Пригоди в повітрі

I

В місто прилетів невеликий учбовий дирижабль. Він схожий був на велетенську білу сигару. Коли над містом продеренчав його мотор, сотні ентузіастів повітроплавства і авіації помчали на аеродром.

Серед перших, що прибігли туди, було троє юних друзів: Гандзя Голубка, Янко Гуркало і Гарик Товстуха. Ці п'ятнадцятилітні діти славились у місті як завзяті аматори авіації.

На аеродромі приймали дирижабль. З гондоли скинули довгі канати-гайдропи і виключили мотор. Люди ловили канати і притягали дирижабль до землі. Троє юних друзів охоче почали допомагати команді, що приймала дирижабль.

Ось гондола вже зовсім низько над аеродромом. З неї викидають мотузяний трап, і повітроплавці спускаються на землю. В гондолі ще залишається командир. Він гукає, що треба переставити дирижабль, щоб захистити його од вітру. Починають одв'язувати гайдропи і перетягати повітряний корабель. Командир втягнув до себе в гондолу трап.

У той момент, коли ще не вся команда взялася за канати, сталась несподіванка. Поривом вітру полегшений дирижабль піднесло над землею разом з кількома людьми, що тримались за гайдропи. Відчувши, що ноги одірвались від землі, люди випускали з рук канати і сипались, мов груші.

— Плигайте! — гукав Янко Гандзі й Гарикові.

— Пускайте трос! — нагадувала Гандзя обом хлопцям.

— На землю! — гукав Гарик.

Кожен з них чекав, коли плигнуть товариші.

Дирижабль підіймався вище. Всі, хто тримався за канати, крім трьох юних друзів, були на землі. На висоті десяти — п'ятнадцяти метрів над аеродромом бовтали ногами лише троє дітей, судорожно стискаючи руками канат.

Дирижабль підіймався вище.

Гандзя зміряла відстань до землі і зрозуміла: стрибок з такої висоти — це самогубство. Дівчина глянула на своїх товаришів і крикнула:

— Не плигайте! Держіться!

Обидва хлопчики вже зрозуміли це. Вони міцно трималися за канат.

Страх охопив Янка. Але він боявся не за себе. В цей момент якось забув про власну небезпеку. Він думав про Ганд-зю і Гарика. А що коли заболять у них руки? А що коли на висоті запаморочиться голова?

Хлопчик оглядався і оцінював становище. Він і Гарик висіли на одному гайдропі. Ноги Гарика були над його головою. Дівчинка висіла на сусідньому гайдропі на віддалі кількох метрів від них.

Янко подивився на товаришів, охопив канат руками й ногами і загукав:

— Ану, беріться так, як я! Так легше!

Гандзя одразу побачила і зрозуміла спосіб, запропонований Янком.

Дівчинка стиснула канат, переплівши його руками й ногами, і одразу ж відчула полегкість. Боячись, щоб не запаморочилась голова, вона намагалася не дивитись униз.

В цей час дирижабль пролітав над містом. Здивовані громадяни, піднявши голови, нічого не знаючи і не розуміючи, стежили за дивним, як їм здавалось, цирковим видовищем. Миттю по місту пронеслась поголоска, що то майстри парашутного спорту навмисне повисли на канатах під гондолою.

— Здорово! Ну й вигадали! Сміливість яка! — говорили громадяни.

Лише люди на аеродромі знали, в чім справа, і з жахом стежили за дирижаблем.

Командир дирижабля в першу мить не помітив несподіваного вантажу; всю свою увагу він звернув на керування. Він вирішив виключити мотор і, зробивши коло над містом, знов підійти до причалу.

Гарик висів на руках. Він не міг роздивитись, як робить Янко, і відчув, що довго не вдержиться.

II

Побачивши, як Гандзя охопила ногами канат, Гарик зрозумів пораду Янка, негайно зробив так само і відчув полегшення. Проте всі троє знали ненадійність свого становища.

Загибель відстрочувалась ненадовго. Незабаром втома візьме своє.

Всі троє напружено думали, шукаючи порятунку.

Янко, тримаючись однією рукою за канат, другу сунув у кишеню. Там він намацав маленький моток тонкого дроту. Дріт потрапив до його кишені випадково: Гандзя просила принести їй для якоїсь моделі. Янко витяг руку з кишені і знов стиснув канат. Йому спало на думку прив'язатись до каната. Але чим?

Хлопець згадав про свій поясок. Коли б прив'язатись цим пояском до каната, він, безумовно, вдержався б.

Але для того, щоб розстебнути поясок і потім прив'язатися ним до каната, треба звільнити руки. Випустити з рук гайдроп не можна, бо самими ногами не вдержишся. Трошки сковзнеш і з'їдеш униз. Якби можна було хоч на хвилинку впертись у щось ногою! Але канат рівний і гладенький.

Янко спробував знов триматись однією рукою, а другою розстебнути поясок. Це йому вдалось. Але ліва рука ослабла, і він мусив вхопитись за канат обома руками.

Минули лише дві-три хвилини, як дирижабль одірвало від землі. Та нашим повітроплавцям здавалось, що вони вже висять неймовірно довго.

Янко вирішив будь-що прив'язатись пояском. Він схопився зубами за канат і випустив його з рук. Напружуючись, стискав зубами й ногами канат, а руками підперізував себе й гайдроп.

Пальці намацували пряжку і кінець пояска, шукали в ньому дірку, щоб просунути шпеник пряжки. Від напруження в очах у Янка потемніло, але поясок уже застебнуто. Він розціплює зуби. Тепер триматись зовсім легко. Хоч не слід цілком звірятись на таку прив'язку, але відтепер йому здавалось, що вже можна триматись на канаті протягом ближчих годин.

Янко глибоко вбирає в себе повітря і шумно видихає. Щось торкнулось його голови. Це нога Гарика. Гарик повільно сповзає по гайдропу вниз. Очевидно, він втрачає сили.

III

Вони летіли на висоті чотириста метрів над землею. Янко, піднявши голову, подивився на товаришеві ноги, і в нього майнула думка про допомогу Гарикові.

Він витяг з кишені моток дроту і розмотав його. Дріт був завдовжки чотири-п'ять метрів. Звівши руки, Янко хотів обкручувати тим дротом ногу Гарика і прикріпити її до гайдропа, коли враз відчув, що його наче хтось потяг униз, І він швидко ковзнув по гайдропу.

Янко падав, вірніш, швидко сповзав на поясі по гайдропу униз. Поясок не був надійним засобом, щоб триматись на ньому. Хлопець схопився руками за канат і в ту ж мить відчув, що вперся в щось ногами. Міцно стискаючи канат, він глянув під ноги і побачив, що був уже на самому краю гайдропа, а ноги його впирались, хоч і не надійно, в залізне кільце, ув'язане в кінець каната.

Янко одразу зрозумів, що якби протягти поясок крізь це кільце і прив'язатись до нього, то можна було б врятуватися. Але це було нелегко зробити. Від напруження в нього виступив піт, але поясок він все ж таки протяг крізь залізне кільце.

Відтепер всю свою увагу Янко переключив на допомогу Гарикові. Сповзаючи по канату, він не випустив з рук дроту.

— Гарик, сповзай униз! — гукнув він. — Тут я тебе прикріплю.

Гарик не розумів, що хоче зробити Янко, але він вірив у вигадливість свого товариша і, сповзши на кілька метрів, знов торкнувся ногами голови Янка. Останній міцно обкрутив дротом гайдроп і потім почав обмотувати ногу Гарика, прикріплюючи її до каната. Він робив це швидко і вправно. За хвилину Гарик відчув, що нога його дістала підпору, і він полегшено зітхнув.

Гарик був у гіршому становищі, ніж Янко, але тепер він уже сам, без допомоги товариша, зняв з себе галстук і ще ним прив'язався до каната. Це не мало великого значення, але все ж давало полегшення.

Голови обох хлопців посилено працювали, вигадуючи, чим ще прикріпитися.

А тим часом дирижабль піднявся на сімсот метрів. Там віяв вітер і відчувалась прохолода. Янко перевів погляд на Гандзю. Дівчина висіла так само непорушно, вп'явшись руками й ногами у канат.

«Чим їй допомогти?» — подумав хлопчик і нічого не міг вигадати, щоб перемогти ті кілька метрів, які відділяли його від дівчинки. Він хотів крикнути, щоб вона спробувала чимсь прив'язатись, але не міг нічого придумати.

Ще раз глянув на Гандзю і побачив, що вона заплющила очі.

Страх за товаришку охопив Янка.

IV

Гандзя бачила, як підперізувався Янко, як він вчепився на залізне кільце, як обмотував ногу Гарикові і як Гарик прив'язався галстуком. Вона хотіла зробити так само, але під руками нічого потрібного не знаходила. Раптом у неї майнула думка, що якби вона могла зняти панчохи, то ними можна було б прив'язатися. Дівчинка легко скинула туфлі, і вони полетіли на дах якогось будинку. Але виявилось, що в такому становищі, коли доводилось міцно триматись руками за канат, зняти панчохи неможливо. Та навіть коли б і зняла панчохи, то все одно прив'язатись ними як слід до гайдропа вона не змогла б. Це показав їй досвід Гарика. Вона глянула на край свого каната, шукаючи там кільця, такого як у Янка, але кільця на її канаті не було.

Гандзя сподівалась, що командир дирижабля придумає, як її врятувати. Може, він витягне їх у гондолу або швидше спустить дирижабль. Але минали хвилини, дирижабль підіймався все вище і, гнаний вітром, проносився над містом та його околицями. Порятунок не приходив.

Руки починали боліти. Від напруження двоїлось в очах. Хотілось випустити з рук канат, тоді стало б легко, легко. Але то смерть, а вона з усієї сили боролась за життя.

Гандзя заплющила очі. Вона чула, як Янко і Гарик гукали, щоб вона трималась. Вони підбадьорювали її. Дівчинка спробувала усміхнутись, але, мабуть, з цього нічого не вийшло. Розплющивши очі, Гандзя побачила, що хлопці намагаються розгойдатись на своєму канаті й наблизитись до неї. Але вони не мали опори і їх спроби були марні. Вона почувала велику подяку до них і жаль, що більше ніколи не побачить їх. Їй хотілося вірити, що вона таки врятується. От якби в неї був парашут! Чому немає такого парашута, який можна б носити в кишені? Чому немає в неї хоч поганеньких крил? Вона згадала маму і з останніх сил стиснула руками й ногами гайдроп.

Янко бачив, як Гандзя поволі сповзала вниз. Хлопець напружувався, вибивався з сил, щоб, розгойдавши свій гайдроп, схопитись руками за той, на якому висіла Гандзя. Але нічого не виходило.

Несподівано затріщав мотор, дирижабль рвонувся вперед, і сильний вітер ударив в обличчя дітям. Гандзя голосно скрикнула.

V

Вітер, знятий рухом дирижабля, відкинув канати назад. Вони вже не звисали під гондолою, а тяглись за нею. Гандзя відчула, як її відкинуло, їй здалось, ніби вона падає. Проте вона не розтулила рук і продовжувала летіти з дирижаблем.

Канат, на якому висіли хлопці, відхилився менше, ніж канат Гандзі, бо їх вага перебільшувала вагу Гандзі в два з половиною рази. Тепер дівчина наблизилась до хлопців на відстань вдвоє коротшу, ніж перед тим.

А коли дирижабль понісся ще швидше, Гандзин канат трохи нижче її ніг торкнувся гайдропа, на якому висіли хлопці.

Янко вирішив цим скористатись. Він простяг руку і схопився за Гандзин канат.

Так вони летіли ще кілька секунд. Кожна мить здавалась їм вічністю. Гандзя не розплющувала очей. З останніх сил вона трималась за канат. Але сил не вистачало, і дівчина почала швидко сповзати вниз.

Ще кілька метрів, і вона порине в прірву. Проте до останньої миті не випустить каната з рук.

«Чому він такий слизький?» — проносилась думка в Гандзі, коли вона відчула, що швидко сповзає.

Ще одна мить, і… нога в щось уперлась. Чиясь рука підтримує її. Це Янко підхопив дівчинку. Одразу стало легше. Не треба так стискувати канат. Здавалося, легше стало дихати. Гандзя підводить повіки й бачить під собою Янка, а над головою Гарика.

— Гандзю! — кричить Гарик. — Чіпляйся за наш мотуз!

Гарик хотів би їй допомогти, але Янко прикрутив йому ногу дротом так, що він не може рухатись ні вниз, ні вгору.

Янко теж гукає, щоб вона покинула свій гайдроп і чіплялася за їхній.

Дівчинка одважується і простягає руку до сусіднього каната. Ось вона вже на другому гайдропі. Знизу її підтримує Янко. Її маленька нога входить в залізне кільце. Висіти стало значно легше. Всі троє вони висять одне над одним, наче хто нанизав їх, мов намистинки.

VI

Тільки тепер командир дирижабля зміг приділити увагу людям, що висіли під гондолою. Власне, ще не минуло й десяти хвилин, як дирижабль одірвано від землі. За цей час командир скерував дирижабль угору, щоб вітром не розбило його об високі будинки або не притиснуло з розгону до землі. Він правив рулем, скинув мішок баласту і включив мотор.

Зверху він подивився на людей під гондолою і побачив, що це не дорослі, а діти, в яких може не вистачити сили, поки дирижабль підійде до аеродрому і спуститься. Він знав, що сам-один витягти в гондолу канат з трьома дітьми не зможе. Командир вирішив скинути їм мотузяний трап. Для того щоб діти могли користатися трапом, він мусив виключити мотор. Зваживши на серйозність становища, командир так і зробив. Вітер, знятий рухом дирижабля, вщух. Корабель поплив повільно.

Одразу ж спустився трап і майже вдарив в обличчя Гарикові. Хлопець схопився за нього, але скористатися ним не зміг. Спершу треба розплутати дріт, яким його прив'язав Янко. Гарик скерував трап до Гандзі. Дівчинка сіла на мотузяний щабель трапу, але не мала сил піднятися по ньому в гондолу. Командирові дирижабля довелося самому втягти її туди.

Тепер настала черга хлопців. Янко підняв руку над головою і розплутав дріт коло ноги Гарика. Звільнений Гарик з швидкістю мавпи вибрався по трапу в гондолу. В повітрі залишився тільки Янко. Він уже розстебнув поясок, зліз на трап і сидів на ньому, наче на гойдалці.

— Янко! — покликав його Гарик.

— Лізь швидше! — гукнув командир.

Але хлопець сидів непорушно. Він не пробував підніматися і нічого не відповідав. З гондоли бачили лише його схилену голову й руки, якими він вп'явся в трап.

Командир стривожився. Що сталося з хлопчиком?

VII

Командир і Гарик обережно потягли трап з Янком. Коли його підняли до краю гондоли, командир схопив хлопчика за руку і втяг у гондолу.

Янко лежав непритомний: обличчя його сполотніло. Гандзя й Гарик стривожено нахилились над ним.

Командир дирижабля глянув на годинник:

— П'ятнадцять хвилин у повітрі, — сказав він.

Гарик одвів очі від Янка і здивовано подивився на командира. Невже тільки п'ятнадцять хвилин? Йому здавалось, що минула принаймні година.

— Тепер швидше на аеродром. Ставай, хлопче, сюди і тримай цей важіль, — скомандував Гарикові командир.

Знову запрацював мотор. Командир став біли руля. Дирижабль рушив до аеродрому. Коли вони пролітали над містом, під гондолою звисали гайдропи, але без людей.

— А парашутисти вже стрибнули, — говорили громадини, підводячи вгору голови і стежачи за повітряним кораблем.

Командир звелів Гарикові повернути важіль. Мотор затих, і пропелер закрутився повільніше. Командир повернув руль висоти, і дирижабль почав знижуватись. Ще хвилина-друга — і гайдропи поволоклися по аеродрому. Люди бігли за дирижаблем і, впіймавши за гайдропи, потягли його до місця причалу.

Дирижабль заякорили. Велика біла сигара ледве погойдувалась. З гондоли впав на землю трап. По трапу спускалися Гандзя й Гарик.

Двоє повітроплавців піднялись у гондолу і, взявши під руки нерухомого Янка, обережно спустили його на землю.

Підійшов лікар. Оглянув і сказав:

— Це від перенапруження і хвилювання. Він скоро прийде до пам'яті.

Натовп товаришів оточив Янка.

Минуло кілька хвилин, і хлопець розплющив очі:

— Гандзю, Гарику…

Впершись руками в землю, він випростався і сів.