Зірку місяць зрубав золотою сокирою…
Мить всього лиш летіть від колиски до вирію…
Так і сходимось ми – на біду чи на свято,
Ти такий, як і був. А мене не впізнати…
День і день роздирають безсовісно ночі,
Лиш встигаємо склепити втомлені очі.
А роки, наче постріли, – прямо в десятку,
Сивиною і зморшками внески-податки.
Шаленіє життя. Дефіцити. Конфлікти.
Від постійного «вгору» стираються лікті.
Телефони. Столи. Зачароване коло.
Тільки й бачили сонця – від колиски до школи…
Віск уже не стікає, свічі, певно, стомилися.
В рай гріхи не пускають, як би ми не молилися.
Поки ми гордували, від чеснот комизилися, —
Всіх синиць розхапали, журавлі розлетілися…
Так і сходимось ми – на біду чи на свято,
Я такий, як і був. А тебе не впізнати…