Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар

Стаття 298. Обов’язковість постанови про накладення адміністративного стягнення

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами.

Завершальною стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення є виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Виділення стадій виконання постанови у відособлений розділ КпАП обумовлене тим, що в цій стадії беруть участь нові суб’єкти, з особливими повноваженнями й особливим характером роботи. Нормативне регулювання виконання постанов про накладення адміністративного стягнення здійснюється саме в V розділі КпАП. Суть цієї стадії полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику юрисдикційним органом (посадовою особою). У процесі виконання постанови особа, що вчинила адміністративне правопорушення зазнає відповідних нестатків та обмеження особистого, морального або матеріального характеру.

Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є вступ її в законну силу. Це означає, що постанова набула юридичного значення і є обов’язковою для виконання.

Відповідно до цієї статті постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Обов’язковість зумовлюється важливістю доведення до логічного завершення провадження у справах про адміністративне правопорушення, досягненням мети адміністративного процесу - ефективної боротьби з адміністративними правопору­шеннями, попередження адміністративних правопорушень шляхом накладення адміністративних стягнень на правопорушників, які вчинили адміністративні проступки, виховування законослухняних громадян.

У випадку, коли на постанову внесено скаргу або протест, виконання постанови на певний час призупиняється, а потім залежно від (ст. 293 КпАП) рішення:

1) виконання поновлюється (у випадку залишення скарги або протесту без задоволення);

2) виконання зупиняється (у випадку скасування постанови і надіслання справи на новий розгляд);

3) виконання скасовується (у випадку закриття справи і скасування постанови);

4) стягнення змінюється і виконується вже інша постанова.

Постанова охоплює не тільки діяльність уповноважених державою, органів (посадових осіб), а й поведінку самого порушника. Так, орган, уповноважений виконати постанову, зобов’язаний своєчасно і точно здійснити у зв’язку з цим низку дій, встановлених КпАП та іншими нормативними актами, оформити необхідні документи, надіслати їх за належністю. Наприклад, постанову про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, виконується державним виконавцем, який діє на підставі законів України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 р. та «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.

Особа, притягнута до адміністративної відповідальності, повинна виконувати ті чи інші обов’язки, покладені на неї постановою. Ухилення від добровільного виконання постанови про накладення адміністративного стягнення веде до необхідності застосування щодо правопорушника примусових заходів впливу. Наприклад, постанова у справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди повинна бути виконана порушником не пізніше як через 15 днів з дня вручення йому копії постанови, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. В разі невиконання постанови правопорушником вона надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження (статті 329, 330 КпАП).

Усі інші юридичні і фізичні особи, причетні до своєчасного і точного виконання постанови (підприємства, установи, організації, їх адміністрації тощо), зобов’язані сприяти органам, що виконують постанову, в її здійсненні.

Орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, контролює виконання постанови (тобто додержання усіх вимог, строків і порядку).

Стаття 299. Звернення постанови до виконання

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину першу статті 299 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Ця стаття регулює практичне виконання постанови. Встановлюється час (з моменту винесення, якщо інше не встановлено законами України та КпАП, адже постанова про накладення стягнень є актом управління і набуває чинності негайно), з якого необхідно виконувати постанову.

Встановлюється, хто саме повинен звернути постанову до виконання, постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. Органи, уповноважені виносити постанови, перелічені у ст. 213 КпАП.

Постанову про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Згідно зі ст. 291 КпАП подання скарги зупиняє виконання постанови до розгляду скарги, те саме відбувається при принесенні прокурором протесту. Лише після розгляду скарги і протесту і винесення щодо нього рішення про залишення їх без задоволення постанова підлягає виконанню. Це не стосується двох випадків: 1) виконання постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження; 2) накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанови в цих випадках виконуються.

Згідно з ч. 1 ст. 285 КпАП: постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи, копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Частина 3 цієї статті визначає, що штраф треба сплатити у строки, визначені ч. 1 ст. 307 КпАП, тобто не пізніш як через 15 днів з дня вручення порушнику постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення, в іншому випадку штраф стягується примусово після закінчення визначених строків.

Стаття 300. Порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину першу статті 300 внесено зміни згідно із Законом України N° 2342-ІІІ від 05.04.2001р.]

Постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України.

[У частину другу статті 300 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

Виконання постанов здійснюють два види органів:

1) органи, які звертають постанову до виконання (див. коментар до ст. 299 КпАП). Зміст діяльності таких органів: своєчасне направлення постанови органу - виконавцю, здійснення контролю за правильним виконанням постанови, вирішення всіх питань, які пов’язані з виконанням постанови, припинення виконання постанови на підставах, передбачених ст. 302 КпАП;

2) органи, які безпосередньо виконують постанови про накладення адміністративних стягнень. Діяльність державних органів з приведення до виконання направлених їм постанов має на меті реалізацію адміністративних стягнень. Її суть - здійснити дії, що завдають порушнику в установлених постановою межах відповідні втрати і правообмеження. Згідно з цією статтею - це спеціально уповноважені органи держави. Так, постанови про конфіскацію грошей, речей уповноважені виконувати державні виконавці, а також відповідні особи фінансових органів, органів рибохорони, мисливського господарства тощо.

З деяких справ про адміністративні правопорушення безпосереднє виконання постанов про стягнення покладено на орган, що виніс постанову - див. коментар до ст. 299 КпАП.

Згідно зі ст. 326 КпАП постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Частина 2 ст. 300 КпАП визначає, що виконанням такої постанови займаються лише органи внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України. Це пов’язано з тим, що адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень.

Стаття 36 КпАП встановлює, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. До того ж щодо кожного правопорушення виноситься постанова. Частина 3 ст. 300 визначає, що у разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

Стаття 301. Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.

[Статтю 301 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2056-ІІІ від 19.10.2000 р.]

Згідно зі ст. 299 постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КпАП або іншими законами України. В ст. 301 КпАП саме встановлюються передбачене ст. 301 «інше». У виключних випадках можлива відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Ця норма покликана зробити реальним виконання постанови, тобто законодавець враховує, що іноді на практиці виникають деякі обставини, за яких негайне виконання постанови про накладення адміністративного стягнення неможливе або вкрай ускладнене. Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 1) адміністративного арешту; 2) виправних робіт.

Тобто виконання постанов на усі інші види адміністративних стягнень (крім штрафу, що регулюється ч. 2 ст. 301 КпАП) відстрочити неможливо. Законодавством передбачено, що звернення постанови до виконання здійснюється органом, який виніс постанову. Отже, рішення щодо відстрочки виконання постанови приймає орган, який виносить постанову.

Орган (посадова особа), уповноважений розглядати справу про адміністративні правопорушення, при вирішенні питання щодо відстрочки виконання постанови керується принципом об’єктивності. Важливо зазначити, що відстрочка виконання постанови можлива лише у виняткових випадках. Однак законодавством не передбачено, які саме випадки є винятковими. Тобто орган, що приймає рішення про відстрочку, самостійно вирішує, чи є конкретний випадок винятковим. Також законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку (звичайно, у межах закону).

Цією статтею передбачено, що строк відстрочки виконання постанови становить місяць.

Частина 2 ст. 301 КпАП регулює відстрочку виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення на місці вчинення адміністративного правопорушення) і встановлює, що відстрочка здійснюється в порядку, встановленому законом. Глава 27 КпАП визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.

Стаття 302. Припинення виконання постанови про накла­дення адміністративного стягнення

За наявності обставин, зазначених у пунктах 5, 6 і 9 статті 247 цього Кодексу, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання.

Стаття 247 КпАП встановлює обставини, що виключають провадження в справі про адміністративні правопорушення. Провадження в справі про адміністративні правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин, перелічених у ст. 247 КпАП. У разі винесення постанови про накладення адміністративного стягнення і виникнення таких обставин:

- п. 4 ст. 247 КпАП - видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

- п. 6 ст. 247 КпАП - скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

- п. 9 ст. 247 КпАП - смерть особи, щодо якої розпочато провадження в справі - виконання постанови припиняється.

Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Стаття 92 Конституції України визначає, що законом України оголошується амністія. Тобто виключним правом видання акта амністії наділена Верховна Рада України. Таким чином, у разі видання Верховною Радою України акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення, постанова про накладення адміністративного стягнення припиняє виконуватися.

Згідно з ч. 2 ст. 8 КпАП закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення. Вчиненні до видання цих законів. Скасувати акт, який встановлює відповідальність за адміністративне правопорушення, може орган, який його видав. Згідно з п. 22 ст. 92 Конституції України діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначається виключно законами України, які в свою чергу видаються Верховною Радою України. Таким чином, при виданні Верховною Радою України акта скасування адміністративної відповідальності за певні правопорушення виконання постанови з цього правопорушенню припиняється.

В адміністративному процесі діє загальний принцип індивідуалізації виконання покарання. Тобто нести відповідальність за правопорушення може лише особа, яка його вчинила. Звичайно, у випадку смерті особи, щодо якої розпочато провадження в справі, виконання постанови припиняється.

Рішення про припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення приймається органом (посадовою особою), що відповідає за звернення постанови до виконання, тобто органом, який виніс постанову. На основі цього рішення органи, які безпосередньо виконують постанову, а також інші органи, що беруть участь у виконанні постанови, припиняють виконувати постанову про накладення адміністративного стягнення.

Стаття 303. Давність виконання постанов про накладення адміністративних стягнень

Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі зупинення виконання постанови відповідно до статті 291 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

[У частину другу статті 303 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001р.]

[Частину третю статті 303 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001р.]

Ця стаття визначає строк, протягом якого можливе виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Давність виконання - це визначений термін, протягом якого потрібно здійснити усі дії, необхідні для реалізації останньої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення, і після закінчення якого постанова про накладення адміністративного стягнення вже не підлягає виконанню.

Обов’язок звернення до виконання постанови лежить на органі (посадовій особі), що виніс постанову. Внаслідок безвідповідального ставлення до своїх обов’язків орган (посадова особа), що повинен звернути постанову до виконання, може пропустити перебіг строку і не звернути постанову до виконання. Таким строком, згідно із цією статтею є три місяця. Цей термін починає відраховуватися з моменту винесення постанови (згідно зі ст. 299 КпАП). Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Однак законодавством передбачено, що перебіг строку давності може зупинятися:

1) у випадку зупинення виконання постанови в зв’язку з поданням скарги або принесенням прокурором протесту (ст. 291 КУП);

2) у випадку зупинення виконання постанови у зв’язку з відстрочкою виконання постанови (ст. 301 КпАП).

У першому випадку перебіг строку давності поновлюється після розгляду скарги або протесту, якщо скаргу і протест залишено без задоволення.

У другому випадку перебіг строку давності поновлюється після усунення усіх обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, але не пізніше ніж через місяць. Рішення щодо відстрочки виконання постанови приймає орган, який виносить постанову. З моменту, який зазначено в рішенні про відстрочку, і поновлюється перебіг строку давності.

У випадку, коли строк - три місяця - з дня винесення постанови пройшов, а постанова не була звернена до виконання, то усі дії виконавчого характеру припиняються і постанова вже не підлягає виконанню.

Однак, законодавством передбачається можливість встановлення законами України більш тривалих строків для виконання постанов у справах про окремі види адміністративних правопорушень - ч. 2 цієї статті.

Давність строків встановлюється задля підвищення ефективності роботи і відповідальності органів (посадових осіб), що звертають постанови до виконання.

Стаття 304. Вирішення питань, зв’язаних з виконанням постанови

Питання, зв’язані з виконанням постанови про накладення адміністра­тивного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Згідно зі статтями 299-303 КпАП орган, який виносить постанову про накладення адміністративного стягнення, є відповідальним за звернення постанови до виконання. Зміст діяльності після звернення постанови до виконання становить: своєчасне направлення постанови органу-виконавцю. Здійснення контролю за правильним виконанням постанови, припинення виконання постанови на підставах, передбачених ст. 302 КпАП. Під час здійснення цієї діяльності можуть виникати певні питання. Вони можуть стосуватися більш конкретного визначення термінів, строків, пояснень у тексті, якихось розбіжностей і т. д. У такому випадку до органу (посадової особи) мають право звернутися задля вирішення цих питань. Згідно з цією статтею орган (посадова особа) зобов’язані їх вирішити. У випадку, коли ці питання вирішуються колегіальним органом (адміністративною комісією, виконавчим комітетом і т. д.), то їх розгляд здійснюється на засіданні колегіального органу. Коли звертаються до посадової особи, то вона особисто повинна розглядати всі питання і вирішити їх. Закон не встановлює термінів і порядку вирішення питань, пов’язаних з виконанням постанови. Тому треба дотримуватися правил і порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення. Тож, посадова особа зобов’язана негайно розглянути усі питання після звернення, а колегіальний орган на наступному засіданні. Вирішення питань, пов’язаних з виконанням постанови потребує оперативності, оскільки в адміністративному процесі встановлені дуже короткі строки, що відповідає вимогам принципу швидкості та економічності.

Звертатися до органа (посадової особи) для вирішення питань можуть: особа, щодо якої накладено стягнення; потерпілий; орган, що виконує постанову; інші органи, які беруть участь у реалізації виконання постанови. При розгляді питань, зв’язаних з виконанням постанови може приймати участь особа, що звертається за роз’ясненням, або представник органа, що звертається за роз’ясненням. Також можливе залучення спеціаліста.

Стаття 305. Контроль за виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом.

[Статтю 305 доповнено згідно із Законом України № 2056-ІІІ від 19.10.2000 p.]

Контроль є одним з найбільш поширених і дієвих способів забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.

Правильне і своєчасне виконання постанови про накладення адміністративного стягнення забезпечує досягнення мети адміністративного стягнення: виховання особи-правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Тому орган, який виносить постанову про накладення адміністративного стягнення, контролює аби виконання постанови було правильним і своєчасним.

Такий контроль повинен відбуватися тільки у рамках законів, конкретних нормативних приписів, він повинен бути систематичним і своєчасним, що значно підвищує його ефективність; об’єктивним і результативним, тобто повинен супроводжуватися конкретними заходами щодо усунення недоліків.

Контроль здійснюється шляхом перевірок, ведення документації щодо виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Перевіряється чи ознайомився правопорушник з постановою, чи своєчасно (протягом трьох днів) йому надіслана копія, чи направлена постанова органа-виконавцю і т. д. Також контролюється додержання вимог статей 291, 302, 301 КпАП. Це: подання скарг або винесення протесту; зупинення виконання постанови у зв’язку з виданням акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; скасуванням акта, який встановлює адміністративну відповідальність; смертю особи, щодо якої було розпочато провадження в справі; а також відстрочка виконання постанови.

Контролювати правильність і своєчасність виконання постанови повинні також інші органи державної влади в порядку, встановленому законом. Це, наприклад, державна виконавча служба, яка покликана примусово стягнути штраф з правопорушника у разі його небажання добровільно це зробити.

Стаття 306. Порядок виконання постанови про винесення попередження

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, шляхом оголошення постанови порушнику.

Якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься під час відсутності порушника, йому вручається копія постанови в порядку і строки, передбачені статтею 285 цього Кодексу.

При винесенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення порушень, передбачених статтями 116, 116-2, 117, 125, частиною першою статті 127 цього Кодексу, воно оформляється способом, встановленим відповідно Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту України.

[У частину третю статті 306 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 306 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.]

Попередження застосовується як самостійна міра покарання за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і до того ж мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри адміністративного стягнення полягає в офіційному, від імені держави, осудженні протиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі. Воно розраховано на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших прав порушника.

Як і будь-яке інше стягнення, попередження виноситься у формі постанови, що відповідає вимогам ст. 283 КпАП. Обов’язковим є винесення попередження у письмовій формі (ст. 26 КпАП). Закон передбачає, що при вчиненні порушень:

- порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах;

- порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах;

- порушення правил користування річковими і маломірними суднами;

- порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частин 1, 2 ст. 129, частин 1, 2 ст. 131, ст. 139 і ст. 140 КпАП;

- непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху, - адміністративне стягнення у вигляді попередження оформляється способом, встановленим відповідно Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту України.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову. Тобто орган (9 посадова особа), що виніс постанову, оголошує її порушнику. Наприклад, попередження за марнотратне витрачення паливно-енергетичних ресурсів виноситься і оголошується суддею районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

На практиці виникають випадки, що під час закінчення розгляду справи і винесення постанови правопорушник відсутній. У такому випадку постанова виноситься під час відсутності порушника, а йому вручається або висилається копія постанови протягом трьох днів. До того ж забезпечується дотримання вимог ст. 285 КпАП.

Стаття 307. Строки і порядок виконання постанови про накладення штрафу

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу Ощадного банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

[У статтю 307 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законами України № 244/94-ВР від 15.11.94 p., № 196/96-ВР від 15.05.96p.]

Штраф - це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами України (ст. 27 КпАП). Це адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку (органами адміністративної юрисдикції, повноваження яких визначені ст. 218 — 220-1 і 222 — 244-7 КпАП), або в судовому (адміністративно-юрисдикційні повноваження міських і районних судів, що регламентується ст. 221 КпАП).

Більшості адміністративних правопорушень притаманний саме цей вид адміністративного стягнення. Він передбачається за вчинення адміністративного правопорушення як єдиний або альтернативний захід. Змістом його є завдавання правопорушнику майнових витрат. Встановлюється строк сплати штрафу - це 15 днів з дня вручення порушнику постанови про накладення штрафу або 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення у випадку оскарження або опротестування постанови. Відрахування строку починається з наступного дня за днем вручення постанови. Штраф вноситься до установи Ощадбанку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

У випадку оскарження або опротестування постанови про накладення штрафу рішення щодо скарги або протесту є актом управління, тому підлягає виконанню негайно, тобто відразу направляється органу-виконавцю.

У разі несплати штрафу - застосовується ст. 308 КпАП, у разі оскарження, опротестування, відстрочки виконання постанови - ст. 303 КпАП - щодо перебігу давності виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Статтею 303 КпАП визначено, що постанову треба виконати протягом трьох місяців з дня її винесення. Якщо правопорушення вчинила особа, віком від 16 до 18 років, і самостійного заробітку вона не має, то штраф стягується з батьків або осіб, які їх заміняють.

Також питання щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень регулюється іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 308. Примусове виконання постанови про стягнення штрафу

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

[Статтю 308 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2056-ІІІ від 19.10.2000 р.]

Частиною 1 ст. 307 встановлюється строк, протягом якого порушник має сплатити штраф - 15 днів з дня вручення йому постанови, а в разі оскарження чи опротестування, - 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. У випадку, коли протягом цього строку правопорушник штраф не сплатив, здійснюється примусове виконання постанови. Це робиться шляхом надіслання постанови про накладення штрафу до відділу державної виконавчої служби: за місцем проживання порушника або за місцем його роботи.

Примусове виконання постанови здійснюється у порядку, визначеного законами України. Так, згідно з Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається за відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

Відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів.

Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи навчання, підприємства, установи, організації, які отримали виконавчий документ, повертають його не пізніш як у 3-денний строк державному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про проведені ними стягнення періодичних платежів за виконавчими документами. У разі неподання зазначених відомостей з неповажних причин винних у цьому посадових осіб може бути притягнуто до відповідальності, передбаченої законом.

Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до законодавства про пенсії.

Правила стягнення поширюються і на випадки звернення стягнення на:

1) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності;

2) доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермерському) господарстві;

3) авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналізаторську пропозицію;

4) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника.

Законом також передбачається, що на певні кошти не може бути звернено стягнення. Стягнення не може бути звернено на такі виплати:

1) вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

3) компенсації працівникові витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

4) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

5) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу з безробіття;

6) допомогу по вагітності та пологах;

7) одноразову допомогу при народженні дитини;

8) допомогу з догляду за дитиною;

9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, з догляду за дитиною-інвалідом, з тимчасової непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей, передбачені законодавством;

10) допомогу на лікування;

11) допомогу на поховання;

12) щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення;

13) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Стягнення не провадиться також із:

1) сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

3) вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законодавством.

У справах, що розглядаються органами виконавчої служби, наприклад, органами державної податкової служби (ст. 234-2 КпАП), примусове виконання постанови здійснюється також у порядку, встановленому міністерством фінансів України. Якщо особа, на яку накладено штраф, не працює або якщо стягнення штрафу зі заробітної плати чи іншого заробітку, пенсії або стипендії порушника є неможливим з інших причин, стягнення проводиться на підставі постанови начальника державної податкової інспекції чи його заступника про накладання штрафу судовим виконавцем, що знаходиться при районному (міському) народному суді, за місцем проживання порушника, шляхом звернення стягнення на особисте майно порушника, а також на його частку в спільній власності.

Забороняється віднесення накладених на службових осіб штрафів за рахунок підприємств, установ і організацій.

Постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повинна бути повернена державній податковій інспекції, керівник якої виносив постанову і надсилав її для примусового виконання. Всі матеріали зброшуровані у кожної адміністративної справи зберігаються протягом трьох років.

Постанови у справах про адміністративні правопорушення реєструються в книзі, яка повинна бути пронумерована, прошнурована і скріплена гербовою печаткою державної податкової інспекції, в цій самій книзі реєструються також протоколи про адміністративне правопорушення, а також робиться відмітка про сплату штрафу, а у відповідних випадках про надходження коштів, отриманих від реалізації конфіскованих предметів, зазначаються дата сплати (надходження) і номер платіжного документа (конфіскованих предметів з особових рахунків).

Посадова особа державної виконавчої служби виконує свої обов’язки за постановою в робочі дні з 6 години ранку до 22 години. В неробочі дні та у нічний час виконання можливе лише у виняткових випадках, передбачених законодавством.

У загальному випадку стягнення відбувається шляхом опису майна і продажу. Також опис провадиться у випадку, коли є підстави вважати, що боржник може приховати майно.

Опис здійснюється у присутності повнолітнього члена сім’ї, а за відсутності такого - за участю представника виконкому органу місцевого самоврядування. За фактом опису складається акт відповідної форми. Реалізація описаного майна відбувається шляхом продажу.

У випадку недостатності особистого майна можливе виконання стягнення із вилученням долі боржника у сумісній власності в судовому порядку. Якщо після повної реалізації майна виконання стягнення в повному обсяг неможливе, про це складається акт. Однак стягнення не може звернено на деякі види майна, які перелічені у додатку до Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.

Стаття 309. Виконання постанови про накладення штрафу, який стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення

При стягненні штрафу відповідно до статті 258 цього Кодексу на місці вчинення адміністративного правопорушення порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової звітності. У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення провадження в справі, а потім виконання постанови здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом.

[У статтю 309 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 p.]

Законодавством передбачено, що за незначні правопорушення допускається накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення. До таких правопорушень належать:

- самовільне сінокосіння і пасіння худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід;

- засмічення лісів відходами;

- порушення правил використання об’єктів тваринного світу, а саме: порушення правил полювання і рибальства;

- порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог;

- порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на залізничному транспорті, а саме викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід на залізничних коліях у невстановлених місцях;

- порушення правил користування засобами залізничного транспорту;

- порушення правил користування засобами морського транспорту;

- порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах (частини 1, 3, 5 ст. 116 КпАП);

- викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів;

- порушення правил, що забезпечують безпеку пасажирів під час посадки, в путі слідування і під час висадки їх з річкових і маломірних суден, а також куріння у невстановлених місцях на річкових суднах;

- порушення правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден;

- порушення правил користування засобами авто- та електротранспорту;

- порушення правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (частини 3, 4, 5 ст. 133і КпАП);

- провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу;

- безквитковий проїзд;

- знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів.

Якщо особа не оспорює допущене правопорушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то вона сплачує штраф. Порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої звітності. Зразок квитанції розробляється міністерствами і відомствами, посадові особи яких мають право накладати стягнення на місці.

Законом встановлюється, що можливі й інші випадки, коли штраф накладається і стягується на місці вчинення правопорушення.

Якщо ж особа не сплачує штраф на місці або оспорює його, то здійснення провадження в справі про адміністративне правопорушення відбувається в загальному порядку.

Стаття 310. Закінчення провадження по виконанню поста­нови про накладення штрафу

Постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу прове­дено повністю, з відміткою про виконання повертається органові (посадовій особі), який виніс постанову.

При сплаті правопорушником штрафу, він зазначає відповідних нестатків та обмежень матеріального характеру, тобто досягається певна мета адміністративного стягнення та адміністративної відповідальності.

Адміністративно-процесуальна діяльність здійснюється виключно з конкретних справ, для реалізації конкретних матеріальних норм, на підставі конкретних адміністративно-процесуальних норм. Отож, аби адміністративно-процесуальна діяльність була дієвою, потрібен так би мовити «звіт про виконану роботу», тобто певний результат адміністративного провадження. Таким «звітом» є відмітка про виконання, що ставиться на постанові про накладення штрафу. Така постанова з відміткою повертається органу (посадовій особі), який виніс постанову. Вона реєструється у відповідному журналі і зберігається органом, що розглядав справу про адміністративне правопорушення. Також цим органом ведеться облік осіб, що були притягнуті до адміністративної відповідальності.

Стаття 311. Органи, що виконують постанови про оплатне вилучення предмета

Постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, виконується державним виконавцем.

[У статтю 311 внесено зміни згідно із Законом України № 148/96-ВР від 25.04.96 p.]

[У статтю 311 внесено зміни згідно із Законом України № 2056-ІІІ від 19.10.2000 p.]

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилучені за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат з реалізації вилученого предмета.

Виходячи зі ст. 28 КпАП, рішення щодо оплатного вилучення таких предметів приймає суд. Оплатне вилучення можливе лише до:

1) предметів, що стали знаряддям вчинення адміністративного правопорушення;

2) предметів, що стали безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення.

Суд звертає до виконання постанову про оплатне вилучення предмета. Особою, яка виконує цю постанову є державний виконавець. Його діяльність регулюється Цивільним процесуальним кодексом, законами України «Про державну виконавчу службу» від 24. 03. 1998 p., «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. та іншими нормативно- правовими актами.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 р. примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці. Державними виконавцями є:

- заступник директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - начальник відділу примусового виконання рішень;

- заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департамента державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

- головний державний виконавець;

- старший державний виконавець;

- державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

- начальники підрозділів примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці підрозділів примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби.

Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, начальник, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом Вимоги державного виконавця є обов’язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Державному виконавцю у встановлений ним строк повинні бути надані безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень

Невиконання законних вимог державного виконавця має наслідком відповідальність згідно з законом. Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом та пред’явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.

Стаття 312. Виконання постанови про оплатне вилучення предмета

Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом.

Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, відповідно до статті 28 цього Кодексу передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій.

[Статтю 312 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2056-ІІІ від 19.10.2000 р.]

Оплатне вилучення предмета передбачається за такі правопорушення:

- повторне протягом року вчинення будь-кого з порушень керування водіями транспортними засобами, не зареєстрованими або не перереєстрованими у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу , а так само з умисно прихованим номерним знаком;

- повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень: керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння;

- порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на повітряному транспорті;

- порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів внутрішніх справ на зберігання зазначеної зброї;

- ухилення від реалізації вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, в яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання і носіння.

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, може бути застосовано як основне, так і додаткове адміністративне стягнення. Це специфічний вид матеріального стягнення, примусове позбавлення правопорушника володіння предметом, забороненим до використання, або такого, що використовується з порушенням загальнообов’язкових правил, встановлених уповноваженими нате органами.

Суд видає постанову про оплатне вилучення предмета. Постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об’єктом правопорушення, надсилається на виконання відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета. Виконується ця постанова державним виконавцем

Про вилучення предмета складається протокол. Протокол про вилучення вогнепальної зброї складається працівниками ОВС з додержанням вимог до Інструкції про порядок приймання, зберігання, обліку, знищення та реалізації вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї, затвердженої Наказом МВС № 314 від 31.05.1993 р. У протоколі зазначається, хто склав протокол, у кого вилучена зброя та боєприпаси, марка, модель, калібр, серія, номер, рік випуску вогнепальної зброї, кількість, вид, калібр бойових припасів, зазначається загальний технічний стан зброї, наявні дефекти та несправності, подряпини, раковини ствола, корозія деталей тощо, зареєстрована чи ні зброя, вказується, яким органом внутрішніх справ виданий дозвіл, його номер, термін дії вилучення зброї та боєприпасів відбувається у присутності свідків.

При здаванні зброї і боєприпасів працівнику, який відповідає за їх зберігання, або черговому подається працівником органу внутрішніх справ - протокол вилучення у громадян зброї, боєприпасів, акт про вилучення зброї, боєприпасів з підприємств, установ і організацій, рапорт про добровільно здані боєприпаси з додатком заяви особи, яка добровільно здала, громадянами - заява про добровільно здану зброю, боєприпаси.

Після оформлення документів працівник, відповідальний за зберігання вилученої, добровільно зданої зброї, бойових припасів, спеціальних засобів, разом із черговим міськрайліноргану внутрішніх справ поміщають вилучену, добровільно здану зброю, бойові припаси, спеціальні засоби в окрему металеву шафу, розміщену в кімнаті для зберігання зброї, яка опечатується їх особистими печатками і здається черговому із записом у книзі обліку приймання, передачі озброєння.

У випадку прийняття відповідними органами рішення про конфіскацію чи відшкодування вилучення зброї і боєприпасів, вони передаються до складів управлінь (відділів) МТ і ТЗ ГУМВС, УМВС, УМВС України на транспорті у 10-денний строк.

Уся добровільно здана чи вилучена нарізна вогнепальна зброя, яка надійшла до складів управлінь (відділів) МТ і ТЗ, у 10-денний строк направляється до Науково- дослідних експертно-криміналістичних центрів (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС для експериментального відстрілу і перевірки з кулегільзотеці Криміналістичного центру МВС України. До отримання результатів перевірки з кулегільзотеці така зброя не знищується. За результатами перевірки вилучена зброя і боєприпаси або реалізуються, або знищуються у відповідному порядку.

На зброю, бойові припаси, спеціальні засоби, що категоруються технічною комісією, складається акт. На зброю і боєприпаси при їх реалізації видається накладна в трьох екземплярах, в якій зазначається особа, котрій виплачується сума від реалізації і рахунок, на який треба перерахувати гроші з цієї суми відраховуються витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій.

В ОВС ведеться Книга обліку вилученої, добровільно зданої вогнепальної (холодної) зброї і боєприпасів.

У випадку, коли особа, в якої анульовано дозвіл на зберігання зброї і бойових припасів, ухиляється від реалізації вогнепальної зброї та боєприпасів (що вона повинна зробити у місячний термін після анулювання дозволу) складається протокол. Якщо дозвіл у такої особи був анульований внаслідок систематичного порушення громадського порядку, зловживанням спиртним, психічного захворювання, то складається протокол про порушення порядку зберігання вогнепальної зброї. Такий протокол у 3-денний строк направляється на розгляд до суду.

ОВС мають право, керуючись статтями 260 та ст. 265, вилучати перелічені у відповідних статтях предмети до винесення постанови у справі У випадку, коли після розгляду справи приймається рішення про сплату штрафу, вилучені зброя та боєприпаси повертаються власникові.

Реалізація вилучених транспортних засобів, небезпечних речовин або предметів здійснюється у порядку, встановленому законом (наприклад, затверджений Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України наказ № 228 від 31.07.2002 p., Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 p., Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 р. та інші нормативно-правові акти).

[У назву глави внесено зміни згідно із Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.]

Стаття 313. Органи, що виконують постанови про конфіскацію предмета, грошей

Постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, вико­нуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом.

[Статтю 313 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2056-ІІІ від 19.10.2000 р.]

У випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоп­латно вилучене (конфісковано) у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органа (службової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Конфісковуватися можуть, наприклад, тварини, товари, що продавалися з рук або предмети дрібної спекуляції, або гроші, виручені від дрібної спекуляції та інше. Обов’язковою умовою проведення конфіскації є те, що предмет повинен знаходитися у приватній власності особи, в якої його вилучають. Якщо вилучається предмет, який згідно з законодавством є власністю держави, то це вже не конфіскація, а вилучення із незаконного володіння.

Постанову про конфіскацію виносить тільки суд. Виконується така постанова державним виконавцем. Діяльність державного виконавця регулюється Законами України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 p., «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p., іншими нормативно-правовими актами (див. коментар до ст. 311 КпАП). У деяких випадках державний виконавець покладає виконання постанови на уповноважені органи, наприклад, органи мисливського господарства можуть виконувати постанову про конфіскацію незаконно добутих об’єктів тваринного світу при порушенні правил здійснення спеціального використання об’єктів тваринного світу, або органи рибоохорони можуть виконувати постанову про конфіскацію незаконно добутих водних ресурсів при порушенні правил рибальства. Вимоги державного виконавця є обов’язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Щодо предметів, які не підлягають конфіскації, див. коментар до ст. 315 КпАП.

Стаття 314. Порядок виконання постанови про конфіскацію предмета, грошей

Виконання постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, здійснюється шляхом вилучення конфіскованого предмета і примусового безоплатного звернення цього предмета у власність держави.

[Частину другу статті 314 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 314 внесено зміни згідно із Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.]

Виконання постанови про конфіскацію предмета, грошей здійснюється органами, уповноваженими на те законодавством - дивись коментар до ст. 313 КпАП. Строк виконання постанови загальний, регулюється главою 25 КпАП.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави.

Згідно зі ст. 29 КпАП рішення щодо конфіскації предмета приймає суд. Постанова оголошується негайно після розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. Якщо копія постанови висилається, то про це робиться відповідна відмітка у справі. До того ж постанова вважається врученою, незалежно від того чи отримав порушник постанову (у випадку, якщо його не було на зазначеному їм місці проживання, чи він неправильно його зазначив). З моменту винесення постанови починає відраховуватися строк її виконання.

Залежно від того, який предмет було конфісковано, він реалізується (наприклад, товар, що був вилучений при розгляді справи щодо торгівлі з рук у невстановлених місцях), переробляється (сільськогосподарська продукція, що містить хімічні засоби понад гранично допустимі рівні концентрації, якщо можливо використати її для інших цілей), передається в тваринницьке господарство (при порушені порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного або рослинного світу у разі конфіскації цих об’єктів), а в деяких випадках знищується (наприклад, алкогольні напої чи тютюнові вироби, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка) або з підробленими чи фальшивими марками акцизного збору).

Детальний розгляд реалізації конфіскованих предметів, грошей - див. коментар до ст. 315 КпАП.

Конфіскація алкогольних та тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка у фізичних осіб здійснюється на підставі Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» та ст. 1645 КпАП.

Конфіскація небезпечних для здоров’я харчових продуктів, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів регулюється також Законом України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р.

Стаття 315. Порядок реалізації конфіскованих предметів, грошей

Реалізація конфіскованих предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, провадиться в порядку, встановлюваному законами України.

[У статтю 315 внесено зміни згідно із Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.]

[У статтю 315 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Рішення про накладення такого адміністративного стягнення, як конфіскація предмета, грошей приймає суд. У постанові про конфіскацію предмета, грошей зазначається, який саме предмет конфісковується, робиться опис цього предмета, зазначаються особливості. Конфісковані предмети, гроші переходять в розпорядження відповідному державному органу, підприємству, організації, тобто стають власністю держави. Конфісковані предмети, гроші підлягають реалізації. Реалізація здійснюється в порядку, встановленому законами України.

Реалізація майна, конфіскованого за рішенням суду і переданого органам державної виконавчої служби (далі - майно), за винятком виключеного за законом з обігу, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах та комісійних умовах. Це регламентується Порядком розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 985.

Товарно-матеріальні цінності з групи товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, продаж яких на прилюдних торгах, аукціонах є економічно невигідним, а також розукомплектовані транспортні засоби передаються на реалізацію на комісійних умовах. Культурні цінності, не передані в установленому порядку до державних музеїв, архівів, бібліотек, наукових установ та релігійних організацій, підлягають продажу на прилюдних торгах, аукціонах, а якщо це економічно невигідно - реалізуються на комісійних умовах.

Товарно-матеріальні цінності, які були в користуванні і мають ступінь зносу понад 50%, можуть передаватися безоплатно закладам охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення населення та на благодійні цілі. Продукти дитячого харчування, іграшки для дітей віком до 7 років за наявності супровідної документації, в якій є відомості про походження продукту та підтверджено його безпечність для здоров’я, можуть безоплатно передаватися дитячим закладам сфери соціального забезпечення після проведення належної експертизи з дотриманням термінів придатності до споживання.

Продукти харчування за наявності супровідної документації, в якій є відомості про походження продукту та підтверджено його безпечність для здоров’я, насамперед такі, що швидко псуються, за умови проведення належної експертизи та з дотриманням термінів придатності до споживання можуть безоплатно передаватися закладам охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення населення, військовим формуванням та на благодійні цілі.

Незаконно добуті природні ресурси та виготовлена з них продукція, а також знаряддя незаконного добування природних ресурсів підлягають реалізації, а ті, що є продуктами харчування, безоплатно передаються закладам охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення населення, військовим формуванням та на благодійні цілі.

Мисливська вогнепальна, пневматична і холодна зброя, боєприпаси до зброї, а також засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, реалізуються в установленому законодавством порядку.

Порядок розпорядження грошима, зокрема іноземною валютою, цінними паперами, ювелірними та іншими побутовими виробами із золота, срібла, платини і металів пла­тинової групи, з дорогоцінним камінням і перлами, а також ломом і окремими частинами таких виробів, визначається Національним банком за погодженням з Мінфіном, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом державного майна. Розпорядження культурними цінностями, конфіскованими за рішенням суду, здійснюється відповідно до Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей».

Рішення про безоплатну передачу майна закладам охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення, військовим формуванням та на благодійні цілі приймаються комісією, яка утворюється з представників відповідного відділу державної виконавчої служби, митного органа, органа державної податкової служби та фінансового органа, і затверджуються начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Кошти, отримані від реалізації майна, протягом трьох банківських днів після продажу перераховуються на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби. Відділи державної виконавчої служби протягом трьох банківських днів перераховують кошти, що надійшли на депозитний рахунок, до державного бюджету.

Майно, якість якого не відповідає вимогам стандартів, санітарно-епідемічно небезпечне або таке, що не пройшло відповідного випробування, карантинної обробки чи непридатне для реалізації, продукти харчування та іграшки для дітей віком до 7 років у разі відсутності супровідної документації за висновком відповідної експертизи підлягають переробці або знищенню (утилізації) з урахуванням ступеня зносу та фактичного стану.

Транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми, спеціальна техніка, обладнання, пристрої, будівельні матеріали, не реалізовані відповідно до зазначеного Порядку, передаються Національному координаційному центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об’єктів для безпосереднього використання у будівництві житла військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку.

Продукти харчування, що не мають супровідної документації, визнані непридатними для вживання як їжа людям і є санітарно-епідемічно безпечними, згідно з відповідними рішеннями санітарно-епідеміологічної та ветеринарної служб (якщо продукти походять з країн, територія яких є благополучною епізоотично) можуть бути безоплатно передані на корм тваринам.

Конфісковані алкогольні напої підлягають знищенню або промисловій переробці. Конфісковані тютюнові вироби підлягають знищенню. Знищення (утилізація) майна проводиться у присутності членів комісії, яка утворюється з представників органа державної виконавчої служби, митного органа, органа державної податкової служби та фінансового органа.

Вилучена неякісна продукція, яка є непридатною для переробки, підлягає знищенню шляхом спалювання, руйнування, фізико-хімічної, біологічної або іншої обробки відповідно до вимог законодавства. За фактом знищення (утилізації) неякісної та небезпечної продукції складається акт встановленою Порядком розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 p., № 985 формою.

Стаття 316. Закінчення провадження по виконанню постанови про конфіскацію предмета, грошей

Постанова про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про виконання повертається до суду, який виніс постанову.

[У статтю 316 внесено зміни згідно із Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.]

[У статтю 316 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є кінцевим результатом, досягнення якого - завдання адміністративно-процесуальної діяльності. Фактом, що підтверджує виконання цього завдання, є відмітка про виконання постанови про конфіскацію предмета, грошей, яка ставиться на постанові. Така постанова з відміткою про виконання направляється органу, який виніс постанову, тобто до суду. В суді ця постанова прикріплюється до справи про адміністративне правопорушення, щодо якої вона винесена, реєструється згідно із вимогами наказу Держсудадміністрації України «Про затвердження тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді» № 20 від 17.02.2005 р.

Справа про адміністративне правопорушення реєструється в обліково-статистичній картці на справу про адміністративне правопорушення та в алфавітному покажчику справ про адміністративні правопорушення. В алфавітному покажчику справ про адміністративні правопорушення відображаються дані про кожну особу, щодо якої надійшов для розгляду протокол про адміністративне правопорушення.

Після цього справа передається в архів суду.

Стаття 317. Органи, що виконують постанову про позбавлення спеціального права

Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів внутрішніх справ, зазначеними у пункті 2 частини другої статті 222 цього Кодексу. Постанова про позбавлення права керування річковими і маломірними суднами виконується начальником Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступниками, капітаном річкового порту.

[Частину другу статті 317 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2686-ІІІ від 13.09.2001 p.]

Постанова про позбавлення права полювання виконується зазначеними у частині другій статті 242 цього Кодексу посадовими особами органів мисливського господарства.

[У статтю 317 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86 p.; Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Позбавлення прав - це обмеження правосуб’єктності громадянина в адміні­стративному порядку за адміністративні проступки. Якщо громадянин неправильно використовує надане йому право, грубо або систематично порушує порядок користування цим правом, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права. КпАП передбачено два види позбавлення спеціального права: 1) право керування; 2) право полювання. Позбавлення спеціального права як адміністративне стягнення - див. коментар до ст. ЗО КпАП.

Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується начальником або заступником начальника відділу (управління, Головного управління) дорожньої міліції, командиром або заступником командира окремого підрозділу дорожньо-патрульної служби.

Постанова про позбавлення права керування річковими і маломірними суднами виконується начальником Головної державної інспекції з безпеки судноплавства та його заступниками, капітаном річкового порту.

Постанова про позбавлення права полювання виконується керівниками спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання і його заступники, начальник управління мисливського господарства спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання і його заступники, керівники, головні лісничі, головні мисливствознавці територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання, державні районні мисливствознавці, мисливствознавці держлісгоспів, інших державних лісогосподарських підприємств, а також державних лісомисливських та державних мисливських господарств.

Стаття 318. Порядок виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном

У разі винесення постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном вилучене відповідно до частини п’ятої статті 265 цього Кодексу посвідчення водія (свідоцтво, диплом) особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, не повертається.

Для виданого замість вилученого посвідчення водія (свідоцтва, диплома) тимчасового дозволу на право керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном продовжується до закінчення строку, встановленого для подання скарги, або до прийняття рішення по скарзі.

Якщо в результаті розгляду скарги буде прийнято рішення про скасування постанови і закриття справи або про заміну позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном іншим заходом стягнення (пункти 3 і 4 частини першої статті 293 цього Кодексу), вилучене посвідчення водія (свідоцтво, диплом) повертається особі, у якої його було вилучено.

[Статтю 318 викладено у новій редакції згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 p.]

КпАП передбачений такий вид адміністративного стягнення, як позбавлення спеціального права, а саме права керування транспортними засобами, річковим або маломірним судном. До правопорушень, за які накладаються такий вид адміністративного стягнення належить, наприклад: грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки (ст. 108 КпАП), порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах (частини 2, 3 ст. 116 КпАП), перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху (ч. 4 ст. 122 КпАП), невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 122-2 КпАП) та інші.

Порядок вилучення посвідчення водія (свідоцтва, диплома) визначається відпо­відними актами Міністерства внутрішніх справ та Міністерства транспорту України. Позбавити права на керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном правопорушника можливо, згідно з КпАП, на строк до 3-х років. Підстави для вилучення посвідчення водія зазначене у п. 4 Типових правил взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів, затверджених МВС України № 520 від 06.08.1997 р.

При вчиненні правопорушень, за які передбачається така санкція як позбавлення спеціального права, у водія вилучається водійське посвідчення, натомість йому видається тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом або річковим чи маломірним судном. Дія такого тимчасового дозволу продовжується до закінчення строку, встановленого для подання скарги (протягом десяти днів з дня винесення постанови) або у випадку подання скарги до прийняття рішення за скаргою. Згідно зі ст. 293 КпАП у результаті розгляду скарги може бути прийнято одне з таких рішень:

1) залишення постанови без змін, а скарги - без задоволення;

2) скасування постанови, надіслання справи на новий розгляд;

3) скасування постанови, закриття справи;

4) зміна заходу стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, щоб стягнення не було посилено.

Якщо буде прийнято рішення, яке відповідає п. З і п. 4 ст. 293 КпАП, то посвідчення водія повертається особі, в якої було вилучено.

Стаття 319. Порядок виконання постанови про позбавлення права полювання

Виконання постанови про позбавлення права полювання провадиться шляхом вилучення посвідчення мисливця.

[У частину першу статті 319 внесено зміни згідно із Законом України № 1122-IV від 11.07.2003 р.]

У разі ухилення особи, позбавленої права полювання, від здачі посвідчення мисливця, органи мисливського господарства вилучення посвідчення мисливця провадять у встановленому порядку.

[У частину другу статті 319 внесено зміни згідно із Законом України № 1122-IV від 11.07.2003 p.]

Порядок вилучення посвідчення мисливця встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі лісового господарства.

[У частину третю статті 319 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину третю статті 319 внесено зміни згідно із Законом України № 1122-IV від 11.07.2003 p.]

[У статтю 319 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Серед стягнень у вигляді позбавлення спеціального права КпАП визначає два види:

1) позбавлення права керування; 2) позбавлення права полювання.

Позбавлення права полювання встановлюється за порушення правил використання об’єктів тваринного світу, а саме за повторне порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях для добування тварин) чи таке, яке мало наслідком добування, знищення або поранення тварин. Позбавлення такого права можливе на строк до трьох років. Рішення щодо застосування такого виду адміністративного стягнення приймає суд. Виконують постанову про позбавлення права полювання органи, які здійснюють державний нагляд за дотриманням правил полювання. Керівники цих органів (наприклад, керівники територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання) здійснюють вилучення у правопорушника посвідчення мисливця. У випадку, коли особа ухиляється від добровільної здачі посвідчення мисливця, органи мисливського господарства здійснюють примусове вилучення посвідчення мисливця в порядку, який встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі мисливського господарства та полювання (лісового господарства).

Цей вид стягнення не може застосовуватись, згідно з ч. 3 ст. 30 КпАП, до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Стаття 320. Підстава і порядок скорочення строку позбав­лення спеціального права

При сумлінному ставленні до праці і зразковій поведінці особи, позбавленої на певний строк права керування транспортним засобом, річковим маломірним судном або права полювання орган (посадова особа), який наклав стягнення, може після закінчення не менш як половини призначеного строку скоротити за клопотанням громадської організації, трудового колективу строк позбавлення зазначеного права.

Позбавлення спеціального права можливе згідно із КпАП на строк до трьох років. Строк починає відраховуватися з моменту винесення постанови. Рішення про позбавлення спеціального права приймається уповноваженим на те органом (наприклад, органи морського і річкового транспорту розглядають справи про порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах, а суди розглядають справи про порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів і т. п.).

Виконується постанова про позбавлення спеціального права органами, які зазначені у ст. 317 КпАП. При сумлінному ставленні до праці і зразковій поведінці правопорушника громадська організація або трудовий колектив, в якому він працює, може направити органу, який наклав стягнення, клопотання про скорочення строку позбавлення спеціального права. Орган (посадова особа) зобов’язаний розглянути клопотання. Керуючись принципом об’єктивності і у разі закінчення не менш як половини призначеного строку, орган (посадова особа) має право скоротити строк позбавлення спеціального права.

Закінчення не менш як половини призначеного строку (наприклад, при призначенні позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів внаслідок порушення правил проїзду залізничних переїздів, що спричинило створення аварійної обстановки на строк - 1 рік, потрібно, щоб на момент подання клопотання пройшло півроку з моменту винесення постанови або з моменту залишення скарги без задоволення) є обов’язковою умовою для скорочення строку позбавлення зазначеного права.

Заява про скорочення строку позбавлення спеціального права (керування транспортним засобом чи річковим маломірним судном, полювання тощо) реєструється в обліково-статистичній картці на справу про скорочення строку позбавлення спеціального права та в алфавітному покажчику справ про адміністративні правопорушення. В алфавітний покажчик справ про адміністративні правопорушення вноситься запис про кожну особу, стосовно якої розглядається таке клопотання.

Стаття 321. Обчислення строків позбавлення спеціального права

Водії транспортних засобів, судноводії і особи, що порушили правила полювання, вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа.

Після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права, а також у разі його скорочення відповідно до статті 320 цього Кодексу особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, повертаються в установленому порядку вилучені у неї документи. Вилучене посвідчення водія транспортного засобу повертається особі, яку було позбавлено права керування транспортними засобами, після проходження нею перевірки знань правил дорожнього руху у Державній автомобільній інспекції.

[У статтю 321 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.]

У провадженні у справах про адміністративні правопорушення строк позбавлення спеціального права обчислюється роками, місяцями або днями. За загальним правилом постанова про позбавлення спеціального права підлягає виконанню з моменту її винесення. Особи, щодо яких винесена така постанова, вважаються позбавленими спеціального права з моменту винесення постанови уповноваженим на те органом. Саме з цього моменту починає обчислюватися зазначений у постанові строк.

У випадку, коли документ, що посвідчує спеціальне право, був вилучений або зданий примусово (у разі ухилення особи від здачі документа), то строк починає обчислюватися з дня здачі.

Примусове вилучення документа здійснюється органами, що перелічені у ст. 317 КпАП, тобто органами, що виконують постанову про позбавлення спеціального права (це: начальник або заступник начальника відділу, відділення, управління дорожньої міліції, командир або заступник дорожньо-патрульної служби; начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітани річкового порту; органи, що здійснюють державний нагляд за дотриманням правил полювання).

Вилучені документи зберігаються органом (посадовою особою), що їх вилучив. Після закінчення призначеного строку, зазначеного в постанові, документи повертаються володільцеві. Якщо строк був скорочений органом, який наклав стягнення, на підставі клопотання громадської організації чи трудового колективу за сумлінне ставлення до праці і зразкову поведінку правопорушника, то документи видаються по закінченню цього строку.

Водій транспортного засобу отримує вилучене посвідчення водія лише після перевірки знань правил дорожнього руху, які встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 1094, у визначеному порядку.

Порядок отримання вилучених документів (посвідчення водія, посвідчення, диплому, посвідчення мисливця) регулюється відповідними актами Міністерства внутрішніх справ та Міністерства транспорту України.

Стаття 322. Виконання постанови про застосування виправ­них робіт

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування виправних робіт надсилається органу Державного департаменту України з питань виконання покарань на виконання не пізніш як наступного дня після її винесення.

[У частину першу статті 322 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Виправні роботи відповідно до статті 31 цього Кодексу відбуваються за місцем постійної роботи порушника.

На підставі постанови про виправні роботи із заробітку порушника провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою.

КпАП передбачає як один із видів адміністративного стягнення виправні роботи (ст. 31 КпАП). Максимальний строк виправних робіт - два місяці. Строк виправних робіт обчислюється місяцями або днями. Визначений строк особа, на яку накладено адміністративне стягнення, відбуває за місцем постійної роботи. В цей час з її заробітку провадиться відрахування до 20% в доход держави. Постанову про застосування виправних робіт виносить районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд.

У постанові зазначається сума, яку необхідно відраховувати протягом часу виконання постанови. Суд (суддя) після розгляду справи винесену постанову надсилає органу Державного департаменту України з питань виконання покарань. Таким органом є інспекція виправних робіт. Ця інспекція зобов’язана почати виконання постанови не пізніш як наступного дня після її винесення. Обов’язок інспекції полягає в тому, щоб передати постанову власнику підприємства, організації, установи, де порушник повинен відбувати виправні роботи. На власника покладаються певні обов’язки щодо сприяння реалізації виконанню постанови правопорушником - ст. 324 КпАП. Під час перебігу строку, протягом якого особа відбуває виправні роботи, інспекція виправних робіт контролює правильність і своєчасність відрахувань із заробітку, належне виконання особою своїх обов’язків, дотримання умов відбування виправних робіт, розглядає заяву особи-порушника щодо звільнення, здійснює інші контролюючі та наглядові функції.

Відрахування із заробітку починається з наступного дня після надходження копії постанови на підприємство. Відрахування проводиться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів. Якщо порушник працює на роботах з періодичним нарахуванням зарплати (сезонні роботи в сільському господарстві, на риболовецьких та рибопереробних підприємствах), то відрахування провадиться у міру нарахування. При проведені відрахування із заробітку у цей заробіток включається як грошова, так і натуральна частина їх прибутків. Натуральна частина залишається в розпорядженні підприємств, а її вартість за державними закупівельними цінами перераховується в доход держави. Якщо особа працює на кількох підприємствах за сумісництвом, то відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов’язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов’язані з відрядженням та з іншими компенсаційними виплатами.

Утримані в дохід держави із заробітку порушника кошти підприємством перераховуються до державного бюджету через банківські установи України. Забороняється одержання утриманих коштів готівкою.

Якщо особа відбула призначений строк виправних робіт, але відрахування з її заробітної плати, через її затримку, не були вчасно перераховані в дохід держави в повному обсязі (що підтверджено розрахунковими відомостями з місця роботи), то така особа знімається з обліку, а його облікова картка вноситься до картотеки дебіторської заборгованості в підрозділу інспекцій, де вона перебуває до того часу, доки підприємство не перерахує всіх належних коштів.

Строк відбування виправних робіт не зараховується в загальний і трудовий стаж. Як заохочення при сумлінному ставленні до роботи і зразковій поведінці можливе зарахування строку виправних робіт до загального стажу. Під час відбування виправних робіт чергову відпустку надавати заборонено. Також не виплачується пільгові та заохочувальні надбавки до заробітної плати.

Під час відбування виправних робіт особа може перевестися на іншу посаду або роботу згідно із законами про працю на загальних підставах. Заборонено звільнення особи з місця роботи без дозволу інспекції виправних робіт. У випадку, якщо особа все ж таки перестає працювати, вона повинна негайно влаштуватися на роботу, при цьому повинна надати необхідну допомогу інспекція виправних робіт.

Стаття 323. Обчислення строку відбування виправних робіт

Відбування виправних робіт обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадилось відрахування. Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів і відсутні підстави для зарахування невідпрацьованих днів у строк стягнення, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів.

[У частині другій статті 323 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

У строк відбування стягнення зараховується час, протягом якого порушник не працював з поважних причин і йому відповідно до закону виплачувалась заробітна плата. До цього строку також зараховується час хвороби, час, наданий для догляду за хворим, і час проведений у відпустці по вагітності і родах. Час хвороби, спричиненої сп’янінням або діями, зв’язаними з сп’янінням, до строку відбування виправних робіт не зараховується.

Виконання постанови про застосування виправних робіт взаємопов’язане із строком відбування виправних робіт. Його точне обчислення необхідне для правильного виконання постанови. Обчислення строку цього виду адміністративного стягнення дещо складніше за інші види адміністративного стягнення. Згідно зі ст. 37 КпАП строк обчислюється місяцями або днями, відбування строку - це термін, протягом якого особа працювала і з її заробітку відбувалися відрахування в доход держави. В цей термін входять лише відпрацьовані дні, а також час, протягом якого порушник не працював з поважних причин і йому відповідно до закону виплачувалась заробітна плата, також зараховується час хвороби, час, наданий для догляду за хворим, і час проведений у відпустці з вагітності і родах. Загальна кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений суддею (судом) календарний строк стягнення. В цей строк не входять дня, в які порушник не вийшов на роботу без поважних причин, а також час хвороби, спричиненої сп’янінням або діями, пов’язаними з сп’янінням. Наприклад, за дрібне хуліганство на особу накладено стягнення у вигляді виправних робіт строком 40 днів. Він повинен їх відбути з 5 червня по 15 липня. На цей період припадає 35 робочих днів. Якщо працівник відпрацював їх усі, то вважається, що постанова виконана належно. У випадку, якщо з цих 35 робочих днів працівник відпрацював 33, а 2 його не було з неповажних причин (або з невідомих) на роботі, то він повинен відпрацювати ці дні до 18 липня (тому що 17 - вихідний, неробочий день). Отже, якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів і немає підстав для зарахування невідпрацьованих днів у строк стягнення, то він повинен відпрацювати належну кількість робочих днів.

Стаття 324. Обов’язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування порушником виправних робіт

[У назву статті 324 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

На власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування порушником виправних робіт покладається:

правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і своєчасний переказ відрахованих сум у встановленому порядку;

трудове виховання порушника;

повідомлення органів, що відають виконанням даного виду стягнення, про ухилення порушника від відбування стягнення.

[У статті 324 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Чинне законодавство визначає, що строк виправних робіт обчислюється місяцями і днями, відбування виправних робіт - часом, протягом якого правопорушник працював і з його заробітку проводилося відрахування певних процентів у доход держави. Максимальний строк виправних робіт - 2 місяці. Правила обчислення строку відбування виправних робіт зазначені в ст. 323 КпАП.

Місцем відбування виправних робіт є місце постійної роботи порушника. Для більш ефективного виконання постанови про накладення цього виду адміністративного стягнення потрібен відповідний суб’єкт, що здійснює допомогу у досягненні мети, з якою накладається адміністративне стягнення. Таким суб’єктом є власник (уповноважений ним орган) підприємства, установи, організації, де порушник відбуває виправні роботи. Він отримує копію постанови, яку доводить до відома власника орган (посадова особа), що розглядав справу. З цього моменту на власника покладається обов’язок правильно і своєчасно відраховувати із заробітку порушника в доход держави певні суми, визначені постановою, і переказувати ці суми у встановленому порядку. Власник повинен контролювати поведінку порушника, його ставлення до роботи, ухилення від роботи. Вся інформація щодо порушника (кількість відпрацьованих днів, проведені відрахування, кількість пропущених робочих днів чи годин, причини пропуску, заохочення чи стягнення під час перебігу строку виконання постанови та інше) надається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом органам, що відають виконанням цього виду стягнення, тобто інспекцією з виправних робіт (орган Державного департаменту України з питань виконання покарань).

Стаття 325. Наслідки ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства

У разі ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на п’ятнадцять діб.

[У статтю 325 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статті 325 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

За вчинення адміністративного правопорушення у вигляді дрібного хуліганства, тобто нецензурної лайки в громадських місцях, образливого ставлення до громадян та інших дій, що порушують громадський порядок і спокій громадян можливе таке покарання, як виправні роботи на строк від одного до двох місяців. Постанову про накладення такого виду адміністративного стягнення виносить суд. Контролює виконання цієї постанови інспекція виправних робіт. У разі, якщо інспекцією встановлений факт ухилення порушника від відбування виправних робіт, складаються матеріали і направляються на розгляд судді, що виніс постанову. В матеріалах зазначається невідбутий строк виправних робіт. Розглянувши матеріали, суддя виносить постанову, де адміністративне стягнення у вигляді виправних робіт замінює: 1) штрафом від 3 до 7 неоподаткованих мінімумів громадян, або 2) адміністративним арештом. Строк адміністративного арешту обчислюється: один день арешту дорівнює трьом дням виправних робіт. Максимальний строк адміністративного арешту - 15 діб.

Стаття 326. Виконання постанови про застосування адміні­стративного арешту

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення.

[У статті 326 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень. Він є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень. Це стягнення використовується тільки в альтернативних санкціях (наприклад, ст. 44, ст. 173, ч. 3 ст. 178, ст. 185, ст. 185-1, ч. 1 ст. 185-3 КпАП). Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Не можна його застосовувати:

1) до вагітних жінок;

2) жінок, що мають дітей віком до 12 років;

3) до осіб, які не досягли 18 років;

4) до інвалідів першої і другої груп.

Постанова, винесена судом (суддею), виконується негайно після її винесення. Виконують її органи внутрішніх справ. Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) є остаточною і оскарженню не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України. Особа, щодо якої розглядається справа, повинна бути обов’язково присутньою. В іншому випадку, ОВС здійснюють примусове доставлення особи, що оформляється або рапортом працівника ОВС, або протоколом, або відповідною постановою.

ОВС (міліція) діють на підставі закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. та інших нормативно-правових актів. Одним із основних завдань міліції є: охорона і забезпечення громадського порядку і адміністративних стягнень; запобігання правопорушенням та їх припинення. До складу місцевої міліції входять спеціальні приймальники для осіб, підданих адміністративному арешту. Саме в таких спеціальних приймальниках і відбувається строк адміністративного арешту особи, щодо якої винесена відповідна постанова.

Стаття 327. Порядок відбування адміністративного арешту

Осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. При виконанні постанови про застосування адміністративного арешту арештовані піддаються особистому оглядові.

Строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту.

Відбування адміністративного арешту провадиться за правилами, встановленими законами України.

[У частину третю статті 327 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-III від 05.04.2001 p.]

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень Він призначаються тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Адміністративний арешт є найбільш суворим з видів адміністративних стягнень.

Постанова, винесена судом (суддею), виконується негайно після її винесення. Особа, щодо якої накладено такий вид адміністративного стягнення, після винесення постанови доставляється працівником міліції в орган внутрішніх справ і тримається в спеціальному приймальнику для адміністративно арештованих протягом строку, визначеного постановою судді, в умовах спеціального режиму і здійснення заходів виховного і трудового впливу. Режим утримання адміністративно арештованих забезпечує їх ізоляцію, попередження втечі і здійснення ними нових правопорушень; застосування засобів виправлення і виховання (виховна робота і трудове використання), дотримання правил внутрішнього розпорядку спеціальних установ органів внутрішніх справ, призначених для утримання адміністративно арештованих; роздільне тримання залежно від статі і характеру вчиненого правопорушення. При виконанні постанови арештовані піддаються особистому огляду. Особистий огляд може провадитись уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї самої статі. Про це робиться відповідний запис у протоколі.

Права і обов’язки адміністративно арештованих у період їх тримання в спеціальних установах органів внутрішніх справ регламентовані у Положенні про спеціальний приймальник при органах внутрішніх справ для тримання осіб, підданих адміністративному арешту. Адміністративно арештований має право:

- отримувати від керуючого та інспекторського складу спеціального приймальника інформацію про свої права та обов’язки, режим тримання, порядок подачі пропозицій, заяв і скарг; на особисту безпеку - під час тримання у спеціальному приймальнику, отримувати їжу, матеріально-побутове забезпечення з встановлених норм і медико-санітарного забезпечення згідно з чинним законодавством;

- при виникненні загрози життю, здоров’ю або загрози здійснення злочину проти особи арештованого зі сторони інших осіб, що тримаються у спеціальному приймальнику, - звертатися до посадових осіб з заявою про переведення до іншого приміщення (в цьому випадку посадова особа повинна прийняти негайні заходи з переведення арештованого в безпечне приміщення);

- звертатися з проханням про особистий прийом до керівництва спеціального приймальника, один раз протягом строку арешту користуватися телефоном з тривалістю розмови до трьох хвилин для зв’язку з родичами і близькими (окрім міжміських розмов);

- восьмигодинний сон у нічний час;

- мати спальне місце;

- користуватися власним одягом та взуттям відповідно до погодних умов, а також іншими речами та предметами, перелік та кількість яких визначаються правилами;

- користуватися настільними іграми, читати газети і журнали, слухати радіо у встановлений час до 22 години;

- відправляти релігійні обряди в приміщенні спеціального приймальника, мати релігійну літературу, предмет релігійного культу, дотримуючись встановлених правил, і не порушуючи прав інших арештованих;

- отримувати речові та продуктові передачі;

- користуватися щоденною прогулянкою не менше 1 години;

Всі арештовані можуть використовуватись на фізичних роботах.

До строку адміністративного арешту зараховується строк адміністративного затримання. В загальному випадку адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більше як три години. В деяких випадках особи можуть бути затримані до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органа внутрішніх справ. Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, - з часу її витвереження.

При звільненні особи, що відбула адміністративний арешт, видається довідка про час перебування під арештом і про характер правопорушення, за вчинення якого на неї було накладено адміністративне стягнення. На підставі постанови судді органом внутрішніх справ оформлюється рахунок, що є виконавчим документом. Він обчислюється відповідно до порядку відрахування з арештованих витрат з їх утримання та харчування за час знаходження під арештом. Особа повинна добровільно оплатити його, в іншому випадку - рахунок направляється для виконання за місцем роботи арештованого.

Застосування адміністративного арешту не має наслідком судимості і не є підставою для звільнення з роботи, не перериває трудового стажу і інших обмежень, трудових прав арештованого. Під час знаходження під адміністративним арештом заробітна плата за місцем постійної роботи не виплачується.

Стаття 328. Трудове використання осіб, підданих адміністративному арешту

Особи, піддані адміністративному арешту за правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 173, 173-2, частиною третьою статті 178, статтею 185, частиною другою статті 185-1 і частиною першою статті 185-3 цього Кодексу, використовуються на фізичних роботах.

[У частину першу статті 328 внесено зміни згідно із Законом України № 759-ІV від 15.05.2003 p.]

[У частину першу статті 328 внесено зміни згідно із Законом України № 2635-ІV від 02.06.2005 p.]

Організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

[У частину другу статті 328 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Особам, підданим адміністративному арешту, за час перебування під арештом заробітна плата за місцем постійної роботи не виплачується.

[У статтю 328 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 4452-ХІ від 21.08.87 p., № 6347-ХІ від 03.08.88 p., № 9166-ХІ від 04.05.90 p.]

За умови вчинення таких правопорушень, як незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; дрібне хуліганство; вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису; розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появи в громадських місцях у п’яному вигляді особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за ті самі дії; злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця; порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, прояв неповаги до суду, що виражається у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкорені зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-яких дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, - законодавством передбачено використання на фізичних роботах осіб, підданих адміністративному арешту. Особи, піддані адміністративному арешту, використовуються без оплати праці на таких фізичних роботах: прибирання вулиць, дворів, місць громадського користування, роботи з благоустрою і покращення побутових умов спеціальних приймальників та ін. Праця арештованих здійснюється з дотриманням правил техніки безпеки та охорони праці. Робочий день триває вісім годин, згідно із встановленими вимогами Кодексу законів про працю. За час перебування під арештом заробітна плата за місцем постійної роботи не виплачується. Фізичні роботи арештованих оплачуються згідно з договорами, укладеними з господарськими організаціями, за фактично виконаний обсяг роботи за нормами і розцінками відповідно до закону. Кошти, що надходять від підприємств, організацій та установ за роботу арештованих осіб, перераховуються до бюджету відповідних місцевих рад. Організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Застосування адміністративного арешту не тягне за собою судимості і не є підставою для звільнення з роботи, не перериває трудового стажу і інших обмежень, трудових прав арештованого. Однак, час перебування під адміністративним арештом не включається в стаж, що дає право на щорічну чергову відпустку.

При звільненні особи, що відбула адміністративний арешт, видається довідка про час перебування під арештом і про характер правопорушення, за вчинення якого на неї було накладено адміністративне стягнення. Також звільненим з-під адміністративного арешту повертаються усі речі, що були вилучені у них при прийманні до спеціального приймальника.

У випадку, коли особа була піддана адміністративному арешту незаконно, завдані збитки можна відшкодувати у встановленому законом порядку

Постанову про застосування адміністративного арешту може бути оскаржено або опротестовано. У випадку прийняття рішення за скаргою або протесту у вигляді скасування постанови і закриття справи в порядку, встановленому законом, провадиться відшкодування шкоди (згідно зі ст. 296 КпАП).

Стаття 329. Порядок і строк виконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди

Постанова по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди виконується в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину першу статті 329 внесено зміни згідно із Законом України № 2056-ІІІ від 19.10.2000 р.]

Постанова по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди є виконавчим документом.

Майнова шкода має бути відшкодована порушником не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому копії постанови (стаття 285), а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

Стаття 40 КпАП передбачає правові наслідки спричинення шкоди майну громадянинові, підприємству, установі або організації в результаті вчинення адміні­стративного правопорушення. У такому випадку адміністративна комісія, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду - незалежно від розміру шкоди, крім випадків, коли шкоду заподіяно неповнолітнім.

Якщо шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати його своєю працею усунути її.

В усіх інших випадках це питання вирішується в порядку цивільного судочинства.

Постанову про відшкодування майнової шкоди може виносити адміністративна комісія, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, якщо сума майнової шкоди не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В усіх інших випадках таку постанову виносить суд. Ця постанова є виконавчим документом. Звернення постанови до виконання покладається на орган, який її виніс. Постанова підлягає виконанню з моменту її винесення. Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої її винесено. На прохання потерпілого копія постанови може бути вислана і йому у 3-денний строк. Не пізніш ніж через 15 днів з дня вручення копії постанови порушник повинен відшкодувати майнову шкоду. У разі, коли правопорушник не згоден з винесеною постановою, він може її оскаржити. Скаргу може бути подано протягом 10 днів з дня винесення постанови. Постанову також може бути оскаржено прокурором. Скарга і протест розглядаються у 10-денний строк з дня їх надходження. Копія рішення за скаргою або протесту протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої його винесено. У разі, якщо за скаргою або протестом прийнято рішення про залишення їх без задоволення, то порушник повинен відшкодувати майнову шкоду протягом 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

Відшкодування майнової шкоди обов’язково оформлюється відповідним чином. Так, при відшкодуванні майнової шкоди потерпілому особисто, видається розписка, що підтверджує факт виконання постанови. При перерахуванні грошей на відповідний рахунок громадянина, підприємства, установи або організації таким підтвердженням є відповідні розрахункові документи.

Стаття 330. Наслідки невиконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди

У разі невиконання постанови по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди у строк, установлений частиною третьою статті 329 цього Кодексу, вона надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження.

[У статті 330 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2056-ІІІ від 19.10.2000 р.]

У випадку, коли строк виконання постанови про відшкодування майнової шкоди закінчився, а майнова шкода не була відшкодована, така постанова надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження. Цей порядок регулюється відповідними нормативно-правовими актами: законами України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p., «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 р. та іншими нормативно-правовими актами. Постанова органа, що розглядав справу про адміністративне правопорушення, відповідно до давності виконання постанов повинна бути звернена до виконання не пізніше трьох місяців з дня винесення постанови.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.

Вимоги державного виконавця є обов’язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця має наслідком відповідальність згідно з законом.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження та попереджає боржника про примусове виконання постанови, повідомляє, що з нього буде стягнено виконавчий збір і витрати, пов’язані з провадженням виконавчих дій, передбачених законом. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк. Державний виконавець повинен почати проведення дій з виконавчого провадження не пізніше двох місяців з дня надходження виконавчого документу.

Після долучення до матеріалів справи постанови державної виконавчої служби про виконання постанови справа передається в архів органу, який видав постанову про відшкодування майнової шкоди внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, де реєструється і зберігається протягом певного періоду.