Мiжзоряна нянька

IV

Минали днi. Мiсяцi. Роки.

УР повнiстю оволодiв обов'язками няньки. Вiн годував дiтей, купав їх i навiть прав пелюшки. Всю цю премудрiсть вiн вичитав у бiблiотецi. Дiти росли. Скоро вони вже виросли з пелюшок i почали бiгати по палатi. Вони звикли до УРа i навiть гралися з ним. Але автомат не брав участi у їхнiх iграх, вiн лише з подивом вiдзначав, як багато енергiї витрачається маленькими людьми для неосмислених рухiв.

УР помiтив, що вони рiзнi, хоч i дуже схожi. Вiн вiдрiзняв їх по запаху, по незначнiй вiдмiнностi у зафарбленнi шкiри, очей, волосся. Того, що був трохи темнiший, УР назвав Iкс. Того, що свiтлiший, — Iгрек. Вони запам'ятали свої iмена i радiсно вiдгукувалися на них.

На другому роцi польоту УР збагнув, що маленьких людей треба вчити, що треба вкласти в їхнi системи iнформацiю. Але як? Адже в них iнша будова, нiж в УРа, i їм потрiбна своя, людська, iнформацiя.

УР згадав, що на кораблi є фiльмотека. Там, на плiвках, записанi рухливi зображення подiй iз життя людей. Автомат переглянув i вiдiбрав деякi з них. На них були записанi уроки навчання для дошкiльнят.

УР змонтував у палатi кiнопроектор, запустив перший фiльм. Iкс та Iгрек, побачивши на екранi постать жiнки, яка дивилася на них i щось говорила, радiсно кинулися до неї. Але вони зiткнулися з холодною поверхнею екрана. Дiти здивовано вiдступили, знову пiдiйшли ближче. Жiнка, як i ранiше, не виходила до них, вона перебувала у бiлiй рамцi.

Дiти довго плакали вiд образи, а УР стояв над ними, не розумiючи, чого їм треба. Вiн знову ввiмкнув кiнофiльм, але маленькi космонавти не хотiли дивитися на нього.

Та минули днi, i дiтям забажалося знову поглянути на постать, яка була такою хвилюючою i рiдною. Вони показали УРу на кiнопроектор. Автомат охоче ввiмкнув апарат. На цей раз дiти сидiли спокiйно i дивилися на жiнку. Вони уважно прислухалися до її слiв, намагаючись зрозумiти, чого вона хоче…

Минав час. Дiти вже повторяли багато слiв, якi промовляла жiнка. Вона називала ймення предметiв, iстот, вона показувала маленьким учням чудовi краєвиди Землi — лiси, океани, чарiвнi рiки i золотi моря хлiбiв, потужнi заводи i лабораторiї, сквери з веселою дiтворою i свiтлi класи у школах.

Дiти почали розмовляти. УР, нарештi, впустив їх в iншi примiщення, але не дозволив нiчого чiпати на пультах управлiння. Близнята з подивом дивилися на зоряне небо за iлюмiнаторами, запитували:

— Урчик, а чого тьотя нам показує i воду, i лiс, а тут тiльки зiрочки сяють?

— Вода i лiс на Землi, — пояснював УР. — Земля — це наша планета.

— А де вона, Урчик?

— Далеко, серед зiрок.

— А ми побачимо її?

— Побачите. Але не скоро. Спершу треба побувати на iншiй планетi.

— На iншiй Землi?

— Так.

— А для чого?

- Є таке завдання. Ви потiм узнаєте.

— Урчик! А живої тьотi тут немає? Чого вона лише на екранi? Чому вона не показується нам?

УР подумав над цим запитанням, завагався. Якесь сплетiння асоцiацiй не дозволяло йому сказати, що на кораблi були живi космонавти, що вони загинули. I тому автомат вiдповiв:

— Ви однi тут, Iкс i Iгрек. Вам Земля дала завдання. Незабаром я скажу вам про нього. А тьотю слухайтеся. Вона вчить вас, щоб ви зрозумiли завдання.