Речі і люди. Есей про споживання

Примітки

1

Див. видання українською: Шивельбуш В. Розчаклована ніч. До історії штучного світла у ХІХ столітті. – Київ : Ніка-Центр, 2014. – 216 с.

2

Див. видання українською: Шивельбуш В. Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів. – Київ : Ніка-Центр ; Львів : Видавництво Анетти Антоненко, 2016. – 256 с.

3

«Verbrauch», німецьке слово для позначення споживання (Konsumption), має також значення «знищення». Згідно зі Словником братів Гримм, воно походить від «brechen» (ламати, розбивати), одначе означає не витрачання, а певне механічне ламання неушкодженої речі у сенсі «приведення у непридатність». Жан-Батіст Сей, котрий першим докладно розглядає споживання у власному розділі, визначає його як «déstruction d’utilité» (руйнація корисності) предмета, який споживається. (Jean-Baptiste Say: Traité d’économie politique, vol. 2. Paris 1817, 3. ed., premier ed. 1803, p. 181). Йому наслідують усі пізніші автори. Прикметна його неодноразова вказівка на те, що при цьому знищується не матерія предмета, а лише його корисність. Ця відмінність іще не була чітко усвідомлена у XVIII ст. Так, фізіократ абат Бодо зауважує, що «les objets propres а nos jouissances périssent tòt ou tard par l’usage mème que nous en faisons» (предмети, якими ми користуємося, рано чи пізно гинуть від самого факту їхнього вживання нами). Інший фізіократ, Мерс’є де ла Рів’єр, говорить про «дивне багатство, яке людина не може споживати без того, щоб його незворотно знищувати» (цит. за: Emanuel Leser: Der Begriff des Reichtums bei Adam Smith. Heidelberg 1874, S. 95, S. 55). Більш ніж століття пізніше і тому радше з іронією американський економіст Джон Бейтс Кларк зауважує: «Споживання – це використання, і руйнування об’єкта, який споживається, у більшості випадків є, на жаль, неминучою супутньою обставиною цього процесу… Більшість корисних речей за своєю природою вичерпують себе… виконуючи свою функцію для людини» (John Bates Clark: The Philosophy of Wealth. Boston 1886, Nachdruck New York 1967, р. 57).

4

Оноре де Бальзак «Розкоші і злидні куртизанок».

5

Містичне єднання (лат.). – Прим. пер.

6

Кнут Гамсун «Голод».

7

Gustave Flaubert: Die Briefe an Louise Colet, übers. v. Cornelia Hasting. Zürich 1995, S. 208 f. (Gustave Flaubert: Correspondence, Ed. Pléiade, Bd. 1.Paris 1973, S. 418 (Brief vom 13. 12. 1846)).

8

Огляд цієї історії інтерпретації, до якої, крім Гайдеггера, долучилися також історик мистецтва Майєр Шапіро та філософ Жак Дерріда, подано у виданому Джеффрі Бетченом каталозі виставки «Що з черевиками? Ван Гог та історія мистецтва» у Музеї Вальрафа-Рихарца в 2009 році. Вказівкою на ці місця з текстів Гамсуна та Флобера я завдячую Майєрові Шапіро («Натюрморт як особа: нотатки про Гайдеггера та Ван Гога», 1968, а також «Нові нотатки про Гайдеггера та Ван Гога», 1994). Див.: Meyer Schapiro: Theory and Philosophy of Art: Style, Artist, and Society. New York 1994, S. 135–51.

9

Georg Simmel: Die Ruine, in: Georg Simmel: Gesamtausgabe in 24 Bänden, Bd. 8: Aufsätze und Abhandlungen, hg. v. Otthein Rammstedt. Frankfurt/M. 1997, S. 124 f.

10

Краватка – це людина (фр.). – Прим. пер.

11

Показове споживання (англ.). – Прим. пер.

12

Karl Marx/Friedrich Engels: Karl Marx – Friedrich Engels – Werke (MEW), Bd. 23: Das Kapital, Bd. 1. Berlin/DDR 1968, S. 198.

13

Творча руйнація не тотожна продуктивному споживанню. Шумпетер має на увазі переробку застарілих засобів виробництва з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства. Утім, творча руйнація і продуктивне споживання мають ту спільну рису, що «попередник» нового продукту знищується: в одному випадку – застарілі засоби виробництва, в другому – матеріал.

14

Суп перетворюється на муслін (фр.). – Прим. пер.

15

J. B. Say: «Cours à l’Athénée», in: Jean-Baptiste Say – Œuvres complètes, Bd. 4: Leçons d’économie politique, hg. v. André Tiran. Paris 2003, S. 81.

16

Було б безглуздим намагатися це доводити (англ.). – Прим. пер.

17

Тобто безплідною. – Прим. пер.

18

Створення (давньогр.). – Прим. пер.

19

З нічого (лат.). – Прим. пер.

20

Abbé Nicholas Baudeau: «Première introduction à la philosophie économique ou analyse des états policés», Paris 1771, in: Collection des principaux économistes, Bd. 2, hg. v. Eugène Daire. Paris 1846, Repr. Osnabrück 1966, S. 662.

21

Цит. за: Georges Weulersse: Le mouvement physiocratique en France de 1756 à 1770, Bd. 1. Paris 1912, Neudruck 1968, S. 275.

22

François Quesnay: Œuvres économiques et philosophiques, hg. v. August Oncken. Frankfurt/M. 1888, Neudruck New York 1989, S. 389.

23

Johannes Burkhardt: «Das Verhaltensbild ‘Produktivität’ und seine historisch-anthropologische Voraussetzung», in: Saeculum, Bd. 25, 197, S. 286.

24

Цит. за: Lisbet Koerner: Linnaeus: Nature and Nation. Cambridge/London 1999, S. 7.

25

Мануфактура, заснована Богом (фр.). – Прим. пер.

26

Цит. за: Georges Weulersse, ibid., S. 275.

27

Характерна риса (лат.). – Прим. пер.

28

Karl Marx: Grundrisse der Kritik der politischen Ökonomie, Rohentwurf. Berlin/DDR 1953, S. 584. Можна провести й протилежний експеримент з текстом фізіократа і пізніше міністра фінансів Тюрго про безособове-речове-автоматичне у відносинах між селянином і полем: «Земля незалежно від людини і будь-яких домовленостей безпосередньо сплачує робітникові ціну його праці. Природа не торгується з ним, аби зобов’язати його задовольнятися абсолютно необхідним. Те, що вона дає, не є пропорційним ані до його потреб, ані до конвенційної оцінки ціни його трудових днів» (цит. за: Georges Weulersse, ibid., S. 276).

29

У великій кількості (фр.). – Прим. пер.

30

Доречно згадати «Sartor Resartus» Томаса Карлайла. У його роздумах про знятий старий одяг постають наче фотографічні знімки його колишнього власника: «Яка спокійна гідність живе у скинутому одязі! Як скромно він приймає належну йому шану! Жодних зверхніх поглядів, жодних презирливих жестів; спокійним і ясним поглядом дивиться він на світ, не вимагаючи і не лякаючись знаків пошани, від яких йому доведеться відмовитися. Шляпа все ще зберігає фізіономію Голови; але вже без марнолюбства, глупоти, схильності до безглуздого базікання… жилет уже не приховує ніяких ницих пристрастей, ніяких нестримних жадань; від голоду й спраги тут і слід загув» (Thomas Carlyle: Sartor Resartus, übers. v. Peter Staengle. Zürich 1991, S. 322).

31

У романі «Орландо» йдеться про статеву роль, яка визначається і водночас дезорієнтована через одяг.

32

Lorenz von Stein: «Die organische Auffassung des Lebens der Güterwelt», in: Zeitschrift für Staatswissenschaft, Bd. 24, 1968, S. 221.

33

Lorenz von Stein: System der Staatswissenschaft. Osnabrück 1852, Nachdruck 1964, S. 157.

34

Alfred Marshall: Elements of Economics of Industry. London 1894, S. 57.

35

Матеріальне проникнення (фр.). – Прим. пер.

36

Близькість суб’єкта і об’єкта, що міняються місцями (фр.). – Прим. пер.

37

Gaston Bachelard: La terre et les rèveries de la volonté. Paris 1948, S. 23 (la matière nous révèle), S. 25 (l’équilibre de notre force), S. 31 (combat contre les substances), S. 33 (pénétration matérielle та intimités du sujet), S. 61 (provocation та colère), S. 62 (matière domptée).

38

Platon: Timaios, hg. u. übers. v. Hans Günter Zekl. Hamburg 1992, S. 39 (33, C, D). Мікроскопічного спадкоємця світу-звіра, відкритої біологією ХІХ століття одноклітинної праістоти ризопода, Герберт Спенсер описує як «безструктурну часточку живого желе… що є водночас суцільний шлунок, суцільна шкіра, суцільний рот, суцільні кінцівки і також суцільні легені…» (Herbert Spencer: Principles of Biology. New York 1898, р. 156).

39

Найповніший юнгіанський опис символу Уробороса міститься в книжці Еріха Ноймана: Ursprungsgeschichte des Bewusstseins. Zürich 1949, зокрема S. 19 ff., S. 279 ff.

40

Що більше воно змінюється, то більше воно – та сама річ (фр.). – Прим. пер.

41

John Burnet: Die Anfänge der griechischen Philosophie, übers. v. Else Schenkl. Leipzig/Berlin 1913, S. 131.

42

Відтак зв’язок між нестачею і надлишком, потребою й насиченням у Гераклітовому вогні є не що інше, як метафоричне формулювання хімічного процесу горіння, або, якщо процитувати одного коментатора Гайдеггера: «Сутність вогню є постійна нужда, ним постійно рухає потреба у пальному. І, задовольняючи цю потребу, він пожирає пальне. Насичуючи її, він цим самим насичує себе. Його насичення є безпосереднє насичення цієї постійної невситимої нужди» (Hans-Christian Günther: Grundfragen des griechischen Denkens. Würzburg 2001, S. 162).

43

«Все поступово обмінюється на вогонь і вогонь – на все, подіб­но до того як золото обмінюється на майно, а майно – на золото» (Дільс, фрагмент 90).

44

Відплата/помста (нім.); реванш, відшкодування (фр.). – Прим. пер.

45

Відповідь, заперечення; врівноваження, відшкодування; реакція (нім.). – Прим. пер.

46

Оскільки Гераклітів вогонь не розрізнює «великий» космічний вогонь сонця та «маленьке» земне полум’я, світ так само можна сприймати як паливо, подібно дереву.

47

Aristoteles: Über Entstehen und Vergehen, in: Aristoteles’ Werke, Bd. 2: Vier Bücher über das Himmelsgebäude und Zwei Bücher über Entstehen und Vergehen, hg. v. Dr. Carl Prantl. Leipzig 1857, S. 411 (Buch I).

48

Продукт (фр.). – Прим. пер.

49

Jean Bollack/Heinz Wismann: Héraclite ou la séparation. Paris 1972, р. 186.

50

Дільс, фрагменти 64–66. Грецьке дієслово eperchestai (яке Дільс перекладає як heranrücken: «підступати», «наближатися») має значення несподіваної появи когось або чогось, нападу на когось або щось (за Лідделлом–Скоттом, нерідко в агресивно-ворожому контексті). Переклад Дільса тут орієнтований радше на біблійно-апокаліптичне, аніж на Гераклітове значення слів, тож krinein («поділяти») постає як «правити» (richten), а kataleptesthai («захоплювати») як «погрожувати» (verdammen).

51

Aristoteles, ibid., S. 423.

52

У «Грецько-англійському словнику» Генрі Джорджа Лідделла та Роберта Скотта пропонуються такі значення: «flowing off» (спливання), «make room for another» (поступатися місцем іншому), «give way» (давати, дозволяти), «withdraw» (відступати), «falling away» (відпадати), «loss» (втрачати), «effluence» (витікання), «emanation» (випускати, випромінювати).

53

Chorein означає перетікання на тверде: chora означає тверду землю, обмежену ділянку твердої землі, поле, площу. Звідси chorein означає перетворення цього твердого, його уподібнення рідкому.

54

Едвард Целлер, котрий розуміє і відтворює Гераклітів дух автентичніше за Германа Дільса, виразив уявлення про постійну втрату и так само постійне заміщення втраченого тим, що іде слідом за ним, так: «Речовина постійно змінює свою природу і своє місце, а тому жодна річ за якийсь час не лишається тією самою за своїм речовинним складом, кожна річ є постійне перетворення і зазнає постійного відтоку частинок своєї речовини. Натомість цей відтік має так само безперервно відшкодовуватися через приплив… інших часточок» (Eduard Zeller: Die Philosophie der Griechen. Erster Teil. Leipzig 1876, 4. Aufl., S. 620).

55

Префікси, що позначають рух, переміщення, а також руйнацію, зникнення.

56

Приклад зображення на дереві походить від Емпедокла (Дільс, фрагмент 23), образ цегляної стіни – від Аристотеля, приклад отари – від Лукреція (Cyril Bailey: Greek Atomists & Epicurus: A Study, Oxford 1928, р. 332).

57

Грецьке слово, що означає елемент, stoicheion, вперше зустрічається у Платона. У нього воно, за Лідделлом–Скоттом, має значення «простий звук мови», тобто не письмовий, а усний склад. Stoicheion є похідним від stoichos = ряд, тобто те, що утворює окремий член ряду. Незрозуміло відповідно до «Історичного словника філософії» походження stoicheion з граматики, метрики, музики чи письма. Оскільки у всіх цих випадках ідеться про абстрактні, неречовинні процедури утворення рядів, стає зрозумілим відносно пізнє формування терміна. Те, що досократик Емпедокл, котрий є ближчим до речовинної природи, натомість вдається до метафори коренів і відтак пов’язує рослину (як «надбудову») з землею (як «підґрунтям»), дивує так само мало, як і його запозичене з живопису порівняння пігментів фарби з елементом. На відміну від пізнішого геометрично-математичного уявлення про елементи (наприклад, у Платона) Емпедоклові корені є «майже живі, органічні компоненти речей, а не позбавлена душі, суто кількісна матерія» (Jackson P. Hershbell: «Empedoclean Influences on the Timaeus», in: Phoenix, vol. 28, 1974, р. 152).

58

Лукрецій (Lukrez: De rerum naturae, II, 67, hg. v. Büchner. Ditzingen 1973, S. 89): …матерія – це не сама тільки щільність, / Бо ж усі речі, як бачимо ми, поступово маліють, / Начебто тануть од довгого віку, а там уже старість / їх забирає нам з-перед очей, подробивши до решти. / Цілість, сукупність речей зостається, одначе, без зміни. / Скільки-бо тіла позбудеться річ якась, – іншій на долю / Стільки ж його припаде, і тому-то з перебігом часу / Дряхлим стає щось одне, розквітає натомість – щось інше, / Щоб і собі постаріть. Саме так обновляється всесвіт. / Так от існують, навзаєм життя позичаючи, смертні. / Слабнуть одні племена, зате в силу вбиваються – інші, / Так іде зміна живих поколінь у короткому часі: / Передають, біжучи, одні одним життя смолоскипи (Лукрецій. Про природу речей. ІІ, 67. – Переклад А. Содомори).

59

Витікання (давньогр.). – Прим. пер.

60

Розрізнення між первинним, атомістичним, і вторинним, чуттєвим, світом походить від Лоренца Румпфа: Naturerkenntnis und Naturerfahrung. Zur Reflexion epikureischer Philosophie bei Lukrez. München 2003, S. 107. Також там знаходимо вказівку на елегантний англосаксонський лаконізм «More is different» (Більше означає відмінне), за допомогою якого теоретик твердого тіла П.В. Андерсон характеризує якісний стрибок від накопичення позбавлених своєрідності атомів до речей, що сприймаються почуттями, і додає пояснення до думки Румпфа: «Шляхом агрегації часточок з’являються нові, вищі ступені з власними законами», аби відтак указати на фундаментальну проблематику атомізму як пояснення дійсності: «Тепер постає питання, якою мірою реконструкція маленьких тіл, власне, є можливою. Ця проблема, що постає в атомізмі, не має рішення» (Lorenz Rumpf, ibid., S. 108 f.).

61

Французьке percevoir, англійське perceive, італійське perce­zione – усі походять від латинського percipi (?), що у свою чергу походить від capi/capere (?) – схоплювати, хапати.

62

Lukrez, ibid., S. 29.

63

Запах є «безперервним виснаженням єства і… що виявляє себе як зростаюча витрата організму, інтенсивне життя, що зрештою веде до смерті» («déperisse déperissement ininterrompu des êtres (et) … révèle la dépense accrue de l’organisme, la vie trop intense qui entraîne la mort», Jean Bollack: Empédocle I. Paris 1965, p. 237).

64

Theophrast: De sensibus, цит. за: Brad Inwood: Poem of Empe­docles. Toronto 1992, р. 197.

65

Jean Bollack, ibid., p. 237.

66

Lukrez, ibid., S. 165 f.

67

Lukrez, ibid., IV, S. 535 ff.

68

Lukrez, ibid., S. 295.

69

Bailey, ibid., p. 171.

70

Gérard Simon: Archéologie de la vision. Paris 2003, p. 22, p. 68.

71

Двійник-eidolon описаний Жераром Сімоном як «такий, що хоча його і не можна схопити, наділений достатньою матеріальністю для власної маніфестації» (Gérard Simon: Der Blick, das Sein und die Erscheinung in der antiken Optik. München 1992, S. 50).

72

Цей перший крок асиміляції мертвої природи живою дуже добре описаний Гіппократом як по-райському спокійний процес поглинення подібним подібного: «Адже земля таїть у собі різноманітні сили такого роду. Усі рослини, що з неї ростуть, вона напуває потрібною їм вологою, також сама рослина містить у собі відповідну вологу і кожна отримує від землі подібну їжу, з якої вона сама складається» Hippokrates: Die Krankheiten [De Morbis], in: Hippokrates: Sämtliche Werke, Bd. 1, hg. u. übers. v. Robert Fuchs. München 1895, S. 242 (Buch IV, Kapitel III)).

73

Hippokrates, Die alte Medizin, in: Hippokrates, ibid., S. 20 (Ka­pitel III).

74

Die Upanishad’s des schwarzen Yajurveda, in: Sechzig Upanishad’s des Veda, hg. u. übers. v. Paul Deussen. Leipzig 1921, S. 239 f. (Kapi­tel 5, Teil 1).

75

Hippokrates, Die alte Medizin, in: Hippokrates, ibid, S. 19 (Ka­pi­tel III).

76

Jochen Büchel: Psychologie der Materie. Vorstellungen und Bildmuster von der Assimilation von Nahrung im 17. und 18.Jahrhundert unter besonderer Berücksichtigung des Paracelsismus. Würzburg 2004, S. 71.

77

Novalis: Fragmente meist naturwissenschaftlichen Inhalts, in: Novalis. Schriften. Die Werke Friedrich von Hardenbergs, Historisch-kritische Ausgabe, Bd. 2.1., hg. v. Ernst Heilborn. Berlin 1901, S. 255.

78

Claude Bernard: Rapport sur les progrès et la marche de la physiologie générale en France. Paris 1867, р. 92.

79

Willem F. Daems: «Alles Essen und Trinken ist Menschenfleisch in Mysterio», in: Paracelsus. Arzt unserer Zeit, hg. v. Fritz Geerk. Zürich 1993, S. 321. У Парацельсовому розрізненні їжі на корисну і некорисну можна побачити своєрідну «поліцейську» функцію, і не без підстав, адже спорядження міст поліцією припадає саме на час Парацельса. Ось як описує Парацельс діяльність «алхіміка» у шлунку: «Людині, що їсть м’ясо, яке містить водночас і отруту, і поживні речовини, все здається гарним, поки вона їсть. Адже отрута ховається серед гарного, тоді як в отруті нічого гарного немає. Відтак, коли їжа, тобто м’ясо, досягає шлунка, алхімік напоготові й усуває те, що не сприяє здоров’ю тіла. Алхімік відправляє його у спеціальне місце, а гарне туди, куди йому належить потрапити… У такий спосіб тіло охороняється від шкоди, яка йому може бути заподіяна» (Volumen medicinae paramirum, ed. by Kurt F. Leidecker, in: Supplement Bulletin of the History of Medicine, vol. 11, 1949, S. 36. Цит. за: Francis McKee: «The Paracelsian Kitchen», in: Parcelsus: The Man and His Reputation, His Ideas and Their Transformation, hg. v. Ole Peter Grell. Leyden/Boston/Köln 1998, p. 293).

80

Galen: Die Werke des Galenos, Bd. 5: Die Kräfte der Physis, hg., übers. u. erl. v. Erich Beintker/Wilhelm Kahlenberg. Stuttgart 1954, Buch III, Kap. 7 (Tätigkeit des Magens bei der Verdauung).

81

Цит. за: Büchel, ibid., S. 112.

82

Ibid., S. 206.

83

«Рослини і трави виростають із землі, оскільки цей дух містить в собі іскру життя, що після згнивання зерна пшениці в землі прагне повернутися до небесного палацу, з якого вона прийшла» (цит. за: Büchel, ibid., S. 194).

84

Joseph Ratzinger: «Emanation», in: Reallexikon für Antike und Christentum, Bd. 4. Stuttgart 1959, Spalte 1226.

85

Allen G. Debus: «The Paracelsian Aerial Niter», in: Isis, Bd. 55, 1964, S. 43-61. Також наявна у повітрі селітра, що є поживною речовиною, постає врешті як астральне витікання світил і ефіру. Повітря є «вищою і найважливішою їжею» не через тонкі матеріальні поживні речовини, що в ньому присутні, а через причетність до небесно-ефірних подій (S. 50). Коли Дебю переказує Парацельсове уявлення про поживні речовини у повітрі (aerial niter), кажучи, що «через ці еманації зірок наша атмосфера отримує як ефірну селітру, так і ефірну сірку» (р. 47), то стає зрозуміло, що йдеться не про речовини в сенсі хімії Лавуазьє, а радше про уречевлене уявлення про духи. Щоправда, у XVII ст. намітилися зміни в уявленні про повітря як хімічну суміш поживних речовин. Роберт Фладд – чудовий приклад нового бачення, що торує собі шлях. Він описує повітря («elementarie air») як «сповнене впливів життя, вегетації та формального сім’я розмноження». Але й він не може втриматися від вказівки на те, що всім цим повітря завдячує «божественним променям і небесним дарам», тобто небесно-астральним впливам (цит. за: Allen G. Debus: The Chemical Philosophy. New York 1977, р. 231). Про подальший розвиток теорій щодо вмісту повітря у XVII та XVIII ст. див.: ibid., p. 492 ff.

86

Johann Gottfried Herder: Vom Geist des Christentums, in: Sämtliche Werke, Bd. 20, hg. v. Bernhard Suphan. Berlin 1880, S. 118.

87

Ibid., S. 1.

88

У Новаліса, чиє ставлення до наук про природу інспіроване алхімією та релігією, можна розрізнити дві групи метафоричних зіставлень фізіологічного та духовного травлення. По-перше, це класично-риторично-метафоричні, як у таких висловлюваннях: «Таємниці є їжею… Пояснення є перетравленими таємницями». «Філософ живе проблемами, як людина – їжею. Нерозв’язана проблема – це неперетравлена їжа… Справжнє вирішення проблеми означає її знищення. Так само, як із їжею». В іншому фрагменті Новаліс використовує поняття розкладу за допомогою сили. Це явний приклад перенесення «сучасного» хімічного уявлення про травлення. «Проблема – це тверда, синтетична маса, що зазнає розкладу внаслідок проникної дії сили думки. Так само вогонь є силою думки природи, а кожне тіло – проблемою». Екскремент процесу травлення і, відповідно, горіння як їхній (з позитивного погляду) продукт. «Що вищим є полум’я, що більш синтетичним, то складнішим є екскремент. Усяке поїдання – це процес асиміляції, поєднання й породження. Полум’я – це ненажерливий каталізатор». («Що вищим є полум’я» означає, звичайно: що вищою є «культура» сили знищення або техніки.) Поруч із риторично-метафоричним застосуванням аналогії харчування і духу є у Новаліса, однак, також суто фізіологічне ототожнення травлення й життя. Тому життя складається з «безперервних, одноманітних потоків від z до у» (z = їжа, у = організм. – В. Ш.). Опис Новалісом зустрічі й боротьби між їжею і організмом цілком міг належати Гіппократові: «Z передає нову енергію, нову енергію відштовхування від зовнішнього z. Z долає y + z, спалює його, саме через перевагу Z над z. Але саме у мить перемоги, у момент u Z програє відносно y + z – щось втрачає – і так триває життя від y + z через постійно відновлювану боротьбу і перемогу, через подовжений момент» (Novalis, ibid., S. 319).

89

Fritz Reusswig: Natur und Geist: Grundlagen einer ökologischen Sittlichkeit nach Hegel. Frankfurt/M./New York 1993, S. 87. Ремо Бодей, що подає гарний огляд впливу на Гегеля сучасної йому біології, говорить також про «ототожнення через асиміляцію і думку» (Remo Bodei: Sistema ed Epoca in Hegel. Bologna 1975, р. 101 ff.). Werner Hamacher: Pleroma – Zur Genesis und Struktur einer dia­lektischen Hermeneutik bei Hegel, Einleitung zu «Der Geist des Chris­tentums», in: Georg Wilhelm Friedrich Hegel: Der Geist des Christentums, in: Schriften 1796–1800, hg. v. Werner Hamacher. Berlin 1978, S. 264. За Гамахером, рот у Гегеля є водночас тілесним і духовним місцем «для харчування і мовлення» (S. 270). Його діяльність «там, де вона здається метафорою духовного, жодним чином не є просто зовнішньою аналогією процесу пізнання, а натомість тим, що систематизує зв’язок між природою та ідеєю» (S. 271).

90

Pierre-Jean-Georges Cabanis: Ueber die Verbindung des Physischen und Moralischen in dem Menschen, Bd. 1, hg. u. übers. v. Ludwig Heinrich Jakob. Halle/Leipzig 1804, S. 119 ff. (Kapitel 3).

91

Цит. за: Werner Hamacher, ibid., S. 251.

92

«Коли Ісус називає хліб і вино, які розподіляються між усіма, своїм тілом і кров’ю, які він їм віддає, єднання між ними перестає бути таким, що лише відчувається, а натомість унаочнюється. Воно вже не тільки уявляється як алегорична фігура, а пов’язується з дійсним, постає як таке, що дане в хлібі й в акті його з’їдання» (Georg Wilhelm Friedrich Hegel: Georg Wilhelm Friedrich Hegel – Werke in 20 Bänden, Bd. 1: Frühe Schriften, hg. v. Karl Markus Michel/Eva Moldenhauer. Frankfurt/M. 1986, 1971, S. 365).

93

Ibid., S. 367.

94

Цю серединну фазу ще не завершеної асиміляції – як він каже «переходу продуктів харчування у тваринність» – в іншому місці Гегель позначає як «просте зараження нею через тваринну єдність» (Georg Wilhelm Friedrich Hegel: System der Philosophie, II. Naturphilosophie, in: Hegel. Gesammelte Werke. Hamburg 1975, Bd. 6, S. 220).

95

Hegel: Enzyklopädie, § 354, in: Hegel – Werke in 20 Bänden, ibid., Bd. 9, S. 449.

96

Ibid.

97

Hegel: Enzyklopädie, § 378, Hegel – Werke in 20 Bänden, Bd. 10, S. 12.

98

René Descartes: Über den Menschen, 1632: Sowie Beschreibung des menschlichen Körpers, 1632, übers. v. Karl E. Rothschuh. Heidelberg 1969, S. 56. (Англійська версія цит. за: Sir M. Foster: Lectures on the History of Physiology During the 16th, 17th and 18th Centuries. New York 1970.)

99

У великій кількості праць, присвячених політичній тілесній метафориці XVII століття, а надто Гоббсові та Гарвею як двом визначним представникам політичної та фізіологічної уяви того часу, я не знайшов жодної згадки про питання подвійного та єдиного кровообігу. І. Бернард Коен, що у своїй статті про Гарвея та його сучасника Джеймса Гаррінгтона робить декілька цікавих зауважень щодо фізіології камер серця та політики палат парламенту, згадує, щоправда, також про Гоббса, але так і не переходить до аналогій щодо кругообігу (I. Bernard Cohen: «Harrington and Harvey: A Theory of the State Based on the New Physiology», in: Journal of the History of Ideas, Bd. 55, 1994, р. 187–210).

100

Thomas Hobbes, Leviathan oder Stoff, Form und Gewalt eines bürgerlichen und kirchlichen Staates, hg. v. Iring Fetscher. Neuwied/Berlin 1966, S. 194. Оригінальна цитата наводиться за виданням C.B. Macpherson. London/New York 1985 (Penguin Classic), р. 301. Подібним чином висловлюється щодо облагородження крові в процесі кругообігу та її розподілу в тілі також Генрі Пауерс, сучасник Гарвея та пропагандист його теорії: «Природа як чудовий хімік каналізує (або як інколи кажуть) Пеліканізує Кров у такий спосіб, щоб сирі та необроблені частини зазнали досконалої обробки, натомість шкідливі та екскрементні частини були відділені та видалені… а всі частини тіла отримали відповідне живлення і тепло завдяки цій повторюваній циркуляції. Кожна частина отримує відповідне й специфічне живлення, адже одній частині потрібно те, що не підходить іншій. І завдяки цьому постійному руху всі часточки крові раніше чи пізніше потрапляють до всіх частин тіла, і всі тканини у такий спосіб постійно відновлюються» (цит. за: Walter Pagel: William Harvey’s Biological Ideas. New York/Basel 1967, р. 193).

101

Thomas Hobbes, ibid., S. 300.

102

William Harvey: An Anatomical Disquisition on the Motion of the Heart and Blood in Animals (1628), übers. v. Robert Willis. London 1889, p. 20. Щодо «great rapidity» та «amount of force»: Ibid., p. 139, p. 144. Гарвей експериментально встановив, що весь об’єм крові тіла повністю проходить по кругу упродовж півгодини, тоді як раніше вважалося, що на це потрібно п’ятнадцять годин. Також він спостеріг, що пульс серця одночасно відчувається у найдальших артеріях. Томас Фукс бачить у цьому підтвердження «централізму» системи Гарвея: «Одночасність дії сили руху, що виходить із центру, у всьому тілі, замість локальних сил тяжіння й регулювання, була механічним аспектом революції у фізіології, спричиненої Гарвеєм» (Thomas Fuchs: Die Mechanisierung des Herzens – Harvey und Descartes – Der vitale und der mechanische Aspekt des Kreislaufs. Frankfurt/M. 1992, S. 58).

103

William Harvey, ibid., p. 100.

104

Ibid., p. 120, p. 122.

105

Про рух серця (лат.). – Прим. пер.

106

Варто згадати вельми оригінальну ідею Гайнца Рітера (Heinz Rieter: «Quesnays ‘Tableau Économique’ als Uhren-Analogie», in: Studien zur Entwicklung der ökonomischen Theorie, hg. v. Harald Scherf, Bd. 9. Berlin 1990), чи слід взагалі розуміти «Таблицю» як кругообіг, чи радше доречнішою є модель годинника, ба навіть терезів. Рітер має на увазі тип годинника XVIII ст., так званого механічного годинника з обіжною кулею. Вони функціонували як вертикально встановлена пінбольна машина, в якій куля скочується доріжкою зигзагоподібної форми. Хоча графічна аналогія цієї зигзагоподібної схеми з «Таблицею» справді вражає, проте не менше підстав угледіти джерело інспірації для «Таблиці» Кене, наприклад, у танцювальній схемі контрданса. Контрданс був придворною версією імпортованого з Англії сільського танцю (country-dance). Як частина життя версальського двору він був, безперечно, знайомий Кене, а факт його походження від сільського танцю також мав відповідати аграрним уподобанням. У контрдансі дві шереги танцюристів зигзагоподібно перехрещуються, а пари танцюють від початку до кінця ряду і назад, отже, здійснюють кругообіг. Сільське походження і своєрідність контрданса мали бути добре знайомими колишньому сільському лікареві Кене, тож певний підсвідомий зв’язок тут видається цілком імовірним. А, можливо, Кене навіть цілком свідомо асоціював сільський танок з аграрнотеоретичною графікою – з пропагандистськими певною мірою намірами. У будь-якому разі country-dance і контрданс були втіленням неформального, егалітарного, наочного і природного ідеалу спілкування XVIII ст. «Він (контрданс. – В. Ш.) надає кожному можливість виявити своєрідність своєї особистості. Він створює умови для зустрічі й обміну. Тим самим він відповідає потребі епохи, як і мистецтво бесіди, салони та кафе» (Jean-Michel Guilcher: La contredanse: Un tournant dans l’histoire francaise de la danse. Centre national de la danse Brüssel 2003, р. 214). Серед інших особливостей, що дають підстави вважати контрданс вираженням духу часу XVIII ст., Гільшер називає «безперервну рухливість учасників» і «поновлення вже встановлених стосунків» (р. 13), а також засадничу для нього «перевагу динамічності над декоративністю» (р. 48).

107

Georges Weulersse, ibid., p. 276.

108

Природа, що виконує справу природи, тобто природа, що творить (лат.). – Прим. пер.

109

H. Spencer Banzhaf: «Production, Nature and the Net Product: Quesnay’s Economics Animal and Political», in: History of Political Economy, Bd. 32, 2000, S. 540.

110

Vernard Foley: «An Origin of the Tableau Économique», in: History of Political Economy, Bd. 5, 1973, S. 121–150. H. Spencer Banzhaf, ibid., p. 517–551. Spencer Banzhaf/Neil de Marchi: «Images of Generation: Animal oeconomy and prosperity in Doctors Mandeville and Quesnay», Kon­ferenzpapier für das «Tricentenaire de la naissance de François Quesnay», Versailles 1.–4. Juni 1994, Mimeograph der Bibliothek des Institut national d’études demographiques, Paris.

111

Foley, ibid., p. 128. Цю оцінку Фолі відносить певною мірою як до Кене, так і до його супротивника.

112

Цит. за: H. Spencer Banzhaf, ibid., p. 54.

113

Paul P. Christensen: «Fire, motion, and productivity: the proto-energetics of nature and economy in François Quesnay», in: Natural Images in economic thought, hg. v. Philip Mirowski. New York/Cambridge etc. 1994, S. 249–288. Велика заслуга Крістенсена полягає в тому, що він порівняв обидва видання «Фізичного есе з тваринної економіки» (1736-го та 1747 року) і виявив, що видання 1747 року є «в своїй основі зовсім новою працею». У цьому виданні Кене описує ефір як «першого агента в матерії, завдяки якому відбувається все в природі, який все приводить у рух, який є причиною всякого народження і всякої руйнації; це вогонь, ефірна, або тонка, матерія, надзвичайно активна, наділена властивостями будь-якого руху, що оживлює Всесвіт; це величезне море, що вміщує всі живі тіла, які воно пронизує, і спричинює всі зміни, які в ньому відбуваються» (цит. за: Christensen, ibid., p. 266).

114

Точніше: лейб-хірург короля та лейб-медик Помпадур.

115

Політичне тіло (англ.). – Прим. пер.

116

Henri Denis: Histoire des systèmes économiques, Bd. 2. Paris 1904–1907.

Henri Denis: «Die physiokratische Schule und die erste Darstellung der Wirtschaftsgesellschaft als Organismus: Der Kreislauf des Blutes und der Kreislauf der Güter», in: Zeitschrift für Volkswirtschaft, Sozialpolitik und Verwaltung, Bd. 6, 1897, S. 89–99.

117

Цит. за: Henri Denis, ibid., S. 83.

118

François Quesnay: «Getreide», in: François Quesnay – Ökonomi­sche Schriften in zwei Bänden, Bd. 1.1, übers. u. hg. v. Marguerite Kuczynski. Berlin/DDR 1971, p. 141.

François Quesnay: «Grains», in: François Quesnay: Œuvres écono­miques complètes et autres textes, Bd. 1, hg. v. C. Théré/L. Charles/J. C. Perrot. Paris 2005, p. 208.

119

John Locke: Versuch über den menschlichen Verstand, Bd. 1. Hamburg 1981, S. 301f. John Locke: An Essay Concerning Human Understanding, Bd. 1. New York 1959, S. 334 (Book II, Ch. 21 §33).

120

Karl Marx: Das Kapital, Bd. 1, (MEW Bd. 23). S. 408.

121

Karl Marx: Grundrisse, ibid., S. 592, S. 585.

122

Jessica Riskin: «The Defecating Duck, or, the Ambiguous Origins of Artificial Life», in: Critical Inquiry, vol. 29, 2003, p. 599–633.

123

Evolvere – звідси також походить визначення теорії преформації у XVIII ст. як учення про еволюцію, очевидно, у зовсім іншому значенні, ніж у ХІХ ст.

124

Цит. за: John Farley: Gametes and Spores: Ideas about Sexual Reproduction 1750–1914. Baltimore/London 1982, р. 17.

125

Ibid., p. 18.

126

Johannes Burkhardt, op. cit., S. 285 f.

127

Жива матерія, органічна молекула, органічна частка (фр.). – Прим. пер.

128

Організована матерія (фр.). – Прим. пер.

129

J. O. de La Mettrie: L’homme machine/Die Maschine Mensch, übers. v. Claudia Becker. Hamburg 1990, S. 133. L’Homme machine, hg. v. Aram Vartanian, p. 195. Georges-Louis Leclerc de Buffon: Œuvres Complètes, Vol. 1. Paris o. J. (1855), p. 446.

130

Сили життя (фр.). – Прим. пер.

131

Сили, що проникають (фр.). – Прим. пер.

132

Thierry Hoquet: Buffon, histoire naturelle et philosophie. Paris 2005, p. 409.

133

Внутрішня форма, мається на увазі форма для литва (фр.). – Прим. пер.

134

Thierry Hoquet: Buffon, histoire naturelle et philosophie. Paris 2005, p. 412.

135

Ibid., p. 411.

136

Georges-Louis Leclerc de Buffon, op. cit., p. 445 f.

137

Незручності та зовнішні перешкоди (фр.). – Прим. пер.

138

Georges-Louis Leclerc de Buffon, op. cit., p. 447.

139

Ibid., vol., 9, p. 59, p. 60 (Histoire des mineraux. Вступ).

140

Ibid., vol. 10, p. 99 (De la craie).

141

Ibid., vol. 11, p. 383 (Pétrifications et fossiles).

142

Philip C. Ritterbush: Overtures To Biology: The Speculations of 18th Century Naturalists. New Haven/London 1964, p. 127.

143

Робітники старого океану (фр.). – Прим. пер.

144

Georges-Louis Leclerc de Buffon, op. cit., Bd. 10, p. 100.

145

Nicolas de Malebranche: Œuvres complètes, Bd. 12: Entretiens sur la métaphysique et sur la mort, hg. v. A. Robinet. Paris 1991, p. 251.

146

Friedrich Christian Lesser: Insecto-Theologia. Frankfurt u. a. 1740, S. 2.

147

Інші приклади див.: Catherine Wilson: The Invisible World: Early Modern Philosophy and the Invention of the Microscope. Princeton 1995, р. 184 f.

148

Світський священик Просвітництва (англ.). – Прим. пер.

149

Відбиток божества в оці кліща (англ.). – Прим. пер.

150

Barbara Maria Stafford: Body Criticism: Imagining the Unseen in Enlightenment Art and Medicine. Cambridge 1997, p. 345. Дені Дід­ро, цит. за: Aram Vartanian: «Trembley’s Polyp, La Mettrie, and 18th Century French Materialism», in: Journal of the History of Ideas, vol. 11, 1950, S. 268. (Оригінал: Denis Diderot: Œuvres complètes de Diderot, vol. 1, hg. v. Jules Assézat. Paris 1875, p. 134 f.)

151

Маленька тварина (лат.). – Прим. пер.

152

Ці обидва поняття у XVII–XVIII ст. вживалися без розрізнення. Бюффон віддавав перевагу «молекулі». Дідро вживав обидва. Інші приклади: Сваммердам, Левенгук.

153

Жорж-Луї Леклер де Бюффон, цит. за: Hall: Matter and Life, vol. 1, S. 8. (Оригінал: Histoire des animaux, Kap. 10: «De la formation du foetus», in: Georges-Louis Leclerc de Buffon: Œuvres Complètes, Bd. 11, S. 220.) Gottfried Wilhelm Leibniz: «Brief an Antoine Arnauld, 30.4.1687», in: Gottfried Wilhelm Leibniz: Der Briefwechsel mit Antoine Arnauld, hg. v. Reinhard Finster. Hamburg 1997, S. 267.

154

Внутрішня сила; якість, властива його природі (фр.). – Прим. пер.

155

Цит. за: Cathérine Larrère, «Diderot et l’atomisme», in: Jean Salem, L’atomisme aux 17e et 18e siècles. Paris 1999, р. 155.

156

Цит. за: Denis Diderot: «Principes philosophiques sur la matière et le mouvement», in: Denis Diderot. Philosophische Schriften, Bd. 1, hg. u. übers. v. Theodor Lücke. Berlin/DDR 1961, S. 584.

157

Robert Hooke: Micrographia: Or Some Physiological Descriptions of Minute Bodies Made by the Magnifying Glasses. London 1675, передрук 1961 в серії «Historiae naturalis classica», р. 1 f., р. 5, р. 8.

158

Багато в нечисленному (лат.). – Прим. пер.

159

Lorraine Daston: Attention and the Values of Nature in the Enlightenment, in: The Moral Authority of Nature, hg. v. Lorraine Daston/Fernando Vidal. Chicago/London 2004, р. 119, р.121.

160

…з усіх механічних видів робіт є найдрібнішим, найтиповішим, найдешевшим, утім, одним із таких, що потребує, імовірно, якнайбільше комбінацій (фр.). – Прим. пер.

161

Jean-Louis Peaucelle: «Adam Smith’s use of multiple references for his pin making example», in: European Journal of the History of Economic Thought, vol. 13, 2006, р. 495.

162

Antoine Picon: «Gestes ouvriers, opérations et processus techniques: la vision du travail des encyclopédistes», in: Recherches sur Diderot et sur l’Encyclopédie, no. 13, 1992, р. 131–147 (також на сайті Пікона).

163

Опис мистецтв і ремесел (фр.). – Прим. пер.

164

Перроне постійно залучався до цієї роботи, але не як автор, а лише як предметний дослідник. А вже зібраний ним матеріал опрацьовував і оформляв у вигляді тексту професійний автор (Александр Делер, що був також автором статті «Фанатизм» в «Енциклопедії»).

165

Anne Querrien: «Intermittence et fabrique d’épingles», in: Multi­tudes: Revue trimestrielle, politique, artistique et culturelle. Complé­ments électronique, 18.6.2004. Існує вказівка, що «Перроне виконував свою роботу не в закритому приміщенні мануфактури, а в різних місцях на відкритому повітрі з неосвіченими місцевими селянами» (Sandrina Khaled: «Picturale Graphismen der Technik, 1569–1870», in: Bildwelten des Wissens. Kunsthistorisches Jahrbuch für Bildkritik, Bd. 1.1, 2003, S. 72). Це дозволяє думати, що мотивом було створення вільної від цехових обмежень промисловості. Чи не були селяни самі «лабораторними пацюками», які хоч і цікавили Перроне менше, ніж виробники булавок, але становили приклад того, як певні трудові операції мали ергономічно розвиватися від певного чітко визначеного пункту.

166

Bern Dibner: «Leonardo da Vinci – Prophet of Automation», in: Leonardo da Vinci Technologist, hg. v. Bern Dibner/Ladislao Reti. Norwalk, Ct. 1969, р. 40.

167

Duhamel du Monceau: Der Nadler, oder die Verfertigung der Nadeln. Schauplatz der Künste und Handwerke, Bd. 1. Erlangen 1762, S. 194 (Це переклад німецькою: Description des arts et métiers, 1761).

168

Ми зробимо крок далі у дослідженні, якщо розглянемо інший тип голки. В’язальна спиця або голка не з’єднує вже наявні шматки матерії, а натомість створює їх. Вона являє собою певний мініатюрний ткацький верстат, що тче павутину з однієї нитки. Чи не могли інтелектуали Академії та «Енциклопедії», що долучилися до статті «Épingles», мати особливу емпатію до цього об’єкта? Адже він мав нагадувати їм їхній власний робочий інструмент – перо, яке робить з буквами і словами те саме, що голка з відрізами тканини, тобто «зшиває» їх у нові єдності. За це припущення говорить те, що Академія вже у 1700 р. серед усіх обговорюваних виробничих технік як показові виділила дві: мистецтво писання й друкарства та булавку (Arthur H. Cole/George B. Watts: The Handicrafts of France As Recorded in the «Descriptions des Arts et Métiers» 1761–1788. Boston 1952, S. 7 f.).

169

Hiro Hirai: Le concept de semence dans les théories de la matière à la Renaissance de Marsile Ficino а Pierre Gassendi. Turnhout 2005, р. 30 ff., р. 332, р. 460.

170

Наміром Фладда було представити здобутки духу, виходячи з його матеріального втілення. За моделлю травлення він піддає пшеничне зерно численним руйнівним впливам. Першим кроком стає руйнація форми. Це відбувається через гниття у ґрунті. При цьому виникає темна й сморідна маса, що, за Фладдом, є поверненням зерна до матерії в її первісному стані «хаосу», з якого воно колись постало. Через численні процеси дистиляції матеріальний хаос переходить у «чистіші» та «більш духовні» елементи й стани. При цьому виникають суто духовні частини, що виявляються спорідненими з сонцем, ефіром, небом, божественним, яким вони завдячують («прагнучи спеки й впливу сонця так само, як жінка прагне товариства чоловіка… [і отримуючи] таємні впливи божественного»). (Цит. за: C. H. Josten: «Robert Fludd’s ‘Philosophicall Key’ and his alchemical experiment on wheat», in: Ambix, Vol. 10, 1963, p. 18.)

171

Гниття «поглинає стару природу й перетворює речі, надаючи їм нової природи і врешті народжуючи новий плід. Усі живі істоти, помираючи, зазнають гниття, всі мертві речі отримують через нього нове життя» (цит. за: Walter Pagel: Paracelsus. Basel /München/Paris etc. 1982, S. 116. Оригінал: Walter Pagel: De natura rerum, Buch VII: De transmutatione rerum naturalium, Bd. 1, hg. v. Johannes Huser, S. 899).

172

Betty Jo Teeter Dobbs: Resurrection, Vortrag im Rahmen der «Humanities Lecture Series» der Smithsonion Institution. Washington D.C. 1990, р. 14.

173

«Усі речі народжуються природою із землі через гниття. Гниття є, власне, вищим ступенем і початком виникнення… Подібно тому як гниття у шлунку перетворює будь-яку їжу на екскременти, так само гниття робить це і за межами шлунка» (Paracelsus: Paracelsus. Sämtliche Werke in 4 Bänden, Bd. 3, hg. v. Bernhard Aschner. Jena 1930, S. 221 f.). Про гниття як необхідну передумову для виникнення медикаментів: «Адже у шлунку ніщо з того, що стане людиною, не оминає гниття (тобто через асиміляцію їжі. – В. Ш.), і так само ніщо не оминає гниття з того, що має стати ліками» (Paracelsus, «Herbarius», цит. за Antonio Clericuzio: «The Internal Laboratory: The chemical reinterpretation of spirits in England 1650–1680», in: Antonio Clericuzio/Piyo Rattansi (Hg.), Alchemy and Chemistry in the 16th and 17th Centuries. Dordrecht 1994, S. 37. Оригінальна орфографія тут приведена у відповідність до сучасних норм).

174

Наприклад, у Джамбаттісти делла Порти у майже дослівному переказі Овідія: «Тепло і волога разом сприяють народженню. Так, після потопу земля стає вологою і, завдяки праці сонця, народжує різноманітні види істот» (цит. за: Zakiya Asha Jenan Hanafi: Matter, machines, and metaphor: Monstrosity in the seicento, Diss. Ann Arbor 1991, S. 108 f.).

175

Paracelsus, ibid., S. 230 f.

176

У своїх сутнісних рисах (лат.). – Прим. пер.

177

У живому організмі (лат.). – Прим. пер.

178

Gaston Bachelard: Die Bildung des wissenschaftlichen Geistes. Frankfurt/M. 1978, S. 256. Інтуїтивне, одержиме матерією мислення самого Башляра можна назвати «алхімічним», і його вже характеризували як зацікавлене «матеріальним характером знання» та як «вчення про спасіння» (Joachim Kopper: «Die materialistische Transzendentalphilosophie Gaston Bachelards», in: Zeitschrift für philo­sophische Forschung. Bd. 32, 1978, S. 35).

179

Про необхідне для зачаття (= проростання сім’я) тепло ідеться у generation animalium (народженні тварин): «Це тепло не від вогню, не від будь-якої іншої подібної субстанції, а від духу (пневма), що міститься у спермі й у піні, і природа, притаманна цьому духові, є аналогом астральної стихії. Тому вогонь не породжує ніяких тварин, і очевидно, що жодна істота не складається з матерії вогню… Навпаки, сонячне тепло здатне породжувати так само, як тепло тварин. Звичайно, не йдеться про те тепло, що виявляє себе в спермі, але оскільки сонце створює інші природні субстрати, воно не меншою мірою є носієм вітального принципу» (Gaston Bachelard: Über die Zeugung der Tiere. Цит. за: Hiro Hirai, ibid., S. 140).

180

Lukrez, ibid., S. 405. Siehe auch: Jesus M. Montserrat/Luis Navarro: «The atomistic view of heat in Lucretius», in: Centaurus, vol. 22, 2000, p. 4 ff.

181

Platon: Timaios, in: Platon: Sämtliche Dialoge, Bd. 6, hg. v. Otto Apelt. Hamburg 1993, S. 94.

182

Цит. за: Stephen Clucas: «The Atomism of the Cavendish Circle: A Reappraisal», in: Seventeenth Century, vol. 9, 1994, p. 257. Слова Кавендиш – це поетичний текст з книжки «Вірші та фантазії» (ibid., p. 260).

183

Цит. за: Marie Boas: Robert Boyle and 17th Century Chemistry. Cambridge 1958, р. 203.

184

Цит. за: Marie Boas: The Establishment of the Mechanical Philosophy, Ph. D. Diss. Cornell University 1949, р. 435. (Оригінал: Galileo Galilei: Two New Sciences, р. 19.) Щодо часточок вогню. Вони являють собою «велику кількість малесеньких часточок різноманітних форм, які рухаються з різною швидкістю; …вони входять у наше тіло, проникаючи в нього з надзвичайною легкістю». (Galileo Galilei: «Il saggiatore», in: Le opere di Galileo Galilei, vol. 6, ed. Di Antonio Favaro. Florenz 1968, p. 350.)

185

Розрізнення атомістами (Лукрецій) круглих і гострих часточок, що сприймаються органами чуттів як приємні та, відповідно, неприємні, можна перенести на часточки тепла та вогню. Часточки тепла круглі, приємні й такі маленькі, що вони проникають у матерію, не «пошкоджуючи» її. Часточки вогню, полум’я є гострими, як ніж або голка, мають нерівні краї, чинять агресивну і руйнівну дію (Bailey, ibid., S. 396).

186

Giambattista della Porta: Magiae naturalis Libri XX, цит. за Rudolf Werner Soukup/Helmut Mayer: Alchemistisches Gold, Paracelsische Pharmaka: Laboratoriumstechnik im 16. Jahrhundert. Wien/Köln/Weimar 1997, р. 120.

187

Спеціаліст із камералістики Йоган Генріх Готліб Юсті вже у середині XVIII ст. зазначав відмінність між «меншим», ремісничо-мануфактурним, і «більшим», фабричним, виробництвом, яка полягала в тому, що перше діяло за допомогою «руки, вогню й молота», тоді як друге – за допомогою вогню й молота, але вже без руки (Johann Heinrich Gottlieb Justi: Die Grundfeste zu Macht und Glückseligkeit der Staaten, Bd. 1. Königsberg 1760, Nachdruck 1965, S. 444). Під «молотом» Юсті, очевидно, має на увазі не ручний молоток, а великий ковальський молот, що приводиться у рух за допомогою механічних пристроїв.

188

Mircea Eliade: The Forge and the Crucible: The Origins and Structures of Alchemy. New York 1962, р. 172 ff.

189

Pamela Smith: The Business of Alchemy: Science and Culture in the Holy Roman Empire. Princeton 1994, р. 199.

190

Це було інверсією проектів паперових грошей, що були запропоновані невдовзі після Бехера і мали на меті відділити грошову вартість від вартості благородного металу й звести її до ролі символу. Прямо протилежні за своїми інтенціями хімічна філософія Бехера та проект паперових грошей Бехера збігаються у постановці спільної мети – усунути посередника, що ним є слова для речей і металеві гроші для вартостей. Порівняння Бехера з Джоном Ло може виявитися доволі цікавим. Обидва були прожектерами, тобто раціоналістичними аван­тюристами, в головах яких розрахунок і фантазія перебували у нестійкій рівновазі. Обидва запропонували нові засоби виробництва багатства: один – паперові гроші, другий – виготовлення благородного металу. Обидва взялися за це, виконуючи завдання абсолютного правителя (регента у Франції, двору кайзера у Відні). Обидва зазнали краху на практиці. Обидва залишили теоретично-спекулятивну працю, кожна з них після практичної невдачі, однак, виявила поважну власну динаміку. Це була ідея необмеженої економічної продуктивності через «одухотворення». Якщо Джон Ло намагався одухотворити гроші через деметалізацію, перетворивши їх на символ (говорячи мовою алхімії, їх дистилювати, сублімувати, перетворити), та приписував паперовим грошам безмежну силу економічної стимуляції, то Бехер прагнув «філософізувати» матерію, ототожнивши її з мовою.

191

Pamela Smith, ibid., p. 199.

192

Ibid., p. 238 ff.

193

Heinrich Heine: «Florentinische Nächte», in: Heinrich Heine. Werke und Briefe. Bd. 4, hg. v. Hans Kaufmann. Berlin/Weimar 1972, S. 145.

194

Karl Marx: Grundrisse, ibid., S. 592, S. 585.

195

Див. «Оксфордський словник англійської мови». Також там наводиться місце з «Філософських праць» 1751 р., що ілюструє цей перехід: «The fire-engine, or, to term it more properly, the steam-engine» (Вогняна машина, або, точніше кажучи, парова машина). В «Енциклопедії» Дідро у статтях «Вогонь» і «Машини» говориться винятково про «machines à feu» (машина вогню) і описує Папенову атмосферну парову машину як «pompe à feu» (насос вогню). В «Універсальному лексиконі» Цедлера немає статті ні про вогняну, ні про парову машину. Лише у статті «Папен, Діонісіус» є згадка про «машину, за допомогою якої вогняне полум’я можна зберігати навіть під водою», що стосується лише парового котла.

196

«Ми розрізняємо тут парову машину та машину вогняну взагалі: остання використовує якусь рушійну силу, пари води чи будь-яку іншу, щоб реалізувати потужність сили тепла» (Sadi Carnot: Réflexions sur la puissance motrice du feu et sur les machines propres à développer cette puissance. Paris 1824, р. 8).

197

«Потужність мотора парової машини обумовлена не споживанням тепла, а переходом тіла гарячого до тіла холодного, тобто встановленням рівноваги… Згідно з цим принципом, виробити тепло недостатньо для народження потужності мотора: потрібно ще видобути для себе холод; без цього тепло лишається непотрібним» (Carnot, ibid., p. 10 f. – курсив в оригіналі). Техніка, що працює на силі пари, як техніка «градієнта» навчалася у техніки, що працює на силі води, як це доводить на багатьох прикладах Д.С.Л. Кардвелл, наприклад, водяне колесо (water pressure engine), що використовує тиск водяного стовпа так само, як парова машина тиск пари в котлі (D. S. L. Cardwell: «Power Technologies and the Advance of Science, 1700–1825», in: Technology and Culture, vol. 6, 1965, p. 188–207).

198

Bern Dibner/Ladislao Reti, ibid., S. 94.

199

Joseph Needham: «The pre-natal history of the steam engine», in: The Newcomer Society. Transactions, vol. 35, 1962/63, p. 7. Винахід і технічне вдосконалення руху поршня – тобто швидкого і надійного вверх-вниз руху поршня в циліндрі через постійну інверсію – заслуговує на розгляд не тільки в історії техніки. Історія культури й цивілізації його досі ігнорували. Стільки говориться про машинний ритм модерну, проте ніхто не цікавиться його походженням від руху поршня.

200

Karl Marx: Das Kapital, Bd. 1 (MEW Bd. 23), S. 408. Іще за 15 років перед тим Лоренц фон Штайн, учень Гегеля, говорив про залучення природних сил «у виробничу діяльність людини» (Lorenz von Stein, System der Staatswissenschaft, ibid., S. 141).

201

Важливий виняток становить локомотив. Це була єдина машина ХІХ ст., в якій вогонь лишався присутнім як потужне джерело сили. Його перетворення на символ технічно-індустріального прогресу пов’язане не тільки з його технічною складністю та безмежним швидкісним потенціалом, а й з тим, що тільки в ньому знайшла свій останній притулок магія вогню.

202

Як показовий приклад із маси реалістичних описів важкої промисловості можна взяти опис залізного прокатного цеху, зроб­лений у 1797 р. французьким геологом (і вулканологом!) Бартельмі Фожа де Сен-Фоном. Уже перші слова про те, що «людині, не попередженій і не підготовленій заздалегідь, важко буде уникнути відчуття жаху», ніби нагадують опис Берком одного з природних явищ, позначених ним як піднесене. І далі: «Ніч геть сяє вогнем і світлом, так що видно з певної відстані маси палаючого вугілля, з одного боку, та снопи вогню, що здіймаються над високими печами, – з другого. Чутно гуркіт важких молотів, що б’ють по ковадлах, разом з шипінням повітряних насосів, так що здається, наче ти знаходишся біля підніжжя діючого вулкану або навіть опинився біля входу до печери, де Вулкан зі своїми циклопами кують блискавки» (цит. за: Jacques Noiray: Le romancier et la machine, vol. 1. Paris 1981, p. 20 f.). Щодо німецького «вулканічного» живопису, то слід згадати зображення прокатного цеху Адольфом Менцелем. У жанрі «нічного пейзажу» німецьких описів подорожей видовище індустріальних вогнів порівнюється то з майстернею Вулкана, то з пеклом (Tilman Fischer: Reiseziel England. Ein Beitrag zur Poetik der Reisebeschreibung und zur Topik der Moderne. 1830–1870. Berlin 2004). Ось декілька прикладів. Князь Пюклер-Мускау про Бірмінгем: «Останнім романтичним видовищем для мене були вогні, що в сутінках освітлювали місто, вириваючись із ковальських горнів» (Tilman Fischer, ibid., S. 517). Корнеліус Віктор: «Нехай Англія не має вогнедишних гір, однак вона може похвалитися вогнедишними печами для випалювання цеглин… Де ще поет може отримати краще уявлення про диявола та його житло, ніж поблизу Бірмінгема; і де ще, крім Бірмінгема, можна побачити палаючі надра землі. З узвишшя в місті видно палаючий горизонт, і здається, що перед тобою палаюче море» (S. 525). Гайльброннер: «Онімілий від подиву, дивишся на це пекельне видовище» (S. 529). Георг Веерт про нічний Бірмінгем, що лежить у долині: «Усе вкриває густий, чорно-сірий туман; зловісно світять ліхтарі та яскраві палаючі вогні… Приголомшені, ми дивилися вниз на цю похмуру долину; здавалося, що це і є справжнє царство диявола» (S. 529). Адольф Бланкі говорить про цей ландшафт (також про Бірмінгем), що він вдень сповнений диму, а вночі – вогню (torrents de flammes), «une apparance volcanique» (вулканічне видовище) (Adolphe Blanqui: Voyage d’un jeune Francais en Angleterre et en Ecosse. Paris 1824, S. 83).

203

«Новий зміст» і «формула» суть поняття, які Дерріда вживає у своєму коментарі до Марксової тези про історичне костюмування Великої французької революції.

204

Thomas Keenan: «The Point Is To (Ex)Change It», in: Fetishism as Cultural Discourse, ed. Emily Apter/William Pietz. Ithaca/London 1993, p. 157.

205

Усі цитати наводяться з розділу 4 «Капіталу» Карла Маркса («Машини і велика промисловість»), ibid.

206

Henry Morley: «Ground in the Mill», in: Household Words, Nr. 213, 22. 4. 1854. Цит. за: Elaine Freedgood (ed.): Factory Production in 19th Century Britain. New York/Oxford 2003, p. 261.

207

Charles Dickens: Dombey & Sohn, Bd. 2. Berlin/DDR 1962, S. 479.

208

Тваринна ненажерливість (фр.). – Прим. пер.

209

Jacques Noiray, ibid., p. 107. З французької літератури ХІХ ст. Нуаре підібрав численні метафори, що стосуються ненажерливості машин. Так, з роману Камілла Лемоньє «Happe-chaire» («У лещатах», або інший переклад: «Кровожер». Переклад німецькою: «Залізний Молох». – Прим. пер.) він наводить такі образи, як «terrifiantes cisailles mécaniques» (страхітливі механічні ножиці), «colossales màchoires» (гігантські щелепи), «enorme gueule» (величезна паща), «mordant les métaux» (кусати метали) (р. 117). Чудові приклади поширення метафори пожирання стосовно машин на виробництво в цілому Нуаре знаходить у Золя. Про вугільні копальні в романі «Жерміналь» ідеться: «Les cages… engouffraient toujours des hommes, que la gueule du trou semblait boire» (Кліті… все поглинали людей, і паща шахти їх наче проковтувала) (р. 354). Навіть машина крамниці у романі «Дамське щастя» зображується як чудовисько, що всмоктує товари і людей.

210

Великий орган травлення або великий шлунок (англ.). – Прим. пер.

211

Цит. за: Richard L. Hills: Power From Steam. Cambridge/New York 1989, S. 120.

212

Готтфрід Земпер «Як сир і хліб», звіт про Лондонську все­світню виставку 1851 р. Див.: Gottfried Semper, Wissenschaft, Industrie und Kunst. Mainz/Berlin 1966, S. 36 f. Земпер говорить про «знецінення матерії через її обробку машинами» (ibid.). – «Паровий молот» та «Лускання горіхів»: Hippolyte Taine: Notes on England. London 1957, р. 222. – У романі Золя «Праця» стосовно машини, що ріже сталь, говориться, що вона обробляла свій матеріал «avec une tranquille aisance, comme si elle eùt coupé du beurre» (з безтурботною легкістю, наче вона різала масло) (цит. за: Noiray, ibid., p. 355). Математик Чарльз Беббідж, чий винахід лічильної машини був інспірований теорією поділу праці Адама Сміта, характеризував у своїй впливовій книжці «Економіка машин і мануфактури» робочу машину як таку, що здатна «виявляти сили, які набагато перевищують людські, і виконувати операції, надто делікатні для людської руки… Та сама “гігантська рука” скручує “величезний кабель” і намотує “найтоншу нитку”» (Charles Babbage: The Economy of Machinery and Manufacture, 1833, in: The Works of Charles Babbage, vol. 8, ed. Martin Campbell-Kelly. New York 1989, p. 35).

213

Своєрідна механічна розмінна монета (фр.). – Прим. пер.

214

Claude Louis Navier, цит. за François Vatin: Le travail: économie et physique. Paris 1993, р. 60.

215

Руссо в романі «Еміль»: «Що більш майстерними стають наші інструменти, то грубішими і незграбнішими стають наші руки; зібравши довкола себе купу машин, ми більше не можемо лишатися на самоті». З описом Вокансоном своїх машин (робочих машин, не автоматів) ми вже знайомі: їхньою метою було «спрощення операцій шляхом їх уточнення, звільнення від випадковостей людської праці» (цит. за: Paolo Quintili: Machines et «Metamachines». In: Le Matière et l’Homme dans l’Encyclopédie, Textes recueillis par A.-M. Chouillet et S.A. Coppola. Paris 1998, р. 270). Задовго до того, як у ХІХ ст. Ендрю Юр викликав сарказм Карла Маркса через свою апологетику зверхності машини щодо робітника («Зусилля м’язів… за самою своєю природою є спазматичним і примхливим», і що більш кваліфікований і свідомий робітник, то менш придатний він для роботи з машиною), XVIII століття разом із Кандидом випромінювало оптимізм щодо того, як «простий робітник, котрий ні в чому не тямить», приводить у рух ткацький верстат, виробляючи чудові візерунки, наче майстерний митець (Louis Bourguet: Lettres philosophiques sur la formation des sels et des crystaux, …, Amsterdam 1727). В «Енциклопедії» Дідро стаття «Промисловість» вирізняє industrie (вміння, вправність) від goùt (смаку) та génie (генія) як «faculté de l’àme, dont l’objet roule sur les productions & les opérations mécaniques» (здатність душі, що вправляється з предметом у процесі виробництва та механічних операцій). Якщо goùt та génie позначають відчуття приємного, непередбаченого та дивного, отже, оригінального, то industrie – лише те, що строго відповідає законам природи. «Вправність має бути керованою наукою про властивості матерії, законами простих і складних рухів, знанням можливостей і складнощів, з якими стикається тіло в узгодженні своїх рухів».

216

Словник братів Гримм про співвідношення між Ungeheuer (чудовиськом) і Monstrum (монстром): «Поняття (чудовиська. – В. Ш.) має свої корені у міфологічному мисленні й у новій письмовій мові та думці Просвітництва пом’якшилося, наблизившись до латинського визначення поняття monstrum» (Jacob Grimm/Wilhelm Grimm: Deutsches Wörterbuch, Bd. 24. Leipzig 1936, Nachdruck 1999, Spalte 703).

217

Про «божественну ієрогліфіку» та «політичну науку»: Zakiya Asha Jenan Hanafi: Matter, machines and metaphor: monstrosity in the Seicento. Ann Arbor, MI 1991. р. 39, р. 19.

218

Lorraine J. Daston/Katharine Park: Wunder und die Ordnung der Natur. Frankfurt/M. 2002, S. 237.

219

Зв’язок між науковим і популярним поглядом, однак, остаточно не перервався. Навпаки, чудовиська, породжені, вигадані масовою культурою ХХ ст., були витворами науковців типу «учень чарівника». І те, що найвідоміший з них, Франкенштейн, не був винаходом ХХ ст., а з’явився на початку ХІХ ст. одночасно з тератологією Жоффруа Сент-Ілера, а Мері Волстоункрафт Шеллі була добре знайома зі станом тератологічних досліджень свого часу, може слугувати доказом тяглості переконання в тому, що монстри – це витвори не природи, а науки, що збилася зі шляху.

220

Immanuel Kant: Kritik der Urteilskraft, hg. v. Karl Vorländer. Leipzig 1948/1924, S. 97 (§ 26).

221

Чарівний жах (англ.). – Прим. пер.

222

Своєрідне розбухання й тріумф (англ.). – Прим. пер.

223

Страшна величність (англ.). – Прим. пер.

224

Mark Neocleous: «The Monstrous Multitude: Edmund Burke’s Political Teratology», in: Contemporary Political Theory, vol. 3, 2004, p. 74.

225

Вже не таку, що вселяє жах… а як просто жахливу (англ.). – Прим. пер.

226

Mark Neocleous: The Monstrous and the Dead: Burke, Marx, Fascism. Cardiff 2005, р. 25.

227

Mark Neocleous: «The Monstrous Multitude», ibid.

228

Таке прочитання знаходимо у новітній літературі про Франкенштейна Шеллі, зокрема, у Мартіна Вілліса; Frankenstein’s Science: Experimentation and Discovery in Romantic Culture 1780–1830, ed. Christina Knellwolff/Jane Goodall. Aldershot 2008; Ronald Paulson: «Gothic Fiction and the French Revolution», in: English Literary History, vol. 48, 1981, р. 532–54, особливо р. 545 ff.

229

Mary Shelley: Frankenstein, übers. v. Elisabeth Lacroix. Frank­furt/M./Berlin 1994, S. 48 (цит. за: Martin Willis, ibid., S. 78).

230

Лише в науковій фантастиці ХХ ст. створена технікою штучна людина врешті отримує потребу й здатність любити так, що навіть може перевищувати в цьому реальну людину – див. роман Філіпа К. Діка Do Androids Dream of Electric Sheep? («Чи мріють андроїди про штучних овець») і його екранізацію Blade Runner («Той, хто біжить по лезу бритви»).

231

Aristoteles: Aristoteles. Werke, Bd. 6: Nikomachische Ethik, übers. u. komment. v. Franz Dirlmeier, hg. v. Ernst Grumach. Berlin 1999, S. 5 (1094a5).

232

Curd Laßwitz: Geschichte der Atomistik, Bd. II, 1890. Reprint Hildesheim u. a. 1984, S. 6, S. 9.

233

Цит. за: Norbert Schirra: Die Entwicklung des Energiebegriffs und seines Erhaltungskonzepts. Frankfurt/M. 1991, S. 35 f. Наскільки вперто утримується анімістичне уявлення у навіть найрозвиненіших царинах природничо-наукової думки ХІХ ст., свідчить опис Гельмгольцем процесу горіння як «боротьби між собою атомів вугілля та кисню» (див.: Hermann Helmholtz: Über die Erhaltung der Kraft. Berlin 1847). Сила, що проникає, наповнює речі та рухає ними, врешті була позначена як «властивість сущого» (Лассвіц), що перебуває у безпосередньому і рівноправному зв’язку з буттям суб’єкта.

234

Ronald L. Meek: Studies in the Labour Theory of Value. New York/London 1956, S. 44. Уживане Міком слово «impregnante» (тут: просочує) має також значення «запліднювати».

235

Що б він… не вилучив зі стану, наданого природою… він змішав із цим свою працю і приєднав це до того, що знаходиться в його власності (англ.). – Прим. пер.

236

John Locke: Second Treatise On Government, hg. v. C. B. Macpher­son. Indianapolis/Cambridge 1980, р. 19 ff. Щодо Лока, так само як і щодо Аристотеля, можна говорити про попередній ступінь гегелівсько-марксовського уявлення про відчуження та уречевлення. Величезний потенціал самовідчуження можна розкрити, виходячи з оцінки Локом співвідношення чинників праці та природи, що містяться у продукті: доля праці становить від 90 до 99 % (р. 25). Лок дуже вдало ілюструє це своїм переліком різних видів праці, що входять у кінцевий продукт, – хліб. Цей зв’язок поділу праці виходить далеко за рамки праці каменяра, мельника, пекаря і охоплює всіх виробників, включаючи тих, «хто забив бика, викопав і кував залізо, хто рубив і обробляв ліс, працював з плугом, млином, піччю чи безліччю будь-яких інших знарядь, необхідних для цього злаку від сіяння до отримання хліба». Всі ці види праці слід «урахувати в хліб, який ми їмо» (р. 27).

237

Праця, що була моєю і вилучила їх із загального стану, в якому вони знаходилися, зафіксувала мою власність на них (англ.). – Прим. пер.

238

Праця виробника фіксує й реалізує себе в певному предметі або товарі, призначеному для продажу, що продовжує існувати, принаймні деякий час, після того як працю закінчено. Фактично, він являє собою певну кількість праці, покладеної в запас, для того аби скористатися нею за необхідності при нагоді (англ.). – Прим. пер.

239

Adam Smith: Wealth of Nations, ed. E. Cannan, vol. 1, Chicago 1976, р. 351.

240

Стаття «Праця» в «Енциклопедії» згадує (цілком у сенсі Сміта) як ще один аргумент на користь продуктивної праці потенціал вільної, ні до чого не прив’язаної праці – для саморуйнації: «Ми маємо в самих собі активний принцип, що підштовхує нас до дії. Оскільки ця активність не має ніякого реального об’єкта, дух замикається сам у собі, він мутнішає, хвилюється, а звідси народжуються нудьга, тривога, примхливі й безладні бажання, забування обов’язку і звичка до пороку».

241

Margaret Schabas: «Smith’s Debt to Nature», in: Oeconomies in the Age of Newton, ed. M. Schabas/Neil de Marchi. Durham/North Carolina, 2003. Також: Margaret Schabas: The Natural Origins of Economics. Chicago 2005.

242

Конкретне формулювання: повітря «wrought into composition» (виковується у сплав) (цит. за: Robert E. Schofield: The Enlightenment of Joseph Priestley. University Park, PA 1997, р. 263). Слово «wrought», староанглійська форма минулого часу дієслова «to work», за часів Гейлза, очевидно, мало сучасне значення, обмежене обробкою металу. Враховуючи подальший розвиток теорії фіксованої праці Сміта, цю передісторію не варто недооцінювати. Смітове уявлення про фіксовану працю таке само метафоричне, як і опис Гейлза хімічних процесів як «праці», утім, обидва міняються своїми позиціями. Вони по черзі виконують роль іншого і таким чином гарантують неперервність руху, наче у контрдансі пари, що танцюють від початку ряду до кінця і назад.

243

Поняття редукції запровадив сучасник Гейлза Георг Ернст Шталь у зв’язку зі своєю теорією горіння. Згідно з нею, всі горючі тіла містили в собі горючий матеріал, що називався «флогістон». Попередниця пізнішої теорії кисню Лавуазьє, теорія флогістону багато в чому підготувала для неї ґрунт, зокрема, демонстрацією зворотності хімічних перетворень, яку Шталь розумів як додавання і, відповідно, віднімання часточок флогістону. Той факт, що вирішальним поштовхом його теорія завдячувала спостереженням процесів плавки металу (а отже, царині праці), додає припущенню щодо зв’язку між хімією та політичною економією XVIII ст. додаткової ваги. Опис Шталя плавки металу за допомогою деревного вугілля перегукується з уявленням Лока про вміщування праці до її матеріалу, оскільки вугілля не тільки чинить вплив через високу температуру, а й «додає до металу щось тілесне» (цит. за: Peter Laupheimer: Phlogiston und Sauerstoff. Stuttgart 1992, S. 20). Метали під впливом вогню «“випалювалися”, перетворювалися на “вапно”, і це… відбувалося тому, що флогістон виривався з металевого вапна, випаровувався, залишаючи після себе вапно. У процесі редукції, навпаки, флогістон, що міститься у деревному вугіллі, знову додається до металевого вапна і знову утворює метал» (S. 21).

244

Lavoisier: «Réflexions sur l’air», August 1772, in: René Fric: Contributions à l’étude de l’évolution des idées de Lavoisier sur la nature de l’air et sur la calcination des métaux, in: Archives internationales d’Histoire des Sciences, vol. 12, 1959, p. 145. Точно відтворена Фріком орфографія Лавуазьє у цьому випадку модернізована. Лавуазьє вживає для редукції також поняття «оживляти заново» (reviviffier), що доводить стійкість елементів донаукової уяви навіть у такого рішучого представника авангарду математизації і наукового підходу до природи.

245

Адам Сміт іще не використовує формули г-т-г і т-г-т (таким чином їх уперше сформулював Карл Маркс), але з процесом грошово-товарного обміну він, звичайно, був знайомий якнайкраще.

246

The works of Robert Boyle, ed. Michael Hunter und Edward B. Davis. London 2000, vol. 8, p. 121.

247

Рівень абстрагування від «органічного» обох теорій стає очевидним, якщо порівняти їх зі станом знань, на тлі яких вони формувалися. У випадку Лавуазьє це так звана флогістонова теорія горіння, у випадку Сміта – фізіократичне вчення про ниву як єдиного творця вартості. Флогістон уявлявся як елемент, що міститься у всіх матеріалах, здатних до горіння. У старій (до Лавуазьє) хімічній номенклатурі він визначався як масляниста або жирна земля. (Дефініція terra pinguis походить від Йоганна Йоахіма Бехера, на якого посилається сам автор флогістонової теорії Георг Ернст Шталь.) Отже, Сміт і Лавуазьє ставлять на місце двох конкретних матеріальних видів землі – сільськогосподарської та хімічної – дві абстракції: працю та кисень. Або, інакше кажучи, Сміт і Лавуазьє бачили справжніх виробників багатства і вогню вже не в речах чи матерії самих по собі (нива та горючий матеріал). Останні були лише матеріальними засобами, місцем дії, в якому / на якому в дію вступали принципово інші сутності – абстракції праці та кисню.

248

A. L. Lavoisier: Œuvres de Lavoisier, vol. 6: Correspondance, ed. P. Bret. Paris 1997, p. 697. Історія науки віднедавна звернула увагу на те, що Лавуазьє також прямо цікавився питаннями економічної теорії. Насамперед його «інтерес до вимірювання» та його «прагнення збалансувати припливи і відпливи в економіці та в хімії» визначили його як хімічні, так і економічні проекти (Jean-Pierre Poirier: Lavoisier: Chemist, Biologist, Economist. Philadelphia 1996, р. 43). Він поділяв думку фізіократів і Адама Сміта, згідно з якою звільнена від усіх державних і корпоративних обмежень економіка laissez-faire є кращою гарантією підтримання рівноваги. Втручання держави, подібно до лікарських утручань, мають обмежуватися метою мобілізації власних цілющих сил організму, тобто «відновленням нормального рівня сили, властивого ослаблому органові». Зростання цін розглядалися подібно до підйому температури як симптом нерівноваги і з ними слід було відповідно чинити (або ігнорувати їх). «Горе лікареві (державному діячеві та медику), який бореться із законом природи і додає до хвороби політичного тіла шкідливий вплив своєї владності» (цит. за: M. Norton Wise: Mediations: Enlightenment Balancing Acts, or The Technologies of Rationalism, in: World Changes: Thomas Kuhn and the Nature of Changes, ed. Paul Horwich. Cambridge/Mass./London 1993, р. 22). У поєднанні хімічних і економічних інтересів Лавуазьє був аж ніяк не поодиноким випадком. З протилежного напрямку – від економіки до хімії – рухався фізіократ Тюрго, ба більше, він навіть випередив на рік Лавуазьє з тезою про те, що зростання ваги металів за їхньої кальцинації (горіння, окиснювання) обумовлено їхнім зв’язком із частиною повітря (Henry Guerlac: «The Origin of Lavoisier’s Work on Combustion», in: Archives internationales d’histoire des sciences, vol. 12, 1959, р. 127 f.).

249

Henri Bergson: Creative Evolution. New York 1911, р. IX: «Наша дія знаходить свою точку опори, а наша вправність – свої інструменти… наші поняття сформувалися за моделлю твердих тіл… наша логіка є переважно логікою твердих тіл».

250

У зворотному напрямі зміцніння та затвердіння спрямований психоаналітичний творчий принцип Фройда: «Нехай “воно” стане “я”!» І тут чутно очевидний натяк на слова Бога: «Нехай станеться земля!» і таке саме очевидне рішення на користь твердої землі раціо на противагу небезпечному потоку позасвідомого, якому водночас належить бути джерелом будь-якої сили, будь-якого життя і, врешті, раціо. Фройдова картина свідомості, верхівка айсберга, що підноситься над масою позасвідомого, може бути розширена, поглиблена і перетлумачена. Це може бути не тільки ілюстрація кількісного співвідношення «я» та «воно», а й водночас опис їхньої «фізики». Адже айсберги є тимчасово затверділою (замерзлою, кристалізованою, фіксованою) водою. Вони знову повертаються, коли досягають кінця своєї подорожі, до рідкого стану океану.

251

Simonde de Sismondi: Neue Grundsätze der politischen Ökono­mie, Bd. 1. Berlin 1901, S. 88.

252

Thomas Hobbes: Leviathan, ed. C. B. Macpherson, London u. a. 1968, р. 300 (im Kapitel über die Ernährung (nutrition) des Staates).

253

Георг Зіммель, який у «Філософії грошей» не згадує про використання золота як прикраси, розглянув цей аспект декількома роками пізніше у своїй роботі «Психологія прикраси». Блиск постає тут як випромінювання, а останнє – як соціальне піднесення носія через посилення його особистого випромінювання («радіоактивність людини»). «Промені прикраси, чуттєва увага, яку вона викликає, розширюють або посилюють царину особистості. Її стає, так би мовити, більше завдяки прикрасам». Прикраси є «синтезом володіння і буття суб’єкта». Його надмірність, що долає межі економічного виміру, становить його специфічну вартість. Адже «надмірне «переливається через міру», тобто тече далі від свого вихідного пункту, і тією мірою, якою воно все ж таки біля нього утримується, закладає навколо ділянки самої лише нужди ширшу ділянку, що є принципово безмежною» (Georg Simmel: «Die Psychologie des Schmuckes», in: Der Morgen. Wochenzeitschrift für die deutsche Kultur, 2. Jg., 1908, S. 454–459. Цит. за: ttp://socio.ch/sim/verschiedenes).

254

Honoré de Balzac, ibid., vol. 4: Eugénie Grandet, ca. 1970, p. 173. Іншим класичним прикладом є Гарпагон Мольєра. Його скарги на крадіжку шкатулки скидаються на скаргу закоханого, в якого відняли об’єкт його обожнювання. («Небесна справедливість. Я тут, я пропав, вони мене задушили, вони вкрали мої гроші».) Лихвар Гобсек в однойменному бальзаківському оповіданні розглядає діаманти, що потрапили до нього в заклад, не по-діловому, а як зголоднілий розглядає їжу. «Його бліді щоки набули кольору; його очі, в яких, схоже, відбивався блиск каменів, сяяли надприродним вогнем. Він підвівся, підійшов до вікна і підніс діамант так близько до свого беззубого рота, наче хотів проковтнути його» (Honoré de Balzac, ibid., vol. 3, p. 38).

255

Hans Freyer: Die Bewertung der Wirtschaft im philosophischen Denken des 19. Jahrhunderts. Leipzig 1921, S. 44.

256

Щастя людини насамперед залежить від усвідомлення того, що тебе люблять (англ.). – Прим. пер.

257

Цит. за: Douglas J. Den Uyl/Charles L. Griswold Jr.: «Adam Smith on Friendship and Love», in: The Review of Metaphysics, vol. 49, 1996, p. 610.

258

Любов (amour), що єднала колектив фаланстеру Фур’є, була симбіозом сексуальності й християнської емпатії. Фур’є: «Любов у фаланстері не є, як це зазвичай у людей, відпочинком, розвагою, що відволікає від праці; навпаки, це душа і рушійна сила будь-якої праці та інтересу до світу загалом» (цит. за: Jonathan Beecher: Charles Fourier. The Visionary and His Work. Berkeley/Los Angeles/London 1986, р. 303). У сенсімоністській утопії, що сама себе визначала як релігію, ця християнська любов мала бути «унікальним принципом єднання». Вона постає як певний алхімічно-суспільний еліксир. «Любов… це ЖИТТЯ у ЄДНОСТІ: розум, сила лише форми її маніфестації. Будь-яке знання, будь-яка дія або, якщо хочете, будь-яка теорія, будь-яка практика походять з ЛЮБОВІ та повертаються до неї» (Henri de Saint-Simon/Barthélemy Prosper Enfantin: Œuvres de Saint-Simon et d’Enfantin, Bd. 42: Doctrine saint-simonienne. Nouveau christianisme. Exposition de Bazard au nom du collège. Paris 1865–1878, Nachdruck Aalen 1964, S. 331, S. 335. – курсив в оригіналі). Урешті, молодий Гегель періоду «Духу християнства» (1798–1800). Для нього християнська любов так само, як і для філософів часів французької реставрації, є відповіддю на раціоналістичне подрібнення світу Просвітництвом і абстрактні терористичні чесноти революції. Таємна вечеря – це вечеря любові. Процес кривавого знищення, яким він є сам по собі, стає завдяки сублімації через любов шляхом до виливання духу Христа на його учнів. «Коли вони їдять хліб і п’ють вино, його тіло і його кров переходять у них, відтак Ісус перебуває в усіх, і його єство божественно, як любов, пронизує їх» (Hegel, Werke, ibid., Bd. 1. Frankfurt/M. 1969, S. 367).

259

Насамперед це численні студії Біргера Пріддата, що поновив і продовжив історіографію романтичної економії, яка перервалася у 20-ті роки ХІХ ст.

260

Adam Müller: Elemente der Staatskunst, hg. v. Jacob Baxa. Wien 1922, S. 157.

261

Adam Müller: Nationalökonomische Schriften, hg. v. A. J. Klein. Lörrach 1983, S. 22.

262

Ibid., S. 434. Взаємодію чоботаря й шкіри у процесі виробництва черевиків Мюллер зображує як одночасну співпрацю й боротьбу сил і матерії, що поступово веде до появи готового продукту: «Не важко помітити, що шкіра, коли з нею починають працювати, захищається від насильства шила, вона має власну силу, з якою треба рахуватися, навіть бути уважним до неї заради створення черевика; отже, тут не можна вирішити грубою силою, і ця шкіра має бути підготовлена спочатку за допомогою іншої роботи над нею. Будь-який справжній майстер… своєю любов’ю до матерії показує, що завдяки цьому його руки й інструменти зустрічають вже іншу силу. Отже, робота починається із зустрічі сили озброєної руки та іншої сили матеріалу» (Ibid., S. 89).

263

Ibid., S. 287 f.

264

Lorenz von Stein, System der Staatswissenschaft, ibid., S. 134.

265

Обидві цитати з: Lorenz von Stein, «Die organische Auffassung des Lebens der Güterwelt», ibid., S. 221.

266

Lorenz von Stein: Die Volkswirtschaftslehre. Wien 1878, 2. vollständig neue Auflage, S. 75, S. 11, S. 26.

267

Ökonomischphilosophische Manuskripte, in: Karl Marx/Friedrich Engels Gesamtausgabe (MEGA). 1. Abteilung, Bd. 2 (Werke, Artikel, Entwürfe März 1843 bis August 1844). Berlin (Ost) 1982, S. 365. Das Kapital, Bd. 1., Berlin (Ost) 1968, S. 192, S. 195.

268

Цит. за: Noiray, ibid., vol. 1, p. 19.

269

Цит. за: Dogan Göcman: The Adam Smith Problem. London 2007, p. 103 f.

270

Charles Babbage: Die Ökonomie der Maschine, Erweiterte und redigierte Fassung auf Grundlage der Übers. von G. Friedenberg aus dem Jahre 1833. Berlin 1999, S. 60 (Charles Babbage: The Economy of Machinery and Manufacture, 1833, in: The Works of Charles Babbage, vol. 8, ed. Martin Campbell-Kelly. New York 1989, p. 47).

271

John Ruskin: «The Nature of Gothic», цит. за: Elaine Freedgood: Factory Production in 19th Century Britain. New York 2003, р. 285.

272

Раскін: «Недосконалість… важлива властивість усього, що ми знаємо про життя… Ніщо живе не є або не може бути строго досконалим… Усунути недосконалість означає усунути виразність, обмежити зусилля, паралізувати життєву силу» (John Ruskin: Works of John Ruskin, vol. 10, ed. Edeward Tyas Cook/Alexander Wedderburn. London 1904, p. 203 f.). Вільям Морріс уважав недосконалість «особистим» внеском («почерком») ремісника, що виходить за межі чистого, тобто досконалого виконання задуму митця. «Майстерність має ціну тоді, коли привносить щось від індивідуальності майстра, крім усього, що становить мистецтво втілення задуму митця». (Цит. за: Elaine Freedgood: «“Fine Fingers”: Victorian Handmade Lace and Utopian Consumption», in: Victorian Studies, vol. 45, 2003, р. 632.)

273

Роздуми про те, як індустріалізувати споживання за моделлю виробництва, тобто колективно його організувати, знаходимо в утопічно-соціалістичній літературі ХІХ ст., починаючи з «Фаланстеру» Фур’є. Усі вони виходять із того, що індустріальна цивілізація робить людину-виробника дедалі однобічнішою, тоді як споживач стає все більш багатобічним. Як виробник людина замикається на одному-єдиному предметі, натомість як споживач вона перебуває «в прямому контакті з тисячею різних робітників у всіх частинах світу і завдяки своєму різноманітному споживанню надає прямого імпульсу, що пронизує всю індустріальну систему. Як виробник людина є “одиницею”, як споживач – “множиною”» (J. A. Hobson: Work and Wealth. London 1914, р. 110).

274

Цит. за: W. Schivelbusch: Geschichte der Eisenbahnreise. Mün­chen/Wien 1977, S. 65. Іще за 70 років до Пекера фізіолог Теофіль Бордьо (1775) говорив про завдавання шкоди тілесній гармонії великого міста, але без згадки про масу людей і подразнення як причини. У нього все походить від критичних органів тіла. Очевидно, тиск зовнішнього світу був іще не настільки сильним, щоб шукати причини в ньому. «Ті, хто живуть у містах… усі більшою чи меншою мірою перебувають під впливом пристрасті, що тримає під контролем здатність тваринної економії. Їх можна порівняти з лунатиками, чиї природні функції уповільнені й погано керовані… вони постійно зазнають тиску і роздратування, що йде від серця… або від шлунка; вони не мають ані сили, ані спокою, відчувають нудьгу, виснаження… ними володіє сум’яття почуттів, оскільки вони постійно турбуються про проекти, якими опікуються, переживають невдачі й негаразди, спричинені надмірною чутливістю» (цит. за: Anne C. Vila: Enlightenment and Pathology. Baltimore/London 1998, S. 47).

275

Georg Simmel: «Die Großstädte und das Geistesleben», in: Ders., Brücke und Tür. Stuttgart 1957, S. 240 f.

276

Georg Simmel: Philosophie des Geldes. München/Leipzig 1922, S. 512, S. 516, S. 519, S. 521. Наскільки живою поставала для економічної думки близько 1900 р. душа робітника, що переходить у продукт, показує спостереження Вернера Зомбарта: «Господарська діяльність може здійснюватися, звичайно, лише тоді, коли дух людини переходить у тілесний світ і впливає на нього. Будь-яка продукція, будь-який транспорт є обробкою природи, і у будь-якій роботі, звичайно, втілена душа» (Werner Sombart: Der Bourgeois. München/Leipzig 1913, S. 1).

277

Ibid., S. 512, S. 516.

278

Rainer Maria Rilke: «Brief an Witold Hulewicz», in: Rainer Maria Rilke: Briefe, Bd. 2, hg. v. Rilke-Archiv in Weimar. Wiesbaden 1950, S. 483.

279

Georg Simmel, ibid., S. 528.

280

Karl Marx, Grundrisse, ibid., S. 585.

281

Georg Simmel, ibid., S. 526.

282

Max Nordau: Entartung, Bd. 1. Berlin 1896, S. 73.

283

Max Nordau, ibid., Bd. 2, S. 528.

284

Джозеф Пакстон, творець Кришталевого палацу, був на той час одним із найвизначніших англійських архітекторів, що спеціалізувалися на оранжереях. При цьому слід згадати, що англійське поняття conservatory (оранжерея) значно ширше за поняття теплиці (англ. hot house) у первинному садівничому значенні. Conservatories (оранжереї) слугували не так для вирощування екзотичних рослин, як для їхньої експозиції в певному тропічному рослинному ансамблі. Гравійні доріжки, мармурові статуї, штучні пруди, струмки, водоспади та фонтани були необхідними складовими інсценізації. Остання conservatory, яку Пакстон збудував перед створенням Криш­талевого палацу і яка послужила йому моделлю для палацу, була скляна будівля для тропічної гігантської водяної лілії, що називалася Victoria Regia на честь королеви. Її сім’я було імпортоване з басейну Амазонки і вирощене у hot house Пакстона на очах у громадськості; вона вважалася наймолодшим ботанічним чудом світу.

285

Казковий блиск, про який ніколи не мріяли; Місце чудесніше, ніж будь-що з того, що ми пам’ятаємо; Викрадений із золотої країни «Тисячі й однієї ночі»; Обстановка арабських ночей, залита світлом якогось неземного ефемерного характеру, що радше нагадує про далеку чарівну країну, ніж про наш грубий матеріальний світ… Все разом виглядає, як чарівна фантазія (англ.). – Прим. пер.

286

«Fairy-like brilliance», «Ecclesiologist», цит. за: Isobel Armstrong: Victorian Glassworlds. Oxford 2008, р. 153. «A region still more dreamlike»: Elizabeth Eastlake: The Crystal Palace, 1855 (цит. за: Peter Gurney: «A Palace for the People», in: Victorian Prism, ed. J. Buzard/J. W. Childers/E. Gillooly. Charlottesville/London 2007, p. 138). Це стосується Кришталевого палацу, наново збудованого на іншому місці після Всесвітньої виставки. «Stolen from»: Sharpe’s London Magazine 1851 (цит. за: Isobel Armstrong, ibid., p. 142). «An Arabian Nights structure»: The Times, 15.1.1851 (цит. за: Isobel Armstrong, ibid., S. 117).

287

Gustave Claudin: L’Exposition à vol d’oiseau. Paris 1855, р. 7 (цит. за: Georg Maag: Kunst und Industrie im Zeitalter der ersten Weltausstellungen. München 1986, S. 81).

288

Richard Lucae: «Über die Macht des Raumes in der Architektur», in: Zeitschrift für Bauwesen, Jg. 19, 1969, S. 303 (цит. за: W. Schivelbusch: Geschichte der Eisenbahnreise. München 1977, S. 47). Асоціація з рідиною може стосуватися іншого скляного приміщення, що набувало дедалі більшої популярності починаючи від середини ХІХ ст. Подібно до того як оранжерея містила екзотичну рослинність, акваріум був місцем для не менш екзотичного підводного світу на європейській землі. Обоє вабили європейців багатьма сторонами. Теза Дарвіна щодо появи життя з води, імовірно, грала тут певну роль на підсвідомому рівні; океан виступав як засіб для подорожування і транспорту, що поєднував метрополії з їхніми «заморськими» (overseas, outre-mer) колоніями; перед багатством фарб і форм декоративних риб, морських зірок, медуз і коралових садів усе надземне відступало глибоко в тінь. Одначе насамперед акваріум зачаровував своїм підводним світлом. Крізь скло він здавався рідким, ба навіть більше – склом, пробудженим до життя. У романі Жуля Верна «20 000 льє під водою» зустрічається такий опис підводної атмосфери. Спостерігач перебуває у скляній оглядовій капсулі «Наутілуса»: «Видимість у морі сягала однієї милі навколо “Наутілуса”. Яке видовище! Яке перо було б здатне це описати! Хто міг би зобразити ту гру світла навколо нас у підводних течіях і шарах води різної глиби!.. У цьому хисткому середовищі “Наутілус” сяяв електричним світлом, що саме було вироблене в надрах моря. Ми бачили перед собою не стільки освітлену воду, скільки рідке світло» (Jules Verne: 20 000 Meilen unter dem Meer. 1.Teil. Zürich 1976, S. 193 f.).

289

Будова, величезна… наче туман (англ.). – Прим. пер.

290

Isobel Armstrong: Victorian Glassworlds: Glass Culture and the Imagination 1830–1880. Oxford/New York 2008, р. 142 f.

291

Майже невидимий прошарок між споглядачем і тим, що він бачить (англ.). – Прим. пер.

292

Механізм, ніби скляна куля, охоплює і ув’язнює нас (англ.). – Прим. пер.

293

Thomas Carlyle: «Signs of the Times», in: Critical and Miscella­neous Essays, vol. 2. London 1899, р. 81.

294

Carlyle: Critical and Miscellanous Essays, vol. 2. Baudelaire: Isobel Armstrong, ibid., S. 115.

295

Армстронг пояснює створену склом вітрини «трансцендентальну чуттєвість» тим, що «споживач стикається з навмисно створеним бар’єром, що породжує бажання та маніпулює невдоволеною жагою до володіння. Саме ця перешкода для зору і спокушає» (Isobel Armstrong, ibid., S. 122). Про подальший вплив цієї амбівалентності скла у ХХ ст. можна прочитати у Жана Бодріяра. Він називає скло «нульовим ступенем матерії» і веде далі: «Скло для матерії є тим самим, що й пустота для повітря… Воно матеріалізує насамперед фундаментальну двоїстість настрою: одночасна близькість і віддаленість, інтимність і прохолодність, сполучення і стримування… Крізь нього все видно, але неможливо доторкнутися і заволодіти… Вітрина – це казкова країна і фрустрація водночас, стратегія реклами в усій її наочності» (Jean Baudrillard: Das Ding und das Ich – Gespräch mit der täglichen Welt. Wien 1974, S. 55).

296

Цит. за: Wolfgang Kemp: Theorie der Photographie I: 1839–1912. München 1980, S. 47.

297

Beaumont Newhall: History of Photography. Boston 1982, р. 16.

298

Цит. за: Wolfgang Kemp, ibid., S. 119.

299

Heinz Buddemeier: Panorama, Diorama, Fotografie: Entstehung und Wirkung neuer Medien im 19. Jahrhundert. München 1970, S. 78.

300

Щодо вживання сучасниками поняття фотографічної некромантики див.: Geoffrey Batchen: Burning With Desire: The Conception of Photography. Cambridge/Mass./London 1997, S. 92. Класичне визначення того, що він сам називає «трупною» властивістю фотографії, надав Ролан Барт. Фотографуватися означає набувати «мікродосвід смерті… я стаю справжнім привидом… я перетворююсь на Суцільний образ, тобто уособлення смерті». Моторошність цього полягає в тому, що той, кого фотографують, постає водночас і живим, і мертвим. «Труп є живим саме як труп: це живий образ мертвої речі» (Roland Barthes: La chambre claire, in: Œuvres complètes, vol. 5. Paris 2002, р. 799, р. 853).

301

Вальтер Беньямін говорить про «моторошну, можна сказати, смертоносну… затримку погляду, спрямованого в апарат, позаяк апарат знімає образ людини, не відповідаючи при цьому поглядом» (Walter Benjamin: Charles Baudelaire: Ein Lyriker im Zeitalter des Hochkapitalismus. Frankfurt/M. 1969, S. 156).

302

Ролан Барт: «Фото – це в буквальному сенсі еманація референта. Від реального тіла, що перебувало тут, виходять часточки випромінювання, що доторкалися до мене, мене, що перебував тут; тривалість не має великого значення; фото зниклої істоти торкалося мене так само, як промені торкалися даху. Певний пуповидний зв’язок поєднує тіло сфотографованої речі з моїм поглядом: світло, хоч і невідчутне на дотик, створює тут тілесне середовище, певну шкіру, яку я поділяю з тим або тою, хто фотографується» (Roland Barthes, ibid., р. 854).

303

Мій огидний скелет; потворного монстра (фр.). – Прим. пер.

304

Цит. за: Christian Chelebourg: Victor Hugo, le châtiment et l’amour. Caen 2010.

305

Цит. за: Wolfgang Kemp, ibid., S. 31.

306

Термін, уживаний Бейлі, коментатором Лукреція.

307

Цит. за: W. Schivelbusch: Licht, Schein und Wahn. Lüdenscheid/Berlin 1992, S. 48.

308

D. W. Winnicott: Vom Spiel zur Kreativität. Stuttgart 1971, S. 105. (D. W. Winnicott: Playing and Reality. London/New York 1971, р. 120).