Криміналістика

1. Поняття, система, завдання та джерела криміналістичної техніки

У науці криміналістиці поняття «криміналістична техніка» виникло як сукупність технічних пристроїв, пристосувань і матеріалів, що використовуються для виявлення, фіксації і дослідження матеріальних джерел інформації. Основою виникнення і застосування технічних засобів є досягнення природничих і технічних наук. Методи і засоби природничих наук застосовували для вирішення вузьких завдань криміналістики, на основі яких виникали засоби і методи дослідження речових джерел інформації. Так виникло поняття «криміналістична техніка», яке стали розглядати не тільки як сукупність технічних засобів, що використовуються для розкриття злочинів, але й як систему прийомів і методів ефективного застосування технічних засобів, як систему теоретичних положень, що утворюють розділ науки криміналістики — «Криміналістична техніка».

В науці криміналістиці склалася система концепцій, теоретичних постулатів, технічних засобів, знання і методів, що використовуються для виявлення, дослідження і використання слідів злочину для його розкриття і встановлення винного. Такий розділ дістав назву «Криміналістична техніка», що має свої певні завдання.

Поняття «криміналістична техніка» на сучасному етапі використовується у двох значеннях:

1) криміналістична техніка як розділ науки криміналістики;

2) криміналістична техніка як технічні засоби, а також їх сукупність, прийоми їх використання при розслідуванні злочинів.

1. Криміналістична техніка — це сукупність наукових положень та рекомендацій щодо застосування природничо-наукових методів і технічних засобів при розкритті злочинів.

2. Криміналістична техніка — це сукупність (система) спеціальних засобів і методів (у тому числі суспільно-наукових), які використовуються для виявлення, фіксації, дослідження, оцінки та використання доказів при розслідуванні злочинів.

Криміналістична техніка — це розділ науки криміналістики, що являє систему теоретичних положень і розроблених на їх основі технічних засобів, методів виявлення, фіксації, вилучення, збереження і переробки інформації про подію, що розслідується, а також технічних засобів і методів запобігання злочинам.

Криміналістична техніка як галузь науки криміналістики має свою систему. На думку вітчизняних вчених, сучасна система криміналістичної техніки складається з таких частин:

— загальні положення криміналістичної техніки;

— криміналістична фотографія;

— криміналістичний відеозапис;

— криміналістичні засоби і методи збирання доказової інформації;

— інформаційне довідкове забезпечення криміналістичної діяльності;

— криміналістична техніка для запобігання злочинам (В.С. Кузьмічов, Г.І. Прокопенко, 2001).

Завдання криміналістичної техніки:

— розроблення технічних засобів і методів, що забезпечують введення в процес доказування нових джерел криміналістичної інформації;

— виявлення, фіксація, вилучення, збереження і попереднє дослідження матеріальних слідів злочину;

— встановлення механізму утворення слідів і причин їх взаємодії;

— обробка і використання криміналістичної інформації для розслідування злочинів і їх запобіганню;

— розробка прийомів і технічних засобів оцінки і подання криміналістичної інформації в правоохоронній діяльності.

Джерела криміналістичної техніки:

— кримінально-кримінально-процесуальний закон;

— потреби слідчої та судової практики;

— досягнення природничих і технічних наук, які сприяють удосконаленню існуючих, а також розробці та впровадженню нових методів і засобів криміналістичної та спеціальної техніки.

2. Поняття та класифікація засобів та методів криміналістичної техніки

У спеціальній літературі наводяться різні класифікації технічних засобів, що використовуються в правоохоронній діяльності.

Засоби криміналістичної техніки широко використовуються для запобігання злочинам та у профілактичній діяльності органів дізнання, слідства та суду. Значну роль вони відіграють в адміністративно-профілактичній діяльності, у запобіганні проступків і правопорушень.

Методи збирання криміналістичної інформації технічними засобами поділяють на:

— методи «польової» криміналістики, тобто такі, що використовують слідчий, оперативні працівники для виявлення, фіксації та попереднього дослідження матеріальних джерел інформації;

— науково-дослідні методи, які експерти використовують при проведенні судових експертиз та попередніх досліджень.

До методів «польової криміналістики» відносять судово-фотографічні, а також методи копіювання й моделювання слідів тощо.

Науково-дослідні методи — це фізичні, хімічні, біологічні, математичні, кібернетичні тощо. Вони, як правило, потребують лабораторних експертних досліджень (наприклад спектральний аналіз, хроматографія, електронна мікроскопія, рентгенографія та інші).

За галуззю наукового знання технічні засоби, які використовуються в криміналістичній техніці можна поділити на загальні і спеціальні. Загальні — це технічні засоби, запозичені з інших галузей науки і техніки, що застосовуються без будь-яких змін і вдосконалень. Це — технічні засоби загального призначення, їх не можна віднести до криміналістичних засобів, тому що вони використовуються в різних науках.

До спеціальних відносять засоби, що є інструментами пізнання для будь-якої одної галузі знання чи техніки. Для науки криміналістики — це спеціально розроблені прилади, пристрої і пристосування, призначені для виявлення, фіксації і дослідження джерел криміналістичної інформації в доказуванні у кримінальних і цивільних справах. До таких засобів можна віднести йодні трубки, магнітні пензлі, прилади для композиції суб’єктивних портретів, метричні масштаби тощо.

Спеціальні технічні засоби, як правило, це прилади, виготовлені тільки для вирішення криміналістичних завдань, чи прилади та засоби загального призначення, в які внесені певні зміни, внаслідок яких прилади набули нових функцій, що відповідають завданням криміналістики.

Інколи криміналістичну техніку класифікують за суб’єктом її використання: слідча, експертна, оперативно-розшукова, техніка працівника ДАІ, прокурора-криміналіста. Ця техніка, як правило, укомплектована до спеціальних наборів, валіз, портфелів, сумок, пересувних криміналістичних лабораторій.

Зараз існує уніфікована валіза криміналіста для огляду місця події, яка також використовується органом дізнання при проведенні першочергових невідкладних слідчих дій у ході дізнання або досудового слідства. Пересувна криміналістична лабораторія має комплекти цільового призначення: спеціалізовані фотографічні засоби; валіза для роботи із слідами рук, одорологічна валіза для роботи з біологічними об’єктами, портативна рентгенівська установка, валіза для виготовлення зліпків з об’ємних слідів на місці події та інше.

Науково-технічні методи і засоби криміналістичної техніки застосовують як правило в експертній практиці.

До технічних засобів наукового дослідження належать: а) оптичні; б) мікроскопічні; в) джерела УФ, ІЧ та рентгенівських променів; г) засоби спектрального аналізу; д) засоби фізико-хімічних досліджень.

Методи експертних досліджень речових доказів також поділяють на: фотографічні, мікроскопічні, кольоророздільні, вимірювальні, люмінесцентні, спектральні, рентгенографічні, атомно-адсорбційні, електронно-графічні.

3. Засоби криміналістичної техніки

Технічні засоби у криміналістиці поділяються на: а) технічні засоби, що використовуються на досудовому слідстві; б) технічні засоби, що використовуються органами оперативними працівниками; в) технічні засоби експертного дослідження; г) технічні засоби криміналістичної профілактики злочинів.

Технічні засоби, що застосовуються на стадії досудового слідства, нерідко називають криміналістичною технікою, чи технікою слідчого. Техніка слідчого дозволяє розв’язувати завдання по виявленню, фіксації, дослідженню, поданню і демонстрації доказів.

У сучасній криміналістиці технічні засоби також поділяють на загальні і спеціальні. Загальні технічні засоби використовують всі суб’єкти, які здійснюють слідчу, судову і профілактичну діяльність. Спеціальні технічні засоби призначаються для окремих напрямів діяльності, наприклад співробітників розшуку, інспекторів ДАІ, служби безпеки, митниці та ін.

До загальних технічних засобів належать: засоби освітлення, оптичні, засоби вимірювання, засоби фіксації, дослідження і концентрації криміналістичної інформації.

Криміналістична та оперативна техніка являє собою в основному засоби польової криміналістики, тобто апаратура, пристрої, матеріали і приладдя, що застосовуються безпосередньо слідчими прокуратури, ОВС, працівниками органів дізнання на стадії порушення кримінальної справи і проведення досудового слідства.

Експертну техніку поділяють на:

— лабораторну;

— вимірювальну;

— освітлювальну;

— відтворення зображення;

— мікроскопічну;

— акустичну;

— дослідження мікрооб’єктів і запаху;

— автоматизації та комп’ютеризації.

Профілактика злочинів як особливий вид діяльності полягає в усуненні або нейтралізації причин та умов, що призводять до правопорушення, і у здійсненні попереджувального впливу на осіб, які мають схильність до їх вчинення.

Попередження злочинів криміналістичними засобами відносять до предмета криміналістики. Вивчення судово-слідчої практики свідчить, що в процесі попередження, розкриття і розслідування злочинів використовується оперативна, криміналістична і спеціальна техніка. Тому засоби і методи криміналістичної профілактики доцільно класифікувати за видами профілактичних завдань на п’ять груп:

— технічні засоби і методи, що використовуються для виявлення фактів, які сприяли вчиненню або приховуванню злочинів. До них можна віднести: а) техніку спеціаліста, помічника слідчого, а також технічні комплекти криміналістичної і оперативної техніки; б) засоби і методи експертного дослідження; в) прийоми і методи непроцесуального використання криміналістичної та оперативної техніки;

— технічні засоби і методи захисту різних об’єктів від злочинних посягань, наприклад, засоби охоронної сигналізації; засоби, які перешкоджають (заважають) вчиненню злочину;

— технічні засоби, що створюють умови виникнення на місці вчинення злочину додаткових слідів, наприклад рук, звуку, запаху. У спеціальній і оперативній техніці є особливі пристрої, що називаються «пастками», доторкання до яких залишає на одязі, тілі злочинця, руках і засобах вчинення злочину невидимі сліди, виявлення яких потребує спеціальних засобів, наприклад ультрафіолетових освітлювачів, радіометрів тощо;

— технічні засоби і методи отримання інформації про злочини, що готуються. Це засоби спеціальної техніки, що застосовуються органами дізнання під час оперативно-розшукової діяльності, наприклад, негласного документування злочинної діяльності фотозйомкою, відеозаписом, зняття інформації з каналів зв’язку тощо;

— технічні засоби і методи активного психологічного впливу на осіб, схильних до вчинення правопорушень. Наприклад, використання телевізійних систем спостереження, встановлених в місцях скупчення людей (вокзали, універсами, універмаги, дороги тощо).

4. Методи криміналістичної техніки

Основу криміналістичного методу складають технічні засоби (знаряддя праці) і об’єктивні закономірності науки і техніки, на основі яких сконструйовані різні прилади і пристрої для проведення різних видів практичної діяльності слідчого, працівника органу дізнання, судового експерта.

Методи отримання криміналістичної інформації поділяються на два великі класи:

— методи виявлення, фіксації і вилучення джерел криміналістичної інформації, що застосовуються слідчим і органом дізнання (методи «польової» криміналістики);

— методи отримання криміналістичної інформації спеціалістом, помічником слідчого і експертом (лабораторні, експертні або науково-дослідницькі).

В експертній практиці розроблена класифікація методів криміналістичних досліджень, в якій за основу поділу вибрано вид судової експертизи: почеркознавчі, авторознавчі, трасологічні, судово-балістичні, дактилоскопічні тощо.

До методів виявлення, фіксації і попереднього дослідження речових джерел інформації відносять:

— органолептичні (на основі органів чуття — зір, слух, нюх, дотик);

— вимірювання (органолептичні (високий, низький, середній, великий, вище за середній, нижче від середнього тощо) та інструментальні — порівняння об’єкта зі стандартною метричною мірою (м, см, кг, г, см2 тощо)). Інструментальні методи поділяються на: контактні, безконтактні і комбіновані. Контактні методи полягають в приведенні вимірювального засобу в контакт з вимірюваним об’єктом і порівнянні його з одиницею виміру. Суть процедури безконтактного вимірювання полягає в порівнянні одиниці виміру (масштабу) з оптичним зображенням вимірюваного об’єкта. Суть процедури комбінованого метода вимірювання зводиться до того, що спочатку контактним або безконтактним шляхом вимірюють об’єкт, а потім справжні його розміри визначають без контакту.

— фотографічні методи (оперативні, вимірювальні, контрастуючі, сигналетичні, кольоророздільні, стереоскопічні, макро— та мікро зйомки, зйомки у невидимій ділянці спектру тощо).

До методів дослідження речових доказів та інших джерел інформації експертом і спеціалістом у лабораторних умовах відносять:

1) фізичні методи:

— мікроскопічні (використовуються засоби, які розширюють сприйняття людини — можливість роздільно сприймати дрібні об’єкти);

— вимірювальні (використовують як найпростіші (лінійка, рулетка, мікрометри, штангенциркулі, кутомірні пристрої тощо), так і складні прилади (теодоліти, вимірювальні мікроскопи, спектрографи, вимірювальні хроматографи, спектрометри тощо));

— дослідження в ультрафіолетових променях (відбиті промені та ультрафіолетова люмінесценція);

— дослідження в інфрачервоних променях (відбиті промені та інфрачервона люмінесценція);

— дослідження у рентгенівських променях (мають здатність проникнення крізь об’єкти органічного та біологічного походження та використовуються для пошуку тайників у стінах, виявлення схованок зброї, вибухових пристроїв у валізах, поштових відправленнях, контейнерах, в аеропортах при догляді багажу);

— люмінесцентний аналіз (використовується властивість об’єктів матеріального світу світитися при опроміненні УФ— та ІЧ— променями);

2) хімічні методи: полярографічні; хроматографічні; спектральні (для встановлення складу, походження, однорідності або різнорідності речовин та предметів матеріального світу);

3) біологічні: ботанічні; спорово-пилкові; іхтіологічні; орнітологічні; вірусологічні; генної інженерії; гістологічні; ембріологічні.

5. Поняття, завдання та значення судової фотографії

Фотографія у судочинстві є одним з найбільш універсальних, об’єктивних, оперативних і точних способів фіксації, збереження, одержання і передачі інформації.

Фотографія в криміналістиці відрізняється від загальної фотографії і наукової фотографії своїми об’єктами, цілями, умовами застосування та оформлення, методами і прийомами.

Судова фотографія як один з розділів криміналістичної техніки, являє собою систему наукових положень і розроблених на її основі фотографічних методів, прийомів і засобів, що використовуються для фіксації і дослідження криміналістичних об’єктів з метою розкриття і розслідування злочинів.

Завдання судової фотографії:

— забезпечувати технічними засобами та практичними прийомами виявлення, фіксації та дослідження матеріальних джерел доказової інформації;

— здійснювати об’єктивну фіксацію слідчих дій і їх результатів;

— вдосконалювати наявні та розробляти нові технічні засоби збирання, фіксації та дослідження доказів;

— забезпечувати принцип наочності в доказуванні та профілактичній діяльності слідчого, органу дізнання.

Суб’єкти застосування судової фотографії:

— слідчий у процесі розкриття та розслідування злочинів;

— оперативний працівник під час виконання оперативно-розшукової роботи;

— експерт під час здійснення експертизи та участі у слідчих діях як спеціаліст.

Предметом судової фотографії є фотографічні методи і прийоми, що використовуються для виявлення, фіксації та дослідження судових доказів.

Система криміналістичної фотографії складається з двох частин: оперативної і дослідницької, диференційованих за сферами застосування.

Криміналістична оперативна фотографія є засобом фіксації слідів, речових доказів та інших криміналістичних об’єктів, зовнішні особливості і місце розташування яких мають значення для розкриття та розслідування злочинів. Фотознімки являють собою наочний матеріал, що дозволяє точно сприймати описане в протоколі, візуально сприймати форму, розміри і розташування об’єктів.

Типовими об’єктами криміналістичної оперативної фотографії є: різні сліди, що несуть інформацію про подію злочину та особу злочинця; обстановка на місці вчинення злочину чи виявлення його слідів; загальний вигляд, ознаки і властивості знарядь злочинного посягання та предметів, причинно зв’язаних з ним; ознаки зовнішності людини для її впізнання, розшуку і реєстрації; слідчі дії. Об’єктами можуть бути й інші предмети та явища, що представляють криміналістичний інтерес для розслідуваної кримінальної справи.

Криміналістична дослідницька фотографія покликана вирішувати завдання з виявлення ознак, які невидимі або слабопомітні за звичайних умов спостереження. До методів дослідницької фотографії відносяться: макрозйомка, репродукційна і мікрозйомка, контрастуюча фотозйомка, фотографування у невидимих променях спектра, а також кольорофотографічні методи дослідження криміналістичних об’єктів та деякі інші. Експертиза за допомогою фотографічних засобів і методів дозволяє виявити слабопомітні і невидимі ознаки криміналістичних об’єктів, їх розходження за кольором та яскравістю, механізм утворення мікронакладань.

Методи і прийоми криміналістичної дослідницької фотографії дозволяють виявляти та аналізувати дрібні ознаки об’єктів, відновлювати за попелом зміст спалених документів, читати витравлені, змиті, залиті барвником тексти, вирішувати багато інших експертних завдань. За допомогою дослідницької зйомки експерт одержує нові докази і фіксує їх у спеціальному документі — висновку.

Типовими об’єктами криміналістичної дослідницької фотографії є приховані, неочевидні властивості та ознаки слідів і речових доказів.

6. Система методів судової фотографії

Систему судової фотографії складають наукові основи, методи, засоби, способи, види і прийоми зйомки.

Наукові основи судової фотографії — це положення криміналістики по роботі із судовими доказами, теорії загальної і наукової фотографії (фізичної і геометричної оптики, фізико-хімічних і математичних основ одержання і обробки зображень).

Методи являють собою сукупність правил і рекомендацій одержання фотографічних зображень при фіксації і дослідженні об’єктів, що відповідають процесуальним і криміналістичним вимогам.

До засобів відносяться фотографічна апаратура, приналежності і пристосування, світлочутливі матеріали і хімічні розчини, апаратно-програмні засоби для введення, перетворення і обробки цифрових зображень.

Види зйомки об’єднують сукупність методів і прийомів, що використовуються для фотографування слідчих дій та об’єктів. Вони забезпечують об’єктивність, повноту і логічну послідовність фотографічної фіксації обстановки місця події, ходу проведення слідчої дії та її результатів. У судовій фотографії виділяють: зйомку місця події, трупа, слідів, предметів — речових доказів, документів, фотозйомку при проведенні обшуку, перевірки показань на місці, слідчому експерименті, пред’явленні для впізнання, освідуванні тощо.

Прийоми зйомки — це сукупність правил і рекомендацій щодо вибору точок зйомки (напрямку, висоти, положення, відстані), відносно кожного з об’єктів зйомки. Деякі з них запозичені із загальної фотографії (фронтальна, діагональна зйомка, зйомка з нормальної, верхньої і нижньої точок), інші розроблені щодо особливостей криміналістичних об’єктів (зустрічна, хрестоподібна зйомка, орієнтуюча, оглядова, вузлова, детальна зйомка тощо).

До методів і способів оперативної фотографії відносяться панорамна зйомка, вимірювальна, впізнавальна (сигналетична), стереоскопічна фотографія. Криміналістичну дослідницьку фотографію складають методи репродукційної, макро—, мікрофотографії, контрастуючої, кольоророздільної, спектрозональної, ультрафіолетової, інфрачервоної фотографії, рентгенорадіографії.

Панорамна фотозйомка — метод одержання фотографічного знімка із зміною звичайного співвідношення між сторонами фотографічного кадру за рахунок збільшення його в довжину. Панорамна фотозйомка полягає в тому, що об’єкт фотографують частинами так, щоб кожний наступний кадр був продовженням попереднього. Виділяють кругову (горизонтальну, вертикальну і східчасту) і лінійну панораму.

Вимірювальна фотографія являє собою сукупність спеціальних методів зйомки для одержання фотознімків, за якими визначають дійсні розміри зображених на них предметів та відстань між ними. Виділяють перспективно-горизонтальний метод зйомки з лінійним або квадратним масштабом, перспективно-похилий метод, і планову зйомку з лінійним масштабом.

Впізнавальна (сигналетична) фотографія призначена для фіксації зовнішності злочинців з метою їх впізнання, розшуку та реєстрації, а також для упізнання трупів. Для кримінальної реєстрації виготовляють серію знімків, фотографуючи особу в анфас, правий профіль, 3/4 оберту голови праворуч та у повний зріст. При впізнавальній зйомці трупів обов’язкова зйомка в анфас, правий і лівий профіль і 3/4 оберту голови в обидва боки.

Стереофотографія дозволяє одержувати об’ємні зображення обстановки для детального вивчення місць подій і предметів — речових доказів при експертному дослідженні. Стереозйомку проводять за допомогою спеціальних фотокамер або звичайних малоформатних зі стереонасадкою або пристосуваннями для стереозйомки. Об’ємні зображення одержують, розглядаючи два знімки (стереопару) у спеціальному приладі — стереоскопі.

Репродукційна фотографія — це відтворення фотографічним шляхом документів, малюнків, схем, фотознімків, рукописних і машинописних текстів та інших плоских об’єктів для фіксації їх зовнішнього вигляду і змісту, розмноження у дійсному масштабі, зі зменшенням чи збільшенням.

Макрофотографія — спеціальний метод зйомки для одержання зображення дрібних предметів в більш великому, ніж при звичайній зйомці масштабі. Межами макрофотографії прийнято вважати масштаби зображень від 1:10 до 20:1.

Мікрофотографія — метод дослідження об’єктів і слідів, невидимих неозброєним оком за допомогою оптичної системи мікроскопа. Метод дозволяє виявляти, порівнювати і зіставляти дрібні деталі об’єкта, вивчати тонку структуру матеріалів і речовин.

Контрастуюча фотографія — це сукупність методів дослідження, результатом яких є фотографічне зображення зі зміненими по відношенню до об’єкту характеристиками яскравості. У криміналістиці і судовій експертизі її застосовують для виявлення слідів, відновлення змісту документів, встановлення факту внесення змін до їх змісту.

Кольоророздільна фотографія являє собою метод зйомки, що дозволяє перетворювати колірні відтінки досліджуваного об’єкта у розходження яскравості або оптичної щільності. За її допомогою виявляють слабопомітні пофарбовані сліди і записи в документах, роздільно сприймають корисні деталі за рахунок ослаблення забарвлення фону та інших перешкод, виявляють розходження у забарвленні окремих деталей.

Ультрафіолетова фотографія — це сукупність методів одержання зображень в УФ-ділянці спектра з метою виявлення особливостей об’єктів, що не сприймаються зором. Її застосовують для виявлення біологічних слідів і паливно-мастильних матеріалів, встановлення розходжень властивостей чорнил, паперу, згаслих текстів та у інших випадках.

Інфрачервона фотографія — це сукупність методів одержання зображень в ІЧ-ділянці спектра з метою виявлення особливостей об’єктів, що не сприймаються зором. Її застосовують для встановлення дописок, виправлень у документах, відновлення згаслих, витравлених записів тощо.

7. Поняття, система та завдання судового відеозапису

Судовий відеозапис — це система наукових положень, технічних засобів, методів і прийомів, що використовуються при виготовленні, демонстрації і збереженні відеофільмів з метою попередження, виявлення, розслідування, розкриття злочинів та розгляду кримінальних справ у суді.

Основу судового відеозапису складають засоби і методи традиційного відеозапису, науково обґрунтовані положення, накопичений та систематизований досвід його застосування у криміналістиці.

Система криміналістичного відеозапису включає в себе:

— наукові основи;

— технічні засоби;

— зображувальні засоби і операторські прийоми;

— тактику і методику застосування відеозапису при проведенні окремих слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Наукові положення судового відеозапису формуються на основі природничо-наукових і технічних принципів фіксації візуальної та звукової інформації на магнітних і оптичних носіях. Застосування даних технічних засобів повинно ґрунтуватися на суворій їх відповідності нормам і вимогам кримінально-процесуального законодавства та особливостям роботи із судовими доказами, фіксації візуальної і звукової інформації динамічного характеру на магнітних чи оптичних носіях.

Технічними засобами відеозапису є сукупність знімальної, відтворюючої і проекційної апаратури, носії інформації (магнітні, оптичні, електронні), приналежності, необхідні для виготовлення і демонстрації відеофільмів, комп’ютерна техніка і програмне забезпечення, призначене для проведення досліджень відеоматеріалів, створення електронних відеофонотек на оптичних носіях інформації та ведення різних обліків. Як технічні засоби відеозапису використовується сучасна, переважно портативна записуюча апаратура.

Зображувальні засоби і операторські прийоми судового відеозапису являють собою низку правил і рекомендацій, що передбачають застосування технічних засобів з метою одержання максимально можливого об’єму інформації та виготовлення відеофільмів по розслідуваній справі.

До зображувальних засобів відеозапису, за аналогією з фотографією, можна віднести лінійну композицію, перспективу, тональність зображення і освітлення.

Операторські прийоми (статичний кадр, вертикальне і горизонтальне панорамування, «наїзд», «від’їзд» та ін.) і спеціальні прийоми (прискорена і уповільнена зйомка) зйомки необхідні у судовому відеозапису для досягнення ілюстративного ефекту фіксації хода і результатів слідчих дій у динаміці їх розвитку.

Значення судового відеозапису полягає у властивих йому можливостях фіксації подій і об’єктів в динаміці, що дозволяє успішно вирішувати досить складні завдання:

— фіксацію з документальною точністю матеріальної обстановки і розслідуваних подій в їх розвитку, зміні;

— збереження зафіксованої інформації та її оцінка у будь-який момент досудового слідства і судового розгляду;

— ведення криміналістичних обліків та автоматизованої інформаційно-пошукової системи в електронному вигляді;

— реєстрація малодоступних людському сприйняттю швидкоплинних процесів і подальше детальне їх вивчення, як у цілому, так і за окремими періодами;

— попереднє і експертне дослідження різних матеріальних слідів і об’єктів, у тому числі речових доказів;

— точне встановлення часу, протягом якого відбувалася зафіксована подія;

— наукова організація праці слідчих, експертів, суддів.

Судовий відеозапис поділяється на:

— оперативну (фіксуючу);

— дослідницьку (експертну) зйомку.

Оперативна зйомка проводиться в ході слідчих дій самим слідчим, спеціалістом-криміналістом або іншим учасником за вказівкою слідчого з метою фіксації обстановки, хода і результатів слідчої дії.

Дослідницька зйомка проводиться експертом у лабораторних умовах із застосуванням спеціальної апаратури та відповідних методик дослідження речових доказів (при проведенні експертних досліджень).

8. Доказове значення відеоматеріалів

Доказами по кримінальній справі, згідно зі ст. 65 КПК України, є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв’язку з цим до відоматеріалів пред’являються такі вимоги:

— дані, що містяться у відеоматеріалах повинні бути «фактичними»: фіксувати інформацію про цілком конкретні дії людей, про певні події тощо, тим самим дозволяючи відтворити картину події;

— фактичні дані, що містяться в їх джерелі, повинні бути належними. Під належністю доказу розуміється його здатність обґрунтовувати, підтверджувати або спростовувати певні обставини, що підлягають доказуванню у справі. Як такі виступають відеозаписи за умови, якщо вони:

— були знаряддям або засобом вчинення злочину (використовувалися злочинцем для наклепу, імітації вимагання, хабара);

— стали об’єктами злочинних дій, наприклад відеодокументи, щодо яких були спроби їх знищення, або відеофонограми, сфальсифіковані з метою приховання вчиненого злочину;

— зафіксували окремі моменти злочинної події, зберегли її візуальні чи звукові сліди (наприклад, відеофонограма, що фіксує підбурювання до вчинення злочину);

— містять інші відомості, які можуть бути засобом встановлення істини у справі (наприклад, відеофонограма, що містить дані про місце приховання викраденого майна та інших цінностей).

— доказ має відповідати встановленому порядку одержання, фіксації та використання джерел у кримінальному процесі.

Доказами є не самі процесуальні акти і документи, а інформація, що міститься в них.

Відеодокументи можуть бути речовими доказами, якщо вони є засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності.

Докази, в тому числі і документи, слідчий вилучає або витребує, або їх представляють учасники процесу. Оскільки протоколи процесуальних дій, а також фотознімки і відеострічки, що зафіксували їх хід і результати готує слідчий, то в кримінально-процесуальному аспекті останні мають статус додатків до відповідних протоколів і лише разом з ними є джерелами доказів по розслідуваній кримінальній справі.

Як докази (ст. 83 КПК України) допускаються інші документи, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. До них можуть відноситися матеріали відеозапису та інші носії інформації, отримані, витребувані або надані у встановленому порядку.

Прикладом можуть бути незаконно розповсюджувані відеофільми, викрадені з магазину або пункту прокату. Відеозаписи в цьому випадку виступають предметом злочинного посягання або об’єктами, що доводять факт вчинення протиправних дій. Такі об’єкти є речовими доказами, що характеризують склад злочину (крадіжка, грабіж, порушення авторських і суміжних прав).

Відеофільми, як і фотознімки, що містяться у висновку експерта, несуть ілюстративне навантаження, фіксуючи ті ознаки об’єктів — речових доказів, які виявив експерт в ході їх дослідження. Експерт, при цьому, в процесі досліджень виявляє інформацію, що цікавить слідство. Законодавець відносить висновок експерта до доказів і надає таке саме значення його складовій частині — відеострічкам.

Відеозображення, що містяться у висновку експерта, незалежно від того, чи виступають вони як ілюстрації або є засобом досліджень, будуть невід’ємною частиною акту експертизи, що дозволяє слідству і суду перевірити обґрунтованість експертного висновку.

9. Процесуальні правила оформлення результатів відеозйомки

Процесуальне оформлення відеозапису здійснюється за правилами, передбаченими для таких доказів (ст. 79 КПК України).

Відеозапис може застосовуватися (ст. 852 КПК України) при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред’явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування. При проведенні слідчих дій із застосуванням відеозапису про це повідомляються усі учасники слідчої дії до її початку. Записи повинні відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для запису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється. Перед закінченням слідчої дії запис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до запису фіксуються подальшим записом. Протокол слідчої дії, проведеної із застосуванням такого запису, складається з додержанням вимог ст. 852 КПК України. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування запису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови запису, про відтворення запису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування запису. В разі відтворення запису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки відтворення запису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу. При пред’явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв’язку із закінченням досудового розслідування запис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання — й іншим учасникам процесу. Відеозапис в опечатаному вигляді зберігається при справі.

У протоколі слідчої дії необхідно відображати інформацію, яка має певний технічний зміст:

— відомості про відеоапаратуру і приналежності до неї, використані при зйомці;

— характеристика відеоплівки та її метраж;

— дані про умови зйомки;

— інші відомості.

При відеозйомці у протоколі відповідної слідчої дії необхідно вказати: ким проводилася зйомка і зафіксовані об’єкти. Якщо паралельно складалася схема або план, то на них повинні бути вказані точки, з яких провадився відеозапис.

У випадках застосування відеозапису при проведенні слідчих дій, у протоколі повинні міститися відомості про те, що учасники слідчої дії попереджені про застосування науково-технічних засобів фіксації.

При процесуальному оформленні відеозапису, що застосовувався для фіксації ходу і результатів слідчих дій, необхідно дотримуватися таких вимог:

— відеофільм повинен бути індивідуалізований, а його достовірність підтверджена учасниками слідчої дії;

— у протоколі обов’язково відображаються ті дані, знання яких забезпечує подальше відтворення матеріалів відеозапису;

— у протоколі відображаються відомості, що свідчать про гласність проведення відеозапису.

Відеофільм переглядають усі його учасники, які підтверджують дійсність і достатню повноту наочних матеріалів.

Оскільки судовий відеозапис має доказове значення по справі, а інформація, що міститься в ньому також важлива для її вирішення, він повинен засвідчуватися підписами слідчого, спеціаліста (якщо він приймав участь у його одержанні) і понятих.

Наведені рекомендації є гарантією достовірності результатів слідчих дій, що фіксуються за допомогою відеозапису. Таке процесуальне оформлення забезпечить доказове значення відеоматеріалів, що фігурують у кримінальних справах.

10. Поняття криміналістичного обліку і кримінальної реєстрації

Для повного та всебічного запобігання злочинам, їх розкриття та розслідування велике значення має інформація про подію злочину й осіб, причетних до неї. Одним з важливих джерел відомостей, необхідних для розслідування, є криміналістичний облік, який здійснюють органи внутрішніх справ.

Криміналістичний облік — це система реєстрації, систематизації та зосередження об’єктів або відомостей про них за їх ідентифікаційними ознаками з метою використання облікових даних для розкриття та попередження злочинів, яка ґрунтується на наукових даних і узагальненнях практики боротьби зі злочинністю.

Реєстрація — фіксація в установленому порядку ознак об’єктів в облікових документах за наявності необхідних підстав.

Систематизація — розміщення реєстраційних документів у відповідності з науково розробленою системою, що ґрунтується на класифікації ідентифікаційних ознак об’єктів обліку.

Зосередження — концентрація відомостей про зареєстровані об’єкти або самих об’єктів у певному підрозділі органів внутрішніх справ.

Теоретичною основою криміналістичного обліку є положення про індивідуальність об’єктів, відносну стійкість і можливість їх подальшого ототожнення. Криміналістичний облік базується на застосуванні теорії ідентифікації, судової фотографії, дактилоскопії, словесного портрета та інших теоретичних даних.

Кримінальна реєстрація — це науково розроблена система обліку осіб, предметів та інших об’єктів і відомостей про них, які мають криміналістичне значення. Завдання кримінальної реєстрації — забезпечити органи дізнання та досудового слідства необхідною інформацією, потрібною для розкриття та розслідування злочинів. Дані кримінальної реєстрації використовують у профілактичній та адміністративно-правовій діяльності.

Інколи кримінальну реєстрацію ототожнюють з криміналістичним обліком. Криміналістичний облік — це система реєстрації всієї криміналістичної інформації, яку використовують як під час розкриття та розслідування злочинів, так і у профілактичній та адміністративно-правовій практиці. Кримінальна реєстрація означає облік інформації, яку використовують тільки в оперативно-розшуковій, слідчій і кримінально-кримінально-процесуальній практиці. Тому кримінальна реєстрація зосереджена в органах МВС і прокуратури. Криміналістична інформація може зберігатися в банках даних, які існують в установах, поліклініках, лікарнях, військкоматах, відділах соціального захисту населення, спортивних організаціях тощо.

Методами кримінальної реєстрації та криміналістичного обліку є опис, фотографування, дактилоскопія, колекціонування, а формами концентрації інформації — картки, картотеки, колекції, альбоми, магнітні стрічки, диски, перфокарти, банки даних, у тому числі автоматизовані банки даних.

Криміналістичні обліки залежно від завдань поділяються на:

— оперативно-розшукові;

— інформаційно-довідкові.

До масивів оперативно-розшукових обліків вміщуються об’єкти, які безпосередньо пов’язані з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або при проведенні оперативних заходів та слідчих дій.

До них належать дактилоскопічні обліки, колекції слідів зламу, взуття, транспортних засобів, волокон, замків і ключів, підроблених рецептів і бланків документів, кулегільзотеки, колекції суб’єктивних портретів та інше.

Інформаційно-довідкові обліки (колекції і картотеки) комплектуються об’єктами та даними, які безпосередньо не пов’язані з подією злочину і отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру. Об’єктами інформаційно-довідкових колекцій і картотек можуть бути зразки різноманітних виробів, малюнки, фотографії, таблиці, каталоги та інше.

Організація роботи картотек і колекцій, комплектування їх масивів та перевірка за ними здійснюється згідно з наказами, інструкціями, методичними розробками Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру та Міністерства внутрішніх справ України.

Вміщені в картотеку об’єкти, які є речовими доказами за кримінальними справами, в обов’язковому порядку реєструються у спеціальних журналах.

Криміналістичні обліки поділяються на центральні, регіональні та місцеві.

Центральні обліки ведуться в ДНДЕКЦ, регіональні — в НДЕКЦ ГУМВС, УМВС, УМВСТ, місцеві обліки ведуться у відділах, відділеннях, групах НДЕКЦ, які обслуговують міськрайліноргани.

11. Об'єкти криміналістичного обліку та кримінальної реєстрації

Кримінальній реєстрації та криміналістичному обліку підлягають такі об’єкти:

— невідомі злочинці, які переховуються від суду, слідства та відбування покарання;

— обвинувачені, яких було заарештовано;

— особи, затримані за бродяжництво та жебрування;

— особи, які вчинили злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності та покарання на підставах, передбачених законом;

— засуджені особи;

— особи, які пропали безвісти;

— хворі, які перебувають у лікувальних установах, притулках для старих, дитячих будинках і через свій стан не можуть повідомити персонографічні дані;

— невпізнані трупи осіб, які загинули внаслідок злочинів, нещасних випадків;

— крадена, втрачена, вилучена та добровільно здана зброя;

— кулі, гільзи, патрони зі слідами зброї, виявлені на місці події, нерозкритого злочину;

— речі, викрадені та загублені, а також вилучені у затриманих;

— номерні речі та вироби, пов’язані зі злочинами;

— автотранспортні засоби, належність яких не встановлено;

— підроблені документи, виготовлені поліграфічним способом;

— підроблені грошові знаки (паперові гроші);

— паспорти — викрадені, втрачені, такі, що належать злочинцям, а також бланки викрадених паспортів;

— зразки почерків осіб, які займаються підробленням лікарських рецептів, переважно на наркотичні та подібні їм речовини;

— пригульна худоба, яку було викрадено, і така, що розшукується;

— сліди пальців рук з місць нерозкритих злочинів (у картотеці зберігаються їх фотознімки);

— сліди знарядь злому та інструментів з місць нерозкритих злочинів (зберігаються як сліди, так і їх зліпки);

— факти розкрадання вантажів на залізничному транспорті;

Кримінальну реєстрацію та криміналістичні обліки здійснюють такі підрозділи органів внутрішніх справ України:

— Управління оперативної інформації (УОІ) МВС України;

— Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр (ДНДЕКЦ) МВС України;

— Управління оперативної інформації головних управлінь та управлінь МВС (ГУ УМВС) України в областях;

— Науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) ГУ УМВС України в областях;

— Міські, районні, транспортні (лінійні) органи внутрішніх справ. В Управлінні оперативної інформації МВС України здійснюють облік:

— злочинців, які переховуються та ухиляються від відбування покарання;

— затриманих бродяг і жебраків;

— засуджених;

— осіб, які пропали безвісти;

— хворих у лікувальних установах, дитячих будинках, притулках для старих, а також осіб, які не можуть дати про себе жодних відомостей;

— невпізнаних трупів;

— вогнепальної зброї (викраденої, зданої, втраченої);

— номерних речей і виробів, пов’язаних зі злочинами;

— автотранспортних засобів, власники яких невідомі;

— паспортів;

— фактів розкрадання вантажів, багажу на залізничному транспорті. Обліки, які ведуться в УОІ МВС України, є централізованими, тобто повторюються в областях.

У Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України ведеться облік таких об’єктів:

— куль, гільз, патронів зі слідами зброї з місць нерозкритих злочинів;

— підроблених документів, виготовлених поліграфічним способом;

— підроблених грошових знаків (паперових грошей);

— слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів. В управліннях оперативної інформації головних управлінь і управлінь МВС України в областях ведеться облік:

— затриманих бродяг і жебраків;

— осіб, які здійснили злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності за підставами, передбаченими законом;

— засуджених;

— вогнепальної зброї (втраченої, викраденої, вилученої);

— номерних речей і виробів, пов’язаних зі злочином;

— підроблених грошових знаків (паперових грошей).

У міських, районних, транспортних (лінійних) органах внутрішніх справ здійснюють облік:

— речей — крадених, загублених, а також вилучених у затриманих;

— автотранспортних засобів (транспорту, власники якого невідомі);

— слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів (зберігаються фотознімки).

12. Основні види криміналістичного обліку

Дактилоскопічні обліки експертно-криміналістичних підрозділів поділяються на картотеки слідів рук, вилучених з місць нерозкритих злочинів (слідотеки) і дактилоскопічні картотеки осіб, які взяті міліцією на оперативний облік (дактилокартотеки) і призначені для встановлення:

— осіб, які залишили сліди на місці події;

— фактів залишення однією особою слідів рук при вчиненні різних злочинів;

— особи невпізнаних трупів;

— осіб, які приховують дійсні установчі дані;

— наявності (відсутності) дактилокарт осіб.

Колекції знарядь зламу створюються для:

— встановлення фактів використання тих самих знарядь при вчиненні декількох злочинів (у різний час, на різних територіях);

— ідентифікації конкретного знаряддя зламу, яким залишено сліди на місці події;

— узагальнення відомостей про різновидності інструментів і предметів, що застосовуються для зламу перешкод.

Об’єктами колекцій можуть бути лише сліди знарядь зламування, за якими можливе проведення ідентифікаційного дослідження або встановлення групової належності знаряддя зламу.

Картотеки слідів взуття, створюються для:

— встановлення фактів залишення слідів одним і тим же зразком взуття при вчиненні декількох злочинів (у різний час, на різних територіях);

— ідентифікації взуття, що належить конкретній особі, за слідами, які вилучені під час оглядів місця події.

До масивів картотек можуть вміщуватися зліпки, фотознімки та схематичні малюнки слідів взуття, які вилучені з місця події. У картотеку вміщуються тільки сліди за якими можливе проведення ідентифікаційного дослідження або встановлення групової належності.

Колекції слідів транспортних засобів створюються для:

— встановлення фактів використання одних і тих самих транспортних засобів при вчиненні декількох злочинів (у різний час, на різних територіях);

— ідентифікації конкретних транспортних засобів (протекторів шин), що залишили сліди на місці події.

Картотека комплектується зліпками, фотознімками і схематичними малюнками, які виготовлені під час огляду місця події з слідів, що залишені шинами транспортних засобів (автобусів, тролейбусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів, самохідних машин і механізмів, мотоциклів, мопедів, велосипедів, причепів тощо).

Колекції куль і гільз зі слідами зброї (кулегільзотеки) створюються для:

— встановлення фактів використання одних і тих же зразків зброї при вчиненні декількох злочинів (у різний час, на різних територіях);

— виявлення зброї, яка застосовувалась при вчиненні злочинів, серед вилученої, знайденої та добровільно зданої;

— встановлення фактів застосування злочинцями втраченої нарізної або гладкоствольної вогнестрільної зброї, що була на озброєнні органів внутрішніх справ, зареєстрована на об’єктах дозвільної системи та перебувала в особистому користуванні громадян;

— виявлення зброї, яка була втрачена працівниками органів внутрішніх справ, серед вилученої, знайденої та добровільно зданої.

— Кулі і гільзи, які надійшли до колекції, досліджуються з метою визначення моделі зброї, з якої вони вистріляні та систематизуються в колекції за моделями або за видами зброї.

Обліки підроблених грошових знаків, цінних паперів та бланків документів, які виготовлені поліграфічним способом, ведуться в ДНДЕКЦ для:

— встановлення ознак спільності їх походження за способом і технологією виготовлення;

— виявлення осіб, які займаються виготовленням підроблених грошей, цінних паперів та бланків документів.

Обліки складаються з колекції зразків підроблених об’єктів і інформаційної картотеки про факти її вилучення;

Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху, створюється для:

— встановлення фактів повідомлень однією і тією ж особою про загрозу вибуху (в різний час, на різних територіях);

— ідентифікації особи за ознаками голосу, який був зафіксований на фонограмі під час надходження анонімного повідомлення;

— встановлення соціального портрета (рівень освіти, соціальне походження, місця формування мовних навичок, професія, психологічний тип аноніма, реальність загрози та інше) такої особи.

Колекція формується з фонограм анонімних повідомлень, які надійшли до чергових частин органів внутрішніх справ або до установ, організацій та громадян.