Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

XIX. Гуркотень

А в Гуркотні, за триста верст на південний захід, панував безлад зовсім іншого роду. Поки Король-Берег скиглив з жаху, їхній страшний ворог ще й на вершок не просунувся до міста — адже вірні королю Аегону вояки раптом лишилися без ватажків, зате під владою сумнівів, незгоди та розбрату. Ормунд Вишестраж лежав мертвий, а з ним і його брат у перших пан Бріндон, перший лицар Старограду. Сини князя — зелені хлопчаки — лишилися у Вишестражі за тисячу верст звідти. Даерон Таргарієн, якого князь Ормунд нарік «Даероном Даруй-Вогонь» і вихваляв за відвагу, теж був лише юним хлопчиськом; наймолодший з синів короля Візериса виріс у тіні своїх старших братів і звик радше виконувати накази, ніж віддавати їх. А найстарший з Вишестражів, що залишився при війську, був пан Гоберт, ще один брат у перших князеві Ормунду. Дотоді тлустий пан Гоберт урядував лише за обозного, і військова старшина вважала його надто неповоротким не лише тілом, але й думкою. Серед свого сімейства він за прожиті на світі шістдесят років не показав себе геть нічим, але наразі зухвало пнувся очолити все військо, бо, мовляв, лишився найближчим родичем королеви Алісенти.

Рідко траплялося в історії Семицарства мале чи велике місто, яке б піддали такому довгому та жорстокому погромові, як Гуркотень після Гіркоти. Принца Даерона від побаченого аж знудило, і він наказав панові Гоберту Вишестражу припинити жахіття, та зусилля Вишестража виявилися такими ж нікчемними, як він сам.

Найгірші злочини з-поміж усіх було вчинено Двома Зрадниками — підло уродженими драконоїздцями Гуго Громобоєм та Ульфом Білим. Пан Ульф цілком віддався гультяйству і потопав у вині та втіхах плоті. Усіх, хто йому не припав до смаку або не задовольняв його примхи, він віддавав своєму драконові. Лицарське звання, подароване Ульфові королевою Раенірою, виявилося для нього замалим, і навіть титул князя Лихомостя, жалуваний принцом Даемоном, не втамував його марнославства. Білий мав на думці жирніший кусень — ніщо інше, як Вирій. Він оголосив, що оскільки Тирели не взяли участі у подіях «Танку», їх слід наректи зрадниками і позбавити дідицтва на його користь.

Та навіть пан Ульф з його зазіханнями на Вирій видасться невибагливим порівняно з замірами свого приятеля-перевертня — Грізного Гуго. Громобій уродився сином простого коваля, але виріс велетенським на зріст і з такою силою в руках, що скручував сталеві прутки у кільця. Він не знав геть нічого про військову науку і вояцьке мистецтво, але завдяки силі й статурі був страшним супротивником у бою. За зброю Гуго обрав собі величезний келеп, яким завдавав жахливих, убивчих ударів. У битву він літав на Верміторі, який колись носив Старого Короля; з усіх драконів Вестеросу лише Вхагар переважала його зростом та віком. Зі згаданих причин князь Грізний (як відтепер він величав себе) почав мріяти про корону.

— Нащо животіти у дрібних панах, коли можна стати королем? — питав він людей, яких збирав навколо себе.

Жоден з Двох Зрадників не палав бажанням допомагати принцові Даерону в нападі на Король-Берег. Військо в них було велике, ще й при трьох драконах, але ж королева теж мала трьох драконів (наскільки вони знали), а коли б повернулися принц Даемон з Кропивкою, то мала б і п’ятеро. Князь Пик волів затримати просування війська, доки князь Баратеон не вийде з власною силою зі Штормоламу і не приєднається до них. Пан Гоберт бажав відступити до Обширу та відновити запаси, які швидко танули. Жоден не звертав уваги, що і військо теж тане з кожним днем, наче ранкова роса — з нього тікало дедалі більше вояків, які поверталися до рідних домівок на збір врожаю і тягли з собою стільки здобичі, скільки могли унести.