Повзе змія

Ось і знову — тихе похмілля

Від компаній і від подруг.

Перший сніг спадає на гілля

І лягає мені до рук.

Тільки щось защемить у грудях,

Й алкоголем його не залить.

Скільки я скандалив на людях,

Ось тепер душа й болить.

Так закінчу я власну повість.

Не печалься, душа, не ридай.

Розгубив назавжди свою молодість

По вокзалах і поїздах.

І тепер на нічних полустанках,

У густім паровознім диму

Моя юність літає до ранку

І зникає кудись у пітьму.

Скільки там коньяку у флязі.

Саме стільки, щоб совість залить,

Бо такому, як я, бродязі

І лишається тільки, що пить.

Ось і знову — тихе похмілля

Від компаній і від подруг.

Перший сніг спадає на гілля

І лягає мені до рук

Прощай, моя радість, прощай.

Я знаю — не будеш чекати.

Тепер з благородних напитків лиш чай

Я можу собі дозволяти.

Я знаю, любов — це обман.

Та про тебе співав я ночами.

І на пересилці один уркаган

Сльозу утирав поміж нами.

Коли ти ішла вздовж вітрин

У своєму найкращому платті,

Серйозні швейцари з готелю «Берлін»

Стояли, немов на параді,

Дивилися, що глядачі,

На тебе — шалаву і стерву,

І навіть вокзальні дрібні щипачі

Робили обідню перерву.

Так прощай, моя радість, прощай.

Роки, як птахи, промайнули.

Я вип'ю свій круто заварений чай

За наше з тобою минуле.

Не довіряв я жінкам ніколи,

І не тримаю на тебе зла.

Тільки скажи мені з власної волі —

Що ж ти, паскуда, мене здала.

Знай, що колись я повернуся,

Знову колись проп’юсь до рубля,

Знову зап'ю і мамой клянуся —

Я ще дістану тебе, буду бля.

Скучно сьогодні і хочеться водки.

Тільки мені, повір, все одно,

Хто тепер платить за твої шмотки,

Хто тебе поїть сухим вином.

І хай не шкодую я за любов’ю,

Хай із нагана не стрелюсь в висок.

Вирву колись разом із кров’ю

Серце твоє — сухе, як пісок.

Друг мій Жора, скокарь зі стажем,

Скине вдало все барахло.

Пий, мій друже, ми ще закажем,

Пий портвейн прокурору на зло.

Ми з тобой працювали разом,

Ми ділили навпіл навар.

Пам’ята нас останнім часом

Кожен сквер і кожен пивбар.

Ми з тобою не знали горя.

Але скоро роз’їдемось ми —

Ти кудись на гастролі поближче до моря,

Я ж поближче кудись до тюрми.

Та звільниться й найгірший злодій.

Доведеться і нам, дивись,

Ще зустрітися на свободі,

По старих адресах пройтись.

Я впишуся в любі адреси,

В кожній хаті я буду свій.

І від Жмеринки до Одеси

Мене знатиме кожен блатний.

Так давай, мій друже, добавим,

За дівчонок і за матерів.

Доки нам іще добре — веселим і п’яним,

Доки вечір ще не догорів.

На волі за залізними дверми

Ляга туман на тополине віття,

І над будинком пересильної тюрми

Всю ніч до ранку завиває вітер.

Моя відсидка перша і легка,

За пару років буду вже на волі.

Із зони відправляються, відкинувшись, зека

По новій в трудові свої гастролі.

А десь, де світло привокзальних ламп

І де тривожно схлипують вагони,

Ще пацана на перший у житті його етап

Проводять конвоїри по перону.

Прощайте, каземати козирні,

Прощайте поки що, чифір і шконка.

Я повернусь туди, де в золоті роки мені

Путівку у життя дала Вагонка.