Криміналістика

1. Поняття, предмет та завдання криміналістичної методики

Криміналістична методика або методика розслідування окремих видів злочинів, як розділ науки криміналістики, є системою наукових положень і рекомендацій, що базуються на них, щодо розслідування і попередження вбивств, розкрадань, крадіжок, розбоїв та інших видів злочинів. Вона охоплює загальні положення, що торкаються розслідування будь-якого злочину, криміналістичну характеристику і окремі методики, які визначають порядок розслідування конкретних видів злочинів. У методиці розслідування реалізуються криміналістична техніка і тактика на основі методологічних положень науки (загальної теорії).

Усі розділи криміналістики закономірно взаємопов’язані. Окреме використання засобів криміналістичної техніки дозволяє лише знайти і дослідити джерела інформації, але не дає рекомендацій, як і в якій послідовності, якими прийомами збирати і використовувати їх у розкритті та розслідуванні. Це завдання розв’язує криміналістична тактика.

Криміналістична методика — це розділ науки криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблених на їх основі практичних рекомендацій, що забезпечують оптимальну організацію розслідування та запобігання окремим видам злочинів.

Джерелами криміналістичної методики є:

— Конституція України;

— закони України;

— норми кримінального і кримінально-процесуального законів України;

— практичний досвід розслідування та запобігання злочинам;

— положення інших розділів науки криміналістики;

— окремі положення інших наук.

Система методики розслідування злочинів — відповідає структурі особливих частин наук кримінального права та кримінального процесу. Однотипність систем визначається спільністю об’єктів, що вивчаються ними, єдністю завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю, дією міжнаукових зв’язків. З цього виходить, що система окремих методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи на досудовому слідстві.

Отже, суть криміналістичної методики — це практична реалізація в діяльності органів дізнання і досудового слідства засобів криміналістичної техніки разом з прийомами і рекомендаціями криміналістичної тактики, направлених на розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Завдання криміналістичної методики:

— загальне — цілеспрямована боротьба зі злочинністю;

— спеціальні — вивчення злочинців і злочинів; вивчення передового досвіду з виявлення, розслідування, розкриття та запобігання окремим видам злочинів; розробка науково-обґрунтованих методичних рекомендацій та проведення розслідування окремих видів злочинів.

Предметом криміналістичної методики є сукупність загальних положень окремих методик розслідування різних видів злочинів, а також вчення про криміналістичну характеристику, вчення про класифікацію злочинів, вчення про розкриття злочинів за «свіжими» слідами, вчення про форми і методи взаємодії з органами дізнання, державними, громадськими організаціями, окремими громадянами, що беруть участь у розкритті та розслідуванні злочинів.

Принципами криміналістичної методики розслідування злочинів:

— законність наукових рекомендацій (всі рекомендації повинні відповідати принципам кримінального процесу, бути етичними та гуманними);

— оптимальний набір слідчих дій (в будь-якій окремій методиці доцільно використовувати повну сукупність слідчих дій, яка забезпечує досягнення мети розслідування);

— максимальне використання технічних засобів, спеціальних знань та допомоги громадськості;

— використання передового досвіду та слідчої практики.

Структура методики розслідування окремих злочинів включає такі розділи (елементи):

— загальної методики розслідування злочинів (поняття, об’єкт дослідження, завдання, принципи, місце в системі криміналістики і зв’язок з іншими галузями знань);

— окремих методик розслідування різних видів злочинів (криміналістична класифікація злочинів і методик їх розслідування, структура окремих методик розслідування).

Вказані елементи складають загальні положення (принципи), які є основою побудови окремих методів розслідування, які необхідно відрізняти від структури окремих методик, розслідування різних видів злочинів (убивств, дорожньо-транспортних злочинів, крадіжки тощо).

Методика розслідування злочинів є частиною науки криміналістики і пов’язана з іншими її розділами: загальною теорією криміналістики, криміналістичною технікою і криміналістичною тактикою.

2. Зв’язок методики розслідування з іншими галузями знань

Як розділ науки криміналістики, методика розслідування накопичує наукові дані попередніх розділів криміналістики: загальної теорії, криміналістичної техніки, судової експертизи криміналістичної тактики та криміналістичної методики.

Питання міжнаукових зв’язків криміналістики має особливе значення. Розділи криміналістики в залежності від об’єктів та завдань дослідження поряд з внутрішньонауковою взаємодією має цільові зв’язки з відповідними галузями знань. Виходячи з цього методика розслідування, маючи предметом широке коло об’єктів, що відносяться до різних сфер життя та діяльності використовує багатосторонні наукові зв’язки криміналістики. До таких галузей знань, належать наукові дані, необхідні для розкриття різних видів злочинів. Ці данні позичаються з таких наук — біології, судової медицини, які дозволяють на підставі ДНК-аналізу ідентифікувати підозрюваного у вбивстві, встановити особу невпізнаного трупа тощо. Виняткового значення для розвитку методики розслідування набувають найновіші дані в галузі економічних знань, математико-кібернетичних методів, що застосовуються в розкритті економічних злочинів та пов’язаних з ними службових діянь.

3. Криміналістична класифікація злочинів

Криміналістична класифікація злочинів ґрунтується на основі поєднання кримінально-правових та криміналістичних критеріїв. В основі такої класифікації злочинів за класами, групами, підгрупами, видами та різновидами мають бути перш за все кримінально-правові ознаки.

Види класифікації:

— родова (за групами злочинів, об’єднаних однією главою КК України);

— видова кримінально-правова класифікація злочинів, що використовується в криміналістиці як основна ознака при розробці окремих криміналістичних методик.

Можливі також інші класифікації, до яких належать класифікації: а) за способом вчинення злочину; б) за ступенем приховання, маскування злочину; в) за злочинним досвідом особи, яка вчинила злочин; г) за місцем їх вчинення: злочини, місце вчинення яких локалізується в просторі; злочини, місце вчинення яких не має певного територіального характеру, а пов’язане з якою-небудь організаційною структурою, системою.

У криміналістиці розроблена структура окремих методик розслідування: а) криміналістична характеристика даного виду злочину; б) типові слідчі ситуації на стадії виявлення злочину та етапах його розслідування; в) криміналістичні питання порушення кримінальної справи; г) слідчі версії, обставини, що підлягають з’ясуванню; г) організація і планування розслідування; д) початкові слідчі дії та опера- тивно-розшукові заходи; є) особливості проведення окремих слідчих дій та їх комплексів (криміналістичних операцій); є) забезпечення координації дій правоохоронних органів у розслідуванні та взаємодії з контролюючими та іншими державними органами, об’єднаннями громадян; ж) заходи криміналістичної профілактики.

4. Криміналістична характеристика злочинів

Криміналістична характеристика — це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб’єкта злочину, його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв’язки слідів, виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, апробованих слідчою практикою. Такі дані складають основу для побудови систем типових версій, які використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, висуненні робочих версій.

Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається в рекомендаціях зі встановлення і застосування криміналістично значущих ознак злочинів різного ступеня єдності, які характеризують: найширші множинності злочинів, наприклад, злочини проти життя і здоров’я людини, злочини проти власності тощо; групи злочинів, наприклад, вбивства, розкрадання тощо; види злочинів, наприклад, вбивства (при виявленні трупа); розкрадання шляхом присвоєння, розтрати чи зловживання службовим становищем тощо, різновиди злочинів, наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена); розкрадання на підприємствах того чи іншого виробництва тощо.

Структура криміналістичної характеристики злочинів.

Як і будь-яка система, криміналістична характеристика складається з взаємопов’язаних складових елементів. Криміналістичний аспект характеристики злочинів підпорядкований завданням доказування по кримінальній справі, тому структура криміналістичної характеристики будується на обставинах, які входять у предмет доказування (ст. 64 КПК України) і елементах складу злочину, передбачених відповідними статтями КК України.

Криміналістична характеристика злочинів розглядається як система, що складається з елементів, які включають у себе компоненти:

— особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування і здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

— способи вчинення злочинів (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення залишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину, маскування злочинних дій;

— особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв’язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);

— предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок надлишку, який надійшов зі сторони, від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

— типова «слідова картина» злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів.

Джерелами інформації при побудові криміналістичної характеристики злочинів є:

— люди (потерпілі, підозрювані, обвинувачені, засуджені, спеціалісти, працівники правоохоронних органів тощо);

— документи (письмові, графічні, статистичні, звукові, фото- та відеоматеріали).

Методи які використовуються при побудові криміналістичної характеристики злочинів:

— метод спостереження;

— метод опитування;

— документальний метод;

— метод експертних оцінок;

— метод оцінки та аналізу результатів дослідження;

— біографічний метод;

— метод вивчення колективів і груп.

5. Окремі методики розслідування різних видів злочинів

Окремі методики розслідування є підсумковим елементом криміналістики в цілому. У них накопичуються дані всіх частин криміналістики, трансформовані з урахуванням криміналістичної специфіки різних видів злочинів, ситуаційних та інших особливостей діяльності по їх розслідуванню. Їх основу складає система науково обґрунтованих типових методичних рекомендацій з розслідування окремих видів злочинів, що дозволяє при ретельному обліку індивідуальних особливостей кожного такого діяння розкривати і розслідувати його в різних типових і атипових слідчих ситуаціях.

Конкретна цілеспрямованість та типовість методик розслідування відрізняє їх від іншого структурного елементу методики розслідування — її загальної теорії, яка має у більшій мірі загальний інформаційно-методичний характер.

Методика розслідування окремого виду злочину або окрема методика становить систему положень та наукових рекомендацій, які визначають порядок діяльності слідчого під час розслідування окремого виду злочину.

Кожний злочин індивідуальний і розслідування його характеризується специфічними та індивідуальними особливостями.

У криміналістиці розроблена структура окремих методик розслідування злочинів, яка складається з:

— криміналістичної характеристики даного виду злочину;

— типових слідчих ситуацій на стадії виявлення злочину та етапах його розслідування;

— криміналістичних питань порушення кримінальної справи;

— слідчих версій, обставин, що підлягають з’ясуванню;

— організації і планування розслідування;

— початкових слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

— особливостей проведення окремих слідчих дій;

— забезпечення координації дій правоохоронних органів у розслідуванні та взаємодії з контролюючими та іншими державними органами, об’єднаннями громадян;

— заходів криміналістичної профілактики.

Методична рекомендація — є головним елементом усіх частин криміналістичної методики розслідування і представляє собою науково обґрунтовану пораду про найбільш доцільний спосіб дії слідчого в тій чи іншій типовій ситуації в процесі розкриття, розслідування і попередження злочинів.

6. Криміналістична характеристика вбивств

Криміналістична характеристика описує основні, типові для досліджуваних злочинів ознаки і властивості найбільш важливих джерел доказової інформації.

Найважливішим завданням оперативно-розшукових та слідчих органів є швидке розкриття таких злочинів, встановлення причин i умов, що сприяють їх вчиненню. Складність розслідування вбивств зумовлена відсутністю, як правило, свідків, великою кількістю версій розслідування, характером речових доказів, а у деяких випадках інсценуванням обставин події злочину.

Ефективному розслідуванню злочинів сприяє з’ясування даних, що складають криміналістичну характеристику вбивств. До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:

— спосіб вчинення вбивств;

— спосіб приховання;

— час, місце та обстановка події злочину;

— «слідова картина» події;

— особа злочинця;

— особа потерпілого.

Підставами порушення кримінальної справи є:

— виявлення трупа з ознаками насильницької смерті;

— заяви очевидців вбивства;

— зникнення людини за наявності обставин, що вказують на можливість її вбивства;

— явка з повинною;

— безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором ознак злочину.

7. Початковий етап розслідування вбивства

У процесі розслідування вбивств з’ясовується низка питань, що допомагають встановленню істини:

— причина смерті: насильницька смерть чи смерть настала з інших причин;

— яким способом і за допомогою яких знарядь вчинено вбивство;

— час настання смерті;

— місце вчинення вбивства;

— обставини, за яких вчинено вбивство;

— встановлення особи потерпілого;

— співучасники вбивства і роль кожного з них у вчиненні злочину;

— встановлення особи вбивці;

— мотиви вбивства (помста, ревнощі тощо);

— обставини, що сприяли вбивству, заходи, яких треба вжити для попередження таких злочинів.

Першочергові дії при розслідуванні вбивств.

1. Оперативно-розшукові заходи.

2. Невідкладні слідчі дії:

— огляд місця події і трупа;

— призначення до провадження судово-медичної експертизи;

— призначення інших досліджень;

— пред’явлення трупа для впізнання;

— допит свідків;

— обшук.

8. Планування та висунення версій при розслідувані вбивств

Планування розслідування вбивств передбачає висунення версій. Висунення загальних версій є здійснюється після проведення невідкладних слідчих дій. Залежно від зібраних матеріалів можуть бути висунуті такі слідчі версії:

— смерть є наслідком навмисного вбивства;

— смерть є наслідком самогубства;

— смерть є наслідком нещасного випадку;

— ненасильницька(природна)смерть.

За мотивом вбивства можуть бути висунуті такі версії:

— вбивство з метою заволодіння майном потерпілого;

— вбивство з помсти;

— вбивство з метою приховання іншого злочину і страху викриття;

— вбивство з метою позбавитися необхідності турбуватися про потерпілого чи з метою одержати свободу дій (вступити в інший шлюб, не сплачувати аліменти та ін.);

— вбивство у сварці, бійці;

— вбивство з необережності;

— вбивство при необхідній обороні.

Висунення слідчих версій сприяє вирішенню таких питань: 1) чи вчинено вбивство в місці виявлення трупа; 2) шляхи проникнення вбивці до місця злочину або виявлення трупа; 3) діяла на місці злочину одна людина чи декілька; 4) які зміни на місці події залишив вбивця; 5) тривалість перебування вбивці на місці події; 6) час вчинення вбивства (час доби); 7) положення жертви і вбивці в момент вбивства; 8) які дії, крім вбивства, вчиняв злочинець на місці злочину; 9) які предмети залишив вбивця на місці злочину; 10) які сліди з місця події могли залишитись на вбивці; 11) хто і звідки міг бачити і чути, що відбувалося.

9. Обставини, що сприяють вчиненню вбивств

Вчиненню вбивств сприяють такі обставини:

порушення порядку обліку, видачі, придбання і збереження холодної та вогнепальної зброї;

— виготовлення на підприємствах чи в домашніх умовах саморобної холодної та вогнепальної зброї;

— поверхневий контроль за особами, які хворіють нервово-психічними захворюваннями і становлять небезпеку оточуючим;

— недоліки в роботі правоохоронних органів;

— тяганина під час розслідування хуліганських справ і вчинення замаху на вбивство;

— зловживання спиртними напоями, наркотиками, ведення паразитичного образу життя;

— ненормальні побутові стосунки в родині, з сусідами тощо;

— невиконання громадського обов’язку очевидцями вчинення вбивств, невжиття ними заходів, спрямованих на запобігання чи припинення.

10. Криміналістична характеристика хабарництва

Поняття хабарництва поєднує три кримінально-караних діяння, які пов’язані між собою спільністю об’єкта злочину: одержання хабара, дача хабара, провокація хабара.

Відповідно до кримінального законодавства України одержання хабара передбачає отримання посадовими особами незаконної винагороди від хабародавця і виконання в його інтересах певних дій або невиконання тих, які він зобов’язаний був виконати, завдяки використанню свого службового становища. Кваліфікуючими ознаками хабара є:

— неодноразовість одержання хабара;

— вимагання хабара;

— відповідальне становище посадової особи;

— колишня судимість за хабарництво;

— розмір хабара.

Форми хабарництва різні: передача коштовних подарунків, грошей, оплата путівок у санаторії та туристичні поїздки; сприяння в просуванні по службі, у зарахуванні у вищий навчальний заклад, відкриття комерційних структур, приватизація об’єктів за заниженими цінами, прийняття на високооплачувану роботу та ін.

Суб’єктом дачі хабара є як правило приватна особа. Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання або якщо особа добровільно заявила про вчинене діяння.

Підставами для порушення кримінальної справи про хабарництво: явка з повинною; письмові або усні заяви про вчинений або такий, що готується, злочин; надруковані статті; факти про хабарництво, виявлені оперативно-розшуковими органами; дані про хабарництво, встановлені в процесі розслідування й судового розгляду інших злочинів.

Для з’ясування обставин передачі посадовій особі хабара треба встановити:

— ким і через кого передавався хабар;

— характер взаємин між учасниками цієї злочинної дії;

— коли, де і за яких обставин передавався хабар;

— хто був присутній при дачі хабара і хто міг спостерігати спілкування хабародавця й хабароодержувача в момент вчинення злочину;

— яких результатів хотів досягти хабародавець врученням хабара;

— чи виконана обіцянка, дана посадовою особою й зумовлена хабаром;

— що було передано як хабар і які індивідуальні особливості його предмета (останнє з’ясовується досить докладно, щоб уникнути підміни переданого предмета або привнесених у нього змін);

— які джерела одержання коштів для хабара.

Способи дачі хабара:

— передача за заниженими цінами державної власності підприємницьким структурам безпосередньо, без продажу через аукціони;

— дозвіл на створення комерційних структур з метою передачі в них коштів підприємства;

— укладення збиткових для держави комерційних угод про здачу в оренду будинків чи інших об’єктів;

— видача банківських кредитів і позичок без одержання зобов’язань по їх поверненню;

— приховання наданих кредитів у зв’язку з їх нецільовим використанням;

— сприяння у створенні фіктивних підприємств без їх юридичного оформлення та реєстрації у відповідних органах;

— відмова конкурентам підприємницьких структур у реєстрації за надання одноразового хабара або за їх постійне отримання чиновниками, які підтримують конкурента;

— дача хабара адміністративним, податковим органам за підтримку недобросовісної конкуренції з боку окремих підприємців;

— видача пільгових ліцензій для відкриття тієї чи іншої комерційної структури;

— фальсифікація матеріалів документальної ревізії, аудиторської перевірки, відомостей про оподатковувані податком кошти, фальсифікація податкових декларацій.

На даний час хабарі досить поширені у всіх сферах діяльності.

Способи приховування хабарництва — це сукупність прийомів, спрямованих на протидію правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю, є частиною злочинної дії і здійснюється в процесі вчинення злочину або після нього.

Способи приховування хабара визначаються двома групами чинників:

— суб’єктивними інтересами й можливостями хабародавця;

— об’єктивною обстановкою, що сприяє хабарництву або перешкоджає йому.

11. Початковий етап розслідування хабарництва

У процесі розслідування хабарництва з’ясовується низка питань, що допомагають встановленню істини:

1. час, обстановка, типова слідова картина;

2. місце вчинення злочину;

Місцем передачі хабара можуть бути:

— службовий кабінет посадової особи;

— квартира, дача або машина хабародавця чи хабароодержувача;

— ресторани, бари, громадський транспорт, сауни, в яких відбуваються як заплановані, так і незаплановані зустрічі хабародавця й хабароодержувача;

— номера готелів або службових приміщень, про зустріч у яких домовлялися з хабароодержувачем;

— умовні місця в парках, на вулиці, у магазині, у потязі, у будинку та інших місцях, про які заздалегідь домовилися учасники злочину;

— будь-які місця зустрічі двох осіб, при якій передавався хабар без попередньої домовленості як послуга за надалі виконувану послугу (прийняття на роботу, здача іспитів для вступу у вищий навчальний заклад, відкриття комерційного підприємства, здача в оренду престижного приміщення та ін.).

3. обстановка злочину;

4. особа злочинців.

312. Види допитів та їх особливості при розслідуванні хабарництва

Допит заявника.

У процесі допиту заявника обов’язково треба з’ясувати таке:

— звідки заявником отримані відомості (або відомо) про дачу хабара;

— кому був даний хабар;

— предмет хабара;

— мета хабара, тобто за виконання яких дій (дії) він був отриманий;

— у якій установі, організації, закладі чи на якому підприємстві ця подія мала місце;

— які посадові функції має особа, яка одержала хабар;

— яке відношення до цієї посадової особи має хабародавець (стороння особа, співробітник цієї установи та ін.);

— яке відношення до названої установи й посадової особи має заявник (службовець, стороння особа та ін.);

— кому ще крім заявника відомо про хабар;

— як часто мають випадки хабарництва в цій установі;

— як характеризується особа хабароодержувача і хабародавця;

— які обставини супроводжували хабар (де, коли, як він був переданий);

— кому ще крім правоохоронних органів заявник розповідав про факти хабарництва, у який період це відбувалося;

— яка обстановка з дотриманням дисципліни в установі чи організації, де заявник виявив факти хабарництва;

— бачив заявник особисто факт передачі хабара чи чув про це від інших осіб;

— якими словами супроводжувався факт передачі хабара або якими жестами;

— що спонукало заявника повідомити про факт хабара правоохоронним органам (боротьба з хабарництвом, особиста ворожість до осіб, які приймали участь у цьому злочині, порушення його особистих інтересів, підвищення по службі, одержання престижної роботи, відрядження, які становлять для нього інтерес та ін.).

Допит свідків.

Показання свідків є важливим доказом при розслідуванні хабарництва. Специфіка при допиті свідків при розслідуванні хабарництва полягає у наступному:

— вивчення матеріалів справи про подію та осіб, які брали участь у ній;

— встановлення психологічного контакту зі свідком;

— встановлення відносин в яких перебуває свідок з підозрюваним (обвинуваченим);

— уточнення даних про особу допитуваного;

— опрацювання спеціальних питань (вивченням відповідної літератури; одержанням консультацій у фахівців; безпосереднє ознайомлення з організацією виробництва, технологією окремих процесів, системою й характером банківських операцій тощо; установлення характеру розпорядницьких рішень та ін.);

— складання плану допиту.

Допит підозрюваного.

При допиті підозрюваного, затриманого на місці злочину, необхідно з’ясувати дані, які є підставою для затримання:

— де було проведено затримання;

— ким проводилося затримання;

— у зв’язку з якими діями підозрюваного або хабародавця;

— коли, за яких обставин відбулося затримання (під час передачі хабара, після його передачі, у присутності хабародавця, безпосередньо після його відходу чи ін.);

— предмет хабара (якими індивідуальними особливостями він характеризується — гроші, іноземна валюта, коштовності, витвір антикваріату, документи на купівлю машини, будівлі, квартири тощо);

— які пояснення підозрюваного супроводжували факт затримання;

— чи не було спроби представити підозрюваним факт одержання хабара як несподіваної для нього дії, про яку він не має згадки, нічого не знає;

— які заяви робив хабародавець при затриманні (заперечував факт передачі хабара, вказуючи на те, що він хотів показати ту чи іншу цінність для можливої їх купівлі);

— у яких відносинах знаходилися підозрюваний і хабародавець;

— чи мали місце відносини службової підпорядкованості, дружні, далекого знайомства, не були знайомі;

— які розмови, пропозиції передували одержанню хабара;

— на які день, годину планувалася передача хабара;

— хто міг знати про це, крім осіб, які брали участь у злочині;

— чи не мав місця факт провокації хабара (якою особою, мотив провокації).

13. Особливості обшуків при розслідуванні хабарництва

Підготовка до обшуку при розслідуванні хабарництва передбачає визначення кола об’єктів, що можуть бути предметом пошуку.

Предмети пошуку при розслідуванні хабарництва: а) гроші, цінності, виражені в будь-якому вигляді; б) документи про право власності на домоволодіння, машини; в) документи, які відображають приватизацію окремих об’єктів; г) документи, які відображають незаконні дії при прийомі до вищих навчальних закладів; ґ) документи, які відображають хабарництво у сфері оподатковування тощо.

Обшук у хабародавця допускає виявлення таких предметів пошуку: а) ощадні книжки; б) записні книжки; в) екзаменаційні білети; г) контрольні запитання; ґ) бланки екзаменаційних аркушів; д) записи; е) повідомлення та ін.

Обшук, в установі, передбачає виявлення таких документів: а) вказівки про проведення іспитів із заздалегідь завищеними оцінками для одного або декількох осіб (можуть віддаватися усно, однак відповідальний секретар робить про це позначки у своїх записних книжках, а також передає список екзаменаторам); б) накази про зарахування до навчального закладу; або переведення з одного факультету на інший; в) письмові екзаменаційні роботи (твори, задачі з математики тощо) з наявними в них виправленнями і, як правило, із завищеними оцінками.

Обшук при розслідуванні хабарництва в банківських структурах. Хабарі працівники останніх отримують за оформлення й одержання незаконних кредитів. При виявленні даних, про одержання хабарів окремими посадовими особами, обшук провадиться як у цих осіб, так і в банківських установах. Обшук в осіб, які здійснюють посадові функції, має своєю метою виявлення: 1) грошей або цінностей, отриманих за зазначені послуги; 2) документів — листів, записів, розпоряджень письмового характеру; 3) записних книжок, що відображають факт зв’язку з особами, які дали хабар, та ін.

При проведенні обшуків у банку предметом обшуку можуть бути:

1) документи, які мають розпорядницький характер — дозвіл на оформлення кредиту; 2) документи, які є підставами для одержання кредиту; 3) дані, що містяться в комп’ютері й відображають грошові перекази тощо.

14. Особливості затримання особи на «гарячому»

Затримання «на гарячому» є найефективнішим заходом, оскільки дозволяє знайти важливі докази, вилучити предмет хабара, викрити особу у вчиненні цього злочину. Затримання «на гарячому» можливо в певних випадках: а) при добровільній заяві про вимагання хабара; б) при добровільній заяві про час і місце передачі хабара службовій особі з метою одержання тієї чи іншої вигоди; в) за наявності оперативних даних про систематичне одержання хабарів (у митних органах, податкових інспекціях, в інших установах; г) за наявності оперативних відомостей про факти передачі хабарів і зазначені місця та часу чергової зустрічі суб’єктів хабарництва.

При підготовці затримання «на гарячому» в протоколі-заяві про дачу хабара переписуються номери купюр переданих грошей або детально описуються коштовні речі (годинник, золоті вироби, вироби з дорогоцінними каменями), які передбачається передати як хабар. Затримання «на гарячому» відбувається в момент передачі хабара або безпосередньо після цього. Затримання, проведене безпосередньо після передачі хабара ефективніше, оскільки фіксує наявність хабара в затриманого, що виключає його заяви про те, що переданий предмет виявився в нього випадково або забутий відвідувачем, або належить самому хабарникові. Затримання у період передачі хабара допускає значний тактичний ризик втрати доказової інформації через названі можливі заяви з боку хабароодержувача, у тому числі й спростування хабара.

При затриманні хабарника «на гарячому», важливо вжити заходів, які виключають знищення предмета хабара (розбили, викинули у вікно, знищили документи).

15. Призначення експертиз при розслідуванні хабарництва

При розслідуванні хабарництва можуть мати місце як традиційні, так і нетрадиційні експертизи. Види експертиз які можуть призначатися при розслідуванні хабарництва: почеркознавчі, технічного дослідження документів, дактилоскопічні, трасологічні, комп’ютерні, авторознавчі, товарознавчі, судово-хімічні, фоноскопічну.

16. Основи методики розслідування порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту

Види ДТП: а) наїзд транспортного засобу на пішоходів, велосипедистів, гужовий транспорт і тварин; б) зіткнення транспортних засобів; в) перекидання транспортного засобу; г) наїзд транспортного засобу на перешкоду; д) падіння пасажирів; е) інші ДТП.

Причини виникнення ДТП:

— події, що виникли з вини людей (водіїв, пасажирів, осіб, відповідальних за технічний стан транспортних засобів і доріг і інші);

— події, що обумовлені непереборною силою природи (повінь, обвал, землетруси тощо), а також випадковим збігом обставин. ДТП виникають у результаті порушення правил дорожнього руху (ПДР) водіями, пішоходами, пасажирами, велосипедистами, а також унаслідок грубих порушень працівниками транспортних господарств правил технічної експлуатації і поганого контролю за станом доріг і організації регулювання вуличного руху.

17. Особливості розслідування ДТП

Розслідуючи справи даної категорії, необхідно враховувати, що дорожньо-транспортні події відбуваються в результаті взаємодії декількох причин. Тому важливо досліджувати всі причини, що призвели до ДТП.

Фази ДТП: 1) початкова; 2) кульмінаційна і 3) кінцева.

Для початкової фази ДТП характерні умови руху транспортного засобу і пішоходів, що склалися перед виникненням небезпечної ситуації, при якій учасники руху повинні негайно вжити усі наявні в їхньому розпорядженні заходи для запобігання дорожньо-транспортної події і зменшення можливих наслідків.

Кульмінаційна фаза ДТП характеризується подіями, що викликають найбільш важкі наслідками (пошкодження автомобілів, травми пішоходів, пасажирів, водіїв). Ця фаза протікає швидко (як правило кілька секунд) і розвивається на ділянці дороги невеликої довжини.

Кінцева фаза ДТП нерідко збігається з припиненням руху транспортного засобу.

Знання механізму ДТП дозволяє визначити коло криміналістично значущих ознак, що, у свою чергу, сприяє встановленню об’єктивної істини.

Огляд місця події ДТП. При розслідуванні ДТП слідчий у першу чергу зіштовхується з місцем події. На місці події необхідно виявляти сліди, за якими можна судити про характер події, що відбулася, механізмі її розвитку, а за їх допомогою про характер і послідовність дій при розвитку події (сліди ковзання, гальмування, характер ушкоджень на транспортних засобах чи нерухомих перешкодах).

Обставини обстановки ДТП включають: час, місце, дорожні, погодно-кліматичні умови, стан водія, стан транспортного засобу, недостатня освітленість, хворобливий стан тощо. Ці обставини вимагають встановлення всіх свідків події і проведення їх сумлінного допиту.

При розслідуванні справ про ДТП необхідно встановити:

— у порушенні яких правил виявилися дії винного, що спричинили суспільно небезпечні наслідки;

— де, коли і за яких обставин, як відбулося ДТП;

— які наслідки наступили в результаті ДТП;

— чи є причинний зв’язок між порушеннями правил безпеки руху та експлуатації транспорту і наслідками, що настали;

— яка форма вираження вини самовпевненість чи недбалість особи, яка скоїла ДТП. Які дії (чи бездіяльність) призвели до настання суспільно небезпечних наслідків;

— хто порушив правила дорожнього руху та експлуатації транспорту;

— які обставини сприяли вчиненню ДТП.

18. Особливості огляду місця події при розслідуванні ДТП

Огляд місця події складається з чотирьох частин: 1) огляд траси; огляд трупа потерпілого; 3) огляд транспортного засобу; 4) огляд окремих слідів і предметів, виявлених на місці події.

Передусім варто звільнити трасу для руху транспорту. Для цього необхідно точно зафіксувати об’єкти на трасі. Крім традиційного методу фіксації обстановки місця події — фотографування, можуть бути використані стереоскопічні методи зйомки, складання схем. Фіксується: місце ДТП (пряма, перехрестя, поворот вліво чи вправо, розвилка, горизонтальна дорога, спуск, підйом); тип покриття дороги (ґрунт, бетон, асфальт); стан покриття проїзної частини (суха, мокра, засніжена, ожеледь); наявність узбіч, тротуарів, газонів, дорожніх знаків, пішохідних переходів, зупинок громадського транспорту тощо; розташування на місці події транспортних засобів, слідів та інших речових доказів стосовно проїзної частини чи елементів дороги (узбіччя, газону) і постійними орієнтирами (перехрестя, куту будинку тощо). Межі ділянки дороги, необхідно максимально збільшити як убік руху транспортного засобу, так і в протилежному напрямку. Необхідно точно установити ширину проїзної частини, ширину узбіч, тротуарів, описати виявлені сліди злочину, довжину і малюнок гальмового шляху, замету і волочіння, їхнього положення стосовно якої-небудь границі проїзної частини (тротуару, узбіччю). У зв’язку з тим, що для встановлення швидкості руху транспортного засобу має важливе значення для розслідування справи, обов’язково необхідно зафіксувати і виміряти довжину і характер гальмового шляху (суцільний чи переривчастий).

Труп потерпілого бажано оглядати на місці його виявлення, якщо це неможливо то огляд трупу проводиться в морзі. Особлива увага при огляді трупа приділяється виявленню слідів, що характеризують механізм події, у тому числі слідів транспортної травми.

Автомобіль оглядається на місці чи події в місці його виявлення після події. Фіксується тип, марка і номерний знак автомашини, пошкодження, що можливо виникли в результаті ДТП, здійснюється виявлення, фіксація та вилучення речових доказів, що з’явилися в процесі ДТП (кров, волосся, мозкова речовина, обривки тканини, одягу потерпілого). Огляд автомобіля починається з передньої частини. Ретельно оглядаються фари, підфарники, покажчики повороту, лобове скло, решітка радіатора, капот, передні крила, ручки дверей, для виявлення на них можливі пошкодження, частини тканини одягу потерпілого, сліди крові, волосся тощо. Далі оглядається ходова частину і низ кузова автомобіля, фіксується стан гальмівної системи, рульового керування та інших агрегатів. При огляді кабіни автомобіля звертається увага на положення важеля перемикання швидкості, ручного гальма, покажчиків повороту і включення освітлення. Проводиться виявлення фіксація та вилучення речових доказів (слідів рук, запахових слідів, біологічних слідів тощо).

За необхідності проводиться огляд окремих слідів і предметів, виявлених на місці події.

Після огляду місця події і проведення інших першочергових слідчих дій слідчий висуває і перевіряє версії, типовими з них є: 1) порушення правил руху відбулося у зв’язку з перебуванням водія за кермом у нетверезому стані, перевищенням дозволеної швидкості тощо; 2) несправність дорожнього покриття, мостів, переїздів; 3) технічна несправність автомашини, зокрема несправність гальм, рульового керування інших вузлів; 4) груба необережність потерпілого; 5) випадковий збіг обставин; 6) інсценування ДТП з метою приховання іншого злочину.

Також перевіряються версії про особу винного, час ДТП, місце скоєння наїзду (коли місце виявлення трупа і місце наїзду не збігаються) тощо.

19. Види допитів та їх особливості при розслідуванні ДТП

Допит свідків. По справах про ДТП допитують; а) свідків події; б) осіб, що можуть охарактеризувати учасника ДТП; в) медичних працівників, що надавали допомогу потерпілому; г) працівників міліції які першими прибули на місце події, тощо.

При допиті свідків необхідно враховувати швидкоплинність події ДТП, несподіваність і нетривалість сприймання цієї події, призводить до часткового запам’ятовування подробиць.

У ході допиту водія повинні бути з’ясовані три групи питань — його дії до, під час і після події.

Оскільки дорожньо-транспортна подія відбувається, як правило, не навмисно, то водії готові до дачі правдивих показань, при цьому бажають зменшити свою провину, посилаючись на неочікувані обставини, (грубу необережність потерпілого, несприятливі умови дорожнього покриття, непередбачену несправність механізму автомобіля тощо).

Допит потерпілого може проводитись на місці ДТП, в лікарні та в кабінеті слідчого. В медичній установі допит проводиться після одержання дозволу лікаря. У потерпілого-пішохода з’ясовується:

— чи не страждає він якою-небудь фізичною хворобою (короткозорістю, частковою втратою слуху тощо), які могли зашкодити йому швидко зорієнтуватися в аварійній обстановці;

— де він знаходився в момент ДТП;

— чи були поруч інші особи;

— як він сам діяв, чи бачив зустрічний транспортний засіб, які його відмінні риси (особливо докладно, якщо автомобіль зник) та інші обумовлені характером події обставини.

При допиті потерпілих з числа пасажирів, крім зазначених обставин, необхідно з’ясувати, яка була швидкість автомобіля, як поводився водій — чи не відволікався, чи не скаржився на втому, хворобу, чи не розповідав про несправності транспортного засобу, як поводився після ДТП.

Необхідно пам’ятати, що потерпілий є особою, зацікавленою у результаті справи, тому його свідчення можуть бути необ’єктивними. Крім того, стан страху, фізичні страждання можуть вплинути на його оцінку того, що сталося і тому бути помилковими, нечіткими. Тому потрібно критично оцінювати свідчення потерпілого.

20. Призначення експертиз та проведення слідчого експерименту при розслідуванні ДТП

Судово-медична експертиза призначається у всіх випадках, коли в результаті ДТП гинуть люди та їм заподіюються тілесні ушкодження. Ця експертиза, крім загальних питань про причину смерті, часу, характер, локалізацію і ступень тяжкості тілесних ушкоджень, стані здоров’я потерпілого перед нанесенням йому ушкоджень, має своїм завданням дослідження питань про наявність чи відсутність на тілі та одязі потерпілого слідів транспортної (автомобільної) травми — слідів удару частин тіла об частину автомашини чи об дорожнє покриття, струси мозку в результаті удару, здавлювання тіла, слідів волочіння по дорожньому покриттю.

Судово-медичний огляд водія і потерпілого сприяє встановленню фактів вживання спиртного чи наркотиків, їхньої кількості, ступеня сп’яніння, давності вживання, наявності чи відсутності залишкових явищ, що свідчать про колишнє сп’яніння. При цьому проводиться біохімічне дослідження з одержанням проб крові і сечі досліджуємого.

Судово-медична експертиза речовинних доказів, що досліджує об’єкти біологічного походження (кров, волосся, частки мозкової речовини, кістки і різні тканини й органи людського тіла, виявлені в ході огляду ДТП, на тілі й одязі потерпілого). Перед експертом ставляться питання: чи не є виявлена речовина кров’ю людини; чи збігається вона по групі і типу з групою і типом крові потерпілого; чи належать виявлені при огляді транспортного засобу волосся людині; якщо так, то чи подібні вони з волоссю потерпілого.

Автотехнічна експертиза призначається для визначення стану транспортного засобу і справності окремих його частин, механізмів і вузлів, встановлення механізму ДТП, дослідження технічної можливості запобігання ДТП.

Також у справах пов’язаних з розслідуванням ДТП можуть бути призначені судово-хімічні, криміналістичні (трасологічна), комплексні експертизи.

Слідчий експеримент дозволяє отримати інформацію: а) про можливість бачити перешкоду, що з’явилася, (людини, автомобіль тощо) у конкретній дорожній обстановці; б) про можливість чути звуки транспортного засобу, шум двигуна тощо; в) про швидкість руху автомобіля; г) про стан гальм та інших агрегатів транспортного засобу, що впливають на безпеку дорожнього руху; д) про наявність чи відсутність у водія конкретних професійних навичок тощо. За допомогою відтворення обстановки ДТП з урахуванням слідів на транспортному засобі, дорожньому покритті та інших об’єктах слідчий експеримент допомагає встановити механізм зіткнення чи наїзду.

При розслідуванні справ пов’язаних з ДТП отримані результати експерименту в ряді епізодів можуть бути використані вихідні дані при виконанні автотехнічної експертизи.

21. Особливості проведення допиту при розслідуванні поширення порнографічних предметів

Готуючись до допиту, слідчий повинен враховувати: а) особисті якості підозрюваного (обвинуваченого); б) наявність і важливість доказів участі цього підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні злочину; в) роль підозрюваного (обвинуваченого) при вчиненні злочину.

Перед допитом слідчому доцільно скласти план. В ході допиту треба з’ясувати обставини, які відносяться до події злочину:

— як давно особа займається поширенням порнографічних предметів;

— чи зареєстрована особа як приватний підприємець, де і коли, яке є цьому підтвердження;

— де отримує порнографічні предмети, як документуються витрати і прибутки, пов’язані з розповсюдженням предметів, як здійснюється оплата, хто є власником порнографічних предметів;

— які є документи на товар (порнографічні предмети), де вони знаходяться;

— який прибуток за день від торгівлі, у які саме дні здійснюється торгівля, яка виручка за день до затримання і перед цим;

— чи усвідомлює особа, що предмети мають порнографічний зміст;

— чи знає особа про наявність кримінальної відповідальності за поширення порнографічних предметів;

— чи затримувалась особа раніше за аналогічні правопорушення;

— скільки товару (порнографічних предметів) і якого, було у наявності торгового дня, по якій ціні він продавався, скільки продано, який саме товар;

— хто ввіз, чи виготовив порнографічні предмети;

— чи збувалися або розповсюджувалися порнографічні предмети неповнолітнім;

— чи примушувалися неповнолітні до створення порнографічних предметів, як саме;

— чи притягувався раніше допитуваний до відповідальності за поширення порнографічних предметів, якщо притягувався то коли, за якою частиною статті, яким судом був засуджений, як покараний;

— хто ще приймав участь у злочинній діяльності, яка роль кожного учасника злочинного угрупування;

— чи знає розповсюджувач осіб (місце роботи, проживання і т. ін.), від кого одержує порнографічні предмети, потрібно з’ясувати прикмети зовнішності, одяг, номер і марку автомобіля і т. д.;

— кому він збуває товар (порнографічні предмети): постійним клієнтам чи випадковим особам; якщо є постійні клієнти, потрібно з’ясувати їхні адреси, номера телефонів, прикмети зовнішності і одягу, номер і марку автомобіля.

При затриманні підозрюваних осіб, які займаються виготовленням (тиражуванням) порнографічних предметів, необхідно встановити такі обставини: а) яка технологія виготовлення порнографічних предметів (який витратний матеріал використовується, спосіб тиражування та ін.); б) яка технологія упаковування продукції, які пристосування для цього використовуються; в) хто брав участь у виготовленні порнографічних предметів, крім підозрюваного.

У підозрюваних (обвинувачених) по справах про поширення порнографічних предметів завжди з’ясовуються всі обставини, які стосуються злочинного угрупування, до якого входить допитуваний (час його формування, склад, ієрархія, структура, наявність засобів заохочення і стягнення, які інші злочини вчиняли члени угрупування і т. д.). Також важливо з’ясувати: а) які цінності були придбані на суми, виручені від злочинних операцій з порнографічними предметами, де вони знаходяться в даний час; б) чи вкладалися отримані злочинним шляхом кошти у розширення злочинного процесу (для придбання необхідних матеріалів, ремонт та оновлення апаратури, оплати оренди приміщень та ін.); в) скільки грошей вкладено, які є рахунки в банках, на чиє ім’я, чи купувалися на ці гроші цінні папери, які, скільки, де вони знаходяться; г) чи були випадки дачі хабара якій-небудь особі для сприяння у вчиненні злочину, якщо так, кому давалися хабарі, у яких сумах.

22. Особливості проведення огляду місця події при розслідуванні поширення порнографічних предметів

Проведення огляду місця події по справах про поширення порнографічних предметів має ряд загальних і специфічних рис.

Загальними є основні завдання, які вирішуються в ході проведення слідчої дії: а) з’ясовується обстановка місця події, а також інші обставини, які мають відношення до справи; б) виявляються сліди злочину та інші речові докази; в) визначаються слідчі версії про вчинення злочину і його учасників; г) отримуються необхідні дані для проведення подальших слідчих дій.

Огляд місця події, як правило, проводиться у три етапи: а) загальний огляд (з’ясування обстановки на місці події, визначення меж огляду); б) детальний огляд (вивчення загальної обстановки і місцезнаходження кожного об’єкта окремо); в) завершальний етап (вилучення і упаковка речових доказів, оформлення протоколу).

Огляд місця події — єдина слідча дія, яка може бути проведена до порушення кримінальної справи. Для її проведення закон вимагає присутності, слідчого, понятих, а також у випадку необхідності слідчий може запросити спеціаліста, який має потрібні знання.

Участь спеціаліста в огляді місця події регламентована кримінально-процесуальним законодавством (ст. ст. 1281, 191 КПК України).

По справах про поширення порнографічних предметів, огляду, по можливості, повинен передувати комплекс оперативно-розшукових заходів. Об’єктом огляду, як правило, є місця виготовлення, зберігання, збуту та розповсюдження порнографічних предметів.

Слідчий під час проведення огляду повинен звертати особливу увагу на предмети і обставини, які свідчать про спосіб вчинення злочину. А саме: наявність великої кількості копіювальної техніки, апаратури, яка дозволяє тиражувати продукцію, витратного матеріалу (касети, диски, упаковка до них тощо).

З місця події вилучаються всі порнографічні предмети (відеокасети, компакт-диски тощо), упаковка до них, документація, яка має відношення до такої продукції (касові чеки, контрольні касові стрічки, накладні, рахунки, бланки, товарні і касові звіти, журнали обліку клієнтів, чорнові записи і т. ін.), апаратура (комп’ютери, відеомагнітофони, DVD-пристрої, копіювальна техніка тощо). Перелік вилучених предметів і їх опис відображується у протоколі.

Необхідно також мати на увазі, що на обладнанні та на порнографічних предметах, які вилучаються можуть бути виявлені сліди рук, мікрооб’єкти (частки одягу, продукти життєдіяльності людини) і т. ін., які можуть бути об’єктами дактилоскопічної, біологічної, хімічної та інших видів експертиз, висновки яких можуть мати суттєве значення для розслідування. Тому під час вилучення таких предметів, слідчому доцільно скористатися допомогою спеціаліста, який маючи більший, ніж слідчий досвід і знання у цьому питанні, виконає цю роботу так, щоб забезпечити збереження речових доказів для подальшого дослідження. Для цього використовується спеціальний пакувальний матеріал. Об’єкти, які вилучаються опечатуються печаткою слідчого і завіряються підписами слідчого і понятих.

Дотримання таких рекомендацій, дозволить слідчому найбільш повно і ефективно провести огляд місця події, зібравши необхідну інформацію, яка буде корисною для подальшого розслідування.

23. Особливості проведення обшуку та виїмки при розслідуванні поширення порнографічних предметів

При розслідуванні кримінальних справ про поширення порнографічних предметів велику роль відіграє своєчасне призначення і проведення обшуку і виїмки.

Найважливішою умовою ефективності обшуку, по зазначеній категорії справ, є вміло проведена підготовка до нього, яка полягає в одержанні якомога більш повних відомостей про місце, де буде провадитися обшук, наприклад, про розташування і меблювання квартири, її мешканцях, підсобного приміщення, гаражу і т. ін.

Специфіка обшуку по справах про розповсюдження порнографічних предметів полягає у тому, що слідчий повинен добре уявити собі, якого роду предмети можуть бути речовими доказами по конкретній справі. Тому особі, яка проводить обшук, потрібно, як указувалося вище, знати технологію виготовлення порнографічних предметів, щоб у кожному конкретному випадку шукати певні предмети.

До участі у проведенні обшуку по справах про розповсюдження порнографічних предметів рекомендується залучати як спеціалістів, зокрема осіб, які мають навики у проведенні експертиз порнографічних предметів або ж фахівців окремих галузей: експертів-криміналістів, системних програмістів (фахівців з експлуатації програмних засобів), програмістів (фахівців по створенню програм для ЕОМ), інженерів з технічної експлуатації та ремонту ЕОМ, особливо у разі, якщо розповсюдження порнографічних предметів здійснювалося з використанням сучасної комп’ютерної техніки.

При обшуку в протоколі важливо докладно описати місця виявлення предметів, їх індивідуальні ознаки та упаковку. При цьому важливо зазначити ознаки, які вказують на належність виявлених предметів обшукуваному, причинну пов’язаність з подією злочину.

Під час обшуку по справах про розповсюдження порнографічних предметів важливо використати фото- або відео зйомку.

Дотримання вищезазначених положень допоможе слідчому та органу дізнання знайти, вилучити та процесуально закріпити сліди злочинної діяльності, інші речові докази, предмети і документи, які мають значення для встановлення об’єктивної істини по справі про розповсюдження порнографічних предметів.

Підставами для проведення виїмки (ст.178 КПК України) є наявність у слідчого даних про те, що предмети або документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи або у певному місці.

Під час проведення виїмки по справах про поширення порнографічних предметів можуть бути отримані такі докази: документи, які свідчать про придбання поліграфії, витратного матеріалу, технічних засобів; письмові і цифрові дані про продукцію, а також різні записи, у тому числі так звана «чорна бухгалтерія», телефонні номери і адреси осіб, які приймали участь у вчиненні злочину, а також покупців, чорнові записи, які мають значення для кримінальної справи.

Метою виїмки є також вилучення документів, які свідчать про те, що особа займається певним видом підприємницької діяльності (дозвіл на торгівлю у конкретному місці, угоди купівлі-продажу, про виконання робіт та надання послуг, ліцензії); касових документів (реєстрація прибутків і видатків); підроблених документів, які використовувалися для вчинення злочину; магнітних носіїв інформації; засобів комп’ютерної техніки та програмного забезпечення.

З метою досягнення найбільш ефективного результату при проведенні слідчої дії потрібно залучати до її проведення спеціаліста.

Важливо також пам’ятати, що під час виїмки вилучаються не всі документи, а лише ті, які мають значення для подальшого розслідування поширення порнографічних предметів.

Документи, які були вилучені під час проведення виїмки, далі використовуються для проведення досліджень (експертиз) та інших слідчих дій (допитів, очних ставок).

Про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол, який повинен відповідати загальним вимогам, передбаченим законом (ст. 188 КПК України).

У протоколі повинні бути зазначені підстави для проведення обшуку або виїмки, приміщення або інше місце, де було проведено слідчу дію, особа, у якої було проведено обшук (виїмку); дії слідчого і результати. Щодо кожного предмету, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено у якому саме місці і за яких обставин він був виявлений.

Всі предмети, які були вилучені, повинні бути описані в протоколі так, щоб можна було визначити індивідуальні ознаки вилученого (розмір, вага, кількість), також потрібно зробити відмітку про упакування вилученого.

Якщо з приводу тих чи інших дій слідчого особи, які були присутні при проведенні обшуку (виїмки) мають заяви або зауваження, слідчий повинен занести їх до протоколу.

Копія протоколу обшуку (виїмки) віддається особі, у якої проведено слідчу дію.

24. Особливості проведення тактичної операції «збір первинної інформації» при розслідуванні поширення порнографічних предметів

Початковий етап розслідування поширення порнографічних предметів характеризується гострим дефіцитом інформації про багато важливих елементів злочину. Раніше вже було наголошено на впливі слідчої ситуації на організацію та проведення тактичної операції. Що стосується тактичної операції «Збір первинної інформації», і у цьому її особливість, то саме за її допомогою виявляється інформаційна сутність, інформативність конкретної слідчої ситуації.

Призначення тактичної операції «Збір первинної інформації» — це забезпечення спрямованої уваги та дій слідчого на збиранні інформації про елементарні структури злочину та розробка для досягнення цієї мети оптимальних засобів та умов.

Операція «Збір первинної інформації» є базисом для проведення інших тактичних операцій. Збирання відомостей забезпечує підготовку інших операцій, наприклад, «Доказування факту поширення порнографічних предметів» та інших.

У процесі проведення цієї тактичної операції різні відомості накопичуються за певною схемою, у якій мають бути враховані джерела інформації, способи її виявлення та обробка (у тому числі і процесуальної) для «перетворення» інформації у докази з кримінальної справи. Виявлена, відповідним чином оброблена інформація, групується, узагальнюється та аналізується.

Основними етапами проведення тактичної операції «Збір первинної інформації» є такі:

1. Підготовчий, на якому виявляється на аналізується інформація, яка міститься у повідомленні про поширення порнографічних предметів та приймається на її основі рішення по організації перевірки цього повідомлення. На цьому етапі створюється слідчо-оперативна група, учасникам якої повідомляється завдання їх майбутньої діяльності, сутність функції, а також передається інформація, яка необхідна для її проведення. Крім того, на цьому етапі визначаються всі можливі варіанти операції, необхідні тактичні засоби та умови.

2. Робочий або етап безпосереднього проведення системи заходів при проведенні названої тактичної операції. На цьому етапі учасники слідчо-оперативної групи відповідними методами та з використанням необхідних прийомів і засобів збирають інформацію про кожен елемент криміналістичної структури вчиненого злочину.

3. Заключний, на якому виявлена інформація закріплюється у процесуальних та інших документах.

Важливою умовою успіху у проведенні тактичної операції «Збір первинної інформації» є своєчасне прибуття слідчо-оперативної групи на місце події і можливість проведення пошуку злочинців за «свіжими слідами», збереження у максимальному обсязі залишених злочинцями слідів, виявлення можливих очевидців злочину. Звідси вимога високої мобільності групи, оснащення її сучасними науково-технічними засобами роботи зі слідами та іншими матеріальними доказами.

25. Особливості проведення тактичної операції «доказування факту поширення порнографічних предметів»

По справах про поширення порнографічних предметів розробка зазначеної тактичної операції має суттєве значення, оскільки тут важливо швидко встановити увесь злочинний ланцюжок. У результаті тактичної взаємодії учасників даної тактичної операції стає можливим встановлення порушників, їх злочинних зв’язків, а також додаткових фактів поширення порнографічних предметів.

На першому етапі встановлюється факт поширення порнографічного предмету.

Другим етапом тактичної операції «Доказування факту поширення порнографічних предметів» є перевірка наявності на твердих носіях інформації саме порнографічного, а не еротичного вмісту.

Завершальним етапом тактичної операції є становлення злочинних зв’язків порушників.

Злочинні зв’язки можуть бути встановлені шляхом проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Особливості проведення тактичної операції «Встановлення факту порнографічного вмісту вилучених предметів». Необхідність виділення і розгляду як тактичної операції факту встановлення порнографічного вмісту вилучених предметів пояснюється тим, що встановлення вказаних обставин має важливе значення для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

Після отримання матеріалів органом дізнання щодо поширення порнографічних предметів, слідчий повинен з’ясувати чи проводилось попереднє дослідження порнографічних предметів і які його результати.

Як свідчить практика, встановлення порнографічного змісту предметів може супроводжуватися певними складностями, які, насамперед, виникають у зв’язку з тим, що порушник починає заперечувати своє відношення до вилучених предметів, факт поширення, свою обізнаність у змісті поширюваних предметів. Встановлення обізнаності злочинця про зміст поширюваних предметів та його відношення до поширення здійснюється за допомогою таких слідчих дій:

— проведення експертних досліджень (авторознавчих, мистецтвознавчих, почеркознавчих і т. ін.);

— допит свідків, які можуть підтвердити виготовлення порнографічного предмету громадянином(родичі, друзі і колеги створювача або розповсюджувача порнографічного предмету);

— виїмок і огляд письмових документів (документація про участь у аматорських конкурсах із створення еротичних предметів, нагороди за створення еротичної продукції, щоденники і т. ін.);

— виїмок і огляд предметів (оригінал твору, на якому вказано ім’я автора, робочі рукописи, матеріали, які використовувалися при створення оригіналу, попередні роботи автора), як еротичного так і порнографічного характеру.