Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар

Стаття 245. Завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення

Завданнями провадження в справах про адміністративні право­порушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

[У статтю 245 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Провадження в справах здійснюється на засадах суворого додержання законності і принципів презумпції невинності, що встановлює: особа вважається невинною доти, доки протилежне не буде доведено і зафіксовано у встановленому законом порядку. Ця стаття закріплює принципи, характерні для всього адміністративного процесу.

Обставини кожної справи повинні бути з’ясовані своєчасно, всебічно, повно та об’єктивно. Своєчасність вимагає з’ясовування усіх обставин справи в якнайкоротші строки. Визначення конкретних, порівняно невеликих строків розгляду та вирішення адміністративних справ слугує, з одного боку, для виключення зволікання, а з іншого - для впорядкування руху справи, введення процесу в певні часові рамки. Певним гарантом своєчасності є встановлення строків давності для виконання постанови. Всебічність, повнота та об’єктивність мають на меті виключення проявів суб’єктивізму, упередженості, однобічності при провадженні. Ці принципи покликані забезпечити встановлення та оцінку реальних фактів, які мають значення для прийняття обґрунтованого рішення у конкретній адміністративній справі. До того ж Кодекс встановлює перелік обставин, які необхідно обов’язково з’ясувати (ст. 280 КпАП).

Ще одним дуже важливим принципом є додержання законності при вирішенні справи. Цей принцип закріплено у Конституції України та ст. 7 КпАП. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Уповноважені особи зобов’язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Мета накладення адміністративного стягнення закріплена у ст. 23 КпАП. Для її досягнення постанову про накладення адміністративного стягнення обов’язково повинно бути виконано, інакше взагалі немає ніякого сенсу у провадженні. Тому завданням адміністративного процесу є забезпечення виконання винесеної постанови.

Як відомо, у будь-якої події є причини та умови, за відсутності яких подія могла б і не відбутися. Для запобігання вчиненню правопорушень необхідно виявляти ці причини та умови задля подальшого їх усунення шляхом внесення відповідним органам, громадським організаціям, посадовим особам пропозицій щодо вжиття відповідних заходів (ст. 282 КпАП).

При здійсненні органами і посадовими особами провадження в справах про адміністративні правопорушення важливим є такий вплив як на правопорушника, так і на інших громадян, що викликає у людини бажання додержуватися законів, бути законослухняним громадянином. Це сприятиме зміцненню законності, що також є одним із головних завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 246. Порядок провадження в справах про адміні­стративні правопорушення

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину першу статті 246 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину другу статті 246 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися неабияк, а в певному порядку, який визначається КпАЩпри розгляді справ уповноваженими органами чи посадовими особами) або і КпАП, і іншими законами України (при розгляді справ судами). Таким законом є, наприклад, Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p., який регулює діяльність державних виконавців при здійсненні ними своїх повноважень у зв’язку з виконанням постанови про оплатне вилучення предмета або конфіскацію предмета, грошей.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення - це низка послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а у деяких випадках інших суб’єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавства здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушника до відповідальності і забезпечення виконання винесеної постанови. В адміністративно-правовій науці проваджувані дії за певним характером, спрямованістю, завданнями, особами, що їх здійснюють, підсумковими рішеннями, їхнім процесуальним оформленням об’єднують у відповідні стадії. Деякі з них прямо передбачені КпАП (глава 22, глава 24, розділ IV), інші витікають зі змісту. Кожній стадії притаманні свої особливості.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення складається з чотирьох стадій:

1) адміністративне розслідування: порушення справи, встановлення фактичних обставин, процесуальне оформлення результатів розслідування, направлення

матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

2) розгляд справи: підготовка до розгляду, аналіз зібраних матеріалів і обставин, прийняття постанови, доведення постанови до відома заінтересованих осіб;

3) перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови, перевірка законності постанови, винесення рішення, реалізація рішення;

4) виконання постанови: звернення постанови до виконання, безпосереднє виконання.

Кожна з цих стадій закінчується оформленням відповідного документа, що відбиває результат проведення певних дій. Кожна наступна стадія розпочинається лише після того, як закінчена попередня. До того ж розпочинається вона саме на підставі процесуального документа попередньої стадії. Так, наприклад, перша стадія закінчується складанням протоколу про адміністративне правопорушення і надісланням протоколу органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення. Друга стадія розпочинається після одержання компетентним органом(посадовою особою) матеріалів справи. Провадженню в справах про адміністративні правопорушення відомий спрощений порядок, який передбачає, що всі стадії нібито поєднуються, ущільнюються, вміщуються у рамки нечисельних і досить простих дій компетентного представника органа державного управління. Це відбувається при стягненні штрафу та винесення попередження на місці (ст. 254, ст. 258).

Варто зазначити, що третя стадія є необов’язковою, факультативною. Лише невелика кількість справ розглядається у порядку контролю, тобто переглядається. Але наявність цієї стадії є гарантією законності і обґрунтованості застосування адміністративних стягнень, забезпечує більш відповідальне виконання своїх обов’язків особами, уповноваженими розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати стягнення.

Стаття 247. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

[У пункті 8 статті 247 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Ця стаття надає перелік обставин, за наявності яких провадження в справах про адміністративні правопорушення не відбувається, тобто воно не може бути розпочато або, у випадку, якщо воно вже було розпочато та були виявлені ці обставини, то повинно бути закрито.

1. Відсутність самої події адміністративного правопорушення - діяльність особи не є такою, що могла б розцінюватися як правопорушення. Склад правопорушення - наявність об’єктивних та суб’єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Таким є, наприклад, вчинення правопорушення особою, яка була в стані неосудності, тобто немає суб’єктивної сторони правопорушення.

2. Статтею 12 КпАП визначено, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку. В деяких випадках при скоєнні правопорушень неповнолітніми до відповідальності можуть бути притягнуті їх батьки.

3. Особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності, не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану вважається неосудною. Така особа не підлягає адміністративній відповідальності.

4. Дія, за яку передбачена адміністративна відповідальність, вчинена для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за певних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода, вважається вчиненою в стані крайньої необхідності.

Дія, за яку передбачена адміністративна відповідальність, вчинена при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, вважається вчиненою в стані необхідної оборони.

5. Згідно з Конституцією України оголошується амністія (ст. 92 ч. 3). У випадку, якщо Верховною Радою був виданий закон, в якому усувається за вчинення певних дій застосування адміністративного стягнення, то провадження в справі не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю і орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання.

6. Скасувати акт, який встановлює відповідальність за адміністративне правопорушення, може орган, який його видав. Згідно зі ст. 92 п. 22 Конституції України діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України. Таким чином, при виданні закону, що скасовуватиме акт, який встановлює адміністративну відповідальність, провадження в справі про адміністративне правопорушення виключається.

7. Стаття 38 КпАП встановлює, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. У випадку, коли визначені строки закінчилися, провадження в справах про адміністративні правопорушення виключається.

8. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Якщо вже є постанова компетентного органа (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, то за тим самим фактом ця особа вже не може бути притягнута до адміністративної відповідальності.

Тож і провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути. Також у випадку, коли була винесена постанова про закриття справи і вона не була скасована, теж провадження у справі виключається. У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності (адміністративні правопорушення спричиняють адміністративну відповідальність) здійснюється кримінально-виконавче провадження, а адміністративне виключається.

9. Згідно з принципом індивідуалізації до адміністративної відповідальності притягається лише той суб’єкт, який вчинив правопорушення, а не його родич чи інша людина. У випадку, коли особа, щодо якої розпочато провадження, померла, провадження підлягає закриттю. Якщо постанова про накладення стягнення була винесена до смерті особи, то виконання постанови припиняється.

Стаття 248. Розгляд справи про адміністративне правопо­рушення на засадах рівності громадян

Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

[У статтю 248 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Ця стаття закріплює принцип рівноправності усіх громадян перед законом. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. В адміністративній юрисдикції це виявляється у тому, що при провадженні справ про адміністративне правопорушення ніхто не має ніяких привілеїв, ні до кого не можуть бути застосовані обмеження в правах, усі є рівними перед органом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення.

Також ця рівноправність проявляється і стосовно органів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення. Так, немає ніяких привілеїв для громадян залежно від того, який орган розглядав справу: чи то був суд, чи адміністративна комісія, чи інший орган, передбачений ст. 213 КпАП. Також уповноважений орган (посадова особа) не може розглядати справи лише, наприклад, віруючих чи жінок, або диференціювати осіб, щодо яких розглядається справа за іншими ознаками.

Стаття 249. Відкритий розгляд справи про адміністративне правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

[Частину першу статті 249 доповнено згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 p.]

З метою підвищення виховної і запобіжної ролі провадження в справах про адміністративні правопорушення такі справи можуть розглядатися безпосередньо в трудових колективах, за місцем навчання або проживання порушника.

Відкритий розгляд справи означає обов’язок відповідного органу або посадової особи своєчасно повідомити учасникам про місце, час розгляду справ. При розгляді справ про адміністративні правопорушення адміністративними комісіями через громадські організації, органи громадської самодіяльності, шляхом вивішування оголошень повідомляється населення мікрорайонів, трудовий колектив про місце і час розгляду справи. У проханні заінтересованих осіб бути присутніми на розгляді конкретних справ про адміністративні правопорушення органи і посадові особи не мають права відмовляти. Однак виконання цієї вимоги має деякі виключення. Вони стосуються випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Це виключення є організаційно-правовим заходом, спрямованим на запобігання розголошенню секретної інформації.

Державна таємниця (секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 p., державною таємницею і підлягають охороні державою. Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» лише за умови, що вони належать до визначених категорій, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини й громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення.

Не належать до державної таємниці інформація:

про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які

сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, зокрема харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально- демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Стаття 286 КпАП встановлює обов’язок доведення постанови про накладення адміністративного стягнення до відома громадськості у певних випадках.

Частина 2 цієї статті зазначає, що справи про адміністративні правопорушення можуть розглядатися в трудових колективах, за місцем навчання або проживання порушника. Цей захід уживається з метою підвищення виховної запобіжної ролі провадження. До того ж необхідна тісна взаємна співпраця адміністративної комісії, що здійснює виїзний розгляд справи, з громадськими організаціями, їх адміністраціями. В таких випадках підбираються найбільш «показові справи», тобто такі, вирішення яких дійсно сприятиме підвищенню законослухняності громадян.

Стаття 250. Прокурорський нагляд за виконанням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення

Прокурор, заступник прокурора, здійснюючи нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення має право: порушувати провадження в справі про адміністративне правопорушення; знайомитися з матеріалами справи; перевіряти законність дій органів (посадових осіб) при провадженні в справі; брати участь у розгляді справи; заявляти клопотання; давати висновки з питань, що виникають під час розгляду справи; перевіряти правильність застосування відповідними органами (посадовими особами) заходів впливу за адміністративні правопорушення; опротестувати постанову і рішення по скарзі в справі про адміністративне правопорушення; зупиняти виконання постанови, а також вчиняти інші передбачені законом дії.

[У статтю 250 внесено зміни згідно із Законом України № 2857-XII від 15.12.92 p.]

Діяльність прокуратури України регулюється Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та законів України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 12.07.2001 p., покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Також, згідно із Законом № 2222-IV від 08.12.2004 p., у Конституції України до визначених функцій була додана ще одна:

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Таким чином, функцію нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення прокуратура з прийняттям Конституції України втратила. Однак у зв’язку з тим, що поки що спеціалізовані органи для здійснення таких функцій не створені, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів до введення в дію відповідних законів, що регулюватимуть діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів (п. 9 Перехідних положень Конституції України).

Згідно з наказом Генерального прокурора України від 05.04.2000 р. № 4 на Управління Генеральної прокуратури України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя покладається обов’язок здійснювати нагляд за відповідністю вимогам Конституції України та чинним законам актів, які видаються органами Служби безпеки України, Державної митної служби України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України з питань провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 251. Докази

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

[У статтю 251 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.]

Ця стаття надає поняття доказів. Докази мають велике значення для правильного вирішення справи. Адже саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов’язаний з’ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим. Відносний доказ - це доказ, зміст якого відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обставину, що має значення для правильного вирішення справи. До того ж фактичні дані - це дані, які маючи зв’язок із фактами предмета доведення, здатні підтвердити існування чи відсутність доказуваних фактів. А допустимим вважається той доказ, який був отриманий у встановленому законом порядку і передбаченими способами, а також, коли законодавець допускає його використання. Наприклад, протокол про адміністративне правопорушення повинен бути складений у відповідній формі уповноваженою на те особою.

Законом встановлюється певний порядок розгляду справ, їх оскарження та опротестування. Надавати докази мають право особи, що беруть участь у провадженні та інші особи. Також орган або посадова особа, що розглядає справу, мають право витребування доказів від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

Від доказів як фактичних даних варто відрізняти їхні джерела. Ця стаття надає перелік джерел доказів у справах про адміністративні правопорушення. До них належать: протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речові докази, показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протокол про вилучення речей і документів, а також інші документи. Для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу - безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються, за винятком випадків спрощеного провадження, у протоколі про адміністративне правопорушення.

Встановлені правила допустимості і відносності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.

Стаття 252. Оцінка доказів

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

[У статті 252 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Як кожен доказ окремо, так і вся їх сукупність, підлягають оцінці. Правильна оцінка доказів - це найважливіша умова прийняття законного, об’єктивного, обґрунтованого, і правильного рішення у справі. З внутрішньої сторони оцінка доказів складається з розумової, логічної діяльності при оцінці доказів. Зовнішня сторона виявляється у процесуальному закріпленні висновків, які були зроблені в результаті оцінки доказів. Тож оцінка доказів є розумовий, логічний процес визначення ролі і місця зібраних доказів у встановленні істини в справі, який знаходить своє вираження у рішенні у справі про адміністративне правопорушення.

При оцінці доказів у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, уповноважені особи повинні з’ясувати, чи припустиме використання отриманих відомостей як доказів у цій справі, чи стосуються отримані фактичні дані до конкретної справи, чи вірогідний цей доказ і як він взаємопов’язаний з іншими доказами у справі, чи є достатньою вся сукупність отриманих фактичних даних для того, щоб прийняти законне, об’єктивне й обґрунтоване рішення з адміністративної справи.

Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням посадової особи. Це означає, що під час повного, всебічного і об’єктивного дослідження всіх обставин справи у посадової особи формується своя певна думка щодо конкретної справи. Ця думка ґрунтується на некритичному ставленні до окремих доказів, відсутності будь-яких переваг одних доказів перед іншими, додержанні законності. До того ж посадова особа керується своєю правосвідомістю. Це є дуже важливим чинником у вирішенні питання про оцінку доказів, адже правосвідомість - це ставлення особи до права, його ролі у суспільстві.

Оцінюють докази посадові особи, що уповноважені розглядати справу про адміністративне правопорушення, а також інші особи, що беруть участь у справі. Це проявляється у клопотаннях, поясненнях цих осіб, що допомагає посадовій особі прийняти правильне рішення.

Стаття 253. Передача матеріалів прокурору, органу досудо­вого слідства або дізнання

[У назву статті 253 внесено зміни згідно із Законом України № 762-IV від 15.05.2003 p.]

Якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу досудового слідства або дізнання.

[У статтю 253 внесено зміни згідно із Законом України № 762-IV від 15.05.2003 p.]

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розмежовувати порушення цивільного, кримінального, адміністративного, трудового чи іншого законодавства. Найчастіше питання про притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності виникає при вчиненні правопорушень, які за складом схожі на адміністративні, але за наявності деяких умов є злочинами. До того ж відмінність кримінального правопорушення (злочину) від адміністративного полягає в ступені суспільної небезпеки.

Частина 2 ст. 11 Кримінального кодексу зазначає на найбільш загальний критерій відмежування проступків від злочинів - несуттєвість діянь. Слід зазначити, що несуттєвість (незначна суспільна небезпека) діяння повинна бути характерна не одній, а усім сторонам складу правопорушення. Тут враховуються і завдані збитки, і місце, і спосіб, і засоби, і характер провини, і мотиви, і мета, і особливі якості суб’єкта тощо. Таким чином, керуючись критерієм ступеня суспільної небезпеки, одні діяння відносять до проступків, інші - до злочинів. Звичайно, що як склад адміністративного правопорушення передбачений КпАП, так і склад злочину передбачається Кримінальним кодексом від 05.04.2001 р. Злочину властиві свої ознаки, які відрізняють його від адміністративного правопорушення.

Однак правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально диференційованого підходу до розмежування злочину й адміністративного проступку неможливо. Тому законодавством було встановлено, що за наявності у діянні ознак і злочину, і проступку, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності. Саме тому ця стаття встановлює обов’язок органу (посадової особи) у випадку складення висновку, що порушення має ознаки злочину, передати матеріали справи прокурору, органу досудового слідства або дізнання. До того ж виноситься постанова про закриття справи відповідно до вимог ч. 2 ст. 284 КпАП, яка надсилається до зазначених органів разом з матеріалами справи. До органів прокуратури, органів досудового слідства чи дізнання направляються оригінали документів. У разі надсилання їх копій вони повинні бути завірені в установленому в діловодстві порядку.

При отриманні матеріалів, що вказують на вчинення злочину, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення (в цьому випадку —матеріали) за належністю.

Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Стаття 254. Складення протоколу про адміністративне правопорушення

Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол не складається у випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення (стаття 258).

[У частину другу статті 254 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Найважливішим джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення є протокол про здійснення адміністративного правопорушення. КпАП детально регламентує питання, що пов’язані зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Також ці питання врегульовані і тими галузевими Нормативно- правового акта, органи яких мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення. Такими є, наприклад, Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міністерства з надзвичайних ситуацій України від 23.07.2003 р. № 251, Інструкція з оформлення органами Держнаглядпраці матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.03.2003 р. № 72, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом МВС України від 22.02.2001 р. № 185 тощо.

Протокол - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки правопорушення, передбаченого КпАП.

Складати протокол про адміністративне правопорушення мають право уповноважені на те посадові особи, представники громадської організації чи органу громадської самодіяльності (перелік надається у ст. 255 КпАП). Посадові особи повинні мати відповідні документи або знаки, які вони зобов’язані пред’явити на вимогу особи, яка вчинила правопорушення. У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи; матеріальна шкода (якщо вона була заподіяна); також робиться відмітка про роз’яснення прав і обов’язків порушникові. Протокол підписується особою, яка його склала, особою - правопорушником, свідками і потерпілим (за їх наявності).

При вчиненні правопорушення групою осіб протокол складається на кожного порушника окремо.

КпАП визначає випадки, коли протокол складається у двох екземплярах (при заподіянні адміністративним правопорушенням шкоди, при вчиненні правопорушень іноземцями).

Статтею 258 передбачені випадки, коли протокол про адміністративні правопорушення взагалі не складається, а адміністративне стягнення (штраф або винесення попередження) стягується на місці.

Стаття 255. Особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення

У справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати:

1) уповноважені на те посадові особи:

органів внутрішніх справ (частина перша статті 44, статті 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 92, частина перша статті 106-1, стаття 106-2, статті 121, 122, 122-1, 122-2, 123, 124, 130, 132, частина третя статті 133, стаття 136 (про порушення на автомобільному транспорті), статті 148, 151, 154, 155, 155-2 — 156-2, 159, 160, 160-2, 162, 164 — 164-11, 165-1, 165-2, 173 — 173-2, 174, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, 178 — 181-1, 181-3 — 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 — 188, 189 - 196, 212-6, частина перша статті 203, статті 204, 205 — 206-1, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-20);

[В абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 доповнено згідно із Законом України № 2362-І від 05.04.2001 p.]

[В абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2787-ІІІ від 15.11.2001 p.]

[В абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 548-IV від 20.02.2003 p.]

[В абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 759-ІV від 15.05.2003 p.]

[Абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 доповнено згідно із Законом України № 1299-IV від 20.11.2003 p.]

[Абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 доповнено згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 p.]

[В абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України N2 2635-IV від 02.06.2005 p.]

[В абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

[В абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 3504-IV від 23.02.2006 p.]

[Абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 доповнено згідно із Законом України № 1033-V від 17.05.2007 р.]

[У частину першу статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 577-V від 11.01.2007 р.]

органів державного пожежного нагляду (статті 164, 183);

[В абзац третій пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2806-ІV від 06.09.2005 p.]

органів охорони здоров’я (статті 45, 46, 46-2, статті 167 - 170 (про правопорушення, пов’язані з недодержанням вимог стандартів, норм, правил і технічних умов щодо лікарських засобів), стаття 183 - щодо завідомо неправдивого виклику швидкої медичної допомоги);

[Абзац четвертий пункту 1 частини першої статті 255 доповнено згідно із Законом України № 1033-V від 17.05.2007р.]

[Абзац п’ятий пункту 1 частини першої статті 255 виключено згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 p.]

органів охорони пам’яток історії та культури (стаття 92);

органів державного енергонагляду (стаття 103-1);

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

органів Державної інспекції з енергозбереження (статті 98, 101 - 103, 188-14);

[Абзац пункту 1 частини першої статті 255 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2550-ІII від 21.06.2001 p.]

органів Міністерства транспорту України (статті 136, 141, 142);

органів зв’язку (статті 144 — 148-4, 188-7);

органів у справах захисту прав споживачів (статті 42-2, 156, 164-6, 164-7);

фінансових органів (статті 164, 164-1);

підприємств і організацій, у віданні яких є електричні мережі (статті 99, 103-1);

підприємств і організацій, які експлуатують магістральні трубопроводи (стаття 138);

органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби (статті 42-1 — 42-3, 188-22);

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 3078-ІV від 15.11.2005 p.]

органів державного ветеринарного нагляду (статті 42-1 — 42-3, 188-22);

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 3078-IV від 15.11.2005 p.]

органів Міністерства праці та соціальної політики України (частина перша статті 41, статті 41-1 — 41-3, 188-1);

лабораторій радіаційного контролю міністерств і відомств України, організацій споживчої кооперації (стаття 42-2);

державних органів реєстрації актів цивільного стану (стаття 212-1);

[Абзац пункту 1 частини першої статті 255 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1410-ІV від 03.02.2004 p.]

органів Антимонопольного комітету України (статті 164-3, 164-14, 166-1 —166-4);

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 424-V від 01.12.2006p.]

органів управління кінематографією (стаття 164-6 - в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 1647 - в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 164-8 - в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу в кіно- і відеомережі);

[Абзац пункту 1 частини першої статті 255 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3349-IV від 17.01.2006 p.]

органів Державної прикордонної служби України (частини друга, четверта і п’ята статті 85, статті 185-10, 191, частина перша статті 203, статті 204 — 206-1);

[Абзац пункту 1 частини першої статті 255 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1299-IV від 20.11.2003 p.]

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2600-IV від 31.05.2005 p.]

Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, її представники в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (стаття 164-6 - в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-7 - в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-8 - в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу на каналах мовлення телебачення України; стаття 212-9);

[Абзац пункту 1 частини першої статті 255 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3349-IV від 17.01.2006 p.]

[Абзац пункту 1 частини першої статті 255 доповнено згідно із Законом України № 3504-IV від 23.02.2006 p.]

органів Служби безпеки України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), статті 195-5, 212-2 (крім пункту 9 частини першої), 212-5 і 212-6);

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 p.]

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 3475-IV від 23.02.2006 p.]

органів Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), пункт 9 частини першої статті 212-2);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 3475-ІV від 23.02.2006p.]

органів державної податкової служби (статті 51-2, 155-1, 163-1 — 163-4, 164, 164-5, 177-2);

[Абзац пункту 1 частини першої статті 255 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2322-IV від 12.01.2005 p.]

органів рибоохорони (статті 85, 85-1, 88-1, стаття 164 - в частині порушення порядку провадження господарської діяльності, пов’язаної з добуванням і використанням риби та інших водних живих ресурсів);

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України№ 622-V від 08.02.2007p.]

органів мисливського господарства (статті 85, 85-1, 88-1);

органів Міністерства екології та природних ресурсів України (статті 85, 85-1, 88, 88-1, 88-2, 90, 91);

органів повітряного транспорту (частина друга статті 112, частина третя статті 133);

органів, що здійснюють контроль за видобутком дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (частина перша статті 189-1);

державних органів управління племінною справою у тваринництві (стаття 107-1);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 2359-ІІІ від 05.04.2001 p.]

інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю (частина перша статті 96-1);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 2703-ІІІ від 20.09.2001 p.]

Національного банку України (статті 164-11, 166-7 — 166-9);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 2747-ІІІ від 04.10.2001 p.]

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 249-ІV від 28.11.2002 p.]

органів державної контрольно-ревізійної служби України (статті 164-12, 164-14);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 2787-ІІІ від 15.11.2001 p.]

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2188-ІV від 18.11.2004 p.]

Рахункової палати (статті 164-12, 164-14, 188-19);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України №2787-ІІІ від 15.11.2001 p.]

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законам України № 1128-ІV від 11.07.2003 p.]

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2188-IV від 18.11.2004 p.]

органів управління архівною справою і діловодством (стаття 92-1);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України №2888-ІІІ від 13.12.2001 p.]

служби державної охорони природно-заповідного фонду України (стаття 91);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 394-IV від 26.12.2002 p.]

органів Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки (стаття 188-16);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 666-IV від 03.04.2003 p.]

спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю (статті 188-17, 212-4);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 749-1V від 15.05.2003 p.]

органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків - статті 44, 173, 174, 182, 184-1, 185 і 185-7);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 743-ІV від 15.05.2003 p.]

спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (стаття 166-9);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 249-IV від 28.11.2002 p.]

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (статті 163, 166-9);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 249-IV від 28.11.2002 p.]

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 3201-IV від 15.12.2005 p.]

органів виконавчої влади, що проводять реєстрацію друкованого засобу масової інформації (стаття 186-6);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 1107-IV від 10.07.2003 p.]

секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (стаття 188-19);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 1128-IV від 11.07.2003 p.]

відділу контролю Апарату Верховної Ради України (стаття 188-19);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 1128-IV від 11.07.2003 p.]

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 2188-ІV від 18.11.2004 p.]

[Абзац пункту 1 частини першої статті 255 виключено згідно із Законом України № 424-V від 01.12.2006 p.]

підприємств і організацій, у віданні яких є об’єкти електроенергетики (стаття 185-12);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 2598-IV від 31.05.2005 p.]

спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, державної регуляторної політики та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та його територіальних органів (статті 166-10 — 166-12);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 577-V від 11.01.2007p.]

[В абзац пункту 1 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 622-V від 08.02.2007p.]

Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації (стаття 188-25);

[Пункт 1 частини першої статті 255 доповнено абзацом згідно із Законом України № 695-V від 22.02.2007p.]

2) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад (статті 103-1, 103-2, 104, частина перша статті 106-1, статті 106-2, 149 - 154, 155, 156, 159 - 160, 160-2, стаття 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 183, 185-1, 186-5; статті 78 - 84 (крім порушень санітарно-гігієнічних правил і норм по охороні атмосферного повітря, а також правопорушень, пов’язаних з перевищенням нормативів рівня шуму, утворюваного автомототранспортними засобами під час роботи);

[У пункт 2 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

[У пункті 2 частини першої статті 255 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 p.]

2-1) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами селищних, міських рад або місцевими державними адміністраціями (частина друга статті 96-1);

[Частину першу статті 255 доповнено пунктом 2-1 згідно із Законом України № 2703-III від 20.09.2001 p.]

2-2) голова, заступник голови, секретар, інші члени виборчої комісії, комісії з референдуму (статті 212-11, 212-15 — 212-20);

[Частину першу статті 255 доповнено пунктом 2-2 згідно із Законом України № 3504-ІV від 23.02.2006 p.]

2-3) кандидати, уповноважені особи, офіційні спостерігачі (статті 212-16 — 212-18, 212-20);

[Частину першу статті 255 доповнено пунктом 2-3 згідно із Законом України № 3504-ІV від 23.02.2006 p.]

3) власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган (статті 51, 132, 179);

4) посадові особи, уповноважені відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать аеродроми (частини перша, третя, четверта і п’ята статті 111 (про порушення, вчинені на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках);

[У пункт 4 частини першої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2360-ІІІ від 05.04.2001 p.]

5) працівники, які здійснюють охорону підприємств, установ, організацій (стаття 179);

6) державні виконавці (статті 51-1, 188-13);

7) секретар судового засідання, секретар суду (статті 185-3, 185-5, частина перша статті 185-6);

8) слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (частина четверта статті 184, стаття 185-4, частина друга статті 185-6, статті 185-8, 185-11);

9) представники громадських організацій або органів громадської самодіяльності:

член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 92, 132, 148, 154, 160, 175-1, 179, 185-7, 186-2, 186-4);

[Абзац другий пункту 9 частини першої статті 255 доповнено згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

громадський інспектор Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (стаття 92);

10) державні інспектори з питань інтелектуальної власності (статті 51-2, 164-9, 164-13);

[Частину першу статті 255 доповнено пунктом 10 згідно із Законом України № 2953-ІІІ від 17.01.2002 p.]

11) прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (стаття 212-3);

[Частину першу статті 255 доповнено пунктом 11 згідно із Законом України № 676- IV від 03.04.2003 p.]

12) державні інспектори з охорони прав на сорти рослин (стаття 51-2).

[Частину першу статті 255 доповнено пунктом 12 згідно із Законом України № 1805-IV від 17.06.2004 p.]

У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 — 244-15 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Крім того, протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати:

[В абзац перший частини другої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 429-IV від 16.01.2003p.]

[В абзац перший частини другої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 1284-IV від 18.11.2003 p.]

[В абзац перший частини другої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2598-ІV від 31.05.2005 p.]

1) посадові особи органів, що здійснюють контроль за використанням нафтопродуктів у промисловості та сільському господарстві (стаття 161);

2) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 65, 66, 70, 73, 77, 82, 89, 90-1, 121 - 128, частини перша і друга статті 129, частини перша і друга статті 130, статті 139, 140, 153 та 202);

[Пункт 2 частини другої статті 255 доповнено згідно із Законом України № 3048-III від 07.02.2002 p.]

3) позаштатний інспектор Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (частини перша, третя, четверта і п’ята статті 116, частина друга статті 116-1, частина третя статті 116-2, частина перша статті 117, стаття 118, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті 130, частини перша і друга статті 131);

4) громадський лісовий інспектор (статті 63, 64 - 70, 73, 77);

5) громадський мисливський інспектор (стаття 91-2 в частині порушення правил полювання);

6) громадський інспектор органів рибоохорони (стаття 91-2 в частині порушення правил рибальства і охорони рибних запасів);

7) громадський інспектор з охорони довкілля (статті 65-1, 77, 77-1, 78, 82, 89 (щодо диких тварин), статті 91-2, 153);

8) посадові особи підприємств, установ і організацій, що здійснюють охорону, використання і відтворення тваринного світу;

9) посадові особи органів залізничного транспорту (стаття 123);

10) працівники відомчої, сільської пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин (команд), протипожежних об’єднань громадян (статті 120, 175, 188-8);

11) посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями і військовозобов’язаними, призваними на збори, - частина четверта статті 122, статті 122-1, 122-2, частина третя статті 123, стаття 124, частини перша і друга статті 130, частина перша статті 132, а також про всі порушення правил дорожнього руху, вчинені особами (крім військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори), які керують транспортними засобами Збройних Сил України та інших військових формувань);

[Пункт 11 частини другої статті 255 доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

12) адміністрація підприємств, установ і організацій (стаття 132);

13) виключено;

[Пункт 13 частини другої статті 255 виключено згідно із Законом України № 2787-111 від 15.11.2001 p.]

14) посадові особи органів внутрішніх справ (частина перша статті 59 (про правопорушення, вчинені в межах санітарних зон, джерел водопостачання), частина перша статті 61 (щодо пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв), стаття 77-1).

[У пункт 14 частини другої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 548-ІV від 20.02.2003 p.]

15) виключено

[Пункт 15 частини другої статті 255 виключено згідно із Законом України № 548-IV від 20.02.2003 p.]

16) посадові особи органів Державної прикордонної служби України (частини перша і третя статті 85, статті 121-1, 195);

[Частину другу статті 255 доповнено пунктом 16 згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 p.]

[У пункті 16 частини другої статті 255 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 1299-ІV від 20.11.2003 p.]

[У пункт 16 частини другої статті 255 внесено зміни згідно із Законом України № 2600-IV від 31.05.2005 p.]

17) державні інспектори з охорони прав на сорти рослин (стаття 104-1).

[Частину другу статті 255 доповнено пунктом 17 згідно із Законом України № 1805-IV від 17.06.2004 p.]

У випадках, прямо передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати також посадові особи інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представники органів самоорганізації населення.

[Статтю 255 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) обов’язково перевіряє чи компетентною особою був складений протокол. Ця стаття надає повний перелік осіб, яким законодавством надано право складати протокол про адміністративне правопорушення. Надання в одній статті переліку одразу усіх осіб, уповноважених складати протокол про адміністративне правопорушення, суттєво полегшує визначення такої особи та пришвидшує вирішення питання про компетентність особи, яка склала протокол. Однак у деяких випадках не зазначається конкретна посадова особа, що має право складати протокол, а лише робиться посилання на те, що ця особа є, наприклад, уповноваженою на те комітетом селищних, міських рад. У такому випадку необхідно звертатися до відповідних відомчих актів. Таких відсильних положень дуже мало порівняно з кодексами колишніх радянських республік, де для визначення такої посадової особи необхідно було звертатись до інших нормативно-правових актів.

При виявленні проступку особою, яка не має права складати протокол, вона повинна повідомити про це у відповідні органи.

Стаття 256. Зміст протоколу про адміністративне правопо­рушення

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка вчинила адміністративне правопорушення; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмовлення особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу порушникові роз’яснюються його права і обов’язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ і до нього висуваються певні вимоги. Саме в цій статті надається перелік тих даних, що обов’язково повинні бути закріплені у протоколі для того, щоб він мав відповідну силу і щоб його неможливо було заперечувати. Бланки протоколів про адміністративне правопорушення є бланками суворої звітності. Вони повинні бути надруковані у друкарні, мати захист від підробки та єдину наскрізну нумерацію в межах відповідного органу. Протоколи та акти повинні бути зареєстровані в бухгалтерії цих органів, як бланки суворої звітності, видаватися та обліковуватися у встановленому законодавством порядку.

Протокол містить усі відомості, що стосуються правопорушення; майнової шкоди (якщо така мала місце в результаті скоєння правопорушення); особи порушника (прізвище, ім’я і по батькові; дата і місце народження; місце проживання; телефон; посада; зарплата, пенсія чи з інших джерел у гривнях; освіта; сімейний стан; кількість осіб, що перебувають на утриманні; чи притягувалася особа раніше до відповідальності (адміністративної, кримінальної); документ, що посвідчує особу порушника); особи, що склала протокол (посада, прізвище, ім’я і по батькові, зазначається дата і місце складення протоколу); пояснення порушника; зазначається, що порушнику роз’яснені права та обов’язки, передбачені ст. 286 КпАП, та повідомлено про час і місце розгляду справи; за наявності свідків зазначається їх прізвища, ім’я і по батькові, адреса та телефон. Обов’язково робиться посилання на той нормативний акт, який передбачає відповідальність за вчинене правопорушення. Протокол повинен бути підписаний особою, що його склала, та особою, що вчинила правопорушення. Також за наявності свідків і потерпілих протокол підписується і ними. У випадку, коли порушник відмовляється підписати протокол, про це робиться запис у протоколі. Можливе засвідчення такого запису підписами понятих.

Залежно від того, яке саме правопорушення було вчинене, у протоколі можуть зазначатися і інші відомості, які необхідні для більш повного відображення фактів. Так, наприклад, при вчиненні дрібної спекуляції у протоколі зазначаються також відомості про предмет спекуляції, його роздрібну ціну, кількість виявлених предметів, обставини перепродажу, товарні ярлики та інші відомості, що сприятимуть відображенню реальної дійсності вчинення правопорушення.

Стаття 257. Надіслання протоколу

Протокол надсилається органові (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Завершальним етапом адміністративного розслідування при провадженні у справах про адміністративні правопорушення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органа (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення. Ці органи (посадові особи) перелічуються у главі 17 КпАП.

Протокол надсилається у певний строк відповідному уповноваженому органу. Терміни передачі протоколу органу, уповноваженому на розгляд справи, у КпАП не встановлені. Процесуальні терміни встановлені лише стосовно протоколів про здійснення корупційного діяння - протокол повинен бути переданий до суду в 3-денний термін з моменту його складання. В усіх інших випадках цей строк регламентується відповідними відомчими актами. Так, наприклад, протокол про адміністративне правопорушення, вчинене військовослужбовцем або особою рядового чи начальницького складу ОВС, повинен бути надісланий за місцем служби такої особи у 3-денний термін для притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності. Протокол про злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця повинен бути надісланий на розгляд суду протягом однієї доби. Як правило, усередині органу протокол направляється на розгляд уповноваженій особі протягом доби.

Протоколи передаються за розносною книгою. Допускається передача протоколу і доданих до нього матеріалів рекомендованим поштовим відправленням із зазначенням опису вкладених матеріалів. Протокол разом із матеріалами прошиваються і нумеруються за аркушами. В описі зазначаються: порядковий номер, повна назва документа, його дата, номери аркушів за порядком, а також загальна кількість документів і аркушів цифрами та літерами. Опис підписується керівником органу, ставиться дата його складання.

Про направлення протоколу і доданих до нього матеріалів на розгляд районного (міського) суду в Журналі обліку матеріалів про адміністративні правопорушення та результатів їх розгляду робиться відповідний запис.

КпАП передбачає альтернативну підвідомчість справ. До того ж іноді законодавством визначене первісне право одного із органів розглядати справу. Наприклад, справу щодо дрібного хуліганства первісно розглядає начальник органу внутрішніх справ. Однак якщо, враховуючи обставини справи, особу правопорушника, начальник ОВС вирішить, що стягнення штрафу від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, буде недостатнім, то він має право передати матеріали справи до суду (де за таке правопорушення може бути накладено стягнення у вигляді виправних робіт або адміністративного арешту). Також збігається компетенція щодо розгляду справ виконавчих органів сільських, селищних, міських рад і адміністративних комісій. У такому випадку справи розглядаються адміністративними комісіями. І лише у разі відсутності адміністративної комісії при виконавчому органі міської ради, справа розглядається відповідним виконкомом ради. Питання щодо підвідомчості є важливим для визначення адресату, якому повинен бути надісланий протокол.

Стаття 258. Випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається

Протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, частинами першою та третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених в частині третій статті 238), частиною третьою статті 109, статтями 110, 115, частинами першою, третьою і п’ятою статті 116, частиною третьою статті 116-2, частинами першою і третьою статті 117 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення), статтями 118, 119, частинами третьою, четвертою і п’ятою статті 133-1, статтями 134, 135 цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

[У частину першу статті 258 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Частину першу статті 258 доповнено згідно із Законом України № 2029-ІІІ від 05.10.2000 р.]

[У частині першій статті 258 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

[У частині першій статті 258 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 2350-ІII від 05.04.2001 p.]

[Частину першу статті 258 доповнено згідно із Законом України № 1122-IV від 11.07.2003 p.]

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

[У частину другу статті 258 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Якщо порушник оспорює стягнення, що на нього накладається за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, то складається протокол про адміністративне правопорушення.

[У статтю 258 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86 p., № 3282-ХІ від 19.12.86 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законами України від 23.12.93 p. № 81/96-BP № З 785-ХІІ, від 06.03.96 p.]

Дана стаття надає перелік правопорушень, за вчинення яких протокол про адміністративне правопорушення не складається, якщо правопорушник не заперечує допущене порушення і стягнення, яке на нього накладається. До того ж має місце спрощене провадження. Таке провадження характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. Посадова особа, виявивши правопорушення, приймає і виконує рішення про накладення адміністративного стягнення. Таким адміністративним стягненням може бути тільки штраф або попередження.

Штраф стягується на місці вчинення правопорушення, що посвідчує квитанція про його сплату. Ця квитанція видається правопорушнику. У ній зазначається сума штрафу. Якщо вона фіксована, то робиться надрив квитанції, що означає сплату штрафу.

Якщо суму штрафу визначає посадова особа, що накладає стягнення (коли санкцією передбачений мінімальний і максимальний розмір штрафу), то вона самостійно заносить розмір стягуваного штрафу у квитанцію.

Попередження може бути винесено військовослужбовцям і військовозобов’язаним, призваним на збори за певні проступки. Це оформлюється відповідними рапортами уповноважених осіб або робиться відмітка у супровідних документах.

При винесенні попередження на місці усім іншим особам за передбачені цією статтею порушення протокол не складається. Оформлення попередження здійснюється або шляхом вручення офіційного письмового попередження за встановленою формою, або шляхом винесення усного попередження.

До того ж слід зазначити, що у випадку, коли правопорушник оспорює стягнення, обов’язково складається протокол із додержанням усіх передбачених законом вимог.

Стаття 259. Доставлення порушника

З метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, порушника може бути доставлено в міліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку працівником міліції, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю - до органів Служби безпеки України її співробітником.

[У частину першу статті 259 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 259 внесено зміни згідно із Законом України № 3048-ІІІ від 07.02.2002 p.]

[Частину першу статті 259 доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

[У частину першу статті 259 внесено зміни згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 p.]

[Частину першу статті 259 доповнено згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 р.]

При вчиненні порушень правил користування засобами транспорту, правил щодо охорони порядку і безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, правил пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил на транспорті порушника може бути доставлено уповноваженою на те особою в міліцію, якщо у нього немає документів, що посвідчують особу, і немає свідків, які б могли повідомити необхідні дані про нього.

При вчиненні лісопорушень, порушень правил полювання, правил рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці порушення, працівники державної лісової охорони, а в лісах колективних сільськогосподарських підприємств - працівники лісової охорони зазначених підприємств, уповноважені на те посадові особи органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання, органів рибоохорони, посадові особи інших органів, які здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, працівники служб охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також працівники міліції можуть доставляти осіб, які вчинили ці правопорушення, у міліцію чи в приміщення виконавчого органу сільської, селищної ради. Доставлення порушника може провадитись також членами громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, громадськими інспекторами охорони природи, громадськими мисливськими інспекторами, громадськими інспекторами органів рибоохорони та громадськими лісовими інспекторами.

[У частину третю статті 259 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При вчиненні правопорушень, зв’язаних з посяганням на охоронювані об’єкти, інше майно, порушника може бути доставлено працівниками воєнізованої охорони у службове приміщення воєнізованої охорони або в міліцію для припинення правопорушень, встановлення особи порушника і складення протоколу про правопорушення.

[У частині четвертій статті 259 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При вчиненні правопорушень, пов’язаних із незаконним придбанням або зберіганням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, порушника може бути доставлено до органів Служби безпеки України її працівником для встановлення особи порушника і складення протоколу про правопорушення.

[Статтю 259 доповнено частиною п’ятою, у зв’язку з чим частини п’ята - сьома вважаються відповідно частинами шостою - восьмою, згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 p.]

Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк.

Перебування доставленої особи у штабі громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщенні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину, якщо не встановлено інше.

[У частину шосту статті 259 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину шосту статті 259 внесено зміни згідно із Законом України № 3048-ІІІ від 07.02.2002p.]

У разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків правопорушень та в разі наявності обставин, зазначених у частині першій цієї статті, доставлення порушника уповноваженими на те посадовими особами здійснюється у підрозділи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

[Статтю 259 доповнено частиною сьомою згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

[У статтю 259 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІІ від 03.04.86p.]

Для припинення адміністративного проступку, встановлення особи правопорушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення може застосовуватися до правопорушника такий захід забезпечення провадження як доставлення порушника.

Доставлення порушника - це примусове (в межах адміністративного примусу) вилучення особи, що вчинила чи вчиняла на момент виявлення адміністративне правопорушення, з місця вчинення (виявлення) правопорушення, а також супровід цієї особи до відповідного органу із застосуванням заходів психічного або фізичного впливу з метою припинення адміністративного проступку, встановлення особи правопорушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Залежно від місця, підстав, мети доставлення порушника можуть здійснювати особи, перелік яких надається у цій статті. Фактичне здійснення доставлення забезпечується застосуванням психічного або фізичного впливу. До того ж треба відрізняти адміністративне доставлення порушника і доставлення злочинця. При адміністративному доставленні порушника не можна до нього застосовувати ті заходи та засоби, що застосовуються при доставленні особи, яка скоїла злочин. Найчастіше психічний вплив проявляється у висуненні вимоги уповноваженої особи припинити правопорушення і слідувати до зазначеного цією особою органу. Така вимога може супроводжуватися попередженням про застосування фізичного впливу у разі відмови особи робити запропоновані дії. У випадку, коли особа все ж таки не виконує вимоги уповноваженої особа, можливе застосування фізичного впливу. Він проявляється у захваті руки або частини одежі зі спонуканням йти у зазначеному напрямі. Як крайній захід до правопорушника може бути застосовано зв’язування. Також до фізичного впливу належить і застосування транспортних засобів для доставлення порушника. Як фізичний вплив, так і психічний повинні відповідати характеру і тяжкості вчиненого проступку.

У випадку, коли особа виявляє злісну непокору законному розпорядженні або вимозі працівника міліції або члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця, до порушника може застосовуватися відповідні заходи фізичного примусу.

Стаття 260. Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення

У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.

[У частину першу статті 260 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів з метою, передбаченою цією статтею, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину другу статті 260 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Для правильного і об’єктивного вирішення справи важливе значення мають заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Вони застосовуються для припинення адміністративних проступків, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного розгляду справи та виконання постанов про накладення адміністративних стягнень у справах.

У цій статті наведено перелік заходів процесуального забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення: адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, вилучення речей і документів. Більш конкретно ці заходи розглядаються у статтях 261-265 КпАП. Також законом передбачено ще й такі заходи забезпечення провадження, які не зазначені в цій статті, - відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп’яніння, доставлення порушника і його привід.

У деяких випадках заходи адміністративно-процесуального примусу допомагають виявити правопорушення, які мають наслідком кримінальну відповідальність.

Стаття 261. Адміністративне затримання

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

[Частину другу статті 261 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Як захід забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення адміністративне затримання застосовується із метою припинення адміністративних проступків, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного розгляду справи та виконання постанов про накладення адміністративних стягнень у справах.

Адміністративне затримання можливе лише при вчиненні адміністративного правопорушення, при скоєнні злочину особа затримується у кримінально-процесуальному порядку. Можливе затримання психічно хворих осіб для усунення небезпеки, яку вони представляють, вільно знаходячись у суспільстві, та неповнолітніх. Неповнолітні можуть бути затримані за бійку, азартні ігри, порушення правил користування транспортом, дрібну спекуляцію, биття стекол вагонів поїздів, ігри з вогнем та інші правопорушення. Строк їх затримання не може перевищувати 3 годин. Одразу повідомляються батьки цих дітей або органи опіки.

Не можна застосовувати адміністративне затримання до таких осіб:

- іноземці, щодо яких діє право дипломатичного імунітету;

- депутати Верховної Ради;

- прокурори;

- судді.

Якщо зазначені особи вчиняють дії, що мають наслідком адміністративне затримання, уповноважена особа повинна перевірити наявність документа, що посвідчує особу, записати його номер та скласти рапорт про адміністративне правопорушення. Цей рапорт передається начальнику ОВС, який вирішує подальше притягнення особи до відповідальності згідно із законом.

Також, як правило, адміністративне затримання не застосовується до військовослужбовців. У випадку, коли військовослужбовець здійснює дії, за які можливе адміністративне затримання, його затримують для негайного доставлення до чергового військової частини.

Факт адміністративного затримання обов’язково фіксується протоколом про адміністративне затримання. Ця стаття надає перелік обов’язкових відомостей, що повинні бути внесені до протоколу. До них належать: дата і місце складання протоколу, посада, П. І. Б., яка склала протокол, відомості про особу затриманого, час і мотиви затримання. Таким чином, протокол повинен відображати фактичні обставини, при яких було здійснено затримання. Цей протокол при розгляді справи є як джерело доказу. Затриманий має право оскаржити адміністративне затримання у вищестоящий орган або вищестоящій посадовій особі.

У зв’язку з тим, що адміністративне затримання посягає на особисту свободу особи, про місце її перебування негайно повідомляються її родичі, або на її на прохання можуть бути оповіщені інші особи (власник відповідного підприємства, установи, організації, уповноважений ним орган). Це положення забезпечує захист прав затриманого.

Адміністративне затримання може тривати не більше трьох годин. Час затримання починає обчислюватися з моменту доставлення порушника до відповідного органу, а особи, яка була в стані сп’яніння, - з часу її витвереження.

Стаття 262. Органи (посадові особи), правомочні здійсню­вати адміністративне затримання

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України.

[У частину першу статті 262 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Адміністративне затримання провадиться:

1) органами внутрішніх справ - при вчиненні дрібного хуліганства, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, при прояві неповаги до суду, вчиненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконного продажу товарів або інших предметів, дрібної спекуляції, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, при порушенні правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України;

[У пункт 1 частини другої статті 262 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Пункт 1 частини другої статті 262 доповнено згідно із Законом України № 1299-ІV від 20.11.2003 p.]

[Пункт 1 частини другої статті 262 доповнено згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 p.]

2) органами прикордонної служби - у разі незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України, порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушення правил використання об’єктів тваринного світу в межах прикордонної смуги та контрольованого прикордонного району, у територіальному морі, внутрішніх водах та виключній (морській) економічній зоні України, порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України;

[Пункт 2 частини другої статті 262 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 p.]

[Пункт 2 частини другої статті 262 доповнено згідно із Законом України № 1299-IV від 20.11.2003 p.]

[Пункт 2 частини другої статті 262 доповнено згідно із Законом України № 1723-IV від 18.05.2004 p.]

3) старшою у місці розташування охоронюваного об’єкта посадовою особою воєнізованої охорони - при вчиненні правопорушень, зв’язаних з посяганням на охоронювані об’єкти, інше майно;

[У пункті 3 частини другої статті 262 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

4) посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - у разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків дрібного хуліганства, злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, публічних закликів до невиконання вимог цієї особи, порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів, дрібного розкрадання державного або колективного майна, у разі вживання спиртних напоїв у громадських місцях, появи в громадських місцях у п’яному вигляді, а також у разі порушення правил дорожнього руху водіями чи іншими особами, які керують військовими транспортними засобами;

[Пункт 4 частини другої статті 262 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

5) органами Служби безпеки України - при порушенні законодавства про державну таємницю або здійсненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, придбанні або зберіганні спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації.

[Частину другу статті 262 доповнено пунктом 5 згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 p.]

[У статтю 262 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 2010-ХІ від 03.04.86 p., № 4134-ХІ від 12.06.87 p., № 6347-XI від 03.08.88 p., № 7445-ХІ від 27.04.89 p., № 8918-ХІ від 07.03.90 p., № 9082-ХІ від 20.04.90 p., № 9166-ХІ від 04.05.90 p., № 647-XІI від 18.01.91 p.; Законом України № 64/95-ВР від 15.02.95 р.]

Особи підлягають адміністративному затриманню з метою припинення адміністративних проступків, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного розгляду справи та виконання постанов про накладення адміністративних стягнень у справах. Здійснювати адміністративне затримання можуть лише органи (посадові особи), що перелічені у цій статті.

У пункті 1 ч. 2 цієї статті визначено право органів внутрішніх справ здійснювати адміністративне затримання. До того ж таке право надається усім працівникам ОВС, зокрема міліціонерам патрульно-постової служби, дільничним інспекторам міліції, оперативним працівникам, незалежно від того чи знаходяться вони на службі чи ні, іншим співробітникам ОВС, що здійснюють охорону громадського порядку. Так, наприклад, Статут патрульно-постової служби міліції України встановлює, що адміністративне затримання проводиться нарядом міліції при вчиненні: дрібного хуліганства, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, народного дружинника, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, незаконних операцій з іноземною валютою і платіжними документами, незаконного продажу товарів або інших предметів, дрібної спекуляції, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у не встановлених громадських місцях чи появі у громадських місцях у нетверезому стані, що ображає людську гідність і громадську мораль, при порушенні правил дорожнього руху, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавчими актами України. Дії наряду після затримання правопорушників вимагають від працівників міліції пильності, рішучості, витримки, вміння швидко орієнтуватись в ситуації і суворо дотримуватись вимог Закону України «Про міліцію».

Згідно із Законом України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 р. органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов’язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право здійснювати адміністративне затримання осіб на підставах і на строки, визначені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення про передачу їх прикордонним органам суміжної держави на час, необхідний для такої передачі.

При вчиненні правопорушень, пов’язаних із посяганням на охоронювані об’єкти персонал цивільної охорони при виконанні службових обов’язків має право доставляти в службове приміщення охорони або в територіальні органи внутрішніх справ осіб- правопорушників. Адміністративне затримання доставлених у службове приміщення охорони осіб може здійснюватись старшим на місці розташування об’єкта, що охороняється, посадовою особою підрозділу воєнізованої охорони і тривати не більше трьох годин з моменту доставляння порушника для складання протоколу.

У пункті 4 ч. 2 цієї статті визначено правопорушення, за які особи підлягають адміністративному затриманню посадовими особами військової служби правопорядку у Збройних силах України. Інструкція, затверджена наказом Міністра оборони України від 16.12.2004 р. № 618 визначає порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців. Для тимчасово затриманих військовослужбовців обладнуються на гауптвахтах Служби правопорядку та у будинках (приміщеннях) органів управління військової служби правопорядку у Збройних силах України, до складу яких гауптвахти не входять камери (кімнати) для тимчасово затриманих військовослужбовців (КТЗ). Військовослужбовці, затримані за порушення військової дисципліни у нетверезому стані (або таких, що не мають документів), до витвереження (або встановлення особи), але не більше як одну добу знаходяться у КТЗ. Строк тримання в КТЗ затриманих військовослужбовців обчислюється з моменту його доставлення до органу управління Служби правопорядку для складання протоколу. Прийняття затриманих військовослужбовців у КТЗ органу управління Служби правопорядку, де гауптвахта розташована на віддаленні, здійснює черговий органу управління Служби правопорядку.

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, також згідно із Законом України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26.12.2002 р. Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності. Органам Служби безпеки України надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього місцях осіб, які проникли на об’єкти та у місця, що охороняються органами і підрозділами Служби безпеки України, та при вчиненні ними інших правопорушень, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 262 КпАП, - на строк до трьох годин.

У протоколі про адміністративне затримання робиться перелік предметів одягу, в який була одягнута особа під час затримання, а також визначається, виявлені чи ні у затриманого при особистому огляді тілесні ушкодження. Якщо так, то в протоколі зазначається, які саме виявлені ушкодження, на яких частинах тіла вони розташовані. У разі, коли затриманий потребує медичної допомоги, у протоколі вказуються час її надання, номер бригади швидкої медичної допомоги, прізвище та ініціали лікаря, до якого медичного закладу госпіталізовано затриманого.

При надходженні під час затримання, проведення особистого огляду, огляду речей заяв чи зауважень, у протоколі про адміністративне затримання робиться відповідний запис, ким вони зроблені, і викладається їх суть.

Стаття 263. Строки адміністративного затримання

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години. У виняткових випадках у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання.

[У частину першу статті 263 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомлення про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.

[У частину другу статті 263 внесено зміни згідно із Законом України № 812-XIV від 02.07.99 p.]

Осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.

Осіб, які вчинили дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського форму­вання з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образу їх, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, може бути затримано до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду суддею справи може бути затримано також осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях. Іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою органу Державної прикордонної служби України.

[У частину четверту статті 263 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину четверту статті 263 доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

[Частину четверту статті 263 доповнено згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 p.]

[Частину четверту статті 263 доповнено згідно із Законом України № 1299-IV від 20.11.2003 р.]

[Частину четверту статті 263 доповнено згідно із Законом України № 1723-IV від 18.05.2004 р.]

Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складання протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, - з часу її витвереження.

[У статтю 263 внесено зміни та доповнення згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 6347-XI від 03.08.88 р., № 8918-ХІ від 07.03.90 p., № 9166-ХІ від 04.05.90p., № 647-ХІІ від 18.01.91 р.; Законом України № 64/95-ВР від 15.02.95 p.]

Адміністративне законодавство передбачає строки адміністративного затримання, за якими можна виділити адміністративне затримання на загальних підставах і спеціальне адміністративне затримання. На загальних підставах допускається адміністративне затримання не більше як трьох годин. Обчислення строку адміністративного затримання починається з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, - з часу її витвереження.

Спеціальні адміністративні затримання здійснюються:

- на строк до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом 24 годин з моменту затримання, якщо: 1) особа порушила прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України. Мета - встановлення особи, з’ясування обставин правопорушення; 2) при порушенні правил обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Мета - встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених засобів та їх дослідження. Санкцією прокурора адміністративне затримання за такі правопорушення може бути продовжено до 10 діб, якщо порушники не мають документів, що посвідчують їх особу;

- до розгляду справи суддею або начальником органу внутрішніх справ - при скоєнні дрібного хуліганства, злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця, або їхній образі; публічних закликах до невиконання вимог працівника міліції. Матеріали щодо дрібного хуліганства розглядаються начальником органу внутрішніх справ протягом однієї доби. Начальник ОВС може передати матеріали справи на розгляд суду. Суддя повинен протягом доби розглянути справу, що поступила;

- до розгляду справи суддею або посадовою особою органу Державної прикордонної служби України - при вчиненні правопорушень щодо правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземцями та особами без громадянства.

- до розгляду справи суддею - при порушенні порядку проведення мітингів, зборів, вуличних походів і демонстрацій, перетинанні або спробі перетнути незаконно державний кордон України, або прояві неповаги до суду чи торгівлі з рук у невстановлених місцях.

У виняткових випадках законами України можуть встановлюватися інші строки адміністративного затримання.

Адміністративне затримання слід відрізняти від доставлення правопорушника в органи внутрішніх справ. Останнє здійснюється більш широким колом осіб, при його здійсненні не складається протокол і воно повинно бути здійснене у найстисліші строки. В загальному випадку закінчується доставлення - починається адміністративне затримання.

Стаття 264. Особистий огляд і огляд речей

Особистий огляд може провадитись уповноваженими на те посадовими особами органів Служби безпеки України, внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ і органів прикордонної служби, а у випадках, прямо передбачених законами України, також і інших органів.

[У частину першу статті 264 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину першу статті 264 доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 р.]

[У частину першу статті 264 внесено зміни згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 p.]

[Частину першу статті 264 доповнено згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 р.]

Особистий огляд може провадитись уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі.

Огляд речей може провадитись уповноваженими на те посадовими особами органів Служби безпеки України, внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ, органів прикордонної служби, природоохоронних органів, державними інспекторами з питань інтелектуальної власності, органів лісоохорони, органів рибоохорони, органів, що здій­снюють державний нагляд за додержанням правил полювання, а у випадках, прямо передбачених законами України, також і інших органів. При вчиненні порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу уповноважені на те посадові особи органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання, органів рибоохорони, а також працівники міліції, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України можуть провадити в установленому порядку огляд транспортних засобів.

[У частину третю статті 264 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину третю статті 264 доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 р.]

[У частину третю статті 264 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 662-ІV від 03.04.2003 p.]

[Частину третю статті 264 доповнено згідно із Законом України № 1098-IV від 10.07.2003 p.]

[Частину третю статті 264 доповнено згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 р.]

Огляд речей, ручної кладі, багажу, знарядь полювання і лову риби, добутої продукції, транспортних засобів та інших предметів здійснюється, як правило, у присутності особи, у власності (володінні) якої вони є. У невідкладних випадках зазначені речі, предмети може бути піддано оглядові з участю двох понятих під час відсутності власника (володільця).

Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в протоколі про адміністративне затримання.

Особистий огляд, огляд речей у митних установах провадиться в порядку, встановленому Митним кодексом України.

[У частину шосту статті 264 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 264 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86p.; Законом України № 3176-ХІІ від 04.05.93 p.]

Огляд речей і особистий огляд належать до процесуальних заходів адміністративного припинення, що спрямовані на забезпечення можливості притягнення особи, яка скоїла адміністративний проступок, до адміністративної відповідальності. Порядок проведення особистого огляду і огляду речей регулюється цим Кодексом, Митним кодексом, законами України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про боротьбу з корупцією», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про правовий режим надзвичайного стану» та іншими законами.

Огляд - це визначений законом чи іншими нормативно-правовими актами обов’язок громадян пред’явити певну річ, документи на вимогу уповноважених осіб. У випадку, коли особа добровільно не виконує вимогу посадової особи щодо огляду (відповідних речей або особистого), можливий примусовий огляд. Огляд провадиться у присутності двох понятих.

Особистий огляд здійснюється уповноваженою особою однієї статі з особою, яку оглядають, у присутності понятих тієї самої статі в приміщенні або в інших місцях, які виключають доступ сторонніх і відповідають вимогам санітарії і гігієни. Забороняється здійснювати в одному приміщенні одночасно особистий огляд кількох осіб. При проведенні особистого огляду не допускаються дії, які принижують гідність оглядуваної особи або небезпечні для її здоров’я.

Огляд речей здійснюється, як правило, у присутності особи, у власності (володінні) вони є. Однак, у невідкладних випадках можливий огляд речей за відсутності власника (володільця). Уповноважена особа має право здійснити огляд речей у випадку, якщо закінчився строк їх зберігання у камері схову, встановити власника речей не вдалося, є достатні дані вважати, що у речах є вибухові речовини, а також в прямо передбачених законом випадках. В такому разі, огляд здійснюється обов’язково за участю двох понятих. Огляд речей повинен бути обережним, не допускати їх пошкодження.

Порядок проведення огляду на підприємствах і в організаціях, що охороняються, регулюється наказом МВС України від 25.11.2003 р. № 1430 «Про організацію службової діяльності цивільної охорони Державної служби охорони при МВС України». Відповідно до цього наказу огляд речей осіб, які перебувають у приміщеннях або на території підприємств і організацій, а у виключних випадках і особистий огляд, здійснюється з метою запобігання дрібним крадіжкам державного, комунального або приватного майна і вилучення викраденого за наявності у власника або працівників цивільної охорони достатніх даних про вчинення крадіжки.

Огляд здійснюється у випадках:

- коли особа захоплена в момент здійснення крадіжки або безпосередньо після її здійснення;

- наявності ознак здійснення крадіжки у вигляді слідів на одязі і речах;

- коли очевидці прямо вкажуть на цю особу як на особу, що здійснила крадіжку;

- порушення пропускного режиму;

- коли є наявні показання технічних засобів.

Огляд здійснюється уповноваженими на те посадовими особами цивільної охорони, які безпосередньо здійснюють охорону об’єктів, а також службовими особами, спеціально уповноваженими нате адміністрацією об’єкта, що охороняється.

Огляду повинна передувати пропозиція особі, щодо якої є дані про здійснення нею крадіжки, внесення (виносу) заборонених предметів або речей, що є знаряддям чи безпосереднім об’єктом правопорушення, товарно-матеріальних цінностей, які не підлягають внесенню на територію (виносу з території) об’єкта, що охороняється, пред’явити ці речі чи предмети.

Про особистий огляд, огляд речей працівниками цивільної охорони складається акт огляду, який є підставою для оформлення протоколу про адміністративне правопорушення. У разі, коли факту крадіжки не встановлено, акт не складається, а робиться відповідний запис у книзі обліку оглядів і правопорушень.

Виявлені при огляді особи предмети, які не підлягають виносу, вилучаються, про що робиться відповідний запис в акті огляду. При вилученні вогнепальної зброї, а також бойових припасів, які перевозяться або є в особи без відповідного дозволу, робиться запис в акті огляду із зазначенням марки або моделі, калібру, серії і номера зброї, що вилучається, та кількості боєприпасів.

Акт огляду і протокол про адміністративне правопорушення реєструються в книзі обліку оглядів і правопорушень.

Про вибухові, отруйні речовини, предмети, які розкривають призначення закритого об’єкта або військове виробництво, негайно інформується підрозділ Служби безпеки України.

Особи, які здійснюють особистий огляд, огляд речей, зобов’язані бути уважними і ввічливими стосовно осіб, яких оглядають, не повинні допускати дій, що принижують їх гідність, і не розголошувати відомості, пов’язані із проведенням огляду.

Особи, піддані огляду, можуть оскаржити дії працівників цивільної охорони в установленому законом порядку.

Також встановлюється особливий порядок огляду у певній місцевості, визначеній Радою Автономної Республіки Крим. На такій місцевості контролюється порядок перевезення наркотичних засобів та наркотичних рослин. До того ж працівники ОВС мають право оглядати транспортні засоби, речі, проводити особистий огляд.

Частина 6 цієї статті встановлює, що огляд речей у митних установах провадиться в порядку, визначеному Митним кодексом України. Одним із способів митного контролю згідно з Митним кодексом є митний огляд (огляд та переогляд товарів і транспортних засобів, особистий огляд громадян), який здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів.

Особистий огляд як виняткова форма митного контролю проводиться за письмовою постановою керівника митного органу або особи, яка його заміщує, якщо є достатні підстави вважати, що громадянин, який прямує через митний кордон України чи перебуває в зоні митного контролю або в транзитній зоні міжнародного аеропорту, приховує предмети контрабанди чи товари, які є безпосередніми предметами порушення митних правил або заборонені для ввезення в Україну, вивезення з України чи транзиту через територію України.

На митному посту особистий огляд може також проводитися за письмовою постановою керівника поста або особи, яка його заміщує, з обов’язковим повідомленням протягом доби керівника відповідного митного органа про підстави і результати такого огляду.

Перед початком огляду посадова особа митного органа повинна пред’явити громадянину письмову постанову керівника митного органа, керівника митного поста чи особи, яка їх заміщує, ознайомити громадянина з його правами та обов’язками під час проведення такого огляду і запропонувати добровільно пред’явити приховувані товари.

Особистий огляд проводиться в ізольованому приміщенні, що відповідає вста­новленим санітарно-гігієнічним вимогам, посадовою особою митного органа однієї статі з громадянином, який проходить огляд, у присутності не менш як двох понятих тієї самої статі. Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані у результатах огляду. Понятими не можуть бути родичі особи, яка підлягає особистому огляду, а також працівники митних органів. Доступ до приміщення, де проводиться огляд, громадян, які не беруть участі у ньому, і можливість спостерігати за проведенням огляду з боку таких громадян мають бути виключені. Обстеження органів тіла громадянина, який підлягає огляду, має проводитися лише медичним працівником.

Під час проведення особистого огляду складається протокол. Протокол підписується посадовою особою митного органу, що проводила огляд, громадянином, який проходив огляд, понятими, які були присутні під час огляду, а у разі обстеження медичним працівником - також цим працівником. Громадянин, який проходив огляд, має право зробити заяву в такому протоколі. Копія протоколу надається громадянинові.

Особистому огляду не підлягають Президент України, Голова Верховної Ради України, народні депутати України, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, Голова та судді Верховного Суду України, Голова та судді Конституційного Суду України, Міністр закордонних справ України, Генеральний прокурор України та члени їхніх сімей, які прямують разом з ними.

Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або у протоколі про адміністративне затримання. Протокол про здійснення огляду повинен обов’язково містити відомості про предмети, що були вилучені при огляді, їх опис, куди вилучене було направлено.

Стаття 265. Вилучення речей і документів

Речі і документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, виявлені під час затримання, особистого огляду або огляду речей, вилучаються посадовими особами органів, зазначених у статтях 234-1, 234-2, 244-4, 262 і 264 цього Кодексу. Вилучені речі і документи зберігаються до розгляду справи про адміністративне правопорушення у місцях, що їх визначають органи (посадові особи), яким надано право провадити вилучення речей і документів, а після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, їх у встановленому порядку конфіскують, або повертають володільцеві, або знищують, а при оплатному вилученні речей - реалізують. Вилучені орден, медаль, нагрудний знак до почесного звання СРСР, почесного звання Української РСР, Почесної Грамоти і Грамоти Президії Верховної Ради Української РСР, почесного звання України, відзнаки Президента України, після розгляду справи підлягають поверненню їх законному володільцеві, а якщо він невідомий, надсилаються відповідно до Адміністрації Президента України. Вилучені самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення, апарати для їх вироблення після розгляду справи підлягають знищенню працівниками міліції.

[Частину першу статті 265 доповнено згідно із Законом України № 1685-ІІІ від 20.04.2000р.]

[У частину першу статті 265 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину другу статті 265 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Про вилучення речей і документів складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання.

При вчиненні порушень, передбачених статтями 174, 190 — 195-4 цього Кодексу, працівник міліції, а при вчиненні правопорушень, передбачених статтями 191, 195 цього Кодексу, - також посадова особа прикордонної служби має право вилучити вогнепальну, пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду та холодну зброю, бойові припаси, електрошокові пристрої і спеціальні засоби. Працівник міліції, посадова особа прикордонної служби має право провести особистий огляд і огляд речей порушника в порядку, встановленому статтею 264 цього Кодексу. До особи, яка вчинила правопорушення під час виконання службових обов’язків, вилучення зброї, особистий огляд і огляд речей застосовується лише у невідкладних випадках.

[Частину третю статті 265 доповнено згідно із Законом України № 662-ІV від 03.04.2003 p.]

[Частину п'яту статті 265 виключено згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину шосту статті 265 виключено згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При вчиненні порушень, передбачених частиною другою статті 2061 цього Кодексу, працівник міліції вилучає транспортний засіб до вирішення питання по суті судом. При вилученні транспортного засобу робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення. Вилучення транспортного засобу проводиться відповідно до порядку, визначеного Міністерством внутрішніх справ України.

[Статтю 265 доповнено частиною згідно із Законом України № 1299-ІV від 20.11.2003 р.]

[У статтю 265 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86 p., № 4135-ХІ від 12.06.87 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p.. № 1369-XII від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законами України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p., № 148/96-ВР від 25.04.96p., № 323/96-ВР від 12.07.96p.]

Правом вилучення речей і документів наділені посадові особи таких органів: державної контрольно-ревізійної служби України, державної податкової служби України, виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, внутрішніх справ, прикордонної служби; старшою у місці розташування охоронюваного об’єкта посадовою особою воєнізованої охорони, посадовими особами військової служби правопорядку у Збройних силах України, а також посадовими особами органів, що мають право здійснювати особистий огляд і огляд речей. Вилучення полягає у припиненні права власності (володіння, користування, розпорядження) певною річчю або документом. Вилучатися можуть лише ті речі, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення. Такі речі виявляються під час затримання, особистого огляду або огляду речей. Про вилучення обов’язково складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання. До того ж доцільним є зазначення способу отримання зазначених речей та документів, тобто чи добровільно особа віддала їх чи ні.

Працівники органів внутрішніх справ наділені найширшими повноваженням щодо вилучення предметів та документів. Так, вони мають право вилучати посвідчення, що надають особі право користування спеціальним право, номерні знаки транспортних засобів, предмети дрібної спекуляції, самогон, вогнепальну зброю та інші предмети. Порядок вилучення вогнепальної зброї та бойових припасів, що здійснюється відповідно до ч. З даної статті, провадиться з додержанням вимог закону - дивись коментар до ст. 312 (абзац 4). Також працівник органу внутрішніх справ має право вилучити транспортний засіб до вирішення справи судом. Це можливе лише при вчиненні порушень, що пов’язані з обладнанням власниками або водіями транспортних засобів спеціально прихованими або замаскованими місцями, які використовуються для перевезення нелегальних мігрантів. Таке вилучення провадиться в порядку, встановленому МВС України.

Вилучені предмети можуть бути конфісковані, знищені, реалізовані або повернені володільцеві. Це залежить від того, яке рішення у справі буде прийнято.

До вирішення справи по суті вилучені предмети повинні бути збережені, не пошкоджені, бути в такому самому стані, що і при вилученні. Виняток становлять ті предмети, щодо яких такі вимоги є неможливими за їх призначенням або змістом (наприклад, продукти, що швидко псуються). Порядок конфіскації, знищення і реалізації предметів регулюється нормативно-правовими актами, відповідно до того, який саме предмет був вилучений. Наприклад, такими нормативно-правовими актами є Інструкція про порядок вилучення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров’я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я від 14.04.1995 р. № 68, Законом України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» та інші.

Стаття 266. Відсторонення водіїв від керування транспорт­ними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп’яніння

Водії, судноводії та інші особи, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними суднами і щодо яких е достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами або суднами та оглядові на стан сп’яніння.

Направлення зазначених осіб для огляду на стан сп’яніння і проведення їх огляду провадиться в порядку, що визначається Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством охорони здоров’я України і Міністерством юстиції України.

[У частину другу статті 266 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

З метою усунення небезпеки, що виникає при знаходженні за кермом водія (судноводія) у стані сп’яніння, законодавством передбачена можливість відсторонення зазначених осіб від керування транспортними засобами або суднами. Відсторонення водіїв від керування транспортним засобом полягає у примусовому припиненні руху, звільнення транспортного засобу від особи, що їм керує, затримання посвідчення водія і здачі у разі необхідності транспортного засобу на платну стоянку або до відповідного органу.

Міліція має право організовувати за необхідності медичний огляд водіїв, затримувати, відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп’яніння. Згідно з Постановою про правила дорожнього руху від 10.10.2001 р. водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп’яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Огляд на визначення стану сп’яніння проводиться згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженої наказом МВС, Міністерства охорони здоров’я та Мін’юсту від 24.02.1995 p., а також правилами, встановленими Державною інспекцією з маломірних суден України.

Встановлення стану сп’яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами зазначеної Інструкції працівниками міліції з використанням індикаторних трубок «Контроль тверезості» або інших спеціальних технічних засобів та (або) працівниками медичних закладів. Проведення огляду на стан сп’яніння водіїв, судноводіїв та інших осіб, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами з ознаками сп’яніння, а так само зазначених осіб, незалежно від наявності ознак сп’яніння, - учасників дорожньо-транспортних пригод, внаслідок яких постраждали громадяни, є обов’язковим.

Ознаками знаходження особи у стані сп’яніння є: наявність ознак алкогольного сп’яніння: запах алкоголю з рота, нестійкість пози, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці.

Заява громадян про вживання водієм спиртних напоїв, а так само признання в цьому самої особи є також підставою для проведення огляду. Іноземці й особи без громадянства підлягають огляду на загальних підставах. Огляд іноземців, які користуються дипломатичним імунітетом, здійснюється за їх згодою у закладах охорони здоров’я.

Огляд особи на стан сп’яніння із застосуванням індикаторної трубки «Контроль тверезості» проводять уповноважені працівники органів внутрішніх справ, які мають спеціальні звання і пройшли відповідну підготовку в системі службового навчання.

Перед застосуванням індикаторної трубки «Контроль тверезості» перевіряється її придатність до використання. Забороняється застосовувати трубку, якщо вона має якісь дефекти. Огляд водія з використанням індикаторної трубки «Контроль тверезості» проводиться в присутності двох свідків. До того ж працівник міліції одержує згоду особи на її огляд на стан сп’яніння з використанням трубки «Контроль тверезості» або інших технічних засобів. У разі відсутності такої згоди огляд проводиться в закладах охорони здоров’я.

Результати огляду оформляються протоколом огляду особи на стан сп’яніння. Бланки протоколів огляду особи на стан сп’яніння є документами суворого обліку та звітності.

Позитивна проба на алкоголь у повітрі, що видихається, є підтвердженням факту вживання алкогольного напою, а протокол, при згоді особи з результатами огляду, - підставою для притягнення її згідно з чинним законодавством до відповідальності, у тому числі водіїв - за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння. Якщо оглянута особа не погоджується з результатами проби, цю особу направляють на огляд до закладу охорони здоров’я.

Перелік закладів охорони здоров’я, яким надається право проведення огляду на стан сп’яніння особи, затверджується регіональним органом охорони здоров’я за погодженням із відповідним органом внутрішніх справ. Проведення огляду на стан сп’яніння в інших закладах забороняється.

Особи, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, повинні бути доставлені до місця проведення огляду не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його проведення. Висновки, за результатами огляду лікарем, повідомляються оглянутій особі, у присутності особи, яка її доставила, про що робиться запис у протоколі

Протокол складається у двох примірниках, перший з яких видається працівнику міліції, службовій особі, уповноваженому працівнику підприємства, установи, організації, що доставила громадянина для огляду, і засвідчується підписом лікаря і печаткою, а другий залишається в закладі охорони здоров’я

Особа, яка оглядалася, а також працівник міліції, котрий доставив особу на огляд, в десятиденний строк мають право оскаржити висновки огляду до контрольної комісії медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп’яніння регіонального наркодиспансера або в установленому порядку до відповідної контрольної комісії Міністерства охорони здоров’я чи суду.

Викладені в Інструкції процесуальні дії працівників міліції з огляду осіб на стан сп’яніння поширюються й на інші технічні засоби, які допускаються до застосування за погодженням з Міністерством охорони здоров’я та Міністерством внутрішніх справ України. До того ж слід неухильно дотримуватись, викладеного в Інструкції підприємства-виготовлювача чи в іншій нормативно-технічній документації, порядку технічної експлуатації приладу.

Під час проведення огляду працівники закладів охорони здоров’я та міліції повинні діяти тактовно, не принижуючи честі й гідності особи, яка оглядається.

Стаття 267. Оскарження адміністративного затримання, огляду і вилучення речей та документів

Адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, прокуророві або до суду.

[У статтю 267 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Право на оскарження дій органів і посадових осіб щодо адміністративного затримання, огляду, вилучення речей і документів - одна із важливих гарантій захисту прав особи. Це дієвий спосіб забезпечення законності. Оскарження дій посадових осіб реально сприяє виправленню допущених помилок, виявленню недоліків у роботі уповноважених органів.

Оскарження адміністративного затримання здійснюється відповідно у той вищестоящій орган (вищестоящій особі), який проводив адміністративне затримання:

органи внутрішніх справ - у вищестоящій орган внутрішніх справ;

посадові особи прикордонних військ - начальникам прикордонних загонів або прикордонних округів;

воєнізована охорона - начальнику відділу відомчої охорони при органі внутрішніх справ;

посадові особи військової служби правопорядку у Збройних силах України - вищестоящій посадовій особі військової служби правопорядку у Збройних силах України;

органи Служби безпеки України - у вищестоящій орган Служби безпеки.

У такому самому порядку здійснюється і оскарження дій посадових осіб при здійсненні огляду та вилученні речей та документів. Крім вищестоящих органів (посадових осіб), розглядати скарги заінтересованих осіб щодо органів, що застосовували зазначені заходи, можуть також прокурор та суд.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Стаття 268. Права особи, яка притягається до адміністра­тивної відповідальності

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

[Положення частини першої статті 268, за яким обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за Законом України має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16.11.2000 p.]

[Частину першу статті 268 доповнено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 160-2, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 1851, частиною першою статті 185-3, 185-7 і 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов’язковою. У разі ухилення її від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу.

[У частину другу статті 268 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 р.]

[У частині другій статті 268 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 2635-IV від 02.06.2005p.]

Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов’язковою.

[У частину третю статті 268 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 268 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 р., № 4452-ХІ від 21.08.87 p., № 7445-ХІ від 27.04.89 p., № 8918-ХІ від 07.03.90 p., № 9166-XI від 04.05.90 p., № 647-XІI від 18.01.91 p.; № 386/96-BP Законом України від 01.10.96 p.]

Особа, яка притягається до відповідальності має визначені цією статтею права. Ці права ні в якому разі не можуть бути обмежені.

По-перше, така особа має право знайомитися з матеріалами справи. Особа повинна знати, за які конкретно дії її притягають до відповідальності. Ознайомившись з матеріалами справи, особа має право давати пояснення щодо викладених у матеріалах обставин. Також особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, як людина, що безпосередньо брала участь у досліджуваному діянні, має будь-які відомості про нього, користується правом надавати докази. Не завжди показання протоколюються, фіксуються у вигляді пояснень, вони можуть сприйматися, репродукуватися і в усній формі. Задля доказування своєї невинуватості або приведення обставин, що пом’якшують вину, особа має право заявляти клопотання про виклик і допит свідків, про призначення експертизи, про видачу довідок та інших документів. Однак разом із цим притягнутий до відповідальності не зобов’язаний доводити свою невинуватість, хоча і має на це право.

По-друге, притягнутий до відповідальності має право на захист. Це проявляється у можливості користуватися послугами адвоката або іншого фахівця у галузі права, який має право на надання юридичної допомоги. Якщо особа не володіє мовою, якою ведеться провадження, вона може виступати своєю рідною мовою або користуватися послугами перекладача.

По-третє, особа має право оскаржити постанову у справі. Оскарження дій органів (посадових осіб) і рішень у справі про адміністративне правопорушення - одна з найбільш важливих гарантій захисту прав особи, як тієї, що притягається до відповідальності, так і потерпілого. Це є засіб забезпечення законності та підстава для перевірки обґрунтованості прийнятих у справі постанови. Порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення регулюється главою 24 КпАП.

На стадії розгляду справи для забезпечення законності і захисту прав особи, яка притягається до відповідальності, законом визначено, що справа розглядається у присутності цієї особи. Розгляд справи можливий за відсутності особи, яка притягається до відповідальності у випадку, якщо особу своєчасно сповістили про час і місце розгляду справи, а вона не з’явилася і до того ж від неї не поступало клопотання про відкладення розгляду справи. Якщо особа заявила клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість її присутності при розгляді, орган (посадова особа), що розглядає справу повинен з урахуванням строків задовольнити клопотання. Частина 2 цієї статті перелічує правопорушення при розгляді справ, про які присутність притягуваного до відповідальності є обов’язковим. Цей перелік не є вичерпним і законами України можуть встановлюватися інші випадки, коли явка особи в орган, який розглядає справу, є обов’язковою. У випадку, коли особа ухиляється від явки до органу внутрішніх справ або до суду, міліція має право здійснити її привід.

Стаття 269. Потерпілий

Потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Потерпілого може бути опитано як свідка відповідно до статті 272 цього Кодексу.

Ця стаття надає визначення такого суб’єкта адміністративного процесу як потерпілий. Якщо у матеріалах справи є відомості про те, що особі адміністративним правопорушенням завдано моральну, фізичну або майнову шкоду, то така особа визнається потерпілим у цій справі.

Згідно з листом Міністерства юстиції від 13.05.2004 р. за № 35-13/797 моральна шкода це - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у:

- фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, є втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Майнова шкода полягає у спричиненні майнових збитків адміністративним правопорушенням. При завданні фізичної шкоди особа зазнає фізичного болю.

З того моменту як у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено особу, якій спричинено шкоду будь-якого виду, така особа набуває процесуального статусу потерпілого. Він має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання про видачу документів, про призначення експертизи тощо. Також потерпілий має право оскаржити постанову у справі про адміністративне правопорушення, що є гарантією забезпечення захисту прав потерпілого. У зв’язку з тим, що потерпілий може бути безпосереднім учасником досліджуваного діяння, бути його очевидцем або мати якісь відомості про нього, його можуть опитати як свідка. У випадку, коли потерпілим є неповнолітня особа або особа, що через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати свої права, таких осіб може представляти їх законні представники.

Стаття 270. Законні представники

Інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).

Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

З метою захисту прав особи, яка притягається до відповідальності, або потерпілого у випадку, коли такі особи є неповнолітніми або через свої фізичні чи психічні вади не можуть здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, їх інтереси можуть представляти законні представники. До таких законних представників належать батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники.

Згідно із Сімейним кодексом від 10.02.2002 р. батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом

Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.

Опіка, піклування встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно із Законом України «Про, психіатричну допомогу» від 22. 02. 2000 р. законні представники - батьки (усиновителі), опікуни або інші особи, уповноважені законом представляти інтереси осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі здійснювати захист їх прав, свобод і законних інтересів при наданні їм психіатричної допомоги.

Законні представники мають ті самі права, що і особи, інтереси яких вони представляють. Виключенням є право давати пояснення, оскільки їх може давати особа, що була присутня при вчиненні правопорушення. Подавати скаргу на рішення органу (посадової особи), який розглядав справу, законний представник може лише від імені особи, яку він представляє. Здійснювати свої права законний представник може на підставі документа, що підтверджує ставлення законного представника до потерпілого або особи, що притягається до відповідальності, як такого.

Стаття 271. Захисник

У розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.

Повноваження адвоката на участь у розгляді справи посвідчуються ордером, що його видає адвокатське об’єднання, або відповідною довіреністю на ведення справи.

[Статтю 271 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стаття 59 Конституції України визначає, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним

у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Закон України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р. встановлює порядок та умови роботи адвокатури.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до закону та статутів адвокатських об’єднань. Адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності.

Адвокати дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, а також інші види юридичної діяльності.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:

- запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян - за їх згодою;

- ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

- отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян;

- застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

- доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

- бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

- виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у цій справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, та в інших випадках, передбачених законом.

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення.

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю.

Статтею 268 КпАП передбачено право особи, яка притягається до відповідальності користуватися послугами адвоката або іншого фахівця у галузі права. Захисник має права, які визначені цією статтею: знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, подавати скарги на рішення органу (посадової особи) від імені та за дорученням особи, яка його запросила, а також інші права, передбачені законами України. При здійсненні своїх повноважень адвокат не замінює особи, яка його запросила, а діє разом із нею. Виконувати обов’язки адвоката при розгляді справи можливо лише за наявності у нього відповідного ордеру, який видається адвокатським об’єднанням, або відповідної довіреності на ведення справи.

Стаття 272. Свідок

Як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі.

На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов’язаний з’явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясуванню підлягають такі обставини: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Якщо є дані, що якій-небудь особі відомо щось про перелічені обставини, то така особа викликається для дачі показань у справі як свідка. Законом не встановлено ніяких вимог до особи такої процесуальної фігури як свідок. Таким чином, свідком може бути будь-яка особа (поняті, потерпілий, родичі осіб, що беруть участь у справі, інші особи). Нічого не зазначається і щодо віку свідка. Тобто можливе опитування як свідка малолітньої або неповнолітньої особи з урахуванням їх розвитку, сприйняття навколишньої дійсності. За загальним правилом, якщо опитуються малолітні або неповнолітні, то необхідна присутність їх законних представників. Усі дані, отримані від свідка, підлягають оцінці і порівнянню з іншими доказами, отриманими з інших джерел.

У свідка, як і у будь-якого іншого учасника адміністративного провадження, є певні права і обов’язки. Свідок має право надавати пояснення на рідній мові або користуватися послугами перекладача у випадку, коли він не володіє мовою, якою ведеться провадження. Також він має право надавати пояснення усно або письмово. Згідно зі ст. 275 свідок має право на відшкодування у встановленому порядку витрат, що він їх зазнав у зв’язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Щодо обов’язків, то свідок зобов’язаний з’явитися в зазначений час в орган (до посадової особи), який його викликає у зв’язку з адміністративним провадженням, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому у справі і відповісти на поставлені запитання. До того ж ст. 185-3 КпАП встановлюється відповідальність свідка за злісне ухилення від явки в суд, також можливе застосування заходів громадського впливу трудовим колективом або громадською організацією.

Стаття 273. Експерт

Експерт призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі, коли виникає потреба в спеціальних знаннях.

Експерт зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадової особи) і дати об’єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях.

Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім при розгляді справи.

Відповідно до чинного законодавства за дорученням правоохоронних органів (у тому числі для вирішення питання про порушення адміністративної чи кримінальної справи), посадових осіб Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Державної виконавчої служби, на замовлення адвокатів, захисників та осіб, які самостійно захищають свої інтереси, та їх представників, нотаріусів, а також інших юридичних і фізичних осіб можуть виконуватись експертні дослідження, що потребують для вирішення певних питань при провадженні в справі наукових, технічних або інших спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи.

Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо. Висновок експерта не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку. Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові. Коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.

Підставою для проведення є передбачений законом процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом). Підставою проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридична або фізична особа) з обов’язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв’язанню, а також об’єктів, що надаються. Експертизи та дослідження проводяться експертними установами, як правило, за зонами регіонального обслуговування.

Експерти, що не працюють в державних спеціалізованих установах та на професійній основі здійснюють судово-експертну діяльність, забезпечують проведення експертиз та досліджень відповідно до вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24. 12. 2003 р.

На експерта покладаються такі обов’язки:

- прийняти до виконання доручену йому експертизу;

- провести повне дослідження, дати обґрунтований та об’єктивний висновок;

- повідомити в письмовій формі особу або орган, яка призначила експертизу, про неможливість її проведення, якщо порушене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення порушеного питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані;

- з’явитися на виклик особи або органу, яка призначила експертизу, для надання роз’яснень чи доповнень з приводу проведеної експертизи або причин повідомлення про неможливість її проведення;

- заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин;

- з дозволу особи або органу, яка призначила експертизу, проводити окремі дослідження в присутності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та інших осіб у випадках, передбачених законодавством.

Експерт має право:

- ознайомлюватись з матеріалами справи, які стосуються експертизи;

- порушувати клопотання відповідно до процесуального законодавства про надання додаткових та інших матеріалів, необхідних для вирішення порушених питань;

- з дозволу особи або органу, яка призначила експертизу, бути присутнім під час розгляду справи та задавати питання, що стосуються предмета чи об’єкта експертизи;

- указувати у висновку на факти, які мають значення для справи, але стосовно яких йому не були порушені питання, та на обставини, що сприяли (могли сприяти) вчиненню правопорушення;

- у разі незгоди з іншими членами експертної комісії - складати окремий висновок;

- викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз’яснень;

- оскаржувати в установленому порядку дії та рішення особи або органу, яка призначила експертизу, що порушують права експерта або порядок проведення експертизи.

- на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав.

Експерту забороняється:

- проводити експертизу без письмової вказівки керівника (заступника) експертної установи, керівника структурного підрозділу, за винятком експертиз, доручених йому безпосередньо органом дізнання, слідчим, після огляду, в якому він брав участь як спеціаліст, а також експертиз, які проводяться під час судового розгляду;

- самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно;

- розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, суду дані, що стали йому відомі під час проведення експертизи, та повідомляти її результати будь-кому, крім особи (органу), що призначила експертизу;

- вступати у не передбачені порядком проведення експертизи контакти з особами, якщо такі особи прямо чи побічно заінтересовані в результатах експертизи;

- зберігати матеріали справ та об’єкти експертних досліджень поза службовим приміщенням.

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи експерт несе кримінальну відповідальність. За злісне ухилення від явки до органів дізнання та досудового слідства або суду експерт несе адміністративну відповідальність.

Результати експертних досліджень викладаються в письмових висновках спеціалістів.

Стаття 274. Перекладач

Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

Перекладач зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

У випадку, коли особа, яка притягається до відповідальності, потерпілий, свідок або інші особи, що беруть участь у справі, не володіють мовою, якою ведеться провадження, їм надається право користуватися послугами перекладача. Таке право забезпечує можливість у повному обсязі отримати відомості від зазначених осіб, робить зручнішим отримання необхідних даних, забезпечує їх об’єктивність.

Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, що володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу. Перекладач повинен бути незаінтересованим у результаті розгляду справи. Перекладача призначає орган, в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

Перекладач має право на відшкодування у встановленому порядку витрат, що він їх зазнав у зв’язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

До обов’язків перекладача входить явка до органу, який його викликає, здійснення точного і повного перекладу. У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову виконати обов’язки перекладача особа несе кримінальну відповідальність, про що вона має бути попереджена. Також ст. 1853 КпАП передбачена відповідальність перекладача за злісне ухилення від явки в суд, за ці дії можливе і застосування до перекладача заходів громадського впливу. Також перекладачем вважається особа, що володіє мовою німих та глухих, - сурдоперекладач. На нього поширюються встановлені цією статтею вимоги.

Стаття 275. Відшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам

Потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам відшкодовуються у встановленому порядку витрати, що їх вони зазнали у зв’язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

За особами, яких викликають як потерпілих, свідків, експертів і перекладачів, зберігається у встановленому порядку середній заробіток за місцем роботи за час їх відсутності у зв’язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

У зв’язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, потерпілий, свідок, експерт, перекладач зазнають певних витрат (проїзд до органа, що викликає, витрати на харчування, витрати на знімання жилого приміщення за місцем виклику та інші). Такі витрати підлягають відшкодуванню. Відшкодування витрат здійснюється відповідно до Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівникам функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 р. № 710.

Відповідно до чинного законодавства за свідками, потерпілими, законними представниками потерпілих, понятими, а також експертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час, затрачений ними у зв’язку з явкою та викликом до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення (орган, який зробив виклик).

Усім зазначеним особам, якщо виконання їх процесуальних функцій пов’язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, відшкодовуються такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов’язані з найманням жилого приміщення, добові. Витрати, пов’язані з явкою, відшкодовуються у розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників. Крім того особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується винагорода за відрив від звичайних занять. Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода.

У справах про адміністративні правопорушення виплати провадяться органом, який зробив виклик, із коштів, що передбачаються кошторисом на зазначені цілі. Виплати винагороди особі за відрив від звичайних занять і за проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органа, який зробив виклик.

Відшкодування витрат (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов’язані з найманням жилого приміщення, добові) військовослужбовцям, які викликаються до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, як свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, провадиться на вимогу військових частин за встановленими нормами. Особисто військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

Науково-дослідні установи судової експертизи Мін’юсту проводять судову експертизу з кримінальних та адміністративних справ за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік на проведення судових експертиз.

Стаття 276. Місце розгляду справи про адміністративне правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, статтями 128 - 129, частинами першою і другою статті 130, статтею 132, частиною четвертою статті 133 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

[Частину другу статті 216 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 цього Кодексу, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника.

Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

[У частину шосту статті 276 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 276 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 р., № 1117-ХІ від 16.10.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-XI від 29.07.91 p., № 1818-XІ від 15.11.91 p.; Законами України № 3785-XІ від 23.12.93 p., № 244/94-BP від 15.11.94 p.]

Провадження в справах про адміністративні правопорушення складається з чотирьох стадій. Другою стадією є розгляд справи про адміністративне правопорушення, який полягає в тому, що компетентний орган (посадова особа) проводить остаточне розслідування у справі і дає правову оцінку діям особи, яку позначено в протоколі як правопорушника.

Завершальним етапом адміністративного розслідування при провадженні у справах про адміністративні правопорушення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення. Важливим є питання для визначення адресату, якому повинен бути надісланий протокол. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, перелічуються у главі 17 КпАП. Окрім визначення уповноваженого органу, треба також визначити де саме має бути розглянута справа, тобто місце її розгляду. Ця стаття встановлює порядок визначення місця розгляду справи про адміністративне правопорушення.

За загальним правилом справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Також справи, що підвідомчі адміністративним комісіям, розглядаються ними за місцем проживання порушника.

Окрім цього, справи про:

- випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах;

- експлуатацію автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах;

- порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами;

- експлуатацію водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах;

- перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху;

- участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуванні, зупинці чи стоянці;

- невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди;

- перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів;

- порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів;

- порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна;

- ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам військової служби правопорядку у Збройних силах України та інші порушення правил дорожнього руху;

- керування транспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, які не мають при собі чи не пред’явили для перевірки відповідних документів;

- випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам;

- порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, невиконання припису про усунення порушень таких правил, норм і стандартів;

- допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв, які перебувають у стані сп’яніння, або осіб, які не мають права керування транспортним засобом;

- керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп’яніння (ч. 1 і ч. 2 ст. 130);

- самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів або зберігання транспортних засобів у невстановлених місцях;

- порушення правил перевезення небезпечних, великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті;

- пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів для їх усунення (коли правопорушення вчинено водієм), - можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Справи щодо придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, а також розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появи в громадських місцях у п’яному вигляді розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника. Згідно із ст. 21 КпАП матеріали стосовно цих адміністративних правопорушень можуть бути передані на розгляд громадської організації або трудового колективу. Розгляд таких справ громадськими організаціями або трудовим колективом можливий лише за умови доцільності застосувати до правопорушника саме захід громадського впливу.

Справи про порушення, які були вчинені на невійськових морських і повітряних суднах України, розглядаються у найближчому порту, куди має зайти або приземлитися судно, або у кінцевому пункті призначення.

Законами України можуть встановлюватися інші місця розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 277. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 422, частиною першою статті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, статтями 173, 173-1, 178, 185 і частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 — 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7 — 212-20 — у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 — у п’ятиденний строк, а статтями 101-103 цього Кодексу — у семиденний строк.

[У частину другу статті 211 внесено зміни згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 p.]

[У частину другу статті 211 внесено зміни згідно із Законом України № 1299-ІV від 20.11.2003 p.]

[У частині другій статті 211 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 2635-ІV від 02.06.2005 p.]

[Частину другу статті 211 доповнено згідно із Законом України № 3018-IV від 15.11.2005 p.]

[У частину другу статті 211 внесено зміни згідно із Законом України № 3504-ІV від 23.02.2006 p.]

Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

[У частину третю статті 211 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 211 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 2010-ХІ від 03.04.86 p., № 4135-ХІ від 12.06.81 p., № 4452-ХІ від 21.08.81 p., № 6341-XI від 03.08.88p., № 1445-ХІ від 21.04.89p., № 8110-ХІ від 19.01.90p., № 8111-XI від 19.01.90p., № 8918-ХІ від 01.03.90p., № 9082-XI від 20.04.90p., № 9166-XI від 04.05.90 p., № 641-XI від 18.01.91 p., № 661-XI від 28.01.91 p.; Законами України № 3039-X1 від 03.03.93 p., № 3890-XI від 28.01.94 p., № 64/95-BP від 15.02.95 p., № 386/96-ВР від 01.10.96p.]

Для адміністративного процесу характерний принцип оперативності та економічності. Він спрямований на таку організацію процесу, яка б забезпечувала його швидкість. Враховуючи, що адміністративні справи часто менш складні, ніж, наприклад, справи про кримінальні правопорушення, а також вимагають найшвидшого розв’язання, терміни, що встановлюються законодавством для вирішення індивідуальних адміністративних справ, як правило, невеликі. Також ще одним принципом адміністративного процесу є принцип відповідальності за неприйняття рішення. Він покликаний максимально скоротити терміни розгляду справ і усунути тяганину в адміністративному процесі.

За загальним правилом справи про адміністративні правопорушення розглядаються протягом 15 днів.

Протягом сім днів розглядаються справи про порушення, пов’язані з використанням газу; недотримання вимог щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів; порушення, пов’язані з неефективною експлуатацією паливо- і енерговикористовуючого устаткування; непідготовленість до роботи резервного паливного господарства.

Протягом п’яти днів - справи про дрібне розкрадання державного або колективного майна; порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення; виготовлення, зберігання самогону та апарату для його вироблення.

Протягом трьох днів - справи про порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом України; дрібну спекуляцію; торгівлю з рук у невстановлених місцях; незаконну торговельну діяльність; порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій; порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів; порушення законодавства про референдум.

Протягом доби повинні бути розглянуті справи про заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції; незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження; невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки; незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель; порушення правил про валютні операції; дрібне хуліганство; поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку; розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появу в громадських місцях у п’яному вигляді; злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України; прояв неповаги до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил; публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи військової служби правопорядку у Збройних силах України; порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України; порушення порядку працевлаштування, прийняття на навчання, надання житла, реєстрації, прописки або виписки іноземців та осіб без громадянства та оформлення для них документів; незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України; невжиття заходів щодо забезпечення своєчасної реєстрації іноземців і осіб без громадянства; порушення порядку надання іноземцям та особам без громадянства житла, транспортних засобів та сприяння в наданні інших послуг; незаконне перевезення іноземців та осіб без громадянства територією України.

Можливе встановлення інших строків для розгляду справ про адміністративні правопорушення законами України.

Стаття 278. Підготовка до розгляду справи про адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;

3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;

4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;

5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Кожна стадія адміністративного провадження складається з окремих етапів, що є групи взаємопов’язаних дій. Кожний етап у свою чергу складається з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій. Підготовка справи до розгляду є першим етапом стадії розгляду справи. Від цього етапу залежить взагалі законність, справедливість, правильність подальшого розгляду справи. На цьому етапі вирішуються такі питання: 1) чи належить до компетенції цього органа розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Підготовка до розгляду справи здійснюється особою, уповноваженою вирішувати цю справу, або особами, що займаються саме цією діяльністю відповідно до своєї професії. Такими особами є, наприклад, секретарі відповідних комісій або виконкомів сільської, селищної ради.

У випадку, коли розгляд цієї справи не належить до компетенції цього органа, він не має права його розглядати. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення надається у главі 17 КпАП.

Якщо при підготовці справи до розгляду будуть знайдені недоліки у протоколі, інших матеріалах справи, то такі документи надсилаються до органа, який порушив справу про адміністративне правопорушення.

Про час і місце розгляду справи повинно бути сповіщено осіб, які беруть участь у справі. Якщо підготовкою справи до розгляду займається секретар відповідної комісії або виконкому сільської, селищної ради, сповіщення осіб покладається на нього. Сповіщення передається правопорушнику під розписку, а у випадку, коли його не застали вдома, то кому-небудь із дорослих членів сім’ї або посадовій особі житлово-експлуатаційної організації, адміністрації за місцем роботи або за місцем навчання порушника. Законом передбачено випадки, коли присутність особи, яка притягається до відповідальності, при розгляді справи є обов’язковою (ст. 268 КпАП). Тоді здійснюється привід такої особи. Усім іншим особам, що беруть участь у справі, сповіщення висилаються. Якщо справа розглядається колегіальним органом, то час і місце розгляду справи визначається його головою, про що потім сповіщаються інші члени органа та зазначені особи.

Вирішується питання і про достатність і наявність додаткових матеріалів, що допомагають при розгляді справи для правильного її вирішення. Якщо будуть встановлені обставини, які виключають провадження по справі, то справа не повинна розглядатися. Однак є деякі нюанси. Так, якщо підготовкою справи до розгляду займається особа одноособово, а розгляд буде колегіальним, то ця особа не вправі припинити розгляд справи. Питання про припинення провадження у справі повинно бути прийнято засіданням колегіального органу. Якщо ж підготовку до розгляду справи здійснює особа, що розглядає справу одноособово, то вона має право на цьому етапі припинити провадження у справі. Таким само чином вирішуються і питання щодо клопотань особи, яка притягається до відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Стаття 279. Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення

Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу.

Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

Наступним етапом після підготовки справи до розгляду є етап слухання справи. Він розпочинається з оголошення складу колегіального органа або у випадку, коли справа розглядається посадовою особою, то з представлення цієї особи. Стаття 216 встановлює, що адміністративні комісії мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення за наявності не менш як половини членів їх складу, а виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад - за наявності не менш як двох третин від загального складу виконавчого комітету. Правомочність засідань інших колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законодавством України. Порядок розгляду справи є однаковим, як при розгляді її посадовою особою, так і при розгляді колегіальним органом. Більш детально порядок розгляду справи про адміністративні правопорушення уповноваженим органом (посадовою особою) надається у відповідних положеннях.

Так, наприклад, у Положенні про адміністративні комісії визначено, що адміністративні комісії розглядають справи на засіданнях, що проводяться не менше двох разів на місяць. Справи розглядаються відкрито. З метою підвищення виховної і запобіжної ролі провадження в справах про адміністративні правопорушення справи можуть розглядатися у виїзних засіданнях комісії. Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. При розгляді кожної справи про адміністративне правопорушення адміністративною комісією ведеться протокол, в якому зазначаються відомості, які перелічені у ст. 281 КпАП. Справа розглядається у 15 денний строк. Відповідальний секретар адміністративної комісії: 1) заводить на кожний протокол про адміністративне правопорушення окрему справу; 2) здійснює підготовку до розгляду справ про адміністративні правопорушення; 3) вирішує організаційні питання проведення засідань комісії; 4) веде у справах, що розглядаються комісією, протоколи засідань комісії; 5) разом з головою комісії підписує протокол і постанову комісії у справі про адміністративне правопорушення; 6) звертає до виконання постанови про накладення адміністративного стягнення і контролює їх виконання; 7) веде діловодство комісії, облік розглянутих справ про адміністративні правопорушення, забезпечує схоронність цих справ.

При розгляді справи колегіальним органом голова колегіального органу, а під час його відсутності заступник голови:

1) керує роботою колегіального органу, несе відповідальність за виконання покладених на орган завдань;

2) головує на засіданнях органу;

3) забезпечує регулярне проведення засідань колегіального органу, визначає коло питань, що підлягають розгляду на черговому засіданні;

4) вживає заходів щодо підвищення рівня правової культури і правової підготовки членів колегіального органу;

5) підписує протокол і постанову колегіального органа у справі про адміністративне правопорушення.

Обов’язковим при розгляді справи про адміністративне правопорушення є роз’яснення особам, що беруть участь у справі, їх прав та обов’язків та виконання інших вимог цієї статті. Під час заслуховування справи орган (посадова особа), що розглядає справу повинен з’ясувати обставини, що перелічені у ст. 280 КпАП шляхом ознайомлення з протоколом, матеріалами справи, заслуховування осіб, які беруть участь у справі, дослідження доказів, вирішення клопотань, а також заслуховування висновку прокурора, якщо він теж бере участь у справі.

Стаття 280. Обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

[У статтю 280 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1117-ХІ від 16.10.85 p.]

[У статті 280 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Від всебічності і об’єктивності з’ясування усіх обставин у справі залежить прийняття правильного рішення уповноваженим на те органом. При розгляді справи необхідно з’ясувати:

чи було вчинено адміністративне правопорушення. Визначення адміністративного правопорушення надається у ст. 9 КпАП. Діяння повинно містити усі ознаки складу правопорушення, за відсутності хоча б однієї вважається відсутнім склад у цілому. Також правопорушення повинно бути передбачено КпАП;

чи винна ця особа в його вчинені. З огляду на презумпцію невинуватості, особа яка притягається до адміністративної відповідальності, вважається невинною доти, поки інше не буде доведено в установленому законом порядку. Уважно, повно, об’єктивно, всебічно досліджуючи докази у справі, ознайомлюючись із матеріалами справи, орган (посадова особа) вирішує чи є особа винною у вчинені цього правопорушення;

чи підлягає особа відповідальності. Законом передбачені випадки, коли особа, хоча і вчинила адміністративне правопорушення, відповідальності не підлягає. Так відбувається, наприклад, коли правопорушення вчинила неосудна особа, або особа діяла у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони;

чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність. До обставин, що пом’якшують відповідальність належать: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом’якшуючими і обставини, не зазначені в законі. На відміну від обставин, що пом’якшують відповідальність, перелік обставин, що її обтяжують, є вичерпним і ніякі інші обставини такими визнаватися не можуть. Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати цю обставину обтяжуючою;

чи заподіяно майнову шкоду. У результаті вчинення правопорушення громадянинові, підприємству, організації, установі може бути заподіяно майнову шкоду. Порядок вирішення цього питання регулюється ст. 40 КпАП та ст. 229, ст. 230 КпАП.

чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу. Такими підставами слід вважати доцільність застосувати захід громадського впливу до правопорушника з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника; та інші обставини, що впливають на правильне вирішення справи.

Важливим є обов’язок органу (посадової особи) з’ясувати причини та умови вчинення правопорушення. Це необхідно для індивідуалізації відповідальності правопорушника, для проведення профілактичних робіт задля попередження вчинення правопорушень у майбутньому, як цією особою, так і іншими, а також для дослідження науковцями проблеми вчинення правопорушень. Вивченням причин та умов вчинення адміністративних правопорушень займається така наука, як адміністративна деліктологія.

Орган (посадова особа), який розглядає справу, повинен при з’ясуванні причин та умов вчинення правопорушення користуватися лише визначеними законом процесуальними засобами та у межах своєї компетенції (наприклад, особистий огляд, пояснення осіб, які беруть участь у справі та інші).

Стаття 281. Протокол засідання колегіального органу по справі про адміністративне правопорушення

При розгляді колегіальним органом справи про адміністративне правопорушення ведеться протокол, в якому зазначаються:

1) дата і місце засідання;

2) найменування і склад органу, який розглядає справу;

3) зміст справи, що розглядається;

4) відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;

5) пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результати їх розгляду;

6) документи і речові докази, досліджені при розгляді справи;

7) відомості про оголошення прийнятої постанови і роз’яснення порядку та строків її оскарження.

Протокол засідання колегіального органу підписується головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

З метою фіксації обставин розглядуваної справи, а також ходу самого слухання справи колегіальним органом ведеться протокол засідання такого органу у справі про адміністративне правопорушення. Ця стаття надає перелік відомостей, які повинні бути занесені до протоколу. Ведеться протокол відповідальним секретарем. Протокол підписується головуючим та секретарем органу. Після слухання справи протокол підшивається до справи. У випадку, коли є якісь документи, що належать до відомостей, занесених у протокол, ці документи є невід’ємною частиною протоколу і підшиваються до справи разом із протоколом.

Коли справа розглядається посадовою особою одноособово, то протокол згідно із цією статтею не ведеться. Однак у журналі обліку адміністративних справ може робитися відмітка про присутність осіб, що беруть участь у справі.

Відповідальність за недодержання вимог цієї статті не передбачена.

Стаття 282. Пропозиції про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень

Орган (посадова особа), який розглядає справу, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, вносить у відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження пропозиції повинно бути повідомлено орган (посадову особу), який вніс пропозицію.

[Статтю 282 доповнено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа), який розглядає справу, повинен з’ясувати причини та умови вчинення правопорушення. З’ясувавши ці обставини, орган (посадова особа) вносить пропозицію до відповідного державного органа чи в орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовій особі про усунення цих причин та умов. Така пропозиція повинна бути законною, реальною, відповідати наявним ситуаціям. Орган (посадова особа), який розглядає справу, згідно із ст. 6 КпАП повинен розробляти і здійснювати заходи, спрямовані на запобігання адміністративним правопорушенням, виявляти й усувати причини та умови, які сприяють їх вчиненню, на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів України. Тому орган (посадова особа), отримавши пропозицію щодо усунення певних причин та умов вчинення правопорушень, повинен зробити усе можливе для приведення пропозиції у виконання. Про вжиті заходи протягом місяця повинно бути повідомлено орган (посадову особу), який вніс пропозицію. Пропозиції щодо заходів, направлених на усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, можуть бути загальними та спеціальними. Перші формуються при аналізі розгляду декількох справ, узагальнюються певні причини та умови, робиться відповідний висновок. Інші стосуються конкретного правопорушення і направлені на запобігання вчинення саме такого адміністративного правопорушення. Відповідальність за невжиття заходів, необхідних для реалізації внесеної пропозиції, не передбачається.

Стаття 283. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

[У частину першу статті 283 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1-4 статті 213 цього Кодексу, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.

Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

У випадках, передбачених законодавством України, про захід стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.

[У статтю 283 внесено зміни згідно із Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

Розглянувши всі документи, з’ясувавши всі необхідні обставини, орган (посадова особа) робить певний висновок щодо цієї справи, який оформлюється постановою у справі. Якщо справу розглядав орган сільської, селищної, міської ради, то він приймає постанову у формі рішення. При розгляді справи колегіальним органом постанова приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні. До того ж колегіальний орган повинен бути правомочним прийняти постанову у справі, що регулюється ст. 216 КпАП. Постанова повинна бути підписана посадовою особою, яка розглянула справу, а при розгляді справи колегіальним органом - головуючим на засіданні та секретарем цього органа.

Ця стаття врегульовує зміст та форму постанови. Постанова повинна містити:

- найменування органа (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи. Це необхідно для того, щоб, по-перше, забезпечити законність винесеної постанови, тобто справу повинен розглядати правомочний орган, по-друге, визначення органу, в який може бути оскаржено постанову, по-третє, щоб визначити строки оскарження постанови, строк її виконання;

- відомості про особу, щодо якої розглядається справа. Тут мається на увазі зазначення прізвища, ім’я, по батькові, вік, дата народження, місце праці (навчання), місце проживання, та інші відомості, що стосуються до особи правопорушника. Дані, що певною мірою характеризують особу з позитивного (наприклад, наявність заслуг перед батьківщиною, подяки від керівництва за місцем роботи чи навчання, позитивні характеристики та інше) або з негативного (наприклад, судимість, неодноразове порушення норм поведінки у суспільстві) боку, доцільно було б зазначати у протоколі про адміністративне правопорушення для сприяння прийняттю правильного рішення у справі. В такому випадку у постанові треба було б зазначити посилання на ці обставини, в зв’язку з якими було прийнято саме це рішення;

- викладення обставин, установлених при розгляді справи. Фіксування цих обставин необхідно в зв’язку з тим, що вони відображають зміст справи;

- зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Ця вимога забезпечує законність та правомірність накладення адміністративного стягнення, а також дає змогу посилатися на цей нормативний акт при виникненні питань щодо конкретного адміністративного стягнення;

- прийняте у справі рішення. Рішення може бути таким: накласти адміністративне стягнення; застосувати заходи впливу, що перелічені у ст. 24і КпАП або закрити справу. При прийнятті рішення про накладення адміністративного стягнення обов’язково зазначається яке саме стягнення застосовується до правопорушника.

Якщо у результаті вчинення правопорушення було заподіяно майнову шкоду, то під час вирішення питання про накладення адміністративного стягнення одночасно можливий розгляд також питання і про відшкодування винним майнової шкоди. До того ж це питання може бути розглянуто адміністративною комісією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради у випадку, якщо сума шкоди не перевищує двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Суддя вирішує дане питання незалежно від розміру шкоди. Прийняте рішення щодо відшкодування майнової шкоди обов’язково заноситься до постанови у справі із зазначенням розміру шкоди, порядку і строку її відшкодування.

У випадку, коли під час затримання, особистого огляду або огляду речей були вилучені речі і документи, постанова у справі повинна зазначати, яким чином вирішується питання щодо них. Обов’язковим є зазначення ідентифікуючих ознак предметів і документів, що були вилучені, задля усунення помилки при виконанні прийнятого рішення.

Однією із гарантій забезпечення захисту прав особи, щодо якої винесено постанову, а також потерпілого є їх право на оскарження винесеної постанови. Тому постанова у справі повинна містити вказівку про порядок і строк її оскарження (що регулюється главою 24 КпАП).

При розгляді справ про адміністративне правопорушення посадові особи, крім КпАП та інших нормативних актів загального характеру, керуються також положенням про органи, представниками яких вони є (наприклад, Положення про адміністративні комісії). Законодавством передбачено, що у певних випадках можливо зробити запис про захід стягнення на протоколі про адміністративне правопорушення. Надання такої можливості покликано забезпечити оперативність провадження. Таким правом користуються, наприклад, начальник райвідділу міліції або його заступник.

Стаття 284. Види постанов по справі про адміністративне правопорушення

По справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 241 цього Кодексу;

3) про закриття справи.

Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового слідства чи дізнання, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

[У частині другій статті 284 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину другу статті 284 внесено зміни згідно із Законом України № 762-IV від 15.05.2003 p.]

[У статтю 284 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1117-ХІ від 16.10.85 p.; Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 р.]

Ця стаття встановлює вичерпний перелік постанов, які можуть бути прийняті в результаті розгляду справи про адміністративне правопорушення. Усі питання, необхідні для розгляду справи, та недоліки, які перешкоджають розгляду справи (наприклад, недостатність доказів), вирішуються на етапі підготовки справи до розгляду (див. коментар до ст. 278 КпАП). Тому прийняття будь-яких інших постанов є незаконним.

У справі про адміністративне правопорушення може бути винесено таку постанову:

- про накладення адміністративного стягнення. Таке рішення є свідченням того, що особа визнана винною у вчиненні правопорушення. В постанові про адміністративне стягнення обов’язково зазначається, яке саме стягнення накладається на правопорушника. Види адміністративних стягнень надаються у главі 3 КпАП;

- про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24 і КпАП (щодо право­порушень, вчинених неповнолітніми від 16 до 18 років). Такими заходами є: зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застереження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

- про закриття справи. Закриття справи можливе у встановлених законом випадках.

По-перше, постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження. Усне зауваження виноситься органом (посадовою особою), уповноваженим вирішувати справу, якщо він вирішує звільнити порушника від адміністративної відповідальності у зв’язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення.

По-друге, прийняття постанови про закриття справи можливе при передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу. Передача матеріалів зазначеним суб’єктам можлива, якщо, враховуючи характер вчиненого правопорушення і особу правопорушника, орган (посадова особа), що розглядає справу, вирішить, що доцільніше буде до особи, що вчинила правопорушення, застосувати захід громадського впливу.

По-третє, постанова про закриття справи виноситься при передачі матеріалів справи прокурору, органу досудового слідства чи дізнання. Орган (посадова особа) передає матеріали прокурору, органу досудового слідства або дізнання у випадку, коли він при розгляді справи дійде висновку, що в порушенні є ознаки злочину. Правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально диференційованого підходу до розмежування злочину й адміністративного проступку неможливо. Тому законодавством було встановлено, що за наявності у діянні ознак і злочину, і проступку, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності. Саме тому встановлюється обов’язок передати матеріали справи прокурору, органу досудового слідства або дізнання. До того ж постанова про закриття справи надсилається до зазначених органів разом з матеріалами справи. Матеріали справи надсилаються за підслідністю, після чого справа розглядається у кримінально-виконавчому провадженні.

По-четверте, у випадку, коли є такі обставини:

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КпАП;

8) наявність за тим самим фактом щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органа (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або не скасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення за цим фактом кримінальної справи;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі, - виноситься постанова про закриття справи. У випадку, коли необхідно перевірити наявність перелічених обставин, розгляд справи відкладається до отримання усіх необхідних даних.

Стаття 285. Оголошення постанови по справі про адміні­стративне правопорушення і вручення копії постанови

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висипається особі, щодо якої її винесено.

Копія постанови в той же строк вручається або висипається потерпілому на його прохання.

Копія постанови вручається під розписку. В разі, якщо копія постанови висипається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

По справах про порушення митних правил копія постанови вручається особам, щодо яких її винесено, в порядку, встановленому Митним кодексом України.

[У частину четверту статті 285 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

По справах про адміністративне правопорушення, передбачені статтями 174 і 191 цього Кодексу, щодо особи, якій вогнепальну зброю, а також бойові припаси ввірено в зв’язку з виконанням службових обов’язків або передано в тимчасове користування підприємством, установою, організацією, суд надсилає копію постанови, крім того, відповідному підприємству, установі або організації для відома і органу внутрішніх справ для розгляду питання про заборону цій особі користуватися вогнепальною зброєю.

[У частину п’яту статті 285 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчується оголошенням постанови, винесеної компетентним органом. Негайність оголошення постанови зумовлена як швидкістю і оперативністю провадження, так і забезпеченням захисту прав особи, щодо якої винесена постанова, і потерпілого. Якщо особа, яка притягається до відповідальності, не була присутня при розгляді справи, копія винесеної постанови висилається або вручається їй протягом трьох днів з моменту її винесення. Також копія висилається або вручається цій особі і у випадку, коли вона була присутньою, але заявила про своє бажання отримати копію постанови. До того ж немає значення, в якій формі (усній чи письмовій) вона це зробила. Потерпілий теж на своє прохання отримує копію постанови у той самий строк. Постанова вручається під розписку. У разі, коли постанову було вислано поштою, про це робиться відмітка у справі.

Стаття 174 КпАП та ст. 191 КпАП передбачають відповідальність за стрільбу з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку, а також за порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів відповідно. Коли вогнепальна зброя та боєприпаси ввірені особі у зв’язку з виконанням службових обов’язків або передані в тимчасове користування підприємством, організацією, установою і особа вчинила зазначені правопорушення, суд висилає копію постанови відповідному підприємству, організації, установі для відома. Також у такому випадку копія постанови надсилається органу внутрішніх справ для розгляду питання про заборону цій особі користуватися вогнепальною зброєю.

Стаття 286. Доведення постанови про накладення адміністративного стягнення до відома громадськості

Орган (посадова особа), який розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 51, частинами першою і другою статті 129, частинами першою і другою статті 130, статтями 173, 176, 177, 178 цього Кодексу, доводить до відома власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу або громадської організації за місцем роботи, навчання або проживання порушника, а передбачені статтями 210 і 211 - до відома керівника підприємства, установи, організації, колективного сільськогосподарського підприємства та навчального закладу за місцем роботи (навчання) про накладене на нього стягнення. По справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 51, 164-12, 164-14 цього Кодексу, про прийняте рішення доводиться також до відома власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу, або органу внутрішніх справ, що надіслали до суду протокол. По справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 43, 109 - 115, 120, частинами першою, другою і третьою статті 133, частиною першою статті 134, частинами першою, другою і третьою статті 135, вчинені злісними порушниками, про прийняте рішення доводиться до відома власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу або громадської організації за місцем роботи, навчання або проживання злісного порушника.

[У статтю 286 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 3282-ХІ від 19.12.86 p., № 4135-ХІ від 12.06.87 p., № 7542-ХІ від 19.05.89p., № 1369-XІІ від 29.07.91 p., № 1818-XІІ від 15.11.91 p.]

[У статтю 286 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 286 внесено зміни згідно із Законом України № 2188-ІV від 18.11.2004 p.]

[У статті 286 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 2635-ІV від 02.06.2005р.]

Ця стаття надає перелік випадків, коли постанова про накладення адміністративного стягнення обов’язково доводиться до відома громадськості. В усіх інших випадках доведення прийнятого рішення у справі не здійснюється, до відання яких саме представників громадськості доводиться постанова залежить від правопорушення, відповідно до якого велася справа. Так, за вчинення дрібного розкрадання державного або колективного майна; допуск до керування транспортними засобами водіїв чи, які перебувають у стані сп’яніння, або осіб, які не мають права керування транспортним засобом; керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп’яніння, а так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння, а також повторне протягом року вчинення будь-якого із зазначених порушень; дрібну спекуляцію; дрібне хуліганство; виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення; придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення; розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п’яному вигляді постанова про накладення адміністративного стягнення доводиться до відома власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу або громадської організації за місцем роботи, навчання або проживання порушника. Крім того, рішення у справі про вчинення дрібного розкрадання доводиться до відома власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу, або органу внутрішніх справ, що надіслали протокол про дрібне розкрадання.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про порушення військовозобов’язаними чи призовниками законодавства про військовий обов’язок і військову службу, а також про умисне зіпсуття обліково-військових документів чи втрата їх з необережності доводиться до відома керівника підприємства, установи, організації, колективного сільськогосподарського підприємства та навчального закладу за місцем роботи (навчання).

Рішення у справах про порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на залізничному транспорті; порушення правил користування засобами залізничного транспорту; порушення правил безпеки польотів; порушення правил поведінки на повітряному судні; порушення правил міжнародних польотів; порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на морському транспорті; порушення правил користування засобами морського транспорту; порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті; порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на повітряному транспорті, на морському і річковому транспорті, на залізничному транспорті; провезення ручної поклажі понад установлені норми на залізничному, морському і річковому транспорті; безквитковий проїзд пасажира, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення, в міському транспорті, в автобусі приміського або внутрішньорайонного сполучення, якщо ці правопорушення вчинені злісними порушниками, доводиться до відома адміністрації або громадської організації за місцем роботи, навчання або проживання порушника.

Доведення до відома визначених суб’єктів постанов про накладення адміністративного стягнення має на меті застосування заходів щодо запобігання вчинення таких правопорушень.

Стаття 287. Право оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України.

[У частину другу статті 287 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Однією з найважливіших гарантій захисту прав людини є право правопорушника на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення. Це дієвий засіб забезпечення законності та підстава для перевірки обґрунтованості прийнятих у справі рішень. Оскарження сприяє найшвидшому виявленню та виправленню недоліків, що були допущені при розгляді справи, є певним контролем та перевіркою роботи органів, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Під час розгляду скарги орган (посадова особа), який одержав скаргу, встановлює чи дійсно в діях особи, яка притягається до відповідальності, є склад правопорушення, чи правильно оформлено документи, чи не перевищив орган (посадова особа), який розглянув справу, свої повноваження тощо.

Правом на оскарження постанови наділені особа, щодо якої винесено постанову, та потерпілий. У разі, коли такими особами є неповнолітні або особи, що через свої фізичні або психічні вади не можуть здійснювати свої права, то їх інтереси представляють їх законні представники. Ними є батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Також кожен громадянин України має право на правову допомогу. Її надають захисники. Захисник має право від імені та за дорученням особи, яка його запросила, подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу. Захисник сприяє більш повному здійсненню прав особи, яка його запросила. У випадку, коли скаргу подано особою, яка не має на це право, скарга не розглядається.

Якщо розгляд одержаної скарги не входять до повноважень органа (посадової особи), що отримав скаргу, вона в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав скаргу. У разі якщо скарга не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, вона в той самий строк повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Також не підлягає розгляду скарга на постанову про накладення адміністративного стягнення, винесена районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом. Така постанова є остаточною і оскарженню в порядку адміністративного провадження, крім передбачених законом випадків, не підлягає.

Законом не передбачено ніяких вимог щодо форм скарг у адміністративному провадженні. Однак Закон України «Про звернення громадян» від 12.10.1996 р. встановлює загальні вимоги до скарг. До рішень, які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов’язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Унаслідок розгляду скарги можливе прийняття такого рішення:

1) залишення постанови без змін, а скарги без задоволення;

2) скасування постанови і надіслання справи на новий розгляд. Підставами для скасування постанови є: неповне встановлення необхідних для вирішення справи обставин, недоведеність встановлених обставин, невідповідність висновків обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Також постанова скасовується у випадку, коли справа була розглянута неправомочним органом (посадовою особою). Тоді справа надсилається за належністю.

3) скасування постанови і закриття справи;

4) зміна заходу стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, щоб стягнення не було посилено.

Стаття 288. Порядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено:

1) постанову адміністративної комісії-у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;

[У пункт 1 частини першої статті 288 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

2) рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради - у відповідну раду або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;

[Пункт 2 частини першої статті 288 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

3) постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення.

[У пункті 3 частини першої статті 288 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення;

4) виключено

[Пункт 4 частини першої статті 288 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

5) виключено

[Пункт 5 частини першої статті 288 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному відповідно до цієї статті її розглядати.

Особа, яка оскаржила постанову про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

[У статтю 288 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p.; Законами України № 2857-ХІІ від 15.12.92 p., № 244/94-ВР від 15.11.94p.]

Ця стаття визначає, які саме органи мають право розглядати скаргу, подану при оскарженні постанови у справі про адміністративне правопорушення. Визначення цього органа прямо залежить від того, який саме орган прийняв постанову у справі. Так, якщо справу розглядала адміністративна комісія, скарга розглядається виконкомом відповідної

ради; якщо справу розглядав виконком сільської, селищної, міської ради - відповідна рада; при розгляді справи іншим органом (посадовою особою) - вищестоящим органом (посадовою особою). До того ж слід зауважити, що незалежно від того, який орган розглядав справу, оскаржити постанову завжди можна у районному, районному у місті, міському чи міськрайонному суді. Рішення суду в такому випадку є остаточним. Воно може бути скасовано лише в порядку наглядового провадження.

За загальним правилом скарга подається в орган(посадовій особі), який виніс постанову по справі. При цьому подача скарги в інший орган встановлюється законодавством України. Орган (посадова особа), одержавши скаргу, зобов’язаний надіслати її разом із матеріалами справи органу (посадовій особі), правомочному її розглядати. Термін, встановлений для цього-три доби.

При накладенні на особу одночасно і основного, і додаткового стягнення, вона може за своїм вибором його оскаржити в порядку, встановленому законом. Таким самому правом користується і потерпілий.

За здійснення дій, пов’язаних із адміністративним провадженням, законом передбачається сплата державного мита. В зв’язку з поданням скарги така особа звільняється від його сплати.

Стаття 289. Строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Ця стаття визначає строк, протягом якого може бути оскаржено постанову у справі про адміністративне правопорушення - 10 днів. Цей строк починає обчислюватися з моменту винесення постанови. Можливі ситуації, коли встановлений строк був пропущений. У випадку, якщо він був пропущений з поважних причин, його може бути поновлено. До того ж особа, яка має право на оскарження постанови у справі (це - потерпілий, особа, щодо якої її винесено, законний представник цих осіб та захисник, за дорученням і від імені свого підзахисного), надає письмову заяву про поновлення строку. В заяві обов’язково вказується причина, з якої був пропущений строк. Орган (посадова особа), який розглядає заяву, перевіряє обґрунтованість причини, за власним переконанням вирішує, чи є вона поважною. В загальних випадках поважними вважаються хвороба особи, її від’їзд у службових справах, інші. Заяву щодо поновлення строку скарги може бути подано до органу, що має право розглядати скаргу, або до суду.

Стаття 290. Опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.

Щодо особливостей прокурорського нагляду за виконанням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення див. коментар до статті 250 КпАП.

Стаття 291. Зупинення виконання постанови в зв’язку з поданням скарги або принесенням протесту

Подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про застосування заходів стягнення, передбачених статтями 26 і 32 цього Кодексу, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Принесення прокурором протесту зупиняє виконання постанови до розгляду протесту.

Протягом 10 днів з дня винесення постанови її може бути оскаржено. Подання скарги зупиняє виконання постанови, тобто відбувається відстрочка виконання постанови. В такому випадку постанова підлягає виконанню лише після залишення скарги без розгляду. До того ж можливе зупинення виконання постанови лише в її частині.

Зупиняти виконання постанови має право орган, що звертає постанову до виконання, тобто той орган (посадова особа), що виніс постанову. Такий орган видає письмове розпорядження про зупинення виконання постанови.

Зупинення виконання постанови неможливе у випадку, коли за адміністративне правопорушення накладено стягнення у вигляді попередження, адміністративного арешту, а також, коли штраф був стягнутий на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Ч. 2 цієї статті встановлює, що у випадку принесення протесту прокурором, виконання постанови теж зупиняється. Щодо особливостей прокурорського нагляду за виконанням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення (див. коментар до ст. 250 КпАП).

Стаття 292. Строк розгляду скарги і протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення

Скарга і протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України.

[У статтю 292 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Постанову про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено протягом 10 днів. Розглядати скаргу має право лише уповноважений на те орган. Перелік таких органів надається у ст. 288 КпАП. Законодавством встановлені досить короткі строки розгляду скарги і протесту на постанову про адміністративні правопорушення, що покликане реалізувати принцип оперативності та економічності адміністративного процесу. Термін, протягом якого може бути розглянута скарга, дорівнює 10 дням. Інший термін розгляду скарги встановлюється виключно законами України.

Стаття 293. Розгляд скарги і протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання закону; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом - у цих положеннях закріплений принцип законності. Надання певним особам права оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення є гарантією забезпечення додержання вимог законів при застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення. Постанова у справі повинна бути обґрунтованою, тобто адміністративне стягнення повинно відповідати матеріалам справи про адміністративне правопорушення. Саме при розгляді скарги перевіряється законність та обґрунтованість винесеної постанови. В результаті розгляду скарги орган (посадова особа) приймає одне з перелічених у цій статті рішень. До того ж встановлюється чи дійсно в діях особи, щодо якої винесено постанову, є склад правопорушення, чи правильно оформлено документи, чи уповноважений орган вирішував справу, чи не перевищив орган (посадова особа), який розглянув справу, свої повноваження, чи дотримані усі строки, тощо. Дуже важливим питанням при розгляді скарги є компетентність органа (посадової особи), що виніс постанову. У випадку, коли цей орган (посадова особа) не мав права розглядати цю справу про адміністративне правопорушення та накладати певний вид адміністративного стягнення, постанова такого органа скасовується, а справа надсилається на розгляд компетентного органу.

У випадку, коли орган (посадова особа), що розглядає скаргу, дійде висновку, що постанова є законною та обґрунтованою, постанова залишається без змін, а скарга - без задоволення. З цього моменту постанова вступає в силу і орган (посадова особа), на який покладено обов’язок звернення постанови, починає її виконувати. В іншому випадку постанова або скасовується повністю, або змінюється захід стягнення відповідно до закону. До того ж у всіх випадках рішення органа (посадової особи) в результаті розгляду скарги повинно бути вмотивованим, повним, відповідати на питання , що були підняті у скарзі.

Стаття 294. Повноваження судді, начальника органу внутрішніх справ, голови вищестоящого суду і начальника вищестоящого органу внутрішніх справ щодо перегляду справи

Постанову судді у справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 41, статтями 41-1 — 41-3, 42-1 — 42-3, частиною першою статті 44, статтями 44-1, 46-1, 46-2, 51 - 51-2, частинами другою, четвертою та п’ятою статті 85, статтями 85-1, 88 — 88-2, 90, 91, 92-1, 96-98, 101— 103, частиною першою статті 106-1, статтями 106-2, 107-1, частиною другою статті 112, статтями 121, 122, 122-1, 122-2, 123, 124, 130, 132, частиною третьою статті 133, статтею 146, частиною другою статті 154, статтею 155-1, частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160, 160-2, 162, 163 — 163-4, 164, 164-3, 164-5 — 164-14, 166-1 — 166-4, 166-7 — 166-12, 173 — 173-2, 174, 177-2, частиною третьою статті 178, частинами першою, другою і третьою статті 181, частиною другою статті 182, статтями 184 — 185-11, 186-5 — 188-1, 188-13, 188-14, 188-16, 188-17,188-19, 188-22, 188-25, частиною першою статті 189-1, статтями 190, 191, 193, 195-1 — 195-6, частиною першою статті 203, статтями 204 — 206-1, 212-2 — 212-20 цього Кодексу, а також постанови у справах про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, можуть бути скасовані або змінені за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора - головою вищестоящого суду, його першим заступником або заступниками.

[Частину першу статті 294 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 2359-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 2550-ІІІ від 21.06.2001 p.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 2703-ІІІ від 20.09.2001 p.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 2747-ІІІ від 04.10.2001 p.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 2787-ІІІ від 15.11.2001 p.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 2953-ІІІ від 17.01.2002 р.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 548-ІV від 20.02.2003 p.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 666-ІV від 03.04.2003 p.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 676-ІV від 03.04.2003 p.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 749-IV від 15.05.2003 p.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 759-ІV від 15.05.2003 p.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 249-IV від 28.11.2002 р.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 1122-ІV від 11.07.2003 p.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 1128-IV від 11.07.2003 р.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 1299-IV від 20.11.2003р.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 1703-ІV від 11.05.2004 р.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 1745-IV від 03.06.2004 р.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 2188-IV від 18.11.2004 р.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 2247-IV від 16.12.2004 р.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 2322-ІV від 12.01.2005 р.]

[У частині першій статті 294 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 2635-IV від 02.06.2005 p.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 р.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 3078-IV від 15.11.2005р.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 3201-IV від 15.12.2005р.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 2806-IV від 06.09.2005 p.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 3336-IV від 12.01.2006 р.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 3504-IV від 23.02.2006 р.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 534-V від 22.12.2006р.]

[У частину першу статті 294 внесено зміни згідно із Законом України № 577-V від 11.01.2007 р.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 695-V від 22.02.2007 р.]

[Частину першу статті 294 доповнено згідно із Законом України № 1033-V від 17.05.2007 р.]

Постанову начальника органу внутрішніх справ по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173 цього Кодексу, може бути скасовано або змінено за протестом прокурора самим начальником органу внутрішніх справ, а також незалежно від наявності протесту прокурора - начальником вищестоящого органу внутрішніх справ.

[У статтю 294 внесено зміни та доповнення згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 2444-ХІ від 27.06.86 р., № 4452- XI від 21.08.87 p., № 6347-ХІ від 03.08.88 p., № 6976-ХІ від 14.12.88 p., № 7445-Х1 від 27.04.89 p., № 8710-XI від 19.01.90 p., № 8711-XI від 19.01.90 p., № 8918-XI від 07.03.90 p., № 9082-X1 від 20.04.90 p., № 9166-XI від 04.05.90 p., № 647-XII від 18.01.91 p., № 661- XI від 28.01.91 p., № 1413-XII від 09.08.91 p.; Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.; Законами України № 3039-ХІІ від 03.03.93 p., № 3582-ХІІ від 11.11.93 p., № 3785-ХІІ від 23.12.93 p., № 3888-ХІІ від 28.01.94 p., № 4042-ХІІ від 25.02.94 p., № 179/94- ВР від 22.09.94 p., № 244/94-ВР від 15.11.94 p., № 8/95-ВР від 19.01.95 p., № 64/95-ВР від 15.02.95 p., № 123/95-ВР від 05.04.95 p., № 210/95-ВР від 02.06.95 p., № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

Статтею 287 КпАП встановлюється, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає. Така постанова підлягає перегляду в порядку наглядового провадження. У випадку, якщо прокурором було внесено протест на рішення судді, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, перелік яких надається у цій статті, може бути скасована або змінена. В такому разі правом скасувати чи змінити постанову наділений той суддя, який цю постанову виніс. Також постанова судді може бути скасована або змінена, незалежно від протесту прокурора, головою вищестоящого суду.

Справу про вчинення дрібного хуліганства має право розглядати начальник органу внутрішніх справ. У випадку, коли прокурор опротестував постанову начальника органу внутрішніх справ, її може бути скасовано або змінено. В такому разі скасуванням чи зміною постанови займається той начальник органу внутрішніх справ, який виніс постанову. Також постанова начальника органу внутрішніх справ може бути скасована або змінена рішенням начальника вищестоящого органу внутрішніх справ.

Стаття 295. Надіслання копії рішення по скарзі або протесту на постанову

Копія рішення по скарзі або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено. В той же строк копія постанови надсилається потерпілому на його прохання.

Про результати розгляду протесту повідомляється прокуророві.

Правом оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення наділені особа, щодо якої винесено постанову, та потерпілий (а також їх законні представники та захисник у передбачених законом випадках). Правом опротестування постанови наділений прокурор - див. коментар до ст. 250. Особі, щодо якої, винесено постанову, копія рішення за скаргою або протестом висилається. Термін, потягом якого орган (посадова особа), що розглядав скаргу, повинен надіслати копію рішення за скаргою дорівнює трьом дням. В той самий термін така копія може бути надіслана на прохання потерпілого і йому. Виконання постанови після розгляду скарги у випадку залишення скарги без задоволення, а також зміни адміністративного стягнення починається з моменту винесення відповідного рішення. Про надіслання копії рішення за скаргою або протесту робиться відповідна відмітка у справі.

Стаття 296. Наслідки скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення

Скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв’язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться в порядку, встановленому законом.

[У частину другу статті 296 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

У результаті розгляду скарги можливе прийняття такого рішення, як скасування постанови та закриття справи. При цьому, звичайно, орган (посадова особа), що розглядав справу, визнають незаконною та необґрунтованою постанову органу(посадової особи), що виніс поставу. Згідно з Конституцією України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відшкодування шкоди здійснюється на загальних засадах, передбачених Цивільним кодексом. До того ж повертаються володільцеві оплатно вилучені і конфісковані предмети. У випадку, коли повернути предмет неможливо, володільцеві виплачується його вартість. Якщо у зв’язку з накладенням адміністративного стягнення передбачалися певні обмеження, то вони також скасовуються при скасуванні постанови із закриттям справи. Також повертаються стягненні грошові суми, зокрема витрати, пов’язані із розглядом справи, та судові збори.

При скасуванні постанови, якою передбачалося накладення такого адміністративного стягнення, як адміністративний арешт або виправні роботи, відшкодування здійснюється таким чином, що особі повертаються ті гроші, що вона заробила під час відбування адміністративного арешту та ті, які були відраховані в доход держави під час відпрацювання виправних робіт. Порядок нарахування такого заробітку - дивись коментар до ст. 322 КпАП і ст. 328 КпАП. Також підлягають відшкодуванню той заробіток та такі трудові доходи, що особа втратила в результаті відбування адміністративного арешту чи відпрацювання виправних робіт. У випадку, коли особа, щодо якої була винесена незаконна постанова, померла, правом на відшкодування шкоди користуються її спадкоємці.

Стаття 297. Опротестування рішення по скарзі

Рішення по скарзі на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.

Протест на рішення по скарзі вноситься у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який прийняв рішення по скарзі.

Ця стаття вказує на можливість опротестування рішення за скаргою на постанову про адміністративне правопорушення, що вноситься вищестоящому органа (посадовій особі) прокурором. Діяльність прокуратури розглядається у коментарі до ст. 250 КпАП.