П'ять життів доктора Гундлаха

_{ВОЛЬФГАНГ ШРАЙЄР І ЙОГО РОМАН «П'ЯТЬ ЖИТТІВ ДОКТОРА ГУНДЛАХА»}

_{Вольфганг Шрайєр, автор кількох десятків романів, п'єс, кіносценаріїв — один з найпопулярніших письменників у себе на батьківщині, в Німецькій Демократичній Республіці. Відомий він і за її межами — його книги неодноразово перекладались багатьма мовами в різних країнах, в тому числі і в Радянському Союзі. На Україні видавалися, зокрема, такі твори митця, як «Операція «Сандерсторм», «Гараж пана Якобса», «Жовта акула».}

_{Роман «П'ять життів доктора Гундлаха» написано у 1982 році. Він належить до кращих у доробку Шрайєра і багато в чому є показовим для його творчої манери. На цьому романі позначились ідейно-тематичні й художні пошуки, що є характерними для письменника протягом ось уже майже чотирьох десятиліть.}

_{В. Шрайєр народився 1927 року в місті Магдебурзі, в родині дрібного торговця. Наприкінці війни просто із шкільної лави його мобілізували до гітлерівського вермахту, і він опинився на фронті, де спочатку був серед обслуги. в авіачастині, а потім солдатом зенітної батареї. Кілька місяців перебував у американському таборі для військовополонених. Відпущений з полону в 1946 році, Шрайєр продовжив навчання в середній школі. Важливим моментом його духовного розвитку стала невелика брошура, що потрапила йому до рук наприкінці 40-х років, — один з ранніх творів Плеханова. Відтоді Шрайєр почав читати — замість Шопенгауера — марксистську літературу. Невдовзі він вступив до фармацевтичного училища, після закінчення якого працював аптекарем, а згодом упродовж двох років — до 1952-го — комерційним директором хіміко-фармацевтичної фабрики.}

_{Того ж таки 1952 року відбувся літературний дебют Шрайєра. Ним став роман «Гараж зюйд-вест», який, за свідченням критики, започаткував жанр кримінального роману в літературі НДР. В цьому жанрі написано й наступні романи — «Настоянка з трав» (1953) і «Банкнота» (1955). У них є гострий сюжет, постріли, вбивства, розслідування — тобто неодмінні аксесуари звичайного детективу. Однак лише до нього ранні твори Шрайєра не зводяться. Сам письменник зазначав, що його не так приваблює розгадування всіляких заплутаних ситуацій, як розвиток певних подій з їхньою невблаганною внутрішньою логікою. Вибудовуючи напружену фабулу, Шрайєр спирається на реальні факти й явища, акцентуючи при цьому на їхній політичній і моральній актуальності. Дія названих романів розгортається в перші повоєнні роки, в початковий період соціалістичного будівництва в НДР. У них відбились конкретні суспільно-політичні реальності, породжені, зокрема, розділом Берліна. Перетворення Західного Берліна — при прямому потуранні західних окупаційних властей і боннських реваншистів — на плацдарм ідеологічних та економічних диверсій, шпигунства проти НДР і всього соціалістичного світу, боротьба народної поліції та органів державної безпеки НДР з спекулянтами й агентами західних розвідок, — ось матеріал перших книжок Шрайєра. За словами письменника, його «завжди приваблювало літературне відображення вузлових пунктів сучасної історії».}

_{Створюючи перші в літературі НДР кримінальні романи, Шрайєр торував шлях, яким пішли інші митці, — Ф. К. Кауль, В. Тельке, В. Гельд. Для самого ж Шрайєра цей жанр був лише своєрідним перехідним етапом.}

_{Шрайєр не приховує, що неабиякий вплив на його становлення як літератора справили Карл Май і Едгар Убллес, з творами яких він ознайомився ще в юнацькі роки. Перший з них, німець, уславився своїми романами з життя індіанців, саме він виліпив образ сміливого, благородного Олда Шеттерхенда; другий, англієць, — майстер гостросюжетних, сенсаційних детективів.}

_{Та ще більшою мірою, за визнанням Шрайєра, вже на початку 50-х років приваблювали його «такі автори, як Бальзак та Драйзер, котрі наводили велику кількість прикметних історичних деталей, так що й через багато років можна було виразно уявити собі: ось так велося у Парижі 1830 року, таким було чікагське суспільство 1890 року. Коли я почав писати, я гадав, що повинен робити щось подібне. Я хотів просто повідомляти читачеві якісь речі, що про них він не знав, але які, як мені здавалось, варто знати, — і все це в напруженій оповіді».}

_{З цього бажання виник роман «Операція «Сандерсторм» (1954) — один з перших в літературі НДР великих творів про події другої світової війни. Розгалужена, багата гострими колізіями дія роману, що втягує в себе велику кількість персонажів — представників різних країн, суспільних верств, політичних партій, воєнних угруповань, розігрується в Польщі незадовго до її остаточного визволення Червоною Армією. Ретельно вивчивши численні документальні матеріали, Шрайєр змалював широку і об'єктивну картину Варшавського повстання проти гітлерівських окупантів, яке спалахнуло в серпні 1944 року. В романі відображено і мужню, самовіддану боротьбу варшав'ян проти переважаючих сил ворога, і ті приховані від невтаємничених причини, що призвели до поразки повстання. Це і прикра роз'єднаність польських патріотів, по суті, зраджених керівництвом Армії Крайової, яке категорично заперечувало проти взаємодії з комуністами й частинами Армії Людової, і підступна політична гра польського буржуазного емігрантського уряду в Лондоні, готового на все, аби тільки не допустити встановлення в країні народної влади. Це, нарешті, інтриги західних держав, передусім Англії, яка прагнула втримувати повоєнну Польщу в сфері свого впливу.}

_{Роман «Операція «Сандерсторм» став помітним явищем, за нього молодий письменник був удостоєний премії імені Генріха Манна. Та, за свідченням Шрайєра, невдовзі після появи роману він пережив щось на зразок творчої кризи, на якийсь час йому здалося, що вже нема про що писати. «Я вичерпав усі свої пригоди і спостереження, осмисливши їх з погляду марксистської філософії. А як же творити далі?» — зізнався він. Вихід Шрайєр знайшов у тому, що «став вивчати воєнні і зовнішньополітичні події в їхньому розвитку з метою донести їх переважно у формі пригодницького роману — до дедалі ширших читацьких мас, спраглих до такої інформації».}

_{Слід сказати, що на сторінках періодичних видань Шрайєр досить часто висловлює свої погляди на літературу, охоче вводить читача у власну творчу лабораторію. Він полемізує з «серйозною» критикою, яка дещо зверхньо ставиться до пригодницького жанру, відносячи його до літератури нижчого гатунку. Шрайєр натомість вважає, що «роман дії», «роман фактів» (так він визначає свої твори) є цілком законним, рівноправним серед інших жанрів, що так звана «розважальна література» може і повинна містити в собі такий же гуманістичний зміст, мати такі ж високі художньо-естетичні якості, як, наприклад, соціальний, психологічний роман, а отже, і виконувати такі ж відповідальні пізнавальні й виховні функції. Саме це й намагається довести митець своєю творчістю.}

_{Ідейною спрямованістю, етичним змістом, моральною атмосферою твори Шрайєра принципово відрізняються від «розважального чтива», яке має досить-таки значну питому вагу в літературі західних країн і, власне, виконує роль духовного наркотика, — звільняє читача від обтяжливої необхідності задумуватися над проблемами навколишнього життя, веде геть від повсякденних турбот, тривог і хвилювань у якийсь солодкаво-примарний світ, проповідує аполітичність і соціальну покору. А Шрайєр, навпаки, зіштовхує свого читача з реальним, суперечливим, сповненим проблем і конфліктів світом, примушує задуматися над прочитаним. На думку письменника, пригодницький роман має полегшити лише сприйняття матеріалу, але в жодному разі не його осмислення.}

_{Матеріал Шрайєр черпає з двох джерел, це — «власний досвід і інформація, які певною мірою замінюють одне одне. Якщо не вистачає власного досвіду, то в пригоді стає збирання фактів». Митець студіює всю приступну фахову літературу. Дуже важливі для нього очевидці події'!. Бажано і відвідати країну, де має розігруватись дія роману, хоча вирішальним, як відзначає письменник, є не кількість подорожніх вражень, контактів, а їхня глибина — тобто ступінь проникнення у певні події, духовної причетності до них.}

_{У другій половині 50-х і в 60-х роках Шрайєр публікує ряд творів — «Постріли над Балтикою» (1956), «Храм сатани» (1960), «Чужий у раю» (1966) та ін, — в яких відображено протиборство двох тенденцій у світовій політиці середини XX століття. Тут особливо вирізняється роман «Сон капітана Лоя» (1956), в якому письменник викриває таємні пружини імперіалістичної політики диверсій і провокацій, підривні дії ЦРУ. Написаний на основі реальних подій, які неодноразово траплялися на початку 50-х років, роман і зараз сприймається як твір дуже злободенний.}

_{У 1959 році побачив світ роман «Зелене страховисько». Розширюючи географію своїх зацікавлень, Шрайєр у цьому творі вперше звертає погляд до Латинської Америки. Пізніше, після перемоги Кубинської революції, письменник двічі побував на острові Свободи. Саме тоді й зароджується у його творчості нова лінія, пов'язана з дослідженням і художнім відображенням дійсності латиноамериканського регіону, позначеної разючими контрастами, гострими суперечностями, політичною нестабільністю, а водночас і глибокими соціально-історичними зрушеннями.}

_{Цілком зрозуміло, що цей комплекс проблем і явищ знаходить художнє втілення передовсім у творчості латиноамериканських письменників, які перебувають у самому вирі подій, спостерігають їх, так би мовити, «зсередини». Пригадаємо такі відомі романи останніх десятиліть, як «Ураган», «Зелений тато», «Очі похованих», разом вони утворюють «бананову трилогію» гватемальця М. Астуріаса, «Скорботний марш для селища Ранкас» перуанця М. Скорси, «Осінь патріарха» колумбійця Г. Гарсіа Маркеса, «Я, Верховний» парагвайця X. Роа Бастоса, «Розправа з методом» і «Весна священна» кубинця А. Карпентьєра.}

_{Звертаються до цього кола проблем і митці інших регіонів, причому не тільки літератори. Найперше, звичайно, слід назвати англійця Г. Гріна з його знаменитим романом «Комедіанти» (1966), де надзвичайно переконливо розкрито механізм диктаторської влади в державах, яким випала лиха доля бути близькими чи дальніми сусідами США на американському континенті. Великого успіху зажив кінофільм американського режисера О. Стоуна «Сальвадор» (1987).}

_{Не залишилась осторонь і німецькомовна література, інтерес якої до центральноамериканського регіону має давню історію. Так, ще 1811 року один з найяскравіших німецьких романтиків Генріх фон Клейст у новелі «Заручини в Санто-Домінго», відображаючи революційні події рубежа XVIII–XIX століть, змалював повстання рабів на Гаїті проти французьких поневолювачів. Та особливо інтенсивно тема життя й боротьби народів Латинської Америки розробляється з 40-х років XX «століття. Це пояснюється тим, що саме тоді в західній півкулі опинилося багато німецьких і австрійських прогресивних письменників, які емігрували з Європи, рятуючись від фашизму. Легендарному борцеві за свободу й незалежність присвячена одна з кращих драм австрійця Ф. Брукнера — «Сімон Болівар» (1942). Його співвітчизник Ф. Гохвельдер у п'єсі «Святий експеримент» (1943) розповідає про знищення в 1767 році в Парагваї заснованої єзуїтами общини, що керувалася гуманними принципами і саме тому виявилася не до вподоби іспанській метрополії, церковним і світським феодалам та купцям. Героями двох нарисів, опублікованих у 1947–1948 роках видатною німецькою письменницею комуністкою Анною Зегерс, стали венесуелець Франсіско Міранда, який стояв біля витоків боротьби латиноамериканських країн проти іспанського панування, і Туссен Лувертюр, засновник першої у світі вільної негритянської республіки на Гаїті. Визвольний рух в заморських колоніальних територіях, спричинений Великою французькою революцією, є темою повістей Зегерс «Весілля на Гаїті», «На Гваделупу повернулось рабство» (обидві — 1949), «Світло на шибениці» (1961). Письменник НДР А. Реня у повісті «Тріні» (1954) простежує революційні процеси у Мексіці 1910-х років. Приклади можна множити, та обмежимось цими.}

_{Підхоплюючи і розвиваючи цю традицію німецькомовної літератури, Шрайєр, на відміну від своїх попередників, зосереджується на подіях сучасності. Саме в ній він знаходить справді безмежні можливості для розгортання напружених, захоплюючих сюжетів своїх творів. Згадуваний уже роман «Зелене страховисько» розповідає про напад на Гватемалу, вчинений 1954 року найманцями горезвісної «Юнайтед Фрут Компані», яка не бажала поступатися й крихтою своїх надприбутків. Про ситуацію в цій же країні на початку 70-х років йдеться в романі «Чорний грудень» (1977). У «Прелюдії II» (1964) розповідається про одну з численних контрреволюційних акцій проти соціалістичної Куби. Романи «Жовта акула» (1969), «Ад'ютант» (1971), «Резидент» (1973) і «Репортер» (1978) змальовують події першої половини 60-х років у Домініканській республіці: останній період правління диктатора Трухільйо і усунення його від влади групою офіцерів, помірковані реформи ліберального президента Хуана Боша і воєнний путч проти нього, опір новому реакційному режимові з боку розрізнених партизанських загонів, що діють у горах. Революційна Гренада і агресія США проти цієї острівної держави відобразилися у романі «Людина на рифах» (1987). Цю лінію розвиває і роман «П'ять життів доктора Гундлаха», основні події якого розігруються в Сальвадорі на початку 80-х років. Тим самим складається своєрідний цикл, провідна тема якого — національно-визвольна боротьба народів Латинської Америки проти своїх вітчизняних і північноамериканських пригноблювачів.}

_{Роман «П'ять життів доктора Гундлаха» організований за тими ж принципами, що й переважна більшість творів Шрайєра. Оповідь базується на документально точних матеріалах і фактах. Реальні події правлять за тло, на яке автор «проектує» вигадану фабулу. Це тло і безпосередня дія роману взаємно доповнюють, підсилюють одне одного: дія набуває вірогідності завдяки точності й конкретності суспільно-політичних обставин, в яких вона розгортається, а ці обставини, в свою чергу, актуалізуються і краще закріплюються в свідомості читача завдяки напруженості дії.}

_{Шрайєр полюбляє ставити своїх героїв у екстремальні ситуації, часто небезпечні для їхнього життя. Саме в такій ситуації опиняється й головний герой роману, громадянин ФРН Ганс Гундлах, який прибуває до Сальвадору, щоб залагодити неприємну справу з викраденням одного з провідних спеціалістів Рейнського акціонерного товариства промислового будівництва Георга Дорпмюллера. Гундлах сподівається, що він швидко впорається з делікатним дорученням. Та несподівані ускладнення змушують його затриматися в охопленій громадянською війною країні, далекого від тутешніх проблем героя втягнуто в гостре протиборство різноманітних політичних сил. І Гундлаху відкривається дійсність багатостраждального Сальвадору.}

_{У романі відображено й зубожіння широких народних верств, і їхній відчай, і гнів, що виливається у багатотисячні мітинги й демонстрації, а зрештою, і в збройну боротьбу проти військової хунти. А водночас і жорстокий терор, з допомогою якого правлячі кола намагаються відновити «порядок», убивства мирних людей. І масова втеча селян, які шукають порятунку, в сусідні країни. Відзначена прогресивна роль місцевої католицької церкви, яка захищає бідних і знедолених. У творі виразно показано, як спецслужби США своїми щупальцями обплутують Сальвадор. Янкі почуваються тут повновладними господарями. Промовистою є згадка про те, що полковник Махано утвердився при владі лише тому, що одержав підтримку американського посольства і держдепартаменту США. А західнонімецький дипломат не наважується зробити жодного кроку, не проконсультувавшися попередньо з другорядним чиновником американського посольства.}

_{Письменник не переобтяжує твір «фактажем», всіляко обмежує авторські описи, уникає розлогих коментарів. Усе подається крізь призму сприйняття героя, наводиться лише та інформація, яка йому доступна. Шрайєр не претендує на всебічний, детальний аналіз суспільно-політичних явищ і процесів, економічної і воєнної обстановки в Сальвадорі на певному етапі його історії. Своє завдання він вбачає в тому, щоб виявити характерні особливості й головні тенденції розвитку, сутність конфліктів. І це повною мірою вдалося митцеві у творі, в. якому переплелися елементи політичного і пригодницького роману, а також детективу.}

_{Географічний діапазон роману «П'ять життів доктора Гундлаха» не обмежується лише однією країною. Зображені події письменник прагне передати у широкому міжнародному контексті. Посилаючи свого героя в небезпечну мандрівку, автор здобуває можливість відтворити вибухонебезпечну атмосферу в масштабах всієї Центральної Америки, яка, за висловом одного з персонажів, «стоїть на порозі революції». У романі відчувається, якою притягальною силою для гноблених є соціалістична Куба, — вона втілює в собі те світле майбутнє, заради якого самовіддано борються патріоти інших країн. Показано перші кроки по новому шляху народу Нікарагуа, що тільки-но позбувся панування диктатора і ката Сомоси. Письменник оцінює і той ентузіазм, з яким вирішуються складні проблеми, що дісталися в спадок від недавнього минулого, і ту обачність, гнучкість у політиці, яку виявляють керівники молодої республіки, щоб не дати жодного приводу для провокацій і воєнної агресії проти своєї країни. А переносячи дію до Західної Європи, Шрайєр переконує, що справедлива боротьба сальвадорського народу проти кривавої хунти і її покровителів набуває широкого розголосу, користується рішучою моральною підтримкою світової прогресивної громадськості.}

_{З неабиякою вигадливістю письменник розставляє перед своїм героєм численні перешкоди, влаштовує для нього нові й нові випробування, які потребують граничного напруження фізичних і душевних сил. І хоча Гундлах розкривається передовсім у вчинках, а не в рефлексіях, у романі досить повно відтворюється і його внутрішній світ. Безпосередня дія ущільнена до кількох місяців, однак перед читачем проходять по суті всі головні етапи життя героя.}

_{У студентські роки Гундлах був учасником заворушень, які, зародившись в університетських аудиторіях, вихлюпнулись на вулиці західноєвропейських міст, брав участь у сутичках з поліцією. Тоді він «посилався на Маркса», підтримував лівих. Та потім Гундлах зовсім перемінився — відмовився від бунтарських поривань молодості, дозволив буржуазному суспільству приручити себе, механічно «робив кар'єру», вдовольнився становищем середньої руки службовця і прагнув до спокійного, ситого життя з доступними для його гаманця розвагами й насолодами. Тільки десь на самому дні його душі ще жевріла нерозтрачена «жадоба діяльності». І вона пробуджується в героєві у нових для нього обставинах. Зіткнувшися з дійсністю Сальвадору, Гундлах немовби руйнує ту оболонку, яка надійно «відгороджувала його від навколишнього світу».}

_{Безперечно, дається взнаки і Гундлахове обурення «нечесною грою» американців у справі Дорпмюллера, і його співчуття до простих сальвадорців. Та головним каталізатором, що зумовлює повий спалах політичної активності героя, стає молода сальвадорська патріотка Гладіс Ортега. Розумна, освічена, вродлива, вона випромінює революційну пристрасть, ідейну переконаність, готовність на самопожертву заради високої мети, якій присвятила своє життя. Навіть смерть чоловіка — партизана, який загинув у сутичці з солдатами, не змусила Гладіс замкнутись у власному горі, — здолавши біль особистої втрати, вона продовжує боротьбу. Сам шеф хунти з повагою відгукується про неї, називаючи її «незвичайною жінкою».}

_{Інтерес Гундлаха до Гладіс, пробуджений її загадковістю, трансформується у щиру симпатію, що, в свою чергу, переростає у любов. І це глибоке почуття до жінки — перше справжнє в житті героя — спонукає Гундлаха не вагаючись прийняти її пропозицію і допомогти борцям за свободу сальвадорського народу, зробити свій внесок у формування Фронту національного визволення імені Фарабундо Марті. Підкреслимо, герой робить це не так з ідейних міркувань і переконань, як із особистих мотивів. Та при цьому він відкриває в собі здатність на відчайдушні, ризиковані вчинки, переживає свою другу молодість.}

_{Якщо Гладіс Ортега — добрий ангел Гундлаха, то агент приватного детективного бюро, зв'язаний з американськими спецслужбами Пінеро — його злий геній. Всюдисущий Пінеро постійно переслідує героя, не раз пробує зробити його співучасником брудних справ і кінець кінцем стає безпосереднім призвідцем смерті Гундлаха, Пінеро показаний лише в його чисто функціональній ролі — як слуга й захисник несправедливого режиму, його образ перетворюється в романі на втілення абсолютного зла.}

_{Незадовго до своєї загибелі Ганс Гундлах згадує цілих п'ять життів, які він прожив за короткий час, — настільки насиченими найрізноманітнішими подіями виявилася доля героя останні кілька місяців. Гундлах піднісся над своїм повсякденним рутинним існуванням, віднайшов втрачений сенс життя.}

_{Не залишатися байдужим, стороннім споглядачем навколишньої дійсності, а знайти в ній своє місце, гідно розпорядитися своїм життям, з усією рішучістю обстоювати добро, справедливість — обов'язок кожної чесної, порядної людини. У цьому полягає головний етичний зміст роману Вольфганга Шрайєра «П'ять життів доктора Гундлаха».}

_{Микола Кудін}