бездіяльності, незалежно від того, які в результаті цього наступили наслідки. До таких адміністративних правопорушень належить, наприклад, торгівля в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під’їздах, скверах та в інших невстановлених місцях (ст. 160). Матеріальні склади правопорушень, на відміну від формальних, передбачають як обов’язкову ознаку не тільки дію або бездіяльність, але також наслідок і причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і шкідливим наслідком, що наступив у результаті такої дії (бездіяльності). Таким правопорушенням є, наприклад, недодержання стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції (ст. 170). Наслідками тут виступають зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції.

3. У формальних складах адміністративних правопорушень вина у формі умислу полягає в усвідомленні особою протиправного характеру вчиненої дії або бездіяльності, тобто їх незаконності. Наприклад, до відповідальності за незаконне перевезення іноземців та осіб без громадянства територією України (ст. 206-1) особа може бути притягнута, якщо вона усвідомлювала незаконний характер своїх дій. В окремих статтях Особливої частини КпАП міститься застереження від здійснення протиправних дій, ніби нагадування про необхідність строго дотримуватися вимог відповідних правил і інструкцій. Це, наприклад, здійснення незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах (ст. 212-6), незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст 44), незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст 65). Не потрібно, щоб порушник точно знав, коли і яким органом здійснення тих чи інших дій заборонено. Так само не обов’язкове знання того, яке стягнення може бути накладене за правопорушення. У переважній більшості випадків питання про усвідомлення протиправності вчиненої навмисної дії не встає, оскільки звичайно йдеться про очевидно неприпустимі дії, про протиправність яких широко інформоване населення.

4. У матеріальних складах адміністративних правопорушень навмисна вина, крім усвідомлення протиправності вчиненої дії або бездіяльності, передбачає також ставлення порушника до шкідливих наслідків, що наступили. Особа передбачає ці наслідки й бажає або свідомо допускає їх настання. Можна сказати, що передбачення наслідків виражає інтелектуальний момент наміру, а бажання або допущення настання шкідливих наслідків - вольовий. Залежно від вольового моменту розрізняють прямий намір, коли особа бажає настання наслідків, і непрямий, коли вона лише свідомо допускає їх настання. Як передбаченням, так і бажанням або допущенням повинні охоплюватися ті наслідки, які входять до складу конкретного адміністративного правопорушення, за здійснення якого особа притягається до адміністративної відповідальності. Під час вчинення дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати особа усвідомлює, що вона незаконно безоплатно, з корисливою метою заволодіває чужим майном у невеликих розмірах, передбачає, що в результаті цього буде заподіяний певний збиток юридичній чи фізичній особі, і бажає цього.

Стаття 11. Вчинення адміністративного правопорушення з необережності

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

1. У коментованій статті розкривається зміст необережної вини. Відповідності зі ст. 11 Кодексу необережна вина, як і навмисна, є однією з найважливіших ознак адміністративного правопорушення. Протиправна дія, вчинена з необережності, є менш серйозним правопорушенням порівняно з такою самою дією, зробленою навмисне. У тих випадках, коли в самій нормі таке розмежування не проводиться, але вона допускає обидві форми вини, вчинення дій або бездіяльності з необережності може служити підставою для накладення менш суворого стягнення в межах, передбачених відповідною статтею КпАП. Наприклад, у ч. 1 ст. 211 сформульований такий склад правопорушення: «Умисне зіпсуття або недбале зберігання військовозобов’язаними і призовниками обліково-військових документів (військових квитків і посвідчень про приписку до призовних дільниць), яке спричинило їх втрату». Умисне псування як навмисна вина заслуговує більш суворого стягнення. Із усього цього випливає, що як для рішення питання про відповідальність порушника, так і для визначення йому стягнення повинно бути точно встановлено, діяв він навмисне або з необережності.

2. У коментованій статті необережна вина визначається стосовно матеріальних складів адміністративних правопорушень і пов’язується виключно ставленням порушника до наслідків своєї дії. Прямих вказівок про те, у чому необережна вина виражається стосовно формального складу, що вважається закінченим, незалежно від шкідливих наслідків, що наступили, стаття не містить. Однак зі змісту статті й зіставлення її з попередньою, яка розглядає питання вчинення адміністративного правопорушення умисно, можна зробити висновок, що у формальних складах необережна вина полягає в тому, що, вчинюючи ту чи іншу дію, особа, як правило, не усвідомлює її протиправності, хоча повинна й могла її усвідомлювати. Висновок про те, що особа повинна була й могла усвідомлювати протиправність своєї дії (бездіяльності) й караність останньої в адміністративному порядку, може бути зроблений з урахуванням конкретних обставин справи й суб’єктивних можливостей порушника.

3. Існують дві форми необережної вини: самовпевненість і недбалість.

Інтелектуальний момент самовпевненості характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно шкідливих наслідків свого діяння, а вольовий момент полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків. Формулювання «легковажно розраховувала на їх відвернення» полягає в тому, що при самовпевненості особа розраховує на цілком реальні, певні обставини, які за своїми властивостями, зв’язками мають здатність відвернути настання наслідків. Це її власні, особисті якості (спритність, вмілість, досвідченість, майстерність), дії інших осіб, фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сил природи тощо. Формулювання «повинна була їх передбачити» - це об’єктивний критерій, з яким пов’язується обов’язок особи передбачати настання шкідливих наслідків своїх дій. Такий обов’язок на особу покладають: закон, службовий стан, фах (професія - лікар, вихователь, водій), прийнятий особою на себе обов’язок за угодою, дорученням; правила суспільного співжиття, вчинені особою угоди, за якими вона зобов’язалась відвернути чи не допустити настання певної шкоди. Прикладом самовпевненості є в’їзд водіїв на залізничний переїзд на заборонений сигнал світлофора або жест регулювальника чи чергового по переїзду, при закритому шлагбаумі або коли до переїзду наближається поїзд (ч. 3 ст. 123). Водій розраховує при цьому встигнути переїхати залізничний переїзд або своєчасно загальмувати, але не встигає цього зробити і створює аварійну обстановку або пошкоджує транспортні засоби, вантажі, шляхи, шляхові та інші споруди.

4. Недбалість відрізняється від самовпевненості тим, що особа не передбачає настання шкідливих наслідків. Інтелектуальний момент недбалості полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Вольовий момент недбалості вказує на реальну можливість винного передбачити шкідливі наслідки своєї поведінки, але незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання таким наслідкам. Найчастіше це пов’язане з тим, що порушник не замислюється над тим, до чого може призвести вчинена ним дія. Для з’ясування питання, чи повинна була передбачати шкідливі наслідки своєї дії або бездіяльності, необхідно встановити об’єктивні умови, в яких вона перебувала. Обов’язок передбачення шкідливих наслідків може бути обумовлений характером виконуваних особою службових обов’язків, вимогами правил гуртожитку тощо. У тих випадках, коли встановлено, що особа не повинна була передбачати наслідки, що настали, питання про її адміністративну відповідальність відпадає й немає потреби в з’ясуванні, чи могла вона передбачити ці наслідки. Якщо особа повинна була передбачити настання шкідливих наслідків, потрібно з’ясувати, чи могла вона це зробити. Правильний висновок про це можна зробити з огляду на конкретні індивідуальні особливості особистості порушника, життєвий досвід, освіту, професію, стаж роботи, навички, стан здоров’я, психіки, обстановку, в якій особа діяла тощо.

5. Від необережної вини потрібно відрізняти невинне заподіяння шкоди, так званий казус або випадок, при якому особа не несе відповідальності. Для останнього характерно, що особа не повинна була й не могла передбачати шкідливі наслідки, що наступили в результаті вчиненої дії. З невинним заподіянням шкоди - «випадком» іноді доводиться зустрічатися при розгляді справ про адміністративні правопорушення на транспорті.

Стаття 12. Вік, після досягнення якого настає адміністра­тивна відповідальність

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

1. Досягнення встановленого законом віку - одна із загальних умов притягнення особи до адміністративної відповідальності. Під віком людини розуміють певний період її розвитку, якісно своєрідний ступінь формування її особистості. Певний рівень свідомості та соціального розвитку формується з досягненням віку, коли під впливом сім’ї, школи, соціального оточення підліток розуміє, що є добром і що є злом, у яких випадках його дії можуть заподіяти шкоди іншим людям і суспільству. Достатній рівень свідомості дає змогу пред’являти до неповнолітнього вимоги узгоджувати свою поведінку з правилами, встановленими у суспільстві.

Розглядаючи питання про вік, після якого настає адміністративна відповідальність, необхідно зупинитися на тому, що є критерієм розмежування, відмінності загальних обов’язків людини взагалі та осіб, що не досягли повноліття, зокрема, яка ступінь їх участі в правових відносинах. Остання визначається наявністю в особи правосуб’єктності, - передбаченої нормами правоздатності (можливості), бути учасником правовідносин. У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб’єктності.

В основі визначення природи правосуб’єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать два критерії: вікова характеристика (певний вік); зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів.

До складу правосуб’єктності фізичної особи входять правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. Правоздатність - це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб’єктивні юридичні права і виконувати суб’єктивні юридичні обов’язки. Відповідно до ст. 25 Цивільного кодексу України, вона виникає у момент народження фізичної особи. Це означає, що ще до народження людини суспільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття цих прав людиною. Правоздатність - не кількісне вираження прав суб’єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб’єктивних прав. Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін. Зміст правоздатності складають права та обов’язки, які можуть належати суб’єкту права.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб’єктивні юридичні права, обов’язки і нести відповідальність. Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з’являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку. Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття.

Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім цивільного (і частково сімейного) права, де недієздатна людина може бути суб’єктом конкретних правовідносин. У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності: повна дієздатність настає з 18 років, неповна (відносна) дієздатність: 14-18 років, часткова цивільна дієздатність (право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом) - у фізичних осіб, що не досягли 14 років. Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, зокрема, за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування - за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди - за рішенням суду.

Фізичні особи як суб’єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність є невід’ємним елементом правосуб’єктності. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства. Так, відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (ст. 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. 3 статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст. 113), бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжку (ст. 185, ч. 1 статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. 3 статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 статей 194, 347, 352, 378, ч. 2 та 3 ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289), хуліганство (ст. 296). Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільно небезпечні діяння, не зазначене у наведеному переліку, не можуть бути суб’єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

Трудове законодавство не виключає притягнення до матеріальної відповідальності неповнолітніх працівників. Вони не можуть нести тільки повну матеріальну відповідальність на підставі договору про індивідуальну або колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Але слід мати на увазі, що суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою (ст. 137 КЗпП).

Відповідно до ст. 1179 Цивільного кодексу України неповнолітня особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Отже, законодавець, встановлюючи засади юридичної відповідальності неповнолітніх, керується здатністю осіб, яким виповнилося 16 років, усвідомлювати суспільну шкідливість своїх дій та нести за них відповідальність.

Відповідно до коментованої статті адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку. Однак правовий статус осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, деякою мірою відрізняється від правового статусу повнолітніх правопорушників (див. коментар до статей 13, 24-1). Іншою ознакою особи, яка може бути суб’єктом адміністративного проступку, є її осудність, тобто особа під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності могла усвідомлювати свої дії або керувати ними (коментар до статей 17, 20 КпАП).

Стаття 13. Відповідальність неповнолітніх

До осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 241 цього Кодексу.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121-127, частинами першою і другою статті 130, частиною другою статті 156, статтями 173, 174, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 241 цього Кодексу.

[Частину другу статті 13 доповнено згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005р.]

[У статтю 13 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p.; Законами України № 244/94-ВР від 15.11.94 p., № 64/95-ВР від 15.02.95 p.]

1. Правовий статус неповнолітніх в Україні визначається Конституцією України, ст. 52 якої проголошує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Крім того, правове становище неповнолітніх в Україні визначається Сімейним кодексом України, законами України «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» та низкою інших правових актів.

2. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» неповнолітні - це громадяни віком до 18 років. Необхідно відзначити, що Законом України від 07.02.2007 p. № 609-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх» було внесено зміни до низки законів України, відповідно до яких термін «неповнолітні» було замінено на термін «діти». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Так, відповідно до ст.ст. 34, 35 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання, має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається. Таким чином, поняття «діти» та «неповнолітні» не є тотожними за своїм змістом - категорія «неповнолітні», яка базується виключно на віковому критерії, включає до себе як осіб віком до 18 років, що не мають повної цивільної дієздатності, так і тих, що її набули за визначених цивільним законодавством умов.

3. Стаття 1 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» покладає здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей на: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім’ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я; спеціальні виховні установи Державного департаменту України з питань виконання покарань; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка). У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни. Діяльність органів і служб у справах дітей та спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей здійснюється на принципах: законності; застосування переважно методів виховання і переконання, що передбачають вжиття примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу на поведінку дітей; гласності, тобто систематичного інформування про стан справ щодо захисту прав дітей, правопорушень серед дітей, роботу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім’ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей, спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей у відкритій державній статистиці, засобах масової інформації; збереження таємниці про дітей, які вчинили правопорушення і до яких застосовувалися заходи індивідуальної профілактики; неприпустимості приниження честі і гідності дітей, жорстокого поводження з ними.

4. На відміну від кримінального законодавства, що допускає притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили деякі види злочинів вже з 14 років, адміністративне право містить універсальне правило: адміністративній відповідальності підлягають лише особи, що досягли 16-річного віку, до того ж, які досягли його до моменту вчинення адміністративного правопорушення, а не на момент розгляду справи або до початку виконання постанови у справі. Передбачається, що саме при досягненні 16-річного віку молоді люди здатні повною мірою усвідомлювати, що таке адміністративне правопорушення, розуміти неприпустимість його вчинення і тому нести за нього особисту відповідальність. Оскільки досягнення соціальної і психофізіологічної зрілості передбачає настання ряду правових наслідків, таке чітке відмежування неповнолітніх від малолітніх, з одного боку, і повнолітніх, - з іншого, абсолютно необхідне. Не будь цієї твердої межі, органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, були б змушені в кожному окремому випадку самостійно оцінювати зрілість підлітка, що призвело б до неприпустимий суб’єктивізму.

5. Передбачаючи відповідальність громадян за адміністративні правопорушення з 16 років, КпАП закріплює ряд додаткових гарантій для них. Так, до неповнолітнього не може застосовуватися адміністративний арешт (ст. 32 КпАП); вчинення правопорушення неповнолітнім є пом’якшувальною обставиною (ст. 34 КпАП); втягнення неповнолітнього в правопорушення є обставиною, що обтяжує відповідальність (ст. 35 КпАП). Закон також встановлює процесуальні гарантії прав неповнолітніх, спрямовані на встановлення істини, перевиховання порушника і профілактику правопорушень.

6. У ряді випадків адміністративна відповідальність настає і за вчинення протиправних діянь підлітками, що не досягли 16 років, щоправда, у цьому випадку відповідальність покладається на їхніх батьків (ст. 184 КпАП).

7. Оскільки вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має правове значення, органи адміністративної юрисдикції суди повинні вживати заходів щодо встановлення віку неповнолітнього - дати його народження. У разі притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності його вік встановлюють відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження). Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з 0 годин наступної доби.

Стаття 14. Відповідальність посадових осіб

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків.

1. У КпАП не міститься визначення поняття «посадова особа», що обумовлює необхідність звернення до інших правових актів, у яких тлумачиться дана дефініція. Частина 2 ст. 19 Конституції України проголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України, однак визначення посадової особи в тексті Основного Закону немає. Стаття 2 Закону України «Про державну службу» містить визначення понять «посада» та «посадова особа». Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Однак необхідно зазначити, що, по-перше, ці положення поширюються лише на систему державної служби, а, по-друге, зазначений Закон не містить тлумачення понять організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Стаття 89 Господарського кодексу України визначає, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонено рішенням суду. При цьому посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства. З огляду на ці положення у правовому регулюванні статусу посадової особи містяться значні прогалини, які потребують прийняття відповідних змін до законодавчих актів.

2. Поряд з поняттям «посадова особа» в законодавстві вживається поняття «службова особа». Відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форм власності посади, пов’язані з використанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями. Пленум Верховного Суду України в п. 2 своєї постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р. № 5 пояснив, що до представників влади належать, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Організаційно-розпорядчі обов’язки - це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо). Адміністративно-господарські обов’язки - це обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо. Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою. Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронець, тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки. Службовими особами можуть визнаватись як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства.

3. З огляду на це порівняння визначень «посадова особа» та «службова особа», принципової відмінності між ними не існує, тому їх можна вважати синонімічними. Однак Кримінальний кодекс України та постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» передбачають більш універсальний підхід до визначення та класифікації посадових осіб, без конкретизації форми власності, тоді як Закон України «Про державну службу» та Господарський кодекс України дають визначення посадової особи у вузькому тлумаченні відповідно до специфіки діяльності системи державної служби та господарських товариств.

4. До посадових осіб за адміністративні правопорушення застосовуються більш суворі штрафні санкції порівняно з громадянами. Це й зрозуміло, адже ці особи наділені правом здійснювати юридичні дії владного характеру. Слід однак зазначити, що вони підлягають адміністративній відповідальності за недодержання лише тих правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов’язків. До того ж безпосереднім порушником може бути не сама посадова особа, а інші, зокрема, підлеглі їй особи. Інакше кажучи, вона відповідає не стільки за порушення певних правил власними діями, скільки за нерозпорядливість. Зазвичай забезпечення виконання певних правил (наприклад, щодо охорони праці, здоров’я населення, санітарно- гігієнічних, природоохоронних тощо) входить до кола службових обов’язків всього ієрархічного ланцюжка посадових осіб підприємств та організацій. Це означає, що до адміністративної відповідальності за їх недодержання одночасно може бути притягнуто декілька посадових осіб, зрозуміло, з урахуванням характеру і ступеня вини кожної з них.

5. Адміністративне правопорушення, вчинене посадовою особою, водночас є і дисциплінарним проступком, оскільки неналежно виконуються службові обов’язки. Тому не виключається притягнення її до двох видів юридичної відповідальності - адміністративної і дисциплінарної, однак це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи.

6. Нарешті посадові особи можуть нести адміністративну відповідальність і як звичайні громадяни, якщо порушення ними встановлених правил не пов’язане з виконанням службових обов’язків. Наприклад, при накладенні адміністративного стягнення за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції чи його образу службовий стан особи до уваги не береться.

Стаття 15. Відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов’язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за .дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано виправні роботи і адміністративний арешт.

[Частину першу статті 15 доповнено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

[Частину першу статті 15 доповнено згідно із Законом України № 1080-XIV від 21.09.99 p.]

[У частині першій статті 15 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину першу статті 15 доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

[Частину першу статті 15 доповнено згідно із Законом України № 1703-IV від 1105.2004 р.]

Інші, крім зазначених у частині першій цієї статті, особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках - адміністративну відповідальність на загальних підставах.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, можуть замість накладених стягнень передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До зазначених осіб як захід адміністративного стягнення застосовується попередження.

[Статтю 15 доповнено частиною четвертою згідно із Законом України № 557-XІV від 24.03.99 p.]

[У статтю 15 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-XІІ від 29.07.91 p.; Законами України № 3785-XII від 23.12.93 p., № 358/95-ВР від 05.10.95 p.]

У разі вчинення військовослужбовцем або особою рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ адміністративного проступку за загальним правилом передбачається заміна одного виду юридичної відповідальності на інший, що в літературі одержало назву субститутної відповідальності. Доцільність заміни адміністративної відповідальності дисциплінарною в цьому випадку пояснюється особливостями служби в Збройних силах або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях та органах внутрішніх справ, особливим правовим статусом їх працівників, а отже і специфікою юридичної відповідальності за порушення правових норм, які охороняються адміністративними санкціями.

Інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну (наприклад, судді, працівники прокуратури), у випадках, передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних проступків дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках - адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Нині в Україні діють такі дисциплінарні статути. По-перше, Дисциплінарний статут Збройних сил України, дія якого поширюється на усіх військовослужбовців Збройних сил України незалежно від військових звань та службового становища, громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу. Дія Дисциплінарного статуту Збройних сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська цивільної оборони України та інші військові формування, створені відповідно до законів України. По-друге, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ Української РСР, (який, незважаючи на застарілість назви та багатьох положень, досі не зазнав відповідного редагування), дія якого поширюється на всіх осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, а також посадових та службових осіб податкової міліції. По-третє, Дисциплінарний статут прокуратури України, дія якого поширюється на прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини. По-четверте, Дисциплінарний статут митної служби України, дія якого поширюється на посадових осіб митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання, зокрема, керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій. По-п’яте, Статут про дисципліну працівників спеціальних воєнізованих) аварійно-рятувальних служб, дія якого поширюється на працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб незалежно від відомчої підпорядкованості.

На жаль, ні в КпАП, ні в дисциплінарних статутах не визначено механізм заміни зазначених видів відповідальності одного одним, хоча він має певні особливості і потребує чіткого врегулювання.

Стаття 16. Відповідальність іноземців і осіб без громадянства

Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

[Статтю 16 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, визначається статтями 26, 33 Конституції України, відповідно до яких іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. У розвиток означених конституційних положень прийнято закони України «Про правовий статус іноземців», «Про біженців», «Про державний кордон України», Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074, Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання» від 15.06.2001 р. № 45/2001 та низкою інших нормативно-правових актів.

2. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не є громадянином України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства, не вважає своїм громадянином. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства зобов’язані поважати та дотримуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України. Іноземці та особи без громадянства можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

3. У судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах. За порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України. Іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в’їзду в Україну строком до п’яти років. Строки заборони подальшого в’їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення. Механізм видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України регламентується Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та іншими правовими актами.

Стаття 17. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

1. Розмежування правомірної й протиправної поведінки не завжди можливо провести чітко, тому досить часто виникають колізії інтересів людини, суспільства й Держави. Обумовлюються такі ситуації тим, що громадяни іноді змушені робити діяння, які є правомірним заподіянням шкоди інтересам, охоронюваним законом. Можливі ситуації, коли окремі, однакові зі своїх об’єктивних ознак, дії збігаються із зовнішніми ознаками передбаченого законом складу адміністративного правопорушення. Однак за наявності певних обставин (залежно від обстановки, мотивів, мети тощо), такі дії не є правопорушеннями. Подібні обставини, що виключають протиправність діяння, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. Схожі дії людини залежно від об’єктивних (місця, часу, обстановки) і суб’єктивних (мотив, ціль) причин, які їх детермінували, а також інших конкретних обставин суспільством і законодавством можуть оцінюватися потрійно: суспільно шкідливі й протиправні, суспільно корисні й правомірні, нейтральні. Саме останні два види діянь і складають обставини, що виключають наявність у діях (бездіяльності) ознак адміністративного правопорушення. Поділ таких діянь, за зовнішніми своїми ознаками схожих зі складами конкретних адміністративних правопорушень, на два види проводиться залежно від їх корисності для суспільства й трактування законодавством. Для того ж, щоб визначити, чим вони відрізняються від інших різновидів діянь, необхідно встановити ознаку (критерій), що їх поєднує. Такою загальною ознакою й основним критерієм віднесення яких-небудь діянь до обставин, що виключають наявність у діянні ознак адміністративного правопорушення, є правомірність (відсутність протиріччя чинному законодавству) дій при їх здійсненні. Дану групу обставин можна охарактеризувати як правомірні й суспільно корисні або нейтральні для суспільства й законодавства. Інакше кажучи, як суспільно корисні, так і суспільно нейтральні діяння не суперечать правовим нормам. КпАП відносить до них крайню необхідність та необхідну оборону (див. коментар до статей 19, 20), які виключають адміністративну відповідальність. Вчиненою в стані крайньої необхідності визнається дія, спрямована на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності чи іншим об’єктам, що охороняються законом, якщо ця небезпека за цих обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправних, засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Наприклад, в стані крайньої необхідності, може бути вчинено порушення правил дорожнього руху водієм, який доставляє травмовану людину в лікарню. На відміну від крайньої необхідності, при необхідній обороні шкода заподіюється не сторонньому об’єктові, що охороняється законом, а особі, яка посягає на нього. Захист повинен відповідати характерові та суспільній шкідливості посягання. Слід зазначити, що адміністративне правопорушення в стані необхідної оборони може бути вчинено дуже рідко. Закріплення у законодавстві норми про необхідну оборону швидше наголошує на активній ролі громадян у боротьбі з правопорушеннями, зміцненням правопорядку. Вчиненою в стані крайньої необхідності визнається дія, спрямована на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності чи іншим об’єктам, що охороняються законом, якщо ця небезпека за таких обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправних, засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Наприклад, у стані крайньої необхідності, може бути вчинено порушення правил дорожнього руху водієм, який доставляє травмовану людину в лікарню. На відміну від крайньої необхідності, при необхідній обороні шкода заподіюється не сторонньому об’єктові, що охороняється законом, а особі, яка посягає на нього. При цьому захист повинен відповідати характерові та суспільній шкідливості посягання. Варто зазначити, що адміністративне правопорушення у стані необхідної оборони може бути вчинено дуже рідко. Закріпленням у законодавстві норми про необхідну оборону скоріш підкреслюється активна роль громадян у боротьбі з правопорушеннями, зміцненні правопорядку.

2. Іншою обставиною, яка виключає адміністративну відповідальність, у коментованій статі названо стан неосудності. Розмежуванням між необхідною обороною та крайньою необхідністю з одного боку і неосудністю - з іншого є наявність у діянні ознак адміністративного правопорушення. Якщо вчинення дій у стані крайньої необхідності та необхідної оборони виключає можливість кваліфікації таких дій, як адміністративне правопорушення, то неосудність має своїми наслідками лише звільнення від адміністративної відповідальності (див. коментар до ст. 20).

Стаття 18. Крайня необхідність

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

[У статтю 18 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. Відповідно до положень коментованої статі у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Схожа норма міститься у Кримінальному кодексі України, відповідно до ч. 1 ст. 39 якого не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Так саме і в адміністративному праві не є адміністративним правопорушенням заподіяння шкоди охоронюваним законом про адміністративні правопорушення інтересам у стані крайньої необхідності.

2. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

3. Об’єктами захисту від небезпеки є державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління.

4. У коментованій статті розкривається зміст крайньої необхідності й визначаються умови, за яких дії особи в цьому стані не є адміністративним правопорушенням. У разі крайньої необхідності відбувається зіткнення двох інтересів: загроза заподіяння шкоди одним охоронюваним законом інтересам усувається шляхом заподіяння шкоди, хоча й меншої, іншим.

5. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза зазначеним охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Джерелами загрозливої небезпеки у разі крайньої необхідності, зокрема можуть бути стихійні явища - повені, пожежі, землетруси тощо, дикі або домашні тварини, наприклад під час їхнього нападу на людину; джерела підвищеної небезпеки, наприклад несправна автомашина; людина, що заподіює або загрожує завдати шкоди охоронюваним законом інтересам.

6. Коментована стаття передбачає, що небезпека за таких обставин не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов’язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Це - одне з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов’язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається (у цьому, до речі, проявляється одне з істотних відмінностей крайньої необхідності від необхідної оборони).

Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об’єктивний, так і суб’єктивний критерії, проте визначальним має бути об’єктивний критерій.

У законі немає вказівки на те, щоб заподіювана шкода була найменшою з усіх можливих, ця шкода лише повинна бути менш значною порівняно із відверненою.

7. Дії особи, що усуває загрозу зазначеним охоронюваним законом інтересам, формально утворюють склад одного або декількох правопорушень, передбачених відповідними статтями КпАП або іншого закону, що встановлює адміністративну відповідальність за адміністративні правопорушення. Наприклад, розбивання віконного скла автобусу для забезпечення евакуації пасажирів під час пожежі формально утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КпАП, яка встановлює відповідальність за пошкодження внутрішнього обладнання та стекол автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв. Проїзд на заборонний сигнал світлофора, який здійснено з метою уникнути зіткнення з пішоходом, що порушує правила дорожнього руху, формально утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 КпАП. Для ліквідації пожежі може виникнути необхідність у псуванні або забрудненні сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КпАП), порушення правил водокористування (ст. 60 КпАП), незаконній порубці, пошкодженні та знищенні лісових культур та молодняка (ст. 65 КпАП) тощо. Оскільки зазначені дії вчиненні для усунення небезпеки, яка загрожує охоронюваним законом інтересам, ця небезпека не може бути усунута іншими засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена, ці дії не можуть вважатися адміністративними правопорушеннями.

Стаття 19. Необхідна оборона

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

[У частину першу статті 19 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

1. Конституція України у ч. 2 ст. 27 проголошує, що кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Отже, право на оборону визнано Основним Законом одним із фундаментальних прав людини. Положення ст. 19 КпАП є розвитком та конкретизацією конституційних приписів.

2. Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. У випадку з’ясування наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання. При вирішення питання про віднесення певних дій до необхідної оборони потрібно з’ясувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній ситуації для негайного відвернення чи припинення посягання.

3. Суспільно небезпечне посягання на законні права, інтереси, життя і здоров’я людини, суспільні інтереси чи інтереси держави може викликати в особи, яка захищається, сильне душевне хвилювання. Якщо в такому стані вона не могла оцінювати відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, її дії слід розцінювати як необхідну оборону.

4. Правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

5. Якщо у разі необхідній обороні випадково заподіяно шкоду не причетній до нападу особі, відповідальність може настати залежно від наслідків за заподіяння шкоди через необережність.

6. Згідно з ч. 2 коментованої статті перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання. Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, слід враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров’я) та інші обставини.

7. Потрібно мати на увазі, що представники влади, працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовці не підлягають кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну під час виконання службових обов’язків щодо запобігання суспільно небезпечним посяганням і затриманню правопорушників, якщо вони не допустили перевищення заходів, необхідних для правомірного затримання злочинця.

Стаття 20. Неосудність

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

1. Необхідною умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у особи, що вчинила адміністративне правопорушення. Особи, що страждають психічними розладами й у силу цього не здатні усвідомлювати характер вчинених ними дій або оцінювати їх соціальне значення, а також не здатні керувати своїми діями через поразку вольової сфери психіки, не можуть діяти умисно або необережно, тобто виявити вину в адміністративно-правовому змісті.

2. Осудність - це психічний стан людини, який передбачає, що під час вчинення злочину людина може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В Україні Діє презумпція психічного здоров’я, відповідно до якої кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством. Психічні розлади - це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті; тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати навколишню дійсність, свій психічний стан і поведінку. Отже, психічнохворий (душевнохворий) - людина, яка страждає від психічного розладу.

Це узагальнена назва розладів психічної діяльності людини; вона й з’ясовується у законодавстві як медико-біологічний критерій неосудності.

3. Осудність є обов’язковою ознакою суб’єкта адміністративного правопорушення. Між осудністю й виною є тісний взаємозв’язок. Осудність, як і вина, - невід’ємний елемент складу адміністративного правопорушення. Осудність - ознака складу адміністративного правопорушення, що характеризує його суб’єкт; вина - ознака складу, який характеризує суб’єктивну сторону. Осудність, як і вина, характеризується певними ознаками: інтелектуальними й вольовими. Вольова ознака юридичного критерію неосудності - нездатність особи під час вчинення адміністративного правопорушення керувати своїми діями (бездіяльністю) - означає нездатність людини діяти з своєї волі, відповідно до своїх уявлень, переконань, нездатність утриматися від імпульсивних, мимовільних й інших подібних діянь. Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності означає нездатність особи під час адміністративного правопорушення усвідомлювати фактичний характер і суспільну шкідливість вчинюваних діянь (бездіяльності) та їх наслідків.

4. Якщо під час провадження адміністративних справ виникає питання з приводу психічного стану особи, за відповідним рішенням суду призначається судово-психіатрична експертиза, яка проводиться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів. Зазначені заклади охорони здоров’я виконують функції судово-експертних установ або підрозділів.

5. Проведення судово-психіатричних експертиз в експертних установах (підрозділах); обов’язки, права та відповідальність експерта; організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються законами України «Про судову експертизу», «Про психіатричну допомогу», Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним кодексами, КпАП, а також Порядком проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 жовтня 2001 р. № 397.

6. Експертизу в експертній установі (підрозділі) виконує лікар - судово- психіатричний експерт (далі - експерт) одноособово або у складі амбулаторних (стаціонарних) судово-психіатричних експертних комісій (далі - комісія). Посади експертів та голів комісій встановлюються згідно з чинними нормативними документами Міністерства охорони здоров’я. Склад комісій затверджується наказом керівника експертної установи (підрозділу). Експертиза може проводитись амбулаторно (зокрема, посмертно), стаціонарно, у судовому засіданні. Предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, яким призначено експертизу, в конкретні проміжки часу і щодо певних обставин, що становлять інтерес для органів слідства та суду. Експертизи мають призначатися відповідно до зони, яка обслуговується певною експертною установою (підрозділом). У разі повторної експертизи або неможливості чи недоцільності проведення експертизи в експертній установі (підрозділі) за зоною обслуговування особа або орган, які призначають експертизу, вказавши відповідні мотиви, можуть доручити її виконання експертам іншої експертної установи (підрозділу). Роботу експертної установи (підрозділу) контролює Міністерство охорони здоров’я України, МОЗ Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров’я обласних, Севастопольської міської державних адміністрацій та Головне управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації. Науково-методичне забезпечення здійснюється Міністерством охорони здоров’я через Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ.

7. У разі вчинення особою у стані неосудності адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю (ст. 247 КпАП). Заходи адміністративного стягнення або громадського впливу щодо неосудних застосовуватися не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають.

Стаття 21. Передача матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу

[У статті 21 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

[Частину другу статті 21 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Про заходи громадського впливу, застосовані до осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 51, частиною першою статті 129, частинами першою і другою статті 130, статтями 156, 173, 176, 177, 178 -180 цього Кодексу, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган або громадська організація повинні не пізніш як у десятиденний строк з дня одержання матеріалів повідомити орган (посадову особу), який надіслав матеріали.

[У частину третю статті 21 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 21 внесено зміни та доповнення згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 1117-ХІ від 16.10.85 р., № 2444-ХІ від 27.06.86 p., № 4134-ХІ від 12.06.87 p., № 4135-ХІ від 12.06.87 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p.; Законами України № 3890-ХІІ від 28.01.94p., № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

1. Положення коментованої статті відображують принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для порушника, меті адміністративної відповідальності. Він передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей порушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом’якшення і навіть відмови від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом.

2. Реалізація принципу індивідуалізації адміністративної відповідальності тісно пов’язана із інститутом звільнення від неї. Адміністративна відповідальність має подвійну мету - захист правопорядку і виховання громадян у дусі поваги до закону та правил співжиття. Зазначену мету можна конкретизувати через дві основні функції адміністративної відповідальності. Перша з них, репресивно-каральна (або «штрафна»), полягає в тому, що адміністративна відповідальність є, по-перше, актом відплати держави Щодо правопорушника, а, по-друге, засобом, який попереджає нові правопорушення. Друга функція, запобіжно-виховна, тісно пов’язана з попередньою. Вона покликана забезпечити формування в адресатів адміністративно-правових норм мотивів, які б спонукали їх дотримуватись вимог законів, поважати права і законні інтереси інших осіб.

3. КпАП передбачає можливість звільнення від адміністративної відповідальності на двох рівнях. Перш за все, певні категорії осіб звільнив від цієї відповідальності сам законодавець. Маються на увазі випадки відповідальності за адміністративні правопорушення неповнолітніх та осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. До перших, відповідно до ст. 13 КпАП, за більшість проступків застосовуються не адміністративні стягнення, а заходи впливу виховного характеру. Військовослужбовці, призвані на збори, військовозобов’язані, працівники органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні проступки (за деякими винятками) за дисциплінарними статутами, тобто дисциплінарну відповідальність (ст. 15 КпАП). У другому випадку звільнення від адміністративної відповідальності здійснюється на рівні реалізації правових норм, тобто тут рішення приймається правозастосовником. Таких видів звільнення чинний КпАП передбачає чотири. Передусім, це звільнення від адміністративної відповідальності відповідно до положень коментованої статті, а також ст. 22 - з передачею матеріалів на розгляд громадськості або із оголошенням усного зауваження. Крім того, це звільнення від адміністративної відповідальності неповнолітніх віком від 16-ти до 18-ти років із застосуванням до них заходів виховного впливу, а також передача матеріалів для застосування заходів дисциплінарного впливу до осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, в тих випадках, коли і ті й інші підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Йдеться саме про звільнення від адміністративної відповідальності, оскільки посадова особа, яка вирішує справу, може і реально застосувати адміністративне стягнення, тобто закон наділяє правом прийняття рішення саме її. До того ж прийняття подібного рішення - це не обов’язок, а право суб’єкта адміністративної юрисдикції.

4. В усіх перерахованих випадках звільнення від адміністративної відповідальності слід розглядати як пом’якшення відповідальності порушника (до неповнолітнього замість адміністративного стягнення застосовується виховний захід, до військовослужбовця - захід дисциплінарного впливу, відповідно до коментованої статті - захід громадського впливу, відповідно до ст. 22 - усне зауваження). У зв’язку з цим відповідна посадова особа має врахувати всі обставини справи, особу порушника тощо (тобто обставини, зазначені в ст. 33 КпАП). Лише в сукупності всі з’ясовані фактори дозволять відповісти на запитання, чи доцільно звільняти порушника від адміністративної відповідальності. Таке рішення має бути прийнято на стадії розгляду справи, коли буде встановлено зазначені обставини.

5. Звільнення від адміністративної відповідальності необхідно відрізняти від звільнення від відбування адміністративного стягнення. В першому випадку справа не доходить навіть до накладення стягнення, тоді як у другому стягнення частково вже виконано. В КпАП закріплено лише один подібний випадок - скорочення строку позбавлення спеціального права (ст. 320).

6. Коментована стаття передбачає звільнення від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу. Відповідно до ст. З Закону України «Про об’єднання громадян» громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Громадські організації за свою юридичною сутністю належать до громадських об’єднань, діяльність яких в Україні регламентується зазначеним Законом. Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об’єднань. Об’єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (часників),самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності. Об’єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об’єднань громадян належать об’єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об’єднань належать об’єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об’єднанням громадян. Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

7. Іншою категорією суб’єктів, на розгляд яких може бути переданий матеріал про адміністративне правопорушення, є трудові колективи. Трудовий колектив підприємства, установ, організацій утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу визначаються законодавством (ст. 252-1 Кодексу законів про працю України).

Стаття 22. Можливість звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення

При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

1. У коментованій статті законодавець дає можливість органу (посадовій особі), що уповноважений вирішувати справу, за певних умов застосувати щодо порушника усне зауваження - такий метод виховного впливу, що не пов’язаний ні з адміністративним стягненням, ні із заходом громадського впливу. Прикладом звільнення від адміністративної відповідальності може служити роз’яснення громадянинові, що намагається перейти проїзну частину вулиці поза пішохідним переходом, протиправного характеру його поведінки й можливих шкідливих наслідків для нього й суспільства. Стягнення у такому випадку не накладається. Усне зауваження спричиняє юридичних наслідків для порушника. Однак він повинен усвідомити протиправність своєї поведінки для того, щоб не допускати подібного в майбутньому.

2. Усне зауваження може бути зроблено лише за малозначне правопорушення. Законодавство не містить їх переліку або вказівок на ознаки, що дозволяють судити про малозначність провини. Очевидно, це такі адміністративні правопорушення, які не становить великої суспільної шкідливості й не завдають значних збитків державним або суспільним інтересам або безпосередньо громадянам. Установлення в законі такого заходу впливу, як усне зауваження, дає змогу говорити про невідворотність реагування на кожне правопорушення, зокрема й малозначне.

3. Кодекс чітко розмежовує усне зауваження й попередження: усне зауваження не міститься у переліку видів адміністративних стягнень у ст. 24; попередження наявне серед видів стягнення в п. 1 ч. 1 ст. 24, у ст. 26 і в санкціях статей Особливої частини КпАП. Попередження, будучи мірою стягнення, виноситься в письмовій формі або фіксується іншим установленим способом.

4. Норма коментованої статті діє безпосередньо: для застосування усного зауваження й звільнення від відповідальності не потрібно спеціального зазначення про таку можливість в акті про відповідальність за конкретний учинок. Призначення усного зауваження здійснюється на розсуд посадової особи, що вирішує справу відповідно До оцінки нею всіх обставин провини й особистості порушника. Коментована стаття не передбачає обов’язковості звільнення від адміністративної відповідальності за всі малозначні правопорушення, а передбачає тільки право прийняти таке рішення. У зв'язку із цим посадова особа зобов’язана розглянути всі сторони адміністративного правопорушення, оцінити його наслідки, переконатися, що внаслідок його вчинення не завдана значна шкода окремим громадянам або суспільству, дослідити обстановку, в якій вчинене порушення, особистість порушника, обставини, що зм’якшують і обтяжують відповідальність тощо. Аналіз та правова оцінка зазначених даних дозволяють вирішити питання про звільнення порушника від адміністративної відповідальності й можливість обмежитися усним зауваженням.

Стаття 23. Мета адміністративного стягнення

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

[У статтю 23 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. У коментованій статті законодавець акцентує увагу на тому, що головна мета адміністративного стягнення - виховання порушника, тобто формування у нього звички законослухняної поведінки. Виховний вплив на порушника здійснює як сам факт накладення на нього адміністративного стягнення, так і спеціальні виховні заходи, які застосовуються до нього під час виконання деяких стягнень. Так, наприклад, під час відбування виправних робіт здійснюється трудове виховання порушника; з особами, підданими адміністративному арешту, проводяться різні бесіди тощо.

2. Застосування заходів адміністративного стягнення має на меті виховання правопорушника в дусі додержання вимог закону. Стягнення є засобом впливу на його свідомість, за допомогою якого особі подаються навички, які стимулюють добровільне свідоме виконання нею своїх обов’язків. Обмеження, які пов’язані із заходами адміністративного стягнення також здійснюють свій виховний вплив, оскільки особа у майбутньому прагне не повторювати дій, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень. Виховання правопорушників тісно пов’язане з іншою метою адміністративного стягнення - попередженням правопорушень, як з боку самого порушника, так і з боку інших осіб. Попереджувальні можливості стягнення є дуже широкими, оскільки багато адміністративних правопорушень дуже близькі за своїм складом до злочинів і можуть переростати в них, у зв’язку з чим своєчасне застосування заходів стягнення за адміністративні правопорушення є засобом запобігання суспільно небезпечних діянь.

3. Адміністративні стягнення є каральними, «штрафними» санкціями, вони, як правило, полягають у позбавленні або обмеженні певних прав, благ. Цим досягається мета покарання порушника. За вчинений проступок громадянин або позбавляється якогось суб’єктивного права (права керування транспортним засобом), або обмежується його правосуб’єктність (адміністративний арешт), або на нього накладаються спеціальні «штрафні» обов’язки. Крім втрат та обмежень, адміністративне стягнення має наслідком для порушника ще й стан так званої «адміністративної покараності» (аналогічної судимості в кримінальному праві), який існує протягом одного року з дня закінчення виконання стягнення. Так, наприклад, повторне протягом року порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами (ст. 121 КпАП) має наслідком підвищення суми штрафу за однорідне правопорушення, а також може спричинити оплатне вилучення транспортного засобу. Правове значення стану «адміністративної з караності» полягає в тому, що вчинення до закінчення цього строку нового правопорушення спричиняє підвищену відповідальність, а інколи змінюється навіть його характер - воно визнається злочином.

Стаття 24. Види адміністративних стягнень

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпо­середнім об’єктом адміністративного правопорушення;

грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

[Частини другу і третю статті 24 замінено частиною другою, у зв’язку з чим частина четверта вважається частиною третьою, згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Законами України може бути передбачено адміністративне видво­рення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

[Частину четверту статті 24 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2247-111 від 18.01.2001 p.]

[У статтю 24 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 6347-XI від 03.08.88 р.; Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.]

1. У коментованій статті систематизовані види адміністративних стягнень. Інші заходи примусового впливу, застосовувані до осіб, що вчинили адміністративні правопорушення (наприклад, адміністративне затримання, особистий огляд, вилучення речей і документів), не є адміністративними стягненнями.

2. Система адміністративних стягнень, наведена в статті, містить різні за характером і правовими наслідками санкції, що дає змогу врахувати при призначенні стягнення як особливості вчинення адміністративного правопорушення, так і особистість порушника.

3. На відміну від кримінального законодавства (ст. 51 Кримінального кодексу України), де всі покарання розташовані в певній послідовності - від менш тяжких до більш тяжких, із розташування в переліку видів адміністративних стягнень не можна зробити висновок щодо оцінки законодавцем значення кожного з видів адміністративних стягнень у їх співвідношенні між собою.

4. Перелік адміністративних стягнень, наведений у коментованій статті, не є закритим, вичерпним. Він може бути за потреби доповнений поточним законодавством. Зокрема Законом України «Про об’єднання громадян» встановлено ряд стягнень, які можуть застосовуватися до цих об’єднань і КпАП не передбачені. Хоча в Законі прямо і не сказано, що ці стягнення є адміністративними, але їх характер свідчить саме про це. Можливість такого доповнення може відбуватися за додержання двох умов. По-перше, інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень повинні бути встановлені відповідно до принципів і положень КпАП. По-друге, нові види адміністративних стягнень можуть бути уведені тільки законодавчими актами. Цим виключається можливість для Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вводити нові види адміністративних стягнень.

5. Частина 4 коментованої статті визнає адміністративне видворення іноземців адміністративним стягненням, хоча воно за своїм характером є заходом припинення. Це пояснюється тим, що адміністративне видворення застосовується лише до іноземців і осіб без громадянства, які постійно проживають за межами України, у випадках грубого порушення ними законодавства про правовий статус цих осіб в Україні, адміністративного, фінансового та іншого законодавства. Мета зазначеного заходу - припинити протиправну поведінку іноземців і осіб без громадянства. Метою адміністративного стягнення коментована стаття називає, перш за все, покарання порушника, виховання його в дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. Адміністративне стягнення, крім обмежень, пов’язаних з його реалізацією, має наслідком для правопорушника ще й так званий стан «адміністративної покараності», тобто протягом року особа вважається такою, що була піддана адміністративному стягненню. Адміністративне видворення зазначених наслідків не викликає. Нарешті про припиняючий характер цього заходу свідчить порядок його застосування. Адміністративне стягнення реалізується під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, порядок якого на адміністративне видворення не поширюється. Все зазначене дає підстави стверджувати, що адміністративне видворення іноземців і осіб без громадянства за межі України не можна назвати адміністративним стягненням. А оскільки в цих випадках йдеться про припинення протиправної поведінки, то воно не може бути чимось іншим, крім заходу адміністративного припинення. Зазначене обумовлює необхідність удосконалення правової норми.

6. Орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення, може призначити тільки те адміністративне стягнення, яке міститься в тій або іншій статті законодавчого акта, що встановлює відповідальність за конкретне адміністративне правопорушення.

7. Деякі з перерахованих у коментованій статті видів адміністративних стягнень взагалі не можуть застосовуватися до певних, точно зазначених у законі категорій громадян. Так, позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця ДТП, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння. Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування (ч. 2, 3 ст. 30 КпАП). Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп (ч. 2 ст. 32 КпАП). До військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, не може бути застосовано виправні роботи і адміністративний арешт (ч. 1 ст. 15 КпАП).

8. Усі види адміністративних стягнень за виключенням попередження полягають у спричиненні винній особі певних втрат майнового характеру (штраф, оплатне вилучення або конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, виправні роботи), обмеженні її прав (керування транспортним засобом, права полювання, адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок) та короткотерміновому позбавленні волі (адміністративний арешт). Вони мають на меті від імені держави покарати винну особу за вчинення адміністративного правопорушення, а також здійснити виховний вплив на неї та інших осіб, попередити скоєння протиправних дій у майбутньому. Відповідно штрафи та інші адміністративні санкції майнового характеру стягуються у доход держави.

Стаття 24-1. Заходи впливу, що застосовуються до непов­нолітніх

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

[Кодекс доповнено статтею 24-1 згідно із Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

1. Необхідність виокремлення спеціальних норм про адміністративну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості та гуманізму. Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні характеристики неповнолітніх, закон передбачає особливості притягнення їх до адміністративної відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення адміністративного стягнення та специфічні заходи впливу. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв’язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і захисту, зокрема, належний правовий захист. Особливості вікової психології неповнолітніх дають змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м’якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має право висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру

2. Норми, спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку неповнолітніх, містяться в низці статей КпАП. Так, ст. 13 регламентує вік, з якого може наставати адміністративна відповідальність. Ст. 34 відносить до обставин, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, вчинення правопорушення неповнолітнім. Згідно зі ст. 35 відносить до обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, віднесено втягнення неповнолітнього в правопорушення. Згідно зі ст. 40 встановлює особливий порядок відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітнім у результаті вчинення адміністративного правопорушення

3. В Особливій частині КпАП містяться норми про адміністративні правопорушення, потерпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні Так, ст. 180 встановлює адміністративну відповідальність за доведення неповнолітнього до стану сп’яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами, ст. 184 - за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Це свідчить про важливість охорони прав та законних інтересів неповнолітніх засобами законодавства про адміністративні правопорушення.

4. У коментованій статті передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічних заходів впливу. Такі заходи не є адміністративними стягненнями і суттєво відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов’язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Заходи впливу щодо неповнолітніх застосовується незалежно від бажання винних, їх батьків або осіб, що їх замінюють. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» справи щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років, розглядають суди.

5. Слід особливо зазначити, що в коментованій статті можливість притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності обмежена умовою досягнення шістнадцятирічного віку до моменту здійснення адміністративного правопорушення. Тому орган адміністративної юрисдикції зобов’язаний упевнитися, чи досягла особа, що вчинила адміністративне правопорушення, зазначеного віку на момент вчинення правопорушення.

6. Зобов’язання публічно або в іншій формі просити вибачення у потерпілого є найменш суворим заходом впливу і застосовується за умови, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, усвідомила неправомірність своєї поведінки та виявила щире розкаяння у вчиненому. Публічність вибачення означає присутність інших (крім правопорушника та потерпілого) осіб під час принесення вибачення. Форма та зміст вибачення нормативно не регламентовані та залишені на розсуд заінтересованих осіб.

7. Застереження неповнолітніх про неприпустимість протиправної поведінки застосовується з метою припинення такої поведінки, але здебільшого цей захід спрямований на недопущення подібної поведінки у майбутньому, тобто головна мета і в цьому випадку - профілактична. Застереження здійснюється в присутності батьків або осіб, які їх замінюють. Про винесення особі офіційного застереження має бути складено протокол, однак його форма та зміст нормативно не регламентовані.

8. Догана або сувора догана за своєю юридичною природою є офіційним осудженням неповнолітнього правопорушника та вчиненого ним діяння, здійсненим від імені держави.

9. Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які заміняють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов’язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Вирішуючи питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або окремих громадян, суд, уповноважений вирішувати справу, повинен керуватися даними, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу - за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання (див. постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» № 6 від 31.05.2002 p.).

Стаття 25. Основні і додаткові адміністративні стягнення

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24 цього Кодексу, можуть застосовуватись тільки як основні.

За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

1. Основними є такі адміністративні стягнення, які не можуть накладатися додатково до інших видів адміністративних стягнень. Попередження, штраф, позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові, виправні роботи, адміністративний арешт можуть застосовуватися тільки як основні.

2. Додатковими є такі адміністративні стягнення, які не можуть призначатися самостійно, а можуть тільки приєднуватися до основних заходів стягнення. Такі стягнення виконують при визначенні обсягу адміністративної відповідальності не основну, а допоміжну роль.

3. Відповідно до коментованої статті оплатне вилучення та конфіскація предметів, що з’явилися знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Фактично оплатне вилучення й конфіскація зазначених предметів застосовуються тільки як додаткові стягнення, оскільки в Особливій частині Кодексу не залишилося статей, які передбачали б можливість застосування цих стягнень тільки як основні.

4. Необхідною умовою накладення додаткового стягнення є пряма вказівка на обов’язковість або можливість оплатного вилучення чи конфіскації предметів, що з’явилися знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, у санкції відповідної статті Особливої частини КпАП. У випадках, коли санкція не містить зазначених положень, додаткові стягнення накладатися не можуть.

5. У санкціях деяких статей Особливої частини Кодексу зазначаються стягнення, які можуть (наприклад, ст. 91, 174, ч. 1, 2 ст. 181, ч. 2 ст. 182 тощо) або повинні (наприклад, статті 158, 162, ч. 2 ст. 164, частини 2, 3, 4 ст. 164-6 тощо) бути призначені в якості додаткових. Там, де санкція сформульована як альтернативна (наприклад, у ч. 1 ст. 190, яка передбачає за придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без дозволу органів внутрішніх справ накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої), додаткове стягнення може бути накладене або не накладене на розсуд органа (посадової особи), що розглядає справу про адміністративне правопорушення. Необхідність у застосуванні додаткового стягнення обумовлюється характером правопорушення, особистістю винного й іншими обставинами справи. Якщо санкція застосовуваної статті Особливої частини КпАП не містить альтернативи (як, наприклад, у ч. 1 ст. 195-4, де встановлено, що порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами, має наслідком накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією електрошокових пристроїв і спеціальних засобів), то орган (посадова особа), що вирішує справу, зобов’язаний поряд з основним накласти також і додаткове стягнення. Утриматися від його накладення, мотивуючи характером вчиненого правопорушення або особливостями особистості порушника, юрисдикційний орган не має права.

6. Коментована стаття містить важливе положення про припустимі варіанти поєднання видів адміністративних стягнень. За одне адміністративне правопорушення може бути накладене або основне, або основне та одне з додаткових адміністративних стягнень. Як основне за здійснення адміністративного правопорушення може призначатися тільки одне з основних стягнень, зазначених у санкції застосовуваної статті Особливої частини КпАП. Одночасне застосування двох основних або двох додаткових стягнень неприпустимо.

7. Якщо відповідно до ч. 2 ст. 24 КпАП законодавець буде вводити нові види адміністративних стягнень, то він одночасно повинен вирішити, чи буде це стягнення застосовуватися тільки як основне або можливо застосування його і як додаткове стягнення

Стаття 26. Попередження

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

[У статтю 26 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. Попередження полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення. За своєю сутністю попередження - це інформування порушника про те, що його поведінка має антигромадський характер і що йому слід припинити вчинення подібних проступків, інакше він буде підданий більш суворому покаранню. У зв’язку з цим і в санкціях статей КпАП попередження встановлюється як альтернативний захід поряд зі штрафом. Єдиний виняток становить ст. 125 («Інші порушення правил дорожнього руху»), в якій попередження передбачено як єдине стягнення.

2. Попередження є найбільш м’яким адміністративним стягненням і в адміністративно-юрисдикційній практиці застосовується із урахуванням відповідних умов, серед яких: вчинення правопорушення вперше; малозначність проступку; незнання правових норм; позитивна характеристика особи порушника за місцем роботи (проживання); випадки, коли мінімальний розмір штрафу, передбачений альтернативною санкцією, не відповідає вчиненому діянню і майновому стану порушника; наявність пом’якшуючих і відсутність обтяжуючих обставин.

3. Адміністративним стягненням визнається лише таке попередження, яке було винесено в письмовій формі або зафіксовано іншим встановленим способом. В більшості випадків воно оформляється шляхом винесення постанови уповноваженим на те органом або посадовою особою.

4. Застосування попередження, так само як і інших адміністративних стягнень, має для порушника відповідні правові наслідки. Особа, піддана цьому стягненню, вважається протягом одного року від дня його виконання покараним в адміністративному порядку (ст. 39 КпАП). Якщо протягом року така особа вчинить нове адміністративне правопорушення, до неї може бути застосоване більше суворе адміністративне стягнення.

5. Попередження як адміністративне стягнення необхідно відрізняти від усного зауваження. Останнє відповідно до ст. 22 КпАП застосовується у випадках звільнення від адміністративної відповідальності через малозначність вчиненого. Усне зауваження не є адміністративним стягненням і не має пов’язаних з ним негативних правових наслідків. Такого роду зауваження широко використовуються в повсякденній діяльності наглядових органів як профілактична міра впливу.

Стаття 27. Штраф

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

[Текст статті 27 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

1. Штраф - це грошове стягнення, який передбачається у порушника вилучення певної суми у власність держави, тим самим справляється вплив на його майнові інтереси. У статтях Особливої частини розділу II КпАП зазначається мінімальний і максимальний розмір («від і до»), іноді визначено лише верхню межу штрафу («в розмірі до»).

2. Розміри штрафів залежать від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Мінімальний розмір штрафу, передбачений за правопорушення - 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 127 КпАП), максимальний - 300 неоподаткованих мінімумів (ст. 164-5). У ст. 135 КпАП встановлено інший порядок визначення розміру штрафу за безквитковий проїзд - він накладається у двадцяти- чи десятикратному розмірі від вартості проїзду в тому чи іншому виді міського транспорту.

3. У разі порушення правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До них може бути застосовано тільки попередження.

4. У зв’язку з набуттям чинності 01.01.2004 р. Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 p. № 889-IV згідно з п. 22.5 ст. 22 зазначеного Закону України, якщо норми чинних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону для відповідного року (з урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб»). Слід зазначити, що терміни «кваліфікація» та «санкція» за своєю правовою природою відрізняються за значенням та змістом. Санкція як структурна частина Кодексу про адміністративні правопорушення використовується для визначення виду і розмірів адміністративної відповідальності. Кваліфікація відрізняється від санкції тим, що встановлює юридичну відповідність ознак протиправного діяння ознакам складу адміністративного правопорушення. Тобто кваліфікація встановлює, що саме вчинено, а санкція визначає міру відповідальності. Отже, запровадження податкових соціальних пільг не впливає на розмір покарань чи адміністративних стягнень у вигляді штрафу, якщо останній визначено у відповідних санкціях у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. Для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення в діяннях, які були вчинені до 01.01.2004 p., а також для їх кваліфікації положення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не застосовуються. У таких випадках розрахунки провадяться з огляду на неоподатковуваний мінімум доходів громадян у розмірі 17 грн. Визнаючи діяння, вчинене після 01.01.2004 p., таким, яке спричиняє кримінальну або адміністративну відповідальність, та кваліфікуючи його, У разі, коли настання відповідальності чи кваліфікація обумовлені певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, необхідно керуватися тим, що сума такого мінімуму дорівнює розміру податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» для відповідного року (з Урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону).

Стаття 28. Оплатне вилучення предмета, який став знаряд­дям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

[Частину першу статті 28 доповнено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Порядок застосування оплатного вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину другу статті 28 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. Мета стягнення у вигляді оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення - позбавити порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов’язкових правил користування, встановлених законодавством. КпАП передбачає можливість застосування оплатного вилучення транспортних засобів за повторне протягом року керування ними в стані сп’яніння або ухилення від проходження огляду на наявність сп’яніння (ч. 2 ст. 130) і за повторне керування цими засобами, не зареєстрованими (перереєстрованими) у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком чи з номерним знаком, який не належить цьому засобу, або з умисно прихованим номерним знаком (ч. 5 ст. 121), а також вогнепальної зброї та боєприпасів до неї за порушення правил їх зберігання чи перевезення (ч. 1 ст. 191) і за ухилення від реалізації зброї та боєприпасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання (ст. 193).

2. Відповідно до п. 13.7.7 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об’єктом правопорушення, надсилається на виконання відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета. Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом. Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, відповідно до коментованої статті, передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій. Справа передається в архів суду після долучення до матеріалів справи постанови державної виконавчої служби про виконання постанови.

3. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про дорожній рух» переобладнання транспортних засобів, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, не відображене в його реєстраційних документах, невідповідність реєстраційних даних записам у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті, технічному або реєстраційному талоні) може бути підставою для заборони експлуатації транспортних засобів із вилученням державних номерних знаків, а не вилученням самого транспортного засобу. Вилучення транспортного засобу в зазначених випадках або заборона експлуатації транспортних засобів із вилученням державних номерних знаків у випадках, не передбачених ст. 37 Закону України «Про дорожній рух», може бути оскаржено в судді і є підставою для визнання незаконними цих дій органів, що здійснюють контроль у сфері дорожнього руху.

Стаття 29. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

[У частину першу статті 29 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

[У частину другу статті 29 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину третю статті 29 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 29 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86 p.]

1. Відповідно до ч. 5 ст. 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. У зв’язку з цим справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами.

2. Конфіскація означає примусову безоплатну передачу майна у власність держави. Адміністративне законодавство допускає конфіскацію лише конкретного майна: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, і грошей, одержаних у результаті вчинення такого правопорушення.

3. Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей, безпосередньо пов’язаних із адміністративним правопорушенням і прямо зазначених у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо). Конфіскація предметів застосовується досить часто (предметів дрібної спекуляції, контрабанди, вогнепальної зброї тощо). Конфісковано може бути, як правило, предмет, який є в особистій власності порушника. Предмети контрабанди конфіскуються незалежно від того, встановлено їх власника чи ні. Не може застосовуватися конфіскація вогнепальної зброї, бойових припасів, інших знарядь полювання до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування. Конфіскація грошей допускається, наприклад, у разі вчинення правопорушень у сфері підприємницької діяльності (дрібна спекуляція, незаконна торговельна діяльність), азартних іграх тощо. Конфіскації в зазначених випадках підлягають одержаний незаконно прибуток або ставки у грі.

4. Відповідно до п. 13.7.6 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, постанова про конфіскацію предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об’єктом правопорушення, грошей надсилається на виконання відділу Державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета, грошей. Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи постанови про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про виконання.

Стаття 30. Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

[У статтю 30 внесено зміни згідно із Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

1. Позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові, застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Для заняття деякими видами діяльності громадяни повинні одержати відповідний дозвіл, видача якого можлива за ряду умов: наявності спеціальних знань, навичок, певного стану здоров’я тощо. До таких прав належать право керування транспортними засобами, річковими та маломірними суднами, самохідними сільськогосподарськими машинами, а також право полювання. Саме цих прав громадянина може бути позбавлено в порядку адміністративного стягнення. Строк стягнення обмежено трьома роками.

2. Права на керування громадянина може бути позбавлено за керування в нетверезому стані, ухилення від проходження огляду на наявність сп’яніння та деякі інші порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, і правил користування річковими і маломірними суднами. Відповідно до ч. 2 коментованої статті позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами у зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

3. Позбавлення права на полювання застосовується за грубе або систематичне порушення правил полювання (ст. 85 КпАП). Не допускається позбавлення цього права осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

4. Фактично позбавлення спеціального права виявляється у вилученні в порушника відповідного документа, який надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, що дають право керувати маломірними і річковими суднами, мисливського квитка).

5. Відповідно до п. 13.7.5 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, якщо до правопорушника застосовано стягнення у вигляді позбавлення спеціального права, копія постанови надсилається органу внутрішніх справ (про позбавлення права керувати транспортним засобом), Головній державній інспекції України з безпеки судноплавства чи капітану річкового порту (відповідно про позбавлення права керування маломірним судном чи річковим судном), органу мисливського господарства (про позбавлення права полювання). Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення відповідного органу про виконання постанови.

Стаття 31. Виправні роботи

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (народним суддею).

[У статті 31 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. Виправні роботи можна віднести до числа виняткових заходів адміністративної відповідальності, тому що вони застосовуються за найсерйозніші правопорушення (дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, злісну непокору та ін.) і тільки районними (міськими) судами (суддями).

2. Суть виправних робіт полягає в тому, що із заробітку порушника відраховується до 20 % в доход держави. До того ж відрахування провадяться з усіх видів виплат, за винятком пенсій і допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального захисту, а також виплат одноразового характеру.

3. Застосування виправних робіт, крім відрахувань із заробітку, має наслідком також деякі інші правообмеження для порушника: забороняється надавати чергову відпустку під час відбування виправних робіт; у цей час забороняється звільнення за власним бажанням.

4. Строк виправних робіт не може перевищувати двох місяців. Виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи порушника, тому вони не можуть застосовуватися до громадян, які не працюють (пенсіонерів, учнів тощо). Не застосовується цей вид стягнення також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

5. Відповідно до п. 13.7.4 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, якщо до правопорушника застосовано стягнення у виді виправних робіт, дві копії постанови надсилаються на виконання до органу Державного департаменту України з виконання покарань не пізніш як наступного дня після її винесення. Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення органу Державного департаменту України з виконання покарань про відбуття правопорушником стягнення.

Стаття 32. Адміністративний арешт

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

[У частині першій статті 32 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

1. Адміністративний арешт - найсуворіший захід адміністративної відповідальності. Суть його полягає в короткочасному, до 15 діб (відповідно до Закону України «Про надзвичайний стан» за деякі злісні порушення режиму надзвичайного стану, у випадку його введення, адміністративний арешт може застосовуватися на строк до 30 діб), позбавленні волі правопорушника з можливим використанням його на фізичних роботах без оплати праці. Застосовується адміністративний арешт лише районним (міським) судом (суддею) і лише в тих випадках, коли за обставинами справи і з врахуванням особи порушника застосування інших заходів буде визнано недостатнім. У зв’язку з цим У законодавстві за жоден адміністративний проступок арешт не встановлено як єдиний захід стягнення. Завжди є можливість застосувати попередження, штраф або виправні роботи.

2. Застосування адміністративного арешту передбачено за найсерйозніші проступки, які межують зі злочинами (дрібне хуліганство, злісну непокору, прояв неповаги до суду тощо).

3. Адміністративний арешт не може застосовуватися до ряду осіб: до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, неповнолітніх, інвалідів І та II груп (ст. 32), а також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

4. Відповідно до п. 13.7.3 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, звернення до виконання постанови, що передбачає застосування адміністративного арешту, полягає в негайному надісланні двох копій постанови органу внутрішніх справ для виконання. Копія постанови надсилається також за місцем роботи (з роз’ясненням у супровідному листі про правила нарахування заробітної плати за час перебування під адміністративним арештом), навчання, проживання особи (останнє може мати місце в разі застосування інших видів адміністративного стягнення). Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення органу внутрішніх справ про відбуття правопорушником стягнення.

Стаття 33. Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

[Частину першу статті 33 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

1. Накладення адміністративних стягнень має відбуватися із дотриманням ряду загальних правил, суть яких полягає в реалізації найважливіших принципів адміністративної відповідальності - її законності та індивідуалізації. Виконання загальних правил при застосуванні адміністративних стягнень має ґрунтуватися, перш за все, на неухильному додержанні принципу законності. Відповідно до коментованої статті, стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за його вчинення, відповідно до КпАП та іншими актами про адміністративні правопорушення. Це правило означає, по-перше, що за вчинений проступок накладається стягнення тільки того виду, який встановлено в санкції відповідної статті КпАП. Не можна, наприклад, застосовувати позбавлення права керування за перешкоджання проведенню працівником міліції огляду транспортних засобів, попередження - за безквитковий проїзд пасажира в міському транспорті, оскільки ці стягнення санкціями відповідно ст. 122-3 і ст. 135 КпАП не передбачено. По-друге, стягнення накладається в точно визначених законом межах. Не допускається застосування стягнення нижче за нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру. По-третє, під час накладення адміністративного стягнення має бути дотримано всіх інших вимог законодавства про адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу адміністративного проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків давності тощо.

2. Важливе значення для адміністративно-юрисдикційної діяльності має визначення в ч. 2 коментованої статті обставин, які має враховувати суб’єкт цієї діяльності при накладенні стягнення з метою індивідуалізації відповідальності. До таких факторів віднесено характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність. Розуміння змісту цих обставин необхідне для обґрунтованості призначення конкретного заходу адміністративної відповідальності.

3. Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто суспільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, права і свободи громадян тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону правопорушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб, засоби вчинення правопорушення тощо).

4. Особу порушника характеризують передусім ознаки, властиві суб’єктові проступку (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому тощо), а також поведінка в трудовому колективі і в побуті, ставлення до сім’ї, колег, однокласників і однокурсників тощо. Всі ці обставини має бути встановлено органом (посадовою особою), яка розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.

5. Ступінь вини правопорушника залежить від форми вини, з якою вчинено проступок, а також від мотиву і мети його вчинення. Так, вчинення правопорушення умисно відрізняється від вчинення його з необережності. В першому випадку ступінь вини порушника вищий. Деякі правопорушення може бути вчинено тільки умисно. В цих випадках для визначення ступеню вини порушника має значення вид умислу - прямий чи непрямий. Якщо проступок вчинено з прямим умислом, то ступінь вини порушника може підвищити наявність корисливого мотиву.

6. Майновий стан правопорушника також має бути враховано при застосуванні таких адміністративних стягнень, як штраф і позбавлення спеціального права (в разі застосування позбавлення права керування транспортним засобом професійного водія). До того ж враховується не тільки розмір заробітної плати особи, але і всі інші види її прибутку, який підлягає оподаткуванню, а також наявність або відсутність у неї утриманців.

7. Обставинам, що пом’якшують і обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, присвячено окремі статті КпАП (див. коментар до статей 34, 35). Обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, мають велике значення при накладенні стягнення. Врахування пом’якшуючих обставин дає посадовій особі, яка розглядає справу, право призначити стягнення, наближене до мінімуму санкції статті, якою передбачено відповідальність за дане діяння, а якщо санкція альтернативна - застосувати більш м’який вид стягнення. Крім того, в таких випадках можливе звільнення порушника від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів справи на розгляд громадської організації чи трудового колективу або з оголошенням усного зауваження. Наявність обтяжуючих обставин, навпаки, надає можливість накласти стягнення, яке дорівнює максимуму санкції статті КпАП або наближене до цього максимуму, а за альтернативної санкції - застосувати більш суворе стягнення.

При накладенні стягнення обставини, що пом’якшують і обтяжують відпові­дальність, мають враховуватися лише за умови, що вони перебувають за межами складу правопорушення, тобто не є його складовою. Так, вчинення, наприклад, Дрібного хуліганства в стані сп’яніння обтяжує відповідальність порушника, керування транспортним засобом у стані сп’яніння не обтяжує, тому що ця ознака безпосередньо належить до правопорушення (ст. 130 КпАП).

Стаття 34. Обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення

Обставинами, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добро­вільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилю­вання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне право­порушення, може визнати пом’якшуючими і обставини, не зазначені в законі.

[У частину другу статті 34 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. Обставини, які пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, є проявом принципу індивідуалізації покарання

2. Щире розкаяння винного має бути добровільними, тобто базуватися на внутрішньому переконанні особи. Щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести адміністративну відповідальність.

3. Відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди здійснюється з власної ініціативи до винесення рішення з адміністративної справи. Збитки є шкодою майнового характеру, вираженою в грошовій формі. Вони можуть виражатися у знищенні майна, посівів, насаджень, транспортних засобів тощо. Усунення заподіяної шкоди може виявитися, наприклад, у відновленні попереднього стану предмета посягання, наданні потерпілому коштів, які він витратив у зв’язку з ліквідацією наслідків адміністративного правопорушення, поверненні викраденого майна тощо. Компенсацію винним моральної шкоди також слід розглядати як обставину, що пом’якшує покарання. Не є обов’язковим особисте відшкодування винним завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Вони можуть бути здійснені за його дорученням або на прохання й іншими особами як за рахунок винного, так і за рахунок цих осіб.

4. Збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин передбачає збіг таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки. Перелік зазначених обставин законом не визначено. Судова практика визнає ними зокрема: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи; хворобу винного; втрату ним роботи; складні житлові умови; подружню зраду або іншу подію, що спричинила конфлікт у сім’ї; важкий матеріальний стан; проживання підлітка в сім’ї п’яниць чи наркоманів. Ці обставини нерідко стимулюють девіантну поведінку особи.

5. Вчинення адміністративного правопорушення неповнолітнім може бути визнано обставиною, яка пом’якшує відповідальність за адміністративне правопорушення, тоді коли правопорушення вчинено особою, яка не досягла 18-річного віку.

6. Вагітність у медичній науці розглядають як фізіологічний процес, під час якого в організмі жінки із заплідненої яйцеклітини розвивається плід, здатний до внутрішньоутробного життя. Цей процес має певний негативний вплив на психіку жінки, викликаючи у неї роздратування, неврівноваженість, надмірну збудженість, гарячковість, що знижує можливості самоконтролю за власною поведінкою, може призводити до неадекватної оцінки нею життєвих обставин і вчинення протиправного діяння. З огляду на це визнання вчинення адміністративного правопорушення жінкою в стані вагітності обставиною, що пом’якшує відповідальність, є цілком обґрунтованим. Вчинення адміністративного правопорушення жінкою, яка має дитину віком до одного року, вважається обставиною, що пом’якшує адміністративну відповідальність унаслідок особливого фізіологічного стану під час годування груддю, виникненням перевтоми та дратівливості через необхідність цілодобово піклуватися про немовля тощо.

7. Наведений у коментованій статті перелік обставин, які пом’якшують відповідальність, не є вичерпним. При призначенні стягнення орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати такими, що пом’якшують відповідальність, й інші обставини, не зазначені у цій статті.

Стаття 35. Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповно­важених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

1. На відміну від пом’якшуючих обставин у коментованій статті дано вичерпний, закритий перелік обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, який не може бути розширено суб’єктами адміністративної юрисдикції.

2. Продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб, припинити її, свідчить, по-перше, про злісний характер правопорушення, про небажання винного відмовитися від протиправної поведінки й, по-друге, про ігнорування правомірних вимог уповноважених на те осіб про припинення правопорушення. До того ж варто мати на увазі, що невиконання законних вимог окремих посадових осіб і представників громадськості про припинення правопорушення утворюють самостійний склад адміністративної провини. Так, ст. 185 КпАП передбачає адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції або народного дружинника при виконанні ними своїх обов’язків з охорони громадського порядку.

3. Повторне протягом року здійснення однорідного правопорушення, за яке особа вже піддавалася адміністративному стягненню, свідчить про стійку протиправну установку порушника, щодо якого не відбулося виховного й попереджувального впливу адміністративне стягнення, накладеного за перше правопорушення. Обтяжуючою обставиною повторне правопорушення може бути визнане в таких випадках. По-перше, повторним у змісті коментованої статті є тільки знову вчинене однорідне правопорушення. Якщо особа, що раніше піддавалося адміністративному стягненню, робить після цього інші адміністративні правопорушення, то такий рецидив (загальний рецидив) адміністративне законодавство не визнає як обтяжуючої відповідальності обставини. По-друге, законодавець відповідно до ст. 39 Кодексу встановлює річний строк, протягом якого правопорушення може бути визнано повторним. По-третє, повторним є тільки правопорушення, вчинене особою, до якої за однорідне правопорушення були застосовані міри адміністративного стягнення. Певні проблеми тут викликає поняття однорідного правопорушення. Однорідність означає посягання на той самий родовий або видовий об’єкт, тобто це не тотожні проступки, відповідальність за вчинення яких передбачається однією нормою. Наприклад, однорідними слід визнати всі порушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, порушення правил паспортної системи, правил дозвільної системи тощо. По-четверте, обставиною, що обтяжує відповідальність, визнається повторне вчинення правопорушення, якщо воно не є кваліфікуючою ознакою складу правопорушення. Так, неподання органам державної статистики даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними, не в повному обсязі, не за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, чи із запізненням; незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення порядку ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 186-3 КпАП) утворює самостійний склад адміністративного правопорушення, в якому повторність є кваліфікуючою ознакою і з огляду на це не може виступати як обставина, що обтяжує відповідальність. Вчинення правопорушення особою, що раніше вчинила злочин, є обтяжуючою обставиною незалежно від того, чи притягалася вона за нього до кримінальної відповідальності чи ні. Сам факт злочинної поведінки свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи, що вчинила після злочину ще й адміністративне правопорушення.

4. Втягнення - це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до певної поведінки, залучається до неї, в такої особи виникає бажання поводитись певним чином. На відміну від примушування, особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідомість конкретного неповнолітнього завдяки переконуванню в доцільності, вигідності певної поведінки. Воно здійснюється шляхом умовлянь, залякування, підкупу, обману, розпалювання почуття помсти, заздрощів або інших низьких спонукань, розповідей про легкість і доступність певних дій, навчання способам та прийомам їх виконання тощо. Втягнення неповнолітнього у правопорушення обтяжує відповідальність незалежно від того, в якій формі воно здійснювалося (підбурювання, обман, угода, використання залежного становища тощо). До того ж втягнення неповнолітнього передбачає в цьому випадку його залучення до вчинення адміністративного правопорушення. Втягнення неповнолітніх злочинну діяльність, пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми утворює склад злочину, передбачений ст. 304 Кримінального кодексу України. З огляду на особливу небезпеку втягнення неповнолітніх у пияцтво, законодавець передбачив адміністративну відповідальність за доведення цих осіб до стану сп’яніння (ст. 180 КпАП). До того ж необхідно брати до уваги, що під пияцтвом, за втягнення в яке неповнолітніх передбачена кримінальна відповідальність, розуміють неодноразове вживання спиртних напоїв, а для настання адміністративної відповідальності за ст. 180 КпАП достатньо одного випадку доведення неповнолітнього до стану сп’яніння.

5. Здійснення правопорушення групою осіб завжди становить більшу небезпеку. До того ж мається на увазі об’єднання зусиль для вчинення того самого адміністративного правопорушення. Самостійне вчинення однорідних правопорушень декількома особами не є за змістом коментованої статті обтяжуючою відповідальність обставиною.

6 Здійснення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин закон визнає обтяжуючою обставиною. Під умовами стихійного лиха розуміються землетрус, обвали, селі, пожежі, повені та інші обставини. До інших надзвичайних обставин належать воєнний стан, яким відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» вважається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень, а також інші умови, що значно ускладнюють обстановку та створюють підвищену небезпеку для населення. Особа, що використовує такі обставини для вчинення правопорушення, повинна нести підвищену адміністративну відповідальність у межах санкції статті.

7. Здійснення правопорушення в стані сп’яніння є обтяжуючою обставиною. Такий стан повинний бути встановлений матеріалами справи (акт медичного огляду, показання свідків тощо). Для деяких видів адміністративних правопорушень стан сп’яніння є однією з невід’ємних ознак складу. Так, ст. 178 КпАП передбачає відповідальність за появу в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, за появу в громадських місцях у п’яному виді, ст 130 - за керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп’яніння. Закон надає право органам (посадовим особам), що накладають адміністративне стягнення, не визнати стан сп’яніння обтяжуючою обставиною залежно від характеру адміністративного правопорушення (наприклад, для відповідальності за безквитковий проїзд не має значення, чи вчинено його в стані сп’яніння).

Стаття 36. Накладення адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

1. Накладення адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень відповідно до положень коментованої статті провадиться за наявності таких загальних умов: а) вчинення особою двох або більше адміністративних правопорушень; б) кожне із правопорушень кваліфікується за окремою статтею Особливої частини КпАП (або іншого нормативного акта, що передбачає адміністративну відповідальність), що має самостійну санкцію; в) з кожного правопорушення не минули строки давності притягнення до адміністративної відповідальності; г) ні за одне з них на особу не накладалося адміністративне стягнення.

2. При накладенні стягнень за сукупністю адміністративних правопорушень насамперед необхідно з’ясувати, чи є вчинене одним правопорушенням або мають місце кілька самостійних адміністративних правопорушень. До того ж важливо встановити, чи Утворює ряд послідовних протиправних дій окремі склади самостійних адміністративних правопорушень чи вони становлять у сукупності єдине тривале правопорушення, або в наявності повторність однорідного правопорушення. Тому сукупність адміністративних правопорушень необхідно відрізняти від повторності та від тривалих правопорушень.

3. У випадках, коли одночасно розглядаються справи про вчинення кількох проступків однією і тією самого особою, вирішується питання про поглинання чи приєднання адміністративних стягнень. Тут спостерігаються значні відмінності між кримінальним законодавством та законодавством про адміністративні правопорушення. Відповідно до положень кримінального законодавства за сукупністю злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань, а під час складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає більш суворе покарання (ст. 70 Кримінального кодексу України). Класичного поглинання чи приєднання, як це передбачає кримінальний закон, адміністративне законодавство не знає. У коментованій статті визначено, що в разі вчинення двох або більше адміністративних правопорушень стягнення накладається за кожен проступок окремо. Такий порядок застосування стягнень обумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї і тієї самої особи вирішують частіше за все різні посадові особи в межах своєї підвідомчості. Ситуація змінюється, якщо справи про кілька адміністративних проступків розглядає одна посадова особа. В таких випадках накладається одне основне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з вчинених.

Стаття 37. Обчислення строків адміністративного стягнення

Строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт - місяцями або днями, позбавлення спеціального права - роками, місяцями або днями.

1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, в якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

2. Плинність строку накладеного адміністративного стягнення починається в той день (якщо строк обчислюється добами), в який орган, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення. Якщо закінчення строку стягнення припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається саме цей неробочий день. Цим обчислення строків адміністративного стягнення відрізняється від правила обчислення процесуальних строків, відповідно до якого датою закінчення строку, якщо він збігся з неробочим днем, вважається перший наступний робочий день.

3. При обчисленні строків добами строк минає о 12 годині ночі останньої доби.

Стаття 38. Строки накладення адміністративного стягнення

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.

У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримі­нальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

[Частину третю статті 38 виключено згідно із Законом України № 2342-ІII від 05.04.2001 p.]

1. У коментованій статті встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень. У цих випадках, згідно з п. 7 ст. 247 КпАП, не може бути розпочато провадження в справі, а розпочате підлягає закриттю, тобто зазначений строк ніким продовжено бути не може, будь-які дії щодо притягнення особи до відповідальності після його закінчення має бути припинено. За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше, ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення. Таким чином, для більшості правопорушень точкою відліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності є день вчинення правопорушення.

2. При тривалому правопорушенні початок перебігу строку давності визначається по- іншому. Точкою відліку тут є момент виявлення проступку. Це пояснюється характером тривалих правопорушень. Вони вчинюються протягом більш-менш тривалого часу, характеризуються безперервним здійсненням єдиного діяння. До них може бути віднесено, наприклад, зберігання наркотичних засобів у невеликих розмірах, проживання без паспорта тощо.

3. У випадку, коли за фактом правопорушення спочатку порушується питання про порушення кримінальної справи, але згодом приймається рішення про відмову в її порушенні або про закриття вже порушеної кримінальної справи, строки накладення адміністративного стягнення мають свої відмінності. Якщо в діях правопорушника є ознаки адміністративного проступку, стягнення може бути накладено не пізніше, ніж через місяць з дня прийняття такого рішення (ч. 2 ст. 38 КпАП). Скорочений строк починає спливати з моменту прийняття постанови про відмову в порушенні або закритті кримінальної справи.

Стаття 39. Строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню

Якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

1. Накладення адміністративного стягнення спричиняє для порушника певні несприятливі юридичні наслідки, в чому виявляється його каральний характер. По- перше, повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, визнається обставиною, яка обтяжує адміністративну відповідальність. По-друге, законодавство про адміністративні правопорушення досить часто розглядає повторність як кваліфікуючу обставину. У зв'язку з цим коментована стаття встановлює строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк обчислюється з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення і становить один рік. Однак з цього загального правила існує ряд винятків. Так, у багатьох статтях ПАП йдеться про повторне вчинення правопорушення протягом року після накладення стягнення, тобто з моменту винесення відповідної постанови (ч. 2 ст. 95, ч. 2 ст. 104, ч. 2 ст. 145, ч. 2 ст. 148-1).

2. Для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному стягненню, не потрібне видання якогось спеціального документа. Стягнення погашається автоматично після закінчення річного строку і за умови невчинення протягом цього строку нового адміністративного проступку. Якщо особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку переривається. Давність у цих випадках починається з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення, призначеного за знову вчинений проступок.

Стаття 40. Покладення обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду

Якщо у результаті вчинення адміністративного правопорушення заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, то адміністративна комісія, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду - незалежно від розміру шкоди, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

[У частину першу статті 40 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину першу статті 40 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати своєю працею усунути її.

[У частину другу статті 40 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, вирішується в порядку цивільного судочинства.

[У статтю 40 внесено зміни згідно із Законом України від № 244/94-ВР 15.11.94 p.]

1. Усяке правопорушення є шкідливим, оскільки об’єктом посягання виступають суспільні відносини. Воно завдає шкоди, оскільки вносить дезорганізацію в суспільні відносини, порушує їх нормальне здійснення, створює перешкоди для реалізації прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. У цьому розумінні шкода є соціальною категорією. Шкода, яка завдається адміністративним правопорушенням, у соціально- правовому аспекті полягає в сукупності негативних наслідків, що є порушенням правопорядку, дезорганізацію суспільних відносин, а також водночас (хоча й не завжди) зменшення, знищення, будь-якого блага, цінності та суб’єктивного права.

2. Чинним законодавством встановлено адміністративну відповідальність за широке коло адміністративних правопорушень, що пов’язані із завдаванням матеріальної шкоди державі, організаціям і громадянам. До них можна віднести правопорушення, передбачені статтями 51, 104, 110, 115, 132, 136, 148 КпАП України, ч. 3 ст. 111, ч. 3 ст. 114, ч. 1 ст. 119 КпАП України та інші. Багато з них належить до діянь із матеріальним складом. Це означає, що адміністративна відповідальність настає лише за наявності наслідків у вигляді матеріальної шкоди. Наприклад, адміністративна відповідальність за недодержання стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції (ст. 170 КпАП) настає за умови, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції. Однак багато адміністративних правопорушень, що належать до діянь з формальним складом, також дуже часто породжують наслідки матеріального характеру. Так, наприклад, розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 185-11 КпАП) може мати своїми наслідками вжиття нових заходів безпеки, що потребують відповідних витрат.

3. Відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням, може здійснюватися в таких формах: 1) накладення обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду (ст. 40 КпАП); 2) повернення майна володільцеві (ст. 265 КпАП); 3) добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 34 КпАП); 4) у порядку цивільного судочинства (ч. 3 ст. 40 КпАП).

4. Відшкодування майнової шкоди в порядку цивільного судочинства вирішується за правилами ст. 22 Цивільного кодексу України, відповідно до яких особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До того ж збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Стаття 41. Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці

Порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від п’ятнадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Частину першу статті 41 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1979-ІІІ від 21.09.2000 p.]

Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці -

тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 41 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину другу статті 41 внесено зміни згідно із Законом України № 1979-ІІІ від 21.09.2000 р.]

[У статтю 41 внесено зміни згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

1. Кожен має право на працю, що дає змогу заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Ці положення закріплені Конституцією України.

2. Право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, зокрема, право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а за необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

3. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

4. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально- виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

5. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виражені, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути залежати від здійснення інших платежів та їх черговості.

6. Законом встановлюється обов’язок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати, яка провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

7. Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно- технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

8. Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

9. Об’єкт: встановлені законодавством права громадян на працю, на оплату праці, на охорону праці, на соціальний захист у випадку втрати годувальника чи працездатності, та інші права відповідно до чинного законодавства.

До законодавства про працю та про охорону праці належать: Кодекс законів про працю України, Закони України «Про охорону праці» від 14.10.1992 p., «Про оплату праці» від 24.03.1995 p., «Про відпустки» від 15.11.1996 p., «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 p., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. та інші відповідні нормативно-правові акти.

10. Об’єктивна сторона виражається у вчиненні таких дій:

- порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати

- виплата заробітної плати не в повному обсязі

- інші порушення вимог законодавства про працю

- порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

11. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні. Урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці і підпорядковується йому, є Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці). Діяльність Держнаглядпраці регулюється Положенням про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 18.01.2003 р.

12. Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення є Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд), який діє на підставі затвердженого Кабінетом Міністрів України Положення від 23 листопада 2006 р. № 1640.

13. Суб’єкт: відповідно до 1 ч. цієї статті - посадові особи, на яких законодавством покладено обов’язки з дотримання вимог законодавства про працю; відповідно до ч. 2 - працівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадяни, які є суб’єктами підприємницької діяльності.

14. Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 41-1. Ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди

Ухилення осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представників трудових колективів від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, угоди, умисне порушення встановленого законодавством строку початку таких переговорів або незабезпечення роботи комісій з представників сторін чи примирних комісій у визначений сторонами переговорів строк -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 41-1 згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

[У статтю 41-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони праці.

Об’єктивна сторона виражається в:

- ухиленні осіб, зазначених у статті, від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, угоди;

- умисне порушення встановленого законодавством строку початку переговорів;

- незабезпечення роботи комісій з представників сторін чи примирних комісій у визначений сторонами переговорів строк.

Порядок ведення переговорів, відносини, що виникають при реалізації права на проведення переговорів, регулюються Законом України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р.

Колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором, угодою

Сторонами колективного договору, угоди є: 1) власник або уповноважений ним орган; 2) одна або кілька профспілок чи інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи, а у разі відсутності таких органів - представники трудящих, обрані і уповноважені трудовим колективом.

Будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені зазначеними документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів. Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори. Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору, угоди визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом. Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору, угоди утворюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами.

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури, про які складається протокол розбіжностей. Протягом трьох днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять консультації, формують зі свого складу примирну комісію, а у разі недосягнення згоди звертаються до посередника, обраного сторонами.

Особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін, а також спеціалісти, запрошені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи із збереженням середнього заробітку та включенням Цього часу до трудового стажу. Всі витрати, пов’язані з участю у переговорах і підготовці проекту, компенсуються в порядку, передбаченому законодавством про працю, колективним договором, угодою.

Суб'єктами цього правопорушення можуть бути особи, які представляють власників, уповноважені ними органи, профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представники трудових колективів, які є сторонами колективного договору. Такі суб'єкти, крім відповідальності, зазначеної у санкції цієї статті, несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.

Суб’єктивна сторона: зазначене правопорушення може бути вчинене тільки з умислом.

Стаття 41-2. Порушення чи невиконання колективного дого­вору, угоди

Порушення чи невиконання зобов’язань щодо колективного договору, угоди особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, чи представниками трудових колективів -

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 412 згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

[У статтю 41-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони праці. Ці відносини регулюються Законом України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р.

Об’єктивна сторона виражається у:

- порушенні зобов’язань щодо колективного договору, угоди;

- невиконанні зобов’язань щодо колективного договору, угоди.

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов’язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Статтею 18 зазначеного Закону встановлюється, що на осіб, які представляють власника або уповноважений ним орган чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і з вини яких порушено чи не виконано зобов’язання щодо колективного договору, угоди, накладається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Також у цій статті частиною другою зазначається, що на вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов’язання щодо колективного договору, угоди. Справи щодо вчинення такого правопорушення розглядаються судами (ст. 221 КпАП).

Суб’єкт: особи, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представники трудових колективів.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу.

Стаття 41-3. Ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод

Ненадання особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представниками трудових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод, -

тягне за собою накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 413 згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

[У статтю 413 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони праці.

Об’єктивна сторона виражається у ненаданні суб’єктами цього правопорушення необхідної інформації для:

- ведення колективних переговорів

- здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод.

Порядок ведення колективних переговорів регулюється ст. 10 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 p., а порядок здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод регулюється ст. 15 зазначеного Закону. Цими статтями встановлюється: сторони колективних переговорів зобов’язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди, а також, що у разі здійснення контролю сторони зобов’язані надавати необхідну для цього наявну інформацію.

Перед проведенням переговорів представники працівників мають право отримати необхідну для них інформацію. Така інформація може стосуватися доходів підприємства; перспективи розвитку; можливість виплати дивідендів за акціями; заходів, які вживаються задля охорони праці, охорони навколишнього природного середовища; та інших відомостей. Учасники переговорів зобов’язані не розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, про що вони підписують відповідні зобов’язання.

При здійсненні контролю за виконанням колективних договорів, угод подається запит уповноваженою на те особою (це може бути представник профкому, власник підприємства, організації, установи) щодо виконання встановлених колективним договором чи угодою вимог. Така інформація надається безоплатно.

Суб’єкт: це правопорушення може бути вчинено особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представниками трудових колективів інформації.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 42. Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм

Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шести до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 42 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 42 внесено зміни згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Об’єкт: охорона здоров’я населення. Охорона здоров’я населення є дуже важливим завданням, покладеним на державу, адже Конституцією України встановлюється, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Також Конституцією визначається право кожного на охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико- санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Відносини у сфері охорони здоров’я регулюються Основами законодавства України про охорону здоров’я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», іншими нормативно-правовими актами та санітарними нормами. Санітарне законодавство спрямоване на забезпечення такого стану здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини, за якого показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для цієї території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності перебувають у межах, визначених санітарними нормами.

Об’єктивна сторона виражається у вчиненні дій, що порушують встановлені санітарно-гігієнічні і санітарно-протиепідемічні правила та норми.

Державні санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми (санітарні норми) - обов’язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров’ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення.

Санітарні норми за своєю природою дуже різноманітні і залежать від того, в якій сфері та щодо чого вони встановлюються. В Україні встановлюються єдині санітарно- гігієнічні вимоги до планування і забудови пунктів: будівництва і експлуатації промислових та інших об’єктів; очистки та знешкодження промислових і комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування та водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно- епідемічному благополуччю територій і населених пунктів. Також встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров’я. Всі державні стандарти, технічні умови та промислові зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоров’я в порядку, встановленому законодавством.

Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів, створення системи різноманітних регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров’я. Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади.

Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України. МОЗ України, згідно з покладеними на нього завданнями, затверджує відповідно до законодавства державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи.

Розділом II Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» встановлюються права та обов’язки громадян і підприємств, установ, організацій щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного добробуту. Задля виконання вимог щодо усунення або зменшення шкідливого впливу на людину факторів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб і масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та їх ліквідацію застосовується комплекс організаційних, адміністративних, інженерно-технічних, медич­них, нормативних, екологічних, ветеринарних та інших заходів, що мають назву санітарні та протиепідемічні (профілактичні) заходи (санітарні заходи).

Прикладами порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм є недодержання встановлених вимог щодо проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій щодо якості продуктів тощо. Об’єктивна сторона цього правопорушення може виражатися як дія, так і бездіяльність (у випадку, коли на особу покладено обов’язок діяти певним чином).

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: умисел або необережність.

Стаття 42-1. Виробництво, заготівля, реалізація сільсько­господарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації

Виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподарської продукції, що містить засоби захисту рослин, стимулятори їх росту, мінеральні добрива та інші хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої і на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої.

[Кодекс доповнено статтею 42-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 8711-XI від 19.01.90 р.]

[У статтю 42-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Статтю 42-1 доповнено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Об’єкт: охорона здоров’я населення.

Об’єктивна сторона виражається у:

- виробництві сільськогосподарської продукції, що містить засоби рослин, стимулятори їх росту, мінеральні добрива та інші хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації;

- заготівлі такої продукції;

- та її реалізації.

Сільськогосподарська продукція - це продукти тваринництва та рослинництва. До такої продукції належить: м’ясо, яйця, молоко, сир, овочі, фрукти, картопля, зерно та інше. Засоби захисту рослин - препарати, які вміщують одну або декілька діючих речовин і використовуються з метою захисту рослини або продукції рослинництва від шкідливих організмів та знищення небажаних рослин або окремих частин рослин. Стимулятори росту рослин- хімічні речовини, які впливають на процеси росту і розвитку рослин.

Усі хімічні препарати повинні застосовуватися у певних межах задля охорони навколишнього середовища та охорони здоров’я населення. Гранично допустимі рівні концентрації хімічних препаратів у сільськогосподарській продукції встановлюється відповідно до законів України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» та інших нормативно-правових актів. Затверджуються гранично допустимі рівні хімічних препаратів Головним санітарним лікарем України та Державним департаментом ветеринарної медицини.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни у разі застосування хімічних речовин і матеріалів, продуктів біотехнології зобов’язані дотримуватися санітарних норм. Продовольча сировина, харчові продукти, а також матеріали, обладнання і вироби, що використовуються при їх виготовленні, зберіганні, транспортуванні та реалізації, повинні відповідати вимогам санітарних норм і підлягають обов’язковій сертифікації. Підприємства, установи, організації та громадяни, які виробляють, зберігають, транспортують чи реалізують харчові продукти і продовольчу сировину, несуть відповідальність за їх безпеку для здоров я і життя населення, відповідність вимогам санітарних норм. Виробник або постачальник зобов’язаний отримати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи до введення в обіг харчового продукту, продовольчої сировини та супутніх матеріалів. Розробка і виробництво нових видів харчових продуктів, впровадження нових технологічних процесів їх виробництва та обробки, а також матеріалів, що контактують з продовольчою сировиною чи харчовими продуктами під час виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозволяються головним державним санітарним лікарем на підставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Державний контроль і нагляд за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання, утилізації чи знищення здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у галузі охорони здоров’я, захисту прав споживачів, стандартизації, метрології та сертифікації, ветеринарної медицини, карантину рослин, їхні органи в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі у межах їх компетенції.

У випадку, якщо сільськогосподарська продукція не відповідає встановленим вимогам (містить препарати понад гранично допустимі рівні концентрації) її за змогою використовують з іншою метою, в іншому разі - її безоплатно вилучають у порядку, що передбачений Інструкцією про порядок вилучення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров’я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів, затвердженою Наказом МОЗ від 14.04.1995 р. № 68.

Під вилученням з реалізації розуміється адміністративно запобіжний захід у вигляді примусового вилучення з реалізації предметів, в яких можливо усунення небезпеки для здоров’я шляхом спеціальної обробки, сортування, зміни споживача або цільового призначення. Конфіскацією вважають адміністративно-запобіжний захід у вигляді примусового безоплатного звернення у власність держави з наступним знищенням (утилізацією) предметів, небезпеку для здоров’я яких ні за яких умов усунути неможливо.

Вилученню (конфіскації*) підлягають предмети незалежно від належності, форм власності та наявності особи, чиєю власністю вони є, а також незалежно від терміну виявлення цих предметів.

У п. 1.7. зазначеної інструкції визначено посадових осіб державної санітарно- епідеміологічної служби України, яким надано право застосовувати вилучення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров’я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 42-2. Заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції

Заготівля, переробка з метою збуту або збут продуктів харчування чи іншої продукції, радіоактивне забруднених понад рівні, що допускаються, за відсутності ознак діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, -

[Абзац перший частини першої статті 42-2 викладено у новій редакції згідно із Законом України№ 966-V від 19.04.2007p.]

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від восьми до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої і на посадових осіб - від п’ятнадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої.

[Кодекс доповнено статтею 42-2 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 661-XII від 28.01.91 p.]

[У статтю 42-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р ]

[Статтю 42-2 доповнено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98p.]

Правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експортуються регулюється Законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів» та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього. Суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні регулюються Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Правове регулювання захисту життя, здоров’я та майна людей від негативного впливу іонізуючого випромінювання, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди здійснюється Законом України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання». Відповідно до ст. 16 останнього вміст радіонуклідів у продуктах харчування, продовольчій сировині та питній воді не може перевищувати затверджених в установленому порядку норм. Продукти харчування, продовольча сировина та питна вода, а також супутні матеріали, що контактують з ними під час виробництва, зберігання, транспортування і реалізації, підлягають сертифікації в порядку, який визначається законодавством України.

Об’єкт: охорона здоров’я населення.

Об’єктивна сторона виражається у вчинені таких дій: заготівля продуктів харчування чи іншої продукції; переробка з метою збуту продуктів харчування чи іншої продукції; збут продуктів харчування чи іншої продукції, за умови, що зазначені продукти харчування або інша продукція є радіоактивно забрудненими понад рівні, що допускаються, однак вказані дії не містять у собі складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У ст. 267-1 останнього, що має назву «Порушення вимог режиму радіаційної безпеки», у частині першій, визначено, що переміщення будь-яким способом за межі зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення без надання передбаченого законом дозволу або проведення дозиметричного контролю продуктів харчування рослинного і тваринного походження, промислової або іншої продукції, тварин, риби, рослин або будь-яких інших об’єктів карається штрафом від п’ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від одного до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Придбання з метою використання або збуту об’єктів, визначених у частині першій цієї статті, якщо факт їх походження із зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення заздалегідь відомий винній особі, карається штрафом від сімдесяти до вісімдесяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені з метою збуту, або збут об’єктів, визначених у частині першій цієї статті, караються штрафом від сімдесяти п яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені службовою особою або повторно, а також якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Харчовий продукт (їжа) - це будь-яка речовина або продукт (сирий, включаючи сільськогосподарську продукцію, необроблений, напівоброблений або оброблений), призначений для споживання людиною. Харчовий продукт включає напій, жувальну гумку та будь-яку іншу речовину, включаючи воду, які навмисно включені до харчового продукту під час виробництва, підготовки або обробки.

Продукція - це будь-яка продукція (товари) вітчизняного виробництва або імпортована на митну територію України, призначена для споживання та (або) виробництва іншої продукції, зокрема, напівфабрикати і сировина, а також матеріали, які використовуються у процесі її виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, пакування та маркування.

Під заготівлею розуміють такі дії, як збір зерна, картоплі, овочів, фруктів, іншої сільськогосподарської продукції, доїння корів, збір грибів та інші.

Під переробкою розуміють здійснення фізичних, хімічних та технологічних операцій над продуктами харчування та іншої продукцією, внаслідок яких вони можуть використовуватися як готовий продукт, так і напівфабрикат. Такими, наприклад, є засушення, зварення, заморожування та ін. Слід зазначити, що відповідальність за це правопорушення настає лише у випадку наявності спеціальної мети при переробці та заготівлі продуктів харчування чи іншої продукції - збуту.

Під збутом розуміється передача, відчуження продуктів харчування чи іншої продукції від однієї особи до іншої. До того ж не має значення, в якій формі відбувався збут: платно чи ні, як пригощання чи продаж тощо.

Перевищення меж вмісту радіонуклідів у продуктах чи в іншій продукції створює небезпеку для здоров’я населення та навколишнього природного середовища. Внаслідок цього встановлюються певні гранично допустимі рівні радіоактивної забрудненості харчових продуктів та іншої продукції. Повноваження щодо встановлення таких рівнів належать Міністерству охорони здоров’я, Міністерству аграрної політики, а також Держаному комітету у справах захисту прав споживачів. Ці самі органи та їх територіальні утворення мають право здійснювати нагляд та контроль за додержанням вимог законодавства у цій сфері. У випадку виявлення харчових продуктів або іншої продукції, радіоактивно забрудненої понад гранично допустимі рівні, її вилучають та знищують у встановленому законом порядку. Державними гігієнічними нормативами «Допустимі рівні вмісту радіонуклідів Cs 137 та Sr 90 у продуктах харчування та питній воді», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03.05.2006 № 256, які обов’язкові для фізичних та юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з виготовленням, імпортом, експортом та обігом харчових продуктів, наданням послуг у сфері роздрібної торгівлі харчовими продуктами, у сфері гуртової торгівлі та ресторанного господарства, громадського харчування, встановлено, що вміст радіонуклідів Cs 137 та Sr 90 у продуктах харчування та питній воді повинен забезпечити не перевищення прийнятої границі річної ефективної дози внутрішнього опромінення 1 мЗв. При цьому опромінення за рахунок надходження інших техногенних та природних радіонуклідів не враховується. Харчові продукти, якість яких не відповідає встановленим нормативам, вилучаються з обігу. Обґрунтування можливих способів використання чи утилізації або знищення харчових продуктів, визнаних непридатними для харчових цілей, проводиться їх власником за узгодженням із територіальними закладами державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

Це правопорушення складається з альтернативних дій, тобто є таким, що як вчинення однієї з перелічених дій, так і вчинення усіх їх разом, має наслідком відповідальність за цією статтею.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона виражається у формі умислу та обов’язковою є наявність мети збуту радіоактивно забруднених продуктів харчування та іншої продукції.

Стаття 42-3. Виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними аген­тами понад гранично допустимі рівні

Виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами, іншими біологічними агентами, біологічно активними речовинами та продуктами біотехнологій понад гранично допустимі рівні, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої і на посадових осіб - від шести до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої.

[Кодекс доповнено статтею 42-3 згідно із Законом України № 352-XІV від 23.12.98 p.]

Об’єкт: охорона здоров’я населення.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні таких дій: виробництво; зберігання; транспортування; реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами, іншими біологічними агентами, біологічно активними речовинами та продуктами біотехнологій понад гранично допустимі рівні.

Продукт харчування - будь-який продукт, що в натуральному вигляді чи після відповідної обробки вживається людиною в їжу або для пиття.

Продовольча сировина- продукція рослинного, тваринного, мінерального, синтетичного чи біотехнологічного походження, що використовується для виробництва харчових продуктів.

Мікроорганізми - це дуже дрібні, невидимі неозброєним оком живі істоти. Мікроорганізми відіграють велику роль у кругообігу речовин у природі. До них також належать віруси.

Продукти біотехнологій - це продукти, які вироблені при використанні живих клітин організмів (мікроорганізмів, рослин, тварин).

Корисні в певних дозах мікроорганізми при перевищенні таких доз стають небезпечними для організму людини. Правом встановлення гранично допустимого рівня мікроорганізмів у харчових продуктах та продовольчій сировині наділений Головний державний санітарний лікар України (МОЗ) та Державний департамент ветеринарної медицини, що очолюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини. Контролюють додержання цих норм органи санітарно-епідеміологічної служби України та Міністерство аграрної політики України. Для встановлення факту забруднення продуктів чи продовольчої сировини проводиться відповідна експертиза.

У випадку встановлення, що продукти харчування або продовольча сировина не відповідає встановленим вимогам, такі продукти (продовольча сировина) вилучаються і в установленому законом порядку знищуються або утилізуються.

Вживання продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічно активними агентами понад гранично допустимі рівні, становить небезпеку для життя та здоров’я людини. Тому цією статтею встановлюється відповідальність за вчинення дій, що складають об’єктивну сторону правопорушення.

Виробництво - діяльність, пов’язана з випуском продукції, яка передбачає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва.

Транспортування - виробничий процес, який передбачає накопичення, вантаження, вивантаження, перевезення, а також зберігання вантажів на транспортних складах.

Реалізація - передача, обмін, поставка за договором та відчуження іншим шляхом продуктів харчування чи продовольчої сировини від однієї особи до іншої. До того ж не має значення реалізація відбувалася платно чи в якій-небудь іншій формі.

Ці склади правопорушень є активними, тобто вчинюються шляхом дії. Цією статтею передбачено вчинення правопорушення і шляхом бездіяльності - зберігання зазначених харчових продуктів чи продовольчої сировини, тобто їх знаходження у певних місцях і ДО того ж створюється можливість забруднення навколишнього природного середовища або чистих продуктів. Такими місцями можуть бути приміщення, склади, сховище та ін., які перебувають у володінні певної особи.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 43.

[Статтю 43 виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Стаття 44. Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психо­тропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах

[У назву статті 44 внесено зміни згідно із Законом України № 863-XІV від 08.07.99 р.]

Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, переси­лання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах -

тягнуть за собою накладення штрафу від вісімнадцяти до сорока трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

[У частину першу статті 44 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину першу статті 44 внесено зміни згідно із Законом України № 863-XIV від 08.07.99 р.]

Особа, що добровільно здала наркотичні засоби або психотропні речовини, які були у неї в невеликих розмірах і які вона виробила, виготовила, придбала, зберігала, перевозила, пересилала без мети збуту, звільняється від адміністративної відповідальності за дії, передбачені цією статтею.

Примітка. Невеликий розмір наркотичних засобів та психотропних речовин визна­чається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

[У примітку до статті 44 внесено зміни згідно із Законом України № 863-XІV від 08.07.99 р.]

[У статтю 44 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 4452-ХІ від 21.08.87 p., № 663-XIІ від 28.01.91 p.; Законом України № 64/95-BP від 15.02.95 p.]

Об’єкт: безпосередній - суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, родовий - здоров’я населення. Такі відносини регулюються законами України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 15.02.1995 p., «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 р. та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Наркотичні засоби - включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними.

Психотропні речовини - включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та справляти депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, або поведінки і становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними.

Наркотичними засобами і психотропними речовинами визнаються лише ті, які до них віднесені Комітетом з контролю за наркотиками, завдання якого є:

- розглядати номенклатуру нових лікарських засобів і забезпечувати контроль за тими, які можуть бути небезпечними з точки зору патологічного звикання та можливості виникнення наркоманії;

- на основі даних наркологічної служби МОЗ, правоохоронних органів виявляти, здійснювати експертизу, реєструвати, заносити у відповідні класифікаційні таблиці переліку психотропні лікарські засоби, їх аналоги чи кустарно виготовлені препарати, що стали об’єктом зловживання окремими громадянами.

Якщо під час контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у діях осіб виявлено ознаки адміністративного правопорушення чи злочину, Комітет надсилає інформацію або подає матеріали до відповідних правоохоронних органів, що проводять боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори з урахуванням їх корисності для використання у медичній практиці та залежно від ступеня їх небезпечності для здоров’я, яку вони можуть становити у разі зловживання ними, і застосовуваних згідно з законодавством заходів контролю за їх обігом включаються до відповідно пронумерованих списків таблиць Переліку.

Об’єктивна сторона:

- незаконне виробництво

- незаконне придбання

- незаконне зберігання

- незаконне перевезення

- пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах.

Виробництво наркотичних засобів та (або) психотропних речовин - усі дії, пов’язані з серійним одержанням наркотичних засобів та (або) психотропних речовин із хімічних речовин та (або) рослин.

Придбання (тобто отримання різними шляхами певною особою у власність) та здійснення інших операцій із психотропними речовинами та наркотичними засобами регулюються відповідними статтями Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів». Громадяни мають право придбавати наркотичні засоби або психотропні речовини, включені до таблиць II і III Переліку, лише за рецептом лікаря.

Зберігання - це фактичне володіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх перебування у певному місці.

Перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з однієї території до іншої в межах України.

Пересилання здійснюється шляхом відправки наркотичних засобів, психотропних речовин за допомогою пошти, багажем, якою-небудь людиною, іншим шляхом. При цьому ст. 12 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» встановлюється, що пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів у поштових (у тому числі міжнародних) відправленнях забороняється.

Зазначені дії тягнуть за собою відповідальність у випадку, коли вони здійснюються незаконно, тобто з порушенням вимог, встановлених законодавством. Також важливим моментом є встановлення відсутності мети збуту при здійсненні вищезазначених Дій, а також розмір наркотичних засобів та психотропних речовин повинен бути невеликим. В іншому випадку особа, яка вчинила дані дії, підлягає не адміністративній відповідальності, а кримінальній (ч. 1. ст. 307 Кримінального кодексу України). Також кримінальна відповідальність передбачається і у випадку, коли зазначене правопорушення вчинюється особою повторно. Невеликий розмір наркотичних засобів та психотропних речовин визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Ч. 2 цієї статті передбачає добровільну здачу наркотичних засобів або психотропних речовин, які були у неї у невеликих розмірах та які вона виробила, виготовила, придбала, зберігала, перевозила, пересилала без мети збуту. В такому випадку особа звільняється від адміністративної відповідальності. Важливо, щоб особа зробила це самостійно, та внаслідок зберігання, вимоги видати зазначенні речовини або примусу.

Суб’єкт: загальний, тобто осудна особа, яка досягла 16 років.

Суб’єктивна сторона: прямий умисел. До того ж, як вже зазначалося, у особи не повинно бути мети збуту зазначених речовин.

Санкція цієї статті є альтернативного, тобто передбачає штраф, а у виняткових випадках, у зв’язку з тим, що за ступенем громадської безпеки це правопорушення наближається до злочину, застосовується адміністративний арешт. Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп (ст. 32 КпАП), а також військовослужбовців, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу ОВС (ст. 15 КпАП)

Стаття 44-1. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження

Ухилення особи, хворої на наркоманію, від медичного огляду на наявність наркотичного сп’яніння -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частішу першу статті 44-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Ухилення особи, яка зловживає наркотичними засобами або психо­тропними речовинами, від медичного обстеження -

тягне за собою накладення штрафу від вісімнадцяти до сорока трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 44-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[Кодекс доповнено статтею 44-1 згідно із Законом України № 64/95-ВР від 15.02.95 p.]

Об’єкт: встановлений порядок проходження медичного огляду чи медичного обстеження особами, які вживають наркотики та психотропні речовини у немедичних цілях, а також здоров’я населення.

Порядок проходження медичного огляду та медичного обстеження встановлюється Законом України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 р.

Об’єктивна сторона виражається в:

1) ухиленні особи, хворої на наркоманію, від медичного огляду на наявність наркотичного сп’яніння.

Медичний огляд- амбулаторний огляд особи з метою встановлення стану наркотичного сп’яніння. Хворий на наркоманію (наркоман) - особа, якій у встановленому порядку медичним закладом встановлено діагноз «наркоманія». Наркоманія- хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України, і який характеризується психічною або фізичною залежністю від них.

Особа, відносно якої до органів Міністерства охорони здоров’я України або Міністерства внутрішніх справ України надійшла інформація від установ, підприємств, організацій, засобів масової інформації або окремих громадян про те, що вона незаконно вживає наркотичні засоби або психотропні речовини чи перебуває у стані наркотичного сп’яніння, підлягає медичному огляду. Факт незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин встановлюється на підставі показань свідків, наявності ознак наркотичного сп’яніння, результатів медичного огляду, а також тестів на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи. Медичний огляд на наявності стану сп’яніння може проводити лише лікар, на якого покладено такі обов’язки, а діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.

Медичний огляд проводиться за направленням працівників органів Міністерства внутрішніх справ України. У разі, якщо особа ухиляється від медичного огляду, вона підлягає приводу до наркологічного закладу органом внутрішніх справ.

2) ухиленні особи, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, від медичного обстеження.

Зловживання наркотичними засобами або психотропними речовинами - умисне систематичне незаконне вживання наркотичних засобів або психотропних речовин.

Медичне обстеження - обстеження особи в стаціонарних умовах з метою встановлення діагнозу «наркоманія». Медичне обстеження проводиться за направленням лікаря-нарколога. Особа, яка ухиляється від медичного огляду, підлягає приводу працівником органу внутрішніх справ.

Ухилення від медичного огляду, медичного обстеження або лікування - умисне невиконання розпорядження працівника органів внутрішніх справ щодо медичного огляду, а так само невиконання призначень та рекомендацій лікаря особою, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами.

Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження визначається нормативним актом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України і Верховного Суду України.

На підставі заяв, повідомлень про правопорушення, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів, або за наявності про це іншої достовірної інформації компетентних органів може бути здійснено огляд транспортного засобу, вантажу, що в ньому знаходиться, особистих речей водія і пасажирів. Право на це мають посадові особи органів Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України. У разі виявлення речовин, які викликають підозру як такі, що належать до наркотичних, психотропних або прекурсорів і потребують подальшого дослідження, а також наявності у водія чи пасажирів ознак наркотичного сп’яніння транспорт і зазначені особи можуть бути доставлені в органи внутрішніх справ Для з’ясування необхідних обставин.

Суб’єкт спеціальний: ч. 1 цієї статті - особи, що хворі на наркоманію; ч. 2 цієї статті - особи, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами.

Суб’єктивна сторона: прямий умисел. До того ж метою здійснення таких дій є приховування незаконного вживання наркотиків або психотропних речовин.

Стаття 45. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу

Ухилення від обстеження осіб, щодо яких є достатні дані про те, Що вони хворі на венеричну хворобу, або від лікування осіб, які були у контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують профілактичного лікування, продовжуване після попередження, зробленого їм органами охорони здоров’я, -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 45 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: здоров’я населення.

Венерична хвороба - це інфекційна хвороба, яка передається переважно статевим шляхом, а в деяких випадках і іншими шляхами(користування одним шприцом, від матері до дитини, тісний побутовий контакт та ін.). До таких хвороб належить сифіліс, гонорея, лімфогранулематоз, СНІД та ін.

Об’єктивна сторона виражається в:

- ухиленні від обстеження осіб, хворих на венеричну хворобу;

- ухиленні від лікування осіб, які контактували з хворим.

Ухилення від обстеження може проявлятися у відмові прийти до медичного закладу для проходження відповідного обстеження особою, щодо якої є достатні дані про те, що вона хвора на венеричну хворобу. Достатніми вважаються дані, які повідомляють про контакт з венерично хворим, свідчення заінтересованих осіб, дані органів охорони здоров’я. Особи, які перебували у контакті (статевому, тісному побутовому) із венерично хворою людиною, зобов’язані з метою попередження захворювання пройти профілактичний курс лікування. Ухилення від лікування проявляється у навмисному невиконанні вимог, рекомендацій лікаря (неприбуття на процедури, самолікування і т. ін.). До того ж слід зауважити, що Кримінальним Кодексом передбачається відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Адміністративна відповідальність за цією статтею настає лише у тому випадку, коли зазначеним особам було зроблено попередження і тільки після того, як вони продовжують ухилятися від обстеження чи профілактичного лікування. Попередження робиться органами охорони здоров’я, в цьому випадку - це районні консультації, лікарні, шкірно-венерологічні диспансери і т. ц.

Суб’єктами правопорушень, передбачених коментованою статтею, є особи, щодо яких є достатні дані вважати їх хворими на венеричну хворобу, та особи, які контактували із венерично хворими і потребують профілактичного лікування.

Суб’єктивна сторона: прямий умисел. Особа знає, що їй потрібно пройти обстеження чи почати профілактичний курс лікування, її про це попереджали відповідні органи охорони здоров’я, але вона навмисно не виконує необхідних дій. До того ж мотиви можуть бути різними (нестача грошей на лікування, переконання, що вже нічого не допоможе, сором, небажання повідомлення такої інформації навіть лікарю, та ін.), але для кваліфікації вони не мають значення.

Стаття 45-1. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів

Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів, порядку контролю за безпекою та якістю донорської крові, її компонентів, препаратів і відповідних консервуючих розчинів, порядку обміну донорською кров’ю, її компонентами і препаратами та вивезення їх за межі України, порядку медичного обстеження донора перед здаванням крові та її компонентів -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 45-1 згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Об’єкт: встановлений порядок взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів.

Такий порядок регулюється Законом України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 p., Основами законодавства України про охорону здоров’я, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 р. про затвердження Порядку заготівлі і зберігання власної крові та (або) її компонентів, а також крові та (або) її компонентів, отриманих від інших донорів, за особистий рахунок, та іншими нормативно-правовими актами.

Донорство крові та її компонентів - добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях. Донором може бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18 років, який пройшов відповідне медичне обстеження, і в якого немає протипоказань, визначених Міністерством охорони здоров’я України. Особи, хворі на інфекційні хвороби, що можуть передаватися через кров, або інфіковані збудниками таких хвороб, можуть залучатися до виконання донорської функції лише у разі подальшого використання отриманих від них крові та (або) її компонентів виключно для проведення наукових досліджень, виготовлення діагностику мів та інших продуктів, що не призначаються для введення реципієнтам.

Здача крові для лікувального застосування здійснюється громадянами добровільно. Забороняється взяття донорської крові примусово, а також від людей, захворювання яких можуть передаватись реципієнту або заподіяти шкоду його здоров’ю. Органи і заклади охорони здоров’я при сприянні власників і керівників підприємств, установ та організацій зобов’язані всебічно розвивати донорство. Донорам надаються пільги, передбачені законодавством України. Спеціалізовані установи та заклади переливання крові, відповідні підрозділи закладів охорони здоров’я, повинні забезпечити ведення реєстрів донорів, що мають містити паспортні дані кожного донора, дані про наявні або перенесені ним захворювання (зокрема й ті, що можуть передаватися через кров, її компоненти та препарати реципієнтам), дати та об’єми давання донором крові та (або) її компонентів, сфери можливого їх застосування тощо. Порядок ведення цих реєстрів, обміну даними між ними та порядок виключення донорів із зазначених реєстрів встановлюється Міністерством охорони здоров’я України. Ведення Національного реєстру донорів крові та її компонентів забезпечується Міністерством охорони здоров’я України.

Об’єктивна сторона виражається у порушенні встановленого порядку:

- взяття донорської крові та (або) її компонентів і препаратів ;

- переробки донорської крові та (або) її компонентів і препаратів ;

- зберігання донорської крові та (або) її компонентів і препаратів;

- реалізація донорської крові та (або) її компонентів і препаратів;

- застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів,

- контроль за безпекою та якістю донорської крові, її компонентів, препаратів і відповідних консервуючих розчинів;

- обмін донорською кров’ю, її компонентами і препаратами ;

- вивезення їх за межі України;

- порядок медичного обстеження донора перед здаванням крові та її компонентів.

Взяття крові та (або) її компонентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров’ю донора не буде заподіяно шкоди. За особистим визначенням донора давання крові та (або) її компонентів може здійснюватися безоплатно або з оплатою, порядок якої встановлюється Кабінетом Міністрів України

Взяття, переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію їх та виготовлених з них препаратів здійснюють спеціалізовані установи і заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоров’я, що знаходяться у віданні Міністерства охорони здоров’я України, інших міністерств і відомств та органів охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, за наявності відповідної ліцензії, виданої Міністерством охорони здоров’я України.

Переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію виготовлених з них препаратів можуть також здійснювати суб’єкти підприємницької діяльності (також обов’язковою є наявність відповідної ліцензії).

Порядок реалізації донорської крові, її компонентів та виготовлених з них препаратів спеціалізованими установами та закладами переливання крові, відповідними підрозділами закладів охорони здоров’я, а також порядок реалізації препаратів, виготовлених з донорської крові та її компонентів суб’єктами підприємницької діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Передачу донорської крові, її компонентів та препаратів за кордон може бути здійснено гуманітарну допомогу у випадках надзвичайних ситуацій за рішенням Кабінету Міністрів України. Донорська кров та її компоненти можуть бути вивезені за межі України для одержання з них препаратів, які в Україні не виготовляються чи виготовляються в недостатній кількості, за умови необхідності цих препаратів для потреб системи охорони здоров’я держави і обов’язкового повернення їх в Україну або в обмін на нові технології виробництва препаратів з донорської крові в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних норм щодо експорту та імпорту крові.

Компоненти та препарати донорської крові дозволяється реалізовувати за межами України лише за умови повного забезпечення ними потреб охорони здоров’я населення України та наявності спеціального дозволу Кабінету Міністрів України. Обсяги обов’язкового забезпечення потреб охорони здоров’я населення донорською кров’ю, її компонентами і препаратами, зокрема з урахуванням необхідності створення їх відповідних резервів на випадок визначених законом ситуацій, щорічно визначаються і затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі даних, що подаються Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством оборони України, іншими міністерствами та відомствами, які мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров’я, та Штабом Цивільної оборони України.

Взяття крові та її компонентів у донора проводиться лише після його медичного обстеження. Порядок взяття крові та її компонентів у донорів та порядок медичного обстеження донорів встановлюються Міністерством охорони здоров’я України. Величина разової максимально допустимої дози крові та її компонентів, що можуть бути взяті у донора, визначається Міністерством охорони здоров’я України.

Кров, її компоненти і препарати та відповідні консервуючі розчини підлягають обов’язковому контролю Державною інспекцією контролю якості лікарських засобів у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров’я України. Донорська кров, її компоненти, виготовлені з них препарати та консервуючі розчини, які застосовуються при їх обробці і виготовленні не можуть використовуватися або передаватися для реалізації до того часу, доки вони не пройдуть визначеного законом контролю та відповідного маркування. Обов’язковому лабораторному дослідженню на наявність BІЛ- інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини. З метою запобігання поширенню BІЛ-інфекції через донорську кров її переливання застосовується лише у випадках, коли таке медичне втручання є єдиним засобом для врятування життя людини

За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, за її рахунок може здійснюватися заготівля та зберігання її власної крові та (або) її компонентів, а також крові та (або) її компонентів, отриманих від інших донорів, з метою використання їх у необхідних випадках для подання медичної допомоги такій особі, членам її сім’ї або іншим особам.

Суб’єкт: загальний, тобто правопорушення може бути вчинено будь-якою осудною особою, що досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона: вина як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 46. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою

Умисне приховування хворими на венеричну хворобу джерела зараження та осіб, які були у контакті з цими хворими, -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 46 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єкт: здоров’я населення. Венерична хвороба (див. коментар до ст. 45).

Об’єктивна сторона: полягає у приховуванні суб’єктами правопорушення інформації щодо джерела зараження та осіб, з якими вони були у контакті. У комплексі методів боротьби з венеричними захворюваннями велике значення має своєчасне виявлення джерел зараження та контактних осіб (осіб, що заразилися від хворого статевим або побутовим способом). Тому кожен хворий повинен обов’язково повідомити прізвище, ім’я та домашню адресу особи, від якої він заразився. Особа, яка є можливим джерелом зараження, викликається до шкірно-венеричного диспансеру для обстеження, встановлення діагнозу та лікування. Виявлення джерела захворювання є необхідним засобом профілактики, оскільки сприяє попередженню поширення венеричних хвороб серед населення.

До того ж хворий може робити усе для того, щоб приховати необхідну інформацію: казати неправду, мовчати, ігнорувати попередження лікаря і т. п. Така поведінка є дуже небезпечною, особливо для людей, які перебували у контакті з хворим і повинні вчасно почати лікуватися. Причини приховування можуть бути різноманітними: бажання відгородити свого статевого партнера від неприємностей, почуття сорому, побоювання помсти або кримінальної відповідальності (у випадках статевих контактів з неповнолітніми тощо), побоювання розголошення інформації. До того ж слід пам’ятати, що, відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка має назву «Лікування та правовий захист хворих на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом», особи, хворі на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, підлягають обов’язковому лікуванню (за їх бажанням - анонімно). Відомості про зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв’язку з виконанням професійних обов’язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров’я, становлять лікарську таємницю. Надання таких відомостей дозволяється у випадках, передбачених законами України.

Джерелом зараження венеричною хворобою є особа, від якої хворий заразився венеричною хворобою в результаті статевого чи тісного побутового контакту.

Дані про те, що хворий приховує правду щодо осіб, з якими контактував та джерела зараження можуть надійти від самих контактованих осіб, анонімно, від органів охорони здоров’я і т. п.

Суб’єкт: осудна особа, що досягла 16-річного віку і яка внаслідок медичного обстеження отримала діагноз «венерична хвороба»

Суб’єктивна сторона: прямий умисел.

Стаття 46-1. Порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення

Порушення вимог режиму радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіаційного забруднення, що виражається у проникненні в цю зону без дозволу відповідних органів або самовільному поселенні у ній, або знищенні, пошкодженні чи перенесенні знаків радіаційного забруднення або огорожі зазначеної зони, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь вчинення правопорушення і на посадових осіб - від двадцяти п’яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь вчинення правопорушення.

[Кодекс доповнено статтею 46-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 8711-XI від 19.01.90 р.]

[Текст статті 46-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 966-V від 19.04.2007 р.]

Об’єкт: здоров’я населення та встановлений режим радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення.

Режим радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення, встановлюється законами України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 p., «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30.06.1995 p., Указом Президії Верховної Ради УРСР про відповідальність за порушення вимог режиму радіаційної безпеки, заготівлю, переробку і збут радіоактивно забруднених продуктів харчування від 28.01.1991 p., Порядком видачі спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 20.12.2000 p., та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона виражається у порушенні вимог режиму радіаційної безпеки в спеціально визначеній зоні радіаційного забруднення. Таке порушення проявляється: у проникненні в цю зону без дозволу відповідних органів, у самовільному поселенні у ній, у знищенні, пошкодженні чи перенесенні знаків радіаційного забруднення або огорожі зазначеної зони.

Чорнобильська катастрофа створила на значній території України надзвичайно небезпечну для здоров’я людей і навколишнього природного середовища радіаційну ситуацію. Україну оголошено зоною екологічної катастрофи. До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природнокліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності

Залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов’язкового) відселення - це територія, що зазнала інтен­сивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення- це територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км2 за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Додаткові критерії забрудненості ґрунту радіонуклідами можуть встановлюватись Національною комісією радіаційного захисту населення України з наступним затвердженням Верховною Радою України. Критерії, за якими провадиться розмежування категорій зон, встановлюються Національною комісією з радіаційного захисту населення України.

Землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель.

У зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення забороняється: постійне проживання населення; здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, а також залучення до роботи осіб без їх згоди; вивезення за межі зон без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей; винесення або вивезення із зон будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, домашніх речей тощо без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і дозиметричного контролю; ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності, а також будівництво без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, спортивне та промислове полювання та рибальство; перегін тварин, сплав лісу. В’їзд на територію зони і виїзд з неї здійснюється тільки за спеціальними перепустками з обов’язковим дозиметричним контролем людей та транспортних засобів. Транзитний проїзд усіх видів транспорту здійснюється за спеціальними перепустками, що видаються адміністрацією зони, забороняється будь-яка інша діяльність, яка не забезпечує режим радіаційної езпеки; перебування осіб, які мають медичні протипоказання для роботи в контакті з джерелами іонізуючого випромінювання або щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з роботами щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки вони є професійно хворими.

У зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення забезпечується суворий природоохоронний режим, охорона територій, природних, історичних та етнокультурних пам’яток відповідно до чинного законодавства.

Також законодавством встановлюються відповідні вимоги і до інших територій, що зазнали радіоактивного забруднення. Ця стаття передбачає відповідальність за порушення вимог щодо усіх зон, які встановлені на території України.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи підприємств, організацій, установ.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення вчинюється тільки з умислом. Особа, яка вчиняє зазначені цією статтею дії, усвідомлює, що створює загрозливі умови для життя та здоров’я людей внаслідок дії радіоактивних речовин, але все одно вчиняє їх.

Стаття 46-2. Порушення встановлених законодавством вимог щодо заняття народною медициною (цілительством)

Порушення встановлених законодавством вимог щодо заняття народною медициною (цілительством) -

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 46-2 згідно із Законом України № 1033-V від 17.05.2007 p.]

Об’єкт: здоров’я населення і встановлений порядок заняття народною медициною (цілительством).

Такий порядок встановлено Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Указом Президента України від 31.07.1998 р. № 823/98 «Про заходи щодо врегулювання діяльності в сфері народної та нетрадиційної медицини», наказами Міністерства охорони здоров’я України № 195 від 10.08.2000 р. «Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини», № 324 від 23.08.2002 р. «Про затвердження Порядку визначення установ з проведення атестації та експертизи в галузі народної і нетрадиційної медицини», Порядком проведення атестації та експертизи цілительських здібностей осіб, які виявили бажання займатись медичною діяльністю в галузі народної і нетрадиційної медицини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України № 195 від 10.08.2000 p., Положенням про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я № 36 від 11.02.1998 p., Статутом державного підприємства «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини Міністерства охорони здоров’я України», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27.07.2006 р. № 522.

Народна медицина (цілительство), відповідно до визначення, що міститься у ст. 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», - це методи оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування, що ґрунтуються на досвіді багатьох поколінь людей, усталені в народних традиціях і не потребують державної реєстрації. Право на заняття народною медициною (цілительством) мають особи, які отримали спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством), виданий Міністерством охорони здоров’я України або уповноваженим ним органом. Кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються народною медициною (цілительством), порядок заняття народною медициною (цілительством), порядок видачі та анулювання спеціального дозволу на заняття народною медициною (цілительством) встановлюються Міністерством охорони здоров’я України. Спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством) може бути анульований за рішенням органу, що його видав, або за рішенням суду.

Забороняється проведення цілительства на масову аудиторію, у тому числі з використанням засобів масової інформації.

Спеціальний дозвіл - це документ, який підтверджує відповідність конкретної особи без спеціальної медичної освіти кваліфікаційним вимогам для провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини за умови контролю з боку лікаря. Для одержання спеціального дозволу особа, яка має намір здійснювати медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини, подає до Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров’я України (з 27.07.2006 р. вказаний орган реорганізовано у Державне підприємство «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини Міністерства охорони здоров’я України», однак відповідні зміни до всіх наказів міністерства охорони здоров’я, які регулюють питання заняття народною медициною (цілительством), ще не внесено) заяву встановленого зразка. До заяви додаються копія атестаційно-експертного висновку закритого акціонерного товариства Української асоціації народної медицини (м. Київ) або інших організацій, визначених Міністерством охорони здоров’я України, про можливість здійснювати медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини. Для розгляду заяв та вирішення питання щодо надання спеціального дозволу Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини створює комісію в кількості не менше п’яти осіб, до складу якої залучаються провідні фахівці Міністерства охорони здоров’я і органів охорони здоров’я. Рішення комісії приймаються не менше 2/3 голосів від загальної кількості присутніх, оформлюються протоколами засідань та затверджуються наказами по Комітету. Рішення про надання спеціального дозволу приймається на засіданні комісії протягом десяти робочих днів з дати подання заяви. Спеціальний дозвіл особа може отримати не раніше п’яти робочих днів після засідання комісії.

У спеціальному дозволі зазначаються назва органу, що його видав, реєстраційний номер, дата видачі, прізвище, ім’я та по батькові, метод народної і нетрадиційної медицини, який буде використовуватись при здійсненні медичної діяльності, спеціальність лікаря, під контролем якого повинна здійснюватись медична діяльність, та інше. Він видається терміном на три роки.

До загальнодозволених видів медичної діяльності не відносяться: лікування онкологічних хворих; лікування хворих на інфекційні захворювання, у т.ч. венеричні та заразні шкірні, СНІД; лікування хворих на наркоманію; лікування психічно хворих, які потребують невідкладної госпіталізації; видавання висновку про психічний стан здоров’я; догляд та лікування ускладнень вагітності; хірургічні втручання, у т.ч. аборти; проведення розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів та інших аналогічних їм заходів з використанням методу гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу.

Умови та організація роботи цілителя (особи, яка не має спеціальної медичної освіти, але володіє певним обсягом професійних знань та вмінь в галузі народної та нетрадиційної медицини) визначаються Положенням про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я № 36 від 11.02.1998 р. У своїй роботі цілитель та лікар, під контролем якого цілитель здійснює медичну діяльність, керуються законодавством про охорону здоров’я, нормативно-правовими актами МОЗ України, а також цим Положенням. Цілитель надає допомогу населенню методами народної та нетрадиційної медицини під контролем лікаря або в умовах лікувального закладу.

Цілитель, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини, зобов’язаний: займатися медичною практикою в галузі народної та нетрадиційної медицини за умови наявності спеціального дозволу (ліцензії) МОЗ України під контролем лікаря або в умовах лікувального закладу; здійснювати медичну практику, яка передбачена спеціальним дозволом (ліцензією) МОЗ України, в обсязі та порядку, встановлених законодавством; узгоджувати свої дії щодо надання консультативної та лікувальної допомоги пацієнтам з лікарем-спеціалістом; вести облікову документацію (журнал обліку діагностично-лікувальних сеансів, процедур), де слід зазначати паспортні дані пацієнтів (ПІБ, вік, стать, місце проживання), діагностичний висновок, обсяг лікувальних процедур, спостереження за динамікою стану здоров’я та висновок щодо ефективності наданого лікування; у разі відсутності діагностичного або лікувального ефекту, виникненні будь-яких ускладнень від використання методів народної та нетрадиційної медицини - забезпечити консультацію лікаря-спеціаліста або направити пацієнта до лікувального закладу з метою надання кваліфікованої медичної допомоги; постійно підвищувати рівень кваліфікації у галузі основ медичних знань та володіння методами народної та нетрадиційної медицини за програмами, затвердженими Міністерством охорони здоров’я України; дотримуватись норм і правил санітарно- епідемічного режиму; знати принципи медичної етики та деонтології і неухильно дотримуватися їх.

Лікар, який контролює медичну діяльність цілителя в галузі народної та нетрадиційної медицини (крім виконання обов’язків, покладених на лікаря законодавством, кваліфікаційними вимогами за конкретною лікарською спеціальністю), зобов’язаний: визначати показання та протипоказання для призначення пацієнтам лікування методами народної та нетрадиційної медицини при наданні медичної допомоги в кожному конкретному випадку; організувати комплексний процес діагностики та лікування, складати план обстеження пацієнта з метою отримання в мінімальний термін повної та достовірної діагностичної інформації; вести медичну документацію (за формами N 025/у, N 003/у) згідно з вимогами Міністерства охорони здоров’я України та контролювати оформлення облікової документації цілителем; проводити об’єктивізований методами медичного контролю і статистики аналіз ефективності використання в медичній практиці методів народної та нетрадиційної медицини; забезпечити умови для запобігання виникненню ускладнень, які можуть призвести до погіршення стану здоров’я пацієнтів при лікуванні методами народної та нетрадиційної медицини; забезпечити своєчасну кваліфіковану допомогу пацієнту в разі виникнення будь-якого ускладнення стану здоров’я.

Лікар, який контролює медичну діяльність цілителя в галузі народної та нетрадиційної медицини (крім прав лікаря, обумовлених законодавством, кваліфікаційними вимогами за конкретною лікарською спеціальністю, ліцензією), має право: припинити або заборонити, за потреби, застосування методів народної та нетрадиційної медицини, які цілитель використовує при лікуванні хворого; вносити пропозиції щодо змін в організації роботи цілителя; виступати з пропозицією про анулювання або припинення дії спеціального дозволу (ліцензії) Міністерства охорони здоров’я України на медичну практику цілителя при наявності порушень, які могли призвести до погіршення стану здоров’я пацієнтів при лікуванні методами народної та нетрадиційної медицини.

Об’єктивна сторона виражається у:

1) вчиненні дій, які призвели до шкідливих наслідків для здоров’я пацієнта;

2) недостовірності облікових та звітних даних;

3) порушенні чинного законодавства щодо надання медичної допомоги та порядку здійснення підприємницької діяльності.

Суб’єктивна сторона: вина може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення, передбаченого коментованою статтею, можуть бути як особи, які отримали у встановленому порядку спеціальний дозвіл на провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини, так і інші особи.

[У назву глави 6 внесено зміни згідно із Законом України № 4042-ХІІ від 25.02.94 p.]

Стаття 47. Порушення права державної власності на надра

Самовільне користування надрами, укладення угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності на надра, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 47 внесено зміни згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

[У статтю 47 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері державної власності на надра.

Стаття 13 Конституції України проголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1 Кодексу України «Про надра»). Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Державний фонд надр містить як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, зокрема, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Родовища корисних копалин - це нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання. Техногенні родовища корисних копалин - це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини. Усі родовища корисних копалин, зокрема, техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин - резерв цього фонду. Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною державного фонду надр. Державний фонд родовищ корисних копалин формується спеціально уповноваженим центральним орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Державний фонд надр формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр разом з Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

Надра надаються у користування для: геологічного вивчення, зокрема, дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, зокрема, споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об’єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам’ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); задоволення інших потреб.

Надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до п’яти років) і довгостроковим (до двадцяти років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами можуть бути продовжені. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у користуванні надрами без оформленої у встановленому порядку ліцензії, з порушенням строків такої ліцензії, розробка надр за межами визначеної у ліцензії земельної ділянки, а також інші форми самовільного користування надрами.

Ліцензування діяльності щодо користування надрами - це єдиний порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування ділянкою надр з відповідною метою. Надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. У разі виконання окремих видів робіт, пов’язаних з користуванням надрами, особами, не зазначеними у спеціальному дозволі (ліцензії), відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами (ліцензіями), несе суб’єкт, що отримав спеціальний дозвіл (ліцензію). Щодо окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр можуть встановлюватись певні обмеження, передбачені законодавством України.

Основними вимогами в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалині наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

Державний контроль за використанням і охороною надр у межах своєї компетенції здійснюють місцеві Ради народних депутатів, органи виконавчої влади на місцях, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях.

Суб’єктами відповідальності можуть бути як посадові особи підприємств, установ та організацій всіх форм власності, так і громадяни.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено лише з умислом.

Стаття 48. Порушення права державної власності на води

Самовільне захоплення водних об’єктів або самовільне водокористування, переуступка права водокористування, а також укладення інших угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності на води, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 48 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 48 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт правопорушення: відносини державної власності на водні об’єкти.

Усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об’єктами. Води даного правопорушення усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води; водний об’єкт даного правопорушення природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт), водокористування даного правопорушення використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, зокрема, право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів).

Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань водного господарства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань геології та використання надр, їх органи на місцях та інші державні органи відповідно до законодавства.

Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства.

Об’єктивна сторона цього правопорушення є діянням у вигляді активних дій із захоплення водних об’єктів, самовільного водокористування, переуступки права водокористування, а також вчиненні інших дій, які порушують водне законодавство.

Відповідно до Водного кодексу України водокористування може бути двох видів даного - загальне та спеціальне. Загальне водокористування здійснюється громадянами Для задоволення їхніх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. З метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища та на інших передбачених законодавством підставах районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також на певних підставах визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території. Місцеві Ради зобов’язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду. Водокористувач, який узяв водний об’єкт у користування на умовах оренди, зобов’язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об’єкті, наданому в оренду. Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, зокрема, забір води та скидання забруднюваних речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об’єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об’єктів місцевого значення. Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється заклопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології — в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров’я - в разі використання водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюваних речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування є платним.

Строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п’яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.

У користування на умовах оренди водні об’єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Передача орендарем права на оренду водного об’єкта (чи його частини) іншим суб’єктам господарювання забороняється. Орендодавцями водних об’єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради. Окремі повноваження щодо надання водних об’єктів (їх частин)місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам. Орендодавцями водних об’єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об’єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об’єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін. Водокористувачі, яким водний об’єкт (його частина) надано в оренду, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом. Користування водними об’єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється Водним кодексом та іншими актами законодавства України.

Користування водними об’єктами, які мають особливе державне значення, наукову або культурну цінність, а також тими, що належать до складу систем оборотного водопостачання теплових та атомних електростанцій, може бути частково чи повністю заборонено в порядку, встановленому законодавством.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, організацій та установ усіх форм власності, так і громадяни.

Суб’єктивна сторона: зазначене правопорушення може бути вчинене тільки з умислом.

Стаття 49. Порушення права державної власності на ліси

Самовільна переуступка права лісокористування, а також укладення інших угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності на ліси, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 49 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 49 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (ст. З Лісового кодексу України).

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені Лісовим кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному Лісовим кодексом.

Об’єктом цього правопорушення є державна власність на ліси та встановлений порядок користування ними.

Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт у порядку, передбаченому Лісовим кодексом. У постійне користування для цієї самої мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п’яти гектарів, якщо вони належать до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п’яти років. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, зокрема, на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає в активних діях із укладення угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності на ліси. Такі угоди діями громадян і організацій, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків у сфері лісокористування, укладені із порушенням права державної власності на ліси.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, організацій та установ усіх форм власності, так і громадяни.

Суб’єктивна сторона: зазначене правопорушення може бути вчинене тільки з умислом.

Стаття 50. Порушення права державної власності на тваринний світ

Самовільна переуступка права користування об’єктами тваринного світу, а також укладення інших угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності на тваринний світ, -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 50 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-XI від 03.04.86 p.; Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96p.]

[У статтю 50 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Відповідно до преамбули Закону України «Про тваринний світ» останній є одним з компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні за участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо охорони, науково обґрунтованого, невиснажливого використання і відтворення тваринного світу.

Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Конституцією України, законами України «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про мисливське господарство та полювання» та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктами тваринного світу відповідно до Закону України «Про тваринний світ» є:

- дикі тварини - хордові, зокрема, хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;

- частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

- продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

Об’єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охороні.

Об’єктом цього правопорушення є право державної власності на тваринний світ, а також встановлений державними органами порядок використання об’єктів тваринного світу.

Право власності на об’єкти тваринного світу набувається та реалізується відповідно до Конституції України, Закону України «Про тваринний світ» та інших правових актів. Об’єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об’єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника об’єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися об’єктами тваринного світу - об’єктами права власності українського народу відповідно до цього Закону та інших законів України. Об’єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Об’єкти тваринного світу в Україні знаходяться під охороною держави незалежно від права власності на них. Об’єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами та організаціями державної або комунальної форми власності, є об’єктом права державної або комунальної власності.

Державне управління та регулювання у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, до яких належать спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань рибного господарства та їх територіальні органи, інші спеціально уповноважені на це органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень.

Органам місцевого самоврядування законами можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Громадянам гарантується право безоплатного загального використання об’єктів тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо). Загальне використання об’єктів тваринного світу здійснюється без вилучення об’єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водних об’єктах загального користування в межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову). У порядку загального використання об’єктів тваринного світу здійснюється використання корисних властивостей життєдіяльності тварин - природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо, а також використання об’єктів тваринного світу в наукових, культурно- освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, не заборонених законом. Під час здійснення загального використання об’єктів тваринного світу забороняється знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, лігв, гнізд, мурашників, бобрових загат тощо), порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.

До спеціального використання об’єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об’єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища. Спеціальне використання об’єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об’єктами. Спеціальне використання об’єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об’єкти тваринного світу.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у протиправних діях: самовільній переуступці права користування об’єктами тваринного світу, а також укладенні інших угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності на тваринний світ.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, організацій та установ всіх форм власності, так і громадяни.

Суб’єктивна сторона: зазначене правопорушення може бути вчинене тільки з умислом.

Стаття 51. Дрібне викрадення чужого майна

Дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати -

тягне за собою накладання штрафу від трьох до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 51 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2635-IV від 02.06.2005р.]

Адміністративні порушення у сфері власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп протиправних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ - право власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Передбачення в одній статті КпАП відповідальності за дрібне викрадення чужого майна незалежно від форми власності забезпечує всім суб’єктам права власності однаковий правовий захист, як того вимагають Конституція України та Цивільний Кодекс України. За суб’єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (зокрема, підприємств, громадських організацій та інших об’єднань громадян); д) право приватної власності, зокрема, право спільної власності подружжя, членів сім’ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їхніх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об’єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об’єднань і товариств, тому незаконне заволодіння ними таким майном утворює склад відповідного правопорушення проти власності. Не є чужим для кожного з подружжя, а отже, не може визнаватися предметом адміністративного правопорушення проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Водночас роздільне майно подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним одним із членів подружжя утворює склад відповідного адміністративного правопорушення, передбаченого коментованою статтею. Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім’ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Не є чужим для осіб, які ведуть сільське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм на праві сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено сільське (фермерське) господарство у формі юридичної особи. Володіння, користування і розпорядження майном, яке за правом спільної сумісної власності належить подружжю або особам, що спільно ведуть сільське (фермерське) господарство, здійснюється такими особами за взаємною домовленістю.

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини в сфері власності.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні: 1) крадіжки (таємного викрадення чужого майна); 2) шахрайства (заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою); 3) привласнення; 4) розтрати.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка). Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення дій винного. Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Шахрайство є заволодінням майном або придбанням права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром надалі обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майка, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом і корисливою метою.

У зв’язку з набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 02.06.2005 p. № 2635-IV відбулася декриміналізація дрібного викрадення чужого майна. Відтепер, якщо норми чинних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» для відповідного року. Визнаючи діяння, вчинене після 01.01.2004 p., таким, яке має наслідком кримінальну або адміністративну відповідальність, та кваліфікуючи його, - у разі, коли настання відповідальності чи кваліфікація обумовлені певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - необхідно керуватися, що сума такого мінімуму дорівнює розміру податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» для відповідного року (з урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону) (див. коментар до ст. 27 КпАП).

Стаття 51-1. Ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам

[У назву статті 51-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам, особи, зобов’язаної за вироком або рішенням суду відшкодувати таку шкоду, -

тягне за собою попередження, або накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на строк до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.

[Кодекс доповнено статтею 51-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 27.06.86 p.]

[У статтю 51-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 51-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. Правопорушення, передбачене коментованою статтею, є посяганням на власність. Ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок злочину підприємствам, установам та організаціям або громадянам може призвести до того, що ця шкода не буде відшкодована, а кошти, які повинні надійти у відшкодування цієї шкоди, не зможуть бути вчасно використані. Потерпілий у зв’язку із цим може зазнати додаткових збитків.

2. Умовою застосування коментованої статті є наявність факту заподіяння майнового збитку злочином. Свідоцтвом цього може бути тільки обвинувальний вирок суду, що вступив у законну силу, і є прямою вимогою ст. 62 Конституції України. Відповідно до ст. 66 Кримінального кодексу України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є обставиною, що пом’якшує покарання за вчинення злочину. Стаття 28 Кримінально-процесуального кодексу України встановлює, що особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред’явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. Закриття справи внаслідок зміни обстановки, у зв’язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності не звільняє особу від обов’язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальних збитків, завданих нею державним, громадським організаціям або громадянам. Цивільний позов може бути пред’явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. За наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані вжити заходів до забезпечення Цивільного позову. Прокурор пред’являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Відповідно до положень статей 334, 335 Кримінально- процесуального кодексу України у мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків, якщо злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину. Що стосується виправдувального вироку, то при його винесенні цивільний позов не може бути задоволений. У його задоволенні може бути відмовлене або він може бути залишений без розгляду. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

3. Для попередження випадків необгрунтованого притягнення до адміністративної відповідальності у коментованій статті встановлена додаткова гарантія, а саме: особа може бути зобов’язана відшкодувати майнову шкоду, заподіяну злочином, лише за вироком або рішенням суду.

4. Оскільки відповідно до ч. 4 ст. 14 Конституції України всі суб’єкти права власності рівні перед законом, відповідальність за цією статтею повинна наступати незалежно від того, кому саме спричинено злочином майнову шкоду - організаціям, підприємствам, установам, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності чи громадянам.

5. Особою, що несе відповідальність за цією статтею, може бути як особа, що безпосередньо спричинила майнову шкоду, так і інші особи, зобов’язані відшкодувати збиток. Відповідно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред’явити цивільний позов як до обвинуваченого, так і до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого. Крім того, майновий збиток заподіяний злочином, може бути вчинений внаслідок протиправних дій водія автомашини або іншого джерела підвищеної небезпеки, власником якого є інша особа.

6. Відшкодування завданої злочином шкоди за вироком (рішенням) суду здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5, а також інших нормативно-правових актів. Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. До того ж заходами примусового виконання рішень судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням. Боржник (особа, на яку звернене стягнення) зобов’язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, зокрема, про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з’явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

7. З об’єктивної сторони правопорушення, передбачене коментованою статтею, може виражатися у формі як дії, так і бездіяльності. Цей склад правопорушення утворює відмова боржника від явки або неявки без поважних причин до судового виконавця для повідомлення його про добровільне відшкодування майнового збитку, заподіяного злочином. У ряді випадків боржник перешкоджає проведенню огляду приміщень і сховищ, опису й арешту майна, що підлягає стягненню у відшкодування заподіяного збитку. Досить часто об’єктивна сторона складу злочину виявляється в укритті майна, що підлягає опису. Коли майна в боржника немає або його виявляється недостатньо для покриття збитку, стягнення звертається на встановлену законом частину заробітної плати. Якщо боржник з метою ухилення від відшкодування заподіяної ним майнової шкоди залишає місце роботи та відмовляється від працевлаштування, це також утворює ознаки об’єктивної сторони складу розглянутого правопорушення.

8. Суб’єктом правопорушення може бути як особа, що безпосередньо заподіяла майнову шкоду внаслідок вчинення злочину, так і особа, що несе матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого. Суб’єкту правопорушення має виповнитися 16 років.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом.

Стаття 51-2. Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності

Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

[Кодекс доповнено статтею 51-2 згідно із Законом України № 4042-ХІІІ від 25.02.94 p.]

[Статтю 512 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2362-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Суб’єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава. Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці. Відносини щодо створення і використання об’єктів права інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України, законами України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» низкою інших правових актів.

Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп’ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; 10) фотографічні твори, зокрема, твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, зокрема, твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; 12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, зазначених у п. 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори. Суб’єктами авторського права є автори зазначених творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Об’єктом цього правопорушення є майнові та немайнові права суб’єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до статей 14, 15 Закону України ««Про авторське право і суміжні права» права авторів поділяються на особисті немайнові та майнові. Автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належно імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь- якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб’єктом авторського права. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь- яким способом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер; 11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів. За винятком визначених законодавством випадків, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб’єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.

Обмеження авторських майнових прав здійснюються за умови, що вони не завда­ватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у незаконному використанні об’єктів права інтелектуальної власності, привласненні права на цей об’єкт або іншого умисного порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачене коментованою статтею, настає у випадку, коли зазначені дії не спричинили матеріальної шкоди у великому розмірі. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм і програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації або сума доходу, отриманого в результаті незаконного опублікування, виконання, показу чи публічного оприлюднення творів, комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, продажу аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне від­творення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому або особливо великому розмірі, утворюють склад злочину, передбаченого ст. 176 Кримінального кодексу України.

Суб’єктивна сторона: зазначене правопорушення може бути вчинене тільки з умислом.

Суб’єктом цього правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, організацій та установ усіх форм власності, так і громадяни.

Стаття 52. Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель

Псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур’янами -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 52 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-XІI від 03.02.93 p.]

[У статтю 52 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Статтю 52 доповнено згідно із Законом України № 650/97-ВР від 19.11.97 p.]

Об’єкт цього правопорушення: суспільні відносини у сфері раціонального землекористування та охорони земель.

Такі відносини регулюються Земельним кодексом України, законами України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 p., «Про охорону земель» від 19.06.2003 p., «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 p., «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 p., Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997 р. № 171 та іншими нормативно- правовими актами.

Стаття 16 Конституції України визначає, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави.

Сучасне використання земельних - ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками. Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення ґрунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі. Понад 40 % органіки, отримуваної в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля.

Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн гектарів земель у 74 районах 11 областей, зокрема, 3,1 млн гектарів ріллі. З використання вилучено 119 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, зокрема, 65 тис. гектарів ріллі.

Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер

Користування земельними ресурсами означає досягнення господарських та інших цілей таких, як видобуток, переробка. Раціональне землекористування припускає дбайливе ставлення до земельних ресурсів, недопущення незворотних для них наслідків.

Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Мета охорони земель - запобігти екологічно шкідливому впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє природне середовище, захистити її від забруднення, псування, виснаження або руйнації, створити безпечне довкілля для життя та здоров’я людей.

Об’єктивна сторона виражається у вчиненні таких дій:

1) псування сільськогосподарських та інших земель;

2) забруднення земель хімічними речовинами;

3) забруднення земель радіоактивними речовинами;

4) забруднення земель нафтою;

5) забруднення земель нафтопродуктами;

6) забруднення земель неочищеними стічними водами;

7) забруднення земель виробничими та іншими відходами;

8) невжиття заходів щодо боротьби з бур’янами.

Ця стаття передбачає відповідальність за вчинення будь-якої з цих дій, як окремо, так і усіх разом.

Псування земель - порушення природного стану земель, яке здійснюється без обґрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому зако­нодавством порядку, забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, зокрема, тими, що викидаються в атмосферне повітря, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами, пору­шення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель у спосіб, що погіршує їх природну родючість. Державний контроль за вжиттям необхідних заходів щодо запобігання і ліквідації псування земель здійснюють органи Держкомзему.

Хімічні речовини - індивідуальні технічні сполуки та технічні продукти (препарати, матеріали), що виробляються згідно з нормативно-технічною документацією, затвердженою у встановленому порядку.

Радіоактивні речовини - це речовини, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановленні нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.

Підприємства, установи, організації, що виробляють, зберігають, транспортують, використовують радіоактивні речовини та джерела іонізуючих випромінювань, здійснюють їх захоронення, знищення чи утилізацію, зобов’язані дотримуватися норм радіаційної безпеки, відповідних санітарних правил, а також норм, установлених іншими актами законодавства, що містять вимоги радіаційної безпеки.

Роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випро­мінювань здійснюються з дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби та інших спеціально уповноважених органів. Роботи на територіях, що зазнали радіоактивного впливу, регулюються законами України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 p., «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Нафта - це корисна копалина, що є сумішшю вуглеводнів та розчинених у них компонентів, які перебувають у рідкому стані за стандартних умов(тиску 760 мм ртутного стовпа та температури 20 С), із змінними показниками густини та в’язкості. До нафти, Що забруднює землю, належать і сира нафта, мазут, важке дизельне паливо.

Поняття «нафтопродукти» містить крім нафтопродуктів, одержаних з бітумінозних мінералів, також аналогічні продукти, які містять головним чином змішані ненасичені вуглеводні, одержані будь-яким способом, у тому числі й синтетичні вуглеводні (одержані шляхом синтезу), за умови, що маса неароматичних складових перевищує масу ароматичних. Віднесення певної речовини до нафтопродуктів відбувається на підставі інформації про походження (хімічну природу) її складових речовин.

Неочищені стічні води - це води, що були використані у промисловості, сільському господарстві, для сільсько-побутових потреб, які характеризуються зміною їх первісних хімічних, фізичних, біологічних якостей та які не пройшли попереднього очищення.

Відходи - це деякі речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності та інших антропогенних навантажень. До того ж зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу незабрудненого ґрунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення.

Факти забруднення земель встановлюються інспекторами Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, посадовими особами спеціально уповноважених органів інших міністерств та органів виконавчої влади, яким надані права державних інспекторів, і оформляються протоколом про порушення законодавства з охорони навколишнього природного середовища та актом. Визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов, обмеженість інформації про них на конкретних ділянках. Відшкодування шкоди державі за забруднення земель не звільняє порушника від необхідності здійснення заходів для локалізації осередку забруднення та ліквідації його наслідків у найкоротший строк.

Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров’я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів.

Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встановлених обмежень, вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров’я людини та довкілля. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.

Також відповідальність за цією статтею натупає при невжитті заходів у боротьбі з бур’янами. Бур’янами є рослини, що не культивуються людиною, але історично пристосувалися до умов розвитку культурних рослин, ростуть разом з ними і в процесі свого розвитку і росту за наявності міжвидової боротьби шкодять їм. Видовий склад бур’янів у посівах сільськогосподарських культур змінюється за мікрорайонами залежно від зовнішніх умов, зокрема вологості й температури верхнього шару ґрунту.

Серед найважливіших завдань, що постійно постає перед сільським господарством щодо підвищення врожайності та збереження і охорони земель, є боротьба з бур’янами, а особливо з карантинними бур’янами на території України. Як приклад можна навести нормативне регулювання боротьби із бур’янами розроблену Концепцію з ліквідації амброзії полинолистої на території України протягом 2005-2010 років.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: умисел або необережність.

Стаття 53. Порушення правил використання земель

Використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проекту­вання, будівництво, введення в дію об’єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 53 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-XIІ від 03.02.93 p.]

[У статтю 53 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері раціонального землекористування та охорони земель.

Такі відносини регулюються Земельним кодексом, Лісовим кодексом, Водним кодексом, Законами України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 p., «Про охорону земель» від 19.06.2003 p., «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 p., «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 p., Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів (протиерозійні гідротехнічні споруди, рекультивація порушених земель) державного замовлення, затвердженого наказом Держкомземом від 09.12.1996 p., та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона полягає вчиненні однієї з альтернативних дій або усіх разом:

1) використання земель не за цільовим призначенням;

2) невиконання природоохоронного режиму використання земель;

3) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, які негативно впливають на стан земель;

4) неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідро­технічних споруд;

5) неправильна експлуатація, знищення або пошкодження захисних лісонасаджень.

До земель України належать усі землі в межах її території, зокрема, острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

6) землі житлової та громадської забудов;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж)землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Можлива зміна цільового призначення земель.

Відповідно до Закону у межах населених пунктів здійснюється зонування. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови.

При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об’єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. До того ж повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів. Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людей.

Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об’єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об’єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, впроваджують підприємства, споруди та інші об’єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їхньою оцінкою може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органам на місцях спеціальну заяву про це.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

До гідротехнічних споруд належать споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби із шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їх конструктивні елементи, водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення; тунелі, канали, труби, потоки; регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки та водосховища, відкриті водозабори, гідромеханічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Захисні лісонасадження: ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів уздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища. До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг. Мета створення захисних лісонасаджень - захист ґрунту від ерозії та забезпечення інших природоохоронних цілей. Ерозія є пошкодженням ґрунту з порушенням їх цілісності та зміною фізико-хімічних властивостей, що супроводжується, як правило, перенесенням частини ґрунту з одного місця на інше.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу.

Стаття 53-1. Самовільне зайняття земельної ділянки

Самовільне зайняття земельної ділянки -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 53-1 згідно із Законом України № 2977-XIІ від 03.02.93 p.]

[У статтю 53-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 53-1 внесено зміни згідно із Законом України № 578- Vвід 11.01.2007 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері володіння та користування земельними ділянками. Предметом цього правопорушення є земельні ділянки, які є на праві власності або користування у певних осіб.

Земельна ділянка- це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (фунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній є. Право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Об’єктивна сторона полягає у здійсненні дій, які згідно із Законом визначаються як самовільне зайняття земельної ділянки.

У ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 р. визначено термін самовільного зайняття земельної ділянки. Це - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Фактичне використання земельної ділянки означає, що на земельній ділянці знаходяться об’єкти нерухомого майна, які є власністю, зареєстрованою в установленому порядку, або знаходиться в оренді юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про продовження дії пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 17.12.1999 р. № 1312- XIV громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР від 15.03.1991 p., повинні до 01.01.2004 p., оформити право власності або право користування землею. Після закінчення зазначеного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

При здійсненні державного контролю за використанням земельних ділянок перевіряються відповідність займаної площі до наданої (рішення відповідного органу), а також межі земельної ділянки, підтверджені планово-картографічними матеріалами (план зовнішніх меж, акт відведення земельної ділянки, матеріали топографічних зйомок тощо).

Якщо буде встановлено, що землекористувач самовільно змінив межі земельної ділянки, приєднавши частину суміжних земель до своєї ділянки, то в цьому випадку фіксується самовільне зайняття земельної ділянки з застосуванням заходів адміністративного впливу до порушника земельного законодавства. Подальше викорис­тання зазначених земельних ділянок здійснюється відповідно до чинного законодавства.

У разі виявлення порушення земельного законодавства, державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення та видає особі, яка його вчинила, припис з вимогою: «усунути порушення земельного законодавства у 30-денний термін».

Інспекційні органи Держкомзему України мають право після вжиття до особи, яка вчинила самовільне зайняття земельної ділянки, усіх можливих заходів адміністративного впливу, звернутися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду Щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї та його державної реєстрації, згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки та передбачає притягнення посадових осіб підприємств, організацій, установ лісокористувачів до адміністративної відповідальності на загальних підставах.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу. Особа усвідомлює, що ділянка їй не належить або вона не має права нею користуватися (що встановлюється відповідним документом), але вчиняє дії, передбачені цією статтею.

Стаття 53-2. Приховування або перекручення даних земель­ного кадастру

Перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадову особу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 53-2 згідно із Законом України № 2977-XII від 03.02.93 p.]

[У статтю 53-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері землеустрою, державного управління земель­ними ресурсами, державного контролю за використанням та охороною земель, моніторингу земель та земельного оподаткування.

Об’єктивна сторона: складається з вчинення таких дій, як перекручення даних державного земельного кадастру та приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду.

Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності та права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інфор­мацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Державний земельний кадастр містить дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до статей 27 і 28 Земельного кодексу. Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, зокрема, в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Контроль за наявністю земельних ділянок, їх грошова та економічна оцінка, реєстрація права власності та інших передбачених законом відомостей у сфері земельних відносин, необхідні для забезпечення нормального функціонування управління земельними ресурсами та реалізації земельних відносин, здійснення державної політики у сфері раціонального землекористування та охорони земель.

Суб’єкт: посадові особи. Адже, як вже зазначалося, обов’язок ведення земельного кадастру та надання інформації щодо наявності земель запасу або резервного фонду покладено на посадових осіб уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Суб’єктивна сторона: вина тільки у формі умислу.

Стаття 54. Несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для викорис­тання за призначенням

Несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов’язків по приведенню їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару ґрунту -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 54 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-XV від 03.02.93 p.]

[У статтю 54 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері раціонального землекористування та охорони земель, а саме користування та охорони тимчасово займаних земель. Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, зокрема, на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки. Відносини щодо тимчасового користування землями регулюються Земельним кодексом, Лісовим кодексом, Водним кодексом та іншими актами законодавства України.

У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями.

Передача або надання земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, провадиться тільки після їх вилучення (викупу). Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох До двадцяти п’яти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.

У тимчасове користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; громадським об’єднанням; релігійним організаціям; організаціям, зазначеним у ст. 70 Земельного кодексу для потреб оборони; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об’єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб.

Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у державній власності, провадиться Радами народних депутатів, які надали їх у користування. Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у колективній і приватній власності, провадиться власником цієї землі шляхом укладання нового договору.

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об’єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об’єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.

Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п’ятдесяти років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі.

Тимчасово не використовувані сільськогосподарські угіддя, що перебувають у колективній власності колективних сільськогосподарських підприємств, сільсько­господарських кооперативів і сільськогосподарських акціонерних товариств, можуть надаватися в оренду для сільськогосподарського використання на строк не більше п’яти років.

Громадяни, які мають земельні ділянки у власності, мають право надавати їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а у разі тимчасової непрацездатності, призову на військову службу до Збройних сил України, вступу до навчального закладу- до п’яти років. При успадковуванні земельних ділянок неповнолітніми допускається надання цих ділянок в оренду під контролем місцевих Рад народних депутатів на строк до досягнення спадкоємцем повноліття.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п’яти років. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України. Також у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за угодою сторін у договорі.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Об’єктивна сторона полягає у здійсненні таких дій:

- несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель (час повернення земель та умови їх використання визначаються договором, форма якого і порядок реєстрації встановлені Кабінетом Міністрів України);

- невиконання обов’язків з приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням. Приведення земель у стан, придатний для використання за призначенням, здійснюється шляхом рекультивації. Рекультивація земель- це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення грунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

- невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару ґрунту. Це питання регулюється Законом України «Про охорону земель» від 19.06.2003 p., Порядком видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок, затвердженим наказом Держкомзему від 04.01.2005 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу.

Стаття 55. Самовільне відхилення від проектів внутрігос­подарського землеустрою

Відхилення без належного дозволу від затверджених у встановленому порядку проектів внутрігосподарського землеустрою -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 55 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-XII від 03.02.93 p.]

[У статтю 55 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері землеустрою.

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Правову основу землеустрою становлять Конституція України, Земельний кодекс України, закони України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», «Про планування і забудову територій», «Про землеустрій» та інші нормативно-правові акти.

Нормативно-правові акти з питань здійснення землеустрою встановлюють порядок організації, державні стандарти, норми і правила виконання робіт із землеустрою, їх склад і зміст. Нормативно-правові акти з питань здійснення землеустрою є обов’язковими до виконання всіма суб’єктами землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов’язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, зокрема, орендарями.

Землеустрій здійснюється відповідно до закону державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

Внутрігосподарський землеустрій - комплекс заходів щодо організації території конкретного господарюючого суб’єкта, що здійснюються з метою створення в рамках його територіального володіння умов для раціонального використання і охорони земель. Проект внутрігосподарського землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель конкретного господарства, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років. Внутрігосподарський землеустрій має важливе значення для нормального функціонування конкретних господарств, визначення прав господарюючих суб’єктів, раціонального використання та охорони земель певного господарства.

Об’єктивна сторона: відхилення без належного дозволу від затверджених у встановленому порядку проектів внутрігосподарського землеустрою. Здійснення таких дій порушує вимоги раціонального землекористування, що має наслідком відповідальність за цією статтею.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 56. Знищення межових знаків

Знищення громадянами межових знаків меж землекористувань -

тягне за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 56 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-XII від 03.02.93 p.]

[У статтю 56 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: встановлений порядок землеустрою, що регулюється законом України «Про землеустрій», здійснення громадянами своїх повноважень, які витікають із права власності на землю або землекористування, порядок користування і відзначення меж землекористування.

На кожній земельній ділянці або їх групі, в простих умовах відновлення меж при можливому їх порушенні, необхідно передбачити встановлення не менше двох межових знаків, виготовлених з матеріалів, які тривалий час не піддаються руйнуванню. Зазначені межові знаки необхідно встановити у місцях, де є можливість простими методами відновити усі межові знаки земельних ділянок. Обов’язковою умовою розміщення знаків є забезпечення неушкодження їх при виконанні польових механізованих робіт. Встановлення і закріплення меж земельної ділянки в натурі провадиться за участю громадянина, якому передається земельна ділянка, та представника від підприємства, а також власників землі і землекористувачів суміжних ділянок. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцерозташування поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, зокрема, орендарі, зобов’язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, зокрема, орендарям.

Об’єктивна сторона полягає у знищенні громадянами межових знаків меж землекористувань. Знищення може виражатися у найрізноманітніших формах, таких як викопування межових знаків, їх підпалення, пошкодження надпису, розпилення або відпилення якоїсь частини та інше. Здійснення таких дій має наслідком відповідальність за цією статтею.

Суб’єкт: осудні громадяни, що досягли віку адміністративної відповідальності, тобто 16 років.

Суб’єктивна сторона: може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 57. Порушення вимог щодо охорони надр

Самовільна забудова площ залягання корисних копалин, невиконання правил охорони надр і вимог щодо охорони довкілля, будівель і споруд від шкідливого впливу робіт, зв’язаних з користуванням надрами, знищення або пошкодження спостережних режимних свердловин на підземні води, а також маркшейдерських і геодезичних знаків -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 57 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину першу статті 57 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Вибіркова відробка багатих ділянок родовищ, яка призводить до необґрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин, наднор­мативні втрати і наднормативне розубожування корисних копалин при видобуванні, псування родовищ корисних копалин та інші порушення вимог раціонального використання їх запасів -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 57 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Втрата маркшейдерської документації, невиконання вимог щодо приве­дення гірничих виробок і бурових свердловин, які ліквідуються або консервуються, в стан, що забезпечує безпеку населення, а також вимог Щодо збереження родовищ, гірничих виробок і бурових свердловин на час консервації -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 57 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Порушення особливих умов спеціального дозволу (ліцензії) на корис­тування надрами, якщо це не пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та фізич­них осіб від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 57 доповнено частиною четвертою згідно із Законом України № 2851-IV від 08.09.2005 р.]

Отримання доходу у великих розмірах має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

[Статтю 57 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом України № 2851-IV від 08.09.2005 р.]

[У статтю 57 внесено зміни згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що складаються у сфері охорони надр.

Нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері охорони надр, є Закон України «Про надра» від 27.07.1994 p., Гірничий закон України від 06.10.1999 p., Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 03.03.2003 p., Положення про проектування гірничодобувних підприємств України та визначення запасів корисних копалин за ступенем підготовленості до видобування, затверджене наказом Міністерства промислової політики України від 07.05.2004 p., та інші.

Об’єктивна сторона полягає у здійсненні різноманітних дій, що перелічені у диспозиції цій статті.

Основними вимогами в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

Забороняється проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об’єктів без попереднього геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються у деяких випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. До того ж повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин. Порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забудова площ залягання корисних копалин місцевого значення, а також розміщення на ділянках їх залягання підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються за погодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів.

Особливості та основні вимоги до проектування гірничих підприємств з видобування корисних копалин, а також проведення гірничих робіт, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, визначаються Кодексом України про надра.

З метою охорони підземних вод підприємства, установи, організації при користуванні надрами обладнують спеціальні спостережні режимні свердловини для проведення обов’язкових спостережень за режимом підземних вод на відповідній ділянці. Геодезичні знаки - це наземні споруди і підземні засоби, якими позначаються і закріплюються на місцевості геодезичні пункти. Маркшейдерські знаки - це знаки, які застосовуються у гірничому добуванні при позначення місць гірничого видобування, поверхні залягання корисних копалин та інших місць, де ведуться гірничі роботи.

Частина 2 цієї статті встановлює відповідальність за дії, пов’язані з вибірковою відробкою багатих ділянок родовищ, що призводить до необґрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин. Балансові запаси корисних копалин - це такі запаси, що придатні для використання їх у промисловості за умови нинішньої економіки та техніки. Вчинення таких дій забороняється у зв’язку з тим, що на місцевості із багатим вмістом корисних копалин виповнюється (та перевиповнюється) план видобутку корисних копалин тоді, як у місцевості, де залеж корисних копалин значно менший, роботи з їх видобуванню стають набагато дорожчими і складними, і це призводить до необґрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин.

Також встановлюється відповідальність за наднормативні втрати і наднормативні розубожування корисних копалин при видобуванні. Нормативи видобування корисних копалин, нормативи втрат корисних копалин (що спричиняються при їх видобуванні) встановлюються нормативними актами та регулюються спеціально уповноваженими органами. Псування родовищ корисних копалин та інші порушення вимог раціонального використання їх запасів завдають шкоди державі та економіці, промисловості країни.

Частина 3 визначає відповідальність за втрату маркшейдерської документації (до якої входять графічні документи, плани, карти, на яких зазначені місця залежу корисних копалин, їх сорт, компоненти тощо, гірно-геологічні умови залежу, та інші необхідні для ведення гірничих робіт відомості), невиконання вимог щодо приведення гірничих виробок і бурових свердловин, які ліквідуються або консервуються, в стан, що забезпечує безпеку населення, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок і бурових свердловин на час консервації. Після вироблення запасів корисних копалин, а також у разі, коли за техніко-економічними розрахунками та іншими обґрунтуваннями подальша розробка родовищ чи його частин є недоцільною або неможливою, гірничодобувні об’єкти або ділянки цих об’єктів підлягають ліквідації чи консервації. У разі повної або часткової ліквідації чи консервації гірничодобувного об’єкта гірничі виробки і свердловини повинні бути приведені у стан, який гарантує безпеку людей, майна і навколишнього природного середовища, а в разі консервації - гарантує також і збереження родовищ, гірничих виробок та свердловин на весь період консервації. У разі ліквідації гірничодобувних об’єктів повинно бути вирішено також питання про можливе використання гірничих виробок і свердловин для інших цілей суспільного виробництва.

Суб’єкт: вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, можливе громадянами та посадовими особами, а за вчинення дій, передбачених частинами 2 та 3, несуть відповідальність лише посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 58. Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр

Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр, яке може призвести чи призвело до недостовірної оцінки розвіданих запасів корисних копалин або умов для будівництва та експлуатації підприємств по видобуванню корисних копалин, а також підземних споруд, не зв’язаних з видобуванням корисних копалин, втрата геологічної документації, дублікатів проб корисних копалин і керна, необхідних при дальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 58 внесено зміни згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

[У статтю 58 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері геологічного вивчення надр.

Геологічне вивчення надр здійснюється з метою одержання даних про геологічну будову надр, процеси, які відбуваються в них, виявлення і оцінки корисних копалин, вивчення закономірностей їх формування і розміщення, з’ясування гірничотехнічних та інших умов розробки родовищ корисних копалин і використання надр для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

Проведення робіт з геологічного вивчення надр організується та координується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр на основі державних ком­плексних або цільових програм, міжгалузевих і галузевих планів, проектів, відповідних норм і правил.

Місцеві Ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях сприяють проведенню робіт з геологічного вивчення надр, що виконуються згідно з державними програмами, розробляють та реалізують відповідні територіальні програми.

Щодо геологічного вивчення надр висуваються такі вимоги:

1) раціональне і ефективне проведення робіт, пов’язаних з геологічним вивченням надр;

2) екологічно безпечний для життя і здоров’я людей стан навколишнього природного середовища;

3) повнота вивчення геологічної будови надр, гірничо-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки розвіданих родовищ, будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин;

4) достовірність визначення кількості та якості запасів усіх корисних копалин і наявних у них компонентів, геолого-економічна оцінка родовищ корисних копалин;

5) ведення робіт методами і способами, які б виключали невиправдані втрати корисних копалин, зниження їх якості, надмірне руйнування грунтового покриву та забруднення навколишнього природного середовища;

6) розміщення видобутих гірських порід і корисних копалин, яке б виключало їх шкідливий вплив на навколишнє природне середовище і здоров’я населення;

7) збереження розвідувальних гірничих виробок і свердловин, які можуть бути використані при розробці родовищ та в інших цілях, і ліквідація у встановленому порядку виробок і свердловин, які не підлягають подальшому використанню;

8) збереження геологічної і виконавчо-технічної документації, зразків гірських порід і руд, дублікатів проб корисних копалин, які можуть бути використані при подальшому вивченні надр, розвідці та розробці родовищ корисних копалин, а також при користуванні надрами для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Замовниками робіт можуть обумовлюватись й інші вимоги щодо геологічного вивчення надр, що не суперечать законодавству України.

Роботи з геологічного вивчення надр підлягають обов’язковій державній реєстрації та обліку з метою узагальнення і максимального використання результатів вивчення надр, а також запобігання дублюванню зазначених робіт, яка проводиться Державним інформаційним геологічним фондом України.

Розвідані родовища корисних копалин, зокрема, техногенні, або їх ділянки, запаси корисних копалин яких оцінено, включаються до Державного фонду родовищ корисних копалин і передаються для промислового освоєння в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Об’єктивна сторона: вчинення дій, зазначених у цій статті.

Суб’єкт: посадові особи підприємств, установ, організацій, що здійснюють геологічне вивчення надр.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 59. Порушення правил охорони водних ресурсів

Забруднення і засмічення вод, порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію ґрунтів та інші шкідливі явища, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 59 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 59 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 59 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони та використання водних ресурсів. Вимоги до складу і властивостей води та заходи з охорони водних ресурсів регла­ментуються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Водним кодексом України і прийнятими на їх основі нормативними документами. Вимоги до охорони водних ресурсів, що включені до державних стандартів і відомчих нормативних документів, повинні відповідати положенням санітарно-гігієнічних правил і норм, а якість води водних об’єктів - встановленим для них гігієнічним нормативам.

Об’єктивна сторона полягає у вчинені зазначених у цій статті дій.

Усі води (водні об’єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров’ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Забруднення вод - це вчинення таких дій, що мають наслідком перевищення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у воді водного об’єкта, в результаті чого цей об’єкт стає частково або повністю непридатним до використання. Засміченням вважається скидання у воду сміття, відходів, що не розщепляються, та які заважають нормальному використанню водних об’єктів.

Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України. Виконавчі комітети місцевих Рад зобов’язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

З метою охорони вод, що використовуються для господарсько-питних і культурно- оздоровчих цілей, встановлюються округи і зони санітарної охорони. їх розміри, а також комплекс необхідних санітарно-гігієнічних заходів визначаються відповідно до «Положения о порядке проектирования и эксплуатации зон санитарной охраны источников водоснабжения и водопроводов хозяйственно-питьевого назначения» або аналогічних документів, що нині діють наданий період.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам забороняється забруднювати, засмічувати поверхні водозборів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами, здійснювати інші дії, що не відповідають вимогам водоохоронного режиму на водозборах.

Частиною 2 цієї статті встановлюється відповідальність за введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню. Під час розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, а також під час впровадження нових технологічних процесів повинно забезпечуватися раціональне використання вод. До того ж передбачаються технології, які забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання, попередження їх шкідливої дії, охорону земель від засолення, підтоплення або пересушення, а також сприяють збереженню природних умов і ландшафтів як безпосередньо в зоні їх розміщення, так і на водозбірній площі водних об’єктів. Забороняється проектування і будівництво прямоточних систем водопостачання промислових підприємств, за винятком підприємств, які за технологією виробництва не можуть бути переведені на оборотне водопостачання. Також забороняється здійснення проектів господарської та іншої діяльності без оцінки їх впливу на стан вод.

Суб’єкт: відповідальність за ч. 1 цієї статті несуть громадяни та посадові особи, а за дії, передбачені ч. 2, лише посадові особи.

Суб’єктивна сторона: ч. 1 передбачає вчинення зазначених дій як з умислом, так і з необережності, а ч. 2 - лише з умислом.

Стаття 59-1. Порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення

Забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з порушенням встановлених правил, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти п’яти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 59-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одержання такого дозволу передбачено законодавством України, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 59-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання - і органу, який видає дозволи та таке скидання, одразу після здійснення або в ході здійснення такого скидання -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб судна або іншого плавучого засобу від сорока до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 59-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 59-1 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Правила охорони водних ресурсів регламентуються Водним кодексом України від 06.06.1995 p., законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16.05.1995 р. та іншими нормативно-правовими актами. Мета цієї статті - забезпечення адміністративно- правовими засобами охорони вод, їх природних якостей, додержання порядку водокористування і недопущення негативного впливу на інші елементи навколишнього природного середовища.

Об’єкт: суспільні відносини у сфері використання та охорони територіальних та внутрішніх морських вод.

Об’єктивна сторона: полягає у засміченні і забрудненні зазначених вод шляхом скидів із суден, здійсненних без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з порушенням встановлених правил; проведенні навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища; неповідомленні адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин із зазначених у статті об’єктів, а у випадках скидання з метою поховання - і органу, який видає дозволи та таке скидання, одразу після здійснення або під час здійснення такого скидання.

До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а за відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

До внутрішніх вод України належать: 1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України; 2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря; 3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль; 4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні; 5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Усі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємностями для збирання лляльних та інших забруднених вод, які повинні систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження.

Забороняється заходження в територіальне море суден, які не провели заміну ізольованого баласту і не обладнані цистернами і закритими фановими системами для збирання стічних вод будь-якого походження чи установками для очищення та знезараження цих вод, що відповідають міжнародним стандартам.

Користування водними об’єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з Українською державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.

У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.

У деяких випадках законодавством встановлюється обов’язок одержання доз­волу на проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод. Такий дозвіл видається спеціально уповноваженим органом державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища. Проведення зазначених робіт без одержання дозволу тягне за собою відповідальність за частиною другою цієї статті.

У випадку, коли у море було скинуто шкідливі речовини із судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи, іншої штучно спорудженої у морі конструкції внаслідок крайньої необхідності, посадова особа такого засобу зобов’язана повідомити адміністрацію найближчого порту України (а у випадку, коли скидання було зроблено з метою поховання, то і органу, який видає дозвіл на таке скидання) про вчинені дії. В іншому випадку особа несе відповідальність за ч. З цієї статті.

Суб’єкт: посадові особи, на яких покладені відповідні обов’язки.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу.

Стаття 60. Порушення правил водокористування

Забір води з порушенням планів водокористування, самовільне проведення гідротехнічних робіт, безгосподарне використання води (добутої або відведеної з водних об’єктів), порушення правил ведення первинного обліку кількості вод, що забираються з водних об’єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 60 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 60 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Водокористування - використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, зокрема, право на забір води, скидання стічних вод та інші види викорис­тання вод (водних об’єктів).

Об’єкт: суспільні відносини у сфері водокористування, спрямовані на раціональне використання вод та їх охорону.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій: забір води з порушенням планів водокористування; самовільне проведення гідротехнічних робіт; безгосподарне використання води; порушення правил ведення первинного обліку кількості вод, що забираються з водних об’єктів і скидаються до них; порушення правил визначення якості вод, що скидаються.

Ліміт забору води - граничний обсяг забору води з водних об’єктів, який встанов­люється в дозволі на спеціальне водокористування. Забір води, що перевищує ліміт, розглядається як порушення планів водокористування.

Під гідротехнічними роботами розуміється будування, проектування, приймання та введення в експлуатацію, ремонт, реконструкція та здійснення інших дій щодо гідротехнічних споруд, а також господарське використання русел річок та прилеглих до них територій без спеціального дозволу. До гідротехнічних споруд належать водозабірні, водопровідні, водонапірні споруди, будови гідроелектростанцій, тунелі, канали, насосні станції, споруди для захисту берегів від розмивів тощо.

Задля забезпечення раціонального використання води, її охорону та збереження водних ресурсів передбачається її використання у певних цілях таким чином, щоб це не призводило до зубожіння вод, погіршення її якості. Порушеннями в такому випадку будуть використання вод не за призначенням, використання лікувальних вод без дозволу, нераціональне використання вод тощо.

Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також сучасних систем очищення стічних вод та їх ефективність тощо. Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою. Завданням державного обліку вод є встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розробляються заходи щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Якість води - характеристика складу і властивостей води, яка визначає її придатність для конкретних цілей використання. Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити жителів міст та інших населених пунктів питною водою, кількість та якість якої повинні відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту. Виробничий контроль за якістю питної води в процесі її добування, обробки та у розподільних мережах здійснюють підприємства водопостачання. Вода відкритих водойм, що використовується для господарсько-питного водопостачання, купання, спортивних занять, організованого відпочинку, з лікувальною метою, а також вода водойм у межах населених пунктів повинна відповідати санітарним нормам. Підприємства, установи, організації, що використовують водойми (зокрема, моря) для скидання стічних, дренажних, поливних та інших забруднених вод, повинні забезпечити якість води у місцях водокористування відповідно до вимог санітарних норм.

Для водопроводів господарсько-питного водопостачання, їх джерел встановлюються зони санітарної охорони із спеціальним режимом. Порядок встановлення і режим цих зон визначаються законодавством України.

Суб’єкт: посадові особи підприємств, установ та організацій.

Суб’єктивна сторона: вина у формі вини та необережності.

Стаття 61. Пошкодження водогосподарських споруд і при­строїв, порушення правил їх експлуатації

Пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 61 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 61 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 61 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері користування водогосподарськими спорудами та пристроями, що забезпечують безпеку населення та територій, раціональне використання водних ресурсів.

Предмет цього правопорушення - водогосподарські споруди та пристрої. До водогосподарських споруд належать: накопичувані води для водопостачання, споруди для транспортування води, водні об’єкти виробничого призначення (меліоративні системи, водойми-охолоджувачі, рибогосподарські ставки), споруди для накопичування та транспортування зворотних вод та інші споруди відповідного призначення.

Об’єктивна сторона:

- пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв;

- порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв.

Пошкодження зазначених споруд і пристроїв призводить до унеможливлення їх нормального функціонування, недосягнення кінцевого результату їх призначення. Пошкодження можливе в результаті неправильного їх використання, використання не за призначенням, безвідповідального ставлення до роботи цих пристроїв та споруд, навмисного їх пошкодження.

Частина 2 цієї статті передбачає відповідальність за порушення правил експлуатації водогосподарських споруд та пристроїв, що дуже тісно пов’язано із пошкодженням. Для кожної водогосподарської споруди та кожного такого пристрою існують правила експлуатації, виконання яких забезпечує їх більш тривале та ефективне використання. Водокористувачі зобов’язані утримувати в належному стані водогосподарські споруди та технічні пристрої. Порушення встановлених правил експлуатації зазначених споруд та пристроїв може виявлятися у формі недотримання режимів експлуатації каналів, водоймищ, неправильного виконання наповнення та спуску води з водоймищ, порушення режиму використання підземних вод, порушення встановлених спеціальним дозволом вимог та інструкцій тощо.

Суб’єкт: за вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, несуть відповідальність громадяни та посадові особи, а за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст., - лише посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 62. Невиконання обов’язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами

Невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством обов’язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров’я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми, внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних записів про ці операції або незаконне відмовлення пред’явити такі документи відповідним посадовим особам -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 62 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 62 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають під час проведення операцій зі шкідливими речовинами і сумішами, та які спрямовані на забезпечення здоров’я людей та захист морського середовища від шкідливого впливу шкідливих речовин та сумішей.

Об’єктивна сторона полягає у здійсненні таких дій:

- невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавзасобу передбачених законодавством обов’язків з реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами або сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми. Цей склад зазначеного правопорушення здійснюється шляхом бездіяльності відповідних осіб.

- внесення зазначеними особами до суднових документів записів про ці операції;

- незаконне відмовлення пред’явити такі документи відповідним посадовим особам.

Обов’язок з реєстрації операцій зі шкідливими речовинами встановлюється Правилами реєстрації операцій зі шкідливими речовинами на суднах, морських установках і в портах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 10.04.2001 р. № 205, що були розроблені на основі Кодексу торговельного мореплавства України; Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 р. № 269; Міжнародної конвенції щодо запобігання забрудненню із суден 1973 року; Міжнародного кодексу морського перевезення небезпечних вантажів, прийнятий резолюцією ІМО А.716(17); Положення про Головну державну інспекцію України з безпеки судноплавства, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 30.12.1998 р; Положення про Інспекцію державного портового нагляду морського торговельного порту Україні, затверджену наказом Міністерства транспорту України від 18.10.2000 р. та інших нормативно-правових актів.

Вимоги зазначених Правил є обов’язковими для суден усіх типів і призначень, що плавають під прапором України, незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності, для морських стаціонарних та плавучих установок, що перебувають у водах під юрисдикцією України, і приймальних споруд у портах України.

Операції зі шкідливими речовинами на суднах, що плавають під прапором України, на морських стаціонарних і плавучих установках, що знаходяться в морських водах під юрисдикцією України, на берегових спорудах для прийняття і обробки суднових відходів У портах України повинні реєструватися у встановленому зазначеними Правилами порядку.

Відповідальність за дотриманням вимог правил на суднах покладається на судновласників і капітанів суден залежно від вини кожного, а на морських стаціонарних і плавучих установках та берегових спорудах у портах - на власників цих установок і споруд та на осіб, відповідальних за технологічні операції.

Реєстрація операцій залежно від типу шкідливої речовини і виду об’єкта, на якому ці операції виконують, здійснюється в журналах реєстрації операцій зі шкідливими речовинами, у машинних або суднових журналах, або в диспетчерських журналах. Журнали реєстрації операцій зі шкідливими речовинами є офіційними судновими документами, повинні бути внесені в судновий реєстр обов’язкових документів, прошнуровані і засвідчені печаткою капітана будь-якого порту. Записи про операції зі шкідливими речовинами в журналах реєстрації операцій зі шкідливими речовинами здійснюють за встановленою формою з дотриманням рекомендацій щодо заповнення журналів.

Записи про операції зі шкідливими речовинами в судновому, машинному або диспетчерському журналі провадяться у довільній формі з обов’язковим зазначенням:

- виду шкідливої речовини;

- змісту проведеної операції згідно з рекомендаціями щодо внесення записів у журнали реєстрації операцій зі шкідливими речовинами;

- часу початку і закінчення операції за місцевим часом;

- місцезнаходження судна на початку і наприкінці операції або назви порту проведення операції;

- кількості перероблених шкідливих речовин м3;

- номерів або позначок суднових вантажних, паливних, мастильних та інших цистерн згідно з наявною на судні звітною технічною документацією.

Зазначені правила передбачають порядок реєстрації операцій із:

- нафтою на суднах і морських стаціонарних і плавучих установках;

- шкідливими рідкими речовинами, що перевозяться наливом на суднах;

- шкідливими речовинами, що перевозяться на суднах в упаковці;

- стічними і господарсько-побутовими водами на суднах і морських стаціонарних і плавучих установках;

- сміттям на суднах і морських стаціонарних і плавучих установках;

- шкідливими речовинами на портових суднах-збирачах і приймальних спорудах у портах.

Записи, які вносяться до суднових документів, повинні відповідати дійсності, бути не перекрученими. В іншому випадку зазначені особи несуть відповідальність за цією статтею. До обов’язків капітанів (інших осіб командного складу) входить також пред’явлення зазначених документів на вимогу уповноваженої особи.

Суб’єкт: та інші особи командного складу, на яких покладено обов’язки здійснювати відповідні записи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 63. Незаконне використання земель державного лісового фонду

Використання ділянок земель державного лісового фонду для розкор­човування, спорудження будівель, переробки деревини, влаштування складів і т. ін. без належного дозволу на використання цих ділянок -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 63 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-XII від 03.02.93 p.]

[У статтю 63 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що складаються у сфері використання земель державного лісового фонду. Нормативними актами, що регулюють такі відносини, є Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Закон України «Про охорону навколишнього середовища» та інші відповідні нормативно-правові акти.

Ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні незаконних дій з використання земель лісового фонду, а саме у користуванні ділянками земель державного лісового фонду у певних цілях без відповідного дозволу.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земель державного лісового фонду можливе лише за умови отримання дозволу, що видається у визначеному законом порядку.

Розкорчовування виражається у видаленні пнів, чагарників, дерев з корінням різними способами (наприклад, вручну, випалюванням, за допомогою підриву, механічно та ін.).

Під час розміщення, проектування, будівництва і введення в дію нових і реконструкції підприємств, споруд та інших об’єктів, а також удосконалення і впровадження нових технологічних процесів та устаткування, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, передбачаються і здійснюються заходи щодо усунення негативної дії шкідливих факторів, зокрема викидів і скидів забруднюючих речовин, відходів виробництва, підтоплення, осушення та інших видів негативного впливу на ліси. Забороняється введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, комунальних та інших об’єктів, не забезпечених пристроями, що запобігають шкідливому впливу на стан і відтворення лісів. Проекти будівництва зазначених підприємств, споруд та інших об’єктів підлягають екологічній експертизі у випадках і порядку, що встановлюються законодавством України.

Влаштування складів передбачає розміщення на поверхні землі лісоматеріалів, будь-якої техніки, обладнання, тари та інших предметів і речей.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу. Зазначені особи не мають дозволу на проведення відповідних дій, але їх вчиняють.

Стаття 64. Порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці

Порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці -

тягне за собою накла­дення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 64 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 64 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері використання лісосічного фонду. Таке використання повинно бути раціональним, забезпечувати відтворення лісосічного фонду, запобігати шкідливому впливу на ліси. Лісосічний фонд - це запаси деревини, призначеної для щорічної заготівлі під час рубок головного користування.

Об’єктивна сторона полягає у: порушенні встановленого порядку використання лісосічного фонду; порушенні встановленого порядку заготівлі та вивезення деревини; порушенні встановленого порядку заготівлі живиці.

Щорічний розмір лісосічного фонду встановлюється Кабінетом Міністрів України з огляду на розмір розрахункової лісосіки. Визначення і передача лісосічного фонду провадиться постійними лісокористувачами відповідно до Правил відпуску деревини на пні в лісах України, передусім у стиглих і пристигаючих дерево станах, що потребують рубки за своїм станом (пошкоджені деревостани і деревостани, в яких закінчена підсочка тощо), а також ростуть на землях, які підлягають розчищенню у зв’язку з проведенням лісогосподарських заходів або передачею їх для використання в цілях, не пов’язаних із веденням лісового господарства і використанням лісових ресурсів. Під час проведення рубок головного користування цінні й рідкісні деревні та чагарникові породи, перелік яких визначається Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, підлягають збереженню.

Основним видом лісового використання є заготівля деревини. Розмір заготівлі деревини під час проведення рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, визначається з огляду на потреби охорони, поліпшення породного складу і якості лісів, а розмір заготівлі деревини під час проведення інших рубок- обсягом робіт, передбачених відповідними проектами або заходами. Лісове законодавство регулює порядок проведення заготівельних робіт, умови та способи. Після рубки деревини її необхідно доставити до певної точки (чи на склад, чи до відповідного пункту споживання та ін.). Вивезення деревини з лісу, а також очищення лісосік від порубкових залишків здійснюється, як правило, одночасно з її заготівлею. Порядок переміщення деревини регулюється Правилами відпуску деревини на пні в лісах України.

Живиця - світло-жовта в’язка рідина, що виділяється під час поранення хвойних дерев. Заготівля живиці здійснюється шляхом підсочки стиглих хвойних деревостанів, які після закінчення строків підсочки плануються до рубки, а також пристигаючих деревостанів, які до строку закінчення підсочки підлягатимуть рубці. До закінчення строків підсочки у хвойних деревостанах, призначених для заготівлі живиці, рубки головного користування забороняються. Вирубування цих деревостанів до їх підсочки, а також дострокове вилучення їх з підсочки може допускатися, як виняток, з дозволу Міністерства лісового господарства України. Правила заготівлі живиці, а також зони обов’язкової підсочки деревостанів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 65. Незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка

Незаконна порубка і пошкодження дерев і чагарників; знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також молодняка природного походження і самосіву на площах, призначених під лісовідновлення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 65 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 65 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері раціонального використання лісу, його відтворення та охорона. Предмет цього правопорушення - дерева, чагарники, різноманітні лісові культури та інша рослинність лісу.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій: незаконна порубка і пошкодження дерев і чагарників; знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях; знищення або пошкодження молодняка природного походження і самосіву на площах, призначених під лісовідновлення .

Дозволом на спеціальне використання лісових ресурсів державного і місцевого значення є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток, виданий згідно з встановленими нормами.

Порядок обліку, зберігання, заповнення лісорубних квитків (ордерів) та лісових квитків встановлюється Міністерством лісового господарства України за погодженням з Мінприроди України і Мінфіном України. Дозволи на спеціальне використання лісових ресурсів видають органи Мінлісгоспу України. Порядок проведення рубок регулюється Правилами рубок головного користування в лісах України, Правилами рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок, що затверджуються постановами Кабінету Міністрів. Незаконна порубка полягає у рубці дерев та чагарників без спеціального дозволу або з порушенням встановлених правил рубки. Під пошкодженням дерев та чагарників розуміється завдання шкоди дереву або чагарнику, що зумовлює припинення його росту або якщо і не припиняє росту, але змінює первісний стан дерев і чагарників на гірший. Пошкодження може здійснюватися різними способами: під час переміщення деревини, механічними засобами, під час рубки інших дерев та іншим шляхом м’яття, роздроблювання, знищення частини дерева чи чагарнику тощо.

Лісові культури створюються шляхом садіння сіянців, саджанців, дичок, живців або висівання насіння деревних порід і чагарників. Знищення лісових культур полягає у такому впливі на них, що має наслідком повне припинення їх життєдіяльності. Знищення та пошкодження може здійснюватися різними способами: витоптуванням, викорчовуванням, спилюванням, підпалом, проїздом транспорту тощо. Знищення та пошкодження лісових культур, сіянців, саджанців тягне за собою відповідальність, якщо воно вчинене у лісових розсадниках і на плантаціях.

Під молодняком розуміються життєздатні, що добре вкоренилися дерева головної породи нижчих сходинок товщини із підкореної частини основного полога, що здатні брати участь у формуванні насаджень. Лісовідновлення передбачає створення лісових насаджень з високими продуційними і захисними властивостями шляхом залісення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель (яружно-балкові системи, піщані арени, крутосхили, крейдяно-мергелеві і кам’яні відклади тощо), закладання лісосмуг, алей та інших насаджень, що виконують суто захисні функції (на межах полів сівозмін, уздовж берегів річок, каналів, водоймищ, залізниць, автомобільних доріг тощо).

Роботи, пов’язані з відновленням лісів і лісорозведенням, підлягають обліку та оцінці якості. До того ж в кожному конкретному випадку встановлюється відповідність обсягів, термінів та якісних показників здійснених технологічних заходів параметрам і вимогам технічних проектів, стандартів та нормативних актів. Пошкодження та знищення молодняка природного походження має наслідком відповідальність, якщо воно здійснене на площах, призначених під лісовідновлення.

Розмір стягнень за шкоду, заподіяну підприємствами, установами, організаціями та громадянами, обчислюється за встановленими Кабінетом Міністрів України таксами, що діють на час виявлення фактів заподіяної шкоди.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: незаконна порубка дерев і чагарників може здійснюватися лише з умислом, інші дії, передбачені цією статтею, як з умислом, так і з необережності.

Стаття 65-1. Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень

Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об’єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 65-1 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 65-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Об’єктивна сторона: вчинення активних дій щодо знищення або пошкодження полезахисних смуг та захисних лісових насаджень.

Полезахисні лісові смуги та захисні лісові насадження належать до лісів, що виконують переважно природоохоронні функції. Протиерозійні насадження, полезахисні лісові смуги, насадження у смугах відводу залізниць, автомобільних доріг, каналів, у зелених зонах населених пунктів тощо створюються за спеціальними робочими проектами, погодженими з державними органами лісового господарства і охорони природи, які розробляються згідно з проектами землеустрою, генеральними планами та проектами забудови міст, будівництва залізниць, автомобільних доріг, гідротехнічних споруд та інших об’єктів.

До захисних лісових смуг належать спеціально створені насадження лінійного типу для виконання кліматорегулюючих, грунтозахисних і водоохоронних функцій.

До полезахисних лісових смуг належать штучно створені насадження лінійного типу для захисту сільськогосподарських угідь. Полезахисні лісові смуги - вирощені лісові насадження по межі засіяного поля. Зазвичай такі смуги складаються із трьох або п’яти рядів дерев різних порід (наприклад, дуб, береза, липа, клен та ін.). Такі насадження захищають поле від вітру, забезпечують більш рівномірний розподіл снігу, зменшують випарювання вологи з поверхні ґрунту.

До захисних смуг лісів уздовж залізниць належать ліси, що прилягають до діючих та тих, що будуються, залізниць, завширшки 500 метрів з кожного боку. Ширину смуг встановлюють від межі смуги відводу дороги, але не менш як 15 метрів від полотна залізниці. В гірських районах ширина захисних смуг лісів у разі потреби може бути збільшена на основі спеціальних обстежень до розмірів, що забезпечують надійне збереження доріг і безпеку руху.

До захисних смуг лісів уздовж автомобільних доріг державного значення належать ліси, що прилягають до діючих та тих, що будуються, автомобільних доріг, завширшки 250 метрів з кожного боку дороги. Ширину смуг визначають від межі смуги відводу дороги, але не менш як 15 метрів від полотна автомобільної дороги. У гірських районах на дорогах державного значення ширина захисних смуг лісів у разі потреби може бути збільшена на основі спеціальних вишукувань до розмірів, що забезпечують надійне збереження доріг і безпеку руху.

Смуги лісів уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об’єктів виділяються з лісів другої групи за встановленими нормативами. До другої групи належать ліси, не віднесені до лісів, які виконують переважно природоохоронні функції, а також лісів на територіях природно-заповідного фонду, лісів, що мають наукове або історичне значення (зокрема, генетичні резервати), лісоплодові насадження, субальпійські деревні та чагарникові угруповання, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення.

До захисних лісових насаджень на смугах відводу каналів належать усі ліси, розташовані в смугах відводу каналів.

Захисні лісові насадження - це штучно створені ліса, лісові смуги для захисту ґрунту, доріг, населених пунктів та ін. Від засухи, сильного вітру, ерозії тощо, а також для поліпшення кліматичних та гідрогеологічних умов місцевості.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі як умислу, так і необережності.

Стаття 66. Знищення або пошкодження підросту в лісах

Знищення або пошкодження підросту в лісах -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 66 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 66 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Важливе значення підросту для відновлення лісів обумовлює необхідність охорони останнього, що закріпилося у ст. 105 Лісового кодексу України, а також у постановах Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил відновлення лісів і лісорозведення від 16.01.1996 р. № 97», «Про затвердження Правил рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок від 16.05.1996 р. № 535», «Про затвердження Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України від 23.04.1996 р. № 449», а також в інших нормативних актах. Нормотворець встановлює, що відновлення лісів і лісорозведення мають забезпечувати: раціональне використання лісового фонду; поліпшення якісного складу лісів, підвищення їх продуктивності й біологічної стійкості; підвищення водоохоронних, грунтозахисних, санітарно-гігієнічних, інших корисних властивостей лісів і захисних лісових насаджень; досягнення оптимальної лісистості шляхом створення в максимально короткі терміни нових насаджень найбільш економічно доцільними способами і технологіями. Догляд за підростом проводиться шляхом зрідження його перегущених куртин за 10-20 років до призначення головної рубки з метою створення різновікових деревостанів відповідно до цілей лісовирощування.

Об’єкт: суспільні відносини у сфері відновлення лісу. Предмет цього правопорушення - підріст у лісах.

Підріст у лісах - молоде покоління деревинних рослин під пологом лісу або на вирубках сім’яного та вегетативного походження, здатних сформувати деревостан та виконуючих важливі екологічні функції.

Об’єктивна сторона: вчинення дій, що призводять до знищення або пошкодження підросту в лісах. Пошкодження полягає у частковому припиненні або порушенні життєдіяльності та функціонування підросту. Пошкодження може здійснюватися різними способами: під час переміщення деревини, механічними засобами, під час рубки дерев та ін., шляхом м’яття, роздроблювання, знищення частини дерева чи чагарнику тощо. Знищення підросту полягає у такому впливі на нього, що має наслідком повне припинення його життєдіяльності та функціонування. Знищення як і пошкодження може також здійснюватися різними способами: витоптуванням, викорчовуванням, спилюванням, підпалом, проїздом транспорту тощо.

Суб’єкт: громадяни і посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі як умислу, так і необережності.

Стаття 67. Здійснення лісових користувань не у відповід­ності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку

Здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 67 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 67 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері раціонального використання лісу.

Об’єктивна сторона цього правопорушення виражається у здійсненні дій, що не відповідають вимогам або меті, які зазначені у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку.

Дозволом на спеціальне використання лісових ресурсів державного і місцевого значення є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток, виданий згідно з встанов­леними нормами

Лісорубний квиток (ордер) видається на:

а) використання лісових ресурсів державного значення (заготівлю деревини при рубках головного користування і лісовідновних рубках і заготівлю живиці в лісах, які перебувають у державній власності);

б) використання лісових ресурсів місцевого значення (заготівлю деревини при рубках головного користування і лісовідновних рубках у лісах, що перебувають у колективній і приватній власності, і заготівлю другорядних лісових матеріалів- пеньків, лубу, кори, деревної зелені тощо).

Лісорубний квиток видається також на проведення рубок догляду за лісом, санітарних та інших рубок, пов’язаних з проведенням лісогосподарських заходів, і у випадках розчищення лісових земель у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів і т. п. Населенню видається ордер на дрібний (до 10 м3) відпуск деревини на пні.

Лісовий квиток видається на: сінокосіння, випасання худоби, розміщення вуликів і пасік, заготівлю дикорослих плодів, ягід, грибів, горіхів, лікарських рослин і технічної сировини, очерету, лісової підстилки, використання лісових ділянок у науково-дослідних цілях (без права рубки дерев), тимчасове використання земель лісового фонду для сільськогосподарського виробництва, крім сільськогосподарських угідь, що належать до складу земель лісового фонду, а також на використання лісових ресурсів для потреб мисливського господарства, розміщення туристських таборів, баз відпочинку та інших подібних об’єктів із спорудженням будівель некапітального типу строком до одного року. Дозволи на спеціальне використання лісових ресурсів видають органи Мінлісгоспу України.

Лісокористувачі можуть використовувати відповідні площі тільки для тих лісових користувань, на які їм виданий дозвіл, та тільки з додержанням відповідних вимог, зазначених у дозволі.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

Стаття 68. Порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини

Порушення правил та інструкцій по відновленню, поліпшенню стану і породного складу лісів, підвищенню їх продуктивності, а також по використанню ресурсів спілої деревини -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 68 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 68 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері відновлення і поліпшення лісів, їх раціонального використання.

Ці відносини регулюються Лісовим кодексом, Правилами відновлення лісів і лісорозведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 16.01.1996 p., Інструкцією з проектування, технічного приймання, обліку та оцінки якості лісокультурних об’єктів, затвердженою наказом Міністерства лісового господарства України від 08.07.1997 p., та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Правила регулюють здійснення лісівничих та агротехнічних заходів відповідно до природоохоронних вимог з метою підвищення ефективності робіт, пов’язаних із створенням нових лісонасаджень. Правила є обов’язковими для всіх постійних лісокористувачів.

Об’єктивна сторона виражається у здійсненні таких дій, що порушують встановлені правила та інструкції з відновлення, поліпшення стану і породного складу лісів, підвищення їх продуктивності, а також з використання ресурсів спілої деревини.

Відновлення лісів і лісорозведення здійснюються постійними лісокористувачами. На землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища тощо), проводиться відновлення лісів, а на землях, не вкритих лісовою рослинністю, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві, низькопродуктивних (яри, еродовані балки, крутосхили, піски, пустища тощо), - лісорозведення. Відновлення лісів і лісорозведення мають забезпечувати: раціональне використання лісового фонду; поліпшення якісного складу лісів, підвищення їх продуктивності й біологічної стійкості; підвищення водоохоронних, ґрунтозахисних, санітарно-гігієнічних, інших корисних властивостей лісів і захисних лісових насаджень; досягнення оптимальної лісистості шляхом створення в максимально короткі терміни нових насаджень найбільш економічно доцільними способами і технологіями.

Суб’єкт: посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі як умислу, так і необережності.

Стаття 69. Пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду

Пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 69 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96p.]

[У статтю 69 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері охорони земель держаного лісового фонду.

Об’єктивна сторона виражається у вчиненні таких дій, що призводять до пошкодження сінокосів та пасовищних угідь.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати па землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські Сіножаті і пасовища. Також згідно із ст. 34 Земельного кодексу громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Сінокосіння, випасання худоби здійснюється на підставі дозволу, що посвідчується лісовим квитком.

Призначення земель, відведених для сінокосіння, є вирощування корму для сільськогосподарських тварин (заготівля сіна). Для сінокосіння можуть використовуватися незаліснені зруби, галявини та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очікується природне лісовідновлення. В окремих випадках для заготівлі сіна можуть використовуватися міжряддя лісових культур, плантацій, зріджені лісонасадження.

Пошкодження сінокосів полягає у приведенні їх у такий стан, що їх вже неможливо використовувати за призначенням.

Землі, які належать для випасу худоби без завдання шкоди до лісового господарства, є пасовищами. Випасання худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає їм шкоди. Місця та терміни випасання худоби зазначаються у лісовому квитку. На територіях об’єктів природно-заповідного фонду випасання худоби може здійснюватися лише за умови, що воно не суперечить їх цільовому призначенню. Випасання худоби забороняється: у державних захисних і полезахисних лісових смугах, протиерозійних лісах, особливо цінних лісових масивах, лісах першого та другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання, лісах першої і другої зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій та інших категорій захисності лісів, де це передбачено законодавчими актами; на площах лісових культур, природних молодняків і у насадженнях з наявністю життєздатного підросту- до досягнення ними висоти, коли вершини не пошкоджуються тваринами, на лісонасіннєвих та інших плантаціях, а також ділянках, де проводяться заходи сприяння природному поновленню лісів; на зрубах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях, призначених для природного відновлення лісів; на площах з легко розмивними та легко розвіюваними ґрунтами та у місцях масового зростання ягідників і грибів; без пастуха, за винятком випасання на огороджених ділянках або на прив’язі; з використанням собак. Норми випасання худоби на земельних ділянках лісового фонду встановлюються Міністерством лісового господарства України. Під пошкодженням пасовищ розуміють вчинення таких дій, що землі стають непридатними для випасання худоби. Пошкодження сінокосів та пасовищ може здійснюватися різними шляхами, як механічними засобами, так і в результаті перевипасу, прогону тварин та ін.

Земельні ділянки лісового фонду для заготівлі сіна і випасання худоби щороку визначаються постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження. При веденні лісового господарства лісокористувачі, незалежно від форми власності і господарювання, повинні забезпечувати раціональне використання земель державного лісового фонду, їх належний екологічний стан відповідно до вимог законодавства України.

Суб’єкт: громадяни і посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина може виражатися як формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 70. Самовільне сінокосіння і пасіння худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід

Самовільне сінокосіння і пасіння худоби в лісах і на землях державного лісового фонду, не вкритих лісом, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід і т. ін. на ділянках, де це заборонено або допускається тільки за лісовими квитками, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 70 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Збирання дикорослих плодів, горіхів, ягід і т. ін. з порушенням установлених строків їх збирання -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 70 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 70 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері побічних лісових користувань.

До побічних лісових користувань належать: випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету. Здійснення побічних лісових користувань повинно провадитися без заподіяння шкоди лісу. Порядок та умови здійснення побічних лісових користувань встановлюються Кабінетом Міністрів України. Побічне лісове користування здійснюється на підставі лісового квитка (див. коментар до ст. 67).

Об’єктивна сторона виражається у вчиненні таких дій:

- самовільне сінокосіння в лісах і на землях державного лісового фонду, не вкритих лісом;

- самовільне пасіння худоби в лісах і на землях держаного лісового фонду, не вкритих лісом;

- самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід і т. ін. на ділянках, де це заборонено або допускається тільки за лісовими квитками;

- збирання дикорослих плодів, горіхів, ягід і т. ін. з порушенням установлених строків їх збирання.

Заготівля сіна і випасання худоби на сільськогосподарських угіддях, що належать до земель лісового фонду, але не належать до використання лісових ресурсів і проводяться відповідно до агротехнічних умов з урахуванням інтересів лісового господарства. Земельні ділянки лісового фонду для заготівлі сіна і випасання худоби щороку визначаються постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження. Норми випасання худоби на земельних ділянках лісового фонду встановлюються Міністерством лісового господарства України.

У порядку загального використання лісових ресурсів громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Заготівля (збирання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини провадиться способами і методами, що виключають виснаження наявних ресурсів і заподіяння шкоди лісовому господарству. Збір рослин (їх частин) і грибів, занесених до Червоної книги України, забороняється.

Під самовільним здійсненням зазначених дій розуміється їх вчинення без належного Дозволу, тобто без отримання лісового квитка або на території, де це заборонено.

Терміни збору дикорослих плодів, ягід, горіхів встановлюються уповноваженими на те органами з метою забезпечення їх раціонального використання та охорони лісових ресурсів. Ці строки доводяться до відома населення та заготівельників. Оптимальні терміни заготівель дикорослих плодів, грибів, ягід визначаються постійними лісокористувачами, з огляду на календарні терміни їх достигання і зазначаються у лісовому квитку. Порушення встановлених строків має наслідком відповідальність за ч. 2 цієї статті.

Суб’єктом цього правопорушення можуть бути громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: може бути як у формі умислу, так із необережності.

Стаття 71. Введення в експлуатацію виробничих об’єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних та інших об’єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає шкідливому впливу на стан і відтворення лісів, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 71 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 71 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Статтю 71 доповнено згідно із Законом України № 650/97-ВР від 19.11.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони лісів та їх захисту.

Об’єктивна сторона: полягає у введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних та інших об’єктів, які спеціально не обладнані для запобігання шкідливому впливу на стан і відтворення лісів.

Згідно зі ст. 45 Лісового кодексу під час розміщення, проектування, будівництва і введення в дію нових і реконструкції застарілих підприємств, споруд та інших об’єктів, а також удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, передбачаються і здійснюються заходи щодо усунення негативної дії шкідливих факторів, зокрема викидів і скидів забруднюючих речовин, відходів виробництва, підтоплення, осушення та інших видів негативного впливу на ліси.

Частина 2 зазначеної статті встановлює, що забороняється введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, комунальних та інших об’єктів, не забезпечених пристроями, що запобігають шкідливому впливу на стан і відтворення лісів. Таким чином, ця стаття КпАП закріплює зазначене положення і передбачає відповідальність за його порушення. Пристроями, що запобігають шкідливому впливу на ліси є різноманітні очисні споруди.

До того, введення в експлуатацію зазначених об’єктів полягає в їх здачі виконавцем відповідним уповноваженим органам на підставі перевірки встановленої документації, після чого об’єкта приводиться у стан роботи та виконування ним відповідних функцій. Прийняття об’єкту здійснюють посадові особи, які зобов’язані при виявленні недоліків, а саме виявлення відсутності обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси, відмінити або відкласти введення об’єкта в експлуатацію до усунення порушених вимог. В іншому випадку наступає відповідальність за цією статтею.

Суб’єкт: лише посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 72. Пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими вики­дами, відходами і покидьками

[Назву статті 72 доповнено згідно із Законом України № 650/97-ВР від 19.11.97 p.]

Пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, промисловими і комунально-побутовими викидами, відходами і покидьками, що спричиняє його усихання чи захворювання, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 72 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 72 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Статтю 72 доповнено згідно із Законом України № 650/97-ВР від 19.11.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони лісу, його захисту, охорони навколишнього природного середовища.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій: пошкодження лісу стічними водами; пошкодження лісу хімічними речовинами; пошкодження лісу нафтою і нафтопродуктами; пошкодження лісу промисловими і комунально-побутовими викидами; пошкодження лісу відходами і покидьками, в результаті чого наступають наслідки у вигляді усихання або хвороби лісу. Між зазначеними діями та наслідками існує причинний зв’язок.

Поняття пошкодження стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, виробничими та іншими відходами надається у коментарі до ст. 52.

Слід зазначити, що на відміну від інших статей, в цій наведені наслідки, до яких призводить вчинення зазначених дій, тобто склад правопорушення є матеріальним і відповідальність наступає лише у випадку настання певних наслідків. Такими наслідками є усихання та захворювання лісу. Усихання -це такий стан лісу, який передбачає неможливе здійснення фотосинтезу листями дерев, чагарників та іншою рослинністю. До хвороб лісу належать інфекційні та неінфекційні хвороби, внаслідок яких знижується якість деревини, випадає листя, припиняють ріст дерева та чагарники, розмножуються шкідники та спостерігаються інші шкідливі наслідки.

Суб’єкт: посадові особи промислових, сільськогосподарських, комунально-побутових підприємств, установ, організацій, в обов’язки яких входить дотримання вимог з охорони лісу.

Суб’єктивна сторона: може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 73. Засмічення лісів відходами

[У назву статті 73 внесено зміни згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Засмічення лісів відходами -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 73 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 73 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 73 внесено зміни згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони та захисту лісу, навколишнього природного середовища.

Об’єктивна сторона полягає у засміченні відходами території лісу.

Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

Законодавство про відходи складається із законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про металобрухт», «Про відходи Кодексу України про надра» та інших нормативно-правових актів.

Зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення) за погодженням з державною санітарно- епідеміологічною службою України. На кожне місце чи об’єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об’єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об’єктів.

Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно- заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об’єктів, в лісах, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України.

Засмічення полягає у розміщенні на території лісу різних побутових відходів шляхом утворення звалення цих відходів, вивезення у ліс сміття, а також розповсюдженим є залишення після привалу туристів та відпочинку у лісах різноманітного сміття. До того ж відповідальність за цією статтею наступає незалежно від того чи були спричиненні наслідки, достатньо самого факту вчинення дій, що зумовлюють засмічення.

Підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України. На цей період таким нормативними актами є Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, Тимчасова методика визначення очікуваних збитків від забруднення довкілля при транспортуванні небезпечних речовин та відходів.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення вчинюється тільки з умислом.

Стаття 74. Знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду

Знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 74 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 74 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони та захисту лісу. Предметом цього правопорушення є лісоосушувальні канави, дренажні системи та шляхи на землях державного лісового фонду.

Об’єктивна сторона полягає у знищенні або пошкодженні зазначених об’єктів. Лісоосушувальні канави - це гідротехнічні споруди, що призначені для збору та розподілення надлишків води, направлення потоку води, переводу потоку води та для інших цілей з метою регулювання кількості та наявності води, умов її протікання.

Дренажні системи використовуються для ліквідації підтоплення, заболочення чи вторинного засолення зрошуваних земель шляхом створення штучних водотоків, тобто дренів. Лісові шляхи - це певні стежини, дороги, просіки, що використовуються для проїзду, проходу, переміщення деревини та в інших цілях, які знаходяться у лісі та підлягають занесенню у державний лісовий кадастр. Знищення зазначених об’єктів призводить до неможливості використання їх у відповідних цілях та створення загрози захисту та охороні лісу. Пошкодження полягає у частковому припиненні функціонування, тимчасовому приведенні їх у непридатність тощо. Знищення та пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем та лісових шляхів може призвести до шкідливих наслідків, однак для настання відповідальності за цією статтею достатньо лише самого факту вчинення перелічених дій.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 75. Знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах

Знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 75 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 75 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері використання лісу при заготівлі деревини, другорядних матеріалів, плати за користування лісовою продукцією. Предмет цього правопорушення - це відмежувальні знаки, що встановлюються для визначення меж відповідної території. Так, наприклад, ділянки молодняків і середньовікових деревостанів площею 0,3 гектара і більше, розташовані серед лісосіки, відмежовуються в натурі, наносяться на план лісосіки і не включаються в експлуатаційну площу; відмежування територій відтворювальних ділянок проводиться межовими попереджувальними знаками; також межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Відмежувальні знаки можуть бути у вигляді стовпів (візирних, квартальних, межових, вказівних), кілометрових та пікетних колів та інших наземних споруд.

Власники та землекористувачі земельних ділянок у лісах та відповідальні посадові особи зобов’язані забезпечувати зберігання межових знаків.

Об’єктивна сторона полягає у знищенні або пошкодженні відмежувальних знаків.

До того ж пошкодження, як і знищення може бути вчинено шляхом підпалу, підрубування, викопування та інших дій. Знищення та пошкодження відмежувальних знаків призводить до неможливості розібрати напис на знаках, неможливості визначення відповідної території, порушення певних вимог щодо відповідних територій та ін.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 76. Знищення корисної для лісу фауни

Знищення корисної для лісу фауни -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 76 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 76 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони та захисту лісу та лісової фауни.

Предмет цього правопорушення - лісова фауна, тобто різноманітні корисні для лісової рослинності та фунту комахи, лісові звірі, птахи та інші представники тваринного світу, що мешкають у лісі.

Об’єктивна сторона: знищення корисної для лісу фауни, що здійснюється шляхом пошкодження, вбивства тварин, птахів, отруєння представників тваринного світу лісу різноманітними отруйними хімічними чи радіоактивними речовинами, пошкодження лісової рослинності, що може призвести до порушення цілісності біоценозу, та вчиненням інших дій. Ця стаття передбачає відповідальність за зазначені дії у зв’язку з тим, що лісова фауна забезпечує існування лісу і є невід’ємною частиною його природного життєвого циклу. Так, комахи, птахи знищують шкідливих комах, безхребетні та деякі інші тварини беруть участь у ґрунтоутворенні, деякі птахи виконують лікувальні функції (наприклад, дятли) тощо.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

Стаття 77. Порушення вимог пожежної безпеки в лісах

Порушення вимог пожежної безпеки в лісах -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 77 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 77 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 77 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері пожежної безпеки і, як наслідок, громадської безпеки.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у порушенні встановлених правил та вимог пожежної безпеки шляхом вчинення відповідних дій або шляхом недотримання певних правил та вимог (бездіяльність громадян та посадових осіб); у знищенні або пошкодженні лісу внаслідок необережного поводження з вогнем; у порушенні вимог пожежної безпеки, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі.

Лісовий фонд України є пожежонебезпечним об’єктом, з метою забезпечення його охорони від пожеж встановлюються вимоги пожежної безпеки у Правилах пожежної безпеки в лісах України, що затверджені наказом Державного комітету лісового господарства України від 27.12.2004 р. Крім Правил, слід також керуватися стандартами, будівельними нормами та правилами, іншими нормативними актами, з огляду на сферу їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки стосовно лісових насаджень.

Відповідно до положень Закону України «Про пожежну безпеку», Правила пожежної безпеки в лісах України є обов’язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності) і громадянами, що з будь-яких причин перебувають у лісі. Забезпечення пожежної безпеки адміністративних та виробничих приміщень, житлових будинків, споруд тощо, що розташовані на території лісового фонду, здійснюється згідно з вимогами, що встановлені Правилами пожежної безпеки в Україні, затвердженими наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій.

Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

До загальних вимог пожежної безпеки належать заборона: розведення багаття у лісі (крім тих, що пов’язані з технологічними вимогами лісогосподарських заходів у спеціально передбачених для цього місцях; палити, кидати у лісі непогашені сірники, недопалки, витрушувати з люльок гарячий попіл, крім місць, що обладнані для цієї мети; залишати у непередбачених для цього місцях лісу обмащене, просочене бензином, гасом, мастилом або іншими горючими речовинами ганчір’я; заправляти пальним у лісі паливні баки під час роботи двигуна; експлуатувати машини та інші механізми з несправною паливною та іскрогасною системою; палити або користуватися відкритим вогнем під час проведення робіт з паливно-мастильними матеріалами (переливання пального, заправлення двигунів тощо); та ін.

Частиною 2 встановлюється відповідальність за дії, що призводять до таких наслідків: знищення або пошкодження лісу, виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі. До того ж лісова пожежа - стихійне поширення вогню територією лісового фонду. Притягнення до відповідальності за ч. 2 цієї статті можливе лише за умови настання зазначених наслідків. Склад цього правопорушення є матеріальним і об’єктивна сторона складається з дії, наслідків та причинного зв’язку між діями та наслідками.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 77-1. Самовільне випалювання рослинності або її залишків

Випалювання стерні, луків, пасовищ, ділянок із степовою, водно- болотною та іншою природною рослинністю, рослинності або її залишків та опалого листя у смугах відводу автомобільних доріг і залізниць, у парках, інших зелених насадженнях та газонів у населених пунктах без дозволу органів державного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища або з порушенням умов такого дозволу, а так само невжиття особою, яка одержала дозвіл на випалювання зазначеної рослинності або її залишків та опалого листя, заходів щодо своєчасного їх гасіння -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені в межах територій та об’єктів природно-заповідного Фонду, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 77-1 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[Статтю 77-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2250-ІV від 16.12.2004 р.]

Прийняття Закону України «Про внесення зміни до статті 77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків» спонукала ситуація, що виникла на території держави. Практично в усіх регіонах значно почастішали випадки спалювання сухої рослинності і насамперед стерні та решток соломи. Такі дії призводять до забруднення повітря продуктами горіння, пошкодження лісосмуг, лісів, унікальної заповідної рослинності, завдають значної шкоди якісному стану ґрунтів.

Об’єкт: суспільні відносини у сфері пожежної безпеки та навколишнього природного середовища, а також порядок управління у сфері контролю в цій галузі.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні дій, спрямованих на випалювання сухої природної рослинності або її залишків без відповідного дозволу або з порушенням умов такого дозволу, а також у невиконанні посадовими особами своїх обов’язків щодо своєчасного гасіння випалювання сухої рослинності або її залишків.

Випалювання сухої рослинності або її залишків допускається лише в разі господарської необхідності за відповідним дозволом територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. У випадку отримання такого дозволу особа, що здійснює відповідні дії з випалювання, повинна дотримуватися умов, зазначених у дозволі та які визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють правила пожежної безпеки у лісі та охорону лісу і навколишнього природного середовища.

Під випалюванням сухої природної рослинності або її залишків варто розуміти усі випадки несанкціонованого спалювання. Повноваження щодо накладання штрафних санкцій надані органам Міністерства екології та природних ресурсів України.

Також у ч. 1 зазначається окремо відповідальність посадових осіб, які одержали дозвіл на випалювання відповідних об’єктів. Така відповідальність настає у разі, якщо такі особи не вживають відповідних заходів щодо своєчасного гасіння випалювання. Дії щодо гасіння випалювання є обов’язковими.

Частина 2 цієї статті встановлює відповідальність за вчинення зазначених дій на певній території та щодо певних об’єктів - природно-заповідного фонду. Територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України оголошуються ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, та які вилучаються з господарського використання повністю або частково.

До складу природно-заповідного фонду України належать державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

Стаття 78. Порушення порядку здійснення викиду забруд­нюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів

[У назві статті 78 деякі слова виключено згідно із Законом України № 198-ІV від 24.10.2002р.]

Викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади або недодержання вимог, передбачених наданим дозволом, інші порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря або перевищення граничних нормативів утворення забруднюючих речовин під час експлуатації технологічного устаткування, споруд і об’єктів -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 78 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину першу статті 78 внесено зміни згідно із Законом України № 198-IV від 24.10.2002 р.]

Перевищення гранично допустимих рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря або вплив фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у випадках, коли необхідність одержання такого дозволу передбачена законодавством, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 78 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину другу статті 78 внесено зміни згідно із Законом України № 198-IV від 24.10.2002 p.]

[У статтю 78 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони атмосфери.

Підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та усунення причин забруднення атмосферного повітря, фізичного впливу на атмосферу в населених пунктах, рекреаційних зонах, а також повітря у жилих та виробничих приміщеннях, у навчальних, лікувально-профілактичних та інших закладах, інших місцях тривалого чи тимчасового перебування людей.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у здійсненні таких дій: викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря без спеціального дозволу; недодержання вимог, передбачених дозволом; інші порушення порядку здійснення викидів у атмосферне повітря; перевищення технологічних нормативів допустимого викиду забруднюючих речовина нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел під час експлуатації технологічного устаткування, споруд і об’єктів; перевищення гранично допустимих рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря; вплив гранично допустимих рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря без спеціального дозволу.

Атмосферне повітря - життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, яка є природною сумішшю газів, що є за межами жилих, виробничих та інших приміщень.

Забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативно впливати на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища. Викид- надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин. Забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища.

Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам -суб’єктам підприємницької діяльності експлуатувати об’єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Дозвіл видається безоплатно територіальними органами Мінекоресурсів за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менш як п’ять років.

Порядок та умови видачі дозволу регулюється Порядком проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 13.03.2002 р. У дозволі встановлюються певні вимоги щодо викиду забруднюючих речовин у повітря, виконання яких є обов’язковим.

Вимоги щодо порядку здійснення викидів у атмосферне повітря встановлюються у відповідних нормативно-правових актах, таких, наприклад, як Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами), Інструкція про порядок та критерії взяття на державний облік об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та інші. Порушення встановлених вимог має наслідком за цією статтею.

Норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду. Порядок розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел затверджується постановою Кабінету Міністрів (на даний час діє Порядок, затверджений постановою від 28.12.2001 р. № 1780). Гранично допустимим рівнем концентрації у повітрі, наприклад, оксиду азоту є від 0,04 до 0,085 мг/м3, цей норматив стає небезпечним, у випадку, коли він дорівнює 2 мг/м3.

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок.

Норматив гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел - норматив, який встановлюється для кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом). У деяких випадках, передбачених законодавством, на вплив фізичних та біологічних факторів видається дозвіл спеціально уповноваженим органом виконавчої влади. Такі випадки встановлюються у Порядку видачі дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку підприємств, установ, організацій і громадян-суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №432.

Перелік фізичних та біологічних факторів, а також критерії визначення стаціонарних джерел забруднення, для яких розробляються нормативи, встановлюються Мінекоресурсів за погодженням з Міністерство охорони здоров’я. Розроблення нормативів здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності за власні кошти.

Суб’єкт: це правопорушення може бути вчинене тільки посадовими особами організацій, установ, підприємств, що здійснюють діяльність, пов’язану з викидом забруднюючих речовин в атмосферу або з впливом на неї фізичних та біологічних факторів.

Суб’єктивна сторона: вина у формі як умислу, так і необережності.

Стаття 78-1. Порушення порядку здійснення діяльності, спря­мованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ

Порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ у господарських цілях, -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 78-1 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 78-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони атмосферного повітря від штучних змін його стану. Такі відносини регулюються Законом України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р. та міжнародними договорами.

Об’єктивна сторона: виражається у порушенні порядку здійснення діяльності, яка спрямована на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ у господарських цілях.

Діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може провадитися підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності тільки за дозволами, виданими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів або його територіальними органами, за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я або його територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Порядок погодження і видачі дозволів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації та громадяни -суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, скорочувати і надалі повністю припинити виробництво та використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також проводити роботу щодо зменшення викидів речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату.

Суб’єктом цього правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, організацій, установ, так і окремі громадяни.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так з необережності.

Стаття 79. Недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об’єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 79 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил експлуатації, а також невикористання встановлених споруд, устаткування, апаратури для очищення і контролю викидів в атмосферу -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 79 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 79 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони атмосферного повітря. Обставинами, під час яких виникають відносини, за посягання на які можливе притягнення до адміністративної відповідальності за цією статтею, є введення в експлуатацію, а також експлуатація підприємств та споруд.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій:

- введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об’єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря;

- порушення правил експлуатації встановлених споруд, устаткування, апаратури для очищення і контролю викидів в атмосферу;

- невикористання встановлених споруд, устаткування, апаратури для очищення і контролю викидів в атмосферу.

При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції застарілих підприємств, споруд та інших об’єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також у процесі експлуатації цих об’єктів повинна забезпечуватися екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. До того ж повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів. Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людей. Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості цієї території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об’єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально- економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об’єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, впроваджують підприємства, споруди та інші об’єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їх оцінкою може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органам на місцях спеціальну заяву про це.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у відпрацьованих газах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.

З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції застарілих підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони.

Суб’єкт: посадові особи відповідних підприємств, установ, організацій, споруд та інших об’єктів.

Суб’єктивна сторона полягає як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 79-1. Недодержання екологічних вимог під час проек­тування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів або споруд

Недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції або прийняття в експлуатацію об’єктів чи споруд, а так само недодержання строків, встановлених для кожного етапу будівництва природоохоронних об’єктів чи споруд, або строків прийняття їх в експлуатацію -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від п’яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 79-1 згідно із Законом України № 209/94-ВР від 14.10.94 p.]

[У статтю 79-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Проектування, розміщення, будівництво, реконструкція або прийняття в експлуатацію об’єктів чи споруд здійснюється відповідно до законів України «Про основи містобудування», «Про планування та забудову територій», «Про архітектурну діяльність», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», Типових регіональних правил забудови, затверджених наказом Держбуду України від 10.12.2001 р. № 219, інших нормативно-правових актів, державних норм і правил. Будівництво на території сільських, селищних, міських рад житлових будинків, громадських будівель і виробничих об’єктів, благоустрій їх територій провадиться згідно з регіональними і місцевими правилами забудови на основі містобудівної та проектної Документації з дотриманням екологічних норм. При розробці та реалізації містобудівної Документації суб’єкти містобудівної діяльності зобов’язані дотримуватись основних завдань та заходів щодо забезпечення екологічної безпеки територій. Екологічна безпека територій передбачає дотримання встановлених природоохоронним законодавством вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних ресурсів, санітарно-гігієнічних вимог щодо охорони здоров’я людини, здійснення заходів для нейтралізації, утилізації, знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів.

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій: недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції або прийняття в експлуатацію об’єктів чи споруд; недодержання встановлених для кожного етапу будівництва природоохоронних об’єктів чи споруд строків; недодержання строків прийняття в експлуатацію зазначених об’єктів.

Для кожного етапу будівництва природоохоронних об’єктів чи споруд, як і для будівництва природоохоронних об’єктів чи споруд в цілому, встановлюються певні строки, необхідні для реалізації відповідних вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Так, наприклад, у Переліках важливих будов виробничого призначення і природоохоронних об’єктів у складі Державної програми встановлюється рік початку і закінчення будівництва.

Також встановлюються строки і для прийняття в експлуатацію зазначених об’єктів, за недодержання яких передбачена адміністративна відповідальність за цією статтею.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: форма вини як умисел, так і необережність.

Стаття 80. Випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруд­нюючих речовин у відпрацьованих газах

[У назву статті 80 внесено зміни згідно із Законом України № 198-IV від 24.10.2002р.]

Випуск в експлуатацію автомобілів, літаків, суден та інших пересувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, а також рівень впливу фізичних факторів, здійснюваного ними під час роботи, перевищують установлені нормативи, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 80 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p.; Законами України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p., № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 80 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 80 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 80 внесено зміни згідно із Законом України № 198-IV від 24.10.2002 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони атмосферного повітря.

Об’єктивна сторона полягає в експлуатації різних пересувних засобів, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, а також рівень впливу фізичних факторів, здійснюваного, утворюваного ними під час роботи, перевищують установлені нормативи.

Для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів цих джерел, які розробляються з урахуванням сучасних технічних рішень щодо зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності.

Вміст забруднюючої речовини у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувного джерела- гранично допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря, фізичними факторами є шум, що виражається в гудінні, грохоті, тріщанні, свисту, вібруванні, радіації, електромагнітному випромінюванні тощо.

Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у відпрацьованих газах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.

Згідно із законодавством про охорону навколишнього природного середовища проектування, виробництво та експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах яких перевищує нормативи або рівні впливу фізичних факторів, забороняються.

Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів закріплюються у Порядку розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря, які затверджуються Кабінетом Міністрів (на даний період діє Порядок, затверджений від 13.03.2002 р. № 303).

Суб’єкт: за вчинення дій, передбачених цією статтею, несуть відповідальність посадові особи відповідних підприємств, установ, організацій, що здійснюють випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів.

Суб’єктивна сторона: вина може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 81. Експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруд­нюючих речовин у відпрацьованих газах

[У назву статті 81 внесено зміни згідно із Законом України № 198-ІV від 24.10.2002 p.]

Експлуатація громадянами автомототранспортних та інших пересувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, а також рівень впливу фізичних факторів, здійснюваного ними під час роботи, перевищують установлені нормативи, -

тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 81 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p.; Законами України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p., № 81/96-ВР від 06.03.96 р.]

[У статтю 81 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 81 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 81 внесено зміни згідно із Законом України № 198-IV від 24.10.2002 p.]

Основні вимоги до розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря (далі - нормативи) встановлені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря від 13.03.2002 р № 303». Нормативи розробляються для кожного типу новоствореного пересувного джерела та(або) такого, що експлуатується на території України, з урахуванням вимог національного і міжнародного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки навколишнього природного середовища. Для пересувних джерел, що експлуатуються нормативи розробляються з урахуванням існуючих технологій, а для новостворених - з урахуванням найдосконаліших доступних технологій щодо зменшення вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, впливу фізичних факторів пересувних джерел та очищення відпрацьованих газів.

Для розроблення нормативів Мінприроди залучає на конкурсній основі установи та організації. Нормативи розробляються відповідно до Інструкції про загальні вимоги до розроблення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря, яка затверджується Мінприроди. Розроблені нормативи погоджуються з Мінтрансом, МОЗ, Мінпромполітики та Держстандартом і подаються на затвердження до Мінприроди. Перегляд нормативів здійснюється у тому самому порядку, що і їх розроблення. Підставою для перегляду нормативів є: наявність можливостей щодо зменшення вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря і відповідні технічні рішення; зміни у національному законодавстві та законодавстві Європейського Союзу щодо обмеження вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря. За наявності цих підстав нормативи підлягають перегляду протягом календарного року.

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Об’єктивна сторона полягає в експлуатації автомототранспортних та інших пересувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та рівень впливу фізичних факторів перевищують установлені нормативи.

Згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» експлуатація транспортних та інших пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається, а також згідно із розробленими на його основі нормативно-правовими актами забороняється експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, рівні впливу фізичних факторів яких перевищують встановлені нормативи.

Для притягнення до відповідальності за цією статтею не має значення забруднюючі речовини виділялися або фактори фізичного впливу проявлялися під час роботи двигуна зазначеного пересувного засобу чи під час знаходження його у виключеному стані.

Суб’єкт: лише громадяни, які експлуатують зазначені пересувні засоби із порушенням встановлених вимог щодо вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та факторів фізичного впливу.

Суб’єктивна сторона: це діяння може бути вчинено як з умислом, так і 3 необережності.

Стаття 82. Порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та викорис­тання відходів

[У назві статті 82 деякі слова виключено згідно із Законом України № 1288-XІV від 14.12.99 р.]

Порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспор­тування, утилізації, ліквідації та використання відходів -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 82 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 82 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статті 82 деякі слова виключено згідно із Законом України № 1288-XІV від 14.12.99 р.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища. Предметом цього правопорушення є відходи.

Об’єктивна сторона полягає у порушенні встановлених вимог щодо операцій поводження з відходами (тобто їх складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання).

Такі вимоги регламентуються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про охорону атмосферного повітря», «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами», Порядком ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та іншими відповідними нормативно-правовими актами. Нормативи у сфері поводження з відходами розробляються відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Згідно із Законом України «Про відходи», відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; зберігання відходів- тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення); транспортування відходів - перевезення відходів від місць їх утворення або зберігання до місць чи об’єктів оброблення, утилізації чи видалення; розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах; утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Операції поводження з відходами здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення).

Складування, розміщення, зберігання або транспортування промислових та побутових відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря забруднюючими речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, Допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування територіях, з додержанням нормативів екологічної безпеки і подальшої утилізації або видалення. Власники або Уповноважені ними органи підприємств, установ, організацій та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані забезпечувати переробку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забруднюють атмосферне повітря, на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціально відведені місця чи об’єкти.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення характеризується виною лише у формі Умислу.

Стаття 82-1. Порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами або неподання чи подання звітності щодо утворення, викорис­тання, знешкодження та видалення відходів

Порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами або неподання чи подання звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів з порушенням встановлених строків, а так само порядку подання такої звітності -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 82-1 згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Об’єкт: встановлений порядок користування відходами.

Такий порядок регламентується законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи», «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами», Порядком ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 01.11.1999 р. № 2034, Порядком ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та іншими відповідними нормативно-правовими актами. Нормативи у сфері поводження з відходами розробляються відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій: порушенні правил ведення первинного обліку, порушенні правил здійснення контролю за операціями з відходами неподання звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; поданні звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів з порушенням встановлених строків подання такої звітності з порушенням порядку її подання.

Об’єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку. Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі. Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про операції поводження з відходами здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Первинний облік відходів - реєстрація у формах первинних облікових документів (картки, журнали, анкети) відомостей про відходи під час їх утворення на підприємстві та здійснення операцій поводження з ними. Первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Відомості для первинного обліку відходів, що заносяться до зазначених документів, обумовлюються системою показників, необхідних для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів.

Типові форми первинної облікової документації про відходи згідно з державним класифікатором ДК 010-98 «Класифікатор управлінської документації» та інструкції щодо їх заповнення розробляються Мінекобезпеки за участю Держкомпідприємництва, інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади, погоджуються з МОЗ і затверджуються спільним наказом Держкомстату та Мінекобезпеки. Джерелом первинної інформації про безхазяйні відходи є акт комісії з питань поводження з безхазяйними відходами, складений згідно з Порядком виявлення та обліку безхазяйних відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. № 1217

Здійснення контролю за веденням суб’єктами підприємницької діяльності первинного обліку утворення, збирання, оброблення, утилізації та видалення відходів і їх паспортизацією належить до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами та його органів на місцях у сфері поводження з відходами.

З метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об’єкти утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться їх реєстр, в якому визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними та заходи щодо зменшення обсягів утворення відходів і рівня їх небезпеки. Реєстр об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться на підставі звітних даних виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Система і форми звітності, порядок надання, строки надання звітних даних і використання відповідної інформації про відходи, а також порядок перегляду їх номенклатури розробляються на основі державного класифікатора відходів і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань статистики за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами та інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади.

Суб’єкт: це правопорушення може бути вчинено тільки посадовими особами, на яких покладені відповідні обов’язки.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 82-2. Виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та техно­логічної документації

Виробництво продукції (крім дослідних зразків) з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 82-2 згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про відходи» відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Законодавство про відходи складається із законів України «Про відходи», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про металобрухт», Кодексу України про надра та інших нормативно-правових актів. Встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї належить до компетенції державної санітарно-епідеміологічної служби України.

Об’єкт: суспільні відносини у сфері виробництва продукції з відходів та їх використання.

Об’єктивна сторона полягає у виробництві продукції (крім дослідних зразків) з відходів без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженою У встановленому порядку; використанні відходів без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженою у встановленому порядку.

Як виробництво продукції з відходів, так і використання відходів здійснюється за наявності відповідної технологічної та нормативно-технічної документації, яка розробляється Мінпромполітики разом з Національною академією наук і Міністерством охорони навколишнього природного, та затверджується спеціально уповноваженими органами.

Суб’єкт: посадові особи підприємств, організацій, установ, що здійснюють виробництво продукції з відходів або використовують відходи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене лише з умислом.

Стаття 82-3. Приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами поса­дових осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними

Приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 82-3 згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають під час використання відходів. Такі відносини регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи», Порядком ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 01.11.1999 р. № 2034, Законом України «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами», Порядком ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій: приховування повної та достовірної інформації на запити посадових осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, зокрема про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; перекручення повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, зокрема про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, у тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки.

Конституцією України визначено, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення, така інформація ніким не може бути засекречена.

Згідно із ст. 30 Закону України «Про відходи» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері поводження з відходами, державна санітарно-епідеміологічна служба України, їх органи на місцях та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами забезпечують заінтересовані органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадян та їх об’єднання інформацією про розташування місць чи об’єктів зберігання і видалення відходів, їх вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людини.

Повнота інформації передбачає зазначення усіх відомостей, що стосуються операцій поводження з відходами, їх вплив на навколишнє середовище. Достовірність інформації - це надання таких даних, що відповідають дійсності.

Суб’єкт: посадові особи, що мають доступ до такої інформації.

Суб’єктивна сторона: передбачені цією статтею дії посадові особи вчиняють свідомо, тобто вина цього правопорушення виражена лише у формі умислу.

Стаття 82-4. Змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу

Змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища -

тягне за собою накладення штрафу на посадових, осіб від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 82-4 згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері користування відходами. Такі відносини регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про охорону атмосферного повітря», «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами», Порядком ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона виражається у: змішуванні відходів без спеціального дозволу; захороненні відходів без спеціального дозволу, до того ж предметом цього правопорушення можуть бути лише ті відходи, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія.

Змішування відходів - поєднання різноманітних відходів, що призводить до утво­рення ними єдиної маси. Захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об’єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини не перевищував установлених нормативів. Утилізація відходів- використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і(або) економічні передумови у законодавстві про відходи визначаються як вторинна сировина.

Одним із обов’язків суб’єктів господарської діяльності при поводженні з відходами є не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено технологією та ускладнює поводження з відходами або не доведено, що така дія відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки.

Для виконання дій щодо змішування чи захоронення зазначених відходів необхідно отримати дозвіл, який видається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища. Нині спеціально уповноваженим Центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України), яке здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в його складі урядові органи державного управління, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи, інспекції, установи та організації, що належать До сфери його управління.

Суб’єкт: посадові особи.

Суб’єктивна сторона полягає у формі умислу.

Стаття 82-5. Порушення правил передачі відходів

Передача відходів з порушенням установлених правил на зберігання, оброблення або видалення підприємствам чи організаціям, що не мають відповідного дозволу на проведення цих операцій, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 82-5 згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері операцій поводження з відходами. Зберігання, оброблення або видалення відходів здійснюється за певними правилами. Порядок здійснення зазначених дій регламентуються відповідними нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона полягає у передачі відходів з порушенням установлених правил на зберігання, оброблення або видалення підприємствам чи організаціям, до того ж такі підприємства та організації не мають відповідного дозволу на здійснення зазначених операцій.

Зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення). Оброблення (перероблення) відходів- здійснення будь-яких технологічних операцій, пов’язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення. Видалення відходів - здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації.

Зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об’єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об’єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об’єктів. Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов’язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з державною санітарно- епідеміологічною службою України. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. Такий дозвіл видається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища. Визначені для зберігання та видалення відходів місця чи об’єкти повинні використовуватися лише для заявлених на одержання дозволу відходів.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі умислу.

Стаття 82-6. Порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів

Порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шлакосховищ, золовідвалів тощо) -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 82-6 згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Об’єкт: встановлений порядок користування відходами. Використання відходів та здійснення операцій поводження з відходами регулюються нормативно-правовими актами, зазначеними у коментарі до ст. 824.

Об’єктивна сторона полягає у: порушенні встановлених правил експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо); порушенні встановленого режиму експлуатації зазначених об’єктів. Поняття оброблення та утилізації відходів - див. коментар до ст. 825, 824.

Виконання встановлених правил та режиму експлуатації зазначених об’єктів забезпечує їх більш тривале та ефективне використання, а порушення - веде до їх непридатності та неможливості виконання ними відповідних функцій та застосування їх за призначенням.

Суб’єкт: посадові особи відповідних об’єктів.

Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі умислу.

Стаття 82-7. Порушення вимог законодавства у сфері хімічних джерел струму

Порушення порядку обліку придбання та експлуатації хімічних джерел струму або порядку обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ненадання в установленому порядку інформації або надання неправдивої інформації щодо обсягів придбання та експлуатації нових хімічних джерел струму, обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Непередача в установленому порядку відпрацьованих небезпечних хімічних джерел струму ємністю 7 А/год та більше на утилізацію підприємствам, що мають ліцензії на здійснення діяльності із заготівлі та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 82-7 згідно із Законом України № 3503-IV від 23.02.2006 p.]

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері поводження з хімічними джерелами струму

Об’єктивна сторона виражена у порушенні порядку обліку придбання, експлуатації та утилізації хімічних джерел струму.

Порядок обліку придбання, експлуатації та утилізації хімічних джерел струму встановлено Законом України «Про хімічні джерела струму» від 23.02.2006 p. № 3503-IV.

Хімічними джерелами струму є джерела електричної енергії, яка виробляється шляхом перетворення хімічної енергії в електричну, що складаються з одного чи декількох неперезаряджувальних первинних елементів або перезаряджувальних вторинних елементів (акумуляторів), зокрема, інтегрованих у вироби промислового чи побутового призначення.

Контроль у сфері хімічних джерел струму здійснюють:

центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування - стосовно реалізації загальнодержавних, галузевих та регіональних програм у сфері хімічних джерел струму;

центральні органи виконавчої влади - стосовно здійснення державної політики, ліцензування діяльності у сфері, координації діяльності суб’єктів відносин у сфері хімічних джерел струму, що їм підпорядковані або належать до сфери їх управління;

центральні та місцеві органи виконавчої влади з питань стандартизації, метрології та сертифікації - стосовно дотримання вимог державних стандартів щодо технологічних процесів виробництва і забезпечення якості хімічних джерел струму та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму;

центральні та місцеві органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища - стосовно забезпечення екологічної безпеки виробництва хімічних джерел струму та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму, ведення обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію.

Юридичні та фізичні особи (суб’єкти підприємницької діяльності), які використовують хімічні джерела струму, зобов’язані: забезпечувати експлуатацію хімічних джерел струму з додержанням вимог супровідної технічної або експлуатаційної документації та інформації, розміщеної на корпусах хімічних джерел струму; здійснювати облік придбання та експлуатації хімічних джерел струму, обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію; забезпечувати зберігання відпрацьованих хімічних джерел струму в спеціально відведених місцях; здавати відпрацьовані небезпечні хімічні джерела струму ємністю 7 А/год та більше для утилізації на спеціалізовані виробництва з утилізації, спеціалізованим підприємствам з утилізації чи на їх приймальні пункти протягом трьох місяців з дня закінчення строку експлуатації хімічних джерел струму або з дня оформлення документа про непридатність хімічних джерел струму для експлуатації внаслідок фізичного, морального зносу, непоправного браку, пошкодження, з інших причин; надавати в установленому порядку інформацію щодо обсягів придбання та експлуатації нових хімічних джерел струму, обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію.

Фізичні особи, які не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, та використовують хімічні джерела струму для забезпечення власних потреб, зобов’язані здавати відпрацьовані небезпечні хімічні джерела струму ємністю 7 А/год та більше для утилізації на спеціалізовані виробництва з утилізації, спеціалізованим підприємствам з утилізації чи на їх приймальні пункти.

Суб’єкт: юридичні та фізичні особи (суб’єкти підприємницької діяльності), які використовують хімічні джерела струму; громадяни

Суб’єктивна сторона виражена у формі умислу або необережності.

Стаття 83. Порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів

Порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 83 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86p.; Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96p.]

[У статтю 83 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: встановлений порядок використання пестицидів, агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів. Такий порядок регламентується законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про пестициди та агрохімікати» та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона виражена у порушені встановлених правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів.

Пестициди - токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур’янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб.

Агрохімікати - органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції;

Транспортування, зберігання, застосування, утилізація, знищення та знешкодження пестицидів і агрохімікатів та торгівля ними здійснюються відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством, санітарними правилами транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів та іншими нормативними актами. Особи, діяльність яких пов’язана з транспортуванням, зберіганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ними, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазначеними пестицидами і агрохімікатами. Порядок одержання такого допуску визначається Кабінетом Міністрів України. Продаж населенню пестицидів і агрохімікатів здійснюється у дрібно фасованому вигляді та з обов’язковою наявністю інструкції щодо безпечного їх застосування. Господарська діяльність у сфері зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів підлягає обов’язковому страхуванню, умови та порядок якого визначаються законодавством.

При застосуванні пестицидів і агрохімікатів здійснюється комплекс заходів відповідно до регламентів, встановлених для певної грунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохімічного обстеження ґрунтів, даних агрохімічного паспорта земельної ділянки (поля) і стану посівів, діагностики мінерального живлення рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб. Переліки пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, зокрема для роздрібної торгівлі та для застосування авіаційним методом, затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

Тара від непридатних або заборонених до використання пестицидів і агрохімікатів, підлягає вилученню, утилізації, знищенню та знешкодженню в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (наданий період діє Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 27.03.1996 р. № 354).

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 83-1. Порушення законодавства про захист рослин

Порушення законодавства про захист рослин:

1) поширення шкідливих організмів внаслідок порушення технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення;

2) екологічно не обґрунтоване здійснення захисту рослин;

3) неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про загрозу посівам, деревним насадженням, іншій рослинності відкритого та закритого ґрунту, а також продукції рослинного походження від шкідливих організмів;

4) завезення на територію України та реалізація засобів захисту рослин, а також речовин і сировини для їх виготовлення, що не пройшли державних випробувань і реєстрації;

5) ухилення від пред’явлення або непред’явлення засобів захисту рослин для проведення їх огляду, дослідження;

6) недодержання вимог нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що призвело до пошкодження, погіршення стану рослин та якості продукції рослинного походження, а також забруднення довкілля, - тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб- від десяти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 83-1 згідно із Законам України № 1368-XIV від 11.01.2000 p.]

[У статтю 83-1 внесено зміни згідно із Законом України № 7 З 6-У від 14.03.2007 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері захисту рослин. Законодавство про захист рослин складається із законів України «Про захист рослин», «Про охорону навколишнього середовища», «Про пестициди і агрохімікати», Міжнародної конвенції захисту рослин, постанови Кабінету Міністрів про організацію виробництва вітчизняних засобів захисту рослин та інших відповідних нормативно-правових актів. Наукове забезпечення захисту рослин здійснюється Національною академією наук України, Українською академією аграрних наук, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики через мережу наукових і науково-дослідних установ та організацій

Об’єктивна сторона полягає у здійсненні зазначених у диспозиції цієї статті дій. їх зміст та ознаки розглянуто нижче.

Поширення шкідливих організмів внаслідок порушення технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення. Шкідливі організми - це шкідники, збудники хвороб і бур’яни. Недодержання певних вимог, незастосування встановлених способів та методів щодо вирощування рослин може призвести до негативного впливу на навколишнє природне середовище, одним із таких негативних проявів може бути поширення шкідливих організмів. Технологія вирощування рослин розробляється науковцями та затверджується у порядку, визначеному законодавством. На підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності роботи, пов’язані із захистом рослин, проводяться працівниками, які пройшли відповідну підготовку з технології захисту рослин, і тільки під безпосереднім керівництвом спеціалістів із захисту рослин.

Екологічно необґрунтоване здійснення захисту рослин. Захист рослин - комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур’яни. Статтею 4 Закону України «Про захист рослин» встановлюється одна із основних вимог до захисту рослин - екологічне та економічне обґрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів. Це означає, що захист рослин повинен бути доцільним, обґрунтованим та не завдати шкоди навколишньому середовищу.

Неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про загрозу посівам, деревним насадженням, іншій рослинності відкритого та закритого ґрунту, а також продукції рослинного походження від шкідливих організмів. Конституцією України визначено, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення, така інформація ніким не може бути засекречена. Тому особи, що мають доступ до такої інформації зобов’язані надавати її в установленому порядку. Неправдивою інформацією є така інформація, що не відповідає дійсності.

Завезення на територію України та реалізація засобів захисту рослин, а також речовин і сировини для їх виготовлення, що не пройшли державних випробувань і реєстрації. Засоби захисту рослин та речовини і сировина, з якої ці засоби виготовляються, підлягають державним випробуванням та реєстрації. Погодження асортименту засобів захисту рослин, технічних умов їх виробництва і застосування, плану державних випробувань і реєстрації засобів захисту рослин, переліку пестицидів, дозволених до використання в Україні, асортименту пестицидів, що завозяться в Україну, а також ліцензування діяльності, пов’язаної з їх виробництвом та реалізацією належить до компетенції Головної державної інспекції захисту рослин спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики. Реєстрацію українських препаратів здійснює Укрдержхімкомісія разом з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Міністерством охорони здоров’я відповідно до переліку, що подається Міністерством промислової політики.

Державна міжвідомча комісія України у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і добрив реєструє в Україні мікробіологічні препарати на основі фосформобілізуючих та азотофіксуючих бактерій (ризоагрину, ризоентерину, агрофілу), засобів захисту рослин (ризоплану, агату, нематофагоциду, гаупсину, пентафагу). Виробництво мікробіологічних препаратів у біолабораторіях і біофабриках здійснюється відповідно вимогам ГОСТ 12.1.008-76 за наявності затверджених та погоджених в установленому порядку і технологічного регламенту. Використання патогенних для людини штамів не дозволяється. Робота здійснюється тільки з виробничими штамами мікроорганізмів, на які є свідоцтва державної реєстрації України

Ухилення від пред’явлення або непред’явлення засобів захисту рослин для проведення їх огляду, дослідження. Такі дії спричиняють адміністративну відповідальність за цією статтею у зв’язку з тим, що вони порушують встановлений порядок користування засобами захисту рослин та можуть призвести до негативних наслідків. На вимогу уповноважених органів особи, що використовують засоби захисту рослин повинні їх пред’явити для огляду та дослідження.

Недодержання вимог нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що призвело до пошкодження, погіршення стану рослин та якості продукції рослинного походження, а також забруднення довкілля. Склад цього правопорушення є матеріальним, тобто вчиняються певні дії, наступають передбачені цим пунктом цієї статті наслідки та існує причинний зв’язок між діями та наслідками. Вимоги, які пред’являються до здійснення захисту рослин, встановлюються зазначеними нормативно-правовими актами.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 84.

[Статтю 84 виключено згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Стаття 85. Порушення правил використання об’єктів тваринного світу

Порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами, на заборонених для добування тварин, допускання собак у мисливські угіддя без нагляду, полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання), яке не мало наслідком добування, знищення або поранення тварин, а також транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в дозволі на їх добування -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від двох до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами, на заборонених для добування тварин) чи таке, яке мало наслідком добування, знищення або поранення тварин, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією рушниць та інших знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих об’єктів тваринного світу чи без такої або позбавлення права полювання на строк до трьох років з конфіскацією рушниць та інших знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих об’єктів тваринного світу чи без такої і на посадових осіб - від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих об’єктів тваринного світу чи без такої.

Порушення правил рибальства -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Грубе порушення правил рибальства (рибальство із застосуванням вогнепальної зброї, електроструму, вибухових або отруйних речовин, інших заборонених знарядь лову, промислових знарядь лову особами, які не мають дозволу на промисел, вилов водних живих ресурсів у розмірах, що перевищують встановлені ліміти або встановлену правилами любительського і спортивного рибальства добову норму вилову) -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих водних живих ресурсів чи без такої і на посадових осіб - від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих водних живих ресурсів чи без такої.

Порушення правил здійснення інших видів спеціального використання об’єктів тваринного світу -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих об’єктів тваринного світу чи без такої і на посадових осіб - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих об’єктів тваринного світу чи без такої.

[Статтю 85 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1122-ІV від 11.07.2003 р.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері використання об’єктів тваринного світу. Такі відносини регулюються Конституцією України, законами України «Про тваринний світ» від 13.12.2001 p., «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про мисливське господарство та полювання» та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій: порушення правил полювання, яке не мало наслідком добування, знищення або поранення тварин, а також транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в дозволі на їх добування; повторне порушення правил полювання чи таке, яке мало наслідком добування, знищення або поранення тварин; порушення правил рибальства; грубе порушення правил рибальства використання об’єктів тваринного світу.

Тваринний світ є одним з компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей, тому законодавством України встановлюються певні вимоги щодо використання об’єктів тваринного світу.

Полювання здійснюється за певними правилами, які встановлюються такими нормативно-правовими актами, як Закон України «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.2000 p., Інструкція про порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин та порядок здійснення полювання на цих тварин, та інших прийнятих відповідно до зазначеного закону.

Полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах

Право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку, одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

До полювання прирівнюється також перебування осіб у межах мисливських угідь, зокрема на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання та перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Полювання може здійснюватися такими способами: індивідуальне полювання; колективне полювання; колективне полювання з нагоничами (облавне полювання).

Полювання може здійснюватися з використанням: мисливської вогнепальної зброї; собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів (за наявності паспортів на них з допуском до полювання у поточному році); сіток і пасток для відлову тварин живцем; пасток для добування хутрових звірів з науковою метою та для переселення; вишок; пахучих неотруйних приманок.

Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозволяється лише особам, які в установленому порядку одержали дозвіл органу внутрішніх справ на право користування цією зброєю. Полювання може здійснюватися з мисливською зброєю, що належить іншій фізичній особі, лише в її присутності і за наявності у мисливця та власника зброї відповідних дозволів, виданих органом внутрішніх справ.

Полювання здійснюється за наявності відповідних документів, які мисливець зобов’язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред’являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання. Документами на право полювання є: посвідчення мисливця; щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання.

На деяких тварин встановлюються ліміти полювання. Такими тваринами є: парнокопитні тварини, куниця лісова та кам’яна, норка американська, тхір лісовий, бобри, нутрія вільна, ондатра, бабак, білка. Полювання на інших мисливських тварин регулюється нормами відстрілу, що встановлюються на мисливський сезон спеціально уповноваженим органом.

Добування мисливських тварин здійснюється за дозволом - ліцензією або відстрільною карткою. За ліцензією здійснюється полювання на кабана, лань, оленів благородного та плямистого, козулю, лося, муфлона, білку, бабака, бобра, нутрію вільну, ондатру, куниць лісову та кам’яну, норку американську, тхора лісового. За відстрільною карткою здійснюється полювання на пернату дичину, кроля дикого, зайця- русака, єнотовидного собаку, вовка та лисицю. Ліцензії та відстрільні картки видаються мисливцям із зазначенням у них терміну та місця здійснення полювання з урахуванням лімітів добування мисливських тварин та пропускної спроможності мисливських угідь

З метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється:

1) полювати без належного на те дозволу, а саме:

без визначених законом документів; полювання на тварин, які не зазначені у дозволах на добування мисливських тварин або понад встановлену в цих дозволах норму;

2) полювання в заборонених для цього місцях, а саме:

на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках;

у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; в угіддях, не зазначених у дозволі;

на відстані ближче ніж 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей;

3) полювання у заборонений час, а саме:

у не дозволені для полювання строки на відповідні види тварин; у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу);

4) полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забороненими способами, а саме:

клеїв, петель, підрізів, закотів, гачків, самострілів, ловчих ям;

отруйних та анестезуючих принад;

живих сліпих чи знівечених тварин як принади;

звуковідтворювальних приладів та пристроїв;

електричного обладнання для добування тварин;

штучних світлових джерел, приладів та пристроїв для підсвічування мішеней,

зокрема, приладів нічного бачення;

дзеркал та інших пристроїв, що осліплюють тварин;

вибухових речовин;

з під’їзду на автомототранспорті, а також на плавучих засобах з працюючим двигуном;

літаків та вертольотів;

не мисливської (зокрема, військової) вогнепальної, пневматичної та іншої стрілецької зброї, а також нарізних вкладок, напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш як на два патрони;

руйнування жител тварин, бобрових загат, гнізд птахів;

газу та диму;

заливання нір звірів;

а також:

на тварин, які зазнають лиха (переправляються водою або по льоду, рятуються від пожежі, повені тощо);

на пернату дичину з нарізною вогнепальною зброєю;

на хутрових звірів (крім вовка) з нарізною вогнепальною зброєю калібром більш як 5,6 міліметра;

на копитних тварин з використанням малокаліберної гвинтівки під патрон кільцевого запалювання або набоїв, споряджених картеччю чи шротом;

полювання з мисливськими собаками, ловчими звірами і птахами без наявності на них паспорта з допуском до полювання;

5) транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту у дозволі на їх добування;

6) допускання собак у мисливські угіддя без нагляду;

7) полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання;

8) полювання на заборонених для добування тварин;

9) збирання яєць птахів, загиблих тварин або їх частин, руйнування, нищення або псування штучних гніздищ, солонців, годівниць для звірів і птахів, посівів кормових рослин, мисливських вишок, вказівних знаків, відповідних вивісок та інших атрибутів мисливського господарства.

Власники собак, які допустили їх у мисливські угіддя без нагляду, несуть відповідальність як порушники правил полювання і відшкодовують користувачу мисливських угідь заподіяні збитки. Виявлені в мисливських угіддях без нагляду породисті собаки відловлюються, про що письмово повідомляються районні та обласні організації, які провадять реєстрацію відповідних порід собак, а безпородні собаки можуть бути відстріляні.

Державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, їх місцевими органами, місцевими державними адміністраціями, іншими державними органами відповідно до законодавства.

Повторним вважається правопорушення, яке вчинюється вдруге певною особою. Відповідальність за цією частиною статті настає також і у випадку, коли в результаті вчинення правопорушення призводить до таких наслідків, як добування, знищення або поранення тварини.

Рибальство здійснюється відповідно до Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. № 1192, Правил любительського і спортивного рибальства та Інструкції про порядок обчислення та внесення платежів за спеціальне використання водних живих ресурсів при здійсненні любительського і спортивного рибальства неможливе без перебування у воді, затверджені наказом Укрдержрибгоспу від 15.02.1999 p., та інших відповідних нормативно-правових актів.

Ведення рибного господарства та рибальство повинні здійснюватись з додержанням таких основних вимог: недопущення погіршення умов існування водних живих ресурсів; забезпечення охорони водних живих ресурсів від браконьєрського та іншого використання, що проводиться з порушенням правил; сприяння природному відтворенню водних живих ресурсів шляхом проведення біотехнічних та рибницько-меліоративних робіт, спрямованих на поліпшення умов їх існування, здійснення заходів щодо штучного відтворення водних живих ресурсів; виконання встановлених норм, лімітів (квот), термінів і правил використання водних живих ресурсів; забезпечення управління і контролю у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та збереження середовища їх перебування; виконання норм і вимог міжнародного права щодо здійснення рибальства; забезпечення науково обґрунтованого раціонального використання водних живих ресурсів.

Спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, що здійснюють управління у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, є Мінрибгосп, Мінекобезпеки та їх органи на місцях.

Грубим порушенням рибальства вважається рибальство із застосуванням вогнепальної зброї, електроструму, вибухових або отруйних речовин, інших заборонених знарядь лову, промислових знарядь лову особами, які не мають дозволу на промисел, вилов водних живих ресурсів у розмірах, що перевищують встановлені ліміти або встановлену правилами любительського і спортивного рибальства добову норму вилову.

Спеціальне використання диких тварин та інших об’єктів тваринного світу - всі види користування тваринним світом (за винятком любительського та спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюється з їх вилученням (добуванням, збиранням і таке інше) з природного середовища.

Правила видачі дозволів на спеціальне використання диких тварин та інших об’єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки від 26.05.1999 р. № 115.

Правила встановлюють вимоги щодо видачі дозволів на спеціальне використання диких тварин (крім водних живих ресурсів, зокрема, водних безхребетних, наземних безхребетних у водній стадії розвитку) та інших об’єктів тваринного світу (частин диких тварин, продуктів їх життєдіяльності, залишків викопних тварин, крім тих, що утворюють загальнопоширені копалини), віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 85-1. Виготовлення та збут заборонених знарядь добування об’єктів тваринного або рослинного світу

Виготовлення, збут заборонених знарядь добування об’єктів тваринного або рослинного світу, а також збут незаконно добутої продукції -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих знарядь, матеріалів та засобів для їх виготовлення.

[Кодекс доповнено статтею 85-1 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 85-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері захисту навколишнього тваринного та рослинного світу.

Об’єктивна сторона складається з таких дій: виготовлення заборонених знарядь добування об’єктів тваринного або рослинного світу; збут заборонених знарядь добування об’єктів тваринного або рослинного світу; збут незаконно добутої продукції.

З метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забороненими способами, а саме: клеїв, петель, підрізів, закотів, гачків, самострілів, ловчих ям; отруйних та анестезуючих принад; живих сліпих чи знівечених тварин як принади; звуковідтворювальних приладів та пристроїв; електричного обладнання для добування тварин; штучних світлових джерел, приладів та пристроїв для підсвічування мішеней, зокрема, приладів нічного бачення; дзеркал та інших пристроїв, що осліплюють тварин; вибухових речовин; з під’їзду на автомототранспорті, а також на плавучих засобах з працюючим двигуном; літаків та вертольотів; не мисливської (зокрема, військової) вогнепальної, пневматичної та іншої стрілецької зброї, а також нарізних вкладок, напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш як на два патрони; руйнування жител тварин, бобрових загат, гнізд птахів; газу та диму; заливання нір звірів; а також: на тварин, які зазнають лиха (переправляються водою або по льоду, рятуються від пожежі, повені тощо); на пернату дичину з нарізною вогнепальною зброєю; на хутрових звірів (крім вовка) з нарізною вогнепальною зброєю калібром більш як 5,6 міліметра; на копитних тварин з використанням малокаліберної гвинтівки під патрон кільцевого запалювання або набоїв, споряджених картеччю чи шротом; полювання з мисливськими собаками, ловчими звірами і птахами без наявності на них паспорта з допуском до полювання. Виготовлення зазначених знарядь це їх створення шляхом компонування окремих частин або деталей чи переробка вже існуючих знарядь, а також шляхом ремонту. Збут таких знарядь передбачає їх відчуження, передача іншій особі, до того ж не має значення було це зроблено оплатно чи ні. Не є збутом передача такого знаряддя у тимчасове користування. Продукція, що була добута з порушенням правил її добування, є незаконно добутою. Збут такої продукції передбачає її передачу від однієї особи до іншої з метою володіння або користування нею.

Суб’єкт: загальний суб’єкт, тобто осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено тільки з умислом.

Стаття 86.

[Статтю 86 виключено згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Стаття 86-1. Експлуатація на водних об’єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням

Експлуатація на водних об’єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням, якщо його наявність передбачена відповідними нормативами, або з неефективно працюючим рибозахисним обладнанням -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 86-1 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 86-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Рибозахисними устроями на водозаборах є механічні, гідравлічні та інші види пристроїв, які призначені для запобігання попаданню молоді риби у водогосподарські системи, на зрошувальні угіддя і т. д. Обладнанню рибозахисними пристроями підлягають промислові, комунальні і сільськогосподарські водозабори, які беруть воду з водоймищ, що мають рибогосподарське значення.

Об’єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері охорони риб та інших водних біоресурсів.

Об’єктивна сторона виражається у: експлуатації на водних об’єктах таких водозабірних споруд, що не забезпечені рибозахисним обладнанням(якщо наявність такого обладнання передбачена відповідними нормативами); експлуатації на водних об’єктах водозабірних споруд, рибозахисне обладнання на яких працює неефективно.

Водозабір - споруда або пристрій для забору води з водного об’єкта. До основних заходів для забезпечення охорони і відтворення рибних запасів, водних тварин і рослин належить обладнання рибозахисними пристроями водозабірних та інших споруд відповідно до затверджених проектів, будівництво риборозплідників, штучних нерестовищ, рибопропускних споруд, підготовка ложа водоймища тощо.

Водним кодексом встановлюється заборона на експлуатацію водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням під час здійснення господарської та іншої діяльності, яка може завдати шкоди водним живим ресурсам, а також забороняється введення в дію) водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів.

Підприємства, установи та організації, які експлуатують водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водозабірні споруди водогосподарських систем, зобов’язані дотримуватися встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 87. Порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин

Порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 87 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Невжиття заходів щодо запобігання загибелі диких тварин, погіршенню середовища їх перебування та умов міграції або добування диких тварин, які зазнають лиха, -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 87 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 87 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86 p.; Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони об’єктів тваринного світу та їх середовища.

Об’єктивна сторона полягає у:

1) порушенні вимог щодо перебування, шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин. Такі вимоги регламентуються законами України «Про тваринний світ» від 13.12.2001 p., «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.2000 р. та іншими відповідними нормативно-правовими актами. Охорона тваринного світу забезпечується шляхом охорони середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин. Об’єкти тваринного світу, а також місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, інші території, що є середовищем перебування об’єктів тваринного світу, підлягають охороні. Під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути на середовище існування диких тварин та стан тваринного світу, повинно забезпечуватися додержання такої вимоги, як недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин. Підприємства, установи, організації і громадяни при здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може вплинути на стан тваринного світу, зобов’язані забезпечувати охорону середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин. Під час розміщення, проектування та забудови населених пунктів, підприємств, споруд та інших об’єктів, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів, введення в господарський обіг цілинних земель, заболочених, прибережних і зайнятих чагарниками територій, меліорації земель, здійснення лісових користувань і лісогосподарських заходів, проведення геологорозвідувальних робіт, видобування корисних копалин, визначення місць випасання і прогону свійських тварин, розроблення туристичних маршрутів та організації місць відпочинку населення повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо збереження середовища існування та умов розмноження тварин, забезпечення недоторканності ділянок, що становлять особливу цінність для збереження тваринного світу. Під час розміщення, проектування і будівництва залізничних, шосейних, трубопровідних та інших транспортних магістралей, ліній електропередачі і зв’язку, а також каналів, гребель та інших гідротехнічних споруд повинні розроблятися і здійснюватися заходи, які забезпечували б збереження шляхів міграції тварин. Введення в експлуатацію об’єктів і застосування технологій без забезпечення їх засобами захисту тварин та середовища їх існування забороняються. Проведення вибухових та інших робіт, які є джерелом підвищеного шуму, в місцях розмноження тварин обмежується законодавством. Випалювання сухої рослинності або її залишків допускається лише в разі господарської необхідності за відповідним дозволом територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Експлуатація гідротехнічних та інших споруд на водних об’єктах, встановлення гідрологічного режиму і режиму водоспоживання та інша діяльність, Що впливає чи може вплинути на стан середовища існування диких тварин, повинні здійснюватися з урахуванням вимог охорони тваринного світу, інтересів рибного і мисливського господарства;

2) невжитті заходів щодо запобігання загибелі диких тварин, погіршенню середовища їх перебування та умов міграції або добування диких тварин, які зазнають лиха. Охорона тваринного світу здійснюється шляхом надання допомоги тваринам у разі захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій. У разі виникнення стихійного лиха та надзвичайних екологічних ситуацій, які загрожують існуванню тварин, користувачі об’єктами тваринного світу зобов’язані відповідно до законів України «Про тваринний світ», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та інших нормативно-правових актів надавати допомогу диким тваринам і негайно інформувати про це спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Порядок надання допомоги диким тваринам встановлений Законом України «Про тваринний світ» (ст. 47).

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 88. Незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу

Незаконне вивезення з України або ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу, в тому числі зоологічних і ботанічних колекцій, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих об’єктів або без такої і на посадових осіб - від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих об’єктів або без такої.

[У частину першу статті 88 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Ті самі дії щодо видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України або охорона і використання яких регулюється відповідними міжнародними договорами України, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих об’єктів або без такої і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих об’єктів або без такої.

[У частину другу статті 88 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 88 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86p.; Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96p.]

Об’єкт: встановлений порядок ввезення та вивезення об’єктів тваринного та рослинного світу через митні органи України. Предмет цього правопорушення - об’єкти тваринного та рослинного світу.

Об’єктивна сторона виражена у: незаконному вивезенні з України об’єктів тваринного і рослинного світу, зокрема зоологічних і ботанічних колекцій; незаконному ввезені на територію України об’єктів тваринного і рослинного світу, зокрема, зоологічних і ботанічних колекцій; вчиненні зазначених дій щодо тварин і рослин, що занесені до Червоної книги України, або охорона і використання яких регулюється відповідними міжнародними договорами України.

Ввезення в Україну і вивезення за її межі об’єктів тваринного світу здійснюються за правилами, встановленими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Незаконним є таке вивезення та ввезення об’єктів тваринного та рослинного світу, що порушує встановлені правила здійснення таких дій (наприклад, не задекларовані або недостовірне декларування ввезення або вивезення зазначених об’єктів, відсутність спеціального дозволу і т. ін.)

Частина 2 передбачає адміністративну відповідальність за вчинення зазначених дій щодо тварин та рослин, що занесені до Червоної книги або охорона і використання яких регулюється відповідними міжнародними договорами України. Таким міжнародним договором є, наприклад, Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Порядок здійснення вивезення та ввезення таких тварин і рослин регулюється Правилами видачі дозволів та сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення за її межі зразків видів дикої фауни і флори, які є об’єктами регулювання Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, які затверджені наказом Мінприроди України від 16.04.2002 р.

Рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення в природних умовах на території України, види тварин та рослин підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України. Порядок і вимоги щодо охорони, відтворення і використання цих видів тварин та рослин визначаються Положенням про Червону книгу України, яке затверджується Верховною Радою України. Види тварин (рослин), не занесені до Червоної книги України, але є рідкісними і такими, що перебувають під загрозою зникнення, за рішенням Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України заносяться до переліків видів тварин (рослин), що підлягають особливій охороні. Визначення видів і встановлення порядку охорони, відтворення і використання тварин (рослин), занесених до зазначених переліків, здійснюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України з урахуванням висновків наукових організацій.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так з необережності.

Стаття 88-1. Порушення порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного або рослинного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах

Порушення порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного або рослинного світу -

тягне за собою накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією об’єктів тваринного або рослинного світу чи без такої.

[У частину першу статті 88-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Ті самі дії, вчинені щодо об’єктів тваринного або рослинного світу, які перебували в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, занесених до Червоної книги України або які охороняються відповідно до міжнародних договорів України, -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією об’єктів тваринного або рослинного світу чи без такої.

[У частину другу статті 88-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах -

тягне за собою накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією об’єктів тваринного або рослинного світу чи без такої.

[У частину третю статті 88-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Кодекс доповнено статтею 88-1 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96p.]

Об’єкт: встановлений порядок придбання та збуту об’єктів тваринного або рослинного світу, правила тримання диких тварин у неволі або у напіввільних умовах. Предметом цього правопорушення є об’єкти тваринного та рослинного світу.

Об’єктивна сторона виражене у вчиненні таких дій: порушення порядку придбання об’єктів тваринного або рослинного світу; порушення порядку збуту об’єктів тваринного або рослинного світу; ті самі дії, вчинені щодо об’єктів тваринного або рослинного світу, які перебували у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду, занесених до Червоної книги України або які охороняються відповідно до міжнародних договорів України; порушення правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам дозволяється добування (придбання) диких тварин з метою утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі для використання цих тварин та отриманих продуктів їх життєдіяльності.

Тварини, вилучені з природного середовища за відповідним дозволом чи іншим документом та за визначену у встановленому законодавством порядку плату, є власністю підприємств, установ, організацій та громадян, яким цей дозвіл чи інший документ було видано. Дикі тварини, що утримуються підприємствами, установами, організаціями та громадянами у напіввільних умовах чи в неволі без відповідного дозволу чи інших документів на право вилучення їх з природного середовища, що засвідчують законність їх набуття, вважаються незаконно набутими. Правила добування диких тварин, а також їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання і рибного господарства.

Збут об’єктів тваринного або рослинного світу регулюється відповідними норма­тивними актами, порушення встановленого порядку збуту має наслідком адміністративну відповідальність за цією статтею. Забороняється збут незаконно добутої продукції полювання.

Щодо об’єктів тваринного або рослинного світу, які перебували у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду, занесених до Червоної книги України або які охороняються відповідно до міжнародних договорів України - див. коментар до ст. 88.

Суб’єкт: загальний, тобто осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 88-2. Порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними

Порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією колекції або без такої.

[Кодекс доповнено статтею 88-2 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 88-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: встановлений порядок операцій поводження із зоологічними та ботанічними колекціями, їх охорона. Предметом цього правопорушення є зоологічні та ботанічні колекції. Колекція - це сукупність певного виду (типу) об’єктів. Дані відносини регулюються законами України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про приводно-заповідний фонд України» та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона виражена у порушенні правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними.

Створення і поповнення зоологічних колекцій (живих колекцій зоопарків, зооса­дів, океанаріумів тощо, а також у вигляді колекцій опудал, препаратів, частин і залишків тварин) шляхом вилучення тварин з природного середовища провадяться підприємствами, установами, організаціями і громадянами лише за дозволами, що видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освітню, навчально-виховну або естетичну цінність і мають загальнодержавне значення, підлягають державному обліку. Створення, поповнення, зберігання, використання, відчуження та державний облік зоологічних колекцій, торгівля ними, а також ввезення в Україну, пересилання і вивезення за її межі здійснюються за правилами, що встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Ботанічні колекції (колекції ботанічних садів, дендраріїв, дендропарків, оранжерей, а також гербарії, банки насіння та інші види ботанічних колекцій), що мають наукову, культурно-освітню, навчально-виховну та іншу державну цінність, підлягають державному обліку. Правила створення, поповнення, зберігання, державного обліку, а також використання, торгівлі, ввезення, пересилання і вивезення за межі України ботанічних колекцій та їх об’єктів затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища за погодженням із Головною державною інспекцією із карантину рослин України, Державною митною службою України та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, а також Національною академією наук України.

Суб’єкт: осудна особа, яка досягла на момент вчинення правопорушення 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 89. Жорстоке поводження з тваринами

Жорстоке поводження з тваринами, їх мордування або вчинення інших дій, що призвели до їх мучення, каліцтва чи загибелі, -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 89 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 89 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Нормативно-правове регулювання захисту тварин від жорстокого поводження здійснюється законами України «Про захист тварин від жорстокого поводження», «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про ветеринарну медицину», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб» та іншими нормативно- правовими актами, що прийняті відповідно до них. До того ж жорстоке поводження з тваринами, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» розуміється як знущання над тваринами, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів.

Поводження з тваринами ґрунтується на таких принципах: жорстоке поводження з тваринами є несумісним з вимогами моральності та гуманності, спричиняє моральну шкоду людині; забезпечення умов життя тварин, які відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям; право власності та інші речові права на тварин у разі жорстокого поводження з ними можуть бути припинені відповідно до цього Закону; заборона жорстоких методів умертвіння тварин; відповідальність за жорстоке поводження з тваринами; утримання і поводження з домашніми тваринами без мети заподіяння шкоди як оточенню, так і самій тварині.

Забороняються пропаганда жорстокого поводження з тваринами, заклики до жорстокого поводження з ними, а також пропаганда мисливства в системі дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної і вищої освіти, використання в розважальних або комерційних цілях матеріалів, що демонструють жорстоке поводження з тваринами.

Виховання гуманного ставлення до тварин є важливою складовою етичного, культурного та екологічного виховання громадян. Виховання гуманного ставлення до тварин передбачає формування високого рівня еколого-етичної свідомості та культури громадян. Виховання гуманного ставлення до тварин забезпечується шляхом викладання курсів з екологічної етики та гуманного ставлення до тварин у дошкільних навчальних закладах, у системі загальної середньої, професійно-технічної і вищої освіти.

Умови утримання тварин повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Умови утримання тварин повинні задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби.

Кількість тварин, що утримуються, обмежується можливістю забезпечення їм умов утримання.

Місце утримання тварин повинно бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин із природним для них середовищем.

Утримання диких тварин у неволі допускається, якщо створені умови, що відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Утримання диких тварин у неволі без створення відповідних умов не допускається.

Утримання диких тварин у неволі допускається за наявності дозволу, що видається центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Утримання диких тварин у неволі без дозволу допускається в разі тимчасового утримання врятованої постраждалої тварини.

Допускається утримання дрібних диких тварин, які традиційно утримуються людьми в неволі і можуть бути забезпечені умовами утримання.

Особа, яка утримує домашню тварину, зобов’язана:

- забезпечити домашній тварині необхідні умови, що відповідають її біологічним, видовим та індивідуальним особливостям;

- дотримуватися санітарно-гігієнічних норм експлуатації жилого приміщення, де утримується домашня тварина (місце постійного утримання), та норм співжиття.

Правила утримання домашніх тварин установлюються органами місцевого самоврядування.

Особа, яка утримує тварину, зобов’язана забезпечити своєчасне надання їй ветеринарної допомоги. Ветеринарне обслуговування повинно включати послуги з евтаназії тварин або новонародженого приплоду тварин.

При транспортуванні тварин повинні задовольнятися їх потреби в їжі та воді, а також має бути забезпечений захист від шкідливого для них зовнішнього впливу. Транспортний засіб, призначений для перевезення тварин, повинен бути спеціально оснащений для того, щоб виключати травмування або загибель тварин. При завантаженні і розвантаженні тварин мають використовуватися пристрої і прийоми, що виключають травмування і загибель тварин. Правила транспортування тварин затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Регулювання чисельності диких тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини, здійснюється методами біостерилізації або біологічно обґрунтованими методами, а в разі неможливості їх застосування - методами евтаназії.

Умертвіння тварин допускається:

- для одержання господарсько корисної продукції;

- для припинення страждань тварин, якщо вони не можуть бути припинені в інший спосіб;

- за необхідності умертвіння новонародженого приплоду тварин;

- при регулюванні чисельності диких тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини;

- за необхідності умертвіння окремих тварин, які хворі на сказ чи на інше особливо небезпечне захворювання або є носіями особливо небезпечного захворювання;

- за необхідності оборони від нападу тварини, якщо життя або здоров’я людей знаходиться в небезпеці.

При умертвінні тварин мають дотримуватися такі вимоги:

- умертвіння проводиться методами, що виключають передсмертні страждання тварин;

- приміщення, де проводиться умертвіння, повинно бути відокремлене від приміщення, де утримуються інші тварини;

- забороняється застосовувати негуманні методи умертвіння тварин, що призводять до загибелі від задушшя, електричного струму, больових ін’єкцій, отруєння, курареподібних препаратів, перегріву та інші больові методи;

- переробка тварин дозволяється тільки після їх умертвіння;

- умертвіння тварин, що страждають, проводиться негайно, якщо їх страждання неможливо припинити іншим чином.

При поводженні з тваринами не допускається:

- використання оснащень, інвентарю, що травмують тварин;

- примушування тварин до виконання неприродних для них дій, що призводять до травмувань;

- нанесення побоїв, травм з метою примушування тварин до виконання будь-яких вимог;

- використання тварин в умовах надмірних фізіологічних навантажень тощо.

При проведенні больових процедур обов’язкове застосування знеболюючих препаратів.

Забороняється:

- розведення тварин з виявленими генетичними змінами, що спричиняють їм страждання;

- розведення тварин зі спадково закріпленою агресивністю;

- примушування до нападу одних тварин на інших, крім випадків використання собак мисливських порід, інших ловчих звірів та птахів для полювання;

- проведення генетичних змін на тваринах;

- застосування до тварин фармакологічних та механічних засобів допінгу;

- інші дії чи бездіяльність, що суперечать принципам захисту тварин від жорстокого поводження.

При поводженні з домашньою твариною особа, яка її утримує, зобов’язана:

- дбати про домашню тварину, забезпечити їй достатню кількість їжі та постійний доступ до води;

- надавати можливість домашній тварині здійснювати необхідні рухи, контактувати з собі подібними;

- забезпечити наявність намордника, повідка, що необхідні для здійснення вигулу домашньої тварини поза місцем її постійного утримання;

- забезпечити наявність на домашній тварині нашийника з ідентифікуючими позначками;

- забезпечувати своєчасне надання домашній тварині ветеринарних послуг (обстеження, лікування, щеплення тощо);

- негайно повідомляти медичну або ветеринарну установу про випадки заподіяння домашньою твариною ушкоджень здоров’ю людині або іншим тваринам, та негайно доставляти домашню тварину, яка вчинила такі дії, у ветеринарну установу для огляду;

- запобігати неконтрольованому розмноженню домашніх тварин.

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони тваринного світу. Предметом цього правопорушення є тварини, як ті, що знаходяться на волі, так і ті, що перебувають у чиїсь власності, колекції тощо.

Об’єктивна сторона виражена у вчиненні таких дій: жорстоке поводження з тваринами; мордування тварин; вчинення інших дій із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів.

До адміністративної відповідальності за цією статтею особи притягаються у випадку, коли результатом вчинених дій були наслідки у вигляді скалічення або смерті тварини, або коли тварини зазнавали мук внаслідок такого поводження із ними. Немає значення для притягнення до відповідальності чи такі дії вчинялися систематично чи одноразово.

Суб’єкт: осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона: такі дії можуть вчинюватися лише з умислом.

Стаття 90. Порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України

Погіршення середовища перебування (зростання) тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України, знищення, незаконне або з порушенням встановленого порядку вилучення їх з природного середовища, а також порушення умов утримання (вирощування) тварин і рослин цих видів у ботанічних садах, дендрологічних та зоологічних парках, інших спеціально створених штучних умовах, що призвело до їх загибелі, каліцтва (пошкодження), -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно добутого і на посадових осіб - від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно добутого.

[Статтю 90 викладено у новій редакції згідно із Законом України N2 1122-IV від 11.07.2003 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони рідкісних видів тварин і рослин. Такі відносини регулюються Законом України «Про Червону книгу України» від 07.02.2002 р. Предметом цього правопорушення є рідкісні види тварин і рослин.

Об’єктивна сторона виражена у вчиненні таких дій:

- погіршення середовища перебування (зростання) тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України;

- знищення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України;

- незаконне вилучення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України, із природного середовища;

- вилучення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України, з порушенням встановленого порядку вилучення їх з природного середовища;

- порушення умов утримання (вирощування) тварин і рослин цих видів у ботанічних садах, дендрологічних та зоологічних парках, інших спеціально створених штучних умовах, що призвело до їх загибелі, каліцтва (пошкодження).

Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення. Об’єктами

Червоної книги України є рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської*) економічної зони. Підставою для занесення видів тваринного і рослинного світу до Червоної книги України є наявність достовірних даних про чисельність популяцій та їх динаміку, поширення і зміни умов існування, що підтверджують необхідність вжиття особливих термінових заходів щодо їхнього збереження та охорони. Рішення про занесення видів тваринного і рослинного світу до Червоної книги України приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за поданням Національної комісії з питань Червоної книги України. Ведення Червоної книги України здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Залежно від стану та ступеня загрози зникнення видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

- зниклі - види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь- яка інформація про наявність їх у природі чи спеціально створених умовах;

- зниклі в природі - види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально ство­рених умовах;

- зникаючі - види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є неймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

- вразливі- види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

- рідкісні - види, популяції яких невеликі і нині не належать до категорії тих, які зникають, чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека;

- неоцінені - види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії тих, які зникають, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї;

- недостатньо відомі - види, які не можна віднести до жодної із зазначених категорій через відсутність необхідної повної і достовірної інформації.

Національною комісією з питань Червоної книги України можуть бути внесені пропозиції про встановлення й інших категорій видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 90-1. Невиконання правил і норм у процесі створення, виробництва, зберігання, транспортування, використання, зне­шкодження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій

Невиконання правил і норм у процесі створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 90-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Невиконання правил і норм екологічної безпеки у процесі виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 90-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[Кодекс доповнено статтею 90-1 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об’єкт: встановлений порядок операцій поводження із мікроорганізмами, біологічно активними речовинами та іншими продуктами біотехнологій. Предметом цього правопорушення є штами мікроорганізмів, біологічно активні речовини та інші продукти біотехнологій. Відносини, що виникають при здійсненні різноманітних операцій із мікроорганізмами, біологічно активними речовинами та іншими продуктами біотехнологій, регулюються законами України «Про тваринний світ», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про ветеринарну медицину» та іншими відповідними нормативними актами.

Штами мікроорганізмів - генетично однорідні популяції мікроорганізмів у межах виду з певними стабільними специфічними морфологічними ознаками і біологічними властивостями. Мікроорганізм - це організми дуже маленьких розмірів, переважно одноклітинні, яких можна побачити лише у мікроскоп. До них відносять бактерії, мікроскопічні гриби, простіші, водорості, різноманітні віруси. Біологічно активні речовини - це різноманітні препарати, які отримуються за допомогою генетичної інженерії, культури тварин і рослинних клітин. Продукти біотехнологій - це продукти, які отримуються за допомогою певних промислових методів із використанням живих організмів та біологічних процесів.

Об’єктивна сторона виражена у невиконанні встановлених правил і норм у процесі створення зазначених об’єктів, а також невиконання правил і норм екологічної безпеки у процесі виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій.

Створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехнології здійснюються лише в установленому порядку і за наявності позитивних висновків державної екологічної експертизи щодо їх впливу на здоров’я людей і навколишнє природне середовище, результатом якої є надання відповідного дозволу спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Порядок надання дозволу встановлюється Кабінетом Міністрів. При створенні зазначених організмів і речовин повинні розроблятися нормативи гранично допустимих концентрацій, методи визначення цих організмів та речовин у навколишньому природному середовищі і продуктах харчування. Використання зазначених організмів і речовин за відсутності зазначених висновків забороняється.

Підприємства, установи та організації зобов’язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та предметів біотехнології, а також здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини. Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни у разі застосування продуктів біотехнології зобов’язані дотримувати санітарних норм, встановлених правил поводження із ними.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 91. Порушення правил охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Здійснення в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон, а також територій, зарезервованих для наступного заповідання, забороненої господарської та іншої діяльності, порушення інших вимог режиму цих територій та об’єктів, самовільна зміна їх меж, невжиття заходів для попередження і ліквідації негативних наслідків аварій або іншого шкідливого впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення та незаконно добутих природних ресурсів чи без такої і на посадових осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення та незаконно добутих природних ресурсів чи без такої.

[У статтю 91 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86p.; Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96p.]

[У статтю 91 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони природно-заповідного фонду.

Територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України оголошуються ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, та які вилучаються з господарського використання повністю або частково.

До складу природно-заповідного фонду України належать державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.

Об’єктивна сторона виражена у вчинені дій, що порушують правила охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Відносини, що виникають під час використання природно-заповідного фонду регулюються законами України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 p., «Про охорону навколишнього природного середовища», Земельним кодексом, Водним кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом: встановлення заповідного режиму; організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об’єктів; проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання; додержання вимог щодо охорони територій та об’єктів природно- заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз та здійсненням інших відповідних ДІЙ.

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об’єкти, а саме: будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об’єктів транспорту і зв’язку, не пов’язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2 000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар’єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів; мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об’єктів природно- заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 91-1. Невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, про­мислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів

Впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів, що не відповідають встановленим нормативам екологічної безпеки та іншим вимогам щодо охорони довкілля, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 91-1 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 91-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 91-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Об’єктивна сторона виражена у невиконанні вимог щодо охорони довкілля та встановлених нормативів екологічної безпеки при впровадженні відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів.

Впровадження зазначених об’єктів без дотримання певних екологічних вимог створює загрозу життю та здоров’ю населення, навколишньому природному середовищу. Такі вимоги встановлюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря» та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

При проведенні фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов’язково повинні враховуватися вимоги охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки. Так, наприклад, забороняється впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам, установленим законодавством про охорону атмосферного повітря. У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності за цією статтею.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 91-2. Перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів

Перевищення затверджених лімітів та нормативів використання природних ресурсів -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 91-2 згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 91-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері раціонального використання природних ресурсів та їх охорона.

Об’єктивна сторона виражена у такому використанні природних ресурсів, що призводить до перевищення затверджених лімітів та нормативів. Ліміти та нормативи визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Відносини щодо обмеження використання природних ресурсів регулюються Положенням про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 р. № 459, Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення» (із змінами та доповненнями), Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. № 1192 та іншими нормативно-правовими актами.

Зазначене положення про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення визначає порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення (крім водних): природних ресурсів континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; лісових ресурсів державного значення; природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; корисних копалин, за винятком загальнопоширених.

Ліміти використання природних ресурсів встановлюються в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міста загальнодержавного значення) Радами, крім випадків, коли природні ресурси мають загальнодержавне значення. Ліміти використання природних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Так, наприклад, ліміти використання лісових ресурсів загальнодержавного значення встановлюються відповідно до Правил відпуску деревини на пні в лісах України, ліміти використання рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, в розрізі річкових басейнів, морських районів промислу, основних типів і категорій водойм щорічно затверджуються Мінекоресурсів за поданням Укрдержрибгоспу на підставі обґрунтувань науково-дослідних установ та організацій.

За використання природних ресурсів стягуються збори, до того ж збори за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів належать до витрат виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

Суб’єкт: це правопорушення може бути вчинено громадянами та посадовими особами.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 91-3. Приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів

Приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 913 згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища та встановлений порядок використання відходів. Такі відносини регулюються законами України «Про відходи», «Про охорону навколишнього природного середовища».

Об’єктивна сторона виражена у:

- приховуванні перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення відходів;

- приховуванні перевищення встановлених лімітів на обсяги розміщення відходів.

Ліміти встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері використання відходів.

З метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов’язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людей.

У випадку, коли під час здійснення діяльності, пов’язаної із утворенням та розміщенням відходів, обсяг утворених або розміщених відходів перевищив допустимі норми, посадові особи об’єктів, які займаються такою діяльністю, повинні повідомити про це відповідні органи для вжиття необхідних заходів.

Суб’єкт: посадові особи відповідних організацій, установ, підприємств, діяльність яких пов’язана із утворенням та розміщенням відходів.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене тільки з умислом.

Стаття 91-4. Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації

Відмова від надання чи несвоєчасне надання за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством, -

тягне за собою накладення штрафу на службових та посадових осіб від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 914 згідно із Законом України № 254-IV від 28.11.2002 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки.

Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) - це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: стан навколишнього природного середовища чи його об’єктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, зокрема, генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об’єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, зокрема, адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища; витрати, пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Екологічна інформація, що надається повинна бути повною (тобто містити усі необхідні відомості) та достовірною (відповідати реальним фактам).

Об’єктивна сторона виражено у:

- відмові від надання за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством.

- несвоєчасному наданні за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством.

Коло суб’єктів та порядок отримання екологічної інформації встановлюється законодавством України. Конституцією України визначено, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення, така інформація ніким не може бути засекречена.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» визна­чається право громадян на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей, зобов’язані забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навко­лишнього природного середовища. Однією із гарантій забезпечення екологічних прав громадян є створення та функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації

Основними джерелами екологічної інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Також Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. № 391, встановлюється, що одним із основних завдань суб’єктів моніторингу є інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій. Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держкомприродресурсів, Держводгоспом, Держкомземом, Держжитлокомунгоспом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб’єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Координацію діяльності суб’єктів системи моніторингу, розгляду поточних питань, пов’язаних з проведенням моніторингу довкілля, здійснює міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля із секціями за відповідними напрямами, склад та положення про яку затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Суб’єкт: службові та посадові особи, які мають доступ до екологічної інформації.

Суб’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

Стаття 92. Порушення правил охорони і використання пам’яток історії та культури

Порушення правил охорони і використання пам’яток історії та культури -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 92 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері охорони та використання пам’яток історії і культури. Предметом цього правопорушення є пам’ятки історії і культури.

Пам’ятка - об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України;

За типами об’єкти культурної спадщини поділяються на: споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об’єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб; комплекси (ансамблі) - топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об’єктів культурної спадщини; визначні місця - зони або ландшафти, природно-антро­погенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

За видами об’єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об’єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов’язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації; історичні- будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (зокрема, іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, зокрема, із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів; об’єкти монументального мистецтва- твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов’язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам’ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями); об’єкти архітектури та містобудування - окремі архітектурні споруди, а також пов’язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва, які характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій або авторів; природно-архітектурні комплекси (ансамблі), історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки давнього розпланування та забу­дови, що є носієм певних містобудівних ідей; об’єкти садово-паркового мистецтва- поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами; ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність; об’єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об’єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.

Відносини у сфері охорони і використання пам’яток історії і культури регулюються законами України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 p., «Про охорону археологічної спадщини» від 18.03.2004 p., «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки» від 20.04.2004 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона цього правопорушення виражена у вчиненні дій, що порушують встановлені правила охорони і використання пам’яток історії і культури.

Суб’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб’єктивна сторона: вина у формі як умислу, так і необережності.

Стаття 92-1. Порушення законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи

Недбале зберігання, псування, незаконне знищення, приховування, незаконна передача іншій особі архівних документів, порушення порядку щодо доступу до зазначених документів, а також неповідомлення державної архівної установи про наявні архівні документи в разі виникнення загрози знищення або значного погіршення їх стану -

[Абзац перший частини першої статті 92-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 534-V від 22.12.2006p.]

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від семи до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 92-1 згідно із Законом України № 2888-III від 13.12.2001 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері діяльності, пов’язаною із Національним архівним фондом та архівними установами.

Такі відносини регулюються законами України «Про національний архівний фонд та архівні установи» від 24.12.1993 p., постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання формування і функціонування Національного архівного фонду» від 16.11.2002 р. № 1739 та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Національний архівний фонд - сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації.

Архівна установа - це відповідно установа, що забезпечує облік і зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду і (або) здійснює управління, науково-дослідну та інформаційну діяльність у сфері архівної справи і діловодства. Архівні установи можуть засновуватися на будь-якій формі власності. Засновниками архівних установ можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи. Діяльність архівних установ здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про національний архівний фонд та архівні установи», правилами, положеннями, інструкціями, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, державними стандартами та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона виражена у вчиненні таких дій:

- недбале зберігання документів Національного архівного фонду або документів, що підлягають внесенню до нього;

- псування документів Національного архівного фонду або документів, що підлягають внесенню до нього;

- незаконне знищення документів Національного архівного фонду або документів, що підлягають внесенню до нього;

- приховування документів Національного архівного фонду або документів, що підлягають внесенню до нього;

- незаконна передача іншій особі документів Національного архівного фонду або документів, що підлягають внесенню до нього;

- незаконний доступ до зазначених документів;

- неповідомлення державної архівної установи про наявні архівні документи в разі виникнення загрози знищення або значного погіршення їх стану.

Документ Національного архівного фонду - архівний документ, культурна цінність якого визнана відповідною експертизою, і який зареєстрований як складова Національного архівного фонду. Документи Національного архівного фонду є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають поверненню в Україну. Документи Національного архівного фонду підлягають обов’язковому державному обліку, що ведеться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, також вони підлягають грошовій оцінці за нормами і методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Документи Національного архівного фонду можуть перебувати в будь- якій формі власності, передбаченій Конституцією та законами України, але повинні бути обов’язково зареєстровані. Внесення документів до Національного архівного фонду або вилучення документів з нього здійснюється на підставі експертизи їх цінності комісією з фахівців архівної справи і діловодства, представників наукової і творчої громадськості, інших фахівців. Юридичні та фізичні особи зобов’язані забезпечувати збереженість Національного архівного фонду та сприяти його поповненню.

Під недбалим зберіганням розуміється таке зберігання зазначених документів особами, на яких покладено відповідні обов’язки щодо їхнього зберіганню, що не відповідає встановленим правилам та нормам. Внаслідок недбалого зберігання документ стає непридатним до користування або потребує певних заходів щодо його відновлення.

Псування документів є активна дія особи, що спрямована на часткову непридатність документа до використання.

Знищення документів передбачає повне втрачання ними своєї історично-культурної, інформаційної, іншої цінності, що призводить до неможливості використовувати їх за призначенням.

Приховування передбачає ненадання уповноваженим особам інформації про наявність зазначеного документа.

Передача зазначених документів можлива лише в установленому законом порядку.

На ознайомлення з деякими, передбаченими законом, архівними документами, необхідно мати право, яке визначається режимом доступу до відповідних документів.

Слід зазначити, що застосування адміністративних стягнень не звільняє винного у порушенні законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану власнику документів Національного архівного фонду або уповноваженій ним особі.

Частина 2 цієї статті встановлює відповідальність за вчинення тих самих дій особою, яка протягом року була піддана адміністративному стягненню за одне з зазначених порушень.

Суб’єкт: громадяни і посадові особи.

Суб’єктивна сторона: правопорушення може бути вчинене як з необережності наприклад, недбале зберігання документів, або з умислом, наприклад, незаконний доступ до зазначених документів.

[У назву глави 8 внесено зміни згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

Стаття 93. Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості

Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, -

тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян - власників підприємств чи уповноважених ними осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 93 внесено зміни згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

[У статтю 93 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 93 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері безпеки праці у галузях промисловості, а також на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Відповідно до ст. 153 Кодексу законів про працю України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно- побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно- гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах. На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у недотриманні вимог спеціальних правил, норм і інструкцій, що регламентують безпечне ведення робіт у галузях промисловості на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Правопорушення може бути вчинене як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єкт: посадові особи підприємств та організацій всіх форм власності, на яких покладається організація безпечного ведення робіт, працівники цих підприємств та організацій, які порушили вимоги спеціальних правил, норм і інструкцій, що регламентують безпечне ведення робіт, а також власники підприємств та організацій або уповноважені ними особи, обов’язком яких є забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці.

Якщо порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності, заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, наступає кримінальна відповідальність за ст. 271 Кримінального кодексу України. За порушення правил безпеки під час виконання з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов’язана їх дотримувати, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, передбачена кримінальна відповідальність за ст. 272 Кримінального кодексу України.

Стаття 94. Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості

Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, -

тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян - власників підприємств чи уповноважених ними осіб - від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 94 внесено зміни згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

[У статтю 94 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 94 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена у коментованій статті, є встановлений порядок зберігання, використання та обліку вибухових матеріалів у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Відносини, що виникають у процесі поводження з вибуховими матеріалами, регулюють Закон України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення», Гірничий закон України, наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України» 11.11.2002 № 118/573 та інші підзаконні нормативні акти.

Вибухові матеріали (речовини) - хімічні сполуки або суміші речовин, здатні до вибуху (швидкого самопоширюваного перетворення з виділенням великої кількості тепла та утворенням газів (ст. 1 Гірничого закону України). З об’єктивної сторони це правопорушення є порушенням вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості.

Суб’єктом правопорушення є працівники підприємств та організацій всіх форм власності, на яких покладається організація та безпосереднє зберігання, використання та облік вибухових матеріалів, а також власники підприємств та організацій або уповноважені ними особи, обов’язком яких є забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах особою, яка зобов’язана їх дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, має наслідком кримінальну відповідальність за ст. 273 Кримінального кодексу України.

Стаття 95. Порушення правил і норм ядерної та радіаційної безпеки

Порушення посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності правил і норм ядерної та радіаційної безпеки -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 95 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1284-IV від 18.11.2003 р.]

Об’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є ядерна та радіаційна безпека й установлений порядок використання атомної енергії й обліку ядерних матеріалів і радіоактивних речовин.

Правила і норми ядерної та радіаційної безпеки, про порушення яких йдеться в ч. 1 коментованої статті, встановлюють вимоги до безпечного використання атомної енергії, виконання яких обов’язково при здійсненні будь-якого виду діяльності в області використання атомної енергії.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у порушенні вимог правил і норм ядерної та радіаційної безпеки.

Суб’єктом правопорушення є посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки особою, яка зобов’язана їх дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікується як злочин, передбачений ст. 274 Кримінального кодексу України.

Стаття 95-1. Порушення вимог нормативно-правових актів щодо технічної експлуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання

Порушення вимог нормативно-правових актів щодо технічної експлуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання об’єктів електроенергетики, підключених до об’єднаної енергетичної системи України, та енергетичного обладнання споживачів, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на працівників від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 95-1 згідно із Законом України № 2598-IV від 31.05.2005 p.]

Основні організаційні й технічні вимоги до експлуатації електроустановок та електрообладнання містяться у Правилах технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25.07.2006 р. № 258. Зазначені Правила поширюються на електроустановки напругою до 150 кВ включно, які належать споживачам електричної енергії, незалежно від форм власності та відомчої належності, а також на електроустановки населення напругою понад 1000 В. Правила поширюються також на електроустановки до 1000 В, які перебувають на правах власності в населення, у частині застосування норм випробувань та вимірювання параметрів електрообладнання. Вимоги до експлуатації генераторів, синхронних компенсаторів, силових кабельних ліній з маслонаповненими кабелями споживачів будь-якої напруги, а також силових трансформаторів, автотрансформаторів, реакторів, повітряних ліній електропередавання та електроустановок споживачів напругою понад 150 кВ установлюються відповідно до галузевого керівного документа Міністерства палива та енергетики України ГКД 34.20.507-2003 «Технічна експлуатація електричних станцій і мереж. Правила», затверджені наказом Міністерства палива та енергетики України від 13.06.2003 р. № 296.

Правила обов’язкові для працівників, що здійснюють експлуатацію електроустановок споживачів, функції керування, регулювання режимів електроспоживання, інспектування електроустановок споживачів, а також підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують науково-дослідні, проектно-конструкторські і проектні роботи, виготовлення, постачання, монтаж, налагодження, випробування, діагностику, ремонт електроустановок споживачів.

Усі електроустановки споживачів, а також ті, що проектуються, споруджуються, реконструюються чи модернізуються, повинні відповідати чинним «Правилам устройства электроустановою) та іншим чинним нормативним документам. Крім того, електрообладнання спеціальних електроустановок напругою до 10 кВ повинно відповідати також ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок», затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.06.2001 р. № 272.

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок експлуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання об’єктів електроенергетики, підключених до об’єднаної енергетичної системи України, та енергетичного обладнання споживачів. Такий порядок встановлюється відповідно до вимог Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 p. № 575/97-ВР.

Об’єктивна сторона: недодержання норм, правил і стандартів експлуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання об’єктів електроенергетики, підключених до об’єднаної енергетичної системи України, та енергетичного обладнання споживачів. Електрична мережа - це сукупність енергетичних установок для передачі та розподілу електричної енергії. Споживачі енергії - це суб’єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю. Проектування, будівництво, введення в експлуатацію, експлуатація, виведення з експлуатації об’єктів електроенергетики, систем Диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, інших об’єктів, підключених до об’єднаної енергетичної системи України, регламентуються нормативно-правовими актами, обов’язковими для виконання всіма суб’єктами електроенергетики.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення є посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності та громадяни.

Стаття 96. Недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва

Недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування, розміщення, будівництва і реконструкції, а так само прийняття в експлуатацію об’єктів чи споруд, зведених з порушенням законодавства, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від п’яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 96 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Надання недостовірної інформації про умови проектування і будівництва чи необґрунтована відмова у наданні такої інформації -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 96 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Проектування об’єктів і споруд з порушенням затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації, виконання будівельних або реставраційних робіт без дозволу чи затвердженого проекту або з відхиленням від нього -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від п’яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 96 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 96 внесено зміни згідно із Законом України № 209/94-ВР від 14.10.94 p.]

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та експлуатації об’єктів чи споруд. Такий порядок встановлюється, зокрема, Законом України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 р. № 2780-ХІІ.

З об’єктивної сторони розглянуте правопорушення складається в порушенні обов’язкових вимог державних стандартів, технічних умов, будівельних норм і правил, затверджених проектів і інших нормативних документів в сфері будівництва, реконструкції, прийняття в експлуатацію об’єктів чи споруд, надання недостовірної інформації про умови проектування і будівництва чи необґрунтована відмова у наданні такої інформації, проектування об’єктів і споруд з порушенням затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації, виконання будівельних або реставраційних робіт без дозволу чи затвердженого проекту або з відхиленням від нього. Стаття 5 Закону України «Про основи містобудування» встановлює, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об’єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови. Державні стандарти, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об’єктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов спрямованих на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища. Державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об’єктів містобудування розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, іншими центральними органами виконавчої влади в порядку, визначеному законом.

Суб’єктивна сторона: діяння, передбачені першою та третьою частинами коментованої статті можуть вчинені з умислом або з необережності, а діяння, передбачені ч. 2 - лише з умислом.

Суб’єктами правопорушення, передбаченого частинами 1 та 3 коментованої статті можуть бути посадові особи та громадяни, а ч. 2 - лише посадові особи.

У випадку, якщо порушення під час проектування чи будівництва правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд, особою, яка зобов’язана дотримуватися таких правил, створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, або спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, настає кримінальна від повільність за ст. 275 Кримінального кодексу України.

Стаття 96-1. Порушення законодавства під час планування і забудови територій

Недодержання термінів надання замовникові висновків комплексної експертизи проектної документації або обґрунтованої відмови щодо їх надання, недодержання термінів подання відповідних висновків до складу комплексної експертизи, а також вимагання під час проведення експертизи документів, не передбачених законодавством, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Недодержання термінів підготовки та надання дозволів на виконання будівельних робіт, вимагання при видачі таких дозволів документів, не передбачених законодавством, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 96 і згідно із Законом України № 2703-ІІІ від 20.09.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є порядок проведення комплексної експертизи проектної документації, а також порядок підготовки та надання дозволів на виконання будівельних робіт.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у порушенні встановлених нормативно-правовими актами термінів надання замовникові висновків комплексної експертизи проектної документації або обґрунтованої відмови щодо їх надання, термінів подання відповідних висновків до складу комплексної експертизи. Комплексний висновок відповідно до положень Закону України «Про планування і забудову територій» готується спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури протягом місяця від дня звернення заінтересованої особи. У випадках, передбачених регіональними або місцевими правилами забудови, комплексний висновок готується з урахуванням висновків відповідних землевпорядних, природоохоронних, санітарних та інших органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Свої висновки зазначені органи надають протягом двох тижнів від дня звернення спеціально уповноваженому органу з питань містобудування та архітектури. У разі надання негативного комплексного висновку заінтересованим особам також надаються роз’яснення та відповідні рекомендації. Роз’яснення та рекомендації надаються в письмовій формі протягом одного місяця від дня звернення.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у порушенні термінів підготовки та надання дозволів на виконання будівельних робіт, а також у вимаганні під час проведення експертизи та при видачі таких дозволів документів, не передбачених законодавством. Відповідно до положень Закону України «Про планування і забудову територій» дозвіл на будівництво готуються спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури протягом місяця від дня звернення заінтересованої особи. Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об’єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або документ про згоду власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними та(або) місцевими правилами забудови. При наданні дозволу на будівництво органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від заявника документи, не передбачені регіональними та(або) місцевими правилами забудови та Законом України «Про планування і забудову територій».

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єкт правопорушення можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких належить підготовка та проведення комплексної експертизи, підготовка та надання дозволів на виконання будівельних робіт.

Стаття 97. Самовільне будівництво будинків або споруд

Самовільне будівництво будинків або споруд, а так само самовільна зміна архітектурного вигляду будинків або споруд під час експлуатації -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 97 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 102-ХІ від 12.04.85 p.; Законом України № 209/94-ВР від 14.10.94 p.]

[У статтю 97 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Порядок та умови отримання дозволів на будівництво закріплені у Законі України «Про планування і забудову територій». Відповідно до положень статей 24, 29 зазначеного Закону фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об’єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов’язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво). У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об’єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об’єкта. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом. Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови (далі - комплексний висновок). Порядок отримання дозволу на будівництво тимчасових споруд та розміщення реклами визначається місцевими правилами забудови відповідно до закону. Комплексний висновок і проект рішення про дозвіл на будівництво готуються спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури протягом місяця від дня звернення заінтересованої особи. У випадках, передбачених регіональними або місцевими правилами забудови, комплексний висновок готується з урахуванням висновків відповідних землевпорядних, природоохоронних, санітарних та інших органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. У разі необхідності спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури мають право залучати до підготовки комплексного висновку інші органи виконавчої влади.

Дозвіл на будівництво об’єкта містобудування не є документом, що засвідчує право власності чи право користування (оренди) земельними ділянками. Дозвіл на будівництво об’єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно- будівельного контролю. У разі, якщо фізична або юридична особа не розпочала будівельні роботи протягом двох років від дня отримання дозволу на будівництво об’єкта містобудування, цей дозвіл втрачає чинність.

Дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об’єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації; документа, що засвідчує право власності чи користування (зокрема на умовах оренди) земельною ділянкою; угоди про право забудови земельної ділянки; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об’єкта містобудування; комплексного висновку державної інвестиційної експертизи; документа про призначення відповідальних виконавців робіт.

У разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об’єктів містобудування для отримання дозволу на виконання зазначених робіт додається копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт.

Перелік будівельних робіт, на виконання яких не вимагається дозвіл, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.

У разі, якщо право на будівництво об’єкта містобудування передано іншому замовнику або змінено будівельну організацію (підрядчика), дозвіл на виконання будівельних робіт підлягає перереєстрації.

Здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення незазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і має наслідком адміністративну відповідальність.

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок надання дозволів на будівництво та зміну архітектурного вигляду будинків або споруд.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у здійсненні активних дій з будівництва та зміна архітектурного вигляду будинків або споруд без встановленого нормативно-правовими актами дозволу уповноважених на його надання державних органів. Належним дозволом на будівництво визнається: рішення відповідної сільської, селищної, міської районного підпорядкування чи районної ради про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибної ділянки), для ведення селянського (фермерського) господарства, для ведення особистого підсобного господарства, акт про перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), державний акт про право власності на землю, документ про погодження будівництва жилого будинку та інших будівель і споруд з радою, яка передала земельну ділянку у власність громадянину.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 97-1.

[Кодекс доповнено статтею 97-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 102-XI від 12.04.85 p.]

[Статтю 97-1 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 98. Марнотратне витрачання паливно-енергетичних ресурсів

[У назву статті 98 внесено зміни згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

Марнотратне витрачання паливно-енергетичних ресурсів, тобто систематичне, без виробничої потреби, недовантаження або використання на холостому ходу електродвигунів, електропечей та іншого електро- і теплоустаткування; систематична пряма втрата стисненого повітря, води і тепла, спричинена несправністю арматури, трубопроводів, теплоізоляції трубопроводів, печей і тепловикористовуючого устаткування; використання без дозволу енергопостачальної організації електричної енергії для опалення службових та інших приміщень, а також для не передбаченої виробничим процесом мети; безгосподарне використання електричної енергії для освітлення -

тягне за собою накладення штрафу на керівників, заступників керівників, головних інженерів, головних енергетиків (головних механіків), начальників цехів, керівників адміністративно- господарських служб підприємств, установ і організацій від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Абзац другий частини першої статті 98 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 760-V від 16.03.2007p.]

[У частину першу статті 98 внесено зміни згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

Недотримання вимог нормативної та проектної документації щодо теплоізоляції споруд, інженерних об’єктів та під’їздів житлових будинків, яке зумовлює зниження теплового опору огороджувальних конструкцій, вікон, дверей в опалювальний сезон, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за їх експлуатацію, від п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 98 доповнено частиною другою згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

[В абзац другий частини другої статті 98 внесено зміни згідно із Законом України № 760-V від 16.03.2007p.]

[У статтю 98 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Правопорушення, передбачені коментованою статтею, посягають на встановлені державою принципи енергозберігаючої політики держави, установлені Законом України «Про енергозбереження» та іншими правовими актами.

Об’єктом правопорушення є ефективне використання енергетичних ресурсів при їх споживанні підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.

З об’єктивної сторони правопорушення полягає у порушенні вимог в сфері енергозбереження, встановлюваних державними стандартами, технічними нормами й правилами, що є обов’язковими для виконання на всій території України. Під енергозбереженням необхідно розуміти діяльність, яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, може бути лише визначене коло посадових осіб: керівники підприємств, установ, організацій, їх заступники; головні інженери, головні енергетики (головні механіки) підприємств; начальники цехів; керівники адміністративно-господарських служб установ і організацій. Суб’єктами правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, можуть бути посадові особи, відповідальні за експлуатацію споруд, інженерних об’єктів та під’їздів житлових будинків.

Стаття 99. Порушення Правил охорони електричних мереж

[У назві статті 99 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Порушення затверджених Кабінетом Міністрів України Правил охорони електричних мереж, що спричинило або могло спричинити перерву в забезпеченні споживачів електричною енергією, пошкодження електричних мереж або заподіяння іншої шкоди, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від двох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 99 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 99 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок охорони електричних мереж.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні Правил охорони електричних мереж, затверджених Кабінетом Міністрів України постановою від 04.03.1997 р. № 209. Зазначені Правила запроваджуються з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути громадяни та посадові особи підприємств, установ та організацій всіх форм власності, до компетенції яких належить організація виконання робіт, що спричинили або могли спричинити пошкодження електричних мереж.

Стаття 100.

[Статтю 100 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 101. Порушення, зв’язані з використанням газу

Пуск газу на газовикористовуюче обладнання завершених будівництвом, реконструйованих чи розширюваних підприємств без дозволу органів Державної інспекції з енергозбереження або недотримання встановленого режиму споживання газу, або споживання газу в обхід приладів обліку, або самовільне відновлення споживання газу після пломбування засувок постачальником природного газу чи уповноваженою ним юридичною особою -

тягне за собою накладення штрафу на керівників, заступників керівників, головних енергетиків (головних механіків), начальників цехів та служб підприємств, установ і організацій від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Абзац другий статті 101 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 760- V від 16.03.2007 р.]

[У статтю 101 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 101 внесено зміни згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок забезпечення галузей національної економіки природним газом.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні двох видів діянь. По-перше, це порушення встановленого порядку пуску газу на газовикористовуюче обладнання завершених будівництвом, реконструйованих чи розширюваних підприємств, яке здійснюється за відсутності дозволу органів Державної інспекції з енергозбереження. По-друге, це порушення встановленого режиму споживання газу, споживання газу в обхід приладів обліку та самовільне відновлення споживання газу після пломбування засувок постачальником природного газу чи уповноваженою ним юридичною особою. У першому випадку настає виключно адміністративна відповідальність посадових осіб газовикористовуючої організації за порушення порядку пуску газу на газовикористовуюче обладнання. У другому випадку має місце поєднання адміністративної відповідальності посадових осіб організації-газоспоживача та договірної майнової відповідальності цієї організації за порушення вимог договору з газопостачальником.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушення може бути лише визначене коло посадових осіб: керівники, заступники керівників, головні енергетики (головні механіки), начальники цехів, та служб підприємств, установ та організацій.

Стаття 101-1. Недотримання вимог щодо ефективного вико­ристання паливно-енергетичних ресурсів

Недотримання вимог щодо обов’язкового проведення державної експертизи об’єктів з енергозбереження -

тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності або фізичних осіб - власників об’єктів, які підлягають державній експертизі з енергозбереження, від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[В абзац другий частини першої статті 101-1 внесено зміни згідно із Законом України № 760-V від 16.03.2007p.]

Недотримання вимог щодо встановлення норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів або перевищення таких норм, встановлених відповідно до законодавства, -

тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[В абзац другий частими другої статті 101-1 внесемо зміни згідно із Законом України № 760-V від 16.03.2007p.]

[Кодекс доповнено статтею 101-1 згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

Правові, економічні, соціальні та екологічні основи енергозбереження для всіх підприємств, об’єднань та організацій, розташованих на території України, а також для громадян закріплені Законом України «Про енергозбереження», Загальним положенням про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 р. № 786, Положенням про державну експертизу з енергозбереження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1998 р. № 1094, Основними положенням з нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві, затвердженими наказом Державного комітету України з енергозбереження від 22.10.2002 № 112. До того ж під енергозбереженням розуміється діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок проведення державної експертизи об’єктів з енергозбереження та нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів. Експертиза об’єктів з енергозбереження - це система заходів щодо встановлення відповідності законодавству з питань енергозбереження, стандартам, нормам і нормативам енергозбереження виробничої діяльності підприємств, установ і організацій, проектів схем розвитку та розміщення продуктивних сил, проектів розвитку галузей суспільного виробництва, територіальних схем енергозабезпечення, інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів, будівельних норм і правил, документації на створення та придбання нової енергоємної техніки, технології та матеріалів, енерготехнологічної частини техніко-економічних обґрунтувань і проектів будівництва нових та розширення об’єктів і підприємств, іншої передпланової та передпроектної документації, документів і матеріалів, що регламентують всі види діяльності у сфері енергозбереження, з метою досягнення якомога більшої ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, впровадження сучасних досягнень техніки і технологій у галузях суспільного виробництва. Мета експертизи - запобігання впровадженню неефективних технологій, виготовленню неефективної техніки, обладнання, приладів, побутової техніки, пов’язаних з видобуванням, переробкою, виробництвом, транспортуванням, зберіганням та використанням усіх видів паливно-енергетичних ресурсів. Проведення експертизи є обов’язковим для підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

Нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві України здійснюється з метою раціонального використання та економії паливно-енергетичних ресурсів і є основою для застосування економічних санкцій за їх нераціональне використання та запровадження економічних механізмів стимулювання енергозбереження. Нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів не передбачає втручання держави у господарську діяльність підприємств, пов’язану з обмеженням обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів або обсягів виробленої продукції. Воно є інструментом усунення нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів, викликаного безгосподарністю та застосуванням застарілих технологій. Основними важелями цього механізму є матеріальне заохочення економії паливно-енергетичних ресурсів та фінансова відповідальність за їх нераціональне використання. Нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів викорис­товується також для прогнозування обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів у регіонах, галузях та у цілому в державі. Норми витрат паливно-енергетичних ресурсів - це затверджений уповноваженим на те Кабінетом Міністрів України органом виконавчої влади показник їх використання на одиницю виробленої продукції, виконаних робіт або наданих послуг встановленої якості (далі - одиниця продукції), орієнтований на прогресивне виробництво. Норми витрат паливно-енергетичних ресурсів повинні встановлюватися з урахуванням особливостей конкретного виробництва, як правило, на рівні підприємства, установи, організації (далі - підприємство). Диференціація норм за конкретними технологіями чи видами споживання здійснюється підприємством самостійно на основі міжгалузевих та галузевих методик. Ці норми не повинні перевищувати встановлених показників міжгалузевих та галузевих типових норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів для певних видів споживання. На рівні конкретного виробництва, як правило, встановлюються норми витрат паливно-енергетичних ресурсів окремо щодо продукції кожного виду, на рівні підприємств у цілому визначаються додатково укрупнені норми на одиницю зведеної продукції, а на рівні галузей та структур державного управління використовуються також узагальнені показники питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів. Норми витрат на підприємствах встановлюються на всі види паливно-енергетичних ресурсів незалежно від джерел їх постачання та характеру споживання. Вони визначаються, як правило, на натуральну одиницю кожного з видів товарної продукції (послуг) підприємства. До товарної продукції належать також похідні енергоносії, самостійно вироблені підприємством і відпущені стороннім споживачам (теплова енергія, кисень, стиснене повітря, вода тощо), а також напівфабрикати, товари народного споживання та всі інші види робіт і послуг для сторонніх споживачів. Витрати паливно-енергетичних ресурсів на надання комунально-побутових послуг, здійснення будівництва та капітального ремонту споруд, пуско-налагоджувальних та дослідних робіт тощо, якщо вони мають допоміжний характер стосовно виробництва основної продукції, враховуються окремо. Норми витрат паливно-енергетичних ресурсів на одиницю товарної продукції визначаються як наскрізні показники. До них належать усі витрати паливно-енергетичних ресурсів, віднесені на цей вид товарної продукції протягом повного технологічного циклу виробництва основними, а також і допоміжними цехами та службами підприємства. На кожній із стадій проміжної переробки продукції сумарна величина питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів містить власне витрати на переробку та витрати попередніх стадій переробки і загальнозаводські витрати. Для розроблення норм і нормативів та аналізу енергоспоживання використовуються енергобаланси - система взаємопов’язаних показників, які відображають кількісну відповідність між надходженням та викорис­танням усіх видів паливно-енергетичних ресурсів певним об’єктом (виробничою дільницею, цехом, підприємством, галуззю, регіоном тощо).

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні вимог щодо обов’язкового проведення державної експертизи об’єктів з енергозбереження, встанов­лених норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів або у перевищенні таких норм.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується умислом або необережністю.

Суб’єктами правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті є керівники підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також фізичні особи - власники об’єктів, які підлягають державній експертизі з енергозбереження. Суб’єктами правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, є керівники підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

Стаття 102. Порушення, пов’язані з неефективною експлу­атацією паливо- і енерговикористовуючого устаткування

[Назву статті 102 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

Експлуатація паливо- і енерговикористовуючого устаткування без засобів автоматичного регулювання, або приладів енергетичного контролю, або теплоутилізаційного обладнання, передбачених проектом, або у разі їх несправності, -

тягне за собою накладення штрафу на керівників, заступників керівників, головних енергетиків (головних механіків), начальників цехів та служб підприємств, установ і організацій від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Абзац другий статті 102 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 760- V від 16.03.2007 p.]

[У статтю 102 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 102 внесено зміни згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є ефективне використання енергетичних ресурсів при їх споживанні підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності. Його правові засади встановлено Законом України «Про енергозбереження», Загальним положенням про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 р. № 786, Положенням про державну експертизу з енергозбереження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1998 р. № 1094, постановою Кабінету Міністрів України від 2.09.1993 р. № 699 «Про заходи щодо ефективного використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів в народному господарстві» та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у здійсненні експлуатації паливо- і енерговикористовуючого устаткування без засобів автоматичного регулювання, або приладів енергетичного контролю, або теплоутилізаційного обладнання, передбачених проектом або у разі їх несправності.

Суб’єктивна сторона: у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушення може бути лише визначене коло посадових осіб: керівники, заступники керівників, головні енергетики (головні механіки), начальники цехів та служб підприємств, установ та організацій.

Стаття 103. Непідготовленість до роботи резервного паливного господарства

Непідготовленість до роботи передбаченого для газоспоживаючого підприємства, установи і організації резервного паливного господарства або непідготовленість газовикористовуючих установок до роботи на встановлених резервних видах палива -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на керівників, заступників керівників, головних енергетиків (головних механіків), начальників цехів та служб підприємств, установ і організацій від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 103 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок підготовки до роботи резервного паливного господарства та газовикористовуючих установок.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у невжитті заходів для забезпечення роботи резервного паливного господарства, яке передбачене для газоспоживаючого підприємства, установи і організації, або газовикористовуючих установок до роботи на встановлених резервних видах палива для будь-яких підприємств, установ та організацій, які є газоспоживачами.

Суб’єктивна сторона: вина у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення може бути лише визначене коло посадових осіб: керівники, заступники керівників, головні енергетики (головні механіки), начальники цехів та служб підприємств, установ та організацій.

Стаття 103-1. Порушення правил користування енергією чи газом

Самовільне використання з корисливою метою електричної та теплової енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов’язкове) або внаслідок умисного пошкодження приладів обліку чи у будь-який інший спосіб, а так само інші порушення правил користування електричною або тепловою енергією, а також самовільне використання з корисливою метою газу, порушення правил користування газом у побуті, що не завдало значної шкоди, -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 103-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 27.06.86 p.]

[Статтю 103-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2598-IV від 31.05.2005р.]

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок забезпечення підприємств, установ, організацій та населення електричною та тепловою енергією, а також природним газом.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні визначених нормативно- правовими актами правил споживання електричної та теплової енергій та природного газу.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу у випадках самовільного використання з корисливою метою електричної та теплової енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов’язкове), умисного пошкодження приладів обліку чи у будь-який інший спосіб та самовільного використання з корисливою метою газу. Порушення правил користування газом у побуті та інші порушення правил користування електричною або тепловою енергією можуть бути вчинені як з умислом, так і з необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи та громадяни.

Стаття 103-2. Пошкодження газопроводів при провадженні робіт

Пошкодження газопроводів (крім магістральних) та їх устаткування при провадженні робіт -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 103-2 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3690-ХІ від 12.03.87р.]

[У статтю 103-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Вимоги до проведення робіт поблизу газопроводів закріплені у Правилах безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 01.10.1997 р. № 254. Так, організація, яка виконує будівельні і земляні роботи, повинна представляти експлуатаційним спеціалізованим підприємствам газового господарства (далі - СПГГ) проект виконання робіт, складений з урахуванням вимог СНиП 3.02.01-87, СНиП Ш-4-80*, ДБН АЗ. 1-5-96. Будівельні і земляні роботи на відстані менше ніж 15 м від газопроводу допускаються тільки на підставі письмового дозволу СПГГ, в якому повинні бути зазначені умови і порядок їх проведення. До дозволу додається схема розташування газопроводу з прив’язками. Перед початком робіт ударних механізмів і землерийної техніки поблизу підземного газопроводу організація, яка виконує земляні роботи, зобов’язана виявити фактичне місцезнаходження газопроводу шляхом відкриття шурфів вручну і в присутності представника СПГГ. Ударні механізми для розпушування грунту можуть застосовуватися на відстані не ближче ніж 3 м від підземного газопроводу, а механізми, здатні значно відхилятися від вертикальної осі (куля, клин-баба тощо), - на відстані не ближче ніж 5 м. Забивання паль (шпунтів) дозволяється проводити на відстані не ближче ніж 30 м від газопроводу. За необхідності забивання паль (шпунтів) на відстані менше ніж 30 м від газопроводу (але не ближче ніж на 10 м) стики газопроводу повинні бути відкриті на всій довжині забивання паль (шпунтів) плюс по 20 м від крайніх паль. Після закінчення виконання робіт із забивання паль (шпунтів) всі відкриті зварні стики сталевого газопроводу повинні бути перевірені фізичними методами контролю. У випадках будівництва поблизу підземного газопроводу каналів, колекторів, тунелів і перетину газопроводу із зазначеними інженерними спорудами будівельні організації повинні додержуватись вимог, передбачених ДБН АЗ. 1-5-96, СНиП 3.02.01-87, СНиП Ш- 4-80*, ДБН 360-92*, СНиП 2.04.08-87 і проектом. При проведенні робіт з розширення і капітального ремонту основи залізничних і автомобільних доріг у місцях її перетину газопроводами останні, незалежно від дати попередньої перевірки і ремонту, повинні перевірятися і за необхідності ремонтуватися або замінюватися.

Об’єктом цього правопорушення є безпека та здоров’я громадян, встановлений порядок провадження робіт поблизу газопроводів (крім магістральних) та всі форми власності, яким могло бути спричинено шкоду внаслідок пошкодження газопроводів (крім магістральних) та їх устаткування.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у приведенні газопроводів (крім магістральних) та їх устаткування у такий стан, що не відповідає вимогам щодо їх експлуатації.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується виною у формі необережності.

Суб’єкт правопорушення: посадові особи та громадяни.

Стаття 104. Потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насад­жень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських господарств

[У назву статті 104 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У назву статті 104 внесено зміни згідно із Законом України № 2454-ІV від 03.03.2005р.]

Потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільсько­господарських культур, що знаходиться у полі, пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських господарств худобою чи птицею -

тяг­нуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 104 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину першу статті 104 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 104 внесено зміни згідно із Законом України № 2454-ІV від 03.03.2005р.]

Повторна потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, що знаходиться у полі, повторне пошкодження насаджень худобою чи птицею протягом року після накладення штрафу за таке саме правопорушення -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 104 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Проїзд по посівах або насадженнях на автомобілі, тракторі, комбайні чи іншій машині -

тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 104 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Проїзд по посівах або насадженнях на гужовому транспорті -

тягне за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину четверту статті 104 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 104 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 4982-ХІ від 25.11.87 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері виробництва сільськогосподарської продукції. Суспільна шкідливість правопорушень, передбачених цією статтею, полягає у тому, що вони спричиняють шкоду сільськогосподарським культурам та можуть призвести до знищення або зіпсуття урожаю. У Кримінальному кодексі Української РСР від 28.12.1960 p., який втратив чинність 01.09.2001 р. у зв’язку з набуття чинності Кримінального кодексу України від 05.04.2001 p., у ст. 159 було передбачено кримінальну відповідальність за умисну потраву посівів або умисне пошкодження плодово-ягідних та інших насаджень, що завдали великої шкоди державному, колгоспному чи іншому громадському господарству. Отже, у цьому випадку мала місце декриміналізація - відміна, виключення кримінальної відповідальності за ті чи інші діяння, які раніше визнавалися злочинами.

Об’єктивна сторона правопорушення складається із трьох видів діянь. По-перше, це потрава посівів та пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських господарств. До того ж під потравою необхідно розуміти порчу, знищення посівів, а посів - це закладення насіння у верхній шар ґрунту для його проростання. По-друге, це зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, що знаходиться у полі. Сільськогосподарські культури - це культурні рослини, що вирощуються з метою отримання: продуктів харчування (продовольчі культури), технічної сировини (технічні культури), корма для тварин (кормові культури). По-третє, це проїзд по посівах або насадженнях на автомобілі, тракторі, комбайні чи іншій машині. По-четверте, це проїзд по посівах або насадженнях на гужовому транспорті.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується виною як у формі умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 104-1. Порушення порядку та умов ведення насінництва та розсадництва

Виробництво, заготівля, пакування, маркування, затарювання, зберігання насіння, садивного матеріалу з метою продажу без додержання методичних і технологічних вимог або реалізація їх без документів про якість, а так само інше введення в обіг насіння, садивного матеріалу з порушенням встановленого порядку -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 104-1 згідно із Законом України № 1228-XІV від 17.11.99p.]

[Статтю 104-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1805-ІV від 17.06.2004 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у галузі насінництва та розсадництва. Відповідно до Закону України «Про насіння і садивний матеріал» насінництво та розсадництво - галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий контроль. Насінням - це органи рослин, які використовуються для розмноження; садивний (посадковий) матеріал - це рослини та їх частини, що вважаються придатними для відтворення цілісних рослин.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у здійсненні дій або бездіяльності, що порушують встановлений порядок та умови ведення насінництва та розсадництва. До них належать виробництво, заготівля, пакування, маркування, затарювання, зберігання насіння, садивного матеріалу з метою продажу без додержання методичних і технологічних вимог або реалізація їх без документів про якість, а так само інше введення в обіг насіння, садивного матеріалу з порушенням встановленого порядку.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення характеризується виною у формі необережності.

Суб’єктами цього правопорушення можуть бути як громадяни, так і посадові особи, до компетенції яких належать контроль за додержанням порядку та умов ведення насінництва та розсадництва.

Стаття 105. Порушення вимог щодо виконання фітосанітарних заходів

Порушення вимог щодо виконання фітосанітарних заходів -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 105 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту рослин. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про карантин рослин», який визначає правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, повноваження органів державної влади, їх посадових осіб, права і обов’язки юридичних та фізичних осіб, спрямовані на запобігання занесенню та поширенню відсутніх на території України регульованих шкідливих організмів, і становить частину законодавства України щодо захисту життя та здоров’я рослин, фітосанітарні заходи - це будь-які заходи, включаючи усі відповідні закони, нормативно-правові акти, фітосанітарні правила, вимоги та процедури, що є обов’язковими для виконання органами державної влади та особами. При цьому фітосанітарні правила необхідно розуміти як встановлені нормативно-правовими актами правила із запобігання занесенню та/або поширенню карантинних організмів та обмеження економічного впливу регульованих некарантинних шкідливих організмів, включаючи процедури фітосанітарної сертифікації; фітосанітарна процедура - це порядок, встановлений центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики у сфері карантину рослин, та спосіб застосування фітосанітарних правил, включаючи проведення огляду, обстеження, аналізу, інспектування та здійснення контролю за знезараженням об’єктів регулювання (об’єкти регулювання - будь-яка рослина, продукт рослинного походження, місце зберігання, упаковка, засоби перевезення, контейнери, ґрунт та будь-які інші організми, об’єкти або матеріали, здатні переносити чи поширювати регульовані шкідливі організми). Під шкідливим організмом необхідно розуміти будь-який вид, штам або біотип рослин, тварин, патогенний агент, шкідливий для рослин чи продуктів рослинного походження, у тому числі комахи, кліщі, грибки, бактерії, віруси, нематоди та бур’яни. Карантин рослин - система заходів, спрямованих на запобігання занесенню та/або поширенню регульованих шкідливих організмів або забезпечення контролю за ними (локалізації); карантинний режим - особливий правовий режим, що передбачає систему фітосанітарних заходів, які здійснюються у карантинній зоні з метою локалізації та ліквідації карантинних організмів; карантинний сертифікат - документ, який видається органами Державної служби з карантину рослин України та засвідчує фітосанітарний стан об’єктів регулювання, що вивозяться та/або ввозяться у карантинну зону, транспортуються територією України; ліквідація - знищення регульованих шкідливих організмів відповідно до вимог фітосанітарних заходів; локалізація - здійснення фітосанітарних заходів з метою запобігання поширенню регульованого шкідливого організму; фумігація (знезараження) - обробка хімічною речовиною в газоподібному стані, що повністю або головним чином охоплює товар.

Особи, які здійснюють господарську діяльність, пов’язану з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням, торгівлею рослинами і рослинними продуктами, зобов’язані: виконувати фітосанітарні правила та здійснювати фітосанітарні заходи; виконувати розпорядження органів Державної служби з карантину рослин України щодо проведення відповідних карантинних заходів; зареєструватися у відповідній інспекції з карантину рослин, якщо це вимагається згідно із статтею 27 Закону України «Про карантин рослин»; подавати на вимогу спеціалістів Державної служби з карантину рослин України відомості про об’єкти регулювання; здійснювати систематичний моніторинг земельних угідь, які належать їм на правах власності або користування, а також потужностей (об’єктів), на яких здійснюється виробництво та/ або обіг рослин, продуктів рослинного походження з метою виявлення регульованих шкідливих організмів; надавати інспекторам з карантину рослин безперешкодний доступ до об’єктів регулювання на будь-якій стадії виробництва, переробки чи обігу для проведення інспектування, перевірки документації та відбору зразків від об’єктів регулювання для визнання їх фітосанітарного стану в порядку, передбаченому вказаним Законом; сприяти проведенню карантинних заходів у карантинних та прилеглих до них зонах у разі виявлення карантинних організмів; зберігати усі фітосанітарні сертифікати, карантинні сертифікати та карантинні дозволи протягом одного року починаючи з дати видачі.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні дій або бездіяльності, які порушують встановлені нормативно-правовими актами вимоги щодо виконання фітосанітарних заходів. Органи, що здійснюють державне управління у сфері карантину рослин, вживають необхідні фітосанітарні заходи з метою досягнення таких цілей: захист життя та здоров’я рослин на території України від ризиків внаслідок занесення та/або поширення регульованих шкідливих організмів в Україні або зменшення цих ризиків; запобігання або обмеження будь-якої шкоди внаслідок занесення та/або поширення регульованих шкідливих організмів. Центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики визначає належний рівень фітосанітарного захисту. Належний рівень фітосанітарного захисту визначається на підставі: підтвердженої наявності регульованих шкідливих організмів в Україні; прогнозованої оцінки економічних витрат для сільськогосподарського та/або лісового виробництва, пов’язаних з занесенням або подальшим поширенням регульованих шкідливих організмів в Україні; визначення рівня ризику, прийнятного для сусідніх країн та заінтересованих партнерів; міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій; мінімізації негативного впливу фітосанітарних заходів на міжнародну та внутрішню торгівлю.

Фітосанітарні заходи розробляються та/або переглядаються Головною державною інспекцією з карантину рослин України і приймаються відповідними органами державної влади згідно з їх повноваженнями. Розробка та перегляд фітосанітарних заходів проводиться на підставі: наукових принципів, відповідних процесів та методів виробництва; відповідності методам інспектування, відбору зразків та проведення фітосанітарної експертизи; рівня поширеності регульованих шкідливих організмів, наявності зон, у яких відсутні регульовані шкідливі організми, або зон з незначною їх кількістю; екологічних умов та умов навколишнього природного середовища; методів обробки; міжнародних стандартів у сфері карантину та захисту рослин; результатів аналізу ризику, проведеного за методикою, розробленою міжнародними організаціями; інформації, отриманої від міжнародних організацій, що використовується заінтересованими партнерами. Під час розроблення та здійснення фітосанітарних заходів щодо імпортованих об’єктів регулювання необхідно враховувати статус регульованих шкідливих організмів в Україні порівнюючи із статусом регульованих шкідливих організмів у країні походження. Забороняється довільна або необґрунтована дискримінація заінтересованих партнерів, що імпортують до України об’єкти регулювання з країн, у яких статус регульованого шкідливого організму такий, як в Україні. Фітосанітарні заходи, які здійснюються в іншій країні, вважаються еквівалентними тим, що застосовуються в Україні, якщо така країна об’єктивно доведе, Що ці заходи відповідають рівню захисту рослин або перевищують його порівняно з тими, що здійснюються в Україні.

Фітосанітарні заходи, включаючи фітосанітарні правила, підлягають перегляду та оновленню в міру надходження нової науково обґрунтованої інформації або важливих (істотних) коментарів від заінтересованих партнерів. Вони переглядаються не пізніше ніж протягом шести місяців після їх прийняття або останнього перегляду. Усі фітосанітарні заходи, прийняті за надзвичайних обставин, переглядаються та оновлюються не пізніше 6 місяців від дати їх прийняття або останнього перегляду, з метою забезпечення того, щоб такі заходи досягали, але не перевищували належний рівень фітосанітарного захисту.

Результати аналізу ризику об’єктів регулювання, під яким необхідно розуміти процес оцінки біологічних, екологічних та економічних даних з метою визначення необхідності здійснення контролю за регульованими шкідливими організмами та необхідних фітосанітарних заходів, оформляються письмово і повинні містити таку інформацію: мета проведення аналізу; факти виявлення регульованих шкідливих організмів та шляхи їх проникнення (носії, тип передачі), укорінення та поширення; джерела інформації; висновки щодо оцінки фітосанітарного ризику, включаючи вірогідність заподіяння шкоди рослинам та наслідки, що можуть бути цим викликані; варіанти управління ризиком та причини, за якими відхиляються альтернативні варіанти. Результати аналізу ризику в письмовій та електронній формі повинні бути доступні для всіх заінтересованих осіб - як українських, так і іноземних. Проведення аналізу ризику здійснюється Головною державною інспекцією з карантину рослин України. Управління ризиком полягає у зменшенні ризику для життя та здоров’я рослин відповідно до належного рівня фітосанітарного захисту, який встановлений в Україні. При розгляді альтернативних варіантів зменшення ризику занесення карантинних організмів визначені фітосанітарні заходи не повинні обмежувати торгівлю більше, ніж необхідно для досягнення належного рівня фітосанітарного захисту, враховуючи технічну та економічну доцільність запропонованих альтернативних заходів.

Для повідомлення про здійснення фітосанітарних заходів Головна державна інспекція з карантину рослин України: у триденний строк після завершення розроблення фітосанітарних заходів розміщує у періодичних виданнях відповідне повідомлення; інформує про фітосанітарні заходи Центр обробки запитів країн - членів Світової організації торгівлі і Світової організації торгівлі (далі - Центр обробки запитів), який доводить їх до країн - членів цієї організації з метою зменшення впливу на експортні можливості заінтересованих партнерів. Повідомлення публікується не пізніше ніж за 60 днів до здійснення фітосанітарного заходу. Повідомлення складається за формою та вимогами відповідних міжнародних організацій або міжнародних договорів. У повідомленні зазначаються об’єкти регулювання, яких стосується та/або на які вплине фітосанітарний захід, з коротким змістом та обґрунтуванням щодо здійсненого заходу. На письмовий запит осіб чи заінтересованих партнерів Головна державна інспекція з карантину рослин України надає інформацію щодо фітосанітарних заходів із зазначенням у разі потреби положень, що істотно відрізняються від міжнародних стандартів. Головна державна інспекція з карантину рослин України розглядає письмові коментарі щодо надзвичайного фітосанітарного заходу, отримані від заінтересованих партнерів та осіб, і за їх письмовим запитом обговорює такі коментарі і враховує їх та результати обговорень при розгляді питання про внесення змін до надзвичайного фітосанітарного заходу. У разі виникнення надзвичайних обставин та, як наслідок, здійснення фітосанітарного заходу повідомлення публікується в офіційних друкованих виданнях органів державної влади. Головна державна інспекція з карантину рослин України визначає вплив надзвичайного фітосанітарного заходу на експортні можливості заінтересованих партнерів.

Фітосанітарні заходи в триденний термін після їх прийняття публікуються в офіційних друкованих виданнях відповідних органів державної влади. Фітосанітарні заходи здійснюються не раніше ніж через 6 місяців після опублікування, за винятком надзвичайних фітосанітарних заходів.

Головна державна інспекція з карантину рослин України під час здійснення фітосанітарних заходів враховує: обсяги, необхідні для досягнення їх мети; недопущення прихованого обмеження для міжнародної торгівлі; уникнення довільного їх встановлення або дискримінації міжнародної торгівлі.

Головна державна інспекція з карантину рослин України забезпечує проведення перевірки, інспектування та ухвалення фітосанітарних заходів на підставі: відповідності вимогам міжнародних стандартів у сфері карантину та захисту рослин; контролю за їх виконанням; відбору зразків від об’єктів регулювання; звернення особи про проведення перевірки, інспектування та ухвалення; повідомлення особи про очікуваний час завершення цих процедур; попередньо отриманих результатів про фітосанітарний стан; науково обґрунтованої інформації, необхідної для проведення перевірки, інспектування та ухвалення; захисту комерційних інтересів заявника; оплати за проведення процедури перевірки, інспектування та ухвалення.

Проведення огляду, обстеження, аналізу, знезараження та інспектування (оформлення фітосанітарного та карантинного сертифікатів) об’єктів регулювання здійснюється відповідно до Порядку проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування (оформлення фітосанітарного та карантинного сертифікатів) об’єктів регулювання у сфері карантину рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від від 12 травня 2007 р. № 705. Об’єкти регулювання, що вивозяться за межі митної території України (у тому числі реекспортуються), вивозяться та/або ввозяться в карантинну зону, підлягають огляду державним інспектором з карантину рослин. Огляд об’єктів регулювання передбачає проведення інспектування, під час якого здійснюється відбір зразків для проведення фітосанітарної експертизи. У разі складування, концентрації (нагромадження) та сортування у морських і річкових портах, на залізничних станціях, терміналах та в автопортах об’єктів регулювання проводиться їх огляд.

З метою визначення фітосанітарного стану об’єктів регулювання державні інспектори з карантину рослин проводять систематичні обстеження земель сільськогосподарського призначення і земель лісового фонду, пунктів карантину рослин та прилеглої до них території (трикілометрової зони), місць обігу об’єктів регулювання. Обстеження проводиться державним інспектором з карантину рослин у період вегетації культурних рослин з такою періодичністю: кожного півріччя - на місці виробництва або виробничій ділянці, на яких офіційно встановлено та підтримується статус вільних від регульованих шкідливих організмів; щороку - у суб’єктів господарювання, які вирощують елітне насіння і садивний (посадковий) матеріал, на державних сортодослідних станціях, у плодорозсадниках, інтродукційно-карантинних розсадниках і карантинних оранжереях ботанічних садів, а також на територіях, де запроваджено карантинний режим; один раз на два роки - у суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, на землях осіб, де не виявлено карантинних організмів, та на прилеглих до них територіях.

З метою виявлення та ідентифікації шкідливих організмів карантинними лабораторіями Державної служби з карантину рослин проводиться фітосанітарна експертиза, яка включає: здійснення аналізу фітосанітарного стану об’єктів регулювання з метою виявлення шкідливих організмів; визначення видів виявлених шкідливих організмів; підготовку висновку про карантинне значення виявлених шкідливих організмів.

Насіння і садивний матеріал, які ввозяться в Україну, підлягають висіванню або висаджуванню у визначених у карантинному дозволі господарствах чи у спеціальних розсадниках та оранжереях для виявлення прихованого зараження рослинного матеріалу і здійснення під контролем державного інспектора з карантину рослин заходів щодо оздоровлення.

На підставі результатів фітосанітарної експертизи кожного зразка об’єкта регулювання і оцінки виявлених шкідливих організмів державний інспектор з карантину рослин визначає фітосанітарний стан партії об’єктів регулювання та приймає рішення про застосування фітосанітарних заходів.

Фінансування фітосанітарних заходів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів осіб та інших не заборонених законами України джерел. Вичерпний перелік платних послуг Державної служби з карантину рослин України визначається виключно Законом України «Про карантин рослин» та включає в себе проведення огляду, обстеження, аналіз, знезараження, інспектування, обробку, організацію та здійснення контролю за роботами з фумігації (знезараження) об’єктів регулювання. Розміри платних послуг, які затверджує Кабінет Міністрів України, мають дорівнювати фактичним витратам на їх надання.

Суб’єктивна сторона: правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як громадяни, так і посадові особи, до компетенції яких належить організація фітосанітарних заходів.

Стаття 106. Ввезення в Україну, вивезення з України, транзит через її територію, вивезення з карантинних зон або ввезення до них об’єктів регулювання, які не пройшли фітосанітарного контролю

Ввезення в Україну, вивезення з України, транзит через її територію, вивезення з карантинних зон або ввезення до них об’єктів регулювання, які не пройшли фітосанітарного контролю, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від тринадцяти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 106 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері здійснення фітосанітарного (карантинного) контролю при ввезенні з-за кордону, транзиті, експорті, перевезеннях в межах країни підкарантинних матеріалів. Ці відносини регулюються законами України «Про карантин рослин», «Про ветеринарну медицину», «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», «Про захист населення від інфекційних хвороб», Фітосанітарними правилами ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 23.08.2005 № 414, наказами та інструкціями державних органів, на які покладено здійснення контролю у сфері забезпечення санітарної, противоепідемічної та противоепізотичної безпеки.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у вчиненні активних дій щодо ввезення в Україну, вивезення з України, транзиту через її територію, вивезення з карантинних зон або ввезення до них будь-яких рослин, продуктів рослинного походження, місць зберігання, упаковки, засобів перевезення, контейнерів, ґрунту та будь-яких інших організмів, об’єктів або матеріалів, здатних переносити чи поширювати регульовані шкідливі організми, тобто будь-який вид, штам або біотип рослин, тварин, патогенний агент, шкідливий для рослин чи продуктів рослинного походження, у тому числі комахи, кліщі, грибки, бактерії, віруси, нематоди та бур’яни. Для настання адміністративної відповідальності не має значення відповідність вивезених або ввезених об’єктів існуючим вимогам, достатньо самого факту вивезення матеріалів, тобто має місце формальний склад правопорушення.

Організація фітосанітарного контролю за карантинними матеріалами має таку мету: охорона території країни від занесення або самостійного проникнення карантинних організмів; виконання міжнародних обов’язків України, угод з карантину рослин, вимог договорів (контрактів); попередження проникнення шкідливих організмів як на територію України, так і за її межі; захист споживачів від придбання заражених шкідниками, хворобами рослин та бур’янами підкарантинних матеріалів, у тому числі імпортних, що можуть завдати значних збитків народному господарству та навколишньому середовищу України.

До фітосанітарних вимог належить: перелік карантинних зон, з яких заборонено вивіз підкарантинних матеріалів без карантинного сертифіката, обставини, що спричинили запровадження карантинного режиму, та час, з якого він запроваджений; назву карантинного організму (українською та латинською); опис організму; ознаки пошкодження рослин і рослинних продуктів; назву, сорт, породу тощо, які він пошкоджує; період протягом року, коли існує найбільша загроза поширення карантинного організму; вимоги до карантинного та фітосанітарного стану підкарантинних матеріалів та об’єктів; вимоги до фумігації (знезараження), назву хімікатів (при умові їх використання при знезараженні), рівень їх концентрації та експозиція; строк дії фітосанітарного та карантинного сертифікатів. При відправці на експорт враховуються також фітосанітарні вимоги, зазначені у контракті країни-імпортера, міжнародних конвенцій та угод.

Фітосанітарні та карантинні сертифікати, які повинні супроводжувати кожну окрему партію підкарантинних матеріалів, що перевозяться в одному транспортному засобі, які засвідчують їх карантинний і фітосанітарний стан, визначаються органами Державної служби з карантину рослин України.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єкт правопорушення: громадяни та посадові особи.

Стаття 106-1. Невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки

Невжиття заходів щодо забезпечення встановленого режиму охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць зберігання і переробки врожаю цих культур, а так само невжиття заходів щодо знищення післяжнивних залишків чи відходів виробництва, що містять наркотичні речовини, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від вісімнадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 106-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Невжиття землекористувачами або землевласниками на закріплених за ними земельних ділянках заходів щодо знищення дикорослих конопель чи снотворного маку -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від вісімнадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 106-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 106-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 4452-ХІ від 21.08.87 р. ]

[У статтю 106-1 внесено зміни згідно із Законом України № 64/95-ВР від 15.02.95 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сферах охорони здоров’я населення та обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. До того ж під обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів необхідно розуміти види діяльності, пов’язані з: культивуванням рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; розробкою, виробництвом, виготовленням, зберіганням, розподілом, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією, відпуском, ввезенням на територію України, вивезенням з території України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку, що дозволяються та контролюються згідно з Законом України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів». Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - це діяння, пов’язані з культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини, розробкою, виробництвом, відпуском, виготовленням, зберіганням, розподілом, торгівлею, використанням, переміщенням на території України та за її межі наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які здійснюються з порушенням вимог Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів».

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у бездіяльності посадових осіб та громадян щодо забезпечення встановленого режиму охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць зберігання і переробки врожаю цих культур, знищення післяжнивних залишків чи відходів виробництва, що містять наркотичні речовини, здійснення землекористувачами або землевласниками на закріплених за ними земельних ділянках заходів щодо знищення дикорослих конопель чи снотворного маку.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення може проявлятися у формі умислу або необережності.

Суб’єктами ч. 1 коментованої статті можуть бути лише посадові особи, ч. 2 - посадові особи та громадяни.

Стаття 106-2. Незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель

Незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель -

тягнуть за собою накладення штрафу від вісімнадцяти до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно вирощуваних наркотиковмісних рослин.

[Кодекс доповнено статтею 106-2 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української PCР № 4452-ХІ від 21.08.87 р. ]

[У статтю 106-2 внесено зміни згідно із Законом України N2 64/95-ВР від 15.02.95 p.]

[У статтю 106-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сферах охорони здоров’я населення та обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (див. коментар до ст. 106-1).

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у незаконному посіві та вирощуванні снотворного маку чи конопель. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» діяльність, пов’язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією рослин, включених до списку № 3 таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, з метою виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин здійснюється підприємствами державної та комунальної форми власності за наявності у них ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності. Тобто всі випадки вирощування снотворного маку чи конопель без ліцензії будуть незаконними.

Суб’єктом правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років.

Суб’єктивна сторона правопорушення - це наявність умислу.

Стаття 107. Порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог

Порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог, передбачених Законом України «Про ветеринарну медицину», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з епізоотіями, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 107 внесено зміни згідно із Законом України № 4045-ХІІ від 25.02.94 p.]

[У статтю 107 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статті 107 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сферах охорони довкілля, забезпечення ветеринарного і епізоотичного благополуччя, карантину тварин, здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.

Об’єктивна сторона правопорушення може полягати як у діях, так і бездіяльності посадових осіб та громадян. Склад цього правопорушення є формальним, тобто для притягнення до адміністративної відповідальності достатньо самого факту Порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог, передбачених Законом України «Про ветеринарну медицину», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з епізоотіями.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі необережності щодо наслідків вчиненого правопорушення та у формі умислу або необережності - до порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог.

Суб’єктами правопорушення можуть бути громадяни та посадові особи, до компетенції яких входить забезпечення ветеринарно-санітарних вимог.

Стаття 107-1. Порушення законодавства про племінну справу у тваринництві

Порушення законодавства про племінну справу у тваринництві:

оформлення племінних свідоцтв (сертифікатів) на племінні (генетичні) ресурси без урахування даних офіційного обліку продуктивності тварин, офіційної класифікації (оцінки) за типом, імуногенетичного контролю, внесення до документів з племінної справи недостовірних даних, використання для відтворення неатестованих та недопущених до відтворення плідників, недодержання встановлених технологічних та ветеринарно-санітарних вимог і правил щодо отримання, зберігання та використання племінних (генетичних) ресурсів —

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від Десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 107-1 згідно із Законам України № 2359-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері організації племінної справи у тваринництві. До того ж під племінною справою у тваринництві необхідно розуміти систему зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні вимог, встановлених законодавством про племінну справу у тваринництві. Це діяння може вчинюватися як у формі активних дій, так і шляхом бездіяльності громадян та посадових осіб. Коментована стаття встановлює адміністративну відповідальність за такі правопорушення: а) оформлення племінних свідоцтв (сертифікатів) на племінні (генетичні) ресурси без урахування даних офіційного обліку продуктивності тварин, офіційної класифікації (оцінки) за типом, імуногенетичного контролю; б) внесення до документів з племінної справи недостовірних даних; в) використання для відтворення неатестованих та недопущених до відтворення плідників; в) недодержання встановлених технологічних та ветеринарно-санітарних вимог і правил щодо отримання, зберігання та використання племінних (генетичних) ресурсів. До того ж племінне свідоцтво (сертифікат) необхідно розуміти як документ встановленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом. Племінні (генетичні) ресурси - це тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини, інкубаційні яйця, які мають племінну (генетичну) цінність. Офіційна класифікація (оцінка) за типом - це оцінка у балах типу тварин, проведена експертами-бонітерами. До племінних (генетичних) ресурсів Законом України «Про племінну справу у тваринництві» встановлюються такі вимоги: племінні тварини мають бути ідентифіковані, зареєстровані у документах з племінної справи, дані про них внесені згідно з установленими вимогами до документів офіційного обліку продуктивності та офіційної класифікації (оцінки) за типом, походити від батьків, зареєстрованих у документах з племінної справи; сперма має бути одержана від племінних атестованих плідників, допущених до використання для відтворення, ідентифікована, заготовлена та оброблена в умовах, передбачених технологічними вимогами, встановленими для цієї продукції, відповідати ветеринарно-санітарним вимогам і правилам, а дані про неї повинні бути внесені до документів з племінної справи; ембріони, яйцеклітини повинні бути одержані від племінних тварин, ідентифіковані, заготовлені та оброблені в умовах, передбачених технологічними вимогами, встановленими для цієї продукції, відповідати ветеринарно-санітарним вимогам і правилам, а дані про них повинні бути внесені до документів з племінної справи; плідники мають походити від племінних тварин вищої племінної (генетичної) цінності, оцінюватися за походженням, власною продуктивністю та якістю отриманого від них потомства; бугаї-плідники, жеребці-плідники та плідники інших видів тварин атестуються та допускаються до відтворення у встановленому порядку. Відповідність племінних (генетичних) ресурсів установленим вимогам контролюють Головна державна племінна інспекція спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання сільського господарства, та державні племінні інспекції Автономної Республіки Крим, областей та районів.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вину у формі умислу або необережності.

Суб’єкт правопорушення: посадові особи та громадяни.

Стаття 108. Грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки

Грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації -

тягне за собою позбавлення права керування зазначеними машинами на строк до одного місяця.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері технічної експлуатації сільськогосподарської техніки та забезпечення техніки безпеки під час такої експлуатації. Організація технічної експлуатації сільськогосподарської техніки регулюється Правилами проведення державного технічного огляду тракторів, самохідних шасі, самохідних меліоративних і дорожньо-будівних машин, тракторних причепів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1994 р. № 652, Правилами обов’язкової сертифікації машин сільськогосподарських для рослинництва, тваринництва, птахівництва і кормовиробництва, затвердженими наказом Держстандарту України від 17.01.1997 р. № 24, Правилами державної реєстрації та обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затверджених Наказ Міністерства аграрної політики України від 11.06.2004 р. № 221, ГОСТ 12.2.019- 86 (СТ СЗВ-5071-85, СТ СЗВ 5080-85, СТ СЗВ 5605-86) ССБТ. Трактори і машини самохідні сільськогосподарські. Загальні вимоги безпеки та низкою інших нормативно- правових актів.

Об’єктивна сторона правопорушення може полягати у непроведенні або несвоєчасному проведенні технічних оглядів, невиконанні вимог техніки безпеки під час експлуатації машин, використанні машин поза цільовим призначенням, що створює загрозу для їх технічного стану тощо.

Суб’єктивна сторона правопорушення може характеризуватися наявністю непрямого умислу або необережності.

Суб’єкт правопорушення: особи, які працюють на посадах механізаторів.

Стаття 109. Порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному транспорті

Самовільний проїзд у вантажних поїздах, посадка і висадка під час руху поїзда, проїзд на підніжках і дахах вагонів, самовільне без потреби зупинення поїзда, а також підкладання на залізничні колії предметів, які можуть спричинити порушення руху поїздів, -

тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 109 внесено зміни згідно із Законам України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Пошкодження залізничної колії, захисних лісонасаджень, снігозахисних загороджень та інших колійних об’єктів, споруд і пристроїв сигналізації та зв’язку -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 109 внесено зміни згідно із Законам України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 109 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення правил проїзду гужовим транспортом і прогону худоби через залізничні колії, випасання худоби поблизу залізничних колій -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 109 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97 p.]

Недодержання встановлених габаритів при навантаженні і вивантаженні вантажів -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину п’яту статті 109 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 109 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.]

Об’єктом цього правопорушення є безпечна робота залізничного транспорту. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» останній необхідно розуміти як виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Об’єктивну сторону правопорушень, передбаченого коментованою статтею, можуть становити або конкретні дії, внаслідок яких було пошкоджено залізничні колії, захисні лісонасадження, снігозахисні загородження та інші колійні об’єкти, споруди і пристрої сигналізації та зв’язку (ч. 2); або порушення вимог нормативних актів (правил, інструкцій), що діють на залізничному транспорті (всі інші частини коментованої статті). Відповідно до Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 р. № 54, пасажирам забороняється: проїжджати на дахах, підніжках, перехідних площадках вагонів; заходити у вагон і виходити з вагона під час руху потяга; висуватися із вікон вагонів і дверей тамбурів під час руху потяга; стояти на підніжках і перехідних площадках, відчиняти двері вагонів під час руху потяга, затримувати автоматичні двері вагонів під час їх зачинення і відчинення; проїжджати у вантажних потягах без спеціального дозволу; знаходитись в потязі у нетверезому стані; залишати дітей без нагляду на вокзалі та в потязі; провозити у вагонах легкозаймисті, шкідливі і вибухові речовини; виходити із вагона на міжколійя і знаходитись там під час руху потяга; стрибати з платформи на залізничні колії; проводити на пасажирських платформах рухомі ігри; палити у вагонах (зокрема в тамбурах) приміських потягів, а також у непередбачених для паління місцях вагонів пасажирських потягів; бігти по платформі поруч із вагоном потяга, що прибуває або відходить, а також перебувати ближче ніж 2 метри від краю платформи під час проходу потяга без зупинки; підходити до вагона до повної зупинки потяга; без потреби самовільно зупиняти потяг; самостійно перевозити ручну поклажу засобами, які призначені для перевезення пошти або багажу працівниками пошти та залізниці; розміщувати ручну поклажу в тамбурах вагона, коридорі салону, проходах купе та в проході вагона приміського потяга. Порушення тих із наведених правил, що є найбільшою суспільною шкідливістю, має наслідком адміністративну відповідальність за коментованою статтею, а також за ст. 109 КпАП. Частина 4 коментованої статті містить вказівку на порушення правил проїзду гужовим транспортом і прогону худоби через залізничні колії, випасання худоби поблизу залізничних колій. Відповідно до п. 7.7 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306, особам, що керують гужовим транспортом, і погоничам тварин забороняється переганяти тварин через залізничні колії і дороги з удосконаленим покриттям поза спеціально відведеними місцями.

Суб’єктами правопорушень, передбачених ч. 1 та 3 коментованої статті, можуть бути громадяни, яким виповнилося 16 років. До адміністративної відповідальності за ч. 4 коментованої статті можуть бути притягнені як громадяни, так і посадові особи (якщо останніми у межах своєї компетенції було надано розпорядження щодо випасу худоби поблизу залізничного транспорту). Суб’єктами правопорушень, передбачених ч. 5 коментованої статті можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких входить організація навантаженні і вивантаженні вантажів.

Об’єктивну сторону правопорушення, передбачену ч. 5 коментованої статті, необхідно відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 245 Кримінального кодексу України, за якою настає кримінальні відповідальність за знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, уздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом.

Із суб’єктивної сторони це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

Стаття 110. Порушення правил користування засобами залізничного транспорту

Пошкодження внутрішнього обладнання пасажирських вагонів, стекол локомотивів і вагонів -

тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 110 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Куріння у вагонах (у тому числі в тамбурах) приміських поїздів, у невстановлених для куріння місцях у поїздах місцевого і дальнього сполучення, а також у метрополітенах -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 110 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину другу статті 110 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

[У статтю 110 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.]

Об’єктом цього правопорушення є безпечна робота залізничного транспорту (див. коментар до ст. 109).

Об’єктивну сторону правопорушень, передбаченого коментованою статтею, складають активні дії, які порушують правила користування засобами залізничного транспорту: пошкодження внутрішнього обладнання пасажирських вагонів, стекол локомотивів і вагонів, а також куріння у вагонах (зокрема в тамбурах) приміських поїздів, У невстановлених для куріння місцях у поїздах місцевого і дальнього сполучення, а також у метрополітенах. Під пошкодженням внутрішнього обладнання пасажирських вагонів, стекол локомотивів і вагонів необхідно розуміти будь-які дії, що призводять до порушення цілісності останніх.

Куріння тютюнових виробів - це дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх палить. Законодавство України про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. Статтею 13 Закону встановлено обмеження щодо вживання тютюнових виробів: забороняється куріння тютюнових виробів на робочих місцях та в громадських місцях, за винятком спеціально для цього відведених місць.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єкт правопорушення: особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 111. Порушення правил безпеки польотів

Розміщення в районі аеродрому будь-яких знаків і пристроїв, схожих на маркірувальні знаки і пристрої, прийняті для розпізнання аеродромів, або спалювання піротехнічних виробів без дозволу адміністрації аеропорту, аеродрому, або влаштування об’єктів, які сприяють масовому скупченню птахів, небезпечних для польотів повітряних суден, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 111 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Невиконання правил про розміщення нічних і денних маркірувальних знаків або пристроїв на будівлях і спорудах -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 111 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Пошкодження аеродромного устаткування, аеродромних знаків, повітряних суден та їх устаткування -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 111 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Прохід або проїзд без належного дозволу по території аеропортів (крім аеровокзалів), аеродромів, об’єктів радіо- і світлозабезпечення польотів -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 111 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97 p.]

Виконання польотів з порушенням нормативно-правових актів, які регулюють діяльність авіації, -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 111 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом України № 2360-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері забезпечення авіаційної безпеки. Забезпечення авіаційної безпеки - це комплекс заходів, а також людські та матеріальні ресурси, призначені для захисту авіації від актів незаконного втручання у її діяльність (ст. 71 Повітряного кодексу України). Порядок забезпечення виконання вимог авіаційної безпеки щодо охорони повітряних суден, важливих об’єктів, пожежної безпеки, підтримання пропускного і внутрішнього об’єктового режиму на аеродромах, в аеропортах та на інших авіаційних об’єктах регламентується нормами, правилами і процедурами, передбаченими Державною програмою авіаційної безпеки цивільної авіації.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні активних дій або бездіяльності, що порушує перелічені у коментованій статті правила безпеки польотів.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єкт правопорушення: посадові особи та громадяни, яким виповнилося 16 років.

Стаття 112. Порушення правил поведінки на повітряному судні

Невиконання особами, які перебувають на повітряному судні, розпоряджень командира судна -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 112 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил фотографування, кінозйомки і користування засобами радіозв’язку з борту повітряного судна -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією плівки.

[У частину другу статті 112 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері забезпечення авіаційної безпеки - див. коментар до ст.109 КпАП.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил поведінки на повітряному судні. Відповідно до ст. 15 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.07.2003 р. № 568, поведінка пасажира на борту повітряного судна має бути такою, яка за правилами перевізника не становить небезпеки або не загрожує іншим особам, речам, повітряному судну або його екіпажу. Пасажир не має права заважати екіпажу при виконанні ним своїх службових обов’язків і має виконувати вказівки командира повітряного судна та екіпажу Щодо гарантування безпеки польоту, повітряного судна та безпечного, ефективного і комфортабельного польоту пасажирів. Пасажир має відмовитися від поведінки, яка може викликати або викликає протест інших пасажирів. З метою забезпечення безпеки польоту перевізник має право заборонити або обмежити використання на борту повітряного судна електронної техніки, мобільних телефонів, переносних комп’ютерів, портативних магнітофонів, портативних радіоприймачів, CD-плеєрів, передавальних пристроїв, зокрема, іграшок з радіоуправлінням, портативних рацій тощо (за винятком приладів штучного слуху та серцевих електрокардіостимуляторів). На борту повітряного судна пасажир не має права бути в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння або під впливом будь-якої іншої речовини, яка може призвести до небезпеки або становити небезпеку для інших пасажирів, речей, повітряного судна або його екіпажу. Вживання будь-яких алкогольних напоїв на борту повітряного судна дозволяється лише у кількості, Що пропонується перевізником. Перевізник має право заборонити палити на борту повітряного судна. В окремих випадках перевізник може дозволити палити на борту повітряного судна у спеціально обладнаних для цього місцях.

Суб’єктивна сторона правопорушення є наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єкт правопорушення: особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 113. Порушення правил міжнародних польотів

Порушення правил міжнародних польотів -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 113 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки міжнародних польотів.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у вчиненні активних дій або бездіяльності, що порушують правила міжнародних польотів. Міжнародними вважаються будь-які польоти, під час яких повітряне судно перетинає державний кордон України. Регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод. Нерегулярні міжнародні польоти можуть виконуватися за спеціальними дозволами, порядок видачі яких визначається органом державного регулювання діяльності авіації і погоджується з митними органами України. Міжнародні польоти у повітряному просторі України виконуються на підставі нормативних актів і правил, що встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації України і включаються до збірників аеронавігаційної інформації.

Суб’єктивна сторона правопорушення - це наявність вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства.

Стаття 114. Порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті

Порушення правил входу суден у порт і виходу їх з порту, руху і стоянки суден у портових водах, а також правил, що забезпечують безпеку пасажирів під час посадки на судна, в путі слідування і під час висадки їх з суден, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 114 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Проведення без належного дозволу водолазних робіт у портових водах, а також недодержання правил подачі сигналів під час цих робіт -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 114 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Пошкодження споруд і пристроїв сигналізації та зв’язку -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 114 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 114 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони порядку і безпеки руху на морському транспорті. До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту (ст. 24 Закону України «Про транспорт»). Для забезпечення безпеки мореплавства, відповідно до ст. 75 Кодексу торговельного мореплавства України, на морські порти покладається здійснення таких функцій: 1) забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден; 2) утримання у справному стані гідротехнічних споруд, засобів зв’язку і електрорадіонавігації, що перебувають у володінні порту; 3) утримання у справному стані засобів навігаційного устаткування на підхідних каналах і акваторії порту; 4) контроль і підтримання оголошених глибин; 5) визначення районів обов’язкового використання буксирів; 6) забезпечення виконання вимог чинного законодавства України щодо охорони навколишнього природного середовища; 7) надання допомоги потерпілим; 8) вжиття ефективних заходів для прийняття з суден забруднених і стічних вод (для нафтоперевантажувальних портів також вод, що містять нафту), сміття та інших речовин, шкідливих для навколишнього природного середовища і здоров’я людини, а також зменшення обсягів утворення та для знешкодження, переробки, безпечного складування або захоронення виробничих, побутових та інших відходів.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил входу суден у порт і виходу їх з порту, руху і стоянки суден у портових водах, а також правил, що забезпечують безпеку пасажирів під час посадки на судна, в путі слідування і під час висадки їх з суден, проведенні без належного дозволу водолазних робіт у портових водах, а також недодержання правил подачі сигналів під час цих робіт та пошкодженні споруд і пристроїв сигналізації та зв’язку.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єкт правопорушення: особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 115. Порушення правил користування засобами морського транспорту

Пошкодження внутрішнього обладнання суден -

тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 115 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Куріння у невстановлених місцях на суднах -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 115 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину другу статті 115 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

[У статтю 115 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері безпеки на морському транспорті, а також у сфері охорони власності.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні активних дій, що є пошкодженням внутрішнього обладнання суден та куріння у невстановлених місцях на суднах. Відповідно до ст. 15 Кодексу торговельного мореплавства під судном необхідно розуміти самохідну чи несамохідну плавучу споруду, що використовується: 1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі; 2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо); 3) для наукових, навчальних і культурних цілей; 4) для спорту; 5) для інших цілей. Пошкодження внутрішнього обладнання суден передбачає будь-які дії, спрямовані на порушення цілісності та виконуваних функцій останнього.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єкт правопорушення: особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 116. Порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах

Керування судноводіями річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими у встановленому порядку, або такими, що не пройшли технічного огляду, або не несуть бортових номерів і позначень, або мають несправності, з якими заборонено їх експлуатацію, або переобладнаними без відповідного дозволу, або з порушенням правил завантаження, норм пасажиромісткості, обмежень по району та умовам плавання -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 116 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення судноводіями річкових суден правил руху і стоянки суден у плесі, на рейдах і в портах, буксирування составів і плотів, подачі звукових і світлових сигналів, несення суднових вогнів і знаків, правил навантаження і розвантаження суден, а також пошкодження портових і гідротехнічних споруд та обладнання -

тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування судном на строк до одного року.

[У частину другу статті 116 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Перевищення судноводіями маломірних суден установленої швидкості руху, недодержання вимог навігаційних знаків, умисне зупинення або стоянка судна в заборонених місцях, пошкодження гідротехнічних споруд або технічних засобів і знаків судноплавної і навігаційної обстановки, порушення правил маневрування, подачі звукових сигналів, несення бортових вогнів і знаків -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування маломірним судном на строк до одного року.

[У частину третю статті 116 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Керування річковим або маломірним судном особою, яка не має права керування цим судном, або передача керування таким судном особі, яка не має права керування, -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 116 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97 p.]

Порушення судноводіями маломірних суден інших правил користування маломірними суднами -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину п’яту статті 116 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Під маломірними суднами у частинах першій, третій, четвертій і п’ятій статті 116, частині другій статті 1161, частині третій статті 1162, частині першій статті 117, статті 118, частині третій статті 129, частині третій статті 130, частині першій статті 131 цього Кодексу слід розуміти самохідні судна з головними двигунами потужністю менш як 75 к. с. (55 кВт) і несамохідні судна та парусні судна валовою місткістю менш як 80 регістрових тонн (або одиниць), а також моторні судна незалежно від потужності двигунів, але валовою місткістю не більш як 10 регістрових тонн (або одиниць) та несамохідні судна (гребні човни вантажопідйомністю 100 і більше кілограмів, байдарки — 150 і більше кілограмів та надувні судна - 225 і більше кілограмів), що належать громадянам.

[Частину шосту статті 116 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2686-111 від 13.09.2001 p.]

[У статтю 116 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86р., № 7542-ХІ від 19.05.89р.]

Коментована стаття містить п’ять складів адміністративних правопорушень, об’єктом яких є порядок та безпека руху на річковому транспорті та маломірних судах.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті полягає у порушенні порядку допуску річкових та маломірних суден до плавання. Відповідно до Правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 р. № 91, судно повинне мати такі основні суднові документи: свідоцтво про право плавання (судновий патент); свідоцтво про право власності на судно; свідоцтво про придатність до плавання; класифікаційне свідоцтво та інші свідоцтва класифікаційного товариства стосовно класу; свідоцтво про мінімальний склад екіпажу; пожежно-контрольний формуляр; суднова роль (список осіб суднового екіпажу); судновий журнал (вахтовий журнал, єдиний вахтовий журнал); машинний журнал (для суден з механічним двигуном); санітарний журнал; суднове санітарне свідоцтво; єдину книгу оглядів суден; дозвіл на право користування судновою радіостанцією; пасажирське свідоцтво (для пасажирських суден); мірильне свідоцтво (тільки для суден, призначених для перевезення вантажів). Маломірним суднам достатньо мати судновий білет, свідоцтво про придатність судна до плавання. Безекіпажному судну достатньо мати свідоцтво про право плавання, свідоцтво про право власності на судно, свідоцтво про придатність до плавання, класифікаційне свідоцтво та інші свідоцтва класифікаційного товариства стосовно класу. Реєстрація судів здійснюється відповідно до Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 26.09.1997 р. № 1069. Згідно з вимогами п. 12 цього нормативного акта реєстрації У Державному судновому реєстрі України підлягають: а) пасажирські, наливні судна, судна, призначені для перевезень небезпечних вантажів, а також буксири незалежно від потужності головних двигунів і валової місткості; б) самохідні судна, зокрема, риболовні, не зазначені в пп. «а» цього пункту, з потужністю головних двигунів 55 кВт і більше; в) судна, не зазначені в підпунктах «а» і «б» цього пункту, валовою місткістю 80 одиниць і більше. Реєстрація здійснюється на підставі погодженої в Інспекції, а для риболовних суден - Укрдержрибгоспу та Інспекції письмової заяви судновласника, зразок якої затверджується Мінтрансом, що подається капітанові морського порту. Правила експлуатації річкових та маломірних судів регламентуються низкою нормативних актів Міністерства транспорту України, зокрема, Правилами судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 р. № 91, відповідно до яких забороняється завантажувати судна так, щоб ватерлінія була над нижньою межею вантажної марки; завантаження має виконуватися так, щоб не порушувати остійності судна та міцності корпусу судна. До того ж воно має виконуватися таким чином, щоб зона, що не проглядається, попереду судна чи складу суден була не більше 350 метрів. Судна, призначені для перевезення пасажирів, повинні мати на борту кількість пасажирів не більшу, ніж це дозволено Регістром судноплавства України.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у порушенні судноводіями річкових суден правил руху і стоянки суден у плесі, на рейдах і в портах, буксирування составів і плотів, подачі звукових і світлових сигналів, несення суднових вогнів і знаків, правил навантаження і розвантаження суден, а також пошкодження портових і гідротехнічних споруд та обладнання. Зазначені правила, зокрема, передбачають, що судна повинні вибирати місце стоянки якнайближче до берега, наскільки це дозволяють їх осадка і місцеві умови, щоб не перешкоджати судноплавству; судна на стоянці повинні бути поставлені на якір чи ошвартовані таким чином, щоб вони не могли змінити свого положення, а отже, створити загрозу для інших суден із урахуванням сили вітру, зміни рівня води, а також засмоктування і хвилювання. Якорі, віддані з суден і з’єднань плавучого матеріалу, а також плавучих споруд і наплавних мостів, не повинні створювати небезпеку для суден, які проходять. Місця для рейдів, порядок розстановки на них суден визначаються Держфлотінспекцією і повинні вказуватися у місцевих правилах. Судна не можуть ставати на стоянку: а) на ділянках судноплавного шляху, на яких стоянка заборонена; б) під мостами і під високовольтними лініями електропередач; в) на вузьких проходах, відповідно до вимог п. 6.7 Правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 р. № 91, і на підходах до них, а також на тих ділянках, що у разі стоянки стали б вузькими проходами, а також на підступах до цих ділянок; г) на входах у притоки і виходах із них; ґ) на ділянках проходу поромів; д) на маршруті суден, що підходять до пристані чи відчалюють від неї; е) у районах повороту, позначених знаком В.2 (додаток 4 до Правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 р. № 91); є) з бортового боку судна, що несе знак, зазначений у п. 3.33 Правил, на відстані не ближче відстані в метрах, позначеної в білому трикутнику цього знака. Правила буксирування, подачі звукових і світлових сигналів, несення судових вогнів і знаків та інші правила, за порушення яких передбачено відповідальність за ч. 2 коментованої статті, визначені у Законі України «Про транспорт», Кодексі торговельного мореплавства України, Водному кодексі України, у Порядку здійснення нагляду за забезпеченням безпеки руху на транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 р. № 204, Положенні про Держфлотінспекцію України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1998 № 2098 p., Положенні про Державний департамент морського і річкового транспорту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2000 р. № 584 та в інших нормативно-правових актах.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, полягає у перевищенні судноводіями маломірних суден установленої швидкості руху, недодержанні вимог навігаційних знаків, умисному зупиненні або стоянці судна в заборонених місцях, пошкодженні гідротехнічних споруд або технічних засобів і знаків судноплавної і навігаційної обстановки, порушенні правил маневрування, подачі звукових сигналів, несення бортових вогнів і знаків.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 4 коментованої статті є керуванням річковим або маломірним судном особою, яка не має права керування цим судном, або передача керування таким судном особі, яка не має права керування.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 5 коментованої статті полягає у порушенні судноводіями маломірних суден інших правил користування маломірними суднами. До зазначених правил належать Правила безпечної експлуатації баз для стоянки маломірних (малих) суден, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 16.07.2004 р. № 642, Інструкцією про огляд суден, які здійснюють плавання (експлуатуються) на внутрішніх водних шляхах України, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 19.04.2001 р. № 225 та іншими нормативно- правовими актами.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, є виною у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 коментованої статті може бути особа, якій виповнилося 18 років (відповідно до вікових вимог надання права на самостійне керування судном), а також посадові особи підприємств, установ та організацій, які мають у своїй власності або оперативному управлінні судна, що підлягають реєстрації. Суб’єктом правопорушення, передбачених ч. З і 5 коментованої статті, може бути лише судноводій, якому у встановленому порядку надано право керування судном. Суб’єктом правопорушення, передбаченого ч. 4 коментованої статті може бути як судноводій, так і будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 116-1. Порушення правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповід­ного документа

Випуск (направлення) річкового судна в плавання без документів, що посвідчують належність судна, придатність його до плавання, з неукомплектованим екіпажем, при невідповідності технічного стану судна наявним документам, з порушенням установлених правил завантаження, норм пасажиромісткості, обмежень по району та умовам плавання, а також допуск до керування судном або його механізмами і обладнанням осіб, які не мають відповідного диплома (посвідчення, свідоцтва), -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від одного до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 116-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Випуск у плавання маломірних суден, не зареєстрованих у встановленому порядку, або таких, що не пройшли технічного огляду, або мають несправності, з якими заборонено їх експлуатацію, або переобладнаних без відповідного дозволу, або неукомплектованих спорядженням, а також допуск до керування маломірними суднами осіб, які не мають права керування цими суднами, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за експлуатацію маломірних суден, від одного до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 116-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 116-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89р.]

Об’єктом цього правопорушення є порядок експлуатації суден, зокрема і маломірних.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні правил випуску судна в плавання або допуску до керування судном осіб, які не мають відповідного документа. Судно може бути допущене до плавання тільки після то^о, як буде встановлено, що воно задовольняє вимоги безпеки мореплавства, охорони людського життя і навколишнього природного середовища. Для перевірки суден, що виходять у плавання, має бути організований контрольний пост та випускні ворота. Якщо адміністрація бази не в змозі обладнати випускні ворота, то контрольні пости повинні бути організовані в зручних місцях. Вихід та повернення судна підлягає реєстрації в спеціальному журналі випуску суден у плавання. Перед виходом судна у плавання чергово-вахтова служба повинна перевірити стан судна, відповідність кваліфікації і стану (відсутність зовнішніх ознак вживання наркотиків і алкоголю, надмірної утоми) судноводія та дотримання інших вимог безпеки судноводіння згідно з чинним законодавством. Заборона на випуск маломірних суден у плавання здійснюється: якщо кількість пасажирів перевищує допустиму для цього конкретного судна; якщо судно або його обладнання не відповідає вимогам безпеки судноводіння, установленим національним законодавством; якщо судноводій чи пасажири перебувають у нетверезому стані або в стані наркотичного сп’яніння; коли фактичний чи прогнозований стан вітру, хвиль та інших гідрометеорологічних факторів не сприяє безпечному плаванню; коли база не має дозволу на експлуатацію.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, є виною у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушення, передбаченого коментованою статтею, можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких належить випуск (направлення) судна в плавання та допуск осіб до керування маломірними судами.

Стаття 116-2. Порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах

Проведення без належного дозволу водолазних робіт або недодержання правил подачі сигналів під час цих робіт, порушення порядку влаштування та обладнання запаней і лісових гаваней, влаштування частоколів та інших пристосувань для лову риби в неустановлених для цієї мети місцях без погодження з технічними дільницями шляху -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 116-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Знищення, пошкодження, зривання, самовільна перестановка плавучих і берегових засобів навігаційного обладнання, зв’язку і сигналізації, порушення правил тримання, експлуатації і встановленого режиму роботи навігаційного обладнання на мостах, греблях та інших гідротехнічних спорудах, встановлення без належного дозволу (погодження) знаків, споруд, джерел звукових і світлових сигналів, що створюють перешкоди в розпізнанні навігаційних знаків і сигналів, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 116-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 116-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 116-2 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 р.]

1. Ця стаття містить три склади адміністративних правопорушень, що загрожують безпеці руху на водному транспорті. Загальним об’єктом розглянутого правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах.

2. Частина 1 статті містить склад, об’єктом якого є безпека руху на водному транспорті. Об’єктивна сторона включає ряд дій, що можуть створити небезпеку для руху водного транспорту. До таких дій законодавець відносить: проведення без належного дозволу водолазних робіт або недодержання правил подачі сигналів під час цих робіт, порушення порядку влаштування та обладнання запаней і лісових гаваней, влаштування частоколів та інших пристосувань для лову риби в неустановлених для цієї мети місцях без погодження з технічними дільницями шляху. У цьому складі об’єктивна сторона характеризується не тільки дією (бездіяльністю), але й такими елементами, як місце - невстановлені місця, відсутність узгодження з уповноваженим органом або належним дозволом.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єктами розглянутого складу правопорушення є громадяни, яким виповнилося 16 років, і посадові особи.

3. Другий склад правопорушення (ч. 2 ст. 116-2) посягає на безпеку руху на водному транспорті, а його безпосереднім об’єктом є встановлений порядок функціонування плавучих і берегових засобів навігаційного обладнання, зв’язку і сигналізації, навіга­ційного обладнання на мостах, греблях та інших гідротехнічних спорудах, навігаційних знаків і сигналів. Об’єктивна сторона правопорушення виражена в таких діях, як знищення або пошкодження відповідних споруд або устроїв, зрив або установка без належного дозволу (узгодження) знаків, споруджень, джерел звукових і світлових сигналів, що створюють перешкоди в розпізнанні навігаційних знаків і сигналів, тобто приведення зазначених об’єктів у стан, при якому вони не можуть використовуватися за своїм призначенням без відповідного ремонту або відновлення.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Суб’єктами цього правопорушення можуть бути як громадяни, яким виповнилося 16 років, так і посадові особи.

4. Об’єктом складу, закріпленого в третій частині коментованої статті, є суспільні відносини у сфері екологічної безпеки. Об’єктивна сторона виражається у викиданні за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів. Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності. Суб’єктами цього правопорушення можуть бути громадяни, яким виповнилося 16 років.

Стаття 116-3. Порушення правил реєстрації торговельних суден

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення органу реєстрації судна про будь-які зміни відомостей, що підлягають внесенню в установленому порядку до Державного суднового реєстру України або Суднової книги України, протягом двох тижнів з дня цих змін - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, Ухилення від обов’язкової реєстрації судна -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 116-3 згідно із Законом України № 2686-111 від 13.09.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державної реєстрації торговельних суден. Вимоги до реєстрації та обліку торговельних суден в Україні визначені у Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.1997 р. № 1069. Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до одного з відповідних реєстраційних документів: а) Державного суднового реєстру України; б) Суднової книги України. Відповідальність за повноту і точність реєстраційних даних про судно, а також за наслідки, які можуть виникнути через неподання або подання недостовірних відомостей про судно, несе власник судна або особа, яка використовує судно на інших законних підставах (судновласник, фрахтувальник). Судно може бути зареєстроване у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України тільки одним органом державної реєстрації. Реєстрація здійснюється на підставі погодженої в Інспекції Головного державного реєстратора флоту письмової заяви судновласника, зразок якої затверджується Мінтрансом, що подається капітанові морського порту. До заяви додаються такі документи: а) заповнена судновласником анкета Державного суднового реєстру України, зразок якої затверджується Мінтрансом; б) копія документа, що підтверджує право власності на судно; в) копія обмірного свідоцтва; г) копія свідоцтва про придатність судна до плавання; д) копія пасажирського свідоцтва (для пасажирського судна); е) копія свідоцтва про мінімальний склад екіпажу; є) копія страхового полісу або іншого документа із зазначенням умов забезпечення цивільної відповідальності судновласника за шкоду від забруднення нафтою, передбачених міжнародними договорами (угодами), до яких приєдналася Україна; ж) свідоцтво про тимчасове право на плавання під Державним прапором України, якщо воно видавалося; з) копія договору морської іпотеки або довідки про підтвердження відсутності заставних зобов’язань на судно; и) копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності. На підставі поданих документів Інспекція Головного державного реєстратора флоту готує висновок про реєстрацію судна у Державному судновому реєстрі України або відмову у його реєстрації з обґрунтуванням причин. Рішення про реєстрацію судна або про відмову у його реєстрації приймається протягом 10 днів з дня одержання заяви і необхідних документів. У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Державного суднового реєстру, капітан морського порту на підставі письмового погодження Інспекції Головного державного реєстратора флоту видає нові документи та вносить відповідні зміни до Державного суднового реєстру України. Документ, що підлягає заміні, здається капітанові цього порту.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил реєстрації торговельних суден шляхом: а) неповідомлення або несвоєчасного повідомлення органу реєстрації судна про будь-які зміни відомостей, що підлягають внесенню в установленому порядку до Державного суднового реєстру України або Суднової книги України, протягом двох тижнів з дня цих змін; б) ухиленні від обов’язкової реєстрації судна. Щодо обов’язкової реєстрації судна - див. коментар до ст. 116 КпАП. Правопорушення вчинюється у формі бездіяльності.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення можуть бути судновласник (юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах), власник судна (суб’єкт права власності або особа, яка здійснює стосовно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності) або фрахтувальник за бербоут-чартером (за договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов’язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Стаття 117. Порушення правил користування річковими і маломірними суднами

Порушення правил, що забезпечують безпеку пасажирів під час посадки, в путі слідування і під час висадки їх з річкових і маломірних суден, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 117 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Пошкодження внутрішнього обладнання річкових суден - тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 117 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Куріння у невстановлених місцях на річкових суднах -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 117 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину третю статті 117 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-ІV від 22.09.2005p.]

[У статтю 117 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.]

Частина 1 коментованої статті передбачає адміністративну відповідальність осіб, на яких покладений обов’язок забезпечити безпеку пасажирів на річкових та маломірних суднах, а також відповідальність інших осіб за порушення вимог безпеки. Об’єкт правопорушення - життя й здоров’я громадян під час посадки, в путі слідування і під час висадки їх з річкових і маломірних суден. Безпосереднім об’єктом посягання є правила забезпечення безпеки пасажирів на річкових і маломірних суднах. Порушення зазначених правил, встановлених органом виконавчої влади, становлять об’єктивну сторону розглянутого правопорушення. Законодавець виділяє в об’єктивній стороні обставини, за яких може бути вчинене це правопорушення: під час посадки, в путі слідування і під час висадки при посадці на судна, у шляху проходження, при висаджуванні пасажирів із річкових та маломірних суден. Із суб’єктивної сторони це правопорушення може вчинятися як умислом, так і з необережності. Суб’єктами зазначеного правопорушення можуть бути як з громадяни, так і посадові особи.

Об’єктом ч. 2 коментованої статті є суспільні відносини у сфері власності та у сфері забезпечення безпеки експлуатації річкових та маломірних суден. З об’єктивної сторони правопорушення є пошкодженням внутрішнього обладнання річкових суден, тобто вчинення активних дій, наслідками яких є порушення цілісності або функціональних властивостей внутрішнього обладнання річкових суден. Із суб’єктивної сторони це правопорушення може вчиняється як з умислом, так і з необережністю. Суб’єктами зазначеного правопорушення можуть бути громадяни, яким виповнилося 16 років.

Об’єктом ч. 3 коментованої статті є безпека експлуатації річкових та маломірних суден, а також пожежна безпека. З об’єктивної сторони правопорушення є курінням у невстановлених місцях на річкових суднах - див. коментар до ст. 110 КпАП. Із суб’єктивної сторони це правопорушення може вчинятися як з умислом, так і з необережністю. Суб’єктами зазначеного правопорушення можуть бути громадяни, яким виповнилося 16 років.

Стаття 118. Порушення правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден

Порушення посадовими особами, відповідальними за технічний стан і правильне користування базами (спорудами) для стоянки маломірних суден, правил утримання баз (споруд) у безпечному для людей і стоянки маломірних суден стані або невжиття заходів для своєчасної заборони чи обмеження експлуатації окремих причалів, пірсів, стоянок, споруд, механізмів і т. ін., коли користування ними загрожує безпеці людей і маломірних суден, а так само незабезпечення ними на базі (споруді) встановленого випускного режиму, експлуатація бази (споруди) без щорічного технічного огляду, Допущення стоянки на базі (споруді) не зареєстрованих у встановленому порядку маломірних суден -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 118 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден. Правила безпечної експлуатації баз для стоянки маломірних (малих) суден затверджені наказом Міністерства транспорту України від 16.07.2004 р. № 642, а також Положенням про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженим наказом Мінтрансу України від 20.11.2003 р. № 904. Дія Правил поширюється на юридичних та фізичних осіб, діяльність яких пов’язана з експлуатацією маломірних (малих) суден (крім суден Міноборони, Державної прикордонної служби України, СБУ, МВС та суден флоту рибного господарства).

База для стоянки маломірних (малих) суден - суб’єкт господарювання, одним зі статутних напрямів діяльності якого є надання послуг з безпечного утримання маломірних (малих) суден і який утримує і використовує спеціально обладнані для цього гідротехнічні споруди або природні берегові об’єкти, за винятком баз та інших пунктів базування суден флоту рибного господарства. База організовується для забезпечення: цілодобової безпечної стоянки суден; безпечного виконання суднових робіт; безпечної посадки на судна та висадки з суден пасажирів і екіпажу; схоронності суден, двигунів та іншого суднового обладнання. Залежно від граничної кількості суден, що утримуються на базі, їй присвоюється один з таких класів: 1-й клас - понад 3 000 одиниць; 2-й клас - від 2001 одиниці до 3 000 одиниць; 3-й клас - від 1001 одиниці до 2 000 одиниць; 4-й клас - від 501 одиниці до 1 000 одиниць; 5-й клас - від 101 одиниці 500 одиниць; 6-й клас - від 51 одиниці до 100 одиниць; 7-й клас - від 26 одиниць до 50 одиниць; 8-й клас - від 11 одиниць до 25 одиниць; 9-й клас - до 10 одиниць. Усі бази підлягають реєстрації в Держфлотінспекції України.

Відповідальність за безпечну експлуатацію та утримання бази, організацію контролю за схоронністю суден та їх випуском у плавання несе адміністрація бази. Основні організаційні засади функціонування бази повинні бути включені до системи управління безпекою бази і відповідати вимогам, установленим відповідними нормативними актами. Бази повинні розміщуватись на ділянках з невеликою швидкістю течії, де є захист від негативної дії вітру, хвиль та криги. Бази не можуть бути розташовані ближче ніж 100 м від дебаркадерів та інших причальних споруд та не ближче ніж 500 м від гідротехнічних споруд та мостів. Межа акваторії та території бази повинна бути огороджена (зокрема, понтонами, бонами або плавучими знаками на воді). Для безпечного утримання суден та причалів на базі можуть бути побудовані захисні споруди (дамби, хвилеломи та інше). Якщо захисні споруди бази при паводках затоплюються, то на них повинні бути встановлені знаки навігаційного огородження. Габарити суднових проходів на базах повинні забезпечувати безпечний прохід та розходження найбільшого із суден, що перебуває на базі. Не менше одного разу за навігацію акваторія бази повинна бути протралена, про що організацією бази складається відповідний акт. Адміністрація бази повинна постійно сповіщати судноводіїв про фактичну гарантовану глибину акваторії та наявність перешкод до плавання маломірних (малих) суден.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден, що може здійснюватися як у формі активних дій, так і бездіяльності.

Суб’єктивна сторона правопорушення може характеризуватися як умислом, так і необережністю.

Суб’єктами правопорушення можуть бути лише посадові особи, відповідальні за технічний стан і правильне користування базами (спорудами) для стоянки маломірних суден.

Стаття 119. Порушення правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту

Пошкодження внутрішнього обладнання та стекол автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв -

тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 119 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 119 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Куріння в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 119 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину третю статті 119 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-ІV від 22.09.2005 p.]

[У статтю 119 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини щодо користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту. Вони регулюються Законами України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, Порядком і умовами організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.01.1998 р. №21 та іншими нормативно-правовими актами.

Автомобільний транспортний засіб - це дорожній транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів автомобільними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій. Послуги пасажирського автомобільного транспорту загального користування поділяються на автобусні, таксі та вантажопасажирські перевезення пасажирів та багажу. Автобусні перевезення - це переміщення людей і багажу за допомогою автобусів. Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування поділяються на: міські, приміські, міжміські внутрішньообласні, міжміські міжобласні. До міських належать перевезення за маршрутами в межах території населеного пункту (далі - міські маршрути). До приміських належать перевезення за маршрутами завдовжки до 50 кілометрів незалежно від адміністративно-територіального поділу, крім міських маршрутів. До міжміських внутрішньообласних належать перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 кілометрів і які проходять у межах території Автономної Республіки Крим, області. До міжміських міжобласних належать перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 кілометрів і які виходять за межі території Автономної Республіки Крим, області. Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснюються у звичайному (основний вид перевезень) і експресному режимах руху та у режимі маршрутного таксі (додаткові види перевезень). Перевезення пасажирів у звичайному режимі руху здійснюється з дотриманням усіх зупинок, передбачених розкладом руху. Експресні перевезення пасажирів здійснюються із скороченням кількості зупинок та часу перевезення. Маршрутні таксі здійснюють перевезення пасажирів з обов’язковим наданням їм місць для сидіння та з висадкою і посадкою пасажирів на їх вимогу. Відповідно до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту пасажир не має права: під час руху відволікати увагу водія від керування автобусом; відчиняти двері автобуса до повної його зупинки; перешкоджати зачиненню дверей; здійснювати поїздку автобусом без оплати її вартості; робити виправлення у квитку і передавати його іншому пасажиру; перевозити багаж та ручну поклажу на сидінні; користуватись аварійним обладнанням автобуса без потреби; порушувати громадський порядок; палити в салоні автобуса.

Міський електричний транспорт - це складова єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів. Права та обов’язки пасажирів, порядок проїзду і його оплати визначаються Правилами користування міським електричним транспортом, які затверджуються у межах відповідних повноважень центральним органом виконавчої влади з питань житлово- комунального господарства і центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту і які повинні гарантувати пасажирам право на одержання: якісних і безпечних транспортних послуг; своєчасної та достовірної інформації стосовно транспортних послуг; компенсації згідно із законодавством заподіяної під час користування міським електричним транспортом шкоди.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту шляхом: а) пошкодження внутрішнього обладнання та стекол автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв; б) викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв; в) куріння в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях. Зазначені правопорушення передбачають наявність активних дій винних.

Суб’єктивна сторона правопорушення: у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років. Крім того, суб’єктами правопорушення, передбаченого ч. 2 та 3 коментованої статті, може бути також водій транспортного засобу.

Стаття 120. Порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті

Порушення встановлених на залізничному, морському і річковому транспорті правил пожежної безпеки -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 120 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення встановлених на повітряному транспорті правил пожежної безпеки -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 120 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 120 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері пожежної безпеки. Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція України, Закон України «Про пожежну безпеку» та правила пожежної безпеки, які регулюють відповідні відносини в окремих галузях суспільної діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про пожежну безпеку» громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов’язані: виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем; повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів щодо її ліквідації, рятування людей і майна.

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду підприємства, установи та організації можуть притягатися у судовому порядку до сплати штрафу.

Дотримання пожежної безпеки на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті регламентується Правилами пожежної безпеки на залізничному транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 01.07.1997 р. № 240, Положенням про відомчу пожежну охорону об’єктів морського і річкового транспорту України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 01.07.1998 р. № 257, Положенням про службу пожежної безпеки в авіаційному транспорті України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 29.10.1996 № 336 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні встановлених на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті правил пожежної безпеки.

Суб’єктивна сторона правопорушення полягає у вині у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути будь-які осудні особи, яким виповнилося 16 років, а також посадові особи залізничного, морського, річкового і повітряного транспорту, до компетенції яких належить організація та контроль додержання пожежної безпеки.

Стаття 121. Порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами

Керування водіями транспортними засобами, що мають несправності гальмової системи або рульового управління, або переобладнаними з порушенням відповідних правил, нормативів і стандартів, або такими, що своєчасно не пройшли державного технічного огляду, -

тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 121 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Керування водіями транспортними засобами з технічними несправностями, за винятком несправностей, зазначених у частині першій цієї статті, з якими згідно з встановленими правилами експлуатація їх забороняється, -

тягне за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 121 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 121 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину третю статті 121 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Керування водіями транспортними засобами, не зареєстрованими або не перереєстрованими у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком, без номерного знаку або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандарту, або з умисно прихованим номерним знаком, а так само перевезення водіями транспортних засобів, що працюють у режимі маршрутних таксомоторів або здійснюють міжміські чи міжнародні перевезення пасажирів понад кількість місць для сидіння, визначену у реєстраційних документах на транспортний засіб або передбачену технічною характеристикою транспортного засобу, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Частину четверту статті 121 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2251-IV від 16.12.2004p.]

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною четвертою цієї статті, -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

[Частину п’яту статті 121 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2251-IV від 16.12.2004 р.]

Під транспортними засобами у статтях 121 — 128-1, частинах перших і других статей 129, 130, статтях 132, 140 слід розуміти всі види автомобілів, мотоциклів, тракторів та інших самохідних машин, трамваїв, тролейбусів та інших транспортних засобів, обладнаних двигуном з робочим об’ємом 50 куб. см і більше, а також причепи.

[У статтю 121 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-XI1 від 29.07.91 р.; № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об’єктом цього правопорушень, передбачених коментованою статтею, є безпека дорожнього руху та встановлений порядок використання транспортних засобів. Правовими актами, які регулюють відносини в означеній сфері, є закони України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», «Про міліцію», Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 та інші.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у керуванні водіями транспортними засобами, що мають несправності гальмової системи або рульового управління, або переобладнаними з порушенням відповідних правил, нормативів і стандартів, або такими, що своєчасно не пройшли державного технічного огляду. Відповідно до п. 31.1 Правил дорожнього руху технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно- технічної документації. Забороняється експлуатація транспортних засобів: а) у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху; б) якщо вони не пройшли державного технічного огляду або не мають талона про його проходження; в) якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів; г) у разі обладнання без дозволу Державтоінспекції спеціальними звуковими та світловими сигналами. Забороняється експлуатація транспортних засобів, якщо транспортні засоби мають такі несправності гальмової системи та рульового керування.

Гальмові системи: а) змінено конструкцію гальмових систем, застосовано гальмову рідину, вузли або окремі деталі, що не передбачені для цієї моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства-виробника; б) під час дорожніх випробувань робочої гальмової системи перевищуються такі значення: легкові автомобілі та їхні модифікації для перевезення вантажів - 14,7 м.; автобуси -18,3; вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою до 12 т включно - 18,3 м.; вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою понад 12 т. - 19,5 м.; автопоїзди, тягачами яких є легкові автомобілі та їхні модифікації для перевезення вантажу - 16,6 м.; автопоїзди, тягачами яких є вантажні автомобілі - 19,5 м.; двоколісні мотоцикли і мопеди - 7,5 м.; мотоцикли з причепом - 8,2 м. До того ж нормативне значення гальмового шляху для транспортних засобів випуску до 1988 року допускається перевищувати не більше ніж на 10% значення; в) порушено герметичність гідравлічного гальмового приводу; г) порушено герметичність пневматичного або пневмогідравлічного гальмового приводу, Що спричиняє зменшення тиску повітря при непрацюючому двигуні більш як на 0,05 МПа (0,5 кГс/кв.см) за 15 хв у разі приведення в дію органів керування гальмовою системою; ґ) не працює манометр пневматичного або пневмогідравлічного гальмового приводу; д) стоянкова гальмова система при відключеному від трансмісії двигуні не забезпечує нерухомий стан: транспортних засобів з повним навантаженням - на уклоні не менше ніж 16%; легкових автомобілів, їхніх модифікацій для перевезення вантажів, а також автобусів у спорядженому стані - на уклоні не менше ніж 23%; вантажних автомобілів і автопоїздів у спорядженому стані - на уклоні не менше ніж 31%; е) не замикається важіль (рукоятка) стоянкової гальмової системи в робочому положенні; Рульове керування: а) сумарний люфт у рульовому керуванні перевищує такі граничні значення: легкові автомобілі та вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою до 3,5 т - 10 градусів; автобуси з дозволеною максимальною масою до 5 т - 10 градусів; автобуси з дозволеною максимальною масою понад 5 т-20 градусів; вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т-20 градусів; автомобілі і автобуси, зняті з виробництва - 25 градусів; б) є не передбачені конструкцією відчутні взаємні переміщення деталей і вузлів рульового керування або переміщення їх відносно кузова (шасі, кабіни, рами) транспортного засобу; нарізні з’єднання не затягнуті або надійно не зафіксовані; в) зіпсований або відсутній передбачений конструкцією підсилювач рульового керування або рульовий демпфер (на мотоциклах); г) у рульовому керуванні встановлено деталі із слідами залишкової деформації та іншими дефектами, а також застосовано деталі і робочі рідини, що не передбачені для цієї моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства-виробника.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, - це настання адміністративної відповідальності за керування водіями транспортними засобами з технічними несправностями, за винятком несправностей, зазначених у частині першій коментованої статті, з якими згідно з встановленими правилами експлуатація їх забороняється. До таких несправностей відповідно до Правил дорожнього руху належать такі:

Зовнішні світлові прилади: а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу; б) порушено регулювання фар; в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла; г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу цього світлового приладу; ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.

Склоочисники і склообмивачі вітрового скла: а) не працюють склоочисники; б) не працюють передбачені конструкцією транспортного засобу склообмивачі;

Колеса і шини: а) шини легкових автомобілів та вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою до 3,5 т мають залишкову висоту малюнка протектора менше 1,6 мм, вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т - 1,0 мм, автобусів - 2,0 мм, мотоциклів і мопедів - 0,8 мм. Для причепів установлюються норми залишкової висоти малюнка протектора шин, аналогічні нормам для шин автомобілів- тягачів; б) шини мають місцеві пошкодження (порізи, розриви тощо), що оголюють корд, а також розшарування каркаса, відшарування протектора і боковини; в) шини за розміром або допустимим навантаженням не відповідають моделі транспортного засобу; г) на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиповані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора - для вантажних автомобілів; ґ) на передню вісь транспортного засобу встановлено радіальні шини, а на іншу (інші) - діагональні; Д) на передній осі автобуса, який виконує міжміські перевезення, встановлено шини з відновленим протектором, а на інших осях - шини, відновлені за другим класом ремонту; е) на передній осі легкових автомобілів і автобусів (крім автобусів, які виконують міжміські перевезення) встановлено шини, відновлені за другим класом ремонту; є) відсутній болт (гайка) кріплення або є тріщини диска і ободів коліс;

Двигун: а) вміст шкідливих речовин у відпрацьованих газах або їх димність перевищують установлені стандартами норми; б) негерметична паливна система; в) несправна система випускання відпрацьованих газів; Інші елементи конструкції: а) немає передбачених конструкцією транспортного засобу стекол, дзеркал заднього виду; б) не працює звуковий сигнал; в) встановлено на скло додаткові предмети або нанесено покриття, які обмежують оглядовість з місця водія, і погіршують його прозорість; г) не працюють передбачені конструкцією замки дверей кузова або кабіни, запори бортів вантажної платформи, запори горловин цистерн і паливних баків, механізм регулювання положення сидіння водія, аварійні виходи, пристрої для приведення їх у дію, привід керування дверима, спідометр, тахограф, пристрій для обігрівання і обдування скла; ґ) зруйновано корінний лист або центральний болт ресори; д) зіпсовано тягово-зчіпний або опорно-зчіпний пристрій тягача і причіпної ланки у складі автопоїзда, а також передбачені їхньою конструкцією страхувальні троси (ланцюги), є люфти в з’єднаннях рами мотоцикла з рамою бокового причепа; е) відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій, грязезахисні фартухи і бризковики; є) відсутні: медична аптечка з нанесеними на неї відомостями про тип транспортного засобу, для якого вона призначена, - на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі, мікроавтобусів, тролейбусі, автомобілі, що перевозить небезпечний вантаж; знак аварійної зупинки (миготливий червоний ліхтар), який відповідає вимогам стандарту, - на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі; на вантажних автомобілях з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т і в автобусах з дозволеною максимальною масою понад 5т- противідкотні упори (щонайменше два); проблискові маячки оранжевого кольору на транспортному засобі, що перевозить великогабаритні, великовагові чи небезпечні вантажі; працездатний вогнегасник на легковому, вантажному автомобілі, автобусі; ж) немає ременів безпеки та підголовники в транспортних засобах, де їх установка передбачена конструкцією; з) ремені безпеки не в робочому стані або мають видимі надриви на лямках; и) на мотоциклі немає передбачених конструкцією дуг безпеки; і) на мотоциклах і мопедах немає передбачених конструкцією підніжок, на сідлі - поперечних рукояток для пасажира; ї) відсутні або несправні фари і задні габаритні ліхтарі транспортного засобу, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, а також проблискові маячки, світлоповертальні елементи, розпізнавальні знаки, передбачені пунктом 30.3 Правил дорожнього руху.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, полягає у порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами. Відповідно до п. 2.3 Правил безпеки дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися особі, яка навчає водінню, якщо за кермом учень, а в населених пунктах, крім того, водіям-інвалідам, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів і таксі. Крім того, під час руху на мотоциклі водій зобов’язаний бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 4 коментованої статті, полягає у керуванні водіями транспортними засобами, не зареєстрованими або не перереєстрованими у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандарту, або з умисно прихованим номерним знаком, а так само у перевезенні водіями транспортних засобів, що працюють у режимі маршрутних таксомоторів або 3ДІйснюють міжміські чи міжнародні перевезення пасажирів понад кількість місць для сидіння, визначену у реєстраційних документах на транспортний засіб або передбачену технічною характеристикою транспортного засобу. Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 5 коментованої статті є повторним протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених ч. 4 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею - умисел або необережність.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами надається: мототранспортними засобами і мотоколясками - з шістнадцятирічного віку; автомобілями всіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення більше восьми пасажирів), трамваями і тролейбусами - з вісімнадцятирічного віку; автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення більше восьми пасажирів, - з дев’ятнадцятирічного віку.

Стаття 121-1. Експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах

[У назві статті 121-1 деякі слова виключено згідно із Законом України № 1981-ІІІ від 21.09.2000 р.]

Експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 121-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких знищені або підроблені, -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 121-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частині другій статті 121-1 деякі слова виключено згідно із Законом України № 1981-ІІІ від 21.09.2000p.]

[Кодекс доповнено статтею 121-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 р. ]

[У статтю 121-1 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1818-ХII від 15.11.91 p.; Законами України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p., № 210/95- ВР від 02.06.95 p.]

Об’єктом цього правопорушення є встановлений порядок реєстрації транспортних засобів. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекцп Міністерства внутрішніх справ України, а їх порядок установлюється Кабінетом Міністрів України. Усі інші механічні транспортні засоби підлягають відомчій реєстрації та обліку, порядок яких установлюється: транспортних засобів військових частин і об’єднань - відповідними міністерствами і відомствами, яким підпорядковано ці частини і об’єднання; великотоннажних автомобілів та інших технологічних транспортних засобів незалежно від форм власності, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, - Державним комітетом України з нагляду за охороною праці; трамваїв і тролейбусів - Державним комітетом України з житлово-комунального господарства; гоночних і спортивних механічних транспортних засобів незалежно від власності - Міністерством України у справах молоді і спорту; тракторів, самохідних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів незалежно від форм власності, що підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, - Міністерством сільського господарства і продовольства України. Власники транспортних засобів зобов’язані зареєструвати належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після їх придбання, одержання або виникнення обставин, що потребують внесення змін у реєстраційні документи. За рішенням Уряду Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування може провадитися реєстрація мопедів, велосипедів і гужових візків (саней).

Експлуатація незареєстрованих транспортних засобів, а також без державних номерних знаків встановленого зразка забороняється. У разі експлуатації такого транспортного засобу він може бути примусово вилучений. Власнику транспортного засобу в цьому випадку повертається його вартість із врахуванням технічного стану і строку експлуатації. Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.

Об’єктивна сторона правопорушення є експлуатацію водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах, а також транспортних засобів, номери агрегатів яких знищені або підроблені.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 122. Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнь­ого руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху

Перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху більш як на 20 кілометрів на годину, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз’їзду, проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, початку руху, зміни напрямку руху, проїзду спеціальних транспортних засобів -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину першу статті 122 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 122 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції, порушення правил зупинки і стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині, Руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми освітлювальними приладами, попереджувальними сигналами, буксирування механічних транспортних засобів, перевезення людей або руху тротуарами чи пішохідними доріжками -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 122 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину другу статті 122 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само інші порушення правил проїзду пішохідних переходів -

тягнуть за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 122 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину третю статті 122 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Порушення, передбачені частинами першою або другою чи третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, тобто примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортним засобом на строк від шести місяців до одного року.

[У частину четверту статті 122 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 122 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, містить такі склади: а) перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху більш як на 20 кілометрів на годину, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз’їзду, проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, початку руху, зміни напрямку руху, проїзду спеціальних транспортних засобів; б) недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції, порушення правил зупинки і стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині, руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми освітлювальними приладами, попереджувальними сигналами, буксирування механічних транспортних засобів, перевезення людей або руху тротуарами чи пішохідними доріжками; в) ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само інші порушення правил проїзду пішохідних переходів; г) порушення, передбачені частинами 1-3 цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, тобто примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян.

Відповідно до Правил дорожнього руху під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год. У житлових і пішохідних зонах швидкість руху не повинна перевищувати 20 км/год.

Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигналами регулювальника є положення його корпуса, а також жести руками, зокрема з жезлом або диском з червоним світлоповертачем.

Обгін - випередження одного або кількох транспортних засобів, пов’язане з виїздом на смугу зустрічного руху. Обгін заборонено: а) на перехресті, крім випадків, коли обганяються двоколісні транспортні засоби без бокового причепа; б) на залізничних переїздах і ближче ніж за 100 м перед ними; в) ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті і 100 м - поза населеним пунктом; г) у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості; ґ) транспортного засобу, який здійснює обгін або об’їзд; д) у тунелях; е) на дорогах, що мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку; є) колони транспортних засобів, позаду якої рухається транспортний засіб з увімкненим проблисковим маячком (крім оранжевого).

Безпечна дистанція - відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру.

Суб’єктивна сторона правопорушення полягає у наявності умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 122-1. Участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуванні, зупинці чи стоянці

Участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових (більше двох) пересуванні, зупинці чи стоянці, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху у містах та інших населених пунктах, -

тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

[У частину першу статті 122-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Ті самі порушення, що спричинили створення аварійної обстановки, -

тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

[У частину другу статті 122-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Кодекс доповнено статтею 122-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89p.]

[У статтю 122-1 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-XII від 29.07.91 p.. № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-XV від 23.12.93 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки Дорожнього руху.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у здійсненні групових (більше Двох) пересування, зупинки чи стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху у містах та інших населених пунктах. Кваліфікуючою ознакою цього правопорушення, передбаченою ч. 2 коментованої статті, є спричинення внаслідок зазначених дій аварійної обстановки (визначення аварійної обстановки - див. у ч. 4 ст. 122 КпАП). Необхідно відрізняти діяння, передбачене коментованою статтею, від правомірного руху у колоні. Останній відповідно до пунктів 25.1-25.6 Правил дорожнього руху, має відбуватися із додержанням певних умов: на кожному транспортному засобі, що рухається в складі колони, встановлюється розпізнавальний знак «Колона», якщо колонну не супроводжують оперативні транспортні засоби з увімкненими червоним, синім і червоним, зеленим або синім і зеленим проблисковими маячками та (або) спеціальними звуковими сигналами; транспортні засоби повинні рухатися в колоні лише в один ряд якнайближче до правого краю проїзної частини, за винятком випадків, коли вони супроводжуються оперативними транспортними засобами тощо. Розмежування між правопорушенням, передбаченим коментованою статтею, та правомірним рухом у колоні здійснюється за критерієм додержання або недодержання зазначених вимог.

Суб’єктивна сторона правопорушення полягає у наявності прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення може бути водії мотоциклів та інших транспортних засобів.

Стаття 122-2. Невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди

Невиконання водіями вимог працівника міліції, а водіями військових транспортних засобів - вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу, а також залишення ними на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, -

тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від одного до трьох років.

[Кодекс доповнено статтею 122-2 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p.]

[У статтю 122-2 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

[У статтю 122-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 122-2 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Статтю 122-2 доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують порядок управління у сфері дорожнього руху.

Відповідно до п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог зазначених Правил, а також: а) передати для перевірки документи, зазначені в п. 2.1 Правил дорожнього руху; б) дати можливість перевірити технічний стан, номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав.

Дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки. У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов’язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати швидку медичну допомогу, а якщо це неможливо, звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу; ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г», відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також стан транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред’явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об’їзд місця пригоди; є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки). Якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди немає потерпілих та не завдано матеріальної шкоди третім особам, а транспортні засоби можуть безпечно рухатися, водії (за наявності взаємної згоди в оцінці обставин скоєного) можуть прибути до найближчого поста Державтоінспекції або в орган чи підрозділ міліції для оформлення відповідних матеріалів, попередньо склавши схему пригоди та поставивши підписи під нею. У разі коли під час дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено лише застраховані транспортні засоби та немає загиблих і травмованих, допускається оформлення відповідних матеріалів представником страхової організації без участі працівника підрозділу Державтоінспекції за згодою учасників пригоди.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні викладених вище вимог про зупинку, а також у залишенні місця дорожньо-транспортної пригоди з порушенням встановлених нормативно-правовими актами правил.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 122-3. Перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів

Перешкоджання проведенню працівником міліції, посадовою особою військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України огляду транспортних засобів у передбачених законом випадках -

тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Доповнено статтею 122-3 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-XIІ від 29.07.91 p.]

[У статтю 122-3 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

[У статтю 122-3 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Статтю 122-3 доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують порядок Управління у сфері дорожнього руху.

Об’єктивна сторона правопорушення є вчиненням будь-яких дій, що створюють перешкоду для проведенням працівником міліції, посадовою особою військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних силах України огляду транспортних засобів у передбачених законом випадках. Відповідно до ст. 1] Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право: проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством; обмежувати або забороняти у випадках затримання злочинців, при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров’ю людей, рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також за наявності даних про те, що він використовується з протиправною метою; оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв документи на право користування й керування ними, дорожні листи і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам, наявність страхового поліса (сертифіката), про укладення договору обов’язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; проводити технічний огляд автомототранспорту. Відповідно до ст. 63 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. № 550- XIV, інспектори підрозділу безпеки дорожнього руху Служби правопорядку в гарнізоні під час виконання завдань мають право: зупиняти військові транспортні засоби Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України у разі порушення їх водіями правил дорожнього руху, за наявності ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним довкілля, а також відомостей про те, що він використовується з протиправною метою чи не за призначенням, з метою їх огляду і перевірки у водіїв документів на право користування та керування транспортними засобами, дорожніх листів, відповідності вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 123. Порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів

В’їзд водіїв на залізничний переїзд на заборонений сигнал світлофора або жест регулювальника чи чергового по переїзду, при закритому шлагбаумі або коли до переїзду наближається поїзд -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 123 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Інші порушення правил проїзду залізничних переїздів, крім передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 123 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину другу статті 123 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Порушення, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд, -

тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від шести місяців до одного року.

[У частину третю статті 123 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 123 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-XII від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-XV від 23.12.93 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього та залізничного руху.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні правил проїзду залізничних переїздів. Залізничний переїзд - це перехрещення дороги із залізничними коліями на одному рівні. Частина перша коментованої статті визначає, що такі діяння вчинюються шляхом: а) в’їзду водіїв на залізничний переїзд на заборонений сигнал світлофора; б) в’їзду водіїв на залізничний переїзд на заборонений жест регулювальника; в) в’їзду водіїв на залізничний переїзд при закритому шлагбаумі; г) в’їзду водіїв на залізничний переїзд, коли до переїзду наближається поїзд. Об’єктивна сторона правопорушень, полягає у вчиненні інших порушень правил проїзду залізничних переїздів, крім передбачених ч. 1 цієї статті. До таких порушень можуть належати: розворот, рух заднім ходом, обгін або зупинка на залізничному переїзді, стоянка ближче 50 м від залізничних переїздів; випадки, коли за переїздом утворився затор, який змусить водія зупинитися на переїзді; коли до переїзду в межах видимості наближається поїзд (локомотив, дрезина) тощо. Об’єктивна сторона правопорушень, визначених ч. 3 коментованої статті передбачає порушення, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, що спричинили створення аварійної ситуації або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд. Визначення поняття аварійної обстановки міститься у ч. 4 ст. 122 КпАП, транспортного засобу - у ч. 6 ст. 121.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення: водій транспортного засобу.

Стаття 124. Порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна

Порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, крім передбачених статтею 123, частинами першою або другою статті 130 цього Кодексу, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, -

тягнуть за собою накладення штрафу від одного до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

[У статтю 124 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

[У статтю 124 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 124 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

У коментованій статті передбачено адміністративну відповідальність за порушення водіями правил дорожнього руху, крім передбачених ст. 123, частинами 1 або 2 ст. 130 КпАП, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, Шляхових та інших споруд чи іншого майна. Відповідно, об’єкт та об’єктивна сторона правопорушення, що містяться у ст. 123 та частинах 1, 2 ст. 130 КпАП, будуть складати відповідні ознаки і для правопорушень, передбачених коментованою статтею, однак за наявності таких доповнень. Оскільки зазначені правопорушення спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, будуть також суспільні відносини у сфері власності, а об’єктивна сторона має бути доповнена вказівкою на настання наслідків у вигляді майнової шкоди, тобто склад правопорушень трансформується у формальний.

Крім того, слід розмежовувати склад правопорушень, передбачених коментованою статтею, та випадки настання цивільно-правової або кримінальної відповідальності. Умовами настання адміністративної, а не іншого виду юридичної відповідальності є такі: а) наявний причинний зв’язок між порушенням правил дорожнього руху та настанням наслідків у вигляді майнової шкоди (у випадку відсутності такого зв’язку особу може бути притягнуто до цивільно-правової відповідальності); б) немає наслідків діяння у вигляді спричинення або можливості спричинення аварії поїзда, судна або порушення нормальної роботи транспорту, або створення небезпеки для життя людей, або спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, або завдання великої матеріальної шкоди, чи настання інших тяжких наслідків (у противному випадку діяння кваліфікується як злочин за ст. 277 Кримінального кодексу України).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.

Стаття 124-1. Ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

[Назву статті 124-1 доповнено згідно із Законом України № 743-ІV від 15.05.2003 p.]

Ненадання посадовими особами підприємств, установ, організацій і громадянами транспортних засобів, що їм належать, працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у встановлених законом невідкладних випадках -

тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 124-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p.]

[У статтю 124-1 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

[У статтю 124-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 124-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-111 від 05.04.2001 p.]

[Статтю 124-1 доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

Відповідно до п. 26 ст. 11 Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право: використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію. Використання з цією метою транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безплатно. Відшкодування збитків та витрат за використання транспорту громадян здійснюється відповідно до вимог ст. 25 зазначеного Закону та інших актів чинного законодавства. Відповідно до ч. З ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов’язаний надавати транспортний засіб: а) працівникам міліції та охорони здоров’я для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам військової служби правопорядку у Збройних силах України; б) працівникам міліції, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних силах України для виконання непередбачених і невідкладних службових обов’язків з затримання правопорушників. До того ж водій має право на відшкодування збитків згідно з чинним законодавством. Зазначені права працівників міліції та охорони здоров’я, посадових осіб військової служби правопорядку у Збройних силах України встановлені для виконання завдань, пов’язаних із забезпеченням встановленого порядку управління, тому об’єктом цього правопорушення є порядок управління.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у ненаданні посадовими особами підприємств, установ, організацій і громадянами транспортних засобів, що їм належать, працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненаданні військових транспортних засобів посадовим особам військової служби правопорядку у Збройних силах України у встановлених законом невідкладних випадках.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни - водії та власники транспортних засобів.

Стаття 124-2. Виключена

[Кодекс доповнено статтею 124-2 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p.]

[Стаття 124-2 виключена згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.]

Стаття 125. Інші порушення правил дорожнього руху

Інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121 - 128, частинами першою і другою статті 129, частинами першою і другою статті 131, статтями 139 і 140 цього Кодексу, -

тягнуть за собою попередження.

[У статтю 125 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІІ від 29.05.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законами України № 2547-ХІІ від 07.07.92 p., № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

[У статтю 125 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 125 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Особливістю положень цієї статті є охоплення нею всіх порушень правил дорожнього Руху, що не передбачені в диспозиціях інших статей КпАП. До того ж необхідно брати до уваги, що найбільш шкідливі для суспільних відносин правопорушення у сфері Дорожнього руху відображені законодавцем у відповідних диспозиціях статей КпАП. інші порушення правил дорожнього руху, як правило, є незначними, не мають великої суспільної шкоди. Так, наприклад, до таких правопорушень може бути віднесено користування водієм під час руху транспортного засобу засобами зв’язку, які він тримає У руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), діяння, при вчиненні якого водій перешкоджає іншим транспортним засобам, рухаючись без потреби з дуже малою швидкістю, тощо. Низький рівень соціальної шкідливості, спричиненої даними правопорушеннями, підтверджується вибором законодавцем найбільш м’якої санкції - попередження.

Загальним об’єктом зазначених правопорушень є суспільні відносини у сфері дорожнього руху. Об’єктивна сторона цих правопорушень може мати різноманітний характер, обумовлений особливостями норми правил дорожнього руху, яку порушує винна особа. Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, виявляється, як правило, у формі необережності. Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років, оскільки саме в цьому віці особі може бути надано право на керування мототранспортними засобами і мотоколясками, і вона стає учасником дорожнього руху.

Стаття 126. Керування транспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, які не мають при собі чи не пред’явили для перевірки відповідних документів

Керування транспортними засобами особами, які не мають права керування цими засобами, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування, -

тягне за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 126 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Ті самі порушення, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, -

тягнуть за собою накладення штрафу від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 126 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Керування транспортними засобами водіями, які не мають при собі або не пред’явили чи не передали для перевірки посвідчення, реєстраційних та інших документів, що підтверджують право на керування чи розпорядження транспортним засобом, дорожнього (маршрутного) листа та документів на вантаж, що перевозиться (крім власників транспортних засобів, які використовують їх в індивідуальних некомерційних цілях), талона про проходження державного технічного огляду, а у випадках, передбачених законодавством, страхового поліса про укладання договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, -

тягне за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 126 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину третю статті 126 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину третю статті 126 доповнено згідно із Законом України № 1961-IV від 01.07.2004 p.]

[У статтю 126 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України№ 3785-XV від 23.12.93 p.]

Одним із засобів досягнення високого рівня безпеки дорожнього руху в Україні є функціонування спеціальної системи навчання майбутніх водіїв механічних транспортних засобів. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» громадянин, який бажає отримати право на керування транспортним засобом, зобов’язаний пройти підготовку в обсязі, передбаченому програмою підготовки водіїв транспортних засобів відповідної категорії чи типу. Підготовка та підвищення кваліфікації водіїв здійснюються у навчальних закладах незалежно від форм власності та господарювання, що отримали у встановленому порядку ліцензію на цю діяльність. Підготовка та підвищення кваліфікації здійснюються спеціалістами, які відповідають установленим кваліфікаційним вимогам із застосуванням необхідних технічних засобів навчання. В особливих випадках допускається самопідготовка водіїв окремих категорій транспортних засобів. Порядок і типові програми підготовки та підвищення кваліфікації водіїв, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, мінімальний перелік технічних засобів навчання, а також випадки допуску для засвоєння програми підготовки водіїв в індивідуальному порядку визначаються Міністерством освіти України і затверджуються відповідним державним органом з безпеки дорожнього руху.

Право на керування транспортними засобами підтверджується відповідним посвідченням. На території України діють національні і міжнародні посвідчення на право керування транспортними засобами, що відповідають Конвенції про дорожній рух. Порядок видачі цих посвідчень установлюється Кабінетом Міністрів України.

Власник транспортного засобу, а також особа, яка має тимчасовий реєстраційний талон, можуть передавати у своїй присутності керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, а також особі, яка навчається водінню транспортним засобом відповідно до вимог Правил дорожнього руху.

Об’єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є встановлений порядок отримання права на керування транспортним засобом, а також суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Частина 2 цієї статті, яка встановлює для тих самих порушень кваліфікуючу ознаку (спричинення пошкодження майнових об’єктів) має своїм об’єктом ще й суспільні відносини у сфері власності.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, - це формальний склад керування транспортними засобами особами, які не мають права керування цими засобами, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування. Об’єктивна сторона правопорушення, визначеного частиною другою передбачає матеріальний склад - для кваліфікації за нею винного діяння необхідно настання певних наслідків: пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна.

Об’єктом правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх у Державтоінспекції незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.

Відповідно до п. 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних сил - технічний талон), а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, - свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб чи тимчасовий реєстраційний талон; в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС, у разі розміщення реклами, - погодження, що видається підрозділами Державтоінспекції МВС; г) у встановлених законодавством випадках дорожній лист і документи на вантаж, що перевозиться; на маршрутних транспортних засобах додатково - схему маршруту та розклад руху; на транспортних засобах, що здійснюють перевезення великогабаритних чи великовагових вантажів, - дозвіл на рух; на транспортних засобах, що здійснюють перевезення небезпечних вантажів, - технічні умови на перевезення, свідоцтво про допуск водія і допуск транспортного засобу до перевезення небезпечного вантажу та дозвіл на дорожнє перевезення; ґ) поліс (сертифікат) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов’язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

На вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог Правил дорожнього руху і передати для перевірки зазначені документи.

Об’єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 3 коментованої статті, є керування транспортними засобами водіями, які не мають при собі або не пред’явили чи не передали для перевірки встановлені правилами дорожнього руху документи, які вони зобов’язані передати для перевірки працівнику міліції за його вимогою. Правопорушення вчинюється у формі бездіяльності.

Суб’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є вина у формі прямого умислу. Для правопорушення, передбаченого ч. 2, характерна вина у формі умислу щодо порушення встановленого порядку керування транспортним засобом, і у формі необережності - щодо наслідків діяння у вигляді пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна. Для правопорушення, передбаченого ч. 3 коментованої статті, суб’єктивна сторона є як умислом, так і необережністю.

Стаття 127. Порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, возіями та іншими особами

Непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,1 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину першу статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Частину першу статті 127 доповнено згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 р.[

Порушення правил дорожнього руху особами, що керують транспортними засобами, обладнаними двигуном з робочим об’ємом до 50 куб. см, велосипедами, а також возіями та іншими особами, які користуються шляхами, -

тягне за собою накладення штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину другу статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Ті самі порушення, вчинені особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, які перебувають у стані сп’яніння, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд або іншого майна чи створення аварійної обстановки, а так само залишення особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 127 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 127 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Учасниками дорожнього руху є не лише водії механічних транспортних засобів, а й інші особи, які беруть безпосередню участь у процесі руху на дорозі: пішоходи, водій, пасажири, погоничі тварин. Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху пішохід - це особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи інвалідну коляску.

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Оскільки пішоходи, велосипедисти, водії, особи, що керують транспортними засобами, обладнаними двигуном з робочим об’ємом до 50 см3 також є учасниками дорожнього руху і своїми діями або бездіяльністю можуть створити аварійну ситуацію, стати потерпілим від правопорушення тощо, законодавець передбачив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху.

Відповідно до Правил дорожнього руху пішоходи мають визначені обов’язки. Крім того, їм забороняється: а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, зокрема на пішохідний перехід; в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину; г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження; ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов’язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху; д) рухатися по дорозі, позначеній дорожнім знаком 5.1, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку. У разі причетності пішохода до дорожньо-транспортної пригоди він повинен подати можливу допомогу потерпілим, записати прізвища та адреси очевидців, повідомити орган чи підрозділ міліції про пригоду, необхідні дані про себе і перебувати на місці до прибуття працівників міліції.

Об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху.

Правилами дорожнього руху встановлено і вимоги для інших учасників дорожнього руху - водіїв мопедів і велосипедів, осіб, які керують гужовим транспортом, і погоничів. Так, водіям мопедів і велосипедів забороняється: а) керувати мопедом або велосипедом 3 несправним гальмом, звуковим сигналом, а в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості - з неувімкненою фарою і заднім ліхтарем на мопеді чи без світлоповертачів на велосипеді; б) рухатися по автомагістралях і дорогах для автомобілів, а також по проїзній частині, коли поряд є велосипедна доріжка; в) рухатися по тротуарах і пішохідних Доріжках (крім дітей до 7 років на дитячих велосипедах під наглядом дорослих); г) під Час руху триматися за інший транспортний засіб; ґ) їздити не тримаючись за руль та знімати ноги з педалей (підніжок); д) перевозити пасажирів на велосипеді, за винятком дітей до 7 років, на додатковому сидінні, обладнаному надійно закріпленими підніжками; е) буксирування мопедів і велосипедів; є) буксирування причепа, не передбаченого для експлуатації з цими транспортними засобами. Особам, що керують гужовим транспортом, і погоничам тварин забороняється: а) рухатись по автомагістралях і дорогах для автомобілів; б) використовувати вози, не обладнані світлоповертачами, без ліхтарів у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості; в) залишати на смузі відведення дороги тварин без нагляду та випасати їх; г) вести тварин по дорогах з удосконаленим покриттям, якщо поруч є інші дороги; ґ) переганяти тварин по дорогах у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості; д) переганяти тварин через залізничні колії і дороги з удосконаленим покриттям поза спеціально відведеними місцями.

Водії мопедів і велосипедів, а також особи, які керують гужовим транспортом, і погоничі тварин зобов’язані виконувати вимоги інших пунктів цих Правил дорожнього руху, що стосуються водіїв і пішоходів і не суперечать їх правам, обов’язкам та визначеним для них заборонам.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, є порушенням правил дорожнього руху особами, що керують транспортними засобами, обладнаними двигуном з робочим об’ємом до 50 см3, велосипедами, а також водіями та іншими особами, які користуються шляхами. Зміст цих порушень становить як недодержання встановлених для цієї категорії учасників дорожнього руху заборон, так і порушення інших правил дорожнього руху.

Об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 3 коментованого правопорушення є ті самі порушення, вчинені особами, зазначеними в частинах 1 або 2 цієї статті, які перебувають у стані сп’яніння. Залежно від речовини, вживанням якої викликається сп’яніння, його поділяють на: алкогольне, наркотичне і токсичне. Алкогольне сп’яніння - психічний стан людини який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв (алкогольної інтоксикації), що призводить до фізіологічних, психічних, вегетативних і неврологічних розладів. Чим більша кількість абсолютного алкоголю на 1 кг маси тіла і його концентрація в крові, тим важчий ступінь (клініка) сп’яніння. Ступінь алкогольного сп’яніння - легкий, середній чи тяжкий - залежить і від інших факторів: кількості і міцності алкогольного напою; часу, протягом якого вживалась певна доза алкоголю; віку та індивідуальних особливостей організму; кількості та якості вжитої їжі; фізичного і психічного стану людини в момент вживання алкогольних напоїв. Відповідно до ст. 35 КпАП вчинення правопорушення в стані сп’яніння може бути визнано обставиною, що обтяжує відповідальність за адміністративне правопорушення.

Розрізняють просте (фізіологічне) і патологічне сп’яніння. У коментованій статті йдеться саме про фізіологічне сп’яніння. Патологічне сп’яніння є формою тимчасового розладу психічної діяльності. Патологічне сп’яніння - це якісно відмінний від простого сп’яніння психічний стан людини. Воно зустрічається після вживання, як правило, невеликої кількості алкогольних напоїв, триває незначний час (хвилини, інколи години) і характеризується відсутністю об’єктивних ознак сп’яніння (хода і мова не змінені) і водночас глибоким порушенням свідомості, що настає миттєво і завершується раптово. Такому сп’янінню передує дія факторів, що ослаблюють організм: напружена робота, перенесені в минулому інфекції, інтоксикації, черепно-мозкові травми, інші ураження центральної нервової системи. У подібних випадках констатується поєднання медичного та юридичного критеріїв неосудності, такі особи не підлягають адміністративній відповідальності. За вчинення суспільно небезпечного діяння у стані фізіологічного сп’яніння, на відміну від патологічного сп’яніння, особа підлягає адміністративній відповідальності, оскільки вона зберігає можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними. Наркотичне сп’яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням наркотичних засобів. Постійне вживання цих засобів розвиває фізичну залежність людського організму від наркотику, в основі якої лежить абстинентний синдром - комплекс розладів, що виникають у наркоманів після раптового й повного припинення вживання наркотичних засобів і часто є внутрішніми детермінантами вчинення злочинів, насамперед насильницьких. Залежно від виду наркоманії абстиненція проявляється по-різному, але завжди пов’язана з відхиленнями у психічній діяльності людини. Іноді вона може бути причиною неосудності особи щодо конкретних діянь. Токсичне сп’яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням психотропних та інших одурманюючих речовин (крім алкогольних напоїв і наркотичних засобів). Якщо виникають обґрунтовані сумніви щодо осудності особи, яка вчинила правопорушення у стані сп’яніння, може бути призначена судово-психіатрична експертиза. Таким чином, під сп’янінням, про яке йдеться у ч. З коментованої статті, слід розуміти просте (фізіологічне) алкогольне та наркотичне і токсичне сп’яніння. Як узагальнене правове поняття стан сп’яніння - це психічний стан особи в момент вчинення адміністративного правопорушення, викликаний вживанням алкогольних напоїв, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, який за загальним правилом не виключає осудності, але характеризується послабленням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини і тому може бути такою ознакою діяння та особи винного, яка значно підвищує ступінь суспільної шкідливості вчиненого і посилює відповідальність цієї особи.

Об’єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 4 коментованої статті, становить порушення, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд або іншого майна чи створення аварійної обстановки, а так само залишення особами, зазначеними в частинах 1 або 2 цієї статті, на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є. У цій частині міститься два складу: якщо порушення, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд або іншого майна чи створення аварійної обстановки є матеріальним складом, то порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, уявляє собою формальний склад.

Суб’єктивна сторона: у формі умислу або необережності.

Суб’єктами цього правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 128. Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам

Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан і обладнання яких не відповідає вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, переобладнаних без відповідного дозволу, не зареєстрованих У встановленому порядку або таких, що не пройшли державного технічного огляду, -

тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, Установ, організацій або інших посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 128 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

[У статтю 128 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки Дорожнього руху.

Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господа­рювання розробляють і здійснюють заходи для забезпечення безпеки дорожнього руху, проводять у трудових колективах профілактичну роботу з дотриманням вимог законодавства про дорожній рух, за згодою з первинними профспілковими організаціями включають до колективних договорів вимоги щодо форм впливу на членів трудового колективу у разі порушення ними обов’язків учасників дорожнього руху, встановлених чинним законодавством про дорожній рух. Посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов’язані: забезпечувати добір, підвищення кваліфікації та професійного рівня водіїв, здійснювати контроль за станом їх здоров’я і дотриманням режиму праці та відпочинку; забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів та дотримання екологічних вимог їх експлуатації; не допускати до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортним засобом відповідної категорії, не пройшли у встановлений строк медичного огляду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, або у хворобливому стані, або під впливом ліків, що знижують їх реакцію і увагу; не випускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких не відповідає вимогам державних стандартів, правил дорожнього руху, а також якщо вони не зареєстровані у встановленому порядку, переобладнані з порушенням вимог законодавства або не пройшли державного технічного огляду (ст. 12 Закону України «Про дорожній рух»).

Об’єктивною стороною цього правопорушення є надання дозволу щодо випуску на лінію транспортних засобів, технічний стан і обладнання яких не відповідає вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, переобладнаних без відповідного дозволу, не зареєстрованих у встановленому порядку або таких, що не пройшли державного технічного огляду. Правопорушення характеризується формальним складом: для кваліфікації дій винних осіб не має значення настання або ненастання додаткових шкідливих наслідків.

Суб’єктивна сторона: умисел або необережність.

Суб’єктами цього правопорушення можуть бути лише керівники підприємств, установ, організацій або інші посадові особи, відповідальні за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів (спеціальний суб’єкт).

Стаття 128-1. Порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, невиконання припису про усунення порушень таких правил, норм і стандартів

Порушення або невиконання правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, на підприємствах, установах та організаціях при розробці та виготовленні транспортних засобів і деталей до них або інших предметів їх додаткового обладнання при проектуванні, реконструкції та ремонті шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, а також невиконання припису державної автоінспекції про усунення порушень правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 128-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 128-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Порушення, передбачені частиною першою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 128-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 128-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p.]

[У статтю 128-1 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також в сфері управління.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію» до обов’язків цього держаного органу входить забезпечення в межах своєї компетенції безпеки дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснення реєстрації та обліку автомототранспортних засобів, приймання іспитів на право керування транспортними засобами і видання відповідних документів; запобігання забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; здійснення контролю за утриманням у належному технічному стані та чистоті доріг, вулиць, майданів. Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, визначають, що контроль за дотриманням цих Правил здійснюється власниками дорожніх об’єктів або уповноваженими ними органами та Державтоінспекцією МВС України.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у порушенні правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при розробці та виготовленні транспортних засобів і деталей до них або інших предметів їх додаткового обладнання при проектуванні, реконструкції та ремонті шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, а також невиконання припису державної автоінспекції про усунення порушень правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Відповідно до п. 38 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, основними вимогами до транспортно-експлуатаційного стану дорожніх об’єктів є відповідність контрольованих показників окремих їх елементів і об’єктів у цілому ДСТУ 3587. Правопорушення, передбачене ч. 1 коментованої статті, має формальний склад, а другої - матеріальний (для притягнення для адміністративної відповідальності за ч. 2 необхідно настання наслідків вчинення правопорушення у вигляді створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна).

Суб’єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких входить відповідальність за додержання правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Це обумовлене вимогами п. 11 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, відповідно до якого власники дорожніх об’єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов’язані: своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з Дотриманням норм і стандартів з безпеки руху; постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об’єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до чинних нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; вирішувати питання забезпечення експлуатації дорожніх об’єктів у надзвичайних ситуаціях за несприятливих погодно- кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об’єктів, аварії на підземних комунікаціях і виникнення інших перешкод у дорожньому русі й разом із спеціалізованими службами організації дорожнього руху і за погодженням з Державтоінспекцією оперативно вносити зміни до порядку організації дорожнього руху; аналізувати стан аварійності на дорожніх об’єктах, виявляти аварійно небезпечні ділянки і місця концентрації дорожньо-транспортних пригод, розробляти і здійснювати заходи щодо удосконалення організації дорожнього руху для усунення причин та умов, що призводять до їх скоєння; разом з Державтоінспекцією брати участь в огляді місць дорожньо-транспортних пригод для визначення дорожніх умов за яких вони сталися та усувати виявлені недоліки; сповіщати виконавчі органи відповідних рад та учасників дорожнього руху про закриття або обмеження руху, стан дорожнього покриття і рівень аварійності на відповідних ділянках, погодно-кліматичні та інші умови; забезпечувати дотримання вимог техніки безпеки, а також безпеки дорожнього руху під час виконання дорожньо-експлуатаційних робіт; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів. З огляду на зміст даних нормативних положень аналогічні обов’язки покладено і на власників дорожніх об’єктів, що ще не знайшло свого відображення в нормах коментованої статті КпАП.

Стаття 129. Допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв, які перебувають у стані сп’яніння, або осіб, які не мають права керування транспортним засобом

Допуск до керування транспортними засобами водіїв, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, або у хворобливому стані, або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або таких, що не пройшли у встановлений строк медичного огляду, -

тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, установ, організацій або інших посадових осіб, відповідальних за допуск водіїв до керування транспортними засобами, від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 129 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Допуск до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортними засобами, -

тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, установ, організацій або інших посадових осіб, відповідальних за допуск водіїв до керування транспортними засобами, від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 129 внесено зміни згідно із Законам України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Допуск до керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп’яніння, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за експлуатацію суден, від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 129 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 129 внесемо зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 р№ 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-XII від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах. Беручи до уваги небезпеку, якою є участь у дорожньому русі осіб, що перебувають у стані сп’яніння, законодавець у нормах багатьох правових актів встановив заборону на допуск зазначених осіб до керування транспортними засобами. Так, ст. 12 Закону України «Про дорожній рух» встановлює обов’язок посадових осіб, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, не допускати до керування транспортними засобами осіб, які не пройшли у встановлений строк медичного огляду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, або у хворобливому стані, або під впливом ліків, що знижують їх реакцію і увагу. З метою визначення здатності кандидатів у водії і водіїв до безпечного керування транспортними засобами проводиться медичний огляд, що передбачено ст. 45 Закону України «Про дорожній рух». Зазначений огляд передбачає: попередні, періодичні, щозмінні передрейсові і післярейсові огляди, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю. Періодичність оглядів, порядок їх проведення і направлення водіїв на позачергові огляди визначаються Міністерством охорони здоров’я України і затверджуються відповідним державним органом з безпеки дорожнього руху. Відповідно до ст. 45 Закону України «Про дорожній рух» на виконання п. 1 додатка 5 до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 456, з метою створення єдиної системи визначення придатності кандидатів у водії та водіїв до безпечного керування транспортними засобами спільним наказом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я від 05.06.2000 р. № 124/345 затверджене Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів. Відповідно до п. 5.4 цього Положення у разі виявлення ознак тимчасової непрацездатності (патологічне підвищення частоти пульсу, артеріального тиску вище вікових норм, виявлення алкоголю в повітрі, що видихається, та інших ознак алкогольного сп’яніння чи сп’яніння іншого походження, наявності скарг на симптоми хвороби, що перешкоджають керуванню транспортом) водій не допускається до виконання професійних обов’язків.

Об’єктивна сторона ч. 1 цього правопорушення полягає у допуску до керування транспортними засобами водіїв, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, або у хворобливому стані, або під впливом лікарських препаратів, Що знижують їх увагу та швидкість реакції, або таких, що не пройшли у встановлений строк медичного огляду. Щодо визначення стану сп’яніння - див. коментар до ст. 127 КпАП. Наявність хворобливого стану визначається відповідно до положень Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 24.12.1999 р. № 299. Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, є допуском до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортними засобами. Щодо визначення осіб, які мають Допуск до керування транспортним засобом, див. коментар до ст. 126 КпАП. Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, уявляє собою допуск До керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп’яніння. Заборона щодо допуску до керування річковими та маломірними суднами зазначених осіб встановлена рядом нормативних актів, зокрема, Положенням про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженому наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2003 р. № 904.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення полягає у наявності вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи, до компетенції яких належить допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв.

Стаття 130. Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп’яніння

Керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп’яніння, а так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння, -

тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв від трьох до п’яти мінімальних розмірів заробітної плати або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від одного до двох років і на інших осіб - накладення штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 130 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень: керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння, -

тягне за собою накладення штрафу на водіїв від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від двох до трьох років з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу від п’яти до десяти мінімальних розмірів заробітної плати з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

[У частину другу статті 130 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп’яніння, передача керування судном особі, яка перебуває в стані сп’яніння, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного року др трьох років.

[У частину третю статті 130 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування плавучими засобами, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 130 внесено зміни згідно із Законом України Ne 55/97- ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 130 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є керуванням транспортними засобами особами в стані сп’яніння, передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп’яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння. Щодо порядку визначення стану сп’яніння та правових наслідків цього - див. коментар до ст. 129 КпАП. Ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження медичного огляду є порушенням п. 2.5 Правил дорожнього руху, відповідно до яких водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп’яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Встановлення у правопорушника стану сп’яніння здійснюється відповідно до Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства юстиції України від 24.02.1995 р. № 114/38/15-36-18 на підставі його огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції працівниками міліції з використанням індикаторних трубок «Контроль тверезості» або інших спеціальних технічних засобів та (або) працівниками медичних закладів. Проведення огляду на стан сп’яніння водіїв, судноводіїв та інших осіб, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами з ознаками сп’яніння, а так само зазначених осіб, незалежно від наявності ознак сп’яніння, - учасників дорожньо-транспортних пригод, внаслідок яких постраждали громадяни, є обов’язковим.

Ознаками знаходження особи у стані сп’яніння є: наявність ознак алкогольного сп’яніння: запах алкоголю з рота, нестійкість пози, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці; заява громадян про вживання водієм спиртних напоїв, а так само визнання цього самої особи. Наявність ознак наркотичного чи іншого сп’яніння: наведені ознаки алкогольного сп’яніння (крім запаху алкоголю з рота), а також звужені чи дуже широкі зіниці, які майже не реагують на світло, сповільненість рухів чи відповідей на запитання. Специфічною ознакою можуть бути численні сліди від ін’єкцій на руках чи тілі. Іноземці й особи без громадянства підлягають огляду на загальних підставах. Огляд іноземців, які користуються дипломатичним імунітетом, здійснюється за їх згодою у закладах охорони здоров’я.

До проведення огляду особи на стан сп’яніння із застосуванням індикаторної трубки «Контроль тверезості» допускаються уповноважені працівники органів внутрішніх справ, які мають спеціальні звання і пройшли відповідну підготовку в системі службового навчання. Перед застосуванням індикаторної трубки «Контроль тверезості» перевіряється її придатність до використання. Забороняється застосовувати трубку, якщо вона має механічні пошкодження, порушена її герметичність, наповнювач має зелені вкраплення та пересипається по трубці, минув гарантійний строк придатності, наявні інші порушення вимог паспорта, що додається до неї підприємством-виготовлювачем. Огляд водія (іншої особи) з використанням індикаторної трубки «Контроль тверезості» проводиться в присутності двох свідків. До того ж працівник міліції одержує згоду особи на її огляд на стан сп’яніння з використанням трубки «Контроль тверезості» або інших технічних засобів. У разі відсутності такої згоди огляд проводиться в закладах охорони здоров’я. При отримані згоди трубку розкривають, безпосередньо, перед застосуванням у присутності особи, яку оглядають, і свідків.

Працівник, котрий проводить огляд, надіває мундштук респіраторного балона на кінець трубки, що знаходиться ближче до реагенту, і пропонує особі, яку оглядають, взяти з упаковки індивідуальний мундштук одноразового використання, надіти його на протилежний кінець трубки і продути її до повного заповнення згаданого балона. Наповнювач під дією парів алкоголю повинен протягом 1-2 хвилин змінити колір з жовтого на зелений. Якщо колір реагенту змінився з жовтого на зелений, то пробу на вміст пари алкоголю в повітрі, що видихається, вважають позитивною. Якщо зміни кольору реагенту на зелений не відбулися, пробу вважають негативною. Результати огляду оформляються протоколом огляду особи на стан сп’яніння, а у разі, коли відповідні позиції передбачені в протоколі про адміністративне правопорушення, - розділом цього протоколу.

Позитивна проба на алкоголь у повітрі, що видихається, є підтвердженням факту вживання алкогольного напою, а протокол, при згоді особи з результатами огляду, - підставою для притягнення її, згідно з чинним законодавством до відповідальності, зокрема, водіїв - за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння.

Якщо оглянута особа не погоджується з результатами проби, цю особу направляють на огляд до закладу охорони здоров’я. Якщо водій ухиляється від огляду, то в присутності двох свідків у протоколі про зазначене адміністративне правопорушення вказуються ознаки сп’яніння і дії порушника щодо ухилення від огляду, що є підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, є повторним протягом року вчиненням будь-якого з порушень: керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння. Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених частинами 3 та 4 коментованої статті передбачає такі діяння: а) керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп’яніння; б) передачу керування судном особі, яка перебуває в стані сп’яніння; в) керування річковими або маломірними суднами у стані сп’яніння та передачу керування судном особі, яка перебуває в стані сп’яніння вчинені особами, які не мають права керування плавучими засобами.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктом правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 коментованої статті, є водії транспортних засобів, ч. 3 - судноводії. Суб’єктом правопорушень, передбачених ч. 4 коментованої статті, є особи, які не мають права керування плавучими засобами.

Стаття 131. Ухилення від проходження огляду на стан сп’яніння

Ухилення судноводіїв річкових або маломірних суден від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного року до трьох років.

[У частину першу статті 131 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Дії, зазначені в частині першій цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування судном, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 131 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 131 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІ1 від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах.

Об’єктивною стороною правопорушень, передбачених коментованою статтею, є ухилення осіб, визначених у диспозиції цієї статті, від проходження огляду на стан сп’яніння. Обов’язковість такого огляду встановлена низкою нормативних актів, зокрема, Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства юстиції України від 24.02.1995 р. № 114/38/15-36-18. Згідно з чинним законодавством України вчинення адміністративного правопорушення громадянином, який знаходиться у стані сп’яніння, може бути визнано обставиною, що обтяжує відповідальність. Відповідно до вимог ст. 266 КпАП, водії, судноводії та інші особи, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами. Встановлення у правопорушника стану сп’яніння здійснюється на підставі його огляду, який проводиться згідно з вимогами зазначеної Інструкції працівниками міліції з використанням індикаторних трубок «Контроль тверезості» або інших спеціальних технічних засобів та(або) працівниками медичних закладів. Проведення огляду на стан сп’яніння водіїв, судноводіїв та інших осіб, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами з ознаками сп’яніння, а так само зазначених осіб, незалежно від наявності ознак сп’яніння, учасників дорожньо-транспортних пригод, внаслідок яких постраждали громадяни, є обов’язковим. Щодо проведення огляду на стан сп’яніння - див. коментар до ст. 130 КпАП.

Суб’єктивною стороною правопорушень, передбачених коментованою статтею, є наявність прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, може бути судноводій, ч. 2 - будь-яка особа, що не має права керування плавучими засобами.

Стаття 132. Самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів або зберігання транспортних засобів у невстановлених місцях

Самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на водіїв транспортних засобів - накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

[У частину першу статті 132 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 132 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Зберігання транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, поза встановленими місцями їх стоянки -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на водіїв чи посадових осіб, відповідальних за зберігання і використання транспортних засобів, у розмірі від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 132 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Частину другу статті 132 доповнено згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 132 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 27.06.86 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 р., № 1818-ХІІ від 15.11.91 р.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері управління.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у самовільному використанні з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям, або зберіганні транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, поза встановленими місцями їх стоянки. Самовільне використання - це відкрите, тайне або шляхом обману використання зазначених у диспозиції засобів без отримання дозволу посадових осіб, до компетенції яких належить контроль за використанням цих засобів. Транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Цей термін поширюється на автомобілі, трактори, тролейбуси, трамваї, мотоцикли, та інші самохідні машини і механізми (сільськогосподарські, дорожні, будівничі тощо). Механізм розуміється як пристрій, що виконує різноманітні операції або дії (електронасос, електродвигун тощо).

Обов’язок забезпечення збереження транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, може бути покладений на водіїв цих засобів або посадових осіб (начальників гаражів, транспортних цехів тощо), які несуть відповідальність за збереження зазначених засобів.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення полягає у наявності прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути будь-яка особа, зокрема, водії транспортних засобів та особи, в управлінні яких є ці транспорті засоби.

Стаття 133. Порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів ручною кладдю на залізничному транспорті -

тягне за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян у розмірі від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від двох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на повітряному транспорті -

тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від двох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з оплатним вилученням або конфіскацією зазначених речовин і предметів або без таких, і на посадових осіб - у розмірі від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення правил перевезення небезпечних, великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті -

тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97 p.]

[У частину четверту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 2З50-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Провезення в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях, а також здача в багаж чи в камеру схову на автомобільному транспорті небезпечних речовин або предметів -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину п’яту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Перелік небезпечних речовин або предметів визначається правилами перевезення, діючими на відповідних видах транспорту.

[У статтю 133 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об’єктом цих правопорушень, передбачених цією статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюється на підставі Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 р. Відповідно до зазначеного Закону небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин. Небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті розчини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, Що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7-радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби. Враховуючи можливість настання шкідливих наслідків порушення правил перевезення небезпечних вантажів, закон покладає на їх відправника низку обов’язків. Відправник небезпечних вантажів зобов’язаний: здійснювати заходи щодо фізичного захисту, охорони і безпеки небезпечних вантажів до передачі їх перевізнику; надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення - аварійну картку; забезпечувати підготовку вантажу до відправлення, подавати перевізнику небезпечний вантаж у відповідній упаковці (тарі), контейнері, цистерні та засобі пакування; забезпечувати у певних випадках фізичний захист, охорону і супроводження небезпечного вантажу під час перевезення; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються відправленням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; надавати в установленому порядку необхідну інформацію про відправлення небезпечних вантажів іншим суб’єктам перевезення та спеціально уповноваженим органам; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

До небезпечних предметів належать зброя, вибухові пристрої, інші предмети, що можуть спричинити небезпеку під час перевезення. Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин.

Правила перевезення небезпечних речовин і предметів встановлено відповідними відомчими нормативними актами, зокрема: Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС України від 26.07.2004 р. № 822, Інструкцією з організації перевезень вантажів повітряним транспортом, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 15.07.2004 р. № 630, Положенням про здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері страхування при перевезенні небезпечних вантажів залізничним транспортом, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 19.11.2003 р. № 898, Правилами повітряних перевезень вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.2003 р. № 793, Правилами судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 р. № 91 та іншими. Так, відповідно до п. 3.11 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України пасажирам забороняється провозити у вагонах легкозаймисті, шкідливі і вибухові речовини. Перевезення цих речовин може здійснюватися лише у спеціальному порядку, визначеному Правилами перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644. Відповідно до п. 12.1.1 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.07.2003 р. № 568, пасажиру не слід включати у багаж товари, предмети, рідкі та інші речовини, здатні створити значний ризик для здоров’я пасажирів, безпеки польоту чи власності перевізника або інших пасажирів при перевезенні, зокрема, вибухонебезпечні, стиснуті гази, матеріали, що викликають корозію, окисники, радіоактивні матеріали, магніти, легкозаймисті матеріали, отрутні, шкідливі або подразнювальні речовини, а також будь-які інші предмети та речовини, що визначені в «Технических инструкциях по безопасной перевозке опасных грузов по воздуху», як такі, що заборонені для перевезення на пасажирських повітряних суднах Зазначені нормативні акти встановлюють певні заборони, обмеження та спеціальні правила щодо перевезення небезпечних речовин і предметів.

Перевезення великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті регламентується постановою Кабінету Міністрів України «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» від 18.01.2001 р. № 30, та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306. Відповідно до зазначених нормативних актів за спеціальними правилами здійснюються перевезення небезпечних вантажів і незнешкодженої тари з-під них, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,65 м, за висотою від поверхні дороги - 4м (для контейнеровозів на встановлених маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактична маса понад 38 т, навантаження на одиночну вісь - 10 т, здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (на встановлених Мінтрансом і Державтоінспекцією маршрутах - 40 т, для контейнеровозів на встановлених маршрутах - 44 т, навантаження на одиночну вісь - 11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Основним документом, який дає право на рух великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами та визначає умови і режим їх проїзду, є дозвіл, що видається перевізнику Державтоінспекцією за наявності погодження з дорожніми, комунальними, залізничними та іншими підприємствами і організаціями.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті. Правопорушення можуть бути вчинені як шляхом дії (наприклад, перевезення пасажирами залізничного транспорту у вагонах легкозаймистих, шкідливих і вибухових речовин), так і шляхом бездіяльності - наприклад, неотриманням дозволу Державтоінспекції на перевезення великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті).

Під час провадження за матеріалами про адміністративні правопорушення, передбачені частинами 1, 2, 4 та 5 коментованої статті можуть виникнути питання про наявність в діях осіб, які перевозять небезпечні предмети, ознак злочину, передбаченого ст. 263 Кримінального кодексу України, що встановлює кримінальну відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. При вирішенні питання, чи є незаконними носіння вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), а також носіння холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, необхідно керуватися ст.263 Кримінального кодексу України, Положенням про дозвільну систему (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1992 р. № 576 з наступними змінами), Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 р. № 622) та іншими нормативними актами.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, передбачає наявність вини як у формі умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушень, передбачених частинами 1 та 5 можуть бути громадяни, яким виповнилося 16 років; частин 2 та 3 - як громадяни, так і посадові особи, а ч. 4 - водії транспортних засобів.

Стаття 133-1. Порушення правил надання послуг пасажирсь­кого автомобільного транспорту

Здійснення регулярних перевезень пасажирів на постійних маршрутах без укладення договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом або без паспорта маршруту -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення правил надання послуг з перевезення організованих груп дітей або туристів -

тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відхилення від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора, незаїзд на автостанцію (автовокзал), якщо такий заїзд передбачений розкладом руху автобуса або маршрутного таксомотора, -

тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Здійснення перевезень пасажирів в таксі, в яких не встановлено або не працює таксометр, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відсутність візуальної або гучномовної інформації для пасажирів про відправлення, прибуття автобусів, вартість проїзду, правила надання послуг та пільги на пасажирському автотранспорті, відсутність візуальної інформації для пасажирів в автобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян -

тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від восьми до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 133-1 доповнено частиною сьомою згідно із Законом України № 3322-ІV від 12.01.2006 p.]

[Кодекс доповнено статтею 133-1 згідно із Законом України № 2029-111 від 05.10.2000 p.]

Порядок здійснення міських, приміських, міжміських і міжнародних перевезень пасажирів, багажу, ручної поклажі та посилок, перевезень організованих груп дітей і туристів, а також обслуговування громадян на автостанціях, автовокзалах регламентується Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Зазначені правила є обов’язковими для виконання пасажирськими перевізниками та автостанціями (автовокзалами) всіх форм власності, замовниками транспортних перевезень, водіями та пасажирами. Крім того, ці відносини регулюються наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом» від 21.01.1998 р. № 21.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у здійснені регулярних перевезень пасажирів на постійних маршрутах без укладення договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом або без паспорта маршруту. За встановленими зазначеними нормативним актами правилами, підприємства транспорту та інші пасажирські перевізники надають послуги на підставі державних контрактів, державних замовлень і договорів про перевезення пасажирів з урахуванням економічної ефективності провізних можливостей транспорту. Пасажирський перевізник - це суб’єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послуги за договором про перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування. Він укладає з власником автостанції (автовокзалу) договір про продаж квитків і надання обов’язкових послуг. Договір повинен передбачати відповідальність пасажирського перевізника, власника автостанції (автовокзалу) за невиконання чи неналежне виконання умов договору, несвоєчасність розрахунків за виконані ними роботи. Форми типових договорів затверджуються Мінтрансзв’язком. На маршрут оформлюється паспорт за формою, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв’язку України «Про затвердження Форми паспорта міського та приміського автобусного маршруту загального користування, Форми паспорта міжміського автобусного маршруту загального користування та Інструкції про порядок складання та ведення паспортів міського, приміського, міжміського та міжнародного автобусних маршрутів загального користування від 27.12.2004 р. № 1142». Регулярні перевезення - це перевезення за визначеними та узгодженими маршрутами і розкладами руху; а перевезення нерегулярні - перевезення, умови здійснення яких визначаються в кожному окремому випадку за погодженням між замовником і перевізником. Відкриття, закриття та зміна маршрутів проводяться перевізником після вивчення пасажиропотоків і моделювання маршрутних та міжрайонних кореспонденцій, обстеження доріг та дорожніх об’єктів на маршрутах за погодженням з власниками цих дорожніх об’єктів або їх уповноваженими особами.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у порушенні правил надання послуг з перевезення організованих груп дітей або туристів. Організована група дітей - це належно впорядкована група (певна кількість) дітей, які здійснюють спільну поїздку автобусом за певним маршрутом. Правила перевезення організованих груп дітей встановлені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Відповідно цього нормативного документа перевезення організованих груп дітей повинно здійснюватися із забезпеченням високого рівня безпеки, надійності якості транспортного обслуговування. Максимальна кількість дітей для перевезення автобусом неповинна перевищувати кількості місць для сидіння у ньому згідно з паспортом заводу-виготовлювача. Організовані групи дітей повинні перевозитися досвідченими водіями, які мають стаж керування транспортним засобом більше трьох років. Перевезення організованих груп дітей здійснюється пасажирським перевізником за наявності у нього відповідного дозволу, форма та порядок видачі якого затверджуються Мінтрансзв’язком та МОН. Перевезення організованих груп дітей колоною з п’яти і більше автобусів узгоджується з органами Державтоінспекції. До початку перевезення організованих груп дітей замовнику і пасажирському перевізнику необхідно: а) визначити маршрут перевезення організованих груп дітей, як правило, такий, яким уже здійснюються регулярні автобусні перевезення; б) встановити зупинки автобуса: технічні - одна на перші 50 кілометрів і не менше однієї - на кожні наступні 100 кілометрів маршруту; для відпочинку - на 5 хвилин через кожну годину руху і на 30 хвилин - через кожні 5 годин руху (допускається поєднання 30-хвилинного відпочинку з перервою на обід); для приймання їжі - через 3-5 годин руху; для ночівлі; в) скласти схему маршруту; г) скласти розклад руху. Перевезення організованих груп дітей виконуються тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов. Схема маршруту та розклад руху складаються в трьох примірниках, узгоджуються пасажирським перевізником з відповідними органами Державтоінспекції і затверджуються замовником. На схему маршруту наносяться ділянки доріг, населені пункти, місця концентрації Дорожньо-транспортних пригод, аварійно небезпечні ділянки тощо. Один примірник схеми маршруту і розкладу руху видаються водію, інші два зберігаються у замовника та пасажирського перевізника. Інформаційне забезпечення перевезень організованих груп дітей повинно бути візуальним. Візуальна інформація на автобусі розміщується на передньому трафареті (напис чорною фарбою «На замовлення»), спереду і ззаду в автобусі встановлюється розпізнавальний знак «Діти». Під час руху автобусів з організованими групами дітей у колоні відповідно до вимог Правил дорожнього руху: встановлюється розпізнавальний знак «Колона»; вмикається ближнє світло фар; автобуси повинні рухатися тільки в один ряд якнайближче до правого краю проїзної частини, за винятком випадків, коли колона супроводжується транспортними засобами Державтоінспекції; швидкість руху колони і дистанція між автобусами встановлюються старшим колони або за режимом руху головної машини; колона повинна бути поділена на групи (не більше п’яти транспортних засобів у кожній), дистанція між якими забезпечує можливість обгону групи іншими транспортними засобами; у разі зупинки колони на дорозі на всіх автобусах вмикаються засоби аварійної сигналізації. У салоні автобуса повинні бути позначені місця розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки. Написи можуть замінюватися відповідними символічними зображеннями. У разі настання несприятливих метеорологічних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, загрози безпеці руху, а також погіршення здоров’я водія необхідно припинити рух з повідомленням про це пасажирського перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, водія.

Правила перевезення туристів також встановлені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Нормотворець встановлює, що перевезення туристів здійснюється на підставі довгострокового договору або договору разового перевезення, зразки яких затверджуються Мінтрансзв’язком та Держтурадміністрацією. До того ж максимальна кількість туристів для перевезення автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння згідно з паспортом заводу-виготовлювача. У договорі визначаються вимоги до транспортного засобу та його обладнання, умови відпочинку і харчування водіїв тощо. Договір на разове перевезення туристів укладається з пасажирським перевізником суб’єктом туристичної діяльності, який є замовником на перевезення, у формі замовлення не пізніше ніж за 48 годин до здійснення перевезення. Зміни у замовленні на перевезення повинні бути подані замовником у письмовій формі за підписом уповноваженої особи. Перевезення туристів здійснюється за маршрутом, що визначається суб’єктом туристичної діяльності. Візуальна інформація на автобусі розміщується на передньому трафареті (напис чорною фарбою «Туристичний»). У салоні автобуса повинні бути позначені місця розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки. Написи можуть замінюватися або дублюватися відповідними символічними зображеннями. Для належної організації туристичних перевезень пасажирському перевізнику необхідно: а) визначити маршрут перевезення туристів, як правило, такий, яким уже здійснюються регулярні автобусні перевезення; б) визначити місця зупинки автобуса з урахуванням, що після керування автобусом протягом чотирьох з половиною годин водій повинен зробити перерву не менше ніж на 45 хвилин, якщо не настала перерва на обід; в) скласти схему маршруту з нанесенням на неї ділянок доріг, населених пунктів, місць концентрації дорожньо-транспортних подій, аварійно небезпечних ділянок тощо; г) скласти розклад руху.

Порушення зазначених правил утворює склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 3 коментованої статті, є відхиленням від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора, незаїзд на автостанцію (автовокзал), якщо такий заїзд передбачений розкладом руху автобуса або маршрутного таксомотора. Додержання визначеної у паспорті маршруту схеми та графіку руху є обов’язковими. Будь-які зміни маршруту можуть здійснюватися у спеціальному порядку за погодженням з власниками дорожніх об’єктів або їх уповноваженими особами. Однак у випадках тимчасового закриття для руху ділянок дороги відповідно до встановлених для цього правил відхилення від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора не містить складу адміністративного правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 3 коментованої статті, є здійсненням перевезень пасажирів таксі, в яких не встановлено або не працює таксометр. Таксі - це спеціальний легковий автомобіль, обладнаний таксометром і призначений для перевезення пасажирів та їх багажу в індивідуальному порядку. Таксометр - реєстратор розрахункових операцій, яким оснащується таксі для надання пасажиру інформації щодо оплати поїздки. Заборона здійснювати перевезення пасажирів, якщо в таксі відсутній або не працює таксометр, встановлена ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 5 коментованої статті, - це відсутність візуальної або гучномовної інформації для пасажирів про відправлення, прибуття автобусів, вартість проїзду, правила надання послуг та пільги на пасажирському автотранспорті, відсутність візуальної інформації для пасажирів в автобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Відповідно до цього нормативного акту пасажири повинні одержувати чітку і своєчасну інформацію про назви зупинок, можливі пересадки, оплату проїзду тощо. Розміщення візуальної інформації здійснюється на автобусах: міських та приміських маршрутів: на передньому трафареті - номер маршруту і назва початкової та кінцевої зупинки; на боковому - додатково назви основних проміжних зупинок (у чотиридверному автобусі встановлюється один боковий трафарет біля задніх вхідних дверей); на задньому - номер маршруту; у разі здійснення перевезень в експресному режимі руху та в режимі маршрутного таксі на передньому і боковому трафаретах над номером маршруту та назвою зупинок - напис відповідно червоною фарбою «Експрес», чорною - «Маршрутне таксі». На передньому трафареті вантажопасажирського автомобіля - напис чорною фарбою «Вантажопасажирський»; міжміських та міжнародних маршрутів: на передньому і боковому трафаретах - назва початкової та кінцевої зупинки (у разі здійснення міжнародних перевезень інформація подається двома мовами у два рядки: верхній - українською, нижній - мовою держави, до якої здійснюються перевезення). Вихід чи вхід або вхід та вихід пасажирів з автобусу позначається спеціальними знаками (написами). У салоні автобуса розміщується така інформація: витяг із зазначених Правил; позначення входу та виходу; напис про розмір штрафу за безквитковий проїзд і перевезення неоплаченого багажу; позначення місць розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки; написи «Не палити», «Місця для пасажирів з дітьми та інвалідів» (на міських та приміських маршрутах); відомості про пасажирського перевізника та страховика (найменування, адреса, телефон); нумерація місць при здійсненні міжміських і міжнародних перевезень. Зупинки автобусів на міських та приміських маршрутах обладнуються автопавільйонами, трафаретами з назвою зупинки і номерами маршрутів, відомостями про режим роботи автобусів (назви початкового і кінцевого пунктів, час початку та закінчення руху на маршруті, інтервал руху або час відправлення автобусів) та інформацією з безпеки дорожнього руху тощо. Порушення зазначених правил утворює склад адміністративного правопорушення, передбачених ч. 5 коментованої статті.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених частиною шостою коментованої статті, є порушенням встановленого режиму праці і відпочинку водіїв. Оскільки знаходження водія на маршруті у стані втоми може стати причиною створення аварійної ситуації, дорожньо-транспортної пригоди тощо, нормотворцем прийнято низку правових актів, в яких на підставі фізіологічних закономірностей виникнення та протікання процесів втоми встановлено особливі умови режиму праці і відпочинку водіїв. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18, яке прийнято відповідно до Кодексу законів про працю України, Конвенції про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Рекомендацій щодо тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті, ухваленій Генеральною конференцією Міжнародної організації праці, встановлює відповідні вимоги. Так, максимальна загальна тривалість керування автотранспортним засобом, зокрема надурочні роботи, не може перевищувати 9 годин на день і 48 годин на тиждень у середньому за місячний обліковий період, а в умовах гірської місцевості під час перевезень пасажирів автобусами габаритною довжиною понад 9,5 метра та під час перевезень великовагових, великогабаритних вантажів не може перевищувати 8 годин. Водіям автобусів, які працюють на міських, приміських і міжміських регулярних пасажирських маршрутах, з їхньої згоди може встановлюватись робочий день з розподілом зміни на дві частини за умови, що тривалість цих частин не може перевищувати 4 годин з урахуванням часу, необхідного для повернення на місце стоянки. До того ж тривалість перерви між частинами зміни повинна бути не менше двох годин без урахування часу для відпочинку і харчування. Час для короткочасного відпочинку (не менше 15 хвилин) від керування автотранспортними засобами на маршруті надається у кінцевих пунктах маршруту. Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18, передбачені також інші особливості режиму праці та відпочинку водіїв, порушення яких утворює склад цього правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 7 коментованої статті, виражена у відмові пасажирського перевізника в пільговому перевезенні громадян, які згідно з законом мають право на пільгове перевезення. Згідно з ч. 1 ст. 36 Закон України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення осіб, які відповідно до законодавства користуються такими правами, здійснюються пасажирськими перевізниками усіх форм власності та підпорядкування. Пасажирському перевізнику забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю умислу.

Суб’єктами правопорушень, які передбачені частинами 1, 5 та 6 можуть бути посадові особи та суб’єкти підприємницької діяльності (пасажирські перевізники), ч. 2 - зазначені особи, а також водії, ч. 7 - водії та громадяни (суб’єкти підприємницької діяльності). Суб’єктами правопорушень, передбачених ч. 3 коментованої статті, можуть бути лише водії автобусів та маршрутних таксомоторів.

Стаття 133-2. Порушення умов і правил здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів

Здійснення внутрішніх автомобільних перевезень пасажирів і вантажів на території України транспортними засобами, зареєстрованими в інших державах, або міжнародних двосторонніх чи транзитних перевезень пасажирів і вантажів без відповідного дозволу, а також порушення особливих умов і правил, зазначених у ліцензії на здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, водіїв транспортних засобів від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 133-2 згідно із Законом України № 2029-111 від 05.10.2000 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері міжнародного перевезення пасажирів та вантажів. Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких або обидва розташовані за межами території України. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізниками відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, а правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом по території України затверджуються Кабінетом Міністрів України. Правила міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. Міжнародним перевізником пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є суб’єкт підприємницької діяльності, який здійснює таке перевезення відповідно до міжнародних договорів України, ліцензії та договору про перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах. Так, відповідно до Правил оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ) на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2004 р. № 757, встановлено особливий порядок надання дозволів на міжнародне перевезення вантажів. Наказом Міністерства транспорту України 09.02.2004 р. № 75 встановлено Порядок організації регулярних, нерегулярних і маятникових перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні. Відповідно до вимог останнього, дозволи українським перевізникам на виконання міжнародних перевезень територією України та іноземних держав, а також дозволи компетентним органам іноземних держав на здійснення міжнародних перевезень пасажирів іноземними пасажирськими перевізниками територією України надає Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс). Відповідно до положень міжурядових угод дозволи можуть бути таких видів: двосторонній - дозвіл дає право на здійснення поїздки з пасажирами (вантажем) або без них (нього) між пунктом, розташованим на території України, і пунктом, розташованим на території іноземної держави, яка вказана в дозволі (туди та у зворотному напрямку); транзитний - дозвіл, який дає право на здійснення поїздки з пасажирами (вантажем) або без них (нього) через територію держави, зазначеної в дозволі, яка не є країною посадки (завантаження) або висадки (розвантаження) туди та у зворотному напрямку; універсальний - дозвіл, який дає право на здійснення поїздки з пасажирами (вантажем) або без них (нього) як транзитом, так і в двосторонньому сполученні (туди та у зворотному напрямку); до/з третіх країн - дозвіл, який дає право на здійснення поїздки з вантажем із пункту, розташованого на території держави, яка вказана в дозволі, до третьої держави або з третьої держави в пункт, розташований на території держави, яка вказана в дозволі. Здійснення внутрішніх автомобільних перевезень пасажирів і вантажів на території України транспортними засобами, зареєстрованими в інших державах, або міжнародних двосторонніх чи транзитних перевезень пасажирів і вантажів за відсутності дозволів і є об’єктивною стороною першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Відповідно до вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», постанов Кабінету Міністрів України, які видані на підставі цього Закону, наказу Міністерства транспорту України від 20.01.2004 р. № 19 «Про запровадження ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі», Інструкції про порядок підготовки документів для видачі ліцензій та з надання їх до Державного департаменту автомобільного транспорту, затвердженої наказом Державного департаменту автомобільного транспорту від 21.01.2004 р. № 11, надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування в обов’язковому порядку потребує ліцензування. Порядок та строки прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі, підстави для прийняття рішення про відмову в видачі ліцензії визначені ст. 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Порушення зазначених ліцензійних умов уявляє собою об’єктивну сторону другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути посадові особи, фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, а також водії автотранспортних засобів.

Стаття 134. Провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу

Провезення ручної кладі понад установлені норми на залізничному, морському і річковому транспорті -

тягне за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину першу статті 134 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Неоплачене провезення багажу в електротранспорті і автобусах міського, приміського, міжміського сполучення, а також у маршрутних таксі -

тягне за собою накладення штрафу від 0,1 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 134 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 134 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері транспорту.

Ручна поклажа - це предмети або речі, які перевозяться разом з пасажирами. Відомчими нормативними актами встановлено певні норми щодо ваги та габаритів такої поклажі. Так, відповідно до п. 3.1.1. Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 р. № 297, до ручної поклажі належать предмети і речі, незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщаються у вагонах на місцях, що призначені для розміщення ручної поклажі. Кожний пасажир має право безплатно перевозити із собою у вагоні ручну поклажу вагою до 36 кг на повний, пільговий, безплатний проїзний документ і 15 кг на дитячий. Перевезення ручної поклажі понад встановлену норму спричиняє накладення штрафу згідно з законодавством України. Сплата штрафу не звільняє пасажира від оплати вартості перевезення надлишкової вартості ручної поклажі. Відповідно до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, багаж - це вантаж, розміри якого не перевищують 100 х 50 х ЗО сантиметрів, а вага становить понад 30, але не більш як 40 кілограмів; ручна поклажа - вантаж, розміри якого не перевищують 60 х 40 х 20 сантиметрів, а вага - 30 кілограмів. До ручної поклажі належать також упаковані лижі, дитячі санчата, дитячі та складані велосипеди, дитячі коляски тощо. Відповідно до Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджених наказом Мінбуду України від 09.10.2006 №329, багаж - речі, упаковані для перевезення предмети, розміром більше 60 х 40 х 20 см або вагою понад 30 кг, а також довгомірні предмети завдовжки більше 150 см та діаметром понад 10 см (крім лиж), які перевозяться пасажиром; ручна поклажа - речі, упаковані для перевезення предмети, розміром до 60 х 40 х 20 см або вагою до 30 кг, а також довгомірні предмети завдовжки до 150 см та діаметром до 10 см, які перевозяться пасажиром.

Пасажирам забороняється перевозити громіздкий багаж розміром більш ніж 100х 50х 30 см або вагою понад 40 кг, речі довші за 190 см та діаметром більше 30 см (крім дитячих та інвалідних колясок, велосипедів, що складаються, та лиж). Відповідні норми встановлені іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні закріплених у правилах перевезення пасажирів на залізничному, морському і річковому транспорті, а також електротранспорті, автобусах міського, приміського, міжміського сполучення та маршрутних таксі норм щодо припустимих ваги, габаритів та тарифів оплати ручної поклажі або багажу.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 135. Безквитковий проїзд

Безквитковий проїзд пасажира, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років:

у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення -

тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду;

в міському транспорті -

тягне за собою накладення штрафу в двадцяти кратному розмірі від вартості проїзду;

в автобусі приміського або внутрірайонного сполучення -

тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду;

в автобусі міжміського і міжнародного сполучення та у міжміському електротранспорті -

тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду;

на суднах водного транспорту -

тягне за собою накладення штрафу в п’ятикратному розмірі від вартості проїзду.

[У статтю 135 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-XI від 19.12.86p.; Законом України № 210/95-ВР від 02.06.95 p.]

[Статтю 135 доповнено згідно із Законом України № 2029-111 від 05.10.2000 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері транспорту.

Проїзд для пасажирів на транспорті (за винятком певних, встановлених законодавством, категорій) є платним. Після оплати проїзду пасажиру видається проїзний квиток - документ, який надає йому право на користування певним видом транспорту та підтверджує укладення між ним та транспортною організацією угоди на перевезення. Порядок придбання та компостування квитків має певні відмінності залежно від виду транспорту: шляхом збирання плати за проїзд кондуктором; придбання проїзного квитку у квитковій касі; придбання проїзного документа тривалого користування тощо.

Порядок реалізації проїзних квитків та контролю за оплатою проїзду встановлюється відповідними підзаконними нормативними актами: Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Мінтрансзвязку України від 27.12.2006 р. № 1196, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, Правилами надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2004 р. № 1735 та іншими. Відповідно до положень зазначених нормативних актів, пасажир здійснює оплату транспортних послуг за встановленим тарифом (вартістю). Тарифи та вартість проїзних квитків встановлюються відповідно до законодавства. Право пасажира на пільговий проїзд посвідчується відповідним посвідченням, яке видається визначеним законом категоріям громадян у встановленому законодавством порядку.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у проїзді пасажирів та провезенні дитини віком від семи до шістнадцяти років у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення, в міському транспорті, в автобусі приміського або внутрірайонного сполучення, в автобусі міжміського і міжнародного сполучення, у міжміському електротранспорті та на суднах водного транспорту без документів, які надають їм право на проїзд. Такими документами можуть бути проїзні квитки разового або тривалого користування та посвідчення, які надають право на безоплатний проїзд або зниження вартості проїзду, видані у встановленому законом порядку. До того ж необхідно додержання терміну чинності проїзного документа - періоду часу, протягом якого проїзний документ є чинним для здійснення поїздки. Обов’язок зберігати проїзні документи законодавство покладає на пасажирів.

Виготовлення з метою збуту, збут або використання завідомо підроблених квитків залізничного, водного, повітряного або автомобільного транспорту та інших проїзних документів і документів на перевезення вантажу є складом злочину, передбаченого ст. 215 Кримінального кодексу України.

Розмір штрафу, передбачений цією статтею, уявляє собою абсолютно визначеною санкцією, тобто чітко встановленою сумою штрафу.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 136. Порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному, морському, річковому та автомобільному транспорті

Пошкодження пломб і запірних пристроїв вантажних вагонів, автомобілів, автомобільних причепів, контейнерів, трюмів та інших вантажних приміщень плавучих засобів, зривання з них пломб, пошкодження окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, огорож вантажних дворів, залізничних станцій, вантажних автомобільних станцій, контейнерних пунктів (площадок), портів (пристаней) і складів, які використовуються для виконання операцій, зв’язаних з вантажними перевезеннями, а також перебування без належного дозволу на території вантажних дворів, контейнерних пунктів (площадок), вантажних районів (дільниць) портів (пристаней), шлюзів і зазначених вище складів -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 136 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Пошкодження рухомого складу, контейнерів, плавучих та інших транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів, а також

перевізних пристроїв - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 136 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері транспорту.

Вантажем вважаються всі предмети з моменту прийняття для перевезень до здачі одержувачу вантажу. Оскільки під час перевезення вантажів на залізничному, морському, річковому, автомобільному транспорті виникає певний ризик їх зіпсуття, розкрадання та іншого спричинення шкоди, чисельними нормативно-правовими актами передбачено особливий порядок охорони цілісності самих вантажів та їх упаковки, місць, де вони зберігаються тощо. До таких нормативних актів, зокрема, належать Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28.07.1998 р. № 297, Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113, Правила приймання вантажів до перевезення, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, Правила перевезення вантажів у транспортних пакетах, затверджені наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 та інші. Підприємства транспорту забезпечують збереження вантажів з часу їх прийняття для перевезення і до видачі їх одержувачам, якщо інше не передбачено договором. Охорона вантажів і об’єктів транспорту, а також проведення протипожежної профілактичної роботи та контроль за виконанням встановлених вимог пожежної безпеки, ліквідація пожеж на транспорті здійснюються працівниками підприємств транспорту у встановленому порядку. Перелік вантажів, що підлягають спеціальній охороні та супроводу, затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок охорони та супроводу таких вантажів встановлюється Міністерством транспорту і зв’язку України. Перелік військових вантажів, порядок охорони і супроводу їх караулами встановлюються Міністерством оборони України за погодженням з Міністерством транспорту і зв’язку України. Охорона та супровід небезпечних і цінних вантажів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, забезпечуються відправниками або одержувачами вантажів протягом усього шляху руху. Порядок охорони та супроводу вантажів, що швидко псуються, визначається відправниками (одержувачами) вантажів самостійно і погоджується з Міністерством транспорту і зв’язку України.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні таких дій: пошкодженні пломб і запірних пристроїв вантажних вагонів, автомобілів, автомобільних причепів, контейнерів, трюмів та інших вантажних приміщень плавучих засобів, зриванні з них пломб, пошкодженні окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, огорож вантажних дворів, залізничних станцій, вантажних автомобільних станцій, контейнерних пунктів (площадок), портів (пристаней) і складів, які використовуються для виконання операцій, пов’язаних з вантажними перевезеннями, а також перебування без належного дозволу на території вантажних дворів, контейнерних пунктів (площадок), вантажних районів (дільниць) портів (пристаней), шлюзів і зазначених вище складів. До того ж вантажною автомобільною станцією є комплекс будівель, споруд, призначених для виконання вантажних, господарських робіт з вантажами та надання транспортно-експедиційних послуг перевізникам; контейнерний пункт - це комплекс будівель, споруд, обладнаних технічними засобами, призначених Для виконання навантажувально-розвантажувальних, господарських операцій з контейнерами, а також робіт з технічного обслуговування і ремонту контейнерів та надання транспортно-експедиційних послуг перевізникам. Перебування без належного дозволу на території вантажних дворів, контейнерних пунктів (площадок), вантажних районів (дільниць) портів (пристаней), шлюзів і зазначених вище складів - це знаходження на території зазначених об’єктів осіб, які не є працівниками відповідних транспортних організацій, відправниками або одержувачами вантажу або представниками інших організацій, до компетенції яких належить здійснення контролю за вантажними перевезеннями та зберіганням вантажу. Склад правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, необхідно відмежовувати від правопорушення, що передбачає адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КпАП). Відмінність між зазначеними складами полягає у наявності або відсутності ознак заволодіння чужим майном особою, яка здійснила пошкодження зазначених у диспозиції предметів (об’єктів) або перебувала без належного дозволу на відповідній території. Якщо внаслідок таких дій винна особа заволоділа чужим майном, вона притягається до адміністративної або кримінальної відповідальності за викрадення чужого майна.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у пошкодженні рухомого складу, контейнерів, плавучих та інших транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів, а також перевізних пристроїв. До того ж рухомим складом є локомотиви, вагони і моторвагонний рухомий склад; Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності - речі або доведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан. Склад правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, необхідно відмежовувати від складу злочину, передбаченого ст. 197 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків. Основним критерієм розмежування між ними є настання тяжких наслідків: якщо вони мають місце, винна особа несе не адміністративну, а кримінальну відповідальність.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути будь-яка фізична особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 137. Порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на повітряному транспорті

Пошкодження пломб і запірних пристроїв контейнерів, зривання з них пломб, пошкодження окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, а також огорож складів, які використовуються для виконання операцій, зв’язаних з перевезенням вантажів на повітряному транспорті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 137 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Пошкодження контейнерів і транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів на повітряному транспорті, -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 137 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері транспорту.

Перевезення вантажів повітряним транспортом регламентується Повітряним кодексом України, Правилами повітряних перевезень вантажів, затвердженими наказом Державіаслужби від 13.03.2006 р. № 186, Інструкцією з організації перевезень вантажів повітряним транспортом, затвердженою наказом Державіаслужби від 02.11.2005 р. № 822 та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до зазначених нормативних актів, перевізник несе цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну в разі знищення, втрати, ушкодження чи затримки в доставці вантажу, якщо випадок, що спричинив шкоду, стався під час повітряного перевезення. Збереження вантажів забезпечується спеціальним порядком приймання, упакування, маркування, пломбування та інших дій, призначенням яких є забезпечення їх цілісності та попередження пошкоджень.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у пошкодженні пломб і запірних пристроїв контейнерів, зриванні з них пломб, пошкодженні окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, а також огорож складів, які використовуються для виконання операцій, пов’язаних з перевезенням вантажів на повітряному транспорті, пошкодженні контейнерів і транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів на повітряному транспорті. Визначення поняття пошкодження див. у коментарі до ст. 136 КпАП. Склад правопорушення є формальним: для кваліфікації дій винної особи за нормами ч. 2 коментованої статті достатньо самого факту пошкодження зазначених у диспозиції предметів (об’єктів). Відмежування складу цього правопорушення від складу правопорушення, передбаченого ст. 51 КпАП, здійснюється на тих самих засадах, що наведені у коментарі до ст. 136 КпАП.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути як будь-яка фізична особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 138. Порушення Правил охорони магістральних трубопроводів

Порушення Правил охорони магістральних трубопроводів -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятнадцяти до двадцяти семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від двадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 138 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Повторне протягом року порушення, передбачене частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від сорока до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 138 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 138 внесено зміни згідно із Законом України № 246/94-ВР від 15.11.94 p.]

Об’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері охорони трубопровідного транспорту. Магістральний трубопровід - це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами, пов’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів (ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт»). Трубопровідний транспорт призначений для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування. Нормативні акти, що визначають правила проектування, будівництва, експлуатації, капітального ремонту та реконструкції об’єктів трубопровідного транспорту, організацію безпеки та охорони праці під час їх будівництва та експлуатації, пожежної, екологічної безпеки та санітарні норми є обов’язковими для підприємств, установ, організацій та громадян.

Оскільки пошкодження магістральних трубопроводів може спричинити небезпечні наслідки для екологічної ситуації, здоров’я людей тощо, законодавець покладає на підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту низку обов’язків, зокрема: дотримання чинних норм і правил безпеки та технічної експлуатації трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього природного середовища; приймання в експлуатацію об’єктів, побудованих без порушень будівельних норм і правил; діагностичний контроль за станом трубопроводів діючими засобами згідно з правилами технічної експлуатації та нормативними актами з діагностики; технічне перезасвідчення об’єктів трубопровідного транспорту після досягнення ними амортизаційного строку служби у разі передчасного старіння, спрацьованості і часткової втрати надійності та безпеки; консервацію трубопроводів, що з тих чи інших причин не функціонують більше одного року, із забезпеченням постійного технічного нагляду за станом трубопроводів з метою підтримки їх експлуатаційної придатності; передачу матеріалів виконавчої зйомки, оформлених у встановленому порядку будівельно- монтажними організаціями і замовником, місцевим органам державної виконавчої влади і органам місцевого самоврядування для нанесення їх на районні карти землекористування, які у встановленому порядку надають відомості про місцезнаходження трубопроводів заінтересованим підприємствам, установам та організаціям; створення спеціалізованих формувань для проведення ремонтно-відбудовчих робіт на випадок аварії чи катастрофи на трубопроводах; вжиття негайних заходів щодо ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій, які призвели до порушення роботи підприємств трубопровідного транспорту, і повідомлення про це відповідних органів державного нагляду та контролю, територіальних штабів цивільної оборони України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, а також місцевих органів державної виконавчої влади, представницьких органів та органів місцевого самоврядування; відшкодування власникам землі і землекористувачам заподіяної шкоди під час ліквідації аварій і проведення ремонту; складання з місцевими органами державної виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування спільних планів заходів, пов’язаних із виконанням робіт в умовах надзвичайного стану; охорону об’єктів трубопровідного транспорту. Умови забезпечення охорони об’єктів магістральних трубопроводів від пошкоджень і руйнувань внаслідок несанкціонованого доступу, охорони довкілля, а також безпечної життєдіяльності населення на прилеглих до магістральних трубопроводів територіях встановлюються Правилами охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1747. У цьому нормативному акті містяться визначення поняття «охорона магістральних трубопроводів», що означає комплекс організаційних, організаційно- технічних і технічних заходів, спрямованих на недопущення несанкціонованих втручань сторонніх осіб у роботу магістральних трубопроводів; та «охоронна зона об’єктів магістрального трубопровідного транспорту» - земельна ділянка, прилегла до об’єктів магістрального трубопровідного транспорту, обмежена умовними лініями з обох боків трубопроводу паралельно його осі (об’єкту), на якій обмежується провадження господарської діяльності.

З метою попередження пошкоджень магістральних трубопроводів, на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, забороняється: споруджувати житлові, громадські та дачні будинки; розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів; будувати гаражі та автостоянки, садові та дачно-садові споруди, автомобільні дороги І - V категорії та залізниці; влаштовувати звалища, виливати розчини кислот, солей та лугів, що спричиняють корозію; розміщувати спортивні майданчики, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, організовувати заходи, пов’язані з масовим скупченням людей; кидати у річках і водоймах якорі, проходити із закинутими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами; будувати огорожі для відокремлення приватних земельних ділянок, лісових масивів, садів, виноградників тощо; зберігати сіно і солому, розбивати польові стани і табори для худоби, розміщувати пересувні та стаціонарні пасіки; розбирати і руйнувати водопропускні, берегоукріплювальні, земляні та інші споруди, що захищають об’єкти магістрального трубопровідного транспорту від руйнування, а прилеглу територію і навколишню місцевість - від аварійного розливання продукту, який транспортується магістральним трубопроводом; переміщувати та руйнувати знаки закріплення магістральних трубопроводів на місцевості, пошкоджувати або руйнувати лінійну частину цих трубопроводів, засоби електрохімічного захисту від корозії, кранове обладнання, засоби технологічного зв’язку і лінійної телемеханіки, інші складові магістральних трубопроводів; відчиняти люки, хвіртки і двері необслуговуваних підсилюючих пунктів кабельного зв’язку, загорож вузлів лінійної арматури, станцій катодного і дренажного захисту, лінійних і оглядових колодязів та інших лінійних споруд, відкривати і закривати запірну арматуру, вимикати і вмикати засоби зв’язку, енергозабезпечення і телемеханіки магістральних трубопроводів; розводити вогонь і розміщувати відкриті або закриті джерела вогню. Будівельні, ремонтні, земляні, геологорозвідувальні, бурові, підривні гірничі, землечерпальні та поглиблювальні роботи на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, у місцях, де магістральні трубопроводи проходять через ріки, водойми та болота, торфорозробка та організація кар’єрів для добування корисних копалин проводяться лише за письмовою згодою підприємств магістрального трубопровідного транспорту та відповідних органів державного нагляду і контролю. Підприємства та організації, які отримали письмову згоду на проведення робіт на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, зобов’язані виконувати їх з дотриманням умов, які забезпечують збереження цих об’єктів. Умови проведення зазначених робіт установлюються підприємствами магістрального трубопровідного транспорту. Порушення зазначених правил та заборон, а також інших норм Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1747, і становить об’єктивну сторону правопорушень, передбачених коментованою статтею. Частина 2 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення означеного правопорушення.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути фізичні та посадові особи, якщо до компетенції останніх належить організація та контроль за виконанням робіт у межах охоронних зон або надання дозволу на виконання таких робіт.

Стаття 139. Пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів для їх усунення

Пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій, технічних засобів регулювання дорожнього руху, самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для дорожнього руху, в тому числі забруднення шляхового покриття або невжиття необхідних заходів до їх усунення та попередження інших учасників руху про небезпеку, що виникла, або невжиття посадовими особами заходів щодо заборони руху підвідомчих транспортних засобів і машин на гусеничному ходу шляхами, удосконалене покриття яких може бути пошкоджено, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 139 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення, передбачені частиною першою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів чи іншого майна, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 139 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 139 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього та залізничного руху, а також відносини в сфері власності.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють забезпечення збереження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху, є закони України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306, Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198 та інші.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у пошкодженні шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій, технічних засобів регулювання дорожнього руху, самовільному зніманні, закритті чи встановленні технічних засобів регулювання дорожнього руху, створенні перешкод для дорожнього руху, зокрема, забрудненні шляхового покриття або невжитті необхідних заходів щодо їх усунення та попередження інших учасників руху про небезпеку, що виникла, або невжитті посадовими особами заходів щодо заборони руху підвідомчих транспортних засобів і машин на гусеничному ходу шляхами, удосконалене покриття яких може бути пошкоджено. Визначення залізничного переїзду - див. у коментарі до ст. 123 КпАП. Загальні вимоги до експлуатації трамвайних колій містяться у Правилах експлуатації трамвая та тролейбуса, наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 10.12.1996 р. № 103. Технічні засоби регулювання дорожнього руху описані у Правилах дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306. Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, встановлюють, що власники транспортних засобів зобов’язані виключати можливість винесення на дорожні об’єкти землі, каміння, а також засмічення проїзної частини внаслідок переповнення кузова сипучими матеріалами, пошкодження тари, розвіювання безтарних вантажів, руху із незакріпленим вантажем, забруднення або запилення повітря, а також заборону руху сільгосптехніки не у транспортному положенні транспортних засобів на гусеничному ходу по проїзній частині дорожніх об’єктів. Визначення поняття «пошкодження» див. у коментарі до ст. 136 КпАП. Перешкода для руху - це нерухомий об’єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об’єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути фізичні та посадові особи.

Стаття 140. Порушення правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт

Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від одного до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення посадовими особами визначеного порядку погодження з державною автоінспекцією: маршрутів руху транспортних засобів загального користування; встановлення у безпосередній близькості від шляху транспарантів, плакатів; обладнання шляхів технічними засобами організації дорожнього руху; переобладнання транспортних засобів та встановлення на них спеціальної світлової і звукової сигналізації; буксирування механічних транспортних засобів; проведення на шляхах масових заходів; провадження будь-яких робіт на шляхах; виготовлення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт шляхів, залізничних переїздів та інших шляхових споруд, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення нормативів щодо обладнання на дорогах місць: провадження робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій тощо, а так само неусунення після закінчення робіт перешкод і неприведення дороги в стан, що гарантує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів та пішоходів, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення, передбачені частиною першою або другою чи третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 140 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-XI1 від 23.12.93 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об’єктивна сторона цих правопорушень полягає у недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, які поширюються на автомобільні (позаміські) дороги, міські вулиці і дороги загального користування, залізничні переїзди в межах смуги їх відчуження та червоних ліній і є обов’язковими для їх власників або уповноважених ними органів, організацій, що здійснюють ремонт і утримання дорожніх об’єктів і користувачів, встановлюють визначене коло обов’язків власників зазначених дорожніх об’єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій, користувачів дорожніх об’єктів та спеціалізованих служб організації дорожнього руху. Вони повинні забезпечувати зручні і безпечні умови руху, сприяти збільшенню пропускної спроможності дорожніх об’єктів, запобігати травмуванню учасників дорожнього руху, пошкодженню транспортних засобів і дорожніх об’єктів, забрудненню навколишнього середовища. Власники дорожніх об’єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов’язані: своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з дотриманням норм і стандартів з безпеки руху; постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об’єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а у разі неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до чинних нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; вирішувати питання забезпечення експлуатації дорожніх об’єктів у надзвичайних ситуаціях за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об’єктів, аварії на підземних комунікаціях і виникнення інших перешкод у дорожньому русі й разом із спеціалізованими службами організації дорожнього руху і за погодженням з Державтоінспекцією оперативно вносити зміни до порядку організації дорожнього руху; аналізувати стан аварійності на дорожніх об’єктах, виявляти аварійно небезпечні ділянки і місця концентрації дорожньо-транспортних пригод, розробляти і здійснювати заходи щодо удосконалення організації дорожнього руху для усунення причин та умов, що призводять до їх скоєння; разом з Державтоінспекцією брати участь в огляді місць дорожньо-транспортних пригод для визначення дорожніх умов, за яких вони сталися, та усувати виявлені недоліки; сповіщати виконавчі органи відповідних рад та учасників дорожнього руху про закриття або обмеження руху, стан дорожнього покриття і рівень аварійності на відповідних ділянках, погодно-кліматичні та інші умови; забезпечувати дотримання вимог техніки безпеки, а також безпеки дорожнього руху під час виконання дорожньо-експлуатаційних робіт; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів. Відповідно до с. З ст. 12 Закону України «Про дорожній рух» посадові особи, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов’язані: забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці дорожнього руху, здійснювати заходи для своєчасної заборони або обмеження руху, а також відновлення безпечних умов для руху; впроваджувати у повному обсязі заходи щодо безпеки дорожнього руху при здійсненні будівництва, реконструкції та ремонту доріг, вулиць та залізничних переїздів; позначати місця виконання робіт, місця, де залишено на дорозі, вулиці, залізничному переїзді машини і механізми, будівельні матеріали тощо, відповідними дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами, а в темний час доби і при тумані - сигнальними вогнями, передбаченими чинними нормами; після закінчення робіт на дорозі, вулиці, залізничному переїзд і негайно привести їх у стан, що забезпечує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів і пішоходів та впорядкувати зони відчуження; у разі забруднення проїзної частини доріг, вулиць, залізничних переїздів невідкладно здійснювати заходи для їх очищення і своєчасного попередження учасників дорожнього руху про загрозу безпеці руху, що виникла; обладнувати їх технічними засобами регулювання дорожнього руху; виявляти аварійно небезпечні ділянки та місця концентрації дорожньо-транспортних подій та забезпечувати здійснення у таких місцях відповідних заходів щодо удосконалення умов та організації дорожнього руху для забезпечення його безпеки; своєчасно виявляти перешкоди дорожньому руху та забезпечувати їх усунення, а у разі неможливості - невідкладно позначати дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами. Відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306, встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв потребує наявності дозволу, виданого Державтоінспекцією МВС.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 коментованої статті, можуть бути лише посадові особи, до компетенції належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, вжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Суб’єктами правопорушень, передбачених частинами 3 та 4 коментованої статті, можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 141. Порушення правил охорони смуги відводу автомобільних шляхів

Розорювання резервів, знімання дерну і виймання ґрунту, складування матеріалів і вантажів, проведення будівельних, меліоративних, топогра­фічних та інших робіт, будівництво споруд, підземних і надземних комунікацій у смузі відводу автомобільного шляху без погодження з шляховими організаціями, а також звалювання снігу і сміття у такій смузі, скидання каналізаційних, промислових, меліоративних і стічних вод у систему шляхового водовідводу -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 141 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 141 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері використання земель автомобільного транспорту. Відповідно до Закону України «Про транспорт» до земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об’єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв’язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства належать також землі, що розташовані за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об’їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об’єкти служби дорожнього сервісу; будинки (зокрема, жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, зокрема, ділової. Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства.

Будівництво споруд, прокладання інженерних комунікацій та виконання інших робіт у межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг здійснюється в порядку, що визначають відповідно Укравтодор, Держбуд і Держжитлокомунгосп за погодженням з Головним управлінням Державтоінспекції МВС.

У межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг і червоних ліній міських вулиць і доріг забороняється: розміщувати гаражі, голубники та інші споруди й об’єкти, крім визначених відповідними державними будівельними нормами на дорожні об’єкти і Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, розміщувати контейнери та іншу тару для твердих побутових і харчових відходів; смітити, псувати дорожнє покриття, обладнання, зелені насадження; спалювати сміття, опале листя та інші відходи, складати їх для тривалого зберігання; скидати промислові, меліоративні і каналізаційні води в систему дорожнього зливостоку; встановлювати намети та влаштовувати місця для відпочинку; випасати худобу та свійську птицю; виконувати будь-які роботи без одержання на те дозволу у власника дорожнього об’єкта або уповноваженого ним органу та погодження з Державтоінспекцією; причалювати на човнах до опор мостів, влаштовувати стоянку човнів у межах охоронної зони мостів; купатися, прати білизну, ловити рибу під мостами і в межах їх охоронних зон; палити на шляхопроводах, мостах, естакадах, пішохідних містках, у тунелях і підземних пішохідних переходах.

Вимоги до стану смуги відводу закріплені у Технічних правилах ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування України П-Г. 1-218-113-97, затверджених наказом Української державної корпорації з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг «Укравтодор» від 26.09.1997 р. № 190. Ними, зокрема, встановлено, що ширина смуги відводу повинна відповідати вимогам СН 467-74 (Нормы отвода земель для автомобильных дорог); трубопроводи, повітряні лінії та підземні кабелі, що знаходяться в межах смуги відводу, повинні розташовуватися з урахуванням можливого розширення земляного полотна, а також озеленення доріг; трубопроводи, що перетинають земляне полотно, повинні бути прокладені під близьким до прямого кутом в трубі-кожусі (обоймі), що запобігає пошкодженню полотна під час вибуху і витоку газу, а також від розмивання водою з водопроводу або каналізації; висота підвіски телефонних та телеграфних проводів над проїзною частиною повинна бути не менше 5,5 м; (в теплу пору року); вертикальна відстань від проїзної частини до ліній електропередач повинна бути не менше: під час напруги до 100 кВ - 7 М, до 150 кВ - 7,5 м, до 220 кВ - 8 м, до 330 кВ - 8,5 м і до 500 кВ - 9 м; 2.6.5. У межах смуги відводу необхідно регулярно проводити скошення трави, вирубування чагарнику на узбіччях і укосах та вживати заходів щодо додержання чистоти. Для забезпечення відповідності лісових насаджень своєму призначенню має проводитись регулярний догляд за ними, зокрема, боротьба зі шкідниками сільськогосподарських культур. Примикання, перехрестя залізничних, автомобільних доріг та інших комунікацій з автомобільними дорогами, а також прокладання повітряних мереж, підземних кабелів і трубопроводів різного призначення на смузі відводу виконують згідно з вимогами чинних нормативів після узгодження проектної документації із відповідними дорожньо-експлуатаційними організаціями та Державтоінспекцією МВС України.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбаченого коментованою статтею, полягає у розорюванні резервів, зніманні дерну і вийманні ґрунту, складуванні матеріалів і вантажів, проведенні будівельних, меліоративних, топографічних та інших робіт, будівництві споруд, підземних і надземних комунікацій у смузі відводу автомобільного шляху без погодження з шляховими організаціями, звалюванні снігу і сміття у такій смузі, скиданні каналізаційних, промислових, меліоративних і стічних вод у систему шляхового водовідводу.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 142. Порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів

Порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до смуги відводу автомобільних шляхів загальнодержавного, республіканського і місцевого значення, обов’язків по очищенню тротуарів, пішохідних доріжок у межах закріплених за ними ділянок, обладнанню і ремонту переїзних містків та їх очищенню, а також по утриманню у справному стані під’їздів до автомобільних шляхів загального користування -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 142 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері використання земель автомобільного транспорту (див. коментар до ст. 141).

Відповідно до п. 24 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, власники та користувачі земельних ділянок, що межують зі смугою відчуження автомобільних (позаміських) доріг зобов’язані: утримувати в належному стані виїзди з цих ділянок, запобігати винесенню на дорожні об’єкти землі, каміння та інших матеріалів, сміття; установлювати і утримувати в справному стані огорожі та вживати заходів щодо запобігання неконтрольованому виходу худоби та свійської птиці на дорожні об’єкти; у місцях розміщення споруд побутово-торговельного призначення та інших будинків і споруд масового відвідування влаштовувати місця для стоянки транспортних засобів і виїзду на дорожні об’єкти.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до смуги відводу автомобільних шляхів загальнодержавного, республіканського і місцевого значення, обов’язків щодо очищення тротуарів, пішохідних доріжок у межах закріплених за ними ділянок, обладнання і ремонту переїзних містків та їх очищенню, а також щодо утримання у справному стані під’їздів до автомобільних шляхів загального користування. Поняття «шляхи загальнодержавного і республіканського значення» є застарілим і не зазнало редагування з часів, коли Україна входила до складу СРСР.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути як посадові особи, так і громадяни, які є землекористувачами ділянок, прилеглих до смуги відводу автомобільних шляхів республіканського і місцевого значення.

Стаття 143. Виключена

[Статтю 143 виключено згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89р.]

Стаття 144. Обладнання та експлуатація установок проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу

Обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла проводового мовлення незалежно від його потужності без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обладнання та експлуатація радіотрансляційної точки проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, незалежно від відомчої належності радіотрансляційної мережі, від якої цю точку встановлено, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[Статтю 144 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері власності. Проводове мовлення - це вид проводового електрозв’язку, який забезпечує передавання населенню програм звукового мовлення. Ці відносини регулюються законами України «Про телебачення і радіомовлення», «Про зв’язок», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року № 720, Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, затвердженим рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 07.07.2003 № 938 та іншими правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає в обладнанні та експлуатації радіотрансляційної точки або радіотрансляційного вузла проводового мовлення незалежно від його потужності без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством. Радіотрансляційна точка проводового радіомовлення (радіоточка) - це пристрій, до якого підключають гучномовець для приймання радіопрограм; радіотрансляційний вузол проводового радіомовлення (радіовузол) - це комплекс станційного та лінійного обладнання, за допомогою якого здійснюється підсилення та передавання програм звукового мовлення. Надання телекомунікаційних послуг, до яких належить забезпечення функціонування радіотрансляційної точки, здійснюється за умови: 1) укладення договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером і споживачем; 2) та(або) оплати замовленої споживачем телекомунікаційної послуги. Провайдер телекомунікацій - це суб’єкт господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, крім технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку; оператор телекомунікацій - суб’єкт господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, зокрема на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж; споживач телекомунікаційних послуг (споживач) - юридична або фізична особа, яка замовляє та(або) отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб. Установлення радіоточок здійснюється: централізовано під час будівництва та реконструкції будинків (радіоточки встановлюються у кожній кімнаті та на кухні, одна з яких є основною); за заявами фізичних та юридичних осіб. Установлення радіоточок здійснюється після подання оператору письмової заяви фізичної або юридичної особи та внесення плати за встановлення радіоточки згідно з чинними тарифами і кошторисом (якщо виконувалися додаткові роботи) та абонентної плати. Послуги проводового радіомовлення оплачуються за тарифами, встановленими у визначеному законодавством порядку. Невнесення плати протягом місяця після зазначеного у попередженні строку може бути підставою для розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи оператора, якщо це передбачено договором. Обладнання та експлуатація радіотрансляційної точки без укладання відповідного договору про надання телекомунікаційних послуг і з порушенням викладених умов і є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення є єдиним державним органом, що здійснює видачу ліцензій телерадіоорганізаціям на всі види телерадіомовлення - ефірне, кабельне, проводове (кабельне), супутникове і на ретрансляцію телерадіопрограм (передач), визначає порядок, умови, процедуру ліцензування а також згідно із законодавством, може залишати заяви телерадіоорганізацій без розгляду або відмовляти їм у продовженні ліцензії. Метою ліцензування є регулювання діяльності телерадіоорганізацій відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Ліцензія є єдиним і достатнім документом, що надає телерадіоорганізації дозвіл на мовлення згідно з умовами, зазначеними в ліцензії. Обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла проводового мовлення без ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення уявляє собою об’єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає У наявності вини у формі прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, можуть бути посадові особи, ч. 2 - громадяни.

Стаття 145. Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, поштового зв’язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами

[Назву статті 145 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3380-ІV від 19.01.2006 p.]

Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, поштового зв’язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами, -

[Абзац перший частини першої статті 145 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3380-ІV від 19.01.2006 p.]

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 145 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, передбачену ліцензіями, дозволами. Телекомунікації (електрозв’язок) - це передавання, випромінювання та (або) приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Надання телекомунікаційних послуг, тобто продукту діяльності оператора та(або) провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій, потребує обов’язкового ліцензування (див. коментар до ст. 144). Порядок надання ліцензій регулюється Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, затвердженим рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 07.07.2003 р. № 938. Ліцензуванню підлягають: ефірне мовлення; кабельне мовлення; проводове (кабельне) мовлення; супутникове мовлення; ретрансляція програм (передач) вітчизняних телерадіоорганізацій; ретрансляція програм (передач) іноземних телерадіоорганізацій. Ретрансляція програм (передач) - це одночасне приймання і передача однією телерадіоорганізацією аудіовізуальної інформації, яка поширюється іншою телерадіоорганізацією без змін та доповнень. За видачу ліцензії телерадіоорганізація сплачує грошовий збір згідно із ст. 18 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Ліцензування телерадіоорганізацій на конкурсній основі здійснюється відповідно до вимог статей 13-18 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», статей 22, 24, 27 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Право на заснування телерадіоорганізацій в Україні належить громадянам України, не обмеженим у цивільній дієздатності, Верховній Раді України, Президенту України, іншим юридичним особам України. В Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Забороняється створення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більш як 30% іноземних інвестицій. Іноземне інвестування телерадіоорганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної ради. Мовлення іноземних телерадіоорганізацій з використанням каналів мовлення України здійснюється на основі міждержавних або міжнародних угод. Державна реєстрація телерадіоорганізацій як суб’єктів інформаційної діяльності здійснюється шляхом їх внесення до Державного реєстру телерадіоорганізацій України, що ведеться Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. Державна реєстрація телерадіоорганізацій як суб’єктів господарської діяльності здійснюється в порядку, встановленому законодавством України про державну реєстрацію суб’єктів господарської діяльності. Для отримання (продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізація подає заяву до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Заява про видачу (продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізації розглядається і рішення щодо неї приймається у місячний строк з дня її надходження до Національної ради з обов’язковим повідомленням про це рішення заявника. Під час проведення конкурсного відбору між заявниками на отримання ліцензії Національна рада враховує: інтереси телеглядачів та радіослухачів; необхідність захисту загальнонаціональних інтересів, поширення культурних цінностей; необхідність більш повного висвітлення позицій різних соціальних груп в теле- і радіопрограмах; відповідність умов, зазначених у заяві про видачу ліцензії, конкурсним умовам; відповідність технічних можливостей та творчого потенціалу в організації телерадіомовлення заявленим характеристикам, зобов’язанням телерадіоорганізацій щодо ведення соціального мовлення; попереднє користування каналом мовлення. Телерадіоорганізації, які здійснювали ліцензійне мовлення разом з іншими телерадіоорганізація ми на одному каналі мовлення, мають пріоритетне право під час конкурсного відбору на інші канали мовлення, аналогічні по території розповсюдження сигналу. Під час конкурсного відбору між заявниками на отримання ліцензії Національної ради на загальнонаціональні канали мовлення, технічні засоби розповсюдження і трансляції сигналу яких були створені за рахунок бюджетних коштів або за рахунок коштів державних організацій чи підприємств, пріоритетне право мають телерадіоорганізації неприбуткового мовлення (системи суспільного і державного телерадіомовлення). Ліцензія на право користування каналом мовлення видається (продовжується) не пізніше ніж в десятиденний строк після прийняття рішення Національною радою за умови сплати грошового збору і є єдиною законною підставою на право користування каналом мовлення. У ліцензії зазначаються дані, які містяться у заяві про її видачу, а також: зобов’язання, визначені чинним законодавством і взяті телерадіоорганізацією під час конкурсного відбору, строк дії ліцензії, дата набуття ліцензією чинності, дата початку мовлення. На отримання ліцензії не мають права претендувати телерадіоорганізації, не зареєстровані у встановленому порядку, а також телерадіоорганізації, створені політичними партіями, професійними спілками, релігійними організаціями та підприємствами, які вони заснували (або виступили співзасновниками). Відмова телерадіоорганізації у продовженні ліцензії на право користування каналом мовлення допускається у випадках, якщо: а) телерадіоорганізація невчасно (менше ніж за 180 днів до закінчення терміну дії ліцензії) подала заяву на продовження ліцензії; б) телерадіоорганізація порушувала умови ліцензії та вимоги чинного законодавства. Відмову у продовженні ліцензії може бути оскаржено до суду в тримісячний строк. Телерадіоорганізація, якій відмовлено у продовженні ліцензії, не позбавляється права брати участь у конкурсі на право користування каналами мовлення на загальних підставах. Ліцензія на право користування каналом мовлення видається на строк, зазначений заявником, але не менш як на 7 років для цілей ефірного мовлення і 10 років - для цілей кабельного (проводового) мовлення. Після закінчення Цього строку ліцензія втрачає чинність. Право розпочинати мовлення зберігається за телерадіоорганізацією протягом одного року з дня набуття ліцензією чинності. Про початок мовлення телерадіоорганізація в десятиденний строк повідомляє Національну раду. Якщо телерадіоорганізація протягом року з часу набуття ліцензією чинності не розпочала мовлення, ліцензія втрачає чинність.

Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері поштового зв’язку, передбачену ліцензіями. Поштовий зв’язок - це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Існують поштовий зв’язок загального користування - складова поштового зв’язку України, призначена для надання послуг поштового зв’язку встановленого рівня якості всім користувачам; та поштовий зв’язок спеціального призначення - складова поштового зв’язку України, призначена для надання послуг поштового зв’язку окремим категоріям користувачів (ст. 1 Закону України «Про поштовий зв’язок»). Приймання документів, що подаються для одержання ліцензії, видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів здійснюється Державним комітетом зв’язку та інформатизації України (далі - Держкомзв’язку України) у порядку і терміни, що визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету зв’язку та інформатизації України 29.10.2003 р. № 116/202, для одержання ліцензії на провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів суб’єкт господарювання подає до Держкомзв’язку України заяву за встановленою формою. До заяви додаються документи згідно зі статтею 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та відомості щодо утворення мережі пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів і надання послуг в її межах за підписом заявника суб’єкта господарювання відповідно до п. 23 постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 р. № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності». Для суб’єкта господарювання, який провадить господарську діяльність з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів, встановлені певні кваліфікаційні, технологічні та організаційні вимоги, що містяться у Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету зв’язку та інформатизації України 29.10.2003 р. № 116/202, і недодержання яких є підставою у відмові у наданні або анулюванні ліцензії.

Об’єктивна сторона третього правопорушення, передбаченого ч. 1. коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями. Радіочастотний ресурс - це частина радіочастотного спектра, придатна для передавання та(або) приймання електромагнітної енергії радіоелектронними засобами і яку можливо використовувати на території України та за її межами відповідно до законів України та міжнародного права, а також на виділених для України частотноорбітальних позиціях. Радіочастотний спектр - це безперервний інтервал радіочастот, не вищий за 3 ТГц. Правові засади ефективного та раціонального використання радіочастотного ресурсу України закріплені у Законі України «Про радіочастотний ресурс України» та низці підзаконних нормативних актів. Ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України - це документ, який засвідчує право суб’єкта господарювання на користування радіочастотним ресурсом України протягом визначеного терміну в конкретних регіонах та в межах певних смуг, номіналів радіочастот з виконанням ліцензійних умов. Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) видає ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України одночасно з видачею ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій, що передбачає користування радіочастотним ресурсом України. Оператор телекомунікацій, який має відповідну ліцензію на вид діяльності у сфері телекомунікацій, може претендувати на отримання ліцензій на додаткові смуги радіочастот для розвитку своєї діяльності відповідно до ліцензії на вид діяльності в порядку, передбаченому Законом України «Про радіочастотний ресурс України». Термін дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України встановлюється НКРЗ, але не може бути меншим за термін дії відповідної ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій з використанням радіочастотного ресурсу України, а в інших випадках - не менше 5 років. Ліцензійні умови користування радіочастотним ресурсом України є нормативно-правовим актом, що містить вичерпний перелік обов’язкових для виконання вимог. Вони встановлюються НКРЗ і повинні обов’язково містити умови щодо: 1) визначення смуг, номіналів радіочастот; 2) визначення регіону, в якому дозволяється користування радіочастотним ресурсом України; 3) визначення радіотехнології; 4) термінів початку використання та повного освоєння визначеного радіочастотного ресурсу. Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов користування радіочастотним ресурсом України встановлюється НКРЗ.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, - це самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені ч. 1 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, харак­теризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути лише посадові особи.

Стаття 146. Порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом України

Порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв будь-якого виду і призначення, а так само користування радіочастотним ресурсом України без належного дозволу чи ліцензії або з порушенням правил, які регулюють користування радіочастотним ресурсом України, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої і на посадових осіб та громадян - суб’єктів господарської діяльності - від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адмі­ністративного стягнення за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв і на посадових осіб та громадян - суб’єктів господарської діяльності - від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв.

[Статтю 146 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1876-ІV від 24.06.2004 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, є порушенням правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв будь-якого виду і призначення, а так само користування радіочастотним ресурсом України без належного дозволу чи ліцензії або з порушенням правил, які регулюють користування радіочастотним ресурсом України. Радіоелектронний засіб - це технічний засіб, призначений для передавання та(або) приймання радіосигналів радіослужбами. Радіослужби - це визначені Регламентом радіозв’язку Міжнародного союзу електрозв’язку служби передавання та(або) приймання радіохвиль певними радіоелектронними засобами користувачів радіочастотного ресурсу. Випромінювальний пристрій є технічним пристроєм, що використовується для виробничих, наукових, медичних, побутових потреб, за винятком потреб радіозв’язку, який випромінює електромагнітну енергію в навколишній простір і який не є радіоелектронним засобом. Визначення радіочастотного ресурсу України - див. у коментарі до ст. 145 КпАП.

Відповідно до положень Закону України «Про радіочастотний ресурс України» необхідною умовою експлуатації радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою є дозвіл на його експлуатацію - документ, який засвідчує право власника конкретного радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою на його експлуатацію протягом визначеного терміну в певних умовах. Дозвіл на експлуатацію видається на кожний окремий радіоелектронний засіб або випромінювальний пристрій. Експлуатація (використання) на території України та ввезення з-за кордону безшнурових телефонів, мобільних терміналів, радіомікрофонів, радіокерованих іграшок та інших радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, типи яких визначаються Національною комісією з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) у відповідному переліку, здійснюються на бездозвільній та безоплатній основі. Щодо ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України див. у коментарі до ст. 145 КпАП.

Користування радіочастотним ресурсом - це діяльність, пов’язана із застосуванням радіоелектронних засобів та(або) випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу. Користувачі радіочастотного ресурсу України залежно від напрямів його використання поділяються на спеціальні і загальні. До спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України належать підрозділи і організації Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної податкової адміністрації України (у частині застосування радіоелектронних засобів податковою міліцією), якщо їх діяльність пов’язана з використанням радіоелектронних засобів виключно для виконання функціональних обов’язків і за умови їх фінансування виключно за рахунок Державного бюджету України, а також Міністерства транспорту України в частині застосування радіоелектронних засобів об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та забезпечення польотів. До загальних користувачів радіочастотного ресурсу України належать користувачі, які не внесені до цього переліку, визначеного ч. 2 ст. 5 Закону України «Про радіочастотний ресурс України». Користувачі радіочастотного ресурсу України зобов’язані: 1) дотримуватися стандартів, норм і правил використання радіочастотного ресурсу України; 2) дотримуватися умов, визначених у ліцензіях на користування радіочастотним ресурсом України та в дозволах на експлуатацію; 3) повідомляти НКРЗ або Генеральний штаб Збройних сил України для загальних і спеціальних користувачів відповідно про припинення користування радіочастотним ресурсом України; 4) надавати представникам Державної інспекції зв’язку або Генерального штабу Збройних сил України для загальних і спеціальних користувачів відповідно інформацію щодо тактико-технічних характеристик, застосування, розміщення радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також пред’являти за їхньою вимогою відповідні ліцензії, дозволи, сертифікати, свідоцтва та інші документи, які належать до питань користування радіочастотним ресурсом України; 5) вносити платежі та збори, передбачені законом, а також у встановленому НКРЗ порядку плату за радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування. Спеціальні користувачі зобов’язані використовувати радіочастотний ресурс України виключно для виконання функціональних обов’язків без права використання його для здійснення підприємницької діяльності та(або) передачі в користування іншим особам.

Ввезення з-за кордону, реалізація та експлуатація радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв здійснюються в Україні на дозвільній основі. Відповідні дозволи надаються Українським державним центром радіочастот у порядку, встановленому НКРЗ. Перелік радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, для ввезення з-за кордону, реалізації та експлуатації яких не потрібні дозволи, визначає НКРЗ. Радіоелектронні засоби та випромінювальні пристрої, які ввозяться з-за кордону, реалізуються та експлуатуються в Україні, повинні мати виданий у встановленому порядку документ про підтвердження їх відповідності стандартам. НКРЗ у межах своїх повноважень може запроваджувати додаткові заходи щодо недопущення ввезення з- за кордону, реалізації та експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, не дозволених до застосування в Україні. Порядок ввезення з-за кордону, розробки, модернізації, виробництва, реалізації, придбання, встановлення та експлуатації радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв спеціального призначення визначає Генеральний штаб Збройних сил України.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути лише посадові особи та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 147. Порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку

Порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку або пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало припинення зв’язку, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів Доходів громадян і на посадових осіб - у розмірі від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 147 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 p.]

[У статтю 147 внесено зміни згідно із Законом України № 1876-IV від 24.06.2004 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері власності.

Об’єктивна сторона цих правопорушень полягає у вчиненні таких дій: а) порушенні правил охорони ліній і споруд зв’язку; б) пошкодженні кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які належать до їх складу, якщо воно не викликало припинення зв’язку. Відповідні відносини регулюються Правилами охорони ліній електрозв’язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1996 р. № 135, які визначають порядок забезпечення охорони споруд кабельних, радіорелейних і повітряних ліній електрозв’язку операторів телекомунікацій усіх форм власності, що експлуатуються, перебувають на стадії прийняття в експлуатацію, будуються або проектуються. Відповідно до вимог зазначеного нормативного акта, в межах охоронних зон ліній електрозв’язку і навколо випромінюючих споруд електрозв’язку без письмової згоди операторів телекомунікацій, а також без присутності їх представника забороняється: виконувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати ґрунт за допомогою бульдозера, екскаватора, скрепера, грейдера та іншої землерийної техніки; проводити сільськогосподарські земляні роботи на глибині більш як 0,3 метра; проводити геологознімальні, розвідувальні, геодезичні та інші роботи, пов’язані з бурінням свердловин, розробкою шурфів і взяттям проб ґрунту; саджати дерева, розташовувати польові стани (табори), утримувати худобу, складати матеріали, корми, добрива, розпалювати вогнища, влаштовувати стрільбища; облаштовувати проїзди та стоянки автотранспорту, тракторів та інших механізмів; провозити великогабаритні вантажі під проводами ліній електрозв’язку; розміщувати причали для стоянки суден, барж та плавучих кранів, проводити вантажно-розвантажувальні, днопоглиблювальні і землечерпальні роботи, опускати якорі, проходити з випущеними якорями, ланцюгами, лотами, волоками і тралами, виділяти рибопромислові ділянки, добувати рибу або інших водяних тварин та рослин придонними знаряддями вилову, влаштовувати водопої, колоти та заготовляти лід. Гірничі роботи в зонах їх впливу на лінії і споруди електрозв’язку повинні проводитися відповідно до вимог нормативних актів з питань охорони будівель, споруд і природних об’єктів від шкідливого впливу гірничих розробок.

Роботи в охоронних зонах виконуються відповідно до Умов проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній електрозв’язку згідно з додатком до Правил охорони ліній електрозв’язку.

Забороняється виконувати будь-які роботи, що можуть порушити нормальне функціонування ліній електрозв’язку, зокрема: проводити знесення та реконструкцію будівель, мостів, перебудову колекторів, тунелів метрополітену та залізниці, де прокладено кабелі електрозв’язку, установлено стоянки повітряних ліній електрозв’язку, кабельні шафи та розподільні коробки, без попереднього перенесення виконавцями робіт споруд і обладнання ліній електрозв’язку, узгодженого з операторами телекомунікацій; засипати, ламати чи самочинно знімати на трасах ліній електрозв’язку замірні стовпчики, попереджувальні та інші знаки, скидати на трасах підземних кабельних ліній електрозв’язку вантажі вагою більш як 5 тонн, влаштовувати в охоронних зонах стоки кислот, розчинів солей та лугів; відчиняти двері та люки необслуговуваних наземних і підземних регенераційних (підсилювальних) пунктів, радіорелейних станцій, колодязів кабельної каналізації, кабельних шаф, розподільних коробок, а також підключатися до ліній електрозв’язку особам, які не обслуговують ці лінії; псувати опори і арматуру повітряних ліній, обривати проводи чи накидати на них сторонні предмети, укріплювати на опорах різноманітні плакати, покажчики та ін.; проводити перепланування приміщень з порушенням вбудованих закладних пристроїв і обладнання інженерних комунікацій, пошкодженням кабелів електрозв’язку.

Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надані у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, по яких проходять лінії електрозв’язку, несуть відповідальність за проведення робіт на ділянках і зобов’язані вживати належних заходів для збереження цих ліній.

Правопорушення, передбачене ч. 1 коментованої статті, має формальний склад: для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності достатньо самого факту порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку. Правопорушення, передбачене ч. 2, має матеріальний склад, і потребує настання наслідків у вигляді пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало припинення зв’язку. Це правопорушення необхідно відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 360 Кримінального кодексу України, який є умисним пошкодженням кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно спричинило тимчасове припинення зв’язку.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 148. Пошкодження таксофонів

Пошкодження таксофонів -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 148 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

Об’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері власності.

Таксофон - це платний телефон загального користування. За його допомогою надаються загальнодоступні (універсальні) послуги, до яких належать послуги фіксованого телефонного (місцевого, міжміського, міжнародного) зв’язку, зокрема, служб екстреного виклику, довідкових служб. Інформація про порядок отримання послуг телефонного зв’язку за допомогою таксофонів розміщується на таксофоні або надається споживачам в іншій формі. Порядок використання таксофонів регулюється регулюються Законом України «Про телекомунікації» та Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні активних дій, внаслідок яких порушено зовнішню чи внутрішню цілісність та(або) функціональні властивості таксофона. Законодавець не визначає, що умовою настання відповідальності за коментованою статтею є спричинення втрати працездатності таксофону, тобто для притягнення до адміністративної відповідальності ця ознака не є обов’язковою.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 148-1. Порушення Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг

Здійснення дій, що призвели до зниження якості функціонування телекомунікаційних мереж, або самовільне (без відома оператора телекомунікацій) отримання телекомунікаційних послуг -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою Цієї статті, -

тягнуть за собою відшкодування збитків, завданих оператору, та накладення штрафу в розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148-1 згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96p.]

[Статтю 148-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-ІV від 18.11.2003 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері власності. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційна мережа - це комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та(або) приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням. Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, про які йдеться у назві статті, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720, а їх дія поширюється на відносини операторів, провайдерів телекомунікацій, які згідно із законодавством надають телекомунікаційні послуги у телекомунікаційних мережах загального користування, юридичних та фізичних осіб - споживачів телекомунікаційних послуг (див. коментар до ст. 144 КпАП).

Відповідно до п. 32 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг на споживача покладається низка обов’язків, зокрема: використовувати кінцеве обладнання, на яке видано документ про підтвердження його відповідності вимогам нормативних документів у сфері телекомунікацій; не допускати використання свого кінцевого обладнання для вчинення протиправних дій або дій, що суперечать інтересам національної безпеки, оборони та охорони правопорядку; не допускати дій, що можуть створювати загрозу для безпеки експлуатації телекомунікаційних мереж, підтримки їх цілісності та взаємодії, захисту інформаційної безпеки мереж, електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, ускладнювати чи унеможливлювати надання послуг іншим споживачам; не допускати використання на комерційній основі кінцевого обладнання для надання телекомунікаційних послуг третім особам; укласти договір та виконувати його умови; своєчасно оплачувати отримані телекомунікаційні послуги; користуватися тільки такими лічильниками обліку тривалості телекомунікаційних послуг, на які видано документ про підтвердження їх відповідності вимогам законодавства, та періодично проводити їх метрологічну повірку в установленому законодавством порядку; дотримуватися правил (порядку) користування кінцевим обладнанням у пунктах колективного користування; утримувати кінцеве обладнання у справному стані; повідомляти на запит оператора, провайдера тип кінцевого обладнання, що використовується для отримання телекомунікаційних послуг. Кінцеве обладнання необхідно розуміти як обладнання, яке може використовуватись як індивідуальний пристрій і як відомча телекомунікаційна мережа.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні дій, що призвели до зниження якості функціонування телекомунікаційних мереж. Такі дії можуть бути вчинені шляхом пошкодження споживачем телекомунікаційного обладнання, телекомунікаційної мережі доступу (частини телекомунікаційної мережі між пунктом закінчення телекомунікаційної мережі та найближчим вузлом (центром) комутації включно) або шляхом вчинення інших дій, які спричинили погіршення функціонування телекомунікаційних мереж. Відповідно до Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг кожний випадок пошкодження споживачем телекомунікаційного обладнання та ліній, які перебувають на балансі оператора, оформляється актом, що підписується представником оператора та особою, з вини якої сталося пошкодження (за умови її виявлення). Якщо особа, з вини якої сталося пошкодження, відмовляється від підписання, акт підписується двома представниками оператора телекомунікацій. Усі витрати на усунення пошкодження, а також відшкодування інших збитків (зокрема, упущення вигоди) в установленому законодавством цивільно-правовому порядку покладаються на особу, з вини якої сталося пошкодження.

Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є вчиненням активних дій щодо отримання телекомунікаційних послуг без укладення договору про надання таких послуг або за припинення такого договору або з порушенням його умов. Визначення та умови надання телекомунікаційних послуг, а також визначення оператора телекомунікацій див. у коментарі до ст. 144 КпАП.

Частина 2 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення означених правопорушень.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 148-2. Порушення порядку та умов надання послуг зв’язку в мережах загального користування

Порушення порядку та умов надання послуг зв’язку в мережах загального користування -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відмова оператора зв’язку надати споживачу вичерпну інформацію щодо змісту, якості та порядку надання телекомунікаційних послуг, що ним надаються та/або отримані споживачем протягом останніх шести місяців, а також порушення встановленого законом строку оприлюднення тарифів, які встановлюються операторами телекомунікацій самостійно, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб - суб’єктів господарської діяльності в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1482 згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 p.]

[Статтю 148-2 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-IV від 18.11.2003 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері інформації.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у порушенні порядку та умов надання послуг зв’язку в мережах загального користування. Телекомунікаційна мережа загального користування - це телекомунікаційна мережа, доступ до якої відкрито для всіх споживачів. Визначення телекомунікаційної мережі див. у коментарі до ст. 148і КпАП. Правила надання послуг зв’язку в мережах загального користування визначено у Правилах надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720. Зокрема оператор (визначення поняття «оператор» див. у коментарі до ст. 144 КпАП). Оператор зобов’язаний: включити кінцеве обладнання, виключене за неоплату телекомунікаційних послуг, протягом двох діб (крім вихідних та святкових днів) з моменту надання абонентом документів про погашення заборгованості з оплати послуг телефонного зв’язку (якщо договір з абонентом не було розірвано); зберігати протягом одного місяця з дня розірвання договору технічну можливість відновлення роботи телефону; узгоджувати з абонентами питання розміщення їх телефонних номерів у базах даних інформаційно-довідкових служб; у разі неусунення пошкодження телекомунікаційної мережі, яке унеможливило доступ споживача до послуги або знизило до неприпустимих значень показники якості телекомунікаційної послуги, протягом однієї доби із зафіксованого моменту подання абонентом заяви про це не нараховувати абонентну плату за весь період пошкодження та у разі неусунення пошкодження протягом п’яти діб із зафіксованого моменту подання абонентом відповідної заяви сплатити споживачу штраф у розмірі 25% добової абонентної плати за кожну добу перевищення цього строку, але не більше ніж за три місяці; інформувати абонентів про строки введення в експлуатацію нових та розширення абонентської ємності діючих АТС, а також про порядок і строки задоволення заяв на надання послуг місцевого телефонного зв’язку та чергу на встановлення телефону. Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг передбачено також інші умови надання послуг зв’язку в мережах загального користування, порушення яких має наслідком відповідальність за ч. 1 коментованої статті.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 цієї статті, включає два діяння: а) відмову оператора зв’язку надати споживачу вичерпну інформацію щодо змісту, якості та порядку надання телекомунікаційних послуг, що ним надаються та(або) отримані споживачем протягом останніх шести місяців; б) порушення встановленого законом строку оприлюднення тарифів, які встановлюються операторами телекомунікацій самостійно.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця). Стаття 6 Закону України «Про телекомунікації» закріплює забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг як принцип діяльності у сфері телекомунікацій. Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг надають споживачу під час замовлення та(або) отримання телекомунікаційних послуг право на безоплатне отримання від оператора, провайдера вичерпної інформації про зміст, якість, вартість та порядок надання телекомунікаційних послуг, порушення якого і становить об’єктивну сторону першого правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті. Тим самим нормативним актом оператор та провайдер зобов’язуються оприлюднювати в засобах масової інформації або доводити письмово до відома споживачів тарифи на телекомунікаційні послуги, що встановлюються ним самостійно, не пізніше ніж за сім календарних днів до їх запровадження. Порушення цього обов’язку є об’єктивною ч. 2 правопорушення, передбаченого частиною другою коментованої статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, харак­теризується наявністю умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення можуть бути лише посадові особи суб’єкта господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, зокрема на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Стаття 148-3. Використання засобів зв’язку з метою, що супе­речить інтересам держави, з метою порушення громадського порядку та посягання на честь і гідність громадян

Використання засобів зв’язку з метою, що суперечить інтересам держави, порушує громадський порядок та посягає на честь і гідність громадян, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148-3 згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у використанні засобів зв’язку з метою, що суперечить інтересам держави, з метою порушення громадського порядку та посягання на честь і гідність громадян.

Засоби зв’язку - це технічне обладнання, що використовується для організації зв’язку. Згідно з тлумаченням, що міститься у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 p., державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо. Громадський порядок - це закріплена в нормативно-правових актах та у громадській думці сукупність громадських відносин, що склалися в державі і мають на меті створення сприятливих умов для суспільно корисної діяльності, відпочинку та побуту громадян.

Відповідно до Конституції України честь і гідність людини визнаються найвищою соціальною цінністю. Стаття 201 Цивільного кодексу України визнає честь та гідність особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Право на повагу до гідності та честі закріплене у ст. 297 цього Кодексу, яка визначає, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Поняття «честь» та «гідність» є оціночними Так, під гідністю найчастіше розуміють суб’єктивну оцінку особистістю своїх особистих якостей, здібностей, світогляду, виконаного обов’язку і свого суспільного значення. До того ж самооцінка ґрунтується на соціально значущих критеріях оцінки моральних та інших якостей особистості. Подібно до гідності, поняття честі розкриває ставлення людини до самої себе і до неї з боку суспільства. Але, на відміну від поняття гідності, моральна цінність людини в понятті честі пов’язується з конкретним суспільним станом людини, родом її діяльності та моральними якостями, що за нею визнаються.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єкт правопорушення: особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 148-4. Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв’язку загального користування, без документа про підтвердження відповідності

Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв’язку загального користування операторами зв’язку без документа про підтвердження відповідності, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148-4 згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 p.]

[Статтю 148-4 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-IV від 18.11.2003 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у використанні технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв’язку загального користування операторами зв’язку без документа про підтвердження відповідності. Порядок видання такого документа встановлено Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. №2406-ІІІ.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується умислом або необережністю.

Суб’єктом правопорушення як показує аналіз диспозиції цієї статті, можуть бути посадові особи суб’єкта господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, зокрема на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Стаття 148-5. Порушення правил про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж загального користування

Відмова в наданні необхідної інформації для взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, доступу до цих мереж у всіх технічно можливих місцях, інформації щодо ідентифікації виклику і його тривалості між телекомунікаційними мережами, відмова оператора, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій, подати на затвердження до НКРЗ пропозиції щодо взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, відмова у виконанні рішення, яке прийняте НКРЗ і набрало чинності, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб - суб’єктів господарської діяльності в розмірі від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб - суб’єктів господарської діяльності в розмірі від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148-5 згідно із Законом України № 1280-IV від 18.11.2003 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, складається із трьох видів діянь: а) відмова в наданні необхідної інформації для взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, доступу до цих мереж у всіх технічно можливих місцях, інформації щодо ідентифікації виклику і його тривалості між телекомунікаційними мережами; б) відмова оператора, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій, подати на затвердження до НКРЗ пропозиції щодо взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж; в) відмова у виконанні рішення, яке прийняте НКРЗ і набуло чинності. Всі три правопорушення вчинюються шляхом бездіяльності.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути посадові та фізичні особи - суб’єкти господарської діяльності.

Стаття 149. Порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень

Порушення посадовими особами порядку взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зняття з обліку та надання громадянам жилих приміщень, недодержання встановлених строків заселення жилих будинків і жилих приміщень -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 149 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері реалізації прав громадян на житло.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: а) порушенні посадовими особами порядку взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зняття з обліку та надання громадянам жилих приміщень; б) недодержанні строків заселення жилих будинків і жилих приміщень. Конституція України проголосила, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Основним правовим актом, який регламентує відносини у цій сфері, є Житловий кодекс, ст. 34 якого встановлює перелік громадян, що потребують поліпшення житлових умов. Такими визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за встановлений рівень; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або водній кімнаті з членами своєї сім’ї; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. Стаття 36 Житлового кодексу визначає, що облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Ст. 37 Житлового кодексу проголошує, що облік потребуючих поліпшення житлових умов, які потребують громадяни, що працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання. Нарівні з ними беруться на облік громадяни, які залишили роботу на цих підприємствах, в установах, організаціях у зв’язку з виходом на пенсію. Відповідно до ст. 39 Житлового кодексу на облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових Умов: за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті; за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. До того ж беруться до Уваги рекомендації трудового колективу. Рішення про взяття громадян, які потребують поліпшення житлових умов на облік за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних Депутатів. Громадяни, які перебувають потребують поліпшення житлових умов на обліку до одержання житлового приміщення за винятком таких випадків: 1) поліпшення Житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення; 2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством; 4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; 5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік. У разі смерті громадянина, який потребував поліпшення житлових умов перебував на обліку, за членами його сім’ї зберігається право подальшого перебування на обліку Зняття з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік. Про зняття з обліку потребуючих громадяни повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав. Не знімаються з обліку народні депутати України, які перейшли на постійну роботу у Верховну Раду України, і члени їх сімей за місцем попередньої роботи чи постійного проживання.

Термінологія Житлового кодексу значною мірою застаріла, однак саме цей законодавчий акт та Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11. 12. 1984 р. № 470, які також не відповідають реаліям сьогодення, регулюють суспільні відносини в сфері реалізації прав громадян на житло.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення є посадові особи, до компетенції яких належить ведення обліку або контроль за веденням обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а також організація заселення жилих будинків і приміщень.

Стаття 150. Порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями

Порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, придомових територій, порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарне їх утримання, а також самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустрою -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 150 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Правила користування приміщеннями житлових будинків затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. № 572. Відповідно до положень цього нормативного акта користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму (оренди). Використовувати житлові приміщення для провадження господарської діяльності промислового характеру заборонено.

Власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на: своєчасне отримання житлово-комунальних послуг належної якості згідно із законодавством; відшкодування збитків, завданих їхньому майну та(або) приміщенням, шкоди, заподіяної їх життю чи здоров’ю внаслідок незадовільного утримання будинку або ненадання чи надання не в повному обсязі послуг, відповідно до законодавства; переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Власник квартири має право за погодженням з членами сім’ї здавати в найм (в оренду) квартиру або кімнату квартири та укладати інші договори відповідно до законодавства. Користування наймачем (орендарем) квартири (кімнати) здійснюється згідно з договором найму (оренди).

Власник та наймач (орендар) квартири зобов’язаний:

- укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору;

- оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом;

- дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил;

- проводити за власні кошти ремонт квартири наймач (орендар) - згідно з договором найму (оренди);

- використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання;

- не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян;

- дотримуватися правил утримання тварин у домашніх умовах;

- утримувати тварин у квартирі, де проживають співвласники або наймачі (орендарі), за погодженням з ними;

- не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори, колясочні, ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, підтримувати чистоту і порядок в ньому.

У приміщеннях житлових будинків заборонено:

- зберігати вибухонебезпечні чи екологічно шкідливі речовини і предмети;

- голосно співати і кричати, користуватися звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму з двадцять другої до восьмої години;

- проводити у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні цілодобово ремонтні роботи, що супроводжуються шумом. Власник, наймач (орендар) приміщення, в якому передбачається проведення ремонтних робіт, зобов’язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Рівень шуму, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм;

- утримувати на балконах і лоджіях тварин, зокрема птицю і бджіл.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері реалізації прав громадян на житло.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: а) порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, придомових територій; б) порушенні правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарному їх утриманні; в) самовільному переобладнанні та переплануванні жилих будинків і жилих приміщень, використанні їх не за призначенням; г) псуванні жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустрою.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 151. Самоправне зайняття жилого приміщення

Самоправне зайняття жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 151 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Право громадян на одержання жилого приміщення закріплене у ст. 31 Житлового кодексу, яка встановлює, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР (термінологія зазначеного Кодексу є застарілою, але він продовжує регулювати правові відносини у цій сфері). Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у цьому населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім’ю.

Громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, а такі, що одружилися або влаштувалися на роботу у передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, - відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні (віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років) здійснюють право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників.

Відповідно до положень ст. 51-54 Житлового кодексу, жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів. Жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення. Жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідно районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Право на отримання ордера має лише той громадянин, на прізвище якого він виписаний. При отриманні ордера повинні бути пред’явлені паспорти (свідоцтва про народження) або документи, що їх заміняють, на всіх членів сім’ї, включених в ордер, а також письмова згода повнолітніх членів сім’ї на переселення в надане житлове приміщення. Ордер дійсний протягом ЗО днів з дня його видачі; Термін цей за наявності поважних причин може бути подовжений органом, що його видав. Після вселення в житлове приміщення ордер здається у відповідну житлово-експлуатаційну організацію.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту житлових прав громадян.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у самоправному зайнятті жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 152. Порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів

Порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, а також недодержання правил щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 152 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначені у Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Відповідно до положень Закону благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. Територія - це сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об’єктів загального користування: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об’єктів, об’єктів промисловості, комунально-складських та інших об’єктів у межах населеного пункту.

Громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов’язані: 1) утримувати в належному стані закріплені в установленому порядку за ними території; 2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; 3) не порушувати права і законні інтереси інших суб’єктів благоустрою населених пунктів; 4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів.

Підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов’язані:

1) утримувати в належному стані території, надані їм в установленому законом порядку;

2) утримувати в належному стані закріплені за ними на умовах договору з балансоутримувачем об’єкти благоустрою (їх частини);

3) усувати на закріплених за ними об’єктах благоустрою (їх частинах) за власний рахунок та в установлені строки пошкодження інженерних мереж або наслідки аварій, що сталися з їх вини;

4) усувати на закріплених за ними об’єктах благоустрою (їх частинах) наслідки надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в установленому порядку;

5) проводити згідно з планами, затвердженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, інвентаризацію та паспортизацію закріплених за ними об’єктів благоустрою (їх частин);

6) у процесі утримання об’єктів благоустрою (їх частин) дотримуватися відповідних технологій щодо їх експлуатації та ремонту, регулярно здійснювати заходи щодо запобігання передчасному зносу об’єктів, забезпечення умов функціонування та утримання їх у чистоті й належному стані;

7) відшкодовувати збитки та іншу шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою та охорони навколишнього природного середовища в порядку та розмірах, установлених законодавством України.

Затвердження правил благоустрою територій населених пунктів належить до компетенції сільських, селищних і міських рад. Так, наприклад, відповідно до Правил благоустрою і утримання території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 01.04.2005 р. № 32/36, порушення правил благоустрою міста вважаються: створення смітників у невідведених для цього місцях; забруднення вулиць, площ, доріг, дворів; складування на вулицях, площах тари, будівельних матеріалів тощо без відповідного дозволу; виконання робіт з благоустрою міста без затверджених проектів на виконання земельних робіт та відповідного дозволу, виданого управлінням житлово-комунального господарства; наїзди на тротуари, декоративні огорожі, газони і зелені насадження; незадовільний стан доріг, вулиць, площ, тротуарів, пішохідних доріжок, мостів, шляхопроводів, підземних пішохідних переходів; незадовільне утримання парків, скверів, зелених зон, квітників; відсутність огорожі на місці розриття; відсутність освітлення місця розриття у нічний час на тротуарах, проїзній частині вулиць і площ; відсутність перехідного містка при прокладанні інженерних комунікацій згідно з проектом виконання робіт; відсутність урн для сміття; незадовільний зовнішній вигляд та технічна несправність постійних і тимчасових огорож, парканів, газонних огорож, ліхтарів, стовпів, мачт, лавок, урн та контейнерів для сміття тощо. Правила благоустрою інших населених пунктів України затверджуються відповідними сільськими, селищними та міськими радами.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського благоустрою.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, а також недодержанні правил щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 153. Знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів

Знищення або пошкодження зелених насаджень, окремих дерев, чагарників, газонів, квітників та інших об’єктів озеленення в населених пунктах, невжиття заходів для їх охорони, а також самовільне перенесення в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об’єктами озеленення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 153 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

[У статтю 153 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Правові та організаційні засади озеленення населених пунктів регламентуються Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 р. № 105. Зазначені Правила розроблені з метою охорони та збереження зелених насаджень у містах та інших населених пунктах (далі - зелені насадження) і утримання їх у здоровому впорядкованому стані, створення та формування високодекоративних, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень. Правила є обов’язковими для виконання всіма установами, підприємствами, організаціями та громадянами, які займаються проектуванням, створенням, ремонтом і утриманням зелених насаджень, розташованих на територіях населених пунктів України.

Відповідно до положень цього нормативного акта зелені насадження - це деревна, чагарникова, квіткова та трав’яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту. Зелені насадження поділяються на такі категорії. Зелені насадження загального користування - зелені насадження, які розташовані на території загальноміських і районних парків, спеціалізованих парків, парків культури та відпочинку; на територіях зоопарків та ботанічних садів, міських садів і садів житлових районів, міжквартальних або при групі житлових будинків; скверів, бульварів, насадження на схилах, набережних, лісопарків, лугопарків, гідропарків і інших, які мають вільний доступ для відпочинку. Зелені насадження обмеженого користування - це насадження на територіях громадських і житлових будинків, шкіл, дитячих установ, вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, профтехучилищ, закладів охорони здоров’я, промислових підприємств і складських зон, санаторіїв, культурно- освітніх і спортивно-оздоровчих установ та інші. Зелені насадження спеціального призначення - насадження транспортних магістралей і вулиць; на ділянках санітарно- захисних зон довкола промислових підприємств; виставок, кладовищ і крематоріїв, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні, водоохоронні, вітрозахисні, протиерозійні, насадження розсадників, квітникарських господарств, пришляхові насадження в межах населених пунктів.

Пошкодження зелених насаджень - це завдання шкоди кореневій системі, стовбуру, кроні, гілкам деревно-чагарникових порід, а також газонам, квітникам, але яка не припинила їх росту.

Охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів і підприємств та своєчасно видалені. У разі несвоєчасного видалення насаджень в охоронних зонах, коли дерева біля кореневої шийки досягли діаметра 5 см і більше, їх відновна вартість стягується в установленому порядку.

Охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на об’єктах благоустрою, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від підпорядкування об’єкта благоустрою, а на земельних ділянках, переданих у постійне користування або в оренду, - за рахунок їх власників або орендарів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку.

Генеральний план розвитку населених пунктів України розробляється і реалізується з урахуванням вимог захисту зелених насаджень.

Містобудівна діяльність у населених пунктах проводиться з дотриманням вимог охорони зелених насаджень. Господарська та інша діяльність проводиться з урахуванням коштів, необхідних для охорони, утримання та відновлення зелених насаджень і міських лісів. Кошти передбачають: місцеві органи самоврядування на утримання об’єктів зеленого господарства комунальної форми власності, підприємства, організації, установи на утримання зелених насаджень на територіях, які їм належать на правах власності, довгострокової оренди, власники чи користувачі земельних ділянок, на яких розташовані зелені насадження.

Під час проведення будь-яких робіт на земельній ділянці, на якій залишились зелені насадження забудовник: огороджує дерева на території будівництва; у процесі виконання робіт щодо будівництва доріг, тротуарів, асфальтування дворів тощо залишає місця (лунки) для посадки дерев, а також утворює лунки довкола наявних дерев; копає канави глибше 1 м для прокладання підземних інженерних мереж і фундаментів на віддалі не менше 2 м від дерева та 1,5 м від чагарника; не допускає засипання ґрунтом чагарників та стовбури дерев; зберігає верхній родючий шар ґрунту на всій території забудови, організовує його зняття, складування та залишає для подальшого використання чи передачі спеціалізованому підприємству, визначеному місцевим органом влади для використання під час створення зелених насаджень; не допускає складування будівельних матеріалів, стоянки машин і механізмів на відстані не менше 2,5 м від дерева і 1,5 м від чагарника.

На об’єктах благоустрою зеленого господарства (до яких належать парки, парки культури та відпочинку, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, гідропарки, лугопарки, лісопарки, буферні парки, районні сади; дендрологічні парки, національні, меморіальні та інші; сквери; міські ліси; зони рекреації; зелені насадження в охоронних та санітарно-захисних зонах, зони особливого використання земель; прибережні зелені насадження; зелені насадження прибудинкової території) забороняється:

виконувати земляні, будівельні та інші роботи без дозволу, виданого в установленому порядку;

самовільно влаштовувати городи, пошкоджувати дерева, кущі, квітники, газони; вивозити і звалювати в невідведених для цього місцях відходи, сміття, траву, гілки, деревину, сніг, листя тощо;

складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання;

самовільно встановлювати об’єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо;

посипати кухонною сіллю сніг та лід на тротуарах; влаштовувати стоянки автомашин, суден, катерів;

влаштовувати зупинки пасажирського транспорту та пар кувати автотранспортні засоби на газонах; влаштовувати ігри на газонах;

спалювати суху рослинність, розпалювати багаття та порушувати інші правила протипожежної безпеки;

підвішувати на деревах гамаки, гойдалки, мотузки для сушіння білизни, прикріплювати рекламні щити, електропроводи та інше, якщо вони можуть пошкодити дерево;

добувати з дерев сік, смолу, завдати механічні пошкодження;

рвати квіти, ламати гілки дерев;

винищувати мурашники, ловити птахів і звірів;

випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у невідведених для цього місцях;

здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у невідведених для цього місцях.

Відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є:

на об’єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об’єктів;

на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства;

на територіях земельних ділянках, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій;

на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері екологічної безпеки.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у знищенні або пошкодженні зелених насаджень, окремих дерев, чагарників, газонів, квітників та інших об’єктів озеленення в населених пунктах, невжитті заходів для їх охорони, а також самовільному перенесенні в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об’єктами озеленення.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 154. Порушення правил тримання собак і котів

Тримання собак і котів у місцях, де це заборонено відповідними правилами, чи понад установлену кількість, чи незареєстрованих собак, або приведення в громадські місця, або вигулювання собак без повідків і намордників (крім собак, у реєстраційних свідоцтвах на яких зроблено спеціальну відмітку) чи в невідведених для цього місцях -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 154 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Ті самі дії, що спричинили заподіяння шкоди здоров’ю людей або їх майну, а так само повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією тварин і на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 154 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

З метою запобігання виникненню та поширенню зооантропонозних інфекцій серед людей місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування затверджують правила утримання тварин у домашніх умовах, виділяють і облаштовують на територіях населених пунктів місця для їх вигулювання, забезпечують відлов, тимчасове утримання та регулювання чисельності бродячих тварин. Так, відповідно до Правил утримання домашніх тварин громадянами, підприємствами та організаціями У м. Києві підприємства, установи, організації і громадяни-власники собак, котів і хижих тварин зобов’язані суворо дотримуватись санітарно-гігієнічних норм і Правил утримання у м. Києві тварин громадянами, підприємствами, установами та організаціями з обов’язковим забезпеченням безпеки людей. При додержанні зазначених вимог дозволяється утримувати:

а) собак, котів (загальною кількістю не більше трьох дорослих тварин) у квартирах, в яких проживає одна сім’я, а також у будинках, що належать громадянам на правах власності; у квартирах, де проживає кілька сімей, допускається утримання собаки або кота лише за письмовою згодою всіх мешканців квартири. До того ж не дозволяється утримувати собак і котів у місцях загального користування.

Якщо кількість собак чи котів більша ніж 3 дорослі тварини, то власник тварин ставить на облік у КП «Центр ідентифікації тварин» свій розплідник або притулок (залежно від призначення);

б) собак, котів і хижих тварин - у «зоокутках», «живих кутках», дитячих, освітніх санаторно-курортних і оздоровчих закладах з дозволу КП «Центр ідентифікації тварин» за погодженням з санітарно-епідеміологічними і ветеринарними установами;

в) собак - у вільному вигулі на ізольованій, добре огородженій території або в ізольованому приміщенні-на прив’язі або без неї;

г) собак на підприємствах, в установах і організаціях: для охорони - на блоках, в обладнаних приміщеннях або на прив’язі; для дослідної мети - у вольєрах або в розплідниках;

д) собак без повідків і намордників: при оперативному використанні спеціальними організаціями, собак спеціального призначення, а також під час муштри на полюванні, на навчально-дресувальних майданчиках.

Підприємствам, організаціям, установам утримання собак, котів і хижих тварин допускається за погодженням з відповідною ветеринарною установою та за умови реєстрації в КП «Центр ідентифікації тварин» і укладання договору на їх утримання.

Утримання тварин у домашніх умовах в інших регіонах України регулюється правилами, затвердженими відповідними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічної безпеки.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні правил тримання собак і котів.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

[Назву глави викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3683-ХІІ від 15.12.93 p.]

Стаття 155. Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю

Порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг праців­никами торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, -

тягне за собою накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 155 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Продаж товарів зі складів, баз, підсобних приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування, сфери послуг) і споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а так само приховування товарів від покупців, вчинене працівниками підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування та сфери послуг) і споживчої кооперації, які не є посадовими особами, -

тягне за собою накладення штрафу від одного до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 155 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Дії, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до двадцяти семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 155 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 155 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 8918-ХІ від 27.04.89 p., № 7445-ХІ від 07.03.90 p.; Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.; Законом України № 3683-XV від 15.12.93 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері торгівельної діяльності. Торговельна діяльність - це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку. Вона може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Торговельна діяльність в Україні регулюється Господарським кодексом України, законами України «Про захист прав споживачів», «Про споживчу кооперацію», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про безпечність та якість харчових продуктів», Порядком заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного обслуговування населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 8. 02. 1995 р. № 108, Правилами роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.03.2004 р. № 98, Правилами роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 р. № 185, а також іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю. Відповідно до п. 8 Порядку заняття торговельною Діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8. 02. 1995 р. № 108, суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, які займаються торгівельною діяльністю, повинні забезпечити: відповідність виробничого приміщення (місця) чи будівлі для здійснення торговельної діяльності необхідним екологічним і санітарно-гігієнічним умовам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування, які будуть використані для торговельної (торговельно-виробничої) діяльності, - вимогам нормативних документів ЩОДО зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці; постійний розвиток матеріально-технічної бази підприємств, оснащення їх сучасною технікою і обладнанням; застосування прогресивних форм торговельного обслуговування населення; наявність на видному місці в торговельному приміщенні асортиментного переліку товарів, чинних санітарних і ветеринарних правил, правил продажу товарів та іншої необхідної нормативно-технічної документації та дотримання встановлених у них вимог; продаж товарів громадянам чистою вагою і повною мірою. Забороняється продаж товарів, що не мають належного товарного вигляду та із закінченим терміном придатності, а також товарів, що надійшли без документів, які засвідчують їх якість та безпеку. Забороняється обумовлення продажу одних товарів з обов’язковим придбанням інших або примушування покупця одержувати замість здачі інші товари. У разі реалізації товарів імпортного виробництва у пакувальній тарі з написами іноземною мовою суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний забезпечити інформацію державною чи іншою мовою про найменування, основні споживчі властивості товару, термін його придатності та умови зберігання, можливі застереження щодо вмісту шкідливих компонентів і обмежень у споживанні, а також гарантійні зобов’язання. Нормативно- правовими актами, які регулюють торгівельну діяльність, встановлено також інші вимоги щодо правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, порушення яких спричиняє адміністративну відповідальність за ч. 1 коментованої статті.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у продажі товарів зі складів, баз підсобних приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування, сфери послуг) і споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а так само приховування товарів від покупців, вчиненому працівниками підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування та сфери послуг) і споживчої кооперації, які не є посадовими особами. Відповідно до Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108, оптові бази - це основні господарські підприємства оптової торгівлі, що здійснюють оптові закупівлі та поставки (продаж) товарів і надають торговельні послуги підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, громадського харчування та іншим суб’єктам підприємницької діяльності; товарні склади, склади-холодильники - відокремлені або спеціально пристосовані приміщення для зберігання та переробки товарних запасів; склади-магазини, що мають функціональні площі, до яких входять торговельні та складські площі закритих та напіввідкритих приміщень для зберігання і продажу великогабаритних товарів (меблі, будівельні матеріали тощо). Товари, прийняті працівниками суб’єкта господарської діяльності, що здійснюють продаж, виставляються для продажу одразу, а в разі потреби - після проведення допродажної підготовки. Забороняється безпідставне вилучення зазначеними працівниками виставлених для продажу товарів, їх приховування або стримування реалізації.

Частина 3 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності, ч. 2 - у формі умислу.

Суб’єктами правопорушень, передбачених коментованою статтею, можуть бути як посадові, так і фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності та працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг.

Стаття 155-1. Порушення порядку проведення розрахунків

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг -

тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти -

тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від шести до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 155-1 згідно із Законом України № 23/97-ВР від 23.01.97p.]

[Статтю 155-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 548-ІV від 20.02.2003 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері здійснення розрахункових операцій. Стаття 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає, що розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та(або) в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти повинні застосовуватися реєстратори розрахункових операцій, реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно- технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та(або) реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Електронний контрольно-касовий апарат - реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує попереднє програмування найменування і ціни товарів (послуг) та облік їх кількості, друкування розрахункових та інших звітних документів. До електронних контрольно-касових апаратів належать також торговельні автомати або інше подібне устаткування, що призначене для операцій з продажу товарів (послуг) без видачі покупцю чека, іншого звітного документа за готівкові кошти чи їх замінники - жетони, картки платіжних систем або інші замінники грошей, без участі фізичної особи, яка контролює здійснення оплати таких товарів (послуг). Комп’ютерно-касова система - реєстратор розрахункових операцій, виконаний із застосуванням комп’ютерних засобів, який додатково виконує технологічні операції, визначені сферою його застосування, і забезпечує друкування розрахункових та інших звітних документів. Електронний контрольно-касовий реєстратор - реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує облік кількості реалізованих товарів (послуг) найменування, друкування розрахункових та інших звітних документів. Електронний таксометр - реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує попереднє програмування тарифів за проїзд та облік вартості наданих послуг з перевезень пасажирів. Автомат з продажу товарів (послуг) - реєстратор розрахункових операцій, який в автоматичному режимі здійснює видачу (надання) за готівкові кошти або із застосуванням платіжних карток, жетонів тощо товарів (послуг) і забезпечує відповідний облік їх кількості та вартості.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та(або) в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; 3) застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій з додержанням встановленого порядку їх застосування; 4) забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції і програмного забезпечення; 5) у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України; 6) забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення; 7) подавати до органів державної податкової служби звітність, пов’язану із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця; 8) реалізовувати товари (надавати послуги) за умови наявності цінника на товар (меню, прейскуранта, тарифу на послугу, що надається) у грошовій одиниці України; 9) щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій; 10) друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років; 11) проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; 12) вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та(або) за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг); 13) забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; 14) вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування, ремонтувати реєстратори розрахункових операцій через центри сервісного обслуговування у встановленому порядку; 15) надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Порушення зазначених правил є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті. До того ж розрахунковий документ - це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі- продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну; розрахункова книжка - це належно зброшурована та прошнурована книжка, зареєстрована в органах державної податкової служби України, що містить номерні розрахункові квитанції, які видаються покупцям у випадках, коли не застосовуються реєстратори розрахункових операцій; книга обліку розрахункових операцій - це прошнурована і належно зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, є порушенням встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти. Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» уповноважені банки, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов’язані: 1) проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти, змінювати курс валюти відповідно до порядку, встановленого Національним банком України; 2) проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти через зареєстровані, опломбовані У встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздру куванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджують виконання цих операцій; 3) зберігати протягом робочої зміни другий примірник розрахункового документа, що підтверджує здійснення операції; 4) застосовувати у встановленому порядку лише ті реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій; 5) видавати особі, яка купує або продає іноземну валюту, перший примірник розрахункового документа на повну суму операції; 6) здійснювати операції з купівлі-продажу іноземної валюти тільки за рахунок коштів банку; 7) забезпечувати відповідність готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти даним фіскального звіту; 8) проводити технічне обслуговування і ремонт реєстраторів розрахункових операцій у встановленому порядку; 9) забезпечувати цілісність пломб реєстраторів розрахункових операцій, а також незмінність програмно-технічних засобів, що реалізують фіскальні функції. Порушення зазначених правил є об’єктивною стороною правопорушень, передбачених ч. 3 коментованої статті. До того ж фіскальний режим - режим роботи реєстратора розрахункових операцій, який забезпечує безумовне виконання ним фіскальних функцій; фіскальний звіт - це документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що застосовується для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, який містить дані про виконані операції з початку робочої зміни касира.

Частини 2 та 4 коментованої статті встановлюють відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 3 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктами правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 коментованої статті можуть бути особи, які відповідно до своїх функціональних обов’язків здійснюють розрахункові операції, а також посадові особи, до компетенції яких належить організація здійснення розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Суб’єктами правопорушень, передбачених ч. 3 та 4-ю коментованої статті, є особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, та посадові особи уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти.

Стаття 155-2. Обман покупця чи замовника

Обмірювання, обважування, обраховування, перевищення встановлених цін і тарифів або інший обман покупця чи замовника працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг, якщо матеріальна шкода, заподіяна таким обманом, не перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, -

тягне за собою накладення штрафу від двох до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 155-2 згідно із Законом України № 2443-ІІІ від 24.05.2001 р.]

Об’єктом правопорушення є встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг населенню, а також законні інтереси покупців та замовників.

Предметом правопорушення можуть бути товари (зокрема, вироби, то виготовляються на замовлення) або грошові кошти - залежно від того, на отримання якого із цих двох видів майна було спрямовано дії винної особи.

Об’єктивна сторона обману покупців та замовників полягає в діях, які набувають форми обмірювання, обважування, обраховування або іншого обману.

Обмірюванням є обманні дії, внаслідок яких покупцеві відпускається менше, а ніж належить товару, кількість якого визначається у встановлених одиницях довжини, площі й об’єму. Обмірювання може вчинюватися у формі недоміру при продажі пиломатеріалів, тканини тощо, і у формі недоливу при продажі товару, що має консистенцію рідини (бензин, молочні продукти, пиво тощо).

Обважування - це відпуск покупцеві товарів меншої ваги, ніж та, яку відповідно до встановленої ціни належить відпустити за сплачену ним грошову суму.

Обраховування має вигляд або неправильного підрахунку вартості проданого товару й отримання внаслідок цього з покупця більшої, ніж належить, грошової суми, або неправильного підрахунку кількості одиниць товару, яка передається покупцеві, і передачі йому в такий спосіб меншої, ніж оплачена кількості товару.

Перевищення встановлених цін і тарифів - це відпуск покупцеві товарів за вищою, ніж встановлено відповідними документами підприємства торгівлі, громадського харчування, сфери послуг або громадянина - суб’єкта підприємницької діяльності, ціною або тарифом, і отримання внаслідок цього з покупця більшої, ніж належить грошової суми.

Інший обман - це застосування будь-яких, крім зазначених, способів, за допомогою яких винний отримує від покупця чи замовника більшу грошову суму, ніж та, що має бути сплачена за товар чи послугу відповідно до встановлених цін чи тарифів. Іншим обманом є, зокрема, продаж зіпсованих товарів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого тощо.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення є вчинення останнього лише під час реалізації товарів покупцям або надання послуг замовникам. Це може мати місце на підприємствах торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, комунального господарства, на ринках чи в інших місцях.

Склад цього правопорушення необхідно відмежовувати від складу злочину, передбаченого ст. 225 Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах. Відповідно примітки до зазначеної статті обманом покупців та замовників у значних розмірах слід вважати обман, що спричинив громадянинові матеріальну шкоду в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Щодо визначення розміру матеріальної шкоди під час притягнення до адміністративної відповідальності див. коментар до ст. 27 КпАП.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом.

Суб’єктом правопорушення можуть бути працівники торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності. Особа, Що укладає і здійснює окрему угоду, предметом якої є продаж її власного майна, не може визнаватися суб’єктом цього правопорушення. У випадках застосування особою обману покупця при здійсненні подібної угоди її дії за наявності підстав можуть бути кваліфіковані за ст. 51 КпАП як шахрайство.

Стаття 156. Порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами

Роздрібна або оптова, включаючи імпорт або експорт, торгівля спиртом етиловим, коньячним або плодовим або роздрібна торгівля алкогольними напоями чи тютюновими виробами без наявності ліцензії або без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі та виручки, одержаної від продажу предметів торгівлі.

Порушення працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, а саме: торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами в приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради як такі, де роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами заборонена, а так само торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами через торгові автомати чи неповнолітніми особами, а також продаж алкогольних напоїв або тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років, -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами з рук -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі.

Дії, передбачені частиною першою чи третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі.

[Статтю 156 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2899-ІV від 22.09.2005 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, а також у сфері охорони здоров’я населення. Зазначені відносини регулюються законами України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби», «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення», постановою Кабінету Міністрів України «Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 23.04.2003 р. № 567 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у здійсненні роздрібної або оптової, зокрема, імпорт або експорт, торгівлі спиртом етиловим, коньячним або плодовим або роздрібної торгівлі алкогольними напоями чи тютюновими виробами без наявності ліцензії або без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору. Відповідно до положень Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» спирт етиловий - це спирт етиловий-сирець, спирт етиловий ректифікований технічний, спирт етиловий денатурований (спирт технічний), спирт етиловий технічний, спирт етиловий ректифікований, виготовлені з крохмале- і цукровмісної сировини або з нехарчових видів сировини за спеціальними технологіями; спирт етиловий питний - спирт етиловий ректифікований, розбавлений водою за спеціальною технологією до визначеного стандартом вмісту алкоголю; спирт коньячний - спирт, отриманий шляхом переробки коньячних виноматеріалів за спеціальною технологією для подальшої багаторічної витримки в контакті з деревиною дуба; спирт плодовий - спирт, отриманий шляхом переробки яблучних виноматеріалів за спеціальною технологією для виробництва алкогольних напоїв за коньячною технологією. Алкогольними напоями є продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2% об’ємних одиниць, які належать до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08. Тютюнові вироби - це сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування.

Торгівля зазначеними виробами може бути оптовою або роздрібною. Оптова торгівля - діяльність з придбання і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам підприємницької діяльності; роздрібна торгівля - діяльність з продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, зокрема на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування.

Торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами може здійснюватися лише за наявності ліцензії (спеціального дозволу) - документа державного зразка, який засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на провадження відповідного виду діяльності протягом визначеного строку. Імпорт, експорт або оптова торгівля спиртом етиловим і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим здійснюються за наявності ліцензій лише державними підприємствами або організаціями, спеціально уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, крім оптової торгівлі спиртом етиловим на медичні та ветеринарні цілі, яка може здійснюватися за наявності ліцензії закладами охорони здоров’я та підприємствами або організаціями зооветеринарного постачання незалежно від форм власності. Кабінет Міністрів України веде реєстр зазначених закладів охорони здоров’я та підприємств зооветеринарного постачання. Імпорт, експорт або оптова торгівля спиртом коньячним здійснюються за наявності ліцензій спеціалізованими коньячними підприємствами, які забезпечені дубовою тарою для витримки коньячного спирту, кваліфікованими фахівцями та власними виробничими потужностями з виробництва коньячного спирту і коньяку. Перелік підприємств затверджується Кабінетом Міністрів України. Оптовий продаж спирту-сирцю виноградного і спирту- сирцю плодового здійснюється їх виробниками суб’єктам підприємницької діяльності, які одержали ліцензію на виробництво спирту етилового ректифікованого виноградного або спирту етилового ректифікованого плодового. Роздрібна торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим забороняється.

Імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності за наявності ліцензій. Ліцензії на право імпорту, експорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів видаються терміном на 5 років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, плата за них справляється щорічно і зараховується до бюджету згідно з чинним законодавством. Ліцензії на право оптової торгівлі видаються терміном на 5 років органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, плата за них справляється щорічно і зараховується до бюджету згідно з чинним законодавством. Суб’єкти підприємницької діяльності, які отримали ліцензії на виробництво або імпорт алкогольних напоїв або тютюнових виробів, здійснюють поставку цієї продукції підприємствам оптової і роздрібної торгівлі та іншим українським споживачам без ліцензій на оптову торгівлю лише в межах обсягів власного виробництва (імпорту). Роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, зокрема її виробниками за наявності у них ліцензій. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб’єкта підприємницької діяльності терміном на один рік і підлягають обов’язковій реєстрації в органі державної податкової служби України, а в сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб’єкта підприємницької діяльності. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами в поїздах, на морських або річкових суднах видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем формування поїзда (приписки судна).

Продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки підприємствам громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус підприємств громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів. Продаж на розлив виноградних натуральних сухих вин з тари місткістю від 50 до 600 л, виготовленої з матеріалів, дозволених до контакту з алкогольними напоями, може здійснюватися підприємствами громадського харчування, якщо у ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями про це є відповідний запис органу, що видав таку ліцензію. Продаж вин сухих і з доданням спирту (виноматеріалів оброблених) виноградних власного виробництва ординарних та марочних на розлив з тари місткістю від 50 до 600 л дозволяється підприємствам первинного та змішаного виноробства виключно за місцем розташування таких підприємств у межах адміністративно- територіальних одиниць (міст, селищ, сіл) із сплатою акцизного збору в розмірі, встановленому Законом України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої», якщо у ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями про це є відповідний запис органу, що видав таку ліцензію. Річні обсяги продажу вин (виноматеріалів оброблених) на розлив такими підприємствами не можуть перевищувати 20% від річного обсягу вироблених виноматеріалів.

Відповідно до Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» означені види виробів маркуються марками акцизного збору - спеціальними знаками, наявність яких підтверджує сплату акцизного збору, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів. Марки продаються суб’єктам підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства є платниками акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Марки акцизного збору виготовляються, зберігаються та продаються відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводять маркування кожної пляшки (упаковки) алкогольних напоїв та кожної пачки (упаковки) тютюнових виробів у такий спосіб, щоб марка розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Маркування алкогольних напоїв здійснюється марками акцизного збору, які відрізняються за дизайном для окремих видів продукції, визначених Кабінетом Міністрів України. Кожна марка акцизного збору на алкогольні напої повинна мати окремий номер та найменування виду продукції (для виноробної продукції: «вино сухе», «вино марочне», «вино напівсухе та напівсолодке», «вино з доданням спирту (міцне)», «вино ігристе», «вино газоване», «плодово-ягідне вино», «вермут», «коньяк», «бренді»). Кожна марка акцизного збору на тютюнові вироби повинна мати окремий номер. Не підлягають маркуванню марками акцизного збору алкогольні напої та тютюнові вироби, які поставляються для реалізації магазинами безмитної торгівлі безпосередньо українськими виробниками цієї продукції за прямими договорами, укладеними між українськими виробниками алкогольних напоїв та тютюнових виробів і власниками магазинів безмитної торгівлі. До того ж митне оформлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що спрямовуються до магазинів безмитної торгівлі, здійснюється у момент відвантаження такої продукції від виробника. Контроль за наявністю марок на пляшці (упаковці) алкогольних напоїв та на пачці (упаковці) тютюнових виробів під час їх реалізації здійснюють державні податкові інспекції, контрольно-ревізійна служба та органи внутрішніх справ, а під час ввезення цих товарів на митну територію України - митні органи. У разі виявлення фактів порушення порядку ввезення, зберігання, транспортування, реалізації або торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності марок акцизного збору зазначені контролюючі органи складають і передають державним податковим органам протокол та опис товарів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка для прийняття відповідної постанови.

Марки акцизного збору для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів виготовляються з паперу вагою 70 +(-) 3 г/м3 і мають такі розміри: для алкогольних напоїв - довжина 160 мм +(-) 0,25 мм, ширина 20 мм +(-) 0,25 мм; для тютюнових виробів - довжина 44 мм +(-) 0,25 мм, ширина 20 мм +(-) 0,25 мм. Зразки марок розробляються Мінфіном разом з Державною податковою адміністрацією, СБУ, МВС та Мін’юстом. Марки встановленого зразка виготовляються на замовлення Державної податкової адміністрації державним спеціалізованим підприємством Мінфіну. Замовлення оформляється відповідно до правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених Мінфіном, СБУ та МВС. Марки повинні мати наскрізну нумерацію, яка складається з двох цифр індексу регіону України за місцезнаходженням виробника продукції, серії та окремого для кожної марки номера. Така нумерація наноситься паралельно довшій стороні марки. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору має наслідком кримінальну відповідальність за ст. 216 Кримінального кодексу України.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у вчиненні таких дій: торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами в приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради як такі, де роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами заборонена, а так само торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами через торгові автомати чи неповнолітніми особами, а також продаж алкогольних напоїв або тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років. Обмеження щодо продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів встановлюються ст. 153 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», відповідно до якої забороняється продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів: особами, які не досягли 18 років; особам, які не досягли 18 років; У приміщеннях та на території дошкільних, навчальних закладів і закладів охорони здоров’я; у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, які здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій; у місцях проведення спортивних змагань; в інших місцях, визначених органами місцевого самоврядування; з торгових автоматів; з полиць самообслуговування (крім тютюнових виробів у блоках та алкогольних напоїв); поштучно (для тютюнових виробів, крім сигар); з рук та у не визначених для цього місцях торгівлі. Продавець алкогольних напоїв або тютюнових виробів має право вимагати у покупця, який купує алкогольні напої або тютюнові вироби, документ, що засвідчує його вік, якщо у продавця виникли сумніви Щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 3 коментованої статті, полягає у торгівлі алкогольними напоями або тютюновими виробами з рук, тобто торгівля означеними виробами суб’єктами, які відповідно до вимог законодавства не мають права на здійснення такої торгівлі. До того ж не має значення наявність та дійсність акцизних марок тощо.

Ч. 4 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 3 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 156-1. Порушення законодавства про захист прав споживачів

Відмова працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, -

тягнуть за собою накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 156-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину першу статті 156-1 внесено зміни згідно із Законом України № 1253-IV від 18.11.2003 p.]

Відмова особами, зазначеними у частині першій цієї статті, громадянину- споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості -

тягнуть за собою накладення штрафу від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 156-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 156-1 згідно із Законом України № 3683-ХІІ від 15.12.93 p.]

[Статтю 156-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 23/97-ВР від 23.01.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав споживачів. Основним правовим документом в цій сфері є Закон України «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав. Відповідно до тлумачення термінів, що міститься у зазначеному Законі, споживач - це громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб; виробник - це підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації; виконавець - підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виконують роботи або надають послуги; продавець - підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які реалізують товари за договором купівлі-продажу.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, поля­гає у вчиненні працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, таких діянь: а) відмови у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця); б) відмови у навчанні безпечного та правильного їх використання; в) обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів; г) відмови громадянину-споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості. Всі означені правопорушення здійснюються через бездіяльність та є порушенням закріпленими у Законі України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно- правових актах прав споживачів.

Право споживачів на інформацію про товари (роботи, послуги) закріплене у ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити: назву товару; зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари (роботи, послуги); дані про основні властивості товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування - про склад (зокрема, перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, зокрема, харчових добавок), номінальну кількість (масу, об’єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нормативних документів і протипоказання щодо застосування; позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг); відомості про умови зберігання; гарантійні зобов’язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання товарів (робіт, послуг); термін придатності (служби) товарів (робіт, послуг), відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та адресу виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування. Інформація про послуги, пов’язані з концертною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, повинна містити дані про використання чи невикористання виконавцями музичних творів фонограм власного вокального, інструментального, вокально-інструментального виконання музичного твору з музичним супроводом або без нього чи фонограм музичного супроводу до власного вокального, інструментального, вокально-інструментального виконання музичного твору. Стосовно товарів (робіт, послуг), які підлягають обов’язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про їх сертифікацію. Стосовно товарів (робіт, послуг), які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров’я споживача та його майна, виробник (виконавець, продавець) зобов’язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари (роботи, послуги) і можливі наслідки їх впливу. Зазначена інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг), на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні забезпечуватись інформацією про місце їх походження.

Права споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, а також на навчання безпечному та правильному їх використанню товарів закріплені у ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», у п. 25 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108, відповідно до якого покупець має право на вільний вибір товару, перевірку його якості, комплектності, міри, ваги та ціни, демонстрування безпечного та правильного використання, а також у п. 28 цього самого нормативного акта, відповідно до якого у разі продажу складнотехнічних та інших товарів, які потребують перевірки, повинні бути створені умови для її проведення.

Права споживачів у разі придбання товару неналежної якості закріплені у ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів». Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець). Продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виробником, виконавцем). На товари, що завозяться на територію України, повинен бути передбачений чинним законодавством документ, який підтверджує їх належну якість. Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів - протягом 10 років. Виробник зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, в необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва - протягом терміну служби, в разі відсутності такого терміну - протягом 10 років. Споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну в порядку та строки, встановлені законодавством, і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; б) заміни на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості; в) відповідного зменшення його купівельної ціни; г) заміни на такий самій товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни; д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав. Стосовно непродовольчих товарів, що були у використанні та реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, зазначені вимоги споживача задовольняються за згодою продавця. Ці вимоги споживача пред’являються за вибором споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробнику або підприємству, що виконує їх функції за місцезнаходженням споживача. Продавець, виробник (підприємство, що виконує їх функції) зобов’язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги. До того ж доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п’ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) та їх повернення споживачеві здійснюються силами і засобами продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції). У разі невиконання цього зобов’язання, а також відсутності і продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції) у місцезнаходженні споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійснені споживачем за їхній рахунок. За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості - протягом 14 днів або за домовленістю сторін. У разі відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний термін з часу відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну товару у встановлений термін неможливо, споживач вправі за своїм вибором пред’явити продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) інші вимоги (безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; відповідного зменшення його купівельної ціни; заміни на такий самий товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав).

У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов’язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо зазначені недоліки виявлені у межах терміну придатності При пред’явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі. Для цього виробник разом з продавцем зобов’язані на договірній основі передбачати обмінний фонд товарів. Перелік таких товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності у випадку обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, і у формі умислу - для всіх інших правопорушень.

Суб’єктами правопорушення можуть бути працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях.

Стаття 156-2. Порушення встановленого порядку промислової переробки, зберігання, транспортування або знищення конфіскованих спирту, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів

Порушення встановленого порядку промислової переробки, зберігання, транспортування або знищення конфіскованих спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 156-2 згідно із Законом України № 1685-ІІІ від 20.04.2000 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» конфісковані алкогольні напої підлягають знищенню або промисловій переробці. Порядок знищення або промислової переробки конфіскованих алкогольних напоїв встановлюється Кабінетом Міністрів України. Конфісковані тютюнові вироби підлягають знищенню. Порядок знищення конфіскованих тютюнових виробів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у порушенні встановленого порядку промислової переробки, зберігання, транспортування або знищення конфіскованих спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів. Визначення понять спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів див. у коментарі до ст. 156 КпАП.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи, до компетенції яких належить організація промислової переробки, зберігання, транспортування або знищення конфіскованих спирту, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів.

Стаття 157.

[Статтю 157 виключено згідно із Законом України № 2635-ІV від 02.06.2005 p.]

Стаття 158.

[Статтю 158 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 159. Порушення правил торгівлі на ринках

[У назві статті 159 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Порушення правил торгівлі на ринках -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 159 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статті 159 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері торгівельної діяльності. Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105 визначають вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства. Ринок - це суб’єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов’язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Торгівлю на ринках можуть здійснювати фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, суб’єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від форм власності (далі - продавці). Територія ринку повинна мати відокремлену та відгороджену від проїзної частини, житлового та комунального секторів ділянку землі, зручне сполучення громадського транспорту загального користування, підземні чи наземні переходи для пішоходів, стоянки для транспортних засобів відвідувачів, безпечні для руху пішоходів входи і виходи, штучне освітлення території ринку, автостоянок та під’їздів, телефонний зв’язок, радіовузол або гучномовець на ринках з кількістю торговельних місць більше 250, електро- та водопостачання, водовідведення, туалет, облаштовані контейнерами майданчики для збирання відходів і сміття тощо. Робота ринків не повинна погіршувати санітарний та екологічний стан місцевості й негативно впливати на умови проживання населення. Вхід на ринки безплатний.

На торговельному місці продавця (юридичної особи) установлюється табличка із зазначенням назви, місцезнаходження і номера телефону суб’єкта підприємницької діяльності, що організував торгівлю, прізвища, імені та по батькові продавця та розміщується копія ліцензії у разі здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. На торговельному місці продавця (фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності) установлюється табличка із зазначенням його прізвища, імені та по батькові, номера свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності та назви органу, що здійснив цю реєстрацію, прізвища, імені, по батькові його продавця, а також розміщується копія патенту за фіксованим розміром податку чи копія свідоцтва про сплату єдиного податку та копія ліцензії у разі здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Продавець повинен мати при собі: документи про сплату ринкового збору та послуг ринку; належно оформлену особисту медичну книжку в разі продажу продовольчих товарів (для суб’єктів підприємницької діяльності); копії документів, що підтверджують якість та безпеку продукції та товарів; у разі реалізації тропічних плодів - копії документів, що підтверджують їх походження та проходження фітосанітарного контролю; висновок лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку в разі продажу продуктів тваринного і рослинного походження.

Продавцям (фізичним особам, які не є суб’єктами підприємницької діяльності) забороняється використовувати власний санітарний та спеціальний одяг, торговельний інвентар та засоби вимірювальної техніки. Продавці (суб’єкти підприємницької діяльності) можуть мати свій санітарний чи інший одяг, торговельний інвентар, засоби вимірювальної техніки. Засоби вимірювальної техніки, які використовуються продавцями на ринку, повинні бути в справному стані, мати повірочне тавро територіального органу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики та проходити періодичну повірку в установленому порядку. Суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують власний санітарний або спеціальний одяг, торговельний інвентар та засоби вимірювальної техніки, несуть персональну відповідальність за його відповідність санітарним та технічним нормам. Продавці повинні дотримуватися Правил користування засобами вимірювальної техніки у сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг, затверджених наказом Держстандарту України від 24.12.2001 р. № 633.

Усі продавці зобов’язані надавати покупцям відомості про товари, не допускати порушення прав споживачів, бути ввічливими, охайно одягненими, відпускати товар упакованим або в тару покупця повною мірою і вагою, їм забороняється палити, розпивати спиртні напої. Особи в нетверезому стані не допускаються до торгівлі на ринку.

На вимогу покупців продавці зобов’язані пред’явити їм висновок лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи про відповідність продуктів, що реалізуються, ветеринарно-санітарним нормам.

Зразки товарів, що є у продажу, повинні бути виставлені на видному для покупців місці. Продавці (суб’єкти підприємницької діяльності) повинні позначати ціни товарів на ярликах цін (цінниках), клейких стрічках або іншим способом.

На вимогу покупця продавець (суб’єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства звільнений від застосування реєстраторів розрахункових операцій та розрахункових книжок) повинен видати товарний чек, що засвідчує факт купівлі, в якому зазначаються: найменування суб’єкта господарювання та ринку, ряд та номер торговельного місця, найменування товару, ціна товару, дата продажу, прізвище, ініціали продавця та його підпис. Якщо покупцю продано неякісний товар, він має право вимагати від продавця (суб’єкта підприємницької діяльності) задоволення своїх вимог, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів». У разі продажу товару з недоліками без попереднього застереження продавцем, який не є суб’єктом підприємницької діяльності, покупець має право замінити товар на якісний, повернути його продавцю і одержати назад сплачені гроші або вимагати зниження ціни.

Усі працівники ринку повинні бути одягнуті в одяг, що відповідає санітарним вимогам, а контролери повинні мати нагрудну табличку або спеціальну пов’язку на рукаві. Працівники, які безпосередньо продають або надають послуги з продажу продовольчих товарів (продавці, рубачі м’яса та інші), підлягають обов’язковому медичному обстеженню, результати якого заносяться в їх особисті медичні книжки встановленого зразка. Особи, які не пройшли медичне обстеження, до роботи не допускаються.

Ринок повинен мати зареєстрований санітарний журнал установленої форми, Книгу відгуків і пропозицій, яка має міститися у приміщенні адміністрації ринку на видному і доступному місці.

Порушення цих, а також інших, встановлених Правилами торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105, вимог і є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 160. Торгівля з рук у невстановлених місцях

Торгівля в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під’їздах, скверах та в інших невстановлених місцях -

тягне за собою накладення штрафу від одного до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі або без такої.

[У частину першу статті 160 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Торгівля з рук у невстановлених місцях промисловими товарами -

тягне за собою накладення штрафу від шести до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі.

[У частину другу статті 160 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 160 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 8918-ХІ від 07.03.90 p., № 7445-Х1 від 27.04.89 p.; Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері торгівельної діяльності. Відповідно до п. 7 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверд­жених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108, суб’єкти господарської діяльності для заняття торговельною діяльністю у сфері роздрібної торгівлі можуть мати: 1) магазини - стаціонарні пункти роздрібного продажу товарів, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців; 2) палатки, кіоски, які займають окремі приміщення, але не мають торговельного залу для покупців, - дрібнороздрібна мережа; 3) тривалий час діючі спеціально обладнані різні пристосування для дрібної торгівлі: автомагазини, лотки, розвозки тощо - пересувна мережа. У сфері торговельно-виробничої діяльності (громадське харчування): фабрики- кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети тощо - окреме приміщення або будівлі, що мають, як правило, зал, обладнаний столиками і стільцями для споживання їжі, необхідні виробничі та побутові приміщення для її приготування; відкриті літні майданчики - стаціонарні пункти з кількістю місць для обслуговування 20 осіб і більше. Робочі місця повинні бути обладнані холодильним, торговельно-технологічним устаткуванням, мати електроенергію, холодну і гарячу проточну воду, каналізацію; кіоски громадського харчування - стаціонарні пункти, де робочі місця повинні бути обладнані як і відкриті літні майданчики, за винятком столиків і стільців для обслуговування відвідувачів. Крім того, торгівля може здійснюватися на ринках (див. коментар до ст. 159). Торгівля поза означеними об’єктами є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як працівники сфери торгівлі, так і громадяни.

Стаття 160-1. Виключена

[Кодекс доповнено статтею 160-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 27.06.86 p.]

[Статтю 160-1 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 160-2. Незаконна торговельна діяльність

Незаконна торговельна діяльність, тобто здійснення угод куплі-продажу товарів чи інших предметів з ухиленням від реєстрації в установленому порядку з метою одержання неконтрольованого державою прибутку, якщо розмір цього прибутку не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -

[В абзац перший статті 160-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих товарів і виручених грошей.

[В абзац другий статті 160-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 160-2 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7445-XI від 27.04.89 p.]

[У статтю 160-2 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 8918-ХІ від 07.03.90 p.; Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.; Законом України № 2547-XIІ від 07.07.92 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері торгівельної діяльності. Правовими актами України встановлено порядок здійснення торгівельної діяльності, відповідно до якого суб’єкти господарської діяльності здійснюють торговельну діяльність після їх державної реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності у них ліцензії на торгівлю окремими видами товарів. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 p. № 755-IV. Торгівля окремими видами товарів відповідно до законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби» та інших законодавчих актів здійснюється на підставі ліцензій.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у здійсненні угод куплі-продажу товарів чи інших предметів з ухиленням від реєстрації в установленому порядку з метою одержання неконтрольованого державою прибутку. Особа, що вчинила це правопорушення, може бути притягнена до адміністративної відповідальності за умови, Що розмір цього прибутку не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Під договором купівлі-продажу необхідно розуміти договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Порядок державної реєстрації, ліцензування та контролю за одержанням прибутку суб’єктами торгівельної діяльності встановлено Господарським кодексом України, Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про безпечність та якість харчових продуктів», Порядком заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного обслуговування населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108 та іншими нормативно-правовими актами.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як приватні особи, які здійснюють торговельну діяльність без одержання відповідного дозволу, так і працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, які без належного оформлення дозволу займаються торгівлею.

Стаття 160-3.

[Кодекс доповнено статтею 160-3 згідно із Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.]

[Статтю 160-3 виключено згідно із Законом України № 179/94-ВР від 22.09.94p.]

Стаття 160-4.

[Кодекс доповнено статтею 160-4 згідно із Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.]

[Статтю 160-4 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 161. Незаконний відпуск або придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів

Незаконний відпуск або незаконне придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів, що належать державним або громадським підприємствам, установам і організаціям, при відсутності ознак розкрадання -

тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 161 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері використання паливо-енергетичних ресурсів. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про енергозбереження»,

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у незаконному відпуску або придбанні бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів, що належать державним або громадським підприємствам, установам і організаціям. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинення цього правопорушення лише за умови, що в її діях немає ознак розкрадання (див. коментар до ст. 51 КпАП). Єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, проведення обліково-розрахункових операцій і застосовується на підприємствах та організаціях України, які займаються нафтопродуктозабезпеченням, регулюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України. Порядок приймання, зберігання і роздрібної торгівлі бензином, дизельним пальним, гасом, маслами, мастилами регулюється Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. № 1442. Відповідно до зазначених правових актів облік нафти і нафтопродуктів на підприємствах щодо забезпечення нафтопродуктами (ППЗН), підприємствах нафтопродуктопровідного транспорту (ПНТ) та наливних пунктах ведеться в одиницях маси, а на автозаправних станціях (АЗС) - в одиницях об’єму. Для забезпечення достовірності і єдності вимірювань маси нафти, нафтопродуктів, а також контролю за їх якістю ППЗН, ПНТ, ДЗС повинні мати необхідне устаткування та засоби вимірювальної техніки, які допущені до застосування Держстандартом України і мають чинне тавро або свідоцтво про повірку. Кількість нафти і нафтопродуктів визначається одним із методів, які передбачені ГОСТ 26976. Засоби вимірювальної техніки, що експлуатуються, підлягають повірці, яка засвідчується свідоцтвом про повірку або відтиском повірочного тавра у паспорті засобів вимірювальної техніки. Згідно з Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» повірка здійснюється лише особами, які атестовані органами Держстандарту як повірники. Перелік засобів вимірювальної техніки кількості нафти і нафтопродуктів та періодичність їх повірки встановлюється органами Держстандарту України. Відповідальність за комплектність і справний стан засобів вимірювальної техніки покладається на керівників підприємств та організацій, які наказом призначають осіб для здійснення щоденного контролю за засобами вимірювальної техніки.

Пально- та мастилороздавальні колонки на АЗС встановлюються таким чином, щоб покупець міг безпосередньо спостерігати за показаннями колонки під час вимірювання та видачі замовленої ним дози пального чи мастила. Показання колонки зберігаються протягом усього часу проведення розрахунку з покупцем (до замовлення іншої дози). Перед початком кожного відпуску нафтопродуктів показання лічильника разового відпуску колонки повинні обов’язково встановлюватися на нульову позначку. Якщо у покупця виникли сумніви щодо точності дози відпуску нафтопродукту колонкою, на його вимогу оператор АЗС зобов’язаний негайно перевірити її стан і у разі виявлення недоливу відшкодувати збитки покупцю і припинити подальше використання цієї колонки до проведення ремонту. На вимогу покупця оператор АЗС повинен надати книгу відгуків і пропозицій для виконання запису про несправність колонки із зазначенням її номера, дати і часу запису.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і необережності.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як працівники підприємств щодо забезпечення нафтопродуктами, підприємств нафтопродуктопровідного транспорту, наливних та автозаправних станцій, так і громадяни.

Стаття 162. Порушення правил про валютні операції

Незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей.

[Статтю 162 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1744-ІІІ від 18.05.2000р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу валютних цінностей. Валютні цінності - це валюта України, іноземна валюта, платіжні документи, Що виражені в іноземній валюті. Валюта України (гривня) - це грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; іноземна валюта - іноземні грошові знаки у формі банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу. Іноземною валютою є також монети номіналом 1 та 2 євро, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території країн - членів Європейського валютного союзу Під валютою у коментованій статті розуміється іноземна валюта, визначення якої міститься у Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93.

Валютні операції, визначення якої міститься у Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, є операціями, пов’язаними з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Організація та здійснення валютно-обмінних операцій на території України регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, законами України «Про Національний банк України» та «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Інструкцією про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 12.12.2002 р. № 502 та іншими нормативно-правовими актами.

Інструкцією про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 12.12.2002 № 502, до валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками віднесено: купівлю у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні; продаж фізичним особам - резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню; зворотний обмін фізичним особам - нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту; купівлю- продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівлю-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні; конвертацію (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави; прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків. До резидентів належать фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, зокрема ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України; дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності. Нерезиденти - це: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, зокрема ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України; розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Валютно-обмінні операції для фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) здійснюються касами банків (фінансових установ) і пунктами обміну валюти згідно з порядком, установленим Інструкцією про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою Постановою Правління раціонального банку України 12.12.2002 р. № 502. Пункт обміну іноземної валюти банку (фінансової установи) - це складова власного операційного залу банку (фінансової установи), де здійснюються валютно-обмінні операції з іноземною валютою і дорожніми чеками для фізичних осіб - резидентів і нерезидентів; пункт обміну іноземної валюти, що працює на підставі агентського договору, - це складова власного операційного залу банку (фінансової установи) або приміщення, що на правах власності або оренди належить агенту, в якому юридична особа - резидент, що уклала агентський договір з банком (фінансовою установою) згідно з законодавством України, здійснює валютно-обмінні операції з іноземною валютою для фізичних осіб - резидентів і нерезидентів. Безпосередньо здійснює валютно-обмінні операції касир пункту обміну валюти _ штатний працівник банку (фінансової установи) або агента, основним місцем роботи якого згідно з трудовим договором є банк (фінансова установа) або агент. Агент - це юридична особа - резидент, що внесена до Державного реєстру фінансових установ, або юридична особа, що не є фінансовою установою, яка має право надавати фінансові послуги з обміну валют у порядку, установленому законодавством України, та яка уклала агентський договір з банком згідно із законодавством України про здійснення від імені банку та за рахунок коштів банку валютно-обмінних операцій.

Відкривати пункти обміну валюти для здійснення валютно-обмінних операцій мають право: банки, що отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями; фінансові установи, що отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями. Відкриття пунктів обміну валюти банком (фінансовою установою) дозволяється лише на території того територіального управління Національного банку України, на території якого розташований цей банк (фінансова установа). Банки (фінансові установи) реєструють у територіальному управлінні пункти обміну валюти за умови дотримання вимог Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 12.12.2002 р. № 502, щодо кваліфікації касирів, забезпечення цих пунктів засобами для визначення справжності банкнот і дорожніх чеків та наявності реєстратора розрахункових операцій. Проведення операцій у пункті обміну валюти розпочинається лише після його реєстрації в територіальному управлінні, а також реєстрації реєстратора розрахункових операцій у податковому органі та на підставі наказу з банку (фінансової установи) про відкриття пункту обміну валюти.

Скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави із порушенням наведених та інших, визначених законодавством України, вимог і є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

[Статтю 163 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 163. Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з емісії цінних паперів

Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з емісії Мінних паперів -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб емітента цінних паперів, незалежно від форм власності - від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на засновників (учасників) емітента чи їх посадових осіб чи уповноважених ними осіб - від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 163 згідно із Законом України № 980-ІV від 19.06.2003 p.]

[У статтю 163 внесено зміни згідно із Законом України № 3201-IV від 15.12.2005 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу цінних паперів. Зазначені відносини регулюються законами України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 p. № 3480-ІV, «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 p. № 448/96-ВР, іншими нормативно-правовими актами, зокрема, наказами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов’язання України.

Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов’язання щодо них перед їх власниками. Емітент повинен усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені законами України, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов’язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі.

Емісія - установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів. Емісія цінних паперів проводиться відповідно до порядку, визначеного нормативно-правими актами України. Так, відповідно до вимог ст. 158 Цивільного кодексу України частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25%. Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами. Частина 3 ст. 164 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов’язаних з його господарською діяльністю. Відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.04.2000 р. № 39, реєстрація випуску цінних паперів, інформації про їх випуск (емісію) (далі - випуск) та звіту про наслідки підписки на акції здійснюється уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або її територіальних органів відповідно до встановленого порядку і є підставою для внесення випуску цінних паперів до загального реєстру випуску цінних паперів. Емітент публікує інформацію про випуск цінних паперів після її реєстрації у реєструвальному органі. У разі виникнення будь-яких змін в інформації про випуск акцій, що пропонуються до відкритого продажу, емітент цінних паперів повинен зареєструвати та опублікувати інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного терміну з дня опублікування інформації, але не менш як за 10 днів до початку підписки на цінні папери. Якщо зміни до інформації неможливо внести та опублікувати в зазначений термін, то такі зміни мають також містити відомості про перенесення строків підписки на цінні папери. Не допускається внесення змін до інформації про випуск цінних паперів щодо зміни типу (виду), категорій та форми випуску цінних паперів, що пропонуються до розміщення, та обсягів випуску цінних паперів. До реєстрації та опублікування змін до інформації про випуск цінних паперів емітент не має права здійснювати підписку на цінні папери. Порушення цих, а також інших, встановлених законодавством України вимог щодо емісії цінних паперів і є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Від правопорушення, передбаченого коментованою статтею, необхідно відмежовувати злочин, передбачений ст. 223 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або службовою особою суб’єкта господарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку, за внесення громадянином або службовою особою суб’єкта господарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи емітента цінних паперів, а також власники емітента та уповноважені ними особи.

Стаття 163-1. Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків

Відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 163-1 згідно із Законом України № 2322-ІV від 12.01.2005p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері оподаткування. Зазначені відносини регулюються законами України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 p. № 1251-ХІІ, «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, «Про податок на додану вартість» квітня 1997 p. № 168/97-ВР, «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними Цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III, «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 p. № 3125-ХІІ та низкою інших нормативно-правових актів.

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі). Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), зокрема, митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, є а) відсутність податкового обліку; б) порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, зокрема, неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України. Перше правопорушення вчинюється у формі бездіяльності і полягає у нездійсненні передбачених законодавством України заходів щодо ведення податкового обліку. Друге правопорушення вчинюється у формі активних дій, які порушують встановлений законом порядок ведення податкового обліку або у формі бездіяльності шляхом неподання аудиторських висновків. Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані: 1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів); 3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни; 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Правила ведення податкового обліку визначені у ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також регламентуються наказами та інструкціями Державної податкової адміністрації України.

Відповідальність за дотримання порядку ведення бухгалтерського обліку, визначеного законодавством України, своєчасне та повне надання бухгалтерської звітності користувачам та аудиторам покладається на керівника господарюючого суб’єкта. Публічна бухгалтерська звітність повинна бути перевірена аудитором (аудиторською фірмою) і може оприлюднюватись протягом року, наступного за звітним. До того ж аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудиторська діяльність містить організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов’язковий аудит). Стаття 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» визначає, що проведення аудиту є обов’язковим для: 1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб’єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки; 2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників; 3) емітентів цінних паперів; 4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності; 5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом. Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України. Аудиторський висновок складається за результатами аудиту з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності замовника. Порядок оформлення інших офіційних документів за наслідками надання аудиторських послуг визначається Аудиторською палатою України з дотриманням вимог законодавства України.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути порушення керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій (заступники керівників з фінансово-економічних питань, головні бухгалтери тощо).

Стаття 163-2. Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів)

Неподання або несвоєчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 163-2 згідно із Законом України № 2322-IV від 12.01.2005 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері оподаткування. Під податком, збором, іншим обов’язковим платежем потрібно розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування. Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до закону і формуються за рахунок визначених законом податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форми власності та фізичних осіб (Пенсійний фонд України, фонд соціального страхування тощо). Перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів міститься у Законі України «Про систему оподаткування». Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у неподанні або несвоєчасному поданні посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів). Порядок подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) визначено в Інструкції про порядок відкриття, використання 1 закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженій постановок Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути лише посадові особи (див. коментар до ст. 12 КпАП).

Стаття 163-3. Невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби

Невиконання керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, перелічених у пунктах 5-8 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», -

тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 163-3 згідно із Законом України № 2322-IV від 12.01.2005 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у державного управління та у сфері оподаткування.

У ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 p. № 509-ХІІ, який визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, визначені права органів державної податкової служби. Зазначені у диспозиції статті пункти 5-8 її частини першої надають органам державної податкової служби такі права: одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», довідки та(або) копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності; одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та зборів (обов’язкових платежів) від платників податків, а також Національного банку України та його установ - про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків та зборів (обов’язкових платежів), від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію суб’єктів, а також видавати ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, - про видачу таких свідоцтв про державну реєстрацію та ліцензій суб’єктам господарської діяльності, від органів внутрішніх справ - про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від органів реєстрації актів громадянського стану - про громадян, які померли; одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння податків та зборів (обов’язкових платежів) та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики - дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності; вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби. Ненадання зазначених документів, відомостей та даних, а також неусунення виявлених порушень податкового законодавства та неприпинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби, і є об’єктивною стороною правопорушень, передбачених коментованою статтею.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, зокрема, установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи.

Стаття 163-4. Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи

Неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 163-4 згідно із Законом України № 2322-ІV від 12.01.2005p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері оподаткування доходів фізичних осіб.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: а) неутриманні або неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів; б) перерахуванні податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством); в) неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян. Фізична особа - це громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави. Дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, коли кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду, незалежно від призначеної ним міри покарання; протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 p. № 889-1V, визначає, що платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності. Об’єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи. Об’єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету визначено у ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яка визначає особливості оподаткування доходів, нарахованих платнику податку, залежно від того, чи є суб’єкт, що їх нарахував, податковим агентом. Податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм зазначеного Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб’єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду. Якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Якщо оподатковуваний дохід виплачується у не грошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

Платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов’язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Обов’язок платника податків на вимогу податкового органу та у межах його компетенції, визначеної законодавством, пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації з цього податку закріплений у ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути посадові особи підприємств, установ і організацій, а також на громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 164. Порушення порядку провадження господарської діяльності

Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом, -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Надання суб’єктом господарювання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально- технічної бази вимогам законодавства -

тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 164 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2806-IV від 06.09.2005 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері регулювання господарської діяльності. Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Безпосередня участь - це зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», 28.12.1994 p., № 334/94-ВР). Підприємницькою може вважатись лише діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. У разі відсутності такої мети немає правових підстав вважати Діяльність господарюючого суб’єкта підприємницькою (п. З листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»№ 01-8/453 від 26.06.1995 p.).

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає У здійсненні діяльності, що містить ознаки підприємницької, без державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, або здійсненні без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону. Порядок Державної реєстрації та перереєстрації суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок скасування державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, регулюється Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. № 740. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта, якщо інше непередбачено законом. За наявності всіх необхідних документів, зазначених у зазначеному Положенні, орган державної реєстрації зобов’язаний протягом не більше п’яти робочих днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системи збирання, накопичення, обробки та оперативного надання інформації про суб’єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів. Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках в установленому порядку. Зайняття підприємницькою діяльністю особою, яка не отримала у встановленому порядку свідоцтво про державну реєстрацію або особою, свідоцтво про державну реєстрацію якої було скасовано у визначеному законодавством порядку, і є об’єктивною стороною першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Відповідно до положень Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 p. № 1775-ІІІ, ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензіат - це суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: 1) пошук (розвідка) корисних копалин; 2) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; 3) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (за переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду); 4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України); 5) видобування уранових руд; 6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 8) виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; 10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами та препаратами; 11) виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами; 12) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж; 13) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, іншими засобами негласного отримання інформації; 14) розроблення, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації; 15) розроблення, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів; 16) розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послугу галузі технічного захисту інформації; 17) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності; 18) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; 19) постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом; 20) зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами; 21) централізоване водопостачання та водовідведення; 22) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових, наземної космічної інфраструктури та її складових, обладнання, що належать до складу космічного сегмента супутникових систем; 23) розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; 24) культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби для промислових цілей; 25) проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт; 26) медична практика; 27) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів; 28) ветеринарна практика; 29) організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор; (запроваджується мораторій на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей до прийняття закону про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів згідно із Законом від 02.06.2005 p. № 2630-IV) 30) будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж); 31) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом; 32) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом; 33) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); 34) надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі; 35) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом; 36) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів; 37) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 38) збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України); 39) операції у сфері поводження з небезпечними відходами; 41) проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об’єктів; 42) проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам; 43) надання послуг, пов’язаних з схороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян; 44) виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт; 45) виконання авіаційно-хімічних робіт; 46) пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів; 50) туроператорська та турагентська діяльність; 51) фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність: - організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту; - діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні; 55) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); 56) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном; 57) професійна діяльність на ринку цінних паперів; 58) проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів; 59) проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об’єктів інженерної інфраструктури; 60) діяльність, пов’язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств; 61) посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника; 62) виробництво дисків для лазерних систем зчитування; 63) експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування; 64) виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового; 65) оптова торгівля насінням; 66) виробництво, зберігання і реалізація племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин; 67) проведення знезараження підкарантинних матеріалів та об’єктів, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони; 68) професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг; 69) розроблення проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам’яток; 70) діяльність, пов’язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами; 71) діяльність, пов’язана з відкриттям та функціонуванням стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення, мисливських стендів; 72) діяльність, пов’язана з виробництвом автомобілів та автобусів; 72) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї; 73) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії. Оскільки деякі пункти цього переліку були виключені відповідними законами України, нумерація не є наскрізною. Здійснення визначених у цьому переліку видів господарської діяльності за відсутності оформленої відповідно до чинного законодавства ліцензії і складає об’єктивною стороною другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Порядок та умови одержання та анулювання ліцензій визначені Законами України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775- III, «Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей» від 02.06.2005 p. № 2630-IV, постановами Кабінету Міністрів України та іншими підзаконними нормативними актами. Перелік органів, яким надано право видачі ліцензій, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. № 1698.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у наявності умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 164-1. Порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат

Неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 2 7.06.86 р.]

[Статтю 164-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2322-IV від 12.01.2005 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері оподаткування доходів фізичних осіб.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: неподання або несвоєчасного подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежного ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку. Правопорушення можуть вчинюватися як у формі активних дій, так і у формі бездіяльності. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 p. № 889-IV річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) (далі - декларація) подається платником податку, який: а) зобов’язаний подавати таку декларацію згідно з нормами цього Закону або інших законів; б) має право подати таку декларацію для отримання податкового кредиту. Для цілей цього Закону обов’язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов’язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку.

Платники податку - резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов’язані подати податковому органу декларацію не пізніше закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду. Податковий орган зобов’язаний протягом 30 календарних днів від дня отримання такої декларації визначити податкове зобов’язання та надіслати податкове повідомлення платнику податку, який зобов’язаний сплатити належну суму податку та отримати довідку про таку сплату або про відсутність податкових зобов’язань з цього податку, яка здається органам митного контролю під час перетину митного кордону та є підставою для проведення митних процедур. Порядок застосування цього пункту визначається Кабінетом Міністрів України.

Платники податку звільняються від обов’язку подання декларації у таких випадках: а) незалежно від видів та сум отриманих доходів платниками податку, які: є неповнолітніми або недієздатними особами і до того ж перебувають на повному утриманні інших осіб та(або) держави станом на кінець звітного податкового року; перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року; б) в інших випадках, визначених зазначеним Законом.

Декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою таким платником податку здійснювати таке заповнення. У разі коли уповноважена платником податку особа заповнює декларацію за винагороду або зобов’язана здійснювати таке заповнення, то: а) така уповноважена особа несе відповідальність за порушення порядку заповнення та(або) подання такої декларації на рівні відповідальності, визначеної законом для платника податку, а такий платник податку звільняється від зазначеної відповідальності; б) зобов’язання щодо заповнення та подання декларації від імені платника податку покладаються на таких інших, ніж платник податку осіб: на опікуна або піклувальника — щодо доходів, отриманих неповнолітньою або недієздатною особою; на спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців) - щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер; на державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, оголошеного в установленому порядку банкрутом. У разі заповнення декларації іншою особою така декларація має містити інформацію про таку іншу особу на рівні інформації про платника податку.

Перевірка достовірності даних, визначених у деклараціях, здійснюється у порядку встановленому законодавством.

Форма декларації визначається центральним податковим органом та узгоджується з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики. Бланки декларацій мають безоплатно надаватися податковими органами платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

Платник податку до 1 березня року, наступного за звітним, має право звернутися із запитом до відповідного податкового органу з проханням заповнити річну податкову декларацію, а податковий орган зобов’язаний надати безоплатні послуги із такого заповнення. Відмова посадової (службової) особи податкового органу надати зазначені послуги звільняє платника податку від будь-якої відповідальності за неповне або неправильне заповнення декларації.

Обов’язок платників податку вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов’язаний подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит, закріплений у ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у наявності умислу або необережності.

Суб’єктами правопорушень, передбачених коментованою статтею, є фізичні особи - платники податків (визначення поняття «платники податків» див. у коментарі до ст. 163-4 КпАП).

Стаття 164-2. Порушення законодавства з фінансових питань

Приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій, перешкоджання працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності, -

тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частині першій статті 164-2 деякі слова виключено згідно із Законом України № 3047-ІІІ від 07.02.2002 p.]

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одно з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164-2 згідно із Законом України № 2941а-ХІІ від 26.01.93 p.]

[У статтю 164-2 внесено зміни згідно із Законами України № 155/94-ВР від 29.07.94 p., № 328/96-ВР від 12.07.96p.]

[У статтю 164-2 внесено зміни згідно із Законом України № 1708-ІІІ від 11.05.2000 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері управління економікою та у сфері власності.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: а) приховуванні в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків; б) відсутності бухгалтерського обліку або веденні його з порушенням установленого порядку; в) внесенні неправдивих даних до фінансової звітності; в) неподанні фінансової звітності; г) несвоєчасному або неякісному проведенні інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей; д) порушенні правил ведення касових операцій; є) перешкоджанні працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок; е) невжитті заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності. До того ж під бухгалтерським обліком необхідно розуміти процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства; послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності; безперервність - оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність тривали далі; нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. До того ж доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання; єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці; періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-14 для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, передбачено проведення підприємствами, їх об’єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (далі - підприємство) незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов’язань. Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки, визначити об’єкти, кількість і строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов’язковим. Проведення інвентаризації є обов’язковим: а) при передачі майна державного підприємства в оренду приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством; б) перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, коштів і зобов’язань, інвентаризація яких проводилась не раніше 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об’єктів основних фондів може проводитись один раз. у три роки, а бібліотечних фондів - один раз у п’ять років; в) при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ); г) при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів); д) за приписом судово-слідчих органів; е) у разі техногенних аварій, пожежі чи стихійного лиха (на день після закінчення явищ); є) при передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі). Інвентаризація може не проводитися у разі передачі підприємств та їх структурних підрозділів у межах одного органу, до сфери управління якого входять ці підприємства; ж) у разі ліквідації підприємства. При колективній (бригадній) матеріальній відповідальності проведення інвентаризації обов’язково у разі зміни керівника колективу (бригадира), вибуття з колективу (бригади) більше половини його членів, а також за вимогою хоча б одного члена колективу (бригади). У випадках, коли проведення інвентаризації є обов’язковим, інвентаризації підлягають також майно і матеріальні цінності, що не належать підприємству, та облік яких ведеться на позабалансових рахунках. Порядок проведення інвентаризації регламентується Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69.

Касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов’язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку. Правила ведення касових операцій визначаються Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637.

Правовий статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності регламентуються Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.1993 p. № 2939-ХІІ. Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок. Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт. Перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово- господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності здійснюється відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ та організацій.

Стаття 164-3. Недобросовісна конкуренція

Незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені -

тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини або без такої.

[У частину першу статті 164-3 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 164-3 внесено зміни згідно із Законом України № 2362-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 164-3 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця -

тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 164-3 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 164-3 згідно із Законом України № 3888-XІІ від 28.01.94 p.]

[У статтю 164-3 внесено зміни згідно із Законом України № 75/95-ВР від 28.02.95 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 p. № 236/96-ВР. Стаття 32 Господарського кодексу України визначає, що недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії. Недобросовісна конкуренція має наслідком юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, поля­гає у незаконному копіюванні форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітації, копіюванні, прямому відтворенні товару іншого підприємця, самовільному використанні його імені. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання. Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця). Стаття 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця). Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням. Це положення не поширюється на вироби, що мають охорону як об’єкти права інтелектуальної власності.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає в умисному поширенні неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця. Ділова репутація - це сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає змогу зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 3 коментованої статті, полягає в отриманні, використанні, розголошенні комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю). Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю). Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю. Визначення комерційної таємниці міститься у ст. 36 Господарського кодексу України, яка визначає, що відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктами цих правопорушень можуть бути як посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності та громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, так і громадяни, що не є підприємцями і вчинили винні діяння в інтересах третіх осіб.

Стаття 164-4. Несвоєчасне здавання виторгу

Здавання виторгу торговельними підприємствами всіх форм власності, що здійснюють реалізацію товарів за готівку, з порушенням термінів, установлених правилами розрахунків і ведення касових операцій, -

тягне за собою накладення штрафу на осіб, відповідальних за здавання виторгу, від сімнадцяти до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачене частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від сорока трьох до ста сімдесяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164-4 згідно із Законом України № 155/94-ВР від 29.07.94 p.]

[У статтю 164-4 внесено зміни згідно із Законом України № 328/96-ВР від 12.07.96p.]

Об’єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері торгівельної діяльності та фінансової дисципліни. Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов’язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) може здаватися до операторів поштового зв’язку для її переказу на банківські рахунки підприємства. Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є порушення встановлених правилами розрахунків і ведення касових операцій термінів здавання виторгу торговельними підприємствами всіх форм власності, що здійснюють реалізацію товарів за готівку. Готівка - це грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети, у тому числі обігові, пам’ятні та ювілейні монети, які є дійсними платіжними засобами. Порядок здавання виторгу (виручки) встановлено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 та Інструкцією про порядок приймання, контролю і обліку торговельної виручки структурними підрозділами підприємства поштового зв’язку, затвердженою наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 22.02.2000 р. № 34.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути працівники торгівельних підприємств Усіх форм власності, відповідальні за здавання виторгу (виручки).

Стаття 164-5. Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка

Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає належним чином розміщених марок акцизного збору, або з підробленими чи фальсифікованими марками акцизного збору посадовими особами підприємств-виробників, імпортерів і продавців цих товарів -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією таких алкогольних напоїв або тютюнових виробів.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано стягненню за будь-яке з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, або вчинені у великих розмірах, -

тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією таких алкогольних напоїв чи тютюнових виробів.

Незаконне зберігання марок акцизного збору -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією марок акцизного збору.

Примітка. Під великим розміром слід розуміти вартість алкогольних напоїв або тютюнових виробів, які у сто чи більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164-5 згідно із Законом України № 323/96-ВР від 12.07.96 p.]

[Статтю 164-5 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1685-ІІІ від 20.04.2000 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного регулювання виробництва і обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Щодо регулювання зазначених відносин див. коментар до ст. 156 КпАП.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: зберіганні або транспортуванні алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає належно розміщених марок акцизного збору, або з підробленими чи фальсифікованими марками акцизного збору посадовими особами підприємств-виробників, імпортерів і продавців цих товарів; а також у незаконному зберіганні марок акцизного збору. Визначення цих понять та порядок маркування виробів - див. у коментарі до ст. 156 КпАП.

Суб’єктивна сторона цих правопорушень характеризується наявністю умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи підприємств-виробників, імпортерів і продавців алкогольних напоїв або тютюнових виробів, а також особи, які здійснюють транспортування вказаної продукції.

Стаття 164-6. Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів

Демонстрування фільмів або розповсюдження фільмів шляхом продажу чи передачі в прокат фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від сорока п’яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

Розповсюдження фільмів шляхом виготовлення фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів з метою їх демонстрування, продажу, передачі в прокат -

тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до дев’яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, засобів їх виготовлення, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від дев’яноста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, засобів їх виготовлення, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

[Кодекс доповнено статтею 164-6 згідно із Законом України № 497/96-ВР від 14.11.96p.]

[Статтю 164-6 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 998-XIV від 16.07.99 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини, пов’язані з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів. Фільм - це аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників. За способами фіксації зображення та розповсюдження фільми поділяються на кіно-, відеофільми тощо.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні активних дій з демонстрування або розповсюдження фільмів шляхом продажу чи передачі в прокат фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів; а також із розповсюдження фільмів шляхом виготовлення фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів з метою їх демонстрування, продажу, передачі в прокат. До того ж під демонстрування фільмів - це показ фільму глядачам у призначених для цього приміщеннях (кінотеатрах, інших кіновидовищних закладах), на відеоустановках, а також каналами мовлення телебачення. Розповсюдження (прокат) фільму - це виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж та передача їх у прокат юридичним та фізичним особам. Фільмокопія - це примірник фільму, виготовлений із застосуванням вихідних матеріалів фільму.

Право на розповсюдження і демонстрування національних та іноземних фільмів на всіх видах носіїв зображення надається відповідно до вимог Законів України «Про кінематографію», «Про авторське право і суміжні права» та інших нормативно- правових актів, суб’єктам кінематографії центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії (кінематографія - галузь культури, що об’єднує комплекс видів професійної діяльності, пов’язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, навчально-науковою роботою у цій галузі). Документом, який засвідчує це право та визначає умови розповсюдження і демонстрування, є Державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів. Фільми, на які видані державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування, вносяться До державного реєстру фільмів. Положення про державне посвідчення на право розповсюдження демонстрування фільмів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого або непрямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути особи, які не мають державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Стаття 164-7. Порушення умов розповсюдження і демонстру­вання фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів

Розповсюдження і демонстрування фільмів з порушенням умов, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти п’яти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

[Кодекс доповнено статтею 164-7 згідно із Законом України № 497/96-ВР від 14.11.96р]

[Статтю 164-7 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 998-XІV від 16.07.99 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини, пов’язані з виробництвом розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у розповсюдженні і демонструванні фільмів з порушенням умов, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів. Відповідно до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 р. № 1315, Державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (далі - прокатне посвідчення) видається Міністерством культури України юридичній або фізичній особі, яка відповідно до законодавства є суб’єктом підприємницької діяльності. Прокатне посвідчення дає право розповсюджувати і демонструвати на території України всі види фільмів, вироблених в Україні та за її межами (далі - фільми), будь- яким кінотеатрам, кіноустановкам, відеоустановкам (далі - кіновидовищні заклади), прокатним пунктам відеокасет, торговельним підприємствам, підприємствам з тиражування, а також телеорганізаціям, у тому числі кабельному телебаченню (далі - відеотелезаклади), незалежно від форми власності. Під час державної реєстрації для кожного фільму встановлюється один з таких індексів, що визначає глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження і демонстрування фільму: а) індекси фільмів, що не мають обмеження глядацької аудиторії: «ДА» - дитяча аудиторія; «ЗА» - загальна аудиторія; б) індекси фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії: «14» - фільм, перегляд якого дозволяється дітям до 14 років тільки у супроводі батьків. Самостійний перегляд дітям до 14 років забороняється; «16» - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 16 років; «18» - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 18 років; «Х21» - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 21 року. Індекс фільму зазначається у прокатному посвідченні. Фільми, що мають обмеження глядацької аудиторії, розповсюджуються і демонструються з дотриманням таких вимог: а) продаж, передання в прокат населенню примірників фільмів на відеоносіях здійснюється за умови наявності на них інформації про індекс фільму, який визначає глядацьку аудиторію з обов’язковим попередженням споживача про встановлені обмеження; б) демонстрування фільмів кінотеатрами і кіновідеоустановками здійснюється за умови попередження глядача про встановлені обмеження та дотримання встановленого часу демонстрування фільму: «14» - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих; «16» - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих; «18» - на вечірніх сеансах з 18 години; «Х21» - вечірніх і нічних сеансах з 21 години; в) демонстрування фільмів телеорганізаціями здійснюється за умови попередження про встановлені обмеження у програмах телепередач перед початком демонстрування фільму та додержання встановленого часу його демонстрування: «14» - з 18 до 6 години; «16» - з 21 до 6 години; «18» - з 23 до 6 години; «Х21» - з 24 до 6 години. Індекс умов розповсюдження і демонстрування фільмів визначається у державному посвідченні на право розповсюдження і демонстрування фільмів (прокатному посвідченні).

Суб’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути посадова особа суб’єкта підприємницької діяльності або фізична особа, якій у встановленому порядку видано державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Стаття 164-8. Недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу

Недотримання суб’єктами кінематографії та телебачення квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до дев’яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від дев’яноста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164-8 згідно із Законом України № 491/96-ВР від 14.11.96 p.]

[Статтю 164-8 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 998-XIV від 16.07.99 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері державної політики в кінематографії. Державна політика в кінематографії полягає у визнанні кінематографії галуззю культури, а національного фільму - надбанням культури українського народу і здійснюється шляхом державної підтримки суб’єктів кінематографії України. Держава сприяє виробництву, розповсюдженню та демонструванню національних фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення, збереженню, відновленню національної та кращих зразків світової кінематографічної спадщини, вживає заходів для повернення в Україну національної кінематографічної спадщини, що перебуває за її межами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні суб’єктами кінематографії та телебачення квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу. Відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про кінематографію» від 13.01.1998 p. № 9/98-ВР, для сприяння виробництву національних фільмів, а також доступу глядачів до перегляду творів національної кінематографічної спадщини встановлюється квота демонстрування національних фільмів, яка становить не менше 30% національного екранного часу.

Ця квота є обов’язковою для всіх демонстраторів фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення України. Положення про національний екранний час та то використання суб’єктами кінематографії та телебачення затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи суб’єктів кінематографії та телебачення.

Стаття 164-9. Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних

Розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних, упаковки яких не марковані контрольними марками або марковані контрольними марками, що мають серію чи містять інформацію, які не відповідають носію цього примірника, або номер, який не відповідає даним Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок, -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.

Та сама дія, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, -

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.

[Кодекс доповнено статтею 164-9 згідно із Законом України № 1587-IIІ від 23.03.2000 p.]

[Статтю 164-9 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1098-IV від 10.07.2003 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері охорони авторських та суміжних прав.

Об’єктивна сторона таких правопорушень полягає у вчиненні цих діянь: розповсюдженні примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних, упаковки яких не марковані контрольними марками або марковані контрольними марками, що мають серію чи містять інформацію, які не відповідають носію цього примірника, або номер, який не відповідає даним Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок. Відповідно до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23.03.2000 p. № 1587-ІІІ, розповсюдження на території України примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм та баз даних, а також їх прокат дозволяються лише за умови їх маркування контрольними марками. Наведені у цьому положенні терміни необхідно розуміти так: аудіовізуальний твір - це твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, диску для лазерних систем зчитування тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими. База даних (компіляція даних)-сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації в довільній формі, у тому числі електронній, підбір і розташування складових якої та її упорядкування є результатом творчої праці, складові якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп’ютера) чи інших засобів. Відеограма - це відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, диску для лазерних систем зчитування тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у формі запису, що є складовою аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій. Комп’ютерна програма - це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному кодах). Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, диску для лазерних систем зчитування тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що є складовою аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Контрольна марка є спеціальним знаком, що засвідчує дотримання авторських і (або) суміжних прав і надає право на розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних. Контрольна марка є самоклейним знаком одноразового використання, зовнішній бік якого має спеціальний голографічний захист. Маркування контрольними марками здійснюється шляхом наклеювання контрольних марок на упаковку примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.

Кожна контрольна марка має власні серію і номер. Встановлюються такі серії контрольних марок: А - для примірників фонограм у формі магнітних носіїв та вінілових дисків; В - для примірників аудіовізуальних творів та відеограм у формі магнітних носіїв та кіноплівки; К - для примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних у формі оптичних носіїв. Контрольні марки виготовляються на замовлення центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності в порядку, встановленому законодавством. На кожну контрольну марку наноситься інформація, яка ідентифікує її з відповідним примірником аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп’ютерної програми, бази даних. Порядок одержання контрольних марок та внесення даних до Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок визначено Законом України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних».

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 164-10. Порушення законодавства, що регулює здій­снення операцій з металобрухтом

Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією металобрухту, а також грошей, отриманих від його реалізації.

[Кодекс доповнено статтею 164-10 згідно із Законом України № 2114-ІІІ від 16.11.2000 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. Металобрухт - це непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність унаслідок фізичного або морального зносу і містять чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних та кольорових металів і їх сплавів.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у порушенні законодавства, Що регулює здійснення операцій з металобрухтом. Базовим законом в означеній сфері є Закон України «Про металобрухт», крім того, окремі питання здійснення операцій з металобрухтом регулюються законами України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-ІЇЇ, «Про відходи» від 05.03.1998 р. № 187/98-ВР, «Про оборону України» від 06.12.1991 p. № 1932-ХІІ, а також Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, затвердженими наказом Держпідприємництва України та Мінпромполітики від 25.02.2003 р. № 14/65, постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо упорядкування експортних операцій з металобрухтом» від 04.11.2002 р. № 1653 та іншими нормативно-правовими документами.

До операцій з металобрухтом належать заготівля, переробка, металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів. Заготівля металобрухту - це діяльність, пов’язана із збиранням, купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту юридичними або фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з металобрухтом. Переробка металобрухту - діяльність, пов’язана із доведенням металобрухту шляхом сортування або в разі потреби пресування, пакетування, дрібнення, різання до стану, який відповідає встановленим стандартам, нормам і правилам; вилучення металевої складової із шлаків металургійної переробки чорних та кольорових металів і їх сплавів. Металургійна переробка металобрухту - переплавка металобрухту в металургійних агрегатах з використанням додаткових матеріалів та особливих технологічних режимів з метою зміни структури металу, доведення його хімічного складу до параметрів, які відповідають вимогам стандартів, та отримання легованої сталі, відповідних марок кольорових металів та їх сплавів із визначеними технологічними та експлуатаційними властивостями. Особливості здійснення операцій з металобрухтом визначено у Законі України «Про металобрухт».

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності,

Суб’єктами правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 164-11. Виключено

[Кодекс доповнено статтею 164-11 згідно із Законом України № 2747-ІІІ від 04.10.2001 p.]

[Статтю 164-11 виключено згідно із Законом України № 2252-IV від 16.12.2004 p.]

Стаття 164-12. Порушення законодавства про бюджетну систему України

Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164-12 згідно із Законом України № 2787-III від 15.11.2001 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини, що виникають у процесі виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Зазначені відносини регулюються Бюджетним кодексом України, Законом України «Про Державний бюджет України», проект якого щорічно розробляє Кабінет Міністрів України відповідно до визначеного в Бюджетному кодексі України порядку, основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період, проект яких також розробляє Кабінет Міністрів України, постанову про схвалення або взяття до відома яких за результатами парламентських слухань приймає Верховна Рада України, а також інших правових актів.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотриманні порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством. До того ж бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Виконання Державного бюджету України забезпечує Кабінет Міністрів України, загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, а також координацію діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету здійснює Міністерство фінансів України. Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Нецільове використання бюджетних коштів - це витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим Законом України про Державний бюджет України» чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути посадова особа, яка є розпорядником бюджетних коштів. Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.

Виявлені факти порушення законодавства про бюджетну систему України (використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством) посадова особа органу державної контрольно-ревізійної служби оформляє актом ревізії (перевірки) відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затвердженої наказом ГоловКРУ України від 03.10.1997 р. № 121. Зокрема в акті ревізії (перевірки) зазначаються повна назва підприємства, установи, організації, суть порушення, які нормативно-правові акти, за який період та якою посадовою особою порушені, обсяг порушення (суми коштів державного, місцевого бюджетів чи державних цільових фондів, що використані всупереч їх цільовим призначенням, суми операцій з бюджетними коштами, проведених з порушенням бюджетного законодавства).

Стаття 164-13. Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем

Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164-13 згідно із Законом України № 2953-ІІІ від 17.01.2002 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного регулювання діяльності, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17.01.2002 р. № 2953-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку присвоєння і нанесення на диски для лазерних систем зчитування спеціального ідентифікаційного коду та визнання спеціальних ідентифікаційних кодів, нанесених на диски, що імпортуються» від 26.04.2003 р. № 623, Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з виробництва дисків для лазерних систем зчитування, затверджених спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства освіти і науки України від 03.07.2002 р. № 71/382 та деякими іншими нормативно-правими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва. Диск для лазерних систем зчитування - це будь-який оптичний диск для лазерних систем зчитування із записом або з можливістю запису на ньому інформації, що відображає об’єкти авторського права чи суміжних прав, або без запису такої інформації. Сировина - це оптичний полікарбонат, що використовується у виробництві дисків для лазерних систем зчитування та матриць. Правопорушення може вчинюватися шляхом здійснення господарської діяльності з виробництва дисків для лазерних систем зчитування без ліцензії; виробництва дисків для лазерних систем зчитування, без нанесення спеціальних ідентифікаційних кодів; виробництва дисків для лазерних систем зчитування без дозволу осіб, яким належить авторське право та(або) суміжні права; експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини без наявності ліцензії; невиконання вимог щодо технологічного забезпечення виробником нанесення на дисках для лазерних систем зчитування спеціальних ідентифікаційних кодів ліцензованим обладнанням тощо.

Виробництво дисків для лазерних систем зчитування здійснюється суб’єктами господарювання лише за наявності у них ліцензії на провадження такої діяльності та за умови дотримання ліцензійних умов, які встановлені Законом України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» та ліцензійних умов, затвердження яких передбачено Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Виробник, що отримав ліцензію на виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць, зобов’язаний: а) виробляти диски лише на ліцензованому обладнанні та в ліцензованих приміщеннях; б) проставляти на кожному виготовленому диску для лазерних систем зчитування із записом інформації - спеціальний ідентифікаційний код; а на кожному виготовленому диску для лазерних систем зчитування без запису інформації - код прес-форми, з якої його було виготовлено; в) технологічно забезпечити нанесення на диски для лазерних систем зчитування спеціального ідентифікаційного коду ліцензованим обладнанням; г) повідомляти центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності про будь-які зміни, що сталися щодо відомостей, зазначених у ліцензії та в додатку до ліцензії, протягом трьох робочих днів від дня настання таких змін; д) виробляти диски для лазерних систем зчитування, які містять об’єкти авторського права та(або) суміжних прав, лише за наявності дозволу осіб, яким належить авторське право чи суміжні права; е) вести облік обсягів виробництва дисків для лазерних систем зчитування, матриць, а також придбання, зберігання, використання сировини для їх виробництва; є) зберігати облікові документи про виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць протягом строку, встановленого законодавством, та надавати два обов’язкових безоплатних примірники виготовлених дисків для лазерних систем зчитування із записом на них інформації спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування, який зберігає їх протягом трьох років відповідно до вимог Закону України «Про обов’язковий примірник документів» № 595-14. Порядок надання, зберігання та видачі примірників дисків для лазерних систем зчитування, матриць затверджується Кабінетом Міністрів України; ж) надавати посадовим особам центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності при проведенні перевірок у присутності керівника суб’єкта господарювання або уповноваженої ним особи документи, що стосуються предмета перевірки, доступ до ліцензованих приміщень та забезпечувати умови для їх проведення.

Експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва без ліцензії забороняється. Ліцензування експорту(імпорту) дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань економіки відповідно до законів України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Суб’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у наявності вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути як посадова особа суб’єкта господарювання, що здійснює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, так і фізична особа.

Стаття 164-14. Порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти

Здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти без застосування визначених законом процедур; застосування процедур закупівлі з порушенням законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, в тому числі оформлення тендерної документації з порушенням законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, оцінка тендерних пропозицій, не за критеріями та методикою оцінки для визначення найкращої тен­дерної пропозиції, що міститься у тендерній документації, укладення з учасником, що став переможцем торгів, договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти за цінами і обсягами, які не відповідають вимогам тендерної документації; неоприлюднення інформації щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти відповідно до вимог законодавства, недотримання умов захисту вітчизняного ринку; неподання в установленому порядку звіту про результати здійснення процедури закупівлі товарів, робіт і послуг, відображення недостовірних відомостей у звіті про результати здійснення зазначеної процедури, непроходження навчання чи підвищення кваліфікації з питань організації та здійснення процедур закупівель відповідно до вимог закону; ненадання інформації, документів та матеріалів у випадках, передбачених законом -

[В абзац перший частини першої статті 164-14 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 424-V від 01.12.2006p.]

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від ста п’ятдесяти до трьохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[В абзац другий частини першої статті 164-14 внесено зміни згідно із Законом України № 424-V від 01.12.2006p.]

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[В абзац другий частини другої статті 164-14 внесено зміни згідно із Законом України № 424-V від 01.12.2006р.]

[Кодекс доповнено статтею 164-14 згідно із Законом України № 2188-ІV від 18.11.2004 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 р. № 1490-Ш.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Державна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», при цьому здійснення закупівлі одним замовником в інтересах іншого забороняється, крім випадків здійснення закупівлі товарів на засадах міжвідомчої координації; державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування, кошти страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», гуманітарна допомога в грошовій формі, кошти Аграрного фонду, Державного та місцевих фондів енергозбереження, кошти установ чи організацій, створених в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, кошти підприємств, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг. Учасник процедури закупівлі - це фізична чи юридична особа (резидент або нерезидент), що підтвердила намір взяти участь у процедурі закупівлі та подає чи подала тендерну пропозицію. Товари - це продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов’язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості таких товарів; роботи - проектування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та реставрація об’єктів і споруд виробничого і невиробничого призначення, технічне переоснащення діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомка та інші послуги, які включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості таких робіт; послуги - будь-яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв’язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, а також консультаційні послуги, до яких належать послуги, пов’язані з консультуванням, експертизою, оцінкою, підготовкою висновків і рекомендацій. Порядок здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти визначено у Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Суб’єктивна сторона цього правопорушення полягає у наявності вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути лише посадова особа.

Стаття 165. Виключено

[Статтю 165 виключено згідно із Законом України № 3888-XІІ від 28.01.94 p.]

Стаття 165-1. Порушення законодавства у сфері загально­обов’язкового державного пенсійного страхування

Приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на яку нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків; ухилення від реєстрації або несвоєчасна реєстрація платника страхових внесків в органах Пенсійного фонду України, неподання відомостей про обставини, що спричиняють зміни юридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків; порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності і відомостей, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 165-1 згідно із Законом України № 2704-XIІ від 16.10.91 p.]

[Статтю 165-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3108-ІV від 17.11.2005 р.]

Конституція України визначає гарантований мінімум прав і свобод, до якого можуть бути долучені додаткові гарантії. Такою гарантією є закріплене ст. 46 Основного Закону України право кожного громадянина на соціальний захист, у тому числі у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері загальнообов’язкового державне пенсійного страхування. Вони регулюються Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ІV, «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР, постановами Пенсійного фонду України «Про внесення змін до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» від 31.01.2005 р. № 3-1, «Про затвердження Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування» від 10.06.2004 р. № 7-6, «Про затвердження Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження платежів зі збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та інших платежів» від від 19.01.2002 р. № 2-4 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: ухилення громадян-підприємців і адвокатів від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, як платників обов’язкових страхових внесків, приховування (заниження) службовою особою підприємства, установи, організації фонду оплати праці та громадянами- підприємцями і адвокатами суми доходу, з яких обчислюються внески на пенсійне страхування, порушення встановленого порядку витрачання коштів на це страхування та строків перерахування внесків до Пенсійного фонду України, несвоєчасне подання або неподання за встановленою формою бухгалтерських звітів та інших документів про нарахування і сплату внесків на соціальне страхування. Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; а також кошти, сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Платниками страхових внесків є страхувальники, перелік яких міститься у ст. 14 зазначеного Закону. До них належать такі роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи, (зокрема, юридичні та фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру. Крім того, страхувальниками є фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. До членів сімей фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - суб’єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю; а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов’язаний: 1) зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, як платник страхових внесків у десятиденний термін із дня: отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності; отримання дозволу на провадження нотаріальної та іншої діяльності; прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу; зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до закону державна реєстрація таких установ, організацій та відокремлених підрозділів не проводиться; укладення трудового договору з найманим працівником; зміни прізвища, ім’я та по батькові. Страхувальник зобов’язаний зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадить розрахунки з оплати праці, чи ні; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці дані за період до 01.07.2000 р. протягом 75 років, а за період після цієї дати - протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом п’яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів України; 3) допускати посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок; 4) подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; 5) надавати безоплатно застрахованій особі та на вимогу - членам сім’ї померлої застрахованої особи відомості про заробітну плату (дохід), суми сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються застрахованої особи та подаються до територіальних органів Пенсійного фонду; 6) нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески; 7) пред’являти на вимогу виконавчих органів Пенсійного фонду та застрахованих осіб, за яких страхувальник сплачує страхові внески, повідомлення про реєстрацію платнику страхових внесків; 8) вимагати в разі прийому на роботу або укладення відповідного договору із фізичною особою пред’явлення нею свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; 9) повідомляти територіальний орган Пенсійного фонду про прийом на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою, яка не зареєстрована в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (у тому числі вперше приймається на роботу) або не пред’явила на вимогу страхувальника свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, і подавати необхідні відомості та документи для реєстрації зазначеної особи; 10) отримати в територіальному органі Пенсійного фонду від імені фізичної особи, яку він зобов’язаний зареєструвати у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та видати його застрахованій особі; 11) повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду: про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації У десятиденний термін із дня прийняття відповідного рішення; про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний термін із дня виникнення відповідних змін; про відкриття або закриття поточних рахунків у банках чи в органах Державного казначейства України, які використовуються для здійснення відповідної діяльності; про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати (доходу) за встановленою формою звітності; про зміну відомостей, що вносяться до системи персоніфікованого обліку, про застраховану особу, за яку або на користь якої ним сплачуються страхові внески, у десятиденний термін із дня одержання цих відомостей; 12) виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові та фізичні особи, які є платниками страхових внесків.

Стаття 165-2. Порушення порядку формування та застосування цін і тарифів

Порушення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 165-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених в частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 165-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[Кодекс доповнено статтею 165-2 згідно із Законом України № 179/94-ВР від 22.09.94 p.]

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення: рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки; збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг; об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; розширення сфери застосування вільних цін; підвищення якості продукції; соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, зокрема, систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів; створення необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері встановлення і застосування цін і тарифів. Базовим законом в цій сфері є Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 p. № 507-ХІІ, який визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них. У народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, відповідно до яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. У разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які чинять визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що посідають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв’язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

Координація роботи щодо здійснення політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюються відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами. Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. До того ж контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи.

Стаття 165-3. Порушення строку реєстрації як платника стра­хових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків

Порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків -

тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 165-3 згідно із Законом України № 429-IV від 16.01.2003p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 p. № 1533-ІІІ, Інструкцією про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.12.2000 р. № 339, а також іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: порушенні посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків. Відповідно до вимог ст 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» роботодавець зобов’язаний: 1) зареєструватися у виконавчій дирекції Фонду за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк з дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником; 2) своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески; 3) надавати виконавчій дирекції Фонду відомості в установленому порядку про: прийняття на роботу працівників; заробітну плату працівників, використання робочого часу тощо; сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами; ліквідацію чи реорганізацію підприємства, установи, організації, зміну юридичної адреси. Достовірність зазначених у документах даних перевіряється виконавчою дирекцією Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття . У разі їх недостовірності роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій, а також фізичні особи, які використовують найману працю.

Стаття 165-4. Порушення законодавства про загально­обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, строків та обсягів сплати страхових внесків, приховування (заниження) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасне інформування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт або виду діяльності підприємства -

тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, від подання заяви про взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, приховування (заниження) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, порушення строків та обсягів сплати страхових внесків, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасне інформування Фонду про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, зміну виду діяльності -

тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 165-4 згідно із Законом України № 429-ІV від 16.01.2003 p.]

[Текст статті 165-4 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 435-V від 12.12.2006 р.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності. Зазначені відносини регулюються Кодексом законів про працю України, законами України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 p. № 1105-XIV, «Про охорону праці» від 21.11.2002 p. № 229-IV, «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 № 2272-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення державного нагляду у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 26.11.2003 р. № 1845 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: порушенні посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, строків та обсягів сплати страхових внесків, приховуванні (заниженні) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, неподанні, несвоєчасному поданні, поданні не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасному інформуванні Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт або виду Діяльності підприємства. Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: 1) особи, які працюють па умовах трудового договору (контракту); 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед аб° після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; 3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами. Всі перелічені особи вважаються Застрахованими з моменту набуття чинності Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 01.04.2001 p., незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Взяття на облік Фондом соціального страхування від нещасних випадків юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - в день отримання від них відповідної заяви. Роботодавці набувають статусу страхувальників: юридичні особи - з дня взяття їх на облік; фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, - у день одержання робочим органом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків у встановленому порядку від органу державної служби зайнятості повідомлення про реєстрацію трудового договору (контракту) між фізичною особою - підприємцем та найманим працівником; фізичні особи, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - з дня взяття на облік.

Повідомлення про взяття на облік роботодавця як платника страхових внесків та страхове свідоцтво надсилаються роботодавцю наступного робочого дня з дня взяття на облік. Форма повідомлення та страхового свідоцтва встановлюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Зняття з обліку роботодавця як платника страхових внесків здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - за їх заявою після розірвання останнього трудового договору з найманим працівником та проведення передбачених законодавством перевірок роботодавця, звірення розрахунків з ним і проведення остаточного розрахунку.

Внесення змін до особових справ страхувальників проводиться на підставі відповідних повідомлень державних реєстраторів і заяв роботодавців не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей або заяв. Роботодавець як страхувальник зобов’язаний: 1) своєчасно реєструватися у Фонді соціального страхування від нещасних випадків; 2) своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків; 3) інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків: а) про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві; б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до відповідної групи тарифів небезпеки; в) не пізніш як за два місяці - про ліквідацію підприємства; 4) щорічно подавати робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків відомості про чисельність працівників, річну суму заробітної плати, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік; 5) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду соціального страхування від нещасних випадків; 6) повідомляти працівникам підприємства адресу та номери телефонів робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з цим Фондом обслуговують підприємство.

Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: ухиленні фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, від подання заяви про взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, приховування (заниження) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, порушення строків та обсягів сплати страхових внесків, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасне інформування Фонду про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, зміну виду діяльності. Відповідно до положень ст. 253 Кодексу законів про працю України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) у фізичної особи, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Фізична особа-роботодавець несе всі обов’язки роботодавця, визначені у коментарі до першої частини даної статті.

Частина третя цієї статті встановлює відповідальність за вчинення тих самих дій особою, яка протягом року була піддана адміністративному стягненню за одне з зазначених частиною першою або другою порушень.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій, а також фізичні особи, які використовують найману працю.

Стаття 165-5. Ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів

Ухилення посадовими особами підприємств, установ та організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання цих коштів -

тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 165-5 згідно із Законом України № 429-ІV від 16.01.2003 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Зазначені відносини регулюються Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ та іншими нормативно-правовими актами. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (зокрема, догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім’ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: ухиленні посадовими особами підприємств, установ та організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд), несвоєчасній або неповній сплаті страхових внесків, а також порушенні порядку використання цих коштів. Платниками страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є страхувальники та застраховані особи. Страхувальниками для осіб, які працюють за трудовим договором (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, є роботодавці. Застрахованими особами є наймані працівники, а у випадках, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням Страхувальники - юридичні та фізичні особи набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду.

Страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов’язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період. У разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов’язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду по день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку. Інші платники страхових внесків сплачують страхові внески до Фонду в повному розмірі в порядку та в строки, визначені страховиком.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» страхувальник зобов’язаний: 1) зареєструватись у виконавчій дирекції відділення Фонду як платник страхових внесків у десятиденний строк з дня: отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадить розрахунки з оплати праці; прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу; зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до законодавства України державна реєстрація таких установ, організацій чи відокремлених підрозділів не проводиться; укладення трудового договору з найманим працівником; 2) нараховувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески; 3) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг; 4) вести облік коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і своєчасно надавати органам Фонду встановлену звітність щодо цих коштів; 5) допускати посадових осіб органів Фонду, органу державного нагляду, інших контролюючих органів до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, використання страхових коштів, надавати їм необхідні документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок; 6) вести облік заробітної плати застрахованої особи та зберігати ці дані протягом строку, встановленого законодавством; 7) надавати на вимогу застрахованої особи відомості щодо заробітної плати, суми сплачених страхових внесків; 8) надавати виконавчій дирекції відділення Фонду відомості: про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації в десятиденний строк з дня прийняття рішення; про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний строк з дня виникнення відповідних змін; про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати за встановленою формою звітності; про зміну відомостей про застраховану особу в десятиденний строк з дня одержання цих змін.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ та організацій, фізичні особи, які використовують найману працю.

Стаття 166. Виключено

[Статтю 166 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 166-1. Зловживання монопольним становищем на ринку

Нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав’язування товару, не потрібного контрагенту, обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів, -

тягнуть за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-1 згідно із Законам України № 123/95-ВР від 05.04.95 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності. Зазначені відносини Регулюються Господарським кодексом України, законами України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 p. № 2210-ІІІ, «Про природні монополії» від 20.04.2000 p. № 1682-ІІІ, а також іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь; нав’язуванні таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, зокрема нав’язуванні товару, не потрібного контрагенту, обмеженні або припиненні виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткової або повної відмови від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, інших дій, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів.

Контрагент - це кожна із сторін у договорі стосовно іншої сторони. Контрагентами в договорах є сторони, пов’язані взаємними правами і обов’язками. Праву і обов’язкові одного контрагента відповідає обов’язок і право іншого. Кожна особа має право обрати собі контрагента на свій розсуд.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Загальні положення про договір викладені у Розділі II Цивільного кодексу України.

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Відповідно до положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку в нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку відповідно до ст. 13 положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: 1) встановлення таких цій чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно оправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктами правопорушення є керівники (розпорядники кредитів) суб’єктів господарювання (підприємств, об’єднань, господарських товариств тощо).

Стаття 166-2. Неправомірні угоди між підприємцями

Укладання угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців -

тягне за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-2 згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції (див. коментар до ст. 124-3 КпАП).

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: укладенні угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподілі ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усуненні з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців. Щодо порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них див. коментар до ст. 165-2 КпАП. Усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців може здійснюватися шляхом схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця), схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника), схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом тощо.

Схиленням до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв’язків із цим господарюючим суб’єктом (підприємцем). Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, До надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав. Схиленням господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб’єкта (підприємця) - учасника договору до невиконання або виконання неналежно договірних зобов’язань перед цим конкурентом шляхом падання або пропонування господарюючому суб’єкту (підприємцю) - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення є керівники (розпорядники кредитів) суб’єктів господарювання (підприємств, об’єднань, господарських товариств тощо).

Стаття 166-3. Дискримінація підприємців органами влади і управління

Заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції, примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об’єднання підприємств, а також до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку, встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону республіки в інший, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару, обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів, встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-3 згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Стаття 10 Господарського кодексу України визначає, що одним із основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, є антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні органами влади та управління дій, які є дискримінаційними стосовно підприємців. Перелік таких дій визначено у диспозиції статті. За своїм змістом він дублює положення, викладені у ч. 1 ст. 31 Господарського кодексу України.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи органів влади та управління.

Стаття 166-4. Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень

Неподання, несвоєчасне подання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також керівниками (розпорядниками кредитів) підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо) та особами, які займаються підприємницькою діяльністю, інформації або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 166-4 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

Ухилення осіб, зазначених у частині першій цієї статті, від виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, чи не своєчасне виконання їх рішень -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до шістнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-4 згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, а також У сфері управління.

Об’єктивна сторона цих правопорушень полягає у порушенні порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень. Обов’язковість виконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції закріплено у ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26. 11. 1993 p. № 3659-ХІІ. Повноваження Антимонопольного комітету України (далі - Комітет), територіального відділення Комітету визначаються Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства, зокрема, Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 р. № 32-р. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7, п. 5 ст. 14, п. 6 ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» органи Комітету мають повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведені перевірки та в інших, передбачених законом випадках, вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно- господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом. Згідно з п. 4 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України територіальне відділення в межах компетенції має повноваження, зокрема, одержувати інформацію незалежно від місцезнаходження цієї інформації або суб’єкта, в якого вона запитується, у тому числі ту, яка дає можливість встановлювати наявність чи відсутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції, необхідні Для здійснення завдань, покладених на відділення. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про Антимонопольний комітету країни» територіальне відділення Комітету очолює голова відділення, який згідно з п. 5 ст. 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» під час реалізації завдань, покладених на відділення, має повноваження одержувати відповідно до чинного законодавства від суб’єктів господарювання ^формацію, необхідну для здійснення завдань, покладених на відділення.

Згідно зі ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу органу Комітету, голови територіального відділення комітету, уповноважених ними працівників Комітету, його територіального відділення подавати Документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, необхідну Для виконання Комітетом, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Вимоги органу Комітету, голови територіального відділення Комітету можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є керівники та інші посадові особи суб’єктів господарювання, а також особи, які займаються підприємницькою діяльністю.

Стаття 166-5. Порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку

Порушення керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, -

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-5 згідно із Законом України № 1342-XIV від 22.12.99 p.]

[Статтю 166-5 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2747-ІІІ від 04.10.2001р.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини в сфері стабільного розвитку і діяльності банків в Україні, створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків. Зазначені відносини регулюються законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 p. № 679-XIV, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368, Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.12.2003 р. № 584, Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275, Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 03.10.2005 р. № 358 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: порушенні керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України.

Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов’язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк.

До осіб, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України, належать: 1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк країни вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим законом, щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; 2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України. Об’єктом перевірки Національного банку України може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії.

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв’язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей: ризики мають бути зрозумілими та усвідомленими банком та його керівництвом; ризики мають знаходитись у межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою; рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку; рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими; очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик; розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк; стимули до досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

Банки, здійснюючи банківські операції з метою одержання прибутку, наражаються на ризики. Тому необхідно належно управляти рівнем ризиків та контролювати його. Ризики банківської діяльності також мають оцінюватися з погляду на їх значення. Таке оцінювання має проводитися постійно. Згідно з концепцією нагляду на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво банку і спостережну раду банку. Національний банк визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише оцінює стан на певний момент часу. За умов нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк діє більше як наглядовець, ніж ревізор. Нагляд на основі оцінки ризиків дозволяє Національному банку здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних ризиках банківської системи. У контексті банківської системи нагляд на основі оцінки ризиків визначає сфери діяльності, які в сукупності можуть становити неприйнятний рівень ризику для банківської системи. Коли йдеться про високо ризикові види діяльності або види діяльності, що стали особливо ризиковими через ринкові умови, Національний банк має на меті чинити відповідний вплив на банківську систему через взаємодію з нею за Допомогою безпосереднього нагляду, а також через відповідні нормативно-правові акти Національного банку. У ситуаціях, коли конкретний банк не управляє належно своїми ризиками, Національний банк вживатиме відповідних заходів впливу до керівництва банку з метою приведення його дій відповідно до основоположних принципів надійної банківської діяльності.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є керівники банків та власники істотної участі у банку.

Стаття 166-6. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи

Неподання або несвоєчасне подання, подання за невстановленою Формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи, -

тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ведення з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами, -

тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, -

тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-6 згідно із Законом України№ 2372-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи. Зазначені відносини регулюються законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 p. № 996-XIV, «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 p. № 2343-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок діяльності комісії для ліквідації міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади» від 08.02.1996 р. № 170, Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69 та іншими нормативно-правовими актами. Як передбачає ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, зокрема у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її (було) створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 p. № 996-XIV визначає, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації- Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією підприємства, зокрема, оцінку майна і зобов’язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні таких діянь: неподанні або несвоєчасному поданні, поданні за невстановленою формою чи поданні недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у веденні з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, зокрема, оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, полягає в ухиленні голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією юридичної особи, зокрема, оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є голови ліквідаційних комісій, ліквідатори, а також інші відповідальні особи, залучені до ліквідації юридичної особи.

Стаття 166-7. Протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку

Створення перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів -

тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-7 згідно із Законом України № 2747-III від 04.10.2001 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері функціонування та ліквідації банківських установ. Зазначені відносини регулюються Законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 p. № 2121-ІІ1, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 p. № 679-XIV, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у створенні перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів.

Тимчасовий адміністратор - це фізична або юридична особа, що призначається Національним банком України для здійснення тимчасової адміністрації. Національний банк України зобов’язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі істотної загрози платоспроможності банку за таких обставин: 1) систематичних порушень банком законних вимог Національного банку України; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу банку на 30% протягом останніх 6 місяців при одночасному порушенні хоча б одного економічного нормативу; 3) якщо банк протягом 15 робочих днів не виконує Ю і більше відсотків своїх прострочених зобов’язань; 4) арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників банку; 5) вчинення банком дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів; б) необґрунтованої відмови банку у наданні документів чи інформації, передбачених Цим Законом, уповноваженим представникам національного банку України; 7) наявності публічного конфлікту у керівництві банку; 8) наявності клопотання банку про призначення тимчасової адміністрації. Тимчасова адміністрація стає до виконання своїх обов’язків негайно після прийняття рішення про її призначення. Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається Національним банком України. Термін повноважень тимчасової адміністрації не може перевищувати одного року з дня її призначення. Національний банк України має право продовжувати дію тимчасової адміністрації для системоутворюючих банків на термін до одного року. Тимчасовий адміністратор негайно після свого призначення зобов’язаний забезпечити збереження активів та документації банку, а також активів та документації афілійованих осіб, в яких банк бере участь, що перевищує 50%. Протягом одного місяця з дня призначення тимчасовий адміністратор зобов’язаний провести інвентаризацію банківських активів і пасивів та скласти баланс. З дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку або, у разі необхідності, підготувати банк до продажу чи реорганізації з метою забезпечення інтересів вкладників та інших кредиторів.

Ліквідатор - це юридична або фізична особа, яка здійснює функції щодо припинення діяльності банку та задоволення вимог кредиторів, ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи. Банк може бути ліквідований: 1) з ініціативи власників банку; 2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів). Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та за згодою Національного банку України. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення є будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 166-8. Здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії

Здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії -

тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-8 згідно із Законом України № 2747-ІІІ від 04.10.2001 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері ліцензування банківської діяльності. Зазначені відносини регулюються законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-НІ, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 p. № 679-XIV, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368 та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії. Банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених законодавством, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність з залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи банків.

Стаття 166-9. Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

Порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також невиконання вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб суб’єктів первинного фінансового моніторингу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації -

тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-9 згідно із Законом України № 249-IV від 28.11.2002 p.]

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом. Базовим законом в цій сфері є Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 p. № 249-IV, який відносить до легалізації (відмивання) доходів дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами. Банки зобов’язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом- (ст. 63 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07-12.2000 р. № 2121-III).

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає У вчиненні таких діянь: порушенні вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушенні порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподанні, несвоєчасному поданні або поданні недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також невиконанні вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій. Зазначені вимоги деталізовані в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) Доходів, одержаних злочинним шляхом».

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у вчиненні таких діянь: розголошенні інформації, яка надається спеціально Уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації. Відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» працівникам суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які надіслали спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу повідомлення про фінансову операцію, що підлягає згідно з цим Законом фінансовому моніторингу, забороняється повідомляти про це осіб, які здійснюють фінансову операцію, та будь-яких третіх осіб. Обов’язок вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (зокрема про факт подання такої інформації) покладається на суб’єкта первинного фінансового моніторингу і ст. 5 зазначеного Закону.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є працівники суб’єктів первинного фінансового моніторингу, до яких належать банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об’єднання зв’язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Стаття 166-10. Порушення порядку видачі документа дозвільного характеру

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення дозвільним органом або адміністратором суб’єкта господарювання про прийняття рішення про відмову у видачі такого документа у строк, встановлений законом, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення строків прийняття дозвільним органом рішення про видачу документа дозвільного характеру, неповідомлення адміністратором суб’єкта господарювання про одержання від дозвільних органів відповідних документів у строк, встановлений законом, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені посадовою особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Безпідставна відмова дозвільним органом суб’єкту господарювання у видачі документа дозвільного характеру -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-10 згідно із Законом України № 2806-IV від 06.09.2005 p.]

Об’єкт: суспільні відносини в галузі функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Дозвільна система у сфері господарської діяльності - це сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб’єктами господарювання у зв’язку з видачею документів дозвільного характеру. Дозвільні органи - це органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру; документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який дає суб’єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності. Суспільні відносини в галузі дозвільної діяльності регулюються Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», іншими законами, які визначають особливості надання дозволів в різних сферах господарювання, Положенням про дозвільну систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576, Порядком здійснення контролю за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 15.05.2006 р. № 45 та іншими правовими документами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною першою коментованої статті, полягає у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні дозвільним органом або адміністратором суб’єкта господарювання про прийняття рішення про відмову у видачі такого документа у строк, встановлений законом. Адміністратор - це посадова особа міської ради, районної та районної у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, яка організовує видачу суб’єкту господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів щодо видачі документів дозвільного характеру. Основними завданнями адміністратора є: надання суб’єкту господарювання вичерпної інформації щодо вимог та порядку одержання документа дозвільного характеру; прийняття від суб’єкта господарювання документів, необхідних для одержання документів дозвільного характеру, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним місцевим дозвільним органам; видача суб’єкту господарювання документів дозвільного характеру; забезпечення взаємодії місцевих дозвільних органів та документообігу; організаційне та інформаційне забезпечення проведення представниками місцевих дозвільних органів спільного обстеження об’єкта, на який видається документ дозвільного характеру; контроль за додержанням посадовими особами місцевих дозвільних органів строків розгляду та видачі документів дозвільного характеру; формування та ведення реєстру документів дозвільного характеру; інформування посадової особи, якій він підпорядковується, а також територіального органу уповноваженого органу про порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру посадовою особою місцевого дозвільного органу; підготовка пропозицій щодо удосконалення процедури видачі документів дозвільного характеру. Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», місцеві дозвільні органи протягом п’яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та документів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу або відмову у видачі суб’єкту господарювання документа дозвільного характеру та передають протягом двох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення адміністратору відповідні документи. У рішенні про відмову у видачі документа дозвільного характеру зазначаються підстави такої відмови. У разі прийняття місцевим дозвільним органом рішення про відмову у видачі документа Дозвільного характеру адміністратор повідомляє про це заявника наступного робочого Дня після одержання відповідного рішення. Порушення вказаних строків і складає правопорушення, передбачене частиною першою коментованої статті.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною другою коментованої статті, полягає у порушенні строків прийняття дозвільним органом Рішення про видачу документа дозвільного характеру, неповідомлення адміністратором суб'єкта господарювання про одержання від дозвільних органів відповідних документів У строк, встановлений законом. Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», місцеві дозвільні органи протягом п’яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та документів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу або відмову у видачі суб’єкту господарювання документа дозвільного характеру. Адміністратор наступного робочого дня після одержання документа дозвільного характеру повідомляє заявника про місце і час видачі документа дозвільного характеру. Порушення вказаних строків і складає правопорушення, передбачене частиною другою коментованої статті.

Частина третя коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 цієї статті.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною четвертою коментованої статті, полягає у безпідставній відмові дозвільним органом суб’єкту господарювання у видачі документа дозвільного характеру. Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» вичерпний перелік підстав для відмови у видачі документа дозвільного характеру встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру. Так, наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 43 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» підставами для прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на експлуатацію є: недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання дозволу; невідповідність поданих документів технічним умовам, встановленим на експлуатацію радіоелектронного засобу; неможливість видачі дозволу внаслідок раніше прийнятого рішення щодо обмеження радіочастотного ресурсу та розподілу його на конкурсних або тендерних засадах.

Суб’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, може бути державний реєстратор - посадова особа, яка від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Суб’єктивна сторона правопорушень характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 166-11. Порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців

Порушення встановлених законом строків для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця чи видачі свідоцтва про державну реєстрацію, вимагання не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-11 згідно із Законом України № 577-У від 11.01.2007p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців. Вказані відносини регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», Порядком оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва 06.04.2004 р. № 39 та іншими правовими актами. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановлених законом строків для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця чи видачі свідоцтва про державну реєстрацію. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи, а строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця - два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вимаганні не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця. Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, вказаних вище, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

У випадках, що передбачені законом, також додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб’єктів господарювання.

У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу) додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

У разі державної реєстрації фермерського господарства додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, який відповідає вимогам частини шостої статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб ~~ підприємців».

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється його паспорт. Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновником (засновниками) юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється її паспорт та надається документ, що засвідчує її повноваження.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні державні органи, має відмітку у паспорті та намір стати підприємцем, повинна подати виключно особисто: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт. Фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади, повинна особисто пред’явити державному реєстратору паспорт із відповідною відміткою. Уповноважена особа повинна пред’явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.

Суб’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, можуть бути лише посадові особи.

Суб’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності, друге правопорушення може бути вчинене лише з умислом.

Стаття 166-12. Порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності

Порушення встановлених законом строків для видачі ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вимагання не передбачених законодавством документів для одержання такої ліцензії -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-12 згідно із Законом України № 577-V від 11.01.2007 p.]

Об’єкт: суспільні відносини у сфері ліцензування. Під ліцензуванням розуміється видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Вказані відносини регулюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» та іншими правовими актами. Реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановлених законом строків для видачі ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Так, наприклад, ст. 36 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що уповноважений орган здійснює нагляд за діяльністю відповідних фінансових установ, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вимаганні не передбачених законодавством документів для одержання такої ліцензії. Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: 1) відомості про суб’єкта господарювання - заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів - для фізичної особи; 2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію. У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Суб’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, можуть бути лише посадові особи спеціально уповноважених органів з питань ліцензування, а також органів виконавчої влади, визначених Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважених виконавчих органів рад, уповноважених провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Суб’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності, друге правопорушення може бути вчинене лише з умислом.

[Назву глави викладено у новій редакції згідно із Законом України № 79/95-ВР від 01.03.95 p.]

Стаття 167. Випуск і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів

Випуск (в тому числі з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України), -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб від трьох до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 167 внесено зміни згідно із Законами України № 3683-ХІІ від 15.12.93 p., № 79/95-ВР від 01.03.95 p.]

[У статтю 167 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації. Стандартизація - це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Зазначені відносини регулюються законами України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 2408-ІІІ, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 p. № 113/98-ВР, «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-ПІ та іншими нормативно- правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у випуску (зокрема з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України). Стандарт - це документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу. Консенсус є загальною згодою, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень з суттєвих питань у більшості заінтересованих сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних поглядів. Сертифікат відповідності - це документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, власники підприємств та уповноважені ними особи.

Стаття 168. Випуск у продаж нестандартної продукції

Випуск у продаж продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 168 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 667-IV від 03.04.2003 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації. Предметом - це нестандартна продукція, тобто будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб та не відповідають вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у випуску у продаж продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки. Зазначені вимоги встановлені законами України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 p. № 2408-ІІІ, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 p. № 113/98-ВР, «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-ІІІ, «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 p. № 1023-ХІІ, а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов’язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції. Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами. Забороняється введення в обіг фальсифікованої продукції. Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку - протягом десяти років. Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва - протягом строку служби, в разі відсутності такого строку - протягом десяти років. Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до належної якості продукції забезпечується правом участі споживачів та їх об’єднань у розробленні нормативних документів згідно із законодавством.

Наприклад, відповідно до п. 8.2.4 Інструкції про порядок ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його перероблення на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах незалежно від форм власності і господарювання затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 11.07.2005 р. № 310 до категорії нестандартної належить продукція, що не відповідає вимогам стандартів чи тимчасовим нормам якості.

Якщо при перевірці якості буде виявлений брак (нестандартна продукція), то виробнича технологічна лабораторія (далі - BTЛ) складає акт за встановленою формою, в якому указуються точна кількість нестандартної продукції й ознаки, за якими продукція віднесена до нестандартної. Нестандартна продукція розміщується окремо і підлягає обов’язковій доробці з метою доведення до встановлених норм якості. Передавання цієї продукції у склад оформляють окремою накладною. Якщо забракована (нестандартна) продукція в склад не передається, а залишається у вибійному відділенні, вона повинна бути розміщена окремо. У бухгалтерському обліку нестандартна продукція незалежно від того, де вона міститься (у складі чи у вибійному відділенні), ураховується за рахунком незавершеного виробництва і тільки після виправлення браку може бути віднесена на рахунок готової продукції.

Начальник виробничого цеху обліковує переміщення нестандартної продукції в журналі (форма № 116), стежить за тим, щоб передана в повторну переробку нестандартна продукція не включалася знову в обсяг виробленої продукції.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 168-1. Виконання робіт, надання послуг громадянам- споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил

Виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відпо­відають вимогам стандартів, норм і правил, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 168-1 згідно із Законом України № 3683-ХІІ від 15.12.93 p.]

[У статтю 168-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації та захисту прав споживачів. Предметом - роботи та послуги громадянам-споживачам, які не відповідають вимогам стандартів, норм і правил (див. коментар до ст. 167). Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Предметом цієї статі є лише такі роботи та послуги, які не відповідають вимогам стандартів, норм і правил.

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у виконанні робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил. Зазначені вимоги встановлені законами України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 p. № 2408-ІІІ, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 p. № 113/98-ВР, «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 p. № 2406-ІІІ, а також іншими нормативно-правовими актами.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 168-2. Випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів

Випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1682 згідно із Законом України № 2899-ІV від 22.09.2005 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення. Зазначені відносини регулюються законами України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 p. № 2899-IV, «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» № 481/95-ВР.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у випуску у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів. Зазначені вимоги визначені Законами України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР, «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 р.

Відповідно до цих законів, медичне попередження - це інформація про шкідливий вплив вживання тютюнових виробів на здоров’я людини, що міститься на пачках, коробках, сувенірних коробках, а також на упаковці (за виключенням прозорих обгорток), в якій тютюнові вироби знаходяться в пачках або коробках. Медичне попередження складається з чорної прямокутної рамки товщиною не менше ніж три міліметри та тексту, який вміщується в таку рамку. Медичні попередження можуть бути основними та додатковими.

Текст основного медичного попередження споживачів тютюнових виробів «Куріння призводить до серцево-судинних захворювань та раку легенів» та текст додаткового медичного попередження, вибраний із шести текстів додаткових медичних попереджень такого змісту: «Куріння під час вагітності шкодить вашій дитині»; «Тютюновий дим шкодить здоров’ю тих, хто вас оточує»; «Куріння викликає залежність, не починайте курити і»; «Куріння викликає імпотенцію»; «Захистіть дітей: не дозволяйте їм дихати вашим димом»; «Курці помирають рано», які наносяться на упаковки тютюнових виробів почергово, повинні займати не менше 30% площі зовнішньої поверхні кожної більшої сторони упаковки тютюнових виробів. Тексти основного та додаткового медичних попереджень споживачів тютюнових виробів, які зазначаються на кожній упаковці тютюнових виробів, повинні бути чіткими, надрукованими в чорній рамці, ширина якої не менша, ніж три міліметри, чорним жирним шрифтом на білому фоні, рядковими буквами, за винятком першої букви попередження, розміщеними по центру рамки таким чином, щоб забезпечити цілісність цих текстів при відкриванні тютюнового виробу способом, зазначеним на його упаковці, і не перекриватися іншою друкованою інформацією або марками акцизного збору.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи.

Стаття 169. Передача замовнику або у виробництво документації, яка не відповідає вимогам стандартів

Передача замовнику або у виробництво конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам стандартів, норм і правил щодо якості продукції та її безпеки, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб від трьох до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 169 внесено зміни згідно із Законом України № 79/95-ВР від 01.03.95 p.]

[У статтю 169 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації (див. коментар до статей 167, 168). Предметом - конструкторська, технологічна та проектна документація, яка не відповідає вимогам стандартів, норм і правил щодо якості продукції та її безпеки. Цими видами документації є пакет документів, які засвідчують якість продукції та її безпеку.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у передачі замовнику або у виробництво конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам стандартів, норм і правил щодо якості продукції та її безпеки. Зазначені вимоги встановлені законами України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 p. № 2408-ІІІ, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР, «Про підтвердження відповідності» від 17.02.2001 р. № 2406-ІІІ, а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-ХІІ безпека продукції - це відсутність будь-якого ризику для життя, здоров’я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції. Належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Створюючи новий (модернізований) товар, розробник повинен подати технічну документацію відповідному органу для проведення державної експертизи на його відповідність вимогам щодо безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища. Виробник (виконавець) зобов’язаний інформувати споживача про можливий ризик і про безпечне використання продукції за допомогою прийнятих загальновідомих у міжнародній практиці позначень.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 170. Недодержання стандартів при транспортуванні, зберіганні і використанні продукції

Недодержання стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 170 внесено зміни згідно із Законом України № 79/95-ВР від 01.03.95 p.]

[У статтю 170 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації. Предметом - продукція, а саме будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб, і які є неякісними, зіпсованими тощо, тобто які мають певний недолік, який означає будь-яку невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред’являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у недодержанні стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації*) продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції.

Транспортування продукції - це виробничий процес, який перебуває її накопичення, вантаження, переміщення, вивантаження будь-якими транспортними засобами. Зберігання продукції - це тимчасове її розміщення у спеціально відведених місцях чи об’єктах. Використання (експлуатація) продукції - це її реалізація за призначенням. Транспортування, зберігання та використання (експлуатація) продукції повинні здійснюватись в порядку, який передбачено відповідними стандартами і технічними умовами, порушення (недотримання) якого є об’єктивною стороною цього правопорушення. Обов’язковим елементом об’єктивної сторони цього правопорушення є причинний зв’язок між діянням (транспортування, зберігання чи використання (експлуатація) продукції*) і наслідками (зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи.

Стаття 170-1. Введення в обіг продукції, щодо якої немає сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відпо­відності чи декларації про відповідність, а також неправомірне застосування національного знака відповідності

[Назву статті 170-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 543-ІV від 20.02.2003p.]

Введення виробником чи постачальником в обіг продукції (у тому числі імпортної), яка підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності, але щодо якої немає сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності чи складеної відповідно до вимог технічного регламенту з підтвердження відповідності декларації про відповідність, а також неправомірне застосування національного знака відповідності, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян, які займаються підприємницькою Діяльністю, від трьох до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів Доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 170' згідно із Законом України № 3683-ХІІ від 15.12.93 p.]

[У статтю 170-1 внесено зміни згідно із Законом України № 79/95-ВР від 01.03.95 p.]

[У статтю 170-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 170-1 внесено зміни згідно із Законом України № 543-IV від 20.02.2003 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері підтвердження відповідності продукції. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-111.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у введенні виробником чи постачальником в обіг продукції (у тому числі імпортної), яка підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності, але щодо якої немає сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності чи складеної відповідно до вимог технічного регламенту з підтвердження відповідності декларації про відповідність, а також у неправомірному застосуванні національного знака відповідності.

Декларація про відповідність - це документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством. Технічний регламент з підтвердження відповідності - це нормативно-правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів України, в якому містяться опис видів продукції, що підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування і введення продукції в обіг. Свідоцтво про визнання відповідності - документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством України. Національний знак відповідності - це знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї. Опис та правила застосування національного знака відповідності встановлюються Кабінетом Міністрів України. Виробник зобов’язаний наносити національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері на продукцію, відповідність якої він засвідчив декларацією. У разі підтвердження відповідності продукції уповноваженим органом з сертифікації до національного знака відповідності додається ідентифікаційний номер цього органу. Визначення сертифіката відповідності див. у коментарі до ст. 167 КпАП.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 171. Порушення правил виробництва, ремонту, продажу та прокату засобів вимірювальної техніки

Випуск з виробництва засобів вимірювальної техніки, що не пройшли державних приймальних або контрольних випробувань, повірки, калібрування або метрологічної атестації; випуск з ремонту та у продаж і видача напрокат засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд і які не пройшли повірки або державної метрологічної атестації; порушення умов і правил проведення ремонту засобів вимірювальної техніки; неповідомлення або несвоєчасне повідомлення територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері метрології про діяльність з виробництва, ремонту, продажу, прокату та застосування засобів вимірювальної техніки, а так само неподання або несвоєчасне подання до цих органів на погодження переліків засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та підлягають повірці, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 171 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 898-XIV від 09.07.99 p.]

[У статтю 171 внесено зміни згідно із Законом України № 1765-ІV від 15.06.2004p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення єдності вимірювань в Україні. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 p. № 113/98-ВР.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у випуску з виробництва засобів вимірювальної техніки, що не пройшли державних приймальних або контрольних випробувань, повірки, калібрування або метрологічної атестації; випуску з ремонту та у продаж і видачі напрокат засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд і які не пройшли повірки або державної метрологічної атестації; порушенні умов і правил проведення ремонту засобів вимірювальної техніки; неповідомленні або несвоєчасному повідомленні територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері метрології про діяльність з виробництва, ремонту, продажу, прокату та застосування засобів вимірювальної техніки, а також неподанні або несвоєчасному поданні до цих органів на погодження переліків засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та підлягають повірці. До того ж засобом вимірювальної техніки - це технічний засіб, який застосовується під час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики. Засоби вимірювальної техніки можуть застосовуватися, якщо вони відповідають вимогам щодо точності, встановленим для цих засобів, у певних умовах їх експлуатації. Засоби вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та у продаж і видавати напрокат лише за умови, якщо вони пройшли повірку або державну метрологічну атестацію. Повірка полягає у встановленні придатності засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, до застосування на підставі результатів контролю їх метрологічних характеристик; метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки - дослідження засобів вимірювальної техніки з метою визначення їх метрологічних характеристик та встановлення придатності цих засобів до застосування.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 171-1. Порушення умов і правил проведення повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки та виконання вимірювань

Порушення умов і правил проведення повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки, проведення повірки та калібрування засобів вимірювальної техніки неуповноваженими повірочними та неатестованими або неакредитованими калібрувальними лабораторіями; порушення правил виконання вимірювань та умов використання їх результатів у сферах, на які поширюється державний метрологічний нагляд, а також проведення вимірювань у цих сферах з використанням неатестованих методик або неатестованими вимірювальними лабораторіями, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадян - суб’єктів підприємницької Діяльності від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 171-1 згідно із Законом України№ 898-XIV від 09.07.99p.]

[У статтю 171-1 внесено зміни згідно із Законом України№ 1765-IV від 15.06.2004 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення єдності вимірювань в Україні.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні умов і правил проведення повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки, проведення повірки та калібрування засобів вимірювальної техніки неуповноваженими повірочними та неатестованими або неакредитованими калібрувальними лабораторіями; порушенні правил виконання вимірювань та умов використання їх результатів у сферах, на які поширюється державний метрологічний нагляд, а також проведення вимірювань у цих сферах з використанням неатестованих методик або неатестованими вимірювальними лабораторіями. Повірочна лабораторія - це підприємство, установа, організація чи їх окремий підрозділ, що здійснює повірку засобів вимірювальної техніки; калібрувальна лабораторія - підприємство, установа, організація чи їх окремий підрозділ, що здійснює калібрування засобів вимірювальної техніки; вимірювальна лабораторія - підприємство, установа, організація чи їх окремий підрозділ, що здійснює вимірювання фізичних величин, визначення хімічного складу, фізико-хімічних, фізико-механічних та інших властивостей і показників речовин, матеріалів і продукції, за винятком вимірювань, пов’язаних з оцінкою відповідності продукції, процесів, послуг, з документальним оформленням їх результатів. Порядок атестування зазначених лабораторій визначено Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 172. Порушення правил застосування засобів вимі­рювальної техніки

Порушення правил застосування засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 172 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 898-XIV від 09.07.99 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення єдності вимірювань в Україні.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні правил застосування засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд. Об’єктами державного метрологічного контролю і нагляду є: засоби вимірювальної техніки; методики виконання вимірювань; кількість фасованого товару в упаковках. Державний метрологічний контроль і нагляд стосовно засобів вимірювальної техніки та методик виконання вимірювань поширюється на вимірювання, результати яких використовуються під час: робіт із забезпечення охорони здоров’я; робіт із забезпечення захисту життя та здоров’я громадян; контролю якості та безпеки продуктів харчування і лікарських засобів; контролю стану навколишнього природного середовища; контролю безпеки умов праці; геодезичних і гідрометеорологічних робіт; торговельно-комерційних операцій і розрахунків між покупцем (споживачем) і продавцем (постачальником, виробником, виконавцем), у тому числі у сферах побутових і комунальних послуг, телекомунікаційних послуг і послуг поштового зв’язку; податкових, банківських і митних операцій; обліку енергетичних і матеріальних ресурсів (електричної і теплової енергії, газу, води, нафтопродуктів тощо), за винятком внутрішнього обліку, який ведеться підприємствами, організаціями та фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності; робіт, пов’язаних з державною реєстрацією земельних ділянок і нерухомого майна; робіт із забезпечення технічного захисту інформації, необхідність якого визначена законодавством; робіт, що виконуються за дорученням органів прокуратури та правосуддя; робіт з оцінки відповідності продукції, процесів, послуг; реєстрації національних і міжнародних спортивних рекордів. Порядок здійснення державного метрологічного нагляду встановлено Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 172-1. Порушення встановленого порядку видачі сертифіката відповідності

Порушення встановленого порядку видачі сертифіката відповідності -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 172-1 згідно із Законом України № 79/95-ВР від 01.03.95 p.]

[У статтю 172-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері підтвердження відповідності продукції. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. №2406-111.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановленого порядку видачі сертифіката відповідності. Сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності. За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення уповноваженого органу з сертифікації заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності. Підтвердження відповідності здійснюється акредитованими в установленому законодавством порядку органами із сертифікації будь-якої форми власності, які уповноважені на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Уповноваженими органами із сертифікації можуть бути виключно резиденти України. Уповноважені органи із сертифікації ведуть реєстри виданих сертифікатів відповідності, свідоцтв про визнання відповідності та подають в установленому порядку інформацію про них до державного реєстру сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності. Уповноважені органи сертифікації мають право укладати за погодженням із спеціально уповноваженим Центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності угоди про взаємне визнання результатів робіт з підтвердження відповідності з уповноваженими органами інших країн. Вимоги до уповноважених органів із сертифікації та порядок надання їм повноважень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі Умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи, до компетенції яких віднесено видачу сертифіката відповідності.

Стаття 173. Дрібне хуліганство

Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

[У статтю 173 внесено зміни згідно із Законом України N2 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку. Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій. Відмінною особливістю дрібного хуліганства від хуліганства, що наказується в кримінальному порядку, є те, що воно не має характеру грубого порушення громадського порядку, яке причиняє суттєву шкоду суспільним відносинам, правовим та законним інтересам громадян. Дрібне хуліганство необхідно відрізняти від таких схожих дій, як самоправство, приниження гідності, нанесення побоїв, або інших проступків, які мають наслідком адміністративну відповідальність (поява у нетверезому стані у громадських місцях, порушення правил руху і т. ін.).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому ставленні до громадян та інших діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

Найбільш розповсюдженою формою дрібного хуліганства є нецензурна лайка у громадських місцях, під якою необхідно розуміти найбільш цинічні лайки, що належать, як правило, до сфери статевих відносин, непристойні висловлювання, один із найогидніших різновидів словесної брутальності. Іншою формою цього правопорушення є образливе ставлення до громадян, під яким необхідно розуміти докучливу поведінку, пов’язану з образливими діями, що зневажають честь і гідність людини та утискають будь-чию волю, до того ж у грубій розв’язній манері. Це може бути: хапання за одяг, насильницьке утримання за руки, демонстративне зривання головного убору, вимога дати цигарку або пускання в обличчя диму від неї, непристойна пропозиція дівчині та інші подібні дії. Для всіх цих випадків характерним є ігнорування волі та бажання оточення, прагнення нав’язати свою волю, а точніше свавілля.

Конкретні прояви цього правопорушення надзвичайно різноманітні. Таке розмаїття законодавець визначив терміном «інші подібні дії», до яких необхідно віднести: насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, які слідкують за порядком; безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів’я по телефону; співання непристойних пісень; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час; справляння природних потреб у не відведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; самовільна без потреби зупинка комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; неправдиве повідомлення про смерть родичів, знайомих, якщо це не призвело до тяжких наслідків; грубе порушення черг, яке супроводжується ображанням громадян та проявленням неповаги до них; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах тощо.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення є місце його скоєння, а саме - громадське місце, яке дістало законодавче визначення як частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема під’їзди, а також підземні переходи, стадіони (Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 p. № 2899-ІV).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього. Елементом суб’єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.

Суб’єктом правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 173-1. Поширювання неправдивих чуток

Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.

[Кодекс доповнено статтею 173-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9082-ХІ від 20.04.90 p.]

[У статтю 173-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку (див. коментар до ст. 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у поширюванні неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку. Неправдивими чутками є вістка, повідомлення про кого, що що-небудь, які суперечать (не відповідають) дійсності (правді, істині). Предметом таких чуток (повідомлень) можуть бути будь-які факти, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку. Це, наприклад, повідомлення про нібито не роботу громадського транспорту, радіаційні та інші викиди, перекриття руху транспорту, зараження питної води, масове зловживання владними повноваженнями працівників правоохоронних органів тощо. Паніка - це раптове замішання, розгубленість або прояв страху у випадку небезпеки.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 173-2. Вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису

Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, -

тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

[Кодекс доповнено статтею 173-2 згідно із Законом України № 759-IV від 15.05.2003 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а також у невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений.

Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 p. № 2789-ІІІ насильство в сім’ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї стосовно іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Протиправні дії за цією статтею можуть мати характер фізичного, психологічного чи економічного насильства. Фізичне насильство в сім’ї - це умисне насильство, яке не завдає фізичного болю і не спричиняє тілесних ушкоджень (наприклад, нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв). Психологічне насильство в сім’ї - насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю. Економічне насильство в сім’ї - умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Завдання шкоди фізичному або психічному здоров’ю потерпілого є необов’язковим для кваліфікації.

Одним із видів протиправних дій, які є об’єктивною стороною цього правопорушення є невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений під яким необхідно розуміти спеціальну форму реагування служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах дітей щодо захисту жертви насильства в сім’ї, яким особі, яка вчинила насильство в сім’ї, забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства в сім’ї. Захисним приписом особи, стосовно якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) стосовно жертви насильства в сім’ї, а саме: чинити конкретні акти насильства в сім’ї; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї; розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо жертва насильства в сім’ї за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім’ї; відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї; вести телефонні розмови з жертвою насильства в сім’ї.

Членами сім’ї є особи, які проживають разом і (або) об’єднанні законними правами чи обов’язками щодо утримання (Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 01.06.2000 p. № 1768-ІІІ).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років, і яка вчинила насильство до одного із членів своєї сім’ї.

Стаття 174. Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку

Стрільба з вогнепальної чи холодної метальної зброї або пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду в населених пунктах і в не відведених для цього місцях, а також у відведених місцях з порушенням установленого порядку -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї і бойових припасів або без такої.

[У статтю 174 внесено зміни згідно із Законом України № 148/96-ВР від 25.04.96 p.]

[У статтю 174 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку та громадської безпеки. Визначення поняття громадського порядку дається у коментарі до ст. 173. Що стосується громадської безпеки, то під нею пропонуємо розуміти сукупність суспільних відносин, пов’язаних з попередженням чи усуненням різних за характером загроз для життя і здоров’я людей їх майна, які можуть виникнути внаслідок дій людей або негативного прояву джерел підвищеної небезпеки.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у стрільбі з вогнепальної чи холодної метальної зброї або пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду в населених пунктах і в не відведених для цього місцях, а також у відведених місцях з порушенням установленого порядку.

Визначення вогнепальної, холодної метальної та пневматичної зброї містяться в Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, яка затверджена наказом МВС України від 21.08.1998 р. № 622. Так, відповідно до п. 8.2. цієї Інструкції вогнепальною вважається зброя, в якій снаряд (куля, шрот тощо) спрацьовує миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші). До пневматичної зброї належать пістолети, револьвери, гвинтівки калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, в яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснутих газів. До холодної зброї належать пристрої та предмети, конструктивно призначені для ураження живої чи іншої цілі за допомогою м’язової сили людини чи механічного пристрою (може бути холодною ручною та холодною метальною).

Об’єктивною стороною цього правопорушення є протиправне діяння у вигляді стрільби, під якою необхідно розуміти здійснення хоча б одного пострілу із зазначених у цій статті видів зброї.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення є місце його вчинення.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 175. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 175 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 651/97-ВР від 19.11.97 р.]

[У статтю 175 внесено зміни згідно із Законом України № 1142-XIV від 08.10.99 p.]

[Статтю 175 доповнено згідно із Законом України № 1155-ІV від 11.09.2003 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення пожежної безпеки, під якою необхідно розуміти проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням.

Вимоги пожежної безпеки містяться у Законі України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 p. № 3745-ХІІ та Правилах пожежної безпеки в Україні, які є обов’язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами. Такі вимоги поширюється також на житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються у спеціальних нормативних документах. Вимоги з пожежної безпеки містяться також у стандартах, будівельних нормах, правилах улаштування електроустановок та ДНАОП 0.00-1.32- 01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок», нормах технологічного проектування та інших нормативних актах, які регламентують вимоги пожежної безпеки. Міністерства й відомства, виходячи зі специфічних умов та особливостей пожежної небезпеки виробництв, можуть додатково розробляти І видавати свої галузеві правила пожежної безпеки, які мають бути узгоджені з Державним департаментом пожежної безпеки МНС України.

На власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів покладено обов’язок щодо утримування у справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням. Недотримання вимог щодо використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння за призначенням також є ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення. Використати не за призначенням означає використання пожежної техніки та засобів пожежегасіння з іншою метою, а не з тою, задля якої вони виготовлені (створені тощо).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 175-1. Куріння тютюнових виробів у заборонених місцях

Куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 175-1 згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров’я, забезпечення пожежної безпеки та громадського порядку (див. коментарі до статей 42, 173, 175).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у курінні тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Куріння тютюнових виробів - це дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх курить. До місць, в яких заборонено куріння, Законом України «Про заходи Щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 p. № 2899-IV віднесено робочі місця та громадські місця, за винятком спеціально для цього відведених місць. Власник або уповноважені ним особи, чи орендарі відповідних споруд, окремих приміщень зобов’язані відвести спеціальні місця для куріння, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму, а також розмістити наочну інформацію про розташування таких місць та про шкоду, якої завдають здоров’ю людини куріння тютюнових виробів чи інші способи їх вживання. Законом можуть встановлюватися й інші обмеження щодо місць вживання тютюнових виробів. У громадських місцях для осіб, які не курять, відводиться не менше ніж 50% площі цих громадських місць, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на цю територію.

Визначення громадського місця див. коментар до ст. 173. Під робочим місцем необхідно розуміти місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності. Постійне робоче місце - місце, на якому працівник перебуває більшу частину робочого часу (більше 50% або більше 2 годин безперервно). Якщо робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся робоча зона, яка визначається як простір, обмежений заввишки до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників. Непостійне робоче місце - місце, на якому працівник перебуває меншу частину (менше 50% або менше 2 годин безперервно) свого робочого часу (Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики від 01.09.1992 р. № 41).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 176. Виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення

Виготовлення або зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання без мети збуту апаратів для їх вироблення -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 176 виключено згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85р.]

[Кодекс доповнено статтею 176 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 4135-ХІ від 12.06.87 p.]

[У статтю 176 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку та охорони здоров’я населення (див. коментарі до статей 42, 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у виготовленні або зберіганні без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовленні або зберіганні без мети збуту апаратів для їх вироблення.

Виготовлення самогону - це приготування алкогольної маси із вмістом спирту етилового понад 12% кустарним способом з продуктів бродіння (буряк, картопля, цукор тощо). При виготовленні винним хоч би з частини алкогольної маси міцного спиртного напою або приготування закваски і одночасне зберігання ним самогонного апарата дії його належить кваліфікувати як закінчене правопорушення. Міцні спиртні напої домашнього вироблення - це продукти, одержані кустарним способом шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 12%. Апарати для виготовлення самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення - це пристрої, які використовуються для приготування алкогольної маси кустарним способом з продуктів бродіння. Зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, апаратів для їх вироблення - це їх тримання (приховування) у певних умовах, які дозволяють зберегти ці продукти від псування.

Самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення, апарати для їх вироблення органами внутрішніх справ (міліцією) вилучаються в осіб, які вчинили таке правопорушення, і після розгляду справи знищуються.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 177. Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення

Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення -

тягне за собою накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 177 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p.]

[У статтю 177 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку та охорони здоров’я населення (див. коментар до статей 42, 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у придбанні самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення (див. коментар до ст. 176). Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується така кустарна продукція.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 177-1. Виключено.

[Кодекс доповнено статтею 177-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 27.06.86 p.]

[Статтю 177-1 виключено згідно із Законом України № 2547-XIІ від 07.07.92 p.]

Стаття 177-2. Виготовлення, придбання, зберігання або реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів

Виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, а так само виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації або вико­ристання за призначенням обладнання для вироблення фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкогольних напоїв, тютюнових виробів та обладнання для їх вироблення.

Реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, а так само обладнання для їх вироблення -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкогольних напоїв, тютюнових виробів та обладнання для їх вироблення.

[Кодекс доповнено статтею 177-2 згідно із Законам України№ 1685-ІІІ від 20.04.2000p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров’я громадян та встановлений порядок виготовлення і реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів (див. коментар до ст. 42).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у виготовленні, придбанні, зберіганні або реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів.

Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-XII, фальсифікована продукція - це продукція, виготовлена з порушенням технології або неправомірним використанням знака для товарів та послуг, чи копіюванням форми, Упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої особи. Відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 p. № 481/95-ВР фальсифікація алкогольних напоїв та тютюнових виробів - це умисне, з корисливою метою виготовлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів з порушенням технології чи з неправомірним використанням знака для товарів і послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само прямим відтворенням товару іншого підприємця з самовільним використанням його імені. Не вважається фальсифікацією добросовісне тривале використання двома і більше підприємствами-резидентами або підприємствами, що є їх правонаступниками, знаків для позначення однорідних товарів, права на які засвідчуються свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, одержаними до введення в дію п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», якщо таке використання розпочалося до державної реєстрації таких знаків. Відповідно до ст. 16 цього самого Закону підприємство - товаровиробник самостійно визначає засоби та форми захисту вироблюваних ним алкогольних напоїв і тютюнових виробів від фальсифікації (підроблення) і має право ініціативи контролю щодо фальсифікації власної продукції суб’єктами підприємницької діяльності та фізичними особами. Орган державного контролю, до якого звернувся товаровиробник з таким проханням, зобов’язаний терміново провести перевірку відповідності продукції оригіналу в присутності представника товаровиробника - ініціатора перевірки. За наявності документів, які підтверджують факт фальсифікації, товаровиробник має право звернутися у встановленому законом порядку до суду без сплати державного мита.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 178. Розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п’яному вигляді

Розпивання спиртних напоїв на вулицях, на стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту та в інших громадських місцях, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, в яких продаж спиртних напоїв на розлив дозволений виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, або поява в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 178 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 178 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 178 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р]

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях або появу в громадських місцях у п’яному вигляді, -

тягнуть за собою накладення штрафу від шести до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а у виняткових випадках, якщо за обставинами справи і з урахуванням особи порушника застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

[У частину третю статті 178 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 178 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку (див коментар до ст. 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях і появі в громадських місцях у п’яному вигляді. Визначення поняття громадське місце дається у коментарі до ст. 173.

Об’єктивна сторона діяння «розпивання спиртних напоїв у громадських місцях» полягає виключно в активних діях з вживання спиртних напоїв. Протиправним є розпивання будь-яких спиртних напоїв горілки, коньяку, вин, самогону чи інших алкогольних напоїв домашнього виготовлення. Що стосується розпивання у громадських місцях одеколонів, лосьйонів, політури та інших одурманюючих рідин на спиртовій основі, то такі дії також слід розцінювати як адміністративний проступок. Досягнення стану алкогольного сп’яніння є не обов’язковим, оскільки достатньо одного факту їх розпивання в місцях, спеціально не встановлених для цих цілей. Сутність поняття «розпивання» охоплює не тільки сам факт вживання спиртного напою, але й дії, що передують йому (наприклад, розливання спиртного напою в стакани).

Іншим видом дій, які утворюють об’єктивну сторону цього правопорушення, є поява в громадських місцях у нетверезому стані, що ображає людську гідність і громадську мораль, під якою необхідно розуміти: поведінку особи у стані сп’яніння, яка явно порушує загальновизнані норми (непристойні висловлювання або жести, грубі вигуки, нав’язливе ставлення до громадян тощо); коли порушник має непристойний зовнішній вигляд, що викликає відразу (брудний, мокрий, розстебнутий одяг тощо); через сп’яніння особа повністю чи значною мірою втратила орієнтування (безцільно стоїть чи безцільно пересувається з місця на місце, у неї порушена координація рухів, звідси - нестійкість, хитка хода); п’яний повністю безпорадний (у непритомному стані). До того ж не має значення вид ужитого напою, що містив алкогольну складову (це може бути пиво або інший слабоалкогольний напій), які не віднесені до спиртних напоїв та розпивання яких у громадських місцях не заборонено.

Не можна притягувати до адміністративної відповідальності тільки за сам факт появи у п’яному вигляді у громадському місці, якщо поведінка особи при цьому є пристойною.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 179. Розпивання спиртних напоїв на виробництві

Розпивання спиртних напоїв на виробництві (на робочих місцях, у приміщеннях і на території підприємств, установ, організацій) або перебування на роботі в нетверезому стані -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 179 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Участь майстрів, начальників дільниць, змін, цехів та інших керівників у розпиванні з підлеглими їм працівниками спиртних напоїв на виробництві або невжиття ними заходів до відсторонення від роботи осіб, які перебувають у нетверезому стані, або приховування ними випадків розпивання спиртних напоїв чи появи на роботі в нетверезому стані підлеглих їм працівників -

тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 179 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 179 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного управління та громадського порядку.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у розпиванні спиртних напоїв на виробництві (на робочих місцях, у приміщеннях і на території підприємств, установ, організацій); перебуванні на роботі в нетверезому стані; участі майстрів, начальників дільниць, змін, цехів та інших керівників у розпиванні з підлеглими їм працівниками спиртних напоїв на виробництві, невжитті ними заходів щодо відсторонення від роботи осіб, які перебувають у нетверезому стані, або приховуванні ними випадків розпивання спиртних напоїв чи появи на роботі в нетверезому стані підлеглих їм працівників.

Розпивання спиртних напоїв див. коментар до ст. 178. Факт перебуванні працівника на роботі в нетверезому стані може бути визначений як керівником, так і на підставі його огляду, який проводиться згідно з вимогами Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів, яка затверджена наказом МВС, МОЗ, МЮ від 24.02.1995 р. № 114/38/15-36-18 Відповідно до п. 3.2 цієї Інструкції, якщо особа направляється з підприємства, установи чи організації, у неї повинно бути письмове звернення, завірене відповідною печаткою. Допускається проведення огляду за особистим зверненням громадянина на підставі його письмової заяви. Особа, яка направлена на огляд за письмовим зверненням підприємств, установ чи організації може прибути в заклад охорони здоров’я як самостійно, так і в присутності уповноважених працівників цих підприємств. Особи, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, повинні бути доставлені до місця проведення огляду не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його проведення. Якщо огляд у повному обсязі провести неможливо через характер спричинених особі травм, то в лікувальному закладі, в обов’язковому порядку, проводяться дослідження для встановлення наявності (концентрації) алкоголю в біологічних середовищах організму. За згодою чи на вимогу особи, яка оглядається, у разі її незгоди з отриманими результатами огляду, проводяться аналогічні дослідження. В усіх випадках лікарі лікувально-профілактичних закладів відповідно до порядку, передбаченого Міністерством охорони здоров’я України, складають за визначеною формою протокол огляду для встановлення стану сп’яніння.

Місцем вчинення цього правопорушення є виробництво, тобто робочі місця, приміщення і території підприємств, установ, організацій.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути громадяни, які є працівниками підприємства, установи, організації будь-якої форми власності.

Стаття 180. Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння

Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами -

тягне за собою накладення штрафу від шести до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 180 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p.]

[У статтю 180 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров’я громадян та громадського порядку (див. коментар до статей 42, 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у доведенні неповнолітнього до стану сп’яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами.

Відповідно до п. 1.1.1. Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів ознаками знаходження особи у стані алкогольного сп’яніння є: запах алкоголю з рота, нестійкість пози, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Заява громадян про вживання особою спиртних напоїв, так само визнання в цьому самої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 p. № 2998-ХІІ неповнолітніми вважаються громадяни віком до 18 років.

Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння - це активні дії (безпосереднє розливання) чи бездіяльність (нереагування на активні дії інших осіб) сторонніх осіб, наслідком яких стало його сп’яніння.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктами правопорушення можуть бути батьки неповнолітнього, особи, які їх замінюють, або інші особи, яким виповнилося 18 років.

Стаття 181. Азартні ігри, ворожіння в громадських місцях

[У назву статті 181 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Участь в організованих без дозволу азартних іграх (карти, рулетку, «наперсток» та інші) на гроші, речі та інші цінності, а так само прийняття ставок приватними особами на спортивних та інших змаганнях -

тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших цінностей, що є ставкою у грі, або без такої.

[У частину першу статті 181 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Частину першу статті 181 доповнено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від семи до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших Цінностей, що є ставкою у грі, або без такої.

[У частину другу статті 181 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Незаконна організація азартних ігор на гроші, речі та інші цінності -

тягне за собою накладення штрафу від восьми до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших цінностей, що є ставкою у грі.

[У частину третю статті 181 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину третю статті 181 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Ворожіння у громадських місцях -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 181 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97 p.]

[У частину четверту статті 181 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 181 внесено зміни та доповнення згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 27.06.86p., № 6976-ХІ від 14.12.88 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку (див. коментар до ст. 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у:

- прийнятті участі в організованих без дозволу азартних іграх;

- прийнятті ставок приватними особами на спортивних та інших змаганнях;

- організації азартних ігор на гроші, речі та інші цінності;

- ворожінні в громадських місцях.

Термін «азартна гра» означає гру, участь в якій дозволяє набувати грошей, іншого майна або майнових прав, результат якої визначається діями, цілком або частково заснованими на випадку, однак за відсутністю відповідного дозволу на провадження таких дій. Азартною грою не вважається гра на технічному пристрої (гральний автомат, комп’ютер чи інше), якщо єдиною можливістю одержання виграшу є безкоштовна гра на даному пристрої. Азартні ігри можна поділити на: 1) ігри випадку - азартні ігри, результат яких визначається діями, цілком заснованими на випадку; при цьому випадкові цифри, що розподіляються рівномірно, від яких залежить результат гри, виходять за допомогою колоди карт, диска рулетки, гральної кістки; 2) ігри на здібність - азартні ігри, результат яких частково або повністю залежить від фізичної та(або) інтелектуально! здібності гравця; 3) парі - азартні ігри, результат яких визначається заснованими частково на випадку діями, коли гравець робить ставку на імовірність або неймовірність якихось подій й організатор гри зобов’язується виплатити гравцям, що виграли, суму виграшу, розмір якої залежить від внесеної гравцем ставки і визначеного до початку зазначеної події індексу, застосованого для обчислення суми виграшу.

Прийняття ставок приватними особами на спортивних та інших змаганнях (тоталізатори) - це різновид азартних ігор, результат яких визначається заснованими частково або повністю на випадку діями, коли гравець робить ставку на результат спортивного змагання й організатор гри зобов’язаний виплатити гравцям, що виграли, суму виграшу, розмір якої залежить від загальної суми внесених ставок за відсутністю відповідного дозволу на провадження таких дій.

Організація азартних ігор - це сукупність заходів (інформаційних, фінансових, матеріальних, «кадрових» тощо), які дозволяють отримувати гроші, інше майно або майнові права за відсутністю відповідного дозволу на провадження таких дій.

Згідно з п. 29 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор. Діяльність без відповідних ліцензій утворюють об’єктивну сторону цього правопорушення.

Ворожіння - це діяльність яка полягає в угадуванні майбутнього чи минулого за якимись прикметами на картах, кавовій гущі, зірках, фотографії тощо за певну винагороду.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 181-1. Заняття проституцією

Заняття проституцією -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 181-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 181-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 181-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 4134-ХІ від 12.06.87 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадської моралі, під якою необхідно розуміти систему поглядів та уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей. Інакше кажучи, громадська мораль - це форма суспільної свідомості у конкретний історичний період розвитку суспільства.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у здійсненні статевих контактів за матеріальну винагороду. Проституція - це рід занять, що виражається у систематичному вступі жінок і чоловіків у безладні статеві стосунки за винагороду або будь-яку іншу форму відшкодування. Винагорода є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення, якщо її немає, то і немає складу цього правопорушення. Сексуальні послуги можуть оплачуватися найрізноманітнішим чином: гривнями, іноземною валютою, речами, продуктами харчування, різного роду послугами соціально-побутового або соціально-культурного призначення тощо. Виконання дій з надання сексуальних послуг характеризується тим, Що послуги можуть надаватися в будь-якій, у тому числі й неприродній (непристойній) формі, що залежить від бажання й потреб статевого партнера, досягнутої про це угоди. У своїй сукупності такі дії та готування до заняття проституцією і становлять закінчене правопорушення. Характерною ознакою дій, що утворюють об’єктивну сторону адміністративного правопорушення заняття проституцією є їхня добровільність. У випадках, коли особа чинить такі дії під впливом якогось примусу з боку інших осіб - складу цього правопорушення немає.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, якій виповнилося 16 років.

Стаття 181-2.

[Кодекс доповнено статтею 181-2 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 4134-ХІ від 12.06.87 p.]

[Статтю 181-2 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 182. Порушення вимог законодавчих та інших норма­тивно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п’яти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян - суб’єктів господарської діяльності - від п’ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші або без такої і на посадових осіб та громадян - суб’єктів господарської діяльності - від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші.

[Статтю 182 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1745-IV від 03.06.2004 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку (див. коментар до ст. 173).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.12.1994 p. № 4004-ХІІ органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров’я населення шуму зобов’язані: здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи щодо попередження утворення та зниження шуму до рівнів, установлених санітарними нормами; забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих майданчиках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами; вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в таких приміщеннях і на таких територіях (захищені об’єкти): 1) жилих будинків і прибудинкових територіях; 2) лікувальних, санаторно-курортних закладів, будинків-інтернатів, закладів освіти, культури; 3) готелів і гуртожитків; 4) розташованих у межах населених пунктів закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу; 5) інших будівель і споруд, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди; 6) парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.

Шум на захищених об’єктах при здійсненні будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівнів, установлених санітарними нормами для відповідного часу доби.

У нічний час, із двадцять другої до восьмої години, на захищених об’єктах забороняються гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів.

Проведення на захищених об’єктах ремонтних робіт, що супроводжуються шумом, забороняється у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні - цілодобово. Власник або орендар приміщень, у яких передбачається проведення ремонтних робіт, зобов’язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Шум, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм цілодобово.

Передбачені частинами 2, 3 та 4 цієї статті вимоги щодо додержання тиші та обмежень певних видів діяльності, що супроводжуються шумом, не поширюються на випадки: 1) здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяльності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають проникнення шуму в прилеглі приміщення, в яких постійно чи тимчасово перебувають люди; 2) здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяльності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають проникнення шуму за межі таких приміщень; 3) попередження та(або) ліквідації наслідків аварій, стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій; 4) надання невідкладної допомоги, попередження або припинення правопорушень; 5) попередження крадіжок, пожеж, а також виконання завдань цивільної оборони; 6) проведення зборів, мітингів, демонстрацій, походів, інших масових заходів, про які завчасно сповіщено органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; 7) роботи обладнання і механізмів, що забезпечують життєдіяльність жилих і громадських будівель, за умов ужиття невідкладних заходів щодо максимального обмеження проникнення шуму в прилеглі приміщення, в яких постійно чи тимчасово перебувають люди; 8) відзначення встановлених законом святкових і неробочих днів, днів міст, інших свят відповідно до рішення місцевої ради, проведення спортивних змагань; 9) випускання салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів у заборонений час за погодженням із уповноваженим органом місцевого самоврядування в порядку, передбаченому правилами додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

Сільські, селищні, міські ради затверджують правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, якими з урахуванням особливостей окремих територій (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, заповідні тощо) установлюються заборони та обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму, а також установлюється порядок проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, встановлених законом, забезпечують контроль за додержанням керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також громадянами санітарного та екологічного законодавства, правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, інших нормативно-правових актів у сфері захисту населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів

У ст. 13 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р. № 2707-ХІІ зазначено, що дозволи на гранично допустимі рівні шуму, що утворюється стаціонарними джерелами, зокрема під час роботи машин, механізмів, обладнання, інструментів, а також користування звуковідтворювальною апаратурою та музичними інструментами у концертних і танцювальних залах та на відкритих майданчиках, у театрах і кінотеатрах, дискотеках, казино, інших закладах розважального та грального бізнесу і культури, музичних закладах освіти, у ресторанах, кафе, барах, інших закладах громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування тощо, видаються в порядку, встановленому цим Законом. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря і здоров’я людини.

Шум - це рівень звуку, який змінюється в часі. Припустимі рівні шуму, що проникає в приміщення житлових і громадських будинків від зовнішніх і внутрішніх джерел, і припустимі рівні шуму на території житлової забудови визначаються санітарними нормами припустимого шуму в приміщеннях жилих і громадських будівель та на території житлової забудови.

Санітарні норми не поширюються на приміщення спеціального призначення (радіо-, теле-, кіностудії, зали театрів і кінотеатрів, концертні і спортивні зали й ін.).

Санітарні норми є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами й організаціями, що проектують, будують і експлуатують житлові, громадські будинки і промислові підприємства, розробляють проекти планування, забудови і реконструкції міст та інших населених пунктів, житлових районів, мікрорайонів, кварталів, а також організаціями, що проектують, виготовляють транспортні засоби, технологічні устаткування промислових, енергетичних і комунально-побутових підприємств і установок, інженерне устаткування будинків і побутові прилади.

Місцем вчинення правопорушення є населені пункти та громадські місця. Населеним пунктом є міста, селища міського типу, населені пункти сільської місцевості. Визначення громадського місця див. коментар до ст. 173.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути громадяни та посадові особи.

Стаття 183. Завідомо неправдивий виклик спеціальних служб

Завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, міліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 183 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку (див. коментар до ст. 173)

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежної охорони, міліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб. Дії правопорушника спрямовані на зрив нормальної роботи таких необхідних для суспільства служб, як пожежна охорона, міліція, швидка медична допомога, аварійні бригади, що обслуговують газову, водопровідну, опалювальну, електричну та інші системи житлово-комунального господарства. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності. Виклик, як правило, робиться по телефону, який знаходиться на вулиці. Однак слід зазначити, що спосіб виклику значення немає.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років. Досить поширеними останнім часом стали дзвінки неповнолітніх про так зване «замінування» навчальних закладів, що призводить, з одного боку, до зриву навчального процесу на певний період, з другого - виїзд міліції на ці випадки пов’язаний із значними фінансовими витратами. Однак інформування населення про притягнення до відповідальності неповнолітніх за такі вчинки та про кошти, які будуть зобов’язані сплатити батьки неповнолітніх дещо знизили рівень цих правопорушень. Крім того, збільшилася можливість оперативного реагування міліції на такі виклики, які у 80% випадків закінчуються встановленням особи, яка вчинила таке правопорушення.

Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 184 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 184 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 184 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 184 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97- ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 184 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 4452-ХІ від 21.08.87 p.; Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає в: 1) ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (ч. 1); 2) вчиненні неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом (ч. 2); 3) вчиненні неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ч. 3).

1. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.

2. Відповідно до ст. 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. За правопорушення неповнолітніх, які не досягли шістнадцятирічного віку несуть відповідальність батьки або особи, які їх замінюють.

3. Відповідно до ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. 3 статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст. 113), бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжку (ст. 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (ст. 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. З статей 262, 308), вимагання (ст. 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (ч.2 статей 194, 347, 352, 378, ч. 2 та 3 ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2, 3 ст. 289), хуліганство (ст. 296). За вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, несуть адміністративну відповідальність батьки або особи, які їх замінюють.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушень є батьки неповнолітнього або особи, що їх замінюють.

Стаття 184-1. Неправомірне використання державного майна

Використання посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -

тягне за собою накладення штрафу від двох з половиною до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 184-1 згідно із Законом України № 358/95-ВР від 05.10.95p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері управління державним майном. Зазначені відносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про власність» 07.02.1991 р. № 697- XII та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у використанні посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного майна. Невід’ємною ознакою об’єктивної сторони цього правопорушення є розмір спричиненої шкоди: вона не повинна перевищувати п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Правопорушення може вчинюватися шляхом різноманітних діянь: незаконного здавання в оренду службових приміщень, використання транспортних чи технічних засобів для зайняття підприємницькою діяльністю, використання засобів зв’язку для особистих розмов, вартість яких знаходиться у межах визначеного у диспозиції статтею, розміру шкоди, тощо. Правопорушення, передбачене коментованою статей необхідно відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 191 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути лише посадові особи державних підприємств, установ, організацій.

Стаття 184-2. Порушення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків

Порушення посадовими особами порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого обліку -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 1842 згідно із Законом України № 210/98-ВР від 24.03.98p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері надання інформації для централізованого обліку. Стаття 214 Сімейного кодексу України встановлює, що керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, а також службові особи органів опіки та піклування, які мають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов’язані протягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад. Районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах рад, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження відомостей про них зобов’язані подати відповідну інформацію до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження інформації про дітей, які можуть бути усиновлені, передають її для централізованого обліку до Центру з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти. Отже, зазначені заходи спрямовані на захист прав дітей - сиріт і дітей, які залишилися без опіку (піклування) батьків.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні посадовими особами порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого обліку. Діяння може вчинюватися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення є посадові особи закладів, в яких знаходяться діти без піклування батьків, а також органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Стаття 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця

[Назву статті 185 доповнено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку -

тягне за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

[У статтю 185 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 6347-ХІ від 03.08.88 p., № 647-XII від 18.01.91 p.; Законом України № 388/96-ВР від 02.10.96 p.]

[У статтю 185 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Статтю 185 доповнено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення громадського порядку та суспільної безпеки, також у сфері державного управління.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, а також вчинення таких самих дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку. Права працівника міліції встановлено у ст. 11 Закону України «Про міліцію», яка, зокрема встановлює право працівника міліції вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу, а також інші права в межах його компетенції. Права членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону визначено у Законі України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22.06.2000 p. № 1835-ІІІ. Права військовослужбовців у сфері підтримання громадського порядку визначено у Законі України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» від 24.03.1999 p. № 550-XIV. Склад правопорушення є формальним, тобто воно вважається закінченим з моменту виникнення злісної непокори законним розпорядженням або вимогам визначених у диспозиції статті осіб.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, яка досягла 16 років.

Стаття 185-1. Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій

Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій -

тягне за собою попередження або накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 185-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частині першій статті 185-1 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2635-IV від 02.06.2005 p.]

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

[У частину другу статті 185-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 185-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 6347-XI від 03.08.88 p.]

Стаття 39 Конституції України визначає, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо. При здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей. За Конституцією України (ст. 68) кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України. Проводити збори, мітинги, походи і демонстрації громадяни можуть за умови обов’язкового завчасного сповіщення про це органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Таке сповіщення має здійснюватись громадянами через організаторів масових зібрань. Завчасне сповіщення відповідних органів про проведення тих чи інших масових зібрань - це строк від дня такого сповіщення до дати проведення масового зібрання. Тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого ст. 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Такі строки мають слугувати гарантією реалізації цього права громадян. Упродовж цього строку зазначені органи мають здійснити і ряд підготовчих заходів, зокрема, для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингу, походу чи демонстрації, підтримання громадського порядку, охорони прав і свобод інших людей. У разі необхідності органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть погоджувати з організаторами масових зібрань дату, час, місце, маршрут, умови, тривалість їх проведення тощо. Строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби, згідно з ч. 2 ст. 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у порушенні встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Діяння можуть вчинюватися шляхом спричинення шкоди державній або приватній власності, порушення правил громадського порядку, дорожнього руху, тощо. Крім того, правопорушення може вчинюватися і у формі бездіяльності, наприклад, шляхом відмови учасників зазначених заходів розійтися після того, як збори, мітинг, вуличний похід або демонстрація оголошуються закритими.

Частина 2 коментованої статті передбачає посилену адміністративну відповідальність за вчинення повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення дій, визначених у ч. 1, або організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації. Організатором необхідно вважати особу, яка виконує функції з підготовки, своєчасного сповіщення відповідних органів про заплановані заходи та інші організаційно-розпорядницькі функції.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, може бути особа, якій виповнилося 16 років, ч. 2 - 18 років, якщо вона є організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації.

Стаття 185-2. Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій

Надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів -

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 185-2 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9082-ХІ від 20.04.90 p.]

[У статтю 1852 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері організації проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (див. коментар до ст. 185-2 КпАП).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у наданні посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів. Вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку віднесено до делегованих повноважень органів місцевого самоврядування, визначених у ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути посадові особи, до компетенції яких належить надання приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій.

Стаття 185-3. Прояв неповаги до суду

Неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, -

тягнуть за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

[У частину першу статті 185-3 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 185-3 внесено зміни згідно із Законом України № 2635-ІV від 02.06.2005 p.]

Злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд -

тягне за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 185-3 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину другу статті 185-3 внесено зміни згідно із Законом України № 2635-ІV від 02.06.2005 p.]

[Кодекс доповнено статтею 185-3 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР №9166-ХІ від 04.05.90 p.]

[У статтю 185-3 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 647-XII від 18.01.91 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері судоустрою.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає вчиненні таких дій: у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-яких дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси України, Кодекс адміністративного судочинства України та інші правові акти встановлюють певні правила поведінки у суді, які є обов’язковими для всіх учасників судового засідання. Так, ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює обов’язки присутніх у залі судового засідання, проголошує, що особи, присутні у залі судового засідання, при вході до нього суду та при виході суду повинні встати. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти дають пояснення, показання, відповідають на питання та задають питання стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні. Постанову суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Відступ від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні. Учасники адміністративного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані додержуватися в судовому засіданні порядку і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого у судовому засіданні. Учасники адміністративного процесу звертаються до судді «Ваша честь». Документи та інші матеріали передаються головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника.

Правопорушення передбачене коментованою статтею може вчинюватися шляхом різноманітних дій: у вербальній формі, шляхом жестикуляції, шляхом бездіяльності під час непідкорення вимогам головуючого у судовому засіданні, неявки до суду осіб, які визнані у встановленому законодавством порядку свідками, потерпілими, позивачами або відповідачами, експертами, перекладачами тощо.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути будь-яка особа, яка бере участь у судовому засіданні, або визнана у встановленому законодавством порядку свідками, потерпілими, позивачами або відповідачами, експертами, перекладачами.

Стаття 185-4. Злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання

[У назву статті 185-4 внесено зміни згідно із Законом України № 762-IV від 15.05.2003 p.]

Злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 185-4 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9166-ХІ від 04.05.90 p.]

[У статтю 185-4 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 647-XII від 18.01.91 p.]

[У статтю 185-4 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 185-4 внесено зміни згідно із Законом України № 762-ІV від 15.05.2003 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері діяльності органів досудового слідства та дізнання. Зазначені відносини регулюються Кримінально- процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки. Органами дізнання є: міліція; податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки; органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання; начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних силах України та їх заступники з питань провадження дізнання - у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних сил України та військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, працівниками збройних сил України під час виконання ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини, а командири(начальники) військових частин, з’єднань, начальники військових установ - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини, з’єднання, установи чи на військових об’єктах; командири кораблів - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків під час походу за межами України; митні органи - в справах про контрабанду; начальники виправно- трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ; органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил; органи прикордонної служби - у справах про порушення державного кордону; капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у злісному ухиленні свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання. Злісність в ухиленні від явки, яка є обов’язковою ознакою даного складу, проявляється у навмисному усуненні, неодноразовій відмові від участі у слідчих діях. Факт злісного ухилення повинен підтверджуватись документами, які доказують офіційні виклики осіб, які перераховані у диспозиції цієї статті. Як докази відсутності злісності в ухиленні від явки можуть бути надані різні юридичні документи - лікарняні листи, документи щодо відрядження та ін.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єкти правопорушення - особи, які викликані до органів досудового слідства або дізнання як свідки, потерпілих, експертів або перекладачів.

Стаття 185-5. Перешкодження явці до суду народного засідателя

Перешкодження посадовою особою під будь-яким приводом явці до суду народного засідателя для виконання покладених на нього обов’язків -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 185-5 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9166-ХІ від 04.05.90 p.]

[У статтю 185-5 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері судочинства. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. № 3018-ІІІ та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про судоустрій України» народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов’язком.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у створенні посадовою особою під будь-яким приводом перешкод у явці до суду народного засідателя для виконання покладених на нього обов’язків. Це може бути зміна графіка роботи на виробництві, направлення у відрядження, залучення до виконання інших громадських доручень та ін.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові особи підприємств, організацій та установ усіх форм власності.

Стаття 185-6. Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора

Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 185-6 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Залишення посадовою особою без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи подання прокурора, а так само несвоєчасна відповідь на подання, протест чи припис -

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 185-6 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 185-6 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9166-ХІ від 04.05.90 p.]

[У статтю 185-6 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 647-XII від 18.01.91 p.; Законами України№ 2857-ХІІ від 15.12.92 p., № 358/95-ВР від 05.10.95 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері судочинства, діяльності органів досудового слідства та прокурорського нагляду.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у залишенні посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжитті заходів щодо усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасної відповіді на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді. Відповідно до ст. 233 Кримінально-процесуального кодексу України суд за наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів. Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом. Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи ‘або організації виявлення громадянином високої свідомості, мужність при виконанні громадського обов’язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину. Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування. Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне. Не пізніше як у місячний строк у окремої ухвали (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).