Не такий

Розділ 22

«Бум, бум, бум!» — гупало у Потапа в голові. Він таки прийшов на дискотеку разом із хлопцями.

— Не будь тупаком! — підбурював його Севка. — Ми ж домовилися йти дружно! А ти хочеш від компанії відколотись!?

Так його й умовили… І от тепер він стояв біля танцювального майданчика і картав себе за те, що надто легко піддався на вмовляння. А хлопці відривалися на всю. Севка із Славком вже навіть підчепили якихось дівчат із третього загону. Близнюки викаблучувалися перед ними, щоб справити якнайкраще враження, але збоку це виглядало кумедно і все, що відбувалося, здавалося пародією на поганий фільм про життя тусовочної молоді. На тлі усієї цієї колихкої маси дуже помітною була та сама Алка, яка ледь не зірвала ранкову зарядку — на неї зглядалися хлопці з усіх кутків. Проте біля неї увивалися Канава та його копія, які нікого до дівчини не підпускали. Раптом з динаміків залунало:

Денис ожив. «Бумбокс» завжди покращував йому настрій. Танцівники на майданчику почали розбиватися на пари.

— Можна вас запросити? — почув Потап коло самого вуха і здригнувся від несподіванки. Обернувся. Перед ним стояла Олеся! — То, може, таки потанцюємо!? Бо якось негарно виходить: дівчина його кличе, а він — нуль уваги!

Хлопець відчув на своїй шиї її легке дихання, і враз його наче струснуло: дивні емоції стискали горло і розплавлювали мізки. Потап мовчки, ледве пересуваючи неслухняні ноги, відвернувся від Олесі. Потім оговтався, повернувся і зупинився. Вона посміхнулася, взяла його за руку і потягнула на майданчик.

— А як тебе звати? — запитала дівчина. — Бо ми вранці так і не познайомилися!

— Д-д-енис! — заїкаючись відповів Потап.

— А мене Олеся! Дуже приємно! Ти непогано танцюєш! — підбадьорила його Олеся, а Денис подумки подякував мамі, яка на всіх сімейних святах витягувала його з-за столу і змушувала танцювати разом із нею. Йому з Олесею було добре.

Пісня невблаганно закінчувалася. Потапу здалося, що тільки-но музика стихне, його життя обірветься. Йому не хотілося відпускати Олесю. Хотілося, щоб її руки ще довго лежали в нього на плечах, хотілося вдихати запах її волосся і насолоджуватися кожною секундою близькості…

То були останні акорди. В душі у Дениса щось тенькнуло: ще секунда — і ця дівчина-мрія може назавжди зникнути з його життя! Однак сподіватися на щось більше він не міг, бо не вірив навіть у реальність того, що вже з ним відбувалося.

— Може, прогуляємось? — раптом сказала Олеся, і хлопець подумав, що йому причулося. Прогуляємось! Та він ладен був на край світу йти за цією дівчиною, а не те, що гуляти з нею табірними доріжками. Проте сказати нічого не наважувався і лише мовчки кивнув. Олеся взяла його під руку і повела кудись. Потапу було все одно, куди йти. Аби тільки бути поряд з нею і мати змогу торкатися її руки…

— Присядьмо отут! — показала Леся на заховану під деревами лавочку. — Мені з тобою треба серйозно поговорити, Дениско-барбариско!

Потап здригнувся. Так його називала мама, та й то лише у хвилини найбільшої близькості, коли він ховався коло її теплого боку від усіх прикрощів на світі…

У небі вигулькнули перші зорі. На алеях де-не-де засяяли ліхтарі. У повітрі запахло хвоєю та вечірньою свіжістю. Олеся підсіла ближче до Потапа. Він навіть крізь одяг відчув її тепло і мимоволі відсунувся. Потім сидів і картав себе за власну нерішучість.

— Кажуть, ти спортом вранці займаєшся? — Леся раптом узяла його за руку своїми ніжними тоненькими пальцями. По тілу Потапа пробіг дрож. Він не розчув запитання і щось мляво пробурмотів у відповідь.

— А ще дівчата казали, що ти добре знайомий із Женею Клименком… Це правда? — Олесин голос несподівано затремтів.

— Ну! — коротко відповів Денис. Він літав десь у хмарах і ніяк не міг упіймати нитку розмови.

— Тоді замов за мене словечко! — попросила дівчина і розридалася. — Я… Я вже… третій рік сюди тільки заради нього приїжджаю! А він навіть уваги на мене не звертає!

Олесині плечі тремтіли від схлипувань. А Потапа наче холодною водою облили. Оце розмріявся! Оце бовдур! Його ж просто використовують!

— Та йди ти!.. — гаркнув Денис, відштовхнув від себе дівчину, схопився на ноги, різко розвернувся і зібрався йти геть. Але щось зупинило хлопця. Він обернувся і побачив у сутінках згорблену постать Лесі, яка голосно схлипувала. Потап не мав досвіду заспокоювання дівчат і тому зовсім не знав, що треба робити. Проте, піддавшись якомусь глибинному пориванню, сів біля дівчини і міцно обійняв її. Олеся принишкла і поклала голову йому на плече. Її волосся лоскотало Потапові шию. Обоє мовчали.

— Я дурна? — якимось дитячим, невпевненим голосом запитала Леся. Підвела голову і поглянула на Потапа. В її очах блищали сльози. Денис погладив дівчину по обличчю. — Я дурна! — зробила вона висновок і затулила лице руками. — Вибач мені! Я не хотіла тебе образити! Ти хороший!

Леся підвелася. Потап теж встав. Вона міцно притиснулась до нього і раптом почала цілувати. Денис відчув солоний присмак її губ і відсахнувся. Олеся й собі відскочила, ніби її вдарило струмом. Ще раз глянула на хлопця і мовчки пішла у темряву, швидко цокаючи каблучками по бетонній доріжці.

Потап, спустошений і самотній, гепнувся на лавку. На дискотеці оголошували останній танець. Діти голосно обурювалися. Потім залунала музика.

«От і закінчились мої танці! — гірко подумав Денис. — І перший поцілунок уже був… Ех, Потапе, Потапе! Це ж треба такого собі понавигадувати…» Він дослухав до кінця повільну композицію, сплюнув на землю, попрощався зі своїми нереальними мріями і попрямував до будиночка, вирішивши присвятити своє життя лише спорту.