Народні Думи

КОВАЛЕНКО

Давно тому на Вкраїні ковалював Коваленко, І не було кувати ему легонько:

Покинув він ковалювати,

А пішов в козаки козакувати.

Зібрав сто хлопців таких, як він,

Бо він був сильний легінь,

У Чорне море він ся запускав,

Галери турецькі рабував,

Багато лиха наробив,

Тому султанові ся не здобрив.

То приказав султан єго шукати,

Живого в Туреччину припровадити:

«Бо я не буду їсти і спати,

Доки в руках єго не буду мати!»

Пішло триста турків і довго шукали,

Аж по трьох місяцях їх відшукали І добру тут баталію зчинили:

Козаки з турками добре ся били.

Але що? Турки в кінці перевагу взяли,

Бо більше війська мали.

То сімдесятьох козаків порубали,

В Чорне море рибі кидали,

А трийцятьох і Коваленка спіймали,

В тяжкі кайдани закували 1 втіхи не знали, що зробити,

Чи утопити,

Чи порубати

І всіх з башти на гаки покидати.

«Ні! — крикнув султан.— У льох киньте,

А самі по довгих трудах ідіть спочиньте,

Але іцоби-сьте потрійну сторожу дали,

Щоб ті схизмати не повтікали!

А ти, полководцю, от пас дорогий маєш,

^;3а ЩО ^обі даю, то ти знаєш!»

Вже третій рік в неволі,

Що взяли їх поневолі,

Третій рік в льоху пробувають,

Сонця праведного, України не видають,

А кайдани руки-ноги обривають,

Попід стіни льоху козаки сиділи Та кайданами дзеленькотіли,

Голосно закричали: «Віро бусурменська,

Ти земле, земле турецька,

Ой земле, де ж ми могли знати,

Що ми будем у тебе пробувати,

Що по степу гуляли,

Під голим небом спали...»

«Ой не згадуй, не згадуй,— крикнув Коваленко, Бо як про Україну почую, то болить серденько! Волів би я, щоб нас четвертували Або щоб завтра по степу гуляли».

Аж тут двері заскрипіли,

А козаки заніміли,

Сестра гожа увійшла,

Хліб-воду подала і сказала:

«Се дівка-бранка пекла!»

І по тих словах відійшла,

Козаки голодні скоро хліб розломили,

А в кождім хлібі ножі і маленькі пили.

«Ох, боже, се дівка-бранка дала,—

Бодай она здорова була!

Дівка-бранка довго хай жиє,

Нам, хлопці, робота є».

Козаки скоро кайдани розпилували Та доброї хвилі чекали:

«Ох, боже, коби ті два дні скоро зійшли,

Щоб за мною ви, орли, вилетіли!»

На другий вечір хліб-воду принесли,

А козаки на турків вітром ся понесли,

А щоби коло Очакова, Кизикермені не полапали,— То від гирла Дніпра степами^-лісами маширували, До Запорожжя прибували І тут ся остали.

А бандуристи про Коваленка думу складали Та по цілій Україні співали. : і

Ой із города із Трапезонта виступала галера, Трьома цвітами процвітана-мальована. -Ой первим цвітом процвітана —

Злато-синіми киндяками побивана;

А другим цвітом процвітана —

Гарматами ориштована;

Третім цвітом процвітана —

Турецькою білою габою покровёна.

То в тій галері Алкан-паша,

Трапезонтськоє княжа, гуляє;

Маєть собі ізбранного люду:

Сімсот турків, яничар штириста Да бідного невольника почвартаста Без старшини войськової.

Первий старший меж ними пробуваєть:

Кішка Самійло, гетьман запорозький;

Другий — Марко Рудий, суддя войськовий;

Третій — Меїсій Грач, войськовий трембач;. Четвертий — лях Бутурлак, ключник галерський, Сотник переяславський,

Недовірок християнський,

Що був тридцять літ у неволі,

Двадцять штири, як став по волі, Потурчився-побусурменився Для панства великого,

Для лакомства нещасного!..

В тій галері од пристані далеко одпускали,. ; Чорним морем далеко гуляли,

Против Кефи-города приставали.

Там собі великий да довгий опочинок мали.

То представиться Алкан-пашаті,

Трапезонтському, княжаті, молодому паняті,

Сон дивен, барзо дивен, напрочуд...

То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа,

На турків-яничар, на бідних невольників покликає: «Турки,— каже,— турки-яничари,

І ви, біднії невольники!

Котрий би мог турчин-яничар сей сон одгадати,

Мог би йому три гради турецькії дарувати;

А котрий би мог бідний невольник одгадати,

Мог би йому листи визволенії писати,

Щоб не мог ніде ніхто зачіпати!»

Сеє турки зачували, нічого не сказали,

Бідні невольники, хоч добре знали, собі промовчали.

Тілько обозветься меж турків

Лях Бутурлак, ключник галерський,

Сотник переяславський,

Недовірок християнський:

«Як же,— каже,— Алкан-пашо, твій сон одгадати, Що ти не можеш нам повідати?»

«Такий мені, небожата, сон приснився,

Бодай ніколи не явився!

Видиться: моя галера цвіткована-мальована Стала вся обідрана, на пожарі спускана;

Видиться: мої турки-яничари Стали всі впень порубані;

А видиться: мої бідні невольники,

Которії були в неволі,

То всі стали по волі;

Видиться: мене гетьман Кішка На три часті розтяв,

У Чорноє море пометав...»

То скоро тоє Лях Бутурлак зачував,

К нему словами промовляв:

«Алкане-пашо, трапезонтський княжату,

Молодий паняту!

Сей тебе сон не буде ні мало зачіпати,

Скажи мені получче бідного невольника доглядати, З ряду до ряду саджати,

По два, по три старії кайдани і новії ісправдяти,

На руки, на ноги надівати, з ряду до ряду саджати, Червоною таволгою, по два дубця брати,

По шиях затинати, кров християнськую на землю

проливати!»

Скоро-то сеє зачували, ^ ^{; і >!}

Од пристані галеру далеко одпускали.

Тогді бідних невольників до опачин руками приймали, Щироглибокої морської води доставали.

Скоро-то сеє зачували, ■

Од пристані галеру далеко одпускали: ■

До города Козлова,

До дівки Санджаківни на зальоти поспішали.

То до города Козлова прибували,

Дівка Санджаківна навстрічу виходжає,

Алкан-пашу в город Козлов Зо всім військом затягала,

Алкана за білу руку брала,

У світлиці-кам’яниці визивала.

За білу скам’ю саджала,

Дорогими напитками напувала,

А військо серед ринку Саджала. ;

То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа,

Не барзо дорогії напитки вживає,

Як до галери двох турчинів на підслухи посилає:

Щоб не мог Ляше Бутурлак Кішку Самійла одмикати,

У поруч себе саджати!

То скоро ся тії два турчина До галери прибували...

То Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Словами промовляє:

«Ай, Ляше Бутурлаче, брате старесенький!

Колись і ти був у такій неволі,

Як ми тепера,

Добро нам вчини,

Хоч нас, старшину, одімкни —

Хай би і ми у городі побували,

Панське весілля добре знали».

Каже Лях Бутурлак:

«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,

Батьку козацький! Добро ти вчини,

Віру християнську під нозі підтопчи,

Хрест на собі поломни!

Аще будеш віру християнську під нозі топтати,

Будеш у нашого пана молодого

За рідного брата пробувати!» '

То скоро Кішка Самійло зачував: «Ой Ляше Бутурлаче, недовірку християнський!

Бодай же ти того не діждав,. ^! . і.

Щоб я віру християнськую під нозі топтав!

Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,

А буду в землі козацькій голову християнську покладати Ваша віра погана,

Земля проклята!»

Скоро Лях Бутурлак тоє зачуває,

Кішку Самійла у щоку затинає:

«Ой,^ каже,— Кішко Самійлу, гетьмане запорозький! Будеш ти мене в вірі християнської укоряти,

Буду тебе паче всіх невольників доглядати,

Старії і новії кайдани направляти,

Ланцюгами за поперек втроє буду брати!»

То ті два турчина тоє зачували,

До Алкана-паші прибували:

«Алкан-пашо,

Трапезонтськоє княжа, безпечно гуляй:

Доброго і вірного ключника маєш —

Кішку Самійла в щоку затинає,

В турецьку віру ввертає!»

То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа, великую радість

мало

Пополам дорогії напитки розділяло:

Половину на галеру одсилало,

Половину з дівкою Санжаківною уживало.

Став Лях Бутурлак дорогії напитки пити-підпивати,

Стали умисли козацьку голову ключника розбивати: «Господи, єсть у мене що іспити і ісходити,

Тілько ні з ким об вірі християнській розговорити».

До Кішки Самійла прибуває,

Поруч себе саджає,

Дорогого напитка метає,

По два, по три кубка в руки наливає.

То Самійло Кішка по два, по три кубка в руки брав,

То у рукава, то у пазуху, сквозь третю хусту

додолу пускав.

Лях Бутурлак по єдиному випивав:

То так напився,

Що з ніг звалився.

То Кішка Самійло да угадав:

Ляха Бутурлака до ліжка вмісто дитяти спати клав.

Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав.

На п’яти чоловік по ключу давав:

-А (ус. і •і/ЛЇ ,:.ч:ч«^::(ГУ'а І-ііВІІ- <{.0»

«Козаки-панове, добре майте,; і :: і О^!;; Мі №. &Щ(>Л Один другого одмикайте,,, ліц Н. ,-V, ч.-:- Гії-КГ-.. К-'К>І>і

Кайдани із ніг, із рук не кидайте, і- \ ї і*,•»/.

«Алкане-пашо, безпечно почивай!

Доброго і вірного ключника маєш:

Він бідного невольника з ряду до ряду посаджав*

По три, по два старії кайдани і новії посправляв,

А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв». ..

Тогді турки-яничари у галеру входжали,

Безпечно спати полягали;

А которії хмельні бували, на сон знемагали,

Коло пристані Козловської спати полягали.,. , ,

Тогді Кішка Самійло полуночної години дождав,

Сам меж козаків устав,

Кайдани із рук і із ніг у Чорноє море пороняв;

У галеру входжає, козаків побуджає,

Саблі булатнії на вибір вибирає, _;

До козаків промовляє:

«Ви, панове-молодці, кайданами не стучіте, , ,

Ясини не вчиніте,

Нікоторого турчина в галері не збудіте...» . •

То козаки добре зачували,

Самі з себе кайдани скидали,,

У Чорноє море кидали,

Ні одного турчина не збудили. '

Тогді Кішка Самійло до козаків промовляє:

«Ви, козаки-молодці, добре, братіє, майте,

Од города Козлова забігайте,

Турбк-яничар впень рубайте,

Которих живцем у Чорноє море бросайте!»

Тогді козаки од города Козлова забігали,

Турок-яничар впень рубали, ’

Которих живих в Чорноє море бросали.

А Кішка Самійло АЛкана-пашу із ліжка взяв,

На три часті розтяв, у Чорноє море побросав,

До козаків промовляв:

«Панове-молодці, добре дбайте,

Всіх у Чорноє море бросайте,

Тілько Ляха Бутурлака не рубайте:

Между військом для порядку,

За яризу войськового зоставляйте!»

Тогді козаки добре мали:

Всіх турків у Чорноє море пометали,

Тілько ляха Бутурлака не зрубали,

Между військом для порядку За яризу войськового зоставляли.

Тогді галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли...

Да ще у неділю барзо рано-пораненьку Не сива зозуля закувала,

Як дівка СанДжаківна коло пристані походжала Да білі руки ламала, словами промовляла:

«Алкане-пашо, трапезонтськоє княжату,

Нащо ти на мене такое великое пересердіє маєш,

Що од мене сьогодні барзо рано виїжджаєш?

Когда би була од отця і матусі Сорома і наруги прийняла,

З тобою хоч єдину ніч переночувала!..»

Скоро ся тоє промовляли: галеру од пристані одпускали, Самі Чорним морем далеко гуляли.

А ще у неділеньку, у полуденную годину,

Лях Бутурлак од сна пробуджає,

По галері поглядає, що ні єдиного турчина у галері немає. Тогді Лях Бутурлак із ліжка вставає,

До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає:

«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,

батьку козацький!

Не будь же ти на мене,

Як я був на останці віка мойого на. тебе! у..... .,

Бог тобі да поміг неприятеля побідити,. . ;

Да не умітимеш у землю християнськую входити! . Добро ти учини: половину козаків у окови до опачин

посади,

А половину у турецькое дорогое плаття наряди,

Бо ще будемо од города Козлова До города Цареграда гуляти,

Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати, Будуть Алкана-пащу з дівкою Санджаківною По зальотах поздравляти,

То як будеш отвіт оддавати?..»

Як Лях Бутурлак научив,

Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив: Половину козаків до опачин у окови посадив,

А половину у турецькое дорогое пляття нарядив.

Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти, Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати І галеру із гармати торкати,

Стали Алкана-пашу з дівкою Санджаківною По зальотах поздравляти.

То Лях Бутурлак чогось догадав,

Сам на чердак виступав,

Турецьким біленьким завивалом махав:

Раз то мовить по-грецьки,

Удруге — по-турецьки,

Каже: «Ви, турки-яничари, помаленьку, братія, ячіте,

Од галери одверніте,

Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває,

На похміллі знемагає,

До вас не встане, голови не зведе.

Казав: «Як буду назад гуляти,

То не буду вашої милості і повік забувати!»

Тогді турки-яничари од галери одвертали,

До города Цареграда убігали,

Із дванадцяти штук гармат гримали,

Яссу воздавали.

Тогді козаки собі добре дбали,

Сім штук гармат собі ориштували,

Яссу воздавали,

На Лиман-ріку іспадали,

К Дніпру-Славуті низенько уклоняли.

«Хвалим тя, господи, і благодарим!

Були п’ятдесят штири годи у неволі, , .. . . ■

Єслі турки-яничари, то упень рубайте!

Єслі; бідні невольники, то помочі дайте!»

Тогді козаки промовляли:

«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Десь ти сам боїшся І нас, козаків, страшишся:

Єсть сія галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду царського має,

Ні за великою добиччю ганяє —

Се, можеть, є давній бідний невольник Із неволі утікає».

«Ви віри не діймайте,

Хоч по дві гармати набирайте,

Тую галеру із грозної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте!

Як турки-яничари, то упень рубайте,

Єслі бідний невольник, то помочі дайте!»

Тогді козаки, як діти, негаразд починали,

По дві штуки гармат набирали,

Тую галеру із грозної гармати привітали,

Три доски у судні вибивали,

Води дніпровської напускали...

Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Чогось одгадав, сам на чердак виступав,

Червонії, хрещатії давнії корогви із кишені винімав, Розпустив...

До води похилив...

Сам низенько уклонив:

«Козаки, панове-молодці, сія галера не блудить,

“Ні світом нудить,

Ні много люду царського;тє; ■ ■■■■■•,% і-»• Ні за великою добиччю ганяє— V-/ч,-:-/!' V Се ЄСТЬ давній бідний невольник :

Кішка Самійло із неволі утікає: - >~

Були п’ятдесят чотири годи у неволі, '

і : Тепер чи не дасть бог хоть на час по волі..;.» • • Тогді козаки у каюки скакали,

Тую галеру за мальовані облавки брали ¹ ї: Да на пристань стягали,

Од дуба до дуба

На Семена Скалозуба паювали, ; ;

Тую галеру на пристань стягали.

Тогді злато-синії киндяки — на козаки, Златоглаві — на отамани,

Турецькую білую габу — на козаки, на біляки.

А галеру на пожар спускали,

А еребро-злато — на три часті паювали:

Первую часть брали, на церкви накладали,

На святого Межигорського спаса,

На Трахтемирівський монастир,

На святую Січовую покрову давали,

Которі давнім козацьким скарбом будували, Щоб за їх, встаючи і лягаючи,

Милосердного бога благали;

А другую часть помеж собою паювали;

А третю часть брали,

Очеретами сідали,

Пили да гуляли,

Із семип’ядних пищалей гримали,

Кішку Самійла по волі поздравляли:

«Здоров,— кажуть,— здоров, Кішко Самійлу, Гетьмане запорозький! Не загинув єси у неволі, Не загинеш і з нами, козаками, по волі!» Правда, панове, полягла Кішки Самійла голова В Києві-Каневі монастирі...

Слава не умре, не поляже!

Буде слава славна Помеж козаками,

Помеж друзями,

Помеж рицарями,

Помеж добрими молодцями!

Утверди, боже, люду царського,

Народу християнського,

Війська Запорозького, Донського. З усією черню дніпровою, Низовою,

На многія літа,

До конця віка!