Щоразу енергетика столітніх сосон
Мене рятує від безсилля і тривоги.
І хоч снує октави сива осінь,
Ще струменить бадьорістю моя дорога,
А серце ще відгукується щемом
І на красу, і на буденність,
Людські тривоги й щиру доброту.
Даровано мені дорогу непросту.
Її торую мовчки, пружним кроком:
Не спотикнутись би, не впасти ненароком!
Травень 2003