Наслідування Христа

Глава 1 ПРО ЖИТТЯ ВНУТРІ ДУШІ

Царство Боже єсть посеред вас, каже Господь (Лк. 17,21). Навернися цілим своїм серцем до Господа і покинь цей нужденний світ, і твоя душа знайде бажаний спокій.

Вчися погорджувати змисловим світом й віддаватися внутрішньому життю, і побачиш, що Царство Боже завітає до тебе.

А Царство Боже — це мир і радість у Святому Дусі (Рим. 14,17); безбожні його не мають.

Христос завітає до тебе і втішить, якщо в серці приготуєш для Нього достойне привітання.

Вся Його слава і величність походить із глибини серця, бо тільки там Йому мило.

У серці духовної людини Він часто гостює, солодко розмовляє, ласкаво втішає, вносить святий спокій, напрочуд дивну дружбу.

Ну, вірна душе! Приготуй своє серце для цього жениха, щоб ізволив до тебе завітати і в тобі пробувати.

Бо Він так каже: «Хто любить мене, той заховуватиме моє слово, а ми завітаєм до нього, і оселимося в нього» (Йо. 14,23).

Так дай Христові увійти в серце, а все інше не допускай.

Коли матимеш Христа, тоді станеш багатим і буде в тебе доволі усього.

Він дбатиме про тебе і щиро про все старатиметься, і тоді не буде потреби покладатися на людей.

Бо люди швидко змінюються і нагло покидають нас. А Христос залишиться повік і вірно стоятиме біля тебе аж до кінця.

Не треба надто вповати на немічного і смертного чоловіка, хоч би він був і помічний, і любий тобі, та й тим не треба багато журитися, коли хтось часом тобі противиться і суперечить.

Ті, що сьогодні з тобою лагодять, завтра можуть противитися і навпаки; люди часом, мов вітер, мінливі.

Усе своє вповання покладай на Бога; нехай Він стане твоїм страхом і твоєю любов'ю. Він постоїть за тебе і, без сумніву, зробить так, як буде для тебе найкраще.

Не маєш тут постійної домівки (Євр. 13, 14); і де б ти не був, залишишся чужинцем і подорожнім; і ніколи не будеш мати спочинку, якщо не з'єднаєшся сердечно з Христом.

Чому розглядаєшся тут на всі боки, коли це не місце твого спочинку?

Твоя домівка має бути на небесах, а на все земне повинен дивитися мимохідь.

Усе те минає і ти також разом із ним.

Гляди ж, щоб ти до чогось не прив'язався та щоб воно не полонило й не погубило тебе.

Твоя думка нехай буде із Всевишнім, а твоя молитва нехай без упину звертається до Христа.

Якщо не вмієш роздумувати над високими і небесними правдами, залишайся при муках Христових і радо перебувай у Його святих ранах.

Бо коли всім серцем припадеш до ран і предорогих синців Ісусових, та почуєш велику підмогу в горі, не будеш дуже журитися людською зневагою і легко стерпиш прикру обмову.

На цьому світі Христос також зазнав від людей зневаги, і в найтяжчу хвилю серед наруги знайомі та приятелі відреклися Його.

Христос хотів терпіти муки і зневаги, а ти смієш ще нарікати на щось?

Христос мав ворогів то кривдників, а ти хочеш підтримувати зі всіма людьми приятельські і добросусідські стосунки?

За що ж буде вінчатися твоя терпеливість, якщо не зустрінеш на своєму шляху прикростей?

Яким чином станеш приятелем Христовим, якщо не хочеш терпіти ніякої кривди?

Терпи з Христом і за Христа, якщо хочеш разом з Ним царствувати.

Якщо б ти хоч раз усім єством занурився у серце Ісусове і скоштував принаймні крихітку Його гарячої любови, тоді б ти вже зовсім не дбав про свою вигоду, а тішився б радше зневагою, яка тебе стріне, бо Ісусова любов дає силу людині гордувати собою.

Хто любить Ісуса і правду, хто справді живе духовним життям, хто звільнився від невладнаних пристрастей, той може свобідно звертатися до Бога, духом линути вище себе і там солодко спочивати.

Хто все розуміє так, як воно є, а не так, як-то люди кажуть або цінять, той справді мудрий, і той більше навчився в Бога, ніж у людей.

Хто вміє жити духовним життям і маловажити зовнішнім світом, той не потребує окремішнього місця і не чекає догідної пори, щоб відбувати побожні вправи.

Духовна людина швидко збирається з думками, бо вона ніколи не розсіває їх легковажно на зовнішній світ.

Ій ні фізична праця не перешкоджає, ні те заняття, яке на той час необхідне; вона швидко пристосується до кожної справи, яка випаде.

Хто своє серце налаштував і владнав як слід, той не дбає про чудні та химерні людські вчинки.

Людина стільки має перешкод і розсіяння, наскільки вона до якоїсь речі прив'яжеться.

Якщо б усе було гаразд із тобою, і ти як слід очистив свою душу, то це, без сумніву, вийшло б тобі на добро і сприяло б твоєму поступу.

Але те, що тобі багато дечого не подобається і часто воно тебе непокоїть, свідчить, що досі ти не вмер остаточно для себе і не відокремився від усіх світських справ.

Ніщо так не поганить і не сковує людського серця, як та нечиста любов до сотворінь.

Тільки тоді, коли зречешся світових утіх, зможеш вдивлятися у небо і серцем раз у раз веселитися.

Глава 2 ПРО ПОКІРНУ ПІДЛЕГЛІСТЬ

Не надавай надто великої ваги тому, хто з тобою, о хто проти, але так роби і дбай, щоб Бог був присутній в кожному ділі, яке ти робиш.

Май чисту совість, і Бог оборонить тебе.

Кому Господь хоче допомогти, тому нічия злоба не зможе зашкодити.

Якщо вмієш мовчати і терпіти, то дочекаєшся Божої помочі.

Він знає, коли і як тебе звільнити, і тому можеш цілком покластися на Нього.

Це Боже діло — помагати і визволяти нас від усякого клопоту.

Нераз дуже причиняється до заховання ще більшої покори те, що інші люди знають і осуджують наші хиби.

Якщо людина через свої хиби впокоряється, тоді легко їй помиритися з іншими, і вона без труднощів згладить гнів тих, які розгнівалися на неї.

Покірного Бог хоронить і спасає, покірного Він любить і втішає, до покірного Він прихиляється, покірного Він щедро обдаровує великою ласкою і після впокорення підносить його до слави.

Покірному Він відкриває свої тайни і солодко притягає його та запрошує до себе.

Покірний, хоч стріне його зневага, досить спокійно перебуде її, бо Він має силу від Бога, а не від світу.

Не гадай собі, що ти поступив уперед, коли не вважаєш себе за гіршого від усіх людей.

Глава З ПРО ДОБРУ ТИХОМИРНУ ЛЮДИНУ

Спочатку заведи мир у себе, а тоді зможеш ще й інших заспокоювати.

Тихомирна людина більш помічна, ніж та, що дуже вчена.

Пристрасна людина навіть добру річ на зле оберне і при тому щось зле гадає.

Добра тихомирна людина обертає усе на добре.

Хто завів у себе святий спокій, той не підозрює нікого, а хто з будь-чого невдоволений, того постійно тривожать усякі підозріння: такий ні сам не має спокою, ні іншим людям не дасть.

Він часто таке верзе, чого б не повинен казати, і тим легковажить, що найбільше треба було б йому зробити.

Він уважає на те, що інші люди мають робити, а не дбає про те, до чого він сам зобов'язаний.

Так подбай насамперед про себе; щойно тоді по справедливості можна буде тобі дбати і про ближнього.

Ти вмієш гарненько виправдати і прикрасити свої вчинки, а не хочеш прийняти вибачень інших людей.

Було б справедливіше, якщо б ти себе звинувачував, а свого брата виправдовував.

Якщо хочеш, аби тобі люди терпіли, то й ти також терпи їм.

Вважай, як далеко ще тобі до правдивої любови й покори, вона не вміє ані гніватися на когось, ані нарікати, хіба тільки на себе.

Невелика заслуга спілкуватися з добрими і лагідними людьми, бо це вже від природи всім миле. Кожна людина воліє мати спокій і більше любить таких, що однієї думки з нею.

Але прожити тихомирно з такими, які вперті, перекірливі, непорядні або наші противники — це велика благодать і вельми похвальне та мужнє діло.

Є такі люди, що в собі мають спокій і з іншими людьми також живуть у спокої.

А є й такі людиська, які самі не мають спокою і в інших його забирають, прикрі вони для інших, але для себе все-таки прикріші.

І такі бувають, що самі спокійні, а ще й інших намагаються втихомирювати.

А увесь наш спокій у цьому нужденному житті має ґрунтуватися радше на покірній терпеливості, ніж на вразливості та на прикрості.

Хто краще вміє терпіти, той більший матиме мир.

Такий себе переміг, він пан над світом, друг Христа і наслідник неба.

Глава 4 ПРО ЧИСТЕ СЕРЦЕ І ПРО ПРАВЕ НАМІРЕННЯ

На двох крилах людина злітає понад земним світом, а саме на крилах правоти й чистоти.

Правота має бути в наміренні, а чистота в почутті.

Правота шукає Бога, чистота знаходить Його і радіє Ним.

Якщо станеш вільний від невладнаного почуття в серці, ні в якому доброму ділі не матимеш перешкоди.

Якщо нічого іншого не прагнеш і не шукаєш, а тільки волі Божої і добра ближнього, то заживеш свободи серця.

Якщо твоє серце буде чисте та праве, тоді кожне створіння стане тобі дзеркалом життя і книгою святої науки.

Немає створіння так дрібного і нікчемного, яке б не виявляло Божої досконалости.

Якщо твоє серце буде добре й чисте, тоді все без перешкоди побачиш і як слід зрозумієш.

Чисте серце прозирає в небо і пекло.

Який хто є в серці, так він судить словами.

Якщо є якась радість на світі, то зазнає її неодмінно людина серцем чиста.

А коли є якась мука і скрута, то найбільше вона дається взнаки нечистій совісті.

Як залізо, вкинуте у вогонь, тратить іржу і розжарюється, так і людина, яка всім серцем припадає до Бога, скидає з себе лінощі і перетворюється в зовсім нову людину.

Як тільки людина почне ледащіти, тоді вона боїться й легенької праці і радо приймає втіху від світу.

Але як тільки вона зробить зусилля, щоб перемогти себе і мужньо йти по Божій дорозі, тоді вже менше відчуває те, що давніше тяжко їй давалося.

Глава 5 РОЗДУМУВАННЯ НАД СОБОЮ

Ми не можемо надто довіряти собі, бо часто бракує нам ласки Божої та розуму.

Є у нас крихітка світла, та й те тратимо через свою недбайливість.

Нераз навіть не зауважуємо того, як дуже засліплене наше серце.

Нераз зло чинимо і, що ще гірше, оправдовуємо це.

Деколи непокоїть нас пристрасть, а ми гадаємо, що це ревність.

Інших людей ми осуджуємо за дрібниці, а в себе важчі прогріхи пропускаємо.

Ми досить хутко відчуваємо і розважуємо те, що терпимо від інших людей, а недобачаємо того, скільки ті люди натерпілися від нас.

Той, хто добре і по справедливості розглянув би свої вчинки, певно, не судив би тяжко когось іншого.

Людина, яка живе духовним життям, перш за все дбає про свою власну душу; а хто пильно вважає на себе самого, той радо мовчить про інших.

Ти ніколи не станеш духовним і побожним, доки займатимешся чужими справами і не будеш пильнувати себе.

Якщо всіма силами вважаєш на себе і Бога, тоді те, що бачиш на світі, мало чим занепокоїть тебе.

Де ти буваєш, коли немає тебе вдома? І що ти досягнув тим, що переміг думками ввесь світ, а себе занедбав?

Якщо хочеш мати мир і правдиву єдність у серці, то мусиш все стороннє залишити, а тільки себе самого мати перед очима.

Тоді багато осягнеш, коли будеш остерігатися всякої журби за світ.

Багато втратиш, якщо будеш високо цінити якусь дочасну річ.

Нехай ніщо не буде для тебе ані великим, ані високим, ані гарним, ані милим, окрім єдиного Бога, або того, що є від Нього.

Вважай марною всяку втіху, яку принесе тобі будь-яке створіння.

Душа, яка любить Бога, погорджує всім тим, що нижче від Нього.

Один тільки Бог вічний і безмежний, що все сповняє, є втіхою для душі і правдивою радістю серця.

Глава 6 ПРО РАДОЩІ ЧИСТОЇ СОВІСТИ

Слава доброго чоловіка — це засвідчення чистої совісти.

Май чисту совість, і будеш завжди веселий.

Чиста совість у змозі чимало перенести і навіть серед прикростей вона буває дуже весела.

Нечиста ж совість завжди боязка і неспокійна.

Якщо твоє серце не докорятиме тобі, будеш солодко спочивати.

Не тішся, хіба що тоді, коли ти зробив щось добре.

Лихі люди ніколи не мають правдивої веселости і не зазнають спокою в серці, бо «для безбожних нема спокою», — каже Господь (Іс. 57, 21).

А якщо б вони сказали: «Ми спокійні, нещастя не спаде на нас, та й хто посміє нам пакість учинити?» — ти їм не вір. Нараз запалає гнів Божий, діла їхні зведуться нанівець, а думки щезнуть.

Тому, хто любить, неважко і серед своєї журби похвалитися: бо тоді хвалитися — це значить хвалитися хрестом Господнім.

Недовга та слава, яку люди чинять або збирають.

Зі світовою славою йде смуток у парі.

Слава ж добрих людей є в їхній чистій совісті, а не в людей на язиці.

Веселість праведних є ради Бога і в Бозі, і радість їх правдива.

Хто бажає правдивої і вічної слави, той не дбає про дочасну.

А хто шукає дочасної слави або хто не погорджує нею всім серцем, той дає доказ, що небесну славу не дуже полюбляє.

Той має святий спокій у серці, хто не дбає ні про похвалу, ні про догану.

У кого совість чиста, того легко можна буде задовільнити і заспокоїти.

Ти не є праведніший, коли тебе люди хвалять, ані гірший, коли тебе ганять.

Яким ти є, таким ти є; та й годі вважати себе вищим, ніж ти є перед лицем Божим.

Якщо вважаєш на те, який ти є у своєму серці, то не будеш звертати увагу, що там люди в світі говорять про тебе.

Чоловік видить з лиця, а Бог в серці (1 Сам. 16,7).

Чоловік судить діла, а Бог важить наміри.

Завжди добре робити, а не мати себе на умі — це ознака покірливої душі.

Небажання прийняти втіхи від створіння, хоч яке воно б не було — це ознака великої чистоти і вповання у серці.

Хто не шукає для себе ніякого засвідчення на світі, той, без сумніву, весь здався на Бога.

Бо святий Павло каже: «Не той випробуваний, хто сам себе захвалює, але той, кого Бог хвалить» (2 Кор. 10, 18).

З Богом у серці жити і ніяким уподобанням не в'язатися зі світом — це стан духовного чоловіка.

Глава 7 ПРО ЛЮБОВ ІСУСА НАД УСЕ

Щасливий той, хто розуміє, що то значить любити Ісуса, а себе заради Нього за ніщо мати.

Нераз треба задля свого улюбленого і від бажаної речі відвернутися, бо Ісус хоче, щоб Його Єдиного над усе любити.

Прив'язаність до створіння зрадлива і нетривала, а любов до Ісуса вірна і вічна.

Хто прив'яжеться до створіння, той загубиться в минулому, а хто припаде до Ісуса — стане сильним у вічності.

Його люби і тримайся, як приятеля; Того, який не покине тебе навіть тоді, коли всі відступлять, і не дасть тобі наприкінці загинути.

Хочеш чи не хочеш, але треба буде колись з усім розлучитися.

Тримайся Христа в житті і смерті. Покладися на Його вірну любов: лише Він зможе допомогти тобі, коли всі інші тебе покинуть.

Твій улюблений є такої вдачі, що не хоче, аби ти допустив ще когось стороннього до себе; Він єдиний бажає мати твоє серце і як володар засісти на своєму престолі.

Якщо зумієш відсторонитися від усякого створіння, тоді Ісус радо схоче у тебе гостювати.

З часом переконаєшся, що майже все те пропало, у чому ти покладався на людей, а не на Ісуса.

Не вповай та не покладайся на тростину, що нею вітер колише, бо кожна смертна людина — то трава, і вся слава її, як цвіт трави зів'яне (Іс. 40, 6–7).

Хутко ошукаєшся, якщо будеш дивитися тільки на зовнішню людську подобу.

Бо якщо шукаєш своєї втіхи й користи в інших людях, дуже часто зазнаєш утрати.

Глава 8 ПРО ЩИРУ ДРУЖБУ З ІСУСОМ

Якщо всюди шукаєш Ісуса, то, без сумніву, знайдеш Його.

А якщо шукаєш себе, то також знайдеш, але собі на погибель.

Бо хто не шукає Ісуса, той собі більше шкодить, аніж увесь світ і всі вороги.

Якщо Ісус є з тобою, тоді все йде гаразд і ніщо не видається тяжким; а якщо немає Його — все йде тяжко.

Якщо Ісус мовчить у твоєму серці, лиха тоді втіха; а якщо Він хоч одне словечко промовить, відчуєш велику радість.

Чи Марія Магдалина не встала зразу ж з того місця, де плакала, як тільки Марта сказала їй: «Учитель є і кличе тебе!» (Йо. 11,28).

Щаслива та година, коли Ісус кличе від сліз до сердечної радости.

Як тобі сумно й тяжко без Ісуса! Який ти нерозумний і пустий, коли бажаєш ще чогось крім Ісуса.

Чи це не буде більша втрата, якщо б ти увесь світ утратив?

Що може дати тобі світ без Ісуса?

Жити без Ісуса — це тяжке пекло; а з Ісусом бути — солодкий рай.

Якщо Ісус буде з тобою, ніякий ворог не зможе нашкодити тобі.

Хто знайде Ісуса, той здобуде дорогий скарб: такий, що понад всі скарби.

А хто втратить Ісуса, той незмірно багато тратить: більше, ніж увесь світ.

Найбідніший той, хто живе без Ісуса, а найбагатший той, хто — з Ним.

Велика то штука — вміти жити з Ісусом, та й велика мудрість — триматися Його.

Будь покірний і тихомирний, і Він буде з тобою.

Будь побожний та спокійний, й Ісус залишиться з тобою.

Хутко можеш віддалити від себе Ісуса і втратити Його ласку, коли закортить тобі звернутися до світу.

А якщо Його відправиш і втратиш, до кого ж пригорнешся і якого тоді шукатимеш приятеля?

Без приятеля не зможеш щасливо жити, і якщо Ісус не стане твоїм найсердечнішим приятелем, буде тобі сумно і самотньо.

Тому немудро поступаєш, якщо на когось іншого покладаєшся або кимось іншим тішишся.

Треба воліти радше увесь світ на себе нацькувати, ніж образити Ісуса.

Із усіх дорогих тобі осіб нехай один тільки Ісус стане твоїм найбільшим улюбленцем.

Маєш любити всіх людей ради Ісуса, а Ісуса — задля Нього самого.

Єдиного Ісуса Христа треба всім серцем любити, бо Він найдобріший і найвірніший за всіх приятелів.

Задля Нього і при Ньому як приятелі, так і вороги нехай будуть тобі дорогими; за них усіх маєш молитися до Ісуса, щоб вони пізнали і полюбили Його.

Ніколи не бажай для себе особливої похвали чи любови, бо це належить єдиному Богу, який рівного Собі не має.

І не бажай собі того, щоб хтось носив тебе в своєму серці, і ти ні в кого не закохуйся: тільки Ісус хай буде в твоєму серці і в серці кожного доброго чоловіка.

Будь чистий, май серце свобідне, не з'єднане ні з яким створінням.

Маєш бути сам-самісінький і чисте серце принести Ісусові, якщо хочеш мати спокій і бачити, який солодкий Господь (Пс. 33, 9).

Та, правду сказати, не дійдеш до того, якщо тебе не випередить і не притягне до себе Його благодать, щоб ти, нічим не зв'язаний і свобідний, сам душею з Ним єдиним з'єднався.

Бо коли Божа благодать приходить до чоловіка, тоді він набирає сили до всього. А коли вона покидає його, тоді він стає вбогим і слабосилим, немов призначеним для того, щоб біда била його.

Проте він не повинен ані впадати духом, ані в розпуку, а спокійно здатися на волю Божу і все, що стріне його, перетерпіти на славу Ісуса Христа. Бо після зими приходить літо, після ночі знову наступає білий день, а після бурі — ясна погода.

Глава 9 ПРО БРАК УСЯКОЇ ВТІХИ

Не тяжко гордувати людською втіхою тоді, коли є втіха Божа.

Але велика це річ, коли хтось може обійтися без утіхи як людської, так і Божої, а задля Господньої слави радо бажає терпіти самоту в серці та й ні в чому не шукає себе й не зглядається на свою заслугу.

Що в тому великого, що ти веселий і побожний тоді, коли благодать до серця прибуде?

Така година для всіх жадана.

Легко тому буяти, кого несе благодать Божа.

Тай яке тут диво, що той не чує тягаря, кого Всемогутній на руках несе, кого веде найвищий Провідник?

Ми завжди раді щось мати для своєї втіхи, тому людині тяжко відрікатися від себе.

Св. мученик Лаврентій разом зі своїм священиком переміг світ, бо погордив усім, що на цьому світі видавалося оманливим; він із любови до Христа спокійно переносив і те, що забрали від нього Божого архиєрея папу Сикста, якого дуже любив.

Так св. мученик силою любови до Творця переміг прив'язання до людини і бажав радше подобатися Богові, ніж людської втіхи.

Так і ти вчися з любови до Бога розлучатися зі своїм давнім і милим приятелем.

І не впадай у тугу, коли тебе приятель покине: бо ж знаєш, що зрештою всі ми колись розлучимося.

Тяжко і довго людина мусить боротися сама з собою, поки навчиться підкоряти собі власне тіло і всі свої бажання звертати до Бога.

Доки людина на себе покладається, вона дуже жадна людських утіх.

Але хто правдивий христолюбець і пильно прямує до чесноти, той не жадний таких утіх і не шукає тих змислових солодощів, але радше пильнує тяжкі подвиги і Христа ради піднімається до великих трудів.

Отож, коли Бог дає тобі духовну втіху, прийми її з подякою; але знай, що це дар Божий, а не твоя заслуга.

Не пишайся, не тішся над міру і надаремне не вповай на себе, а радше за той дар будь покірнішим, обережнішим і стараннішим у всіх своїх ділах; бо та година минеться, а потім прийде спокуса.

Коли втіхи вже не стане, не впадай зразу ж у розпуку; але покірно і терпеливо чекай на благодать з неба, бо Бог всемогутній може знову дати тобі ще більшу втіху.

Це ані нове, ані небувале для тих, що знають Божі дороги; бо великі святі і старозавітні пророки нераз відчували таку переміну.

Так, один із них, відчуваючи на собі благодать Божу, мовив: «Я сказав у моїх достатках; не захитаюся по вік» (Пс. 29, 7).

А чого зазнав у серці, коли благодаті не стало, те висловив він так: «Ти відвернув лице своє від мене і я стривожився» (Пс. 39, 8).

Проте він зовсім не впадає у розпуку, а ще гарячіше благає Бога: «До тебе, Господи, взиватиму і Бога мого благатиму» (Пс. 29, 9). Нарешті збирає овоч своєї молитви і засвідчує її вислухання словами: «Господь вислухав і змилувався надо мною: Господь став мені в пригоді» (Пс. 29, 11).

Але в якій? «Ти перемінив мені, каже, мій плач у радість і обвеселив мене втіхою» (Пс. 29, 12).

Якщо отаке-то відбувалося з великими святими, то й нам, немічним і бідолашним, не треба впадати в розпуку, коли часом буваємо ревні, а часом — мляві.

Бо дух приходить і відходить по своїй волі та вподобанню. Тому-то блаженний Йов каже: «Удосвіта завітаєш до нього і нараз досвідчаєш його» (Йов. 7,18).

Так на що ж я можу надіятися, або на що я маю вповати, як не на єдине змилування Боже і не на одиноку надію на небесну ласку?

Бо нехай би були коло мене чи то добрі люди, чи побожна братія, чи вірні друзі, чи то святі книги, чи гарні писання, чи, нарешті, солодкий спів та пісні.

Все те мало що допомагає мені, мало що значить, коли мене благодать опустила і покинула на мою біду.

Тоді нема вже кращого ліку за терпеливість і самозречення, як здатися на волю Божу.

Я ще ніколи не бачив благочестивого і побожного чоловіка, який не зазнав би позбавлення ласки і не чув у собі зменшення ревности.

Жоден святий не був до тієї висоти піднятий і осяяний, щоб він перед тим чи опісля не мав спокус.

Бо спокуса звичайно буває попередньою ознакою втіхи, що надходить.

Тільки тим, хто оберіг себе від спокус, обіцяно небесну втіху: «Тому, хто побідить, — каже Святе Писання, — дам їсти з дерева життя» (Од. 2,7).

Божа ж утіха на те дається, щоб людина набрала сили витримати в прикростях. І на те також приходить спокуса, щоб людина із-за гаразду не пишалась.

Спокусник не спить, і змисловість ще не завмерла, тому не лінуйся готуватися до боротьби; бо ліворуч і праворуч тебе такі вороги, які ніколи не дармують.

Глава 10 ПРО ВДЯЧНІСТЬ ЗА БЛАГОДАТЬ БОЖУ

Чому шукаєш спокою, коли ти для праці народився?

Готуйся більше до терпеливости, ніж до втіхи, швидше до несення хреста, ніж до радости.

Бо хто зі світських людей не хотів би радо прийняти втіхи та духовної радости, якби тільки міг її завжди дістати?

Бо духовні втіхи вищі за всі світові радощі і тілесні розкоші.

А всі світові радощі, то або марні, або погані. Лиш духовні радощі милі й чесні, бо вони походять із чеснот, і Бог налив їх у чисті серця.

Але ніхто не може безупинно за своїм бажанням одержувати ті небесні втіхи, бо хвиля спокуси не дає довго чекати на себе.

Хибна свобода духа і завелика впевненість у собі — це велика перепона для відвідин з висот.

Бог творить добро, даючи нам ласку втіхи, але людина зле робить, коли вона за все те не віддячується Богові.

І тому не можуть спливати на нас дари ласки, якщо ми буваємо невдячними Творцеві та не звертаємо всього знову до первісного джерела.

Бо ласка завжди належиться тому, хто гідно за неї дякує, а від гордого відбирається те, що звичайно дається покірливому.

Я не хочу такої втіхи, яка забирає мені сокрушення серця, і не прагну такого боговидіння, яке веде до гордости.

Бо все те, що високе, — святе; не все, що солодке, — добре; та й не кожне бажання чисте, не все, що нам дороге, Богу миле.

Радо приймаю таку ласку, з якою стаю покірніший і богобоязливіший та більше готовий до самозречення.

Кого вділення благодаті просвітило, а відібрання її гірко провчило, той не наважиться приписувати собі що-небудь доброго: радше він буде визнавати свою бідноту і наготу.

Дай Богові, що Боже, а собі залиши те, що твоє — це значить: віддай Богові дяку за благодать і знай, що тільки твоя вина і та кара, яка належиться за провину.

Став себе постійно на найнижчому місці, а дасться тобі найвище, бо нема найвищого без найнижчого.

Ті, що в Бога найбільші святі, у власних очах бувають найменшими; чим більша їхня слава, тим покірніші вони в серці.

Повні правди і небесної слави, вони не жадні марного розголосу.

Божою силою змінені і скріплені, вони ніяк не можуть бути гордими.

А ті, що все добро, яке тільки одержали, Богові приписують, не шукають слави в людей, але вони жадні тієї слави, що походить від єдиного Бога; вони перш за все бажають хвали Божої від себе і від усіх святих і постійно до Нього прямують.

Так і ти будь вдячний за найменший дар, і будеш гідний отримати ще більший.

Нехай навіть і найменша річ буде в тебе за найбільший дар, а маловажна дрібниця за нечуваний дарунок.

Якщо звернути увагу на достойність Давця, ніякий дар не видається малим, ані дуже благеньким. Бо не може бути малою та річ, яку дає найвищий Бог.

І навіть коли зішле кару чи бич, вони мають бути милі, бо Він завжди чинить те для нашого спасіння, коли якийсь допуст на нас зсилає.

Хто бажає зберегти ласку Божу, хай буде вдячний за вділення благодаті і терпеливий, коли її не стане; хай буде обережний і покірливий, щоб її не втратити.

Глава 11 ПРО НЕВЕЛИЧКЕ ЧИСЛО ПРИЯТЕЛІВ ХРЕСТА ІСУСОВОГО

Ісус має тепер чимало приятелів свого Небесного Царства, а замало своїх хрестоносців.

Має багато жадних утіхи, але обмаль таких, які бажають собі прикрости.

Він застає багацько товаришів при столі, але обмаль при поміркованості.

Всі бажають з ним веселитися, але мало хто хоче щось задля Нього перетерпіти.

Багато людей іде за Ісусом до ламання хліба, але мало хто з них аж до пиття з чаші страждання.

Чимало людей віддає честь Його чудам, а мало хто йде услід за неславою Його хреста.

Багато людей любить Ісуса, доки не стріне їх якась прикрість.

Багато хвалять і благословлять Його, коли одержать від Нього якісь утіхи.

Але нехай тільки Ісус віддалиться й на хвильку їх покине, то або нарікають, або цілком падають духом.

Зате ті, що люблять Ісуса ради Ісуса, а не задля власної втіхи, ті так само благословлять Його у всякій журбі і скруті серця, як і в хвилі найбільшої втіхи.

І коли б Він зовсім не хотів дати їм утіхи, то вони все-таки хвалили б Його і складали б Йому подяку.

О, яку велику силу має чиста любов Ісуса, не змішана ані з власною користю, ані із самолюбством!

Чи не доречно наймитами звати всіх тих, що завжди тільки втіх шукають?

Чи ті, що постійно промишляють для своєї користи чи зиску, не дають доказу, що вони себе більше люблять, аніж Христа?

Де знайти такого, хто хотів би служити Богові, не потребуючи подяки?

Рідко коли знайдеться така духовна людина, яка б усього зреклася.

Бо хто знайде такого, що по правді вбогий духом і свобідний від усякого прив'язання до створіння?

Ціна його, як тієї речі, що здалека, тай від краю світу (Прип. 31,10).

Коли людина роздасть увесь свій маєток, то це ще не велике діло.

І коли буде тяжко покутувати, то це мало що ще значить.

І коли він здобуде все знання, то далеко йому ще до кінця.

І коли він матиме великі чесноти і вельми гарячу побожність, то багато ще бракуватиме йому того, у чому в нього найбільша потреба.

Що це таке? Хай зречеться всього і себе відречеться, нехай свою волю зовсім полишить і ні сліду не оставить від любови до себе.

А коли він зробить усе те, що вважає за свою повинність, нехай думає, що нічого не зробив.

Нехай не надає великого значення тому, що можна високо цінити, але нехай назве себе непотрібним слугою, як св. Правда каже «Коли ви все те зробили, що було вам наказано, говоріть: ми непотрібні слуги» (Лк. 17,10).

Лиш тоді він зможе справді стати вбогим духом, мовлячи з пророком: «Я однісінький і вбогий» (Пс. 24, 16).

Однак немає нікого багатшого, могутнішого, сильнішого за того, хто вміє покинути себе та й усе інше і найглибше впокоритися.

Глава 12 ПРО ЦАРСЬКУ ДОРОГУ СВ. ХРЕСТА

Багато декому жорстокою здається така мова: «Відречися себе самого, візьми свій хрест, та йди слідом за Ісусом» (Мт. 16, 24; Лк. 9,23).

Але далеко прикріше почути таке останнє слово: «Йдіть геть від мене, прокляті, у вічний вогонь!» (Мт. 25, 41).

А ті люди, що тепер радо слухають слова про хрест і йдуть услід за ним, потім не будуть боятися слухати слів вічного осудження.

Цей знак хреста з'явиться на небі, коли Господь прийде судити.

Тоді всі слуги хреста, які за життя вподоблялися Розіп'ятому, приступлять до Христа-судді з великим упованням.

Так чому ж боїшся взяти на себе хрест? По ньому йдеться до Царства Небесного!

У хресті — спасіння, в хресті — життя, в хресті охорона від ворогів, в хресті джерело небесних солодощів, у хресті сила для ума, в хресті радість для душі, в хресті весь зміст чесноти, в хресті завершення святости.

Немає для душі спасіння ні надії на вічне життя, як тільки у хресті.

Так візьми свій хрест і йди услід за Ісусом, і зайдеш у вічне життя.

Він ішов перед тобою, двигаючи свій хрест, і вмер за тебе на хресті для того, щоб і ти носив свій хрест і бажав на хресті вмерти.

Бо коли умреш разом з Ним, то разом з Ним і житимеш; а коли будеш Йому товаришем у стражданні, то будеш товаришем і в славі.

На хресті все основується і все залежить від умирання, і немає іншої дороги до життя і до правдивого спокою в серці, як дорога святого хреста і щоденного умертвіння.

Йди, куди хочеш, шукай, чого хочеш, — а не знайдеш ані вгорі вищої, ані вдолі безпечнішої дороги, крім дороги святого хреста.

Уложи собі і впорядкуй усе як сам хочеш і зрозумієш, і побачиш, що завжди треба щось витерпіти; чи доброхіть, чи знеохоту, щоб стрінути хрест.

Бо або на тілі почуєш біль, або в душі буде тебе серце боліти.

Нераз Бог тебе опустить, нераз ближній допече, та, що більше, часто сам собі тягарем станеш.

А однак ніякий лік ані втіха не зможе ні допомогти тобі, ні дати пільги: але мусиш терпіти, доки Бог схоче.

Бо Бог так хоче, щоб ти вчився терпіти лихо без утіхи, щоб ти Йому цілком корився і через прикрості ставав покірнішим.

Ніхто так не відчуває мук Христових, як той, кому доведеться колись таке саме терпіти.

Так, хрест завжди готовий і всюди чекає на тебе.

Не встигнеш від нього утекти, куди не побіжиш; бо куди не прийдеш, приносиш і себе і завжди з собою стрінешся.

Подивишся вгору чи вниз, оглянешся кругом себе і заглибишся у своє серце — всюди знайдеш хрест, і всюди мусиш заховати терпеливість, якщо хочеш мати спокій у серці й заслужити собі на вінець вічної слави.

Якщо радо несеш хрест, то й він тебе підніме і заведе тебе до бажаного кінця, себто туди, де терпіння скінчиться, хоч це буде не тут, не на землі.

Якщо ж ти неохоче його носиш, завдаєш собі тягаря і ще більше обтяжуєш себе — але все-таки мусиш носити.

Якщо скинеш із себе один хрест, то неодмінно знайдеш другий, але відай, що ще тяжчий.

Чи гадаєш, що втечеш перед тим, чого не встиг ні один смертний чоловік обминути?

Котрий святий жив на світі без хреста і прикрости?

Навіть Господь наш, Ісус Христос, доки тут жив, не пробув жодної години без болю і терпіння. «Бо треба було, — каже, — щоб Христос терпів муки і воскрес із мертвих і так увійшов у свою славу» (Лк. 24,26).

І яким чином ти шукаєш іншої дороги, крім цієї царської дороги святого хреста?

Все життя Христове було тільки хрестом та мукою — а ти шукаєш для себе спокою і радости?

Помиляєшся, так помиляєшся, коли шукаєш чогось іншого, замість того, щоб терпіти прикрості; бо все те смертне життя повне недолі й обставлене навкруги хрестами.

І чим вище в духовному житті поступить, тим тяжчі хрести він нераз стрічатиме, бо біль вигнання його із-за любови збільшується.

Проте людина, хоч і така нещасна, все ж не буває без пільги і втіхи, і вона відчуває, які великі плоди приносить їй терпеливе зношення хреста.

Бо як тільки вона доброхіть піддається йому, ввесь її прикрий тягар перемінюється на вповання на Божу втіху.

І чим більше тіло знесилюється терпінням, тим дужче кріпиться його дух внутрішньою благодаттю.

А нераз, завдяки любові і прив'язанню до хреста Христового, вона стільки набирає сил із бажання терпінь і прикростей, що вже не хотіла б жити без болю і страждань: бо вона переконана, що тим миліша Богові, чим більше і тяжче зможе ради Нього терпіти.

Така річ, то не людська, але Христова ласка, що в немічному тілі так багато може вчинити, що воно всією жагою серця до того припадає і те любить, від чого вже з природи відвертається і втікає.

Людині не до вподоби: носити хрест, любити хрест, карати і неволити тіло, втікати від почестей, радо зносити зневаги, себе за ніщо мати, бажати собі приниження, терпеливо зносити всякі прикрості разом зі шкодами та й не бажати собі ніякого гаразду на цьому світі.

Якщо пильнуєш тільки себе, тоді нічого такого не зможеш зробити зі собою.

Але якщо вповаєш на Господа, сила з неба скріпить тебе, і під твою власть упокориться і світ, і тіло.

Та навіть і ворога, диявола, не будеш боятися, коли озброїшся силою віри і позначиш себе знаком хреста Христового.

Отже, будь готов, як добрий і вірний Христовий слуга, носити мужньо хрест Господа твого, що з любови до тебе дав розіп'яти себе.

Приготуйся до того, щоб зносити багато прикростей і всіляку недолю цього нужденного життя, бо вони й так стрінуть тебе, де б ти не був; по правді й так наткнешся на них, де б ти не ховався.

Так має бути й нема іншої ради на те, щоб позбутися прикрого терпіння та болю, як тільки, щоб покірно піддатися Божій волі.

Охоче пий чашу Господню, коли бажаєш стати приятелем Його і тримати з Ним спілку.

Утіхи лиши волі Божій: нехай Він сам ними так орудує, як Йому миліше буде.

А ти будь готовий терпіти прикрості і вважай їх за найбільші втіхи, бо сьогочасні терпіння не в змозі заслужити на прийдешню славу (Рим. 8,18), навіть якщо б ти сам зміг усі перенести.

Коли ти вже дійдеш до того, що терпіння стане тобі солодким і милим ради Христа, тоді знай, що гаразд із тобою, бо ти знайшов рай на землі.

Доки тобі терпіння прикре й ти намагаєшся від нього утекти, доти зле буде тобі, і погоня терпіння всюди побіжить услід за тобою.

Якщо ти готовий до того, що повинно бути, себто терпіння і вмертвіння, незабаром стане краще і ти знайдеш спокій.

Хоч би тебе, як св. Павла, піднято аж до третього неба, то тим ще не будеш забезпечений від усяких прикростей і терпінь.

«Я, — сказав Ісус, — покажу йому, скільки то він має терпіти задля ймення мого» (Ді. 9,16).

Так, лишається тобі терпіти, коли ти рад любити Ісуса і Йому повік служити.

О, коли ти був гідний що-небудь терпіти задля ймення Ісусового! Яка-то велика слава чекала б тебе за те, яка велика була б радість для всіх святих Божих, який також повчальний приклад для ближнього!

Бо терпеливість усі хвалять, хоч тільки дехто хоче терпіти.

По справедливості, ти повинен охоче бодай трохи Христа ради терпіти, коли багато людей далеко тяжче терпить задля світу.

Знай, як певну річ, те, що повинен жити життям умертвіння.

І чим більше хтось завмре для себе, тим більше він починає жити для Бога.

Ніхто не є в змозі збагнути небесні правди, коли не впокориться і не буде ради Христа зносити прикрості.

Немає нічого для тебе спасеннішого на цьому світі над те, щоб радо терпіти задля Христа.

А коли б ти зупинився перед вибором, то повинен радше воліти ради Христа терпіти прикрості, ніж веселитися прерізними втіхами: бо тільки таким чином ти став би більше подібний до Христа і більше схожий на всіх святих.

Бо наша заслуга і наш духовний поступ не основується на великих радощах, ані на втіхах, але радше на зношенню великих прикростей і терпінь.

Бо коли б для спасіння людей було щось краще і корисніше за терпіння, то Христос неодмінно би на те вказав і словом, і прикладом.

А Він виразно заохочує своїх невідступних учнів і всіх, хто бажає йти Його шляхом, щоб хрест свій несли, і так каже: «Хто хоче йти за мною, нехай відречеться себе самого і візьме свій хрест на себе та й іде вслід за мною» (Мт. 16, 24; Лк 9,23).

Якщо ми все це прочитали і добре поміркували, то повинні зробити собі таку постанову: «Треба нам через багато терпінь іти до Царства Божого!» (Ді. 14,22).