Мiжзоряна нянька

V

Пiшов п'ятий рiк. Зорелiт «Серце» наближався до системи зiрки Епсiлон Ерiдана — мети подорожi. Урчик перевiрив данi всiх вузлiв корабля i ввiмкнув автомати гальмування. Телескопiчнi установки зорельота свiдчили, що бiля зiрки є планета. Пiсля розрахункiв УР спрямував корабель до неї. При пiдходi до планети вiн дозволив Iксу та Iгреку сидiти у крiслах пiлота i штурмана. Вони дивилися на екрани перископiв, захоплено вигукували:

— Дивись, дивись — яка здорова куля!

— Вона роздувається!

— То не куля, — пояснював УР, — то планета, до якої ми летимо.

— Iнша Земля? — запитували дiти.

— Iнша.

— Вона така сама, як i наша?

— Побачимо. Ми для цього й прибули сюди.

Зорелiт пробив хмари i помчав над планетою. Внизу виднiлися темнi простори океану, синюватi звиви рiк, масиви лiсiв i хребти високих гiр. УР увiмкнув приймачi енергiї всiх частот, видiлив хвилю, на якiй було зловлено на Землi сигнали. Прилади вiдзначили, що ритмiчнi сигнали набули величезної сили. Вони стали особливо потужними тодi, коли зорелiт пролiтав над широким плоскогiр'ям. Зробивши ще один виток навколо планети, УР дав команду вести корабель на посадку. Керiвнi автомати слухняно виконали наказ.

Дiти здивовано i злякано дивилися в перископ, тривожно запитували УРа:

— Ми падаємо?

— Нi, сiдаємо на планету.

— Ми не розiб'ємось?

— Нi. Сидiть спокiйно.

— А що це таке — широке i синє?

— То океан.

— А на Землi вiн iнакший!

— Бо ви бачили його iз берега.

— А це що — зелене?

— Лiси.

— А в них є звiрi, як на Землi?

— Напевне, є.

— Ой, як здорово! — вигукував Iгрек.

— От би походить у них! — вторив йому Iкс.

— Ще походите, — запевняв УР. — Не заважайте.

Зорелiт, здригаючись вiд потужних потокiв повiтря, повiльно опускався серед плоскогiр'я, недалеко вiд дивовижної, високої конiчної споруди…