Кваліфікація повторності злочинів

Висновки

У монографії зроблено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми сутності і кримінально-правової оцінки повторності злочинів, що виявляється у виділенні істотних ознак досліджуваного поняття, встановлення його змісту, співвідношенні із суміжними поняттями, а також у розробленні правил кваліфікації, які повинні застосовуватися у випадку вчинення повторності злочинів. Для досягнення визначеної мети та вирішення поставлених завдань досліджено обсяг та зміст поняття повторності злочинів, і на основі опрацювання юридичної літератури та вивчення судової практики встановлено вплив повторності злочинів на кримінальну правову кваліфікацію злочинів, що дало можливість сформулювати такі основні висновки, які мають наукове та практичне значення:

1. У науці кримінального права досить широко і глибоко досліджено поняття повторності злочинів. Але, незважаючи на пильну увагу до цієї проблеми, процес формування вчення про повторність злочинів в українській кримінально-правовій доктрині досі є складним і суперечливим. Незважаючи на значну кількість публікацій та інших наукових розробок у цьому напрямі, як здійснювати кваліфікацію повторності злочинів і які правила при цьому застосовувати так і не було запропоновано. Відтак, дана монографія є комплексним дослідженням проблем кваліфікації повторності злочинів.

2. Аналіз окремих історичних етапів розвитку кримінального законодавства дало змогу відмітити позитивну тенденцію до розширення поняття повторності злочинів, розуміючи під нею не тільки випадки вчинення двох і більше тотожних злочинів за наявності засудження, а й випадки вчинення тотожних, однорідних та різнорідних злочинів незалежно від засудження. Історичний досвід свідчить, що законодавець визначав підвищену суспільну небезпеку за вчинення декількох злочинів, а повторність злочинів виступала засобом для індивідуалізації та диференціації кримінальної відповідальності.

3. Досвід зарубіжних держав вказує на те, що з прийняттям КК України правотворчість не припиняється, а в окремих випадках стає ще інтенсивнішою. Тому положення, висновки і пропозиції, які містяться у досліджені є актуальними та необхідними.

4. Вирішення питання кваліфікації повторності злочинів неможливе без з’ясування поняття, ознак та видів повторності злочинів. Дослідження цих положень є основою для вироблення правил кваліфікації повторності злочинів, оскільки кваліфікація вчиненого, окрім вибору відповідної статті (частини статті) КК, полягає також у встановленні відповідності діяння ознакам повторності злочинів.

Досліджено, що кримінально-правовий зміст повторності злочинів розкривають такі ознаки:

— повторність утворюють два і більше злочини;

— збереження кримінально-правового значення хоча би двома злочинами, що утворюють повторність;

— вчинення двох і більше злочинів неодночасно.

Отже, повторністю злочинів визнається вчинення особою неодночасно двох чи більше злочинів, принаймні два з яких зберігають кримінально-правове значення.

5. Запропоновані у науці кримінального права варіанти поділу множинності злочинів на види порушують вироблені логікою правила поділу поняття. Відтак, значна частина проблем кваліфікації повторності злочинів зумовлені методологічною помилкою: поняттям і класифікацією множинності. Тому у випадку вчинення особою декількох злочинів доцільно говорити про повторність злочинів, яка охоплює усі випадки вчинення двох і більше злочинів незалежно від їх тотожності, однорідності чи різнорідності, а також злочинів, які пов’язані з попереднім засудженням та не пов’язані з попереднім засудженням.

6. Досліджено, що так звана реальна сукупність злочинів за своїми ознаками збігається з повторністю злочинів і, відповідно, становить повторність різнорідних злочинів. Щодо так званої ідеальної сукупності злочинів, то вона відмежовується від повторності злочинів за достатніми ознаками, а саме — різним часом вчинення злочину та різною кількістю діянь. Рецидив злочину — це вид повторності злочинів, який характеризується тим, що новий умисний злочин вчинено особою, незважаючи на заходи кримінально-правового впливу, що вже застосовувалися до неї раніше.

7. Встановлено такі юридично значущі критерії поділу повторності злочинів на види: 1) за характером вчинених діянь: повторність тотожних злочинів; повторність однорідних злочинів; повторність різнорідних злочинів; 2) за наявністю судимості: повторність, яка пов'язана із засудженням; повторність, яка не пов’язана із засудженням; 3) за кримінально-правовим значенням: повторність як кваліфікуюча ознака; повторність як обставина, що обтяжує покарання.

8. Виділено випадки, коли повторність впливає на кримінально-правову кваліфікацію: а) якщо у статті, яка встановлює відповідальність за повторний злочин, наявна кваліфікуюча ознака «вчинення злочину повторно»; б) якщо у статті, яка встановлює відповідальність за повторний злочин, відсутня кваліфікуюча ознака «вчинення злочину повторно».

9. Обґрунтовано, що кваліфікація повторності тотожних, однорідних та різнорідних злочинів здійснюється за сукупністю статей, тобто кожен зі злочинів потребує самостійної кримінально-правової оцінки та самостійного відображення у формулі кваліфікації. Відтак, усі види повторності злочинів можна кваліфікувати відповідно до одного правила кваліфікації повторності злочинів.

Запропонований підхід щодо кваліфікації повторності злочинів забезпечує дотримання принципів повноти, індивідуальності, точності та законності кваліфікації. Відповідно до наведеної аргументації розроблені правила кваліфікації повторності злочинів.

10. Для підвищення якості нормативного регулювання кримінально-правових відносин, які стосуються правильності кваліфікації повторності злочинів, пропонується внести такі зміни та доповнення у КК України:

10.1. У зв’язку з удосконаленням нормативного визначення повторності злочинів та окремих положень ст. 32 КК України пропонується внести зміни до цієї статті і викласти її у такій редакції:

«1. Повторністю злочинів визнається вчинення особою неодночасно двох чи більше злочинів, принаймні два з яких зберігають кримінально-правове значення.

2. При вчиненні декількох тотожних діянь, об'єднаних єдиним умислом, має місце продовжуваний злочин.

3. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, звільнено від покарання та його відбування, погашено або знято судимість».

Статтю 33 «Сукупність злочинів» виключити.

Статтю 35 назвати «Правові наслідки повторності злочинів».

10.2. У зв’язку із розширенням обсягу поняття повторності злочинів пропонується:

— п.1 ч. 1 ст. 67 КК України викласти в такій редакції: «вчинення злочину особою, яка раніше вчинила злочин»;

— назву розділу VII КК України «Повторність, сукупність та рецидив» замінити на «Повторність злочинів»;

— у ст. 70 КК України термін «сукупність злочинів» замінити терміном «вчинення декількох злочинів».

10.3. Оскільки у чинному КК України немає чіткої вказівки на те, що кожен злочин підлягає самостійній кваліфікації, що було вище обґрунтовано, запропоновано доповнити Загальну частину КК України новою статтею у розділі VII такого змісту:

«Стаття 32-1. Правила кваліфікації повторності злочинів

1. Злочини, які утворюють повторність, кваліфікуються за сукупністю статей Особливої частини цього Кодексу.

2. При повторності злочинів щодо кожного з них здійснюється посилання на статтю, частину статті Особливої частини цього Кодексу, а якщо злочин є незакінчений чи вчинений у співучасті — також на відповідні статті, частини статей Загальної частини цього Кодексу».