Поезiї

Моя Україно! Як я тебе любив!

Твої луги, твої степи розлогi,

Днiпра ревучого славетнiї пороги

I хвилi золотi твоїх шовкових нив.

Як я любив в садочках вишняку

Твої бiлесенькi, немов хустини, хати,

Поважну рiч старих дiдiв чубатих

I регiт дiтвори в жартливому танку.

Як я любив в нiч теплу, весняну

Чуть пугача з дiброви тихий стогiн,

Гукання парубкiв, дiвчат веселий гомiн

I пiсню з-за лугiв розкiшну, голосну.

Як я любив уосени в стiжках

Хлiб коло хат, а ранками сiдими

Селян за працею хапливою мiж ними

I стукiт говiркий цiпiв геть по токах.

Як я любив зимової доби

При каганцi невпиннеє сюрчання

Тих веретен i пiсню чи ридання

Тихесеньке жiночої журби.

Як я люблю безрадiсно тебе,

Народе мiй, убожеством прибитий,

Знеможений i темнiстю сповитий,

Що вже забув i поважать себе,

Потративши свої колишнi сили…

Як я люблю твої сумнi могили,

Україно! Як я люблю тебе!

I ось тепер та мучена любов

Мене жене в далекую чужину…