Мiжзоряна нянька

IX

Всесвiтнiй зв'язок передавав по всiй Землi:

— Люди Землi! Велике щастя! Зорелiт «Серце», який ми вважали загиблим, повертається iз запiзненням на десять рокiв. Вiн опускається на космодром у Памiрi, звiдки й стартував двадцять чотири роки тому. Отже, космонавти живi. Готуйтеся зустрiчати героїчних синiв i дочок планети, люди Землi!..

Голова Космiчної Ради i десятки вчених вилетiли швидкiсними повiтряними лiмузинами до Памiру. Коли вони прибули на космодром, зорелiт «Серце» потемнiлий, iз вм'ятинами на корпусi — вже приземлився посерединi гiгантського майдану.

Схвильованi вченi ждали. В основi корабля вiдчинився люк. Звiдти вийшло двоє людей. Потiм з'явилася якась невисока, чотирикутна постать. Вченi здивовано перезирнулися.

— Що таке? — запитав Голова Ради. — Їх лише два. I ще якась дивна iстота. Може, це — представник iншої планети?

— То не iстота! — раптом скрикнув один з iнженерiв космодрому. — То Унiверсальний Робот — УР. Тiльки ранiше вiн був непорушний, а тепер пересувається сам.

Враженi вченi кинулися назустрiч космонавтам. Наблизившись до них, вони зупинилися, зовсiм спантеличенi. Перед ними стояли, нiяково i привiтно посмiхаючись, два незнайомi юнаки.

— Хто ви? Де командир корабля Полум'яний? — запитав Голова.

— Екiпаж помер, — озвався УР. — Це — дiти капiтана i Марiї.

— Я Iкс, — промовив один юнак.

— Я Iгрек, — озвався другий. I скромно додав: — Завдання Космiчної Ради планети Земля виконано…