Комедії

ЛІСІСТРАТА

Дія відбувається перед афінським Акрополем у дні Пелопоннеської війни.

Сцена являє собою афінський Акрополь.

На площадку перед ним виходить Лісістрата.

Лісістрата

Коли на Коліаду й Вакханалії

А чи на свято Пана їх покликати, —

Не розминутися тоді з тимпанами.

А нині жінки ще немає жодної,

Окрім сусідки, що надходить першою.

Входить Калоніка, стара афінянка.

Вітаю Калоніку!

Калоніка

Й Лісістрату теж.

Що трапилось? Чого ти, дочко, хмуришся?

Тобі не личить брови гнути луками.

Лісістрата

Що ж, Калоніко, як палаю серцем я,

₁₀ Жіночим нашим горем все печалюся, —

Вважають-бо занадто нас лукавими

Чоловіки.

Калоніка

Так, далебі, і є воно.

Лісістрата

Коли ж сюди зібратись їм наказано,

Щоб про важливі справи нам порадитись,

То сплять і не приходять.

Калоніка

Прийдуть, подруго!

Адже нелегко з дому жінці вибратись.

Одна — ще чоловіком заклопотана,

Гукає та рабиню, та — з дитиною

Не впоралась, а та — з пранням чи сніданням.

Лісістрата

₂₀ Але ж і інші, важливіші є у них

Турботи.

Калоніка

Що ж це, Лісістрато, любонько?

Для чого нині нас, жінок, скликаєш ти?

Яка там справа?

Лісістрата

Та велика.

Калоніка

Й груба теж?

Лісістрата

Зевс свідок, груба!

Калоніка

Як же не зібратись нам!

Лісістрата

Не в тому річ. А то б швиденько збіглися!

Та незвичайну справу я замислила,

Без сну всі ночі я над нею думала.

Калоніка

І річ тонку напевне ти надумала?

Лісістрата

Таку тонку, що для Еллади цілої

₃₀ Єдиний порятунок у жінках лише.

Калоніка

В жінках? Не так багато вже й бракує нам!

Лісістрата

Від нас залежить доля міста нашого,

А ні — пропасти всім пелопоннесянам!

Калоніка

Оце найкраще, далебі! Пропасти всім!

Лісістрата

І беотійці мають всі загинути.

Калоніка

Не зразу всі, — облиш хоча б угрів для нас!

Лісістрата

Щодо афінян, то не говоритиму

Про них нічого — й так все зрозумієш ти.

Коли усе жіноцтво об'єднається, —

₄₀ Всі беотіянки, пелопоннесянки

І ми, — Елладу разом ми врятуємо.

Калоніка

Що ж можем ми, жінки, зробить розумного

І славного, ми, чепурненько прибрані,

У жовтожарих платтях, нарум'янені,

В хітонах кіммерійських і сандаліях?

Лісістрата

Від них-то порятунку сподіваюсь я —

Від черевичків, хусточок шафранових,

Духів, рум'ян і платтячка прозорого.

Калоніка

Та як же це?

Лісістрата

А так, що із мужів ніхто

₅₀ Не візьме списа вже один на одного.

Калоніка

Шафраном плаття, далебі, я викрашу.

Лісістрата

Мечів не візьмуть…

Калоніка

В кіммерійський стрій вдягнусй

Лісістрата

Ані клинків.

Калоніка

Куплю собі сандалії!

Лісістрата

Хіба ж не слід було жінкам посходитись?

Калоніка

Та ні, клянуся Зевсом, прилетіть їм слід!

Лісістрата

Побачиш, чи поквапляться афінянки, —

Що б не робили, завжди опізняються.

Але й з жінок Примор'я не прийшов ніхто

Та й з саламінянок.

Калоніка

Ці на човнах своїх,

₆₀ Мабуть, аж до світанку забарилися.

Лісістрата

І ті, кого найбільше сподівалась я

Тут першими побачити, — ахарнянки

Теж не прийшли.

Калоніка

Дружина Феогенова,

Мабуть, ворожить, чи годиться йти сюди.

Але поглянь-но, вже надходять деякі.

А он ще й інші сунуть. Гей, сюди! Сюди!

А звідки ж ці?

Лісістрата

З околиці Полинної.

Калоніка

Мені здається, сам полин іде сюди.

Звідусіль надходять жінки, серед них і Мірріна.

Мірріна

Прийшли ми, Лісістрато, не останніми?

₇₀ Мовчиш ти? Не говориш?

Лісістрата

Не хвалю тебе!

Важлива справа, а приходиш пізно ти.

Мірріна

Я пояс ледве відшукала поночі.

Ну, говори, що треба, вже ж посходились.

Лісістрата

Ні, далебі, ще почекаймо трошечки, —

Хай беотійки та пелопоннесянки

Підійдуть.

Мірріна

Так, це справедливо мовиш ти.

Та он, поглянь, і Лампіто іде сюди.

Входить Лампіто та інші жінки.

Лісістрата

Спартанку милу, Лампіто, вітаю я!

А як ти гарно виглядаєш, любонько!

₈₀ Лицем рум'яна й тілом пишна стала ти!

Та ти й бика задушиш!

Лампіто

Чом би й ні, бігме!

Я ж недарма стрибаю і змагаюся.

Лісістрата

А груди в тебе — красота, багатий скарб!

Лампіто

Ти що ж мене, як жертву жрець, обмацуєш?

Лісістрата

З якого краю та он, молодесенька?

Лампіто

Вона як представниця із Беотії

Прийшла до вас.

Лісістрата

В час добрий, беотіянко!

Чудове лоно в тебе!

Калоніка

І гарнесенько,

Клянуся Зевсом, весь бур'ян прополото.

(Обмацує її).

Лісістрата

₉₀ А це дівчатко?

Лампіто

О, бігме, корінфянка —

Така гарненька!

Калоніка

Непогана, свідок Зевс,

Куди не глянь, — однаково гарнесенька.

(Повертає її).

Лампіто

Хто ж цю юрбу жіночу поскликав сюди

З усіх країн?

Лісістрата

Це я.

Лампіто

З якого ж приводу?

Чого ти хочеш?

Мірріна

Поясни, у чому річ!

Калоніка

Скажи нам, що у тебе є важливого?

Лісістрата

Усе скажу я зараз, та раніш у вас

Спитаю дещо.

Мірріна

Все, що забажаєш ти.

Лісістрата

Чи за батьками діток ви не скучили?

іоо За тими, що в поході? Добре знаю я —

Без чоловіка кожна залишилася.

Мірріна

Та от у Фракії уже п'ять місяців

Євкрата стереже мій бідолашний муж!

Калоніка

А мій — вже вісім місяців у Пілосі!

Лампіто

А мій — з свого загону тільки вирветься,

І знов — за щит свій, гей би й не було його!

Лісістрата

Коханці й ті, мов іскри з димом, зникли всі.

Відколи нас мілетці підло зрадили,

Не бачила ні разу й восьмипальця я,

₁₁₀ Що шкіряною був нам допомогою.

Чи схочете, якщо я спосіб винайду

Війну скінчити?

Мірріна

Поклянусь богинями, —

Як треба, то готова хоч би й зараз я

Свої вбрання продать і геть пропити їх!

Калоніка

Авжеж, а як потрібно, то нехай мене

Розріжуть навпіл зараз, наче камбалу.

Лампіто

А я б і на Тайгетські кручі вилізла,

Щоб тільки мир хоч там могла я видіти!

Лісістрата

Ну, то скажу я, думки не ховатиму.

Отож, жінки, якщо примусить хочемо

До миру ми чоловіків, то треба нам

Утриматись…

Калоніка

Від чого?

Лісістрата

А чи зробите ж?

Мірріна

Все зробим, хоч би й вмерти довелося нам.

Лісістрата

Отож нам слід від любощів утриматись.

Чого ж це ви сахнулись? Ще й похнюпились?

Стулили губки й чолами хитаєте?

Аж мінитесь в обличчі? Ще й заплачете?

То згодні чи не згодні? Не вагайтеся!

Мірріна

Ні, я не згодна! Хай і далі йде війна!

Калоніка

₁₃₀ І я, клянусь, не згодна! Хай іде війна!

Лісістрата

Ти он як? Ах ти, камбало! А щойно ти

Себе давала надвоє розрізати.

Калоніка

Порадь щось інше. І в огонь я з радістю,

Як треба, вскочу. Все, що схочеш, крім цього!

Та це ж найгірше, Лісістрато, любонько!

Лісістрата

(до Мірріни)

А ти що скажеш?

Мірріна

Теж волію вогнище.

Лісістрата

О, повний похоті жіночий роде наш!

Про нас недарма сказано в трагедії:

Не більше ми, як Посейдон з човном його.

(До Лампіто).

₁₄₀ А ти, спартанко мила, як би ти одна

Була зі мною, — ми б урятували все.

Погодься ж ти хоч!

Лампіто

Далебі, нелегко нам,

Жінкам, самим на ложах залишатися.

Та хай вже так! І мир також потрібний нам!

Лісістрата

О люба! Лиш одна з усіх ти женщина!

Калоніка

Якщо ж утримаємось ми, як кажеш ти

(О, хай не буде так!), — невже настане мир

Від цього?

Лісістрата

Так, клянуся вам богинями!

Якщо, натершись пахощами пряними,

₁₅₀ Ми у тоненьких сорочках сидітимем

Півголі дома, виполовши дельту всю, —

Розпаленим мужчинам ласк захочеться,

А ми утримаємось, не дамося їм, —

То знаю добре — швидко дійдуть згоди всі.

Лампіто

І Менелай, на голі перса глянувши

Єлени-кралі, мабуть, меч свій виронив.

Калоніка

А що, дурненька, як мужчини кинуть нас?

Лісістрата

Як Ферекрат сказав: бий пса побитого!

Калоніка

Усе це пустослів'я та базікання!

₁₆₀ А що, як схоплять і до спальні силою

Тягтимуть?

Лісістрата

За одвірок ухопись міцніш.

Калоніка

А як почнуть ще й бити?

Лісістрата

Проти волі дай.

Яка утіха в тім, що взято силою?

А досадить всіляко можна! Певна будь —

Відчепляться! Як жінці не захочеться,

Не буде насолоди й чоловікові.

Калоніка

Якщо ви ухвалили це, то згодні й ми.

Лампіто

Своїх ми чоловіків, може, й змусимо

До миру щиросердого і чесного,

₁₇₀ Але ж, про це дізнавшися, афіняни

На нас підступно не учинять нападу?

Лісістрата

Тоді самі про себе ми подбаємо.

Лампіто

Допоки є трієри в нас і золото

В Акрополі, — не буть Елладі мирною.

Лісістрата

І це також давно вже передбачено.

Сьогодні ж і Акрополь ми захопимо.

Я доручила найстарішим женщинам

В той час, як ми тут з вами домовляємось,

В храм увійти немов з курінням жертовним.

Лампіто

₁₈₀ Як там, то, річ видима, буде все гаразд.

Лісістрата

Чому ж того, на чому ми погодились,

Нам не скріпити клятвою нерушною?

Лампіто

То говори присягу, й ми повторимо.

Лісістрата

Гаразд.

(До служниці).

Чого ти задивилась, скіф'янко?

Цей щит зворотним боком догори постав

І гострий ніж подай.

Калоніка

Якою клятвою

Ти клястись хочеш, Лісістрато?

Лісістрата

Клястись як?

Щитом своїм, як клявся ще Есхіл колись,

Ягнят коловши.

Калоніка

Ні, не бойовим щитом

₁₉₀ Нам треба, Лісістрато, присягать за мир!

Лісістрата

То чим же нам поклястись?

Мірріна

От би білого

Коня впіймати й вирізати нутрощі!

Лісістрата

Де ж білий кінь?

Калоніка

То що ж би нам надумати?

Лісістрата

Клянуся Зевсом, добре я пораджу вас:

Великий чорний келих ставте вгору дном

Та міх вина заколемо фасоського

І поклянемось випить без води увесь!

Лампіто

Оце так клятва! Що й казати, схвалюю!

Лісістрата

Ну, то несіть же з дому міх і келих!

(Приносить великий ківш і глиняний посуд з вином).

Калоніка

₂₀₀ Оце так посуд, жіночки-голубоньки!

Його у руки взяти — й то приємно вже!

Лісістрата

Сюди його поставте й кабана кладіть!

Владичице Піфо, хай буде жертва ця,

Ця чаша дружби для жінок сприятлива!

(Наливає вино в келих).

Калоніка

На колір — справжня кров, — приємно лить її!

Лампіто

Приємно й пахне, от клянусь вам Кастором!

Лісістрата

То хай же перша присягну я, жіночки!

Калоніка

Ні, свідок Афродіта! Кинем жереб ми!

Лісістрата

Усі ківша торкніться! Лампіто, стань тут!

₂₁₀ Хто-небудь з вас за мною хай повторює,

А ви усі цю клятву теж підтверджуйте.

«Клянусь — ні чоловіку, ні коханцеві…»

Калоніка

«Клянусь — ні чоловіку, ні коханцеві…»

Лісістрата

«Бажань не вдовольняти…» Говори ж бо, ну!

Калоніка

«Бажань не вдовольняти…» Леле-лелечко!

Коліна, Лісістрато, угинаються!

Лісістрата

«Як дівчина безвинна, в домі житиму…»

Калоніка

«Як дівчина безвинна, в домі житиму…»

Лісістрата

«В шафрановому платті, нарум'янена…»

Калоніка

₂₂₀ «В шафрановому платті, нарум'янена…»

Лісістрата

«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю…»

Калоніка

«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю…»

Лісістрата

«Та добровільно мужеві не дамся я…»

Калоніка

«Та добровільно мужеві не дамся я…»

Лісістрата

«А як примусив би мене він силою…»

Калоніка

«А як примусив би мене він силою…»

Лісістрата

«Не ворухнусь і дамся тільки знехотя…»

Калоніка

«Не ворухнусь і дамся тільки знехотя…»

Лісістрата

«До стелі перських туфель не закину я…»

Калоніка

₂₃₀ «До стелі перських туфель не закину я…»

Лісістрата

«І під скребло не стану я левицею…»

Калоніка

«1 під скребло не стану я левицею…»

Лісістрата

«Дотримуючи клятви, п'ю до краплі все…»

Калоніка

«Дотримуючи клятви, п'ю до краплі все…»

Лісістрата

«А зраджу — хай водою келих сповниться!»

Калоніка

«А зраджу — хай водою келих сповниться!»

Лісістрата

Всі поклялись зі мною?

Мірріна

Бачить бог — усі!

Лісістрата

Ось я приношу жертву.

(П'є).

Калоніка

Уділи й мені,

Щоб ми були й надалі щирі подруги.

П'ють з ковша всі по черзі. За стіною галас.

Лампіто

₂₄₀ Що там за галас?

Лісістрата

Чи не говорила ж я!

Жінки заволоділи вже Акрополем

Богині. Швидше, Лампіто, до себе йди

І з вашими жінками все, як слід, владнай.

А тих, що тут, покинь нам у заложниці,

Ми ж увійдемо разом до Акрополя

І браму засувами загородимо.

Калоніка

Гадаєш, проти нас не позбігаються

Мужчини?

Лісістрата

А мені до того байдуже!

Ні сила, ні погрози їх, ні полум'я —

₂₅₀ Ніщо в Акрополь брами не відчинить їм,

Аж поки так не зроблять, як ми скажемо.

Калоніка

Ніщо, Кіпріда — свідок! А як ні, хай звуть

Гидкими нас і до борні нездатними!

Всі жінки прямують за Лісістратою до Акрополя,

крім Лампіто, яка йде в інший бік.

Двома групами входять дванадцять старих афінян з оберемками дров за плечима, в руках у них жаровні з палаючим вугіллям.

Стрімодор, провідця хору стариків

Веди, Дракете, кроком всіх! Хай умлівають плечі,

Важкі гілляки несучи зеленої маслини.

Перша половина хору стариків

Багато дивних є речей

В цім житті великім!

Хто сподівався, Стрімодор,

Отаке почути?

₂₆₀ Жінки, що на свою біду

В домівках викохали ми,

Священну захопили статую,

Й, заволодівши всім Акрополем,

Позамикали брами

На засуви й запори.

Дракет, провідця першої

половини хору

То швидше на Акрополь, в бій!

Філургу, поспішаймо!

Гілля палаючим кінцем оточимо навколо

Всіх, що злочинну справу цю задумали й вчинили.

₇₀ Одним ударом всіх поб'єм, Лікона жінку —

першу.

Друга половина хору стариків

Клянусь Деметрою, не дам

Глузувати з мене.

Бо й Клеомен, що перший став

Місто зневажати,

Пішов з ганьбою відціля,

Тамуючи лаконський гнів

І залишивши зброю всю мені,

В плащі подертому пішов ні з чим,

Брудний, небритий, спраглий,

₂₈₀ Невмиваний шість років.

Філург, провідця другої

половини хору

Отак я подолав цього бентежливого мужа.

При брамі по сімнадцять в ряд щити його стояли.

А цей ненавидний богам, проклятий Евріпідом,

Занадто вже зухвалий рід — невже не подолаю?

Стоїть же й досі мій трофей

над всім Чотириграддям,

(Зупиняється перед пагорком, що веде до Акрополя).

Друга половина хору стариків

От і скінчив свою я путь —

Залишається зійти

На пагорок стрімчастий, до Акрополя.

Та як дотягнемо вантаж

₂₉₀ Ми без в'ючного осла?

Від важкої деревини спина вже давно болить.

Нумо, треба поспішать

Та вогонь свій роздувать,

Щоб перед кінцем дороги він і зовсім не погас.

Ху-хуі

Ну, і диму ж, у-у-у!

Роздувають вогонь.

Друга половина хору стариків

Геракле владний, ну і дим!

Так із горщика і б'є!

₃₀₀ Так очі й виїдає, мов скажений пес,

Та що ж, лемнійський це вогонь, —

От і вигадка уся!

Ні, ніщо очей гноїстих ще не роз'їдало так!

Поспішим до міста ми,

Щоб богині помогти.

Вже як не тепер, Лахете, то коли ж їй помагать?

Ху-ху! Ну і диму ж, у-у-у!

Провідця хору стариків

(підбігає до брами)

От і прокинувся вогонь, по волі Зевса дише.

Отож насамперед складім під брамою ці дрова,

₃₁₀ Лозу над жаром у горшку, мов смолоскип, розпалим,

Завихрим полум'я й гуртом всі

киньмося на приступ.

Якщо й по тому засувів жінки не познімають,

То браму ми підпалимо і димом їх задушим.

Ну, то складаймо свій вантаж.

А диму скільки, леле!

Чи не гукнуть на поміч нам

самоських полководців?

Нарешті на хребет мені давити перестало.

Твоя вже справа, горщику, жарини розбудити,

Щоб смолоскип палаючий я перший міг підняти.

Прийди ж, Звитяго-владарко! Хай на жіноче кодло,

₃₂₀ На їх зухвалий заколот ми свій трофей поставим.

(Запалює смолоскип).

Вбігає хор жінок з глеками на плечах.

Стратілліда, провідця хору жінок

Гляньте, жінки!

Бачите — дим, кіпоть і чад

Хмарами б'є.

Он і вогонь вже спалахнув.

Швидше сюди! Поміч подать

Всі поспішім!

Перша половина хору жінок

Летом лети, Ніко, сюди!

Палять вогнем подруг моїх,

Каліку дим, Критіллу жар

₃₃₀ Обіймає.

Смертю грозить лютий закон,

Згубна злоба злих стариків.

Пізно, боюсь, ми біжимо,

Встигнуть би допомогти їм.

Вдосвіта я

До джерела

З глеком ішла по воду.

Біля криниць — гомін і гам,

Регіт і крик,

₃₄₀ Глеків дзвонистий дзенькіт,

Тиск, метушня, сміх, стусани,

Лайка і виск гнаних служниць.

З глеком важким швидко біжу

Подругам я поміч подать —

Тим, що в огні й чорнім диму,

Воду несу я в глеку.

Друга половина хору жінок

Бачила я — в місто бредуть

Дряхлі, глухі, злі старики, —

Дровця, мов скарб, несуть ледь-ледь

₃₅₀ В оберемках, —

Начебто їм баню топить.

Лайка, грізьба бризкає з уст:

«Спалим вогнем підлих жінок,

Жаром палким підсмажмо».

Зглянься на нас,

Славо богинь, —

Женщин не дай палити!

Хай од війни світ захистять —

Місто й людей

₃₆₀ Дай врятувать з безумства.

Тим вони в храм твій увійшли,

Мідь твоїх кіс — міста оплот;

Тим я й зову в поміч тебе,

З рік і озер славну Тріто, —

Щойно палить стануть мужі,

Воду носи із нами.

Стратілліда

(підбігає до брами)

Облиште, гей! Якого тут вам лиха, лиходії?

Ні, це не діло для мужів поважних і побожних!

Хор стариків

Ну, халепи такої ми ніяк не сподівались!

₃₇₀ На поміч до обложених біжить жіноча зграя.

Хор жінок

Злякались, боягузи? Що, занадто нас багато?

Та ополчень жіночих це лиш тисячна частина.

Хор стариків

О Федрію! Невже ми їм тут лаятись дозволим?

Невже їм рота не заткнем і не поб'єм киями?

Піднімають палиці.

Хор жінок

Поставмо, подруги, і ми всі глечики на землю,

Щоб нам не заважали в рух свої пустити руки.

Ставлять глеки на землю.

Хор стариків

От з них би кожній, далебі, дать в зуби два-три рази,

Як дав Бупалу Пппонакт, то швидко всі б замовкли.

Хор жінок

А спробуй, вдар! От я стою перед тобою! Тільки

₃₈₀ Не вчепиться і сука так, як я, тобі у стегна.

Хор стариків

Мовчи, а то як стусону, то виб'ю з тебе й старість.

Хор жінок

Ану, хоч пальцем ти посмій торкнутись Стратілліди.

Хор стариків

Я оперіщу кулаком, то чим даси ти здачі?

Хор жінок

Повириваю печінки, ще й вигризу легені.

Зчиняється бійка. Стариків б'ють.

Хор стариків

Ні, бачу, справді, Евріпід — з поетів наймудріший:

Чи є що безсоромніше за тих жінок на світі?

Хор жінок

Ану, линім, Родіппо, їм водички з глеків наших!

Хор стариків

Чи не боїшся ти богів, чого біжиш з водою?

Хор жінок

А ти ж чого розвів огонь? Себе палити маєш?

Хор стариків

₃₉₀ А я на цьому вогнищі твоїх підсмажу подруг.

Хор жінок

А я вогонь цей загашу водичкою своєю.

Хор стариків

Мені вогонь загасиш ти?

Хор жінок

Та це покаже справа.

Хор стариків

Оцей ти бачиш смолоскип? От припечу тебе я.

Хор жінок

Шукай-но мила! Зараз я тобі влаштую ванну!

Хор стариків

Ах ти, гниличко! Ванну, ти?

Хор жінок

Авжеж, весільну ванну.

Хор стариків

Яке зухвальство, чуєте?

Хор жінок

Була я завжди вільна.

Хор стариків

Я вас від крику відучу.

Хор жінок

Ні, нас тобі не вчити.

Хор стариків

А підпаліть-но коси їй!

Старики кидаються на них з факелами.

Хор жінок

Нам Ахелой поможе!

Жінки обливають стариків водою.

Хор стариків

Ой, лишенько!

Хор жінок

Що, тепло вам?

Хор стариків

₄₀₀ Та де там!

Годі!

Перестань!

Хор жінок

Поллю тебе — й розквітнеш ти.

Хор стариків

Змок до рубця я, весь тремчу.

Хор жінок

Але ж у тебе є вогонь, —

Ну, й грійся біля нього!

Танець жінок і чоловіків під бубни й тимпани.

Афінський радник, хор стариків і вартові.

Радник

Чи прийде край розбещенню жіночому,

Гучним тимпанам, оргіям Сабазія,

Адонісіям у жінок на поверсі?

₄₁₀ Хіба не чув недавно сам у раді я:

Тут Демострат говорить, чи не час пливти

В Сицилію, а там жінки, танцюючи,

Кричать: «Ай-ай, Адоніс!» Пропонує він

З Закінфа збройних набирати воїнів,

Жінки ж сп'яну галасують з поверхів:

«Ой-ой, Адоніс!» Так перемогли вони

Жовч Холозіга, всім богам немилого.

Оце ж вам невгамовна їх розбещеність!

Провідця стариків

А що сказав би ти, якби їх вдачу знав?

₄₂₀ І лаяли вони нас, і водою з глечиків

Нас обливали, — ось одежу мокру ми,

Немовби пелюшки дитячі, трусимо.

Радник

Клянуся Посейдоном — так і треба нам!

Самі ж бо ми жінкам допомагаємо

Сваволити, розпусти їх самі вчимо,

А потім ще з їх витівок дивуємось.

От інший до золотаря звертається:

«В дружини, вчора ввечері за танцями,

В намисті, золотарю, що ти лагодив,

₄₃₀ Шпиньок маленький вискочив із застіжки.

А я на Саламін повинен їхати.

Як буде час, зайди до неї ввечері

І той шпиньок їй постарайся вставити».

А інший до чоботаря звертається,

До парубка з природдям недитинячим:

«В моєї жінки, чоботарю, тисне щось

В підйомі і мізинчика їй ніжного

Намуляло. Отож зайди опівдні ти

І розтягни їй трохи, щоб вільніш було».

₄₄₀ Оце й доводить до таких-от наслідків:

Ось я, ваш радник, я сьогодні йду сюди

Подбати про платню для корабельників,

А тут жінки позачиняли брами всі.

Та справи це не спинить. Дайте лом сюди!

Ох і навчу ж їх я зарозумілості!

(До вартового).

Ти що ж роззявив рота, бевзню, й дивишся?

Оце ти й знаєш тільки, що шинків глядиш?

А підкладіть-но ломик там під брамою

Й підважте звідти разом, я ж ізвідси вам

₄₅₀ Допоможу!

Ламають браму.

Лісістрата

Даремно ви стараєтесь!

Ось я й сама виходжу. То навіщо ж лом?

Не лома треба тут, а думки й розуму.

Радник

Ну й справді ж ти мерзотниця! Гей, лучник де?

Схопити і зв'язати ззаду руки їй!

Лісістрата

Клянуся Артемідою: рукою-но

Торкни — й заплачеш, хоч і урядовець ти!

Зчиняється бійка. Вартові відступають.

Радник

(до вартового)

А ти й злякавсь? За поперек хапай її!

А з ним і ти! Удвох її здолаєте!

Виступає Калоніка.

Калоніка

Клянусь Пандросою — лиш пальцем ти її

₄₆₀ Торкнеш — і весь облитий утікатимеш!

Знову бійка. Вартові відступають.

Радник

От, ще й облитий! Де ж це другий лучник дівсь?

В'яжи раніш оту, що розбалакалась!

Лісістрата

Фосфорою клянуся: лиш мізинчиком

її зачепиш — і попросиш вмитися!

Радник

А ще чого? Де ж лучник той? Тягни її!

Я вас вгамую, не втекти від мене вам!

Штовханина.

Калоніка

Клянуся Таврополою — торкнеш її,

То я тобі всі патли повисмикую.

Та ж гра.

Радник

От знов нещастя! Лучник вже й останній зник!

₄₇₀ Та ми перед жінками не поступимось.

Шикуймось в лави, скіфи, й сміло киньмося

На приступ.

Лісістрата

Знайте ж ви, клянусь богинями,

Жінок у нас в засаді аж чотири є

Загони, з ніг до голови озброєних.

Радник

Скрутіть же, скіфи, руки їм за спинами!

Лісістрата

Сюди, відважні бойові союзниці!

Бублейниці, городниці, перекупки!

Пирожниці, корчмарки і лоточниці!

Тягніть, товчіть їх, всі гуртом їх смикайте.

₄₈₀ Без сорому їх лайте, рвіть і дряпайте!

З Акрополя вибігають жінки. Бійка. Вартові відступають.

Лісістрата

Спиніться, годі, з трупів не знущайтеся!

Радник

Яке нещастя! Профана баталія!

Лісістрата

А що ж гадав ти? Сподівався стрінути

Рабинь покірних? Чи не знав, що лютою

Буває й жінка?

Радник

Аполлоном свідчуся —

Буває, особливо ж як під чаркою.

Провідця стариків

Багато зайвих тратиш слів, наш раднику поважний!

Навіщо з цими звірами вступати у розмови?

Хіба забув, як нам вони купелю влаштували,

₄₉₀ Як раптом викупали нас в одежі і без мила?

Провідця жінок

Отож не слід, мій голубе, вам руки простягати

На ближніх! А зачепиш — сам красуйся синяками.

Волію я скромнесенько, як дівчина, сидіти, —

Нікого не покривджу я, не ворухну й билини,

Хай не чіпають лиш мене і, як осу, не дражнять.

Хор стариків

Батьку Зевс! Як здолать

Зграю цих злих потвор?

Як нам цей стерпіть глум?

Дай в біді поміч нам!

₅₀₀ Для якої мети

Захопили вони цей Кранаїв уділ —

В кам'янім лоні скель

Недоступну, нерушну твердінь

І святий діви храм?

Танці.

Провідця стариків

Тож допитуй про все, та не слухайся їх

і дізнайся про всі їх безчинства.

Адже соромно буде таку нам тепер

залишити без розсліду справу.

Радник

Хочу й сам я, от Зевсом клянусь, про одно

щонайперше у них допитатись —

Нащо місто вони захопили святе

і на засуви там зачинились?

Лісістрата

А для того, щоб золото ваше здобуть

і щоб ви воювать перестали.

Радник

₅₁₀ То гадаєш, воюєм за золото ми?

Лісістрата

Так, все лихо заховане в ньому.

Лиш для того, щоб міг наживатись Пісандр

і всі інші, що владу тримають,

Колотнечу весь час учиняють вони…

Задля цього нехай метушаться,

Скільки схочеться їм, тільки золота вже

їм ніколи того не вернути.

Радник

Що ж робити ви будете?

Лісістрата

От запитав!

Ми скарбами почнем керувати.

Радник

Керувати скарбами державними — ви?

Лісістрата

Що ж ти дивного в цьому вбачаєш?

А хіба дотепер не уміли жінки

вашим хатнім добром керувати?

Радник

Ні, це зовсім не те.

Лісістрата

А чому ж це не те?

Радник

Для війни нам потрібні ці кошти.

Лісістрата

В тім-то й річ, що нам зовсім не треба війни.

Радник

А інакше нам як захищатись?

Лісістрата

Ми самі захищати вас будемо.

Радник

Ви?

Лісістрата

Ми, звичайно.

Радник

Оце так нещастя!

Лісістрата

₅₂₀ Хоч-не-хоч, а врятуєшся й ти!

Радник

Ой, страшне ти говориш!

Лісістрата

Не гнівайся марно.

Все одно те, що треба, ми зробим!

Радник

Клянусь вам Деметрою — вийде лиш

кривда!

Лісістрата

Ні, рятунок лише.

Радник

Ми не просим його.

Лісістрата

От тому він ще більш вам потрібний.

Радник

І чого це усі про війну і про мир

почали ви тепер турбуватись?

Лісістрата

Ми розкажемо.

Радник

Швидше кажи, щоб до сліз не дійшло.

Лісістрата

Ну, то слухай уважно.

Постарайся і волі рукам не давать.

Радник

Ой, несила, — нелегко-бо, справді.

Від обурення й гніву утримати їх.

Кал о ніка

Стережись, а то вийде ще гірше.

Радник

(до Каноніки)

Ой, на себе, старизно, накаркаєш ти!

(До Лісістрати).

Ну, розказуй же!

Лісістрата

Зараз почну я.

На початку війни нам сутужні часи

перетерпіти всім довелося.

Заважала нам скромність жіноча тоді

у діла чоловічі встрявати.

₅₃₀ Навіть ремствувать нам не дозволили ви,

хоч не все нам було до вподоби.

Тільки згодом достоту збагнули ми вас,

адже часто, клопочучись дома,

Нам чувати доводилось, як негаразд

вирішали ви справи великі.

І, глибоко у серці ховаючи сум,

мовби з усміхом, вас ми питали:

«До якої ж угоди про мир ви дійшли,

що в ухвалах своїх записали

Ви на зборах сьогодні?» — «Навіщо вам це?» —

огризнуться до тебе мужчини:

«Знай своєї, мовчи». Ми й мовчали весь час.

Калоніка

Ну, а я не мовчала б ніколи.

Радник

Не мовчала б, то охала й вила б.

Лісістрата

А я — в себе дома, я мовчки сиділа.

Та щодалі про гірші доводилось нам

дізнаватися ваші учинки.

І хотіли ми вас розпитати, чому

нерозсудливо так ви вчинили.

₅₄₀ Та, лиш звисока глянувши, кожен гукав:

«Чи пильнуєш ти пряжі своєї?

Бо гляди, не боліла б тобі голова!

А війна — чоловіча турбота!»

Радник

Справедливо це сказано, Зевсом клянусь!

Лісістрата

Справедливо це? Ах ти, нещасний!

То пораду й тоді ми не годні вам дать,

коли радитесь ви по-дурному?

Та коли на усіх уже людних шляхах

ми почули одверті розмови:

«Вже немає ніде у країні мужчин,

свідок Зевс, не лишилось нікого!»

Лиш тоді ми, всієї країни жінки,

поклялись рятувати Елладу —

І жіночий на те ми з'єднали союз.

Та й чого ще було нам чекати?

І тепер, якщо наших корисних порад

ви натомість послухати згодні

І так само мовчати, як ми перед цим,

то ми вам подамо допомогу.

Радник

₅₅₀ Допомогу? Ви — нам? О, жахливі які

і нестерпні розмови!

Лісістрата

Замовкни!

Радник

Будь ти проклята! Перед тобою б я змовк,

перед поганню з цим покривалом

На дурній голові? О, ніколи в житті!

Лісістрата

Якщо це лиш тобі на заваді,

То візьми вже собі покривало моє

Та навколо чола чепурненько обвинь

I нарешті мовчи!

Калоніка

А до того ще й плетений кошик візьми,

Підтягни поясок і куделю чеши

Та насіння лузай.

А війна — то жіноча турбота!

Обвиває радника покривалом.

Провідця жіночого хору

₅₆₀ Покиньмо, любі сестроньки, свої дзбанки і глеки,

Щоб участь з подругами взять у захватному танці.

Хор жінок

В пісні я не спинюсь

І в танку не втомлюсь,

Для колін це не труд,

Лиш палає вся грудь.

Я готова на все

Задля любих моїх. Задля тих, в кому є

І чеснота, й краса,

І відвага, й снага, й до вітчизни любові

₅₇₀ І розумні думки.

Починають танцювати.

Провідця жінок

О мужніша з усіх прехоробрих жінок,

з язиком, що жалить кропивок.

Всю відвагу й завзяття нещадне збери

і за вітром пускайся попутним.

Лісістрата

А як знову солодкоречистий Ерот

і народжена морем Кіпріда!

Нам у груди жагу невимовну вдихнуть,

і жаданням наповнять нам лоно»

І потужність мужам подарують пружну,

і розпалять їх сласним поривом, —

От тоді, сподіваюсь, в Елладі назвуть

Лісімахами нас по заслузі-

Радник

За які ж бо діла!

Лісістрата

А за те, що ми вас щонайперше відучим казитись

І на ринки вдиратись при зброї усій.

Калоніка

Афродіта Пафійська нам свідок!

Лісістрата

От і зараз поглянь: по гончарних рядах,

між лотками старих зеленярок

₅₈₀ Вже буянять озброєні чоловіки, наче ті корибанти

шумливі.

Радник

Так і личить мужам — от вам Зевсом клянусь!

Лісістрата

Та це сміх, коли воїн при зброї

І з обличчям Горгони на круглім щиті —

скумбрію почина торгувати.

Калоніка

Свідок Зевс, кучерявого бачила я

на коні старшину військового,

Як він яйця в старої торговки купив

і у мідний шолом свій поклав їх,

А то списом недавно й щитом, мов Терей,

потрясаючи, дужий фракієць

Бідолашну інжирницю перелякав

і всі фіги поїв переспілі.

Радник

Ну, а як сподіваєтесь ви припинить

колотнечу у нашій країні

І заплутаних справ розв'язати вузли?

Лісістрата

Дуже просто.

Радник

А як, розкажи-но!

Лісістрата

Якщо пряжа вузлами зіб'ється у нас,

то, узявши її обережно,

₅₉₀ Порозплутуєм всі ми потроху вузли,

то відціль, то відтіль потягнувшу

І війну так же само розплутаєм ми,

як не будете нам заважати, —

Договір вкладемо, повноважних послів

і відціль, і відтіль ми пошлемо.

Радник

То як вовну чи пряжу гадаєте ви

і державні розв'язувать справи

За прядінням своїм? Нерозумні жінки!

Лісістрата

О, якби ж то були ви розумні,

То й державні діла ви провадили б так,

як ми пряжі пильнуємо й вовни.

Радник

Як же так? Розкажи.

Лісістрата

А насамперед так, як від шерсті овечої в чанах

Віджимаємо спершу весь бруд ми і піт,

слід і вам із державного міста

Повискрібувать нечисть брудну й реп'яхи

всі до одного повиривати;

Що в жмутки, в ковтяхи позбивалося, все

повичісувать дочиста гребенем,

₆₀₀ Повитрушувать гнид із тепленьких посад

та гуртом їх під ніготь узяти,

А тоді вже усіх до одного коша

громадян позбирать добромисльних,

Поселенців захожих до них приєднать

і чужинців, до нас неворожих.

Хто в державну скарбницю не платить боргів,

їх до спілки також долучити.

І, закликавши в свідки богів, на міста,

що від наших будов розселились,

Подивитись — як смутно поникли вони,

наче вовни розкидані клапті,

Поодинці. їх треба нам всіх позбирать

і одну з них напрясти куделю.

Отоді, поєднавши докупи усіх,

згуртувавши усіх воєдино,

З них великий клубок намотаємо ми —

і хітон для народу зітчемо.

Радник

Це обурливо, справді — державні діла

ви хотіли б тіпати й мотати!

₆₁₀ Ну, чого б то мішатися вам до війни?

Лісістрата

А ти сам, проклятущий, не знаєш?

Та вона в печінках нам подвійно сидить!

Ми у муках синів породили,

А ще тяжче у військо нам їх виряджать!

Радник

О, замовкни! Не згадуй про лихо!

Лісістрата

А до того ж тоді, коли юність цвіте,

коли радощів хочеш зазнати,

Через брань військову ми самотні спимо,

та не буду про нас говорити.

Я журюся недолею наших дівчат,

що й посивіють в спальнях дівочих.

Радник

А хіба ж і мужчини не сивіють теж?

Лісістрата

Бачить Зевс, це ніяк не те саме.

Хоч і сивий додому повернеться муж,

а дівча за дружину він візьме.

А жіночого віку — недовга пора,

і якщо не взяли її вчасно,

То ніхто не одружиться з нею пізніш,

і сидить вона й марно ворожить.

Радник

₆₂₀ Та, звичайно, у кого ще сили міцні…

Лісістрата

Ще й оцей буде вчить! І коли ти помреш?

Вже могила готова — купуй лиш труну!

А медяника я приготую сама!

Ось пов'язку візьми похоронну.

Калоніка

І від мене оце ось на саван візьми.

Лісістрата

І візьми ще від мене віночок оцей.

Що ж стоїш ти і ждеш? До човна поспішай!

Тебе кличе Харон, —

Не затримуй йому переправи.

Обвивають Радника стрічками.

Радник

₆₃₀ І як мені таку образу стерпіти?

От бачить Зевс, — до ради попрямую я, —

Хай всі побачать, що зі мною зроблено.

Лісістрата

Не любо, що тебе ми не оплакали?

Та постривай, на третій день ранесенько

Ми поминки тобі потрібні справимо!

Всі виходять.

Хор стариків

Нам не слід без діла спати — громадяни вільні ми.

Приготуймося, мужчини, до нелегкої борні.

Пахне тут більшим злом,

Гірших слід ждати справ,

₆₄₀ Ніж здавалося раніш.

Гіппієву тиранію відчуваю ясно я,

Ой, боюсь, надійшли

Від лаконян сюди,

За намовою Клісфена, злоумисливі мужі

І жінок, богам огидних, встигли хитрістю підбить

Вкрасти нашу казну!

Чим же я без платні

Відтепер проживу?

Провідця стариків

Жах який! Жінки безтямні мають вчити громадян,

₆₅₀ Про щити і мідну зброю щось базікають вони,

Ще й беруться нас мирити із лаконськими людьми!

А їм вірити — що вовку, як роззявить пащу він.

Громадяни! Тиранії проти нас плететься сіть.

Та не дам тирану мною керувати — вбережусь.

Гострий меч під віттям мирта я носитиму весь час,

З зброєю на ринок вийду, наче Арістогітон.

Поруч з ним я гідний стати, —

бо презлющій бабі цій,

Що й богам вже остогидла, дати в зуби хочу я.

Зчиняється бійка.

Хор жінок

Отепер і мати дома не пізнає вже тебе.

₆₆₀ Відкладім, бабуні милі, і своє одіння ми.

Вам тепер мовлю я,

Рать старих громадян,

В честь країни батьків,

Що у радості і щасті змалку виховала нас,

Літ семи я була —

Вже носила я шерсть,

В десять років я молола для владичиці зерно,

Вся в червоному, в Бравроні за ведмедицю була.

Ставши красним дівчам,

₆₇₀ У коші над чолом

Грона смокв я несла.

Провідця жінок

Як порадою державі можу я допомогти, —

Хоч я й жінкою родилась, не гордуйте мною ви.

Адже й я у спільну справу

вклад свій кращий принесла, —

Наче неба дар прекрасний, я синів вам оддаю.

Ви ж, старі і жалюгідні, що даєте місту ви?

Кажуть, ви перевели вже прадідів мідійський скарб,

А самі й податків навіть у скарбницю не внесли.

Ще дождемо, доведете до загибелі ви нас!

Ще ви смієте щось мимрить? Як зачепить хто мене,

Цим нестоптаним котурном так і дам у зуби я.

Знову бійка.

Хор стариків

Ну, хіба ж це не лихе насильство?

І щодалі їх зухвалість більшає, як видно.

Боронитися нам треба, поки ми в крижах міцні.

Скиньмо ж нашу одіж рабську, хай мужами від мужів

Пахне прямо — прикриватись годі фіговим листком!

Виступайте ж, вовконогі, —

Як в Ліпсідрій мчали ми,

Киньмось так і нині в бій!

₆₉₀ Час-бо нам помолодіти, знову тіло окрилить

І стряхнути геть одряхлість

Із старих костей своїх.

Провідця стариків

Якщо ми їм піддамося, як дамо лиш палець їм,

То руками і ногами в нас учепляться вони.

Кораблі вони збудують і в морський похід на нас

Попливуть, немов ефеська Артемісія колись.

А як ні — на конях прийдуть, —

хто опише коней цих,

Хто вправніший в гонах кінських,

як не вершниці-жінки,

Що із сідел не зсковзають! Амазонок пригадай,

₇₀₀ Що мужів воюють кінно, як Мікон їх змалював.

Ех, найкраще б розложити тут їх покотом усіх

І загнати наші свердла в це трухляве колоддя!

Починається гра.

Хор жінок

Будеш злить — клянусь богами,

Вепра нашої відваги я спущу на тебе

І задам такого чосу, що гукатимеш сусід.

Скиньмо й ми, жінки, одіння, — хай запахне і від нас

Жінкою, що з люті й сказу ладна гризти і кусать.

Хто торкнуть мене посміє, —

Не вгризе ні часнику,

₇₁₀ Ані чорних квасолин.

Скажеш слово ти лихеє, — вся я жовчю аж киплю!

І, мов жук в орла старого, в тебе кігтями вчеплюсь.

Провідця жінок

Зовсім вас я не боюся! Таж зі мною Лампіто

Й благородна Ісменія, юна подруга із Фів.

В тебе ж сил не видно збройних.

Хоч сім раз ти їх скликай —

Не діждеш нікого, всім-бо ти сусідам остогид!

А як вчора в честь Гекати мала свято справить я

Й від сусідів запросити в товариство для дітей

₇₂₀ Милу й лагідну дитину, — беотійського угра:

«Ні, не можна, — ви сказали, — так ухвалено всіма».

Та відвикнете ви скоро від усіх таких ухвал,

Тільки візьмемо за барки та скрутнемо в'язи вам.

Гра.

Лісістрата виходить з брами.

Провідця жінок

О провіднице наших постанов і дій,

Чому виходиш з дому ти засмучена?

Лісістрата

Від ваших дій і розуму жіночого

Я місця не находжу, все журюся я.

Провідця жінок

Що ти сказала, що?

Лісістрата

Ах, правду, правду лиш!

Провідця жінок

Що ж трапилось? Скажи одверто подругам!

₇₃₀ Казати сором, а ще тяжче змовчати.

Провідця жінок

Та говори, нещастя не ховай від нас.

Лісістрата

Горять жінки жагою — ось вам коротко.

Провідця жінок

О Зевсе!

Лісістрата

Чого волаєш Зевса? Ах, що є, то є!

Я вже не знаю, як надалі стримувать

їх від мужчин, — тікають та ховаються.

Одну ледь відтягла я від проламини

В тім мурі, що хистить печеру Панову,

По линві інша спритно вже спускалася,

А та переметнулась; та — горобчиком

₇₄₀ Перелетіть до Орсілоха зважилась, —

її за коси вчора ледь я втримала.

Щоб їм додому повернутись, приводів

Вони знаходять безліч. Ось іде одна.

Гей, ти, куди побігла?

З брами виходять кілька жінок.

Одна з жінок

Я додому йду.

Удома шерсть мілетську залишила я, —

Чи не поточить міль її?

Лісістрата

Яка там міль!

Іди назад!

Жінка

Вернуся миттю я, клянусь!

Лише на ліжку поваляю трошечки…

Лісістрата

Не поваляєш! І не підеш зовсім ти!

Жінка

₇₅₀ То шерсть моя пропала?

Лісістрата

Так і треба їй.

Друга жінка

Ой лишенько, ой лихо! Льон нечесаний

Я залишила дома!

Лісістрата

От іще одна

Спішить додому — треба їй чесати льон.

Назад! Вертайсь!

Друга жінка

Клянуся Світлоносною, —

Я тільки трохи почешу й назад вернусь!

Лісістрата

Ні, не почешеш! Лиш одній почати дай, —

Тоді і кожній жінці теж захочеться.

Третя жінка

Затримай роди, породіль владичице,

Щоб я дійшла до місця відповідного.

Лісістрата

₇₆₀ Ти що верзеш?

Третя жінка

От зараз я родитиму.

Лісістрата

Та не була ще вчора ти вагітною!

Третя жінка

А нині… Лісістрато, відпусти мене

Мерщій до повитухи!

Лісістрата

Ну, й речиста ти!

Це що тверде у тебе?

Третя жінка

Та хлоп'я, либонь!

Лісістрата

Не те, клянусь Кіпрідою! Неначе мідь,

Видзвонює. От зараз ми побачимо.

(Обмацує її).

Ганьба! Шолом священний ти пристроїла

Й вагітна, кажеш?

Третя жінка

Та клянусь, вагітна я!

Лісістрата

Ну, а шолом для чого?

Третя жінка

Якби трапились

₇₇₀ Пологи в місті, немовля родивши, я

В шолом поклала б, як в гніздо голубонька.

Лісістрата

Ото ще вигадала! Ясно, в чому річ!

Лишайся ж тут на день родин шоломових.

Виходять ще жінки.

Четверта жінка

Не згодна більше спати я в Акрополі

З часу, як змій на варті я побачила.

П'ята жінка

А я, нещасна, від сичів загину тут,

Весь час квилять і стогнуть, — не засну ніяк.

Лісістрата

От навіжені! Годі вам дурить мене!

Вам без мужів сутужно? А вони без вас

₇₈₀ не ТуЖать? о, напевно не солодкі їм

Самотні ночі! Потерпіть же, любоньки!

Часину коротеньку ще протримайтесь!

Оракул обіцяє перемогу нам,

Якщо не забунтуєм, — так віщує він.

Одна з жінок

Скажи нам, що говорить він.

Лісістрата

Та змовкніть же!

«В день, як усі ластівки позлітаються

в місце єдине

Й одудів хіть обминувши,

їх сласних обіймів уникнуть, —

Спокій од злигоднів дасть

і зробить їх вищими з нижчих

Зевс— громовержець!..»

Одна з жінок

То зверху лежать нам тепер доведеться!

Лісістрата

₇₉₀ «…З дня ж, як на крилах своїх

від священного храму в незгоді

Геть ластівки розлетяться,

за найпохітливішу птицю

Поміж пірнатими скрізь

вважатимуть їх по заслузі».

Одна з жінок

Все ясно, Зевсом свідчуся!

Лісістрата

О, боги всі!

Тож не розходьмось малодушно, подруги.

Вернімося в Акрополь. Адже соромно

Нам, любоньки, пророцтва не дотримати.

Лісістрата й жінки входять в Акрополь.

Хор стариків

Хочу

Казку вам розповісти, — цю казку чув я

Ще малим хлоп'ятком.

Жив на світі молодий Меланіон.

₈₀₀ Щоб уникнуть шлюбу, він в пустелю втік.

Ставши ловцем зайців,

Жив десь у горах він;

Сіті й мережі плів,

Другом собаку мав

Іи додому не вертався

Й нелюбові не зм'якшив.

Он як!

Так ненавидів жінок він, —

От і ми ніяк не менше,

₈₁₀ В нас-бо, як в Меланіона,

Розум є.

Провідця стариків

Поцілуймося, стара!

Провідин жінок

Чим цибулю ти вгризеш?

Провідця стариків

Ой, як дам ногою в бік!

Провідця жінок

Весь кущами ти обріс!

Провідця стариків

Був такий і Міронід —

Кострубатий і шорсткий,

Був грозою ворогів,

Наче Форміон наш.

Зчиняється бійка.

Хор жінок

Хочу

₈₂₀ Казку й я сказати

В відповідь на казку

Про Меланіона.

Жив собі Тімон, незлагідний, лихий,

Неприступний і колючий, мов реп'ях.

Виплід Ериній злих,

Злобний оцей Тімон

Геть від людей пішов,

Жити у нетрях став

І прокляв страшним прокльоном

₈₃₀ Вас, огидливих мужчин.

Он як!

Так ненавидів він завжди

Чоловічий рід мерзенний,

А жіноцтву був найкращим

Другом він.

Провідця жінок

Хочеш, в зуби так і дам!

Провідця стариків

Ой, не треба, я боюсь!

Провідця жінок

Ой, як дам коліном в бік!

Провідця стариків

І розкриєш хащу всю.

Провідця жінок

«їй Хоч стара я, а тобі

Не уздріти й волоска, —

Чисто виполото все,

Стліло від лампади.

Знову бійка.

Входить Лісістрата.

Лісістрата

Сюди, сюди, до мене, всі жінки, біжіть

Швиденько!

Одна з жінок

Що за галас? Що там трапилось?

Лісістрата

Мужчина он, мужчина, мов скажений, мчить,

Охоплений шаленством Афродітиним.

Мірріна

О, Кіпру, Пафосу й Кіфери владарко,

На шлях оцей прямісінько скеруй його!

Одна з жінок

₈₅₀ А хто він де в|н?

Лісістрата

Біля храму Хлої вже!

Одна з жінок

Та ось він, Зевсом присягаюсь! Хто ж це, хто?

Лісістрата

Дивіться, не знайомий?

Мірріна

Свідчусь Зевсом я,

Впізнала: це ж мій чоловік, Кінесій то!

Лісістрата

Ти знай своєї: розпали, підсмаж його,

Дратуй, кохай і не кохай улесливо,

Та пам'ятай, про що клялась над келихом.

Мірріна

Все знаю, не турбуйся.

Лісістрата

Ну, то я раніш

Його подратувати постараюся.

Ох, я ж його піджарю! Відійдіть-но всі.

Жінки ховаються. Входять Кінесій і слуга з дитиною на руках.

Кінесій

₈₆₀ Ой, лишенько, нещастя! Ой, судомить як!

Аж корчить — мов на колесі катуюся!

Лісістрата

Стій! Хто іде? Застава тут.

Кінесій

Хто ж, я іду.

Лісістрата

Мужчина?

Кінесій

Та мужчина.

Лісістрата

Забирайся геть!

Кінесій

Ти хто ж сама, що гониш?

Лісістрата

Тут на варті я.

Кінесій

Поклич Мірріну, задля всіх богів прошу.

Лісістрата

Покликати Мірріну? А ти хто ж такий?

Кінесій

Кінесій, з Пеоніди, чоловік її.

Лісістрата

Добридень, друже! Чули в нас ім'я твоє!

Не невідомий і не безіменний ти!

₈₇₀ в своєї ти дружини на устах весь час!

Чи їсть яйце, чи яблуко — «Кінесію,

Здоров будь!» — завжди скаже.

Кінесій

О, хвала богам!

Лісістрата

Клянуся Афродітою! А зайде річ

Про вас, мужчин, то зразу ж і вона додасть:

«Щенята всі проти мого Кінесія!»

Кінесій

Кликни ж її.

Лісістрата

Отож-бо! Що ж даси мені?

Кінесій

Клянуся Зевсом, все, чого б воліла ти.

Одно ось маю, — те, що маю, й дам тобі.

Лісістрата

То я піду й покличу!

(Виходить).

Кінесій

(сам)

Швидше клич її!

₈₈₀ 3 дня, як із дому жінка утекла моя,

В житті не мав я радості ніякої.

Нелюбо й в дім заходить. Весь він пусткою

Для мене став. Я навіть в їжі радості

Не відчуваю, — наче пень стою весь час.

Мірріна

(з муру)

Люблю його, кохаю! Та не прагне він

Мого кохання. Краще і не клич мене!

Кінесій

Що робиш там, Міррінко солодесенька?

Виходь сюди!

Мірріна

Ні, ні, клянуся Зевсом, ні!

Кінесій

Не вийдеш ти, Мірріно, і на заклик мій?

Мірріна

₈₉₀ Тобі я непотрібна, нащо ж кликати?

Кінесій

Як — непотрібна? Я ж без тебе сам не свій!

Мірріна

Піду я.

Кінесій

Не мене, то хоч дитини вже

Послухай. Клич же, синку, нашу матінку!

(Зміненим голосом).

Ой мамо, мамо, мамонько!

(Продовжує).

Невже тобі не шкода? Це ж дитя твоє,

Вже шостий день не мите й не годоване.

Мірріна

Мені-то шкода! Та ось татку байдуже

До нього.

Кінесій

Йди ж, чудна, візьми дитя своє.

Мірріна

(виходить з брами)

О, муки материнські! Йду, не витерплю!

Кінесій

₉₀₀ Тепер вона здається і молодшою,

Як гляну я, і набагато кращою.

А що копилить губи і хизується,

То тим жагу шалену лиш роздразнює.

Мірріна

Дитятко найсолодше злого батенька!

Ну, дай же мамі хоч поцілувать тебе.

Кінесій

Дурненька, що ти робиш? Нащо слухаєш

Отих жінок? Таж і мене катуєш ти

Й себе мордуєш.

(Хоче її обійняти).

Мірріна

Волі не давай рукам!

Кінесій

А дома рукоділля хай лишається

₉₁₀ Напризволяще?

Мірріна

А мені це байдуже!

Кінесій

Як, байдуже, що кури порозтаскують

Все прядиво у тебе?

Мірріна

Далебі, що так!

Кінесій

Та й Афродіти вже ти не вшановуєш

Давненько. Не пора б тобі вернутися?

Мірріна

Зевс бачить, не вернуся, як не змінитесь

І воювать не скінчите.

Кінeсій

То, може, ми

Це й зробимо.

Мірріна

То, може, й ми тоді

Повернемось. А зараз неможливо це.

Кінесій

Ну, то полеж зі мною хоч хвилиночку!

Мірріна

₉₂₀ Ні, ні! Хоч не сказати, як люблю тебе.

Кінесій

Ти любиш? Ну, то ляжмо тут, Міррінонько!

Мірріна

Який смішний ти! Тут, перед дитиною?

Кінесій

О Зевс! Манес, додому віднеси дитя.

Слуга відносить дитину додому.

От бачиш, люба, вже його й немає тут.

Ну, ляжемо?

Мірріна

Та де ж нам, бідолашний мій,

Лягти?

Кінесій

В печері Пановій, чудово там.

Мірріна

Та як вернусь в Акрополь я нечистою?

Кінесій

Чудово у Клепсідрі ти помиєшся.

Мірріна

А цим, на лихо, клятви не порушу я?

Кінесій

₉₃₀ Весь гріх — на мене! Не турбуйся клятвою!

Мірріна

То принесу рядно я.

Кінесій

Та навіщо це?

Гаразд і так.

Мірріна

Ні, свідчусь Аполлоном я, —

Не допущу, щоб просто на землі ти ліг.

(Втікає).

Кінесій

Мене дружина любить — це без сумніву.

Мірріна

(вертається)

Ось на, лягай, і я вже роздягаюся.

Але стривай-но! Ще ж потрібна мата нам.

Кінeсій

Ще й мата? Нащо?

Мірріна

Свідчусь Артемідою, —

Бо ж твердо на ряднині.

Кінeсій

Поцілуй мене.

Мірріна

Ну ось!

(Цілує і втікає).

Кінесій

Ой, смачно як! Вертайся ж, серденько!

Мірріна

(вертається з матою)

₉₄₀ Ну, ось і мата! Ляжмо — роздягаюсь я.

Але стривай-но! Та немає ж подушки!

Кінесій

Не треба!

Мірріна

А мені потрібно, свідок Зевс!

(Втікає).

Кінесій

(сам)

Немов Геракла, нас шанують, друже мій!

Мірріна

(вертається)

Ось, підведись-но трохи. Чи готове все?

Кінесій

Готове все. Мерщій, моє ти золотко!

Мірріна

От розв'яжу лиш пояс. Пам'ятай тепер,

Щодо замирення не обмани мене!

Кінесій

Хай краще згину, бачить бог!

(Намагається її обняти, вона пручається).

Мірріна

А вкритись чим?

Кінесій

Не треба, свідок Зевс! Тебе лиш прагну я!

Мірріна

₉₅₀ Cтривай, устигнеш! Повернусь швиденько я.

(Втікає знов).

Кінесій

(сам)

Ця жінка вб'є мене своїми ковдрами!

Мірріна

(вертається)

Ну, встань-но!

Кінесій

Встав уже, давно готовий я.

Мірріна

Олією натремось, хоч?

Кінесій

Ні, свідок Феб!

Мірріна

А я — Кіпріда свідок — все ж натру тебе!

(Втікає).

Кінесій

(сам)

Зевс владар! Хай олію розіллє вона!

Мірріна

(вертається)

Простягуй руку і бери, — це добра мазь.

Кінeсій

От свідок Феб, не до вподоби мазь мені!

Чим хочеш, тільки не весіллям тхне вона.

Мірріна

Ой лишенько! Та це ж олія репсова!

Кінeсій

₉₆₀ Ну, й добре! От чудна ти!

Мірріна

Не кажи дурниць!

(Втікає).

Кінeсій

Будь проклят, хто олію бити перший став!

Мірріна

(вертається)

Ось на, візьми цей слоїк!

Кінесій

В мене інший є.

Лягаймо ж, невгамовна, й не носи вже більш

Нічого.

Мірріна

Артеміда свідок — годі вже!

От роззуваюсь. Ти ж за мир камінчиком

Проголосуєш, любий?

Кінесій

Обіцяю, так!

(Хоче обійняти Мірріну, вона виривається й тікає).

Пропав я! Жінка геть мене замучила!

Аж до живого допекла й тікає десь!

Як же стерпіти це? І кого покохать?

₉₇₀ Наймиліша з усіх обманула мене.

Як без неї мале немовля годувать?

Де ти, мій Кіналоп?

Біжи наймати мамку!

Хор стариків

Ой, і важко тобі в цій жахливій біді!

Як з обману твоя гірко мліє душа!

Леле, як я тобі співчуваю!

І чиї печінки цей би стерпіли біль,

Чиє серце тверде і незламна душа,

Чиї стегна тугі, чий пружистий хребет

₉₈₀ І крижі, що тремтять

В напрузі до світанку?

Кінесій

(корчиться на подушках)

Ой, судомить же як! Вже несила, о Зевс!

Хор стариків

Хто ж це кривду таку заподіяв тобі?

Все вона — найгидкіша, мерзенна, бридка!

Кінесій

Свідок Зевс — найсолодша, принадна, п'янка!

Хор стариків

Найсолодша? Авжеж! Ні, гидка та й гидка!

Найогидніша — Зевсе! о Зевс!

Мов стеблину суху, вихром бурі-грози,

Ураганом її аж до хмар піднеси,

₉₉₀ Буйним смерчем в шалену крутінь закрути,

Приголомш її геть, а тоді відпусти,

Щоб із розмаху впала на землю вона

І наскочила враз

На пружистий рожен до мужчини.

Виходить спартанський вісник, весь запилений.

Вісник

А де тут рада старшини афінської?

І де притани? Новина важлива є.

Афінянин

(виходить)

А ти хто? Чоловік чи хмара куряви?

Вісник

Клянусь тобі, молодче, Зевсом, — вісник я!

Із Спарти я прийшов — про мир домовитись.

Афінянин

юоо Тому-то списа під пахвою ти приніс?

Вісник

Та ні-бо, Зевсом свідчусь!

Афінянин

Що ж ти крутишся?

Ще й плащ нап'яв? Чи не обсіли опухи

З дороги?

Вісник

Ну, й причепа ж ти! О Касторе!

Афінянин

А що це настовбурчилось, негіднику?

Вісник

Нічого, Зевсом свідчусь! От дурниці ще!

Афінянин

А це ж у тебе що?

(Обмацує).

Вісник

Лаконське берло то.

Афінянин

Таке лаконське берло і у мене є!

Ну, а тепер розповідай по правді все,

Як вам ведеться нині в Лакедемоні?

Вісник

₁₀₁₀ Повстав весь Лакедемон, і союзники

Всі піднялися, — не стає лиш цебрика!

Афінянин

Хто ж винен, що таке вам лихо випало?

Не Пан?

Вісник

Ні, Лампіто розпочала усе.

За нею, гей би на однім налигачі,

Усі по цілій Спарті поклялись жінки

Не допускать чоловіків до лон своїх.

Афінянин

Ну, й що ж ви?

Вісник

Важко, що й казать. Блукаємо,

Мов з ліхтарем по місту, спотикаючись.

Жінки ж наклали на свої смоковниці

₁₀₂₀ Печать мовчання, поки договору в нас

Не буде про замирення з Елладою.

Афінянин

Так он що! То по всій країні змовились

Про це жінки. Тепер я розумію все!

Скажи у Спарті, хай уповноважених

Сюди негайно для переговорів шлють,

Я ж в раді чоловічу поясню біду

Й послів од нас обрати вимагатиму.

Вісник

Лечу на крилах. Це розумно мовив ти.

Обидва виходять.

Провідця стариків

Ой, чи є в цілому світі звір, страшніший за жінок?

₁₀₃₀ не такий вогонь нещадний, не така зухвала рись!

Провідця жінок

Отому ж бо ти зі мною заповзявся воювать.

А могли б ми, бідолахо, в нерушимій дружбі жить!

Провідця стариків

Ні, повік не перестану я ненавидіть жінок!

Провідця жінок

Це вже як ти схочеш! Тільки голим бачити тебе

Я не можу. Глянь, із тебе всі сміються навкруги!

Підійду ось і накину цю одежину тобі.

Гра.

Провідця стариків

Непогано ти вчинила, присягнув би й Зевсом я!

Тож у запалі і гніві з себе скинув я її.

Провідця жінок

От тепер ти як мужчина. Не сміється вже ніхто.

₁₀₄₀ д якби ти не дражнив нас, то із ока я твого

Звіра витягла б лихого, що і зараз там сидить.

Провідця стариків

От чого мені свербіло! На, візьми вже перстень цей.

Витягни із ока звіра й покажи мені, чого

Досі так, клянуся Зевсом, в оці різало мені.

Провідця жінок

Та зроблю вже, хоч мужчина нелюб'язний з тебе був.

Гра.

Це так звір, о Зевс великий! Глянь, який там був

комар!

Бачиш? Ціле комарище з Трикоріфських драговин.

Провідця стариків

Зевс нам свідок, от спасибі! Ну й копав криницю він!

От і зараз ще струмками сльози ллються із очей.

Провідця жінок

₁₀₅₀ Дай тобі я витру сльози, хоч і був сердитий ти,

Й поцілую.

Провідця стариків

Не цілуй лиш!

Провідця жінок

Поцілую — хоч-не-хоч!

Провідця стариків

Не чіпай мене невчасно! Ну й лукаві зроду ви!

Дуже мудро і правдиво каже приказка про вас:

«Ох, із ними нам пропасти, і без них ми пропадем!»

Провідця жінок

Та вже час нам помиритись, і ніколи відтепер

Ми ні вам не зробим лиха, ні зазнаємо від вас.

Отже, станьмо всі до гурту і новий почнімо спів!

Хори поєднуються.

Перша половина хору

Годі нам ворогувати!

Хай ніхто не скаже злого

₁₀₆₀ Ні про кого з громадян.

Будьмо ж ми щирі всі

В слові і ділах своїх.

Досить вже лиха нам

І без того випало.

Хай же всяк скаже нам,

Чоловік, чи жінка то,

Чи не хочете ви грошей —

Міни зо дві або зо три,

А то й більше?

₁₀₇₀ Гаманці у нас важкі!

І коли настане мир,

То ніхто про ці борги

Не згадає

І не правитиме з вас.

Друга половина хору

Ми знайомих із Каріста

Дожидаємо на учту, —

Любих, дорогих гостей.

Є з бобів каша в нас,

Є свіженьке порося, —

₁₀₈₀ І смачне, і стравне,

Тільки-но заколоте.

Йдіть до нас всі гуртом,

До господи просимо!

Вранці вимившись у бані,

Заберіть дітей з собою

І приходьте!

У покої зразу йдіть

Прямо, не питаючи,

Розташовуйтесь як дома,

₁₀₉₀ Мов за вами

Двері скрізь замикані.

Провідця хору

Глянь, од Спарти посли по дорозі бредуть,

довгі бороди низько волочать,

А між стегон у них — так, немов частокіл,

хоч свиней заганяй в ту кошару.

Входять спартанці.

Привіт вам, громадяни Лакедемона!

Розказуйте, з чим нині ви прийшли до нас?

Спартанський посол

Та що вже тут багато вам розказувать!

Чого прийшли ми — і самі ви бачите.

Провідця хору

Ой-ой! Понабрякали страшно жили всі,

Й запалення, здається, ще погіршало.

Спартанський посол

₁₁₀₀ Жахливо, що й казати! Хоч би швидше нам

Знайти того, хто може повернути мир!

Провідця хору

Ідуть сюди й тутешні, бачу, жителі,

Немов борці — в накидках, що при поясі

Чогось понадимались. Отже, й хворість їх,

Мабуть, чи не з причини гімнастичної.

Входять афіняни.

Афінський посол

Де Лісістрата, чи хто-небудь скаже нам?

Ось ми, мужчини, — отакі, як бачите.

Провідця хору

І тут ознаки всі тієї ж хворості.

Не корчить вас під ранок, не судомить вас?

Афінський посол

₁₁₁₀ Клянуся Зевсом, знемоглись до краю ми!

Якщо про мир ми швидко не домовимось,

То і самого намнемо Клісфена ми.

Провідця хору

То схаменіться, хоч плащем прикрийтеся,

Щоб часом хто, мов Герму, не зневажив вас.

Афінський посол

А й справді, Зевс нам свідок!

Спартанський посол

Діоскурами

Клянуся, ми уже прикрилися.

Одні й другі прикриваються.

Афінський посол

Привіт, лаконці! Біль страшний ми терпимо.

Спартанський посол

Страшенно й нам болить, мої лебедики!

Не знаю, як ті опухи й показувать.

Афінський посол

і по Розказуйте ж, лаконці, нам по щирості,

Чого сюди прийшли ви.

Спартанський посол

Домовлятися

Про мир.

Афінський посол

Гаразд. Для цього й ми прийшли сюди.

Чому ж нам Лісістрату не покликати?

Вона одна зуміє помирити нас.

Спартанський посол

То кличте ж Лісістрату, задля всіх богів!

Афінсккий посол

Здається, й кликати її нема чого.

Вона вже нас почула і сама іде.

З брами виходить під музику Лісістрата.

Провідця хору

Будь щаслива, з усіх наймужніша жінок!

Покажи нам, що ти незвичайна,

Благородна і лагідна, скромна й тверда,

і досвідчена, й мудра, й ласкава.

₁₁₃₀ Мов захоплені колесом чарів твоїх,

полководці всієї Еллади

Позбирались до тебе і скруту свою

розв'язати тобі доручають.

Лісістрата

Ну, що ж, це справа не важка, якщо вони

Це терплять тільки від палкої пристрасті.

Побачим зараз. О, прилинь, Замирення!

З'являється Німфа Замирення.

Дай спершу руку ти лакедемонянам,

Не силоміць веди їх, не нахабою,

Як то дурні мужчини з нами діяли,

А як жінки — пристойно, тихо й лагідно.

А не дадуть руки — хапай за стегна їх.

₁₁₄₀ Ось так! Тепер афінян приведи сюди!

Веди за те їх, що вони дадуть тобі.

Підходьте ближче, всі лакедемоняни!

І ви усі! І слів моїх послухайте.

Хоч жінка я, а маю досить розуму.

Чимало знань корисних я засвоїла:

Від старших, від батьків, багато чула я,

Проте від них лихого не навчилася.

За руки взявши, хочу вас полаяти

І справедливо. З одного-бо келиха,

₁₁₅₀ Як рідні, зрощуєте ви жертовники

І у Піто, і в Пілах, і в Олімпії,

Й багато де — чи варто перелічувать?

І на очах у зловорожих варварів

Ви і міста, й людей Еллади губите.

Оце одно, що мала вам сказати я.

Афінянин

(про себе)

Мене ж загублять кольки в підчеревині!

Лісістрата

Тепер до вас, лаконці, я звертаюся!

Забули ви, як Періклід-лаконянин

Шукав у вівтарях афінських захисту,

₁₁₆₀ Блідий, як віск, хоч в пурпурному одязі,

Й благав підмоги. Встала-бо Мессена вся,

Ще й землетрусом покарав вас бог тоді.

Та воїв збройних аж чотири тисячі

Привів наш Кімон в Спарту й врятував її.

А ви, заживши від афінян помочі,

їх землю після того ще й плюндруєте!

Афінянин

Чи це ж не кривда, Лісістрато, — свідок Зевс?

Лаконянин

Та кривда ж.

(Про себе).

Клуби ж в неї — красота одна!

Лісістрата

А вам, гадали, я спущу, афіняни?

₁₁₇₀ Забули ви, що скніли в руб'ї рабському,

Як в поміч вам лаконські стали списники,

Й багато фессалійських воїв знищили,

Й багато вбили Гіппія прибічників?

В той час в союзі з вами лиш вони були,

Й вас визволили, й замість руб'я рабського

Вернули громадянський плащ народові.

Лаконянин

(про себе)

Я жінки ще не бачив розумнішої!

Афінянин

(теж)

Я ж кращої не бачив лона лінії!

Лісістрата

Чому ж, колишню згоду забуваючи,

₁₁₈₀ Гризетесь ви і чвар не припиняєте?

Чому не миритесь? Що заважає вам?

Лаконянин

І ми бажаєм миру, лиш околицю

Верніть.

Лісістрата

Яку околицю?

Лаконянин

У Піли вхід.

Давно вже там ми побувати прагнемо.

Афінянин

Клянуся Посейдоном, не дамо ми Піл!

Лісістрата

Віддайте-бо!

Афінянин

А нам куди ж податися?

Лісістрата

Просіть натомість іншої місцевості.

Афінянин

Ну, що ж, тоді віддайте нам… те, як його?

Раніш Ехінську бухту і Малійський мис,

₁₁₉₀ А потім і Мегарські доли й пагорби.

Лаконянин

Не все зараз! Клянусь богами, любий мій!

Лісістрата

Та не сваріться за якісь там пагорби!

Афінянин

А я вже б одіж скинув і орав би лан!

Лаконянин

А я, бігме, раніш його угноїв би.

Лісістрата

От помиріться, то й за рало візьметесь.

Як так, то починаймо вже нараду ми

І запросім на неї і союзників.

Афінянин

Куди їх? І без них ми твердо встоїмо.

А чи того ж не прагнуть і союзники

₁₂₀₀ Весь час?

Лаконянин

Ще й як, клянуся Діоскурами!

Афінянин

Так само карістійці, от вам свідок Зевс!

Лісістрата

Ну, от і добре! Йдіть же і очистіться.

Тоді до міста ми, жінки, запросим вас

І тим, що є в коморах, почастуємо.

Взаємну там дасте ви клятву вірності,

А. потім кожен візьме знов жону свою

Й додому піде.

Афінянин

Ну, то швидше йдім уже.

Лаконянин

Веди сама нас.

Афінянин

Свідок Зевс, мерщій веди!

Виходять.

Перша половина хору

Килими в нас кольорові,

₁₂₁₀ Золоті вбрання чудові,

І серпанки є у нас —

Та не жаль їх для вас!

Заберіть їх для дітей.

Хай вдягне їх дочка,

В свято кошик несучи.

Все для вас, все дамо!

Вибирайте з тих скарбів,

Що лежать у скринях наших.

З воску ярого печаті

₁₂₂₀ Позривайте

Й, наче сміття, киньте геть!

Що знайдете — ваше все!

Та нічого той не вгледить,

В кого око

Не зіркіше за моє!

Друга половина хору

В кого хліба вже немає,

В домі ж — челяді багато

І малесеньких діток,

Хай пшениці для них

₁₂₃₀ В мене лантух візьме він.

Досить гарнця муки,

Щоб спекти їм паляниць.

Йдіть сюди, бідняки,

Всі, хто хоче, сміло йдіть!

Із мішками, із саквами

Поспішайте по пшеницю, —

Вщерть зерна вам

Повсипає мій Манес.

Тільки, прошу, до дверей

₁₂₄₀ Ви і близько не підходьте, —

Стережіться

Пса лихого на цепу.

Танці хору.

Афінянин

(виходить з факелом)

Гей, відчиняйте двері! Відступіться всі!

Чого тут поставали? Може, факелом

Вас підсмалить? От мугирі нетесані!

Провідця стариків

Я б не робив так. Та якщо потрібно це,

Щоб догодить вам, — можна перетерпіти.

Провідця жінок

Готові й ми з тобою перетерпіти.

Продовжують танцювати.

Афінянин

Геть, геть! А то по косах всі заплачете!

₁₂₅₀ Геть, геть з дороги! Щоб лакедемоняни

Могли спокійно вийти, пообідавши.

Виходить група афінян.

Другий афінянин

Ні, я такого ще не бачив бенкету!

Й які були люб'язні ті лаконяни!

А ми були при чарці найдотепніші.

Третій афінянин

Отож-бо, а тверезі — не догадливі.

Якби мене афіняни послухали,

Були б весь час в переговорах п'яними,

А то тверезі в Спарту ми приходимо

Та й виглядаєм, як би погуляти нам.

₁₂₆₀ Того, що нам говорять, ми не слухаєм,

Чого ж не кажуть, те ми запідозрюєм,

Чого і не бувало, сповіщаємо.

Тепер — все добре. Хай про Теламона спів

Почавши, Клітагорою закінчують, —

Ми схвалимо, ще й клятвою підтвердимо.

Другий афінянин

(до хору)

Та ось вони вже знову повертаються

Сюди. Чи не пішли б ви геть, негідники?

Третій афінянин

Клянуся Зевсом — гості повиходили!

Виходять спартанці в супроводі флейтистів.

Спартанець

(до флейтиста)

Візьми-но флейту і заграй нам, друже мій,

₁₂₇₀ Я ж потанцюю й заспіваю весело

Про нас і про афінян пісню злагоди.

Афінянин

В ім'я богів, бери свою сопілочку, —

Як любо всіх вас бачити за танцями!

Спартанець

(співає і танцює)

Розбуди в нас,

О Мнемосіно,

Пам'ять днів молодих,

Днів, коли й афінян в битвах

Бачив я поруч.

Артемісія води вітали

₁₂₈₀ Мить славетну,

Як ми мідян гнали.

Пам'ятаю, Леонід

В бій повів нас, наче вепрів,

Що нагострили ікла страшні.

Потом

Пінились лиця бійців,

І піною вкривалися коліна.

А було ж там стільки персів,

Як піску морського!

₁₂₉₀ О Артемідо сільська, о мисливице, —

Злинь до нас, діво лісів!

Згоди жаданої, миру всечасного,

Дружби між нами повік нерушимої

Радість подай нам щедру!

Хай назавжди лисяче лукавство

Відтепер усі забудем ми!

Прилинь же, прилинь-бо,

Діво-мисливице!

Входять Лісістрата і жінки.

Лісістрата

Тепер, коли щасливо все скінчилося,

₁₃₀₀ Беріть, лаконяни, своїх жінок, а ви —

Своїх! Підійде кожен хай до жінки муж,

Жона — до мужа. А тепер на радощах

Богів танком прославмо й стережімося,

Щоб на майбутнє більше не грішити нам.

Хор афінян співає і танцює.

З співом танцюйте,

Харіт закликаючи,

Кличте прекрасну до нас Артеміду!

Ласку вславляйте ясну хороводця Іея,

Славте владику Нісійського,

₁₃₁₀ Вакха, що гронами буйних Менад обдаровує,

Кличте і Зевса, громів повелителя,

З ним і дружину прославлену,

Всі божества закликайте, — хай свідками

Будуть вони, незабутливі,

Нашого миру і щирої злагоди,

Нам від Кіпріди дарованих!

Ала-ла-ла! Іе! Пеан!

Скачіть усі! Іе!

Славте звитягу! Іе!

₁₃₂₀ Евой, евой! Ева, ева!

Лісістрата

Про лад новий нової й ви заспівуйте!

Хор лакедемонян

(співає й танцює)

О, зійди з Тайгета чарівного,

Злинь до нас, о музо лаконійська!

Прослав Аміклейського бога,

Владичицю в мідному храмі

І Тіндарідів ясних —

В танці при хвилях Еврота.

Крутіться жваво, весело стрибайте!

Ми Спарту прославляєм!

₁₃₃₀ Наші співи й тупіт дружний — все на честь богів.

Над Евротом хороводи хлопців і дівчат, —

Жваво стрибають вони гуртом,

Аж пил здіймають.

Коси мелькають, наче в вакханок,

Що скачуть з тірсами в руках.

Вродлива донька Леди

В тім хороводі на чолі.

Вквітчайте коси квітами і тупотіть жвавіше,

Мов стадо оленів! Плещіть всі дружно у долоні!

₁₃₄₀ Богиню в міднім капищі вславляйте переможну!