Голос Христа
Приходьте до Мене всі струджені і обтяжені, а Я вас заспокою, — каже Господь (Мт. 11, 28).
Той хліб, що Я його дам, це Моє Тіло на те, щоб світ жив (Йо. 6,51).
Прийміть і їжте, це Моє Тіло, що буде на вас видане; робіть це на спомин про Мене (Мт. 26, 26; 1 Кор. 11, 24).
Хто їсть Моє Тіло і п'є Мою Кров, той пробуває в Мені, а Я в ньому (Йо. 6,56).
Ті слова, що Я їх сам сказав, є духом і життям (Йо. 6,63).
Слова учня
Це Твої слова, Христе, віковічна Правдо. Хоч Ти не промовив їх одночасно й хоч не записані вони в одному місці.
Але тому, що вони Твої слова, вони правдиві. Я мушу їх усіх прийняти вдячно і вірно.
Вони Твої, і Ти їх сказав, але ці слова також і мої, бо Ти промовив їх для мого спасіння.
Радо приймаю їх із Твоїх уст і бажаю, щоб вони міцно закарбувалися в моєму серці.
Такі милі слова, повні насолоди і любови, заохочують мене, але гріхи тривожать мене і нечиста совість не допускає до того, щоб приймати такі великі таїнства.
Твої солодкі слова закликають мене, але велика сила гріхів мене пригнічує.
Велиш, щоб я з упованням приступив до Тебе, якщо хочу мати в Тебе свою частку, і щоб прийняв поживу безсмертности, якщо бажаю вічного життя та слави.
Приходьте, кажеш, до Мене всі струджені і обтяжені, а Я вас заспокою (Мт. 11, 28).
О, яке солодке і миле слово для вуха грішника, яким Ти, Господи Боже мій, запрошуєш нужденного бідака до причастя Твого Найсвятішого Тіла!
Але, Господи, хто я такий, щоб смів приступити до Тебе?
Ось високі небеса не можуть обняти Тебе, а Ти кажеш: «Приходьте до Мене всі!»
Що означає така премилостива ласкавість і ці приятельські запросини?
Яким чином я зважуся приходити до Тебе, коли й так нічого доброго за собою не чую, щоб міг осмілитися на це?
Яким чином міг би ввести Тебе у свою домівку, коли я так часто ображав Твоє наймилостивіше лице?
Ангели й архангели віддають Тобі поклони, бояться Тебе святі і праведні, а Ти кажеш: «Приходьте до Мене всі».
Якщо Ти, Господи, не казав би того, хто йняв би віри, що це правда?
А коли Ти не велів би, то хто зважився б приступити?
Ось Ной, муж праведний, сто літ працював на будові корабля, щоб із кількома своїми близькими родичами врятуватися.
А я, яким чином зможу лиш за одну годину так приготуватися, щоб міг побожно прийняти Творця світу?
Мойсей, Твій великий слуга і Твій єдиний приятель, збудував ковчег завіту з непорохнявіючого дерева і позолотив його щирим золотом, щоб зложити на ньому таблиці закону.
А я, порохняве створіння, зважуся так легко приймати Тебе, Законодавця і Творця життя?
Соломон, наймудріший між ізраїльськими царями, сім літ будував величний храм на хвалу Твого Імени і вісім днів святкував празник його посвячення.
Він приніс тисячу мирних жертв і під звуки труб та зі співами велично поставив ковчег завіту на місце, яке було приготоване для нього.
А я, нещасний і найбільший бідолаха з усіх людей, яким способом маю вести Тебе у свою домівку, коли я ледве пів годинки вмію провести побожно. О, якби я хоч раз тієї пів годинки був побожний, як треба!
О, Боже мій! Скільки то вони старалися і натрудилися, щоб Тобі було мило!
Ой, леле! Яке малесеньке те, що я роблю! Яку малу хвилинку я віддаю для того, щоб приготуватися до Святого Причастя!
Рідко коли я можу зібрати всі свої думки докупи, і ще рідше буваю свобідний від усякого розсіяння думок.
І певно, що перед милостивим лицем Твого Божества не повинно в мене виринати жодної негідної думки, також жодне створіння не повинно займати мене, бо я маю приймати в гостину не ангела, але Господа ангелів.
Та ще й дуже велика є різниця між ковчегом завіту, з його святощами і Пречистим Твоїм Тілом, з його невимовними силами, між тими старозаконними жертвами, прообразами прийдешнього, і правдивою жертвою Твого Тіла, що сповнила всі старозавітні жертви.
Так чому ж я перед Твоїм пресвятим лицем ще більше не запалююся жаром побожности?
Чому я не приготовляюся з ще більшою пильністю до прийняття Твоїх, Господи, пресвятих Дарів, коли ті старозавітні святі патріярхи і пророки, царі й князі з усім народом виявили таку гарячу побожність для богослуження.
Вельми побожний цар Давид танцював з усієї сили перед ковчегом Божим, згадуючи про добродійства, які були зазнали колись батьки.
Велів справити всякого роду інструменти, написав псалми і казав їх співати з веселістю, і сам раз у раз співав, виграваючи на арфі, натхнений благодаттю Святого Духа.
Він навчив ізраїльський нарід усім серцем хвалити Бога, день у день благословляти і величати Його гармонійно, мов одними устами.
Якщо тоді процвітала така велика побожність і була пам'ять про Божу хвалу перед ковчегом завіту, яку ж велику честь і побожність мушу мати тепер я і ввесь християнський нарід перед лицем таїнства, у хвилі прийняття найсвятішого Тіла Христового!
Багато людей бігає по всіх усюдах, щоб поклонитися мощам святих і з зачудуванням слухають оповідь про їхні діла, оглядають величні будівлі їхніх храмів і цілують святі їхні кості, обвиті шовком і золотом.
А ось тут, переді мною на престолі, перебуваєш Ти, Боже мій, Найсвятіший, Творче людей і Господи ангелів!
При таких оглядинах нераз буває тільки людська цікавість та невидана ще новина, тому вони приносять невеличкий овоч переміни на краще, а найбільше тоді, коли буває така легкодумна біганина без правдивого сокрушення серця.
А тут, у таїнстві Святого Причастя, перебуваєш увесь, мій Боже і людино Христе Ісусе; скільки то разів тут достойно і побожно приймається Тебе, збирається рясний овоч вічного спасіння.
Але сюди не приваблює ніяке легкодумство, ні цікавість, ані змисловість, тільки сильна віра, побожна надія і щира любов.
О, невидимий Боже, Творче світу, як чудово Ти з нами поступаєш! Як любенько і ласкаво Ти дбаєш про своїх обранців, що їм даєш себе у таїнстві споживати!
Бо це перевищує всякий розум, це нечуваною силою притягає до себе побожні серця і запалює їхню любов.
Бо ті правдиві вірні Твої раз у раз черпають велику ласку побожности й любов чесноти.
О, чудова і таємна ласка таїнства! Тебе знають тільки Христові вірні, а невірні і гріховні прислужники не можуть тебе зазнати!
У цьому таїнстві дається духовна благодать, а втрачена сила душі обновляється, і краса її знівечена гріхом повертається знову.
Та благодать нераз буває така велика, що з усією повнотою тієї побожности, влитої в душу, не тільки ум, але і немічне тіло чує, що прибуло йому більше сил.
Однак треба бути дуже м'яким серцем і жаліти за нашу байдужість і недбайливість, що надто мале бажання спонукає нас до того, щоб приймати Христа. А на Ньому основується вся надія і заслуга тих, що прагнуть спастися.
Бо Він наше освячення і спасіння. Він утіха для мандрівників на дорозі життя і вічна розкіш святих.
Так, треба сприймати все серцем, хоч багато людей так мало зважає на це спасенне таїнство, що звеселяє небо і ввесь світ спасає.
Ой леле! Сліпото і закам'янілосте людського серця, що так мало пильнує того невимовного дару, та ще й у щоденній буденності виявляє байдужість до нього.
Бо коли б це найсвятіше таїнство тільки в одному місці правилося і тільки один-однісінький на світі священик освячував його, як гадаєш, чи не бажали б люди всім серцем дістатися до того місця і до того священика, щоб могли побачити, як відправляються Божі таїнства?
А тим часом священиків є багато і в багатьох місцях Христос приноситься в жертву, щоб благодать і любов Божу до людини тим більше видно було, чим далі Святе Причастя поширене у світі.
Дяка Тобі, преподобний Ісусе, віковічний пастирю, за те, що зволив єси нас, бідолашних і вигнанців, покріпляти своїм дорогоцінним Тілом і Кров'ю, і до приймання того таїнства ще заохочуєш словами зі своїх власних уст, коли кажеш: «Приходьте до Мене всі струджені і обтяжені, а Я вас заспокою».
Слова учня
Уповаючи на Твою доброту і Твоє, Господи, велике милосердя, приходжу я недужий до цілителя-Спасителя, голодний і спраглий — до Джерела життя, вбогий — до Володаря неба, слуга — до Пана, створіння — до Творця, зажурений — до мого любого Утішителя.
Але звідки мені та ласка, що Ти до мене приходиш?
Хто ж такий я, щоб Ти дарував мені себе?
Яким світом зважиться грішник явитися перед Тобою? А яким чином зволяєш Ти приходити до грішника?
Ти знаєш свого слугу і віси, що він не має в собі нічого доброго, за що б Ти для нього це мав чинити.
Тому я визнаю свою негідність, упізнаю Твою доброту, хвалю Твою милість і дякую Тобі за превелику любов.
Бо Ти чиниш це ради себе, а не за мої заслуги, щоб ще більше виявити мені свою доброту, влити в моє серце більше любови і тим докладніше заховати покору.
Так, коли це Тобі до вподоби, і Ти так наказав єси, то й мені Твоя ласкавість до вподоби, лиш би тільки не стояла на заваді моя гріховність!
О, найсолодший і найласкавіший Ісусе! Яка велика честь і подяка, та ще й віковічна хвала належиться Тобі за приймання святого Тіла Твого. Ніхто з людей не в змозі з'ясувати, яка велика в ньому достойність!
Але що ж я маю думати у хвилі цього Причастя, у хвилі наближення до Господа мого, якому належно й чести віддати не вмію, а однак бажаю прийняти Його побожно?
Що ж кращого і спасеннішого я можу подумати над те, що цілком упокорюся перед Тобою, та стану вихваляти Твою нескінчену доброту до мене?
Хвалу Тобі віддаю, Боже мій, і велично славлю Тебе повік. Упокорюся перед Тобою і піддаюся Тобі в глибині моєї нікчемности.
Оце Ти, Найсвятіший, а я гріховне багно. Оце Ти прихиляєшся до мене, а я негідний навіть глянути на Тебе.
Оце Ти приходиш до мене, хочеш бути зі мною, запрошуєш мене до своєї вечері.
Хочеш дати мені небесної страви і ангельського хліба (Пс. 77, 25) покуштувати — та вже ж не чого іншого, а себе, хліба живущого, що зійшов єси з неба і даєш життя мирові (Йо. 6,33; 6,51–52).
Ось, де джерело любови, а яка велика ласкавість б'є з нього! Яка велика дяка і хвала належиться Тобі за них!
О, який спасенний і помічний був Твій намір, коли Ти це встановив! Яка-то мила і солодка вечеря, коли Ти себе дав на поживу!
Яке-то чудове діяння Твоє, Господи! Яка могутня Твоя сила! Яка невимовна Твоя правда!
Бо Ти промовив єси слово і все сталося, і тут сталося те, що Ти сам велів.
Дивна то річ, але гідна віри, хоч для людського ума неосяжна, що Ти, Господи Боже мій, правдивий Бог і чоловік, під непоказними видами хліба і вина весь пробуваєш і хто приймає, той споживає Тебе, а не з'їдає.
Ти, Господи всесвітній, що сам нічого не потребуєш, забажав у цьому своєму таїнстві перебувати між нами.
Заховай моє серце і тіло невинне, щоб я весело і з чистою совістю міг частіше сповняти Твоє таїнство і приймати його для свого вічного спасіння. Ти розпорядив і встановив його на свою честь і вічну згадку.
Радуйся, душе моя, і дякуй Богу за такий дорогоцінний дар і за таку нечувану втіху, яка лишилася для тебе у цій долині сліз.
Бо скільки разів повторюєш це таїнство і приймаєш Тіло Христове, стільки ти здійснюєш діло цього спасіння і стаєш учасником усіх заслуг Христових.
Бо любов Христова ніколи не зменшується, а пребагате його примирення невичерпне.
Тому маєш завжди зі свіжою обновою ума приготовлятися до нього і роздумувати над великою тайною спасіння з глибокою увагою.
Таким великим, новим і милим воно має тобі здатися, коли правиш Службу Божу або слухаєш її, як коли б того дня Христос перший раз зійшов у нутро Діви і став чоловіком, або повис на хресті, терпів та вмер за людське спасіння.
Слова учня
Ось я приходжу до Тебе, Господи, щоб із Твого дару мені добро сталося і щоб я звеселився при Твоїй святій вечері, що Ти, Боже, справив по милості Твоїй убогому (Пс. 67, 11).
Ось у Тобі є все те, чого я можу і повинен бажати. Ти моє спасіння і мій викуп, моя надія і сила, моя краса і слава.
Тому звесели нині душу слуги Твого, бо до Тебе, Господи Ісусе, я піднімаю душу мою (Пс. 85, 4).
Бажаю прийняти Тебе тепер побожно і з честю. Прагну ввести Тебе у свою домівку, щоб я заслужив собі, як Закхей, на Твоє благословення і на те, щоб належати до синів Авраамових.
Моя душа жадна Твого Тіла. Моє серце прагне з'єднатися з Тобою.
Дай мені себе, і буде з мене. Бо крім Тебе, ніяка втіха нічого не варта.
Я не можу обійтися без Тебе і без Твоїх одвідин не можу жити.
Тому мені треба часто приступати до Тебе і приймати Тебе для мого спасіння, щоб я часом не знемігся в дорозі, коли хто видре від мене хліб небесний.
Бо Ти, наймилосердніший Ісусе, коли навчав єси народи і зціляв усякі недуги, одного разу сказав: «Не хочу відправляти їх додому голодних, щоб не знемоглися в дорозі» (Мт. 15, 32).
Зроби ж так тепер зі мною, коли Ти лишив себе в таїнстві на втіху вірним.
Бо Ти єси мила осолода душі, а хто достойно споживатиме Тебе, той буде мати свою частку і спадкоємство у вічній славі.
Принаймні для мене, що так часто впадаю і грішу, так хутко холону і слабну, конечно треба чистими молитвами, сповідями і святим прийманням Твого Тіла обновлятися, очищатися і зігріватися, щоб я часом, якщо на довший час занедбаю це, не кинув своєї святої постанови.
Бо змисли людини вже змалку мають нахил до злого і, коли Божий лік не поможе їм, вони зразу ж падають у ще гірші гріхи.
Так Святе Причастя відвертає від злого і скріпляє в добрім.
Бо якщо тепер я так часто буваю недбайливий і байдужий, коли причащаюся або служу, то що було б зі мною, якби я не приймав того ліку і не шукав так великої підмоги?
І хоч я не є щодня гідний святої відправи, ані як слід приготовлений, однак буду старатися при нагоді приймати Божі таїнства і ставати учасником такої великої благодаті.
Бо доки вірна душа в смертнім тілі мандрує далеко від Тебе, для неї єдиною найважливішою втіхою є те, що, пам'ятаючи про свого Бога, може побожним серцем приймати свого Улюбленого.
Яка дивна ласкавість Твоєї любови до нас, що Ти, Господи Боже і Творче, який усі духи оживляєш, зволяєш приходити до маленької душечки і з цілим своїм божеством і чоловіцтвом її голодну насищати. О, щасливе те серце і блаженна та душа, яка гідна того, щоб Тебе, Господа Бога свого, побожно прийняти і, приймаючи Тебе, натішитися в повну розкіш духовними радощами!
О, якого великого Господа вона приймає! Якого миленького гостя вітає! Якого приємного товариша пригощає! Якого вірного приятеля знаходить собі! Якого гарного і чесного жениха обіймає — жениха, котрого повинна любити більше за всіх милих і за всі любі бажання!
Перед обличчям Твоїм, найсолодший мій милий, хай замовкне небо і земля з усією своєю красою; бо вся та хвала і окраса, яку вони мають, походять із щедрої ласкавости Твоєї, і вона ніколи не досягне величности Імени Твого, мудрість якого незмірна.
Слова учня
Господи Боже мій, поблагослови слугу свого наперед своєю солодкою благодаттю, щоб я був гідний достойно і побожно приступити до Твого величного таїнства.
Заохоч моє серце до себе і визволь мене з тяжких лінощів. Завітай до мене спасінням Твоїм (Пс. 105, 4), щоб я духом скуштував Твоєї солодкої любови, що в цім таїнстві, наче в джерелі, переховується.
Просвіти також очі мої, щоб я міг споглядати на таке велике таїнство і скріпи мене, щоб я непохитною вірою вірував у нього.
Бо це Твоє діло, а не людська сила; Твоя свята постанова, а не людська видумка.
Ніхто не може сам собою збагнути і зрозуміти того, що навіть перевищує ангельський розум.
То як же ж я, негідний грішник, земля і попіл, зможу збагнути і зрозуміти таку високу і святу тайну?
Господи, в простоті серця свого, в добрій і сильній вірі та на Твоє веління приступаю до Тебе з упованням і поклоном і вірую по правді, що Ти перебуваєш тут у таїнстві, яко Бог і чоловік.
Таким чином хочеш, щоб я прийняв Тебе і в любові з'єднався з Тобою.
Тому благаю Твою ласкавість і молю Тебе, дай мені особливішу благодать для того, щоб я розчинився в любові і весь уплив у Тебе, і вже більше не дбав ні про яку іншу втіху.
Бо це найвище і найсвятіше таїнство єсть спасіння для душі й тіла, лік на всяку духовну неміч; воно зціляє мої хиби і гнуздає мої пристрасті, перемагає або зменшує натиск спокус, вливає більше благодаті, збільшує початки чесноти, скріпляє віру, підсилює надію, запалює і поширює любов.
Бо велику силу всякого добра дав єси своїм улюбленим, що побожно причащаються, і все ще частіше даєш, мій Боже, опікуне моєї душі, зцілителю людської немочі і подателю всієї сердечної втіхи.
Бо на всякі журби Ти наливаєш їхні серця великою втіхою і піднімаєш їх з глибини розпуки до вповання на Твою поміч, оживляєш і просвічуєш їх новою особливою ласкою.
Так, що ті, які спершу були неспокійні і перед Причастям не чули в собі тепла любови, пізніше, підкріпившися хлібом і питтям небесним, бачать, що зайшла в них переміна на краще.
Тому ти з таким помислом обходишся зі своїми вибраними, щоб вони справді пізнали і очевидячки пересвідчилися, скільки немочі вони мають самі по собі, а скільки доброти і благодаті вони дістають від Тебе.
Бо самі по собі вони холодні, тяжкі і нежадні молитви, а з Твоєї ласки стають ревними, охочими і побожними.
Бо хто, приступаючи покірно до джерела солодкої втіхи, не зачерпне з нього хоч трохи тепла любови?
Або хто, стоячи коло великого вогню, не зігріється хоч трохи?
І Ти єси те джерело, яке завжди повне, аж переливається, Ти вогонь, що вічно горить і ніколи не вгасає.
Тому, коли мені ще не вільно черпати з повної криниці і напитися досхочу, то я таки приложу уста свої до краю небесної цівочки, щоб хоч маленьку крапельку з неї дістати та вгасити спрагу, щоб не зів'янути до останку.
І хоч я не можу ще стати увесь небесним ні таким полум'яним з любови, як херувими і серафими, однак буду старатися гаряче молитися і так приготовити своє серце, щоб за покірним прийняттям живучого таїнства я дістав хоч невеличку іскорку Божого полум'я.
А чого мені бракує, Ти, предобрий Ісусе, найсвятіший Спасителю, з милости і ласки своєї за мене надолуж, бо Ти зволив єси всіх закликати до себе словами: «Приходьте до Мене всі струджені і обтяжені, а Я вас заспокою» (Мт. 11, 28).
Бо я гарую в поті чола, біль серця мучить мене, гріхи мене обсіли, спокуси не дають спокою, безліч недобрих пристрастей обплутало і придавлює мене.
І нема кому допомогти мені, нема кому визволити і врятувати мене, крім Тебе, Господи, Боже, Спасителю мій! Тобі віддаю себе і все, що маю, щоб Ти стеріг мене і запровадив у вічне життя.
Прийми мене на хвалу і славу імени Твого, Ти ж дав мені Тіло своє і Кров на страву і пиття.
Учини, Господи Боже, Спасителю мій, щоб за частим прийманням Твого таїнства зростало тепло моєї побожности.
Голос улюбленого
Якщо б ти мав чистоту ангельську і святість святого Йоана, то й тоді б ще не був гідний цього таїнства ані приймати, ані сповняти.
Бо це не належиться людям за їхні заслуги, що чоловік може освячувати і жертвувати Христове таїнство і приймати на поживу хліб ангельський.
Висока то служба і велика гідність священиків! їм дано те, чого не вділено ангелам.
Бо тільки священики, висвячені в Церкві за правилами, мають власть приносити жертви і освячувати Тіло Христове.
Однак священик є тільки слугою Божим, що вживає слово Боже за Його наказом і настанові Бога, а Бог сам безпосередньо діє і невидиме творить; Йому підлягає все, що Він хоче, і слухає все, кому накаже.
Так у цьому найсвятішому таїнстві повинен більше вірити всемогутньому Богові, ніж своїм змислам або якимсь видимим ознакам.
Тому треба приступати до того святого діла із страхом і говінням.
Будь обачний і вважай, чию службу віддано тобі положенням рук єпископа.
Ось тебе поставлено священиком і висвячено для здійснювання таїнства; гляди ж тепер, щоб ти вірно і побожно у свій час приносив Богові жертву і сам поводився бездоганно.
Ти не полегшив свій тягар, а ще тісніше став прикований до закону і зобов'язаний прямувати до більшої праведности і святости.
Священик повинен скрашуватися всіма чеснотами й іншим давати приклад праведного життя.
Він має поводитися не по-простацьки і за посполитим звичаєм людським, а приставати з ангелами в небі або з праведними мужами на землі.
Священик, одітий у святі ризи, заступає місце Христа, щоб щиро і покірно благати Бога за себе і весь нарід.
На грудях і на плечах він носить знак хреста Господнього, щоб постійно пам'ятати про муки Христові.
Спереду на ризі він носить хрест, щоб пильно глядіти слідів Христових і ревно старатися в них ступати.
На плечах має знак хреста, щоб лагідно ради Бога зносити всякі прикрості, які хто зробить йому.
Перед собою носить хрест, щоб каятися у своїх гріхах, за собою — щоб жалісливо плакати і над провинами інших людей, і усвідомлювати, що він посередник, який стоїть між Богом і людьми.
І щоб не переставав молитися і приносити святу жертву, аж поки не виблагає благодаті і милосердя.
Коли священик приносить жертву, він віддає честь Богові, звеселяє ангелів, будує Церкву, допомагає живим, вимолює вмерлим упокій і сам стає присутнім у всіх ласках.
Коли подумаю про Твою, Господи, достойність і про свою нікчемність, дрижу, як лист, і сам себе стидаюся.
Бо, коли не приступлю до Тебе, втрачу життя, а коли негідно впхнуся, тяжко провинюся.
Що ж мені робити, Боже мій, моя ти помоче і порадо в потребі?
Навчи мене простої дороги, порадь, як гідно приготуватися до Святого Причастя.
Бо для мене корисно знати, як маю побожно і з говінням приготувати для Тебе своє серце, щоб прийняти Твоє таїнство для свого спасіння, і для того, щоб принести таку велику і Божу жертву.
Голос улюбленого
Священик Божий має перш за все приступати до освячування, ламання і споживання цього таїнства з якнайбільшою покорою в серці і побожним говінням, з сильною вірою і щирим наміром на славу Божу.
Пильнуй за своєю совістю і скільки зможеш, очисти її та заспокій щирим жалем і покірною сповіддю, так, щоб ти вже не мав ані не був свідомий ніякого тяжкого гріха, який би непокоїв тебе і перепиняв тобі свобідний доступ.
Кайся у всіх своїх гріхах загалом, а за щоденні прогрішення жалкуй і переймайся більше зосібна.
І коли час дозволяє, відкрий Богові глибини серця і всю свою недолю із-за своїх пристрастей.
Сприймай серцем і жалій про те, що ти досі ще такий змисловий і марнотний, що ти так мало ще вмертвив пристрасті і так багато в тебе неспокійних побажань.
Так мало спротиву на тілесні змисли, так часто захоплюєшся всілякими пустими мріями.
Так схильний до світових речей, а такий недбайливий до душевних справ.
Такий похопний до сміху і розпусти, а такий тяжкий до плачу і сокрушення серця.
Такий охочий до сваволі і до вигоди, а такий лінивий до швидкого послуху і ревности.
Такий цікавий, послухати щось нове і щось красиве побачити, а так нерадий братися до того, що непоказне і впокоряюче.
Такий жадний усього, а такий скупий щось давати.
Такий нерозважний у бесіді, такий непоміркований у мовчанні. Такий непорядний в обичаях, такий загонистий у діях.
Такий лакомий на їду, такий глухий на слово Боже.
Такий квапливий до спочинку, а такий повільний до праці.
Такий невсипущий до байок, а такий сонливий на нічних молитвах. Такий поквапний до кінця, а такий розсіяний.
Такий недбайливий у відмовлянні молитовних часів, такий холодний при відправі слави Божої, такий сухий при Причасті.
Такий будь-чого розсіяний, а так рідко коли цільний у собі.
Такий сердитий, такий швидкий комусь пакість учинити.
Такий осудливий, такий суворий у даванні догани.
Такий радісний у щасті, а такий слабий у нещасті.
Такий багатий на добрі постанови, а так мало що виконуєш.
Якщо ти ті й ще інші свої хиби з болем серця і великим жалем через свою неміч визнаєш на св. Сповіді і оплачеш, тоді щиро постанови постійно виправляти своє життя і поступати вперед у чеснотах.
Потім із повним самозреченням і щирою волею пожертвуй себе в честь Мого імени на жертовнику серця свого, яко безустанну жертву цілопалення — цебто, щиро віддаючи Мені своє тіло і свою душу.
Щоб ти таким чином став гідним приступати до принесення Богові жертви і прийняти таїнство Мого Тіла для свого спасіння.
Бо немає достойнішої жертви і більшого надолуження за відпущення гріхів над те, коли з жертвою Тіла Христового в Службі Божій і у Святому Причасті щиро і цілковито жертвуєш Богові себе.
Скільки разів чоловік прийде до Мене за прощенням і благодаттю і зробить усе те, що йому належиться, та щиро покається, — «Як Я живу, — каже Господь, — то Я не хочу смерти грішника, але радше хай навернеться і хай жиє» (Єз. 33,11), «бо Я вже більше не буду пам'ятати його гріхів» (Євр. 10, 17), — все буде йому прощено.
Голос улюбленого
Якщо Я з розіп'ятими на хресті руками і нагий добровільно жертвував себе Богу Отцю за твої гріхи, так, що нічого вже в мене не залишилося, чого б Я не віддав геть чисто на жертву поєднання з Богом, так і ти повинен добровільно приносити Мені себе щоденно у Службі Божій у жертву чисту і святу, найщиріше, як тільки зможеш, з усіма своїми силами і почуваннями.
Нічого більше від тебе не жадаю окрім того, щоб ти прагнув весь Мені віддатися.
Якщо крім себе даси Мені щось — на те Я не зважаю, бо шукаю не дарунку твого, але тебе.
Як тобі не вистачило б чогось, коли б ти все мав, а Мене ні, так і Мені ніяк не може сподобатися те, що Мені даси, коли себе не принесеш у жертву.
Себе Мені пожертвуй і віддайся весь Богові, і твоя жертва буде мила.
Я ж себе весь жертвував Отцеві за тебе і дав ще й Тіло своє і Кров на поживу, щоб Я став увесь твій, а ти, щоб був Мій.
А коли лишишся при собі і не пожертвуєш себе добровільно Моїй волі, твоє жертвування не буде повне і не настане між нами одностайне з'єднання.
Тому всі твої діла повинно попереджати добровільне пожертвування себе в руки Бога, коли хочеш досягти свободи і благодаті.
Бо тому так мало буває просвічених і свобідних у серці людей, що вони не вміють повністю відректися від себе.
Моє слово незмінне: «Хто не відречеться всього, той не може бути Моїм учнем» (Лк. 14,33).
Отже, якщо бажаєш стати Моїм учнем, пожертвуй себе Мені з усіма своїми почуваннями.
Слова учня
Господи, все Твоє: і те, що на небі, і те, що на землі.
Бажаю добровільно пожертвувати Тобі себе самого і залишитися Твоїм назавжди.
Господи, в простоті серця свого нині жертвую Тобі себе на дочасного слугу, щоб увесь вік Тебе слухати і приносити Тобі жертву хвали.
Прийми мене з цією святою жертвою Твого святого Тіла, яку приношу Тобі сьогодні перед лицем ангелів, що тут невидимо служать, щоб це прислужилось для спасіння мого і всього Твого народу.
Господи, кладу перед Тобою на Твоєму жертовнику примирення всі свої гріхи і провини, яких я допустився перед Тобою і Твоїми святими ангелами від дня, коли перший раз згрішив, аж до цієї години.
Щоб Ти спалив все те вогнем своєї любови, повиводив усі плями моїх гріхів й очистив мою совість від усякої провини.
І повернув мені знову свою благодать, яку я втратив через гріх, прощаючи мені все і ласкаво приймаючи мене до мирного поцілунку.
Що ж інше я можу робити за гріхи мої, як тільки покірно визнавати їх, плакати над ними та без упину благати Твого змилування?
Благаю Тебе, вислухай мене ласкаво, коли стану перед Тобою, Боже мій.
Всі мої гріхи мені надто остогидли. Вже не хочу їх ніколи більше допускатися, каюся в них і буду каятися, доки буду жити; я готов покутувати за них і надолужити, скільки буде в мене сил.
Прости мені, Боже, прости мені гріхи мої ради імени Твого святого. Спаси мою душу, що її відкупив єси дорогою своєю Кров'ю. Ось я здаюся на Твоє милосердя, вручаюся Тобі в руки. Чини зі мною по своїй доброті, а не по моєму лукавству і по моїй неправості.
Жертвую Тобі також усі мої добрі діла, хоч їх так мало і вони такі недовершені. Ти виправ і освяти їх, щоб вони стали милими і сподобалися Тобі; приводи їх завжди до кращого стану й мене, лінивого і нездарного слугу, доведи до блаженного і славного кінця.
Жертвую Тобі також усі побожні бажання богомільних душ, усі потреби батьків, приятелів, братів, сестер, усіх дорогих мені осіб і тих, що мені чи іншим з любови до Тебе вчинили щось добре.
І тих, що бажали собі і просили мене, щоб я за них і за всіх їхніх осіб молився і жертвував Служби Божі, чи вони ще живуть на світі, чи вже цей світ покинули.
Щоб усі вони почули в собі підмогу благодаті Твоєї, поміч Твоєї втіхи, охорону від небезпек і звільнення від кар; хай вони, вийшовши з усіх бід, з веселим серцем складають Тобі величну подяку.
Жертвую Тобі також молитви і жертви примирення особливо за тих, що мене чим покривдили, засмутили або зневажили, або зробили мені якусь шкоду чи прикрість.
А ще й за тих усіх, що я їх коли-небудь засмутив, образив, утискав і згіршив словами чи ділами, свідомо чи несвідомо. Щоб Ти всім нам посполу простив наші гріхи і взаємні образи.
Віддали геть із наших сердець усяку підозріливість і все те, що може образити любов і зменшити братню милість.
Змилуйся, змилуйся, Господи, над усіма тими, що благають Твого милосердя, подай благодать тим, що її потребують, і дай нам так жити, щоб ми гідні були тішитися Твоєю благодаттю і йшли вперед дорогою до вічного життя. Амінь.
Голос улюбленого
Мусиш раз у раз прибігати до джерела благодаті і Божого милосердя, до джерела доброти і всієї чистоти, щоб ти міг очистити себе від пристрастей і від гріхів і наповнитися силою і стійкістю проти всіх спокус і хитрощів диявола.
Ворог знає овоч і величезну цілющу силу Святого Причастя, тому він усіма способами і при кожній нагоді старається, як тільки може, відтягнути і не допустити до нього вірних і побожних людей.
Бо не один саме тоді, коли хоче приготовитися до Святого Причастя, зазнає тяжких спокус від диявола.
Той злий дух, як пише книга Йова, йде між синів Божих, щоб своїм звичайним лукавством занепокоїти, перелякати і потривожити їх і щоб тим самим ослабити їхнє бажання або своїми напастями відібрати в них віру, щоб вони або зовсім відступили від Святого Причастя, або приступали до нього з холодним серцем.
Але не треба звертати ніякої уваги на його хитрощі і мани, які б вони не були погані і страшні, але все це треба відкинути від себе геть.
Ним, нужденним, треба погордити і кпити собі з нього, а через його напади і неспокої, якими він хоче нас занапастити, не треба відступатись від Святого Причастя.
Нераз на перепоні стає також завелика турбота про те, чи маємо таку побожність, як треба, і якийсь ляк перед сповіддю.
Роби так, як радять мудрі люди, і відганяй від себе страх і неспокій совісти, бо він перепиняє Божу благодать і нівечить побожність серця.
Не полишай Святого Причастя через якийсь маловажний неспокій чи прикрість, але йди чимскоріш висповідайся і радо прости іншим усі їхні образи. А коли ти кого образив, проси покірливо прощення, то й Бог радо простить тобі.
Для чого тобі зволікати зі сповіддю або відкладати Святе Причастя?
Очисти себе чимскоріш і виплюй миттю із себе гріховну трутку, чимдуж приймай лік і почуєшся значно краще, ніж коли будеш довго відкладати.
Якщо сьогодні відступаєш через ту причину, завтра може появитись якась ще більша, і так можеш довший час не приступати до Святого Причастя і ще більше зледащіти.
Чимдуж стряси з себе свою теперішню безвладність і лінь, бо не варто надто турбуватися, довго побиватися і через щоденні перепони відсторонитися від Божих дарів.
Навпаки, дуже шкодить довго відкладати Святе Причастя, бо це приводить до великої байдужости.
О, леле! Деякі байдужі і легкодумні радо зволікають зі сповіддю і бажають відкладати Святе Причастя, щоб більше не потребувати пильнувати себе.
Ох, як мало любови і яку слабеньку побожність мають у собі ті, що так легко відступаються від Святого Причастя.
Який щасливий і який Богу милий той, хто так живе і таку чисту совість заховує, що готов навіть щодня причащатися, і побожно до того приготувався б, якщо було б дозволено йому, і він міг робити це бездоганно.
Коли часом хто здержується від Святого Причастя з покори або із законної причини, то за таке пошанування треба його похвалити.
Але коли найде на нього байдужість, він повинен підбадьорити себе і робити все те, що в його силі, а Господь ради доброї волі, яку Він особливо цінить, допоможе його бажанню.
Якщо ж існує законна перепона, то все-таки залишається добра воля і святе бажання причащатися, і тому не втратиться овочів таїнства.
Бо кожний богомільник може кожного дня і кожної години для свого спасіння без перепони приступати до духовного Причастя Христового.
Однак у певні дні й у визначений час вони повинні зі сердешним говінням приймати в таїнстві Тіло Спасителя свого і більше зважати на хвалу і честь Божу, ніж шукати для себе втіхи.
Бо скільки разів побожно роздумується над тайною втілення Христового і муками його і запалюється більшою любов'ю до Нього, стільки разів причащається тайною і невидимо оживляється.
А хто не приготовляється інакше, як тільки тоді, коли настане свято, або коли звичай того вимагає, той нераз буде неприготований.
Не розтягуй дуже відправу Служби Божої і не спішися, а заховуй добрий звичай тих, з котрими живеш.
Ти не повинен справляти іншим людям прикрості ані осоружності, але маєш заховувати загальну міру за звичаєм предків і більше турбуватися про користь інших людей, аніж про свою побожність чи свій настрій.
Слова учня
О, Найсолодший Господи Ісусе, які-то великі солодощі в побожній душі, що разом з Тобою споживає Твою вечерю, де дають скуштувати їй не якусь страву, а тільки Тебе, єдиного її Улюбленця, жаданого понад усі бажання серця.
І мені теж солодко було би перед лицем Твоїм виливати з глибини серця сльози і з побожною Магдалиною змивати ними Твої стопи.
Але де та гаряча побожність? Де ті потічки святих сліз?
Справді, моє серце повинно б перед лицем Твоїм і святих ангелів Твоїх загорітися і заплакати з радости.
Бо ж я маю Тебе тут, у Таїнстві, по правді присутнього, хоч закритого чужим видом.
Бо мої очі не могли б знести того, щоб побачити Тебе в питомім і Божім сяйві, але навіть і весь світ не витримав би блиску слави Твоєї величности.
Так Ти ховаєшся в таїнстві, щоб допомогти моїй немочі.
Я справді маю Тебе і покланяюся Тобі, якому ангели в небі віддають поклін, однак я це у вірі роблю, а вони — на образ Твій без покривала дивляться.
Мені треба задовільнитися світлом правдивої віри і в ній жити доти, доки не засвітає день вічного сяйва та тіні видів зникнуть.
А коли настане завершення (1 Кор. 13, 10), тоді скінчиться вживання таїнств, бо святим у небесній славі не треба ліку таїнства.
Вони бо веселяться без кінця-краю перед лицем Бога, оглядаючи Його славу лицем у лице і переходячи з ясности в ясність, у незмірені глибини Божества, розкошують у Слові Божім, що тілом стало, як було споконвіку і буде навіки.
Як згадаю ті чудеса, стає мені вже надто важкою всяка, навіть духовна, втіха, бо поки явно не виджу Господа мого в Його славі, за ніщо маю все те, що на світі бачу і чую.
Ти, Боже, мені свідком, що ніяка річ не може втішити мене, ніяке створіння не в змозі заспокоїти, лише Ти, Боже мій, якого бажаю оглядати по віки вічні.
Але це неможливо, поки я підвладний смерті.
Тому мені треба заховати велику терпеливість і підлягати Тобі в кожному моєму бажанні.
Бо й святі Твої, Господи, що вже з Тобою веселяться в Царстві Небесному, поки тут жили, з вірою і великою терпеливістю очікували на прихід Твоєї слави.
У що вони вірували, в те й я вірю; на що вони надіялися, на те і я надіюся; туди, куди вони потрапили, і я маю надію за Твоєю благодаттю потрапити.
Тим часом хочу жити у вірі і кріпитися прикладом святих.
Також буду мати перед собою Святе Письмо на втіху і як те дзеркало життя, а над усе — це Твоє найсвятіше Тіло на особливий лік і притулок.
Бо в цьому житті, як відчуваю, мені найбільше треба двох речей і без них це нужденне життя було б мені нестерпне.
Як довго я сидітиму в цьому тілі, наче у в'язниці, потребуватиму двох речей, а саме — хліба і світла.
Тому-то Ти дав єси мені, немічному, своє святе Тіло на поживу душі і тіла і поставив єси слово Твоє за світило ногам моїм (Пс. 118, 105).
Без тих двох речей я не міг би праведно жити, бо слово Боже є світлом душі моїй, а Твоє таїнство — хліб життя.
Їх можна назвати теж двома столами, які стоять у скарбниці святої Церкви по один і по другий бік.
На одному столі святого вівтаря — святий хліб, це найдорожче Тіло Христове.
Другий стіл закону Божого, що містить у собі святу науку, навчає правдивої віри і нехибно вводить нас аж всередину, за завісу, де є Святиня Святині.
Дяка Тобі, Господи Ісусе, Світло від вічного Світла, за стіл святої науки, що його поставив єси нам через своїх слуг, пророків, апостолів, інших учителів.
Дяка Тобі, Творче і Відкупителю людей, за те, що Ти, бажаючи показати всьому світові свою любов, справив велику вечерю, в якій подав єси на стіл не праобразне ягня, а своє найсвятіше Тіло і Кров.
Всіх вірних звеселяєш святою вечерею і напоюєш їх чашею спасіння, в якій містяться всі райські радощі, а з ними бенкетують святі янголи, але з більшою розкішшю і більшим щастям.
О, яка-то велика і яка достойна власть священиків! їм дано святими словами освячувати Господа величної слави, величати Його своїми устами, тримати своїми руками, споживати своїми устами і подавати іншим людям!
О, які чисті повинні бути ці руки, які невинні уста, яке святе тіло, яке непорочне має бути серце священика, в якому стільки разів оселяється Творець чистоти!
Із уст священика, що так часто приймає Христове таїнство, не повинно виходити інше слово, як тільки святе, як тільки чесне і добре.
Очі його, що так часто споглядають Тіло Христове, повинні бути невинні і соромливі.
Чисті і підняті до неба руки, що так часто дотикаються Творця неба і землі.
Священиків особливо стосуються слова Закону: Будьте святі, бо свят єсьм Я, Господь Бог ваш (Лев. 19,2).
Всемогутній Боже! Твоя благодать хай допомагає нам, що прийняли священичий обов'язок, щоб ми могли достойно і побожно служити Тобі у святості й чистій совісті.
А якщо ми не в змозі жити в такій невинності, як повинні б, то дай нам хоч сердечно плакати над гріхами, яких ми допустилися, і дай нам у покорі серця та зі щирою постановою волі відтепер ревніше служити Тобі.
Голос улюбленого
Я люблю чистоту і даю всяку святість.
Я шукаю чистого серця, і в ньому є місце для Мого миру.
Прибери для Мене світлицю велику вистелену (Мр. 14, 15), а Я справлю в тебе пасху зі своїми учнями.
Якщо хочеш, щоб Я завітав до тебе і перебував у тобі, вимети старий квас і вичисти для Мене домівку в своєму серці.
Викинь з нього все, що від світу, й увесь натовп грішних пристрастей, сядь, як пташка самітна на покрівлі (Пс. 101, 8), і роздумуй з болем серця над своїми переступами.
Бо кожний, хто любить, прибирає своєму любому приятелеві найкраще місце, бо цим пізнається любов І того, хто приймає свого милого приятеля.
Але знай, що ти не в змозі власними вчинками приготуватися до цього як годиться, хоч би ти готувався цілий рік і нічого іншого не мав на думці.
Тільки Моя любов і благодать допускає тебе до Мого столу, неначебто багач закликав жебрака на гостину, а той не мав чим іншим відплатитися йому за добродійства, як тільки тим, що впокориться і подякує.
Роби те, що ти в змозі, і роби старанно, не зі звички, не з примусу, але зі страхом, говінням і любов'ю приймай Тіло улюбленого Господа Бога твого, що зволив прийти до тебе.
Я закликав тебе, Я так наказав чинити, а чого тобі бракує, Я те доповню, приходь й приймай Мене.
Якщо даю тобі ласку побожности, дякуй Богові твоєму не тому, що ти гідний того, а тому, що Я змилувався над тобою.
Якщо не маєш її, але чуєшся висохлим у серці, берися до молитви, зітхай та стукай до Мене, і не переставай, поки не дістанеш хоч крихітку, хоч крапельку спасенної благодаті.
Ти мене потребуєш, не Я тебе.
І не ти приходиш освячувати Мене, але Я приходжу освятити і виправити тебе.
Ти приходиш, щоб від Мене освятитися і з'єднатися зі Мною, щоб отримати нову благодать і щоб знову дістати духу для виправлення.
Не занедбуй тієї благодаті, а приготовляй з усією старанністю своє серце і приводь до себе свого любого Приятеля.
Але треба, щоб ти не тільки перед причастям приготовлявся до говіння, але щоб і після прийняття Причастя старанно в ньому вдержував себе.
Треба не менше берегти себе опісля, чим побожно приготовлятися перед тим.
Бо пильне оберігання опісля є кращим приготуванням для одержання ще більшої ласки.
Бо якщо хтось стає надто падким до світових утіх, тим він робить себе дуже несприйнятливим для благодаті.
Остерігайся балакучости, залишайся на самоті й утішайся Богом своїм.
Бо маєш Того, якого цілий світ не зможе від тебе забрати.
Я єсьм Той, кому ти повинен віддаватися весь, так, щоб ти вже більше не жив сам собою, а в злуці зі Мною, свобідний від усякої журби.
Слова учня
Хто дасть мені те, Господи, щоб я Тебе єдиного знайшов (Пісня. 8,1) і розкрив Тобі моє серце і щоб я тішився Тобою, як того душа бажає; нехай уже ніхто не докоряє мені, хай ніяке створіння не ворушить ані не займає мене, тільки Ти, Єдиний, промовляй до мене, а я до Тебе, як звичайно розмовляє улюблений з улюбленим і як приятель пристає з приятелем?
Того благаю, того бажаю, щоб я весь з'єднався з Тобою і щоб відірвав своє серце від усіх сотворінь і зі Святим Причастям, і частим приношенням жертви вчився мати щораз більше вподобання в небесних і вічних речах.
Ах, Господи Боже! Коли ж я увесь з'єднаюся з Тобою і ввійду в Тебе, а про себе геть забуду?
Ти будь у мені, а я в Тобі, і так зроби, щоб ми обидва з'єдналися.
По правді Ти єси мій улюбленець, вибраний з-поміж тисяч (Пісня. 5,1), в якому моїй душі мило проживати всі дні мого життя.
По правді Ти єси мій миротворець, в якому буває найбільший мир і правдивий супокій; поза Тобою є тільки труд, біль і безмежне горе.
По правді Ти єси Бог невидимий (Іс. 45, 15). Щоб показати свою солодку любов до дітей, зволяєш частувати їх солодким хлібом, що падає з неба.
По правді немає другого так великого народу, до якого боги так наблизилися, як Ти, наш Боже (Втор. 4, 7), приходиш близенько до всіх вірних своїх і даєш їм споживати себе й тішитися Тобою, щоб їх день у день утішати і серця їх піднімати до неба.
Бо який інший нарід такий славний, як християни?
Або котре створіння на землі таке миле, як побожна душа, до якої сам Бог приходить, щоб нагодувати її своїм пресвятим Тілом?
Яка невимовна благодать! Яка дивна ласкавість! Яка незмірна любов, що таким особливим способом прихиляється до чоловіка!
Але як я маю відплатити Господеві за ту благодать, за таку превелику любов?
Я не можу нічого милішого принести в дар, як тільки те, що своє серце віддам Богові моєму і якнайщиріше з Ним з'єднаюся.
Тоді розвеселиться ціле моє серце, коли душа моя зовсім з'єднається з Богом.
Тоді Він скаже мені: «Якщо хочеш бути зі Мною, то і Я хочу бути з тобою». А я відповім Йому: «Зволь, Господи, перебувати зі мною, я дуже рад бути з Тобою».
Оце є моє найсокровенніше бажання, щоб своїм серцем бути у злуці з Тобою!
Слова учня
Яке велике багатство Твоєї, Господи, ласкавости, що її Ти ховаєш для тих, що бояться Тебе! (Пс. 30, 20).
Як згадаю про деякі побожні душі, що приступають до Твого, Господи, таїнства з якнайбільшою побожністю і говінням, тоді нераз сам себе стидаюся і від сорому паленію, що я такий млявий і такий холодний приступаю до Твого вівтаря і до престолу Святого Причастя.
Що я лишаюся таким сухим і без тепла в серці і що я не горю увесь перед Тобою, Боже мій.
Що я не маю в собі такої сильної жадоби і жару серця, як багато побожних людей, що з превеликого бажання Причастя і з гарячої любови в серці не могли стриматися від сліз.
Але серцем і устами з глибини душі прагнули Тебе, Боже, живуще джерело, і не могли інакше свого голоду ані заспокоїти, ані наситити, аж поки з великою втіхою і духовною жадобою прийняли Твоє Тіло.
Яка-то справді гаряча віра в них, певний доказ Твого святого буття! Такі-то по правді пізнають Господа свого по ламанню хліба (Лк. 24,35), в кого серце так сильно горить, коли Ісус іде разом з ними. Мені нераз далеко до такого сердечного почуття й такої побожности, до такої сильної любови і жару.
Змилуйся наді мною, мій добрий, солодкий і ласкавий Ісусе, і дай мені, своєму бідному жебракові, хоч деколи покуштувати якусь маленьку крапельку своєї сердечної любови у Святому Причасті.
Щоб моя віра ще більше скріпилася, моя надія на Твою доброту росла, а любов, коли вже раз добре розгорілася і закоштувала небесної манни, ніколи не вгасала.
А Твоє милосердя теж зможе дати мені бажаної ласки, і як настане день Твоєї святої волі, ласкаво завітати до мене в дусі гарячої любови.
Бо, хоч я не горю такою великою жадобою тих вибраних Твоїх побожних душ, однак за Твоєю благодаттю маю бажання так само гаряче прагнути і благаю Тебе ревно, щоб я теж став товаришем усіх тих гарячих Твоїх поклонників і належав до їхнього святого гурту.
Голос улюбленого
Ласку побожности маєш безупину шукати, за неї гаряче благати, терпеливо і з упованням на неї чекати, з вдячністю приймати її, покірно берегти і пильно працювати разом з нею, а Богові лишити час і спосіб небесних відвідин.
Над усе маєш впокоритися тоді, коли в серці обмаль, або таки ніякої, побожности не відчуваєш, але не треба надміру падати духом і марно у тугу вдаватися.
Бог нераз в одну мить дає те, у чому довгий час відмовляв: Він часом дає при кінці молитви те, що спочатку відкладав.
Якщо б благодать давалася завжди, і вона приходила на кожне бажання, то немічному чоловікові не легко було б це знести.
Тому-то треба дожидатися дару побожности в добрій надії й терпеливій покорі. А коли тобі не дається її або незавважно віднімається, то приписуй це собі й своїм гріхам.
Нераз буває, що й маленька дрібничка перепиняє і неначе ховає благодать. Якщо взагалі можна назвати чимось малим, а не радше чимось великим те, що не допускає такого великого добра.
А коли ту малу, чи пак велику, перепону відкинеш і цілком переможеш, тоді станеться те, про що ти просив.
Бо зразу ж, як тільки цілим серцем віддаси себе Богові і не будеш шукати цього або того по своєму уподобанню чи волі, але цілком здаси себе на Нього, відчуєш, що ти з Ним з'єднався і вспокоївся; бо ніщо не буде тобі так миле і так подобатися, як любов і сповнення волі Божої.
Так, хто щирим серцем стане прямувати й зніматися вгору до Бога і очистить себе від усякої невладнаної любови чи від схильности до будь-якого створіння, той стане якнайбільше здатний до того, щоб одержати благодать, і буде гідний дару побожности.
Бо Господь там дає своє благословення, де находить чисті посудини.
І чим докладніше хто відрікається від того, що земне, і чим більше хто завмирає для себе, гордуючи собою, тим скоріше приходить благодать, тим достатніше її прибуває й вище вона піднімає свобідне серце.
Тоді гляне і наповниться, і з дива заб'ється й розшириться серце (Іс. 60, 5) в його груді, бо рука Божа з ним, і він увесь навіки віддав себе Йому в руки.
Ось так благословляється чоловік (Пс. 127, 4), що цілим серцем шукає Бога і не прив'язує душі своєї до марноти.
Він, приймаючи Пресвяту Євхаристію, заслуговує собі на велику благодать з'єднання з Богом, бо він не дивиться на власну побожність й утіху, а на Божу славу і честь, яка вище понад усяку побожність і втіху.
Слова учня
О, найсолодший і наймиліший Господи! Бажаю прийняти Тебе нині з говінням. Ти знаєш мою неміч і біду, яку терплю, в якій великій недолі і гріхах я перебуваю, як часто терплю тяготи, спокуси, напасті й гидоту.
Приходжу до Тебе за ліком, благаю в Тебе втіхи і пільги.
Я промовляю до Тебе, що все віси, якому явне ціле моє серце, що єдиний можеш мене цілком утішити й допомогти.
Ти знаєш, яких ласк мені над усе треба, який я вбогий чеснотами.
Ось стою перед Тобою, вбогий і нагий, благаю в Тебе ласки і молю Твоє милосердя.
Покріпи зголодженого старця свого, загрій моє студене серце вогнем своєї любови, просвіти мою сліпоту блиском своєї присутности.
Переміни мені всю земну любов на гіркість, усі тягарі і прикрості на терпеливість, усе, що нікчемне і створене, на погорду і забуття.
Підніми моє серце до себе, до неба і не дай, щоб я блукав по землі.
Ти єдиний маєш відтепер уже аж повіки стати моїми солодощами, бо Ти єдиний єси моєю поживою і моїм напитком, моєю любов'ю і моєю радістю, моєю осолодою і всім моїм добром.
О, якби-то Ти мене своїм прибуттям цілком розпалив, розтопив і перемінив на себе, щоб я став одним з Тобою духом, завдяки благодаті внутрішнього з'єднання з Тобою і завдяки розтопленню в гарячій любові!
Не дай, щоб я відходив від Тебе голодний і холодний, лиш обійдися зі мною милосердно, як Ти нераз чудово обходився зі своїми святими.
Яке в тім диво, що я при Тобі увесь вогнем палаю і для себе завмираю, коли Ти єси вогонь, що завжди горить і ніколи не вгасає; любов, що очищає серця і просвічує розум?
Слова учня
З якнайбільшим говінням, гарячою любов'ю, з усієї жадобою і жаром серця бажаю прийняти Тебе, Боже, як багато святих і богомільних душ Тебе прагнули у Святім Причасті. Вони, завдяки святості життя, були Тобі у великій вподобі й жили в якнайгарячішій побожності.
О, Боже мій, віковічна любове, все моє добро, щастя без кінця-краю! Бажаю прийняти Тебе з якнайсильнішим прагненням і якнайдостойнішою честю, яку тільки хто-небудь із святих коли мав і зміг відчути.
І хоч я не гідний мати всі ті почуття побожности, однак жертвую Тобі все гаряче бажання мого серця, наче б тільки я один мав за Твоєю благодаттю те гаряче прагнення.
Але також і все те, що тільки побожний ум може подумати й побажати, приношу і жертвую Тобі з найнижчим поклоном і найгарячішою любов'ю.
Не хочу нічого затримати для себе, але хочу пожертвувати Тобі добровільно і якнайохочіше і себе, і все те, що маю.
Господи Боже мій, мій Творче і Відкупителю! З таким бажанням, говінням, з такою хвалою, честю, вдячністю, гідністю і любов'ю, з такою вірою, надією і чистотою бажаю нині прийняти Тебе.
Як прийняла і як бажала Тебе Твоя пресвята Мати, преславна Діва Марія, коли ангелові, що благовістив їй тайну Воплочення, відповіла покірно і побожно: «Це я слугиня Господня; хай станеться зо мною по твоєму слову!» (Лк. 1,38).
І як Твій святий Предтеча, найвизначніший між святими Йоан Хреститель, у радості Духа Святого весело стрепенувся перед Тобою, коли ще був у нутрі матері, а потім, видячи, як Ти, Ісусе, ходиш між людьми, низько впокорився і з побожним говінням мовив, що він дружба молодого, «що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє» (Йо. 3,29).
Так і я бажаю розгорітися великим і святим бажанням і відкрити перед Тобою своє серце.
Тому жертвую Тобі всі радощі богомільних сердець, їхні гарячі почуття, захоплення ума, надприродні просвічення і небесні видіння і приношу Тобі їх з усіма чеснотами і хвалами, що ними славило і славитиме Тебе всяке створіння на небі і на землі, за себе і за всіх тих, що вручили себе моїм молитвам, щоб усі достойно хвалили Тебе і навіки прославляли.
Прийми, Господи Боже, мої обіти і моє бажання вічно хвалити Тебе і благословити без кінця-краю, як це Тобі справедливо належиться по великій силі Твоєї невимовної величности.
Оце вручаю Тобі і бажаю приносити Тобі кожного дня і кожної хвилі мого життя з милою просьбою, та сердечно запрошую і благаю всіх небесних духів і всіх вірних Твоїх, щоб разом зі мною дякували Тобі і славили Тебе.
Усі народи, племена й язики нехай хвалять Тебе, а святе й солодке як мід ім'я Твоє нехай величають із найбільшою веселістю і гарячою побожністю.
А всі ті, що з честю і говінням освячують і з повною вірою приймають найсвятіше таїнство, хай сподобляться знайти в Тебе благодать і милосердя і хай моляться покірно за мене грішного.
І коли вони досягнуть цю бажану побожність і спасіння з'єднання і зі щедрою втіхою та чудовим покріпленням вернуться від святого престолу небесного, щоб зволили згадати про мене, бідного!
Голос улюбленого
Остерігайся з цікавости і без потреби досліджувати це недовідоме Таїнство, якщо не хочеш загрузнути в безодні непевности.
Хто досліджує величності Божі, того придавить слава (Прип. 25,27).
Бог може більше зробити, ніж чоловік зрозуміти.
Допустиме є побожне і покірне доходження правди, з готовністю кожної хвилі датися повчити і з увагою йти за здоровою наукою св. Отців.
Блаженна простота, що не ступає на трудні дороги дослідів, а йде рівними і певними стежками заповідей Божих.
Багато людей утратили побожність, бо хотіли дійти до пізнання вищих речей.
Віри й праведного життя жадається від тебе, а не велемудрого розуміння і проникання в глибину тайн Божих.
Якщо не можеш зрозуміти ані збагнути того, що нижче від тебе, яким світом збагнеш те, що вище.
Піддайся Богові і впокори свій розум перед вірою, а світла знання дасться тобі стільки, скільки буде тобі корисно і потрібно.
Деякі люди мають тяжкі спокуси щодо віри і таїнства, але за те треба звинувачувати не їх, але радше ворога.
Не звертай на те уваги, не сперечайся зі своїми думками і не давай відповіді на ті сумніви, що підсуває тобі диявол.
А вір словам Божим, віруй святим Його і пророкам, а ворог лукавий відчепиться від тебе.
Нераз це велика користь, що слуга Божий мусить отаке лихо терпіти.
Бо диявол недовірків і грішників не спокушає, тримаючи їх міцно у своїх руках, але побожних і віруючих він усілякими способами спокушає і занапащує.
Так тримайся й далі щирої і непохитної віри і з покірним говінням приступай до таїнства.
А чого не можеш зрозуміти, те спокійно здай на всемогутнього Бога.
Бог не обманює тебе: помиляється той, хто забагато собі довіряє.
Бог пристає з простенькими, покірливим об'являється, малолітнім дає розуміння, чистим умам відкриває таємне значення, а перед цікавими і гордими Він скриває свою благодать.
Розум людський слабий і може помилятися, але правдива віра помилитися не може.
Всякий розум і всяке природне дослідження повинно йти вслід за вірою, а не перебігати і не підкопувати її.
Бо віра й любов у тому найсвятішому і найвеличнішому таїнстві виявляється якнайбільше і таємничими способами діють в ньому.
Вічний і неосяжний Бог, сила якого безмірна, творить великі і невідомі діла в небі і на землі, і предивних діл Його годі збагнути.
Якщо б діла Божі були такі, що людський розум міг легко їх зрозуміти, тоді вже не можна було б назвати їх ані предивними, ані невимовними.