Не такий

Розділ 11

Потап ішов до школи значно довше, ніж звичайно: хоча він перекусив і трохи відпочив, ноги все одно погано слухалися. Хлопець зайшов у клас за п’ять хвилин до дзвоника. Там було незвично тихо. Щодня перед першим уроком восьмий «А» нагадував філію установи для божевільних: діти говорили, кричали, бігали, причому всі й одночасно. А зараз вони мовчки сиділи і спостерігали за Матвієм Самохіним та Дімкою Зарембою, які здійснювали незрозумілі маніпуляції з квітковими горщиками, що стояли на підвіконні неподалік від вчительського столу.

Потап встиг помітити, що Самоха загорнув мобільник у невеликий поліетиленовий пакет, витягнув з горщика рослину, вигріб частину землі, поклав туди телефон, засипав його землею і запхав назад квітку.

Пролунав дзвоник. Самоха з Дімичем швидко стерли бруд з підвіконня, обтрусили руки і побігли на свої місця. Почалася алгебра. Її викладала Катерина Іванівна. Сказати, що цю вчительку у школі не любили — це зовсім нічого не сказати. Наслухавшись на уроках історії про жорстокого німецького диктатора, учні «ніжно» називали її Гітлером. Хоч у порівнянні з Катериною Іванівною лиховісний фюрер, мабуть, здався б облізлим кошеням! Учителька була огрядна, дуже висока, мала громовий голос і носила незмінні темні кофтинки та довгі спідниці. А над верхньою губою у неї темніли густі вусики… Вчителі в учительській замовкали, щойно вона туди заходила, і розбігалися, мов перелякані таргани. Її боявся навіть директор, який уже кілька років поспіль марно намагався відправити математичку на пенсію. Але Катерина Іванівна нікуди не збиралася, тому м’якосердому і слабодухому Вікторові Петровичу доводилося просто уникати зустрічей з нею, ховаючись у своєму кабінеті.

— Ну що, партизани? — Гітлер подалася до свого стільця. — Будемо вчиняти допит на виявлення у вас зачатків знань? Рульова! Ти що робиш там у заду?! Ану, пересядь до мене на переднє місце! — несподівано гаркнула вчителька.

Інка, яка без дозволу пересіла на задню парту, мало не захлинулася слиною з переляку.

— Чому я маю, як той поліцай, увесь час на тебе гавкати!? У мене ще хвіст не виріс! — напирала математичка на Рульову. Фрази, які виголошувала Катерина Іванівна, ставали шкільним фольклором і передавалися з покоління в покоління. — Мені вже набридло викликати до школи твоїх батьків! Краще б ти сиротою народилась! Їм би не так соромно було!

Помітивши, що Інка вагається, вчителька підійшла до неї, чіпко схопила за вухо і поволокла до першої парти. Клас зареготав. Хтось витягнув із кишені мобільний і взявся знімати виховний процес на відео.

— Максименко! Сховай телефон, бо потім поміняєш його у мене тільки на сто доларів! — Гітлер помітила оператора.

Олесь смикнувся, телефон упав на підлогу і розлетівся на деталі. Хлопець поліз під парту збирати все, що залишилося від його дива мобільної техніки. Восьмий «А» мало не лускав од реготу.

— Так, заспокоїлись! Починаємо урок! — Катерина Іванівна сіла за стіл.

Рульова потерла червоне вухо, тихо вилаялася і зробила вигляд, ніби давно мріяла віддати всю себе алгебрі.

— А у мене для вас приємний сюрприз! — кровожерливо посміхнулася вчителька. — Рульова! Швиденько роздай завдання на самостійну! — подала вона Інці стосик папірців з надрукованими формулами та задачами. Інка встала і пішла між рядами, кидаючи по два папірці на кожен стіл і проклинаючи сьогоднішній день та персональну увагу Гітлера до неї.

— Перевірте, чи всі включили вібратори! — нагадала Катерина Іванівна. — Рульова! — знову глипнула на Інку, яка вже не знала, куди їй тікати. — Ти включила свій вібратор!?

Вчителька мала на увазі, що дітям слід перемкнути мобільники на беззвучний режим роботи. Але такі слова у восьмого «А» викликали зовсім інші асоціації.

Рульова почервоніла до кінчиків волосся. Хлопці голосно загигикали.

— Так! Що тут смішного? — не могла зрозуміти Катерина Іванівна. — Затихли і пишемо!

Клас нарешті заспокоївся. Всі повитягали зошити і почали обдумувати варіанти розв’язку завдань. Гітлер сіла за стіл, поклавши масивні лікті на стільницю, підперла кулаками голову та, здавалося, задрімала. У кабінеті математики було чути тільки напружене посапування учнів і шарудіння кулькових ручок.

Зненацька біля вчительського столу щось заплюскотіло — так, наче вода під тиском витікала з батареї. Діти нашорошили вуха. Щось хлюпало, лопотіло і, здавалося, весь клас от-от перетвориться на басейн. Катерина Іванівна ніби нічого й не чула. Звук поголоснішав.

Раптом учителька очуняла: почула тривожне булькотіння, схопилася на ноги і кинулась до батареї, мовби хотіла власним тілом затулити амбразуру. Плюскіт затих. Клас дружно підняв голови. Катерина Іванівна позаглядала в усі щілини, тернула ногою по підлозі, пересвідчилась, що води ніде немає, і знову всілася на місце. Діти продовжили писати, тихенько посміюючись.

Збігло кілька хвилин. Знову заплюскотіла вода. Цього разу в кількох місцях, ніби прорвало відразу дві батареї. Катерина Іванівна не могла нічого второпати, бігала класом і заглядала під підвіконня. Всюди було сухо, але вода все одно дзюркотіла. Щойно вчителька наближалася до джерела звуку, плюскіт стихав, а коли відходила — вода починала струменіти з новою силою.

— Катерино Іванівно! — підвівся Матвій. — Це в перекритті під нами трубу прорвало, зараз півшколи затопить! Треба сантехніка викликати! — стурбовано звернувся до вчительки.

— Точно, Самохін! Молодець! — відповіла математичка майже радісно. — Біжи до директора і все йому розкажи!

— Та хто мене послухає!? — підняв на неї чесні очі Самоха. — Віктор Петрович подумає, що я приколююсь!

— Може, ти й правий! Побіжу сама, поки стеля на когось не впала! — Катерина Іванівна кинулася до дверей і подалася до кабінету директора.

— Ура-а-а-а! — хором зарепетував восьмий «А». — Капець самостійній! Молодець, Самоха!

Тільки Потап сидів мовчки і спершу ніяк не міг зрозуміти, причому тут Самоха, якщо десь тече труба? Ромко Загорський постукав себе кулаком по лобі, мовляв, ех ти, Потапе, порожня твоя голова… Потім змилувався і таки пояснив йому, в чому весь прикол: треба взяти мобільний, встановити замість рінгтону звук плюскоту води, запхати його в кульок (щоб у телефон не потрапив бруд), замаскувати в непримітному місці і — опа! — самостійну з алгебри зірвано!

Не минуло й п’яти хвилин, а громовий голос Катерини Іванівни вже підганяв двох слюсарів із розвідними ключами, паклею та сумками, де було повно кранів, гайок та інших залізяк, до місця аварії. За цією трійцею поспішав директор, якому математичка встигла розповісти, що він, сякий-такий-безгосподарний, довів школу не просто до лампочки, а до самої ручки. Ще через хвилину всіх дітей вигнали з класу, і слюсарі взялися шукати джерело прориву. Але… Самоха вчасно встиг витягти із квіткових горщиків два схованих туди «джерела».