Правила для вигнанців

Розділ третій

Я скористався коридором для перевезення вантажів, щоб пройти через занедбаний торговий центр і вийти у зону посадки. Шаттл був закріплений у районі портового управління, і, на щастя, там працювала камера безпеки. Мені вдалося оглянути місце і побачити, що все чисто. З каналу Мікі я дізнався, що двоє членів екіпажу стояли на контрольній палубі, виконуючи передпольотну перевірку, а інші все ще перебували у своїй основній лабораторії і уточнювали останні списки.

Я заморозив передачу з камери лише на стільки часу, щоб перебігти по тіньовій зоні посадки і дістатися до шлюзу. Я подав вхідний код, який надав Мікі. Шлюз відкрився, випускаючи ковток рециркульованого повітря, яке, за даними мого сканування, було набагато чистішим за те, що було на станції. Напевне і пахло краще. Я зайшов всередину, закрив шлюз і видалив запис входу з журналу.

Через код доступу від Мікі я міг чути канал людей. Я чув, як Кадер, один з двох пілотів-імпів, що піднялися на льотну палубу човника, запитав: "Хіруне, це ти?"

Хіруне відповіла: "Що? Я все ще в ПА. Ми вже виходимо."

"Дивно, мені здалося, що я почув відкриття люка."

"Запис у журналі відсутній, - додала інший пілот, Вібол. - Я думаю, що твої вуха заплуталися у шумі."

"Тепер я повинен піти і перевірити це, щоб довести, що ти не помилилася", - сказав Кадер.

Я вже спускався до переходу до робочої зони, повз біолабораторію до складу. Існував закуток для бортового бота-самоскида, але оскільки вантажне приміщення було перетворене на лабораторію, бота вивантажили. Куток був місткішим, ніж шафа для запасів на кораблі, і я принаймні міг сісти на палубу і притулитися до стіни, навіть якщо не міг витягнути ноги. Мені фактично не потрібно було розтягуватися, але так було приємніше. Було також дуже темно, але з активним кормом у голові це не було проблемою.

Мікі запитав: "З тобою все добре, консультант Рін?"

Я перевірив ще раз, щоб переконатися, що наше з'єднання надійне, що люди не чують його і ніхто з людей-імпів не може вловити зміну у шумі статики. Таке було можливе, тому що я контролював корм Мікі, але я, напевно, буду змушений перевіряти канал кожен раз, коли він говоритиме зі мною, тому що це був єдиний канал, який я мав. "Зі мною все гаразд. Можеш називати мене Рін." Це було трохи менш дратівливо, ніж "Консультант Рін". Мене не дратувало, коли Тапан, Рамі та Маро називали мене консультантом, але… не знаю, зараз мене це дратувало, і я не розумів чому.

"Добре, Рін! - сказав Мікі. - Ми друзі, і друзі називають один одного по іменах."

Можливо я навіть знав чому.

Я дивився очима Мікі, як він допомагав експедиції заносити останні кілька частин їхнього обладнання та запасів. Вони завантажили все це через шлюз і розмістили вередині. Я слухав їх розмову у стрічці, і вони, здавалося, були схвильовані, що нарешті в дорозі. Зараз на борту було четверо дослідників та два пілоти, усі - багаторічні співробітники GoodNightLander Independent, які раніше працювали разом, і які з нетерпінням чекали, коли з’являться їхні агенти з безпеки. Одного разу Дона Абене схопила Мікі за руки і посміхнулася в камеру. Я був радий, що не зробив жодної спроби контролювати рухи Мікі, тому що моя віддача була такою миттєвою та інстинктивною, що я вдарився головою об стіну своєї схованки.

(Ніхто не торкається SecUnits. Я досі не розумів, що це пільга.)

Я все ще не вмію вгадувати людський вік, просто дивлячись на лице. Тепла коричнева шкіра Дони Абене була складена в куточках її рота та очей, а довге темне волосся мало білі пасма, але, наскільки я знав, це був косметичний макіяж. Вона засміялася, і її темні очі звузилися. "Ми нарешті їдемо, Мікі!"

"Ура!" - сказав Мікі, і всередині його корму я відчував, що це щиро.

Мікі допоміг Хіруне занести обланання в лабораторію, а потім він міг довільно слідувати за своїми друзями-людьми, коли вони розміщали особисте спорядження. Я запропонував Мікі вийти з лабораторії і піти до складу, де Вілкен і Герт розпаковували своє обладнання. У Мікі не було настільки чутливого сканера зброї, як у мене, але його зір мав можливості збільшення навіть кращі, ніж у мене. (Це одна з відмінностей між SecUnit'ом та ботом, призначеним для наукових досліджень.)

Я попросив його уважно подивитися на речі, які розпаковували консультанти з питань безпеки, і це дало мені можливість побачити їх крупним планом і під різними кутами, коли Герт клав свої речі у шафку для зберігання. Я хотів зробити це на борту корабля, але вони занадто швидко прибрали своє спорядження, і прохання безпілотника перевірити спорядження, ймовірно, привернуло б небажану увагу. Герт поглянув на Мікі, поклав якусь річ у футлярі і спитав: "На що ти дивишся?"

Я сказав Мікі: Скажи: "Дона Абене хоче, щоб я запитав вас, чи потрібна вам допомога при зберіганні вашого спорядження".

Мікі нахилив голову і дослівно повторив її з такою досконалою невинністю, з якою міг впоратися абсолютно безневинний бот.

Герт трохи посміхнувся. "Ні, дякую, маленький боте", - сказав він. Вілкен засміялася.

"Маленький бот", серйозно? (Десь мало бути щасливе середовище між трактуванням бота як жахливої машини для вбивства і інфантилізованим ботом.) Я запропонував Мікі повернутися до друзів. Коли він зійшов вниз, він запитав: "Рін, чому вони не хотіли, щоб ми бачили їхні речі?"

Не всі хочуть, щоб домашня тваринка-робот вставляла свій сканер у чужі справи, але я відволікся… Я просто сказав йому, що не знаю. З форми футлярів там містилася зброя, боєприпаси та елітний комплект саморегульованих обладунків, які я бачив лише в ЗМІ. Компанія ніколи не давала нам таких гарних обладунків, хоча на її захист можна сказати, що нашу броню з регулярними інтервалами змінювали. Вони не мали безпілотників, але зрештою люди погано ставляться до безпілотників безпеки; для керування ними потрібна багатоканальна обробка інформації, і більшість людей просто не можуть це робити без спеціального імпланта. Але навіть без безпілотників вони виглядали так, ніби готові до всяких несподіванок. Можливо, не без причини.

Я намагався вирішити, чи варто мені скористатися можливістю викрасти броню, якщо вдасться. Саморегулююча броня була неймовірно спокусливою і буде ще кращою, коли я внесу деякі зміни до коду. Але клопоту було достатньо багато навіть для того щоб проходити повз сканери зброї; якщо ж носити з собою що-небудь таке громіздке, просто зросте ймовірність, що мене зрештою спіймають.

Мікі піднявся до зони екіпажу під контрольною палубою, де Абене та Хіруне сиділи з Брейсом та Еджіро. Кадер і Вібол були прямо за нами в кабіні пілотів. Люди пересунули кілька стільців станції до вигнутого м'якого дивана і тепер спостерігали за бульбашкою плаваючої поверхні дисплея у центрі купе. З наведених схем вони планували свій маршрут через об’єкт. Я обережно потикався в їхні індивідуальні канали, коли Абене поплескала по місцю біля неї. - Сядь, Мікі.

Мікі сів біля неї на диван, і ніхто з інших людей на це не відреагував. Мабуть, таке було цілком нормальним явищем.

- Ти радий побачити внутрішню частину об'єкту, Мікі? - запитала Хіруне, повертаючи схему під новим кутом. - Я втомилася дивитися на ціі карти".

"Я в захваті!" - заявив Мікі. "Ми зробимо хорошу оцінку, а потім зможемо отримати нове призначення".

Еджіро засміявся. "Сподіваюся, що це буде так легко, як ти кажеш."

Брейс сказав: "Мені байдуже, легко чи важко, принаймні ми рухаємось! Напевне, Мікі втомився грати з нами в Мус".

"Я люблю ігри. Я міг би весь час грати в ігри", - заявив Мікі.

Мені довелося повернутися до реальності своєї темної кабінки. Я знову відчув емоції. Я був розлючений.

До того, як доктор Менса купила мене, я міг порахувати, скільки разів я сидів на людському кріслі, і це ніколи не було перед клієнтами.

Навіть не знаю, чому я так відреагував. Чи заздрив я боту у формі людини? Я не хотів бути роботом замість домашньої тваринки, тому залишив доктора Менсу та інших. (Не те, щоб Менса сказала, що хоче домашнього улюбленця SecUnit'а. Я взагалі не вважаю, що вона хотіла SecUnit'а.) Що було у Мікі, чого я хотів? Я поняття не мав. Я не знав, чого хочу.

І так, я знаю, що це, мабуть, було великою частиною проблеми саме тут.

Я повернувся до стрічки Мікі. Дона Абене якраз говорила: "Майте на увазі, що ваш досвід спілкування з людьми обмежений. Ми думаємо про вас як про члена нашої родини, але для інших ви чужі. Мабуть, тому наша служба безпеки не хотіла, щоб ви дивилися на їхні речі".

Ой-ой. Я пробіг назад у записі з камери Мікі, щоб відтворити ту частину розмови, яку я пропустив. Мікі запитав у Абене, чому Герт так відреагував, коли він подивився на її речі та речі Вілкен. На щастя, Абене відволіклася, намагаючись відповісти на запитання, поки все ще оглядала схему установки, і не запитала, чому Мікі пішов до команди охорони. Якби вона подумала запитати про це, чи сказав би їй Мікі про мене? Як би він відповів на це питання?

Я міг би взяти Мікі так, як спочатку планував, але імітувати його взаємодію з Абене та іншими було б неймовірно складною справою. Я не думав, що можу підробити це; мій розширений алгоритм консультанта-імпа з питань безпеки було досить важко розробити, і я не намагався обдурити людей, які мене знали і те, як я виглядав для них. Щось у цьому роді.

Намагаючись не виглядати знервованим та/або розлюченим, я сказав: "Мікі, пам’ятай, ти сказав, що не скажеш Доні Абене про мене."

"Я не скажу, Рін. - Мікі був настільки спокійним і самовдоволеним, що моя надійність роботи знизилася на 2 відсотки. - Я обіцяв."

Мені довелося мовчки кипіти. Але частина кодованої поведінки Мікі повинна була включати звертання до Дони Абене, коли у нього були запитання. Мені потрібно буде відповідати на його запитання якомога детальніше; очевидно, що просте "я не знаю" його не влаштовувало.

Хіруне тим часом запитувала Абене: "Що ти думаєш про нашу службу безпеки досі?"

Абене сказала: "Насправді я задоволена. Вони, здається, не дуже розуміються у тераформуванні, але це не має значення".

Можливо, подумав я. Але навчальні модулі SecUnit'ів часто були наповнені нісенітницями, і все, що я знав про тераформування, я прочитав з популярної літератури, причому зовсім не цікалячись ним, тому, можливо, я був не найкращим авторитетом.

Очима Мікі я побачив, як Хіруне поглянула на двох інших, які говорили про те, що треба щось перевірити. Вона знизила голос. "Я вважаю що лише двоє охоронців не дуже допоможуть нам проти рейдерів".

Абене пирхнула. "Якщо там будуть рейдери, ми сідаємо у човник і негайно повертаємось до транзитної станції."

Коли ви їх побачите, буде вже пізно.

Моя реакція, мабуть, потрапила в корм, тому що Мікі з тривогою запитав: "Ти будеш їх охороняти, Рін?"

"Так, Мікі" - відповів я, тому що це була моя обіцянка, і я думав її виконати.