Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Колектив авторів (Розділ III ОРГАНИ, УПОВНОВАЖЕНІ РОЗГЛЯДАТИ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ) #5

Розділ III ОРГАНИ, УПОВНОВАЖЕНІ РОЗГЛЯДАТИ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Глава 16 Основні положення

Стаття 213. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

[Пункт 1 статті 213 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

[Пункт 2 статті 213 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342- III від 05.04.2001 p.]

3) виключено;

4) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);

5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

[У статтю 213 внесено зміни згідно із Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

Будь-яка правозастосовча діяльність є складним процесом і проходить ряд послідовних стадій. Провадження у справах про адміністративні правопорушення складаються з таких стадій: 1) порушення справи; 2) адміністративне розслідування; 3) розгляд справи і прийняття щодо нього рішень; 4) перегляд постанови у скарзі або протесту; 5) виконання постанови у справі. Стадія розгляду справи є дуже важливою, адже її результатом буде рішення у справі, а воно повинно бути об’єктивним, законним і справедливим.

У зв’язку з тим, що сфера суспільних відносин, на які посягають адміністративні правопорушення дуже різноманітна, коло осіб, що уповноважені розглядати такі справи достатньо широке - близько 40 суб’єктів (разом із переліченими у статтях 218-2448). Звичайно, що об’єкт, на який посягає правопорушення, має бути сферою дії органу, що розглядає це правопорушення. Так, наприклад, органи державного пожежного нагляду розглядають справи щодо порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 223 КпАП). Велика кількість органів, що наділені правом розглядати адміністративні правопорушення, з одного боку, забезпечує оперативність і кваліфікованість здійснення цієї стадії, з іншого, - впливає на стан законності (адже ці органи постійно змінюються, змінюються їх повноваження).

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад та виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад - розглядаються у ст. 218 і 219 КпАП.

Районні (міські) суди (судді). Діяльність судів регламентується Конституцією України, законами України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 p., «Про судову експертизу» від 25.02.1994 p., «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. та іншими нормативно-правовими актами. В останній час компетенція судів значно розширилася. Це пов’язано, по-перше, з необхідністю термінового (оперативного) застосування заходів адміністративного стягнення. Адміністративному провадженню не властива складна процедура розслідування справ. Строки розгляду справ є короткими: 1, 3, 5, 7, 15, доба (ст. 277 КпАП). Наприклад, суд повинен протягом однієї доби розглянути справу щодо заготівлі, переробки або збуту радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 422), або щодо незаконного виробництва, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КпАП). По-друге, до компетенції судів віднесено розгляд справ, де правопорушення за ступенем громадської небезпеки наближається до злочину. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП), неправомірне використання державного майна (ст. 184-1 КпАП) і т.д.

Також згідно зі ст. 221 суди мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від 16 до 18 років і застосовувати до них заходи впливу, що перелічені у ст. 24-1 КпАП.

Органи внутрішніх справ. Підвідомчість цього органа, що має право розглядати справи про адміністративні правопорушення, регламентуються ст. 222 КпАП. До завдань органів внутрішніх справ належить:

- забезпечення безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

- запобігання правопорушенням та їх припинення;

- охорона і забезпечення громадського порядку;

- виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист усіх форм власності;

- притягнення порушників до відповідальності.

Діяльність органів внутрішніх справ має багатоаспектний характер. Так, згідно із ст. 222 КпАП органи внутрішніх справ розглядають справи: ч. 1 ст. 115 КпАП - про порушення правил користування засобами морського транспорту; ч. 1 ст. 119 КпАП - про пошкодження внутрішнього обладнання та стекол автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв; ст. 161 - щодо незаконного відпуску або придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів та інші.

Органи державних інспекцій. До них належать органи таких державних інспекцій, як: державна інспекція якості лікарських засобів, головна державна інспекція з карантину рослин України, податкові інспекції, державні інспекції охорони праці та ін. Справи про адміністративні правопорушення можуть розглядатися іншими органами чи посадовими особами, уповноваженими на те КпАП, а саме тими, що перелічені у главі 17 КпАП: органи Державної прикордонної служби, органи залізничного транспорту, органи морського і річкового транспорту та інші.

Уповноважені органи (посадова особа) повинна оцінити зібрані докази у справі за власним переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні обставин справи в їх сукупності. До того ж треба керуватися законом і правосвідомістю. На підставі оцінки доказів приймається відповідне рішення. За результатами розгляду справи виноситься одна з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24-1 КпАП; 3) про припинення справи.

Постанова виконавчого комітету селищної, сільської ради приймається у формі рішення.

Стаття 214. Розмежування компетенції органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення

Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених цим Кодексом до відання інших органів (посадових осіб).

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (пункт 5 статті 213) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені цим Кодексом до їх відання.

[Статтю 214 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 р.]

[У статтю 214 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Компетенція - це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності.

Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, є носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядної діяльності. Органи виконавчої влади наділяються необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції - предметах відання, правах, обов’язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу. Одним із принципів адміністративного процесу є законність. Цей принцип виражає адміністративний процес як суто юридичну діяльність, що здійснюється тільки на основі спеціальних процесуальних норм. Державні органи діють у межах закріпленої за ними компетенції. Цей принцип закріплено також і в цій статті.

Конкретні повноваження суб’єктів адміністративної юрисдикції зафіксовано у главі 17 КпАП.

Значення стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення визначаються тим, що саме тут приймається акт, в якому компетентний орган офіційно визнає громадянина винним або невинним і визначає міру його відповідальності. На етапі підготовки справи до розгляду орган зобов’язаний вирішити питання чи належить до його компетенції розгляд цієї справи.

При розгляді справи орган повинен керуватися нормами, передбаченими КпАП щодо місця, строків, порядку розгляду справи; вимоги до змісту постанови про адміністративне правопорушення; порядок і строки доведення постанови до заінтересованих осіб і т. д. (гл. 16, 17, 18, 22, 23 КпАП).

За характером компетенції виокремлюють:

1) органи, головним призначенням яких є розгляд справ про адміністративні правопорушення. Це - адміністративні комісії, які створюються відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. та ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.03.1997 p.; ст. 215 КпАП;

2) органи, які виконують юрисдикційну діяльність поряд з іншими функціями. Це - виконкоми сільських, селищних, міських рад; органи внутрішніх справ; військові комісаріати та інші.

За обсягом компетенції виокремлюють:

1) органи загальної компетенції - розглядають різноманітні категорії справ;

2) Органи спеціальної компетенції - розглядають справи однієї категорії.

До перших належать: адміністративні комісії, виконкоми сільських, селищних, міських рад, органи внутрішніх справ, суди загальної юрисдикції.

До інших: органи державного пожежного нагляду (ст. 223 КпАП), що розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням вимог пожежної безпеки; органи повітряного транспорту (ст. 228 КпАП) та інші органи, що перелічені у главі 17 КпАП.

Компетенція адміністративних комісій міських рад з огляду на ст. 218 КпАП, значно ширше ніж адміністративних комісій при виконавчих органах сільських, селищних рад.

До відання адміністративних комісій, згідно з ч. 1 ст. 214 КпАП, віднесені усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених Кодексом до відання інших органів. Це свідчить про неповний перелік справ у ст. 218 КпАП.

На сьогодні немає спеціального нормативно-правового акта, що регулює порядок формування і діяльність адміністративних комісій. В деяких випадках при відповідному виконавчому органі ради не створюються адміністративні комісії. В такому разі КпАП передбачає розгляд справи іншим органом. Так, наприклад, у разі відсутності адміністративної комісії при виконавчих органах сільських, селищних рад справу щодо порушення Правил охорони електричних мереж (ст. 99 КпАП), коли правопорушення вчинено громадянином, мають розглядати виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад; у разі відсутності адміністративних комісії при виконавчих органах міських рад справу про порушення правил охорони смуги відводу автомобільних шляхів (ст. 141 КпАП) може вирішувати адміністративна комісія при виконавчих органах сільських, селищних рад.

Також КпАП передбачає можливість вирішення справи різними органами. До того ж підвідомчість визначається:

- відсутність одного уповноваженого органу дає право іншому уповноваженому органу розглядати справу (так відбувається у прикладі зі справою, порушеною за ст. 141 КпАП);

- законодавством визначене первісне право одного з органів розглядати справу (наприклад, справу щодо незаконного виробництва, придбання речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ч. 1 ст. 44 КпАП) першочергово розглядає начальник органу внутрішніх справ, який має право передати справу на розгляд районного, районного у місті, міського чи міського районного суду (статті 221, 222 КпАП).

Що стосується ч. 2 ст. 214 КпАП, то компетенція виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад збігається з компетенцією їх адміністративних комісій. Компетенція інших органів, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, а саме: судів районних (міських) судів, органів внутрішніх справ, органів державних інспекцій та інших уповноважених органів (п. 5 ст. 213 КпАП) розглядається у відповідних статтях глави 17 КпАП.

Стаття 215. Порядок утворення колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення

Адміністративні комісії утворюються відповідними органами місцевого самоврядування у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря, а також членів комісії. В адміністративних комісіях при виконавчих органах міських рад є посада звільненого відповідального секретаря комісії. Порядок діяльності адміністративних комісій встановлюється цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах рад утворюються у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою.

Порядок утворення інших колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, а також порядок розгляду справ у цих органах визначаються законами України.

[Статтю 215 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Спеціального нормативно-правового акта, що регламентує порядок формування та діяльності адміністративних комісій, немає. Тому ці питання регулюються відповідними статтями КпАП, Законом України «Про місцеві державні адміністрації», законом України «Про місцеве самоврядування», іншими нормативно-правовими актами.

Адміністративні комісії утворюються відповідними органами місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громади сіл, селищ, міст. Від імені і в інтересах територіальних громад працюють відповідні ради. Ради створюють постійні та тимчасові комісії з окремих питань. Сільські, селищні, міські ради та ради районів міста мають свої виконавчі органи - виконавчі комітети. Згідно зі ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.03.1997 р. міські, сільські, селищні виконавчі комітети створюють адміністративні комісії. Також адміністративні комісії утворюються, відповідно до ст. 25 закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцевими державними адміністраціями. Місцеві державні адміністрації здійснюють функції виконавчої влади на території певної області, району, міста, а також реалізують делеговані їм відповідними радами повноваження. Таким чином, правом створити адміністративні комісії наділені: 1) територіальні органи виконавчої влади; 2) виконавчі органи місцевого самоврядування.

Склад адміністративної комісії:

- голова;

- заступник голови;

- відповідальний секретар;

- члени комісії.

Голова очолює адміністративну комісію. У разі його відсутності, адміністративну комісію очолює заступник голови. Роботу щодо підготовки справ про адміністративні правопорушення до розгляду виконує відповідальний секретар. В адміністративних комісіях при виконавчих органах міських рад є посада звільненого відповідального секретаря комісії. Кількість членів комісії визначається органом, що створює відповідну комісію.

У випадках надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою при виконавчих комітетах районних у місті рад утворюються адміністративні комісії.

Згідно з ч. 3 ст. 215 КпАП порядок утворення інших колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, а також порядок розгляду справ у цих органах визначаються законами України. Це пов’язано з тим, що ця діяльність таких органів є вторинною, а не основною.

Стаття 216. Правомочність засідань колегіальних органів

Адміністративні комісії мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення при наявності не менш як половини членів їх складу, а виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад - при наявності не менш як двох третин від загального складу виконавчого комітету.

Правомочність засідань інших колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законодавством України.

[У статтю 216 внесено зміни згідно із Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

[У статтю 216 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Залежно від порядку вирішення підвідомчих питань органи виконавчої влади поділяються на єдиноначальні та колегіальні. Адміністративні комісії є колегіальним органом. На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу цього органу, тобто є організаційно і юридично оформленими (ч. 1 ст. 215 КпАП). Основні питання, які віднесені до компетенції такого органу, обговорюються та вирішуються на засіданнях колективно. Для винесення рішення з обговорюваного питання необхідно мати кворум. Саме такий кворум встановлюється цією статтею для розгляду справ про адміністративні правопорушення адміністративними комісіями - не менш половини членів її складу, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад - не менш двох третин від загального складу виконавчого комітету.

Принцип колегіальності має на меті знизити вплив суб’єктивного фактору при розгляді справи. Колегіальність дає змогу правильно вирішувати найбільш складні питання, підвищує рівень об’єктивності і залучення досвіду.

Згідно із принципом законності лише при додержанні вимог цієї статті рішення колегіальних органів при розгляді справ про адміністративні правопорушення будуть мати юридичну силу.

З метою оптимізації законодавства, а також у зв’язку з тим, що інші колегіальні органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, займаються розглядом справ поряд із основними своїми функціями, діяльність таких органів регулюється законодавством України.

Стаття 217. Повноваження посадових осіб, які розглядають справи про адміністративні правопорушення

Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов’язків.

Перелік посадових осіб, які від імені органів, згаданих у пункті 5 статті 213 цього Кодексу, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України.

[У статтю 217 внесено зміни згідно із Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

[У статтю 217 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 213 КпАП визначає, що поряд із органами розглядати справи про адміністративні правопорушення мають право посадові особи. Ця стаття визначає порядок і умови розгляду справи посадовою особою одноособово. Одноособове вирішення справи забезпечує оперативність, використання індивідуальних здібностей та досвіду і водночас підвищує персональну відповідальність за прийняття рішення.

Обов’язковою умовою розгляду справ про адміністративні правопорушення посадовою особою є час виконання нею своїх службових обов’язків.

Адміністративні стягнення, які можуть накласти посадові особи, визначаються КпАП.

Адміністративне стягнення, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України: «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Цією статтею закріплюється принцип адміністративного процесу про самостійність і незалежність у прийнятті рішень. Вирішувати справи, що входять до кола повноважень посадової особи, є її обов’язком. Передбачається, що ті чи інші справи можуть розглядати тільки визначені законом посадові особи і в межах своїх повноважень.

Частина 2 ст. 217 КпАП вказує, що перелік посадових осіб, які від імені органів, зазначених у п. 5 ст. 213 КпАП, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України. Цей перелік надається в главі 17 КпАП.

Глава 17 Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення

Стаття 218. Адміністративні комісії

Адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, 103-1 — 104-1, частинами першою, третьою, четвертою і п’ятою статті 111 (за порушення, вчинені на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149 - 152, частиною першою статті 154, статтею 159, статтею 1751 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181-1, частиною першою статті 182, статтями 183, 185-12, 186, 186-1, 189, 189-1, 196, 212-1 цього Кодексу.

[Частину першу статті 218 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2360-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

[Частину першу статті 218 доповнено згідно із Законом України № 2888-ІІІ від 13.12.2001 p.]

[У частині першій статті 218 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 548-IV від 20.02.2003 p.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 1745-IV від 03.06.2004 p.]

[Частину першу статті 218 доповнено згідно із Законом України № 2598-ІV від 31.05.2005 р.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

[У частині першій статті 218 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 534-V від 22.12.2006 p.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 p.]

Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 92, статтею 99 (коли правопорушення вчинено громадянином), статтями 103-1, 103-2, 104, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 141, 142, 150-152, 155, 156, 159, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, частиною першою статті 182, статтями 183, 186, 186-1, 196, 212-1 цього Кодексу.

[У частині другій статті 218 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 308/97-ВР від 04.06.97 p.]

[У частину другу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину другу статті 218 доповнено згідно із Законом України № 2888-ІІІ від 13.12.2001 p.]

[У частину другу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 1745-ІV від 03.06.2004 р.]

[У частину другу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

[У частину другу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 5 З 4-V від 22.12.2006р.]

[Частину третю статті 218 виключено згідно із Законом України № 2342-III від 05.04.2001 p.]

[У статтю 218 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 1117-ХІ від 16.10.85 p., № 2010-XI від 03.04.86 p., № 2444-XI від 27.06.86p., № 3282-ХІ від 19.12.86p., № 3690-XI від 12.03.87p., № 4134-XI від 12.06.87 p., № 4135-XI від 12.06.87 p., № 4452-XI від 21.08.87 p., № 6976-XI від 14.12.88 p., № 7542-ХІ від 19.05.89p., № 8711-XІ від 19.01.90p., № 8918-XІ від 07.03.90 p., № 1369- XII від 29.07.91 p.; Законами України № 2354-XIІ від 15.05.92 p., № 2547-XII від 07.07.92 p., № 2977-XII від 03.02.93 p., № 3785-XIІ від 23.12.93 p., № 3888-XII від 23.12.94 p., № 3890-XII від 28.01.94 p., № 4044-XII від 25.02.94p., № 84/94-BP від 05.07.94 p., № 209/94-BP від 14.10.94 p., № 64/95-BP від 15.02.95 p., № 79/95-ВР від 01.03.95 p., № 296/95-BP від 11.07.95 p., № 81/96-ВР від 06.03.96 p., № 148/96-ВР від 25.04.96 p., № 386/96-ВР від 01.10.96p., № 497/96-BP від 14.11.96p.]

Порядок утворення, діяльність адміністративних комісій регулюється статтями 215, 216 КпАП, законами України «Про місцеві державні адміністрації, «Про місцеве самоврядування в Україні» - див. коментар до ст. 215.

Згідно із ст. 214 КпАП адміністративні комісії розглядають усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесення цим Кодексом до відання інших органів (посадових осіб), тобто адміністративні комісії мають право розглядати більшість справ про адміністративні правопорушення. Однак з огляду на зміст ст. 214, перелік справ, віднесених до відання адміністративних комісій, не є повним і вичерпаним. Після порушення справи і адміністративного розслідування складається протокол. Він є процесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Протокол складається про кожне правопорушення, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 258 КпАП). Стаття 256 КпАП встановлює обов’язковий перелік відомостей та атрибутів, які мають у ньому міститися.

На етапі підготовки справи до розгляду орган зобов’язаний вирішити: 1) чи належить до його компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи оповіщені особи, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; 4) чи затребувані необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягується до відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Отже, протокол є підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Глава 19 КпАП встановлює порядок оформлення, вимоги до протоколу про адміністративне правопорушення.

Після складання протокол і всі матеріали розслідування направляються на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення.

Стаття 219. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 92, 99 (коли правопорушення вчинено громадянином), статтями 104, 141, 142, 152, 159, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, частиною першою статті 182, статтями 183, 186-1.

[Статтю 219 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001р.]

[У статтю 219 внесено зміни згідно із Законом України № 1745-IV від 03.06.2004 p.]

[У статтю 219 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Сільські, селищні, міські ради та ради районів міста мають свої виконавчі органи - виконавчі комітети.

Виконавчий комітет є юридичною особою. Він утворюється радою на строк її повноважень у складі голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради за посадою входить також секретар відповідної ради. Кількісний та персональний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою за поданням її голови. Основними структурними підрозділами виконкому є відділи та управління.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади, або сільської ради виконавчі комітети можуть не створюватися. У цих випадках виконавчо-розпорядчі функції (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює голова ради одноособово.

Однак це є порушенням принципу колегіального розгляду справ.

Виконавчі комітети приймають акти у формі рішень. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету. Стаття 216 КпАП передбачає, що виконавчі комітети мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення за наявності не менш двох третин загального складу виконавчого комітету. Рішення (постанова) у справі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради обов’язково підписується головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

У випадку, коли справа підвідомча і виконкому, і адміністративній комісії, рішення щодо органу, який буде її розглядати, приймає виконком. Взагалі, компетенція виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення у більшості своїй збігається з компетенцією їх адміністративних комісій.

Ще одним зауваженням є те, що на практиці міські виконавчі комітети справи про адміністративні правопорушення зазвичай передають на розгляд адміністративних комісій.

Стаття 220. Виключено

[Статтю 220 виключено згідно із Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

Стаття 220-1. Виключено

[Кодекс доповнено статтею 220-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p.]

[Статтю 220-1 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 221. Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)

Судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 41, статтями 41-1 — 41-3, 42-1 — 42-3, частиною першою статті 44, статтями 44-1, 46-1, 46-2, 51 — 51-2, частинами другою, четвертою та п’ятою статті 85, статтями 85-1, 88 — 88-2, 90, 91, 92-1, 96-1, 98, 101 -103, частиною першою статті 106-1, статтями 106-2, 107-1, частиною другою статті 112, статтями 121, 122, 122-1, 122-2, 123, 124, 130, 132, частиною третьою статті 133, статтею 146, частиною другою статті 154, статтею 155-1, частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160, 160-2, 162, 163-163-4, 164, 164-3, 164-5 -164-14, 166-1 — 166-4, 166-7 — 166-12, 173 — 173-2, 174, 177-2, частиною третьою статті 178, частинами першою, другою і третьою статті 181, частиною другою статті 182, статтями 184 — 185-11, 186-5 — 188-1, 188-13, 188-14, 188-16, 188-17, 188-19, 188-22, 188-25 частиною першою статті 189-1, статтями 190, 191, 193, 195-1 — 195-6, частиною першою статті 203, статтями 204 — 206-1, 212-2 — 212-20 цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

[Статтю 221 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2359-ІІІ від 05.04.2001 р ]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України №2703-ІІІ від 20.09.2001 p.]

[У статтю 221 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 2747-ІІІ від 04.10.2001 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2787-ІІІ від 15.11.2001 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2953-ІІІ від 17.01.2002 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 548-IV від 20.02.2003 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 666-IV від 03.04.2003 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 676-IV від 03.04.2003 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 749-IV від 15.05.2003 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 759-IV від 15.05.2003 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 249-IV від 28.11.2002 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 1122-IV від 11.07.2003 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 1128-IV від 11.07.2003 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 1299-1V від 20.11.2003 p.]

[У статтю 221 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 1745-IV від 03.06.2004 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2188-ІV від 18.11.2004 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2247-IV від 16.12.2004 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 2322-ІV від 12.01.2005 p.]

[У статті 221 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 2635-ІV від 02.06.2005 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-ІV від 22.09.2005 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 3078-IV від 15.11.2005 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 3201-IV від 15.12.2005 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2806-IV від 06.09.2005 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 3504-IV від 23.02.2006 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 534-V від 22.12.2006 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 577-V від 11.01.2007p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 695-V від 22.02.2007 p.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 1033-V від 17.05.2007 p.]

Органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України, Законами України «Про судоустрій» від 07 02.2002 p., «Про статус суддів» від 15 12.1992 р. та іншими нормативно-правовими актами. Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процес перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченим права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов’язковість рішень суду.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

- місцеві суди;

- апеляційні суди, Апеляційний суд України;

- вищі спеціалізовані суди;

- Верховний Суд України

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення

Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються суддею одноособово. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону Колегіальна справа про адміністративне правопорушення розглядається у випадку оскарження дій органів (посадових осіб) у зв’язку з накладенням адміністративного стягнення, але вже в порядку цивільного судочинства.

До відання суду віднесені справи, які більш складні у вирішенні. Також суди мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, вчиненні особами від 16 до 18 років.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Стаття 222. Органи внутрішніх справ (міліція)

Органи внутрішніх справ (міліція) розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (частина перша статті 44, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя і четверта статті 109, статті 110, 111, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, статті 122-3, 124-1 — 128-1, статті 121 — 128-1, частини перша і друга статті 129, стаття 133, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), статті 137, 139, 140, 161, 164-4, 173, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 189-2, 192, 194, 195, статті 197 - 201).

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 812-XIV від 02.07.99 p.]

[У частині першій статті 222 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 1744-ІІІ від 18.05.2000р.]

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2247-ІІІ від 18.01.2001 p.]

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частині першій статті 222 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 1299-IV від 20.11.2003 p.]

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2247-ІV від 16.12.2004 р.]

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-ІV від 22.09.2005 p.]

Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, частиною другою статті 106-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110, 111, частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115, статтею 116-2, частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 119, частинами першою, другою і п’ятою статті 133, частиною другою статті 135, статтею 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), статтями 137, 161, 164-4, 173, 203 цього Кодексу, - начальники органів внутрішніх справ та їх заступники, а статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частиною першою і другою статті 178, статтями 189-2, 192, 194, 195, 197 - 201 цього Кодексу - начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ;

[У пункт 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 812-XІV від 02.07.99 p.]

[У пункті 1 частини другої статті 222 деякі цифри виключено згідно із Законом України№ 1744-ІІІ від 18.05.2000p.]

[У пункт 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2247-ІІІ від 18.01.2001 p.]

[У пункт 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У пункті 1 частини другої статті 222 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 1299-ІV від 20.11.2003 p.]

[У пункт 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110, 111, частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115, статтею 116-2, частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 133, частиною другою статті 135 цього Кодексу, крім того, - начальники лінійних пунктів міліції, а за порушення, передбачені частиною третьою статті 109, статтею 110 цього Кодексу, - також і інші працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням відповідних правил. Розмір штрафу, що накладається начальниками лінійних пунктів міліції, не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац другий пункту 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[В абзац другий пункту 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтею 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частинами першою і другою статті 178 цього Кодексу, крім того - начальники або заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівнених до районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ, а за правопорушення, передбачені статтею 177 і частинами першою та другою статті 178 цього Кодексу, - також дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;

[В абзац третій пункту 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[В абзац третій пункту 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

[Абзац четвертий пункту 1 частини другої статті 222 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 121-1, 122-3, 124-1, частинами першою і другою статті 126, частинами третьою і четвертою статті 127, статтями 128, 128-1, частинами першою і другою статті 129, частиною четвертою статті 133, статтями 139, 140 цього Кодексу, - начальник або заступник начальника відділення (відділу, управління, Головного управління) Державної автомобільної інспекції, начальник або заступник начальника відділу (управління, Головного управління) дорожньої міліції, командир або заступник командира окремого підрозділу дорожньо-патрульної служби. В разі відсутності у районному, міському, районному у місті відділі внутрішніх справ відділення (відділу) Державної автомобільної інспекції зазначені справи розглядаються начальником або заступником начальника відділу внутрішніх справ. У розгляді таких справ можуть брати участь представники трудових колективів і громадських організацій;

[У пункт 2 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У пункт 2 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

3) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 125, частиною третьою статті 126, частинами першою і другою статті 127 цього Кодексу, - працівники Державної автомобільної інспекції, які мають спеціальні звання.

[У пункті 3 частини другої статті 222 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 222 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 1117-ХІ від 16.10.85 p., № 2444-ХІ від 27.06.86 p., № 3282-ХІ від 19.12.86р., № 4134-ХІ від 12.06.87р., № 4135-ХІ від 12.06.87p., № 4452-XI від 21.08.87p., № 7542-XI від 19.05.89р., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-XІI від 15.11.91 p.; Законами України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p., № 3890-XII від 28.01.94p., № 155/94-BP від 29.07.94 p., № 244/94-BP від 15.11.94 p., № 64/95-BP від 15.02.95 p., № 296/95-ВР від 11.07.95p., №148/96-BP від 25.04.96p., № 398/96-BP від 02.10.96p.]

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція діє на підставі Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 p., ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 p., відповідних наказів МВС, постанов КМУ та інструкцій.

Основними завданнями міліції є:

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

- запобігання правопорушенням та їх припинення;

- охорона і забезпечення громадського порядку,

- виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист власності від злочинних посягань;

- виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

- участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Діяльність міліції основана на принципах законності, гуманізму, гласності, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням. Міліція виконує свої завдання неупереджено, відповідно до закону. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції вживають усіх заходів незалежно від свого підпорядкування.

Державні органи, громадські об’єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю. Керування всією міліцією України здійснює Міністр внутрішніх справ України.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно- розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з таких підрозділів:

- кримінальної міліції;

- міліції громадської безпеки;

- місцевої міліції;

- транспортної міліції;

- державної автомобільної інспекції,

- міліції охорони;

- судової міліції;

- спеціальної міліції.

У виняткових випадках Міністерством внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції. До обов’язків міліції входить:

- забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок,

- виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

- приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати відповідно до них рішення;

- здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством, припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про них;

- виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення;

- проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

- виконувати в межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні стягнення;

- у встановленому порядку виявляти і повідомляти закладам охорони здоров’я про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД і здійснювати за поданням закладу охорони здоров’я з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, для обов’язкового обстеження і лікування;

- давати відповідно до законодавства дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування цих об’єктів;

- забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, дотримання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснювати реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою;

- контролювати дотримання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства та інше.

Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов’язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції. При виконанні своїх обов’язків працівник міліції має право:

- вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили незначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені законом заходи примусу;

- перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

- викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку;

- виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

- затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, перелічених у законі;

- проводити огляд осіб, речей, що знаходяться при них, транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх здоров’ю;

- складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських об’єднань або трудових колективів;

- проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або за бродяжництво, взяті під варту, звинувачуються у вчиненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту;

- проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень;

- вести профілактичний облік правопорушників;

- повідомляти з метою профілактичного впливу державним органам, громадським об’єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання особи про факти вчинення нею адміністративного правопорушення;

- анулювати виданий підприємству, установі й організації дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин при невиконанні встановлених правил користування і поводження з ними або при недоцільності їх подальшого зберігання, вилучати за необхідності зазначені предмети, опечатувати склади, бази й сховища, закривати стрілецькі тири і стенди, зброєремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил;

- анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, хворіють на психічні захворювання, та в інших випадках, передбачених законодавством;

- оглядати з участю адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними;

- оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також місця їх зберігання;

- вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку та інше

Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбаченим законом.

Працівник міліції у межах повноважень, наданих йому законом, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору.

Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції Ради народних депутатів.

Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Стаття 222-1. Органи Державної прикордонної служби України

Органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, порушенням іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію, а також з неповерненням капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег осіб суднового екіпажу (стаття 202, частина друга статті 203, стаття 207).

[Частину першу статті 222-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1299-IV від 20.11.2003 p.]

Від імені органів Державної прикордонної служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: начальники органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України та їх заступники; керівники підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України.

[Кодекс доповнено статтею 222-1 згідно із Законом України № 812-XІV від 02.07.99 p.]

[Статтю 222-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 662-ІV від 03.04.2003 p.]

Діяльність органів Державної прикордонної служби здійснюється відповідно до законів України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 p., «Про державний кордон» від 04.11.1991 p., «Про прикордонний режим» від 27 07.1998 р. та інших нормативно-правових актів.

Охорона державного кордону України є невід’ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України. Державною прикордонною службою України координується діяльність військових формувань та правоохоронних органів держави із захисту державного кордону.

Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

- територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

- морська охорона, яка складається із загонів морської охорони;

- органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини;

- розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення.

Центральним органом управління прикордонними військами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Голова цього органу призначається і звільняється з посади Президентом України з метою ефективного виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону утворюються територіальні органи - регіональні управління. Положення про регіональні управління затверджується головою Державної прикордонної служби України. Начальники регіональних управлінь призначаються на посади Головою Державної прикордонної служби України.

Згідно із законом Державна прикордонна служба може здійснювати адміністративне затримання осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення, які віднесені до її відання цією статтею. До того ж посадові особи, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, мають однакові повноваження при накладенні адміністративних стягнень.

Стаття 223. Органи державного пожежного нагляду

Органи державного пожежного нагляду розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду (статті 120, 175, 188-8).

Від імені органів державного пожежного нагляду розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) головні державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду та їх заступники - штраф на громадян до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

1-1) старші державні інспектори з пожежного нагляду - штраф на громадян до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[Статтю 223 доповнено пунктом 1-1 згідно із Законом України № 1155-ІV від 11.09.2003 p.]

2) головні державні інспектори з пожежного нагляду місцевих органів державного пожежного нагляду, державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду - штраф на громадян до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) державні інспектори з пожежного нагляду - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб-до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 223 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 651/97-ВР від 19.11.97 р.]

Органи державного пожежного нагляду діють на підставі Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 p., Правил пожежної безпеки, інших нормативно- правових актів.

Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

- розробляють з участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, які є обов’язковими для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;

- погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які не встановлено норми і правила;

- встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації, розробляють типові документи з цих питань;

- здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій, а також громадянами;

- проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов’язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.

- головні державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду та їх заступники;

- старші державні інспектори з пожежного нагляду;

- головні державні інспектори з пожежного нагляду місцевих органів державного пожежного нагляду, державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду;

- державні інспектори з пожежного нагляду.

Пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров’я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об’єктах і в населених пунктах.

Основними завданнями пожежної охорони є:

- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

- запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона поділяється, на державну, відомчу, місцеву та добровільну. Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об’єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони, входить до системи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і здійснює державний пожежний нагляд.

Державна пожежна охорона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових та інших об’єктах незалежно від форм власності у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Державна пожежна охорона складається з підрозділів, апаратів управління та допоміжних служб, а також пожежно-технічних навчальних закладів і науково-дослідних установ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державна пожежна охорона є одночасно самостійною протипожежною службою цивільної оборони, а також службою, яка в межах своєї компетенції виконує мобілізаційну роботу.

Особи начальницького складу державної пожежної охорони є представниками органів виконавчої влади, їх законні вимоги є обов’язковими для виконання всіма посадовими особами та громадянами.

Ніхто не має права втручатися в законну діяльність працівника державної пожежної охорони.

Державні інспектори з пожежного нагляду мають право:

1) проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд, новобудов та інших підконтрольних об’єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

2) давати (надсилати) керівникам центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки.

У разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також у випадках випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, дію виданих дозволів на право проведення робіт;

3) здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час проектування (вибірково), будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об’єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт та вносити пропозиції про припинення фінансування цих робіт;

4) притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;

5) застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду.

Контроль за діяльністю державної пожежної охорони здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і в межах своєї компетенції Рада Міністрів Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування, а на підприємствах, що охороняються державною пожежною охороною, крім того, - керівники цих підприємств.

Нагляд за додержанням законності в діяльності пожежної охорони здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Стаття 224. Органи залізничного транспорту

Органи залізничного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті (статті 109,110, частина перша статті 120, частина перша статті 133, частина перша статті 134, частини перша і третя статті 135, стаття 136).

[У частині першій статті 224 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Від імені органів залізничного транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

начальники станцій та їх заступники, начальники вокзалів та їх заступники, начальники локомотивних (вагонних) депо, начальники пасажирських поїздів (механіки-бригадири пасажирських поїздів);

контролери-ревізори пасажирських поїздів, ревізори-інструктори пасажирських поїздів, ревізори по контролю доходів, дорожні майстри, начальники дистанцій колії, начальники дистанцій сигналізації та зв’язку;

начальник відділу Управління воєнізованої охорони Міністерства транспорту України та його заступник, начальники відділів (загонів, команд, пожежних поїздів) та їх заступники, старші інструктори та інструктори по протипожежній профілактиці, начальники відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, старші в місці розташування станцій посадові особи воєнізованої охорони.

[В абзац четвертий частини другої статті 224 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Абзац п’ятий частини другої статті 224 виключено згідно із Законом України № 352-XІV від 23.12.98p.]

Розмір штрафу, що накладається начальниками пасажирських поїздів (механіками-бригадирами пасажирських поїздів), дорожніми майстрами, начальниками відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 224 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частині третій статті 224 деякі слова виключено згідно із Законом України № 352-XІV від 23.12.98p.]

[У статтю 224 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-XI від 19.12.86 p.]

Залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України «Про транспорт» від 10.11.1994 p., «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 p., Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованим Міністерству транспорту України.

До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна і Придніпровська залізниці, а також інші об’єднання, підприємства і організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Мінтрансом.

Укрзалізниця у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 p., а також нормативними актами Мінтрансу.

Основними завданнями Укрзалізниці є:

- організація злагодженої роботи залізниць, об’єднань, підприємств та організацій залізничного транспорту з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;

- управління процесом залізничних перевезень, регулювання у сфері організації та забезпечення цього процесу;

- вирішення питань ефективного використання залізничного рухомого складу, його збереження, оновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами;

- проведення єдиної інвестиційної та технічної політики на залізничному транспорті, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій;

- проведення соціальної політики на залізничному транспорті.

Укрзалізницю очолює генеральний директор, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра транспорту. Генеральний директор Укрзалізниці має заступників, які за поданням Міністра транспорту призначаються Кабінетом Міністрів України. Генеральний директор Укрзалізниці несе персональну відповідальність за виконання покладених на Адміністрацію завдань і здійснення нею своїх функцій, встановлює ступінь відповідальності його заступників і керівників підрозділів Адміністрації.

Повноваження Укрзалізниці стосовно організації та убезпечення руху поїздів визначені ст. 16 Закону України «Про транспорт», ст. 11 Закону України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України та ПТЕ.

Охорона вантажів і об’єктів залізничного транспорту, нагляд за дотриманням вимог пожежної безпеки, ліквідація пожеж на залізничному транспорті загального користування здійснюються відомчою воєнізованою охороною Укрзалізниці, працівники якої під час виконання службових обов’язків мають права, які передбачені Положенням про відомчу воєнізовану охорону Укрзалізниці та чинним законодавством України.

Положення про відомчу воєнізовану охорону Укрзалізниці затверджує Кабінет Міністрів України.

Санітарно-епідеміологічна служба залізничного транспорту та її структурні підрозділи здійснюють санітарно-епідеміологічний нагляд на підприємствах Укрзалізниці.

Залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров’я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Законів України «Про транспорт» від 10.11.1994 p., «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 p., Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна Південно-Західна і Придніпровська залізниці, а також інші об’єднання, підприємства і організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Мінтрансом.

Укрзалізниця у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим Постановою КМУ від 29.02.1996 p., а також нормативними актами Мінтрансу.

Основними завданнями Укрзалізниці є: організація злагодженої роботи залізниць, об’єднань, підприємств та організацій залізничного транспорту з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях; управління процесом залізничних перевезень, регулювання у сфері організації та забезпечення цього процесу; вирішення питань ефективного використання залізничного рухомого складу, його збереження, оновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами; проведення єдиної інвестиційної та технічної політики на залізничному транспорті, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій; проведення соціальної політики на залізничному транспорті.

Положення про відомчу воєнізовану охорону Укрзалізниці затверджує Кабінет Міністрів України.

Основними завданнями Укрзалізниці є:

- проведення соціальної політики на залізничному транспорті.

Положення про відомчу воєнізовану охорону Укрзалізниці затверджує Кабінет Міністрів України.

Стаття 225. Органи морського і річкового транспорту

Органи морського і річкового транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті, правил користування засобами морського транспорту, правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах, правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа, правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил реєстрації торговельних суден, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден, правил пожежної безпеки на морському і річковому транспорті, допуск до керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп’яніння, передачу керування судном особі, яка перебуває у стані сп’яніння, керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп’яніння, у тому числі вчинене особами, які не мають права керування плавучими засобами, ухилення від проходження огляду на стан сп’яніння, порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті, перевезення ручної кладі понад установлені норми на морському і річковому транспорті, безквитковий проїзд на суднах водного транспорту, порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на морському і річковому транспорті, невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту (статті 114, 115, 116, 116-1, 116-2, 116-3, 117, 118, частина перша статті 120, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті 130, стаття 131, частина друга статті 133, частина перша статті 134, абзац десятий статті 135, статті 136 і 188-15 цього Кодексу).

Від імені органів морського і річкового транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 114. частиною другою статті 133 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан морського порту;

2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 115 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан морського порту, капітан судна;

3) за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 116, 116-1. 116-2, 117, 118, частиною третьою статті 129, частинами третьою і четвертою статті 130, статтею 131 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан річкового порту;

4) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 116-3 цього Кодексу, - Головний державний реєстратор флоту України та його заступники;

5) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 116-3 цього Кодексу, - Головний державний реєстратор флоту України та його заступники, капітан порту;

6) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 120 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан порту, капітан судна;

7) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 134 та абзацом десятим статті 135 цього Кодексу, - начальник порту та його заступники, начальник пристані і вокзалу, капітан судна;

8) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 136 цього Кодексу, - начальник порту та його заступники, начальники районів порту (виробничо-перевантажувального комплексу в порту), начальник морського вокзалу та його заступники, капітан судна;

9) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 188-15 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, Головний державний реєстратор флоту України та його заступники.

[Статтю 225 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2686-ІІІ від 13.09.2001 p.]

Морський і річковий транспорт становлять єдину транспортну систему України. Правовими підставами їх діяльності є Закон України «Про транспорт» від 10.11.1994 p., Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України, Кодекс торговельного мореплавства України, Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, Постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.1998 р. «Про питання безпеки судноплавства України», інші нормативно-правові акти.

Міністерство транспорту та зв’язку України (Мінтрансзв’язку України) є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв’язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України. Його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Мінтрансзв’язку є: участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв’язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України; організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту; забезпечення проведення державної політики з питань розвитку всіх видів автомобільних доріг на території України; участь в межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв’язку, телекомунікацій та інформатизації; здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв’язку загального користування, підвищення їх якості та доступності, забезпечення сталого функціонування; формування Національної програми інформатизації та забезпечення її виконання; здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської і світової транспортної систем, а також сфери надання послуг поштового зв’язку, телекомунікацій та інформатизації - до європейського і світового інформаційного простору; здійснення державного управління та регулювання у сфері торговельного мореплавства; організація і контроль відповідно до законодавства за діяльністю морських і річкових портів; виконання відповідно до законодавства дозвільно- реєстраційних функцій у сфері забезпечення безпеки руху, торговельного мореплавства та судноплавства на внутрішніх водних шляхах; забезпечення в межах своєї компетенції захисту авіації від актів незаконного втручання в її діяльність.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

Управління безпекою судноплавства (БС) на морському і річковому транспорті здійснює Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот). Управління БС на підприємстві, в установі, організації морського і річкового транспорту здійснює керівник підприємства, установи, організації. Управління БС на судні здійснює капітан судна (судноводій).

Головною метою системи управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті є забезпечення безпечного функціонування морського і річкового транспорту і попередження аварійних подій.

До контрольно-наглядових органів на морському і річковому транспорті належать Держфлотінспекція; державне підприємство «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України», Державне підприємство «Агентство морської безпеки», інспекції державного портового нагляду на чолі з капітанами морських портів; Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків; Інспекція Головного державного реєстратора флоту України.

Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) створюється для здійснення державного нагляду за безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті та підпорядковується Мінтрансзв’язку.

Основними завданнями Держфлотінспекції є:

- здійснення державного нагляду за безпекою судноплавства у морських і річкових портах, територіальному морі, внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах, а також на суднах, що плавають під Державним Прапором України;

- контроль додержання законодавства і міжнародних договорів України з безпеки судноплавства та здійснення заходів щодо запобігання забрудненню довкілля із суден;

- здійснення за дорученням Мінтрансу заходів щодо імплементації міжнародних договорів України з питань безпеки судноплавства та запобігання забрудненню довкілля із суден.

Держфлотінспекцію очолює начальник. Він призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Мінтрансу.

Держфлотінспекція знаходиться в м. Одесі. Її структурні підрозділи можуть знаходитися в інших містах країни.

Функції морського порту щодо забезпечення безпеки мореплавства визначаються Кодексом торговельного мореплавства України.

Державний нагляд за мореплавством у порту здійснює капітан морського торговельного (морського рибного) порту, який підпорядкований Міністерству транспорту України (Міністерству рибного господарства України) і очолює Інспекцію державного портового нагляду.

Інспекція державного портового нагляду створюється Міністерством транспорту України (Міністерством рибного господарства України) і діє відповідно до Положення про інспекцію державного портового нагляду.

Управління судами, вжиття всіх необхідних заходів щодо забезпечення безпеки плавання, попередження забруднення морського середовища, підтримання порядку покладається на капітана судна.

Право накладати адміністративні стягнення від імені органів морського і річкового транспорту надано особам, що перелічені в цій статті.

Стаття 226. Виключено

[Статтю 226 виключено згідно із Законом України № 2686-ІІІ від 13.09.2001 p.]

Стаття 227. Виключено

[Статтю 227 виключено згідно із Законом України № 2686-ІІІ від 13.09.2001 p.]

Стаття 228. Органи повітряного транспорту

Органи повітряного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки авіації, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на повітряному транспорті, правил пожежної безпеки на повітряному транспорті, правил про міжнародні польоти (стаття 111 (крім порушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), частина перша статті 112, стаття 113, частина друга статті 120, частина друга статті 135, стаття 137).

[У частині першій статті 228 деякі слова та цифри виключено згідно із Законам України № 352-XІV від 23.12.98 p.]

[У частину першу статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2360-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Від імені органів повітряного транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 111 (крім порушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), частиною першою статті 112, частиною другою статті 120, частиною другою статті 135, статтею 137 цього Кодексу:

[В абзаці першому пункту 1 частини другої статті 228 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 352-XІV від 23.12.98 p.]

[В абзац перший пункту 1 частини другої статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступники, начальник інспекції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступник, інспектори та регіональні інспектори спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України, керівники авіапідприємств та аеропортів або їх заступники, начальники служб організації перевезень авіапідприємств та аеропортів, командири повітряних суден;

[Абзац пункту 1 частини другої статті 228 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, що виконують контрольно-ревізійні функції;

[Абзац пункту 1 частини другої статті 228 виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

начальники загонів і окремих команд воєнізованої охорони авіапідприємств (аеропортів).

Розмір штрафу, що накладається посадовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, що виконують контрольно-ревізійні функції, начальниками служби організації перевезень авіапідприємств (аеропортів), начальниками окремих команд воєнізованої охорони авіапідприємств (аеропортів), не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац шостий пункту 1 частини другої статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[В абзаці шостому пункту 1 частини другої статті 228 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

[В абзац пункту 1 частини другої статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 113 цього Кодексу, - керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступники.

[У статтю 228 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p.]

[У пункт 2 частини другої статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Комплексне управління безпекою транспорту здійснює Міністерство транспорту та зв’язку України. Завданням системи управління безпекою є попередження авіаційних подій та забезпечення безпеки польотів. Управління безпекою польотів у цивільній авіації здійснює Державний департамент авіаційного транспорту (Укравіатранс). Управління безпекою польотів у авіакомпаніях і в авіапідприємствах здійснюють перші керівники авіакомпаній та авіапідприємств.

Правовими підставами діяльності Державного департаменту авіаційного транспорту є: Повітряний кодекс України; Закон України «Про транспорт»; постанова Кабінету

Міністрів України від 04.03.1997 р. № 204 «Про затвердження Порядку здійснення нагляду за забезпеченням безпеки руху на транспорті» та інші нормативно-правові акти.

Посадові особи органів повітряного транспорту діють у межах своїх повноважень і згідно із законом. Вони мають право розглядати тільки ті справи, що віднесені до їх компетенції.

Перелік осіб, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення від імені органів повітряного транспорту, встановлюється цією статтею. Однак, крім перелічених посадових осіб, також ці справи можуть розглядатися органами внутрішніх справ, органами державного пожежного нагляду, органами і установами, що здійснюють нагляд відповідно до законодавства.

Підставою для розгляду справи є протокол, що складається відповідно до глави 19 КпАП.

Стаття 229. Органи автомобільного транспорту та електротранспорту

Органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв’язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина п’ята статті 133, статті 133-1, 133-2, частина друга статті 134, частина четверта статті 135).

[Частину першу статті 229 доповнено згідно із Законом України № 2029-ІІІ від 05.10.2000р.]

Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) на автомобільному транспорті - директор Державного департаменту автомобільного транспорту - штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступники директора Державного департаменту автомобільного транспорту, начальники автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступники начальників автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; контролери автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[Пункт 1 частини другої статті 229 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2029-ІІІ від 05.10.2000 p.]

2) на пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай) - начальники трамвайно-тролейбусних управлінь, начальники трамвайно-тролейбусних депо, начальники служб руху і районів руху трамвайно-тролейбусних управлінь, контролери трамвайно-тролейбусних управлінь.

[У статтю 229 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93р.]

Автомобільний, а також міський електротранспорт, становлять єдину транспортну систему України. Правовими підставами діяльності органів автомобільного транспорту та електротранспорту є Закон України «Про транспорт»; постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 за № 204 «Про затвердження Порядку здійснення нагляду за забезпеченням безпеки руху на транспорті»; Положення про Державний департамент автомобільного транспорту; Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом України та інші нормативно-правові акти.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту

До складу міського електротранспорту входять підприємства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи з ремонту рухомого складу і виготовлення запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв’язку, промислові, ремонтно- будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково- дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров’я, відпочинку, фізичної культури і спорту та інші культурно-побутові заклади і підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту

Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс) є урядовим органом державного управління у галузі автомобільного транспорту і діє у складі Мінтрансу та йому підпорядковується.

Укравтотранс очолює директор, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра транспорту. Безпосередній контроль та нагляд в галузі автомобільного транспорту на місцях здійснюють управління Мінтрансзв’язку України в АРК та областях.

Урядовим органом державного управління у галузі електротранспорту є новостворене Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, положення про яке було затверджено Кабінетом Міністрів України постановою від 12 травня 2007 року № 717. Вказане Міністерство відповідно до покладених на нього завдань здійснює реєстрацію та облік трамвайних вагонів і тролейбусів, а також державний контроль за технічним станом міського електротранспорту та забезпеченням безпеки руху трамвайних вагонів і тролейбусів.

Безпосередню роботу з контролю за технічним станом міського електротранспорту та забезпеченням безпеки руху трамвайних вагонів і тролейбусів здійснює Управління міського електротранспорту, Головна державна технічна інспекція міського електротранспорту.

Органи автомобільного транспорту та електротранспорту розглядають справи про адміністративні правопорушення, визначені цією статтею. Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою. Протокол не складається у випадку вчинення адміністративних правопорушень, а штраф накладається на місці вчинення правопорушення, якщо розмір штрафу не перевищує трьох не оподатковуваних мінімумів доходів громадян і якщо порушник не заперечує допущене правопорушення і адміністративне стягнення, що на нього накладається. Якщо порушник заперечує стягнення, що накладається на нього, то складається протокол про адміністративне правопорушення. Протокол направляється органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п’ятнадцяти денний термін від дня отримання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне порушення та інших матеріалів справи.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Якщо порушення вчинено водієм, то справа може розглядатися також за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушника.

Цією статтею визначається перелік осіб, що мають право розглядати справи про відповідні адміністративні правопорушення. Посадові особи діють у межах своєї компетенції відповідно до Закону. Частина 2 цієї статті розмежовує компетенцію органів автомобільного транспорту та електротранспорту. Ці посадові особи можуть накладати адміністративні стягнення лише у вигляді штрафу. Обов’язковою умовою для посадових осіб, що перелічені в ч. 2, є наявність у них посвідчень і розпізнавальних знаків.

Стаття 230. Виключено

[Статтю 230 виключено згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

Стаття 230-1. Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю

Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з невиконанням законних вимог посадових осіб цих органів або створенням перешкод для діяльності цих органів (стаття 188-6).

Від імені органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

державні інспектори праці територіальних органів - штраф до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Головний державний інспектор праці України, його заступники; головні державні інспектори праці територіальних органів, їх заступники; державні інспектори праці спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 230-1 згідно із Законом України № 666/97-ВР від 21.11.97 p.]

[Статтю 230-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1725-IV від 18.05.2004 р.]

Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінпраці є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції, соціального захисту населення, загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі - соціального страхування), соціально-трудових відносин та здійснення нагляду за додержанням законодавства про працю, оплати, нормування та стимулювання праці, професійної класифікації робіт і професій, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, колективно-договірного регулювання соціально- економічних інтересів працівників і роботодавців, розвитку соціального діалогу. Правовою підставою його діяльності є закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Положення про Міністерство праці та соціальної політики України.

Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці і підпорядковується йому. У межах своїх повноважень Держнаглядпраці організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Держнаглядпраці узагальнює практику застосування актів законодавства з питань, що належать до компетенції Департаменту, розробляє і подає на розгляд Мінпраці пропозиції щодо його вдосконалення. Основними завданнями Держнаглядпраці є: забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) та загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов’язкове державне соціальне страхування) на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - роботодавці); надання працівникам і роботодавцям рекомендацій та пропозицій з питань застосування законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Держнаглядпраці очолює директор - Головний державний інспектор праці України, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра праці та соціальної політики.

Для виконання покладених на Держнаглядпраці завдань утворюються за погодженням з Мінпраці територіальні державні інспекції праці в межах граничної чисельності працівників Держнаглядпраці. Положення про зазначені інспекції затверджує директор. Керівників територіальних державних інспекцій праці та їх заступників призначає на посаду і звільняє з посади Міністр праці та соціальної політики в установленому порядку.

Керівники територіальних державних інспекцій праці є головними державними інспекторами праці Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Цією статтею визначається перелік осіб, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з невиконанням законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Також перелічені особи мають право складати протокол про адміністративне правопорушення. Невиконання законних вимог посадових осіб державної інспекції праці Мінпраці щодо усунення порушень законодавства про працю тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 188-6 КпАП).

Посадові особи Держнаглядпраці (Головний державний інспектор праці України, його заступники, державні інспектори праці), головні державні інспектори праці територіальних державних інспекцій праці та їх заступники мають право накладати штраф до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; державні інспектори праці територіальних державних інспекцій праці - до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Інспектор праці обов’язково веде контроль виконання припису. По закінченні місячного терміну чи іншого терміну, визначеного приписом для усунення виявлених порушень, виникає право на проведення повторної перевірки виконання припису.

У разі невиконання припису інспектором праці складається акт, у якому зазначаються стан виконання кожної вимоги припису, причини й особи, винні в цьому.

Частина 2 і ч. 3 статті розмежовують компетенцію відповідних посадових осіб у частині розміру штрафу при накладенні адміністративного стягнення. Посадові особи діють у межах своєї компетенції і в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 231. Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці розглядають справи: про порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, щодо безпечного ведення робіт, зберігання, використання та обліку вибухових матеріалів у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, про порушення законодавства про надра, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці (частина друга статті 41 (за винятком порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статті 47, 57, 58, 93, 94, 188-4).

Від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

державні інспектори - штраф до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац другий пункту 1 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IV від 18.11.2004 p.]

головні державні інспектори, начальники інспекцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац третій пункту 1 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IV від 18.11.2004 p.]

начальники управлінь і відділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац четвертий пункту 1 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IV від 18.11.2004 p.]

Керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та його заступники - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац п'ятий пункту 1 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IV від 18.11.2004 р.]

2) за порушення законодавства про надра, нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

державні інспектори - штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац другий пункту 2 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IV від 18.11.2004 р.]

головні державні інспектори, начальники інспекцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац третій пункту 2 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IV від 18.11.2004 р.]

начальники управлінь і відділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[Статтю 231 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці діють на підставі Закону України «Про охорону праці», Положення про Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду

До складу органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці входять:

- Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду;

- територіальні управління з нагляду за охороною праці;

- державні інспекції охорони праці;

- державні інспектори.

Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Держгірпромнагляду є: формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері промислової безпеки та охорони праці, здійснення державного гірничого нагляду, безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, охорони надр; здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки та охорони праці, а також контролю за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування; організація та здійснення державного нагляду за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань: охорони праці в частині промислової безпеки, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Держгірпромнагляд очолює Голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.

Для виконання покладених на Держгірпромнагляд завдань утворюються за погодженням з Мінпраці територіальні державні інспекції праці.

Згідно з Законом України «Про охорону праці» роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально- економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці, створюється служба охорони праці.

На основі Типового положення про службу охорони праці з урахуванням специфіки виробництва та видів діяльності, чисельності працівників, умов праці та інших факторів, роботодавець розробляє і затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає структуру служби охорони праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників, відповідно до законодавства.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працівників 50 і більше осіб. На підприємстві з кількістю працівників менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва (суміщення) особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають виробничий стаж роботи не менше трьох років і пройшли навчання з охорони праці.

Служба охорони праці взаємодіє з іншими структурними підрозділами, службами, фахівцями підприємства та представниками профспілки, а за її відсутності - з уповноваженими найманими працівниками особами з питань охорони праці.

Також згідно з Типовим положенням про громадського інспектора з охорони праці в Україні діють громадські інспектори з охорони праці, які здійснюють громадський контроль за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з охорони праці, виконанням роботодавцем і уповноваженими ним посадовими особами заходів щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням. Головними завданнями громадського інспектора є захист прав та інтересів членів профспілки в сфері охорони праці, визначених законодавством, сприяння створенню для кожного працівника здорових і безпечних умов праці відповідно до встановлених нормативів.

У структурних підрозділах великих підприємств, де в установленому порядку окремо обирається профспілковий орган, створюється Комісія з охорони праці цього органу. Кількісний і персональний склад Комісії визначається і затверджується виборчим профспілковим органом підприємства (структурного підрозділу) залежно від кількості працівників і специфіки виробництва. Головними завданнями Комісії є здійснення громадського контролю за додержанням роботодавцем вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, захист прав та інтересів членів профспілки У цій сфері.

Державний нагляд за охороною праці здійснюється шляхом планових та позапланових перевірок.

Планові та позапланові перевірки, залежно від їх мети та завдань, поділяються на оперативні, цільові, комплексні.

Розглядати справи про відповідні правопорушення від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право посадові особи, перелічені у цій статті.

Посадова особа, яка здійснює державний нагляд за охороною праці під час перевірки повинна мати при собі посвідчення, а при перевірці режимних об’єктів - додатково допуск, оформлений у встановленому порядку, згідно з законодавством.

У разі створення перешкод проведенню перевірки посадова особа Держнаглядохоронпраці України звертається до правоохоронного органу.

Стаття 231-1. Органи державного геологічного контролю

Органи державного геологічного контролю розглядають справи про порушення законодавчих та інших нормативних актів, які встановлюють порядок, правила і вимоги щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр України (статті 57, 58).

Від імені органів державного геологічного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

державні інспектори - штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

головний державний інспектор державного геологічного контролю та його заступники - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 231-1 згідно із Законом України № 1379-XIV від 13.01.2000 p.]

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Мінприроди є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Державний геологічний контроль за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр України (далі - державний геологічний контроль) здійснюється Мінприроди та його органами на місцях.

Органами державного геологічного контролю є: Головне управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр, що утворено в структурі Мінприроди; територіальні інспекції державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр.

Головним завданням органів державного геологічного контролю є забезпечення дотримання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, їх об’єднаннями, установами та організаціями незалежно від форм власності: встановленого порядку, норм і правил ведення геологозйомочних, пошукових, розвідувальних, гідрогеологічних, геохімічних, інженерно-геологічних, геофізичних та інших робіт, пов’язаних з геологічним вивченням надр, включаючи континентальний шельф України і виключну (морську) економічну зону; правил користування надрами з метою геологічного вивчення та використання, вимог у галузі охорони надр у частині повного і комплексного їх вивчення.

Органи державного геологічного контролю відповідно до покладених на них завдань здійснюють державний контроль за: виконанням державних програм геологорозвідувальних робіт, геологічних завдань і замовлень; обґрунтованістю напрямів пошукових, розвідувальних та інших робіт по геологічному вивченню надр; виконанням рішень з питань методичного забезпечення робіт по геологічному вивченню та використанню надр; обґрунтованістю застосування методик і технологій, якістю, комплексністю, ефективністю робіт по геологічному вивченню та використанню надр; ефективністю та цільовим використанням державних коштів, що спрямовуються на геологічне вивчення надр; повнотою й вірогідністю вихідних даних про кількість та якість запасів основних і спільно залягаючих корисних копалин і компонентів, що містяться в них; своєчасністю і правильністю державної реєстрації робіт по геологічному вивченню та використанню надр, наявністю спеціальних дозволів на користування надрами та виконанням передбачених ними умов; дотриманням міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, їх об’єднаннями, установами та організаціями нормативів, стандартів та інших вимог щодо геологічного вивчення та використання надр; відповідністю геологорозвідувальних робіт і наукових досліджень державним контрактам і замовленням, а також проектам з проведення таких робіт; повнотою вивчення геологічної будови надр, гірничо-технічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних, геолого-екологічних та інших умов родовищ корисних копалин; використанням технічних засобів і методів ведення робіт по геологічному вивченню та використанню надр, що виключають невиправдані втрати корисних копалин і погіршення їх якості; виконанням рішень Державної комісії України по запасах корисних копалин; дотриманням під час дослідної експлуатації родовищ корисних копалин технологій, які б забезпечували необхідне їх вивчення, не знижуючи при цьому промислову цінність; збереженням розвідувальних гірничих виробок і свердловин для розроблення родовищ корисних копалин, а також геологічної документації, зразків порід, дублікатів проб, що можуть бути використані при подальшому вивченні надр.

Органи державного геологічного контролю при виконанні покладених на них функцій взаємодіють з органами Мінприроди та Держнаглядохоронпраці.

Органи державного геологічного контролю мають право: здійснювати в межах своєї компетенції перевірку діяльності підприємств, їх об’єднань, установ та організацій незалежно від форм власності з питань геологічного вивчення та використання надр; припиняти всі види робіт по геологічному вивченню надр, якщо вони не відповідають затвердженим проектам, проводяться без державної реєстрації, а також з порушенням стандартів та правил і можуть спричинити псування родовищ, суттєве зниження ефективності робіт або призвести до значних збитків; зупиняти роботи підприємств і організацій, що займаються геологічним вивченням та використанням надр без спеціальних дозволів або з порушенням умов, передбачених цими дозволами, ставити питання перед Мінприроди про позбавлення зазначених дозволів; давати підприємствам, їх об’єднанням, установам і організаціям обов’язкові для виконання вказівки про усунення недоліків і порушень нормативів і стандартів під час проведення робіт по геологічному вивченню та використанню надр; вносити подання до органів державної виконавчої влади, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, які фінансують роботи по геологічному вивченню надр, щодо виявлених фактів нераціонального використання державних коштів у результаті порушення встановленого порядку, норм і правил ведення зазначених робіт з метою вжиття відповідних заходів; залучати за домовленістю спеціалістів підприємств, установ та організацій для участі у здійсненні державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню надр; заслуховувати інформації представників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, їх об’єднань, установ та організацій незалежно від форм власності з питань, що входять до компетенції органів державного геологічного контролю, а також одержувати від них пояснення щодо порушення правил і норм ведення робіт по геологічному вивченню надр; одержувати безоплатно від підприємств, їх об’єднань, установ та організацій, що провадять геологічне вивчення та використання надр, інформацію, необхідну для виконання завдань, покладених на органи державного геологічного контролю; брати участь у розробленні документів нормативного характеру, що стосуються геологічного вивчення та використання надр; брати у необхідних випадках участь у роботі комісії з питань приймання в експлуатацію підприємств по розробці родовищ корисних копалин, а також розгляду конфліктних питань щодо користування надрами; складати протоколи про порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр, вчинені не в процесі розробки родовищ корисних копалин.

Начальник Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр є головним державним інспектором державного геологічного контролю, призначається на посаду і звільняється з посади головою Мінприроди і підлеглий безпосередньо голові Комітету.

Заступники начальника Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр є заступниками головного державного інспектора державного геологічного контролю.

Начальники територіальних інспекцій державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр є заступниками головного державного інспектора державного геологічного контролю по територіальній зоні.

Заступники начальника Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр і начальники територіальних інспекцій державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр призначаються на посаду і звільняються з посади головою Мінприроди за поданням начальника Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр. Начальник Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр несе персональну відповідальність за здійснення покладених на органи державного геологічного контролю функцій, встановлює ступінь відповідальності заступників начальника, а також інших працівників.

Керівники підприємств, їх об’єднань, установ та організацій, що провадять роботи по геологічному вивченню та використанню надр, повинні подавати посадовим особам державного геологічного контролю геологічну, виробничо-технічну, проектно-кошторисну та іншу документацію і забезпечувати необхідні умови для проведення перевірок. Покладення на органи державного геологічного контролю функцій, передбачених цим Положенням, не звільняє міністерства і інші центральні органи виконавчої влади від контролю за виконанням підприємствами, їх об’єднаннями, установами та організаціями, що входять до сфери їх управління, встановлених вимог ведення робіт по геологічному вивченню та використанню надр і не знімає з їх керівників персональної відповідальності за дотримання діючого порядку виконання цих робіт.

Від імені органів державного геологічного контролю розглядати справи про порушення законодавчих та інших нормативних актів, які встановлюють порядок, правила і вимоги щодо проведення робіт з геологічного вивчення надр України мають право державні інспектори та головний державний інспектор державного геологічного контролю.

Стаття 232. Виключено

[Статтю 232 виключено згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

Стаття 233. Виключено

[Статтю 233 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 234. Виключено

[Статтю 234 виключено згідно із Законом України№ 2415-ІІІ від 17.05.2001 p.]

Стаття 234-1. Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні

Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства з фінансових питань (стаття 164-2), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6).

[Частину першу статті 234-1 доповнено згідно із Законом України № 2372-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Від імені державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: начальник Головного контрольно-ревізійного управління в Україні та його заступники, начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 234-1 згідно із Законом України № 2941а-ХІІ від 26.01.93 p.]

Органи державної контрольно-ревізійної служби діють на підставі Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.1993 p., Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України, Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого Наказом ГоловКРУ України від 09.01.2001 р. за № 111, Типового положення про Контрольно-ревізійний відділ у районі, місті, районі в місті та міжрайонний контрольно-ревізійний відділ без статусу юридичної особи, затвердженого Наказом ГоловКРУ України від 07.02.2001 р. за № 11 та інших нормативних актів.

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь у Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України.

Головне контрольно-ревізійне управління України (ГоловКРУ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

У межах своїх повноважень ГоловКРУ України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. ГоловКРУ України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах, районах у містах, у тому числі міжрайонні контрольно-ревізійні відділи.

ГоловКРУ очолює Голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України. Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах. Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими Радами народних депутатів та органами виконавчої влади, фінансовими органами, державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Управління очолює начальник, який призначається на посаду Головою ГоловКРУ України, за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, міськими державними адміністраціями.

Положення про контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Типове положення про контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах, районах у містах затверджує Голова ГоловКРУ України.

Правом накладати адміністративні стягнення від імені органів державної контрольно-ревізійної служби наділені:

- начальник ГоловКРУ України, його заступники;

- начальники КРУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, їх заступники.

Конкретний склад адміністративних правопорушень, справи про які розглядають ці посадові особи, сформульований у ст. 164-2 і ст. 166-6 КпАП.

Стаття 234-2. Органи державної податкової служби України

Органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (стаття 164-1), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6).

[Частину першу статті 234-2 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину першу статті 2342 доповнено згідно із Законом України № 2372-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 2342 внесено зміни згідно із Законом України № 548-IV від 20.02.2003 p.]

Від імені органів державної податкової служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники, начальники державних податкових інспекцій Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст і районів у містах та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 2342 згідно із Законом України № 323/96-ВР від 12.07.96p.]

Органи державної податкової служби діють на підставі Закону України «Про державну податкову службу в Україні» з відповідними змінами та доповненнями, встановленими Законом України від 24.12.1993 p., та інших нормативно-правових актів.

Державна податкова служба складається з Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій у Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах.

Головним завданням державних податкових інспекцій є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і

своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Державна податкова служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому. Державні податкові інспекції у Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах підпорядковуються вищестоящим державним податковим інспекціям.

Державні податкові інспекції співпрацюють з фінансовими органами, установами банків, судами та арбітражними судами, Службою безпеки України, органами внутрішніх справ і прокуратури, а також державною контрольно-ревізійною службою, іншими контролюючими органами.

Головну державну податкову інспекцію України очолює заступник Міністра фінансів України. Заступник Міністра фінансів України - начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники призначаються Кабінетом Міністрів України.

Начальники державних податкових інспекцій у Республіці Крим, областях, містах Києву і Севастополю призначаються начальником Головної державної податкової інспекції України, начальники державних податкових інспекцій у районах, містах і районах у містах - начальниками вищестоящих державних податкових інспекцій.

Головній державній податковій інспекції України надається право скасовувати рішення державних податкових інспекцій усіх рівнів, а державним податковим інспекціям у Республіці Крим, областях, містах з районним поділом - рішення ніжчестоящих державних податкових інспекцій у разі невідповідності їх актам законодавства.

Законом України «Про державну податкову службу в Україні» встановлюються права та обов’язки органів державної податкової служби, серед яких право накладати адміністративні стягнення у вигляді штрафу.

Оскарження дій службових осіб державних податкових інспекцій, пов’язаних з накладенням адміністративного стягнення, провадиться відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Правом розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи та порушенням подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи, наділені:

- начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники;

- начальники державних податкових інспекцій з Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі;

- начальники державних податкових інспекцій районів, міст, районів у містах та їх заступники.

Стаття 234-3. Національний банк України

Національний банк України розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійсненням ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (стаття 166-5), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6).

[Частину першу статті 234-3 доповнено згідно із Законом України № 2372-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 234-3 внесено зміни згідно із Законом України № 2747-III від 04.10.2001 p.]

Від імені Національного банку України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Голова Національного банку України та його заступники, керівники територіальних управлінь Національного банку України та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 234-3 згідно із Законом України № 1342-XIV від 22.12.99 p.]

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. та іншими законами України.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку - м. Київ.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п’ять років. Він входить до складу Ради Національного банку за посадою. Голова Ради Національного банку обирається Радою Національного банку строком на три роки.

Правління Національного банку здійснює управління діяльністю Національного банку. Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об’єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів.

Від імені Національного банку України розглядати справи про порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а також про порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи, мають право:

- голова Національного банку України та його заступники;

- керівники територіальних управлінь Національного банку України та їх заступники.

Конкретний склад адміністративних правопорушень, справи про які розглядають ці посадові особи, сформульований у ст. 166-5 і ст.166-6 КпАП.

Стаття 235. Військові комісаріати

Військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов’язаними чи призовниками законодавства про військовий обов’язок і військову службу, про порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про умисне зіпсуття обліково-військових документів чи втрату їх з необережності, про неявку на виклик у військовий комісаріат, про неподання у військові комісаріати списків юнаків, які підлягають приписці до призовних дільниць, про прийняття на роботу військовозобов’язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку, про незабезпечення сповіщення військовозобов’язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своєчасній явці на збірні пункти чи призовні дільниці, про несвоєчасне подання документів, необхідних для ведення військового обліку військовозобов’язаних і призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати, про неподання відомостей про військовозобов’язаних і призовників (статті 210, 210-1, 211 — 211-6).

[Частину першу статті 235 доповнено згідно із Законом України № 2197-IV від 18.11.2004 р.]

[У частині першій статті 235 деякі слова виключено згідно із Законом України № 1014-V від 11.05.2007 p.]

Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні, районні у місті, міський чи міськрайонні військові комісари.

[Статтю 235 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 308/97-ВР від 04.06.97 p.]

Військові комісаріати діють на підставі Законів України «Про оборону України», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Положення про військові комісаріати та інших нормативно- правових актів.

Військові комісаріати є місцевими органами військового управління. Військові комісаріати утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах

Залежно від обсягів облікової, мобілізаційної та призовної роботи, крім міських, районних, районних у містах, можуть утворюватися: об’єднані військові комісаріати для обслуговування кількох районів чи районів у містах або міст; об’єднані військові комісаріати для обслуговування одночасно районів, міст, у тому числі міст з районним поділом. У містах з районним поділом можуть утворюватися тільки міські або тільки районні військові комісаріати.

Військові комісаріати утворюються та ліквідуються наказами Міністра оборони. Військові комісаріати очолюють військові комісари, які організовують діяльність комісаріатів.

Загальне керівництво військовими комісаріатами і контроль за їх діяльністю здійснює командування Сухопутних військ. Військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя підпорядковуються командувачам військ відповідних оперативних командувань; районні, міські комісаріати- вищестоящому військовому комісару.

Військові комісари мають право:

- видавати згідно із законодавством у межах своєї компетенції накази та розпорядження;

- вносити на розгляд місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування питання про підготовку і проведення мобілізації, призов громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом, добір кандидатів для вступу до вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, що мають військові навчальні підрозділи, організацію патріотично-виховної роботи серед населення та соціальний захист військовослужбовців і військовозобов’язаних, ветеранів війни, пенсіонерів з військовослужбовців Збройних сил та членів їх сімей;

- здійснювати відповідно до своєї компетенції контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями вимог законодавства з питань оборони;

- брати участь у розгляді справ про невиконання мобілізаційних завдань та проведенні технічних оглядів автомобільного транспорту підприємств, установ, організацій у межах питань, що належать до їх компетенції.

Також вони наділені правом розглядати справи про перелічені у цій статті правопорушення від імені військових комісаріатів і накладати стягнення у вигляді штрафу.

Стаття 235-1. Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків правопорушення, передбачені частинами першою і другою статті 121, статтею 121-1, частинами першою, другою і третьою статті 122, статтею 122-3, частинами першою і другою статті 123, статтею 125, частиною другою статті 132, частиною четвертою статті 133 цього Кодексу.

Від імені військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядати справи про адміністративні правопорушення мають право посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Посадова особа військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, розглянувши справу про зазначені у частині першій цієї статті правопорушення, може накласти на винних адміністративне стягнення у вигляді попередження або передати матеріали про ці правопорушення відповідним командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Протоколи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків порушення правил дорожнього руху, за які може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, передаються військовим інспектором безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України до суду.

Матеріали про вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків правопорушення, передбачені статтями 80, 126, 128, 128-1, частинами першою і другою статті 129 і статтею 140 цього Кодексу, передаються військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України відповідним командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

[Кодекс доповнено статтею 235-1 згідно із Законом України № 557-XІV від 24.03.99 p.]

[Статтю 235-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 743-ІV від 15.05.2003 р.]

Військова інспекція безпеки дорожнього руху діє на підставі Положення про органи безпеки дорожнього руху, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 01.11.1999 р. за № 330 та інших нормативних актів.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України.

Військова інспекція безпеки дорожнього руху серед основних своїх завдань здійснює:

- контроль за виконанням водіями (механіками-водіями) автомобілів, автобусів, мотоциклів, тракторів та інших самохідних механізмів, які є на укомплектуванні Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань вимог чинного законодавства, правил, норм і стандартів з безпеки дорожнього руху;

- забезпечує погодження перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів автомобільним транспортом Збройних сил України та контроль за дотриманням особливих умов, правил, норм та стандартів з організації перевезення великогабаритних, великовагових та небезпечних вантажів автомобільною технікою Збройних сил України;

- проводить службові розслідування для виявлення причин і обставин виникнення дорожньо-транспортних пригод, вчинених за участю водіїв військових транспортних засобів, військовослужбовців Збройних сил України, що керують власними транспортними засобами;

- розглядає відповідно до чинного законодавства матеріалів про порушення водіями військових транспортних засобів вимог чинного законодавства, правил, норм і стандартів з безпеки дорожнього руху та порядку використання транспортних засобів;

- вживає заходів з реагування щодо військовослужбовців, якими скоєно порушення вимог чинного законодавства, правил, норм і стандартів з безпеки дорожнього руху.

Згідно з Положенням з підготовки водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних силах України та допуску їх до керування транспортними засобами, затвердженого Наказом Міністерства оборони від 10.01.1997 р. за № 5, командирам та начальникам забороняється допускати до керування транспортними засобами водіїв, які не мають відмітки «Дозволено» у посвідченні водія та документів, що видаються після відповідної підготовки (перепідготовки) водіїв для керування транспортними засобами у Збройних силах України.

Відповідно до ст. 15 КпАП водії транспортних засобів Збройних сил України - військовослужбовці строкової служби несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних сил України - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До зазначених осіб застосовується попередження. Справи про вчинення правопорушень цими особами розглядаються військовими інспекціями. Посадові особи інспекції безпеки дорожнього руху накладають адміністративне стягнення у вигляді попередження або передають матеріали про вчинення правопорушення командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних сил України. Якщо за вчинене правопорушення передбачається накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права, інспектор безпеки дорожнього руху складає протокол і передає його на розгляд суду.

Стаття 236. Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби

Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням державних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (стаття 42), а також про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 90-1, 95, 167, 168-1, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил і норм), та статтею 188-11 цього Кодексу.

Від імені органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення в межах територій та об’єктів нагляду, визначених законодавством, мають право:

1) головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць та їх заступники, головні державні санітарні лікарі районів, міст, районів у містах, лінійних підрозділів та об’єктів водного, залізничного, повітряного транспорту, об’єктів, що мають особливий режим роботи, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, з’єднань, частин та підрозділів і їх заступники;

[У пункті 1 частини другої статті 236 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2171-ІІІ від 21.12.2000 p.]

[У пункт 1 частини другої статті 236 внесено зміни згідно із Законом України № 662-ІV від 03.04.2003 p.]

2) лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби - щодо адміністративних правопорушень, передбачених статтею 42, а також частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 95, 167, 168-1, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм).

[Статтю 236 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 352-XІV від 23.12.98 р.]

Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров’я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров’я людини продукції та середовища життєдіяльності.

Державна санітарно-епідеміологічна служба України діє на підставі Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 p., Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2002 р. за № 1218, Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 за № 1109 та інших нормативно-правових актів.

Основними завданнями державної санітарно-епідеміологічної служби України є:

- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

- визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан здоров’я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

- аналіз причин і умов виникнення ситуацій санітарного та епідемічного неблагополуччя, підготовка пропозицій щодо запобіжних заходів і здійснення контролю за їх проведенням;

- участь у координації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

- координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення.

До системи державної санітарно-епідеміологічної служби України належать:

- Державна санітарно-епідеміологічна служба - урядовий орган державного управління, який діє у складі МОЗ (Держсанепідемслужба);

- регіональні (міжобласні) установи Держсанепідемслужби, установи Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об’єктах з особливим режимом роботи;

- заклади Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об’єктах з особливим режимом роботи;

- дезінфекційні станції;

- спеціалізовані заклади Держсанепідемслужби, утворені для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними інфекційними хворобами;

- установи, заклади, частини і підрозділи Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами;

- наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю;

- об’єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні);

- Комітет з питань гігієнічного регламентування;

- інші установи і заклади, утворені згідно із законодавством.

Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно- епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно- епідеміологічний нагляд згідно з законом.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України, яким за посадою є перший заступник керівника центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. Призначення на посаду і звільнення з посади головного державного санітарного лікаря України здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою здійснюють:

- Автономної Республіки Крим - головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України;

- області, міст Києва і Севастополя -головний державний санітарний лікар відповідної адміністративної території, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України;

- на водному, залізничному, повітряному транспорті - головний державний санітарний лікар відповідного виду транспорту, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України;

- в районі, місті, районі в місті - головний державний санітарний лікар відповідної адміністративної території, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом відповідно головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя за погодженням з головним державним санітарним лікарем України;

- на лінійних підрозділах та об’єктах транспорту - головні державні санітарні лікарі (організація державної санітарно-епідеміологічної служби на водному, залізничному, повітряному транспорті забезпечується за лінійним принципом);

- на об’єктах з особливим режимом роботи - головні державні санітарні лікарі цих об’єктів;

- в галузі оборони, внутрішніх справ, у справах охорони державного кордону, з питань виконання покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України - головні державні санітарні лікарі відповідного державного органу.

Головний державний санітарний лікар України:

- затверджує державні санітарні норми, регламенти використання небезпечних факторів, гранично допустимі концентрації, орієнтовно безпечні рівні хімічних і біологічних чинників у харчових продуктах, предметах та виробах, у воді, повітрі, ґрунті, а також встановлює норми радіаційної безпеки та допустимі рівні впливу на людину інших фізичних факторів;

- застосовує передбачені законодавством заходи для припинення порушень санітарного законодавства;

- погоджує методи контролю і випробувань продукції щодо її безпеки для здоров’я і життя населення;

- погоджує інструкції (правила) використання продукції підвищеної небезпеки;

- погоджує перелік установ, організацій, закладів, яким надається право випробування продукції на відповідність вимогам безпеки для здоров’я;

- здійснює інші повноваження відповідно до закону.

Повноваження керівників відповідних органів, установ, закладів, лікарів-гігієністів, лікарів-епідеміологів, помічників лікарів визначаються законодавством.

Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України самостійно приймають в межах своїх повноважень рішення і несуть відповідальність згідно із законодавством за протиправні дії або бездіяльність; здійснюють свої повноваження на відповідних адміністративних територіях, водному, залізничному та повітряному транспорті, об’єктах з особливим режимом роботи, а посадові особи державної санітарно- епідеміологічної служби Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами - на підпорядкованих їм територіях, об’єктах, у частинах і підрозділах.

Головний державний лікар України, його заступники, головні санітарні лікарі відповідних органів, установ, закладів державної санітарно-епідеміологічної служби та їх заступники, а також лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, що передбачені цією статтею. Конкретний склад адміністративних правопорушень, справи про які розглядають ці посадові особи, сформульований у ст. 42, ч. 2 ст. 41, ст. 78, ст. 80-83, ст. 90-1, ст. 95, ст. 167, ст. 168-1, ст. 170-1, ст. 88-11 КпАП.

Стаття 237. Виключено

[Статтю 237 виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Стаття 238. Органи державного ветеринарного контролю

Органи державного ветеринарного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107).

Від імені органів державного ветеринарного контролю розглядають оправи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення:

1) головний державний інспектор ветеринарної медицини України та його заступники - штраф на громадян до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 1 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

2) головні державні інспектори ветеринарної медицини Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головний державний інспектор ветеринарної медицини на транспорті і державному кордоні та їх заступники - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 2 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

3) головні державні інспектори ветеринарної медицини міст, районів, районів у містах, залізниць, транспортних і прикордонних пунктів - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 3 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У пункт 3 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

4) завідуючі дільничними лікарнями державної ветеринарної медицини, дільницями ветеринарної медицини, начальники ветеринарного нагляду на дезинфекційно-промивальних станціях і пунктах, завідуючі лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У пункт 4 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У пункт 4 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

посадовими особами органів державної ветеринарної медицини штраф може стягуватися на місці з громадян до половини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, із посадових осіб - до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 238 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86 p.; Законом України № 4045-ХІІ від 25.02.94 p.]

Державний ветеринарно-санітарний контроль - перевірка лікарями державних органів ветеринарної медицини додержання ветеринарно-санітарних вимог, встановлених законодавством, у процесі виробництва, заготівлі, зберігання, транспортування, реалізації, у тому числі експорту, імпорту, продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, ветеринарних лікарських засобів, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини, а також під час будівництва, реконструкції, модернізації та введення в експлуатацію підприємств чи окремих потужностей з виробництва, зберігання, реалізації продукції тваринного походження та ветеринарних препаратів,

Органи державного ветеринарного контролю діють на підставі Закону України «Про ветеринарну медицину» від 25.06.1992 p., Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2001 р. за № 641 та інших нормативних актів.

Державний ветеринарно-санітарний нагляд здійснюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України, його заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, їх заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступниками та державними інспекторами ветеринарної медицини.

Державний інспектор ветеринарної медицини - лікар ветеринарної медицини, функціями якого за посадою в державному органі чи установі ветеринарної медицини є здійснення контролю та нагляду за додержанням ветеринарно-санітарних вимог, встановлених законодавством (офіційний лікар ветеринарної медицини

Державний департамент ветеринарної медицини (Держветмедицини) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується.

Державний департамент ветеринарної медицини, його територіальні органи і регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті становлять єдину систему державних органів ветеринарної медицини.

Держветмедицини очолює голова, який є одночасно Головним державним інспектором ветеринарної медицини України. Він призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра аграрної політики.

Державний департамент ветеринарної медицини для виконання покладених на нього завдань утворює відповідні територіальні органи і регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті

Начальники територіальних органів Державного департаменту ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, області, міста, району і регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступники одночасно є за посадою відповідно головними державними інспекторами ветеринарної медицини та заступниками головних державних інспекторів ветеринарної медицини зазначених регіонів, а спеціалісти ветеринарної медицини Департаменту, його територіальних органів і регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті одночасно є за посадою державними інспекторами ветеринарної медицини.

Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль, мають право:

- перевіряти додержання суб’єктами господарювання ветеринарно-санітарних правил транспортування об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду і вимог щодо оформлення ветеринарних документів;

- перевіряти якість та безпеку продукції тваринного походження на всіх стадіях виробництва, її відповідність вимогам, визначеним законодавством;

- проводити відбір проб продукції тваринного походження для ветеринарно-санітарної експертизи;

- брати участь у проведенні оцінки зразків нових видів продукції тваринного походження та інших об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду з метою додержання ветеринарно-санітарних вимог і норм якості;

- перевіряти санітарний стан виробничих приміщень та умов зберігання продукції тваринного походження;

- перевіряти якість та безпеку виготовлення, умови зберігання та реалізації ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок, засобів ветеринарної медицини;

- перевіряти експортні, імпортні, транзитні об’єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.

Зазначені посадові особи та завідуючі дільничними лікарнями державної ветеринарної медицини, дільницями ветеринарної медицини, начальники ветеринарного нагляду на дезинфікційно-промивальних станціях і пунктах, завідуючі лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках мають право від імені органів державного ветеринарного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог.

Стаття 238-1. Органи земельних ресурсів

Органи земельних ресурсів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства в галузі використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин (статті 52, 53, 53-1, 53-2, 54, 55, 56, 188-5 цього Кодексу).

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Голова Державного комітету України по земельних ресурсах та його заступники, Голова Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та його заступники, начальники обласних, Київського та Севастопольського міських головних управлінь та їх заступники, начальники міських (міст обласного та районного підпорядкування), районних управлінь (відділів) земельних ресурсів та їх заступники, інженери-землевпорядники сіл і селищ.

[Кодекс доповнено статтею 238-1 згідно із Законом України № 2977-XII від 03.02.93 p.]

[Статтю 238-1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 р.]

[У статтю 238-1 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 1377-IV від 11.12.2003р.]

Використання і охорона земель підлягають державному контролю.

Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є:

- забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

- забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;

- запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

- забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Державний контроль у галузі використання і охорони земель здійснюється відповідно до ЗУ «Про охорону земель» від 19. 06. 2003 p., Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25. 06. 1991 p., Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19. 06. 2003 p., Земельного Кодексу, Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14.08.2000 p., Указу Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 06. 01. 1996 р. та інших нормативно-правових актів.

До системи державних органів земельних ресурсів належить:

- Державний комітет України по земельних ресурсах;

- Державний комітет Автономної Республіки Крим з земельних ресурсах і єдиному кадастру;

- обласні, Київські та Севастопольські міські управління;

- районні відділи, міські (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів;

- інженери-землевпорядники сіл і селищ.

Державний комітет України з земельних ресурсів (Держкомзем України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України

Основними завданнями Держкомзему України є: підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру та забезпечення її реалізації; координація проведення земельної реформи в Україні; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою; розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру.

Держкомзем України здійснює свої повноваження безпосередньо та через єдину систему державних органів земельних ресурсів. Держкомзем України очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.

Голова Держкомзему України є головним державним інспектором України з використання та охорони земель.

Державний комітет Автономної Республіки Крим з земельних ресурсів і єдиного кадастру очолює Голова.

Обласні, Київські та Севастопольські міські управління та районні відділи, міські (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів очолюють відповідні начальники. У селах і селищах функції державного органу земельних ресурсів виконують інженери-землевпорядники.

Посадові особи органів, що становлять систему державних органів земельних ресурсів мають право від їх імені розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства в галузі використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин.

Стаття 238-2. Органи Державної служби з карантину рослин України

[Назву статті 2382 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 р.]

Органи Державної служби з карантину рослин України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням вимог щодо виконання фітосанітарних заходів (стаття 105), ввезенням в Україну, вивезенням з України, транзитом через її територію, вивезенням з карантинних зон або ввезенням до них об’єктів регулювання, які не пройшли фітосанітарного контролю (стаття 106), невиконанням законних вимог посадових осіб органів Державної служби з карантину рослин України (стаття 188-26).

[Частину першу статті 2382 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 956-У від 19.04.2007 p.]

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: 1) начальник Головної державної інспекції з карантину рослин України

- Головний державний інспектор з карантину рослин України та його заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб-до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 1 частини другої статті 238-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

2) головні державні інспектори з карантину рослин Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та їх заступники

- штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб-до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 2 частини другої статті 238-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У пункт 2 частини другої статті 238-2 внесено зміни згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 р.]

3) державні інспектори з карантину рослин - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У пункт 3 частини другої статті 238-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Кодекс доповнено статтею 238-2 згідно із Законом України № 4044-ХІІ від 25.12.94 p.]

Органи державної служби з карантину рослин діють яа підставі Закону України «Про карантин рослин» від 08.07.2004 p., Положення про Державну службу з карантину рослин України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 08.05.2007 № 310, інших нормативно-правових актів. Державна служба з карантину рослин України відповідно до Закону України «Про карантин рослин» здійснює державне управління у сфері карантину рослин.

Державна служба з карантину рослин України включає: Головну державну інспекцію з карантину рослин України, що знаходиться у сфері управління центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики і підпорядковується йому; Центральну науково-дослідну карантинну лабораторію, яка знаходиться у віданні Головної державної інспекції з карантину рослин України; державні інспекції з карантину рослин Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (далі - органи Державної служби з карантину рослин); пункти карантину рослин у районах, морських, річкових портах (на пристанях), на відповідних залізничних станціях, в аеропортах (на аеродромах), на підприємствах поштового зв’язку, шосейних шляхах, автовокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на державному кордоні України, зональні, обласні та міські карантинні лабораторії.

У разі необхідності пункти карантину рослин можуть створюватись і на інших об’єктах, діяльність яких пов’язана із заготівлею, вивезенням, ввезенням, транспортуванням, реалізацією і використанням об’єктів регулювання.

Головна державна інспекція з карантину рослин України та її керівник - Головний державний інспектор з карантину рослин України (за посадою) є представниками України у Раді Європейської і Середземноморської організації захисту рослин (ЕРРО).

Основними завданнями Державної служби з карантину рослин України є: охорона території України від занесення регульованих шкідливих організмів; виявлення, локалізація і ліквідація регульованих шкідливих організмів; запобігання проникненню регульованих шкідливих організмів у зони, вільні від таких регульованих шкідливих організмів на території України; здійснення державного контролю за дотриманням карантинного режиму і проведенням заходів з карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, транспортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні об’єктів регулювання; реєстрація осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов’язану з виробництвом та обігом об’єктів регулювання.

Головна державна інспекція з карантину рослин України відповідно до повноважень: визначає відповідно до закону порядок ввезення, вивезення та використання рослин і рослинних продуктів, у тому числі за погодженням з карантинними службами інших держав відповідно до міжнародних договорів України; вивчає видовий склад, біологію та екологію регульованих шкідливих організмів, розробляє прогноз їх поширення з метою запобігання занесенню та/або поширенню; розробляє проекти нормативно- правових актів у сфері карантину рослин; веде бази даних та інформує громадськість та заінтересованих партнерів про виявлення, наявність, поширення, локалізацію та за необхідності ліквідацію регульованих шкідливих організмів; проводить інспектування та фітосанітарну експертизу об’єктів регулювання; здійснює державний контроль за виконанням фітосанітарних заходів; видає відповідно до закону карантинні дозволи; здійснює координацію моніторингу, виявлення та ідентифікацію регульованих шкідливих організмів в Україні; готує перелік регульованих шкідливих організмів; готує перелік об’єктів регулювання; здійснює контроль за використанням біологічних контрольних організмів; вносить подання до Кабінету Міністрів України про запровадження або скасування карантинного режиму; проводить науково-дослідні роботи у сфері карантину рослин; здійснює контроль за проведенням фумігації (знезараження) особами об’єктів регулювання, які переміщуються через державний кордон України та/або кордони карантинних зон; призначає і звільняє з посад керівників (їх заступників) органів Державної служби з карантину рослин; представляє Україну в міжнародних організаціях відповідно до встановленого законом порядку; проводить спеціальні дослідження спільно з національними організаціями з карантину та захисту рослин інших країн щодо оцінки відповідності (невідповідності) об’єктів регулювання фітосанітарним правилам; надає повідомлення заінтересованим партнерам про фітосанітарні заборони чи обмеження; встановлює спеціально визначений відсоток вантажів, які підлягають вибірковому фітосанітарному прикордонному контролю; веде загальнодержавний реєстр осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов’язану з виробництвом та обігом об’єктів регулювання; надає відповіді на запити стосовно фітосанітарних заходів.

Органи Державної служби з карантину рослин здійснюють: видачу фітосанітарних та карантинних сертифікатів на рослини, продукти рослинного походження та інші об’єкти регулювання; інспектування та проведення фітосанітарної експертизи рослин, продуктів рослинного походження та інших об’єктів регулювання, що переміщуються територією України, через державний кордон України та карантинні зони (у тому числі тих, що надходять у багажі, поштових відправленнях і ручній поклажі пасажирів); реєстрацію осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов’язану з виробництвом та обігом об’єктів регулювання; організацію та контроль за проведенням обробки і фумігації (знезараження) рослин, продуктів рослинного походження та інших об’єктів регулювання, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони; державний контроль за проведенням фітосанітарних заходів, що застосовуються до карантинних організмів відповідно до закону та міжнародних договорів України; організацію і проведення систематичних обстежень земель сільськогосподарського призначення і земель лісового фонду, пунктів карантину рослин та прилеглої до них території, місць обігу рослин, продуктів рослинного походження та інших об’єктів регулювання; державний контроль за діяльністю розсадників, державних сортодільниць, оранжерей і теплиць, діяльність яких пов’язана з обігом рослин, насіння і садивного матеріалу; державний контроль за виробництвом та обігом рослин, продуктів рослинного походження та інших об’єктів регулювання; вжиття відповідно до законодавства термінових заходів для локалізації та ліквідації карантинних організмів, запобігання їх поширенню; термінові заходи для локалізації та/або ліквідації карантинних організмів; поширення інформації у сфері карантину рослин серед осіб; поширення інформації та за необхідності запровадження навчання виробників рослин, продуктів рослинного походження та інших об’єктів регулювання стосовно ідентифікації відповідних карантинних організмів; внесення подань до відповідних державних адміністрацій про запровадження та скасування карантинного режиму

Головним державним інспектором з карантину рослин України є керівник Головної державної інспекції з карантину рослин України, який призначається і звільняється з посади центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Керівник Головної державної інспекції з карантину рослин України має заступників, у тому числі одного першого, які призначаються і звільняються з посади за поданням керівника Головної державної інспекції з карантину рослин України центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Керівники (їх заступники) органів Державної служби з карантину рослин призначаються і звільняються з посади керівником Головної державної інспекції з карантину рослин України. Керівники органів Державної служби з карантину рослин є головними державними інспекторами з карантину рослин відповідно Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Завідувач Центральної науково-дослідної карантинної лабораторії призначається та звільняється з посади керівником Головної державної інспекції з карантину рослин України.

Головні спеціалісти органів Державної служби з карантину рослин, завідувачі зональними, обласними та міськими карантинними лабораторіями, пунктами карантину рослин у районах, у морських, річкових портах (на пристанях), на відповідних залізничних станціях, в аеропортах (на аеродромах), на підприємствах поштового зв’язку, автомобільних шляхах сполучення, автовокзалах, автостанціях, ринках, пунктах пропуску на державному кордоні України, митницях призначаються і звільняються з посади керівником Головної державної інспекції з карантину рослин України.

Головний державний інспектор з карантину рослин України, Головний державний інспектор з карантину рослин Автономної Республіки Крим, головні державні інспектори з карантину рослин областей, міст Києва і Севастополя очолюють відповідну інспекцію з карантину рослин, здійснюють державний контроль за додержанням законодавства у сфері карантину рослин.

Державні інспектори з карантину рослин у межах своїх повноважень мають право: проводити фітосанітарні процедури до об’єктів регулювання; затримувати об’єкти регулювання для інспектування та фітосанітарної експертизи, якщо вони переміщуються без відповідних фітосанітарних документів або не відповідають фітосанітарним вимогам; здійснювати державний контроль та нагляд, інспектування та моніторинг відповідної території, об’єктів регулювання; отримувати інформацію, необхідну для здійснення повноважень відповідно до закону; проводити відбір зразків з партії рослин і рослинних продуктів для проведення фітосанітарної експертизи відповідно до закону; видавати в межах своїх повноважень розпорядження, що підлягають обов’язковому виконанню, на здійснення фітосанітарних заходів; надавати висновки органам страхування щодо завданих збитків внаслідок ліквідації карантинних організмів; накладати у порядку, встановленому законом, адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства про карантин рослин; безперешкодного доступу до потужностей (об’єктів) виробництва та обігу об’єктів регулювання рослин за наявності підстав для проведення перевірок, визначених Законом України «Про карантин рослин» та іншими законами України.

Рішення державного інспектора з карантину рослин, прийняте в межах його повноважень, щодо заборони вирощування, вивезення, ввезення, транспортування (зокрема під час експорту, імпорту, транзиту або внутрішніх перевезень), зберігання, реалізації чи використання підкарантинних матеріалів є обов’язковим для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Стаття 238-3. Органи державного контролю в галузі насінництва та розсадництва

Органи державного контролю в галузі насінництва та розсадництва розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку та умов ведення насінництва та розсадництва (стаття 104-1).

Від імені органів державного контролю в галузі насінництва та розсадництва розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) Головний державний інспектор України з насінництва - начальник Української державної насіннєвої інспекції, державний інспектор України з розсадництва - начальник Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Головний державний інспектор України з квітково-декоративного насінництва та розсадництва - начальник Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції, Головний державний інспектор України з лісового насінництва - начальник Української державної лісонасіннєвої інспекції - штраф на громадян до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) головні державні інспектори з насінництва Автономної Республіки Крим, областей, районів і міст, головні державні інспектори з лісового насінництва - начальники зональних лісонасіннєвих інспекцій - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) державні інспектори з насінництва державних насіннєвих інспекцій, державні інспектори з розсадництва державної помологічно-ампелографічної інспекції, державні інспектори з квітково-декоративного насінництва та розсадництва державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції, державні інспектори з лісового насінництва державних лісонасіннєвих інспекцій - штраф на громадян до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 238-3 згідно із Законом України № 1228-XIV від 17.11.99 р ]

[Статтю 238-3 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1805-IV від 17.06.2004 p.]

Насінництво та розсадництво - галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий контроль. До об’єктів насінництва та розсадництва згідно з законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння і садівний матеріал; насінницькі посіви та насадження.

Органи державного контролю в галузі насінництва та розсадництва здійснюють свою діяльність на підставі ЗУ «Про насіння і садивний матеріал» від 26.12.2002 p., Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.1993 p., Положення про Українську державну насіннєву інспекцію, затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 23.03.2004 р. за № 97 та інших нормативно-правових актів.

Органом, що здійснює державний контроль у насінництві, є Українська державна насіннєва інспекція Міністерства аграрної політики України (Укрдержнасінінспекція). За організаційно-правовою формою Укрдержнасінінспекція є установою.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інспекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, Українська державна помологічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасіннєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Українська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

Укрдержнасінінспекцію очолює начальник, який за посадою є Головним державним інспектором України з насінництва. Він призначається на посаду і звільняється з посади керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики. Укрдержнасінінспекція та її начальник є повноважними представниками Кабінету Міністрів України у Міжнародній асоціації з контролю за якістю насіння (ІСТА).

Начальник Державної насіннєвої інспекції Автономної Республіки Крим - Головний державний інспектор з насінництва Автономної Республіки Крим і начальники обласних державних насіннєвих інспекцій - головні державні інспектори з насінництва областей призначаються на посаду і звільняються з посади начальником Укрдержнасінінспекції - Головним державним інспектором України з насінництва.

Начальники районних, міських, міжрайонних державних насіннєвих інспекцій - головні державні інспектори з насінництва району призначаються на посаду і звільняються з посади начальником Державної насіннєвої інспекції Автономної Республіки Крим - Головним державним інспектором з насінництва Автономної Республіки Крим, начальниками обласних державних насіннєвих інспекцій - головними державними інспекторами з насінництва областей.

Державними інспекторами України з насінництва є: головні та провідні спеціалісти Укрдержнасінінспекції, а також заступники начальника Укрдержнасінінспекції - начальник відділу насіннєвого контролю та начальник відділу аналітичної роботи і метрологічного забезпечення.

На посадових осіб, яким надано повноваження державних інспекторів з насінництва, поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Укрдержнасінінспекція та державні насіннєві інспекції на місцях здійснюють державний контроль за діяльністю суб’єктів усіх форм власності і господарювання у сфері насінництва, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою, зберіганням, реалізацією і використанням насіння та садивного матеріалу сільськогосподарських рослин щодо додержання ними методичних і технологічних вимог із забезпечення сортової чистоти, біологічних і урожайних властивостей сорту та посівних якостей насіння і садивного матеріалу, за веденням документації сортових посівів, документації насіннєвого фонду, ділянок гібридизації насіння і садивного матеріалу, за правильним відбором проб на визначення посівних якостей насіння і садивного матеріалу для власних потреб виробника, за оформленням документів про сортові, гібридні та посівні якості насіння і садивного матеріалу, за введенням насіння і садивного матеріалу в обіг.

Головний державний інспектор України, головні державні інспектори Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст та державні інспектори з насінництва та розсадництва, здійснюючи контроль за додержанням вимог законодавства про насінництво і випробування сортів рослин, у межах своїх повноважень мають право:

- контролювати додержання суб’єктами насінництва і розсадництва незалежно від форм власності методичних і технологічних вимог;

- давати обов’язкові для виконання суб’єктами насінництва та розсадництва вказівки щодо усунення порушень у порядку ведення насінництва і розсадництва та визначати термін усунення виявлених порушень;

- безперешкодного доступу в будь-яке місце вирощування, оброблення і зберігання насіння і садивного матеріалу;

- знайомитися з документацією з насінництва та розсадництва, відкривати будь-яку упаковку насіння і садивного матеріалу для відбирання контрольних проб;

- накладати на винних осіб адміністративні стягнення за порушення вимог законодавства;

- призупиняти або забороняти реалізацію будь-якого насіння і садивного матеріалу, якщо під час перевірки виявлено невідповідність їх якісних показників нормативним документам;

- порушувати клопотання про позбавлення права на виробництво та реалізацію насіння і садивного матеріалу у разі систематичного порушення закону, інших нормативних актів чи нормативних документів у насінництві та розсадництві;

- виконувати інші повноваження, встановлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України.

Право видачі документів про якість насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських рослин для всіх видів використання і при експортно-імпортних операціях надається лише державним насіннєвим інспекціям.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку та умов ведення насінництва та розсадництва, мають право посадові особи, зазначені у цій статті.

Стаття 238-4. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин

Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про захист рослин (стаття 83-1), а також щодо невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин (стаття 188-12).

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) Головний державний інспектор захисту рослин України і його заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) головні державні інспектори захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей та їх заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) головні державні інспектори захисту рослин районів - штраф на громадян до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Частину другу статті 238-4 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 736-V від 14.03.2007 р.]

[Кодекс доповнено статтею 2384 згідно із Законом України № 1368-ХІV від 11.01.2000 р.]

Відповідальність за порушення законодавства про захист рослин несуть особи, винні у:

- поширенні шкідливих організмів внаслідок порушення технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення;

~ екологічно не обґрунтованому здійсненні захисту рослин;

- недодержанні вимог нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що призвело до пошкодження, погіршення стану рослин та якості продукції рослинного походження, а також забруднення довкілля;

- неповідомленні (приховуванні) або наданні неправдивої інформації про загрозу посівам, деревним насадженням, іншій рослинності відкритого та закритого ґрунту, а також продукції рослинного походження від шкідливих організмів;

- завезенні на територію України та реалізації засобів захисту рослин, а також речовин і сировини для їх виготовлення, що не пройшли державних випробувань і реєстрації;

- ухиленні від пред’явлення або непред’явленні засобів захисту рослин для проведення їх огляду, досліджень;

- невиконанні законних вимог посадових осіб, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин.

Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин діють відповідно до Закону України «Про захист рослин» від 14.10.1998 p., «Про внесення змін до деяких законів України щодо пестицидів і агрохімікатів» від 18.03.2004 р. та інших нормативно-правових актів.

До системи спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин входить:

- Головна державна інспекція захисту рослин, що діє у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики і підпорядковується йому;

- державні станції захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей і районів.

Начальник Головної державної інспекції захисту рослин одночасно за посадою є Головним державним інспектором захисту рослин України, а його заступники- заступниками Головного державного інспектора захисту рослин України. Начальники державних станцій захисту рослин одночасно за посадою є головними державними інспекторами захисту рослин Автономної Республіки Крим, області, району, а їх заступники - заступниками головних державних інспекторів захисту рослин Автономної Республіки Крим, області, району.

У містах та інших населених пунктах, на територіях та об’єктах природно- заповідного фонду, у лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах відводу залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійснюють підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організацій, у власності чи користуванні яких вони знаходяться.

До компетенції Головної державної інспекції захисту рослин спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики належить:

- керівництво державними станціями захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей і районів, спеціалізованими територіальними лабораторіями;

- участь у розробленні загальнодержавних і міждержавних цільових програм захисту рослин;

- організація розроблення та здійснення регіональних цільових програм захисту рослин;

- впровадження інтегрованої системи захисту рослин;

- визначення асортименту та обсягів виробництва засобів захисту рослин вітчизняною промисловістю, координація закупівлі їх за імпортом;

- організація та здійснення державного контролю за своєчасним проведенням підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами заходів щодо захисту рослин, додержанням регламентів застосування засобів захисту рослин;

- погодження асортименту засобів захисту рослин, технічних умов їх виробництва і застосування, плану державних випробувань і реєстрації засобів захисту рослин, переліку пестицидів, дозволених до використання в Україні, асортименту пестицидів, що завозяться в Україну, а також ліцензування діяльності, пов’язаної з їх виробництвом та реалізацією;

- організація впровадження у практику захисту рослин досягнень науки, техніки та екологічно безпечних для людини і довкілля методів та заходів щодо захисту рослин;

- забезпечення аналітичних досліджень щодо відповідності вимогам сертифікатів якості засобів захисту рослин, у тому числі пестицидів, які завозяться в Україну, а також додержання регламентів їх застосування;

- виконання інших заходів щодо захисту рослин згідно з законодавством.

Нормативно-правові акти з питань захисту рослин, видані Головною державною інспекцією захисту рослин у межах його компетенції, є обов’язковими для виконання юридичними та фізичними особами.

Посадові особи спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин мають право:

- вимагати від підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, діяльність яких пов’язана із захистом рослин, додержання законодавства про захист рослин;

- відвідувати підприємства, установи, організації усіх форм власності, діяльність яких пов’язана з користуванням землею, лісом, водними об’єктами, вирощуванням рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, а також реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та продукції рослинного походження, з метою перевірки додержання законодавства про захист рослин та відбирати зразки ґрунту, води, насіння, рослин, продукції рослинного походження та інших матеріалів для проведення фітосанітарної діагностики;

- обмежувати, тимчасово забороняти або припиняти діяльність підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян у разі порушення ними вимог технології та нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що можуть спричинити загрозу життю і здоров’ю людей та довкіллю;

- визначати і регулювати обсяги робіт, пов’язаних із захистом рослин, відповідно до фітосанітарного стану;

- забороняти реалізацію засобів захисту рослин, які не відповідають вимогам щодо їх якості;

- одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян необхідну інформацію з питань захисту рослин;

- давати обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про проведення підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами профілактичних і винищувальних заходів щодо захисту рослин;

- накладати адміністративні штрафи на осіб, винних у порушенні законодавства про захист рослин.

Сплата штрафу, накладеного за вчинення передбаченого цією статтею правопорушення, не звільняє винних від відшкодування збитків, завданих у зв’язку з невиконанням заходів щодо захисту рослин.

Стаття 239. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузях водного господарства, геології та використання надр

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил використання, охорони водних ресурсів (статті 48, 59, 60, 61 (за винятком випадків забруднення та вичерпання підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричинило забруднення цих вод).

Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі геології та використання надр розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 59, 60, 61 цього Кодексу, у випадках забруднення та вичерпання підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричинило забруднення цих вод.

1) заступники керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства, заступники керівника спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі водного господарства Автономної Республіки Крим, начальники, заступники начальників управління комплексного використання водних ресурсів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства та управління водних ресурсів і водогосподарських систем спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі водного господарства Автономної Республіки Крим, начальники басейнових водогосподарських об’єднань та їх заступники, до компетенції яких належать питання використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів, начальники регіональних (обласних) управлінь та відділів комплексного використання водних ресурсів (водного господарства) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства, заступник керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів, до компетенції якого належать питання контролю за охороною підземних вод, керівники, заступники керівника спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі геології та використання надр - штраф на громадян до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до восьми неоподатковуваних мінімумів Доходів громадян;

2) начальники відділів водних ресурсів, завідуючі гідрохімічними лабораторіями басейнових управлінь водних ресурсів, регіональних управлінь та відділів комплексного використання водних ресурсів, обласних управлінь водного господарства спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства, директори державних регіональних та казенних підприємств спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі геології та використання надр - штраф на громадян до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) провідні інженери басейнових управлінь водних ресурсів, регіональних (обласних) управлінь і відділів комплексного використання водних ресурсів (водного господарства) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 239 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань водного господарства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань геології та використання надр, їх органи на місцях та інші державні органи відповідно до законодавства.

Спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузях водного господарства, геології та використання надр діють на підставі Водного кодексу, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Положення про здійснення органами Держводгоспу України контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів, затвердженого наказом Державного комітету України по водному господарству від 29.01.2001 р. за № 20, Положення про Державний комітет України по водному господарству, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 р. № 882 та інших правових актів.

Державний комітет України по водному господарству (Держводгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища. Держводгосп узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністра охорони навколишнього природного середовища. У межах своїх повноважень Комітет організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Основними завданнями Держводгоспу є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики з питань розвитку водного господарства і меліорації земель, управління галуззю та здійснення єдиної технічної політики, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій та передового досвіду роботи; регулювання відносин у сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, розроблення та участь у реалізації відповідних загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм; задоволення потреби населення і галузей національної економіки у водних ресурсах та проведення їх міжбасейнового перерозподілу; здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист сільських населених пунктів і земель.

Держводгосп має право: залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції; перевіряти відповідно до законодавства на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності додержання вимог водного законодавства.

Держводгосп за погодженням з Міністром охорони навколишнього природного середовища може в установленому порядку утворювати територіальні органи. Його очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозиції Міністра охорони навколишнього природного середовища. Голова має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр- міністра України відповідно до пропозиції Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Голова Держводгоспу: здійснює керівництво Комітетом і несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України та Міністром охорони навколишнього природного середовища за виконання покладених на Комітет завдань; розподіляє за погодженням з Міністром охорони навколишнього природного середовища обов’язки між своїми заступниками; затверджує положення про структурні підрозділи центрального апарату Комітету; погоджує проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань, що належать до його компетенції; призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату Комітету, а за погодженням з Міністром охорони навколишнього природного середовища - керівників самостійних структурних підрозділів; приймає рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Комітету, затверджує їх статути (положення); укладає та розриває відповідно до законодавства контракти з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; затверджує кошторис витрат з утримання установ і організацій, що належать до сфери його управління і фінансуються з державного бюджету; здійснює відповідно до законодавства інші повноваження.

Відповідно до законодавства Держводгоспу надано право перевіряти у випадках, передбачених законодавством, на підприємствах, в установах і організаціях додержання вимог водного законодавства України.

До системи органів Держводгоспу України, які здійснюють контроль за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів, належать:

- у центральному апараті Держводгоспу України - Управління комплексного використання водних ресурсів (Упрводресурсів) та Управління експлуатації водогосподарських систем;

- Республіканський комітет по водному господарству Автономної Республіки Крим;

- басейнові управління водних ресурсів та їх територіальні органи;

- обласні виробничі управління водного господарства та меліорації та їх структурні підрозділи (управління зрошувальних систем, управління меліоративних систем і водного господарства, управління водного господарства, управління меліоративних систем і протипаводкових споруд, управління осушувальних систем);

- Управління каналу Дніпро-Донбас;

- Управління головного Каховського магістрального каналу;

- Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи;

- Управління Північно-Кримського каналу;

- Управління каналу Дніпро-Інгулець.

Основними завданнями органів Держводгоспу є здійснення контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів, що передбачає контроль за: забезпеченням права державної власності на води; наявністю та станом водоохоронних споруд та обладнання; веденням обліку використання води та скидами речовин, що забруднюють, у водні джерела і наявністю відповідної апаратури та систем контролю; дотриманням правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв; дотриманням умов дозволів на спеціальне водокористування; дотриманням установлених режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем; виконанням заходів з охорони вод від забруднення, засмічення та виснаження при здійсненні господарської діяльності на водозборах, у водоохоронних зонах та прибережних захисних смугах річок, водосховищ, озер та інших водних об’єктів; дотриманням порядку та режиму використання земель водного фонду; виконанням заходів щодо безпечного водокористування у зонах впливу атомних електростанцій

Законом України «Про внесення зміни до статті 239 Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 14.09.1999 р. органам Держводгоспу надано право розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил використання і охорони водних ресурсів, та накладати адміністративні стягнення (ст. 48 та статті 59, 60, 61 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Перелік посадових осіб органів Держводгоспу України, яким надається право здійснювати контроль та розглядати справи про адміністративні правопорушення, затверджується наказом Голови Держводгоспу України. Посадові особи, яким надано право здійснювати контроль та розглядати справи про адміністративні правопорушення, підпорядковані і підзвітні керівнику відповідного органу Держводгоспу, в якому вони працюють.

До відання спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади з питань геології та використання надр у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить:

1) видача спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами для розробки родовищ підземних вод за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, охорони здоров’я та нагляду за охороною праці;

2) ведення державного обліку підземних вод та водного кадастру;

3) ведення державного моніторингу підземних вод;

4) погодження умов спеціального водокористування в разі використання підземних вод;

5) погодження дозволів на право виконання проектних та будівельних робіт, пов’язаних з видобуванням підземних вод;

6) виявлення недіючих свердловин і вжиття заходів щодо їх ліквідації або ремонту і подальшого використання;

7) здійснення державного геологічного контролю за веденням пошуково- розвідувальних та інших робіт щодо геологічного вивчення підземних вод;

8) вирішення інших питань у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності. До його основних завдань належать у тому числі забезпечення реалізації державної політики у сфері раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (землі, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, розвитку мінерально- сировинної бази, заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення надр, топографо-геодезичної та картографічної діяльності; здійснення управління та регулювання у сфері раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, геологічного вивчення надр, забезпечення здійснення державного геологічного контролю, державного геодезичного нагляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю.

Мінприроди має право: одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; застосовувати у випадках, передбачених законодавством, економічні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення вимог законодавства, подавати позови про відшкодування збитків і втрат, завданих унаслідок такого порушення, складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення; передавати відповідно до законодавства правоохоронним органам матеріали про виявлені правопорушення; залучати в установленому порядку спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до компетенції Міністерства; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до компетенції Міністерства; давати керівникам підприємств, установ та організацій обов’язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи, топографо-геодезичної та картографічної діяльності; обстежувати в установленому порядку підприємства, установи та організації, військові та оборонні об’єкти, об’єкти органів внутрішніх справ, Державного департаменту з питань виконання покарань, СБУ та Держприкордонслужби з метою перевірки додержання вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і відтворення природних ресурсів, екологічної та радіаційної безпеки; відповідно до своєї компетенції обмежувати та зупиняти в установленому порядку діяльність підприємств, установ, організацій та об’єктів або вносити до Кабінету Міністрів України відповідні подання щодо припинення діяльності, якщо вона провадиться з порушенням правил, нормативів, норм з охорони навколишнього природного середовища, екологічної та радіаційної безпеки.

Стаття 240. Органи рибоохорони

Органи рибоохорони розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил рибальства та охорони рибних запасів, передбачені статтею 50, частиною третьою статті 85, статтями 86-1, 91-2 і 188-5 цього Кодексу.

[У частині першій статті 240 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 240 внесено зміни згідно із Законом України № 1122-ІV від 11.07.2003 p.]

Від імені органів рибоохорони розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі рибного господарства та його заступники, начальники басейнових управлінь по охороні, відтворенню рибних ресурсів і регулюванню рибальства та їх заступники, начальники відділів рибоохорони зазначених басейнових управлінь, начальники державних інспекцій рибоохорони, старші державні інспектори та державні інспектори рибоохорони.

[У частину другу статті 240 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 240 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86p.; Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96p.]

Рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство. Правила рибальства, об’єкти рибальства, порядок надання у користування рибогосподарських водних об’єктів, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються у порядку, встановленому законодавством.

Органи рибоохорони діють на підставі Закону України «Про тваринний світ» від 13.12.2001 p., «Про охорону навколишнього середовища», Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. № 1192, та інших нормативних актів.

Мінагрополітики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.

Державний комітет рибного господарства України (Держкомрибгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра аграрної політики. Держкомрибгосп забезпечує проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів. Основними завданнями Держкомрибгоспу є: участь у формуванні та забезпечення проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості; розроблення та здійснення комплексних заходів щодо забезпечення пріоритетного розвитку рибництва, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів у рибогосподарських водоймах України, вивчення стану їх запасів та організація рибальства у виключній (морській) економічній зоні і на континентальному шельфі України, а також у водах за межами юрисдикції України відповідно до міжнародних договорів України; здійснення державного управління, регулювання та контролю у сфері охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів; здійснення державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства, контролю за ефективністю функціонування системи моніторингу риболовних суден.

Держкомрибгосп має право: представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях; залучати спеціалістів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; засновувати в установленому порядку друковані засоби масової інформації.

Посадові особи Держкомрибгоспу та його спеціальних органів, що здійснюють державний контроль у сфері охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, мають право: зупиняти і оглядати судна та інші плавучі засоби, що здійснюють вилов водних живих ресурсів у водних об’єктах на території України, виключної (морської) економічної зони і на її континентальному шельфі та в установленому порядку відповідно до міжнародних договорів України у зонах відповідальності міжнародних рибогосподарських організацій, для перевірки дотримання правил рибного промислу; безперешкодно відвідувати територію і приміщення підприємств, установ та організацій, що здійснюють добування і переробку водних живих ресурсів у водах під юрисдикцією України, а також гідротехнічні споруди, території природно-заповідного фонду України для перевірки дотримання законодавства з питань охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів. Держкомрибгосп має також інші права, передбачені законом.

Рішення Держкомрибгоспу, прийняті в межах його повноважень, обов’язкові для виконання іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Забезпечення безпеки мореплавства флоту рибного господарства та здійснення державного контролю у сфері охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів здійснює Державна інспекція з безпеки мореплавства флоту рибного господарства, державна організація «Виконавче бюро» та органи охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства, утворення, реорганізація і ліквідація яких проводиться Держкомрибгоспом.

Держкомрибгосп очолює Голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.

Голова здійснює керівництво Держкомрибгоспом, несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на нього завдань, розподіляє обов’язки між першим заступником та заступниками Голови, призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату Комітету, затверджує положення про територіальні органи та структурні підрозділи цього Комітету. Голова Держкомрибгоспу є Головним державним інспектором рибоохорони.

Конкретний склад правопорушень, які мають право розглядати посадові особи органів рибоохорони, сформульований у ст. 50, ч. 3 ст. 85, ст. 86-1, ст. 91-2, ст. 188-5 КпАП.

Стаття 241. Органи лісового господарства

Органи лісового господарства розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 49, 63 - 70, 73, 75, 77, 188-5 цього Кодексу.

Від імені органів лісового господарства розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі лісового господарства та його заступники, начальник, його заступники та спеціалісти управління охорони і захисту лісу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі лісового господарства, керівники, головні лісничі, начальники, старші інженери та інженери відділів охорони і захисту лісу державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим та областей, керівники, головні лісничі, старші інженери та інженери по охороні і захисту лісу держлісгоспів та інших державних лісогосподарських підприємств і організацій, начальник, заступник начальника з льотно-виробничої служби, командири авіаланок, старші льотчики-спостерігачі та льотчики-спостерігачі баз авіаційної охорони лісів, лісничі, помічники лісничих, майстри лісу.

[У частину другу статті 241 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Старшими інженерами та інженерами відділів охорони, захисту лісу державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим та областей, старшими інженерами та інженерами по охороні і захисту лісу держлісгоспів та інших державних лісогосподарських підприємств і організацій, старшими льотчиками-спостерігачами та льотчиками- спостерігачами баз авіаційної охорони лісів, лісничими, помічниками лісничих та майстрами лісу штраф до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за правопорушення, передбачені статтями 70, 73 та 77 цього Кодексу, може стягуватися на місці.

[У частину третю статті 241 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 241 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86p.; Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Органи лісового господарства діють відповідно до Лісового кодексу України від 21.01.1994 p., Положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883, Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства України, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 4 липня 2007 року № 223 та інших правових актів.

Державне управління в галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів здійснюють Кабінет Міністрів України, уряд Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях, спеціально уповноважені державні органи лісового господарства, місцеві органи державної виконавчої влади та інші органи відповідно до законодавства України.

Центральним органом виконавчої влади з питань лісового, мисливського господарства та полювання, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища, є Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп). Він вносить у встановленому порядку пропозиції міністрові охорони навколишнього природного середовища щодо формування державної політики у сфері лісового і мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва, забезпечує їх реалізацію, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, що належать до його компетенції. Держкомлісгосп узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і вносить їх в установленому порядку на розгляд Міністра охорони навколишнього природного середовища. Держкомлісгосп організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства та здійснює контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Держкомлісгоспу є: підготовка і внесення Міністрові охорони навколишнього природного середовища пропозицій щодо формування державної політики у сфері лісового і мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва, а також охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, підвищення ефективності лісового і мисливського господарства та забезпечення її реалізації; здійснення державного управління, регулювання та контролю у сфері лісового і мисливського господарства та полювання; розроблення та організація виконання державних і регіональних (місцевих) програм у сфері охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісових ресурсів, а також участь у розробленні та виконанні програм з питань охорони, використання і відтворення мисливських тварин, розвитку мисливського господарства.

Держкомлісгосп має право: одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції; утворювати за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади міжвідомчі комісії, експертні, консультативні ради та кваліфікаційні комісії, робочі групи; перевіряти на підприємствах, в установах та організаціях додержання вимог законодавства у сфері лісового і мисливського господарства; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях і під час укладання міжнародних договорів України; приймати рішення про припинення полювання у випадках, передбачених законом; видавати разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні акти; за погодженням з Міністром охорони навколишнього природного середовища утворювати, реорганізувати або ліквідувати у встановленому порядку територіальні органи.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Держкомлісгоспу є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами.

Держкомлісгосп очолює Голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозиції Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Обласні управління лісового господарства підпорядковуються Державному комітету лісового господарства України та є його територіальними органами. Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади в установленому порядку Головою Держком лісгоспу України. Управління мають право: одержувати в установленому законодавством порядку від місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для виконання покладених на них завдань; залучати працівників місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до їх компетенції; організовувати і проводити виставкові заходи, конференції, семінари, наради з питань, що належать до їх компетенції; у встановленому законом порядку в межах своєї компетенції складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Цією статтею встановлюється перелік посадових осіб, які мають право від імені органів лісового господарства розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 49, 63-70, 73, 75, 77, 188-5 КпАП. Частиною 3 статті дається перелік осіб, які можуть стягувати штраф до 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на місці за певні види правопорушень.

Стаття 242. Органи мисливського господарства

Органи мисливського господарства розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил ведення мисливського господарства і полювання, передбачені статтею 50, частиною першою статті 85, статтями 91-2 і 188-5 цього Кодексу.

[У частині першій статті 242 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 242 внесено зміни згідно із Законом України № 1122-ІV від 11.07.2003 p.]

Від імені органів мисливського господарства розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання і його заступники, начальник управління мисливського господарства спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання і його заступники, керівники, головні лісничі, головні мисливствознавці територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання, державні районні мисливствознавці, керівники, головні лісничі, лісничі, головні мисливствознавці, мисливствознавці держлісгоспів, інших державних лісогосподарських підприємств, а також державних лісомисливських та державних мисливських господарств.

[Частину другу статті 242 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1122-ІV від 11.07.2003 p.]

Керівниками, головними лісничими, головними мисливствознавцями територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання, державними районними мисливствознавцями, керівниками, головними лісничими, лісничими, головними мисливствознавцями, мисливствознавцями держлісгоспів, інших державних лісогосподарських підприємств, а також державних лісомисливських та державних мисливських господарств штраф до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за правопорушення, передбачені частиною першою статті 85 цього Кодексу, може стягуватися на місці.

[Статтю 242 доповнено частиною третьою згідно із Законом України № 1122-IV від 11.07.2003 p.]

Мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва.

Органи мисливського господарства діють на підставі Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 20.10.1999 p., «Про тваринний світ» від 13.12.2001 p., Лісового кодексу України від 21.01.1994 p., Положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 883, Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства України, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 4 липня 2007 року № 223 та інших правових актів.

Державне регулювання у галузі мисливського господарства та полювання здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, а також їх місцеві органи.

До повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання належить здійснення державного регулювання і контролю у галузі мисливського господарства та полювання; організація робіт з охорони, використання і відтворення мисливських тварин, збереження та поліпшення стану мисливських угідь; видача дозволів на використання мисливських тварин, що перебувають у державній власності;прийняття рішення про припинення полювання у випадках, передбачених законом; розроблення проектів лімітів та норм використання мисливських тварин, встановлення за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища строків здійснення полювання; встановлення порядку видачі та видача посвідчень мисливця і щорічних контрольних карток обліку добутої дичини і порушень правил полювання;організація роботи з упорядкування мисливських угідь, визначення їх пропускної спроможності; ведення моніторингу та державного кадастру мисливських тварин, що перебувають на території України; вирішення інших питань у галузі мисливського господарства та полювання відповідно до законодавства.

Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держкомлісгосп України вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Держкомлісгосп України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку свої територіальні органи. У складі Держкомлісгоспу України Кабінетом Міністрів України може бути утворено урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Обласні управління лісового та мисливського господарства підпорядковуються Державному комітету лісового господарства України та є його територіальними органами.

Основними завданнями Управлінь є:

- участь у сприянні формування та реалізації державної політики в сфері регулювання лісових відносин та ведення лісового і мисливського господарства та полювання;

- здійснення державного управління та контролю, міжгалузевої координації і функціонального регулювання в галузі ведення лісового і мисливського господарства та полювання;

- участь в організації ведення державного лісового кадастру та державного кадастру мисливських тварин;

- організація здійснення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь, моніторингу лісів і мисливських тварин;

- участь у розробленні та організації виконання загальнодержавних і регіональних програм у сфері охорони, використання, відтворення лісів та тваринного світу.

Ця стаття визначає осіб, що мають право від імені органів мисливського господарства розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 50, ч. 1 ст. 85, ст. 91-2, ст. 188-5 КпАП, також ким і коли можливе накладення стягнення на місці.

Стаття 242-1. Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України

[У назву статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47-50, 52-55, 57-74, 76 — 77-1, статтею 78 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил і норм), статтями 78-1 — 79-1 та статтями 80-83 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), частинами першою та третьою статті 85, статтями 86-1, 87, 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил і норм), статтями 91-1 — 91-4, статтею 95 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм та норм ядерної безпеки), статтею 153, статтею 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і статтею 188-5.

[У частину першу статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 352-XІV від 23.12.98 p.]

[У частину першу статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 1288-XІV від 14.12.99 p.]

[У частину першу статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 254-ІV від 28.11.2002 p.]

[Частину першу статті 242-1 доповнено згідно із Законом України № 1122-IV від 11.07.2003 p.]

[У частину першу статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 1254-IV від 18.11.2003 p.]

[У частину першу статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 1284-ІV від 18.11.2003 p.]

Від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

[В абзац частини другої статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47 - 50, 52 - 55, 57 - 74, 76 — 77-1, статтею 78 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 78-1 — 79-1 та статтями 80 - 83 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), частинами першою та третьою статті 85, статтями 86-1, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарно- гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 91-1 — 91-4, статтею 95 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм та норм ядерної безпеки), статтею 153 (щодо вимог з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і радіаційної безпеки), статтею 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і статтею 188-5 (щодо вимог з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і радіаційної безпеки) цього Кодексу, - Головний державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища та його заступники, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їх заступники, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Чорного, Азовського морів та їх заступники, старші державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища.

[У пункт 1 частини другої статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 352-XІVвід 23.12.98p.]

[У пункт 1 частини другої статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 1288-XІV від 14.12.99 р.]

[У пункт 1 частини другої статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У пункт 1 частини другої статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 254-ІV від 28.11.2002 p.]

[Пункт 1 частини другої статті 242-1 доповнено згідно із Законом України № 1122- IV від 11.07.2003 р.]

[У пункт 1 частини другої статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 1254-ІV від 18.11.2003 p.]

[У пункт 1 частини другої статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 1284-IV від 18.11.2003 p.]

2) [Пункт 2 частини другої статті 242-1 виключено згідно із Законом України № 1284-ІV від 18.11.2003 р.]

Старшими державними інспекторами та державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища штраф до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за правопорушення, передбачені статтями 70, 73, 77, частинами першою та третьою статті 85, статтею 153 цього Кодексу, може стягуватися на місці.

[У частину третю статті 242-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частині третій статті 242-1 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

[Частину третю статті 242-1 доповнено згідно із Законом України № 1122-IV від 11.07.2003 р.]

[Кодекс доповнено статтею 242-1 згідно із Законом України № 3176-ХІІ від 04.05.93 p.]

[У статтю 242-1 внесено зміни згідно із Законами України № 8/95-ВР від 19.01.95 p., № 81/96-ВР від 06.03.96p.]

Згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належать: державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони республіки, а також за додержанням норм екологічної безпеки; затвердження нормативів, правил, участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів; здійснення державної екологічної експертизи; одержання безоплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань; обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об’єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин), подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів; керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги України; координація роботи інших спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів виконує й інші функції відповідно до положення про нього, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

У системі органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів можуть створюватись спеціальні підрозділи, працівники яких наділяються правом носіння форми встановленого зразка і вогнепальної зброї.

Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів з питань, що віднесені до його компетенції, є обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій і можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Цією статтею визначаються справи про адміністративні правопорушення, які розглядаються органами спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів та посадові особи, які мають право розглядати такі справи від імені цих органів.

Стаття 243. Органи Національної комісії з питань регулювання зв’язку та Адміністрації зв’язку та радіочастот України

Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про телекомунікації та поштовий зв’язок (стаття 148-5).

Органи Державної інспекції зв’язку НКРЗ та Український державний центр радіочастот Адміністрації зв’язку та радіочастот України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про телекомунікації, про поштовий зв’язок та радіочастотний ресурс України (статті 144, 145, 147, 148-1 — 148-4, 188-7).

[У частину другу статті 243 внесено зміни згідно із Законом України № 1876-IV від 24.06.2004 p.]

Від імені органів Державної інспекції зв’язку НКРЗ та Українського державного центру радіочастот Адміністрації зв’язку та радіочастот України розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право керівники Державної інспекції зв’язку і Українського державного центру радіочастот та уповноважені ними посадові особи.

[Статтю 243 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-IV від 18.11.2003 p.]

Правовими підставами діяльності органів Національної комісії з питань регулювання зв’язку та Адміністрації зв’язку та радіочастот є Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 p., «Про радіочастотний ресурс України» від 01.06.2000 p., Положення про Національну комісію з питань регулювання зв’язку України, затверджене Указом Президента України від 21.08.2004 p., та інші нормативно-правові акти.

Національна комісія з питань регулювання зв’язку України (далі - Комісія) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Комісія є органом регулювання у сферах телекомунікацій, надання послуг поштового зв’язку, підконтрольним Президенту України.

Основними завданнями Комісії є: проведення єдиної державної політики регулювання в галузі зв’язку; здійснення державного регулювання та нагляду в галузі зв’язку з метою максимального задоволення попиту споживачів на послуги зв’язку, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг та підвищення їх якості, розвитку та модернізації мереж зв’язку з урахуванням інтересів національної безпеки; забезпечення ефективного користування радіочастотним ресурсом України і функціонування ринку телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв’язку на основі збалансування інтересів суспільства, операторів та користувачів цих послуг; сприяння розвитку конкуренції та підприємництва, забезпечення рівних умов діяльності суб’єктів усіх форм власності, вдосконалення механізмів регулювання ринкових відносин у галузі зв’язку.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань бере участь у формуванні та реалізації державної політики у галузі зв’язку, розробляє механізми її реалізації; готує пропозиції щодо вдосконалення механізмів регулювання в галузі зв’язку, забезпечення ринкової збалансованості в цій галузі; реалізовує державну стратегію розвитку галузі зв’язку; вносить пропозиції до органів державної влади щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів, стандартів у сферах телекомунікацій та надання послуг поштового зв’язку, а також користування радіочастотним ресурсом України; видає нормативні акти з питань, що належать до компетенції Комісії, та контролює їх виконання; бере участь у розробленні проектів Концепції розвитку телекомунікацій України, інших концепцій щодо регулювання в галузі зв’язку, Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України на відповідний рік, Програми діяльності Кабінету Міністрів України; створює у межах своїх повноважень відповідні умови для виконання Концепції розвитку телекомунікацій України шляхом реалізації державної тарифної політики, впровадження конкуренції та створення сприятливого інвестиційного клімату у сфері телекомунікацій; забезпечує державний нагляд за додержанням суб’єктами ринку законодавства про телекомунікації та поштовий зв’язок, координує та контролює здійснення державного нагляду щодо користування радіочастотним ресурсом України; здійснює відповідно до законодавства України ліцензування та реєстрацію у сфері надання телекомунікаційних послуг, послуг поштового зв’язку, а також користування радіочастотним ресурсом України; бере участь у розробленні та погоджує проекти Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України та Плану використання радіочастотного ресурсу України відповідно до вимог законодавства України; здійснює розподіл, присвоєння, облік номерного ресурсу, видачу та скасування дозволів, нагляд за використанням номерного ресурсу; здійснює контроль за якістю телекомунікаційних послуг та задоволенням попиту споживачів, за виконанням Плану використання радіочастотного ресурсу України та здійсненням радіочастотного моніторингу; здійснює відповідно до закону тарифне регулювання у сфері телекомунікацій, встановлює граничні або фіксовані тарифи на загальнодоступні послуги, тарифи на надання в користування каналів електрозв’язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг, встановлює порядок взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій, а також здійснює регулювання тарифів на послуги поштового зв’язку, встановлює тарифи на роботи (послуги) Українського державного центру радіочастот та розміри плати за видачу дозволів на експлуатацію; дає дозвіл операторам, провайдерам телекомунікацій на встановлення спеціальних тарифів для інвалідів та соціально незахищених осіб на загальнодоступні телекомунікаційні послуги; здійснює організаційно-правове забезпечення загальнодоступних телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв’язку; приймає відповідно до Закону України «Про телекомунікації» рішення про покладання на операторів телекомунікацій обов’язків щодо розвитку та надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг споживачам із застосуванням механізму компенсації збитків, установленого Кабінетом Міністрів України; і приймає в межах своєї компетенції рішення, які є обов’язковими для виконання суб’єктами ринку телекомунікацій та ринку надання послуг поштового зв’язку; застосовує в установленому законодавством порядку адміністративні стягнення до суб’єктів ринку телекомунікацій та ринку надання послуг поштового зв’язку; бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики у галузі зв’язку (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства); передає до Антимонопольного комітету України матеріали в разі виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; звертається до суду з відповідними позовними заявами в разі порушення суб’єктами господарювання, що здійснюють діяльність на ринку телекомунікацій та ринку послуг поштового зв’язку, законодавства про телекомунікації та про поштовий зв’язок, а також з позовами про скасування державної реєстрації у випадках, передбачених законом тощо.

Комісія має право: залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій усіх форм власності (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, що належать до її компетенції; утворювати в разі потреби за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи, залучати на договірній основі фахівців для підготовки проектів актів законодавства, здійснення їх експертизи та надання консультацій; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України; отримувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування документи, матеріали, статистичну та іншу визначену законодавством інформацію для виконання покладених на неї завдань; отримувати безоплатно від операторів, провайдерів телекомунікацій, а також операторів поштового зв’язку статистичну звітність в обсягах, порядку і в терміни, визначені законодавством, а також іншу інформацію, необхідну для виконання покладених на Комісію завдань; вимагати від посадових осіб операторів, провайдерів телекомунікацій, операторів поштового зв’язку, діяльність яких підлягає регулюванню і нагляду з боку Комісії, надання пояснень, необхідної інформації та документів; здійснювати контроль за якістю телекомунікаційних послуг, а також за додержанням суб’єктами ринку телекомунікацій законодавства, умов застосування технічних засобів у телекомунікаційних мережах загального користування, стандартів та інших нормативних актів у сфері телекомунікацій; перевіряти додержання ліцензійних умов операторами, провайдерами телекомунікацій та операторами поштового зв’язку; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до її компетенції; притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів Комісії, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління; в установленому порядку проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників тощо.

Комісія складається з Голови та семи членів Комісії, яких призначає за поданням Прем’єр-міністра України на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України. Голова та члени Комісії призначаються на посаду строком на п’ять років. Голова та жоден із членів Комісії не можуть обіймати посаду більше ніж десять років сумарно.

Голова та члени Комісії повинні бути громадянами України не старше 65 років, мати вищу освіту, практичний та управлінський досвід, стаж роботи в галузі зв’язку не менше чотирьох років.

Голова та члени Комісії не можуть бути власниками корпоративних прав операторів телекомунікацій та поштового зв’язку, виробників телекомунікаційного обладнання, діяльність яких відповідно до закону регулюється Комісією, отримувати від них фінансову або матеріальну винагороду та допомогу чи займати будь-яку посаду, в тому числі на громадських засадах.

Для здійснення нагляду за ринком телекомунікацій та ринком послуг поштового зв’язку посадові особи Комісії мають право: безперешкодного доступу на територію і в приміщення операторів, провайдерів телекомунікацій та операторів поштового зв’язку; надавати в межах своїх повноважень суб’єктам ринку телекомунікацій та ринку послуг поштового зв’язку обов’язкові для виконання приписи щодо усунення порушень нормативно-правових актів; застосовувати в установленому законодавством порядку санкції за порушення законодавства про телекомунікації та поштовий зв’язок до суб’єктів ринків телекомунікацій та послуг поштового зв’язку; безоплатно отримувати від суб’єктів ринку телекомунікацій та послуг поштового зв’язку необхідні інформацію, пояснення та інші матеріали; інші права, визначені законодавством.

Державна інспекція зв’язку НКРЗ утворюється відповідно до законів України «Про телекомунікації» та «Про радіочастотний ресурс України» та діє на підставі положення, що затверджує НКРЗ.

Державна інспекція зв’язку здійснює такі повноваження та несе відповідальність за:

1) здійснення державного нагляду за користуванням радіочастотним ресурсом України та запобігання правопорушенням при користуванні ним у смугах радіочастот загального користування;

2) підготовку матеріалів для прийняття НКРЗ (ДІЕ) рішень за наслідками перевірок;

3) притягнення в установленому законом порядку до адміністративної відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про радіочастотний ресурс України;

4) здійснення інших повноважень відповідно до законодавства.

Функції Державної інспекції електрозв’язку України (ДІЕ) виконує Український державний центр радіочастот, який належить до сфери управління Державного комітету зв’язку та інформатизації України, на який покладені повноваження Адміністрації зв’язку та радіочастот України. Державний комітет зв’язку та інформатизації України та Міністерство транспорту України було реорганізовано у Міністерство транспорту та зв’язку України згідно із указом Президента України від 16. 07. 2004 р.

Державна інспекція зв’язку України має у своєму складі відокремлені регіональні підрозділи Державної інспекції електрозв’язку.

ДІЕ України бере участь у присвоєнні радіочастот, позивних сигналів, оформленні дозволів на розроблення, модернізацію, виробництво, придбання, реалізацію, продаж, використання радіоелектронних засобів і радіовипромінювальних пристроїв на території України, а також виведення їх з-за кордону; здійснює радіочастотний моніторинг, облік та державний нагляд за дотриманням належного використання радіочастотного ресурсу України спеціальними та загальними користувачами, використання радіоелектронних засобів і радіовипромінювальних пристроїв, норм радіовипромінювань відповідно до чинного законодавства України; здійснює керівництво та організацію діяльності регіональних ДІЕ; забезпечує координацію взаємодії регіональних ДІЕ з центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями; здійснює державний нагляд за функціонуванням мереж зв’язку загального користування та відомчих мереж у частині їх взаємодії з мережами загального користування; забезпечує належний контроль за якістю надання послугу мережах зв’язку загального користування; розглядає справи щодо порушень законодавства про зв’язок і накладає адміністративні стягнення згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення.

ДІЕ України очолює начальник Державної інспекції електрозв’язку України, який одночасно є за посадою начальником Українського державного.

Керівники регіональних ДІЕ призначаються на посаду та звільняються з посади начальником Українського державного центру радіочастот та нагляду за зв’язком - начальником ДІЕ України.

Від імені органів Державної інспекції зв’язку НКРЗ та Українського державного центру радіочастот Адміністрації зв’язку та радіочастот України розглядати справи про визначені цією статтею правопорушення мають право керівники цих органів та уповноважені ними посадові особи.

Стаття 244. Органи держсільтехнагляду

Органи державного нагляду за технічним станом машин і обладнання у сільському господарстві розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв’язані з порушенням правил технічної експлуатації самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації (стаття 108), а також перешкоджанням уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок (стаття 188-24).

[Частину першу статті 244 доповнено згідно із Законом України № 435- V від 12.12.2006 р.]

Від імені органів держсільтехнагляду розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право посадові особи управлінь агропромислового комплексу районних державних адміністрацій.

[У частину другу статті 244 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Органом держсільтехнагляду згідно з чинним законодавством є Державна інспекція по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів (Держтехнагляд) діють згідно з Положенням про Державну інспекцію з нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів Міністерства аграрної політики України, затвердженим Міністерством аграрної політики від 08.11.2000 р. № 222 та інших нормативних актів.

Держтехнагляд є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства аграрної політики України

Основними завданнями Держтехнагляду є:

- забезпечення в межах наданих повноважень реалізації державної політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності;

- здійснення через систему органів Держтехнагляду державного технічного нагляду на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та громадянами за дотриманням правил технічної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних та збиральних машин) (далі - машин), правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях галузей агропромислового виробництва.

Інженер-інспектор Держтехнагляду має право:

- безперешкодно відвідувати, при пред’явленні посвідчення, підприємства, установи, організації всіх форм власності для проведення перевірок з питань, що входять до його компетенції;

- одержувати від посадових осіб та громадян, що мають у власності машини, документи, необхідні для вирішення питань, які входять до його компетенції;

- зупиняти за необхідності трактори, самохідні шасі та інші самохідні сільськогосподарські машини для їх технічного огляду;

- перевіряти у трактористів-машиністів наявність посвідчення тракториста- машиніста, реєстраційних документів і дорожнього листа;

- усувати від керування тракторами та іншими самохідними машинами трактористів-машиністів за грубе порушення правил технічної експлуатації з обов’язковим офіційним повідомленням їх керівників;

- забороняти експлуатацію сільськогосподарських машин та обладнання, якщо їхній технічний стан не відповідає вимогам нормативних документів з охорони праці і навколишнього середовища, що загрожують життю і здоров’ю працівників або створюють можливість виникнення аварії;

- одержувати у встановленому порядку від обласних інспекцій Держтехнагляду статистичну звітність та інші матеріали, необхідні для виконання покладених завдань;

- здійснювати інші передбачені законом дії.

Держтехнагляд очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Міністром. Інші працівники Держтехнагляду призначаються на посаду і звільняються з посади у встановленому в міністерстві порядку.

Інспекції створюються при обласних, Київській та Севастопольській міських, районних державних адміністраціях.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. № 967 затверджені Типове положення про Головне управління агропромислового розвитку обласної, управління агропромислового розвитку Севастопольської міської державних адміністрацій та Типове положення про управління агропромислового розвитку районної державної адміністрації. Головне управління агропромислового розвитку обласної, управління агропромислового розвитку Севастопольської міської державних адміністрацій є структурним підрозділом обласної, Севастопольської міської держадміністрацій, підзвітним та підконтрольним голові відповідної держадміністрації та Мінагрополітики. Управління агропромислового розвитку районної держадміністрації (далі - управління) є її структурним підрозділом, підзвітним та підконтрольним голові районної держадміністрації, Головному управлінню агропромислового розвитку обласної держадміністрації і Мінагрополітики. Основними завданнями управління є: участь у реалізації державної аграрної та соціальної політики на селі, проведення аналізу тенденцій і прогнозування процесу розвитку галузей агропромислового виробництва і сільських територій; створення належних умов для організації виробництва і збуту сільськогосподарської продукції та продовольства, сприяння розвитку ринкової інфраструктури, а також проведення моніторингу агропродовольчого ринку; участь в межах своїх повноважень у здійсненні заходів з питань збереження, відтворення та раціонального використання земельних, водних та інших природних ресурсів, охорони праці і техніки безпеки.

Від імені органів держсільтехнагляду розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил технічної експлуатації самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації, мають право посадові особи управлінь агропромислового розвитку районних державних адміністрацій.

Стаття 244-1. Органи, які здійснюють державний пробірний контроль

Органи, які здійснюють державний пробірний контроль, розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням встановленого порядку виробництва, використання та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (частина друга статті 189-1).

Від імені органів, які здійснюють державний пробірний контроль, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право голова Державної пробірної служби та його заступники.

[Кодекс доповнено статтею 244-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86 p.]

[Статтю 244-1 викладемо у новій редакції згідно із Законом України № 1986-ІІІ від 21.09.2000 р.]

Пробірний контроль за якістю виробу з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння - перевірка відповідності виробу вимогам чинних нормативно-правових актів (державних стандартів, технічних умов, положень, правил) у частині вмісту основного дорогоцінного металу у сплаві (сплавах), з якого (яких) виготовлено виріб, наявності на виробі відбитка (відбитків) державного пробірного клейма України, спеціального знака (іменника) та їхньої відповідності встановленим вимогам і правилам, а також відповідності вставки (вставок) з дорогоцінного каміння найменуванню та ваготехнічним характеристикам, зазначеним на етикетці (бирці) виробу.

Державний пробірний контроль за якістю дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали, за виконанням операцій із зазначеними цінностями провадиться Міністерством фінансів України та підпорядкованими йому органами, які відповідно до нормативно-правових актів здійснюють державний пробірний контроль.

Державна пробірна служба є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну та йому підпорядковується.

Державна пробірна служба:

- бере участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері державного пробірного контролю за якістю дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали, і за здійсненням операцій із зазначеними цінностями;

- здійснює в установленому порядку управління сферою державного пробірного контролю, зокрема в межах, визначених Мінфіном, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінфіну;

- виконує контрольно-наглядові функції у сфері державного пробірного контролю, а також регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб.

Державну пробірну службу очолює голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів.

Державна пробірна служба має право:

- залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до її компетенції;

- проводити в установленому законодавством порядку з метою забезпечення виконання вимог щодо одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння перевірки та обстеження суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють операції із дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, виробами з них та матеріалами, що містять дорогоцінні метали, а також скуповують, приймають у заставу і на комісію ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, здійснюють торгівлю ними або надають посередницькі послуги в торгівлі, зберігають та експонують різноманітні предмети, що містять зазначені цінності, збирають і переробляють відходи та брухт дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

- здійснювати контроль за виконанням вимог щодо одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння у військових частинах, підрозділах, установах та організаціях Міноборони, МВС, СБУ, а також в установах та організаціях, що належать до сфери інших центральних органів виконавчої влади, у разі, якщо вони здійснюють операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;

- вимагати у межах своїх повноважень від суб’єктів підприємницької діяльності та інших суб’єктів господарювання усунення виявлених перевірками порушень;

- проводити в установленому законодавством порядку у суб’єктів підприємницької діяльності та інших суб’єктів господарювання, які перевіряються, відбір проб продукції з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, зразків виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння для перевірки і проведення аналізів у лабораторіях органів, які здійснюють державний пробірний контроль; здійснювати інші дії, передбачені законодавством.

Посадові особи органів, які здійснюють державний пробірний контроль, здійснюють пробірний контроль за якістю виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння за наявності письмового розпорядження за підписом голови Державної пробірної служби.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, що передбачені ч. 2 ст. 189-1 КпАП, мають право голова Державної пробірної служби та його заступники.

Правовими підставами діяльності органів, що здійснюють державний пробірний контроль є Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18.11.1997 p., Положення про Державну пробірну службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2000 р. за № 732.

Стаття 244-2. Органи Пенсійного фонду України

Органи Пенсійного фонду України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями законодавства у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (стаття 165-1) та перешкоджанням уповноваженим особам органів Пенсійного фонду України у здійсненні перевірок (стаття 188-23).

Від імені органів Пенсійного фонду України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Голова правління Пенсійного фонду України, його заступники, начальники головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та їх заступники, начальники управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 244-2 згідно із Законом України № 2704-ХІІ від 16.10.92 p.]

[Статтю 244-2 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3108-IV від 17.11.2005 p.]

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій,

допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

- ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України має право:

- отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності відомості, пов’язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ним функцій, передбачених законодавством;

- проводити планові, а також у передбачених законодавством випадках позапланові перевірки на будь-яких підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов’язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (у тому числі письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок;

- вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду України та порядок їх використання;

- вилучати в установленому законодавством порядку у підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності документи, що підтверджують приховування (заниження) розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховуються страхові внески, або порушення порядку використання;

- здійснювати інші права, передбачені законодавством.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах. Положення про структурні підрозділи центрального апарату Пенсійного фонду України затверджує Голова правління Пенсійного фонду України.

Рішення Пенсійного фонду України, прийняті в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від реєстрації в органах Пенсійного фонду України та порушенням порядку обчислення і сплати внесків на пенсійне страхування, від імені Пенсійного фонду мають право особи, що перелічені у ч. 2 цієї статті. Посадові особи органів Пенсійного фонду здійснюють свої повноваження на підставі Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 p., «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 p., Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента від 01.03.2001 р. та інших нормативно-правових актів.

Стаття 244-3. Органи державної статистики

Органи державної статистики розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень (стаття 186-3).

Від імені органів державної статистики розглядати справи і накладати адміністративні стягнення мають право керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики та його заступники, керівники органів державної статистики в Автономній Республіці Крим, областях, районах і містах та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 2443 згідно із Законом України № 3350-ХІІ від 30.06.93 p.]

[Статтю 244-3 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1929-ІІІ від 13.07.2000 p.]

Державна статистика - централізована система збирання, опрацювання, аналізу, поширення, збереження, захисту та використання статистичної інформації.

До системи органів державної статистики входять:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі статистики, який утворюється відповідно до ст. 106 Конституції України;

- територіальні органи державної статистики, що утворюються відповідно до законодавства спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики в Автономній Республіці Крим, областях, районах та містах і підпорядковані йому;

- функціональні органи державної статистики - підприємства, установи та організації, що утворюються відповідно до законодавства спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики і знаходяться у сфері його управління.

Основними завданнями органів державної статистики є:

- реалізація державної політики в галузі статистики;

- збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації щодо масових економічних, соціальних, демографічних, екологічних явищ і процесів, які відбуваються в Україні та її регіонах;

- забезпечення надійності та об’єктивності статистичної інформації;

- розроблення, вдосконалення і впровадження статистичної методології;

- забезпечення розроблення, вдосконалення та впровадження системи державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, які використовуються для проведення статистичних спостережень;

- створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

- впровадження новітніх інформаційних технологій з опрацювання статистичної інформації;

- взаємодія інформаційної системи органів державної статистики з інформаційними системами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, міжнародних організацій та статистичних служб інших країн шляхом взаємного обміну інформацією, проведення методологічних, програмно- технологічних та інших робіт, спрямованих на ефективне використання інформаційних ресурсів;

- координація дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб у питаннях організації діяльності, пов’язаної із збиранням та використанням адміністративних даних;

- забезпечення доступності, гласності й відкритості статистичної інформації, її джерел та методології складання;

- збереження і захист статистичної інформації.

Органи державної статистики мають право приймати в межах своєї компетенції рішення з питань статистики, обліку і звітності; отримувати безкоштовно, в порядку і строки, визначені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, від усіх респондентів необхідну інформацію; розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати відповідно до законів штрафи; залучати до розробки державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації відповідні центральні органи виконавчої влади та наукові установи; вивчати стан первинного обліку і статистичної звітності, перевіряти достовірність первинних та статистичних даних, поданих респондентами; здійснювати іншу, передбачену законом, діяльність.

Рішення органів державної статистики з питань, віднесених до їх компетенції, є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами, на яких поширюється дія Закону України «Про державну статистику» від 17.09.1992 р. (зі змінами від 13.07.2000 p.).

Державний комітет статистики України (Держкомстат України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Держкомстат України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики. Держкомстат України очолює голова, якого призначає за поданням Прем’єр-міністра України та припиняє його повноваження на цій посаді Президент України. Повноваження Держкомстату визначаються Положенням про Державний комітет статистики України, затвердженим Указом Президента України від 19.01.2004 р. Держкомстат України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні та функціональні органи державної статистики.

Рішення Держкомстату України, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.

Справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку подання або використання цих державних статистичних спостережень, від імені органів державної статистики мають право розглядати керівник спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади у галузі статистики та його заступники, керівники органів державної статистики в Автономній Республіці Крим, областях, районах і містах та їх заступники.

Стаття 244-4. Органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів

Органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про захист прав громадян-споживачів (статті 155, 155-2, частина друга статті 156, статті 156-1, 156-2, 167 - стосовно правопорушень під час реалізації продукції промисловими підприємствами громадянам- споживачам (крім правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статті 168, 168-1 (крім правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), стаття 168-2, стаття 170 - стосовно правопорушень під час транспортування, зберігання і використання продукції, призначеної для реалізації громадянам-споживачам (крім правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), стаття 170-1 - щодо правопорушень під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, стаття 172 - стосовно порушень на підприємствах (в організаціях) торгівлі, громадського харчування, сфери послуг і громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, стаття 188-2).

[У частину першу статті 244-4 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

Від імені органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації і його заступники;

керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим та його заступники, начальники управлінь у справах захисту прав споживачів областей, міст Києва і Севастополя та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 244-4 згідно із Законом України № 3683-ХІІ від 15.12.93 p.]

[Статтю 244-4 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2443-ІІІ від 24.05.2001 p.]

Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на: державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання; належну якість товарів (робіт, послуг); безпеку товарів (робіт, послуг); необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг); відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законом; звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів, а також утворювати об’єднання споживачів з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб’єктами господарської діяльності, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів.

Органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів діють відповідно до Законів України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 p., Господарського Кодексу, Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2003 р. та інших нормативно-правових актів.

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики є правонаступником Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України.

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Держспоживстандарту України є:

- участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, сертифікації, підтвердження відповідності, управління якістю;

- здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, рекламу у цій сфері, державного метрологічного контролю та нагляду;

- здійснення у межах своєї компетенції державного нагляду за додержанням законодавства у сфері стандартизації та підтвердження відповідності;

- забезпечення міжгалузевої координації та функціонального регулювання у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, сертифікації, підтвердження відповідності, управління якістю.

Держспоживстандарт України має право:

- давати суб’єктам господарської діяльності обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

- розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення;

- перевіряти та обстежувати відповідно до законодавства виробничі, складські, торговельні та інші приміщення суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг;

- відбирати в установленому порядку у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці виробництва, відвантаження тощо або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах; проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалізовані товари;

- накладати на суб’єктів господарської діяльності стягнення відповідно до законодавства;

- одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

- залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

- здійснювати інші передбачені законом функції.

Рішення Держспоживстандарту України, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами.

Держспоживстандарт України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку. Голова Держспоживстандарту України здійснює керівництво Комітетом і несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Комітет завдань, розподіляє обов’язки між своїми заступниками, визначає ступінь їх відповідальності, а також ступінь відповідальності керівників підрозділів Комітету, призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Держспоживстандарту України, зокрема за погодженням з Кабінетом Міністрів України - керівників структурних підрозділів центрального апарату

Держспоживстандарту України. Голова Держспоживстандарту України за посадою є головним державним інспектором України з державного нагляду за якістю продукції, додержанням стандартів, норм і правил та державного метрологічного нагляду.

Держспоживстандарт України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку свої територіальні органи. У складі Держспоживстандарту України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Результати перевірок суб’єктів господарської діяльності службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про захист прав громадян-споживачів, від імені органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів мають право керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у цій сфері та його заступники, а також керівники та їх заступники територіальних органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.

У разі невиконання в добровільному порядку суб’єктами господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування та послуг рішень (постанов) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади України у сфері захисту прав споживачів, його територіальних органів та їх посадових осіб про накладення стягнення примусове виконання таких рішень (постанов) здійснюється державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Стаття 244-5. Органи державного контролю за цінами

Органи державного контролю за цінами розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку формування та застосування цін і тарифів, а також невиконанням вимог органів державного контролю за цінами (статті 165-2, 188-3).

Від імені органів державного контролю за цінами розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Державної інспекції з контролю за цінами Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та його заступники, начальники державних інспекцій з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.

[У частину другу статті 244-5 внесено зміни згідно із Законом України № 860-IV від 22.05.2003 p.]

[Кодекс доповнено статтею 244-5 згідно із Законом України № 179/94-ВР від 22.09.94 p.]

Органи державного контролю за цінами здійснюють свою діяльність на підставі Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 p., Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 р. за № 1819 та інші нормативно-правових актів.

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог конкуренційного законодавства.

Державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов’язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (крім повноважень, передбачених пунктами 6-9 ст. 11)

Державна інспекція з контролю за цінами (Держцінінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується йому.

Основними завданнями Держцінінспекції є організація та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування, встановлення та застосування цін і тарифів.

Держцінінспекція має право:

- проводити в органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов’язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів;

- обстежувати в установленому порядку виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ та організацій, що використовуються для виготовлення, зберігання й реалізації товарів і сировини, організації та надання послуг;

- приймати рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необгрунтовано одержаної підприємством, установою, організацією виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також звертатись з позовами до судів про стягнення з підприємств, установ та організацій зазначених сум у разі невиконання ними рішень державних інспекцій з контролю за цінами;

- відповідно до вимог законодавства розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконанням вимог органів державного контролю за цінами;

- скасовувати рішення своїх територіальних органів, а також винесені ними постанови про накладення адміністративних стягнень;

- виконувати інші, передбачені законом, функції.

Держцінінспекція має територіальні органи - державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами. Призначення на посади і звільнення з посад керівників цих органів та затвердження положень про територіальні органи здійснюється начальником Держцінінспекції. Начальники державних інспекцій з контролю за цінами та їх заступники від імені органів державного контролю за цінами приймають рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необгрунтовано одержаної підприємством, установою, організацією виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення.

Уповноважені посадові особи органів державного контролю за цінами у разі виявлення на підприємствах, в установах та організаціях фактів порушень порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами крім актів перевірок складають протоколи про адміністративні правопорушення і надсилають їх відповідній державній інспекції з контролю за цінами для розгляду.

Конкретний склад правопорушень, які мають право розглядати начальник Держцінінспекції Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та його заступники, начальники державних інспекцій з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники, сформульований у ст. 165-2, ст. 188-3 КпАП.

Стаття 244-6. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів чи споруд, недодержанням державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, а також самовільним будівництвом будинків або споруд (статті 79-1, 96, 97).

Від імені інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Державної архітектурно- будівельної інспекції України та його заступники, начальники інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві і Севастополі, містах обласного підпорядкування.

[Кодекс доповнено статтею 244-6 згідно із Законом України № 209/94-ВР від 14.10.94 p.]

Правовими підставами діяльності інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю є закони України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 p., «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 p., Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. № 225 та інші нормативні акти.

Для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об’єктів архітектури додержання суб’єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють: Державна архітектурно-будівельна інспекція (Держархбудінспекція) - урядовий орган державного управління у складі Мінбуду; інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у складі органів містобудування і архітектури в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, містах обласного підпорядкування, районах.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю виконують такі основні функції: 1) видача забудовникам дозволів на виконання робіт з будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту (далі - будівельні роботи), реєстрація об’єктів, на яких виконуються ці роботи, у порядку, встановленому Мінбудом; 2) реєстрація відповідальних інженерно-технічних працівників будівельних, ремонтно- будівельних, реставраційних, проектних організацій та орган ізацій-замовників, які здійснюють безпосередньо керівництво будівельними роботами, технічний і авторський нагляд; 3) участь у встановленому порядку в роботі комісій з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, а також у розслідуванні причин аварій на будівництві; 4) здійснення вибіркової перевірки: відповідності розміщення об’єктів, виконання будівельних робіт, виробництва будівельних матеріалів, виробів і конструкцій законодавству, державним стандартам, нормам і правилам, архітектурним вимогам, технічним умовам, затвердженим проектним рішенням, а також місцевим правилам забудови населених пунктів; своєчасності та якості виконання учасниками будівництва передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомок, замірів, випробувань, а також ведення необхідної виконавчої документації; наявності сертифікатів на будівельну продукцію; 5) розгляд справ про правопорушення у сфері містобудування і прийняття відповідних рішень; 6) здійснення методичного забезпечення діяльності відомчих служб контролю якості будівельних організацій і підприємств що виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції; 7) аналіз та узагальнення матеріалів контролю за якістю забудови територій і населених пунктів, будівельних робіт, будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, підготовка пропозицій відповідним органам про вдосконалення державних стандартів, норм і правил; 8) контроль за дотриманням сторонами договору підряду про виконання робіт на будівництві об’єктів договірних зобов’язань та вимог, передбачених Законом України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів», аналіз, узагальнення результатів контролю та інформування Мінбуд про результати контролю.

Інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю надається право: безперешкодного доступу посадових осіб на будівництво об’єктів і підприємства, що виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, незалежно від форм власності; давати у межах своїх повноважень замовникам, проектним і будівельним організаціям, підприємствам, що виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, обов’язкові для виконання приписи щодо усунення порушень законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог, технічних умов, затверджених проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів, вносити замовникам пропозиції про припинення фінансування об’єктів до усунення виявлених недоліків; залучати на договірних умовах незалежних експертів, спеціалізовані організації для проведення перевірок і підготовки висновків з питань, що входять до їх компетенції; вимагати в необхідних випадках від замовників, підрядників, виготівників будівельних матеріалів, виробів і конструкцій вибіркового розкриття окремих конструктивних елементів будинків і споруд, проведення зйомок і замірів, додаткових лабораторних та інших випробувань будівельних матеріалів, виробів і конструкцій; одержувати від замовників, проектних і будівельних організацій, підприємств, що виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, нормативно-технічну, проектну та іншу документацію, необхідну для виконання покладених на них функцій; зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурним вимогам, технічним умовам, затвердженим проектним рішенням, місцевим правилам забудови населених пунктів або здійснюються без дозволу на їх виконання, а також виробництво і застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, виготовлених з порушенням державних стандартів; вносити подання відповідним органам про анулювання або призупинення дії ліцензій на право здійснення спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві суб’єктами, які допускають грубі порушення законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог, технічних умов, затверджених проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів; безплатно одержувати від замовників, будівельних організацій, підприємств, що виробляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а також органів державної статистики звітні дані про введення в дію основних фондів, реалізацію готової продукції; повідомляти органи державної статистики про факти порушень встановленого порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів для виключення їх із числа введених у дію, а також про реалізацію будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, що не відповідають вимогам державних стандартів, для виключення їх із звітності; складати протоколи про правопорушення у сфері містобудування та накладати штрафи відповідно до чинного законодавства.

Дії і рішення посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю можуть бути оскаржені в органи, яким ці інспекції підпорядковані, або до суду.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 79-1, ст. 96, ст. 97 КпАП, мають право начальник Державної архітектурно-будівельної інспекції України та його заступники, начальники інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного підпорядкування.

Стаття 244-7. Органи виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації

[Назву статті 244-7 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Органи виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації (стаття 167 - за винятком правопорушень під час реалізації продукції промисловими підприємствами громадянам-споживачам і правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; статті 169, 170 - за винятком правопорушень під час транспортування, зберігання і використання продукції, призначеної для реалізації громадянам- споживачам, і правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; стаття 170-1 - за винятком правопорушень під час випуску, реалізації товарів, виконання робіт та надання послуг громадянам-споживачам, статті 171, 171-1, 172, 172-1, 188-9).

[Частину першу статті 244-7 доповнено згідно із Законом України № 73/98-ВР від 04.02.98 p.]

[Частину першу статті 244-7 доповнено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 р.]

[Частину першу статті 244-7 доповнено згідно із Законом України № 898-XIV від 09.07.99 р.]

[У частину першу статті 244-7 внесено зміни згідно із Законом України № 2З42-ІII від 05.04.2001 p.]

Від імені органів виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

[В абзац перший частини другої статті 2447 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Абзац другий частини другої статті 2447 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

директори центрів стандартизації, метрології та сертифікації Автономної Республіки Крим, області, міста та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 244-7 згідно із Законом України № 79/95-ВР від 01.03.95 p.]

Правовими підставами діяльності органів виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації є закони України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 Р-, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 p., Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію» від 10.05.1993 p., Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затверджене указом Президента України від 18.03.2003 р. ,та інші нормативно-правові акти.

Функції спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації виконує Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, який є правонаступником Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України.

Повноваження цього органа прокоментовані у ст. 2444 КпАП.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення у сфері стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації від імені органів виконавчої влади у цій сфері мають право керівник Держспоживстандарту та його заступники, директори центрів стандартизації, метрології та сертифікації АРК, області, міста та їх заступники.

Стаття 244-8. Органи державного контролю якості лікарських засобів

Органи державного контролю якості лікарських засобів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням вимог стандартів, норм, правил і технічних умов під час виробництва, зберігання, транспортування, реалізації чи використання лікарських засобів, передбачені статтями 167-170 цього Кодексу, з порушенням встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (стаття 45-1), а також з невиконанням законних вимог посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів (стаття 188-10).

Від імені органів державного контролю якості лікарських засобів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор України з контролю якості лікарських засобів та його заступники, начальники державних інспекцій з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники та державні інспектори з контролю якості лікарських засобів.

[Частину другу статті 244-8 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Кодекс доповнено статтею 244-8 згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Державний контроль якості лікарських засобів - це сукупність організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання суб’єктами господарської діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування вимог законодавства щодо забезпечення якості лікарських засобів.

Правові підстави діяльності органів державного контролю якості лікарських засобів: Закону України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996 p., Положення про Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.1998 р. № 179, Інструкція про порядок контролю якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі, затверджена наказом Міністерством охорони та здоров’я України від 30.10.2001 р. № 436 та іншими нормативно-правовими актами.

Управління у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів у межах своєї компетенції здійснюють Міністерство охорони здоров’я України, Державний комітет України з медичної та мікробіологічної промисловості та спеціально уповноважені ними державні органи.

Спеціальним органом державного контролю якості лікарських засобів є Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я України з безпосередньо підпорядкованими їй державними інспекціями з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів очолює Головний державний інспектор України - заступник Міністра охорони здоров’я України.

Начальники державних інспекцій з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є одночасно головними державними інспекторами. Інші спеціалісти державних інспекцій, на яких покладено здійснення державного контролю за якістю лікарських засобів, одночасно є державними інспекторами з контролю якості лікарських засобів.

Посадові особи органів державного контролю в межах компетенції, визначеної законодавством, мають право:

- перевіряти додержання вимог законодавства щодо якості лікарських засобів під час їх виробництва, зберігання, транспортування та реалізації суб’єктами господарської діяльності; безперешкодно проводити огляд будь-яких виробничих, складських, торговельних приміщень суб’єктів господарської діяльності (з урахуванням встановленого режиму роботи) за наявності рішення про перевірку;

- одержувати від суб’єктів господарської діяльності необхідні відомості про додержання вимог стандартів, технічних умов, фармакопейних статей і технологічних регламентів, а також про забезпечення якості лікарського засобу під час виробництва, транспортування, зберігання та реалізації;

- відбирати зразки лікарських засобів для лабораторної перевірки їх якості. Вартість відібраних зразків та проведення контролю їх якості включається до виробничих витрат суб’єктів, у яких ці зразки відібрано. Порядок відбору зразків лікарських засобів визначається Кабінетом Міністрів України;

- накладати штрафи на суб’єктів господарської діяльності незалежно від форм власності у разі порушення ними стандартів і технічних умов, фармакопейних статей і технологічних регламентів під час виробництва, зберігання, транспортування та реалізації лікарських засобів;

- складати протоколи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні штрафи;

- забороняти зберігання, реалізацію та використання лікарських засобів, якість яких не відповідає встановленим вимогам;

- здійснювати інші дії, визначені законодавством.

Законні вимоги посадових осіб, які здійснюють державний контроль якості лікарських засобів, є обов’язковими для виконання.

Розглядати справи, передбачені статтями 167-170, 45-1, 188-10 КпАП, від імені органів державного контролю якості лікарських засобів мають право Головний державний інспектор України з контролю якості лікарських засобів та його заступники, начальники державних інспекцій з контролю якості лікарських засобів в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники та державні інспектори з контролю якості лікарських засобів.

Стаття 244-9. Органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

Органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду, несвоєчасною або неповною сплатою страхових внесків (стаття 165-3).

Від імені Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 244-9 згідно із Законам України № 429-IV від 16.01.2003 p.]

Діяльність органів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття регулюється законами України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 p., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 p., КЗпП, Законами України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 р,, «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (Фонд) створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із законом і статутом Фонду.

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, має свій статут. Управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду. До складу правління Фонду входять по 15 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, зазначені у ст. 165-3 КпАП, від імені органів цього Фонду мають право керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в АРК, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.

Стаття 244-10. Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (стаття 165-4).

Від імені Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники, керівники районних та міських відділень виконавчої дирекції Фонду.

[Кодекс доповнено статтею 244-10 згідно із Законам України № 429-IV від 16.01.2003 p.]

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (Фонд соціального страхування від нещасних випадків). Це - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 p., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 p., Статуту, який затверджується її правлінням., та іншими нормативно- правовими актами.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків знаходиться у місті Києві.

Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція. До складу правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків включаються представники трьох представницьких сторін: держави, застрахованих осіб, роботодавців. Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків створюється на шестирічний строк.

Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного значення. Керівників управлінь і відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків призначає директор виконавчої дирекції Фонду за погодженням з правлінням Фонду.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, зазначені у ст. 165-4 КпАП, від імені даного Фонду мають право:

- керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники,

- керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники,

- керівники районних та міських відділень виконавчої дирекції Фонду.

Стаття 244-11. Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду, несвоєчасною або неповною сплатою страхових внесків, а також порушенням порядку використання страхових коштів (стаття 165-5).

Від імені Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники виконавчих дирекцій відділень Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 244-11 згідно із Законом України № 429-IV від 16.01.2003p.]

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Він є некомерційною самоврядною організацією.

Діяльність Фонду та його органів регулюється законами України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 p., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 p., та статутом Фонду, який затверджується його правлінням.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та в містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень Фонду.

До складу правління Фонду входять по 15 представників держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах.

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та здійснює діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду та його відділень є виконавчі дирекції відділень в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Статутом Фонду може бути передбачено створення виконавчих дирекцій або уповноважених представників відділень у районах та містах республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення. Виконавчі дирекції відділень підзвітні правлінням відділень та виконавчій дирекції Фонду та здійснюють свою діяльність від імені Фонду в межах і в порядку, передбачених статутом Фонду та положенням про виконавчі дирекції відділень Фонду.

Керівників виконавчих дирекцій відділень Фонду призначає та звільняє директор виконавчої дирекції Фонду за погодженням з правлінням відділення Фонду.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, зазначені у ст. 165-5 КпАП, від імені даного Фонду мають право керівники виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники виконавчих дирекцій відділень Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.

Стаття 244-12. Органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки

Органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил і норм ядерної та радіаційної безпеки (стаття 95), а також з невиконанням законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки (стаття 188-18).

Від імені органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор з ядерної безпеки України, його заступники.

[Кодекс доповнено статтею 244-12 згідно із Законом України № 1284-IV від 18.11.2003 p.]

Реалізацію державної політики у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки здійснює Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомрегулювання), який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Його діяльність регламентується Положенням про Державний комітет ядерного регулювання України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1830.

Основними завданнями Держатомрегулювання є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері використання ядерної енергії, додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання безпеки використання ядерної енергії; здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог ядерної та радіаційної безпеки; координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, що відповідно до законодавства здійснюють державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Держатомрегулювання має право: 1) одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; 2) залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; 3) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції; 4) утворювати за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади міжвідомчі комісії, експертні та консультативні ради, робочі групи; 5) представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України; 6) надсилати ліцензіатам, їх посадовим особам, керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, обов’язкові до виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; 7) застосовувати в установленому порядку фінансові санкції до підприємств, установ і організацій, інших суб’єктів підприємницької діяльності у разі порушення законодавства, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, умов, визначених у ліцензіях, що ним видані; 8) обмежувати, припиняти чи зупиняти експлуатацію підприємств, установ, організацій та об’єктів у разі порушення ними вимог ядерної та радіаційної безпеки; 9) заслуховувати звіти посадових осіб центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій з питань забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, одержувати від ліцензіатів, власників чи керівників підприємств відповідні пояснення, матеріали та інформацію; 10) притягати в установленому законодавством порядку до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про використання ядерної енергії; 11) надсилати ліцензіатам, власникам чи керівникам підприємств подання про невідповідність окремих осіб займаним посадам; 12) передавати правоохоронним органам акти перевірок про порушення установлених законами, іншими нормативно-правовими актами вимог ядерної та радіаційної безпеки; 13) володіти спеціальними транспортними засобами для здійснення заходів реагування на надзвичайні ситуації.

Працівники Держатомрегулювання, які здійснюють державний нагляд за дотриманням законодавства, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог ядерної та радіаційної безпеки, мають право відвідувати безперешкодно в будь- який час підприємства, установи і організації всіх форм власності для проведення в межах своїх повноважень відповідної перевірки, а також інші права, передбачені законодавством.

Держатомрегулювання здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (державні інспекції з ядерної та радіаційної безпеки).

Держатомрегулювання очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України. Голова Держатомрегулювання несе персональну відповідальність за виконання покладених на Комітет завдань і здійснення ним своїх функцій.

Голова Держатомрегулювання має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України. Один із заступників Голови Комітету є за посадою Головним державним інспектором з ядерної та радіаційної безпеки України.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, зазначені у ст. 95 та ст. 188-18 КпАП, від імені органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки мають право Головний державний інспектор з ядерної безпеки України та його заступники.

Стаття 244-13. Органи Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії

Органи Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 95-1 (у частині порушення вимог нормативно-правових актів щодо технічної експлуатації енергетичного обладнання споживачів) і статтею 188-20.

Від імені органів Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) головний державний інспектор з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії та його заступники - попередження або штраф на громадян та посадових осіб до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) старші державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії - попередження або штраф на громадян та посадових осіб до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії - попередження або штраф на громадян та посадових осіб до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 244-13 згідно із Законом України № 2598-ІV від 31.05.2005 p.]

Державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, технічним станом та організацією експлуатації електричних, теплових, тепловикористовуючих установок та мереж суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії здійснює Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії (Держенергонагляд), що діє на підставі Положення про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 929 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 р. № 131).

Під час здійснення державного енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії (далі - енергетичний нагляд) Держенергонагляд взаємодіє з Мінбудом, НКРЕ, Антимонопольним комітетом, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, Державною інспекцією з нагляду за охороною праці, Державною інспекцією з енергозбереження, Державною інспекцією з експлуатації електричних станцій та мереж, органами державного пожежного нагляду, державним підприємством «Енергоринок», науково-технічними, проектно-конструкторськими, громадськими та іншими підприємствами, установами та організаціями.

Метою енергетичного нагляду є сприяння забезпеченню сталого функціонування об’єднаної енергетичної системи України, сфери теплопостачання, енергетичної безпеки держави шляхом здійснення контролю за дотриманням суб’єктами електроенергетики, суб’єктами відносин у сфері теплопостачання та споживачами електричної енергії вимог нормативно-правових і нормативно-технічних актів у сфері виробництва, постачання та споживання електричної і теплової енергії (далі - енергія).

Завданнями та функціями Держенергонагляду є:

1) здійснення допоміжних заходів із забезпечення надійного і сталого функціонування об’єднаної енергетичної системи України відповідно до законодавства, контроль за дотриманням суб’єктами електроенергетики, суб’єктами відносин у сфері теплопостачання і споживачами електричної енергії вимог нормативно- правових і нормативно-технічних актів у сфері виробництва, постачання та споживання енергії;

2) здійснення в межах своєї компетенції контролю за усуненням суб’єктами електроенергетики, суб’єктами відносин у сфері теплопостачання і споживачами електричної енергії виявлених порушень законодавства у сфері виробництва, постачання та споживання енергії;

3) організація розроблення та запровадження в установленому порядку Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, Правил технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики, Правил експлуатації теплових установок та теплових мереж, а також інших нормативних та методологічних документів відповідно до своєї компетенції;

4) розроблення і затвердження методичних та інструктивних документів з питань забезпечення діяльності Держенергонагляду;

5) участь у розробленні суб’єктами електроенергетики, суб’єктами відносин у сфері теплопостачання і споживачами електричної енергії заходів щодо надійного та безаварійного енергопостачання;

6) здійснення контролю за відповідністю нових та реконструйованих електричних і теплових установок та мереж технічним умовам, нормам, правилам і стандартам, а також підтвердження їх готовності до роботи;

7) участь у разі потреби в роботі комісій з прийняття в промислову експлуатацію автоматизованих систем комерційного обліку енергії на установках суб’єктів електроенергетики та об’єктів у сфері теплопостачання;

8) підготовка пропозицій щодо перегляду нормативно-технічної документації на енергетичне обладнання у разі його невідповідності вимогам Правил улаштування електроустановок, Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, Правил технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики, Правил експлуатації теплових установок та теплових мереж (далі - Правила);

9) організація роботи з установлення суб’єктам електроенергетики режимів споживання електричної енергії (обсягів споживання електричної енергії та потужності), погодження споживачам граничних величин споживання електричної потужності;

10) розроблення методології, організація збирання інформації та аналіз прогнозів електроспоживання на коротко- і довгостроковий періоди;

11) участь у розслідуванні причин і наслідків аварій і пожеж на енергетичних установках суб’єктів електроенергетики та об’єктів у сфері теплопостачання, а також на енергетичних установках споживачів енергії, які призвели до порушення режимів роботи інших споживачів електричної енергії, суб’єктів електроенергетики або суб’єктів відносин у сфері теплопостачання;

12) участь у роботі комісій з перевірки знань технології робіт (правил експлуатації, виробничих інструкцій) у посадових осіб, відповідальних за електричне та теплове господарство споживачів енергії, а також працівників суб’єктів електроенергетики та суб’єктів відносин у сфері теплопостачання, що займаються оформленням актів допуску на підключення до електричної (теплової) мережі, проведенням оглядів технічного стану енергетичних установок побутових споживачів енергії, а також виконанням інших робіт, пов’язаних з експлуатацією енергетичних установок споживачів енергії;

13) участь у разі потреби в проведенні експертизи електро- та теплотехнічної частин проектів будівництва і реконструкції об’єктів замовників на їх відповідність вимогам Правил;

14) розгляд та вирішення в межах своєї компетенції питань, що виникають у суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії;

15) здійснення в межах своєї компетенції нагляду за:

забезпеченням надійного постачання енергії;

технічним станом та організацією експлуатації електричних і теплових установок та мереж суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії;

дотриманням суб’єктами електроенергетики, суб’єктами відносин у сфері теплопостачання і споживачами електричної енергії:

- режимів виробництва, постачання і споживання енергії (активної, реактивної, теплової);

- установлених нормативними документами режимів (температурних графіків) постачання теплової енергії населеним пунктам (населенню);

- вимог нормативних документів, що регулюють перетікання реактивної електроенергії;

- вимог Правил та інших нормативно-правових і нормативно-технічних актів з питань електроенергетики та теплопостачання;

- проведенням суб’єктами електроенергетики та суб’єктами відносин у сфері теплопостачання робіт, пов’язаних із забезпеченням дотримання встановлених режимів постачання і споживання енергії;

відповідністю:

- схем електропостачання (зовнішніх та внутрішніх) - категорійності споживачів та їх струмоприймачів;

- виданих технічних умов на приєднання електричних, теплових установок та мереж до мереж енергопостачальних (електропередавальних) організацій - вимогам нормативних документів та погодженням проектів енергопостачання споживачів енергії;

- виданих суб’єктами електроенергетики актів-допусків подачі електричної енергії на електричні установки замовників та електричні установки, що використовуються населенням, - вимогам Правил і нормативних документів;

- укладених договорів - вимогам нормативних документів щодо користування енергією та приєднання до мереж;

- електротехнічних і режимних параметрів електричних мереж, розрахованих суб’єктами електроенергетики та споживачами електричної енергії, - режимам їх роботи;

- показників якості електричної і теплової енергії та кількісних показників повернення конденсату водяної пари - вимогам нормативних документів;

- стану приладів і систем обліку обсягів виробництва, постачання та споживання електричної і теплової енергії - вимогам нормативних документів;

застосуванням заходів з обмеження та/або припинення постачання енергії споживачам у разі виявлення порушень ними вимог нормативних документів щодо користування енергією, а також споживачам, які не оплатили вартість використаної енергії; складенням актів про встановлення екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання і відповідністю визначених ними величин технологічним потребам виробництва і фактичним обсягам споживання електричної енергії;

забезпеченням належного стану системних елементів протиаварійної автоматики, встановлених у споживачів енергії, що впливають на надійність роботи об’єднаної енергетичної системи України; готовністю суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання та споживачів електричної енергії до роботи в осінньо-зимовий період і в умовах надзвичайних ситуацій; забезпеченням належного оперативно-диспетчерського управління енергогосподарством споживачів енергії; готовністю до роботи резервних автономних джерел живлення споживачів електричної енергії першої категорії і особливої групи першої категорії з надійності електропостачання.

Держенергонагляд підпорядковується Мінпаливенерго в частині виконання функцій, покладених на нього цим Положенням.

До складу Держенергонагляду входять такі підрозділи:

головна організація - Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії;

державні інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у регіонах (кількох областях);

державні інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Держенергонагляд очолює Головний державний інспектор України з енергетичного нагляду, який призначається на посаду та звільняється з посади Міністром палива та енергетики.

Головний державний інспектор України з енергетичного нагляду несе персональну відповідальність за виконання покладених на Держенергонагляд завдань і виконання ним своїх функцій.

Держенергонагляд має право:

1) застосовувати до суб’єктів господарської діяльності штрафні санкції у порядку, визначеному законодавством;

2) залучати в установленому порядку установи та організації до розроблення документів з питань, що належать до компетенції Держенергонагляду;

3) залучати спеціалістів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,

підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до компетенції Держенергонагляду;

4) отримувати в установленому порядку від міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання та споживачів електричної енергії інформацію, необхідну для виконання покладених на Держенергонагляд завдань;

5) проводити наради, семінари та конференції з питань, що належать до його компетенції.

Головний державний інспектор України з енергетичного нагляду:

здійснює керівництво діяльністю Держенергонагляду та розподіляє обов’язки між своїми заступниками;

затверджує положення про структурні підрозділи Держенергонагляду;

видає накази, затверджує методичні та інструктивні документи щодо

забезпечення діяльності Держенергонагляду;

визначає періодичність, порядок і напрями обстеження електричних і теплових установок та мереж суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії.

Головний державний інспектор України з енергетичного нагляду, його заступники, старші державні інспектори з енергетичного нагляду та державні інспектори з енергетичного нагляду під час виконання своїх функцій мають право:

1) безперешкодно у будь-який час відвідувати електричні і теплові установки та мережі суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії з метою здійснення контролю за дотриманням вимог нормативно-правових і нормативно-технічних документів у сфері електроенергетики та теплопостачання;

2) здійснювати в установленому порядку обстеження електричних і теплових установок та мереж суб’єктів електроенергетики та суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії, а також складати за їх результатами відповідні акти;

3) брати участь у роботі відповідних робочих комісій з прийняття в експлуатацію побудованих і реконструйованих енергетичних об’єктів, що належать суб’єктам електроенергетики, суб’єктам відносин у сфері теплопостачання і споживачам електричної енергії;

4) видавати в межах своєї компетенції суб’єктам електроенергетики, суб’єктам відносин у сфері теплопостачання і споживачам електричної енергії обов’язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених Держенергонаглядом порушень нормативно-правових і нормативно-технічних актів у сфері електроенергетики та теплопостачання і здійснювати контроль за їх виконанням;

5) вимагати в межах своєї компетенції від суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії вжиття заходів для усунення виявлених Держенергонаглядом порушень;

6) вимагати від споживачів енергії та суб’єктів електроенергетики дотримання встановлених нормативно-правовими актами режимів споживання електричної і теплової енергії;

7) складати в установленому законодавством порядку протоколи про адміністративні правопорушення та притягати до адміністративної відповідальності громадян і посадових осіб;

8) звертатися до відповідних організацій, які видають суб’єктам господарської діяльності ліцензії на право виконання робіт з проектування, будівництва, реконструкції, монтажу, налагодження, випробування і ремонтно-експлуатаційного обслуговування електричних і теплових установок та мереж, з поданням про порушення ліцензіатами вимог нормативних документів;

9) вносити власникам об’єктів споживачів енергії подання про невідповідність займаній посаді осіб, відповідальних за електричне та теплове господарство (осіб, що їх заміщують), які своєчасно в установленому порядку не пройшли перевірку знань Правил, а також тих, що допустили порушення вимог нормативно-правових та/або нормативно-технічних актів з питань експлуатації енергетичного обладнання та мереж;

10) опломбовувати в установленому порядку електричні і теплові установки, енергопостачання яких обмежується або припиняється на виконання відповідного припису Держенергонагляду.

Приписи, постанови або подання посадових осіб Держенергонагляду можуть бути оскаржені до Держенергонагляду або в судовому порядку.

Оскарження не є підставою для зупинення виконання рішення до його остаточного розгляду відповідно до законодавства.

Законні вимоги посадових осіб Держенергонагляду є обов’язковими для виконання керівниками та посадовими особами суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії незалежно від форми власності.

Стаття 244-14. Органи Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж

Органи Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 951 (крім порушення вимог нормативно-правових актів щодо технічної експлуатації енергетичного обладнання споживачів).

Від імені органів Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) начальник Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж та його заступники - попередження або штраф на посадових осіб до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) головні та старші інспектори з експлуатації електричних станцій і мереж - попередження або штраф на посадових осіб до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 244-14 згідно із Законом України № 2598-IV від 31.05.2005р.]

Відповідно до Закону України «Про електроенергетику» державний нагляд в електроенергетиці здійснює Державна інспекція з експлуатації електричних станцій і мереж (далі - Державна інспекція). Державний нагляд в електроенергетиці має своїм завданням: забезпечення додержання вимог технічної експлуатації електричних станцій і мереж (крім електричних і теплових мереж, підконтрольних Державній інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії), атомних електричних станцій (крім ядерної частини), технічної експлуатації енергетичного обладнання об’єктів електроенергетики, підключених до об’єднаної енергетичної системи України, а також об’єктів державного підприємства, що здійснює управління об’єднаною енергетичною системою; контроль за виконанням заходів щодо запобігання аваріям та іншим порушенням роботи об’єктів електроенергетики, а також за готовністю підприємств до ліквідації можливих порушень у роботі цих об’єктів; організація відповідно до законодавства розслідування аварій та відмов у роботі об’єктів електроенергетики, забезпечення у разі потреби розроблення заходів щодо запобігання цим порушенням, а також їх обліку та аналізу; контроль за організацією протиаварійної роботи і виконанням протиаварійних заходів на об’єктах електроенергетики.

Державна інспекція відповідно до завдань державного нагляду в електроенергетиці: проводить систематичну перевірку технічного стану об’єктів електроенергетики та організації їх експлуатації, періодичний технічний огляд зазначених об’єктів згідно з Правилами технічної експлуатації електричних станцій і мереж, здійснює контроль за виконанням Правил улаштування електроустановок, за усуненням виявлених порушень вимог нормативно-правових актів з питань електроенергетики;

здійснює нагляд за наявністю, обліком та організацією виконання нормативно- правових актів з питань електроенергетики, а також за термінами виконання та якістю планово-запобіжних ремонтів об’єктів електроенергетики; здійснює контроль за виконанням профілактичних заходів щодо запобігання аваріям і відмовам у роботі об’єктів електроенергетики;

перевіряє за дорученням центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління в електроенергетиці, готовність до експлуатації об’єктів, які вводяться в експлуатацію, з наданням висновків і приписів, що є обов’язковими для виконання всіма проектними, будівельно-монтажними, налагоджувальними та експлуатаційними організаціями і спрямовані на забезпечення надійного та безпечного функціонування об’єктів електроенергетики згідно з нормативними актами;

дає приписи щодо усунення порушень нормативно-правових актів, готує та надсилає на об’єкти електроенергетики інформаційні листи, оперативні повідомлення та аналітичні огляди з питань порушень, що сталися у процесі експлуатації таких об’єктів;

надає НКРЕ за її запитом висновки щодо технічного стану енергетичного обладнання і мереж об’єктів електроенергетики для отримання ними ліцензій; подає НКРЕ матеріали про порушення на об’єктах електроенергетики умов провадження ліцензованої діяльності, виявлені під час виконання нею своїх завдань;

створює комісії для розслідування аварій та відмов у роботі об’єктів електроенергетики згідно із встановленим у галузі порядком; установлює терміни позачергових перевірок знання Правил технічної експлуатації електричних станцій і мереж та відповідних інструкцій посадовими особами об’єктів електроенергетики, що допустили аварії, нещасні випадки, грубі порушення зазначених Правил та інструкцій, не виконали приписи Державної інспекції;

бере участь у перевірці знань керівників об’єктів галузі вимог і положень нормативно-правових актів з питань електроенергетики, Правил технічної експлуатації електричних станцій і мереж та Правил улаштування електроустановок згідно із встановленим порядком;

заслуховує звіти керівників об’єктів електроенергетики за результатами розслідування технологічних порушень або з питань загрози їх виникнення з метою запобігання цим порушенням, а також за результатами перевірок стану експлуатації об’єктів електроенергетики і подає відповідні матеріали НКРЕ; здійснює контроль за організацією та періодичністю проведення спеціальної підготовки працівників, які забезпечують оперативно-технологічне управління і технічне обслуговування енергообладнання на об’єктах електроенергетики, та перевірки їх знань нормативно-правових актів з електроенергетики; бере участь у міжнародному співробітництві, вивчає, узагальнює та поширює світовий досвід щодо підвищення надійності роботи об’єктів електроенергетики в межах компетенції Державної інспекції.

До правових актів, які регламентують діяльність Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж, необхідно віднести Закон України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР, Постанови КМУ від 15 лютого 1999 р. № 189 «Про затвердження Порядку здійснення державного нагляду в електроенергетиці», від 21 липня 1999 р. № 1312 «Про затвердження Положення про порядок накладення на суб’єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику», наказ Мінпаливенерго України від 15 квітня 2002 р. № 225 «Про затвердження Положення про Державну інспекцію з експлуатації електричних станцій і мереж».

Стаття 244-15. Національна комісія регулювання електроенергетики України

Національна комісія регулювання електроенергетики України розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 188-21. Від імені Національної комісії регулювання електроенергетики України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право голова та члени Комісії.

[Кодекс доповнено статтею 244-15 згідно із Законом України № 2598-ІV від 31.05.2005р.]

Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) є незалежним позавідомчим постійно діючим державним органом. Основними завданнями Комісії є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування оптового ринку електроенергії, ринків газу, нафти та нафтопродуктів; державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі; сприяння конкуренції у сфері виробництва електричної енергії, постачання електричної енергії та газу, видобутку газу та нафти, зберігання та реалізації газу, нафти і нафтопродуктів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі; забезпечення ефективності функціонування товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів їх товарів і послуг; захист прав споживачів електричної і теплової енергії, газу, нафти і нафтопродуктів; розроблення і затвердження правил користування електричною енергією та газом; координація діяльності державних органів у питаннях регулювання ринків енергоносіїв; видача суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами), передачу та постачання електричної енергії, зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами), і постачання природного газу, транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними трубопроводами, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; контроль за додержанням ліцензіатами умов здійснення ліцензованої діяльності.

Комісія має право:

1) у разі виявлення порушення умов та правил ліцензованої діяльності зупиняти або анулювати дію ліцензії відповідно до законодавства;

2) погоджувати в межах своєї компетенції договір між членами оптового ринку електричної енергії України та спеціалізоване програмне забезпечення, що застосовується на оптовому ринку електроенергії;

3) одержувати в установленому порядку безоплатно від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань;

4) створювати відповідно до законодавства позабюджетні фонди для сприяння функціонуванню та розвитку ринків, що регулюються Комісією;

5) залучати вчених та спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розроблення проектів, проведення консультацій та експертиз;

6) створювати госпрозрахункові підрозділи;

7) доступу на територію споживача під час перевірки виконання умов угод щодо користування електроенергією та газом і захисту прав споживачів;

8) здійснювати контроль за якістю послуг організацій, що постачають електроенергію та газ, для яких це передбачено тарифом, згідно з правилами користування електричною енергією та газом;

9) встановлювати в межах своїх повноважень обов’язкові для суб’єктів підприємницької діяльності, які отримують ліцензії, нормативи достатності власних коштів, інші показники та вимоги, що обмежують ризики з операцій на оптовому ринку електроенергії, ринках природного і нафтового газу, нафти та нафтопродуктів.

Комісія під час виконання покладених на неї функцій взаємодіє з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, віднесених до її компетенції. Діяльність Комісії забезпечує робочий апарат, який складається з центрального апарату та територіальних підрозділів. Територіальні підрозділи Комісії діють на основі положення, що затверджується Головою Комісії.

< Назад Далее >

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги

Розділ III ОРГАНИ, УПОВНОВАЖЕНІ РОЗГЛЯДАТИ СПРАВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Глава 16 Основні положення

Стаття 213. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Стаття 214. Розмежування компетенції органів, уповнова­жених розглядати справи про адміністративні правопорушення

Стаття 215. Порядок утворення колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення

Стаття 216. Правомочність засідань колегіальних органів

Стаття 217. Повноваження посадових осіб, які розглядають справи про адміністративні правопорушення

Глава 17 Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення

Стаття 218. Адміністративні комісії

Стаття 219. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад

Стаття 220. Виключено

Стаття 220-1. Виключено

Стаття 221. Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)

Стаття 222. Органи внутрішніх справ (міліція)

Стаття 222-1. Органи Державної прикордонної служби України

Стаття 223. Органи державного пожежного нагляду

Стаття 224. Органи залізничного транспорту

Стаття 225. Органи морського і річкового транспорту

Стаття 226. Виключено

Стаття 227. Виключено

Стаття 228. Органи повітряного транспорту

Стаття 229. Органи автомобільного транспорту та електротранспорту

Стаття 230. Виключено

Стаття 230-1. Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням зако­нодавства про працю

Стаття 231. Органи спеціально уповноваженого централь­ного органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці

Стаття 231-1. Органи державного геологічного контролю

Стаття 232. Виключено

Стаття 233. Виключено

Стаття 234. Виключено

Стаття 234-1. Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні

Стаття 234-2. Органи державної податкової служби України

Стаття 234-3. Національний банк України

Стаття 235. Військові комісаріати

Стаття 235-1. Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

Стаття 236. Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби

Стаття 237. Виключено

Стаття 238. Органи державного ветеринарного контролю

Стаття 238-1. Органи земельних ресурсів

Стаття 238-2. Органи Державної служби з карантину рослин України

Стаття 238-3. Органи державного контролю в галузі насінництва та розсадництва

Стаття 238-4. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин

Стаття 239. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузях водного господарства, геології та використання надр

Стаття 240. Органи рибоохорони

Стаття 241. Органи лісового господарства

Стаття 242. Органи мисливського господарства

Стаття 242-1. Органи спеціально уповноваженого централь­ного органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України

Стаття 243. Органи Національної комісії з питань регулю­вання зв’язку та Адміністрації зв’язку та радіочастот України

Стаття 244. Органи держсільтехнагляду

Стаття 244-1. Органи, які здійснюють державний пробірний контроль

Стаття 244-2. Органи Пенсійного фонду України

Стаття 244-3. Органи державної статистики

Стаття 244-4. Органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів

Стаття 244-5. Органи державного контролю за цінами

Стаття 244-6. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю

Стаття 244-7. Органи виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації

Стаття 244-8. Органи державного контролю якості лікарських засобів

Стаття 244-9. Органи Фонду загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування України на випадок безробіття

Стаття 244-10. Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захво­рювань України

Стаття 244-11. Органи Фонду соціального страхування з тим­часової втрати працездатності

Стаття 244-12. Органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки

Стаття 244-13. Органи Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії

Стаття 244-14. Органи Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж

Стаття 244-15. Національна комісія регулювання електро­енергетики України

Стаття 214. Розмежування компетенції органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення

Стаття 230-1. Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю

Стаття 231. Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці

Стаття 242-1. Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України

Стаття 243. Органи Національної комісії з питань регулювання зв’язку та Адміністрації зв’язку та радіочастот України

Стаття 244-9. Органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

Стаття 244-10. Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

Стаття 244-11. Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Стаття 244-15. Національна комісія регулювання електроенергетики України