Мауглі

Пісню Мауглі, я, Мауглі, сам і співаю.

Послухайте, Джунглі, що я вчинив!

Шер-Хан похвалявся убити —

так, вбити! —

в раннім присмерку вбити мене, Мауглі-Жабеня!

Він наївся і воду хлебтав.

Пий, Шер-Хане, бо чи ще доведеться тобі коли пити?

Спи, і хай тобі сниться смерть.

Я сам на пасовиську.

Сірий Брат мій до мене прийшов!

Ходім зі мною, Самотній Вовче, буде велика й цікава ловитва.

Жени під гору могутніх биків, блакитношерстих буйволів із

гнівними очима.

Жени туди, куди я повелю!

Ти все ще спиш, Шер-Хане?

Прокиньсь, мерщій прокинься!

Це я прийшов і буйволів привів!

Цар буйволів Рама грізно тупнув ногою.

Хвилі Вайнгунги, куди ж це подівся Шер-Хан?

Адже не Сагі він, щоб у нору чкурнути,

Не Мор, павич, щоб злетіти увись;

Він і не Манг, кажан, щоб учепитись за гілку.

Говіркі низькорослі бамбуки, скажіть же хоч ви,

куди це подівся Шер-Хан?

Агов! Він тут! Ось де він!

Під ногами у Рами Кульгавий лежить!

Вставай, Шер-Хане! Вставай і вбивай!

Ось твоя здобич!

Буйволи шиї свої могутні

самі підставляють тобі під удар.

Тихше! О тихше!.. Він спить.

Не будіте його,

бо він сильний занадто…

Ось шуліки злетілися вже подивитись,

як міцно він спить.

І сповзлась мурашва, щоб дізнатись,

в чім справа.

Он яка тобі честь превелика, Шер-Хане!

Алала! Я не маю одежі, щоб тіло прикрити своє.

Мені соромно так зустрічати гостей,

і шуліки побачать, що я зовсім голий.

Тож позич мені шкуру, Шер-Хане!

Дай мені свою гарну, смугасту шкуру,

щоб я міг в ній з'явитись на Скелі Ради.

Присягаюсь биком, що викупив мене,

Присягаюсь, я дав обіцянку —

маленьку обіцянку.

І тільки шкури твоєї бракує мені, щоб додержати слова свого.

З ножем у руці, з довгим іклом, яким користуються люди,

я згинаю коліна, щоб взяти дарунок собі.

Хвилі Вайнгунги, з любові до мене Шер-Хан віддає мені шкуру!

Тягни її, Акело! Тягни, Сірий Брате!

Ой, важчезна Шер-Ханова шкура!

Люди з села чомусь розгнівались на мене.

Вони кидали в мене камінням і сердито кричали на мене.

І от рот мій посічений, губи розбиті…

Я піду вже від ник. Ходімте зо мною, Сірі Брати!

Крізь гарячу темряву ночі ми підем від людської оселі;

замість вогників в їхніх хатинах нам світитиме місяць у небі.

Хвилі Вайнгунги,

за що люди прогнали мене?

Я ж нічого поганого їм не зробив,

але люди злякались мене і…

прогнали.

Чому?

Ти, Вовча Зграє, також прогнала мене.

І от Джунглі заперті для мене,

як заперті ворота сільські.

Чому?

Як блукає між звірами й птаством кажан,

так і я от блукаю між

Джунглями й селом.

Чому? Я танцюю на шкурі Шер-Хана, а на серці мені дуже тяжко.

Рот мій посічений, губи розбиті,

та на серці вже легко мені,

бо я знов повернувся у Джунглі.

Чому?

Ці дві думки змагаються в мені,

як напровесні борються гади.

Сльози тьмарять мій зір, а проте я сміюсь,

коли вони ллються у мене з очей.

Чому? Два Мауглі в мені…

Та Шер-Ханова шкура уже під ногами у мене.

Всі Джунглі знають, що я переміг Шер-Хана.

Подивіться ж,

пильніш подивіться, вовки!

Але ж лихо мені! Бо на серпі у мене так тяжко від дум,

котрих я зрозуміти не можу.