Мауглі

_{РЕДЬЯРД КІПЛІНГ: «МАУГЛІ» Й НЕ ТІЛЬКИ (Післямова)}

_{Колись Редьярд Кіплінг сказав, що свої найкращі оповідання почув од батька.}

_{У цих словах — не лише синівська повага й пошана до батька, якому належала справді важлива роль у духовному формуванні майбутнього письменника. Батько багато знав і бачив того, що стало сюжетами Редьярдових творів. І все ж чимало залежало й від нього особисто.}

_{Славетний англійський прозаїк, шанувальник творчості Кіплінга Сомерсет Моем писав: «Мені здається, що письменник дуже рідко може використати даний йому матеріал у готовому вигляді, — так само рідко, як людина зі справжнього життя може бути перенесена в оповідання і зберегти свою правдоподібність. Звичайно, десь письменник бере свої ідеї, вони не вискакують із його голови, як Афіна Паллада з голови свого батечка, у всеозброєнні, тільки сядь і запиши. Але цікаво, як часто було досить крихітного натяку й неясної асоціації, щоб уява письменника запрацювала і з часом продиктувала йому цілком вибудовану річ…»}

_{Очевидно, все це так. Але незаперечно, що передовсім життєва біографія Джозефа Редьярда Кіплінга, а також люди, котрі оточували його в дитинстві та юності, й зумовили характер усієї його творчості. Як для англійського письменника, то біографія його більш ніж екзотична.}

_{Велика Британія тоді була великою імперією, що володіла багатьма країнами, а серед них — й Індією. Кіплінг народився 1865 року в індійському місті Бомбеї, де його батько був хранителем музею в Лахорі й викладачем, як він це називав, «архітектурної скульптури». Перші роки майбутнього письменника припали на двоє людських і мовних середовищ — англійське та індійське. До семи років він навіть говорив мовою хінді набагато краще, аніж рідною англійською.}

_{Коли Редьярдові не виповнилося й шести літ, його разом із молодшою сестрою привезли до Англії й поселили в домі злої та жорстокої жінки, котра мала їх виховувати. Отоді затероризований нею Кіплінг почувався глибоко самотнім і нещасним. Бо чужа жінка майже щокроку його, сварила й била, глузувала з нього. Він зціплював зуби й, аби мати сили терпіти, думав про батьків.}

_{Коли за кілька років приїхала матір і побачила, в якому стані її діти, вона негайно забрала їх і повезла з собою. Але біль образи та приниження ще довго бринів у юній душі. І, можливо, він відлунився через багато літ, коли Кіплінг писав про Мауглі, якого доля вирвала з родини й закинула в джунглі.}

_{Дванадцятирічним Редьярда віддали до коледжу збройних сил, де навчалися головним чином сини офіцерів, які також мали стати офіцерами. Короткозорого Кіплінга звільнили від муштри та спортивної підготовки, і він мав досить часу для читання й літературних вправ. І все ж атмосфера коледжу була чужа для незалежного характером Кіплінга. Можливо, він прохав батька забрати його до Індії, чи, можливо, той сам дійшов думки про доцільність такого рішення. Редьярд не завершує навчання в коледжі — неповних сімнадцяти літ він повертається до Індії, де батько влаштував його молодшим редактором «Цивільної та військової газети».}

_{Починається зовсім інше життя. У світі журналістики Кіплінг — мов Мауглі в джунглях. Він охоче й багато пише. І виявляється, пише дуже добре. Ним зачитуються, йому заздрять. У його репортажах — точні прикмети місця й часу, дорогоцінні подробиці для історії. Але він — не тільки першокласний репортер. Кіплінг — літературний вундеркінд. Більшість творів із книжки «Прості оповідання з гір» було написано ще в коледжі.}

_{Його улюбленими персонажами були англійські солдати. Дехто вважає Кіплінга їхнім співцем. Солдат був для нього і людиною зі своїми радощами та болями, і бездумним виконавцем чужої волі, і героєм, і жертвою, і символом могутності Британії, яка тоді кидала виклик усьому світові.}

_{Кіплінг-прозаїк ступав у сліди Кіплінга-репортера. Він писав про спорудження мостів і про людей, які за мізерну винагороду, з ризиком для життя виконували цю роботу. Про щоденний подвиг солдатів. Про страшні повені в індійських річках і про релігійні бунти.}

_{Як це і властиво англійцям, він був жадібним до мандрів, хотів їздити скрізь і бачити все. Його молоде життя наскрізь прошите дорогами. Уже згадуваний Моем наголошує, що коли Кіплінг уперше приїхав до Лондона, редактор одного журналу запитав, скільки йому років. Редьярд відповів, що через кілька місяців виповниться двадцять чотири, і той вигукнув: «О Боже!». Та й справді: те, що встиг зробити молодий митець, було дивом. До нього так тріумфально входив в англійську літературу тільки Чарльз Діккенс. Щоправда, дехто пророкував: Кіплінг, стрімко злетівши, мов ракета, так само стрімко згасне. Але він не знижував узятого темпу.}

_{Сьогодні просто важко уявити, наскільки популярним був за свого життя цей письменник. В Англії — та й чи не в усьому англомовному світі — шанувальники поезії захоплювалися збірками Кіплінга «Пісні казарми», «Сім морів», «П’ять націй». Ці вірші були динамічні, мов крок солдата, й лаконічні, мов рядки з фронтових повідомлень. Вони легко запам’ятовувалися, бо здебільшого мали виразний баладний сюжет; деякі з них «губили» автора — їх співали чи декламували як народні балади.}

_{Кіплінга знали також як оригінального прозаїка, зачитувалися його романами «Світло згасло» й «Кім». Збірки новел цього автора «Прості оповідання з гір» та «Три солдати», видані ще сто п’ятнадцять років тому, ще й сьогодні ставлять молодим письменникам за приклад лаконічності й віртуозного володіння словом.}

_{Величезної популярності набули й Кіплінгові оповідання для дітей (на тих творах виросло он уже яке покоління юних читачів). Дві його «Книги Джунглів», а також «Відважні моряки» й «Казки просто так» належать до улюблених літературних творів у дітей різних народів.}

_{І, нарешті, щодо Мауглі. Як літературний персонаж він вперше з’явився на сторінках оповідання «В зграї» (1893). Далі на хвилі високого творчого натхнення було створено обидві «Книги джунглів». Кіплінг жив тоді з молодою дружиною в Лондоні. Одужавши після важкої хвороби й насолоджуючись родинним щастям, він радів життю, як ніколи багато писав. І лиш інколи на нього нападала легка ностальгія за Індією, з жалем згадувалися далекі дні тамтешнього дитинства, обличчя приятелів, що їх розкидали роки по неоглядних просторах Британської імперії.}

_{Серія оповідань про Мауглі (тобто «жабеня») починається з того, що малюк загубився в індійських джунглях. Здавалося б, шансів на порятунок у нього немає. Але в казковій повісті Кіплінга хлопчик вижив. Безпорадне дитинча стало членом вовчої родини, ним зворушливо опікується вовчиця Ракша. В нього з’являються друзі: чорна пантера Багіра, ведмідь Балу, шуліка Чіль, слон Хаті. Але є в нього й підступні вороги: тигр-людоїд Шер-Хан, шакал Табакі, плем’я мавп Бандар-Логів. Та кмітливий і винахідливий Мауглі разом зі своїми друзями перемагає їх усіх.}

_{Хлопчик добре засвоїв норми й правила життя в джунглях. Серед них основні — це повага і взаємодопомога між друзями й спільниками, турбота про виживання й благополуччя роду, повага до найздібніших, наслідування їх.}

_{Минають роки. Мауглі дорослішає, і щось незрозуміле йому самому відбувається в його душі. Юнак відкриває для себе, що він — людина, і в ньому оживає ностальгія за родом людським. Душа Мауглі розчахнута надвоє: йому боляче залишати джунглі, які були його рідним середовищем, але він іде назустріч невідомому в світі людей і хоче багато чого їх навчити…}

_{Кіплінгів «Мауглі» не тільки побив усі рекорди читацької популярності, а й започаткував цілу бібліотеку казково-філософських творів про людину й світ природи («Книга про тварин, які називаються дикими» Андре Демезона, «Поклик предків» і «Біле ікло» Джека Лондона, «Тарзан» Едгара Райса Берроуза). 1942 року з’явився художній фільм американського режисера Золтана Корди про Кіплінгового героя, а 1967 року також у США на студії Волта Діснея режисер Вольфганг Райтерман поставив мультфільм про Мауглі, що обійшов чи не весь світ. Його, як і Кіплінгів твір, знають уже кілька поколінь людей.}

_{Очевидно, сам Кіплінг не вважав «Мауглі» своєю найголовнішою книжкою. Це була для нього ніби своєрідна розвага, літературна гра. Але склалося так, що в тих, хто чує його ім’я, з пам’яті найперше зринає саме цей твір — «Мауглі». В історії літератури бувають такі повороти. Скажімо, Роберт Стівенсон писав драми, поеми і вважав себе абсолютно «серйозним» письменником, а свій «Острів скарбів» написав для пасинка майже жартома. Проте завдяки саме цьому роману він сьогодні найбільше знаний серед читачів.}

_{Але це — вже подробиці.}

_{Головне — що в світі є такі книжки.}

_{Михайло Слабошпицький}