Ейвінд Юнсон (1900–1976) — шведський письменник, сценарист. Закінчивши неповну середню школу, працював на різних роботах, був співробітником багатьох газет. Упродовж кількох років відвідав Німеччину, Францію й тимчасово оселився у Швейцарії. Завдяки самонавчанню він здобув напрочуд багату освіту — одну з його прикметних рис.
Його перша збірка новел — «Четверо чужоземців» (1924). Наступним став роман «Тімани і справедливість» (1925). Вплив психоаналізу на Юнсона позначився в романі «Спогади» (1928). З їдкою іронією автор зображає постать фабриканта в романі «Коментарі до падіння зірки» (1929). Цикл автобіографічних романів про Улофа (1934–1937) розповідає про долі робітничої молоді, описує шлях Юнсона до знання, громадянської свідомости, віри в самого себе й зрілости. Перед Другою світовою війною й у її часи письменник палко захищав демократію в її боротьбі з диктатурою. Антифашистську спрямованість мають роман «Нічне навчання» (1938) і трилогія «Крілон» (1941–1943). Повісті «Пан супроти Спарти» (1946), «Прибій» (1946) на сюжет «Одіссеї», філософсько-історичні романи «Мрії про троянди і полум'я» (1949) та «Хмари над Метапонтом» (1957) пройняті духом символізму. Автор роману «Епоха його величности» (1960) про правління Карла Великого.
Юнсона вважають одним із найвизначніших шведських літераторів. 1957 року він став членом Шведської академії. Разом із Гаррі Мартінсоном у 1974 році дістав Нобелівську премію — «за майстерність прози, що охоплює багато країн та епох і служить ідеї свободи».