Комедії

ПРИМІТКИ

Переклад вибраних комедій Арістофана зроблено на основі видань давньогрецького оригіналу, які належать А. Мейнеке (Лейпціг, 1860), І. ван-Левену (Лейден, 1893–1906), В. Кулону (Париж, 1946–1952) і Р. Кантареллі (Мілан, 1951–1954).

Нумерація рядків перекладу відображає традиційну нумерацію оригіналу. Через те фактична кількість рядків між десятками інколи — особливо це стосується хорових партій — може бути більшою або меншою десяти. У примітках подані найнеобхідніші пояснення до тексту. Цифри перед примітками означають відповідні рядки перекладу. Власні імена й географічні назви пояснені в окремому словнику.

«Ахарняни» — найраніша з комедій Арістофана, які дійшли до наших днів, і взагалі з усіх творів староаттичної комедії. Це п'єса суто політичного змісту, одна з ланок боротьби великого античного комедіографа за мир, яку він вів зі сцени під час Пелопоннеської війни — братовбивчої війни між Афінами і Спартою за гегемонію у Греції. Поставлена вона була на Ленеях (виноградарському святі на честь Діоніса) 425 р. до н. е. під ім'ям Каллістрата і здобула першу нагороду; друга нагорода була присуджена комедії Кратіна «Люди, які потрапили в бурю», третя — комедії Евполіда «Новомісяччя».

5. У комедії «Вавилоняни», поставленій у 426 р., була, слід гадати, сцена, в якій вершники змушували Клеона виблювати, тобто повернути хабаря в сумі 5 талантів, начебто одержаних Клеоном від афінських союзників.

8. Вершники — другий за своїм політичним значенням майновий клас в Аттиці, противники війни зі Спартою.

11. Свій хор веди — формула офіційного дозволу на постановку драматичного твору.

21. За твердженням античних схоліастів (коментаторів), не бажаючих іти на народні збори громадян заганяли свіжопофарбованим шнуром.

23. Притани — члени однієї з 10 секцій, що обиралася в кожній з 10 філ (на які поділялися Афіни) і керували по черзі народними зборами. Кожна філа обирала раду з 50 членів (буле), вищого адміністративного органу Афін.

44. «…де посвячено!» — Перед будь-якою громадською справою (в даному випадку перед народними зборами) був звичай приносити богам жертву за її успіх, а кров'ю жертовної тварини скроплювали місце зібрання.

61. Од володаря — тобто від персидського царя. Арістофан у карикатурному світлі показує заходи афінської дипломатії будь-що заручитися у війні зі Спартою підтримкою іноземних держав, зокрема могутньої Персії.

100. Деякі вчені вбачають у цьому рядку пародіювання перської мови, інші твердять, що йдеться про справжню, хоча трохи й перекручену, персидську фразу, якої смисл такий: «Мудрий Ксеркс — афінському народу (привіт)». Персидським царем був тоді не Ксеркс, а Артаксеркс (465–424 рр. до н. е.).

130. Драхма — аттична монета, яка дорівнювала 6 оболам.

146. Синові Сіталка Садоку було надано афінське громадянство, тому далі мова йде про аттичні ковбаси — традиційне частування в дні Апатурій — осіннього свята, під час якого афіняни заносили в списки громадян своїх дітей.

149. Урочиста присяга супроводилась узливанням на честь богів.

162. Афінські матроси-гребці одержували по одному оболу на день, отже, вони були б незадоволені, якби платня фракійцям була більшою.

181. Марафонська битва (490 р. до н. е.), в якій грецькі гопліти перемогли персів, була для Арістофана символом сили афінської демократії, а марафонські бійці уявлялись втіленням фізичного й морального здоров'я.

186. В оригіналі тонка гра слів, бо грецьке слово «спонде» означає і «узливання з приводу замирення», і саме «замирення», «мирний договір».

196. Нектар і амбросія — за уявленнями стародавніх греків, напій і їжа богів.

197. Пайок триденний — продовольча норма ополченця, призваного на військову службу.

241-279. Дікеополь з родиною відзначає свято Сільських або Малих Діонісіїв. Кошик з первістками сільськогосподарських плодів і фал — символ родючості — були обов'язковими атрибутами цього свята.

350. Парнеський вугіль — вугіль, виготовлений з лісу, що вкривав схили гірського кряжу Парнесу неподалік від Афін.

378. Натяк на комедію «Вавилоняни», в якій Арістофан виступив на захист афінських союзників, жорстоко експлуатованих правлячими колами Афінської держави. На її постановці в часи Великих Діонісіїв були присутні делегації союзників. Клеон, роздратований нападами на його адресу, обвинуватив Арістофана у підриванні авторитету Афін серед союзників.

384. На судові процеси в Афінах обвинувачені приходили одягнені якнайнужденніше в супроводі заплаканої родини, щоб викликати співчуття у суддів.

394. Наступні рядки відкривають серію глузливих виступів Арістофана проти Евріпіда, що завершуються в комедії «Жаби».

411. Евріпід неодноразово зображав у своїх творах обдертих і кульгавих жебраків. Далі Арістофан дає перелік деяких героїв трагедій Евріпіда.

525. Арістофан гумористично тлумачить виникнення Пелопоннеської війни: вона виникла за жінок легкої поведінки.

546. Трієрархи — найбагатші афінські громадяни, які зобов'язані були на власні кошти оснащувати військові кораблі.

602 і далі. — Тизамени, Гіппархідопідлії… Герешотеодори, Діо-мейхвальки — презирливі імена-епітети, вигадані Арістофаном для означення тих, які під приводом важливих місій уникали військової служби.

609-612. Імена членів хору ахарнян, так звані говорячі назви вуглярів. Так, Марілад означає «жаринка», Прінід — «дубок» і т. д.

628. В часи Арістофана комедіограф був не тільки автором, а й постановником своїх п'єс.

637. Фіалковінцеві — традиційний епітет Афін. Фіалки — улюблені квіти афінян.

724. Лепрейські батоги — батоги, виготовлені в селищі Лепри, яке славилось шкіряними виробами.

728. У Стародавній Греції був звичай записувати важливі повідомлення на кам'яних стовпах (стелах) і виставляти на видних місцях для загального відома.

760. У 427 р. під час Пелопоннеської війни афіняни окупували острів Міною поблизу Мегар, багатий на солончаки.

860. Культ Геракла в Беотії був дуже поширений, тому що Фіви вважалися місцем його народження.

880. Вугри з Копайського озера в Беотії високо цінувалися на ринках Греції.

893. Пародія на сцену з «Алкестіди» Евріпіда, в якій цар Адмет прощається з вмираючою дружиною.

901. Фалерські горшки — горшки, виготовлені в місті Фалері (Фалероні), недалеко від Афін. Керамічна продукція була однією з основних галузей промисловості та експорту афінян.

918. Подібний приклад «диверсії» наведений і в комедії Арістофана «Вершники» (р. 237).

929-930. Донощицтво в Афінах в часи війни набуло нечуваних розмірів. Арістофан відбиває справжню атмосферу в Аттиці.

960. Умивання — мається на увазі другий день свята Антестеріїв, коли стародавні греки частувалися новим вином і влаштовували змагання в пиятиці.

1001. Переможцеві пияцького конкурсу вручали вінок і бурдюк з вином.

1120. Стародавні греки зберігали зброю у чохлі, який знімали, коли доводилось вирушати на війну.

1128. У Стародавній Греції був звичай ворожити за формами розлитої олії.

1174 і далі. Розповідь слуги Ламаха — пародіювання промови вісників у трагедіях.

1190 і далі. Нарікання Ламаха — пародія на так званий комос — «плач» трагічних героїв.

Поставлена на Великих Діонісіях 423 р. до н. е., комедія здобула третє місце. Першу нагороду було присуджено тоді комедіографові Кратіну за п'єсу «Пляшка», другу — Аміпсію, авторові комедії «Кони». Пізніше Арістофан пробував переробити «Хмари», проте не завершив до кінця роботи.

17. Строком виплати боргів був останній день місяця.

21. Міна — афінська монета, яка дорівнювала 100 драхмам або 600 оболам.

27. Кінний спорт був улюбленою розвагою багатих юнаків.

37. Демарх — старшина дему (приблизно наш район), до компетенції якого входили також справи погашення боргів приватних осіб і в зв'язку з цим право накладати арешт на майно неспроможних боржників.

63 і далі. Аристократичного походження мати наполягала на тому, щоб новонародженому синові дати якесь ім'я, похідне від слова «гіппос» — «кінь» (такі імена були популярні серед аристократів, які кохалися в конях), а батько, простий селянин, відстоює ім'я «Фідонід», тобто «Ощадливий». Компромісне вирішення назвати сина «Фідіппідом» вражає комізмом.

94 і далі. Насмішка з двох основних тверджень філософії софістів: твердження про механістичну будову всесвіту і про всемогутність діалектики, яка може довести і спростувати будь-яке положення.

177. Палестра — гімнастична школа в античній Греції для хлопчиків віком 13–15 років.

186. Мова йде про загін спартанців, яких після тривалої облоги взяв у 425 р. до н. е. в полон на острові Сфактерії біля Пілосу керівник афінської радикальної партії Клеон.

203. Конфісковану на завойованій території землю афінські власті за допомогою жеребкування розподіляли між бідних афінян, надаючи їм у власність ділянки (т. зв. «клери»).

208. Для Стрепсіада Афіни і суд присяжних (геліея) — невіддільні поняття. Насмішкам з манії засідательства і сутяжництва афінян дав волю Арістофан в комедії «Оси».

211. Евбейські міста за спробу вийти з Морського союзу, в якому керівна роль належала Афінам, жорстоко покарала військова експедиція під проводом Перікла в 445 р. до н. е.

225. Пародіювання астрономічних досліджень, які практикував в Афінах натурфілософ Анаксагор.

285. Око Ефіру — сонце. Ефіром греки називали верхній шар повітря, нижній називався аером.

303. Священні містерії — містерії на честь Деметри і Персефони в місті Елевсіні поблизу Афін.

335 і далі. Пародія на високопарний стиль хорової лірики і трагедії.

380 і далі. Пародіювання вчення давньогрецьких філософів-матеріалістів, зокрема Демокріта, який доводив, що атоми — елементарні неподільні частинки тіла — перебувають у вихровому русі.

430. Стадія (стадій) — одиниця відстані в системі мір стародавніх греків між 147 і 192 м або між 174 і 240 м.

551-559. Арістофан критикує сучасних йому комедіографів Евполіда і Герміппа за примітивне наслідування його «Вершників». Так, Евполід у комедії «Марік» зобразив Гіпербола рабом-варваром на зразок Клеона-Пафлагонця в комедії «Вершники», а його матір — п'яною старою бабою.

566. Владар тризубця — Посейдон, який помахом рибальської остроги — тризуба — нібито здіймав і втихомирював на морі бурю і викликав землетруси.

581. Пафлагонець-кушнір. Мова йде про Клеона, власника шкіряної майстерні, обраного в 424 р. до н. е. стратегом. Під ім'ям пафлагонця Арістофан висміяв Клеона в комедії «Вершники» (424 р. до н. е.).

583 і далі. Пародія на вірш з трагедії Софокла «Тевкр». Арістофан згадує місячне затемнення в 425 р. до н. е. і сонячне затемнення в 424 р. до н. е., вважаючи це поганими прикметами для Клеона.

603. Егідодержавна — Афіна, як і Зевс, носила егіду, тобто шкіряний щит з головою Горгони.

612. В Афінах вулиці не освітлювалися, через те громадяни в темну ніч освітлювали собі дорогу факелами. Під час повні місяця такі факели були зайві.

616-620. У 424 р. до н. е. в Афінах було проведено реформу календаря, в результаті якої зміщено цілий ряд свят.

624. Гіпербол був обраний делегатом на якесь загальногрецьке свято, на якому як посол Афін виступав з вінком на голові. Яка неприємність там його спіткала — невідомо.

638 і далі. Пародіювання досліджень софістів у галузі метрики і ритміки.

642. Сократ має на увазі музичні лади й віршові розміри (дактилі, анапести, ямби тощо), а Стрепсіад — метричну систему мір. Гра слів в оригіналі полягає в тому, що слово «дактилос» у грецькій мові має подвійне значення: «палець» і «віршовий розмір» («дактиль»).

659-693. Пародія на граматичні дослідження софістів, зокрема Протагора, який серед науковців вважається першим мовознавцем у Європі.

664. В оригіналі йдеться не про фазанів, а про півня й курку, які в давньогрецькій мові мають одну назву, але артикль вирішує, про яку стать йде мова.

691. Жарт з ім'ям Амінія полягає в тому, що воно у грецькій мові належить до першої відміни, куди входять головним чином іменники жіночого роду (порівн. укр. Микола, Микита, Олекса тощо).

710. Корінфяни у Пелопоннеській війні боролись проти Афін, тож їх і порівняно з блощицями.

758. Талант — грошова одиниця (дорівн. 60 мінам) і міра ваги (26,2 кг).

768 і далі. Запалювальне скло, яке тут згадується, було в той час рідкістю.

772. Афіни писали в той час на воскових табличках.

830. З острова Мелоса походив не Сократ, а філософ Діагор, якому за безбожництво винесено в Афінах смертний вирок, але він втік у Корінф. Називаючи Сократа уродженцем Мелоса, Аріс-тофан приписує йому атеїзм.

836. Мазати тіло оливковою олією в античній Греції було загальноприйнятим елементом туалету.

859. Стаття про «належні витрати», тобто на секретні цілі (розвідку, підкуп впливових осіб в інших державах тощо), була внесена в державний бюджет Періклом.

863. Йдеться про три оболи — щоденну плату афінських гелі-астів, тобто суддів присяжних.

869. Каламбур із словом «крематра» полягає в тому, що воно в давньогрецькій мові означає не тільки «кошик, колиска», а й «мотузка». Фідіппід, який зрозумів його в другому значенні, гостро зреагував на репліку Сократа.

902 і далі. Пародіювання вчення софістів про відносність істини і моралі.

968. Цитата з гімну до Афіни, який склав поет Фрініх, один з найдавніших представників аттичної трагедії.

984. Звичай носити у волоссі золоті шпильки у формі цикад в часи Арістофана був уже не модним.

989. Під час Панафінеїв — свята на честь богині Афіни — відбувалися військово-спортивні танці і вправи ефебів (юнаків). Поет картає розніженість тогочасної молоді, яка не квапилась до того роду змагань.

997. Яблуко було присвячене Афродіті, а метати в когось яблуком вважалось ознакою любові.

1041. Статер — афінська монета, яка дорівнювала 4 драхмам.

1051. «Геракловими купелями» називали теплі джерела неподалік Фермопіл. За міфом, відкрив їх і купався в них Геракл. Неправий використовує це повір'я для того, щоб довести недоцільність гартувати тіло холодною водою. Арістофан наводить цей приклад як зразок софістичної аргументації.

1063. За міфом, Пелей одержав від богів чудодійний меч, який приносив йому перемоги. Неправий тлумачить цей міф у пародійному дусі.

1083. Мова йде про давньогрецький звичай карати в такий оригінальний спосіб перелюбника, спійманого на гарячому. Осіб, яких піддавали таким «заходам», називали «товстозадими».

1103. «…візьміть у мене плащ…» — Здати плащ — визнати свою поразку.

1130. В Єгипті скніти. — На думку одних коментаторів, йдеться про муки від нестерпної спеки, властивої цій країні, на думку інших, мова йде про крилату фразу, яка виникла після того, як в 454 р. до н. е. перси завдали в Єгипті афінянам дошкульної поразки.

1134. «Старий і молодий то день». — У стародавніх греків був звичай лічити дні другої половини місяця від кінця. Через те останній день місяця був одночасно «старим» щодо місяця, який минав, і «молодим» по відношенню до наступного. У цей день боржники повинні були сплатити свої борги, в противному випадку на них можна було подати в суд скаргу вже наступного дня.

1176. Мати вигляд справжнього аттика — мати зухвалий вигляд, зухвало себе поводити.

1198. Жрець-випробувач — жрець, який перевіряв жертовну тварину перед жертвоприношенням.

1266. Пародійна цитата з трагедії Ксенокла, сина Каркіна, «Тлеполем». У ній мова була про Тлеполема, сина Геракла, який ненароком убив свого друга Лікімнія.

1273. Упасти з осла — приказка, значення якої відповідає українській «впасти з місяця».

1356. Як «барана» обстригли — гра слів з ім'ям славнозвісного атлета Крія з Егіни, якого звеличував ліричний поет Сімонід з Кеоса, і словом «кріос» — «баран».

1360. Античні греки думали, що цикади живляться росою і постійно співають.

1364. Учта стародавніх греків не обходилась без співу й музики. Хто закінчив співати, передавав міртову гілку, неначе естафету, іншому, щоб той співав далі.

1371–1372. Йдеться про трагедію Евріпіда «Еол», зміст якої становила трагічна любов брата й сестри Макарея і Канаки, дітей Еола — бога вітрів.

1396. За шкуру старіших — тобто прихильників давнини.

1417. «Старі — подвійно діти» — давньогрецьке прислів'я. Вжите тут у гумористичному значенні.

«Оси» були поставлені разом з іншою комедією Арістофана — «Попереднє змагання» на Ленеях 422 р. до н. е. під ім'ям Філоніда. З них першу премію здобула комедія «Оси», другу «Попереднє змагання», третє місце було присуджено поетові Левкону за комедію «Посли». Комедія «Оси» являє собою гостру сатиру на афінське судочинство.

35. Кит усежерущий — Клеон, проти якого Арістофан спрямував своє сатиричне вістря ще в 426 р. в комедії «Вавилоняни».

38. «…шкурою гнилою засмердів…» — Клеон був власником шкіряної майстерні.

93. Водяні годинники або клепсидри — відмірювали час виступу в суді.

94. В афінському суді голосували за допомогою білих або чорних металевих плиток, черепків чи камінців з відповідними написами.

98. В Афінах молоді люди залюбки писали на стінах будинків імена своїх коханих.

106. Довга риска на воскових табличках означала високий штраф.

119. Корибанти — жерці богині Кібели — учасники оргіастичних обрядів, їхні екстатичні танці мали нібито властивість виліковувати від хвороб.

124. Решітка — вірніше, перила відділяли суддів від публіки.

145. Дим з фіги названий найгіркішим тому, що слово «сикон», яке у грецькій мові означає «фіга», увійшло в склад іменника «сикофант» — «донощик» (досл. «викажчик фіг»). Так спочатку називали того, хто виявив контрабандиста фігами, потім взагалі донощика.

181 — 185. Пародія на епізод з «Одіссеї» Гомера (пісня IX, р. 413–446), де Одіссей і його супутники після осліплення циклопа Поліфема рятувалися від його помсти втечею під животами баранів. «Ніхто» — так назвав себе Одіссей, коли Поліфем запитав його ім'я.

220. Фрініхо-сідонські співанки — йдеться про ліричні частини трагедії раннього аттичного трагіка Фрініха «Фінікіянки», де хор жінок з фінікійського міста Сідона оплакував чоловіків, загиблих у битві при острові Саламіні.

236. Мова йде про облогу міста Візантія в 478 р. до н. е.

280. «Варити камінь» — прислів'я, означає займатися нереальною справою.

283. Йдеться про намагання о. Самоса вийти з Морського союзу, керованого Афінами.

288. «Перекинчиками фракійськими» названі міста на фракійському побережжі (нині Болгарія), які під час Пелопоннеської війни перейшли на бік Спарти.

351. В «Одіссеї» Гомера Одіссей, цар Ітаки, повертається додому у вигляді жебрака, щоб його не впізнали.

355. Старі афіняни згадують облогу о. Наксоса, який заявив про свій вихід з Морського союзу в 473 р. до н. е.

477. Носити вовняні сорочки і довгі бороди — тобто симпатизувати спартанцям.

480. «Ще до рути та селери не дійшло» — давньогрецька приказка, зміст якої такий: «хоч рута і селера — не найкращі квіти, але все ж квіти».

490. З тиранією було покінчено в Афінах у 510 р. до н. е. 578. Йдеться про огляд юнаків — військовозобов'язаних, який належав до компетенції Ради п'ятисот, а не геліастів — присяжних суддів.

584-585. Воскові печаті прикривалися мушлями. 609. Афінські бідняки часто тримали дрібну монету в роті.

616. «Ведмідь» (в оригіналі «Осел») — форма посуду для вина.

654. Втратити право участі в громадських жертвоприношеннях означає взагалі втратити громадянську правоздатність.

707. «Тисяча міст» — тут перебільшення, бо до Морського союзу входило близько 200 міст-держав.

716. В голодні роки Пелопоннеської війни в Афінах практикувалася безплатна роздача хліба бідноті. Медімн дорівнює 52, 53 літра.

750-757. Цей монолог являє собою пародію на сентиментальні речитативи деяких трагедій Евріпіда, наприклад, розпач Федри в п'єсі «Іполіт».

836 і далі. Зображений у цих рядках «собачий процес» — ексонського пса Лабета й кідафінського пса є пародією на судову справу афінського полководця Лахета, якого позвав до суду за казнокрадство Клеон. Лахетові відповідає Лабет (досл. «хапун»), а Клеонові — кідафінський пес, бо вождь радикальної партії походив з дему Кідафінеї, а Лахет з ексонського дему.

844. Замість перил, які відгороджували суддів від публіки, Філоклеон поставив огорожу від вівтаря Гестії, богині домашнього вогнища. Цю огорожу він і називає «поросятником».

846. «Починати з Гестії» — приказка, яка дорівнює нашій «танцювати від печі».

896. Каламбур з сицилійським сиром — натяк на невдалий похід на Сицилію.

926. Хлібною м'якушкою заліплювали щілини в глиняному посуді.

959. «На кіфарі він не учений» — тобто не здобув повної освіти.

990. Йдеться про дві урни: в одну з них судді кидали черепки на виправдання підсудного, в другу — на засудження.

1219. Учти в Стародавній Греції супроводжувались обов'язково музикою.

1223. Жителі Діакрії — гористої частини Аттики — славились музикальністю і добрим голосом.

1225. Пародіювання давньогрецького звичаю розважатися під час бенкету застольними піснями («сколіями»).

1232. Пародія на поезію лірика VI ст. до н. е. Алкея.

1259. Сибарітські байки — побутові анекдоти, які одержали назву від давньогрецької колонії у Південній Італії — міста Сибаріса (від нього пішло слово «сибаріт» — бездіяльна, розпещена людина).

1284. Натяк на скаргу, яку подав на Арістофана до суду Клеон з приводу постановки «Вавилонян» у 426 р.

1291. «Одурив лозу кілок» — грецьке прислів'я.

1297–1298. Гра слів, яка полягає в тому, що «хлопцем» (по-грецьки «пайс») називали не тільки хлопців, а й рабів незалежно від віку.

1446. Легенда про смерть Езопа в Дельфах. Підступні жерці підкинули в його речі золотий келих бога Аполлона і обвинуватили байкаря в крадіжці. Засудженого на смерть скинули зі скелі в безодню.

1449. Про жука, який піднявся на Олімп, йдется в комедії «Мир».

1501. Каламбур з ім'ям Каркіна, грецького трагіка, який мав чотирьох синів. По-грецьки «каркінос» — «рак», звідси гра слів. Один з синів Ксенокл був трагічним поетом, три інші — Ксенотім, Ксенарх і Датід — актори.

Цю комедію Арістофан поставив на Великих Діонісіях 421 року і здобув другу нагороду. Перша нагорода була присуджена поетові Евполіду за комедію «Лестуни», друга — Левкону за п'єсу «Земляки». В «Мирі», як і в «Ахарнянах», знайшла відображення боротьба, яку Арістофан вів проти мілітаризму свого часу, на захист простих людей і трудівників — селян. Комедія являє собою пародію на міф і трагедію Евріпіда про героя Бел-лерофонта, який марно намагався вибратись на крилатому коні

Пегасі на Олімп. У п'єсі Арістофана аттичний селянин-виноградар Трігей піднімається туди на жуку-гнойовику і, скликавши селян Греції, визволяє замкнену Полемоеші (уособлення війни) в глибокій печері богиню Миру.

47. Клеон загинув у 422 р. до н. е. на полі бою при Амфіполі, отже, це посмертний виступ проти нього.

55. «Кумедно божеволіє» — натяк на сутяжництво афінян.

76. Порівняння жука-гнойовика з крилатим конем Пегасом, який носив на собі міфічного героя Беллерофонта.

80. Трігей піднімався вгору, на сценічний дах, за допомогою підйомного прилаштування.

130. Езопівська байка про Жука такого змісту: Заєць, переслідуваний Орлом, шукав порятунку у свого друга Жука-гнойовика. Жук прийняв його до себе і, коли надлетів Орел, просив його не кривдити Зайця, якого охороняє право гостинності, але хижий птах на очах Жука розшматував каплоухого. Жук дав обітницю помститись за друга: він знайшов орлине гніздо і поскидав його яйця вниз. Навіть коли Орел побудував гніздо на недоступній скелі, Жук добрався й туди і знищив орлині яйця. Нарешті Орел звив собі гніздо на Олімпі — на колінах самого Зевса. Але Жук-гнойовик піднявся до оселі богів і війнув смородом на Зевса. Коли бог піднявся, щоб струсити жуків послід, орлині яйця попадали й побилися.

143. На о. Наксосі був особливий вид човнів, які називалися «жуками».

170. Мова про непосильні податки, що їх афінський уряд накладав на своїх союзників, зокрема на жителів о. Хіоса.

215. Близнятам — тобто Кастору й Полідевку, синам Зевса й Леди, якими божилися спартанці.

219. Коли афінське військо під проводом Клеона захопило Пілос у 425 р. до н. е., спартанці тричі пропонували афінянам перемир'я.

242. У грецькому оригіналі гра слів: Подемос кидає в ступу лаконське прибережне місто Прасії, назва якого співзвучна із словом «прасон» — «часник».

248. Мегара славилась високоякісним сортом цибулі.

250. Сицилія продукувала неперевершені сорти сиру.

252. Гордість Аттики становив мед.

269-270. Йдеться про Клеона, керівника радикальної партії.

277. Самофракійські таїнства — містерії на о. Самофракії на честь кабірів — демонів родючості й захисників від бур.

282. Мова йде про Брасіда, спартанського полководця, що разом з Клеоном загинув у битві при Амфіполі.

406. Культ Селени й Геліоса, тобто Місяця і Сонця, властивий східним народам.

449. Ячмінь — була звичайна їжа рабів і полонених.

466. Твердолобі беотійці противилися укладенню мирного договору Спарти з Афінами.

475. Аргосці, зацікавлені в ослабленні і Спарти, і Афін, були за продовження війни.

481. Мегарці висловлювали незадоволення з мирного договору, тому що за Афінами залишився порт Нісея, їхнє «вікно у світ».

606. Арістофан вважає Перікла винуватцем війни, тому що з його ініціативи був ухвалений закон про економічну блокаду Мегари у 432 р. до н. е.

668-669. «…був наш ум тоді На шкіряному ринку…» — тобто афіняни довіряли Клеону, який агітував за війну до переможного кінця.

676. До різних закидів на адресу Клеона приєднується ще обвинувачення у незаконному привласненні прав афінського громадянства.

690. «…він ліхтарник…» — мова йде про Гіпербола, виробника ламп, спадкоємця Клеона на посту керівника радикальної партії в Афінах.

697. Софокл, про якого Арістофан відгукується з неприхованою симпатією, у цьому місці характеризується негативно. Не на користь Софокла порівняння з Сімонідом, який писав за гроші. Античний коментатор гадає, що Арістофан засуджує Софокла за те, що він як стратег брав участь у каральній експедиції проти о. Самоса.

712. Полинний напій був засобом проти шлункових болів.

744 і далі. Арістофан згадує персонажі балаганної комедії, зокрема ненажерливого Геракла та блазенських рабів, протиставляючи їм політичну спрямованість своїх творів, особливо боротьбу з гострозубим драконом, тобто Клеоном.

783 і далі. Глузування з трагічного поета Каркіна і його синів, акторів за професією, яких Арістофан висміює за низький зріст і примітивну танцювальну техніку. Насміхання з їх батька полягає в тому, що його комедію «Миші» спіткала невдача, тобто її «схрумав кіт».

804. Випад проти сучасних Арістофану драматургів Морсіма і Меланфія, родичів Есхіла.

829 і далі. Кепкування з високопарного стилю і дешевого ліризму поетів-дифірамбістів.

948. Жертовну тварину перед зарізом обсипали ячменем, а роги оповивали стрічками.

968. Традиційна формула, яку виголошував жрець перед жертвоприношенням.

990. «Літ тринадцять підряд». — Початком Пелопоннеської війни вважається 431 р. до н. е., тобто від її початку до постановки «Миру» минуло 10, а не 13 років. Арістофан, очевидно, датує її початок роком 434 до н. е. — подіями на о. Коркірі, які стали однією з причин війни.

1014. Пародійна цитата з трагедії Меланфія «Медея».

1060. Згідно з ритуалом, язик жертовної тварини вирізували окремо і присвячували його Гераклу.

1066. Мавпами віщун Гієрокл називає спартанців, яким афіняни закидали підступність і лицемірство.

1093–1097. Рядки, складені з гомерівських фраз.

1174. Таксіарх — начальник піхотного ополчення філи.

1176. Пурпурові тканини з міста Сарди в Малій Азії цінилися високо в Греції.

1179. Чи то півень, чи то кінь — фантастичне зображення, яке зустрічалося на щитах і шоломах.

1185. Списки ополченців, призваних на військову службу, оголошувалися на дошці біля статуй героїв — покровителів філ, у даному випадку при зображенні Пандіона, опікуна філи Пандоніади.

1230. «…три цеглини». — У Стародавній Греції користувалися гладкими камінцями як туалетним папером. У зв'язку з цим виникла приказка: «Для сідниці досить трьох камінців».

1234. Панцир мав чотири отвори, по одному зверху і внизу і два (для рук) по боках. Ці отвори Трігей порівнює з пазами для весел на кораблях.

1253. За твердженням історика Геродота, єгиптяни раз на місяць рвотними засобами прочищали собі шлунок.

1268 і далі. На бенкетах залюбки слухали спів хлопчиків. Тут один хлопець, син полководця Ламаха, співає гімн на честь війни, а син боягуза Клеоніма виголошує вірш Архілона про те, як поет, рятуючи життя, покинув щит.

Ця комедія була поставлена на Ленеях 411 р. до н. е. під ім'ям Каллістрата. Як в «Ахарнянах» і «Мирі», Арістофан відстоює в «Лісістраті» ідею миру, вкрай необхідного афінянам після катастрофічного розгрому сицилійської експедиції в 413 р. до н. е. Тема миру подається тут у буфонно-комічній формі — «страйку» жінок, які відмовляють чоловікам у послуху і пестощах, щоб змусити їх припинити братовбивчу війну. Назва твору походить від головної дійової особи Лісістрати (досл. «та, що розбороняє війська» або «та, що припиняє походи»), яка піднімає жінок усієї Греції на боротьбу за мир. У композиційному відношенні «Лісістрата» — одна з найбільш досконалих комедій Арістофана.

44. «У жовтожарих платтях…» — Шафраново-жовтий колір був улюбленим кольором грецьких модниць.

45. Кіммерійський хітон — жіночий одяг з прозорого матеріалу.

81. У грецькому оригіналі спартанка Лампіто розмовляє на лаконському (дорійському) діалекті, який український перекладач передає деякими діалектно-стилістичними особливостями української мови.

83. У Стародавній Спарті звертали увагу не тільки на фізичне виховання чоловіків, а й жінок.

88-89. Мова йде про косметичні заходи беотянок.

139. «…Посейдон з човном його». — Мається на увазі міф про Посейдона і дочку царя Салмонея Тіро, яка, зійшовшись із богом морів у човні, народила двох синів.

173. Трієра — корабель з трьома ярусами весел.

184. Міська варта в Афінах складалася переважно з рабів скіфського походження, через те жінки доручають обов'язки по охороні порядку скіф'янці.

488. Пародіювання обряду військової присяги.

192. Жертву з нутрощів коня приносили Посейдонові; античний коментатор гадає, що жінки-змовниці наслідують приклад амазонок, які практикували присягу на нутрощах білого коня.

196. Фасійське вино — вино з острова Фасоса — вважалося одним з найкращих сортів вин.

202. Під жертовним кабаном мається на увазі жбан з вином.

262. Йдеться про статую Афіни, яку створив славетний Фідій.

270. Жінка Лікона — якась Родія, жінка великої краси, але поганої репутації. Нападали на неї й інші комедіографи, зокрема Евполід.

301. Лемнійський вогонь — вулкан на о. Лемносі (нині погаслий), в якому, за міфом, були розташовані кузні бога вогню Ге-феста.

315. Самоських полководців — стратегів, які взимку 412–411 р. до н. е. встановили на острові Самосі демократичну владу.

407 і далі. Радник вказує на те, що обговорення питання про експедицію на Сицилію супроводилось лиховісними прикметами: воно відбувалося під час свят Адоніса і Сабазія, культ яких був особливо поширений серед жінок.

417. Жовч Холозіга. — Демострат, який агітував за фатальний похід на Сицилію, походив з роду Бузігів. Арістофан перекручує його родове ім'я на Холозіг (ніби «Жовчний») для гри слів; грецьк. слово «холос» — «жовч», «злоба».

541. «А війна — чоловіча турбота» — крилата фраза, яка належить Гектору, герою Троянської війни («Іліада», VI. 492).

585. Терей (див. Словник імен і назв) став синонімом дикості і жорстокості.

602. Далекозорий Арістофан радить надати політичні права метекам і союзникам, щоб згуртувати їх довкола Афін.

623 і далі. Медяник, пов'язка і вінок — атрибути похоронного обряду в античних греків. Медяник повинен був задобрити потворного пса Кербера, що пильнував вхід до підземного царства, вінок символізував завершеиия життєвого шляху людини.

655 і далі. Пародія на улюблену в Афінах застольну пісню про Гармодія і Арістогітона, які з метою вбити тиранів Гіппія і Гіпарха принесли мечі на всенародне свято, заховавши їх під віття мірту.

665 і далі. Перелік свят, в яких брали участь афінські дівчата. Семирічні дівчатка допомагали старшим жінкам ткати для Афіни шерстяний пеплос — розкішне вбрання (через те вони називалися арефори — «вовноносильниці»). Дівчата, яким сповнилося десять років під час свят на честь Артеміди в Бравроні, одягнені в яскраво-золотисті хітони, зображали ведмедиць і молилися богині, щоб вона не гнівалась за те, що колись вбито її улюблену ведмедицю. Нарешті дівчата (т. зв. «канефори» — «кошиконосильниці») на врочистій процесії під час Панафінеїв несли на головах кошики. Саме вони увічнені на фризі Парфенону в Афінах.

677. Мідійський скарб предків — безсмертна слава, яку здобули греки в мідійських, тобто персидських війнах.

681. Котурни — взуття з товстою підошвою, яке носили трагічні актори античної Греції, щоб видаватися вищими на зріст.

712. Езопова байка про Жука. Див. «Мир», прим, до р. 130.

737. Печера Пана знаходилась на схилі Акрополя, недалеко від Пропілеїв.

745. Мілетська шерсть високо цінувалася в торгівлі.

758. Жінка звертається до опікунки породіль Іліфії з проханням затримати розродження; пологи на священному місці (тут — на Акрополі) вважалися оскверненням місць, присвячених богам.

767. Шолом священний — шолом богині Афіни.

774. За повір'ям, на Акрополі гніздилася священна змія Афіни, охоронниці міста. Побачити змію наяву чи уві сні означало, що людину спіткає лихо.

776. Сов (сичів) в Афінах було безліч; тому-то там виникла приказка: «Сову в Афіни нести» — тобто робити щось зайве.

786 і далі. Приклад одного з пророцтв, які поширювалися в роки Пелопоннеської війни.

850. Храм богині Деметри — Хлої стояв на південному схилі Акрополя.

928. Клепсідра — джерело в гроті Пана, яке тече ще й тепер.

955. Мається на увазі ароматична олія для косметичних цілей.

1006. Лаконське берло — рід шифрованого листа в Спарті (т. зв. скітала); лист писався на спірально обмотаному довкола палиці ремені або пергаменті, а адресат прочитував його, відмотавши одержаний ремінь на палицю такої ж величини й товщини.

1114. Герми — погруддя бога Гермеса, які стояли на перехрестях вулиць в Афінах. За декілька днів до відплиття афінських військових кораблів на Сицилію у 415 р. невідомі люди вночі порозбивали їх. Одним з винуватців цього святотатства вважали Алківіада.

1150–1152. Лісістрата вказує на місцевості, які мають загально-грецьке патріотичне значення: Дельфи (Піфо) зі славнозвісним храмом і оракулом Апполона, Фермопіли (Піли) — міжгір'я, уславлене героїчною смертю загону спартанців з Леонідом на чолі, і Олімпія, де відбувалися Олімпійські ігри.

1161–1165. Арістофан устами Лісістрати наводить приклади дружби афінян і спартанців. Згадується про відправлення з Афін загону гоплітів під керівництвом Кімона для придушення антиспартанського повстання в Мессенії в 464–462 рр. до н. е. і про допомогу спартанців афінянам у скиненні тиранії Гіппія в 510 р. до н. е.

1278–1284. Згадуються спільні ратні подвиги афінян і спартанців у війні з персами, зокрема морська битва біля миса Артемісій на Евбеї і героїчна оборона Фермопіл у 480 р. до н. е.

1308. Іей — епітет Аполлона.

1325. Владичиця в мідному храмі — Афіна.

1336. Вродлива донька Леди — Єлена Прекрасна, через яку виникла Троянська війна.

1340. Вчені припускають, що кінець комедії не зберігся. Після виступу хору лакедемонян слід було чекати відповіді хору афінян або об'єднаного заключного хору.

Ця комедія була поставлена Арістофаном під ім'ям Філоніда на Ленеях 405 р. до н. е. і удостоїлась першої нагороди. Друга нагорода дісталася комедіографу Фрініху за п'єсу «Музи», третя — Платону за комедію «Клеофонт». Успіх «Жаб» був настільки великий, що п'єса була незабаром поставлена вдруге, очевидно, на Великих Діонісіях цього ж року. Вона являє собою літературний памфлет у драматургічній формі, в якому Арістофан піддав оцінці творчість Есхіла й Евріпіда і висловився про роль мистецтва в суспільстві. Свою назву комедія дістала за хором жаб, які під час переправи Діоніса в пекло на човні Харона співають свої пісні з рефреном «брекекекекс, коакс, коакс».

22. Син глеків — гумористично замість син Зевса, Діоніс.

46. Гротескне поєднання жіночого вбрання Діоніса з левиною шкурою — атрибутом Геракла.

67. Евріпід помер у 406 р. до н. е.

76. Софокл помер у 406 р. до н. е.

100-102. Пародійні цитати з Евріпіда.

111. Мова йде про те, що Геракл вирушив у підземне царство, щоб забрати звідти страхітливого пса Кербера.

124. Цикута — отруйна рослина, напій з якої подавали засудженим на смерть. Від неї загинув філософ Сократ у 399 р. до н. е.

140. Міфічний перевізник у царстві мертвих Харон переправляв душі за один обол, який покійникові вкладали за щоку. Називаючи суму в два оболи, Арістофан переносить на підземне царство афінські стосунки, тому що в часи Перікла держава виплачувала бідним афінським громадянам два оболи на відвідування театру.

159. Приказка про осла, що ніс поклажу людей на містерії, але участі у веселощах не брав, стосувалася людей, які працювали, тоді як інші насолоджувались дозвіллям.

187. Йти до вороння, тобто в їжу воронам — грецький лайливий вислів, що відповідає українському «йти до біса».

191. В скрутні роки Пелопоннеської війни афінський уряд змушений був призвати на військову службу рабів, обіцяючи їм в нагороду волю.

219. Свято глеків — третій день свята Антестеріїв (досл. «свято квітів»), присвячений душам небіжчиків, яких запрошували до столів з глеками, повними їжі.

297. Жрецю бога Діоніса було відведено в театрі почесне місце в першому ряді.

303-304. Гегелох, актор, який виступав у трагедії Евріпіда «Орест», переплутав слова, викликаючи сміх глядачів. Український перекладач намагається передати каламбур, який звідси виник, замінивши в реченні «знов бачу в хвилях після бурі ласку сонця» останні два слова словом «ласиця».

336. Міст — людина, посвячена в містерії.

338. На містеріях — святах хліборобських богів Деметри і Кори традиційною жертвою було порося.

357. Арістофан називає Кратіна, видатного представника давньоаттичної комедії, «бикоядцем» з уваги на буйну фантазію й силу творчого таланту.

363-364. Під час Пелопоннеської війни афінський уряд встановив для імпортних і експортних товарів мито в розмірі однієї двадцятої їхньої вартості. Якийсь Форікіон, збирач податків і мит, зловживав своїм становищем і сам займався контрабандою, посилаючи товар в Епідавр на Пелопоннесі.

367-368. Прихована полеміка з тими афінськими політичними діячами, які вимагали скорочення державних премій для комедіографів і акторів (з такою пропозицією виступив у кінці V ст. до н. е. Агірій).

378. Богиня-рятівниця — тобто Персефона.

393. «Здобуть вінки звитяги!» ~ Здобути перше місце на конкурсі комедій.

400 і далі. Складовою частиною Елевсінського свята була процесія з Афін в Елевсін, під час якої виконувались уїдливі пісні — насмішки і танці.

475. Тартесська мурена — риба, яка одержала назву від міста Тартесса в Іспанії, улюблена для афінських ласунів.

477. Тітраські Торгони — Горгони, жахливі чудовиська, названі Арістофаном тітраськими від афінського рибальського передмістя Тітри, яке постачало Афінам рибу.

479. «Призивай богів» — стандартна формула під час узливань на честь богів.

543. Мідетські килими славились узорами і м'якістю.

577-578. Клеона і Гіпербола навіть після їх смерті поет не щадить: називає їх опікунами торговців і шинкарів.

616 і далі. В античні часи раби давали показання на суді під тортурами.

651. У Діомеях, передмісті Афін, відзначалось гучне і веселе свято на честь Геракла. Під час війни проводилось нерегулярно.

659. Вірш цей належить не Гіппонакту, а його сучаснику — поету Ананію.

664-665. Цитата з трагедії Софокла «Лаокоон», яка не дійшла до наших днів.

679. Клеофонту, одному з лідерів радикальної партії, комедіографи закидали іноземне (фракійське) походження, через те в його устах «ластівка скиглить фракійська варварську пісню свою».

688 і далі. Хор пропонує ухвалити амністію прихильникам стратега Фрініха, який входив до складу олігархічного уряду «чотирьохсот» у 411 р.

694. Платейцям — жителям міста Платеї, вірним союзникам Афін, після зруйнування міста в 428 р. спартанцями було надане право афінського громадянства.

713. Кімолійський вапняк — пемза, вживана як мило, яку добували на о. Кімолі.

737. Афінська народна приказка (досл. «На добрім дереві і повіситись не жаль»).

764. Харчування в Пританеї. — Арістофан переносить до підземного царства афінські звичаї: заслужені громадяни обідали за рахунок держави в Пританеї — громадському будинку в центрі міста.

797 і далі. Глузування з раціоналізму, властивого трагедіям Евріпіда.

807. Натяк на непорозуміння з афінянами, внаслідок яких Есхіл виїхав з Афін на Сицилію.

814-829. Порівняльна характеристика двох різних поетичних стилів: «громоносного» Есхіла і «балакливого» Евріпіда.

840. «Богині плід городньої…» — глузування з походження Евріпіда: його матір Кліто комедіографи називали торговкою городиною.

847-848. Підземним богам у жертву приносились тварини чорної масті.

849. Критські співомовки — пісенно-танцювальні пантоміми, до яких Евріпід вдавався у деяких своїх трагедіях, як «Орест», «Фінікіянки» та інші.

850. Кровозмісні шлюби — мотив, який Евріпід поклав в основу деяких трагедій, як «Еол» (кохання між сестрою і братом), «Фед-ра» (любов мачухи до пасинка).

863-864. Згадані тут трагедії Евріпіда «Еол», «Пелей», «Ме-леагр», «Телеф» не збереглися.

883 і далі. Молитви Есхіла і Евріпіда характерні для їх світогляду: Есхіл, який народився в Елевсіні, звертається до хліборобської Деметри, на честь якої відбувалися елевсінські містерії; Евріпід, вихованець софістів, молиться богам — абстрактним поняттям (Ефір).

910. У трагедіях Фрініха, попередника Есхіла, переважала роль хору над дією, виступав тільки один актор.

927 і далі. Евріпід глузує з врочисто-піднесеного стилю творів Есхіла і його схильності до дивовижних метафор, зачерпнутих з міфології і військової справи.

931. Пародія на 375 рядок з трагедії Евріпіда «Іполіт».

938. Арістофан указує на зв'язок Есхіла з мистецтвом Сходу, зокрема Персії.

949-950. Евріпід наводить цілу низку реалістичних побутових персонажів, які замінили високопоставлених героїв Есхіла — царів і вождів.

953. Натяк на непорозуміння між Евріпідом і радикальною партією, внаслідок чого він під кінець життя переселився в Македонію.

966. Евріпід характеризує прихильників творчості Есхіла як людей простакуватих.

992. Цитата з трагедії Есхіла «Мірмідонці», в якій хор звертався цими словами до Ахілла, що мовчки спостерігав втрати грецького війська.

1021–1023. Трагедія Есхіла «Семеро проти Фів» звеличує патріотичний дух оборонців Фів проти сімох пелопоннеських царів.

1027. Змістом трагедії Есхіла «Перси», поставленої в 479 р. до н. е., є прославлення перемоги греків над персами у морській битві при Саламіні.

1046–1048. Комедіографи намагалися пояснити образи «злих жінок» у трагедіях Евріпіда відсутністю злагоди в його власному родинному житті.

1079–1082. Есхіл дає перелік образів і сюжетів творчості Евріпіда.

1094. Керамейські ворота — ворота в кварталі Керамік.

1126–1128. Цитата з «Хоефор», другої частини трилогії Есхіла «Орестея». Слова ці виголосив Орест на могилі свого батька Ага-мемнона.

1182. Початок трагедії Евріпіда «Антігона», яка не збереглася.

1206–1208. Пролог з трагедії Евріпіда «Архелай», в основу якої був покладений міф про дочок Даная, які втекли з Єгипту в Грецію, щоб не вступати в кровозмісний шлюб з двоюрідними братами — синами царя Єгипту.

1211–1213. Пролог з трагедії Евріпіда «Гіпсіпіла», яка не збереглася.

1217–1219. Пролог з незбереженої трагедії «Сфенебея».

1225. Пролог з трагедії Евріпіда «Фрікс», яка не збереглася. Кадм із Сідона у Фінікії після даремних пошуків викраденої Зев-сом сестри Європи заснував фортецю Кадмею, довкола якої згодом виникло місто Фіви.

1232. Пролог з трагедії Евріпіда «Іфігенія в Тавриді», яка дійшла до наших днів.

1240. Цитата з трагедії Евріпіда «Мелеагр», яка не збереглася.

1244. Пролог з трагедії Евріпіда «Мудра Меланіппа».

1264–1277. Наведено тут уривки з ліричних частин трагедій Есхіла, об'єднаних для комічного ефекту приспівом «Ой, втома».

1282. Ном — вид музичного твору.

1285–1287. Пародіювання віршів, висмиканих з різних трагедій з безглуздим приспівом.

1308. На думку Арістофана, знижена за своїм змістом і стилем трагедія Евріпіда не має нічого спільного з високою поезією Алкея і Сапфо, уродженців о. Лесбоса.

1309–1322. Ще одна пародійна добірка справжніх або спотворених віршів Евріпіда, не об'єднаних ні тематично, ні ідейно.

1330. Монодія — сольна пісня. Одноголосі арії запровадив у своїх трагедіях Евріпід. Сенс пародії полягає в контрасті трагедійної патетики (звертання до богів, лиховісний сон) і низького побутового змісту.

1382. Цитата з «Медеї» Евріпіда — твору, який зберігся.

1383. Рядок з трагедії Есхіла «Філоктет», яка не дійшла до нас.

1391. Вірш з трагедії Евріпіда «Антігона», яка не збереглася.

1392. Вірш з трагедії Есхіла «Ніоба», яка не дійшла до наших днів.

1402–1403. Евріпід цитує з трагедії «Мелеагр», а Есхіл — із своєї п'єси «Главк», які не збереглися.

1409. В Евріпіда була велика бібліотека.

1464–1466. Дехто вважає, що Есхіл повторює заповітну директиву Перікла: незважаючи на спустошення Аттики спартанцями, слід продовжувати плюндрувати Пелопоннес, тому що для Спарти основне — земля, а джерелом багатства Афін є море.

1472. «Язик мій клявся» — вислів з «Медеї» Евріпіда.

1478–1479. Пародіювання віршів Евріпіда.