Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

3.1.1. Методи одержання і кримінально-процесуального документування відомостей про особу обвинуваченого

Науково-технічні засоби у структурі людської діяльності виконують роль знарядь праці, які постійно вдосконалюються. На нинішньому етапі розвитку суспільства інформатизація, автоматизація та технізація соціальної діяльності стали необхідною передумовою її прогресу та розвитку. Кримінальне судочинство і діяльність його суб’єктів не є винятком. Тому впровадження різних за призначенням наукових методів і технічних засобів у процесуальну діяльність правоохоронних органів, пов’язану з доказуванням істини в кримінальних справах, є об’єктивною потребою юридичної практики. Вміле та законне застосування наукових методів і технічних засобів виявлення, збирання, дослідження й оцінки доказів та їх джерел сприяє повноті, об’єктивності і оперативності розкриття та розслідування злочинів.

Наукові методи і технічні засоби в кримінальному судочинстві — це криміналістична, оперативна і спеціальна техніка, яка застосовується для виявлення, фіксації, дослідження й оцінки доказів. У цьому плані вони є структурними елементами оперативної, слідчої, експертної, адміністративної, судової і взагалі правоохоронної діяльності. Разом з тим впровадження наукових методів і технічних засобів у структуру правоохоронної діяльності не є обов’язковим. Закон віддає перевагу іманентним (чуттєвим) засобам у структурі правоохоронної діяльності суб’єктів. Чуттєві засоби пізнання називаються органолептичними. Вони є суб’єктивними, а результати їх важко перевірити, що нерідко призводить до самообмови, неправдивих заяв і показів на допиті, а іноді до неправильної оцінки такої інформації на досудовому слідстві, а потім у суді. Саме для оптимізації процесу збирання криміналістичної інформації і достовірної оцінки її як доказів суб’єкт кримінального судочинства застосовує у своїй діяльності наукові методи і технічні засоби, які розширюють його пізнавальні можливості. Однак отримана у такий спосіб інформація, закріплена на матеріальних носіях (плани, схеми, креслення, фотознімки, фонограми, кінострічка, відеограми, магнітні диски тощо), не є самостійним джерелом доказів, а служить тільки додатком до протоколу слідчої дії.

Недооцінка ролі матеріальних джерел криміналістичної інформації, отриманих із застосуванням наукових методів і технічних засобів, не сприяє удосконаленню кримінального судочинства з таких причин:

• сучасні методи і науково-технічні засоби виявлення і фіксації об’єктів та явищ об’єктивного світу значно чутливіші і точніші порівняно з чуттєвими, що характерні як для суб’єкта (носія інформації) та джерела інформації, так і для дослідника доказової інформації;

• використання джерел інформації, отриманих технічними засобами, тільки як додатка до протоколу слідчої дії залишає за межами доказування оперативно-розшукову діяльність, більша частина якої здійснюється до порушення кримінальної справи або негласно на досудовому слідстві із застосуванням спеціальної техніки. Введення таких джерел інформації у процес доказування є складною процедурою, яка суперечить принципу негласності, закріпленому в Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність”.

Усе це породило низку правових проблем, які тривалий час дискутуються вченими і практиками. Суть проблеми зводиться до допустимості застосування технічних засобів збирання і дослідження доказової інформації в кримінальному судочинстві.

Наукові методи і технічні засоби розслідування злочинів і використання отриманих результатів як джерела доказової інформації загальновідомі. Ці методи утворюють самостійний розділ науки криміналістики — криміналістичну техніку. У зв’язку з цим принципи застосування технічних засобів передусім стосуються тактичних рекомендацій, дотримання яких створює правові основи використання техніки, а результати, одержані з їх допомогою, вводять у процес доказування. Сукупність загальних положень називається допустимістю застосування криміналістичної техніки, або принципами. Останні не слід порівнювати з принципом допустимості у кримінальному процесі, суть якого зводиться до використання тільки таких засобів доказування, яким притаманна придатність “служити засобом отримання відомостей про факти, що підлягають встановленню”[3].

Криміналістичне поняття допустимості безпосередньо пов’язане з нормативно-процесуальним, оскільки останнє як обов’язкова умова кримінального процесу є і його методологічною основою. Допустимість застосування включає положення, які характеризують технічний бік криміналістичної техніки та методи її застосування, а саме: науковість, законність та етичність використання технічних засобів.

Принцип науковості характеризує придатність криміналістичної техніки, що використовується: об’єктивність інструментального відображення, достовірність і повноту відображення, відтворюваність і можливість перевірки результатів. Технічний засіб у своїй конструкції повинен реалізовувати об’єктивний закон (закономірність) природи або суспільства і відповідати останнім досягненням науки і техніки, бути надійним, точно і повно фіксувати результати.

Технічний засіб — це знаряддя праці, тому будь-який з них повинен розширювати пізнавальні можливості суб’єкта, бути ефективним, мати швидку дію та наочно відтворювати результати. Зазначене дає змогу сформулювати критерії допустимості технічних засобів для отримання криміналістичної інформації, а саме: в основі конструкції технічного засобу (приладу та ін.) повинна лежати об’єктивна закономірність, а правила застосування мають реалізовувати її у пізнавальній діяльності суб’єкта; технічний засіб повинен вирізнятися точністю і повнотою відображення, наочністю отриманих результатів; технічний засіб має характеризуватися певною замінністю та відтворюваністю результатів; технічний засіб повинен вирізнятися відносною простотою, надійністю і безпечністю в застосуванні.

Принцип законності. Законність технічного засобу характеризується правовим аспектом і свідчить про відповідність методів і прийомів використання технічних засобів для збирання криміналістичної інформації вимогам закону. Тому правий аспект допустимості називають спеціальним, тобто зафіксованим у законі. Спеціальна допустимість має три ступені: застосування технічних засобів і спеціальних знань є обов’язковим; застосування технічних засобів дозволено, тобто має альтернативний характер; застосування технічних засобів і отримані результати повинні бути відображені у протоколі слідчої дії.

У першому випадку законодавець зобов’язує слідчого використовувати спеціальні знання і технічні засоби для отримання інформації про певні обставини, що підлягають доказуванню, наприклад, для встановлення причин смерті, тяжкості тілесних ушкоджень, психічного стану обвинуваченого тощо (ст. 76 КПК України), за допомогою проведення судової експертизи, а також обов’язкової участі спеціаліста у слідчій дії, наприклад, при огляді трупа (ст. 192 КПК України), допиті неповнолітнього (ст. 168 КПК України).

У другому випадку законодавець тільки дозволяє застосування технічних засобів або застерігає об’єктивними і суб’єктивними умовами, такими, як “по можливості” або “може” застосовувати, тобто ставить технічні засоби в один ряд з органолептичними. Наявність технічних засобів значно розширює принцип повноти дослідження — що бачить озброєне оптикою око, того не можна пізнати навіть всіма органами чуття. Слідчий може застосовувати техніку, але не завжди зобов’язаний. “При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машинопис, звукозапис” (ст. 114 КПК України). Така регламентація технічних засобів у кримінальному судочинстві породжує багато дискусій не тільки в науці, а й у слідчій практиці, особливо при використанні у доказуванні інформації, знятої технічними засобами під час оперативно-розшукової діяльності, в стадії порушення кримінальних справ і проведення досудового слідства.

Принцип етичності. Етичність, як і законність, відображає правовий бік допустимості, але стосується тактичних прийомів і технічних методів (способів, методик) використання криміналістичної техніки. Принцип етичності означає допустимість використання таких технічних засобів, прийомів і способів (методик), які не суперечать існуючим нормам моралі й етики у правовій державі, не принижують честі і гідності громадян, виключають погрозу і насильство над особою та інші дії, які порушують конституційні права і свободи громадян.

Збирання криміналістичної інформації технічними засобами пов’язано з впливом на матеріальне джерело. Тому технічні засоби повинні бути ранжовані відносно особистих і речових джерел інформації, а критерії етичної допустимості поділені на процесуальні і моральні.

Процесуальні критерії прямо названі у законі, наприклад, особистий обшук здійснюється тільки особою однієї статі з обшукуваним, у присутності понятих тієї ж статі (ст. 184 КПК України). Примусове відбирання зразків проводиться тільки за постановою слідчого в присутності понятих, а в разі затримання або проникнення в житло постанова повинна бути затверджена прокурором. Недодержання цих умов призводить до беззаконня, обмеження прав і свобод особи.

Моральний критерій являє собою заборони морально-етичного плану, хоча вони безпосередньо не закріплені в нормах права і є нормами поведінки, що склалися в суспільстві.

Ігнорування морального критерію зазвичай не породжує шкідливих наслідків для джерела інформації, наприклад, репортаж з використанням прихованої камери, дистанційний нагляд за дорожнім рухом, видовищними заходами, мітингами, роботою осіб у шкідливих умовах тощо, як правило здійснюються приховано, залишаються непомітними, не позначаються на здоров’ї людей та не обмежують свободи дій і пересування. Тому при отриманні інформації від особистого джерела треба встановити допустимість технічного засобу і спосіб його застосування, тобто зняття інформації — контактне або безконтактне.

Контактне застосування технічних засобів потребує обов’язкового розміщення датчиків на тілі, що суперечить принципу недоторканності особи. Тому використання таких технічних засобів суперечить принципу недоторканності особи і їх використання має бути обумовлено в законі.

Безконтактне застосування технічних засобів не потребує розміщення датчиків на тілі особистого джерела. Тому їх застосування безпосередньо не порушує принципу недоторканності особи і не порушує цілісності речового джерела. Звідси випливає, що зняття інформації з джерела допустиме, але використання її в доказуванні повинно бути обумовлено в законі.

Суб’єктом застосування технічних засобів у кримінальному судочинстві є його учасники, оскільки вони беруть участь у процесі доказування і здійснюють виявлення, збирання, дослідження, оцінювання і використання криміналістичної інформації. Однак через їхнє неоднакове процесуальне становище форми і межі використання ними методів і технічних засобів криміналістичної техніки різняться. Для дізнавача і слідчого, прокурора і судді вони є знаряддями пошуку, встановлення джерел інформації та її одержання і документування. В межах, визначених законом, вони мають право використовувати їх безпосередньо (ст. 114 КПК України) або опосередковано, застосовуючи для цього спеціальні знання спеціаліста (ст. 1281 КПК України).

Безпосередньо технічні засоби слідчий, дізнавач, прокурор, суд застосовують в основному для виявлення, фіксації і попереднього дослідження. Наприклад, слідчий або суддя може при виконанні процесуальних дій використовувати криміналістичні засоби (наприклад, УФО, ЕОП та ін.) для виявлення слідів витравляння в документі, для дослідження мікрочасток з одягу потерпілого і знаходження незгорілих порошинок тощо. Якщо результати безпосереднього застосування технічних засобів під час слідчої дії будуть відображені в її протоколі, то вони набувають процесуального значення джерела доказів. Інші учасники процесу можуть використовувати технічні засоби для виявлення, фіксації і подання доказів згідно із законом. Однак найчастіше вони доручають цю функцію адвокату. Останній на досудовому слідстві і в суді має право використовувати науково-технічні засоби для збирання доказів (ст. 6 Закону “Про адвокатуру України”).

В. Арсеньєв та інші автори вважають, що законодавець допускає дві форми використання спеціальних знань: участь спеціаліста у слідчих діях і в суді; призначення і здійснення судової експертизи. Г Зуйков вирізняє п’ять форм: безпосереднє застосування спеціальних знань слідчим; призначення експертиз; призначення ревізій; консультаційна допомога спеціаліста без залучення його до безпосередньої участі в слідчих діях; участь спеціаліста в слідчих діях.

В. Шиканов, на відміну від вищезазначених авторів, поряд з поняттям “процесуальна форма” вводить поняття діапазону, сфер і процесуальних рівнів застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві. Ця проблема знайшла відображення в працях В. Бахіна, В. Гончаренка, Н. Клименко, М. Салтевського, М. Селіванова та інших. На наш погляд, це питання найбільш повно і ґрунтовно висвітлене в працях В. Лисиченка та В. Циркаля.

На основі аналізу викладених у спеціальній літературі точок зору та узагальнення матеріалів практики ці автори дійшли висновку, що при розслідуванні злочинів основними формами застосування спеціальних знань, а також наукових методів і технічних засобів є такі:

• безпосереднє використання їх слідчим, прокурором (у тому числі криміналістом) і складом суду при виконанні своїх процесуальних функцій збирання, дослідження і оцінки доказів (ст. 22, 66, 67 та інші КПК України);

• участь спеціалістів при проведенні слідчих дій (ст. 128, 1281, 168, 169, 191, 192 та інші КПК України);

• призначення і здійснення судових експертиз (ст. 75, 76, 196, 198, 201-205 КПК України).

При виконанні слідчих дій спеціаліст виступає у ролі наукового консультанта, який являє собою джерело таких знань і навичок, що не належать до професійних знань слідчого. Тому спеціаліст здебільшого здійснює допоміжну консультаційну функцію і практичне застосування методів і засобів. Однак у кримінальному судочинстві склалася така практика використання спеціаліста, що він найчастіше застосовує звичайну криміналістичну техніку, бо краще володіє нею. З появою нової процесуальної фігури — “помічник слідчого” — функції спеціаліста зазвичай змінюються, наприклад, використання криміналістичної й оперативної техніки передається помічнику слідчого.

Помічник слідчого — це особа, яку наділено певними повноваженнями і яка допомагає слідчому виконувати свої професійні функції. Він постійно разом зі слідчим виконує організаційні, розшукові, слідчі дії з розслідування і попередження злочинів. Тому помічник бере участь у діяльності слідчого на всіх стадіях досудового слідства, а не тільки при проведенні слідчих дій і застосуванні технічних засобів. При підготовці до слідчих дій помічник може:

• підібрати і підготувати необхідні технічні засоби — документи, об’єкти і матеріали, забезпечити засобами зв’язку і транспорту тощо;

• створити умови для проведення слідчих дій;

• вибрати найраціональніші тактичні прийоми виконання слідчих дій;

• підготувати необхідні процесуальні документи;

• викликати свідків, потерпілих, запросити понятих, спеціаліста;

• витребувати документи, предмети — джерела інформації тощо.

При проведенні слідчих дій помічник зобов’язаний:

• за вказівкою слідчого застосувати пошукові й інші види технічних засобів (наприклад, виявлення і фіксації чи вилучення доказів);

• звертати увагу слідчого на обставини, пов’язані з виявленням, фіксацією слідів злочину;

• за дорученням слідчого здійснювати протоколювання, звукозапис, фото- і кінозйомку, відеозапис.

На заключній стадії розслідування помічник бере участь у оформленні кримінальної справи, ознайомленні учасників відповідно до ст. 217-219 КПК України з матеріалами кримінальної справи. Отже, помічник — це посадова особа, що постійно працює зі слідчим і допомагає йому виконувати свої професійні функції. Помічник не підміняє слідчого, а тільки робить його працю продуктивнішою та ефективнішою.

Межі допустимості використання технічних засобів — це просторові чи часові обмеження для конкретної соціальної діяльності та її засобів, у тому числі і при виявленні, збиранні криміналістичної інформації технічними засобами на досудовому слідстві.

Об’єктивна закономірність, що лежить в основі технічного засобу, який використовується в процесуальній діяльності, визначає його цільове призначення і дає змогу класифікувати технічні засоби взагалі та криміналістичні зокрема. Разом з тим межі використання технічних засобів залежать не тільки від цільового призначення засобу, а й від можливості їх застосування для досягнення практичного результату.

Глибину дослідження визначають можливості технічного засобу, тобто межі, у яких застосування технічного засобу є ефективним, а отримані результати — об’єктивними (наприклад, за допомогою оптичного мікроскопа неможливо отримати інформацію про будову об’єкта на молекулярному рівні, для цього необхідний електронний мікроскоп).

Точність дослідження з допомогою технічних засобів — це ступінь наближення істинного значення процесу, предмета, речовини до його номінального значення. Точність відображає характер вимірювання, тобто ступінь наближення отриманих результатів до істинного значення вимірюваної величини. Ця характеристика лежить в основі класифікації технічних засобів за класами точності. Клас точності визначає межі похибок, що допускаються державними стандартами, наприклад, межі точності зважування на пружинних, механічних і електронних вагах, визначення об’єму певним методом, точність обробки поверхні, обчислення тощо.

Діяльність слідчого зі збирання інформації про особу обвинуваченого є складовою пізнавальної діяльності слідчого, яка регулюється нормами кримінально-процесуального законодавства. В процесі цієї діяльності потрібно дотримуватися таких правових і тактичних положень:

• пізнання здійснюється уповноваженими на те державними особами (слідчим, особою, яка проводить дізнання, прокурором і судом);

• дії виконуються в передбачених законом формах;

• для дослідження об’єктів використовуються криміналістичні та інші наукові методи, науково-технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації;

• збирання інформації здійснюється на підставі дотримання процесуальних норм, встановлених ними гарантій прав обвинуваченого;

• розслідування здійснюється у формі процесуальних дій, порядок і умови проведення яких визначаються нормами КПК України.

Наукові засади збирання інформації про особу обвинуваченого учені досліджують переважно в правовому, криміналістичному і психологічному аспектах. Однак сьогодні виникла потреба комплексного дослідження цієї проблеми в правовому, етичному, психофізіологічному, криміналістичному, психологічному і організаційно-тактичному аспектах.

Правовий аспект стосується здебільшого правомірності використання сучасних методів і науково-технічних засобів для виявлення і збирання інформації про особу обвинуваченого, які недостатньо чітко регламентовані кримінально-процесуальним законодавством або зовсім ним не врегульовані. Суть проблеми полягає в вирішенні питання про можливість застосування сучасних науково-технічних засобів і тактичних прийомів для отримання інформації про внутрішнє відображення події злочину. Розглянемо, в яких процесуально-етичних рамках це має здійснюватися.

М. Селіванов визначає правові основи використання науково-технічних методів і засобів як дозволеність певних дій з позицій норм права, тобто відповідність їх духові й букві закону. Визначення правомірності застосування слідчим засобів пізнання з позиції відповідності їх закону справедливе лише у загальному плані, оскільки в розслідуванні досить часто використовуються методи і засоби, які не обумовлені в законі. Останнє пояснюється тим, що способи і методи пізнання істини не визначаються законом, який регламентує лише процесуальні форми застосування цих методів — процесуальні дії. Поняття методу — категорія гносеологічна, тому тлумачення методу, чи він є законним, нелогічне. Крім того, слід враховувати, що об’єкт пізнання на досудовому слідстві значно ширший за предмет доказування. Отже, при збиранні інформації про особу обвинуваченого слідчий неминуче виходить за процесуальні межі, тому пізнання, хоч і відбувається з дотриманням принципу законності, але прийомами і засобами, які не завжди регламентовані законом. Аналогічну думку висловили М. Коршик та С. Степічев, які вважали, що вивчення особи обвинуваченого в криміналістичному плані може виходити за процесуальні рамки як за обсягом відомостей, що збираються, так і за засобами, з допомогою яких вони встановлюються.

Таким чином, збирання інформації про особу обвинуваченого повністю не вписується в процесуальну форму, хоча обов’язково погоджується із законом і не суперечить йому. Тому застосування окремих науково-технічних засобів і методів у розслідуванні часто викликає протилежні погляди вчених. Насамперед це стосується проблеми безпосереднього одержання інформації від обвинуваченого, наприклад, фіксація технічними засобами зовнішніх ознак, здійснення вимірювань фізіологічних і психічних реакцій, емоційного стану, функціональної діяльності та, зрештою, отримання різноманітних зразків для порівняльного дослідження за новими методиками. Так, сьогодні вже розроблено спосіб дослідження слідів безпосередньо на тілі живої людини. Однак чи можна вважати, що така методика допустима в кримінальному судочинстві?

До цього часу залишається дискусійним питання про використання як доказової інформації про особу обвинуваченого, отриманої за допомогою науково-технічних засобів. Так, не вважаються доказами дані приладів, які об’єктивно відображають психофізіологічні реакції допитуваного і які приховані від безпосереднього спостерігання. Все це, безперечно, турбує криміналістів і процесуалістів, оскільки позитивне вирішення цих питань розширює можливості слідчих органів зі збирання доказів. Зупинимося на розгляді окремих із них.

Правову проблему безпосереднього отримання інформації від обвинуваченого потрібно розглядати комплексно, досліджуючи при цьому:

• процесуальні права органу розслідування;

• процесуальне становище обвинуваченого;

• морально-етичні норми.

Процесуальний закон і норми загальнолюдської моралі дають змогу слідчому збирати інформацію на досудовому слідстві про всі обставини, що підлягають доказуванню, в тому числі й про особу обвинуваченого. Наприклад, виявлення, фіксація і вилучення слідів-відображень на тілі живої людини здійснюється під час огляду (ст. 193 КПК України). Запис мови людини виконується в рамках ст. 85 КПК, фотозйомка — на підставі ст. 852, 114 КПК України. Причому у разі застосування фото- та кінозйомки і звукозапису для фіксації слідчої дії про це потрібно повідомити обвинуваченого та інших учасників. М. Салтевський зазначає, що тіло людини є специфічним носієм слідів-відображень не лише з біологічного боку, а передусім із соціального, правового і морально-етичного. Тому робота з такими носіями інформації в будь-якому разі зачіпає права, свободу, честь, совість і гідність людини, гарантовані Основним Законом (Конституцією) України. Навіть робота зі слідами-відображеннями на трупі потребує дотримання процесуальних і моральних правил, вона відрізняється від огляду предметів. Огляд трупу здійснюють обов’язково з участю фахівців — судово-медичного експерта, а за його відсутності — лікаря (ст. 192 КПК України).

Зовсім інакше все відбувається при одержанні інформації від речей. Слідчий практично може досліджувати і вилучати будь-які матеріальні сліди, якщо вони несуть інформацію про подію злочину і особу, яка його скоїла. Вилучення інформації здійснюється найчастіше за допомогою огляду, обшуку та інших слідчих дій. Такий прийом збирання доказів на місці події не порушує прав особи, оскільки це не потребує волевиявлення, як, наприклад, при одержанні інформації від людей. Більше того, огляд місця події в ряді випадків здійснюється до порушення кримінальної справи (ст. 190 КПК України). В цьому разі слідчий сам або з участю фахівця досліджує на місці події матеріальні сліди, застосовує різноманітний інструментарій, що не змінює властивостей і ознак об’єктів. Усе це створює умови для дослідження, які не порушують особистих прав людини.

Таким чином, можна зробити висновок, що використання науково-технічних методів і засобів збирання інформації від речей не потребує такої жорсткої правової регламентації, як під час роботи з людиною як джерелом інформації. Разом з тим, методи і засоби, які використовуються для одержання інформації від людей і речей, повинні відповідати вимогам законності, наукової спроможності, ефективності, безпеки, об’єктивності і забезпечувати зберігання отриманих слідів, не викликати пошкодження або знищення досліджуваних об’єктів. Матеріали, отримані з додержанням перелічених вище вимог слідчим, прокурором, судом або особою, яка проводить дізнання, повинні бути визнані самостійними джерелами доказів.

До діяльності слідчого висувають підвищені специфічні моральні вимоги, оскільки він і обвинувачений мають різний процесуальний статус. Слідчий мусить зібрати докази і викрити особу, яка винна у вчиненні злочину. Законом йому надані владні повноваження — вимагати від громадян, посадових осіб потрібну інформацію (ст. 66, 296 КПК України). Все це відображається в процесуальних правовідносинах, які складаються між слідчим і обвинуваченим, моральний і тактичний бік яких має досить важливе значення. Одержання інформації від обвинуваченого так чи інакше пов’язане з реальним забезпеченням його прав і законних інтересів при розв’язанні конфліктних ситуацій, проведенні слідчих дій, застосуванні заходів переконання і процесуального примусу, виборі найефективніших способів, засобів і технічних прийомів. Ефективність цієї діяльності зумовлюється передусім додержанням законності.

Основним тактичним мотивом діяльності слідчого має бути прагнення поєднати суспільні інтереси з інтересами окремих осіб, за визначального значення перших. Реалізація цього мотиву потребує дотримання таких етичних критеріїв і принципів поведінки:

• при виборі засобів слідчий повинен вживати всіх залежних від нього заходів, щоб ці засоби сприяли досягненню цілей розслідування;

• знати наперед і застосовувати всі необхідні заходи, аби засоби, які він використовує, не призводили до побічних наслідків.

Отже, моральні вимоги, які регулюють діяльність слідчого під час розслідування, полегшують йому вибір оптимальної лінії поведінки, застерігають від помилок і неправильних дій.

Проблема етичної допустимості науково-технічних методів і засобів збирання інформації про особу обвинуваченого спеціально не досліджувалася в криміналістичній літературі. Окремі її аспекти розглянуто в працях Ю. Аленіна, Л. Ароцкера, В. Бахіна, Р. Бєлкіна, І. Биховського, А. Васильєва, В. Гончаренка, Л. Корнєєвої, В. Кузьмічова, В. Коновалової, А. Іщенко, Н. Клименко, М. Костицького, В. Лукашевича, В. Лисиченка, З. Мітрохіної, М. Порубова, М. Сегая, І. Постики, М. Строговича, П. Елькіна, В. Шепітька та інших. На нашу думку, проблему допустимості використання науково-технічних засобів потрібно досліджувати у зв’язку з прийняттям нового законодавства.

Моральних цілей можна досягти лише гуманними і справедливими методами. Тому використання як доказів у справі інформації, що її було отримано непроцесуальним шляхом, є порушенням встановленого законом порядку збирання доказів. Оцінюючи допустимість того або іншого засобу, слідчий завжди повинен керуватися тим, що засіб може вважатися моральним, якщо він, будучи застосований за призначенням, зберігає свій моральний характер. Це єдиний критерій, який потрібно покласти в основу допустимості або недопустимості тих чи інших засобів боротьби зі злочинністю.

Методи, засоби, технічні прийоми і рекомендації мають на меті забезпечити під час розслідування отримання певної вірогідної інформації про особу обвинуваченого. Мета використання засобів є одним із основних критеріїв їх допустимості. Розглядаючи проблеми етичної допустимості використання криміналістичних засобів, варто зазначити, що тут є багато дискусійних і складних питань, які потребують свого вирішення. Так, і досі триває суперечка щодо допустимості використання в слідчій практиці таких прийомів, як “психологічні пастки”, “слідчі хитрощі”, “гіпноз”, “поліграф”.

Зокрема, А. Ратінов вважає за доцільне під час розслідування застосовувати тактичні прийоми, які називають “слідчими хитрощами”, “психологічними пастками”, “формуванням у особи, що перебуває під слідством, помилкового уявлення про обставини справи”. А. Дулов пропонує як засіб психологічного впливу на обвинуваченого використовувати емоційний експеримент. Л. Ароцкер рекомендує такі тактичні прийоми, як “відвертання уваги”, а В. Кузьмічов — “раптовість”, “приспання пильності” обвинуваченого, використання “легенди”.

Іншої точки зору дотримувався М. Строгович, який зазначав, що навмисне формування помилкового уявлення у будь-кого є обманом цієї особи. Учений вважав, що вся концепція “слідчих хитрощів” і “психологічних пасток” найрішучішим чином суперечить принципам і завданням кримінального судочинства. Заслуговує на увагу думка цього автора про те, що слідчу діяльність не можна будувати на обмані, неправді, хитрощах та інших не передбачених законом діях. Не можуть бути виправдані як з морального, так і з правового боку прийоми, що ґрунтуються на “введенні протидіючої сторони в оману”, “роздрібненні сил і засобів протилежної сторони”, “розпалюванні конфлікту між співучасниками злочину” тощо. Набагато доцільніше, вважає автор, у таких випадках використовувати ефективну криміналістичну тактику, слідчий досвід і людську мудрість.

З думками цих учених, які поділяють цю позицію, навряд чи можна погодитися беззастережно. Застосування прийомів, що базуються на інформаційній забезпеченості слідчого, логічних побудовах і висновках, психічному стані допитуваного, цілком можливе й потрібне, оскільки ці прийоми не суперечать нормам закону і принципам моралі.

На нашу думку, багато що в поглядах учених на ці прийоми зумовлюється їхньою назвою, а не змістом. Насправді це проблеми найраціональнішого спілкування слідчого, в основі яких лежать рефлексія, когнітивна емпатія, правомірний психологічний вплив, без яких розслідування втрачає свій владний характер. Вони завжди здійснюються в рамках кримінального процесу, а сутність їх підпорядковується законам логіки і психології, моральним принципам. Як свідчать результати дослідження позицій 300 досвідчених слідчих України, такі прийоми слідчі використовують для вивчення особи обвинуваченого перед проведенням допиту в 80 % випадків, при обшуку — в 53,4 %, під час очної ставки — в 70,7 %, при відтворенні обстановки і обставин події — в 65,9 % випадків. Для збирання криміналістичної інформації про вчинений злочин досить успішно застосовують науково-технічні засоби й методи. Із 300 опитаних слідчих більш як половина з них використовують науково-технічні засоби, фотозйомку — 58,6 %, звукозапис — 47,2 %, пошукову техніку — 19,9 %, відеозапис і кінозйомку — 4 %. Це дані, що безпосередньо стосуються використання науково-технічних засобів слідчими по справах, які є в його провадженні.

Аналогічні результати отримано і стосовно використання технічних засобів усіма підрозділами міських і районних відділів внутрішніх справ. Дані анкетування понад 120 їх керівників показали, що працівники цих апаратів недостатньо поінформовані про можливості використання конкретних науково-технічних засобів і тактичних прийомів у повсякденній практиці. На запитання: “Як використовуються науково-технічні засоби у вашій діяльності і в практиці вашого підрозділу?” відповіді керівників розподілилися так: мальовані портрети використовують у 51,8 % випадків, ідентифікаційний комплект малюнків (ІКМ-2) — в 11,4 %, порошки на феромагнітній основі — 67,3 %, субліматор парів йоду — в 6,2 %, вимірювальну зйомку — в 58,8 %, одорологічну інформацію — в 15,9 %, кінозйомку — в 44,5 %, відеозапис — у 12,7 %, звукозапис — в 94,1 % випадків.

Сьогодні етичні проблеми допустимості засобів одержання інформації від підозрюваного і обвинуваченого досліджуються за двома напрямами. Одна група вчених намагається визначити перелік етично недопустимих засобів, наприклад, контактних вимірювань емоційного експерименту. Представники другої групи розробляють критерії правової й етичної допустимості сучасних науково-технічних засобів, що використовуються в інших галузях знань для отримання інформації від людини. Цей напрям видається перспективнішим і розвинутий у працях Р. Бєлкіна, Ю. Зархіна, А. Ратінова, П. Елькінд та інших.

М. Салтевський пропонує розглядати цю проблему за двома аспектами.

Перший аспект — процесуально-етичний, коли отримання інформації супроводжується безпосереднім обмеженням або порушенням недоторканності особи, наприклад, відбирання зразків для попереднього дослідження слідів пальців рук, ніг, зубів, крові, волосся.

Другий аспект — власне етичний, коли застосування технічних засобів безпосередньо не зачіпає особистих прав громадян, наприклад, здійснення інструментального дослідження матеріальних джерел, отриманих органами дізнання, досудового слідства або представниками організацій. Запропоновані два аспекти нерівнозначні. В першому випадку йдеться про безпосереднє (контактне або безконтактне) отримання інформації від людей. Тому використання засобів збирання інформації від людей можливе, допустиме, етичне й правомірне лише стосовно осіб, які перебувають у сфері кримінального судочинства. Застосування таких засобів щодо інших громадян розглядатиметься як порушення законності. Навіть стосовно учасників процесу використання науково-технічних засобів, тактичних прийомів і рекомендацій мусить відрізнятися і бути суворо диференційованим залежно від їх процесуального стану: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий і свідок. Така потреба зумовлена ще й тим, що учасники процесу характеризуються різною поведінкою під час розслідування. Згідно з нашим дослідженням, дані, що їх зібрав слідчий, збіглися зі справжньою поведінкою обвинуваченого на допиті: він відмовлявся у 28 % випадків, говорив неправду — 40,8 %, відмовлявся в суді від своїх попередніх показань — 4 %, змінював свої показання — 19,1 % випадків. Таким чином, розпізнавання і визначення слідчим вірогідної поведінки обвинуваченого під час наступної слідчої дії дає йому змогу вибирати оптимальні тактичні прийоми її проведення.

Одержання інформації від людей узагалі, в тому числі з використанням науково-технічних засобів є складною проблемою, оскільки вона недостатньо досліджена в криміналістиці і певною мірою недостатньо регламентована в нормах закону. 75,8 % опитаних слідчих відзначають гостру потребу розробки спеціальної апаратури або методики для дослідження звуку, запаху тощо та їх законодавчого закріплення.

Розв’язання цієї проблеми в правовому, етичному й тактичному напрямах залежить від характеру науково-технічних засобів і методик: контактних і безконтактних. Використання безконтактних методик, наприклад, відеозапису, звукозапису, кінозйомки, не справляють будь-яких фізичних впливів на досліджувану особу і відповідають принципам гуманізму й законності. Крім того, ці технічні засоби відповідають вимогам науково-технічного прогресу щодо впровадження нових наукових ідей і розробок у практику. Такі засоби аналогічні органолептичним і цілком етичні та законні.

Основна увага приділяється використанню безконтактних засобів збирання інформації від людини, які мають важливе значення в слідчій практиці. З тактичного і правового боку безконтактні засоби зручні для практичного використання. Вони являють собою комплекс високоточних приладів, добре зарекомендували себе на практиці, дають змогу фіксувати приховані (латентні) реакції людини, що відбуваються в її організмі незалежно від бажання останньої. Ці засоби забезпечують нерозголошення обставин особистого життя обвинуваченого (ст. 185 КПК України), а також інших даних, що становлять слідчу таємницю (ст. 121 КПК України). Пропоновані прилади підконтрольні, безпечні для життя і здоров’я людини, відносно якої їх застосовують, відповідають принципам гуманізму й законності. Нарешті, ці прилади прості в експлуатації (оскільки не потребують накладення електродів, датчиків на тіло піддослідного, крім того, немає потреби його роздягати). Вони також забезпечують велику інформативність про окремі параметри досліджуваних осіб.

Розглянуте вище дає змогу ставити питання про потребу використання безконтактних науково-технічних засобів і розробки методів дешифрування отриманої інструментальними методами інформації на досудовому слідстві. Контактні засоби можна застосовувати з дотриманням морально-етичних правил, які регламентовані у законі і якими повинні визначатися: ситуації, в яких можливе застосування цих методик; перелік осіб, які можуть використовувати ці засоби; порядок застосування і закріплення отриманих результатів. Ці положення можуть бути вихідними для наукової розробки етичних і процесуальних гарантій застосування інструментальних методів одержання інформації від людей.

Як було зазначено вище, збирання доказів та їх джерел для встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, є різновидом слідчої і судової діяльності уповноважених державою осіб. Аналіз практики показує, що ця діяльність характеризується певними організаційно-тактичними особливостями. Виконуючи свої функціональні обов’язки, такі особи здійснюють трудовий процес і тим самим вирішують завдання боротьби зі злочинністю.

Уся діяльність слідчого, органу дізнання щодо встановлення доказів та їх джерел є процесом пізнання істини у кримінальній справі. Цей процес регламентований законом і повинен відбуватися у відповідних формах. Всебічність і об’єктивність досудового слідства полягає в тому, що слідчий і орган дізнання повинні зібрати докази і їх джерела, а це передбачає встановлення відомостей про факти, які характеризують особу обвинуваченого. Розслідуючи кримінальну справу, одержуючи відомості про факти, що характеризують особу обвинуваченого, слідчий і орган дізнання використовують різні методи, технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації.

Вивчення (діагностика, дослідження, прогнозування) особи обвинуваченого здійснюється за допомогою методів і технічних засобів, які напрацьовані в теорії і випробувані на практиці.

У слідчій практиці найчастіше використовують такі методи вивчення обвинуваченого:

• біографічний;

• метод спостереження;

• метод аналізу результатів діяльності;

• метод узагальнення незалежних характеристик;

• метод експертних оцінок;

• метод вивчення груп і колективів;

• метод розмови і спілкування.

Метод спостереження — це спеціально організоване, навмисне, цілеспрямоване сприйняття психічних явищ з метою вивчення суб’єкта, який їх викликав. Предметом об’єктивного спостереження є не самі непатологічні явища психіки обвинуваченого, а їх зовнішні прояви до, під час і після скоєння злочину. За допомогою цього методу можна встановити дані про особу: рівень її розвитку, наявність професійної підготовки, ставлення до праці, навчання, світогляд, моральні і вольові якості, наявність антигромадських поглядів, психічний стан тощо. Результати такого спостереження закріплюються в протоколах слідчих дій і стають доказами.

Метод аналізу результатів діяльності близький до методу спостереження і являє собою об’єктивне дослідження суспільних результатів діяльності досліджуваної особи. Цей метод дає уявлення про вміння, навички, звички людини, її ставлення до праці, інтереси та здібності. Застосовуючи зазначений метод, слідчий цілеспрямовано сприймає не процеси діяльності чи спілкування, а їх продукти, результати, до яких насамперед належать матеріальні сліди злочину. Таким чином, у галузі кримінального судочинства цей метод виступає як метод аналізу злочинної діяльності. Крім слідів злочину, як результати діяльності обвинуваченого для його вивчення можуть і повинні аналізуватися різноманітні письмові, звуко-, кіно- і відеодокументи, які ним виконані, продукти його наукової, художньої творчості, професійної діяльності тощо. Цей метод є складовою таких слідчих дій, як огляд місця події, предметів, трупа тощо.

Метод узагальнення незалежних характеристик може бути сформульований як збирання і узагальнення всіх можливих усних і письмових повідомлень, показань про досліджувану особу, отриманих від осіб, з якими вона спілкувалася або які спостерігали її в різний час і в процесі виконання різних видів діяльності. Таким чином, суть цього методу полягає в тому, що слідчий робить запити характеристик на обвинуваченого з різних місць, а також, проводячи допити, отримує неофіційні характеристики і на основі вивчення та узагальнення таких характеристик складає одну обґрунтовану характеристику. Метод узагальнення незалежних характеристик є методичною основою складання тієї частини обвинувального висновку, яка безпосередньо стосується суспільної небезпечності злочину і особи, форми вини, мотивів і мети злочину, психологічної характеристики обвинуваченого тощо.

Біографічний метод полягає у збиранні і вивченні слідчим даних біографічного характеру, які можуть бути одержані при допиті обвинуваченого чи інших осіб та міститися в різних документах (щоденниках, листах, архівних матеріалах, звітах, заявах, інтерв’ю, текстах виступів, доповідних записках, архівних кримінальних справах, обліках, автобіографіях, продуктах наукової і літературної творчості), виконаних самим обвинуваченим.

Метод експертних оцінок може застосовуватися в будь-яких випадках, особливо при вирішенні найскладніших питань. Процесуальною формою реалізації цього методу є інститут експертизи. Так, у вивченні особи обвинуваченого неабияк може допомогти здійснення судово-медичної, судово-психологічної, судово-психіатричної та інших експертиз.

Метод вивчення груп і колективів дає змогу встановити відомості про особу і роль обвинуваченого в конкретній групі чи колективі. Цей метод особливо ефективний при розслідуванні групових злочинів (організованої та “білокомірцевої” злочинності).

При використанні методу розмови і спілкування, який є складовою тактичних прийомів багатьох слідчих дій (допиту, відтворення обстановки та обставин події), слідчий своїми попередньо сформульованими питаннями спонукає обвинуваченого розкрити і описати обставини, які пов’язані зі скоєнням злочину. Результати використання цього методу фіксуються в протоколах слідчих дій.

Застосування методів вивчення особи обвинуваченого завжди нерозривно пов’язане з джерелом і засобами отримання відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого. Значну частину відомостей про особу обвинуваченого можна одержати з документів, які вилучають, витребують, з них знімають копії або роблять виписки, а потім долучають до кримінальної справи. На практиці слідчі, особливо молоді, часто не знають переліку необхідних документів, у яких можуть міститися ті відомості, що їх цікавлять, а також не завжди знають, які дії потрібно проводити з такими документами, як їх вилучити, долучити до кримінальної справи оригінал чи зняти з нього копію тощо.

У результаті вивчення кримінальних справ і розмов з працівниками народних судів, а також опитуванням слідчих з’ясовано, що слідчі часто не знають важливості окремих документів (свідоцтва про народження, трудової книжки, документів про освіту) і порядку їх долучення до справи, інколи замість того, щоб зняти копію і зробити виписку, долучають до кримінальної справи оригінали цих документів. Внаслідок таких неправильних дій громадян позбавляють їх особистих документів, які їм необхідні в повсякденному житті, що створює для них певні труднощі. Як правило, в таких випадках вони змушені звертатися до державних органів і закладів для отримання дублікатів цих документів.

З метою подання допомоги слідчим при встановленні відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, і використанні отриманих відомостей для побудови тактики окремих слідчих дій у процесі розслідування, можна запропонувати відповідну методику. Особлива увага при цьому приділяється переліку необхідних документів і матеріалів, які є джерелами інформації про особу обвинуваченого. Цей перелік побудований на основі вимог чинного законодавства, постанов пленумів Верховного Суду і напрацьованої практики із встановлення доказів та їх джерел на досудовому слідстві і розгляді справ у суді.

Класифікація документів як джерел інформації подається з урахуванням дій слідчого при роботі з документами, матеріалами, в яких містяться відомості про факти, що характеризують особу обвинуваченого в процесі досудового слідства: ознайомлення і залучення оригіналу документа до кримінальної справи; ознайомлення з документом, зняття з нього копії і долучення його до кримінальної справи.

Одні матеріали, документи чи їхні копії безпосередньо необхідні при вирішенні питань, що пов’язані з притягненням особи до кримінальної відповідальності, припиненням кримінальної справи та встановленням необхідних відомостей про факти, визначенням міри покарання в суді тощо. Інші джерела відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, долучаються до кримінальної справи для повноти слідства і об’єктивності розгляду справи в суді. А з окремими з них слідчому необхідно ознайомитись у процесі слідства, щоб краще вивчити особу обвинуваченого і на цій основі вибрати оптимальні тактичні прийоми проведення слідчих дій.

Нижче наведено перелік документів і матеріалів, які повинні бути витребувані і долучені до кримінальної справи в оригіналі:

1. Характеристика: а) з місця навчання; б) з місця роботи; в) з місця проживання; г) зі спеціальних закладів, виправно-трудових установ (ВТУ).

2. Паспорт.

3. Приписне свідоцтво (райміськвоєнкомату)[4].

4. Посвідчення на право керування автотранспортом.

5. Довідка про судимість.

6. Довідка про житлові умови.

7. Довідка про стан здоров’я.

8. Довідка про інвалідність або висновок ЛТЕК.

9. Довідка про склад сім’ї.

10. Довідка про те, чи перебував обвинувачений на обліку в органах внутрішніх справ.

За необхідності до кримінальної справи долучають також:

• матеріали про розгляд негативної поведінки на засіданні товариського суду, робітничих зборах тощо;

• матеріали інструктажу, табеля виходу на роботу, графік чергувань та інші документи, які характеризують виробничу і службову діяльність обвинуваченого.

Залежно від характеру кримінальної справи можуть бути долучені й інші види документів.

Слід розглянути документи і матеріали, які мають бути долучені до кримінальної справи в копіях:

1. Вироки, ухвали, постанови, рішення суду.

2. Рішення комісій у справах неповнолітніх, адміністративної комісії (матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності).

3. Свідоцтво про народження. У разі відсутності документів, які підтверджують час і місце народження, необхідно витребувати довідку з органів ЗАГСу або сільської ради за місцем реєстрації народження обвинуваченого. За неможливості витребувати документи про час народження потрібно призначити судово-медичну експертизу з метою встановлення віку обвинуваченого.

4. Накази про заохочення або стягнення з місця навчання або праці.

5. Документи про зміну прізвища, імені та по батькові.

6. Документи, які підтверджують опіку та піклування.

7. Свідоцтво, атестат, табель, довідка про закінчення школи.

8. Свідоцтво, диплом про спеціальну освіту.

9. Документи про отримання спеціальності, професії.

У разі підробки будь-якого з перелічених документів останній залучається до кримінальної справи як речовий доказ.

У криміналістичній теорії і слідчій практиці вважається, що найбільш повною і правильною класифікацією відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, є та, що охоплює такі дані:

• демографічні;

• відомості, які характеризують особисті властивості людини, її психофізіологічні особливості: темперамент, здібності, схильності, звички, навички;

• відомості про оточуюче правопорушника середовище, яке тією чи іншою мірою впливає на формування певної спрямованості його особи (умови виховання в сім’ї, школі, вплив осіб, з якими правопорушник спілкується, — родичів, друзів, знайомих);

• відомості, які характеризують результати взаємодії оточуючого середовища і особи (ставлення до колективу, праці, навчання, доручень, участь у громадському житті).

Для отримання відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, в розпорядженні слідчого і органу дізнання є великий арсенал методів і засобів. Згідно з чинним КПК України основними процесуальними способами одержання інформації про подію злочину і осіб, які його вчинили, є проведення впізнання, огляд місця події, допит обвинуваченого, потерпілих, свідків, здійснення обшуку, виїмки, а також судових експертиз тощо.

Як показує практика, розслідування злочинів у більшості випадків починається з огляду місця події. З цього моменту необхідно вживати відповідних заходів для отримання відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого. Огляд місця події відкриває ряд можливостей для встановлення обставин, які висвітлюють не тільки факт скоєного злочину, а й певні моменти стосовно особи невідомого злочинця. В результаті проведення цієї невідкладної слідчої дії можна отримати досить різноманітну інформацію про фізичні, психофізіологічні, соціальні якості і властивості злочинця.

Кваліфіковано проведений огляд місця події з паралельним дослідженням знайдених речових доказів дає можливість встановити й інші фактичні дані, які пов’язані з криміногенними обставинами (відсутність охорони, недостатня освітленість території, наявність можливостей для кустарного виробництва холодної зброї тощо).

Усі відомості, джерелом отримання яких є огляд, можна розподілити на такі групи відомостей:

• про сліди відображення, залишені злочинцем (наприклад, сліди рук, ніг, зубів, запахові сліди);

• про фізіологічні сліди;

• про одяг та інші предмети, які залишив злочинець;

• про дії злочинця на місці події;

• про психофізіологічні особливості злочинця;

• про рівень професійної підготовки (в тому числі його професійні злочинні навички і звички);

• відомості, які дають змогу розпізнати на місці події предмет злочинного посягання, спосіб скоєння злочину, слідову картину і особу злочинця.

За слідами, відображеннями, що були залишені на місці події, можна встановити особу, яка скоїла злочин (за відбитками пальців рук, ніг, губ), судити про її вік (за розміром долонь рук, слідів ніг), про певні фізичні дефекти тощо. Відомості про фізіологічні сліди дають можливість встановити стать, групову належність крові особи, яка причетна до злочину.

Залишений на місці події одяг і окремі індивідуальні предмети (ґудзик, шапка, пістолет, ніж, гребінець) можуть свідчити про певну “недосвідченість” і розгубленість злочинця або про умисне залишення речей з метою спрямувати слідство неправильним шляхом (тобто використання інсценування). В першому випадку по одягу і залишених предметах можна судити про зріст злочинця, його заняття, навички тощо. Сьогоднішня практика свідчить, що в більшості випадків при виконанні вбивств на замовлення злочинці залишають на місці події зброю (вогнепальну і холодну), вибухові пристрої, радіоактивні речовини тощо.

За слідами дій злочинців на місці події можна судити про їх кількість, а також про роль кожного з них у скоєнні злочину.

За способом дій і слідовою картиною, яка встановлена на місці злочину, можна зробити висновки про фізичні властивості конкретної особи (силу, якщо, наприклад, зламано двері) або певні професійні навички, якщо було застосовано оригінальні пристрої і засоби для відкривання замка (відмички) тощо.

Відомості про психофізіологічні якості особи отримують у результаті аналізу дій злочинця на місці пригоди і залишених ним слідів. Наприклад, матеріальне відображення на місці події злочину дає змогу зрозуміти особливості психології неповнолітніх; знання цих особливостей допомагає слідчому зробити правильні висновки про причетність підлітків до скоєного злочину.

Порівняно часто злочини, які скоєні неповнолітніми, супроводжуються елементами пустощів, що також знаходить своє відображення на місці події у вигляді розкидання товарів чи написів і зображень на стінах, підлозі тощо.

Відомості про предмет злочинного посягання, слідову картину, спосіб скоєння злочину, якщо вони зібрані і проаналізовані в сукупності, дають можливість побудувати вірогідний прогноз про особу злочинця, який скоїв злочин.

Деякі риси особи обвинуваченого можуть бути розкриті за допомогою таких процесуальних дій, як огляд місця проживання обвинуваченого, огляд місця його праці і навчання. Наприклад, речі в кімнаті обвинуваченого часто свідчать про його захоплення і здібності.

Важливі дані про особу обвинуваченого можуть бути встановлені при проведенні такої слідчої дії, як обшук. Виходячи з мети обшуку, його допустимо і необхідно здійснювати для виявлення і вилучення документів і матеріалів, в яких зберігаються відомості про факти, що характеризують особу обвинуваченого. Інформацію про таку особу можуть містити не тільки предмети, які підлягають вилученню (документи, листи, щоденники, магнітофонні і відеострічки, голограми, знята фотоплівка), а й предмети обстановки в квартирі, одяг, сам обшукуваний, члени його сім’ї, їх поведінка, психофізіологічні реакції, вислови тощо. Під час обшуку слідчий повинен звернути увагу не тільки на ті матеріали і документи, які негативно характеризують обвинуваченого, а й на ті, які свідчать про його позитивні якості (грамоти, дипломи, відзнаки, якими обвинувачуваного нагороджували). Останнє особливо важливе при проведенні обшуку у неповнолітніх, які в більшості випадків, визнаючи себе винними, не намагаються виставити себе у найкращому світлі. Щоденники, листи, фотографії, кіноплівка, відеоплівка, до яких обвинувачений має безпосередній стосунок, часто можуть відображати його погляди, нахили, переконання, інтереси, схильності, характер, смак, світогляд, коло друзів і знайомих; підкреслювати його особисті якості: аморальність, перебільшена самооцінка тощо.

Ефективність вивчення особи обвинуваченого в процесі обшуку значною мірою залежить від правильно організованого і вміло продуманого спостереження за ним в процесі обшуку.

У стані психічної напруги, що, як правило, властива для обшукуваних, відкрито виявляються певні якості і властивості їх характеру, темпераменту, вольові якості, здібність стримувати свої емоції тощо.

Додаткову інформацію про досліджувану особу можна отримати за допомогою розмов з обшукуваним у процесі проведення обшуку. Відповіді обвинуваченого на запитання слідчого, інших учасників обшуку дають уявлення про його інтелектуальні здібності, розум, винахідливість. Інколи обшукуваний висловлює ті чи інші думки, зауваження, які дають змогу судити про його світогляд, погляди, інтереси, потреби, соціально-психологічні особливості його особистості. Про позитивні якості обвинуваченого може свідчити добровільна видача здобутого злочинним шляхом.

Найпоширенішим способом отримання інформації про особу обвинуваченого є допит і передусім допит свідків. Коло таких у справах неповнолітніх особливо широке. До них належать батьки, родичі, сусіди по квартирі, педагоги, вихователі, товариші за місцем проживання, навчання або праці. Батьки та інші родичі обвинуваченого, які проживають разом з ним, можуть розповісти про уклад життя в сім’ї, про те, як проходило дитинство підлітка, як він розвивався, яка його поведінка вдома, про його нахили, звички, симпатії. При цьому рекомендується допитувати обов’язково обох батьків (якщо вони є). Допитуючи батьків, слід мати на увазі і те, що вони не завжди дають об’єктивні і правдиві показання в силу своєї зацікавленості. Тому в таких випадках потрібно широко використовувати показання сусідів, товаришів по дому, представників домоуправлінь і житлово-комунальних контор. Їх показання можуть дати важливі відомості про істинний стан справ у сім’ї обвинуваченого, про його поведінку, про те, з ким і де проводить своє дозвілля, про його зв’язки і знайомства.

Відомості, отримані від педагогів, особливо класних керівників, дають змогу слідчому глибше вивчити характер, нахили, здібності та інтереси обвинуваченого.

Якщо обвинувачений працював, то необхідно допитати його друзів по роботі, колег, осіб, яким він безпосередньо підпорядкований (майстер, бригадир) або за якими безпосередньо закріплений. Показання цих осіб важливі для з’ясування ставлення обвинуваченого до праці, своїх обов’язків, колективу тощо. Допитуючи свідків з представників адміністрації, де працював або вчився правопорушник, необхідно враховувати те, що не всі вони зацікавлені давати об’єктивні показання про причини скоєного злочину і умови, які до цього призвели. Це пов’язано з тим, що дехто з них за створення або допущення причин, а головне умов, які призвели до скоєння злочину, може нести адміністративну, дисциплінарну чи навіть кримінальну відповідальність.

Цінні відомості про самого себе, про умови, в яких він живе і працює, може розповісти сам обвинувачений, особливо неповнолітній. Хоч і вважають, що для підлітків більше, ніж для дорослих, властива чесність і справедливість, ефективність допиту неповнолітнього обвинуваченого з метою вивчення його особистості значною мірою залежить від знань слідчого в галузі психології неповнолітніх, вміння встановити з ним контакт у процесі допиту, а також зробити висновки в результаті сприйняття зовнішності допитуваного, його міміки, пантоміміки, інтонації голосу. Вже при проведенні першого допиту неповнолітнього обвинуваченого можна встановити: виявляє він несміливість, боязливість або, навпаки, самовпевненість і розпущеність. У сукупності з іншими даними такі спостереження і зауваження можуть допомогти з’ясувати особливості його винуватості чи невинності. Одяг, зачіска певною мірою є виразом звичок, смаків обвинуваченого, роду його занять. За зовнішнім виглядом в окремих випадках можна судити про стан його здоров’я, матеріальне забезпечення сім’ї тощо.

Вміло організований допит підлітка дає змогу отримати від нього докладну інформацію про його життя в сім’ї, стосунки з батьками, про навчання і працю, з’ясувати причини скоєного злочину і ставлення до вчиненої дії, визначити його захоплення і коло друзів.

Проведені дослідження показують, що за кримінальними справами про злочини, які скоєні неповнолітніми, відомості про підлітка фіксуються тільки в дещо розширеній анкетній частині протоколу допиту неповнолітнього обвинуваченого.

У процесі допиту неповнолітнього обвинуваченого слід мати на увазі те, що підлітки не завжди схильні розповісти правду про осіб, які негативно впливають на них, і тим більше про тих, хто втягнув їх у злочинну діяльність; неохоче розповідають про інтимний бік життя їхніх батьків, свою неуспішність у школі, порушення дисципліни, понесені покарання. Все це повинен враховувати слідчий при допиті неповнолітнього обвинуваченого, щоб отримати інформацію про його особистість, що найбільше відповідає дійсності.

Для допиту неповнолітнього обвинуваченого необхідно ширше залучати фахівців у галузі дитячої і юнацької психології. Спеціалісти в цій галузі знань не тільки подадуть слідчому і органу дізнання професійну допомогу для досягнення безпосередньої мети допиту, а й допоможуть розібратися в складній життєвій ситуації підлітка і створити йому відповідні умови для його виправлення.

Суттєві відомості про особу обвинуваченого можна одержати від потерпілого. Але при допиті потерпілого необхідно мати на увазі можливість його суб’єктивного підходу до пояснення обставин події, яку вивчають. Давання недостовірних показань потерпілим може пояснюватися різними мотивами: страхом, можливістю отримати матеріальну вигоду, почуттям помсти тощо. Тому його показання повинні оцінюватися в сукупності з іншими, вже дослідженими доказами та їх джерелами.

На основі аналізу слідчої практики можна запропонувати орієнтовний алгоритм (перелік) питань[5], які необхідно з’ясувати при допиті неповнолітнього.

І. Питання до заступника директора школи, ПТУз позакласної роботи, класного керівника (в школі, технікумі і ПТУ), куратора і старости академгрупи в вузі, вчителя, викладача, майстра виробничого навчання.

1. Коли і в якому віці обвинувачений вступив до навчального закладу (школи, ліцею, коледжу, гімназії, ПТУ, технікуму, інституту, академії, університету)?

2. Стан його здоров’я, психічний та інтелектуальний розвиток. Чи не спостерігаються у нього ознаки розумового відставання?

3. Який темперамент, позитивні і негативні риси характеру (чесність, правдивість, вміння критично оцінювати свої вчинки і долати власні недоліки в поведінці, доброта, твердість волі тощо; впертість, грубість, жорстокість, розпущеність тощо)?

4. Ідейні і моральні погляди. Вплив сім’ї на їх формування. Чи наявний негативний вплив?

5. Як ставиться до навчання (успішність, старанність)?

6. Захоплення, інтереси. Чи має нахил до вживання спиртних напоїв, наркотиків?

7. Чи дотримується дисципліни? Чи є відхилення від нормальної поведінки?

8. Які стосунки з однокласниками (однокурсниками)? Яка основа дружніх і товариських зв’язків? Чи прагне до лідерства?

9. Чи реагує на заходи виховного характеру і покарання?

10. Чи бере участь у спортивному житті і культурно-масових заходах, які проводяться навчальним закладом?

11. Яке ставлення до вивчення основ права, правової освіти?

12. Чи закінчив повний курс навчального закладу, коли? Якщо ні, то в зв’язку з чим припинив навчання?

13. Здобутий фах. Чи є плани працювати згідно з профілем підготовки?

ІІ. Питання до начальника цеху, відділу, ділянки, керуючого відділенням колгоспу, радгоспу, завідуючого фермою, майстра, бригадира, ланкового, співробітників.

1. Коли обвинувачений почав працювати на заводі, в колгоспі, радгоспі, цеху, на фермі, в бригаді? Чи він працював згідно зі здобутим фахом?

2. Яке ставлення до праці (любов до професії, виконання виробничих завдань, трудова активність, ініціатива, добросовісність, якість роботи, участь у раціоналізації виробництва тощо)?

3. Дотримання внутрішнього трудового розпорядку. Чи допускались ним запізнення, пропуски, випадки появи на роботі в нетверезому стані і розпивання спиртних напоїв на робочому місці? Чи має дисциплінарні стягнення?

4. Ставлення до колективу (доброзичливість, байдужість, зневажливість), яка реакція на зауваження і критику товаришів по роботі?

5. Прізвище, ім’я і по батькові працівників, з якими підтримує дружні чи товариські стосунки. Коротка характеристика їх поведінки. Який їх вплив на обвинуваченого?

6. Які ідейно-політичні, правові і моральні погляди обвинуваченого?

7. Участь у громадському житті колективу. Чи виконує громадські доручення, яке ставлення до їх виконання?

8. Організація дозвілля. Які інтереси та захоплення?

9. Які заходи вживались адміністрацією і громадськістю підприємства для перевиховання винного?

10. Які результати індивідуальної виховної роботи, що виконувалась адміністрацією і громадськими організаціями?

11. Ставлення обвинуваченого до скоєного злочину. Чи можливе виправлення винного за допомогою заходів громадського впливу?

III. Питання до близьких родичів неповнолітнього обвинуваченого, законних представників, друзів, товаришів, знайомих, сусідів.

1. Умови життя, фізичного і розумового розвитку обвинуваченого в дошкільний період. Періодичність і характер захворювання. Чи хворів туберкульозом, психічними і венеричними захворюваннями? Коли і де лікувався?

2. Риси характеру. Які форми і методи сімейного виховання?

3. Чи наявний негативний вплив одного з членів сім’ї на формування ідейно-моральних поглядів обвинуваченого?

4. Які житлові умови, матеріальна забезпеченість сім’ї?

5. Як використовує вільний час? Чим захоплюється? Чи підвищує професійний, освітній і культурний рівень?

6. Як ставиться до літератури, радіо- і телепередач на правову тематику?

7. Чи має пристрасть до паління, спиртних напоїв, наркотиків? Як отримує кошти для купівлі вина, горілки і наркотиків? Де і в кого їх купує?

8. Яке джерело негативного впливу на поведінку обвинуваченого? Які відомості про осіб, що втягують його в злочинну діяльність, пияцтво, наркоманію?

9. Наявність антигромадських установок у поведінці обвинуваченого. Чи спостерігались раніше в його діях аморальні прояви? Чи притягувався він до дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності? Якою була його реакція на ці заходи?

IV. Питання до голови (заводської, фермерської, цехової) ради з профілактики правопорушень, голови групи сприяння сім’ї і школі, голови (заводської, колгоспної, цехової) комісії по боротьбі з пияцтвом, громадського вихователя, наставника, шефа, дільничного інспектора, інспектора в справах неповнолітніх.

1. Чи надходили раніше сигнали про вчинення обвинуваченим антигромадських дій, про порушення навчальної і трудової дисципліни? Якщо так, то коли, з приводу чого? Які заходи вживалися з цього приводу?

2. Чи перебував обвинувачений на профілактичному обліку в кримінальній міліції в справах неповнолітніх?

3. Характеристика обвинуваченого. Які є відомості про його оточення, джерела позитивного і негативного впливу?

4. Основні заходи профілактичного характеру, які вживаються до особи обвинуваченого. Робота з нейтралізації виховного впливу, роз’єднання злочинних груп. Які її результати?

5. Чи мають місце узгоджені дії міліції, державних і громадських організацій (які заходи виховного характеру вжито з метою оздоровлення обстановки в сім’ї, лікування від алкоголізму, наркоманії, залучення до суспільно корисної праці тощо)?

6. Причини недостатньої ефективності профілактичної роботи.

7. Що потрібно зробити для перевиховання і виправлення обвинуваченого? Чи можливе його перевиховання без застосування кримінального покарання?

V. Питання до неповнолітнього обвинуваченого.

1. Характер перенесених захворювань.

2. Житлові умови. Матеріальна забезпеченість сім’ї. Стосунки в сім’ї, з сусідами, в навчальному закладі, на роботі.

3. Як часто відвідував лекції, бесіди на правову тематику? З якої причини не брав участі в цих заходах (не знав, не хотів, не цікавився)?

4. Як проводив вільний час? З ким спілкувався, випивав, скоював антигромадські проступки? Де брав гроші на випивку, наркотики?

5. Чи затримувався раніше органами міліції? Чи притягався до адміністративної відповідальності? За що, де і коли?

6. Яка виховна робота проводилась з ним і хто її проводив?

7. Чи притягався раніше до кримінальної відповідальності, де, за який злочин?

8. Чи перебував на профілактичному обліку, з якого часу, в якому райвідділі? Хто і як часто відвідував його з працівників органів правопорядку? Чи запрошували його на бесіди, хто, куди, про що говорили з ним, чому не виконував рекомендації?

9. Що заважає йому стати на шлях виправлення?

10. Причини скоєння злочину, за який він притягується до відповідальності. Хто втягував його в злочинну діяльність, пияцтво, вживання наркотиків?

11. Чи засуджує свою поведінку, чи має намір стати на шлях перевиховання?

Певне значення для отримання відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, має судова експертиза, яка призначається в тих випадках, коли неможливо обійтися без спеціальних показань осіб тієї чи іншої спеціальності. У справах про злочини неповнолітніх обов’язково необхідно здійснювати судово-медичну експертизу на предмет встановлення віку неповнолітнього обвинуваченого у тому разі, якщо відсутні документи, які підтверджують точний його вік (рік, місяць, місце народження), і відновити їх неможливо.

Стаття 76 КПК України передбачає обов’язкове здійснення судово-психіатричної експертизи для визначення психічного стану обвинуваченого в тих випадках, коли у слідчого виникають сумніви з цього приводу. Певні відомості про обвинуваченого, які розкривають особливості його особи, можна отримати при проведенні і таких слідчих дій, як відтворення обстановки та обставин події, очна ставка, пред’явлення для впізнання, виїмка тощо.

На слідчого покладаються обов’язки своєчасно і в повному обсязі затребувати всі письмові джерела інформації про обвинуваченого з метою його вивчення. Особливе місце серед вищезазначених документів займають характеристики, що їх затребують, як правило, з ЖЕК за місцем проживання правопорушника, з навчального закладу, в якому він вчиться чи раніше вчився, з місця роботи. Характеристики, які подані з різних колективів, не взаємовиключають, а уточнюють і доповнюють одна одну, в результаті чого є можливість сформувати думку про особу обвинуваченого в цілому. В зв’язку з цим необхідно, щоб ці характеристики були якомога змістовнішими і повними.

Якщо обвинувачуваний у скоєнні злочину не вчиться і не працює, характеристика на нього береться з останнього місця роботи чи навчального закладу, де він раніше навчався. Ці документи можуть дати відомості про те, з яких причин правопорушник залишив навчання чи роботу, на який період припадають зміни поведінки в гірший бік.

Згідно з нормами КПК України (ст. 65) доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, відомості про факти, що характеризують особу обвинуваченого, які встановлені в процесі проведення слідчим процесуальних дій і відображені в протоколах слідчих дій, висновках експертиз, документах, долучених до справи, належать до доказів у кримінальній справі. Результати спостережень за поведінкою обвинуваченого під час проведення слідчих дій не відображаються в процесуальних документах і тому не є доказами, а використовуються слідчим тільки з організаційно-тактичною метою. Те саме можна сказати і про дані, які не мають безпосереднього стосунку до події злочину, наприклад, висновки щодо особистих якостей обвинуваченого, отримані у результаті логічного аналізу, роздумів слідчого.

Не можуть бути віднесені до доказів і дані, які отримані оперативно-розшуковим шляхом, хоча інколи вони досить важливі для визначення спрямованості розслідування і вибору ефективної тактики проведення тієї чи іншої слідчої дії. Водночас слід зазначити, що оперативно-розшукові дані про особу обвинуваченого можуть стати доказами у кримінальній справі у тому разі, якщо буде можливість встановити осіб, від яких надійшла інформація, що відображена в оперативно-розшукових матеріалах, і буде можливість допитати їх як свідків.

Проголошуючи людину вищою цінністю і закликаючи всіх і кожного до дбайливого і гуманного ставлення до неї, до суворої поваги її прав і законних інтересів, рекомендації криміналістики повинні протидіяти будь-яким проявам обману, неправди, формалізму, байдужості та інших дій стосовно людей, які потрапили в сферу кримінального судочинства.

3.1.2. Методи вивчення особи обвинуваченого під час досудового слідства

При розслідуванні злочинів збирання інформації про особу обвинуваченого є складовою і одним із основних завдань пошуково-пізнавальної діяльності органів дізнання і слідчого, яка здійснюється в формі проведення визначених законом процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів. У цій діяльності, яка має на меті розкриття злочину і встановлення особи, котра його вчинила, використовуються різні за своїм призначенням методи і науково-технічні засоби. Адже викликані діями учасників злочину зміни в обстановці місця його вчинення як відображення елементів механізму цього злочину потребують певних аналітичних підходів для встановлення конкретних обставин. А стосовно кожного такого об’єкта пізнання необхідно застосовувати відповідну спеціальну технологію дослідження або методику виявлення і документування одержаних даних.

Пошуково-пізнавальна діяльність слідчого при розслідуванні злочинів за структурою досить складна і різнобічна. Як справедливо зазначає В. Коновалова, це пояснюється тим, що така діяльність потребує не лише кількісного розв’язання різнопланових розумових завдань, а й організації практичного використання їхніх рішень. Крім того, до характеристики діяльності слідчого і органів дізнання також належать її правові форми, які нормативно регулюються кримінально-процесуальним законодавством.

Правова регламентація процесуальної діяльності осіб, які здійснюють розслідування, її порядок, умови і методи, а також технічні засоби, що їх слідчий використовує для збирання доказів у широкому розумінні, зумовлені вимогами певних норм закону. Окремі їх види мають рекомендаційний характер щодо застосування, наприклад, методи фотографування, кінозйомки, звукозапису та ін. (ст. 85, 851, 852 КПК України). Інші є обов’язковими, зокрема порядок і способи встановлення причин смерті, визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності даних, що викликають сумнів стосовно його осудності, віку тощо (ст. 76 КПК України). Треті — лише згадуються як можливі у разі необхідності виконати вимірювання, скласти плани, креслення оглянутого місця події і окремих предметів (ст. 191 КПК України). Технічні засоби діяльності слідчого в широкому криміналістичному розумінні прийнято розглядати як пізнавальний чи допоміжний інструментарій, що включає: органолептичні й спеціально розроблені наукові прилади, пристрої і підібрані матеріали, а також прийоми і методи їх застосування для вирішення певних завдань при проведенні процесуальних дій. Таким чином, у розгорнутому вигляді структура процесу збирання інформації виглядатиме так, як показано на рис. 1.

Оскільки в посібнику розглядаються лише методи і науково-технічні засоби, які використовуються для збирання інформації з метою вивчення особи обвинуваченого, то надалі досліджуватиметься інструментарій для пізнання.

Рис. 1. Структура процесу збирання інформації

У криміналістичній науці методи дослідження доказів та їх джерел, у структуру яких включено технічні засоби, що розширюють пізнавальні можливості дослідника, називають науково-технічними або техніко-криміналістичними. Вони належать до окремих криміналістичних методів і широко застосовуються у слідчій і оперативно-розшуковій практиці. З їх допомогою органи досудового слідства і дізнання вводять у процес доказування близько половини криміналістичної інформації. В 60 % оглядів місць події беруть участь спеціалісти і помічники слідчого, які використовують техніко-криміналістичні методи збирання інформації.

Основу криміналістичного методу складає певна система структурних елементів, яка включає технічні засоби. Це зумовлено тим, що об’єктивні закономірності, на базі яких розроблені різні прилади і пристрої для здійснення різних видів практичної діяльності слідчого, працівника органу дізнання, судового експерта, визначають їхнє функціонально-практичне призначення. Як відомо, значна частина криміналістичної техніки запозичена з різних галузей науки та техніки і є загальною, тому що методи її використання в криміналістиці майже не відрізняються від методів застосування в материнських галузях. Люмінесцентні і металографічні мікроскопи, спектрографи і спектрофотометри, що застосовуються для дослідження доказів та їх джерел у кримінальних справах, не перетворюються на суто криміналістичні засоби і методи, оскільки їх використання залишається загальним. Разом з тим, спираючись на відповідні галузі знань, методи криміналістичних досліджень набувають своєї специфіки, суть якої визначається процедурою звернення, межами руйнування і знищення об’єкта, що базуються на суворому дотриманні процесуального закону. Так, при дослідженні малих кількостей речовин (шріт, фарба, краплина крові тощо) застосовують тільки такі методи, які дають змогу зберігати об’єкт для повторного дослідження, необхідність якого досить часто виникає в кримінальному судочинстві. Речовий доказ потрібно зберігати протягом усього розслідування, судового розгляду, до набуття вироком законної сили.

Метод пізнання чи фіксації його результатів включає як обов’язковий елемент певні технічні засоби, а саме — прилади, пристрої тощо, які нерідко служать основою для класифікації загальних наукових і окремих (спеціальних криміналістичних) методів. Так, за видами технічних засобів і особливостями їх застосування при розслідуванні злочинів (наприклад, фотоапарат, мікроскоп, комп’ютер) розрізняють групи методів, а саме: фотографічні, мікроскопічні, кібернетичні тощо. Для класифікації наукових методів (загальних і спеціальних) використовують закономірності фундаментальних наук: математики, фізики, хімії, біології тощо. Відповідно до цього методи називаються математичними, фізичними, хімічними, біологічними. До того ж у кожній їх групі може бути своя внутрішньогалузева класифікація. Фізичні методи поділяють на такі: оптичні, спектральні, люмінесцентні, рентгенографічні, електрографічні, атомно-абсорбційного аналізу тощо. Так, в основі спектральних методів — фізична закономірність розкладення видимого світла на атомарний спектр, а радіографічного — явище радіоактивності.

Іноді для поділу технічних методів збирання інформації застосовують здебільшого функціональне призначення або мету отримання зразків для експертного дослідження, наприклад, для виявлення невидимого тексту документа тощо. Таким чином, для класифікації методів збирання інформації використовують три засади: вид інструментарію; закономірності фундаментальних наук; функціональне призначення або мета застосування. В криміналістичній літературі окремі автори називають й інші класифікаційні ознаки, наприклад, суб’єкт діяльності, вид досліджуваного об’єкта, що дає змогу поділити окремі (спеціальні) методики на дактилоскопічні, виявлення слідів ніг, знарядь злому, фіксації чи дослідження слідів транспортних засобів тощо.

Усе це свідчить про те, що в криміналістиці єдиної класифікації методів збирання (отримання) інформації із застосуванням технічних засобів не існує.

Оцінюючи опубліковані класифікації методів, на наш погляд, заслуговує на увагу їх поділ за призначенням на два загальні види:

• методи пошуку, виявлення, фіксації і вилучення джерел інформації, що їх застосовують безпосередньо слідчий і орган дізнання;

• методи дослідження матеріальних відображень злочину, які долучаються до справи як речові докази.

Перший вид методів реалізується в ході слідчих дій і оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і закріплення їх матеріальних джерел — слідів рук, ніг, знарядь злому, пострілу, а також документування явищ, дій, процесів, пов’язаних з підготовкою, вчиненням злочину і маскуванням слідів. Цей вид різних за призначенням загальних і спеціальних методів у літературі іноді називають методами слідчої й оперативно-розшукової діяльності. Р. Бєлкін запропонував називати їх методами “польової криміналістики”.

Другий вид становлять здебільшого загальні і спеціальні аналітично-діагностичні методи, що використовуються під час попереднього та експертного дослідження. Ці методи в літературі називають лабораторними, науково-дослідними, або експертними. Всі ці назви умовні, оскільки в теорії і практиці розроблено предметні класифікації методів криміналістичних досліджень, в яких основою поділу вибрано вид судової експертизи: почеркознавчої, авторознавчої, трасологічної, судово-балістичної, портретно-криміналістичної тощо.

При розслідуванні злочинів значне місце у збиранні інформації займають органолептичні методи, зокрема візуальні. Психофізіологічну основу цих методів складають відчуття як результат реакції впливу матеріального середовища на орган тіла людини, де є чутливі нервові закінчення (рецептори). Викликані збудження передаються на нервову тканину і зрештою в мозок людини. Отже, відчуття — початкове джерело усіх наших емпіричних знань про явища, факти, події тощо. Відчуття забезпечує слідчому за допомогою органів чуттів сприйняття відповідної інформації при проведенні слідчих дій. За допомогою їх формуються уявлення (образи) про запах, колір, смак, температуру та різні властивості та якості предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи чуттів. Відчуття є передумовою і підставою для складніших пізнавальних процесів (сприйняття, уявлення, мислення).

Почуттєві відчуття опосередковують усю діяльність слідчого, хоч би в якій формі вона виявлялася. Наприклад, під час огляду трупа його температура спочатку визначається на дотик — труп холодний чи теплий, шкіра суха чи волога. Ця початкова органолептична інформація є вихідним матеріалом для приблизного встановлення часу настання смерті і стадій розвитку посмертних трупних явищ.

Органолептичні методи — це процедури, в яких основним інструментом є здебільшого органи чуттів (зору, слуху, нюху, дотику). Методи органолептичного сприймання інформації іманентні, а тому суб’єктивні, їх результати потребують корекції з урахуванням впливу суб’єктивних і об’єктивних чинників. Тому при використанні джерел особистої інформації, наприклад, під час допиту, пред’явлення для впізнання, експерименту тощо, необхідно встановлювати таке: хто і в якому стані спостерігав, в яких умовах зовнішнього середовища воно відбувалось.

Сьогодні в слідчій практиці поки що не існує приладів, які визначали б наявність запаху згорілого пороху в каналі ствола зброї та гільзах, знайдених на місці події, або запаху отруйної речовини тощо. Ці й інші подібні сліди поки що розпізнають і диференціюють за допомогою органів нюху, а наслідки відображають за допомогою словесного опису в процесуальних документах. Наприклад, у протоколі огляду зазначається наявність запаху, що відчувається в приміщенні, в якому виявлено труп; при огляді зброї і слідів пострілу описується наявність запаху в каналі ствола зброї або в гільзі.

Аналіз свідчить, що ці відомості, як і застосування органолептичних методів, не завжди відображаються в протоколах слідчих дій. Так, із вивчених 300 кримінальних справ лише в 30 % протоколів слідчих дій були зафіксовані дані органолептичного дослідження окремих об’єктів. Тому потрібно звернути увагу на недооцінку в практиці розслідування злочинів органолептичних можливостей органів чуттів.

Методи вимірювання поділяються на візуальні та інструментальні. Суть перших полягає у порівнянні сприйнятої величини з уявним образом відповідної метричної міри або будь-яким зразком. Такі вимірювання приблизні, результати їх виражаються термінами: високий, низький, середній, великий, вище середнього, нижче середнього тощо, що використовуються здебільшого при описі зовнішніх ознак людини. Приблизні вимірювання на місці події виконувати не рекомендується, а матеріальні джерела потребують точної кількісної фіксації.

Інструментальні методи вимірювання є трьох видів: контактні, безконтактні і комбіновані.

Суть контактного методу полягає в приведенні вимірювального засобу в контакт з об’єктом і визначенні його метричних характеристик за відповідною шкалою (метр, см, кг, см² тощо). При проведенні слідчих дій ці методи і пристрої (масштабні лінійки, рулетки, складні метри, ваги та ін.) широко застосовуються для визначення розмірів предметів, слідів тощо.

Суть безконтактних методів вимірювання полягає в порівнянні одиниці вимірювання (масштабу) з оптичним зображенням вимірюваного об’єкта, наприклад, збільшеного мікросліду в полі мікроскопа зі шкалою окуляр-мікрометра. До безконтактних належать і фотографічні методи вимірювання, при застосуванні яких використовуються спеціальні фотоапарати і пристрої (масштабна лінійка, метр, глибинний масштаб тощо).

Для комбінованих методів вимірювання характерне те, що спочатку контактним або безконтактним способом вимірюють об’єкт, а потім його справжні розміри визначають за допомогою розрахунків. Метод має кілька варіантів, за одним з них об’єкт вимірюється безпосередньо і контактно, наприклад, ширина сліду нарізу на кулі масштабною лінійкою, штангенциркулем або безконтактно в мікроскопі окуляр-мікрометром, а потім вираховується її розмір. У другому випадку контактно вимірюється не сам об’єкт, а якась величина, закономірно пов’язана з вимірюваними параметрами. Так, вимірюють висоту предметів, визначаючи контактно довжину тіні об’єкта і кут розміщення джерела освітлення, за рахунок якого відкидається тінь. В криміналістиці відомий і метод визначення відстаней до віддалених об’єктів методом засічки двох точок. Для цього попередньо вибирають на місцевості дві точки і вимірюють контактно відстані між ними. Цей розмір (база вимірювання) відкладають у масштабі на планшеті і з кожної точки бази візують на віддалений об’єкт, а на планшеті будують у такий спосіб трикутник, в якому визначають розмір бази і двох прилеглих кутів. Потім за допомогою не дуже складних тригонометричних розрахунків обчислюють відстані до об’єкта, що розташований у вершині побудованого трикутника. Для спрощення розрахунків на місці пригоди З. Ломако запропонував кутовимірний визначник відстаней (КВВ)[6].

Зазначені вимірювальні методи дають можливість отримувати об’єктивну інформацію про факти і обставини злочину, які відображені в слідах на місці пригоди. Тому встановлення картини місця пригоди за допомогою різних вимірювань контактними, безконтактними і комбінованими методами сприяє фіксації в протоколі і на схемі місця події, а також відтворенню реальної матеріальної обстановки та її окремих деталей, що мають доказове значення в кримінальній справі.

Фотографічні методи отримання кількісної інформації мають переваги порівняно зі звичайними вимірюваннями, протоколюванням та іншими способами фіксації завдяки досить високій точності та об’єктивності відтворення. Фотографічні методи криміналістичної техніки поділяють на: фіксуючі, вимірювальні, контрастні, сигналітичні, кольоророзрізнювальні, стереоскопічні, голографічні, графічні, електрографічні, термографічні, радіографічні, кіно- і відеографічні.

Фіксуючі методи — це методи фотографічної фіксації слідчих дій, результатів оперативно-розшукових заходів. До них належать панорамний, стереоскопічний, сигналітичний, репродукційний, рефлексний, мікроскопічний способи фотографії. Їх слід відрізняти від видів фотозйомки місць події: орієнтовної, оглядової, вузлової і детальної. Методику виконання зйомок і застосування фіксуючих методів викладено в посібниках “Судова фотографія”. Репродукційний метод полягає в фотографуванні об’єктів, в основному документів (текстів, креслень, схем), звичайною або спеціальною апаратурою. Наприклад, для використання слідчим виготовлена спеціальна, проста за конструкцією репродукційна установка «Ялинка», а також РУ-1, РУ-2 та ін. У лабораторних умовах використовуються складніші репродукційні установки МРК, “Бєларусь”, “Спектромас”. Репродукцію документа можна отримати безпосередньо на фотоматеріалі без фотоапарата, рефлексним і контактним способом, ксерокопіювальними апаратами, фотопринтерами та іншими сучасними копіювальними засобами.

Фотографічні вимірювальні методи призначені для фіксації об’єктів слідів, події разом з метричною одиницею, наприклад, мірою довжини, часу. Так, поруч із виявленим слідом чи предметом кладуть масштабну лінійку, а у разі фіксації ділянок місцевості, приміщення, наприклад, при зйомці трупа, доріжки слідів ніг, транспортних засобів розміщують глибинний масштаб. Такі вимірювальні знімки фіксують ті деталі об’єктів, описання яких утруднено. Крім того, на місці події не завжди можна визначити зв’язок окремих предметів і слідів з подіями злочину. Нерідко доказове значення сліду виявляється значно пізніше проведення огляду, коли обстановка на місці події змінилася, певні її елементи, сліди, предмети втрачені або в протоколі точно не зафіксоване їх взаємне розташування. Вимірювальна зйомка дає змогу зафіксувати, а наприкінці за фотознімком точно відновити обстановку, розміри знятих предметів і відстані між ними.

У криміналістиці і судовій фотографії вимірювальні фотографічні методи поділяють на такі: планово-вимірювальні; перспективно-горизонтальні; перспективно-нахилені; стереофотограмметричні.

Планово-вимірювальний метод полягає у фотографуванні об’єкта при такому положенні фотоапарата, коли його оптична вісь перпендикулярна до предметної площини. Поряд з об’єктом зйомки (у знімальній площині) розміщають масштаб або фіксують відстань до об’єкта, і ці дані заносять до протоколу. Останнє дає змогу визначити необхідні розміри за фотознімком за допомогою розрахунків. Планово-вимірювальний метод іноді поділяють на масштабний і великомасштабний.

Перспективно-горизонтальний метод вимірювальної фотографії полягає в такому розташуванні фотоапарата, коли його оптична вісь є паралельною предметній площині. Метод застосовується при зйомці обстановки місця події для оглядової і вузлової зйомки. Як масштаб використовується масштаб-рулетка, фішки, розміщені на місцевості, квадратні масштаби, які називають найпростішими вимірювальними засобами.

Перспективно-нахилений метод вимірювальної фотографії відрізняється від двох перших тим, що фотоапарат можна розташувати під будь-яким кутом нахилу оптичної осі до предметної площини, що дає можливість здійснювати зйомку в обмеженому просторі (кімната, коридор, ванна). На місцевості розміщають глибинний масштаб — рулетку або метричний квадрат по центру внизу кадру. За такими знімками можна визначити відстань між предметами та їхні лінійні розміри тільки в просторі, де розміщується масштаб (зазвичай це горизонтальна площина). Для реалізації перспективно-нахиленого методу зйомки розроблено спеціальний фотоапарат ФСМ-1[7], при зйомках яким на негатив проектується метрична сітка, яка дає можливість за допомогою простих обчислень визначити справжні розміри зафіксованих на фотознімку об’єктів.

Стереоскопічний вимірювальний фотографічний метод є класичним, а його суть полягає в отриманні стереопари знімків і їх математичній обробці з метою встановлення справжніх розмірів. Метод широко використовують у геодезії, космонавтиці, військовій справі та інших галузях, де потрібно швидко і точно визначити відстань.

У 70-х роках ХХ ст. стереоскопічний метод був впроваджений у слідчу практику у вигляді стереофотограмметричного методу зйомки місць дорожньо-транспортних пригод. Метод було реалізовано у вигляді пересувної установки, де стереокамеру “МК-120” було змонтовано на шасі автомобіля УАЗ.

На місці події перспективно-горизонтальним методом виготовляють кілька знімків-стереопар, які розміщують на столиках спеціального приладу “Технокарт” (стереокомпаратор), і оператор в автоматичному режимі викреслює масштабний план місця події. Використання цього методу до мінімуму скорочує час огляду (до 35 хв.), причому будь-які розміри предметів, відстані можна отримати на вимогу слідчого, суду у вигляді метричного фотознімка і довідки спеціаліста.

Сигналітичний метод — це зйомка живих осіб за спеціально розробленими правилами з пізнавальною метою, а також для їх ідентифікації та створення криміналістичних реєстрів злочинів. Стандартним апаратом зйомка здійснюється на відстані 1 м (у масштабі 1:19), а знімки, які виготовляють у фас (вид спереду) і профіль (вид збоку), — в 1/7 природної величини.

Контрастний метод — це спеціальна зйомка і обробка фотоматеріалу, що забезпечує отримання зображення більшої контрастності. Цим методом можна зафіксувати погано видимі або невидимі деталі, наприклад, штрихи вдавленого тексту, мікросліди, сліди підчистки, дописки, наведення тексту тощо.

Кольороподільний фотографічний метод був розроблений засновником судової фотографії Є. Бурінським для відновлення невидимих (латентних) і покритих барвниками текстів. Як відомо, Є. Бурінський цим методом відновив вицвілі тексти в грамотах Дмитра Донського, які пролежали в землі майже два століття. Суть методу полягає в суміщенні двох і більше однакових негативів, з яких виготовлялися контратипи.

Сучасні технічні засоби витіснили з криміналістичної практики цей метод в його початковому варіанті. Зараз такі дослідження значно швидше виконати, наприклад, фотографуючи в УФП або ІЧП, знімаючи об’єкти зі світлофільтрами тощо.

Кольороподільний і кольоророзрізнювальний методи не слід ототожнювати, бо вони різні. Є. Бурінський відновлював невидимі тексти, згаслі від часу зберігання та з інших причин, за допомогою посилення контрастності при суміщенні негативів закритого об’єкта.

В основі фотографічного кольоророзрізнення лежать фізичні закони можливості відтворення всієї гами кольорів за допомогою комбінації тільки трьох — червоного (пурпурового), жовтого і синього. Всі предмети сприймаються кольоровими, тому що в основному вони відбивають тільки промені властивого їм кольору. Тканина здається червоною, оскільки вона відбиває червоні промені, а всі інші поглинає. Якщо в світлі, яке падає на об’єкт, відбито промені однойменного з ним кольору, то об’єкт сприймається білим. Ефект кольоророзрізнення досягається при спостереженні забарвленого предмета в визначеній зоні спектра, що називається оптичним кольоророзрізненням. Останнє досягається у результаті застосування сенсибілізованих чорно-білих і кольорових фотоматеріалів у процесі зйомки і їх обробки. Для чорно-білих матеріалів застосовуються джерела монохроматичного світла і світлофільтри. Кольоророзрізнення дає змогу диференціювати близькі за відтінком кольори, які непомітні неозброєним оком.

Голографія — це новий фотографічний метод зафіксованого, а потім відновленого хвильового фону, відбитого об’єктом світла когерентного джерела, використаного для освітлення. Голографічна зйомка здійснюється без фотокамери. Об’єкт освітлюють лазерним променем і одночасно частину цього променя спрямовують на фотоплівку, розташовану перед об’єктом, що його фотографують. Голограма має особливі властивості: кожна її ділянка містить інформацію про весь об’єкт, тобто якщо фотоплівку-голограму поділити на ділянки, наприклад, розміром 1 мм², то з кожної можна отримати все зображення, зафіксоване на плівці. Голограма дає змогу фіксувати зображення, викликане радіохвилями, рентгенівськими променями. Голограму на товстошарових емульсіях можна роздивлятися в звичайному світлі. Тривимірне зображення на голограмі дає можливість “заглядати” збоку і бачити предмети, закриті іншими об’єктами.

Електрографічний метод полягає в отриманні фотографічного зображення на світлочутливому шарі, який називається фотопровідником. При освітленні останнього він проводить струм пропорційно освітленню. Таким чином, на фотопровідному шарі виникає сховане зображення, яке під дією струму перетворюється на видиме. За способами візуалізації прихованого зображення на фотопровідному шарі розпізнають різні види електрографії. Найпоширенішим є ксерографія. Вона використовується в різних підрозділах правоохоронних органів як техніка для тиражування документів. Появу кольорових ксероксів використали злочинці для копіювання грошових купюр, підробки різних документів (виготовлення бланків).

Радіографічний метод відносять до фотографічного лише тому, що відтворене зображення об’єкта пучком швидких нейтронів фіксують на фотошарах, оброблених хімічним способом. Для отримання зображення, наприклад, невидимого сліду пальця на документі, останній опромінюють швидкими нейтронами, в результаті чого елементи, які входять до складу потожирової речовини (фосфор, калій, кальцій, натрій тощо) перетворюються на радіоактивні ізотопи. Потім документ притискають до плівки і залишають у контакті. В тих місцях, де розташовано слід папілярного візерунка, фотоплівка під дією випромінювання радіоактивних елементів засвічується. При проявленні фотоплівки на ній з’являється темне зображення сліду пальця на зовсім світлому фоні, а на виготовленому позитиві папілярний узор буде світлим на темному фоні фотознімка.

Термографічний фотографічний метод фіксації є процесом отримання зображення теплових ділянок об’єкта (інфрачервоних), які нагріваються до різних температур під дією променів. Приймачами теплового зображення служать спеціальні прилади — тепловізори, прилади нічного бачення, фотографічні матеріали, сенсибілізовані для інфрачервоної області. Цей метод застосовується, наприклад, для виявлення закритого барвниками тексту тайнописів та ін. Якщо на залитий текст накласти термоплівку і об’єкт підігрівати з протилежного боку, то на термоплівці утворюється зображення закритого тексту. Термографічний метод фіксації поки що перебуває в стадії експериментальних лабораторних досліджень, оскільки відсутні спеціальні нормативні тепловізори, пристосовані для виявлення і фіксації теплових слідів, що зустрічаються в слідчій практиці, наприклад, слідів рук, ложа трупа та ін.

Кінематографічний метод застосовується для фіксації динамічного стану об’єктів, подій технічними приладами, які називаються кінокамерами. За допомогою цього методу і його варіантів вирішують такі завдання: з документальною точністю фіксують події, дії, явища в динаміці; фіксують і зберігають динамічну інформацію; фіксують не тільки подію, а й час. У тому разі, коли необхідно показати динаміку якоїсь дії, наприклад, проведення впізнання, перевірки показів на місці, слідчого експерименту, застосовують кінозйомку або відеозапис. Оскільки методика роботи з кінокамерою і відеокамерою майже однакова, то і тактичні прийоми залишаються практично однаковими. Як у кінозйомці, так і в відеозаписі застосовується орієнтовна, оглядова, вузлова і детальна зйомка (записи). Також використовується метод панорамування, уповільненої і прискореної зйомки. Особливості і призначення цих методів описані в спеціальній літературі з судової кінематографії і відеозапису[8].

Ще одну групу становлять методи дослідження речових джерел інформації експертом і спеціалістом у лабораторних умовах — методи “лабораторної криміналістики”.

Судовий експерт — це особа, яка має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань (ст. 10 Закону України “Про судову експертизу”). Судовий експерт виконує свою діяльність на принципах законності, об’єктивності, незалежності і повноти дослідження (ст. 3 зазначеного закону). Він незалежний у виборі технічних засобів і методів їх застосування, якщо вони входять у зміст поняття “необхідні знання для надання висновку”.

Сучасні можливості експертних досліджень в Україні надзвичайно широкі. За останні роки в практиці правоохоронних органів і науково-експертних установ з використання даних різних галузей природничо-технічних наук при розслідуванні злочинів накопичено великий науково-методичний і практичний досвід. У системі експертно-криміналістичної служби МВС України створено новий структурний підрозділ — Державний науково-дослідний криміналістичний центр, який забезпечує виконання не тільки традиційних, а й нових видів експертиз. Постійно розвиваються судово-експертні дослідження в інститутах системи судової експертизи Міністерства юстиції України. Збільшився кількісно і поліпшився якісно кадровий склад експертів-криміналістів органів внутрішніх справ. При Національній академії внутрішніх справ відкрито слідчо-криміналістичний факультет з підготовки експертів-криміналістів для органів внутрішніх справ, діє факультет підвищення кваліфікації експертів-криміналістів. На кафедрах криміналістики, криміналістичної та спеціальної техніки, криміналістичної експертизи цієї академії здійснюються спеціальні наукові розробки проблем криміналістичної одорології, криміналістичної голографії, застосування мікроскопії, радіоактивних ізотопів, дослідження в інфрачервоних променях, застосування лазерів при дослідженні речових доказів. В останні роки впроваджено в практику розслідування нові розробки щодо застосування електромагнітних, радіоскопічних, голографічних і теплових методів пошуку і дослідження окремих видів об’єктів.

Відомі також нові дослідження проблем психологічної і одорологічної експертизи, експертизи голосу людини і звукового середовища та різних джерел звуку, а також звуко- та відеозаписуючих об’єктів. Нині на порядку денному проблеми експертизи комп’ютерних систем, комп’ютерних банків даних, авторознавчої експертизи в плані розширення її можливостей, техніко-криміналістичного дослідження поліграфічної продукції, виконаної на сучасних комп’ютерних комплексах, слідів зубів людини, відображень дій механізмів, пристроїв та обладнання, портретної експертизи, експертизи паперових вітчизняних та іноземних грошових знаків, цінних паперів, експертизи об’єктів рослинного походження, ґрунтознавчої та екологічної експертизи, експертизи індивідуальної належності крові та виділень людини методом генотипоскопії, електротехнічної експертизи, експертизи вибухових пристроїв, вибухових речовин, продуктів вибуху, слідів звуко- та відеозаписуючих пристроїв, соціолінгвістичної експертизи та багато інших.

Криміналістичній службі МВС України належить особлива роль у використанні сучасних криміналістичних технологій для попередження, розкриття та розслідування злочинів. Значна частина криміналістичних досліджень виконується в спеціальних лабораторіях органів внутрішніх справ. В останні роки криміналісти України досить інтенсивно вивчають можливості і реально використовують на практиці спеціальні методи дослідження. Тільки за останні дев’ять років кількість експертиз, що здійснювалися спеціальними лабораторіями експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ України, збільшилась і становить майже чверть криміналістичних експертиз, які проводяться в органах внутрішніх справ.

Подальше удосконалення судової експертизи неможливе без законодавчої роботи, яка сьогодні інтенсивно ведеться в Україні. Важливою є координація діяльності та об’єднання зусиль усіх експертних установ держави з оптимального використання інтелектуальної (експертних кадрів) та інструментальної бази з метою найбільш повного і дійового задоволення потреб слідчої та судової практики в здійсненні експертних досліджень.

Сфера застосування спеціальних методів і засобів дослідження постійно розширюється, а результати цих досліджень — надійні джерела пошукової та доказової інформації, оскільки часто використовуються у тому разі, коли потрібні дані для розкриття злочину не можна отримати традиційними методами та засобами. Це дає змогу на практиці вирішувати досить складні, різнобічні, інколи навіть загадкові питання, що виникають у процесі розслідування кримінальних справ.

Значна частина спеціальних методів дослідження використовується для отримання інформації про сліди людини, її атрибути та знаряддя праці. У висновках експерта наводяться основні види спеціальних лабораторних досліджень, які дають можливість отримувати достатньо інформації про людину, яка скоїла злочин, сліди, що залишаються на одязі, різних предметах у приміщенні, на знаряддях праці тощо. Ознайомлення із сучасними можливостями спеціальних лабораторій допоможе практичним працівникам детальніше усвідомити, яку сукупність інформації про злочин та злочинця несуть різні джерела інформації і які дані можна отримати за допомогою спеціальних методів дослідження.

Методи “лабораторної криміналістики” становлять здебільшого методи, запозичені з фізики, хімії, біології, судової медицини, статистики, кібернетики. Спеціальні прилади реалізації цих методів дають змогу досліджувати об’єкти з високою точністю. Вони, як правило, стаціонарні і зосереджені в спеціальних лабораторіях — фізичних, хімічних, біологічних тощо. Таку техніку і методи її застосування інколи називають лабораторними, оскільки їх можна використовувати тільки в стаціонарних умовах, у лабораторіях. Застосування технічних засобів, методів і рекомендацій криміналістики в “польових” умовах — на місці події, при проведенні слідчих дій в інших місцях, але не в кабінеті слідчого, умовно називають польовою криміналістикою.

Фізичні методи є найпоширенішими, особливо для будь-якої лабораторії. Вони дають змогу збільшувати дозвільну здатність зору людини, виявити і дослідити маловидимі і невидимі ознаки об’єктів. З цією метою застосовуються оптичні, поляризаційні, люмінесцентні, вимірювальні, спектрографічні та інші інструментальні методи разом з відповідною апаратурою, яка досить часто поєднується із засобами фото-, кіно-, відеофіксації.

Для виявлення ознак витравляння, змивання або дослідження вицвілих текстів використовується метод люмінесцентного аналізу. Сутність останнього полягає в тому, що при опроміненні об’єктів вузьким пучком світла опромінювана речовина люмінесціює, тобто випромінює світло, причому довжина хвилі фотолюмінесценції менша за довжину хвилі світла, що збуджує люмінесценцію (правило Стокса). Звідси розрізняють люмінесценцію в УФ-променях, видиму, в ІЧ-зонах спектра. Люмінесценцію фіксують фотографічними методами або безпосередньо спостерігають на екрані приладу.

Для візуального спостереження люмінесценції достатньо досліджуваний документ освітити УФ-світлом (джерело УК-1, “таран”, ОЛД-41) у темній кімнаті. Детектори визначення фальшивих грошових купюр, які часто можна побачити в банках, комерційних структурах, мають ультрафіолетову лампу, екрановану УФ світлофільтром. Досліджувану купюру поміщають у захищену від денного світла камеру і спостерігають люмінесценцію захисних позначок, які нанесено люмінесціювальними барвниками.

Люмінесцентними методами досліджують найрізноманітніші об’єкти, які зустрічаються в слідчій практиці, при цьому люмінесцентні методи, як правило, застосовуються першими, оскільки вони не пошкоджують об’єкт.

Серед сучасних фізичних методів дослідження потрібно зазначити рентгеноструктурні, радіоактиваційні, нейтронно-активаційні, атомно-абсорбційні, радіовуглецеві, лазерної мас-спектроскопії, фотоакустичні методи з лазерним джерелом збудження, методи акустичного аналізу звукових слідів, аналіз газових слідів тощо.

Радіоактивний аналіз використовується для встановлення групових ознак таких об’єктів, як текстильні тканини, матеріали письма, папір, барвники, пластмаси, полімерні вироби, метали тощо.

Сьогодні в слідчій практиці широко застосовуються хімічні методи дослідження. Межі між фізичними і хімічними методами дедалі більше розмиваються. Тому в експертних установах останнім часом фізико-хімічні дослідження об’єднують в одну лабораторію. Як класичні хімічні методи використовують полярографічні, хроматографічні, спектральні методи дослідження. Багато хімічних методів поєднують з фізичними і називають фізико-хімічними.

Об’єктами хімічних досліджень у криміналістиці можуть бути будь-які речовини і предмети матеріального світу з метою встановлення складу, походження, однорідності або різнорідності. Це природні речовини: ґрунт, корисні копалини, гірські породи, вода, напівфабрикати, готові вироби хімічної, фармацевтичної, лакофарбової, харчової, легкої та інших галузей промисловості; вироби кустарної переробки різних матеріалів і речовин, а також нашарування сторонніх речовин на предметах — транспортних засобах, одязі, знаряддях злому; кислоти, луги, солі, лікарські препарати, отрути, наркотики і сировина, з якої їх отримують; продукти і сліди горіння та пожеж; продукти пострілу — пороховий нагар, сліди мастил, металізації в слідах пострілу тощо. Іноді об’єктами дослідження можуть бути засоби письма: барвники, чорнило, паста, фарби, олівці тощо.

Хроматографічні методи, зокрема тонкошарові і газова хроматографія, одержали поширення в практиці хімічних досліджень. Походження наркотиків, барвників, пально-мастильних речовин визначають методом газорідинної хроматографії на складному обладнанні.

Сутність спектрального методу полягає в дослідженні оптичного спектра речовини з метою визначення її складу. Розрізняють спектральні методи для визначення атомного і молекулярного складу об’єктів за допомогою емісійного і абсорбційного аналізу. Емісійний аналіз виконується шляхом дослідження спектрів випромінювання, для чого досліджувану речовину спалюють у спеціальному приладі — спектрографі. При абсорбційному аналізі досліджують спектри поглинання досліджуваної речовини, яку найчастіше розчиняють. Отримані спектри інтерпретують за допомогою спектральних таблиць і атласів спектральних елементів. Спектральними методами досліджують сплави металів (дріб, куски свинцю), вироби з дорогоцінних металів тощо.

Кримінально-процесуальна практика дедалі частіше використовує для дослідження окремих об’єктів біологічні методи. Об’єктами біологічних досліджень, як відомо, є предмети, мікрочастинки рослинного і тваринного походження. До об’єктів рослинного походження належать: окремі частинки, деревина та вироби з неї, деревне вугілля, рослини та їх частини (стебла, листки, насіння, квіти, спори, зерно, зернопродукти, їх плями). Об’єктами тваринного походження є: волосся, шерсть, пір’я, пух і вироби з цих матеріалів. Біологічні методи дослідження базуються на використанні сучасної високочутливої апаратури та новітніх наукових підходів. Назвемо лише деякі: ботанічні, спорово-пилкові, іхтіологічні, орнітологічні, вірусологічні, генної інженерії, гістологічні, ембріологічні тощо.

З прадавніх часів слідча практика застосовувала в своїй діяльності логіку. Логічні засоби збирання інформації являють собою раціональний рівень пізнання. Почуттєве сприйняття може дати знання лише про зовнішній бік досліджуваного об’єкта, а мислення проникає вглиб, розкриває його істотні зв’язки і закономірності. Тому логічне мислення є найвищою формою іманентних засобів, що дає змогу переходити від конкретно-чуттєвого сприйняття через абстрактне мислення до практики.

Логічні засоби — це іманентні знаряддя праці, які залежать від рівня інтелектуального розвитку, професійних знань і практичного досвіду. Наукову основу їх складають світогляд, логічні закони мислення, спеціальні фундаментальні і прикладні знання. Ефективність логічних засобів найяскравіше виявляється в діагностиці, моделюванні й прогнозуванні (наприклад, обставин, що підлягають доказуванню), плануванні, розслідуванні, організації пошуку по “свіжих” слідах, при виконанні окремих слідчих дій. За даними опитувань, проведених у 1995-1996 рр., в 71,2 % випадків слідчі прогнозують поведінку обвинуваченого перед допитом, в 96 % складають план завжди і лише в 3,1 % випадків не складають його зовсім.

Наукові й досвідні знання досить близькі до логічних, оскільки вони є надбаними і служать основою раціонального пізнання. Разом з тим вони відрізняються у функціональному плані. Логічні методи — це інструменти оперування науковими і досвідними знаннями як фактичним матеріалом для дослідження. В практичній діяльності вони є засобами, прийомами, рекомендаціями дослідження конкретних об’єктів. Тому професійні і прикладні знання доцільно відносити до органолептичних, іманентних засобів праці слідчого.

Метод у широкому розумінні — це упорядковане спрямування пізнання до визначеної мети, шлях дослідження. Сутність криміналістичного методу можна сформулювати як єдність мисленого уявлення про спрямування і зміст діяльності, що здійснюється сукупністю взаємопов’язаних і взаємообумовлених практичних операцій. Наприклад, опис людини за способом словесного портрета, одержання розгорнутого зображення циліндричної поверхні кулі тощо.

Тактичний прийом у літературі єдиного визначення не має. Так, А. Дулов і І. Нестеренко розглядають його як факультативні рекомендації, Р. Бєлкін — як раціональний і ефективний спосіб дії, М. Селіванов визначає прийом як лінію поведінки слідчого.

На нашу думку, прийом з етимологічного боку — це рекомендації, а з діяльного — система процедурних правил виконання певних дій чи операцій у широкому його значенні. Тактичний прийом можна визначити точніше, якщо співвіднести його з поняттям методу. Останній являє собою сукупність упорядкованих прийомів із застосування засобів для досягнення поставленої мети. Метод і прийом, таким чином, відносяться, як рід до виду. Отже, тактичний прийом можна інтерпретувати як елемент практичної реалізації методу. Тому прийоми можна зарахувати до органолептичних засобів, хоча вони і являють собою здобуті знання для суб’єкта, який пізнає.

Тактичний прийом — поняття видове стосовно криміналістичного прийому. В криміналістиці розрізняють технічні, тактичні, організаційні, органолептичні, оперативні та інші прийоми. В науці криміналістиці використовуються різноманітні підстави для класифікації прийомів:

• за ступенем законодавчої регламентації — обов’язкові й факультативні;

• за видом використовуваних знань — техніко-криміналістичні, психологічні й логічні;

• за цільовим призначенням — організаційні, тактичні, оперативні;

• за ступенем гласності — гласні й негласні (таємні);

• за суб’єктом, який використовує прийоми, — слідчі, судові, експертні, оперативні;

• за характером використовуваних знарядь (засобів) — органолептичні й змішані;

• за часом використання у слідчій дії — підготовчі (організаційні), робочі, тобто прийоми безпосереднього виконання слідчої дії;

• завершальні прийоми (оцінка зібраної інформації, оформлення наслідків).

Можливі й інші ознаки для класифікації прийомів. Однак запропоновані, на наш погляд, видаються вичерпнішими.

Найменше розробленими і найдискусійнішими в криміналістиці є прийоми одержання інформації від обвинуваченого і свідка. До них зазвичай відносять:

• прийоми, що створюють сприятливі умови (атмосферу) спілкування під час слідчої дії (допит, пред’явлення для впізнання);

• прийоми збирання інформації про відповідні реакції допитуваної особи на дії слідчого;

• прийоми, які спонукають допитувану особу до дій у бажаному для слідчого напрямі;

• прийоми з’ясування у допитуваного приховуваної інформації.

Розглянемо їх детальніше.

1. Прийоми, що створюють сприятливі умови спілкування під час слідчої дії. Для створення сприятливих умов проведення слідчої дії використовуються спостереження, розмова, природний і лабораторний експеримент, аналогія, моделювання, аналіз доказів, опитування експертів, уявний експеримент, науково-технічні засоби, кваліфікована допомога фахівців, інтуїція. Серед перелічених прийомів найчастіше використовуються спостереження, розмова, вивчення і аналіз речових доказів. Ці прийоми дають змогу збирати інформацію про соціально-демографічну характеристику, фізичний стан, вольові якості, риси характеру, що виявляються зовні, соціально корисні інтереси і прагнення тощо; діагностувати і прогнозувати поведінку обвинуваченого на досудовому слідстві; планувати проведення окремих слідчих дій і конкретних тактичних прийомів; встановлювати психологічний контакт з обвинуваченим.

Відомо, що ефективність спілкування залежить від зібраної інформації про особу обвинуваченого і вмілого оперування нею. Однак на практиці ще недооцінюються прийоми, які дають можливість вивчати особисті речі і предмети — природний і лабораторний експеримент. Це призводить до того, що автобіографічні дані вивчаються лише в 38,7 % справ, що є у веденні, особисті справи — в 37,7 %, матеріали архівних кримінальних справ — у 69,9 % справ. Навіть довідки про судимість вивчають не в усіх випадках, а лише у 87,9 % розслідуваних справ.

На потребу обов’язкового збирання інформації про особу обвинуваченого звертають увагу вчені, які вивчали це питання. Дехто з них пропонує складати на обвинуваченого “слідчу анкету”, інформацію з якої використовувати в обвинувальному висновку і вироку суду, або в спеціальній довідці, що додається до справи.

Аналіз норм КПК України та кодексів інших країн свідчить про те, що в жодному КПК немає норми, що вказувала б на потребу вести в ході розслідування документ, у якому концентрувалася б інформація про особу обвинуваченого з метою його комплексного вивчення і передачі із органів дізнання в органи попереднього розслідування, а звідти — до суду, в місця позбавлення волі й виховно-профілактичні органи. Практика показує, що найчастіше в характеристиках зустрічаються лише загальні фрази, які не відображають окремих рис і якостей особи. Це призводить до того, що вирок і обвинувальний висновок не містять глибоких відомостей про особу, яка скоїла злочин. Запровадження відомчими нормативними актами рекомендацій щодо збирання інформації про особу, що скоїла злочин, як показує аналіз практики, не розв’язує цієї проблеми повністю, оскільки існуючий порядок використання довідок-характеристик і повідомлень за формою № 86 не кореспондується з нормами і принципами кримінального судочинства. Отже, для збирання інформації про особу обвинуваченого і встановлення єдиних правил її накопичення і передачі з одного органу в інший доцільно впровадити єдиний документ, про що має бути зазначено в законі.

2. Прийоми збирання інформації про відповідні реакції допитуваного на дії слідчого. Дані соціологічного дослідження показують, що основним прийомом збирання цієї інформації є спостереження, яке з успіхом використовують 66 % слідчих. Природний експеримент використовують лише 11,6 %, а лабораторний — 1,6 % слідчих. У ряді випадків не досить активно використовуються останні два прийоми. Це можна пояснити тим, що органам розслідування потрібна спеціальна методика (апаратура), яка подала б допомогу при фіксації інформації про внутрішній стан обвинуваченого, при її аналізі. На це вказали 70,9 % опитаних слідчих; 55,9 % керівників органів розслідування підтвердили, що вимірювальні прилади і пристрої, які є на озброєнні органів слідства, не задовольняють потреб сучасної слідчої практики; 61,8 % зазначили, що через відсутність надійних інструментальних методик виникають складнощі в процесі доказування у кримінальних справах.

Слідчі органолептично виявляють емоційний стан обвинуваченого, вольові якості, риси характеру, інтереси, його ставлення до оточуючих і органів розслідування і, найголовніше, оцінюють реакції, виявлені рухом, а також судинно-вегетативні реакції. Оцінка й дешифрування психофізіологічних реакцій обвинуваченого дали змогу слідчим ефективніше здійснювати пошук схованих предметів у місцях, наближення до яких підсилювало зміну параметрів обшукуваного (хвилювання, почервоніння або збліднення обличчя); ставити допитуваному контрольні запитання в числі нейтральних, на які 39,1 % допитуваних давали правдиві відповіді; приймати рішення про проведення допиту в той момент, коли допитуваний почав вагатися в доцільності зберігання вибраної раніше лінії на відмову.

3. Прийоми, що спонукають допитуваного до дії у бажаному для слідчого напрямі. Будь-який інтерес спілкування являє собою обмін інформацією між партнерами. В структурі спілкування розрізняють три її аспекти: комунікативний (спілкування як обмін інформацією), інтерактивний (спілкування як взаємодія) і перцептивний (спілкування як сприйняття людьми один одного). Дослідження трьох аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає сукупність певних способів впливу індивідів один на одного. Тому вплив притаманний спілкуванню взагалі, більше характерний для обміну інформацією між слідчим і обвинуваченим, а також спрямований на досягнення мети кримінального судочинства. Для слідчої діяльності характерне подолання опору з боку незацікавлених в успішному розслідуванні справи осіб. Очевидно, немає іншого виду діяльності людини, успішному виконанню якої так активно опиралися б зацікавлені люди і групи людей. Тому в стадії попереднього розслідування в рамках процесуального закону на особу обвинуваченого психологічно впливають з метою отримання об’єктивної інформації про подію злочину. Існуючі в спеціальній літературі заперечення про недопустимість будь-якого психологічного впливу слідчого на обвинуваченого необґрунтовані, оскільки без нього не можна вирішити завдання боротьби зі злочинністю. Вчені-криміналісти вирізняють такі прийоми впливу на допитуваного: переконання (Г. Пантелєєв), постановки і варіювання розумових завдань, регульованих спілкувань, методи прикладу (А. Дулов), емоційного експерименту (М. Порубов), використання стану емоційної напруженості допитуваного, постановки несподіваних запитань (А. Васильєв, Л. Карнєєва), навіювання (А. Васильєв), морального стимулювання (А. Ямпольський), раптового пред’явлення доказів і постановки запитань, що спрямовують мислення допитуваного в потрібному для слідчого напрямі (В. Коновалова) та інші.

У структурному плані будь-який прийом, що підштовхує допитуваного в бажаному для слідства напрямі, складається з психологічних і логічних компонентів, а також засобів його реалізації в конкретній ситуації. Психологічними компонентами тактичного прийому є сам вплив на психіку допитуваного; логічні компоненти — це певні закономірності мислення, використовуючи які, слідчий конструює і застосовує тактичний прийом; засоби використання — інструменти, за допомогою яких тактичний прийом здійснюється.

Успіх у цьому залежить від попереднього вивчення особи обвинуваченого. За даними, 99 % слідчих перед застосуванням тактичних прийомів стосовно конкретного обвинуваченого складають письмовий або усний план вивчення особи обвинуваченого, 97,4 % з них вивчали особу обвинуваченого перед проведенням допиту, що давало можливість визначити ймовірну його поведінку під час допиту.

Таким чином, до кола прийомів, що застосовуються для спонукання обвинуваченого до певних дій, належать такі:

• створення в обвинуваченого на підставі зібраної інформації уявлення про поінформованість слідчого про його діяльність у побуті, на роботі й під час вчинення злочину;

• заохочення обвинуваченого наслідувати гідній людині;

• подолання негативної позиції обвинуваченого (стимулювання його особистих позитивних якостей);

• сприяння допитуваному у сприйнятті й усвідомленні потреби подати допомогу слідству;

• навмисне створення умов для прояву стереотипної поведінки в конкретній ситуації;

• придушення волі до опору (наприклад, за допомогою пред’явлення доказів, що викривають допитуваного, звертання уваги на протиріччя в показаннях тощо).

4. Прийоми з’ясування у допитуваного приховуваної інформації. Відомо, що в ряді випадків єдиним джерелом інформації про подію злочину є обвинувачений, який часто стає на шлях затягування слідства. Слідчій практиці відомі різні види впливу на психіку допитуваного, спрямовані на подолання неправдивого викладу інформації. Способи та прийоми впливу різноманітні. Інколи для переконання достатньо спокійного тону, вияву поваги й уважності при спілкуванні, на це вказали 76,4 % слідчих. В інших випадках потрібні скрупульозні логічні побудови усіх можливих варіантів поведінки обвинуваченого; 69,1 % слідчих зазначили, що стосунки, які складалися, значно впливали на якість розслідування.

Найтиповішими прийомами виявлення приховуваної інформації можна назвати такі:

• прийоми діагностики і вивчення особи обвинуваченого;

• формування контакту слідчого з обвинуваченим;

• аналіз показань обвинуваченого з метою встановлення їх вірогідності і правдивості;

• прийоми, безпосередньо спрямовані на запобігання брехливим показанням.

Проаналізуємо їх детальніше. До діагностичних прийомів вивчення особи обвинуваченого для встановлення приховуваних обставин належать:

• діагностика і виявлення окремих рис особи обвинуваченого (якостей, властивостей, ознак, характеристик, уявлень, установок тощо);

• контактування і встановлення довірчих стосунків між слідчим і обвинуваченим в умовах їх взаємодії, що стає підставою для спонукання до самостійного волевиявлення;

• всебічний аналіз біографічних даних особи обвинуваченого як своєрідного “поля” діяльності, де є відомості про факти й події, що ретельно приховуються;

• прийоми, які дають змогу здійснювати своєчасну й об’єктивну діагностику стану людини, особливо за таким зручним й надійним каналом зв’язку, як мовний, доступним для спостереження в найскладніших умовах емоційної ситуації;

• прийоми, що поліпшують процес сприйняття інформації про індивідуальні властивості, які характеризують особу обвинуваченого;

• прийоми описування розпізнаних ознак, які характеризують обвинуваченого;

• прийоми пояснення отриманої інформації про особу обвинуваченого;

• прийоми оцінки зібраної інформації про особу обвинуваченого.

Невипадково більшість слідчих та начальників міських і районних органів внутрішніх справ звернули увагу на потребу розробки і впровадження в практику органів розслідування спеціальної апаратури або методик, які допомагали б слідчому визначати ступінь достовірності інформації, що її отримують від обвинувачених у процесі розслідування, оскільки наявні технічні засоби й прийоми не задовольняють сьогоднішніх потреб слідчої практики.

Потреба встановлення психологічного контакту і довірчих стосунків як тактичних прийомів виявлення приховуваної інформації вважається не лише бажаною, а й обов’язковою. 70 % слідчих вважають, що належний контакт стає базою, яка забезпечує досягнення певної мети. Він знижує неспокій обвинуваченого, його загальну напруженість і скутість, сприяє щиросердому зізнанню.

Ще одна група — це прийоми, що сприяють встановленню приховуваних обставин. До них належать прийоми аналізу показань обвинуваченого, його біографічних даних.

Дослідження 300 кримінальних справ показало, що слідчі поряд із соціально-демографічною характеристикою збирають і аналізують інформацію з “історії” особи. Використання цих даних за вмілого оперування сприяє не лише швидкому встановленню психологічного контакту, а й отриманню інформації про приховуване.

До окремої групи прийомів для запобігання неправдивим показанням науковці включають:

• використання стану емоційної напруженості допитуваного;

• використання тактичних можливостей “вільної” розповіді;

• стимулювання позитивних якостей обвинуваченого;

• використання внутрішніх протиріч у показаннях допитуваного;

• використання суперечностей між відомостями, які подають допитувані, й доказами, що містяться в справі, для викриття неправди і зміни позиції допитуваного;

• дослідження змісту та інших характеристик мови, які відобразилися в письмовому тексті або фонограмі, за допомогою спеціальних методик з метою виявлення неправдивого висловлювання в мові (письмовій або усній).

Перелічені в цій групі прийоми, крім останнього, досить відомі в криміналістичній літературі. Що ж стосується дослідження мови допитуваного, то воно становить новизну. Вітчизняні й зарубіжні дослідження звукової мови людини, виконані психолінгвістами, дають можливість зробити висновок про те, що при зміні емоційного стану людини відбуваються досить суттєві зміни в лінгвістичних, темпоральних, спектральних, динамічних, артикуляційних характеристиках мови. Це дає змогу використовувати в криміналістиці звуковий канал як джерело інформації про особу обвинуваченого, його стан, що можливо за допомогою органолептичних методів або сучасних технічних засобів. Так, у посібниках з криміналістики здавна рекомендується спостерігати за станом і поведінкою допитуваного, обшукуваного та інших учасників слідчої дії.

Спостереження як безконтактний пізнавальний прийом дає змогу сприймати і фіксувати різні аспекти поведінки й фізіологічні реакції особи: міміку, пантоміміку, зміну дихання, кольору обличчя, виразу очей, зміну мови, модуляції голосу, зменшення або збільшення темпу мови. Однак у протоколі фіксується лише змістовний бік інформації, що дістав своє відображення в мові. Всі інші зовнішні сліди, які характеризують внутрішній стан допитуваного в конкретній ситуації, залишаються поза процесуальним закріпленням і доказуванням. Кожний слідчий по-своєму використовує їх при розслідуванні (наприклад, для встановлення правдивості показань, наявності відмови тощо).

Так, на думку опитаних слідчих, потуплений погляд означає, що допитуваний приховує правду, у 54 % випадків; збліднення обличчя у 33 % випадків інтерпретують як винність, і лише в 16 % — як переляк, страх; уповільнення темпу мови половина слідчих розцінює як навмисне, спрямоване на обміркування і приховування правди. Причому цікаво, що ці прогнози слідчих у 10 % збіглися з дійсністю. Ось як описує слідчий один із допитів обвинуваченого в справі про крадіжку промислових товарів. На допиті громадянка Кохан заявила, що не пам’ятає, кому вона продала викрадені предмети. Однак, спостерігаючи за допитуваною, слідчий помітив, що коли мова зайшла про джерела закупівлі товарів і отриману від перепродажу наживу, Кохан почала заїкатися, робити зупинки, змінювати напрям розмови. При цьому обличчя її вкривалося червоними плямами, було помітне його посіпування. Слідчий, використовуючи ці дані, тактично грамотно ставив запитання. Внаслідок цього Кохан змушена була дати правдиві показання.

У цьому прикладі йдеться про видимі зміни в поведінці і зовнішності допитуваної. Однак багато людей досить уміло приховують своє ставлення до теми розмови і тих питань, які ставить їм слідчий, до його дій під час допиту. Зовні вони не виявляють будь-якої реакції і зацікавленості. В такому разі на допомогу слідчому повинні прийти сучасні технічні засоби, які успішно використовуються в різних галузях і дають змогу зафіксувати близько 500 параметрів людини.

Вперше технічні засоби для фіксації психофізіологічних процесів, що відбуваються в організмі людини, для вирішення завдань кримінального судочинства використали видатні вчені В. Бехтерєв, А. Лурія, А. Леонтьєв. Однак незабаром використання фізичних приладів для отримання інформації від людини в ході слідства почали пов’язувати з реалізованим у зарубіжній криміналістиці методом детекції неправди, який, як вважали, є антигуманним і суперечить принципу законності. Разом з тим дослідження емоційного стану людини органолептично, зокрема, спостереженням, допускається, а його наслідки пропонується використовувати для прогнозування і вибору слідчих дій. Таким чином, перевага надається суб’єктивним засобам, а не наслідкам об’єктивного вимірювання за допомогою сучасних технічних приладів.

При органолептичному спостереженні можливі помилки, ілюзії органів чуттів. Щодо звукового спостереження, то воно, як правило, зводиться до вимірювання певних величин за допомогою інструментальних методик. У медицині, психофізіології, кібернетиці та інших галузях знань для вирішення цього завдання успішно застосовуються технічні засоби й апаратурні методики. Що ж стосується кримінального судочинства, то окремі автори вважають, що використання технічних засобів для фіксації прихованих фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі людини, є грубим порушенням закону.

Таким чином, виникла суперечлива ситуація, коли допускаються суб’єктивні засоби пізнання для отримання інформації від людини при розслідуванні і відкидаються об’єктивні методи, які забезпечені інструментальними засобами і дають можливість збирати точнішу інформацію. Зрозуміло, таке становище не можна вважати правильним, оскільки взагалі заперечується можливість пізнання за допомогою засобів науково-технічного прогресу. Тут очевидним є таке: що точніші й надійніші сучасні методи і технічні засоби, то об’єктивнішими і повнішими будуть одержувані наслідки.

Проблему використання технічних засобів пов’язують з методами вивчення інформації про особливості людини. В цьому зв’язку їх поділяють на контактні і безконтактні. Ще в 1967 р. А. Ратінов зазначав, що коли буде вирішено технічну проблему дистанційної реєстрації психофізіологічного стану за допомогою безконтактних датчиків, то може постати питання про використання таких самих технічних засобів в оперативно-тактичних цілях.

Сьогодні назріла потреба наукового розв’язання проблеми щодо можливості збирання інформації від людини на досудовому слідстві за допомогою науково-технічних засобів (наприклад, при допиті, обшуку). В сучасній медичній метрології розроблено надійні методики дослідження параметрів фізіологічної і вищої нервової діяльності людини, причому наслідки їх широко застосовуються. Наприклад, для визначення здатності виконувати роботу заданої складності, реагувати на стресові ситуації тощо. Зазначимо, що вища нервова діяльність досліджується безконтактними засобами телехронорефлексометричним комплексом (ТХРМ-К-1), психофізіологічним комплексом (ПФК-01), приладом нервово-психічного напруження (ПНП) і апаратом “Тонус-НП-1”.

У вітчизняній науці стосовно слідчої діяльності цю проблему розробляють здебільшого біологи, психологи і криміналісти. Наприклад, В. Розовський на основі виконаних ним експериментів зробив висновок про принципову можливість і доцільність використання технічних засобів для діагностики особової інформації при провадженні окремих слідчих дій, таких, як допит. Ця проблема широко обговорювалась у вітчизняній літературі. Численні дослідження в цьому напрямі здійснено й криміналістами інших держав.

Звукова мова — це своєрідний інструмент, за допомогою якого людина, використовуючи певний код, передає інформацію іншій людині. Мова як специфічний вид людської діяльності забезпечує комунікативну функцію слідчого з учасниками процесу. Структура її формується під впливом суспільної практики і мислення на основі мови, яка є найважливішим засобом спілкування між людьми. Тому мовний канал несе інформацію про її джерело принаймні трьох видів: семантичну, тобто що сказало джерело; ідентифікаційну, тобто хто виголосив промову; емоційну, тобто як було сказано.

Сьогодні встановлено окремі види зв’язку поміж емоціями людини і фізичними параметрами її мови, а експериментально — підтверджено можливість розпізнавання за мовою стану її емоційної напруженості. Виявилося, що для емоцій характерний свій набір акустичних ознак голосу, які, на думку фахівців, можна вважати елементами алфавіту мови емоцій. Причому кожна емоція, наприклад, радість, горе, гнів, страх, передаються зміною не якоїсь однієї властивості мови, а практично всіх її властивостей: сили, висоти, тембру, темпоритмічних характеристик.

Для об’єктивної фіксації цих характеристик на практиці розроблено цілий ряд приладів і технічних комплексів, які дають змогу реєструвати емоційний стан людини, яка говорить. Ці зміни викликаються критичними ситуаціями або ситуаціями дефіциту часу, загрозою небезпеки для життя, здоров’я. Такий особливий стан дістав назву емоційної напруженості.

У процесі дослідження безконтактних технічних засобів для реєстрації емоційної напруженості, які використовуються в інших галузях знань, встановлено, що найперспективнішими для цілей криміналістики є технічні комплекси, що розроблені у відділі нейробіоніки Інституту кібернетики ім. В. Глушкова НАН України (автоматизована система всебічного дослідження особи) та психолінгвістичній лабораторії Дніпропетровського державного університету (електронний мовний аналізатор — ЕМА-1; електронний реєстратор темпоральних характеристик мови — ЕРТХМ-1), а також спеціалізований обчислювальний вимірювальний комплекс СОВК, який створено в Українській академії внутрішніх справ на базі ЕОМ. Ці засоби вже сьогодні дають змогу вирішувати практичні завдання об’єктивної фіксації інформації про стан особи допитуваного, а відомі методики, на думку психолінгвістів, придатні в практиці судового розслідування для відмежування істинних показань особи, яка перебуває під слідством, від неправдивих (як “вигаданих” безпосередньо в момент допиту, так і обміркованих заздалегідь).

Аналізатор ЕРА-1 дає можливість безпосередньо в момент допиту аналізувати мовний сигнал за такими параметрами: ступенем переривчатості мовного потоку, який характеризується частотою появи в ньому пауз нерішучості; модуляцією частоти загального тону та інтенсивністю мовного сигналу; темпом артикуляції, який розраховується за кількістю чергування сегментів шумових тональних звуків за одиницю мовного часу; співвідношенням сумарної тривалості пауз у висловлюванні до тривалості “чистої мови”.

Реєстратор темпоральних характеристик мови ЕРТХМ-1 дає змогу реєструвати таке: кількість пауз у мові та їх сумарну тривалість; сумарну тривалість “чистої мови” і латентного періоду реакції на запитання. Прилади ЕРА-1 і ЕРТХМ-1 безконтактні, введення мовної інформації здійснюється з мікрофона або магнітофона.

Комплекс СОВК розроблено на базі ЕОМ і апаратури аналізу-синтезу мови. Його прототипом є гармонійний вокодер із швидкістю інформації 2400 біт/сек. Комплекс включає: аналізатор миттєвого спектра мовних сигналів; відокремлювач основного фону; гармонійний синтезатор мови; інтерфейсні блоки з’єднання апаратурного тракту з процесором ЕОМ; математичне забезпечення, яке дає змогу виконувати первинну обробку мовної інформації в реальному масштабі часу.

Особливістю розроблених безконтактних засобів реєстрації психофізіологічних ознак, що відображаються в мові людини, є те, що їх можна використовувати для аналізу української, російської, англійської, грузинської та інших мов світу.

Самостійна біотехнічна автоматизована система багатобічного дослідження особи дає можливість визначити соціологічні, психологічні й фізіологічні властивості людини і використовувати це при підготовці і проведенні слідчих дій, організаційних та оперативно-розшукових заходів.

3.2.1. Правові і методологічні передумови використання спеціальних знань для одержання відомостей про особу обвинуваченого

Скільки існує людство, стільки живуть у ньому потреба і прагнення спілкуватися та обмінюватися інформацією. З розвитком суспільства накопичувався досвід оволодіння засобами й методами інформаційного обміну. Відомо, що сьогодні інформація і комунікація не лише посіли почесне місце в освітянській, науковій та практичній діяльності, а й стали найхарактернішими ознаками нашого часу. Весь подальший розвиток людства значною мірою пов’язаний з удосконаленням діяльності в галузі інформатизації і комунікації. Тому справедливим буде вислів: хто володіє інформацією і знаннями, той володіє світом.

Інформація сьогодні стає однією з основних цінностей людської цивілізації. В економічно розвинених країнах національні інформаційні ресурси почали формуватися так само, як матеріальні й енергетичні. В Англії, Німеччині, США, Японії, інших розвинених країнах поступово відбувається перехід від індустріальної економіки до економіки інформаційної. Тенденція перекачування трудових ресурсів зі сфери матеріального виробництва в інформаційну сферу найпомітніша в Японії. Тут у державних масштабах активно втілюється програма створення так званого інформаційного суспільства. Згідно з цією програмою розроблені “інтелектуальні” ЕОМ п’ятого покоління; планується зробити інформацію такою ж доступною, як вода, газ та електроенергія.

Уже сьогодні половина загальної кількості працездатного населення розвинених країн світу зайнята в так званій інформаційній сфері діяльності. Вперше в історії людства інформація стає одним з основних предметів праці. Постає запитання: що ж слід розуміти під словом «інформація»? В широкому сенсі інформація — це дані, повідомлення, знання. Кожне слово, буква, річ, явище природи, подія несуть свою особисту інформацію. Слово “інформація” походить від лат. informatio — пояснення, роз’яснення, виклад.

У 50-60-х роках ХХ ст. поняття “інформація” стало об’єктом різноманітних досліджень. Тепер воно є одним із фундаментальних у сучасній науці. Дослідження в різних галузях знань дали змогу поглибити поняття інформації, визначити окремі найсуттєвіші його відтінки, специфічні для окремих видів діяльності.

Термін “інформація” в юридичній літературі стали використовувати з 70-х років ХХ ст. у наукових працях з проблем боротьби зі злочинністю і вдосконалення розслідування злочинів. У цьому зв’язку важливо зазначити, що окремі автори в своїх публікаціях при характеристиці криміналістичного значення поняття “інформація” вживають назву “криміналістична інформація”, яка не відповідає його суті. З цього приводу Р. Бєлкін критично зауважив, що ця назва взагалі позбавлена смислу, оскільки криміналістично значущого (а саме це мається на увазі) в ній немає. Тому що так витлумачити можна будь-яку інформацію, якщо вона має значення для встановлення істини у справі. Термін же “криміналістична інформація” наводить на думку про якісь іманентно притаманні інформації криміналістичні якості, котрих взагалі будь-яка інформація не має.

У криміналістиці поняття інформації і його наукове та практичне значення висвітлюються в працях Ю. Аленіна, В. Бахіна, Р. Бєлкіна, В. Гончаренко, Ю. Грошевого, А. Іщенко, Н. Клименко, В. Коноваловой М. Костицького, І. Котюк, Г. Матусовського, М. Михеєнко, В. Нора, В. Лисиченко, В. Лисицина, В. Лукашевича, М. Польового, І. Постики, М. Сегая, В. Стринжі, М. Салтевського, М. Хлинцова, А. Фокіної, В. Циркаля, В. Шепітька та ін. Проте ці питання залишаються актуальними в криміналістичному значенні.

Інформацію слід розглядати в трьох основних аспектах: прагматичному, семантичному і синтаксичному. Прагматичний аспект пов’язаний з цільовою функцією і використанням будь-якої інформації для приймання слідчим, експертом чи судом відповідного рішення, і взагалі для встановлення істини. Він сприяє відбору потрібної інформації для кожного окремого рівня чи сфери діяльності. Семантичний аспект стосується смислового змісту інформації, визначення зв’язків між окремими її складовими. Синтаксичний аспект розкриває структуру змісту і форми подання інформації, її носії і засоби кодування незалежно від змісту. Такий підхід до інформації пов’язаний з використанням комплексу технічних засобів і є основою технології її обробки.

На сучасному етапі теорія інформації розвивається в трьох основних напрямах: аналіз інформаційної структури різних систем (технічних, фізичних, соціальних, біологічних та ін.); розробка принципів інформаційного відображення; створення технічних і програмних засобів передачі інформації, її зберігання і перетворення різних форм подання інформації, зокрема машинних та інших, на зручні для сприйняття людиною. Оскільки інформація не є фізичним об’єктом, то її одержання, зберігання, передача можуть бути реалізовані без суттєвої зміни носіїв і за мінімальної витрати енергії з допомогою систем мініатюрних і швидко діючих елементів, які дають можливість моделювати різні об’єкти, аналізувати їх властивості та взаємодію і в такий спосіб оптимізувати як процес пізнання, так і практичне використання. Ці напрями розвитку мають важливе значення для вдосконалення розслідування злочинів. Останнім часом у кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі часто використовується термін “доказова інформація” в значенні судових доказів. Разом з тим у чинному галузевому законодавстві цей термін не вживається. За змістом ч. 1 ст. 65 КПК України доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. Згідно з ч. 2 ст. 65 КПК України ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами.

Під фактичними даними, зазначається в коментарі до ст. 65 КПК України, розуміють не самі факти чи обставини події як конкретні явища дійсності, а відомості про них, що їх одержують при проведенні слідчих (судових) дій із джерел, перелік яких наводиться в ч. 2 цієї статті. Слід зазначити, що останнім часом перелік джерел доказів у законодавстві дещо розширено. Як докази також можуть бути фактичні дані, одержані і зафіксовані із застосуванням технічних засобів оперативними підрозділами правоохоронних органів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності (п. 2 ст. 10 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, ч. 3 ст. 15 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”), а також відомості про факти, зібрані адвокатом при здійсненні своєї професійної діяльності (ст. 6 Закону України “Про адвокатуру”).

Порівняно з наведеним процесуальним визначенням доказів і їх джерел, на наш погляд, галузеве предметне криміналістично значуще поняття інформації значно ширше, оскільки воно поряд із зазначеними джерелами доказів включає таке:

• відомості про функціональний бік протиправної діяльності, ту систему дій і відносин, яка становить механізм окремих видів злочинів, а саме — дані про суб’єктів злочину, їх ставлення до своїх дій і їх наслідків; дані про предмет злочину та його результат, а також осіб, які були співучасниками події, та ін.;

• відомості про закономірності виникнення й розвитку явищ, викликаних злочином до, в момент та після його скоєння, а також відображення їх в оточуючому середовищі. Як відомо, елементи механізму злочину по-різному відображаються і закарбовуються в свідомості людини, на предметах обстановки і місця події. Зі всієї різноманітності відображених об’єктів-предметів, явищ, процесів криміналістика вивчає лише ті, які причинно пов’язані з механізмом злочину і є його елементами, а із відображуваних об’єктів — тільки такі, котрі закарбували сліди відповідних елементів його механізму. Ці сліди в практиці розслідування злочину виявляються і процесуально оформлюються протоколами слідчих дій як джерел доказів, а одержана у результаті їх вивчення інформація (фактичні дані) — доказами по справі;

• наукові дані про закономірності відображення в оточуючому середовищі (обстановки і місця події, її учасників і очевидців тощо) інформації про події злочину і поведінку її учасників та методи їх пошуку, аналізу і можливості її використання в доказуванні в кримінальних справах відповідно до принципів чинного законодавства, порядку і умов розкриття і розслідування злочинів;

• дані узагальнення практики розслідування видів злочинів і розроблені на їх основі окремі криміналістичні методики розкриття, а також методичні і тактичні рекомендації щодо їх розслідування.

Під криміналістично значущою інформацією потрібно розуміти будь-які дані, повідомлення, відомості про злочин і закономірності виникнення ідеальних і матеріальних відображень його механізму, методи, засоби, прийоми і рекомендації щодо їх використання для розкриття події злочину і встановлення об’єктивної істини. Основними джерелами (носіями) криміналістично значущої інформації є сліди злочину — зафіксовані відображення змін в обстановці місця події і сліди пам’яті. Таким чином, стосовно доказів джерелом доказової інформації є такі носії:

• матеріальні сліди злочину;

• люди, які бачили події, що мають значення для справи.

Носіями криміналістичної інформації, згідно з КПК України, визнають свідків, обвинувачених, експертів, речові докази.

Згідно з дослідженнями, виконаними В. Гончаренко, В. Лисиченко, М. Салтевським, М. Польовим, М. Хлинцовим, криміналістично значущу інформацію за її походженням і функціональними ознаками можна класифікувати у такий спосіб: за джерелом отримання (гомологічна, предметна, документальна, машинна); за характером структури (натуральна, нормалізована, комплексна, декомпонована, генерована, дискретна, квантована, кодована); за фізичною природою (зорова, слухова, смакова та інша); за формою подання (вербальна, буквено-знакова, цифрова, графічна, іконічна, магнітна, голографічна, відеозапис, перфозапис); за носіями (матеріальна, ідеальна); за структурними елементами події злочину (суб’єктивна, об’єктивна, модельна); за напрямком руху і призначенням (пізнавальна, управлінська).

Успішне вирішення практичних криміналістичних завдань у процесі розкриття, розслідування і попередження злочинів значною мірою залежить від широкої інформованості правоохоронних органів і населення про скоєні злочини, осіб, які їх скоїли, умови, обставини, причини злочинів. Перелік джерел криміналістичної інформації про злочинність в Україні останнім часом значно розширився, однак основним матеріальним носієм криміналістичної інформації є документ (фото-, кіно-, відеодокументи, дискети тощо).

Різноманітність інформації та джерел її надходження викликає потребу формування єдиного інформаційно-технологічного центру її реєстрації, систематизації, обробки, аналізу, використання та зберігання. Сьогодні загальновідомо, що жодна служба правоохоронних органів не може функціонувати й виконувати складні завдання профілактики, розкриття та розслідування злочинів без наявності дійового автоматизованого банку інформації. Тому в складі кожного управління, відділу, підрозділу є спеціальні інформаційно-аналітичні центри чи принаймні окремі працівники, які здійснюють такі функції. В системі МВС України, наприклад, загальними організаційними питаннями функціонування інформаційних систем займаються штаб, Головне інформаційне бюро, Національне бюро Інтерполу, Державний криміналістичний центр, Головне слідче управління, Експертно-криміналістичне управління та інші.

Інформація сьогодні — це мірило багатьох політичних, соціальних, економічних і правових процесів. Без накопичення і вмілого її використання неможливо зрозуміти минулий, нинішній і майбутній стан людства. Отже, тільки той буде політично розумним, юридично справедливим, економічно і духовно багатим, хто зуміє вчасно отримувати, накопичувати і оперативно переробляти за допомогою сучасних інформаційних і комп’ютерних технологій значні інформаційні обсяги даних, передавати їх відповідними комунікаційними системами і, зрештою, використовувати всі ці дані в освітянській, науковій і практичній діяльності.

Робота з криміналістичною інформацією в загальному вигляді складається з послідовних операцій, а саме: підготовка документів, їх розмноження, експедиційна обробка, пошук, накопичення, систематизація, класифікація та зберігання інформації, наочне відображення, дистанційна передача, логіко-математична та кібернетична обробка й використання.

Сучасна наука і техніка завдяки таким галузевим наукам, як фізика і хімія, біологія і психологія, фізіологія і нейробіоніка, кібернетика і математика, набула ряду принципово нових кількісних і якісних характеристик, які не лише відтворюють або посилюють, а й значно збільшують природні властивості та можливості людини (наприклад, лазерна, електронно-обчислювальна техніка, сучасні інформаційні технології, трансп’ютерні технології, віртуально-реальні технології, голографія тощо).

Існуючі наукові методи і технічні засоби допомагають розширити творчі можливості людини й раціональніше, з меншими затратами сил і часу здійснювати професійну діяльність. Це зумовлено можливістю передачі примітивної, рутинної, чорнової частини діяльності людини машині.

Сьогодні впровадження в криміналістичну діяльність (освітянську, наукову й практичну) сучасних інформаційних технологій має такі тенденції: використання наукових розробок у готовому вигляді, якщо за своїми характеристиками вони придатні для потреб криміналістичної діяльності; використання наукових розробок у готовому вигляді, але з конструктивними змінами і доповненнями з метою пристосування їх до специфічних завдань та умов діяльності правоохоронних органів; підготовка наукових розробок спеціально для правоохоронних органів.

В умовах розбудови незалежної держави особливо важливим є, по-перше, використання сучасних інформаційних технологій і комп’ютерних систем, по-друге, інформаційне забезпечення формування і розвитку правової системи освіти, науки, практики, по-третє, підготовка кадрів, які вільно володіли б сучасною комп’ютерною технікою та інформаційними технологіями, впроваджували їх у навчальний процес, наукову роботу і практичну діяльність правоохоронних органів. Тут доречно виокремити такі три основні напрями. Перший — накопичення, узагальнення, класифікація і систематизація нормативного матеріалу (законів, указів тощо), правових і криміналістичних рекомендацій, апробованих у навчальному процесі, науці та на практиці. При цьому основну увагу варто приділяти тим правовим актам, що, як правило, вирізняються специфікою, новизною та оригінальністю. Частково таку роботу вже здійснено при систематизації нормативних документів у галузі дитячої і молодіжної політики у нашій державі.

Другий напрям — це розробка, систематизація і класифікація основних функціональних обов’язків працівників галузевих служб (державних і правоохоронних органів) узагалі та їхніх дій у типових і екстремальних умовах зокрема. Певні необхідні алгоритми прийняття рішень у конкретних ситуаціях діяльності вже частково розроблені й застосовуються в криміналістичній практиці при розкритті убивств, тяжких тілесних ушкоджень, розбійних нападів, грабежів, крадіжок державного, громадського й особистого майна, дорожніх пригод, а інші напрями діяльності правоохоронних органів потребують подальшого опрацювання. Третій — це моделювання процесу прийняття рішень як у типових, так і в особливих умовах та екстремальних ситуаціях. По суті, методологічною основою теорії криміналістичних рішень є моделювання й алгоритмізація, що базуються на використанні сучасних інформаційних технологій і комп’ютерних систем підтримки процесу прийняття криміналістичних (технічних, стратегічних, тактичних) рішень.

Стосовно комп’ютерних систем підтримки процесу прийняття криміналістичних рішень акцент треба зробити на проблемі планування, моделювання й алгоритмізації правової діяльності і використання комп’ютерних систем з метою інформаційного, технічного та методичного забезпечення правотворчості. Організаційне забезпечення процесу передбачає прийняття криміналістичних рішень, вивчення прямих і зворотних зв’язків між створюваною правовою системою і процесом (механізмом) прийняття криміналістичних рішень.

Зазначені напрями стають реальністю завдяки розвитку правової та криміналістичної науки і принциповим змінам у методах обробки інформації, що відбулися у зв’язку з можливістю перейти від ручних способів її збирання до автоматизованих. Сучасні інформаційні технології та комп’ютерні системи стають зручним і оригінальним засобом праці юриста (криміналіста), оскільки вони відкривають майже необмежені можливості в питаннях оперування інформацією, дають змогу перетворити її на ресурс. Таким чином, інформаційне забезпечення діяльності правоохоронних органів перебуває сьогодні на якісно новому рівні, оскільки інформаційне озброєння криміналіста визначає ступінь застосування прогресивних технологій у його повсякденній правотворчій діяльності. А інформаційні ресурси, що є продуктом інтелектуальної діяльності юриста (криміналіста), останнім часом, як відомо, зростають дуже швидко.

Для того щоб орієнтуватися в широкому потоці правових і криміналістичних напрямів, потрібно тримати в полі зору найважливіші новітні дослідження, що здійснюються як у нашій державі, так і за кордоном. Отже, питання надійності, своєчасності, якісного інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів України сьогодні набуває особливого значення. Розвиток інформаційної індустрії, в тому числі правової і криміналістичної, здійснюється надзвичайно високими темпами. В світі сьогодні налічується кілька сотень інформаційних центрів, що мають близько 3000 баз даних з можливістю спілкування з ними в режимі діалогу. Тому інформаційне забезпечення правової і криміналістичної системи України, яке базувалося б на сучасних комп’ютерних інформаційних технологіях, пріоритетне, наукомістке, має велике освітянське, наукове і практичне значення.

Зростаючі потреби в інформаційно-обчислювальних ресурсах, сучасна технічна база, великі витрати на розробку і впровадження апаратних засобів, а також програмних продуктів для обчислювальної техніки потребують удосконалення організаційних форм застосування ЕОМ.

Мережеві технології вважаються одним з найшвидше прогресуючих напрямів комп’ютерної індустрії. Нині комп’ютерні мережі широко використовуються в усіх промислово розвинених країнах світу в різних галузях, і вони стосуються майже всіх сфер людської діяльності: банківські мережі для електронних розрахунків між абонентами територіально віддалених один від одного банків; мережі для науки і освіти; мережі з продажу авіа- і залізничних квитків; обчислювальні мережі, які обслуговують супутники зв’язку; мережі Інтерполу і Європолу; мережі поліцейських установ різних країн світу (наприклад, Інпол Німеччини) тощо. Всесвітньою комп’ютерною мережею є мережа Internet. Однією з найбільш вдосконалених на сучасному етапі розвитку телекомунікаційних систем стала електронна пошта, яка дає можливість отримувати і надсилати повідомлення, сортувати їх, записувати в архів, здійснювати пошук в архіві. Широко відома комп’ютерна мережа Relcom, з допомогою якої можна користуватися можливостями сучасних мережевих технологій (послуги електронної пошти, електронного бюлетеня новин, телеконференції тощо). Комп’ютери користувачів за допомогою телефонного зв’язку або визначеної лінії підключають з найближчого комп’ютерного вузла мережі Relcom. Обслуговування користувачів забезпечують близько 200 організацій-власників комп’ютерних вузлів, які розташовані здебільшого у великих містах. В Україні їх понад 50. Крім того, в Україні набула поширення електронна комп’ютерна газета “Все-всім”, яка доступна по всій території України. Спільне українсько-німецьке підприємство Infocom створило національну мережу передачі даних загального користування з комутацією пакетів “УКРПАК”. Мережа “УКРПАК” призначена для надання в Україні сучасних послуг передачі даних, вона також створює умови для взаємодії як між абонентами України, так і з 90 зарубіжними мережами передачі відомостей. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років ХХ ст. намітилася тенденція створення локальних обчислювальних мереж, у тому числі і на базі персональних комп’ютерів, які вирізняються великим розмаїттям технічних рішень з позицій широкої номенклатури засобів використовуваної обчислювальної техніки, і в різних галузях їх застосування. Найбільш відомі і поширені локальні обчислювальні мережі Arcnet, Ethernet, Token Ring, PC Network.

Сьогодні якісно новим напрямом є розробка і створення трансп’ютерних мереж. Трансп’ютерна мережа є сукупністю трансп’ютерів, кожен з яких є процесором з локальною пам’яттю і пов’язаний з іншими за допомогою ЛМ-трансп’ютера[9]. Трансп’ютерні мережі орієнтовані на вирішення завдань, які потребують високої продуктивності (завдання технічного зору, розпізнавання і обробка образів, штучного інтелекту, генерація в тренажерах зображень, які рухаються, експертні системи тощо). Трансп’ютерні мережі знайшли перспективне застосування при розробці нейрокомп’ютерів[10]. Розвиток комп’ютерних мереж, особливо національних і транснаціональних, має важливе стратегічне значення, тому що в основному визначатиме інформаційний потенціал міністерства, відомства, організації, компанії, фірми, держави чи окремої людини.

Вивчення основних типів структур і стандартів обчислювальних комплексів, систем, мереж, принципів роботи і особливостей їх експлуатації є одною з найважливіших складових підготовки фахівців для правоохоронних органів у галузі правової, економічної та інформаційної безпеки України.

У розвинених країнах світу протягом останніх 40-50 років значну увагу приділяють створенню законодавчої бази в інформаційній сфері. Це зумовлено тим, що життя людини сьогодні неможливе без створення, пошуку, одержання, фіксації, використання, поширення і зберігання інформації. Цю тезу можна пояснити у такий спосіб:

• інформаційні процеси лежать в основі всіх сфер діяльності суспільства, держави, соціальних, наукових, виробничих та інших колективів, а також індивідуумів;

• різноманітні методи, методики, технічні засоби та інформаційні технології інтенсивно й масово впроваджуються в різні галузі людської діяльності, в тому числі правоохоронної;

• зростаючі масштаби та обсяги автоматизації різноманітних процесів на основі застосування засобів комп’ютерної техніки сприяють істотному підвищенню ефективності людської діяльності та зростанню ступеня ризику завдання збитків внаслідок виникнення так званих екстремальних, стресових, позаштатних ситуацій;

• відносною новизною взаємовідносин, що виникають у процесі інформатизації, впровадження новітніх комплексів систем і технологій.

Сьогодні серед проблем, що виникають у галузі інформаційних процесів, особливе місце займають правові та процесуальні, особливість яких пояснюється тим, що інформаційні відносини є складовими практично усіх інших відносин — духовних, інтелектуальних, матеріальних тощо, а також тих, що мають свої специфічні властивості та якості, які не залежать від їх предметно-контекстного змісту. Недостатність правового регулювання різноманітних інформаційних відносин гальмує як власне самі інформаційні процеси, так і розвиток інформатизації, створення і впровадження нових методів, методик і технологій з метою вдосконалення політичних, економічних, матеріальних та інших відносин у суспільстві.

У цій сфері законодавство США є найрозвиненішим. Загальна кількість законодавчих актів, які регулюють відносини в інформаційній сфері, досягає кількох сотень. Причому законодавча робота в цьому напрямі триває. Серед найґрунтовніших актів, створених останнім часом, потрібно назвати акт федерального уряду США “Білль про права в еру інформації” (1990 р.), в якому викладено основні принципи забезпечення доступності інформації, обов’язкові для всіх підрозділів федерального уряду, адміністрації та приватного сектора при здійсненні інформаційної політики в державі. Не менш активною та інтенсивною є законотворча праця в цій сфері і в європейських країнах. Як зазначає О. Баранов, аналіз змісту законодавчих актів у сфері інформаційних відносин, прийнятих за кордоном, дає змогу умовно об’єднати їх у такі групи:

• регулюючі інформаційні відносини, одним із суб’єктів яких є держава;

• регулюючі інформаційні відносини, суб’єкти яких є учасниками виробничої, фінансової, підприємницької та іншої діяльності;

• регулюючі інформаційні відносини, одним із суб’єктів яких є громадянин, фізична особа.

Слід зазначити, що в цій групі законодавчих актів особливе місце посідають закони, що захищають права особи на приватне життя, право на нерозголошення інформації про особу.

Для країн СНД характерне значне відставання в галузі правового регулювання інформаційних відносин. Але важливість розв’язання цих проблем сприяла тому, що в національних парламентах активно організовується і здійснюється робота з законотворення у цій сфері. Наприклад, у Російській Федерації розроблена і затверджена 28 червня 1993 р. указом президента “Концепція правової інформатизації Росії”. Крім того, 23 вересня 1992 р. прийнятий закон Російської Федерації “Про правову охорону програм для електронно-обчислювальних машин і баз даних”. Ряд новел внесено в кримінальний і кримінально-процесуальний кодекси РФ, зокрема про комп’ютерні злочини та ін.

В Україні також здійснено певну роботу із законодавчого регулювання інформаційної сфери. Верховною Радою України прийнято базовий Закон “Про інформацію” і відповідно до нього ряд галузевих законів, спрямованих на регулювання інформаційних відносин, а саме — “Про державну статистику”, “Про державну таємницю”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про національний архівний фонд і архівні установи”, “Про захист інформації в автоматизованих системах” тощо. Крім того, прийнято нові закони, які регулюють окремі фахові інформаційні відносини в окремих предметних сферах. До них належать закони України “Про власність”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про митну службу в Україні”, “Про міліцію”, “Про адвокатуру”, “Про нотаріат”, “Про цивільну оборону України”, постанова Верховної Ради України “Про основні напрямки зовнішньої політики України” тощо. Однак аналіз чинного законодавства України показує, що досить великий масив інформаційних відносин, які стосуються кримінального та кримінально-процесуального судочинства, ще не врегульовано. Розв’язання правових проблем у сфері кримінального та кримінально-процесуального права потребує розробки низки нових законів на основі принципів всебічності, комплексності та узгодженості. Для забезпечення прав людини, індивідуального, державного і суспільного майна та врегулювання відносин у галузі захисту інформації доцільно розробити та прийняти систему законодавчих актів, в яких як базовий міг би бути закон “Про права та обов’язки людини і держави в еру інформації”, а роль спеціальних виконували б закони “Про інформацію”, “Про захист інформації”, “Про інформатизацію”, “Про державну статистику”, “Про державну таємницю”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про національний архівний фонд і архівні установи”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”, “Про комерційну таємницю”, “Про конфіденційну службову інформацію”, “Про технічний захист інформації”[11].

Можна вважати, що для всебічного вивчення особи обвинуваченого наука криміналістика повинна ширше й активніше використовувати методи, які застосовуються в інших галузях знань — психології, фізіології, медицині, біоніці, нейробіоніці, кібернетиці тощо, а також засоби електронно-обчислювальної техніки для швидкої обробки одержаної з їх допомогою інформації.

Слід зазначити, що правоохоронні органи постійно вдосконалюють методи і засоби роботи з інформацією, застосовують з цією метою новітні досягнення науки і техніки. Одним з пріоритетних напрямів сьогодні є діагностика індивідуальних властивостей людини та прогнозування її поведінки в конкретних ситуаціях з допомогою засобів ЕОМ (експертних і автоматизованих систем багатостороннього дослідження особи).

Цю проблему можна вирішувати у два етапи. Завданнями першого етапу має бути відбір і розробка оригінальних методик дослідження особистості. Другий етап пов’язаний із розробкою програмного забезпечення обробки одержаної інформації на ЕОМ.

З урахуванням актуальності такого поетапного розв’язання цієї проблеми здійснено спробу розглянути сучасний стан і перспективи розвитку психофізіологічної діагностики особи обвинуваченого для впровадження її методик у слідчу практику.

Сучасні психодіагностичні засоби можна поділити на дві основні групи: малоформалізованої і строгоформалізованої діагностики. Малоформалізована діагностика побудована на безпосередніх спостереженнях, бесідах, аналізі результатів діяльності. Строгоформалізована психологічна діагностика включає чотири основні види методик: тести (групові та індивідуальні, інтелекту і спеціальних здібностей), проективну техніку, психофізіологічні методики, експерименти (лабораторний і природний). Використовуючи ці методики, можна виявляти властивості людини, в тому числі підозрюваного та обвинуваченого з урахуванням результату прогнозування їх поведінки в конкретних ситуаціях.

Для дослідження властивостей нервової системи, як свідчать експериментальні дані, застосовуються придатні опитні листи, які розроблені польським фізіологом Я. Стреляу. Вони дають змогу визначити силу нервової системи щодо процесу збудження (в поведінці особи ці її властивості виявляються як витривалість, швидкість відновлення сил, енергійність) і процесу гальмування (в поведінці це виявляється як потаємність, терплячість, посидючість, вольове придушення емоцій), а також рухливість нервових процесів (у поведінці вона виявляється у винахідливості, здатності до спілкування, нестабільності позиції).

Індивідуальні характеристики емоційності вивчалися з допомогою опитувальника О. Рабінович, О. Ольшанникової. Ця методика дає можливість вивчати, які первинні емоції властиві для конкретної особи за різних обставин.

Порівняно давно встановлено зв’язок між емоціями людини і фізичними параметрами мови. Це дало змогу розробити методику розпізнавання емоційних змін у стані людини за характеристиками її мови. Цю методику можна буде застосовувати для прогнозування емоційної стабільності.

Для вивчення рис характеру і соціальної спрямованості особи використовувався міннесотський тест (ММРІ). У нашій країні найпоширенішими є адаптовані його варіанти М. Березіна і Л. Собчик. Цей тест був задуманий як клініко-діагностичний, але його використання в експериментах показало, що він дає значно ширші можливості при визначенні структури психологічних аспектів нормальної особи. Ця методика, крім встановлення відомостей про темперамент, соціальну спрямованість особи, придатна для виявлення особливостей поточного стану індивіда, напруженості захисних механізмів, наближеності до зриву або, навпаки, хорошої компенсації за рахунок внутрішніх ресурсів. Виявляються також і особливості інтелектуальної сфери: конкретність або розпливчастість мислення, контроль емоцій з боку інтелекту.

Крім того, був розроблений і застосований опитний лист для вивчення вегетативного балансу, тобто тонусу симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи при реалізації тих чи інших функцій організму і актів поведінки. При розробці цього опитного листа за основу бралися дослідження О. Вейна, А. Соловйова, О. Колосова, В. Суворова, З. Туровської. Використовувалися і простіші методики К. Платонова для виявлення й аналізу певних здібностей і властивостей людини.

Безумовно, що для дослідження індивідуальних властивостей людини можуть бути відібрані й інші методики. Це залежить від мети і завдань дослідження. Зазначені методики відбиралися і опрацьовувалися стосовно мети криміналістичної науки з урахуванням теоретичних положень криміналістичної діагностики і потреб слідчої практики щодо одержання відомостей про особу обвинуваченого.

Прикладом реалізації на практиці першого і другого етапу розв’язання проблеми діагностики індивідуальних властивостей і поведінки людини може бути розроблений комплекс методик багатостороннього дослідження людини, яка перебуває в особливих життєвих умовах. Цей комплекс дає можливість вивчати конкретну людину в різних аспектах: соціологічному, розглядаючи його як основу будь-якого виду діяльності особи (соціальна спрямованість, ціннісні орієнтації, мотиви діяльності, рівень соціалізації, кримінально-правові характеристики, якщо діяльність пов’язана з порушенням правових норм тощо); психофізіологічному, виявляючи особливості центральної і вегетативної нервової систем (пам’ять, увагу, швидкість реакції тощо); індивідуально-психологічному з допомогою методик визначення рис характеру особистості (особливості темпераменту, швидкість і точність орієнтування, особливість характерологічних рис). Отримані результати обробляються з допомогою ЕОМ, а вторинні результати досліджень можуть інтерпретуватися за окремою програмою.

Нині здійснили спробу створити на базі ЕОМ дослідний консультативно-діагностичний комплекс для вивчення властивостей людини, її нервової системи. Спочатку, як зазначалося вище, було проаналізовано існуючі і розроблено нові методики соціально-психологічного і фізіологічного дослідження людини. Другим етапом стала розробка пакета прикладних програм для обробки експериментального матеріалу з допомогою ЕОМ.

Для успішного виконання поставлених завдань була організована науково-дослідна група і укладені угоди на науково-дослідну співпрацю з Інститутом кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України, Дніпропетровським державним університетом, авторським колективом якої були підготовлені методичний посібник з автоматизації системи багатостороннього дослідження особистості на базі ЕОМ і посібник з багатофакторного вивчення людини, яка перебуває в особливих життєвих умовах. Результати виконаних досліджень закладають фундамент для створення багатофакторної, багатокритеріальної автоматизованої системи дослідження особистості, причетної до злочину в кримінально-процесуальному і криміналістичному аспектах. Створення такого комплексу дасть можливість вивчати індивідуальні особливості підозрюваного, обвинуваченого та інших учасників кримінальної справи і будувати на основі даних відповідний психофізіологічний профіль (портрет), “навчити” систему інтерпретувати цей профіль в автоматизованому режимі.

Застосування цього дослідного комплексу можливе в двох основних напрямах: у лабораторних умовах для навчальних цілей і наукових досліджень; при проведенні процесуальних дій для вирішення питань, що виникають при розслідуванні кримінальних справ. Компактна конструкція комплексу і ПЕОМ дає змогу розміщувати його і весь необхідний матеріал у звичайному дипломаті, що не викликає жодних труднощів при його транспортуванні і використанні. До комплексу, крім персонального комп’ютера, входить портативний кольоровий телевізор, касетний магнітофон, банк алгоритмів, сучасні методики збирання і обробки інформації про особистість, довідкова і методична література, інша допоміжна апаратура і документація.

Таким чином, поставлене завдання швидкого і якісного отримання та обробки інформації про особу, зокрема підозрюваного чи обвинуваченого, було вирішене за допомогою створення зазначеного компактного комплексу, використання якого в практиці розслідування злочинів не потребує залучення висококваліфікованих фахівців (за винятком випадків ремонту його технічних засобів). На нинішньому етапі по суті завершено експериментальні дослідження, сформовано методики, написано програми, відбувається процес комплектування окремих блоків комплексу. З його допомогою вже тепер при провадженні дізнання чи досудового слідства можна вирішувати важливі практичні завдання діагностичного і прогностичного плану, пов’язані з визначенням характерологічних властивостей особи, її нервової системи.

На основі розробленої комплексної методики можна також здійснювати професійний відбір осіб для різних спеціальностей, з урахуванням їх особливостей і кваліфікаційних вимог вибирати оптимальні прийоми управління різними видами діяльності, визначати психологічну сумісність особи в колективі, розробляти ефективніші і раціональніші методи та засоби навчальної, науково-дослідної і виховної роботи.

Стосовно діяльності по боротьбі зі злочинністю діапазон застосування розробленого комплексу значно ширший. Достатньо назвати питання вивчення особи правопорушника, підозрюваного, обвинуваченого, прогнозування їх індивідуальної поведінки, а також підвищення ефективності виховної роботи в виправно-трудових підрозділах тощо.

Крім перелічених, найбільш необхідними і перспективними для впровадження в практику є розробки і дослідження, які стосуються біологічного і технічного аспектів діагностики і прогнозування поведінки людини в конкретних життєвих ситуаціях. Перший аспект полягає в дослідженні властивостей як окремих нейронів, так і їх об’єднань — ансамблів, вивчення взаємодії окремих частин мозку при формуванні поведінки і збереження нервово-психічного гомеостазу. Ці дослідження є базою для моделювання окремих функцій мозку, наприклад, пам’яті, емоцій, розпізнавання образів, утворення понять, прийняття рішень тощо. При цьому можуть широко використовуватися методи евристичного програмування і концептуального моделювання. До другого напряму належать дослідження процесів авторегуляції мозку за допомогою технічних систем, формалізації інтелектуальної діяльності, а також відповідні практичні “виходи”: створення математичних і фізичних моделей, призначених для розв’язання найрізноманітніших правових прикладних проблем (процеси управління розслідуванням, розпізнавання образів тощо), біокерування і біостимуляція, створення композиційних систем “нервова система — технічний пристрій”, коли, як зазначав В. Глушков, утворюється “своєрідний симбіоз електронної техніки і живого організму”.

У цій галузі знань цікаві розробки є в Україні. Так, серед численних завдань, що їх розв’язує Донецький інститут проблем штучного інтелекту на шляху створення синтетичного розуму, — електронне розпізнавання мовних образів. ЕОМ повинна навчитися слухати, сприймати і розуміти мову людини і до того ж розпізнавати свого співрозмовника за індивідуальними характеристиками його голосу та психомоторними особливостями суб’єкта. Загалом голос людини такий же своєрідний, як і папілярні лінії на пальцях, що їх вивчає дактилоскопія. Як свідчать розробки, світ уже впритул підійшов до високонадійного голосового замка. Не за горами і системи, котрі за допомогою голосу керуватимуть автомобілем, побутовою технікою, а також виробничими процесами.

Криміналісти часто мають справу з ситуаціями, коли треба з абсолютною впевненістю сказати, що голос якоїсь людини належить саме їй, а не комусь іншому. Особливо коли цей голос вже записано на магнітофон, диктофон чи автовідповідач. Як відомо, у нашій судовій практиці магнітофонні записи довгий час не визнавалися речовими доказами. Злочинець міг безкарно погрожувати жертві, вона могла до суду принести плівку з фонограмою діалогу, але марно. Зараз завдяки працівникам Української академії внутрішніх справ, Донецького інституту проблем штучного інтелекту, Національної академії наук і Міністерства освіти і науки України створено системи і комплекси ідентифікації особистості на принципах мовної індивідуальності. Системи ці досить складні і головне — наукомісткі. Основою комплексу, що важить 20 кг і розміщується на столі експерта, є сучасний комп’ютер, спеціальний пристрій для очищення від шумів, а також унікальна програма для виконання порівняльного аналізу, яка забезпечує введення обстежуваної фонограми до комплексу визначення дослівного змісту, обчислення частотних характеристик мови конкретної особи.

Власне, можна сказати, що криміналістика (слідча, експертна і судова практика) отримала ще один дієвий засіб у розслідуванні злочинів. Тому тепер у рецидивістів, крім відбитків пальців, треба відбирати і зразки мови. Така фонотека може стати в пригоді не тільки в Україні, а й в усьому світі. Нові розробки вже знайшли широкий попит серед практичних працівників правоохоронних органів. Уже виконано кілька дуже складних фоноскопічних експертиз, висновки яких були основними доказами в розкритті тяжких злочинів у Маріуполі, Донецьку, Костянтинівці та інших містах.

Таким чином, проблема вивчення особистості — один з актуальних напрямів наукових пошуків останніх десятиліть. Особистість — безмежний предмет дослідження багатьох наук. Невичерпна ця проблема і для криміналістики.

Здійснені в останній час дослідження, накопичені в цій галузі дані потребують узагальнення, систематизації і впорядкування, а таке узагальнення повинно розвиватись як криміналістична теорія встановлення особистості, яка може бути інтегровано виражена через філософські, психологічні, біологічні, правові уявлення, через їх співставлення і наукове обґрунтування. Основний зміст криміналістичної теорії встановлення особистості може бути виражений так: ядро теорії повинен складати аналіз структури особистості через її сліди — відображення в навколишньому середовищі.

Особистість сучасної людини є вершиною основної гомологічної гілки розвитку життя на планеті. Поняття особистості почало складатися ще в стародавні часи. Так, у римлян термін “persona” означав маску, яку надівав актор; потім персоною почали називати саму роль, яку він грав: купця, воїна, селянина тощо. Пізніше цей термін генералізувався і став означати реальну роль у суспільному житті будь-якої людини. Таким чином, склалось наукове поняття особистості як свідомого індивіда, який займає певне становище в суспільстві і виконує конкретну функцію.

Способи розкрити сутність особистості за допомогою аналізу відповідей на окремі питання щодо міжособистісних відносин або соціально-культурної діяльності не вирішують проблеми в цілому. Розкриваючи діалектику розвитку особистості, важливо базуватися на методологічному принципі, згідно з яким будь-яке дослідження особистості повинно починатися з розгляду суспільних відносин і виявлення “механізму” їх пошуку в особистому бутті. Розвиток людини зрештою розглядається як результативна сукупність суспільних відносин, що історично склалися, і їх основних тенденцій. Різні суспільства, держави, нації, народи перебувають у певному взаємозв’язку, взаємодії через соціальні, економічні, культурні, правові та інші зв’язки.

Таким чином, сукупність усіх нині існуючих суспільних відносин правомірно розглядати як суперечливу, але все ж таки взаємопов’язану історичну систему, яка відтворює певний етап соціального розвитку всього людства.

Сутність особистості реалізується в її існуванні. Тільки єдність сутності і буття в їх становленні і розвитку дає можливість зрозуміти все існуюче. Зміст внутрішнього світу людини, який є соціально детермінованим, набуває згодом тієї самостійності, яка і дає змогу говорити про існування індивіда як особистості, виступаючи тепер певною мірою вже самостійним фактором стосовно суспільних відносин. У цьому і полягає одна із фундаментальних суперечностей особистості. З одного боку, сутність людини начебто “запрограмовано”, вона ніби-то зовні індивіда, зовні його неповторного існування. З іншого — будь-які суспільні відносини реалізуються тільки через діяльність людини, яка пов’язана з реальним процесом їх розвитку, зміни ними умов її існування. “Сутність особистості відображає всю сукупність життєдіяльності конкретного індивіда, його спосіб життя, який виявляється в рамках того чи іншого колективу, соціальної групи, суспільного класу, сім’ї, де він функціонує”[12].

Проблема особистості, її сутність і ставлення до зовнішньої природи та суспільства давно привертає увагу вчених різних наук, у тому числі і криміналістів. Інтерес до людини викликаний не тільки нагальними потребами життя, а й необхідністю з’ясувати перспективи розвитку людини і людського суспільства.

Особистість людини — фундаментальна проблема гуманітарного знання, яка є ареною гострої ідеологічної і методологічної боротьби, що знаходить відображення і в загальносоціальному, загальнопсихологічному і загальноправовому визначенні цього поняття. Те чи інше трактування особистості перебуває в прямій залежності від того, як вирішується питання про співвідношення особистості і навколишнього світу та суспільства. Як активний суб’єкт діяльності, кожен індивід не просто діє на певну сукупність суспільних відносин, а й змінює, вдосконалює їх відповідно до своєї сутності. За будь-якою дією і вчинком окремого індивіда, які лежать на поверхні, тобто очевидні, глибоко прихована їхня соціальна сутність. Особистість — складне багатогранне явище суспільного життя, ланка в системі суспільних відносин. Вона є продуктом суспільно-історичного розвитку, з одного боку, і діячем суспільного розвитку — з іншого[13]. Неможливо зрозуміти суспільну роль особистості, її добрі і злі дії, якщо не проаналізувати притаманні їй властивості.

Механізм злочину є основним джерелом інформації про особу, яка його скоїла. Складною і багатогранною є роль саме особи в структурі злочинної діяльності, оскільки вона є її ініціатором і виконавцем.

Перебуваючи на найвищому ступені розвитку й організації матерії, людина має найбільшу кількість ознак і властивостей, які дають змогу відрізняти її від об’єктів живої і неживої природи, виокремлювати і ототожнювати. Тому ознаки і властивості особи необхідно класифікувати і розглядати як систему, що характеризує її біологічну сутність, і як конкретне матеріальне утворення, що має фізичні основи.

Здавна філософи вважали людину дуалістичною, тобто такою, що поєднує в собі біосоціальне з тілесною організацією. Таким чином, для людини властиві фізичні основи як для будь-якого матеріального об’єкта і біологічні — як для об’єкта, що має мислення і суспільну свідомість. Людині притаманні три види ознак і властивостей: фізичні, біологічні і соціальні.

У криміналістиці при дослідженні слідів людини завжди звертають увагу на відображення ознак зовнішньої анатомічної будови тіла та його частин — рук, ніг, зубів, які утворюються внаслідок механічної взаємодії. Таке вузьке уявлення про людину як про слідоутворюючий об’єкт не враховує її біологічних і соціальних властивостей, які мають інформаційне значення для встановлення і ототожнення особи.

На місці події суб’єкти злочину, як правило, залишають різні сліди, які відображають їх властивості (фізичні, біологічні і соціальні) і несуть про них певну інформацію.

Фізичні властивості характеризують будову тіла як матеріального утворення. Будь-яке матеріальне тіло займає певний простір, тому воно вирізняється з навколишнього світу за ознаками зовнішньої будови. Ознаки зовнішньої будови людини — це також просторові межі: форма, розмір і відносне розташування.

Разом з тим, розглядаючи людину як фізичне тіло, враховують також те, що вона є конкретною особистістю, якій притаманні соціальні властивості, котрі виявляються в різних випадках діяльності (виробничої, духовної та ін.). Крім того, людина — це громадянин певної держави, а в нашому випадку — України, який наділений конституційними правами, свободами і обов’язками перед суспільством. Тому всі прийоми і методи отримання інформації про нього і від нього повинні відповідати як загальним принципам гуманності, так і принципам законності, а діяльність осіб, які збирають цю інформацію при провадженні в кримінальних справах, має здійснюватись у порядку і умовах, визначених кримінально-процесуальним законодавством.

Фізичні властивості людини поділяють на два види:

• зовнішні (анатомічні), які характеризують будову тіла і його частин (голови, обличчя, рук, ніг, зубів, долоні рук, підошви ніг та ін.). Саме ці властивості частин тіла людини при розслідуванні злочинів найчастіше використовуються для її пошуку і ототожнення. На основі їх вивчення побудовано методики дактилоскопічної і портретно-криміналістичної експертиз особи, криміналістичні обліки, інформаційно-пошукові та інформаційно-довідкові системи;

• внутрішні, які характеризують будову тканин органів, види і силу виділень людського організму в процесі його життєдіяльності. На основі вивчення цих властивостей розроблено методики встановлення групової належності крові, різних виділень (сперма, піт, сеча) та тканин окремих частин тіла (нігті, епідерміс).

Таким чином, зовнішня і внутрішня організація тіла людини як об’єкта, що відображається, є джерелом інформації про властивості зовнішньої і внутрішньої будови та їх ознаки. При взаємодії людини з матеріальним середовищем відбувається елементарне відображення, тобто копіювання зовнішніх контурів будови її контактуючих частин на іншому об’єкті, наприклад, утворення слідів рук, ніг, зубів та ін.

Біологічні властивості людини характеризують її як окрему біологічну систему — це різні навички й уміння, прийоми, які дають змогу здійснювати конкретні операції, наприклад, при написанні листа, ходьбі, проголошенні промови тощо. Ці набуті властивості відображаються в матеріальному середовищі у вигляді слідів рукописного чи машинописного тексту, доріжки слідів ніг, пошитого взуття, виготовленні знарядь зламу тощо.

У літературі до біологічних властивостей людини нерідко зараховують стан здоров’я, зовнішній вигляд, кров, слину, волосся та інші об’єкти. Називають цю групу природно-біологічними джерелами інформації. Не вдаючись до дискусії про правомірність такої класифікації, потрібно наголосити, що людина як високоорганізована і соціально-біологічна істота вирізняється серед собі подібних трьома біологічними властивостями: динамікою, голосом і мовою.

Динамічні властивості — це рухові навички, які відображаються в процесі діяльності як матеріально, так і ідеально (особливості почерку, голосу, манери поведінки, жестикуляції, міміки тощо). Такі джерела матеріальні, але вони відрізняються від слідів крові, волосся, частин тканин, які відділилися від людини, оскільки втратили біологічну сутність. Тому частинки тіла, які відділилися від людини, слід відносити до слідів-предметів чи речовин органічного походження. У них відсутні динамічні ознаки.

Голос як властивість є джерелом звукових слідів, сприймаючи які, люди спілкуються і пізнають одне одного. Інформація, яка відображається в звуковому сліді, вирізняється достатньою стабільністю фізичних параметрів, які дають змогу формувати індивідуальні комплекси ознак та ідентифікувати людину за голосом і звуковою мовою.

Мова — засіб спілкування між людьми. Інформація, яку людина сприймає за допомогою мови, досить різнобічна. Мова — джерело інформації широкого плану. В криміналістиці конкретна людина розглядається як носій інформації про обставини злочину, пошуку і ототожнення, під час його розслідування. Тому досліджуються види інформації, яку відображає усна і письмова мова.

Соціальні властивості характеризують людину як особистість на рівні індивідуальної і суспільної свідомості, її ставлення до закону, суспільства, моральних та етичних цінностей. У літературі ці властивості класифікують за різними ознаками. Гадаємо, що всі їх можна об’єднати в п’ять груп:

• персонографічні;

• психофізіологічні і психологічні;

• світоглядні;

• виробничо-ділові;

• морально-побутові.

Розглянемо їх конкретніше. Персонографічні властивості характеризують людину як особистість, котра має прізвище, ім’я та по батькові, стать, час народження, місце проживання, національність, володіє мовою, слухом тощо. Вони визначають інформаційно-довідкові (біографічні) дані, які можуть бути змінені залежно від життєвих ситуацій (правомірно чи неправомірно). Разом з тим вони лежать в основі пов’язаних між собою окремих криміналістичних обліків (алфавітного, дактилоскопічного, тих, хто пропав безвісти).

Психофізіологічні і психологічні властивості відображають стан людини і виражаються у вигляді певних проявів: веселість, збудженість, пригніченість, або психологічних характеристик нервової системи: сангвінік — живий, рухливий, емоційний, чуйний; холерик — бурхливий, гарячий, різкий, поривчастий; флегматик — спокійний, млявий, стійкий, повільний; меланхолік — пригнічений, сумний, боязкий, нерішучий. До них умовно можна віднести й окремі фізичні дефекти: глухий, сліпий, недорозвинений та ін.

Світоглядні властивості — це духовне й ідейне обличчя людини, яке відображає ідейність, безідейність, принциповість, безпринципність, нігілізм, вірність, зраду, патріотизм, націоналізм, шовінізм, правовий нігілізм тощо. Виробничо-ділові властивості характеризують ставлення людини до праці колективної або індивідуальної, наприклад, працелюбство, сумлінність, бережливість, безгосподарність, скупість тощо. Морально-побутові властивості характеризують людину в побуті, сім’ї, малому колективі і до них зазвичай зараховують гуманність, скромність, жорстокість, нелюдяність, черствість, нахабність, грубість, розбещеність та ін. Таким чином, зазначені види фізичних, біологічних і соціальних властивостей у сукупності індивідуалізують кожну людину в середовищі їй подібних, що сприяє і розшуку, і ототожненню її при розслідуванні злочинів.

У процесі діяльності людини всі три види властивостей відображаються на різних матеріальних об’єктах, сприймаються суб’єктами, що стають джерелами інформації, яку зазвичай за походженням називають особистою інформацією.

Залежно від виду властивостей слід розрізняти і види інформації. Інформацію, яка відображає фізичні властивості особи, називають структурною в зв’язку з тим, що вона визначає її структурну організацію. Біологічні властивості відображають функціональну діяльність людини, а тому інформацію про них називають функціональною. Соціальні властивості характеризують людину як особистість на рівні індивідуальної і суспільної свідомості. Тому така інформація називається соціальною або особистою.

Ці властивості людини тією чи іншою мірою можуть бути відображені в слідовій картині події злочину.

Сьогодні в криміналістиці сліди людини в структурі події злочину (кримінальна гомеоскопія) поділяють на такі групи:

• криміналістичне встановлення (пошук і ототожнення) особи за ознаками зовнішності (криміналістична габітологія);

• сліди рук і ніг (криміналістична дактилоскопія);

• сліди зубів особи та шкірного покриву голови;

• сліди мікрооб’єктів і запаху особи;

• сліди звукової мови і голосу особи;

• сліди пам’яті особи (ідеальні відображення);

• сліди динамічних властивостей особи.

Важливими структурними елементами кожної з вищезазначених груп і пріоритетними напрямами їх дослідження є такі.

І. Ознаки зовнішності (криміналістична габітологія):

1. Зовнішність особи і механізм її відображення при скоєнні злочину.

2. Поняття ознак і властивостей зовнішності особи.

3. Класифікація і методика опису ознак зовнішності.

4. Джерела інформації про зовнішність особи.

5. Збирання та використання інформації про зовнішність особи для її розшуку і ототожнення.

6. Особливості ототожнення особи за ознаками зовнішності.

II. Сліди рук і ніг (криміналістична дактилоскопія):

1. Будова шкірного покриву поверхні долонь рук і підошов ніг.

2. Механізм утворення слідів рук і ніг, їх класифікація.

3. Методи і технічні засоби встановлення і фіксації слідів рук і ніг.

4. Певні прийоми використання слідів рук і ніг для отримання інформації про злочинця та злочин.

5. Основи методики дактилоскопічної експертизи.

III. Сліди зубів особи та шкірного покриву голови:

1. Сліди зубів.

2. Анатомічна будова шкірного покриву голови і криміналістичне значення цих слідів.

3. Механізм слідоутворення і види слідів шкірного покриву.

4. Встановлення слідів шкірного покриву і прийоми їх використання для отримання інформації про особу і подію злочину.

IV. Сліди мікрооб’єктів та запаху:

1. Поняття і класифікація мікрооб’єктів і слідів запаху в криміналістиці.

2. Криміналістичні ознаки запахових слідів.

3. Робота із запаховими слідами на місці події.

4. Дослідження і використання запахових слідів у практиці розслідування злочинів.

V. Сліди звукової мови і голосу особи:

1. Звук як джерело інформації для розкриття злочину і розшуку злочинця.

2. Поняття і ознаки звукових слідів.

3. Засоби і тактичні прийоми фіксації звукових слідів.

4. Основи методики дослідження і використання звукових слідів при розслідуванні злочинів.

VІ. Сліди пам’яті людини (ідеальні відображення):

1. Поняття слідів пам’яті, їх джерела і механізм утворення.

2. Джерела слідів пам’яті та їх характеристика.

3. Встановлення і фіксація слідів пам’яті.

4. Сучасні технічні можливості інструментального розпізнання і дослідження слідів пам’яті.

5. Певні прийоми інструментального дослідження слідів пам’яті в оперативно-розшуковій практиці.

VII. Сліди динамічних властивостей особи:

1. Поняття і зміст динамічних властивостей особи.

2. Види динамічних ознак особи.

3. Механізм відображення ознак-навичок.

4. Сліди навичок письма.

5. Сліди локомоційних навичок особи.

Над розробкою цих проблем у криміналістиці працює багато вчених і практичних працівників. Результати цих досліджень дають змогу говорити про певні успіхи в галузі вивчення слідів людини в структурі події злочину. Нині вчені-криміналісти розробили ряд оригінальних методик для дослідження слідів запаху, невидимих слідів рук і ніг. Є певні успіхи в розробці методик встановлення особи за ознаками зовнішності. Цікавими є розробки в галузі дослідження слідів мікрооб’єктів, слідів звукової мови і голосу особи, слідів пам’яті особи, слідів динамічних властивостей особи тощо.

У зв’язку з вищезазначеним слід звернути увагу на два моменти, які утворюють своєрідне професійне тло криміналістичної теорії особистості. Перший момент: сучасний етап розвитку науки характеризується певними новими явищами, які свідчать про зміну відносин загальнотеоретичних і спеціальних наук з криміналістикою. При цьому поряд з тенденцією чіткого виокремлення певних галузей спеціальних знань про людину в певні розділи криміналістичної науки, наприклад, криміналістична гомеоскопія — криміналістична габітологія, криміналістична дактилоскопія, криміналістична генотипоскопія, сліди зубів людини і шкірного покриву голови, сліди мікрооб’єктів і запаху, сліди звукової мови і голосу людини, сліди пам’яті людини (ідеальні відображення), сліди динамічних властивостей (ознак людини), тобто з тенденцією, яка простежується протягом тривалого періоду розвитку криміналістичних знань у минулому, в останні десятиліття має місце протилежний процес — виокремлення в криміналістиці напрямів дослідження людини не тільки у вигляді базових світоглядних і методологічних принципів, а і як власної самостійної криміналістичної теорії.

Це значною мірою ускладнює проблему методології взаємодії криміналістики і спеціальних наук, особливо наук соціальних, психологічних, біологічних і гуманітарних взагалі. Тому криміналістичне вчення про особистість — приклад такого роду, адже воно будується як інтегрована синтетична теорія, за своєю суттю криміналістичного характеру, але, безумовно, з обов’язковим залученням філософських, соціологічних, психологічних і біологічних знань.

Другий момент: криміналістична теорія особистості як один з основних розділів криміналістики, для створення якого на сучасному рівні розвитку науки необхідне залучення великого обсягу різногалузевих даних і знань (філософія, соціологія, біологія, психологія, біоніка, кібернетика, нейробіоніка, медицина, психіатрія, право тощо), сама є складною, багатокомпонентною, багатоплановою теорією, де окремі складові відрізняються одна від одної і потребують різних методів дослідження, різних за своїм походженням понять і концептуальних структур, не завжди цілком когерентних.

З огляду на це слід особливо наголосити, що в реальності теорія пізнання базується на надзвичайно різносторонніх джерелах, які потрібно використовувати при криміналістичних дослідженнях. Це положення стосується і ставлення до криміналістичної теорії особистості. Саме цей напрям криміналістичних досліджень повинен стати одним із комплексних на стику різних галузей науки, що може дати нові результати в розширенні меж одержання об’єктивної інформації про особу обвинуваченого й інших учасників кримінального процесу.

Можна вважати, що аналіз цієї криміналістичної теорії є актуальним не тільки з точки зору характерних сучасних проблем, а і як напрям дослідження, який разом з тим зумовлений самою логікою внутрішнього розвитку криміналістики. З огляду на це потрібно зазначити такі два аспекти. По-перше, всебічний загальнонауковий підхід у цій галузі знань про людину і злочин започаткували ряд відомих зарубіжних учених: Ч. Дарвін, К. Фохт, Л. Бюхнер, Я. Мелешот, О. Кант, Г. Спенсер, Ч. Ломброзо, К. Жамен, Г. Гросс, І. Монгерштерн, A. Арюс, Г. Буссе, А. Генце, а також вітчизняні дослідники: О. Баєв, B. Бахін, В. Вандишев, Ф. Глазирін, В. Гончаренко, Г. Грамович, Г. Грановський, Ю. Грошевий, А. Дулов, О. Закатов, Г. Зуйков, І. Козаченко, В. Коновалова, В. Корноухов, Ю. Корухов, Н. Клименко, І. Крилов, В. Лисиченко, В. Лукашевич, Г. Матусовський, М. Порубов, І. Постика, О. Ратінов, М. Салтевський, В. Сегай, В. Снєтков та інші.

По-друге, це гносеологічний аспект. Відомо, що однією з основних особливостей сучасної криміналістики є комплексний, багатосторонній підхід до досліджуваних явищ.

Оскільки формування криміналістичної теорії вивчення особистості є потребою внутрішнього розвитку самої криміналістики, разом з тим вона може бути створена тільки як теорія, що охоплює різнобічні знання про природу конкретного індивіда, насамперед дані соціальних, психофізіологічних, фізичних, медичних досліджень, біоніки, нейробіоніки, біології і психіатрії.

3.2.2. Сучасні напрями використання нових методів і спеціальних знань для встановлення відомостей про особу обвинуваченого

Сучасний стан злочинності потребує розробки і впровадження в усі галузі нашого життя новітніх досягнень науки і техніки, сучасних методів та технічних засобів роботи з криміналістичною інформацією.

З метою успішної боротьби зі злочинністю, а також для здійснення радикальних виховних і профілактичних заходів сучасна криміналістика мусить ширше й активніше використовувати методи, які розроблені іншими науками, зокрема психологією, фізіологією, кібернетикою, біонікою, нейрокібернетикою, теорією ігор та прийняття рішень тощо.

Підвищити ефективність криміналістичних досліджень можна за допомогою методик сучасної соціології і диференційної психофізіології, одорології і кінології, діагностики і прогностики, лінгвістики й акустики, метрології і антропології, генетики і біохімії, психофізики і нейробіоніки, біокібернетики та інженерної психології, соціоніки і біоінформатики, віртуально-реальних та інформаційних технологій, а також засобів комп’ютерної техніки для швидкої обробки досліджуваної інформації.

У цьому підрозділі зроблено науковий огляд сучасних досягнень і надбань у галузі кримінально-процесуального права, криміналістики, судової психології, кібернетики, біології, психології, нейробіоніки й інших з метою визначення пріоритетних напрямів експериментальних досліджень використання окремих видів методів, науково-технічних засобів та інформаційних технологій для встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого. Потрібно зазначити, що далеко не всі проблеми і новітні напрями тут розглянуто, тому що ця галузь знань характеризується комплексністю, численністю і багатоплановістю досліджень. Увагу сконцентровано лише на найбільш вагомих і значущих результатах досліджень, оригінальних наукових працях і пріоритетних напрямах досліджень. Слід особливо підкреслити, що всесвітньо відомі, пріоритетні напрями наукових досліджень, які стосуються актуальних проблем людини і є відправними, базовими, були розпочаті і доведені до логічного завершення саме в Україні. Розглянемо їх детальніше в ретроспективному аспекті. Особливо важливе значення мають результати фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук, які здійснено в Україні за останні 50 років.

Активний розвиток досліджень у Національній академії наук України з багатофакторного і багатокритеріального математичного програмування і системного аналізу розпочався ще наприкінці 50-х — на початку 60-х років ХХ ст., коли в обчислювальному центрі АН УРСР і ряді інших наукових відомств нашої країни інтенсивно велися роботи зі створення нових ЕОМ та їх математичного і програмного забезпечення. Саме в цей період у Києві під керівництвом академіка В. Глушкова працював ряд наукових семінарів, які були відправним етапом для здійснення досліджень з теорії оптимізації, моделювання, програмування, аналізу й автоматизації проектування складних об’єктів. Напевно, В. Глушков був одним з перших вчених-кібернетиків, які звернули увагу на необхідність розвитку методів системного аналізу, застосування яких при вивченні складних процесів у праві, економіці, медицині, інженерній і військовій справі може на основі використання сучасних ЕОМ привести до бажаної мети. Саме в той час систематично здійснювалися цікаві роботи в цій галузі як В. Глушковим, В. Михайлевичем, К. Івановим-Муромським, М. Амосовим, І. Сергієнко, так і їх однодумцями і послідовниками.

Основними науковими центрами, які досліджують правові, криміналістичні і психологічні проблеми правопорушника та злочинця є Інститут держави і права НАН України (О. Костенко, І. Лановенко, Ф. Лопушанський, О. Свєтлов), Академія правових наук України (А. Закалюк, О. Тацій), Українська академія внутрішніх справ (М. Костицький, В. Лихолоб, І. Синьов, І. Козаченко), Київський національний університет ім. Т Г. Шевченка (В. Бахін, В. Гончаренко, В. Лисиченко, Н. Клименко, А. Фокіна, В. Циркаль), Українська національна юридична академія (В. Коновалова, З. Митрохіна, М. Салтевський, Ю. Грошевий), Львівський університет (В. Нор, В. Куліков, Г. Саг), Університет внутрішніх справ (В. Гаєнко), Київській науково-дослідний інститут судових експертиз (М. Сегай, В. Стринжа, В. Палій). Психологію важковиховуваних підлітків досліджують в інститутах психології та дефектології АПН України. Крім того, в Україні діє мережа наукових і практичних установ, які виконують психологічну експертизу за завданням правоохоронних органів. Це Інститут психіатрії (спеціальне відділення), система обласних психіатричних лікарень і диспансерів, інститути судових експертиз.

Сьогодні ціла плеяда відомих учених-криміналістів займаються дослідженням конкретних криміналістичних проблем особистості. Найвагоміших результатів наукових пошуків досягнуто в галузі криміналістичного дослідження матеріальних слідів злочину (М. Салтевський, В. Лисиченко), діагностики ідеальних відображень — слідів пам’яті людини (К. Іванов-Муромський, Є. Носенко, К. Кузьміна, В. Коробейніков, О. Лук’янова, В. Гончаренко, В. Коновалова, М. Костицький, М. Салтевський), криміналістичної антропології (Ю. Дуб’ягін, М. Костицький, В. Коновалова), комп’ютерної психофізіологічної діагностики людини, (П. Біленчук, К. Кузьміна, В. Коробейніков, О. Лук’янова, Т. Семик), вивчення потреб слідчої практики (В. Бахін, В. Кузьмічов, О. Садченко, М. Карпов, А. Іщенко), соціолінгвістичного дослідження почерку (В. Лисиченко), судової акустики (М. Вертузаєв, Л. Громовенко, Ю. Жаріков, Є. Носенко, Г. Рамішвілі, М. Салтевський, Г. Чикоїдзе,), криміналістичної одорології (М. Салтевський, В. Сало, М. Сегай, Н. Клименко), систематизації, формалізації і алгоритмізації криміналістичної науки і слідчої практики (В. Бахін, А. Іщенко, В. Кузьмічов, В. Лисиченко, О. Садченко, М. Карпов), науково-методичних досліджень криміналістичної науки (узагальнення, систематизації й аналізу дисертаційних досліджень) (В. Бахін, Є. Вікторова, А. Іщенко, М. Карпов), криміналістичного документування (М. Бойко, В. Лисиченко, З. Гулкевич, М. Курко, О. Михайленко), інформатизації, моделювання, алгоритмізації і програмування розслідування (Л. Громовенко, В. Лисиченко, С. Цвєтков).

Характерною особливістю цих досліджень є те, що вони, як правило, були зумовлені потребами практики і тому відразу ж знаходили широке застосування при вирішенні реальних завдань.

Аналіз виконаних досліджень, узагальнення та систематизація досвіду практики, результати особистих експериментальних і конструкторських пошуків створюють відповідні передумови для визначення таких трьох основних напрямів експериментальних досліджень з використанням окремих видів методів, науково-технічних засобів та інформаційних технологій встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого:

• розробка багатокритеріальної автоматизованої системи всебічного дослідження людини (БАСВДЛ);

• питання розробки і використання інформаційних технологій для оцінювання функціонального стану людини при її взаємодії з навколишнім середовищем;

• створення сучасних технологій здійснення наукомістких криміналістичних досліджень проблем людини.

Розглянемо ці напрями детальніше.

1. Розробка багатокритеріальної автоматизованої системи всебічного дослідження людини.

З метою реалізації на практиці новітніх технологій розпочато розробку автоматизованої системи всебічного дослідження людини. Однією з них є психофізіологічна методика для виявлення особливостей основних характеристик центральної, вегетативної нервової системи, уваги, пам’яті, мислення, темпераменту і характерологічних ознак обвинуваченого. Іншими словами, спробували розробити варіант повністю автоматизованої системи, яка дає можливість досліджувати та інтерпретувати профіль особи. Цю систему назвали БАСВДЛ — багатокритеріальна автоматизована система для всебічного дослідження людини.

В основу БАСВДЛ покладено адаптований варіант міннесотського багатопрофільного тесту (ММРІ), створеного у 1941-1947 рр. американськими вченими. В нашій країні він застосовується з 1967 р. При створенні адекватного тесту українською мовою було виконано досить велику й відповідальну роботу, пов’язану не стільки з вирішенням лінгвістичних проблем, скільки з підбором рівноцінних питань стосовно способу життя, соціальних і культурних цінностей. В Україні найвідомішими є варіанти, адаптовані М. Мірошниковим, Ф. Березіним (1967, 1976) та Л. Собчик (1971, 1978).

У відділі нейробіоніки Інституту кібернетики ім. М. В. Глушкова НАН України розроблено серію психоаналізаторів (біотехнічних комплексів), евристичних програм, методів моделювання діяльності людини (К. Іванов-Муромський, К. Кузьміна, О. Лук’янова, В. Коробейніков), які в процесі здійснення експериментів довели їх цілковиту придатність для потреб і завдань практики (навчальної, наукової та промислової).

Особа, яка підлягає дослідженню, виконує нескладні тестові завдання за спеціально розробленою інструкцією, а її дії фіксуються біотехнічним комплексом і розшифровуються на ЕОМ з допомогою спеціально розробленої програми. Отримана інформація видається у вигляді “паспорта” психофізіологічних ознак людини. Інтерпретація результатів, отриманих з допомогою методу ММРІ — БАСВДЛ, у теоретичному плані пов’язана з багатостороннім цілісним підходом до вивчення особи і охоплює три її рівні.

Перший рівень відображає природжені особливості, які визначають темп психічної активності, силу і активність психічних процесів та інші параметри, що мають стосунок до темпераменту. Другий рівень відображає сукупність стійких ознак, що сформувалися в процесі накопичення індивідуального досвіду і виявляються у вигляді автоматизованих компенсаторних і адаптивних механізмів у свідомій діяльності індивіда в процесі спілкування з навколишнім середовищем, в його самооцінці й оцінці інших людей, які з ними спілкуються. Цей рівень найближчий до того, що називають характером людини. Третій рівень стосується соціальної спрямованості особи, ієрархії цінностей індивіда, його ставлення до моралі і суспільно корисної діяльності.

Метод ММРІ — БАСВДЛ виявляє також певні особливості інтелектуальної сфери (ригідність, нахил до абстрагування, конкретність тощо), а також можливість контролю емоцій з боку інтелекту.

Опитний лист методу ММРІ складається з 550 тверджень, на які досліджуваний повинен відповісти “правильно”, “неправильно”, “не знаю”. Результати опитування фіксуються на спеціальному профільному бланку у вигляді профілю особи, що являє собою графічне зображення відношення між кількісними показниками базових шкал, які відображають ступінь їх вираження у конкретного індивіда, а також ступінь певних тенденцій, що змальовують у сукупності структуру його особистих здібностей, тип реакції і особливості стану.

Розпізнання (діагностика, дослідження, прогнозування) профілю з метою отримання соціопсихофізіологічного портрета особи починається з оціночних шкал (Л-неправди, Ф-надійності, К-корекції), які дають можливість оцінити ставлення досліджуваного до тестування й вірогідність отриманих результатів.

Подальша інтерпретація профілю здійснюється за базисними шкалами (1 — надконтролю, 2 — депресії, 3 — емоційної лабільності, 4 — імпульсивності, 5 — мужності, жіночності, 6 — ригідності, 7 — тривоги, 8 — індивідуальності, 9 — оптимізму й активності, 0 — екстраінтроверсії). При цьому психофізіологічний профіль особи потрібно оцінювати як одне ціле, а не як сукупність незалежних шкал: найбільше значення при цьому — відношення рівня профілю на кожній шкалі до середнього рівня профілю — 50 Т (30-70 Т-діапазон норми) і особливо стосовно середніх шкал.

Досить цінну інформацію можна отримати за допомогою 200 додаткових шкал, які дають змогу виявити такі якості людини, як здатність до навчання, лідерство, залежність, ворожість (свідома і несвідома), інтелектуальний коефіцієнт, схильність до різних захворювань, злочинність, агресивність, алкоголізм, рецидивність, фарисейство тощо.

Побудова профілю й отримання портрета особи за допомогою автоматизованих систем значно розширить можливості застосування методу ММРІ. За цією методикою, крім загальних відомостей про темперамент, характерологічні особливості індивіда, соціальну спрямованість особи, адаптивні і компенсаторні можливості, що виявляються при стресі, можна встановити також особливості стану індивіда — напруженість захисних механізмів, близькість до зриву або, навпаки, компенсацію за рахунок власних ресурсів. Що стосується інтелектуальної сфери, то методика допомагає також виявити певні її особливості (наприклад, конкретність чи неконкретність мислення), контроль емоцій з боку інтелекту.

Методика дає можливість зробити висновки щодо таких проявів поведінки, як контроль своєї поведінки в різних ситуаціях діяльності, емоційна лабільність, імпульсивність, мужність, ригідність, тривога, індивідуальність, активність, інтровертивність. Результати дослідження допомагають аналізувати основні мотиви поведінки правопорушника. Побудований на основі відповідей досліджуваного, профіль особи дає змогу судити про такі якості, як ступінь самокритичності і самоконтролю, соціальної адаптації, агресивність, жорстокість, прояви антисоціальних тенденцій, підозрілість, ворожість, підвищена самооцінка, відчуження, інертність, пасивність позиції, незадоволеність собою, підвищена імпульсивність, здатність до ризику, конфліктність, мстивість. Знаючи обставини кримінальної справи і особисті якості підозрюваного, досвідчений слідчий може швидко прийти до правильної версії.

Знання особистих якостей людини може відіграти значну роль у виборі виховних засобів. Детальна конфігурація профілю людини допомагає визначити соціальну небезпеку правопорушника. Додаткові дані про вибір виховних заходів, наприклад, у колонії малолітніх злочинців, може дати інформація, отримана за допомогою ММРІ.

Автоматизована система всебічного дослідження людини повністю алгоритмізує показ запитань досліджуваному, аналізує його відповіді і видає експериментатору таку інформацію: кількісні показники за 13 шкалами в Т-балах, профіль особи (графічний дисплей); надруковані відповіді на кожне запитання із зазначенням часу, витраченого досліджуваним на відповідь, первинний психофізіологічний аналіз якостей людини.

Система (БАСВДЛ) створена на базі ПЕОМ стандартної конфігурації і являє собою автоматизоване робоче місце (АРМ). Вона полегшує роботу з тестом і обробку отриманих відповідей, значно скорочує час тестування, збільшує достовірність відповідей дослідження за рахунок усунення при машинній обробці відчуття тривоги, ліквідує суб’єктивні помилки, можливі при ручній обробці чималого за обсягом експериментального матеріалу. Доповнена фізіологічними і біохімічними показниками діяльності систем організму (сердцево-судинної, нервової), БАСВДЛ може вирішувати важливі завдання діагностики й керуванням функціональним станом людини.

У перспективі на основі розробленої методики можна буде здійснювати професійний відбір з різних юридичних спеціалізацій (КР, ДАІ, слідство тощо), вибирати оптимальні шляхи і засоби керування різними видами діяльності, визначати можливості психофізіологічної сумісності в колективі, розробляти найбільш ефективні й раціональні методи і засоби навчальної, науково-дослідної і виховної роботи.

Що стосується проблем боротьби зі злочинністю, то діапазон застосування автоматизованої системи всебічного дослідження людини (БАСВДЛ-1, БАСВДЛ-2) у криміналістиці досить широкий. Це питання вивчення (діагностика, дослідження, прогнозування) особи правопорушника, прогнозування індивідуальної поведінки з метою розробки профілактичних заходів, а також підвищення ефективності виховної роботи в органах виконання покарань тощо.

2. Використання інформаційних технологій для оцінювання функціонального стану людини при її взаємодії з навколишнім середовищем.

Ще одним напрямом наукових досліджень у галузі кримінально-процесуального і криміналістичного дослідження обвинуваченого є розробка і створення інформаційних технологій для оцінювання функціонального стану людини в конкретних ситуаціях. У зв’язку з цим слід зазначити, що математичне моделювання як метод вивчення фізіологічних систем існує поряд з методами експериментальної фізіології, доповнюючи їх. Моделювання увійшло в практику фундаментальних і прикладних досліджень фізіології людини. Перевагою моделювання є те, що з його допомогою можна імітувати ситуації, які методично неможливо створити з допомогою експериментів на людях. Зазначені обставини набувають особливого значення при вирішенні завдань, які пов’язані з людиною, що перебуває в ризикових екстремальних ситуаціях. Можливість розрахувати значення того чи іншого фізіологічного параметра, отримати кількісні оцінки функціонального стану людини, дослідити різні концепції і гіпотези не тільки підтверджує необхідність розробки математичних моделей фізіологічних систем людини, а й стимулює подальший розвиток цього напряму. Поширена в наукових дослідженнях методологія розробки програмних комплексів математичного моделювання фізіологічних систем людини складається з математичного опису процесів, вибору коефіцієнтів і параметрів моделей, програмної реалізації та встановлення адекватності моделей.

Досліджуючи цю проблему, В. Гриценко, І. Єрмакова, Є. Лябах зазначають, що фізіологічні системи людини вивчають з допомогою комп’ютерних моделей давно і досить успішно, хоча віднедавна спостерігається деяке зменшення активності як у розробці, так і в застосуванні моделей. Можливо, це пов’язано з тим, що ефективність використання моделі потребує участі автора-розробника, а це безумовно ускладнює роботу дослідника-фахівця з моделлю.

Здійснені дослідження, накопичені в цій галузі знання і досвід вирішення такого класу завдань створюють необхідні передумови для розробки технології, в якій будуть уніфіковані інформаційні зв’язки і взаємодії різних процесів. В Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України науковці В. Гриценко, І. Єрмакова, Є. Лябах спробували розробити інформаційну технологію моделювання фізіологічного стану людини та її технологічних блоків.

Відомо, що інформаційною технологією є сукупність технічного забезпечення для встановлення, фіксації, передачі, зберігання, обробки інформації, зв’язку з користувачем, а також програмного забезпечення, що призначене як для керування роботою технічного забезпечення, так і для підтримки інтелектуального інтерфейсу, який дає змогу використовувати досвід дослідника при вирішенні конкретних завдань.

Як стверджують фахівці, розробка інформаційної технології моделювання фізіологічних процесів людини потребувала подолання двох основних труднощів: забезпечення інформаційних зв’язків між програмами, базою даних і зображенням на дисплеї, а також підтримки мінімального набору операцій, які перебувають у певний момент у полі зору користувача, але належать різним процесорам.

Інформаційну технологію моделювання фізіологічних процесів людини наведено на рис. 2.

Рис. 2. Будова інформаційної технології

Як показано на рис. 2, інформаційна технологія складається з семи технологічних блоків, кожен з яких містить алгоритмічне забезпечення, обробку образів і графічних образів. Алгоритмічне забезпечення і обробка образів належать до нижнього рівня і є прихованою від користувача системою команд і логічних структур обробки запитів. Графічні образи є верхнім рівнем і слугують для візуалізації та підказування користувачу можливих варіантів дій у процесі моделювання.

Підхід до організації діалогу, запропонований українськими вченими-кібернетиками, включає побудову ієрархії меню і пояснення вибору необхідної дії, що є його перевагою.

Основне місце в інформаційній технології моделювання фізіологічних процесів, на погляд користувача, посідає діалоговий інтерфейс. З його допомогою можна зручно вибирати процеси моделювання і керувати ними, адаптувати алгоритми до різних видів даних і моделей, а також візуалізувати процеси моделювання.

Розроблені фахівцями інформаційні технології орієнтовані на вирішення завдань, які пов’язані з прогнозом фізіологічного стану людини при її взаємодії з конкретними ситуаціями діяльності. Передбачається дослідження фундаментальних питань фізіології людини і практичних завдань нормальної і екстремальної фізіології. З допомогою цієї інформаційної технології можна моделювати фізіологічні процеси людини в типових, нормальних і екстремальних ситуаціях, в яких участь людини потребує попереднього прогнозу. Розроблено клас моделей фізіологічного стану людини. Залежно від мети застосування інформаційної технології користувач може вибирати необхідний варіант апроксимації тіла людини і його систем. Ця інформаційна технологія передбачає багато варіантів, які адекватно описують фізіологічні процеси в організмі людини з різним ступенем діяльності.

Користувачу надається можливість вибору перебування людини в конкретній ситуації її діяльності. Помістивши людину в певне середовище або створивши для неї конфліктну чи безконфліктну ситуацію, можна моделювати її різну фізичну активність. Створена інформаційна технологія передбачає необмежену кількість варіантів діяльності в навколишньому середовищі. При виборі конкретної ситуації і оточуючого середовища на екрані монітора з’являється зоровий образ опису ситуації і оточуючого середовища. Наприклад, при вирішенні завдання з конкретної ситуації ця технологія створює можливості моделювати перебування людини в різних середовищах і вибирати необхідні поєднання зовнішніх дій.

Ця інформаційна технологія має дієву систему алгоритмів рішень і обробки образів. Тому основу інформаційної технології складають дані, що характеризують функціональний стан людини і середовища, в якому вона перебуває. Бази даних повинні бути реалізовані у такий спосіб, щоб користувачу було зручно з ними працювати і моделювати потрібну для дослідження ситуацію. Бази даних побудовані за реляційним принципом. Для спрощення роботи з базами даних і вибору процесу моделювання розроблене діалогове середовище, яке включає систему меню, набір великої кількості піктограм і графічних образів. У цій системі є такі бази даних: фізіологічні параметри людини, параметри нервової регуляції, коефіцієнти, аферентні і еферентні ланки, параметри масоперенесення. Бази пов’язані між собою відповідно до вибраної структури людини. Користувачу достатньо вибрати конкретну ситуацію, середовище моделювання, структуру людини, а за необхідності і частину тіла. Дані, які введені розробником, є нормативними, тому в разі виникнення потреби у здійсненні досліджень або експериментів тут передбачено можливість зміни даних без змін нормативних значень.

Важливою перевагою зазначеної інформаційної технології є можливість побачити на екрані монітора і за необхідності надрукувати результати моделювання. Динаміку фізіологічних показників можна спостерігати в реальному часі, що дає змогу досліднику приймати рішення під час експерименту. Також тут передбачено можливості оцінювання функціонального стану людини візуально за патернами.

Система меню складається з великої кількості піктограм і рисунків, на яких відображене смислове навантаження вибраних умов або дій. Такий підхід до реалізації системи меню зумовлений тим, що користувач отримує можливість візуально порівняти асоціативні екранні образи з виконуваними діями, не відволікаючись від основної мети — вирішення завдання. Меню складається із статичних і динамічних областей. Статичні області подані у вигляді кнопок з написами, а динамічні дають змогу відобразити дію користувача у вигляді графічного образу, який має сформовані для нього характеристики.

Таким чином, зроблено крок у напрямі розвитку методу математичного моделювання фізіологічних процесів у людини — розроблено інформаційні технології. Як зазначалося вище, перевагою методу математичного моделювання є те, що створено реальну можливість імітувати потрібні ситуації, які з різних причин неможливо відтворити в реальних спостереженнях на людях. До цих причин належать недосконала технологія вимірювання багатьох параметрів і небезпека ставити людину в екстремальні умови.

Адаптація і вдосконалення цієї інформаційної технології для вирішення завдань предмета дослідження дасть змогу досліджувати фізіологічні процеси людини, оцінювати функціональний стан при різних діях впливу на неї, прогнозувати її стан в екстремальних умовах та багато іншого, що так необхідно сьогодні криміналістичній психофізіології і судовій медицині.

3. Створення сучасних технологій здійснення наукомістких криміналістичних досліджень проблем людини.

А. ПРІАМ — планування, регресія і аналіз моделей. Цікавим напрямом наукових досліджень проблем людини є сьогодні багатофакторний, багатокритеріальний світ технічних систем, математичного моделювання і оптимізації діяльності, який розробляють П. Бабич, С. Лапач, С. Радченко.

Програмний засіб “Планування, регресія i аналіз моделей” (ПЗ ПРІАМ) призначений для виконання комплексу робіт, пов’язаних з плануванням експериментів, обробкою їх результатів за допомогою методів прикладної статистики, а також аналізу і дослідження моделей методами обчислювального експерименту. Крім того, ПРІАМ можна використовувати як підсистему математичного моделювання і багатокритеріальної оптимізації в системі автоматизованого програмування (САПР). Потрібно зазначити, що ПРІАМ є не просто множиною різних експериментально-статистичних методів, це струнка і гнучка, добре узгоджена система алгоритмів, методів і ноу-хау, яка склалася в результаті багаторічної праці його творців і була вдосконалена при вирішенні сотень завдань з різних галузей людської діяльності. На першому українському конкурсі програмного забезпечення в 1993 р. ПЗ ПРІАМ отримав диплом ІІІ ступеня. Цей засіб є програмною реалізацією ПРІАМ-технології.

Програмний засіб ПРІАМ може бути використаний при розробці нових криміналістичних і вдосконаленні існуючих технічних, технологічних, матеріалознавчих, вимірювальних та інших систем. Основні характеристики цього програмного засобу: технічні, технологічні, екологічні, соціальні, відповідність стандартам і нормативам. Цей засіб орієнтований на широке коло користувачів завдяки сучасному інтерфейсу, автоматичному вибору схеми і параметрів для розв’язання задачі, високій ефективності і надійності отримання задовільного результату навіть за відсутності у користувача глибоких спеціальних знань у галузі прикладної статистики. Контексточутлива допомога дає можливість у будь-який момент роботи отримати необхідну довідку.

Кваліфікований користувач за необхідності має змогу змінювати параметри обчислювальних схем, створювати власні обчислювальні схеми, використовуючи засоби ПРІАМ або свої власні Він має можливість втручатися в процес розв’язання задачі на всіх етапах і може працювати на будь-якому IBM-сумісному персональному комп’ютері.

Робота з даними. ПЗ ПРІАМ підтримує базу даних користувача, яка може перебувати у будь-якій директорії на дискеті або вінчестері. В цій базі можуть зберігатися такі об’єкти, як опис змінних (обмеження, крок змінювання, допустимі значення тощо), таблиці (матриці планування, незалежних змінних, результатів експерименту, кореляційні), формули (регресійна модель, формули переходу до ортогональних поліномів Чебишева тощо), тексти (наприклад, протоколи робіт), малюнки (наприклад, у форматі PCX). Користувач має можливість створювати, видаляти, копіювати, коригувати, перевіряти та переглядати об’єкти. Елементами таблиць можуть бути як числові, так і текстові значення. Можливе введення і коригування даних за допомогою екранних форм, повноформатних таблиць, вбудованого власного текстового редактора. Забезпечується імпорт з баз даних, які мають dbf-формат зберігання.

Попередній статистичний аналіз даних. Розрахунок середнього і дисперсії. Перевірка однорідності результатів експерименту. Розрахунок процентних, тобто критичних (табличних) точок законів розподілу (нормального, Фішера, Стьюдента, Кокрена). Порівняння двох середніх або дисперсій. Перетворення даних. Ортогоналізація (побудова матриці ортогональних контрастів і формул перетворень від натуральних змінних до кодованих). Нормування матриці. Побудова довільних взаємодій факторів (подвійних, потрійних тощо). Перетворення матриць незалежних і залежних змінних. Планування експерименту. Конструювання планів експериментів та аналіз якості плану експерименту. Можливість отримувати багатофакторні (стійкі) матриці експерименту для моделювання (більш як 40 факторів) та оптимізації (150-200 факторів). Кількість факторів і експериментів обмежується лише можливостями ресурсів обчислювальної техніки.

Можна створити плани експериментів для таких стандартних областей: гіперпаралелепіпед, “склад”, “склад + технологія”. Є спеціальні засоби для роботи в нестандартних областях. Існує інтерфейс з програмним засобом DESFACT (генерація багатофакторних планів). Побудова моделей. Визначення конкретної структури лінійного за параметрами рівняння регресії (підстановкою у явному вигляді, методами аналізу кореляційної матриці, методом послідовного визначення структури). Розрахунки оцінок коефіцієнтів регресії та їх статистичних характеристик. Аналіз якості отриманої моделі (інформативність, адекватність, описові та прогнозні властивості). Аналіз мультиколінеарності та обумовленості матриці, за допомогою якої обчислюються коефіцієнти регресії. Перевірка правильності моделі на контрольній послідовності дослідів, незміщена оцінка дисперсії адекватності, перевірка правильності вибору складності структури моделі. Перевірка виконання передумов регресійного аналізу і за необхідності коригування моделі.

Обчислювальний експеримент. ПРІАМ має широкі можливості для здійснення обчислювального експерименту за побудованими ним або введеними користувачем моделями.

Розрахунки (прогноз) за моделями. Визначення оптимальних значень параметрів за моделями методом ЛП-t пошуку. Пошук оптимальних значень параметрів за наявності векторного критерію якості щодо групи моделей (коли необхідно знайти умовний оптимум за одночасного задоволення для кожної моделі різних критеріїв, наприклад, мінімуму, максимуму чи наявності в заданому інтервалі). Вибір найкращої за векторним критерієм експериментальної точки. Відновлення значень незалежних змінних за заданими значеннями функцій. Визначення меж існування відгуку при заданих межах існування факторів.

Широкі графічні можливості для побудови графіків, ізоліній, діаграм і тривимірних зображень отриманих чи заданих багатофакторних регресійних моделей, а також інтерфейс з пакетом SURFER.

Переваги програмного засобу ПРІАМ щодо інших пакетів, які включають програми регресійного аналізу (ПНП, БШ, ППСА, ОТСЕВ, BMDP, SPSS, Statgraphics та ін.), такі:

• поточна автоматизована технологія обробки даних;

• комплексний підхід до обробки даних;

• забезпечення високої надійності і вірогідності кінцевого результату (перевірка вихідних і проміжних даних на відсутність суперечностей і допустиму точність, перевірка виконання передумов застосування використовуваних методів, вибір найкращих методів, необхідне коригування даних, параметрів обчислювального процесу та моделей);

• ефективні алгоритми визначення структури рівняння регресії;

• стійке планування експерименту;

• конструювання сталих планів у нестандартних областях експерименту (за наявності фізичної залежності між керованими параметрами).

Результати використання ПРІАМ-технології говорять самі за себе. З її допомогою було розв’язано понад 200 реальних задач і досягнуто:

• скорочення термінів проведення випробувань на 30-80 %;

• зменшення ваги виробів у літакобудуванні на 1-8 %;

• зростання надійності при експлуатації у 1,5-3 рази;

• зменшення витрат при виробництві на 10-30 %;

• зниження витрат енергії, сировини і матеріалів на 20-70 %;

• скорочення кількості робітників та інженерів, котрі залучаються до здійснення випробувань обладнання і техніки, на 20-40 %.

Таким чином, ПРІАМ-технологія є новітньою технологією, призначеною для розв’язання широкого кола проблем у багатьох сферах людської діяльності. Це не просто низка класичних методів, алгоритмів, програм і ноу-хау, це сучасна система, в якій окремі підсистеми органічно пов’язані одна з одною, а їх взаємодія дає найкращі результати. Ця технологія успішно використовується починаючи з 1975 року. Найсучасніші досягнення в теорії планування експерименту, прикладної статистики, математичного моделювання, а також багаторічний досвід найкращих фахівців було покладено в основу ПРІАМ-технології.

За допомогою сучасних методів прикладної статистики та математичного моделювання (ПЗ ПРІАМ) авторами спільно з П. Бабичем, В. Женунтієм, С. Лапачем, С. Радченко був виконаний аналіз даних за тридцять років (1962-1992 рр.) і зроблено прогноз злочинності серед неповнолітніх в Україні.

Б. Криміналістична антропологія. Антропологія (від грецьк. anthropos — людина, logos — слово, вчення — це наука про людину. Варто зазначити, що на різних етапах розвитку антропології її зміст та місце в системі наук тлумачилися не завжди об’єктивно, правильно й однозначно.

Антропологія — це вчення про людину взагалі і теоретично повинна охоплювати всі науки, для яких людина є предметом дослідження. Вона вивчає людину у монографічний спосіб, тобто так само, як це робить природознавець з будь-якою твариною.

Тлумачення антропології як універсальної науки про людину, що систематизує знання про її історію, фізичну організацію, матеріальну та духовну культуру, психологію, мову тощо, бере свій початок від французьких просвітителів ХVШ ст. У такому тлумаченні йшлося про систему наук, що синтезують різні сфери вивчення цілісної людини й суспільства на межі природничих і суспільних наук. У вітчизняній літературі, як правило, розпізнають фізичну та історичну (соціальну, культурну) антропологію. До останньої включають також археологію, етнографію, лінгвістику та інші галузі знань.

Втім, імовірніше, такий підхід потрібно розглядати як пріоритетний, перспективний, що дасть змогу стимулювати й спрямувати творчість багатьох учених у напрямі інтеграції різних галузей знань, які вивчають (досліджують) людину і суспільство. В Україні такий підхід недавно запропонувала група вчених різних галузей знань — правових, економічних, біологічних, психологічних, нейробіоніки, кібернетики та ін. Вони пропонують створити Національну академію проблем людини. Основною метою створеної академії має бути інтегрування та впровадження науково обґрунтованих концепцій і програм для розв’язання проблем людини. Основними завданнями та напрямами діяльності цієї академії є науково-дослідна робота з вивчення та прогнозування соціально-гуманітарних проблем людини, інтегрування наукових досягнень у розв’язанні проблем людини, формування соціально-економічних, правових орієнтацій цивілізованих відносин на тлі національного відродження, розробка і впровадження систем життєзабезпечення людини, внесення пропозицій Верховній Раді, Президентові, Кабінетові міністрів України та іншим органам державної та виконавчої влади у вигляді проектів рішень, здійснення незалежної громадської експертизи з наукових проблем. Ось чому в цьому посібнику ми базуємося на багатогранному концептуальному підході до вивчення проблем людини.

Варто зазначити, що на різних етапах розвитку антропології існували й різні думки стосовно її поняття як науки (антропоморфологія, антропогенез, етнічна антропологія). У другій половині ХХ ст. значного поширення як у вітчизняній, так і в світовій антропології дістали нові напрями досліджень статусу людини: молекулярний, функціональний, популяційний, антропологічний; почали інтенсивно розвиватися генетичні, медичні, екологічні й етичні аспекти. На арену вийшла криміналістична антропологія. Зазначимо, що такий об’ємний і різноплановий підхід дав змогу значно розширити арсенал об’єктивних методів дослідження, поповнити методичний і технічний інструментарій антропології. Що стосується криміналістичної антропології, то раніше вона в основному обмежувалася даними антропометрії та біометрії.

Частина методологічної антропології, яка займається розробкою методів точного дослідження і вимірювання різних величин, що притаманні тілу людини, називається антропометрією. Такому вимірюванню підлягають довжина всього тіла (зріст) і окремих його частин (кінцівок, пальців, тулуба тощо), окружність грудей і голови, периферичні відстані між окремими частинами тіла, особливості форми голови тощо. Такі вимірювання виконують над живими людьми і над кістками за допомогою спеціальних антропометричних інструментів. Одні з цих інструментів служать для вимірювання тієї чи іншої величини (довжини, ширини, кута, окружності), інші — для відтворення точного контуру, наприклад, черепа тощо. Що більше таких величин вимірюють, то якіснішим буде саме дослідження.

Антропометричні прийоми знайшли застосування в кримінальній практиці, де їх використовують здебільшого для встановлення особи рецидивістів. Вдосконалення цих прийомів для слідчої і судової практики є заслугою французького дослідника А. Бертильона[14].

В основу антропометрії покладено теорію бельгійського статистика А. Кетле, який вважав, що немає двох людей, розміри частин тіла яких збігалися б, а довжина кісток людини практично не змінюється з певного віку. Вперше антропометрію у 1860 р. намагався застосувати директор тюрми у Лувені (Бельгія) Стівенс. Він почав вимірювати голову, вуха, ноги, груди і довжину тіла ув’язнених. Аналогічні спроби застосувати антропометрію робилися і після 1863 р. у Росії.

Детальна розробка антропометричної системи реєстрації була здійснена службовцем паризької поліції А. Бертильоном у 1879 році. Спираючись на дані антропометричної статистики А. Кетле, він запропонував вимірювати тіло (зріст, висота сидячи, ширина витягнутих горизонтально рук, довжина і ширина голови, правого вуха, лівої ступні тощо) і результати вимірювань заносити у реєстраційну карту спеціальної форми. Результати цих вимірювань були засобом ідентифікації особи. Свою систему А. Бертильон описав у брошурі “Практичне застосування антропометрії” (1881). Виконані ним антропометричні дослідження показали, що після досягнення 23, у крайньому випадку 25 років і до смерті розміри кісток окремих частин людського тіла перестають змінюватися, а також те, що неможливо знайти двох людей віком старше 23-25 років, у яких повністю збігалися б усі ці розміри, тобто довжина і ширина голови, рук, ніг, пальців тощо. Завдяки цьому метод визначення осіб рецидивістів, розроблений А. Бертильоном, знайшов широке застосування в криміналістичній практиці: тільки в одному паризькому антропометричному бюро ототожнювали щороку кілька тисяч рецидивістів.

Вимірюванню підлягають такі параметри:

• зріст;

• висота погруддя;

• ширина розмаху руки;

• поздовжній діаметр голови;

• поперечний діаметр голови;

• довжина середнього пальця і мізинця руки;

• довжина лівого передпліччя;

• довжина лівої ступні;

• довжина і ширина правого вуха.

Крім того, ще фіксуються: колір райдужної оболонки лівого ока; профіль носа; особливі прикмети на тілі (рубці, родимі плями тощо). Числові результати усіх цих розмірів заносять в особливу картку, до якої приклеюють фотографію заарештованого; записують також його ім’я, прізвище і судимість. Усі картки, які є в наявності, розподіляють на групи. Основних груп чотири:

• жінки;

• підлітки до 17-річного віку;

• юнаки 17-25 років і літні люди від 45 років і старші;

• дорослі чоловіки 25-45 років, у яких довжина кісток вирізняється незмінністю. Картки, які належать до останньої групи, поділяють на три розділи за величиною поздовжнього діаметра голови: перший розділ з малими розмірами довжини голови, другий — з середніми, третій — з великими. Кожний з цих розділів поділяється, в свою чергу, ще на три розділи за величиною поперечного розміру голови. Потім відбувається поділ за довжиною середнього пальця, мізинця, ступні, ліктя тощо. У зв’язку з тим, що в групі підлітків немає можливості поділити картки відповідно до вищезазначеної класифікації, тому що кісткові розміри у них ще не встановилися, їх прийнято поділяти за кольором очей.

Перше антропометричне бюро було відкрите в Парижі, згодом це зробили інші держави. Але останнім часом у криміналістичній практиці наведені вище вимірювання відійшли на другий план завдяки дослідженням Гальтона (дактилоскопія, генна дактилоскопія).

Таким чином, антропометрія[15] — це система криміналістичної реєстрації злочинців. Її зміст полягає у вимірюванні певних частин тіла реєстрованого із занесенням результатів вимірювання у спеціальну реєстраційну карту.

У 1882 р. антропометрія в дослідному порядку була впроваджена у Паризькій поліцейській префектурі, а у 1888 р. санкціонована французьким урядом для застосування по всій країні. Антропометрична система реєстрації була впроваджена у Росії (1890), Німеччині (1895), Португалії (1900), Данії (1900) та інших країнах. Однак досвід застосування антропометрії виявив її суттєві недоліки. Вона виявилася непридатною для реєстрації неповнолітніх і жінок (наявність довгого волосся утруднює вимірювання голови, моральні міркування, що виникають при вимірюванні тіла жінок, тощо), потребувала великої точності вимірювань, використання громіздких інструментів, що виключає застосування цієї системи поза приміщенням спеціального бюро та малодосвідченими людьми тощо. Крім того, антропологи не дійшли єдиної думки про те, з якого віку закінчується ріст кісток скелета людини. Суперечливою залишалась і кількість вимірювань, рекомендованих А. Бертильоном (інші криміналісти пропонували виконувати 29, 42, 60 вимірювань). Недоліки та практичні труднощі при застосуванні антропометрії призвели до заміни її дактилоскопічною системою криміналістичної реєстрації.

Сучасні досягнення науки кібернетики створюють реальні передумови для використання графічних можливостей комп’ютерної техніки з метою антропометрії. В цьому напрямі працював М. Польовий. Особливо цікавими є розробки Ю. Дуб’ягіна, М. Герасимова, І. Лещенко, О. Філіпчука щодо використання сучасних засобів та інформаційних технологій для ідентифікації особи за черепом і прижиттєвим фотопортретом.

Отже, залучення з метою реєстрації злочинців судово-портретних, антропологічних і діагностичних методів і засобів комп’ютерної техніки допоможе надати антропометрії новий статус з діагностики та ідентифікації осіб, які потрапили у сферу кримінального судочинства. Для вирішення завдань антропометрії сьогодні потрібно ширше використовувати антропологію, судову медицину, трансп’ютерну техніку, а також методи і засоби віртуально-реальних технологій.

Висвітленню проблем криміналістичної антропології присвятили свої дослідження А. Бертильон, А. Вульферт, Д. Дріль, Ю. Дуб’ягін, В. Коновалова, М. Костицький, Ч. Ломброзо, Є. Манув’є, Л. Оршанський, В. Чиж, Е. Феррі, У. Фрезе, О. Сікорський, Ю. Антонян, Ю. Грошевий.

Сьогодні значне розширення сфери наукових і практичних інтересів антропології, в тому числі й криміналістичної, значною мірою пов’язане із загальними досягненнями суміжних наук, що вивчають проблеми людини (біологія, суспільствознавство, економіка, право, психологія тощо).

Сучасна антропологічна наука систематизована за трьома основними розділами: еволюційна, вікова і конституційна, популяційна.

Стосовно предмета криміналістики, то криміналістична антропологія — це нова галузь криміналістичних знань, що вивчає проблеми людини з позицій, завдань та інтересів криміналістичної науки, а також слідчої, експертної і судової практики. Криміналістична антропологія охоплює зовнішній опис людини, порівняльні дослідження над окремими її ознаками і якостями, вивчення різновидів, які можна спостерігати в основному типі, і, нарешті, аналіз людських інстинктів, звичаїв і традицій. Людина у всій сукупності своїх параметрів (характеристик, ознак, якостей), яка потрапила в орбіту кримінального судочинства, становить об’єкт криміналістичної антропології.

Криміналістичну антропологію (як і загальну) можна систематизувати за трьома основними напрямами (розділами). У першому розглядаються питання інформаційного забезпечення. Дається визначення поняття, характеризуються джерела і структура криміналістичної інформації, яка використовується для вивчення обвинуваченого (діагностика, дослідження, прогнозування). Другий розділ присвячено характеристиці процесуальних засобів і криміналістичних методів та сучасних інформаційних технологій, що використовуються для збирання інформації про особу обвинуваченого (правові, етичні, етнічні, психофізіологічні, організаційні та техніко-технологічні аспекти). В третьому викладено (сформульовано) нові наукові напрями дослідження обвинуваченого при розслідуванні злочинів: алгоритмізація, програмування й моделювання. Усі ці напрями та аспекти можуть правильно розвиватися лише на комплексній науковій основі міжгалузевих, міждисциплінарних досліджень.

В. Криміналістична діагностика — це галузь криміналістики, що вивчає закономірності, методи і засоби розпізнавання криміналістичних об’єктів, що базуються на них, з метою судового доказування, отримання судових доказів. Криміналістична діагностика спрямована на розпізнавання стану, події, явища, процесу. Так, за слідами босих ніг можна не тільки ототожнити людину, а й з’ясувати напрямок та швидкість її руху, факт перенесення вантажу, дефекти опорно-рухового апарату, фізичний стан. За слідами злому роблять висновок про застосований спосіб, професійні навики зломщика, його фізичну силу, кмітливість тощо.

Поняття “діагностичне дослідження” включає таке: визначення властивостей і стану об’єкта; з’ясування обставин пригоди; встановлення причинного зв’язку між відомими фактами. Діагностичні дослідження допомагають з’ясувати фактичний стан об’єкта (чи є справжнім вибуховий механізм, чи обтискували пломбу повторно після розпечатування), встановити його попередній вигляд (прочитати заводський номер, вибитий на пістолеті і стертий злочинцями).

При діагностичному аналізі слідів, виявлених на місці пригоди, можна встановити обставини злочинної події. За слідами можна встановити механізм такої події або його віддалені елементи, з’ясувати черговість утворення слідів і на цій основі — послідовність дій злочинця. Наприклад, за формою, станом і розташуванням плям крові вдається визначити місце вчинення пошкоджень потерпілому, чи переміщали його тіло, де воно перебувало, в якому положенні тощо. За слідами пострілу встановлюють його напрямок і дистанцію, характер і цільове призначення використаної зброї, наявність у того, хто стріляв, певних навичок тощо. До діагностичних належать і ті дослідження, які пов’язані з аналізом співвідношень між фактами та об’єктами. Вони дають змогу з’ясувати наявність (відсутність) причинного зв’язку між діями і наслідками, що настали.

Процес криміналістичної діагностики включає кілька стадій. Спочатку ґрунтовно вивчаються ознаки об’єкта (явища, події) за його відображеннями або в натурі. Потім на основі висновку про характеристику (властивості) об’єкта або умови перебігу події їх зіставляють з типовими ситуаціями (типовою моделлю) подібної злочинної події. Це допомагає з’ясувати, які закономірності виявилися в цьому випадку, встановити відхилення від типового варіанта. На основі узагальненої інформації роблять висновок про причини явища, механізм події, властивості об’єкта. Так, комплексний діагностичний аналіз усієї сукупності слідів дає змогу з’ясувати динаміку дорожньо-транспортної пригоди: швидкість і напрямок руху транспортних засобів до моменту їх зіткнення; місце, лінію, кут і динаміку зіткнення автомобілів, їх подальше переміщення тощо.

Криміналістична діагностика активно використовується при розкритті та розслідуванні злочинів як ефективний метод встановлення істини у кримінальних справах.

Криміналістична діагностика слідів пам’яті людини. Криміналістична наука розрізняє сліди ідеального відображення — суб’єктивні копії матеріальних об’єктів у пам’яті людини та матеріального — результати енергетичної взаємодії різноманітних матеріальних об’єктів, що їх піддають безпосередньому вивченню. Останні досить повно вивчені криміналістичною наукою і успішно використовуються у слідчій практиці, оскільки сьогодні розроблено надійні інструментальні засоби та методи виявлення, фіксації і використання матеріальних слідів в інтересах кримінального судочинства. Однак, як показує аналіз слідчої практики, значний обсяг відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, стає відомим лише через свідчення людей, які сприймали і відобразили у своїй пам’яті елементи злочинної події. Тривалий час наука криміналістика не мала достатньо ефективних інструментальних, експертних методів, засобів і прийомів виявлення, фіксації та використання слідів зазначеного класу в процесі розслідування.

Фундаментальні дослідження фізіологів, психологів, нейрофізіологів надали реальну можливість встановити зв’язок внутрішнього (психічного) відображення з об’єктами та явищами зовнішнього матеріального світу, причому ще І. Сеченов науково довів, що зміст внутрішнього відображення виявляється зовні в поведінці людини (її реакціях). Розвиваючи цей напрям фізіологічних досліджень, науковці встановили, що нервова система відображає зовнішній світ, створюючи внутрішню модель зовнішнього середовища, а акт поведінки — це відображення в зовнішньому середовищі того, що є всередині організму, і інтерпретується як реакція (відповідь) організму на емоційні подразнення.

Керуючись цими науковими міркуваннями, в криміналістичній практиці розроблено прийоми і рекомендації, які дають змогу за зовнішніми реакціями і поведінкою допитуваного встановити, який предмет допиту викликає у нього найбільшу емоційну напруженість. Створений емоційний стан допитуваного свідчить про наявність у нього сліду пам’яті, що приховується від слідчого. Однак істотним недоліком зазначених рекомендацій є їхня суб’єктивність, бо єдиним засобом пізнання є органолептичний метод, тому ця обставина викликає гостру полеміку серед учених і практичних працівників про об’єктивність, надійність, наукову обґрунтованість і вірогідність цього методу, а отже, і правомірність його використання в слідчій практиці. Така ситуація зумовлена тим, що на сьогодні відсутні ґрунтовні експериментальні дослідження в цій галузі криміналістичних знань. Крім того, досить складно слідчому дати однозначну оцінку проявам емоційної напруженості особи, оскільки для впізнання цих слідів-проявів він використовує суб’єктивні органолептичні методи і прийоми. Результати досліджень фізіологічного стану людини як у типових, так і в екстремальних ситуаціях показують, що цілий ряд компонентів емоційної напруженості піддається саморегуляції. Таким чином, розв’язати цю досить складну проблему можна тільки за допомогою експериментальних досліджень із застосуванням інструментальних вимірювальних методів і засобів для вивчення різних характеристик мови в стані емоційної напруженості. Це підтверджує тезу про те, що проблема виявлення залежності особливостей мовної діяльності від особливостей стану людини є сьогодні досить актуальною для криміналістичної науки і слідчої практики. Розробка цієї проблеми насамперед зробить певний внесок у дослідження такої важливої теоретичної проблеми, як побудова детерміністської моделі мовної діяльності, а також дасть змогу вирішити цілу низку практичних завдань, які пов’язані з мовним аспектом психології людини, зокрема таке завдання кримінального судочинства, як об’єктивна діагностика стану людини за характеристиками її мови.

Визначаючи шлях вирішення вибраної проблеми, ще в 1978 р. учені зорієнтувалися на те, що успішне її розв’язання і розвиток науки про мовну діяльність взагалі можливі лише на стику ряду наук, які вивчають ці проблеми. Це зумовило використання в рамках дослідження даних психології, нейрофізіології, лінгвістики, криміналістики та інших наук.

Із всієї різноманітності психічних станів людини стан емоційної напруженості було вибрано із таких міркувань.

1. Як зазначають учені-психологи, що досліджують особливості емоційних станів людини, наявність певних потреб, мети, до якої людина прагне, і цінностей, які вона визнає, надають певної значущості життєвим ситуаціям, у яких вона перебуває. На основі відображення цих ситуацій у людини і виникають емоційні переживання, які справляють значний вплив на її нинішній стан і діяльність. Емоції супроводжують практично будь-яку цілеспрямовану інтелектуальну діяльність людини. Активний психофізіологічний характер і механізм емоцій був розкритий П. Анохіним. Емоційні стани людини особливо інтенсивні в так званих критичних, екстремальних ситуаціях, тому що емоції, за визначенням К. Прібрама, виконують функцію “внутрішнього пристосування”. Описане вище і було одним із тих факторів, який визначив вибір такого досить поширеного і значущого для успішного виконання будь-якої діяльності людини стану, як емоційний стан, для вивчення його з точки зору впливу на характеристики мови.

2. Фахівці стверджують, що вивчити характер впливу функціонального стану людини на характеристики її діяльності вигідніше на тлі саме емоційних станів, оскільки однією з визначальних рис емоційного стану є його “інтегративність”, його винятковість щодо інших станів і реакцій. Крім того, емоційні стани охоплюють увесь організм людини, а тому не можуть не знайти досить чіткого відображення в характеристиках поведінки, яку ми спостерігаємо, і зокрема в характеристиках мови.

3. При виборі для дослідження стану емоційної напруженості керуються передусім практичними міркуваннями. Справа в тому, що стан емоційної напруженості як один із інтенсивних емоційних станів може суттєво впливати на перебіг і загальну ефективність діяльності, він стосується як відносно простих процесів, наприклад, сенсорних, так і складних, наприклад, інтелектуальних, мотиваційних і вольових. Тому своєчасна і об’єктивна діагностика стану емоційної напруженості людини особливо за таким вигідним і надійним каналом зв’язку, як мовний, що доступний для спостереження в найскладніших умовах емоціогенної ситуації, безумовно становить великий практичний інтерес. Від своєчасної діагностики цього стану (причому без використання додаткових каналів зв’язку з досліджуваним, що потребує, як відомо, застосування контактних датчиків і складної телеметричної апаратури) залежить не тільки можливість контролю за успішним досягненням мети діяльності, а й забезпечення безпеки людини, яка виконує цю діяльність у критичній ситуації.

Криміналістична діагностика людини здійснюється за допомогою певних засобів.

Поліграф (детектор брехні, викривач брехні, лай-детектор) (від грецьк. poly — багато і grapho — пишу) — багатоканальний осцилограф для одночасного запису різних функцій організму (дихання, кровообігу, потовиділення тощо) при його комплексному дослідженні. Цей прилад реєструє емоційний стан досліджуваного при впливі на нього словесним подразником. У ряді країн використовується для встановлення факту, що досліджуваний володіє певною інформацією про подію, яка розслідується. Назву “детектор брехні” (англ. lie detector) дали приладу журналісти.

Ідея реєстрації змін фізіологічних функцій при розслідуванні обставин злочину виникла дуже давно. Так, бедуїни Аравії вимагали, щоб учасники суперечки лизали гаряче залізо: той, хто обпікав язик, вважався брехливим. Стародавні китайці давали допитуваному жувати порошок з рису, який він потім спльовував: якщо порошок був сухим, підозрюваний вважався винним. У середньовічній Британії підозрюваний, який не міг проковтнути “випробувальний” шматок хліба з сиром, теж вважався винним. Вожді племен у Африці запримітили, що підозрювані у злочині хвилюються, у них тремтять руки і вони не можуть виконати роботу, що потребує обережності. Тому підозрюваному в зґвалтуванні давали в руки по пташиному яйцю: при появі потерпілої рука винного стискалася від переляку і яйце тріскалося. Ці тести ґрунтувалися на ранніх спостереженнях фізіологічних змін, які часто супроводжують емоційну напруженість людини: потік слини зменшується — ротова порожнина стає сухою, сильне хвилювання викликає тремтіння рук тощо.

Поліграф реєструє зміну лише фізіологічних параметрів організму, пов’язану з виникненням емоцій, адже він є фізичним приладом і реєструє лише фізичні параметри організму. “Брехня” чи “правда” є юридичними і етичними поняттями, тому жодними фізичними приладами їх зареєструвати неможливо, хоча сигнали приладів можуть відображати реакцію людини на певні подразники і сприяти висновку про причетність чи непричетність певної особи до конкретного об’єкта. Роль поліграфа полягає в тому, щоб подати сигнал, коли те чи інше запитання або дія є причиною емоційного збудження людини.

Перша спроба записати за допомогою приладу фізіологічне супроводження емоційного виразу брехні була зроблена у 1895 р. італійським криміналістом Ч. Ломброзо, який вимірював зміну пульсу і тиску крові у підозрюваних під час допиту і незабаром доповів про певні успіхи у визначенні вини особи. У 1914 р. ще один італієць В. Бенуссі заявив, що він у змозі пов’язати зміни частоти дихання з брехнею. У 1915 р. адвокат з кримінальних справ В. Марстон і американський студент-фізіолог Х. Монстерберг (який передбачив можливість визначення брехні за допомогою запису фізіологічних змін) здійснили у Гарвардському університеті (США) досліди з визначення кореляції між брехнею і змінами тиску крові, про які вони доповіли науковій громадськості у 1917 році. Під час Першої світової війни Національна науково-технічна рада США запропонувала застосувати цей метод у службі безпеки країни, але з різних причин ідею не було реалізовано. Однак вона привернула увагу Дж. А. Ларсена, офіцера поліції, який здійснював психологічні дослідження і в 1921 р. сконструював прообраз сучасного “детектора брехні” — поліграфа. Він проводив безперервний запис трьох параметрів під час допиту, об’єднавши методи Ч. Ломброзо, В. Бенуссі і В. Марстона, — тиск крові, частоту пульсу і частоту дихання. Л. Кілер з Каліфорнії (США), теж співробітник поліції, вдосконалив прилад і продовжував розвивати поліграф, використовуючи його для техніки допиту у кримінальній лабораторії Північно-Західного університету США.

Прилад Л. Кілера з 1928 р. у тому чи іншому вигляді став промисловим зразком: простий і часто компактний, він записував частоту пульсу, зміни кров’яного тиску, частоту і глибину дихання, електричний опір шкіри, ритм серцебиття, інтенсивність виділення поту, зміни вмісту кисню у крові, зміни напруги м’язів рук і ніг, зміни електричних потенціалів шкіри, зміни біострумів мозку, температуру шкіри, рух очей, зміни діаметра зіниць, слиновиділення і навіть рух шлунку.

Серед поліграфів — “детекторів брехні”, що різняться між собою певними конструктивними особливостями, відомі поліграфи Кілера, Ларсона, Лі, Рейда, апарати Стільтонга, фотополіграф Дерроу, реактограф, варіограф тощо. У США налічуються понад 50 фірм, що випускають “детектори брехні”. Окремі поліграфи можуть реєструвати більш як 20 фізіологічних показників. У Росії вперше ідею “детектора брехні” подав професор Московського держуніверситету О. Лурія.

Вперше “детектор брехні” увійшов у практику поліцейського розслідування у 1920 році. Нині “детектором брехні” обладнані майже всі поліцейські управління і великі поліцейські дільниці США, Німеччини, Англії та інших країн. Виникла професія операторів, що спеціалізуються на проведенні допитів із застосуванням “детектора брехні” і розшифруванні показань приладу. Операторів готують на навчальних курсах, у різних поліграф-школах, таких, наприклад, як курси детекції брехні при Нью-Йоркському університеті. Існують також дві національні організації — Американська академія наукового допиту і Американська академія досліджень за допомогою поліграфа. Їх метою є вдосконалення методики допиту за допомогою “детектора брехні” і максимальне поширення цього приладу у слідчій і судовій практиці.

Застосування поліграфа практикується у багатьох країнах, отримані результати розглядаються як докази або як оперативна орієнтовна інформація. Сьогодні можна визначити провідну групу країн, в яких цей прилад використовується досить інтенсивно. Це, зокрема, США, Канада, Японія, Туреччина, Південна Корея, Ізраїль. Менш активно застосовують поліграф у Великобританії, Індії, Аргентині, Бразилії, Ірані, Мексиці, Пуерто-Рико, Таїланді, на Філіппінах і Тайвані. За даними Г Барланда, кількість країн, в яких у тій чи іншій мірі застосовується цей метод, досягає 50.

Як показує наведений вище аналіз, дані про фізіологічні реакції при визначенні емоційної напруженості людини мають неабияке значення. З огляду на це багато вчених у ряді країн світу інтенсивно досліджують і застосовують різні за своїми технічними можливостями прилади і методики.

У вітчизняному кримінальному судочинстві можливість використання технічних засобів для отримання психофізіологічної інформації від людини на досудовому слідстві є майже недослідженою сферою. Цією проблемою деякою мірою займалися вітчизняні дослідники, зокрема В. Гончаренко, Ю. Жаріков, В. Лукашевич, О. Лук’янова, Є. Носенко, М. Салтевський.

У вітчизняній юридичній літературі до цього часу відсутній цілісний розгляд інструментальної діагностики емоційної напруженості, тому необхідно привернути увагу наукової громадськості до цієї проблеми з метою аналізу її позитивних і негативних аспектів з позиції різних підходів до теорії детекції. Такий вид аналізу дасть змогу глибше розкрити сутність даних інструментальної діагностики емоційної напруженості і встановити такі її аспекти, яким раніше не приділяли уваги.

Гіпноз у криміналістиці успішно використовують у ряді зарубіжних країн при опитуванні свідків і потерпілих від злочину, при допиті злочинців. На думку спеціалістів США, гіпноз стимулює відтворення у пам’яті подій минулого, тобто допомагає відтворити події у ретроспективі, а також дає змогу людям уявити, як вони почувалися або що робили в той чи інший час. Гіпноз, як правило, використовується через певний час після допиту, проведеного поліцією у встановленому порядку. У США суперечки про застосування гіпнозу в процесі розслідування злочинів ведуться з 1969 року, а окремі штати повністю заборонили його використання у розслідуванні злочинів. У ряді країн гіпноз допускається тільки в окремих випадках. У США ФБР дозволено використовувати гіпноз, але згідно з положенням, затвердженим міністерством юстиції США у 1968 р., співробітники ФБР мають право використовувати гіпноз при розслідуванні найтяжчих злочинів проти особи і держави. Причому гіпноз дозволений тільки у тому разі, коли арсенал інших засобів розслідування вичерпано. Згідно з цим положенням піддавати гіпнозу дозволяється тільки безпосередньо очевидців або потерпілих з їх письмового дозволу. Співробітники ФБР, які готуються стати гіпнотизерами, проходять спеціальну навчальну підготовку з основ теорії, техніки, тактики, методики і певних особливостей використання гіпнозу у правоохоронній діяльності. На сьогодні більш як тисяча поліцейських США пройшли спеціальну підготовку з проведення сеансів гіпнозу. У Великобританії гіпноз при розслідуванні злочинів застосовується протягом останніх 25 років. У вітчизняній правоохоронній діяльності гіпноз не використовується.

Про використання гіпнозу як засобу вчинення злочинів знали ще у ХХ ст. У той період у кількох країнах Західної Європи відбувся ряд судових процесів, що викликали широкий суспільний резонанс, коли злочинці при вчиненні злочинів використовували гіпноз. Сучасна слідча практика свідчить про непоодинокі випадки використання гіпнозу під час вчинення шахрайства, грабежів, зґвалтувань, розбещення неповнолітніх, доведення до самогубства та інших злочинів. Актуальність цієї проблеми різко зросла в наш час у зв’язку з широким (практично безконтрольним) використанням методів, засобів і прийомів гіпнозу в офіційній і приватній медичній практиці, при демонстрації психологічних експериментів на естраді, на заняттях, які проводяться на спеціальних курсах, у гуртках тощо. На прилавках магазинів з’явилося досить багато різних посібників, методик, рекомендацій з гіпнозу та психологічного впливу на людину[16]. Однак цей напрям потребує сьогодні детальної наукової експериментальної оцінки і правової розробки проблеми.

Графологія — вчення про визначення характеру людини за її почерком. Питанням про зв’язок почерку з особистістю того, хто пише, цікавилися ще Аристотель, Светоній, Діонісій Галікарський та інші давні автори. Але до початку XVII ст. не було самостійних праць, присвячених графології. Тільки у 1622 р. італієць К. Бальді написав трактат “Роздуми про спосіб впізнання звички та рис того, хто писав, за його почерком”. У XVII ст. дослідженням зв’язку почерку з особою, яка писала, займався у Цюріху пастор Лафатер. У його творі “Фрагменти фізіогноміки”, виданому у 1772 р., був невеликий розділ, присвячений почерку. Вивчення почерку, на думку Лафатера, дає змогу скласти “фізіогномічний відбиток” характеру того, хто писав. Типові ознаки, які характеризують конкретний почерк, він називав “графічними портретами”. Однак Лафатеру не вдалося зробити великого внеску у вивчення почерку, в основному він обмежився спробою систематизувати знання у цій сфері.

Засновником графології вважають французького абата Ж. Мішона (1806-1881), якому належить і назва “графологія”. Мішон є автором багатьох праць з графології, найвідоміша — “Таємниці письма” (1872). Мішон був засновником Паризького графологічного товариства та журналу «Графологія». Відома також його експертна діяльність зі складання експертних висновків за результатами досліджень анонімних пасквілів. Мішон прямо адресував кілька своїх праць суддям та адвокатам і просив у них допомоги у впровадженні графології в практику судової експертизи документів.

Інший графолог Бусе вимагав, щоб експертами з дослідження письма судові органи запрошували тільки графологів і щоб в університетах якнайшвидше впровадили лекції з “судової графології”. В той час графологи неодноразово на практиці виступали як експерти у суді.

Були спроби використати графологію для встановлення особи невідомого злочинця за залишеним ним листом, щоб, керуючись ознаками почерку, скласти опис його зовнішності з метою ідентифікації. Так, у 1722 р. І. Громан стверджував, що він може визначити за почерком зріст, будову тіла, голос, колір очей і рум’янець на щоках того, хто писав. У 1899 р. у книзі “Графологія” італійський криміналіст Ч. Ломброзо рекомендував використовувати особливості почерку як додаткові ознаки, що вирізняють “природженого злочинця”, він поділив почерк злочинців на дві групи — почерк убивць, розбійників, грабіжників та окремо почерк злодіїв. У 1930-1933 рр. асистентка Віденського університету Р. Візер опублікувала спеціальну монографію про почерк злочинців, що вчиняють статеві злочини. Радянські вчені С. Познишев, М. Терзієв проаналізували розвиток графології і дійшли висновку, що графологія немає наукового підґрунтя, тому її використання при судовій експертизі документів недоцільне. Хоча зазначили, що окремі дослідження графологів сприяли детальному вивченню різних (здебільшого загальних) ознак письма. Сучасні графологи співпрацюють з психіатрами і психологами, стверджуючи, що аналіз почерку (“графоаналіз”) дає змогу криміналістам збагнути внутрішній світ особи.

Незважаючи на загалом скептичне ставлення наукового товариства до графології, існує ряд професійних графологічних організацій за кордоном, наприклад, Французьке товариство графології, Американська асоціація аналізу почерку, Американське графологічне товариство, Американський фонд аналізу почерку, Міжнародне графологічне товариство. Графологію викладають в університетах Берліна, Гамбурга, Фрейбурга, Майнца, Кіля, Мюнхена, Гейдельберга. Найновіші курси графології читають у Сорбонні (Париж), у Цюріху, Базелі (Швейцарія), у Берліні (ФРН), у США — в Єльському університеті і Школі соціальних досліджень (Нью-Йорк) і різних психіатричних лікарнях, в Нідерландах та Ізраїлі (в одних університетах графологію читають після завершення курсу психології, в інших — як частину медичного курсу).

Однак у працях і напрямах діяльності різних авторів і графологічних організацій не ставилося завдання вивчення психофізіологічних характеристик та ознак нервової системи за параметрами почерку, не здійснювалися спеціальні експериментальні досліди з метою встановлення психофізіологічного портрета людини за її почерком, не залучався для проведення таких досліджень сучасний науково-технічний арсенал методів і засобів. Дослідження цих питань створює передумови для розкриття суті й особливостей психофізіологічних характеристик людини за почерком.

Постановка і вирішення завдання пізнання індивідуальних психофізіологічних характеристик людини за ознаками її почерку потребує цілком нового підходу до вивчення цього явища, що включає, як мінімум, такі умови:

• аналіз почеркознавчої практики;

• виявлення закономірностей утворення почерку конкретної людини;

• комплексне вивчення індивідуальних психофізіологічних характеристик людини із залученням сучасних методів експрес-діагностики.

Така дослідна робота в Україні здійснюється вже понад 35 років під керівництвом відомого вченого, досвідченого фахівця у цій галузі знань професора В. Лисиченка. На сьогодні виконано досить великий обсяг роботи з конструювання приладів, вибору методик, здійснення експериментів, розробки програмного забезпечення тощо. При цьому застосовується якісно новий підхід до реалізації цієї проблеми. Зазначене свідчить про актуальність цільового вивчення психофізіологічного портрета людини за її почерком, встановлення кардинально нових підходів до розв’язання цієї проблеми, що гарантує повноту і об’єктивність пізнання людини за ознаками почерку, відповідає потребам юридичної практики. Цей напрям досліджень має надзвичайно великі перспективи як у суто теоретичному, так і в практичному значенні, а тому потребує подальшого активного вивчення.

Г. Криміналістична одорологія. Запах у криміналістиці — це новий вид слідів, наукове дослідження яких уперше було здійснено А. Вінбергом, М. Салтевським, М. Сегаєм, В. Шикановим та ін. Сліди запаху докорінно відрізняються від трасологічних, тому що не мають сталої зовнішньої форми, вони невидимі і нестандартні за своїми властивостями. Основними властивостями слідів запаху є: леткість, розчинність, адсорбція, розбавлення, дифузія. Криміналістичними ознаками слідів запаху, як вважає М. Салтевський, є такі: безперервність слідоутворення, рухомість структури, розсіюваність і ділимість.

Сліди запаху утворюють особливу групу, споріднену слідам-речовинам у трасології, але водночас відрізняються від них. За механізмом утворення їх можна поділити на дві підгрупи:

• сліди-джерела запаху;

• сліди-запахи.

Криміналістична одорологія — це розділ науки криміналістики, який досліджує закономірності механізму утворення, прийоми, засоби і методи виявлення, збирання, дослідження і використання слідів запаху для отримання інформації з метою розкриття і розслідування злочинів. Найбільш правильним треба вважати визначення, запропоноване М. Салтевським: криміналістична одорологія — це галузь наукового знання, яка досліджує проблеми природи і механізм утворення запахових слідів, методи і технічні засоби їх використання з метою попередження і розкриття злочинів. Це галузь криміналістичної техніки, яка об’єднує знання про закономірності утворення, функціонування і зникнення слідів запаху і пов’язаних з ними явищ, яка розробляє методи, науково-технічні і біологічні засоби, криміналістичні прийоми і рекомендації виявлення, збирання, консервації, дослідження і використання одорологічної інформації з метою швидкого розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Криміналістична одорологія є порівняно молодою галуззю криміналістики. Тривалий час розробкою зазначених проблем займалися здебільшого судові біологи, хіміки, фізики, медики. Окремі відомості щодо слідів запаху можна знайти в різних розділах криміналістики, судової медицини, адміністративного права, оперативно-розшукової діяльності й інших наук, але єдиної теоретичної основи вони не мали. Лише починаючи з 60-х років ХХ ст. одорологічними проблемами в широкому сенсі зайнялися вчені-криміналісти. Дослідження В. Безрукова, А. Вінберга, М. Гучка, А. Кавалеріса, В. Ленко, М. Майорова, М. Салтевського, В. Сало, В. Снєткова, К. Сулімова, В. Старовойтова, М. Тарнаєва, В. Шиканова та інших учених і практичних працівників започаткували глибокі теоретичні і експериментальні роботи щодо використання запахів у процесі розкриття злочинів.

Нині на основі даних криміналістичної одорології вирішується досить широке коло питань. Так, тільки за допомогою біологічного детектора реалізуються такі практичні завдання: вибір речей; вибір людини за запахом її речей; одорологічний вибір; пошук наркотичних речовин; виявлення наркотичних речовин; слідова робота; робота зі спеціальним препаратом; затримання озброєних злочинців; охорона різних об’єктів; патрулювання тощо.

Зміст досліджень сучасної криміналістичної одорології можна систематизувати в три групи: методологічні, організаційні і практичні проблеми.

До методологічних проблем належать: розробка предмета криміналістичної одорології; пошук нових науково-технічних методів, засобів, тактичних прийомів дослідження запаху; вивчення механізму його утворення на складних поверхнях, а також нових матеріалів і речовин (адсорбентів) для його консервації;вирішення проблем, пов’язаних зі становленням криміналістичної одорологічної експертизи; розробка методик підготовки біодетекторів; вирішення низки ідентифікаційних і неідентифікаційних питань дослідження запаху в криміналістичній практиці.

Реалізація організаційних проблем передбачає створення криміналістичних одорологічних лабораторій у великих практичних підрозділах; запахотек і картотек (банків) запаху в УВС і райвідділах; формування служби криміналістичної одорології, яка включає експертну і кінологічну службу; вирішення питань про створення спецкурсів, підручників, навчальних посібників, введення в навчальний процес зазначеної дисципліни; організації спеціальних курсів, шкіл, училищ для підготовки і перепідготовки кінологів, експертів-криміналістів, працівників оперативних служб.

До практичних аспектів належить впровадження одорологічного методу, який давав би змогу вирішувати питання ідентифікаційного (ототожнення людини за запахом) і неідентифікаційного (інші дослідження) плану, з метою його використання в оперативно-розшуковій, слідчій і організаційно-керівній діяльності правоохоронних органів.

Досліджуючи запах і явища, які виникають у процесі взаємодії злочинця з навколишнім середовищем, криміналістична одорологія використовує дані інших наук — біології, хімії, фізики, радіоелектроніки, які розробляють методи і засоби аналізу молекул речовин і використовують ці дані та положення для вирішення своїх особистих завдань.

Теоретичною основою всіх досліджень криміналістичної одорології, метою якої є ідентифікація людини за запахом, що залишений нею на місці події, на об’єктах, з якими вона взаємодіяла, яких вона торкалася в процесі злочину, є методологічні принципи і положення теорії відображення, а також теорії криміналістичної діагностики, групофікації та ідентифікації, розробленої вченими-криміналістами.

Ідентифікація об’єктів зі слідами запаху базується на індивідуальності запаху. Тому криміналістична одорологія користується теоретичними положеннями трасології і спорідненої їй сфери пізнання — слідознавства. Як і інші галузі криміналістичної техніки, криміналістична одорологія розробляє як теоретико-правові положення, так і психологічні, етичні, тактичні і технічні правила, якими потрібно керуватися в своїй практичній діяльності співробітникам карного розшуку, служби БЕЗ, слідчим, експертам, кінологам.

Основні проблеми, які розробляються криміналістичною одорологією, такі:

• групова та індивідуальна ідентифікація слідів запаху людини;

• групова та індивідуальна ідентифікація різних речовин, які пов’язані з розслідуваним злочином.

Безумовно, що основним, найбільш актуальним, важливим і суттєвим для практики боротьби зі злочинністю є питання ідентифікації людини за запахом. В Україні розробкою технічної бази для здійснення одорологічних досліджень займаються науково-дослідні центри аналітичного приладобудування. Сьогодні такі роботи виконують на кафедрі розслідування злочинів Національної академії внутрішніх справ. Співробітники кафедри спільно із працівниками Інституту напівпровідників, Інституту кібернетики НАН України, а також Науково-криміналістичного центру МВС України і Науково-дослідного інституту МВС РФ виконують пошукові дослідження, розробляють технічні засоби і методи діагностики та ідентифікації слідів запаху. Експериментальні дослідження здійснюють спільно зі співробітниками об’єднаного розплідника службового собаківництва ГУВС м. Києва В. Ленко, М. Гучком, О. Горяєвим, УВС Вінницької області В. Ткаченком, В. Трепаком і УВС Черкаської області В. Сало. Метою цього експериментально-пошукового дослідження є розробка методики використання біодетекторів у слідчій, експертній і оперативно-розшуковій практиці.

Робота з запаховими слідами на місці події — це комплекс тактичних прийомів із застосування технічних засобів криміналістичної одорології для виявлення, фіксації названих слідів з метою розслідування злочинів. Для роботи на місці події зі слідами запаху був запропонований одорологічний чемодан, який розроблено на кафедрі криміналістики Української академії внутрішніх справ і в якому є технічні засоби, необхідні для виявлення і фіксації всіх одорологічних слідів. До такого чемодана входять: засоби забезпечення стерильності роботи з джерелами; засоби відбору запахової інформації з джерела; засоби консервації й пакування джерел запаху.

Робота з джерелами запаху потребує стерильності. Тому на руки надівають гігієнічні рукавички, дрібні джерела беруть пінцетом, попередньо протертим спиртом. Волосся, частинки тканин, які відділилися від тіла людини, поміщають у скляні пробірки, а громіздкі об’єкти — в поліетиленові пакети, скляний посуд і герметично упаковують. Звичайно скляний посуд та інший пакувальний матеріал попередньо стерилізують.

При роботі зі слідами-джерелами запаху потрібно додержуватися таких правил:

• усі технічні засоби, за допомогою яких відбувається вилучення і консервація, повинні бути стерильними;

• виявлений предмет не треба брати руками, спочатку необхідно подумати, як його тримав злочинець, а потім надіти гігієнічні рукавички і протерти їх спиртом, взяти предмет так, щоб не пошкодити слідів папілярних візерунків, які на ньому є;

• насамперед об’єкт досліджують стосовно наявності на ньому видимих і невидимих слідів пальців рук і сторонніх частинок — слідів-накладень;

• після огляду об’єкт необхідно законсервувати, тобто помістити в посуд, який герметично закривається.

Організація розшуку злочинця за слідами на місці події є одним із основних завдань першочергового етапу розслідування. Криміналістична і оперативно-розшукова тактика знає кілька прийомів розшуку злочинця за гарячими слідами запаху на місці події. Одним із них є розшук злочинця за слідами запаху за допомогою використання біологічного детектора — нюху службово-розшукового собаки. Тут відомі два способи: переслідування злочинця за його запаховими слідами за допомогою службово-розшукового собаки під керівництвом кінолога; фіксація запахового сліду злочинця на місці події для подальшого дослідження його з метою встановлення злочинця шляхом вибору.

Кінолог — це фахівець зі службового собаківництва. Він навчає і дресирує собаку, знає його звички і поведінкові реакції на дратування, вміє їх науково інтерпретувати і в такий спосіб повідомляти спеціальні знання стосовно керування поведінкою службово-розшукового собаки. Кінолог входить до складу слідчо-оперативної групи і виїжджає на місце події злочину. Після прибуття на місце події на початку орієнтовної стадії огляду слідчий з кінологом визначають предмети, які можуть бути джерелами запаху злочинця (слід взуття, будь-який загублений предмет, знаряддя злочину тощо), якщо предметів кілька, то беруть такий, на якому немає трасологічних слідів, а за їх наявності фіксують такі сліди і тільки після того пропонують кінологу застосувати службово-розшукового собаку.

Джерелом запаху людини може бути будь-який предмет матеріальної обстановки на місці події. Якщо предмет-джерело можна вилучити і законсервувати, то здійснюється його вилучення. Але не завжди таке вилучення можна виконати, наприклад, якщо це великогабаритні меблі, дверцята банківського сейфа, меблева стінка, дверна ручка, ґрунт, тканини тощо, тому доводиться відділяти слід запаху від його носія і переносити його на нейтральний носій, а останній консервувати. Сьогодні розроблено і застосовується на практиці щонайменше три прийоми відділення сліду запаху від його носія:

• відбір (відкачування) молекул шприцом;

• відбір молекул запаху безпосередньо ємністю;

• адсорбція запахового сліду на нейтральний носій.

Д. Криміналістична акустика. Серед найсучасніших і найактуальніших проблем криміналістики й експертної практики сьогодні можна назвати новий, самостійний напрям — криміналістичну акустику. Цей напрям відображає широкий спектр знань, які виникають під час розслідування злочинів як на досудовому слідстві, так і при остаточному вирішенні питання про причетність обвинуваченого в скоєнні злочину в ході судового розгляду.

Виконані дослідження і досвід слідчої практики говорять про те, що сучасний стан науково-технічного прогресу в правоохоронних органах, зокрема в органах внутрішніх справ, уже сьогодні дає змогу вирішувати окремі питання криміналістичної акустики: ототожнення голосу людини за фізичними параметрами мовного сигналу; діагностику мовного середовища, яка так чи інакше пов’язана з подією злочину; здійснення експертного дослідження матеріалів звукозапису тощо. Перелічені завдання донедавна вирішувалися виключно за рахунок аудиторного аналізу та органолептичними методами. Однак бурхливий розвиток мікропроцесорної, цифрової вимірювальної і обчислювальної техніки допомагає сьогодні вирішувати експертні завдання на принципово новому якісному рівні.

Слід зазначити, що в процесі еволюції засобів вимірювальної, обчислювальної техніки і насамперед професійних персональних ЕОМ спостерігаються досить цікаві парадокси: щоразу, коли з’являються якісно нові ЕОМ, їхні можливості перекривають практичні потреби правоохоронних органів, однак через відносно короткий проміжок часу нові покоління завдань потребують сучасніших ЕОМ. І сьогодні практика вже ставить перед наукою досить складні і надзвичайно актуальні завдання експертних досліджень.

У Національній академії внутрішніх справ спочатку на кафедрі криміналістики, а нині на кафедрі технічних засобів попередження і розкриття злочинів Ю. Бутніком, М. Вертузаєвим, Л. Громовенко, Ю. Жаріковим, М. Салтевським, В. Хахановським, Ю. Ящуринським протягом 30 років здійснюються науково-дослідні і конструкторські роботи зі створення автоматизованої системи експертних досліджень у криміналістиці. Співробітниками академії за названою тематикою захищено дисертації, опубліковано понад сорок наукових праць, розроблено відповідні методики і реалізовано в окремій технології спеціальну автоматизовану систему експертних досліджень. Результати виконаних досліджень у концентрованому вигляді було викладено в науково-практичному посібнику “Судова акустика: теоретичні основи і експертна практика” та ряді інших праць.

Цікаві результати криміналістичного дослідження фонограм мови та ідентифікації особи, яка говорила, отримано в лабораторії судової експертизи Грузії та інституті систем керування АН Грузії. У відділі діалогових систем інституту систем керування за більш як 30 років досліджень накопичено певний досвід у галузі вивчення індивідуальних особливостей голосів і розробки систем автоматичної верифікації та ідентифікації людини, яка говорила, за її усною мовою. Цей досвід, а також результати досліджень у галузі криміналістичної експертизи фонограм мови, які здійснюють у Грузії, Росії, Україні, покладено в основу розробки нової, комплексної методики вивчення фонограми мови з метою встановлення за нею особи, яка говорила.

У ряді зарубіжних країн світу одним з перших методів, що його було застосовано для ототожнення голосу людини, яка говорила, був метод “войспринту” (метод “відбитків голосу”). Незважаючи на скептичні заперечення відомих вчених США в галузі дослідження мови стосовно його використання на практиці, метод “відбитків голосу” був прийнятий на озброєння багатьма штатами і федеральними правовими органами США. Цей метод застосовується також у Канаді, західноєвропейських країнах, а також в Ізраїлі, Японії та ПАР. Слід зазначити, що сьогодні в Україні, Польщі, Росії, Грузії та інших країнах активно здійснюються наукові дослідження, що стосуються проблем судово-фоноскопічної експертизи, її теоретичних і організаційних засад, практичних завдань автоматичної ідентифікації особи, яка говорила, лінгвістичного аналізу фонограм мови, ідентифікації засобів звуко- та відеозапису, а також питання розшифрування текстів, візуалізації сигналограм і організації автоматичного місця експерта та відповідних програмних засобів.

Таким чином, можна констатувати, що в галузі криміналістичних знань достатньо повно розроблені наукові основи акустики, в яких сформульовано поняття предмета, системи судової акустики, розкрито її значення в розслідуванні злочинів. Викладено основні відомості про утворення і сприйняття мови, про акустичні параметри мовних сигналів, розглянуто сучасні підходи і типи завдань упізнання особи за усною мовою. Розкрито особливості криміналістичної експертизи сигналограм голосу особи, запропоновано новий підхід до ідентифікації людини, що говорить, за параметрами спектральних переходів мовного сигналу, висвітлено питання криміналістичної діагностики звукового спектра голосу.

Вчені-криміналісти Л. Громовенко, Ю. Жаріков, М. Салтевський розробили методичні й організаційно-технічні основи судової акустики. Були сформульовані вимоги до процедури цього експертного дослідження, розроблено методику криміналістичного середовища, дано рекомендації з підготовки матеріалу для здійснення судово-акустичної експертизи, експертизи матеріалів відео-, звукозапису, тобто ідентифікації людини за фізичними параметрами мови, створено автоматизовану систему експертних досліджень акустичної інформації, розкрито значення висновку судово-акустичної експертизи в системі доказів. Зокрема, було висвітлено проблеми стосовно понятійного апарату криміналістичної експертизи матеріалів відео-, звукозапису, систематизовано діагностичні та ідентифікаційні ознаки, розроблено методи експертного дослідження цих об’єктів, сформульовано методичну схему експертного дослідження матеріалів відео-, звукозапису.

Необхідно зазначити, що наукові дослідження в цій галузі криміналістичних знань поєднуються з широкою експертною практикою.

На сьогодні здійснено понад 100 експертиз за постановами правоохоронних органів і органів юстиції: прокуратури, слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, судових органів України, Росії, Грузії та інших країн. Усі висновки за виконаними експертизами визнані судами різних інстанцій як додаткові джерела доказів і сприяли встановленню істини в ході судових засідань.

Е. Криміналістична системологія. Розслідування злочинів — складний багатоплановий процес, що включає пізнання подій минулого. Розкриття злочину означає збирання інформації про злочин, яка відображена в матеріальних та ідеальних слідах. Збирання цих даних, дуже часто розрізнених, неповних, суперечливих, становить певну (особливо при скоєнні в умовах неочевидності) складність.

Криміналістика як наука про закономірності виникнення, виявлення, збирання, дослідження та використання доказової інформації присвячена розробці та впровадженню в практику (слідчу, експертну, судову) рекомендацій з розкриття злочинів. Ці рекомендації органічно поєднують положення теорії та узагальнені результати слідчої практики. Кожен вчинений злочин, як і довільне явище об’єктивного буття, індивідуальний і тому потребує врахування цієї обставини при організації його розслідування. Разом з тим практика засвідчує наявність типового у розслідуванні злочинів.

Сьогодні є чимало літературних джерел, які містять криміналістичні рекомендації та практику розслідування. Проте це не тільки благо, а й певний мінус, оскільки пошук конкретної необхідної інформації дуже часто ускладнюється через невиразність рекомендацій у тексті публікацій, відсутність вказівок щодо використання літератури та цільових тематичних збірників криміналістичних рекомендацій тощо.

Авторами спільно з В. Бахіним, В. Кузьмічовим, М. Курко було систематизовано криміналістичні рекомендації щодо збирання, дослідження, узагальнення та використання доказової інформації в процесі розслідування злочинів. Ця робота виконана на основі узагальнення зібраних і систематизованих криміналістичних рекомендацій з різних криміналістичних джерел та неопублікованих матеріалів практики. Важливо те, що вона містить поради, які перевірені часом. При відборі рекомендацій основна увага приділялася тим прийомам і методам роботи з доказами, які вирізняються специфікою та найчастіше не належать до загальновідомих, добре висвітлених у літературі. Ставились такі цілі: подати один із варіантів удосконалення інформування конкретних адресатів (слухачів юридичних навчальних закладів, практичних працівників правоохоронних органів) про прийоми встановлення істини при розслідуванні злочинів, які пропонуються наукою та практикою; надати можливість ознайомитися з конкретними засобами і методами вирішення питань, що виникають під час розслідування, на основі їх раціонального пошуку в єдиному систематизованому джерелі.

Ці матеріали поділено на сім тематичних блоків, що відображають їхню змістовну належність стосовно джерел доказової інформації, усвідомлених питань, планування розслідування тощо. В першому розділі систематизовано інформацію про підозрюваного та обвинуваченого; в другому — інформацію про потерпілого; в третьому висвітлено проблеми висування та перевірки версій; четвертий розкриває питання встановлення обставин події; в п’ятому систематизовано всю інформацію про сліди злочину; в шостому проаналізовано практику здійснення експертизи при розслідуванні конкретних злочинів, і, нарешті, в сьомому розділі розкрито проблему викривання хитрощів злочинців. Таким чином, виконані дослідження дали змогу систематизувати узагальнений досвід практики і висвітлити проблеми, які стосуються джерел інформації (свідків, зв’язків потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, документів, знарядь, речей, слідів діяльності або занять), способу скоєння злочину; версій, моделювання (прогнозування) поведінки з метою встановлення особи, часу події; слідів рук, ніг, транспорту, інструментів, зброї, мікрочастинок, крові, волосся, зубів; експертиз (криміналістичних, судово-медичних, матеріалів, речей та виробів, автотехнічних тощо); ознак інсценування; поведінки і хитрощів злочинців; викриття неправдивих показань; забезпечення повноти розкриття злочинів тощо.

Безумовно, що, по-перше, зазначені матеріали становлять інформаційний масив, який може бути використаний для встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, подруге, ці узагальнення можуть бути покладені в основу створення нової галузі в криміналістичній науці — криміналістичної системології, по-третє, накопичені криміналістичні рекомендації покликані сприяти розвиткові творчого підходу до аналізу слідчих ситуацій, пошуку раціональних шляхів і способів їх вирішення.

Створення сучасних технологій здійснення наукових криміналістичних досліджень проблем людини неможливе без розробки численних методів оптимізації криміналістичної діяльності, розгляду питань, які стосуються концептуальних проблем інформатизації правоохоронних органів, а також розробки багатопроцесорних ЕОМ і їхнього математичного забезпечення.

Перші наукові дослідження з проблем статистичного аналізу і прийняття рішень були виконані під керівництвом російських учених A. Колмогорова і О. Вальда. Український науковець В. Михалевич у 1953-1956 рр. використав ідеї О. Вальда для вирішення важливих у прикладному значенні завдань.

Серйозний внесок у розвиток теорії послідовних статистичних рішень при вивченні досить широкого класу багатоваріантних завдань оптимізації і вибору оптимальних алгоритмів їх рішень зробили Л. Галустова, Г Донець, А. Кукса, В. Михалевич, А. Сибірко, В. Трубін, B. Шкурба, Н. Шор та інші дослідники.

Як зазначалося вище, в Київському політехнічному інституті і Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України розроблені пакети прикладних програм ПРІАМ і ДІСПРО для вирішення різних типів завдань дискретної оптимізації. Пакети таких програм мають надійне системне забезпечення, в тому числі засоби, які дають можливість користувачу брати активну участь в обчислювальному процесі (досліджувати моделі і методи, що вивчаються, здійснювати пошук рішень у режимі діалогу тощо).

Інтерес до пакета прикладних програм типу ПРІАМ і ДІСПРО пояснюється наявністю широкої сфери їх застосування при вирішенні прикладних завдань, адже ці пакети є ефективним засобом для користувачів при розробці нових і дослідженні реалізованих математичних методів і програмного забезпечення. Справді, вирішуючи певним методом у режимі діалогу завдання оптимізації, можна оперативно маніпулювати різними вихідними даними, коригувати окремі параметри методу. В процесі багаторазового практичного вирішення однотипних завдань можна отримати цінну інформацію: як вдосконалити метод, які параметри моделі необхідно уточнити, наскільки інформація, що накопичена в цьому процесі, корисна при дослідженні стабільності завдань, які потрібно вирішувати, тощо.

Розробка пакетної проблематики зумовила появу нових ідей, які стосуються глибокого вивчення предметних галузей знань: дослідження стабільності реалізованих у пакетах моделей і алгоритмів, розробки методики виконання аналізу завдань, які потребують вирішення, вибору принципу оптимальності в багатокритеріальних завданнях тощо. Вся інформація, яку можна отримати в результаті такого роду дослідження, потім використовується в базах даних. Створення банку криміналістичних рекомендацій, які можуть бути реалізовані в пакеті прикладних програм, на думку В. Бахіна, А. Іщенка, В. Кузьмічова, О. Садченка, подає значну допомогу практичним працівникам при розслідуванні конкретних видів злочинів. При розробці пакетів типу ПРІАМ і ДІСПРО були здійснені теоретичні і експериментальні дослідження ефективності вирішення оптимізаційних завдань, які потрібні для користувачів пакетів.

Системний всебічний аналіз перспектив розвитку криміналістичних досліджень у галузі криміналістичної діагностики і прогностики, метрології і антропології, інформатики і системології потребує розвитку моделей і методів стохастичної оптимізації, в яких в явній формі враховується вірогідний характер досліджуваних процесів, а також ризик, пов’язаний з невизначеністю як невіддільною ознакою процесу прийняття рішень. Крім того, існує широке коло прикладних завдань, які не можуть бути сформульовані і вирішені в рамках детермінованих підходів. Наукові основи цього підходу сформульовані в наукових дослідженнях, які розвивають так звані стохастичні квазіградієнтні методи для вирішення важливих завдань зі швидкою і непередбачуваною поведінкою модельованих об’єктів. Це відкриває широкі можливості для їх використання при оптимізації складних систем в умовах невизначеності. В розробку цих методів значний внесок зробили П. Бабич, С. Лапач, С. Радченко, Ю. Єрмолаєв та їхні учні.

У галузі оптимізації конфліктно керованих процесів в Інституті кібернетики НАН України сьогодні розроблено ряд фундаментальних методів, які дають змогу приймати рішення в умовах протидії і невизначеності. Конкретніша інформація про отримані наукові результати і перспективи цього наукового напряму опублікована в працях М. Бабича, В. Задираки, В. Михалевича, І. Сергієнко.

Сьогодні надзвичайно актуальними є питання інформатизації правоохоронної діяльності і моделювання різних процесів у сфері кримінально-процесуальної діяльності. В науковій літературі достатньо повно висвітлено проблеми, які стосуються сучасних уявлень про інформатику і її взаємозв’язок із суміжними науками — кібернетикою, математикою, правом, економікою, криміналістикою, логікою, психологією тощо. В працях В. Михалевича досліджені основні напрями формування інформатики як комплексної наукової дисципліни, що вивчає всі аспекти розробки, проектування, створення, функціонування складних систем, їх застосування в різних галузях соціальної практики, способів формалізації інформації для комп’ютерної обробки і розвитку інформаційної культури суспільства.

Останні десятиріччя характеризуються створенням основ і швидким розвитком методів побудови високоефективних інформаційних процесів і систем та застосуванням інтелектуальних інформаційних технологій і методів системного аналізу в різних предметних сферах. На початку 80-х років ХХ ст. стали з’являтися наукові колективи, які розвивають теоретико-методологічну базу інформатизації і розробляють на цій основі комплексні програми інформатизації держави. У 1993 р. В. Михалевич виступив ініціатором розробки документів “Концепція державної політики інформатизації” та “Основні напрямки інформатизації в Україні”, які ставлять за мету переорієнтацію інформатизації для потреби здійснення ринкових економічних реформ. Під час підготовки цих документів широкої підтримки набула розроблена ним концепція про необхідність державного підходу до розв’язання проблеми інформатизації України. Ці ідеї сьогодні закріплені в чинних законодавчих актах і впроваджені в життя.

Сформульована в цих документах основна ідея інформатизації України відповідає основним стратегічним цілям нашої держави — прискоренню реформ і подоланню кризових явищ в економіці та інших сферах. В. Михалевич вважав, що в цій ситуації суспільство повинно якнайшвидше оволодіти сучасною інформаційною культурою, засобами, інструментарієм інформатики та системного аналізу. Ці положення надають новий імпульс розвитку вітчизняної кібернетики, інформатики і підходів до вивчення інформаційних потреб суспільства, а також формуванню організаційних механізмів з розробки і реалізації державної науково-технічної політики інформатизації.

В останні роки В. Михалевич, В. Калюжний, І. Сергієнко, С. Цвєтков, М. Швець здійснюють цікаві наукові дослідження із застосування обчислювальної техніки і сучасних інформаційних технологій для підтримки прийняття рішень як у загальнодержавних, загальноправових, так і в кримінально-процесуальних та криміналістичних галузях знань. Ця робота відбувається за такими напрямами: розробка математичних моделей процесів; розвиток інформаційних технологій для підтримки прийняття рішень; створення програмно-технічних комплексів, в яких реалізовано отримані теоретичні результати.

Сьогодні здійснюється робота з розробки і впровадження комп’ютерних технологій в юридичну діяльність, створення автоматизованих систем інформаційного забезпечення правоохоронних органів, а також з розробки комп’ютерного курсу розслідування злочинів. Важливим напрямом реалізації зазначених вище моделей та інформаційних технологій є створення криміналістичного ситуаційного інформаційно-аналітичного центру, який виконував би функції підтримки прийняття рішень при попередженні, розкритті і розслідуванні злочинів як у типових, так і в екстремальних ситуаціях.

Разом з виконанням робіт з теорії і практики інформатизації правоохоронних органів потрібно розвивати ідеї, які пов’язані з автоматизацією криміналістичних досліджень. Наприклад, відомо, що В. Лисиченко отримав цікаві наукові результати в галузі криміналістичного дослідження індивідуальних характеристик особистості за її почерком. Теоретичні і практичні результати здійснених В. Лисиченком досліджень у цій галузі криміналістичних знань узагальнено й опубліковано в серії посібників і статей. Нині виконується робота з автоматизації цих досліджень із залученням нових психофізіологічних методик і сучасних інформаційних технологій.

Так, в останні роки вітчизняними дослідниками В. Гончаренком, В. Гавловським, О. Тебякіним, В. Хахановським, В. Кологривовим, З. Ломако, О. Садченко, В. Галаганом, В. Пашко здійснюється комплекс дослідних і практичних робіт із застосування активних методів навчання, комп’ютерних технологій навчання, реформування навчальних програм і систем підготовки та перепідготовки кадрів у галузі криміналістики, організації розслідування злочинів. Були розроблені нові програми з курсу криміналістики, спецкурсів “Криміналістична інформатика”, “Криміналістична прогностика”, створені інструментальні комплекси для конструювання і актуалізації навчальних курсів, підготовлені збірники програмованих завдань з усього курсу криміналістики, використовуються ділові ігри, автоматизовані інформаційно-довідкові і експертні системи, комп’ютерні ігри “Слідчий”, “Вбивство”, “Рекет”, “Розслідування зґвалтувань”, “Міраж” тощо. Результати виконаних за цим напрямом досліджень опубліковані в збірниках наукових праць, навчальних посібниках, підручниках і методичних рекомендаціях.

1. Балабанова Л. М. Судебная патопсихология. — Донецк: Сталкер, 1998. — 432 с.

2. Біленчук П. Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого на досудовому слідстві): Монографія. — К.: Атіка, 1999. — 352 с.

3. Біленчук П. Д. Криміналістичне дослідження обвинуваченого: Монографія. — К.: УАВСУ, 1995. — 128 с.

4. Биленчук П. Д., Лукьянова О. Н. Компьютерная психофизиологическая диагностика личности. — К., 1988.

5. Биленчук П. Д., Лукьянова О. Н. Комплекс методик для исследования индивидуальных особенностей и текущего состояния человека, находящегося в особых жизненных условиях. — К., 1989.

6. Голяк Л. Правовий статус особи. — Л.: МАУП, 2005. — 186 с.

7. Костенко О. М. Воля і свідомість злочинця. — К.: КНУ ім. Т Шевченка, 1995. — 46 с.

8. Кондратюк Л. В. Антропология преступления. — М.: Норма, 2001. — 344 с.

9. Щёкин Г. В. Визуальная психодиагностика познания людей по их внешности и поведению. — К.: МАУП, 2001. — 616 с.