Моя дорога птаха. Мамина книжка

Київ

Роки у Києві були дуже напруженими. Андрійко шукав свою дорогу в шоу-бізнес, свій неповторний стиль. Дуже великий успіх як телеведучий мав Андрійчик у «Шансі», в парі з Наталкою Могилевською. Потім були «Гутен морген», «Дача» — передача, що вчить людяності, бо Андрійко багато розказував про людей, які знімаються в «Дачі», про їхні проблеми, і, як завжди, співчував усім, кому важко живеться. І от зараз, уже після трагедії, ми дивимося караоке-шоу «Співай, як зірка», де Андрійко в журі. Неймовірно жаль, що це остання передача мого сина: люди реагують на кожен жарт, на кожне слово… І тільки анонс «Пам’яті Андрія Кузьменка» повертає нас до реальності: немає Кузьми більше, це лише запис програми, це лише тінь моєї рідної птахи…

Коли вже Андрійко став на ноги в матеріальному плані, він тут же почав активно возити нас із татом в Європу. В Болгарії його квартира в Несебері повинна була відпрацьовувати для всіх — родичі й друзі їздили відпочивати туди.

Але не тільки туди. Туреччина, Стамбул, Босфор — він замовляє апартаменти для нас (ми подорожували з сестрою Вірою і племінницею Танею). Сам Андрій полетів в Україну на чотири дні, а в нас — програма. Прилетів — машина у Стамбулі чекала. Всіх у машину — і назад. Болгарія — Софія, де тридцять три роки тому ми були всі троє. Сербія, Румунія — гори, курорт. А по дорозі ми ще відвідували монастирі, церковці.

Була Австрія, Зальцбург — до Моцарта для мами. Париж — апартаменти за сто метрів від Нотр-Даму. На це все складалося план, купувалися білети, замовлялися квартири й готелі. Ніхто ніколи не знав, скільки то все коштувало.

Рим, Венеція…

Ще в нього був план — маму відвезти в Норвегію, бо він уже там був, а ми з татом її не бачили.

Так само ніхто не знав, скільки коштувала «Santa Fe», яку він вирішив нам подарувати, хоч в нас була добра машина. Андрійчик захотів, щоб клас машини був вищим.

То була людина-свято. Коли він приїжджав до нас, збиралися всі потроху: родичі, знайомі, і всі були щасливі від дотику до нього. Потім сідали в машину — і до Сідоми, до родичів, на цвинтар, де він встигав усім запалити свічки, лампадки, викупивши їх півкіоску.

Як жити без Андрійка — невідомо, темнота…