Моя дорога птаха. Мамина книжка

Львів

2015 року, другого лютого, вся Україна плакала за моїм сином. Реквієми в містах, на площах. Я не бачила його у той день, але інтернет пізніше все розказав і показав…

Прощання в Преображенській церкві з Андрійком було неймовірним! Люди йшли і йшли нескінченним потоком, з квітами, яких до ранку було так багато, що їх повезли ще в декілька церков.

Люди стояли по кілька годин, падав дощ зі снігом… І в тому неймовірному людському потоці мій жаль, мій неймовірний біль трошечки потонули, і прийшло розуміння того, що Андрійчик щось зробив для свого народу, щось залишає після себе — не порожні завуальовані слова пісень, а чіткі вказівки: як поступати, як відстояти себе на цій стражденній землі, як допомогти іншому. І головне — не бути байдужим.