Єретики Дюни

***

Одраде не спускала пильного погляду з холодної зелені чотирикутника внизу під нею, де Шіана сиділа з однією із Сестер-навчительок. Сестра-навчителька була найкращою, точно припасованою до цього чергового етапу Шіаниної освіти. Тараза ретельно відбирала їх усіх.

«Ми ведемо далі твій план, — подумала Одраде. — Та чи передбачила ти, Мати Настоятелько, який знак може бути відтиснутий на нас через випадкове відкриття тут, на Ракісі?»

А чи було воно випадковим?

Одраде перевела погляд на нижчі дахи всього обширу центрального укріплення Сестринства на Ракісі. Яскраве світло полудня розпікало райдужні плитки.

«Це все наше».

Вона знала, що це було найбільше із посольств, яке священники дозволили у святому місті Кіні. Її присутність у цьому укріп­ленні Бене Ґессерит суперечила угоді, яку вона уклала з Туеком. Але це було ще до відкриття у січі Табр. Окрім цього, Туек насправді вже не існував. Той Туек, що марширував крізь священничі дільниці, був лицеплясом і грав у небезпечний маскарад.

Одраде повернулася думками до Ваффа, що стояв позаду неї з двома Сестрами-охоронницями. Чекав поблизу дверей до цього горішнього святилища в пентхаузі з вікнами з армованого пласкла, за якими відкривався гарний краєвид, та імпозантними чорними меблями. Превелебна Мати у своїх шатах майже зливалася з ними, тож гість бачив лише яснішу пляму її обличчя.

Чи правильно вона оцінила Ваффа? Усе було зроблено точнісінько згідно з ученням Міссіонарії Протектіви. Чи достатню щілину пробила вона в його психічному обладунку? Невдовзі він буде змушений заговорити. Тоді вона знатиме.

Вафф спокійно стояв на своєму місці. Одраде бачила його віддзеркалення у пласклі. Він не виказав розуміння того, що ці дві високі темноволосі Сестри стояли обабіч нього, аби запобігти можливому насиллю з його боку. Та, звичайно, знав це.

«Мої охоронниці, не його».

Стояв, схиливши голову, щоб приховати від неї вираз свого обличчя, та Одраде знала, що він почувається невпевнено. Хай там що, а це безперечно. Сумніви скидаються на голодних тварин, а вона неабияк попрацювала, щоб цей голод загострився. Вафф був твердо переконаний, що виправа до пустелі стане приводом для його смерті. А тепер дзен-сунітські та суфійські вірування запевняли його, що там він порятувався з Божої волі.

Хоча, безсумнівно, зараз Вафф наново переглядає свою угоду з Бене Ґессерит, нарешті розгледівши, як він скомпрометував свій народ, на яку страшну небезпеку наразив свою дорогоцінну тлейлаксанську цивілізацію. Так, його самовладання слабшало, та це могли розпізнати лише очі Бене Ґессерит. Незабаром настане час перебудовувати його свідомість за взір­цем, що більше відповідав би потребам Сестринства. А зараз дамо йому ще трохи поумлівати на повільному вогні.

Одраде знову глянула на краєвид за вікном, намагаючись розрядити напругу, пов’язану із цією затримкою. Бене Ґессерит вибрали місце для посольства з огляду на можливість масштабної перебудови, що змінила всю північно-східну дільницю старого міста. Вони могли тут будувати й перебудовувати на власний смак і з власною метою. Древні конструкції, спроєктовані з думкою про легкий доступ для пішоходів, доріжки, достатньо широкі для офіційного наземного транспорту, розкидані де-не-де площі, на які могли сідати орнітоптери, — це все змінено.

«Згідно з духом часу».

Нові будівлі стояли куди ближче до бульварів, обсаджених високими екзотичними деревами, що пихато поглинали величезну кількість води. ’Топтери витіснено з площ, тепер вони сідали на дахи вибраних будівель. Доріжки для пішоходів стикалися з вузькими пандусами, які прилягали до будівель. Усередині нових будинків були ліфти, доступ до яких давали монети, ключ або долонний ідентифікатор. Їхні палючі енергетичні поля маскувало темно-коричневе напівпрозоре прикриття. Ліфтові шахти, мов темні голки, протинали рівну сірість пласбетону та пласкла. Люди, невиразно видимі в цих трубах, справляли враження чогось нечистого, що переміщалося вгору і вниз у механічних ковбасах, цілковито чистих, на відміну від них.

«Усе в ім’я модернізації».

Вафф позаду неї ворухнувся і прокашлявся.

Одраде не обернулася. Дві Сестри-охоронниці знали, що вона робить, і не відреагували й знаком. Дедалі сильніша нервозність Ваффа лише підтверджувала, що все йде як слід.

Одраде не відчувала, що все справді йде як слід.

Витлумачила краєвид за вікном як черговий тривожний симптом цієї тривожної планети. Як вона згадала, Туек не схвалював модернізації цього міста. Скаржився, що необхідно знайти якийсь спосіб стримати її та зберегти давні орієнтаційні пункти. Його наступник-лицепляс продовжував цю суперечку.

Наскільки схожим на Туека був цей новий лицепляс? Чи такі лицепляси думали самі, чи просто грали свої ролі за наказом Пана? Зоставалися вони безплідними, ці нові? Чим відрізнялися ці лицепляси від нормальних людей?

Усе, пов’язане з цим обманом, непокоїло Одраде.

Радники фальшивого Туека, цілковито втягнуті у змову, яку вони мали за «тлейлаксанську інтригу», говорили про публічну підтримку модернізації і відверто втішалися тим, що врешті доп’яли свого. Альбертус регулярно доповідав Одраде про все. Кожна нова доповідь усе дужче непокоїла її. Навіть очевидна покірність Альбертуса викликала в неї тривогу.

— Звичайно, вони не мають на увазі публічної підтримки, — казав Альбертус.

Одраде могла тільки погодитися. Поведінка радників свідчила про те, що вони мають могутню підтримку в середніх верствах священства, серед кар’єристів, що під час недільних вечірок не вагалися жартувати зі свого Розділеного Бога… серед тих, кого вдовольнив і умиротворив скарб, знайдений нею в січі Табр.

Дев’яносто тисяч довгих тонн! Піврічний урожай пустель Ракіса. Навіть одна третина цього була значним козирем при встановленні нового балансу сил.

«Хотіла б я ніколи тебе не зустріти, Альбертусе».

Вона прагнула пробудити в ньому того, хто дбає. А те, кого зробила з нього натомість, легко було розпізнати кожному, навченому за методом Міссіонарії Протектіви.

Підлабузливого плазуна!

Тепер уже не важило те, що спонукою його підлеглості була цілковита віра в її святий зв’язок із Шіаною. Ніколи раніше Одраде не замислювалася, як легко науки Міссіонарії Протектіви нищать людську незалежність. Мета, вочевидь, завжди такою й була: «Зроби з них послідовників, що відповідають нашим потребам».

Тиранові слова у таємному приміщенні не лише роздмухали її страх за майбутнє Сестринства.

«Заповідаю вам мій страх і мою самотність».

Крізь усю цю тисячолітню відстань він засіяв у ній сумніви так само певно, як вона засіяла їх у Ваффові.

Бачила Тиранові питання так, наче їх написано палючим світлом перед її внутрішнім зором.

«З КИМ ВСТУПАЄТЕ В СОЮЗ?»

Хіба ми не більше ніж таємне товариство? Як зустрінемо свій кінець? Зі зливною ямою догматів нашого власного творива?

Тиранові слова були випалені в її свідомості. Яка була «шляхетна мета» в тому, що робило Сестринство? Одраде майже чула глузливу відповідь Тарази на це питання.

«Виживання, Дар! Ось єдина шляхетна мета, якої ми потребуємо. Виживання! Навіть Тиран знав це!»

Можливо, навіть Туек знав це. І куди це його врешті-решт привело?

Одраде відчула непереборне співчуття до покійного Преосвященника. Туек був якнайкращим прикладом того, що може створити міцно згуртована родина. Навіть його ім’я було вказівкою: незмінне від Атрідівських часів на цій планеті. Предком-засновником роду був контрабандист, повір­ник першого Лето. Туек походив з родини, яка міцно трималася своїх коренів, кажучи: «У нашому минулому є дещо варте того, щоб його зберегти». Приклад цієї настанови для потомків не пройшов повз увагу Превелебної Матері.

«Та ти зазнав поразки, Туеку».

Модернізовані квартали за її вікном були свідченням цієї поразки — хабаром для тих елементів ракіанської спільноти, влада яких наростала. Елементів, заради підтримки і зміцнення яких так довго працювало Сестринство. Туек вбачав у цьому передвістя дня, коли він стане надто слабким політично, щоб запобігти наслідкам такої модернізації.

Коротший і оптимістичний ритуал.

Нові пісні на сучасніший лад.

Зміни в танцях. («Традиційні танці такі довгі!») А передусім — менше вилазок до небезпечної пустелі для молодих послушників із владних сімей.

Одраде зітхнула і глянула на Ваффа. Малий тлейлаксу закусив нижню губу. Добре!

«Прокляття, Альбертусе! Я радо привітала б твій бунт!»

За зачиненими дверима Храму вже йшли дебати про те, кому перейде пост Преосвященника. Нові ракіанці говорили про потребу «йти за духом часу». Мали на увазі: «Дайте нам більше влади!»

«Так було завжди, — подумала Одраде. — Навіть у Бене Ґессерит».

А все ж вона не могла позбутися думки: бідний Туек.

Альбертус доповів, що Туек саме напередодні своєї смерті й заміни лицеплясом перестерігав свою рідню, що вони можуть не втримати сімейного контролю над постом Преосвященника, коли він помре. Туек був кмітливішим і здогадливішим, ніж очікували його вороги. Його сім’я вже збирала в боржників кошти, накопичуючи ресурси для втримання основи влади.

І лицепляс на місці Туека багато чого досяг своїм мімічним спектаклем. Туекова сім’я ще не довідалася про підміну. Можна було повірити, що справжнього Преосвященника не замінено, таким добрим був цей лицепляс. Спостереження за лицеплясом у дії багато чого відкривало уважним Превелебним Матерям. Це, звичайно, було однією з причин, які змушували Ваффа корчитися й ухилятися.

Одраде різко обернулася і підійшла до Пана тлейлаксу. Час ним зайнятися!

Вона зупинилася за два кроки від Ваффа і глянула на нього згори вниз. Вафф із викликом зустрівся з нею поглядом.

— Ти мав досить часу, щоб обдумати своє становище, — звинуватила вона його. — Чого ж уперто мовчиш?

— Моє становище? Думаєш, ти дала нам вибір?

— Людина — це тільки камінець, кинутий у став, — процитувала вона фразу з його власних вірувань.

Вафф глибоко, з тремтінням зітхнув. Вона промовила належні слова, та що за ними приховувалося? Вони більше не звучали добре, злетівши з уст жінки-повінди.

Не дочекавшись відповіді Ваффа, Одраде продовжила цитату:

— А якщо людина — це тільки камінець, то всі її діла не можуть бути нічим більшим.

Одраде здригнулася від мимовільного тремтіння, що пройшло її тілом. Це викликало у сторожких Сестер-охоронниць вираз старанно замаскованого подиву.

«Чому цієї миті я подумала про слова Тирана?» — замислилася Одраде.

«ТІЛО Й ДУШУ БЕНЕ ҐЕССЕРИТ СПІТКАЄ ТА Ж ДОЛЯ, ЩО Й КОЖНЕ ІНШЕ ТІЛО Й КОЖНУ ІНШУ ДУШУ».

Ця скалка глибоко встромилася в неї.

«Як це я стала такою вразливою? — Відповідь негайно ж постала в її свідомості. — Атрідівський маніфест! Складання цих слів під пильним керівництвом Тарази відкрило в мені тріщину».

Чи була такою Таразина мета: зробити Одраде вразливою? Звідки Тараза знала, що можна знайти на Ракісі? Мати Настоятелька не лише не виявляла провидчих здібностей, а й схильна була уникати виявів цього таланту в інших. У рідкісних випадках, коли Тараза вимагала ясновидіння в самої Одраде, треноване око Сестри не могло не помітити, як неохоче вона це робила.

«А все ж вона зробила мене вразливою».

Чи було це випадковістю?

Одраде занурилася у швидку декламацію літанії проти страху. Кілька кліпань ока, та тим часом Вафф, вочевидь, ухвалив рішення.

— Ви хочете нас присилувати, — сказав він. — Але не знаєте, які сили залишили ми в резерві на таку мить. — Він здійняв рукави, показуючи, де були сховані дротикомети. — Це лише нікчемні іграшки порівняно з нашою справжньою зброєю.

— Сестринство ніколи в цьому не сумнівалося, — промовила Одраде.

— Чи між нами мусить дійти до насильницького конфлікту? — спитав він.

— Вибір за вами, — відповіла вона.

— Навіщо ж ви шукаєте конфлікту?

— Дехто хотів би побачити, як Бене Ґессерит і Бене Тлейлакс учепляться в горлянку одне одному, — сказала Одраде. — Наші вороги з радістю втрутяться, щоб позбирати уламки, коли ми достатньо ослабнемо в такому протистоянні.

— Ти проповідуєш згоду, та не даєш моєму народові простору для переговорів! Можливо, твоя Мати Настоятелька не надала тобі влади вести переговори!

Як спокусливо було б повернути це все в руки Тарази, яка цього й хотіла. Одраде глянула на Сестер-охоронниць. Обличчя обох були масками, які нічого не відображали. Що вони знали насправді? Чи зрозуміють вони, коли вона піде всупереч наказам Тарази?

— Ти маєш таку владу? — наполягав Вафф.

«Шляхетна мета, — подумала Одраде. — Вочевидь, Тиранів Золотий Шлях продемонстрував принаймні одну рису такої мети».

Одраде зважилася сама створити правду.

— Я маю таку владу, — сказала вона. Її слова зробили це правдою. Взявши таку владу, вона відібрала в Тарази можливість заперечити це. Та Одраде знала, що ці слова, сказані нею самою, змусили її обрати курс, який дуже відхилявся від подальших етапів проєкту Тарази.

Незалежна дія. Те, чого вона прагнула від Альбертуса.

«Та я на сцені і знаю, що необхідно».

Одраде глянула на Сестер-охоронниць.

— Прошу, залишайтеся тут і простежте, щоб нам не перешкодили.

А Ваффові сказала:

— З таким же успіхом ми могли б розмовляти в комфорті. — Махнула рукою на два слідокрісла, що стояли під прямим кутом одне до одного по той бік кімнати.

Одраде почекала, доки вони всілися, тоді відновила розмову:

— Зараз між нами має бути певна міра щирості, яку рідко дозволяє дипломатія. Надто багато висить на волоску, щоб ми дали втягти себе у дрібні виверти.

Вафф дивно на неї глянув.

— Ми знаємо, що у ваших найвищих радах немає згоди, — сказав він. — Нам зроблено певні тонкі пропозиції. Є це частиною…

— Я вірна Сестринству, — промовила вона. — Навіть ті, хто намагався з вами зблизитися, не мали іншої вірності.

— Це ще один трюк…

— Жодних трюків!

— Бене Ґессерит завжди вдаються до трюків, — звинуватив він її.

— Яких дій з нашого боку ти боїшся? Назви їх.

— Може, я навчився від тебе надто багато, щоб ти дозволила мені жити.

— Чи ж не можу я сказати те саме про тебе? — спитала вона. — Хто ще знає про наше таємне споріднення? Жінка, яка тут з тобою розмовляє, не є повіндою!

Вона зважилася промовити це слово з певною тривогою, та досягнутий ефект не міг бути більшим одкровенням. Вафф, вочевидь, був глибоко враженим. Йому знадобилося кілька довгих хвилин, щоб отямитися. Хоча сумніви зосталися, бо вона засіяла їх у ньому.

— Що доводять слова? — спитав він. — Ти й далі можеш узяти те, чого від мене навчилася, нічого не залишивши моєму народові. Ти й далі тримаєш над нами батіг.

— Я не ховаю зброї в рукавах, — зауважила Одраде.

— Проте у твоєму розумі є знання, що можуть нас зруйнувати! — Він озирнувся на Сестер-охоронниць.

— Вони є часткою мого арсеналу, — погодилася Одраде. — Відіслати їх?

— А з ними все, що вони тут почули, — сказав він. Відповів обережним поглядом на погляд Одраде. — Краще б нам усім відіслати геть наші спогади!

Одраде заговорила якнайрозсудливішим тоном:

­— Що б ми здобули, виявивши ваш місіонерський запал, перш ніж ви будете готові виступити? Яка була б нам користь, якби ми зіпсували вам репутацію, розголосивши, куди ви помістили своїх нових лицеплясів? О так, знаємо про Ікс і Рибомовок. Вивчивши тих нових, ми зайнялися їхнім пошуком.

— Ось бачиш! — Його голос був небезпечно гострим.

— Не бачу іншого способу довести нашу спорідненість, окрім як розкрити щось так само згубне про нас самих, — промовила Одраде.

Вафф онімів.

— Ми плануємо розселити червів Пророка на незліченних планетах Розсіяння, — заявила вона. — Що сказало б і зробило ракіанське священство, якби ти викрив це?

Сестри-охоронниці глянули на неї з ледь прихованими веселощами. Думали, що вона бреше.

— Зі мною немає охорони, — сказав Вафф. — Якщо небезпечну таємницю знає лише одна особа, то легко добитися, щоб та особа замовкла навіки.

Вона здійняла порожні рукави.

Він подивився на Сестер-охоронниць.

— Дуже добре, — промовила Одраде. Глянула на Сестер і зробила легкий знак рукою, щоб їх заспокоїти. — Прошу, Сестри, почекайте ззовні.

Коли двері за ними зачинилися, Вафф знову засумнівався.

— Мої люди не обшукали цих кімнат. Що я знаю про речі, які могли бути тут сховані, аби записати наші слова?

Одраде перейшла на мову ісламіяту.

— Тоді нам, можливо, слід розмовляти мовою, відомою лише нам.

Ваффові очі блиснули. Тією ж мовою він відповів:

— Дуже добре! Ризикну. І попрошу виявити мені справжню причину розколу серед… Бене Ґессерит.

Одраде дозволила собі всміхнутися. Разом зі зміною мови змінилася вся особистість Ваффа, всі його манери. Він поводився точнісінько так, як і очікувалося. Ця мова не посилить жоден його сумнів!

Вона відповіла з такою ж певністю:

— Дурні бояться, що ми можемо призвести до появи чергового Квізац Хадераха! Таке доводять кілька моїх Сестер.

— У цьому більше немає потреби, — сказав Вафф. — Той, що міг бути в багатьох місцях водночас, уже був і відійшов. Він з’явився лише для того, щоб привести у світ Пророка.

— Бог не посилав би такої звістки двічі, — погодилася вона.

Подібні сентенції Вафф часто чув цією мовою. Йому більше не здавалося дивним, що жінка може вимовити такі слова. Достатньо було мови і знайомих слів.

— Чи смерть Шванг’ю повернула єдність серед ваших Сестер? — спитав він.

— Ми маємо спільного ворога, — мовила Одраде.

— Всечесних Матрон!

— Ти мудро чинив, убиваючи їх і навчаючись у них.

Вафф схилився вперед, повністю поглинутий знайомою мовою і перебігом їхньої розмови.

— Вони правлять через секс! — вигукнув він. — Мають надзвичайні техніки посилення оргазму! Ми…

Запізно усвідомив, хто сидить перед ним і вислуховує це все.

— Ми вже знаємо такі техніки, — запевнила його Одраде. — Цікаво буде порівняти, але є очевидні причини, через які ми ніколи не намагалися вдатися до таких небезпечних засобів. Ці блудниці просто достатньо дурні, щоб припуститися такої помилки!

— Помилки?! — Він був помітно здивований.

— Вони самі тримають віжки в руках! — сказала вона. — Разом із наростанням влади мусить наростати їхній контроль. Така колісниця розпадеться через власний розгін!

— Влада, постійно влада, — пробурмотів Вафф. Тут йому сяйнула інша думка. — Ти хочеш сказати, що саме так упав Пророк?

— Він знав, що робить, — промовила вона. — Тисячоліття вимушеного миру, після чого наступили Голодні Часи та Розсіяння. Ці прямі результати й були посланням. Пам’ятай! Він не знищив ні Бене Тлейлакс, ні Бене Ґессерит.

— На що ви сподіваєтеся від союзу між двома нашими народами? — спитав Вафф.

— Надія — це одне, а виживання — інше, — відповіла вона.

— Як завжди, прагматизм, — сказав Вафф. — І дехто з вас боїться, що ви можете повернути Пророка на Ракіс з усіма його неушкодженими силами?

— Чи ж я цього не казала? — Мова ісламіяту мала особливо сильні питальні засоби. Це переклало тягар доказу на Ваффа.

— Тож вони сумніваються, що Божа рука причетна до створення вашого Квізац Хадераха, — промовив він. — А у Пророкові теж сумніваються?

— Дуже добре, скидаймо всі маски і діймо відкрито, — сказала Одраде і перейшла на заздалегідь обраний курс обману. — Шванг’ю та ті, хто її підтримував, відступили від Великої Віри. Ми не таїмо в собі гніву на Бене Тлейлакс за те, що ви їх убили. Це заощадило нам клопоту.

Вафф беззастережно це прийняв. З огляду на обставини, це було саме те, чого й можна було сподіватися. Він знав, що виявив тут багато речей, які краще б тримати в резерві, та й досі зоставалися речі, яких не знали в Бене Ґессерит. І речі, яких він навчився!

Тут Одраде цілковито його шокувала, сказавши:

— Ваффе, якщо ви думаєте, що ваші потомки з Розсіяння повернулися до вас незміненими, то дурість стала вашим способом життя.

Він змусив себе промовчати.

— Маємо всі пазли у своїх руках, — продовжила вона. — Ваші потомки є знаряддям блудниць із Розсіяння. А якщо ви думаєте, що хтось із них дотримає умови, то ваша дурість виходить за межі кожного опису!

Ваффова реакція сповістила їй, що тепер вона його піймала. Пазли з клацанням ставали на місце. Сказала йому правду там, де потрібна була правда. Його сумніви знову скерувалися, куди слід: проти людей з Розсіяння. І це було зроблено його власною мовою.

Він намагався говорити, попри клубок у горлі. Йому довелося масажувати горло, перш ніж мова повернулася до нього.

— Що ми можемо зробити?

— Це очевидно. Загублені розглядають нас як ще одне завоювання. Вважають це прибиранням за собою. Звичайна обачність.

— Але ж їх так багато!

— Якщо ми не об’єднаємося і не виробимо спільний план, щоб їх подолати, вони зжують нас, як сліг пережовує свій обід.

— Ми не можемо піддатися бруду повінд! Бог цього не допустить!

— Піддатися? Хто пропонує нам піддатися?

— Але ж Бене Ґессерит завжди вдаються до цієї древньої відмовки: «Як не можеш їх перемогти, приєднайся до них».

Одраде похмуро всміхнулася:

— Бог не дозволить вам піддатися! Чи ти натякаєш, що Він дозволить піддатися нам?

— То який же ваш план? Що б ви зробили проти таких численних супротивників?

— Достеменно те, що плануєте й ви: навернути їх. Коли скажете слово, Сестринство відкрито підтримає істинну віру.

Вафф сидів у приголомшеному мовчанні. Тож вона знала суть плану тлейлаксу. Та чи знала, як тлейлаксу заміряють утілити його в життя?

Одраде пильно на нього дивилася, неприховано оцінюючи. «Хапай дикого звіра за яйця, якщо мусиш», — думала вона. Та що, як проєкції аналітиків Сестринства були помилковими? У такому разі всі ці переговори не більше ніж жарт. І цей погляд із глибини Ваффових очей, цей натяк на древню мудрість… куди старшу за його плоть. Вона промовила з більшою впевненістю, ніж відчувала її насправді:

— Інші заплатили б високу ціну за те, чого ви досягли: за гхол із ваших контейнерів, за таємницю, яку ви зберігаєте для себе.

Її слова було достатньо зашифрованими (їх слухають інші?), та Вафф ні на мить не засумнівався, що Бене Ґессерит знають навіть це.

— Ви вимагатимете участі і в цьому теж? — спитав він. Слова зі скрипом видобувалися з його пересохлого горла.

— У всьому! Ми ділитимемося всім.

— І що ви внесете в цей великий поділ?

— Проси.

— Усі ваші розплідні записи.

— Вони ваші.

— Розплідних матерів на наш вибір.

— Назви їх.

Ваффові перехопило подих. Це було куди більше, ніж пропонувала Мати Настоятелька. Це було наче квітка, що розкривалася у його свідомості. Вона, природно, мала рацію щодо Всечесних Матрон і щодо потомків тлейлаксу з Розсіяння. Він ніколи повністю їм не довіряв. Ніколи!

— Ви, вочевидь, захочете необмеженого доступу до джерела меланжу, — сказав він.

— Вочевидь.

Він дивився на неї, ледь вірячи, як сильно йому поталанило. Аксолотлеві контейнери дарували б безсмертя лише тим, хто прийме Велику Віру. Ніхто не зважиться напасти на тлейлаксу з метою грабежу, якщо буде відомо: вони радше знищать, ніж віддадуть те, що в них хочуть відібрати. А тепер! Він здобув служіння наймогутнішої та найтривкішої із місіо­нерських сил. Тут, безперечно, видно було Божу руку. Спершу Вафф відчув благоговіння, тоді піднесення. Він тихо заговорив до Одраде:

— А ти, Превелебна Мати, як назвеш нашу згоду?

— Шляхетною метою, — сказала вона. — Ти вже знаєш слова Пророка з січі Табр. Сумніваєшся в ньому?

— Ніколи! Та… та є одна річ. Що ви плануєте з цим гхолою Дунканом Айдаго та дівчиною Шіаною?

— Ми їх схрестимо, звичайно. А їхні потомки промовлятимуть від нашого імені до всіх потомків Пророка.

— На всіх планетах, куди ви їх заберете!

— На всіх цих планетах, — погодилася вона.

Вафф відкинувся на спинку крісла. «Я тебе піймав, Превелебна Мати, — подумав він. — Головними у цій спілці будемо ми, а не ви. Гхола не ваш: він наш!»

Одраде бачила у Ваффових очах тінь застережень, але знала, що зважилася на стільки, скільки посміла. Якби зайшла задалеко, це викликало б сумніви. Хай там як, вона звернула Сестринство на новий курс. Тепер Тараза не зуміє уникнути цього союзу.

Вафф вирівняв плечі дивно юнацьким жестом, що не пасував до древньої мудрості в його очах.

— Ах, і ще одне, — сказав він, почуваючись Паном Панів, що говорить власною мовою і наказує всім, хто його чує. — Ви допоможете нам поширити цей… цей Атрідівський маніфест?

— Чому ні? Це я його написала.

Вафф різко схилився вперед.

— Ти?

— Думаєш, це міг зробити хтось із меншими здібностями?

Він кивнув головою, переконаний без дальших доказів. Це стало паливом для думки, що спалахнула в його свідомості, фінальною крапкою їхньої союзної угоди: відтепер могутні уми Превелебних Матерів стануть радниками тлейлаксу на кожному кроці! Чи має значення, що ці блудниці з Розсіяння переважають їх кількісно? Хто може дорівнятися такому поєднанню мудрості та нездоланної зброї?

— Заголовок маніфесту теж правдивий, — промовила Одраде. — Я істинний потомок Атрідів.

— Ти станеш однією з ваших розплідниць? — відважився він.

— Мій розплідний вік майже проминув, але я до ваших послуг.